Категорія: Новий Завіт

Перше соборне послання святого апостола Петра

Глава: 1 2 3 4 5

 

 

Глава 1

1 Петро, апостол Ісуса Христа, пришельцям, розсіяним у Понті, Галатії, Каппадокії, Асії й Вифинії, 2 обраним, за передбаченням Бога Отця і освяченням Духа, на послушання і окроплення Кров’ю Ісуса Христа: благодать вам і мир нехай примножаться.

3 Благословен Бог i Отець Господа нашого Iсуса Христа, Який з великої Своєї милости вiдродив нас воскресінням Iсуса Христа з мертвих для живого уповання‚ 4 для спадщини нетлiнної, чистої, нев’янучої, яка зберiгається на небесах для вас, 5 яких сила Божа через вiру охороняє для спасiння, що готове вiдкритися в останнiй час. 6 Цьому радiйте, посумувавши тепер трохи, якщо треба, вiд рiзних спокус, 7 щоб випробувана вiра ваша виявилася коштовнi­шою за золото, що гине, хоч i очищається вогнем, на похвалу i честь i славу під час об’явлення Iсуса Христа, 8 Якого, не бачивши, любите, i в Якого вiруєте, хоч донині не бачили, і радієте радістю невимовною і преславною, 9 досягаючи, нарештi, вiрою вашою спа­сiння душ. 10 Цього-то спасiння сто­сувалися шукання i дослiджен­ня пророкiв, якi про­вiщали про визначену вам благодать, 11 дослiджуючи, на котрий чи на який час указував сущий в них Дух Христа, провiщаючи спочатку Христовi страждання i наступну за ними славу. 12 Їм же було вiд­крито, що не їм самим, а нам служило те, що нинi проповiдане вам Духом Святим через благовiсни­кiв, посланих iз неба, у що бажають проникнути ангели.

13 Тому, улюбленi, пiдперезав­ши стегна розуму вашого, пильну­ючи, майте досконалу надiю на благодать, що подається вам у яв­леннi Iсуса Христа. 14 Як слухнянi дiти, не потурайте похотям, що бу­ли в час вашого невiдання, 15 але, за прикладом Святого, Який покликав вас, i самi будьте святi в усiх вчинках. 16 Бо написано: «Будьте святi — Я бо святий». 17 І якщо ви називаєте Отцем того, Який, не зважаючи на особу, судить кож­ного по дiлах, то зi страхом проводьте час мандрування вашого, 18 знаючи, що не тлiнним срiблом або золотом визволенi ви вiд суєт­ного життя, переданого вам вiд батькiв, 19 а дорогоцiнною Кров’ю Христа, як непорочного i чистого Агнця, 20 призначеного ще ранiше створення свiту, але явленого ос­таннiм часом для вас, 21 що увiру­вали через Hього в Бога, Який воскресив Його з мертвих i дав Йому славу, щоб ви мали вiру i уповання на Бога.

22 Послухом iстинi через Духа, очистивши душi вашi для нелицемiрного братолюбства, постiйно любiть один одного вiд чистого серця, 23 як вiдродженi не вiд тлiнного насiння, а вiд нетлiнного, вiд Слова Бога Живого, Який перебуває повiк. 24 Бо всяка плоть як трава, i всяка слава людська як цвiт на травi; як засохне трава, i цвiт її одпаде; 25 Слово ж Гос­поднє перебуває повiк; а це є те Слово, яке проповiдане вам.

 

Глава 1. [1] 1 Пет. 2, 9. [2] Еф. 1, 4, 7. Євр. 12, 24. [3] Рим. 6, 4. Еф. 1, 3. [4] 2 Тим. 4, 8. [5] Ін. 10, 28. [6] Мф. 5, 12. 2 Кор. 4, 17. [7] Іов. 23, 10. Притч. 17, 3. Зах. 13, 9. [8] Ін. 20, 29. 1 Кор. 5, 7. [9] Рим. 6, 23. [10] Бут. 49, 10. Дан. 2, 44; 9, 24. Мф. 13, 17. 2 Пет. 1, 21. [11] Пс. 21, 7. Іс. 53, 3. [12] Еф. 3, 10. 1 Тим. 3, 16. [13] Лк. 12, 35. [14] Діян. 17, 30, [15] Лк. 1, 75. [16] Лев. 19, 2; 11, 44. [17] Втор. 10, 17. [19] 1 Ін. 1, 7. 1 Кор. 6, 20. Еф. 1, 7. Євр. 9, 14. Одкр. 1, 5. [22] 1 Пет. 2, 17. [23] Як. 1, 18. [25] Іс. 40, 6-8.

 

 

Глава 2

1 Отже, вiдклавши всяку злобу, i всяке лукавство, i лице­мiрство, i заздрiсть, i всяке лихослiв’я, 2 як новонародженi немовлята, полюбiть чисте словесне мо­локо, щоб вiд нього вирости вам на спасiння; 3 бо ви пiзнали, що благий Господь. 4 Приступаючи до Hього, каменя живого, людьми вiдкинутого, а Богом обраного, коштовного, 5 i самi, мов живе камiння, будуйте з себе дiм духов­ний, святе священство, щоб приносити духовнi жертви, приємнi Боговi, через Iсуса Христа. 6 Бо сказано в Писаннi: «Ось Я кладу в Сионi камiнь нарiжний, обраний, дорогоцiнний; i вiруючий у Hього не осоромиться». 7 Отже, Вiн для вас, вiруючих, коштовнiсть, а для невiруючих камiнь, який вiдкинули будiвничi, але який став наріжним каменем, каменем спотикання i каменем спокуси, 8 об який вони спотикаються, не пiдкоряючись слову, на що вони й призначенi були. 9 А ви — рiд обраний, царствене священство, народ святий, люди вiдновлення, поставленi для того, щоб сповi­щати чесноти Того, Хто покликав вас iз темряви у чудове Своє свiт­ло; 10 колись не народ, а нинi народ Божий; колись непомилуванi, а нинi помилуванi. 11 Улюбленi! Прошу вас, як пришельцiв i подо­рожніх, сторонитися тiлесних похотей, якi повстають проти душi, 12 i провадити доброчесне життя ваше мiж язичниками, щоб вони за те, що лихословлять на вас, як злочинцiв, побачивши добрi дiла вашi, прославили Бога в день вiдвiдання. 13 Отже, будьте покiрнi всякому людському начальству заради Господа: чи царевi‚ як верховнiй владi, 14 чи правителям‚ як вiд Hього посланим для покарання злочинцiв i для похвали тим, хто робить добро, — 15 бо така є во­ля Божа, щоб ми, роблячи добро, закривали вуста неуцтву нерозум­них людей, — 16 як вiль­нi, не як тi, хто використовує свободу для прикриття зла, але як раби Божi. 17 Усiх шануйте, братс­тво любiть, Бога бiйтеся, царя поважайте.

18 Слуги, корiться з усяким стра­хом господарям, не тiльки добрим i лагiдним, але й суворим, 19 бо те угодне Боговi, коли хто, думаючи про Бога, терпить скорботи, страждаючи несправедливо. 20 Бо яка похвала, якщо ви терпите, коли вас б’ють за провини? А якщо, роблячи добро i страждаючи, ви терпите, це угодно Боговi. 21 Бо ви до цього покликанi: тому що і Христос постраждав за нас, залишивши нам приклад, щоб ми йшли по слідах Його. 22 Вiн не вчинив нiякого грiха, i не було лукавства в устах Його. 23 Коли Його лихословили, Вiн не лихословив взаємно; страждаючи, не погрожував, а передавав те Суддi Праведному. 24 Вiн грiхи нашi Сам вознiс тiлом Своїм на дерево, щоб ми, звiльнившись вiд грiхiв, жили для правди: ранами Його ви зцілилися. 25 Бо ви були, як вiвцi заблукалі, що не мають пастиря, але нинi повернулись до Пастиря i Охоронця душ ваших.

 

Глава 2. [1] Кол. 3, 8. Євр. 12, 1. [2] Мф. 18, 3. Мк. 10, 14. [3] Пс. 33, 9. [4] Мф. 16, 18; 21, 42. [5] Мал. 1, 11. Одкр. 1, 6. [6] Іс. 28, 16. Рим. 9, 33. [7] Пс. 117, 22. Іс. 8, 14. Мф. 21, 42. 1 Пет. 2, 17. [23] Як. 1, 18. [25] Іс. 40, 6-8. [9] Вих. 19, 6. Іс. 61, 6. Діян. 26, 18. [10] Ос. 2, 23; 1, 10. Рим. 9, 25. [11] Пс. 38, 13. Рим. 13, 13. Гал. 5, 16. [12] Мф. 5, 16. [13] Рим. 13, 1. Тит. 3, 1. [16] Гал. 5, 13. [17] 1 Пет. 1, 22. Рим. 12, 10. [19] Мф. 5, 10. [20] 1 Пет. 3, 14; 4, 14. [21] Мф. 16, 24. Флп 2, 5. [22] Іс. 53, 9. 1 Ін. 3, 5. [23] Іс. 50, 6; 53, 7. [24] Мф. 8, 17. Рим. 6, 2. [25] Іс. 53, 4-6. Єз. 34, 5, 23. Ін. 10, 11.

 

 

Глава 3

1 Також i ви, жiнки, будьте покiрнi своїм чоловiкам, щоб деякі з них, якi хоч i не пiдкоря­ються слову, життям своїх жiнок без слова приєднувались, 2 коли побачать ваше чисте, богобоязне життя. 3 Hехай буде прикрасою вашою не зовнiшнє — заплiтання волосся, золоте вбрання або наряднiсть в одязi, 4 а потаємна людина серця в нетлiннiй красi ла­гiдного i мовчазного духу, що дорогоцiнне перед Богом. 5 Так колись i святi жiнки, покладаючи надiю на Бога, прикрашали себе, пiдкоряючись своїм чоловiкам. 6 Так Сарра пiдкорялась Авраамовi, називаючи його господарем. Ви — дiти її, якщо робите добро i не лякаєтесь нiякого страху.

7 Також i ви, чоловiки, поводьтеся розсудливо з жiнками, як не­мічному сосуду, вiддаючи їм честь‚ як спiвспадкоємницям благодатного життя, щоб не було вам пере­шкод у молитвах.

8 I нарештi, будьте всi однодум­нi, милостивi, братолюбні, милосердні, дружелюбнi, смиренномуд­рi; 9 не платiть злом за зло або ли­хослiв’ям за лихослiв’я; а, навпаки, благословляйте, знаючи, що ви на це покликанi, щоб успадкувати благословення. 10 Бо, хто хоче любити життя i бачити добрi днi, той нехай стримує язик свiй вiд зла i вуста свої вiд лукавих слiв; 11 ухиляйся вiд зла i твори добро; шукай миру i прагни його, 12 бо очi Господнi зверненi до праведних, i вуха Його — до молитви їхньої, а лице Господнє проти тих, хто чинить зло‚ щоб їх винищити iз землi. 13 I хто заподiє вам зло, якщо ви будете ревнителями доброго? 14 Але коли ви i страждаєте за правду, ви блаженнi; а страху їхнього не бiйтеся i не тривожтеся.

15 Господа Бога святiть у серцях ваших; завжди будьте готовi всiм, хто домагається вiд вас звiту про ваше уповання, дати вiдповiдь iз лагiднiстю i благоговiнням. 16 Майте добру совiсть, щоб тим са­мим, за що лихословлять на вас, як злочинцiв, були осоромленi тi, якi ганьблять ваше добре життя в Христi. 17 Бо коли на те воля Бо­жа, то краще постраждати за доб­рi дiла, нiж за злi; 18 тому що i Хрис­тос, щоб привести нас до Бога, один раз постраждав за грiхи на­шi, Праведник за неправедних, був­ши умертвлений тiлом, але ожив­ши Духом, 19 Яким Вiн i тим духам, що перебували у темницi, зi­йшовши, проповiдав, 20 якi колись противилися Божому довготерпiн­ню, що очікувало їх за днiв Hоя, коли будувався ковчег, у якому не­багато, тобто вiсiм душ, спасло­ся вiд води. 21 Так i нас ни­нi‚ по­дiбно до цього образу, хрещення, не обмивання тiлесної нечистоти, а обіцяння Боговi доброї совiсти, спасає воскресінням Iсуса Христа, 22 Який, зiйшовши на не­бо, перебуває праворуч Бога i Яко­му скорились ангели, i влади, i сили.

 

Глава 3. [1] Еф. 5, 22. Кол. 3, 18. [3] 1 Тим. 2, 9. [4] Пс. 44, 14. Рим. 7, 22. 2 Кор. 4, 16. [6] Бут. 18, 12. [7] 1 Кор. 7, 3. Гал. 3, 28. [8] Рим. 15, 5. [9] Притч. 17, 13; 20, 22. Мф. 5, 39. Рим. 12, 14, 17. [10] Пс. 33, 13. [11] Іс. 1, 16. [14] Іс. 8, 12. Мф. 5, 10. [15] Кол. 4, 6. [16] 1 Пет. 2, 12. [17] 1 Пет. 4, 15. [18] Рим. 5, 6. Євр. 9, 28. [19] Кол. 2, 15. [20] Бут. 7, 7. Мф. 24, 37. Лк. 17, 26. [21] Рим 6, 4. Еф. 5, 26. [22] Мф. 28, 18. Еф. 1, 20.

 

 

Глава 4

1 Отже, як Христос постраж­дав за нас тiлом, так i ви озб­ройтеся тiєю самою думкою; бо хто страждає тiлом, перестає грi­шити, 2 щоб останнiй час життя в тiлi жити вже не за людськими похотями, а за волею Божою. 3 Бо досить, що ви в минулому життi виконували волю язичникiв, пере­буваючи в розпустi, похотях‚ мужолозтві, скотолозтві, помислах, пияцтвi, безчинному бенкетуван­нi, хабарництвi й богомерзенних ідолослужiннях; 4 тому вони й дивуються, що ви не берете участи з ни­ми в цiй розпустi, i лихословлять на вас. 5 Вони дадуть вiдпо­вiдь Тому, Хто має судити живих i мертвих. 6 Бо на це i мертвим благовiстилося, щоб вони, як люди, прийнявши суд людською плот­тю, по-Божому жили духом. 7 А втiм, близький усьому кiнець.

Отже, будьте розсудливi i пиль­нуйте в молитвах. 8 Передусiм же майте щиру любов один до одного, бо любов покриває безлiч грiхiв. 9 Будьте гостиннi один до одного без нарiкань. 10 Служiть один одному, кожен тим даром, який прийняв, як добрi домоправителi рiзноманітної благодатi Божої. 11 Чи говорить хто, говори як слова Божi; чи хто служить, служи по силi, яку дає Бог, щоб у всьому прославлявся Бог Iсусом Хрис­том. Йому ж слава i влада на віки віків. Амiнь.

12 Улюбленi! Вогняної спокуси, що посилається вам для випробування, не цурайтеся, нiби пригоди для вас чужої, 13 оскiльки ви берете участь у стражданнях Хрис­тових, радійте, щоб i в з’явлення слави Його ви зрадiли i зве­селились. 14 Якщо лихословлять вас за iм’я Христове, то ви блаженнi, бо Дух слави i Дух Божий спочиває на вас. Тими Вiн ганьбиться, а вами прославляється. 15 Тiльки б не постраждав хто з вас, як убивця, чи злодiй, чи злочинець, або як той, хто зазiхає на чуже; 16 а коли як християнин, то не соромся, а прославляй Бога за таку долю. 17 Бо час розпочатися судовi з дому Божого; а якщо пер­ше почнеться з нас, то який кi­нець тих, хто противиться Євангелiю Бо­жому? 18 I якщо праведник ледве спасається, то нечестивий i грiш­ний де з’явиться? 19 То­му i тi, що страждають з волi Божої, нехай вiддадуть Йому, як вiр­ному Творцевi, душi свої, роблячи добро.

 

Глава 4. [1] 1 Пет. 2, 21. [2] 2 Кор. 5, 15. Гал. 2, 20. [3] Еф. 4, 17. [4] 1 Пет. 2, 12. [5] 2 Тим. 4, 1. [7] Лк. 21, 34. Як. 5, 8. [8] Притч. 10, 12. [9] Рим. 12, 13. Флп 2, 14. Євр. 13, 2. [10] Рим. 12, 6. [11] Мф. 5, 16. [12] 1 Пет. 1, 7. [13] 2 Кор. 4, 10. Флп 3, 10. [14] Мф. 5, 11. [15] 1 Пет. 2, 19; 3, 17. [17] Єр. 25, 29. Єз. 9, 6. Лк. 23, 31. [18] Притч. 11, 31.

 

 

Глава 5

1 Пастирiв ваших благаю я, спiвпастир, i свiдок страждань Христових‚ i спiвучасник слави, що має вiдкритися: 2 пасiть Боже стадо, яке у вас, доглядаючи його не примусово, а охоче i Боговгодно не для ганебної користи, а щиро; 3 i не пануючи над спадщиною Божою, а подаючи приклад стадовi; 4 i коли з’явиться Пастиреначальник, ви одержите нев’янучий вiнець слави. 5 Також i молодшi, будьте покiрнi пастирям; а всi, покоряючись один одному, одягнiться у смиренномудрiсть, бо Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать.

6 Отже, смирiться пiд мiцною ру­кою Божою, щоб пiднiс вас свого часу. 7 Усi турботи вашi покла­дiть на Hього, бо Вiн пiклується про вас. 8 Будьте тверезi, пильнуйте, бо супротивник ваш диявол хо­дить, рикаючи, наче лев, i шукає, кого б пожерти. 9 Станьте проти нього мiцною вiрою, знаючи, що такi самi страждання трапляються i з вашими браттями у свiтi. 10 Бог же всякої благодатi, Який покликав нас до вiчної слави Своєї у Христi Iсусi, Сам при ко­роткочасному стражданнi вашо­му нехай удосконалить вас, нехай утвер­дить, нехай змiцнить i нехай зробить непохитними. 11 Йому слава й держава на віки віків. Амiнь.

12 Це коротко написав я вам че­рез Силуана, вiрного, як гадаю, ва­шого брата, щоб упевнити вас, утi­шаючи i засвiдчуючи, що це iстин­на благодать Божа, в якiй ви пере­буваєте.

13 Вiтає вас обрана, як i ви, церк­ва у Вавилонi i Марк, син мiй. 14 Вiтайте один одного цiлуванням любови. Мир вам усiм у Христi Iсусi. Амiнь.

 

Глава 5. [1] Діян. 1, 8. Рим. 8, 17. [2] Діян. 20, 28. [3] Мк. 10, 44. [4] 1 Пет. 2, 25. 1 Кор. 9, 25. [5] Як. 4, 6. Еф. 5, 21. Флп 2, 3. [6] Як. 4, 10. [7] Пс 54, 23. Прем. 12, 13. Мф. 6, 32. Лк. 12, 30. [8] Іов. 1, 7; 2, 2. Лк. 22, 31. [9] Діян. 14, 22. [10] 2 Кор. 4, 17. [14] Рим. 16, 16. 1 Кор. 16, 20. 2 Кор. 13, 12.

Соборне послання апостола Якова

Глава: 1 2 3 4 5

 

 

Глава 1

1 Якiв, раб Бога i Господа Iсуса Христа, дванадцятьом колiнам, що в розсiяннi, — радуйтеся.

2 З великою радiстю приймайте, браття мої, коли підпадаєте рiз­ним спокусам, 3 знаючи, що випробування вашої вiри дає тер­пiння; 4 терпiння ж повинно мати досконалу дiю, щоб ви були дос­коналi в усiй повнотi без усякого недолiку. 5 Якщо ж у кого з вас не вистачає мудрости, нехай просить у Бога, Який дає всiм просто й без докорiв, — i дасться йому. 6 Але нехай просить з вiрою, нi­трохи не сумнiваючись, бо той, хто сумнiвається, подiбний до морської хвилi, яку вiтер здiймає i розвiває. 7 Hехай не думає така людина одержати що-небудь вiд Господа. 8 Двоєдушна людина нестiйка на всiх шляхах своїх.

9 Hехай хвалиться брат смиренний своєю висотою, 10 а багатий — смиренням своїм, бо вiн перейде, як цвiт трав’яний. 11 Сходить сонце, настає спека, i спекою висушує траву; цвiт її опадає, зникає краса її вигляду, так в’яне i багатий на своїх шляхах.

12 Блаженна людина, яка переносить спокуси, бо, будучи випробуваною, вона одержить вiнець жит­тя, який обiцяв Господь тим, що люблять Його. 13 У спокусi нi­хто не кажи: «Бог мене спокушає»; бо Бог не спокушається злом i Сам не спокушає нiкого, 14 але кожен спокушається, захоплюючись i зваблюючись власною похiттю; 15 похiть же, зачавши, породжує грiх, а вчинений грiх породжує смерть.

16 Hе обманюйтесь, браття мої улюбленi. 17 Всяке добре даяння i всякий досконалий дар сходять зверху, вiд Отця свiтiв, у Якого немає змiни i нi тiнi перемiни. 18 Захотiвши, Вiн породив нас словом iстини, щоб нам бути якимсь початком Його створiнь.

19 Отож, браття мої улюбленi, кожна людина нехай буде скорою на слухання, повiльною на слова, повiльною на гнiв, 20 бо гнiв людини не творить правди Божої. 21 Тому, вiдкинувши всяку нечистоту i залишок злоби, з лагiднiстю приймiть насаджене слово, яке може спасти вашi душi. 22 Будьте ж виконавцями слова, а не тiльки слухачами, якi самих себе обманюють. 23 Бо хто слухає слово i не виконує, той подiбний до людини, яка розглядає природнi риси свого обличчя у дзеркалi: 24 вона подивилась на себе, вiдiйшла i вiдразу ж забула, яка вона. 25 Але хто вникне в закон довершений, в закон свободи, i перебуватиме в ньому, той, будучи не слухачем, який забуває, а виконавцем дiла, блаженний буде у своїй дiяльнос­тi. 26 Коли хто з вас гадає, що вiн побожний i не приборкує свого язика, але спокушає своє серце, то побожнiсть у того пуста. 27 Чис­та i непорочна побожнiсть перед Богом i Отцем є в тому, щоб пiк­луватися про сирiт i вдiв у їхнiх скорботах i берегти себе неосквер­неним вiд свiту.

 

Глава 1. [2] Діян. 5, 41. 1 Кор. 10, 13. [3] 1 Пет. 1, 7. Рим 5, 3. [5] 3 Цар. 3, 12. Притч. 2, 6. Дан. 2, 21. [6] Мф. 7, 7. Мк. 11, 24. Лк. 11, 9. Ін. 14, 13; 16, 23. [10] Іов. 14, 2. Пс. 89, 6; 102, 15. Сир. 14, 18. Іс. 40, 6. 1 Пет. 1, 24. [12] Іов. 5, 17. Притч. 3, 11. 2 Тим 4, 8. Євр. 12, 5. [13] Лк. 11, 4. [15] Рим. 6, 21, 23. [17] Чис. 23, 19. Іс 6, 10. Мал. 3, 6. Ін. 3, 27. [18] Ін. 1, 13. 1 Пет. 1, 23. Євр. 12, 23. [19] Притч. 17, 27. Еккл. 5, 1; 7, 9. Сир. 5, 13. [21] Рим. 1, 16. Еф. 4, 22. [22] Мф. 7, 21. Лк. 11, 28. Рим. 2, 13. [25] Ін. 13, 17. 2 Кор. 3, 18. [26] Пс. 33, 14; 38, 2. 1 Пет. 3, 10. [27] Іс 1, 16-17. Як. 2, 17.

 

 

Глава 2

1 Браття мої, майте вiру в Iсу­са Христа, нашого Господа слави, не зважаючи на особи. 2 Бо, якщо у зiбрання ваше ввiйде людина iз золотим перснем, у багатому одязі, увiйде ж i бiдний у драному одя­зі, 3 i ви, дивлячись на одягне­ного у багатий одяг, скажете йому: «Тобi добре сiсти тут», а бiдному скажете: «Ти стань там або сiдай тут, бiля моїх нiг»‚ — 4 то чи не по­дiлилися ви в собi i чи не стаєте суддями з недобрими думками? 5 Послухайте, браття мої улюбле­нi: хiба не бiдних обрав Бог бути багатими вiрою i спадкоємцями Царства, яке Вiн обiцяв тим, що люблять Його? 6 А ви зневажили бiдного. Хiба не багатi утискують вас i хiба не вони тягнуть вас на суди? 7 Хiба не вони зневажають те добре iм’я, яким ви називаєтесь? 8 Коли ви виконуєте закон царський за Писанням: люби ближ­нього твого, як самого себе, — доб­ре робите. 9 А коли робите, див­ля­чись на особу, то грiх чините, i перед законом виявляєтеся злочинцями. 10 Хто дотримується всього закону i зогрiшить у чому-небудь одному, той стає винуватим у всьому. 11 Бо Той же, Хто сказав: «Hе перелюбствуй», сказав i: «Hе убий»; тому, якщо ти не перелюбствуєш, але уб’єш, то ти також злочинець перед законом. 12 Так говорiть i так робiть, як такi‚ що мають бути судженi за законом свободи. 13 Бо немилос­тивий суд тому, хто не творив милости; милiсть же пiдноситься над судом.

14 Яка користь, браття мої, коли хто говорить, що вiн має вiру, а дiл не має? Чи може ця вiра спас­ти його? 15 Якщо брат або сестра нагi i не мають денного прожитку, 16 а хто-небудь з вас скаже їм: «Йдiть iз миром, грiйтесь i їжте,» — але не дасть їм потрiбного для тiла, яка користь? 17 Так само й вiра — коли не має дiл, сама по собi мертва. 18 Але скаже хто-небудь: «Ти маєш вiру, а я маю дiла; покажи менi вiру твою без дiл тво­­їх, а я покажу тобi вiру мою в дi­лах моїх». 19 Ти вiруєш, що Бог єдиний: добре робиш; та й біси вi­ру­ють i тремтять. 20 Але чи хочеш ти знати, легковажна людино, що вiра без дiл мертва? 21 Хiба не дi­лами виправдався Авраам, отець наш, поклавши на жертовник сина свого Iсаака? 22 Чи бачиш, що вiра сприяла дiлам його, i дi­лами вiра досягла довершености? 23 I справ­дилося слово Писання: «Вiрував Авраам Боговi, i це було поставле­но йому в праведнiсть, i його назвали другом Божим». 24 Чи бачи­те, що людина виправдовується дiлами, а не тiльки вi­рою? 25 Так само i блудниця Раава хiба не дiлами виправдалася, прийнявши пiдглядачiв i вивiвши їх iншою дорогою? 26 Бо як тiло без духу мертве, так i вiра без дiл мертва.

 

Глава 2. [1] Лев. 19, 15. [5] Вих. 20, 6. Мф. 5, 3. [8] Лев. 19, 18. Мф. 5, 43. [9] Лев. 19, 15. [10] Мф. 5, 19. [11] Вих. 20, 13. Мф. 19, 18. [13] Притч. 21, 13. Мф. 6, 15. [14] Мф. 7, 26. [15] Лк. 3, 11. 1 Ін. 3, 17. [19] Мк. 1, 24; 12, 29. Діян. 19, 15. [21] Бут. 22, 9. Євр. 11, 17. [23] Бут. 15, 6. 2 Пар. 20, 7. Іс. 41, 8. Рим. 4, 3. Гал. 3, 6. [25] Нав. 2, 1. Євр. 11, 31.

 

 

Глава 3

1 Браття мої, не багато хто ставайте учителями, знаючи, що ми пiдпадемо пiд бiльший осуд, 2 бо всi ми багато грiшимо. Хто не грiшить словом, той досконала людина, яка може приборка­ти i все тiло. 3 Ось ми вкладаємо вуздечки в рот коням, щоб вони слухались нас, i керуємо всiм тi­лом їхнiм. 4 Ось i кораблi, хоч якi вони великi i як не носяться сильними вiтрами, та невеликим кермом спрямовуються, куди хоче керманич; 5 так само i язик — невеликий член, але багато чинить. Подивись, невеликий вогонь‚ а як багато речей спалює! 6 I язик — во­гонь, прикраса неправди; язик по­ставлений так мiж нашими членами, що сквернить усе тiло i запалює круг життя, будучи сам за­палюваний вiд геєни. 7 Бо всяке єство звiрiв i птахiв, плазунiв i морських тварин приборкується i приборкане людським єством, 8 а язика приборкати нiхто з людей не може: це — невтримне зло; вiн повний отрути смертоносної. 9 Hим благословляємо Бога i От­ця, i ним же проклинаємо людей, створених за подобою Божою. 10 З тих самих уст виходить благословення i прокляття: не повинно, браття мої, щоб це так було. 11 Хi­ба з одного джерела тече солодка i гiрка вода? 12 Hе може, браття мої, смоковниця родити масли­ни або виноградна лоза — смокви. Також i з одного джерела не мо­же виливатися солона i солодка вода.

13 Хто мудрий i розумний мiж вами? Доведи це на дiлi добрим поводженням з мудрою лагiднiс­тю. 14 Але якщо у вашому серцi ви маєте гiрку заздрiсть i сварли­вiсть, то не хвалiться i не говоріть неправди проти iстини. 15 Це не та мудрiсть, яка сходить зверху, але земна, душевна, бiсiвська, 16 бо де заздрiсть i сварливiсть, там безладдя i все лихе. 17 А муд­рiсть, яка сходить зверху, по-пер­ше, чис­та, потiм мирна, лагiдна, покiр­лива, повна милосердя i пло­дiв благих, неупереджена i не­лице­мiрна. 18 Плiд же правди сi­ється у свiтi тими, якi зберігають мир.

 

Глава 3. [1] Мф. 23, 8. [2] 3 Цар. 8, 45. Сир. 14, 1; 19, 17. [6] Притч. 16, 27. Мф. 15, 18. [8] Пс. 139, 3. [9] Бут. 1, 27. [12] Лк. 6, 44. [13] Мф. 5, 16. 2 Тим. 2, 24. [16] 1 Кор. 3, 3. [17] Мф. 5, 78. 2 Кор. 6, 6. Гал. 5, 22. 1 Тим. 1, 5. [18] Іс. 32, 17.

 

 

Глава 4

1 Звiдкiль у вас ворожнеча i чвари? Чи не звiдси, вiд пристрастей ваших, що воюють у членах ваших? 2 Жадаєте i не маєте; вбиваєте i заздрите‚ i не можете досягти? Сваритесь i ворогуєте — i не маєте, бо не просите, 3 просите — i не одержуєте, тому що просите не на добре, а щоб ужити для пристрастей ваших. 4 Перелюбники i перелюбницi! Чи не знаєте, що дружба зi свiтом є ворожнеча проти Бога? Бо хто хоче бути другом свiтовi, той стає ворогом Боговi. 5 Чи ви думаєте, що даремно Писання говорить: «Ревнощів жа­дає дух, який вселився в нас»? 6 Але тим бiльшу дає благодать; тому й сказано: «Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать».

7 Отже, покорiться Боговi; противтеся дияволовi, i вiн утече вiд вас. 8 Hаблизьтеся до Бога, i наблизиться до вас; очистiть руки, грiшники, виправте серця, двоєдушнi. 9 Страждайте, плачте i ридайте; смiх ваш нехай обернеться на плач i радiсть — на печаль. 10 Смирiться перед Господом, i пiднесе вас.

11 Hе злословте один на одного, браття: бо хто злословить на брата або судить брата свого, той злословить на закон i судить закон: коли ж ти закон судиш, то ти не виконавець закону, а суддя. 12 Один є Законодавець i Суддя, Який може спасти i погубити; а ти хто, що судиш ближнього?

13 Тепер послухайте ви, що гово­рите: «Сьогоднi або завтра пiдемо до такого-то мiста, i проживемо там один рiк, i будемо торгувати й одержувати прибуток»; 14 ви, якi не знаєте, що станеться завтра; бо що таке ваше життя? Воно є пара, що з’являється на короткий час, а потiм зникає. 15 Замiсть того, щоб вам говорити: «Коли угодно буде Господеві і будемо живі, то зробимо те або інше», — 16 ви ж ни­ні хвалитесь у гордощах ваших; всяка така похвальба є зло. 17 От­же, хто знає, як добро робити, і не робить, тому гріх.

 

Глава 4. [1] Рим. 7, 23. Гал. 5, 17. [3] Притч. 1, 28. Іс. 1, 15. 1 Ін. 3, 22. [4] Ін. 15, 19. Рим. 8, 7. [5] Бут. 6, 5; 8, 21. Гал. 5, 17. [6] Притч. 3, 34. Лк. 14, 11. 1 Пет. 5, 5, [8] 2 Пар. 15, 2. Іс. 1, 15-16. [9] Мф. 5, 4. [10] 1 Пет. 5, 6. [11] Мф. 7, 1. [12] Рим. 14, 4. [13] Лк. 12, 18. [14] Іов. 7, 7. Притч. 27, 1. [15] Діян. 18, 21. 1 Кор. 4, 19; 16, 7. [17] Лк. 12, 47.

 

 

Глава 5

1 Послухайте ви, багатії; плачте і ридайте від лютих бід ваших, що наближаються до вас. 2 Багатство ваше згнило, і одяг ваш поточений міллю. 3 Золото ваше і срібло поіржавіло, та іржа їх буде свідчити проти вас і з’їсть плоть вашу, як вогонь: ви придбали собi скарб на останнi днi. 4 Ось плата, яку ви утримали у робiтни­кiв, що працювали на ваших полях, голосить; i голосiння женцiв дiйшли до вух Господа Саваофа. 5 Ви розкошували на землi та зазнали насолоди; наситили серця вашi, нiби на день заколення. 6 Ви засудили, убили Праведника; Вiн не противився вам.

7 Отже, браття, будьте довготер­пеливi до пришестя Господа. Ось хлiбороб чекає доброго плоду вiд землi i довго терпить задля нього, поки прийме дощ раннiй i пiзнiй. 8 Терпiть же довго i ви, змiцнiть серця вашi, бо пришестя Господа наближається. 9 Hе на­рiкайте, брат­тя, один на одного, щоб i ви не були осудженi: ось Суддя перед дверима стоїть. 10 Вiзьмiть за приклад, браття мої, тяжкi страждання i довготерпiння пророкiв, якi говорили iм’ям Господнiм. 11 Ось ми ублажаємо тих, якi тер­пiли. Ви чули про терпiння Iова i бачили кiнець його вiд Господа; бо Господь вельми милостивий i щедрий.

12 Перш за все, браття мої, не клянiться нi небом, нi землею, нi iншою якою клятвою, а нехай буде у вас: «так, так»; i «нi, нi», щоб вам не зазнати осуду.

13 Якщо хто з вас тяжко страждає, нехай молиться. Хто в доброму настрої, нехай спiває псалми. 14 Чи хто з вас занедужає, нехай покличе пресвiтерiв Церкви i нехай помоляться над ним, помазавши його оливою в iм’я Господнє. 15 I молитва вiри зцiлить недужого i пiдведе його Господь; i, якщо вiн грiхи вчинив, прос­тяться йому.

16 Отже, признавайтесь один од­ному в провинах i молiться один за одного, щоб вам зцiлитися, бо багато може щира молитва правед­ного. 17 Iлля був чоловiк подiб­ний до нас, а помолився молитвою, щоб не було дощу, i не було дощу на землi три роки i шiсть мi­сяцiв. 18 I знову помолився, i небо дало дощ, i земля зростила плiд свiй.

19 Браття! Якщо хтось iз вас вiдхилиться вiд iстини i хтось на­верне його, 20 нехай той знає, що хто звернув грiшника з облудної путi, спасе душу вiд смерти i покриє безлiч грiхiв.

 

Глава 5. [1] Лк. 6, 24. 1 Тим. 6, 9, 17, 19. [3] Мф. 6, 19. [4] Втор. 24, 14. [5] Іов 21, 13. Лк. 6, 25. [8] Лк. 21, 9. Євр. 10, 36. [10] Мф. 5, 12. [11] Іов. 1, 21. [12] Мф. 5, 34, 37. [13] Еф. 5, 19; 6, 18. [14] Мк. 6, 13. [15] Мф. 9, 2. [16] Пс. 144, 19. [17] 3 Цар. 17, 1. Лк. 4, 25. [18] 3 Цар. 18, 42, 45. [19] Лев. 19, 17. Мф. 18, 15. Лк. 17, 3.

Діяння святих Апостолів

Глава: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 26 27 28

 

 

Глава 1

1 Першу книгу я написав то­бі, Феофіле, про все, що Ісус творив i чого вчив від початку 2 до того дня, коли Він вознісся, давши через Святого Духа повеління апос­толам, яких Він обрав 3 і перед якими після страждань Своїх являв Себе живим з багатьма вірними доказами, протягом сорока днів являючись їм i говорячи про Царство Боже.

4 I, зібравши їх, Він звелів їм: «Не відлучайтесь із Єрусалима, а чекайте обіцяного від Отця, про що ви чули від Мене, 5 бо Iоан хре­с­тив водою, а ви, через кілька днів після цього, будете охрещенi Духом Святим». 6 Тому вони, зійшов­шись, питали Його, кажучи: «Чи не в цей час, Господи, відновлюєш Ти царство Ізраїлеві?» 7 Він же сказав їм: «Не ваша справа знати часи й строки, якi поклав Отець у Своїй владi, 8 але ви приймете силу, коли зійде на вас Дух Святий; i будете Моїми свідками в Єрусалимі та по всій Юдеї й Са­марії та аж до краю землі». 9 Сказавши це, Він вознісся перед їхніми очима, i хмара взяла Його з очей їхніх. 10 I коли вони дивилися на небо, під час вознесіння Його, раптом перед ними стали два мужі в білому одязі 11 i сказали: «Мужі галилейськi, чого ви стоїте i дивитеся на небо? Цей Ісус, Який вознісся від вас на не­бо, прийде так само, як ви бачили Його, коли Він сходив на небо».

12 Тоді вони повернулися до Єрусалима з гори, що зветься Елеон i знаходиться поблизу Єрусалима, на відстані суботньої путі. 13 I, прийшовши, увійшли до світлиці, де й перебували: Петро та Яків, Iоан та Андрій, Филип та Фома, Варфоломій та Матфей, Яків Алфеїв та Симон Зилот, i Іуда, Яковів. 14 Усі вони однодуш­но перебували у молитві й благан­ні, з деякими жінками i Марією, Матір’ю Ісуса, та з братами Його.

15 У тi дні Петро, ставши посеред ученикiв, 16 сказав [зібралося ж близько ста двадцяти чоловік]: «Мужi-браття! Належало статися тому, що у Писанні провістив Дух Святий устами Давидовими про Іуду, колишнього вождя тих, що взяли Ісуса; 17 він був зарахований до нас i одержав жереб служіння цього; 18 але придбав землю неправедною мздою i, коли звалився додолу, розпалося черево його i випали всі нутрощі його; 19 i це стало відомо всім жителям Єрусалима, тому й земля та названа їхньою мовою «Акелдама́», тобто «Земля крови». 20 У книзі ж Псалмів написано: «Нехай опустіє двір його, i нехай не буде пожильця у ньому; i гідність його нехай прийме інший». 21 Отже, треба, щоб один із тих, котрі були з нами увесь час, коли перебував i ходив iз нами Господь Ісус, 22 починаючи від хрещення Iоанового до того дня, коли Він вознісся від нас, був разом з нами свідком воскресіння Його». 23 I поставили двох: Йосифа, званого Варсавою, якого прозвали Юстом, та Матфея. 24 І, помолившись, сказали: «Ти, Господи, Серцезнавче всіх, по­кажи з цих двох одного, якого Ти обрав 25 прийняти жереб цього служіння i апостольства, від якого відпав Іуда, щоб іти у своє міс­це». 26 I кинули про них жереб, i впав жереб на Матфея, i зарахували його до одинадцятьох апостолів.

 

Глава 1. [1] Лк. 1, 3. [2] Мк. 16, 15. Ін. 20, 21. [3] Мф. 28, 7. Мк. 16, 14. [4] Лк. 24, 49. Ін. 14, 26. [5] Мф. 3, 11. Мк. 1, 8. [6] Дан. 7, 18, 27. Ам. 9, 11. [8] Лк. 24, 49. Діян. 2, 32. [9] Мк. 16, 19. Лк. 24, 51. [11] Дан. 7, 13. Мф. 25, 31; 26, 64. 1 Сол. 1, 10. Одкр. 1, 7. [13] Мф. 10, 2. [16] Пс. 40, 10. Ін. 13, 18; 18, 3. [18] Мф. 27, 5. [20] Пс. 68, 26; 108, 8.

 

 

Глава 2

1 Коли настав день П’ятдесят­ницi, усі вони були однодушно вкупі. 2 I раптом зчинився шум з неба, ніби від сильного вітру, i наповнив увесь дім, де вони перебували. 3 I з’явились їм розділені язики, мов вогненні, i спочили по одному на кожному з них. 4 I спов­нилися всі Духа Святого, i почали говорити іншими мовами, як Дух давав їм провіщати.

5 У Єрусалимі ж перебували юдеї, люди побожні, з усякого народу під небесами. 6 Коли зчинився цей шум, зібрався народ i схвилювався; бо кожний чув, що вони говорять його мовою. 7 I всі були вражені i дивувалися, кажучи один до одного: «Чи не всі ці, якi говорять, галiлеяни? 8 Як же ми чуємо кожен свою рідну мову, в якій народилися. 9 Парфяни, i мідяни, i еламiти, i жителі Месопотамії, Юдеї i Каппадокiї, Понту та Асiї, 10 Фригiї i Памфілії, Єгип­ту i країв Лівії, прилеглих до Киринеї, i захожі з Риму, юдеї та прозелiти*, 11 критяни й аравитяни, чуємо, що вони говорять нашими мовами про великі діла Божі?» 12 I дивувалися всі i, не ро­зуміючи, казали один одному: «Що це значить?» 13 А iншi, глузу­ючи, говорили: «Вони напилися вина».

14 Петро ж, ставши з одинадцять­ма, підвищив голос свій i промовив до них: «Мужі юдейські i всі жителі Єрусалима! Нехай це буде відомо вам, i вислухайте слова мої: 15 вони не п’янi, як ви думаєте, бо зараз третя година дня; 16 але це те, що провіщав пророк Iоїль: 17 «І буде в останні дні, гово­рить Господь, — виллю Я від Духа Мого на всяку плоть; i будуть пророкувати сини ваші й дочки ваші, i юнаки вашi видiння бачитимуть, i старцi вашi сновидiннями настав­ленi будуть. 18 I на рабiв Моїх i на рабинь Моїх у тi днi виллю вiд Духа Мого, i будуть пророкувати. 19 I покажу чудеса вгорi на небi i знамення внизу на землi, кров i вогонь i курiння диму. 20 Сонце перетвориться на темряву i мiсяць на кров, перш нiж прийде день Господнiй, великий i славний. 21 I буде: усякий, хто прикличе iм’я Господнє, спасеться». 22 Мужi iзраїльськi! Вислухайте слова цi: Iсуса Hазорея, Мужа, засвiдченого вам вiд Бога силами й чудесами i знаменнями, якi Бог створив через Hього серед вас, як i самi знаєте, 23 Його [Ісуса] визначеного радою i передбаченням Божим виданого, ви взяли i, пригвоздивши руками беззаконних, убили; 24 але Бог воскресив Його, розiрвавши пута смерти: тому що їй неможливо було втримати Його. 25 Бо Давид говорить про Hього: «Я бачив Господа перед собою завжди, бо Вiн праворуч мене, щоб я не похитнувся. 26 Вiд того зрадiло сер­це моє i звеселився язик мiй; навiть i плоть моя спочине в упованнi, 27 бо Ти не залишиш душi моєї в пеклi i не даси святому Твоєму побачити тлiння. 28 Ти дав менi пiзнати путь життя; Ти сповниш мене радiстю перед лицем Твоїм». 29 Мужi-браття, нехай буде дозволено з дерзновенням сказати вам про праотця Давида, що вiн i помер i був похований, i гріб його у нас до цього дня. 30 Будучи ж пророком i знаючи, що Бог з клятвою обiцяв йому вiд плоду стегон його воздвигнути Христа у плотi й посадити на престолi його, 31 вiн, передбачивши, сказав про воскресіння Христове, що не залишиться душа Його у пеклi, i плоть Його не побачить тлiння. 32 Цього Iсуса Бог воскресив, чого всi ми свiдки. 33 Отже, Вiн, будучи вознесений десницею Божою i прийнявши вiд Отця обiтницю Святого Духа, дарував те, що ви нинi бачите i чуєте. 34 Бо Давид не зiйшов на небеса; але сам говорить: «Сказав Господь Господевi моєму: сиди праворуч Мене, 35 до­ки покладу ворогiв Твоїх до пiд­нiжжя нiг Твоїх». 36 Отже, твердо знай, весь дім Ізраїлів, що Бог учинив Господом i Христом цього Iсуса, Якого ви розп’яли».

37 Почувши це, вони зворушилися серцем i сказали Петровi та iншим апостолам: «Що нам робити, мужi-браття?» 38 Петро ж сказав їм: «Покайтеся, i нехай охрес­титься кожен iз вас в iм’я Iсуса Христа на вiдпущення грiхiв; i приймете дар Святого Духа, 39 бо вам належить обiтниця, i дiтям вашим, i всiм дальнiм, кого тiльки покличе Господь Бог наш. 40 I iн­шими багатьма словами вiн свiд­чив i умовляв, кажучи: «Спасайте­ся вiд роду цього лукавого». 41 От­же, тi, якi охоче прийняли слово його, охрестилися; i приєдналося того дня близько трьох тисяч душ. 42 Вони ж постiйно перебували в ученнi апостолiв, i в єднаннi та переломленнi хлiба, i в молитвах. 43 Був же у кожнiй душi страх; i ба­гато чудес i знамень сталося через апостолiв у Єрусалимi. 44 Усi ж вiруючi були разом i мали все спiльне. 45 I продавали майно i вся­ку власнiсть, i дiлили мiж усi­ма, зважаючи на потребу кожного. 46 I щодня однодушно перебували у храмi i, переломлюючи по домах хлiб, приймали їжу в радостi та простотi серця, 47 хвалячи Бога i перебуваючи в любовi у всього народу. Господь же щодня залучав до Церкви тих, хто спасався.

 
* Навернені з язичників.

 

Глава 2. [1] Лев. 23, 16. Втор. 16, 9. [2] Мф. 3, 11. Діян. 1, 5; 11, 15; 19, 6. [4] Мк. 16, 17. 1 Кор. 12, 10, 28. [17] Іс. 44, 3. Зах. 12, 10. Ін. 7, 39. Діян. 11, 28; 16, 9; 21, 9. [21] Іоїл. 2, 28-32. Рим. 10, 13. [24] Ін. 10, 18. Діян. 3, 15; 4, 10. [28] Пс. 15, 8-11. [29] 3 Цар. 2, 10. Діян. 13, 36. [30] 2 Цар. 7, 12. Пс. 131, 11. 2 Цар. 7, 19; 23, 2. Лк. 1, 69. [31] Пс. 15, 10. Діян. 13, 37. [32] Ін. 15, 27. Діян. 3, 15. [33] Ін. 14, 16. [34] Мф. 22, 44. [35] Пс. 109, 1. [36] Мф. 28, 18. [39] Єр. 31, 34. Діян. 3, 25. [44] Діян. 4, 32. [46] Лк. 24, 53. Діян. 20, 11. [47] Діян. 5, 14; 11, 21.

 

 

Глава 3

1 Петро та Iоан о дев’ятiй годинi йшли разом до храму на молитву. 2 I був там чоловiк, кривий вiд утроби матерi своєї, якого приносили й клали щодня перед дверима храму, що називалися Красними, просити милостинi в тих, хто входив до храму. 3 Вiн, по­бачивши Петра та Iоана, що мали ввiйти до храму, просив у них милостинi. 4 Петро з Iоаном, пильно вглянувшись у нього, сказали: «Глянь на нас». 5 I вiн пиль­но дивився на них, сподiваючись що-небудь одержати вiд них. 6 Але Петро сказав: «Срiбла й золота у ме­не нема; а що маю, те даю тобi: в iм’я Iсуса Христа Hазорея встань i ходи». 7 I, взявши його за праву руку, пiдвiв; i одразу змiцнiли його ступнi й колiна, 8 i‚ скочивши, вiн устав i почав ходити, i ввi­йшов iз ними до храму; i ходив та скакав, хвалячи Бога. 9 I весь народ бачив, що вiн ходить i хвалить Бога; 10 i пiзнали його, що це був той, який сидiв бiля Красних дверей храму ради милостинi; i сповнилися жаху й подиву з того, що сталося з ним.

11 Оскiльки зцiлений кривий не вiдходив вiд Петра та Iоана, то весь народ, дивуючись, збiгся до них у притвор, що називається Со­ломоновим. 12 Побачивши це, Пет­ро сказав народовi: «Мужi iзраїль­ськi! Чого дивуєтесь цьому, або чого на нас так дивитесь; нiби ми своєю силою чи побожнiстю зробили те, що вiн ходить? 13 Бог Ав­раама та Iсаака i Якова, Бог отцiв наших‚ прославив Сина Свого Iсу­са, Якого ви зрадили та вiд Якого ви вiдреклися перед Пилатом, коли вiн хотiв звiльнити Його. 14 Але ви вiд Святого i Праведного вiдреклись i просили дарувати вам чоловiка-вбивцю, 15 а Hачаль­ника життя вбили. Його Бог воск­ресив iз мертвих, чого ми свiдки. 16 I, ради вiри в iм’я Його, iм’я Його змiцнило цього, котрого ви бачите i знаєте, i вiра, яка вiд Hього, дарувала йому це зцiлення перед усiма вами. 17 А втiм, я знаю, браття, що ви, як i князі вашi, зро­били це через невiдання. 18 Бог же, як провiстив устами всiх Своїх про­рокiв постраждати Христу, так i зробив. 19 Отже, покайтеся i навернiться, щоб очистилися грi­хи вашi, 20 щоб настали часи втiхи вiд лиця Господа, i нехай пошле Вiн провiщеного вам Iсуса Христа, 21 Якого небо повинно було при­йняти до часiв здiйснення всього, про що говорив Бог устами всiх святих Своїх пророкiв вiд вiку. 22 Мойсей сказав отцям: «Гос­подь Бог ваш дасть вам iз братiв ваших Пророка, як мене; слухайте Його в усьому, що говоритиме вам; 23 і станеться, що всяка душа, яка не послухає Пророка того, винищиться з народу». 24 I всi пророки, вiд Самуїла i пiсля нього, скiль­ки їх не говорило, також провiстили цi днi. 25 Ви сини пророкiв i завiту, що його заповiдав Бог отцям вашим, кажучи Авраамовi: «I в потомствi твоїм благословляться всi племена земнi». 26 Бог, воскресивши Сина Свого Iсуса, до вас перших послав Його благословити вас, вiдвертаючи кожного вiд злих дiл ваших».

 

Глава 3. [8] Іс. 35, 6. [11] 3 Цар. 6, 3. [13] Діян. 5, 31. Флп 2, 9. [14] Мф. 27, 20. Мк. 15, 11. Лк. 23, 18. Ін. 18, 40. [15] Діян. 2, 24, 32; 5, 32; 13, 30; 17, 31. [17] Лк. 23, 34. Ін. 16, 3. Діян. 13, 27. [18] Лк. 24, 27. Діян. 26, 22. [20] Іс. 49, 10. [21] Ос. 2, 23; 3, 5. Ін. 10, 16. [22] Мф. 17, 5. Діян. 7, 37. [23] Втор. 18, 15, 18-19. [25] Бут. 12, 3. Діян. 2, 39. Рим. 9, 4. Гал. 3, 8. [26] Мф. 10, 6. Діян. 13, 46.

 

 

Глава 4

1 Коли вони говорили до народу, до них приступили священики й начальники охорони храму i саддукеї, 2 гнiваючись на те, що вони навчають народ і про­повiду­ють в Iсусi воскресіння з мертвих; 3 i наклали на них руки, i вiддали їх пiд варту до ранку; бо вже був вечiр. 4 Багато з тих, хто слухав слово, увiрували; i чис­ло таких людей було близько п’яти тисяч.

5 Hа другий день зiбралися в Єрусалим начальники їхнi, i старiйшини та книжники, 6 i первосвященик Анна, i Каяфа, i Iоан, i Олександр та iншi з роду первосвященицького; 7 поставивши їх посерединi, питали: «Якою силою або яким iменем ви зробили це?» 8 Тодi Петро, сповнившись Духа Святого, сказав їм: «Начальники народу i старiйшини iзраїльськi! 9 Якщо вiд нас сьогоднi вимагають вiдповiдi за благодiяння немiч­ному чоловiковi, як вiн зцiлився, 10 то нехай буде вiдомо всiм вам i всьому народовi iзраїльському, що iменем Iсуса Христа Hазорея, Яко­­­го ви розп’яли i Якого Бог воскресив iз мертвих, Hим постав­лений вiн перед вами здоровий. 11 Вiн є камiнь, занедбаний вами, будiвничими, Який став наріжним каменем, i нема нi в кому iншому спасiння, 12 бо немає iншого iменi пiд небом, даного людям, яким належало б спастися нам».

13 Побачивши смiливiсть Петра та Iоана й примiтивши, що вони люди некнижнi й простi, [вони] дивувались, а разом з тим упiзна­вали їх, що вони були з Iсусом; 14 а побачивши зцiленого чоловi­ка, який стояв з ними, нiчого не могли сказати проти. 15 I, наказав­ши їм вийти геть iз синедрiону, мiркували мiж собою, 16 кажучи: «Що нам робити з цими людьми? Бо всiм, хто живе в Єрусалимi, вiдомо, що через них сталося явне чудо, i ми не можемо вiдкинути цього; 17 але, щоб це не розголошувалось бiльше в народi, погрозою заборонiмо їм, щоб не говорили про це iм’я нiкому з людей». 18 I, покликавши їх, заборонили їм зовсiм говорити i вчити про iм’я Iсуса. 19 Але Петро та Iоан сказали їм у вiдповiдь: «Судiть, чи справедливо перед Богом слухати вас бiльше, нiж Бога? 20  Ми не можемо не говорити про те, що бачили й чули». 21 Вони ж, пригрозивши, вiдпустили їх, не маючи можливостi покарати їх через народ, бо всi прославляли Бога за те, що сталося. 22 Бо було понад сорок рокiв тому чоловiковi, з яким сталося це чудо зцiлення.

23 Коли їх вiдпустили, вони прийшли до своїх i переказали те, що говорили їм первосвященики й старiйшини. 24 Вони ж, вислухавши, однодушно пiднесли голос до Бога й сказали: «Владико Боже, Що створив небо, й землю, i море та все, що є в них! 25 Ти устами отця нашого Давида, раба Твого, сказав Духом Святим: «Чого заметушились народи i люди задумують марне? 26 Повстали царi земнi, i князi зiбралися разом на Господа й на Христа Його». 27 Бо справдi зiбрались у мiстi цьому на Святого Сина Твого Iсуса, помазаного Тобою, Iрод i Понтiй Пилат з язичниками та народом iзра­їльським, 28 щоб зробити те, чому бути визначила наперед рука Твоя i рада Твоя. 29 I нинi, Господи, споглянь на погрози їхнi i дай рабам Твоїм з усiєю смiливiстю промовляти слово Твоє, 30  коли Ти простягаєш руку Твою на те, щоб зцiлення, знамення й чудеса творилися iменем Святого Сина Твого Iсуса». 31 I пiсля молитви їхньої захиталося мiсце, де вони зiбра­лись, i сповнилися всi Духа Святого, i промовляли слово Боже з дерзновенням.

32 У людей, що увiрували, було одне серце й одна душа; i нiхто нi­чого з майна свого не називав своїм, а все у них було спiльне. 33 Апостоли ж iз великою силою свiдчили про воскресіння Господа Iсуса Христа; i велика благодать була на всiх них. 34 Hе було мiж ними жодного вбогого; бо всi, хто володiв землею або домами, продавали їх, приносили грошi за продане 35 i клали до нiг апостолiв; i давалося кожному, хто чого потребував. 36 Так Iосiя, прозваний апостолами Варнавою, що значить «син утіхи», левит, родом кiпрянин, 37 у якого була своя зем­ля, принiс грошi й поклав до нiг апостолiв.

 

Глава 4. [2] Діян. 23, 6. [6] Лк. 3, 2. [8] Лк. 12, 12. [11] Пс. 117, 22. Іс. 28, 16. Мф. 21, 42. Мк. 12, 10. Лк. 20, 17. 1 Пет. 2, 6. Рим. 9, 33. [12] Діян. 10, 43. Кол. 1, 14, 20. 1 Сол. 5, 9. 1 Тим. 2, 5-6. [18] Діян. 5, 40. [19] Діян. 5, 29. [26] Пс. 2, 1-2. [27] Іс. 61, 1. Мф. 26, 3-4. Лк. 1, 35; 4, 18. Ін. 10, 36. [28] Мф. 26, 24. [29] Діян. 13, 46. [31] Діян. 16, 26. [32] Діян. 2, 44.

 

 

Глава 5

1 Один же чоловiк, на iм’я Ананiя, з жiнкою своєю Сапфирою, продав маєток, 2 i затаїв з цiни, з вiдома i жiнки своєї, а деяку частину принiс i поклав до нiг апостолiв. 3 А Петро сказав: «Ана­нiє! Hавiщо ти попустив сатанi вкласти у серце твоє думку сказати неправду Духовi Святому i втаїти з цiни за землю? 4 Чи не твоїм було те, що ти мав, i чи не ти володiв тим, що одержав вiд про­дажу? Hавiщо ти поклав у сер­цi своєму так зробити? Ти сказав неправду не людям, а Боговi». 5 По­чувши цi слова, Ананiя впав мертвим; i великий страх охопив усiх, хто чув це. 6 Уставши, юнаки взяли його, винесли i поховали. 7 Години через три пiсля цього прийшла й жiнка його, не знаючи, що трапилося. 8 Петро ж спитав її: «Скажи менi, чи за стiльки ви продали землю?» Вона вiдпо­вiла: «Так, за стiльки». 9 А Петро сказав їй: «Що це ви змовилися спокусити Духа Господнього? Ось бiля дверей ноги тих, якi поховали чоловiка твого; i тебе винесуть». 10  Раптом вона впала бiля нiг його i вмерла. Юнаки, ввi­йшовши, знайшли її мертвою i, винiсши, поховали поряд iз чоло­вiком її. 11 I великий страх охопив усю церкву i всiх, хто чув про це.

12 Руками ж апостолiв творилося в народi багато знамень i чудес; i всi однодушно перебували в притворi Соломоновому. 13 Iз стороннiх же нiхто не наважувався прилучитися до них, а народ величав їх. 14 А вiруючих усе бiльше й бiльше приєднувалося до Господа, багато чоловiкiв та жiнок, 15 так що й на вулицi виносили недужих і клали на постелях та лiжках, щоб хоч тiнь Петра, який проходив, осiнила кого з них. 16 До Єрусалима також сходилося багато людей з навколишнiх мiст, якi приносили хворих та одержимих нечистими духами, i всi зцi­лялися.

17 А первосвященик i з ним усi, якi належали до єресi саддукейської, сповнилися заздрощiв, 18 наклали руки свої на апостолiв i кинули їх до загальної в’язниці. 19 Ангел же Господнiй уночi вiдчи­нив дверi в’язницi i, вивiвши їх, сказав: 20  «Iдiть i, ставши у храмi, говорiть до народу всi цi слова життя». 21 Вони, вислухавши, увi­йшли вранці до храму i навчали. А первосвященик i тi, якi з ним, прийшовши, скликали синедрiон та всiх старiйшин iз синiв Ізраїлевих i послали до в’язницi привести апостолiв. 22 Cлуги ж, прийшовши, не знайшли їх у в’язниці i, повернувшись, доповiли, 23 кажучи: «В’язницю ми знайшли зам­кненою з усiєю пильнiстю i зi сторожею, яка стояла перед дверима; але, вiдчинивши, ми не зна­йшли у нiй нiкого». 24 Почувши цi слова, первосвященик, начальник сторожi та [iншi] первосвященики не могли зрозумiти, що б це означало. 25 Але один якийсь прийшов i донiс їм, кажучи: «Ось му­жi, яких ви ув’язнили, стоять у храмi i навчають народ». 26 Тодi начальник охорони пiшов із служителями i привiв їх без насильства, бо боялися народу, щоб не побили їх камiнням. 27 Привiвши їх, поставили перед синедрiоном; i спитав їх первосвященик, кажучи: 28 «Чи не суворо заборонили ми вам учити про це ім’я? А ви ось наповнили Єрусалим ученням вашим i хочете навести на нас кров Чоловiка Того». 29 Петро ж i апостоли сказали у вiдповiдь: «Боговi треба коритися бiльше, нiж людям. 30  Бог отцiв наших воскресив Iсуса, Якого ви вбили, повi­сивши на деревi. 31 Бог Своєю дес­ницею вознiс Його як Hачальника i Спасителя, щоб дати Iзраїлевi покаяння i вiдпущення грiхiв. 32 Свiдки Йому в цьому ми i Дух Святий, Якого дав Бог тим, хто кориться Йому».

33 Вони ж, почувши це, розлютилися й радились‚ як убити їх. 34 Пiдвiвшись у синедрiонi, один фарисей на iм’я Гамалiїл, учитель закону, якого весь народ поважав, наказав вивести апостолiв на короткий час, 35 а їм сказав: «Мужi iзраїльськi! Уважно подумайте про людей цих, що маєте робити з ними. 36 Бо незадовго перед цим з’явився Февда, видаючи себе за когось великого, i до нього приєдналося близько чотирьохсот чоловiк; але його вбито, i всi, хто слухав його, розiйшлись i зникли. 37 Пiсля нього пiд час перепису з’явився Іуда галилеянин i повiв за собою чимало народу; але й вiн загинув, i всi, хто слухав його, розсипались. 38 I нинi кажу вам, вiдступiться вiд людей цих i облиште їх; бо якщо це починання i це дiло вiд людей, то воно зруйнується; 39 а якщо вiд Бога, то ви не можете знищити його; стере­жiться, щоб вам не стати i богоборцями». 40  Вони послухались його; i, покликавши апостолiв, били їх i, заборонивши їм говорити про ім’я Iсуса, вiдпустили їх. 41 Вони ж [апостоли] пiшли з синедрiону, радiючи, що за ім’я Гос­пода Iсуса сподобилися зазнати безчестя. 42 I повсякдень у храмi i по домах не переставали вчити й благовiстити про Iсуса Христа.

 

Глава 5. [3] Чис. 30, 3. Еккл. 5, 3. [12] Діян. 2, 43. Рим. 5, 19. [14] Діян. 2, 47; 11, 21. [20] Ін. 6, 68. [28] Мф. 27, 25. Діян. 2, 22; 3, 13; 4, 18. [29] Діян. 4, 19. [30] Діян. 3, 15. [31] Діян. 2, 33; 4, 12. 1 Ін. 2, 1-2. [32] Ін. 15, 26-27. Діян. 3, 15. [36] Діян. 21, 38. [37] Лк. 2, 2. [38] Мф. 15, 13. [39] Лк. 21, 15. [41] Мф. 5, 10. Як. 1, 2. 1 Пет. 4, 13. 2 Кор. 6, 10; 12, 10. Євр. 10, 34.

 

 

Глава 6

1 У цi днi, коли збiльшилася кiлькiсть учнiв, виникло нарi­кання еллiнiстiв* на євреїв за те, що вони не дбають про їхнiх удовиць у повсякденному служінні їм. 2 Тодi дванадцять апостолiв, скликавши багато учнiв, сказали: «Hе личить нам, залишивши слово Боже, пiклуватися про столи. 3 Отже, браття, оберiть з-помiж се­бе сiм мужiв доброї слави, сповне­них Святого Духа i мудрости; їх поставимо на цю службу, 4 а ми пос­тiйно перебуватимемо в молит­вi та служiннi слову». 5 I угодна бу­ла ця пропозицiя всьому зiб­ранню; i обрали Стефана, мужа, сповненого вiри i Духа Святого, i Филипа, i Прохора, i Hиканора, i Тимона, i Пармена, i Миколая антиохiйця, наверненого з язичникiв; 6 їх поставили перед апосто­лами, а цi, помолившись, поклали на них руки.

7 I ширилося слово Боже, i вельми збiльшувалося число ученикiв у Єрусалимi; i дуже багато священикiв скорилося вiрi.

8 А Стефан, сповнений вiри i сили, творив великi чудеса i знамення в народi. 9 Дехто з так званої синагоги лiбертинцiв i кири­нейцiв i олександрiйцiв та деякi з Киликiї й Асiї сперечалися зi Стефаном; 10  та не могли протистояти мудростi і Духовi, Яким вiн говорив. 11 Тодi вони навчили декого сказати: «Ми чули, як вiн го­ворив хулу на Мойсея i на Бога». 12 I пiдбурили народ i старiйшин, i книжникiв, i, напавши, схопили його i привели у синедрiон. 13 I поставили лжесвiдкiв, якi говорили: «Цей чоловiк не перестає гово­рити хулу на це святе мiсце i на закон. 14 Бо ми чули, як вiн казав, що Iсус Hазорей зруйнує це мiсце i змiнить звичаї, переданi нам Мойсеєм». 15 I всi, хто сидiв у синедрiонi, дивлячись на нього, бачили лице його, як лице ангела.

 
* Євреї, які говорили і жили по-грець­кому.

 

Глава 6. [5] Діян. 21, 8. [6] Діян. 13, 3. 1 Тим. 4, 14. [10] Лк. 21, 15. [14] Дан. 9, 26-27.

 

 

Глава 7

1 Тодi запитав первосвященик: «Чи справдi воно так?» 2 Вiн же промовив: «Мужi-браття i отцi! Послухайте. Бог слави з’я­вився отцю нашому Авраамовi у Месопотамiї, до переселення його у Харран, 3 i сказав йому: «Вийди з землi твоєї, i з роду твого, i з дому батька твого та йди в землю, яку покажу тобi». 4 Тодi вiн вийшов iз землi Халдейської та оселився в Харранi; а звiдтiля, пiсля смерти батька його, переселив його Бог у цю землю, в якiй ви нинi живете. 5 I не дав йому на нiй спадщини анi на стопу ноги, а обiцяв дати її у володiння йому i пiсля нього нащадкам його, хоч у нього ще не було дiтей. 6 I сказав йому Бог, що нащадки його будуть переселенцями в чужiй землi i будуть поневоленi i пригнобленi рокiв чотириста. 7 «Але Я, — сказав Бог, — судитиму народ, який поневолить їх; i пiсля того вони вийдуть i служитимуть Менi на цьому мiсцi». 8 I дав йому завiт обрiзання. I коли він породив Iсаака, то обрiзав його восьмого дня; а Iсаак породив Якова, Якiв же — дванадцять патрiархiв. 9 Патрiархи, iз заздрости, продали Йосифа в Єгипет; 10  але Бог був iз ним, i визволив його вiд усiх скорбот, i дав йому мудрiсть та благоволiння царя єгипетського, фараона, який настановив його начальником над Єгиптом та над усiм домом своїм. 11 I прийшов голод на всю землю Єгипетську i Ханаанську, i велика скорбота‚ i отцi нашi не знаходили їжi. 12 Почув Якiв, що є хлiб у Єгиптi, i послав туди отцiв наших у перший раз. 13 А коли вони прийшли вдруге, Йосиф вiдкрився братам своїм, i став вiдомим фараоновi рiд Йосифiв. 14 I, пославши, Йосиф покликав батька свого Якова i всю родину свою, душ сiмдесят п’ять. 15 Якiв прибув до Єгипту, i помер сам‚ i отцi нашi; 16 i перенесенi були у Сихем, i покладенi у гробi, який купив Авраам за цiну срiбла у синiв Еммора Сихемового. 17 А коли наближався час здiйснення обiтницi, про яку кляв­ся Бог Авраамовi, народу бiль­шало i множилося в Єгиптi, 18 до того часу, як став iнший цар, який не знав Йосифа. 19 Цей, хитруючи проти роду нашого, пригноблював отцiв наших, приневолюючи їх кидати дiтей своїх, щоб не лишалися живими. 20  У цей час народився Мойсей i був угодний Бого­вi. Три мiсяцi годувався вiн у домi батька свого. 21 А коли вiн був по­кинутий, взяла його фараонова дочка i виховала його у себе як сина. 22 I навчений був Мойсей усiєї єгипетської мудрости, i був сильний у словах та дiлах. 23 Коли ж виповнилось йому сорок рокiв, спало йому на серце вiдвiдати своїх братiв, синiв Ізраїлевих. 24 I, побачивши одного з них скривдженого, заступився i помстився за ображеного, вбивши єгиптянина. 25 Вiн думав, що зрозумiють брати його, що Бог рукою його дає їм спасiння; але вони не зрозумi­ли. 26 Hаступного дня, коли дехто з них бився, вiн з’явився i схиляв їх до миру, кажучи: «Мужi, ви — брати; навiщо кривдите один одного?» 27 А той, хто кривдив ближнього, вiдштовхнув його, кажучи: «Хто тебе настановив начальником i суддею над нами? 28 Чи не хочеш ти вбити й мене, як учора вбив єгиптянина?» 29 I втiк Мойсей вiд цих слiв i став пришельцем у землi Мадiамськiй, де народилося вiд нього двоє синiв. 30  А як минуло сорок рокiв, з’явив­ся йому в пустелi гори Синай ангел Господнiй у полум’ї вогню тернового куща. 31 Мойсей, побачивши, дивувався видiнню; а коли приступав роздивитися, був до нього голос Господнiй: 32 «Я Бог отцiв твоїх, Бог Авраама, i Бог Iсаака, i Бог Якова». Мойсей, затремтiвши, не смiв дивитись. 33 I сказав йому Господь: «Скинь взуття з нiг твоїх, бо мiсце, на яко­му ти стоїш, є земля свята. 34 Я бачу пригноблення народу Мого в Єгиптi, i чую стогiн його, i зiйшов звiльнити його; отже, йди, Я пошлю тебе в Єгипет». 35 Цього Мойсея, якого вони вiдцуралися, сказавши: «Хто тебе настановив начальником i суддею?» — цього Бог через ангела, який з’явився йому в терновому кущi, послав начальником i визволителем. 36 Цей вивiв їх, створивши чудеса i знамення в землi Єгипетськiй, i на Червоному морi, i в пустелi протягом сорока рокiв. 37 Це той Мойсей, який сказав синам Ізраїлевим: «Господь Бог ваш дасть вам Пророка з братiв ваших; як мене, Його слухайте». 38 Це той, що був у пус­телi в єднаннi з ангелом, який про­мовляв до нього на горi Синай, та з отцями нашими i який прийняв живi слова, щоб передати нам, 39 якому отцi нашi не хо­тiли коритися, а вiдмовилися вiд нього i обернулися серцем своїм до Єгипту, 40  сказавши Аароновi: «Зроби нам богiв, якi б iшли перед нами; бо ми не знаємо, що ста­лося з Мойсеєм, який вивiв нас iз землi Єгипетської». 41 I в тi днi зро­били тельця i принесли жертву iдоловi, i веселилися перед витво­рами рук своїх. 42 Бог вiдвернувся i попустив їх служити воїнству небесному, як написано в книзi пророкiв: «Доме Iзраїлiв, хiба ви Менi приносили заколене та жер­тви протягом сорока рокiв у пустелi? 43 Ви прийняли скинiю Молохову i зiрку бога вашого Ремфана, зображення, зробленi вами, щоб поклонятися їм; Я переселю вас аж за Вавилон». 44 У отцiв на­ших була в пустелi скинiя свiдчен­ня, як повелiв Той, Хто говорив Мойсею зробити її на зразок, бачений ним. 45 Отцi нашi з Iсусом, узявши її, внесли у володiння народiв, яких Бог вигнав вiд лиця отцiв наших. Так було до днiв Да­вида, 46 який знайшов ласку перед Богом i благав знайти оселю для Бога Якова. 47 Соломон же збу­дував Йому храм. 48 Але Всевиш­нiй живе не в рукотворних храмах, як говорить пророк: 49 «Hебо — престіл Мiй, i земля — пiднiжжя нiг Моїх. Який храм збудуєте Менi, — говорить Господь, — або яке мiсце для спокою Мого? 50  Чи не Моя рука створила все це?» 51 Жорстокосерднi! Люди з необ­рiзаним серцем та вухами, ви завжди противитеся Духовi Святому, як отцi вашi, так i ви. 52 Кого ж з пророкiв не гнали отцi вашi? Вони повбивали провiсникiв пришестя Праведника, зрадниками та вбив­цями Якого нинi стали ви, — 53 ви, якi прийняли закон при служiннi ангелiв i не зберегли».

54 Слухаючи це, вони розлютилися в серцях своїх i скреготали на нього зубами. 55 А Стефан, спов­нений Духа Святого, глянувши на небо, побачив славу Божу й Iсуса, Який стояв праворуч Бога, 56 i сказав: «Ось, я бачу небеса, що розкрились, i Сина Людського, Який стоїть праворуч Бога». 57 Вони ж, закричавши гучним голосом, позатуляли вуха свої i одностайно кинулися на нього, 58 i, вивiвши за мiсто, стали побивати його ка­мiнням. Свiдки ж поклали свої одежi бiля нiг юнака на iм’я Савл. 59 І побили камiнням Стефана, який молився i говорив: «Господи Iсусе, прийми дух мiй». 60  I, ставши на колiна, викликнув гучним голосом: «Господи, не вважай їм це за грiх!» I, сказавши це, упокоївся.

 

Глава 7. [3] Бут. 12, 1. Неєм. 9, 7. [6] Бут. 15, 13. Вих. 12, 40. Гал. 3, 17. [8] Бут. 17, 10; 21, 4; 25, 26; 29, 31; 35, 22. [9] Бут. 37, 28. Пс. 104, 17. [10] Бут. 41, 38, 41. [12] Бут. 42, 1. [13] Бут. 45, 4. [14] Бут. 46, 27. [15] Бут. 46, 5; 49, 33. [16] Бут. 23, 16; 50, 13. Нав. 24, 32. [17] Вих. 1, 7. Пс. 104, 24. [20] Вих. 2, 2. Євр. 11, 23. [21] Вих. 2, 5, 10. [24] Вих. 2, 12. [26] Вих. 2, 13. [30] Вих. 3, 2. [35] Вих. 3, 10. [36] Вих., глави: 7, 8, 9, 10, 11, 14. [37] Втор. 18, 15. Діян. 3, 22. [38] Вих. 19, 3. Гал. 3, 19. [40] Вих. 32, 1. [42] Втор. 4, 19. Єр. 19, 13. [43] Ам. 5, 25-27. [44] Вих. 25, 40. Євр. 8, 5. [45] Нав. 3, 14. [46] 2 Цар. 7, 2. Пс. 131, 5. [47] 3 Цар. 6, 1. [48] 3 Цар. 8, 27. Діян. 17, 24. [50] Іс. 66, 1-2. [51] Втор. 9, 13. Єр. 6, 10. Єз. 44, 9. [52] Мф. 23, 34. 1 Сол. 2, 15. [53] Втор. 33, 2. Гал. 3, 19. [55] Діян. 6, 5, 10. [58] Діян. 22, 20. [59] Пс. 30, 6. Лк. 23, 46. [60] Мф. 5, 44. Лк. 23, 34. 1 Кор. 4, 12.

 

 

Глава 8

1 Савл же схвалював убивство його. Того дня сталося велике гонiння на церкву в Єрусалимi; i всi, крiм апостолiв, розсiялися по рiзних мiсцях Юдеї та Самарiї. 2 Стефана ж поховали люди побожнi i вчинили великий плач по ньому. 3 А Савл нищив Церкву; ходив по домах, тягнув чоловiкiв та жiнок i вiддавав їх до в’язницi.

4 Тi ж, що розсiялися, ходили i благовiстили слово. 5 Так, Филип прийшов у самарiйське мiсто i про­повiдував їм Христа. 6 Hарод однодушно слухав те, що говорив Филип; чув i бачив чудеса, якi вiн творив. 7 Бо нечистi духи з багатьох, хто мав їх, виходили з великим криком, а чимало розслаб­лених i кривих зцiлялося. 8 I була велика радiсть у тому мiстi.

9 Перебував же в мiстi один чо­ловiк на iм’я Симон, який ранiш волхвував i дивував самарiйський народ, видаючи себе за якогось великого. 10  Його слухали всi, вiд малого до великого, кажучи: «Цей є велика сила Божа». 11 А слухали його тому, що вiн довгий час дивував їх волхвуванням. 12 Коли ж повiрили Филиповi, який благовiстив про Царство Боже та про ім’я Iсуса Христа, то хрестились i чоловiки i жiнки. 13 Увiрував i сам Симон i, охрестившись, не вiд­ходив вiд Филипа; i, побачивши великi чудеса й знамення, що творилися, дивувався.

14 Коли почули апостоли, якi були в Єрусалимi, що Самарiя при­йняла слово Боже, послали до них Петра та Iоана, 15 котрi, прийшовши, помолилися за них, щоб вони прийняли Духа Святого. 16 Бо Вiн не сходив ще на жодного з них, а тiльки були вони охрещенi в iм’я Господа Iсуса. 17 Тодi поклали руки на них, i вони прийняли Духа Святого. 18 Симон же, побачивши, що через покладання рук апостольських подається Дух Святий, принiс їм грошi, 19 кажучи: «Дайте й менi таку владу, щоб той, на кого я покладу руки, одер­жував Духа Святого». 20  Але Петро сказав йому: «Hехай срiбло твоє буде з тобою на погибель, бо ти помислив дiстати дар Божий за грошi. 21 Hема для тебе в цьому нi частки, нi уділу; бо серце твоє не­правдиве перед Богом. 22 Отже, по­кайся у цьому грiху твоєму i благай Бога, щоб вiдпустив тобi поми­сел серця твого; 23 бо бачу тебе повного жовчi гiркої i в путах неправди». 24 Симон же сказав у вiдповiдь: «Помолiться за мене до Господа, щоб мене нiщо не спiтка­ло iз сказаного вами». 25 Вони ж, за­свiдчивши та проповiдавши сло­во Господнє, поверталися до Єру­салима i в багатьох самарiйсь­ких селах проповiдува­ли Євангелiє.

26 А Филиповi ангел Господнiй сказав: «Устань та йди на пiвдень, на дорогу, що йде з Єрусалима в Газу; вона безладна». 27 Вiн устав i пiшов. I ось чоловiк ефiопський, євнух, вельможа Кандакiї, царицi ефiопської, хранитель усiх її скар­бiв, який приїжджав до Єрусалима на поклонiння, 28 повертався i, сидячи на своїй колiсницi, читав пророка Iсаю. 29 Дух сказав Филиповi: «Пiдiйди i пристань до цiєї колiсницi». 30  Филип пiдiйшов i, по­чувши, що вiн читає пророка Iсаю, сказав: «Чи розумiєш, що читаєш?» 31 Вiн сказав: «Як можу розумiти, коли ніхто не настановить мене?» I попросив Филипа пiднятися i сiсти з ним. 32 А мiсце з Писання, яке вiн читав, було таке: «Як вівцю на заклання, ведено Його, i, як ягня перед тим, хто стриже його, мовчить, так i Вiн не вiдкриває уст Своїх. 33 У при­­­ниженнi Його суд Його вiдбув­ся. Але про рiд Його хто розпо­вiсть? Бо береться iз землi життя Його». 34 I казав євнух Филиповi: «Прошу тебе сказати: про кого пророк говорить це? Про себе чи про когось iншого?» 35 Филип вiд­крив уста свої i, почавши з цього Писання, благовiстив йому про Iсуса. 36 Тим часом, продовжуючи путь, вони приїхали до води, i єв­нух сказав: «Ось вода. Що пере­ш­коджає менi хреститись?» 37 Филип же сказав йому: «Якщо вiру­єш вiд усього серця, то можна». Вiн сказав у вiдповiдь: «Вiрую, що Iсус Христос є Син Божий». 38 I на­казав зупинити колiсницю; i ввi­­­йшли обидва у воду, Филип i євнух; i охрестив [він] його. 39 Коли ж вони вийшли з води, Дух Святий зiйшов на євнуха, а Филипа вознiс ангел Господнiй, i євнух уже не бачив його, i поїхав дорогою своєю, радiючи. 40  Филип же опинився в Азотi i, проходячи, благовiстив усiм мiстам, аж поки прийшов до Кесарiї.

 

Глава 8. [1] Діян. 11, 19. [3] Діян. 9, 1; 22, 4; 26, 10. 1 Кор. 15, 9. Гал. 1, 13. [7] Мк. 16, 17. [12] Діян. 6, 5. [17] Діян. 6, 6. [20] Мф. 10, 8. [23] Втор. 29, 18. [27] 3 Цар. 8, 41, [33] Іс. 53, 7-8. [37] Мк. 16, 16.

 

 

Глава 9

1 А Савл, ще дихаючи погрозами та вбивством на ученикiв Господа, прийшов до первосвященика 2 i випросив у нього листи в Дамаск до синагог, щоб, кого зна­йде з послiдовникiв цього вчення, чоловiкiв та жiнок, зв’язавши, приводити до Єрусалима.

3 Коли ж вiн iшов i наближався до Дамаска, враз осяяло його свiт­ло з неба. 4 Вiн упав на землю i по­чув голос, який говорив йому: «Савле, Савле! Чому ти гониш Мене?» 5 Вiн сказав: «Хто Ти, Гос­по­ди?» Господь же каже: «Я — Iсус, Якого ти гониш. Тяжко тобi йти проти рожна». 6 Вiн iз трепетом i жахом сказав: «Господи, що пове­лиш менi робити?» I Господь сказав йому: «Встань i йди до мiс­та; i сказано буде тобi, що тобi треба робити». 7 Люди ж, якi йшли за ним, стояли здивованi, бо чули голос, а нiкого не бачили. 8 Савл пiдвiвся iз землi i вiдкритими очима своїми нiкого не бачив. I пове­ли його, взявши за руку, i привели в Дамаск. 9 I три днi вiн не бачив, i не їв, i не пив.

10  У Дамаску був один ученик на iм’я Ананiя; i Господь у видiннi сказав йому: «Ананiє!» Вiн сказав: «Я, Господи!» 11 Господь же сказав йому: «Встань i пiди на вулицю, що зветься Прямою, i спитай в Юдиному домi тарсянина на iм’я Савл; вiн зараз молиться, 12 i бачив у видiннi мужа, на iм’я Ананiя, який прийшов до нього i поклав на нього руку, щоб вiн прозрiв». 13 Ананiя вiдповiв: «Господи, я чув вiд багатьох про цього чоловiка, скiльки зла заподiяв вiн святим Твоїм у Єрусалимi; 14 i тут має вiд первосвященикiв владу зв’язати всiх, хто при­зиває iм’я Твоє». 15 Господь же ска­­зав йому: «Iди, бо вiн є Мiй обраний сосуд, щоб пронести iм’я Моє перед народами‚ i царями, i сина­ми Ізраїлевими. 16 I Я покажу йому, скiльки вiн має постраждати за iм’я Моє». 17 Ананiя пi­шов i увi­йшов у дім i, поклавши на нього руки, сказав: «Брате Сав­ле, Господь Iсус, Який з’явився то­бi на дорозi, якою ти йшов, послав мене, щоб ти прозрiв i сповнився Святого Духа». 18 I вмить немовби лус­ка відпала з очей його, i враз вiн прозрiв; i, вставши, охрестився 19 і‚ прийнявши їжу‚ укріпився.

І Савл кілька днів пробув з учениками у Дамаску. 20  І відразу став проповідувати в синагогах про Ісуса, що Він є Син Божий. 21 I всi, хто чув, дивувалися i говорили: «Хiба це не той самий, який гнав у Єрусалимi тих, якi призивали ім’я це? Та й сюди чи для того прийшов, щоб зв’язувати їх i приводити до первосвященикiв?» 22 А Савл усе бiльше i бiль­ше змiцнювався i бунтував юдеїв, якi жили в Дамаску, доводячи, що Той є Христос.

23 Коли ж минуло багато часу, юдеї змовились убити його. 24 Але Савл довiдався про їхнiй намiр. Вони ж день i нiч вартували бiля ворiт, щоб убити його. 25 Та ученики, узявши його, вночi спустили в корзині по стiнi. 26 Савл прибув до Єрусалима i намагався приєднатися до ученикiв; але всi боялися його, не вiрячи, що вiн ученик. 27 Варнава ж узяв його, привiв до апостолiв i розповiв їм, як вiн дорогою побачив Господа, i що говорив йому Господь, i як вiн у Дамас­ку смiливо проповiду­вав в iм’я Iсусове. 28 I перебував вiн з ними в Єрусалимi, входив i виходив, i смi­ливо проповiдував в iм’я Господа Iсуса. 29 Говорив також i сперечав­ся з еллiнiстами; а вони намiря­лися вбити його. 30  Брати, довiдав­шись про це, вiд­правили його до Кесарiї i перепровадили до Тарса.

31 Церкви ж по всiй Юдеї, Гали­леї та Самарiї мали спокiй, навча­ючись та перебуваючи в страху Гос­подньому; i, втiшенням Святого Духа, примножувались.

32 Трапилося, що Петро, коли об­ходив усiх, прийшов і до святих, якi жили в Лiддi. 33 Там знайшов вiн одного чоловiка на iм’я Еней, який уже вiсiм рокiв лежав на посте­­лi i був розслаблений. 34 Петро ска­зав йому: «Енею! Зцiляє тебе Iсус Христос; встань з постелi твоєї». I вiн зараз же встав. 35 I бачили його всi жителi в Лiддi i Саронi, якi навернулися до Господа.

36 У Іоппiї ж була одна учениця на iм’я Тавифа, що значить «сарна»; вона була сповнена добрих дiл i творила багато милостинi. 37 Сталося ж у тi днi, що вона занедужала й померла. Її обмили i поклали у світлиці. 38 Лiдда ж була поблизу Іоппiї, тому ученики, почувши, що Петро перебуває там, послали до нього двох чоло­вiк просити, щоб вiн не забарився прийти до них. 39 Петро, вставши, пiшов з ними; i коли вiн прийшов, завели його у світлицю, i всi вдови iз слiзьми стали перед ним i пока­зували сорочки та плаття, що їх ро­била Сарна, живучи з ними. 40  Пет­­ро вислав усiх i, ставши на колiна, помолився, i, звернувшись до тiла, сказав: «Тавифо, встань». I вона вiд­крила свої очi i, побачивши Петра, сiла. 41 Вiн подав їй руку, пiдвiв її i, покликавши святих i вдовиць, поставив її перед ними живою. 42 Це стало вiдомим по всiй Іоппiї, i ба­гато хто увiрував у Господа. 43 I чи­мало днiв пробув вiн у Іоппiї в якогось Симона, кожум’яки.

 

Глава 9. [1] Діян. 8, 3; 22, 4. Гал. 1, 13. 1 Тим. 1, 13, [3] Діян. 22, 6; 26, 13. 1 Кор. 15, 8. [11] Діян. 22.3. [13] Діян. 8, 3. [15] Рим. 15, 19. Еф. 3, 8. 1 Тим. 2, 7. [21] Діян. 8, 3. Гал. 1, 13, 23. [24] 2 Кор. 11, 32.

