Послання до Ефесян святого апостола Павла

Глава: 1 2 3 4 5 6


 

 

Глава 1

1 Павло, з волi Божої апостол Iсуса Христа, святим i вiр­ним у Христi Iсусi, якi перебувають в Ефесi: 2 благодать вам i мир вiд Бога Отця нашого i Господа Iсуса Христа.

3 Благословенний Бог i Отець Господа нашого Iсуса Христа, Який благословив нас у Христi всяким духовним благословенням у небесах, 4 бо Вiн обрав нас у Ньо­му ранiше створення свiту, щоб ми були святi й непорочнi перед Hим у любовi, 5 наперед призначивши усиновити нас Собi через Iсуса Христа, за благоволiнням Своєї волi, 6 на похвалу слави бла­годатi Своєї, якою Вiн обдарував нас в Улюбленому, 7 в Якому ми маємо вiдкуплення Кров’ю Його, прощення грiхiв через багатство благодатi Його, 8 яку Вiн щедро дарував нам у всякiй премудростi i розумiннi, 9 вiдкривши нам таїну волi Своєї, за Своїм благоволiнням, яке Вiн ранiш поклав у Hьому, 10 в установлення повноти часiв, щоб усе небесне i земне з’єднати пiд главою Христом. 11 У Hьому ми i стали спадкоємцями, бувши для того наперед призначеними за визначенням Того, Хто все творить за радою волi Своєї, 12 щоб бути нам, якi ранiш уповали на Христа, на похвалу слави Його. 13 У Hьому і ви, почувши слово iстини, благовiстя вашого спасiння, та увiрувавши в Hього, були вiдзначенi обiцяним Святим Духом, 14 Який є запорукою спад­щини нашої для вiдкуплення надбання Його, на похвалу слави Його.

15 Тому i я, почувши про вашу вiру в Христа Iсуса i про любов до всiх святих, 16 безперестанно дякую за вас Боговi, згадуючи вас у молитвах моїх, 17 щоб Бог Господа нашого Iсуса Христа, Отець слави, дав вам Духа премудростi й одкровення для пiзнання Його 18 i просвiтив очi серця вашого, щоб ви зрозумiли, в чому полягає надiя на Його покликання‚ i яке багатство славної спадщини Його для святих, 19 i яка безмiрна велич могутности Його в нас, що вiрують за дiянням превеликої сили Його, 20 якою Вiн дiяв у Христi, воскресивши Його з мерт­вих i посадивши праворуч Себе на небесах, 21 вище вiд усякого начальства‚ i влади, i сили, i панування, i всякого iменi, названого не тiльки в цьому вiцi, але i в майбутньому, 22 i все пiдкорив пiд ноги Йому, i поставив Його вище за все, главою Церкви, 23 яка є тiло Його, повнота Того, Хто наповнює все у всьому.

 

Глава 1. [1] 1 Кор. 1, 1.2 Кор. 1, 1. [3] 1 Пет. 1, 3. 2 Кор. 1, 3. [4] Рим. 8, 29. 2 Тим. 1, 9. [6] Мф. 3, 17. Рим. 5, 15. [7] Рим. 3, 25. [9] Еф. 3, 9. [10] Дан. 9, 24. Мк. 1, 15. Гал. 4, 4. Кол. 1, 20. [11] Лк. 7, 30. Діян. 20, 27. [13] Еф. 1, 30. [14] 2 Кор. 5, 5. [16] Флп 1, 3. [17] 1 Кор. 12, 8. [18] Діян. 26, 18. [20] Пс. 109, 1. Мк. 16, 19. [21] Кол. 2, 10. [22] Пс. 8, 7. Мф. 28, 18. 1 Кор. 15, 27. Еф. 5, 23. Кол. 1, 18; 2, 10.

 

 

Глава 2

1 I вас, мертвих через злочини i грiхи вашi, 2 в яких ви ко­­лись жили за звичаями свiту цього, з волi князя пiднебесного, духа, що діє тепер в синах противлення, 3 мiж якими i ми всi жили колись за нашими плотськими похотями, виконуючи бажання пло­тi й помислiв, та були за природою дiтьми гнiву, як i iншi, 4 Бог, багатий милiстю з великої Своєї любови, якою нас полюбив, 5 i нас, мертвих за злочини, оживо­творив iз Христом, — благодаттю ви спасенi, — 6 i воскресив iз Hим, i посадив на небесах у Христi Iсусi, 7 щоб у майбутнiх вiках явити безмiрне багатство благодатi Своєї в благостi до нас у Христi Iсусi. 8 Бо благодаттю ви спасенi через вiру, i це не вiд вас, це — Божий дар: 9 не через дiла, щоб нiхто не хвалився. 10 Бо ми — Його творiння, створенi у Христi Iсусi на добрi дiла, якi Бог наперед приготував‚ щоб ми виконували. 11 Отже, пам’ятайте, що ви, колись язичники плоттю, яких називали необрiзаними так званi обрiзанi плотським обрiзанням, рукотворним, 12 що ви були в той час без Христа вiдчуженими вiд громади iзраїльської, чужi завiтам обiтни­цi, не мали надiї i були безбожниками в свiтi, 13 а тепер у Христi ви, що колись були далекими, стали близькими Кров’ю Христовою. 14 Бо Вiн є мир наш, Який створив з обох одне i зруйнував перепону, яка стояла посерединi, 15 скасувавши ворожнечу плоттю Своєю, а закон заповiдей вченням, щоб з двох створити в Собi Самому одну нову людину, вчинивши мир, 16 i в єдиному тiлi примирити обох iз Богом хрестом, убивши ворожнечу на ньому. 17 I, прийшов­ши, благовiстив мир вам, далеким i близьким, 18 бо через Hього i тi й iншi маємо доступ до Отця в одному Духовi.

19 Отже, ви вже не чужi i не при­шельцi, а спiвгромадяни святим i свої Боговi, 20 утвердженi на основi апостолiв i пророкiв, маючи нарiжним каменем Самого Iсуса Христа, 21 на Якому вся будiвля, складаючись злагоджено, зростає в святий храм у Господi, 22 на якому i ви будуєтесь Духом на оселю Божу.

 

Глава 2. [1] Кол. 2, 13. [2] Ін. 12, 31. 1 Кор. 6, 11. Кол. 3, 7. [4] Рим. 2, 4. [5] Рим. 8, 11. [7] Еф. 3, 8. [8] Діян. 15, 11. [9] Рим. 3, 20 [10] Іс. 44, 21. Тит. 2, 14. Євр. 13, 21. [12] Неєм. 2, 20. Єз. 13, 9. Рим. 9, 4. Кол. 1, 21. [13] Діян. 2, 39. [14] Іс. 9, 6. Ін. 16, 33. [15] 2 Кор. 5, 17. [17] Іс. 57, 19. Зах. 9, 10. [18] Ін. 14, 6. Рим. 5, 2. Євр. 10, 19. [20] Іс. 28, 16. 1 Пет. 2, 4. [21] Кол. 2, 19. [22] 2 Кор. 6, 16.

 

 

Глава 3

1 Задля цього я, Павло, став в’язнем Iсуса Христа за вас‚ язичникiв. 2 Як ви чули про дiян­ня благодатi Божої, даної менi для вас, 3 бо одкровенням менi провi­щена таїна (про що я ранiш напи­сав вам коротко), 4 тому ви, читаючи, можете збагнути моє розу­мiння таїни Христової, 5 яка була провiщена людським синам минулих поколiнь, а нинi вiдкрита святим апостолам Його i пророкам Духом Святим, 6 щоб i язичникам бути спiвспадкоємцями, якi становлять одне тiло, i спiвучасни­ками обiтницi Його у Христi Iсусi через благовiстування, 7 служителем якого був i я за даром благодатi Божої, даної менi дiянням сили Його. 8 Менi, найменшому з усiх святих, дано благодать цю — благовiстити язичникам недослiд­жуване багатство Христове 9 i вiд­крити всiм, у чому полягає будiв­ництво таємницi, споконвiку утає­ної в Бозi, Який усе створив Iсу­сом Христом, 10 щоб нинi стала вiдомою через Церкву начальствам i владам на небесах рiзнома­нiтна премудрiсть Божа, 11 за передвiчним призначенням, яке Вiн здiйснив у Христi Iсусi, Господi нашому, 12 в Якому ми маємо дер­зновення i надiйний доступ через вiру в Hього. 13 А тому благаю вас не сумувати з приводу моїх заради вас скорбот, бо то є ваша слава.

14 Для цього я схиляю колiна свої перед Отцем Господа нашого Iсуса Христа, 15 вiд Якого iмену­ється всякий рiд на небесах i на землi, 16 щоб дав вам, за багатством слави Своєї, мiцно утвердитися Духом Його у внутрiшньому чоловiковi, 17 вiрою вселитися Христовi в серця вашi, 18 щоб ви, вкорiненi й утвердженi в любовi, могли зрозумiти з усiма святими, що є ширина‚ i довжина, i глибина, i висота, 19 i зрозумiти любов Христову, яка перевищує розумiн­ня, щоб вам сповнитися всiєю повнотою Божою.

20 А тому, Хто силою, що дiє в нас, може створити незрiвнянно бiльше за те, чого ми просимо або про що помишляємо, 21 слава в Церквi у Христi Iсусi i в усi роди повiк. Амiнь.

 

Глава 3. [1] Діян. 21, 33. [2] Діян. 9, 15. Гал. 1, 16. [3] Еф. 1, 9. [5] 1 Пет. 1, 12. [6] Рим. 15, 12. [7] Діян. 9, 15. [8] Рим. 15, 19. 1 Кор. 15, 9. Гал. 1, 16. [9] 1 Пет. 1, 20. Рим. 14, 24. 1 Кор. 2, 7. Кол. 1, 26. [10] 1 Пет. 1, 12. [12] Еф. 2, 18. [13] 2 Тим. 2, 10. [15] Еф. 1, 10. [16] Еф. 1, 7. [17] Ін. 14, 23. [19] Ін. 1, 16. Кол. 2, 9. [20] Рим. 14, 24.

 

 

Глава 4

1 Отже, я, в’язень ради Господа, благаю вас поводитися гiдно звання, до якого ви поклика­нi, 2 з усякою смиренномудрiс­тю й лагiднiс­тю та довготерпiн­ням, терплячи один одного з любов’ю, 3 прагнучи зберiгати єд­нiсть духу в союзi миру. 4 Одне тiло й один дух, як ви й покликанi в однiй надiї покликання вашого; 5 один Господь, одна вiра, одне хрещення, 6 один Бог i Отець усiх, Який над усiма, i через усiх, i в усiх нас. 7 Кожному ж iз нас дана благодать у мiру дару Христового. 8 Тому й сказано: «Пiднявшись на висоту, полонив полон i дав дари людям». 9 А «пiднявшись» що оз­начає, як не те, що Вiн i сходив ранiше в пекельнi мiсця землi? 10 Хто зi­йшов, Той же i пiднявся вище всiх небес, щоб наповнити все. 11 I Вiн настановив одних апостолами, iнших пророками, iнших євангелістами, iнших пастирями та вчителями, 12 на довершення святих, на дiло служiння, для створення Тiла Христового, 13 аж доки всi при­йдемо до єдности вiри й пiз­нання Сина Божого, в мужа доско­налого, до мiри зростання в нас повноти Христової; 14 щоб ми не були більше дiтьми, якi вагаються i захоплюються всяким вiтром учення за людським лукавством i пiдступами хитрого зваблювання, 15 а iстинною любов’ю всi зростали в Того, Який є глава Христос, 16 з Якого все тiло, що складається i з’єднується всякими зв’язками, що взаємно скрiп­люються, при дiї в свою чергу кож­ного члена, одержує прирiст для створення самого себе в любовi.

17 Тому я кажу i заклинаю Господом, щоб ви бiльше не робили так, як роблять iншi народи через суєтнiсть розуму свого, 18 буду­чи потьмаренi в розумi, вiдчуженi вiд життя Божого, через їхнє неуцтво та жорстокiсть серця їхнього. 19 Вони, дiйшовши до бездушности, вiддалися розпустi так, що чинять усяку нечистоту з ненаситнiстю. 20 Але ви не так пiзнали Христа; 21 тому що ви чули про Hього i в Hьому навчились, — бо iстина в Iсусi, — 22 вiдкинути колишнiй спосiб життя старої людини, яка зотлiває в спокусливих похотях, 23 а обновитися духом розуму вашого 24 i одягнутися в нову людину, створену за Богом, в праведностi i святостi iстини.

25 Тому, вiдкинувши неправду, говорiть правду кожний ближньому своєму, бо ми члени один одному. 26 Гнiваючись, не грiшiть: нехай сонце не заходить у гнiвi вашому; 27 i не давайте мiсця дияволовi. 28 Хто крав, бiльше не кради, а краще працюй, роблячи своїми руками корисне, щоб було з чого подавати тому, хто у злиднях. 29 Hiяке гниле слово нехай не виходить з уст ваших, а тiльки добре для навчання у вiрi, щоб воно давало благодать тим, що слухають. 30 I не ображайте Святого Духа Божого, яким покладено на вас печать у день вiдкуплен­ня. 31 Усяке роздратування‚ i лютiсть, i гнiв, i крик, i лихослiв’я з усякою злобою нехай будуть зни­щенi у вас; 32 а будьте один до одного добрими, милосердними, прощайте один одному, як i Бог у Христi простив вам.

 

Глава 4. [1] Флп 1, 27. Кол. 1, 10. 1 Сол. 2 12. [4] Рим. 12, 5. 1 Кор. 12, 12. [6] Мал. 2, 10. Мк. 12, 29. [7] Рим. 12, 3. 1 Кор. 12, 11. 2 Кор. 10, 13. [8] Пс. 67, 19. Ін. 3, 13. [11] 1 Кор. 12, 28. [13] 1 Кор. 14, 20. [15] Рим. 12, 9. Еф. 1, 22. Кол. 1, 18. [19] Рим. 1, 24. [22] Кол. 3, 9. Євр. 12, 1. [23] 1 Пет. 4, 2. Рим. 6, 4. [24] Кол. 3, 10. [25] Зах. 8, 16. [26] Пс. 4, 5. [27] Як. 4, 7. [29] Мф. 12, 36. Еф. 5, 4. [30] Іс. 7, 13. Еф. 1, 13. [32] Мф. 6, 14. Мк. 11, 25.

 

 

Глава 5

1 Отже, наслiдуйте Бога, як дiти улюбленi, 2 i живiть у любовi, як i Христос полюбив нас i вiддав Себе за нас у приношення i жертву Боговi, на пахощi приємнi. 3 А блуд i всяка нечистота та користолюбство не повиннi навiть згадуватися у вас, як личить святим. 4 Також лихослiв’я, i марнослiв’я, i кощунство не пристойнi вам, а, навпаки, подяка; 5 бо знайте, що нiякий блудник‚ чи нечистий, чи користолюбець, який є iдолослужителем, не має спадку в Царствi Христа i Бога. 6 Hехай нiхто не зваблює вас мар­ними словами, бо за це приходить гнiв Божий на синiв непокiрних; 7 отже, не будьте їхнiми спiльни­ками. 8 Ви були колись темрявою, а тепер — свiтло в Господi: робiть, як дiти свiтла, 9 бо плiд Духа є у всякiй добротi, праведностi та iстинi. 10 Випробовуйте, що є угод­не Боговi, 11 i не берiть участи в неплiдних дiлах темряви, але викривайте. 12 Бо про те, що вони роблять таємно, соромно i говори­ти. 13 Все ж те, що викривається, стає явним вiд свiтла, бо все, що стає явним, є свiтло. 14 Тому сказано: «Встань, сплячий, i воскрес­ни з мертвих, i освiтить тебе Хрис­тос».

15 Отже, глядiть, робiть обереж­но, не як нерозумнi, а як мудрi, 16 цiнуючи час, бо днi лукавi, 17 от­же, не будьте нерозсудливi, а пi­знавайте, що є воля Божа. 18 I не впивайтеся вином, вiд якого буває розпуста; а наповнюйтеся Духом, 19 повчаючи самi себе псал­мами та славословленнями i пiс­неспiвами духовними, спiваючи i прославляючи в серцях ваших Господа, 20 дякуючи завжди за все Боговi й Отцевi, в iм’я Господа на­шого Iсуса Христа, 21 пiдкоряю­чись один одному в страху Божому.

22 Жiнки, корiться своїм чоло­вiкам, як Господевi, 23 бо чоловiк є голова жiнки, як i Христос глава Церкви, i Вiн же Спаситель тiла. 24 Але як Церква пiдкоря­ється Христу, так i жiнки своїм чоловiкам у всьому.

25 Чоловiки, любiть своїх жiнок, як i Христос полюбив Церкву i вiддав Себе за неї, 26 щоб освятити її, очистивши водяною купiллю через слова; 27 щоб поставити її пе­ред Собою славною Церквою, яка не має плями‚ чи вади, чи чо­гось подiбного, але щоб вона була свята i непорочна. 28 Так повиннi чоловiки любити своїх жiнок, як свої тiла: хто любить свою жiнку, любить самого себе. 29 Бо нiхто нiколи не мав ненависти до своєї плотi, а годує i грiє її, як i Господь Церкву, 30 бо ми члени тiла Його, вiд плотi Його i вiд кісток Його. 31 Тому залишить чоловiк батька свого i матiр i пристане до жiнки своєї‚ i будуть двоє одна плоть. 32 Тайна ця велика; я говорю щодо Христа i Церкви. 33 Отже, кожен iз вас нехай любить свою жiнку, як самого себе; а жiнка нехай боїться свого чоловiка.

 

Глава 5. [1] Мф. 5, 48. [2] Ін. 13, 34. 1 Ін. 3, 11. [3] 1 Кор. 6, 15. [4] Мф. 12, 36. Еф. 4, 29. [5] 1 Кор. 6, 10. [6] Мф. 24, 4. Мк. 13, 5. Лк. 21, 8. 2 Сол. 2, 3. [8] Ін. 8, 12; 12, 36. [9] Гал. 5, 22. [11] 2 Кор. 6, 14. 1 Тим. 5, 20. [13] Ін. 3, 20. [14] Іс. 60, 1. Рим. 6, 4. [15] Кол. 4, 5. [17] Рим. 12, 2. 1 Сол. 4, 3. [18] Іс. 5, 11. Лк. 21, 34. [19] Кол. 3, 16. [20] Іс. 63, 7. Кол. 3, 17. 1 Сол. 5, 18. [22] Кол. 3, 18. Тит. 2, 5. [23] 1 Кор. 1, 3. Еф. 1, 22. [25] Гал. 1, 4. Кол. 3, 19. [26] 1 Пет. 3, 21. Тит. 3, 5. Євр. 9, 14. [27] Пісн. 4, 7. 2 Кор. 11, 2. Еф. 1, 4. [31] Бут. 2, 24. Мф. 19, 5. Мк. 10, 7. 1 Кор. 6, 16.

 

 

Глава 6

1 Дiти, слухайтеся своїх бать­кiв у Господi, бо цього вимагає справедливiсть. 2 «Шануй батька твого i матiр» — це перша заповiдь з обiтницею: 3 «щоб тобi було добре i щоб був ти довголiт­нiм на землi». 4 I ви, батьки, не роздратовуйте дiтей ваших, а виховуйте їх у вченнi i наставляннi Господньому.

5 Раби, слухайтеся господарiв своїх у плотi зi страхом i трепетом, у простотi серця вашого, як Христа, 6 не з показною тiльки при­служливiстю, як чоловiко­угодники, а як раби Христовi, виконуючи волю Божу вiд душі. 7 Служiть щиро, як Господу, а не як людям, 8 знаючи, що кожен одержить вiд Господа в мiру добра, яке вiн зробив, чи раб, чи вiль­ний. 9 I ви, господарi, поводьтеся з ни­ми так само, стримуючи суво­рiсть, знаючи, що i над вами сами­ми i над ними є на небесах Господь, у Якого немає упередже­ности.

10 Hарештi, браття мої, змiц­нюйтесь Господом i могутнiстю сили Його. 11 Одягнiться в повну зброю Божу, щоб вам можна було стати проти хитрощiв диявольських, 12 бо наша боротьба не проти крови i плотi, а проти начальства, проти влади, проти свiтопра­вителiв темряви вiку цього, проти духiв злоби пiднебесних. 13 Для цього приймiть повну зброю Бо­жу, щоб ви змогли протистояти в день злий i, все подолавши, висто­яти. 14 Отже, станьте, пiдпере­завши стегна вашi iстиною‚ i зодягнувшись у броню праведности, 15 i взувши ноги в готовнiсть благовiстити мир; 16 а понад усе вiзь­мiть щит вiри, яким зможете пога­сити всi розпеченi стрiли лукавого; 17 i шолом спасiння вiзьмiть, i меч духовний, що є Слово Боже. 18 Усякою молитвою i благанням молiться у будь-який час духом, i дбайте про це саме з повною пос­тiйнiстю i благанням за всiх святих 19 i за мене, щоб менi дано було слово устами моїми вiдкрито з дерзновенням звiщати таїну благовiстування, 20 для якого я посол у кайданах, щоб я смiливо пропо­вiду­вав, як менi належить.

21 А щоб i ви знали про мої обставини i дiла, про все сповiстить вам Тихик, улюблений брат i вiр­ний у Господi служитель, 22 якого я i послав до вас для того самого, щоб ви довiдалися про нас i щоб вiн утiшив серця вашi.

23 Мир браттям i любов з вiрою вiд Бога i Отця i Господа Iсуса Христа. 24 Благодать з усiма, що незмiнно люблять Господа нашого Iсуса Христа. Амiнь.

 

Глава 6. [1] Втор. 5, 16. Притч. 23, 22. Мф. 15, 4. Мк. 7, 10. Кол. 3, 20. [3] Вих. 20, 12. [4] Притч. 13, 25. [5] 1 Пет. 2, 18. Кол. 3, 22. Тит. 2, 9. [8] 2 Кор. 5, 10. [9] Втор. 10, 17. 2 Пар. 19, 7. Іов. 34, 19. Прем. 6, 7. Сир. 35, 12. Гал. 2, 6. [11] Рим. 13, 12. 1 Сол. 5, 8. [12] Ін. 12, 31; 14, 30. Еф. 2, 2. [14] Лк. 12, 35. 1 Пет. 1, 13. [17] Іс. 59, 17. 1 Сол. 5, 8. Євр. 4, 12. [18] Лк. 18, 1. Кол. 4, 2. [19] 2 Сол. 3, 1. [20] Діян. 21, 11. [21] Діян. 20, 4. Кол. 4, 7.

Послання до Галатів святого апостола Павла

Глава: 1 2 3 4 5 6


 

 

Глава 1

1 Павло апостол, обраний не людьми i не через людину, але Iсусом Христом i Богом Отцем, Який воскресив Його з мертвих, 2 i вся братiя, яка зi мною, — Церк­вам Галатiйським: 3 благодать вам i мир вiд Бога Отця i Господа нашого Iсуса Христа, 4 Який вiддав Себе Самого за грiхи нашi, щоб визволити нас вiд сучасного лука­вого вiку, з волi Бога i Отця нашого; 5 Йому i слава на вiки вiкiв. Амiнь.

6 Дивуюся, що вiд того, хто покликав вас благодаттю Христовою, ви так скоро переходите до iншого благовiстування, 7 яке, зрештою, не iнше, а тiльки є люди, що бентежать вас i хочуть спотворити благовiстування Христове. 8 Та коли б навiть ми або ангел з неба став благовiстити вам не те, що ми вам благовiстили, нехай буде анафема. 9 Як ми ранiше казали, так i тепер ще говорю: хто благовiстить вам не те, що ви прийняли, нехай буде анафема. 10 Чи в людей я шукаю тепер благоволiння, чи у Бога? Чи людям я прагну догоджати? Якби я i тепер догоджав людям, не був би рабом Христовим.

11 Сповiщаю ж вам, браття, що Євангелiє, яке я благовiстив, не є людське; 12 бо я прийняв його i навчився не вiд людини, а через одкровення Iсуса Христа. 13 Ви чули про мiй попереднiй спосiб життя в юдействi, що я жорстоко гнав Церкву Божу та руйнував її 14 i перевершував у юдействi багатьох ровесникiв моїх у роді моєму, будучи надмiрним ревнителем батькiвських моїх передань. 15 Коли ж Бог, Який обрав мене вiд утроби матерi моєї i покликав благодаттю Своєю, благоволив 16 вiдкрити в менi Сина Свого, щоб я благовiстив Його язичникам, — я не став тодi ж радитися з плоттю i кров’ю 17 i не пiшов у Єрусалим до тих, що стали апостолами ранiше за мене, а пiшов до Аравiї i знову повернувся в Дамаск. 18 По­тiм‚ через три роки‚ пiшов я до Єрусалима побачити Петра i пробув у нього днiв п’ятнадцять. 19 Іншого з апостолiв не бачив нікого, тільки Якова, брата Господ­нього. 20 А те, що пишу вам, як пе­ред Богом, не обманюю. 21 Потiм я пiшов до країн Сирiї та Киликiї.

22 Церквам Христовим в Юдеї я особисто не був вiдомий, 23 вони лише чули, що той, хто гнав їх колись, тепер благовiстить вiру, яку ранiш знищував, — 24 i славили Бога за мене.

 

Глава 1. [1] Діян. 9, 15. [4] Мф. 20, 28. Лк. 1, 74. [7] Діян. 15, 24. [10] 1 Сол. 2, 4. [11] 1 Кор. 15, 1. [12] Діян. 26, 16. [13] Діян. 9, 21. [15] Діян. 9, 15. [16] Єф. 3, 8. Діян. 9, 26. [19] Мф. 13, 55. Кор 11, 31. [21] Діян. 9, 30.

 

 

Глава 2

1 Потiм, через чотирнадцять рокiв, я знову пiшов до Єруса­лима з Варнавою, взявши з собою i Тита. 2 Пiшов же за одкровенням i виклав їм, i особливо знатнi­шим, благовiстування, яке я проповiдую язичникам, чи, бува, не даремно я труджуся або трудився. 3 Але вони й Тита, який був зi мною, хоч i еллiна, не примушували обрiзатися, 4 а перед лжебраттями, котрi потай прийшли пiдглядати нашу свободу, яку ми маємо в Христi Iсусi, щоб пiдко­рити нас, 5 ми нi в чому не поступилися i не скорились, щоб iстина благовiстування зберiгалась у вас. 6 I у знаменитих будь-чим, якими б вони не були колись, для мене немає нiчого особливого. Бог на особу не вважає. I мені знаменитi нiчого не додали. 7 Hавпаки, поба­чивши, що менi довiрено благо­вiстя серед необрiзаних, як Петровi серед обрiзаних 8 (бо Той, Хто сприяв Петровi в апостольствi у обрiзаних, сприяв i менi у язичників), 9 i довiдавшись про благодать, дану менi, Якiв, Кифа та Iоан, визнанi стовпи, подали менi руку єднання, щоб нам iти до язич­никiв, а їм до обрiзаних, 10 тiльки щоб ми пам’ятали про вбогих, що я i намагався виконувати ретельно.

11 Коли ж прийшов Петро до Антиохiї, то я особисто протистав йому, бо вiн заслуговував на нарi­кання. 12 Бо до прибуття деяких вiд Якова вiн їв разом iз язичниками; а коли тi прийшли, вiн почав таїтися та вiдсторонятися, по­боюючись обрiзаних. 13 Разом з ним лицемiрили й iншi юдеї, так що навiть Варнава пристав до лицемiрства їхнього. 14 А коли я побачив, що вони дiють неправдиво щодо iстини євангельської, я сказав Петровi перед усiма: якщо ти, будучи юдеєм, живеш по-язичеськи, а не по-юдейськи, то навiщо примушуєш язичникiв жити по-юдейськи? 15 Ми за природою юдеї, а не грiшники з язичникiв. 16 Однак, дiзнавшись, що людина виправдовується не дiлами закону, а тiльки вiрою в Iсуса Христа, i ми увiрували в Христа Iсуса, щоб виправдатися вiрою в Христа Iсуса, а не дiлами закону; бо дiлами закону не виправдається нiяка плоть. 17 Якщо ж ми, шукаючи виправдання у Христi, самi виявилися грiшниками, то невже Христос є служитель грiха? Аж нiяк! 18 Бо якщо я знову будую те, що зруйнував, то сам себе роблю злочинцем. 19 Законом я вмер для закону, щоб жити для Бога. Я спiврозп’явся Христовi, 20 i вже не я живу, а живе в менi Христос. А що нинi живу в плотi, то вiрою живу в Сина Божого, Який полюбив мене i вiддав Себе за мене. 21 Hе вiдкидаю благодатi Божої; а якщо виправдання через закон, то Христос даремно вмер.

 

Глава 2. [2] Флп 2, 16. [3] Діян. 16, 3. [4] Гал. 4, 3. [6] Втор. 10, 17. 2 Пар. 19, 7. Іов. 34, 19. Діян. 10, 34. Рим. 2, 11. Єф. 6, 9. [7] Діян. 9, 15. [10] Діян. 24, 17. Рим. 15, 26. 1 Кор. 16, 1. 2 Кор. 9, 1. [12] Діян. 21, 20. [14] Діян. 10, 28. [16] Діян. 13, 38. Гал. 3, 11. Тит. 3, 7. [17] Рим. 3, 19, 24. [19] 1 Пет. 4, 2. Рим. 7, 6. 2 Кор. 5, 15. [20] Рим. 6, 6. Тит. 2, 14. [21] Гал. 5, 2. Євр. 7, 11.

 

 

Глава 3

1 О нерозумнi галати! Хто звабив вас не пiдкорятися iс­тинi; вас, перед очима яких зображений був Христос, нiби у вас розп’ятий? 2 Одне тiльки хочу знати вiд вас: чи дiлами закону ви прийняли Духа, чи через навчання у вiрi? 3 Hевже ви такi нерозум­нi, що, почавши духом, закiнчуєте тепер плоттю? 4 Так багато перетерпiли ви i невже даремно? О, коли б тiльки даремно! 5 Той, Хто подає вам Духа i робить мiж вами чудеса, творить це дiлами закону чи через навчання у вiрi? 6 Так Авраам повiрив Боговi, i це поставилося йому в праведнiсть. 7 Отож знайте, що тi, хто вiрує, є сини Авраамовi. 8 I Писання, передбачаючи, що через вiру Бог виправдає язичникiв, передвiстило Авраамовi: «У тобi благословляться всi народи». 9 Отже, ті‚ що від віри‚ благословляться з вiрним Авраамом, 10 а всi тi, що утверджуються на дiлах закону, перебувають пiд прокляттям. Бо написано: «Проклятий усякий, хто не виконує постiйно всього, що написано в книзi закону». 11 А що законом нiхто не виправдається перед Богом, це зрозумiло, бо праведний вiрою живий буде. 12 Закон не вiд вiри; але хто виконує його, той живий буде ним. 13 Хрис­тос вiдкупив нас вiд прокляття закону, ставши за нас прокляттям (бо написано: «Проклятий усякий, хто висить на деревi»)‚ 14 щоб благословення Авраамове через Хрис­та Iсуса поширилося на язични­кiв, щоб нам вiрою прийняти обiт­ницю Духа.

15 Браття! Кажу за розсудом люд­ським: навiть затвердженого людиною заповiту нiхто не скасовує i не додає до нього нiчого. 16 Але Авраамовi було дано обiт­ницi i сімені його. Hе казано «i нащадкам», нiби про багатьох, а як про одного: i нащадковi твоєму, Який є Христос. 17 Я говорю про те, що заповiту про Христа, ранiш утвердженого Богом, закон, даний через чотириста тридцять рокiв, не скасовує так, щоб обiт­ниця втратила силу. 18 Бо якщо за законом спадщина, то вже не за обiтницею; але Авраамовi Бог дарував її за обiтницею.

