Книга Есфирі

Глава: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10


 

 

Глава 1

1 [У другий рік царювання Артаксеркса великого, у перший день місяця Нісана, бачив сон Мардохей, син Іаїрів, Семеїв, Кисеїв, з коліна Веніамінового, юдеянин, що жив у місті Сузах, муж великий, який служив при царському палаці. Він був із полонених, яких Навуходоносор, цар Вавилонський, взяв у полон­ з Єрусалима з Ієхонією, царем Юдей­ським. Сон же його такий: ось жахли­вий шум, грім і землетрус і сум’ят­тя на землі; і ось, вийшли два великих змії, готові битися один з одним; і великим було виття їх, і після виття їх усі народи приготувалися до війни, щоб уразити народ праведних; і ось – день темряви і мороку, скорбота і гноблення, страждання і сум’яття велике на землі; і збентежився весь народ праведних, побоюючись біди собі, й приготувалися вони до загибелі і стали взи­вати до Господа; від крику їхнього з’явилася, ніби від малого джерела, велика ріка з великою водою; і засяяло світ­ло і сонце, і піднеслися смиренні і знищили марнославних. – Мардохей, пробудившись після цього сновидіння, яке зображало, що́ Бог хотів зробити, тримав цей сон у серці і бажав зрозуміти його у всіх частинах його, до ночі. І перебу­вав Мардохей у палаці разом з Гавафою і Фаррою, двома царськими євнухами, які оберігали палац, і по­чув розмови їхні і розвідав наміри їхні і дізнався, що вони готуються на­клас­ти руки на царя Артаксеркса, і доніс­ про них царю; а цар катував цих двох євнухів, і, коли вони зізналися, були страчені. Цар записав цю подію в пам’яті, і Мардохей записав­ цю подію. І наказав цар Мардохею служити в палаці і дав йому подарунки за це. При царі ж був то­ді вельможний Аман, син Амадафів, вугеянин, і намагався він заподіяти зло Мардохею і народу його за двох євнухів царських.]

1 І було [після цього] у дні Артак­серкса, — цей Артаксеркс царював над ста двадцятьма сімома областями від Індії і до Ефіопії, — 2 у той час, як цар Артаксеркс сів на царський престіл свій, що в Сузах, місті престольному, 3 у третій рік свого царювання він зробив бенкет для всіх князів своїх і для службовців при ньому, для головних начальників війська перського і мідійського і для правителів областей своїх, 4 показуючи велике багатство царства свого і особливий блиск величі своєї­ протягом багатьох днів, ста вісімдесяти днів. 5 Після закінчення цих днів, зробив цар для народу свого, який знаходився у престольному міс­ті Сузах, від великого до малого, бен­кет семиденний у садовому дворі цар­ського дому. 6 Білі, бавовняні, і яхонтового кольору вовняні тканини, прикріплені висонними і пурпуровими шнурами, висіли на срібних кільцях і мармурових стовпах. 7 Золоті і срібні ложа були на помості, вистеленому каменями зеленого кольору і мармуром, і перламутром, і каменями чорного кольору. 8 Напої подавалися у золотих сосудах і сосудах різноманітних, ціною в тридцять тисяч талантів; і вина царського було безліч, за багатством царя. Пиття йшло чинно, ніхто не примушував, тому що цар дав такий наказ усім управителям у його домі, щоб робили з волі кожного. 9 І цариця Астинь зробила також бенкет для жінок у царському домі царя Артаксеркса. 10 У сьомий день, коли розвеселилося серце царя від вина, він сказав Мегуману, Бизфі, Харбоні, Бигфі й Авагфі, Зефару і Каркасу — семи євнухам, які прислуговували перед лицем царя Артаксеркса, 11 щоб вони привели царицю Астинь перед лице царя у вінці царському для того, щоб показати народам і князям красу її; тому що вона була дуже красива. 12 Але цариця Астинь не захотіла прийти за наказом царя, оголошеним через євнухів. 13 І розгнівався цар сильно, і лють його за­палала в ньому. І сказав цар мудрецям, які знають минулі часи, — бо справи царя робилися перед усіма, хто знає закон і права, — 14 наближе­ними ж до нього тоді були: Каршена, Шефар, Адмафа, Фарсис, Мерес, Марсена, Мемухан — сім князів перських і мідійських, які могли бачити­ лице царя і сиділи першими в царст­ві: 15 як учинити за законом з царицею Астинь за те, що вона не зро­била за словом царя Артаксеркса, оголошеним через євнухів? 16 І сказав Мемухан перед лицем царя і князів: не перед царем одним винна цариця Астинь, а перед усіма князями і перед усіма народами, які по всіх областях царя Артаксеркса; 17 тому що вчинок цариці дійде до всіх дружин, і вони будуть зневажати чоловіків своїх і говорити: цар Артаксеркс повелів привести царицю Астинь перед лице своє, а вона не пішла. 18 Тепер княгині перські і мідійські, які почують про вчинок цариці, будуть те саме говорити всім князям царя; і зневаги і засмучення буде достатньо. 19 Якщо благоугодно царю, нехай вийде від нього царська постанова і впишеться у закони перські та мідійські і не скасовується, про те, що Астинь не буде входити перед лице царя Артаксерк­са, а царське достоїнство її цар передасть іншій, яка краща за неї. 20 Ко­ли почують про цю постанову царя, яка розійдеться по всьому царству його, яке воно не велике, тоді всі дружини будуть шанувати чоловіків своїх, від великого до малого. 21 І вгодне було слово це в очах царя і князів; і зробив цар за словом Мемухана. 22 І послав у всі області царя листи, написані у кожну область письменами її і до кожного народу мовою його, щоб усякий чоловік був господарем у домі своєму, і щоб це було оголошено кожному його природною мовою.

 

Глава 1. [1] 1 Езд. 4, 6. [2] Дан. 8, 2. [7] Єз. 23, 41. [8] Дан. 5, 3.

 

 

Глава 2

1 Після цього, коли затих гнів царя Артаксеркса, він згадав про Астинь і про те, що вона зробила, і що було визначено про неї. 2 І сказали слуги царя, які служили при ньому: нехай би пошукали царю молодих красивих дівчат, 3 і нехай би призначив цар спостерігачів у всіх областях свого царства, щоб зіб­рали усіх молодих дівчат, красивих на вигляд, у престольне місто Сузи, у дім дружин під нагляд Гегая, царського євнуха, сторожа дружин, і нехай би видавали їм притирання [та інше, що потрібно]; 4 і дівчина, яка сподобається очам царя, нехай буде царицею замість Астинь. І вгодне було слово це в очах царя, і він так і зробив.

5 Був у Сузах, місті престольному,­ один юдеянин, ім’я його Мардохей, син Іаїра, син Семея, син Киса, з коліна Веніамінового. 6 Він був переселений з Єрусалима разом із полоненими, виведеними з Ієхонією, царем Юдейським, яких переселив Навуходоносор, цар Вавилонський. 7 І був він вихователем Гадасси, — вона ж Есфир, — дочки дядька його, тому що не було у неї ні батька, ні ма­тері. Дівчина ця була красива станом і гарна лицем. І після смерти батька її і матері її, Мардохей узяв її до себе замість дочки.

8 Коли оголошене було повеління­ царя й указ його, і коли зібрано було багато дів у престольне місто Сузи під нагляд Гегая, тоді взята була й Есфир у царський дім під нагляд Гегая, стража дружин. 9 І сподобалася ця дівчина очам його і здобула у нього благовоління, і він поспішив видати їй притирання і все, призначене для неї, і приставити до неї сім дів, гідних бути при ній, з дому цар­ського, і перемістив її і дівчат її у краще відділення жіночого дому. 10 Не сказала Есфир ні про народ свій, ні про рідню свою, тому що Мардохей дав їй наказ, щоб вона не говорила про це. 11 І кожного дня Мардохей при­ходив до двору жіночого дому, щоб довідуватися про здоров’я Есфирі і про те, що робиться з нею.

12 Коли наставав час кожній дівчині входити до царя Артаксеркса, після того, як протягом дванадцяти місяців виконано було над нею все, визначене жінкам, — тому що стільки часу тривали дні притирання їх: шість місяців мировою оливою і шість місяців пахощами та іншими притираннями жіночими, — 13 тоді дів­чи­на входила до царя. Чого б вона не вимагала, їй давали все для виходу з жіночого дому у дім царя. 14 Увечері вона входила і вранці поверталася в інший жіночий дім під нагляд Шаазгаза, царського євнуха, стража­ наложниць; і вже не входила­ до ца­ря, хіба тільки цар побажав би її, і вона прикликалася б на ім’я.

15 Коли прийшов час Есфирі, доч­ки Аминадава, дядька Мардохея, який узяв її до себе замість дочки,– йти до царя, тоді вона не просила нічого, крім того, про що сказав їй Гегай, євнух царський, страж дружин. І здобула Есфир прихильність до себе в очах усіх, хто бачив її. 16 І взята була Есфир до царя Артаксеркса, у царський дім його, в десятому місяці, тобто в місяці Тебефі, у сьомий рік його царювання. 17 І полюбив цар Есфир більше за всіх дружин, і вона здобула його благовоління і прихильність більше за всіх дів; і він поклав царський вінець на голову її і зробив її царицею замість Астині. 18 І зробив цар великий бенкет для всіх князів своїх і для службовців при ньому, — бенкет заради Есфирі, і зробив пільги областям і роздав дарунки з царською щедрістю. 19 І коли вдруге зібрані були дівчата, і Мардохей сидів біля воріт царських, 20 Есфир усе ще не говорила про рідню свою і про народ свій, як наказав їй Мардохей; а слово Мардохея Есфир виконувала і тепер так само, як тоді, коли була у нього на вихованні. 21 У цей час, коли Мардохей сидів біля воріт царських, два царських євнухи, Гавафа­ і Фарра, які оберігали поріг, озлобилися [за те, що перевагу одержав Мардохей], і замислили накласти ру­ку на царя Артаксеркса. 22 Довідавшись про це, Мардохей повідомив царицю Есфир, а Есфир сказала цареві від імені Мардохея. 23 Справа була досліджена і знайдена вірною, і їх обох повісили на дереві. І було вписано про благодіяння Мардохея в книгу денних записів царя.

 

Глава 2. [6] 4 Цар. 24, 15. [18] Есф. 1, 3. [20] Есф. 4, 8. [23] Есф. 6, 2.

 

 

Глава 3

1 Після цього звеличив цар Артаксеркс Амана, сина Амадафа, вугеянина, і підніс його, і поставив сідалище його вище за усіх князів, які були у нього; 2 і усі службовці при царі, які були біля царських воріт, кланялися і падали ниць перед Аманом, бо так наказав цар. А Мардохей не кланявся і не падав ниць. 3 І гово­рили службовці царя, які біля царсь­ких воріт, Мардохею: навіщо ти ­пе­­реступаєш повеління царське? 4 І оскільки вони говорили йому що­дня, а він не слухав їх, то вони донесли Аману, щоб подивитися, чи устоїть у слові своєму Мардохей, бо він повідомив їх, що він юдеянин.

5 І коли побачив Аман, що Мардохей не кланяється і не падає ниць перед ним, то сповнився гніву Аман. 6 І здалося йому незначним накласти руку тільки на одного Мардохея; але оскільки сказали йому, з якого народу Мардохей, то задумав Аман знищити всіх юдеїв, які були в усьому царстві Артаксеркса, як народ Мардохеїв. 7 [І зробив раду] у перший місяць, який є місяць Нисан, у дванадцятий рік царя Артаксеркса, і кидали пур, тобто жереб, перед лицем Амана з дня у день і з місяця у мі­сяць, [щоб в один день погубити народ Мардохеїв, і упав жереб] на дванадцятий місяць, тобто на місяць Адар. 8 І сказав Аман царю Артаксерксу: є один народ, розкиданий і розсіяний між народами по всіх областях царства твого; і закони їх відмінні від законів усіх народів, і законів царя вони не виконують; і царю не слід так залишати їх. 9 Якщо царю благоугодно, то нехай буде приписано знищити їх, і десять тисяч талантів срібла я відважу на руки приставників, щоб внести у скарбницю царську. 10 Тоді зняв цар перстень свій з руки своєї і віддав його Аману, синові Амадафа, вугеянину, щоб скріпити указ проти юдеїв. 11 І сказав­ цар Аману: віддаю тобі це срібло і народ; зроби з ним, як тобі завгодно.

12 І покликані були писарі царські у перший місяць, у тринадцятий день його, і написано було, як наказав Аман, до сатрапів царських і до начальників над кожною областю [від області Індійської до Ефіопії, над ста двадцятьма сімома областями], і до князів кожного народу, у кожну область письменами її і до кожного народу його мовою: усе було написа­но від імені царя Артаксеркса і скріп­лено царським перснем. 13 І послані були листи через гінців в усі області­ царя, щоб убити, погубити і знищити всіх юдеїв, малих і старих, ді­тей і жінок в один день, у тринадцятий день дванадцятого місяця, тобто місяця Адара, і майно їхнє розграбувати. [Ось список з цього листа: великий цар Артаксеркс начальникам від Індії до Ефіопії над ста двадцять­ма сімома областями і підлеглим їм намісникам. Царюючи над багатьма народами і володіючи всією вселенною, я хотів, не підносячись гор­дістю влади, але керуючи завжди лагідно і тихо, зробити життя підданих постійно спокійним і, дотримуючи царство своє мирним і легко­прохідним до країв його, відновити бажаний для усіх людей мир. Коли ж я запитав радників, яким би способом привести це до виконання, то відомий у нас своєю мудрістю і який користується незмінним благоволінням, і довів тверду вірність і отримав другу шану після царя, Аман по­яснив нам, що серед усіх племен вселенної замішався один ворожий народ, за законами своїми противний усякому народу, який постійно зне­ва­жає царські повеління, щоб не благовлаштовувалося бездоганно зді­й­с­ню­ване нами соуправління. Отже, дізнавшись, що один тільки цей народ завжди противиться усякій людині, веде спосіб життя, чужий законам, і, противлячись нашим діям, звершує найбільші злодіяння, щоб царство наше не досягло добробуту, ми повеліли зазначених вам у грамо­тах Амана, поставленого над справами і другого батька нашого, усіх із дружинами і дітьми цілком знищити ворожими мечами, без усякого­ жалю і пощади, у тринадцятий день дванадцятого місяця Адара цього року, щоб ці і раніше і тепер ворожі люди, будучи в один день насильно скинуті у пекло, не перешкоджали нам у майбутній час провадити життя мирне і спокійне до кінця.] 14 Список з указу послати в кожну область як закон, що оголошується для всіх на­родів, щоб вони були готові до того дня. 15 Гінці вирушили швидко з цар­ським повелінням. Оголошений був указ і в Сузах, престольному міс­ті; і цар і Аман сиділи і пили, а міс­то Сузи було у сум’ятті.

 

Глава 3. [1] 1 Цар. 15, 8, 32. Есф. 5, 11; 6, 6. [3] Дан. 3, 12; 6, 13. [7] Есф. 9, 24. Притч. 14, 32. [8] Чис. 23, 9. [10] Бут. 41, 42. [13] Есф. 8, 13; 9, 1. [15] Есф. 4, 8; 8, 15.

 

 

Глава 4

1 Коли Мардохей дізнався про все, що робилося, роздер одяг свій і надяг на себе веретище і посипав попіл, і вийшов на середину міста і взивав із воланням великим і гірким: [знищується народ ні в чому не винний!] 2 І дійшов до царських воріт [і зупинився,] тому що не можна було входити в царські ворота у веретищі [і з попелом]. 3 Також і в усякій області і місці, куди тільки доходило повеління царя й указ його, було велике нарікання серед юдеїв, і піст, і плач, і волання; веретище і попіл служили постіллю для багатьох.

4 І прийшли служниці Есфирі та євнухи її і розповіли їй, і сильно стри­вожилася цариця. І послала одяг, щоб Мардохей надяг його і зняв з себе веретище своє. Але він не прийняв. 5 Тоді покликала Есфир Гафаха, одного з євнухів царя, якого він приставив до неї, і послала його до Мар­дохея довідатися: що це і від чого це? 6 І пішов Гафах до Мардохея на місь­ку площу, що перед­ царськими воротами. 7 І розповів йому Мардохей­ про усе, що з ним трапилося, і про визначене число срібла, яке обіцяв Аман відважити у скарб­ницю царсь­ку за юдеїв, щоб знищити їх; 8 і вручив йому список з ука­зу,­ оприлюдненого в Сузах, про знищення їх, щоб показати Есфирі і дати їй знати про все; притім наказав їй, щоб вона пішла до царя і благала його про помилування і просила його за народ свій, [згадавши дні смирення свого, коли вона виховувалася під рукою моєю, тому що Аман, другий після царя, засудив нас на смерть, і щоб воззвала до Господа і сказала про нас царю, нехай визволить нас від смерти]. 9 І прийшов Гафах і пере­казав Есфирі слова Мар­дохея. 10 І ска­зала Есфир Гафаху і послала його сказати Мардохею: 11 усі службовці­ при царі і наро­ди в областях царських знають, що всякому, і чоловіку і жінці, хто увійде до царя у внутріш­ній двір, не будучи покликаним, один суд — смерть; тільки той, до кого простягне цар свій золотий скіпетр, за­лишиться живий. А мене не кличе цар ось уже тридцять днів. 12 І переказали Мардохею слова Есфирі. 13 І сказав Мардохей у відповідь Есфирі: не думай, що ти одна з усіх юдеїв врятуєшся у домі царському. 14 Якщо ти промовчиш у цей час, то свобода і визволення прийде для юдеїв з іншого місця, а ти і дім бать­ка твого загинете. І хто знає, чи не для такого часу ти і досягла достоїн­ства царського? 15 І сказала Есфир у відповідь Мардохею: 16 піди, збери всіх юдеїв, які знаходяться у Сузах, і постіться заради мене, і не їжте і не пийте три дні, ні вдень, ні вночі, і я зі служницями моїми буду також поститися і потім піду до царя, хоча це проти закону, і якщо загинути — загину.

17 І пішов Мардохей і зробив, як наказала йому Есфир. [І молився він Господу, згадуючи всі діла Господні,­ і говорив: Господи, Господи, Царю, Вседержителю! Все у Твоїй владі, і немає того, хто противився б Тобі, коли Ти захочеш спасти Ізраїля; Ти створив небо і землю і усе дивне у піднебесній; Ти — Господь усіх, і немає такого, хто противився б Тобі, Господу. Ти знаєш усе; Ти знаєш, Господи, що не для образи і не з гор­дощів і не з марнославства я робив це, що не поклонявся марнославному Аману, бо я охоче став би цілувати сліди ніг його для спасіння Ізраїля; але я робив це для того, щоб не віддавати слави людині­ вище слави Божої і не поклонятися нікому, крім Тебе, Господа мого, і я не стану робити цього з гордости. І нині, Господи Боже, Царю, Боже Авра­амів, пощади народ Твій; бо замишляють нам загибель і хочуть знищити одвічне насліддя Твоє; не знехтуй надбання Твого, яке Ти визволив для Себе з землі Єгипетської; почуй молитву мою й змилосердься над насліддям Твоїм і зміни нарікання наше на радість, щоб ми, живучи, оспівували ім’я Твоє, Господи, і не погуби вуст, які прославляють Тебе, Господи. І всі ізраїльтяни взивали всіма силами своїми, тому що смерть їхня була перед очима їхніми. І цариця Есфир прибігла до Господа, обійнята смертним горем, і, знявши одяг слави своєї, одяг­нулася в одяг скорботи і нарікання, і, замість багатокоштовних мастей, попелом і порохом посипала голову свою, і дуже виснажила тіло своє, і всяке місце, що прикрашається у веселощах її, покрила розпу­щеним волоссям своїм, і молилася Господу Богу Ізраїлевому, говорячи: Господи мій! Ти один Цар наш; допоможи мені, самотній, що не маю помічника, крім Тебе; бо біда моя біля мене. Я чула, Господи, від батька мого, у рідному коліні моєму, що Ти, Господи, обрав Собі Ізраїля з усіх народів і бать­ків наших з усіх предків їх у насліддя вічне, і зробив для них те, про що говорив їм. І нині ми згрішили перед Тобою, і Ти віддав нас у руки ворогів наших за те, що ми славили богів їхніх: праведний Ти, Господи! А нині вони не задовольнилися гірким рабством нашим, але поклали руки свої в руки ідолів своїх, щоб відкинути заповідь уст Твоїх, і знищити насліддя Твоє, і закрити вуста­ тих, що оспівують Тебе, і погасити славу храму Твого і жертовника Тво­го, і відкрити вуста народів для прославляння марних богів, і царю плотському величатися повік. Не віддай, Господи, скіпетра Твого богам неіснуючим, і нехай не радіють падінню нашому, але оберни задум їх на них самих: наклепника проти нас віддай на ганьбу. Пом’яни, Господи, яви Себе нам у час скорботи нашої і дай мені мужність. Царю бо­гів і Владико усякого начальства! да­руй устам моїм слово благоприємне перед цим левом і наповни серце його ненавистю­ до того, хто пере­слі­дує нас, на загибель йому й од­но­дум­цям його; нас же визволи ру­кою Твоєю і допоможи мені, самот­ній, що не маю помічника, крім Тебе, Господи. Ти маєш відання всього і знаєш, що я ненавиджу славу беззаконних і гребую постіллю необрізаних і всякого іноплемінника; Ти знаєш необхідність мою, що я гребую знаком гордости моєї, який буває на голові моїй у дні появи моєї, гребую ним, як одягом, оскверненим кров’ю, і не ношу його у дні самотности моєї. І не споживала раба Твоя від трапези Амана і не дорожила бенкетом царським, і не пила вина ідоложертовного, і не веселилася раба Твоя з дня переміни долі моєї донині, крім як щодо Тебе, Господи Боже Авра­амів. Боже, що ма­єш силу над усіма!­ почуй голос без­надійних, і спаси нас від руки зловмисників, і визволи ме­не від стра­ху мого.]

 

Глава 4. [1] Чис. 14, 6. Нав. 7, 6. [3] Іона 3, 6. [7] Есф. 3, 9. [8] Есф. 2, 7, 20; 3, 15. [11] Есф. 5, 1–2; 8, 4. [16] Есф. 5, 1

 

 

Глава 5

1 На третій день Есфир [припи­нивши молитися, зняла одяг на­рікання і] одяглася по-царськи, [і зробившись прекрасною, закликаючи всевидця Бога і Спасителя, узяла двох служниць, і на одну спиралася, ніби віддавшись насолоді, а друга йшла за нею, підтримуючи одіяння її. Вона була прекрасна в квітучості краси своєї, і лице її радісне, ніби сповнене любов’ю, але серце її було стиснуте страхом]. І стала вона на внутрішньому дворі царського дому, перед домом царя; цар же сидів тоді на царському престолі своєму, в царському домі, прямо навпроти входу у дім, [убраний в усі одіяння величі своєї, увесь у золоті і коштовних каменях, і був дуже страш­ний]. Коли цар побачив царицю Есфир, яка стоїть надворі, вона знайш­ла милість в очах його. [Звер­нувши лице своє, що полум’яніло славою, він глянув із сильним гнівом; і цариця впала духом і змінилася у лиці своєму від ослаблення і схилилася на голову служниці, яка супроводжувала її. І змінив Бог дух царя на лагідність, і поспішно встав він із престолу свого і прийняв її в обійми свої, поки вона не отямилася. Потім він утішив її ласкавими словами, сказавши їй: що тобі, Есфир? Я — брат твій; підбадьорься, не помреш, тому що наше володарювання спільне; підійди.] 2 І простягнув цар до Есфирі золотий скіпетр, що був у руці його, і підійшла Есфир і торкнулася кінця скіпетра, [і поклав цар скіпетр на шию її і по­цілував її і сказав: говори мені. І ска­зала вона: я бачила в тобі, господарю,­ ніби ан­гела Божого, і збентежилося серце моє від страху перед славою твоєю, бо дивний ти, господарю, і лице твоє сповнене благодаті. — Але під час бесіди вона впала від ослаблення; і цар збентежився, і всі слуги його втішали її]. 3 І сказав їй цар: що тобі, царице Есфир, і яке прохання твоє? Навіть до половини царства дам то­бі. 4 І сказала Есфир: [нині в мене день святковий;] якщо царю благоугодно, нехай прийде цар з Аманом сьогодні на бенкет, який я приготувала йому. 5 І сказав цар: сходіть швидше за Аманом, щоб зробити за словом Есфирі. І прийшов цар з Аманом на бенкет, який приго­тувала Есфир. 6 І сказав цар Есфи­рі під час пиття вина: яке бажання твоє? воно буде задоволене; і яке прохання­ твоє? хоча б до половини цар­ства, воно буде виконане. 7 І відповіла Есфир, і сказала: ось моє бажання і моє прохання: 8 якщо я знайшла благовоління в очах царя, і якщо царю благоугодно задовольнити бажання моє і виконати прохання моє, те нехай цар з Аманом прийде [ще завтра] на бенкет, який я приготую для них, і завтра я виконаю слово царя. 9 І вийшов Аман у той день ве­селий і добродушний. Але коли поба­чив Аман Мардохея біля воріт царських, і той не встав і з місця не рушив перед ним, тоді наповнився Аман гнівом на Мардохея. 10 Однак же стри­­­мався Аман. А ко­­ли прийшов у дім свій, то послав покликати друзів своїх і Зереш, дружину свою. 11 І роз­повів їм Аман про велике багатство своє і про численних синів своїх і про все те, як звели­чив його цар і як підніс його над кня­зями і слугами царськими. 12 І сказав Аман: та й цариця Есфир ніко­го­ не покликала з царем на бенкет, який вона при­готувала, крім мене; так і на завтра я покликаний до неї з царем. 13 Але всього цього не достатньо для мене, доки я бачу Мар­до­­хея юдеяни­на, що сидить біля воріт­ царських. 14 І сказала йому Зереш, дружи­на його, і всі друзі його: нехай при­­­го­тують дерево висотою в п’ятде­сят ліктів, і вранці скажи цареві, щоб повісили Мардохея на ньому, і то­ді весело йди на бенкет з царем. І сподобалося це слово Аману, і він приготував дерево.

 

Глава 5. [1] Есф. 4, 16. [2] 2 Цар. 14, 20. [3] Есф. 7, 2. [9] Притч. 26, 26. Сир. 11, 32. [10] Есф. 6, 13. [11] Есф. 3, 1. [13] Притч. 14, 31. [14] Есф. 6, 4. Сир. 10, 15–16.

 

 

Глава 6

1 У ту ніч Господь забрав сон у царя, і він звелів [слузі] принес­ти пам’ятну книгу денних записів; і читали їх перед царем, 2 і знайдено було записане там, як доніс Мардохей на Гавафу і Фарру, двох євнухів царських, що оберігали поріг, які замишляли накласти руку на царя Артаксеркса. 3 І сказав цар: яка да­на пошана і відзнака за це Мардохею? І сказали слуги царя, які слу­жили при ньому: нічого не зроблено йому. 4 [Коли цар розпитував про благодіяння Мардохея, прийшов на двір Аман,] і сказав цар: хто надворі? Аман же прийшов тоді на зовнішній двір царського дому поговорити з царем, щоб повісили Мардохея на дереві, яке він приготу­вав для нього. 5 І сказали слуги ца­рю: ось, Аман стоїть надворі. І сказав цар: нехай увійде. 6 І ввійшов Аман. І сказав йому цар: що зробити­ б тому чоловікові, якого цар хоче від­значити пошаною? Аман подумав у серці своєму: кому іншому за­хоче цар зробити пошану, крім мене? 7 І сказав Аман царю: тому чоловікові, якого цар хоче відзначити пошаною, 8 нехай принесуть одіяння царське, в яке одягається цар, і приведуть коня, на якому їздить цар, покладуть царський вінець на голову його, 9 і нехай подадуть одіяння і коня в руки одному з перших князів царських, — і одягнуть того чоловіка, якого цар хоче відзначити пошаною, і виведуть його на коні на міську площу, і проголосять перед ним: так робиться тому чоловікові, якого цар хоче відзначити пошаною! 10 І сказав цар Аману: [добре ти сказав;] негайно ж візьми одіяння і ко­ня,­ як ти сказав, і зроби це Мардохею юдеянину, який сидить біля царських воріт; нічого не опусти з усього, що ти говорив. 11 І взяв Аман одіяння і коня і одягнув Мардохея, і вивів його на коні на міську площу і проголосив перед ним: так робиться тому чоловікові, якого цар хоче відзначити пошаною! 12 І повер­нувся Мардохей до царських воріт. Аман же поспішив у дім свій, сумний і закривши голову. 13 І переказав Аман Зереші, дружині своїй, і всім друзям своїм усе, що трапилося з ним. І сказали йому мудреці його і Зереш, дружина його: якщо з племені юдеїв Мардохей, через якого ти почав падати, то не пересилиш його, а, напев­но, впадеш перед ним, [тому що з ним Бог живий]. 14 Вони ще розмовляли з ним, як при­йшли євнухи царя і стали підганяти Амана йти на бенкет, який приго­тувала Есфир.

 

Глава 6. [2] Есф. 2, 23. [4] Притч. 4, 16; 5, 22. Пс. 7, 17. [12] 2 Пар. 26, 20. [13] Ін 18, 6. Притч. 16, 18.

 

 

Глава 7

1 І прийшов цар з Аманом бен­кетувати в Есфирі цариці. 2 І сказав цар Есфирі також і в цей другий день під час бенкету: яке бажання твоє, царице Есфир? воно буде задоволене; і яке прохання твоє? хоча б до половини царства, воно буде виконане. 3 І відповіла цариця Есфир і сказала: якщо я знайшла благовоління в очах твоїх, царю, і якщо царю благоугодно, то нехай будуть даровані мені життя моє, за бажанням моїм, і народ мій, на прохання моє! 4 Бо продані ми, я і народ мій, на знищення, вбивство і загибель. Якби ми продані були у раби і рабині, я мовчала б, хоча ворог не винагородив би збитку царя. 5 І відповів цар Артаксеркс і сказав цариці Есфирі: хто це такий, і де той, який наважився у серці своєму зробити так? 6 І сказала Есфир: ворог і супротивник — цей злобний Аман! І Аман затремтів перед царем і царицею. 7 І цар встав у гніві своєму з бенкету і пішов у сад при палаці; Аман же залишився благати за життя своє царицю Есфир, бо бачив, що визначена йому зла доля від царя. 8 Коли цар повернувся із саду при палаці у дім бенкету, Аман припадав до ложа, на якому знаходилася Есфир. І сказав цар: навіть і ґвалтувати царицю хоче  в домі у мене! Слово вийшло з уст царя, — і накрили лице Аману. 9 І сказав Харбона, один з євнухів при царі: ось і дерево, яке приготував Аман для Мардохея, який говорив добре для царя, стоїть біля дому Амана, висотою у п’ятдесят ліктів. І сказав цар: повісь­те його на ньому. 10 І повісили Амана на дереві, яке він приготував для Мардохея. І гнів царя втих.

 

Глава 7. [2] Есф. 5, 3, 6. [4] Пс. 100, 5. [7] Притч. 10, 24; 16, 14; 20, 2. [10] Есф. 6, 4. Притч. 26, 27. Еккл. 10, 8.

 

 

Глава 8

1 У той день цар Артаксеркс від­­дав цариці Есфирі дім Амана, ворога юдеїв; а Мардохей увійшов перед лице царя, тому що Есфир оголосила, хто він для неї. 2 І зняв цар перстень свій, який він відібрав у Амана, і передав його Мардохею; Есфир же поставила Мардохея наглядачем над домом Амана. 3 І продовжувала Есфир говорити перед царем і впала до ніг його, і плакала і благала його відвернути злість Амана вугеянина і задум його, який він замислив проти юдеїв. 4 І простяг цар до Есфирі золотий скіпетр; і піднялася Есфир, і стала перед лицем царя, 5 і сказала: якщо царю благоугодно, і якщо я знайшла благовоління перед лицем його, і справедлива ця справа перед лицем царя, і подобаюся я очам його, то нехай бу­ло б написано, щоб були повернуті листи із задумом Амана, сина Амадафа, вугеянина, написані ним про знищення юдеїв у всіх областях ца­ря; 6 бо, як я можу бачити біду, яка осягне народ мій, і як я можу бачити загибель рідних моїх? 7 І сказав цар Артаксеркс цариці Есфирі і Мар­дохею юдеянину: ось, я дім Амана віддав Есфирі, і його самого повісили на дереві за те, що він накладав руку свою на юдеїв; 8 напишіть і ви про юдеїв, що вам угодно, від імені царя і скріпіть царським перснем, тому що лист, написаний від імені царя і скріплений перснем царським, не можна змінити.

9 І покликані були тоді царські пи­сарі в третій місяць, тобто в місяць Сиван, у двадцять третій день його, і написано було усе так, як наказав Мардохей, до юдеїв, і до сатрапів, і областеначальникам, і правителям областей від Індії до Ефіопії, ста двадцяти семи областей, у кожну область письменами її і до кожного народу мовою його, і до юдеїв письменами їх і мовою їх. 10 І написав він від імені царя Артаксеркса, і скріпив царським перснем, і послав листи з гінцями на конях, на дромадерах і мулах царських, 11 про те, що цар дозволяє юдеям, які знаходяться в усякому місті, зібратися і стати на захист свого життя, знищити, убити і погубити усіх сильних у народі і в області, які ворогують з ними, — дітей і дружин, і майно їх розграбувати, 12 в один день по всіх областях царя Артаксеркса, у тринадцятий день дванадцятого місяця, тобто місяця Адара. [Список з цього указу такий: великий цар Артаксеркс начальникам від Індії до Ефіопії над ста двадцятьма сімома областями і володарям, доброзич­ливцям нашим, радуватися. Багато хто, за надзвичайною добротою благодійників щедро нагороджені пошаною, надмірно загордилися і не тільки підданим нашим шукають, як за­подіяти зло, але, не мігши насити­ти гордість, намагаються чинити під­ступи самим благодійникам своїм, не тільки втрачають почуття людсь­кої вдячності, але, чванячись пихатістю безумних, злочинно думають уникнути суду Бога, що все і завж­ди­ бачить. Але часто і багато хто, бу­ду­чи наділеними владою, щоб влаштовувати справи друзів, які довірили їм, своїм переконанням роблять їх винуватцями пролиття невинної крови і піддають непоправним бідам, хитромудрістю підступної неправди обманюючи непорочну благодумність державних мужів. Це можна бачити не стільки з древніх історій, як ми сказали, скільки за ділами, злочинно звершеними перед вами тими, хто злобою негідно володарює. Тому потрібно турбуватися на майбутній час, щоб нам влаштувати цар­ство спокійним для всіх людей у світі, не допускаючи змін, але справи, що виникають, обговорювати з належною передбачливістю. Так Аман Амадафів, македонянин, воіс­тину чужий для перської крови і дуже далекий від нашої благости, був прийнятий у нас гостем, удостоївся прихильности, яку ми маємо до всякого народу, настільки, що був проголошений нашим батьком і ша­нований усіма, представляючи другу особу при царському престолі; але, не стримавши гордости, замислив позбавити нас влади і душі, а нашого спасителя і постійного благо­дійника Мардохея і непорочну спіль­ницю царства Есфир, з усім народом їх, домагався різноманітними підступними діями погубити. У такий спосіб він думав зробити нас безлюдними, а державу Перську передати македонянам. Ми ж вважаємо юдеїв, засуджених цим лиходієм на знищення, не злошкідливими, а такими, що живуть за найсправедливішими законами, синами Вишнього, найвеличнішого живого Бога, Який дарував нам і предкам нашим царство у найкращому стані. Тому ви добре зробите, якщо не приведете до виконання грамот, надісланих Аманом Амадафовим; бо він, зробив­ши це, біля воріт Сузи повішений із усім домом, з волі Бога, що володіє усім, Який учинив йому негайно гід­ний суд. Список же з цього указу, виставивши на кожному місці відкрито, залиште юдеїв користуватися своїми законами і сприяйте їм, щоб тим, хто повставав на них під час скорботи, вони могли помститися у тринадцятий день дванадцятого­ місяця Адара, в самий той день. Бо Бог, Який володіє всім, замість заги­белі обраного роду, влаштував їм таку радість. І ви, в числі шанованих свят ваших, проводьте цей знаменитий день з усіма веселощами, щоб і нині і після було пам’ятним спасіння для нас і для прихильних до нас персів і загибель тих, хто чинив нам підступи. Всяке місто або область взагалі, які не виконають цього, нещадно спустошаться мечем і вогнем і зробляться не тільки пустелею для людей, але і для звірів і птахів назавжди огидною]. 13 Список з цього указу надіслати в кожну область, як закон, проголошений для всіх народів, щоб юдеї готові були до того дня мститися ворогам своїм. 14 Гінці, які поїхали верхи на швидких конях царських, погнали швидко і поспішно, з царським повелінням. Указ був оголошений і в Сузах, престольному місті. 15 І Мардохей ви­йшов від царя в царському одіянні яхонтового і білого кольору й у великому золотому вінці, і в мантії висонній і пурпуровій. І місто Сузи звеселилося і зраділо. 16 А в юдеїв було тоді просвітлення і радість, і веселощі, і торжество. 17 І в усякій області й у всякому місті, у всякому місці, куди тільки доходило повеління царя й указ його, була радість в юдеїв і веселощі, бенкет і святковий день. І багато з народів країни зробилися юдеями, тому що напав на них страх перед юдеями.

 

Глава 8. [2] Есф. 3, 10. [3] Есф. 3, 12. [4] Есф. 4, 11. [9] Есф. 3, 12. [16] 2 Цар. 22, 29. Іов. 18, 6.

 

 

Глава 9

1 У дванадцятий місяць, тобто в місяць Адар, у тринадцятий день його, в який припав час викона­ти повеління царя й указ його, у той день, коли вороги юдеїв сподівалися взяти владу над ними, а вийшло навпаки, що самі юдеї взяли владу над ворогами своїми, — 2 зібралися юдеї в містах своїх по всіх областях ца­ря Артаксеркса, щоб накласти ру­ку на лиходіїв своїх; і ніхто не міг встояти перед лицем їх, тому що страх перед ними напав на всі наро­ди. 3 І всі князі в областях і сатрапи,­ й областеначальники, і виконавці справ царських підтримували юдеїв, тому що напав на них страх перед Мардохеєм. 4 Бо великим був Мардохей у домі в царя, і слава про нього ходила по всіх областях, тому що цей чоловік, Мардохей, піднімав­ся вище і вище.

5 І нищили юдеї всіх ворогів своїх, вбиваючи мечем, умертвлюючи і знищуючи, і чинили з ворогами своїми за своєю волею. 6 У Сузах, місті пре­­стольному, умертвили юдеї і ­по­губили п’ятсот чоловік; 7 і Паршан­дафу і Далфона й Асфафу, 8 і Пора­фу й Адалью й Аридафу, 9 і Пармаш­фу й Арисая й Аридая і Ваієзафу, — 10 десятьох синів Амана, сина Амадафа, ворога юдеїв, умертвили вони, а на грабунок не простягли руки своєї. 11 У той же день донесли цареві про кількість умертвлених у Сузах, престольному місті. 12 І сказав цар цариці Есфирі: у Сузах, місті престольному, умертвили юдеї і погубили п’ятсот чоловік і десятьох си­нів Амана; що ж зробили вони в інших областях царя? Яке бажання твоє? і воно буде задовільнене. І яке ще прохання твоє? воно буде виконане. 13 І сказала Есфир: якщо царю благоугодно, то нехай було б дозволе­но юдеям, які у Сузах, робити те саме і завтра, що сьогодні, і десять­ох синів Аманових нехай би повісили на дереві. 14 І наказав цар зробити так; і даний на це указ у Сузах, і десятьох синів Аманових повісили.

15 І зібралися юдеї, що у Сузах, також і в чотирнадцятий день місяця Адара й умертвили у Сузах триста чоловік, а на грабунок не простягли руки своєї. 16 Й інші юдеї, які знаходилися в царських областях, зібралися, щоб стати на захист життя свого і бути спокійними від ворогів своїх, і умертвили з ворогів своїх­ сімдесят п’ять тисяч, а на грабунок не простягли руки своєї. 17 Це було у тринадцятий день місяця Адара; а в чотирнадцятий день цього ж місяця вони заспокоїлися і зробили його днем бенкету і веселощів. 18 Юдеї ж, які у Сузах, збиралися в тринадцятий день його й у чотирнадцятий день його, а у п’ятнадцятий день його заспокоїлися і зробили його днем бенкету і веселощів. 19 Тому юдеї сільські, які живуть у селищах відкритих, проводять чотирнадцятий день місяця Адара у веселощах і бенкеті, як день святко­вий, роблячи подарунки одне одному; [ті ж, що живуть у митрополіях, і п’ятнадцятий день Адара проводять у добрих веселощах, посилаючи подарунки ближнім].

20 І описав Мардохей ці події і по­слав листи до всіх юдеїв, які в облас­тях царя Артаксеркса, до близьких і до далеких, 21 про те, щоб вони встановили щорічно святкування у себе чотирнадцятого дня місяця Ада­ра і п’ятнадцятого дня його, 22 як таких днів, у які юдеї зробилися спокійними від ворогів своїх, і як такого місяця, в який перетворився їх сум на радість, і нарікання — на день святковий, — щоб зробили їх днями бенкету і веселощів, посилаючи подарунки одне одному і милос­тині бідним. 23 І прийняли юдеї те, що вже самі почали робити, і про що Мардохей написав до них, 24 як Аман, син Амадафа, вугеянин, ворог усіх юдеїв, думав погубити юдеїв і кидав пур, жереб, про знищення і погублення їх, 25 і як Есфир дійшла до царя, і як цар наказав новим листом, щоб злий намір Амана, який він задумав на юдеїв, обернувся на голову його, і щоб повісили його і синів його на дереві. 26 Тому і назвали ці дні Пурим, від імені: пур [*жереб, бо мовою їх жереби називаються пурим]. Тому, згідно з усіма словами цього листа і з тим, що самі бачили і до чого доходило в них, 27 ухвалили юдеї і прийняли на себе і на дітей своїх і на всіх, хто приєднується до них, неодмінно, щоб свят­кувати ці два дні, за написаним про них і у свій для них час, кожного року; 28 і щоб дні ці були пам’ятні і святкувалися в усі роди у кожнім племені, у кожній області й у кожному місті; і щоб дні ці Пурим не скасовувалися в юдеїв, і пам’ять про них не зникла у дітей їхніх.

29 Написала також цариця Есфир, дочка Абихаїла, і Мардохей юдеянин, з усією наполегливістю, щоб виконували цей новий лист про Пурим; 30 і послали листи до усіх юдеїв­ у сто двадцять сім областей царства Артаксерксового зі словами миру і правди, 31 щоб вони твердо зберігали ці дні Пурим у свій час, який встановив про них Мардохей юдеянин і цариця Есфир, і як вони самі призначали їх для себе і для дітей своїх у дні посту і волання. 32 Так повеління Есфирі підтвердило це слово про Пурим, і воно вписане у книгу.

 

Глава 9. [1] Есф. 3, 13. [4] Есф. 8, 17. [6] Притч 11, 8. [10] Вих. 17, 14. [24] Есф. 3, 7. [25] Есф. 9, 14. [29] Есф. 2, 15.

 

 

Глава 10

1 Потім наклав цар Артаксеркс податки на землю і на острови морські. 2 Утім, усі діла сили його і могутности його і докладне свідчення про велич Мардохея, якою звеличив його цар, записані в книзі денних записів царів мідійських і перських, 3 так само як і те, що Мардохей юдеянин був другим після царя Артаксеркса і великим у Юдеї і улюбленим у безлічі братів своїх, бо шукав добра народу своєму­ й говорив про благо всього племені свого. [І сказав Мардохей: від Бога було це, бо я згадав сон, який я бачив про ці події; не залишилося у ньому нічого несповненим. Мале джерело зробилося рікою, і було світло і сонце і безліч води: ця ріка є Есфир, яку взяв собі за дружину цар і зробив царицею. А два змії – це я й Аман; народи – це ті, що зібралися знищити ім’я юдеїв; а народ мій – це ізраїльтяни, які взивали до Бога і спасені. І спас Господь народ Свій, і визволив нас Господь від усього цього лиха, і звершив Бог знамення і чудеса великі, яких не бувало між язичниками. Так влаштував Бог два жереби: один для народу Божого, а другий для усіх язичників, і вийшли­ ці два жереби у годину і час і в день суду перед Богом і всіма язичниками. І згадав Господь про народ Свій і виправдав насліддя Своє. І будуть святкуватися ці дні місяця Адара, у чотирнадцятий і п’ятнадцятий день цього місяця, з торжеством і радістю і веселощами перед Богом, у роди вічні, у народі Його Ізраїлі. У четвертий рік царювання Птоломея і Клеопатри Досифей, який, кажуть, був священиком і левитом, і Птоломей, син його, принесли у Олександ­рію це послання про Пурим, яке, кажуть, витлумачив Лисимах, син Птоломея, який був у Єрусалимі.]

Книга Юдифі *

* Неканонічна.
Перекладена з грецької.

 
 


Глава: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16


 

 

Глава 1

1 У дванадцятий рік царювання Навуходоносора, який царював над ассиріянами у великому міс­ті Ниневії, — у дні Арфаксада, який царював над мідянами в Екбатанах 2 і побудував навколо Екбатан стіни з тесаних каменів, шириною в три лікті, а довжиною в шість ліктів; і зробив висоту стіни в сімдесят, а ширину в п’ятдесят ліктів, 3 і поставив над воротами вежі в сто ліктів, які мали в основі до шістдесяти ліктів ширини; 4 а ворота, побудовані ним для виходу сильних військ його і для строїв піхоти його, піднімалися на висоту на сімдесят ліктів, а у ширину мали сорок ліктів: 5 у ті дні цар Навуходоносор почав війну проти царя Арфаксада на великій рівнині, яка у межах Рагава. 6 До нього зібралися усі, хто живе в нагірній країні, і всі, хто живе біля Євфрату, Тигру й Ідаспису, і з рівнини Ариох, цар Елимейський, і зійшлося дуже багато народів в ополчення синів Хелеуда. 7 І послав Навуходоносор, цар Ассирійський, до всіх, хто живе у Персії, і до усіх, хто живе на заході, до тих, хто живе у Киликії і Дамаску, Ливані й Антиливані, і до всіх, хто живе на передній стороні примор’я, 8 і між народами Кармила і Галаада й у верхній Галилеї і на великій рівнині Ездрилон, 9 і до усіх, хто живе у Самарії і містах її, і за Йорданом до Єрусалима, і Ветані і Хела, і Кадиса і ріки Єгипетської, і Тафни і Рамесси й у всій землі Гесемській 10 до входу у верхній Танис і Мемфис, і до всіх, хто живе у Єгипті до входу у межі Ефіопії. 11 Але всі, хто жив у всіх цих землях, знех­тували слово Ассирійського царя Навуходоносора і не зібралися до нього на війну, тому що вони не боялися його, але він був для них, як один з них: вони відіслали від себе його послів ні з чим, у нечесті. 12 Навуходоносор дуже розгнівався на всю цю землю і поклявся престолом і царством своїм помститися усім краям Киликії, Дамаска і Сирії, і мечем своїм умертвити всіх, хто жи­ве в землі Моава, і синів Ам­мона і всю Юдею, і всіх, хто живе у Єгипті до входу в межі двох морів.

13 І в сімнадцятий рік він ополчився зі своїм військом проти царя Арфаксада і подолав його в битві і примусив утікати все військо Арфак­сада, усю кінноту його і усі колісниці його, 14 й оволодів містами його, дійшов до Екбатан, зайняв укріплення, спустошив вулиці міста і красу його перетворив на ганьбу. 15 А Арфаксада схопив на горах Рагава і, проколовши його списом своїм, у той же день погубив його. 16 Потім пішов назад зі своїми в Ниневію, — він і всі союзники його — велика без­ліч ратних людей; там він відпочивав, і бенкетував з військом своїм сто двадцять днів.


 

 

Глава 2

1 У вісімнадцятому році, у двад­цять другий день першого місяця, було дано в домі Навуходоносора, царя Ассирійського, повеління — зробити, як він сказав, помсту всій землі. 2 Скликавши всіх служителів і всіх сановників своїх, він відкрив їм таємницю свого наміру і своїми вус­тами визначив всіляке зло тій землі. 3 І вони вирішили погубити всіх, хто не підкорився слову вуст його. 4 Після закінчення своєї наради, На­вуходоносор, цар Ассирійський, покликав головного вождя війська свого, Олоферна, який був другим після нього, і сказав йому: 5 так говорить великий цар, господар усієї землі: ось, ти підеш від імені мого і візьмеш із собою чоловіків, упевнених у своїй силі, — піших сто двадцять тисяч і безліч коней із дванадцятьма тисячами вершників, — 6 і ви­йдеш проти усієї землі на заході за те, що не підкорилися слову вуст моїх. 7 І оголосиш їм, щоб вони готу­вали землю і воду, тому що я з гнівом вийду на них, покрию все лице землі їхньої ногами війська мого і віддам йому їх на пограбування. 8 Доли і потоки наповняться їхніми пораненими, і ріка, загачена трупами їхніми, переповниться; 9 а полонених їхніх я розсію по краях усієї землі. 10 Ти ж, вирушивши, заволодій для мене всіма межами їх: які самі здадуться тобі, тих ти збережи до дня викриття їх; 11 а непокірливих нехай не пощадить око твоє: віддавай їх на смерть і на пограбування по усій землі твоїй. 12 Бо живий я, — і міцне царство моє: що сказав, те зроблю моєю рукою. 13 Не переступи ж ні в чому слів господаря твого, але неодмінно виконай, як я на­казав тобі, і не барися з виконанням.