 

 

Глава 10

1 У Кесарiї був один чоло­вiк, на iм’я Корнилiй, сотник з полку, званого Італiйським, 2 побожний i богобоязний, з усiм домом своїм, вiн чинив багато милостинi народовi i завжди молився Боговi. 3 Близько дев’ятої години дня, у видiннi, вiн ясно бачив ангела Божого, який увiйшов до нього i сказав йому: «Корнилiю!» 4 Вiн же глянув на нього i, злякав­шись, сказав: «Що, Господи?» Ан­гел вiдповiв йому: «Молитви твої та милостинi твої згадалися перед Богом. 5 Отже, пошли людей до Іоппiї i поклич Симона, званого Петром. 6 Вiн гостює в одного кожум’яки Симона, дiм якого бiля моря; вiн скаже тобi слова, якими спасешся ти i весь твiй дiм». 7 Коли ангел, який говорив iз Кор­нилiєм, вiдiйшов, то вiн, покликавши двох iз своїх слуг i побожного воїна з тих, якi були при ньому, 8 i, розповiвши їм усе, послав їх у Іоппiю.

9 Другого дня, коли вони йшли i наближалися до мiста, Петро близько шостої години вийшов на крівлю дому помолитися, 10  і вiд­чув вiн голод, i захотiв їсти. Поки ж готували, найшов на нього жах, 11 і бачить розкрите небо i якийсь сосуд, нiби велике полотно, прив’язане за чотири кiнцi, що спускається на землю i сходить до нього; 12 у ньому знаходились уся­кi земнi чотириногi, i звiрi, i плазуни, i птахи небеснi. 13 I був голос до нього: «Встань, Петре, зако­ли та їж». 14 Петро ж сказав: «Hi, Господи, я нiколи не їв нiчого поганого або нечистого». 15 Тодi вдруге був голос до нього: «Що Бог очистив, того ти не вважай нечис­тим». 16 Сталося це тричi; i сосуд знову пiднявся на небо. 17 Коли ж Петро в собi дивувався, що б то означало видiння, яке вiн бачив, — ось посланцi вiд Корнилiя, розпитавши про Симонiв дiм, зупинилися бiля ворiт; 18 i, крикнувши, спитали: «Чи тут гостює Симон, званий Петром?» 19 Тим часом як Петро розмiрковував про видiння, Дух сказав йому: «Ось, три чоловiки шукають тебе; 20  встань, зiйди та йди з ними, нiтрохи не вагаючись; бо Я послав їх». 21 Пет­ро, зiйшовши до людей, присланих до нього Корнилiєм, сказав: «Я — той, кого ви шукаєте; у якiй справi ви прийшли?» 22 Вони ж сказали: «Корнилiй-сот­ник, муж праведний i богобоязний, про якого добре говорить увесь народ юдейський, одержав повелiння через святого ангела по­кликати тебе до дому свого i послухати слова твого». 23 Тодi Петро, запросивши їх, пригостив. А наступ­ного дня, уставши, пiшов з ними, i дехто з братiї іоппiйської пiшли з ним.

24 Hаступого дня прийшли вони до Кесарiї. Корнилiй же очікував їх, скликавши своїх родичiв та близьких друзiв. 25 Коли входив Петро, Корнилiй його зустрiв i по­клонився, припавши до його нiг. 26 Петро ж пiдвiв його, кажучи: «Встань, я теж людина». 27 I, розмовляючи з ним, увiйшов у дiм i знайшов багатьох, що зiбралися. 28 I сказав їм: «Ви знаєте, що юдеєвi заборонено знатися або зближатися з iноплемiнником; але Бог вiдкрив менi, щоб я жодного чоло­вiка не вважав негiдним або нечистим. 29 Тому я, коли мене покликали, прийшов, не вагаючись. Отже, питаю: для чого ви покликали мене?» 30  Корнилiй сказав: «Четвертого дня я постився аж до цiєї години i о дев’ятiй годинi молився у своєму домi, i ось став передi мною муж у свiтлiй одежi 31 i каже: «Корнилiю! Почута молитва твоя, i милостинi твої згадалися перед Богом. 32 Отже, пошли в Іоппiю та поклич Симона, званого Петром; вiн гостює в домi кожум’яки Симона, що бiля моря; вiн прийде i скаже тобi». 33 Зразу ж послав я до тебе, i ти добре зробив, що прийшов. Тепер ми всi сто­їмо перед Богом, щоб вислухати все, що повелiв тобi Бог».

34 Петро відкрив уста і сказав: «Істинно пізнаю, що Бог не дивиться на особу, 35 але в усякому народі той, хто боїться Його і робить по правді, угодний Йому. 36 Він послав синам Ізраїлевим слово, благовістячи мир через Ісуса Христа; Цей є Господь усіх. 37 Ви знаєте про те, що сталося по всiй Юдеї, починаючи вiд Гали­леї, пiсля хрещення, що пропо­вiдував Iоан: 38 як Бог Духом Святим i силою помазав Iсуса з Hаза­рета, i Вiн ходив, творив добро i зцiляв усiх, поневолених дияволом, тому що Бог був з Hим. 39 I ми свiдки всього, що зробив Вiн на землi юдейськiй i в Єрусалимi, i що врешті Його вбили, повiсив­ши на деревi. 40  Його Бог воскресив на третiй день, i дав Йому яв­лятися 41 не всьому народовi, а свiд­кам, Богом наперед обраним, нам, якi їли й пили з Hим пiсля воскресіння Його з мертвих. 42 I Вiн повелiв нам проповiдувати людям i свiдчити, що Вiн є призначений вiд Бога Суддя живих i мертвих. 43 Про Hього всi пророки свiдчать, що всякий, хто вірує в Hього‚ одержить вiдпущення грiхiв iменем Його».

44 Коли Петро ще продовжував цю промову, Дух Святий зiйшов на всiх, хто слухав слово. 45 I вiру­ючi з обрiзаних, якi прийшли з Петром, дивувалися, що дар Святого Духа зiйшов i на язичникiв, 46 бо чули, що вони говорять [різними] мовами i величають Бога. Тодi Петро сказав: 47 «Хто може заборонити хреститись водою тим, що, як i ми, одержали Святого Духа?» 48 I звелiв їм хреститися в iм’я Iсуса Христа. Потiм вони про­сили його пробути в них кiлька днiв.

 

Глава 10. [6] Діян. 9, 43. [12] Лев. 11, 23; 20, 25. [15] Мф. 15, 11. Рим. 14, 14. 1 Тим. 4, 4. Тит. 1, 15. [20] Діян. 15, 7. [23] Діян. 11, 12. [26] Діян. 14, 15. Одкр. 19, 10; 22, 9. [28] Мф. 9, 11. Ін. 4, 9. [34] Втор. 10, 17. 2 Пар. 19, 7. Іов. 34, 19. 1 Пет. 1, 17. Рим. 2, 11. Еф. 6, 9. [36] Еф. 2, 17. Флп 2, 11. [37] Лк. 4, 14. [38] Пс. 44, 8. Лк. 4, 18. [39] Діян. 5, 32; 13, 31. [40] Діян. 2, 24. [41] Мф. 28, 7. Лк. 24, 30. Діян. 13, 31. [43] Іс. 53, 5. Єр. 31, 34. Дан. 9, 24. Мих. 7, 18. Зах. 13, 1. Діян. 15, 9. [46] Мк. 16, 17. [47] Діян. 15, 8.

 

 

Глава 11

1 Почули апостоли та браття, якi були в Юдеї, що i язич­ники прийняли слово Боже. 2 I коли Петро прийшов до Єрусалима, обрiзанi дорiкали йому, 3 кажучи: «Ти ходив до людей необрi­заних i їв з ними». 4 Петро ж почав переказувати їм по порядку, говорячи: 5 «У мiстi Іоппiї я молився, i в жахові бачив видiння: сходив якийсь сосуд, нiби велике полотно, яке чотирма кiнцями спускалося з неба, i опустилось до мене. 6 Я подивився на нього i, розглядаючи, побачив чотириногих земних, звiрiв, плазунiв i птахiв небесних. 7 I почув я голос, який промовляв до мене: «Встань, Петре, заколи та їж». 8 Я ж сказав: «Hi, Господи, нiщо погане або нечисте нiколи не входило в мої уста». 9 I вiдповiв менi вдруге голос з неба: «Що Бог очистив, того ти не вважай нечистим». 10  Це сталося тричi, i знову пiднялося все на небо. 11 I ось у ту саму мить три чоловiки, посланi з Кесарiї до ме­не, стали перед домом, де я був. 12 Дух сказав менi йти з ними, анi­скiльки не вагаючись. Пiшли зi мною й цi шiсть братiв, i ми при­йшли в дiм того чоловiка. 13 Вiн розповiв нам, як вiн бачив у своєму домi ангела святого, який став i сказав йому: «Пошли до Іоппiї людей i поклич Симона, званого Петром; 14 вiн скаже тобi слова, яки­ми спасешся ти i весь дiм твiй». 15 Коли ж почав я говорити, зiйшов на них Дух Святий, як i на нас спочатку. 16 Згадав я тодi слово Господа, як Вiн сказав: «Iоан хрестив водою, а ви будете хреще­нi Духом Святим». 17 Отже, якщо Бог дав їм такий дар, як i нам, що увiрували в Господа Iсуса Христа, то хто ж я, щоб мiг заборонити Боговi?» 18 Вислухавши це, во­ни заспокоїлись i прославили Бога, кажучи: «Видно, i язичникам дав Бог покаяння на життя».

19 Тим часом розсiянi через го­нiння, що сталося пiсля Стефана, пройшли до Фiнiкiї та Кiпру i Антиохiї, нiкому не проповiдуючи слово, крiм юдеїв. 20  Були ж деякi з них кiпряни i киринейцi, якi, прийшовши до Антиохiї, говорили до еллiнiв, благовiстячи Господа Iсуса. 21 I рука Господня була з ними, i велике число, увiрував­ши, навернулося до Господа. 22 Дi­йшла чутка про це до церкви Єрусалимської, i доручили Варна­вi йти до Антиохiї. 23 Вiн прийшов i, побачивши благодать Божу, зра­дiв i умовляв усiх триматися Господа щирим серцем; 24 бо вiн був чоловік добрий i сповнений Духа Святого i вiри. I приєдналося чимало народу до Господа. 25 Потiм Варнава пiшов у Тарс шукати Савла i, знайшовши його, привiв до Антиохiї. 26 Цiлий рiк збиралися вони в церквi i вчили багато народу; i ученики в Антиохiї впер­ше почали зватися християнами.

27 У тi днi прийшли з Єрусалима до Антиохiї пророки. 28 I один з них, на iм’я Агав, уставши, про­вiстив Духом, що по всьому свiту буде великий голод, що й сталося за кесаря Клавдiя. 29 Тодi ученики ухвалили, щоб кожний‚ хто що мав‚ послав допомогу браттям, якi живуть у Юдеї, 30  що й зробили, пославши зiбране до пресвiтерiв через Варнаву i Савла.

 

Глава 11. [1] Діян. 10, 44. [12] Діян. 10, 20; 15, 7. [15] Діян. 2, 2. [16] Мф. 3, 11. Мк. 1, 8. Діян. 1, 5; 19, 4. [19] Діян. 8, 1. [21] Діян. 5, 14. [23] Діян. 14, 22. [25] Діян. 9, 30. [27] Діян. 13, 1; 15, 32. [28] Діян. 21, 10. [29] Діян. 24, 17. [30] Рим. 15, 25. 2 Кор. 8, 4; 9, 8.

 

 

Глава 12

1 У той час цар Iрод пiдняв руки на декого з церкви, щоб заподiяти їм зло, 2 i мечем убив Якова, брата Iоанового. 3 А поба­чив­­ши, що це подобається юдеям, пiсля того взяв i Петра, — тодi були днi опрiснокiв, — 4 i, схопивши його, посадив у в’язницю; i наказав чотирьом четвіркам воїнiв стерегти його, маючи намiр пiсля Пасхи вивести його до народу. 5 Отже, Петра стерегли у в’язницi, а тим часом церква ревно молилася за нього Боговi.

6 Коли ж Iрод хотiв вивести його, тiєї ночi Петро спав мiж дво­ма воїнами, скутий двома ланцюгами, i сторожа бiля дверей стерегла в’язницю. 7 I ось постав ангел Господнiй, i свiтло осяяло в’яз­ницю, i, штовхнувши в бiк Петра, вiн розбудив його i сказав: «Встань швидше». I впали ланцюги з його рук. 8 I сказав йому ангел: «Пiдпе­режись i взуйся». Вiн зробив так. Потiм говорить йому: «Вдягни одяг твій та йди за мною». 9 Петро вийшов i попрямував за ним, не знаючи, що роблене ангелом було в дiйсностi, а думав, що бачить видiння. 10  Пройшовши першу i другу сторожу, вони прийшли до залiзної брами, що вела до мiста, яка сама собою вiдчинила­ся їм: вони вийшли i пройшли одну вулицю, i раптом ангела не стало з ним. 11 Тодi Петро, опам’ятавшись, сказав: «Тепер я бачу воiстину, що Господь послав анге­ла Свого i звiльнив мене від руки Iродової та вiд усього, чого чекав народ юдейський». 12 I, роздивившись, прийшов до дому Марiї, ма­терi Iоана, званого Марком, де ба­гато людей зiбралися i молилися. 13 Коли ж Петро постукав бiля ворiт, то вийшла послухати служ­ниця на iм’я Рода 14 i, впiзнавши голос Петра, з радости не вiдчини­ла ворiт, а, вбiгши, сказала, що Петро стоїть бiля ворiт. 15 А тi казали їй: «Чи при своєму ти розу­мi?» Але вона твердила, що так i є. Вони ж говорили: «Це ангел його». 16 А Петро i далi стукав. Коли ж вiдчинили, то побачили його i вжахнулися. 17 Вiн же, давши знак рукою, щоб мовчали, розповiв їм, як Господь вивiв його з в’язницi, i сказав: «Сповiстiть про це Якова i братiю». Потiм, вийшов­ши, пiшов у iнше мiсце.

18 Коли настав день, мiж воїнами зчинилася велика тривога: що сталося з Петром. 19 Iрод же, пошукавши його i не знайшовши, судив сторожiв i звелiв стратити їх. Потiм вiн вiдбув з Юдеї до Кесарiї i там залишався.

20  Iрод був розгнiваний на тирян i сидонян; вони ж, змовившись, прийшли до нього i, схилив­ши на свiй бiк Власта, постельника царського, просили миру, бо їхня країна живилася вiд його царства. 21 Призначеного дня Iрод, одягнувшись у царський одяг, сiв на пiдвищенні i говорив до них; 22 а народ вигукував: «Це голос Бога, а не людини». 23 Та раптом ангел Господнiй уразив його за те, що вiн не вiддав слави Боговi; i, з’їдений червою, помер.

24 Слово ж Боже росло i поширювалось. 25 А Варнава та Савл, ви­конавши доручення, повернулися з Єрусалима до Антиохiї, взяв­ши з собою Iоана, прозваного Марком.

 

Глава 12. [2] Мф. 20, 23. [8] Мк. 6, 9. [15] Бут. 48, 16. Мф. 18, 10. [20] 3 Цар. 5, 1, 9. [24] Іс. 55, 11. Діян. 6, 7. Кол. 1, 6. [25] Діян. 11, 30; 13, 5.

 

 

Глава 13

1 В Антиохiйській церквi були деякi пророки i вчителi: Варнава i Симеон, що звався Hi­гер, i Луцiй киринеянин, i Манаїл, вихований з Iродом четвертовладником, i Савл. 2 Коли вони слу­жили Господевi й постили, Дух Святий сказав: «Вiддiлiть Менi Вар­наву та Савла для дiла, на яке Я покликав їх». 3 Тодi вони, попос­тившись i помолившись та поклавши руки на них, вiдпустили їх.

4 Вони, посланi Духом Святим, прийшли до Селевкiї, а звiдтiль вiд­пливли до Кiпру; 5 i, бувши в Са­ламiнi, проповiдували слово Боже в юдейських синагогах; ма­ли ж вони й Iоана для служіння. 6 Пройшовши весь острiв до Пафа, знайшли вони одного волхва, лже­пророка, юдеянина на iм’я Варi­iсус, 7 який був iз проконсулом Сергiєм Павлом, чоловiком розумним. Вiн, покликавши Варнаву та Савла, побажав почути слово Боже. 8 А Елiма-волхв [бо те означає iм’я його] противився їм, намагаючись вiдвернути проконсула вiд вiри. 9 Але Савл, вiн же й Павло, сповнившись Духа Святого i глянувши на нього, 10  сказав: «О, сповнений всякого лукавства i всякого лиходiйства, сину дияволiв, ворог усякої правди! Чи перестанеш ти збивати з прямих путей Господнiх? 11 І нинi ось рука Господня на тобi: ти будеш слiпий i не побачиш сонця до часу». I рап­том обiйняла його темрява й пiтьма, i вiн ходив навпомацки, шукаючи поводиря. 12 Тодi прокон­сул, побачивши, що сталося, увi­рував, дивуючись ученню Господ­ньому.

13 Вiдпливши з Пафа, Павло та тi, що були з ним, прибули до Пер­гiї, у Памфiлiї. А Iоан, вiдлучив­шись вiд них, повернувся до Єрусалима. 14 Вони ж, проходячи вiд Пергiї, прибули до Антиохiї пi­сидiйської i, увiйшовши в синагогу суботнього дня, сiли. 15 Пiсля читання Закону i Пророкiв начальники синагоги послали сказати їм: «Мужi-браття! Якщо у вас є сло­во повчання до народу, говорiть».

16 Павло, пiдвiвшись, дав знак рукою i сказав: «Мужi iзраїльтяни i ті‚ що бояться Бога, вислухайте! 17 Бог народу цього обрав батьків наших i пiднiс цей народ пiд час перебування у землi єгипетськiй, i силою великою вивiв їх iз неї, 18 i близько сорока рокiв годував їх у пустелi. 19 I, знищивши сiм народiв у землi Ханаанськiй, роздiлив їм у спадщину їхню землю. 20  I пiсля цього, близько чотирьохсот п’ятдесяти ро­кiв, давав їм суддiв до пророка Самуїла. 21 Потiм просили вони царя, i Бог дав їм Саула, сина Кi­сового, мужа з колiна Венiамі­нового. Так минуло рокiв сорок. 22 Усунувши його, настановив їм царем Давида, про якого i сказав, засвiдчивши: «Знайшов Я мужа по серцю Моєму, Давида, сина Єссея, який здiйснить усi бажання Мої». 23 З його роду Бог за обiт­ницею підніс Ісуса — Спасителя Iзраїлевi. 24 Перед самим пришестям Його Iоан проповiдував хрещення всьому народовi iзраїльсь­кому. 25 Закiнчуючи ж путь свою, Iоан говорив: «За кого ви мене вважаєте? Я не Той; але ось iде за мною, у Якого я недостойний розв’язати взуття на ногах. 26 Мужi-браття, сини роду Авраамового i всi мiж вами, хто боїться Бога! Вам послано слово спасiння цього. 27 Бо жителi Єрусалима i начальники їхнi, не визнавши Його i осудивши, сповнили слова пророчi, що читаються кожної суботи, 28 i, не знайшовши в Hьому нiякої провини, вартої смерти, просили Пилата вбити Його. 29 Ко­ли ж сповнилось усе, написане про Hього, то, знявши з дерева, поклали Його до гробу. 30  А Бог воскресив Його з мертвих. 31 Вiн багато днiв являвся тим, якi вийшли з Hим iз Галилеї до Єрусалима i якi нинi є свiдками Його перед народом. 32 I ми благовiс­тимо вам, що обiтницю, дану бать­кам, Бог виконав нам, дiтям їхнiм, воскресивши Iсуса, 33 як i в другому псалмi написано: «Ти Син Мiй: Я нинi родив Тебе». 34 А що воскресив Його з мертвих, так що Вiн уже не обернеться в тлiння, про це сказав так: «Я дам вам милостi, обiцянi Давидовi, вiрно». 35 Тому й в iншому мiсцi говорить: «Hе даси Святому Твоєму побачити тлiння». 36 Давид, послужив­ши у свiй час Божiй волi, упокоївся, i приєднався до своїх отцiв, i побачив тлiння; 37 а Той, Котрого Бог воскресив, не побачив тлiн­ня. 38 Отже, нехай буде вiдомо вам, мужi-браття, що заради Hього вам сповiщається вiдпущення грiхiв; 39 i в усьому, в чому ви не могли виправдатися законом Мойсеєвим, виправдовується Hим всякий вiруючий. 40  Стережiться ж, щоб не прийшло на вас сказане у пророкiв: 41 «Дивiться, недбайливi, подивуйтесь i зникнiть; бо Я творю дiло в днi вашi, дiло, якому не повiрили б ви, коли б хто розповiв вам».

42 Як вони виходили з юдейської синагоги, язичники просили їх говорити про те саме й у нас­тупну суботу. 43 Коли ж присутнi розходились, то багато юдеїв i ша­нувальникiв Бога, навернених з язичникiв, пiшли слiдом за Павлом i Варнавою, якi, бесiдуючи з ними, умовляли їх перебувати у благодатi Божiй.

44 Hаступної суботи мало не все мiсто зiбралося слухати слово Боже. 45 Але юдеї, побачивши народ, сповнилися заздрощів i, сперечаючись та лихословлячи, суперечили тому, що говорив Павло. 46 Тодi Павло та Варнава з дерз­новенням сказали: «Вам першим належало проповiдувати слово Боже, а через те, що ви вiдкида­єте його й самих себе робите недостойними вiчного життя, то ми звертаємось до язичникiв. 47 Бо так заповiв нам Господь: «Я поставив Тебе свiтлом язичникам, щоб Ти був на спасiння аж до краю землi». 48 Слухаючи це, язич­ники радiли i прославляли слово Господнє, i увiрували всi, якi були наперед визначенi до вiчного життя. 49 I слово Господнє поширилося по всiй країнi. 50  Але юдеї намо­вили побожних та почесних жiнок i перших у мiстi людей, i вчинили гонiння на Павла та Варнаву, i вигнали їх за свої межі. 51 Вони ж, обтрусивши на них порох з нiг своїх, пiшли до Iконiї. 52 А учени­ки сповнювались радости й Духа Святого.

 

Глава 13. [1] Діян. 11, 27. [2] Діян. 9, 15. Рим. 1, 1. Гал. 1, 15. 1 Тим. 2, 7. [3] Діян. 6, 6. [5] Діян. 12, 25. [8] Діян. 8, 9. 2 Тим. 3, 8. [10] Мф. 13, 38. Ін. 8, 44. 1 Ін. 3, 8. [13] Діян. 15, 38. [17] Вих. 1, 1; 13, 16. [18] Вих. 16, 35. [19] Нав. 3, 10. [20] Суд. 2, 16. [21] 1 Цар. 8, 5; 9, 16. [22] 1 Цар. 13, 14. Пс. 88, 21. [23] 2 Цар. 7, 12. Пс. 131, 11. Іс. 11, 1. [24] Мф. 3, 1. [25] Ін. 1, 20; 3, 28. [26] Мф. 10, 6. [27] Лк. 24, 27. 1 Кор. 2, 8. [28] Мф. 27, 20. Лк. 23, 23. Діян. 3, 14. [30] Мф. 28, 6. Мк. 16, 6. [31] Ін. 20, 19. [32] Бут. 22, 18. 2 Цар. 7, 12. Іс. 4, 2. Дан. 9, 24. [33] Пс. 2, 7. Євр. 1, 5. [34] Іс. 55, 3. [35] Пс. 15, 10. Діян. 2, 31. [36] 3 Цар. 2, 10. Діян. 2, 29. [37] Діян. 2, 31. [38] Іс. 53, 12. Єр. 31, 34. Лк. 24, 47. [39] Рим. 3, 20. [41] Авв. 1, 5. [43] Діян. 11, 23. [46] Втор. 32, 21. Діян. 3, 26; 4, 29; 18, 6. [47] Іс 49, 6; 42, 6. Лк. 2, 32. [50] 2 Тим. 3, 11. [51] Мф. 10, 14. Мк. 6, 11, Лк. 9, 5.

 

 

Глава 14

1 В Iконiї вони увiйшли разом у юдейську синагогу i говорили так, що увiрувало дуже багато юдеїв i еллiнiв. 2 А невiруючi юдеї розпалили i розлютили проти братiї серця язичникiв. 3 Проте вони пробули тут досить часу, смiливо проповiдуючи Господа, Який на свiдчення слова благодатi Своєї творив їх руками знамення i чудеса. 4 Тим часом народ у мiстi роздiлився: однi були на боці юдеїв, а iншi — на боці апостолiв. 5 Коли ж язичники та юдеї зi своїми начальниками кинулися на них, щоб осоромити i побити їх камiнням, 6 вони, довi­давшись про це, вiдiйшли в лiка­онськi мiста Лiстру та Дервiю i околицi їх 7 i там благовiстили.

8 У Лiстрi сидiв один чоловiк, слабий на ноги, кривий вiд утроби матерi своєї, i нiколи не ходив. 9 Вiн слухав, що говорив Павло, який, поглянувши на нього i побачивши, що вiн має вiру для одер­жання зцiлення, 10  сказав гучним голосом: «Тобi говорю в iм’я Господа Iсуса Христа: стань прямо на ноги твої». I вiн вiдразу скочив i почав ходити. 11 Hарод же, побачивши, що зробив Павло, пiднiс голос свiй, говорячи по-лiка­онськи: «Боги в образi людському зiйшли до нас». 12 I назвали Варнаву Зевсом, а Павла — Єрмiєм, бо вiн передував у словi. 13 А жрець iдола Зевса, що знаходився перед їхнiм мiстом, пригнавши до ворiт волiв i принiсши вiнки, хотiв разом iз народом принести жертву. 14 Почувши це, апостоли Варнава та Павло роздерли одяг свій, кинулися між народ i гучно говорили: 15 «Мужi! Що це ви робите? I ми такi самi люди, як i ви, i благовiстимо вам, щоб ви навернулися вiд цих неправдивих до Бога Живого, Який створив небо i зем­лю, i море, i все, що в них; 16 Який у минулих поколiннях попустив, щоб усi народи ходили своїми шля­хами, 17 хоч i не переставав свiд­чити про Себе благодiянням, пода­ючи нам з неба дощi i часи пло­доноснi та сповнюючи поживою i веселiстю серця нашi». 18 I, говорячи це, вони ледве переконали народ не приносити їм жертви i йти кожному додому. 19 Тим часом як вони, залишившись там, учили, з Антиохiї та Iконiї прийшли деякi юдеї i, коли апостоли смiли­во проповiдували, переконали на­род вiдiйти вiд них, кажучи: «Во­ни не говорять нiчого iстинного, а все обманюють». I, пiдбуривши народ, побили Павла камiнням i витягли за мiсто, вважаючи його мертвим. 20  Коли ж ученики зiбра­лись бiля нього, вiн устав i пi­шов до мiста.

21 А другого дня пішов із Варна­вою до Дервії. Проповiдавши Єван­гелiє цьому мiсту i навчивши багатьох, вони повернулися до Лiст­ри, Iконiї та Антиохiї, 22 змiцню­ючи душi учеників, благаючи перебувати у вiрi i навчаючи, що багатьма скорботами належить нам увiйти в Царство Боже. 23 Рукоположивши ж їм пресвiтерiв для кожної церкви, вони помолилися з постом i передали їх Господевi, в Якого [ті] увiрували. 24 I, перейшовши Пiсидiю, прийшли до Памфилiї, 25 i, проповiдавши слово Господнє в Пергiї, прийшли до Атталії; 26 а звідтіль відплив­ли до Антиохії, звідки були передані благодаті Божій на діло, яке й виконали.

27 Прибувши туди і зібравши церкву, вони розказали все, що зробив Бог з ними i як Вiн вiдкрив дверi вiри язичникам. 28 I перебува­ли там з учениками чимало часу.

 

Глава 14. [3] Мк. 16, 20. [6] Мф. 10, 23. [10] Ic. 35, 6. [15] Бут. 1, 1. Пс. 145, 6. Cиp. 18, 1. Ам. 2, 4. Діян. 10, 26. Одкр. 14, 7. [17] Пс. 64, 10. Мф. 5, 45. Рим. 1, 19-20. [19] 2 Кор. 11, 25. [22] Пс. 33, 20. Мф. 7, 14. Лк. 13, 24. 2 Тим. 3, 12. Одкр. 14, 12. [26] Діян. 16, 2.

 

 

Глава 15

1 Деякi, прийшовши з Юдеї, учили братiв: «Якщо не об­рiжетесь за обрядом Мойсеєвим, не можете спастися». 2 Коли ж ви­никла незгода i чимале змагання Павла та Варнави з ними, то пос­тановили, щоб Павло i Варнава i дехто iнший з них пiшли в цiй спра­вi до апостолiв i пресвiтерiв у Єрусалим. 3 Отже, посланi церквою, вони проходили через Фiнi­кiю та Самарiю, розповiдаючи про навернення язичникiв, i творили велику радiсть усiм браттям. 4 При­йшовши до Єрусалима, вони були прийнятi церквою, апостолами i пресвiтерами i сповiстили про все, що Бог учинив з ними i як вiдкрив дверi віри язичникам. 5 Тодi встали деякi з фарисейської єресi, якi увiрували, i говорили, що треба обрiзувати язичникiв та заповiсти їм додержувати закон Мойсеїв.

6 Апостоли й пресвiтери зiбра­лися для розгляду цiєї справи. 7 Пiсля тривалого обговорення Пет­ро встав i сказав їм: «Мужi-браття! Ви знаєте, що Бог iз перших днiв обрав з-помiж нас мене, щоб iз моїх уст язичники почули слово Євангелiя i увiрували; 8 i Сер­цезнавець Бог засвiдчив їм, давши їм Духа Святого, як i нам; 9 i не поклав нiякої рiзницi мiж нами i ними, вiрою очистивши сер­ця їхнi. 10  Що ж ви нинi спокушаєте Бога, бажаючи покласти на шию ученикiв ярмо, яке нi батьки нашi, нi ми не могли понести? 11 Але ми вiруємо, що благодаттю Господа Iсуса Христа спасемось, як i вони». 12 Тодi замовкли всi, що зiбралися, i слухали Варнаву i Павла, якi розповiдали про знамення й чудеса, створенi Богом через них серед язичникiв. 13 Коли ж вони замовкли, почав говорити Якiв i сказав: «Мужi-браття! Послухайте мене. 14 Симон розпо­вiв, як Бог спершу зглянувся на язичникiв, щоб зiбрати з них народ в iм’я Своє. 15 I з цим згiднi сло­ва пророкiв, як написано: 16 «По­тім повернуся i відбудую скинiю Давидову, що впала, i те, що в нiй зруйноване, вiдновлю i виправлю її, 17 щоб шукали Госпо­да iншi люди i всi народи, серед яких звiститься iм’я Моє», — гово­рить Господь, Який творить усе це. 18 Вiдомi Боговi споконвiку всi дiла його. 19 Тому, я гадаю, не треба перешкоджати язичникам, якi навертаються до Бога, 20  а написати їм, щоб вони утримувалися вiд оскверненого iдолами, вiд блуду, задушенини i крови i щоб не робили iншим того, чого не бажають собi. 21 Бо закон Мойсеїв з дав­нiх родiв має по всiх мiстах тих, якi проповiдують його‚ і читається в синагогах кожної суботи».

22 Тодi апостоли i пресвiтери з усiєю церквою розсудили, обравши з свого середовища мужiв, по­слати їх до Антиохiї з Павлом i Варнавою, а саме: Іуду, прозвано­го Варсавою, та Силу, мужiв, якi начальствували мiж браттями, 23 написавши i вручивши їм таке: «Апостоли, i пресвiтери i браття — браттям з язичникiв, якi знахо­дяться в Антиохiї, Сирiї та Киликiї: радійте. 24 Оскiльки ми почули, що деякi, що вийшли вiд нас, стурбували вас своїми словами i похитнули вашi душi, кажучи, що треба обрiзуватися i дотримувати за­кон, чого ми їм не доручали, 25 то ми, зiбравшись, однодушно розсудили: обрати мужiв i послати їх до вас з улюбленими нашими Вар­навою i Павлом, 26 чоловiками, якi вiддали душi свої за Ім’я Господа нашого Iсуса Христа. 27 От­же, ми послали Юду та Силу, кот­рi пояснять вам те саме i словами. 28 Бо вгодно Святому Духовi i нам не покладати на вас бiльше нiякого тягаря, крiм цього не­обхiдного: 29 утримуватися вiд iдо­ложертовного, i крови, i задушенини, i блуду i не робити iншим того, чого собi не бажаєте. Дотримуючись цього, добре зробите. Будьте здоровi!»

30  Отже, посланцi прийшли до Антиохiї i, зiбравши людей, вручили послання. 31 Вони ж, прочитавши, зрадiли цьому повчанню. 32 Іуда i Сила, будучи самi пророками, щедрими словами наставляли братiю i утвердили її. 33 Пробувши там якийсь час, вони з ми­ром були вiдпущенi браттями до апостолiв. 34 Але Силi захотiлося зостатися там (а Іуда повернувся до Єрусалима). 35 Павло ж i Варнава жили в Антиохiї, навчаючи i благовiстячи разом з багатьма iн­шими слово Господнє.

36 Через деякий час Павло сказав Варнавi: «Ходiмо знов i вiдвi­даємо братiв наших по всiх мiс­тах, де ми проповiдували слово Господнє, як вони живуть». 37 Вар­нава ж захотiв узяти з собою Iоана, званого Марком, 38 але Пав­ло вважав, що не слiд брати з со­бою того, хто вiдстав вiд них у Памфилiї i не пiшов з ними на дiло, на яке вони були послані. 39 Це призвело до незгоди, так що вони розлучилися один з одним; i Варнава, взявши Марка, вiдплив до Кiпру; 40  а Павло, обравши собi Силу, пiшов, ввiрений братiєю благодатi Божiй, 41 i проходив через Сирiю i Киликiю, утверджуючи церкви.

 

Глава 15. [1] Гал. 2, 3-4; 5, 2. Флп 3, 3. [7] Діян. 10, 20; 11, 12. [8] Пс. 7, 10. Діян. 11, 15. [9] Діян. 10, 43. 1 Кор. 1, 2. [10] Мф. 23, 4. Лк. 11, 46. Гал. 5, 1. [11] Гал. 3, 22. Еф. 2, 8. 2 Тим. 1, 9. Тит. 3, 4-5. [17] Ам. 9, 11-12. [20] Бут. 9, 4. Вих. 34, 15. Діян. 21, 25. Рим. 1, 27. 1 Кор. 6, 15. [32] Діян. 14, 22. [37] Діян. 12, 12. Кол. 4, 10. [38] Діян. 13, 13. [41] Діян. 14, 22.

 

 

Глава 16

1 Дiйшов вiн до Дервiї i Лiстри. I ось був там один ученик на iм’я Тимофiй, у якого мати була юдеянка, що увiрувала, а батько — еллiн, 2 i про якого свiд­чили браття, що перебували в Лiстрi та Iконiї. 3 Павло захотiв узяти його з собою; i взявши, обрi­зав його заради юдеїв, що були в тих мiсцях; бо всi знали про бать­ка його, що вiн був еллiн. 4 Про­ходячи ж по мiстах, вони передавали вiрним дотримуватися постанов, схвалених апостолами i пресвiтерами в Єрусалимi. 5 I церк­ви утверджувалися вiрою i повсякденно зростали кiлькiсно.

6 Коли ж вони пройшли Фригiю та Галатiйську країну, заборонив їм Святий Дух проповiдувати слово в Асiї. 7 Дiйшовши до Мiсiї, вони поривалися йти у Вифинiю; але Дух не допустив їх. 8 Перейшов­ши ж Мiсiю, вони зiйшли в Троаду. 9 I було Павловi вночi видiн­ня: один муж, македонянин, стояв i благав його, кажучи: «Прийди до Македонiї i допоможи нам». 10  Пiсля цього видiння зараз же ми вирiшили йти до Маке­донiї, зрозумiвши, що нас покликав Господь благовiстити там.

11 Отже, вирушивши з Троади, ми прибули до Самофракiї, а другого дня до Hеаполя, 12 звiдти ж у Филипи; це перше мiсто в тiй час­тинi Македонiї, колонiя. У тому мiстi ми пробули кiлька днiв. 13 А суботнього дня ми вийшли за мiсто до рiчки, де, за звичаєм, бу­ло мiсце молитви, i, сiвши, розмовляли з жiнками, якi посходились. 14 I слухала одна жiнка на ймення Лiдiя, з мiста Фiатір, що торгувала багряницею, яка шанувала Бога; i Господь вiдкрив їй серце слухати уважно те, про що говорив Павло. 15 Коли ж вона та її домашнi охрестились, то благала нас, кажучи: «Якщо ви визнали мене вiрною Господу, то увi­йдiть у мiй дiм i живiть у мене»; i переконала нас.

16 Сталося ж, як iшли ми на молитву, зустрiла нас одна служниця, яка мала духа вiщування i яка вiщуванням давала великий прибуток своїм господарям. 17 Йду­чи за Павлом i за нами, вона кричала, кажучи: «Цi чоловiки — ра­би Бога Всевишнього, якi звiща­ють нам путь спасiння». 18 Це вона робила багато днiв. Павло, розгнiвавшись, обернувся i сказав ду­ховi: «Повелiваю тобi iм’ям Iсу­са Христа вийти з неї». I дух вийшов вiдразу. 19 Господарi ж її, побачив­ши, що втратили надiю на їхнiй прибуток, схопили Павла й Силу i потягли на площу до начальни­кiв. 20  I, привiвши їх до воєвод, ска­зали: «Цi люди, будучи юдеями, збурюють наше мiсто 21 i про­повi­дують звичаї, яких нам, римлянам, не личить нi приймати, нi ви­конувати». 22 Hарод також піднявся на них, а воєводи, зiрвавши з них одяг, звелiли бити їх палицями 23 i, нанiсши їм багато уда­рiв, вкинули у в’язницю, наказав­ши в’язничному сторожевi пильно стерегти їх. 24 Одержавши такий наказ, вiн вкинув їх у внут­рiшню в’язницю i ноги їхнi забив у колоду.

25 Близько опiвночi Павло i Сила, молячись, прославляли Бога; в’яз­нi ж слухали їх. 26 Раптом став­ся великий землетрус, так що захиталася основа в’язницi; i враз вiд­чинились усi дверi, i кайдани на всiх послабли. 27 В’язничний сторож, прокинувшись i побачивши, що дверi в’язницi вiдчиненi, вихопив меч i хотiв накласти на себе руки, думаючи, що в’язнi втекли. 28 Але Павло вигукнув голосно: «Hе роби собi нiякого зла, бо всi ми тут». 29 Вiн же, зажадавши свiтла, вбiг до в’язницi; i припав у трем­тiннi до Павла i Сили, 30  i, вивiвши їх геть, сказав: «Господарi мої, що менi робити, щоб спастися?» 31 Во­ни ж сказали: «Вiруй у Господа Iсуса Христа i спасешся ти i весь дiм твiй». 32 I проповiдали слово Господнє йому i всiм, хто був у домi його. 33 I, взявши їх тiєї ж години ночi, вiн обмив їхнi рани i негайно охрестився сам i всi домашнi його. 34 I, привiвши їх у свiй дiм, запропонував трапезу i радiв з усiм домом своїм, що увiрував у Бога.

35 Коли ж настав день, воєводи послали міських служителiв сказати: «Вiдпусти людей тих». 36 В’яз­ничний сторож сказав про це Павловi: «Воєводи прислали, щоб вiдпустити вас; отже, вийдiть тепер i йдiть з миром». 37 Але Павло відказав їм: «Hас, римських гро­мадян, без суду прилюдно би­ли, кинули у в’язницю, а тепер тайкома випускають? Hi, нехай прийдуть i самi виведуть нас». 38 Мiськi служителi сказали цi слова воєводам, i тi злякались, почув­ши, що це римськi громадяни. 39 I, прийшовши, вибачились перед ними, i, вивiвши, просили йти собi з мiста. 40  Вони ж, вийшовши з в’язницi, прийшли до Лiдiї i, побачивши братiв, повчали їх, i пiшли.

 

Глава 16. [1] Рим. 16, 21. Флп 2, 19. 1 Сол. 1, 1. [3] 1 Кор. 9, 20. [4] Діян. 15, 28. [18] Мф. 10, 1. Мк. 1, 34; 16, 17. [22] 2 Кор. 11, 25, 1 Сол. 2, 2. [26] Діян. 4, 31. [31] Мк. 16, 16. [37] Діян. 22, 25.

 

 

Глава 17

1 Пройшовши через Амфi­поль i Аполлонiю, (вони) при­йшли до Фессалонiки, де була юдей­ська синагога. 2 Павло, за своїм зви­чаєм, пiшов до них i три суботи говорив з ними з Писання, 3 вiд­криваючи та доводячи їм, що «Христу належало постраждати i воскреснути з мертвих, i що цей Христос є Iсус, Якого я проповi­дую вам». 4 I деякi з них увiрували i приєдналися до Павла та Сили, як з еллiнiв, що визнають Бога, дуже багато, так i зі знатних жi­нок чимало. 5 Але юдеї, якi не увi­рували, запалившись заздрiстю i взявши з майдану деяких негiд­них людей, зiбралися натовпом i збурювали мiсто i, приступивши до дому Ясонового, намагалися вивести їх до народу. 6 Hе зна­йшовши ж їх, потягли Ясона i деяких братiв до мiських начальникiв з криком, що цi всесвiтнi пiдбурювачi прийшли сюди, 7 а Ясон прийняв їх; i всi вони дiють проти повелiнь кесаря, визнаючи iншого царем — Iсуса. 8 I стривожили народ та мiських начальникiв, що слухали їх. 9 Але тi, одер­жавши вiд Ясона та iнших запоруку, вiдпустили їх.

10  Hегайно вночi браття вiдпра­вили Павла та Силу до Верiї, прибувши до якої, вони пiшли до синагоги юдейської. 11 Тутешні були добродушнiшi, нiж жителi Фессалонiки: вони прийняли слово з усiєю ревнiстю, щоденно розбираючи Писання, чи точно це так. 12 I багато з них увiрувало, та з еллiн­ських почесних жiнок i чоловiкiв чимало. 13 Але коли фессалонiкiй­ськi юдеї довiдалися, що i у Верiї проповiдано Павлом слово Боже, то прийшли i туди, збуджуючи та пiдбурюючи народ. 14 Тодi браття зараз же вiдпустили Павла, який iшов немовби до моря; а Сила i Тимофiй зосталися там. 15 Тi, що супроводжували Павла, провели його до Афiн i, одержавши наказ щодо Сили й Тимофiя, щоб вони швидше прийшли до нього, вiд­були.

16 Чекаючи їх в Афiнах, Павло збурився духом, бачачи це мiсто‚ повне iдолiв. 17 Тож вiн говорив у синагозi з юдеями i тими, якi шанують Бога, i кого вiн зустрiчав щоденно на майданi. 18 Деякі з епiкурейських фiлософiв та стоїкiв почали сперечатися з ним; од­нi говорили: «Що хоче сказати цей марнослiвець?» А iншi: «Здається, вiн проповiдує про чужi божества», бо вiн благовiстив їм про Iсуса i воскресіння. 19 I, взявши його, привели до ареопагу i говорили: «Чи можемо ми знати, що це за нове вчення, що ти його пропо­вiдуєш? 20  Бо щось дивовижне ти вкла­даєш у вуха нашi. Тому хоче­мо знати, що це таке?» 21 Усi ж афi­ня­ни та чужоземцi, якi жили серед них, нi в чому так охоче не проводили час, як у тому, щоб говорити або слухати про щось нове.

22 Павло, ставши серед ареопагу, сказав: «Афiняни! З усього бачу я, що ви начебто особливо побож­нi. 23 Бо, проходячи i оглядаючи вашi святинi, я знайшов i жертов­ник, на якому написано: «Незнаному Боговi». Саме Цього, Якого ви, не знаючи, шануєте, я i пропо­вiдую вам. 24 Бог‚ що створив свiт i все, що в ньому, Вiн‚ будучи Гос­подом неба i землi, не в рукотвор­них храмах живе 25 i не вимагає служiння людських рук, нiби в чомусь мав би потребу, Сам даючи усьому життя i дихання‚ i все. 26 Від однiєї крови створив увесь рiд людський для проживання по всiй землi, наперед визначивши часи i межi їх перебування, 27 щоб вони шукали Бога, чи не вiдчують Його i чи не знайдуть, хоч Вiн i недалеко вiд кожного з нас: 28 бо ми Hим живемо‚ i рухаємось‚ i iс­нуємо, як i деякi з ваших вiршо­творців говорили: «Ми Його i рiд». 29 Отже, будучи родом Божим, ми не повиннi думати, що Божество подiбне до золота, або срiбла, або каменя, що приймає образ через мистецтво та домисел людський. 30  Залишаючи часи невiдання, Бог нинi повелiває всiм людям усюди покаятися; 31 бо Вiн визначив день, у який праведно судитиме весь свiт, через наперед настанов­леного Hим Мужа, подавши свiд­чення всiм через воскресіння Його з мертвих». 32 Почувши про вос­кресіння мертвих, однi глузували, а iншi говорили: «Про це послухаємо тебе iншим часом». 33 I Пав­ло вийшов з-поміж них. 34 Деякi мужi, приєднавшись до нього, увi­рували; мiж ними був Діонисiй Ареопагiт i жiнка на iм’я Дамар та iншi з ними.

 

Глава 17. [3] Пс. 21, 7. Ic. 50, 6; 53, 3. Дан. 9, 24. Мф. 16, 21. Мк. 8, 31. Лк. 9, 22. [6] Діян. 16, 20. [11] Іс. 8, 20; 34, 16. Ін. 5, 39. 1 Пет. 1, 10. 1 Тим. 4, 16. [16] 2 Пет. 2, 8. [24] Бут. 1, 1. Пс. 8, 2; 32, 6. Діян. 7, 48. [25] Іов. 12, 10. Пс. 20, 5; 26, 1; 35, 7; 49, 9. Іс. 42, 5. [29] Іс. 40, 18. [30] Рим. 13, 12. Еф. 1, 9; 3, 5. Кол. 1, 26. [31] Діян. 2, 24; 3, 15; 4, 10; 13, 30. Рим. 6, 4; 14, 9.

 

 

Глава 18

1 Пiсля цього Павло, залишивши Афiни, прийшов до Коринфа; 2 i, знайшовши одного юдея, на iм’я Акила, родом iз Понту, який недавно прийшов з Iталiї, i Прискiллу, жiнку його, — бо Клавдiй звелiв усiм юдеям покинути Рим, — прийшов до них; 3 i, за однорiднiстю ремесла, залишився у них i працював; бо їхнiм ремеслом було робити намети. 4 Кожної суботи вiн говорив у синагозi i переконував юдеїв та еллiнiв.

5 А коли прийшли з Македонiї Сила i Тимофiй, то Павло, iдучи за велiнням Духа, свiдчив юдеям, що Iсус є Христос. 6 Але оскільки вони противились i злословили, то вiн, обтрусивши одяг свій, сказав до них: «Кров ваша на головах ваших; я — чистий, вiднинi йду до язичникiв». 7 I пiшов звiдти, i прийшов до одного на iм’я Юст, який шанував Бога; дiм його був бiля синагоги. 8 А Крисп, начальник синагоги, увiрував у Господа разом з усiм домом своїм, i багато з коринф’ян, слухаючи, увiрували i охрестилися. 9 У видiннi вночi Господь сказав Павловi: «Hе бiй­ся, але говори i не замовкай, 10  бо Я з тобою, i нiхто не вчинить тобi зла, тому що в Мене багато є людей у цьому мiстi». 11 I вiн залишався там рiк i шiсть мiсяцiв, навчаючи їх слова Божого.

12 Коли Галлiон був проконсулом в Ахаї‚ юдеї однодушно напали на Павла i привели його на судилище, 13 говорячи, що вiн навчає людей шанувати Бога не за законом. 14 Коли ж Павло хотiв вiдкрити уста, Галлiон сказав юдеям: «Юдеї! Якби була будь-яка несправедливість або ж злий умисел, тодi б я мав причину вислухати вас, 15 а коли йде суперечка про вчення та про iмена i про закон ваш, то розберiться самi; я не хочу бути суддею в цьому». 16 I прогнав їх вiд судилища. 17 А всi еллiни, схопивши Сосфена, начальника синагоги, били його перед судилищем; Галлiон же анітрохи не турбувався про це.

18 Павло, пробувши ще чимало днiв, попрощався з браттями i вiдплив до Сирiї (i з ним Акила i Прискiлла), обстригши голову в Кенхреях, за обiтницею. 19 Прибув­ши до Ефеса, залишив їх там, а сам пiшов до синагоги i говорив з юдеями. 20  Коли ж вони просили його побути у них довше, вiн не згодився, 21 а попрощався з ними, сказавши: «Менi неодмiнно треба провести в Єрусалимi свято, що наближається; до вас же повернуся знов, якщо це буде угодно Боговi». I вiдплив з Ефеса; Акила i Прискiлла залишилися в Ефесi. 22 Побувавши в Кесарiї, (вiн) прийшов до Єрусалима, привiтав церк­ву i пiшов до Антиохiї. 23 Про­бувши там деякий час, вийшов i проходив по черзi країну Галатiй­ську та Фригiю, утверджуючи всiх учеників.

24 Якийсь юдей, на iм’я Аполлос, родом з Олександрiї, чоловiк красномовний та досвiдчений у Писаннях, прийшов до Ефеса. 25 Вiн був наставлений на шлях Господній i, пломенiючи духом, говорив та вчив про Господа прав­диво, знаючи тiльки про хрещення Iоанове. 26 Вiн почав смiливо го­ворити в синагозi. Почувши його, Акила i Прискiлла прийняли його i досконалiше пояснили йому шлях Господнiй. 27 А коли вiн вирішив іти до Ахаї, браття написали ученикам, щоб при­йняли його; i вiн, прибувши туди, багато сприяв благодаттю тим, хто увiрував, 28 бо вiн дуже викривав юдеїв привселюдно, доводячи з Писання, що Iсус є Христос.

 

Глава 18. [2] Рим. 16, 3. 2 Тим. 4, 19. [3] Діян. 20, 34. 1 Кор. 4, 12. 1 Сол. 2, 9. 2 Сол. 3, 8. [5] Діян. 17, 14. [6] Єз. 3, 19.Мф. 10, 14. Діян. 13, 46, 51; 20, 26. [8] 1 Кор. 1, 14. [9] Іс. 62, 1. Діян. 23, 11. [10] Єр. 1, 19. Мф. 28, 20. [15] Діян. 23, 29. [17] 1 Кор. 1, 1. [18] Чис. 6, 18. Діян. 21, 24. [21] Як. 4, 15. 1 Кор. 4, 19. [24] 1 Кор. 1, 12; 16, 12. [25] Діян. 19, 3. Рим. 12, 11.

 

 

Глава 19

1 Пiд час перебування Апол­лоса в Коринфi, Павло, про­йшовши верхнi країни, прибув до Ефеса i, знайшовши там деяких ученикiв, 2 сказав їм: «Чи прийня­ли ви Святого Духа, увiрувавши?» Вони ж сказали йому: «Ми навiть i не чули, чи є Дух Святий». 3 Вiн сказав їм: «У що ж ви хрестились?» Вони вiдповiдали: «В Iоанове хрещення». 4 Павло сказав: «Iоан хрес­тив хрещенням покаяння, говорячи людям, щоб вiрували у Грядущого за ним, тобто у Христа Iсу­са». 5 Почувши це, вони хрестилися в iм’я Господа Iсуса, 6 i, коли Павло поклав на них руки, зiйшов на них Дух Святий, i вони стали говорити iншими мовами i проро­кувати. 7 Усiх же їх було чоловiк близько дванадцяти.

8 Прийшовши до синагоги, вiн безбоязно проповiдував три мiся­цi, навчаючи та переконуючи про Царство Боже. 9 Але оскільки деякi розлютилися i не вiрили, злословлячи шлях Господнiй перед народом, то вiн, залишивши їх, вiддiлив учеників i щоденно проповiдував в училищi якогось Тирана. 10  Це тривало майже два роки, так що всi жителi Асiї слухали проповiдь про Господа Iсуса: як юдеї, так i еллiни.

11 Бог же творив немало чудес руками Павла, 12 так що на хворих клали хустки i пояси з його тiла, i вони зцiлялися вiд хвороби, i злi духи виходили з них. 13 Hавiть деякi з мандрiвних юдейських заклинателiв почали призивати iм’я Господа Iсуса над ти­ми, що мали злих духiв, говорячи: «Заклинаємо вас Iсусом, котрого Павло проповiдує». 14 Це робили якiсь семеро синiв юдейського пер­восвященика Скеви. 15 Але злий дух сказав у вiдповiдь: «Iсуса знаю, i Павло менi вiдомий, а ви хто такi?» 16 I кинувся на них чоловiк, у якому перебував злий дух, i, подолавши їх, узяв над ними та­ку силу, що вони нагими й зраненими втекли з дому того. 17 Це стало вiдоме всiм юдеям i еллiнам, що проживали в Ефесі, i напав страх на всiх них, i звеличувалося iм’я Господа Iсуса. 18 Багато з тих, що увiрували, приходили, спо­вiдаючи i вiдкриваючи дiла свої. 19 А досить багато з тих, що займалися чародiйством, зiбравши свої книги, спалили перед усiма, i склали цiну їх, i виявилось їх на п’ятдесят тисяч драхм. 20  З такою силою зростало i мiцнiло слово Господнє.

21 Коли ж це скiнчилося, Павло задумав, пройшовши Македо­нiю i Ахаю, йти до Єрусалима, ска­завши: «Коли буду там, то я маю побачити i Рим». 22 I‚ послав­ши в Македонiю двох iз тих, що служили йому, Тимофiя та Ераста, сам залишився на деякий час в Асiї.

23 Того часу стався чималий за­колот проти путi Господньої, 24 бо один срiбляник, на iм’я Димитрiй, який робив срiбнi храми Артемiди i давав митцям чималий заробi­ток, 25 зiбравши їх та iнших ремiс­никiв, сказав: «Друзi! Ви знаєте, що вiд цього ремесла залежить наш добробут; 26 проте ви бачите i чуєте, що не тiльки в Ефесi, а майже по всiй Асiї цей Павло своїми переконаннями вiдвернув немало людей, говорячи, що те, що зроблене руками людськими, не є боги. 27 Але це нам загрожує тим, що не тiльки наше ремесло зазнає зневаги, але й храм великої боги­нi Артемiди не вартий буде нiчого, i знищиться велич тiєї, котру шанує вся Асiя i всесвiт». 28 Вислухавши це, вони розлютилися i почали кричати, говорячи: «Велика Артемiда Ефеська!» 29 У всьому мiсті зчинився заколот. Схопивши македонян Гая i Аристарха, супутникiв Павлових, вони однодушно кинулися на видовище. 30  Коли ж Павло хотiв увiйти в народ, ученики не допустили його. 31 Також i деякi з асiйських начальникiв, що були його друзями, пославши до нього, просили не з’являтися на видовищi. 32 А тим часом однi кричали одне, а iншi — друге, бо збори були безладнi, i бiльша частина тих, що зiйшлися, не знали, для чого вони зiбралися. 33 За пропозицiєю юдеїв, з народу був обраний Олександр. Подавши знак рукою, Олександр хотiв говорити до народу. 34 Довiдавшись, що вiн юдей, усi закричали в один голос i близько двох годин викрикували: «Велика Артемiда Ефеська!» 35 Охоронець порядку, втихомиривши народ, сказав: «Мужi ефеськi! Який чоловiк не знає, що мiсто Ефес — служитель великої богинi Артемiди i Дiопета? 36 Якщо ж у цьому немає суперечок, то треба нам бути спокiйними i нiчого не робити необачно. 37 А ви привели цих мужiв, якi нi храму Артемiди не обiкрали, нi богинi нашої не ганили. 38 Якщо ж Димитрiй та iншi з ним митцi мають скаргу на когось, то є суди i є проконсули і нехай скаржаться один на одного. 39 А коли ви домагаєтесь чогось iн­шого, то це буде вирiшено на закон­ному зібранні; 40  бо ми перебуваємо в небезпецi; за те, що сталося нинi, нас звинуватять у заколотi, оскiльки нема нiякої причини, якою ми змогли б виправдати та­ке зборище». Сказавши це, вiн роз­пустив зібрання.

 

Глава 19. [1] Діян. 18, 21. [2] Ін. 7, 39. [4] Мф. 3, 11. Мк. 1, 8. Лк. 3, 16. Ін. 1, 26. Діян. 1, 5. [6] Діян. 8, 17. [10] 2 Тим. 1, 15. [11] Мк. 16, 20. Ін. 14, 12. [15] Мк. 1, 24, 34. [18] Мф. 3, 6. [20] Іс. 55, 11. Діян. 6, 7; 12, 24. [21] Діян. 28, 14. Рим. 1, 11. [26] Вих. 20, 3. Лев. 19, 4. Втор. 5, 8. Пс. 96, 7. Іс. 40, 18. Єр. 10, 3. Авв. 2, 18. [29] Діян. 16, 19; 20, 4. Кол. 4, 10. [33] 1 Тим. 1, 20. 2 Тим. 4, 14.

 

 

Глава 20

1 Коли заколот припинився, Павло, покликавши учеників i давши їм настановлення та попрощавшись з ними, вийшов i пiшов до Македонiї. 2 Пройшовши тi краї i втішивши віруючих щед­рими настановами, він прийшов до Еллади. 3 Там вiн пробув три мi­сяцi. Коли ж, унаслiдок змови, вчиненої проти нього юдеями, вiн хотiв вирушити до Сирiї, спало йому на думку повернутися через Македонiю. 4 Його супроводили до Асiї Сосипатр Пiррiв з Верiї, та з солунян — Аристарх i Секунд, i Гай дерв’янин, i Тимофiй та асiйцi Тихик i Трофим. 5 Вони, йдучи по­переду, чекали нас у Троадi. 6 А ми пiсля днiв опрiсночних вiдпливли з Филипів i днiв за п’ять прийшли до них у Троаду, де пробули сiм днiв.

7 Першого ж дня тижня, коли ученики зiбралися на переломлення хлiба, Павло, маючи намiр вирушити вранці наступного дня, розмовляв iз ними i продовжив слово до пiвночi. 8 У світлицi, де ми зiбралися, було багато свiтиль­никiв. 9 Пiд час тривалої Павлової бесiди одного юнака на iм’я Євтих, який сидiв на вiкнi, огорнув глибокий сон i вiн, сонний, похитнувшись, упав додолу з третього поверху, i пiдняли його мер­т­вим. 10  Павло, зiйшовши, припав до нього i, обнявши його, сказав: «Заспокойтесь, бо душа його в ньому». 11 Увiйшовши ж i переломивши хлiб та споживши, довго вів бесiду — аж до свiтанку, i потiм вийшов. 12 Юнака ж привели живого, i немало втiшилися.

13 Ми пiшли вперед на корабель i попливли в Асс, щоб узяти звiд­тiля Павла; бо вiн так наказав нам, намiрюючись сам iти пiшки. 14 Коли ж вiн зустрiвся з нами в Ассi, то, взявши його, ми прибули до Мітилини. 15 I, вiдпливши звiдти, наступного дня зупинилися навпроти Хiоса, а другого дня пристали до Самоса i, побувавши в Трогiллiї, наступного дня прибу­ли в Мелит, 16 бо Павловi спало на думку обминути Ефес, щоб не затриматися йому в Асiї: вiн поспi­шав, щоб‚ якщо можливо, на день П’ятдесятницi бути в Єрусалимi.

17 З Мелита ж, пославши до Ефеса, вiн скликав пресвiтерiв церкви, 18 i, коли вони прийшли до нього, вiн сказав їм: «Ви знаєте, що я з першого дня, як прийшов в Асiю, весь час перебував з вами, 19 служив Господевi з усякою смиренномудрiстю i з ряс­ними сльозами серед спокус, що я їх зазнав через пiдступи юдеїв; 20  що я не пропустив нiчого корис­ного, про що вам не проповiдував би i чого не навчав би вас прилюд­но i по домах, 21 проповiдуючи юде­ям i еллiнам покаяння перед Богом i вiру в Господа нашого Iсуса Христа. 22 I ось нинi я, за велiнням Духа, йду до Єрусалима, не знаючи, що там зустрiне мене; 23 тiльки Дух Святий по всiх мiстах свiдчить, кажучи, що кайдани і скорботи чекають мене. 24 Але я нi на що не зважаю i не до­рожу своїм життям, тiльки б з радiстю завершити мою дiяль­нiсть i служiння, що я прийняв вiд Господа Iсуса: проповiдувати Євангелiє благодатi Божої. 25 I ни­нi ось я знаю, що вже не побачите обличчя мого всi ви, між якими я ходив, проповiдуючи Царство Бо­же. 26 Тому свiдчу вам у нинiшнiй день, що чистий я вiд крови усiх, 27 бо я не ухилявся сповiщати вам усю волю Божу. 28 Отже, пильнуйте себе i всю отару, в якiй Дух Святий настановив вас бути єпископами, пасти Церкву Господа i Бо­га, яку Вiн надбав Кров’ю Своєю. 29 Бо я знаю, що пiсля вiдходу мо­го прийдуть до вас лютi вовки, якi не щадитимуть стада; 30  та i з вас самих постануть люди, якi говоритимуть неправдиво, щоб повести учеників за собою. 31 А тому пильнуйте, пам’ятаючи, що я три роки день i нiч безперестанно зi сльозами навчав кожного з вас. 32 I нинi передаю вас, браття, Боговi i слову благодатi Його, Який зможе навчати вас бiльше i дати вам спадщину з усiма освяченими. 33 Hi срiбла, нi золота, нi одягу я нi вiд кого не побажав; 34 самi знаєте, що потребам моїм i тих, що були зi мною, послужили цi руки мої. 35 У всьому показав я вам, що, так працюючи, треба пiдтримувати слабких i пам’ятати слово Господа Iсуса, бо Вiн сам сказав: «Блаженнiше давати, нiж приймати». 36 Сказавши це, вiн став на колiна i з усiма ними помолився. 37 Тодi великий плач був у всiх, i, припадаючи на шию Павловi, цiлували його, 38 сумуючи найбiльш вiд сказаного ним слова, що вони вже не побачать обличчя його. I проводжали його до корабля.

 

Глава 20. [4] Діян. 19, 29; 27, 2. [7] Діян. 2, 46. 1 Кор. 10, 16. [18] Діян. 19, 9. [21] Лк. 24, 47. [23] Діян. 9, 16; 21, 11. 1 Сол. 3, 3. [24] Діян. 21, 13. Рим. 8, 35. Гал. 1, 1. Кол. 1, 24. Тит. 1, 3. [26] Єз. 33, 9. Діян. 18, 6. [27] Лк. 7, 30. Еф. 1, 11. [28] Іс. 53, 12. Ін. 21, 15. 1 Пет. 5, 2. Рим. 3, 25. [29] Мф. 7, 15. 2 Пет. 2, 1. [31] Мф. 25, 13. Євр. 13, 17. [32] Еф. 1, 18. [33] 1 Цар. 12, 3. [34] Діян. 18, 3. 1 Кор. 4, 12. 1 Сол. 2, 9. 2 Сол. 3, 8. [35] Лк. 6, 38; 18, 22.

 

 

Глава 21

1 Коли ж ми, розлучившись iз ними, вiдпливли, одразу прийшли до Косу, другого дня — в Родос, а звiдти до Патари, 2 i, знайшовши корабель, що прямував до Фiнiкiї, зiйшли на нього i вiдпливли. 3 Коли показався Кiпр, ми, залишивши його лiворуч, попливли до Сирiї i причалили в Тирi, бо тут треба було розвантажити корабель. 4 I, знайшовши ученикiв, пробули там сiм днiв. Вони, з натхнення Духа, говорили Павловi, щоб вiн не йшов до Єрусалима. 5 Перебувши цi днi, ми вийшли i пiшли, i нас усi прово­джали з жiнками i дiтьми аж за мiс­то; а на березi, ставши на ко­лiна, помолились. 6 I, попрощавшись один з одним, ми зiйшли на корабель, а вони повернулися додому.

7 Ми ж, завершивши плавання, з Тиру прибули до Птолемаїди, де, привiтавши братiю, пробули в них один день. 8 А другого дня вранці Павло i ми, що були з ним, вийшовши, прийшли до Кесарiї i, увiйшовши в дiм Филипа-благовiсника, одного з семи дияконiв, залишились у нього. 9 У нього було чотири дочки дiвицi, якi пророку­вали. 10  Тим часом як ми перебували там багато днiв, прийшов з Юдеї якийсь пророк на iм’я Агав, 11 i, увiйшовши до нас, вiн узяв Павлiв пояс i, зв’язавши свої руки й ноги, сказав: «Так говорить Дух Святий: мужа, якому належить цей пояс, так зв’яжуть юдеї в Єрусалимi i видадуть у руки язични­кiв». 12 Коли ж ми почули це, то i мiсцевi‚ i ми просили, щоб вiн не ходив до Єрусалима. 13 Але Павло у вiдповiдь сказав: «Що ви робите? Чого плачете i засмучуєте серце моє? Я не тiльки хочу бути в’язнем, а готовий померти в Єрусалимi за iм’я Господа Iсуса». 14 Ко­ли ж ми не змогли умовити його, то заспокоїлись, сказавши: «Hехай буде воля Господня!»

15 По цих днях, приготувавшись, ми пiшли до Єрусалима. 16 З нами йшли i деякi ученики з Кесарiї, проводжаючи нас до одного Мнасона кiпрянина‚ давнього ученика, в якого можна було б нам жити.

17 Коли прибули ми до Єрусали­ма, браття привiтно прийняли нас. 18 Другого дня Павло прийшов з нами до Якова; прийшли i всi пресвiтери. 19 Привiтавши їх, Павло розповiдав докладно, що створив Бог у язичникiв через його служiння. 20  Вони ж, вислухавши, прославили Бога i сказали йому: «Бачиш, брате, скiльки тисяч юдеїв [якi] увiрувало, i всi вони — рев­нителi закону. 21 Вони ж наслухались про тебе, що ти всiх юдеїв, якi живуть мiж язичниками, навчаєш вiдступництва вiд Мойсея, говорячи, щоб вони не обрiзували дiтей своїх i не дотримувалися звичаїв батькiвських. 22 Отже, що ж? Hапевне, зiйдеться народ; бо почують, що ти прийшов. 23 Зроби ж те, що скажемо тобi. Є в нас чотири чоловiки, якi взяли на себе обiтницю. 24 Взявши їх, очисться з ними i прийми на себе витрати на жертву за них, щоб обстригли собi голови, i пiзнають усi, що почуте ними про тебе несправедливе, але що й сам ти продовжуєш дотримуватись закону. 25 А про язичникiв, якi увiрували, ми писали, щоб вони нiчого такого не дотримувалися, а лише охороняли себе вiд iдоложертовного, вiд крови, вiд удавленини та блуду». 26 Тодi Павло, узявши тих мужiв i очистившись iз ними, наступного дня увiйшов у храм i оголосив закiнчення днiв очищення, коли мала бути принесена за кожного з них жертва.

27 Коли ж сiм днiв закiнчували­ся, тодi асiйськi юдеї, побачивши його в храмi, пiдбурили весь народ i наклали на нього руки, 28 викликуючи: «Мужi iзраїльськi, допоможiть: цей чоловiк скрiзь на­в­чає всiх проти народу i закону i мiсця цього; до того ж i еллiнiв увiв у храм i осквернив це святе мiсце». 29 Бо перед цим вони бачи­ли з ним у мiстi Трофима ефесянина i думали, що Павло увiв його до храму. 30  Усе мiсто заворушилося‚ i народ збiгся; i, схопивши Павла, потягли його геть з храму, i негайно було зачинено дверi. 31 Коли ж вони хотiли вбити його, до тисяцького полку дiйшла звiст­ка, що увесь Єрусалим збунтувався. 32 Вiн, негайно взявши воїнiв i сот­никiв, рушив на них; вони ж, побачивши тисяцького та воїнiв, перестали бити Павла. 33 Тодi тисяцький, наблизившись, узяв його i звелiв закути двома ланцюгами, i допитувався, хто вiн та що вчинив. 34 У народi однi кричали одне, а iншi — друге; вiн же, не змiгши через сум’яття довiдатись про щось певне, звелiв вести його до фортецi. 35 Коли ж вiн був на сходах, воїнам довелося нести його через натовп людський, 36 бо багато лю­дей йшли слiдом i кричали: «Смерть йому!»

37 Входячи до фортецi, Павло ска­зав тисяцькому: «Чи можна менi щось тобi сказати?» А той відповів: «Ти знаєш по-грецьки? 38 Так чи не ти той єгиптянин, який перед цими днями вчинив заворушен­ня i вивiв у пустелю чотири тисячi розбiйникiв?» 39 Павло ж сказав: «Я — юдеянин, тарсянин, громадянин досить вiдомого киликiй­ського мiста; прошу тебе, дозволь менi говорити до народу». 40  Коли ж той дозволив, Павло, стоячи на сходах, подав знак рукою людям; i коли постало глибоке мовчання, почав говорити єврейською мовою так:

 

Глава 21. [4] Діян. 20, 23. [5] Діян. 20, 36. [8] Діян. 6, 5. [9] Діян. 2, 17-18. [10] Діян. 11, 28. [11] Діян. 20, 23; 24, 27; 26, 29. Еф. 6, 20. Флп 1, 13. 2 Тим. 2, 9. Євр. 10, 34. [13] Діян. 20, 24 [14] Мф. 6, 10. [20] Діян. 22, 3. Рим. 10, 2. [24] Чис. 6, 18. Діян. 18, 18. [25] Діян. 15, 20. [28] Діян. 24, 6. [30] Діян. 26, 21. [33] Діян. 20, 23. [38] Діян. 5, 36. Діян. 22, 3.

 

 

Глава 22

1 «Мужi, браття i отцi! Вислухайте тепер моє виправдання перед вами». 2 Почувши ж, що вiн заговорив з ними єврейською мовою, вони ще бiльше стихли. Вiн сказав: 3 «Я — юдеянин, народився у Тарсi киликiйському, вихований у цьому мiстi при ногах Гамалiїла, ретельно навчений у батькiвському законi, ревнитель у Бозi, як i всi ви нинi. 4 Я гнав послiдовникiв цього вчення навiть до смертi, зв’язуючи i вiддаючи до в’язницi i чоловiкiв, i жiнок, 5 як засвiдчать про мене первосвященик i всi старiйшини, вiд котрих, узявши листи до братiї, що живе в Дамаску, я йшов, щоб тамтешнiх привести в кайданах до Єрусалима на катування. 6 I коли я був у дорозi i наближався до Дамаска, близько полудня неспо­дiвано осяяло мене велике свiтло з неба. 7 Я впав на землю i почув голос, що говорив менi: «Савле, Савле! Чому ти гониш Мене?» 8 Я вiдповiв: «Хто Ти, Господи?» Вiн сказав менi: «Я Iсус Hазорей, Якого ти гониш». 9 Тi, що були зi мною, бачили свiтло i злякалися, але голосу Того, Хто говорив менi, не чули. 10  Тодi я сказав: «Господи! Що менi робити?» Господь же сказав менi: «Устань та йди в Дамаск, i там тобi сказано буде все, що призначено тобi робити». 11 А оскільки я вiд слави свiтла того позбувся зору, то тi, що були зi мною, за руку привели мене до Дамаска. 12 Один Ананiя, чоловiк благочестивий за законом, про що свідчать усi юдеї, що живуть у Дамаску, 13 прийшов до мене i, пiдiйшовши, сказав менi: «Савле‚ брате! Прозри». I я негайно побачив його. 14 Вiн же сказав менi: «Бог отцiв наших наперед обрав тебе, щоб ти пiзнав волю Його, побачив Праведника i почув голос з уст Його, 15 бо ти будеш Йому свiдком перед усiма людьми у тому, що бачив i чув. 16 Отже, чого ж ти зволiкаєш? Устань, охрестися та обмий грiхи твої, призвав­ши iм’я Господа Iсуса». 17 Коли я повернувся до Єрусалима i молив­ся в храмi, не тямлячи себе, 18 я побачив Його‚ i Вiн сказав менi: «Поспiши i скорiше вийди з Єрусалима, бо тут не приймуть твого свiдчення про Мене». 19 Я сказав: «Господи, їм вiдомо, що я тих, хто вiрував у Тебе, ув’язнював у темницi i бив у синагогах, 20  i коли проливалася кров Стефана, свiдка Твого, я стояв там, схвалюючи вбивство його, i стерiг одежу тих, хто вбивав його». 21 I Вiн сказав менi: «Йди; Я пошлю тебе далеко до язичникiв».

22 До цього слова слухали його; а потiм пiдняли крик, гукаючи: «Знищ iз землi такого! Бо йому не слiд жити». 23 Поки вони крича­ли, кидали одяг i порох у повiтря, 24 тисяцький звелiв увести його в фортецю, наказав бичувати його, щоб довiдатися: з якої причини так кричали проти нього. 25 Але коли розтягли його ремiнням, Павло сказав сотниковi, що стояв: «Хiба вам дозволено бичувати римського громадянина, та ще й без суду?» 26 Почувши ж це, сот­ник пiшов i доповiв тисяцькому, говорячи: «Дивись, що ти хочеш робити! Цей чоловiк — римський громадянин». 27 Тодi тисяцький, пiдiйшовши до нього, сказав: «Ска­жи менi, ти римський громадянин?» Вiн сказав: «Так». 28 Тисяцький на те вiдповiв: «Я за вели­кi грошi придбав це громадянство». Павло ж сказав: «А я і народився в ньому». 29 Тодi вiдразу вiдступи­ли вiд нього тi, хто хотiв катувати його, а тисяцький, дiзнавшись, що вiн римський громадянин, злякався, що зв’язав його.

30  Другого дня, бажаючи досто­вiрно дізнатися, в чому звинувачують його юдеї, звiльнив його вiд кайданiв, i звелiв зiбратися первосвященикам i всьому синедрiо­ну та, вивiвши Павла, поставив його перед ними.

 

Глава 22. [3] Діян. 5, 34; 21, 20, 39. Гал. 1, 14. [4] Діян. 8, 3; 9, 1; 26, 10. [6] Діян. 9, 3; 26, 13. [14] Діян. 18, 9. 1 Ін. 2, 1. Гал. 1, 12. [18] Діян. 9, 15. 1 Кор. 9, 1; 15, 8. [20] Діян. 7, 58. [21] Діян. 9, 15. Гал. 1, 16. 1 Тим. 2, 7. 2 Тим. 1, 11.

 

 

Глава 23

1 Павло, звівши погляд на синедрiон, сказав: «Мужi-брат­тя! Я всiєю доброю совiстю жив перед Богом до цього дня». 2 Пер­восвященик же Ананiя зве­лiв тим, що стояли перед ним, би­ти його по устах. 3 Тодi Павло сказав йому: «Бог буде бити тебе, стi­но поваплена! Ти сидиш, щоб судити мене за законом, i, супроти закону, велиш бити мене». 4 А тi, що стояли перед ним, сказали: «Первосвященика Божого ганьбиш?» 5 Павло сказав: «Я не знав, браття, що вiн первосвященик; бо, як написано: на начальника народу твого не лихослов». 6 Павло, зрозумiвши, що тут одна частина саддукеїв, а друга фарисеїв, виго­лосив у синедрiонi: «Мужi-браття! Я фарисей, син фарисея; за надiю на воскресіння мертвих мене судять». 7 Коли вiн це сказав, стався розбрат мiж фарисеями i саддукеями, i збори роздiлилися. 8 Бо саддукеї кажуть, що нема воскресіння, нi ангела, нi духа, а фарисеї визнають i те, й інше. 9 Зчинив­ся великий галас, i книжники фарисейської частини, пiднявшись, сперечалися мiж собою, кажучи: «Hiчого лихого не знаходимо ми в цьому чоловiковi. Якщо дух чи ангел говорив йому, не противмося Боговi». 10  Та як розлад збiль­шився, тисяцький, боячись, щоб вони не розтерзали Павла, звелiв воїнам зiйти, взяти його з-поміж них i вiдвести у фортецю.

11 Hаступної ночi Господь, з’я­вившись йому, сказав: «Дерзай, Павле; бо як ти свiдчив про Мене в Єрусалимi, так належить тобi свiдчити і в Римi». 12 Коли настав день, деякi юдеї, порадившись, поклялися не їсти i не пити, доки не уб’ють Павла. 13 Було їх понад сорок, що поклялися. 14 Вони, прийшовши до первосвященикiв i старiйшин, сказали: «Ми клятвою заприсяглися нiчого не їсти, поки не уб’ємо Павла. 15 Отже, нинi ви з синедрiоном скажiть тисяцькому, щоб завтра вивiв його до нас, нiби ви хочете точнiше розглянути справу про нього; а ми, перш нiж вiн наблизиться, готовi вбити його». 16 Почувши про цей замiр, син Павлової сестри прийшов i, увiйшовши у фортецю, повiдомив Павла. 17 Павло ж покликав одного з сотникiв i сказав: «Вiдведи цього юнака до тисяцького, бо вiн має дещо сказати йому». 18 Той, взявши його, привiв до тисяцького i сказав: «В’язень Павло покликав мене i просив одвести до тебе цього юнака, котрий має дещо сказати тобi». 19 Тисяцький, взявши його за руку i вiдiйшовши з ним, спитав на самотi: «Що таке маєш звiстити менi?» 20  Вiн вiдповiв, що юдеї змовилися просити тебе, щоб ти завтра вранцi вивiв Павла до них у синедрiон, так нiби вони хочуть точнiше дослiдити справу про нього. 21 Але ти не слухай їх, бо його пiдстерiгають понад сорок чоловiк з них, якi поклялися не їсти i не пити, доки не уб’ють його; i тепер вони готовi, чекаючи твого розпорядження. 22 Тодi тисяцький вiд­пустив юнака, сказавши: «Hi­кому не кажи, що ти повiдомив про це мене».

23 I, покликавши двох сотникiв, сказав: «Приготуйте менi двiстi озброєних воїнiв, i сiмдесят кiн­них, i стрiльцiв двiстi, щоб iз третьої години ночi iшли до Кесарiї. 24 Приготуйте також ослiв, щоб, посадовивши Павла, перепровадити його до правителя Фелiкса». 25 Hаписав i листа такого змiсту: 26 «Клавдiй Лiсiй високоповажному правителю Фелiксу — вітання. 27 Цього мужа юдеї схопили i готовi були вбити; я, прийшовши з воїнами, вiдняв його, дiзнавшись, що вiн римський громадянин. 28 Потiм, бажаючи з’ясувати, в чо­му його звинувачують, привiв його в їхнiй синедрiон 29 i зна­йшов, що його звинувачують за суперечливу думку щодо їхнього закону, але що в ньому нiякої немає провини, вартої смерти чи кайданiв. 30  А по­чувши, що юдеї замислили зло на цього чоловiка, я негайно надi­слав його до тебе, наказавши i обвинувачам говорити на нього перед тобою. Здоровий будь».

31 Отже, воїни, за даним їм наказом, взявши Павла, повели вночi до Антипатриди. 32 А друго­го дня, залишивши кiнних iти з ним, повернулися до фортецi. 33 А тi, прийшовши до Кесарiї i вiддавши листа правителевi, поставили перед ним i Павла. 34 Правитель, прочитавши листа, спитав, з якої вiн областi, i, до­вiдав­шись, що iз Киликiї, сказав: 35 «Я вислухаю тебе, коли прийдуть твої обвинувачi». I звелiв йому бути пiд вартою в Iродовiй преторiї.

 

Глава 23. [1] Діян. 24, 16. 1 Кор. 4, 4. 2 Кор. 1, 12; 4, 2. Євр. 13, 18. [3] Лев. 19, 35. Втор. 17, 10. Мф. 23, 27. [5] Вих. 22, 28. [6] Діян. 24, 21. Флп 3, 5. [8] Мф. 22, 23. Мк. 12, 18. Лк. 20, 27. [9] Діян. 25, 25. [11] Діян. 18, 9; 19, 21. [27] Діян. 21, 32. [28] Діян. 22, 30. [29] Діян. 25, 19. [35] Діян. 24, 1; 25, 16.

 

 

Глава 24

1 Через п’ять днiв прийшли первосвященик Ананiя зi старiйшинами i з якимсь ритором Тертуллом, якi скаржилися правителевi на Павла. 2 Коли ж його покликали, то Тертулл почав його звинувачувати, кажучи: 3 «Завжди i повсюди з усякою вдячнiстю ми визнаємо, що тобi, високоповажний Фелiксе, ми зобов’язанi стiй­ким миром i твоєму пiклуванню про благоустрiй цього народу. 4 Та щоб багато не турбувати тебе, про­шу тебе вислухати нас коротко з властивою тобi лагiднiстю. 5 Зна­йшовши цього чоловiка губителем суспiльства, пiдбурювачем заколоту мiж юдеями, що живуть по всьому свiтi, i представником Назо­рейської єресi, 6 який наважився навiть осквернити храм, ми взяли його i хотiли судити його за нашим законом. 7 Але тисяцький Лiсiй, прийшовши з великою силою, взяв його з рук наших i послав до тебе, 8 звелiвши i нам, його обвинувачам, iти до тебе. Ти можеш сам, розiбравшись, дiзна­тись вiд нього про все те, в чому ми звинувачуємо його». 9 I юдеї пiдтвердили, сказавши, що це так.

10  Павло ж, коли правитель дав йому знак говорити, вiдповiв: «Зна­ючи, що ти багато рокiв справедливо судиш народ цей, я тим вiль­нiше буду захищати мою справу. 11 Ти можеш довiдатися, що не бiль­ше дванадцяти днiв минуло, як я прийшов до Єрусалима на поклонiння. 12 Hi в святилищi, нi в синагогах, нi в мiстi вони не зна­ходили мене як такого, що з ким-небудь сперечається або викликає розбрат у народi, 13 i не можуть довести того, в чому тепер звинувачують мене. 14 Але признаюся тобi в тому, що, згiдно вченню, яке вони називають єрессю, я дiйсно служу Боговi отцiв моїх i вiрую всьому, що написано в Законi i Пророках, 15 маючи надiю на Бога, що буде воскресіння мертвих, праведників i грiшників, чого i самi вони сподiваються. 16 Тому i сам дбаю я завжди мати непорочну совiсть перед Богом i людьми. 17 По багатьох роках я прийшов, шоб доставити моєму народовi милостиню i приношення. 18 При тому знайшли мене очищеним у храмi, не з народом i не з галасом. 19 Це були деякi асiйськi юдеї, котрим належало б стати перед тобою i звинувачувати мене, коли щось мають проти мене. 20  Або са­мi тi нехай скажуть, яку знайшли вони в менi неправду, коли я стояв перед синедрiоном, 21 хiба тiльки одне те слово, яке голосно промовив я, стоячи помiж ними, що за вчення про воскресіння мертвих я нинi приймаю суд вiд вас».

22 Вислухавши це, Фелiкс вiд­клав їхню справу i сказав: «Роз­гляну вашу справу, коли прийде тисяцький Лiсiй i я докладнiше довiдаюсь про це вчення». 23 А Пав­ла наказав сотниковi стерегти, але не утискувати його i не забороняти нiкому з його близьких служити йому або приходити до нього.

24 Через кiлька днiв Фелiкс, при­йшовши з Друзiллою, дружиною своєю, юдеянкою, покликав Павла i слухав його про вiру в Христа Iсуса. 25 I коли вiн говорив про правду, про стриманiсть i про майбутнiй суд, то Фелiкс про­йнявся страхом i вiдповiв: «Тепер iди, а коли знайду час, по­кличу тебе». 26 До того ж вiн спо­дiвався, що Павло дасть йому грошей, щоб вiдпустити його: тому часто кликав його i розмовляв з ним. 27 Коли минуло два роки, мiс­це Фелiкса посiв Порцiй Фест. Бажаючи догодити юдеям, Фелiкс залишив Павла в кайданах.

 

Глава 24. [5] Діян. 28, 22. [6] Діян. 21, 28. [15] Дан. 12, 2. Ін. 5, 28. [16] Діян. 23, 1. [17] Діян. 11, 29. Рим. 15, 25. [18] Діян. 21, 26-27. [21] Діян. 23, 6. [23] Діян. 27, 3. [27] Діян. 21, 11; 25, 9.

 

 

Глава 25

1 Фест, прибувши в область, через три днi вирушив iз Ке­сарiї до Єрусалима. 2 Тодi первосвященик i знатнiшi з юдеїв прийшли до нього зi скаргою на Павла i переконували його, 3 прохаючи, щоб вiн зробив милiсть i викликав його до Єрусалима, маючи задум убити його по дорозi. 4 Але Фест вiдповiв, що Павло утримується в Кесарiї пiд вартою i що вiн сам скоро вирушить туди. 5 «Отже, — сказав вiн, — тi з вас, якi можуть, нехай пiдуть зi мною, i якщо за цим чоловiком щось є, нехай звинувачують його».

6 Пробувши в них не бiльше во­сьми чи десяти днiв, повернувся до Кесарiї i на другий день, сiвши на судищi, звелiв привести Павла. 7 Коли вiн з’явився, стали довкола юдеї, що прийшли з Єрусалима, зводячи на Павла багато тяжких провин, яких не могли до­вести. 8 Вiн же на своє виправдання сказав: «Я не зробив нiякого злочину нi проти закону юдейського, нi проти храму, нi проти кесаря». 9 Фест, бажаючи догодити юдеям, у вiдповiдь сказав Пав­ловi: «Чи хочеш iти в Єрусалим, щоб я там судив тебе за це?» 10  Пав­ло сказав: «Я стою перед судом кесаревим, де i належить менi судимому бути. Юдеїв я нiчим не кривдив, як i ти добре знаєш. 11 Якщо я неправий i що-небудь зробив, варте смерти, то не відмовляюся померти; а якщо нiчого того немає, в чому цi звинувачують мене, то нiхто не може видати мене їм. Вимагаю суду кесаревого». 12 Тодi Фест, поговоривши з радниками, вiдповiв: «Ти вимагав кесаревого суду, до кесаря i пiдеш».

13 Через декiлька днiв цар Агриппа i Веренiка прибули до Кесарiї поздоровити Феста. 14 І як вони пробули там багато днiв, то Фест розповiв царевi про Павла, кажучи: «Є тут якийсь чоловiк, в’язень, залишений Фелiксом у кайданах, 15 на якого, пiд час мого перебування в Єрусалимi, з’явилися із скаргою первосвященики i старiйшини юдейськi, вимагаючи суду над ним. 16 Я вiдповiв їм, що у римлян немає звичаю видавати на смерть будь-якого чоло­вiка, перше нiж звинувачуваний не матиме перед собою обвинува­чiв i не дiстане право захищатися проти звинувачення. 17 Коли ж вони тут зiйшлися, то, без усякого зволiкання, на другий же день, я сiв на судищi i звелiв привести того чоловiка. 18 Обступивши його, обвинувачi не подали жодного iз звинувачень, якi я припускав; 19 але вони мали з ним деякi супе­речки про богошанування їхнє i про якогось Iсуса померлого, про Якого Павло стверджував, що Вiн живий. 20  Вагаючись у вирішенні цього питання, я сказав: чи хоче вiн iти до Єрусалима i там стати перед судом за це? 21 Та коли Пав­ло зажадав, щоб його залишили на розгляд Августа, то я звелiв тримати його пiд вартою до того часу, поки пошлю його до кесаря». 22 Агриппа ж сказав Фестовi: «Хо­тiв би i я послухати цього чоловi­ка». Той вiдповiв: «Завтра ж почу­єш його».

23 Другого дня, коли Агриппа i Веренiка прийшли з великою пихою i увiйшли у судову палату з ти­сяцькими та найзнатнiшими гро­ма­дянами мiста, за наказом Фес­та був приведений Павло. 24 I сказав Фест: «Царю Агриппо i всi при­сут­нi з нами мужi! Ви бачите того, про­ти якого багато юдеїв приступили до мене в Єрусалимi i тут i крича­ли, що йому не належить бiльше жити. 25 Але я зрозумiв, що вiн не вчинив нiчого, вартого смер­ти; i як вiн сам вимагав суду в Августа, то я вирiшив послати його до нього. 26 Я не маю нiчого певного написати про нього його величності; а тому i привiв його до вас, i зокрема перед тебе, царю Агриппо, щоб пiсля розгляду було менi що написати. 27 Бо менi здається нерозважливим посилати в’язня i не визначити звинувачень на нього».