19 Для чого ж тодi закон? Вiн був даний пiзнiше заради злочи­нiв, аж доки прийде нащадок, яко­му належить обiтниця; i вчинений він був через ангелiв, рукою посередника. 20 Але посередника при одному не буває, а Бог один. 21 От­же, хiба закон заперечує обiтницi Божi? Аж нiяк! Бо коли б даний закон мiг животворити, тодi воiс­тину праведнiсть була б вiд закону; 22 але Писання всiх замкнуло пiд грiхом, щоб обiтницю дано було вiруючим за їхньою вiрою в Iсуса Христа. 23 А до пришестя вiри ми були замкненi пiд охороною зако­ну, до того часу, як нале­жало вiд­критися вiрi. 24 Тому закон був вихователем, який вiв нас до Христа, щоб нам виправдатися вiрою; 25 коли ж прийшла вiра, ми вже не пiд вихователем. 26 Бо всi ви — си­ни Божi через вiру в Христа Iсуса; 27 усi ви, що в Хрис­та хрестилися, у Христа одяглися. 28 Hе­ма вже ні юдея, нi язичника; нема ні раба, нi вiльного; нема ні чоло­вiчої статi, нi жiночої; бо всi ви — одно в Христi Iсусi. 29 А коли ви Христовi, то ви нащадки Авраамовi i за обiтницею спадкоємцi.

 

Глава 3. [2] Діян. 2, 38; 10, 43. [3] Гал. 5, 7. [6] Бут. 15, 6. Як. 2, 23. Рим. 4, . [7] Ін. 8, 39. [8] Бут. 12, 3. [10] Втор. 27, 26. Єр. 11, 3. [11] Авв. 2, 4. Рим. 1, 17. Євр. 10, 38. [12] Лев. 18, 5. [13] Втор. 21, 23. 1 Пет. 2, 24. Рим. 8, 3. [14] Іс. 44, 5. Діян. 3, 25. [15] Євр. 9, 17. [16] Бут. 12, 7; 15, 5. [17] Вих. 12, 40. Діян. 7, 6. [18] Рим. 8, 17. Гал. 2, 21. [19] Вих. 19, 3. Діян. 7, 38. [22] Рим. 3, 9. [24] Рим. 10, 4. [26] Ін. 1, 12. Рим. 8, 15. [27] Рим. 6, 3. [28] Ін. 17, 21. Рим. 10, 12. [29] Еф. 3, 6.

 

 

Глава 4

1 Ще скажу: доки спадкоє­мець — дитина, вiн нiчим не вiдрiзняється вiд раба, хоч i є гос­подарем усього‚ 2 а перебуває пiд опiкунами i домоправителями до визначеного батьком строку. 3 Так i ми, доки були дiтьми, поневоленi були стихiями свiту; 4 коли ж настала повнота часу, послав Бог Сина Свого (Єдинородного), котрий народився від жони, був під законом, 5 щоб викупити підзаконних, щоб нам прийняти всиновлення. 6 А оскільки ви — сини, то послав Бог Духа Сина Свого в серця вашi, Який викликує: «Ав­ва, Отче!» 7 Тому ти вже не раб, а син, а якщо син, то i спадкоємець Божий через Iсуса Христа. 8 Але тодi, не знавши Бога, ви служили богам, якi по сутi не є боги. 9 Тепер же, пiзнавши Бога, або, краще, одержавши пiзнання вiд Бога, навiщо повертаєтеся знову до немiчних та вбогих стихiй i хочете ще знову себе поневолити їм? 10 Ви спостерігаєте днi, мiсяцi, пори i роки. 11 Боюся за вас, чи не даремно я трудився у вас.

12 Прошу вас, браття, будьте, як я, бо i я, як ви. Ви нiчим не образили мене. 13 Знаєте, що хоч я i в немочi плотi благовiстив вам у перший раз, 14 але ви не зневажили і не вiдцуралися спокуси моєї в плотi моїй, а прийняли мене, як ангела Божого, як Христа Iсуса. 15 Яке ж було блаженство ваше! Свiдчу вам, якби це було можливо, ви вирвали б очi свої i віддали менi. 16 Hевже ж я став ворогом вашим, говорячи iстину? 17 Пильнують про вас нещиро, хочуть вiдлучити вас, щоб ви дбали про них. 18 Добре пильнувати в доброму завжди, а не лише в моїй присутностi у вас. 19 Дiти мої, для яких я знову в муках народження, доки не вiдобразиться у вас Христос! 20 Хотiв би тепер бути у вас i змiнити голос мiй, бо я не розумiю вас. 21 Скажiть же менi ви, якi бажаєте бути пiд законом: хiба ви не слухаєте закону? 22 Бо написано: «Авраам мав двох синiв: одного вiд рабинi, а другого вiд вiльної». 23 Але той, хто вiд рабинi, народився за плоттю, а той, хто вiд вiльної‚ — за обiт­ницею. 24 У цьому є iноска­зання. Це два завiти: один вiд гори Синайської, що народжує в рабст­во, це є Агар, 25 бо Агар означає гору Синай в Аравiї i вiдповiдає нинiшньому Єрусалиму, бо вiн зi своїми дiтьми перебуває в рабствi; 26 а вишнiй Єрусалим — вiльний: вiн мати всiм нам. 27 Бо написано: «Звеселися, неплiдна, яка не родила; вигукни i виголоси, яка не мучилася родами; бо в одинокої значно бiльше дiтей, нiж у тiєї, що має чоловiка». 28 Ми, браття, дiти обiтницi за Iсааком. 29 Але як тодi той, який народився за плоттю, переслiдував народженого за духом, так i нинi. 30 Що ж говорить Писання? «Вижени рабиню разом iз сином її, бо не може син рабинi бути спадкоємцем разом iз сином вiльної». 31 Отже, браття, ми дiти не рабинi, а вiльної.

 

Глава 4. [3] Гал. 5, 1. Кол. 2, 20. [4] Іс. 7, 14. Лк. 1, 31. [5] Рим. 8, 15. [7] Гал. 3, 29. [8] Єф. 2, 12. [9] 1 Кор. 13, 12. Євр. 7, 18; 10, 1. [10] Кол. 2, 16. [22] Бут. 16, 15; 21, 2-3. [23] Рим. 9, 8. [24] Рим. 8, 15. [26] Іс. 60, 1. Євр. 12, 22. Одкр. 21, 2. [27] Іс. 54, 1. [28] Рим. 9, 8. [29] Бут. 21, 9. [30] Бут. 21, 10. [31] Гал. 3, 29.

 

 

Глава 5

1 Отже, стiйте у свободi, яку дарував нам Христос, i не пiдпадайте знову пiд ярмо рабства. 2 Ось я, Павло, кажу вам: якщо ви обрiзуєтесь, не буде вам нiякої користi вiд Христа. 3 Знову я свiдчу кожному чоловiковi, який обрiзується, що вiн повинен вико­нувати весь закон. 4 Ви, що виправ­довуєтеся законом, залишилися без Христа, вiдпали вiд благодатi, 5 а ми духом чекаємо i сподiва­ємося праведности через вiру. 6 Бо в Христi Iсусi не має сили нi обрiзання, нi необрiзання, а вiра, яка дiє любов’ю. 7 Ви йшли добре; хто зупинив вас, щоб ви не пiдкорялись iстинi? 8 Таке переконання не вiд Того, Хто покликав вас. 9 Мала закваска все тiсто заквашує. 10 Я певен за вас у Господi, що ви не будете мислити iнакше; а той, хто бентежить вас, хто б вiн не був, понесе на собi осудження. 11 Браття! За що ж переслiдують мене, якщо я i тепер проповiдую обрiзання? Тодi припинилася б спокуса хреста. 12 О, якби були видаленi тi, що пiдбурюють вас!

13 До свободи ви покликанi, брат­тя, тiльки щоб свобода ваша не стала приводом для догоджання плотi, але любов’ю служiть один одному. 14 Бо весь закон в одному словi мiститься: «Люби ближнього твого, як самого себе». 15 Коли ж ви один одного гризете i з’їдаєте, стережiться, щоб не знищили ви один одного!

16 Я говорю: духом живiть, i ви не будете чинити похотi плотської, 17 бо плоть бажає противного духовi, а дух — противного плотi: вони одне одному противляться, так що ви не те робите, чого хо­тiли б. 18 Якщо ж дух вас провадить, то ви не пiд законом. 19 Дiла плотськi явні: це — перелюб, блуд, нечистота, безсоромність, 20 iдоло­служiння, чародiйство, ворожнеча, чвари, заздрiсть, гнiв, розбрат, незгоди‚ (спокуси), єресi, 21 ненависть, убивство, пияцтво, безчинство i таке інше. Попереджаю вас, як i ранiше попереджав, що тi, хто так роблять, Царства Божого не успадкують. 22 Плiд же духа є: любов, радiсть, мир, довготерпiння, доброта, милосердя, вiра, 23 лагiд­нiсть, стриманiсть. Hа таких нема закону. 24 Але тi, що Христовi є‚ плоть свою розп’яли з пристрастями i похотями. 25 Якщо ми живемо духом, то за духом повиннi й дiяти. 26 Hе будьмо марнославнi, один одного дратувати, один одному заздрити.

 

Глава 5. [1] Діян. 15, 10. 1 Пет. 2, 16. [2] Гал. 2, 21. [5] Рим. 5, 5. [6] Рим. 2, 29. [9] 1 Кор. 5, 6. [11] 1 Кор. 1, 23. [13] 1 Пет. 2, 16. 1 Кор. 8, 9. [14] Лев. 19, 18. Мф. 5, 43. Мк. 12, 31. Як. 2, 8. Рим. 13, 8. [17] 1 Пет. 2, 11. Рим. 7, 23. [18] Рим. 6, 14. [19] 1 Кор. 6, 9. [22] Кол. 3, 12. [24] Гал. 2, 20 [26] Флп 2, 3.

 

 

Глава 6

1 Браття! Якщо i впаде людина в якийсь грiх, ви, духовнi, виправляйте такого в дусi лагiд­ности, пильнуючи кожний себе, щоб i ти не був спокушений. 2 Hо­сiть тягарi один одного i так здiйсните закон Христа. 3 Бо хто вважає себе чимось, коли вiн є нiщо, той обманює себе. 4 Кожний нехай випробовує своє дiло i тодi матиме похвалу тiльки в собi, а не в iншому, 5 бо кожний свiй тягар понесе.

6 Той, хто навчається слова, не­хай дiлиться з наставником усяким добром. 7 Hе обманюйтесь: Бог зневаженим не буває. Що по­сiє людина, те й пожне. 8 Хто сiє для плотi своєї, вiд плотi пожне тлiння, а хто сiє для духа, вiд духа пожне життя вiчне. 9 Роблячи доб­ро, не будемо сумувати, бо у свiй час пожнемо, якщо не ослабнемо. 10 Отже, доки є час, будемо робити добро всiм, а найбiльше ж своїм за вiрою.

11 Бачите, як багато я написав вам власною рукою. 12 Тi, якi бажають хвалитися плоттю, примушують вас обрiзуватися тiльки для того, щоб їх не гнали за хрест Христів, 13 бо й самі тi, що обрi­зуються, не дотримуються закону, але хочуть, щоб ви обрiзува­лися, аби похвалитися вашою плоттю. 14 А я не бажаю хвалитися, хiба тiльки хрестом Господа нашого Iсуса Христа, Яким для мене свiт розп’ятий i я для свiту. 15 Бо у Христi Iсусi не має ваги нi обрiзання, нi необрiзання, а нове створiння. 16 Тим, якi живуть за цим правилом, мир їм i милiсть та Iзраїлевi Божому. 17 А втiм, нiхто не обтяжуй мене: бо я ношу рани Господа Iсуса на тiлi моїм.

18 Благодать Господа нашого Iсу­са Христа з духом вашим, брат­тя! Амiнь.

 

Глава 6. [1] 1 Кор. 10, 12. [2] Ін. 13, 34. 1 Сол. 5, 14. [3] 1 Кор. 8, 2. [5] Рим.

Друге послання до Коринф’ян святого апостола Павла

Глава: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13


 

 

Глава 1

1 Павло, з волi Божої апостол Iсуса Христа, i Тимофiй брат, церквi Божiй, що в Коринфi, з усiма святими по всiй Ахайї: 2 благодать вам i мир вiд Бога Отця нашого i Господа Iсуса Христа.

3 Благословен Бог i Отець Госпо­да нашого Iсуса Христа, Отець ми­лосердя i Бог усякої втiхи, 4 Який втiшає у всякiй скорботi нашiй, щоб i ми могли втiшати тих‚ хто перебуває у всякiй скорботi‚ тiєю втiхою, якою Бог утiшає нас самих. 5 Бо в мiру, як примножуються в нас страждання Христовi, примно­жує Христос i втiху нашу. 6 Чи тер­пимо скорботи, ми терпимо скорботи для вашої втiхи i спасiння, що здiйснюється перенесенням тих самих страждань, якi й ми тер­пимо. 7 I надiя наша на вас тверда. Чи втiшаємося ми, втiшаємося для вашої втiхи й спасiння, знаючи, що ви берете участь як у стражданнях наших, так i в утiшеннi.

8 Бо не хочемо ми, браття, щоб вам було невiдомо про скорботу нашу, що трапилася з нами в Асiї, де було нам тяжко надмiру i над силу, так що не сподівалися зали­шитися живими, 9 але самi в собi мали вирок до смерти для того, щоб надiятися не на самих себе, а на Бога, Який воскрешає мертвих, 10 Який i врятував нас вiд такої близької смерти‚ i визволяє, i на Якого надiємось, що i ще визволить, 11 при сприяннi й вашої молитви за нас, щоб за дароване нам, завдяки заступництву багатьох, багато хто дякував за нас.

12 Бо похвала ця наша — є свiд­ченням совiсти нашої, що ми в простотi i боговгоднiй щиростi, не за тiлесною мудрiстю, але за благодаттю Божою, жили на свiтi, особливо ж у вас. 13 I ми пишемо вам не iнше, як те, що ви читаєте або розумiєте i що, сподіваюсь, до кiнця зрозумiєте. 14 Бо ви частково i зрозумiли вже, що ми будемо вашою похвалою, а рiвно й ви на­­шою, в день Господа нашого Iсуса Христа. 15 I з цiєю певнiстю я мав намiр прийти до вас ранiше, щоб ви вдруге одержали благодать, 16 i через вас пройти до Македонiї, з Македонiї знову прийти до вас, а ви провели б мене до Юдеї. 17 Ма­ю­чи такий намiр, хiба легковажно я вчинив? Або те, що я роблю, за плоттю роблю, так що в мене і «так, так», і «нi, нi»? 18 Вiрний Бог, що наше слово до вас не було і «так», і «нi». 19 Бо Син Божий, Iсус Христос, проповiданий у вас нами, мною та Силуаном i Тимо­фiєм, не був «так» i «нi»; але в Hьо­му Само­му було «так», — 20 бо всi обiтницi в Hьому «так»‚ i в Hьому «амiнь» — Богові на славу, через нас. 21 А Той‚ Хто утверджує нас iз вами у Хрис­тi i Який помазав нас‚ є Бог, 22 Вiн i поклав печать на нас‚ i дав запоруку Духа в серця нашi.

23 Бога кличу в свiдки на душу мою, що, жаліючи вас, я досi не приходив до Коринфа, 24 не тому, нiби ми беремо владу над вiрою вашою; але ми сприяємо радостi вашiй: бо вiрою ви твердi.

 

Глава 1. [2] 1 Кор. 1, 3. [3] Вих. 34, 6. 1 Пет. 1, 3. [4] Пс. 33, 20. [5] Кол. 1, 24. [11] Рим. 15, 30. 2 Кор. 4, 15. [12] Діян. 23, 1. 2 Кор. 2, 17; 4, 2; 7, 14. [15] 1 Кор. 4, 19. [17] Мф. 5, 37. [20] Чис. 23, 19. [21] 1 Ін. 2, 20. [22] Рим. 8, 15. 2 Кор. 5, 5. Одкр. 2, 17.

 

 

Глава 2

1 Отже, я вирiшив сам у собi не приходити до вас знову у смутку. 2 Бо коли я засмучую вас, то хто звеселить мене, як не той, хто засмучений мною? 3 Те саме я i писав до вас, щоб, прийшовши, не мати смутку вiд тих, за яких менi належало радiти, бо за всiх вас певний, що моя радість є радість і для всіх вас. 4 Вiд великої скорботи i туги серця я писав вам з великими сльозами не для того, щоб засмутити вас, але щоб ви пiзнали мою надмірну любов до вас. 5 Коли ж хто засмутив, то не мене засмутив, а почасти, — щоб не сказати багато, — i всiх вас. 6 Для такого досить цього покарання вiд багатьох, 7 тож вам краще вже простити його i втiши­ти, щоб його не поглинула надмiр­на печаль. 8 I тому прошу вас: виявiть до нього любов. 9 Бо я для того i писав, щоб дiзнатися на дос­вiдi, чи в усьому ви слухнянi. 10 А ко­­го ви в чому прощаєте, того i я; бо i я, коли простив кого в чому, простив для вас вiд лиця Христового, 11 щоб не заподiяв шкоди нам сатана, бо нам вiдомi його намiри.

12 Прийшовши до Троади благовiстити про Христа, хоч Господь i вiдчинив менi дверi, 13 я не мав спокою духові моєму, бо не зна­йшов там брата мого Тита; але‚ попрощавшись iз ними, я пiшов до Македонiї. 14 Але дяка Боговi, Який завжди дає нам торжествувати у Христi i пахощi пiзнання про Себе розповсюджує через нас у всякому мiсцi. 15 Бо ми Христо­вi пахощi Боговi в тих, що спасаю­ться‚ i в тих‚ що гинуть. 16 Для од­них запах смертоносний на смерть, а для iнших запах животворчий на життя. I хто здатний до цього? 17 Бо ми не спотворюємо слова Бо­жого, як багато хто, але проповi­дуємо щиро, як вiд Бога, перед Богом, у Христi.

 

Глава 2. [3] 2 Кор. 1, 14. [4] 1 Кор. 5, 1. [6] 1 Кор. 5, 5. [11] Лк. 22, 31. 1 Пет. 5, 8. [15] 1 Кор. 1, 18. 2 Кор. 4, 3. [16] Лк. 2, 34. 2 Кор. 3, 5. [17] 2 Кор. 1, 12; 4, 2; 11, 15. 1 Тим. 6, 5. Тит. 1, 11.

 

 

Глава 3

1 Hевже нам знову знайомитися з вами! Hевже потрiбнi для нас, як для деяких, схвальнi послання до вас або вiд вас? 2 Ви — наше послання, написане у серцях наших, яке пiзнають i читають усi люди; 3 ви показуєте собою, що ви — послання Христове, через служiння наше, написане не чорнилом, але Духом Бога Живого, не на кам’яних скрижалях, але на плотських скрижалях серця. 4 Таку впевненiсть ми маємо в Бозi через Христа. 5 Hе тому, що ми самi здатнi були помислити щось вiд себе, нiби вiд себе, але здiбнiсть наша вiд Бога. 6 Вiн дав нам здiбнiсть бути служителями Hового Завiту, не букви, але духу, тому що буква вбиває, а дух животворить. 7 Якщо ж служiння смерти‚ накреслене буквами на каменях, було таке славне, що сини Ізраїлевi не могли дивитися на обличчя Мойсеєве внаслiдок минущої слави обличчя його, — 8 то чи не значно славнiшим має бути служiння духа? 9 Бо коли слу­жiння осуду — славне, то тим бiльше ряснiє славою служiння виправдання. 10 Та прославлене навiть не є славним iз цього боку, з причини слави наступного‚ яка переважає. 11 Бо, якщо славне те‚ що минає, тим славнiше те‚ що триває. 12 Маючи таку надiю, ми дiємо з великим дерзновенням, 13 а не так, як Мойсей, який клав покривало на обличчя своє, щоб сини Ізраїлевi не дивилися на кiнець того‚ що минає. 14 Та їхнiй розум заслiпився: бо те ж саме покривало донинi лишається незнятим при читаннi Старого Заповiту, бо воно знiмається Христом. 15 Донинi, коли вони читають Мойсея, покривало лежить на сер­цi їхньому, 16 але коли навертаються до Господа, тодi це покривало знiмається. 17 Господь є Дух; а де Дух Господнiй, там свобода. 18 А ми всi‚ вiдкритим обличчям, як у дзеркалi, дивлячись на славу Господню, перетворюємося на той же образ вiд слави у славу, як вiд Господнього Духа.

 

Глава 3. [1] 2 Кор. 1, 12. [2] 1 Кор. 9, 2. [3] Єз. 11, 19. Євр. 8, 10. [5] Ін. 15, 5. 1 Кор. 15, 10. [6] Єр. 31, 33. Ін. 6, 63. [7] Вих. 34, 30. [13] Рим. 10, 4. [14] Іс. 6, 10. 1 Кор. 2, 8. [16] Вих. 34, 34. [17] Ін. 4, 24. [18] 1 Кор. 15, 49. 2 Кор. 4, 6.

 

 

Глава 4

1 Тому, маючи з милости Божої таке служiння, ми не сумуємо, 2 але, вiдкинувши прихованi ганебні вчинки, не вдаючись до хитрості та не перекручуючи сло­ва Божого, а вiдкриваючи iсти­ну, доручаємо себе совiстi кожної людини перед Богом. 3 Якщо ж i закрите благовiстування наше, то закрите для тих, що гинуть. 4 Для невiруючих, у яких бог вiку цього заслiпив розум, щоб для них не засяяло свiтло благовiстя про славу Христа, Який є образ Бога невидимого. 5 Бо ми не себе пропо­вiдуємо, але Христа Iсуса, Господа, а ми — раби вашi заради Iсуса, 6 тому що Бог, Який звелiв, щоб iз темряви засяяло свiтло, осяяв нашi серця, щоб просвiтити нас пiзнанням слави Божої в особi Iсуса Христа.

7 Але скарб цей ми носимо в глиняних сосудах, щоб велич сили була Божою, а не нашою. 8 Hас звiдусiль тиснуть, але ми не стисненi; ми в безвихiдних обставинах, але не втрачаємо надiї; 9 нас гонять, але ми не покинутi; повалені, але не погублені. 10 Завжди мертвiсть Господа Iсуса носимо в тiлi, щоб i життя Iсусове вiдкри­лося в тiлi нашому. 11 Бо ми живi безперестанно вiддаємося на смерть заради Iсуса, щоб i життя Iсусове вiдкрилося у смертнiй плотi нашiй, 12 тому-то смерть дiє в нас, а життя у вас. 13 Але, маючи той же дух вiри, як написано: «Я вiрував i тому говорив», — i ми вiруємо, тому й говоримо, 14 знаючи, що Той, Хто воскресив Господа Iсуса, воскресить через Iсуса i нас i поставить перед Собою з вами. 15 Бо все для вас, щоб благо­дать‚ примножившись‚ тим бiль­шу викликала в багатьох вдяч­нiсть на славу Божу. 16 Тому ми не сумуємо; але якщо зовнiшнiй наш чоловiк i тлiє, то внутрiшнiй день у день оновлюється. 17 Бо ко­роткочасне легке страждання на­ше викликає безмiрну вiчну славу, 18 коли ми дивимось не на видиме, але на невидиме: бо видиме — дочасне, а невидиме — вiчне.

 

Глава 4. [2] Діян. 23, 9. 2 Кор. 2, 17. [3] 1 Кор. 1, 18. [4] Ін. 14, 9. Кол. 1, 15. Євр. 1, 3. [5] 1 Кор. 2, 2; 3, 5. [6] Бут. 1, 3. 1 Пет. 2, 9. [7] 1 Кор. 2, 5. 2 Кор. 3, 5. [9] Пс. 36, 24. [10] Гал. 6, 17. [11] Рим. 8, 17. [13] Пс. 115, 1. [14] 1 Кор. 6, 14. 1 Сол. 1, 10. [16] 1 Пет. 3, 4. Еф. 3, 16. [17] Рим. 8, 18. [18] Євр. 11, 1.

 

 

Глава 5

1 Бо знаємо, що‚ коли земний наш дiм, ця хатина, розвали­ться, ми маємо вiд Бога житло на небесах, дiм нерукотворний, вiч­ний. 2 Вiд того ми i зiтхаємо, бажаючи облачитися в небесне на­ше житло; 3 тiльки б нам i вдягне­ним не виявитися нагими. 4 Бо ми, знаходячись у цiй хатинi, зiтха­ємо пiд тягарем, бо не хочемо роздягнутися, але вдягнутися, щоб смертне поглинуте було життям. 5 Hа це саме i створив нас Бог i дав нам запоруку Духа. 6 Отже, ми завжди маємо сміливість: i, як знаємо, що, поки живемо в тiлi, ми вiдстороненi вiд Господа, — 7 бо ми ходимо вiрою, а не видiнням, — 8 сміливість же маємо i бажаємо краще вийти з тiла i оселитися в Господа. 9 I тому ревно стараємось, чи то входячи, чи виходячи, бути Йому угодними; 10 бо всiм нам належить стати перед судом Христовим, щоб кожному одержати згідно з тим‚ що вiн робив, живучи в тiлi, добре або лихе.

11 Отже, знаючи страх Господ­нiй, ми наставляємо людей, Боговi ж ми вiдкритi; маю надiю, що вiдкритi i вашiй совiстi. 12 Hе знову представляємо себе вам, але даємо вам привiд хвалитись нами, щоб ви мали що сказати тим, котрi хваляться обличчям, а не серцем. 13 Якщо ми втрачаємо самовладан­ня, то для Бога; коли ж скромнi, то для вас. 14 Бо любов Христова обiймає нас, що мiркуємо так: як­що один помер за всiх, то всi померли. 15 А Христос помер за всiх, щоб ті‚ хто живе‚ вже не для себе жили, але для померлого за них i воскреслого. 16 Тому ми вiднинi нi­кого не знаємо за плоттю; а коли й знали Христа за плоттю, то тепер уже не знаємо. 17 Отже, хто в Христi, той нове створiння; давнє минуло, тепер усе нове. 18 Усе ж вiд Бога, Який Iсусом Христом примирив нас iз Собою i дав нам служiння примирення, 19 бо в Христi Iсусi Бог примирив iз Собою свiт, не ставлячи в провину людям злочинiв їхнiх, i дав нам слово примирення. 20 Отже, ми — посланцi вiд iменi Христового i мовби сам Бог умовляє через нас; вiд iменi Христового просимо: примирiться з Богом. 21 Бо Того, Хто не знав грi­ха, Вiн зробив жерт­вою за грiх, щоб ми в Hьому стали праведними перед Богом.

 

Глава 5. [1] Іов. 4, 19. Євр. 9, 11. [2] Рим. 8, 23. [3] Іс. 61, 10. Одкр. 16, 15. [4] 1 Кор. 15, 54. [5] 2 Кор. 1, 22. [7] Рим. 8, 25. [8] Флп. 1, 23. [10] Іов. 34, 11. Мф. 16, 27; 25, 32. Рим. 14, 10. [13] 2 Кор. 11, 11. [15] Рим. 14, 9. Гал. 2, 20. [17] Іс. 43, 18-19. Рим. 6, 4. Одкр. 21, 5. [18] Рим. 5, 11. Еф. 2, 16. Кол. 1, 20. [21] Іс. 53, 9. Ін. 8, 46. 1 Пет. 2, 22. 1 Ін. 3, 5.

 

 

Глава 6

1 Ми ж, як спiвпрацівники, благаємо вас, щоб благодать Божу ви прийняли не марно. 2 Бо сказано: «У сприятливий час Я почув тебе i в день спасiння допомiг тобi». Ось тепер час сприятливий, ось тепер день спасiння. 3 Ми нiкому нi в чому не чинимо перешкоди, щоб служіння було бездоганним, 4 але в усьому показуємо себе як служителi Божi, у великому терпiннi, в бiдах i не­статках, у тiснотах, 5 у ранах, у в’яз­ницях, у вигнаннях, у трудах, у неспаннi, в постах, 6 у очищеннi, у розумі, у довготерпіннi, в добро­тi, в Дусi Святому, в нелицемiрнiй любовi, 7 у словi iстини, у силi Бо­жiй зi зброєю правди в правiй i в лiвiй руцi, 8 у славi i безчестi, у ганьбі i похвалах: як обманщики, але ми правдивi; 9 як незнані, але пiзнані; як ті‚ що помирають, але ось ми живi; як карані, та не вбиті; 10 як сумні, але завжди радiємо; як бiднi, але багатьох збагачуємо; як ті‚ що нiчого не мають, але всiм володiємо.

11 Уста нашi вiдкрилися до вас, коринф’яни, серце наше розширене. 12 Вам не тiсно в нас, але в серцях ваших тiсно. 13 Такою ж вiдплатою‚ — кажу як дiтям, — будьте розширенi i ви.

14 Hе схиляйтеся пiд чуже ярмо з невiрними, бо яке спiлкування праведности з беззаконням? Що спiльного у свiтла з темрявою? 15 Яка згода мiж Христом i Велiа­ром? Або яка спiвучасть вiрного з невiрним? 16 Яка сумiснiсть храму Божого з iдолами? Бо ви — храм Бога Живого, як сказав Бог: «Оселюся в них‚ і ходитиму в них‚ i буду їхнiм Богом, i вони будуть Моїм народом. 17 I тому вийдiть iз середовища їхнього i вiдлучіться, — говорить Господь, — i не доторкайтесь до нечистого, i Я прийму вас. 18 I буду вам Отцем, i ви буде­те Моїми синами i дочками,» — говорить Господь Вседержитель.

 

Глава 6. [2] Іс. 49, 8. Лк. 4, 19. Євр. 3, 7. [4] 1 Кор. 4, 1. 2 Кор. 12, 10. [10] Притч. 13, 7. [15] 3 Цар. 18, 21. Сир. 13, 21. [16] Лев. 26, 12. Єр. 31, 1. 1 Кор. 3, 16; 6, 19. [17] Іс. 52, 11. Єр. 50, 8. Одкр. 18, 4. [18] Єр. 3, 19. Ос1, 10.

 

 

Глава 7

1 Отже, улюбленi, маючи такi обiтницi, очистьмо себе вiд усякої скверни плотi i духу, творячи святиню в страхові Божому.

2 Дайте нам місце. Ми нiкого не скривдили, нiкому не зашкоди­ли, нi вiд кого не шукали користи. 3 Hе на осуд кажу: бо я раніше казав, що ви в серцях наших, так щоб разом i вмерти, i жити. 4 Я дуже надiюся на вас, багато хвалюся вами; я повен утiхи, маю радiсть велику, при всiй скорботi нашiй. 5 Бо, коли прийшли ми до Македонiї, тiло наше не мало нiякого спокою, але ми пригнiченi були звiдусiль: назовнi — боротьба, всерединi — страхи. 6 Але Бог, Який утiшає смиренних, утiшив нас прибуттям Тита, 7 i не тiльки прибуттям його, але й утiхою, якою вiн утiшався за вас, розповi­даючи нам про вашу стараннiсть, про ваш плач, про вашу прихиль­ність до мене, так що я зрадiв ще бiльше. 8 Отже, якщо я засмутив вас посланням, не каюся, хоч i каявся був, бо бачу, що послання те засмутило вас, але на деякий час. 9 Тепер я радiю не тому, що ви засумували, але що ви засумували до покаяння; бо сумували заради Бога, так що нiскiльки не зазнали вiд нас шкоди. 10 Бо печаль заради Бога породжує нез­мiнне покаяння на спасiння, а печаль мирська викликає смерть. 11 Бо те саме, що ви засмутилися заради Бога, глядiть, яку спричинило у вас стараннiсть, яке виправдання, яке обурення на винного, який страх, яке бажання, яку ревнiсть, яку відплату! У всьому ви показали себе чистими у цiй справi. 12 Отже, якщо я писав до вас, то не заради того‚ хто образив‚ i не заради ображеного, але щоб вам вiдкрилося пiклування наше про вас перед Богом. 13 Тому ми втiшились утiхою вашою, i ще бiльше зрадiли радiстю Тита, що ви всi заспокоїли дух його. 14 От­же, я не осоромився, коли чим-небудь про вас похвалився перед ним, але як вам ми говорили всю iстину, так i перед Титом похвала наша виявилася правдивою. 15 I серце його дуже прихильне до вас, при споминi про послух усiх вас, як ви прийняли його зi страхом i трепетом. 16 Отже, радiю, що в усьому можу покластися на вас.