14 Олоферн, вийшовши від лиця господаря свого, запросив до себе всіх сановників, полководців і начальників війська ассирійського, 15 відрахував для битви добірних чоловіків, як повелів йому господар його, сто двадцять тисяч, і кінних стрільців дванадцять тисяч, 16 і привів їх у такий порядок, яким шикується військо, яке йде на битву. 17 Він узяв дуже багато верблюдів, ослів і мулів для обозу їх, а овець, волів і кіз для продовольства їх — без числа, 18 і багато їжі для усіх, і дуже багато золота і срібла з царського дому. 19 І вирушив у похід з усім військом своїм, щоб випередити царя Навуходоносора і покрити усе лице зем­лі на заході колісницями, кіннотою й добірною піхотою своєю. 20 І з ним вийшли союзники в такій безлічі, як сарана і як пісок земний, тому що від безлічі не було і рахунку­ їм. 21 Пройшовши шлях трьох днів від Ниневії до переднього краю рівнини Вектелеф, вони повернули від Вектелефа, біля гори, що лежить ліворуч від верхньої Киликії. 22 Звідти, взявши все військо своє, піших і кінних і колісниці свої, він вирушив у нагірну країну; 23 розбив фудян і лудян і пограбував усіх синів Рассиса і синів Ісмаїла, які жили у пус­телі на південь до землі Хеллеонської. 24 Потім, переправившись через Євфрат, він пройшов Месопотамію і зруйнував усі високі міста біля потоку Аврон до входу в море. 25 Зайнявши межі Киликії, він вибив усіх, хто протистояв йому і, про­йшовши до країв Іафета, які лежать на південь на передній стороні Аравії, 26 обійшов навкруги усіх синів Мадіама, спалив житла їхні і пограбував стада їхні. 27 Потім спустився на рівнину Дамаска, під час жнив пшениці, випалив усі ниви їхні, віддав на знищення стада овець і волів, розграбував міста їхні, спустошив їхні поля і побив усіх юнаків їхніх вістрям меча. 28 Страх і жах напав на жителів приморської країни, які жили в Сидоні й Тирі, на жителів Сура й Окини і на всіх жителів Іємнаана, — і всі мешканці Азота й Аскалона дуже злякалися його.

 

Глава 2. [1] Юдф 1, 12.

 

 

Глава 3

1 І послали до нього вісників з такою мирною пропозицією: 2 ось ми, раби великого царя Навуходоносора, схиляємося перед тобою: роби з нами, що тобі завгодно. 3 Ось перед тобою: і селища наші, і всі місця наші, і всі ниви з пшеницею, і стада овець і волів, і всі будівлі наших жител: використовуй їх, як побажаєш. 4 Ось і міста наші і ті, що живуть у них, — раби твої: йди і роби з ними, як буде угодно очам твоїм.

5 І прийшли до Олоферна чоловіки і передали йому ці слова. 6 Тоді він прийшов у приморську країну з військом своїм, оточив високі міста вартою і взяв із них добірних чоловіків у соратники собі. 7 А вони і вся околиця їх прийняли його з вінками, ликами і тимпанами. 8 Він же зруйнував усі висоти їхні і вирубав діброви їхні: йому наказано було знищити всіх богів тієї землі, щоб усі народи служили одному Навуходоносору, і усі народи і усі племена їх прикликали його, як бога. 9 Прийшовши до Ездрилона біля Дотеї, що лежить навпроти великої тіснини Юдейської, 10 він розташувався між Гаваєм і містом скіфів і залишався там цілий місяць, щоб зібрати весь обоз свого війська.


 

 

Глава 4

1 Сини Ізраїля, які жили в Юдеї, почувши про все, що зробив з народами Олоферн, воєначальник Ассирійського царя Навуходоносора, і як розграбував він усі святили­ща їх і віддав їх на знищення, 2 дуже, дуже злякалися його і тремтіли за Єрусалим і храм Господа Бога свого;­ 3 бо нещодавно повернулися вони з полону, нещодавно увесь народ юдейський зібрався, й освячені від осквер­нення сосуди, жертовник і дім Господній. 4 Вони послали в усі краї Са­марії і Конії, і Ветерона і Вельмена, і Єрихона, і в Хову й Есору, і в рів­­­ни­­­ну Салимську, 5 зайняли усі вершини високих гір, відгородили стіна­ми селища, що знаходяться на них, і відклали запаси хліба на випадок вій­­ни, тому що ниви їхні недавно ­бу­ли зжаті, 6 а великий священик ­Іоаким, який був у ті дні у Єрусалимі, написав жителям Ветилуї і Вето­месфема, що лежить нав­проти Ездрилона, на передній стороні рівнини, близької до Дофаїма, 7 щоб во­ни зайняли входи у нагірну країну, тому що через них був вхід у Юдею, і їм легко було пере­шкодити тим, що приходили, тому що тісним був про­хід навіть для двох людей.

8 Сини Ізраїля зробили так, як по­велів їм великий священик Іоаким і старійшини всього народу ізраїльського, що перебували у Єрусалимі. 9 І з великою щирістю взивали до Бо­га всі мужі Ізраїля і смирили душі свої з великою ревністю: 10 вони і дружини їхні, і діти їхні, і худоба їхня; і всякий прибулець, і найманець, і куплений за срібло наклали веретища на стегна свої. 11 І всякий чоловік ізраїльський і всяка дружина, і діти, і жителі Єрусалима упали перед храмом, посипали попелом свої голови, розстелили перед Господом свої веретища, 12 вдягли жертовник у веретище і ревно й одностайно взивали до Бога Ізраїлевого, щоб Він, на радість язичникам, не віддав дітей їхніх на розкрадання, дружин їхніх на здобич, міста спадщини їхньої на руйнування, святинь їхніх на осквернення і наругу. 13 І Гос­подь по­чув голос їхній і зглянувся на скор­бо­­ту їхню; і в усій Юдеї й Єрусалимі народ багато днів постився перед святилищем Господа Вседержителя. 14 А Іоаким, великий священик, і усі священики, які стояли перед Господом, служителі Його, оперезавши веретищем стегна свої, приносили безперестанні всепалення, обітниці і добровільні дари народу. 15 На кидарах їхніх був попіл, і вони з усієї сили взивали до Господа, щоб Він відвідав милістю весь дім Ізраїля.


 

 

Глава 5

1 Тим часом Олоферну, воєначальникові війська ассирійського, дано було знати, що сини Ізраїля­ приготувалися до війни: заклали входи у нагірну країну і зміцнили сті­на­­ми кожну вершину високої го­ри,­ а на рівнинах влаштували перешкоди. 2 Він дуже розгнівався і, покликав­ши всіх начальників Моава і вож­дів Аммона і всіх правителів приморської країни, сказав їм: 3 скажіть мені, си­ни Ханаана, що це за народ, який живе в нагірній країні, які міста населені ними, чи багато у них війська, у чому їхня міцність і сила, хто поставлений над ними царем, проводирем війська їхнього, 4 і чому вони більше за усіх, хто живе на за­ході, уперто не хочуть вийти мені назустріч? 5 Ахиор, проводир усіх си­нів Аммона, сказав йому: вислухай, господарю мій, слово з вуст ра­ба твого; я скажу тобі істину про цей народ, який живе біля тебе в цій нагір­ній країні, і не вийде неправда з вуст раба твого. 6 Цей народ походить від халдеїв. 7 Колись вони оселилися в Месопотамії, тому що не хотіли служити богам батьків своїх, які були в землі Халдейській, 8 і ухилилися від путі предків своїх і почали поклонятися Богу неба, Богу, Якого вони пізнали; і халдеї вигнали їх від лиця богів своїх, — і вони втекли в Месопотамію і довго там жили. 9 Але Бог їхній сказав, щоб вони вийшли з місця переселення і йшли в землю Ханаанську; вони оселилися там і дуже збагатилися золотом, сріблом і безліччю худоби. 10 Звідси перейшли вони в Єгипет, тому що голод покрив лице землі Ханаанської, і там залишалися, по­ки знаходили їжу, і розмножилися там до того, що не було і числа роду їхньому. 11 І по­став на них цар Єгипетський, ужив проти них хитрість, обтяжуючи їх працею і виробленням цегли, і зробив їх рабами. 12 Тоді вони воззвали до Бога свого, — і Він уразив усю зем­лю­ Єгипетську невиліковними ви­разками, — і єгиптяни прогнали їх від себе. 13 Бог висушив перед ними Червоне море 14 і вів їх шляхом Сини і Кадис-Варні; вони вигнали усіх, хто жив у цій пустелі; 15 оселилися в зем­лі­ аморреїв, своєю силою знищили усіх есевонитян, перейшли Йордан, ус­­­пад­кували всю нагірну країну 16 і, прогнавши від себе Хананея, Ферезея, Ієвусея, Сихема і всіх гергесеян, жи­ли у ній багато днів. 17 І доки не згрішили перед Богом своїм, щастя було з ни­ми, тому що з ними Бог, який ненавидить неправду. 18 Але коли во­ни ухилилися від путі, яку Він заповів їм, то у багатьох війнах вони потерпіли дуже сильні поразки, були відведені у полон, у чужу землю, храм Бога їхнього зруйнований, і міста їхні узяті ворогами. 19 Нині ж, навер­нувшись до Бога свого, вони по­вер­нулися з розсіяння, у якому були, оволоділи Єрусалимом, в якому святилище їхнє, й оселилися у нагірній країні, тому що вона була порожня. 20 І тепер, повелителю-господарю, якщо є омана в цьому народі, і вони грішать перед Богом своїм, і ми помітимо, що у них є це спотикання, то ми підемо і переможемо їх. 21 А якщо немає в цьому народі беззаконня, то нехай відійде господар мій, щоб Гос­подь не захистив їх, і Бог їхній не був за них, — і тоді ми для всієї землі будемо предметом ганьби.

22 Коли Ахиор закінчив цю розповідь, весь народ, який стояв нав­коло намету, почав нарікати, а вель­можі Олоферна і всі, хто населяв примор’я і землю Моава, заговорили: негайно потрібно вбити його; 23 тому що ми не побоїмося синів Із­раїля: це — народ, у якого немає ні війська, ні сили для міцного ополчення. 24 Отже, підемо, повелителю Олоферне, — і вони стануть здобиччю всього війська твого.

 

Глава 5. [7] Бут. 11, 31. Нав. 24, 2. [13] Вих. 14, 21.

 

 

Глава 6

1 Коли затих шум навколо зіб­рання, Олоферн, воєначальник війська ассирійського, сказав Ахио­ру перед усім народом іноплемінників і всіх синів Моава: 2 хто ти такий, Ахиоре, з найманцями Єфрема, що напророкував нам сьогодні і сказав, щоб ми не воювали з родом Ізраїльським, тому що Бог їх захищає? Хто ж Бог, як не Навуходоносор? Він пошле свою силу і зітре їх з лиця землі, — і Бог їхній не спасе їх. 3 Але ми, раби його, вразимо їх, як одну людину, і не встояти їм проти сили наших коней. 4 Ми розтопчемо їх; гори їхні уп’ються їхньою кров’ю, рів­нини їхні наповняться їхніми тру­пами, і не стане стопа ніг їхніх проти­ нашого лиця, але загибеллю загинуть вони, говорить цар Навуходоносор, господар усієї землі. Тому що він сказав, — і не даремні будуть слова повелінь його. 5 А ти, Ахиоре, найманцю Аммона, який висловив слова ці в день неправди твоєї, від цього дня не побачиш більше обличчя мого, доки я не помщуся цьому народові, який прийшов з Єгипту. 6 Коли ж я повернуся, меч війська мого і натовп слуг моїх пройде по ребрах твоїх, — і ти упадеш між пораненими їхніми. 7 Раби мої відведуть тебе в нагірну країну і залишать в одному з міст на висотах, 8 і ти не помреш там, доки не будеш з ними знищений. 9 Якщо ж ти сподіваєшся­ в серці твоєму, що вони не будуть взяті, то нехай не спадає лице твоє. Я сказав, і жодне зі слів моїх не про­паде. 10 І наказав Олоферн рабам своїм, які стояли в наметі його, взяти Ахиора, відвести його у Ветилую і віддати в руки синів Ізраїля. 11 Раби його схопили і вивели його за стан на поле, а із середовища рівнини піднялися в нагірну країну і прийшли до джерел, що були під Ветилуєю. 12 Коли побачили їх жителі міста на вершині гори, то взялися за зброю свою і, вийшовши за місто на вершину гори, усі чоловіки-пращники охороняли вхід свій і кидали в них камінням. 13 А вони, підійшовши під гору, зв’язали Ахиора і, залишивши його кинутим біля підошви гори, пішли до свого господаря. 14 Сини ж Ізраїля, які вийшли зі свого міста, зупинилися над ним і, роз­в’язавши його, привели у Ветилую, і представили його начальникам свого міста, 15 якими були у ті дні Озія, син Михи з коліна Симеонового, Хав­рій, син Гофониїла, і Хармій, син Мелхиїла. 16 Вони скликали всіх старійшин міста, і збіглися на зі­­б­рання усі юнаки їхні і дружини, і поставили Ахиора серед усього народу свого, й Озія запитав його про те, що трапилося. 17 Він у відповідь переказав їм слова зібрання Олофернового й усі слова, які він висловив серед начальників синів Ассура, і всі гордовиті слова Олоферна про дім Ізраїля. 18 Тоді народ упав, поклонився Богу і воззвав: 19 Господи, Боже Небесний! подивися­ на їхню гординю і помилуй смиренність роду нашого, і зглянься на ли­це освячених Тобі у цей день. 20 І втішили Ахиора і похвалили його. 21 По­тім Озія взяв його із зібрання у свій дім і зробив бенкет для старійшин, — і цілу ніч ту вони закликали Бога Ізраїлевого на допомогу.


 

 

Глава 7

1 На другий день Олоферн наказав усьому війську своєму і всьо­му народові своєму, який прийшов до нього на допомогу, підступити до Ветилуї, зайняти висоти нагірної країни і почати війну проти­ синів Ізраїлевих. 2 І у той самий день піднялися всі сильні чоловіки їхні: військо їхнє складалося зі ста сімдесяти тисяч ратників, воїнів піших, і з дванадцяти тисяч кінних, крім обозу і піших людей, які були при них, — а і цих була безліч. 3 Зупинив­шись на долині біля Ветилуї біля джерела, вони простягнулися в ширину від Дофаїма до Велфема, а у довжину від Ветилуї до Киамона, що лежить навпроти Ездрилона. 4 Сини ж Ізраїля, побачивши безліч їх, дуже збентежилися, і кожен говорив ближ­­ньому своєму: тепер вони спустошать усю землю, і ні високі гори, ні долини, ні пагорби не витримають їхньої ваги. 5 І, взявши кожен свою бойову зброю, і запаливши вогні на вежах своїх, вони всю цю ніч провели на варті.

6 На другий день Олоферн вивів усю свою кінноту перед лице синів Ізраїлевих, які були у Ветилуї, 7 оглянув входи міста їхнього, обійшов і зайняв джерела вод їхніх і, оточивши їх ратними людьми, повернувся до свого народу. 8 Але прийшли до нього усі начальники синів Ісава і всі вожді народу моавитського і всі воєначальники примор’я і сказали: 9 вислухай, господарю наш, слово, щоб не було втрати у війську твоєму.­ 10 Цей народ синів Ізраїля сподівається не на списи свої, але на висоти гір своїх, на яких живуть, тому що незручно підніматися на вершини їхніх гір. 11 Отже, господарю, не воюй з ним так, як буває звичайна війна, — і жоден чоловік не впаде з народу твого. 12 Ти залишся у своєму таборі, щоб зберегти кожного чоловіка у війську твоєму, а раби твої нехай оволодіють джерелом води, що витікає з підошви гори; 13 тому що звідти беруть воду всі жителі Ветилуї, — і погубить їх спрага, і вони здадуть своє місто; а ми з нашим народом піднімемося на ближні вершини гір і розташуємося на них для сторожі, щоб жодна людина не вийшла з міс­та. 14 І будуть знемагати вони від го­лоду, і дружини їхні і діти їхні, і ра­ніше, ніж торкнеться їх меч, упадуть на вулицях оселення свого; 15 і ти віддаси їм злом за те, що вони обурилися і не зустріли тебе з миром. 16 Сподобалися ці слова їхні Олофер­ну і всім слугам його, і він вирішив зробити так, як вони сказали. 17 І ру­шив поЛк. синів Аммона і з ними п’ять тисяч синів Ассура і, розташувавшись у долині, оволоділи водами і джерелами вод синів Ізраїля. 18 А сини Ісава і сини Аммона піднялися і зайняли нагірну область навпроти Дофаїма, і відправили частину їх на південь і на схід навпроти Екревиля, що біля Хуса, який стоїть при потоці Мохмур; інше ж ассирійське військо розташувалося на рівнині і покрило усе лице землі: намети й обози їхні з безліччю народу розтяглися на дуже великому просторі.

19 Сини Ізраїля воззвали до Господа Бога свого, тому що вони упали духом, тому що усі вороги їхні оточили їх, і їм не можна було втекти від них. 20 Навколо них стояло все військо ассирійське, — піші, колісни­ці і кіннота їх, — тридцять чотири дні; у всіх жителів Ветилуї спорожніли всі сосуди з водою, 21 спорожніли водойми, і жодного дня вони не могли пити води вдосталь, тому що давали їм пити мірою. 22 І засумували діти їхні і дружини їхні і юнаки і, знемагаючи від спраги, падали на вулицях міста й у проходах воріт, і вже не було у них сили. 23 Тоді весь народ зібрався до Озії і до начальників міста, — юнаки, дружини і діти, — і з голосним воланням говорили усім старійшинам: 24 не­­хай судить Бог між нами і вами; ви зробили нам велику неправду, тому що не запропонували миру синам Ассура; 25 і тепер немає у нас помічника: Бог віддав нас у їхні руки, щоб погубити нас спрагою і великою погибеллю. 26 Запросіть же їх тепер і віддайте все місто на розграбування народу Олоферна і всього війська його, 27 бо краще для нас дістатися їм на пограбування: хоч ми будемо рабами їхніми, зате живою буде душа наша, і очі наші не побачать смерти немовлят наших і дружин і дітей наших, що розлучаються з душами своїми. 28 Закликає­мо перед вами у свідки небо і землю, Бога нашого і Господа батьків наших, Який карає нас за гріхи наші і за гріхи батьків наших, нехай учинить за словами цими в нинішній день. 29 І підняли вони одностайно великий плач серед зібрання і голос­но волали до Господа Бога. 30 Озія сказав їм: не сумуйте, брати! потерпимо ще п’ять днів, в які Господь Бог наш поверне милість Свою на нас, бо Він не залишить нас до кінця. 31 Якщо ж вони пройдуть, і допо­мога до нас не прийде, — я зроблю за вашими словами. 32 І відпустив на­род у свій стан, і вони пішли на стіни і вежі свого міста, а дружин і дітей відіслав по домах їхніх; і у ве­ликій скорботі залишалися вони в місті.


 

 

Глава 8

1 У ці дні почула Юдиф, дочка Мерарії, сина Окса, сина Йосифа, сина Озиїла, сина Елкія, сина Ананії, сина Гедеона, сина Рафаїна, сина Акифона, сина Ілія, сина Елиава, сина Нафанаїла, сина Саламиїла, сина Саласадая, сина Ієіля.­ 2 Чоловік її Манассія, з одного з нею коліна і племені, помер під час жнив ячменю; 3 тому що, коли він стояв у полі біля тих, що в’язали снопи, спека вдарила його у голову, — і він зліг у постіль і помер у своєму­ місті Ветилуї; його поховали з батьками його на полі між Дофаїмом і Валамоном. 4 І вдовувала Юдиф у своєму дому три роки і чотири місяці. 5 Вона зробила для себе на покрівлі дому свого намет, поклала на стегна свої веретище, і був на ній одяг удівства її. 6 Вона постилась усі дні удівства свого, крім днів перед суботами і субот, днів перед новомісяччями і новомісяч, і свят і торжеств дому Ізраїлевого. 7 Вона була красива на вигляд і дуже приваблива поглядом; чоловік її Манассія залишив їй золото і срібло, слуг і служниць, худобу і поля, чим вона і володіла. 8 І ніхто не докоряв їй злим словом, тому що вона була дуже богобоязка. 9 Почула вона про лихі слова народу проти начальника, то­му що вони стали слабкодухими через нестачу води, почула Юдиф і про всі слова, які сказав їм Озія, як він поклявся їм через п’ять днів здати місто ассиріянам, 10 і послала вона служницю свою, яка розпоряджалася всім її майном, запросити Озію, Хаврина і Хармина, старійшин її міста.

11 Вони прийшли, — і вона сказала їм: вислухайте мене, начальники жителів Ветилуї! не праве слово ваше, яке ви сьогодні сказали перед народом, і поклали клятву, яку вирекли між Богом і вами, і сказали, що здасте місто нашим ворогам, якщо цими днями Господь не допоможе нам. 12 Хто ж ви, що спокушали сьогодні Бога і стали замість Бога посередині синів людських? 13 Ось, ви тепер випробовуєте Господа Вседер­жителя, але ніколи нічого не довідаєтеся; 14 тому що вам не осягнути глибини серця у людині і не зрозуміти слів думки її: як же випробуєте ви Бога, який створив усе це, і пізнаєте розум Його, і зрозу­мієте думку Його? Ні, брати, не прогнівляйте Господа Бога нашого! 15 Тому що коли Він не захоче допомогти нам у ці п’ять днів, то Він має владу захистити нас у які завгодно Йому дні, або вразити нас перед лицем ворогів наших. 16 Не віддавайте ж у заставу рад Господа Бога нашого: Богу не можна погрожувати, як людині, не можна і вказувати Йому, як синові людському. 17 Тому, очікуючи від Нього спасіння, будемо закликати Його до себе на допомогу, і Він почує голос наш, якщо це Йому буде угодно. 18 Бо не було у родах наших, і немає в даний час ні коліна, ні племені, ні народу, ні міста в нас, які кланялися б богам рукотворним, як було в давні дні, 19 за що батьки наші віддані були ме­чу і пограбуванню і впали великим падінням перед нашими ворогами. 20 Але ми не знаємо іншого Бо­га, крім Нього, а тому і сподіваємося, що Він не знехтує нас і нікого з нашого роду. 21 Бо з нашим полоном упаде і вся Юдея, і святині наші бу­дуть розграбовані, і Він стягне осквер­нення їх від уст наших, 22 і вбивство братів наших і полон землі і спустошення спадщини нашої поверне на нашу голову серед народів, якими ми будемо поневолені, і будемо на спокусу і ганьбу серед тих, які оволодіють нами; 23 тому що рабство не послужить нам на честь, але Господь Бог наш поставить його у нечестя. 24 Отже, брати, покажімо братам на­шим, що від нас залежить життя їх­нє, і на нас утверджуються і святині, і дім Господній, і жертовник. 25 За все це подякуємо Господу Богу нашому, Який випробовує нас, як і батьків наших. 26 Згадайте, що́ Він зробив з Авраамом, чим спокушав Ісаака, що́ було з Яковом у Сирській Месопотамії, коли він пас овець Лавана, брата матері своєї: 27 як їх спокушав Він не для катування серця їх, так і нам не мститься, а тільки­ для напоумлення карає Господь тих, хто наближається до Нього. 28 Озія сказав їй: усе, що ти сказала, сказала від доброго серця, і ніхто не буде противитися словам твоїм, 29 бо не з сьогоднішнього тільки дня відома мудрість твоя, але від початку днів твоїх весь народ знає розум твій і добрі почуття твого серця. 30 Але на­род знеміг від спраги і примусив нас зробити так, як ми сказали їм, і зобов’язав нас клятвою, якої ми не порушимо. 31 Помолись же за нас, бо ти жінка побожна, і Господь пошле дощ для наповнення водосховищ на­ших, і ми більше не будемо знемагати від спраги. 32 Юдиф сказала їм: послухайте мене, — і я зроблю діло, яке пронесеться синами роду нашого в роди родів. 33 Станьте в цю ніч біля воріт, — а я вийду з моєю служницею, і протягом днів, після яких ви вирішили віддати місто нашим ворогам, Господь відвідає Ізраїля моєю рукою. 34 Тільки не розпитуйте про мій намір, тому що я не скажу вам, доки не звершиться те, що́ я маю намір зробити. 35 І сказав їй Озія і начальники: йди з миром, і Господь Бог перед тобою на помсту ворогам нашим! 36 І вийшли з намету її і пішли до полків своїх.

 

Глава 8. [14] Пс. 63, 7. Рим. 11, 34.

 

 

Глава 9

1 А Юдиф упала на лице, поси­пала голову свою попелом і скинула із себе веретище, в яке була одягнена; і тільки-но воскурили у Єрусалимі, в домі Господньому, вечірній фіміам, Юдиф гучним голосом воззвала до Господа і сказала: 2 Господи Боже батька мого Симеона, якому Ти дав у руку меч на помс­ту іноплемінникам, які відкрили утробу діви для образи, оголили стег­но для ганьби й осквернили утробу для посоромлення! Ти сказав: нехай не буде цього, а вони зробили. 3 І за те Ти віддав князів їхніх на убивання, постіль їхню, яка бачила звабу їхню, обагрив кров’ю і вразив рабів поруч з володарями і володарів на тронах їхніх, 4 і віддав дружин їхніх на розкрадання, дочок їхніх у полон і всю здобич на розподіл між синами, улюбленими Тобою, які возревнували Твоєю ревністю, погре­бували­ оскверненням крови їх, і закликали Тебе на допомогу. Боже, Боже мій, почуй мене, вдову! 5 Ти створив те, що було раніше цього, і це і наступне за цим, і тримав у розумі теперішнє і грядуще, і, що помислив Ти, те й звершилося; 6 що визначив, те й з’явилося і сказало: ось я. Бо всі путі Твої готові, і суд Твій Тобою передбачений. 7 Ось, ассиріяни збільшилися в силі своїй, пишаються конем і вершником, мар­нославляться силою піших, сподіваються і на щит і на спис і на лук і на пращу, а не знають того, що Ти — Господь, Який сокрушає вíйни. 8 Гос­подь — ім’я Тобі; сокруши ж їхню могутність силою Твоєю, і знищ їхню силу гнівом Твоїм, бо вони замислили осквернити святилище Твоє, насміятися з мирної оселі імені слави Твоєї і залізом розтрощити ріг Твого жертовника. 9 Поглянь на звеличування їхнє, пошли гнів Твій на голови їхні, дай удовиній руці моїй міцність на те, що задумала я. 10 Вустами хитрощів моїх урази раба перед вож­дем, і вождя — перед рабом його, і скруши гординю їхню рукою жіночою; 11 бо не у численності сила Твоя і не в могутніх могутність Твоя; але Ти — Бог смиренних, Ти — помічник принижених, заступник немічних, покровитель упалих духом, спаситель безнадійних. 12 Так, так, Боже батька мого і Боже спадщини Ізраїля, Владико неба і землі, Творче вод, Царю усякого створіння Твого! Почуй молитву мою, 13 зроби слово моє і хитрість мою раною і виразкою для тих, які задумали жорстоке проти завіту Твого, святого дому Твого, ви­соти Сиону і дому спадщини синів Твоїх. 14 Напоум увесь народ Твій і всяке плем’я, щоб бачили вони, що Ти — Бог, Бог усякої могутности і сили, і немає іншого захисника роду Ізраїлевого, крім Тебе.

 

Глава 9. [2] Бут. 34, 25. [3] Вих. 20, 14.

 

 

Глава 10

1 Коли вона перестала взивати до Бога Ізраїлевого і закінчила всі ці слова, 2 то піднялася на ноги, покликала служницю свою і ввійшла в дім, в якому вона проводила суботні дні і свята свої. 3 Тут вона зняла із себе веретище, яке одягала, зняла й одяг удівства свого, об­мила тіло водою і намастилася дорогоцінним миром, зачесала волосся­ й одягла на голову пов’язку, вдягла­ся в одяг веселощів своїх, у який вона вби­ралася у дні життя чоловіка свого Манассії; 4 взула ноги свої в сан­далії і наклала на себе ланцюжки, зап’ястя, кільця, серги і все своє вбрання, і прикрасила себе, щоб спо­кусити очі чоловіків, які побачать її. 5 І дала служниці своїй міх вина і сосуд оливи, наповнила мішок борошном і сушеними плодами і чистими хлібами і, обгорнувши всі ці припаси свої, поклала їх на неї.

6 Вийшовши до воріт міста Ветилуї, вони знайшли Озію і старійшин міста, Хаврина і Хармина, що стояли біля них. 7 Коли вони побачили її і переміну в її обличчі й одязі, дуже дивувалися красі її і сказали їй: 8 Бог, Бог батьків наших, нехай дасть тобі благодать і нехай звершить твої наміри на радість синів Ізраїля і на звеличення Єрусалима. Вона поклонилася Богу 9 і сказала їм: звеліть відчинити для мене ворота міста; я вийду для виконання справи, про яку ви говорили зі мною. І звеліли юнакам відчинити для неї, як вона сказала. 10 Вони виконали це. І вийшла Юдиф і служниця її з нею; а чоловіки міські дивилися вслід їй, поки вона сходила з гори, поки проходила долиною і поки не сховалася­ від їхніх очей. 11 Вони йшли прямо­ до­линою і зустріла Юдиф передова варта ассиріян, 12 і взяли її і запита­ли: чия ти, звідки йдеш і куди ви­ру­шаєш? Вона сказала: я дочка євреїв,­ і тікаю від них, тому що вони будуть віддані вам на знищення. 13 Я йду до Олоферна, вождя вашого війська, сповістити слова істини і показати йому шлях, яким він піде й оволодіє всією нагірною країною, так що не загине з людей його жодна людина і жодна жива душа. 14 Коли ці люди слухали слова її і вдивлялися в обличчя її, — вона здалася їм чудом краси, і вони сказали їй: 15 ти вряту­ва­ла душу твою, поспішивши прийти до господаря нашого; іди ж до намету його, а наші проводять тебе, поки не передадуть тебе йому на руки. 16 Коли ти станеш перед ним,– не бійся серцем твоїм, але вислови слова твої, і він тебе облагодіє. 17 І, ви­бравши зі свого середовища сто чоловік, приставили їх до неї і до служниці її, і вони повели їх до намету Олоферна. 18 У всьому стані почався рух, тому що звістка про прихід її рознеслася по наметах: ті, що збіглися, оточили її, тому що вона стояла ззовні намету Олоферна, поки не сповістили його про неї; 19 і дивувалися красі її, а через неї дивувалися і синам Ізраїля, і говорили кожен ближньому своєму: хто знехтує такий народ, який має таких дружин у себе! Нерозсудливо залишити з них хоч одного чоловіка,­ тому що ті, що залишаться, будуть у змозі перехитрувати усю землю. 20 Тим часом ті, що спали при Олоферні, і всі служителі його вийшли і ввели її в намет. 21 Олоферн відпочивав на своїй постелі за завісою, прикрашеною пурпуром, золотом, смарагдом і коштовними каменями. 22 Коли йому доповіли про неї, він вийшов у переднє відділення намету, і перед ним несли срібні лампади. 23 Коли Юдиф представилася йому і служителям його, всі здивувалися красі обличчя її. Вона, впавши на лице, поклонилася йому, і служителі його підняли її.


 

 

Глава 11

1 Олоферн сказав їй: під­бадь­ор­­­­­ся, жінко; не бійся серцем твоїм, тому що я не зробив зла нікому, хто добровільно зважився слу­жи­­­ти Навуходоносору, царю всієї зем­­­лі. 2 І тепер, якби народ твій, який живе у нагірній країні, не зневажив мене, я не підняв би на них списа мого; але вони самі це зробили для себе. 3 Скажи ж мені: чому ти втекла від них і прийшла до нас? Ти знайдеш собі тут порятунок; не бійся: ти будеш жива у цю ніч і після, 4 тому що тебе ніхто не скривдить, навпаки, всякий буде благодіяти тобі, як буває з рабами господаря мого, царя Навуходоносора. 5 Юдиф сказала йому: вислухай слова раби твоєї; нехай раба говорить перед лицем твоїм: я не скажу неправди господареві моєму у цю ніч. 6 І якщо ти зробиш за словами раби твоєї, то Бог через тебе зробить діло, і господар мій не помилиться у своїх намірах. 7 Нехай живе Навуходоносор, цар усієї землі, і нехай живе держава його, який послав тебе для очищення всякої душі, тому що не тільки люди через тебе будуть служити йому, але і звірі польові, і худоба, і птахи небесні через твою силу будуть жити під владою Навуходоносора і всього дому його. 8 Бо ми чули про твою мудрість і хитрість розуму твого, і всій землі відомо, що ти один добрий у всьому царстві, сильний у знанні і чудовий у військових подвигах. 9 А що говорив Ахиор у зібранні твоєму, ми чули слова його, тому що чоловіки Ветилуї залишили його в живих, і він розповів їм усе, про що говорив тобі. 10 Тому, владико-господарю, не залишай без уваги сло́ва його, але збережи його в серці твоєму, тому що воно істинне: рід наш не карається, меч не має сили над нами, якщо вони не грішать перед Богом своїм. 11 Отже, щоб господар мій не був відбитим і безуспішним, і щоб до них прийшла смерть, — оволодів ними гріх, яким вони прогнівляють Бога свого, роблячи те, чого не слід; 12 тому що в них виявилася нестача їжі, й уся вода вичерпалась, — і ось, вони зважилися кинутися на худобу свою і думають годуватися всім, що Бог суворо заборонив у законі Своєму вживати в їжу. 13 Навіть початки пшениці і десятини вина й олії, що, після освячення, зберігаються для священиків, які стоять перед лицем Бога нашого­ у Єрусалимі, вони зважилися вжити, тоді як і руками доторкатися до них не слід було нікому з народу. 14 Вони послали у Єрусалим, оскільки і тамтешні жителі робили це, принести на те дозвіл від зборів старійшин. 15 І як тільки дана буде їм звістка, і вони зроблять це, то в той же день будуть віддані тобі на пораз­ку. 16 Ось чому я, раба твоя, дізнавшись про усе це, втекла від них, і Бог послав мене зробити разом з тобою такі справи, якими здивується вся земля, де тільки почують про них, 17 бо раба твоя побожна і день і ніч служить Богу Небесному. Тепер, господарю мій, я залишуся в тебе; тільки нехай раба твоя ночами виходить на долину молитися Богу, — і Він відкриє мені, коли вони зроблять свій злочин. 18 Я прийду й оголошу тобі, і ти виходь тоді з усім твоїм військом, — і ніхто з них не протистане тобі. 19 Я поведу тебе через Юдею, доки не дійдемо до Єрусалима; поставлю посеред нього сідалище твоє, і ти поженеш їх, як овець, що не мають пастуха, — і пес не поворухне проти тебе язиком своїм. Це сказано мені в одкровенні й оголошено мені, і я послана сповістити тебе. 20 Сподобалися слова її Олоферну і всім слугам його. Вони дивувалися мудрості її і говорили: 21 від краю до краю землі немає такої жінки за красою обличчя і за розумними словами. 22 Олоферн сказав їй: добре Бог зробив, що попереду цього народу послав тебе, щоб у руках наших була сила, а серед тих, хто знехтував господаря мого, — загибель. 23 Прекрасна ти лицем і добрі слова твої. Якщо ти зробиш, як сказала, то твій Бог буде моїм Богом; ти будеш жити у домі царя Навуходоносора і будеш іменита в усій землі.


 

 

Глава 12

1 І наказав ввести її туди, де зберігалися срібні сосуди його, і звелів їй користуватися їжею від столу його і пити вино його. 2 Але Юдиф сказала: не буду їсти цього, щоб не було спокуси, але нехай подають мені те, що принесене зі мною. 3 Олоферн сказав їй: а коли вичерпається те, що з тобою, звідки ми візьмемо, щоб подавати тобі подібне до цього? Бо серед нас немає нікого з роду твого. 4 Юдиф відповіла йому: нехай живе душа твоя, господарю мій; раба твоя не споживе того, що зі мною, раніше, ніж Господь звершить моєю рукою те, що Він визначив. 5 І ввели її слуги Олоферна в намет, і спала вона до півночі; а перед ранковою сторожею встала 6 і послала сказати Олоферну: нехай дасть господар мій повеління, щоб рабі твоїй дозволили виходити на мо­литву. 7 Олоферн наказав своїм охо­ронцям не перешкоджати їй. І пробула вона в таборі три дні, а ночами виходила в долину Ветилуї, обмивалася біля джерела води біля табору. 8 І, виходячи, молилася Господу Богу Ізраїлевому, щоб Він направив путь її до спасіння синів Його народу. 9 Після повернення вона перебувала у наметі чистою, а надвечір приносили їй їжу. 10 У четвертий день Олоферн зробив бенкет для одних слуг своїх і не запросив до прислуговування нікого з приставлених до служіння. 11 І сказав євнухові Вагою, який управляв усім, що в нього було: іди і переконай єврейську жінку, яка у тебе, прийти до нас їсти і пити з нами: 12 соромно нам залишити таку жінку, не поговоривши з нею; вона осміє нас, якщо ми не запросимо її. 13 Вагой, вийшов­ши від Олоферна, прийшов до неї і сказав: не відмовся, прекрасна молода жінко, прийти до господаря мого, щоб прийняти честь перед лицем його і пити з нами вино в радості і бути у цей день як однією з дочок синів Ассура, які предстоять у домі Навуходоносора. 14 Юдиф сказала йому: хто я, щоб перечити господареві моєму? поспішу виконати усе, що буде завгодно господареві моєму, і це буде служити мені втіхою до дня смерти моєї. 15 Вона встала і вбралася в одяг і в усі жіночі прикраси; а служниця її прийшла і розстелила для неї по землі перед Олоферном килими, які вона одержала від Вагоя для повсякчасного використання, щоб їсти, лежачи на них. 16 Потім Юдиф прийшла і возлягла. Пробудилося серце Олоферна до неї, і душа його схвилювалася: він сильно бажав зійтися з нею і шукав випадку звабити її з того самого дня, як побачив її. 17 І сказав їй Олоферн: пий же і веселися з нами. 18 А Юдиф сказала: буду пити, господарю, тому що сьогодні життя моє звеличилося в мені більше, ніж в усі дні від народження мого. 19 І вона брала, їла і пила перед ним те, що приготувала служниця її. 20 А Олоферн милувався нею і пив вина дуже багато, скільки не пив ніколи, ні в один день від народження.

 

Глава 12. [2] Тов. 1, 11. Дан. 1, 8.

 

 

Глава 13

1 Коли стало пізно, раби його поспішили вийти, а Вагой, від­пустивши тих, хто стояв перед лицем його господаря, зачинив намет іззовні, і вони пішли до своїх постель, тому що всі були стомлені тривалістю бенкету. 2 У наметі залишилася одна Юдиф з Олоферном, який упав на ложе своє, тому що був переповнений вином. 3 Юдиф звеліла служниці своїй стати ззовні спальні її й очікувати її виходу, як було кож­ного дня, сказавши, що вона вийде на молитву. Те саме сказала вона і Вагою. 4 Коли усі від неї пішли, і нікого у спальні не залишилося, ні малого, ні великого, Юдиф, ставши біля постелі Олоферна, сказала у серці своєму: Господи, Боже всякої сили! зглянься в годину цю на діла рук моїх до звеличення Єрусалима, 5 бо тепер час захистити насліддя Твоє і виконати мій намір, уразити ворогів, які повстали на нас. 6 Потім, підійшовши до стовпчика постелі, що стояв у головах Олоферна,­ вона зняла з нього меч його 7 і, наблизившись до постелі, схопила волосся голови його і сказала: Господи Боже Ізраїля! укріпи мене в цей день. 8 І з усієї сили двічі вдарила по шиї Олоферна і зняла з нього голову 9 і, скинувши з постелі тіло його, взяла зі стовпів завісу. Невдов­зі вона вийшла і віддала служниці своїй голову Олоферна, 10 а та поклала її у мішок з харчовими припа­сами, й обидві разом вийшли, за зви­чаєм своїм, на молитву. Пройшовши стан, вони обійшли навкруги ущелину, піднялися на гору Ветилуї і пішли до воріт її. 11 Юдиф здаля кричала охоронцям воріт: відчиніть, відчиніть ворота! з нами Бог, Бог наш, щоб дарувати ще силу Ізраїлю і перемогу над ворогами, як дарував­ Він і сьогодні. 12 Як тільки почу­ли міські мужі голос її, поспішили­ прийти до міських воріт і скликали старійшин міста. 13 І збіглися всі, від ма­лого до великого, тому що прихід її був для них понад очікування, і, відчинивши ворота, прийняли їх, і, за­паливши для освітлення вогонь, оточили їх. 14 Вона ж сказала їм гуч­ним голосом: хваліть Господа, хваліть, хваліть Госпо­да, що Він не віддалив милости Своєї від дому Ізраїлевого, але в цю ніч скрушив ворогів наших моєю рукою. 15 І, вийнявши голову з мішка, показала її і сказала їм: ось голова Олоферна, вождя асси­рійського війська, і ось завіса його, за якою він лежав від сп’яніння, — і Господь уразив його рукою жінки. 16 Живий Гос­подь, який зберіг мене на путі, якою я йшла! тому що лице моє спокусило Олоферна на загибель його, але він не зробив зі мною сквер­ного і ганебного гріха. 17 Весь народ надзвичайно здивувався; впали, поклонилися Богу й одностайно сказали: благословенний Ти, Боже наш, що знищив сьогодні ворогів народу Твого! 18 А Озія сказав їй: бла­го­сло­венна­ ти, дочко, Всевишнім Богом біль­ше за усіх жінок на землі, і благословенний Господь Бог, що створив небеса і землю і наставив тебе на ураження голови начальника наших ворогів; 19 бо надія твоя не відступить від серця людей, які пам’ятають силу Божу, довіку. 20 Нехай поставить тобі це Бог у вічну славу і нехай нагородить тебе благами за те, що ти життя твого не пощадила у час приниження роду нашого, але виступила вперед, коли ми падали, ти, що право ходила перед Богом нашим. І весь народ сказав: нехай буде, нехай буде!


 

 

Глава 14

1 Юдиф сказала їм: послухайте ж мене, брати, візьміть цю голову і повісьте на зубцях вашої сті­ни. 2 Коли ж настане ранок і сонце зійде над землею, візьміть кожен бойову свою зброю, йдіть усі сильні за місто і дайте їм вождя, начебто намірюючись зійти на рівнину проти передової сторожі синів Ассура, але не сходьте. 3 Тоді вони, взявши усю свою зброю, підуть у свій стан, розбудять вождів війська ассирійського, і збіжаться до намету Олоферна, але не знайдуть його; від того нападе на них страх, і вони побіжать від вас. 4 А ви і всі, хто живе в усякому краю Ізраїльському, переслідуючи їх, уражайте їх на шляху. 5 Але перш ніж зробите це, запросіть до мене Ахиора аммонитянина: нехай побачить і впізнає він того, хто принижував дім Ізраїля і прислав його до нас начебто на смерть.

6 І прикликали Ахиора з дому Озії. Коли він прийшов і побачив голову Олоферна в руці одного чоловіка серед зібрання народу, то упав на лице своє й ослаб духом. 7 Коли ж підняли його, він припав до ніг Юдифі, поклонився їй і сказав: благословенна ти в усякому селищі Іуди й в усякому народі, які, почувши про ім’я твоє, здивуються. 8 Розкажи ж мені тепер, що ти робила у ці дні? І Юдиф серед народу розповіла йому все, що вона зробила з того дня, як вийшла, до того дня, в який говорила з ними. 9 Коли вона перестала говорити, народ голосно викликнув, і радісний крик його пролунав у місті. 10 Ахиор же, бачачи все, що зробив Бог Ізраїлів, щиро увірував у Бога, обрізав крайню плоть свою і приєднався до дому Ізраїлевого, навіть до цього дня.

11 Коли настав ранок, повісили го­лову Олоферна на стіну; кожен чо­ло­­вік узяв свою зброю, і вийшли загонами на схили гори. 12 Сини Ас­сура, побачивши їх, послали до своїх­ начальників, а вони пішли до вож­дів, до тисячоначальників і до всяко­го проводиря свого. 13 Прийшовши до намету Олоферна, вони сказали тому, хто управляв усім майном його: розбуди нашого господаря, тому що ці раби насмілилися вийти на битву з нами, щоб бути зовсім знищеними. 14 Вагой увійшов і постукав у двері намету, бо думав, що він спить з Юдиф’ю. 15 Коли ж ніхто не відгукнувся йому, то, відчинивши, ввійшов у спальню і знайшов, що Олоферн мертвий лежить біля порогу і голова його знята з нього. 16 І він голос­но викликнув із плачем, стогоном і сильним воланням, і розірвав свій одяг. 17 Потім увійшов у намет, у яко­му перебувала Юдиф, і не знайшов її. Тоді він вискочив до народу і закричав: 18 раби вчинили віроломно; одна єврейська жінка зганьбила дім царя Навуходоносора, бо ось Олоферн на підлозі, і голови немає на ньому. 19 Коли почули ці слова начальники війська ассирійського, то розірвали одяг свій, і душа їх дуже збентежилася, і пролунав у них крик і дуже велике волання серед стану.


 

 

Глава 15

1 Коли ті, що були в наметах, почули про те, що сталося, то збентежилися, 2 і напав на них страх і тремтіння, і жоден з них не залишився на очах ближнього, але усі вони кинулися тікати по усіх дорогах рівнини і нагірної країни. 3 І ті, що розташувалися табором у на­гір­ній країні біля Ветилуї, також кину­лися тікати. Тоді сини Ізраїля, ко­жен­ із них войовничий чоловік, погналися за ними. 4 Озія послав у Ветомасфем, Виваю, Ховаю і Холу і в усі краї ізраїльські, щоб сповістити про те, що звершилось, і щоб усі погналися за ворогами для знищення їх. 5 Як тільки почули про це сини Ізраїля, усі дружно напали на них і вражали їх до Хови; також і ті, що прийшли з Єрусалима і з усієї нагір­ної країни, тому що їм сповіщено було про те, що́ трапилося у стані ворогів їхніх, і з Галаада і Галилеї, з усіх боків наносили їм велику поразку, доки вони не пройшли за Да­маск і за межі його. 6 Інші жителі Ве­тилуї напали на стан ассирій­сь­кий, розграбували його і дуже збага­ти­лися. 7 А сини Ізраїля, які поверну­лися після ураження, оволоділи реш­тою; і села і селища в нагір­ній країні і на рівнині одержали велику здобич,­ тому що її була дуже вели­ка кількість. 8 Великий священик Іоаким і старійшини синів Ізраїлевих, які жи­­ли у Єрусалимі, прийшли подивитись, яке благо сотворив Господь для Ізраїля, і бачити Юдиф і вітати її. 9 Як тільки вони ввійшли до неї, то всі одностайно благословили її і сказали їй: ти велич Ізраїля, ти велика радість Ізраїля, ти велика­ слава нашого роду. 10 Усе це ти зробила твоєю рукою; ти зробила добро Ізраїлю, і нехай благоволить до нього Бог; будь же благословенна від Господа Вседержителя на вічний час. І увесь народ сказав: нехай буде!

11 Народ грабував табір протягом тридцяти днів, і Юдифі віддали намет Олоферна і усі срібні сосуди і постелі і чаші і все начиння його. Вона взяла, поклала на мула свого, запрягла колісниці свої і склала це на них. 12 І збіглися всі жінки ізраїльські бачити її, і благословляли її і склали із себе для неї хор; а вона взяла у свої руки оповиті виноградним листям жезли і дала жінкам, які були з нею, 13 і поклали на себе оливкові вінки — вона і ті, що були з нею. Вона йшла попереду всього народу в хорі і вела за собою всіх жінок; за нею йшли всі чоловіки ізраїльські, озброєні, з вінками і з урочистими піснями на своїх устах. 14 Юдиф почала перед усім Ізраїлем подячну пісню, і увесь народ підспівував цю пісню.


 

 

Глава 16

1 І сказала Юдиф: почніть Богу моєму на тимпанах, співайте Господу моєму на кимвалах, злагоджено співайте Йому нову пісню, возносьте і закликайте ім’я Його; 2 тому що Він є Бог Господь, Який сокрушає війни, тому що Він ополчився за мене серед народу і вивів мене від руки моїх переслідувачів. 3 Прийшов Ассур з гір півночі, прийшов з міріадами війська свого, і без­ліч їх загатили воду в джерелах, і кін­нота їх покрила пагорби. 4 Він сказав, що краї мої спалить, юнаків моїх мечем знищить, грудних немов­лят кине об землю, малих дітей моїх віддасть на розкрадання, дів моїх полонить. 5 Але Господь Вседержитель подолав їх рукою жінки. 6 Не від юнаків упав сильний їх, не сини титанів уразили його, і не рослі велетні налягли на нього, але Юдиф, дочка Мерарії, красою лиця свого погубила його; 7 тому що вона для звеличення тих, що бідували в Ізраїлі, зняла із себе одяг удівства свого, помазала лице своє запашною мастю, 8 прикрасила волосся своє головним убором, одягла для зваблення його лляний одяг. 9 Її сандалії зачарували погляд його, і краса її полонила душу його; меч пройшов по шиї його. 10 Перси жахнулися від відваги її, і ми́дяни розгубилися від сміливости її. 11 Тоді вигукнули смиренні мої, — і вони злякалися; неміч­ні мої, — і вони знітилися; піднесли голос свій, — і вони кинулися тікати. 12 Сини молодих дружин кололи їх і, як дітям рабів-утікачів, наноси­ли їм рани; вони загинули від ополчення Господа мого. 13 Заспіваю Гос­поду моєму пісню нову. Великий Ти, Господи, і славний, дивний силою і непереможний! 14 Нехай працює для Тебе усяке створіння Твоє: бо Ти сказав, — і звершилося; Ти послав Духа Твого, — і влаштувалося, — і немає нікого, хто протистав би гласові Твоєму. 15 Гори з водами зрушаться з основ, і камені, як віск, роз­тануть від імені Твого, але до тих, хто боїться Тебе, Ти благомилостивий. 16 Мала всяка жертва для пахощів, і всякий жир незначний для всепалення Тобі, але той, хто боїться Господа, завжди великий. 17 Горе народам, які повстають на рід мій: Господь Вседержитель помститься їм у день суду, пошле вогонь і черву на їхні тіла, — і вони будуть відчувати біль і плакати вічно.

18 Коли прийшли в Єрусалим, во­ни поклонилися Богу, і, коли народ очистився, піднесли всепалення свої і добровільні жертви свої і дари свої. 19 Юдиф же принесла всі сосуди­ Олоферна, які віддав їй народ, і завісу, яку вона взяла зі спальні його, віддала в жертву Господу. 20 Народ весе­лився у Єрусалимі перед святи­ли­щем три місяці, і Юдиф перебувала з ними. 21 Але після цих днів кожен повернувся у край свій, а Юдиф вирушила у Ветилую, де залишалася в маєтку своєму, і була у свій час слав­ною по всій землі. 22 Багато хто бажав її, але чоловік не пізнав її у всі дні її життя з того дня, як чоловік її Ма­нассія помер і відійшов до народу свого. 23 Вона придбала велику славу і постаріла в домі чоловіка свого, проживши до ста п’яти ро­ків, і відпустила служницю свою на волю. Вона померла у Ветилуї, і поховали її в печері чоловіка її Манас­сії. 24 Дім Ізраїля оп­лакував її сім днів. Маєток же свій раніше смерти своєї вона розділила між родичами Ма­нассії, чоловіка свого, і між близькими з роду свого. 25 І ніхто більше не страшив синів Ізраїля у дні Юдифі і багато днів після смерти її.