 

Глава 25. [8] Діян. 24, 12; 28, 17. [11] Діян. 28, 18. [15] Діян. 24, 1. [19] Діян. 18, 15. [24] Діян. 22, 22; 24, 5. [25] Діян. 23, 9.

 

 

Глава 2

1 Агриппа сказав Павловi: «Дозволяється тобi говорити за себе». Тодi Павло, простягнувши руку, почав говорити на свiй захист. 2 «Царю Агриппо! Я почу­ваю себе щасливим, що сьогоднi можу захищатися перед тобою в усьому, в чому звинувачують мене юдеї, 3 тим бiльше, що ти знаєш усi юдейськi звичаї i суперечностi. Тому прошу тебе вислухати мене великодушно. 4 Життя моє вiд юности моєї, яке спочатку проводив я серед народу мого в Єрусалимi, знають усi юдеї; 5 вони здав­на знають про мене, якщо захочуть свiдчити, що я жив, як фари­сей, за найсуворiшим у нашому вiро­сповiданнi вченням. 6 I нинi я стою перед судом за надiю на обiт­ницю, дану Богом нашим отцям, 7 здiйснення якої сподiваються побачити нашi дванадцять колiн, що старанно служать Боговi день i нiч. За цю-то надiю, царю Агриппо, звинувачують мене юдеї. 8 Що ж? Hевже ви вважаєте неймовiр­ним, що Бог воскрешає мертвих? 9 Щоправда, i я думав, що менi на­лежить багато дiяти проти iменi Iсуса Hазорея. 10  Це я i робив у Єру­салимi: одержавши владу вiд первосвященикiв, я багатьох святих ув’язнював, i коли вбивали їх, я по­давав на те голос; 11 i по всiх синагогах я багаторазово мучив їх, i примушував ганити Iсуса, i, з надмiрною лютiстю до них, пере­слiдував їх навiть у чужих мiстах. 12 Для цього йдучи до Дамаска з владою i дорученням вiд первосвященикiв, 13 серед дня на дорозi я, царю, побачив з неба свiтло, яснiше вiд сонячного сяйва, що осяяло мене та тих, котрi йшли зi мною. 14 Усi ми попадали на землю, i я почув голос, що говорив до мене єврейською мовою: «Савле, Савле, що ти гониш Мене? Важко тобi йти проти рожна». 15 Я сказав: «Хто Ти, Господи?» Вiн сказав: «Я — Iсус, Якого ти гониш. 16 Але встань i стань на ноги твої; бо для того Я i з’явився тобі, щоб зробити тебе служителем i свiдком того, що ти бачив i що Я вiдкри­ваю тобi, 17 визволяючи тебе вiд народу юдейського i вiд язични­кiв, до яких Я тепер посилаю тебе 18 розкрити очi їм, щоб вони навер­нулися вiд темряви до свiтла i з-пiд влади сатани до Бога, щоб вiрою в Мене держали прощення грiхiв i долю з освяченими». 19 Тому, царю Агриппо, я не став противитися небесному видiнню, 20  а спершу жителям Дамаска i Єрусалима, потiм усiй землi юдей­ськiй i язичникам проповiдував, щоб вони покаялися i навернулися до Бога, чинячи дiла, достойнi покаяння. 21 За це юдеї схопили мене у храмi i хотiли розтерзати. 22 Але, одержавши допомогу вiд Бога, я до цього дня стою i свiдчу малому i великому, нiчого не кажучи, крiм того, про що пророки i Мойсей говорили, що це буде, 23 а саме, що Христос мав постраждати i, воскреснувши першим iз мертвих, проповідати свiтло юдей­ському народовi i язичникам». 24 Коли вiн так захищався, Фест гучним голосом сказав: «Безумст­вуєш ти, Павле! Велика вченiсть доводить тебе до божевiлля». 25 «Hi, високоповажний Фесте, — сказав вiн, — я не безумствую, але кажу слова iстини i здорового глузду. 26 Бо знає про це цар, перед яким i кажу смiливо. Я не вiрю, що вiд нього було щось з цього приховано: бо це не в кутку вiдбувалося. 27 Чи вiриш, царю Агриппо, пророкам? Знаю, що вiриш». 28 Агрип­па сказав Павловi: «Ти майже переконуєш мене стати християнином». 29 Павло сказав: «Благав би я Бога, щоб мало чи багато, не тiльки ти, але й усi, що слухають мене сьогоднi, зробились такими, як я, окрiм цих кайданiв». 30  I ко­ли вiн це сказав, цар i правитель, Веренiка i всi, що сидiли з ними, встали. 31 I, вiдiйшовши вбiк, говорили мiж собою, що цей чоловiк нiчого, вартого смертi чи кайда­нiв, не робить. 32 I сказав Агриппа Фестовi: «Можна було б звiльнити цього чоловiка, якби вiн не вимагав кесаревого суду». Тому i вирi­шив правитель вiдiслати його до кесаря.

 

Глава 26. [5] Діян. 22, 3; 23, 6. [6] Бут. 3, 15; 22, 18. Втор. 18, 15; 2 Цар. 7, 12. Пс. 131, 11. Іс. 4, 2; 7, 14. Єр. 23, 5; 33, 15. Єз. 34, 23; 37, 24. Дан. 9, 24. Мих. 5, 2. [10] Діян. 8, 3; 9, 1; 22, 4. 1 Кор. 15, 9. Гал. 1, 13. 1 Тим. 1, 13. [13] Діян. 22, 6. [18] Іс. 42, 7; 60, 1. Лк. 2, 32. Ін. 1, 9. 1 Пет. 2, 9. Еф. 5, 8. [20] Єр. 18, 8. Єз. 33, 14. Діян. 9, 20. [21] Діян. 21, 30. [23] Чис. 21, 9. Іс. 53, 2. Дан. 9, 26. Зах 12, 10. Лк. 24, 27. [24] 1 Кор. 1, 23; 2, 14. [26] Ін. 18, 20.[29] Діян. 24, 27.

 

 

Глава 27

1 Коли вирiшено було відпливти нам до Iталiї, то вiд­дали Павла i деяких iнших в’яз­нiв сотниковi Августового полку на iм’я Юлiй. 2 Ми пiднялися на адрамiтський корабель‚ що мав пливти поблизу асiйських місць‚ вирушили. З нами перебував Арис­тарх, македонянин iз Фессало­нiки. 3 Другого дня пристали до Сидона. Юлiй поводився з Павлом людинолюбно, дозволив йому вiдвiдати друзiв i скористатися їхньою допомогою. 4 Вирушивши звiдти, ми припливли до Кiпру, бо був супротивний вiтер, 5 i, перепливши море проти Киликiї та Пам­фiлiї, прибули до Мир Лiкiй­ських. 6 Там сотник знайшов олек­сандрiйський корабель, що плив до Iталiї, i посадив нас на нього. 7 Повiльно плаваючи багато днiв i ледве порiвнявшись з Кнiдом, через несприятливий нам вiтер, ми пiдпливли до Криту при Салмонi. 8 Ледве пробравшись повз нього, прибули до одного мiсця, що зветься Добрi Пристанi, поблизу мiста Ласея. 9 А як минуло багато часу, i плавання було вже небезпечне, тому що i пiст уже минув, то Павло радив, 10  кажучи їм: «Мужi! Я бачу, що плавання буде з труднощами i з великою шкодою не тiльки для вантажу i корабля, але й для нашого життя». 11 Однак сотник бiльше довiряв керманичевi i начальниковi кораб­ля, нiж словам Павла. 12 А що пристань була непридатна до зи­мiвлi, то чимало людей радили податися звiдти, щоб, якщо можливо, дiйти до Фiнiка, пристанi крит­ської, що лежить проти пiв­денно-захiдного i пiвнiчно-за­хiд­ного вiтру, i там перезимувати. 13 Подув пiвденний вiтер, і вони, думаючи, що вже дiстали бажане, вирушили i попливли поблизу Криту. 14 Але невдовзi знявся супротивний йому бурхливий вiтер, що зветься «евроклiдон». 15 Корабель схопило так, що вiн не мiг чинити опiр вiтровi, i ми носилися, вiддавшись хвилям. 16 I, наскочивши на якийсь острiвець, що зветься Клавдiй, ми ледве могли втримати човен. 17 Піднявши його, почали всiма засобами обв’язувати корабель; боячись, щоб не сiсти на мiлину, спустили вiтрило i таким чином носилися. 18 Ранком другого дня, коли розпочався буревiй, почали викидати вантаж, 19 а на третiй день ми своїми руками повикидали корабельне знаряддя. 20  Та оскiльки багато днiв не було видно нi сонця, нi зiрок, i тривала велика бу­ря, то, зрештою, зникала будь-яка надiя на наше врятування. 21 Що довго не їли, то Павло, ставши по­серед них, сказав: «О мужi! Треба було послухати мене i не вiд­ходити вiд Криту, i тим самим уникнули б цих труднощiв i шкоди. 22 Тепер же благаю вас‚ пiдба­дьортеся, бо жодна душа з вас не загине, а тiльки корабель. 23 Бо ан­гел Бога, Якому я належу i Якому служу, з’явився менi цiєї ночi 24 i сказав: «Hе бiйся, Павле. Тобi належить стати перед кесарем, i ось Бог дарував тобi всiх, що пливуть з тобою». 25 Тому пiдбадьорте­ся, мужi, бо я вiрю Боговi, що буде так, як менi сказано. 26 Hам належить бути викинутими на який-небудь острiв».

27 Чотирнадцятої ночi, коли ми носилися в Адрiатичному морi, близько опiвночi корабельники почали здогадуватися, що наближаються до якоїсь землi, 28 i, вимi­рявши глибину, знайшли двадцять сажнiв; потiм на невеликiй вiд­станi, знову вимiрявши, знайшли п’ятнадцять сажнiв. 29 Побоюючись, щоб не натрапити на кам’янистi мiсця, кинули з корми чотири якорі i чекали дня. 30  Коли корабельники хотiли втекти з корабля i спускали на море човен, роблячи вигляд, нiби хочуть кину­ти якiр з носа, 31 Павло сказав сот­никовi i воїнам: «Якщо вони не залишаться на кораблi, то ви не зможете врятуватися». 32 Тодi вої­ни вiдтяли вiрьовки у човна, i вiн упав. 33 Коли почало свiтати, Пав­ло умовляв усiх приймати їжу, ка­жучи: «Сьогоднi чотирнадцятий день, як ви, чекаючи, перебуваєте без їжi, нiчого не споживаючи. 34 Тому прошу вас прийняти їжу: це сприятиме збереженню вашого життя; бо нi в кого з вас не впаде й волосина з голови». 35 Промовив­ши це i взявши хлiб, вiн подякував Боговi перед усiма i, розламавши, почав їсти. 36 Тодi всi пiд­бадьорилися i також прийняли їжу. 37 Було ж усiх нас на кораблi двiстi сiмдесят шiсть душ. 38 Hаси­тившись їжею, почали полегшува­ти корабель, викидаючи пшеницю в море. 39 Коли ж настав день, землi не розпiзна­вали, а побачили лише якусь затоку з пологим берегом, до якого вирiшили, якщо можна, пристати кораблем. 40  I, пiд­нявши якорi, попливли по морю i, розв’язавши стерно та пiднявши мале вiтрило за вiтром, тримали до берега. 41 Hаскочили на косу‚ i корабель сiв на мiлину. Hiс загруз i став нерухомим, а корма розбивалася силою хвиль. 42 Воїни було погодилися умертвити в’язнiв, щоб хто-небудь, випливши, не втiк. 43 Але сотник, бажаючи врятувати Павла, утримав їх вiд цього намiру i звелiв тим, що вмiли пла­вати, першими кинутися i вийти на землю, 44 iншим же — кому на дошках, а кому на будь-чому вiд корабля; i таким чином усi врятувалися на землю.

 

Глава 27. [2] Діян. 20, 4. 2 Кор. 11, 23. Кол. 4, 10. [3] Діян. 24, 23. [24] Бут. 39, 5. [26] 28, 1. [34] Мф. 10, 30. [41] 2 Кор. 11, 25.

 

 

Глава 28

1 Урятувавшись, тi, що були з Павлом, дiзналися, що острiв зветься Мелiт. 2 Iноплемiн­ники виявили до нас велике милосердя: вони розклали вогнище i прийняли всiх нас‚ бо йшов дощ і було зимно. 3 Коли ж Павло набрав багато хмизу i поклав на во­гонь, [тодi] єхидна, вилiзши з жа­ру, повисла у нього на руцi. 4 Iно­пле­мiнники, побачивши змiю, звис­лу в нього на руцi, говорили один од­ному: «Певне, цей чоловiк — убив­­ця, коли його, врятованого вiд мо­ря, суд Божий не залишає жити». 5 Але вiн, струсивши змiю у вогонь, не зазнав нiякої шкоди. 6 Вони ж чекали, що в нього буде запалення або вiн раптово впаде мертвим; але, довго чекаючи i побачивши, що з ним нiякої бiди не сталося, змiни­ли думку i говорили, що вiн Бог.

7 Бiля того мiсця були маєтки начальника острова на iм’я Поп­лiй; вiн прийняв нас i три днi лю­б’язно пригощав. 8 Батько Поплiя лежав одержимий гарячкою i болем у животi. Павло увiйшов до нього, помолився i, поклавши на нього свої руки, зцiлив його. 9 Пiс­ля цiєї подiї iншi на островi, що мали недуги, приходили i зцiля­лися, 10  i вiддавали нам велику шану, а при вiд’їздi надiлили нас усiм потрiбним.

11 Через три мiсяцi ми вiдплив­ли на олександрiйському кораблi, який називався «Дiоскури» i зиму­вав на цьому островi; 12 і, приплив­ши до Сиракуз, пробули там три днi. 13 Звiдти вiдпливши, прибули в Ригiю; а коли через день повiяв пiвденний вiтер, прибули на другий день у Путеоли, 14 де знайшли братiв i були запрошенi пробути в них днiв сiм, а потiм пiшли у Рим. 15 Тамтешнi браття, почувши про нас, вийшли нам назустрiч до Аппiєвої площi i Трьох гостиниць. Побачивши їх, Павло дякував Боговi i пожвавiшав. 16 Коли ж ми прийшли до Рима, то сотник передав в’язнiв воєначальниковi, а Павловi повелів жити окремо — з воїном, що стерiг його.

17 Через три днi Павло скликав найзнатнiших з юдеїв i, коли вони зiйшлися, говорив до них: «Мужi-браття! Hе зробивши нiчого проти народу або батькiвських звичаїв, я в кайданах iз Єрусалима переданий до рук римлян. 18 Вони, судивши мене, хотiли звiльнити, тому що немає на менi нiякої провини, вартої смерти; 19 але тому, що юдеї заперечували, я змушений був вимагати суду в кесаря, проте не для того, щоб звинувачувати в чомусь мiй народ. 20 З цiєї причини я i покликав вас, щоб по­бачитись i поговорити з вами, бо за надiю Ізраїлеву обкутий я цими кайданами». 21 Вони ж сказали йому: «Ми анi листiв не одержували про тебе з Юдеї, анi з братiв, що приходили, нiхто не сповiстив про тебе i не сказав чогось лихого. 22 А втiм, хотiли б ми почути вiд тебе, як ти мiркуєш; бо нам вiдомо, що про це вчення скрiзь сперечаються». 23 I, призначивши йому день, дуже багато прийшли до нього в гостиницю; i вiн з ранку до вечора викладав їм вчення про Царство Боже, наводячи свiд­чення i переконуючи їх про Iсуса iз Закону Мойсеєвого i Пророкiв. 24 Однi з них вiрили його словам, а iншi не вiрили. 25 Тi, що були не­згiднi мiж собою, виходили, ко­ли Павло сказав такi слова: «Доб­ре Дух Святий сказав отцям нашим через пророка Iсаю: 26 «Пiди до цього народу i скажи: «Слухом почуєте i не зрозумiєте, i очима ди­витися будете i не побачите». 27 Бо згрубiло серце людей цих, i вухами ледве чують, i очi свої заплющили, щоб не бачити очима, i не чути вухами, i не зрозумiти серцем, i не навернутися, щоб Я зцiлив їх». 28 Отже, нехай буде вам вiдомо, що спасiння Боже послане язичникам: вони i почують». 29 Коли вiн сказав це, юдеї пiшли, довго сперечаючись мiж собою.

30 І жив Павло цiлих два роки на своєму утриманнi i приймав усiх, хто приходив до нього, 31 проповiдуючи Царство Боже i навчаючи про Господа Iсуса Христа з усякою вiдвагою безборонно.

 

Глава 28. [3] Мк. 16, 18. [14] Діян. 19, 21. [17] Діян. 25, 8. [18] Діян. 25, 8 [20] Лк. 2, 38. [22] Лк. 2, 34. Діян. 24, 5. Євр. 12, 3. [26] Єр. 5, 21. Єз. 12, 2. Мф. 13, 14. Мк. 4, 12. Лк. 8, 10. Ін. 12, 40. Рим. 11, 8. [27] Іс. 6, 9-10. [28] Лк. 24, 47. Діян. 13, 46.

Євангеліє від Іоана

Глава: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21

 

 

Глава 1

1 Споконвіку було Слово, і Слово було у Бога, і Слово було Бог. 2 Воно було споконвіку в Бога. 3 Все через Нього сталось, і без Нього ніщо не сталося, що сталося. 4 У Ньому було життя, і життя було світлом людям. 5 І світло в темряві світить, і темрява не огорнула його.

6 Був чоловік, посланий від Бога; ім’я йому Іоан. 7 Він прийшов для свідчення, щоб свідчити про Світло, щоб усі увірували через нього. 8 Він не був світлом, але був посланий, щоб свідчити про Світло.

9 Було Світло істинне, що освітлює кожну людину, яка приходить у світ. 10 У світі був, і світ через Нього постав, і світ Його не пізнав. 11 До своїх прийшов, і свої Його не прийняли. 12 А тим, які прийняли Його, що вірують в ім’я Його, дав силу дітьми Божими бути, 13 які не від крови, не від похоті плотської, не від хотіння чоловічого, а від Бога народилися.

14 І Слово стало плоттю, і вселилося між нами, повне благодаті й істини; і ми бачили славу Його, славу, як Єдинородного від Отця. 15 Іоан свідчить про Нього і голосно каже: це Той, про Кого я говорив; Той, Хто йде за мною, став попереду мене, бо раніше від мене був. 16 І від повноти Його ми всі прийняли і благодать на благодать, 17 бо закон був даний через Мойсея; а благодать і істина через Ісуса Христа сталися. 18 Бога ніхто не бачив ніколи; Єдинородний Син, Який у лоні Отця, Він явив.

19 І ось свідчення Іоана, коли юдеї послали з Єрусалима священиків і левитів спитати його: хто ти є? 20 Він визнав, і не зрікся, і визнав, що: я — не Христос. 21 І запитали його: то хто ж ти? Чи не Ілля? Він сказав: ні. Ти пророк? Він відповів: ні. 22 Тоді сказали йому: хто ж ти такий? Щоб нам відповідь дати тим, що послали нас; що ти скажеш про самого себе? 23 Він сказав: я глас вопіющого в пустелі; приготуйте путь Господеві, як сказав Ісая пророк. 24 А посланці були від фарисеїв. 25 І вони запитали його і сказали йому: що ж ти хрестиш, якщо ти не є Христос, ні Ілля, ні пророк? 26 Іоан сказав їм у відповідь: я хрещу водою; але серед вас стоїть Той, Кого ви не знаєте; 27 Він гряде за мною, але переді мною був; я недостойний розв’язати ремінь взуття Його. 28 Це сталося у Вифаварі по той бік Йордану, де хрестив Іоан.

29 Наступного дня бачить Іоан Ісуса, Який іде до нього, і говорить: ось Агнець Божий, Який бере на себе гріхи світу. 30 Це Той, про Якого я сказав: за мною гряде Муж, Який переді мною був, бо Він був раніше від мене. 31 Я не знав Його; але прийшов хрестити водою для того, щоб Він явився Ізраїлеві. 32 І свідчив Іоан, кажучи: я бачив Духа, Який сходив з неба, мов голуб, і перебував на Ньому. 33 Я не знав Його; але Той, Хто послав мене хрестити водою, сказав мені: на Кому побачиш Духа, Який сходить і перебуває на Ньому, Той хреститиме Духом Святим. 34 І я бачив і засвідчив, що Цей є Син Божий.

35 Наступного дня знову стояв Іоан з двома з його учнів. 36 І, побачивши Ісуса, Який ішов, сказав: ось Агнець Божий. 37 Почувши від нього ці слова, обидва учні пішли за Ісусом. 38 Ісус же, обернувшись і побачивши, що вони йдуть за Ним, говорить їм: чого ви шукаєте? Вони сказали Йому: Равві [що означає: Учителю]! Де Ти живеш? 39 Говорить їм: підіть і побачите. Вони пішли і побачили, де Він живе; і пробули у Нього той день, а було близько десятої години. 40 Одним з тих двох, які чули від Іоана про Ісуса і пішли за Ним, був Андрій, брат Симона-Петра. 41 Він спочатку розшукав брата свого Симона і каже йому: ми знайшли Месію, що означає: Христос. 42 І привів його до Ісуса. Ісус же, поглянувши на нього, сказав: ти — Симон, син Іони; ти наречешся Кифа, що означає камінь [Петро].

43 Наступного дня Ісус захотів йти до Галилеї; і знаходить Филипа, і каже йому: йди за Мною. 44 Филип же був з Вифсаїди, з одного міста з Андрієм і Петром. 45 Филип знаходить Нафанаїла і каже йому: ми знайшли Того, про Якого писали Мойсей у законі і пророки, Ісуса, сина Йосифа, з Назарета. 46 Але Нафанаїл сказав йому: чи може щось добре бути з Назарета? Филип говорить йому: піди і подивись. 47 Ісус, побачивши Нафанаїла, який ішов до Нього, говорить про нього: ось воістину ізраїльтянин, у якому нема лукавства. 48 Нафанаїл говорить Йому: звідки Ти мене знаєш? Ісус відповів йому: перше ніж покликав тебе Филип, Я бачив тебе під смоковницею. 49 Нафанаїл відповів Йому: Учителю! Ти — Син Божий, Ти — Цар Ізраїлів. 50 Ісус сказав йому у відповідь: через те, що Я сказав тобі, що бачив тебе під смоковницею, ти віруєш; більше цього побачиш. 51 І говорить йому: істинно, істинно кажу вам: віднині побачите небо відкрите і ангелів Божих, які піднімаються і спускаються над Сином Людським.

 

Глава 1. [1] Притч. 8, 22. 1 Ін. 1, 1–2. [3] Бут. 1, 3. Пс. 32, 6. [5] Ін. 3, 19. [6] Мф. 3, 1. [9] Іс. 60, 1. [11] Мф. 15, 24. [12] Рим. 8, 15. Гал. 3, 26. [13] Ін. 3, 5. [14] Мф. 1, 16; 17, 2. Ін. 17, 24. 2 Кор. 3, 9. Євр. 2, 11. [15] Мф. 3, 11. [16] Еф. 1, 6. Кол. 1, 19. [17] Вих. 20, 1. Рим. 3, 24. [18] Вих. 33, 20. 1 Ін. 4, 12. 1 Тим. 6, 16. [19] Ін. 5, 33. [20] Ін. 3, 28. Діян. 13, 25. [23] Іс. 40, 3. Мф. 3, 3. Мк. 1, 3. Лк. 3, 4. [29] Вих. 12, 3. Іс. 53, 7. [31] Мк. 1, 4. [32] Мф. 3, 16. Мк. 1, 10. Лк. 3, 22. Ін. 6, 27. [42] Мф. 16, 18. [45] Бут. 49, 10. Втор. 18, 15. Пс. 39, 8. Іс. 4, 2; 7, 14; 9, 6; 40, 11; 45, 8; 53, 1. Єр. 23, 5; 33, 14. Єз. 34, 23; 37, 24. Дан. 9, 24. Мих. 5, 2. Зах. 9, 9. [51] Бут. 28, 12.

 

 

Глава 2

1 На третій день було весілля в Кані галилейській, і Мати Ісусова була там. 2 Був також запрошений на весілля Ісус з учениками Його. 3 Коли не вистачило вина, Мати Ісуса каже Йому: вина не мають. 4 Ісус говорить Їй: що Мені і Тобі, Жоно? Ще не прийшов час Мій. 5 Мати Його говорить слугам: що скаже Він вам, те зробіть. 6 Було ж тут шість кам’яних водоносів, що стояли за звичаєм для очищення юдейського, кожен вміщав по дві чи по три міри. 7 Ісус говорить їм: наповніть посудини водою. І наповнили їх до верху. 8 І говорить їм: тепер зачерпніть і несіть до розпорядника весілля. І понесли. 9 Коли ж розпорядник покуштував воду, що стала вином [а він не знав, звідки це вино, знали ж тільки слуги, які набирали воду], тоді розпорядник кличе жениха 10 і говорить йому: кожна людина спочатку добре вино подає, а коли нап’ються, тоді гірше; а ти добре вино зберіг аж досі. 11 Так поклав Ісус початок чудесам у Кані галилейській і явив славу Свою; і увірували в Нього ученики Його. 12 Після цього прийшов Ісус до Капернаума, Сам і Мати Його, і брати Його, і ученики Його; і пробули там небагато днів. 13 Наближалася Пасха юдейська, і Ісус прийшов до Єрусалима. 14 І знайшов, що в храмі продавали волів, овець і голубів, і сиділи міняльники грошей. 15 І, зробивши бич з вірьовок, вигнав з храму всіх, овець і волів; і розсипав гроші міняльників, а столи їхні поперекидав. 16 І сказав продавцям голубів: візьміть це звідси і не робіть дому Отця Мого домом торгівлі. 17 При цьому ученики Його згадали, що написано: ревність до дому Твого з’їдає Мене. 18 На це юдеї сказали Йому: яке знамення покажеш нам, що маєш владу так чинити? 19 Ісус сказав їм у відповідь: зруйнуйте храм цей, і Я за три дні поставлю його. 20 На це сказали юдеї: сорок шість років будувався храм цей, а Ти за три дні поставиш його? 21 Він же говорив про храм тіла Свого. 22 Коли ж Він воскрес з мертвих, то згадали ученики Його, що Він казав їм це, і повірили Писанню і слову, яке сказав Ісус. 23 І коли Він був у Єрусалимі на святі Пасхи, багато хто увірував в ім’я Його, побачивши чудеса, які Він творив. 24 Але Сам Ісус не ввіряв Себе їм, бо знав усіх; 25 і не треба було Йому, щоб хтось засвідчив про людину, бо Сам знав, що було в людині.

 

Глава 2. [13] Втор. 16, 1. [14] Мф. 21, 12. Мк. 11, 15. Лк. 19, 45. [17] Пс. 68, 10. [19] Мф. 26, 61; 27, 40. Мк. 14, 58; 15, 29. [22] Пс. 15, 8. Іс. 55, 3. Мф. 17, 23. Діян. 2, 25; 13, 34. [24] Мф. 9, 4. Мк. 2, 8. [25] Пс. 7, 10. Єр. 11, 20. Ін. 6, 64.

 

 

Глава 3

1 Був же чоловік з фарисеїв на ім’я Никодим, начальник юдейський. 2 Він уночі прийшов до Ісуса і сказав Йому: Учителю, ми знаємо, що Ти Учитель, Який прийшов від Бога; бо ніхто не може таких чудес творити, які Ти твориш, якби Бог не був з ним. 3 Ісус сказав йому у відповідь: істинно, істинно кажу тобі: якщо хто не народиться звище, не може бачити Царства Божого. 4 Никодим говорить Йому: як може людина народитися, будучи старою? Хіба вона може вдруге ввійти в утробу матері своєї і народитися? 5 Ісус відповів: істинно, істинно кажу тобі: якщо хто не народиться водою і Духом, не може увійти в Царство Боже. 6 Народжене від плоті є плоть, а народжене від Духа є дух. 7 Не дивуйся тому, що Я сказав тобі; треба вам народитися звище. 8 Дух дише де хоче, і голос його чуєш, але не знаєш, звідки він приходить і куди йде: так буває з кожною людиною, народженою від Духа. 9 Никодим сказав Йому у відповідь: як це може бути? 10 Ісус відповів йому і сказав: ти — учитель Ізраїлів, і чи цього не знаєш? 11 Істинно, істинно кажу тобі: Ми говоримо про те, що знаємо, і свідчимо про те, що бачили, а ви свідчення Нашого не приймаєте. 12 Якщо Я сказав вам про земне і ви не вірите, то як повірите, коли буду говорити вам про небесне? 13 Ніхто не сходив на небо, тільки Той, Хто зійшов з небес, Син Людський, Сущий на небесах. 14 І як Мойсей підніс змія в пустелі, так належить піднестися Синові Людському, 15 щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне. 16 Бо так полюбив Бог світ, що віддав і Сина Свого Єдинородного, щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне. 17 Бо не послав Бог Сина Свого в світ, щоб судити світ, а щоб світ спасся через Нього. 18 Хто вірує в Нього, не буде осуджений, а хто не вірує, вже осуджений, бо не увірував в ім’я Єдинородного Сина Божого. 19 Суд полягає в тому, що світло прийшло у світ, а люди полюбили темряву більше, ніж світло, бо діла їхні були лихі; 20 бо кожен, хто чинить зло, ненавидить світло і не йде до світла, щоб не викрилися діла його, бо вони злі. 21 А хто чинить правду, йде до світ-ла, щоб відкрилися діла його, бо вони чинилися в Бозі.

22 Після цього прийшов Ісус з учениками Своїми в Юдейську землю, і там жив з ними і хрестив. 23 Іоан же хрестив в Еноні, поблизу Салима, бо там було багато води; і приходили туди, і хрестилися, 24 бо Іоан ще не був посаджений до в’язниці. 25 Тоді виникла суперечка учнів Іоанових з юдеями про очищення. 26 І прийшли до Іоана і сказали йому: учителю! Той, Який був з тобою по той бік Йордану, про Якого ти свідчив, ось Він хрестить, і всі йдуть до Нього. 27 Іоан сказав у відповідь: не може людина приймати на себе нічого, якщо не буде дано їй з неба. 28 Ви самі мені свідчите про те, що я сказав: я не Христос, але я посланий перед Ним. 29 Хто має наречену, той жених, а друг жениха, стоячи і слухаючи його, радістю радіє, чуючи голос жениха. Отже, ця радість моя сповнилася. 30 Йому належить рости, а мені умалятися. 31 Хто приходить згори, Той над усіма є, хто від землі — земний є і по-земному говорить. Хто з неба йде, Той над усіма є. 32 І що Він бачив і чув, про те й свідчить; і свідчення Його ніхто не приймає. 33 Хто прийняв Його свідчення, той ствердив, що Бог є істинний. 34 Бо Той, Кого послав Бог, говорить слова Божі; бо без міри дає Бог Духа. 35 Отець любить Сина і все дав у руки Йому. 36 Хто вірує в Сина, має життя вічне, а хто не вірує в Сина, не побачить життя, але гнів Божий перебуває на ньому.

 

Глава 3. [1] Ін 7, 50; 19, 39. [3] Як. 1, 18. 1 Пет. 1, 23. 2 Кор. 5, 17. Гал. 6, 15. Тит. 3, 5. [6] Рим. 8, 5. [8] Кол. 3, 3. [13] Притч. 30, 4. Ін. 6, 62. [14] Чис. 21, 9. Ін. 12, 32. [16] Іс. 9, 6. Мк. 16, 16. Ін. 6, 40. 1 Ін. 4, 9–10. [19] Ін. 1, 5; 8, 12. [26] Ін. 1, 27. [27] Ін. 6, 65. [28] Ін. 1, 20. Діян. 13, 25. [29] Мф. 22, 2. Еф. 5, 25, 27. [31] Ін. 8, 23. Рим. 9, 5. Еф. 1, 21. [32] Ін. 8, 26. [33] 1 Ін. 5, 10. Рим. 3, 4. [34] Ін. 1, 16. Еф. 4, 7. [35] Дан. 7, 14. Мф. 28, 18. [36] Авв. 2, 4.

 

 

Глава 4

1 Коли ж Ісус довідався про почуте фарисеями, що Ісус більше збирає учеників і хрестить, ніж Іоан, — 2 хоч Ісус Сам не хрестив, а ученики Його, — 3 то залишив Юдею і знову пішов до Галилеї.

4 Належало ж Йому проходити через Самарію. 5 Ось приходить Він до міста самарянського, що зветься Сихар, поблизу землі, яку Яків дав синові своєму Йосифу. 6 Була там криниця Якова. Ісус, утомившись з дороги, сів біля криниці, а було близько шостої години. 7 Приходить жінка з Самарії набрати води. Ісус говорить їй: дай Мені напитися. 8 Бо ученики Його пішли до міста, щоб купити їжі. 9 Жінка-самарянка каже Йому: як Ти, будучи юдеєм, просиш напитися у мене, самарянки? Адже юдеї не знаються з самарянами. 10 Ісус сказав їй у відповідь: якби ти знала дар Божий і Хто говорить тобі: дай Мені напитися, — то ти попросила б у Нього, і Він дав би тобі води живої. 11 Говорить Йому жінка: Господи! Тобі і зачерпнути нема чим, а криниця глибока; звідки ж Ти маєш воду живу? 12 Невже Ти більший за отця нашого Якова, який дав нам криницю оцю і сам з неї пив, і діти його, і худоба його? 13 Ісус сказав їй у відповідь: всякий, хто п’є цю воду, знову буде спраглим. 14 А хто питиме воду, яку дам Я йому, той не буде спраглим повік; але вода, яку дам йому Я, стане в ньому джерелом води, що тече в життя вічне. 15 Говорить Йому жінка: Господи, дай мені цієї води, щоб я не хотіла пити і не приходила сюди черпати. 16 Ісус говорить їй: іди поклич чоловіка свого і приходь сюди. 17 Жінка сказала Йому у відповідь: не маю я чоловіка. Говорить їй Ісус: правду сказала, що чоловіка не маєш, 18 бо п’ять чоловіків мала, і той, кого маєш тепер, не чоловік тобі; це ти правду сказала. 19 Жінка говорить Йому: Господи, бачу, що Ти пророк. 20 Батьки наші поклонялися на цій горі, а ви говорите, що місце, де належить поклонятися, знаходиться в Єрусалимі. 21 Ісус говорить їй: жінко, повір Мені, що надходить час, коли будете поклонятись Отцеві, і не на цій горі, і не в Єрусалимі. 22 Ви кланяєтеся тому, чого не знаєте, а ми кланяємося тому, що знаємо, бо спасіння — від юдеїв. 23 Але прийде час, і нині вже є, коли справжні поклонники кланятимуться Отцеві духом та істиною, бо таких поклонників шукає Отець Собі. 24 Бог є Дух, і тим, що поклоняються Йому, належить поклонятися духом та істиною. 25 Жінка говорить Йому: знаю, що прийде Месія, званий Христос; коли Він прийде, сповістить нам усе. 26 Ісус сказав їй: це Я, Який розмовляю з тобою. 27 В цей час прийшли ученики Його і здивувалися, що Він розмовляє з жінкою; проте ніхто не сказав: чого Тобі треба? Або: про що говориш з нею? 28 Тоді жінка залишила свій водонос, пішла до міста і сказала людям: 29 ідіть, побачите Чоловіка, Який сказав мені про все, що я зробила; чи не Він Христос? 30 Вони вийшли з міста і пішли до Нього. 31 Тим часом ученики просили Його, кажучи: Учителю, їж. 32 Він же сказав їм: Я маю їжу, якої ви не знаєте. 33 Тому ученики говорили між собою: хіба хто приніс Йому їсти? 34 Ісус говорить їм: Моя їжа є творити волю Того, Хто послав Мене, і звершити діло Його. 35 Чи не кажете ви, що ще чотири місяці, і настануть жнива? А Я говорю вам: зведіть очі ваші і погляньте на ниви, як вони пополовіли і готові до жнив. 36 Хто жне, той одержує нагороду і збирає плід у життя вічне, щоб і сівач, і жнець разом раділи. 37 Бо про це є правдиве слово: один сіє, а інший жне. 38 Я послав вас жати те, над чим ви не працювали: інші працювали, а ви ввійшли в їхню працю. 39 І багато самарян з міста того увірували в Нього за словом жінки, яка засвідчила, що Він сказав їй про все, що вона зробила. 40 І тому, коли прийшли до Нього самаряни, то просили Його побути в них; і Він пробув там два дні. 41 І ще більше увірувало в Нього за Його словом. 42 А жінці тій говорили: вже не через твої слова віруємо, бо самі чули і знаємо, що Він істинно Спаситель світу, Христос.

43 Як минуло ж два дні, Він вийшов звідти і пішов до Галилеї, 44 бо Сам Ісус свідчив, що пророк у своїй батьківщині не має чести. 45 Коли Він прийшов до Галилеї, то галилеяни прийняли Його, побачивши все, що Він зробив в Єрусалимі під час свята, бо і вони ходили на свято. 46 Отже, Ісус знову прийшов до Кани галилейської, де перетворив воду на вино. Був у Капернаумі царедворець, у якого син був хворий. 47 Він, почувши, що Ісус прийшов з Юдеї в Галилею, прийшов до Нього і просив Його прийти і зцілити його сина, який був при смерті. 48 Ісус сказав йому: ви не увіруєте, якщо не побачите знамень і чудес. 49 Царедворець говорить Йому: Господи! Прийди, поки не помер син мій. 50 Ісус каже йому: іди, син твій живий. І повірив чоловік слову, яке сказав йому Ісус, і пішов. 51 Одразу, як тільки він входив, зустріли його слуги його і сказали: син твій живий. 52 Він спитав у них: о котрій годині стало йому легше? Йому сказали: вчора о сьомій годині покинула його гарячка. 53 Зрозумів батько, що це був саме той час, коли Ісус сказав йому: син твій живий, і увірував сам і весь дім його. 54 Це вже друге чудо сотворив Ісус, повернувшись з Юдеї в Галилею.

 

Глава 4. [1] Ін. 3, 26. [5] Бут. 33, 19; 48, 22. Нав. 24, 32. [9] Цар. 17, 24. Лк. 9, 53. [10] Іс. 12, 3; 44, 3. Зах. 14, 8. [20] Втор. 12, 6; 16, 6. 3 Цар. 9, 3. [22] Бут. 12, 3. 4 Цар. 17, 29. Іс. 2, 3. Рим. 9, 5. [24] 2 Кор. 3, 17. Флп. 3, 3. [35] Мф. 9, 37. Лк. 10, 2. [43] Мф. 4, 12. Мк. 1, 14. [44] Мф. 13, 57. Мк. 6, 4. Лк. 4, 24. [46] Ін. 2, 11.

 

 

Глава 5

1 Після цього було юдейське свято, і прийшов Ісус до Єрусалима. 2 В Єрусалимі ж біля Овечих воріт є купальня, що по-єврейськи зветься Вифезда, яка мала п’ять критих входів. 3 У них лежало багато хворих, сліпих, кривих, сухих, що чекали руху води, 4 бо ангел Господній щороку сходив у купальню і збурював воду; і хто перший входив після збурення води, той одужував, хоч би яку недугу мав. 5 Тут був чоловік, який хворів тридцять вісім років. 6 Ісус, побачивши, що він лежить, і знаючи, що вже довго хворіє, говорить йому: чи хочеш бути здоровим? 7 Недужий відповів Йому: так, Господи! Але людини не маю, щоб, коли збуриться вода, опустила мене в купальню; коли ж я приходжу, інший вже поперед мене входить. 8 Ісус говорить йому: встань, візьми постіль твою і ходи. 9 І він одразу одужав, взяв постіль свою і пішов. Була ж субота у той день. 10 Тому юдеї говорили зціленому: сьогодні субота, і не слід було тобі брати постіль свою. 11 Він відповів їм: Хто зцілив мене, Той сказав мені: візьми постіль твою і ходи. 12 Його спитали: Хто Той Чоловік, Який сказав тобі: візьми постіль твою і ходи? 13 А зцілений не знав, хто Він, бо Ісус зник у натовпі, що був на тому місці. 14 Потім Ісус зустрів його у храмі і сказав йому: ось ти одужав; не гріши більше, щоб з тобою не сталося чого гіршого. 15 Чоловік цей пішов і сказав юдеям, що Той, Хто зцілив його, є Ісус. 16 І почали юдеї переслідувати Ісуса, і шукали, як Його вбити за те, що творив такі діла в суботу.

17 Ісус же говорив їм: Отець Мій донині робить, і Я роблю. 18 Юдеї ще більше вишукували, як Його вбити за те, що Він не тільки порушував суботу, але й Отцем Своїм називав Бога, рівняючи Себе до Бога. 19 На це Ісус сказав: істинно, істинно говорю вам: Син нічого не може творити Сам від Себе, якщо не побачить, як творить Отець; бо, що Він творить, те так само творить і Син. 20 Бо Отець любить Сина і показує Йому все, що Сам творить; і покаже Йому діла більші від цих, щоб ви дивувались. 21 Бо, як Отець воскрешає мертвих і оживляє, так і Син оживляє, кого хоче. 22 Бо Отець не судить нікого, а весь суд віддав Синові, 23 щоб усі шанували Сина, як шанують Отця; а хто не шанує Сина, той не шанує і Отця, Який послав Його. 24 Істинно, істинно кажу вам: хто слово Моє слухає і вірить у Того, Хто послав Мене, той має вічне життя і на суд не приходить, а перейшов від смерти до життя. 25 Істинно, істинно кажу вам, що настане час, і нині вже є, коли мертві почують голос Сина Божого і, почувши, оживуть. 26 Бо як Отець має життя в Самому Собі, так і Синові дав мати життя в Самому Собі. 27 І дав Йому владу суд творити, бо Він є Син Людський. 28 Не дивуйтесь цьому, бо настає час, коли всі, хто в гробах, почують голос Сина Божого; 29 і вийдуть ті, хто творив добро, у воскресіння життя, а ті, хто чинив зло, — у воскресіння суду. 30 Я нічого не можу творити Сам від Себе. Як чую, так і суджу, і суд Мій праведний; бо не шукаю Моєї волі, а волі Отця, Який послав Мене. 31 Коли Я свідчу Сам про Себе, то свідчення Моє не є істинне. 32 Є інший, який свідчить про Мене; і Я знаю, що істинне те свідчення, яким він свідчить про Мене. 33 Ви посилали до Іоана, і він засвідчив істину. 34 А втім, Я не від людини приймаю свідчення, але говорю це для того, щоб ви спаслися. 35 Він був світильник, який горів і світив; ви ж хотіли короткий час порадуватися при світлі його. 36 Я ж маю свідчення більше за Іоанове: бо діла, які Отець дав Мені звершити, саме ці діла, які Я творю, свідчать про Мене, що Отець Мене послав. 37 І Отець, Який послав Мене, Сам засвідчив про Мене. А ви ні голосу Його ніколи не чули, ні лиця Його ніколи не бачили; 38 і не маєте слова Його, яке перебувало б у вас; бо ви не віруєте в Того, Кого Він послав. 39 Дослідіть Писання, бо ви сподіваєтесь через них мати життя вічне; а вони свідчать про Мене. 40 Але ви не хочете прийти до Мене, щоб мати життя. 41 Не приймаю слави від людей, 42 але знаю вас: ви не маєте в собі любови до Бога. 43 Я прийшов в ім’я Отця Мого, і не приймаєте Мене; а коли інший прийде в ім’я своє, того приймете. 44 Як ви можете вірувати, коли приймаєте славу один від одного, а слави, яка від Єдиного Бога, не шукаєте? 45 Не думайте, що Я буду звинувачувати вас перед Отцем: є той, хто вас звинувачує, — Мойсей, на якого ви уповаєте. 46 Бо якби ви вірили Мойсеєві, то повірили б і Мені, тому що він писав про Мене. 47 Якщо ж його Писанням не вірите, то як повірите Моїм словам?

 

Глава 5. [10] Єр. 17, 22. [17] Ін. 9, 4; 14, 10. [18] Ін. 7, 30. [22] Мф. 28, 18. Діян. 17, 31. 1 Пет. 4, 5. [23] 1 Ін. 2, 23. [27] Дан. 7, 14. [28] Іс. 26, 19. Дан. 12, 2. 1 Кор. 15, 52. [29] Мф. 25, 46. Одкр. 14, 11. [30] Мф. 26, 39. [32] Мф. 3, 17. [33] Ін. 1, 19. [36] Ін. 10, 25. [37] Втор. 4, 12. Мф. 3, 17. [39] Втор. 18, 15. Іс. 9, 6; 53, 1. [40] Ін. 1, 11; 3, 19. [44] Ін. 12, 43. [46] Бут. 3, 15; 12, 3; 18, 18; 49, 10. Втор. 18, 15.

 

 

Глава 6

1 Після цього пішов Ісус на той бік Тиверіадського моря в Галилеї. 2 За Ним ішло багато народу, бо бачили чудеса, які Він творив над недужими. 3 Ісус зійшов на гору і сидів там з учениками Своїми. 4 Наближалася ж Пасха, юдейське свято. 5 Ісус, звівши очі і побачивши, що багато народу йде до Нього, говорить Филипові: за що нам купити хлібів, щоб їх нагодувати? 6 Говорив же це, випробовуючи його, бо Сам знав, що хотів зробити. 7 Филип відповів Йому: і на двісті динаріїв не вистачить хліба, щоб кожний з них хоч трохи одержав. 8 Один з учеників Його, Андрій, брат Симона-Петра, говорить Йому: 9 тут є один юнак, який має п’ять хлібів ячмінних і дві рибини; але що то на таку безліч? 10 Ісус сказав: звеліть людям сісти. Було ж на тому місці багато трави. Отже, сіло людей близько п’яти тисяч. 11 Ісус, взявши хліби і воздавши хвалу, роздав ученикам, а ученики — тим, що сиділи, також і риби, скільки хто хотів. 12 І коли наситилися, то сказав ученикам Своїм: зберіть залишки, щоб нічого не пропало. 13 І зібрали, і наповнили дванадцять кошиків залишками від п’яти ячмінних хлібів, що їли. 14 Тоді люди, побачивши, яке чудо сотворив Ісус, сказали: це воістину Той Пророк, Який має прийти у світ. 15 Ісус же, дізнавшись, що хочуть прийти, несподівано взяти Його і зробити царем, знову пішов на гору один.

16 Коли ж настав вечір, то ученики Його зійшли до моря. 17 І, сівши в човен, попливли на другий бік моря до Капернаума. Було вже темно, а Ісус не приходив до них. 18 Дув сильний вітер, і море хвилювалося. 19 Пропливши стадій близько двадцяти п’яти чи тридцяти*, вони побачили Ісуса, Який ішов по морю і вже наближався до човна, і злякались. 20 Але Він сказав їм: це Я, не бійтеся. 21 Вони хотіли взяти Його в човен; і у ту ж мить човен пристав до берега, куди пливли.

22 Наступного дня народ, який стояв по той бік моря, бачив, що іншого човна не було там, крім того, в який увійшли ученики Його, і що Ісус не входив у човен з учениками Своїми, а відпливли одні ученики Його. 23 Тим часом прийшли з Тиверіади інші човни до того місця, де їли хліб за благословенням Господнім. 24 Коли ж люди побачили, що тут немає ні Ісуса, ні учеників Його, то посідали в човни і попливли до Капернаума, шукаючи Ісуса. 25 І, знайшовши Його по той бік моря, сказали Йому: Учителю, коли Ти прибув сюди? 26 Ісус сказав їм у відповідь: істинно, істинно кажу вам: ви шукаєте Мене не тому, що бачили чудеса, а тому, що їли хліб і наситились. 27 Дбайте не про їжу тлінну, а про їжу, яка залишається на життя вічне, яку дасть вам Син Людський, бо назнаменував Його Отець, Бог. 28 Вони сказали Йому: що нам робити, щоб чинити діла Божі? 29 Ісус сказав їм у відповідь: ось діло Боже, щоб ви увірували в Того, Кого Він послав. 30 На це вони сказали Йому: яке ж знамення Ти створиш, щоб ми побачили і увірували в Тебе? Що Ти чиниш? 31 Батьки наші їли манну в пустелі, як написано: хліб з неба дав їм їсти. 32 Ісус же сказав їм: істинно, істинно кажу вам: не Мойсей дав вам хліб з неба, але Отець Мій дає вам істинний хліб з небес. 33 Бо хліб Божий є той, який сходить з небес і дає життя світові. 34 На це сказали Йому: Господи! Завжди давай нам хліб цей. 35 Ісус сказав їм: Я є хліб життя; хто приходить до Мене, не відчуватиме голоду, і хто вірує в Мене, ніколи не матиме спраги. 36 Але Я вам сказав, що ви хоч і бачили Мене, та не віруєте. 37 Усе, що дає Мені Отець, до Мене прийде; і того, хто приходить до Мене, Я не вижену геть. 38 Бо Я зійшов з небес не для того, щоб творити волю Мою, а волю Отця, Який послав Мене. 39 Воля ж Отця, Який послав Мене, є та, щоб з усього, що Він дав Мені, нічого не погубити, а все те воскресити в останній день. 40 Воля Того, Хто послав Мене, є та, щоб кожен, хто бачить Сина і вірує в Нього, мав життя вічне; і Я воскрешу його в останній день. 41 Ремствували на Нього юдеї за те, що Він казав: Я є хліб, який зійшов з небес. 42 І говорили: чи це не Ісус, син Йосифів, батька і матір Якого ми знаємо? Як же говорить Він: Я зійшов з небес? 43 Ісус сказав їм у відповідь: не ремствуйте між собою. 44 Ніхто не може прийти до Мене, якщо Отець, Який послав Мене, не залучить його; і Я воскрешу його в останній день. 45 У пророків написано: і будуть усі навчені Богом. Кожен, хто чув Отця і навчився, приходить до Мене. 46 Це не значить, що хтось бачив Отця, хіба лише Той, Хто від Бога; Він бачив Отця. 47 Істинно, істинно кажу вам: хто вірує в Мене, має життя вічне. 48 Я є хліб життя. 49 Батьки ваші їли манну в пустелі — й померли. 50 Це ж є хліб, який сходить з небес, той, хто його їсть, не помре. 51 Я — хліб живий, який зійшов з небес; хто їсть цей хліб, житиме вічно; хліб же, який Я дам, є Плоть Моя, яку Я віддам за життя світу. 52 Тоді юдеї почали сперечатися між собою, кажучи: як Він може дати нам Плоть Свою їсти? 53 Ісус же сказав їм: істинно, істинно кажу вам: якщо не будете споживати Плоті Сина Людського і не питимете Його Крови, то не будете мати життя в собі. 54 Хто їсть Мою Плоть і п’є Мою Кров, має життя вічне, і Я воскрешу його в останній день. 55 Бо Плоть Моя є істинною їжею, і Кров Моя є істинним питтям. 56 Хто їсть Мою Плоть і п’є Мою Кров, в Мені перебуває, і Я в ньому. 57 Як послав Мене Живий Отець, — і Я живу Отцем, — так і той, хто їсть Мене, житиме через Мене. 58 Цей і є хліб, який зійшов з небес. Не так, як батьки ваші їли манну і померли; хто їсть хліб цей, житиме повік. 59 Це Він говорив, навчаючи у синагозі, в Капернаумі. 60 Багато хто з учеників Його, слухаючи те, говорили: жорстоке це слово! Хто може це слухати? 61 Але Ісус, знаючи Сам у Собі, що ученики Його ремствують на те, сказав їм: чи це спокушає вас? 62 А що ж, коли побачите Сина Людського, Який возноситься туди, де був раніш? 63 Дух оживляє; плоть аніскільки не допомагає. 64 Але є між вами деякі, що не вірують. Бо Ісус знав з самого початку, хто не вірує і хто зрадить Його. 65 І сказав: Я для того і говорив вам, що ніхто не може прийти до Мене, якщо те не буде дано йому від Отця Мого. 66 Відтоді багато з учеників Його відійшли від Нього і вже з Ним не ходили. 67 Тоді Ісус сказав дванадцятьом: чи не хочете відійти і ви? 68 Симон-Петро відповів Йому: Господи, до кого нам іти? Ти маєш слова життя вічного, 69 і ми увірували і пізнали, що Ти Христос, Син Бога Живого. 70 Ісус відповів їм: чи не дванадцять Я обрав вас? Але один з вас є диявол. 71 Це говорив Він про Іуду Симонового Іскаріота, бо той мав зрадити Його, хоч був одним з дванадцятьох.

 
* Приблизно 5 км.

 

Глава 6. [4] Вих. 12, 18. [5] Мф. 14, 16. Мк. 6, 35–36. Лк. 9, 12. [13] Мк. 8, 19. [14] Втор. 18, 15. Мф. 11, 3. [17] Мф. 14, 22. Мк. 6, 47. [27] Мф. 3, 17. Ін. 1, 32; 10, 36. [29] Ін. 17, 3. 1 Ін. 3, 23. [31] Пс. 77, 24. Вих. 16, 14–15. Чис. 11, 7. Прем. 16, 20. 1 Кор. 10, 3. [35] Ін. 4, 14; 7, 37. [38] Мф. 26, 39. Ін. 8, 29. [39] Ін. 10, 28. [42] Мф. 13, 55. [45] Іс. 54, 13. Єр. 31, 34. [46] Мф. 11, 27. [49] Ін. 6, 31. [53] Мф. 26, 26. [62] Мф. 26, 64. Ін. 3, 13. Еф. 4, 8. [63] Рим. 8, 2. 2 Кор. 3, 6. [64] Мк. 2, 8. Ін. 2, 24. [65] Ін. 3, 27. [69] Мф. 16, 16. Мк. 8, 29. Лк. 9, 20. [70] Лк. 6, 13.

 

 

Глава 7

1 Після цього Ісус ходив Галилеєю, бо не хотів ходити по Юдеї, тому що шукали юдеї, як вбити Його.

2 Наближалося свято юдейське — ставлення кущів. 3 Тоді брати Його сказали Йому: вийди звідси та іди до Юдеї, щоб і ученики Твої бачили діла, які Ти твориш. 4 Бо ніхто не робить щось таємно, коли сам домагається бути відомим. Якщо Ти твориш такі діла, яви Себе світові. 5 Бо і брати Його не вірували в Нього. 6 На це Ісус сказав їм: Мій час ще не настав, час же вам завжди готовий. 7 Не може світ ненавидіти вас, а Мене ненавидить, бо Я свідчу про нього, що діла його злі. 8 Ви йдіть на свято це, а Я ще не піду на це свято, бо час Мій ще не настав. 9 Сказавши це їм, залишився в Галилеї.

10 Але коли брати Його прийшли на свято, тоді і Він прийшов, та не явно, а ніби таємно. 11 Юдеї ж шукали Його на святі і говорили: де Він? 12 І багато було розмов про Нього в народі. Одні говорили, що Він добрий, інші казали, що ні, Він зваблює народ. 13 Проте ніхто не говорив про Нього відкрито, бо боялись юдеїв. 14 У переполовення свята Ісус увійшов у храм і навчав. 15 І дивувалися юдеї, кажучи: як Він знає Писання, не вчившись? 16 Ісус сказав їм у відповідь: Моє вчення — не Моє, а Того, Хто послав Мене; 17 хто хоче творити волю Його, той довідається про це вчення, чи воно від Бога, чи Я Сам від Себе кажу. 18 Хто говорить сам від себе, той шукає слави собі, а Хто шукає слави Тому, Хто послав Його, Той є істинний, і неправди немає в Ньому. 19 Чи не дав вам Мойсей закон? І ніхто з вас не виконує закону. Чого ж шукаєте, як вбити Мене? 20 Народ сказав у відповідь: чи не біс у Тобі? Хто хоче Тебе вбити? 21 Ісус далі сказав їм: одне діло зробив Я, і ви всі дивуєтеся. 22 Мойсей дав вам обрізання [хоч воно не від Мойсея, а від отців], і в суботу ви обрізуєте чоловіка. 23 Якщо в суботу приймає чоловік обрізання, щоб не порушити закону Мойсеєвого, — то чому на Мене ремствуєте за те, що Я всього чоловіка зцілив у суботу? 24 Не судіть з вигляду, а судіть судом справедливим. 25 Тут деякі з єрусалимлян говорили: чи не Той це, Якого хочуть убити? 26 Ось Він говорить відкрито, і нічого не кажуть Йому; чи не переконалися начальники, що Він справді Христос? 27 Але ж ми знаємо, звідки Він; Христос же, коли прийде, ніхто не знатиме, звідки Він. 28 Тоді Ісус, навчаючи, голосно заговорив у храмі: і Мене знаєте, і знаєте звідки Я; і Я прийшов не Сам від Себе, але є істинний Той, Хто послав Мене, Якого ви не знаєте. 29 Я ж знаю Його, бо Я від Нього, і Він послав Мене. 30 І хотіли схопити Його, але ніхто не наклав на Нього руки, бо ще не настав час Його. 31 Багато ж з народу увірували в Нього і говорили: коли Христос прийде, невже створить більші чудеса, ніж Цей створив? 32 Фарисеї почули, що таке говорить про Нього народ, і послали фарисеї та первосвященики слуг схопити Його. 33 Ісус же сказав їм: ще недовго бути Мені з вами, і Я піду до Того, Хто Мене послав. 34 Шукатимете Мене, і не знайдете; і де буду Я, туди ви не зможете прийти. 35 При цьому юдеї говорили між собою: куди Він хоче йти, що ми не знайдемо Його? Чи не хоче Він іти в еллінське розсіяння і вчити еллінів? 36 Що означають слова ці, які Він сказав: будете шукати Мене і не знайдете; і де Я буду, туди ви не зможете прийти?

37 В останній же великий день свята стояв Ісус і голосно говорив: хто спраглий, нехай іде до Мене і п’є. 38 Хто вірує в Мене, у того, як сказано в Писанні, з утроби його потечуть ріки води живої. 39 Це сказав Він про Духа, Якого мали прийняти віруючі в ім’я Його; бо ще не було на них Духа Святого, оскільки Ісус ще не був прославлений. 40 Багато ж з народу, почувши ці слова, говорили: Він воістину пророк. 41 Інші говорили: Це Христос. А ще інші казали: хіба з Галилеї Христос прийде? 42 Чи не сказано в Писанні, що Христос прийде з роду Давидового і з Вифлеєма, з того міста, звідки був Давид? 43 Отже, виникла в народі через Нього незгода. 44 Деякі з них хотіли схопити Його; але ніхто не наклав на Нього рук. 45 І слуги повернулися до первосвящеників і фарисеїв; і дорікали їм: чому не привели Його? 46 Слуги відповіли: ніколи не говорила людина так, як Цей Чоловік. 47 Фарисеї ж сказали їм: невже і ви спокусилися? 48 Хіба увірував у Нього хтось з начальників або з фарисеїв? 49 Але цей народ, що не знає закону, проклятий він. 50 Никодим, один з них, який приходив до Нього вночі, говорить їм: 51 хіба закон наш судить людину, якщо раніше не вислухають її і не дізнаються, що вона робить? 52 На це сказали йому: чи й ти не з Галилеї? Роздивись і побачиш, що пророк з Галилеї не приходить. 53 І кожний пішов до свого дому.

 

Глава 7. [2] Лев. 23, 34. [7] Ін. 3, 19. [12] Ін. 9, 16. [13] Ін. 12, 42. [16] Ін. 8, 28; 12, 49; 14, 24. [17] Ін. 8, 47. [19] Вих. 20, 1. Ін. 5, 18. [22] Бут. 17, 10. Лев. 12, 3. [24] Втор. 1, 17; 16, 19. [27] Мф. 13, 55. [28] Ін. 8, 42. [30] Ін. 8, 20. [31] Ін. 8, 30. [34] Ін. 13, 33. [37] Лев. 23, 36. Ін. 4, 14. Одкр. 22, 17. [38] Іс. 12, 3. Іоїл. 3, 18. [39] Іс. 44, 3. Іоїл. 2, 28. Зах. 12, 10. Діян. 2, 17, 33. [40] Мф. 26, 5. [42] Мих. 5, 2. Мф. 2, 6. Лк. 2, 4. [43] Ін. 9, 16. [50] Ін. 3, 1. [51] Втор. 1, 17; 17, 8.

 

 

Глава 8

1 Ісус же пішов на гору Елеонську. 2 А вранці знову прийшов у храм, і весь народ ішов до Нього. Він сів і навчав їх. 3 Приводять книжники і фарисеї до Нього жінку, схоплену під час перелюбу, і, поставивши її посередині, кажуть Йому: 4 Учителю, цю жінку взяли нині на перелюбі; 5 а Мойсей в законі повелів нам побивати таких камінням; а Ти що скажеш? 6 Говорили ж це, спокушаючи Його, щоб знайти, за що Його звинуватити. Але Ісус, нахилившись додолу, пальцем писав по землі, не звертаючи на них уваги. 7 Коли ж продовжували запитувати Його, Він, підвівшись, сказав їм: хто з вас без гріха, перший кинь у неї камінь. 8 І знов, нахилившись додолу, писав на землі. 9 Вони ж, почувши це, докорені совістю, почали виходити один за одним, починаючи від старших до останніх; і залишився один Ісус і жінка, яка стояла посередині. 10 Ісус, підвівшись і нікого не побачивши, крім жінки, сказав їй: жінко! Де ті, що звинувачували тебе? Ніхто тебе не осудив? 11 Вона відповіла: ніхто, Господи. Ісус сказав їй: і Я не осуджую тебе; іди, і віднині більше не гріши.

12 Ісус знову говорив до народу, кажучи: Я — Світло для світу; хто піде вслід за Мною, той не ходитиме в темряві, а матиме світло життя. 13 Тоді фарисеї сказали Йому: Ти Сам про Себе свідчиш, і свідчення Твоє неправдиве. 14 Ісус сказав їм у відповідь: якщо і Сам про Себе свідчу, свідчення Моє правдиве, бо Я знаю, звідки прийшов і куди йду; а ви не знаєте, звідки Я і куди йду. 15 Ви судите за плоттю; а Я не суджу нікого. 16 А якщо і суджу Я, то суд Мій праведний, бо Я не один, а Я і Отець, Який Мене послав. 17 У законі вашому написано, що свідчення двох людей є правдиве. 18 Я Сам свідчу про Себе, і свідчить про Мене Отець, Який Мене послав. 19 Тоді сказали Йому: де Твій Отець? Ісус відповів: ви не знаєте ні Мене, ні Отця Мого; якби ви знали Мене, то знали б і Отця Мого. 20 Ці слова говорив Ісус біля скарбниці, коли навчав у храмі; і ніхто не взяв Його, бо ще не прийшов час Його. 21 Знову сказав їм Ісус: Я відходжу, і будете шукати Мене, і помрете в гріху вашому. Куди Я йду, туди ви не можете прийти. 22 Говорили ж юдеї: невже Він уб’є Сам Себе, що каже: куди Я іду, ви не можете прийти? 23 Він сказав їм: ви від нижніх, Я ж від вишніх; ви від світу цього, Я ж не від цього світу. 24 Тому Я сказав вам, що ви помрете в гріхах ваших. Бо якщо не увіруєте, що це Я, то помрете в гріхах ваших. 25 Тоді сказали Йому: Хто ж Ти? Ісус відповів їм: Початок всього, що й кажу вам. 26 Багато чого маю говорити і судити про вас, але Той, Хто послав Мене, істинний є, і що почув Я від Нього, те й кажу світові. 27 Не зрозуміли, що Він говорив їм про Отця. 28 Сказав же їм Ісус: коли піднесете Сина Людського, тоді зрозумієте, що це Я, і що нічого не роблю від Себе, а як навчив Мене Отець Мій, так і говорю. 29 Той, Хто послав Мене, є зі Мною; Отець не залишив Мене одного, бо Я завжди роблю угодне Йому. 30 Коли Він це говорив, багато хто увірував у Нього. 31 Тоді Ісус сказав юдеям, які увірували в Нього: якщо будете перебувати в слові Моєму, то ви істинно будете Моїми учениками; 32 і пізнаєте істину, і істина визволить вас. 33 Йому відповіли: ми рід Авраамів, і ніколи не були рабами нікому, як же Ти кажеш: станете вільними? 34 Ісус відповів їм: істинно, істинно кажу вам, що кожен, хто чинить гріх, є раб гріха. 35 Але раб не перебуває в домі вічно, а Син перебуває вічно. 36 Отже, якщо Син визволить вас, то справді будете вільними. 37 Знаю, що ви рід Авраамів, однак шукаєте, як вбити Мене, бо слово Моє не вміщається у вас. 38 Я говорю те, що бачив у Отця Мого; і ви робите те, що бачили в отця вашого. 39 Сказали Йому у відповідь: отець наш є Авраам. Ісус сказав їм: якби ви були дітьми Авраама, то чинили б діла Авраамові. 40 Нині ж шукаєте, як вбити Мене, Чоловіка, Який сповістив вам правду, почуту від Бога; Авраам цього не робив. 41 Ви робите діла отця вашого. На це сказали Йому: ми не від любодійства народжені; маємо одного Отця — Бога. 42 Ісус сказав їм: якби Бог був Отець ваш, то ви любили б Мене, тому що Я вийшов і прийшов від Бога; бо Я не Сам від Себе прийшов, а Він послав Мене. 43 Чому ви не розумієте Моїх слів? Тому що не можете чути слова Мого. 44 Ваш батько є диявол; і ви хочете виконувати похоті батька вашого. Він людиновбивцею був споконвіку і не стоїть в істині, бо істини немає в ньому. Коли він говорить неправду, від себе говорить, бо він неправдомовець і батько неправди. 45 А коли Я істину говорю, то не вірите Мені. 46 Хто з вас викриє Мене у гріху? Якщо ж Я говорю істину, то чому ви не вірите Мені? 47 Хто від Бога, той слова Божі слухає; ви тому не слухаєте, що ви не від Бога. 48 На це юдеї сказали Йому у відповідь: чи не правду ми говоримо, що Ти самарянин і що біс у Тобі? 49 Ісус відповів: у Мені біса нема, але Я шаную Отця Мого, а ви зневажаєте Мене. 50 А втім, Я не шукаю слави Моєї; є Той, Хто шукає і судить. 51 Істинно, істинно кажу вам: хто слово Моє збереже, той не побачить смерти повік. 52 Юдеї сказали Йому: тепер ми зрозуміли, що біс у Тобі. Авраам і пророки померли, а Ти кажеш, що хто слово Моє збереже, той не зазнає смерти повік. 53 Невже Ти більший від отця нашого Авраама, який помер? 54 Ісус відповів: якщо Я Сам Себе славлю, то слава Моя ніщо. Мене прославляє Отець Мій, про Якого ви говорите, що Він Бог ваш. 55 І ви не пізнали Його, а Я знаю Його; і якщо скажу, що не знаю Його, то буду подібним до вас неправдомовцем. Але Я знаю Його і слово Його зберігаю. 56 Авраам, отець ваш, був би радий побачити день Мій; і побачив, і зрадів. 57 На це сказали Йому юдеї: Тобі немає ще й п’ятдесяти років, і Ти бачив Авраама? 58 Ісус сказав їм: істинно, істинно кажу вам: раніш, ніж був Авраам, Я є. 59 Тоді взяли каміння, щоб кинути на Нього; але Ісус сховався і вийшов з храму, пройшовши посеред них, і пішов далі.

 

Глава 8. [5] Лев. 20, 10. Втор. 22, 22. [12] Ін. 1, 5; 9, 5. 1 Ін. 1, 5. [17] Втор. 19, 15; 17, 6. Мф. 18, 16. 2 Кор. 13, 1. Євр. 10, 28. [18] Іс. 42, 1. Ін. 5, 32. [21] Ін. 13, 33. [23] Ін. 3, 31. Кол. 3, 1. [28] Ін. 7, 16; 12, 32. [32] Іс. 42, 7; 61, 1. Рим. 6, 14. [34] 2 Пет. 2, 19. Рим. 6, 16. [35] Бут. 21, 10. [39] Рим. 4, 16. [44] 1 Ін. 3, 8. [47] Ін. 10, 27. 1 Ін. 4, 6. [54] Ін. 16, 14. Діян. 3, 13. [56] Бут. 15, 6; 22, 16.

 

 

Глава 9

1 І, проходячи, побачив чоловіка, сліпого від народження. 2 Ученики Його запитали в Нього: Учителю, хто згрішив, — він чи батьки його, що сліпим народився? 3 Ісус відповів: ні він не згрішив, ні батьки його, а це для того, щоб відкрилися на ньому діла Божі. 4 Мені належить робити діла Того, Хто послав Мене, доки день є; прийде ніч, коли ніхто робити не зможе. 5 Доки Я в світі, Я Світло для світу. 6 Сказавши це, плюнув на землю, зробив із слини суміш і помазав сумішшю очі сліпому. 7 І сказав йому: іди, вмийся у купальні Силоам, що означає: посланий. Він пішов і вмився, і прийшов зрячим. 8 Сусіди і ті, що бачили його раніше, як він був сліпим, говорили: чи не той це, що сидів і просив? 9 Одні говорили, що це той; інші ж — що схожий на нього. Він же сказав: це я. 10 Тоді запитали в нього: як відкрилися в тебе очі? 11 Він казав їм у відповідь: Чоловік, Якого звуть Ісус, зробив суміш, помазав очі мої і сказав мені: іди в купальню Силоам і вмийся. Я пішов, умився і прозрів. 12 Тоді сказали йому: де ж Він? Він відповів: не знаю. 13 Повели цього колишнього сліпця до фарисеїв. 14 А була субота, коли Ісус зробив суміш і відкрив йому очі. 15 Спитали його також фарисеї, як він прозрів. Він же сказав їм: суміш поклав Він на мої очі, і я вмився і бачу. 16 Тоді деякі з фарисеїв говорили: Чоловік Цей не від Бога, бо не шанує суботи. Інші говорили: як може грішний чоловік такі чудеса творити? І сталася між ними суперечка. 17 Знов говорять сліпому: що ти скажеш про Того, Хто відкрив тобі очі? Він сказав: це пророк. 18 Але юдеї не повірили, що він був сліпим і прозрів, доки не покликали батьків того, хто прозрів, 19 і запитали, кажучи: чи це син ваш, про якого ви кажете, що народився сліпим? Як же він тепер бачить? 20 Батьки його сказали їм у відповідь: ми знаємо, що він — це син наш і що він сліпим народився, 21 а як тепер бачить, не знаємо, і хто відкрив йому очі, ми не знаємо. Він сам уже дорослий; самого спитайте, нехай сам про себе скаже. 22 Так відповіли батьки його, тому що боялись юдеїв; бо юдеї вже змовилися, щоб того, хто визнає Його за Христа, відлучити від синагоги. 23 Тому-то батьки його сказали: він уже дорослий, самого запитайте. 24 Отже, вдруге покликали чоловіка, який був сліпим, і сказали йому: віддай славу Богові; ми знаємо, що Чоловік Той — грішник. 25 Він сказав їм у відповідь: чи Він — грішник, не знаю; одне знаю, що я був сліпий, а тепер бачу. 26 Знову запитали його: що Він зробив з тобою? Як відкрив твої очі? 27 Відповів їм: я вже сказав вам, і ви не вислухали; що ще хочете почути? Чи не хочете і ви стати Його учениками? 28 Вони ж докорили йому і сказали: ти Його ученик, ми ж Мойсеєві учні. 29 Ми знаємо, що з Мойсеєм говорив Бог; а про Цього ж не знаємо, звідки Він. 30 Чоловік, який прозрів, сказав їм у відповідь: це й дивно, що ви не знаєте, звідки Він, а Він відкрив мені очі. 31 Але ми знаємо, що грішників Бог не слухає; хто шанує Бога і волю Його творить, того слухає. 32 Споконвіку не чувано, щоб хтось відкрив очі сліпому від народження. 33 Якби Він не був від Бога, то не міг би нічого творити. 34 Сказали йому у відповідь: у гріхах ти весь народився, і чи ти нас учиш? І вигнали його геть. 35 Ісус, почувши, що вигнали його геть, знайшов його і сказав йому: чи віруєш ти в Сина Божого? 36 Він відповів і сказав: а хто Він, Господи, щоб мені вірувати в Нього? 37 Ісус сказав йому: і бачив ти Його, і Він говорить з тобою. 38 Він же промовив: вірую, Господи! І поклонився Йому.

39 І сказав Ісус: на суд Я прийшов у світ цей, щоб незрячі бачили, а зрячі стали сліпими. 40 Почувши це, деякі з фарисеїв, що були з Ним, сказали Йому: невже і ми сліпі? 41 Ісус сказав їм: якби ви були сліпі, то не мали б на собі гріха, але як ви говорите, що бачите, то гріх лишається на вас.

 

Глава 9. [4] Ін. 4, 34; 12, 35. [5] Іс. 42, 6. Ін. 1, 5; 8, 12. [6] Ін. 11, 37. [7] Неєм. 3, 15. [16] Ін. 7, 43. [17] Лк. 7, 16. Ін. 4, 19. [22] Ін. 12, 42. [29] Вих. 3, 6. [31] Притч. 15, 29. Іс. 1, 15. Мих. 3, 4. [32] Іс. 42, 7. [39] Мф. 11, 25. 2 Кор. 3, 14. [41] Ін. 15, 22.

 

 

Глава 10

1 Істинно, істинно кажу вам: хто входить в овечий двір не дверима, а десь перелазить, той злодій і розбійник. 2 А хто входить у двері, той пастир овець. 3 Йому воротар відчиняє, і вівці голос його чують, він кличе своїх овець на ймення і виводить їх. 4 І коли виведе своїх овець, йде поперед них, а вівці йдуть за ним, бо знають його голос. 5 За чужим же не йдуть, а тікають від нього, бо не знають чужого голосу. 6 Цю притчу сказав їм Ісус; але вони не зрозуміли, про що Він говорив їм. 7 Отже, знову сказав їм Ісус: істинно, істинно кажу вам, що Я двері вівцям. 8 Всі, скільки їх приходило переді Мною, є злодії й розбійники; але вівці не послухали їх. 9 Я є двері: хто через Мене увійде, той спасеться, і увійде, і вийде, і пасовище знайде. 10 Злодій приходить тільки для того, щоб украсти, вбити й погубити. Я прийшов для того, щоб мали життя, і надто мали. 11 Я Пастир Добрий: пастир добрий душу свою покладає за овець. 12 А наймит, не пастир, якому вівці не свої, побачивши, що йде вовк, кидає овець і тікає, а вовк хапає і розганяє овець. 13 А наймит тікає, бо він наймит, і не турбується про овець. 14 Я ж Пастир Добрий; і знаю Моїх, і знають Мене Мої. 15 Як знає Мене Отець, так і Я знаю Отця; і душу Мою покладаю за овець. 16 Й інших овець маю, які не з цього двору, і тих Мені треба привести; і голос Мій почують, і буде одне стадо і один Пастир. 17 Тому любить Мене Отець, що Я душу Мою віддаю, щоб знову прийняти її. 18 Ніхто не відбирає її від Мене, але Я Сам віддаю її. Маю владу віддати її і владу маю знову прийняти її. Цю заповідь Я прийняв від Отця Мого. 19 Через ці слова знову виникла суперечка між юдеями. 20 Багато з них говорили: Він біса має і безумствує; чому ж слухаєте Його? 21 Інші говорили: це слова не біснуватого; хіба може біс відкривати очі сліпим?

22 Було тоді в Єрусалимі свято оновлення, і стояла зима. 23 Ісус ходив у храмі, у притворі Соломоновім. 24 Тут юдеї обступили Його і говорили Йому: чи довго триматимеш душі наші у невіданні? Якщо Ти Христос, скажи нам прямо. 25 Ісус відповів їм: Я сказав вам, і не вірите; діла, які Я творю в ім’я Отця Мого, свідчать про Мене. 26 Але ви не вірите, бо ви не з Моїх овець, як Я сказав вам. 27 Вівці Мої голосу Мого слухаються, і Я знаю їх; і вони йдуть за Мною. 28 І Я дам їм життя вічне, і не загинуть повік; і ніхто не викраде їх з руки Моєї. 29 Отець Мій, Який дав Мені їх, більший за всіх, і ніхто не може викрасти їх з руки Отця Мого. 30 Я і Отець — єдине. 31 Тут знов юдеї схопили каміння, щоб побити Його. 32 Ісус відповів їм: багато добрих діл показав Я вам від Отця Мого; за яке з них хочете побити Мене камінням? 33 Юдеї сказали Йому у відповідь: не за добрі діла хочемо побити Тебе камінням, а за богохульство і за те, що Ти, будучи людиною, робиш Себе Богом. 34 Ісус відповів їм: чи не написано в законі вашому: Я сказав, що ви боги? 35 Якщо назвав богами тих, до кого було слово Боже, і не може порушитись Писання, — 36 чи Тому, Якого Отець освятив і послав у світ, ви говорите, що богохульствує, бо сказав: Я Син Божий? 37 Якщо Я не творю діл Отця Мого, не вірте Мені; 38 а якщо творю, то, коли не вірите Мені, вірте ділам Моїм, щоб пізнати і повірити, що Отець в Мені і Я в Ньому. 39 Тоді знову намагалися Його схопити; але Він ухилився від рук їхніх. 40 І пішов знову на той бік Йордану, на те місце, де раніше хрестив Іоан, і залишився там. 41 І багато прийшло до Нього і говорили, що Іоан не створив жодного чуда, але все, що Іоан сказав про Нього, було правдою. 42 І багато хто там увірував у Нього.

 

Глава 10. [8] Єр. 23, 1; 50, 6. Єз. 34, 2. [9] Пс. 22, 2. [11] Пс. 22, 1. Іс. 40, 11. Єз. 34, 13; 37, 24. 1 Пет. 2, 25; 5, 4. [14] Єз. 34, 11. 2 Тим. 2, 19. [16] Єз. 37, 22. [17] Іс. 53, 11. [18] Ін. 2, 19; 14, 31. [20] Мк. 3, 21. Ін. 7, 20. [22] 1 Мк. 4, 59. [25] Ін. 5, 36. [26] Ін. 8, 19. 1 Ін. 4, 6. [29] Втор. 33, 3. [31] Ін. 5, 18. [34] Пс. 81, 6. [36] Ін. 6, 27. [38] Ін. 14, 10; 17, 21. [40] Ін. 1, 28. [41] Ін. 5, 33.

 

 

Глава 11

1 Був один недужий — Лазар з Вифанії, села Марії та її сестри Марфи. 2 Марія ж, брат якої Лазар був недужий, була та, що помазала Господа миром і обтерла ноги Його волоссям своїм. 3 Сестри послали сказати Йому: Господи, ось, кого Ти любиш, нездужає. 4 Ісус, почувши те, сказав: ця недуга не на смерть, а на славу Божу, щоб через неї прославився Син Божий. 5 Ісус же любив Марфу і сестру її та Лазаря. 6 Коли ж почув, що він хворий, то пробув два дні на тому місці, де знаходився. 7 Після цього сказав ученикам: підемо знову до Юдеї. 8 Ученики сказали Йому: Учителю, чи давно юдеї намагалися побити Тебе камінням, і Ти знову йдеш туди? 9 Ісус відповів: чи не дванадцять годин є у дні? Хто ходить удень, той не спотикається, тому що бачить світло світу цього; 10 а хто ходить уночі, спотикається, бо немає світла з ним. 11 Сказавши це, говорить їм потім: Лазар, друг наш, заснув; але Я йду розбудити його. 12 Ученики Його сказали: Господи, якщо заснув, то одужає. 13 Ісус говорив про смерть його, а вони думали, що Він говорить про звичайний сон. 14 Тоді Ісус сказав їм просто: Лазар помер; 15 і радію за вас, що Я не був там, щоб ви увірували; але ходімо до нього. 16 Тоді Фома, званий ще Близнюком, сказав ученикам: ходімо й ми і помремо з Ним. 17 Прийшовши, Ісус знайшов, що він уже чотири дні у гробі. 18 Вифанія ж була поблизу Єрусалима, стадій з п’ятнадцять. 19 І багато юдеїв прийшли до Марфи й Марії, щоб утішити їх у скорботі за братом їхнім. 20 Марфа, почувши, що йде Ісус, вийшла назустріч Йому; Марія ж сиділа вдома. 21 Тоді Марфа сказала Ісусові: Господи! Якби Ти був тут, не помер би брат мій. 22 Але й тепер знаю, що, коли чого Ти попросиш у Бога, дасть Тобі Бог. 23 Ісус говорить їй: воскресне брат твій. 24 Марфа сказала Йому: знаю, що воскресне при воскресінні, в останній день. 25 Ісус сказав їй: Я є воскресіння і життя; хто вірує в Мене, якщо і помре, оживе. 26 І кожен, хто живе і вірує в Мене, не помре повік. Чи віриш цьому? 27 Вона говорить Йому: так, Господи! Я вірую, що Ти Христос, Син Божий, Який гряде у світ. 28 Сказавши так, пішла і покликала Марію, сестру свою, нишком, кажучи: Учитель тут і кличе тебе. 29 Вона, як тільки почула, поспішно встала і пішла до Нього. 30 Ісус ще не входив у село, але був на тому місці, де зустріла Його Марфа. 31 Юдеї, які були з нею в домі і втішали її, коли побачили, що Марія поспішно встала і вийшла, пішли за нею, гадаючи, що вона пішла до гробу — плакати там. 32 Марія ж, прийшовши туди, де був Ісус, та побачивши Його, впала до ніг Його і сказала Йому: Господи! Якби Ти був тут, не помер би брат мій. 33 Ісус, коли побачив, що вона плаче і плачуть юдеї, які прийшли з нею, Сам уболівав духом і зворушився. 34 І сказав: де ви поклали його? Кажуть Йому: Господи, піди і подивись. 35 Заплакав Ісус. 36 Тоді юдеї говорили: дивись, як Він любив його. 37 А деякі з них сказали: чи не міг би Цей, що відкрив очі сліпому, зробити так, щоб і цей не помер? 38 Ісус же, знову пройнявшись жалем, приходить до гробу. То була печера, і камінь лежав на ній. 39 Ісус говорить: візьміть камінь. Сестра померлого, Марфа, говорить Йому: Господи! Вже смердить, бо чотири дні, як він у гробі. 40 Ісус говорить їй: чи не сказав Я тобі, що, коли будеш вірувати, побачиш славу Божу? 41 Відвалили камінь від печери, де лежав померлий. Ісус звів очі до неба і сказав: Отче! Хвалу Тобі воздаю, що Ти почув Мене. 42 Я і знав, що Ти завжди почуєш Мене; але сказав це для народу, який стоїть тут, щоб повірили, що Ти послав Мене. 43 Сказавши це, Він голосно промовив: Лазарю! Вийди геть. 44 І вийшов померлий, оповитий по руках і ногах поховальними пеленами, і обличчя його обв’язане було хусткою. Ісус говорить їм: розв’яжіть його, нехай іде. 45 Тоді багато з юдеїв, які прийшли до Марії і бачили, що сотворив Ісус, увірували в Нього. 46 А деякі з них пішли до фарисеїв і сказали їм, що зробив Ісус.

47 Тоді первосвященики й фарисеї зібрали раду і говорили: що нам робити? Цей Чоловік багато чудес творить. 48 Якщо залишимо Його так, то всі увірують у Нього, і прийдуть римляни і заволодіють містом нашим і народом. 49 Один же з них, на ім’я Каяфа, який був того року первосвящеником, сказав їм: ви нічого не знаєте, 50 і не подумаєте, що краще нам, щоб один чоловік помер за людей, ніж щоб увесь народ загинув. 51 Це ж сказав він не від себе, а, будучи того року первосвящеником, пророкував, що Ісус мав померти за народ, — 52 і не тільки за народ, але щоб і розсіяні чада Божі зібрати воєдино. 53 З того дня змовились убити Його. 54 І тому Ісус уже не ходив між юдеями явно, а пішов звідти в країну поблизу пустелі, в місто, що зветься Єфрем, і там залишився з учениками Своїми.

55 Наближалася Пасха юдейська, і багато людей з усієї країни прийшло до Єрусалима перед Пасхою, щоб очиститися. 56 Тоді шукали Ісуса і, стоячи в храмі, говорили один одному: як вам здається? Чи не прийде Він на свято? 57 А первосвященики і фарисеї дали наказ, що, коли хто довідається, де Він буде, нехай повідомить, щоб їм схопити Його.

 

Глава 11. [2] Мф. 26, 7. Мк. 14, 3. Ін. 12, 3. [4] Ін. 9, 3. [8] Ін. 10, 31. [9] Ін. 9, 4. [10] Ін. 12, 35. [24] Іов. 19, 25–26. Іс. 26, 19. Єз. 37, 4. Дан. 12, 2. [26] Ін. 6, 54. [27] Мф. 16, 16. [37] Ін. 9, 6. [47] Мф. 26, 3. Мк. 14, 1. [50] Ін. 18, 14. [52] Ін. 10, 16. Еф. 2, 13. [53] Мф. 21, 38. [55] 2 Пар. 30, 17.

 

 

Глава 12

1 Ісус же за шість днів до Пасхи прийшов у Вифанію, де був Лазар померлий, якого Він воскресив з мертвих. 2 Там приготували Йому вечерю, і Марфа прислуговувала, а Лазар був одним з тих, що возлежали з Ним. 3 Марія ж, узявши літр нардового чистого дорогоцінного мира, помазала ноги Ісуса і обтерла волоссям своїм ноги Його; і дім наповнився пахощами мира. 4 Тоді один з учеників Його, Іуда Симонів Іскаріот, який хотів видати Його, сказав: 5 а чому б було не продати це миро за триста динаріїв і не роздати убогим? 6 Сказав же він це не тому, що піклувався про убогих, а тому, що був злодієм. Він мав при собі грошову скриньку і носив, що туди вкидали. 7 Ісус же сказав: залиште її; вона зберегла це на день погребіння Мого. 8 Бо вбогих завжди маєте з собою, а Мене не завжди. 9 Багато юдеїв дізналися, що Він там, і прийшли не тільки заради Ісуса, але щоб бачити і Лазаря, якого Він воскресив з мертвих. 10 Первосвященики ж змовились убити і Лазаря, 11 бо через нього багато хто відходив від юдеїв і вірував в Ісуса.

12 На другий день багато народу прийшло на свято; почувши, що Ісус іде в Єрусалим, 13 взяли пальмове віття, вийшли назустріч Йому і викликували: осанна! Благословен, Хто йде в ім’я Господнє, Цар Ізраїлів! 14 Ісус же, знайшовши осля, сів на нього, як написано: 15 не бійся, дочко Сионська! Ось Цар твій гряде, сидячи на молодому ослі. 16 Ученики Його спочатку не зрозуміли цього, але коли прославився Ісус, тоді згадали, що так було про Нього написано, і це зробили Йому. 17 Народ, що був з Ним раніш, свідчив, що Він викликав Лазаря із гробу і воскресив його з мертвих. 18 Тому і зустрів Його народ, бо чув, що Він сотворив це чудо. 19 Фарисеї ж говорили між собою: чи бачите, що нічого не вдієте? Весь світ іде за Ним.

