У новозавітний час у Палестині в основному були в обігу монети грецькі і римські. У книгах Нового Завіту згадується десять видів монет: одна монета юдейського карбування, п’ять – грецького і чотири – римського.
Обіговою юдейською монетою був срібник, залишок маккавейського карбування. Він дорівнював сиклю і вважався національною монетою, що була в ужитку переважно перед всіма іншими при храмі. 3а тридцять таких срібників Іуда зрадив Христа (Див.: Мф. 26, 15; 27, 3-6, 9). За тодішніми цінами це була достатня сума, щоб купити невелику ділянку землі навіть в околицях Єрусалима.
Грецькі монети. Основна грошова одиниця драхма (Див.: Лк. 15, 8, 9) – срібна монета, що дорівнювала римському динарію. Драхма являла собою 6000-у частину аттичного таланта, 100-у частину мини і поділялася на 6 овалів (оболів). У залежності від місця карбування драхма мала різну вагу: аттична драхма – 4,37 г срібла, егінська – 6,3 г. У різний час вага монети і її вартість також коливалися, тому взагалі порівнювати купівельну спроможність тих грошей із сучасними можна тільки приблизно. Срібна монета вартістю у дві драхми називалася дидрахмою (Див.: Мф. 17, 24). Дидрахма прирівнювалася до півсикля, отже, приймалася замість останнього на сплату храмової податі. Чотири драхми складали статир (Див.: Мф 17, 27) – срібну монету, яка називалася також тетрадрахмою. Статир прирівнювався до повного священного сикля чи срібника. Такий статир був знайдений ап. Петром у впійманій ним рибі і відданий на сплату храмової податі за Ісуса Христа і за себе. Сто драхм або 25 статирів становили мину (Див.: Лк. 19, 13). Найвищою грошовою одиницею був талант, золотий чи срібний (див.: Мф. 18, 24; 25, 15; Одкр. 16, 21). Золотий талант дорівнював десяти срібним. Аттичний талант дорівнював 60 минам або 6000 драхм, а коринфський талант – 100 минам. Останній ближчий до вартості власне єврейського (старозавітного) срібного таланта, але до І століття після Р. Х. вага і вартість таланта знизилися.
Римські монети. Динарій (denarius) – срібна монета, часто згадується в Євангеліях (Див.: Мф. 18, 28; 20, 2; Мк. 6, 37; 12, 15; Лк. 7, 41; 22, 24; Ін. 6, 7; 12, 5, а також Одкр. 6, 6). За вагою і вартістю динарій прирівнювався до грецької драхми або 1/4 сикля, але під час земного життя Спасителя він мав меншу цінність. На лицьовому боці монети зображувався імператор, який був при владі (Див.: Мф. 22, 19-21). Динарій становив щоденну плату римському воїну, як драхма – щоденну плату афінським воїнам. Він же становив звичайну поденну плату робітникам (Див.: Мф. 20, 2). Динарію дорівнювала і поголівна подать, яку юдеї зобов’язані були платити римлянам (Див.: Мф. 22, 19). Динарій поділявся на десять, а пізніше – на шістнадцять ассаріів або асів (Див.: Мф. 10, 29; Лк. 12, 6). Це була мідна монета. Четверту частину ассарія становив кодрант (quadrans) (Див.: Мф. 5, 26; Мк. 12, 42). На цих монетах також зображувався імператор. Половину кодранта становила лепта (Див.: Лк. 12, 59; Мк. 12, 42) – найдрібніша мідна монета. Дві такі монети і поклала в скарбницю храму бідна вдовиця (Див.: Мк. 12, 41-44).