 

Глава 7. [6] 2 Кор. 1, 4. [10] 1 Пет. 2, 19.

 

 

Глава 8

1 Сповiщаємо вам, браття, про благодать Божу, дану Цер­к­вам Македонським, 2 бо вони серед великого випробування скорботами дуже багатi на радiсть; i глибока вбогiсть їхня дуже багата на щедрiсть їхню. 3 Бо вони доброзичливi по силах i над сили — я свiдок; 4 вони дуже переконливо просили нас прийняти дар i участь їхню в служiннi святим; 5 i не тiльки те, чого ми сподiвалися, але вони вiддали самих себе, по-перше, Господевi, потiм i нам з волi Божої; 6 тому ми просили Тита, щоб вiн, як почав, так i закiнчив у вас i це добре дiло.

7 А оскільки ви багатi всiм: вi­рою‚ i словом, i пiзнанням, i всi­ляким старанням, i любов’ю вашою до нас, — так багатiйте i цiєю чеснотою. 8 Кажу це не як пове­лiння, але стараннiстю iнших випробовую щирiсть i вашої любо­ви. 9 Адже ви знаєте благодать Господа нашого Iсуса Христа, що Вiн, будучи багатим, став убогим заради вас, щоб ви збагатилися Його убогiстю. 10 Я даю на це пораду: бо це корисно вам, якi не тiльки почали робити це, але бажали того ще з минулого року. 11 Зробiть же тепер саме дiло, щоб чого ревно бажали, те й виконано було по змозі. 12 Бо коли є стараннiсть, то вона приймається зважаючи на те, хто що має, а не на те, чого не має. 13 Hе треба, щоб iншим було полегшення, а вам тягар, але щоб була рiвномiрнiсть. 14 Hинi ваш надлишок на доповнення їхньої нестачi, а потiм їхнiй надлишок на доповнення вашої нестачi, щоб була рiвнiсть, 15 як написано: «Хто зiбрав багато, не мав зайвого; i хто мало, не мав нестачi».

16 Дяка Боговi, Який вклав у серце Титове таку стараннiсть до вас. 17 Бо, хоча я й просив його, а втiм, вiн, будучи дуже старанним, пiшов до вас добровiльно. 18 З ним послали ми також брата, якого по всiх церквах хвалять за благовiс­тя, 19 i до того обраного церквами супроводжувати нас для цього добродiяння, якому ми служимо на славу Самого Господа i вiдпо­вiдно до вашого старання, 20 обе­рi­­гаючись, щоб не зазнати вiд ко­го нарiкання при такiй великiй кiлькості пожертв, доручуваних нашому служiнню; 21 бо ми дбаємо про добре не тiльки перед Господом, але й перед людьми. 22 Ми послали з ними i брата нашого, стараннiсть якого випробували ба­гато в чому, i вiн тепер iще стараннiший з великої впевнености у вас. 23 Що ж стосується Тита, це мiй товариш i спiвпрацівник у вас, а щодо братiв наших, це — по­сланцi церков, слава Христова. 24 От­же, перед лицем церков дайте їм доказ любови вашої й того, що ми справедливо хвалимося вами.

 

Глава 8. [2] Мк. 12, 44. Рим. 12, 8. [9] Мф. 8, 20. Лк. 2, 7. Ін. 1, 16. Флп. 2, 7 [12] Притч. 3, 28. [15] Вих. 16, 18. [21] Притч. 3, 4. Рим. 12, 17. Флп. 4, 8.

 

 

Глава 9

1 Для мене‚ втiм‚ зайва рiч писати вам про допомогу святим, 2 бо я знаю щирiсть вашу i хвалюся вами перед македонянами, що Ахайя приготована ще з минулого року, i ревнiсть ваша заохотила багатьох. 3 А братiв послав я для того, щоб похвала моя про вас не виявилася марною в цьому випадку, але щоб ви, як я говорив, були приготованi 4 i щоб, коли прийдуть зi мною македоняни i знайдуть вас неготовими, не лишилися ми в в соромi, — не кажу «ви», — похвалившись з такою впевненiстю. 5 Тому вважав я за потрiбне упросити братiв, щоб вони пiшли наперед до вас i потурбувалися, щоб сповiщене вже благословення ваше було готове як благословення, а не як вимушений дар.

6 При цьому скажу: хто сiє скупо, той скупо i пожне, а хто сiє щедро, той щедро i пожне. 7 Кожен придiляй з ласки серця, не з гiркотою i не з примусом, бо хто дає доброзичливо, того любить Бог. 8 Бог же має силу збагатити вас усякою благодаттю, щоб ви, завжди i в усьому маючи всякий достаток, були багатi на всяке добре дiло. 9 Як написано: «Розсипав, роздав убогим, правда його перебуває повiк». 10 Той же, Хто дає насiння сiячевi i хлiб на поживу, дасть рясноту посiяному вами i примножить плоди правди вашої, 11 так щоб ви були багатi на всяку щедрiсть, яка через нас створює подяку Боговi. 12 Бо дiло служiння цього не тiльки доповнює потреби святих, але й викликає в багатьох великi подяки Боговi; 13 бо, спостерiгаючи досвiд цього служiння, вони прославляють Бога за покiрнiсть спо­вiдуваному вами Євангелiю Хрис­товому i за щире спiлкуван­ня з ними та з усiма, 14 молячись за вас iз прихильнiстю до вас за дуже щедру у вас благодать Божу. 15 Дяка Боговi за невимовний дар Його!

 

Глава 9. [6] Притч. 19, 7; 22, 9. [7] Втор. 15, 7. Сир. 35, 8. 2 Кор. 8, 2. [8] 1 Тим. 6, 6. [9] Пс. 111, 9. [10] Іс. 55, 10.

 

 

Глава 10

1 Я ж, Павло, який особисто мiж вами смиренний, а заоч­но проти вас смiливий, благаю вас лагiднiстю й покірнiстю Христовою. 2 Благаю, щоб менi i в день приходу мого не вдаватися до тiєї рiшучої смiливостi, яку гадаю вжити проти деяких, що думають про нас, нiби ми чинимо за плоттю. 3 Бо ми, будучи в плотi, не за плоттю воюємо. 4 Зброя нашого воювання не плотська, але сильна Богом на зруйнування твердинь: нею руйнуємо задуми 5 i всяке звеличування, що повстає проти пiзнання Бога, i беремо в полон усякий помисел на послух Христу, 6 i готовi покарати всiля­кий непослух, коли ваш послух здійсниться. 7 Чи на обличчя ви дивитесь? Хто певний у собi, що вiн Христів, той сам по собi суди, що як вiн Христів, так i ми Хрис­товi. 8 Бо коли б я i бiльше став хвалитися нашою владою, що Господь дав нам на будування, а не на руйнування ваше, то не осоромився б. 9 Втiм, нехай не здається, що я залякую вас посланнями. 10 Так як дехто говорить: послання його важкі і міцні, а осо­бисто присутній — слабкий, i мова його незначна, — 11 такий нехай знає, що якi ми на словах у посланнях заочно, такi самi i на дiлi особисто. 12 Бо ми не смiємо рiвня­ти або прирiвнювати себе до тих, якi самi себе виставляють: вони мiряють себе самими собою та порiвнюють себе з собою нерозум­но. 13 А ми не будемо хвалитися безмiрно, але за мiрилом, що призначив нам Бог, як таку мiру, щоб досягти i до вас. 14 Бо ми не напружуємо себе, як тi, що не досяг­ли до вас, тому що ми досягли i до вас благовiстям Христовим. 15 Ми не без мiри хвалимося, не чужими трудами, але надiємось, що разом iз зростанням вiри вашої ми звеличимося мiж вами над­мiру, 16 так щоб проповiдувати Євангелiє і далеко за вами, а не хвалитися готовим у чужому дiлi. 17 «А хто хвалиться, нехай хвали­ться в Господi». 18 Бо не той дос­тойний, хто сам себе хвалить, але кого хвалить Господь.

 

Глава 10. [2] 2 Кор. 2, 17. [3] 1 Тим. 1, 18. [4] Єр. 1, 10. 2 Кор. 6, 7. Еф. 6, 13. [5] 1 Кор. 1, 19; 3, 19. [7] Ін. 7, 24. [8] 2 Кор. 13, 10. [10] 2 Кор. 11, 6. [13] 2 Кор. 12, 5. [15] Рим. 15, 20. [17] Єр. 9, 24. 1 Кор. 1, 31. [18] Притч. 27, 2.

 

 

Глава 11

1 О, коли б ви були трохи поблажливіші до мого безум­ст­ва! Але ви i поблажливi до мене. 2 Бо я турбуюся про вас ревнiстю Божою; тому що я заручив вас єдиному мужу, щоб представити Христу вас чистою дiвою. 3 Але боюсь, щоб, як змiй хитрiстю обманув Єву, так i вашi уми щоб не пошкодились, ухилившись вiд простоти у Христi. 4 Бо якби хто, прийшовши, почав проповiдувати iншого Iсуса, Якого ми не пропо­вiдували, або коли б ви одержали iншого Духа, Якого не одержали, або iнше благовiстя, якого не приймали, — то ви були б дуже поблажливi до цього. 5 Але я думаю, що я нi в чому не менший від великих апостолiв: 6 хоч я i неук у словi, але не в пiзнаннi. Втiм, ми у всьому цiлком вiдомi вам. 7 Чи згрiшив я тим, що принижував се­бе, щоб пiднести вас; бо безвiд­платно проповiдував вам Єванге­лiє Боже? 8 Вiд iнших церков я одержував плату для служiння вам; а перебуваючи у вас, хоч i терпiв нестаток, нiкому не докучав, 9 бо нестаток мiй поповнили браття, що прийшли з Македонiї; та й у всьому я старався i постара­юсь не бути для вас тягарем. 10 По iстинi Христовiй, що в менi, скажу, що ця похвала не вiдбереться вiд мене в країнах Ахайї. 11 Чому ж я так чиню? Чи тому, що не люблю вас? Боговi вiдомо! Але так роблю i так робитиму, 12 щоб не дати приводу тим, хто шукає приводу, щоб вони, чим хваляться, у тому виявились такими ж, як i ми. 13 Бо такi лжеапостоли — лукавi працiвники, що набирають вигляду апостолiв Христових. 14 I не дивно: адже сам сатана набирає вигляду ангела свiтла, 15 а тому не велика рiч, коли й слуги його набирають вигляду служителiв правди; але кiнець їх буде по дiлах їхнiх.

16 Ще скажу: нехай не вважає хто-небудь мене нерозумним, а якщо не так, то приймiть мене хоч як нерозумного, щоб i менi скiль­ки-небудь похвалитися. 17 А що кажу, то кажу не в Господi, але нiби в безумствi при такiй вiдвазi на похвалу. 18 Як багато хто хвалиться за плоттю, то i я буду хвалитися. 19 Бо ви, люди розумнi, охоче терпите нерозумних: 20 ви терпите, коли хто вас поневолює, коли хто об’їдає, коли хто вас оббирає, коли хто звеличується, ко­ли хто б’є вас в обличчя. 21 Hа со­ром скажу, що на це у нас не вистачало сили. А коли хто смiє хвалити­ся чим-небудь, то (кажу з нерозуму) смiю i я. 22 Вони євреї? I я. Ізраїльтяни? I я. Сíм’я Авраамове? I я. 23 Христовi служителi? У нерозумi говорю — я бiльше. Я значно бiльше був у трудах, безмiрно в ранах, бiльше у в’язницях i багаторазово при смертi. 24 Вiд юдеїв п’ять разiв дано було менi по сорок ударiв без одного; 25 три рази мене били палицями, один раз побивали камiнням; три рази розбивався зi мною корабель, нiч i день пробув я у безоднi морськiй; 26 багато разiв був я у подорожах, у небезпеках на рiчках, у небезпеках вiд розбiйникiв, у небезпеках вiд єдиноплемiнникiв, у небезпеках вiд язичникiв, у небезпе­ках у мiстi, у небезпеках в пусте­лi, у небезпеках на морi, у небезпеках мiж лжебратами, 27 в трудi й у виснаженнi, часто без сну, в голодi i спразi, часто в постах, на холодi i в наготi. 28 Крiм зовнішнього‚ налягають на мене щоденні клопоти, турбота про всi церкви. 29 Хто знемагає, з ким i я не знемагав би? Хто спокушається, за кого б я не палав би? 30 Якщо треба менi хвалитися, то буду хвалитися немiччю моєю. 31 Бог i Отець Господа нашого Iсуса Хрис­та, благословенний повiк, знає, що я кажу правду. 32 У Дамаску обласний правитель царя Арети стерiг мiсто Дамаск, щоб схопити мене, i мене в кошику спустили з вiкна по стiнi, i я уник його рук.

 

Глава 11. [2] Іс. 62, 5. Ос. 2, 19. [3] Бут. 3, 4. Ін. 8, 44. 2 Пет. 3, 17. 1 Тим. 6, 3. [5] 1 Кор. 15, 10. [6] 1 Кор. 2, 1. 2 Кор. 10, 10. [8] Діян. 20, 33. 2 Сол. 3, 8. 1 Кор. 4, 5. [10] Рим. 9, 1. [13] Діян. 15, 24. [15] Мф. 7, 15. [18] Флп. 3, 4. [22] Діян. 22, 3. Флп. 3, 5. [24] Втор. 25, 3. [25] Діян. 14, 19; 16, 22; 27, 41. [27] 1 Кор. 4, 11. [29] 1 Кор. 9, 22. [31] Рим. 9, 1. Гал. 1, 20. [32] Діян. 9, 24.

 

 

Глава 12

1 Hе корисно хвалитися ме­нi, бо я прийду до видiнь i одкровень Господнiх. 2 Знаю чоловiка у Христi, який чотирнадцять рокiв тому (чи в тiлi — не знаю, чи без тiла — не знаю‚ Бог вiдає) узятий був до третього неба. 3 I знаю про такого чоловiка (не знаю — в тiлi чи без тiла‚ Бог вi­дає), 4 що вiн був узятий в рай i чув невимовнi слова, яких людинi не можна переказати. 5 Таким чоловiком можу хвалитись; собою ж не похвалюся, хiба тiльки немочами моїми. 6 А коли я захочу хвалитися, не буду безумний, бо скажу iстину; але я утримуюсь, щоб нiхто не подумав про мене бiльше, нiж скiльки в менi бачить або чує вiд мене. 7 А щоб я не звеличувався надзвичайнiстю одкровень, дано менi жало у плоть, ангел сатани, пригнiчувати мене, щоб я не величався. 8 Тричi благав я Господа про те, щоб вiн вiдступився вiд мене. 9 Але Господь сказав менi: «Досить для тебе благодатi Моєї, бо сила Моя виявляється в немочi». I тому я значно охочiше буду хвалитися немочами своїми, щоб перебувала в менi сила Христова. 10 Тому я себе почуваю добре в немочах, у кривдах, у нестатках, у гонiн­нях, в утисках за Христа, бо, коли я немiчний, тодi сильний.

11 Я дiйшов до безумства, хвалячись; ви мене до цього змусили. Вам би слiд було хвалити ме­не, бо в мене нi в чому нема недос­татку супроти найперших апосто­лiв, хоч я i нiщо. 12 Ознаки апосто­ла виявилися перед вами всяким терпiнням, знаменнями, чудесами i силами. 13 Бо чого не вистачає у вас перед iншими церквами, хiба тiльки того, що сам я не був вам тягарем? Простiть менi таку провину. 14 Ось третiй раз я готовий iти до вас, і не буду вас обтяжувати‚ бо шукаю не вашого, а вас. Hе дiти повиннi збирати майно для батькiв, а батьки для дiтей. 15 Я охоче буду витрачати своє i виснажувати себе за душi вашi, не зважаючи на те, що, надзвичайно люблячи вас, я менше люб­лений вами. 16 Припустимо, що сам я не обтяжував вас, але, бувши хитрим, лукавством брав з вас. 17 Але чи користувався я чим вiд вас через кого-небудь з тих, кого посилав до вас? 18 Я упросив Тита i послав iз ним одного з бра­тiв: чи скористався Тит чим вiд вас? Чи не в одному дусi ми дiя­ли? Чи не однією дорогою ходили?

19 Чи не думаєте ще, що ми тiльки виправдовуємося перед вами? Ми говоримо перед Богом, у Христi, i все це, улюбленi, для вашого повчання. 20 Бо я боюсь, щоб менi, прийшовши до вас, не знайти вас такими, якими не бажаю, також щоб i вам не знайти мене таким, яким не бажаєте; щоб не знайти у вас розбрату, заздрос­ти, гнiву, сварок, наклепiв, нашептів‚ пихи, безладдя, 21 щоб знов, коли прийду, не принизив мене у вас Бог мiй, i щоб не оплакувати менi багатьох, що згрiшили ранiш i не покаялись у нечистотi, блудi та непотребствi, яке чинили.

 

Глава 12. [1] Гал. 1, 12; 2, 2. [9] Рим. 5, 3. 2 Кор. 4, 8; 11, 30. [13] 1 Кор. 1, 5. [14] Діян. 20, 33. [15] Кол. 1, 24.1 Сол. 2, 8. 2 Тим. 2, 10. [17] 2 Кор. 7, 2. [19] 1 Кор. 10, 33.

 

 

Глава 13

1 Третiй раз уже iду до вас. При устах двох або трьох свiдкiв буде твердим усяке слово. 2 Я попереджав i попереджаю, як перебуваючи у вас вдруге, так i тепер, будучи вiдсутнiм, пишу тим, якi ранiше згрiшили, та всiм iншим, що, коли знов прийду, не пощаджу. 3 Ви шукаєте доказу то­го, чи говорить у менi Христос: Вiн не безсилий для вас, але силь­ний у вас. 4 Бо, хоч вiн i розп’ятий у немочi, але живий силою Божою; i ми також, хоч немiчнi в Hьому, але будемо живi з Hим силою Бо­жою у вас.

5 Перевiряйте самих себе, чи у вiрi ви; самих себе дослiджуйте. Чи ви не знаєте самих себе, що Iсус Христос у вас? Хiба тiльки ви не тi, ким повиннi бути. 6 Про нас же, сподiваюся, дiзнаєтесь, що ми тi, ким бути повиннi. 7 Молимо Бога, щоб ви не чинили нiякого зла, не для того, щоб нам показатися, ким повиннi бути; але щоб ви робили добро, хоч би ми здава­лися i не тими, ким повиннi бути. 8 Бо ми не сильнi проти iстини, але сильні за iстину. 9 Ми радiємо, коли ми немiчнi, а ви сильнi, за це ми i молимось, за вашу досконалiсть. 10 Для того я й пишу це у вiдсутностi, щоб у присутностi не вжити суворости за владою, даною менi Господом на будування, а не на розорення.

11 А втiм, браття, радуйтесь, довершуйтесь, утiшайтесь, будьте однодумнi, мирнi, — i Бог любови й миру буде з вами. 12 Вiтайте один одного цiлуванням святим. Вiтають вас усi святi!

13 Благодать Господа нашого Iсуса Христа, i любов Бога Отця‚ i причастя Святого Духа нехай буде зо всiма вами. Амiнь.

 

Глава 13. [1] Втор. 19, 15; 17, 6. Мф. 18, 16. Ін. 8, 16. Євр. 10, 28. [2] 2 Кор. 10, 2. [4] Рим. 6, 4. [5] 1 Кор. 11, 28. Еф. 3, 17. [10] 2 Кор. 10, 8. [11] 1 Пет. 3, 8. Рим. 15, 5. Флп. 2, 2. [12] 1 Пет. 5, 14. Рим. 16, 16. 1 Кор. 16, 20.

Перше послання до Коринф’ян святого апостола Павла

Глава: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16


 

 

Глава 1

1 Павло, волею Божою покликаний апостол Iсуса Христа, i Сосфен, брат 2 церквi Божiй у Коринфi, освяченим у Христi Iсусi, покликаним святим, з усiма, хто призиває iм’я Господа нашого Iсуса Христа, у всякому мiсцi, у них i у нас: 3 благодать вам i мир вiд Бога Отця нашого i Господа Iсуса Христа.

4 Завжди дякую Боговi моєму за вас заради благодатi Божої, да­рованої вам у Христi Iсусi, 5 бо в Hьому ви збагатилися всiм, усяким словом i всяким пiзнанням, — 6 тому що свiдчення Христове ут­вердилося у вас, — 7 так що ви не маєте нестачi нi в якому даруван­нi, чекаючи явлення Господа нашого Iсуса Христа, 8 Який i утвер­дить вас до кiнця, щоб бути вам неповинними в день Господа нашого Iсуса Христа. 9 Вiрний Бог, Яким покликанi ви до єднання з Сином Його Iсусом Христом, Господом нашим.

10 Благаю вас, браття, iм’ям Гос­­пода нашого Iсуса Христа, щоб усi ви говорили одне i не було мiж ва­ми роздiлення, а щоб ви з’єдна­нi були в одному розумiннi та в однiй думцi. 11 Бо вiд домашнiх Хлоїних стало менi вiдомо про вас, браття мої, що мiж вами є су­­перечки. 12 Я кажу про те, що у вас говорять: я — Павлiв; я — Апол­лосiв; я — Кифин; а я — Хрис­тів. 13 Хiба ж роздiлився Христос? Хi­ба Павло розп’явся за вас? Чи в iм’я Павлове ви хрестилися? 14 Дя­кую Боговi, що я нiкого з вас не хрестив, крiм Криспа та Гая, 15 щоб не сказав хто, що я хрестив у моє iм’я. 16 Хрестив же я i Стефанiв дiм; а чи хрестив ще кого, не знаю. 17 Бо Христос пос­лав мене не хрес­тити, а благо­вiстити, i не в премудростi слова, щоб не скасувати хреста Христового. 18 Бо слово хрес­не для загиб­лих безумство є, а для нас, що спа­саємось, — сила Божа. 19 Бо написано: «Погублю мудрiсть мудреців i розум розумних вiдки­ну». 20 Де мудрець? Де книжник? Де допитливий вiку цього? Чи не обернув Бог мудрiсть свiту цього на безумство? 21 Бо коли свiт своєю мудрiстю не пiзнав Бога в премуд­ростi Божiй, то угодно було Бого­вi безумством проповiдi спасти вiрую­чих. 22 Бо й юдеї вимагають чудес, i еллiни шукають мудрости; 23 а ми проповiдуємо Христа розп’ятого, для юдеїв спокуса, а для еллiнiв безумство, 24 для самих же покликаних, юдеїв i еллi­нiв, — Христа, Божу силу i Божу премудрiсть; 25 бо й безумне Боже мудрiше від людського, i немiчне Боже сильнiше від людського.

26 Погляньте, браття, хто ви‚ по­кликанi: небагато серед вас мудрих за плоттю, небагато сильних, небагато благородних; 27 але Бог обрав немудре свiту, щоб посоромити мудрих, i немiчне свiту обрав Бог, щоб посоромити сильне; 28 i незнатне свiту i принижене, i нiчого не значуще обрав Бог, щоб скасувати значуще, — 29 щоб нiяка плоть не хвалилася перед Богом. 30 Вiд Hього i ви в Христi Iсусi, Який став для нас премудрiстю вiд Бога, праведнiстю i освяченням та вiдкупленням, 31 щоб було як написано: «Хто хвалиться, нехай хвалиться Господом».

 

Глава 1. [1] Діян. 18, 17. Рим. 1, 1. [2] Ін. 17, 19. Діян. 15, 9. 1 Сол. 4, 7. 2 Тим. 2, 19. [3] 1 Пет. 1, 2. [4] 2 Сол. 1, 3, [5] Кол. 1, 9. [6] 1 Кор. 2, 2. [7] 1 Кор. 12, 11. Флп 3, 20. Тит. 2, 13. [8] 1 Сол. 3, 13. [9] 1 Сол. 5, 24. [10] Рим. 15, 5. Флп 2, 2. [12] Діян. 18, 24. [13] Еф. 4, 5. [14] Діян. 18, 8. [17] 2 Пет. 1, 16. 1 Кор. 2, 13. [18] Діян. 17, 18. Рим. 1, 16. [19] Іс. 29, 14. [20] Іс. 33, 18; 44, 25. [21] Мф. 11, 25. [22] Мф. 12, 38; 16, 1. [23] Іс. 8, 14. Діян. 17, 18. Рим. 9, 32. [24] Рим. 1, 16. Кол. 2, 3. [26] Ін. 7, 48. Як. 2, 5. [27] 2 Кор. 10, 5. [29] Рим. 3, 27. Еф. 2, 9. [30] Єр. 23, 5. Ін. 17, 19. 1 Пет. 1, 18. Кол. 2, 3. [31] Єр. 9, 24. 2 Кор. 10, 17.

 

 

Глава 2

1 I коли я приходив до вас, браття, приходив провiщати вам свiдчення Боже не пишномов­ним словом або мудрiстю, 2 бо я розсудив не знати між вами нiчо­го, крiм Iсуса Христа‚ i то розп’ятого, 3 i був я у вас у немочi‚ i в стра­ху, i у великому трепетi. 4 I слово моє, i проповiдь моя були не в переконливих словах людської мудрости, а в явленнi духу i сили, 5 щоб вiра ваша утверджувалася не на муд­ростi людськiй, а на силi Божiй.

6 Мудрiсть же ми проповiдуємо мiж довершеними, але мудрiсть не вiку цього i не володарiв вiку цього скороминучих; 7 а проповiдуємо премудрiсть Божу, таємну, приховану, яку призначив Бог перед вiками для слави нашої, 8 якої нiхто з князiв вiку цього не пiзнав; бо якби пiзнали, то не розіп’яли б Господа слави. 9 Але, як написано: «Hе бачило око‚ i вухо не чуло, i на серце людини не приходило те, що Бог приготував тим, хто любить Його». 10 Hам же Бог вiдкрив це Духом Своїм; бо Дух усе досліджує, i глибини Божi. 11 Бо хто з людей знає, що є в людинi, крiм духа людського, який живе в нiй? Так i Божого нiхто не знає, крiм Духа Божого. 12 Ми ж прийняли не духа свiту цього, а Духа вiд Бога, щоб знати дароване нам вiд Бога, 13 що i сповiщаємо вам вивченими словами не вiд людської мудрости, а вивченими вiд Духа Святого, порiвнюючи духов­не з духовним. 14 Душевна людина не приймає того, що вiд Духа Божого, бо вона вважає це безумством; i не може зрозумiти, тому що про це треба судити духовно. 15 Духовний же судить про все, а про нього нiхто не може судити. 16 Бо хто пiзнав розум Господнiй, щоб мiг пояснити його? А ми маємо розум Христів.

 

Глава 2. [1] 1 Кор. 1, 17. [2] 1 Кор. 1, 23; 15, 3. Флп 3, 8. [3] Діян. 18, 1. [4] 2 Пет. 1, 16. [5] 2 Кор. 6, 7. [6] Як. 3, 15. [7] Рим. 14, 24. Еф. 3, 9. [8] Мф. 11, 25. Діян. 13, 27. 2 Кор. 3, 14. [9] Іс. 64, 4. [10] Мф. 13, 11. Мк. 4, 11. Ін. 14, 26. [11] Рим. 11, 33. [12] Рим. 8, 15. [13] 1 Кор. 1, 17. [14] Рим. 8, 5. [15] Притч. 28, 5. [16] Прем. 9, 13. Іс. 40, 13. Рим. 11, 34.

 

 

Глава 3

1 I я, браття, не мiг до вас говорити як до духовних, але як до плотських, як до немовлят у Христi. 2 Я годував вас молоком, а не твердою їжею, бо ви не могли її їсти, та й зараз ще не можете, 3 бо ви ще плотськi. Якщо мiж вами заздрощi, суперечки i незгоди, то хiба ви не плотськi? I чи не за людським звичаєм живете? 4 Бо коли хтось говорить: «Я — Пав­лiв», а інший: «Я — Аполлосiв», то хiба не плотськi ви? 5 Хто такий Павло? Хто Аполлос? Вони тiльки служителi, через яких ви увiрували, i‚ до того ж‚ як кожному дав Господь. 6 Я насадив, Апол­лос поливав, а зростив Бог; 7 а то­му i хто насаджує‚ i хто поливає є нiщо, а все Бог, Який вирощує. 8 Хто ж насаджує i поливає є одне: але кожний одержить свою нагороду за своєю працею. 9 Бо ми спiв­працівники Божі, а ви Божа нива, Божа будівля.

10 Я, за даною менi вiд Бога бла­годаттю, як мудрий архiтектор, поклав основу, а iнший будує на нiй; але нехай кожний пильнує, як вiн будує. 11 Бо нiхто не може покласти iншої основи, крiм покладеної, яка є Iсус Христос. 12 Чи будує хто на цiй основi iз золота, срiбла, дорогоцiнних каменiв, дерева, сiна, соломи, — 13 дiло кожного виявиться; бо день покаже, тому що у вогнi вiдкривається, i вогонь випробовує дiло кожного‚ яке воно є. 14 У кого дiло, яке вiн будував, устоїть, той одержить на­городу. 15 А в кого дiло згорить, той зазнає втрати; а втiм, сам спасеться, але так, нiби через вогонь.

16 Хiба ж не знаєте, що ви — храм Божий i Дух Божий живе у вас? 17 Якщо хто зруйнує храм Божий, того покарає Бог: бо храм Божий святий, а цей храм — ви.

18 Hiхто хай не обманює самого себе. Якщо хто з вас думає бути муд­рим у свiтi цьому, той будь безум­ним, щоб бути мудрим. 19 Бо муд­рiсть свiту цього є безумство перед Богом, як написано: «Вiн ловить мудрих у хитрощах їхнiх». 20 I ще: «Господь знає мiркування мудрецiв, що вони марнi». 21 Отже, нiхто хай не хвалиться людьми, бо все — ваше: 22 чи Павло, чи Апол­лос, чи Кифа, чи свiтло, чи життя, чи смерть, чи сучасне, чи майбутнє — все ваше; 23 ви ж — Христовi, а Христос — Божий.

 

Глава 3. [1] Еф. 4, 14. [2] 1 Пет. 2, 2. [4] 1 Кор. 1, 12. [5] Рим. 12, 6. [6] Мк. 16, 20. Діян. 19, 1. [9] Іс. 5, 1; 61, 3. [11] Іс. 28, 16. Еф. 2, 22. [13] Іс. 48, 10. 1 Пет. 1, 7. [16] Ін. 14, 23. Рим. 8, 9. 1 Кор. 6, 19. 2 Кор. 6, 16. Гал. 4, 6. Євр. 3, 6. [18] Іс. 5, 21. [19] Іов. 5, 13. [20] Пс. 93, 11.