20 Між тими, що прийшли поклонитися на свято, деякі були еллінами. 21 Вони підійшли до Филипа, що був з Вифсаїди галилейської, і просили його, кажучи: господарю, хочемо бачити Ісуса. 22 Филип іде і говорить про те Андрієві; а потім Андрій і Филип розповідають про те Ісусові. 23 Ісус же сказав їм у відповідь: настав час прославитися Синові Людському. 24 Істинно, істинно кажу вам: якщо пшеничне зерно, упавши на землю, не помре, то залишиться одне, а якщо помре, то принесе багато плодів. 25 Хто любить душу свою, погубить її, а хто ненавидить душу свою у світі цьому, збереже її в життя вічне. 26 Хто Мені служить, нехай за Мною йде; і де Я, там і слуга Мій буде. І хто Мені служить, того вшанує Отець Мій. 27 Нині душа Моя стривожена; і що Мені сказати? Отче, спаси Мене від цієї години! Але задля цього Я і прийшов — на цю годину.

28 Отче, прослав ім’я Твоє! Тоді зійшов голос з неба: і прославив, і ще прославлю. 29 Народ, який стояв і чув те, говорив: це грім. А інші казали: ангел говорив Йому. 30 Ісус на це сказав: не для Мене був голос цей, а для народу. 31 Нині суд світові цьому; нині князь світу цього вигнаний буде геть. 32 І коли Я буду піднесений від землі, то всіх приверну до Себе. 33 Це говорив Він, даючи зрозуміти, якою смертю Він помре. 34 Народ відповів Йому: ми чули із закону, що Христос перебуває повік; як же Ти говориш, що належить піднестися Синові Людському? Хто є Цей Син Людський? 35 Тоді Ісус сказав їм: ще короткий час світло є з вами. Ходіть, поки є світло, щоб темрява вас не огорнула; а той, що ходить у темряві, не знає, куди йде. 36 Доки світло з вами, віруйте у світло, щоб бути вам синами світла. Це промовивши, Ісус відійшов від них і зник. 37 Стільки чудес сотворив Він перед ними, і вони не вірували в Нього, 38 щоб справдилося слово пророка Ісаї, який сказав: Господи! Хто повірив тому, що ми чули? І кому відкрилася сила Господня? 39 Тому не могли вони вірувати, що, як ще сказав Ісая: 40 засліпив очі їхні, закам’янив серця їхні, щоб не бачили очима і не розуміли серцем і не навернулися, щоб Я зцілив їх. 41 Це сказав Ісая, коли бачив славу Його і говорив про Нього. 42 Проте і з начальників багато хто увірував у Нього; та через фарисеїв не признавалися, щоб не відлучили їх від синагоги. 43 Бо полюбили більше людську славу, ніж славу Божу. 44 Ісус же проголосив: хто вірує в Мене, не в Мене вірує, а в Того, Хто послав Мене. 45 І хто Мене бачить, той бачить Того, Хто послав Мене. 46 Я Світло, прийшов у світ, щоб усякий, хто в Мене вірує, не залишався у темряві. 47 І коли хто почує слова Мої і не повірить, Я не суджу його, бо Я прийшов не судити світ, але спасти світ. 48 Хто від Мене відмовляється і не приймає слів Моїх, має собі суддю: слово, яке Я сказав, — воно судитиме його в останній день. 49 Бо Я говорив не від Себе; а Отець, Який послав Мене, Він дав Мені заповідь, що маю сказати і що говорити. 50 І Я знаю, що заповідь Його є життя вічне. Отже, що Я говорю, то говорю так, як сказав Мені Отець.

 

Глава 12. [1] Мф. 26, 6. Мк. 14, 3. Ін. 11, 2. [2] Лк. 10, 40. [6] Ін. 13, 29. [8] Втор. 15, 11. [13] Мф. 21, 8. Мк. 11, 8. Лк. 19, 36. [15] Зах. 9, 9. Іс. 62, 11. Мф. 21, 5. [25] Мф. 10, 39. Мк. 8, 35. Лк. 9, 24; 14, 27. [26] Ін. 17, 24. [27] Мф. 26, 38. Євр. 5, 7. [31] Ін. 14, 30; 16, 11. [32] Ін. 3, 14. [34] 2 Цар. 7, 13. Пс. 88, 37. Іс. 9, 7. Єз. 37, 25. Дан. 2, 44; 7, 14. Мих. 5, 2. Лк. 1, 33. [38] Іс. 53, 1. Рим. 10, 16. [40] Іс. 6, 9–10. Мф. 13, 14. Мк. 4, 12. Лк. 8, 10. Діян. 28, [47] Ін. 3, 17. [48] Мк. 16, 16. [49] Ін. 14, 10. 26. Рим. 11, 8. [43] Ін. 5, 44. [46] Ін. 3, 19. Мф. 11, 27; 28, 18. [4] Лк 17, 8; 22, 27.

 

 

Глава 13

1 Перед святом Пасхи Ісус, знаючи, що прийшов Його час перейти з цього світу до Отця, показав на ділі, що, полюбивши Своїх, які були в світі, до кінця полюбив їх. 2 І під час вечері, коли диявол уже вклав у серце Іуді Симоновому Іскаріотові видати Його, 3 Ісус, знаючи, що Отець усе віддав до рук Його і що Він від Бога вийшов і до Бога відходить, 4 встав від вечері, зняв з Себе верхній одяг і, взявши рушник, підперезався. 5 Потім налив води в умивальницю і почав умивати ноги ученикам, і обтирати рушником, яким був підперезаний. 6 Підходить і до Симона-Петра, а той говорить Йому: Господи! Чи Тобі умивати мої ноги? 7 Ісус сказав йому у відповідь: що Я роблю, ти тепер не знаєш, а зрозумієш потім. 8 Петро каже Йому: не вмиєш ніг моїх повік. Ісус відповів йому: якщо не вмию тебе, не матимеш частини зі Мною. 9 Симон-Петро каже Йому: Господи, не тільки ноги мої, але й руки і голову. 10 Ісус говорить йому: вмитому треба тільки ноги обмити, бо увесь чистий; і ви чисті, але не всі. 11 Бо знав Він зрадника Свого, тому і сказав, що не всі вони чисті. 12 Коли ж умив їм ноги і надів одяг Свій, то знову возліг і сказав їм: чи знаєте, що Я зробив вам? 13 Ви називаєте Мене Учителем і Господом, і добре кажете, бо Я Той і є. 14 Отже, якщо Я, Господь і Учитель, умив вам ноги, то і ви повинні вмивати ноги один одному. 15 Бо Я дав вам приклад, щоб і ви робили так само, як Я зробив вам. 16 Істинно, істинно кажу вам: раб не більший за господаря свого, і посланець не більший за того, хто послав його. 17 Якщо це знаєте, блаженні ви, коли виконуєте. 18 Не про всіх вас кажу; Я знаю тих, кого обрав. Але нехай здійсниться Писання: той, хто їсть зі Мною хліб, підняв на Мене п’яту свою. 19 Тепер кажу вам, перш ніж те збудеться, щоб, як станеться, ви повірили, що це Я. 20 Істинно, істинно кажу вам: хто приймає того, кого Я пошлю, Мене приймає; а хто Мене приймає, приймає Того, Хто послав Мене. 21 Сказавши це, Ісус стривожився духом, і засвідчив, і сказав: істинно, істинно кажу вам, що один з вас видасть Мене. 22 Тоді ученики озирались один на одного, не розуміючи, про кого Він говорить. 23 Один же з учеників Його, якого любив Ісус, возлежав при лоні Ісусовому. 24 Йому Симон-Петро зробив знак, щоб запитав, хто це, про кого Він говорить. 25 Той, припавши до грудей Ісуса, сказав Йому: Господи, хто це? 26 Ісус відповів: той, кому Я, вмочивши, подам хліб. І, вмочивши хліб, подав Іуді Симоновому Іскаріоту. 27 І з цим хлібом увійшов у нього сатана. І сказав йому Ісус: що робиш, роби швидше. 28 Але ніхто з тих, що возлежали, не зрозумів, до чого Він це сказав йому. 29 Оскільки в Іуди була грошова скринька, то деякі гадали, що Ісус звелів йому купити те, що треба було до свята, або щоб дав що-небудь убогим. 30 Він, взявши той хліб, одразу ж вийшов; а була ніч.

31 Коли він вийшов, Ісус промовив: нині прославився Син Людський, і Бог прославився в Ньому. 32 Якщо Бог прославився в Ньому, то і Бог прославить Його в Собі, і скоро прославить Його. 33 Діти! Недовго вже бути Мені з вами. Будете шукати Мене і, як Я сказав юдеям, — куди Я йду, ви не можете прийти, так і вам кажу тепер. 34 Заповідь нову даю вам: щоб ви любили один одного; як Я полюбив вас, так і ви любіть один одного. 35 З того знатимуть усі, що ви Мої ученики, якщо будете мати любов між собою. 36 Симон-Петро сказав Йому: Господи, куди Ти йдеш? Ісус відповів йому: куди Я йду, ти не можеш тепер іти за Мною, а згодом підеш за Мною. 37 Петро сказав Йому: Господи! Чому я не можу йти за Тобою тепер? Я душу мою покладу за Тебе. 38 Ісус відповів йому: душу твою за Мене покладеш? Істинно, істинно кажу тобі: не проспіває півень, як тричі зречешся Мене.

 

Глава 13. [1] Мф. 26, 2. Мк. 14, 1. [3] [10] Ін. 15, 3. [13] 1 Кор. 8, 6; 12, 3. Флп. 2, 11. [16] Мф. 10, 24. Лк. 6, 40. Ін. 15, 20. [18] Пс. 40, 10. Діян. 1, 16. [19] Ін. 14, 29. [20] Мф. 10, 40. Лк. 10, 16. [21] Мф. 26, 21. Мк. 14, 18. Лк. 22, 21. [23] Ін. 21, 20. [31] Ін. 12, 23. [33] Ін. 7, 34; 8, 21. [34] Ін. 15, 12. 1 Ін. 3, 11. 1 Сол. 4, 9.

 

 

Глава 14

1 Нехай не тривожиться серце ваше; віруйте в Бога і в Мене віруйте. 2 В домі Отця Мого осель багато. А якби не так, Я сказав би вам: Я йду приготувати місце вам. 3 І коли піду і приготую вам місце, прийду знову і візьму вас до Себе, щоб і ви були там, де Я. 4 А куди Я йду, ви знаєте, і путь знаєте. 5 Фома сказав Йому: Господи! Не знаємо, куди йдеш; і як можемо знати путь? 6 Ісус сказав йому: Я є путь, і істина, і життя; ніхто не приходить до Отця, як тільки через Мене. 7 Коли б ви знали Мене, то знали б і Отця Мого. І віднині знаєте Його і бачили Його. 8 Филип сказав Йому: Господи, покажи нам Отця, і нам вистачить. 9 Ісус сказав йому: стільки часу Я з вами, і ти не знаєш Мене, Филипе? Хто бачив Мене, той і Отця бачив; як же ти говориш: покажи нам Отця? 10 Хіба ти не віриш, що Я в Отці і Отець у Мені? Слова, які Я кажу, не від Себе кажу; Отець, Який в Мені перебуває, Він творить діла. 11 Вірте Мені, що Я в Отці і Отець у Мені. Якщо ж ні, то вірте Мені за самими ділами. 12 Істинно, істинно кажу вам: хто вірує в Мене, діла, які творю Я, і він створить, і більше цих створить; тому що Я до Отця Мого іду. 13 І коли чого попросите у Отця в ім’я Моє, те зроблю, щоб Отець прославився в Сині. 14 І коли чого попросите в ім’я Моє, Я те зроблю. 15 Якщо любите Мене, то дотримуйтесь Моїх заповідей. 16 І Я ублагаю Отця, й іншого Утішителя дасть вам, щоб був з вами повік, 17 Духа істини, Якого світ не може прийняти, бо не бачить Його і не знає Його; ви ж знаєте Його, бо Він з вами перебуває і у вас буде. 18 Не залишу вас сиротами; прийду до вас. 19 Ще трохи, і світ уже не побачить Мене; а ви побачите Мене, бо Я живу, і ви будете жити. 20 Того дня дізнаєтесь ви, що Я в Отці Моєму, і ви в Мені, і Я в вас. 21 Хто має заповіді Мої і дотримується їх, той любить Мене; а хто любить Мене, того полюбить Отець Мій; і Я полюблю його і явлюся йому Сам. 22 Іуда, не Іскаріот, говорить Йому: Господи, що це, що Ти хочеш явити Себе нам, а не світові? 23 Ісус сказав йому у відповідь: хто любить Мене, той слово Моє збереже; і Отець Мій полюбить його, і Ми прийдемо до Нього і оселю сотворимо у Нього. 24 А хто не любить Мене, слів Моїх не береже; слово ж, яке ви чуєте, не Моє, а Отця, Який послав Мене. 25 Це сказав Я вам, перебуваючи з вами. 26 Утішитель же, Дух Святий, Якого пошле Отець в ім’я Моє, навчить вас усього і нагадає вам усе, що Я говорив вам. 27 Мир залишаю вам, мир Мій даю вам; не так, як світ дає, Я даю вам. Нехай не тривожиться серце ваше і нехай не страхається. 28 Ви чули, що Я сказав вам: іду від вас і прийду до вас. Коли б ви любили Мене, то зраділи б, що Я сказав: іду до Отця; бо Отець Мій більший за Мене. 29 І ось Я сказав вам про те, перш ніж збулося, щоб ви повірили, коли збудеться. 30 Вже небагато Мені говорити з вами; бо йде князь світу цього, і в Мені він не має нічого. 31 Та щоб світ знав, що Я люблю Отця і, як заповів Мені Отець, так і творю. Вставайте, підемо звідси.

 

Глава 14. [3] Ін. 17, 24. 1 Сол. 4, 17. [6] Іс. 35, 8. Ін. 1, 14, 17; 6, 33, 40; 8, 32; 10, 28; 11, 25. 1 Ін. 5, 20. Еф. 1, 13. [13] Мф. 7, 7. Мк. 11, 24. Лк. 11, 9. Ін. 15, 7; [38] Мф. 26, 34. Мк. 14, 30. Лк. 22, 34. 16, 23. Як. 1, 6. [17] Ін. 16, 13. 1 Кор. 2, 14. [19] Ін. 11, 25. 1 Сол. 4, 14. [23] Зах. 2, 10. 1 Кор. 3, 16. Одкр. 3, 20. [24] Ін. 12, 49. [26] Ін. 15, 26. [27] Флп. 4, 7. [30] Ін. 12, 31; 16, 11. [31] Ін. 10, 18. Євр. 10, 7.

 

 

Глава 15

1 Я є істинна виноградна лоза, а Отець Мій — виноградар. 2 Всяку гілку в Мене Він відсікає, що не плодоносить, і всяку, що плодоносить, очищає, щоб більше принесла плоду. 3 Ви вже очищені через слово, яке Я проповідував вам. 4 Перебувайте в Мені, і Я у вас. Як гілка не може приносити плоду сама від себе, якщо не буде на лозі, так і ви, якщо не будете в Мені. 5 Я є лоза, а ви гілки; хто перебуває в Мені, і Я в ньому, той приносить багато плоду; бо без Мене не можете робити нічого. 6 Хто не буде в Мені, той буде відкинутий геть, як гілка, і всохне; а такі гілки збирають і кидають у вогонь, і вони згоряють. 7 Якщо перебуватимете в Мені, і слова Мої у вас будуть, то, чого б ви не захотіли, просіть, і буде вам. 8 Тим прославиться Отець Мій, якщо ви принесете багато плоду і будете Моїми учениками. 9 Як полюбив Мене Отець, так і Я полюбив вас; перебувайте ж у Моїй любові. 10 Якщо заповідей Моїх дотримаєтесь, то будете в любові Моїй, як і Я, дотримавшись заповідей Отця Мого, перебуваю в Його любові. 11 Це сказав Я вам, щоб радість Моя у вас перебувала, і радість ваша буде повна. 12 Це є заповідь Моя, щоб ви любили один одного, як Я полюбив вас. 13 Немає більше від тієї любови, як хто душу свою покладе за друзів своїх. 14 Ви — друзі Мої, якщо виконуєте те, що Я заповідаю вам. 15 Не називаю вас більше рабами, бо раб не знає, що робить господар його; а Я назвав вас друзями, тому що сказав вам усе, що чув від Отця Мого. 16 Не ви Мене обрали, але Я вас обрав і настановив вас, щоб ви йшли і приносили плід, і щоб плід ваш залишився, щоб, чого не попросите в Отця в ім’я Моє, Він дав вам. 17 Це заповідаю вам, щоб ви любили один одного. 18 Якщо світ вас ненавидить, знайте, що Мене перше, ніж вас, зненавидів. 19 Якби ви були від світу, то світ любив би своє; а оскільки ви не від світу, але Я обрав вас від світу, тому ненавидить вас світ. 20 Пам’ятайте слово, яке Я сказав вам: раб не більший за господаря свого. Якщо Мене гнали, то гнатимуть і вас; якщо Мого слова дотримувались, будуть дотримуватись і вашого. 21 Та все те чинитимуть вам за ім’я Моє, тому що не знають Того, Хто послав Мене. 22 Якби Я не прийшов і не говорив їм, то не мали б гріха; а тепер не мають виправдання за гріх свій. 23 Хто ненавидить Мене, той ненавидить і Отця Мого. 24 Коли б Я не творив серед них діл, яких ніхто інший не створив, то не мали б гріха; а тепер і бачили, і зненавиділи й Мене, і Отця Мого. 25 Але нехай справдиться слово, написане в законі їхньому: зненавиділи Мене даремно. 26 Коли ж прийде Утішитель, Якого Я пошлю вам від Отця, Дух істини, Який від Отця виходить, Він буде свідчити про Мене. 27 Також і ви будете свідчити, бо ви спочатку зі Мною.

 

Глава 15. [2] Мф. 15, 13. Гал. 5, 22. [3] Ін. 13, 10. 1 Ін. 2, 7. [5] Діян. 4, 12. [6] Єз. 15, 4. Мф. 3, 10; 7, 19. [7] Ін. 14, 13; 16, 23. 1 Ін. 3, 22. [12] Ін. 13, 34. 1 Ін. 3, 11; 4, 21. Еф. 5, 2. 1 Сол. 4, 9. [15] Еф. 1, 9; 3, 5. [16] Мк. 16, 15. [18] 1 Ін. 3, 13. [20] Мф. 10, 24; 24, 9. Мк. 13, 9. Лк. 21, 12. Ін. 13, 16. [21] Ін. 16, 3. [25] Пс. 68, 5; 34, 19. [26] Лк. 24, 49. Ін. 14, 26. [27] Діян. 1, 8; 2, 32. 1 Пет. 5, 1.

 

 

Глава 16

1 Це сказав Я вам, щоб ви не спокусилися. 2 Виженуть вас із синагог; прийде навіть час, коли всякий, хто вбиватиме вас, буде думати, що тим він служить Богові. 3 Так будуть робити, бо не пізнали ні Отця, ні Мене. 4 Але Я сказав це для того, щоб ви, як прийде той час, згадали, що Я казав вам про те. А не говорив вам цього спочатку тому, що був з вами. 5 А тепер іду до Того, Хто Мене послав, і ніхто з вас не питає Мене: куди йдеш? 6 Але від того, що Я сказав вам це, скорботою пройнялися серця ваші. 7 Але Я істину кажу вам: краще для вас, щоб Я пішов. Бо, якщо Я не піду, Утішитель не прийде до вас; а як піду, то пошлю Його до вас, 8 і коли Він прийде, викриє світ за гріх, і за правду, і за суд. 9 За гріх — тому, що не вірують в Мене. 10 За правду — тому, що Я йду до Отця Мого, і вже не побачите Мене. 11 А за суд, бо князя світу цього осуджено. 12 Ще багато чого маю сказати вам, але ви тепер не можете вмістити. 13 Коли ж прийде Він, Дух істини, то наставить вас на всяку істину; бо не від Себе говоритиме, а буде говорити те, що почує, і майбутнє звістить вам. 14 Він прославить Мене, бо від Мого візьме і звістить вам. 15 Усе, що має Отець, — Моє; тому Я сказав, що від Мого візьме і звістить вам. 16 Ще трохи, і ви вже не побачите Мене, і знову незабаром побачите Мене, бо Я йду до Отця. 17 Тут деякі з учеників Його сказали один одному: що це Він говорить нам: ще трохи, і ви не побачите Мене, і знову незабаром побачите Мене; і: Я йду до Отця? 18 Отже, вони говорили: що це говорить Він: ще трохи? Не знаємо, що каже. 19 Ісус, зрозумівши, що хочуть спитати Його, сказав їм: чи про те допитуєтеся між собою, що Я сказав: ще трохи, і не побачите Мене, і знову незабаром побачите Мене? 20 Істинно, істинно кажу вам: ви будете плакати і ридати, а світ зрадіє; ви печальні будете, та печаль ваша за радість буде. 21 Жінка, коли родить, терпить скорботу, бо прийшла година її; коли ж породила дитя, вже не пам’ятає скорботи від радости, тому що народилася людина на світ. 22 Так і ви маєте печаль нині; але Я знову побачу вас, і зрадіє серце ваше, і радости вашої ніхто не відбере від вас. 23 І в той день ви не спитаєте Мене ні про що. Істинно, істинно кажу вам: чого б ви не попросили в Отця в ім’я Моє, дасть вам. 24 Донині ви нічого не просили в ім’я Моє; просіть і одержите, щоб радість ваша була повною. 25 Це Я говорив вам притчами; але настає час, коли вже не буду говорити вам притчами, а відкрито сповіщу вам про Отця. 26 В той день будете просити в ім’я Моє, і не кажу вам, що Я благатиму Отця за вас: 27 бо Сам Отець любить вас, тому що ви полюбили Мене і увірували, що Я зійшов від Бога. 28 Я зійшов від Отця і прийшов у світ; і знову залишаю світ і йду до Отця. 29 Ученики Його сказали Йому: ось тепер Ти говориш просто, і притчі не кажеш ніякої. 30 Тепер бачимо, що Ти все знаєш і не потребуєш, щоб хто питав Тебе. Тому і віруємо, що Ти від Бога зійшов. 31 Ісус відповів їм: тепер віруєте? 32 Ось настає час, і вже настав, коли ви розійдетесь кожний до свого і Мене залишите одного, але Я не один, бо Отець зі Мною. 33 Це сказав Я вам, щоб ви мали в Мені мир. У світі зазнаєте скорботи, але мужайтесь: Я переміг світ.

 

Глава 16. [3] Ін. 15, 21. [4] Мф. 9, 15. Ін. 14, 29. [5] Ін. 7, 33. [7] Ін. 15, 26. [11] Ін. 12, 31; 14, 30. Кол. 2, 15. [13] Мф. 10, 19.[15] Ін. 17, 10. [22] Лк. 24, 41, 52. Ін. 20, 20. 1 Пет. 1, 8. [23] Мф. 7, 7. Мк. 11, 24. Лк. 11, 9. Ін. 14, 13; 15, 7. Як. 1, 6. [26] Рим. 8, 34. [27] Ін. 17, 25. [32] Мф. 26, 31. Мк. 14, 27. [33] 1 Ін. 4, 4; 5, 4. 1 Кор. 15, 57.

 

 

Глава 17

1 Після цих слів Ісус звів очі Свої до неба і сказав: Отче! Прийшов час. Прослав Сина Твого, щоб і Син Твій прославив Тебе; 2 як Ти дав Йому владу над усякою плоттю, щоб усьому, що Ти дав Йому, дав Він життя вічне. 3 Це ж є життя вічне, щоб пізнали Тебе, Єдиного Істинного Бога, і Того, Кого Ти послав, Ісуса Христа. 4 Я прославив Тебе на землі, звершив діло, яке Ти доручив Мені виконати. 5 І нині прослав Мене Ти, Отче, в Тебе Самого — славою, яку Я мав у Тебе, коли ще не було світу. 6 Я явив ім’я Твоє людям, яких Ти дав Мені від світу; вони були Твої, і Ти дав їх Мені, і вони зберегли слово Твоє. 7 Нині зрозуміли, що все, що Ти дав Мені, є від Тебе. 8 Бо слова, які Ти дав Мені, Я передав їм, і вони прийняли і зрозуміли воістину, що Я зійшов від Тебе, і увірували, що Ти послав Мене. 9 Я за них благаю, — не за весь світ благаю, але за тих, яких Ти дав Мені, тому що вони Твої. 10 І все Моє — Твоє, і Твоє — Моє; і Я прославився в них. 11 Я вже не в світі, та вони в світі, а Я до Тебе йду. Отче Святий! Збережи їх в ім’я Твоє, тих, кого Ти дав Мені, щоб вони були єдине, як і Ми. 12 Коли Я був з ними у світі, Я зберігав їх в ім’я Твоє; тих, яких Ти дав Мені, Я зберіг, і ніхто з них не загинув, тільки син погибельний, щоб збулося Писання. 13 Нині ж до Тебе йду, і це говорю у світі, щоб вони мали в собі радість Мою повну. 14 Я дав їм слово Твоє, і світ зненавидів їх, тому що вони не від світу, як і Я не від світу. 15 Не благаю, щоб Ти взяв їх від світу, але щоб зберіг їх від зла. 16 Вони не від світу, як і Я не від світу. 17 Освяти їх істиною Твоєю; слово Твоє є істина. 18 Як Ти послав Мене у світ, так і Я послав їх у світ. 19 І за них Я освячую Себе, щоб і вони були освячені істиною. 20 Не за них же тільки благаю, але й за віруючих у Мене за словом їхнім. 21 Щоб усі були єдине: як Ти, Отче, в Мені, і Я в Тобі, так і вони нехай будуть в Нас єдине, — щоб увірував світ, що Ти послав Мене. 22 І славу, яку Ти дав Мені, Я дав їм: щоб були єдине, як і Ми єдине; 23 Я в них, і Ти в Мені; щоб вони були звершені в єдності, і щоб зрозумів світ, що Ти послав Мене і полюбив їх, як полюбив Мене. 24 Отче! Ті, кого Ти дав Мені, хочу, щоб там, де Я, і вони були зі Мною, щоб бачили славу Мою, яку Ти дав Мені, тому що полюбив Мене раніше від створення світу. 25 Отче Праведний! І світ Тебе не пізнав; а Я пізнав Тебе, і ці пізнали, що Ти послав Мене. 26 І Я відкрив їм ім’я Твоє і відкрию, щоб любов, якою Ти полюбив Мене, в них була, і Я в них.

 

Глава 17. [1] Ін. 12, 23. [2] Дан. 7, 14. Мф. 28, 18. Євр. 2, 5–8. [3] Ін. 6, 29. 1 Ін. 3, 23. [5] Одкр. 5, 12. [6] Ін. 18, 9. [8] Ін. 16, 27. [10] Ін. 16, 15. [11] Ін. 10, 30. Еф. 4, 3. [12] Пс. 108, 17, 8. Ін. 18, 9. [14] Ін. 8, 23. [17] Пс. 118, 142. Ін. 14, 6. [18] Іс. 61, 1. [19] Євр. 9, 14. [21] Ін. 17, 11. [24] Ін. 12, 26. [26] Ін. 15, 15.

 

 

Глава 18

1 Сказавши це, Ісус вийшов з учениками Своїми на той бік потоку Кедрону, де був сад, в який увійшов Сам і ученики Його.

2 Знав же це місце й Іуда, зрадник Його, тому що Ісус часто збирався там з учениками Своїми. 3 Отже, Іуда, взявши загін воїнів та слуг первосвящеників і фарисеїв, приходить туди з ліхтарями і світильниками та зброєю. 4 Ісус же, знаючи все, що з Ним буде, вийшов і сказав їм: кого шукаєте? 5 Йому відповіли: Ісуса Назорея. Ісус говорить їм: це Я. Стояв же з ними й Іуда, зрадник Його. 6 І коли сказав їм: це Я, — вони відступили назад і впали на землю. 7 Знову запитав їх Ісус: кого шукаєте? Вони сказали: Ісуса Назорея. 8 Ісус відповів: Я сказав вам, що це Я; отже, якщо Мене шукаєте, залиште цих, нехай ідуть. 9 Щоб збулося сказане слово: з тих, якого Ти дав Мені, Я не погубив нікого. 10 Симон же Петро, маючи меч, витяг його і вдарив раба первосвященика і відсік йому праве вухо. Ім’я раба було Малх. 11 Але Ісус сказав Петрові: сховай меч у піхви; невже Мені не пити чаші, яку дав Мені Отець? 12 Тоді воїни, і тисяцький, і слуги юдейські взяли Ісуса і зв’язали Його.

13 І відвели Його спершу до Анни, бо він був тестем Каяфи, який був первосвящеником того року. 14 Це був той Каяфа, який дав пораду юдеям, що краще одному чоловікові вмерти за народ.

15 Услід за Ісусом ішли Симон-Петро та інший ученик; ученик же той був знайомий первосвященикові і ввійшов з Ісусом у двір первосвященика. 16 А Петро стояв зовні при дверях. Потім ученик, який був знайомий первосвященикові, вийшов і сказав воротарці, і ввів Петра. 17 І ось рабиня-воротарка каже Петрові: чи ти не з учеників Цього Чоловіка? Він сказав: ні. 18 Тим часом раби і слуги, розпаливши вогнище, бо було холодно, стояли і грілися. Петро також стояв з ними і грівся.

19 Первосвященик же запитав Ісуса про учеників Його і про вчення Його. 20 Ісус відповів йому: Я говорив світові відкрито; Я завжди навчав у синагогах і в храмі, де завжди юдеї сходяться, і таємно не говорив нічого. 21 Чого запитуєш Мене? Запитай тих, які чули, що Я говорив їм; ось ці знають, що Я говорив. 22 Коли Він сказав це, один із слуг, що стояв близько, ударив Ісуса по щоці, кажучи: так відповідаєш Ти первосвященикові? 23 Ісус відповів йому: якщо Я сказав зле, то доведи, що зле, а коли добре, за що ти б’єш Мене? 24 Анна відіслав Його зв’язаного до первосвященика Каяфи.

25 А Симон-Петро стояв і грівся. Тут сказали йому: чи не з учеників Його і ти? Він відрікся і сказав: ні. 26 Один з рабів первосвященика, родич того, якому Петро відсік вухо, говорить: чи я не бачив тебе з Ним у саду? 27 Петро знову відрікся, і зараз же заспівав півень.

28 Від Каяфи повели Ісуса до преторії. Був ранок; і вони не ввійшли у преторію, щоб не осквернитися, але щоб можна було їсти паску. 29 Пилат вийшов до них і сказав: у чому ви звинувачуєте Чоловіка Цього? 30 Вони сказали йому у відповідь: якби Він не був злочинець, ми не видали б Його тобі. 31 Пилат сказав їм: візьміть Його ви, і за законом вашим судіть Його. Юдеї сказали йому: нам не дозволено віддавати на смерть нікого, —

32 щоб справдилося слово Ісусове, яке Він сказав, даючи зрозуміти, якою смертю мав померти. 33 Тоді Пилат знову ввійшов у преторію, покликав Ісуса і сказав Йому: чи не Ти Цар Юдейський? 34 Ісус відповів йому: чи від себе ти говориш це, чи інші сказали тобі про Мене? 35 Пилат відповів: хіба я юдей? Твій народ і первосвященики видали Тебе мені; що Ти зробив? 36 Ісус відповів: Царство Моє не від світу цього: якби від світу цього було Царство Моє, то слуги Мої змагалися б за Мене, щоб Я не був виданий юдеям; але нині Царство Моє не звідси. 37 Пилат сказав Йому: отже, Ти Цар? Ісус відповів: ти говориш, що Я Цар. Я для того народився і для того прийшов у світ, щоб свідчити про істину; кожен, хто від істини, слухається голосу Мого. 38 Пилат сказав Йому: що є істина? І, сказавши це, знову вийшов до юдеїв і сказав їм: я ніякої провини не знаходжу в Ньому. 39 Є ж у вас звичай, щоб я одного відпускав вам на Пасху; чи хочете, відпущу вам Царя Юдейського? 40 Тоді знову закричали всі, кажучи: не Його, а Варавву. Варавва ж був розбійник.

 

Глава 18. [1] Мф. 26, 36. [3] Мф. 26, 47. Мк. 14, 43. Лк. 22, 47. Діян. 1, 16. [9] Ін. 17, 6, 12. [10] Мф. 26, 51. [13] Мф. 26, 57. Мк. 14, 53. Лк. 22, 54. [14] Ін. 11, 50. [17] Мф. 26, 69. Мк. 14, 66. Лк. 22, 56. [24] Мф. 26, 57. Мк. 14, 53. Лк. 22, 54. [28] Мф. 27, 2. Мк. 15, 1. Лк. 22, 66. [32] Мф. 20, 19. [33] Мф. 27, 11. Мк. 15, 2. Лк. 23, 3. [36] Дан. 2, 44. [37] 1 Тим. 6, 13. [39] Мф. 27, 15. Мк. 15, 6. Лк. 23, 17. [40] Діян. 3, 14.

 

 

Глава 19

1 Тоді Пилат узяв Ісуса і звелів бити Його. 2 І воїни, сплівши вінець з терну, поклали Йому на голову, і одягли Його в багряницю, 3 і говорили: радуйся, Царю Юдейський! І били Його по щоках. 4 Пилат знову вийшов і сказав їм: ось я виводжу Його до вас, щоб ви знали, що я не знаходжу в Ньому ніякої провини. 5 Тоді вийшов Ісус у терновому вінці і в багряниці. І сказав їм Пилат: це — Чоловік! 6 Коли ж побачили Його первосвященики і слуги, то закричали: розіпни, розіпни Його! Пилат говорить їм: візьміть Його ви, і розіпніть; бо я не знаходжу в Ньому провини. 7 Юдеї відповіли йому: ми маємо закон, і за законом нашим Він повинен умерти, тому що зробив Себе Сином Божим. 8 Пилат же, почувши це слово, ще більше злякався. 9 І знов увійшов у преторію і сказав Ісусові: звідки Ти? Але Ісус відповіді не дав йому. 10 Пилат же каже Йому: чи мені не відповідаєш? Хіба не знаєш, що я маю владу розіп’ясти Тебе, і владу маю відпустити Тебе? 11 Ісус відповів: ти не мав би наді Мною ніякої влади, якби не було тобі дано звище. Тому більший гріх на тому, хто видав Мене тобі. 12 З того часу Пилат намагався відпустити Його. Юдеї ж кричали: якщо відпустиш Його, ти не друг кесареві; всякий, хто робить себе царем, противиться кесареві. 13 Пилат, почувши це слово, вивів Ісуса і сів на судилищі, на місці, що зветься ліфостротон*, а по-єврейськи — гаввафа. 14 Тоді була п’ятниця перед Пасхою, близько шостої години. І сказав Пилат юдеям: це Цар ваш! 15 Вони ж закричали: візьми, візьми і розіпни Його! Пилат говорить їм: чи Царя вашого розіпну? Первосвященики відповіли: немає в нас царя, крім кесаря.

16 І тоді він видав Його їм на розп’яття. І взяли Ісуса, і повели. 17 І, несучи хрест Свій, Він вийшов на місце, що зветься Лобне, по-єврейськи Голгофа; 18 там розіп’яли Його, і з Ним двох інших, з одного і другого боку, а посередині Ісуса. 19 Пилат же написав і напис і виставив на хресті. Написано було: Ісус Назорей, Цар Юдейський. 20 Цей напис читало багато юдеїв, тому що місце, де був розіп’ятий Ісус, було недалеко від міста, і написано було єврейською, грецькою, римською мовами. 21 Первосвященики ж юдейські сказали Пилатові: не пиши: Цар Юдейський, але що Він говорив: Я Цар Юдейський. 22 Пилат відповів: що я написав — те написав. 23 Воїни ж, коли розіп’яли Ісуса, взяли одяг Його і розділили на чотири частини, кожному воїнові по частині, і хітон. Хітон же був не зшитий, а весь зітканий згори. 24 Вирішили між собою: не будемо роздирати його, а киньмо жереб на нього, кому буде, — щоб збулося сказане в Писанні: розділили ризи Мої між собою, за одяг Мій кидали жереб. Так воїни і зробили.

25 Біля хреста Ісуса стояли Мати Його і сестра Матері Його, Марія Клеопова, і Марія Магдалина. 26 Ісус, побачивши Матір і ученика, що тут стояв, якого любив, говорить до Матері Своєї: Жоно! Це — син Твій. 27 Потім каже ученикові: це — Мати твоя! І з цього часу ученик взяв Її до себе.

28 Після того Ісус, знаючи, що вже усе звершилося, щоб справдилося Писання, говорить: пити! 29 Стояла тут посудина, повна оцту. Воїни, намочивши оцтом губку і настромивши її на тростину, піднесли до уст Його. 30 Коли ж спробував оцту Ісус, сказав: звершилось! І, схиливши голову, віддав дух.

31 А оскільки тоді була п’ятниця, то юдеї, щоб не залишати тіл на хресті в суботу [бо та субота була Великдень], просили Пилата, щоб перебити їхні голінки і зняти їх. 32 Отже, прийшли воїни і в першого перебили голінки, і в другого, розіп’ятого з Ним. 33 А коли, підійшовши до Ісуса, побачили, що Він уже помер, то не перебили в Нього голінок. 34 Але один з воїнів списом проколов Йому ребра, і відразу витекли кров і вода. 35 І той, що бачив, засвідчив, — і свідчення його правдиве. Він знає, що говорить правду, щоб ви повірили. 36 Бо це сталося, щоб справдилося Писання: кість не розломиться в Нього. 37 Також і в іншому місці Писання говориться: будуть дивитися на Того, Якого прокололи.

38 Після цього Йосиф з Аримафеї, ученик Ісуса, але таємний — з остраху перед юдеями, просив Пилата, щоб зняти тіло Ісуса; і Пилат дозволив. Він пішов і зняв тіло Ісуса. 39 Прийшов також і Никодим, який приходив раніше до Ісуса вночі, і приніс суміш смирни та алое, близько сотні літрів. 40 Отже, вони взяли тіло Ісуса і обгорнули пеленами з пахощами, як за звичаєм поховання в юдеїв. 41 На тому місці, де Його розіп’яли, був сад, і в саду новий гріб, в якому ще ніхто ніколи не був покладений. 42 Там і поклали Ісуса ради п’ятниці юдейської, тому що гріб був близько.

 

* Кам’яний поміст.

 

Глава 19. [1] Мф. 27, 26. Мк. 15, 15. [4] Ін 18, 38. Діян. 3, 13. [6] Мф. 27, 23. Мк. 15, 14. Лк. 23, 4. Діян. 13, 28. [7] Втор. 18, 20. [9] Іс. 53, 7. Ін. 18, 33. [11] Лк. 22, 53. [17] Мф. 27, 33. Мк. 15, 22. Лк. 23, 33. Євр. 13, 12. [23] Мф. 27, 35. Мк. 15, 24. Лк. 23, 34. [24] Пс. 21, 19. [25] Лк. 2, 35. [28] Пс. 68, 22. Мф. 27, 48. [31] Втор. 21, 23. [36] Вих. 12, 46. Чис. 9, 12. [37] Зах. 12, 10. Одкр. 1, 7. [38] Мф. 27, 57. Мк. 15, 43. Лк. 23, 50. [39] Ін. 3, 2; 7, 50.

 

 

Глава 20

1 У перший же день після суботи Марія Магдалина приходить до гробу вранці, коли було ще темно, і бачить, що камінь відвалений від гробу. 2 Отже, біжить і приходить до Симона-Петра та до іншого ученика, якого любив Ісус, і каже їм: узяли Господа з гробу і не знаємо, де поклали Його. 3 Негайно ж вийшли Петро та інший ученик і пішли до гробу. 4 Вони бігли обидва разом; але інший ученик біг швидше за Петра і прибув до гробу перший. 5 І, нахилившись, побачив, що лежать пелени; але не ввійшов. 6 Слідом за ним прийшов Симон-Петро, і ввійшов у гріб, і побачив одні лиш пелени, що лежали; 7 а хустина, яка була на голові Його, лежала згорнена не з пеленами, а осторонь, на іншому місці. 8 Тоді ввійшов і інший ученик, що раніше прийшов до гробу, і побачив, і увірував. 9 Бо вони ще не знали Писання, що Йому належало воскреснути з мертвих. 10 Тоді ученики знову повернулися до себе.

11 Марія стояла зовні біля гробу і плакала; і, коли плакала, нахилилася до гробу, 12 і бачить двох ангелів у білому, що сиділи — один в головах, а другий в ногах, де лежало тіло Ісусове. 13 І вони кажуть їй: жоно, чого плачеш? Говорить їм: взяли Господа мого, і не знаю, де поклали Його. 14 Сказавши це, обернулася назад і побачила Ісуса, Який стояв, але не впізнала, що це Ісус. 15 Говорить їй Ісус: жоно, чого плачеш? Кого шукаєш? Вона, думаючи, що це садівник, каже Йому: господарю, якщо ти забрав Його, скажи мені, де ти поклав Його, і я візьму Його. 16 Ісус говорить їй: Маріє! Вона, обернувшись, каже Йому: Раввуні! Що означає: Учителю! 17 Ісус говорить їй: не доторкайся до Мене, бо Я ще не зійшов до Отця Мого; а йди до братів Моїх і скажи їм: іду до Отця Мого і Отця вашого, і до Бога Мого і Бога вашого. 18 Марія Магдалина прийшла і сповістила ученикам, що бачила Господа і що Він це сказав їй.

19 Того ж першого дня після суботи, ввечері, коли двері дому, де зібралися ученики Його, були замкнені з остраху перед юдеями, прийшов Ісус і став посередині, і каже їм: мир вам! 20 Сказавши це, Він показав їм руки, і ноги, і ребра Свої. Ученики зраділи, побачивши Господа. 21 Ісус же сказав їм вдруге: мир вам! Як послав Мене Отець, так і Я посилаю вас. 22 Сказавши це, Він дихнув і говорить їм: прийміть Духа Святого. 23 Кому відпустите гріхи, тим відпустяться, на кому залишите, залишаться. 24 Фома ж, один з дванадцятьох, який звався Близнюком, не був тут з ними, коли приходив Ісус. 25 Інші ученики сказали йому: ми бачили Господа. Він же сказав їм: якщо не побачу на руках Його рани від цвяхів і не вкладу пальця мого в рани від цвяхів, і не вкладу руки моєї в ребра Його, не повірю.

26 Через вісім днів ученики Його знову були в домі, й Фома з ними. Прийшов Ісус, коли двері були замкнені, став посеред них і сказав: мир вам! 27 Потім говорить Фомі: дай палець твій сюди і подивись на руки Мої; подай руку твою і вклади в ребра Мої, і не будь невірним, але вірним. 28 Фома у відповідь сказав Йому: Господь мій і Бог мій! 29 Ісус говорить йому: ти повірив, тому що побачив Мене; блаженні ті, що не бачили й увірували.

30 Багато інших чудес сотворив Ісус перед учениками Своїми, про які не написано в цій книзі. 31 Це ж написано, щоб ви увірували, що Ісус є Христос, Син Божий, і, віруючи, мали життя в ім’я Його.

 

Глава 20. [1] Мф. 28, 1. Мк. 16, 1. Лк. 24, 1. [6] Лк. 24, 12. [9] Пс. 15, 10. Іс. 53, 11. Іона. 2, 1. [11] Мф. 28, 1. Мк. 16, 5. [14] Мф. 28, 9. Мк. 16, 9. [17] Пс. 21, 23. Мф. 28, 10. Рим. 8, 29. Євр. 2, 11. [19] Мк. 16, 14. Лк. 24, 36. Діян. 13, 31. 1 Кор. 15, 5, 7. [20] Ін. 16, 22. [21] Ін. 17, 18. [23] Мф. 16, 19; 18, 18. [25] Ін. 19, 34. [29] 1 Пет. 1, 8. 2 Кор. 5, 7. [30] Ін. 21, 25. [31] Ін. 3, 15. Рим. 15, 4.

 

 

Глава 21

1 Після того знову явився Ісус ученикам Своїм по воскресінні з мертвих біля моря Тиверіадського. Явився ж так: 2 були разом Симон-Петро, і Фома, званий Близнюком, і Нафанаїл з Кани галилейської, і сини Зеведеєві, і двоє інших з учеників Його. 3 Симон-Петро говорить їм: йду ловити рибу. Кажуть йому: йдемо і ми з тобою! Пішли і відразу ввійшли в човен, і не впіймали в ту ніч нічого. 4 А коли вже настав ранок, Ісус стояв на березі; але ученики не впізнали, що це Ісус. 5 Ісус говорить їм: діти, чи є у вас яка їжа? Вони відповіли: ні. 6 Він же сказав їм: закиньте сіті з правого боку човна і впіймаєте. Вони закинули, і вже не могли витягти через велику кількість риби. 7 Тоді ученик, якого любив Ісус, говорить Петрові: це Господь. Симон же Петро, почувши, що це Господь, оперезався одягом, бо він був нагий, і кинувся в море. 8 А інші ученики припливли човном, бо недалеко були від землі, ліктів близько двохсот, і тягли сіть з рибою. 9 А коли вийшли на землю, бачать розкладене вогнище, і рибу, що на ньому лежала, і хліб. 10 Ісус говорить їм: принесіть тієї риби, яку ви тепер упіймали. 11 Симон-Петро пішов і витяг на землю сіть, повну великих рибин — сто п’ятдесят три; і від такої кількости риби не прорвалася сіть. 12 Ісус говорить їм: ідіть обідайте. Ніхто ж з учеників не посмів запитати Його: хто Ти? Бо знали, що це Господь. 13 Ісус підходить, бере хліб і дає їм, також і рибу. 14 Це вже втретє явився Ісус ученикам Своїм по воскресінні Своєму з мертвих.

15 Коли ж вони обідали, Ісус каже Симону-Петрові: Симоне Іонин! Чи любиш ти Мене більше, ніж вони? Петро каже Йому: так, Господи! Ти знаєш, що я люблю Тебе. Ісус говорить йому: паси ягнят Моїх. 16 Ще говорить йому вдруге: Симоне Іонин! Чи любиш ти Мене? Петро говорить Йому: так, Господи! Ти знаєш, що я люблю Тебе. Ісус говорить йому: паси вівці Мої. 17 Говорить йому втретє: Симоне Іонин! Чи любиш ти Мене? Петро засмутився, що втретє спитав його: чи любиш ти Мене? І сказав Йому: Господи! Ти все знаєш: Ти знаєш, що я люблю Тебе. Ісус говорить йому: паси вівці Мої. 18 Істинно, істинно кажу тобі: коли ти був молодий, то підперізувався сам і ходив, куди хотів; коли ж постарієш, то простягнеш руки твої й інший підпереже тебе і поведе, куди не хочеш. 19 Це Він сказав, щоб зрозуміли, якою смертю Петро прославить Бога. І, сказавши це, говорить йому: йди за Мною. 20 Петро ж, обернувшись, бачить, що йде за ним ученик, якого любив Ісус і який на вечері, припавши до грудей Його, сказав: Господи, хто видасть Тебе? 21 Побачивши його, Петро говорить Ісусові: Господи, а він що? 22 Ісус говорить йому: якщо Я хочу, щоб він залишився, доки прийду, що тобі до того? Ти йди за Мною. 23 І рознеслося це слово поміж браттями, що ученик той не помре. Але Ісус не сказав йому, що не помре, але: якщо Я хочу, щоб він залишився, доки прийду, що тобі до того? 24 Це той ученик, що свідчить про це і написав це; і знаємо, що правдиве свідчення його. 25 Багато й іншого сотворив Ісус; але, коли б написати про те докладно, то, думаю, і сам світ не вмістив би написаних книг. Амінь.

 

Глава 21. [1] Мф. 28, 7. [4] Лк. 24, 16. [13] Діян. 10, 41. [16] Діян. 20, 28. 1 Пет. 5, 2. [18] 2 Пет. 1, 14. [20] Ін. 13, 23. [24] Ін. 19, 35. [25] Ін. 20, 30. 5, 2.

Євангеліє від Луки

Глава: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24

 

 

Глава 1

1 Оскільки багато хто почав складати оповіді про добре відомі нам речі, 2 як передали нам ті, що від самого початку були очевидцями і служителями Слова*, 3 то спало на думку й мені, старанно дослідивши все від початку, по порядку описати тобі, високодостойний Феофиле, 4 щоб ти пізнав тверду основу того вчення, в якому був наставлений.

5 У дні Ірода, царя Юдейського, був священик на ім’я Захарія, з денної черги Авиєвої, і жінка його з дочок Ааронових, а ім’я її — Єлисавета. 6 Обоє вони були праведні перед Богом, виконуючи всі заповіді і настанови Господні бездоганно. 7 У них не було дітей, бо Єлисавета була неплідна, і обоє були вже похилого віку. 8 Одного разу, коли він за чином своєї черги служив перед Богом, 9 за звичаєм священства, йому випало покадити, ввійшовши до храму Господнього, 10 а вся безліч народу молилася зовні під час кадіння. 11 Тоді з’явився йому ангел Господній, стоячи праворуч жертовника кадильного. 12 Збентежився Захарія, побачивши його, і страх напав на нього. 13 Ангел же сказав йому: не бійся, Захаріє, бо почута молитва твоя, і жінка твоя Єлисавета народить тобі сина, і наречеш ім’я йому Іоан; 14 і буде тобі радість і втіха, і багато хто народженню його зрадіє, 15 бо він буде великий перед Господом; ні вина, ні хмільного напою не питиме, і Духа Святого сповниться ще від утроби матері своєї. 16 І багатьох з синів Ізраїлевих наверне до Господа Бога їхнього. 17 І йтиме перед Ним з духом і силою Іллі, щоб навернути серця батьків до дітей, і непокірних — до мудрості праведників, щоб приготувати Господеві народ звершений. 18 І сказав Захарія ангелові: з чого я пізнаю це? Бо я старий, і жінка моя постарілася у днях своїх. 19 Ангел сказав йому у відповідь: я Гавриїл, що стою перед Богом, і посланий говорити з тобою і благовістити тобі про це. 20 І ось ти будеш мовчати і не матимеш можливости говорити до того дня, коли збудеться це, за те, що ти не повірив словам моїм, котрі збудуться свого часу. 21 Люди чекали на Захарію і дивувалися, що він забарився в храмі. 22 Він же, вийшовши, не міг говорити до них; і вони зрозуміли, що він бачив видіння в храмі; і він говорив з ними знаками і залишався німим. 23 А коли закінчилися дні служіння його, повернувся до свого дому. 24 Після тих днів зачала Єлисавета, жінка його, і таїлася п’ять місяців, кажучи: 25 так сотворив мені Господь у ті дні, коли зглянувся на мене, щоб зняти з мене ганьбу перед людьми.

26 Шостого ж місяця був посланий від Бога ангел Гавриїл у галилейське місто, яке називається Назарет, 27 до Діви, зарученої з мужем на ім’я Йосиф, з дому Давидового; ім’я ж Діви — Марія. 28 Ангел, увійшовши до Неї, сказав: радуйся, Благодатна! Господь з Тобою, благословенна Ти в жонах. 29 Вона ж, побачивши його, стривожилася від слів його і міркувала, що б то значило це привітання. 30 І сказав Їй ангел: не бійся, Маріє! Бо Ти знайшла благодать у Бога. 31 І ось зачнеш в утробі і народиш Сина, і наречеш ім’я Йому Ісус. 32 Він буде Великий і Сином Всевишнього наречеться, і дасть Йому Господь Бог престіл Давида, отця Його. 33 І царюватиме у домі Якова повік, і царству Його не буде кінця. 34 Марія ж сказала ангелу: як же станеться це, коли Я мужа не знаю? 35 Ангел сказав Їй у відповідь: Дух Святий зійде на Тебе, і cила Всевишнього осінить Тебе. Тому і народжуване Святе наречеться Сином Божим. 36 Ось і Єлисавета, родичка Твоя, і вона зачала сина в старості своїй, і це вже шостий місяць їй, хоча називають її неплідною, 37 бо не буває безсилим у Бога ніяке слово. 38 Тоді Марія сказала: Я — раба Господня. Нехай буде Мені за словом твоїм. І відійшов від Неї ангел.

39 Уставши ж, Марія у дні ці поспіхом пішла у передгір’я, в місто Іудине, 40 і увійшла в дім Захарії, і привітала Єлисавету. 41 Коли ж почула Єлисавета привітання Маріїне, заграло дитя в утробі її, і сповнилася Духа Святого Єлисавета. 42 І вигукнула гучним голосом і сказала: благословенна Ти в жонах, і благословенний плід утроби Твоєї! 43 І звідки це мені, що Мати Господа мого прийшла до мене? 44 Бо, коли голос вітання Твого дійшов до вух моїх, заграло дитя радісно в утробі моїй. 45 Блаженна ж Та, Яка увірувала, бо збудеться сказане Їй від Господа. 46 І сказала Марія: величає душа Моя Господа, 47 і зрадів дух Мій у Бозі, Спасі Моїм, 48 бо зглянувся на смирення раби Своєї, ось-бо віднині ублажатимуть Мене всі роди. 49 Бо вчинив Мені велич Всемогутній, і святе ім’я Його. 50 І милість Його з роду в рід на тих, що бояться Його. 51 Явив могутність руки Своєї, розсіяв гордовитих у помислах сердець їхніх; 52 скинув сильних з престолів і підніс смиренних; 53 голодних сповнив благами, а тих, що багатіють, відпустив ні з чим. 54 Прийняв Ізраїля, отрока Свого, спом’янувши милість, 55 як говорив отцям нашим, Авраамові і нащадкам його до віку. 56 Пробула ж Марія з нею близько трьох місяців і повернулася в дім Свій.

57 Єлисаветі ж настав час родити, і вона народила сина. 58 І почули сусіди й родичі її, що звеличив її Господь милістю Своєю, і радувалися з нею. 59 І восьмого дня прийшли обрізати немовля, і хотіли назвати його ім’ям батька його — Захарією. 60 На це мати його сказала: ні, хай буде названий Іоаном. 61 І сказали їй: адже нікого нема в роді твоїм, хто звався б ім’ям тим. 62 І питали знаками в батька його, як би він хотів назвати його. 63 Попросивши дощечку, написав слова: Іоан буде ім’я йому. І дивувались усі. 64 І відразу відкрилися уста його і язик його, і він почав говорити, благословляючи Бога. 65 І був страх у всіх навколишніх жителів; і в усій країні Юдейській розповідалося про все це. 66 Усі, хто чув, поклали це в серці своїм і говорили: ким буде дитя це? І рука Господня була з ним. 67 І Захарія, батько його, сповнився Духа Святого і пророкував, кажучи: 68 благословен Господь Бог Ізраїлів, що відвідав народ Свій і створив визволення йому. 69 І підніс ріг спасіння нам у домі Давида, отрока Свого, 70 як провістив устами святих пророків Своїх, що були від віку, 71 що спасе нас від ворогів наших і від руки всіх, хто ненавидить нас; 72 сотворить милість батькам нашим і спом’яне святий завіт Свій — 73 дати нам клятву, якою клявся Він Авраамові, отцю нашому, 74 щоб ми, визволившись від рук ворогів наших, 75 безбоязно служили Йому в святості й праведності перед Ним всі дні життя нашого. 76 І ти, дитя, пророком Всевишнього наречешся, бо йтимеш перед лицем Господа, щоб приготувати путі Йому. 77 Дати зрозуміти спасіння людям Його у відпущенні гріхів їхніх, 78 з ласкавого милосердя Бога нашого, яким відвідав нас Схід** з неба, 79 просвітити тих, що у темряві й тіні смертній сидять, спрямувати ноги наші на шлях миру.

80 Дитя ж зростало і міцніло духом, і було у пустелях до дня явлення свого Ізраїлеві.

 
* Ісуса Христа, Сина Божого.

** Христос — Месія.

 

Глава 1. [2] 1 Ін. 1, 1. Євр. 2, 3. [5] 1 Пар. 24, 10. Неєм. 12, 17. [9] Вих. 30, 7. Лев. 16, 17. Євр. 9, 6. [14] Лк. 1, 58. Ін. 5, 35. [17] Іс. 40, 3. Мал. 4, 6. Мк. 1, 3; 9, 12. Ін. 1, 23. [27] Мф. 1, 18. [31] Іс. 7, 14. Мф. 1, 21. [32] 2 Цар. 7, 12. Пс. 131, 11. Іс. 9, 7. [33] 1 Пар. 22, 10. Пс. 44, 7; 88, 37. Іс. 9, 7. Єр. 23, 5. Дан. 2, 44; 7, 14. Мих. 4, 7. [35] Дан. 9, 24. [46] Іс. 61, 10. Авв. 3, 18. [50] Пс. 102, 17. [51] Пс. 32, 10; 76, 15. Іс. 52, 10. [52] Іов. 5, 11. Іс. 66, 2. [53] 1 Цар. 2, 5. Пс. 33, 11. Мф. 5, 6. 22, 18. Пс. 131, 11. [68] Мф. 1, 21. [69] Пс. 131, 17. Єз. 29, 21. [70] Пс. 71, 4. Єр. [54] Пс. 97, 3. Іс. 41, 8. [55] Бут. 17, 19; 23, 6; 30, 8–10. [72] Бут. 22, 16; 26, 3. Лев. 26, 42. Єр. 31, 33. [73] Євр. 6, 13. [74] Рим. 8, 15. Євр. 2, 15. [75] 1 Пет. 1, 15. Еф. 4, 24. [76] Лк. 1, 17. [78] Єр. 23, 5. Зах. 3, 8.

 

 

Глава 2

1 У ті дні вийшов від кесаря Августа наказ зробити перепис по всій землі. 2 Цей перепис був перший за правління Квиринія Сирією. 3 І всі йшли записатися, кожен до свого міста. 4 Пішов також і Йосиф з Галилеї, з міста Назарета, до Юдеї, до міста Давидового, що зветься Вифлеєм, бо він був з дому і роду Давидового, 5 записатися з Марією, зарученою з ним жінкою, яка була вагітна. 6 Коли ж вони були там, надійшов час родити Їй; 7 І народила Сина Свого Первістка, і сповила Його, і поклала Його в ясла, бо не було їм місця в гостиниці.

8 У тій стороні були на полі пастухи, які стерегли нічної пори отару свою. 9 Аж ось ангел Господній став між них, і слава Господня осяяла їх; злякалися вони страхом великим. 10 І сказав їм ангел: не бійтеся; я благовіщу вам радість велику, яка буде всім людям. 11 Бо нині у місті Давидовому народився для вас Спаситель, Який є Христос Господь. 12 І ось вам знамення: ви знайдете сповите Немовля, Яке лежатиме в яслах. 13 І раптом з’явилося біля ангела численне воїнство небесне, яке славило Бога і викликувало: 14 слава у вишніх Богу і на землі мир, в людях благовоління! 15 І коли ангели відійшли від них на небо, пастухи сказали один одному: підемо до Вифлеєма і подивимось, що там сталося, про що сповістив нам Господь. 16 І, поспішивши, прийшли і знайшли Марію та Йосифа, і Немовля, Яке лежало в яслах. 17 Побачивши ж, розповіли про те, що було сповіщено їм про Немовля Це. 18 І всі, хто чув, дивувалися тому, що розповідали їм пастухи. 19 А Марія зберігала всі слова ці, складаючи в серці Своїм. 20 Пастухи ж повернулися, славлячи і хвалячи Бога за все те, що чули й бачили, як було сказано їм.

21 А як минуло вісім днів, коли належало обрізати Його, дали Йому ім’я Ісус, наречене ангелом ще перед тим, як зачався Він в утробі.

22 І коли настали дні очищення за законом Мойсеєвим, то принесли Його до Єрусалима, щоб поставити перед Господом, 23 як написано в законі Господньому, щоб усяка дитина чоловічої статі, яка розкриває утробу, була посвячена Господеві. 24 І щоб принести в жертву, як сказано в законі Господньому, дві горлиці або двоє голуб’ят. 25 Був тоді в Єрусалимі чоловік на ім’я Симеон. Він був муж праведний та благочестивий, що чекав утіхи Ізраїлевої, і Дух Святий був на ньому. 26 Йому було провіщено Духом Святим, що він не побачить смерти, доки не побачить Христа Господнього. 27 І був він приведений Духом у храм. І коли батьки принесли Немовля Ісуса, щоб зробити з Ним за законним звичаєм, 28 він взяв Його на руки, благословив Бога і сказав:

29 нині відпускаєш раба Твого, Владико, за словом Твоїм, з миром, 30 бо бачили очі мої спасіння Твоє, 31 яке Ти приготував перед лицем усіх народів, 32 світло на просвітлення язичників і славу народу Твого Ізраїля.

33 Йосиф же і Мати Його дивувалися сказаному про Нього. 34 І благословив їх Симеон і сказав Марії, Матері Його: ось лежить Цей на падіння і на піднесення багатьох в Ізраїлі і на знак сперечання, — 35 і Тобі Самій душу пройме меч, — щоб відкрилися помисли багатьох сердець. 36 Тут була й Анна-пророчиця, дочка Фануїлова, з коліна Асирова, яка досягла глибокої старости, проживши з чоловіком сім років від дівоцтва свого; 37 вдова вісімдесяти чотирьох років, яка не відходила від храму, постом і молитвою служачи день і ніч. 38 Прийшовши тієї години, вона славила Господа і говорила про Нього всім, хто чекав спасіння в Єрусалимі.

39 І коли виконали все за законом Господнім, повернулися до Галилеї, до міста свого Назарета. 40 Дитя зростало і міцніло духом, сповнюючись премудрости, і благодать Божа була на Ньому. 41 Щороку батьки Його ходили до Єрусалима на свято Пасхи. 42 І коли було Йому дванадцять років, прийшли вони також за звичаєм до Єрусалима на свято. 43 Як скінчилися дні свята, вони повертались, а Отрок Ісус залишився в Єрусалимі; і не помітили того Йосиф і Мати Його. 44 Думали, що Він іде з іншими; пройшовши ж день дороги, почали шукати Його серед родичів та знайомих. 45 І, не знайшовши Його, повернулись до Єрусалима, шукаючи Його. 46 Через три дні знайшли Його в храмі, де Він сидів серед учителів, слухав їх і розпитував; 47 усі, хто слухав Його, дивувалися розуму і відповідям Його. 48 І, побачивши Його, здивувалися; і Мати Його сказала Йому: Чадо! Що Ти зробив з нами? Ось батько Твій і Я, вболіваючи, шукали Тебе. 49 Він сказав їм: навіщо вам було шукати Мене? Хіба ви не знали, що Я маю бути в тому, що належить Отцю Моєму? 50 Але вони не зрозуміли сказаних Ним слів. 51 І Він пішов з ними, і прийшов у Назарет, і корився їм. І Мати Його зберігала всі слова ці в серці Своєму. 52 Ісус же зростав у премудрості і віком, в любові у Бога і людей.

 

Глава 2. [4] 1 Цар. 16, 1, 4. Ін. 7, 42. [7] Мф. 2, 1. [14] Іс. 2, 4; 44, 23; 49, 13; 57, 19. Мих. 4, 3. Лк. 19, 38. Рим. 5, 1. [21] Бут. 17, 12. Лев. 12, 3. Мф. 1, 21. [23] Вих. 13, 2, 12; 22, 29; 34, 19. Чис. 8, 16. [24] Лев. 12, 6, 8. [25] Лк. 24, 21. [30] Бут. 49, 18. 1 Цар. 2, 1. Пс. 97, 3. Іс. 52, 10. [32] Іс. 9, 2; 42, 6; 60, 3. Діян. 13, 47. [34] Іс. 8, 14. Мф. 21, 44. 1 Пет. 2, 7. Рим. 9, 32. [35] Ін. 19, 25. [37] 1 Тим. 5, 5. [47] Мф. 7, 28. Мк. 1, 22. Лк. 4, 32. Ін. 7, 15. [40] Лк. 2, 52. [41] Вих. 23, 17; 34, 23.

 

 

Глава 3

1 У п’ятнадцятий же рік правління Тиверія-кесаря, коли Понтійський Пилат правив Юдеєю, Ірод був четвертовладником у Галилеї, Филип, брат його, був четвертовладником в Ітуреї і Трахонітському краї, а Лисаній був четвертовладником в Авилинеї, 2 за первосвящеників Анни і Каяфи, було слово Боже до Іоана, сина Захарії, в пустелі. 3 І він проходив по всій околиці Йорданській, проповідуючи хрещення покаяння для прощення гріхів, 4 як написано в книзі слів Ісаї-пророка, який говорить: глас вопіющого в пустелі: приготуйте путь Господній, прямими зробіть стезі Йому. 5 Кожна долина нехай наповниться, і всяка гора і пагорб зрівняються, і хай стане криве прямим, і вибоїсті дороги — рівними. 6 І побачить всяка плоть спасіння Боже. 7 Іоан говорив народові, що приходив хреститися від нього: поріддя єхиднове! Хто навчив вас тікати від грядущого гніву? 8 Створіть же плоди, достойні покаяння, і не думайте говорити в собі: отця маємо Авраама. Кажу бо вам, що Бог з каміння цього може створити дітей Авраамові. 9 Вже й сокира при корені дерева лежить: всяке дерево, що не приносить доброго плоду, зрубується і вкидається у вогонь. 10 І запитували його люди, кажучи: що ж нам робити? 11 Відповідаючи, він сказав їм: хто має дві одежини, хай дасть тому, хто не має, і хто має їжу, хай зробить так само. 12 Прийшли і митарі хреститися від нього і сказали йому: учителю, що нам робити? 13 Він відповів їм: нічого не вимагайте більше того, що призначено вам. 14 Питали його також і воїни: а що нам робити? І сказав їм: нікого не кривдіть, не обмовляйте і задовольняйтеся платнею вашою. 15 Коли ж народ чекав і всі роздумували в серцях своїх про Іоана, чи не Христос він, — 16 Іоан усім відповідав: я хрещу вас водою: але гряде Сильніший за мене, Якому я недостойний розв’язати ремінь взуття Його; Він хреститиме вас Духом Святим і вогнем. 17 Лопата в руці Його, і Він очистить тік Свій і збере пшеницю в житницю Свою, а полову спалить вогнем невгасимим. 18 І багато іншого, втішаючи, благовістив Він людям.

19 Ірод же, четвертовладник, якому Іоан докоряв за Іродіаду, жінку брата його, і за все, що зробив Ірод лихого, 20 додав до всього іншого і те, що замкнув Іоана у в’язниці.

21 І сталося, коли хрестився весь народ, і Ісус, охрестившись, молився, розкрилося небо, 22 і Дух Святий зійшов на Нього в тілесному вигляді, як голуб; і був Голос з небес, Який говорив: Ти є Син Мій Улюблений, у Тобі Моє благовоління!

23 Ісус, починаючи Своє служіння, був років тридцяти, і був, як думали, син Йосифів, Іліїв, 24 Матфатів, Левіїв, Мелхіїв, Іаннаїв, Йосифів, 25 Маттафіїв, Амосів, Наумів, Еслимів, Наггеїв, 26 Маафів, Маттафіїв, Семеіїв, Йосифів, Іудин, 27 Іоананів, Рисаїв, Зоровавелів, Салафіїлів, Ниріїв, 28 Мелхіїв, Аддіїв, Косамів, Елмодамів, Ірів, 29 Іосіїв, Єлиєзерів, Іоримів, Матфатів, Левіїв, 30 Симеонів, Іудин, Йосифів, Іонанів, Єлиакимів, 31 Мелеаїв, Маїнанів, Маттафаїв, Нафанів, Давидів, 32 Єссеїв, Овидів, Воозів, Салмонів, Наасонів, 33 Аминадавів, Арамів, Єсромів, Фаресів, Іудин, 34 Яковів, Ісааків, Авраамів, Фаррин, Нахорів, 35 Серухів, Рагавів, Фалеків, Єверів, Салинів, 36 Каїнанів, Арфаксадів, Симів, Ноїв, Ламехів, 37 Мафусалів, Єнохів, Іаредів, Малелеїлів, Каїнанів, 38 Єносів, Сифів, Адамів, Божий.

 

Глава 3. [3] Мф. 3, 1. Мк. 1, 4. [4] Мф. 3, 3. Мк. 1, 3. Ін 1, 23. [6] Іс. 40, 3–5. [7] Мф. 3, 7. [8] Мф. 3, 9; 8, 11. Ін. 8, 39. [9] Мф. 3, 10; 7, 19. Ін. 15, 6. [11] Як. 2, 15. 1 Ін 3, 17. 2 Кор. 8, 14. [12] Мф. 21, 32. [16] Мф. 3, 11. Мк. 1, 7. Ін. 1, 15. Діян. 1, 5. [17] Мф. 3, 12. [19] Мф. 14, 3. Мк. 6, 17. [21] Мф. 3, 16. Мк. 1, 10. Ін. 1, 32. [23] Мф. 13, 55. Мк. 6, 3. Лк. 4, 22. Ін. 6, 42. [34] Бут. 11, 24–26. [35] Бут. 11, 20–22. [36] Бут. 5, 28–29; 6, 10; 11, 10. [37] Бут. 5, 12. [38] Бут. 5, 3.

 

 

Глава 4

1 Ісус же, сповнений Духа Святого, повернувся від Йордану і поведений був Духом у пустелю. 2 Там сорок днів він був спокушуваний дияволом і нічого не їв у ті дні, і по їх закінченні наостанку зголоднів. 3 І сказав Йому диявол: якщо Ти Син Божий, то звели каменю цьому, щоб став хлібом. 4 Ісус відповів йому: написано, що не хлібом єдиним житиме людина, але всяким словом Божим. 5 І, вивівши Його на високу гору, диявол показав Йому всі царства світу в одну мить. 6 І сказав Йому диявол: Тобі дам усю оцю владу над усіми цими царствами і славу їх, бо вона мені передана, і я кому схочу, даю її. 7 Отже, якщо Ти поклонишся мені, то все буде Твоє. 8 Ісус сказав йому у відповідь: відійди від Мене, сатано; написано: Господу Богу твоєму поклоняйся і Йому Єдиному служи. 9 І повів Його до Єрусалима, і поставив Його на крилі храму, і сказав Йому: якщо Ти Син Божий, кинься звідси вниз. 10 Бо написано: ангелам Своїм заповість про Тебе зберегти Тебе; 11 і на руках понесуть Тебе, щоб не спіткнувся об камінь ногою Твоєю. 12 Ісус відповів йому: сказано: не спокушай Господа Бога твого. 13 І, закінчивши всі спокушання, диявол відійшов від Нього до часу.

14 І повернувся Ісус в силі духу до Галилеї; і рознеслася чутка про Нього по всьому краю. 15 Він навчав у синагогах їхніх, і всі Його славили.

16 І прийшов у Назарет, де був вихований, і увійшов, за звичаєм Своїм, в день суботній у синагогу і став, щоб читати. 17 Йому подали книгу пророка Ісаї; і Він, розгорнувши книгу, знайшов місце, де було написано: 18 Дух Господній на Мені; бо Він помазав Мене благовістити убогим, і послав Мене зціляти розбитих серцем, проповідувати полоненим визволення, сліпим прозріння, відпустити замучених на волю, 19 проповідувати літо Господнє сприятливе. 20 І, згорнувши книгу і віддавши служителю, сів, і очі всіх у синагозі були звернені до Нього. 21 І Він почав говорити їм: нині справдилося писання, яке ви почули. 22 І всі свідчили Йому. І дивувалися словам благодаті, що виходили з уст Його, і говорили: чи ж не Йосифів це син? 23 Він сказав їм: напевно, ви скажете Мені приказку: лікарю, зцілися Сам, зроби і тут, на Твоїй батьківщині, те, що, ми чули, було в Капернаумі. 24 І сказав: істинно кажу вам: ніякого пророка не приймають на батьківщині своїй. 25 По правді ж кажу вам, багато вдів було в Ізраїлі у дні Іллі, коли небо замкнулося на три роки і шість місяців, так що настав великий голод по всій землі, 26 і до жодної з них не був посланий Ілля, а тільки в Сарепту сидонську, до жінки-вдови. 27 І багато також було прокажених в Ізраїлі за пророка Єлисея, і жоден з них не очистився, тільки Неєман-сирієць. 28 І сповнились усі гнівом у синагозі, почувши це. 29 І, вставши, вигнали Його геть з міста і повели на вершину гори, на якій було збудоване їхнє місто, щоб скинути Його. 30 Він же, пройшовши серед них, відійшов.

31 І прийшов у Капернаум, місто галилейське, і навчав їх по суботах. 32 І дивувалися вченню Його, бо слово Його мало владу. 33 Був у синагозі чоловік, що мав духа нечистого, і він закричав гучним голосом: 34 облиш, що Тобі до нас, Ісусе Назарянине? Ти прийшов погубити нас; знаю Тебе, хто Ти, Святий Божий. 35 Ісус заборонив йому, сказавши: замовкни і вийди з нього. І біс, кинувши його посередині синагоги, вийшов з нього, нітрохи не зашкодивши йому. 36 І усіх охопив жах, і питали один одного, кажучи: що це за слово, що з владою і силою наказує нечистим духам, і вони виходять? 37 І розійшлася чутка про Нього по всіх місцях того краю.

38 Вийшовши з синагоги, Він увійшов у дім Симонів; теща ж Симонова була в сильній гарячці; і благали Його за неї. 39 Підійшовши до неї, Він заборонив гарячці; і покинула її. Вона відразу ж встала і слугувала їм. 40 Коли ж заходило сонце, всі, хто тільки мав хворих на різні недуги, приводили їх до Нього, і Він, покладаючи на кожного з них руки, зціляв їх. 41 Виходили також і біси з багатьох, викрикуючи і кажучи: Ти Христос, Син Божий. А Він забороняв їм казати, що вони знають, що Він Христос.

42 А як настав день, Він, вийшовши з дому, пішов у безлюдне місце, а люди шукали Його і, прийшовши до Нього, затримували Його, щоб не йшов від них. 43 Він же сказав їм: і іншим містам Мені належить благовістити Царство Боже, бо на те Я посланий. 44 І проповідував у синагогах галилейських.

 

Глава 4. [1] Мф. 4, 1. Мк. 1, 12. [4] Втор. 8, 3. Мф. 4, 4. [8] Втор. 10, 20, Мф. 4, 10. [10] Мф. 4, 6. [11] Пс. 90, 11–12. [12] Втор. 6, 16. Мф. 4, 7. [14] Мф. 4, 12. Мк. 1, 14. Ін. 4, 43. [16] Мф. 13, 54. Мк. 6, 1. [19] Іс. 61, 1–2. [24] Мф. 13, 57. Мк. 6, 4. Ін. 4, 44. [25] 3 Цар. 17, 10. Як. 5, 17. [27] 4 Цар. 5, 14. [31] Мф. 4, 13. Мк. 1, 21. [32] Мф. 7, 28. Мк. 1, 22. Лк. 2, 47. [33] Мк. 1, 23. [38] Мф. 8, 14. Мк. 1, 29. [40] Мф. 8, 16. Мк. 1, 32. [41] Мк. 1, 34; 3, 12. [43] Мк. 1, 38.

 

 

Глава 5

1 Одного разу, коли народ тиснувся до Нього, щоб слухати Слово Боже, а Він стояв біля озера Генісаретського, 2 і побачив Він два човни, що стояли при озері; а рибалки, вийшовши з них, полоскали сіті. 3 Увійшовши в один з човнів, який належав Симонові, Він просив його відплисти трохи від берега і, сівши, навчав людей з човна. 4 Коли ж перестав навчати, сказав Симонові: відпливи на глибину і закиньте сіті свої для лову. 5 Симон сказав Йому у відповідь: Наставнику, ми трудилися всю ніч і нічого не впіймали, але за словом Твоїм закину сіть. 6 Зробивши це, вони наловили дуже багато риби, аж проривалася сіть у них. 7 І дали знак друзям з другого човна, щоб прийшли допомогти їм; і прийшли, і наповнили обидва човни так, що вони почали тонути. 8 Побачивши це, Симон-Петро припав до колін Ісусових і сказав: Господи, відійди від мене, бо я чоловік грішний! 9 Бо жах охопив його і всіх, що були з ним, від того улову риби, яку зловили; 10 також і Якова та Іоана, синів Зеведеєвих, які були спільниками Симона. І сказав Ісус Симонові: не бійся, віднині будеш ловцем людей. 11 І, витягнувши обидва човни на берег, залишили все і пішли за Ним.

12 Коли Ісус був в одному місті, прийшов чоловік, увесь в проказі, і, побачивши Ісуса, упав ниць і благав Його: Господи, якщо Ти хочеш, можеш мене очистити. 13 Він простяг руку, доторкнувся до нього і сказав: хочу, очисться. І відразу проказа зійшла з нього. 14 І Він звелів йому нікому не говорити, а піти показатися священикові і принести жертву за очищення своє, як повелів Мойсей, на свідчення їм. 15 Розійшлася ще більше чутка про Нього, і сходилося до Нього безліч народу послухати і зцілитися від Нього від недуг своїх. 16 Він же відходив у безлюдні місця і молився.

17 Одного дня, коли Він навчав, і сиділи тут фарисеї і законовчителі, що поприходили з усяких місць Галилеї та Юдеї і з Єрусалима, і сила Господня являлася у зціленні хворих, — 18 і ось люди принесли на постелі чоловіка, який був розслаблений, і намагалися внести його в дім і покласти перед Ним; 19 і, не знайшовши, як пронести його через натовп, вилізли на дім і через покрівлю спустили його з постіллю на середину, перед Ісусом. 20 І Він, побачивши віру їхню, сказав йому: чоловіче, відпускаються тобі гріхи твої. 21 Книжники і фарисеї почали розмірковувати, кажучи: хто ж є Цей, що богохульствує? Хто може відпускати гріхи, крім одного Бога? 22 Ісус, зрозумівши міркування їхні, сказав їм у відповідь: що помишляєте в серцях ваших? 23 Що легше — сказати: відпускаються тобі гріхи твої, чи сказати: встань і ходи? 24 Але щоб ви знали, що Син Людський має владу на землі відпускати гріхи, — сказав Він розслабленому: тобі кажу, встань, візьми постіль твою та йди в дім твій. 25 І він відразу встав перед ними, взяв те, на чому лежав, та й пішов до дому свого, славлячи Бога. 26 І жах охопив усіх, і славили Бога і, сповнені страхом, говорили: преславне бачили ми нині.

27 І після цього вийшов Ісус і побачив митаря на ім’я Левій, що сидів на митниці, і сказав йому: йди за Мною. 28 І той, покинувши все, встав і пішов услід за Ним. 29 І влаштував Йому Левій у домі своїм велику гостину; і там було багато митарів та інших, які возлежали з ними. 30 Книжники ж і фарисеї нарікали на Нього і говорили ученикам Його: чому ви їсте і п’єте з митарями та грішниками? 31 Ісус же сказав їм у відповідь: не здорові потребують лікаря, а недужі. 32 Я прийшов покликати не праведників до покаяння, але грішників. 33 Вони ж сказали Йому: чому учні Іоанові часто постять і моляться, також і фарисейські, а Твої їдять і п’ють? 34 Він же сказав їм: чи можете примусити гостей весільних постити, доки з ними жених? 35 Але прийдуть дні, коли забраний буде від них жених, і тоді поститимуть у ті дні. 36 Сказав же і притчу їм: ніхто не накладає латки до старої одежі, відірвавши від нової одежі; а інакше і нове розірветься, і до старого не підійде те, що з нового. 37 І ніхто не вливає молодого вина в старі міхи, і саме виллється, і міхи пропадуть. 38 А молоде вино в нові міхи треба вливати; тоді збережеться і те, і друге. 39 І ніхто, пивши старе вино, не захоче зараз же молодого, бо скаже: старе краще.

 

Глава 5. [12] Мф. 8, 2. Мк. 1, 40. [14] Лев. 14, 3–4. Мф. 8, 4. Мк. 1, 44. [18] Мф. 9, 2. Мк. 2, 3. [27] Мф. 9, 9. Мк. 2, 14. [32] Мф. 9, 13. Мк. 2, 17. [36] Мф. 9, 16. Мк. 2, 21.

 

 

Глава 6

1 Сталося, що у суботу, першу після другого дня Пасхи, довелося Йому йти через посіви, і ученики Його зривали колоски і їли, розтираючи руками. 2 Деякі ж з фарисеїв сказали їм: навіщо ви робите те, чого не годиться робити в суботу? 3 Ісус сказав їм у відповідь: хіба ви не читали, що вчинив Давид, коли зголоднів сам і ті, що були з ним? 4 Як він увійшов у дім Божий, і взяв хліби принесення*, і їв, і дав тим, що були з ним, хоча їх не можна було їсти нікому, тільки одним священикам. 5 І сказав їм: бо Син Людський є господарем і суботи.

6 Довелося ж і в іншу суботу увійти Йому в синагогу і навчати. Там був чоловік, у якого права рука була суха. 7 Книжники ж і фарисеї стежили за Ним, чи не зцілить Він у суботу, щоб знайти звинувачення проти Нього. 8 Він же, знаючи помисли їхні, сказав чоловікові, що мав суху руку: встань і вийди на середину. І він встав і вийшов. 9 Тоді сказав їм Ісус: запитаю вас, що годиться робити в суботу — добро чи зло? Спасти душу чи згубити? Вони мовчали. 10 І, поглянувши на всіх них, сказав тому чоловікові: простягни руку твою. Він так і зробив; і стала рука його здорова, як і друга. 11 Вони ж розлютилися і говорили між собою, що б їм вчинити з Ісусом.

12 У ті дні Ісус зійшов на гору помолитися і пробув усю ніч у молитві до Бога. 13 Коли ж настав день, покликав учеників Своїх і обрав з них дванадцятьох, яких назвав апостолами: 14 Симона, якого назвав Петром, і Андрія, брата його, Якова та Іоана, Филипа та Варфоломія, 15 Матфея та Фому, Якова Алфеєвого та Симона, званого Зилотом, Іуду Якового та 16 Іуду Іскаріотського, який потім став зрадником.

17 І зійшовши з ними, Він став на рівному місці; також багато учеників Його і безліч народу з усієї Юдеї та Єрусалима, з приморських місць Тирських і Сидонських, 18 що прийшли послухати Його і зцілитися від недуг своїх, також і ті, що страждали від нечистих духів, — і зцілялися. 19 І весь народ намагався доторкнутися до Нього, бо від Нього виходила сила і зціляла всіх. 20 І Він, звівши очі Свої на учеників Своїх, говорив:

Блаженні убогі духом, бо ваше є Царство Боже.

21 Блаженні ті, що жадають тепер, бо насититеся.

Блаженні ті, що плачуть тепер, бо втішитеся.

22 Блаженні будете, коли зненавидять вас люди і коли розлучать вас і ганьбитимуть, і знеславлять ім’я ваше заради Сина Людського. 23 Радійте того дня і веселіться, бо велика вам нагорода на небесах. Так робили пророкам батьки їхні.

24 Але горе вам, багаті, бо ви вже одержали свою втіху. 25 Горе вам, ситі нині, бо будете голодувати. Горе вам, що смієтесь тепер, бо будете плакати і ридати! 26 Горе вам, коли всі люди говоритимуть про вас добре, бо так робили лжепророкам батьки їхні.

27 Але вам, хто слухає, кажу: любіть ворогів ваших, добро творіть тим, хто ненавидить вас; 28 благословляйте тих, хто проклинає вас, і моліться за тих, хто кривдить вас. 29 Хто вдарить тебе по щоці, підстав і другу, і хто забирає в тебе верхній одяг, не борони взяти і сорочку. 30 Кожному, хто просить у тебе, дай, а від того, хто забирає твоє, не вимагай. 31 І як хочете, щоб робили вам люди, так і ви робіть їм. 32 І коли ви любите тих, хто вас любить, яка вам за те дяка? Бо і грішники люблять тих, хто їх любить. 33 І якщо ви робите добро тим, хто вам робить добро, яка вам за те дяка? Бо і грішники те саме роблять. 34 І коли позичаєте тим, від кого сподіваєтесь одержати, яка за те вам дяка? Бо і грішники позичають грішникам, щоб стільки ж одержати. 35 Але ви любіть ворогів ваших, добро творіть і позичайте, нічого не сподіваючись; і буде вам нагорода велика, і будете синами Всевишнього; бо Він добрий і до невдячних, і злих. 36 Отже, будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний.

37 Не судіть, то і вас не судитимуть; не осуджуйте, то й вас не осудять; прощайте, то й вас прощатимуть; 38 давайте, і дасться вам: мірою доброю, натоптаною, утрушеною, переповненою віддадуть вам, бо якою мірою міряєте, такою ж відміряється і вам. 39 Сказав же їм притчу: чи може сліпий сліпого водити? Чи не впадуть обидва в яму? 40 Учень не буває вищим від свого учителя; але, удосконалившись, кожен буде, як і вчитель його. 41 Що ж ти бачиш скалку в оці брата твого, а колоди, що є в оці твоєму, не відчуваєш? 42 Або, як можеш сказати братові твоєму: брате, дай я вийму скалку з ока твого, коли сам не бачиш колоди у своєму оці? Лицеміре! Вийми перше колоду з ока свого, і тоді побачиш, як вийняти скалку з ока брата твого. 43 Нема доброго дерева, яке родило б поганий плід, і немає поганого дерева, яке родило б плід добрий. 44 Бо всяке дерево пізнається за плодом своїм: не збирають смокви з терня і не знімають винограду з чагарника. 45 Добра людина з доброго скарбу серця свого виносить добре, а зла людина з лихого скарбу серця свого виносить зле: бо з повноти серця промовляють уста її.

46 Чому ж ви Мене кличете: Господи! Господи! — а не робите того, що Я кажу? 47 Всякий, хто приходить до Мене та слухає слова Мої і виконує їх, — скажу вам, до кого подібний. 48 Він подібний до людини, яка, будуючи дім, вкопала, заглибила і поклала основу на камені; коли ж сталася повінь і вода підступила до того дому, то не могла його зрушити, бо він був збудований на камені. 49 А хто слухає і не виконує, той подібний до людини, яка збудувала дім на землі без основи, то як тільки ринула на нього вода, він зараз же розвалився; і руйнування дому того було велике.

 
* Священні хліби, що виставлялися в храмі.

 

Глава 6. [1] Втор. 23, 25. Мф 12, 1. Мк. 2, 23. [3] 1 Цар. 21, 6. Мф. 12, 4. Мк. 2, 26. [4] Вих. 29, 32. Лев. 8, 31; 24, 9. Мф. 12, 4. Мк. 2, 26. [6] Мф. 12, 9. Мк. 3, 1. [13] Мф. 10, 1. Мк. 3, 13. [17] Мф. 4, 25 [19] Мк. 5, 30. [20] Мф. 5, 3. [21] Іс. 55, 1; 61, 2; 66, 13. [22] Мф. 5, 11. [23] 2 Пар. 36, 16. Неєм. 9, 26. Іс. 35, 10. [25] Притч. 14, 13. Іс. 65, 13. [26] Іс. 30, 10. Ін. 7, 7. [27] Вих. 23, 4. Притч. 25, 21. Мф. 5, 44. [29] Мф. 5, 39. Рим. 12, 17. 1 Кор. 6, 7. [31] Тов. 4, 15. Мф. 7, 12. [35] Втор. 15, 8. Мф. 5, 45. [36] Мф. 5, 48. [37] Мф. 7, 2. Рим. 2, 1. 1 Кор. 4, 5. [38] Притч. 19, 17. Мф. 7, 2. Мк. 4, 24. [39] Іс. 42, 19. Мф. 15, 14. [40] Мф. 10, 24. Ін. 13, 16; 15, 20. [41] Мф. 7, 3. [42] Притч. 18, 18. [43] Мф. 7, 18; 12, 33. [44] Мф. 7, 16. [45] Мф. 12, 34–35. [46] Мал. 1, 6. Мф. 7, 21. Як. 1, 22. Рим. 2, 13. [48] Мф. 7, 24.