 

Глава 16. [1] Вих. 15, 21. [14] Пс. 103, 30; 148, 5.

Книга Товита *

* Перекладена з грецької.

 
 


Глава: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14


 

 

Глава 1

1 Книга сказань Товита, сина Товиїлового, Ананіїлового, Адуїлового, Гаваїлового, з племені Асиїлового, з коліна Неффалимового, 2 який у дні Ассирійського царя Енемессара взятий був у полон з Фисви,­ що знаходиться праворуч від Кидія Неффалимового, у Галилеї, вище Асира. Я, Товит, у всі дні життя мого ходив путями істини і правди, 3 і ро­бив багато благодіянь братам моїм і народу моєму, які прийшли разом зі мною у країну Ассирійську, в Ни­невію. 4 Коли я жив у країні моїй, у землі Ізраїля, будучи ще юнаком, тоді усе коліно Неффалима, батька мого, перебувало у відпадінні від дому Єрусалима, обраного від усіх колін Ізраїля, щоб усім їм приносити там жертви, де освячений храм оселі Всевишнього й утверджений на всі роди повіки. 5 Як усі коліна, що відокремилися, приносили жертви Ваалу, юниці, так і дім Неффалима,­ батька мого. 6 Я ж один часто ходив у Єрусалим на свята, як приписано всьому Ізраїлю установленням вічним, з початками і десятинами плодів землі і початками вовни овець, 7 і віддавав це священикам, синам Аароновим, для жертовника: десятину всіх плодів давав синам Левіїним, які служили у Єрусалимі; іншу десятину продавав, і щороку ходив і витрачав її у Єрусалимі; 8 а третю давав, кому належало, як заповіла мені Деввора, мати батька мого, ко­ли я після батька мого залишився сиротою. 9 Досягнувши чоловічого ві­ку, я взяв дружину Анну із батьківського нашого роду, і породив від неї Товію. 10 Коли я відведений був у полон у Ниневію, усі брати мої та єдиноплемінники мої їли від споживи язичницької, 11 а я утримував ду­шу мою і не їв, 12 тому що я пам’ятав Бо­га всією душею моєю. 13 І дарував мені Всевишній милість і бла­го­воління в Енемессара, і я був у нього постачальником; 14 і ходив у Мідію, і віддав на збереження Гава­їлу, братові Гаврія, у Рагах Мідійсь­ких, десять талантів срібла. 15 Коли ж помер Енемессар, замість нього став царем син його Сеннахирим, шляхи якого не були постійними, і я уже не міг ходити у Мідію. 16 У дні Енемессара я робив багато благодіянь братам моїм: 17 голодним давав хліб мій, нагим — одяг мій і, якщо кого з племені мого бачив померлим і викинутим за стіну Ниневії, ховав його. 18 Таємно ховав я і тих, яких уби­­­­­вав цар Сеннахирим, коли, змушений втікати, повернувся з Юдеї. А він багатьох умертвив у люті своїй. І шу­кав цар трупи, але їх не зна­хо­ди­ли. 19 Один з ниневитян пішов і доніс цареві, що я погребаю їх; тоді я сховався. Довідавшись же, що мене шу­кають, щоб убити, від страху втік з міста. 20 І було розкра­дено усе моє майно, і не залишилося в мене ні­чо­го,­ крім Анни, дружини моєї, і Товії, сина мого. 21 Але не минуло п’ят­де­сяти днів, як два сини його убили його й втекли в гори Араратські. І став ца­рем замість нього син його Сахер­дан, який поставив Ахиахара Анаїла, сина брата мого, над усією рахунковою частиною царства свого і над усім домоправлінням. 22 І клопотався Ахиахар за мене, і я повернувся у Ниневію. Ахиахар же був і виночерпій і хранитель персня, і домоправитель і скарбник; і Сахердан поставив його другим після себе; він був сином брата мого.

 

Глава 1. [2] 4 Цар. 17, 3. [5] 3 Цар. 12, 30. [6] Вих. 22, 29. [9] Чис. 36, 6. [11] Дан. 1, 8. [14] Тов. 4, 20. [17] Іс. 58, 7. [18] Іс. 37, 37. [21] 4 Цар. 19, 37. 2 Пар. 32, 21.

 

 

Глава 2

1 Коли я повернувся у дім свій, і були повернуті мені Анна, дружина моя, і Товія, син мій, у свято п’ятдесятниці, у святу седмицю седмиць, приготований був у мене гарний обід, і я возліг їсти. 2 Побачивши­ багато страв, я сказав синові моєму:­ піди і приведи, кого знайдеш, бідно­го з братів наших, який пам’ятає Гос­пода, а я зачекаю на тебе. 3 І прийшов він і сказав: батьку мій, один із племені нашого задушений і кинутий на площі. 4 Тоді я, раніше ніж став їсти, поспіхом вийшов, прибрав його в одне житло до заходу сонця. 5 Повернувшись, зробив обмивання і їв хліб мій у скорботі. 6 І згадав я пророцтво Амоса, коли він сказав: свята ваші перетворяться на скорбо­ту, і всі утіхи ваші — на плач. 7 І я пла­­­­­кав. Коли ж зайшло сонце, я пішов і, викопавши могилу, поховав його. 8 Сусіди насміхалися з мене і говорили: ще не боїться він бути убитим за цю справу; бігав уже, і ось знову ховає мертвих. 9 У цю саму ніч, повернувшись після поховання і будучи нечистим, я ліг спати за стіною двору, і лице моє не було покрите. 10 І не помітив я, що на стіні були горобці. Коли очі мої були відкриті, горобці випустили тепле на очі мої, і зробилися на очах моїх більма. І ходив я до лікарів, але вони не допомогли мені. Ахиахар достав­ляв мені їжу, доки не вирушив у Елимаїду. 11 А потім дружина моя Анна у жіночих відділеннях пряла вовну 12 і посилала багатим людям, які давали їй платню, й одного разу на додачу дали козеня. 13 Коли при­несли його до мене, воно почало бекати; і я запитав дружину: звідки це козеня? чи не крадене? віддай його, кому воно належить! бо не доз­волено їсти крадене. 14 Вона відповіла: це подарували мені зверх плат­ні. Але я не вірив їй і наполягав, щоб віддала його, кому воно належить, і розгнівався на неї. А вона у відповідь сказала мені: де ж милос­тині твої і праведні діла? ось як усі вони виявилися на тобі!

 

Глава 2. [6] Ам. 8, 10. 1 Мак. 1, 39. [7] Тов. 12, 12. [8] Тов. 1, 18. [9] Чис. 19, 16. [13] Втор. 22, 1. [14] Іов. 2, 9.

 

 

Глава 3

3 Засмутившись, я заплакав і мо­­лився зі скорботою, говорячи: 2 праведний Ти, Господи, і всі діла Твої і всі путі Твої — милість і істина,­ і судом істинним і правим судиш Ти повіки! 3 Пом’яни мене і зглянься на мене: не карай мене за гріхи мої й омани мої і батьків моїх, якими вони згрішили перед Тобою! 4 Бо вони не послухали заповідей Твоїх, і Ти віддав нас на розкрадання і полон і смерть, і на притчу ганьблення перед усіма народами, між якими ми розсіяні. 5 І, воістину, многі і правед­ні суди Твої — робити зі мною за гріхи мої і гріхи батьків моїх, тому що не виконували заповідей Твоїх і не робили за правдою перед Тобою. 6 Отже, твори зі мною, що Тобі благо­угодно; повели взяти дух мій, щоб я спочив і повернувся у землю, бо ме­­ні­ краще померти, ніж жити, оскільки я чую неправдиві докори, і глибока скорбота в мені! Повели звільнити мене від цієї тяготи в оселі вічні і не відверни лиця Твого від мене. 7 У той самий день трапилося і Саррі, дочці Рагуїловій, в Екбатанах Мідійських терпіти докори від служниць батька свого 8 за те, що її віддавали за сі­мох чоловіків, але Ас­модей, злий дух, умертвляв їх раніше, ніж вони були з нею як з дружиною. Вони говорили їй: хіба тобі не совісно, що ти задушила чоловіків твоїх? Уже сімох ти мала, але не назвалася ім’ям жодного з них. 9 Навіщо нас бити за них? Вони померли: йди і ти за ними, щоб нам не бачити твого сина або дочки повіки! 10 Почувши це, во­на дуже засмутилася, так що зважилася було позбавити себе життя, але подумала:­ я одна в батька мого; якщо зроблю це, нечестя йому буде, і я зведу старість його із сумом у пек­ло. 11 І стала вона молитися біля вік­на і говорила: благословенний Ти, Господи Боже мій, і благословенне ім’я Твоє святе і славне навіки: нехай благословляє Тебе все творіння Твоє повіки! 12 І нині до Тебе, Господи, звер­таю очі мої й лице моє; 13 благаю, візьми мене від землі цієї і не дай мені чути ще докори! 14 Ти знаєш, Господи, що я чиста від усякого гріха з чоловіком 15 і не знечес­тила імені мого, ні імені батька мого в землі полону мого; я єдинородна у батька мого, і немає в нього сина, який міг би успадкувати після нього, ні брата­ близького, ні сина братового, якому я могла б зберегти себе за дружину: уже семеро загинули в мене. Для чого ж мені жити? А якщо неугодно Тобі умертвити мене, то бла­гозволи зглянутися на мене і помилувати мене, щоб мені не чути більше докору! 16 І почута була молитва обох пе­ред славою великого Бога, і був посланий Рафаїл зцілити­ обох: 17 зняти більма в Товита і Сарру, дочку Рагуїлову, дати за дружину­ Товії, синові Товита, зв’язавши Асмодея, злого духа; тому що Товії призначено успадкувати її. — І в один і той самий час Товит, після повернення, ввійшов у дім свій, а Сарра, дочка Рагуїлова, вийшла зі світлиці своєї.

 

Глава 3. [4] Втор. 28, 15. [11] 3 Цар. 8, 44. Дан. 6, 10. [16] Мф. 18, 10. Євр. 1, 14.

 

 

Глава 4

1 У той день згадав Товит про срібло, яке віддав на збереження­ Гаваїлу в Рагах мідійських, 2 і ска­зав сам собі: я просив смерти; чому ж не покличу сина мого Товію, щоб оголосити йому про це, поки я не помер? 3 І покликавши його, сказав: сину мій, коли я помру, поховай ме­не і не залишай матері своєї; шануй її в усі дні життя твого, роби угодне їй і не завдавай їй смутку. 4 Пам’ятай, сину мій, що вона мала багато скорбот через тебе ще під час чре­во­­­ношення. Коли вона помре, по­ховай­ її поряд зі мною в одному гробі.­ 5 В усі дні пам’ятай, сину мій, Господа Бога нашого і не бажай грішити і переступати заповіді Його. В усі дні життя твого чини правду і не ходи путями беззаконня, 6 бо, якщо ти будеш робити за істиною, у справах твоїх буде успіх, як у всіх, хто чинить за правдою. 7 Із майна твого подавай милостиню, і нехай не шкодує око твоє, коли будеш творити милостиню. Ні від якого убогого не відвертай лиця твого, тоді і від тебе не відвернеться лице Боже. 8 Коли в тебе буде багато, твори з того милостиню, і коли у тебе буде мало, не бійся творити милостиню і потроху; 9 ти запасеш собі багатий скарб на день нестатку, 10 бо милос­тиня спасає від смерти і не попускає зійти в темряву. 11 Милостиня є багатий дар для усіх, хто творить її перед Всевишнім. 12 Бережися, сину мій, усякого виду розпусти. Візьми собі дружину із племені батьків твоїх, але не бери дружини іноземної, яка не з коліна батька твого, бо ми сини пророків. З давнини батьки наші — Ной, Авраам, Ісаак і Яків. Пам’ятай, сину мій, що усі вони брали дружин із середовища братів своїх і були благословенні у дітях своїх,­ і нащадки їхні успадковують землю. 13 Отже, сину мій, люби братів твоїх і не підносся серцем перед братами твоїми і перед синами і дочками народу твого, щоб не від них узяти тобі дружину, тому що від гордости — погибель і велике безладдя, а від непотребства — зубожіння і руйнування: непотребство є мати голоду. 14 Плат­ня найманця, який буде працювати в тебе, нехай не переночує в тебе, а віддавай її негайно: і тобі воздасться, якщо будеш служити Богу. Будь обережний, сину мій, у всіх учинках твоїх і будь розсудливим у всій поведінці твоїй. 15 Що ненависне тобі самому, того не роби нікому. Вина до сп’яніння не пий, і пияцтво нехай не ходить з тобою на путі твоїй. 16 Давай голодному від хлі­ба твого і на­гим від одягу твого; від усього, у чо­­­му в тебе надлишок, твори милос­тині, і нехай не шкодує око твоє, ко­ли­ будеш творити милостиню. 17 Роз­да­вай хліби твої біля гробу праведних, але не давай грішникам. 18 У всякого розсудливого проси поради, і не нехтуй порадою корисною. 19 Благословляй Господа Бога повсякчас і проси в Нього, щоб путі твої були праві й усі діла і наміри твої благоуспішні, бо жоден народ не владний в успіху починань, але Сам Господь посилає усе благе і, кого хоче, принижує з Своєї волі. Пам’ятай же, сину мій, заповіді мої, і нехай не згладяться вони із серця твого! 20 Тепер я відкрию тобі, що я віддав десять талантів срібла на збереження Гаваїлу, синові Гаврієвому, в Рагах мідійських. 21 Не бійся, сину мій, що ми зубожіли: у тебе багато, якщо ти будеш боятися Господа і, віддаляючись від усякого гріха, чинити угодне перед Ним.

 

Глава 4. [3] Вих. 20, 12. Сир. 7, 29. [5] Еккл. 12, 1. [7] Притч. 3, 9. Сир. 4, 8; 14, 13. Лк. 14, 13. [8] Сир. 35, 9. [10] Сир. 29, 15. [14] Лев. 19, 13. Втор. 24, 14. [15] Мф. 7, 12. Лк. 6, 31. [16] Лк. 14, 13. [20] Тов. 1, 14.

 

 

Глава 5

1 І сказав Товія у відповідь йому: батьку мій, я виконаю все, що ти заповідаєш мені; 2 але як я можу одержати срібло, не знаючи тієї лю­дини? 3 Тоді батько дав йому розписку і сказав: знайди собі людину, що супроводжувала б тебе; я дам йому платню, поки ще живий, і йдіть за сріблом.

4 І пішов він шукати людину і зустрів Рафаїла. Це був ангел, але він не знав 5 і сказав йому: чи можеш ти йти зі мною в Раги мідійські­ і чи знаєш ці місця? 6 Ангел відповів: можу йти з тобою і дорогу знаю; я вже зупинявся в Гаваїла, брата на­шого. 7 І сказав йому Товія: почекай мене, я скажу батькові моєму. 8 Той сказав: іди, тільки не барися. 9 Він, прийшовши, сказав батькові: ось я знайшов собі супутника. Батько сказав: запроси його до мене; я довідаюся, з якого він коліна і чи надійний супутник тобі. 10 І покликав його, і він увійшов, і привітали один одного. 11 Товит запитав: скажи мені, брате, з якого ти коліна і з якого роду? 12 Він відповів: коліна і роду ти шукаєш, чи найманця, який пішов би із сином твоїм? І сказав йому Товит: брате, мені хочеться знати рід твій і ім’я твоє. 13 Він сказав: я Азарія, з роду Ананії великого, із братів твоїх. 14 Тоді Товит сказав йому: брате, йди благополучно, і не гнівайся на мене за те, що я запитав про коліно і рід твій. Ти доводишся братом мені, з чесного і доброго роду. Я знав Ананію та Іонафана, синів Семея великого; ми разом ходили у Єрусалим на поклоніння, з первород­ними і десятинами земних плодів, бо не захоплювалися оманою братів­ наших: ти, брате, від доброго кореня! 15 Але скажи мені: яку платню я повинен буду дати тобі? Я дам тобі драхму на день і все необхідне для тебе і для сина мого, 16 і ще додам тобі зверх цієї платні, якщо благополучно повернетеся. 17 Так і домовилися. Тоді він сказав Товії: будь готовий у дорогу, і вирушайте благо­получно. І приготував син його пот­рібне для дороги. І сказав йому бать­ко: йди з цією людиною; Бог, Який живе на небесах, благоупорядкує шлях ваш, і ангел Його нехай супро­воджує вас! — І вирушили обоє, і со­бака юнака з ними.

18 Анна, мати його, заплакала, і сказала Товиту: навіщо відпустив ти сина нашого? Чи не він був опорою рук наших, коли входив і виходив перед нами? 19 Не віддавай переваги сріблу над сріблом; нехай воно буде, як сміття, у порівнянні із сином нашим! 20 Тому що, скільки Гос­подом визначено нам жити, на це у нас є достатньо. 21 Товит сказав їй: не засмучуйся, сестро; він прийде здоровим, і очі твої побачать його, 22 тому що його буде супроводжувати добрий ангел; дорога його буде благоуспішною, і він повернеться здоровим.


 

 

Глава 6

1 І перестала вона плакати. 2 А по­­­­­дорожні ввечері прийшли до ріки Тигру і зупинилися там на ніч. 3 Юнак пішов помитися, але з ріки показалася риба і хотіла поглинути юнака. 4 Тоді ангел сказав йому: візьми цю рибу. І юнак схопив рибу і витяг на землю. 5 І сказав йому ангел: розріж рибу, візьми серце, печінку і жовч, і збережи їх. 6 Юнак так і зробив, як сказав йому ангел; рибу ж спекли і з’їли; і пішли далі і дійшли до Екбатан. 7 І сказав юнак ангелові: брате Азаріє, для чого ця печінка і серце і жовч із риби? 8 Він відповів: якщо кого мучить демон або злий дух, то серцем і печінкою слід курити перед таким чоловіком або жінкою, і більш уже не буде мучитися; 9 а жовчю помазати людину, яка має більма на очах, і вона зцілиться. 10 Коли ж на­ближалися до Раг, 11 ангел сказав юнаку: брате, нині ми переночуємо в Рагуїла, твого родича, у якого є дочка, на ім’я Сарра. 12 Я поговорю про неї, щоб дали її тобі за дружину, бо тобі призначена спадщина її, тому що ти один з роду її; а дівчина прекрасна і розумна. 13 Так послухайся мене; я поговорю з її батьком і, коли ми повернемося із Раг, звершимо шлюб. Я знаю Рагуїла: він ніяк не віддасть її чоловіку чужому всупереч закону Мойсеєвому; інакше повинен буде вмерти, тому що спадщину слід одержати тобі, а не іншому кому. 14 Тоді юнак сказав ангелові: брате Азаріє, я чув, що цю дівчину віддавали семи чоловікам, але усі вони загинули в шлюбній кімнаті; 15 а я один у батька і боюся,­ як би, увійшовши до неї, не померти подібно до попередніх; її любить демон, який нікому не шкодить, крім тих, хто наближається до неї. І тому я боюся, як би мені не померти і не звести життя батька мого і матері моєї сумом за мною в гріб їхній; а іншого сина, який поховав би їх, немає у них. 16 Ангел сказав йому: хіба ти забув слова, які заповів тобі батько твій, щоб ти взяв дружину з роду твого? Послухай же мене, брате: їй слід бути твоєю дружиною, а про демона не турбуйся; у цю ж ніч віддадуть тобі її за дружину. 17 Тільки, коли ти ввійдеш у шлюбну кімнату, візьми курильницю, вклади в неї серце і печінку риби, і покури; 18 і демон відчує запах і відійде, і не повернеться ніколи. Коли ж тобі пот­рібно буде наблизитися до неї, встань­те обоє, воззовіть до мило­серд­­ного Бога, і Він спасе і помилує­ вас. Не бійся; бо вона призна­че­на тобі від віку, і ти спасеш її, і вона піде з тобою, і я знаю, що у тебе будуть від неї діти. Вислухавши це, Товія полюбив її, і душа його міцно приліпилася до неї. І прийшли вони у Екбатани.

 

Глава 6. [12] Чис. 27, 8; 36, 7.

 

 

Глава 7

1 І підійшли до дому Рагуїла. Сар­­ра зустріла і вітала їх, і вони її, і ввела їх у дім. 2 І сказав Рагуїл Едні, дружині своїй: як схожий цей юнак на Товита, сина брата мого! 3 І запитав їх Рагуїл: звідки ви, брати? Вони відповіли йому: ми із синів Неффалима, полонених у Ниневію. 4 Ще запитав їх: чи знаєте брата нашого Товита? Вони відповіли: знаємо. Потім запитав: чи здоровий він? Вони відповіли: живий і здоровий. 5 А Товія сказав: це мій батько. 6 І ки­нувся до нього Рагуїл і цілував його і плакав. 7 І благословив його і сказав: ти син чесної і доброї людини. Але, почувши, що Товит утратив зір, засмутився і плакав; 8 плакали й Ед­на, дружина його, і Сарра, дочка його. І прийняли їх дуже радо 9 і закололи барана, і запропонували багату їжу. Товія ж сказав Рафаїлу: брате Аза­­ріє,­ переговори́, про що ти говорив на­ дорозі; нехай влаштується ця спра­ва! 10 І він передав цю розмову Рагуїлу, а Рагуїл сказав Товії: їж, пий і веселися, бо тобі належить узяти мою дочку. Втім, скажу тобі правду: 11 я віддавав свою дочку се­ми чоловікам і, коли вони входили до неї, у ту ж ніч помирали. Але ти нині будь веселим! І сказав Товія: я нічого не буду тут їсти доти, доки не зговоритеся і не домовитеся зі мною. Рагуїл сказав: візьми її тепер же за правом; ти брат її, і вона твоя. Ми­ло­сердний Бог нехай влаштує вас щонайкраще! 12 І прикликав Сарру, доч­ку свою, і, взявши руку її, віддав її Товії за дружину і сказав: ось, за законом Мойсеєвим, візьми її і веди до батька твого. І благословив їх. 13 І по­кликав Едну, дружину свою, і, взяв­ши сувій, написав договір і запечатав. 14 І почали їсти. 15 І покликав Рагуїл Едну, дружину свою, і ска­­зав їй: приготуй, сестро, іншу спальню і введи її.­ 16 І зробила, як він сказав; і ввела її туди, і заплака­ла, і прийня­ла взаємно сльози дочки своєї і сказала їй: 17 заспокойся, дочко; Господь неба і землі дасть тобі радість замість суму твого. Заспокойся, дочко моя!

 

Глава 7. [12] Чис. 36, 6.

 

 

Глава 8

1 Коли закінчили вечерю, ввели до неї Товію. 2 Він же, йдучи, згадав слова Рафаїла і взяв курильницю, і поклав серце і печінку риби, і курив. 3 Демон, відчувши цей запах, утік у верхні країни Єгипту, і зв’язав його ангел.

4 Коли вони залишилися в кімнаті удвох, Товія встав з постелі і сказав:­ встань, сестро, і помолимося, щоб Гос­­подь помилував нас. 5 І почав То­вія говорити: благословенний Ти, Боже батьків наших, і благословенне ім’я Твоє святе і славне повіки! Нехай благословляють Тебе небеса і всі творіння Твої! 6 Ти створив Ада­ма і дав йому помічницею Єву, під­порою — дружину його. Від них народився рід людський. Ти сказав: недобре бути чоловікові одному, створимо помічника, подібного до нього. 7 І нині, Господи, я беру цю сестру мою не для задоволення похоті, але воістину як дружину: благоволи ж помилувати мене, і дай мені постаріти з нею! 8 І вона сказала з ним: амінь. 9 І обоє спокійно спали у цю ніч. Тим часом Рагуїл, уставши, пішов і викопав могилу, 10 говорячи: чи не помер і цей? 11 І прийшов Рагуїл у дім свій 12 і сказав Едні, дружині своїй: пошли одну зі служниць подивитися, чи живий він; якщо ні, поховаємо його, і ніхто не буде знати. 13 Служниця, відчинивши двері, ввійшла і побачила, що обоє вони сплять. 14 І, вийшовши, оголосила їм, що він живий.

15 І благословив Рагуїл Бога, гово­рячи: благословенний Ти, Боже, усяким благословенням чистим і святим! Нехай благословляють Тебе святі Твої, і всі творіння Твої, і всі ангели Твої, і всі обрані Твої, нехай благословляють Тебе повіки! 16 Благословенний Ти, що звеселив мене, і не сталося зі мною так, як я думав, але сотворив з нами з великої Твоєї милости! 17 Благословенний Ти, що по­милував двох єдинородних! Довер­ши, Владико, милість над ними: дай їм закінчити життя в здоров’ї, з весе­лощами і милістю! 18 І наказав рабам своїм закопати могилу. 19 І зробив для них шлюбний бенкет на чотирнадцять днів. 20 І сказав йому Рагуїл із клятвою раніше закінчення­ днів шлюбного бенкету: не йди, доки не сповняться ці чотирнадцять днів шлюбного бенкету; 21 а тоді, взявши половину майна, благополучно вирушай до батька твого: інше ж одер­жиш, коли помру я і дружина моя.

 

Глава 8. [6] Бут. 2, 18.

 

 

Глава 9

1 І покликав Товія Рафаїла і ска­зав йому: 2 брате Азаріє, візь­ми із собою раба і двох верблюдів і сходи у Раги мідійські до Гаваїла; принеси мені срібло і самого його приведи до мене на шлюб; 3 бо Рагу­їл зобов’язав мене клятвою, щоб я не йшов; 4 тим часом батько мій рахує дні і, якщо я набагато затримаюся, він буде дуже уболівати. 5 І пішов Рафаїл і зупинився в Гаваїла і віддав йому розписку; а той приніс міш­ки з печатками і передав йому. 6 І ра­но-вранці встали вони разом і прийшли на шлюб. І благословив Товія дружину свою.


 

 

Глава 10

1 Товит, батько його, рахував ко­­жен день. І коли виповнилися дні подорожі, а він не приходив, 2 Товит сказав: чи не затримали­ їх? або чи не помер Гаваїл, і нема ко­му віддати їм срібло? 3 І дуже суму­вав. 4 Дружина ж його сказала йому: загинув син наш, тому і не приходить. І почала плакати за ним і говорила: 5 ніщо не займає мене, сину мій, тому що я відпустила тебе, світ­ло очей моїх! 6 Товит говорить їй: мовчи, не тривожся, він здоровий. 7 А вона сказала йому: мовчи ти, не обманюй мене; загинуло дитя моє. — І щодня ходила за місто на дорогу, якою вони вирушили; вдень не їла хліба, а ночами не переставала плакати за сином своїм Товією, поки не закінчилися чотирнадцять днів шлюбного бенкету, які Рагуїл закляв його провести там. Тоді Товія сказав­ Рагуїлу: відпусти мене, тому що бать­ко мій і мати моя не сподіваються вже побачити мене. 8 Тесть же сказав йому: побудь у мене; я пошлю до батька твого, і сповістять його про тебе. 9 А Товія говорить: ні, відпусти­ мене до батька мого. 10 І встав Ра­гуїл і віддав йому Сарру, дружину його, і половину майна, рабів і худоби і срібла, 11 і, благословивши їх, відпус­тив, і сказав: діти! нехай бла­го­поспішить вам Бог Небесний, раніше ніж я помру. 12 Потім сказав доч­ці своїй: шануй твого свекра і свек­руху; тепер вони — батьки твої; ба­­­жаю чути добру чутку про тебе. І по­цілував її. І Една сказала Товії: улюблений бра­те, нехай восставить тебе Господь Небесний і дарує мені бачити дітей від Сарри, дочки моєї, щоб я зраділа­ перед Господом. І ось, віддаю тобі дочку мою на збереження; не засмучуй її.

13 Після того вирушив Товія, благословляючи Бога, що Він благовпорядкував путь його, і благословляв Рагуїла й Едну, дружину його. І продовжував шлях, і наблизилися вони до Ниневії.


 

 

Глава 11

1 І сказав Рафаїл Товії: ти знаєш, брате, в якому становищі ти залишив батька твого; 2 ходімо вперед, раніше дружини твоєї, і приготуємо приміщення; 3 а ти візьми у руку і жовч риб’ячу. І пішли; за ни­ми побіг і собака.

4 Тим часом Анна сиділа, виглядаючи на дорозі сина свого, 5 і, помітивши, що він іде, сказала батькові його: ось, іде син твій і людина, яка вирушила з ним. 6 Рафаїл сказав: я знаю, Товіє, що в батька твого­ відкриються очі; 7 ти тільки помасти жовчю очі його, і він, відчувши їдкість, обітре їх, і спадуть більма, і він побачить тебе. 8 Анна, підбігши, кинулася на шию сина свого і сказала йому: побачила я тебе, дитя моє, — тепер мені хоч померти. І обоє заплакали. 9 А Товит пішов до дверей і спіткнувся, але син його поспішив до нього, і підтримав батька свого, 10 і приклав жовч до очей бать­ка свого, і сказав: підбадьорся, бать­ку мій! 11 Очі його защеміли, і він обтер їх, 12 і знялися з країв очей його більма. Побачивши сина свого, він упав на шию його 13 і заплакав і сказав: благословенний Ти, Боже, і благословенне ім’я Твоє повіки, і благословенні всі святі ангели Твої! 14 Тому що Ти покарав і помилував мене. Ось, я бачу Товію, сина мого. — І ввійшов син його ра­дісно і розповів батькові своєму про дивовижні діла, які були з ним у Мідії. 15 І вийшов Товит назустріч невістці своїй до воріт Ниневії, радіючи і благословляючи Бога. Ті, які бачили, що він іде, дивувалися, як він прозрів. 16 І Товит сповідав перед ними, що Бог помилував його. Коли підійшов Товит до Сарри, не­вістки своєї, благословив її і сказав: здрастуй, дочко моя! Благословенний Бог, Який привів тебе до нас, і благословенні батько твій і мати твоя! Зраділи і всі брати його в Ниневії. 17 І прийшов Ахиахар і Насвас, племінник його, 18 і весело святкували шлюб Товії сім днів.


 

 

Глава 12

1 І покликав Товит сина свого Товію і сказав йому: приготуй, сину мій, платню чоловіку, який ходив з тобою; йому потрібно ще додати. 2 Він відповів: батьку мій, я не матиму збитку, якщо віддам йому половину всього, що приніс; 3 тому що він привів мене до тебе здоровим і дружину мою зцілив, і срібло моє приніс і тебе також зцілив. 4 Старець сказав: так і слід йому. 5 І покликав ангела і сказав йому: візьми половину всього, що ви принесли, і йди з миром.

6 Тоді, відкликавши обох їх окремо, ангел сказав їм: благословляйте Бога, прославляйте Його, визнавайте велич Його і сповідуйте перед усіма живими, що Він зробив для вас. Добре діло – благословляти Бо­га, звеличувати ім’я Його і благо­го­війно проповідувати про діла Божі; і ви не лінуйтеся прославляти Його. 7 Таємницю цареву пристойно зберігати, а про діла Божі сповіщати похвально. Робіть добро, і зло не осягне вас. 8 Добре діло – молитва з постом і милостинею і справедливіс­тю. Краще мале зі справедливістю, ніж багато чого з неправдою; краще творити милостиню, ніж збирати зо­лото, 9 бо милостиня від смерти спасає і може очищати всякий гріх. Ті, що творять милостині і діла прав­ди,­ будуть довго жити. 10 Грішники ж є вороги свого життя. 11 Не приховаю від вас нічого; я сказав уже: таємни­цю цареву пристойно зберігати, а про діла Божі оголошувати похваль­но. 12 Коли молився ти і невістка твоя Сарра, я підносив пам’ять молитви вашої до Святого, і коли ти ховав мертвих, я також був з тобою. 13 І коли ти не полінувався встати і залишити обід свій, щоб піти і прибрати мертвого, твоя добродійність не втаїлася від мене, але я був з тобою. 14 І нині Бог послав мене зцілити­ тебе і невістку твою Сарру. 15 Я — Ра­­фаїл, один із семи святих ангелів, які возносять молитви святих і піднімаються перед славою Святого.

16 Тоді обоє знітилися й упали ли­цем на землю, тому що були у страху.­ 17 Але він сказав їм: не бійтеся, мир буде вам. Благословляйте Бога повік.­ 18 Бо я прийшов не з своєї волі, а з во­­­­­­лі Бога нашого; тому і благословляйте Його повік. 19 Усі дні я був ви­димий вами, але я не їв і не пив, — тільки поглядом вашим уявлялося це. 20 Отже, прославляйте тепер Бога, тому що я відходжу до Того, Хто пос­лав мене, і напишіть усе, що зверши­лося, в книгу. 21 І встали вони і більш уже не бачили його. 22 І стали розповідати про великі і дивні діла Божі, і як явився їм ангел Господній.

 

Глава 12. [12] Тов. 2, 7. [19] Бут. 18, 8. Суд. 13, 16.

 

 

Глава 13

1 У радості Товит написав молитву в цих словах: благословенний Бог, що вічно живе, і благословенне Царство Його! 2 Бо Він карає і милує, зводить до пекла і возводить, і немає нікого, хто уник би руки Його. 3 Сини Ізраїлеві! прослав­ляйте Його перед язичниками, бо Він розсіяв нас між ними. 4 Там сповіщайте про велич Його, звеличуйте Його перед усім живим, бо Він Господь наш і Бог, Отець наш в усі віки: 5 покарає нас за неправди наші, і знову помилує і збере нас із усіх народів, де б ви не були розсіяні між ними. 6 Якщо ви будете звертатися до Нього всім серцем вашим і всією душею вашою, щоб чинити перед Ним за істиною, тоді Він повернеться до вас і не сховає від вас лиця Свого. Побачите, що́ Він зробить з вами. Прославляйте Його всіма словами вуст ваших і благословляйте Господа правди і звеличуйте царя віків. У землі полону мого я прославляю Його і проповідую силу і велич Його народу грішників. Наверніться, грішники, і робіть правду­ перед Ним. Хто знає, може, Він благозволить щодо вас і зробить вам милість? 7 Звеличую я Бога мого, і душа моя — Небесного Царя, і радіє величі Його. 8 Нехай усі сповіщають про Нього і прославляють Його у Єрусалимі. 9 Єрусалиме, місто святе! Він покарає тебе за діла синів твоїх і знову помилує синів праведних. 10 Слав Господа щиро і благословляй Царя віків, щоб знову була споруджена скинія Його в тобі з радістю, щоб Він звеселив серед тебе полонених і полюбив у тобі нещасних в усі роди навіки. 11 Багато народів здалеку прийдуть до імені Господа Бога з дарами в руках, з дарами Царю Небесному; роди родів звеличать те­бе з вигуками радісними. 12 Прокляті всі ненависники твої, благословенні будуть повік усі, що люблять тебе! 13 Радуйся і весели­ся за синів правед­них, тому що вони зберуться, і будуть благословляти Господа праведних. 14 О, блаженні ті, що люблять тебе! вони зрадіють миру твоєму. Блаженні скорботні за всі біди твої, бо вони будуть радіти тобою, коли побачать усю славу твою, і будуть веселитися вічно. 15 Нехай благослов­ляє душа моя Бога, Царя великого, 16 бо Єрусалим буде відбудований із сапфіра і смарагда і з коштовних каменів; стіни твої, вежі й укріплення — із чистого золота; 17 і площі єрусалимські будуть вистелені берилом, анфраксом і каменем з Офира. 18 На усіх вулицях його буде лунати: алилуя, — і будуть славословити, говорячи: благословенний Бог, Який звеличив Єрусалим, на всі віки.

 

Глава 13. [2] Втор. 32, 39. 1 Цар. 2, 6. Прем. 16, 13. [11] Іс. 51, 11; 60, 4–5. Діян. 2, 47. Одкр. 21, 24. [16] Одкр. 21, 18–19. [17] Іс. 54, 11. Одкр. 21, 11, 18.

 

 

Глава 14

1 І закінчив Товит славослів’я. 2 Він був вісімдесяти восьми ро­­ків, коли втратив зір, і через вісім­ років прозрів. І творив милостині, і продовжував бути благоговійним пе­ред Господом Богом і прославляти Його. 3 Врешті він дуже постарів, і покликав сина свого і шість синів його, і сказав йому: сину мій, візьми синів твоїх; ось я постарів і вже при кінці життя мого. 4 Вируш у Мі­дію, сину мій, бо я впевнений, що Ниневія буде зруйнована, як говорив­ пророк Іона; а у Мідії буде спокійніше до часу. Брати наші, які знаходяться на вітчизняній землі, будуть розсіяні з цієї доброї землі; Єрусалим буде пустелею, і дім Божий у ньому буде спалений і до часу залишиться пустим. 5 Але знову Бог помилує їх і поверне їх у землю; і спорудять дім Божий, не такий, як колишній, доки не сповняться часи віку. І після того повернуться з полону і побудують Єрусалим чудово, і дім Божий буде відновлений у ньому на всі роди віку, — споруда велич­на, як говорили про неї пророки. 6 І всі народи навернуться і будуть істинно благоговіти перед Господом Богом і скинуть ідолів своїх; 7 і всі народи будуть благословляти Господа. І Його народ буде прославляти Бога, і Господь піднесе народ Свій; і всі, що істинно і праведно люблять Господа Бога, будуть радуватися, творячи милість братам нашим. 8 Отже, сину мій, вийди з Ниневії, бо неодмінно сповниться те, що говорив пророк Іона. 9 Ти ж дотримуйся закону і повелінь і будь любомилостивим і справедливим, щоб добре було тобі. 10 Поховай мене пристойно, і матір твою зі мною, і потім не залишайтеся в Ниневії. — Сину мій, дивися, що́ зробив Аман з Ахиахаром, який виховав його: як він із світла привів його у пітьму, і як віддано йому. Ахиахар урятований, а той одержав гідну відплату — зійшов у пітьму. Манассія творив милостиню, і був спасений від смертної сіті, яку розставили йому; Аман же упав у сіті і загинув. 11 Отже, діти, знайте, що́ робить милостиня і як спасає справедливість. — Коли він це сказав, душа його залишила його на ложі; було ж йому сто п’ятдесят вісім років, і син з честю поховав його.

12 Коли померла Анна, він поховав і її з батьком своїм. Після того Товія з дружиною своєю і дітьми сво­їми вирушив у Екбатани до Рагуїла, тестя свого, 13 і досяг чесної старос­ти, і поховав пристойно тестя і тещу своїх, і одержав у спадщину майно їхнє і Товита, батька свого. 14 І помер ста двадцяти семи років в Екба­танах мідійських. 15 Але перш ніж помер, він чув про загибель Ниневії, яку полонив Навуходоносор і Асуїр, і зрадів перед смертю щодо Ниневії.

 

Глава 14. [4] Іс. 3, 8. Наум. 3, 7. Соф. 2, 15. [5] 1 Езд. 6, 15. Зах. 8, 8. [6] Соф. 2, 11. Зах. 13, 2. [9] Втор. 6, 13. Нав. 24, 14. 1 Цар. 7, 3.

Книга Неємії

Глава: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13


 

 

Глава 1

1 Слова́ Неємії, сина Ахалиїнового. У місяці Кислеві, у двадцятому році, я перебував у Сузах, престольному місті. 2 І прийшов Ханані, один із братів моїх, він і кілька людей з Юдеї. І запитав я їх про уцілілих юдеїв, які залишилися від полону, і про Єрусалим. 3 І сказали вони мені: ті, які залишилися від полону, знаходяться  там, у країні своїй, у великій біді й у приниженні; і стіна Єрусалима зруйнована, і ворота його спалені вогнем.

4 Почувши ці слова, я сів і заплакав, і сумний був кілька днів, і пос­тився і молився перед Богом небесним 5 і говорив: Господи Боже небес, Боже великий і страшний, що зберігаєш завіт і милість до тих, хто любить Тебе і дотримується заповідей Твоїх! 6 Нехай будуть вуха Твої уважні й очі Твої відкриті, щоб почути молитву раба Твого, якою я тепер день і ніч молюся перед Тобою за синів Ізраїлевих, рабів Твоїх, і сповідуюся в гріхах синів Ізраїлевих, якими згрішили ми перед Тобою, згрішили — і я і дім батька мого. 7  Ми стали злочинцями перед Тобою і не зберегли заповідей і уставів і постанов, які Ти заповів Мойсеєві, рабу Твоєму. 8 Але пом’яни слово, яке Ти заповів Мойсеєві, рабу Твоєму, говорячи: якщо ви станете злочинцями, то Я розсію вас по народах; 9 коли ж навернетеся до Мене і будете зберігати заповіді Мої і виконувати їх, то хоч би ви були вигнані на край неба, і звідти зберу вас і приведу вас на місце, яке обрав Я, щоб поставити там ім’я Моє. 10 Вони ж раби Твої і народ Твій, який Ти відкупив силою Твоєю великою і рукою Твоєю могутньою. 11 Молю Тебе, Господи! Нехай буде вухо Твоє уважне до молитви раба Твого і до молитви рабів Твоїх, які люблять благоговіти перед ім’ям Твоїм. І благопоспіши рабові Твоєму тепер, і введи його в милість у людини цієї. Я був виночерпієм у царя.

 

Глава 1. [1] 1 Езд. 2, 2. [3] 4 Цар. 25, 10. 2 Пар. 36, 19. [5] Неєм. 9, 32. Дан. 9, 4. [6] 3 Цар. 8, 29. [7 ] 1 Езд. 9, 14. [8] Втор. 28, 64. [9] Втор. 12, 11; 30, 4. 2 Мак. 2, 18.

 

 

Глава 2

1 У місяці Нисані, у двадцятий рік царя Артаксеркса, було перед ним вино. І я взяв вино і подав цареві, і, здавалося, не був сумним перед ним. 2 Але цар сказав мені: чо­му обличчя в тебе сумне; ти не хворий, цього нема, а справді сум на серці? Я дуже злякався 3 і сказав цареві: нехай живе цар повіки! Як не бути сумним обличчю моєму, ко­ли місто, дім гробів батьків моїх, у за­пустінні, і ворота його спалені вог­нем! 4 І сказав мені цар: чого ж ти бажаєш? Я помолився Богу небес­ному 5 і сказав цареві: якщо царю благоугодно, і якщо у благоволінні раб твій перед лицем твоїм, то пошли мене в Юдею, в місто, де гроби батьків моїх, щоб я відбудував його. 6 І сказав мені цар і цариця, яка си­діла поруч з ним: скільки часу трива­тиме путь твоя, і коли повернешся? І благоугодно було цареві послати мене, після того як я призначив час. 7  І сказав я царю: якщо царю благоугодно, то дав би мені листи до заріч­них областеначальників, щоб вони давали мені перепустку, доки я не ді­йду до Юдеї, 8 і лист до Асафа, охоронця царських лісів, щоб він дав мені дерев для воріт фортеці, яка при домі Божому, і для міської стіни, і для дому, в якому б мені жити. І дав мені цар, тому що благодійна рука Бога мого була наді мною. 9 І при­йшов я до зарічних областеначальників і віддав їм царські лис­ти. Послав же зі мною цар військових начальників з вершниками.

10 Коли почув це Санаваллат, Хо­ронит і Товія, аммонитський раб, то їм було дуже прикро, що прийшов чоловік піклуватися про благо синів Ізраїлевих.

11 І прийшов я в Єрусалим. І про­бувши там три дні, 12 устав я вночі з не­­багатьма людьми, які були зі мною, і нікому не сказав, що́ Бог мій поклав мені на серце зробити для Єрусалима; тварини ж не було зі мною ніякої, крім тієї, на якій я їхав. 13 І проїхав я вночі через ворота Долини перед джерелом Драконовим до воріт Гнойових, і оглянув я стіни­ Єрусалима зруйновані і його ворота, спалені вогнем. 14 І під’їхав я до воріт Джерела і до царської водой­ми, але там не було місця пройти тварині, яка була піді мною, — 15 і я піднявся назад по лощовині вночі й оглядав стіну і, проїхавши знову воротами Долини, повернувся. 16 І на­­чальники не знали, куди я ходив і що я роблю: ні юдеям, ні священикам, ні вельможам, ні начальникам, ні іншим виконавцям робіт я до того нічого не відкривав. 17  І сказав я їм: ви бачите біду, в якій ми знаходимося; Єрусалим спустошений і ворота його спалені вогнем; ходімо, побудуємо стіну Єрусалима, і не будемо надалі в такому приниженні. 18 І я розповів їм про руку Бога мого, що благодіє мені, а також і слова царя, які він говорив мені. І сказали вони: будемо будувати, — й укріпили руки свої на благу справу.

19 Почувши це, Санаваллат, Хоронит і Товія, аммонитський раб, і Гешем аравитянин глузували з нас і з презирством говорили: що це за справа, яку ви робите? чи не думає­те вже повстати проти царя? 20 Я дав їм відповідь і сказав їм: Бог Небесний, Він благопоспішить нам, і ми, раби Його, станемо будувати, а вам немає частки і права і пам’яті в Єру­салимі.

 

Глава 2. [1] Неєм. 1, 1. [3] Дан. 2, 4; 3, 9; 5, 10. [6] Неєм. 5, 14; 13, 6. [8] 3 Цар. 5, 6. 1 Езд. 7 , 6, 9, 28; 8, 22. [10] Неєм. 4, 1. [14] Неєм. 3, 15. [19] Неєм. 4, 1. Іов. 12, 4. [20] Еф. 2, 12.

 

 

Глава 3

1 І встав Елияшив, великий свя­щеник, і брати його священики і побудували Овечі ворота: вони ос­вятили їх і вставили двері їх, і від вежі Меа освятили їх до вежі Хананела. 2 І біля нього будували єрихон­ці, а біля них будував Закхур, син Імрія. 3 Ворота Рибні будували уродженці Сенаї: вони покрили їх, і вставили двері їх, замки їх і засуви їх. 4 Біля них лагодив стіну Меремоф, син Урії, син Гаккоца; біля них лагодив Мешуллам, син Берехії, син Мешизабела; біля них лагодив Садок, син Баани; 5 біля них лагодили фекойці; втім, найзнатніші з них не нахилили шиї своєї попрацювати для Господа свого. 6 Старі ворота лагодили Іоіада, син Пасеаха, і Мешул­лам, син Бесодії: вони покрили їх і вставили двері їх, і замки їх і засуви їх. 7  Біля них лагодив Мелатія гаваонитянин, та Іадон з Меронофа, з жителями Гаваона і Мицфи, підвладними зарічному областеначальнику. 8 Поруч з ним лагодив Уззиїл, син Харгаії, срібляр, а біля нього лагодив Хананія, син Гараккахима. І відновили Єрусалим до стіни широкої. 9 Поруч з ними лагодив Рефаія, син Хура, начальник половини округу Єрусалимського. 10 Біля них і навпроти дому свого лагодив Ієдаія, син Харумафа, а поруч з ним лагодив Хаттуш, син Хашавнії. 11 На другій ділянці лагодив Малхія, син Харима, і Хашшув, син Пахаф-Моава; вони ж лагодили і вежу Пічну. 12 Поруч з ними лагодив Шаллум, син Галлохеша, начальник половини округу Єрусалимського, він і доч­ки його. 13 Ворота Долини лагодив Ханун і жителі Заноаха: вони побудували їх, і вставили двері їх, замки їх і засуви їх, і ще лагодили вони тисячу ліктів стіни до воріт Гнойових. 14 А ворота Гнойові лагодив Мал­хія, син Рехава, начальник Бефкаремського округу: він побудував їх і вставив двері їх, замки їх і засуви їх. 15 Ворота Джерела лагодив Шаллум, син Колхозея, начальник округу Мицфи: він побудував їх, і покрив їх, і вставив двері їх, замки їх і засуви їх, — він же лагодив стіну біля водоймища Селах навпроти царського саду і до сходинок, що спус­каються від міста Давидового. 16 За ним лагодив Неємія, син Азбука, на­чальник половини округу Бефцурського, до гробниць Давидових і до викопаного ставка і до дому хоробрих. 17  За ним лагодили левити: Рехум, син Ванія; біля нього лагодив Хашавія, начальник половини округу Кеїльського, за свій округ. 18 За ним лагодили брати їхні: Баввай, син Хенадада, начальник Кеїль­ського напівокругу. 19 А біля нього лагодив Езер, син Ісуса, начальник Мицфи, на другій ділянці, навпроти виходу до зброярні на розі. 20 За ним ревно лагодив Варух, син Забвая, на другій ділянці, від рогу до дверей дому Елияшивового, великого священика. 21 За ним лагодив Меремоф, син Урії, син Гаккоца, на другій­ ділянці, від дверей дому Елияшивового до кінця дому Елияшивового. 22 За ним лагодили священики з околиць. 23 За ними лагодив Веніамін і Хашшув, навпроти дому свого; за ними лагодив Азарія, син Маасеї, син Ананії, біля дому свого. 24 За ним лагодив Биннуй, син Хенадада, на другій ділянці, від дому Азарії до рогу і повороту. 25 За ним Фалал, син Узая, навпроти рогу і вежі, що виступає від верхнього дому царського, яка біля двору в’язничного. За ним Федаія, син Пароша. 26 Нефинеї ж, які жили в Офелі, полагодили навпроти Водяних воріт на схід і до вежі, що виступає. 27  За ними ла­годили фекойці, на другій ділянці, від місця навпроти великої вежі, що виступає до стіни Офела. 28 Далі за воротами Кінськими лагодили свя­щеники, кожен навпроти свого дому. 29 За ними лагодив Садок, син Іммера, навпроти свого до­му, а за ним лагодив Шемаія, син Шеханії, сторож східних воріт. 30 За ним лагодив Хананія, син Шелемії, і Ханун, шостий син Цалафа, на другій ділянці. За ним лагодив Мешуллам, син Берехії, навпроти кімнати своєї. 31 За ним лагодив Малхія, син Гацорфія, до дому нефинеїв і торговців, нав­проти воріт Гаммифкад і до кутового житла. 32 А між кутовим житлом до воріт Овечих лагодили сріблярі і торговці.

 

Глава 3. [1] Неєм. 12, 10. Втор. 20, 5. Єр. 31, 38. [7 ] Єр. 31, 40. [13] 2 Пар. 26, 9. [16] 4 Цар. 18, 17 ; 20, 20. [20] 2 Пар. 26, 9. [25] Єр. 32, 2. [26] 2 Пар. 27 , 3; 33, 14. Неєм. 11, 21. [28] 4 Цар. 11, 16. Єр. 31, 40.

 

 

Глава 4

1 Коли почув Санаваллат, що ми будуємо стіну, він розсердився і багато досадував і знущався з юдеїв;­ 2 і говорив при братах своїх і при са­марійських військових людях, і сказав: що роблять ці жалюгідні юдеї? невже їм це дозволять? невже будуть вони приносити жертви? невже вони коли-небудь закінчать? невже вони оживлять камені з куп пороху, і притому попалені? 3 А Товія аммонитянин, який був поруч з ним, сказав: нехай будують їх; піде лисиця, і зруйнує їхню кам’яну стіну.