 

 

Глава 4

1 Отже, кожен повинен розу­мiти нас як служителiв Христових i будiвничих таїн Божих. 2 Вiд будiвничих же вимагається, щоб кожний був вiрним. 3 Для ме­не не важливо, як судите про мене ви або як судять iншi люди; я i сам не суджу про себе. 4 Бо хоч я i нiчого не знаю за собою, але тим не виправдовуюсь; суддя ж менi Господь. 5 Тому не судiть нiчого передчасно, аж доки не прийде Господь, Який освiтить таємне у темрявi i виявить сердечнi намi­ри; i тодi кожному буде похвала вiд Бога.

6 Це, браття, я прикликав до себе i Аполлоса заради вас, щоб ви навчилися вiд нас не мудрува­ти бiльше того, що написано, та не величалися один перед одним. 7 Бо хто тебе вiдрiзняє? Що ти ма­єш, чого б не одержав? А як­що одер­жав, чого хвалишся, нiби не одержав? 8 Ви вже наситилися, ви вже збагатилися, ви почали царю­­вати без нас; коли б то ви справдi царювали, щоб i нам з вами царю­вати! 9 Бо я думаю, що нам, пос­ланцям останнiм, Бог судив бути нiби засудженими на смерть, бо ми були видовищем свiтовi, ангелам i людям. 10 Ми безумнi Хрис­та ради, а ви мудрi у Христi; ми немiчнi, а ви мiцнi; ви у славi, а ми в безчестi. 11 Hа­вiть донинi тер­пимо голод‚ i спрагу, i наготу, i страждаємо, i поневiряємось, 12 i трудимось, працюючи своїми руками. Лихословлять нас, ми благословляємо; го­нять нас, ми терпимо; 13 ганьблять нас, ми благаємо: ми як смiт­тя для свiту, як порох, що усi топчуть донинi.

14 Це пишу не для того, щоб вас осоромити, а наставляю на розум вас, як дiтей моїх улюблених, 15 бо хоч у вас тисячi наставникiв у Христi, та не багато отцiв; я родив вас у Христi Iсусi благовiстям. 16 Тому благаю вас: ставайте по­дiбнi менi, як я Христу. 17 Для цьо­го я послав до вас Тимофiя, мого улюбленого i вiрного в Господi сина, який нагадає вам про шляхи мої у Христi Iсусi, як я навчаю скрiзь i в усякiй церквi. 18 Бо через те, що я не йду до вас, деякi у вас загордилися; 19 але я скоро до вас прийду, якщо буде угодно Господевi, i пiзнаю не слова тих, що за­гордилися, а силу, 20 бо Царство Боже не в словi, а в силi. 21 Чого ви хочете? З палицею прийти до вас чи з любов’ю i духом лагiд­ности?

 

Глава 4. [1] 2 Кор. 6, 4. [2] Мф. 24, 45. Лк. 12, 42. [4] Вих. 34, 7. Іов. 9, 2. Діян. 23, 1. [5] Мф. 7, 1; 25, 21. Рим. 2, 1. [6] Притч. 3, 7. Рим. 12, 3. [7] Ін. 3, 27. [9] Пс. 43, 23. Рим. 8, 36. 2 Кор. 4, 11. [12] Мф. 5, 44. Лк. 23, 34. Діян. 7, 60; 20, 34. 1 Сол. 2, 9. 2 Сол. 3, 8. [15] Гал. 4, 19. Флм 1, 10. [19] Діян. 18, 21. Як. 4, 15. [20] 1 Кор. 2, 4. [21] 2 Кор. 13, 10.

 

 

Глава 5

1 Всюди ходять чутки, що у вас з’явилося блудодiяння‚ i то таке блудодiяння, якого немає навiть i у язичникiв, що хтось за жiнку має жiнку батька свого. 2 А ви загордилися, замiсть того, щоб плакати, i того, хто вчинив таке, вилучити з середовища вашого. 3 Та я, будучи вiдсутнiй тiлом, але присутнiй духом, уже вирiшив, нiби знаходячись у вас: того, хто вчинив таке дiло, 4 у зi­б­раннi вашому, в iм’я Господа нашого Ісуса Христа‚ разом з мо­їм духом, силою Господа нашого Iсу­са Христа, 5 вiддати сатанi на виснаження плотi, щоб дух спасся в день Господа нашого Iсуса Хрис­та. 6 Hiчим вам хвалитися. Хiба не знаєте, що мала закваска заквашує все тiсто? 7 Отже, очистiть стару закваску, щоб бути вам новим тiстом‚ бо ви — безкваснi, адже Пасха наша, Христос, за нас у жертву принесений. 8 Тому святкуймо не зi старою закваскою, не iз закваскою злоби та лукавства, а з опрiсноками чистоти й iстини.

9 Я писав вам у посланнi — не знатися з блудниками; 10 проте не взагалi з блудниками свiту цього — або лихварями, або хижаками, або iдолослужителями, бо iнакше ви мусили б вийти iз свiту цього. 11 Hинi ж написав вам, щоб ви не єдналися з тим, хто, називаючись братом, залишається блудником, або лихварем, або iдолослужите­лем, або лихословцем, або п’яницею, чи хижаком; з таким навiть i не їсти разом. 12 Бо що менi суди­ти i зовнiшнiх? Хiба не внутрiшнiх ви судите? 13 А зовнiшнiх судить Бог. Отже, вилучiть розпутного вiд вас самих.

 

Глава 5. [1] Лев. 18, 8. [3] Кол. 2, 5. [5] Пс. 108, 6. 1 Тим. 1, 20. [6] 1 Кор. 15, 33. Гал. 5, 9. 2 Тим. 2, 17. [7] Іс. 53, 7. [11] Мф. 18, 17. Рим. 16, 17. 2 Сол. 3, 14.

 

 

Глава 6

1 Як смiє хто з вас, маючи справу з iншим, судитися у неправедних, а не у святих? 2 Хiба не знаєте, що святi судитимуть свiт? Якщо ж свiт буде судимий вами, то невже недостойнi ви судити незначнi справи? 3 Хiба не знаєте, що ми будемо судити анге­лiв, чи не тим бiльше справи житейськi? 4 А ви, коли судитесь у житейських справах, ставите своїми суддями таких, якi в церквi нiчого не значать. 5 Hа сором вам кажу: невже немає серед вас жод­ного розумного, який мiг би розсу­дити справи мiж братами своїми? 6 Але брат iз братом судиться, та ще й перед невiрними. 7 I те вже зовсiм сором для вас, що ви судитеся мiж собою. Чи не краще б вам залишатися скривдженими? Чи не краще б вам терпiти нестат­ки? 8 Але ви самi кривдите i вiд­нiмаєте, та ще й у братiв. 9 Hевже не знаєте, що неправедники Царства Божого не успадкують? Hе обманюйте себе: нi блудники, нi iдолослужителi, нi перелюбники, нi малакiї, нi мужоложці, 10 нi злодiї, нi лихварi, нi п’яницi, нi лихословцi, нi хижаки — Царства Божого не успадкують. 11 I такими були деякi з вас; але обмилися, але освятилися, але виправдалися iменем Господа нашого Iсуса Христа i Духом Бога нашого.

12 Усе менi дозволено, та не все корисне; все менi дозволено‚ та нiщо не повинне володiти мною. 13 Їжа для черева, i черево для їжi; але Бог знищить i те i друге. Тiло ж не для блуду, а для Господа, i Господь для тiла. 14 Бог воскресив Господа, воскресить i нас силою Своєю. 15 Хiба не знаєте‚ що тiла вашi є члени Христовi? Отож, узяв­ши члени Христовi, чи зроблю їх членами блудницi? Зовсiм нi! 16 Хiба не знаєте, що той, хто з’єднується з блудницею, стає одним тiлом з нею? Бо сказано: «Обидва будуть одна плоть». 17 А хто з’єднується з Господом, той є один дух з Господом. 18 Уникайте блудодiяння: всякий грiх, що його чи­нить людина, є поза тiлом, а блуд­ник проти власного тiла грiшить. 19 Хiба не знаєте, що тiла вашi є храм Святого Духа, Який живе у вас i Якого ви маєте вiд Бога, i ви не свої? 20 Бо ви купленi дорогою цiною. Отже, прославляйте Бога в тiлах ваших i в душах ваших, якi є Божi.

 

Глава 6. [2] Прем. 3, 8. Мф. 19, 28. Одкр. 20, 4. [7] Мф. 5, 40. Лк. 6, 29. Рим. 12, 19. 1 Сол. 5, 15. [9] Гал. 5, 21. Еф. 5, 5. [11] Еф. 2, 2. Тит. 3, 3. [12] Сир. 37, 31.1 Кор. 10, 23. [13] Мф. 22, 30. Рим. 6, 13, 19. [14] 2 Кор. 4, 14. 1 Сол. 4, 14. [15] Єф. 5, 30. [16] Бут. 2, 24. Мф. 19, 5. Мк. 10, 7. Еф. 5, 31. [19] 1 Пет. 2, 5. 1 Кор. 3, 16. 2 Кор. 6, 16. [20] Діян. 20, 28. 1 Пет. 1, 19. Гал. 3, 13.

 

 

Глава 7

1 А про що ви писали менi, то добре чоловiковi не торкатися жiнки. 2 Але ж, щоб уникнути блудодiяння, кожний нехай має свою жiнку, i кожна жiнка нехай має свого чоловiка. 3 Hехай чоло­вiк вiддає своїй жiнцi належну лю­бов; так само i жiнка своєму чоловiковi. 4 Жiнка не володiє своїм тiлом, а чоловiк; також i чоло­вiк не володiє своїм тiлом, а жiн­ка. 5 Hе ухиляйтеся один вiд одного, хiба за згодою, до часу, щоб перебувати в постi та молитвi, i знову будьте разом, щоб не споку­шав вас сатана нестриманістю вашою. 6 А втiм, це кажу вам як дозвiл, а не як повелiння. 7 Бо ба­жаю, щоб усi люди були як i я; але кожен має вiд Бога своє дарування, один таке, iнший — iнше.

8 Безшлюбним та вдовам кажу: добре їм залишатися, як я. 9 Але якщо не можуть стримуватися, нехай одружуються, бо краще одружитися, нiж розпалюватися. 10 А одруженим заповiдаю не я, а Господь: жiнцi з чоловiком не розлучатися, — 11 якщо ж розлучиться, то нехай буде безшлюбна або помириться з чоловiком своїм, — i чоловiковi не залишати своєї жiнки. 12 Iншим же кажу я, а не Гос­подь: коли який брат має жiн­ку невiруючу, i вона згодна жити з ним, то вiн не повинен залишати її; 13 i жiнка, яка має чоловiка невiруючого, i вiн згодний жити з нею, не повинна залишати його. 14 Бо невiруючий чоловiк освячується жiнкою вiруючою, невiрую­ча жiнка освячується вiруючим чоловiком. Iнакше дiти вашi були б нечистими, а тепер святi. 15 Як­що ж невiруючий хоче розлучитися, нехай розлучається; брат чи сестра в таких випадках не зв’язанi; до миру покликав нас Господь. 16 Звiдки ти знаєш, жiнко, чи не спасеш чоловiка? Або ти, чоловiче, звiдки знаєш, чи не спасеш жiнки? 17 Тiльки кожен роби так, як визначив йому Бог; i кожен, як покликав Господь. Так я наказую по всiх церквах. 18 Чи по­кликаний хто обрiзаним, не хова­й­ся; чи покликаний хто необрi­заним, не обрiзуйся. 19 Обрiзання нiщо, i необрiзання нiщо, а все в дотриманнi заповiдей Божих. 20 Кож­ний залишайся в тому зван­нi, в якому був покликаний. 21 Чи рабом ти був покликаний, не турбуйся, але якщо i можеш стати вiльним, то скористайся кращим. 22 Бо раб, покликаний у Господi, є вiльний у Господi; так само i покликаний вiльним є рабом Хрис­товим. 23 Ви купленi дорогою цi­ною: не ставайте ж рабами людей. 24 У якому станi хто був покликаний, браття, у тому кожен i залишайся перед Богом.

25 Щодо дiвоцтва я не маю пове­лiння Господнього; а даю пораду як той, хто одержав вiд Господа милiсть бути вiрним Йому; 26 отже, з огляду на нинішні утиски‚ вважаю за краще, що добре людинi залишатися так. 27 Чи з’єднався ти з жiнкою? Hе шукай розлучення. Чи залишився без жiнки? Hе шукай жiнки. 28 А втiм, якщо i оже­нишся, не згрiшиш; i якщо дiвчина вийде замiж, не згрiшить. Але такi матимуть муку тілесну; а менi вас шкода.

29 Я кажу вам, браття: час уже короткий; отже, тi, що мають жi­нок, нехай будуть так, нiби не ма­ють їх; 30 хто плаче, наче не плаче; хто радiє, наче не радiє; i хто купує, наче не набуває; 31 i хто користується свiтом цим, наче не користується; бо минає образ свiту цього. 32 А я хочу, щоб ви були без турбот. Hеодружений турбується про Господнє, як догодити Господевi; 33 а одружений турбується про мирське, як догодити жiнцi. Рiзниця є мiж заміжньою i дiви­цею: 34 незаміжня турбується про Господнє, як догодити Господевi, щоб бути святою i тiлом i духом; а замiжня пiклується про мирське, як догодити чоловiковi. 35 Ка­жу це вам на вашу ж користь: не з тим, щоб накинути на вас пута, а щоб ви благочинно‚ безустанно і ревно служили Господевi. 36 Ко­ли ж хто вважає непристойним для своєї дiвчини, щоб вона, досягнувши зрiлого вiку, залишилась такою, то нехай робить як хоче: не згрiшить; нехай такi виходять замiж. 37 А хто непохитно твердий у серцi своїм i не має необхідности, а має владу над своєю волею i розсудив у серцi своїм збе­регти дiвчину свою, той добре робить. 38 Тому той, хто видає замiж свою дiвчину, добре робить; а хто не видає, робить краще. 39 Жiнка зв’язана законом, доки живий її чоловiк; якщо ж помер її чоловiк, вона вiльна вийти замiж за кого хоче, тiльки в Господi. 40 Але вона блаженнiша є, коли залишиться так, за моєю порадою; а думаю, що i я маю Духа Божого.

 

Глава 7. [3] 1 Пет. 3, 7. [5] Іоїл. 2, 16. [7] Мф. 19, 12. [9] 1 Тим. 5, 14. [10] Втор. 24, 1. Мф. 5, 32; 19, 6. Мк. 10, 11. Лк. 16, 18. [15] Рим. 12, 18. 1 Кор. 14, 33. [17] Діян. 15, 28. Еф. 4, 1. [18] 1 Мак. 1, 15. [19] Гал. 5, 6. [20] 1 Сол. 2, 12. [22] Ін. 8, 36. Рим. 6, 22. [23] 1 Кор. 6, 20. [25] 2 Кор. 2, 17. [29] Іов. 9, 25; 14, 1. Пс. 102, 15. [31] Іс. 40, 6. Як. 1, 10; 4, 14. 1 Пет. 1, 24. 1 Ін. 2, 17. [39] Рим. 7, 2.

 

 

Глава 8

1 Про iдоложертовнi страви ми знаємо, бо ми всi маємо знан­ня; але знання надимає, а любов будує. 2 Хто гадає, що вiн знає що-небудь, той нiчого ще не знає так, як треба знати. 3 Але хто любить Бога, тому дано знання вiд Hього. 4 Отже, про вживання в їжу iдоложертовного ми знаємо, що iдол у свiтi нiщо i що немає iншого Бога, крiм Єдиного. 5 Бо хоч i є так званi боги, чи на небi, чи на землi, — так як є багато богiв i господарiв багато, — 6 але в нас один Бог Отець, вiд Якого все, i ми для Hього, i один Господь Iсус Христос, через Якого все, i ми через Hього. 7 Та не в усiх таке знання: деякi й донинi з совiстю, що визнає iдолiв, їдять iдоложер­товне, як жертви iдольськi, i со­вiсть їхня, будучи немiчною, оск­верняється. 8 Їжа не наближає нас до Бога: бо, чи їмо ми, нiчого не здобуваємо; чи не їмо, нiчого не втрачаємо. 9 Однак бережiться, щоб ця свобода ваша не стала спо­кусою для немiчних. 10 Бо коли хто-небудь побачить, що ти, маючи знання, сидиш за столом у капищi, то совiсть його, як немiч­ного, чи не наверне i його їсти iдоложертовне? 11 I вiд твого знання загине немiчний брат, за якого помер Христос. 12 А грiшачи таким чином проти братiв i вражаючи немiчну совiсть їхню, ви грiшите проти Христа. 13 Тому, якщо їжа спокушає брата мого, не буду їсти м’яса повiк, щоб не спокусити брата мого.

 

Глава 8. [1] 1 Кор. 13, 4. [2] 1 Кор. 13, 12. [3] 2 Тим. 2, 19. [4] Втор. 4, 39. 1 Тим. 2, 5. [5] Втор. 10, 17. [6] Мал. 2, 10. Ін. 13, 13. [7] Рим. 14, 23. [8] Рим. 14, 17. [9] Рим. 14, 13. [11] Рим. 14, 15. [12] Рим. 14, 1. [13] Рим. 14, 21.

 

 

Глава 9

1 Чи не апостол я? Чи не вiль­ний я? Чи не бачив я Iсуса Христа, Господа нашого? Хiба не моє дiло ви у Господi? 2 Якщо для iн­ших я не апостол, то для вас апос­тол; бо печать мого апостольства — ви у Господi. 3 Ось мiй захист проти тих, що осуджують ме­не. 4 Хiба ми не маємо влади їсти i пити? 5 Хiба не маємо влади ма­ти супутницею сестру — жiн­ку, як i iншi апостоли, i брати Гос­поднi, i Кифа? 6 Або один я та Вар­нава не маємо влади не трудитися? 7 Який воїн служить коли-небудь на своєму утриманнi? Хто, насадивши виноград, не їсть плодiв його? Хто, пасучи стадо, не їсть молока вiд стада? 8 Чи тiль­ки за людським мiркуванням я це кажу? Чи не те ж говорить i закон? 9 Бо в Мойсеєвiм законi написано: «Hе зав’язуй рота волові, що молотить». Чи про волiв турбується Бог? 10 Чи, звичайно, заради нас говориться? Так, для нас це написано; бо хто оре, повинен орати з надiєю, i хто молотить, повинен молотити з надiєю одержати те, чого чекає. 11 Якщо ми посiяли у вас духовне, то чи велике те, коли пожнемо у вас тiлесне? 12 Якщо iншi мають у вас владу, то чи не бiльше ми? Однак ми не користувалися цiєю владою, а все терпимо, щоб не поста­вити якоїсь перешкоди благовiстю Христовому. 13 Хiба не знаєте, що священнослужителi живляться вiд святилища? Що тi, якi служать жертовнику, мають частку вiд жертовника? 14 Так i Господь звелiв тим, якi проповiдують Євангелiє, жити вiд благовiсту­вання. 15 Але я не користувався нiчим таким. I написав це не для того, щоб так було для мене. Бо для мене краще вмерти, нiж щоб хто знищив похвалу мою. 16 Бо коли я благовiстую, то нiчим менi хвалитися, тому що це неодмiн­ний обов’язок мiй, i горе менi, ко­ли не благовiстую! 17 Бо коли роб­лю це добровiльно, то матиму нагороду; а коли недобровiльно, то лише виконую довiрене менi служiння. 18 За що ж менi нагорода? За те, що, проповiдуючи Євангелiє, благовiстую про Хрис­та безвiдплатно, не користуючись моєю владою в благовiсту­ваннi. 19 Бо, будучи вiльним вiд усiх, я всiм пiдкорив себе, щоб бiльше придбати: 20 для юдеїв я був як юдей, щоб придбати юдеїв; для пiдзаконних був як пiд­закон­ний, щоб придбати пiдза­конних; 21 для тих, що не мають закону, — був як такий, що не має закону [не будучи таким, що не має зако­ну перед Богом, але пiд­законним Христу], щоб придбати тих, якi не мають закону; 22 для немiчних був як немiчний, щоб придбати немiч­них. Для всiх я став усiм, щоб спасти хоч деяких. 23 Це ж роблю задля Євангелiя, щоб бути спiв­учасником його. 24 Хiба не знаєте, що тi, якi бiжать на змаганнi, бiжать усi, але один приймає почесті? Так бiжiть, щоб досягти. 25 Усі подвиж­ники утримуються від усього: ті для одержання вінця тлінного, а ми — нетлінного. 26 I тому я бiжу не так, як на непевне, б’юся не так, щоб тiльки бити повiтря; 27 але приборкую i поневолюю тiло моє, щоб, проповiдуючи iн­шим, самому не зостатися недос­тойним.

 

Глава 9. [1] Діян. 9, 3; 22, 18. 1 Кор. 4, 15; 15, 8. [2] 2 Кор. 3, 2. [4] Лк. 10, 7. 2 Сол. 3, 9. [9] Втор. 25, 4. 1 Тим. 5, 18. [11] Рим. 15, 27. [12] Діян. 20, 33. 2 Кор. 11, 8. 1 Сол. 2, 9. [13] Втор. 18, 8. [14] Мф. 10, 10. [16] Діян. 9, 6; 13, 2. [19] 1 Кор. 10, 33. [21] 1 Кор. 7, 18. [22] Рим. 15, 1. [24] Флп 3, 12. 2 Тим. 4, 7. [25] 2 Тим. 2, 4. Одкр. 2, 10. [27] Рим. 6, 18.

 

 

Глава 10

1 Hе хочу, браття, щоб ви не знали, що отцi нашi всi були пiд хмарою i всi пройшли крiзь море; 2 i всi хрестилися у Мойсея в хмарi i в морi; 3 i всi споживали ту саму духовну їжу; 4 i всi пили те саме духовне питво, бо пили вiд духовного грядущого каменя; камiнь же був Хрис­тос. 5 Та не до багатьох iз них благоволив Бог, тому вони загинули в пустелi. 6 А це було за приклад для нас, щоб ми не були по­хiтливi до лихого, як були похiт­ливi вони. 7 Hе будьте також iдо­лопоклонниками, як деякi з них, про яких написано: «Люди сiли їсти й пити i встали, щоб грати». 8 Hе станемо чинити блуду, як деякi з них блудодiяли, i загинуло їх одного дня двадцять три тисячi. 9 Hе будемо спокушати Христа, як деякi з них спокушали, i загинули вiд змiй. 10 Hе нарi­кайте, як деякi з них нарiкали, i загинули вiд всегубителя. 11 Усе це сталося з ними як приклади, а написано для повчання нам, якi досягли останнiх вiкiв. 12 Тому, хто думає, що вiн стоїть, нехай бережеться, щоб не впасти. 13 Вас спiткала спокуса ніяка iнша, тiль­ки людська; i вiрний Бог, Який не попустить вам, щоб ви були спокушенi бiльше, нiж можете, але разом із спокусою дасть i полегшення, щоб ви могли перенести.

14 Отже, улюбленi мої, уникайте iдолослужiння. 15 Я кажу вам як розсудливим: самi розсудiть те, про що говорю. 16 Чаша благословення, яку ми благословляємо, чи не є приєднання Крови Христової? Хлiб, який ми переломлюємо, чи не є приєднання Тiла Хрис­тового? 17 Один хлiб, i нас багато — одне тiло; бо всi причащаємось вiд одного хлiба. 18 Погляньте на Iзраїля по плотi: тi, що їдять жер­тви, чи не учасники жертовника? 19 Що ж я кажу? Чи те, що iдол є щось, або жертва iдольська що-небудь значить? 20 Hi, але що язич­ники, приносячи жертви, приносять бiсам, а не Боговi. А я не хо­чу, щоб ви єдналися з бiсами. 21 Hе можете пити чашу Господню i чашу бiсiвську; не можете бути учас­никами трапези Господньої i трапези бiсiвської. 22 Чи посмiємо ми гнiвити Господа? Хiба ми силь­нiшi за Hього?

23 Усе менi дозволено, та не все на користь; усе менi дозволено, та не все повчає. 24 Hехай нiхто не шукає для себе, але кожний для ближнього. 25 Усе, що продається на торгу, їжте, не вагаючись, для спокою совiсти; 26 бо «Господня земля i те, що наповнює її». 27 Як­що хтось iз невiрних запросить вас i ви захочете пiти, то все, що дадуть вам, їжте без найменшого вагання, для спокою совiсти. 28 Але якщо хтось вам скаже: це iдоложертовне, — то не їжте заради того, хто сказав вам‚ i заради совiсти. Бо Господня земля i те, що наповнює її. 29 А совiсть маю на увазi не свою, а iншого; бо чому моя свобода судитиметься чужою совiстю? 30 Якщо я із вдячнiстю вживаю їжу, то навiщо мене зневажати за те, за що я дякую? 31 От­же, чи ви їсте, чи п’єте, чи щось iнше робите, все робiть на славу Божу. 32 Hе давайте спокуси нi юдеям, нi еллiнам, нi Церквi Божiй, 33 тому що i я догоджаю всiм у всьому, шукаючи не своєї користи, а користи багатьох, щоб вони спаслися.

 

Глава 10. [1] Вих. 13, 21; 14, 22. Чис. 9, 18. [3] Вих. 16, 14. Пс. 77, 24. Прем. 16, 20. [4] Вих. 17, 6. [5] Чис. 14, 23; 26, 65. [6] Чис. 11, 4. [7] Вих. 32, 6. Пс. 105, 19. [8] Чис. 25, 1, 9. [9] Чис. 21, 6. Пс. 105, 14. [10] Чис. 14, 37. [11] Рим. 15, 4. [12] Рим. 11, 20. [13] 2 Пет. 2, 9. Євр. 12, 4. [15] 1 Кор. 1, 5. [16] Мф. 26, 26. Діян. 2, 42, 46. [17] Ін. 6, 33. [18] Лев. 7, 15. [19] 1 Кор. 8, 4. [20] Втор. 32, 17. [21] 2 Кор. 6, 15. [23] 1 Кор. 6, 12. [24] Рим. 15, 2. [26] Пс. 23, 1. Втор. 10, 14. [28] Пс. 23, 1. [30] Рим. 14, 6.

 

 

Глава 11

1 Будьте моїми послідовниками, як i я Христа. 2 Хвалю вас, браття, що все моє пам’ятаєте i дотримуєте передання так, як я передав вам. 3 Хочу також, щоб ви дізналися, що всякому чоловiковi голова Христос; голова жiнцi — чоловiк, а голова Христу — Бог. 4 Кожний чоловiк, який молиться або пророкує з покритою головою, осоромлює свою голову. 5 I кожна жiнка, яка молиться або пророкує з непокритою головою, осоромлює свою голову, бо це те саме, якби вона була острижена. 6 Бо коли жiнка не покривається, то нехай i стрижеться; а коли жiн­цi сором бути остриженiй чи пого­ленiй, нехай покривається. 7 От­же, чоловiк не повинен покривати голову, бо вiн є образ i слава Божа; а жiнка є слава чоловiка. 8 Бо не чоловiк вiд жiнки, а жiнка вiд чоловiка; 9 i не чоловiк був створений для жiнки, а жiнка для чоловiка. 10 Тому жiнка i повинна мати на головi своїй знак влади над нею, заради ангелiв. 11 А втiм, нi чоловiк без жiнки, нi жiнка без чоловiка, в Господi. 12 Бо як жiнка вiд чоловiка, так i чоловiк через жiнку; все ж — вiд Бога. 13 Розсу­дiть самi: чи личить жiнцi моли­тися Боговi з непокритою головою? 14 Чи не сама природа вчить вас, що коли чоловiк запускає во­лосся, то це для нього безчестя, 15 але коли жiнка запускає волосся, це для неї честь, бо волосся дано їй замiсть покривала. 16 Коли б хтось захотiв сперечатися, то ми не маємо такого звичаю, анi церк­ви Божi.

17 Але‚ пропонуючи це, я не хвалю вас, що збираєтесь ви не на краще, а на гiрше. 18 Бо, по-перше, чую, що‚ коли ви сходитеся до церкви, мiж вами бувають роздiлення, чому почасти i вiрю. 19 Бо повинна бути мiж вами i роз­бiжнiсть думок, щоб виявилися се­ред вас досвiдченi. 20 Далi, ви збираєтесь разом не так, як для споживання вечерi Господньої; 21 бо кожний спiшить ранiше вiд iнших з’їсти свою їжу, тож один лишається голодний, а iнший упивається. 22 Хiба у вас нема домiв для того, щоб їсти й пити? Чи зневажаєте Церкву Божу i принижуєте бiдних? Що сказати вам? Чи похвалити вас за це? Hе похвалю. 23 Бо я вiд Господа прийняв те, що i вам передав, що Господь Iсус у ту нiч, коли був зраджений, узяв хлiб 24 i, вiддавши хвалу, переломив i сказав: приймiть, споживайте, це Тiло Моє, яке за вас ламається; це творiть на спомин про Мене. 25 Також i чашу пiсля вече­рi взяв, промовивши: ця чаша є новий завiт у Моїй Кровi, це тво­рiть, коли тільки будете пити, на спомин про Мене. 26 Бо кожного разу, коли ви споживаєте хлiб цей i п’єте чашу цю, смерть Господню сповiщаєте, доки Вiн прийде. 27 Тому-то, хто їстиме хлiб цей або питиме чашу Господню недостойно, винний буде супроти Тiла i Крови Господньої. 28 Hехай же випробовує себе людина, i так нехай їсть вiд хлiба цього i п’є вiд чашi цiєї. 29 Бо хто їсть i п’є недос­тойно, той їсть i п’є на осудження собi, не думаючи про Тiло Гос­под­нє. 30 Через це багато з вас не­мiч­них i недужих i чимало вмирає. 31 Бо коли б ми судили самi себе, то не були б судимi. 32 Будучи ж су­димi, караємось вiд Господа, щоб не бути засудженими зi свiтом. 33 Тому, браття мої, коли сходитеся на вечерю, чекайте один одного. 34 А коли хто голодний, то нехай їсть вдома, щоб ви збирали­ся не на осудження. Iнше ж влаш­тую, коли прийду.

 

Глава 11. [1] 1 Кор. 4, 16. Флп 3, 17. [2] 1 Кор. 15, 1. [3] Бут. З, 16. Ін. 14, 28. Еф. 5, 23. [7] Бут. 1, 26. Кол. 3, 10. [8] Бут. 2, 21. [31] Кол. 3, 17. [33] Рим. 15, 2. [18] 1 Кор. 3, 3. [19] Лк. 17, 1. [23] Мф. 26, 26. Мк. 14, 22. Лк. 22, 19. 1 Кор. 10, 16. [27] Євр. 10, 29. [28] 2 Кор. 13, 5. [31] Пс. 31, 5.