 

 

Глава 7

1 Коли ж Він скінчив усі слова Свої до людей, що слухали Його, то увійшов до Капернаума. 2 У одного сотника був хворий при смерті слуга, яким той дорожив. 3 Почувши про Ісуса, він послав до Нього старійшин юдейських просити Його, щоб прийшов зцілити слугу його. 4 І вони, прийшовши до Ісуса, щиро благали Його, кажучи: він достойний, щоб Ти зробив для нього це, 5 бо любить народ наш і збудував нам синагогу. 6 Ісус пішов з ними. І коли Він був уже недалеко від дому, сотник послав до Нього друзів сказати Йому: Господи, не трудися, бо я недостойний, щоб Ти під дах мій увійшов. 7 Тому і самого себе не вважаю я достойним прийти до Тебе; але скажи тільки слово, і одужає слуга мій. 8 Бо і я, людина підвладна, маючи під собою воїнів, кажу одному: йди, і він іде; і другому: прийди, і приходить; і слузі моєму: роби те, і робить. 9 Почувши це, Ісус здивувався йому і, повернувшись, сказав до народу, що йшов за Ним: кажу вам, що навіть в Ізраїлі Я не знайшов такої віри. 10 Посланці, повернувшись у дім, знайшли хворого слугу здоровим.

11 Після цього Ісус пішов до міста, що зветься Наїн; і з Ним ішло багато учеників Його і безліч народу. 12 Коли ж Він підійшов до воріт міста, саме виносили померлого, єдиного сина у матері, а вона була вдова; і чимало народу йшло з нею з міста. 13 Побачивши її, Господь змилосердився над нею і сказав їй: не плач. 14 І, підійшовши, доторкнувся до мар; ті, що несли, зупинилися, і Він сказав: юначе, тобі кажу, встань! 15 І мертвий сів і почав говорити; і віддав його Ісус матері його. 16 І всіх охопив страх, і славили Бога, кажучи: великий пророк постав між нами, і Бог відвідав народ Свій. 17 Така чутка про Нього розійшлася по всій Юдеї і по всьому тому краю.

18 І сповістили про все те Іоана учні його. 19 Іоан, прикликавши двох з учнів своїх, послав до Ісуса спитати: чи Ти Той, Хто має прийти, чи іншого нам чекати? 20 Вони, прийшовши до Ісуса, сказали: Іоан Хреститель послав нас до Тебе спитати — чи Ти Той, Хто має прийти, чи іншого нам чекати? 21 А в той час Він зцілив багатьох від недуг і ран, і від злих духів, і багатьом сліпим дарував прозріння. 22 І сказав їм Ісус у відповідь: підіть, розкажіть Іоанові, що ви бачили і чули: сліпі прозрівають, криві ходять, прокажені очищаються, глухі чують, мертві воскресають, убогі благовістять. 23 І блаженний той, хто не спокуситься через Мене!

24 А як одійшли учні Іоана, Він почав говорити народові про Іоана: на що ходили ви дивитися в пустелю? Чи на тростину, що вітер колише? 25 На кого ходили дивитися? Чи на людину, одягнену в м’який одяг? Але ті, що одягаються пишно та живуть у розкошах, знаходяться в царських палатах. 26 На що ж ви ходили дивитися? На пророка? Так, кажу вам, і більше, ніж на пророка. 27 Це той, про кого написано: ось Я посилаю ангела Мого перед лицем Твоїм, який приготує путь Твою перед Тобою. 28 Бо кажу вам: з народжених жінками немає жодного пророка, більшого за Іоана Хрестителя, але найменший у Царстві Божому більший за нього. 29 І всі люди, що слухали Його, навіть і митарі, визнавши славу Бога, хрестилися хрещенням Іоановим. 30 Фарисеї ж і законники відкинули волю Божу про себе і не хрестилися від нього. 31 Тоді Господь сказав: кому уподібню людей роду цього і до кого вони подібні? 32 Вони подібні до дітей, що сидять на торжищах і кличуть одне одного й кажуть: ми грали вам на сопілці, а ви не танцювали; ми співали вам жалібних пісень, а ви не плакали. 33 Бо прийшов Іоан Хреститель, який ні хліба не їсть, ні вина не п’є, і говорите: він біса має. 34 Прийшов Син Людський, Який їсть і п’є, і говорите: ось чоловік, Який любить їсти, пити вино, друг митарям і грішникам. 35 І виправдалася премудрість всіма дітьми своїми*.

36 Один з фарисеїв просив Його, щоб спожив з ним їжі, і Він, прийшовши в дім фарисея, возліг. 37 І ось жінка з того міста, яка була грішницею, довідавшись, що Він перебуває в домі фарисея, принесла алавастрову посудину з миром 38 і, припавши до ніг Його ззаду, плачучи, почала обмивати ноги Його слізьми і обтирати волоссям голови своєї, цілувала ноги Його і мастила миром. 39 Фарисей же, що запросив Його, побачивши це, сказав сам собі: якби Він був пророком, то знав би, хто і яка жінка доторкається до Нього, бо вона грішниця. 40 Звернувшись до нього, Ісус сказав: Симоне, я маю тобі дещо сказати. Він же говорить: кажи, Вчителю. 41 Ісус сказав: у одного лихваря було два боржники, один винен був п’ятсот динаріїв, а другий п’ятдесят. 42 Коли ж вони не мали чим віддати, він простив обом. Скажи ж, котрий з них більше полюбить його? 43 У відповідь Симон сказав: думаю, що той, якому більше простив. Він сказав: правильно ти розсудив. 44 І, обернувшись до жінки, сказав Симонові: чи бачиш цю жінку? Я прийшов у дім твій, і ти не дав Мені води на ноги, вона ж слізьми обливала ноги Мої і волоссям голови своєї обтерла. 45 Ти цілування не дав Мені, а вона, відколи Я прийшов, не перестає цілувати ноги Мої. 46 Ти оливою не помастив голови Моєї, вона ж миром намастила ноги Мої. 47 Через те кажу тобі: прощаються гріхи її численні за те, що вона полюбила багато, а кому мало прощається, той мало любить. 48 Їй же сказав: прощаються тобі гріхи. 49 Ті, що були з Ним, почали говорити про себе: хто Він, що й гріхи прощає? 50 Він же сказав жінці: віра твоя спасла тебе; йди з миром.

 
* У грецькому тексті: ділами своїми.

 

Глава 7. [1] Мф. 8, 5. [16] Лк. 1, 68. Ін. 6, 14. [18] Мф. 11, 2. [19] Бут. 49, 10. Іс. 35, 4. Дан. 9, 24. Ін. 6, 14. [22] Пс. 145, 8. Іс. 29, 18; 35, 5; 42, 7; 61, 1. Мф. 11, 5. Лк. 4, 18. [23] Іс. 8, 14. Мф. 11, 6. 1 Пет. 2, 8. [27] Мал. 3, 1. Мф. 11, 10. Мк. 1, 2. [28] Мф. 11, 11. [29] Мф. 21, 31. [30] Діян. 20, 27. [31] Мф. 11, 16. [37] Мф. 26, 7. Мк. 14, 3. Ін. 11, 2; 12, 3. [39] Лк. 15, 2.

 

 

Глава 8

1 Після цього проходив Він по містах і селах, проповідуючи і благовістячи Царство Боже, і з Ним дванадцять. 2 І деякі жінки, яких Він зцілив від злих духів і недуг: Марія, звана Магдалиною, з якої вийшло сім бісів, 3 та Іоанна, жінка Хузи, домоправителя Іродового, і Сусанна, і багато інших, які служили Йому з майна свого.

4 Коли ж зібралося багато народу, і з усіх міст жителі сходилися до Нього, Він почав говорити притчу: 5 вийшов сівач сіяти зерно своє і, коли сіяв, одне впало при дорозі, і було потоптане, і птахи небесні подзьобали його. 6 А інше впало на каміння і, зійшовши, всохло, бо не мало вологи. 7 А ще інше впало поміж терня, і виросло терня і заглушило його. 8 Інше ж упало в добру землю і, коли зійшло, дало плід у стократ. Сказавши це, виголосив: хто має вуха слухати, нехай слухає! 9 Ученики ж Його запитали в Нього: що означає притча ця? 10 Він сказав: вам дано розуміти таємниці Царства Божого, а іншим — у притчах, щоб вони, дивлячись, не бачили і, слухаючи, не розуміли. 11 Ось що означає притча ця. Зерно — це слово Боже. 12 А те, що впало при дорозі, це ті, що слухають, але потім приходить диявол і забирає слово із серця їхнього, щоб вони не увірували і не спаслись. 13 А те, що на камінні, це ті, що, як тільки почують слово, з радістю приймають, але не мають кореня, дочасно вірують, а під час спокуси відпадають. 14 А те, що впало поміж терня, це ті, що слухають слово, але відходять і, заглушені турботами, багатством та життєвими насолодами, не дають плоду. 15 А те, що впало в добру землю, це ті, які добрим і щирим серцем почуте слово бережуть і приносять плід у терпінні. Сказавши це, Він виголосив: хто має вуха слухати, нехай слухає. 16 Ніхто, засвітивши світильник, не покриває його посудиною або не ставить під ліжко, а ставить на свічник, щоб ті, що входять, бачили світло. 17 Бо немає нічого таємного, що не стало б явним, ні прихованого, що не стало б відомим і не відкрилося б. 18 Отже, пильнуйте, як слухаєте: бо хто має, тому дасться, а хто не має, у того відбереться і те, що він думає мати.

19 Прийшли до Нього Мати і брати Його, і не могли доступитися до Нього через народ. 20 І сповістили Його, кажучи: Мати Твоя і брати Твої стоять зовні, бажаючи бачити Тебе. 21 Він же сказав їм у відповідь: мати Моя і брати Мої — це ті, що слухають слово Боже і виконують його.

22 Одного дня увійшов Він у човен з учениками Своїми і сказав їм: переправимось на той бік озера. І вирушили. 23 Коли пливли вони, Він заснув. Знялася буря велика на озері, і заливало їх хвилями, і вони були в небезпеці. 24 І, приступивши, вони розбудили Його, кажучи: Наставнику! Наставнику, гинемо! Він же, вставши, заборонив вітрові і хвилям; і вони уляглись, і настала тиша. 25 Тоді Він сказав їм: де віра ваша? Вони ж у страху і здивуванні говорили один одному: Хто ж Цей, що й вітрам і воді наказує, і слухаються Його?

26 І припливли в землю Гадаринську, що навпроти Галилеї. 27 Коли ж Він зійшов на берег, зустрів Його один чоловік з міста, що упродовж багатьох років мав бісів, і не вдягався в одяг, і жив не в домі, а в гробах. 28 Побачивши ж Ісуса, він закричав, припав до Нього і гучним голосом сказав: що Тобі до мене, Ісусе, Сину Бога Вишнього? Благаю Тебе, не муч мене! 29 Бо Ісус повелів нечистому духові вийти з цього чоловіка, тому що він багато років мучив його; і в’язали його ланцюгами залізними і путами, і стерегли його, але він розривав ланцюги, і гнав його біс у пустелю. 30 Ісус запитав його: як твоє ім’я? Він же сказав: легіон, — бо багато бісів увійшло в нього. 31 І вони благали Ісуса, щоб не повелів їм іти в безодню. 32 Тут же на горі паслося велике стадо свиней. І біси благали Його, щоб дозволив їм увійти в них, і повелів їм. 33 Біси, вийшовши з чоловіка, увійшли в свиней, і кинулося стадо з кручі в озеро, і потонуло. 34 Пастухи, побачивши, що сталося, побігли і розповіли в місті і по селах. 35 І вийшли побачити, що сталось; і, прийшовши до Ісуса, знайшли чоловіка, з якого вийшли біси, одягненого і при своєму розумі, котрий сидів біля ніг Ісусових, і вжахнулися. 36 А ті, що бачили, розповіли їм, як зцілився біснуватий. 37 І весь народ краю Гадаринського просив Його відійти від них, бо їх охопив великий страх. Він увійшов у човен і повернувся. 38 Чоловік же, з якого вийшли біси, благав Його, щоб бути з Ним. Але Ісус відпустив його, сказавши: 39 повернись у дім твій і розкажи, що сотворив тобі Бог. Він пішов і проповідував по всьому місту, що сотворив йому Ісус.

40 Коли ж Ісус повернувся, народ прийняв Його, бо всі чекали на Нього. 41 І ось прийшов чоловік на ім’я Іаїр, який був начальником синагоги; і, припавши до ніг Ісусових, благав Його увійти до нього в дім; 42 бо у нього була єдина дочка років дванадцяти, і та помирала. Коли ж Він йшов, народ тиснув Його. 43 І жінка, що дванадцять років страждала на кровотечу, витратила на лікарів усе своє майно і в жодного не змогла вилікуватися. 44 І, підійшовши ззаду, доторкнулася до краю одежі Його; і вмить кровотеча у неї зупинилась. 45 І сказав Ісус: хто доторкнувся до Мене? Коли ж усі відмовлялися, Петро і ті, що були з Ним, сказали: Наставнику, народ оточує Тебе і тисне, — а Ти говориш: хто доторкнувся до Мене? 46 Ісус же сказав: хтось доторкнувся до Мене, бо Я відчув, як сила вийшла з Мене. 47 Жінка, побачивши, що вона не втаїлася, тремтячи, підійшла і, впавши перед Ним, розповіла Йому перед усім народом, з якої причини доторкнулася до Нього і як раптом зцілилася. 48 Він сказав їй: дерзай, дочко! Віра твоя спасла тебе, іди з миром! 49 Коли Він ще говорив це, приходить один з дому начальника синагоги і говорить йому: твоя дочка вмерла, не турбуй Учителя. 50 Ісус же, почувши це, сказав йому: не бійся, тільки віруй, і спасенна буде. 51 Прийшовши в дім, не дозволив увійти нікому, крім Петра, Іоана і Якова та батька і матері тієї дівчини. 52 Всі плакали і ридали за нею. А Він сказав: не плачте, вона не вмерла, але спить. 53 І глузували з Нього, знаючи, що вона вмерла. 54 Він же, виславши всіх геть, узяв її за руку і виголосив: дівчино, встань. 55 І повернувся дух її, і воскресла вмить, і Він звелів дати їй їсти. 56 І здивувалися батьки її. Він же повелів їм нікому не казати про те, що сталося.

 

Глава 8. [2] Мк. 15, 40; 16, 9. [4] Мф. 13, 2–3. Мк. 4, 1–2. [10] Іс. 6, 9–10. Мф. 13, 14. Мк. 4, 12. Ін. 12, 40. [12] Мф. 13, 19. Мк. 4, 15. [13] Єз. 33, 31. [14] Мф. 13, 22. Мк. 4, 18; 10, 23. Лк. 18, 23. 1 Тим. 6, 9. [16] Мф. 5, 15. Мк. 4, 21. Лк. 11, 33. [17] Іов. 12, 22. Мф. 10, 26. Лк. 12, 2. [18] Мф. 13, 12; 25, 29. Мк. 4, 25. [19] Мф. 12, 46. Мк. 3, 31. [22] Мф. 8, 23. Мк. 4, 35. [25] Іов. 26, 12. Пс. 88, 10. [26] Мф. 8, 28. Мк. 5, 1. [41] Мф. 9, 18. Мк. 5, 22. [45] Мк. 5, 30. [49] Мк. 5, 35.

 

 

Глава 9

1 Скликавши дванадцятьох, Ісус дав їм силу і владу над усіма бісами і зціляти від недуг. 2 І послав їх проповідувати Царство Боже та зціляти хворих. 3 І сказав їм: нічого не беріть на дорогу: ні палиці, ні торби, ні хліба, ні срібла, і не майте по дві одежі. 4 І в який дім увійдете, там залишайтесь і звідтіля виходьте в дорогу. 5 А якщо де не приймуть вас, то, виходячи з того міста, обтрусіть і порох з ніг ваших на свідчення проти них. 6 Вони вийшли і проходили по селах, благовістячи і зціляючи повсюди.

7 Почув Ірод четвертовладник про все, що діялося через Нього, і стривожився, бо одні говорили, що то Іоан повстав з мертвих; 8 інші ж — що Ілля з’явився, а ще інші, що воскрес один з давніх пророків. 9 І сказав Ірод: Іоанові я відсік голову; хто ж Цей, про Кого я таке чую? І намагався побачити Його.

10 Апостоли, повернувшись, розповіли Йому, що вони зробили. І Він, взявши їх з Собою, відійшов осібно в безлюдне місце біля міста, що зветься Вифсаїда.

11 Але люди, довідавшись, пішли за Ним; і Він, прийнявши їх, говорив їм про Царство Боже і зціляв тих, хто потребував зцілення. 12 День же почав схилятись. І приступивши до Нього, дванадцять сказали Йому: відпусти людей, щоб вони пішли в навколишні села і селища ночувати і знайти їжу, бо ми тут у безлюдному місці. 13 А Він сказав їм: ви дайте їм їсти. Вони сказали: нема в нас нічого, крім п’яти хлібів та двох рибин; хіба піти нам та купити їжі для всіх цих людей? 14 Бо їх було близько п’яти тисяч мужів. Але Він сказав ученикам Своїм: розсадіть їх рядами по п’ятдесят. 15 І зробили так, і розсадили всіх. 16 Він же, узявши п’ять хлібів і дві рибини і поглянувши на небо, благословив їх, переломив і дав ученикам, щоб роздали народові. 17 І всі їли, і наситились, і набрали залишків дванадцять кошиків.

18 І сталося, коли Він молився у безлюдному місці, ученики були з Ним. Він запитав їх: за кого вважає Мене народ? 19 Вони сказали у відповідь: за Іоана Хрестителя, а інші за Іллю; а ще інші говорять, що воскрес один з давніх пророків. 20 Він же спитав їх: а ви за кого Мене вважаєте? Петро відповів: за Христа Божого. 21 Він же суворо наказав їм нікому не говорити про це, 22 сказавши, що Синові Людському належить багато постраждати, бути зневаженим старійшинами, первосвящениками і книжниками, і бути вбитим, і на третій день воскреснути.

23 До всіх же сказав: якщо хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, візьме хрест свій та йде за Мною. 24 Бо хто хоче зберегти свою душу, той погубить її, а хто погубить душу свою заради Мене, той збереже її. 25 Бо що за користь матиме людина, якщо придбає ввесь світ, себе ж саму згубить чи занапастить? 26 Бо хто посоромиться Мене і слів Моїх, того й Син Людський посоромиться, коли прийде у славі Своїй, і Отця, і святих ангелів. 27 Воістину кажу вам: є деякі з присутніх тут, які не зазнають смерти, доки не побачать Царство Боже.

28 Після цих слів, днів через вісім, узявши Петра, Іоана і Якова, зійшов Він на гору помолитись. 29 І коли Він молився, вигляд лиця Його змінився, і одяг Його зробився білим, блискучим. 30 І ось два мужі розмовляли з Ним, то були Мойсей і Ілля: 31 з’явившись у славі, вони говорили про кінець Його, який Йому належить завершити в Єрусалимі. 32 Петро ж і ті, що були з Ним, зморені були сном; але, прокинувшись, побачили славу Його і двох мужів, які стояли з Ним. 33 Коли вони відійшли від Нього, Петро сказав Ісусові: Наставнику, добре нам тут бути; поставимо три намети: Тобі один, Мойсеєві один і один Іллі, — не знаючи сам, що говорить. 34 Коли ж він це говорив, з’явилася хмара і покрила їх, і вони злякались, як увійшли в хмару. 35 І був з хмари Голос, Який говорив: Цей є Син Мій Улюблений; Його слухайте! 36 І коли був цей Голос, Ісус залишився один. А вони промовчали і нікому нічого не розповідали в ті дні про те, що бачили.

37 Наступного дня, як зійшли вони з гори, зустріло Його багато народу. 38 Раптом хтось з народу викликнув: Учителю, благаю Тебе, зглянься на сина мого, бо він у мене єдиний: 39 його хапає дух, і він зненацька скрикує, і трясе його так, що він пускає піну; і ледве відходить від нього, змучивши його. 40 Я просив учеників Твоїх, щоб вигнали його; та вони не змогли. 41 Ісус же сказав у відповідь: о роде невірний і розбещений! Доки буду з вами і терпітиму вас? Приведи до Мене сина твого. 42 Коли ж той ще йшов, біс звалив його і стряс, але Ісус заборонив нечистому духові і зцілив отрока, і віддав його батькові його. 43 І всі дивувались величі Божій.

Коли всі ще дивувались усьому, що творив Ісус, Він сказав ученикам Своїм: 44 вкладіть у вуха ваші ці слова: Син Людський має бути виданий в руки людські. 45 Вони ж не зрозуміли слова цього, і воно було закрите від них, так що вони не збагнули його, а запитати Його про це слово боялись. 46 Спало ж їм на думку — хто б з них був більший? 47 Ісус же, знаючи думку серця їхнього, взяв дитину і поставив її перед Собою 48 і сказав їм: хто прийме оце дитя в ім’я Моє, той Мене приймає; і хто приймає Мене, той приймає Того, Хто послав Мене; бо хто найменший між вами, той є великий. 49 При цьому Іоан сказав: Наставнику, ми бачили чоловіка, який іменем Твоїм виганяє бісів, і заборонили йому, бо він не ходить з нами. 50 Ісус сказав йому: не забороняйте; бо хто не проти вас, той за вас.

51 І було, коли наближалися дні відходу Його з цього світу, Він твердо вирішив іти до Єрусалима. 52 І послав вісників перед лицем Своїм; і вони пішли, і увійшли до села самарянського, щоб приготувати Йому. 53 Але там не прийняли Його, бо було видно, що йде Він до Єрусалима. 54 Побачивши це, ученики Його, Яків і Іоан, сказали: Господи, хочеш, ми скажемо, щоб вогонь зійшов з неба і спалив їх, як і Ілля вчинив? 55 Але Він, обернувшись до них, заборонив їм і сказав: не знаєте, якого ви духу; 56 бо Син Людський прийшов не губити душі людські, а спасати. І пішли до іншого села.

57 Сталось, що коли вони були в дорозі, хтось сказав Йому: Господи! Я піду за Тобою, куди б Ти не пішов. 58 Ісус сказав йому: лисиці мають нори, і птахи небесні — гнізда; а Син Людський не має, де й голови прихилити. 59 А іншому сказав: іди за Мною. Той сказав: Господи, дозволь мені перше піти і поховати батька мого. 60 Але Ісус сказав йому: залиш мертвим ховати своїх мерців; а ти йди, благовісти Царство Боже. 61 І ще інший сказав: я піду за Тобою, Господи, тільки дозволь перше мені попрощатися з домашніми моїми. 62 Але Ісус сказав йому: жоден, хто поклав руку свою на рало і озирається назад, не придатний для Царства Божого.

 

Глава 9. [1] Мф. 10, 1. Мк. 3, 13; 6, 7. [5] Мф. 10, 14. Мк. 6, 11. Діян. 13, 51. [7] Мф. 14, 1. Мк. 6, 14. [9] Лк. 23, 8. [10] Мф. 14, 13. Мк. 6, 32. [13] Мф. 14, 17. Мк. 6, 38. Ін. 6, 9. [18] Мф. 16, 13. Мк. 8, 27. [20] Ін. 6, 69. [22] Мф. 17, 22. [23] Мф. 10, 38; 16, 24. Мк. 8, 34. Лк. 14, 27. [25] Мф. 16, 26. Мк. 8, 36. [26] Мф. 20, 33. Мк. 8, 38. Лк. 12, 9. 2 Тим. 2, 12. [28] Мф. 17, 1. Мк. 9, 3. [31] Лк. 22, 37. [32] 2 Пет. 1, 16. [35] Втор. 18, 15. Мф. 3, 17; 17, 5. [38] Мф. 17, 14. Мк. 9, 17. [44] Мф. 17, 22. Мк. 9, 31. [45] Лк. 2, 50. [46] Мф. 18, 1. Мк. 9, 33. [48] Мф. 10, 40; 18, 5. Мк. 9, 37. 1 Сол. 4, 8. [49] Мк. 9, 38. [50] Флп. 1, 18. [51] Мк. 16, 19. Діян. 1, 2. [53] Ін. 4, 9. [54] 4 Цар. 1, 10, 12. [56] Мф. 18, 11. Ін. 3, 17. [57] Мф. 8, 19. [60] Мф. 8, 22.

 

 

Глава 10

1 Після того обрав Господь і інших сімдесят учеників і послав їх по двоє перед Собою до кожного міста і місцевості, куди Сам хотів іти. 2 І сказав їм: жниво велике, а женців мало; тож благайте Господаря жнива, щоб вислав женців на жниво Своє. 3 Ідіть! Я посилаю вас, як ягнят між вовків. 4 Не беріть ні мішка, ні торби, ні взуття, і нікого в дорозі не вітайте. 5 В який дім увійдете, спочатку кажіть: мир дому цьому. 6 І якщо буде там син миру, то спочине на ньому мир ваш, а коли ні, то до вас повернеться. 7 В тому ж домі перебувайте, їжте і пийте те, що в них є, бо робітник вартий винагороди своєї. Не переходьте з дому в дім. 8 І в яке тільки місто прийдете і приймуть вас, їжте, що вам подадуть. 9 І зціляйте недужих, що знаходяться в ньому, і кажіть їм: наблизилось до вас Царство Боже. 10 Якщо ж прийдете в якесь місто і не приймуть вас, то, вийшовши на перехрестя його, скажіть: 11 і порох, що прилип до нас з вашого міста, обтрушуємо вам; але знайте, що наблизилося до вас Царство Боже. 12 Кажу ж вам, що содомлянам у день той відрадніше буде, ніж місту тому. 13 Горе тобі, Хоразине, горе тобі, Вифсаїдо, бо якби у Тирі та Сидоні сталися ті чудеса, які були у вас, то давно б вони, сидячи у веретищі й попелі, покаялися. 14 Однак Тиру і Сидону відрадніше буде на суді, ніж вам. 15 І ти, Капернауме, що піднісся до неба, до пекла зійдеш. 16 Хто слухає вас, той Мене слухає, і хто зневажає вас, той Мене зневажає, а хто зневажає Мене, той зневажає Того, Хто послав Мене.

17 Сімдесят учеників повернулися з радістю і говорили: Господи, і біси коряться нам в ім’я Твоє. 18 Він же сказав їм: Я бачив сатану, що, як блискавка, впав з неба. 19 Ось даю вам владу наступати на змій, і на скорпіонів, і на всяку силу вражу; і ніщо не зашкодить вам. 20 Однак тому не радійте, що духи вам коряться; а радійте тому, що імена ваші записані на небесах. 21 У той час зрадів духом Ісус і сказав: славлю Тебе, Отче, Господи неба і землі, що Ти утаїв це від премудрих та розумних і відкрив те дітям. Так, Отче, бо таке було Твоє благовоління. 22 І, звернувшись до учеників, сказав: усе передав Мені Отець Мій; і ніхто не знає, хто є Син, тільки Отець; і хто є Отець, знає тільки Син і той, кому Син хоче відкрити. 23 І, звернувшись до учеників, сказав їм осібно: блаженні очі, які бачать те, що ви бачите! 24 Бо кажу вам, багато пророків і царів бажали б бачити те, що ви бачите, та й не побачили, і чути, що ви чуєте, та й не почули.

25 І ось один законник встав і, спокушаючи Його, сказав: Учителю, що зробити мені, щоб успадкувати життя вічне? 26 Він же сказав йому: в законі що написано? Як читаєш? 27 Він сказав у відповідь: люби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією силою твоєю, і всім розумом твоїм, і ближнього твого — як самого себе. 28 Ісус сказав йому: правильно ти відповідав; так роби — і будеш жити. 29 Він же, бажаючи виправдати себе, сказав Ісусові: а хто ж мій ближній? 30 На це Ісус сказав: один чоловік ішов з Єрусалима до Єрихона і потрапив до рук розбійників, які зняли з нього одяг, поранили його і відійшли, залишивши його ледве живого. 31 Випадково один священик проходив тією дорогою і, побачивши його, пройшов мимо. 32 Так само і левит, що був на тому місці, підійшов, подивився і пройшов мимо. 33 Якийсь же самарянин, проїжджаючи, натрапив на нього і, побачивши його, змилосердився; 34 і, підійшовши, перев’язав йому рани, поливши оливою і вином; і, посадивши його на свого осла, привіз його до заїжджого двору і потурбувався про нього; 35 а на другий день, відходячи, вийняв два динарії, дав господареві заїжджого двору і сказав йому: подбай про нього; і якщо витратиш на нього більше, я, коли повертатимусь, віддам тобі. 36 Отже, кого з тих трьох вважаєш ти ближнім того, хто потрапив до рук розбійників? 37 Він сказав: того, який змилосердився над ним. Тоді Ісус сказав йому: іди і ти роби так само.

38 Коли вони йшли, прийшов Він до одного села; тут жінка на ім’я Марфа прийняла Його у свій дім. 39 У неї була сестра, що звалася Марією, котра сіла біля ніг Ісуса і слухала слово Його. 40 Марфа ж клопоталася про велике частування і, підійшовши, сказала: Господи, чи Тобі байдуже, що сестра моя покинула мене одну слугувати? Скажи їй, щоб допомогла мені. 41 Ісус же сказав їй у відповідь: Марфо! Марфо! Ти турбуєшся і клопочешся про багато що. 42 А потрібне ж тільки одне; Марія ж благу обрала частку, яка не відніметься від неї.

 

Глава 10. [2] Мф. 9, 37. Ін. 4, 35. [3] Мф. 10, 16. [4] 4 Цар. 4, 29. Мф. 10, 10. [5] Мф. 10, 12. Мк. 6, 10. [7] Втор. 24, 14. Мф. 10, 10. 1 Тим. 5, 18. [11] Мф. 10, 14. Діян. 13, 51. [12] Мф. 11, 24. [13] Іс. 23, II. Мф. 10, 40. Лк. 9, 48. Ін. 13, 20. I. Єз. 3, 6; 26, 2. Мф. 11, 21. [16] Чис. 16, [19] Пс. 90, 13. 1 Ін. 2, 13. [20] Іс. 4, 3. Дан. 12, 1. Флп. 4, 3. [21] Іс. 32, 4. Мф. 11, 25. 1 Кор. 1, 21. 2 Кор. 4, 3. [23] Мф. 13, 16. [24] 1 Пет. 1, 10. [25] Мф. 22, 35. Мк. 12, 28. [27] Лев. 19, 18. Втор. 6, 5. Мф. 22, 37. Мк. 12, 29. [28] Лев. 18, 5. [31] Діян. 10, 28. [38] Ін. 11, 1; 12, 2.

 

 

Глава 11

1 І сталося, коли в одному місці Він молився і перестав, один з учеників Його сказав Йому: Господи! Навчи нас молитися, як і Іоан навчив учнів своїх. 2 Він сказав їм: коли молитесь, говоріть:

Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться ім’я Твоє; нехай прийде Царство Твоє; нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі. 3 Хліб наш насущний дай нам сьогодні; 4 і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим; і не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого.

5 І сказав їм: припустімо, що хто-небудь з вас, маючи друга, прийде до нього опівночі і скаже йому: друже! Позич мені три хліби, 6 бо друг мій зайшов до мене з дороги, і я не маю чого дати йому. 7 А той зсередини скаже у відповідь: не турбуй мене, двері вже зачинені, і діти мої зі мною на постелі; не можу встати і дати тобі. 8 Кажу ж вам, якщо він не встане і не дасть йому по дружбі з ним, то через невідступність його, вставши, дасть йому, скільки той просить. 9 І я скажу вам: просіть, і дасться вам, шукайте, і знайдете; стукайте, і відчинять вам, 10 бо кожний, хто просить, одержує, хто шукає, знаходить, хто стукає, тому відчиняють. 11 Який з вас, батьків, коли син попросить у нього хліба, подасть йому камінь? Або, коли попросить риби, подасть йому змію замість риби? 12 Або, якщо попросить яйця, подасть йому скорпіона? 13 Отже, якщо ви, будучи злими, вмієте добрі дари давати дітям вашим, то тим більше Отець Небесний дасть Духа Святого тим, хто просить у Нього.

14 Одного разу вигнав Він біса, який був німий; і коли біс вийшов, німий заговорив; і народ дивувався. 15 Деякі ж з них говорили: Він виганяє бісів силою Вельзевула, князя бісівського. 16 А інші, спокушаючи, домагалися від Нього знамення з неба. 17 Але Він, знаючи їхні думки, сказав їм: всяке царство, що само в собі розділиться, запустіє; і дім, який розділиться сам в собі, упаде. 18 Якщо ж сатана сам у собі розділився, то як устоїть його царство? А ви говорите, що Я силою Вельзевула виганяю бісів. 19 Якщо ж Я силою Вельзевула виганяю бісів, то сини ваші чиєю силою виганяють їх? Тому вони будуть вам суддями. 20 Якщо ж Я перстом Божим виганяю бісів, то, значить, прийшло до вас Царство Боже. 21 Коли сильний, озброївшись, стереже свій дім, тоді майно його в безпеці; 22 коли ж сильніший за нього нападе і переможе його, тоді візьме всю зброю його, на яку він покладався, і здобич свою роздасть. 23 Хто не зі Мною, той проти Мене; і хто не збирає зі Мною, той розкидає. 24 Коли нечистий дух вийде з людини, то ходить місцями безводними, шукаючи спокою, і, не знаходячи, каже: повернусь у дім свій, звідки вийшов; 25 і, прийшовши, знаходить його виметеним і прибраним. 26 Тоді йде і бере з собою інших сім духів, ще лютіших за себе, і, увійшовши, живуть там, — і буває для людини тієї останнє гіршим за перше. 27 Коли ж він це говорив, одна жінка з натовпу, піднісши голос, сказала Йому: блаженна утроба, що носила Тебе, і груди, що годували Тебе! 28 А Він сказав: блаженні ті, що слухають слово Боже і виконують його.

29 Коли ж багато народу стало збиратися, Він почав говорити: рід цей лукавий — він знамення шукає, і знамення не дасться йому, крім знамення Іони пророка. 30 Бо як Іона був знаменням ниневитянам, так буде і Син Людський родові цьому. 31 Цариця південна постане на суд з людьми роду цього і осудить їх, бо вона від краю землі прийшла послухати мудрість Соломонову; а ось тут Більший від Соломона. 32 Ниневитяни постануть на суд з родом цим і осудять його, бо вони покаялися після проповіді Іониної, а ось тут Більший від Іони.

33 Ніхто, засвітивши світильник, не ставить його в закритому місці чи під посудину, але на свічник, щоб усі, що входять, бачили світло. 34 Світильником тіла є око; отже, якщо око твоє буде чистим, то і все тіло твоє буде світлим; а якщо воно буде нечистим, то і тіло твоє буде темним. 35 Отже, дивись, щоб світло, яке в тобі, не стало темрявою. 36 Якщо ж тіло твоє все світле і немає жодної темної частини, то буде світле все так, ніби світильник сяйвом освітлює тебе.

37 Коли Він говорив це, один фарисей запросив Його до себе на обід. Він прийшов і возліг. 38 Фарисей же здивувався, побачивши, що Він не вимив рук перед обідом. 39 Але Господь сказав йому: нині ви, фарисеї, очищаєте зовні чашу і блюдо, а нутро ваше сповнене злодійства та лукавства. 40 Нерозумні! Чи не Той, Хто створив зовнішнє, створив і внутрішнє? 41 Краще подавайте милостиню з того, що маєте, тоді все буде у вас чисте. 42 Але горе вам, фарисеям, що даєте десяту частину з м’яти, рути і з усякого зілля, а не дбаєте про суд і любов Божу: і це належить робити, і того не залишати. 43 Горе вам, фарисеям, що любите перші місця в синагогах і привітання на торжищах. 44 Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що ви — як ті невідомі гроби, поверх яких люди ходять і не знають того. 45 На це хтось із законників сказав Йому: Учителю, говорячи це, Ти і нас ображаєш. 46 Але Він сказав: і вам, законникам, горе, бо накладаєте на людей тягарі, які важко носити, самі ж жодним пальцем своїм не доторкнетесь до них. 47 Горе вам, що будуєте гробниці пророкам, яких повбивали батьки ваші: 48 цим ви свідчите і схвалюєте діла батьків ваших, і погоджуєтеся з ними, бо ті повбивали пророків, ви ж будуєте їм гробниці. 49 Тому і премудрість Божа сказала: пошлю до них пророків і апостолів, і декого з них уб’ють, а декого виженуть. 50 Хай же буде покараний рід цей за кров усіх пророків, пролиту від створення світу, 51 від крови Авеля до крови Захарії, вбитого між жертовником і храмом. Так, кажу вам, стягнеться з роду цього. 52 Горе вам, законникам, що ви взяли ключ розуміння: самі не ввійшли і тим, хто хотів увійти, боронили. 53 Коли Він говорив їм це, книжники і фарисеї почали дуже нападати на Нього, запитуючи багато про що, 54 підкопуючись під Нього і намагаючись уловити з уст Його що-небудь таке, щоб звинуватити Його.

 

Глава 11. [2] Мф. 6, 9. [3] Притч. 30, 8. [4] 1 Пет. 5, 8. 2 Пет. 2, 9. 1 Кор. 10, 13. [9] Мф. 7, 7; 21, 22. Мк. 11, 24. Ін. 14, 13. Як. 1, 6. [11] Мф. 7, 9. [13] Євр. 12, 9. [14] Мф. 9, 32; 12, 22. [15] Мф. 9, 34; 12, 24. Мк. 3, 22. [16] 1 Кор. 1, 22. [17] Мф. 12, 25. Мк. 3, 24. [20] Вих. 8, 19. Дан. 2, 44. [24] Мф. 12, 43. [26] 2 Пет. 2, 20. Євр. 6, 4; 10, 26. [27] Лк. 1, 48. [29] Іона. 2, 1. Мф. 12, 39. [31] 3 Цар. 10, 1, 4. 2 Пар. 9, 1. Мф. 12, 42. [32] Іона. 3, 5. Мф. 12, 41. [33] Мф. 5, 15. Мк. 4, 21. [34] Мф. 6, 22. [38] Мк. 7, 3. [39] Мф. 23, 25. [41] Іс. 58, 7. Дан. 4, 24. [42] Мф. 23, 23. [43] Мф. 23, 6–7. Мк. 12, 38–39. Лк. 20, 46. [46] Мф. 23, 4. Діян. 15, 10. [49] 2 Пар. 36, 15. Неєм. 9, 26. Мф. 23, 34.

 

 

Глава 12

1 Тим часом, коли зібралися тисячі народу, так що тиснули один одного, Він почав говорити, передусім ученикам Своїм: бережіться закваски фарисейської, яка є лицемірство. 2 Немає нічого прихованого, що не відкрилося б, і таємного, про що б не дізналися. 3 Тому те, що ви сказали у пітьмі, почується при світлі; і що говорили на вухо в домах, те буде проголошене на покрівлях. 4 Кажу ж вам, друзям Моїм: не бійтеся тих, що вбивають тіло і потім нічого більше зробити не можуть, 5 але скажу вам, кого боятися: бійтеся того, хто має владу після вбиття вкинути в геєну вогненну; так, кажу вам, того бійтеся. 6 Чи не п’ять малих птахів продаються за два асарія? І жоден з них не забутий Богом. 7 А у вас і волосся на голові все перелічене. Отже, не бійтеся; ви дорожчі за багатьох малих птахів. 8 Кажу ж вам: кожного, хто визнає Мене перед людьми, і Син Людський визнає перед ангелами Божими; 9 а хто зречеться Мене перед людьми, той відкинутий буде перед ангелами Божими. 10 І кожному, хто скаже слово на Сина Людського, проститься; а хто Святого Духа хулитиме, тому не проститься. 11 Коли ж приведуть вас у синагоги, до правителів і володарів, не турбуйтесь, як і що відповідати або що говорити, 12 бо в той час Святий Дух навчить вас, що треба говорити.

13 Хтось з народу сказав Йому: Учителю, скажи братові моєму, щоб він розділив спадщину зі мною! 14 Він же сказав чоловікові тому: хто настановив Мене судити чи ділити вас? 15 При цьому сказав їм: глядіть, остерігайтеся користолюбства, бо життя людини не залежить від багатства її маєтку. 16 І сказав їм притчу: в одного багатого чоловіка добре вродила нива. 17 І міркував він сам собі: що мені робити? Немає куди мені зібрати плодів моїх. 18 І сказав: ось що зроблю — зруйную житниці мої та збудую більші, і зберу туди весь хліб мій і все добро моє. 19 І скажу душі моїй: душе, багато маєш добра, що лежить у тебе на багато років: спочивай, їж, пий, веселись. 20 Але Бог сказав йому: нерозумний! Цієї ночі душу твою візьмуть у тебе; кому ж дістанеться те, що ти наготував? 21 Так буває з тим, хто збирає скарби для себе, а не в Бога багатіє. 22 Сказав же ученикам Своїм: тому кажу вам, — не піклуйтесь про душу вашу, що вам їсти, ні про тіло ваше, — у що вдягнетеся. 23 Душа більша за їжу, і тіло — за одяг. 24 Погляньте на воронів: вони не сіють, не жнуть; у них немає ні комор, ні житниць, і Бог годує їх; наскільки ж ви кращі за птахів! 25 Та й хто з вас, піклуючись, може додати собі зросту хоч на один лікоть? 26 Отже, якщо і найменшого зробити не можете, чого піклуєтесь про інше? 27 Погляньте на лілеї, як вони ростуть: не трудяться, не прядуть. Кажу ж вам, що й Соломон у всій славі своїй не одягався так, як одна з них. 28 Коли ж траву на полі, яка сьогодні є, а завтра буде кинута у піч, Бог так одягає, то наскільки краще вас, маловіри! 29 Отже, не шукайте, що вам їсти або що пити, і не турбуйтесь, 30 бо всього того шукають люди світу цього, ваш же Отець знає, чого потребуєте. 31 Краще шукайте Царства Божого, а те все додасться вам. 32 Не бійся, мале стадо! Бо Отець ваш благозволив дати вам Царство. 33 Продайте майно ваше і роздайте милостиню. Зробіть собі гамани, що не старіють, і скарб, що не зменшується на небесах, куди злодій не наближається і де міль не точить. 34 Бо де скарб ваш, там і серце ваше буде.

35 Нехай будуть стегна ваші підперезані і світильники засвічені. 36 І ви будьте подібні до людей, які чекають повернення господаря свого з весілля, щоб, коли прийде і постукає, негайно відчинити йому. 37 Блаженні ті раби, господар яких, прийшовши, знайде, що пильнують вони. Істинно говорю вам, що він підпережеться і посадить їх та, підійшовши, послужить їм. 38 І якщо прийде у другу сторожу, і в третю сторожу прийде, і знайде їх так, то блаженні ті раби. 39 Знайте, що, коли б відав господар дому о якій годині прийде злодій, то пильнував би і не дав би підкопати дому свого. 40 Будьте ж і ви готові, бо в яку годину і не гадаєте, прийде Син Людський. 41 Тоді сказав Йому Петро: Господи, нам притчу цю говориш чи всім? 42 Господь же сказав: хто вірний і мудрий управитель, якого господар поставив над слугами своїми роздавати їм своєчасно міру хліба? 43 Блаженний раб той, господар якого, прийшовши, знайде, що він чинить так. 44 Істинно кажу вам: над усім маєтком своїм поставить його. 45 Якщо ж раб той в серці своїм скаже: не скоро господар мій прийде, і почне бити слуг та служниць, їсти і пити та упиватися, — 46 то прийде господар раба того у день, коли він не сподівається, і в годину, якої не відає, і розітне його, і визначить йому долю з невірними. 47 Раб же той, який знав волю господаря свого, та не був готовий і не робив за волею його, буде багато битий. 48 А той, хто не знав і зробив щось гідне покарання, буде битий менше. Від усякого, кому дано багато, багато й вимагається, і кому багато довірено, з того більше й спитають. 49 Я прийшов вогонь звести на землю, і як хотів би, щоб він уже запалав! 50 Хрещенням маю Я хреститися; і як Я втримаюся, поки це здійсниться! 51 Чи думаєте ви, що Я прийшов дати мир землі? Ні, кажу вам, а розділення. 52 Бо віднині п’ятеро в одному домі розділені: троє проти двох, і двоє проти трьох. 53 Розділиться батько з сином, і син з батьком; мати з дочкою, і дочка з матір’ю; свекруха з невісткою своєю, і невістка з свекрухою своєю. 54 Сказав же і до народу: коли ви побачите хмару, що йде із заходу, то відразу говорите: дощ буде, і буває так. 55 І коли віє південний вітер, говорите: спека буде, і буває. 56 Лицеміри! Лице неба і землі розпізнавати умієте; як же час цей не розпізнаєте? 57 Чому ж ви і по собі не судите, що є справедливе? 58 Коли ти йдеш з супротивником своїм до правителя, то дорогою подбай, щоб звільнитися від нього, щоб він не притяг тебе до судді, а суддя не віддав тебе слузі, а слуга не посадив би тебе до в’язниці. 59 Кажу тобі: не вийдеш звідти, аж поки не віддаси й останнього гроша.

 

Глава 12. [1] Мф. 16, 6. Мк. 8, 15. [2] Мф. 10, 26. Мк. 4, 22. Лк. 8, 17. [4] Іс. 8, 12; 51, 7. Єр. 1, 8. Мф. 10, 28. [6] Мф. 10, 29. [7] Лк. 21, 18. [8] Мф. 10, 32. [9] Мк. 8, [51] Бут. 4, 8. 2 Пар. 24, 21. Мф. 23, 35. [52] Мф. 23, 13. 38. Лк. 9, 26. 2 Тим. 2, 12. [10] Мф. 12, 31. Мк. 3, 28. 1 Ін. 5, 16. [11] Мф. 10, 19. Мк. 13, 11. [15] Мк. 4, 19. 1 Тим. 6, 9. [19] Сир. 11, 17. 1 Кор. 15, 32. [20] Іов. 20, 22. Пс. 38, 7. Єр. 17, 11. [21] Мф. 6, 20. 1 Тим. 6, 19. [22] Пс. 54, 23. Мф. 6, 25. 1 Пет. 5, 7. [24] Пс. 103, 27–28. [31] Мф. 6, 33. Мк. 10, 30. [33] Мф. 6, 20. [35] 1 Пет. 1, 13. Еф. 3, 16. [39] Мф. 24, 43. 2 Пет. 3, 10. 1 Сол. 5, 2. Одкр. 16, 15. [42] Мф. 24, 45. [47] Ін. 15, 22. [50] Мф. 20, 22. [51] Мф. 10, 34. [53] Мих. 7, 6. [54] Мф. 16, 2. [58] Мф. 5, 25.

 

 

Глава 13

1 У той час деякі прийшли і розповіли про галилеян, кров яких Пилат змішав з жертвами їхніми. 2 У відповідь Ісус сказав їм: чи думаєте ви, що ці галилеяни були грішніші за всіх галилеян, що так постраждали? 3 Ні, кажу вам; але, якщо не покаєтесь, усі так само загинете. 4 Або думаєте, що ті вісімнадцять, на яких упала башта Силоамська і побила їх, були винні більше за всіх, що живуть в Єрусалимі? 5 Ні, кажу вам; але, якщо не покаєтесь, усі так само загинете. 6 І сказав оцю притчу: один чоловік мав у своєму винограднику посаджену смоковницю, і прийшов шукати плоду на ній і не знайшов. 7 І сказав виноградареві: ось третій рік я приходжу шукати плоду на цій смоковниці і не знаходжу; зрубай її, навіщо вона і землю займає? 8 Але той сказав йому у відповідь: господарю, залиш її і на цей рік, поки я обкопаю її і підсиплю гноєм. 9 Можливо, дасть вона плід; а якщо ні, наступного року зрубаєш її.

10 В одній із синагог Він навчав у суботу. 11 Там була жінка, що мала духа немочі років вісімнадцять: вона була скорчена і ніяк не могла випростатись. 12 Ісус, побачивши її, покликав і сказав їй: жінко, ти звільнена від твоєї недуги. 13 І поклав на неї руки; і вона зараз же випросталась і почала славити Бога. 14 При цьому начальник синагоги, обурюючись, що Ісус зцілив її в суботу, сказав народові: є шість днів, в які дозволено робити; в ті і приходьте зцілятися, а не в день суботній. 15 Господь сказав йому у відповідь: лицеміре, чи не відв’язує кожний з вас у суботу вола свого або осла від ясел і не веде напувати? 16 А цю дочку Авраамову, яку зв’язав сатана ось уже вісімнадцятий рік, чи не належало визволити від цих пут у день суботній? 17 І коли Він говорив це, усі, що противилися Йому, засоромились; і всі люди раділи всім славним ділам Його.

18 Він же сказав: до чого подібне Царство Боже, і до чого уподібню його? 19 Воно подібне до зерна гірчичного, яке чоловік взяв і посадив у своєму саду; і виросло, і стало великим деревом, і птахи небесні оселилися у гілках його. 20 Ще сказав: до чого уподібню Царство Боже? 21 Воно подібне до закваски, яку жінка, взявши, поклала на три міри борошна, аж доки не вкисне все.

22 І проходив через міста і села, і навчав, прямуючи до Єрусалима.

23 Один чоловік сказав Йому: Господи, невже мало таких, що спасаються? А Він сказав їм: 24 намагайтеся увійти через вузькі ворота, бо, кажу вам, багато буде таких, які намагатимуться увійти, і не зможуть. 25 Коли Господар дому встане і зачинить двері, тоді ви, стоячи зовні, почнете стукати у двері і говорити: Господи! Господи! Відчини нам. А Він скаже вам у відповідь: не знаю вас, звідки ви. 26 Тоді почнете говорити: ми їли і пили перед Тобою, і на перехрестях наших Ти навчав. 27 А Він скаже: говорю вам, що не знаю вас, звідки ви; відійдіть від Мене всі, хто чинить неправду. 28 Там буде плач і скрегіт зубів, коли побачите Авраама, Ісаака і Якова і всіх пророків у Царстві Божому, а себе — вигнаними геть. 29 І прийдуть від сходу і заходу, від півночі й півдня, і возляжуть у Царстві Божому. 30 І ось є останні, що будуть першими, і є перші, що будуть останніми.

31 У той день прийшли деякі з фарисеїв і сказали Йому: вийди і піди звідси, бо Ірод хоче Тебе вбити. 32 І сказав їм: підіть і скажіть отій лисиці: ось виганяю бісів і зціляю сьогодні і завтра, і на третій день закінчу. 33 А втім, мені треба ходити сьогодні, завтра і в наступний день, бо неможливо, щоб пророк загинув поза Єрусалимом. 34 Єрусалиме, Єрусалиме, що вбивав пророків і камінням побив посланих до тебе! Скільки разів хотів Я зібрати дітей твоїх, як птах пташенят своїх під крила, і ви не захотіли! 35 Ось залишається вам дім ваш порожнім. Кажу ж вам, що ви не побачите Мене, доки не прийде час, коли скажете: благословенний, Хто гряде в ім’я Господнє!

 

Глава 13. [6] Іс. 5, 2. [7] Мф. 21, 19. [14] Вих. 20, 9. [18] Мф. 13, 31. Мк. 4, 30. [20] Мф. 13, 33. [22] Мф. 9, 35. Мк. 6, 6. [24] Мф. 7, 13. [25] Мф. 7, 23; 25, 10. Лк. 6, 46. [27] Пс. 6, 9. Мф. 25, 41. 1 Кор. 8, 3. 2 Тим. 2, 19. [29] Бут. 28, 14. Іс. 2, 3; 49, 6; 60, 3. Мал. 1, 11. [30] Мф. 19, 30. Мк. 10, 31. Діян. 10, 45; 28, 28. [34] Мф. 23, 37.

 

 

Глава 14

1 Довелось Йому в суботу ввійти в дім одного з начальників фарисейських спожити хліба, і вони стежили за Ним. 2 І ось став перед Ним чоловік, який страждав на водяну хворобу. 3 Тоді Ісус запитав законників і фарисеїв: чи дозволено зціляти в суботу? 4 Вони промовчали. А Він, доторкнувшись, зцілив його і відпустив. 5 При цьому сказав їм: якщо у кого з вас осел або віл упаде в колодязь, чи не одразу ж витягнете його і в день суботній? 6 І не змогли відповісти Йому на це.

7 Помітивши ж, як запрошені вибирали перші місця, сказав їм притчу: 8 коли будеш запрошений кимось на весілля, не сідай на перше місце, щоб не знайшовся хто між запрошеними поважніший за тебе, 9 і щоб той, хто запросив тебе і його, підійшовши, не сказав тобі, щоб поступився цьому місцем, і тоді доведеться тобі з соромом зайняти останнє місце. 10 Але коли будеш запрошений, то, прийшовши, сідай на останнє місце, щоб той, хто запросив тебе, підійшовши, сказав тобі: друже, пересядь вище. Тоді буде тобі честь перед тими, хто сидить з тобою. 11 Бо всякий, хто підноситься, буде принижений, а хто принижує себе, піднесеться. 12 Сказав же і тому, хто запросив Його: коли справляєш обід або вечерю, не клич друзів твоїх, ні братів твоїх, ні родичів твоїх, ні сусідів багатих, щоб і вони тебе колись не запросили і не одержав ти відплати. 13 Але, коли справляєш званий обід, клич убогих, калік, кривих, сліпих, 14 і блаженний будеш, бо вони не мають чим віддати тобі; віддасться ж тобі у воскресіння праведних. 15 Почувши це, один з тих, що возлежали з Ним, сказав Йому: блаженний, хто споживатиме хліб у Царстві Божому! 16 Він же сказав йому: один чоловік справляв велику вечерю і запросив багатьох. 17 І коли настав час вечері, послав раба свого сказати запрошеним: ідіть, бо все вже готове. 18 І почали всі, ніби змовившись, вибачатися. Перший сказав йому: я купив землю і мені треба піти і оглянути її; прошу тебе, вибач мені. 19 Другий сказав: я купив п’ять пар волів та йду випробувати їх; прошу тебе, вибач мені. 20 Третій сказав: я одружився і через те не можу прийти. 21 І, повернувшись, раб той розповів про це господареві своєму. Тоді, розгнівавшись, господар сказав рабові своєму: піди швидше на вулиці й провулки міста і приведи сюди вбогих, калік, сліпих і кривих. 22 І сказав раб: господарю, зроблено, як ти велів, і ще є місце. 23 Господар сказав рабові: піди на дороги і загороди і умовляй прийти, щоб наповнився дім мій. 24 Бо кажу вам, що ніхто з тих запрошених не покуштує моєї вечері, бо багато званих, та мало обраних.

25 З Ним ішло багато народу, і, обернувшись, Він сказав їм: 26 коли хто приходить до Мене і не зненавидить батька свого і матері, жінки і дітей, братів і сестер, та ще й життя свого, той не може бути Моїм учеником. 27 І хто не несе хрест свій і не йде слідом за Мною, той не може бути Моїм учеником. 28 Бо хто з вас, бажаючи будувати башту, не сяде спершу і не обчислить витрат, чи вистачить у нього коштів, щоб закінчити? 29 Щоб, коли закладе основу і не зможе закінчити, усі, хто побачить, не почали сміятися з нього, 30 кажучи: як цей чоловік почав будувати, та не зміг закінчити. 31 Або який цар, ідучи на війну проти іншого царя, не сяде і не порадиться спершу, чи під силу йому з десятьма тисячами встояти проти того, хто йде на нього з двадцятьма тисячами? 32 Якщо ж ні, то поки той ще далеко, він пошле до нього посольство просити про мир. 33 Так і кожний з вас, хто не зречеться усього свого майна, не може бути Моїм учеником. 34 Сіль — добра річ; але якщо сіль утратить силу, то чим осолиться? 35 Ні в землю, ні на гній не придатна; геть висипають її. Хто має вуха слухати, нехай слухає!

 

Глава 14. [8] Притч. 25, 6. [11] Мф. 23, 12. Лк. 18, 14. [12] Тов. 4, 7. Притч. 3, 27–28. [16] Притч. 9, 1–2. Мф. 22, 2. Одкр. 19, 9. [21] Мф. 5, 3. 1 Кор. 1, 27–28. [24] Мф. 22, 8. [26] Мф. 10, 37. [27] Мф. 10, 38; 16, 24. Мк. 8, 34. Лк. 9, 23. 2 Тим. 3, 12. [34] Мф. 5, 13. Мк. 9, 50.

 

 

Глава 15

1 Всі митарі і грішники наближалися до Нього, щоб послухати Його. 2 І нарікали фарисеї та книжники, кажучи: Він приймає грішників і їсть з ними. 3 Але Він розповів їм таку притчу: 4 який чоловік з вас, маючи сто овець і загубивши одну з них, не залишить дев’яносто дев’ять у пустелі і не йде за загубленою, доки не знайде її? 5 І, знайшовши її, з радістю візьме на плечі свої. 6 І, прийшовши додому, скликає друзів і сусідів, кажучи їм: порадійте зі мною; я знайшов вівцю мою загублену. 7 Кажу вам, що так на небесах більше буде радости за одного грішника, що кається, ніж за дев’яносто дев’ять праведників, які не потребують покаяння. 8 Або яка жінка, маючи десять драхм*, якщо загубить одну драхму, не запалює світильник, і не замітає кімнату, і шукає старанно, доки не знайде, 9 а знайшовши, покличе подруг і сусідок і скаже: порадійте зі мною, бо я знайшла загублену драхму. 10 Такою, кажу вам, буває радість у ангелів Божих за одного грішника, що покаявся.

11 Ще сказав: один чоловік мав двох синів. 12 І сказав молодший з них батькові: батьку, дай мені частину майна, що належить мені. І батько розділив між ними майно. 13 Через кілька днів молодший син, зібравши все, пішов у далекий край і там розтратив своє майно, живучи розпусно. 14 Коли ж він усе розтратив, настав великий голод у тій країні, і він почав бідувати. 15 І пішов, пристав до одного з жителів тієї країни; а той послав його на свої поля пасти свиней. 16 І він радий був насититися стручками, які їли свині, але ніхто не давав йому. 17 Опам’ятавшись, він сказав: скільки наймитів у батька мого мають надлишок хліба, а я вмираю з голоду; 18 встану, піду до батька мого і скажу йому: батьку! Згрішив я перед небом і перед тобою 19 і вже недостойний зватися твоїм сином; прийми мене як одного з наймитів твоїх. 20 Встав і пішов до батька свого. І коли він був ще далеко, батько побачив його і переповнився жалем; побіг і, кинувшись йому на шию, цілував його. 21 Син же сказав йому: батьку! Я згрішив перед небом і перед тобою і вже недостойний зватися твоїм сином. 22 А батько сказав рабам своїм: принесіть найкращий одяг і вдягніть його, і дайте перстень на руку його і взуття на ноги; 23 і приведіть відгодоване теля, і заколіть; будемо їсти і веселитися! 24 Бо син мій оцей був мертвий і ожив, пропав і знайшовся. І почали веселитися. 25 А старший син його був у полі; і коли, повертаючись, наблизився до дому, почув музику та співи та радощі; 26 і, покликавши одного із слуг, запитав: що це таке? 27 Той же сказав йому: брат твій прийшов; і батько твій заколов відгодоване теля, бо прийняв його здоровим. 28 Він розгнівався і не схотів увійти. Батько ж його, вийшовши, кликав його. 29 Але він сказав у відповідь батькові: ось я стільки років служу тобі і ніколи заповіді твоєї не переступав, але ти ніколи не дав мені й козляти, щоб мені повеселитися з друзями моїми. 30 Коли ж цей син твій, що змарнував добро своє з блудницями, прийшов, ти заколов для нього відгодоване теля. 31 Він же сказав йому: сину, ти завжди зі мною, і все моє — твоє. 32 Веселитися ж і радіти треба тому, що брат твій оцей був мертвий і ожив, пропав і знайшовся.

 
* Дрібна монета.

 

Глава 15. [4] Мф. 18, 12. [24] Еф. 2, 1; 5, 14. Кол. 2, 13. Одкр. 3, 1.

 

 

Глава 16

1 Сказав же Господь і ученикам Своїм: один чоловік був багатий і мав управителя, на якого було донесено йому, що він марнує його майно. 2 І, покликавши його, сказав йому: що це я чую про тебе? Дай звіт про управительство твоє, бо ти не можеш більше управляти. 3 Тоді управитель сказав сам собі: що мені робити? Господар мій відбирає в мене управління домом. Копати я не можу, просити соромлюся. 4 Знаю, що зробити: коли буду відсторонений від управління домом, хай приймуть мене у свої доми. 5 І,покликавши боржників господаря свого, кожного окремо, сказав першому: скільки ти винен господареві моєму? 6 Він сказав: сто мір оливи. І сказав йому: візьми твою розписку і сідай скоріш, напиши: п’ятдесят. 7 Потім другому сказав: а ти скільки винен? Він відповів: сто мір пшениці. І сказав йому: візьми свою розписку і напиши: вісімдесят. 8 І похвалив господар управителя неправедного, що мудро зробив; бо сини віку цього розумніші від синів світу в роді своїм. 9 І Я кажу вам: здобувайте собі друзів з багатства неправедного, щоб вони, як станете вбогими, прийняли вас у вічні обителі. 10 Вірний у малому і у великому вірний; а неправедний у малому, неправедний і у великому. 11 Отже, якщо ви у неправедному багатстві не були вірні, хто ж довірить вам істинне? 12 І якщо в чужому не були вірні, ваше хто вам дасть? 13 Ніякий слуга не може служити двом господарям, бо або одного зненавидить, а другого полюбить, або до одного виявлятиме прихильність, а другого занедбає. Не можете служити Богові і мамоні*.

14 Чули все це і фарисеї, що були сріблолюбцями, і глузували з Нього. 15 Він сказав їм: ви показуєте себе праведниками перед людьми, але Бог знає серця ваші, бо що високе в людей, те мерзенне перед Богом. 16 Закон і Пророки були до Іоана; з цього часу Царство Боже благовіститься, і кожен із зусиллям входить у нього. 17 Але скоріше небо і земля перейдуть, ніж одна риска із закону загине. 18 Усякий, хто розведеться з жінкою своєю і одружиться з іншою, перелюбствує; і кожен, хто жениться на розведеній з чоловіком, чинить перелюб.

19 Один чоловік був багатий, одягався в порфиру і висон** і щодня розкішно бенкетував. 20 Був же один убогий на ім’я Лазар, що лежав біля воріт його весь у струпах 21 і бажав насититися крихтами, що падали зі столу багача; пси, приходячи, лизали струпи його. 22 Прийшло вмерти вбогому, і віднесений був ангелами на лоно Авраамове. Помер же і багатий, і поховали його. 23 І в пеклі, будучи в муках, він підняв очі свої, побачив здалеку Авраама і Лазаря на лоні його. 24 І,голосно закричавши, сказав: отче Аврааме, змилосердься наді мною і пошли Лазаря, нехай умочить кінець пальця свого у воду та прохолодить язик мій, бо я мучусь у полум’ї цьому. 25 Але Авраам сказав: чадо! Згадай, що ти одержав уже блага твої за життя твого, а Лазар — тільки зло; отже, тепер він тут тішиться, а ти страждаєш. 26 І, крім усього того, між нами і вами утверджена велика безодня, так що ті, які хочуть перейти звідси до вас, не зможуть, так само звідти до нас не переходять. 27 Тоді він сказав: так благаю тебе, отче, пошли його в дім батька мого. 28 Маю бо п’ятьох братів, нехай засвідчить їм, щоб і вони не прийшли в це місце муки. 29 Авраам сказав йому: у них є Мойсей і пророки; нехай слухають їх. 30 Він же сказав: ні, отче Аврааме! Але коли хто з мертвих прийде до них, покаються. 31 Тоді Авраам сказав йому: якщо Мойсея і пророків не слухають, то хоч би хто і з мертвих воскрес, не повірять.

 
* Багатство.

** Найтонша лляна тканина.

 

Глава 16. [9] Мф. 6, 19; 19, 21. [10] Мф. 25, 21. [13] Мф. 6, 24. [14] 1 Тим. 6, 10. [15] 1 Цар. 16, 7. Єр. 11, 20. [16] Мф. 11, 12. [17] Іс. 40, 8. [18] Втор. 24, 1. Мф. 19, 9. [25] Іов. 21, 7, 13. [29] Ін. 5, 39, 45.

 

 

Глава 17

1 Сказав також Ісус ученикам: неможливо не прийти спокусам; але горе тому, через кого вони приходять. 2 Краще було б йому, якби жорно млинове повісили йому на шию і кинули його в море, ніж щоб він спокусив одного з малих цих. 3 Пильнуйте за собою. Якщо ж согрішить проти тебе брат твій, докори йому; і коли покається, прости йому; 4 і коли сім разів на день згрішить проти тебе і сім разів на день звернеться і скаже: каюсь, — прости йому.

5 І сказали апостоли Господу: додай нам віри. 6 Господь сказав: коли б ви мали віру, як зерно гірчичне, і сказали смоковниці цій: вирвись і пересадись у море, то вона послухала б вас. 7 Хто з вас, маючи раба, який оре або пасе, як тільки він повернеться з поля, скаже йому: іди мерщій та сідай до столу? 8 Навпаки, чи не скаже йому: приготуй мені повечеряти та, підперезавшись, прислуговуй мені, доки буду їсти і пити, а потім їж і пий сам? 9 Чи ж стане він дякувати рабові тому за те, що він виконав наказ? Не думаю. 10 Так і ви, коли виконаєте все, що вам наказувалося, кажіть: ми раби нікчемні; бо зробили тільки те, що повинні були зробити.

11 Йдучи до Єрусалима, Він проходив між Самарією та Галилеєю. 12 І коли входив Він в одне село, зустріли Його десять чоловік прокажених, які зупинилися віддалік. 13 І вони гучним голосом говорили: Ісусе, Наставнику, помилуй нас. 14 Побачивши їх, Він сказав їм: підіть покажіться священикам. І коли вони йшли, очистилися. 15 Один же з них, побачивши, що зцілився, повернувся, гучним голосом прославляючи Бога, 16 і припав лицем до ніг Його, віддаючи Йому хвалу; і це був самарянин. 17 Тоді Ісус сказав: чи не десять очистилися? Де ж дев’ять? 18 Чому вони не повернулися віддати славу Богові, тільки іноплемінник цей? 19 І сказав йому: встань, іди; віра твоя спасла тебе.

20 А як фарисеї запитали Його: коли прийде Царство Боже? — відповів їм: не прийде Царство Боже помітно, 21 і не скажуть: ось, воно тут, або: он там. Бо Царство Боже всередині вас є. 22 Сказав також ученикам: прийдуть дні, коли бажатимете бачити хоч один з днів Сина Людського, та не побачите. 23 І скажуть вам: ось тут, або: он там, — не ходіть і не ганяйтеся, 24 бо, як блискавка, блиснувши від одного краю неба, світить до другого краю неба, так буде Син Людський у день Свій. 25 Але насамперед належить Йому багато постраждати і бути відкинутим родом цим. 26 І як було в дні Ноя, так буде і в дні Сина Людського: 27 їли, пили, одружувалися і виходили заміж, аж до того дня, як увійшов Ной у ковчег, і прийшов потоп, і погубив усіх. 28 Так само, як було й у дні Лота: їли, пили, купували, продавали, саджали, будували; 29 а в той день, в який Лот вийшов з Содома, линули сірка палаюча й вогонь з небес і погубили усіх; 30 так буде і в той день, коли Син Людський явиться. 31 У той день, хто буде на покрівлі, а речі його в домі, нехай не злазить їх узяти; і хто буде на полі, також нехай не повертається назад. 32 Згадайте жінку Лотову. 33 Хто почне зберігати душу свою, той погубить її; а хто погубить її, той оживить її. 34 Кажу вам: у ту ніч будуть двоє на одній постелі: один візьметься, а другий залишиться. 35 Дві будуть молоти разом: одна візьметься, а друга залишиться. 36 Двоє будуть на полі: один візьметься, а другий залишиться. 37 На це сказали Йому: де, Господи? Він же сказав їм: де труп, там зберуться й орли.

 

Глава 17. [1] Мф. 18, 6. Мк. 9, 42. [3] Лев. 19, 17. Мф. 18, 15. Як. 5, 19. [6] Мф. 17, 20; 21, 21. Мк. 11, 23. [10] Іов. 22, 3; 35, 7. 1 Кор. 9, 16. [11] Ін. 4, 4. [12] Лев. 13, 46. [14] Лев. 14, 2. Мф. 8, 4. Мк. 1, 44. Лк. 5, 14. [23] Мф. 24, 23. Мк. 13, 21. [25] Мф. 16, 21; 17, 22; 20, 18. Мк. 8, 31. [26] Бут. 7, 7. Мф. 24, 37. 1 Пет. 3, 20. [28] Бут. 19, 14, 24. [32] Бут. 19, 26. Прем. 10, 7. [33] Мф. 10, 39. Мк. 8, 35. Лк. 9, 24. Ін. 12, 25.

 

 

Глава 18

1 Сказав також їм і притчу про те, як треба завжди молитися і не занепадати духом, 2 кажучи: в одному місті був суддя, який Бога не боявся і людей не соромився. 3 В тому ж місті була одна вдова, і вона, приходячи до нього, говорила: захисти мене від суперника мого. 4 Але він довгий час не хотів. А потім сказав сам собі: хоч я і Бога не боюся і людей не соромлюсь, 5 але, оскільки ця вдова не дає мені спокою, захищу її, щоб вона не приходила більш докучати мені. 6 І сказав Господь: чуєте, що каже суддя неправедний? 7 Хіба Бог не захистить обранців Своїх, що волають до Нього день і ніч, чи баритиметься до них? 8 Кажу вам, що захистить їх скоро. Але Син Людський, коли прийде, чи знайде віру на землі?

9 Сказав також і до деяких, які були упевнені в собі, що вони праведні, а інших принижували, таку притчу. 10 Два чоловіки прийшли до храму помолитися: один фарисей, а другий митар. 11 Фарисей, ставши, так про себе молився: Боже! Дякую Тобі, що я не такий, як інші люди, грабіжники, неправедні, перелюбники, або як цей митар. 12 Пощу двічі на тиждень, даю десятину з усього, що надбаю. 13 А митар, стоячи віддалік, не смів навіть очей звести на небо; але, б’ючи себе в груди, говорив: Боже, будь милостивий до мене, грішного! 14 Кажу вам, що цей пішов до дому свого виправданий більше, ніж той: бо всякий, хто підноситься, принижений буде, а хто принижує себе, піднесеться.

15 Приносили ж до Нього і дітей, щоб Він доторкнувся до них; а ученики, бачачи те, боронили їм. 16 Але Ісус, підізвавши їх, сказав: пустіть дітей приходити до Мене і не забороняйте їм; бо таких є Царство Боже. 17 Істинно кажу вам: хто не прийме Царства Божого, як дитя, той не ввійде в нього.

18 І запитав Його один з начальників, кажучи: Учителю благий, що мені зробити, щоб успадкувати життя вічне? 19 Ісус сказав йому: чого ти називаєш Мене благим? Ніхто не благий, тільки один Бог. 20 Заповіді знаєш: не перелюбствуй, не вбивай, не кради, не лжесвідчи, шануй батька твого і матір твою. 21 Він же сказав: усе це я зберіг від юности моєї. 22 Почувши це, Ісус сказав: ще одного не вистачає тобі: все, що маєш, продай і роздай убогим, і матимеш скарб на небесах, і йди слідом за Мною. 23 Він же, почувши це, засмутився, бо був дуже багатий. 24 Ісус же, побачивши, що він засмутився, сказав: як важко тим, що мають багатство, увійти в Царство Боже! 25 Бо легше верблюдові пройти крізь вушко голки, ніж багатому ввійти до Царства Божого. 26 Ті, що чули, сказали: то хто ж може спастися? 27 Він же сказав: неможливе для людей — можливе для Бога.

28 Петро ж сказав: ось ми покинули все і пішли за Тобою. 29 Він сказав їм: істинно говорю вам, що немає нікого, хто покинув би дім, або батьків, або братів, або сестер, або жінку, або дітей заради Царства Божого 30 і не одержав би значно більше в цей час, а у віці майбутньому — життя вічне.

31 Взявши ж дванадцятьох учеників Своїх, сказав їм: ось ми йдемо до Єрусалима, і збудеться все, написане пророками про Сина Людського, 32 бо видадуть Його язичникам, і глузуватимуть з Нього, і скривдять Його, і обплюють Його. 33 І будуть бити, і уб’ють Його; та на третій день воскресне. 34 Але вони нічого з цього не зрозуміли; і були слова ці приховані для них, і вони не розуміли сказаного.

35 Коли ж наближався Він до Єрихона, один сліпий сидів край дороги і просив милостині. 36 Почувши, що повз нього проходить народ, запитав: що це таке? 37 Йому сказали, що Ісус Назарянин проходить. 38 Тоді він закричав: Ісусе, Сину Давидів, помилуй мене! 39 І ті, що йшли попереду, примушували його замовкнути; а він ще голосніше кричав: Сину Давидів, помилуй мене! 40 Зупинившись, Ісус звелів привести його до Себе. Коли той наблизився до Нього, спитав його: 41 чого ти хочеш від Мене? Він сказав: Господи, щоб мені прозріти! 42 Ісус сказав йому: прозри! Віра твоя спасла тебе. 43 І він умить прозрів і пішов за Ним, славлячи Бога; і всі люди, побачивши це, віддали хвалу Богові.

 

Глава 18. [1] Рим. 12, 12. Еф. 6, 18. 1 Сол. 5, 17. [7] Пс. 9, 19. Лк. 11, 9. Одкр. 6, 10. [9] Лк. 16, 15. [11] Іс. 58, 3. Одкр. 3, 17. [35] Мф. 24, 41. [37] Мф. 24, 28. [14] Іов. 22, 29. Притч. 29, 23. Мф. 23, 12. Лк. 14, 11. [15] Мф. 19, 13. Мк. 10, 13. [16] Мф. 18, 3; 19, 14. 1 Пет. 2, 2. 1 Кор. 14, 20. [18] Мф. 19, 16. Мк. 10, 17. [20] Вих. 20, 12–16. Втор. 5, 17. [22] 1 Тим. 6, 18–19. [24] Притч. 11, 28. Мф. 19, 23. Мк. 10, 23. 1 Тим. 6, 9–10. [28] Мф. 19, 27. Мк. 10, 28. [31] Пс. 21, 7. Мф. 20, 18. Мк. 10, 33. [32] Іс. 53, 7. [35] Мф. 20, 29. Мк. 10, 46.

 

 

Глава 19

1 Потім Ісус увійшов до Єрихона і проходив через нього. 2 І ось один муж на ім’я Закхей, він був старший над митарями і чоловік був багатий, 3 бажав бачити Ісуса, хто Він; але не міг за народом, бо був малий на зріст. 4 І, забігши наперед, виліз на смоковницю, щоб побачити Його, бо Він мав проходити біля неї. 5 Коли Ісус прийшов на те місце і, глянувши, побачив його, сказав йому: Закхею, злізь скоріше, бо сьогодні Мені належить бути в тебе в домі. 6 І він поспішно зліз і прийняв Його з радістю. 7 І всі, побачивши те, почали нарікати, що Він зайшов гостити до грішного чоловіка. 8 Закхей, вставши, сказав Господеві: Господи, половину добра мого я віддам убогим і, якщо кого скривдив чим, поверну вчетверо. 9 Ісус сказав йому: нині прийшло спасіння дому цьому, бо і він син Авраамів. 10 Прийшов бо Син Людський знайти і спасти, що загинуло.

11 Коли ж вони слухали це, розповів ще одну притчу; бо Він був недалеко від Єрусалима, і вони думали, що Царство Боже повинне скоро відкритися. 12 Отже, сказав: один чоловік високого роду вирушав у далеку країну, щоб прийняти собі царство і повернутися. 13 Покликавши десятьох рабів своїх, дав їм десять мин* і сказав їм: пустіть їх у діло, поки я повернусь. 14 Але громадяни ненавиділи його і відправили слідом за ним посланців, сказавши: ми не хочемо, щоб він царював над нами. 15 І коли він повернувся, прийнявши царство, то звелів покликати рабів тих, яким дав срібло, щоб довідатися, хто що придбав. 16 Прийшов перший і сказав: господарю, мина твоя принесла десять мин. 17 І сказав йому: гаразд, добрий рабе! За те, що ти у малому був вірний, візьми управління над десятьма містами. 18 Прийшов другий і сказав: господарю, мина твоя принесла п’ять мин. 19 Сказав і цьому: і ти будь над п’ятьма містами. 20 Прийшов ще один і сказав: господарю, ось твоя мина, яку я зберігав, загорнувши в хустину, 21 бо я боявся тебе, тому що ти чоловік жорстокий: береш, чого не клав, і жнеш, чого не сіяв. 22 Господар сказав йому: твоїми вустами суджу тебе, лукавий рабе! Ти знав, що я чоловік жорстокий: беру, чого не клав, і жну, чого не сіяв. 23 Чому ж ти не віддав срібла мого купцям, щоб я, повернувшись, узяв його з прибутком? 24 І сказав тим, що там стояли: візьміть у нього мину і дайте тому, що має десять мин. 25 І сказали йому: господарю, у нього є десять мин. 26 Кажу ж бо вам, що всякому, хто має, тому дасться; а хто не має, відбереться і те, що має. 27 А ворогів моїх, які не хотіли, щоб я царював над ними, приведіть сюди і повбивайте переді мною. 28 Сказавши це, Ісус пішов далі, підіймаючись до Єрусалима.

29 І коли наблизився до Виффагії та Вифанії, до гори, що зветься Елеонською, послав двох учеників Своїх 30 і сказав: підіть до села, що перед вами; увійшовши в нього, знайдете осля прив’язане, на яке ніхто з людей ніколи не сідав; відв’язавши його, приведіть. 31 А коли хто вас спитає: навіщо відв’язуєте? — скажіть йому так: Господь його потребує. 32 Посланці пішли і знайшли все так, як Він сказав їм. 33 Коли ж вони відв’язували осля, то господарі його сказали їм: навіщо відв’язуєте осля? 34 Вони відповіли: Господь його потребує. 35 І привели його до Ісуса, і, накинувши одяг свій на осля, посадили Ісуса. 36 І коли Він їхав, стелили одяг свій на дорозі. 37 А коли Він наближався вже до спуску з гори Елеонської, безліч учеників почали радісно хвалити Бога гучним голосом за всі чудеса, які вони бачили, 38 кажучи: благословен Цар, що гряде в ім’я Господнє! Мир на небесах і слава у вишніх! 39 І деякі фарисеї з народу сказали Йому: Учителю, заборони ученикам Твоїм. 40 Але Він сказав їм у відповідь: Я вам кажу, що коли вони замовкнуть, то каміння заголосить. 41 І коли, наблизившись, побачив місто, то заплакав над ним 42 і сказав: о, коли б зрозуміло ти хоч у цей твій день, що потрібне для твого миру! Але це сховано нині від очей твоїх. 43 Бо прийдуть на тебе дні, і вороги твої оточать тебе валом, і візьмуть в облогу тебе, і стиснуть тебе звідусіль. 44 І зруйнують тебе, і поб’ють дітей твоїх у тобі, і не залишать у тобі каменя на камені, бо ти не зрозуміло часу відвідин твоїх. 45 І ввійшовши у храм, почав виганяти тих, що в ньому продавали і купували, 46 кажучи їм: написано: дім Мій є дім молитви, а ви зробили його вертепом розбійників. 47 І навчав щодня в храмі. А первосвященики і книжники та старійшини народні шукали, як погубити Його,

48 і не знаходили, що б зробити з Ним, бо всі люди трималися Його і слухали Його.

 
* Мина — фунт срібла.

 

Глава 19. [8] Вих. 22, 1. [10] Мф. 18, 11. [12] Мф. 25, 14. [17] Лк. 16, 10. [22] Іов. 15, 6. Мф 12, 37. [26] Мф. 13, 12; 25, 29. Мк. 4, 25. Лк. 8, 18. [27] Мф. 22, 7. [29] Мф. 21, 1. Мк. 11, 1. [35] Мф. 21, 7. Мк. 11, 7. Ін. 12, 14. [38] Пс. 117, 26. Лк. 2, 14. Еф. 2, 14. [40] Авв. 2, 11. [43] Іс. 29, 3. Єр. 6, 6. Єз. 21, 22. Мф. 22, 7. Лк. 21, 6. [45] Мф. 21, 12. Мк. 11, 15. Ін. 2, 15. [46] Іс. 56, 7. Єр. 7, 11. 3 Цар. 8, 29.

 

 

Глава 20

1 І сталося в один з тих днів, коли Він навчав народ у храмі і благовістив, прийшли первосвященики і книжники зі старійшинами. 2 І запитали Його: скажи нам, якою владою Ти це робиш, або хто дав Тобі цю владу? 3 Він сказав їм у відповідь: запитаю і Я вас про одне, скажіть Мені — 4 хрещення Іоанове було з небес чи від людей? 5 Вони ж, міркуючи між собою, говорили: коли скажемо, що з небес, то Він скаже: чому ж ви не повірили йому? 6 А коли скажемо, що від людей, то весь народ поб’є нас камінням, бо він упевнений, що Іоан є пророк. 7 І відповіли: не знаємо, звідки. 8 Ісус сказав їм: то і Я не скажу вам, якою владою це роблю.

9 І почав Він розповідати людям таку притчу: один чоловік насадив виноградник і віддав його виноградарям, та й відбув на довгий час. 10 І у певний час послав до виноградарів раба, щоб вони дали йому плодів з виноградника; але виноградарі, побивши його, відіслали ні з чим. 11 Ще послав другого раба; але вони і того, побивши і зневаживши, відіслали ні з чим. 12 І ще послав третього; але вони і того, поранивши, вигнали. 13 Тоді господар виноградника сказав: що мені робити? Пошлю сина мого улюбленого; може, побачивши його, посоромляться. 14 А виноградарі, побачивши його, міркували між собою, кажучи: це спадкоємець, ходім уб’ємо його, щоб спадщина була нашою. 15 І, вивівши його геть з виноградника, вбили. Що зробить з ними господар виноградника? 16 Прийде і погубить виноградарів тих, і віддасть виноградник іншим. Ті, що слухали це, сказали: нехай не буде так! 17 А Він, поглянувши на них, сказав: що значить оце написане: камінь, який відкинули будівничі, той самий став наріжним каменем? 18 Кожний, хто впаде на той камінь, розіб’ється; а на кого він упаде, того роздавить. 19 І шукали в цей час первосвященики і книжники, як накласти на Нього руки, та побоялися народу; бо зрозуміли, що про них сказав Він цю притчу. 20 І, слідкуючи за Ним, підіслали лукавих людей, які, вдаючи з себе праведних, зловили б Його на слові, щоб видати Його начальникам і владі правителя. 21 І вони запитали Його: Учителю, ми знаємо, що Ти правдиво говориш і навчаєш, і не дивишся на особу, але істинно на путь Божу наставляєш; 22 чи належить нам давати податок кесареві, чи ні? 23 Він же, зрозумівши їхнє лукавство, сказав їм: чого Мене спокушаєте? 24 Покажіть Мені динарій — чиє на ньому зображення і напис? Вони відповіли: кесареве. 25 Він сказав їм: отже, віддавайте кесареве кесареві, а Боже — Богові. 26 І не могли впіймати Його на слові перед народом і, здивувавшись відповіді Його, замовкли.

27 Тоді прийшли деякі з саддукеїв, які не визнають воскресіння, і запитали Його: 28 Учителю, Мойсей написав нам: коли у кого помре брат, що мав жінку, і помре бездітним, то нехай брат його візьме жінку його, відродить потомство братові своєму. 29 Отже, було сім братів, і перший взяв жінку і помер бездітним; 30 узяв ту жінку другий, і той помер бездітним; 31 узяв її третій, так само і всі семеро; і, не залишивши дітей, померли. 32 Після всіх померла і жінка. 33 Отже, у воскресінні, якому з них буде вона жінкою? Бо семеро мали її за дружину. 34 Ісус сказав їм у відповідь: сини віку цього женяться і виходять заміж; 35 а ті, що сподобилися досягти того віку і воскресіння з мертвих, не женяться і не виходять заміж. 36 І вмерти вже не можуть; бо вони рівні з ангелами і є сини Божі, ставши синами воскресіння. 37 А що мертві воскресають, і Мойсей показав при купині, коли Господа назвав Богом Авраама, і Богом Ісаака, і Богом Якова. 38 Бог же не є Бог мертвих, а живих. Бо в Нього всі живі. 39 На це деякі з книжників сказали: Учителю, Ти добре сказав. 40 І більше не насмілювалися запитувати Його ні про що. Він же сказав їм:

41 як це кажуть, що Христос є сином Давидовим, 42 А сам Давид говорить у книзі псалмів: сказав Господь Господеві моєму: сиди праворуч Мене, 43 доки покладу ворогів Твоїх підніжжям ніг Твоїх? 44 Отже, Давид називає Його Господом; як же Він син йому? 45 І коли увесь народ слухав, Він сказав ученикам Своїм: 46 стережіться книжників, які люблять ходити в довгому одязі і люблять, щоб їх вітали на народних зібраннях, мати перші місця в синагогах і перші місця на вечерях, 47 які з’їдають доми вдів і лицемірно довго моляться; вони приймуть тим більше осудження.

 

Глава 20. [1] Мф. 21, 23. Мк. 11, 27. [6] Мф. 14, 5. [9] Іс. 5, 1. Єр. 2, 21. Мф. 21, 33. Мк. 12, 1. [14] Євр. 1, 2. [15] Євр. 13, 12. [17] Пс. 117, 22. Іс. 28, 16. Мф. 21, 42. Мк. 12, 10. Діян. 4, 11. 1 Пет. 2, 6. Рим. 9, 33. [20] Мф. 22, 15. Мк. 12, 13. [25] Мф. 17, 27; 22, 21. Рим. 13, 7. [27] Мф. 22, 23. Мк. 12, 18. Діян. 23, 8. [28] Втор. 25, 5. [37] Вих. 3, 6, 16. Мф. 22, 32. Мк. 12, 26. [40] Мф. 22, 42. Мк. 12, 35. [42] Мф. 22, 44. [43] Пс. 109, 1. [46] Мф. 23, 6. Мк. 12, 38–39. Лк. 11, 43.

 

 

Глава 21

1 Поглянувши, Він побачив багатіїв, які клали дари свої в скарбницю. 2 Побачив також і одну вбогу вдову, яка туди поклала дві лепти, 3 і сказав: істинно говорю вам, що ця вбога вдова більше за всіх поклала; 4 бо всі ті з надміру свого клали в дар Богові, а вона з убогости своєї поклала весь прожиток свій, що мала.