4 Почуй, Боже наш, у якій ми зневазі, і оберни ганьбу їх на їхню голову, і віддай їх на презирство в зем­­лі полону; 5 і не покривай беззаконня їх, і гріх їх нехай не згладиться перед лицем Твоїм, тому що вони засмутили тих, що будують! 6 Ми однак же будували стіну, і складена була вся стіна до половини її. І в народу вистачало ретельности працювати.

7  Коли почув Санаваллат і Товія, й аравитяни, й аммонитяни, і азотяни, що стіни Єрусалимські віднов­люються, що пошкодження почали лагодитися, то їм стало дуже прикро. 8 І змовилися всі разом піти війною на Єрусалим і зруйнувати його. 9 І ми молилися Богу нашому, і ставили проти них варту вдень і вночі, для порятунку від них. 10 Але юдеї сказали: ослабла сила в носіїв, а сміття багато; ми не в змозі­ будувати стіну. 11 А вороги наші говорили: не дізнаються і не побачать, як раптом ми ввійдемо в середину їх і переб’ємо їх, і зупинимо справу. 12 Ко­ли приходили юдеї, які жили поряд з ними, і говорили нам разів десять, з усіх місць, що вони нападуть на нас, 13 тоді в низинних місцях біля міста, за стіною, на місцях сухих поставив я народ за племенами з мечами їхніми, зі списами­ їхніми і луками їхніми. 14 І оглянув я, і став, і сказав найзнатнішим і начальникам і решті народу: не бійтеся їх; пом’ятайте Господа великого і страш­ного і воюйте за братів своїх, за синів своїх і за дочок своїх, за дружин своїх і за доми свої.

15 Коли почули вороги наші, що нам відомий намір їхній, тоді зруйнував Бог задум їхній, і всі ми повер­нулися до стіни, кожен на свою роботу. 16 З того дня половина молодих людей у мене займалася роботою, а інша половина їх тримала списи, щити і луки і лати; і начальники знаходилися позаду всього до­му Іудиного. 17  Ті, що будували стіну і носили важке, яке накладали на них, однією рукою виконували роботу, а другою тримали спис. 18 Кожен із тих, що будували, підперезаний був мечем по стегнах своїх, і так вони будували. Біля мене знаходився сурмач. 19 І сказав я найзнатнішим і начальникам і решті народу: робота велика і об’ємна, і ми розсіяні по стіні і віддалені один від одного; 20 то­­му звідки ви почуєте звук труби, в те місце збирайтеся до нас: Бог наш буде воювати за нас. 21 Так виконува­ли ми роботу; і половина тримала списи від сходу зорі до появи зірок. 22 Крім цього, у той же час я ска­зав народу, щоб в Єрусалимі ночували всі з рабами своїми, — і будуть вони у нас вночі на варті, а вдень на роботі. 23 І ні я, ні брати мої, ні слуги мої, ні вартові, які супроводжували мене, не знімали із себе одягу свого, у кожного були під рукою меч і вода.

 

Глава 4. [1] Неєм. 2, 10; 13, 28. [3] Неєм. 13, 4. [5] Пс. 5, 11. Єр. 18, 23. [14] Чис. 14, 9. Вих. 15, 11. [15] Пс. 32, 10. Іов. 5, 12–13. [20] Вих. 14, 14. Втор. 1, 30; 3, 22.

 

 

Глава 5

1 І зробилося велике ремство в людях і у дружин їхніх на братів своїх юдеїв. 2 Були такі, які говорили: нас, синів наших і дочок наших багато; і ми бажали б діставати хліб і годуватися і жити. 3 Були і такі, які говорили: поля свої, і виноградники свої, і доми свої ми закладаємо, щоб дістати хліба від голоду. 4 Були і такі, які говорили: ми позичаємо срібло на подать царю під заставу полів наших і виноградників наших; 5 у нас такі самі тіла, як тіла у братів наших, і сини наші такі самі, як їхні сини; а ось, ми повинні віддавати синів наших і дочок наших у раби, і деякі з дочок наших уже знаходяться в поневоленні. Немає ніяких засобів для викупу в руках наших; і поля наші і виноградники наші в інших.

6 Коли я почув ремство їх і такі слова, я дуже розсердився. 7  Серце моє обурилося, і я суворо дорікнув найзнатнішим і начальникам і сказав їм: ви берете лихву з братів своїх.­ І скликав я проти них велике зібрання 8 і сказали їм: ми викуповували братів своїх, юдеїв, проданих народам, скільки було сил у нас, а ви про­­даєте братів своїх, і вони продаються­ нам? Вони мовчали і не знаходили відповіді. 9 І сказав я: недоб­ре ви ро­бите. Чи не в страху Бога на­шого повинні ходити ви, щоб уникнути ганьблення від народів, ворогів наших? 10 І я також, брати мої і ті, що служили при мені, давали їм у борг і срібло і хліб: залишимо їм борг цей. 11 Поверніть їм нині ж поля їхні, вино­градні й оливні сади їхні, і доми їхні, і ріст, за який зі срібла і хліба, і вина й олії, за який ви позичили їм. 12 І сказали вони: повернемо і не будемо з них вимагати; зробимо так, як ти говориш. І покликав я священиків і звелів їм дати клятву, що вони так зроблять. 13 І витрусив я одяг мій і сказав: так нехай витрусить Бог усяку людину, що не стримає слова цього, з дому його і з маєтку його, і так нехай буде в нього витрясено і порожньо! І сказало все зібрання: амінь. І прославили Бога; і народ виконав слово це.

14 Ще: з того дня, як визначений я був областеначальником їхнім у землі Юдейській, від двадцятого ро­ку до тридцять другого року царя Артаксеркса, протягом дванадцяти років я і брати мої не їли хліба областеначальників. 15 А попередні областеначальники, що були до ме­не, обтяжували народ і брали з нього хліб і вино, крім сорока сиклів срібла; навіть і слуги їхні панували над народом. Я ж не робив так зі страху Божого. 16 При цьому роботи на стіні цій я підтримував; і полів ми не закуповували, й усі слуги мої збиралися туди на роботу. 17  Юдеїв і начальників по сто п’ятдесят людей бувало за столом у мене, крім тих, хто приходив до нас з навколиш­ніх народів. 18 І ось що бувало приготоване на один день: один бик, шість добірних овець і птахи готувалися у мене; і за десять днів витрачалося безліч усякого вина. І, попри все те, хліба областеначальничого я не вимагав, тому що важка служба лежала на народі цьому. 19 Пом’яни, Боже мій, на благо мені усе, що я зробив для народу цього!

 

Глава 5. [5] Неєм. 9, 37. [7 ] Вих. 22, 25. Лев. 25, 36–37. [8] Лев. 25, 47 –48. [9] Рим. 2, 24. 2 Кор. 6, 3. 1 Тим 6, 1. [13] Чис. 5, 22. [14] Неєм. 2, 6; 12, 26. Діян. 20, 33. [15] Притч. 16, 6.

 

 

Глава 6

1 Коли дійшло до вух Санаваллата і Товії і Гешема аравитянина й інших ворогів наших, що я відбудував стіну, і не залишалося в ній пошкоджень — втім, до того часу я ще не ставив дверей у ворота, — 2 тоді прислали Санаваллат і Гешем до мене сказати: прийди, і зійдемося в одному із сіл на рівнині Оно. Вони замишляли зробити мені зло. 3 Але я послав до них послів сказати: я зайнятий великою справою, не можу зійти; справа зупинилася б, якби я залишив її і зійшов до вас. 4 Чотири рази присилали вони до мене з таким самим запрошенням, і я відповідав їм те саме. 5 Тоді прислав до мене Санаваллат у п’ятий раз свого слугу, в якого в руці був відкритий лист. 6 У ньому було написано: чутка носиться в народах, і Гешем говорить, начебто ти і юдеї задумали відпасти, для чого і будуєш стіну і хочеш бути в них царем, за тими ж чутками; 7  і пророків поставив ти, щоб вони розголошували про тебе в Єрусалимі і говорили: цар Юдейський! І такі розмови дійдуть до царя. Отже, приходь, і порадимо­ся разом. 8 Але я послав до нього сказати: нічого такого не було, про що ти говориш; ти вигадав це своїм розумом. 9 Бо всі вони залякували нас, думаючи: опустяться руки їхні від цієї справи, і вона не відбудеться;­ але я тим більше зміцнив руки мої.

10 Прийшов я в дім Шемаії, сина Делаії, сина Мегетавелового, і він замкнувся і сказав: ходімо в дім Бо­жий, всередину храму, і замкнемо за собою двері храму, тому що прийдуть убити тебе, і прийдуть убити тебе вночі. 11 Але я сказав: чи може втікати така людина, як я? Чи може такий, як я, увійти в храм, щоб залишитися живим? Не піду. 12 Я знав, що не Бог послав його, хоча він пророче говорив мені, але що Товія і Санаваллат підкупили його. 13 Для того він був підкуплений, щоб я злякався і зробив так і згрішив, і щоб мали про мене недобру думку і переслідували мене за це докорами. 14 Пом’яни, Боже мій, Товію і Санаваллата за цими справами їхніми, а також пророчицю Ноадію й інших пророків, які хотіли залякати мене!

15 Стіна була зроблена у двадцять­ п’ятий день місяця Елула, за п’ятде­сят два дні. 16 Коли почули про це всі вороги наші, і побачили це всі народи, які навколо нас, тоді вони дуже впали в очах своїх і пізнали, що це діло зроблено Богом нашим.

17  Зверх того в ті дні найзнатніші юдеї багато писали листів, які посилалися до Товії, а Товіїні листи приходили до них. 18 Тому що багато хто в Юдеї був у клятвеному союзі з ним, бо він був зятем Шеханії, сина Арахового, а син його Іоханан узяв за себе дочку Мешуллама, сина Верехії. 19 Навіть про доброту його вони говорили при мені, і мої слова переносилися до нього. Товія надсилав листи, щоб залякати мене.

 

Глава 6. [1] Неєм. 13, 21, 28. [11] Чис. 18, 7. [16] Вих. 8, 19.

 

 

Глава 7

1 Коли стіна була побудована, і я вставив двері, і поставлені були на своє служіння воротарі і спів­ці і левити, 2 тоді наказав я братові моєму Ханані і начальникові єру­са­лимської фортеці Хананію, бо він більше за багатьох інших був людиною вірною і богобоязкою, 3 і сказав­ я їм: нехай не відчиняють воріт єру­салимських, доки не обігріє сонце, і доки вони стоять, нехай зачиня­ють і замикають двері. І поставив я сторожами жителів Єрусалима, кожного на свою варту і кожного навпроти­ дому його. 4 Але місто було просторе і велике, а народу в ньому було небагато, і доми не були побудовані.­

5 І поклав мені Бог мій на серце зібрати найзнатніших і начальників і народ, щоб зробити перепис. І зна­йшов я родовідний перепис тих, які прийшли спочатку, і в ньому напи­сано:­ 6 ось жителі країни, які вирушили, із полонених, переселених Навуходоносором, царем Вавилонським, і повернулися в Єрусалим і Юдею, кожен у своє місто, — 7  ті, які пішли з Зоровавелем, Ісусом, Неємією, Аза­рією, Раамією, Нахманієм, Мардохеєм, Билшаном, Мисферефом, Бигваєм, Нехумом, Вааною. Кіль­­кість людей народу Ізраїлевого: 8 синів Пароша дві тисячі сто сімдесят два. 9 Синів Сафатії триста сімдесят два. 10 Синів Араха шістсот п’ятдесят два. 11 Синів Пахаф-Моава, із синів Ісуса й Іоава, дві тисячі вісімсот вісімнадцять. 12 Синів Елама тисяча двісті п’ятдесят чотири. 13 Синів­ Заффу вісімсот сорок п’ять. 14 Си­нів Закхая сімсот шістдесят. 15 Синів Биннуя шістсот сорок вісім. 16 Синів Бевая шістсот двадцять вісім. 17  Синів Азгада дві тисячі триста двад­цять два. 18 Синів Адоникама шістсот шістдесят сім. 19 Синів Бигвая дві тисячі шістсот сім. 20 Синів Адина шістсот п’ятдесят п’ять. 21 Синів Атера з дому Єзекії дев’яносто вісім. 22 Си­нів Хашума триста двадцять ві­сім. 23 Синів Вецая триста двадцять чотири. 24 Синів Харифа сто дванад­цять. 25 Уродженців Гаваона дев’яносто п’ять. 26 Жителів Вифлеєма і Нетофи сто вісімдесят вісім. 27  Жителів Анафофа сто двадцять вісім. 28 Жителів Беф-Азмавефа сорок два. 29 Жителів Кириаф-Іарима, Кефири і Беерофа сімсот сорок три. 30 Жителів Рами і Геви шістсот двадцять один. 31 Жителів Михмаса сто двадцять два. 32 Жителів Вефиля і Гая сто двадцять три. 33 Жителів Нево другого п’ятдесят два. 34 Синів Елама другого тисяча двісті п’ятдесят чотири. 35 Синів Харима триста двадцять. 36 Уродженців Єрихона триста сорок п’ять. 37  Уродженців Лода, Хадида й Оно сімсот двадцять один. 38 Уродженців Сенаї три тисячі дев’ятсот тридцять. 39 Священиків, синів Ієдаії, з дому Ісусового, дев’ятсот сімдесят три. 40 Синів Іммера тисяча п’ятдесят два. 41 Синів Пашхура тисяча двісті сорок сім. 42 Синів­ Харима тисяча сімнадцять. 43 Левитів: синів Ісуса, з дому Кадмиїлового, з дому синів Годеви, сімдесят чотири. 44 Співців: синів Асафа сто со­рок вісім. 45 Воротарі: сини Шаллума, сини Атера, сини Талмона, сини Аккува, сини Хатити, сини Шо­вая — сто тридцять вісім. 46 Нефинеї: сини Цихи, сини Хасуфи, сини Таббаофа, 47  сини Кироса, сини Сиї, сини Фадона, 48 сини Левана, сини Хагави, сини Салмая, 49 сини Ханана, сини Гиддела, сини Гахара, 50 сини Реаії, сини Рецина, сини Некоди, 51 сини Газзама, сини Уззи, сини Па­сеаха, 52 сини Весая, сини Меунима, сини Нефишсима, 53 сини Бакбука, сини Хакуфи, сини Хархура, 54 сини Бацлифа, сини Мехиди, сини Харши, 55 сини Баркоса, сини Сисари, сини Фамаха, 56 сини Нециаха, сини Хатифи. 57  Сини рабів Соломонових: сини Сотая, сини Соферефа, сини Фериди, 58 сини Іаали, сини Даркона, сини Гиддела, 59 сини Сафатії, сини Хаттила, сини Похереф-Гаццеваїма, сини Амона. 60 Усіх нефинеїв і синів рабів Соломонових триста дев’яносто два. 61 І ось ті, що вийшли з Тел-Мелаха, Тел-Харши, Херув-Аддона й Іммера; але вони не могли показати про покоління своє і про плем’я своє, чи від Ізраїля вони. 62 Си­ни Делаії, сини Товії, сини Не­коди — шістсот сорок два. 63 І з свяще­ників: сини Ховаії, сини Гаккоца, сини Верзеллія, який взяв дружину з дочок Верзеллія галаадитянина і став називатися їхнім іменем. 64 Во­ни шукали родовідного свого запису, і не знайшлося, і тому виключені­ зі священства. 65 І Тиршафа сказав їм, щоб вони не їли великої святині, доки не постане священик з уримом і тумимом.

66 Усе суспільство разом складалося із сорока двох тисяч трьохсот шістдесяти людей, 67  крім рабів їхніх і рабинь їхніх, яких було сім тисяч триста тридцять сім; і при них співців і співачок двісті сорок п’ять. 68 Коней у них було сімсот тридцять шість, мулів у них двісті сорок п’ять, 69 верблюдів чотириста тридцять п’ять, ослів шість тисяч сімсот двадцять. 70 Деякі глави поколінь дали внески на провадження робіт. Тиршафа дав у скарбницю золотом тисячу драхм, п’ятдесят чаш, п’ятсот тридцять священичих одеж. 71 І деякі з глав поколінь дали в скарбницю на провадження робіт двадцять тисяч драхм золота і дві тисячі двіс­ті мин срібла. 72 Інші з народу дали двадцять тисяч драхм золота і дві тисячі мин срібла і шістдесят сім священичих одеж. 73 І стали жити священики і левити, і воротарі і спів­ці, і народ і нефинеї, і весь Ізраїль у містах своїх.

 

Глава 7. [1] Сир. 49, 15. [5] Неєм. 2, 12. [6] 1 Езд. 2, 1. [10] 1 Езд. 2, 5. [11] 1 Езд. 2, 6. [15] 1 Езд. 2, 10. [43] 1 Езд. 3, 9. [46] Неєм. 10, 28. [61] 1 Езд. 2, 59. [63] 1 Езд. 2, 61. [64] 1 Езд. 2, 62. [65] Вих. 28, 30. 1 Езд. 2, 63. 2 Езд. 5, 40. [7 2] 1 Езд. 2, 69. [7 3] 1 Езд. 2, 7 0.

 

 

Глава 8

1 Коли настав сьомий місяць, і сини Ізраїлеві жили по містах своїх, тоді зібрався весь народ, як одна людина, на площу, яка перед Водяними воротами, і сказали книж­нику Ездрі, щоб він приніс книгу закону Мойсеєвого, який заповів Господь Ізраїлю. 2 І приніс священик Ездра закон перед зібрання чоловіків і жінок, і всіх, які могли розуміти, у перший день сьомого місяця; 3 і читав з нього на площі, яка перед Водяними воротами, від світанку до полудня, перед чоловіками і жінками і всіма, які могли розуміти; і вуха всього народу були прихи­лені до книги закону. 4 Книжник Ездра стояв на дерев’яному підвищенні, яке для цього зробили, а поруч з ним, праворуч від нього, стояли­ Маттифія і Шема, й Анаія й Урія, і Хелкія і Маасея, а ліворуч від нього­ Федаія і Мисаїл, і Малхія і Хашум, і Хашбаддана, і Захарія і Мешуллам. 5 І відкрив Ездра книгу перед очима всього народу, тому що він стояв вище за весь народ. І коли він відкрив її, весь народ встав. 6 І благословив Ездра Господа Бога великого. І весь народ відповів: амінь, амінь, піднімаючи догори руки свої, — і поклонялися і падали перед Гос­подом лицем до землі. 7  Ісус, Ванаія,­ Шеревія, Іамин, Аккув, Шавтай, Годія, Маасея, Клита, Азарія, Іозавад, Ханан, Фелаія і левити пояснювали народу закон, тим часом як народ стояв на своєму місці. 8 І читали з книги, із закону Божого, виразно, і приєднували тлумачення, і народ розумів прочитане.

9 Тоді Неємія, він же Тиршафа, і книжник Ездра, священик, і левити, які учили народ, сказали всьому народові: день цей святий Господу Богу вашому; не засмучуйтеся і не плачте, тому що весь народ плакав, слухаючи слова закону. 10 І сказав їм: підіть, їжте жирне і пийте солодке, і посилайте частки тим, у кого нічого не приготовано, тому що день цей святий Господу нашому. І не засмучуйтеся, тому що радість перед Господом — підкріплення для вас. 11 І левити заспокоювали весь народ, говорячи: припиніть, тому що день цей святий, не засмучуйтеся. 12 І пішов увесь народ їсти, і пити, і посилати частки, і святкувати з великою радістю, тому що зрозуміли слова, які сказали їм.

13 На другий день зібралися глави­ поколінь від усього народу, священики і левити до книжника Ездри, щоб він пояснював їм слова закону. 14 І знайшли написане в законі, який Господь дав через Мойсея, щоб сини Ізраїлеві в сьомому місяці, у свято, жили в кущах. 15 І тому оголосили і проголосили по всіх містах своїх і в Єрусалимі, говорячи: підіть на гору і несіть гілки оливи садової і гілки оливи дикої, і гілки миртові і гілки пальмові, і гілки інших широколистих дерев, щоб зробити кущі за написаним. 16 І пішов народ, і принесли, і зробили собі кущі, кожен на своїй покрівлі і на дворах своїх, і на дворах дому Божого, і на площі біля Водяних воріт, і на площі біля Єфремових воріт. 17  Уся громада тих, що повернулися з полону, зробила кущі і жила в кущах. Від днів Ісуса, сина Навина, до цього дня не робили так сини Ізраїлеві. Радість була дуже велика. 18 І читали із книги закону Божого щодня, від першого дня до останнього дня. І святкували свято сім днів, а у восьмий день післясвято за уставом.

 

Глава 8. [1] Неєм. 9, 1. 1 Езд. 3, 1. Втор. 31, 9. [2] Лев. 23, 34. [3] Неєм. 13, 1. [4] Неєм. 9, 4. Мф. 23, 2. [6] Чис. 5, 22. [9] 1 Езд. 2, 63. Лев. 23, 24. Втор. 16, 11. [10] Есф. 9, 19. Притч. 31, 6. [14] Вих. 23, 16. [18] Втор. 31, 10–11. Лев. 23, 36.

 

 

Глава 9

1 У двадцять четвертий день цього місяця зібралися всі сини Ізраїлеві, постячись і у веретищі і з попелом на головах своїх. 2 І відок­ремилося сім’я Ізраїлеве від усіх інородців, і встали і сповідувалися у гріхах своїх і в злочинах батьків своїх. 3 І стояли на своєму місці, і чверть дня читали з книги закону Господа Бога свого, і чверть сповідувалися і поклонялися Господу Бо­гу своєму. 4 І стали на підвищене місце левити: Ісус, Ванія, Кадмиїл, Шеванія, Вунній, Шеревія, Ванія, Хенані, і голосно взивали до Господа­ Бога свого. 5 І сказали левити — Ісус, Кадмиїл, Ванія, Хашавнія, Шеревія, Годія, Шеванія, Петахія: встаньте, славте Господа Бога вашого, від віку і до віку. Нехай славословлять достославне і превище за всяке славослів’я і хвалу ім’я Твоє! 6 [І сказав Ездра:] Ти, Господи, єдиний, Ти створив небо, небеса небес і все воїнство їх, землю і все, що на ній, моря й усе, що в них, і Ти живиш усе це, і небесні воїнства Тобі поклоняються. 7  Ти Сам, Господи Боже, обрав Аврама, і вивів його з Ура халдейсь­кого, і дав йому ім’я Авраама, 8 і зна­йшов серце його вірним перед Тобою, й уклав з ним завіт, щоб дати [йому і] сімені його землю хананеїв, хеттеїв, аморреїв, ферезеїв, ієвусеїв і гергесеїв. І Ти виконав слово Своє, тому що Ти праведний. 9 Ти побачив біду батьків наших в Єгипті і почув волання їх біля Червоного моря, 10 і явив знамення і чудеса над фараоном і над усіма рабами його, і над усім народом землі його, тому що Ти знав, що вони гордовито поводилися з ними, і зробив Ти Собі ім’я до сьогодні. 11 Ти розсік перед ними море, і вони серед моря про­йшли по суші, і тих, що гналися за ними, Ти вверг у глибини, як камінь у великі води. 12 У стовпі хмарному Ти вів їх вдень і в стовпі вогненному­ — вночі, щоб освітлювати їм шлях, яким вони йшли. 13 І зійшов Ти на гору Синай і говорив з ними з неба, і дав їм суди справедливі, закони вір­ні, устави і заповіді добрі. 14 І вказав їм святу Твою суботу і заповіді, й устави і закон дав їм через раба Твого Мойсея. 15 І хліб з неба Ти давав їм у голоді їх, і воду з каменю виточував їм у спразі їх, і сказав їм, щоб вони пішли й оволоділи землею, яку Ти, піднявши руку Твою, клявся дати їм. 16 Але вони і батьки наші були упертими, і шию свою тримали пружно, і не слухали заповідей Твоїх; 17  не захотіли підкорюватися і не згадали дивних діл Твоїх, які Ти чинив з ними, і тримали шию свою пружно, і, з упертости своєї, поставили над собою вождя, щоб повернутися в рабство своє. Але Ти Бог, що любиш прощати, благий і милосердий, довготерпеливий і многомилостивий, і Ти не залишив їх. 18 І хоча вони зробили собі відлитого тельця, і сказали: ось бог твій, який вивів тебе з Єгипту, і хоча робили великі обра́зи, 19 але Ти, з великого милосердя Твого, не залишав їх у пустелі; стовп хмарний не відходив від них удень, щоб вести їх по шляху, і стовп вогненний — уночі, щоб світити їм на шляху, яким вони йшли. 20 І Ти дав їм Духа Твого благого, щоб наставляти їх, і манну Твою не віднімав від вуст їх, і воду давав їм для утамування спраги їх. 21 Сорок років Ти годував їх у пустелі; вони ні в чому не терпіли нестачі; одяг їхній не старів, і ноги їхні не пухли. 22 І Ти дав їм царства і народи і розділив їм, і вони оволоділи землею Сигона, і землею царя Есевонського, і землею Ога, царя Васанського. 23 І синів їхніх Ти розмножив, як зірки небесні, і ввів їх у землю, про яку Ти говорив батькам їхнім, що вони прийдуть володіти нею. 24 І ввійшли сини їхні, й оволоділи землею. І Ти підкорив їм жителів землі, хананеїв, і віддав їх у руки їхні, і царів їх, і народи землі, щоб вони чинили з ними за своєю волею. 25 І зайняли вони укріплені міста і плодючу землю, і узяли у володіння доми, наповнені всяким добром, водойми, висічені з каменю, виноградні й оливкові сади і безліч дерев із плодами для їжі. Вони їли, насичувалися, повнішали і насолоджувалися з великої благости Твоєї; 26 і зробилися впертими й обурилися проти Тебе, і знехтували закон Твій, убивали пророків Твоїх, які умовляли їх навернутися до Тебе, і робили великі обра́зи. 27  І Ти віддав їх у руки ворогів їхніх, які пригнічували їх. Але коли, у скрутний для них час, вони волали до Тебе, Ти вислуховував їх з небес і, з великого милосердя Твого, давав їм спасителів, і вони рятували їх від рук ворогів їхніх. 28 Коли ж заспокоювалися, то знову починали робити лихе перед лицем Твоїм, і Ти віддавав їх у руки ворогів їхніх, і вони панували над ними. Але коли вони знову волали до Тебе, Ти вислуховував їх з небес, з великого милосердя Твого, визволяв їх багаторазово. 29 Ти нагадував їм навернутися до закону Твого, але вони були упертими і не слухали заповідей Твоїх, і ухилялися від уставів Твоїх, якими жила б людина, якби виконувала їх, і хребет свій зробили твердим, і шию свою тримали пружно, і не слухали. 30 Очікуючи їхнього навернення, Ти барився багато років і нагадував їм Духом Твоїм через пророків Твоїх, але вони не слухали. І Ти віддав їх у руки інозем­них народів. 31 Але, з великого милосердя Твого, Ти не знищив їх до кінця, і не залишав їх, тому що Ти Бог благий і милостивий. 32 І нині, Боже наш, Боже великий, сильний і страшний, який зберігає завіт і милість! нехай не буде малим перед лицем Твоїм усе страждання, яке осягало нас, царів наших, князів наших, і священиків наших, і пророків наших, і батьків наших і весь на­род Твій від днів царів ассирійських до цього дня. 33 В усьому, що було з нами, Ти праведний, тому що Ти робив за правдою, а ми винні. 34 Царі наші, князі наші, священики­ наші і батьки наші не виконували закону Твого, і не слухали заповідей Твоїх і нагадувань Твоїх, якими Ти нагадував їм. 35 І в царстві своєму, при великому добрі Твоєму, яке Ти давав їм, і на широкій і родючій землі, яку Ти відділив їм, вони не служили Тобі і не наверталися від злих діл своїх. 36 І ось, ми нині ра­би; на тій землі, яку Ти дав батькам нашим, щоб годуватися її плодами і її добром, ось, ми стали рабами. 37  І плоди свої вона в безлічі приносить для царів, яким Ти підкорив нас за гріхи наші. І тілами нашими і худобою нашою вони володіють за своєю сваволею, і ми у великому пригніченні. 38 За всим цим ми даємо тверде зобов’язання і підписуємо, і на підписі печатка князів наших, левитів наших і священиків наших.

 

Глава 9. [1] Неєм. 8, 1. 1 Езд. 10, 1. [3] Мф. 20, 1, 3, 5. Ін. 11, 9. [4] Неєм. 8, 4. [6] Іс. 44, 6. Пс. 32, 6. Діян. 4, 24. [7] Бут. 12, 1; 17 , 5. [8] Бут. 12, 6–7 ; 15, 18. 1 Езд. 9, 15. [9] Вих. 2, 24; 14, 17. [11] Вих. 14, 21. [12] Вих. 13, 21. [13] Вих. 19, 18. Втор. 4, 12. [14] Вих. 20, 8. [15] Вих. 16, 4, 13; 17 , 6. Чис. 20, 10. [16] Ос. 13, 6. [17 ] Вих. 32, 8; 33, 3, 5. Чис. 14, 4. [18] Вих. 32, 4. [19] Вих. 13, 21. [20] Чис. 11, 17. Нав. 5, 12. Вих. 17 , 6. [21] Втор. 29, 5. [22] Чис. 21, 21, 25–26; 32, 33. [23] Бут. 15, 5; 22, 17. [24] Нав. 6, 1; 12, 1–2. [25] Втор. 6, 11. [26] Втор. 28, 47. [27 ] Суд. 2, 14; 3, 8. 4 Цар. 13, 5. [28] Суд. 4, 1. [29] Лев. 18, 5. Єз. 20, 11. Рим. 10, 5. Гал. 3, 12. [30] Іс. 42, 20. [32] Неєм. 1, 5. Дан. 9, 4. [33] Вих. 32, 8. [34] Дан. 9, 8. [35] Втор. 32, 14. Ос. 13, 6.

 

 

Глава 10

1 Ті, які приклали печатки, були: Неємія-Тиршафа, син Гахалії, і Седекія, 2 Сераія, Азарія, Єремія, 3 Пашхур, Амарія, Малхія, 4 Хаттуш, Шеванія, Маллух, 5 Харим, Меремоф, Овадія, 6 Даниїл, Гиннефон, Варух, 7  Мешуллам, Авия, Миямин, 8 Маазія, Вилгай, Шемаія: це священики. 9 Левити: Ісус, син Азанії, Биннуй, із синів Хенадада, Кадмиїл, 10 і брати їхні: Шеванія, Годія, Клита, Фелаія, Ханан, 11 Миха, Рехов, Хашавія, 12 Закхур, Шеревія, Ше­ванія, 13 Годія, Ваній, Венинуй. 14 Глави народу: Парош, Пахаф-Мо­ав, Елам, Заффу, Ванія, 15 Вунній, Аз­гар, Бевай, 16 Адонія, Бигвай, Адин, 17  Атер, Єзекія, Азур, 18 Годія, Хашум, Бецай, 19 Хариф, Анафоф, Невай, 20 Магпиаш, Мешуллам, Хезир, 21 Мешезавел, Садок, Іаддуй, 22 Фелатія, Ханан, Анаія, 23 Осія, Хананія, Хашшув, 24 Лохеш, Пилха, Шовек, 25 Рехум, Хашавна, Маасея, 26 Ахия, Ханан, Анан, 27  Маллух, Ха­рим, Ва­ана. 28 І решта народу, священики, левити, воротарі, співці, нефинеї і всі, що відійшли від народів іноземних до закону Божого, дружини їхні, сини їхні і дочки їхні, усі, які могли розуміти, 29 приєдналися до братів своїх, до найпочесніших з них, і вступили в зобов’язання з клятвою і прокляттям — чинити за законом Божим, даним рукою Мойсея, раба Божого, і дотримуватися і виконувати всі заповіді Господа Бога нашо­го, й устави Його і постанови Його, 30 і не віддавати дочок своїх іноземним народам, і їхніх дочок не брати за синів своїх; 31 і коли інозем­ні народи будуть привозити товари і все, що продається, в суботу, не бра­ти в них у суботу і в священний день, і в сьомий рік залишати борги всякого роду. 32 І поставили ми собі в закон давати від себе по третині сикля в рік на потреби для дому Бога нашого: 33 на хліби предкладення, на повсякчасне хлібне приношення і на повсякчасне всепалення, на суботи, на новомісяччя, на свята, на священні речі і на жертви за гріх для очищення Ізраїля, і на все, що звершу­ється в домі Бога нашого. 34 І кинули ми жереби про доставку дров, священики, левити і народ, коли якому поколінню нашому в призначені ча­си, з року в рік, привозити їх до дому Бога нашого, щоб вони горіли на жертовнику Господа Бога нашого, за написаним у законі. 35 І зобов’язали­ся ми щороку приносити в дім Господній початки з землі нашої і початки всяких плодів з усякого де­рева; 36 також приводити в дім Бога нашо­го до священиків, що служать у домі Бога нашого, первістків із синів наших і з худоби нашої, як на­пи­сано в законі, і первородне від ве­ли­кої і дріб­ної худоби нашої. 37  І по­чатки з меленого хліба нашого і приношень наших, і плодів з усякого дерева, вина й оливи ми будемо доставляти священикам у комори при домі Бога нашого і десятину з землі нашої левитам. Во­ни, левити, будуть брати десятину в усіх містах, де у нас зем­леробство. 38 При левитах, коли во­ни будуть бра­ти левитську десятину, буде знаходитися священик, син Аарона, щоб левити десятину зі своїх десятин відвозили в дім Бога нашого в кімнати, виділені для комори, 39 тому що в ці кімнати як сини Ізраїлеві, так і левити повинні доставляти принесене в дар: хліб, вино й оливу. Там священні сосуди, і священики, які служать, і воротарі, і співці. І ми не залишимо дому Бога нашого.

 

Глава 10. [1] Неєм. 9, 38. 1 Езд. 2, 63. [14] 1 Езд. 2, 3. Неєм. 7 , 8. [28] Нав. 9, 23. 1 Езд. 2, 43. [29] Втор. 29, 18. 4 Цар. 23, 3. 2 Пар. 15, 12. [31] Вих. 20, 10. Лев. 23, 3; 25, 4. [32] Вих. 30, 13. [33] Вих. 25, 30; 29, 40. Чис. 29, 2. [34] Лев. 6, 12. [35] Вих. 23, 19; 34, 26. Лев. 19, 24. [36] Вих. 13, 2. [37 ] Лев. 23, 17. Чис. 18, 12. Втор. 14, 22. [38] Втор. 14, 23.

 

 

Глава 11

1 І жили начальники народу в Єрусалимі, а інші з народу кинули жереби, щоб одна з десяти частин їх ішла на проживання у святе місто Єрусалим, а дев’ять залишалися в інших містах.

2 І благословив народ усіх, які доб­ровільно погодилися жити в Єрусалимі. 3 Ось глави країни, які жили в Єрусалимі, — а в містах Юдеї жили, кожен у своєму володінні, по містах своїх: ізраїльтяни, священики, левити і нефинеї і сини рабів Соломонових; — 4 у Єрусалимі жили з синів Іу­ди і з синів Веніаміна. Із синів Іуди: Афаія, син Уззії, син Захарії, син Амарії, син Сафатії, син Малелеїла, із синів Фареса, 5 і Маасея, син Варуха, син Колхозея, син Хазаії, син Адаії, син Іоіарива, син Захарії, син Шилонія. 6 Усіх синів Фареса, які жили в Єрусалимі, чотириста шістдесят вісім, люди відмінні. 7  І ось сини Веніаміна: Саллу, син Мешуллама, син Іоеда, син Федаії, син Колаії, син Маасеї, син Іфиїла, син Ісаї, 8 і за ним Габбай, Саллай — дев’ятсот двадцять вісім. 9 Іоїль, син Зихри, був начальником над ними, а Іуда, син Сенуї, був другим над містом. 10 Зі священиків: Ієдаія, син Іоіарива, Іахин, 11 Сераія, син Хелкії, син Мешуллама, син Садока, син Мераїофа, син Ахитува, який началь­ником у домі Божому, 12 і брати їхні, які відправляли службу в домі Божому, — вісімсот двадцять два; й Адаія, син Ієрохама, син Фелалії, син Амція, син Захарії, син Пашхура, син Малхії, 13 і брати його, гла́ви поколінь — двісті сорок два; і Амаш­сай, син Азариїла, син Ахзая, син Мешиллемофа, син Іммера, 14 і брати його, люди відмінні — сто двадцять вісім. Начальником над ними був Завдиїл, син Гагедолима. 15 А із левитів: Шемаія, син Хашшува, син Азрикама, син Хашавії, син Вуннія, 16 і Шавфай, і Іозавад із глав левитів у зовнішніх справах дому Божого, 17  і Матфанія, син Михи, син Зав­дія, син Асафа, головний зачинатель славослів’я під час молитви, і Бакбукія, другий після нього з братів його, й Авда, син Шаммуя, син Галала, син Ідифуна. 18 Усіх левитів у святому місті двісті вісімдесят чотири. 19 А воротарі: Аккув, Талмон і брати їхні, які несли сторожу біля воріт — сто сімдесят два.

20 Інші ізраїльтяни, священики, левити жили по всіх містах Юдеї, кожен у своєму наділі. 21 А нефинеї жили в Офелі; над нефинеями Циха і Гишфа. 22 Начальником над левитами в Єрусалимі був Уззій, син Ванія, син Хашавії, син Матфанії, син Михи, із синів Асафових, які були співцями при служінні в домі Божому, 23 тому що від царя було про них особливе повеління, і призначено було на кожен день для спів­ців відповідне утримання. 24 І Петахія, син Мешезавела, із синів Зари, сина Іуди, був довіреним від царя в усяких справах, що стосуються народу. 25 З тих, що жили в селах, на полях своїх, сини Іуди жили в Кириаф-Арбі і залежних від неї міс­тах, у Дивоні і залежних від нього містах, у Ієкавцеїлі і селах його, 26 у Ієшуї, у Моладі й у Беф-Палеті, 27  у Хацар-Шуалі, у Вирсавії і за­леж­­них від неї містах, 28 у Секелагу, у Ме­­хоні і залежних від неї містах, 29 у Ен-Риммоні, у Цорі й у Іармуфі, 30 у Заноаху, Одолламі і селах їх, у Лахисі і на полях його, в Азеці і залежних від неї містах. Вони розташувалися від Вирсавії і до долини Енномової. 31 Сини Веніамінові, починаючи від Геви, у Михмасі, Гаї, у Вефилі і залежних від нього містах, 32 у Анафофі, Нові, Ананії, 33 Гацо­рі, Рамі, Гиффаїмі, 34 Хадиді, Цевоїмі, Неваллаті, 35 Лоді, Оно, в долині Харашимі. 36 І левити мали житла свої на ділянках Іуди і Веніаміна.

 

Глава 11. [2] Суд. 5, 2. 1 Пар. 9, 3. [11] 1 Пар. 9, 11. [12] Неєм. 12, 7. [21] Неєм. 3, 26–27. [25] Нав. 15, 21; 20, 7; 21, 11. [32] 1 Цар. 21, 1. [33] 2 Цар. 4, 3. [35] Неєм. 6, 2.

 

 

Глава 12

1 Ось священики і левити, які прийшли з Зоровавелем, сином Салафиїловим, і з Ісусом: Сераія,­ Єремія, Ездра, 2 Амарія, Маллух, Хат­­туш, 3 Шеханія, Рехум, Меремоф, 4 Ід­до, Гиннефой, Авия, 5 Миямин, Ма­адія, Вилга, 6 Шемаія, Іоіарив, Ієдаія, 7  Саллу, Амок, Хелкія, Ієдаія.­ Це глави священиків і брати їхні у дні Ісуса. 8 А левити: Ісус, Биннуй, Кадмиїл, Шеревія, Іуда, Матфанія, головний при славослів’ї, він і брати його, 9 і Бакбукія й Унній, брати їхні, які нарівні з ними тримали сторожу. 10 Ісус породив Іоакима, Іоаким породив Елиашива, Елиашив породив Іоіаду, 11 Іоіада породив Іонафана, Іонафан породив Іаддуя.

12 У дні Іоакима були священики, гла́ви поколінь: із дому Сераії Мераія, із дому Єремії Хананія, 13 із дому Ездри Мешуллам, із дому Амарії Іоханан, 14 із дому Мелиха Іонафан, із дому Шеванії Йосиф, 15 із дому Харима Адна, з дому Мераїофа Хелкія, 16 з дому Іддо Захарія, з дому Гиннефона Мешуллам, 17  із дому Авиї Зихрій, з дому Миніаміна, з дому Моадії Пилтай, 18 із дому Вилги Шаммуй, із дому Шемаії Іонафан, 19 із дому Іоіарива Мафнай, із дому Ієдаії Уззій, 20 із дому Саллая Каллай, із дому Амока Евер, 21 із дому Хелкії Хашавія, із дому Ієдаії Нафанаїл.

22 Левити, гла́ви поколінь, внесені в запис у дні Елиашива, Іоіади, Іоханана й Іаддуя, і також священики в царювання Дарія Перського. 23 Сини Левія, гла́ви поколінь, вписані в літопис до днів Іоханана, сина Елиашивового. 24 Гла́ви левитів: Хашавія, Шеревія, та Ісус, син Кадмиїла, і брати їхні, при них поставлені для славослів’я при подяках, за встановленням Давида, чоловіка Божого — зміна за зміною. 25 Матфанія, Бакбукія, Овадія, Мешуллам, Талмон, Аккув — вартові, воротарі на сторожі біля порогів воріт. 26 Вони були у дні Іоакима, сина Ісусового, сина Іоседекового, й у дні областеначальника Неємії і книжника Ездри, священика.

27  При освяченні стіни Єрусалимської запросили левитів з усіх місць їхніх, наказуючи їм прийти в Єрусалим для звершення освячення і радісного свята зі славослів’ями і піснями при звуках кимвалів, псалтирів і гуслів. 28 І зібралися сини співців з округи єрусалимської і з сіл Нетофафських, 29 і з Беф-Гаггилгала, і з полів Геви й Азмавета, тому що співці побудували собі села в околицях Єрусалима. 30 І очистилися священики і левити, й очистили народ і ворота, і стіну. 31 Тоді я повів начальників Юдеї на стіну і поставив два великих хори для шес­тя, і один з них ішов праворуч стіни до Гнойових воріт. 32 За ними йшов Гошаія і половина начальників Юдеї, 33 Азарія, Ездра і Мешуллам, 34 Іуда і Веніамін, і Шемаія і Єремія, 35 а із синів священичих із трубами: Захарія, син Іонафана, син Шемаії, син Матфанії, син Михея, син Закхура, син Асафа,­ 36 і брати його: Шемаія, Азариїл, Милалай, Гилалай, Маай, Нафанаїл, Іуда і Ха­наній з музичними інструментами Давида, чоловіка Божого, і книжник Ездра попереду них. 37  Біля воріт Джерела, навпроти них, вони зійшли по сходах міста Давидового, по сходах, які ведуть на стіну поверх дому Давидового до Водяних воріт на схід. 38 Другий хор ішов навпроти них, і за ним я і половина народу, по стіні від Піч­ної вежі і до широкої стіни, 39 і від воріт Єфремових, мимо старих воріт і воріт Рибних, і вежі Хананела, і вежі Меа, до Овечих воріт, і зупинилися біля воріт В’язничних. 40 Потім обидва хори стали біля дому Бо­жого, і я і половина начальників зі мною, 41 і священики: Елиаким, Маасея, Миніамін, Михей, Елио­енай, Захарія, Хананія з трубами, 42 і Ма­асея і Шемаія, і Єлеазар і Уззій, і Іоханан і Малхія, і Елам і Езер. І співали співці голосно; головним у них був Ізрахія.

43 І приносили в той день великі жертви і веселилися, тому що Бог дав їм велику радість. Веселилися і дружини і діти, і радість Єрусалима було чути далеко. 44 У той же день були приставлені люди до коморних кімнат для приношень початків і десятин, щоб збирати з полів при містах частки, покладені законом для священиків і левитів, тому що юдеям радісно було дивитися на священиків і левитів, 45 які стояли і звершували службу Богу своєму і діла очищення і були співцями і воротарями за встановленням Давида і сина його Соломона. 46 Бо здавна у дні Давида й Асафа були встановлені глави співців і пісні Богу, хвалебні і подячні. 47  Усі ізраїльтяни у дні Зоровавеля й у дні Неємії давали частки співцям і воротарям на кожен день і віддавали святині левитам, а левити віддавали святині синам Аарона.

 

Глава 12. [4] Лк. 1, 5. [7 ] Неєм. 11, 12. [9] Неєм. 11, 17. [10] Агг. 1, 1. Зах. 3, 1. Неєм. 13, 4. [11] Неєм. 12, 22. [17 ] Лк. 1, 5. [22] Неєм. 12, 11. [24] Неєм. 11, 12. 1 Пар. 25, 1. [25] 1 Пар. 9, 15. Неєм. 11, 17. [26] Неєм. 2, 6. 1 Езд. 7 , 6. [27 ] Втор. 20, 5. 1 Езд. 6, 16. Ін. 10, 22. [29] Втор. 11, 30. Нав. 5, 9. [30] Вих. 19, 10. [39] Неєм. 3, 1. [44] Втор. 1, 15. [46] 1 Пар. 25, 1. [47 ] Чис. 18, 24, 26.

 

 

Глава 13

1 У той день було читано з кни­ги Мойсеєвої вголос народу і знайдено написане в ній: аммонитянин і моавитянин не може ввійти в громаду Божу повіки, 2 тому що вони не зустріли синів Ізраїля з хлібом і водою і найняли проти нього Валаама, щоб проклясти його, але Бог наш обернув проклін на благословення. 3 Почувши цей закон, вони відокремили все іноплемінне від Із­раїля. 4 А раніше того священик Ели­ашив, приставлений до кімнат при домі Бога нашого, близький родич Товії, 5 приготував для нього велику­ кімнату, в яку раніше клали хліб­не приношення, ладан і сосуди, і десятини хліба, вина й оливи, призначені законом для левитів, співців і воротарів, і приношення для священиків. 6 Коли все це відбувалося, я не був у Єрусалимі, тому що в трид­цять другому році Вавилонського царя Артаксеркса я ходив до царя, і після декількох днів знову випросився в царя. 7  Коли я прийшов у Єрусалим і дізнався про лиху справу, яку зробив Елиашив, приготував­ши для Товії кімнату на дворах дому Божого, 8 тоді мені було дуже неприємно, і я викинув усі домашні речі Товії геть з кімнати 9 і сказав, щоб очистили кімнати, і повелів знову внести туди сосуди дому Божого, хліб­­не приношення і ладан. 10 Ще дізнався, що частки левитам не віддаються, і що левити і співці, які робили свою справу, розбіглися, кожен на своє поле. 11 Я зробив за це догану начальникам і сказав: навіщо залишений нами дім Божий? І я зібрав їх і поставив їх на місце їхнє. 12 І всі юдеї стали приносити десятини хліба, вина й оливи в комори. 13 І приставив я до комор Шелемію священика і Садока книжника і Фе­даію з левитів, і при них Ханана,­ сина Закхура, сина Матфанії, тому що вони вважалися вірними. І на них покладено роздавати частки бра­там своїм. 14 Пом’яни мене за це, Боже мой, і не згладь ревних діл моїх, які я зробив для дому Бога мого і для служіння при ньому!

15 У ті дні я побачив у Юдеї, що в суботу топчуть точила, возять снопи­ і нав’ючують ослів вином, виноградом, смоквами і всяким вантажем, і відвозять у суботній день у Єрусалим. І я суворо виговорив їм у той же день, коли вони продавали харчі.­ 16 І тиряни жили в Юдеї і привозили рибу і всякий крам і продавали в суботу жителям Юдеї і в Єрусалимі. 17  І я зробив догану найзнатнішим з юдеїв і сказав їм: навіщо ви робите таке зло і оскверняєте день суботній? 18 Чи не так чинили батьки­ ваші, і за те Бог наш навів на нас і на місто це все цю біду? А ви збільшуєте гнів Його на Ізраїля, оск­вер­няючи суботу. 19 Після цього, ко­ли смеркалося біля воріт єрусалимських, перед суботою, я звелів за­ми­кати двері і сказав, щоб не від­ми­кали їх до ранку після суботи. І слуг моїх я поставив біля воріт, щоб ніяка ноша не проходила в день субот­ній. 20 І ночували торговці і продавці всякого товару поза Єрусалимом раз і два. 21 Але я суворо виговорив їм і сказав їм: навіщо ви ночуєте біля стіни? Якщо зробите це в інший раз, я накладу руку на вас. З того часу вони не приходили в суботу. 22 І сказав я левитам, щоб вони очистилися­ і прийшли тримати варту біля воріт, щоб святити день суботній. І за це пом’яни мене, Боже мій, і пощади мене з великої милости Твоєї!

23 Ще в ті дні я бачив юдеїв, що взяли собі дружин з азотянок, аммо­нитянок і моавитянок; 24 і тому сини їхні наполовину говорять азот­ською, або мовою інших народів, і не вміють говорити юдейською. 25 Я зро­бив за це догану і проклинав їх, і деяких з чоловіків бив, рвав на них волосся і заклинав їх Богом, щоб вони не віддавали дочок своїх за синів їхніх і не брали дочок їхніх за синів своїх і за себе. 26 Чи не через них, говорив я, грішив Соломон, цар Ізраїлів? У багатьох народів не було такого царя, як він. Він був любимим Богом своїм, і Бог поставив його царем над усіма ізраїльтянами; і однак же чужоземні дружини ввели в гріх і його. 27  І чи можна нам чути про вас, що ви робите все це велике зло, грішите перед Богом нашим, при­йма­ючи у співжиття чужоземних дру­жин?­ 28 І з синів Іоіади, сина ве­­лико­го священика Елиашива, один був зятем Санаваллата, хоронита. Я прогнав його від себе. 29 Пом’яни їм, Боже мій, що вони осквернили священство і завіт священичий і левитський!

30 Так очистив я їх від усього чужоземного і відновив служби священиків і левитів, кожного у справі його, 31 і доставку дров у призначені часи і початки. Пом’яни мене, Боже мій, на благо мені!

 

Глава 13. [1] Втор. 23, 3. [2] Чис. 22, 5–6. [4] Неєм. 4, 3; 12, 10. [9] 2 Пар. 29, 5. Лев. 2, 1. [10] 2 Пар. 31, 4. [12] Неєм. 10, 37. [14] Неєм. 5, 19. Євр. 6, 10. [15] Єр. 17 , 21. Неєм. 10, 31. Ам. 8, 5. [18] Єр. 17 , 21, 27. [22] Неєм. 5, 19. [23] 1 Езд. 9, 2; 10, 2. [25] Втор. 7 , 3–4. 1 Езд. 9, 2. [26] 3 Цар. 3, 13; 11, 3. 2 Пар. 1, 12. 2 Цар. 12, 24. [28] Неєм. 2, 19. 1 Езд. 10, 8. [29] Неєм. 6, 14. [31] Неєм. 5, 19; 10, 34. Іс. 38, 3.