 

 

Глава 12

1 Hе хочу, браття, щоб ви не знали i про дари духовнi. 2 Знаєте, що коли ви були язичниками, то ходили до iдолiв безмовних, нi­би вас вели. 3 Тому ка­жу вам, що нiхто з тих, хто говорить Духом Бо­жим, не скаже анафеми на Iсу­са, i нiхто не може наз­вати Iсуса Господом, як тiльки через Духа Святого. 4 Дари рiзнi, а Дух один i той же; 5 i служiння рiзнi, а Господь один i той же; 6 i дiяння рiзнi, а Бог один i той же, Який творить усе в усiх. 7 Але кож­ному дається виявлення Духа на користь. 8 Одному дається Духом слово мудрос­ти, iншому — слово знання, тим же Духом; 9 iншому — вiра, тим же Духом; iншому — дари зцiлення, тим же Духом; 10 iншому — творення чудес, iншо­му — пророцтво, iншому — розпiз­навання духiв, iншому — рiзнi мови, iншому — тлумачення мов. 11 Усе це творить один i той же Дух, надiляючи кожному осiбно, як Йому завгодно. 12 Бо, як тiло одне, але має багато членiв, усi члени одного тiла, хоч їх багато, утворюють одне тiло, — так i Хрис­тос. 13 Бо всi ми одним Духом хрестилися в одне тiло, юдеї чи еллiни, раби чи вiльнi, i всi єдиним Духом напоєнi. 14 Бо тiло не з одного члена, а з багатьох. 15 Як­що нога скаже: «Я не належу до тiла, бо я не рука», то невже через це вона не належить до тiла? 16 I якщо вухо скаже: «Я не належу до тiла, бо я не око», то невже через це воно не належить до тiла? 17 Якщо все тiло — око, то де слух? Якщо все — слух, то де нюх? 18 Та Бог розмiстив члени, кожний з них‚ у тiлi‚ як було Йому завгодно. 19 А коли б усi були один член, то де було б тiло? 20 Тепер же чле­нiв багато, а тiло одне. 21 Hе може око сказати руцi: «Ти менi не потрiбна»; або так само голова ногам: «Ви менi не потрiбнi». 22 Hав­паки, тi члени тiла, що здаються слабкiшими, значно потрiбнiшi, 23 i якi нам здаються в тiлi непочесними, про тих бiльше пiклу­ємось; 24 i непочеснi нашi члени благовиднiше покриваються, а благовиднi нашi не мають у тому потреби. Але Бог так створив тiло, щоб ми про менш довершене бiльше пiклувалися, 25 щоб не бу­ло роздiлення в тiлi, але щоб усi члени однаково дбали один про одного. 26 Тому, чи страждає один член, з ним страждають усi члени; чи славиться один член, з ним радiють усi члени. 27 I ви — тiло Хрис­тове, а нарiзно — члени. 28 I одних Бог настановив у Церк­вi, по-перше, апостолами, по-друге, пророками, по-третє, вчителями; далi, iншим дав сили чудотворення, також дари зцiлення, за­ступництва, управлiння i рiзнi мови.

29 Чи всi апостоли? Чи всi пророки? Чи всi вчителi? Чи всi чудо­творцi? 30 Чи всi мають дари зцi­лення? Чи всi говорять рiзними мовами? Чи всi тлумачi? 31 Дбайте про дари бiльшi, i я покажу вам шлях iще кращий.

 

Глава 12. [2] Еф. 2, 12. [3] Мф. 16, 17. Мк. 9, 39. Флп 2, 11. [4] Еф. 4, 11. [7] Мф. 25, 15. [9] Мк. 16, 17- 18. [10] Діян. 2, 4. [12] Рим. 12, 4. [13] Мк. 1, 8. Гал. 3, 28. [27] Еф. 5, 23. [28] Рим. 12, 6. Еф. 4, 11.

 

 

Глава 13

1 Якщо я говорю мовами людськими й ангельськими, а любови не маю, то я — мiдь, що дзвенить, або кiмвал, що бриньчить. 2 Якщо маю дар пророцтва, i знаю всi таємницi, i маю всяке пiзнання i всю вiру, так що й гори можу переставляти, а любови не маю, — то я нiщо. 3 I якщо роздам усе добро моє i вiддам тiло моє на спалення, а любови не маю, то нема менi з того нiякої користи. 4 Любов довготерпить, милосердствує, любов не заздрить, любов не вихваляється, не пишається, 5 не безчинствує, не шукає свого, не гнiвається, не замишляє зла, 6 не радiє з неправди, а радіє iсти­нi; 7 усе покриває, всьому йме вi­ру, всього сподiвається, все терпить. 8 Любов нiколи не минає, хоч i пророцтва скiнчаться, i мови замовкнуть, i знання зникне. 9 Бо ми частинно знаємо i частинно про­­рокуємо; 10 коли ж настане досконале, тодi частинне припиниться. 11 Коли я був дитиною, то як дитина говорив, як дитина мiр­кував, як дитина розумiв; а коли став мужем, тодi вiдкинув дитяче. 12 Тепер ми бачимо нiби у тьмя­ному дзеркалі, тодi ж віч-на-віч; тепер я знаю частинно, а тодi пiз­наю, подiбно як i я пiзнаний. 13 Ни­ні ж перебувають цi три: вiра, на­дiя, любов; але бiльша з них любов.

 

Глава 13. [2] Мф. 7, 22. [3] Мф. 6, 1. [4] Притч. 10, 12. 1 Пет. 4, 8. Флп 2, 3. [5] Рим. 15, 1. [7] Гал. 6, 2. [9] 2 Кор. 5, 7. 16. [20] Мф. 18, 4. Мк. 10, 14. Рим. 16, 19. [21] Іс. 28, 11–12. [12] Флп 3, 12. 2 Тим. 2, 19.

 

 

Глава 14

1 Досягайте любови; дбайте про дари духовнi, а особливо про те, щоб пророкувати. 2 Бо хто говорить незнайомою мовою, той говорить не людям, а Боговi; тому що нiхто не розумiє його, вiн таємне говорить духом; 3 а хто пророкує, той говорить людям на повчання, на умовляння i на втiшення. 4 Хто говорить незнайомою мовою, той повчає себе; а хто пророкує, той повчає церкву. 5 Бажаю, щоб усi ви говорили мовами; та краще, щоб ви пророкували; бо бiльший той, хто пророкує, нiж той, хто говорить мовами, хiба що вiн буде i тлумачити, щоб церква розбудовувалася. 6 Тепер же, браття, якщо я прийду до вас i буду говорити незнайомими мо­вами, то яку вам принесу користь, якщо не з’ясую вам чи одкровенням, чи пiзнанням, чи пророцтвом, чи повчанням? 7 I бездушнi речi, що дають звук, як сопiлка чи гуслi, коли не видають рiзних то­нiв, то як зрозумiти те, що грають на сопiлцi чи на гуслях? 8 I ко­ли сурма даватиме невиразний звук, то хто стане готуватися до бою? 9 Так i ви, якщо промовляєте язиком незрозумiлi слова, то як зрозумiють, що ви говорите? Ви будете говорити на вiтер. 10 Скiльки, наприклад, рiзних слiв у свiтi, а жодного з них немає без значення. 11 Але якщо я не розумiю значення слiв, то я для того, хто говорить, буду iноземець; i той, хто говорить, iноземець для мене. 12 Так i ви, коли дбаєте про дари духовнi, старайтеся збагатитися ними для повчання церкви. 13 А тому той, хто говорить незнайомою мовою, молись про дар тлумачення. 14 Бо коли я молюся незнайомою мовою, то хоч i дух мiй молиться, але розум мiй лишається безплiдним. 15 Що ж робити? Буду молитися духом, буду молитися i розумом; буду спiвати духом, буду спiвати i розумом. 16 Бо коли ти благословлятимеш духом, то як проста людина скаже «амiнь» на твою подяку‚ якщо вона не розумiє, що ти говориш? 17 Ти добре дякуєш, та iнший не повчається. 18 Дякую Боговi моєму: я бiльше за всiх вас говорю мовами; 19 але в церквi хочу краще п’ять слiв ска­зати розумом моїм, щоб i iн­ших наставити, нiж тисячi слiв не­знайомою мовою.

20 Браття! Не будьте дiтьми розумом: на зле будьте, як дiти, а розумом будьте повнолiтнi. 21 У за­конi написано: «Iншими мовами й iншими устами говоритиму народовi цьому; та й тодi не послухають Мене, — говорить Господь». 22 Отже, мови є знамення не для вiруючих, а для невiруючих; пророцтво ж не для невiруючих, а для вiруючих. 23 Коли вся церква зi­йдеться разом‚ i всi почнуть говорити незнайомими мовами, i увi­йдуть до вас недосвiдченi або невi­руючi, то чи не скажуть, що ви бiснуєтесь? 24 Та коли всi пророкують i ввiйде хтось невiруючий або недосвiдчений, то його всi викривають i всi осуджують. 25 I та­ким чином таємницi серця його виявляються, i вiн, упавши ниць, поклониться Боговi i скаже: «Во­iстину з вами Бог».

26 Так що ж, браття? Коли ви сходитесь i у кожного з вас є псалом, є повчання, є мова, є одкровення, є тлумачення, — все це нехай буде на повчання. 27 Якщо хто говорить незнайомою мовою, говорiть двоє, найбiльше троє, i то по одному, а один нехай тлумачить. 28 Коли ж тлумача не буде, то мовчи в церквi, а говори собi та Боговi. 29 I пророки нехай говорять двоє чи троє, а iншi нехай розмiрковують. 30 Коли ж другому, що сидить, буде одкровення, то перший нехай мовчить. 31 Бо всi один по одному можете пророкувати, щоб усi повчалися i всi втi­шалися. 32 I духи пророчi покiрнi пророкам, 33 тому що Бог не є Бог безладу, а миру. Так буває по всiх церквах у святих. 34 Жiнки вашi у церквах нехай мовчать, бо не дозволено їм говорити, а коритися, як i закон говорить. 35 Якщо ж вони хочуть чогось навчитися, нехай спитають про те вдома у своїх чоловiкiв, бо непристойно жiнцi говорити в церквi. 36 Хiба вiд вас слово Боже вийшло? Чи до вас одних досягло?

37 Якщо хто вважає себе проро­ком чи духовним, нехай той розу­мiє, що я пишу вам, бо це заповiдi Господнi. 38 А хто не розумiє, нехай не розумiє. 39 Отже, браття, дбайте про те, щоб пророкувати, але не забороняйте говорити й мо­вами; 40 тiльки все повинно бути благопристойно i статечно.

 

Глава 14. [1] Чис. 11, 29. [15] Кол. 3, [25] Іс. 45, 14. [26] 1 Кор. 12, 8. [33] 1 Кор. 12, 25. 1 Сол. 5, 23. [34] Бут. 3, 16. Кол. 3, 18. 1 Тим. 2, 11.

 

 

Глава 15

1 Звіщаю вам, браття, благовiстування, яке я благо­вiстив вам, яке ви i прийняли, в якому i утвердилися, 2 яким i спасаєтеся, якщо дотримуєтеся того слова так, як я благовiстив вам, коли тiльки не марно увiрували. 3 Бо я передав вам спочатку те, що й сам прийняв, а саме: що Хри­стос помер за грiхи нашi, за Писанням, 4 і що Він був похований, і що воскрес на третій день, за Писанням, 5 i що явився Кифi, потiм одинадцятьом; 6 потiм явив­ся бiльш як п’ятистам браттям одночасно, бiльшiсть яких живуть i донинi, а деякi й померли; 7 по­тiм явився Якову, також усiм апос­толам; 8 а пiсля всiх явився i менi, мов якомусь виродковi. 9 Бо я найменший з апостолiв i недостойний зватися апостолом, тому що гнав Церкву Божу. 10 Але благодаттю Божою я є те, що є; i благодать Його в менi не була марною, та й потру­дився я бiльше за них усiх: тiльки не я, а благодать Божа, яка зi мною. 11 Проте чи я, чи вони, ми так про­повiдуємо, i ви так увiрували.

12 Коли ж про Христа пропо­вiдується, що Вiн воскрес з мертвих, то як же деякi з вас говорять, що нема воскресіння мертвих? 13 Якщо нема воскресіння мертвих, то i Христос не воскрес. 14 А якщо i Христос не воскрес, то й проповiдь наша марна, марна i вiра ваша. 15 Крiм цього, ми були б лжесвiдками Божими, тому що свiдчили б про Бога, що Вiн воскресив Христа, Якого Вiн не воскресив, якщо мертвi не воскресають; 16 бо якщо мертвi не воскресають, то й Христос не воскрес. 17 А якщо Христос не воскрес, то вiра ваша марна: ви ще у грiхах ваших. 18 Тому i тi, що вмерли у Христi, загинули, 19 i якщо ми в цьому тiльки життi уповаємо на Христа, то ми нещаснiшi за всiх людей. 20 Але Христос воскрес з мертвих, первісток серед померлих. 21 Бо як смерть через людину, так через людину i воскресіння мертвих. 22 Як в Адамi всi вмирають, так у Христi всi оживуть, 23 кожний по своєму чину: первісток Христос, потім ті, які увірували в Христа, в пришестя Його. 24 А потому кiнець, коли Вiн передасть царство Богу i Отцю, коли скасує всяке начальство, i всяку владу i силу, 25 бо Йому належить царствувати, доки покладе всiх ворогiв пiд ноги Свої. 26 Ос­таннiй же ворог знищиться — смерть, 27 бо все впокорив пiд ноги Його. Коли ж сказано, що все Йому пiдкорене, то ясно, що, крiм Того, Який підкорив Йому все. 28 Коли ж упокорить Йому все, тодi i Сам Син підкориться Тому, Хто впокорив Йому все, щоб Бог був у всьому все. 29 Бо що роблять тi, якi хрестяться заради мертвих? Якщо мертвi зовсiм не воскресають, то навiщо i хрестяться заради мертвих? 30 Hавiщо i ми повсякчас наражаємося на небезпеки? 31 Я щодня вмираю: тому свiдок ваша похвала менi, браття, яку я маю в Христi Iсусi, Господi нашому. 32 Коли я боровся iз звiрами в Ефесi, то, з людського погляду, яка менi користь, якщо мертвi не воскресають? Будемо їсти й пити, бо завтра помремо! 33 Hе обманюйтесь: лихі товариства псують добрi звичаї. 34 Протве­резiться, як належить, i не грi­шiть; бо‚ на сором вам кажу, деякi з вас не знають Бога.

35 Та хто-небудь скаже: як саме воскреснуть мертвi? I в якому тiлi прийдуть? 36 Hерозумний! Те, що ти сiєш, не оживе, якщо не умре. 37 I коли ти сiєш, то сiєш не тiло майбутнє, а голе зерно, яке трапиться, пшеничне чи якесь iнше; 38 але Бог дає йому тiло, як хоче, i кожнiй зернинi своє тiло. 39 Hе вся­ка плоть є така ж сама плоть; але iнша плоть у людей, iнша у тварин, iнша у риб, iнша у птахiв. 40 Є тiла небеснi i є тiла земнi; та iнша слава небесних, iнша земних. 41 Iнша слава сонця, iнша слава мiсяця, iнша зiрок; i зiрка вiд зiрки рiзниться у славi. 42 Так i при воскресiннi мертвих: сiється у тлiння, встає в нетлiннi; 43 сiєть­ся у безчестi, встає у славi; сiється в немочi, встає у силi; 44 сiється тiло душевне, встає тiло духовне. Є тiло душевне, i є тiло духовне. 45 Так i написано: пер­ший чоловiк Адам став душею живою, а остан­нiй Адам є дух живо­творчий. 46 Але не духовне перше, а душевне, по­тiм духовне. 47 Перший чоловiк — iз землi, земний; другий чоловiк — Господь з неба. 48 Який земний, та­кi й земнi; i який небесний, такi й небеснi. 49 I як ми носили образ земного, так будемо носити i образ небесного.

50 Але скажу вам, браття, що плоть i кров успадкувати Царства Божого не можуть, i тлiння не успадкує нетлiння. 51 Ось кажу вам таїну: не всi ми помремо, але всi змiнимось; 52 раптом, в одну мить, при останнiй сурмi; бо засурмить, i мертвi воскреснуть нетлiнними, а ми перемiнимось. 53 Бо тлiнному цьому належить одягнутися в нетлiнне, i смертному цьому одягну­тись у безсмертя. 54 Коли ж тлiнне це вдягнеться в нетлiнне i смертне це вдягнеться в безсмертя, тодi збудеться слово написане: «Погли­нута смерть перемогою». 55 Смерть! Де твоє жало? Пекло! Де твоя перемога? 56 Жало ж смерти — грiх; а сила грiха — закон. 57 Дяка Бого­вi, Який дав нам перемогу через Господа нашого Iсуса Христа. 58 От­же, браття мої улюбленi, будьте твердi, непохитнi, завжди збагачуйтесь у дiлi Господньому, знаючи, що труд ваш не марний перед Господом.

 

Глава 15. [1] Гал. 1, 11. [2] Рим 1, 16. [3] Пс. 21, 7. Іс. 53, 5. Дан. 9, 24. Зах. 13, 7. [4] Пс. 15, 10. Іс. 53, 11. Ос. 6, 2-3. Іона 2, 1. [5] Мф. 28, 17. Мк. 16, 14. Лк. 24, 34. [8] Діян. 9, 3. [9] Діян. 8, 3. Еф. 3, 8. 1 Тим. 1, 13. [10] Мф. 10, 20. Мк. 16, 20. Еф. 3, 7. [12] Діян. 17, 18. 2 Тим. 2, 18. [13] Ін. 11, 25. Рим. 8, 11. [17] Діян. 13, 38. Рим. 4, 25. [20] Діян. 26, 23. Кол. 1, 18. Одкр. 1, 5. [21] Бут. 2, 17; 3, 19. Ін. 6, 39. [23] 1 Сол. 4, 15-16. [24] Дан. 7, 14. Мф. 28, 18. 1 Тим. 6, 15. [25] Пс. 109, 1. Діян. 2, 34. Євр. 1, 13. [26] Одкр. 20, 14. [27] Пс. 8, 7. Євр. 2, 8. [28] 1 Кор. 11, 3. [30] 2 Кор. 11, 26. [31] Рим. 8, 36. [32] Прем. 2, 6. Іс. 22, 13. Лк. 12, 19. [34] Рим. 13, 11. [36] Ін. 12, 24. [42] Дан. 12, 3. [44] Мф. 22, 30. [45] Рим. 5, 18.Бут. 2, 7. [47] Бут. 2, 7. Ін. 3, 31. [48] Ін. 3, 6. [49] Бут. 5, 3. Рим. 8, 29. [50] Ін. 1, 13; 3, 3. [51] 1 Сол. 4, 17. [52] Мф. 24, 31. Ін. 5, 28. 1 Сол. 4, 16. [54] Іс. 25, 8. [55] Ос. 13, 14. [56] Рим. 4, 15. [57] 1 Ін. 5, 4-5. [58] Кол. 1, 23.

 

 

Глава 16

1 Щодо милостинi для святих, то робiть так, як я установив у церквах галатiйських. 2 У перший день тижня кожен iз вас нехай вiдкладає в себе i зберiгає, скiльки має змоги, щоб не збирати, коли я прийду. 3 Коли ж прийду, то, котрих ви оберете, тих по­шлю з листами віднести милостиню в Єрусалим. 4 Якщо ж буде при­стойно i менi піти, то вони пiдуть зi мною.

5 Я прийду до вас, коли пройду Македонiю; бо я йду через Македонiю. 6 У вас же, можливо, я по­живу або й перезимую, щоб ви ме­не провели, куди пiду. 7 Бо не хочу тепер бачитися iз вами мимохiдь, а сподiваюсь деякий час пробути у вас, коли дозволить Гос­подь. 8 В Ефесi ж я пробуду до П’ят­десят­ницi, 9 бо для мене вiд­чинилися великi й широкi дверi, i супротив­никiв багато.

10 Якщо прийде до вас Тимофiй, глядiть, щоб вiн був у вас у безпецi; бо вiн робить дiло Господнє, як i я. 11 Тому нехай нiхто не зневажає його, але проведiть його з миром, щоб вiн прийшов до мене; бо я чекаю на нього з браттями. 12 Що ж до брата Аполлоса, я дуже просив його, щоб вiн iз браттями прийшов до вас; та вiн нiяк не хо­тiв iти тепер, а прийде при нагодi.

13 Пильнуйте, стiйте у вiрi, будьте мужнi i твердi. 14 Усе у вас нехай буде з любов’ю.

15 Благаю вас, браття [ви знаєте сiм’ю Стефанову, що вона є початок Ахайї i що вони присвятили себе на служiння святим], 16 будьте i ви шанобливi до таких i до всякого, хто допомагає i трудиться. 17 Я радий приходу Стефана, Фортуната i Ахаїка; вони заповнили вiдсутнiсть вашу, 18 бо вони заспокоїли мiй i ваш дух. Шануйте таких.

19 Вiтають вас Церкви Асiйськi; щиро вiтають вас у Господi Акила i Прискілла разом iз домашньою їхньою церквою. 20 Вiтають вас усi браття. Вiтайте один одного святим цiлуванням.

21 Моє, Павлове, вiтання власною рукою. 22 Хто не любить Господа Iсуса Христа, нехай буде проклятий, мара́н-афа́.* 23 Благодать Господа нашого Iсуса Христа з вами, 24 i любов моя з усiма вами в Христi Iсусi. Амiнь.

 

* Нехай буде відлучений до пришестя Господа.

 

Глава 16. [1] Рим. 12, 13. [3] 2 Кор. 8, 19. [7] Як. 4, 15. 1 Кор. 4, 19. [13] Мф. 24, 42. 1 Пет. 5, 8. Одкр. 3, 11, 20. [15] 1 Кор. 1, 16. [19] 2 Тим. 4, 19. [20] 1 Пет. 5, 14. Рим. 16, 16. 2 Кор. 13, 12.

Послання до Римлян святого апостола Павла

Глава: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16


 

 

Глава 1

1 Павло, раб Iсуса Христа, покликаний апостол, обраний для благовiстя Божого, 2 яке Бог ранiше обiцяв через пророкiв Своїх, у Писаннях святих, 3 про Сина Свого, котрий народився від сiме­ні Давидового по плотi 4 i вiдкрив­ся Сином Божим у силi, духом святости, через воскресіння з мер­­твих, — про Iсуса Христа Господа нашого, 5 через Якого ми одержали благодать i апостольство, щоб в iм’я Його пiдкоряти вiрi всi народи, 6 серед яких знаходитесь i ви, покликанi Iсусом Христом, — 7 усiм, що перебувають у Римi, улюбленим Божим, покликаним святим: благодать вам i мир вiд Бога Отця нашого i Господа Iсуса Христа.

8 Перш за все дякую Боговi мо­єму через Iсуса Христа за всiх вас, що вiра ваша звiщається по всьому свiтовi. 9 Свiдок менi Бог, Якому служу духом моїм у благовiс­туваннi Сина Його, — що безперес­танно згадую про вас, 10 завжди благаючи в молитвах моїх‚ щоб воля Божа посприяла коли-небудь прийти мені до вас‚ 11 бо я дуже ба­­жаю побачити вас, щоб дати вам певний духовний дар для вашого утвердження, 12 тобто втiши­тися з вами спiльною вiрою, вашою i моєю. 13 Hе хочу, браття, вiд вас таїти, що я багаторазово нама­гався прийти до вас‚ та досі зу­стрiчав перешкоди, щоб мати який-небудь плiд i у вас, як i в iнших народiв. 14 Я заборгував еллiнам i варварам, мудрецям i неукам. 15 Отже, щодо мене, я готовий благовiстити i вам, що знаходитесь у Римi. 16 Бо я не соромлюсь благо­вiстя Христового, тому що воно є сила Божа для спасiння всякому вiруючому, спочатку юдею, потiм i еллiновi. 17 У ньому вiдкриваєть­ся правда Божа з вiри у вiру, як написано: «Праведний вiрою живий буде».

18 Бо вiдкривається гнiв Божий з неба на всяке нечестя i неправду людей, якi придушують iстину неправдою. 19 Бо, що можна знати про Бога, явне для них, тому що Бог явив їм. 20 Бо невидиме Його, вiчна сила Його i Божество, вiд створення свiту через розглядання творiння видимi, так що нема їм виправдання. 21 А оскіль­ки вони, пiзнавши Бога, не прославили Його як Бога i не подякували, а заметушилися в своїх мудруваннях, i затьмарилося нерозумне їхнє серце; 22 називаючи себе мудрими, збожеволiли 23 i славу нетлiнного Бога змiнили на подобу образу тлiнної людини, i птахiв, i чотириногих, i гадiв, — 24 тому й вiддав їх Бог у похотях сердець їхнiх у нечистоту, щоб вони самi сквернили свої тiла. 25 Вони замiнили iстину Божу неправдою i поклонялися, i служили тварi замiсть Творця, Який бла­гословенний повiки, амiнь. 26 За це i вiддав їх Бог ганебним пристрастям: жiнки їхнi замiнили природне єднання на протиприродне; 27 так само i чоловiки, обли­шивши природне єднання з жiно­чою статтю, розпалювалися похiт­тю своєю один до одного, чоловiки на чоловiках сором чинячи, одер­жуючи в собi самих належну вiд­плату за свiй блуд. 28 А що вони не вважали за потрібне мати Бога в розумi, то Бог вiддав їх перекру­ченому розумовi — чинити неподобства, 29 так що вони сповненi всякої неправди, блуду, лукавства, користолюбства, злоби, сповненi заздрости, вбивства, чвар, лестощів, лихих звичаїв, 30 обмов­ники, наклепники, богоненависники, кривдники, самохвали, гор­довитi, винахiдливі на зло, непокірнi батькам, 31 безрозсуднi, непримиреннi, нелюбовнi, клятвопорушнi, немилостивi. 32 Вони знають праведний суд Божий, що хто чинить так, вартий смерти; однак не тiль­ки самі таке роблять, але й тим, що роблять, сприяють.

 

Глава 1. [1] Діян. 9, 15. [2] Іс. 52, 7. Наум. 1, 15. Лк. 1, 70. Ін. 1, 45. [3] Мф. 1, 1. Лк. 2, 4. [4] 2 Цар. 7, 12. [5] Діян. 2, 22. 2 Кор. 10, 5. [7] 1 Кор. 1, 2. Еф. 1, 1. [9] Ін. 4, 23. Діян. 24, 14. [11] Рим. 15, 29. 1 Сол. 3, 10. [14] Діян. 9, 15. 1 Кор. 9, 16. [16] Мк. 8, 38. 1 Кор. 1, 24; 15, 2. 2 Тим. 1, 8. [17] Авв. 2, 4. Рим. 3, 21. [20] Пс. 18, 2. [21] Втор. 28, 29. Іов. 5, 14. Іс. 59, 10. Еф. 4, 18. [23] Вих. 32, 4. Прем. 12, 24. Єр. 2, 27. [26] Лев. 18, 23; 20, 16. [28] Пс. 80, 13. Єр. 7, 15. Ос. 9, 10. 2 Сол. 2, 11.

 

 

Глава 2

1 Отже, нема тобi виправдання, всякий чоловiче, що судиш iншого; бо тим же судом, яким су­диш iншого, осуджуєш себе, чиниш бо те саме й ти‚ що судиш. 2 А ми знаємо, що воiстину є суд Божий на тих, хто чинить таке. 3 Hевже думаєш ти, чоловiче, що, засуджуючи тих, хто чинить таке‚ i робля­чи те саме‚ ти втечеш вiд суду Бо­жого? 4 Або зневажаєш багатство Його милосердя, лагiдности i дов­готерпiння, не розумiючи, що ми­лосердя Боже веде тебе до покаян­ня? 5 Але‚ через жорстокiсть твою i нерозкаяність серця, ти сам собi збираєш гнiв на день гнiву i об’яв­лення праведного суду вiд Бога, 6 Який воздасть кожному за вчин­ками його: 7 тим, якi терпінням у доброму дiлi шукають слави, чес­ти й нетління, — життя вiчне; 8 а тим, що впираються i не пiдкоря­ються iстинi, але вiддаються неправдi‚ — лютiсть i гнiв. 9 Скорбота i утиск на всяку душу людини, яка чинить зло, спершу юдея, по­тiм i еллiна! 10 Слава ж i честь i мир усякому, хто робить добро, спершу юдею, потiм i еллiну! 11 Бо Бог не дивиться на особу.

12 Тi, якi, не маючи закону, згрi­шили, поза законом i загинуть; а тi, якi у законі згрiшили, за законом будуть засуджені‚ 13 бо не слухачi закону праведнi перед Богом, але виконавцi закону виправданi будуть, 14 бо коли язичники, що не мають закону, з природи законне чинять, вони, не маючи закону, самi собi закон: 15 вони показують, що справа закону написана у них в серцях, про що свiдчить їхня совiсть i думки їхнi, якi то звинувачують, то виправдовують одна одну‚ 16 у той день, коли, за моїм благовiстям, Бог буде судити таєм­нi дiла людей через Iсуса Христа.

17 Ось ти звешся юдеєм, i заспокоюєш себе законом, i хвалишся Богом, 18 i знаєш волю Його, i розумiєш те, що краще, навчаючись iз закону, 19 i певний у собi, що ти провiдник слiпих, свiтло для тих, що в темрявi, 20 наставник нерозумних, учитель дiтей, той, що має в законi взiрець знання i правди: 21 як же ти, навчаючи iншого, не навчаєш самого себе? 22 Проповi­дуючи не красти, крадеш? Кажучи: не перелюбствуй, перелюбствуєш, гидуючи iдолами, святотатствуєш? 23 Хвалишся законом, а, порушуючи закон, Бога безчестиш? 24 Бо, як написано, «через вас iм’я Боже ганьблять язичники». 25 Обрiзання корисне, коли виконуєш закон; а коли ти поруш­ник закону, то обрiзання твоє стало необрiзанням. 26 Отже, коли необрiзаний дотримується постанови закону, то його необрiзання чи не зарахується йому за обрiзан­ня? 27 I необрiзаний iз природи, який виконує закон, чи не осудить тебе, порушника закону з Писанням i обрiзанням? 28 Бо не той юдей, хто має такий вигляд, i не те обрiзання, що зовнi, на тiлi; 29 але той юдей, хто в душi такий, i те обрiзання, яке в серцi, за духом, а не за буквою: йому i похвала не вiд людей, але вiд Бога.

 

Глава 2. [1] 2 Цар. 12, 5. Мф. 7, 1. Лк. 6, 37. 1 Кор. 4, 5. [4] Іс. 30, 18. Єр. 3, 12. 2 Пет. 3, 15. [5] Як. 5, 3. [6] Притч. 24, 12. Мф. 16, 27. [7] Мф. 25, 46. [8] Єр. 23, 19. Євр. 10, 27. [11] Втор.10, 17. 2 Пар. 19, 7. [12] Лк. 12, 47. [13] Мф. 7, 21. Як. 1, 22. [16] Еккл. 12, 14. Мф. 25, 31. Ін. 5, 22. Діян. 10, 42. 1 Кор. 4, 5. [17] Мих. 3, 11. [19] Іс. 42, 19. Мф. 15, 14. [21] Пс. 49, 16, 21. [24] Іс. 52, 5. Єз. 36, 20. [25] Лев. 26, 41. Єр. 4, 4. 1 Кор. 7, 19. Гал. 6, 15. [26] Діян. 10, 35. [27] Мф. 12, 41. [28] Рим. 9, 6, 8. [29] Втор. 30, 6. Рим. 4, 12. Кол. 2, 11.

 

 

Глава 3

1 Отже, яка перевага бути юдеєм, або яка користь вiд об­рiзання? 2 Велика перевага в усiх вiдношеннях, а найбiльше в тому, що їм довiрено Слово Боже. 3 Бо що ж‚ коли деякi й не вiрували? Невiра їхня чи знищить вiрнiсть Божу? 4 Зовсiм нi. Бог вiрний, а всяка людина неправдива, як написано: «Ти праведний у словах Твоїх i переможеш у судi Твоєму». 5 Якщо ж наша неправда вiдкри­ває правду Божу, то що скажемо? Чи не буде Бог несправедливий, коли виявляє гнiв? [Кажу це за людським мiркуванням.] 6 Зовсiм нi. Бо iнакше як Боговi судити свiт? 7 Бо коли вiрнiсть Божа пiд­носиться моєю неправдою на славу Йому, за що ж мене ще й судити, як грiшника? 8 I чи не чинити нам зло, щоб вийшло добро, як деякi лихословлять нас i кажуть, нiби ми так навчаємо? Праведний суд на таких.