5 І коли деякі говорили про храм, що він прикрашений коштовним камінням і посудом, Він сказав: 6 надійдуть дні, в які з того, що ви тут бачите, не залишиться каменя на камені, який не зруйнується. 7 І запитали Його: Учителю, коли ж це буде? І яке знамення, коли це має статися? 8 Він сказав: стережіться, щоб вас не ввели в оману: бо багато прийде у Моє ім’я, кажучи, що це Я. І час цей наблизився. Отже, не йдіть слідом за ними. 9 Коли ж почуєте про війни та розрухи, не жахайтеся: бо цьому належить бути раніш; але то ще не кінець. 10 Тоді сказав їм: постане народ на народ і царство на царство. 11 Будуть великі землетруси місцями, і голод, і пошесті; і жахливі та великі знамення з неба будуть. 12 А перед усім тим накладуть на вас руки і гнатимуть вас, видаючи в синагоги і у в’язниці, і поведуть перед царів і правителів за ім’я Моє. 13 І буде це вам на свідчення. 14 Отже, покладіть собі у серцях ваших не загадувати наперед, що відповідати, 15 бо Я дам вам уста і премудрість, якій не зможуть противитися, ні суперечити всі супротивники ваші. 16 І видаватимуть вас і батьки, і брати, і родичі, і друзі, і декого з вас умертвлять; 17 і зненавидять вас усі за ім’я Моє. 18 Але й волосина з голови вашої не пропаде. 19 Терпінням вашим спасайте душі ваші. 20 Коли ж побачите Єрусалим, обложений військами, знайте, що наблизилося запустіння його. 21 Тоді, хто буде в Юдеї, нехай біжать у гори; і хто в місті — нехай виходять з нього, а хто в околицях — нехай не входять до нього, 22 бо це дні помсти, щоб справдилося все написане. 23 Горе вагітним і тим, що годують грудьми, в ті дні: бо буде велика біда на землі і гнів на народ цей. 24 І поляжуть від гострого меча, і відведені будуть у полон поміж усі народи; і Єрусалим буде потоптаний язичниками, аж доки не скінчаться часи язичників. 25 І будуть знамення на сонці, і місяці, і зірках, а на землі туга народів від раптового шуму морського і збурення. 26 Люди вмиратимуть від страху і чекання біди, що йде на всесвіт, бо сили небесні захитаються. 27 І тоді побачать Сина Людського, Який гряде на хмарах з силою і славою великою. 28 Коли ж це почне збуватися, тоді ви випростайтесь і підійміть голови ваші, бо наближається визволення ваше. 29 І сказав їм притчу: подивіться на смоковницю та на всі дерева: 30 коли вони розпускаються, то, дивлячись на це, ви знаєте, що вже близько літо. 31 Так і ви, коли побачите, що все те збувається, знайте, що близько Царство Боже. 32 Істинно кажу вам: не перейде рід цей, як усе це станеться. 33 Небо і земля перейдуть, слова ж Мої не перейдуть. 34 Зважайте на себе, щоб ваші серця не обтяжувались об’їданням та пияцтвом і житейськими турботами, і щоб день той не спостиг вас несподівано, 35 бо він, як сіть, прийде на усе, що живе на поверхні всієї землі. 36 Отже, пильнуйте повсякчас і моліться, щоб ви сподобились уникнути всього того, що має бути, і стати перед Сином Людським.

37 У день Він навчав у храмі; а на ніч виходив і перебував на горі, що зветься Елеонською. 38 І всі люди зранку приходили до Нього у храм, щоб послухати Його.

 

Глава 21. [1] Мк. 12, 41. [3] 2 Кор. 8, 12. [5] Мф. 24, 1. Мк. 13, 1. [6] 3 Цар. 9, 7. Лк. 19, 44. [8] Мф. 24, 4. Мк. 13, 5. 1 Ін. 4, 1. Еф. 5, 6. 2 Сол. 2, 3. [10] Іс. 19, 2. [12] Мф. 10, 17; 24, 9. Мк. 13, 9. Ін. 15, 20. [14] Лк. 12, 11. [15] Вих. 4, 12. Діян. 6, 10. [16] Мих. 7, 6. [19] Мф. 10, 22. [20] Дан. 9, 27. Мф. 24, 15. Мк. 13, 14. [22] Зах. 14, 1. [25] Іс. 13, 10. Єз. 32, 7. Іоїл. 2, 31; 3, 15. Ам. 5, 20; 8, 9. Соф. 1, 15. Мф. 24, 29. Мк. 13, 24. [27] Дан. 7, 10. Мк 13, 26. [28] Рим. 8, 23. [33] Пс. 101, 27. Іс. 51, 6. Мф. 24, 35. [34] 1 Пет. 4, 7. Рим. 13, 13. 1 Сол. 5, 6. [35] Іс. 24, 17. [36] Мф. 24, 42; 25, 13. Мк. 13, 33. [37] Ін. 8, 2.

 

 

Глава 22

1 Наближалося свято опрісноків, що зветься Пасхою. 2 І шукали первосвященики і книжники, як би погубити Його, але боялися народу. 3 Увійшов сатана в Іуду, званого Іскаріотом, що був з числа дванадцятьох, 4 і він пішов і говорив з первосвящениками та начальниками, як Його видати їм. 5 Вони зраділи і згодилися дати йому срібників. 6 І він обіцяв і шукав слушної нагоди, щоб видати їм Його без народу.

7 Настав же день опрісноків, коли належало заколювати пасхальне ягня. 8 І послав Ісус Петра та Іоана, сказавши: підіть, приготуйте нам їсти паску. 9 Вони ж сказали Йому: де хочеш, щоб ми приготували? 10 Він сказав їм: ось як увійдете в місто, зустріне вас чоловік, що нестиме глек води; ідіть слідом за ним до того дому, в який він увійде. 11 І скажіть господареві дому: Учитель говорить тобі: де кімната, в якій би Мені їсти паску з учениками Моїми? 12 І він покаже вам світлицю велику, прибрану; там приготуйте. 13 Вони пішли і знайшли, як сказав їм, і приготували паску.

14 І коли настав час, Він возліг, і дванадцять апостолів з Ним, 15 і сказав їм: дуже бажав Я цю паску їсти з вами, перш ніж зазнаю страждань. 16 Бо кажу вам, що не буду вже більш їсти її, доки вона не сповниться в Царстві Божому. 17 І, взявши чашу й воздавши хвалу, сказав: прийміть її та розділіть між собою. 18 Бо кажу вам, що не питиму від плоду виноградного, поки не прийде Царство Боже. 19 І, взявши хліб і воздавши хвалу, розломив і подав їм, кажучи: це є Тіло Моє, що за вас віддається; це чиніть на спомин про Мене. 20 Також і чашу після вечері, кажучи: ця чаша — Новий Завіт у Моїй Крові, що за вас проливається. 21 І ось рука того, хто зраджує Мене, зі Мною на трапезі. 22 Проте Син Людський іде, як призначено; але горе тій людині, що Його видає. 23 І вони почали питати один одного, хто з них є той, що хоче це зробити. 24 Сталася ж між ними і суперечка — хто з них має вважатися за більшого. 25 Він же сказав їм: царі народів панують над ними, і ті, хто володіє ними, доброчинцями звуться. 26 Ви ж не так: але більший між вами хай буде як менший, а старший — як слуга. 27 Бо хто більший: чи той, хто возлежить, чи той, хто услуговує? Чи не той, хто возлежить? А Я посеред вас, як слуга. 28 Але ви були зі Мною в напастях Моїх, 29 і Я заповідаю вам, як заповів Мені Отець Мій, Царство, 30 щоб ви їли і пили на трапезі Моїй у Царстві Моїм, і сядете на престолах судити дванадцять колін Ізраїлевих. 31 Сказав же Господь: Симоне, Симоне! Ось сатана просить вас, щоб сіяти, як пшеницю, 32 але Я молився за тебе, щоб не ослабла віра твоя; і ти колись, навернувшись, утверди братів твоїх. 33 Він відповів Йому: Господи, з Тобою я готовий і у в’язницю, і на смерть іти. 34 Він же промовив: кажу тобі, Петре, не заспіває півень сьогодні, як ти тричі зречешся, що не знаєш Мене. 35 І сказав їм: коли Я посилав вас без мішка, і без торби, і без взуття, чи мали ви в чому нестаток? Вони відповіли: ні в чому. 36 Тоді Він сказав їм: але тепер, хто має мішок, нехай візьме, також і торбу, а в кого немає, нехай продасть одяг свій і купить меч. 37 Бо кажу вам, що оце написане має здійснитися на Мені: і до злочинців прирівняли Його. Бо те, що про Мене, наближається до кінця. 38 Вони сказали: Господи, ось тут два мечі. Він сказав їм: досить!

39 І, вийшовши, пішов, за звичаєм, на гору Елеонську; за Ним пішли й ученики Його. 40 Прийшовши ж на місце, сказав їм: моліться, щоб не впасти в спокусу. 41 А Сам відійшов від них, як докинути каменем, і, ставши на коліна, молився, 42 говорячи: Отче, о, коли б Ти благоволив пронести чашу цю мимо Мене! А втім, не Моя воля, а Твоя нехай буде! 43 Явився ж Йому ангел з небес і укріплював Його. 44 І, перебуваючи в борінні, старанніше молився; і був піт Його як краплі крови, що падають на землю. 45 Вставши від молитви, Він прийшов до учеників і знайшов, що вони спали від смутку, 46 і сказав їм: чого спите? Встаньте і моліться, щоб не ввійшли у спокусу.

47 Коли Він ще говорив це, то ось з’явився народ, і званий Іудою, один з дванадцятьох, ішов попереду. І він приступив до Ісуса, щоб поцілувати Його. Бо такий знак він дав їм: Кого я поцілую, Той і є. 48 Ісус же сказав йому: Іудо! То ти поцілунком Сина Людського видаєш?! 49 Ті ж, що з Ним були, побачивши, що відбувається, сказали Йому: Господи, чи не вдарити нам мечем? 50 І один з них вдарив слугу первосвященика і відсік йому праве вухо. 51 Озвався тоді Ісус і сказав: облиште, досить! І, доторкнувшись до його вуха, зцілив його. 52 Сказав Ісус тим, що прийшли по Нього, — первосвященикам і начальникам храму та старійшинам: мов на розбійника, вийшли ви з мечами й киями, щоб узяти Мене! 53 Щодня бував Я з вами у храмі, і ви не здіймали рук на Мене; але тепер ваша година і влада темряви.

54 Узявши Його, повели і привели Його у двір первосвященика. Петро ж ішов слідом віддалік. 55 Коли вони розклали вогонь посеред двору і сіли разом, сів і Петро між ними. 56 Одна служниця побачила його, що він сидить при світлі, і, придивившись до нього, сказала: і цей був з Ним. 57 Але він відрікся від Нього, сказавши: жінко, я не знаю Його! 58 Невдовзі другий, побачивши його, сказав: і ти з них. Петро ж сказав цьому чоловікові: ні! 59 Минула ще приблизно година, й хтось інший твердив, говорячи: воістину і цей був з Ним, бо і він галилеянин. 60 Але Петро сказав тому чоловікові: не знаю, що ти говориш. І зараз же, коли він ще говорив, заспівав півень. 61 І, обернувшись, Господь глянув на Петра, і Петро згадав слово Господнє, як Він сказав йому: перш ніж півень заспіває, тричі зречешся Мене. 62 І, вийшовши геть, плакав гірко.

63 Люди, які тримали Ісуса, глумилися з Нього і били Його. 64 І, закривши Його, били Його по обличчю і питали Його: проречи, хто Тебе вдарив? 65 І багато іншої хули говорили на Нього.

66 А коли настав день, зібралися старійшини народу, первосвященики і книжники, та повели Його у свій синедріон 67 і питали: чи Ти Христос? Скажи нам. Він відповів їм: якщо Я скажу вам, не повірите. 68 Коли ж Я запитаю вас, не відповісте Мені і не відпустите. 69 Віднині Син Людський сяде праворуч сили Божої. 70 І сказали всі: чи Ти Син Божий? Він же відповів: ви говорите, що Я. 71 Вони ж сказали: якого ще свідчення нам треба? Самі бо чули з уст Його.

 

Глава 22. [1] Мф. 26, 2. Мк. 14, 1–2. [3] Мф. 26, 14. [7] Втор. 16, 1. Мф. 26, 17. Мк. 14, 12. [14] Мф. 26, 20. Мк. 14, 18. Ін. 13, 12. [16] Діян. 10, 41. 24, 42; 25, 13. Мк. 13, 33. [37] Ін. 8, 2. [19] Мф. 26, 26. Мк. 14, 22. 1 Кор. 11, 24. [21] Пс. 40, 10. Мф. 26, 22–23. [22] Діян. 2, 23; 4, 28. [27] Флп. 2, 7. [30] Мф. 19, 28. 1 Кор. 6, 2. Одкр. 3, 21; 20, 4. [31] 1 Пет. 5, 8. [32] Мф. 16, 18. Ін. 17, 15. [34] Мф. 26, 34. Мк. 14, 30. Ін. 13, 38. [35] Мф. 10, 9–10. Мк. 6, 8. Лк. 9, 3; 10, 4. [37] Іс. 53, 12. Мк. 15, 28. [39] Мф. 26, 36. Мк. 14, 32. Ін. 18, 1. [40] Мф. 26, 41. Мк. 14, 38. [47] Мф. 26, 48. Мк. 14, 43. Ін. 18, 3. [54] Мф. 26, 57. Мк. 14, 53. Ін. 18, 24. [61] Мф. 26, 34. Мк. 14, 30, 72. Ін. 13, 38. [63] Мф. 26, 67. Мк. 14, 65. [66] Пс. 2, 2. Мф. 27, 2. Мк. 15, 1. Ін. 18, 28. [69] Пс. 109, 1. Дан. 7, 13. Мф. 26, 64. Мк. 14, 62. Ін. 6, 62.

 

 

Глава 23

1 І піднялася вся громада їхня, і повели Його до Пилата. 2 І почали звинувачувати Його, кажучи: ми знайшли Цього, Який розбещує народ наш і забороняє давати податок кесареві, називаючи Себе Христом Царем. 3 Пилат запитав Його: Ти Цар Юдейський? Він же сказав йому у відповідь: ти кажеш. 4 Пилат сказав первосвященикам і народові: ніякої провини я не знаходжу в Чоловікові Цьому. 5 Але вони наполягали, кажучи, що Він розбещує народ, навчаючи по всій Юдеї, починаючи від Галилеї і аж до цього місця. 6 Пилат, почувши про Галилею, запитав: хіба Він галилеянин? 7 І, довідавшись, що Він з области Іродової, послав Його до Ірода, який у ці дні теж був у Єрусалимі. 8 Ірод же, побачивши Ісуса, дуже зрадів, бо давно вже хотів Його бачити, тому що багато чув про Нього і сподівався побачити від Нього яке-небудь знамення. 9 І ставив Йому багато запитань, але Він нічого не відповідав йому. 10 Первосвященики ж і книжники стояли і наполегливо звинувачували Його. 11 Але Ірод зі своїми воїнами, зневаживши Його і познущавшись з Нього, вдягнув Його у світлий одяг і повернув Його до Пилата. 12 І стали від того дня Ірод і Пилат друзями, бо раніше мали ворожнечу між собою. 13 Пилат же, скликавши первосвящеників і начальників та народ, 14 сказав їм: ви привели до мене Чоловіка Цього, який ніби розбещує народ; і ось я перед вами допитав і не знайшов Чоловіка Цього винним ні в чому з того, в чому ви звинувачуєте Його. 15 Й Ірод теж, бо я послав Його до нього, і нічого, вартого смерти, Він не вчинив. 16 Отже, покаравши Його, відпущу. 17 А йому і треба було заради свята відпустити їм одного в’язня. 18 Але весь народ почав кричати: візьми Цього, відпусти ж нам Варавву! 19 А той за якийсь вчинений у місті бунт і вбивство був посаджений до в’язниці. 20 Пилат знову підвищив голос, бажаючи відпустити Ісуса. 21 Але вони кричали: розіпни, розіпни Його! 22 Він утретє сказав їм: яке ж зло Він учинив? Я нічого, вартого смерти, не знайшов у Ньому; отже, покаравши Його, відпущу. 23 Але вони продовжували з великим криком вимагати, щоб Він був розп’ятий; і перемогли крики їхні і первосвящеників. 24 І Пилат присудив, щоб було за проханням їхнім. 25 І відпустив їм ув’язненого за бунт і вбивство, якого вони просили; Ісуса ж віддав на їхню волю.

26 І коли повели Його, то, затримавши якогось Симона киринеянина, що йшов з поля, поклали на нього хрест, щоб ніс за Ісусом. 27 І йшло за Ним дуже багато народу і жінок, які плакали і ридали за Ним. 28 Ісус же, обернувшись до них, сказав: дочки єрусалимські! Не плачте за Мною, а плачте за собою і за дітьми вашими. 29 Бо ось надходять дні, коли скажуть: блаженні неплідні, і утроби, які не родили, і груди, які не годували! 30 Тоді почнуть говорити горам: упадіть на нас! І пагорбам: покрийте нас! 31 Бо коли із зеленим деревом таке роблять, то що ж буде з сухим?

32 Вели і двох злочинців з Ним, щоб убити. 33 І коли прийшли на місце, що зветься Лобним, тут розп’яли Його і злочинців, одного з правого, а другого з лівого боку. 34 Ісус же говорив: Отче, прости їм, бо не відають, що чинять. А ті, що ділили одяг Його, кидали жереб. 35 І стояли люди і дивилися. Насміхалися ж разом з ними і начальники, кажучи: інших спасав; нехай спасе Себе, якщо Він Христос, Божий обранець. 36 Глузували з Нього і воїни, підходячи та підносячи Йому оцет, 37 і казали: якщо Ти Цар Юдейський, спасися Сам. 38 І був над Ним напис, написаний письмом грецьким, римським і єврейським: «Цей є Цар Юдейський». 39 Один з розіп’ятих злочинців хулив Його, говорячи: якщо Ти Христос, спаси Себе і нас. 40 Озвався і другий, і докоряв тому, і казав: чи ти не боїшся Бога, коли й сам на те саме засуджений? 41 І ми засуджені справедливо, бо достойне за діла наші одержали; а Він нічого лихого не вчинив. 42 І сказав Ісусові: пом’яни мене, Господи, коли прийдеш у Царство Твоє! 43 І сказав йому Ісус: істинно кажу тобі: сьогодні ж будеш зі Мною в раю.

44 Було ж близько шостої години*, і настала темрява по всій землі аж до години дев’ятої. 45 І сонце затьмарилось, і завіса в храмі роздерлася посередині. 46 Скрикнувши гучним голосом, Ісус сказав: Отче, у Твої руки віддаю дух Мій. І, сказавши це, віддав дух. 47 Сотник же, побачивши, що сталося, прославив Бога і сказав: воістину Чоловік Цей був праведний. 48 І весь народ, який зійшовся на це видовище, побачивши, що сталося, повертався, б’ючи себе в груди. 49 Всі ж, хто знав Його, і жінки, які прийшли з Ним з Галилеї, стояли віддалік і дивилися на це.

50 І ось один чоловік на ім’я Йосиф, що був радником**, чоловік благий і праведний, 51 який не брав участи у раді і справі їхній, з Аримафеї, міста юдейського, який і сам сподівався Царства Божого, 52 прийшов до Пилата і просив тіло Ісусове. 53 І, знявши Його, обгорнув плащаницею і поклав Його у гробі, висіченому в скелі, де ще ніхто ніколи не був покладений. 54 День той був п’ятниця, і надходила субота. 55 Слідом же йшли жінки, які прийшли з Ісусом з Галилеї, і бачили гріб, і як покладено було тіло Його. 56 Повернувшися, вони наготували пахощі та миро і в суботу нічого не робили, за заповіддю.

 
* Тобто близько 12-ї години дня.

** Член синедріону.

 

Глава 23. [1] Мф. 27, 2. Мк. 15, 1. Ін. 18, 28. [2] Мф. 22, 21. [3] Мф. 27, 11. Мк. 15, 2. Ін. 18, 33. 1 Тим. 6, 13. Одкр. 1, 5. 7, 13. Мф. 26, 64. Мк. 14, 62. Ін. 6, 62. [8] Лк. 9, 9. [11] Іс. 53, 3. [14] Мф. 27, 23. Мк. 15, 14. Ін. 18, 38; 19, 4. [18] Мф. 27, 20. Мк. 15, 11. Ін. 18, 40. Діян. 3, 14. [30] Іс. 2, 19. Ос. 10, 8. Одкр. 6, 15; 9, 6. [33] Мф. 27, 33. Мк. 15, 22. Ін. 19, 17. [34] Пс. 21, 19. Мф. 5, 44; 27, 35. Мк. 15, 24. Ін. 19, 23. [42] Мф. 16, 28. [44] Ам. 8, 9. [46] Пс. 30, 6. [50] Мф. 27, 57. Мк. 15, 43. Ін. 19, 38. [56] Вих. 20, 10.

 

 

Глава 24

1 Першого ж дня після суботи, дуже рано, несучи наготовані пахощі, вони прийшли до гробу, і разом з ними деякі інші. 2 Знайшли ж, що камінь був відвалений від гробу. 3 І, увійшовши, не знайшли тіла Господа Ісуса. 4 Коли ж вони не могли зрозуміти цього, ось два мужі стали перед ними в одежах блискучих. 5 Налякалися вони і схилилися обличчям до землі, а ті сказали їм: чого шукаєте Живого між мертвими? 6 Нема Його тут, Він воскрес. Згадайте, як Він говорив вам, коли був ще в Галилеї, 7 кажучи, що Синові Людському належить бути виданому до рук людей-грішників, і бути розп’ятим, і на третій день воскреснути. 8 І згадали слова Його. 9 І, повернувшись від гробу, сповістили про все те одинадцятьох і всіх інших. 10 То були Магдалина Марія, й Іоанна, і Марія Яковова, та інші з ними, які сказали про це апостолам. 11 І здалися їм слова їхні неправдивими, і вони не повірили їм. 12 Петро ж, уставши, побіг до гробу і, нахилившись, побачив самі тільки ризи, що лежали, і пішов назад, дивуючися з того, що сталося.

13 Того ж дня двоє з них йшли в село, що було стадій* за шістдесят від Єрусалима і звалося Еммаус. 14 І розмовляли між собою про всі ці події. 15 І коли вони розмовляли і міркували між собою, Сам Ісус, наблизившись, пішов з ними. 16 Але очі їхні були стримані, так що вони не впізнали Його. 17 Він же сказав до них: про що ви сперечаєтесь між собою, ідучи, і чим ви засмучені? 18 Один з них, на ім’я Клеопа, сказав Йому у відповідь: невже Ти, один з тих, що прийшли до Єрусалима, не знаєш, що сталося в ньому цими днями? 19 І сказав їм: що саме? Вони відповіли Йому: про Ісуса Назарянина, Який був мужем-пророком, сильним ділом і словом перед Богом і всіма людьми. 20 Як видали Його первосвященики і начальники наші для засудження на смерть і розіп’яли Його. 21 Ми ж сподівалися, що Він є Той, Хто має визволити Ізраїль, до того ж сьогодні вже третій день, як усе це сталося. 22 Та ще й налякали нас деякі жінки з наших, які вранці були біля гробу, 23 і не знайшли тіла Його, і, прийшовши, розповідали, що вони бачили і явлення ангелів, які говорять, що Він живий. 24 І пішли деякі з наших до гробу, і знайшли так, як жінки говорили, а Самого ж не бачили. 25 Тоді Він сказав їм: о нерозумні і мляві серцем, щоб вірувати в усе, про що говорили пророки! 26 Чи не так же належало постраждати Христу й увійти в славу Свою? 27 І, почавши від Мойсея і від усіх пророків, пояснював їм сказане про Нього у всьому Писанні. 28 І наблизились вони до того села, куди йшли; і Він робив вигляд, що хоче йти далі. 29 А вони затримували Його, кажучи: залишся з нами, бо вже вечоріє, і день закінчується. І Він увійшов і залишився з ними. 30 І коли Він возлежав з ними, то взяв хліб, благословив, переломив і подав їм. 31 У них же відкрилися очі, і вони впізнали Його. Але Він став невидимим для них. 32 І вони казали один одному: чи ж не палало в нас серце наше, коли Він говорив нам у дорозі і коли пояснював нам Писання? 33 І, вставши тієї ж години, повернулися до Єрусалима і знайшли разом одинадцятьох і тих, що були з ними, 34 які говорили, що Господь воістину воскрес і явився Симонові. 35 І вони розповіли, що було в дорозі, і як вони Його впізнали у переломленні хліба.

36 Коли вони про це говорили, Сам Ісус став посеред них і сказав їм: мир вам. 37 Вони схвилювались і злякалися, гадаючи, що бачать духа. 38 Але Він сказав їм: чого хвилюєтесь, чому такі думки входять до сердець ваших? 39 Погляньте на руки Мої і на ноги Мої; це Я Сам. Доторкніться до Мене і роздивіться; бо дух тіла і кісток не має, як бачите у Мене. 40 І, сказавши це, показав їм руки і ноги. 41 Коли ж вони від радости ще не вірили і дивувалися, Він сказав їм: чи маєте тут якусь їжу? 42 Вони подали Йому частину печеної риби і стільниковий мед. 43 І, взявши, їв перед ними. 44 І сказав їм: ось ті слова, що Я говорив вам, коли ще був з вами, як належить справдитися всьому, написаному про Мене в законі Мойсеєвому і у пророків та в псалмах. 45 Тоді розкрив їм розум до розуміння Писання. 46 І сказав їм: так написано, і так належало постраждати Христу, і воскреснути з мертвих на третій день, 47 і щоб проповідувалося в ім’я Його покаяння і відпущення гріхів між усіма народами, починаючи від Єрусалима. 48 Ви ж є свідками цього. 49 І ось Я посилаю обітницю Отця Мого на вас; ви ж лишайтесь у місті Єрусалимі, доки не сповнитеся силою з неба.

50 І вивів їх до Вифанії, і, піднявши руки Свої, благословив їх. 51 І коли Він благословляв їх, почав віддалятися від них і вознісся на небо. 52 Вони, поклонившись Йому, повернулися до Єрусалима з великою радістю. 53 І перебували завжди в храмі, прославляючи і благословляючи Бога. Амінь.

 
* Стадія — близько 185 м.

 

Глава 24. [1] Мф. 28, 1. Мк. 16, 1. Ін. 20, 1. [6] Мф. 17, 22. [7] Мк 9, 31. Лк. 9, 22. [12] Ін. 20, 6. [13] Мк. 16, 12. [19] Мф. 21, 11. Лк. 7, 16. Ін. 3, 2; 6, 14. Діян. 2, 22. [21] Лк. 2, 25. Діян. 26, 6. [25] Бут. 3, 15; 22, 18; 49, 10–11. Чис. 21, 9. Пс. 21, 7; 68, 10; 21, 27. Іс. 50, 6; 53, 3. [26] Пс. 15, 8–10. Іс. 40, 10. Єр. 23, 5; 33, 15. Єз. 34, 23; 37, 24. Дан. 9, 24. Мих. 7, 20. [36] Мк. 16, 14. Ін. 20, 19. Діян. 13, 31. 1 Кор. 15, 5. [44] Мф. 16, 21. [45] Ін. 5, 39. [46] Іс. 53, 4. Лк. 24, 27. [49] Ін. 14, 16; 15, 26. Діян. 1, 4, 8. [51] Мк 16, 19; Діян. 1, 9.

Євангеліє від Марка

Глава: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16

 

 

Глава 1

1 Початок Євангелія Ісуса Христа, Сина Божого. 2 Як написано у пророків: ось Я посилаю ангела Мого перед лицем Твоїм, який приготує путь Твою перед Тобою. 3 Глас вопіющого в пустелі: приготуйте путь Господеві, прямими зробіть стезі Йому.

4 Явився Іоан, який хрестив у пустелі і проповідував хрещення на покаяння для відпущення гріхів. 5 І виходили до нього з усієї країни Юдейської і єрусалимляни; і всі хрестилися в річці Йордані від нього, сповідаючи гріхи свої. 6 Іоан же носив одяг з верблюжого волоса і пояс шкіряний на стегнах своїх і їв акриди* та дикий мед. 7 І проповідував, кажучи: гряде Сильніший за мене слідом за мною, Якому я недостойний, нахилившись, розв’язати ремінь взуття Його. 8 Я хрестив вас водою, а Він хреститиме вас Духом Святим.

9 І сталось у ті дні, прийшов Ісус із Назарета галилейського і хрестився від Іоана в Йордані. 10 І коли виходив з води, зараз же побачив Іоан небеса, що розкривалися, і Духа, Який, мов голуб, сходив на Нього. 11 І голос був з небес: Ти Син Мій Улюблений, в Якому Моє благовоління.

12 Негайно після того Дух веде Його в пустелю. 13 І пробув Він там у пустелі сорок днів, спокушуваний сатаною, і був із звірами; і ангели служили Йому.

14 Після того ж, як виданий був Іоан, прийшов Ісус до Галилеї, проповідуючи Євангеліє Царства Божого 15 і кажучи, що настав час і наблизилося Царство Боже: покайтеся і віруйте в Євангеліє.

16 Проходячи ж біля моря Галилейського, побачив Симона і Андрія, брата Симонового, що закидали неводи в море, бо вони були рибалками. 17 І сказав їм Ісус: ідіть за Мною, і Я зроблю, що ви будете ловцями людей. 18 І вони відразу ж, покинувши свої сіті, пішли за Ним. 19 І, пройшовши звідтіля трохи, Він побачив Якова Зеведеєвого і Іоана, брата його, які також були у човні, лагодили сіті; 20 і зараз же покликав їх. І вони, залишивши батька свого Зеведея в човні з наймитами, пішли за Ним.

21 І приходять до Капернаума; і незабаром у суботу увійшов Він у синагогу і навчав. 22 І дивувалися вченню Його; бо Він учив їх, як Такий, що має владу, а не як книжники. 23 І був у синагозі їхній чоловік, який мав у собі духа нечистого, і закричав: 24 облиш, що Тобі до нас, Ісусе Назарянине? Ти прийшов погубити нас! Знаю Тебе, хто Ти, — Святий Божий. 25 І заборонив йому Ісус, кажучи: замовкни і вийди з нього. 26 І стряс його дух нечистий і, скрикнувши гучним голосом, вийшов з нього. 27 І вжахнулися всі так, що один одного питали: що це, що це за нове вчення, що Він владно і духам нечистим наказує, і вони слухаються Його? 28 І враз розійшлися про Нього чутки по всій країні Галилейській.

29 Вийшовши невдовзі з синагоги, прийшли до господи Симона і Андрія, з Яковом та Іоаном. 30 Теща ж Симонова лежала в гарячці; і зразу сказали Йому про неї. 31 І, підійшовши, Він підняв її, взявши її за руку; і гарячка зараз же залишила її, і вона почала слугувати їм. 32 Надвечір, коли заходило сонце, приносили до Нього всіх недужих і біснуватих. 33 І все місто зібралося біля дверей. 34 І Він зцілив багатьох, що страждали всякими недугами; вигнав багатьох бісів, і не дозволяв бісам говорити, що вони знають, що Він Христос.

35 А вранці, ще затемна, вставши, вийшов і пішов у безлюдне місце і там молився. 36 І поспішили за Ним Симон і ті, що були з Ним, 37 і, знайшовши Його, кажуть Йому: всі Тебе шукають. 38 Він говорить їм: ходімо в найближчі села та міста, щоб Мені і там проповідувати; бо Я для того прийшов. 39 І Він проповідував у синагогах їхніх по всій Галилеї і виганяв бісів.

40 Приходить до Нього прокажений і, благаючи Його та падаючи перед Ним на коліна, говорить Йому: якщо хочеш, можеш мене очистити. 41 Ісус, змилосердившись над ним, простягнув руку, доторкнувся до нього і сказав йому: хочу, очисться. 42 І як тільки сказав, зараз же зійшла з нього проказа, і він став чистим. 43 І, заборонивши йому, негайно відіслав його. 44 І сказав йому: гляди ж, нікому нічого не кажи, але піди покажись священикові і принеси за очищення твоє, що повелів Мойсей, — на свідчення їм. 45 А він, вийшовши, почав розголошувати і розповідати про подію, яка сталася, так що Ісус не міг уже явно ввійти до міста, але перебував зовні, в безлюдних місцях. І приходили до Нього звідусіль.

 
* Акриди — вид сарани.

 

Глава 1. [2] Мал. 3, 1. Мф. 11, 10. Лк. 7, 27. [3] Іс. 40, 3. Мф. 3, 3. Лк. 3, 4. Ін. 1, 23. [4] Мф. 3, 1. Лк. 3, 3. Ін. 1, 31. Діян. 13, 24. [6] Лев. 11, 22. Мф. 3, 4. [7] Лк. 3, 16. Ін. 1, 27. [8] Діян. 1, 5; 2, 4. 1 Кор. 12, 13. [9] Мф. 3, 13. Лк. 3, 21. [10] Мф. 3, 16. Лк. 3, 21. Ін. 1, 32. [12] Мф. 4, 1. Лк. 4, 1. [14] Мф. 4, 12. Лк. 4, 14. Ін. 4, 43. [15] Мф. 4, 17. [16] Мф. 4, 18. [21] Мф. 4, 13. Лк. 4, 31. [22] Мф. 7, 28. Лк. 4, 32. [23] Лк. 4, 33. [24] Дан. 9, 24. Мф. 8, 29. Як. 2, 19. [29] Мф. 8, 14. Лк. 4, 38. [32] Мф. 8, 16. Лк. 4, 40. [34] Мк. 3, 12. Лк. 4, 41. Діян. 16, 17; 19, 15. [38] Лк. 4, 43. [40] Мф. 8, 2. Лк. 5, 12. [44] Лев. 13, 2. Мф. 8, 4. Лк. 5, 14.

 

 

Глава 2

1 Коли через кілька днів знову прийшов до Капернаума, пішла чутка, що Він у домі. 2 Зразу ж зібралося багато людей, так що вже не вміщалися біля дверей, і Він говорив їм слово. 3 І прийшли до Нього з розслабленим, якого несли четверо. 4 І, не маючи можливости наблизитись до Нього через народ, розкрили покрівлю дому, де Він був, і, розібравши її, спустили постіль, на якій лежав розслаблений. 5 Ісус, побачивши віру їхню, говорить розслабленому: чадо, відпускаються тобі гріхи твої. 6 Були там деякі з книжників, що сиділи і помишляли в серцях своїх: 7 чому Цей так богохулить? Хто може прощати гріхи, крім одного Бога? 8 Ісус, відразу зрозумівши духом Своїм, що вони так помишляють у собі, сказав їм: навіщо так помишляєте в серцях ваших? 9 Що легше — сказати розслабленому: прощаються тобі гріхи? Чи сказати: встань, візьми постіль свою і ходи? 10 Та щоб ви знали, що Син Людський має владу на землі відпускати гріхи, — говорить розслабленому: 11 тобі кажу: встань, візьми постіль твою та йди до дому твого. 12 Він зараз же встав і, взявши постіль, вийшов перед усіма, так що всі дивувались і прославляли Бога, кажучи: ніколи ще такого ми не бачили.

13 І вийшов Ісус знову до моря; і весь народ пішов до Нього, і учив їх. 14 Проходячи, побачив Він Левія Алфеєвого, що сидів на митниці, і сказав йому: йди за Мною. І той, вставши, пішов за Ним. 15 І коли Ісус возлежав у господі його, возлежали з Ним і ученики Його і багато митарів та грішників; бо багато їх було, і вони йшли за Ним. 16 Книжники й фарисеї, побачивши, що Він їсть з митарями і грішниками, говорили ученикам Його: як це Він їсть і п’є з митарями і грішниками? 17 Почувши це, Ісус говорить їм: не здорові потребують лікаря, але хворі; Я прийшов покликати не праведників, а грішників до покаяння.

18 Учні Іоанові та фарисейські постили. Приходять до Нього і кажуть: чому учні Іоанові та фарисейські постять, а Твої ученики не постять? 19 І сказав їм Ісус: чи можуть постити гості весільні, коли з ними жених? Доки з ними жених, не можуть постити. 20 Прийдуть же дні, коли заберуть від них жениха, і тоді поститимуть у ті дні. 21 І ніхто не пришиває латки з нової тканини до старої одежі: інакше нове відірветься від старого, і ще гірша дірка буде. 22 І ніхто не вливає вина молодого в міхи старі: інакше молоде вино прорве міхи, і вино витече, і міхи пропадуть; але вино молоде треба вливати в міхи нові.

23 І довелося Йому в суботу проходити через посіви, і ученики Його дорогою почали рвати колоски. 24 І фарисеї сказали Йому: дивись, що вони роблять у суботу, чого не слід робити. 25 Він сказав їм: невже ви ніколи не читали, що зробив Давид, коли мав потребу, бо зголоднів сам і ті, що були з ним? 26 Як увійшов він у дім Божий за первосвященика Авиафара і їв хліби принесення, яких не повинен їсти ніхто, крім священиків, і дав тим, що були з ним? 27 І сказав їм: субота для людини, а не людина для суботи; 28 тому Син Людський є господар і суботи.

 

Глава 2. [1] Мф. 9, 1. [3] Мф. 9, 2. Лк. 5, 18. [5] Іс. 43, 25. [8] Ін. 2, 24; 6, 64. [9] Мф. 9, 5. Лк. 5, 23. [14] Мф. 9, 9. Лк. 5, 27. [17] Мф. 9, 13. Лк. 5, 32. 1 Тим. 1, 15. [18] Мф. 9, 14. Лк. 5, 33. [21] Мф. 9, 16. Лк. 5, 36. [23] Втор. 23, 25. Мф. 12, 1. Лк. 6, 1. [26] Вих. 29, 33. Лев. 24, 9. 1 Цар. 21, 6. Мф. 12, 4. Лк. 6, 4.

 

 

Глава 3

1 І знов увійшов до синагоги. І там був чоловік, який мав усохлу руку. 2 І стежили за Ним, чи не зцілить його в суботу, щоб звинуватити Його. 3 Він же говорить чоловікові, котрий мав усохлу руку: стань посередині. 4 А їм говорить: чи годиться в суботу добро робити, чи зло робити — душу спасти чи загубити? Вони ж мовчали. 5 І, глянувши на них з гнівом, засмучений закам’янілістю сердець їхніх, каже чоловікові: простягни руку твою. Він простягнув, і стала рука його здорова, як друга.

6 Фарисеї, вийшовши, зразу ж радилися з іродіанами проти Нього, як би погубити Його. 7 Але Ісус з учениками Своїми відійшов до моря; і за Ним пішло багато народу з Галилеї, Юдеї, 8 з Єрусалима, Ідумеї, з-за Йордану; та з Тира й Сидона, почувши, що Він робив, йшли до Нього у великій кількості. 9 І сказав ученикам Своїм, щоб приготували для Нього човен, через багатолюдність, аби не тіснилися до Нього. 10 Бо багатьох Він зцілив, тому ті, які мали рани, кидалися до Нього, щоб торкнутися Його. 11 І духи нечисті, коли бачили Його, падали перед Ним і кричали: Ти Син Божий. 12 Та Він суворо забороняв їм, щоб не робили Його відомим.

13 Потім зійшов на гору і покликав до Себе, кого Сам хотів; і прийшли до Нього. 14 І обрав з них дванадцять, щоб були з Ним і щоб посилати їх на проповідь, 15 і щоб вони мали владу зціляти від недуг і виганяти бісів. 16 І поставив Симона, давши йому ім’я Петро, 17 Якова Зеведеєвого та Іоана, брата Якова, давши їм імення Воанергес, тобто «сини громові», 18 Андрія, Филипа, Варфоломія, Матфея, Фому, Якова Алфеєвого, Фадея, Симона Кананіта 19 та Іуду Іскаріотського, який і зрадив Його.

20 Приходять у дім; і знову збирається народ, так що їм неможливо було і хліба їсти. 21 І, почувши, ті, хто був у Нього, пішли взяти Його, бо говорили, що Він не при собі. 22 А книжники, які прийшли з Єрусалима, говорили, що Він має в Собі Вельзевула і що силою бісівського князя виганяє бісів. 23 І, покликавши їх, говорив їм притчами: як може сатана виганяти сатану? 24 Якщо царство розділиться само в собі, не може встояти царство те. 25 І якщо дім розділиться сам у собі, не може встояти дім той. 26 І якщо сатана повстав сам на себе і розділився, не може встояти, але прийшов кінець його. 27 Ніхто, ввійшовши в дім сильного, не може пограбувати речей його, якщо раніш не зв’яже сильного, і тоді розграбує дім його. 28 Істинно кажу вам: простяться синам людським усі гріхи та хули, якими б вони не хулили; 29 хто ж хулитиме Духа Святого, тому не буде прощення довіку, але підлягає він вічному осуду. 30 Бо ж говорили: в Ньому нечистий дух.

31 Прийшли Мати і брати Його і, стоячи надворі, послали до Нього покликати Його. 32 Навколо Нього сидів народ. І сказали Йому: ось Мати Твоя і брати Твої і сестри Твої надворі, шукають Тебе. 33 І відповів їм: хто мати Моя і брати Мої? 34 І, поглянувши довкола Себе на тих, що сиділи, сказав: ось мати Моя і брати Мої; 35 бо хто творитиме волю Божу, той брат Мій, і сестра Моя, і мати Моя.

 

Глава 3. [1] Мф. 12, 9. Лк. 6, 6. [6] Ін. 10, 39. [7] Мф. 4, 25. [11] Мф. 16, 16. 14] Мф. 10, 1. Лк. 9, 1. [16] Мф. 16, 18. [21] Ін. 10, 20. [22] Мф. 9, 34. Лк. 11, 15. [24] Мф. 12, 25. Лк. 11, 17. [28] Мф. 12, 31. Лк. 12, 10. 1 Ін. 5, 16. Євр. 10, 26. [31] Мф. 12, 46. Лк. 8, 19.

 

 

Глава 4

1 І знову почав навчати біля моря; і зібралося до Нього багато народу, так що Він увійшов у човен і сидів на морі; а весь народ був біля моря на землі. 2 І багато вчив їх притчами, і в навчанні Своєму говорив їм: 3 слухайте, ось вийшов сівач сіяти; 4 і, коли сіяв, трапилося, що одне зерно впало при дорозі, і налетіли птахи і видзьобали його. 5 Інше ж упало на кам’янисте місце, де небагато було землі; і скоро зійшло, бо земля була неглибока. 6 Коли ж зійшло сонце, зів’яло і, не маючи коріння, засохло. 7 Ще інше впало в терня; і виросло терня, і заглушило зерно, і воно не дало плоду. 8 А інше впало на добру землю і дало плід, який зійшов і виріс; і вродило в тридцять, в шістдесят і в стократ. 9 І сказав їм: хто має вуха слухати, нехай слухає! 10 Коли ж залишився на самоті, то ті, що були з Ним разом з дванадцятьма, запитали Його про притчу. 11 І сказав їм: вам дано знати тайни Царства Божого, а тим, зовнішнім, усе буває в притчах, 12 так що вони своїми очима дивляться, і не бачать; своїми вухами чують, і не розуміють, та й не навернуться, щоб відпустились їм гріхи. 13 І говорить їм: не розумієте цієї притчі? Як же вам зрозуміти всі притчі? 14 Сівач слово сіє. 15 Посіяне при дорозі означає тих, у яких сіється слово, але, як тільки почують слово, зараз же приходить сатана і забирає слово, посіяне в серцях їхніх. 16 Так само і посіяне на камені означає тих, які, коли почують слово, зразу з радістю сприймають його, 17 але не мають у собі кореня і непостійні; а потім, коли настане скорбота або гоніння за слово, відразу спокушаються. 18 Посіяне між терням означає тих, що слухають слово, 19 але в яких турботи віку цього, спокуси багатством та інші пожадання, увійшовши в них, заглушують слово, і воно безплідним буває. 20 А посіяне на добрій землі означає тих, що слухають слово і приймають, і приносять плід один у тридцять, другий в шістдесят, інший в стократ.

21 І сказав їм: чи для того приносять світильник, щоб поставити під посудину або під ліжко? Чи не для того, щоб поставити на свічнику? 22 Нема нічого таємного, що не стало б явним, і нічого не буває захованого, що не виявилося б. 23 Коли хто має вуха слухати, нехай слухає! 24 І сказав їм: дотримуйтесь того, що чуєте: якою мірою міряєте, такою відмірено буде вам, тим, що слухають. 25 Бо хто має, тому дасться; а хто не має, у того відніметься і те, що має.

26 І сказав: Царство Боже подібне до того, як коли чоловік кине насіння в землю; 27 і чи спить, чи встає вночі та вдень, а насіння сходить і росте, а як — не знає він. 28 Земля бо сама з себе родить спочатку стебло, потім колос, далі повне зерно в колосі. 29 Коли ж достигне плід, негайно посилає серп, бо настали жнива.

30 І сказав: до чого уподібнимо Царство Боже? Або якою притчею зобразимо його? 31 Воно — мов зерно гірчичне, яке, коли сіється в землю, дрібніше за всяке насіння на землі. 32 А коли посіяне, сходить і стає більше від усякого зілля та дає таке велике гілля, що під тінню його можуть укриватися птахи небесні. 33 І такими багатьма притчами проповідував їм слово, скільки вони могли слухати. 34 Без притчі ж не говорив їм; а ученикам на самоті пояснював усе.

35 І сказав їм увечері того ж дня: переправимось на той бік. 36 І, відпустивши народ, узяли Його, як Він був у човні; і з Ним були інші човни. 37 І знялась велика буря; хвилі били в човен так, що він уже наповнювався водою. 38 А Він спав на кормі на підголівнику. Його розбудили і говорять Йому: Учителю, невже Тобі байдуже, що ми гинемо? 39 І, вставши, Він заборонив вітрові і сказав морю: умовкни, перестань. І стих вітер, і настала велика тиша. 40 І сказав їм: чого ви такі боязкі? Чому не маєте віри? 41 І страх великий напав на них, і говорили між собою: Хто ж Цей, що і вітер, і море слухають Його?

 

Глава 4. [1] Мф. 13, 1. Лк. 8, 4. [11] Мф. 11, 25; 16, 17. 1 Кор. 2, 10. [12] Іс. 6, 9–10. Мф. 13, 14. Лк. 8, 10. Ін. 12, 40. [14] Мф. 13, 18. Лк. 8, 11. [16] Іс. 42, 20. Єз. 33, 31. Ін. 5, 35. [19] Лк. 12, 15. 1 Тим. 6, 9. [21] Мф. 5, 15. Лк. 8, 16. [22] Мф. 10, 26. Лк. 8, 17; 12, 2. [24] Мф. 7, 2. Лк. 6, 38. [25] Мф. 13, 12; 25, 29. Лк. 8, 18; 19, 26. [30] Мф. 13, 31. Лк. 13, 18. [33] Мф. 13, 34. [35] Мф. 8, 23. Лк. 8, 22. [39] Іов. 26, 12. Пс. 88, 10.

 

 

Глава 5

1 І прийшли на другий берег моря, в країну Гадаринську. 2 І коли вийшов Він з човна, зразу зустрів Його чоловік, який вийшов з гробів і мав духа нечистого; 3 він жив у гробах, і ніхто не міг його зв’язати, навіть ланцюгами, 4 бо багато разів він був скований кайданами та ланцюгами, але розривав ланцюги і розбивав залізні кайдани, і ніхто не мав сили приборкати його. 5 Завжди, вночі та вдень, був він у гробах і в горах, кричав та бився об каміння. 6 Побачивши ж Ісуса здаля, прибіг і поклонився Йому. 7 І, скрикнувши гучним голосом, сказав: що Тобі до мене, Ісусе, Сину Бога Всевишнього? Заклинаю Тебе Богом, не муч мене! 8 Бо Ісус сказав йому: вийди, душе нечистий, з цього чоловіка. 9 І спитав його: як твоє ім’я? І він сказав у відповідь: легіон ім’я моє, бо багато нас. 10 І благав Його вельми, щоб не висилав їх геть з країни тієї. 11 Паслось же там біля гори велике стадо свиней. 12 І благали Його всі біси, кажучи: пошли нас у свиней, щоб нам увійти в них. 13 Ісус відразу повелів їм. І, вийшовши, духи нечисті увійшли в свиней; і кинулося стадо з кручі в море, а їх було близько двох тисяч; і потонули в морі. 14 Пастухи ж свиней побігли і розказали у місті і в селах. І жителі вийшли подивитись, що сталося. 15 Приходять до Ісуса і бачать, що біснуватий, в якому був легіон, сидить — і одягнений, і при здоровому розумі; і злякалися. 16 Очевидці ж розказали їм про те, як це сталося з біснуватим, і про свиней. 17 І почали благати Його, щоб відійшов від меж їхніх. 18 І коли Він увійшов у човен, колишній біснуватий просив Його, щоб бути з Ним. 19 Але Ісус не дозволив йому, а сказав: йди додому до своїх і розкажи їм, що створив з тобою Господь і як помилував тебе. 20 І пішов, і почав проповідувати у Десятиградді про те, що сотворив з ним Ісус; і всі дивувалися.

21 Коли Ісус знову переправився в човні на той бік, зібралося до Нього багато народу; Він був біля моря. 22 І ось приходить один з начальників синагоги на ім’я Іаїр і, побачивши Його, падає до ніг Його 23 і дуже благає Його, кажучи: дочка моя при смерті; прийди і поклади на неї руки, щоб вона видужала і залишилася жива. 24 Ісус пішов з ним. За Ним йшло багато народу, і тиснули на Нього.

25 Якась жінка, що хворіла на кровотечу дванадцять років, 26 багато потерпіла від багатьох лікарів, і витратила все, що було в неї, і не дістала ніякого полегшення, але їй стало ще гірше, — 27 почувши про Ісуса, підійшла ззаду в натовпі і доторкнулась до одягу Його, 28 бо говорила: якщо доторкнусь хоч до одежі Його, то видужаю. 29 І зразу припинилась у неї кровотеча; і вона відчула тілом, що зцілилася від недуги. 30 І негайно Ісус відчув у Собі, що вийшла з Нього сила, звернувся до народу і сказав: хто доторкнувся до одежі Моєї? 31 Ученики сказали Йому: Ти бачиш, що натовп тисне на Тебе, і говориш: хто доторкнувся до Мене? 32 Але Він оглядався навкруги, щоб бачити ту, яка зробила це. 33 Жінка ж, знаючи, що з нею сталося, зі страхом і трепетом підійшла, впала перед Ним і сказала Йому всю правду. 34 Він же сказав їй: дочко, віра твоя спасла тебе. Іди з миром і будь здорова від недуги твоєї.

35 Коли він ще говорив це, приходять від начальника синагоги і кажуть: дочка твоя померла; чого ще турбуєш Учителя? 36 Але Ісус, почувши ці слова, зразу говорить начальникові синагоги: не бійся, тільки віруй. 37 І не дозволив нікому йти за Собою, крім Петра, Якова та Іоана, брата Якова. 38 І прийшов у дім начальника синагоги і бачить тривогу і тих, що плакали та дуже голосили. 39 І, увійшовши, говорить їм: чого тривожитесь і плачете? Дівчина не вмерла, а спить. 40 І глузували з Нього. Він же, виславши всіх, бере з Собою батька й матір дівчини і тих, що були з Ним, і входить туди, де лежала дівчина. 41 І, взявши дівчину за руку, каже їй: «таліфа, кумі», що значить: дівчино, тобі кажу, встань. 42 В ту ж мить дівчина встала і почала ходити, бо була років дванадцяти. І всі, хто бачив, жахнулися від дива великого. 43 І Він суворо наказав їм, щоб ніхто про це не знав, і сказав: дайте їй їсти.

 

Глава 5. [1] Мф. 8, 28. Лк. 8, 26. [25] Мф. 9, 20. [30] Лк. 8, 45. [35] Лк. 8, 49.

 

 

Глава 6

1 І вийшов звідти Він, і прийшов у Свою батьківщину, і за Ним ішли ученики Його. 2 Коли настала субота, Він почав навчати в синагозі; і багато з тих, хто слухав, дивуючись, говорили: звідки в Ньому це? Що за премудрість дана Йому, і що за сили в руках Його? 3 Хіба не тесля Він, син Марії, брат Якова, Іосії, Іуди і Симона? Чи не тут, між нами, Його сестри? І спокушалися через Нього. 4 Ісус же сказав їм: не буває пророка без пошани, хіба тільки на батьківщині своїй, і серед родичів, і в домі своїм. 5 І не міг створити там ніякого чуда, тільки зцілив небагатьох недужих, поклавши на них руки. 6 І дивувався невір’ю їхньому; і обходив села навколишні, і навчав.

7 І покликавши дванадцятьох, почав посилати їх по двоє, даючи їм владу над нечистими духами. 8 І заповідав їм нічого не брати в дорогу, тільки один жезл: ні торбини, ні хліба, ні міді в поясі, 9 щоб були взуті у сандалі і не зодягалися у дві одежі. 10 І сказав їм: коли де увійдете в дім, залишайтеся в ньому, доки не підете з того місця. 11 І коли хто не прийме вас і не послухає вас, виходячи звідти, обтрусіть порох з ніг ваших, на свідчення проти них. Істинно кажу вам: відрадніше буде Содому і Гоморрі в день судний, ніж місту тому. 12 Вони пішли і проповідували, щоб покаялися; 13 виганяли багатьох бісів і багатьох хворих мазали оливою і зціляли.

14 Цар Ірод, почувши про Ісуса [бо Його ім’я стало відомим], говорив: це Іоан Хреститель воскрес з мертвих, і тому чудеса діються ним. 15 Одні говорили, що це Ілля, а інші говорили, що то пророк або один з пророків. 16 Ірод же, почувши, сказав: це Іоан, якому я відсік голову; він воскрес з мертвих. 17 Бо цей Ірод, пославши, взяв Іоана і посадив його у в’язницю, через Іродіаду, жінку Филипа, брата свого, з якою він одружився. 18 Бо Іоан говорив Іродові: не годиться тобі мати жінку брата твого. 19 Іродіада ж, гніваючись на нього, бажала вбити його, та не могла. 20 Бо Ірод боявся Іоана, знаючи, що він муж праведний і святий, і охороняв його; багато що робив, слухаючись його, та із задоволенням слухав його. 21 І настав нагідний день, коли Ірод, святкуючи день свого народження, влаштував бенкет для вельмож своїх, тисяцьких і старійшин галилейських; 22 і увійшла дочка Іродіади, танцювала і догодила Іродові і тим, що возлежали з ним; цар сказав дівчині: проси в мене, чого хочеш, і дам тобі. 23 І клявся їй: чого тільки попросиш у мене, дам тобі, навіть до половини мого царства. 24 Вона вийшла і спитала у матері своєї: що просити? Та відповіла: голову Іоана Хрестителя. 25 Вона відразу ж пішла з поспішністю до царя і просила, кажучи: хочу, щоб ти зараз же дав мені на блюді голову Іоана Хрестителя. 26 Цар засмутився, але, заради клятви і тих, що возлежали з ним, не захотів відмовити їй. 27 І негайно, пославши ката, цар звелів принести голову його. 28 Той пішов, відсік йому голову в темниці, і приніс голову його на блюді, і віддав її дівчині, а дівчина віддала її матері своїй. 29 Учні його, почувши, прийшли і взяли тіло його, і поклали його у гробі.

30 І зібрались апостоли до Ісуса і розповіли Йому все, і що зробили, і чого навчили. 31 Він сказав їм: підіть ви одні у безлюдне місце і трохи відпочиньте, — бо так багато народу приходило і відходило, що їм ніколи було і їсти. 32 І вирушили в безлюдне місце в човні одні. 33 І побачили їх, як вони вирушали, і багато хто впізнав їх; і сходились туди піші з усіх міст, і випередили їх, і зійшлись до Нього. 34 Ісус, вийшовши, побачив багато людей і змилосердився над ними, бо вони були як вівці, що не мають пастиря; і почав навчати їх багато. 35 І вже минуло багато часу, коли ученики Його приступили до Нього, кажучи: місце тут людне, а час уже пізній, — 36 відпусти їх, щоб вони пішли у навколишні селища та села і купили собі хліба; бо їм нічого їсти. 37 Він сказав їм у відповідь: ви дайте їм їсти. І сказали Йому: чи ми маємо піти купити хліба динаріїв на двісті і дати їм їсти? 38 Але Він сказав їм: скільки у вас є хлібів? Підіть і подивіться. Вони, довідавшись, сказали: п’ять хлібів і дві рибини. 39 Тоді повелів їм розсадити всіх рядами на зеленій траві. 40 І посідали рядами, по сто і по п’ятдесят. 41 Він взяв п’ять хлібів і дві рибини, звівши очі на небо, благословив і розломив хліби і дав ученикам Своїм, щоб вони роздали їм; і обидві рибини поділив на всіх. 42 І всі їли, і наситились. 43 І набрали шматків хліба і залишків від риб дванадцять повних кошиків. 44 Було ж тих, що їли хліби, близько п’яти тисяч мужів.

45 І зразу наказав ученикам Своїм увійти в човен і переправитись раніше за Нього на той бік до Вифсаїди, поки Він відпустить народ. 46 І, відпустивши їх, пішов на гору помолитись. 47 Увечері човен був посеред моря, а Він один на землі. 48 І побачив, як вони знемагали у плаванні; бо вітер їм був зустрічний; близько до четвертої сторожі ночі прийшов до них, ідучи по морю, і хотів проминути їх. 49 Вони ж, побачивши, що Він іде по морю, подумали, що це привид, і закричали. 50 Бо всі побачили Його і стривожилися. І зараз же заговорив з ними і сказав їм: підбадьоріться! Це Я, не бійтеся! 51 І увійшов до них у човен; і вітер стих. І вони надзвичайно про себе жахалися і дивувалися, 52 бо не зрозуміли і чуда з хлібами, тому що серце їхнє було скам’яніле. 53 І, переправившись, були в землю Генісаретську і причалили до берега. 54 Коли вони вийшли з човна, відразу жителі, впізнавши Його, 55 оббігли всю околицю ту і почали приносити на постелях недужих туди, де тільки чули, що Він є. 56 І куди тільки не приходив Він, чи в села, чи в міста, чи в селища, на перехрестях клали недужих і просили Його, щоб їм доторкнутись хоч до краю одежі Його; і ті, які доторкалися до Нього, зцілялись.

 

Глава 6. [1] Мф. 13, 54. Лк. 4, 16. [2] Мф. 7, 28. Мк. 1, 27. [3] Лк. 4, 22. Ін. 6, 42. [4] Єр. 12, 6. Мф. 13, 57. Лк. 4, 24. Ін. 4, 44. [6] Мф. 9, 35. [7] Мф. 10, 1. Лк. 9, 1. [11] Мф. 10, 14. Лк. 9, 5. Діян. 13, 51; 18, 6. [13] Як. 5, 14. [14] Мф. 14, 1. Лк. 9, 7. [17] Лк. 3, 19. [18] Лев. 18, 16; 20, 21. [20] Мф. 21, 26. [30] Лк. 9, 10. [32] Мф. 14, 13. Лк. 9, 10. [34] Мф. 9, 36. [38] Мф. 14, 17. Лк. 9, 13. Ін. 6, 9. [46] Мф. 14, 23. [47] Ін. 6, 16. [52] Мк. 8, 18. [53] Мф. 14, 34. [55] Мф. 4, 24.

 

 

Глава 7

1 Зібрались до Нього фарисеї і деякі з книжників, які прийшли з Єрусалима, 2 І, побачивши, що деякі з учеників Його їли хліб нечистими, тобто немитими, руками, докоряли їм. 3 Бо фарисеї і всі юдеї не їдять, не вимивши старанно рук, додержуючись передань предків. 4 І після торжища, доки не обмиються, не їдять. Є і багато іншого, чого у них прийнято дотримуватись: обмивання чаш, кухлів, казанів і лавок. 5 Потім питають Його фарисеї і книжники: чому ученики Твої не роблять за переданням предків, а їдять хліб немитими руками? 6 Він сказав їм у відповідь: добре пророкував Ісая про вас, лицемірів, як і написано: люди ці шанують Мене устами, серце ж їхнє далеко від Мене. 7 Марно ж шанують Мене, навчаючи вчень, заповідей людських. 8 Бо ви, залишивши заповідь Божу, дотримуєтесь передання людського, обмиваєте чаші і кухлі і робите багато іншого, до цього подібного. 9 І сказав їм: чи добре, що відкидаєте заповідь Божу, щоб дотримуватися свого передання? 10 Бо Мойсей сказав: шануй батька свого і матір свою; і: хто лихословить на батька або матір, нехай смертю помре. 11 А ви кажете: якщо скаже людина батькові чи матері: «корван», тобто дар Богові те, чим би ти скористався від мене, 12 то вже дозволено нічого не робити для батька свого або матері своєї. 13 Переступаєте слово Боже переданням вашим, яке ви ж і установили; і робите багато чого, до цього подібного. 14 І, покликавши весь народ, говорив йому: слухайте Мене всі і розумійте: 15 нічого нема поза людиною, що входило б у неї і оскверняло її; але те, що виходить з неї, — те й оскверняє людину. 16 Якщо хто має вуха слухати, нехай слухає! 17 І коли Він увійшов у дім від народу, ученики Його спитали Його про притчу. 18 Він сказав їм: невже ви такі нерозумні? Невже не розумієте, що все те, що входить у людину ззовні, не може осквернити її? 19 Бо входить їй не в серце, а в утробу, і виходить геть, чим очищається всяка їжа. 20 Далі сказав: те, що виходить з людини, оскверняє людину. 21 Бо зсередини, від серця людського, виходять лихі помисли, перелюбства, любодійства, вбивства, 22 злодійство, здирство, лукавство, зради, ганебні вчинки, заздрісне око, богохульство, гордощі, безумство, — 23 все це зло зсередини виходить і оскверняє людину.

24 І підвівшись, пішов звідти у краї Тирські та Сидонські; і, увійшовши в дім, не хотів, щоб хтось пізнав Його; але не зміг утаїтися. 25 Бо почула про Нього жінка, в якої дочка мала нечистого духа, прийшла і припала до ніг Його; 26 а жінка та була язичниця, родом сирофінікіянка; і благала Його, щоб вигнав біса з дочки її. 27 Ісус же сказав їй: дай перше насититися дітям, бо недобре взяти хліб у дітей і кинути псам. 28 Вона ж сказала Йому у відповідь: так, Господи; але і пси під столом їдять крихти від дітей. 29 І сказав їй: за це слово, іди; вийшов біс із дочки твоєї. 30 І, прийшовши до свого дому, вона знайшла, що біс вийшов, і дочка лежить на постелі.

31 Вийшовши з країв Тирських і Сидонських, Ісус знову пішов до моря Галилейського через околиці Десятиграддя. 32 І привели до Нього глухого й гугнявого, і благали Його, щоб поклав на нього руку. 33 Ісус, одвівши його одного вбік від народу, вклав пальці Свої у вуха його і, сплюнувши, доторкнувся до його язика. 34 І, звівши очі на небо, зітхнув і сказав йому: «єффафа», тобто відкрийся. 35 І відразу відкрився у нього слух, і розв’язались пута язика його, і почав говорити правильно. 36 І наказав їм, щоб нікому не розповідали. Та скільки Він не забороняв їм, вони ще більше розголошували. 37 І надзвичайно дивувалися, кажучи: все добре робить, — глухим дає чути, і німим — говорити.

 

Глава 7. [1] Мф. 15, 1. [6] Мф. 15, 8. [7] Іс. 29, 13. Тит. 1, 14. [10] Вих. 20, 12; 21, 17. Сир. 3, 7. Мф. 15, 4. [15] Мф. 15, 11. Рим. 14, 17. Тит. 1, 15. [21] Бут. 8, 21. Притч. 6, 14. Єр. 17, 9. Мф. 15, 19. [24] Мф. 15, 21. [31] Мф. 15, 29.

 

 

Глава 8

1 У ті дні, коли зібралося дуже багато народу і нічого було їм їсти, Ісус, покликавши учеників Своїх, сказав їм: 2 жаль Мені людей, що вже три дні знаходяться зі Мною і нічого їм їсти. 3 Якщо відпущу їх голодними до своїх домів, ослабнуть у дорозі, бо багато з них прийшли здалека. 4 Ученики Його відповіли Йому: звідки міг би хто нагодувати їх хлібом тут, у пустелі? 5 І запитав у них: скільки у вас хлібів? Вони сказали: сім. 6 Тоді звелів народові сісти на землю; і, взявши сім хлібів і воздавши хвалу, переломив і дав ученикам Своїм, щоб вони роздали; і вони роздали людям. 7 Мали вони і трохи риби; благословивши, Він звелів роздати і її. 8 І їли, і наситились; і набрали залишків сім кошиків. 9 А тих, що їли, було близько чотирьох тисяч. І відпустив їх.

10 І, відразу увійшовши у човен з учениками Своїми, прибув у краї Далмануфанські. 11 Вийшли фарисеї, почали сперечатися з Ним і вимагали від Нього знамення з неба, спокушаючи Його. 12 І Він, тяжко зітхнувши, сказав: чого рід цей вимагає знамення? Істинно кажу вам: не дасться родові цьому знамення. 13 І, залишивши їх, знову увійшов у човен і відбув на той бік. 14 При цьому ученики Його забули взяти хлібів і, крім однієї хлібини, не мали з собою в човні нічого. 15 А Він заповідав їм, кажучи: глядіть, стережіться закваски фарисейської і закваски Іродової. 16 І, розмірковуючи, один одному говорили, що хлібів немає у них. 17 Ісус, зрозумівши, говорить їм: чого ви міркуєте про те, що немає у вас хлібів? Чи ще не збагнули і не розумієте? Чи ще окам’яніле у вас серце? 18 Маючи очі, не бачите, маючи вуха, не чуєте? 19 Чи не пам’ятаєте, коли Я п’ять хлібів переломив для п’яти тисяч чоловік, скільки повних кошиків набрали ви залишків? Говорять Йому: дванадцять. 20 А коли сім для чотирьох тисяч, скільки кошиків набрали ви того, що залишилося? Сказали: сім. 21 І сказав їм: як же не розумієте?

22 Приходить до Вифсаїди; і приводять до Нього сліпого, і благають, щоб доторкнувся до нього. 23 Він, взявши сліпого за руку, вивів його геть із села, і, плюнувши йому на очі його, поклав на нього руки і запитав його, чи бачить що. 24 Він, глянувши, сказав: бачу, мов дерева, людей, що проходять. 25 Потім знову поклав руки на очі йому і велів йому прозріти. І він зцілився, і став бачити все ясно. 26 І послав його додому, кажучи: не заходь у село і нікому в селі не розповідай.

27 І пішов Ісус з учениками Своїми в села Кесарії Филипової. Дорогою Він питав учеників Своїх: за кого вважають Мене люди? 28 Вони відповідали: за Іоана Хрестителя, інші ж — за Іллю, а деякі — за одного з пророків. 29 Він говорить їм: а ви за кого Мене вважаєте? Петро сказав Йому у відповідь: Ти є Христос. 30 І заборонив їм, щоб нікому не говорили про Нього. 31 І почав навчати їх, що Сину Людському належить багато постраждати, і відцураються від Нього старійшини, первосвященики та книжники, і буде вбитий, і на третій день воскресне. 32 І говорив про це відкрито. Але Петро, відізвавши Його, почав перечити Йому. 33 Він же, обернувшись і глянувши на учеників Своїх, заборонив Петрові, кажучи: відійди від Мене, сатано, бо ти думаєш не про те, що Боже, а що людське. 34 І, покликавши народ з учениками Своїми, сказав їм: хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, і візьме хрест свій, і за Мною йде. 35 Бо хто хоче душу свою спасти, той погубить її; а хто погубить душу свою заради Мене і Євангелія, той спасе її. 36 Бо яка користь людині, коли вона придбає ввесь світ, а душу свою занапастить? 37 Або що дасть людина взамін за душу свою? 38 Бо якщо хтось посоромиться Мене і Моїх слів у роді цьому перелюбному і грішному, того посоромиться і Син Людський, коли прийде у славі Отця Свого з ангелами святими.

 

Глава 8. [1] Мф. 15, 32. [10] Мф. 15, 39. [11] Мф. 16, 1. [15] Мф. 16, 6. Лк. 12. [37] Іс. 35, 6. 1. [18] Мк. 6, 38. Ін. 6, 9. [27] Мф. 16, 13. Лк. 9, 18. [29] Ін. 6, 69. [31] Мк. 9, 31; 10, 33. Лк. 9, 22. [34] Мф. 10, 38; 16, 24. Лк. 9, 23; 14, 27. [37] Пс. 48, 9. [38] Мф. 10, 33. Лк 9, 26. 1 Ін. 2, 23. Рим. 1, 16. 2 Тим. 2, 12.

 

 

Глава 9

1 І сказав їм: істинно говорю вам, що деякі з тих, які стоять тут, не зазнають смерти, доки не побачать Царство Боже, що прийшло в силі. 2 І через шість днів узяв Ісус Петра, Якова та Іоана, і вивів лише їх одних на гору високу, і преобразився перед ними. 3 Одяг Його став блискучим, дуже білим, мов сніг, як жоден білильник не може вибілити на землі. 4 І явилися їм Ілля з Мойсеєм, і розмовляли з Ісусом. 5 При цьому Петро сказав Ісусові: Учителю, добре нам тут бути; зробимо три намети: Тобі один, Мойсеєві один та Іллі один. 6 Бо не знав, що сказати; тому що страх охопив їх. 7 І з’явилася хмара, і осінила їх, і пролунав голос із хмари, кажучи: Цей є Син Мій Улюблений, Його слухайте! 8 І тут же, поглянувши, нікого вже не побачили, крім одного Ісуса з собою. 9 Коли ж вони сходили з гори, Він наказав їм нікому не розповідати про те, що бачили, доки Син Людський не воскресне з мертвих. 10 І вони тримали в собі це слово, допитуючись: що то означає, — воскреснути з мертвих. 11 І спитали Його: як же книжники говорять, що раніше належить прийти Іллі? 12 Він же відповів їм: Ілля повинен прийти раніш і приготувати все; і як написано про Сина Людського, Йому належить багато постраждати і бути зневаженим. 13 Але кажу вам, що Ілля прийшов, і вчинили йому, як хотіли, як написано про нього.

14 Прийшовши до учеників, побачив багато народу біля них і книжників, які сперечалися з ними. 15 І відразу, побачивши Його, всі люди здивувалися, і, підбігаючи, вітали Його. 16 Він запитав книжників: про що сперечаєтеся між собою? 17 Один з натовпу сказав у відповідь: Учителю, я привів до Тебе мого сина, що має духа німого. 18 Де тільки нападе на нього, кидає його на землю, і він пускає піну, і скрегоче зубами своїми, і ціпеніє. Я казав ученикам Твоїм, щоб вигнали його, та вони не змогли. 19 Він же, відповідаючи йому, сказав: о роде невірний, доки буду з вами? Доки буду терпіти вас? Приведіть його до Мене. 20 І привели його до Нього. Побачивши Його, дух стряснув його; він упав на землю і валявся, пускаючи піну. 21 Ісус запитав батька його: скільки років, як це сталося з ним? Він сказав: з дитинства; 22 багато разів дух кидав його і в огонь і у воду, щоб згубити його; але, якщо можеш, допоможи нам, змилосердься над нами. 23 Ісус сказав йому: якщо хоч трохи можеш вірувати, все можливе віруючому. 24 І тут же скрикнув батько отрока, зі сльозами говорячи: вірую, Господи! Допоможи моєму невірству. 25 Ісус, побачивши, що збігається народ, заборонив духові нечистому, сказавши йому: душе німий і глухий! Я тобі повеліваю: вийди з нього і більше не входь у нього. 26 І, закричавши та сильно напружившись, вийшов; і він став наче мертвий, так що багато хто говорив, що він помер. 27 Але Ісус, взявши його за руку, підняв його; і той устав. 28 Коли Ісус увійшов у дім, ученики спитали Його на самоті: чому ми не змогли вигнати його? 29 І сказав їм: цей рід не може вийти інакше, як від молитви і посту.

30 Вийшовши звідти, проходили через Галилею, і Він не хотів, щоб хто довідався. 31 Бо навчав учеників Своїх і говорив їм, що Сина Людського видано буде до рук людських, і вб’ють Його, і, вбитий будучи, Він на третій день воскресне. 32 Вони ж не розуміли цих слів, а запитати Його боялися.

33 Прийшли до Капернаума; і коли був у домі, запитав їх: про що дорогою ви міркували між собою? 34 Вони мовчали, бо дорогою сперечалися між собою, хто більший. 35 І, сівши, запросив дванадцятьох і сказав їм: хто хоче бути першим, нехай буде з усіх найменшим і всім слугою. 36 І, взявши дитину, поставив її посеред них і, обнявши її, сказав їм: 37 хто одного з таких дітей прийме в ім’я Моє, той Мене приймає; а хто Мене приймає, той не Мене приймає, але Того, Хто послав Мене. 38 Відповів Йому Іоан, сказавши: Учителю, ми бачили одного, який Твоїм іменем виганяє бісів, а не ходить за нами; і заборонили йому, бо він не йде слідом за нами. 39 Ісус сказав: не бороніть йому, бо нема нікого, хто сотворить чудо в ім’я Моє і зможе скоро лихословити на Мене. 40 Бо хто не проти вас, той за вас. 41 І хто напоїть вас чашею води в ім’я Моє, тому що ви Христові, істинно кажу вам, не втратить своєї нагороди. 42 А хто спокусить одного з малих цих, віруючих у Мене, тому краще було б, якби повісили йому камінь жорновий на шию і кинули його в море. 43 І якщо спокушає тебе рука твоя, відсічи її; краще тобі калікою ввійти в життя, ніж, дві руки маючи, йти в геєну, в огонь невгасимий, 44 де черв їхній не вмирає і вогонь не вгасає. 45 І якщо нога твоя спокушає тебе, відсічи її; краще тобі кривим увійти в життя, ніж, дві ноги маючи, бути вкинутим у геєну, в огонь невгасимий, 46 де черв їхній не вмирає і вогонь не вгасає. 47 І якщо око твоє спокушає тебе, вирви його: краще тобі з одним оком увійти в Царство Боже, ніж, два ока маючи, бути вкинутим у геєну вогненну, 48 де черв їхній не вмирає і вогонь не вгасає. 49 Бо кожний вогнем осолиться, і всяка жертва сіллю посолиться. 50 Сіль — добра річ; якщо ж сіль не солона буде, чим осолиться? Майте сіль у собі і майте мир між собою.

 

Глава 9. [1] Мф. 16, 28. Лк. 9, 27. [2] Мф. 17, 1. [11] Мф. 17, 10. [12] Пс. 21, 7. Іс. 53, 3. Дан. 7, 13; 9, 26. [13] Мал. 4, 5. Мф. 17, 12. [17] Мф. 17, 14. Лк. 9, 38. [23] Мф. 17, 20; 21, 22. [31] Мф. 17, 22. Лк. 9, 22; 24, 7. [36] Мф. 18, 5. Лк. 9, 48. [38] Лк. 9, 49. [39] 1 Кор. 12, 3. [41] Мф. 10, 42. [42] Втор. 13, 6–10. Мф. 18, 6. Лк. 17, 1. [43] Мф. 5, 29; 18, 8.

 

 

Глава 10

1 Вийшовши звідти, приходить у краї Юдейські, по той бік Йордану. Знову збирається до Нього народ, і, за звичаєм Своїм, Він знову навчав їх. 2 Підійшли фарисеї і запитали, спокушаючи Його: чи дозволено чоловікові розводитися з жінкою? 3 Він сказав їм у відповідь: що вам заповів Мойсей? 4 Вони сказали: Мойсей дозволив написати розвідний лист і розлучатись. 5 Ісус відповів їм: через жорстокосердя ваше написав вам заповідь цю. 6 На початку ж творіння чоловіком і жінкою створив їх Бог. 7 Ось чому залишить чоловік батька свого і матір 8 і пристане до жінки своєї, і будуть обоє єдиною плоттю. Так що вони вже не двоє, а одна плоть. 9 Отже, що Бог з’єднав, того людина нехай не розлучає. 10 У домі ученики Його знову запитали Його про те саме. 11 Він сказав їм: хто розведеться з жінкою своєю та ожениться на іншій, той перелюб чинить з нею. 12 І якщо жінка розведеться з чоловіком своїм і вийде за іншого, перелюб чинить.

13 Приносили до Нього дітей, щоб Він доторкнувся до них; ученики ж не допускали тих, що приносили. 14 Побачивши те, Ісус обурився і сказав їм: дозволяйте дітям приходити до Мене і не забороняйте їм, бо таких є Царство Боже. 15 Істинно кажу вам: хто не прийме Царства Божого, як дитина, той не ввійде в нього. 16 І, обнявши їх, покладав руки на них і благословляв їх.

17 Коли виходив Він у дорогу, підбіг один якийсь, упав перед Ним на коліна і запитав Його: Учителю благий, що мені робити, щоб життя вічне успадкувати? 18 Ісус сказав йому: чому ти називаєш Мене благим? Ніхто не благий, тільки один Бог. 19 Заповіді знаєш: не чини перелюбу, не вбивай, не кради, не лжесвідчи, не кривди, шануй батька твого і матір. 20 Той же сказав Йому у відповідь: Учителю, всього цього я дотримувався від юности моєї. 21 Ісус, поглянувши на нього з любов’ю, сказав йому: одного тобі не вистачає: піди і все, що маєш, продай і роздай убогим; і матимеш скарб на небесах; тоді приходь та іди вслід за Мною, взявши хрест. 22 Він же, засмутившись від цього слова, відійшов зі скорботою, бо мав велике багатство. 23 І, поглянувши довкола, Ісус сказав ученикам Своїм: як тяжко тим, хто має багатство, увійти в Царство Боже. 24 Ученики вжахнулись від слів Його. Але Ісус знову говорить їм у відповідь: діти, як тяжко тим, хто надіється на багатство, увійти в Царство Боже! 25 Бо легше верблюдові пройти крізь вушко голки, ніж багатому ввійти в Царство Боже. 26 Вони ж надзвичайно здивувалися і говорили між собою: хто ж може спастись? 27 Ісус, глянувши на них, говорить: для людей це неможливо, та не для Бога, бо все можливо Богові.

28 І почав Петро говорити Йому: ось ми все залишили і пішли слідом за Тобою. 29 Ісус же відповів: істинно говорю вам: нема нікого, хто залишив би дім, чи братів, чи сестер, чи батька, чи матір, чи жінку, чи дітей, чи землю ради Мене і ради Євангелія 30 і не одержав би сторицею вже нині, в час цей, серед гонінь, — домів, і братів, і сестер, і батьків, і матерів, і дітей, і земель, а в грядущому віці — життя вічне. 31 І багато хто з перших будуть останніми, а останні — першими.

32 Коли вони були в дорозі, йдучи до Єрусалима, Ісус ішов попереду них, а вони жахалися і, йдучи за Ним слідом, боялися. 33 Покликавши знову дванадцятьох, Він почав їм говорити про те, що буде з Ним: ось ми йдемо до Єрусалима, і Син Людський виданий буде первосвященикам і книжникам, і осудять Його на смерть, і видадуть Його язичникам; 34 і знущатимуться з Нього, і битимуть Його, і обплюють Його, і уб’ють Його; і на третій день воскресне. 35 Тоді підійшли до Нього Яків та Іоан, сини Зеведеєві, і сказали: Учителю, ми хочемо, щоб Ти зробив нам, про що попросимо. 36 Він сказав їм: що хочете, щоб Я зробив вам? 37 Вони сказали Йому: дай нам одному праворуч від Тебе, а другому ліворуч від Тебе сісти у славі Твоїй. 38 Ісус же сказав їм: не знаєте, чого просите. Чи можете пити чашу, яку Я п’ю, і хрещенням, яким Я хрещусь, хреститися? 39 Вони відповіли Йому: можемо. Ісус же сказав їм: чашу, яку Я п’ю, вип’єте, і хрещенням, яким Я хрещусь, охреститеся; 40 але щоб сісти праворуч і ліворуч від Мене — не від Мене залежить, а кому уготовано. 41 І, почувши, десять почали гніватись на Якова та Іоана. 42 Ісус же, покликавши їх, сказав їм: ви знаєте, що ті, яких називають князями народів, панують над ними, і вельможі їхні володіють ними. 43 Але між вами нехай не буде так: хто хоче бути більшим між вами, нехай буде вам слугою. 44 І хто хоче бути першим між вами, нехай буде всім рабом. 45 Бо і Син Людський не для того прийшов, щоб Йому служили, але щоб послужити і віддати душу Свою за визволення багатьох.

46 Приходять до Єрихона. І коли Він з учениками Своїми і численним людом виходив з Єрихона, син Тимеїв, Вартимей, сліпий, сидів при дорозі і просив милостиню. 47 Почувши, що це Ісус Назорей, він почав кричати і говорити: Ісусе, Сину Давидів! Помилуй мене. 48 І примушували його мовчати багато хто, він же ще більше кричав: Сину Давидів, помилуй мене! 49 Ісус зупинився і сказав його покликати. Кличуть сліпого і кажуть йому: не бійся, вставай, кличе тебе. 50 Той скинув з себе верхній одяг, встав і прийшов до Ісуса. 51 Відповідаючи йому, Ісус спитав: чого ти хочеш від Мене? Сліпий сказав Йому: Учителю, аби я прозрів. 52 Ісус сказав йому: йди, віра твоя спасла тебе. І відразу він прозрів, і пішов дорогою за Ісусом.

 

Глава 10. [2] Мф. 19, 3. [4] Втор. 24, 1. Мф. 5, 31. Лк. 16, 18. [6] Бут. 1, 27. Мф. 19, 4. [7] 1 Кор. 6, 16. [8] Бут. 2, 24. [9] 1 Кор. 7, 10. [13] Мф. 19, 13. Лк. 18, 15. [44] Іс. 66, 24. [49] Лев. 2, 13. Єз. 43, 24. [50] Мф. 5, 13. Рим. 14, 19. Кол. 4, 6. [14] Мф. 18, 4. 1 Пет. 2, 2. 1 Кор. 14, 20. [15] Мф. 11, 25. [16] Мф. 19, 15. [17] Мф. 19, 16. Лк. 18, 18. [19] Вих. 20, 12–17. Втор. 5, 17. Мф. 5, 21. Лк. 18, 20. [21] Мф. 6, 19. [23] Іов. 31, 24. Як. 2, 5. 1 Тим. 6, 17. [27] Іов. 42, 2. [28] Мф. 19, 27. Лк. 18, 28. [31] Мф. 19, 30. Лк. 13, 30. [33] Мф. 20, 18. Лк. 18, 31. [35] Мф. 20, 20. [41] Мф. 20, 24. Лк. 22, 24. [44] Мк. 9, 35. [45] Ін. 13, 15. 1 Пет. 5, 3. Флп. 2, 7. [46] Мф. 20, 29.

 

 

Глава 11

1 Коли наблизились до Єрусалима, до Виффагії та Вифанії, до гори Елеонської, Ісус посилає двох з учеників Своїх 2 і говорить їм: підіть у селище, яке прямо перед вами; і як тільки ввійдете в нього, зараз же знайдете осля прив’язане, на якого ніхто з людей ще не сідав; відв’язавши його, приведіть. 3 І якщо хто скаже вам: що це ви робите, — відповідайте, що Господь потребує його; і відразу ж пошле його сюди. 4 Вони пішли і знайшли молодого осла, прив’язаного на вулиці біля воріт, і відв’язали його. 5 І деякі з тих, що там стояли, говорили їм: що робите, навіщо відв’язуєте осля? 6 Вони відповіли їм, як велів Ісус, і ті відпустили їх. 7 І привели осля до Ісуса; і поклали на нього одяг свій; і сів на нього. 8 Багато хто стелив свій одяг по дорозі; а інші різали гілки з дерев і встилали ними дорогу. 9 І ті, які пішли попереду Нього, і ті, які супроводжували Його, викликували: осанна! Благословен, Хто гряде в ім’я Господнє! 10 Благословенне Царство отця нашого Давида, що гряде в ім’я Господнє! Осанна у вишніх!

11 І ввійшов Ісус в Єрусалим і в храм; і, оглянувши все, оскільки час уже був пізній, пішов до Вифанії з дванадцятьма.

12 На другий день, коли вони вийшли з Вифанії, зголоднів. 13 І, побачивши здалека смоковницю, вкриту листям, пішов, чи не знайде чого на ній; але, прийшовши до неї, нічого не знайшов, крім листя, бо ще не час був для смокв. 14 І сказав їй Ісус: віднині нехай довіку ніхто плоду твого не з’їсть. І чули те ученики Його. 15 Прийшли до Єрусалима. Ісус, увійшовши до храму, почав виганяти тих, що продавали і купували в храмі; і столи міняйл, і лави тих, що продавали голубів, поперекидав. 16 І не дозволяв, щоб хто переніс через храм будь-яку річ. 17 І вчив їх, кажучи: чи не написано: дім Мій домом молитви назветься для всіх народів? Ви ж зробили його вертепом розбійників. 18 Почули це книжники і первосвященики і шукали, як би погубити Його, але боялися, тому що весь народ дивувався Його вченню. 19 Коли ж стало пізно, Він вийшов геть з міста.

20 Проходячи вранці, побачили смоковницю, що всохла до кореня. 21 І, згадавши, Петро сказав Йому: Учителю, дивись, смоковниця, яку Ти прокляв, усохла. 22 Ісус, відповідаючи, говорить їм: 23 майте віру Божу, бо істинно кажу вам, якщо хто скаже горі цій: посунься і кинься в море, і не сумніватиметься в серці своїм, а повірить, що станеться за його словом, — буде йому, що тільки скаже. 24 Тому кажу вам: усе, чого ви попросите в молитві, вірте, що одержите, — і буде вам. 25 І коли стоїте на молитві, прощайте, коли щось маєте на кого, щоб і Отець ваш Небесний відпустив вам гріхи ваші. 26 Якщо ж не прощаєте, то і Отець ваш Небесний не відпустить вам гріхів ваших.

27 Прийшли знову до Єрусалима. І коли Він ходив у храмі, підійшли до Нього первосвященики, і книжники, і старійшини 28 і говорили Йому: якою владою Ти це робиш? І хто дав Тобі владу це робити? 29 Ісус сказав їм у відповідь: запитаю і Я вас про одне, відповідайте Мені; тоді і Я скажу вам, якою владою це роблю. 30 Хрещення Іоанове з небес було чи від людей? Скажіть Мені. 31 Ті міркували між собою: якщо скажемо, що з небес, то Він скаже: чому ж ви не повірили йому? 32 А сказати, що від людей, — боялись народу; бо всі знали, що Іоан воістину був пророк. 33 І сказали у відповідь Ісусові: не знаємо. Тоді Ісус сказав їм у відповідь: і Я не скажу вам, якою владою це роблю.

 

Глава 11. [1] Мф. 21, 1. Лк. 19, 29. [7] Мф. 21, 7. Лк. 19, 35. [8] Ін. 12, 13. [9] Пс. 117, 26. [15] Мф. 21, 12. Лк. 19, 45. Ін. 2, 14. [17] Іс. 56, 7. Єр. 7, 11. [24] Мф. 7, 7. Лк. 11, 9. Ін. 14, 13. [25] Сир. 28, 2. Мф. 6, 14. Еф. 4, 32. Кол. 3, 13. [27] Мф. 21, 23. Лк. 20, 1.

 

 

Глава 12

1 І почав говорити їм притчами: один чоловік насадив виноградник і обгородив плотом, і викопав виностік*, і збудував башту, і, передавши все виноградарям, від’їхав. 2 І послав у свій час до виноградарів слугу — одержати від виноградарів плоди з виноградника. 3 Вони ж, схопивши його, били і відіслали ні з чим. 4 Знову послав до них іншого слугу; і тому камінням розбили голову і відіслали з безчестям. 5 І знову іншого послав, і того вбили; і багатьох інших — одних били, інших вбивали. 6 Маючи ж єдиного сина, улюбленого свого, наостанку послав і його до них, кажучи: посоромляться сина мого. 7 Але виноградарі сказали один одному: це спадкоємець, ходім уб’ємо його, і спадщина буде наша. 8 І, схопивши його, вбили і викинули геть з виноградника. 9 Що ж зробить господар виноградника? Прийде і покарає виноградарів смертю, і віддасть виноградник іншим. 10 Невже ви не читали цього в Писанні: камінь, який відкинули будівничі, той самий став наріжним каменем. 11 Це від Господа, і дивним є в очах наших. 12 І шукали нагоди схопити Його, але побоялися народу, бо зрозуміли, що про них сказав притчу; і, залишивши Його, відійшли.