Третя книга Ездри *

* Цієї книги немає ні єврейською, ні гре­цькою мовами.
Як слов’янський, так і росій­ський переклади зроблені з Вульгати.
В остан­ній вона розділена на дві книги:
першу складають глави III–XIV за слов’янським пе­рекладом,
а друга має в собі глави I, II, XV і XVI.
У даному перекладі збережений поря­док глав слов’янського перекладу.

 
 


Глава: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16


 

 

Глава 1

1 Друга книга Ездри пророка, сина Сераії, сина Азарії, сина Хелкії, сина Шаллума, сина Садока, сина Ахитува, 2 сина Ахії, сина Финеєса, сина Ілія, сина Амарії, сина Асиєла, сина Мерайофа, сина Арна, сина Уззія, сина Ворифа, сина Авишуя, сина Финеєса, сина Єлеазара, 3 сина Аарона від коліна Левіїного, який був полоненим у країні Мідійській, у царювання Артаксерк­са, царя Перського.

4 Було слово Господнє до мене: 5 йди і звісти народу Моєму злі діла їхні і синам їхнім — беззаконня, які вони звершили проти Мене, щоб вони сповістили синам синів своїх; 6 бо гріхи батьків їхніх зросли у них; за­­бувши Мене, вони приносили жерт­ви богам чужим. 7 Чи не Я вивів їх із землі Єгипетської, з дому рабст­ва? а вони прогнівили Мене і поради Мої знехтували. 8 Ти обстрижи волосся голови твоєї, і кинь на них усе зле, бо вони не слухалися закону Мого — народ неприборканий! 9 Доки Я буду терпіти їх, яким зробив стільки благодіянь? 10 Заради них Я багатьох царів скинув; уразив фараона з рабами його і з усім військом його; 11 усіх язичників від лиця їх погубив, і на сході народ двох областей, Тира і Сидона, розсіяв і всіх ворогів їхніх знищив. 12 Ти ж так скажи їм: так говорить Господь: 13 саме Я провів вас через море і по дну його проклав вам обгороджену вулицю, дав вам вождя Мойсея й Аарона священика, 14 дав вам світло у стовпі вогненному, і багато чудес створив серед вас; а ви Мене забули, — говорить Господь.

15 Так говорить Господь Вседержитель: перепели були вам у знамен­ня. Я дав вам стани для захисту, але ви і там нарікали 16 і не раділи в ім’я Моє погибелі ворогів ваших, але навіть донині ще нарікаєте. 17 Де ті благодіяння, які Я зробив вам? Чи не у пустелі, коли ви, зголоднівши, волали до Мене, 18 говорячи: «навіщо­ Ти привів нас у цю пустелю? уморити нас? краще нам було служити єгиптянам, ніж померти у цій пустелі»? 19 Я зглянувся на стогони ва­ші, і дав вам манну в їжу: ви їли хліб ангельський. 20 Коли ви відчували спрагу, чи не розсік Я камінь, і потекли води до ситости? від спеки покривав вас листями дерев. 21 Розділив вам землі родючі; хананеїв, ферезеїв і филистимлян вигнав від лиця вашого. Що ще зроблю вам? — говорить Господь. 22 Так говорить Господь Вседержитель: коли ви були у пустелі, на річці Мерри, і ті, що відчували спрагу, хулили ім’я Моє, 23 не вогонь послав Я на вас за богохульства, але вклав дерево у воду і ріку зробив солодкою. 24 Що зроблю тобі, Якове? Не хотів ти коритися, Іудо. Переселюся до інших народів і дам їм ім’я Моє, щоб дотримували­ся законів Моїх. 25 Ос­кільки ви Мене залишили, то і Я залишу вас; тих, що прохають у Мене ми­лости, не помилую. 26 Коли будете заклика­ти Мене, Я не почую вас, бо ви осквернили руки ваші кров’ю, і ноги ваші швидкі на здійснення людиновбивства. 27 Ви ніби не Мене залишили, а вас самих, — говорить Гос­подь. 28 Так говорить Господь Все­держитель: чи не Я благав вас, як батько синів і як мати дочок і як го­дувальниця годованців своїх, 29 щоб ви були Мені народом і Я вам Богом, щоб ви були Мені синами і Я вам Отцем? 30 Я зібрав вас, як курка­ пташенят своїх під крила свої. Що нині зроблю вам? Відкину вас від ли­ця Мого. 31 Коли принесете Мені при­ношення, відверну лице Моє від вас; бо ваші дні святкові і но­вомі­сяч­­чя й обрізання Я відкинув. 32 Я послав до вас рабів Моїх, пророків; ви, схопивши їх, умертвили і розтерзали тіла їхні. Кров їхню Я стягну, — говорить Господь.

33 Так говорить Господь Вседержитель: дім ваш порожній. Розвію вас, як вітер полову, 34 і сини не будуть мати потомства, бо заповідь Мою знехтували і робили те, що є злом переді Мною. 35 Віддам доми ваші людям грядущим, які, не чувши Мене, увірують, які, хоч Я не показував їм знамень, виконають те, що Я заповів, 36 не бачивши пророків, згадають про свої беззаконня. 37 Заповідаю благодать людям грядущим, діти яких, не бачивши Мене очима плотськими, але духом віруючи то­му, що Я сказав, торжествують з веселощами. 38 Отже, тепер дивися, брате, яка слава, — дивися на людей, що грядуть зі сходу, 39 яким Я дам у вожді Авраама, Ісаака та Якова, й Осію, і Амоса, і Михея, й Іоїля, й Авдія, й Іону, 40 і Наума, й Аввакума, Софонію, Аггея, Захарію і Малахію, який наречений і ангелом Господнім.

 

Глава 1. [11] Чис. 21, 24. Нав. 9, 10. [13] Вих. 3, 10; 14, 22. [15] Вих. 16, 13. Пс. 104, 40. [18] Чис. 14, 3. [19] Вих. 16, 14. Прем. 16, 3. [20] Чис. 20, 10–11. [23] Вих. 15, 25. [30] Втор. 30, 4; 32, 11–12. Мф. 23, 37. [31] Іс. 1, 14; 66, 3.

 

 

Глава 2

1 Так говорить Господь: Я вивів народ цей з рабства, дав їм повеління через рабів Моїх, пророків, яких вони не захотіли слухати, але відкинули Мої поради. 2 Мати, яка народила їх, говорить їм: «ідіть, діти; бо я вдова і залишена. 3 Я виховала вас з радістю, і відпустила з плачем і гіркотою, бо ви згрішили перед Господом Богом вашим, і зробили зле перед Ним. 4 Нині ж що зроблю для вас? Я вдова і залишена: йдіть, діти, і просіть у Господа милости». 5 Тебе, Отче, прикликаю за свідка на матір синів, які не захотіли зберігати завіту мого. 6 Віддай їх на посоромлення і матір їхню — на розкрадання, щоб не було роду їхнього. 7 Нехай розсіються імена їхні по на­родах і згладяться на землі, бо вони знехтували завіт мій. 8 Горе тобі, Ас­суре, що ховаєш у себе нечестивих! Роде лукавий! згадай, що Я зробив Содому і Гоморрі. 9 Земля їх лежить у смоляних брилах і пагорбах попелу. Так учиню Я з тими, які Мене не слухалися, — говорить Господь Вседержитель. 10 Так говорить Господь до Ездри: звісти народу Моєму, що Я дам їм царство Єрусалимське, яке обіцяв Ізраїлю, 11 і прийму славу від них і дам їм оселі вічні, які приготував для них. 12 Дерево життя буде для них мастю запашною; не будуть зморювані працею і не знеможуть. 13 Ідіть і одержіть; просіть собі днів малих, щоб вони не забарилися. Уже готове для вас царство: пильнуйте. 14 Свідчіть, небо і земля, бо Я стер зле і створив добре. Живу Я! — говорить Господь. 15 Мати! обійми синів твоїх, виховуй їх з радістю; як голубка, зміцнюй ноги їхні, бо Я обрав тебе, — говорить Господь. 16 І воскрешу мертвих на місцях їхніх і з гробів виведу їх, бо Я пізнав ім’я Моє в Ізраїлі. 17 Не бійся, мати синів, бо Я обрав тебе, — говорить Господь. 18 Я пошлю на до­помогу тобі рабів Моїх Ісаю та Єре­мію, за порадою яких Я освятив і при­­готував тобі дванадцять дерев, обтя­жених різними плодами, 19 і стільки ж джерел, які течуть молоком і медом, і сім гір найбільших, які вирощують троянду і лілею, через які сповню радістю синів твоїх. 20 Виправдай удову, дай суд бідному, допоможи убогому, захисти сироту, одягни нагого, 21 про розслабленого і немічного потурбуйся, з кульгавого­ не смійся, безрукого захисти, і сліпо­го приведи до бачення світла Мого, 22 старця і юнака у стінах твоїх збережи, 23 мертвих, де знайдеш, засвід­чивши, віддай гробу, і Я дам тобі перше місце у Моєму воскресінні. 24 Відпочивай і упокоюйся, народе Мій, бо прийде спокій твій. 25 Годуй синів твоїх, добра годувальнице, зміц­нюй ноги їхні. 26 З рабів, яких Я дав тобі, ніхто нехай не загине, бо Я стяг­ну їх від тебе. 27 Не слабшай. Коли прийде день печалі і тісноти, інші будуть плакати і журитися, а ти будеш весела і в достатку. 28 Язич­ники будуть заздрити тобі, але нічого­ проти тебе зробити не зможуть, — го­во­рить Господь. 29 Руки Мої покриють тебе, щоб сини твої не бачили геєни. 30 Утішайся, мати, з синами тво­їми, бо Я спасу тебе. 31 Пам’ятай про синів твоїх, що спочивають. Я виведу їх з країв землі й учиню їм милість, бо Я милостивий, — говорить Господь Вседержитель. 32 Обі­й­ми дітей твоїх, доки Я прийду і зроблю їм милість; бо джерела Мої повні і благодать Моя не зменшиться.

33 Я, Ездра, одержав на горі Орив повеління від Господа йти до Ізраїля. Коли я прийшов до них, вони відкинули мене і знехтували заповідь Господню. 34 Тому вам говорю, язичники, що можете чути і розуміти: чекайте на Пастиря вашого, Він дасть вам мир вічний, бо близько Той, Який прийде на скінчення віку. 35 Будьте готові до воздаяння царства, бо світло невечірнє засяє вам на вічні часи. 36 Уникайте тіні віку цього; прийміть солодкість слави вашої. Я відкрито свідчу про Спасителя мого. 37 Ввірений дар прийміть, і насолоджуйтеся, дякуючи Тому, Хто прикликав вас у небесне царство. 38 Встаньте і стійте, і дивіться, яка кількість знаменованих на вечері Господній, 39 які, переселившись від тіні віку цього, одержали від Господа світлий одяг. 40 Прийми число твоє, Сионе, і прийми твоїх, одягнених у біле вбрання, які виконали закон Господній. 41 Число бажаних синів твоїх повне. Проси державу Господа, щоб освятився народ твій, покликаний від початку.

42 Я, Ездра, бачив на горі Сионській сонм великий, якого не міг перелічити, і всі вони піснями прослав­ляли Господа. 43 Посеред них був юнак величний, що перевершував усіх їх, і покладав вінці на голову кожного з них і тим ще більше підносився; я вражений був здивуванням. 44 Тоді я запитав ангела: хто ці, господарю мій? 45 Він у відповідь мені сказав: це ті, які склали смерт­ний одяг і одяглися у безсмертний і сповідали ім’я Боже; вони тепер увінчуються і приймають переможні пальми. 46 Я запитав: а хто цей юнак, який покладає на них вінці і вручає їм пальми? 47 Він відповів мені: Сам Син Божий, Якого вони прославляли у віці цьому. І я почав славити їх, які мужньо стояли за ім’я Господнє. 48 Тоді ангел сказав мені: йди і звісти народу моєму, які бачив ти дивні діла Господа Бога.

 

Глава 2. [8] Бут. 19, 24. [23] Тов. 2, 7. [42] Одкр. 7, 9.

 

 

Глава 3

1 У тридцятому році після розорення міста був я у Вавилоні, і засмучувався, лежачи на постелі моїй, і помисли входили у серце моє, 2 бо я бачив спустошення Сиону і багатство тих, що жили у Вавилоні. 3 І обурився дух мій, і я почав зі страхом говорити до Всевишнього, 4 і сказав: Владико Господи! Ти сказав від початку, коли єдиний заснував землю, і повелів пороху, 5 і дав Адаму тіло смертне, яке було також творінням рук Твоїх, і вдихнув у нього дух життя, і він зробився живим пе­ред Тобою, 6 і ввів його у рай, який насадила правиця Твоя, раніше ніж земля виростила плоди; 7 Ти повелів йому зберігати заповідь Твою, але він порушив її, і Ти засудив його на смерть, і рід його і покоління, які народилися від нього, і племена, на­роди і паростки їх, яким немає числа. 8 Кожен народ став ходити за сво­їм бажанням, чинив перед Тобою діла нерозумні і нехтував заповіді Твої. 9 З часом Ти навів потоп на жи­телів землі і знищив їх, 10 і сповнилося на кожному з них, — як на Адамі смерть, так на цих потоп. 11 Од­ного з них Ти залишив — Ноя з роди­ною його, і від нього пішли всі праведні. 12 Коли почали розмножуватися жителі землі, і примножилися сини і народи і численні покоління, і знову почали віддаватися нечестю, біль­ше ніж попередні, 13 коли почали чинити перед Тобою беззаконня: Ти обрав Собі з них мужа, якому ім’я Авраам, 14 і полюбив його і відкрив йому одному волю Твою, 15 і уклав з ним завіт вічний, і сказав йому, що ніколи не залишиш сімені його. І дав йому Ісаака, й Ісааку дав Якова та Ісава; 16 Ти обрав Собі Якова, Ісава ж відкинув. І примножився Яків надзвичайно. 17 Коли Ти вивів з Єгип­ту сíм’я його і привів до гори Синайської, 18 тоді прихилив небеса, впо­рядкував землю, захитав вселенну, привів у трепет безодні й увесь світ у сум’яття. 19 І пройшла слава Твоя в чотирьох явищах: у вогні, землетрусі, бурхливому вітрі і морозі, щоб дати закон сімені Якова і радіння роду Ізраїля, 20 але не відібрав у їх серця лукавого, щоб закон Твій приніс у них плід. 21 Із серцем лукавим перший Адам переступив заповідь, і був переможений; так і всі, що від нього пішли. 22 Залишилася неміч і закон у серці народу з коренем зла, і відступило добре, і залишилося ли­хе. 23 Минули часи і закінчилися лі­та, — і Ти воздвиг Собі раба, на ім’я Давид; 24 повелів йому побудува­ти місто імені Твоєму і в ньому приносити Тобі фіміам і жертви. 25 Багато років це виконувалось, і потім згрішили ті, що населяли місто, 26 в усьому чинячи так, як учинив Адам і всі його нащадки; бо й у них було сер­це лукаве. 27 І Ти віддав місто Твоє до рук ворогів Твоїх. 28 Невже краще живуть мешканці Вавилона і за це володіють Сионом? 29 Коли я прийшов сюди, бачив нечестя, яким немає числа, і у цьому тридцятому році полонення бачить душа моя багатьох грішників, — і знемогло серце моє, 30 бо я бачив, як Ти підтримуєш цих грішників і щадиш нечестивців, а народ Твій погубив, ворогів же Твоїх зберіг і не явив про те ніякого знамення. 31 Не розумію, як цей путь міг змінитися. Невже Вавилон чинить краще, ніж Сион? 32 Чи інший народ пізнав Тебе, крім Ізраїля? або які племена вірували завітам Твоїм, як Яків? 33 Ні винагорода їм не рівномірна, ні труд їхній не приніс плоду, бо я пройшов серед народів, і бачив, що вони живуть у достатку, хоч і не згадують про заповіді Твої. 34 Отже, зваж на терезах і наші беззаконня, і діла тих, що живуть на землі, і ніде не зна­йдеться ім’я Твоє, як тільки в Ізраїля. 35 Коли не грішили перед Тобою ті, що живуть на землі? або який народ так зберіг заповіді Твої? 36 Між цими хоч за іменами знайдеш тих, що зберігають заповіді Твої, а в інших народів не знайдеш.

 

Глава 3. [5] Бут. 1, 27. [8] Бут. 6, 5. [9] Бут. 7, 12. [11] Бут. 8, 1. [13] Бут. 12, 3. [16] Бут. 28, 14. Рим. 9, 3. [17] Вих. 19, 2. Втор. 4, 11. [23] 1 Цар. 16, 1. 2 Цар. 5, 3.

 

 

Глава 4

1 Тоді відповів мені посланий до мене ангел, якому ім’я Уриїл,­ 2 і сказав: серце твоє занадто далеко зайшло у цьому віці, що ти помишляєш осягнути путь Всевишнього. 3 Я відповів: так, господарю мій. Він же сказав мені: три путі посланий я показати тобі і три подоби запропонувати тобі. 4 Якщо ти одну з них поясниш мені, то і я покажу тобі путь, яку бажаєш ти бачити, і навчу тебе, звідки пішло серце лукаве. 5 То­ді я сказав: говори, господарю мій. Він же сказав мені: йди і зваж вагу вогню, або виміряй мені подув вітру, або поверни мені день, який уже минув. 6 Яка людина, — відповів я, — може зробити те, чого ти вимагаєш від мене? 7 А він сказав мені: якби я запитав тебе, скільки осель у серці морському, або скільки джерел у самій основі безодні, або скіль­ки жил над твердю, або які межі у раю, 8 ти, можливо, сказав би мені: «у безодню я не схо́див, і в пекло також, і на небо ніколи не піднімався». 9 Тепер же я запитав тебе тільки про вогонь, вітер і день, який ти пережив, і про те, без чого ти бути не можеш, і на це ти не відповів мені. 10 І сказав мені: ти і того, що твоє і з тобою від юности, не можеш пізнати; 11 як же сосуд твій міг би вмістити у собі путь Всевишнього і у цьому вже помітно розтлінному віці зрозуміти розтління, яке очевидне в очах моїх? 12 На це сказав я: краще було б нам зовсім не бути, ніж жити у нечесті і страждати, не знаючи, чому. 13 Він же у відповідь сказав мені: ось, я вирушив у польовий ліс, і застав дерева, що тримали раду. 14 Вони говорили: «прийдіть, і підемо й оголосимо війну морю, щоб воно відступило перед нами, і ми там виростимо для себе інші ліси». 15 Подібним чином і хвилі морські мали нараду: «прийдіть», — говорили вони, — «піднімемося і завоюємо ліси по­ль­ові, щоб і там придбати для себе інше місце». 16 Але задум лісу виявився марним, бо прийшов вогонь і спалив його. 17 Подібним чином скін­чився і задум хвиль морських, бо став пісок, і перешкодив їм. 18 Якби ти був суддею їх, кого б ти став виправдовувати або кого звинувачувати? 19 Справді, відповів я, задуми їх були суєтні, бо земля дана лісу, дане місце і морю, щоб носити свої хвилі. 20 Він же у відповідь сказав мені: справедливо розсудив ти; чому ж ти не судив таким самим чином себе самого? 21 Бо як земля дана лісу, а мо­ре хвилям його, так ті, що живуть на землі, можуть розуміти тільки те, що на землі; а ті, що живуть на небесах, можуть розуміти те, що на висоті небес. 22 І відповів я, і сказав: молю Тебе, Господи, нехай дасть­ся мені сенс розуміння. 23 Не хотів я запитувати Тебе про вище, а про те, що щодня буває у нас: чому Ізраїль відданий на наругу язичникам? чому народ, який Ти полюбив, відданий нечестивим племенам, і закон батьків наших доведений до нікчемности, і писаних постанов ніде немає? 24 Переходимо з віку цього, як сарана, життя наше минає у страху і жа­ху, і ми зробилися недостойними милосердя. 25 Але що зробить Він з ім’ям Своїм, яке наречене на нас? ось про що я запитував. 26 Він же відповів мені: чим більше будеш випробовувати, тим більше будеш дивуватися; бо швидко поспішає вік цей до свого завершення, 27 і не може вмістити того, що обіцяно праведним у майбутні часи, бо вік цей наповнений неправдою і немочами. 28 А про те, що ти запитував мене, скажу тобі: посіяне зло, але ще не прийшов час викорінення його. 29 То­му, доки посіяне не буде вирване, і місце, на якому насіяне зло, не скасується, — не прийде місце, на якому посіяне добро. 30 Бо зерно злого сімені посіяне у серці Адама від початку, і скільки нечестя породило воно до цього часу і буде родити до того часу, поки не настане молотьба! 31 Розсуди у собі, скільки зерно злого насіння породило плодів нечес­тя! 32 Коли буде пожате незліченне колосся його, який величезний знадобиться для цього тік! 33 Як же і коли це буде? — запитав я його; чому наші літа малі і нещасливі? 34 Не поспішай підніматися, — відповів він, — вище за Всевишнього; бо марно поспішаєш бути вище за Нього: занадто­ далеко заходиш. 35 Чи не про те саме запитували душі праведних у за­т­ворах своїх, говорячи: «доки таким чином будемо ми надіятися? І коли плід нашої відплати?» 36 На це відповів мені Ієремиїл архангел: «коли виповниться число насінин у вас, бо Всевишній на терезах зважив вік цей, 37 і мірою виміряв часи, і числом обчислив години, і не посуне і не прискорить доти, доки не виповниться визначена міра». 38 Я ж у відповідь на це сказав йому: о, Владико Господи! а ми всі переповнені нечестям. 39 І, можливо, через нас не наповнюються житниці праведних, і заради гріхів тих, що живуть на землі. 40 На це він відповів мені: піди, запитай вагітну жінку, чи може, піс­ля виповнення дев’ятимісячного тер­міну, утроба її утримати у собі плід? 41 Я сказав: не може. Тоді він сказав мені: подіб­ні до утроби й оселі душ у пеклі. 42 Як та, що народжує, поспішає народити, щоб звільнитися від болістей народження, так і ці поспішають віддати ввірене їм. 43 Спочатку буде показане тобі те, що ти бажаєш бачити. 44 Якщо я знайшов благодать перед очима твоїми, — відповів я, — і якщо це можливо і я здатний до того, 45 покажи мені: чи більше те, що має прийти, за те, що минуло, чи те, що відбулося, більше за те, що буде? 46 Що минуло, я це знаю, а що прийде, не відаю. 47 Він сказав мені: стань праворуч, і я поясню тобі значення подобою. 48 І я став, і побачив: ось розпалена піч проходить переді мною; і коли полум’я пройшло, я побачив: залишив­ся дим. 49 Піс­ля цього пройшла переді мною хмара, наповнена водою, і пролився з неї сильний дощ; але як тільки стрім­кість дощу припинилася, залишилися краплі. 50 Тоді він сказав мені: розмірковуй про себе: як дощ більший за краплі, а вогонь більший за дим, так міра минулого перевищила, а залишилися краплі і дим. 51 То­ді я благав його і сказав: чи думаєш ти, що я доживу до цих днів? і що буде у ці дні? 52 На це від­повів він, і сказав: про знамення,­ про які ти запитуєш мене, я частково можу сказати тобі, а про життя твоє я не посланий говорити з тобою, та й не знаю.

 

Глава 4. [13] Суд. 9, 8. 2 Пар. 25, 18.

 

 

Глава 5

1 Про знамення: ось, настануть дні, в які багато хто з тих, що живуть на землі, які володіють віданням, будуть захоплені, і шлях істини сховається, і вселенна збідніє вірою, 2 і примножиться неправда, яку тепер ти бачиш і про яку здавна чув. 3 І буде, що країна, яку ти тепер бачиш панівною, піддасться спустошенню. 4 А якщо Всевишній дасть тобі дожити, то побачиш, що після третьої труби раптово засяє серед ночі сонце і місяць тричі на день; 5 і з дерева буде капати кров, камінь подасть голос свій, і народи похитнуться. 6 Тоді буде царювати той, якого ті, що живуть на землі, не очікують, і птахи перелетять на інші місця. 7 Море Содомське виверг­не риб, буде подавати вночі голос, невідомий для багатьох; однак же усі почують голос його. 8 Буде сум’яття у багатьох місцях, часто буде посилатися з неба вогонь; дикі звірі перемінять місця свої, і нечисті жін­ки будуть народжувати чудовиськ. 9 Солодкі води зробляться солоними, і всі друзі повстануть одне проти одного; тоді сховається розум, і розуміння відійде у своє сховище. 10 Багато хто буде шукати його, але не знайде, і збільшиться на землі неправда і нестриманість. 11 Одна область буде запитувати іншу сусідню: «чи не проходила по тобі правда, яка робить праведним?» І та скаже: «ні». 12 Люди у той час будуть сподіватися, і не досягнуть бажаного, будуть трудитися, і не управляться путі їхні. 13 Про ці знамення мені дозволено сказати тобі, і якщо знову помолиш­ся і поплачеш, як тепер, і попостиш­ся сім днів, то почуєш ще більше за те. 14 І я отямився, і тіло моє сильно тремтіло, і душа моя знемог­ла, ніби зникала. 15 Але ангел, який прийшов до мене, підтримав мене й укріпив мене, і поставив на ноги. 16 І було, у другу ніч прийшов до мене Салафиїл, вождь народу, і запитав мене: де ти був, і від чого лице твоє таке сумне? 17 Хіба не знаєш, що тобі довірений Ізраїль у країні переселення його? 18 Отже, встань і споживи хліба, і не залишай нас, як пастир свого­ стада, у руках лукавих вовків. 19 То­ді сказав я йому: відійди від мене, і не наближайся до мене. І він, почув­ши це, відійшов від мене. 20 А я сім днів постився, стогнучи і плачучи, як повелів мені ангел Уриїл. 21 І піс­ля семи днів помисли серця мого знову були для мене вкрай обтяжливими; 22 але душа моя отримала дух розуміння, і я знову почав говорити перед Всевишнім 23 і сказав: о, Владико Господи! Ти з усіх лісів на землі і з усіх дерев на ній обрав тільки одну виноградну лозу; 24 Ти з усього кола земного обрав Собі одну печеру, і з усіх квітів у вселенній Ти обрав Собі одну лілею; 25 Ти з усіх безодень морських наповнив для Се­бе одне джерело, а з усіх побудованих міст освятив для Себе один Сион. 26 З усіх створених птахів Ти най­менував для Себе одну голубицю, і з усіх створених тварин Ти обрав Собі одну вівцю; 27 із усіх численних народів Ти придбав Собі один народ, і полюбив його, дав йому закон довер­шений. 28 Але нині, Господи, чому ж Ти віддав одного багатьом, і на одному корені Ти насадив інші паростки і розсіяв Твій єдиний народ між багатьма народами? 29 І потоптали його супротивники, які обіт­ницям Твоїм і завітам Твоїм не вірували. 30 І якщо вже Ти сильно зненавидів народ Твій, те нехай би він Твоїми руками карався.

31 Коли я промовляв слова ці, по­сланий був до мене ангел, який приходив до мене раніше уночі, 32 і сказав мені: послухай мене, і я навчу тебе; слухай мене, і я скажу тобі ще більше. 33 Говори, сказав я, господарю мій. І він сказав мені: ти занадто далеко зайшов допитливістю розуму твого про Ізраїль; невже ти більше любиш його, ніж Той, Який створив його? 34 Ні, господарю мій, відповів я, але говорив від великої скорботи. Нутрощі мої мучать мене весь час, коли я намагаюся осягнути шлях Всевишнього і зрозуміти хоч частину суду Його. 35 Він відповів: не можеш. Чому ж, господарю мій? — запитав я. Краще б я не народився, й утроба материнська зробилася для мене гробом, ніж бачити гноблення Якова і виснаження роду Ізраїльського. 36 І він сказав мені: обчисли мені те, що ще не прийшло, і збери мені розсіяні краплі, й оживи засохлі квіти; 37 відкрий закриті сховища і виве­ди мені закриті у них вітри, і покажи мені образ голосу: і тоді я покажу тобі те, що ти намагаєшся бачити. 38 Владико Господи! — відповів я, — хто може знати це, хіба тільки той, хто не живе з людьми? 39 А я безумний, і як можу говорити про те, про що Ти запитав мене? 40 Тоді Він сказав мені: як ти не можеш зробити нічого зі сказаного, так не можеш пізнати провидіння Мого, ні межі любови, яку обіцяв Я народу. — 41 Але ось, Господи, Ти близький до тих, які наближаються до кінця, і що будуть робити ті, які раніше мене були, або ми, або які після нас будуть? 42 Він сказав мені: до вінця уподібню я суд Мій; як немає запізнення останніх, так і прискорення перших. 43 Відповів я і сказав: чи не міг би Ти з’єднати в єдине як тих, які створені були раніше, так і тих, які існують і які будуть, щоб скоріше оголосити їм суд Твій? 44 Він відповів мені: не може приско­рити творіння Творця свого, ні вік цей не може вмістити у собі всіх ра­зом, які повинні бути створені. 45 І сказав я: як же Ти сказав рабу Твоєму, що Ти дав життя створеному творінню вкупі, і однак творіння витримало це; тому могли б понести і ті, що нині існують, вкупі. 46 Він сказав мені: запитай жінку, і скажи їй: «якщо ти народжуєш десять, то чому народжуєш за часом?», і проси її, щоб вона народила десять разом. 47 Я ж сказав Йому: неможливо це, але має бути за часом. 48 Тоді Він сказав ме­ні: і Я дав надрам землі здатність посіяне на ній вирощувати за часом. 49 Як немовля не може робити того, що влас­тиво старцям, так Я упорядкував створений Мною вік. 50 Тоді я запитав Його і сказав: коли Ти відкрив мені путь, то дозволь мені сказати Тобі: мати наша, про яку Ти говорив мені, чи молода ще, чи наближається до старости? 51 Запитай про це ту, яка народжує, і вона скаже тобі. 52 Скажи їй: «чому народжені тобою нині не подібні до тих, які народжені були колись, але менші за них на зріст?» 53 І вона скаже тобі: «одні народжені мною у міцності молодої сили, а інші народжені на старість, коли утроба почала втрачати свою силу». 54 Розміркуй же ти: ви тепер менші за станом, ніж ті, які були перед вами; 55 і ті, які після­ вас народяться, будуть ще менші за вас, тому що творіння уже постаріло,­ і сила юнака уже минула. 56 І сказав я: якщо я придбав благовоління перед очима Твоїми, покажи рабові Твоєму, через кого Ти відвідуєш творіння Твоє?


 

 

Глава 6

1 І сказав Він мені: від початку творіння кола земного і раніше ніж установлені були межі віку, і раніше ніж подули вітри; 2 раніше ніж почутий був голос грому, раніше ніж заблищала блискавка, раніше ніж утвердилися основи раю; 3 раніше ніж з’явилися прекрасні квіти, раніше ніж утвердилися сили рухів, і раніше ніж зібралися незліченні воїнства ангелів; 4 раніше ніж піднялися висоти повітряні, раніше ніж визначилися міри тверді, раніше ніж запалали вогні на Сионі; 5 раніше ніж досліджені були літа, і відокремлені ті, які грішать нині, і відзначені ті, які зберігали віру, як скарб: 6 тоді Я помислив, і створено було все Мною одним, а не через будь-кого іншого; від Мене також прийде і кінець, а не від будь-кого іншого. 7 Тоді я відповів: який поділ часів, і коли буде кінець першого і початок останнього? 8 Від Авраама навіть до Ісаака, коли народилися від нього Яків та Ісав, рука Якова тримала від початку п’яту́ Ісава. 9 Кінець цьо­го віку — Ісав, а початок наступного — Яків. 10 Рука людини — початок її, а кінець — п’ята­ її. Про інше, Ездро, не запитуй Мене. 11 Я ж у відповідь сказав Йому: о, Вла­дико Господи! як­що я знайшов благодать пе­ред очима Твоїми, 12 мо­лю Тебе, покажи рабові Твоєму кінець знамень Твоїх, частину яких показав Ти мені минулої ночі. 13 Він відповів мені і сказав: встань на ноги твої, і слухай голос, сповнений шуму, 14 і буде ніби землетрус, але місце, на якому ти стоїш, не захитається. 15 Тому, коли буде говорити, ти не жа­хайся; бо про кінець буде слово, і ос­нови землі маються на увазі. 16 А ос­­кільки йдеться про них самих, то земля затремтить і похитнеться, бо знає, що кінець їх повинен змінитися.­

17 І було, коли я почув голос, встав на ноги мої, і чув, і ось голос, який говорить, і шум його, як шум вод многих, 18 і сказав: ось, настають дні, коли Я почну наближатися, щоб відвідати тих, що живуть на землі, 19 ко­ли почну Я стягувати з тих, які неправдою своєю зробили неправедно велику шкоду, і коли виповниться міра приниження Сиону. 20 А коли назнаменується вік, який почне проходити, то ось знамення, які Я покажу: книги розкриються перед лицем тве́рди, й усі разом побачать; 21 і однолітні немовлята заговорять своїми голосами, і вагітні жінки будуть народжувати недозрілих немов­лят через три і чотири місяці, і вони залишаться живими і зміцняться; 22 засіяні поля раптово стануть ніби незасіяними, і повні житниці виявляться порожніми; 23 потім засурмить труба з шумом, і коли почують її, всі раптово жахнуться. 24 І буде у той час, озброяться друзі проти друзів, як вороги, й устрашиться земля з тими, що живуть на ній, і жи́ли джерел зупиняться і три години не будуть текти. 25 Усякий, хто після всього цього, про що Я передрік тобі, залишиться у живих, сам спасеться, і побачить спасіння Моє і кінець вашого віку. 26 І побачать люди обрані, які не зазнали смерти від народження свого, і зміниться серце тих, що живуть, і перетвориться на почуття інше. 27 Бо зло знищиться, і зникне лукавство; 28 процвіте віра, переможене буде розтління, явиться істина, яка стільки часу залишалася без плоду. 29 Коли Він говорив, я глянув на того, перед яким стояв. 30 І він сказав мені: я прийшов показати тобі час грядущої ночі. 31 От­же, якщо ти знову помолишся і знову сім днів будеш поститися, то я покажу тобі більше у день, в який я почув тебе. 32 Голос твій почутий у Всевишнього; побачив Сильний правильну дію, побачив і чистоту, яку зберігав ти від юности твоєї. 33 Тому Він послав мене показати тобі все це і сказати: уповай і не бійся; 34 не поспішай у перші часи помишляти суєтне, щоб не судити тобі з таким самим поспіхом про часи останні.

35 Після цього я знову зі сльозами­ молився, і також постився сім днів, щоб виконати три седмиці, заповідані мені. 36 У восьму ж ніч серце моє прийшло знову у збудження, і я почав говорити перед Всевишнім, 37 бо дух мій запалав сильно, і душа моя томилася. 38 І сказав я: Гос­поди! Ти від початку творіння говорив; у перший день сказав: «нехай буде небо і земля», і слово Твоє було звер­шеним ділом. 39 Тоді носив­ся Дух, і темрява облягала навколо і мовчання: звуку людського голосу ще не було. 40 Тоді повелів Ти зі скарбниць Твоїх вийти яскравому світлу, щоб явилося діло Твоє. 41 У другий день створив Ти дух твер­ди і повелів йому відокремити і зробити поділ між водами, щоб деяка частина їх піднялася вгору, а інша залишилася внизу. 42 У третій день Ти повелів водам зібратися на сьомій частині землі, а шість частин висушив, щоб вони служили пе­ред Тобою для засі­вання й об­роб­лення. 43 Слово Твоє виходило, і негайно ставало ділом; 44 раптово явилася безмірна кількість плодів і різноманітні приємності для смаку, квіти виглядом своїм незмінні, з запахом, невимовно за­­пашним: усе це звершено було у третій день. 45 У чет­вертий день Ти повелів бути сяйву сонця, світлу місяця, розташуванню зірок, 46 і пове­лів, щоб вони служили людині, яка має бути створеною. 47 У п’ятий день Ти сказав сьомій час­тині, в якій бу­ла зібрана вода, щоб вона породила­ тва­рин, тих, що літають, і риб, що і сталося. 48 Вода німа і бездушна, за помахом Божим, породила тварин, щоб усі роди сповіщали про дивні діла Твої. 49 Тоді Ти зберіг двох тварин: одна називалася бегемотом, а інша левіафаном. 50 І Ти відокремив їх одне від одного, бо сьома частина,­ де була зібрана вода, не могла прийняти їх разом. 51 Бегемоту Ти дав одну частину з землі, осушеної на третій день, нехай живе у ній, в якій тисячі гір. 52 Левіафану дав сьому час­тину водяну, і зберіг його, щоб він був споживою тим, кому Ти хочеш, і коли хочеш. 53 У шостий же день повелів Ти землі породити перед Тобою худобу, звірів і плазунів; 54 а після їх Ти створив Адама, якого поставив володарем над усіма Твоїми тварями і від якого походимо всі ми і народ, який Ти обрав. 55 Усе це сказав я перед Тобою, Гос­поди, тому що для нас створив Ти вік цей. 56 Про інші ж народи, які народилися від Адама, Ти сказав, що вони ніщо, але подібні до слини, і всю безліч їх Ти уподібнив краплям, що крапають із посудини. 57 І нині, Господи, ось, ці народи, за ніщо Тобою визнані, почали володарювати над нами і пожирати нас. 58 Ми ж, народ Твій, який Ти назвав Твоїм первістком, єдинородним, улюбленим Твоїм, віддані у руки їх. 59 Якщо для нас створений вік цей, то чому не одержуємо ми спадщини з віком? І доки це?


 

 

Глава 7

1 Коли я закінчив говорити ці слова, посланий був до мене ангел, який посилався до мене у по­передні ночі, 2 і сказав мені: встань, Ездро, і слухай слова́, які я прийшов говорити тобі. 3 Я сказав: говори, гос­подарю мій. І він сказав мені: море розташоване у просторому місці, щоб бути глибоким і безмірним; 4 але вхід у нього знаходиться у вузькому місці, так що подібний до рік. 5 Хто побажав би ввійти у море і бачити його, або володарювати над ним, той, якщо не пройде вузьке, як може дійти до широти? 6 Або інша подоба: місто побудоване і розташоване на рівнині, й наповнене усіма благами; 7 але вхід у нього тісний і розташований на крутизні так, що праворуч вогонь, а ліворуч глибока вода. 8 Між ними, тобто між вогнем і водою, лежить лише одна стежка, на якій може поміститися не більше, як тільки ступня людини. 9 Якщо місто це буде дане у спадщину людині, то як вона одержить свою спад­щину, якщо ніколи не перейде небез­пеки, що лежить на шляху? 10 Я сказав: так, Господи. І Він сказав мені: така і доля Ізраїля. 11 Для них Я створив вік; але коли Адам порушив Мої постанови, визначено було бути то­му, що зроблено. 12 І зробилися входи­ віку цього тісними, хворобливими, стомливими, також вузькими, лукавими, сповненими бід і які потребують великої праці. 13 А входи майбутнього віку просторі, безпечні, і приносять плід безсмертя. 14 Отже, якщо ті, що входять, які живуть, не ввійдуть у це тісне і злигоднє, вони не можуть одержати те, що уго­то­ване.­ 15 Навіщо ж засмучуєшся, коли ти тлін­­ний, і чого бентежишся, коли смертний? 16 Навіщо прийняв ти у сер­­ці твоєму того, що майбутнє, а при­й­няв те, що у теперішньому? 17 Я відповів і сказав: Владико Господи! ось, Ти визначив законом Твоїм, що праведники успадкують це, а грішники загинуть. 18 Праведники потерплять тісноту, сподіваючись на просторе, а ті, що нечестиво жили, хоч потерпіли тісноту, не побачать просторого. 19 І Він сказав мені: немає судді вище за Бога, немає того, хто розуміє більше за Всевишнього. 20 Гине багато хто у цьому житті, тому що не дбає про запропонований йому закон Божий. 21 Бо суворо повелів Бог тим, що приходять, коли вони прийшли, що працюючи, вони будуть живі, і що дотримуючись, не бу­дуть покарані. 22 А вони не послухалися, і стали проти Нього, утвердили у собі помисел суєтний. 23 Захопилися гріховними оманами, сказали про Всевишнього, що Його нема, не пізнали путів Його, 24 знехтували закон Його, відкинули обітниці Його, не мали віри до обрядових установлень Його, не звершували діл Його. 25 І тому, Ездро, пустим порожнє, а повним повне. 26 Ось, прийде час, ко­ли прийдуть знамення, які Я передрік тобі, і явиться наречена, і, являючись, покажеться, — приховувана нині землею. 27 І всякий, хто позбавиться раніше перелічених зол, сам побачить чудеса Мої. 28 Бо відкриється Син Мій Ісус з тими, які з Ним, і ті, що залишилися, будуть насолод­жуватися чотириста років. 29 А піс­ля­ цих років помре Син Мій Христос і всі люди, які мають дихання. 30 І повернеться вік у давнє мовчання­ на сім днів, подібно до того, як було раніше, так що не залишиться нікого.­ 31 Після ж семи днів постане вік при­спаний, і помре ушкоджений. 32 І віддасть земля тих, які у ній сплять, і прах тих, які мовчазно у ньому живуть, а сховища віддадуть ввірені їм душі. 33 Тоді явиться Всевишній на престолі суду, і пройдуть біди, і закінчиться довготерпіння. 34 Суд буде один, істина утвердиться,­ віра зміц­ниться. 35 Потім піде діло, відкриється нагорода, постане прав­да, перестане господарювати неправ­да. 36 Я сказав: Авраам перший молився за содомлян; Мойсей — за батьків, які згрішили у пустелі; 37 Ісус після нього — за Ізраїля у дні Ахана;­ 38 Самуїл і Давид — за тих, кого погубляють, Соломон — за тих, які прийшли на освячення; 39 Ілля — за тих, які прийняли дощ, і за мерця, щоб він ожив; 40 Єзекія — за народ у дні Сеннахирима, і багато хто — за багатьох. 41 Отже, якщо тоді, коли посилилося розтління і примножилася неправда, праведні молилися за неправедних, то чому ж не бути тому і нині? 42 Він відповів мені і сказав: нинішній вік не є кінець; слави у ньому часто не буває, тому молилися за немічних. 43 День же суду буде кінцем часу цього і початком часу майбутнього безсмертя, коли мине тління, 44 припиниться нестриманість, знищиться невір’я, а зросте правда, засяє істина. 45 Тоді ніхто не зможе ні спасти загиблого, ні погубити того, хто переміг. 46 Я відповів і сказав: ось моє слово перше й ос­таннє: краще було не давати землі Адаму, або, коли вже дана, утримати­ його, щоб не згрішив. 47 Яка користь людям — у нинішньому віці жити у смутку, а після смерти очіку­вати по­карання? 48 О, що зробив ти, Адаме?­ Коли ти згрішив, то звершилося па­діння не тебе тільки одного, але і нас, які від тебе народжуємося. 49 Яка користь нам, якщо нам обіцяно безсмертний час, а ми чинили смертні діла? 50 Нам передвіщена вічна надія, а ми, непотребні, зробилися суєт­ними. 51 Нам уготовані оселі здоров’я і спокою, а ми жили зле; 52 уготована слава Всевишнього, щоб покрити тих, які жили лагідно, а ми ходи­ли путями злими. 53 Показаний буде рай, плід якого перебуває нетлінним і в якому спокій і зцілення; 54 але ми не увійдемо в нього, тому що оберталися у місцях неплідних. 55 Світліше за зірки засяють лиця тих, які ма­­ли стриманість, а наші лиця — чорніші за пітьму. 56 Ми не помишляли у житті, коли чинили беззаконня, що після смерти будемо страждати. 57 Він відповів і сказав: це — помисел про боротьбу, яку повинна вести на землі народжена людина, 58 щоб, якщо буде переможена, потерпіти те, про що ти сказав, а якщо переможе, одержати те, про що Я говорю. 59 Це те життя, про яке сказав Мойсей, коли жив, до народу, го­ворячи: «обери собі життя, щоб жи­ти». 60 Але вони не повірили йому, ні пророкам після нього, ні Мені, що говорив до них, 61 що не буде скорбо­ти за погибель їх, як буде радість за тих, яким уготовано спасіння. 62 Я від­повів і сказав: знаю, Господи, що Всевишній називається милосердим, тому що помилує тих, які ще не прийшли у світ, 63 і милує тих, які проводять життя у законі Його. 64 Він довготерпеливий, бо виявляє довготерпіння до тих, що згрішили, як до Свого творіння. 65 Він щедрий, бо готовий давати за потребою, 66 і многомилостивий, бо примножує милос­ті Свої до тих, що живуть нині, і до тих, що жили, і до тих, що будуть жи­­ти. 67 Бо, якби не примножував Він Своїх милостей, то не міг би вік продовжувати жити з тими, які живуть у ньому. 68 Він подає дари; бо якби не дарував з благости Своєї, щоб полегшити тим, що зробили нечестя своїми беззаконнями, то не могла б залишатися у живих десятитисячна частина людей. 69 Він суддя, і якби не прощав тих, які створені словом Його, і не знищив безлічі злочинів, 70 можливо, з незліченної кількости залишився б тільки дуже мало хто.

 

Глава 7. [21] Втор. 8, 1. [38] 3 Цар. 8, 23, 30. 2 Пар. 6, 14. [39] 3 Цар. 17, 21–22. [58] Одкр. 2, 7.

 

 

Глава 8

1 Він відповів мені і сказав: цей вік Всевишній створив для багатьох, а майбутній для небагатьох. 2 Скажу тобі, Ездро, подобу. Як коли запитаєш землю, вона скаже тобі, що дає дуже багато речовини, з якої робляться глиняні речі, а не багато пороху, з якого буває золото, так і ді­ла нинішнього віку. 3 Багато хто створений, але небагато спасеться. 4 Я відповів і сказав: душе́! пожери сенс і поглинь мудрість. 5 Бо ти обіцяла слухати, і побажала пророкувати, а тобі дано час тільки, щоб жити. 6 О, Господи! невже Ти не дозволиш рабу Твоєму, щоб ми молилися перед Тобою про дарування серцю нашому сімені й розуму обробляти, щоб народився плід, яким міг би жити всякий розтлінний, хто буде носити ім’я людини? 7 Ти єдиний, і ми єдине творіння рук Твоїх, як сказав Ти. 8 І як же нині в утробі материнській утворюється тіло, і Ти даєш члени, як зберігається Твоє творіння у вогні й воді, і як дев’ять місяців терпить у собі Твоє ж створіння Твою твар, яка у ньому створена? 9 І те, що зберігає, і те, що зберігається, і те й інше зберігаються, й утроба матері у свій час віддає те збережене, що у ній виросло. 10 Ти повелів із самих членів, тобто із сос­ків, давати молоко, плід сосків, 11 нехай годується створене до деякого часу, а після передаси його Твоєму милосердю. 12 Ти виховав його Твоєю правдою, навчив його Твого закону, настановив його Твоїм розумом, 13 і умертвиш його, як Твоє тво­ріння, і знову оживиш, як Твоє діло. 14 Як­що Ти погубиш створене з таким піклуванням, то повелінню Твоєму легко влаштувати, щоб і зберігалося те, що було створено. 15 І нині, Господи, я скажу: про всяку людину Ти більше знаєш; але скажу про народ Твій, за який уболіваю, 16 про спадщину Твою, за яку проливаю сльози, про Ізраїля, за якого болію серцем, про Якова, про якого тужу. 17 Почну молитися перед Тобою за себе і за них, бо бачу гріхопадіння нас, які живуть на землі. 18 Але я чув, що скоро прийде Суддя. 19 Тому почуй мій голос, прислухайся до слів моїх, і я буду говорити перед Тобою. [Початок слів Ездри, перш ніж він був узятий.] 20 Я сказав: Господи, що живеш вічно, Якого очі звернені на піднесене і небесне, 21 Якого престіл неоціненний і слава незбагненна, Якому з трепетом предстоять воїн­ства ангелів, що служать у вітрі і вогні, Якого слово істинне і глаголи непорушні, 22 повеління сильне і правління страшне, Якого погляд висушує безодні, гнів розплавляє гори й істина перебуває повік! 23 Почуй молитву раба Твого, і послухай моління створіння Твого. 24 Доки живу, буду говорити, і доки розумію, буду відповідати. Не дивися на гріхи народу Твого, але на тих, які Тобі в істині служать; 25 не звертай уваги на нечестиві діла язичників, але на тих, які завіти Твої зберегли серед бід; 26 не помишляй про тих, які перед Тобою неправдиво чинили, але пом’яни тих, які, з волі Твоєї, піз­нали страх; 27 не погубляй тих, які жили, як тварини, але споглянь на тих, які ясно навчали закону Твого; 28 не прогнівайся на тих, які визнані гіршими за звірів; 29 але полюби тих, які завжди надіються на правду­ Твою і славу. 30 Бо ми і батьки наші на такі хвороби страждаємо; 31 а Ти, заради нас — грішних, назвешся ми­лосердим. 32 Якщо Ти побажаєш по­милувати нас, то назвеш­ся мило­серд­им, тому що ми не маємо діл правди. 33 Праведники ж, у яких багато діл придбано, за власні діла одержать винагороду. 34 Що́ є людина, щоб Ти гнівався на неї, і рід роз­тлінний, щоб Ти стільки засмучу­вав­ся­ ним? 35 Воістину, немає нікого з на­роджених, хто не вчинив би не­честиво, і з тих, які сповідують Те­бе, немає нікого, хто не згрішив би. 36 У тім-то і звіститься правда Твоя і благість Твоя, Господи, коли помилуєш тих, які не мають сутности добрих діл. 37 Він відповів мені і сказав: справедливо ти сказав дещо, і за словами твоїми так і буде. 38 Бо істинно не помишляю Я про діла тих створінь, які згрішили, раніше смер­ти, раніше суду, раніше загибелі; 39 але насолоджуюся подвигами праведних, і згадую, як вони подорожували, як спасалися і намагалися заслужити нагороду. 40 Як сказав Я, так і є. 41 Як хлібороб сіє на землі багато насіння і садить багато рослин, але не все посіяне збережеться з часом, і не все посаджене­ укоріниться, так і ті, які посіяні у віці цьому, не усі спасуться. 42 Я відповів і сказав: якщо я знайшов благодать, то буду говорити. 43 Як насіння хлібороба, якщо не зійде, або не прийме вчасно дощу Твого, або пошкодиться від надміру дощів, ги­не: 44 так і людина, створена руками Твоїми, — і Ти називаєшся її первообразом, тому що Ти подібний до неї, для якої створив усе і яку Ти уподіб­нив до насіння хлібороба. 45 Не гнівайся на нас, але пощади народ Твій і помилуй спадщину Твою, — а Ти милосердий до створіння Твого. 46 Він відповів мені і сказав: теперішнє теперішнім і майбутнє майбутнім. 47 Багато чого не вистачає тобі, щоб ти міг полюбити створіння Моє біль­ше за Мене, хоч Я часто наближався до тебе самого, а до неправедних ніколи. 48 Але й у тім дивний ти перед Всевишнім, 49 що смирив себе, як пристойно тобі, і не судив про себе так, щоб багато славитися між праведними. 50 Многі і гіркі біди спіткають тих, які населяють вік, останнім часом, тому що вони ходили у великій гордині. 51 А ти дбай про себе, і подібним до тебе шукай слави;­ 52 бо вам відкритий рай, насаджене дерево життя, призначений майбутній час, готовий достаток, побудоване місто, приготований спокій, довершена благість і довершена премудрість. 53 Корінь зла запечатаний від вас, неміч і тління сховані від вас, і розтління біжить у пекло в забуття. 54 Минули хвороби, і наприкінці показався скарб безсмертя. 55 Не намагайся більше дізнатися про безліч загиблих. 56 Бо вони, одер­жавши свободу, знехтували Всевиш­нього, зневажили закон Його і зали­шили путі Його, 57 а ще і праведних Його потоптали, 58 і говорили у серці своєму: «немає Бога», хоч і знали, що вони смертні. 59 Як на вас очікує те, про що сказано раніше, так і їх — спрага і муки, які приготовані. Бог не хотів погубити людину, 60 але самі створені знеславили ім’я Того, Хто створив їх, і були невдячними до Того, Хто наперед уготував їм життя. 61 Тому суд Мій нині наближається, — 62 про що Я не всім відкрив, а тільки тобі і небагатьом, до тебе подібним. Я відповів і сказав: 63 ось нині, Господи, Ти показав мені безліч знамень, які Ти почнеш творити при кончині, але не показав, у який час.