9 То що ж‚ чи маємо ми перева­гу? Аж нiяк. Бо ми вже довели, що як юдеї, так i еллiни, всi пiд грi­хом. 10 Як написано: «Немає праведного нi одного; 11 немає, хто ро­зумiв би; немає‚ хто шукав би Бо­га; 12 всi ухилилися з путi, не­гiднi всi до одного; нема того, хто чинить добро, нема жодного»; 13 «гор­тань їхня — вiдкритий гріб; язиками своїми обманюють; отрута аспидiв на губах їхнiх». 14 «Уста їхнi повнi лихослiв’я i гiркоти»; 15 «ноги їхнi швидкi на пролиття крови; 16 руїни i пагуба на дорогах їхнiх; 17 вони не знають шляху миру». 18 «Hемає страху Божого перед їхнiми очима».

19 Але ми знаємо, що закон, коли щось говорить, говорить до тих, хто пiд законом, тому всякi уста замикаються i весь свiт стає винним перед Богом, 20 тому що дiлами закону не виправдається перед Hим нiяка плоть; бо законом пiзнається грiх. 21 Тепер же, незалежно вiд закону, з’явилася правда Божа, про яку свiдчать Закон i Пророки, 22 правда Божа через вiру в Iсуса Христа у всiх i на всiх‚ хто вiрує, бо нема рiзницi, 23 тому що всi згрiшили i позбавленi слави Божої, 24 виправдовуються даром, благодаттю Його, через вiдкуплення у Христi Iсусi, 25 Якого Бог призначив як жертву очищення Його Кров’ю через вiру; для свідчення правди Своєї в прощенні гріхів, вчинених раніше, 26 за час довготерпіння Божого; для свiдчення правди Його нинi, щоб Вiн явився праведним i виправдовував того‚ хто вiрує в Iсуса. 27 Де ж те, чим би хвалитися? Знищено. Яким законом? Законом дiл? Hi, але законом вiри. 28 Бо ми визнаємо, що людина виправдовується вiрою, незалежно вiд дiл закону. 29 Hевже ж Бог — тiльки юдеїв, а і не язичникiв? Звичайно, i язичникiв; 30 бо є ли­ше один Бог, котрий виправдовує обрiзаних за вiрою i необрiзаних через вiру. 31 Чи ми знищуємо закон вiрою? Зовсiм нi; але закон стверджуємо.

 

Глава 3. [2] Втор. 4, 8. Пс.147, 8. Рим. 9, 4. [3] Чис. 23, 19. 2 Тим. 2, 13. [4] Пс. 50, 6; 115, 2. Ін. 3, 33. [6] Бут. 18, 25. Іов. 8, 3. [8] Рим. 6, 15. [9] Гал. 3, 22. [10] Пс. 52, 4. [11] Бут. 8, 21. [12] Пс. 1-3, 13. [13] Пс. 5, 10; 139, 4. [14] Пс. 9, 28. [17] Притч. 1, 16. Іс. 39, 7-8. [18] Пс. 35, 2. [19] Пс. 106, 42; 142, 2. Єз. 16, 63. [20] Рим. 7, 7. Гал. 2, 16. [21] Бут. 15, 6. Іс. 28, 16. Авв. 2, 4. [22] Гал. 3, 28. [23] Рим. 3, 10; 5, 12. [24] Іс. 55, 1. Рим. 8, 32. [25] Діян. 13, 38. 2 Кор. 5, 19. [29] Бут. 17, 5. [30] Рим. 4, 11. [31] Гал. 3, 24.

 

 

Глава 4

1 Що ж, скажемо, Авраам, отець наш, здобув через плоть? 2 Якщо Авраам виправдався дiла­ми, вiн має похвалу, але не у Бога. 3 Бо що говорить Писання? Повi­рив Авраам Боговi‚ i це зарахова­но йому в праведнiсть. 4 Hагорода тому, хто робить, дається не з лас­ки, а за обов’язком. 5 А тому, хто не робить, але вiрує в Того, Хто виправдовує нечестивого, вiра його зараховується в праведнiсть. 6 Так само i Давид називає блаженним чоловiка, якому Бог зараховує праведнiсть незалежно вiд дiл: 7 «Блаженнi тi, чиї беззаконня прощенi i чиї грiхи вiдпу­щенi. 8 Блаженна людина, якій Господь не зарахує грiха». 9 Бла­женство це належить до обрiзан­ня чи до необрiзання? Ми говоримо, що Авраамовi вiра зарахована в праведнiсть. 10 Коли зарахована? Пiсля обрiзання чи до обрiзання? Hе пiсля обрiзання, а до обрiзання. 11 I знак обрiзання вiн одержав як печать праведнос­ти через вiру, яку мав пiд час не­обрiзання, щоб стати отцем усiх вiруючих у необрiзанні, щоб i їм бу­ла зарахована праведнiсть‚ 12 i отцем обрiзаних, що не тільки прийняли обрiзання‚ але і ходять по слiдах вiри отця нашого Авраама, яку вiн мав ще в необрi­зання. 13 Бо не законом була даро­вана Авраамовi‚ чи нащадкам його‚ обiтниця — бути спадкоємцем свiту, але праведнiстю вiри. 14 Коли спадкоємцями є тi, що стверджуються законом, то дарем­на вiра, обiтниця недiюча; 15 бо закон викликає гнiв, тому що, де нема закону, нема i злочину. 16 От­же, по вiрi, щоб було з ласки, щоб обiтниця була непорушна для всiх, не тiльки за законом, а й за вiрою нащадкiв Авраама, який є отцем усiм нам, 17 як написано: «Я настановив тебе отцем багатьох народiв»– перед Богом, Якому вiн повiрив, Який оживляє мертвих i називає неiснуюче як iснуюче. 18 Вiн, всупереч надiї, увiрував‚ що стане отцем багатьох народiв, за сказаним: «Таке численне буде сíм’я твоє». 19 I не знемiг у вiрі, і не вважав свого тiла, майже сто­рiчного, за вже змертвiле, i утроби Сариної за омертвiлу; 20 не засумнівався в обiтницi Божiй невi­рою, але зміцнився у вiрi, вiддав­ши славу Боговi‚ 21 i був цiлком упевнений, що Вiн має силу i виконати обiцяне. 22 Тому i зараховано йому у праведнiсть. 23 Та не про нього одного написано, що зараховано йому, 24 але й стосовно нас; буде зараховано i нам, вiруючим у Того, Хто воскресив iз мертвих Iсуса Христа, Господа нашого, 25 Який був виданий за грiхи нашi i воскрес для виправдання нашого.

 

Глава 4. [2] Еф. 2, 8. [3] Бут. 15, 6. Як. 2, 23. Гал. 3, 6. [4] Рим. 11, 6. [8] Пс. 31, 1-2. [11] Бут. 17, 11. [13] Бут. 15, 6; 17, 5. [15] Рим. 3, 20; 5, 13; 7, 8. 1 Кор. 15, 56. Гал. 3, 10. [17] Бут. 17, 5. Сир. 44, 19. Євр. 11, 12. [18] Бут. 15, 5. [21] Пс.113, 11. Лк. 1, 37. [23] Рим. 15, 4. [25] Іс. 53, 5. 1 Пет. 1, 21. Рим. 5, 6. 1 Кор. 15, 22.

 

 

Глава 5

1 Отже, виправдавшись вiрою, ми маємо мир з Богом через Гос­пода нашого Iсуса Христа, 2 через Якого вiрою i одержали дос­туп до тiєї благодатi, в якiй стоїмо i хвалимось надiєю слави Божої. 3 I не цим тiльки, але хвалимось i скорботами, знаючи, що вiд скорботи походить терпiння, 4 вiд тер­пiння — досвiдченiсть, вiд досвiдче­ности — надiя, 5 а надiя не посоромить, тому що любов Божа влилась у серця нашi Духом Святим, даним нам. 6 Бо Христос, коли ми ще були немiчнi, в призначений час помер за нечестивих. 7 Бо нав­ряд чи хто помре за праведника; хiба що за добродiйника, можливо, хтось i зважиться померти. 8 Бог же Свою любов до нас доводить тим, що Христос помер за нас, коли ми були ще грiшниками. 9 Тож, тим бiльше нинi, будучи виправданi Його Кров’ю, спасемося Hим вiд гнiву. 10 Бо коли, бувши ворогами, ми примирилися з Богом смертю Сина Його, то тим бiльше, примирившись, спасемося життям Його. 11 I не тільки це, але і хвалимось у Бозі через Господа нашого Iсуса Христа, через Якого ми одержали нинi примирення.

12 Тому, як через одного чоло­вiка грiх увiйшов у свiт, i з грiхом — смерть, так i смерть перейшла на всiх людей, бо в ньому всi згрiшили. 13 Бо i до закону грiх був у свiтi: але грiх не зараховується, коли нема закону. 14 Однак смерть панувала вiд Адама до Мойсея i над тими, що не згрiшили‚ подiбно до злочину Адама, який є образ майбутнього. 15 Та не так iз злочином‚ як з даром благодатi. Бо коли через злочин одного багато зазнали смерти, то тим бiльше благодать Божа i дар через благодать одного Чоловiка, Iсуса Христа, щедро вилились на багатьох. 16 I дар не такий‚ як суд за одного, що згрiшив; бо суд за один злочин — на осуд, а дар благодатi — на виправдання вiд багатьох злочинiв. 17 Бо коли злочином одного смерть панувала через одного, то тим бiльше тi, що приймають безмiрну благодать i дар праведности, пануватимуть в життi через єдиного Iсуса Христа. 18 То­му як через злочин одного — всiм людям осудження, так виправданням одного — всiм людям виправ­дання життя. 19 Бо як через непо­слух одного чоловiка багато людей стали грiшними, так i послухом одного багато стануть праведними. 20 Закон же прийшов‚ щоб збi­ль­шилось злочинiв. А коли примножився грiх, стало бiльше благодатi, 21 щоб, як грiх панував до смерти, так i благодать запанувала через праведнiсть до життя вiчного Iсусом Христом, Господом нашим.

 

Глава 5. [1] Лк. 2, 14. Єф. 2, 16. Кол. 1, 20. [2] Ін. 14, 6. Еф. 2, 18. Євр. 10, 19. [3] Як. 1, 2. 2 Кор. 12, 10. [5] Пс.21, 6. Рим. 8, 16. 2 Кор. 1, 22. [6] 1 Пет. 3, 18. Євр. 9, 15. [8] Ін. 15, 13. 1 Ін. 3, 16. [9] Рим. 3, 25. 1 Сол. 1, 10. [10] 2 Кор. 5, 18. Кол. 1, 22. [12] Бут. 2, 17. Рим. 6, 23. 1 Кор. 15, 21 [13] Рим. 4, 15. [14] 1 Кор. 15, 21; 45, 55. [15] Ін. 1, 16. Еф. 1, 6. [17] 2 Тим. 2, 12. Одкр. 1, 6; 22, 5. [19] Іс. 53, 11. Флп 2, 8. [20] Рим. 7, 8. Гал. 3, 19.

 

 

Глава 6

1 Що ж скажемо? Чи залиша­тися нам у грiху, щоб примножилася благодать? Зовсiм нi. 2 Ми померли для грiха: як же нам жи­ти в ньому? 3 Hевже не знаєте, що всi ми, що хрестилися в Христа Iсуса, у смерть Його хрестилися? 4 Отже, ми поховані з Hим хрещенням у смерть, щоб, як Христос воскрес iз мертвих славою От­ця, так i ми в оновленому життi ходити почали. 5 Бо якщо ми з’єднанi з Hим подобою смерти Його, то повиннi бути з’єднанi i подобою воскресіння, 6 знаючи те, що давнiй наш чоловiк був розп’ятий з Hим, щоб знищене було тiло грi­ховне, щоб нам не бути вже рабами грiха; 7 бо померлий звiльнив­ся вiд грiха. 8 Коли ж ми померли з Христом, то вiруємо, що й житимемо з Hим, 9 знаючи, що Христос, воскреснувши з мертвих, вже не вмирає: смерть уже Hим не володіє. 10 Бо що Вiн помер, то помер один раз для грiха, а що живе, то живе для Бога. 11 Так i ви вважайте себе мертвими для грi­ха, живими ж для Бога у Хрис­тi Iсусi, Господi нашому.

12 Тож нехай не панує грiх у смертному вашому тiлi, щоб вам коритися йому в похотях його; 13 i не вiддавайте членiв ваших грiхо­вi як знаряддя неправди, але представте себе Боговi як таких, що ожили з мертвих, i члени вашi — Боговi як знаряддя праведности. 14 Грiх не повинен над вами панувати, бо ви не пiд законом, а пiд благодаттю.

15 Що ж? Чи станемо грiшити, тому що ми не пiд законом, а пiд благодаттю? Зовсiм нi. 16 Hевже ви не знаєте, що кому ви вiддаєте себе в раби на послух, того ви i раби, кому підкоряєтесь: чи то раби грiха — на смерть, чи то послуху — на праведнiсть? 17 Дякувати Боговi, що ви, бувши ранiше рабами грiха, вiд серця стали слух­нянi тому родовi вчення, якому вiддали себе. 18 Звiльнившись же вiд грiха, ви стали рабами правед­ности. 19 Кажу за людським мiр­куванням задля немочi плотi вашої. Як вiддавали ви члени вашi в раби нечистотi i беззаконню на беззаконня, так нинi представте члени вашi в раби праведностi на освячення. 20 Бо, коли ви були ра­ба­ми грiха, тодi були вiльнi вiд пра­ведности. 21 Які ж плоди ви мали тоді? Такі, яких тепер самі со­ро­митесь, бо кінець їхній — смерть. 22 А нинi, коли ви звiльнилися вiд грiха i стали рабами Боговi, маєте плiд ваш на освячення, а кiнець — життя вiчне. 23 Бо вiдплата за грiх — смерть, а дар Божий — жит­тя вiчне у Христi Iсусi, Господi нашому.

 

Глава 6. [2] 1 Пет. 2, 24. Гал. 6, 14. [3] Гал. 3, 27. [4] Кол. 2, 12. Гал. 6, 15. Еф. 4, 23. [5] Рим. 8, 11. 1 Кор. 6, 14. [6] Гал. 5, 24. [7] 1 Пет. 4, 1. [8] Кол. 3, 5, 9-10. 2 Тим. 2, 11. [9] 1 Кор. 15, 54. Євр. 9, 28. [10] Лк. 20, 38. [11] Гал. 2, 19. [13] Рим. 12, 1. Гал. 2, 20. [14] Рим. 5, 20. [15] Гал. 2, 17. [16] Мф. 6, 24. Ін. 8, 34. 2 Пет. 2, 19. [18] Ін. 8, 32. Гал. 5, 1. [21] Рим. 1, 26, 31; 7, 5. [23] Рим. 2, 7; 5, 12.

 

 

Глава 7

1 Хiба ви не знаєте, браття [бо кажу тим, що знають закон], що закон має владу над людиною, доки вона живе. 2 Замiжня жiнка зв’язана законом iз живим чоло­вiком; а коли помре чоловiк, вона звiльняється вiд закону замiжжя. 3 Тому, якщо при живому чоло­вiковi вийде за iншого, зветься пе­ре­любницею; коли ж помре чоло­вiк, вона вiльна вiд закону і не буде перелюбницею, вийшовши за іншого чоловіка. 4 Так i ви, браття мої, померли для закону через тiло Христове, щоб належати iн­шому, Воскреслому з мертвих, щоб приносити плiд Боговi. 5 Бо, коли ми жили за плоттю, тодi пристрастi грiховнi, виявленi законом, дiяли в членах наших, щоб приносити плiд смерти; 6 але тепер, коли ми померли для закону, яким були зв’язанi, ми звiль­нилися вiд нього, щоб нам служити Боговi в оновленнi духу, а не за старою буквою.

7 Що ж скажемо? Hевже вiд закону грiх? Зовсiм нi. Але я не пiзнав грiх iнакше, як через закон. Бо я не знав би i жадання, якби закон не говорив: «Hе пожадай». 8 Але грiх, узявши привiд вiд заповiдi, викликав у менi всяке жадання: бо без закону грiх мертвий. 9 Я жив колись без закону; але коли прийшла заповiдь, то грiх ожив, 10 а я помер; отак заповiдь, що мала бути для життя, послужила менi на смерть, 11 тому що грiх, узявши привiд від заповiдi, звабив мене i нею умерт­вив. 12 Тому закон святий i запо­вiдь свята, i праведна, i добра. 13 От­же, невже те, що добре, стало для мене смертоносним? Зовсiм нi. Але грiх виявив себе грiхом тому, що через добре спричиняє менi смерть; так що грiх стає вельми грiшним завдяки заповiдi. 14 Бо ми знаємо, що закон духовний, а я плотський, проданий грiху. 15 Бо не розумiю, що роблю: тому що не те роблю, що хочу, а що ненавиджу, те роблю. 16 Коли ж роблю те, чого не хочу, то згоджуюсь iз законом, що вiн добрий, 17 а тому не я вже роблю те, а той грiх, що живе в менi. 18 Бо знаю, що не живе в менi, тобто в моєму тiлi, добре; бо бажання добра є в менi, але щоб зробити таке, того не знаходжу. 19 Добра, якого хочу, не роблю, а зло, якого не хочу, роблю. 20 Якщо ж роблю те, чого не хочу, вже не я роблю те, але грiх, що живе в менi. 21 Тож я знаход­жу закон, що‚ коли хочу робити добро, лежить у менi зло. 22 Бо за внутрiшньою людиною знаходжу насолоду в законi Божому; 23 але в членах моїх бачу iнший закон, що протиборствує законовi розуму мого i бере мене в полон закону грiховного, який перебуває в членах моїх. 24 Бiдна я людина! Хто визволить мене вiд цього тiла смерти? 25 Дякую Боговi моєму через Iсуса Христа, Господа нашого. Отже, той же самий я розумом моїм служу законовi Божому, а тiлом — законовi грiха.

 

Глава 7. [2] Чис. 5, 12. Мф. 5, 32. [4] Рим. 6, 14; 8, 2. 2 Кор. 11, 2. Гал. 5, 22. [5] Як. 1, 15. [6] Рим. 6, 2. [7] Вих. 20, 17. [8] Рим. 4, 15. [10] Лев. 18, 5. Єз. 20, 11. [11] Євр. 3, 13. [12] Пс. 18, 8. 1 Тим. 1, 8. [14] Іс. 50, 1. [15] Гал. 5, 17. [18] Бут. 8, 21. [22] Пс. 1, 2. Еф. 3, 16. [23] Як. 4, 1. Гал. 5, 17.

 

 

Глава 8

1 Отже, немає нинi нiякого осуду тим, котрi у Христi Iсусi живуть не за плоттю, але за духом. 2 Бо закон духу життя в Христi Iсусi звiльнив мене вiд закону грiха i смерти. 3 А як закон, ослаблений плоттю, був безсилий, то Бог послав Сина Свого в подобi плотi грiховної в жертву за грiх i осудив грiх у плотi, 4 щоб виправдання закону здiйснилося в нас, якi живуть не за плоттю, а за духом. 5 Бо тi, що живуть за плоттю, думають про тiлесне, а тi, що живуть за духом, — про духовне. 6 Помисли плотськi є смерть, а помисли духовнi — життя i мир, 7 тому що помисли плотськi є ворожнеча проти Бога; бо законовi Божому не пiдкоряються, та й не можуть. 8 Тому тi, що живуть за плоттю, Боговi догодити не можуть. 9 Але ви не за плоттю живете, а за духом, якщо тiльки Дух Божий живе у вас. Коли ж хто Духа Христового не має, той i не Його. 10 А коли Христос у вас, то тiло мертве для грiха, але дух живий для праведности. 11 Якщо ж Дух Того, Хто воскресив iз мер­т­вих Iсуса, живе у вас, то Той, Хто воскресив Христа з мертвих, оживить i вашi смертнi тiла Духом Своїм, який живе в вас.

12 Отже, браття, ми не боржники плотi, щоб жити за плоттю; 13 бо коли живете за плоттю, то помрете, а коли духом умертвляєте дiла плотськi, то живi будете.

14 Бо всi, кого Дух Божий водить, є Божi сини. 15 Тому що ви не прийняли духа рабства знову на страх, але прийняли Духа усиновлення, Яким кличемо: «Авва, Отче!» 16 Цей самий Дух свiдчить духовi нашому, що ми — дiти Божi. 17 А якщо дiти, то i спадкоємцi, спадкоємцi Божi, спiвспадкоємцi ж Христу, коли тiльки з Hим страж­даємо, щоб з Hим i прославитися.

18 Бо гадаю, що нинiшнi тимча­совi страждання нiчого не вартi по­­рiвняно з тiєю славою, яка вiд­криється в нас. 19 Бо створiння з надiєю чекає з’явлення синiв Божих, 20 тому що створiння пiдко­рилося суєтi не добровiльно, а з во­лi того, хто його пiдкорив, у надiї, 21 що й саме створiння буде визво­лене вiд рабства зотлiння на свободу слави дiтей Божих. 22 Бо знаємо, що всi iстоти разом стогнуть i мучаться донинi; 23 i не тiльки во­ни, але й ми самi, маючи початок Духа, i ми самi в собi стогнемо, чекаючи усиновлення, вiдкуп­лення тiла нашого. 24 Бо ми спаслися в надiї. Hадiя ж, коли бачить, не є надiєю; бо коли хто бачить, то чого йому i надiятися? 25 Але, коли надiємось на те, чого не бачимо, тодi чекаємо в терпiннi.

26 Також i Дух пiдкрiплює нас у немочах наших: бо ми не знаємо‚ про що молитися‚ як належить, але Сам Дух просить за нас зiт­ханнями невимовними. 27 А Той, Хто випробовує серця, знає, яка думка в Духа, тому що Вiн заступається за святих iз волi Божої. 28 До того знаємо, що тим, якi люблять Бога, покликаним з Його волi, усе сприяє для добра. 29 Бо кого Вiн передбачив, тим i наперед визначив бути подiбними до образу Сина Свого, щоб Вiн був первородним мiж багатьма браттями. 30 А кого Вiн наперед визначив, тих i покликав; а кого покликав, тих i виправдав; а кого виправдав, тих i прославив. 31 Що ж сказати про це? Якщо Бог за нас, то хто проти нас? 32 Той, Який Сина Свого не пощадив, а видав Його за всiх нас, як з Hим не дарує і нам всього? 33 Хто буде звинувачувати обраних Божих? Бог виправдовує їх. 34 Хто осуджує? Христос Iсус помер, але й вос­крес: Вiн i праворуч Бога, Вiн i пiк­лується за нас. 35 Хто вiдлучить нас вiд любови Божої: скорбота, чи утиски, чи гонiння, чи голод, чи нагота, або небезпека, чи меч? Як написано: 36 «За Тебе умертвляють нас кожен день; вважають нас за овець‚ приречених на зако­лення». 37 Але все це переборюємо силою Того, Хто полюбив нас. 38 Бо я певний, що нi смерть, нi життя, нi ангели, нi початки, нi сили, нi теперiшнє, нi майбутнє, 39 нi висота, нi глибина, анi iнше яке створiння не зможе вiдлучити нас вiд любови Божої, що в Христi Iсусi, Господi нашому.

 

Глава 8. [1] Рим. 5, 1. [2] Ін. 6, 63; 8, 36. 1 Кор. 15, 45. 2 Кор. 3, 7. [3] 2 Кор. 5, 21. Гал. 3, 13. Євр. 7, 18. [5] Iн 3, 6. 1 Кор. 2, 14. [6] Рим. 6, 21. [7] Як. 4, 4. [8] Євр. 11, 6. [9] 1 Кор.3, 16. [11] Рим. 6, 4. [12] Рим. 6, 7. [13] Гал. 5, 19. [14] Гал. 5, 18. [15] 1 Ін. 4, 18. 1 Кор. 2, 12. Євр. 2, 15. [16] Еф. 4, 30. [17] Гал. 4, 7. [18] 1 Пет. 4, 13. [19] 2 Пет. 3, 13. [23] Лк. 21, 28. 1 Ін. 3, 2. 2 Кор. 5, 4. Еф. 4, 30. [24] Євр. 11, 1. [27] 1 Цар. 16, 7. Ін. 14, 17. [28] Еф. 1, 4. [29] 2 Кор. 3, 18. Кол. 1, 18. [30] Рим. 5, 9; 9, 24. [31] Пс. 55, 12. [32] Ін. 3, 16. [33] Іс. 50, 9. Одкр. 12, 10. [34] 1 Ін. 2, 1. [35] 1 Ін. 2, 28. 2 Кор. 12, 10. [36] Пс. 43, 23. [37] 1 Ін. 5, 5. 1 Кор. 15, 57. Одкр. 12, 11. [38] Еф. 6, 12.

 

 

Глава 9

1 Iстину кажу у Христi, не обманюю, совiсть моя свiдчить менi Духом Святим, 2 що велика менi печаль i безупинний бiль сер­цю моєму: 3 я жадав би сам бути вiд­лученим вiд Христа за братiв моїх, рідних менi по плотi, 4 тобто iзраїльтян, яким належить усиновлення, i слава, i заповiти, i законоположення, i богослужiння, i обiтницi; 5 їхнi й отцi, i вiд них Христос по плотi, Сущий над усi­ма Бог, благословенний повiк, амiнь. 6 Та не так, щоб слово Боже не збулось: бо не всi тi iзраїльтя­ни, якi вiд Iзраїля; 7 i не всi дiти Авраама, якi вiд плотi його, але сказано: «В Iсааковi наречеться тобi потомство». 8 Тобто не дiти тiлеснi є дiти Божi; а дiти обiтницi визнаються за потомство. 9 Слово ж обiтницi таке: «У цей час прийду, i буде у Сари син». 10 I не тiль­ки це; але так було з Ревеккою, коли вона зачала в той самий час двох синiв вiд Iсаака, отця нашого. 11 Бо, коли вони ще не народилися і не зробили нiчого доброго чи злого, щоб воля Божа здiйсни­лася в обраннi 12 не вiд дiл, а вiд Того, Хто кличе, сказано було їй: «Бiль­ший служитиме меншому»‚ 13 як i написано: «Якова Я полюбив, а Iсава зненавидiв».

14 Що ж скажемо? Hевже неправда у Бога? Зовсiм нi. 15 Бо Вiн говорить Мойсеєвi: «Кого милувати, помилую; кого жалiти, пожа­лiю». 16 Отже, помилування залежить не вiд того, хто бажає, і не від того, хто біжить, а вiд Бога, Який милує. 17 Бо Писання говорить фараоновi: «Hа те саме Я й настановив тебе, щоб показати над тобою силу Мою i щоб пропо­вiдане було iм’я Моє по всiй зем­лi». 18 Отже, кого хоче, милує; а кого хоче, озлобляє.

19 Ти скажеш менi: «За що ще звинувачує? Бо хто може противи­тися волi Його?» 20 А ти хто, чо­ло­вiче, що сперечаєшся з Богом? Чи скаже творiння своєму творце­вi: «Hа­вiщо ти мене так зробив?» 21 Хiба не має влади гончар над глиною, щоб iз тiєї самої сумiшi зро­бити один сосуд для почесного, а другий для непочесного вжитку? 22 Що ж, якщо Бог, бажаючи пока­зати гнiв i явити могутнiсть Свою, з великим довготерпiнням щадив сосуди гнiву, готовi до погибелi, 23 щоб разом явити багатство слави Своєї над сосудами ми­лосердя, якi Вiн приготував для слави, 24 над нами, яких Вiн покликав не тiль­ки з юдеїв, але і з язичникiв? 25 Як i в Осiї Вiн говорить: «Hе Мiй на­род назву Моїм народом, i не улюб­лену — улюбленою». 26 I на тому мiсцi, де сказано їм: «Ви — не Мiй народ», там вони названi будуть синами Бога Живого. 27 Iсая ж провiщає про Iзраїль: «Хоча б си­нiв Ізраїлевих було числом як пiс­ку морського, тiльки останок спасеться; 28 бо дi­ло завершує i скоро вирiшить по правдi, дiло вирiша­льне вчинить Господь на землi». 29 I, як провiс­тив Iсая: «Коли б Господь Саваоф не залишив нам потомства, то ми стали б як Содом i були б по­дiбнi до Гоморри».

30 Що ж скажемо? Язичники, якi не шукали праведности, одержали праведнiсть, праведнiсть вiд вiри. 31 А Iзраїль, який шукав закону праведности, закону правед­ности не досягнув. 32 Чому? Тому що шукали не у вiрi, а в дiлах за­кону, бо спiткнулися об камiнь спотикання, 33 як написано: «Ось кладу в Сионi камiнь спотикання i камiнь спокуси; але кожний, хто вірує в Hього, не осоромиться».

 

Глава 9. [3] Вих. 32, 32. [4] Вих. 4, 22; 20, 1. 1 Цар. 4, 21. [5] Мф. 1, 1. Лк. 3, 23. [6] Чис. 23, 19. Рим. 3, 3. [7] Бут. 21, 12. Євр. 11, 18. [8] Гал. 4, 28. [9] Бут. 18, 10. [10] Бут. 25, 21. [12] Бут. 25, 23. [13] Мал. 1, 2-3. [14] Втор. 32, 4. [15] Вих. 33, 19. [17] Вих. 9, 16; 14, 4. [19] Іс. 46, 10. Єр. 49, 19. [20] Іс. 29, 16; 45, 9. [21] Єр. 18, 4, 6. 2 Тим. 2, 20. [22] Рим. 2, 4. [23] Рим. 8, 28. [24] Рим. 3, 29. [25] Ос. 2, 23. 1 Пет. 2, 10. [26] Ос. 1, 10. [28] Іс. 10, 22-23. [29] Іс. 1, 9. Бут. 19, 24. [30] Рим. 10, 20. [31] Рим. 11, 7. [33] Іс. 8, 14; 28, 16. Пс. 117, 22. Мф. 21, 44. Мк. 12, 10. Лк. 2, 34; 20, 17.

 

 

Глава 10

1 Браття‚ бажання мого серця i молитва до Бога за Iз­раїль на спасiння. 2 Бо свiдчу їм, що мають ревнiсть Божу, та не за розумом. 3 Бо, не розумiючи праведности Божої i намагаючись поставити власну праведнiсть, вони не скорилися праведностi Божiй, 4 бо кiнець закону — Христос, на праведність кожного‚ хто вiрує. 5 Мойсей пише про праведнiсть вiд закону: «Людина, виконавши його, буде жити ним». 6 А правед­нiсть вiд вiри так говорить: «Hе кажи в серцi твоєму: хто зiйде на небо?» Тобто Христа звести. 7 Або: «Хто зiйде в безодню?» Тобто Христа з мертвих пiдняти. 8 Але що говорить Писання? «Близько до тебе слово, в устах твоїх i в серцi твоїм», тобто слово вiри, яке проповiдуємо. 9 Бо якщо вустами твоїми будеш сповiдувати Iсуса Господом i серцем твоїм вiрувати, що Бог воскресив Його з мертвих, то спасешся, 10 бо серцем вiрують для праведности, а устами сповi­дують для спасiння. 11 Бо Писання говорить: «Усякий, хто вiрує в Hього, не осоромиться». 12 Тут не­ма рiзницi мiж юдеєм та еллiном, бо один Господь у всiх, багатий для всiх, хто прикликає Його. 13 Бо «всякий, хто покличе iм’я Господ­нє, спасеться».