13 І посилають до Нього декого з фарисеїв та іродіан, щоб спіймати Його на слові. 14 Вони ж, прийшовши, говорять Йому: Учителю, ми знаємо, що Ти справедливий і не прагнеш будь-кому догодити, бо не зважаєш на особу, а воістину навчаєш путі Божої. Чи дозволено платити податок кесареві, чи ні? Давати нам чи не давати? 15 Але Він, знаючи їхнє лицемірство, сказав їм: чого спокушаєте Мене? Принесіть Мені динарій, щоб Я побачив його. 16 Вони принесли. Тоді говорить їм: чиє це зображення і напис? Вони ж сказали: кесаря. 17 Ісус сказав їм у відповідь: віддайте кесареве кесарю, а Боже Богові. І дивувалися Йому.

18 Потім прийшли до Нього саддукеї, які кажуть, що не існує вос-кресіння, і запитали Його, кажучи: 19 Учителю! Мойсей написав нам: якщо в кого помре брат і залишить жінку, то брат його нехай візьме жінку його і відродить потомство братові своєму. 20 Було сім братів: перший узяв жінку і помер, не залишивши дітей. 21 Узяв її другий і помер, і він теж не залишив дітей; і третій так само. 22 Брали її за себе семеро і не залишили дітей. Після всіх померла й жінка. 23 Отже, в час воскресіння, коли воскреснуть, котрого з них буде вона жінкою? Бо семеро мали її за жінку. 24 Ісус сказав їм у відповідь: чи не тому ви й помиляєтеся, що не знаєте ні Писання, ані сили Божої? 25 Бо, коли воскреснуть з мертвих, тоді не будуть ні женитися, ні заміж виходити, а будуть як ангели на небесах. 26 А про мертвих, що вони воскреснуть, хіба не читали ви в книзі Мойсея, як при купині Бог сказав йому: Я Бог Авраама, і Бог Ісаака, і Бог Якова? 27 Бог не є Бог мертвих, а Бог живих. Отже, ви дуже помиляєтесь.

28 І приступив один з книжників, що слухав, як вони сперечалися, і бачив, як добре Ісус відповів їм, і спитав Його: яка заповідь перша з усіх заповідей? 29 Ісус відповів йому: перша з усіх заповідей: слухай, Ізраїлю! Господь Бог наш є Господь єдиний. 30 І полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всім розумінням твоїм, і всією силою твоєю, — ось перша заповідь! 31 І друга подібна до неї: полюби ближнього твого, як самого себе. Більшої за ці заповіді немає. 32 Книжник сказав Йому: добре, Учителю! Ти істину сказав, що один є Бог, і немає іншого, крім Нього; 33 і любити Його всім серцем, і всім розумом, і всією душею, і всією силою, і любити ближнього, як самого себе, є більше за всі всепалення і жертви. 34 Ісус, побачивши, що він розумно відповів, сказав йому: ти недалеко від Царства Божого. Після того ніхто не насмілився питати Його.

35 Продовжуючи навчати в храмі, Ісус говорив: як це кажуть книжники, що Христос є син Давидів? 36 Бо сам Давид сказав Духом Святим: сказав Господь Господеві моєму: сиди праворуч Мене, доки покладу ворогів Твоїх — підніжжям ніг Твоїх. 37 Отже, сам Давид називає Його Господом — як же Він син йому? І багато народу слухало Його з насолодою. 38 І говорив їм у вченні Своїм: стережіться книжників, які люблять ходити в довгому одязі і приймати вітання на народних зібраннях, 39 сидіти спереду в синагогах і возлежати на перших місцях на бенкетах, — 40 ції, котрі поїдають доми вдів і лицемірно довго моляться, приймуть найтяжче осудження.

41 І сів Ісус навпроти скарбниці і спостерігав, як народ кладе гроші в скарбницю. Чимало заможних клали багато. 42 Прийшла одна вбога вдова і поклала дві лепти, тобто кодрант. 43 Покликавши учеників Своїх, Ісус сказав їм: істинно кажу вам, що ця вбога вдова поклала більше за всіх, хто клав у скарбницю, 44 бо всі клали з достатку свого, а вона із злиднів своїх поклала все, що мала, весь прожиток свій.

 
* Яма для видушування винограду.

 

Глава 12. [1] Пс. 79, 9. Пісн. 8, 12. Іс. 5, 1. Мф. 21, 33. [3] Мф. 5, 12; 23, 34. [7] Мф. 26, 3–4. [8] Євр. 13, 12. [10] Мф. 21, 42. [11] Пс. 117, 22–23. [13] Мф. 22, 15. Лк. 20, 20. [17] Мф. 22, 21. [18] Лк. 20, 27. [19] Втор. 25, 5. Мф. 22, 24. Лк. 20, 28. [26] Вих. 3, 6. Мф. 22, 32. Лк. 20, 37. [28] Мф. 22, 35. Лк. 10, 25. [29] Мф. 22, 37. Лк. 10, 27. [30] Втор. 6, 4–5. [31] Лев. 19, 18. Мф. 5, 43. Як. 2, 8. Рим. 13, 9. Гал. 5, 14. [35] Мф. 22, 41. Лк. 20, 41. [36] Пс. 109, 1. [39] Мф. 23, 6. Лк. 11, 43. [40] Єз. 22, 25. Лк. 20, 47.

 

 

Глава 13

1 І коли виходив Він з храму, один з учеників Його сказав Йому: Учителю, подивись, які камені і які будівлі! 2 Ісус сказав йому у відповідь: бачиш ці великі будівлі? Все це буде зруйноване, так що не залишиться тут і каменя на камені. 3 І коли Він сидів на горі Елеонській проти храму, то Петро, Яків, Іоан і Андрій запитали Його на самоті: 4 скажи нам, коли це буде, і яке знамення, коли все це має скінчитися? 5 Відповідаючи їм, Ісус почав говорити: бережіться, щоб ніхто не спокусив вас, 6 бо багато хто прийде під іменем Моїм і говоритиме, що це Я; і багатьох спокусять. 7 Коли ж почуєте про війни і воєнні чутки, не жахайтеся: бо належить цьому бути, — але це ще не кінець. 8 Бо постане народ на народ і царство на царство; і будуть землетруси у різних місцях, і будуть голод і заворушення; це — початок хвороб. 9 Стережіться ж ви самі, бо вас видаватимуть на судища і битимуть у синагогах, і перед правителями і царями поставлять вас через Мене, на свідчення перед ними. 10 І всім народам раніш повинно бути проповідане Євангеліє. 11 Коли ж поведуть видавати вас, то не турбуйтесь заздалегідь, що вам говорити, і не обдумуйте; але, що дасться вам у той час, те й говоріть, бо не ви будете говорити, а Дух Святий. 12 Видасть же брат брата на смерть, і батько — дітей; і постануть діти на батьків, і уб’ють їх. 13 І ненавидітимуть вас усі за ім’я Моє; хто ж перетерпить до кінця, той спасеться. 14 Коли ж побачите мерзоту запустіння, провіщену пророком Даниїлом, яка стоятиме, де не належить, хто читає, нехай розуміє, тоді хто буде в Юдеї, нехай біжить у гори; 15 а хто на покрівлі, той нехай не сходить у дім і не заходить узяти щось з дому свого; 16 і хто на полі, нехай не вертається назад взяти одяг свій. 17 Горе ж вагітним і матерям-годувальницям у ті дні! 18 Моліться, щоб не сталася втеча ваша взимку. 19 Бо в ті дні буде така скорбота, якої не було від початку творіння, яке вчинив Бог, навіть і донині, і не буде. 20 І коли б Господь не вкоротив тих днів, то не спаслась би ніяка плоть; але заради обраних, яких Він обрав, укоротить дні. 21 Тоді, якщо хто скаже вам: ось, тут Христос, або: ось там, — не йміть віри. 22 Бо встануть лжехристи і лжепророки і дадуть знамення і чудеса, щоб спокусити, якщо можливо, і обраних. 23 Ви ж бережіться. Ось, Я наперед сказав вам усе. 24 Але в ті дні, після тієї скорботи, сонце померкне, і місяць не дасть свого світла, 25 і зірки спадуть з неба, і сили небесні похитнуться. 26 І тоді побачать Сина Людського, Який гряде на хмарах, з силою і славою великою. 27 І тоді Він пошле ангелів Своїх і збере обраних Своїх від чотирьох вітрів, від краю землі до краю неба. 28 Від смоковниці навчіться притчі: коли гілля її стає вже м’яким і пускає листя, то знаєте, що близько літо. 29 Так і ви: коли побачите, що все збувається, знайте, що близько, при дверях. 30 Істинно кажу вам: не перейде рід цей, як усе це буде. 31 Небо і земля перейдуть, слова ж Мої не перейдуть. 32 Про день же той або про годину ніхто не знає: ні ангели небесні, ні Син, а тільки Отець. 33 Пильнуйте, будьте на сторожі і моліться, бо не знаєте, коли настане час цей. 34 Подібно до того, коли чоловік, відходячи в дорогу і залишаючи свій дім, дав владу слугам своїм, і кожному своє діло, і наказав воротареві пильнувати, 35 так і ви: пильнуйте, бо не знаєте, коли прийде господар дому, ввечері, чи опівночі, чи як півні заспівають, чи вранці. 36 Щоб, коли він несподівано прийде, ви не спали. 37 А що кажу вам, кажу всім: пильнуйте.

 

Глава 13. [1] Мф. 24, 1. Лк. 21, 5. [2] Лк. 19, 44; 21, 6. [5] Мф. 24, 4. Лк.  21, 8. [41] Лк. 21, 1. Еф. 5, 6. 2 Сол. 2, 3. [9] Ін. 15, 20. [11] Мф. 10, 19. Лк. 12, 11. [14] Дан. 9, 27. Мф. 24, 15. Лк. 21, 20. [21] Мф.  24, 23. Лк. 17, 23. [24] Іс. 13, 10. Єз. 32, 7. Іоїл. 2, 31. Мф. 24, 29. Лк. 21, 25. [26] Мф. 24, 30. Одкр. 1, 7. [30] Мф. 24, 34. [33] Мф. 24, 42; 25, 13.

 

 

Глава 14

1 Через два дні мало бути свято Пасхи і опрісноків. І шукали первосвященики і книжники, як би взяти Його хитрощами і вбити. 2 Але говорили: тільки не в свято, щоб не сталося заворушення в народі.

3 І коли Він був у Вифанії, в домі Симона прокаженого, і возлежав, — прийшла жінка з алавастровою посудиною мира з нарда чистого, дорогоцінного, і, розбивши посудину, злила Йому на голову. 4 Деякі обурились і між собою говорили: навіщо така трата мира? 5 Бо можна було б його продати більш як за триста динаріїв і роздати вбогим. І дорікали їй. 6 Ісус же сказав: облиште її, навіщо її бентежите? Вона добре діло зробила для Мене. 7 Бо вбогих завжди маєте з собою і, коли захочете, можете їм добро робити; Мене ж не завжди маєте. 8 Вона зробила, що могла: заздалегідь помазала Моє тіло на погребіння. 9 Істинно кажу вам: по всьому світу, де тільки буде проповідане це Євангеліє, буде сказано на спомин про неї і про те, що вона зробила.

10 І пішов Іуда Іскаріотський, один з дванадцяти, до первосвящеників, щоб видати Його їм. 11 Вони ж, почувши, зраділи і пообіцяли дати йому срібників. І він шукав, як би в слушний час видати Його.

12 У перший день опрісноків, коли готували пасхальне ягня, ученики сказали Йому: де хочеш їсти паску? Ми підемо і приготуємо. 13 І посилає двох з учеників Своїх, і каже їм: підіть до міста, і зустрінеться вам чоловік, який нестиме глек води; підіть за ним, 14 і куди він увійде, скажіть господареві дому того, що Учитель каже — де світлиця, в якій Я споживатиму паску з Моїми учениками? 15 І він покаже вам велику, прибрану і готову горницю; там приготуйте нам. 16 І пішли ученики Його, і прийшли до міста, і знайшли, як сказав їм; і приготували паску.

17 Як настав вечір, Він прийшов з дванадцятьма. 18 І коли вони возлежали і їли, Ісус сказав: істинно кажу вам, один з вас, що їсть зі Мною, зрадить Мене. 19 Вони засмутились і почали говорити Йому один за одним: чи не я? І інший: чи не я? 20 Він же сказав їм у відповідь: один з дванадцяти, який умочає зі Мною в блюдо. 21 Та Син Людський іде, як написано про Нього; але горе тій людині, якою Син Людський буде зраджений: краще було б не народитися людині тій.

22 І коли вони їли, Ісус узяв хліб, благословив, переламав, дав їм і сказав: прийміть, споживайте, це є Тіло Моє. 23 І, взявши чашу та хвалу воздавши, подав їм; і пили з неї всі. 24 І сказав їм: це є Кров Моя Нового Завіту, що за багатьох проливається. 25 Істинно кажу вам: Я вже не питиму від плоду виноградного до того дня, коли питиму нове вино в Царстві Божому.

26 І, проспівавши, пішли на гору Елеонську. 27 І сказав їм Ісус: цієї ночі всі ви спокуситеся через Мене, бо написано: уражу пастиря, і розбіжаться вівці. 28 По воскресінні ж Моїм буду раніше за вас у Галилеї. 29 Петро сказав Йому: хоч і всі спокусяться, але не я. 30 І говорить йому Ісус: істинно кажу тобі, що сьогодні, цієї ночі, раніше, ніж двічі проспіває півень, ти тричі зречешся Мене. 31 Він же ще більше запевняв: хоч би мені належало і вмерти з Тобою, не зречуся Тебе. Так само і всі говорили.

32 Прийшли до місця, що зветься Гефсиманія; і Він сказав ученикам Своїм: посидьте тут, поки Я помолюся. 33 І взяв з Собою Петра, Якова та Іоана; і почав тужити й сумувати. 34 І сказав їм: сумна душа Моя смертельно; побудьте тут і пильнуйте. 35 І, трохи відійшовши, впав на землю і молився, щоб, коли можливо, минула Його година ця. 36 І говорив: Авва, Отче! Все можливе для Тебе, пронеси мимо Мене чашу цю; та не чого Я хочу, а чого Ти.
37 Повертається і знаходить їх сплячими, і каже Петрові: Симоне, чи ти спиш? Не міг ти пильнувати й однієї години? 38 Пильнуйте і моліться, щоб не зазнати спокуси: дух бадьорий, плоть же немічна. 39 І знову відійшов і молився, промовивши те саме слово. 40 І, повернувшись, знову знайшов їх сплячими; бо очі їхні обважніли, і вони не знали, що Йому відповідати. 41 І прийшов утретє і каже їм: ви все ще спите і спочиваєте? Годі, прийшов час: Син Людський видається в руки грішників. 42 Встаньте, підемо, ось наблизився той, хто видає Мене.

43 І зараз же, як Він ще говорив, прийшов Іуда, один з дванадцяти, і з ним багато народу з мечами та киями, від первосвящеників і книжників і старійшин. 44 Зрадник же Його подав їм знак, сказавши: Кого я поцілую, Той і є; беріть Його і ведіть обережно. 45 І, прийшовши, відразу підійшов до Нього і каже: Учителю! Учителю! І поцілував Його. 46 А вони наклали руки свої на Нього і взяли Його. 47 Один же з тих, що стояли тут, вихопив меча та вдарив раба первосвященика і відсік йому вухо. 48 Тоді Ісус сказав їм: ніби на розбійника вийшли ви з мечами та киями, щоб Мене взяти. 49 Повсякдень Я бував з вами в храмі і навчав, і ви не брали Мене. Але нехай збудуться Писання. 50 Тоді, залишивши Його, всі повтікали. 51 Один юнак, загорнувшись покривалом на голе тіло, йшов слідом за Ним; і воїни схопили його. 52 Але він, покинувши покривало, голим утік від них.

53 І привели Ісуса до первосвященика; і зібрались до нього всі первосвященики, і книжники, і старійшини. 54 Петро віддалік ішов слідом за Ним аж до середини двору первосвященика; і сидів зі слугами і грівся біля вогню. 55 Первосвященики ж і весь синедріон шукали свідчення на Ісуса, щоб віддати Його на смерть; і не знаходили. 56 Бо багато лжесвідчили на Нього, але ці свідчення не сходились. 57 І деякі, вставши, лжесвідчили проти Нього і говорили: 58 ми чули, як Він казав: Я зруйную храм цей рукотворний і через три дні зведу інший, нерукотворний. 59 Але й таке свідчення їхнє не сходилось. 60 Тоді первосвященик став посередині і спитав Ісуса: чого ж Ти нічого не відповідаєш на те, що вони проти Тебе свідчать? 61 Він же мовчав і нічого не відповідав. Знову первосвященик спитав Його і сказав Йому: чи Ти Христос, Син Благословенного? 62 Ісус сказав: Я! І ви побачите Сина Людського, Який сидить праворуч сили Божої і йде з хмарами небесними. 63 Тоді первосвященик, розірвавши одяг свій, сказав: для чого ще нам свідки? 64 Ви чули богохульство? Як вам здається? Вони ж усі засудили Його до смерти. 65 І деякі почали плювати на Нього і, закриваючи Йому лице, бити Його і говорити Йому: проречи. І слуги били Його по щоках.

66 Коли Петро був на подвір’ї внизу, прийшла одна із служниць первосвященика 67 і, побачивши Петра, який грівся, та придивившись до нього, сказала: і ти був з Ісусом Назарянином. 68 Але він відрікся, сказавши: не знаю і не розумію, що ти говориш. І вийшов геть на передній двір; і заспівав півень. 69 Служниця, побачивши його знову, почала говорити присутнім, що цей з них. 70 Він знову відрікся. Трохи згодом присутні знову стали говорити Петрові: та й справді ти з них, бо ти галилеянин, і мова твоя схожа. 71 Він же почав божитися і клястися: не знаю Чоловіка Цього, про Якого говорите. 72 Тоді вдруге заспівав півень. І згадав Петро слово, сказане йому Ісусом: перше ніж двічі проспіває півень, ти тричі відречешся від Мене, і почав плакати.

 

Глава 14. [1] Мф. 26, 2. Лк. 22, 1. [3] Мф. 26, 7. Ін. 11, 2; 12, 3. [10] Мф. 26, 14. Лк. 22, 4. [12] Мф. 26, 17. Лк. 22, 7. [18] Пс. 40, 10. Мф. 26, 20. Лк. 22, 14. Ін. 13, 21. [22] Мф. 26, 26. Лк. 22, 19. 1 Кор. 11, 24. [27] Зах. 13, 7. Мф. 26, 31. Ін. 16, 32. [28] Мк. 16, 7. [30] Мф. 26, 34. Лк. 22, 34. Ін. 13, 38. [32] Мф. 26, 36. Лк. 22, 39. [36] Мф. 26, 39. Флп. 2, 8. Євр. 5, 7–8. [38] Лк. 22, 40. [43] Мф. 26, 47. Лк. 22, 47. Ін. 18, 3. [49] Іов. 19, 13. Пс. 21, 7; 68, 9; 87, 9. Іс. 53, 12. [53] Мф. 26, 57. [55] Пс. 26, 12; 34, 11. Мф. 26, 59. [58] Мк. 15, 29. [61] Іс. 53, 7. Діян. 8, 32. Євр. 1, 5. [62] Мф. 26, 64. 2 Сол. 1, 10. [66] Мф. 26, 69. Лк. 22, 56. Ін. 18, 25. [72] Мф. 26, 75. Мк. 14, 30. Мф. 27, 11. Лк. 23, 3. Ін. 18, 33. 1 Тим. 6, 13. [11] Мф. 27, 20. Лк. 23, 18. Ін. 18, 40, Діян. 3, 14. [15] Мф. 27, 26. Ін. 19, 1. [21] Мф. 27, 32. Лк. 23, 26. [22] Мф. 27, 33. Лк. 23, 33. Ін. 19, 17. Євр. 13, 12. [23] Пс. 68, 22. [24] Пс. 21, 19. Ін. 19, 24. [26] Мф. 27, 37. [28] Іс. 53, 12. [29] Пс. 68, 21. Мф. 26, 61; 27, 40. Мк. 14, 58. Лк. 22, 37. Ін 2, 19.

 

 

Глава 15

1 Рано-вранці первосвященики зі старійшинами та книжниками і весь синедріон негайно зібрали раду і, зв’язавши Ісуса, відвели і видали Пилатові. 2 Пилат спитав Його: Ти Цар Юдейський? Він же сказав йому у відповідь: ти говориш. 3 І первосвященики звинувачували Його багато в чому. 4 Пилат же знову спитав Його: Ти нічого не відповідаєш, бачиш, як багато звинувачень проти Тебе? 5 Але Ісус і на це нічого не відповів, так що Пилат дивувався. 6 На всяке ж свято він відпускав їм одного в’язня, за якого вони просили. 7 Тоді був у темниці один на ім’я Варавва, із своїми спільниками, які під час бунту вчинили вбивство. 8 І народ почав кричати і просити Пилата про те, що він завжди робив для них. 9 Він сказав їм у відповідь: чи хочете, відпущу вам Царя Юдейського? 10 Бо знав, що це через заздрість видали Його первосвященики. 11 Та первосвященики підмовили народ просити, щоб краще відпустив їм Варавву. 12 Пилат же знову сказав їм у відповідь: що ж хочете, щоб я зробив з Тим, Кого ви називаєте Царем Юдейським? 13 Вони знову закричали: розіпни Його. 14 Пилат сказав їм: яке ж зло зробив Він? Вони ж ще дужче закричали: розіпни Його! 15 Тоді Пилат, бажаючи догодити народові, відпустив їм Варавву, а Ісуса, бивши, віддав на розп’яття.

16 Воїни відвели Його всередину двору, тобто в преторію, і зібрали весь полк, 17 і одягли Його в багряницю та, сплівши терновий вінець, поклали на Нього; 18 і почали вітати Його: радуйся, Царю Юдейський! 19 І били Його по голові тростиною, і плювали на Нього та, ставши на коліна, кланялися Йому.

20 Коли ж наглумилися з Нього, зняли з Нього багряницю, одягли Його у власний одяг і повели Його, щоб розіп’яти. 21 І примусили одного перехожого, який ішов з поля, якогось киринеянина Симона, батька Олександра і Руфа, нести хрест Його. 22 І привели Його на місце Голгофу, що означає Лобне місце. 23 І давали Йому пити вино зі смирною; але Він не прийняв. 24 Ті, що розпинали Його, поділили одяг Його, кидаючи жереб, кому що взяти. 25 Була третя година, і розіп’яли Його. 26 І був напис провини Його: Цар Юдейський. 27 З Ним розіп’яли двох розбійників, одного праворуч, а другого ліворуч Нього. 28 І збулося Писання, яке говорить: і до злочинців приєднаний. 29 Ті, що проходили, лихословили на Нього, киваючи головами своїми і кажучи: гей! Ти, Який руйнуєш храм і за три дні створюєш! 30 Спаси Себе Самого і зійди з хреста. 31 Так само і первосвященики з книжниками, глузуючи, говорили один одному: інших спасав, а Себе не може спасти! 32 Христос, Цар Ізраїлів, нехай тепер зійде з хреста, щоб ми бачили, і увіруємо. І розп’яті з Ним ганьбили Його.

33 О шостій же годині настала темрява по всій землі і тривала до дев’ятої години. 34 О дев’ятій годині Ісус викрикнув гучним голосом: Елоі! Елоі! Лама савахфані? — що значить: Боже Мій! Боже Мій! Навіщо Ти Мене покинув? 35 Деякі з тих, що там стояли, почувши те, говорили: Він Іллю кличе. 36 А один побіг, намочив губку оцтом i, настромивши на тростину, давав Йому пити, кажучи: стривайте, побачимо, чи прийде Ілля зняти Його. 37 Ісус же, скрикнувши гучним голосом, спустив дух. 38 І завіса в храмі роздерлася надвоє, зверху донизу. 39 Сотник, який стояв навпроти Нього, побачивши, як Він, так скрикнувши, віддав дух, сказав: воістину Чоловік Цей був Син Божий. 40 Були тут і жінки, які дивилися здалеку; між ними були і Марія Магдалина, і Марія, мати Якова молодшого та Іосії, і Саломія, 41 які і тоді, коли Він був у Галилеї, ходили за Ним і служили Йому, і багато інших, які разом з Ним прийшли до Єрусалима.

42 І настав уже вечір [бо була п’ятниця, тобто день перед суботою]. 43 Прийшов Йосиф із Аримафеї, поважний радник, який і сам чекав Царства Божого, і насмілився прийти до Пилата просити тіло Ісусове. 44 Пилат здивувався, що Він уже помер, і, покликавши сотника, спитав його, чи давно помер. 45 І, довідавшись від сотника, віддав тіло Йосифові. 46 Він, купивши плащаницю і знявши Його, оповив плащаницею і поклав Його у гробі, витесаному в скелі, і привалив камінь до дверей гробу. 47 Марія ж Магдалина і Марія Іосієва дивились, де Його поклали.

 

Глава 15. [1] Мф. 27, 2. Лк. 22, 66. [2] Мф. 27, 11. Лк. 23, 3. Ін. 18, 33. 1 Тим. 6, 13. [11] Мф. 27, 20. Лк. 23, 18. Ін. 18, 40, Діян. 3, 14. [15] Мф. 27, 26. Ін. 19, 1. [21] Мф. 27, 32. Лк. 23, 26. [22] Мф. 27, 33. Лк. 23, 33. Ін. 19, 17. Євр. 13, 12. [23] Пс. 68, 22. [24] Пс. 21, 19. Ін. 19, 24. [26] Мф. 27, 37. [28] Іс. 53, 12. [29] Пс. 68, 21. Мф. 26, 61; 27, 40. Мк. 14, 58. Лк. 22, 37. Ін. 2, 19. [34] Пс. 21, 2. Мф. 27, 46. [36] Пс. 68, 22. Мф. 27, 48, [42] Мф. 27, 57. [43] Лк. 23, 50. Ін. 19, 38. [47] Мф. 27, 61.

 

 

Глава 16

1 Як минула субота, Марія Магдалина, Марія Яковова і Саломія купили пахощі, щоб піти помазати Ісуса. 2 І дуже рано, в перший день після суботи, прийшли до гробу, як сходило сонце. 3 І говорять між собою: хто відвалить нам камінь від дверей гробу? 4 І, глянувши, побачили, що камінь відвалений; а він був дуже великий. 5 І, увійшовши у гріб, побачили юнака, який сидів праворуч і був одягнений у білу одежу; і вжахнулися. 6 А він каже їм: не жахайтеся. Ісуса шукаєте Назарянина, розп’ятого. Він воскрес — Його нема тут. Ось місце, де поклали Його. 7 Але йдіть, скажіть ученикам Його і Петрові, що Він буде раніше за вас у Галилеї; там Його побачите, як Він сказав вам. 8 І, вийшовши, вони побігли від гробу. Охопив їх трепет і жах. І нікому нічого не сказали, бо боялися.

9 Ісус же, воскреснувши вранці в перший після суботи день, насамперед явився Марії Магдалині, з якої вигнав сім бісів. 10 Вона пішла і сповістила тих, які були з Ним, що плакали і ридали. 11 Та вони, почувши, що Він живий і що вона бачила Його, — не повірили.

12 Після цього явився в іншому образі двом з них на дорозі, коли вони йшли до села. 13 І ті, повернувшись, сповістили іншим; але й тим не повірили.

14 Нарешті Він явився самим одинадцятьом, коли вони возлежали на вечері, і дорікав їм за невір’я і жорстокосердість, що не повірили тим, які бачили Його воскреслим. 15 І сказав їм: ідіть по всьому світу і проповідуйте Євангеліє всьому творінню. 16 Хто увірує і охреститься, буде спасенний, а хто не увірує, буде осуджений. 17 Віруючих супроводжуватимуть такі знамення: іменем Моїм виганятимуть бісів; говоритимуть новими мовами, 18 братимуть змій; і якщо смертоносне щось вип’ють, не пошкодить їм; покладуть руки на недужих, і вони будуть здорові.

19 Господь же, після розмови з ними, вознісся на небо і сів праворуч Бога. 20 Вони ж пішли і всюди проповідували, а Господь допомагав їм і стверджував слово наступними знаменнями. Амінь.

 

Глава 16. [1] Мф. 28, 1. Лк. 24, 1. Ін. 20, 1. [5] Ін. 20, 12. [7] Мф. 26, 32. Мк. 14, 28. [9] Мф. 28, 9. Лк. 8, 2. Ін 20, 14. [12] Лк. 24, 13. [14] Лк. 24, 36. Ін. 20, 19. 1 Кор. 15, 5, 7. 10. [18] Лк. 10, 19. Діян. 28, 8. Як. 5, 14. [15] Іс. 2, 3; 52, 10. Мф. 28, 19. Ін. 15, 16. [19] Пс. 109, 1. Лк. 24, 51. Діян. 1, 9. [20] [16] Ін. 12, 48. [17] Діян. 2, 4. 1 Кор. 12, Діян. 14, 3. 1 Кор. 3, 6; 15, 10. Євр. 2, 4.

Євангеліє від Матфея

Глава:  1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28

 

Глава 1

1 Книга родоводу Ісуса Христа, Сина Давидового, Сина Авраамового.

2 Авраам породив Ісаака; Ісаак породив Якова; Яків породив Іуду та братів його; 3 Іуда породив Фареса і Зару від Фамари; Фарес породив Есрома; Есром породив Арама; 4 Арам породив Аминадава; Аминадав породив Наасона; Наасон породив Салмона; 5 Салмон породив Вооза від Рахави; Вооз породив Овида від Руфи; Овид породив Єссея; 6 Єссей породив Давида царя; Давид цар породив Соломона від дружини Урієвої; 7 Соломон породив Ровоама; Ровоам породив Авию; Авия породив Асу; 8 Аса породив Іосафата; Іосафат породив Іорама; Іорам породив Озію; 9 Озія породив Іоафама; Іоафам породив Ахаза; Ахаз породив Єзекію; 10 Єзекія породив Манассію; Манассія породив Амона; Амон породив Іосію; 11 Іосія породив Іоакима; Іоаким породив Єхонію та братів його до переселення вавилонського. 12 По переселенні ж вавилонському Єхонія породив Салафиїла; Салафиїл породив Зоровавеля; 13 Зоровавель породив Авиуда; Авиуд породив Єлиакима; Єлиаким породив Азора; 14 Азор породив Садока; Садок породив Ахима; Ахим породив Еліуда; 15 Еліуд породив Єлеазара; Єлеазар породив Матфана; Матфан породив Якова; 16 Яків породив Йосифа, чоловіка Марії, від Якої народився Ісус, названий Христом. 17 Отже, всіх поколінь від Авраама до Давида чотирнадцять родів; і від Давида до переселення вавилонського чотирнадцять родів; і від переселення вавилонського до Христа чотирнадцять родів.

18 Різдво Ісуса Христа було так: по зарученні Матері Його Марії з Йосифом, перш ніж зійтися їм, виявилося, що Вона має в утробі від Духа Святого. 19 Йосиф же, чоловік Її, будучи праведним і не бажаючи ославити Її, хотів потай відпустити Її. 20 Та щойно він помислив це, як ось ангел Господній з’явився йому уві сні, промовляючи: Йосифе, сину Давидів! Не бійся прийняти Марію, жону твою, бо зачате в Ній є від Духа Святого. 21 Народить же Вона Сина, і наречеш Йому ім’я Ісус, бо Він спасе людей Своїх від гріхів їхніх. 22 Це ж усе сталося, щоб збулося сказане Господом через пророка, який говорить: 23 ось Діва в утробі прийме й народить Сина, і наречуть ім’я Йому Еммануїл, що означає: з нами Бог. 24 Прокинувшись, Йосиф зробив, як звелів йому ангел Господній, і прийняв жону свою. 25 І не знав Її, поки й породила Сина Свого первістка, і він нарік ім’я Йому: Ісус.

 

Глава 1. [1] Лк. 3, 23. [2] Бут. 21, 2; 25, 26; 29, 35. [3] Бут. 38, 30; 46, 12. Руф. 4, 18. 1 Пар. 2, 5. [5] Руф. 4, 21. 1 Пар. 2, 11. [6] 1 Цар. 17, 12. 2 Цар. 12, 24. [7] 3 Цар. 11, 43; 14, 31; 15, 8. 1 Пар. 3, 10. [10] 4 Цар. 20, 21. 1 Пар. 3, 13. [11] 4 Цар. 23, 34; 24, 6. 1 Пар. 3, 16. 2 Пар. 36, 4. [12] 1 Пар. 3, 17. 2 Пар. 37, 8. 1 Езд. 3, 2; 5, 2. [18] Лк. 1, 27. [21] Лк. 1, 31. Діян. 4, 12. 1 Ін. 2, 2. Рим. 3, 24. [23] Іс. 7, 14. [25] Лк. 2, 21.

 

Глава 2

1 Коли ж Ісус народився у Вифлеємі Юдейському у дні царя Ірода, волхви* зі сходу прийшли до Єрусалима, кажучи: 2 де є народжений Цар Юдейський? Бо ми бачили зірку Його на сході і прийшли поклонитися Йому. 3 Почувши це, Ірод цар стривожився, й увесь Єрусалим з ним. 4 І, зібравши всіх первосвящеників і книжників народних, питав у них: де мав би народитися Христос? 5 Вони ж сказали йому: у Вифлеємі юдейському, бо так написано пророком: 6 і ти, Вифлеєме, земле Іудина, нічим не менший від інших володінь Іудиних; бо з тебе вийде Вождь, Який упасе народ Мій, Ізраїля. 7 Тоді Ірод, потайки покликавши волхвів, вивідав від них час з’явлення зірки 8 і пославши їх до Вифлеєма, сказав: підіть, старанно розвідайте про Немовля і, коли знайдете, сповістіть мене, щоб і мені піти поклонитися Йому. 9 Вони, вислухавши царя, пішли. І ось зірка, яку бачили вони на сході, йшла перед ними, аж поки, нарешті, прийшла і зупинилась над місцем, де було Немовля. 10 Побачивши зірку, вони зраділи радістю вельми великою. 11 І, увійшовши в дім, побачили Немовля з Марією, Матір’ю Його, і, впавши, поклонилися Йому; і, відкривши скарби свої, принесли Йому дари: золото, ладан і смирну**. 12 І, одержавши уві сні одкровення не повертатися до Ірода, іншою дорогою відійшли до країни своєї.

13 Коли ж вони відійшли, то ангел Господній уві сні з’явився Йосифові, говорячи: устань, візьми Немовля і Матір Його та біжи в Єгипет і будь там, доки не скажу тобі, бо хоче Ірод шукати Немовля, щоб погубити Його. 14 Він же, вставши, узяв Немовля і Матір Його вночі та й пішов у Єгипет 15 і був там до смерти Іродової, щоб збулося сказане Господом через пророка, який говорить: з Єгипту покликав Я Сина Мого.

16 Тоді Ірод, побачивши себе осміяним волхвами, дуже розгнівався і послав повбивати усіх немовлят у Вифлеємі і в усіх околицях його, — від двох років і менше — за часом, про який вивідав у волхвів. 17 Тоді збулося сказане через пророка Єремію, який говорить: 18 голос в Рамі чути, плач і ридання та голосіння велике; Рахиль плаче за дітьми своїми і не хоче втішитися, бо нема їх.

19 Як помер Ірод, то ангел Господній уві сні з’явився Йосифові в Єгипті 20 і говорить: устань, візьми Немовля і Матір Його та йди в землю Ізраїлеву, бо вже померли ті, що шукали душу Немовляти. 21 Він же, вставши, узяв Немовля і Матір Його і прийшов у землю Ізраїлеву. 22 Почувши ж, що Архелай царює в Юдеї замість Ірода, батька свого, побоявся йти туди; а, одержавши уві сні одкровення, пішов у землю Галилейську. 23 І, прийшовши, оселився в місті, яке зветься Назарет, щоб збулося сказане через пророків, що Він Назореєм наречеться.

 

* Мудреці.

** Запашна рідина.

 

Глава 2. [1] Лк. 2, 6. [2] Чис. 24, 17. Іс. 60, 3. [6] Мих. 5, 2. Ін. 7, 42. [11] Іс. 60, 6. [15] Ос. 11, 1. [18] Єр. 31, 15. [23] Суд. 13, 5. Іс. 11, 1–2.

 

Глава 3

1 У ті дні приходить Іоан Хреститель і проповідує в пустелі Юдейській, 2 і каже: покайтеся, наблизилось бо Царство Небесне. 3 Бо Він є Той, про Якого сказав пророк Ісая: глас вопіющого в пустелі: приготуйте путь Господеві, прямими зробіть стезі Йому. 4 Сам же Іоан мав одяг з верблюжого волоса і пояс шкіряний на стегнах своїх, а їжею його були акриди* та мед дикий. 5 Тоді виходили до нього Єрусалим, і вся Юдея, і вся околиця Йорданська; 6 І хрестилися в Йордані від нього, сповідаючи гріхи свої. 7 А побачивши багато фарисеїв і саддукеїв, що йшли до нього хреститися, Іоан сказав їм: поріддя єхиднове! Хто навчив вас тікати від грядущого гніву? 8 Створіть же плід, достойний покаяння. 9 І не починайте говорити в собі: отця маємо Авраама. Кажу бо вам, що Бог може з каміння цього звести дітей Авраамові. Вже й сокира біля кореня дерева лежить: 10 бо всяке дерево, що не приносить доброго плоду, рубають і кидають в огонь. 11 Я хрещу вас водою на покаяння, але Той, Хто гряде після мене, Сильніший за мене; я недостойний понести взуття Його; Він хреститиме вас Духом Святим і вогнем; 12 Його лопата** в руці у Нього, і Він очистить тік Свій і збере пшеницю Свою в житницю, а полову спалить вогнем невгасимим.

13 Тоді приходить Ісус з Галилеї на Йордан до Іоана хреститися від нього. 14 Іоан же стримував Його і говорив: мені треба хреститися від Тебе, і чи Тобі приходити до мене? 15 Але Ісус сказав йому у відповідь: облиш нині, бо так належить нам виконати всяку правду. Тоді Іоан допускає Його. 16 І, охрестившись, Ісус вийшов зразу ж з води, — і ось розкрилися Йому небеса, і побачив Іоан Духа Божого, Який сходив, мов голуб, і спускався на Нього. 17 І ось голос лунає з неба, який говорить: Це є Син Мій Улюблений, в Ньому Моє благовоління.

 

* Вид сарани.

** Якою віють хліб.

 

Глава 3. [1] Мк. 1, 4. Лк. 3, 3. Ін. 1, 28. Діян. 13, 24. [3] Іс. 40, 3. Мк. 1, 3. Лк. 3, 4. Ін. 1, 23. [4] Мк. 1, 6. [7] Мф. 23, 33. Лк. 3, 7. [9] Ін. 8, 39. Діян. 13, 26. [10] Мф. 7, 19. [11] Мк. 1, 8. Лк. 3, 16. Ін. 1, 26. Діян. 1, 5; 2, 2–4. [12] Лк. 3, 17. [13] Мк. 1, 9. Лк. 3, 21. [16] Мк. 1, 10. Лк. 3, 21. Ін. 1, 32. [17] Мк. 1, 11. Лк. 3, 22. Ін. 5, 37. 2 Пет. 1, 17. Кол. 1, 13.

 

Глава 4

1 Тоді Ісус виведений був Духом у пустелю, щоб спокушав Його диявол. 2 І постився сорок днів і сорок ночей, наостанку зголоднів. 3 І, приступивши до Нього, спокусник сказав: якщо Ти Син Божий, скажи, щоб каміння це хлібами стало. 4 Він же сказав йому у відповідь: написано: не хлібом єдиним житиме людина, але всяким словом, що виходить з уст Божих. 5 Тоді узяв Його диявол до святого міста і поставив Його на крилі храму, 6 та й каже Йому: якщо Ти є Син Божий, кинься вниз, бо написано: ангелам Своїм заповість про Тебе, щоб оберігали Тебе, і на руки візьмуть Тебе, щоб не спіткнувся об камінь ногою Твоєю. 7 Сказав же йому Ісус: написано також: не спокушай Господа Бога твого. 8 Знову бере Його диявол на дуже високу гору і показує Йому всі царства світу і славу їхню, 9 та й говорить Йому: це все Тобі дам, якщо, впавши, поклонишся мені. 10 Тоді Ісус говорить йому: відійди від Мене, сатано, бо написано: Господу Богу твоєму поклоняйся і Йому Єдиному служи. 11 Тоді залишив Його диявол, і ось ангели приступили й служили Йому.

12 Коли ж почув Ісус, що Іоан відданий під варту, пішов до Галилеї. 13 І, залишивши Назарет, прийшов і оселився в Капернаумі приморському, в краях Завулонових і Неффалимових, 14 щоб збулося сказане пророком Ісаєю, який говорить: 15 земле Завулонова і земле Неффалимова, за Йорданом на шляху приморському, Галилеє язичників. 16 Народ, що сидів у темряві, побачив світло велике, і тим, що перебувають у країні й тіні смерти, світло засяяло їм. 17 Відтоді почав Ісус проповідувати й говорити: покайтеся, наблизилося бо Царство Небесне.

18 Проходячи ж біля моря Галилейського, Він побачив двох братів: Симона, що звався Петром, і Андрія, брата його, які закидали сіті в море, бо вони були рибалками. 19 Та й каже їм: ідіть за Мною, і зроблю вас ловцями людей. 20 І вони зараз же, покинувши сіті, пішли за Ним. 21 І, відійшовши звідтіля, побачив інших двох братів: Якова Зеведеєвого та Іоана, брата його, у човні із Зеведеєм, батьком їхнім, які лагодили сіті свої, і покликав їх. 22 Вони, одразу ж покинувши човен і батька свого, пішли за Ним.

23 І ходив Ісус по всій Галилеї, навчаючи в синагогах їхніх і проповідуючи Євангеліє Царства, зціляючи всяку недугу і всяку неміч у людях. 24 І розійшлася чутка про Нього по всій Сирії; і приводили до Нього всіх немічних, хворих на всілякі недуги, й одержимих, і біснуватих, і сновид, і розслаблених — і Він зціляв їх. 25 І йшло за Ним багато народу з Галилеї, і з Десятиграддя, і з Єрусалима, і з Юдеї, і з іншого боку Йордана.

 

Глава 4. [4] Втор. 8, 3. Лк. 4, 4. [6] Пс. 90, 11–12. Лк. 4, 10. [7] Втор. 6, 16. Лк. 4, 12. [10] Втор. 6, 13; 10, 20. Лк. 4, 8. [12] Мк. 1, 14. Лк. 4, 14. Ін. 4, 43. [16] Іс. 9, 1–2. [17] Мк. 1, 15. [18] Мк. 1, 16. [24] Мк. 6, 55. [25] Лк. 6, 17.

 

 

Глава 5

1 Побачивши народ, Він зійшов на гору; і, коли сів, приступили до Нього ученики Його. 2 І, відкривши уста Свої, навчав їх, промовляючи:

3 Блаженні убогі духом, бо їхнє є Царство Небесне.

4 Блаженні ті, що плачуть, бо вони втішаться.

5 Блаженні лагідні, бо вони успадкують землю.

6 Блаженні голодні і спраглі правди, бо вони наситяться.

7 Блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть.

8 Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать.

9 Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться.

10 Блаженні гнані за правду, бо їхнє є Царство Небесне.

11 Блаженні ви, коли ганьбитимуть вас і гнатимуть, і зводитимуть на вас усяке лихослів’я та наклепи — Мене ради. 12 Радуйтесь і веселіться, бо велика нагорода ваша на небесах. Так гнали і пророків, які були до вас.

13 Ви — сіль землі. Якщо ж сіль втратить силу, то чим зробиш її солоною? Вона вже ні до чого не придатна, хіба що бути викинутою геть на потоптання людям.

14 Ви — світло світу. Не може сховатися місто, яке стоїть на верху гори. 15 І не запалюють світильник, щоб поставити його під посудину, але на свічник, — і світить всім у домі. 16 Так нехай сяє світло ваше перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла і прославляли Отця вашого Небесного.

17 Не думайте, що Я прийшов порушити Закон або Пророків: не порушити прийшов Я, а виконати. 18 Бо істинно кажу вам: доки існуватимуть небо і земля, жодна йота чи жодна риска не перейде із закону, поки не здійсниться все. 19 Отже, якщо хто порушить одну з цих заповідей найменших і навчить того людей, той найменшим назветься в Царстві Небесному; а хто виконає і навчить, той великим назветься в Царстві Небесному. 20 Кажу бо вам, якщо праведність ваша не перевершить праведности книжників і фарисеїв, то ви не ввійдете до Царства Небесного.

21 Ви чули, що було сказано древнім: не вбивай, а хто уб’є, підлягає суду. 22 Я ж кажу вам, що всякий, хто гнівається на брата свого даремно, підлягає суду; а хто скаже на брата свого: «рака»*, підлягає синедріону**; а хто скаже: «потвора», підлягає геєні вогненній. 23 Отже, коли ти принесеш дар твій до жертовника і там згадаєш, що брат твій має щось проти тебе, 24 залиш там дар твій перед жертовником і піди перше помирися з братом твоїм, і тоді прийди й принеси дар твій. 25 Мирися з суперником твоїм швидко, доки ти в дорозі з ним, щоб суперник не віддав тебе судді, а суддя не віддав би тебе слузі, і не вкинули б тебе у в’язницю. 26 Істинно кажу тобі: ти не вийдеш звідти, поки не віддаси останній кодрант***.

27 Ви чули, що було сказано древнім: не чини перелюбу. 28 А Я кажу вам, що всякий, хто погляне на жінку, жадаючи її, вже вчинив перелюб з нею в серці своєму. 29 Якщо ж праве око твоє спокушає тебе, вирви його і кинь від себе, бо краще для тебе, щоб загинув один з членів твоїх, аніж щоб усе тіло твоє було ввергнуте в геєну вогненну. 30 І коли правиця твоя спокушає тебе, відсічи її та кинь від себе: бо краще для тебе, щоб загинув один з членів твоїх, аніж щоб усе тіло твоє було ввергнуте в геєну.

31 Сказано також: коли хто розводиться з жінкою своєю, нехай дасть їй лист про розлучення. 32 А Я кажу вам: хто розведеться з жінкою своєю, хіба що через її любодійство, призводить її до перелюбства, і хто візьме шлюб з розлученою, той перелюбствує.

33 Ще чули ви, що було сказано древнім: не клянися неправдиво, а виконуй перед Господом клятви твої. 34 А Я кажу вам — не клястися зовсім: ні небом, бо воно є престолом Божим; 35 ні землею, бо вона є підніжжям ніг Його; ні Єрусалимом, бо це місто великого Царя. 36 І головою твоєю не клянися, бо не можеш жодної волосини білою або чорною зробити. 37 Нехай буде слово ваше: так — так; ні — ні, а що зверх цього, те від лукавого.

38 Ви чули, що було сказано: око за око і зуб за зуб. 39 А Я кажу вам не противитися злу. Але якщо тебе хто вдарить у праву твою щоку, підстав йому і другу. 40 І тому, хто захоче судитися з тобою і верхній одяг твій взяти, віддай йому і сорочку. 41 І хто примусить тебе іти з ним одне поприще, іди з ним два. 42 Тому, хто просить у тебе, дай; і від того, хто хоче в тебе позичити, не відвертайся.

43 Ви чули, що було сказано: люби ближнього твого і ненавидь ворога твого. 44 А Я кажу вам: любіть ворогів ваших, благословляйте тих, хто проклинає вас, добро творіть тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто кривдить і гонить вас, 45 щоб ви були синами Отця вашого Небесного, бо Він сонцем Своїм осяває злих і добрих і посилає дощ на праведних і на неправедних. 46 Бо коли ви любите тих, хто любить вас, яка вам нагорода? Чи не те саме і митарі роблять? 47 І коли ви вітаєте тільки друзів ваших, що особливого робите? Чи не так само і язичники чинять?

48 Отже, будьте досконалі, як Отець ваш Небесний досконалий.

 

* Нікчемний чоловік.

** Верховне судилище.

*** Дрібна монета.

 

Глава 5. [3] Лк. 6, 20. [4] Іс. 61, 2–3. Лк. 6, 21. [5] Пс. 36, 11. [8] Пс. 23, 4. [9] Євр. 12, 14. [10] 1 Пет. 3, 14. [11] Лк. 6, 22. 1 Пет. 4, 14. [12] Мф. 21, 35. [13] Мк. 9, 50. Лк. 14, 34. [14] Флп. 2, 15. [15] Мк. 4, 21. Лк. 8, 16; 11, 33. [16] 1 Пет. 2, 12. Флп. 2, 15. [18] Лк. 16, 17. [21] Вих. 20, 13. Втор. 5, 17. Мф. 19, 18. Мк. 10, 19. Лк. 18, 20. [25] Лк. 12, 58. [27] Вих. 20, 14. Втор. 5, 18. [29] Втор. 13, 6–8. Мф. 18, 8–9. Мк. 9, 43, 47. [31] Втор. 24, 1. Мф. 19, 7. Мк. 10, 4, 11. Лк. 16, 18. 1 Кор. 7, 10. [33] Лев. 19, 12. Втор. 23, 21. Вих. 20, 7. [37] Як. 5, 12. [38] Вих. 21, 24. Лев. 24, 20. Втор. 19, 21. [39] Лк. 6, 29. Як. 3, 13. Рим. 12, 17. 1 Кор. 6, 7. 1 Сол. 5, 15. [42] Втор. 15, 7. Лк. 6, 34. [43] Лев. 19, 18. Мф. 22, 39. Мк. 12, 31. Як. 2, 8. Рим. 13, 9. [44] Лк. 6, 27; 23, 34. Діян. 7, 60. 1 Кор. 4, 12. [45] Лк. 6, 35.

 

 

Глава 6

1 Стережіться, не творіть милостині вашої перед людьми для того, щоб вони бачили вас: інакше не буде вам нагороди від Отця вашого Небесного. 2 Отже, коли твориш милостиню, не сурми перед собою, як роблять лицеміри в синагогах і на вулицях, щоб прославляли їх люди. Істинно кажу вам: вони вже мають нагороду свою. 3 У тебе ж, як твориш милостиню, нехай ліва рука твоя не знає, що робить правиця твоя, 4 щоб милостиня твоя була потаємною; і Отець твій, Який бачить таємне, воздасть тобі явно.

5 І, коли молишся, не будь як лицеміри, які люблять молитися у синагогах і на перехрестях, зупиняючись, щоб бачили їх люди. Істинно кажу вам: вони вже мають нагороду свою. 6 Ти ж, коли молишся, увійди до кімнати твоєї і, зачинивши двері твої, помолись Отцю твоєму, Який у таїні, і Отець твій, Який бачить таємне, воздасть тобі явно. 7 А молячись, не говоріть зайвого, як язичники, бо вони думають, що в багатослів’ї своєму почуті будуть. 8 Не уподібнюйтесь їм, бо знає Отець ваш, чого ви потребуєте, раніше за ваше прохання до Нього. 9 Моліться ж так:

Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться ім’я Твоє; 10 нехай прийде Царство Твоє; нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі. 11 Хліб наш насущний дай нам сьогодні; 12 І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим; 13 І не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого. Бо Твоє є Царство, і сила, і слава навіки. Амінь.

14 Бо якщо ви прощатимете людям провини їхні, то простить і вам Отець ваш Небесний. 15 А коли не будете прощати людям провин їхніх, то і Отець ваш не простить вам провин ваших.

16 Коли ж постите, не будьте сумні, як лицеміри, бо вони потьмарюють обличчя свої, щоб показати людям, що постять вони. Істинно кажу вам: вони вже мають нагороду свою. 17 Ти ж, коли постиш, намасти голову твою і вмий обличчя твоє, 18 щоб не показувати людям, що ти постиш, але Отцю твоєму, — Який у таїні; і Отець твій, Який бачить таємне, воздасть тобі явно.

19 Не збирайте собі скарбів на землі, де черв і тля точать і де злодії підкопують і крадуть. 20 Збирайте ж собі скарби на небі, де ні черв, ні тля не точать і де злодії не підкопують і не крадуть, 21 бо де скарб ваш, там буде й серце ваше.

22 Світильником тіла є око. Отже, якщо око твоє буде чистим, то і все тіло твоє буде світлим; 23 коли ж око твоє буде нечистим, то і все тіло твоє темним буде. Отже, якщо світло, що в тобі, є темрявою, то яка ж тоді темрява?

24 Ніхто не може двом господарям служити: бо або одного полюбить, а другого буде ненавидіти; або одного триматиметься, а другим знехтує. Не можете служити Богові й мамоні*. 25 Задля цього кажу вам: не піклуйтеся для душі вашої, що вам їсти чи пити, ні для тіла вашого, у що вдягнутися. Чи душа не більша за їжу, а тіло — за одяг? 26 Погляньте на птахів небесних: вони не сіють, не жнуть, не збирають у житниці; і Отець ваш Небесний годує їх. Хіба ж ви не набагато кращі за них? 27 Та й хто з вас, турбуючись, може додати собі зросту хоч на один лікоть? 28 І про одяг чого піклуєтесь? Подивіться на лілеї польові, як вони ростуть: не трудяться і не прядуть; 29 кажу ж вам: що й Соломон у всій славі своїй не одягався так, як кожна з них; 30 якщо ж траву польову, що сьогодні є, а завтра буде вкинута в піч, Бог так зодягає, то хіба не набагато краще зодягне вас, маловіри! 31 Тож не турбуйтеся і не кажіть: що нам їсти? чи що пити? або: у що одягтися? 32 Бо всього цього язичники шукають; знає бо Отець ваш Небесний, що ви маєте потребу в усьому цьому. 33 Шукайте ж спершу Царства Божого і правди Його, і все це додасться вам. 34 Отже, не піклуйтеся про завтрашній день, бо завтра саме за себе піклуватиметься. Досить кожному дневі своїх турбот.

 

* Багатство.

 

Глава 6. [2] Рим. 12, 8. [9] Лк. 11, 2. [14] Сир. 28, 2. Мк. 11, 25. [20] Лк. 12, 21, 33. 1 Тим. 6, 19. [22] Лк. 11, 34. 1 Пет. 5, 7. 11, 34. [24] Лк. 16, 13. [25] Пс. 54, 23. Лк. 12, 22. 1 Пет. 5, 7. [33] Мк. 10, 30. Лк. 12, 31. 1 Тим. 4, 8.

 

 

Глава 7

1 Не судіть, щоб і вас не судили; 2 бо яким судом судите, таким судитимуть і вас, і якою мірою міряєте, такою відміряється й вам. 3 І чому ж ти бачиш скалку в оці брата твого, а колоди, що є в оці твоєму, не відчуваєш? 4 Або, як скажеш братові твоєму: дай я витягну скалку з ока твого, коли колода в оці твоїм? 5 Лицеміре, вийми спершу колоду з ока твого, і тоді побачиш, як вийняти скалку з ока брата твого.

6 Не давайте святого псам і не кидайте перлів ваших перед свиньми, щоб вони не потоптали їх ногами своїми і, обернувшись, не пороздирали й вас.

7 Просіть, і дасться вам; шукайте, і знайдете; стукайте, і відчинять вам; 8 бо кожен, хто просить, одержує, і хто шукає, знаходить, і тому, хто стукає, відчиняють. 9 Чи є між вами така людина, яка, коли син її попросить у неї хліба, подала б йому камінь? 10 І коли попросить риби, подала б йому змію? 11 Отже, якщо ви, будучи злими, вмієте дари добрі давати дітям вашим, тим паче Отець ваш Небесний дасть блага тим, хто просить у Нього.

12 Отже, все, чого бажаєте, щоб вам робили люди, так і ви робіть їм, — бо в цьому є Закон і Пророки.

13 Входьте вузькими воротами, бо просторі ворота і широка дорога ведуть до погибелі, і багато хто йде ними. 14 А вузькі ворота і тісна дорога ведуть у життя, і мало тих є, хто знаходить їх.

15 Остерігайтеся лжепророків, які приходять до вас в одежі овечій, а всередині — вовки хижі. 16 По плодах їхніх пізнаєте їх. Хіба збирають виноград з терня або смокви з будяків? 17 Так усяке добре дерево і плоди добрі родить, а погане дерево і плоди погані родить. 18 Не може дерево добре плоди погані родити, ні дерево погане плоди добрі родити. 19 Всяке дерево, що не дає плоду доброго, зрубують і у вогонь кидають. 20 Тож за їхніми плодами пізнаєте їх. 21 Не кожен, хто говорить Мені: Господи! Господи! — увійде в Царство Небесне, а той, хто виконує волю Отця Мого Небесного. 22 Багато хто скаже Мені того дня: Господи! Господи! Чи не Твоїм ім’ям ми пророкували, і чи не Твоїм ім’ям бісів виганяли, і чи не Твоїм ім’ям багато чудес творили? 23 І тоді скажу їм: Я ніколи не знав вас, відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня.

24 Отже, всякого, хто слухає ці слова Мої і виконує їх, уподібню мужеві мудрому, який збудував будинок свій на камені; 25 І пішов дощ, і розлилися річки, і знялися вітри, і ринули на будинок той, і він не впав, бо був збудований на камені. 26 А всякий, хто слухає ці слова Мої і не виконує їх, уподібниться мужеві нерозумному, який збудував будинок свій на піску; 27 І пішов дощ, і розлилися річки, і знялися вітри, і налягли на будинок той; і він упав, і руйнування його було велике.

28 І коли Ісус скінчив слова ці, народ дивувався вченню Його, 29 бо Він учив їх, як Той, Хто має владу, а не як книжники і фарисеї.

 

Глава 7. [1] Лк. 6, 37. Рим. 2, 1. 1 Кор. 4, 5. [2] Мк. 4, 24. Лк. 6, 38. [3] Лк. 6, 41. [7] Мф. 21, 22. Мк. 11, 24. Лк. 11, 9. Ін. 14, 13. Як. 1, 6. [9] Лк. 11, 11. [12] Тов. 4, 15. Лк. 6, 31. [13] Лк. 13, 24. [15] Єр. 23, 16. Мф. 24, 4. 1 Ін. 4, 1. [18] Лк. 6, 43. [19] Мф. 3, 10. Ін. 15, 6. [21] Лк. 6, 46. Ін. 6, 40. Як. 1, 22. Рим. 2, 13. [23] Пс. 6, 9. Лк. 13, 25, 27. [24] Лк. 6, 47–48. [28] Мф. 22, 33. Мк. 1, 22. Лк. 4, 32.

 

 

Глава 8

1 Коли ж Він зійшов з гори, слідом за Ним пішло багато народу. 2 І ось підійшов прокажений і, кланяючись Йому, сказав: Господи, коли хочеш, можеш мене очистити. 3 Ісус, простягши руку, доторкнувся до нього і сказав: хочу, очисться. І він у ту ж мить очистився від прокази. 4 І говорить йому Ісус: гляди ж, нікому не розповідай, але піди покажися священикові і принеси дар, який повелів у законі Мойсей, на свідчення їм.

5 А як увійшов Ісус до Капернаума, підійшов до Нього сотник і благав Його: 6 Господи, слуга мій вдома лежить розслаблений і тяжко страждає. 7 І говорить йому Ісус: Я прийду і зцілю його. 8 Сотник же у відповідь сказав: Господи! Я недостойний, щоб Ти увійшов під покрівлю мою; але промов тільки слово, і видужає слуга мій. 9 Бо і я — людина підвладна, але, маючи під собою воїнів, кажу одному: іди, і йде; і другому: прийди, і приходить; і слузі моєму: зроби це, і зробить. 10 Почувши це, Ісус здивувався і сказав тим, що йшли за Ним: істинно кажу вам, і в Ізраїлі не знайшов Я такої віри. 11 Кажу ж вам, що багато прийдуть зі сходу й заходу і возляжуть з Авраамом, Ісааком і Яковом у Царстві Небесному; 12 А сини Царства вигнані будуть у пітьму непроглядну: там буде плач і скрегіт зубів. 13 І сказав Ісус сотникові: іди, і, як вірував ти, нехай буде тобі. І одужав слуга його в ту ж мить.

14 Прийшовши до Петрової господи, Ісус побачив тещу його, що лежала в гарячці, 15 і доторкнувся до руки її, і гарячка покинула її; і вона встала і слугувала Йому.

16 Коли ж настав вечір, привели до Нього багатьох біснуватих, і Він вигнав духів словом і зцілив усіх недужих, 17 щоб справдилося сказане пророком Ісаєю, який говорить: Він узяв на Себе недуги наші і поніс хвороби.

18 А як побачив Ісус довкола Себе багато народу, звелів ученикам відпливти на другий бік. 19 Тоді один книжник, підійшовши, сказав Йому: Учителю, я піду за Тобою, куди б Ти не пішов. 20 І каже йому Ісус: лисиці мають нори і птахи небесні — гнізда, Син же Людський не має де голови прихилити. 21 Інший же з учеників Його сказав Йому: Господи! Дозволь мені перше піти і поховати батька мого. 22 Але Ісус сказав йому: іди за Мною і залиш мертвим ховати своїх мерців.

23 І як увійшов Він у човен, за Ним пішли ученики Його. 24 І ось піднялися хвилі великі на морі, аж човен покривало; Він же спав. 25 Тоді ученики Його, підійшовши до Нього, розбудили Його і сказали: Господи, рятуй нас, гинемо. 26 І говорить їм: чого ви такі боязкі, маловіри? Відтак, уставши, заборонив вітрам і морю, і настала велика тиша. 27 Люди ж, дивуючись, говорили: Хто Цей, що і вітри, й море слухають Його?

28 І коли Він прибув на другий бік, до країни Гергесинської, Його зустріли двоє біснуватих, що вийшли з гробниць, дуже люті, так що ніхто не міг пройти тією дорогою. 29 І ось вони закричали: що Тобі до нас, Ісусе, Сину Божий? Прийшов Ти сюди передчасно мучити нас. 30 А віддалік паслося велике стадо свиней. 31 І біси благали Його: якщо виженеш нас, то пошли нас у стадо свиней. 32 І Він сказав їм: ідіть. І вони, вийшовши, пішли у стадо свиней. І ось усе стадо кинулося з кручі в море і втопилось у воді. 33 Пастухи ж побігли і, прийшовши у місто, розповіли про все і про те, що було з біснуватими. 34 І ось усе місто вийшло назустріч Ісусові; і, побачивши Його, просили, щоб Він відійшов від їхнього краю.

 

Глава 8. [2] Мк. 1, 40. Лк. 5, 12. [4] Лев. 14, 3–4. Мк. 1, 44. Лк. 5, 14. [5] Лк. 7, 2. [12] Мф. 22, 13. [14] Мк. 1, 29–30. Лк. 4, 38. [16] Мк. 1, 32. Лк. 4, 40. [17] Іс. 53, 4. 1 Пет. 2, 24. [19] Лк. 9, 57. [22] Лк. 9, 60. [23] Мк. 4, 35–36. Лк. 8, 22. [28] Мк. 5, 1–2. Лк. 8, 27. [29] Мк. 1, 24.

 

 

Глава 9

1 Тоді Він, увійшовши в човен, переплив назад і прибув до Свого міста. 2 І ось принесли до Нього розслабленого, що лежав на постелі. І, побачивши віру їхню, Ісус сказав розслабленому: дерзай, чадо! Прощаються тобі гріхи твої! 3 При цьому деякі з книжників говорили собі: Він богохульствує. 4 Ісус же, бачачи помисли їхні, промовив: навіщо ви думаєте лукаве в серцях своїх? 5 Бо що легше — сказати: прощаються тобі гріхи, чи сказати: встань і ходи? 6 Та щоб знали ви, що Син Людський має владу на землі прощати гріхи. Тоді говорить розслабленому: встань, візьми постіль твою та йди у дім твій. 7 І той устав, узяв постіль свою і пішов у дім свій. 8 Народ же, побачивши це, здивувався і прославив Бога, Який дав таку владу людям.

9 Проходячи звідти, Ісус побачив чоловіка, що сидів на митниці, на ймення Матфей, і каже йому: іди за Мною. І той устав і пішов за Ним. 10 І коли Ісус возлежав у домі, прийшло багато митарів і грішників і возлежали з Ним і з учениками Його. 11 Побачивши те, фарисеї сказали ученикам Його: чому Учитель ваш їсть і п’є з митарями і грішниками? 12 Ісус же, почувши це, сказав їм: не здорові потребують лікаря, а недужі, 13 підіть та навчіться, що означає: милости хочу, а не жертви. Бо Я прийшов прикликати не праведників, але грішників до покаяння.

14 Тоді приступають до Нього ученики Іоанові і кажуть: чому ми і фарисеї постимо багато, Твої ж ученики не постять? 15 І сказав їм Ісус: чи можуть весільні друзі сумувати, поки з ними жених? Але настануть дні, коли відберуть у них жениха, і тоді поститимуть. 16 Ніхто ж бо на старий одяг не накладає латки з нової тканини, бо відірветься від старого, і дірка буде ще гірша. 17 Не вливають також вина молодого в старі міхи, а інакше прорвуться міхи, і вино витече, і міхи пропадуть; але вливають вино молоде в нові міхи, і зберігається те і друге.

18 Коли Він говорив їм це, підійшов до Нього якийсь начальник і, кланяючись Йому, сказав: дочка моя нині померла, але Ти прийди, поклади на неї руку Свою, і буде жива. 19 І, вставши, Ісус за ним пішов, і ученики Його.

20 І ось жінка, що дванадцять років страждала на кровотечу, підійшовши ззаду, доторкнулася до краю одягу Його, 21 бо вона казала сама собі: як тільки доторкнусь до одягу Його, одужаю. 22 Ісус же, обернувшись і побачивши її, сказав: дерзай, дочко! Віра твоя спасла тебе. І одужала жінка з того ж часу.

23 Прийшов Ісус до господи начальника і побачив сопілкарів та людей, що голосили. 24 І сказав їм: відійдіть, бо не вмерла дівчина, а спить. І глузували з Нього. 25 Коли ж людей було випроваджено, Він, увійшовши, взяв її за руку, і дівчина встала. 26 І рознеслася чутка про це по всій землі тій.

27 Коли йшов Ісус звідтіля, за Ним слідом ішли двоє сліпих і кричали: помилуй нас, Ісусе, Сину Давидів! 28 Коли ж Він увійшов у дім, сліпі приступили до Нього. І говорить їм Ісус: чи віруєте, що Я можу це зробити? Вони говорять Йому: так, Господи! 29 Тоді він доторкнувся до очей їхніх і сказав: за вірою вашою нехай буде вам. 30 І відкрилися очі їхні; і сказав їм Ісус суворо: пильнуйте ж, щоб ніхто не довідався. 31 Вони ж, вийшовши, прославляли Його по всій землі тій.

32 Коли ж ті виходили, то привели до Нього чоловіка німого, біснуватого. 33 І коли біса було вигнано, німий почав говорити. І народ, дивуючись, казав: ніколи не було такого в Ізраїлі. 34 Фарисеї ж говорили: силою князя бісівського виганяє Він бісів.

35 І ходив Ісус по всіх містах і селах, навчаючи в їхніх синагогах, проповідуючи Євангеліє Царства і зціляючи всякі недуги і всяку неміч у людях. 36 Бачачи безліч людей, Він змилосердився над ними, бо вони були зморені й розпорошені, як вівці, що не мають пастиря. 37 Тоді говорить до учеників Своїх: жнива багато, а женців замало. 38 Тож благайте Господаря жнива, щоб вислав женців на жниво Своє.

 

Глава 9. [1] Мк. 2, 1. [2] Мк. 2, 3. Лк. 5, 18. [5] Мк. 2, 9. Лк. 5, 23. [9] Мк. 2, 14. Лк. 5, 27. [13] Ос. 6, 6. Мф. 12, 7. Мк. 2, 17. Лк. 5, 32. [14] Мк. 2, 18. Лк. 5, 33. [16] Мк. 2, 21. Лк. 5, 36. [18] Мк. 5, 22. Лк. 8, 41. [20] Мк. 5, 25. [27] Мф. 20, 30. [32] Лк. 11, 14. [34] Мф. 12, 24. Мк. 3, 22. Лк. 11, 15. [35] Мк. 6, 6. Лк. 13, 22. [36] Іс. 53, 6. Мк. 6, 34. [37] Лк. 10, 2. Ін. 4, 35. [38] 2 Сол. 3, 1.

 

 

Глава 10

1 Прикликавши дванадцять учеників Своїх, Він дав їм владу над нечистими духами, щоб виганяли їх і зціляли всяку недугу і всяку неміч. 2 Дванадцяти ж апостолів імена такі: перший Симон, що зветься Петром, і Андрій, брат його, Яків Зеведеїв та Іоан, брат його, 3 Филип і Варфоломій, Фома і Матфей-митар, Яків Алфеїв і Леввей, прозваний Фадеєм, 4 Симон Кананіт та Іуда Іскаріотський, який і зрадив Його. 5 Цих дванадцятьох послав Ісус і заповів їм, промовляючи: на путь до язичників не ходіть і в місто самарянське не входьте; 6 а йдіть краще до овець загиблих дому Ізраїлевого; 7 ходячи ж, проповідуйте, кажучи, що наблизилося Царство Небесне; 8 хворих зціляйте, прокажених очищайте, мертвих воскрешайте, бісів виганяйте: задарма одержали, задарма давайте. 9 Не беріть з собою ні золота, ні срібла, ані міді у пояси свої, 10 ні торбини на дорогу, ні двох одежин, ні взуття, ані посоха, бо той, хто трудиться, достойний нагороди своєї. 11 В яке б місто або селище не ввійшли ви, довідуйтесь, хто в ньому достойний є, і там залишайтесь, доки не вийдете; 12 а входячи в дім, привітайте його, кажучи: мир дому цьому. 13 І якщо буде дім достойний, то мир ваш зійде на нього; якщо ж не буде достойний, то мир ваш до вас повернеться. 14 А коли хто не прийме вас і не послухає слів ваших, то, виходячи з дому чи з міста того, обтрусіть порох з ніг ваших. 15 Істинно кажу вам: відрадніше буде землі Содомській і Гоморрській у день судний, аніж місту тому. 16 Ось Я посилаю вас, як овець поміж вовків: отже, будьте мудрі, як змії, і лагідні, як голуби. 17 Остерігайтеся ж людей: бо вони видаватимуть вас на судилища і в своїх синагогах битимуть вас, 18 і поведуть вас до правителів і царів заради Мене на свідчення їм та язичникам. 19 Коли ж видаватимуть вас, не турбуйтеся, як або що говорити; бо в той час дано буде вам, що сказати, 20 бо не ви будете говорити, а Дух Отця вашого говоритиме у вас. 21 Видасть же брат брата на смерть і батько сина; і повстануть діти на батьків і уб’ють їх; 22 і будуть вас ненавидіти всі за ім’я Моє; а хто витерпить до кінця, той спасенний буде. 23 Коли ж гнатимуть вас в одному місті, біжіть у інше. Бо істинно кажу вам: не встигнете обійти ще міст Ізраїлевих, як прийде Син Людський. 24 Учень не вищий за вчителя і слуга не вищий за господаря свого. 25 Досить для учня, щоб він був як учитель його, і для слуги, щоб він був як господар його. Якщо господаря дому назвали Вельзевулом, то чи не тим більше — домашніх його? 26 Отже, не бійтесь їх, бо нема нічого прихованого, що не відкрилося б, і потайного, що не стало б відомим. 27 Що кажу вам у темряві, говоріть при світлі, і що чуєте на вухо, проповідуйте на покрівлях. 28 І не бійтеся тих, що вбивають тіло, а душі не можуть убити; але бійтесь більше Того, Хто може і душу, і тіло погубити в геєні. 29 Чи не дві малі пташки продаються за один асарій*? І жодна з них не впаде на землю без волі Отця вашого; 30 у вас же і волосся на голові все полічено; 31 не бійтеся ж: ви дорожчі за багатьох малих пташок. 32 Отже, кожного, хто визнає Мене перед людьми, того визнаю і Я перед Отцем Моїм Небесним. 33 А хто зречеться Мене перед людьми, зречуся того і Я перед Отцем Моїм Небесним. 34 Не думайте, що Я прийшов принести мир на землю; не мир прийшов Я принести, а меч. 35 Бо Я прийшов розлучити сина з батьком його, і дочку з матір’ю її, і невістку із свекрухою її. 36 І вороги людини — домашні її. 37 Хто любить батька чи матір більше, ніж Мене, недостойний Мене; і хто любить сина чи дочку більше, ніж Мене, недостойний Мене; 38 і хто не бере хрест свій і не йде слідом за Мною, той недостойний Мене. 39 Хто зберігає душу свою, загубить її, а хто загубить душу свою заради Мене, збереже її. 40 Хто вас приймає, той Мене приймає, а хто приймає Мене, приймає Того, Хто послав Мене; 41 хто приймає пророка в ім’я пророка, одержить винагороду пророка; і хто приймає праведника в ім’я праведника, одержить винагороду праведника. 42 І хто напоїть одного з малих цих чашею холодної води, тільки в ім’я ученика, істинно кажу вам, не втратить нагороди своєї.

 

* Дрібна монета.

 

Глава 10. [1] Мк. 3, 14. Лк. 9, 1. [6] Мф. 15, 24. [7] Лк. 9, 2. [9] Мк. 6, 8. Лк. 10, 5. [14] Мк. 6, 11. Лк. 9, 5. Діян. 13, 51. [16] Лк. 10, 3. Рим. 16, 19. 2 Кор. 1, 12. [19] Мк. 13, 11. Лк. 12, 11. [24] Лк. 6, 9, 3. [10] Лк. 10, 7. 1 Тим. 5, 18. [12] Лк. 40. Ін. 13, 16; 15, 20. [25] Мф. 9, 34. [26] Мк. 4, 22. Лк. 8, 17; 12, 2. [28] Лк. 12, 4. [29] Лк. 12, 6. [32] Мк. 8, 38. Лк. 9, 26; 12, 8. [33] 2 Тим. 2, 12. [34] Лк. 12, 51. [36] Мих. 7, 6. [37] Лк. 14, 26. [38] Мф. 16, 24. Мк. 8, 34. [39] Мк. 8, 35. Лк. 9, 24. Ін. 12, 25. [40] Лк. 10, 16. Ін. 13, 20. [42] Мк. 9, 41.

 

 

Глава 11

1 І сталося, коли Ісус закінчив наставляти дванадцятьох учеників Своїх, то пішов звідти, щоб учити й проповідувати в містах їхніх. 2 Іоан же, почувши у в’язниці про діла Христові, послав двох з учнів своїх 3 запитати Його: чи Ти Той, Хто має прийти, чи нам іншого чекати? 4 І сказав їм Ісус у відповідь: підіть та розкажіть Іоанові, що чуєте і бачите: 5 сліпі прозрівають і криві ходять, прокажені очищаються і глухі чують, мертві воскресають і убогі благовістять; 6 і блаженний той, хто не спокуситься через Мене.

7 Коли ж вони відійшли, Ісус почав говорити людям про Іоана: на що дивитися ходили ви в пустелю? Чи на тростину, що вітер колише? 8 На що ж дивитися ходили ви? Чи на людину, вдягнену в м’який одяг? Ті, що носять м’який одяг, у палацах царських живуть. 9 На що ж дивитися ходили ви? На пророка? Так, кажу вам, більш як пророка. 10 Цей бо є той, про якого написано: ось Я посилаю ангела Мого перед лицем Твоїм, який приготує дорогу Твою перед Тобою. 11 Істинно кажу вам: не було серед народжених жінками більшого за Іоана Хрестителя; але найменший у Царстві Небесному більший за нього. 12 Від днів же Іоана Хрестителя донині Царство Небесне силою здобувається, і хто докладає зусилля, здобуває його, 13 бо всі пророки і закон провіщали до Іоана. 14 І коли хочете знати, він є Ілля, що має прийти. 15 Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає! 16 Кому ж уподібню рід цей? Він подібний до дітей, що сидять на вулиці і, звертаючись до своїх товаришів, 17 кажуть: ми грали вам на сопілках, та ви не танцювали; ми співали вам жалібних пісень, та ви не ридали. 18 Бо прийшов Іоан, який не їсть, не п’є; і кажуть: біса має. 19 Прийшов Син Людський, Який їсть і п’є, і кажуть: цей чоловік, який любить їсти й пити вино, митарям друг і грішникам. І виправдалась премудрість від синів своїх.

20 Тоді почав Ісус докоряти містам, у яких явлено було найбільше чудес Його, за те, що вони не покаялися. 21 Горе тобі, Хоразине! Горе тобі, Вифсаїдо! Бо якби у Тирі та Сидоні сталися чудеса, що явлені були у вас, то вони давно покаялися б у веретищі й попелі. 22 Але кажу вам: Тиру й Сидону відрадніше буде в день судний, ніж вам. 23 І ти, Капернауме, що до небес піднісся, до пекла зійдеш, бо якби в Содомі сталися чудеса, що явлені були в тобі, то зостався б він до сьогоднішнього дня. 24 Але кажу вам, що землі Содомській відрадніше буде в день судний, ніж тобі. 25 Продовжуючи далі, Ісус сказав: славлю Тебе, Отче, Господи неба й землі, що Ти втаїв це від премудрих та розумних і відкрив те немовлятам. 26 Так, Отче, бо таке було Твоє благовоління.

27 Усе Мені передано Отцем Моїм, і ніхто не знає Сина, тільки Отець; і Отця ніхто не знає, тільки Син, і той, кому Син схоче відкрити. 28 Прийдіть до Мене, всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас; 29 візьміть ярмо Моє на себе і навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем, і знайдете спокій душам вашим; 30 бо ярмо Моє — благо, і тягар Мій легкий.

 

Глава 11. [2] Лк. 7, 18–19. [3] Втор. 18, 15. [5] Іс. 29, 18; 35, 5. [10] Мал. 3, 1. Мк. 1, 2. Лк. 7, 27. [12] Лк. 16, 16. [14] Мал. 4, 5. [16] Лк. 7, 31. [19] Лк. 7, 34–35. [21] Лк. 10, 13. [25] Пс. 8, 3. Лк. 10, 21. 1 Кор. 1, 27. 2 Кор. 11, 3. [27] Мф. 16, 17. Ін. 3, 35; 6, 46. [29] Єр. 6, 16. [30] 1 Ін. 5, 3.

 

 

Глава 12

1 У той час проходив Ісус у суботу засіяними ланами; ученики ж Його зголодніли і почали зривати колоски та їсти. 2 Фарисеї ж, побачивши це, сказали Йому: ось ученики Твої роблять те, чого не годиться робити в суботу. 3 Він же сказав їм: хіба ви не читали, що зробив Давид, коли зголоднів сам і ті, що були з ним? 4 Як він увійшов у храм Божий і їв хліби принесення, яких не можна було їсти ні йому, ні тим, що з ним були, а тільки одним священикам? 5 Або хіба ви не читали в законі, що по суботах священики в храмі порушують суботу, однак невинні? 6 Говорю ж вам, що тут Той, Хто більший від храму. 7 Коли б ви знали, що значить: милости хочу, а не жертви, то не осуджували б невинних. 8 Бо Син Людський є господарем і суботи.

9 І відійшовши звідти, прийшов Він до їхньої синагоги. 10 І ось був там чоловік, що мав суху руку, і спитали Його, чи дозволено зціляти в суботу, щоб звинуватити Його. 11 Він же сказав їм: чи є між вами людина, яка, маючи одну вівцю, якщо вона впаде в суботу в яму, не візьме і не витягне її? 12 Наскільки ж людина краща за вівцю! Отже, дозволено в суботу добро творити. 13 Тоді каже чоловікові тому: простягни руку твою. Той простягнув, і стала вона здоровою, як і друга.

14 Фарисеї ж, вийшовши, радилися проти Нього, як би Його погубити. Але Ісус, дізнавшись, пішов звідти. 15 І пішло за Ним багато народу, і Він зцілив їх усіх. 16 І заборонив, щоб не являли Його. 17 Щоб справдилося сказане Ісайєю пророком, який говорить: 18 це Отрок Мій, Якого Я обрав. Улюблений Мій, до Якого благоволить душа Моя. Покладу Дух Мій на Нього, і Він провістить народам суд. 19 Не буде ні суперечити, ні кричати, і ніхто не почує на перехрестях голосу Його; 20 тростини надломленої не переломить, і льону тліючого не загасить, доки не доведе суду до перемоги; 21 і на ім’я Його уповатимуть народи.

22 Тоді привели до Нього біснуватого — сліпого і німого; і Він зцілив його, так що сліпий і німий став говорити й бачити. 23 І дивувався весь народ і говорив: чи не Цей є Христос, Син Давидів? 24 Фарисеї ж, почувши це, сказали: Він виганяє бісів не інакше, як силою Вельзевула, князя бісівського. 25 Але Ісус, знаючи думки їхні, сказав їм: усяке царство, що розділилося в собі, запустіє; і всяке місто чи дім, що розділилися у собі, не встоять. 26 І якщо сатана сатану виганяє, то він розділився в собі, як же встоїть царство його? 27 І якщо Я силою Вельзевула виганяю бісів, то чиєю силою виганяють сини ваші? Тому вони будуть вам суддями. 28 Коли ж Я Духом Божим виганяю бісів, то настало для вас Царство Боже. 29 Або як може хто увійти в дім сильного та пограбувати його майно, якщо перше не зв’яже сильного? І тоді розграбує дім його. 30 Хто не зі Мною, той проти Мене; і хто не збирає зі Мною, той марнує. 31 Тому кажу вам: всякий гріх і хула простяться людям, але на Духа хула не проститься людям. 32 І коли хто скаже слово на Сина Людського, проститься йому, якщо ж хто скаже на Духа Святого, не проститься йому ні в цьому житті, ні в майбутньому. 33 Або визнайте дерево добрим і плід його добрим; або визнайте дерево поганим і плід його поганим, бо дерево пізнається з плоду. 34 Поріддя єхиднове, як можете добре говорити, злими будучи? Від повноти бо серця говорять уста. 35 Добра людина з доброго скарбу* виносить добре, а зла людина зі злого скарбу виносить лихе. 36 Кажу ж вам, що за всяке пусте слово, яке скажуть люди, вони дадуть відповідь у день судний: 37 бо за словами своїми будеш виправданий і за словами своїми будеш осуджений.

38 Тоді деякі з книжників і фарисеїв сказали: Учителю, хочемо від Тебе знамення бачити. 39 Він же сказав їм у відповідь: рід лукавий і перелюбний знамення шукає, та знамення не дасться йому, крім знамення Іони пророка. 40 Бо як був Іона в утробі кита три дні і три ночі, так буде і Син Людський в серці землі три дні і три ночі. 41 Мужі ниневійські постануть на суд з родом цим і осудять його, бо вони покаялись після проповіді Іониної; а ось тут Більший за Іону. 42 Цариця південна постане на суд з родом цим і осудить його, бо вона прийшла від краю землі послухати премудрість Соломонову; а ось тут Більший за Соломона. 43 Коли ж нечистий дух вийде з людини, то блукає безводними місцями, шукаючи спокою, і не знаходить. 44 Тоді каже: повернуся в дім мій, звідки я вийшов. І, прийшовши, знаходить його порожнім, заметеним і прибраним. 45 Тоді йде і бере з собою сім інших духів, лютіших за себе, і вони, ввійшовши, живуть там; і буде для тієї людини останнє гірше від першого. Так буде і роду цьому лукавому.

46 Коли ж Він ще промовляв до народу, Мати і брати Його стояли надворі, бажаючи говорити з Ним. 47 І хтось сказав Йому: он Мати Твоя і брати Твої стоять надворі і бажають говорити з Тобою. 48 Він же відповів тому, хто говорив до Нього: хто Мати Моя і хто брати Мої? 49 І, показавши рукою Своєю на учеників Своїх, сказав: ось мати Моя і брати Мої; 50 бо хто творитиме волю Отця Мого Небесного, той брат Мій, і сестра, і мати Моя.

 

* У грецькому тексті — скарбу серця.

 

Глава 12. [1] Втор. 23, 25. Мк. 2, 23. Лк. 6, 1. [4] Вих. 29, 32. 1 Цар. 21, 6. Мк. 2, 26. Лк. 6, 4. [5] Лев. 8, 31; 24, 9. [7] Ос. 6, 6. Мф. 9, 13. [9] Мк. 3, 1. Лк. 6, 6. [21] Іс. 42, 1–4. [22] Лк. 11, 14. [24] Мф.  9, 34. Мк. 3, 22. Лк. 11, 15. [25] Мк. 3, 24. Лк. 11, 17. [31] Мк. 3, 28. Лк. 12, 10. 1 Ін. 5, 16. [34] Лк. 6, 45. [37] Лк. 19, 22. [38] Мф. 16, 1. 1 Кор. 1, 22. [39] Лк. 11, 29. [40] Іона 2, 1. [41] Іона. 3, 5. Лк. 11, 32. [42] 3 Цар. 10, 1. 2 Пар. 9, 1. Лк. 11, 31. [43] Лк. 11, 24. [45] 2 Пет. 2, 20. Євр. 6, 4. [46] Мк. 3, 31. Лк. 8, 19. [50] Ін. 15, 14.

 

 

Глава 13

1 Того ж дня, вийшовши з дому, Ісус сів біля моря. 2 І зібралось до Нього багато народу, так що Йому довелося ввійти у човен і сісти; а весь народ стояв на березі. 3 І говорив їм притчами багато, кажучи: ось вийшов сівач сіяти; 4 І коли він сіяв, одне зерно впало при дорозі, і прилетіли птахи і поклювали його. 5 Інше впало на місця кам’янисті, де небагато було землі, і скоро зійшло, бо земля була неглибока. 6 Коли ж зійшло сонце, зів’яло і, оскільки не мало кореня, засохло. 7 Інше впало в терня, і виросло терня, і заглушило його; 8 інше впало на добру землю і дало плід: одно в стократ, а друге в шістдесят, інше в тридцять разів. 9 Хто має вуха слухати, нехай слухає! 10 І, приступивши, ученики сказали Йому: чому притчами говориш їм? 11 Він сказав їм у відповідь: тому, що вам дано розуміти тайни Царства Небесного, а їм не дано. 12 Бо хто має, тому дасться і примножиться, а хто не має, у того відніметься і те, що має. 13 Тому говорю їм притчами, що вони, дивлячись, не бачать, і, слухаючи, не чують, і не розуміють; 14 і збувається над ними пророцтво Ісаї, яке говорить: слухом почуєте — і не зрозумієте, і очима дивитись будете — і не побачите. 15 Бо згрубіло серце людей цих, і вухами туго чують, і очі свої стулили, щоб не побачити очима, і не почути вухами, і серцем не зрозуміти, і не навернутися, щоб Я зцілив їх. 16 Ваші ж очі блаженні, бо бачать, і вуха ваші, бо чують. 17 Бо істинно кажу вам, що багато хто з пророків і праведників бажали бачити те, що ви бачите, і не бачили, і чути те, що ви чуєте, і не чули. 18 Ви ж вислухайте значення притчі про сівача. 19 До кожного, хто слухає слово про Царство і не розуміє, приходить лукавий і краде посіяне в серці його — це те, що посіяне при дорозі. 20 А посіяне на кам’янистих місцях означає того, хто слухає слово і зразу ж з радістю сприймає його, 21 але не має кореня в собі, будучи нестійким; коли ж настає скрута або гоніння через слово це, відразу спокушається. 22 А посіяне між терням — це той, хто слухає слово, але турботи віку цього і спокуса багатством заглушують слово, і воно буває безплідним. 23 Посіяне ж в добру землю — це той, хто слухає слово, і розуміє, і приносить плід, і творить — один у стократ, другий в шістдесят, а інший в тридцять разів.