 

Глава 8. [35] 3 Цар. 8, 46. 2 Пар. 6, 36. [58] Пс. 52, 2.

 

 

Глава 9

1 Він відповів мені і сказав: вимірюючи, вимірюй час у собі самому, і коли побачиш, що пройшла деяка частина знамень, раніше вказаних, 2 тоді зрозумієш, що це і є той час, в який почне Всевишній відвідувати вік, Ним створений. 3 Коли виявиться у віці коливання місць, сум’яття народів, 4 тоді зрозумієш, що про це говорив Всевишній від днів, що були раніше за тебе, від початку.­ 5 Як усе, створене у віці, має по­ча­ток, так само і кінець, і закінчення буває явно: 6 так і часи Всевишнього мають початки, які відкриваються чудесами і силами, і закінчення, які виявляються діями і знаменнями. 7 Усякий, хто спасеться і зможе ділами своїми і вірою, якою віруєте, уникнути раніше провіщених бід, 8 залишиться, і побачить спасіння Моє на землі Моїй і в межах Моїх, які Я освятив Собі від віку. 9 Тоді пошкодують ті, що відступили нині від шляхів Моїх, і ті, що відкинули їх із презирством, будуть перебувати у муках. 10 Ті, які не пізнали Ме­не, одержуючи за життя благодіяння, 11 і погребували законом Моїм, не зрозуміли його, але знехтували, коли ще мали свободу і коли ще відкрито було їм місце для покаяння, 12 ті пізнають Мене після смерти у муках. 13 Ти не цікався більше, як нечестиві будуть мучитися, але досліджуй, як спасуться праведні, яким належить вік і заради яких вік, і коли. 14 Я відповів і сказав: 15 я ра­ніше говорив, і тепер говорю, і потім буду говорити, що більше тих, які загинуть, ніж тих, які спасуться, як хвиля більша за краплю. 16 Він відповів мені і сказав: 17 яка нива, таке і насіння; які квіти, такі і кольори; який діяч, таке і діло; який хлібороб, такий і обробіток; бо то був час віку. 18 Коли Я уготовляв вік, перше ніж він був, для перебування тих, які живуть нині у ньому, ніхто Мені не суперечив. 19 А нині, коли вік цей був створений, норови створених пошкодилися при жнивах, які не зменшуються, при недослідимому законі. 20 І розглянув Я вік, і ось, виявилася небезпека від задумів, які з’явилися у ньому. 21 Я побачив і пощадив його, і зберіг для Себе одну ягоду з виноградного грона й одне насадження з безлічі. 22 Нехай загине безліч, що дарма народилася, і збережеться ягода Моя і насадження Моє, яке Я виростив з великим трудом. 23 А ти, коли після семи днів інших, не постячись, однак, у них, 24 вийдеш на квітуче поле, де немає побудованого дому, і станеш годуватися тільки від польових квітів і не споживати м’яса, ні пити вина, а тільки квіти, 25 молися до Всевишнього безперестанно, і Я прийду і буду говорити з тобою. 26 І пішов я, як Він сказав мені, на поле, яке називається Ардаф, і сів там у квітах і споживав від польових трав, і була мені їжа від них насиченням. 27 Після семи днів лежав я на траві, і сер­це моє знову бентежилось, як раніше. 28 І відкрилися вуста мої, і я почав говорити перед Всевишнім і сказав: 29 о, Господи! являючи Себе нам, Ти явився батькам нашим у пустелі непрохідній і неплідній, коли вони вийшли з Єгипту, 30 і сказав: «слухай Мене, Ізраїлю, і дослухайся до слів Моїх, сíм’я Якова. 31 Ось, Я сію у вас закон Мій, і принесе у вас плід, і ви будете славитися у ньому вічно». 32 Але батьки наші, прийнявши закон, не виконали його і постанов Твоїх не зберегли, і хоча плід закону Твого не загинув і не міг загинути, тому що був Твій, 33 але ті, що прийняли закон, загинули, не зберігши того, що у ньому було посіяно. 34 Зазвичай буває, що коли земля прийняла насіння, або море корабель, або яка-небудь посудина їжу або питво, і якщо буде пошкоджене те, у чому посіяно, або те, у чому вміщено, 35 у такому випадку гине разом і саме посіяне, або вміщене, або прийняте, і прийнятого вже не залишається перед нами. Але з нами не так. 36 Ми, що прийняли закон, згрішивши, загинули, так са­мо і серце наше, яке прийняло його; 37 Але закон не загинув, і залишається у своїй силі. 38 Коли я говорив це у серці моєму, я споглянув очима моїми, і побачив з правого боку жінку; і ось, вона плакала і ридала великим воланням, і сильно уболівала душею; одяг її був розідраний, а на голові її попіл. 39 Тоді залишив я розмірковування, якими був зайнятий, і, звернувшись до неї, сказав їй: 40 про що плачеш ти, і чого так уболіваєш душею? 41 Вона сказала: залиш мене, господарю мій, нехай пла́чу за себе і подвою скорботу, бо я дуже засмучена душею і дуже принижена. 42 Я запитав її: що потерпіла ти? скажи мені. І вона відповіла мені: 43 я була неплідна, раба твоя, і не народжувала, маючи чоловіка, тридцять років. 44 Кожної години, кожного дня у ці тридцять років я молила Всевишнього безперестанно, 45 і почув мене Бог, рабу твою, після тридцяти років, побачив смирення моє, дослухався до скорботи моєї і дав мені сина, і я дуже зраділа йому, і чоловік мій, і всі співгромадяни мої, і ми багато прославляли Всевишнього. 46 Я вигодувала його з великим трудом, 47 і коли він виріс і пішов узяти собі дружину, я влаштувала день бенкету.


 

 

Глава 10

1 Але коли син мій увійшов у шлюбний чертог свій, він упав, і помер. 2 І перекинули всі ми світиль­ники, і всі співгромадяни мої піднялися утішати мене, і я спочила до ночі другого дня. 3 Коли ж усі перестали утішати мене, щоб залишити мене у спокої, я, уставши вночі, побігла і прийшла, як бачиш, на це поле. 4 І думаю вже не повертатися у місто, але залишатися тут, не їсти, не пити, але безперестанно плакати і поститися, доки не помру. 5 Залишивши розмірковування, якими займався, я з гнівом відповів їй і сказав: 6 о, найбезумніша з усіх жон! чи не бачиш скорботи нашої і що сталося з нами — 7 що Сион, мати наша, засмучується безмірно, вкрай принижена, і плаче гірко? 8 І тепер, коли всі ми уболіваємо і засмучуємося, тому що всі засмучені, чи будеш ти засмучуватися через одного сина твого? 9 Запитай землю, і вона скаже тобі, що їй-то слід оплакувати падіння такої безлічі, що народжується на ній; 10 бо всі народжені з неї від початку й інші, які мають народитися, ледь не усі гинуть, і така безліч їх віддається на знищення. 11 Отже, хто повинен більше засмучуватися, як не та, яка втратила та­ку безліч, а не ти, що уболіваєш за одного? 12 Якщо ти скажеш мені: «плач мій не подібний до плачу зем­лі, бо я втратила плід утроби моєї, який я носила із сумом і народила у болістях; 13 а земля — за властивістю­ землі; на ній теперішня безліч як відходить, так і приходить»: 14 і я скажу тобі, що як ти з трудом народила, так і земля дає плід свій людині, яка від початку обробляє її. 15 Тому утримайся тепер від скорботи твоєї і мужньо перенось втрату, що трапилася у тебе. 16 Бо якщо ти виз­наєш праведним визначення Бо­же, то у свій час одержиш сина, і між дружинами будеш прославлена. 17 Отже, повернися у місто до чоловіка твого. 18 Але вона сказала: не зроблю так, не повернуся в місто, але тут помру. 19 Продовжуючи говорити з нею, я сказав: 20 не роби цього, але послухай пораду мою. Бо скільки бід Сиону? Утішся заради скорботи Єрусалима. 21 Бо ти бачиш, що святилище наше спустошене, вів­тар наш скинутий, храм наш зруйнований, 22 псалтир наш принижений, пісні замовкли, радість наша зникла, світло світильника нашого по­­гасло, ковчег завіту нашого розкрадений, Святе наше осквернене, й ім’я, наречене на нас, ледь не зганьб­лене, діти наші потерпіли знеславлення, священики наші побиті, левити наші відведені у полон, дівчата наші осквернені, дружини наші потерпіли насильство, праведники на­ші захоплені, отроки наші загинули,­ юнаки наші у рабстві, сильні наші знемогли; 23 і що з усього найтяжче, знамено Сиону позбавлене слави своєї, бо віддане у руки ненависників наших. 24 Тому залиш великий сум твій, і відклади безліч скорбот, щоб помилував тебе Кріпкий, і Всевишній дарував тобі заспокоєння і полегшення трудів. 25 При цих словах моїх до неї, несподівано засяяло­ лице і погляд її, і ось, вигляд зробив­ся блискучим, так що я, переляканий нею, думав, що б це бу­ло. 26 І ось, вона несподівано випустила настіль­ки голосний і настільки страшний звук голосу, що від цього звуку жінки захиталася земля.­ 27 І я бачив, і ось, жінка більше не являлася мені, але створювалося міс­то, і місце його позначалося на ве­­ликих основах, і я переляканий голосно викликнув і сказав: 28 де ангел Уриїл, який спочатку приходив до мене? бо він привів мене до такої не­самовитости розуму, в якому мета мо­го прагнення зникла, і молитва моя обернулася на ганьбу. 29 Коли я гово­рив це, він прийшов до мене; 30 і по­бачив мене, і ось, я лежав, як мертвий і в непри­томному стані; він узяв мене за праву руку, укріпив мене і, поставивши на ноги, сказав мені: 31 що з тобою? від чого збентежені розум твій і почуття серця твого? від чого бентежишся? 32 Від того, — відповів я йому, — що ти залишив мене, і я, чинячи за словами твоїми, вийшов на поле, і ось побачив і ще ба­чу те, про що не можу розповісти. 33 А він сказав ме­ні: стій мужньо, і я поясню тобі. 34 Говори мені, господарю мій, — сказав я, — тільки не залишай мене, щоб я не помер марно; 35 бо я бачив, чого не знав, і чув, чого не знаю. 36 Чи почуття моє обманює мене, чи душа моя марить уві сні? 37 Тому прошу тебе пояснити мені, рабові твоєму, цю несамовитість розуму мого. Відповідаючи ме­ні,­­ сказав він: 38 слухай мене, і я нав­чу тебе, і поясню тобі те, що налякало тебе: бо Всевишній відкриє тобі багато таємниць. 39 Він бачить правий шлях твій, що ти безперестанно уболіваєш за народ твій і силь­но засмучуєшся за Сион. 40 Та­ке значення видіння, яке перед цим явилося тобі: 41 жона, яку ти бачив, що вона плаче, і намагався утішати,­ 42 яка потім стала невидимою, але яви­­лося тобі місто, що будується, 43 і яка тобі розповіла про смерть сина свого, ось що означає: 44 жона, яку ти бачив, це Сион. А що сказала тобі та, яку ти бачив, як місто, яке тільки будується, 45 що вона тридцять років була неплідна, цим указується на те, що впродовж трид­цяти років у Сионі ще не приносилася жертва. 46 Піс­ля закінчення тридцяти років неплід­на народила сина: це було тоді, коли Со­ломон збудував місто і приніс жертви. 47 А що вона сказала тобі, що з трудом виховала його, це було перебування у Єрусалимі. 48 А що син її, як вона сказала тобі, входячи у чертог свій, упав і помер, це було падіння Єрусалима. 49 І ось, ти бачив подобу її, і як вона уболівала за сина, намагався утішати її у тім, що трапилося: то належало відкрити тобі про це. 50 Нині ж Всевишній, бачачи, що ти страждаєш душею і всім серцем уболіваєш за нього, показав тобі світлість слави його і красу його. 51 Для цього-то я повелів тобі жити у полі, де немає дому. 52 Я знав, що Все­виш­ній покаже тобі це; 53 для того і повелів, щоб ти прийшов на поле, де не покладено основи дому. 54 Бо не могла справа людського творіння існувати там, де почало пока­зуватися місто Всевишнього. 55 Отже, не бійся, і нехай не страшиться серце твоє, але ввійди і подивися на світлість і красу творіння, скільки можуть бачити очі твої. 56 Після того по­чуєш, скільки можуть чути вуха твої. 57 Ти блаженніший за багатьох і покликаний до Всевишнього, як небагато хто. 58 На завтрашню ніч залишайся тут, 59 і Всевишній покаже тобі видіння найвеличніших діл, які Він створить для жителів землі в останні дні. 60 І спав я в ту ніч і у наступну, як він повелів мені.


 

 

Глава 11

1 І бачив я сон, і ось, піднявся з моря орел, у якого було дванадцять крил пернатих і три голови. 2 І бачив я: ось, він розпростирав крила свої над усією землею, й усі вітри небесні дули на нього і збиралися хмари. 3 І бачив я, що з пір’я його виходили інші малі пера і з тих виходили ще менші і короткі. 4 Голови його спочивали, і середня голова була більша за інші голови, але також спочивала з ними. 5 І бачив я: ось орел літав на крилах своїх і царював над землею і над усіма жителями її. 6 І бачив я, що все піднебесне було покірне йому, і ніхто не чинив спротиву йому, жодна з тварин, що існують на землі. 7 І ось, орел став на пазурі свої і випустив голос до пір’я свого і сказав: 8 не пильнуйте всі разом; спіть кожне на своєму місці, і пильнуйте по черзі, 9 а голови нехай зберігаються на ос­танній час. 10 Бачив я, що голос його виходив не з голів його, але зсереди­ни тіла його. 11 Я порахував малі пе­ра­ його; їх було вісім. 12 І ось, із правого боку піднялося одне перо і зацарювало над усією землею, 13 і коли зацарювало, прийшов кінець його, і не видно стало місця його; потім піднялося інше перо і царювало; це володарювало довгий час. 14 Коли воно царювало і наблизився кінець його, щоб воно так само зникло, як і перше, 15 і ось, чутно було голос, що говорить йому: 16 слухай ти, яке стільки часу володіло землею! ось що я сповіщаю тобі, перш ніж поч­неш зникати: 17 ніхто після тебе не буде володарювати стільки часу, як ти, і навіть половини того. 18 І піднялося третє перо і володарювало, як і попередні, але зникло і воно. 19 Так було і з усіма іншими: вони володарювали і потім зникали назавжди. 20 Я бачив, що за часом із правого боку піднімалися наступні пера, щоб і їм мати начальство, і де­які з них начальствували, але негайно зникали; 21 деякі ж з них піднімалися, але не одержували начальства. 22 Після цього не являлися більше дванадцять пер, ні два малих пера; 23 і не залишилося у тілі орла нічого, крім двох голів, які спочивали, і шести малих пер. 24 Я бачив, і ось, із шести малих пер відокремилися два і залишилися під головою, яка була з правого боку, а чотири залишалися на своєму місці. 25 Потім під­крильні пера намагалися піднятися і начальствувати; 26 і ось, одне піднялося, але негайно зникло; 27 а наступні зникали ще швидше, ніж попередні. 28 І бачив я: ось, два пера, які залишилися, намагалися також царювати. 29 Коли вони намагалися, одна з голів, що спочивали, яка була середньою, пробудилася, і вона була більшою за інші дві голови. 30 І бачив я, що дві інші голови з’єдналися з нею. 31 І ця голова, повернувшись з тими, які були з’єднані з нею, пожерла два підкрильних пера, які намагалися царювати. 32 Ця голова настрашила всю землю і володарювала над жителями землі з великим гнобленням, і утримувала владу на земній кулі більше всіх крил, які були. 33 Після того я бачив, що і середня голова несподівано зникла, як і крила; 34 залишалися дві голови, які подібним чином царювали на землі і над її жителями. 35 І ось, голова з правого боку пожерла ту, яка була з лівого. 36 І чув я голос, який говорить мені: дивися перед собою, і розмірковуй про те, що бачиш. 37 І ба­чив я: ось, ніби лев, який вибіг з лісу і рикає, випустив людський голос до орла і сказав: 38 слухай, що я буду говорити тобі і що скаже тобі Всевишній: 39 чи не ти той, що залишив­ся з числа чотирьох тварин, яких Я по­ставив царювати у віці Моєму, щоб через них прийшов кінець часів тих? 40 І четверта з них прийшла, перемогла всіх тварин, які були раніше, і тримала вік у великому трепеті і всю вселенну у лютому гнобленні, і з найтяжчим утиском підвладних, і дуже довгий час жила на землі з підступництвом. 41 Ти судив землю не за правдою; 42 ти утискував­ лагід­них, кривдив миролюбних, лю­бив неправдомовців, розоряв житла тих, які приносили користь, і руйнував стіни тих, які не робили тобі шкоди. 43 І зійшла до Всевишнього образа твоя, і гординя твоя — до Кріп­кого. 44 І споглянув Всевишній на часи гордині, і ось, вони закінчилися, і виповнилася міра злодійств її. 45 Тому зникни ти, орле, зі страшними крилами твоїми, з мерзотними перами твоїми, зі злими головами твоїми, з жорстокими пазурами твої­ми і з усім негідним тілом твоїм, 46 щоб відпочила вся земля і звільнилася від твого насильства, і надіялася на суд і милосердя свого Творця.


 

 

Глава 12

1 Коли лев говорив до орла ці слова, я побачив, 2 що не з’являлася більше голова, яка залишалася разом з чотирма крилами, які перейшли до неї і піднімалися, щоб царювати, але царство яких було слабке і повне збурювань. 3 І я бачив, і ось вони зникли, і все тіло орла згорало, і жахнулася земля, і я від тривоги, несамовитости розуму і від великого страху прокинувся і сказав духу моєму: 4 ось, ти заподіяв мені це тим, що випробовуєш путі Всевишнього. 5 Ось, я ще тремчу сер­цем і дуже знеміг духом моїм, і немає у мені ніскільки сили від великого страху, яким я уражений у цю ніч. 6 Отже, нині я помолюся Всевишньому, щоб Він укріпив мене до кінця. 7 І сказав я: Владико Господи!­ якщо я знайшов благодать перед очима Твоїми, якщо Ти знайшов ме­не праведним перед багатьма, і якщо молитва моя справді зійшла перед лице Твоє, 8 укріпи мене і покажи мені, рабові Твоєму, значення цього­ страшного видіння, щоб цілком заспокоїти душу мою: 9 бо Ти судив ме­не гідним, щоб показати мені ос­танні часи. І Він сказав мені: 10 таке значення видіння цього: 11 орел, якого ти бачив, що піднімався від моря, є цар­ство, показане у видінні Даниїлові, братові твоєму; 12 але йому не було пояснено те, що нині Я пояснюю тобі. 13 Ось, приходять дні, коли постане на землі царство більш страшне, ніж усі царства, які були раніше нього. 14 У ньому будуть царювати, один після одного, дванадцять царів. 15 Другий з них почне царювати, і утримає владу більш тривалий час, ніж інші дванадцять. 16 Таке зна­чення дванадцяти крил, бачених тобою. 17 А що ти чув голос, який говорив, що виходив не від голів орла, але зсередини тіла його, 18 це означає, що після часу того царства відбудуться чималі чвари, і царство буде піддане небезпеці падіння; але воно не впаде тоді і відновиться у первісному стані своєму. 19 А що ти бачив вісім малих підкрильних пер, з’єднаних із крилами, це означає, 20 що постануть у царстві вісім царів, часи яких будуть легкі і роки швидкоплинні, і два з них загинуть. 21 Коли буде наближатися середній час, чотири збережуться до того ча­су, коли буде близький кінець його; а два збережуться до кінця. 22 А що ти бачив три голови, які спочивають, це означає, 23 що в останні дні царства Всевишній воздвигне три царства і підкорить їм багато інших, і вони будуть володарювати над зем­лею і жителями її 24 з більшим утис­ком, ніж усі, що були раніше; тому вони і названі головами орла, 25 бо саме вони довершать беззаконня його і покладуть кінець йому. 26 А що ти бачив, що велика голова не з’являлася більше, це означає, що один з ца­рів помре на постелі своїй, втім, з муками, 27 а двох інших пожере меч; 28 меч одного пожере того, який з ним, але і він з часом помре від меча. 29 А що ти бачив, два підкрильних пе­ра перейшли на голову, яка знахо­диться з правого боку, 30 це ті, яких Всевишній зберіг до кінця царства, тобто царство убоге і сповнене занепокоєнь. 31 Лев, якого ти бачив, як він піднявся з лісу і рикав, який говорив до орла й викривав його у неправдах його всіма словами його, які ти чув, 32 це — Помазаник, збережений Всевишнім до кінця проти них і нечестя їх, Який викриє їх і представить перед ними утиски їх. 33 Він поставить їх на суд живих і, ви­­крив­ши їх, покарає їх. 34 Він з милосердя визволить залишок народу Мого, тих, які збереглися у межах Моїх, і обрадує їх, доки не прийде кінець, день суду, про який Я сказав тобі на початку. 35 Такий сон, бачений тобою, і таке значення його. 36 Ти один був достойний знати цю таємницю Всевишнього. 37 Усе це, бачене тобою, напиши у книзі і поклади у потаємному місці; 38 і навчи цього мудрих з народу твого, яких серця́ ви́знаєш здатними прийняти­ і зберігати ці таємниці. 39 А ти пробудь тут ще сім днів, щоб тобі по­ка­зано було, що Всевишньому вгодно буде показати тобі. І відійшов від мене.

40 Коли після закінчення семи днів весь народ почув, що я не повер­нувся у місто, зібралися всі від малого до великого і, прийшовши до мене, говорили мені: 41 чим згрішили ми проти тебе? І чим скривдили тебе, що ти, залишивши нас, сидиш на цьому місці? 42 Ти один із усього народу залишився нам, як гроно від винограду, як світильник у темному місці і як пристань і корабель, урятований від бурі. 43 Невже мало бід, що сталися з нами? 44 Якщо ти залишиш нас, то краще було б для нас згоріти, коли горів Сион. 45 Бо ми не кращі за тих, які померли там. І плакали вони з голосним воланням. Відповідаючи їм, я сказав: 46 надійся, Ізраїлю, і не тужи, доме Якова; 47 бо пам’ятає про вас Всевишній, і Кріпкий не забув вас у напасті. 48 І я не залишив вас і не пішов від вас, але прийшов на це місце, щоб помолити­ся за розорений Сион і просити милосердя приниженій святині вашій. 49 Тепер ідіть кожен у дім свій, і я при­­йду до вас після цих днів. 50 І пішов народ, як я сказав йому, у місто, 51 а я­ залишався у полі протягом семи днів, як повелено мені, і годувався у ті дні тільки квітами польовими, і трава була мені їжею.


 

 

Глава 13

1 І було після семи днів, я бачив уночі сон: 2 ось, піднявся вітер з моря, щоб збурити всі хвилі його. 3 Я дивився, і ось, вийшов кріп­кий муж з воїнством небесним, і куди б він не повертав лице своє, щоб глянути, все тремтіло, що видні­лося під ним; 4 і куди б не виходив голос з уст його, загорялися всі, які чули голос його, подібно до того, як тане віск, коли відчує вогонь. 5 І піс­ля цього бачив я: ось, зібралася безліч людей, яким не було числа, від чо­­тирьох вітрів небесних, щоб перебороти цього мужа, який піднявся з моря. 6 Бачив я, і ось, він виліпив собі велику гору і злетів на неї. 7 Я на­магався побачити ту країну або місце, звідки виліплена була ця гора, але не міг. 8 Після цього бачив я, що всі, які зібралися перемогти його, дуже злякалися й, однак же, насмілилися воювати. 9 Він же, коли побачив поривання безлічі, яка йшла, не підняв руки своєї, ні списа не тримав, і ніякої зброї військової; 10 але тільки, як я бачив, він випускав з уст своїх ніби подув вогню і з губ своїх — ніби подих полум’я і з язика свого пускав іскри і бурі, і все це змішалося разом: і подув вогню і подих полум’я і сильна буря. 11 І стрім­ко напав він на цю безліч, яка приготувалася воювати, і спалив усіх, так що нічого не видно було з незліченної безлічі, крім пороху, і тільки був запах від диму; побачив я це, і настрашився. 12 Після цього я бачив того мужа, що сходив з гори і закликав до себе іншу безліч, мирну. 13 І багато хто приступав до нього, деякі з лицями веселими, а деякі із сумними, деякі були зв’язані, деяких приносили, — і я знеміг від великого страху, прокинувся і сказав: 14 Ти від початку показав рабові Твоєму чудеса ці і судив мене достойним, щоб прийняти молитву мою; 15 покажи ж мені і значення сну цього, 16 тому що, як я розумію розумом моїм, горе тим, які залишені будуть до тих днів, а ще більше горе тим, які не залишені. 17 Бо ті, які не залишені, були сумні. 18 Тепер я розумію, що те, що відкладено на останні дні, зустріне їх, але і тих, які залишені. 19 Тому вони прийшли у великі небезпеки і великі утруднення, як показують ці сни. 20 Але легше тому, хто знаходиться у небезпеці, перетерпіти це, ніж перейти, подібно до хмари, із світу цього і не бачити того, що буде в останні часи. Він відповів мені і сказав: 21 І значен­ня видіння Я скажу тобі, і про що ти говорив, відкрию тобі. 22 Оскільки ти говорив про тих, які залишені, то ось пояснення: 23 хто витримає небезпеку у той час, той зберіг себе, а ті, які впадуть у небезпеку, це ті, які мають діла і віру у Всемогутнього. 24 Отже, знай, що ті, які залишені, блаженніші за померлих. 25 Ось пояснення видіння: оскільки ти бачив мужа, який виходив із сере­дини моря, 26 це той, якого Всевишній зберігає багато часів, який самим собою визволить творіння Своє й управить тих, які залишені. 27 А що ти бачив ніби вітер, вогонь і бурю, які виходили із уст його, 28 і що він не тримав ні списа і ніякої військової зброї, але спрямування його уразило безліч, яка прийшла, щоб перемогти його, то ось пояснення: 29 ось, настають дні, коли Всевишній почне спасати тих, які на землі, 30 і при­веде у здивування тих, що живуть на землі. 31 І будуть починати війни одні проти одних, місто проти міста, одне місце проти іншого, народ проти народу, царство проти царства. 32 Ко­ли це буде і з’являться знамення, які Я показав тобі раніше, то­ді відкриється Син Мій, Якого ти бачив, як мужа, який сходить. 33 І ко­ли всі на­­роди почують голос Його, ко­жен облишить війну у своїй влас­ній краї­ні, яку вони мають між собою. 34 І збе­реться в одне зібрання безліч незліченна, ніби бажаючи йти і пере­могти Його. 35 Він же стане на верху гори Сион. 36 І Сион прийде і по­­кажеться усім приготований і влаштований, як ти бачив гору, виліплену без рук. 37 Син же Мій викриє нечестя, винайдені цими народами, які своїми злими помислами наблизили бурю і муки, якими вони поч­нуть мучитися, 38 і які подібні до вог­ню; і Він знищить їх без великих зу­­силь законом, який подібний до вогню. 39 А що ти бачив, що Він збирав до себе іншу, мирну громаду: 40 це десять колін, які відведені були полоненими з землі своєї у дні царя Осії, якого відвів у полон Салманассар, цар Ассирійський, і перевів їх за ріку, і переведені були у землю іншу. 41 Вони ж поклали у раді своїй, щоб залишити безліч язичників і вирушити у далеку країну, де ніколи не жив рід людський, 42 щоб там дотримуватися законів своїх, яких вони не дотримувалися у країні своїй. 43 Тісними входами підійшли во­ни до ріки Євфрату; 44 бо Всевишній створив тоді для них чудеса і зупинив жили ріки, доки вони проходили; 45 бо через цю країну йшли вони довго, півтора року; ця країна називається Арсареф. 46 Там жили вони до останнього часу. І нині, коли вони почнуть приходити, 47 Всевишній знову зупинить жили ріки, щоб вони могли пройти; тому ти бачив безліч мирну. 48 Але ті, які залишені від народу твого, це ті, які знаходяться всередині меж Моїх. 49 Бо, ко­ли Він почне знищувати безліч народів, які зібралися разом, Він захистить народ Свій, який залишиться. 50 І то­ді покаже їм безліч чудес. 51 Я сказав: Владико Господи! Поясни мені це, для чого бачив я мужа, який виходив із середини моря? 52 І Він сказав мені: як не можеш ти дослідити і пізнати того, що у глибині моря, так ніхто не може на землі бачити Си­на Мого, ні тих, які з Ним, хіба тільки під час дня Його. 53 Ось тлумачення сну, який ти бачив і яким ти один тут просвічений. 54 Ти залишив діла твої і вправлявся у законі Моєму, і знайшов його, 55 бо життя твоє ти влаштував у мудрості і розсуд­ливість назвав твоєю матір’ю. 56 То­­му Я показав тобі винагороди у Всевишнього: після трьох днів Я покажу тобі інше і відкрию тобі важливе і дивне. 57 Тоді я пішов і вийшов у поле, багато славлячи і дякуючи Всевишньому за чудеса, які Він звер­шував часами, 58 і що Він управляє теперішнім і тим, що відбудеться­ в часі, — і там я сидів три дні.


 

 

Глава 14

1 І було після трьох днів, я си­дів під дубом, і ось, голос вийшов з куща навпроти мене і сказав: Ездро, Ездро! 2 Я сказав: ось я, Господи. І встав на ноги мої. 3 Тоді сказав Він мені: у кущі Я відкрився і говорив Мойсеєві, коли народ Мій був рабом у Єгипті; 4 і послав його і вивів народ Мій з Єгипту, і привів його до гори Синаю і тримав його у Себе багато днів, 5 і відкрив йому багато чудес і показав таємниці часів­ і кінець, і заповів йому, сказавши: 6 «Ці слова оголоси, а інші приховай». 7 І нині тобі говорю: 8 знамення, які Я показав тобі, і сни, які ти бачив, і тлумачення, які чув, поклади у серці твоєму; 9 бо ти взятий будеш від людей і будеш знаходитися із Сином Моїм і з подібними до тебе, доки не закінчаться часи. 10 Бо вік утратив свою юність, і часи наближаються до старости, 11 оскільки вік розділений на дванадцять частин, і дев’ять частин його і половина десятої частини вже минули, 12 і залишається те, що після половини деся­тої частини. 13 Отже, нині влаштуй дім твій і напоум народ твій, утіш принижених і зречися тління, 14 і відпус­ти від себе смертні помисли, відкинь тягарі людські, зніми із себе немочі єства і відклади вбік тяжкі для тебе помисли, і готуйся переселитися від часів цих. 15 Бо після біль­ше буде бід, ніж скільки ти бачив ни­ні. 16 Скільки буде слабшати вік від старости, стільки буде збільшуватися зло для тих, що живуть. 17 Ще далі відійде істина, і наблизиться неправда; уже поспішає прийти видіння, яке ти бачив. 18 Тоді відповів я і сказав: ось, я — перед Тобою, Гос­поди; 19 я піду, як Ти повелів мені, й напоумлю ни­ніш­ній народ; але хто навчить тих, які потім народяться? 20 Бо вік у піть­мі лежить, і ті, що живуть у ньому,­ — без світла; 21 тому що закон Твій спалений, і від того ніхто не знає, що зроблено Тобою або що слід їм робити. 22 Але якщо я придбав милість у Тебе, зішли на мене Духа Святого, щоб я написав усе, що було зроблено у світі від початку, що було написано у законі Твоєму, щоб люди могли знайти путь і щоб ті, які захочуть жити в останні часи, могли жити. 23 І Він у відповідь сказав мені: йди, збери народ і скажи йому, щоб він не шукав тебе протягом сорока днів. 24 Ти ж приготуй собі побільше дощечок і візьми­ із собою Сарія, Дав­рія, Салемія, Еха­на й Асиеля, цих п’ятьох, здатних­ пи­­сати швидко. 25 І прийди сю­ди, і Я запалю у серці твоєму світильник розуму, який не згасне, доки не закінчиться те, що ти почнеш писати. 26 І коли ти звершиш це, то дещо ого­лоси, а де­що таємно передай муд­рим. Завтра у цю годину ти почнеш писати. 27 То­ді я пішов, як Він повелів мені, і зібрав весь народ і сказав:­ 28 слухай, Ізраїлю, слова ці: 29 бать­ки­ на­ші були подорожніми у Єгипті,­ і бу­ли визволені звідти, 30 і прийняли­ закон життя, якого не зберегли, який і ви після них порушили. 31 І да­на бу­­­ла вам земля у спадщину і земля Си­­он; але батьки ваші і ви робили без­­­­законня і не трималися тих шля­хів, які Всевишній заповів вам. 32 І Він,­ як праведний суддя, відняв у вас ни­ні, що дарував вам. 33 І нині ви тут і брати ваші між вами. 34 Якщо ви бу­дете управляти почуттям вашим і впорядкуєте серце ваше, то збе­режете життя і після смерти одержите милість. 35 Бо після смерти настане суд, коли ми оживемо; і тоді імена праведних будуть оголошені й показані діла нечестивих. 36 Ніхто не приходь до мене нині і не шу­кай мене до сорока днів. 37 І взяв я п’ятьох мужів, як Він заповів мені, і пішли ми у поле і залишилися там. 38 І ось, на другий день голос воз­звав до мене: Ездро! відкрий уста твої і випий те, чим Я напою тебе. 39 Я відкрив уста мої, і ось повна ча­ша подана була мені, яка була наповнена ніби водою, але колір того був подібний до вогню. 40 І взяв я і пив; і ко­ли я пив, серце моє дихало розумом і у грудях моїх зростала мудрість, бо дух мій підкріплювався­ пам’яттю; 41 вуста мої були відкриті­ і більше не закривалися. 42 Все­виш­ній дарував розум п’ятьом мужам, і вони вночі писали по порядку, що бу­ло говорено їм і чого вони не знали. 43 Вночі вони їли хліб; а я говорив удень і не мовчав уночі. 44 Напи­сані ж були за сорок днів дев’яносто чотири книги. 45 І коли виповнилося сорок днів, 46 Всевишній сказав: перші, які ти написав, поклади відкрито, щоб могли читати достойні і недостойні, 47 але останні сімдесят збережи, щоб передати їх мудрим з народу; 48 бо у них провідник розуму, джерело мудрости і ріка знання. Так я і зробив.

 

Глава 14. [4] Втор. 5, 6. [30] Втор. 4, 6.

 

 

Глава 15

1 Говори, щоб чув народ Мій слова пророцтва, які вкладу Я у вуста твої, — говорить Господь; 2 і зро­­­би, щоб вони написані були на хартії, тому що вони вірні й істинні. 3 Не бійся, що будуть замишляти проти тебе, і нехай не бентежить тебе невір’я тих, які будуть говорити проти тебе, 4 бо всякий невіруючий у невір’ї своєму помре. 5 Ось, Я наведу, — говорить Господь, — на коло земне біди: меч і голод, і смерть і пагубу 6 за те, що нечестя людей осквернило всю землю, і пагубні діла їхні переповнилися. 7 Тому говорить Господь: 8 Я вже не буду мовчати про беззаконня, які звершують вони нечестиво, і не буду тер­піти у них того, що вони роблять злочинно: ось, кров невинна і праведна волає до Мене, і душі праведних взивають безперестанно. 9 Пом­щуся їм, — говорить Господь, — і візьму від них до Себе всяку кров невинну. 10 Ось, народ Мій ведеться, як стадо на заколення; не потерплю більше, щоб він жив у Єгипті, 11 але виведу його рукою сильною і правицею високою, й уражу Єгипет карою, як колись, і погублю всю землю його. 12 Заплаче Єгипет і основи його, уражені стратою і помстою, яку наведе на нього Бог. 13 Заплачуть хлібороби, які обробляють зем­лю, бо занепаде у них насіння від іржі й від граду і від страшної зірки. 14 Горе віку і тим, які живуть у ньому, 15 бо наблизився меч і знищення їх, і постане народ на народ для війни, і мечі у руках їх. 16 Люди зробляться непостійними і, одні одних долаючи, будуть недбалими до царя свого, і начальники — до ходу справ своїх у межах своєї влади. 17 Побажає людина йти у місто, і не зможе, 18 бо, через їхню гордість, міста обуряться, доми будуть розорені, на людей нападе страх. 19 Не зглянеться людина на ближнього свого, віддаючи доми їх на розорення зброєю, розкрадаючи майно їх з причини голоду і багатьох бід. 20 Ось, Я скликаю, — говорить Бог, — усіх царів землі, від сходу і півдня, від півночі і Ливану, щоб благоговіли переді Мною і навернулися до себе самих, і щоб воздати їм, що вони робили тим. 21 Як чинять вони навіть дотепер з обраними Моїми, так учиню з ними і воздам у надро їх, — говорить Господь Бог. 22 Не пощадить правиця Моя грішників, і меч не перестане уражати тих, що проливають на землю невинну кров. 23 Зійшов вогонь від гніву Його і знищив основи землі і грішників, як запалену солому. 24 Горе грішникам і тим, що не дотримуються заповідей Моїх! — говорить Господь. 25 Не пощаджу їх. Відійдіть, сини відступ­ників, не оскверняйте святині Моєї. 26 Господь знає всіх, які грішать проти Нього; тому віддав їх на смерть і на вбиття. 27 На коло земне прийшли вже біди, і ви перебуватимете у них. Бог не визволить вас, тому що ви згрішили проти Нього. 28 Ось, видіння грізне, і лице його від сходу.­ 29 Виступлять породження драконів аравійських на багатьох колісницях і зі швидкістю вітру понесуться по землі, так що наведуть страх і трепет на всіх, які почують про них. 30 Вийдуть, як вепри з лісу, кармоняни, які шаленіють у люті, і прийдуть у великій силі, вступлять у боротьбу з ними і спустошать частину землі Ассирійської. 31 Потім дракони, які пам’ятають походження своє, візьмуть гору і, володіючи великою силою, повернуться переслідувати тих. 32 Ті збентежаться, замовкнуть перед силою їх і повернуть ноги свої на втечу. 33 Але той, що знаходиться у засідці з боку ассиріян, оточить їх і умертвить одного з них; у війську їх виникнуть страх і трепет і ремство на царів їх. 34 Ось, хмари від сходу і від півночі до півдня, і вигляд їх дуже грізний, сповнений лютости і бурі. 35 Вони зіштовхнуться між собою, і скинуть багато зірок на землю і зірку їх; і бу­де кров від меча до черева, 36 і послід людський — до сідла верблюда; страх і трепет великий буде на землі. 37 Жахнуться всі, які побачать цю лютість, і затремтять. 38 Після того багато разів будуть підніматися бурі від півдня і півночі і частково від заходу, 39 і вітри сильні здіймуться від сходу і відкриють його і хмару, яку Я послав у гніві; а зірка, призначена для страху при східному і західному вітрі, пошкодиться. 40 І піднімуться хмари, великі і сильні, пов­ні лютости, і зірка, щоб настрашити­ всю землю і жителів її; і проллють на всяке місце, високе і піднесене, страшну зірку, 41 вогонь і град, мечі, що літають, і багато вод, щоб напов­нити всі поля і всі джерела безліччю вод. 42 І затоплять місто, і стіни, і гори, і пагорби, і дерева у лісах, і траву на луках, і хлібні рослини їх; 43 і пройдуть, не спиняючись, до Вавилона і знищать його; 44 зберуться до нього й оточать його; проллють зірку і лють на нього. І підніметься пил і дим до самого неба, і всі навкруги будуть оплакувати його, 45 а ті, які залишаться підвладними йому, бу­дуть служити тим, що навели страх. 46 І ти, Асіє, співучаснице у надії Вавилона й у славі його: 47 горе тобі, бідна, за те, що уподібнювалася йому і прикрашала дочок твоїх у блудодіянні, щоб вони подобалися і славилися у коханців твоїх, які бажали завжди блудодіяти з тобою. 48 Ти наслідувала ненависного в усіх ділах і заходах його. 49 За те, — говорить Бог, — пошлю на тебе біди: удівство, убогість, і голод, і меч, і моровицю, щоб спустошити доми твої насильст­вом і смертю. 50 І слава могутности твоєї засохне, як квітка, коли настане спека, послана на тебе. 51 Ти зне­можеш, як убога, побита і поранена жінками, щоб люди знатні і коханці не могли приймати тебе. 52 Чи став би Я так ненавидіти тебе, — говорить Господь, — 53 якби ти не убивала обраних Моїх повсякчас, піднімаючи руки на поразку їх і глумлячись зі смерти їх, коли ти була у сп’янінні? 54 Прикрашай твоє лице. 55 Мзда блудодіяння твого у надрі твоєму; за те й одержиш ти винагороду. 56 Як чинила ти з обраними Моїми, — говорить Господь, — так з тобою вчинить Бог, і піддасть тебе бідам. 57 Діти твої загинуть від голоду, ти впадеш від меча, міста твої будуть зруйновані, і всі твої впадуть у полі від меча. 58 А які на горах, ті загинуть від голоду, і будуть їсти плоть свою через нестачу хліба і пити кров через нестачу води. 59 У нещасті підеш по морях, — і там зустрінеш біди. 60 Під час переходів твоїх вони кинуться на спустошене місто, і знищать частину землі твоєї, і частину слави твоєї знищать. 61 Розорена, ти послужиш для них соломою, а вони для тебе будуть вогнем; 62 і знищать тебе, і міста твої, землю твою, гори твої, усі ліси твої і дерева родючі спалять вогнем. 63 Синів твоїх поведуть у полон, майно твоє захоплять у здобич, і славу твою знищать.


 

 

Глава 16

1 Горе тобі, Вавилоне й Асіє, горе тобі, Єгипте і Сиріє! 2 Під­пережіться веретищем і волосяниця­ми, оплакуйте синів ваших, і уболі­вайте, бо наблизилася ваша погибель. 3 Посланий на вас меч, — і хто відхилить його? 4 Посланий на вас вогонь, — і хто погасить його? 5 Пос­лані на вас біди, — і хто відверне їх? 6 Чи прожене хто голодного лева у лісі, або чи погасить миттєво вогонь у соломі, коли він почне розгорятися? 7 Чи відіб’є хто стрілу, пущену стрільцем сильним? 8 Господь сильний посилає біди, — і хто відверне їх? 9 Зійшов вогонь від гніву Його, — і хто погасить його? 10 Він блисне блискавкою, — і хто не убоїться? Прогримить, — і хто не жахнеться? 11 Господь спогляне грізно, — і хто не знищиться до основи від лиця Його? 12 Здригнулася земля і основи­ її; море хвилюється з дна, і хвилі його збурюються і риби його від лиця Господа і від величі сили Його. 13 Бо сильна Його правиця, яка натягає лук, гострі Його стріли, які пускаються Ним, не ослабнуть, коли будуть посилатися до країв землі. 14 Ось, посилаються біди, і не повер­нуться, доки не прийдуть на землю. 15 Розгоряється вогонь, і не погасне, доки не попалить основи землі. 16 Як стріла, пущена сильним стрільцем, не повертається, так не повернуться біди, які будуть послані на землю. 17 Горе мені, горе мені! Хто визволить мене у ті дні? 18 Почнуться хвороби, — і багато хто застогне; почнеться голод, — і багато хто буде гинути; почнуться війни, — і началь­никами оволодіє страх; почнуться бі­ди, — і всі затремтять. 19 Що мені робити тоді, коли прийдуть біди? 20 Ось, голод і моровиця, і скорбота і тіснота послані як бичі для виправ­лення: 21 але при всьому цьому люди не навернуться від беззаконь своїх і про бичі не завжди будуть пам’ятати. 22 Ось, на землі буде дешевизна в усьому, і подумають, що настав мир; але саме тоді й спіткають землю біди — меч, голод і велике сум’яття. 23 Від голоду загинуть дуже багато жителів землі, а інші, які перенесуть голод, упадуть від меча. 24 І трупи, як гній, будуть викидати, і нікому буде оплакувати їх, бо земля спорожніє, і міста її будуть зруйновані. 25 Не залишиться нікого, хто обробляв би землю і сіяв на ній. 26 Де­рева дадуть плоди, і хто буде зби­рати їх? 27 Виноград дозріє, і хто буде топтати його? Бо всюди бу­­де велике запустіння. 28 Важко буде людині побачити людину, або почути голос її, 29 бо з жителів міста залишиться не більше десяти, і з поселенців — чоловіка два, які сховаються у густих дібровах і розщелинах скель. 30 Як у оливковому саду залишаються іноді на деревах три або чотири маслини, 31 або у винограднику обібраному не догледять кілька грон ті, які уважно оббирають виноград: 32 так у ті дні залишаться троє або четверо­ під час обшуку домів їхніх з мечем. 33 Земля залишиться у запустінні, поля її заглухнуть, дороги її і всі стежини її заростуть терням, бо нікому буде ходити по них. 34 Плакати будуть дівчата, не маючи нарече­них; плакати будуть дружини, не маючи чоловіків; плакати будуть доч­ки їхні, не маючи допомоги. 35 Наречених їхніх уб’ють на війні, і чоловіки їхні загинуть від голоду. 36 Слухайте це, і напоумляйтесь, ра­би Господні! 37 Це — слово Господа: слухайте його, і не вірте богам, про яких говорить Господь. 38 Ось, наближаються біди, і не забаряться. 39 Як у вагітної жінки, коли у дев’ятий місяць настане їй час народити сина, години за дві або за три до народ­ження, болі охоплюють утробу її і, при виході немовляти з утроби, не забаряться на жодну хвилину: 40 так не забаряться прийти на землю біди, і люди у той час будуть стогнати; болі охоплять їх. 41 Слухай слово, на­роде мій: готуйтеся на битву, і серед бід будьте як пришельці землі. 42 Хто продає, нехай буде, як той, що збирається на втечу, і хто купує — як той, що готується на загибель; 43 хто торгує — як той, що не очікує ніякого прибутку, і хто будує дім — як той, що не сподівається жити у ньому. 44 Сівач нехай думає, що не пожне, і виноградар — що не збере винограду; 45 ті, що вступають у шлюб, — що не будуть народжувати дітей, і ті, що не вступають, — як удівці. 46 Тому всі трудящі без користи трудяться, 47 бо плодами трудів їхніх скористаються чужоземці, і майно їхнє розкрадуть, доми їхні зруйнують, синів їхніх поневолять, бо у полоні і в голоді вони народжують дітей своїх. 48 Хто займається хижацтвом, тих, чим довше прикрашають вони міста і доми свої, володіння і лиця свої, 49 тим більше зненавиджу за гріхи їхні, — говорить Господь. 50 Як блудниця ненавидить жінку чесну і дуже побожну, 51 так правда зненавидить неправду, що прикрашає себе, і звинуватить її у лице, коли прийде Той, Хто буде захищати того, хто переслідує всякий гріх на землі. 52 Тому не наслідуйте неправду і діла її, 53 бо ще трохи, і неправда буде вилучена з землі, а правда зацарює над вами. 54 Нехай не говорить грішник, що він не згрішив, бо розпалене вугілля запалає на голові того, хто говорить: я не згрішив перед Господом Богом і славою Його. 55 Господь знає всі діла людей і починання їхні, і помисли їхні і серця їхні. 56 Він сказав: «нехай буде земля», — і земля з’явилася; «нехай буде небо», — і бу­ло. 57 Словом Його створені зірки, і Він знає число зірок. 58 Він споглядає безодні й потаємне у них, виміряв море і що у ньому. 59 Словом Сво­їм Він утворив море серед вод і землю повісив на водах. 60 Він розпростер небо, як намет, на водах заснував його. 61 Він вмістив у пустелі джерела вод і озера на вершинах гір, для зведення рік з високих скель, щоб напоювати землю. 62 Він створив людину і поклав серце її всередині тіла, і вклав у неї дух, жит­тя і розум 63 і дихання Бога всемогутнього, Який створив усе і споглядає все потаємне у потаємних землі. 64 Він знає намір ваш і що ду­маєте ви у серцях ваших, коли грі­ши­­те і хо­­чете сховати гріхи ваші. 65 То­му Господь зовсім ясно бачить усі діла ваші, і викриє усіх вас; 66 і ви будете посоромлені, коли гріхи ваші відкриються перед людьми, і беззаконня стануть звинувачувати у той день. 67 Що ви зробите і як сховаєте гріхи ваші перед Богом і ангелами Його? 68 Ось, Бог — Суддя; бійтеся Його; залиште гріхи ваші і назавжди пере­станьте чинити беззаконня, і Бог ви­веде вас і визволить від усякої скорботи. 69 Бо ось, запалюється на вас лють численного полчища, і схоплять деяких з вас і умертвлять для принесення в жертву ідолам. 70 Хто буде єдинодум­ним з ними, тих піддадуть вони посміянню, ганьбі і потоптанню. 71 Бо по всіх місцях і у сусідніх містах ба­­га­то­ хто повстане проти тих, які бо­­­­яться Господа. 72 Будуть, як неса­­мо­ви­ті, без пощади роз­крадати і спустошувати все у тих, які бояться Господа. 73 Спустошать і роз­крадуть майно їх, і з до­мів їхніх виженуть їх. 74 Тоді настане випробування обраним Моїм, як золото випробовується вогнем. 75 Слухайте, улюблені Мої, — говорить Господь: ось перед вами дні скорботи, і від них Я визволю вас. 76 Не бійтеся і не сумнівайтеся, бо вождь ваш — Бог. 77 Якщо будете виконувати заповіді і повеління Мої, — говорить Господь Бог, — то гріхи ваші не будуть тягарем, що придушує вас, і беззаконня ваші не переможуть вас. 78 Горе тим, які зв’язані гріхами своїми і покриті беззаконнями своїми! Це — поле, яке заросло чагарником і через яке путь покритий терням, так що людина проходити не може: воно залишається і віддається вогню на знищення.