14 Але як покликати Того, в Кого не увiрували? Як вiрувати в Того, про Кого не чули? Як чути без проповiдника? 15 I як проповi­дувати, коли не будуть посланi? Бо написано: «Якi прекраснi ноги тих, хто благовiстить мир, хто благовiстить добро!» 16 Але не всi послухались благовiстування. Бо Iсая говорить: «Господи, хто по­вiрив тому, що почув вiд нас?» 17 От­же, вiра вiд слухання, а слухання вiд слова Божого. 18 Але пи­таю: «Хiба вони не чули?» Hавпа­ки, «по всiй землi пройшов голос їхнiй, i до краю всесвiту їхнi слова». 19 Ще питаю: «Хiба Iзраїль не знав?» Але перший Мойсей го­ворить: «Я викличу у вас ревнощі не народом, розгнiваю вас народом нерозумним». 20 А Iсая смiливо каже: «Мене знайшли тi, якi не шукали Мене; Я вiдкрився тим, якi не питали про Мене». 21 Про Iзраїля ж каже: «Цiлий день Я простягав Мої руки до народу непокiрливого i впертого».

 

Глава 10. [3] Флп 3, 9. [4] Гал. 3, 24. [5] Лев. 18, 5. Єз. 20, 11, Гал. 3, 12. [6] Втор. 30, 12. [8] Втор. 30, 14. [9] Мф. 10, 32. [11] Іс. 28, 16. [12] Діян. 10, 34. Рим. 3, 29. [13] Іоїл. 2, 32. Діян. 2, 21. [15] Іс. 52, 7. Наум. 1, 15. [16] Іс. 53, 1. Ін. 12, 38. [18] Пс. 18, 5. Мф. 24, 14; 28, 19. [19] Втор. 32, 21. Рим. 11, 11. [20] Іс. 65, 1. [21] Іс. 65, 2.

 

 

Глава 11

1 Отже, питаю: «Hевже Бог вiдкинув народ Свiй?» Зов­сiм нi. Бо i я iзраїльтянин iз потомства Авраамового, з колiна Венiамінового. 2 Hе вiдкинув Бог народу Свого, який Вiн наперед знав. Хiба не знаєте, що говорить Писання про Iллю? Як вiн скаржиться Боговi на Iзраїля, кажучи: 3 «Господи! Пророкiв Твоїх убили, жертовники Твої зруйнували; залишився я один, i душi моєї шукають». 4 Що ж говорить йому Божа вiдповiдь? «Я залишив Собi сiм тисяч чоловiк, якi не схилили колiна перед Ваалом». 5 Так i тепер, після обрання благодатi, зберiгся останок. 6 Але якщо за благодаттю, то не за дiла; iнакше благодать не була б уже благодаттю. А якщо за дiла, то це вже не благодать; iнакше дiло вже не є дiло. 7 Що ж? Iзраїль, чого шукав, того не одержав; обранi ж одержали, а iншi озлобилися, 8 як написано: «Бог дав їм духа нечутливости, очi, якими не бачать, вуха, якими не чують, аж до цього дня». 9 I Давид говорить: «Хай буде трапеза їхньою сiттю, i тенетами, i петлею на вiдплату їм; 10 нехай потьмаряться очi їхнi, щоб не бачили; i хребет їхнiй нехай назавжди зiгнеться».

11 Отже, питаю: «Hевже вони спiткнулися, щоб зовсiм упасти?» Зовсiм нi. Але вiд їхнього падiння спасiння язичникам, щоб викликати в них ревнощі. 12 Якщо ж па­дiння їхнє — багатство свiтовi i занепад їхній — багатство язични­кам, то тим бiльше повнота їхня.

13 Вам кажу, язичникам. Як апостол язичникiв, я прославляю служiння моє. 14 Чи не збуджу рев­нощів у моїх рiдних по плотi i чи не спасу декого з них? 15 Бо якщо вiдторгнення їх є примирення свiту, то чим буде прийняття їх, як не життям з мертвих? 16 Якщо початок святий, то й цiле; i коли корiнь святий, то й гілля. 17 Коли ж деякi з гілок вiдломилися, а ти, будучи дикою оливою, прищепився на їхнє мiсце i став причасником кореня та соку оливи, 18 то не хвалися перед гілками. Якщо ж хвалишся, то згадай, що не ти корiнь пiдтримуєш, а корiнь тебе. 19 Скажеш: «Гілки вiдломилися, щоб менi прищепитися». 20 Добре. Вони вiдломилися невiр’ям, а ти тримаєшся вiрою: не величайся, але бiйся. 21 Бо якщо Бог не поща­див природних гілок, то, гляди, чи пощадить i тебе. 22 Отже, бачиш i суворість Божу: суворiсть до тих, що вiдпали, а благiсть до тебе, якщо ти перебуватимеш у благостi Божiй, iнакше й ти будеш вiдсiчений. 23 Але i тi, якщо не перебуватимуть у невiр’ї, прищепляться, бо Бог має силу знову прищепити їх. 24 Бо коли ти, вiдсiчений вiд дикої за природою оливи, прищепився до доброї оливи, то тим бiльше цi, природнi, прищепляться до своєї оливи.

25 Бо я не хочу, щоб ви, браття, не знали цiєї таємницi, — щоб ви не думали про себе, — що заслiп­лення Iзраїля сталося частково, доки не ввiйде повна кiлькiсть язичникiв; 26 таким чином весь Iзраїль спасеться, як написано: «При­йде вiд Сиону визволитель i вiдверне нечестя вiд Якова. 27 Такий їм вiд Мене заповiт, коли знi­му з них грiхи їхнi». 28 Щодо благовiстя, то вони вороги заради вас; а щодо обрання — улюбленцi Божi заради отцiв. 29 Бо дари i покликання Божi непорушнi. 30 Як i ви колись противилися Боговi, а нинi помилуванi через непокору їхню, 31 так i вони тепер противляться заради вашого помилування, щоб i вони самi були помилуванi. 32 Бо всiх Бог тримав у непокорi, щоб усiх помилувати.

33 О, глибино багатства, i премудрости, i розуму Божого! Якi не­збагненнi суди Його i недослiдимі путi Його! 34 Бо хто пiзнав розум Господнiй? Або хто був порадником Йому? 35 Або хто дав Йому на­перед, щоб Вiн мав вiддати? 36 Бо все вiд Hього, Hим i для Hьо­го, Йому слава повiки, амiнь.

 

Глава 11. [1] 1 Цар. 12, 22. 2 Кор. 11, 22. Флп 3, 5. [3] 3 Цар. 19, 14. [4] 3 Цар. 19, 18. [6] Втор. 9, 4. Рим. 4, 5. Гал. 5, 4. [8] Втор. 29, 4. Іс. 29, 10; 6, 9. Мф. 13, 14. Мк. 4, 12. Лк. 8, 10. Ін. 12, 40. [10] Пс. 68, 23-24. [11] Діян. 13, 47. Рим. 10, 19. [14] 1 Кор. 9, 22. [15] 2 Кор. 5, 19. [17] Єр. 11, 16. Еф. 2, 12. [18] Іс. 66, 2. Рим. 12, 16. [22] Ін. 15, 2. [25] Лк. 21, 24. [27] Іс. 27, 9; 59, 20-21. Єр. 31, 31-33. Євр. 8, 10. [29] Чис. 23, 19. [30] Тит. 3, 5. [32] Рим. 3, 9. Гал. 3, 22. [33] Іов. 9, 10; 36, 23. [34] Іс. 40, 13. Прем. 9, 13. Єр. 23, 18. 1 Кор. 2, 16. [35] Іов. 35, 7.

 

 

Глава 12

1 Отже, благаю вас, браття: милосердям Божим, представте вашi тiла в жертву живу, святу, благоугодну Боговi, для розумного служiння вашого, 2 i не уподiбнюйтеся свiтовi цьому, а змiнюйтесь оновленням вашого розуму, щоб ви пiзнавали, що є воля Божа, блага, угодна i довершена.

3 За даною менi благодаттю, кож­ному з вас кажу: не думайте про себе бiльше, нiж треба думати; але думайте скромно, в мiру вiри, яку Бог придiлив кожному. 4 Бо, як в одному тiлi маємо багато членiв, але не всi члени виконують однакові дiї, 5 так багато нас становимо одне тiло у Христi, а окремо один одному є члени. 6 I як, за даною нам благодаттю, маємо рiзнi дарування, то, якщо маєш пророцтво, пророкуй за мірою віри; 7 якщо маєш служіння, перебувай у служінні; якщо учитель, — у навчаннi; 8 якщо утiши­тель, утiшай; хто роздає, роздавай у простотi; начальник, начальствуй зi стараннiстю; хто мило­сердствує, милосердствуй зi щи­рiстю. 9 Любов нехай буде нелице­мiрна; ненавидьте зло, прихиляйтеся до добра; 10 будьте братолюб­нi один до одного з нiжнiстю; випереджайте один одного шанобли­вiстю; 11 у старанностi не лiнуй­тесь, духом палайте; Господевi служiть; 12 утiшайтесь надiєю; в скорботах будьте терплячі; в молитвi постiйнi; 13 у потребах святих берiть участь; будьте гостиннi до подорожніх. 14 Благословляйте гонителiв ваших; благословляйте, а не проклинайте. 15 Радуйтеся з тими, хто радується, i плачте з ти­ми, хто плаче. 16 Будьте однодумнi мiж собою; не звеличуйте себе, а наслiдуйте смиренних; не будьте зарозумiлi; 17 нiкому не вiдпла­чуйте злом за зло, але дбайте про добро перед усiма людьми. 18 Як­що можливо i залежить вiд вас, перебувайте в мирi з усiма людьми. 19 Hе мстiться за себе, улюбленi, а дайте мiсце гнiву Божому. Бо написано: «Менi відомщення, Я віддам», — говорить Господь. 20 Отже, якщо ворог твiй голод­ний, нагодуй його; якщо хоче напитися, дай напитися йому; бо, роблячи це, ти збереш йому на голову палаюче вугiлля. 21 Hе бувай переможений злом, а перемагай зло добром.

 

Глава 12. [1] 1 Кор. 3, 17. [2] Еф. 1, 18; 5, 10, 17. [3] Еф. 4, 7. [4] 1 Кор. 12, 12. [6] Мф. 25, 15. 1 Пет. 4, 10. 1 Кор. 12, 4. [8] Мф. 6, 2. [9] Пс. 96, 10. Ам. 5, 15. [10] 1 Пет. 2, 17. Еф. 4, 2. [12] Лк. 18, 1. [13] 1 Кор. 16, 1. Євр. 13, 2. [14] Мф. 5, 44. [15] 1 Кор. 12, 26. [16] Притч. 3, 7. Іс. 5, 21. Ін. 17, 11. [17] Притч. 20, 22. 2 Кор. 8, 21. [18] Євр. 12, 14. [19] Втор. 32, 35. Мф. 5, 39. Лк. 6, 28. 1 Кор. 6, 7. [20] Притч. 25, 21-22.

 

 

Глава 13

1 Усяка душа нехай пiдко­ряється вищiй владi, бо немає влади не вiд Бога; iснуючi ж властi поставленi Богом. 2 Тому той, хто противиться владi, противиться Божому повелiнню. А тi, що противляться, самi викличуть на себе осуд. 3 Бо начальники страш­нi не для добрих дiл, а для злих. Чи хочеш не боятися влади? Ро­би добро i одержиш похвалу вiд неї. 4 Бо начальник є Божий слуга, то­бi на добро. А якщо робиш зло, бiйся, бо вiн недаремно носить меч; вiн — Божий слуга, месник на покарання того, хто робить зло. 5 I тому треба пiдкоря­тися не тiльки зі страху покарання, але й заради совiсти. 6 Для цього ви i податки платите, бо вони, Божi слуги, цим самим пос­тiйно зай­нятi. 7 Отже, вiддавайте всiм належне: кому податок — по­даток; кому данину — данину; ко­му страх — страх; кому честь — честь.

8 Hе залишайтесь виннi нiкому нiчого, крiм взаємної любови; бо хто любить iншого, той виконав закон. 9 Бо заповiдi: «Hе перелюбствуй», «Hе убивай», «Hе кради», «Hе лжесвiдчи», «Hе пожадай чу­жого» й усі iншi містяться у цьому словi: «Люби ближнього твого, як самого себе». 10 Любов не робить ближньому зла; отже, любов є виконання закону.

11 Так чинiть, знаючи час, що вже пора нам вiд сну встати. Бо нинi ближче до нас спасiння, нiж коли ми увiрували. 12 Hiч минула, а день наблизився: отже, вiд­кинь­мо дiла темряви i зодягнiмось у зброю свiтла. 13 Як удень, будемо поводитися благопристойно, не в розгулах i пияцтвi, не в перелюб­ствi й розпустi, не в сварках і зазд­рощах; 14 а зодягнiться в Господа нашого Iсуса Христа i піклу­вання про плоть не обертайте на похотi.

 

Глава 13. [1] Прем. 6, 3. Дан. 2, 21. 1 Пет. 2, 13. Тит. 3, 1. [3] 1 Пет. 2, 14; 3, 13. [7] Мф. 22, 21. Мк. 12, 17. Лк. 20, 25. [8] Кол. 3, 14. 1 Тим. 1, 5. [9] Лев. 19, 18. Вих. 20, 14. Втор. 5, 18. Мф. 22, 39. Мк. 12, 31. Лк. 10, 27. Як. 2, 8. Гал. 5, 14. [11] Еф. 5, 14. [12] Діян. 17, 30. 2 Кор. 4, 6. Еф. 5, 11. [13] Лк. 21, 34. [14] 1 Пет. 2, 11. Гал. 5, 16.

 

 

Глава 14

1 Hемiчного у вiрi приймайте без суперечок про погляди. 2 Бо один вiрить, що можна їсти все, а немiчний їсть овочi. 3 Хто їсть, не зневажай того, хто не їсть; i хто не їсть, не осуджуй того, хто їсть, тому що Бог прийняв його. 4 Хто ти, що осуджуєш чужого ра­ба? Перед своїм Господом стоїть вiн або падає. I буде поставлений, бо Господь має силу поставити його. 5 Один вiдрiзняє день вiд дня, а інший судить про всякий день однаково. Кожен роби за свiд­ченням свого розуму. 6 Хто роз­рiзняє днi, для Господа розрiз­няє; i хто не розрiзняє днiв, для Господа не розрiзняє. Хто їсть, для Господа їсть, бо дякує Боговi; i хто не їсть, для Господа не їсть i дякує Боговi. 7 Бо нiхто з нас не живе для себе i нiхто не вмирає для себе; 8 а чи живемо — для Гос­пода живемо; чи вмираємо — для Господа вмираємо; i тому чи живемо, чи вмираємо, — завжди ми Господнi. 9 Бо Христос для того й помер, i воскрес, i ожив, щоб пану­вати i над мертвими‚ i над живими. 10 А ти чого осуджуєш брата твого? Або й ти, чого зневажаєш брата твого? Усi ми станемо перед судом Христовим. 11 Бо написано: «Живу Я, — говорить Господь, — передi Мною схилиться усяке колiно, i всякий язик буде сповiдувати Бога». 12 Отже, кожен з нас дасть за себе вiдповiдь Боговi.

13 Hе будемо ж бiльш судити один одного, а краще думайте про те, щоб не давати братовi приводу до спотикання або спокуси. 14 Я знаю i певний в Господi Iсусi, що нема нiчого‚ що було б нечисте само по собі; тiльки для того, хто визнає що-небудь нечистим, є воно нечис­те. 15 Коли ж через їжу засмучується брат твiй, то ти вже не з любови дiєш. Hе губи твоєю їжею того, за кого Христос помер. 16 Hе­хай не ганьбиться ваше добре. 17 Бо Царство Боже — не їжа i пит­во, але праведнiсть, i мир, i ра­дiсть у Святому Духовi. 18 Хто цим служить Христу, той угодний Боговi i гiдний схвалення вiд людей. 19 От­же, будемо шукати те, що служить мировi i взаємному повчанню. 20 Заради їжi не руйнуй дiла Божо­го. Усе чисте, але лихо чоло­вiковi, котрий їсть для спокуси. 21 Краще не їсти м’яса, не пити ви­на i не чинити нiчого такого, вiд чого брат твiй спотикається, або споку­шається, або знемагає. 22 Ти маєш вiру? Май її сам у собi, перед Богом. Блаженний, хто не осу­джує себе в тому, що вибирає. 23 А хто вагається, то, коли їсть, осу­джується, бо не з вiри, а все, що не з вiри, грiх. 24 Тому ж, Хто може вас утвердити за моїм благовiстям i проповiддю Iсуса Христа, за одкровенням тайни, про яку вiд вiч­них часiв було замовчано, 25 але яка нинi явлена i через пророчi пи­сання, за велiнням вiчного Бо­га, сповiщена усiм народам для пiд­корення їх вiрi, 26 Єдиному премудрому Боговi, через Iсуса Хрис­та, слава навiки. Амiнь.

 

Глава 14. [1] Рим. 15, 1. 1 Кор. 8, 12. [2] 1 Кор. 10, 25. [4] Як. 4, 12. [6] 1 Кор. 10, 31. 1 Тим. 4, 4. [7] 1 Пет. 4, 2. 2 Кор. 5, 15. 1 Сол. 5, 10. [9] Мф. 28, 18. Діян. 10, 42. [10] Мф. 7, 1-2. 2 Кор. 5, 10. [11] Іс. 45, 23. Мф. 26, 64. Флп 2, 10. [12] Мф. 12, 36. [13] Мф. 18, 7. [14] Мф. 15, 11. [15] 1 Кор. 8, 11. [17] 1 Кор. 8, 8. Гал. 5, 22. [20] Мф. 15, 11. [22] 1 Ін. 3, 21. [23] Тит. 1, 15. [24] 1 Кор. 2, 7. [25] Іс. 42, 16.

 

 

Глава 15

1 Ми, сильнi, повиннi терпi­ти немочi безсилих‚ а не собi догоджати. 2 Кожен з нас повинен догоджати ближньому на благо, для повчання. 3 Бо й Христос не Собi догоджав, але, як написано: «Лихослiв’я тих, що лихословили Тебе, впали на Мене». 4 А все, що написано було ранiше, написа­но нам на повчання, щоб ми тер­пiнням i втiшанням з Писання зберiгали надiю. 5 Бог же терпiння i втiшення нехай дарує вам бути в однодумствi мiж собою, за вченням Христа Iсуса, 6 щоб ви однодушно, єдиними устами славили Бога i Отця Господа нашого Iсуса Христа. 7 Тому приймайте один од­ного, як i Христос прийняв вас до слави Божої.

8 Говорю ж, що Iсус Христос став служителем для обрiзаних — заради iстини Божої, щоб викона­ти обiтницi отцям, 9 а для язич­ни­кiв — з милости, щоб славили Бога, як написано: «За те буду сла­­вити Тебе, Господи, мiж язичниками i буду спiвати iменi Твоєму». 10 I ще сказано: «Звеселiться, язич­ники, з народом Його». 11 I ще: «Хва­лiть Господа, всi язичники, i прославляйте Його, усi народи». 12 Iсая також говорить: «Буде ко­рiнь Ієсе­їв, що постане володiти на­родами; на Hього язичники надiятися будуть». 13 Hехай же Бог надiї на­пов­нить вас усякою радiс­тю i ми­ром у вiрi, щоб ви, силою Ду­­ха Святого, збагатилися надiєю.

14 I сам я певний за вас, браття мої, що i ви повнi доброти i всякого пiзнання i можете настановляти один одного; 15 але писав вам, браття, з деякою смiливiстю, почасти нiби для нагадування вам, за даною менi вiд Бога благодаттю 16 бути служителем Iсуса Христа у язичникiв i виконувати священнодiйство благовiстя Божого, щоб ця жертва язичникiв, освячена Духом Святим, була благоприємна Боговi. 17 Отже, я можу похвалитися в Христi Iсусi в тому, що стосується Бога, 18 бо не смію сказати що-небудь таке, чого не створив Христос через мене, в пiд­кореннi язичникiв вiрi, словом i дiлом, 19 силою знамень i чудес, си­лою Духа Божого, так що благовiстя Христове розповсюджено мною вiд Єрусалима до Iллiрика. 20 Притому я намагався проповi­дувати не там, де вже було вiдоме iм’я Христове, щоб не будувати на чужiй основi, 21 але як написано: «Кому не звiщалося про Нього, побачать, i тi, що не чули, дiзна­ються». 22 Саме це багато разiв i перешкоджало менi прийти до вас. 23 Тепер же, не маючи такого мiсця в цих країнах, але з давнiх лiт маючи бажання прийти до вас, 24 як тiльки вирушу в дорогу до Iспанiї, прийду до вас. Бо маю на­дiю, що, проходячи, побачусь iз вами i що ви проведете мене туди пiсля того, як я натiшусь, хоча б почасти, спiлкуванням з вами. 25 А тепер я йду до Єрусалима, щоб послужити святим, 26 бо Македонiя i Ахайя стараються зi­брати деяке подаяння для бiдних мiж святими в Єрусалимi. 27 Стараються, але й боржники вони перед ними. Бо коли язичники стали учасниками в їхньому духовному, то повиннi i їм послужи­ти в тiлесному. 28 Виконавши це i вручивши їм цей плiд, я вирушу через вашi мiсця до Iспанiї 29 i пев­ний, що коли прийду до вас, то прийду з повним благословенням благовiстя Христового.

30 Тим часом благаю вас, браття, Господом нашим Iсусом Хрис­том i любов’ю Духа, допомагати мені в молитвах за мене до Бога, 31 щоб позбутися менi невiруючих у Юдеї i щоб служiння моє для Єрусалима було приємне святим, 32 щоб менi з радiстю прийти до вас з волі Божої i заспокоїтися з вами. 33 Hехай же Бог миру буде з усiма вами. Амiнь.

 

Глава 15. [1] Рим. 14, 1. 1 Кор. 9, 22. [2] 1 Кор. 10, 24. [3] Пс. 68, 10. [4] Рим. 4, 23-24. [5] 1 Кор. 1, 10. Флп 2, 2. [7] Ін. 17, 24. [8] Діян. 3, 25. Рим. 3, 30. [9] Пс. 17, 50. 2 Цар. 22, 50. [10] Втор. 32, 43. [11] Пс. 116, 1. [12] Іс. 11, 10. Одкр. 5, 5. [13] Рим. 12, 12; 14, 17. [16] Іс. 66, 19. Діян. 9, 15. Рим. 12, 2. [20] 1 Кор. 3, 10. 2 Кор. 10, 15. [21] Іс. 52, 15. [22] Рим. 1, 13. [23] 1 Сол. 3, 10. [25] Діян. 24, 17. [26] 1 Кор. 16, 1. 2 Кор. 8, 4. [27] 1 Кор. 9, 11. [29] Рим. 1, 11. [30] 2 Кор. 1, 11. [31] Діян. 20, 23. [32] Рим. 1, 10. [33] Рим. 16, 20. 1 Кор. 14, 33.

 

 

Глава 16

1 Вручаю вам Фиву, сестру нашу, дияконису церкви Кен­х­рейської. 2 Приймiть її для Гос­пода, як личить святим, i допомо­жiть їй, у чому вона матиме потре­бу у вас, бо i вона була помiчни­цею багатьом i менi самому.

3 Вiтайте Прискіллу та Акилу, спiвпрацівникiв моїх у Христi Iсусi 4 [котрi голову свою покладали за мою душу, яким не я один дякую, але й усi церкви з язичникiв]‚ i домашню їхню церкву. 5 Вiтайте улюбленого мого Епенета, який є первiсток Ахайї для Христа. 6 Вiтайте Марiам, яка побагато потрудилася для нас. 7 Вi­тайте Андроника i Юнiю, моїх родичiв i в’язнiв зi мною, якi прославилися мiж апостолами i ще ранiше за мене увiрували в Хрис­та. 8 Вiтайте Амплiя, улюблено­го мо­го в Господi. 9 Вiтайте Урба­на, спiв­­­працівника нашого у Хри­с­тi, i Ста­хiя, улюбленого мого. 10 Вiтайте Апеллія, випробуваного у Христi. Вiтайте вiрних з дому Аристовула. 11 Вiтайте Iродiона, родича мого. Вiтайте з домашнiх Hаркисса тих, якi в Господi. 12 Вi­тайте Трифену i Трифосу, якi трудяться в Господi. Вiтайте улюблену Персиду, яка багато потрудилася у Господi. 13 Вiтайте Руфа, обраного в Госпо­дi, i матiр його i мою. 14 Вiтайте Асинкрита, Флегонта, Єрму, Пат­рова, Єрмiна та iнших з ними бра­тiв. 15 Вiтайте Фiлолога та Юлiю, Hирея i сестру його, й Олiмпана, i всiх iз ними братiв. 16 Вiтайте один одного цiлуванням святим. Вiтають вас усi церкви Христовi.

17 Благаю вас, браття, остерi­гайтесь тих, що чинять розбрат та спокуси всупереч вченню, якого ви навчилися, i ухиляйтесь вiд них; 18 бо такi люди служать не Господевi нашому Iсусу Христу, а своєму череву, i ласкавими словами та красномовством зваблюють серця простодушних. 19 Ваша покiрнiсть вiрi усiм вiдома; тому я радію за вас: тiльки бажаю, щоб ви були мудрi у доброму i простi у злому. 20 Бог же миру знищить незабаром сатану пiд ногами вашими. Благодать Господа нашого Iсуса Христа з вами! Амiнь.

21 Вiтають вас Тимофiй, спiвро­бiтник мiй, i Лукiй, Ясон i Сосипатр, родичi мої. 22 Вiтаю вас у Господi i я, Тертiй, який написав це послання. 23 Вiтає вас Гай, гос­тинний для мене i всiєї церкви. Вiтає вас Ераст, мiський скарбник, i брат Кварт.

24 Благодать Господа Iсуса Хрис­та з усiма вами. Амiнь.

 

Глава 16. [3] Діян. 18, 2. [4] Мф. 18, 20. [16] 1 Пет. 5, 14. 1 Кор. 16, 20. 2 Кор. 13, 12. [17] Мф. 18, 17. Діян. 15, 24. 1 Кор. 5, 11. Гал. 5, 9. Флп 3, 2. Кол. 2, 8. [18] Флп 3, 18-19. [20] Одкр. 12, 10. [21] Діян. 16, 1. Флп 2, 19.

Соборне послання святого апостола Іуди

Глава 1

1 Іуда, раб Ісуса Христа, брат Якова, покликаним, що освячені Богом Отцем i збережені Ісусом Христом: 2 милість вам, i мир, i любов нехай примножаться.

3 Улюблені! Маючи старання писати вам про загальне спасіння, я визнав за потрібне написати вам‚ благаючи боротися за ві­ру, раз передану святим. 4 Бо укра­лися деякі люди, що здавна призначені на цей осуд, нечестиві, якi благодать Бога нашого обертають на привід до розпусти i відкидають єдиного Владику Бога i Господа нашого Ісуса Христа.

5 Я хочу нагадати вам, котрі вже знають про це, що Господь, визволивши народ із землі Єгипетської, потім вигубив тих, що не вірували, 6 i ангелів, якi не зберегли своєї гідности, але залишили своє житло, Він зберігає у вічних кайданах, під темрявою на суд великого дня. 7 Як Содом i Гоморра та навколишні міста, якi подібно до них блудодiяли i ходили за іншою плоттю, зазнавши кари вогню вічного, поставлені як приклад, — 8 так само буде i з цими мрійниками, що оскверняють плоть, зневажають начальство i лихословлять високі властi. 9 Михаїл же архангел, коли говорив із дияволом, сперечаючись про Мойсеєве тіло, не наважився винести зневажливого суду, але сказав: «Нехай заборонить тобі Господь». 10 А ці лихословлять те, чого не знають; а що‚ як безсловесні тварини, із природи знають, тим розтлівають себе. 11 Горе їм, бо йдуть дорогою Каїна i спокушаються мздою, як Валаам, i в упертості гинуть, як Корей. 12 Такі бувають спокусою на ваших вечерях любови; бенкетуючи з вами, без страху відгодовують себе. Це безводні хмари, що носить вітер; осiннi дерева безплідні, двічі померлi, викорінені; 13 люті морські хвилі, що піняться соромом своїм; зірки блукаючі, яким зберігається морок темряви навіки. 14 Про них пророкував i Єнох, сьомий від Адама, кажучи: «Ось іде Господь із тисячами святих ангелів Своїх — 15 учинити суд над усіма i викрити між ними нечестивих у всіх ділах, якi чинило їхнє безчестя, i в усіх жорстоких словах, що говорили на Нього нечестиві грішники». 16 Це ті, що ремствують, нічим не задоволені i чинять за своїми похотями нечестиво i беззаконно, уста ж їхні гордовито промовляють; вони улещують особи задля користи. 17 Але ви, улюблені, пам’ятайте проречене апостолами Господа нашого Ісуса Христа. 18 Вони говорили вам, що в останній час з’являться ганьбителі, що діють за своїми не­честивими похотями. 19 Це люди, котрі відділяють себе від єдности віри, душевні‚ що не мають духа. 20 А ви, улюблені, навчаючись найсвятішої віри вашої, молячись Духом Святим, 21 бережіть себе в любовi Божій, чекаючи милости від Господа нашого Ісуса Христа для вічного життя. 22 I до одних будьте милостиві, з розсудом, 23 а інших страхом спасайте, вихоплюючи з вогню; викривайте ж зі страхом, ненавидячи навіть одяг, що осквернений плоттю.

24 Тому ж, Хто може зберегти вас без гріха і без скверни i поста­вити перед славою Своєю непороч­ними в радості, 25 Єдиному Премудрому Богові, Спасителю нашому через Ісуса Христа Господа на­шого, слава i велич, сила i влада пе­ред усіма віками, і нині‚ i на всі віки. Амінь.

 

Глава 1. [1] Лк. 6, 16. Ін. 14, 22; 17, 11. [3] Флп 1, 27. [4] Мк. 16, 16. Ін. 3, 18. [5] Вих. 12, 37; 14, 13. Чис. 14, 29. [6] Іов. 4, 18. Ін. 8, 44. 2 Пет. 2, 4. [7] Бут. 19, 24. Лк. 17, 29. 2 Пет. 2, 6. [9] Втор. 34, 6. Зах. 3, 2. [10] 2 Пет. 2, 12. [11] Бут. 4, 8. Чис. 22, 16–19; 16, 31. 2 Пет. 2, 15. [12] Притч. 25, 14. 2 Пет. 2, 17. [14] Дан. 7, 10. Мф. 25, 31. Одкр. 1, 7. [15] Мф. 12, 36. [16] Пс. 16, 10. 1 Тим. 6, 5. [18] 2 Пет. 3, 3. 1 Тим. 4, 1. [19] 1 Кор. 2, 14. Євр. 10, 25. [20] Кол. 2, 7. [23] Ам. 4, 11. Еф. 4, 22.

Третє соборне послання святого апостола Іоана Богослова

1 Старець — улюбленому Гаєвi, якого я дійсно люблю.

2 Улюблений! Молюся, щоб ти був здоровий i досяг успiхiв у всьому, як досягає душа твоя. 3 Бо я дуже зрадiв, коли прийшли браття i засвiдчили про твою вiр­нiсть iстинi. 4 Для мене немає бiль­шої радости, як чути, що мої дiти ходять в iстинi.

5 Улюблений! Ти вiрно чиниш у тому, що робиш для братiв i для подорожніх. 6 Вони засвiдчили пе­ред церквою про твою любов. Ти добре зробиш, коли випровадиш їх, як належить перед Богом, 7 бо вони заради iменi Його пiшли, не взявши нiчого вiд язичникiв. 8 От­же, ми повиннi приймати таких, щоб стати спiвпрацівниками iсти­ни.

9 Я писав до церкви; але Дiот­реф, що любить бути першим у них, не приймає нас. 10 Тому, коли прийду, то нагадаю про дiла, якi вiн чинить, обмовляючи нас лихими словами, i‚ не задовольняючись тим, сам не приймає братiв i забо­роняє бажаючим та виганяє з церк­ви. 11 Улюблений! Не будь подiбним до лихого, але до добро­го: хто ро­бить добро, той вiд Бога; а хто чи­нить зло, той не бачив Бо­га. 12 Про Димитрiя засвiдчено всi­ма i самою iстиною, свiдчимо також i ми, i ви знаєте, що свiдчення наше правдиве.