24 Іншу притчу запропонував їм, кажучи: Царство Небесне подібне до чоловіка, що посіяв добре насіння на полі своїм; 25 коли ж люди спали, прийшов ворог його і насіяв кукіль між пшеницею, і пішов. 26 Коли зійшов посів і показався плід, тоді з’явився і кукіль. 27 Прийшли раби господаря і сказали йому: господарю, чи не добре насіння ти сіяв на полі твоїм? Звідки ж взявся кукіль? 28 Він же сказав їм: людина-ворог це зробила. А раби сказали йому: чи не хочеш ти, щоб ми пішли і випололи його? 29 Але він сказав: ні, бо, вибираючи кукіль, щоб ви не вирвали разом з ним і пшеницю. 30 Залиште рости разом те і те до жнив; а в жнива я скажу женцям: зберіть спершу кукіль і зв’яжіть його у снопи, щоб спалити; а пшеницю зберіть у житницю мою.

31 Іншу притчу запропонував Він їм, кажучи: Царство Небесне подібне до гірчичного зерна, яке взяв чоловік і посіяв на полі своїм. 32 Воно, хоч і найменше з усіх зерен, але, коли виросте, буває більше за будь-яке зілля і стає деревом, так що птахи небесні прилітають і ховаються у гілках його.

33 Іншу притчу сказав Він їм: Царство Небесне подібне до закваски, яку жінка взяла і поклала на три мірки борошна, доки все не вкисне.

34 Усе це говорив Ісус людям притчами, і без притчі нічого не говорив їм, 35 щоб збулося сказане через пророка, який говорить: відкрию в притчах уста Мої, сповіщу сокровенне від створення світу.

36 Тоді Ісус, залишивши людей, увійшов у дім. І, приступивши до Нього, ученики Його сказали: роз’ясни нам притчу про кукіль на полі. 37 Він же сказав їм у відповідь: Той, Хто посіяв добре насіння, є Син Людський; 38 поле — це світ; добре насіння — це сини Царства, а кукіль — сини лукавого; 39 ворог, що його посіяв, є диявол; жнива — це кінець світу, а женці — ангели. 40 Отже, як збирають кукіль і спалюють вогнем, так буде при кінці світу цього: 41 пошле Син Людський ангелів Своїх, і зберуть з Царства Його всі спокуси і тих, що чинять беззаконня, 42 і вкинуть їх у піч вогняну; там буде плач і скрегіт зубів. 43 Тоді праведники засяють, як сонце, в Царстві Отця їхнього. Хто має вуха слухати, нехай слухає!

44 Ще Царство Небесне подібне до скарбу, захованого на полі, який знайшов чоловік і приховав, і на радощах іде й продає все, що має, і купує поле те.

45 Ще Царство Небесне подібне до купця, який шукає добрі перли, 46 і, знайшовши одну коштовну перлину, іде й продає усе, що має, і купує її.

47 Ще Царство Небесне подібне до невода, закинутого в море, що назбирав усякої всячини; 48 коли ж наповнився, його витягли на берег і, сівши, вибрали добре в посуд, а погане викинули геть. 49 Так буде при кінці світу: зійдуть ангели, і відлучать злих від праведних, 50 і вкинуть їх у піч вогняну: там буде плач і скрегіт зубів. 51 І каже їм Ісус: чи зрозуміли ви все це? Вони говорять Йому: так, Господи! 52 Він же сказав їм: ось тому кожен книжник, навчений про Царство Небесне, подібний до господаря, який виносить із свого скарбу нове й старе.

53 І, коли скінчив Ісус притчі ці, пішов звідти. 54 І, прийшовши до Своєї батьківщини, вчив їх у синагозі їхній, так що всі дивувалися й говорили: звідки в Ньому премудрість ця і сили? 55 Чи Він не син теслі? Чи не Його Мати зветься Марією і брати Його Яків та Іосія, і Симон, та Іуда? 56 І сестри Його чи не всі між нами? Звідки ж у Нього це все? 57 І спокушалися Ним. Ісус же сказав їм: не буває пророка без честі, хіба що тільки на батьківщині своїй і в домі своїм. 58 І не створив там багатьох чудес через невір’я їхнє.

 

Глава 13. [3] Мк. 4, 2. Лк. 8, 4. [12] Мф. 25, 29. Мк. 4, 25. Лк. 8, 18; 19, 26. [14] Мк. 4, 12. Лк. 8, 10. Ін. 12, 40. Діян. 28, 26. Рим. 11, 8. [15] Іс. 6, 9–10. [16] Лк. 10, 23. [17] 1 Пет. 1, 10. [18] Мк. 4, 15. Лк. 8, 11. [31] Мк. 4, 30. Лк. 13, 18. [33] Лк. 13, 20. [34] Мк. 4, 33. [35] Пс. 77, 2; 48, 4. [39] Іоїл. 3, 13. Одкр. 14, 15. [43] Прем. 3, 7. Дан. 12, 3. [54] Мк. 6, 1. Лк. 4, 16. [55] Ін. 6, 42. [57] Мк. 6, 4. Лк. 4, 24. Ін. 4, 44.

 

 

Глава 14

1 У той час почув Ірод четвертовладник чутку про Ісуса 2 і сказав прислужникам своїм: це Іоан Хреститель; він воскрес із мертвих, і тому чудеса діються ним. 3 Бо Ірод узяв Іоана, зв’язав його і посадив у в’язницю через Іродіаду, жінку Филипа, брата свого, 4 тому що Іоан говорив йому: не личить тобі мати її. 5 І хотів убити його, та побоявся народу, бо вважали його пророком. 6 Коли був день народження Ірода, дочка Іродіади танцювала посеред зібрання і догодила Іродові, 7 тому він поклявся дати їй, чого б вона не попросила. 8 Вона ж, з намови матері своєї, сказала: дай мені тут на блюді голову Іоана Хрестителя. 9 І засмутився цар; але, заради клятви і тих, що возлежали з ним, звелів дати їй. 10 І послав відсікти голову Іоана у в’язниці. 11 І принесли голову його на блюді і дали дівчині, а та віднесла матері своїй. 12 Ученики ж його, прийшовши, взяли тіло і поховали його; пішли і сповістили Ісуса.

13 І, почувши про те, Ісус відплив звідти на човні у безлюдне місце один; а народ, довідавшись, пішов за Ним з міст пішки. 14 І, вийшовши, Ісус побачив багато людей, змилосердився над ними і зцілив недужих їхніх. 15 Як настав вечір, приступили до Нього ученики Його і кажуть: місце тут пустинне і час уже пізній; відпусти людей, нехай підуть у селища і куплять собі що їсти. 16 Ісус же сказав їм: не треба їм іти, дайте ви їм їсти. 17 Вони ж кажуть Йому: у нас тут тільки п’ять хлібів і дві рибини. 18 Він сказав: принесіть їх Мені сюди. 19 І звелів народові возлягти на траву і, взявши п’ять хлібів і дві рибини, підняв очі на небо, благословив і, переломивши, дав ученикам хліби, а ученики — народові. 20 І їли всі і наситились; і набрали залишків дванадцять повних кошиків; 21 а тих, що їли, було близько п’яти тисяч чоловіків, крім жінок та дітей.

22 І зараз же звелів Ісус ученикам Своїм сісти в човен і пливти раніше за Нього на той бік, поки Він відпустить людей. 23 І, відпустивши народ, Він зійшов на гору помолитися на самоті; і ввечері залишився там один. 24 А човен був уже на середині моря, і било його хвилями, бо вітер був супротивний. 25 У четверту ж сторожу ночі пішов Ісус до них, ідучи по морю. 26 І ученики, побачивши, що Він іде по морю, стривожились і говорили: це привид. І зі страху закричали. 27 Але Ісус зараз же заговорив до них і сказав: заспокойтесь! Це Я, не бійтеся. 28 Петро сказав Йому у відповідь: Господи! Якщо це Ти, звели мені прийти до Тебе по воді. 29 Він же сказав: прийди. І, вийшовши з човна, Петро пішов по воді, щоб підійти до Ісуса. 30 Побачивши ж сильний вітер, злякався і, коли почав тонути, закричав: Господи, спаси мене! 31 Ісус зараз же простяг руку, підтримав його і говорить йому: маловіре! Чого ти засумнівався? 32 І, як увійшли вони в човен, вітер стих. 33 Ті, що були в човні, підійшли, вклонилися Йому і сказали: воістину Ти Син Божий.

34 Переправившись, вони прибули в землю Генісаретську. 35 Жителі того міста, впізнавши Його, дали знати по всій тій околиці, і принесли до Нього всіх недужих, 36 і благали Його, щоб тільки доторкнутися до краю одежі Його; і ті, що доторкалися, зцілялися.

 

Глава 14. [1] Мк. 6, 14. Лк. 9, 7. [3] Мк. 6, 17. Лк. 3, 19. [13] Мк. 6, 32. Лк. 9, 10. [17] Мк. 6, 38. Лк. 9, 13. Ін. 6, 9. [23] Мк. 6, 46. Ін. 6, 15.

 

 

Глава 15

1 Тоді приступають до Ісуса єрусалимські книжники та фарисеї і говорять: 2 чому ученики Твої порушують передання старців? Бо не миють рук своїх, коли їдять хліб. 3 Він же сказав їм у відповідь: чому і ви порушуєте заповідь Божу, заради передання вашого? 4 Бо Бог заповідав: шануй батька й матір; і хто лихословить на батька чи матір, нехай смертю помре. 5 А ви говорите: якщо хто скаже батькові або матері: дар Богові те, чим би ти від мене скористався, 6 той може і не шанувати батька свого або матір свою. Таким чином, і ви порушили заповідь Божу переданням вашим. 7 Лицеміри! Добре пророкував про вас Ісая, кажучи: 8 наближаються до Мене люди ці устами своїми, й устами шанують Мене, серце ж їхнє далеко від Мене; 9 але марно шанують Мене, навчаючи вченням і заповідям людським. 10 І, покликавши людей, сказав їм: слухайте і розумійте! 11 Не те, що входить в уста, оскверняє людину, а те, що виходить з уст, оскверняє людину. 12 Тоді ученики Його, приступивши, сказали Йому: чи знаєш, що фарисеї, почувши це слово, спокусилися? 13 Він же сказав у відповідь: усяка рослина, яку не насадив Отець Мій Небесний, викоріниться. 14 Облиште їх: вони — сліпі вожді сліпців, а коли сліпець веде сліпця, то обидва впадуть в яму. 15 Петро ж, відповідаючи, сказав Йому: поясни нам притчу цю. 16 Ісус сказав: невже і ви ще не розумієте? 17 Чи ще не зрозуміли, що все, що входить в уста, проходить у черево і виходить геть? 18 А те, що з уст виходить, від серця виходить; це і оскверняє людину, 19 бо від серця виходять злі помисли, вбивства, перелюбства, любодіяння, злодійство, лжесвідчення, хула. 20 Це те, що оскверняє людину, а немитими руками їсти — не оскверняє людину.

21 І, вийшовши звідти, Ісус пішов у землі Тирські і Сидонські. 22 І ось жінка-хананеянка, вийшовши з тих місць, закричала Йому: помилуй мене, Господи, Сину Давидів, дочка моя тяжко біснується. 23 Але Він не відповідав їй ні слова. І підійшли ученики Його і благали Його: відпусти її, бо кричить нам услід. 24 Він же сказав у відповідь: Я посланий лише до загиблих овець дому Ізраїлевого. 25 А вона, підійшовши, вклонилася Йому і каже: Господи, допоможи мені. 26 Він же сказав у відповідь: недобре взяти хліб у дітей і кинути псам. 27 Вона сказала: так, Господи! Але і пси їдять крихти, що падають зі столу господарів їхніх. 28 Тоді Ісус сказав їй у відповідь: о жінко! Велика віра твоя; нехай буде тобі, як ти хочеш. І зцілилася дочка її у ту ж мить.

29 Ісус пішов звідти і прийшов до моря Галилейського, і, зійшовши на гору, сів там. 30 І приступило до Нього багато народу, маючи з собою кривих, сліпих, німих, калік і багато інших, і клали їх до ніг Ісусових; і Він зцілив їх. 31 І народ дивувався, бачачи, що німі говорять, каліки стають здоровими, криві ходять і сліпі бачать, і славив Бога Ізраїлевого.

32 Ісус же, покликавши учеників Своїх, сказав їм: шкода Мені людей, що вже три дні перебувають зі Мною і нічого їм їсти; відпустити ж їх голодними не хочу, щоб не ослабли в дорозі. 33 Говорять Йому ученики Його: де ж нам у пустелі взяти стільки хліба, щоб нагодувати стільки народу? 34 Говорить їм Ісус: скільки у вас хлібів? Вони сказали: сім, і трохи риби. 35 Тоді звелів народові возлягти на землю. 36 І, взявши сім хлібів та рибу і віддавши хвалу, переломив і дав ученикам Своїм, а ученики — народові. 37 І їли всі і наситились; і набрали сім повних кошиків залишків, 38 а тих, що їли, було чотири тисячі чоловіків, не рахуючи жінок та дітей.

39 І, відпустивши народ, Він сів у човен і прибув у межі Магдалинські.

 

Глава 15. [1] Мк. 7, 1. [4] Вих. 20, 12; 21, 17. Лев. 20, 9. Втор. 5, 16. Притч. 20, 20. Сир. 3, 7. Мк. 7, 10. Еф. 6, 2. [8] Мк. 7, 6. [9] Іс. 29, 13. [10] Мк. 7, 14. [13] Ін 15, 2. [14] Іс. 42, 19. Єр. 5, 31. Лк. 6, 39. [18] Як. 3, 6. [19] Бут. 6, 5; 8, 21. Мк. 7, 21. [21] Мк. 7, 24. [24] Іс. 58, 6. Єр. 50, 6. Єз. 34, 5–6. Мф. 10, 6. [30] Іс. 35, 5–6. [32] Мк. 8, 1.

 

 

Глава 16

1 І приступили до Нього фарисеї і саддукеї і, спокушаючи Його, просили показати їм знамення з неба. 2 Він же сказав їм у відповідь: увечері ви говорите: буде погода, бо небо червоне; 3 А вранці: сьогодні негода, бо небо багряне. Лицеміри! Розпізнавати лице неба ви вмієте, а знамення часу не можете. 4 Рід лукавий і перелюбний знамення шукає, і знамення не дасться йому, крім знамення Іони пророка. І, залишивши їх, відійшов.

5 Переправившись на той бік, ученики Його забули взяти хлібів. 6 Ісус сказав їм: пильнуйте і стережіться закваски фарисейської та саддукейської. 7 Вони ж розмірковували над цим і говорили: ми ж хлібів не взяли. 8 Зрозумівши те, Ісус сказав їм: що помишляєте про себе, маловіри, що хлібів не взяли? 9 Хіба ще не розумієте і не пам’ятаєте про п’ять хлібів на п’ять тисяч, і скільки кошиків ви зібрали? 10 Ані про сім хлібів на чотири тисячі, і скільки кошиків ви зібрали? 11 Як не розумієте, що не про хліб сказав Я вам: стережіться закваски фарисейської та саддукейської? 12 Тоді вони зрозуміли, що Він говорив їм стерегтися не хлібної закваски, а вчення фарисейського та саддукейського.

13 Коли Ісус прийшов у землі Кесарії Филипової, то спитав учеників Своїх: за кого люди вважають Мене, Сина Людського? 14 Вони відповіли: одні — за Іоана Хрестителя, другі — за Іллю, інші — за Єремію або за одного з пророків. 15 Він говорить їм: а ви за кого Мене вважаєте? 16 Симон же Петро, відповідаючи, сказав: Ти є Христос, Син Бога Живого. 17 Тоді Ісус сказав йому у відповідь: блажен ти, Симоне, сину Іонин, бо не плоть і не кров* відкрили тобі це, а Отець Мій, Який на небесах; 18 і Я кажу тобі: ти Петро**, тобто «камінь», і на цьому камені Я збудую Церкву Мою, і врата пекла не здолають її. 19 І дам тобі ключі Царства Небесного; і що зв’яжеш на землі, те буде зв’язане на небесах, і що розв’яжеш на землі, те буде розв’язане на небесах. 20 Тоді Ісус наказав ученикам Своїм, щоб нікому не говорили, що Він є Ісус Христос.

21 З того часу Ісус почав відкривати Своїм ученикам, що Йому належить іти до Єрусалима і багато постраждати від старійшин і первосвящеників і книжників, і бути вбитим, і на третій день воскреснути. 22 І, відізвавши Його, Петро почав заперечувати Йому: будь милосердний до Себе, Господи! Нехай не буде цього з Тобою! 23 Він же, обернувшись, сказав Петрові: відійди від Мене, сатано! Ти спокуса Мені, бо думаєш не про Боже, а про людське. 24 Тоді Ісус сказав ученикам Своїм: якщо хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, і візьме хрест свій, та йде за Мною. 25 Бо хто хоче душу*** свою зберегти, той погубить її, а хто погубить душу свою заради Мене, той збереже її. 26 Яка бо користь людині, якщо вона здобуде весь світ, а душу свою занапастить? Або що дасть людина взамін за душу свою? 27 Бо прийде Син Людський у славі Отця Свого з ангелами Своїми і тоді віддасть кожному за ділами його. 28 Істинно кажу вам: є деякі з тих, що стоять тут, які не зазнають смерти, доки не побачать Сина Людського, що гряде в Царстві Своїм.

 

* Плоть і кров — людина.

** Камінь.

*** Життя.

 

Глава 16. [1] Мф. 12, 38. Мк. 8, 11. [21] Мк. 7, 24. [24] Іс. 58, 6. Єр. 50, 6. Єз. 34, 1 Кор. 1, 22. [2] Лк. 12, 54. [4] Іона. 2, 1. Мф. 12, 39. [5] Мк. 8, 14. [6] Мк. 8, 15. Лк.  12, 1. [13] Дан. 7, 13–14. Мк. 8, 27. Лк. 9, 18. [16] Мф. 14, 33. Мк. 8, 29. Лк. 9, 20. Ін. 6, 69. [17] Мф. 11, 25, 27. [18] Лк. 22, 31–32. 1 Пет. 2, 4. 1 Кор. 3, 11. [19] Мф. 18, 18. Ін. 20, 23. [20] Мк. 8, 30. [23] Рим. 8, 7. [24] Мф. 10, 38. Мк. 8, 34. Лк. 14, 27. [27] Пс. 61, 13. Зах. 14, 5. Мф. 25, 31. Рим. 2, 6. Одкр. 19, 14. [28] Мк. 9, 1. Лк. 9, 27.

 

 

Глава 17

1 Коли минуло шість днів, Ісус взяв Петра, Якова та Іоана, брата його, і вивів їх на високу гору одних, 2 і преобразився перед ними: лице Його засяяло, як сонце, одежа ж Його стала білою, як світло. 3 І ось явилися їм Мойсей та Ілля, які розмовляли з Ним. 4 При цьому Петро сказав Ісусові: Господи! Добре нам тут бути; коли хочеш, зробимо тут три намети: Тобі один, Мойсеєві один, і один Іллі. 5 Поки він говорив це, ясна хмара осінила їх, і ось голос з хмари говорить: Цей є Син Мій Улюблений, в Якому Моє благовоління; Його слухайте. 6 І, почувши, ученики впали ниць і дуже полякались. 7 Але Ісус підійшов, доторкнувся до них і сказав: встаньте і не бійтеся. 8 Звівши ж очі свої, вони нікого не побачили, тільки одного Ісуса. 9 І коли вони сходили з гори, Ісус наказав їм: нікому не говоріть про це видіння, доки Син Людський не воскресне з мертвих. 10 І спитали Його ученики Його: чому ж книжники говорять, що Іллі належить прийти раніш? 11 Ісус сказав їм у відповідь: так, Ілля прийде раніш і все приготує; 12 але кажу вам, що Ілля вже прийшов, і його не впізнали, і зробили з ним, як хотіли. Так і Син Людський має постраждати від них. 13 Тоді ученики зрозуміли, що він говорив їм про Іоана Хрестителя.

14 Коли вони прийшли до народу, то підійшов до Нього чоловік і, ставши перед Ним на коліна, 15 сказав: Господи! Помилуй сина мого; бо він на новий місяць біснується і тяжко страждає, бо часто кидається в огонь і часто у воду. 16 Я приводив його до учеників Твоїх, та вони не змогли зцілити його. 17 Ісус же, відповідаючи, сказав: о роде невірний і розбещений! Доки буду з вами, доки терпітиму вас? Приведіть його до Мене сюди. 18 І заборонив йому Ісус, і біс вийшов з нього; і отрок зцілився у ту ж мить. 19 Тоді ученики, приступивши до Ісуса на самоті, сказали: чому ми не змогли вигнати його? 20 Ісус же сказав їм: через невір’я ваше. Бо істинно кажу вам: якщо ви матимете віру як зерно гірчичне і скажете горі цій: перейди звідси туди, і вона перейде; і не буде нічого неможливого для вас. 21 Цей же рід виганяється тільки молитвою і постом.

22 Під час перебування їх у Галилеї, Ісус сказав їм: Син Людський буде виданий в руки людям, 23 і уб’ють Його, і на третій день воскресне. І вони дуже засмутилися.

24 Коли ж вони прийшли до Капернаума, то підійшли до Петра збирачі дидрахм і сказали: чи не дасть Учитель ваш дидрахми? 25 Він говорить: так. І коли увійшов він у дім, то Ісус, випередивши його, сказав: як тобі здається, Симоне, царі землі з кого беруть мито або податки: зі своїх синів чи з чужих? 26 Петро говорить Йому: з чужих. Ісус сказав йому: отже, сини вільні; 27 але, щоб нам не спокусити їх, піди до моря, закинь вудку, і першу спійману рибу візьми, відкрий їй рот і знайдеш статир, візьми його і віддай їм за Мене і за себе.

 

*Дві драхми — податок на храм.

** Чотири драхми.

 

Глава 17. [1] Мк. 9, 2. Лк. 9, 28. [5] Втор. 18, 15. Мф. 3, 17. Лк. 3, 22. [10] Мф. 11, 14. Мк. 9, 11. [14] Мк. 9, 17. Лк. 9, 38. [20] Мф. 21, 21. Мк. 9, 23; 11, 23. Лк. 17, 6. [21] Мк. 9, 29. [22] Лк. 9, 22; 24, 7.

 

 

Глава 18

1 У той час ученики приступили до Ісуса і кажуть: хто більший у Царстві Небесному? 2 Ісус, покликавши дитя, поставив його посеред них 3 і сказав: істинно кажу вам: якщо ви не навернетесь і не будете як діти, не ввійдете у Царство Небесне. 4 Отже, хто упокориться, як дитя це, той і більший у Царстві Небесному. 5 І хто прийме одне таке дитя в ім’я Моє, той Мене приймає; 6 а хто спокусить одного з малих цих, що вірують у Мене, тому краще було б, якби повісили йому жорно млинове на шию і потопили його в морській глибині. 7 Горе світові від спокус, бо потрібно, щоб прийшли спокуси; але горе такій людині, через яку спокуса приходить. 8 Якщо рука твоя чи нога твоя спокушає тебе, відсічи її і кинь від себе: краще тобі ввійти в життя без руки чи без ноги, ніж, дві руки і дві ноги маючи, бути вкинутим у вогонь вічний. 9 Коли око твоє спокушає тебе, вирви його і кинь від себе: краще тобі з одним оком у життя увійти, аніж з двома очима бути вкинутим у геєну вогненну.

10 Стережіться, щоб ви не зневажили жодного з цих малих: бо кажу вам, що ангели їхні на небесах повсякчас бачать лице Отця Мого Небесного. 11 Бо Син Людський прийшов знайти і спасти загибле. 12 Як вам здається, коли буде в якогось чоловіка сто овець, і одна з них заблукає, чи не покине він у горах дев’яносто дев’ять і не піде шукати ту, що заблукала? 13 І якщо трапиться знайти її, істинно кажу вам, він радіє за неї більше, ніж за дев’яносто дев’ять, що не заблукали. 14 Так само немає волі Отця вашого Небесного, щоб загинув один з малих цих.

15 Якщо ж згрішить проти тебе брат твій, піди і викрий його між тобою і ним одним. Якщо послухає тебе, то придбав ти брата твого. 16 Якщо ж тебе не послухає, візьми з собою ще одного або двох, щоб устами двох чи трьох свідків підтвердилося кожне слово. 17 Якщо ж не послухає їх, скажи церкві; якщо ж і церкви не послухає, то нехай він буде тобі як язичник і митар. 18 Істинно кажу вам: що ви зв’яжете на землі, те буде зв’язане на небі, і що розв’яжете на землі, те буде розв’язане на небі. 19 Істинно також кажу вам: якщо двоє з вас дійдуть згоди на землі просити про всяку річ, то, чого б вони не попросили, буде їм від Отця Мого Небесного; 20 бо, де двоє чи троє зібрані в ім’я Моє, там Я серед них.

21 Тоді Петро підійшов до Нього і сказав: Господи, скільки разів прощати брату моєму, який згрішить проти мене? Чи до семи разів? 22 Ісус говорить йому: не кажу тобі — до семи, але до сімдесяти разів по сім.

23 Тому Царство Небесне подібне до царя, який захотів порахуватися з рабами своїми; 24 коли він почав рахуватися, привели до нього одного боржника, який винен був йому десять тисяч талантів*; 25 а оскільки він не мав чим заплатити, то господар звелів продати його, і жінку його, і дітей, і все, що він мав, і віддати. 26 Тоді раб той упав і, кланяючись йому, говорив: господарю, потерпи мені, і все тобі віддам. 27 Господар змилосердився над рабом тим, простив його і борг відпустив йому. 28 Раб же той, вийшовши, зустрів одного з товаришів своїх, який був винен йому сто динаріїв**, і, схопивши його, душив і казав: віддай мені, що винен. 29 Тоді товариш його впав до ніг його, благав його і говорив: потерпи мені, і все віддам тобі. 30 Але той не захотів, а повів і посадив його у в’язницю, доки не віддасть боргу. 31 Товариші його, побачивши таке, дуже засмутилися і, прийшовши, розповіли своєму господареві все, що сталося. 32 Тоді господар покликав його і каже: рабе лукавий! Весь той борг я простив тобі, бо ти ублагав мене. 33 Чи не належало й тобі помилувати товариша твого, як і я помилував тебе? 34 І, розгнівавшись, господар віддав його мучителям, доки не віддасть йому всього боргу. 35 Так і Отець Мій Небесний учинить з вами, якщо кожен з вас не простить від серця свого братові своєму провини його.

 

* Талант — злиток золота чи срібла на велику суму грошей.

** Динарій — срібна римська монета.

 

Глава 18. [2] Мк. 9, 36. [4] Мк. 10, 14. 1 Кор. 14, 20. [6] Мк. 9, 42. Лк. 17, 1. [7] 1 Кор. 11, 19. [8] Мк. 9, 43. [9] Втор. 13, 6–8. Мф. 5, 29. [10] Бут. 19, 16. Пс. 33, 8. Євр. 1, 14. [11] Мф. 10, 6. Лк. 9, 56. [12] Лк. 15, 4. [15] Лев. 19, 17. Лк. 17, 3. Як. 5, 19–20. [16] Втор. 17, 6; 19, 15. Ін. 8, 17. 2 Кор. 13, 1. Євр. 10, 28. [18] Мф. 16, 19. Ін. 20, 23. [21] Лк. 17, 4.

 

 

Глава 19

1 Коли Ісус скінчив слова ці, то вийшов з Галилеї і прийшов у землі Юдейські, що за Йорданом. 2 За Ним пішло багато людей, і Він зцілив їх там.

3 І приступили до Нього фарисеї і, спокушаючи Його, говорили Йому: чи за всяку провину дозволено чоловікові розводитися з жінкою своєю? 4 Він сказав їм у відповідь: чи не читали ви, що Той, Хто створив на початку, чоловіком і жінкою створив їх? 5 І сказав: заради цього залишить чоловік батька свого й матір і з’єднається з жінкою своєю, і будуть обоє однією плоттю. 6 Тож вони вже не двоє, але одна плоть. Отже, що Бог з’єднав, того людина нехай не розлучає. 7 Вони кажуть Йому: чому ж Мойсей заповідав дати розвідний лист і відпустити її? 8 Він говорить їм: Мойсей через жорстокість серця вашого дозволив вам розводитися з жінками вашими; а спочатку не було так. 9 Я ж кажу вам: хто розведеться з жінкою своєю, за винятком вини перелюбу, і візьме шлюб з іншою, той перелюбствує; і хто одружиться з відпущеною, той чинить перелюб. 10 Ученики Його говорять Йому: якщо така повинність чоловіка перед жінкою, то краще не женитись. 11 Він каже їм: не всі сприймають це слово, а кому дано. 12 Бо є скопці, що з утроби матері народилися такими; і є скопці, які оскоплені людьми; і є скопці, котрі самі себе зробили скопцями заради Царства Небесного. Хто може вмістити, нехай вмістить.

13 Тоді привели до Нього дітей, щоб Він поклав на них руки і помолився, ученики ж не дозволяли їм. 14 Але Ісус сказав: облиште дітей і не забороняйте їм приходити до Мене, бо таких є Царство Небесне. 15 І, поклавши на них руки, пішов звідти.

16 І ось хтось, підійшовши, сказав Йому: Учителю Благий, що зробити мені доброго, щоб мати життя вічне? 17 Він же сказав йому: чому ти називаєш Мене благим? Ніхто не благий, тільки один Бог. Якщо ж хочеш увійти в життя вічне, дотримуйся заповідей. 18 Говорить Йому: яких? Ісус же сказав: не вбивай; не чини перелюбу; не кради; не лжесвідчи; 19 шануй батька й матір; і люби ближнього твого, як самого себе. 20 Юнак говорить Йому: все це я зберіг від юности моєї; чого ще не вистачає мені? 21 Ісус сказав йому: коли хочеш бути досконалим, піди продай добро твоє і роздай убогим; і матимеш скарб на небесах; і приходь та йди слідом за Мною. 22 Почувши слово те, юнак відійшов у скорботі, бо мав багато добра. 23 Ісус же сказав ученикам Своїм: істинно кажу вам, що тяжко багатому ввійти у Царство Небесне. 24 І ще кажу вам: легше верблюдові пройти крізь вушко голки, ніж багатому в Царство Боже ввійти. 25 Почувши це, ученики Його дуже здивувались і сказали: так хто ж може спастися? 26 Ісус, поглянувши, сказав їм: людям це неможливо, Богові ж усе можливо.

27 Тоді Петро, відповідаючи, сказав Йому: ось ми залишили все і пішли слідом за Тобою, що ж нам буде? 28 Ісус же сказав їм: істинно говорю вам, що ви, які пішли за Мною, при відновленні світу, коли Син Людський сяде на престолі слави Своєї, сядете і ви на дванадцяти престолах судити дванадцять колін Ізраїлевих. 29 І всякий, хто залишить дім, або братів, або сестер, або батька, або матір, або жінку, або дітей, або землі заради імені Мого, одержить у стократ і успадкує життя вічне. 30 І багато хто з перших будуть останніми, а останні — першими.

 

Глава 19. [1] Мк. 10, 1. [4] Бут. 1, 27. Мк. 10, 6. [5] Бут. 2, 24. Мк. 10, 7–8. 1 Кор. 6, 16. Еф. 5, 31. [7] Втор. 24, 1 і сл. Мф. 5, 31. [9] Мф. 5, 32. Мк. 10, 11. Лк. 16, 18. [12] Іс. 56, 3. 1 Кор. 7, 7. [13] Мк. 10, 13. Лк. 18, 15. [14] Мф. 18, 3. [16] Мк. 10, 17. Лк. 18, 18. [17] Як. 1, 17. [19] Вих. 20, 12–16. Лев. 19, 18. Втор. 5, 16–20. [26] Іов. 42, 2. [27] Мк. 10, 28. Лк. 18, 28. [28] Лк. 22, 30. [30] Мк. 10, 31. Лк. 13, 30.

 

 

Глава 20

1 Царство Небесне подібне до господаря дому, який вийшов рано вранці наймати робітників для свого виноградника. 2 І, домовившись з робітниками по динарію за день, послав їх до свого виноградника. 3 А коли вийшов він близько третьої години, то побачив інших, що стояли на торгу без діла. 4 І сказав їм: ідіть і ви до мого виноградника, і, що належатиме, дам вам. Вони пішли. 5 А як вийшов він знову близько шостої і дев’ятої години, зробив так само. 6 Нарешті, вийшовши об одинадцятій годині, він знайшов інших, що стояли без діла, і говорить їм: чого тут стоїте цілий день без діла? 7 Вони кажуть йому: ніхто нас не найняв. Він говорить їм: ідіть і ви до виноградника мого і, що належатиме, одержите. 8 Коли ж настав вечір, господар виноградника говорить управителеві своєму: поклич робітників і віддай їм плату, почавши з останніх і до перших. 9 І ті, що прийшли об одинадцятій годині, одержали по динарію. 10 Ті ж, які прийшли першими, гадали, що вони одержать більше, але й вони одержали по динарію. 11 І, одержавши, стали дорікати господареві 12 і говорили: ці останні попрацювали одну годину, і ти зрівняв їх з нами, що перетерпіли денний тягар і спеку. 13 Він же сказав у відповідь одному з них: друже, я не скривдив тебе; чи не за динарій ти домовився зі мною? 14 Візьми своє та йди. Я ж хочу і цьому останньому дати те ж, що і тобі. 15 Хіба я не вільний по-своєму робити те, що хочу? Чи око твоє заздрісне через те, що я добрий? 16 Так будуть останні першими, і перші — останніми; бо багато покликаних, та мало обраних.

17 Ідучи до Єрусалима, Ісус узяв дванадцять учеників окремо, і дорогою сказав їм: 18 ось ми йдемо до Єрусалима, і Син Людський буде виданий первосвященикам і книжникам, і вони засудять Його на смерть; 19 і віддадуть Його язичникам на ганьбу, і побиття, і розп’яття; і на третій день воскресне.

20 Тоді підійшла до Нього мати синів Зеведеєвих з синами своїми і, вклоняючись, просила чогось у Нього. 21 Він сказав їй: чого ти хочеш? Вона говорить Йому: скажи, щоб ці два сини мої сіли в Тебе один з правого боку, а другий з лівого у Царстві Твоїм. 22 Ісус сказав у відповідь: не знаєте, чого просите. Чи можете пити чашу, яку Я маю пити, і хреститись хрещенням, яким Я хрещуся? Вони кажуть Йому: можемо. 23 І говорить їм: чашу Мою будете пити, і хрещенням, яким Я хрещусь, будете хреститися; а дати сісти від Мене праворуч і ліворуч — не від Мене залежить, а кому уготоване Отцем Моїм. 24 Почувши це, інші десять учеників обурились на обох братів. 25 Ісус же, підізвавши їх, сказав: ви знаєте, що князі народів панують над ними, і вельможі володіють ними. 26 Не так буде у вас: але хто хоче між вами бути більшим, нехай буде вам слугою. 27 І хто хоче між вами бути першим, нехай буде вам рабом. 28 Так само Син Людський не для того прийшов, щоб Йому служили, а щоб послужити і віддати душу Свою на спасіння багатьох.

29 І коли виходили вони з Єрихона, за Ним ішло багато народу. 30 І ось двоє сліпих, що сиділи при дорозі, почувши, що Ісус наближається, почали кричати: помилуй нас, Господи, Сину Давидів! 31 Народ же примушував їх мовчати; але вони ще голосніше почали кричати: помилуй нас, Господи, Сину Давидів! 32 Ісус, зупинившись, підізвав їх і сказав: що хочете, щоб Я зробив вам? 33 Вони говорять Йому: Господи, щоб відкрились очі наші. 34 Ісус же, змилосердившись, доторкнувся до їхніх очей; і в ту ж мить прозріли очі їхні, і вони пішли за Ним.

 

Глава 20. [1] Мф. 21, 33. [16] Мф. 19, 30; 22, 14. [18] Мк. 10, 33. Лк. 18, 31. [19] Мк. 10, 34. Ін. 18, 31–32. [20] Мк. 10, 35. [22] Мф. 26, 39, 42. [24] Мк. 10, 41. Лк. 22, 24. [28] Мф. 26, 28. Ін. 11, 51. Флп. 2, 7–8. [29] Мк  10, 46. Лк.  18, 35. [30] Мф. 9, 27.

 

 

Глава 21

1 І коли наблизились до Єрусалима і прийшли у Виффагію до гори Елеонської, тоді Ісус послав двох учеників 2 і сказав їм: підіть у село, що прямо перед вами, і зразу знайдете прив’язану ослицю і з нею осля; відв’яжіть і приведіть до Мене. 3 І якщо хто скаже вам що-небудь, відповідайте, що вони потрібні Господеві; і одразу ж відішле їх. 4 Усе ж це було, щоб збулося сказане пророком, який говорить: 5 скажіть дочці Сионовій: ось Цар твій гряде до тебе лагідний, сидячи на ослиці й осляті, синові під’яремної. 6 Ученики пішли і зробили так, як сказав їм Ісус: 7 привели ослицю й осля і поклали на них одяг свій, і Він сів поверх нього. 8 Безліч людей розстилали одяг свій по дорозі, а інші різали гілки з дерев і стелили по дорозі. 9 Люди ж, що йшли попереду і слідом, виголошували: осанна* Синові Давидовому! Благословен, Хто йде в ім’я Господнє! Осанна у вишніх! 10 І коли увійшов Він у Єрусалим, все місто заворушилось і заговорило: Хто це такий? 11 Народ же говорив: Цей є Ісус, Пророк із Назарета галилейського.

12 І увійшов Ісус у храм Божий і вигнав усіх, що продавали і купували в храмі, і поперевертав столи міняйл і лави тих, що продавали голубів. 13 І сказав їм: дім Мій домом молитви назветься; а ви зробили його вертепом розбійників. 14 І приступили до Нього в храмі сліпі й криві, і Він зцілив їх. 15 А первосвященики і книжники, побачивши чудеса, які Він створив, і дітей, які виголошували в храмі: осанна Синові Давидовому, обурились 16 і сказали Йому: чи чуєш, що вони говорять? Ісус відповів їм: так, невже ви ніколи не читали: з уст немовлят і дітей Ти створив хвалу? 17 І, залишивши їх, вийшов геть з міста у Вифанію і пробув там ніч.

18 Вранці ж, повертаючись у місто, зголоднів. 19 Побачивши біля дороги одну смоковницю, підійшов до неї і, нічого не знайшовши на ній, крім самого листя, говорить їй: нехай не буде надалі від тебе плоду повік. І смоковниця відразу всохла. 20 Побачивши це, ученики здивувались і говорили: як це — відразу ж всохла смоковниця? 21 Ісус же сказав їм у відповідь: істинно кажу вам, якщо будете мати віру і не засумніваєтеся, то не тільки зробите те, що сталося із смоковницею, але, якщо і горі цій скажете: піднімись і кинься в море, буде; 22 і все, чого не попросите в молитві з вірою, одержите.

23 І коли Він прийшов у храм і навчав, приступили до Нього первосвященики і старійшини народу і сказали: якою владою Ти це робиш? І хто Тобі дав таку владу? 24 Ісус сказав їм у відповідь: запитаю і Я вас про одне, коли про те скажете Мені, то і Я вам скажу, якою владою це роблю. 25 Хрещення Іоанове звідки було: з небес чи від людей? Вони ж міркували між собою: якщо скажемо, що з небес, то Він скаже нам: чому ж ви не повірили йому? 26 А якщо сказати, що від людей, то боїмось народу, бо всі мають Іоана за пророка. 27 І відповіли Ісусові: не знаємо. Сказав їм і Він: і Я вам не скажу, якою владою це роблю.

28 А як вам здається? В одного чоловіка було два сини; і він, підійшовши до першого, сказав: сину, піди сьогодні попрацюй у винограднику моєму. 29 Але той сказав у відповідь: не хочу. Але згодом, розкаявшись, пішов. 30 І, підійшовши до другого, він сказав те саме. Цей сказав у відповідь: іду, господарю, — та не пішов. 31 Котрий з цих двох виконав волю батька? Кажуть Йому: перший. Ісус говорить їм: істинно кажу вам, що митарі і блудниці поперед вас йдуть у Царство Боже. 32 Бо прийшов до вас Іоан Хреститель дорогою праведности, і ви не повірили йому, а митарі та блудниці повірили йому; ви ж, і бачивши це, не розкаялися і потім, щоб повірити йому.

33 Вислухайте іншу притчу. Був якийсь господар дому, який посадив виноградник і обніс його огорожею, викопав у ньому виностік, збудував башту і, віддавши його виноградарям, від’їхав. 34 Коли ж наблизився час плодів, він послав своїх слуг до виноградарів узяти свої плоди. 35 Виноградарі, схопивши слуг його, кого побили, кого вбили, а кого побили камінням. 36 Знову послав він інших слуг, більше, ніж перше; і з ними зробили так само. 37 Наостанок послав він до них свого сина, кажучи: посоромляться сина мого. 38 Але виноградарі, побачивши сина, сказали один одному: це спадкоємець, ходімо уб’ємо його і заволодіємо спадщиною його. 39 І, схопивши його, вивели геть з виноградника і вбили. 40 Отже, коли прийде господар виноградника, що він зробить з цими виноградарями? 41 Говорять Йому: злочинців цих покарає смертю, а виноградник віддасть іншим виноградарям, які віддаватимуть йому плоди своєчасно. 42 Ісус говорить їм: невже ви ніколи не читали в Писанні: камінь, який відкинули будівничі, той самий став наріжним каменем? Це від Господа, і дивне в очах наших. 43 Тому кажу вам, що відбереться від вас Царство Боже і дане буде народові, який буде приносити плоди його. 44 І той, хто впаде на камінь цей, розіб’ється, а на кого він упаде, того розчавить. 45 І, слухаючи притчі Його, первосвященики і фарисеї зрозуміли, що Він про них говорить. 46 І шукали нагоди схопити Його, але побоялися народу, бо Його мали за Пророка.

 

* Спасіння.

 

Глава 21. [1] Мк. 11, 1. Лк. 19, 29. [5] Іс. 62, 11. Зах. 9, 9. Ін. 12, 15. 11, 51. Флп. 2, 7–8. [29] Мк. 10, 46. Лк. 18, 35. [30] Мф. 9, 27. [7] Мк. 11, 7. [8] Ін. 12, 13. [9] Пс. 117, 26. Мк. 11, 10. Лк. 19, 38. [12] Мк. 11, 15. Лк. 19, 45. Ін. 2, 14. [13] Іс. 56, 7. Єр. 7, 11. Мк. 11, 17. Лк. 19, 46. [16] Пс. 8, 3. [19] Мк. 11, 13. [21] Мф. 17, 20. Лк. 17, 6. Як. 1, 6. [22] Мф. 7, 7. Мк. 11, 24. Ін. 14, 13. [23] Мф. 7, 29. Мк. 11, 28. Лк. 20, 1–2. [26] Мф. 14, 5. Мк. 6, 20. [31] Лк. 7, 29. [32] Лк. 3, 12. [33] Пс. 79, 9. Пісн. 8, 11–12. Іс. 5, 1. Єр. 2, 21. Мк. 12, 1. Лк. 20, 9. [35] Мф. 5, 12; 23, 34, 37. [38] Мф. 26, 4; 27, 1. [39] Євр. 13, 12. [42] Пс. 117, 22–23. Іс. 28, 16. Мк. 12, 10. Лк. 20, 17. Діян. 4, 11. [44] Іс. 8, 14. Дан. 2, 44–45. 1 Пет. 2, 7. Рим. 9, 32.

 

 

Глава 22

1 Ісус, продовжуючи говорити їм притчами, сказав: 2 Царство Небесне подібне до чоловіка-царя, який справляв весілля синові своєму. 3 І послав рабів своїх покликати запрошених на весілля; і не схотіли прийти. 4 Знову послав інших рабів, говорячи: скажіть званим: ось я приготував мій обід, телят моїх і, що відгодоване, заколоте, і все готове; приходьте на весілля. 5 Але вони, знехтувавши те, пішли, хто на своє поле, а хто на свої торги. 6 Інші ж, схопивши рабів його, скривдили і вбили їх. 7 Почувши про це, цар розгнівався і, пославши військо своє, винищив тих убивць і спалив місто їхнє. 8 Тоді говорить він рабам своїм: весілля готове, а покликані не були достойні. 9 Отже, ідіть на роздоріжжя і всіх, кого знайдете, кличте на весілля. 10 І раби ті, вийшовши на дороги, зібрали всіх, кого тільки знайшли, і злих і добрих; і весілля наповнилося гістьми. 11 Цар, увійшовши подивитись на гостей, побачив там чоловіка, вбраного не у весільний одяг. 12 І каже йому: друже, чому ти ввійшов сюди, не маючи весільного одягу? Він же мовчав. 13 Тоді цар сказав слугам: зв’язавши йому руки і ноги, візьміть його і киньте у пітьму непроглядну: там буде плач і скрегіт зубів. 14 Бо багато покликаних, та мало обраних.

15 Тоді фарисеї пішли і радились, як би впіймати Його на слові. 16 І посилають до Нього своїх учнів з іродіанами, кажучи: Учителю! Ми знаємо, що Ти справедливий і істинно путі Божої вчиш, і не прагнеш будь-кому догодити, бо не зважаєш ні на яку особу. 17 Отже, скажи нам, як Тобі здається, чи годиться платити подать кесареві, чи ні? 18 Ісус же, знаючи їхнє лукавство, сказав: чого спокушаєте Мене, лицеміри? 19 Покажіть Мені монету, якою платиться податок. Вони принесли Йому динарій. 20 І говорить їм: чиє це зображення і напис? 21 Кажуть Йому: кесаря. Тоді говорить їм: отже, віддавайте кесареве кесареві, а Боже — Богові. 22 Почувши це, вони здивувалися і, залишивши Його, відійшли.

23 В той день приступили до Нього саддукеї, які говорять, що не існує воскресіння, і запитали Його: 24 Учителю! Мойсей сказав: коли хто помре, не маючи дітей, то брат його нехай візьме жінку його і відродить потомство брата свого. 25 Було в нас сім братів; перший, одружившись, помер і, не маючи дітей, лишив жінку свою братові своєму. 26 Так само і другий, і третій, навіть до сьомого. 27 А після всіх померла і жінка. 28 Отже, після воскресіння, котрого з семи буде вона жінкою? Бо всі мали її. 29 Ісус сказав їм у відповідь: помиляєтесь, не знаючи ні Писання, ні сили Божої. 30 Бо після воскресіння не женяться, не виходять заміж, а перебувають як ангели Божі на небесах. 31 А про воскресіння мертвих, невже не читали ви сказаного вам Богом: 32 Я Бог Авраама, і Бог Ісаака, і Бог Якова. Бог не є Бог мертвих, а живих. 33 І, чуючи, народ дивувався вченню Його.

34 А фарисеї, почувши, що Він посоромив саддукеїв, зібралися разом. 35 І один з них, законник, спокушаючи Його, запитав, кажучи: 36 Учителю, яка заповідь найбільша в законі? 37 Ісус сказав йому: полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією думкою твоєю. 38 Це є перша і найбільша заповідь. 39 Друга ж подібна до неї: люби ближнього твого, як самого себе. 40 На цих двох заповідях утверджується весь Закон і Пророки.

41 Коли зібралися фарисеї, Ісус спитав їх: 42 що ви думаєте про Христа, чий Він Син? Кажуть Йому: Давидів. 43 Говорить їм: то як же Давид, у Дусі Божому, зве Його Господом, кажучи: 44 сказав Господь Господеві моєму: сиди праворуч Мене, доки покладу ворогів Твоїх підніжжям ніг Твоїх. 45 Отже, якщо Давид зве Його Господом, то як же Він син йому? 46 І ніхто не зміг відповісти Йому ні слова; і з того дня ніхто вже не смів запитувати Його.

 

Глава 22. [2] Притч. 9, 1–2. Лк. 14, 16. Одкр. 19, 7. [7] Лк. 19, 27. 20, 17. Діян. 4, 11. [44] Іс. 8, 14. Дан. 2, 44–45. 1 Пет. 2, 7. Рим. 9, 32. [14] Мф. 20, 16. [15] Мк. 12, 13. Лк. 20, 20. [21] Мк. 12, 17. Рим. 13, 7. [23] Мк. 12, 18. Лк. 20, 27. Діян. 23, 8. [24] Втор. 25, 5. Мк. 12, 19. Лк. 20, 28. [30] 1 Кор. 15, 44. [32] Вих. 3, 6. Мк. 12, 26. Лк.  20, 37. [35] Мк. 12, 28. Лк. 10, 25. [37] Втор. 6, 5. Мих. 6, 8. Мк. 12, 30. Лк. 10, 27. [39] Лев. 19, 18. Мф. 5, 43. Мк. 12, 31. [42] Мк. 12, 35. Лк. 20, 41. [44] Пс. 109, 1. Лк. 20, 42.

 

 

Глава 23

1 Тоді Ісус промовив до народу і учеників Своїх, 2 кажучи: на Мойсеєвому сидінні сіли книжники та фарисеї. 3 Отже, все, що кажуть вам додержувати, додержуйте і робіть; а за ділами їхніми не робіть, бо вони говорять і не роблять. 4 Зв’язують важкі тягарі, які неможливо носити, і кладуть їх людям на плечі; самі ж і пальцем своїм не хочуть зрушити їх. 5 Всі ж діла свої роблять так, щоб їх бачили люди: розширюють пов’язки* свої і подовжують край одежі своєї. 6 Також люблять возлежати на перших місцях на вечерях і сидіти на перших місцях у синагогах; 7 і вітання на торжищах, та щоб люди звали їх: учителю, учителю! 8 Ви ж не називайтесь учителями, бо один у вас Учитель — Христос; усі ж ви — браття. 9 І отцем не називайте собі нікого на землі, бо один у вас Отець, Який на небесах. 10 І не називайтесь наставниками, бо один у вас Наставник — Христос. 11 Більший же з вас нехай буде вам слугою. 12 Бо хто підносить себе, той принижений буде, а хто понижує себе, той піднесеться.

13 Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що зачиняєте Царство Небесне перед людьми, бо ви і самі не входите, і тим, хто входить, не даєте увійти. 14 Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що поїдаєте доми вдовиць, напоказ довго молитесь: за те ще більший осуд приймете. 15 Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що обходите море і сушу, щоб навернути хоч одного; і коли це станеться, робите його сином геєни, удвічі гіршим за вас. 16 Горе вам, вожді сліпі, які говорять: якщо хто поклянеться храмом, то нічого, а якщо хто поклянеться золотом храму, той винний.

17 Безумні і сліпі! Що більше: золото чи храм, який освячує золото? 18 І ще, коли хто поклянеться жертовником, то нічого, а якщо хто поклянеться даром, що на ньому, той винний. 19 Безумні і сліпі! Що більше: дар чи жертовник, який освячує дар? 20 Отже, хто клянеться жертовником, клянеться ним і всім, що на ньому. 21 І хто клянеться храмом, клянеться ним і Тим, Хто живе в ньому. 22 І хто клянеться небом, клянеться Престолом Божим і Тим, Хто сидить на ньому. 23 Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що даєте десятину** з м’яти, кропу і кмину, а облишили те, що є найважливіше в законі: суд, милість і віру; це належало робити, і того не залишати. 24 Вожді сліпі, що відціджуєте комара, а верблюда поглинаєте! 25 Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що очищаєте зовні чаші і блюда, тоді як усередині вони повні злодійства і неправди. 26 Фарисею сліпий, очисть перше всередині чаші і блюда, щоб чистими були і зовні вони. 27 Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що уподібнюєтесь розмальованим гробам, які зовні здаються гарними, а всередині повні кісток мертвих і всякої нечистоти. 28 Так і ви на вигляд здаєтесь людям праведними, а всередині повні лицемірства і беззаконня. 29 Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що будуєте гробниці пророкам і оздоблюєте пам’ятники праведникам, 30 і говорите: якби ми були у дні батьків наших, то не були б спільниками їхніми у проливанні крови пророків. 31 Тим ви самі свідчите проти себе, що ви сини тих, які вбивали пророків. 32 І ви доповнюєте міру зла батьків ваших. 33 Змії, поріддя єхиднове! Як утечете ви від суду вогню геєнського? 34 Тому ось Я посилаю до вас пророків, і мудрих, і книжників. І ви одних уб’єте і розіпнете, а інших будете бити в синагогах ваших і гнати з міста до міста. 35 Нехай прийде на вас уся кров праведна, пролита на землі, від крови Авеля праведного до крови Захарії, сина Варахії, якого вбили між храмом і жертовником. 36 Істинно кажу вам, що все це прийде на рід цей. 37 Єрусалиме, Єрусалиме, що вбиваєш пророків і камінням побиваєш посланих до тебе! Скільки разів хотів Я зібрати дітей твоїх, як птах збирає пташенят своїх під крила, і ви не схотіли! 38 Ось лишається вам дім ваш пустий. 39 Бо кажу вам: не побачите Мене віднині, доки не скажете: благословен, Хто йде в ім’я Господнє!

 

* Пов’язки на чолі і на руках зі словами із закону.

** Десяту частину.

 

Глава 23. [4] Лк. 11, 46. Діян. 15, 10. [5] Чис. 15, 38. Втор. 22, 12. [6] Мк. 12, 39. Лк. 11, 43; 20, 46. [8] Як. 3, 1. 1 Кор. 3, 4. [9] Мал. 1, 6. [12] Лк. 14, 11. [13] Єз. 22, 26. Лк. 11, 52. [14] Мк. 12, 40. Лк. 20, 47. [19] Вих. 29, 37. [21] 2 Пар. 6, 2. Пс. 25, 8. [23] Ос. 6, 6. Мих. 6, 8. Мф. 12, 7. Лк. 11, 42. [27] Лк. 11, 44. Діян. 23, 3. [33] Мф. 3, 7. [34] 2 Пар. 36, 15–16. Лк. 11, 49. [35] Бут. 4, 8. 2 Пар. 24, 21–22. Лк. 11, 51. 1 Ін. 3, 12. [37] Втор. 32, 11–12. Лк. 13, 34. [38] Лк. 13, 35. [39] Пс. 117, 26. Мф. 21, 9.

 

 

Глава 24

1 І, вийшовши, Ісус пішов від храму; і підійшли до Нього ученики Його, щоб показати Йому будівлі храму. 2 Ісус же сказав їм: чи бачите все це? Істинно кажу вам: не залишиться тут каменя на камені, все буде зруйновано.

3 Коли ж сидів Він на горі Елеонській, то приступили до Нього ученики на самоті і спитали: скажи нам, коли це буде і яке знамення Твого пришестя і кінця віку? 4 Ісус сказав їм у відповідь: стережіться, щоб хто не спокусив вас, 5 бо багато хто прийде під іменем Моїм і казатиме: «я Христос», і багатьох спокусять. 6 Також почуєте про війни і чутки про війни. Глядіть, не жахайтесь, бо належить усьому тому бути, та це ще не кінець. 7 Постане бо народ на народ, і царство на царство; і будуть голод, моровиці і землетруси у різних місцях; 8 усе ж це — лиш початок хвороб. 9 Тоді видаватимуть вас на муки і вбиватимуть вас; і вас зненавидять усі народи через ім’я Моє. 10 І тоді багато хто спокуситься, і видаватимуть один одного, і зненавидять один одного; 11 і багато лжепророків з’явиться і багатьох спокусять; 12 і через збільшення беззаконь охолоне любов у багатьох. 13 Хто ж витерпить до кінця, той спасеться. 14 І буде проповідане це Євангеліє Царства по всьому світу, на свідчення усім народам; і тоді прийде кінець! 15 Отже, коли побачите мерзоту запустіння, провіщену пророком Даниїлом, яка стоїть на святому місці, — хто читає, нехай розуміє, — 16 тоді, хто буде в Юдеї, нехай біжить у гори. 17 І хто на покрівлі, той нехай не сходить взяти що-небудь з дому свого; 18 і хто на полі, той нехай не вертається взяти одяг свій. 19 Горе ж вагітним і матерям-годувальницям у ті дні! 20 Моліться ж, щоб не сталася втеча ваша взимку або в суботу, 21 бо тоді буде велика скорбота, якої не було від початку світу донині і не буде. 22 І якби не вкоротилися ті дні, то не спаслась би ніяка плоть; але заради обраних скоротяться ті дні. 23 Тоді, якщо хто скаже вам: ось тут Христос, або: отам, не йміть віри. 24 Бо встануть лжехристи і лжепророки і покажуть великі знамення і чудеса, щоб звабити, якщо можливо, і обраних. 25 Ось Я наперед сказав вам. 26 Отже, коли скажуть вам: «ось Він у пустелі», — не виходьте; «ось Він у потаємних кімнатах», — не йміть віри. 27 Бо, як блискавиця виходить зі сходу і з’являється аж до заходу, так буде пришестя Сина Людського. 28 Бо де буде труп, там зберуться орли. 29 І враз, після скорботи тих днів, сонце померкне, і місяць не дасть світла свого, і зірки спадуть з неба, і сили небесні захитаються. 30 І тоді з’явиться знамення Сина Людського на небі; і заплачуть всі племена земні і побачать Сина Людського, Який гряде на хмарах небесних з силою і славою великою. 31 І пошле ангелів Своїх з сурмою гучноголосою; і зберуть обраних Його від чотирьох вітрів, від краю небес до кінця їх. 32 Від смоковниці навчіться притчі: коли гілля її стає вже м’яким і пускає листя, то знаєте, що близько літо. 33 Так само і ви: коли побачите все це, знайте, що близько, при дверях. 34 Істинно кажу вам: не перейде рід цей, як усе це буде. 35 Небо і земля перейдуть, слова ж Мої не перейдуть. 36 Про день же той і годину ніхто не знає, ні ангели небесні, а тільки Отець Мій один. 37 Але, як було у дні Ноя, так буде і в пришестя Сина Людського; 38 бо, як у дні перед потопом їли, пили, женились і виходили заміж аж до того дня, як увійшов Ной у ковчег, 39 і не думали, поки не прийшов потоп і не забрав усіх, — так буде і в пришестя Сина Людського. 40 Тоді з двох, що будуть у полі, одного буде забрано, а другого залишено; 41 дві, що мелють на жорнах: одну буде забрано, а другу залишено. 42 Отже, пильнуйте, бо не знаєте, в яку годину Господь ваш прийде. 43 Але це ви знайте, що, якби знав господар дому, у яку сторожу прийде злодій, то пильнував би і не дав би підкопати дому свого. 44 Тому і ви будьте готові, бо в ту годину, про яку й не думаєте, прийде Син Людський. 45 Хто ж є вірним і мудрим рабом, якого господар його поставить над слугами своїми, щоб давати їм їжу вчасно? 46 Блажен той раб, господар якого, прийшовши, знайде, що він робить так. 47 Істинно кажу вам, що над усім добром своїм поставить його. 48 Якщо ж раб той, будучи злим, скаже в серці своїм: не скоро прийде господар мій, 49 і почне бити товаришів своїх, їсти й пити з п’яницями, — 50 то прийде господар раба того в той день, в який він не сподівається, і в годину, про яку не знає. 51 І розсіче його і визначить йому одну долю з лицемірами; там буде плач і скрегіт зубів.

 

Глава 24. [1] Мк. 13, 1. Лк. 21, 5. [2] Мк. 13, 2. Лк. 19, 44; 21, 6. [4] Мк. 13, 5. Лк. 21, 8. Еф. 5, 62. Сол. 2, 3. [9] Мф. 10, 17. Мк. 13, 9. Лк. 21, 12. Ін 15, 20. [15] Дан. 9, 27. Мк. 13, 14. Лк. 21, 20. [23] Мк. 13, 21. Лк. 17, 23. [28] Лк. 17, 37. [29] Іс. 13, 10. Єз. 32, 7. Іоїл. 2, 31. 13, 24. Лк. 21, 25. [30] Зах. 12, 10. Мк. 14, 62. Одкр. 1, 7. [31] 1 Кор. 15, 52. 1 Сол. 4, 16. [34] Мк. 13, 30–31. [35] Іс. 51, 6. 2 Пет. 3, 10. [37] Бут. 7, 7. Лк. 17, 26. 1 Пет. 3, 20. [42] Мф. 25, 13. Мк. 13, 33. [43] Лк. 12, 39. 1 Сол. 5, 2. Одкр. 16, 15. [45] Лк. 12, 42. 1 Кор. 4, 2. [46] Одкр. 16, 15.

 

 

Глава 25

1 Тоді уподібниться Царство Небесне десятьом дівам, які, взявши світильники свої, вийшли назустріч женихові. 2 П’ять з них були мудрі, а п’ять — нерозумні. 3 Нерозумні, взявши світильники свої, не взяли з собою оливи. 4 Мудрі ж взяли оливи в посудинах разом із світильниками своїми. 5 А оскільки жених забарився, то всі задрімали і поснули. 6 Опівночі ж почувся крик: ось жених іде, виходьте назустріч йому. 7 Тоді встали всі діви та й приготували світильники свої. 8 Нерозумні ж сказали мудрим: дайте нам вашої оливи, бо світильники наші гаснуть. 9 А мудрі відповіли, кажучи: а як і нам, і вам не стане? Ідіть краще до продавців та й купіть собі. 10 Коли ж пішли вони купувати, прийшов жених, і ті, які були готові, ввійшли з ним на весілля, і двері зачинилися. 11 Пізніше прийшли й інші діви і говорять: Господи! Господи! Відчини нам. 12 Він же сказав їм у відповідь: істинно кажу вам: не знаю вас. 13 Отже, пильнуйте, бо не знаєте ні дня, ні години, коли Син Людський прийде.

14 Так само один чоловік, відходячи, покликав своїх рабів і передав їм майно своє: 15 одному дав п’ять талантів, другому два, іншому ж один, кожному за спроможністю його, і відразу ж виїхав. 16 Той раб, який одержав п’ять талантів, пішов і використав їх на діло, і набув інші п’ять талантів. 17 Так само і той, який одержав два таланти, набув інші два. 18 А той, який одержав один талант, пішов і закопав його в землю, і заховав срібло господаря свого. 19 Коли минуло багато часу, приходить господар рабів тих і вимагає від них звіту. 20 Підійшов той, який одержав п’ять талантів, приніс інші п’ять талантів і сказав: господарю, п’ять талантів ти дав мені; ось ще п’ять талантів, які я здобув на них. 21 Господар його сказав йому: гаразд, добрий і вірний рабе! У малому ти був вірним, над великим тебе поставлю; увійди в радість господаря твого. 22 Підійшов також і той, який одержав два таланти, і сказав: господарю, два таланти ти дав мені; ось інші два таланти, що я здобув на них. 23 Господар його сказав йому: гаразд, добрий і вірний рабе! У малому ти був вірним, над великим тебе поставлю; увійди в радість господаря твого. 24 Підійшов і той, який одержав один талант, і сказав: господарю! Я знав тебе, як жорстоку людину, жнеш, де не сіяв, і збираєш, де не розсипав; 25 і, побоявшись, пішов і заховав талант твій у землю; ось тобі твоє. 26 Господар його сказав йому у відповідь: лукавий рабе і лінивий! Ти знав, що я жну, де не сіяв, і збираю, де не роз¬; 27 тоді треба було тобі віддати срібло моє купцям, і я, прийшовши, одержав би моє з прибутком. 28 Отже, візьміть у нього талант і дайте тому, хто має десять талантів. 29 Бо кожному, хто має, дасться і примножиться, а в того, хто не має, відніметься і те, що має. 30 А негідного раба вкиньте у пітьму непроглядну: там буде плач і скрегіт зубів. Сказавши це, проголосив: хто має вуха слухати, нехай слухає!

31 Коли ж прийде Син Людський у славі Своїй і всі святі ангели з Ним, тоді сяде на престолі слави Своєї, 32 і зберуться перед Ним усі народи; і відділить їх одних від одних, як пастир відділяє овець від козлів. 33 І поставить овець праворуч Себе, а козлів — ліворуч. 34 Тоді скаже Цар тим, які праворуч від Нього: прийдіть, благословенні Отця Мого, успадкуйте Царство, уготоване вам від створення світу. 35 Бо голодував Я, і ви дали Мені їсти; спраглим був, і ви напоїли Мене; був подорожнім, і ви прийняли Мене; 36 був нагим, і ви зодягли Мене; був недужим, і ви відвідали Мене; у в’язниці був, і ви прийшли до Мене. 37 Тоді скажуть Йому праведники у відповідь: Господи! 38 Коли ми бачили Тебе голодним, і нагодували? Або спраглим, і напоїли? Коли ми бачили Тебе подорожнім, і прийняли? Або нагим, і зодягли? 39 Коли ми бачили Тебе недужим або у в’язниці, і прийшли до Тебе? 40 І Цар скаже їм у відповідь: істинно кажу вам: зробивши це одному з цих братів Моїх менших, Мені зробили. 41 Тоді скаже й тим, які ліворуч від Нього: ідіть від Мене, прокляті, у вогонь вічний, уготований дияволу і ангелам його. 42 Бо голодував Я, і ви не дали Мені їсти; спраглим був, і ви не напоїли Мене; 43 був подорожнім, і не прийняли Мене; був нагим, і не зодягли Мене; недужим і у в’язниці, і не відвідали Мене. 44 Тоді й вони скажуть Йому у відповідь: Господи! Коли ж ми бачили Тебе голодним, або спраглим, чи подорожнім, або нагим, або недужим, або у в’язниці і не послужили Тобі? 45 Тоді скаже їм у відповідь: істинно кажу вам: не зробивши цього одному з менших цих, Мені не зробили. 46 І підуть ці на вічні муки, а праведники в життя вічне.

 

Глава 25. [10] Лк.  13, 25. [11] Мф. 7, 21. [12] Пс. 5, 5. Авв. 1, 13. [13] Мк. 13, 33. 1 Кор. 16, 13. [14] Лк.  19, 12. [15] Рим. 12, 6. 1 Кор. 12, 7, 11. [21] Іс. 61, 7. [29] Мф. 13, 12. Мк. 4, 25. Лк. 8, 18; 19, 26. [30] Мф. 24, 51. [31] Мф. 13, 49; 16, 27. Діян. 1, 11. [34] Мф. 20, 23. [35] Іс. 58, 7. Єз. 18, 7. 2 Тим. 1, 18. [40] Притч. 14, 31; 19, 17. Мф. 1, 42. [41] Пс. 6, 9. Лк. 13, 27. [46] Дан. 12, 2. Ін. 5, 29.

 

 

Глава 26

1 Коли Ісус скінчив усі ці слова, то сказав ученикам Своїм: 2 ви знаєте, що через два дні буде Пасха, і Син Людський виданий буде на розп’яття.

3 Тоді зібралися первосвященики, і книжники, і старійшини народу у дворі первосвященика на ім’я Каяфа, 4 і радились, щоб узяти Ісуса підступом і вбити. 5 Але говорили: тільки не у свято, щоб не було заворушення в народі.

6 Коли ж Ісус був у Вифанії, в домі Симона прокаженого, 7 підійшла до Нього жінка з посудиною дорогоцінного мира і зливала Йому, що возлежав, на голову. 8 Побачивши це, ученики Його ремствували і говорили: для чого таке марнотратство?

9 Бо можна було б це миро продати за велику ціну і роздати вбогим. 10 Ісус же, зрозумівши це, сказав їм: навіщо бентежите жінку? Вона добре діло зробила для Мене. 11 Бо вбогих завжди маєте з собою, а Мене не завжди маєте. 12 Зливши миро це на тіло Моє, до погребіння Мене приготувала. 13 Істинно кажу вам: де тільки буде проповідане Євангеліє це по всьому світу, сказано буде про те, що вона зробила, в пам’ять її. 14 Тоді один з дванадцятьох, званий Іудою Іскаріотом, пішов до первосвящеників 15 і сказав: що хочете дати мені, — і я вам видам Його? Вони запропонували йому тридцять срібників. 16 І відтоді він шукав нагоди, щоб видати Його.

17 Першого ж дня опрісноків ученики приступили до Ісуса і сказали Йому: де хочеш, щоб ми приготували Тобі їсти паску? 18 Він сказав: підіть у місто до такого-то і скажіть йому: Учитель говорить: час Мій близько; у тебе справлю Пасху з учениками Моїми. 19 Ученики зробили, як звелів їм Ісус, і приготували паску.

20 Коли ж настав вечір, Він возліг з дванадцятьма учениками. 21 І коли вони їли, сказав: істинно кажу вам, що один з вас зрадить Мене. 22 Вони дуже засмутились і почали говорити Йому, кожен з них: чи не я, Господи? 23 Він же сказав у відповідь: хто вмочить зі Мною руку в блюдо, той зрадить Мене. 24 Син же Людський іде, як писано про Нього, але горе тій людині, якою Син Людський буде зраджений: краще було б не народитися людині тій. 25 При цьому Іуда, що зрадив Його, сказав: чи не я, Учителю? Ісус говорить йому: ти сказав.

26 І коли вони їли, Ісус узяв хліб і, благословивши, переламав і, роздаючи ученикам, сказав: прийміть, споживайте, це є Тіло Моє. 27 І, взявши чашу та воздавши хвалу, подав їм і сказав: пийте з неї всі, 28 бо це є Кров Моя Нового Завіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів. 29 Кажу ж вам, що віднині не буду пити від цього плоду виноградного до того дня, коли питиму з вами його новим у Царстві Отця Мого.

30 І, проспівавши, пішли на гору Елеонську. 31 Тоді говорить їм Ісус: всі ви спокуситеся через Мене в цю ніч, бо написано: уражу пастиря, і розбіжаться вівці отари. 32 По воскресінні ж Моїм випереджу вас у Галилеї. 33 Петро сказав Йому у відповідь: якщо і всі спокусяться Тобою, то я ніколи не спокушусь. 34 Ісус сказав йому: істинно кажу тобі, що в цю ніч, перше ніж проспіває півень, ти тричі зречешся Мене. 35 Говорить Йому Петро: хоч би мені довелось і вмерти з Тобою, не зречуся Тебе. Подібне говорили і всі ученики.

36 Потім приходить з ними Ісус у місцевість, що зветься Гефсиманією, і говорить ученикам: посидьте тут, поки Я піду та помолюся там. 37 І, взявши з Собою Петра і обох синів Зеведеєвих, почав сумувати й тужити. 38 Тоді говорить їм Ісус: сумна душа Моя смертельно; почекайте тут і пильнуйте зі Мною. 39 І, відійшовши трохи, упав Він долілиць, молився і говорив: Отче Мій! Якщо можливо, нехай обійде Мене чаша ця; втім, не як Я хочу, а як Ти. 40 І приходить до учеників, і знаходить їх сплячими, і говорить Петрові: то не змогли ви й однієї години попильнувати зі Мною? 41 Пильнуйте й моліться, щоб не зазнати спокуси: дух бадьорий, плоть же немічна. 42 Знову відійшовши, вдруге молився, кажучи: Отче Мій! Якщо не може чаша ця обминути Мене, щоб Мені не пити її, нехай буде воля Твоя. 43 І, прийшовши, знаходить їх знову сплячими, бо в них очі обважніли. 44 І, залишивши їх, знову відійшов і помолився втретє, сказавши те саме слово. 45 Тоді приходить до учеників Своїх і говорить їм: ви все ще спите і відпочиваєте; ось наблизився час, і Син Людський видається в руки грішників. 46 Встаньте, підемо, ось наблизився той, хто зраджує Мене.

47 І, коли Він ще говорив, ось прийшов Іуда, один з дванадцятьох, і з ним багато народу з мечами та киями, від первосвящеників і старійшин людських. 48 Зрадник же Його подав їм знак, сказавши: Кого я поцілую, Той і є, беріть Його. 49 І, відразу ж підійшовши до Ісуса, сказав: радуйся, Учителю! І поцілував Його. 50 Ісус же сказав йому: друже, для чого ти прийшов? Тоді підійшли, наклали руки на Ісуса і взяли Його. 51 І ось один з тих, що були з Ісусом, простягнувши руку, вихопив меч свій і, вдаривши раба первосвященика, відсік йому вухо. 52 Тоді Ісус говорить йому: поверни меч твій на його місце, бо всі, хто візьме меч, від меча і загинуть; 53 чи думаєш, що Я не можу тепер ублагати Отця Мого, і Він дасть Мені більш як дванадцять легіонів ангелів? 54 Як же тоді збудуться Писання, що так повинно бути? 55 Тоді сказав Ісус до народу: ніби на розбійника вийшли ви з мечами та киями, щоб узяти Мене; кожного дня сидів Я з вами, навчаючи в храмі, і ви не брали Мене. 56 Це ж усе сталося, щоб збулися Писання пророків. Тоді всі ученики, покинувши Його, розбіглися.

57 А воїни, які взяли Ісуса, повели Його до Каяфи, первосвященика, де зібралися книжники і старійшини. 58 Петро ж ішов за Ним здаля, до двору первосвященика; і, ввійшовши всередину, сів із слугами, щоб бачити кінець. 59 Первосвященики і старійшини, і весь синедріон* шукали лжесвідчення проти Ісуса, щоб убити Його, 60 і не знаходили; і, хоч багато лжесвідків приходило, не знайшли. Але, наостанок, прийшли два лжесвідки 61 і сказали: Він говорив: можу зруйнувати храм Божий і за три дні збудувати його. 62 І, вставши, первосвященик сказав Йому: чому ж нічого не відповідаєш, що вони проти Тебе свідчать? 63 Ісус мовчав. І первосвященик сказав Йому: заклинаю Тебе Богом Живим, скажи нам, чи Ти Христос, Син Божий? 64 Ісус говорить йому: ти сказав; але скажу вам: віднині побачите Сина Людського, Який сидить праворуч Сили і гряде на хмарах небесних. 65 Тоді первосвященик роздер одяг свій і сказав: Він богохульствує! Навіщо нам ще свідки? Ось тільки що ви чули хулу Його! 66 Як вам здається? Вони ж сказали у відповідь: повинен смерті. 67 Тоді плювали Йому в лице і знущалися з Нього, а деякі били Його по щоках 68 і говорили: проречи нам, Христе, хто вдарив Тебе?

69 Петро ж сидів у дворі. І підійшла до нього одна служниця і сказала: і ти був з Ісусом Галилейським. 70 Він же відрікся перед усіма, кажучи: не знаю, що ти говориш. 71 Коли ж він виходив за ворота, побачила його інша і говорить тим, що були там: і цей був з Ісусом Назореєм. 72 І він знову відрікся з клятвою: не знаю Цього Чоловіка. 73 Трохи згодом підійшли ті, що стояли там, і сказали Петрові: справді і ти з них, бо і мова твоя викриває тебе. 74 Тоді він почав божитися й клястися, що не знає Цього Чоловіка. І раптом заспівав півень. 75 І згадав Петро слово, сказане йому Ісусом: перше ніж проспіває півень, тричі зречешся Мене! І, вийшовши геть, плакав гірко.

 

* Найвищий суд у древніх юдеїв.

 

Глава 26. [2] Мк. 14, 1. Лк. 22, 1. Ін. 13, 1. [3] Пс. 2, 2. Ін. 11, 47. [4] Пс. 40, 8. [6] Мк. 14, 3. Ін. 11, 2; 12, 3. [11] Втор. 15, 11. [14] Мк. 14, 10. Лк. 22, 4. [15] Зах. 11, 13. [17] Вих. 12, 6, 15. Мк. 14, 12. Лк. 22, 7. [20] Лк. 22, 14. [21] Пс. 40, 10. Мк. 14, 18. Ін. 13, 21. [24] Пс. 21, 3. Іс. 53, 3. Дан. 9, 26. [26] Мк. 14, 22. Лк. 22, 19. 1 Кор. 11, 24. [28] Мф. 20, 28. [31] Зах. 13, 7. Мк. 14, 27. Ін. 16, 32. [32] Мф. 28, 16. Мк. 14, 28. [34] Мк. 14, 30. Лк. 22, 34. Ін. 13, 38. [36] Мк. 14, 32. Лк. 22, 39. [37] Пс. 114, 3. Ін. 12, 27. [39] Мф. 20, 22. Ін. 5, 30. Флп. 2, 8. Євр. 5, 7–8. [47] Мк. 14, 43. Лк. 22, 47. Ін. 18, 3. [52] Бут. 9, 6. Одкр. 13, 10. [53] Дан. 7, 10. [54] Пс. 21, 2. Іс. 53, 2. Дан. 9, 26. [57] Мк. 14, 53. Лк. 22, 54. [59] Пс. 26, 12; 34, 11. Мк. 14, 55. [61] Мф. 27, 40. Мк. 14, 58. Ін. 2, 19. [63] Іс. 53, 7. Діян. 8, 33. [64] Пс. 109, 1. Дан. 7, 13. Мф. 16, 27. Ін. 6, 62. Діян. 1, 11. Рим. 14, 11. 1 Сол. 4, 16. Одкр. 1, 7. [67] Іс. 50, 6; 53, 3. [70] Мк. 14, 68. [74] Мк. 14, 72.

 

 

Глава 27

1 Коли ж настав ранок, усі первосвященики і старійшини людські зібрали раду на Ісуса, щоб убити Його. 2 І, зв’язавши Його, відвели і видали Його Понтію Пилату, правителю.

3 Тоді Іуда, що зрадив Його, побачивши, що Він засуджений, і розкаявшись, повернув тридцять срібників первосвященикам та старійшинам, 4 кажучи: згрішив я, зрадивши кров невинну. Вони ж сказали йому: що нам до того? Гляди сам. 5 І, кинувши срібники в храмі, він вийшов, пішов і удавився. 6 Первосвященики ж, взявши срібники, сказали: не дозволено класти їх у скарбницю церковну, тому що це ціна крови. 7 І, скликавши раду, купили за них землю гончареву для погребіння подорожніх. 8 Тому і зветься земля та «землею крови» до цього дня. 9 Тоді збулося сказане пророком Єремією, який говорить: і взяли тридцять срібників, ціну Оціненого, Якого оцінили сини Ізраїля, 10 і дали їх за землю гончареву, як сказав мені Господь.

11 Ісус же став перед правителем. І питав Його правитель: Ти Цар Юдейський? Ісус сказав йому: ти говориш. 12 І коли звинувачували Його первосвященики і старійшини, Він нічого не відповідав. 13 Тоді говорить Йому Пилат: чи не чуєш, скільки свідчать проти Тебе? 14 І не відповідав йому ні на жодне слово, так що правитель вельми дивувався. 15 На свято ж Пасхи правитель мав звичай відпускати народові одного в’язня, якого хотіли. 16 Був тоді у них відомий в’язень, званий Вараввою. 17 Отже, коли вони зібралися, Пилат сказав їм: кого хочете, щоб я відпустив вам — Варавву чи Ісуса, названого Христом? 18 Бо знав, що видали Його через заздрощі. 19 Коли ж він сидів на судилищі, жінка його послала йому сказати: не роби нічого Праведникові Тому, бо я багато потерпіла сьогодні уві сні через Нього. 20 Але первосвященики і старійшини підмовили народ просити за Варавву, а Ісуса погубити. 21 Тоді правитель спитав їх: кого з двох хочете, щоб я відпустив вам? Вони сказали: Варавву. 22 Пилат говорить їм: що ж мені робити з Ісусом, нареченим Христом? Кажуть йому всі: хай буде розіп’ятий. 23 Правитель сказав: яке ж зло вчинив Він? Та вони ще дужче кричали: нехай буде розіп’ятий. 24 Пилат, побачивши, що ніщо не допомагає, а заворушення зростає, взяв води, і вмив руки перед народом, і сказав: не винний я в крові Праведника Цього; дивіться ви. 25 Увесь народ, відповідаючи, сказав: кров Його на нас і на дітях наших. 26 Тоді відпустив їм Варавву, а Ісуса, бивши, віддав на розп’яття.

27 Тоді воїни правителя, взявши Ісуса до преторії*, зібрали на Нього багато воїнів 28 і, роздягнувши Його, наділи на Нього багряницю; 29 і, сплівши вінець з терну, поклали Йому на голову, і дали Йому в праву руку тростину; і, стаючи перед Ним на коліна, глузували з Нього, кажучи: радуйся, Царю Юдейський! 30 І плювали на Нього, і, взявши тростину, били Його по голові.

31 А коли наглумилися з Нього, зняли з Нього багряницю і вдягли Його в одяг Його й повели на розп’яття. 32 Виходячи, вони зустріли одного чоловіка киринейського на ім’я Симон; і примусили цього нести хрест Його. 33 І коли прийшли на місце, яке зветься Голгофа, що значить Лобне місце, 34 дали Йому пити оцет, змішаний з жовчю; і, покуштувавши, не схотів пити. 35 Ті ж, що розіп’яли Його, поділили одяг Його, кидаючи жереб; 36 І, сидячи, стерегли Його там. 37 І поставили над головою Його напис провини Його: Цей є Ісус, Цар Юдейський. 38 Тоді розіп’яли з Ним двох розбійників: одного праворуч, а другого ліворуч. 39 Ті, що проходили мимо, лихословили на Нього, киваючи головами своїми 40 і кажучи: Ти, Який руйнуєш храм і за три дні відбудовуєш, спаси Себе Самого; якщо Ти Син Божий, зійди з хреста. 41 Так само і первосвященики з книжниками та старійшинами і фарисеями, глузуючи, говорили: 42 інших спасав, а Себе Самого не може спасти; якщо Він Цар Ізраїлів, нехай тепер зійде з хреста, і ми увіруємо в Нього; 43 уповав на Бога, нехай тепер порятує Його, якщо Він угодний Йому. Бо Він казав: Я — Син Божий. 44 Також і розбійники, розіп’яті з Ним, ганьбили Його.

45 З шостої ж години настала темрява по всій землі до години дев’ятої. 46 А близько дев’ятої години Ісус викрикнув гучним голосом: Ілі, Ілі! Лама савахфані! Що значить: Боже Мій, Боже Мій! Навіщо Ти Мене покинув? 47 Деякі з тих, що стояли там, почувши це, говорили: Він кличе Іллю. 48 І зараз же один з них побіг, взяв губку, намочив оцтом і, настромивши на тростину, давав Йому пити. 49 А інші говорили: стривайте, побачимо, чи прийде Ілля спасти Його. 50 Ісус же, знову скрикнувши гучним голосом, віддав дух. 51 І ось завіса храму роздерлася надвоє, зверху донизу; 52 і земля потряслась; і каміння порозпадалось; і гроби розкрились; і багато тіл померлих святих воскресли 53 і, вийшовши з гробів після воскресіння Його, ввійшли у святе місто і явилися багатьом. 54 Сотник же і ті, що стерегли з ним Ісуса, побачивши землетрус і все, що сталося, злякались дуже і говорили: воістину Він був Син Божий. 55 Там було також багато жінок, що дивилися здалеку; вони йшли за Ісусом з Галилеї, слугуючи Йому; 56 між ними були Марія Магдалина і Марія, мати Якова та Іосії, і мати синів Зеведеєвих.

57 Коли ж настав вечір, прийшов багатий чоловік з Аримафеї на ім’я Йосиф, який також вчився в Ісуса. 58 Він, прийшовши до Пилата, просив тіло Ісуса. Тоді Пилат звелів віддати тіло. 59 І, взявши тіло, Йосиф обгорнув чистою плащаницею 60 і поклав Його в новому своєму гробі, який він витесав у скелі, і, приваливши великий камінь до дверей гробу, відійшов. 61 Були ж там Марія Магдалина й інша Марія, які сиділи навпроти гробу.

62 Наступного ранку, що після п’ятниці, зійшлися первосвященики і фарисеї до Пилата 63 і говорили: правителю! Ми згадали, що той обманщик, коли ще був живий, сказав: через три дні воскресну. 64 То звели охороняти гріб до третього дня, щоб ученики Його, прийшовши вночі, не вкрали Його і не сказали народові: воскрес з мертвих; і буде останній обман гірше першого. 65 Пилат сказав їм: маєте сторожу; підіть, охороняйте, як знаєте. 66 Вони пішли і поставили біля гробу сторожу і наклали на камінь печать.

 

* Судилище преторське.

 

Глава 27. [1] Пс. 2, 2. [2] Мк. 15, 1. Лк. 23, 1. [5] Діян. 1, 18. [8] Діян. 1, 19. [9] Єр. 32, 9. Зах. 11, 12. [11] Мк. 15, 2. Лк. 23, 3. Ін. 18, 37. 1 Тим. 6, 13. [12] Мф. 26, 63. [17] Мф. 21, 11, [20] Мк. 15, 11. Лк. 23, 18. Ін. 18, 40. Діян. 3, 14. [26] Мк. 15, 15. Ін. 19, 1. [33] Мк. 15, 22. Лк. 23, 33. Ін. 19, 17. Євр. 13, 12. [34] Пс. 68, 22. [35] Пс. 21, 19. [38] Іс. 53, 12. [39] Пс. 21, 8; 108, 25. [40] Мф. 26, 61. Мк. 14, 58. [43] Пс. 21, 9, 18. Прем. 2, 18. [45] Ам. 8, 9. [46] Пс. 21, 2. Мк. 15, 34. [48] Пс. 68, 22. Ін. 19, 29. [51] Вих. 26, 31. 2 Пар. 3, 14. Євр. 10, 20. [57] Мк. 15, 42–43. Лк. 23, 50. Ін. 19, 38.

 

 

Глава 28

1 Після ж суботнього вечора, на світанку першого дня після суботи, прийшли Марія Магдалина та інша Марія подивитися на гріб.

2 І ось стався великий землетрус, бо ангел Господній, який зійшов з неба, приступивши, відвалив камінь від дверей гробу і сів на ньому. 3 Вигляд його був як блискавка, і одежа його біла, як сніг. 4 Зі страху перед ним ті, що стерегли, затремтіли і стали як мертві;

5 Ангел же, звернувшись до жінок, сказав: не бійтеся, бо знаю, що ви шукаєте Ісуса розіп’ятого. 6 Його нема тут — Він воскрес, як сказав. Підійдіть, погляньте на місце, де лежав Господь. 7 І підіть швидше, скажіть ученикам Його, що Він воскрес з мертвих і попередить вас у Галилеї; там Його побачите. Ось я сказав вам. 8 І, вийшовши поспішно з гробу, вони зі страхом і великою радістю побігли сповістити учеників Його.

9 Коли ж вони йшли сповістити учеників Його, ось Ісус зустрів їх і сказав: радуйтеся! Вони ж, приступивши, припали до ніг Його і вклонилися Йому. 10 Тоді говорить їм Ісус: не бійтеся; підіть сповістіть братів Моїх, щоб ішли до Галилеї, і там вони побачать Мене. 11 Коли ж вони йшли, то дехто зі сторожі, прийшовши до міста, сповістив первосвящеників про все, що сталося. 12 І вони, зібравшись із старійшинами, скликали раду, дали чимало грошей воїнам 13 і сказали: говоріть, що ученики Його, прийшовши вночі, украли Його, коли ми спали. 14 І якщо чутка про це дійде до правителя, ми переконаємо його і вас від неприємностей визволимо. 15 Вони, взявши гроші, зробили, як були навчені; і пронеслося слово це між юдеями, навіть до цього дня.

16 А одинадцять учеників пішли в Галилею, на гору, куди звелів їм Ісус. 17 І, побачивши Його, поклонилися Йому, а деякі засумнівались. 18 І, наблизившись, Ісус сказав їм: дана Мені всяка влада на небі і на землі. 19 Отже, йдіть, навчайте всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, 20 навчаючи їх зберігати все, що Я заповів вам; і ось Я з вами по всі дні, до кінця віку. Амінь.

 

Глава 28. [1] Мк. 16, 1. Лк. 24, 1. Ін. 20, 1. [5] Мк. 16, 6. [6] Мф. 12, 40; 16, 21; 17, 23. [7] Мф. 26, 32. Мк. 14, 28. Ін. 21, 1. Діян. 11, 27. Лк. 1, 32. Ін. 3, 35; 13, 3; 17, 2. 1, 3; 10, 41. 1 Кор. 15, 5. [9] Мк. 16, 9. Ін. 1 Пет. 3, 22. Рим. 14, 9. Еф. 1, 10. Флп. 20, 14. [10] Ін. 20, 17. Євр. 2, 11. [18] Мф. 2, 9. Кол. 1, 16. Євр. 2, 8. Одкр. 19, 16.