Друга книга Ездри *

* Перекладена з грецької.

 
 


Глава: 1 2 3 4 5 6 7 8 9


 

 

Глава 1

1 І звершив Іосія в Єрусалимі пасху Господу своєму, і закололи­ пасхального агнця в чотирнадцятий день першого місяця, 2 поставивши священиків за чергами в облаченні у храмі Господньому. 3 І сказав леви­там, священнослужителям Ізраїлевим: освятіть себе Господу для постав­лення святого ковчега Господнього в храмі, який побудував цар Соломон, син Давидів. 4 Не потрібно буде вам брати його на рамена; служіть тепер Господу Богу вашому, і піклуйтеся про народ Його Ізраїля, і влаштуйтеся за родами і поколіннями вашими, за розкладом Давида, царя Ізраїлевого, і за урочистістю Соломона, сина його, 5 і ставайте у святилищі, за родовими левитськими розрядами вашими перед братами вашими, синами Ізраїля, 6 заколіть за уставом пасхального агнця і приготуйте жертви для братів ваших і зробіть пасху за заповіддю Господ­ньою, даною Мойсеєві.

7 І дав Іосія в дар народу, який там знаходився, тридцять тисяч агн­ців і козлів і три тисячі тельців; це за обітницею дано від царських стад на­­­­роду і священикам і левитам. 8 І да­ли Хел­кія і Захарія й Ієиїл, що начальствують у храмі, священикам на пасху дві тисячі шістсот овець і триста волів. 9 І Ієхонія і Самей і Нафаниїл, брат його, й Асавія й Охиїл, й Іорам, тися­чоначальники, дали левитам на пасху п’ять тисяч овець і сімсот волів.

10 І коли це відбувалося, священики і левити благоліпно стояли за поколіннями і родовими перевагами, тримаючи опрісноки перед народом, 11 щоб приносити жертви Гос­поду за написаним у книзі Мойсеєвій. І це було в ранній час. 12 І спекли пасхаль­ного агнця на вогні, як належало, а жертви зварили в мідних посудинах і казанах з пахощами, і віднесли всьому народові. 13 А після того приготували для себе і для священиків, братів своїх, синів Аарона.­ 14 Бо священики приносили жир до пізнього часу, а тому левити готували для себе і для священиків, братів своїх, синів Аарона. 15 Священноспівці ж, сини Асафові, знаходилися на місцях своїх, за встановленням Давида, й Асаф і Захарія й Еддинус, який був від царя. 16 І воротарям біля кожних воріт не дозволялося залишати своєї черги, тому що для них готували брати їхні, левити.­

17 І звершилося в той день все, що належало до жертвоприношення Гос­поду при звершенні пасхи, 18 і до приношення всепалень на жертовнику Господньому, за повелінням царя Іосії. 19 І звершували сини Ізра­їлеві, які у той час знаходилися там, пасху і свято опрісноків сім днів. 20 І не звершувалося такої пасхи в Ізраїлі від часів Самуїла пророка. 21 І жоден з усіх царів ізраїльських не звершував такої пасхи, яку звершив Іосія, і священики і левити, і юдеї і всі ізраїльтяни, які жили в той час у Єрусалимі. 22 У вісімнадцятий рік царювання Іосії звершена ця пасха. 23 І спрямовані були прямою путтю діла Іосії перед Госпо­дом від серця, повного благочестя.

24 Те ж, що було при ньому, описано в попередніх літописах про тих, хто грішив і чинив нечестя проти Господа більше за всякий народ і царство, і чим вони свідомо ображали Його, і за що слова Господа повстали проти Ізраїля.

25 І після всіх цих діянь Іосії сталося, що фараон, цар Єгипетський, ішов воювати в Каркамис біля Євфрату, й Іосія вийшов назустріч йому. 26 Цар Єгипетський послав до нього сказати: що мені і тобі, царю Юдейський? 27 Не проти тебе посланий я від Господа Бога; війна моя на Євфраті, і нині Господь зі мною і Господь спонукує мене; відступи і не протився Господу. 28 Але не повернувся Іосія на свою колісницю, а наважився воювати з ним, не послухавши слів Єремії пророка з уст Гос­пода. 29 І вступив з ним у битву на полі Мегиддо. І зійшлися начальники до царя Іосії. 30 І сказав цар слугам своїм: віднесіть мене з поля бит­ви, тому що я дуже занеміг. І слуги його негайно винесли його із строю. 31 І зійшов він на другу колісницю свою і, повернувшись у Єрусалим, помер і похований у гробниці батьків своїх. 32 І плакали за Іосією по всій Юдеї, плакав за Іосією і пророк Єремія, і начальники з дружинами оплакували його до цього дня. І це передано назавжди всьому роду Ізраїлевому.

33 Це написано в літописі царів юдейських, і те, що зроблено Іосією,­ і слава його і його розуміння закону Господнього; попередні ж діла його і згадані нині описані в книзі царів ізраїльських і юдейських.

34 І взяв народ Ієхонію [Іоахаза], си­на Іосії, і поставили його царем замість Іосії, батька його, коли йому було двадцять три роки. 35 І царював він у Юдеї і Єрусалимі три міся­ці, і відставив його цар Єгипетський, щоб не царювати йому в Єрусалимі. 36 І наклав на народ сто талантів срібла й один талант золота. 37 І поставив цар Єгипетський Іоакима, брата його, царем Юдеї і Єрусалима. 38 І зв’язав вельмож, а Заракина, брата його, відвів у Єгипет.

39 Був же Іоаким двадцяти п’яти років, коли став царем над Юдеєю та Єрусалимом, і робив він лихе перед Господом.

40 Проти нього вийшов Навуходоносор, цар Вавилонський, і зв’язав його мідними ланцюгами і відвів у Вавилон. 41 І, узявши деякі зі священних сосудів Господа, Навуходоносор переніс їх і поставив у своєму капищі у Вавилоні.

42 Сказання про нього, про його розбещення і нечестя написані в книзі літописів царських.

43 І став царем замість нього Іоаким,­ син його; він був вісімнадцяти років, коли був призначений царем. 44 Царював же в Єрусалимі три місяці і десять днів, і зробив він лихе перед Господом. 45 І через рік Навуходоносор послав і відвів його у Вави­лон разом зі священними сосудами Господа, 46 і призначив царем Юдеї та Єрусалима Седекію, який був двад­цяти одного року. Царював він одинадцять років. 47 І робив він лихе перед Господом, не слухаючи слів, сказаних пророком Єремією від уст Гос­пода. 48 І, бувши зв’язаним від ца­ря­ Навуходоносора клятвою в ім’я Гос­пода, порушив клятву, відійшов і, озлобивши свою шию і серце своє, переступив закони Господа Бога ­Із­ра­їлевого. 49 Також і начальники на­роду і священиків чинили дуже нечестиво, перевершуючи у всіх нечистотах усіх язичників, і осквернили освячений у Єрусалимі храм Гос­подній. 50 Бог батьків їхніх посилав вісників Своїх закликати їх до навернення, оскільки щадив Він їх і оселю Свою; 51 але вони глузували з вісників Його: в той самий день, в який Господь говорив, вони насміхалися з пророків Його, 52 доки Він, розгнівавшись на народ Свій за нечестя, повелів повстати на них царям халдейським. 53 Вони вибили юнаків їхніх мечем навколо святого храму їхнього і не пощадили ні юнака, ні дівчини, ні старого, ні молодого, але всі були віддані в руки їхні. 54 І всі священні сосуди Господні, великі і малі, і сосуди ковчега Господнього і царські скарби взяли вони і віднесли у Вавилон. 55 І спалили дім Господній і зруйнували стіни Єрусалима і вежі його спалили вогнем, 56 і всю красу його перетворили на ніщо; тих же, хто залишився від меча, відвели у Вавилон. 57 І вони були рабами його і синів його до владарювання персів, на спов­нення слова Господнього з уст Єремії: 58 доки земля не відсвяткує субот своїх, на весь час запустіння свого, упродовж сімдесяти років, во­на буде суботствувати.

 

Глава 1. [1] 4 Цар. 23, 21. 2 Пар. 35, 1. [25] 4 Цар. 23, 29. 2 Пар. 35, 20. [34] 4 Цар. 23, 30. 2 Пар. 36, 1. [46] 4 Цар. 24, 18. 2 Пар. 36, 11.

 

 

Глава 2

1 У перший рік царювання Ки­ра Перського, на сповнення слова Господа з уст Єремії, 2 Господь подвигнув дух Кира, царя Перського, і він оголосив по всьому царству своєму усно і письмово: 3 так говорить Кир, цар Перський: Господь Ізраїля, Господь Всевишній поставив мене царем вселенної 4 і повелів мені побудувати йому дім у Єрусалимі, який в Юдеї. 5 Отже, хто є з вас, із народу Його, нехай буде Господь його з ним, і нехай він, вирушивши в Єрусалим, який в Юдеї, будує дім Господа Ізраїлевого: Він є Господь, Який живе в Єрусалимі. 6 Тому скільки їх живе по місцях, жителі місця того нехай допоможуть їм золотом і сріблом, 7 дарунками коней і худоби й іншими приношеннями за обітницею на храм Господа в Єрусалимі.

8 І піднялися старійшини племен коліна Іудиного і Веніамінового і священики і левити й усі, дух яких подвигнув Господь іти і будувати дім Господу в Єрусалимі; 9 а всі, що жили в сусідстві з ними, допомагали їм: сріблом і золотом, і конями і худобою і дуже багатьма приношеннями за обітницею багатьох, яких надихнув дух.

10 І цар Кир виніс священні сосуди Господа, які Навуходоносор переніс з Єрусалима і поставив у своєму капищі. 11 Винісши ж їх, Кир, цар Перський, передав їх Мифридату, своєму хранителю скарбів, 12 а через нього вони були передані Саманассару, князеві Юдеї. 13 Число ж їх було: узливальниць золотих тисяча, узливальниць срібних тисяча, срібних курильниць двадцять дев’ять, чаш золотих тридцять, срібних дві тисячі чотириста десять, й інших сосудів тисяча. 14 Усіх сосудів золотих і срібних принесено п’ять тисяч чотириста шістдесят дев’ять. 15 І принесені вони Саманассаром і тими, що повернулися з ним з полону Вавилонського, у Єрусалим.

16 Під час же царювання Артаксеркса, царя Перського, Вилем і Мифридат, і Тавеллій і Рафим, і Веєлтефм і Самеллій писар та інші, які змовилися з ними, що жили в Самарії й інших місцях, написали йому такий лист: 17 Цареві Артак­сер­к­су, господарю, раби твої Рафим, описувач подій, і Самеллій писар, та інші з ради їх, і судді, які знаходяться у Келе-Сирії і Фінікії. 18 Нехай буде нині відомо господарю царю, що юдеї, які вийшли від вас до нас, прийшовши у Єрусалим, у це відступницьке і підступне місто, влаштовують площі його, відновлюють стіни і закладають підвалини храму. 19 Отже, якщо це місто буде відбудоване і стіни його закінчені, то вони не тільки не погодяться платити податі, але і повстануть проти царів. 20 І оскільки уже почата побу­дова храму, то ми за благо визнали не нехтувати цим, 21 але сповістити господаря царя, чи не благоугодно тобі подивитися в книгах батьків твоїх. 22 Ти знайдеш запис про те у пам’ятних книгах, і довідаєшся, що це місто було зрадником і бентежило царів і міста, 23 а юдеї — відступники, які вічно робили в ньому змови, з якої причини і було спустошене це місто. 24 Отже, тепер сповіщаємо тебе, господарю царю, що коли побудується це місто і відновляться стіни його, то не буде для тебе проходу в Келе-Сирію і Фінікію.

25 Тоді цар написав у відповідь Рафиму, описувачу подій, і Веєлтеф­му і Самеллію писарю й іншим, які згодилися з ними, і жили в Самарії і Сирії і Фінікії, таке: 26 прочитав я лист, який ви надіслали мені, і наказав розглянути; і знайдено, що це місто здавна повстає проти царів, 27 і люди ці піднімають у ньому заколоти і війни, і були царі в Єрусалимі сильні і могутні, які володіли і збирали данину з Келе-Сирії і Фінікії. 28 Отже, тепер я наказав заборонити цим людям будувати це місто, і стежити, щоб нічого більш не робилося 29 і щоб не мали подальшого успіху зловмисні дійства до занепокоєння царів. 30 Після прочитання написаного від царя Артаксеркса, Рафим і Самеллій писар і ті, що змо­вилися з ними, поспішно вирушили в Єрусалим з кіннотою й ополченням народу 31 і почали утримувати тих, що будують. І зупинилося будів­ництво Єрусалимського храму до другого року царювання Дарія, царя Перського.

 

Глава 2. [1] 2 Пар. 36, 22. 1 Езд. 1, 1. [16] 1 Езд. 4, 6.

 

 

Глава 3

1 І зробив цар Дарій великий бенкет своїм підданим і домашнім своїм і усім вельможам Мідії і Персії, 2 і всім сатрапам і воєначаль­никам, і начальникам підвладних йому країн від Індії і до Ефіопії у ста двадцяти семи сатрапіях. 3 І їли і пили і, наситившись, розійшлися; цар же Дарій пішов у спальню свою і спав, і потім прокинувся.

4 Тим часом троє юнаків охоронців, які охороняли тіло царя, сказали один одному: 5 нехай кожен з нас скаже одне слово про те, що сильніше за все? І чиє слово виявиться розумнішим за інше, тому цар Дарій дасть великі дарунки і велику нагороду. 6 І буде той одягатися в багряницю і пити з золотих сосудів, і спати на золоті, і їздити на колісниці з конями в золотих вуздах, носити на голові пов’язку з висону і намисто на шиї, 7 і сяде він другим після Дарія за мудрість свою, і буде називатися родичем Дарія. 8 І негайно, написавши кожен своє слово, запечатали і поклали під узголів’я царя Дарія і сказали: 9 коли цар встане, подадуть йому це писання, і за ким визнає цар і троє вельмож перських, що слово його мудріше, тому дасться перевага, як написано. 10 Один написав: сильніше за все вино. 11 Інший написав: сильніший цар. 12 Третій написав: сильніші жін­ки, а над усім здобуває перемогу істина. 13 І ось, коли цар встав, подали йому це писання, і він прочитав. 14 І, пославши, покликав усіх вельмож Персії і Мідії, і сатрапів і воєначальників, і начальників областей і радників, 15 і сів у дорадчій палаті, і прочитано було перед ними писання. 16 І сказав: покличте цих юна­ків, нехай вони пояснять слова свої. І бу­ли покликані і ввійшли. 17 І сказав їм: поясніть нам написане.­

І почав перший, який сказав про силу вина, і говорив так: 18 О, мужі! Яке сильне вино! Воно приводить у затьмарення розум усіх людей, які п’ють його; 19 воно робить розум царя і сироти, раба і вільного, бідно­го і багатого одним розумом; 20 і всякий розум перетворює на веселість і радість, так що людина не пам’ятає­ ніякої печалі і ніякого боргу, 21 і всі серця робить воно багатими, так що ніхто не думає ні про царя, ні про сатрапа, і всякого змушує воно говорити про свої таланти. 22 І коли сп’яніють, не пам’ятають про приязнь до друзів і братів і швидко оголюють мечі, 23 а коли протверезяться­ від вина, не пам’ятають, що робили. 24 О, мужі! Чи не сильніше за все вино, коли змушує так чинити? І, сказавши це, замовк.


 

 

Глава 4

1 І почав говорити другий, який сказав про силу царя. 2 О, мужі! Чи не сильні люди, які володіють землею і морем і всім, що знаходиться в них? 3 Але цар перемагає і панує над ними і повеліває ними, і в усьому, що б не сказав їм, вони підкорюються. 4 Якщо скаже, щоб вони ополчалися один проти одного, вони виконують; якщо пошле їх проти ворогів, вони йдуть і руйнують гори і стіни і вежі, 5 й убивають і бувають­ вбитими, але не переступають слова царського; якщо ж переможуть, усе приносять царю, що одержать у здобич, і все інше. 6 І ті, які не ходять на війну і не воюють, але оброб­ляють землю, після посіву, зібравши жниво, також приносять цареві 7 і, примушуючи один одного, приносять цареві данину. 8 І він один, якщо скаже убити — убивають; якщо скаже відпустити — відпускають; ска­зав бити — б’ють; 9 сказав спустошити­ — спустошують; сказав будувати — бу­ду­ють; сказав зрубати — зрубують; сказав насадити — насаджують; 10 і весь народ його і військо його під­­корюються йому. Крім того, він лежить, їсть і п’є і спить, 11 а вони стережуть довкола нього і не може ніхто відійти і робити справи свої, і не може не послухатися його. 12 О, му­жі! Чи не сильніший за всіх цар, коли так підкорюються йому? — І замовк.

13 Третій же, який сказав про жінок і про істину, — це був Зоровавель, — почав говорити: 14 О, мужі! Чи не великий цар, і багато хто з лю­дей, і чи не сильне вино? Але хто панує над ними і володіє ними? чи не жінки? 15 Жінки народили царя і весь народ, який володіє морем і землею; 16 і ними народжені і ними вигодувані ті, які насаджують виноград, з якого робиться вино; 17 вони роблять одяг для людей і доставляють прикраси людям, і люди не можуть бути без дружин. 18 Якщо зберуть золото і срібло і всякі коштовності, а потім побачать одну жінку, гарну лицем і красиву, 19 залишивши все, спрямовуються до неї і, розкривши рот, дивляться на неї, і всі приліплюються до неї більше, ніж до золота і срібла і до всякої коштовної речі. 20 Чоловік залишає свого батька, який виховав, і країну свою і приліпляється до дружини своєї; 21 і з дружиною залишає душу, і не пам’ятає ні батька, ні матері, ні країни своєї. 22 І з цього слід вам пізнати, що жін­ки панують над вами. Чи не піднімаєте ви трудів і чи не напружуєте зусиль, і чи не віддаєте і чи не приносите всього дружинам? 23 Бере чоловік меч свій і вирушає, щоб виходити на дороги і грабувати і красти, і готовий плавати по морю і ріках, 24 лева зустрічає, і в темряві блукає; але як тільки украде, забере й ограбує, відносить те до коханої. 25 І біль­ше любить чоловік дружину свою, ніж батька і матір. 26 Багато збожеволіли через жінок і зробилися рабами через них. 27 Багато загинули і збилися зі шляху і згрішили через жінок. 28 Невже тепер не повірите мені? Чи не великий цар владою своєю? Чи не бояться всі країни доторкнутися до нього? 29 Я бачив його й Апамину, дочку славного Вартака, царську наложницю, яка сидить праворуч царя; 30 вона знімала вінець з голови царя і покладала на себе, а лівою рукою вдаряла царя по щоці. 31 І, попри все те, цар дивив­ся на неї, розкривши рот: якщо вона усміхнеться йому, усміхається і він; якщо ж вона розсердиться на нього, він пестить її, щоб помирилася з ним. 32 О, мужі! Як же не сильні жін­ки, коли так чинять вони? 33 Тоді цар і вельможі глянули один на одного, а він почав говорити про істину. 34 О, мужі! Чи не сильні жінки? Велика земля і високе небо, і швидке у своєму плині сонце, тому що воно в один день обходить коло неба і знову повертається на своє місце. 35 Чи не великий Той, Хто звершує це? І істина велика і сильніша за все. 36 Вся земля взиває до істини, і небо благословляє її, і всі діла трясуться і тремтять перед нею. І немає в ній неправди. 37 Неправедне вино, неправедний цар, неправед­ні жінки, несправедливі всі сини людські і всі діла їхні такі, і немає в них істини, і вони загинуть у неправ­ді своїй; 38 а істина перебуває і зали­шається сильною у віках, і живе і володарює повік віку. 39 І немає в ній упереджености і розрізнення, але ро­бить вона справедливе, віддаляючись від усього несправедливого і злого, і всі схвалюють діла її. 40 І немає в суді її нічого неправого; вона є сила і царство і влада і велич усіх віків: благословенний Бог істини! 41 І перестав він говорити. І всі виголосили тоді і сказали: велика істина і сильніша за все.

42 Тоді цар сказав йому: проси, чого хочеш, більше написаного, і дамо тобі, тому що ти виявився наймудрішим, і будеш сидіти поруч зі мною і будеш називатися родичем моїм. 43 Тоді сказав він царю: згадай обіцянку, дану тобою в той день, в який ти прийняв царство твоє, що ти побудуєш Єрусалим 44 і повернеш усі сосуди, взяті з Єрусалима, які відібрав Кир, коли дав обітниці зруй­нувати Вавилон, і обіцяв вислати їх туди. 45 А ти обіцяв побудувати храм, який спалили ідумеї, коли Юдея була спустошена халдеями. 46 І про це саме тепер я прошу тебе, господарю царю, і благаю тебе, і в цьому велич твоя: прошу тебе виконати обіцяне, що ти вустами твоїми обіцяв Цареві Небесному виконати.

47 Тоді цар Дарій встав і поцілував його, і написав йому лист до всіх правителів і начальників областей і воєначальників і сатрапів, щоб вони пропустили його і з ним усіх, що йдуть будувати Єрусалим. 48 Також написав лист до всіх місцевих начальників у Келе-Сирії і Фінікії і тим, що знаходяться на Ливані, щоб привозили з Ливану в Єрусалим кед­рові дерева і допомагали йому будувати місто. 49 Писав про свободу і для всіх юдеїв, які вирушають із царства в Юдею, щоб ніхто з тих, хто має владу, обласний начальник і сатрап і правитель, не приходив до дверей їхніх, 50 але щоб уся країна, якою вони володіють, вилучена була від данини, і щоб ідумеї залишили селища юдеїв, якими вони володіють; 51 також щоб давали на побудову храму щорічно по двадцять талантів, доки не буде побудований; 52 і для приношення на жертовник щоденних всепалень, зверх сімнадцяти при­писаних, давали ще по десять талан­тів на рік; 53 і щоб усім, хто вирушає з Вавилона, була воля будува­ти місто,­ як самим, так і нащадкам їхнім і всім священикам, які підуть. 54 Писав та­кож і про утримання і про свя­ще­ничий одяг, у якому служать. 55 На­­­пи­сав давати утримання і левитам до того дня, коли завершиться­ храм і буде побудований Єрусалим; 56 і всім, хто стереже місто, наказав давати платню і продовольство. 57 Від­­пустив і всі сосуди, які виділив Кир із Вавилона; і все, що повелів зробити Кир, і він повелів виконати і послати у Єрусалим.

58 І коли вийшов юнак, то підняв лице своє до неба навпроти Єрусалима, дякуючи Царю Небесному, і сказав: 59 від Тебе перемога і від Тебе мудрість, і Твоя слава, а я Твій раб. 60 Благословенний Ти, що дарував мені мудрість, і дякую Тобі, Господи, Боже батьків наших. 61 І, взявши листи, вирушив і прийшов у Вавилон і оголосив усім братам своїм. 62 І вони дякували Богу батьків своїх за те, що дарував їм волю і дозвіл 63 іти і будувати Єрусалим і храм, на якому наречене ім’я Його. І раділи з музикою і веселістю сім днів.

 

Глава 4. [20] Бут. 2, 24.

 

 

Глава 5

1 Після цього були обрані до ви­рушення родоначальники за колінами їхніми, і дружини їхні і сини їхні і дочки їхні і раби їхні і рабині їхні з худобою їхньою. 2 Дарій послав з ними тисячу вершників, доки вони не введуть їх у Єрусалим з миром, з музикою, з тимпанами і трубами. 3 І всі брати їхні веселилися, і цар дозволив їм іти разом.

4 І ось імена мужів, які йшли за племенами їхніми у колінах за стар­шинством їх: 5 священики, сини Фи­неєса, сини Аарона, Ісус, син Іоседека, сина Сареєвого, та Іоаким, син Зоровавеля, сина Салафиїля з дому Давидового, з роду Фареса, ко­ліна ж Іудового, 6 який говорив перед Да­рієм, царем Перським, мудрі слова на другому році царювання його, в місяці Нисані, місяці першому. 7 Ось юдеї, які вийшли з полону переселення, яких переселив у Вавилон Навуходоносор, цар Вавилонський, 8 і які повернулися в Єрусалим і в інші місця Юдеї, кожен у своє місто,­ — вийшли з Зоровавелем та Ісусом, Неємією, Зареєм, Рисеєм, Енинеєм, Мардохеєм, Веельсаром, Асфарасом, Реєлієм, Роїмом, Ва­аною, начальниками їхніми.

9 Число народу з начальниками їх: синів Фороса дві тисячі сто сімдесят два; синів Сафата чотириста сімдесят два; 10 синів Ареса сімсот п’ятдесят шість; 11 синів Фааф-Моава із синами Ісуса та Іоава дві тися­чі вісімсот дванадцять; 12 синів Ілама тисяча двісті п’ятдесят чотири; синів Зафуї дев’ятсот сімдесят п’ять; синів Хорве сімсот п’ять; синів Ваннія шістсот сорок вісім; 13 синів Вивая шістсот тридцять три; синів Ар­ге­ тисяча триста двадцять два; 14 синів Адоникама шістсот трид­цять сім; синів Вагоя дві тисячі шістсот шість; синів Адина чотириста п’ятдесят чотири; 15 синів Атира від Єзекії дев’яносто два; синів Килана й Азина­на шістдесят сім; синів Азара чоти­риста тридцять два; 16 синів Ан­ниса сто один; синів Арома тридцять два; синів Вассая триста двадцять три; синів Арсифурифа сто два; 17 синів Ветируса три тисячі п’ять; синів Веф­ломонських сто двадцять три; 18 з Не­тофаса п’ятдесят п’ять; з Анафофа сто п’ятдесят вісім; з Вефасмона сорок два; 19 з Кариафири двадцять п’ять; з Кафира і Вирога сімсот ­со­­­­­­­­­­­­­­рок три; 20 хадиасеїв і амми­де­їв чоти­риста двадцять два; з Ки­рама і Гав­виса шістсот двадцять один; 21 з Ма­калона сто двадцять два; з Ветолія п’ятдесят два; синів Нифиса сто п’ятдесят шість; 22 синів Каламолала й Онуса сімсот двадцять п’ять; синів Ієреха двісті сорок п’ять; 23 синів Са­нааса три тисячі триста один. 24 Священиків, синів Ієдду, сина Ісу­сового,­ з синами Санасива, дев’ятсот сімдесят два; синів Еммируфа тисяча п’ят­десят два; 25 синів Фассура тисяча сорок сім; синів Харми тисяча сімнадцять. 26 Ле­­витів, синів Ісуса і Кадмиїла і Ванни і Су­дія, сімдесят чотири. 27 Свя­­щенноспівців, синів Асафа, сто сорок. 28 Воротарів, синів Салума, синів Атара, синів Толмана, синів Дакува, синів Атита, синів Товиса, усіх сто трид­цять дев’ять. 29 Служителів при храмі, синів Ісава, синів Асифа, синів Таваофа, синів Кираса, синів Суда, синів Фалея, синів Лавана, синів Аграва, 30 синів Акуда, синів Ута, синів Китава, синів Аккава, синів Сивая, си­нів Анана, си­нів Кафуа, синів Геддура, 31 синів Іаїра, синів Десана, синів Ноєва, синів Хасева, синів Казира, синів Озії, синів Финоє, синів Асара, синів Васфая, синів Ассана, синів Мані, синів Нафисі, синів Акуфа, синів Ахива, синів Асува, синів Фаракема, синів Васалема, 32 синів Ме­єдда, синів Куфа, синів Хареа, синів­ Вархуе, синів Серара, синів Фомоя, синів Насі, синів Атефа, 33 синів ра­бів Соломонових, синів Ассапфиофа, синів Фарира, синів Ієілі, синів Лозона, синів Ісдаїла, синів Сафії, 34 синів Агія, синів Фахарефа, синів Савії, синів Сарофи, синів Мисея, синів Гаса, синів Аддуса, синів Сува, синів Аферра, синів Вародиса, синів Сафага, синів Аллома: 35 усіх служителів при храмі і синів рабів Соломонових триста сімдесят два.

36 Ось ті, що вийшли з Фермелефа і Фелерса: начальники їхні Хараафалан і Аалар. 37 Але вони не могли показати батьківщин своїх і родів, що вони від Ізраїля: синів Да­лана, сина Ваєнанового, синів Некодана, шістсот п’ятдесят два. 38 І з священиків були такі, які відправляли священнослужіння, але не знайдені у списку: сини Овдія, сини Аквоса, сини Іадду, який узяв за дружину Авгію, з дочок Верзеллія, і називався його ім’ям. 39 І оскільки родовий запис їх після дослідження не знайдений у списку, то вони відлучені від священства. 40 І сказав їм Неємія й Атфарія, щоб вони не брали участі у святинях, доки не постане первосвященик, облачений в урим і тумим.

41 Усіх же ізраїльтян від дванадцяти років і вище, крім рабів і рабинь, було сорок дві тисячі триста шістдесят; рабів їхніх і рабинь сім тисяч триста сорок сім; співців і псалмоспівців двісті сорок п’ять. 42 Верблюдів чотириста тридцять п’ять, коней сім тисяч тридцять шість, мулів двісті сорок п’ять, під’я­ремної худоби п’ять тисяч п’ятсот двадцять п’ять. 43 Деякі з родоначаль­ників, коли прийшли вони до храму Бога у Єрусалимі, дали обітницю спорудити цей дім на місці його за своїми силами 44 і дати в скарбницю храму на побудову тисячу мин золота і п’ять тисяч мин срібла і сто священичих одеж. 45 І оселилися священики і левити і деякі з народу в Єрусалимі й області його, а священноспівці й воротарі і весь Ізраїль у селищах своїх.

46 Коли ж настав сьомий місяць, і сини Ізраїля були вже кожен у своєму володінні, зібралися всі одностайно на відкритому місці біля перших воріт на схід. 47 І встав Ісус, син Іосе­дека, і брати його священики, і Зоровавель, син Салафиїля, і брати його, і спорудили жертовник Богу Ізраїлевому, 48 щоб возносити на ньому всепалення, як написано в книзі Мойсея, чоловіка Божого. 49 І зібралися до них з інших народів, які були в тій землі, і влаштували жертовник на своєму місці, тому що ворогували з ними, і долали їх усі народи, які були в тій землі; і вони возносили жертви у свій час і всепалення Господу, ранкове і вечірнє. 50 І звершили свято кущів, як приписано законом, приносячи щоденні жертви, як належало, 51 і потім безперестанні приношення і жертви­ субот і новомісяч і усіх святих свят. 52 І всі ті, які дали обітниці Богу, з новомісяччя сьомого місяця почали­ приносити жертви Богу, хоч храм не був ще побудований. 53 І давали срібло каменотесам і теслярам і питво і їжу, і візки сидонянам і тирянам, щоб вони привозили з Ливану кедрові дерева, доставляючи їх плотами в Іоппійську пристань, за наказом, даним від Кира, царя Перського.

54 І на другий рік у другому місяці, після прибуття до храму Божого у Єрусалим, Зоровавель, син Салафиїля, й Ісус, син Іоседека, і брати їхні і священики, левити і всі, що прийшли у Єрусалим з полону, 55 поклали підвалини храму Божого в новомісяччя другого місяця другого року після прибуття їх в Юдею і Єрусалим 56 і приставили левитів від двадцяти років до справ Господніх: і став Ісус і сини його і брати, і Кад­миїл брат і сини Імадавуна і сини Іода, сина Ілиадудового, із синами і братами, всі левити, одностайно спонукуючи до справ у домі Господньому. І побудували будівельники храм Господа. 57 І стали священики в облаченні з музичними інструментами і трубами, і левити, сини Асафа, з кимвалами, оспівуючи Господа і прославляючи Його за уставом Давида, царя Ізраїльського, 58 і виголошували в піснях, прославляючи Господа, що благість Його і слава­ повіки над усім Ізраїлем. 59 І весь на­род сурмив і взивав гучним голосом, прославляючи Господа за відновлення дому Господнього. 60 А найстарші зі священиків і левитів і родо­начальників, які бачили колишній храм, прийшли тепер на будіництво з плачем і гучним воланням, 61 а ба­гато хто з трубами і радісними голосними вигуками, 62 так що народ не міг чути труб через волання народне; хоча зібрання голосно сурмило, так що було чутно далеко.

63 І почули вороги коліна Іудиного і Веніамінового і прийшли дізнатися, що́ означає цей трубний звук. 64 І дізналися, що ті, які повернулися з полону, будують храм Господу Богу Ізраїлевому. 65 І, приступивши до Зоровавеля й Ісуса і до родоначальників, говорять їм: будемо і ми будувати разом з вами; 66 бо і ми по­дібно до вас слухаємо Господа вашого і приносимо Йому жертви від днів Асвакафаса, царя Ассирійського, який переселив нас сюди. 67 Тоді сказав їм Зоровавель і Ісус і началь­ники племен ізраїльських: не з вами нам будувати дім Господу Богу нашо­му; 68 ми одні будемо будувати його Господу Богу Ізраїля, відповідно до того, як повелів нам Кир, цар Перський. 69 Тоді народи тієї землі, нападаючи на тих, що жили в Юдеї й облягаючи їх, перешкоджали будівництву 70 і, підступом відволікаючи народ і роблячи заворушення, перешкоджали завершенню будівництва в усі часи життя царя Кира, і зупинили будівництво на два роки до того часу, коли царем став Дарій.

 

Глава 5. [8] Неєм. 7, 6–7. [40] Неєм. 7, 65. [47] 1 Езд. 3, 2. [54] 1 Езд. 3, 8. [64] 1 Езд. 4, 1.

 

 

Глава 6

1 У другий рік царювання Дарія Аггей і Захарія, син Аддо, про­­роки, пророкували юдеям, які були в Юдеї та Єрусалимі, від імені Господа Бога Ізраїлевого. 2 Тоді встав Зоровавель, син Салафиїля, й Ісус, син Іоседека, і почали будувати­ дім Господа в Єрусалимі, у присутності пророків Господніх, які допомагали їм.

3 У цей час з’явився до них Сисинні, правитель Сирії і Фінікії, і Сафравузан і товариші їхні і сказали їм: 4 з чийого дозволу ви будуєте цей дім і цю покрівлю, і все інше робите? І хто будівельники, які роблять це? 5 Але старійшини юдейські знайшли милість у Господа, Який споглянув на полонення, 6 і їм не заборонили будувати, поки сповіщено буде про них Дарію. І отримана була відповідь.

7 Ось список з листа, який Сисинні писав і який послали Дарію: Сисинні, правитель Сирії і Фінікії, і Сафравузан і товариші, началь­ни­ки­ в Сирії і Фінікії, царю Дарію ра­ду­ва­тися. 8 Нехай буде все відомо гос­подарю нашому царю, що ми, прийшовши в область Юдейську і ввійшовши в місто Єрусалим, зна­йшли в місті Єрусалимі старійшин юдейських, що повернулися з полону, 9 які будують новий великий дім Господу з дорогих тесаних каменів, кладучи в стіни дерева; 10 і роботи ці виконуються з ревністю, і справа успішно йде в руках їхніх і звершується з усією красою і старанністю. 11 Тоді ми запитали цих старійшин, говорячи: з чийого повеління ви будуєте цей дім і виконуєте ці роботи? 12 І так ми запитали їх, щоб сповістити тобі і написати тобі про началь­ників їхніх, і вимагали ми від них іменний список проводирів їхніх. 13 Вони ж сказали нам у відповідь: ми раби Господа, Який створив небо і землю. 14 І дім цей за багато років перед цим був побудований царем Ізраїльським, великим і сильним, і був закінчений. 15 Але оскільки бать­ки наші гріхами своїми прогнівили небесного Господа Ізраїлевого, то Він віддав їх у руки Навуходоносора, царя Вавилонського, царя халдеїв. 16 Вони, зруйнувавши дім цей, спалили, а народ відвели в полон у Ва­вилон. 17 Але в першому році, ко­ли царем став Кир над країною Вавилонською, цар Кир наказав побудувати дім цей. 18 І священні сосуди, золоті і срібні, які Навуходоносор виніс із храму Єрусалимського і поставив у своєму капищі, цар Кир знову виніс з капища Вавилонського і передав їх князеві Саманассару Зоровавелю. 19 І повелів йому віднес­ти всі ці сосуди і покласти у Єрусалимському храмі і побудувати храм Господа на його місці. 20 Тоді Саманассар, прийшовши, поклав підвалини дому Господа у Єрусалимі, і відтоді донині він будувався і не був завершений. 21 Отже, царю, якщо угодно, нехай пошукають у царських книгосховищах Кира, 22 і якщо виявиться, що будівництво дому Гос­поднього у Єрусалимі звершується з волі царя Кира, й угодно буде це господарю царю нашому, нехай дано буде нам знати про те.

23 Тоді цар Дарій наказав шукати­ в книгосховищах, що знаходяться у Вавилоні, і знайдено в Екбатанах, у місті, що знаходиться в Мідійській області, одне місце в пам’ятному за­писі, де написано: 24 у перший рік царювання Кира, цар Кир повелів побудувати дім Господа у Єрусалимі, де приносять жертви на вогні невгасимому. 25 Висота храму шістдесят ліктів, ширина шістдесят ліктів, із трьома домами із тесаних каменів і з одного нового, з місцевого дерева, а витрати робити з дому царя Кира, 26 і священні сосуди дому Господнього, золоті і срібні, які Навуходоносор виніс з дому Єрусалимського і переніс у Вавилон, повернути в дім Єрусалимський, щоб поставити їх там, де вони знаходилися. 27 Повелів також стежити Сисинні, прави­телеві Сирії і Фінікії, і Саф­равузану і товаришам їхнім і поставленим у Сирії і Фінікії начальникам, щоб вони тримали себе осторонь від цього місця і залишили раба Господа Зо­ровавеля, князя Юдейського, і старійшин юдейських будувати цей дім Господа на його місці. 28 Я повелів повністю відбудувати його і стежити, щоб юдеям, які повернулися з по­лону, сприяли у повному закінченні дому Господнього 29 і щоб із податей Келе-Сирії і Фінікії справно давали для цих людей, на жертви Господу, князю Зоровавелю, на тельців, баранів і агнців. 30 Так само, щоб постійно щороку беззаперечно давали пшеницю, сіль, вино й олію, як скажуть священики, які знаходяться в Єрусалимі, скільки витрачається кож­ного дня; 31 щоб приносили Всевишньому Богу жертви за царя і за дітей його і молилися за життя їх. 32 Притому оголосити, що коли хто переступить або порушить що-небудь з написаного, то нехай буде взяте дерево з його власних, і він буде повішений на ньому, а майно його стане царським. 33 За це і Господь, Якого ім’я призивається там, нехай погубить усякого царя і народ, який простягне руку свою, щоб перешкодити або зробити яке-небудь зло цьому дому Господа у Єрусалимі. 34 Я, цар Дарій, вирішив, щоб у точності було за цим.

 

Глава 6. [1] Агг. 1, 1. 1 Езд. 5, 1. [2] 1 Езд. 3, 2. Сир. 49, 13–14. [23] 1 Езд. 6, 1. [24] 1 Езд. 6, 3.

 

 

Глава 7

1 Тоді Сисинні, правитель Келе-Сирії і Фінікії, і Сафравузан і товариші їхні, виконуючи повеління царя Дарія, 2 ретельно взялися за святу справу, допомагаючи старійшинам і священноначальникам юдейським. 3 І успішно йшла свята справа, за пророцтвами пророків Аггея і Захарії. 4 І звершили все за повелінням Господа Бога Ізраїлевого і з волі Кира, Дарія й Артаксеркса, царів перських.

5 Закінчений святий дім до двадцять третього дня місяця Адара, на шостому році царя Дарія. 6 І зробили сини Ізраїля, священики і левити та інші, що повернулися з полону,­ які були приставлені, усе за написаним у книзі Мойсея. 7 І принесли в жертву на відновлення храму Господнього сто волів, двісті баранів, чотириста агнців, 8 дванадцять козлів за гріхи усього Ізраїля, за чис­лом дванадцяти колін ізраїльських. 9 І стояли священики і левити за племенами, в облаченні, при ділах Господа Бога Ізраїлевого, згідно з книгою Мойсеєвою, і воротарі біля кожних воріт. 10 І влаштували сини Ізраїлеві, які повернулися з полону, пасху в чотирнадцятий день першого місяця, коли очистилися священики і левити разом, 11 і всі сини полону, тому що очистилися, бо левити усі разом очистилися. 12 І закололи пасхальних агнців для всіх синів полону, для братів своїх, священиків, і для себе самих. 13 І їли сини Ізраїлеві, які повернулися з по­лону, всі, що відійшли від мерзот народів землі, знайшли Господа.­ 14 І святкували свято опрісноків сім днів, радіючи перед Господом, 15 що Він навернув до них серце царя Ассирійського, щоб зміцнити руки їхні на діла Господа Бога Ізраїлевого.

 

Глава 7. [1] 1 Езд. 6, 13. [4] 1 Езд. 6, 14.

 

 

Глава 8

1 Після цих подій, у царювання­ Артаксеркса, царя Перського, прийшов Ездра, син Азарії, Зехрія, Хелкія, Салима, 2 Саддука, Ахитова, Амарія, Озії, Мемерофа, Зарея, Сауя, Вокка, Ависая, Финеєса, Єлеазара, Аарона первосвященика. 3 Цей Ездра прийшов з Вавилона, як вчений, що знається на законі Мойсеєвому, даному Господом Богом Ізраїлевим, 4 і зробив йому цар честь, бо він здобув у нього благовоління до всіх своїх прохань. 5 І прийшли з ним у Єрусалим деякі з синів Ізраїля, зі священиків і левитів, священноспівців і воротарів і служителів при храмі, 6 на сьомому році царювання Артаксеркса, у п’ятий місяць того ж сьомого року царювання; бо вони, вийшовши з Вавилона в новомісяччя першого місяця, прийшли у Єрусалим, за даним їм Господом благосприянням на шляху, у новомісяць п’ятий.

7 Ездра ж докладав великі турботи, щоб нічого не опустити з закону Господнього і заповідей, щоб навчити весь Ізраїль постанов і судів. 8 Прийшло і письмове повеління, дане від царя Артаксеркса Ездрі священику і читцю закону Господнього, таке: 9 Цар Артаксеркс Ездрі священику і читцю закону Господнього радуватися. 10 Розсудивши чоловіколюбно, я повелів, щоб ті, що бажають, з народу юдейського і зі священиків і левитів, які знаходяться в нашому царстві, добровільно йшли разом з тобою у Єрусалим. 11 Отже, хто тільки бажає, нехай зберуться і йдуть, як розсудилося мені і моїм семи найближчим радникам; 12 нехай побачать, що робиться в Юдеї та Єрусалимі згідно з законом Господнім, 13 і віднесуть у Єрусалим дари Господу Ізраїля, які обіцяв я і мої наближені, і всяке золото і срібло, яке знайдеться в країні Вавилонській, для Господа в Єрусалим, разом з дарами від народу на храм Господа Бога їхнього, що знаходиться в Єрусалимі; 14 золото ж і срібло — на волів, баранів і агнців та інше, що до цього відноситься, 15 щоб возносити жертви Господу на жертовнику Господа Бога їхнього у Єрусалимі. 16 І все, чого б не захотів ти з братами твоїми зробити на це золото і срібло, роби з волі Бога твого. 17 І священні сосуди Господні, дані тобі для вживання в храмі Бога твого у Єрусалимі, постав перед Господом, Богом твоїм. 18 І інше, що буде потрібно тобі для потреб храму Бога твого, давай з царської скарбниці. 19 І ось я, цар Артаксеркс, повелів хранителям скарбниць Сирії і Фінікії, щоб вони всі, чого потребує Ездра священик і читець закону Всевишнього Бога, справно давали йому, навіть до ста талантів срібла, 20 також пшениці до ста ко́рів і вина до ста мір. 21 І все інше за законом Божим ретельно нехай приноситься Всевишньому Богу, щоб не було гніву на царство царя і синів його. 22 І ще говорю вам, щоб на всіх священиках і левитах, і священноспівцях і воротарях, і служителях храму і на писарях цього храму не було ніякої данини або іншого податку, і щоб ніхто не мав влади накладати будь-що на них. 23 А ти, Ездро, за мудрістю Божою, постав начальників і суддів, щоб вони судили по всій Сирії і Фінікії всіх, хто знає закон Бога твого, а тих, хто не знає, нав­чай: 24 і всі ті, які будуть переступати закон Бога твого, або царський, нехай будуть обов’язково покарані, чи смерти, чи тілесним покаранням, грошовою пенею або вигнанням.

25 Тоді сказав учений Ездра: бла­го­словенний єдиний Господь Бог бать­ків моїх, що поклав на серце ца­рю прославити дім Його у Єрусалимі 26 і вшанував мене перед царем і рад­никами і всіма наближеними і вель­можами його. 27 І я підбадьорив­ся допомогою Господа Бога мого, і зі­б­рав мужів ізраїльських, щоб вони йшли зі мною.

28 І ось начальники за племенами їхніми і за старійшинством, які вийшли зі мною з Вавилона в царювання царя Артаксеркса: 29 із синів Финеєса — Гирсон; із синів Іфамара — Гамалиїл; із синів Давида — Латтус, син Сехенія; 30 із синів Форо­са — Захарія, і з ним записалися сто п’ятдесят людей; 31 із синів Фа­аф­моава — Елиаонія, син Зарея, і з ним двісті людей; 32 із синів Зафоя — Сехенія, син Ієзила, і з ним триста лю­дей; із синів Адина — Овиф, син Іона­фа, і з ним двісті п’ятдесят людей; 33 із синів Ілама — Ієсія, син Гофолія, і з ним сімдесят людей; 34 із синів Сафатії — Зараія, син Михаїла, і з ним сімдесят людей; 35 із синів Іоава — Авадія, син Ієзила, і з ним двісті дванадцять людей; 36 із синів Ванія — Асалимоф, син Іосафія, і з ним сто шістдесят людей; 37 із синів Вавія — Захарія, син Вивая, і з ним двадцять вісім людей; 38 із синів Ас­тафа — Іоан, син Акатана, і з ним сто десять людей; 39 із синів Адоникама — останні, і ось імена їхні: Елифала, син Ієуїла, і Самей, і з ними сімдесят людей; 40 із синів Вагоя — Уфий, син Істалкура, і з ним сімдесят людей. 41 І я зібрав їх біля ріки, яка називається Феран, і ми пробули там три дні, і я оглянув їх. 42 І не знайшовши там нікого зі священиків і левитів, 43 я послав до Єлеазара й Ідуїла, і Маасмана, й Алнафана, і Мамея, і Самея, й Іоривона, Нафана,­ Еннатана, Захарії і Мосоллама, які є начальниками і вченими, 44 і сказав їм, щоб вони пішли до Доддея, який начальствує в місцевості Касиф’є, 45 наказавши їм сказати Доддею і братам його і тим, що знаходяться в тій місцевості Касиф’є, щоб вони прислали нам священиків для дому Господа Бога нашого. 46 І вони привели до нас могутньою рукою Господа Бога нашого мужів-знавців із синів Мооли, сина Левія, сина Ізраїлевого, Асевивея і синів його і братів його, яких було вісімнадцять чоловік; 47 і Асевію й Аннуя й Осея брата із синів Ханунея, і синів їхніх двадцять чоловік; 48 і зі служителів храму, яких дав Давид і начальники на служіння­ левитам, двісті двад­цять служителів, з поіменним списком усіх. 49 І оголосив я там піст перед Господом Бо­гом нашим, 50 щоб виблагати у Бога благополучний шлях нам і супутникам нашим і дітям нашим і худобі, 51 бо я посоромився просити у царя піших і кінних і провідників для безпеки від супротивників наших; 52 тому що ми сказали цареві, що сила Господа нашого буде з тими, хто має Його в усякому доброму починанні.

53 Отже, ми знову помолилися Господу Богу нашому про все це й одержали від Нього велику милість. 54 І відокремив я з родоначальників і священиків дванадцять чоловік, Есеревію і Самію, і з ними братів їхніх десять чоловік. 55 І зважив при них срібло і золото і священні сосуди дому Господа нашого, які дав у дарунок цар і радники його, і вельможі і всі ізраїльтяни. 56 І, зваживши, передав їм срібла шістсот п’ятдесят талантів і сосудів срібних сто талантів, і золота сто талантів, сосудів золотих двадцять і сосудів мід­них з відмінної міді, що блищать, як золото, дванадцять. 57 І сказав їм: і ви святі Господу, і сосуди ці святі, так само, як і золото і срібло, дане за обітницею Господу, Богу батьків наших. 58 Пильнуйте і бережіть їх, доки не здасте старшим священикам і левитам і родоначальникам ізраїльським у Єрусалимі, у сосудосховище дому Бога нашого. 59 І священики і левити, прийнявши срібло і золото і сосуди для Єрусалима, внес­ли їх у храм Господа.

60 І, піднявшись від ріки Феран у дванадцятий день першого місяця, ми йшли у Єрусалим під могутньою рукою Господа над нами, і Він визволяв нас від початку путі від усякого ворога, і ми прийшли у Єрусалим. 61 І тут, після трьох днів, у день четвертий зважене срібло і золото було передане в дім Господа нашого Мармофі, синові Урії, священику. 62 І був з ним Єлеазар, син Финеєса; також були з ним Іосавдос, син Ісуса, і Моеф, син Саванна, левити; і здали все за кількістю і вагою; і вся вага їх записана в той же час. 63 Тоді ті, що прийшли з полону, принесли жертви Богу Ізраїля, дванадцять волів за всіх ізраїльтян, дев’яносто шість баранів, сімдесят два агнці, дванадцять козлів за спасіння: все це — у жертву Господу, — 64 і передали царські повеління царським правителям і начальникам Келе-Сирії і Фінікії, і вони вшанували народ і храм Господа.