13 Багато чого мав я написати; але не хочу писати до тебе чорни­лами i тростиною, 14 а сподіваюся незабаром побачити тебе i пого­ворити устами до уст. 15 Мир тобi. Вiтають тебе друзi; вiтай друзiв поiменно. Амiнь.

 

Глава 1. [4] 1 Кор. 4, 15. [8] Мф. 10, 40. [11] 1 Ін. 2, 29.

Друге соборне послання святого апостола Іоана Богослова

1 Старець — обранiй госпо­­динi i дiтям її, яких я дійсно люб­лю, i не тiльки я, а й усi, що пiзнали iстину, 2 заради iстини, що перебуває в нас i буде з нами повiк. 3 Hехай буде з вами благодать, милiсть, мир вiд Бога Отця i вiд Господа Iсуса Христа, Сина Отчого, в iстинi й любовi.

4 Я дуже зрадiв, що знайшов мiж твоїми дiтьми таких, що ходять в iстинi, як ми прийняли заповiдь вiд Отця. 5 I нинi благаю тебе, гос­подине, не як нову заповiдь пишу тобi, а як ту, що ми маємо вiд по­чатку, щоб ми любили один одного. 6 Любов же полягає в тому, щоб ми жили за Його заповiдями. Це та заповiдь, яку ви чули вiд почат­ку, та щоб жили згiдно з нею. 7 Бо багато з тих, хто вводить в оману, увiйшло в свiт; вони не сповiдують Iсуса Христа, Який прийшов у плотi: така людина є спокусник i антихрист. 8 Пильнуйте себе, щоб нам не за­гу­бити того, над чим ми трудились, але щоб одержати пов­ну наго­роду. 9 Кожен, хто переступає вчення Христове i не перебуває в Hьому, не має Бога; хто перебуває в учен­нi Христовому, має i Отця i Сина. 10 Хто приходить до вас i не приносить цього вчення, того не приймайте в дiм i не вi­тайте його. 11 Бо той, хто його вi­тає, бере участь у злих дiлах його.

12 Багато чого маю написати вам, але не хочу на паперi чорнилами, а маю надiю прийти до вас i гово­рити устами до уст, щоб радiсть ваша була повна. 13 Вiта­ють тебе дiти сестри твоєї обраної. Амiнь.

 

Глава 1. [2] Ін. 14, 17. [5] Ін. 13, 34. 1 Ін. 3, 11. [6] Ін. 14, 15. 1 Ін. 2, 5. [7] Ін. 4, 1. [10] Рим. 16, 17. 1 Кор. 5, 11. Тит. 3, 10. [12] 1 Ін. 1, 4.

Перше соборне послання святого апостола Іоана Богослова

Глава: 1 2 3 4 5


 

 

Глава 1

1 Про те, що було від початку, що ми чули, що бачили своїми очима, що розглядали i чого торкалися руки наші, про Слово життя, — 2 бо життя явилось‚ i ми бачили‚ i свідчимо, i звіщаємо вам це вічне життя, яке було в Отця i явилось нам, — 3 про те, що ми бачили i чули, звіщаємо вам, щоб i ви мали єднання з нами: а наше єднання — з Отцем i Сином Його, Ісусом Христом. 4 I це пишемо вам, щоб радість ваша була повна.

5 I ось благовiстя, яке ми чули від Нього i звіщаємо вам: Бог є світло, i немає в Ньому ніякої тем­ряви. 6 Коли ж ми кажемо, що маємо єднання з Ним, а ходимо в темряві, то ми неправду говоримо i не творимо істини; 7 коли ж ходимо в світлі, подібно до того, як Він у світлі, то маємо єднання один з одним, i Кров Ісуса Христа, Сина Його, очищає нас від усякого гріха. 8 Якщо кажемо, що не маємо гріха, — обманюємо самих себе, i правди немає в нас. 9 Коли сповідаємо гріхи наші, то Він, будучи вірним i праведним, простить нам гріхи наші i очистить нас від усякої неправди. 10 Коли кажемо, що ми не згрішили, то представляємо Його неправдомовним i слова Його немає в нас.

 

Глава 1. [1] Лк. 1, 2; 24, 39. Ін. 1, 1, 14. [2] Ін. 1, 1, 4. [3] Ін. 15, 10. 1 Кор. 1, 9. [5] Ін. 8, 12. [6] 2 Кор. 6, 14. Еф. 5, 11. [7] 1 Пет. 1, 19. Євр. 9, 14. Одкр. 1, 5. [8] 3 Цар. 8, 46. Притч. 20, 9. Еккл. 7, 20. [9] 2 Цар. 12, 13. Пс. 31, 5. Притч. 28, 13.

 

 

Глава 2

1 Діти мої! Це пишу вам, щоб ви не грішили, а коли б хто згрішив, то ми маємо заступника перед Отцем, Ісуса Христа, Праведника. 2 Він є очищення від гріхів наших, i не тільки від наших, але і від гріхів усього світу.

3 А що ми пізнали Його, розумі­ємо з того, що дотримуємось Його заповідей. 4 Хто говорить: «Я пізнав Його», але заповідей Його не виконує, той неправдомовець i немає в ньому правди; 5 а хто до­тримує слово Його, в тому істинно любов Божа здійснилася; з цього пізнаємо‚ що ми в Ньому. 6 Хто говорить, що перебуває в Ньому, той повинен робити так, як Він робив.

7 Улюблені! Пишу вам не нову заповідь, а заповідь давню, яку ви мали від початку. Давня заповідь — це слово, яке ви чули від почат­ку. 8 Але при тому i нову заповідь пишу вам, що є справді i в Ньому, i у вас, тому що темрява минає i правдиве світло вже світить. 9 Хто говорить, що він у світлі, а ненавидить брата свого, той ще в тем­­­ряві. 10 Хто любить брата свого, той перебуває у світлі, i немає в ньому спокуси. 11 А хто ненавидить брата свого, той перебуває в темряві, i в темряві ходить, i не знає, куди йде, бо темрява засліпила очі йому.

12 Пишу вам, діти, бо прощаю­ться вам гріхи iменi Його ради. 13 Пишу вам, батьки, бо ви пізнали Сущого від початку. Пишу вам, юнаки, бо ви перемогли лукавого. Пишу вам, юнаки, бо ви пі­знали Отця. 14 Я написав вам, бать­ки, бо ви пізнали Безпочаткового. Я написав вам, юнаки, бо ви сильні, i слово Боже перебуває у вас, i ви перемогли лукавого. 15 Не любіть світу, ні того, що в свiтi: хто любить світ, у тому немає лю­бові Отчої. 16 Бо все, що в світі: по­хіть плотська, похіть очима i гордість житейська, не від Отця, а від світу цього. 17 I світ минає, i похіть його, а той, хто виконує волю Божу, перебуває повік.

18 Діти! Остання це година! I як ви чули, що прийде антихрист — i тепер з’явилося багато антихристів, — з цього ми i пізнаємо, що остання година настала. 19 Вони вийшли від нас, але не були наші: бо якби вони були наші, то залишилися б з нами; але вони вийшли‚ i через те виявилося, що не всі наші. 20 Ви ж маєте помазання від Святого i знаєте все. 21 Я на­писав вам не тому, що ви не знаєте істини, але тому, що ви зна­єте її i що всяка неправда не від істини. 22 Хто неправдомовець, як не той, хто відкидає, що Ісус є Христос? Це антихрист, що зріка­ється Отця i Сина. 23 Кожен, хто зрікається Сина, не має i Отця, а хто сповідує Сина, має i Отця. 24 От­же, що ви чули від початку, те нехай i перебуває у вас; якщо перебуватиме у вас те, що ви чули від початку, то i ви перебуватимете в Сині i в Отці. 25 Обітниця ж, яку Він дав нам, є життя вічне.

26 Це я написав вам про тих, що вводять вас в оману. 27 А втім, помазання, яке ви одержали від Нього, у вас перебуває, i ви не ма­єте потреби, щоб хто вчив вас; а що саме це помазання вчить вас усьому, i воно істинне i нехибне, то чого воно навчило вас, у тому перебувайте.

28 Отже, діти, перебувайте в Ньо­му, щоб‚ коли Він явиться, мали ми дерзновення i не осоромилися перед Ним у пришестя Його. 29 Коли ви знаєте, що Він праведник, то зрозумійте i те, що ко­жен, хто творить правду, від Нього народився.

 

Глава 2. [1] Рим. 8, 34. 1 Тим. 2, 5. [2] Діян. 5, 3І. 1 Ін. 1, 9; 4, 10. Євр. 2, 10. [6] Ін. 13, 15. [7] Ін. 13, 34. [8] Ін. 1, 9. Рим. 13, 12. [9] 1 Кор. 13, 2. [11] Ін. 12, 35. [12] Діян. 4, 12; 10, 43. [13] Лк. 10, 18–19. [14] Еф. 6, 10. [15] Мф. 6, 24. [17] Іс. 40, 6, 8. 1 Кор. 7, 31. [18] Лк. 21, 8. [19] Діян. 20, 30. [20] Мф. 11, 25. 2 Кор. 1, 21. [23] Мк. 8, 38. Ін. 8, 19. [27] Ін. 14, 26. 1 Ін. 2, 20.

 

 

Глава 3

1 Бачите, яку любов дав нам Отець, щоб нам називатися і бути дітьми Божими. Світ тому не знає нас, що не пізнав Його.

2 Улюблені! Ми тепер діти Бо­жі, але ще не відкрилося, що будемо. Знаємо тільки, що‚ коли відкриється, будемо подібні до Нього, тому що побачимо Його, як Він є. 3 I кожний, хто має цю надiю на Нього, очищає себе, бо Він чис­тий. 4 Усякий, хто чинить гріх, чи­нить i беззаконня; i гріх є беззаконня. 5 I ви знаєте, що Він явився для того, щоб узяти гріхи наші, i що в Ньому немає гріха. 6 Кожний, хто перебуває в Ньому, не грішить; усякий, хто грішить, не бачив Його i не пізнав Його.

7 Діти! Нехай ніхто не вводить вас в оману. Хто творить правду, той праведний, як i Він праведний. 8 Хто чинить гріх, той від диявола, бо спочатку диявол згрішив. Заради цього i явився Син Божий, щоб зруйнувати діла диявола. 9 Кожний, народжений від Бога, не чинить гріха, тому що сі­м’я Його перебуває в ньому, i він не може грішити, бо народжений вiд Бога. 10 Дiти Божi i дiти дияво­ла пiзнаються так: усякий, хто не творить правди, не є вiд Бога, як i той, хто не любить брата свого. 11 Бо таке є благовiстування, яке ви чули вiд початку, щоб ми любили один одного, 12 не так, як Каїн, який був вiд лукавого i вбив брата свого. А за що вбив його? За те, що дiла його були злi, а дiла брата його — праведнi. 13 Hе дивуйтеся, браття мої, якщо свiт ненавидить вас. 14 Ми знаємо, що ми перейшли зi смерти в життя, бо любимо братiв; той, хто не любить брата, перебуває в смертi. 15 Усякий, хто ненавидить брата свого, є людиновбивця; а ви знаєте, що нiякий людиновбивця не має життя вiчного, що в ньому пере­бувало б. 16 Любов пiзнали ми з того, що Вiн поклав за нас душу Свою: i ми повиннi класти душi свої за братiв. 17 А хто має достат­ки на свiтi, але, коли бачить брата свого в нуждi, зачиняє вiд нього своє серце, то як може перебувати в такому любов Божа?

18 Дiти мої! Будемо любити не словом чи язиком, а дiлом i правдою. 19 I ось iз цього пiзнаємо, що ми вiд iстини, i впокорюємо перед Hим серця нашi; 20 бо якщо серце наше засуджує нас, то тим бiльше Бог, бо Бог бiльший від нашого серця i знає все. 21 Улюбленi! Якщо наше серце не засу­джує нас, то ми маємо дерзновення до Бога 22 i, чого тільки попросимо, одержимо вiд Hього, бо дотримуємося заповiдей Його i робимо угодне для Hього. 23 А заповiдь Його та, щоб ми вiрували в iм’я Сина Його Iсуса Христа i любили один одного, як Вiн заповiв нам. 24 I хто зберiгає заповiдi Його, той перебуває в Hьому, i Вiн у тому. А що Вiн перебуває в нас, пiзна­ємо від Духа, який Вiн дав нам.

 

Глава 3. [1] Ін. 1, 12. [2] Мф. 5, 8. 1 Кор. 13, 12. [3] 2 Кор. 7, 1. [4] 1 Ін. 5, 17. [5] Іс. 53, 4, 9. 1 Пет. 2, 22. [7] Єз. 18, 9. [8] Ін. 8, 44. [9] 1 Пет. 1, 23. 1 Ін. 5, 18. [11] Ін. 13, 34; 15, 12; 1 Ін. 4, 21. [12] Бут. 4, 8. Мф. 23, 35. Євр. 11, 4. [13] Ін. 15, 18. [14] Лев. 19, 17. Еф. 2, 5. [16] Ін. 15, 13. Рим. 5, 8. Еф. 5, 2. [17] Втор. 15, 8. Лк. 3, 11. Як. 2, 15. [19] Ін. 18, 37. [21] 1 Ін. 2, 28. Євр. 10, 22. [22] Мф. 21, 22. Ін. 15, 7. 1 Ін. 5, 14. [23] Ін. 6, 29; 13, 34; 17, 3. [24] Ін. 14, 23.

 

 

Глава 4

1 Улюбленi! Не всякому духовi вiрте, але випробовуйте духiв, чи вiд Бога вони, бо багато лжепророкiв з’явилось у свiтi. 2 Духа Божого i духа омани пiзна­вайте так: усякий дух, що сповiдує Iсуса Христа, Який прийшов у плотi, є вiд Бога; 3 а всякий дух, що не сповiдує Iсуса Христа, Який прийшов у плотi, не є вiд Бога, але це дух антихриста, про якого ви чули, що вiн прийде i тепер уже є в свiтi.

4 Дiти! Ви вiд Бога i перемогли їх; бо Той, Хто у вас, бiльший за того, хто у свiтi. 5 Вони вiд свiту, тому i говорять, як у свiтi, i свiт слухає їх. 6 Ми вiд Бога; той, хто знає Бога, слухає нас; хто не вiд Бога, той не слухає нас. З цього пiзнаємо духа iстини i духа омани.

7 Улюбленi! Будемо любити один одного, бо любов вiд Бога, i кожен, хто любить, народжений вiд Бога i знає Бога. 8 Хто не любить, той не пiзнав Бога, тому що Бог є любов. 9 Любов Божа до нас вiдкрилась у тому, що Бог послав у свiт Єдинородного Сина Свого, щоб ми жили через Hього. 10 У тому любов, що не ми полюбили Бога, а Вiн полюбив нас i послав Сина Свого на очищення від грiхів наших.

11 Улюбленi! Якщо так полюбив нас Бог, то i ми повиннi любити один одного. 12 Бога нiхто нiколи не бачив. Якщо ми любимо один одного, то Бог у нас пере­буває, i довершена Його любов є в нас. 13 Що ми перебуваємо в Hьо­му i Вiн у нас, пiзнаємо з того, що Вiн дав нам вiд Духа Свого. 14 I ми бачили i свiдчимо, що Отець пос­лав Сина Спасителем свiту. 15 Хто сповiдує, що Iсус є Син Божий, в тому перебуває Бог i вiн у Бозi. 16 I ми пiзнали любов, що має до нас Бог, i увiрували в неї. Бог є любов, i хто перебуває в любовi, перебуває в Бозi i Бог у ньому. 17 Любов досягає в нас такої довершености, що ми маємо дерзновення в день судний, бо робимо в цьому свiтi, як Вiн. 18 У любовi немає страху, але довершена любов проганяє страх, бо страх має муку. Той, хто боїться, не довершений у любовi. 19 Будемо любити Його, бо Вiн ранiше полюбив нас. 20 Хто каже: «Я люблю Бога», а брата свого ненавидить, той говорить неправду: бо той, хто не любить брата свого, якого бачить, як може любити Бога, Якого не бачить? 21 I ми маємо вiд Hього таку заповiдь, щоб той, хто любить Бога, любив i брата свого.

 

Глава 4. Мф. 7, 15. Одкр. 2, 2. [3] 1 Ін. 2, 22. 1 Кор. 12, 3. [4] 2 Пар. 32, 7. [5] Ін. 15, 19. [6] Ін. 8, 47. [9] Іс. 9, 6. Ін. 3, 16. 2 Кор. 5, 19. [10] 1 Ін. 2, 2. Рим. 5, 8. [11] Мф. 18, 33. Ін. 15, 12. [12] Вих. 33, 20. Ін. 1, 18. 1 Тим. 6, 16. [13] 1 Ін. 3, 24. [15] 1 Ін. 5, 5. Рим. 10, 9. [16] 1 Ін. 3, 24. [20] 1 Ін. 2, 4; 3, 17. [21] Мф. 22, 37, 39. Ін. 13, 34. 1 Ін. 3, 11.

 

 

Глава 5

1 Всякий, хто вiрує, що Iсус є Христос, вiд Бога народжений, i кожен, Хто любить Того, Хто народив, любить i Того, Хто народився вiд Hього. 2 Що ми лю­бимо дiтей Божих, пiзнаємо з того, коли любимо Бога i дотримуємося заповiдей Його. 3 Бо це є любов до Бога, щоб ми дотримувалися заповiдей Його; i заповiдi Його не тяжкi. 4 Бо всякий, народжений вiд Бога, перемагає свiт; i ця перемога, що перемогла свiт, — вiра наша. 5 Хто перемагає свiт, як не той, хто вiрує, що Iсус є Син Божий? 6 Цей є Iсус Христос, Який прийшов водою i кров’ю i Духом, не водою тiльки, але водою i кров’ю, i Дух свiдчить про Hього, бо Дух є iстина. 7 Бо троє свiдчать на небi: Отець, Слово i Святий Дух; i Цi троє — єдине. 8 I троє свiдчать на землi: дух, вода i кров; i цi троє — про єдине. 9 Якщо ми приймаємо свiдчення людське, то свiдчення Боже — бiльше, бо це є свiдчення Боже, яким Бог свiдчив про Сина Свого. 10 Хто вірує в Си­на Божого, має свідчення в собі самому; хто не вірує Богові, той робить Його неправдомовцем, бо не вірує в свідчення, яким Бог свід­чив про Сина Свого. 11 Свiдчення це полягає в тому, що Бог дарував нам життя вiчне, i це життя в Синi Його. 12 Хто має Сина Божого, той має життя; хто не має Сина Божого, той не має життя.

13 Це написав я вам, що вiруєте в iм’я Сина Божого, щоб ви знали, що ви, вiруючи в Сина Божого, маєте життя вiчне. 14 I ось яке дерзновення ми маємо до Hього, що, коли просимо чого згiдно волі Його, Вiн слухає нас. 15 А коли ми знаємо, що Вiн слухає нас у всьому, чого б ми не просили, — знаємо й те, що, чого просимо, одержуємо вiд Hього. 16 Коли хто бачить свого брата, який грiшить грiхом не на смерть, то нехай молиться, i Бог дасть йому життя, тобто тому, хто грiшить грiхом не на смерть. Є грiх на смерть: не про цей кажу, щоб вiн молився. 17 Всяка неправда є грiх; але є грiх не на смерть.

18 Ми знаємо, що всякий, народжений вiд Бога, не грiшить, але народжений вiд Бога береже себе, i лукавий не торкається його. 19 Ми знаємо, що ми вiд Бога i що весь свiт лежить у злi. 20 Знаємо також, що Син Божий прийшов i дав нам свiтло i розум, щоб ми пiзнали Бога iстинного i щоб були в iстинному Синi Його Iсусi Христi. Цей є iстинний Бог i життя вiчне.

21 Дiти! Бережiть себе вiд iдо­лiв. Амiнь.

 

Глава 5. [1] Ін. 4, 15. [3] Мф. 11, 30. [4] Ін. 16, 33. 1 Кор. 15, 57. [5] 1 Ін. 4, 4. [6] Ін. 19, 34. [7] Мф. 3, 16-17; 28, 19. [8] Ін. 1, 33. [9] Мф. 3, 17. Ін. 8, 18. [10] Ін. 3, 33. [12] Ін. 3, 36. [13] Ін. 20, 31. [14] Єр. 29, 12-13. 1 Ін. 3, 21-22. [16] Чис. 15, 30. 1 Цар. 2, 25. Єр. 7, 16; 15, 1. Мф. 12, 31. Лк. 12, 10. [17] 1 Ін. 3, 4. [18] 1 Ін. 3, 9.

Друге соборне послання святого апостола Петра

Глава: 1 2 3


 

 

Глава 1

1 Симон Петро, раб i апостол Iсуса Христа, тим, хто при­йняв з нами однаково дорогоцiнну вiру в правдi Бога нашого i Спасителя Iсуса Христа: 2 благодать i мир вам нехай помножиться в пiзнаннi Бога i Христа Iсуса, Гос­пода нашого.

3 Тому що вiд Божественної си­ли Його даровано нам усе потрiб­не для життя i благочестя, через пiзнання Того, Хто покликав нас славою та чеснотою, 4 якими да­ро­ванi нам великi й дорогоцiннi обiт­ницi, щоб ви через них стали причасниками Божого єства, вiд­да­лившись вiд пануючого в свiтi роз­тлiння похiттю: 5 ви ж, докла­даю­чи до цього всю стараннiсть, пока­жiть у вашiй вiрi чесноту, в чеснотi розсудливiсть, 6 в розсудливостi стриманiсть, у стриманос­тi терпiння, у терпiннi благочестя, 7 в благочестi братолюбство, у братолюбстві любов. 8 Якщо це у вас є i примножується, то ви не залишитесь без успiху i плоду в пiз­наннi Господа нашого Iсуса Христа. 9 А в кого цього немає, той слiпий, закрив очi, забув про очищення давнiх грiхiв своїх. 10 То­му, браття, усе бiльше i бiльше старайтесь утверджувати ваше по­кликання та обрання; так дiючи, ви нiколи не спiткнетесь, 11 бо так вiдкриється для вас вiльний вхiд до вiчного Царства Господа нашого i Спасителя Iсуса Христа.

12 Заради того я нiколи не пере­стану нагадувати вам про це, хоч i ви знаєте i утвердженi у справж­нiй iстинi. 13 Справедливим же вважаю, доки перебуваю в цьому тiлi, спонукати вас нагадуванням, 14 знаючи, що я незабаром повинен покинути оселю мою, як i Господь наш Iсус Христос вiдкрив менi. 15 Буду ж старатися, щоб ви i по вiдходi моїм пам’ятали це. 16 Бо ми сповiстили вам силу i при­шестя Господа нашого Iсуса Христа, не йдучи за хитромудрими байками, а бувши очевидцями Його величi. 17 Бо Вiн при­йняв вiд Бога Отця честь i славу, коли вiд величної слави дiйшов до Hього такий голос: «Цей є Син Мiй улюблений, у Якому Моє благоволiння». 18 I цей голос, що зi­йшов з небес, ми чули, перебуваю­чи з Hим на горi святiй. 19 До того ж маємо найдостовiрнiше пророче слово; i ви добре робите, коли звертаєтесь до нього, як до свiти­льника, що сяє у темному мiсцi, доки не почне розвиднятися день i не засяє зiрниця у серцях ваших. 20 Знайте насамперед те, що нiяке пророцтво в Писаннi не залежить вiд власного вирішення. 21 Бо нiколи не було пророцтва з людської волi, а промовляли його святi Божi люди, натхнені Духом Святим.

 

Глава 1. [3] Рим. 8, 30. [7] 1 Ін. 3, 16. [8] Тит. 3, 14. [9] 1 Ін. 2, 9. [14] Ін. 21, 18. [16] Лк. 9, 32. Ін. 1, 14. 1 Кор. 2, 13. [17] Мф. 17, 5. Мк. 9, 7. [21] 1 Пет. 1, 10.

 

 

Глава 2

1 Були i лжепророки серед людей, як i у вас будуть лжевчителi, якi внесуть згубнi єресi i, вiдрiкшись вiд Владики, Який вiдкупив їх, накличуть на себе скору погибель. 2 I багато наслiду­ють їхню розпусту‚ i через них до­рога iстини буде в ганьбi. 3 I через користолюбство будуть ловити вас облесливими словами; суд їм дав­но готовий‚ i загибель їхня не дрiмає. 4 Бо якщо Бог не помилував ангелiв, якi згрiшили, а, зв’язавши путами пекельної темряви, вiддав зберiгати їх на суд для покарання; 5 i якщо не пощадив першого свiту, а у восьми душах збе­рiг родину Hоя, проповiдника прав­ди, коли навiв потоп на свiт нечес­тивих; 6 i якщо мiста Содом та Го­морру, засудивши на знищення, спопелив, показавши приклад майбутнiм нечестивцям, 7 а праведного Лота, змученого людьми шаленої розпусти, визволив‚ — 8 бо цей праведник, живучи серед них, бачив i чув беззаконнi дiла їхнi i тим щодня мучив свою праведну душу, — 9 то, звичайно, знає Господь, як визволяти благочестивих вiд спокуси, а беззаконникiв тримати на день суду, для покарання, 10 а найпаче тих, що йдуть услiд за гидкою похiттю плотською, зневажають начальства, зу­х­валi, самодогiдливi, не бояться злословити вищих, 11 тодi як i ангели, перевершуючи їх мiццю i силою, не промовляють на них перед Господом докiрливого суду. 12 Вони, як безмовнi тварини, що за своєю природою призначенi на виловлення та знищення, лихословлячи те, чого не розумiють, у розтлiннi своєму знищаться, 13 во­ни одержать вiдплату за беззаконня; бо вони вважають насолодою повсякденну розкiш; сквернителi та соромiтники, вони насолоджуються своєю оманою, бенкетуючи з вами; 14 очi у них сповненi блудо­дiяння i безперестанного грiха, вони зваблюють душi неутвер­дженi; серце їхнє привчене до користолюбства, це — сини прокляття. 15 Залишивши прямий шлях, вони заблукали, йдучи слiдом за Валаамом, сином Восоровим, який полюбив мзду неправедну, 16 але був викритий у своєму беззаконнi: безсловесна ослиця, промовивши людським голосом, спинила безумство пророка. 17 Це безводнi джерела, iмла та хмари, що їх жене вiтер; для них приготований морок вiчної темряви. 18 Бо, ви­словлюючи надуте пустослiв’я, во­ни ловлять у плотськi похотi i роз­пусту усіх, якi ледве вiдстали вiд тих‚ що живуть в оманi. 19 Обiця­ють їм волю, будучи самi рабами тлiння; бо хто ким буває переможений, той тому i раб. 20 Бо якщо, позбавившись скверни свiту через пiзнання Господа i Спасителя нашого Iсуса Христа, вони знов заплутуються в нiй i перемагаються нею, то останнє буває для них гiрше за перше. 21 Краще було б їм не пiзнати дороги правди, нiж, пiзнавши її, повернутися назад вiд переданої їм святої заповiдi. 22 Але з ними трапляється за правдивим прислiв’ям: «пес повертається до своєї блювотини» i «помита свиня йде валятися в багно».

 

Глава 2. [1] Втор. 13, 1. Мф. 24, 11. 1 Тим. 4, 1. [2] 2 Тим. 4, 3. [3] Рим. 16, 18[4] Іов. 4, 18. 1 Ін. 3, 8. Іуд. 1, 6. [5] Бут. 7, 7. [6] Бут. 19, 24. [7] Бут. 19, 5, 9. [8] Єз. 9, 4. [9] Пс. 90, 15. 1 Кор. 10, 13. [10] Іуд. 1, 8. [11] Іуд. 1, 9. [13] Рим. 16, 18. Флп 3, 19. [14] 1 Тим. 6, 10. [15] Іуд. 1, 11. [16] Чис. 22, 23-24. [17] Іуд. 1, 12. [19] Ін. 8, 34. Рим. 6, 16. [20] Мф. 12, 45. Лк. 11, 26. [21] Ін. 15, 22. [22] Притч. 26, 11.

 

 

Глава 3

1 Це вже друге послання пи­шу вам, улюбленi; в них нагадуванням збуджую ваше чисте розумiння, 2 щоб ви пам’ятали сло­ва, ранiше сказанi святими про­роками, i заповiдь Господа i Спа­сителя, передану апостолами вашими. 3 Hасамперед знайте, що в останнi днi прийдуть зухвалi хулителi, якi чинитимуть за своїми похотями 4 i казатимуть: «Де обiт­ниця пришестя Його? Бо з того ча­су, як почали вмирати батьки, вiд початку творiння, все залишається так само». 5 Тi, котрi так ду­мають, не знають, що небеса були споконвiку‚ i земля створена була Словом Божим з води i водою; 6 то­му i тодiшнiй свiт загинув, затоплений водою. 7 А нинiшнi небе­са i земля, якi утримуються тим же словом, зберiгаються для вогню на день суду i погибелi нечестивих людей.

8 Єдине ж не повинно бути приховане вiд вас, улюбленi, що у Господа один день, як тисяча ро­кiв, i тисяча рокiв, як один день. 9 Hе зволікає Господь з виконанням обiтницi, як деякi вважають те зволіканням; але довготерпить заради нас, не бажаючи, щоб хто загинув, а щоб усi прийшли до покаяння. 10 Прийде ж день Господнiй, як тать уночi, i тодi небеса з шумом перейдуть, а стихiї, розпалившись, зруйнуються, земля i всi дiла на нiй згорять. 11 Якщо так усе це зруйнується, то якими слiд бути у святому життi i благочестi вам, 12 що чекають i бажають пришестя дня Божого, коли розпаленi небеса зруйнуються i розпаленi стихiї розтопляться? 13 А втiм, за Його обiтницею, ми чекаємо нового неба i нової землi, на яких живе правда.

14 Отже, улюбленi, чекаючи цьо­­го, постарайтесь стати перед Hим неоскверненими i непорочними в мирi; 15 i довготерпiння Господа нашого вважайте спасiнням, як і улюблений брат наш Павло, за даною йому премудрiстю‚ написав вам, 16 як вiн говорить про все це i в усiх своїх посланнях, у яких є дещо малозрозумiле, так що неуки i нестiйкi перекручують, як i iншi Писання, на свою власну по­гибель. 17 Отже, ви, улюбленi, будучи попередженими про це, бережiться, щоб не спокуситися вам оманою беззаконникiв i не вiдпас­ти вiд свого утвердження, 18 але зро­стайте в благодатi i пiзнаннi Господа нашого i Спасителя Iсуса Христа. Йому слава i нинi i в день вiчний. Амiнь.

 

Глава 3. 19 2 Пет. 1, 13. [3] Іуд. 1, 18. 1 Тим. 4, 1. 2 Тим. 3, 1. [4] Іс. 5, 19. Єз. 12, 22. 1 Кор. 15, 22. [5] Бут. 1, 1. Пс. 23, 2. Євр. 11, 3. [6] Бут. 7, 23. [7] Пс. 101, 27. Іс. 51, 6. Мф. 13, 40. [8] Пс. 89, 5. [9] Єз. 18, 32; 33, 11. 1 Тим. 2, 4. [10] Мф. 24, 35, 43. 1 Сол. 5, 2. [12] Пс. 49, 3. 3. Мих. 1, 4. [13] Іс. 65, 17; 66, 22. Рим. 8, 19. Одкр. 21, 1. [14] 1 Кор. 1, 8. [15] Рим. 2, 4. [16] 1 Кор. 15, 24. 1 Сол. 4, 15. [18] Одкр. 22, 5.