65 І коли це було закінчено, приступили до мене начальники і сказали: 66 не відокремився народ ізраїльський і начальники і священики і левити від іноплемінних народів землі і від нечистот їх, від народів хананейських, і хеттейських, і ферезейських, і євусейських, і моавитських, і єгипетських, і ідумейських; 67 бо вступили у шлюб з дочками їх, як самі, так і сини їхні, і змішалося сíм’я святе з іноплемінними народа­ми землі, і проводирі їхні і вельможі зробилися учасниками цього беззаконня із самого початку. 68 Як тільки почув я про це, роздер на собі одяг і священне облачення, і рвав волосся на голові і бороді, і сидів за­клопотаний і сумний. 69 І коли я жалкував про це беззаконня, зібралися до мене всі, хто був натхненний­ словом Господа Бога Ізраїлевого, і я сидів сумний до вечірньої жертви.

70 Тоді, вставши від посту мого, у розідраному одязі й розідраному священному облаченні упав на коліна і, простягнувши руки до Господа, я сказав: 71 Господи! я соромлюсь і знічуюся перед лицем Твоїм, 72 бо гріхи наші піднялися вище голів наших, і безумство наше піднялося до неба; 73 ще від часів батьків наших і до цього дня ми знаходимося у великому гріху; 74 і за гріхи наші і батьків наших ми з братами нашими­ і царями нашими і священиками нашими були віддані царям іноземним під меч, у полон і на розграбування з осоромленням до цього дня. 75 Але тепер була зроблена нам така велика милість від Тебе, Господи Боже, що Ти залишив наш корінь і ім’я на місці святині Твоєї, 76 що відкрив нам світильник у домі Господа, Бога нашого, дав нам споживу під час поневолення нашого! І, коли ми знаходилися в поневоленні, не були залишені Господом, Богом нашим; 77 але Він схилив до нас благовоління царів перських, щоб вони дали нам споживу 78 і прославили храм Господа нашого, і щоб відбудований був спустошений Сион, і нам дано було утвердження в Юдеї та Єрусалимі. 79 І нині що́ скажемо ми, Господи, маючи все це? Ми переступили повеління Твої, які Ти дав рукою рабів Твоїх, пророків, говоря­чи: 80 земля, в яку ви входите, щоб успадкувати її, осквернена сквернами іноплемінних землі, і вони напов­нили її нечистотами своїми. 81 І тепер не віддавайте дочок ваших заміж за синів їхніх, і їхніх дочок не беріть за синів ваших, 82 і не шукайте миру з ними в усі часи, щоб укріпитися вам і споживати блага цієї землі і залишити її у спадщину дітям вашим повіки. 83 І все, що стається з нами, буває за злі діла наші і за великі гріхи наші. Ти, Господи, полег­шив гріхи наші 84 і дав нам такий корінь; але ми знову повернулися до порушення закону Твого через змішання з нечистотами народів землі. 85 Чи не прогнівався Ти на нас так, щоб погубити нас і не залишити ні кореня, ні сімені, ні імені нашого? 86 Ти істинний, Господи, Боже Ізраїлів! бо ми залишилися коренем до цього дня. 87 Але ось нині перед Тобою ми в беззаконнях наших; і в них не належало б стояти перед Тобою.

88 І коли Ездра молився і сповідувався і плакав, простягнувшись на землі перед храмом, зібралося до нього з Єрусалима дуже багато народу: чоловіки, жінки і діти; і був великий плач у народі. 89 І, вигукнувши, Ієхонія, син Іоїля, із синів Ізраїля, сказав: Ездро! ми згрішили перед Господом, ми взяли іноплемінних дружин з народів землі; і ось тепер тут весь Ізраїль: 90 нехай буде звершена нами клятва перед Господом у тому, щоб відкинути всіх іноплемінних дружин наших з дітьми їхніми, як розсудилося тобі і всім, які підкорюються закону Господа. 91 Вставши, зроби це! бо це твоя справа, і ми з тобою в силі будемо зробити її. 92 І, вставши, Ездра закляв старших священиків і левитів усього Ізраїля вчинити так, і вони поклялися.

 

Глава 8. [1] 1 Езд. 7, 1. [5] 1 Езд. 7, 7. [28] 1 Езд. 8, 1. [49] 1 Езд. 8, 21. [66] 1 Езд. 9, 1.

 

 

Глава 9

1 І, вставши, Ездра пішов від при­­­твору храму в житло Іонана,­ сина Єлиасивового, 2 і перебуваючи там, не їв хліба і не пив води, уболіваючи через великі беззаконня народу. 3 І було звернення по всій Юдеї та Єрусалиму до всіх, хто повернувся­ з полону, щоб зібралися в Єрусалимі; 4 а ті, які не з’являться протягом двох або трьох днів, у тих за судом головуючих старійшин буде відібране майно, і самі вони будуть відчужені від громади тих, що були у полоні.

5 І за три дні зібралися в Єрусалим усі, що були від коліна Іудиного й Веніамінового, — це було в дев’ятий місяць, у двадцятий день цього місяця. 6 І сидів весь народ у дворі храму, тремтячи від зими, що настала. 7 Ездра, вставши, сказав їм: ви зробили беззаконня і живете з іноплемінними дружинами, примножуючи гріхи Ізраїля. 8 Отже, воздайте тепер сповідання і славу Господу Богу батьків наших 9 і сотворіть во­лю Його, і відокремтеся від народів землі і від дружин іноплемінних! 10 І виголосила вся громада, і сказали гучним голосом: як ти сказав, так ми і зробимо. 11 Але громада численна і час зимовий, і ми не в силі стояти під відкритим небом, а справа ця для нас не одного дня і не двох днів, бо дуже багато ми згрішили в цьому: 12 тому нехай будуть поставлені начальники над громадою, і всі ті, які в селищах наших мають іноплемінних дружин, нехай у свій час приходять до них 13 зі старійшинами і суддями кожного місця, доки не відвернеться від нас гнів Божий за цю справу.

14 І взяли на себе це Іонафан, син Асаїла, і Єзекія, син Феокани, а Ме­суллам і Левис і Савватей сприяли їм. 15 І виконали все це ті, що повер­нулися з полону. 16 І обрав собі Езд­ра священик головних родоначальників усіх поіменно, і зійшлися вони в новомісяччя десятого місяця для дослідження справи. 17 І проведено було до кінця дослідження про чоло­віків, які тримали в себе іноплемінних дружин, до новомісяччя першого­ місяця. 18 І знайшлися серед зібраних священиків такі, що мали іноплемінних дружин: 19 із синів Ісуса, сина Іоседекового, і з братів його — Мафилас і Єлеазар і Іорив і Іоадан, 20 які дали руки відкинути дружин своїх і принесли баранів в умилостивлення за гріх свій; 21 і з синів Еммира — Ананія і Завдей, і Манис і Самей, і Ієреїл і Азарія; 22 і з синів Фесура — Елионаїс, Массія, Ісмаїл і Нафанаїл, і Окодил і Салоя; 23 і з левитів — Іозавад і Семеїс і Колій, він же Калита, і Пафей та Іуда й Іона; 24 зі священноспівців — Єлиасав, Вакхур; 25 з воротарів — Салум і Толван; 26 із народу ізраїльського, із синів Фороса — Ієрма та Ієзія, і Мел­хія і Маїл, і Єлеазар і Асевія і Ванея; 27 із синів Ила — Матфанія, Захарія та Ієзриїл, і Іоавдій і Ієремоф і Аїдія; 28 із синів Замофа — Елиада, Елеасим, Офонія, Іаримоф і Сават і Зералія; 29 і з синів Виваія — Іоан і Ананія й Іозавад і Амафія; 30 із синів Мані — Олам, Мамух, Ієдей, Іасув­ й Іасаїл та Ієремоф; 31 і з синів Адди — Нааф і Моосія, Лаккун і Наїд, Матфанія і Сесфил, і Валнуй і Манассія; 32 і з синів Анана — Елиона й Асаія, і Мелхія і Саввей, і Симон Хосамей; 33 і з синів Асома — Алтаней і Маттафія, і Саванней і Елифалат, і Манассія і Семей; 34 і з синів Ваанія — Єремія, Момдій, Ісмаїр, Іуїл, Мафдай і Педія й Анос, Равасіон і Енасив і Мамнитанем, Елиасис, Ваннус, Елиалі, Сомей, Селемія, Нафанія; і з синів Езора — Сесис, Езрил, Азаїл, Самат, Замрі, Йосиф; 35 і з синів Ефма — Мазитія, Завадей, Ідей, Іуїл, Ванея. 36 Всі ці жили з дружинами іноплемінними і відпустили їх з дітьми.

37 І оселилися в новомісяччя сьомого місяця священики і левити й ізраїльтяни, які були у Єрусалимі й в області його, і сини Ізраїля в місцях своїх. 38 І зібрався одностайно увесь народ на просторі перед східними воротами храму, 39 і сказали Ездрі, священику і читцю, щоб він приніс закон Мойсея, даний від Гос­пода Бога Ізраїлевого. 40 І виніс первосвященик Ездра закон до всього народу — від чоловіка до жінки, і до усіх священиків, щоб слухали закон, у новомісяччя сьомого місяця, 41 і читав їм його на просторі перед воротами храму з ранку до полудня перед чоловіками і жінками, і весь народ слухав закон. 42 І став Ездра, священик і читець, на приготованому дерев’яному узвишші; 43 і перед ним стояли з правого боку Маттафія, Саммус, Ананія, Азарія, Урія, Єзекія і Ваалсам, 44 а з лівого — Фал­дей і Мисаїл, Мелхія, Аофасув, Наварія, Захарія. 45 І, взявши книгу закону перед народом, Ездра зі славою сів перед усіма; 46 і коли він пояснював закон, усі стояли прямо; і благословив Ездра Господа Бо­га Всевишнього, Бога Саваофа, Вседер­жителя. 47 І весь народ виголосив: амінь! і, піднявши догори руки і при­павши до землі, поклонилися Господу. 48 Також Ісус і Анниуф, і Саравія й Іадин та Іакув, Саватія, Автея, Меанна і Калита, Азарія й Іозавд, і Ананія і Фалія, левити, пов­чали закону Господа і читали перед народом закон Господа, пояснюючи при тім читання.

49 І сказав Атфарат Ездрі, первосвященику і читцю, і левитам, що повчали народ, усім: 50 день цей святий Господу, й усі плакали під час слухання закону; 51 йдіть і їжте жир­не, і пийте солодке, і пошліть милос­тині незаможним, 52 бо день цей святий Господу, і тому не сумуйте, бо Господь прославить вас. 53 Також і левити тлумачили всьому народу і говорили: день цей святий, не сумуйте. 54 І пішли всі їсти і пити і веселитися, і подавати милостині незаможним, і веселилися багато, 55 тому що вони перейняті були словами, якими повчали зібрання.

 

Глава 9. [1] 1 Езд. 10, 6. [38] Неєм. 8, 1.

Перша книга Ездри

Глава: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10


 

 

Глава 1

1 У перший рік Кира, царя Перського, на сповнення слова Господнього з уст Єремії, збудив Господь дух Кира, царя Перського, і він повелів оголосити по всьому царству­ своєму, усно і письмово: 2 так говорить Кир, цар Перський: усі царства землі дав мені Господь Бог небес­ний, і Він повелів мені побудувати Йому дім в Єрусалимі, що в Юдеї. 3 Хто є з вас, із усього народу Його, — нехай буде Бог його з ним, — і нехай він іде в Єрусалим, що в Юдеї, і будує дім Господа Бога Ізраїлевого, Того Бога, Який в Єрусалимі. 4 А всі, хто залишився в усіх місцях, де б той не жив, нехай допоможуть йому жителі місця того сріблом і золотом та іншим майном, і худобою, з добровільним даруванням для дому Божого, що в Єрусалимі.

5 І піднялися глави поколінь Іуди­них і Веніамінових, і священики і левити, кожен, у кому збудив Бог дух його, щоб іти будувати дім Господній, що в Єрусалимі. 6 І всі сусіди­ їхні допомагали їм срібними сосудами, золотом, іншим майном, і худобою, і коштовними речами, зверх усякого вільного дару для храму.

7 І цар Кир виніс сосуди дому Гос­поднього, які Навуходоносор узяв з Єрусалима і поклав у домі бога свого, — 8 і виніс їх Кир, цар Перський, рукою Мифредата хранителя скарбів, а він за переліком здав їх Шешбацару князю Іудиному. 9 І ось число їх: блюд золотих тридцять, блюд срібних тисяча, ножів двадцять дев’ять, 10 чаш золотих тридцять, чаш срібних подвійних чотириста десять, інших сосудів тисяча: 11 всіх сосудів, золотих і срібних, п’ять тисяч чотириста. Все це взяв із собою Шешбацар, при вирушенні переселенців з Вавилона в Єрусалим.

 

Глава 1. [1] 2 Пар. 36, 22; 2 Езд. 2, 1. Єр. 25, 12; 29, 10. Дан. 9, 2. [7] Дан. 1, 2. 4 Цар. 24, 13; 25, 14. [8] 1 Езд. 5, 14.

 

 

Глава 2

1 Ось сини країни з полонених переселення, яких Навуходоносор, цар Вавилонський, відвів у Ва­вилон, які повернулися в Єрусалим і Юдею, кожен у своє місто, — 2 ті, що прийшли з Зоровавелем, Ісусом, Неємією, Сараієм, Реєлаєм, Мардохеєм,­ Билшаном, Мисфаром, Бигваєм, Ре­хумом, Вааном. Кількість людей на­роду Ізраїлевого: 3 синів Пароша дві тисячі сто сімдесят два; 4 синів Сафа­тії триста сімдесят два; 5 синів Араха сімсот сімдесят п’ять; 6 синів Пахаф-Моава, із синів Ісуса [та] Іоава,­ дві тисячі вісімсот дванадцять; 7 синів Елама тисяча двісті п’ятдесят чотири; 8 синів Заттуя дев’ятсот сорок п’ять; 9 синів Закхая сімсот шістдесят; 10 синів Ванія шістсот сорок два; 11 синів Бебая шістсот двад­цять три; 12 синів Азгада тисяча двісті двадцять два; 13 синів Адоникама шістсот шістдесят шість; 14 синів Бигвая дві тисячі п’ятдесят шість; 15 синів Адина чотириста п’ятдесят чотири; 16 синів Атера, з дому Єзекії, дев’яносто вісім; 17 синів Бецая триста двадцять три; 18 синів Іори сто дванадцять; 19 синів Хашума двісті двадцять три; 20 синів Гиббара дев’яносто п’ять; 21 уродженців Виф­леєма сто двадцять три; 22 жителів Нетофи­ п’ятдесят шість; 23 жителів Анафофа сто двадцять вісім; 24 уродженців Азмавефа сорок два; 25 уро­дженців Кириаф-Іарима, Кефири і Бе­єрофа сімсот сорок три; 26 уро­джен­ців Рами і Геви шістсот двад­цять один;­ 27 жителів Михмаса сто двадцять два; 28 жителів Вефиля­ і Гая двісті двад­цять три; 29 уроджен­ців Нево п’ятде­сят два; 30 уродженців Магбиша сто п’ятдесят шість; 31 синів іншого Елама тисяча двісті п’ятдесят чотири; 32 синів Харима триста двадцять;­ 33 уродженців Лидди, Хадида й Оно сімсот двадцять п’ять; 34 уродженців­ Єрихона триста сорок п’ять; 35 урод­­­женців Сенаї три тисячі шістсот тридцять.

36 Священиків: синів Ієдаії, з дому Ісусового, дев’ятсот сімдесят три; 37 синів Іммера тисяча п’ятдесят два; 38 синів Пашхура тисяча двісті сорок сім; 39 синів Харима тисяча сімнадцять.

40 Левитів: синів Ісуса і Кадмиїла,­ із синів Годавії, сімдесят чотири; 41 співців: синів Асафа сто двадцять вісім; 42 синів воротарів: сини Шал­лума, сини Атера, сини Талмона, си­ни Аккува, сини Хатити, сини Шовая, — всього сто тридцять дев’ять.

43 Нефинеїв: сини Цихи, сини Ха­суфи, сини Таббаофа, 44 сини Кероса, сини Сиаги, сини Фадона, 45 сини Лебани, сини Хагаби, сини Аккува, 46 сини Хагава, сини Шамлая, сини Ханана, 47 сини Гиддела, сини Гаха­ра, сини Реаії, 48 сини Рецина, сини Некоди, сини Газзама, 49 сини Уззи, сини Пасеаха, сини Бесая, 50 си­ни Асни, сини Меунима, сини Нефи­сима, 51 сини Бакбука, сини Хакуфи, сини Хархура, 52 сини Бацлуфа,­ сини Мехиди, сини Харші, 53 сини Баркоса, сини Сисри, сини Фамаха, 54 сини Нециаха, сини Хатифи; 55 сини рабів Соломонових: сини Со­тая, сини Гассоферефа, сини Феруди, 56 сини Іаали, сини Даркона, сини Гиддела, 57 сини Сефатії, сини Хаттила, сини Похереф-Гаццебаїма, сини Амія, — 58 усього — нефине­їв і синів рабів Соломонових трис­та­ дев’яносто два.

59 І ось ті, що вийшли з Тел-Мелаха, Тел-Харши, Херуб-Аддан-Іммера, які не могли показати про покоління своє і про плем’я своє — чи від Ізраїля вони: 60 сини Делаї, сини Товії, сини Некоди, шістсот п’ятдесят два. 61 І з синів священичих: сини Хабаї, сини Гаккоца, сини Верзеллія, який узяв дружину з дочок Верзеллія галаадитянина і став називатися ім’ям їх. 62 Вони шукали запису свого родоводу, і не знайшлося його, а тому виключені зі священства. 63 І Тиршафа сказав їм, щоб вони не їли великої святині, доки не постане священик з уримом і тумимом.

64 Уся громада разом складалася із сорока двох тисяч трьохсот шістдесяти чоловік, 65 крім рабів їхніх і рабинь їхніх, яких було сім тисяч триста тридцять сім; і при них спів­ців і співачок двісті. 66 Коней у них сімсот тридцять шість, мулів у них двісті сорок п’ять; 67 верблюдів у них чотириста тридцять п’ять, ослів шість тисяч сімсот двадцять.

68 Із глав поколінь деякі, при­йшов­ши до дому Господнього, що в Єрусалимі, добровільно жертвували на дім Божий, щоб відновити його на основі його. 69 За достатком своїм, вони дали в скарбницю на виконання робіт шістдесят одну тисячу драхм золота і п’ять тисяч мін срібла і сто священичих одеж.

70 І стали жити священики і левити, і народ і співці, і воротарі і нефинеї в містах своїх, і весь Ізраїль у містах своїх.

 

Глава 2. [1] Неєм. 7, 6. [2] Неєм. 7, 7. [5] Неєм. 7, 10. [6] Неєм. 7, 11. [10] Неєм. 7, 15. [23] Єр. 1, 1. [29] 1 Цар. 21, 1. [36] 1 Пар. 24, 7. [37] 1 Пар. 24, 14. [38] 1 Пар. 9, 12. [39] 1 Пар. 24, 8. [40] 1 Езд. 3, 9. Неєм. 7, 43. [43] Нав. 9, 27. 1 Пар. 9, 2. Неєм. 10, 28. [55] 3 Цар. 9, 21. Неєм. 11, 3. [59] Неєм. 7, 61. [61] Неєм. 7, 63. 2 Цар. 17, 27. [62] Неєм. 7, 64. [63] Неєм. 7, 65. Лев. 21, 22. Вих. 28, 30. [64] Неєм. 7, 66. [65] Неєм. 7, 67. [69] Неєм. 7, 72. 2 Кор. 8, 3. 1 Пет. 4, 11.

 

 

Глава 3

1 Коли настав сьомий місяць, і сини Ізраїлеві вже були в містах, тоді зібрався народ, як одна людина, в Єрусалимі. 2 І встав Ісус, син Іоседеків, і брати його священики, і Зоровавель, син Салафиїлів, і брати­ його, і спорудили вони жертовник Богові Ізраїлевому, щоб підносити на ньому всепалення, як написано в законі Мойсея, чоловіка Божого. 3 І поставили жертовник на основі його, тому що вони були в страху від іноземних народів; і стали возносити на ньому всепалення Господу, всепалення ранкові і вечірні. 4 І звер­шили свято кущів, як написано, із щоденним всепаленням у визначеній кількості, за уставом кожного дня. 5 І після того звершували всепалення постійне, і в новомісяччя, і в усі свята, присвячені Господу, і добровільне приношення Господу від усякого, хто мав ревність.

6 З першого ж дня сьомого місяця­ почали возносити всепалення Господу. А храму Господньому ще не була покладена основа. 7 І стали видавати срібло каменотесам і теслярам, і їжу і питво й олію сидонянам і тирянам, щоб вони доставляли кед­ровий ліс з Ливану морем в Яфу, з дозволу їм Кира, царя Перського.

8 На другий рік після приходу сво­го до дому Божого в Єрусалим, у дру­гий місяць Зоровавель, син Салафиїлів, і Ісус, син Іоседеків, та інші брати їхні, священики і левити, й усі, хто прийшов з полону в Єрусалим, поклали початок і поставили левитів від двадцяти років і вище для нагляду за роботами дому Господнього. 9 І стали Ісус, сини його і брати його, Кадмиїл і сини його, сини Іуди, як одна людина, для нагляду за виконавцями робіт у домі Божому, а також і сини Хенадада, сини їхні і брати їхні левити.

10 Коли будівельники поклали під­­валини храму Господнього, тоді по­ставили священиків в одязі їхньому з трубами і левитів, синів Асафових, з кимвалами, щоб славити Господа за уставом Давида, царя Ізраїлевого. 11 І почали вони поперемінно співати: «хваліте» і: «славте Господа», «бо — благий, бо повіки милість Його до Ізраїля». І весь народ викликував голосно, славлячи Господа за те, що покладено основу дому Господнього. 12 Втім, багато хто зі священиків і левитів і глав поколінь, старі, які бачили попередній храм, під час заснування цього храму перед очима їхніми, плакали голосно, але багато хто і викликували з радости гучномовно. 13 І не міг народ відрізнити вигуків радости від криків плачу народного, тому що народ викликував голосно, і голос чути було далеко.

 

Глава 3. [2] 2 Езд. 5, 47; 6, 2. Сир. 49, 13–14. Лев. 6, 9. [3] Вих. 27, 21. [4] Вих. 23, 15– 16. Лев. 23, 34. [5] Лев. 7, 16. Втор. 12, 6. [9] 1 Езд. 2, 40. Неєм. 7, 43. [10] 1 Езд. 5, 2. 2 Пар. 29, 26. [11] 1 Пар. 16, 34; 2 Пар. 5, 13; 7, 3. [12] Агг. 2, 3–4.

 

 

Глава 4

1 І почули вороги Іуди і Веніаміна, що ті, хто повернувся з по­лону, будують храм Господу Богу ­Із­раїлевому; 2 і прийшли вони до Зо­ровавеля і до глав поколінь, і сказали їм: будемо і ми будувати з вами, тому що ми, як і ви, прибігаємо до Бо­­­га вашого, і Йому приносимо жерт­ви від днів Асардана, царя Сирійського, який перевів нас сюди. 3 І сказали їм Зоровавель і Ісус та інші глави поколінь ізраїльських: не будувати вам разом з нами дім нашому­ Богу; ми одні будемо будувати дім Гос­­поду, Богу Ізраїлевому, як повелів нам цар Кир, цар Перський. 4 І став народ землі тієї ослаблювати руки народу юдейського і перешкоджати йому в будівлі; 5 і підкуповували проти них радників, щоб зруйнувати намір їхній, в усі дні Кира, царя Перського, і до царювання Дарія, царя Перського.

6 А в царювання Ахашвероша, на початку царювання його, написали звинувачення на жителів Юдеї та Єрусалима. 7 І в дні Артаксеркса пи­сали Бишлам, Мифредат, Табеєл та інші товариші їхні до Артаксеркса, царя Перського. Лист же написаний був літерами сирійськими і сирійською мовою. 8 Рехум радник і Шим­шай писар писали один лист проти Єрусалима до царя Артаксеркса такий: 9 Тоді-то. Рехум радник і Шим­шай писар та інші товариші їхні, — динеї й афарсафхеї, тарпелеї, апарси, арех’яни, вавилоняни, сусанці, даги, еламитяни, 10 та інші народи, яких переселив Аснафар [Сеннахирим] великий і славний і оселив у містах самарійських і в інших містах за рікою, та інше. 11 І ось список з листа, який послали до нього: Царю Артаксерксу — раби твої, лю­ди, які живуть за рікою, та інше. 12 Нехай буде відомо цареві, що юдеї, які вийшли від тебе, прийшли до нас в Єрусалим, будують це бунтівне і негідне місто, і стіни роблять, і основи їх уже відновили. 13 Нехай буде ж відомо цареві, що коли це місто буде побудоване і стіни відновлені, то ні данини, ні податку, ні мита не будуть давати, і царській скарбниці буде зроблений збиток. 14 Тому що ми їмо сіль від палацу царського, і збиток для царя не можемо бачити, тому ми посилаємо донесення цареві: 15 нехай пошукають у пам’ятній книзі батьків твоїх, — і знайдеш у книзі пам’ятній, і дізнаєшся, що міс­то це — місто заколотне і шкідливе для царів і областей, і що відпадіння бували в ньому здавна, за що місто це і спустошене. 16 Тому ми повідомляємо царя, що коли місто це буде добудоване і стіни його дороблені, то після цього не буде в тебе володіння за рікою.

17 Цар послав відповідь Рехуму раднику і Шимшаю писарю й іншим товаришам їхнім, які живуть у Самарії та в інших містах зарічних: Мир… та інше. 18 Лист, який ви надіслали нам, виразно прочитаний переді мною; 19 і від мене дано повеління, — і розшукували, і знайшли, що місто це здавна повставало проти царів, і відбувалися в ньому заколоти і заворушення, 20 і що були в Єрусалимі царі могутні і які володіли всім заріччям, і їм давали данину, податки і мито. 21 Отже, дайте наказ, щоб люди ці перестали працювати, і щоб місто це не будувалося, доки від мене не буде дано повеління. 22 І будьте обережні, щоб не зробити в цьому недогляду. Для чого допускати розмноження шкідливого на шкоду царям?

23 Як тільки цей лист царя Артак­серкса був прочитаний перед Реху­мом і Шимшаєм писарем і товаришами їхніми, вони негайно пішли в Єрусалим до юдеїв, і сильною озброєною рукою припинили роботу їхню. 24 Тоді зупинилася робота при домі Божому, який в Єрусалимі, і зупинка ця тривала до другого року царювання Дарія, царя Перського.

 

Глава 4. [2] 4 Цар. 17, 28. 2 Езд. 5, 49. [3] 4 Цар. 17, 33, 41. 1 Кор. 10, 21. [4] Неєм. 6, 9. [6] 2 Езд. 2, 16. [10] 4 Цар. 17, 24. [13] 1 Езд. 7, 24. [16] Неєм. 4, 2. [20] Нав. 1, 4. 2 Пар. 18, 1. Втор. 11, 24. [21] 1 Езд. 5, 3. [24] 2 Езд. 6, 6.

 

 

Глава 5

1 Але пророк Аггей і пророк Захарія, син Адди, говорили юдеям, які в Юдеї та Єрусалимі, пророчі­ слова в ім’я Бога Ізраїлевого. 2 То­ді встали Зоровавель, син Салафиїлів, та Ісус, син Іоседеків, і почали будувати дім Божий в Єрусалимі, і з ними пророки Божі, які підкріплювали їх.

3 У той час прийшов до них Фафнай, зарічний областеначальник, і Шефар-Бознай і товариші їхні, і так сказали їм: хто дав вам дозвіл будувати дім цей і доробляти стіни ці? 4 Тоді ми сказали їм імена тих людей, що будують цей дім. 5 Але око Бога їхнього було над старійшинами юдейськими, і ті не забороняли їм, доки справу не відправили до Дарія, і доки не прийшло рішення у цій справі.

6 Ось зміст листа, який послав Фафнай, зарічний областеначальник, і Шефар-Бознай з товаришами своїми — афарсахеями, які за рікою, до царя Дарія. 7 В донесенні, яке вони послали до нього, ось що написано: Дарієві царю — всякий мир! 8 Нехай буде відомо цареві, що ми ходили в Юдейську область, до дому Бога великого; і будується він з великих каменів, і дерево вкладається в стіни; і робота ця виконується швидко і з успіхом йде в руках їхніх. 9 Тоді ми запитали у старійшин тих і так сказали їм: хто дав вам дозвіл будувати дім цей і стіни ці доробляти? 10 І крім того, ми запитали їх про імена їхні, щоб дати знати тобі й написати імена тих людей, які є головними у них. 11 І вони відповіли нам такими словами: ми раби Бога неба і землі і будуємо дім, який був побудований за багато років раніше цього, — і великий цар у Ізраїля будував його і довершив його. 12 Коли ж батьки наші прогнівили Бога небесного, Він віддав їх у руку Навуходоносора, царя Вавилонського, халдеянина; і дім цей він зруйнував, і народ переселив у Вавилон. 13 Але в перший рік Кира, царя Вавилонського, цар Кир дав дозвіл побудувати цей дім Божий; 14 та й сосуди дому Божого, золоті і срібні, які Навуходоносор виніс із храму Єрусалимського і відніс у храм Вавилонський, — виніс Кир цар із храму Вавилонського; і віддав їх на ім’я Шешбацару, якого він призначив областеначальником, 15 і сказав йому: візьми ці сосуди, піди і віднеси їх у храм Єрусалимський, і нехай дім Божий будується на своєму місці. 16 Тоді Шешбацар той прийшов, поклав основи дому Божого в Єрусалимі; і з тих пір до цього часу він будується, і ще не закінчений. 17 Отже, якщо царю благоугодно, не­хай пошукають у домі царських скар­бів, там у Вавилоні, чи дійсно царем Киром дано дозвіл будувати цей дім Божий в Єрусалимі, і царську волю про це нехай надішлють до нас.

 

Глава 5. [1] 2 Езд. 6, 1. Агг. 1, 1. Зах. 1, 1. [2] 1 Пар. 3, 19. Мф. 1, 12. [3] 2 Езд. 6, 4. [5] Зах. 4, 10. [8] Втор. 10, 17. [11] 3 Цар. 6, 1–2. [12] 2 Пар. 36, 16. 4 Цар. 24, 20. [13] 2 Пар. 36, 22. 1 Езд. 1, 1. [14] 1 Езд. 1, 7. [16] 1 Езд. 1, 8.

 

 

Глава 6

1 Тоді цар Дарій дав повелін­ня,­ і розшукали у Вавилоні в кни­го­сховищі, куди складали скарби. 2 І знай­дений в Екбатані в палаці, який в області Мідії, один сувій, і в ньому написано так: «Для пам’яті: З в перший рік царя Кира, цар Кир дав повеління про дім Божий в Єрусалимі: нехай будується дім на тому місці, де приносять жертви, і нехай будуть покладені міцні основи для нього; висота його в шістдесят ліктів, ширина його в шістдесят ліктів; 4 рядів з каменів великих три, і ряд з дерева один; витрати ж нехай видаються з царського дому. 5 Та й сосуди дому Божого, золоті і срібні, які Навуходоносор виніс із храму Єрусалимського і відніс у Вавилон, нехай повернуться і підуть у храм Єрусалимський, кожен на своє місце, і будуть розміщені в домі Божому. 6 Отже, Фафнай, зарічний областеначальник, і Шефар-Бознай, з товаришами вашими афарсахеями, які за рікою, — відійдіть звідти. 7 Не зупиняйте роботи при цьому домі Божому; нехай юдейський областеначальник і юдейські старійшини будують цей дім Божий на місці його. 8 І від мене дається повеління про те, чим ви повинні сприяти старійшинам тим юдейським у побудові того дому Божого, і саме: з майна царського — із зарічної податі — негайно беріть і давайте тим людям, щоб робота не зупинялася; 9 і скільки потрібно — чи тельців, чи баранів і агнців, на всепалення Богу небесному, також пшениці, соли, вина й олії, як скажуть священики єруса­лимські, нехай буде видано їм кож­ного дня без затримки, 10 щоб вони приносили жертву приємну Богу небесному і молилися за життя царя і синів його. 11 Мною ж дається пове­ління, що коли яка людина змінить це рішення, то буде вийнята колода з дому її, і буде піднята вона і прицвяхована до неї, а дім її за те буде перетворений на руїни. 12 І Бог, Якого ім’я там живе, нехай скине всякого царя і народ, який простяг би руку свою, щоб змінити це на шкоду цьому дому Божому в Єрусалимі. Я, Дарій, дав це повеління; нехай буде воно в точності виконане».

13 Тоді Фафнай, зарічний областеначальник, Шефар-Бознай і товариші їхні, — як повелів цар Дарій, так у точності і зробили. 14 І старійшини юдейські будували і процвітали, за пророцтвом Аггея пророка і Захарії, сина Адди. І побудували і закінчили, з волі Бога Ізраїлевого і з волі Кира і Дарія й Артаксеркса, царів перських. 15 І закінчений дім цей до третього дня місяця Адара, у шостий рік царювання царя Дарія. 16 І завершили сини Ізраїлеві, священики і левити та інші, які повернулися з полону, освячення цього дому Божого з радістю. 17 І принесли при освяченні цього дому Божого: сто волів, двісті баранів, чоти­риста агнців і дванадцять козлів у жертву за гріх за весь Ізраїль, за числом колін Ізраїлевих. 18 І поставили священиків за відділеннями їхніми, і левитів за чергами їхніми на службу Божу в Єрусалимі, як приписано в книзі Мойсея. 19 І звершили ті, що повернулися з полону, пасху в чотирнадцятий день першого місяця, 20 тому що очистилися священики і левити, — усі вони, як один, були чисті; і закололи агнців пасхальних для всіх, хто повернувся з полону, для братів своїх священиків і для себе. 21 І їли сини Ізраїлеві, які повернулися з переселення, і всі, що відокремилися до них від нечистоти народів землі, щоб прибігати до Господа Бога Ізраїлевого. 22 І святкували свято опрісноків сім днів у радості, тому що обрадував їх Господь і навернув до них серце царя Ассирійського, щоб підкріплювати руки їхні при будівництві дому Господа Бога Ізраїлевого.

 

Глава 6. [1] 2 Езд. 6, 23. [3] 2 Пар. 36, 22. 1 Езд. 1, 1. [5] 1 Езд. 1, 7; 5, 14. [8] 1 Езд. 7, 20. [10] 1 Тим. 2, 2. [14] 2 Езд. 7, 4. [16] Чис. 7, 10. 3 Цар. 8, 10. [17] 3 Цар. 8, 63. [18] Чис. 3, 6. [19] Вих. 12, 6, 18. [20] Неєм. 12, 30; 2 Пар. 29, 24. [22] Вих. 12, 15. 1 Езд. 7, 27.

 

 

Глава 7

1 Після цих подій, у царювання­ Артаксеркса, царя Перського, Ездра, син Сераї, син Азарії, син Хел­кії, 2 син Шаллума, син Садока, син Ахитува, 3 син Амарії, син Азарії, син Марайофа, 4 син Захарії, син Уззія, син Буккія, 5 син Авишуя, син Финеєса, син Єлеазара, син Аарона первосвященика, — 6 цей Ездра вийшов з Вавилона. Він був книжник, який знався на законі Мойсеєвому, який дав Господь Бог Ізраїлів. І дав йому цар усе за бажанням його, тому що рука Господа Бога його була над ним. 7 З ним пішли в Єрусалим і деякі з синів Ізраїлевих, і зі священиків і левитів, і співців, і воротарів, і нефинеїв у сьомий рік царя Артаксеркса. 8 І прийшов він в Єрусалим у п’ятий місяць, — у сьомий же рік царя. 9 Бо в перший день першого місяця був початок виходу з Вавилона, і в перший день п’ятого місяця він прийшов у Єрусалим, тому що благодійна рука Бога його була над ним, 10 тому що Ездра построїв серце своє на те, щоб вивчати­ закон Господній і виконувати його, і навчати в Ізраїлі закону і правди.

11 І ось зміст листа, який дав цар Артаксеркс Ездрі священику, книж­нику, який навчав слів запові­дей Господа і законів Його в Ізраїлі: 12 Ар­таксеркс, цар царів, Ездрі священикові, учителеві закону Бога небесного довершеного, та інше. 13 Від мене дано повеління, щоб у царстві моєму кожен з народу Ізраїлевого і зі священиків його і левитів, який бажає йти в Єрусалим, ішов з тобою. 14 Тому що ти посилаєшся від царя і семи радників його, щоб оглянути Юдею та Єрусалим за законом Бога твого, який знаходиться в руці твоїй, 15 і щоб доставити срібло і ­золото, яке цар і радники його по­жерт­вували Богу Ізраїлевому, Якого оселя в Єрусалимі, 16 і все срібло і золото, яке ти збереш по всій області Вавилонській, разом з добровільними дарами від народу і священиків, які пожертвують вони для дому Бога свого, що в Єрусалимі; 17 тому негайно купи на ці гроші волів, баранів, агнців і хлібні приношення до них і узливання для них, і принеси їх на жертовник дому Бога вашого в Єрусалимі. 18 І що ти і брати твої вважатимете за благо зробити зі срібла і золота, що залишаться,­ те з волі Бога вашого робіть. 19 І сосуди, які дано тобі для служб у домі Бога твого, постав перед Богом Єру­салимським. 20 І інше потрібне для дому Бога твого, що ти визнаєш за потріб­не, давай з дому царських скарбів. 21 І від мене, царя Артаксеркса, дається повеління всім хранителям скарбів, що за рікою: все, чого вимагатиме у вас Ездра священик, учитель закону Бога небесного, негайно давайте: 22 срібла до ста талан­тів, і пшениці до ста ко́рів, і вина до ста ба́тів, і до ста ж батів олії, а соли без означення кількости. 23 Все, що повелено Богом небесним, повинно виконуватися старанно для дому Бо­га небесного; [дивіться, щоб хто не простяг руки на дім Бога небесного,] щоб не було гніву Його на царство, царя і синів його. 24 І даємо вам знати, щоб ні на кого зі священиків або левитів, співців, воротарів, нефинеїв і службовців при цьому домі Божому, не накладали ні данини, ні податку, ні мита. 25 Ти ж, Ездро, за премудрістю Бога твого, яка в руці твоїй, постав правителів і суддів, щоб вони судили весь народ за рікою, — усіх, хто знає закони Бога твого, а хто не знає, тих учіть. 26 Хто ж не буде виконувати закон Бога твого і закон царя, над тим негайно нехай чинять суд, чи на смерть, чи на вигнання, чи на грошову пеню, або на ув’язнення у в’язницю.

27 Благословенний Господь, Бог батьків наших, Який вклав у серце царя — прикрасити дім Господній, який у Єрусалимі, 28 і схилив на мене милість царя і радників його, і всіх могутніх князів царя! І я підбадьорився, тому що рука Господа Бога мого була наді мною, і зібрав я глав Ізраїля, щоб вони пішли зі мною.

 

Глава 7. [1] 2 Езд. 8, 1. [3] 1 Пар. 6, 6. [10] Мф. 5, 19. [15] 1 Езд. 8, 25. [20] 1 Езд. 6, 8. [25] 1 Езд. 10, 4–5. [27] 1 Езд. 6, 22.

 

 

Глава 8

1 І ось глави поколінь і родовід­ тих, які вийшли зі мною з Вавилона, у царювання царя Артаксеркса: 2 із синів Финеєса Гирсон; із синів Іфамара Даниїл; із синів Давида Хаттуш; 3 із синів Шеханії, із синів Пароша Захарія, і з ним за спис­ком родовідним сто п’ятдесят людей чоловічої статі; 4 із синів Пахаф-Моава Ел’єгоєнай, син Зерахії, і з ним двісті людей чоловічої статі; 5 із синів [Зафоя] Шеханія, син Яхазиїла, і з ним триста людей чоловічої статі;­ 6 із синів Адина Евед, син Іонафана, і з ним п’ятдесят людей чоловічої статі; 7 із синів Елама Ієшаія, син Афалії, і з ним сімдесят людей чоловічої статі; 8 із синів Сафатії Зе­вадія, син Михаїла, і з ним вісімдесят людей чоловічої статі; 9 із синів Іоава Овадія, син Ієхиєлів, і з ним двісті вісімнадцять людей чоло­вічої статі; 10 із синів [Ваанія] Ше­ло­­миф, син Іосифії, і з ним сто шістдесят людей чоловічої статі; 11 із синів Бе­вая Захарія, син Бевая, і з ним двадцять вісім людей чоловічої статі; 12 із синів Азгада Іоханан, син Гаккатана, і з ним сто десять людей чоловічої статі; 13 із синів Адоникама останні, і ось імена їхні: Елифелет, Ієиєл і Шемаія, і з ними шістдесят людей чоловічої статі; 14 із синів Бигвая, Уфай і Заббуд, і з ними сімдесят людей чоловічої статі.

15 Я зібрав їх біля ріки, що втікає в Агаву, і ми простояли там три дні, і коли я оглянув народ і священиків, то із синів Левія нікого там не знайшов. 16 І послав я покликати Єлиєзера, Ариела, Шемаію, та Елнафана, й Іарива, й Елнафана, і Нафана, і Захарію, і Мешуллама — головних, й Іоярива і Елнафана — вчених; 17 і дав їм доручення до Іддо, головного в місцевості Касиф’є, і вклав їм у вуста, що говорити до Іддо і братів його, нефинеїв у місцевості Касиф’є, щоб вони привели до нас служителів для дому Бога нашого. 18 І привели вони до нас, тому що благодійна рука Бога нашого була над нами, чоловіка розумного із синів Махлія, сина Левіїного, сина Ізраїлевого, саме Шеревію, і синів його і братів його, вісімнадцять чоловік; 19 і Хашавію і з ним Ієшаію із синів Мерариних, братів його і синів їх двадцять; 20 і з нефинеїв, яких дав Давид і князі його на слугування левитам, двісті двадцять нефинеїв; усі вони названі поіменно.

21 І проголосив я там піст біля ріки Агави, щоб смиритися нам перед лицем Бога нашого, просити в Нього благополучної дороги для себе і для дітей наших і для всього майна нашого, 22 оскільки мені соромно було просити в царя військо і вершників для охорони нашої від ворога на дорозі, бо ми, говорячи з царем, сказали: рука Бога нашого для всіх, що прибігають до Нього, є благодійна, а на всіх, хто залишає Його, — могутність Його і гнів Його! 23 Отже, ми постились і просили Бога нашого про це, і Він почув нас. 24 І я відок­ремив з начальників над священиками дванадцять людей: Шеревію, Хашавію і з ними десять із братів їхніх; 25 і віддав їм за вагою срібло, і золото, і сосуди, — усе, пожертвуване для дому Бога нашого, що пожертвували цар, і радники його, і князі його, і всі ізраїльтяни, які там знаходилися. 26 І віддав на руки їм за вагою: срібла — шістсот п’ятдесят талантів, і срібних сосудів на сто талантів, золота — сто талантів; 27 і чаш золотих — двадцять, на тисячу драхм, і два сосуди з кращої блискучої міді, що цінується, як золото. 28 І сказав я їм: ви — святиня Господня, і сосуди — святиня, і срібло і золото — добровільний дар Господу Богу бать­ків ваших. 29 Будьте ж пильні і збережіть це, доки за вагою не здасте начальникам над священиками і левитами і главам поколінь Ізраїлевих в Єрусалимі, у сховищі при домі Господньому. 30 І прийняли священики і левити зважене срібло, і золото, і сосуди, щоб віднести в Єрусалим у дім Бога нашого.

31 І вирушили ми від ріки Агави у дванадцятий день першого місяця, щоб іти в Єрусалим; і рука Бога нашого була над нами, і рятувала нас від руки ворога і від тих, що підстерігали нас на шляху. 32 І прийшли ми в Єрусалим, і пробули там три дні. 33 У четвертий день ми здали за вагою срібло, і золото, і сосуди в дім Бога нашого, на руки Меремофу, синові Урії, священику, і з ним Єлеазару, сину Финеєсовому, і з ними Іозаваду, сину Ісусовому, і Ноадії, сину Виннуя, левитам, 34 усе за рахунком і вагою. І все зважене записано в той же час. 35 Переселенці, які прийшли з полону, принесли у всепалення Богу Ізраїлевому дванадцять тельців з усього Ізраїля, дев’яносто шість баранів, сімдесят сім агнців і дванадцять козлів у жертву за гріх: усе це у всепалення Господу. 36 І віддали царські повеління царським сатрапам і зарічним областеначальникам, і вони вшанували народ і дім Божий.

 

Глава 8. [1] 2 Езд. 8, 28. [15] 1 Езд. 7, 7. [18] 1 Езд. 7, 6, 28. Вих. 6, 19. [20] Нав. 9, 21, 27. 1 Езд. 2, 43. Неєм. 10, 28. [21] 2 Пар. 20, 3. [22] 1 Езд. 8, 31. Іс. 22, 17. [23] Пс. 142, 1. [25] 1 Езд. 7, 15. [35] 1 Езд. 6, 17. Глава 9. [1] 2 Езд. 8, 65. [2] Вих. 34, 16. Втор. 7, 3. Суд 3, 6. [4] Іс. 66, 2. Іс. 29, 39. [6] Дан. 9, 7. [9] 2 Езд. 8, 75, 77–78. Пс. 79, 13. Іс. 5, 2, 5. [11] Втор. 7, 1. [12] Вих. 23, 32; 34, 16. [15] Дан. 9, 16.

 

 

Глава 9

1 Після закінчення цього, підійшли до мене начальники і сказали: народ Ізраїлів і священики і левити не відокремилися від народів іноплемінних з мерзотами їх, від хананеїв, хеттеїв, ферезеїв, ієвусеїв,­ аммонитян, моавитян, єгиптян і амор­­реїв, 2 тому що взяли дочок їхніх за се­бе і за синів своїх, і змішалося сíм’я­ святе з народами іноплемінними, і притому рука найзнатніших і найголовніших була в цьому беззаконні першою.

3 Почувши це слово, я роздер ниж­ній і верхній одяг свій і рвав волосся на голові моїй і на бороді моїй, і сидів сумний. 4 Тоді зібралися до мене всі, хто боявся слів Бога Ізраїлевого з причини переступу переселенців, і я сидів у сумі до вечірньої жертви. 5 А під час вечірньої жертви я встав з місця нарікання мого, і в розідраному нижньому і верхньому одязі упав на коліна мої і простяг руки мої до Господа Бога мого 6 і сказав: Боже мій! соромлюся і боюся підняти лице моє до Тебе, Боже мій, тому що беззаконня наші стали вище голови, і провина наша зросла до небес. 7 Від днів батьків наших ми у великій провині до цього дня, і за беззаконня наші віддані були ми, царі наші, священики наші, в руки царів іноземних, під меч, у полон і на пограбування і на посоромлення, як це і нині. 8 І ось, через короткий час, дароване нам помилування від Господа Бога нашого, і Він залишив у нас трохи вцілілих і дав нам утвердитися на місці святині Його, і просвітив очі наші Бог наш, і дав нам ожити трохи в рабст­ві нашому. 9 Ми — раби, але й у раб­стві нашому не залишив нас Бог наш. І схилив Він до нас милість царів перських, щоб вони дали нам ожити, спорудити дім Бога нашого і відновити його з руїн його, і дали нам огородження в Юдеї й у Єрусалимі. 10 І нині, що скажемо ми, Боже наш, після цього? Бо ми відступили від заповідей Твоїх, 11 які заповідав Ти через рабів Твоїх пророків, говорячи: земля, у яку ви йдете, щоб оволодіти нею, земля нечиста, вона осквернена нечистотою іноплемінних народів, їх мерзотами, якими вони наповнили її від краю до краю в оскверненнях своїх. 12 Отже, дочок ваших не видавайте за синів їхніх, і дочок їхніх не беріть за синів ваших, і не шукайте миру їхнього і благ їхніх повіки, щоб укріпитися вам і насичуватися благами землі тієї і передати її у спадщину синам вашим повіки. 13 І після всього, що спіткало нас за злі діла наші і за велику провину нашу, — тому що Ти, Боже наш, пощадив нас не мірою беззаконня нашого і дав нам таке визволення, — 14 невже ми знову будемо порушувати заповіді Твої і вступати в родинні зв’язки з цими мерзенними народами? Чи не прогніваєшся Ти на нас навіть до знищення нас, так що не буде вцілілих і не буде спасіння? 15 Господи Боже Ізраїлів! праведний Ти. Бо ми залишилися уцілілими до цього дня; і ось ми в беззаконнях наших перед лицем Твоїм, хоча після цього не належало б нам стояти перед лицем Твоїм.

 

Глава 9. [1] 2 Езд. 8, 65. [2] Вих. 34, 16. Втор. 7, 3. Суд 3, 6. [4] Іс. 66, 2. Іс. 29, 39. [6] Дан. 9, 7. [9] 2 Езд. 8, 75, 77–78. Пс. 79, 13. Іс. 5, 2, 5. [11] Втор. 7, 1. [12] Вих. 23, 32; 34, 16. [15] Дан. 9, 16.

 

 

Глава 10

1 Коли так молився Ездра і сповідувався, плачучи і волаючи перед домом Божим, зійшлося до нього дуже велике зібрання ізра­їльтян, чоловіків і жінок і дітей, тому що і народ багато плакав. 2 І відповів Шеханія, син Ієхиїла із синів Еламових, і сказав Ездрі: ми зробили злочин перед Богом нашим, що взяли собі дружин іноплемінних з народів землі, але є ще надія для Ізраїля в цій справі; 3 укладемо тепер завіт з Богом нашим, що, за порадою господаря мого і тих, що благоговіють перед заповідями Бога нашого, ми відпустимо від себе усіх дружин і дітей, народжених ними, — і нехай буде за законом! 4 Встань, тому що це твоя справа, і ми з тобою: підбадьорись і дій! 5 І встав Ездра, і повелів начальникам над священиками, левитами і всім Ізраїлем дати клятву, що вони зроблять так. І вони дали клятву. 6 І встав Ездра і пішов від дому Божого в житло Іоханана, сина Елияшивового, і прийшов туди. Хліба він не їв і води не пив, тому що плакав за злочин переселенців.

7 І оголосили в Юдеї і в Єрусалимі­ всім, хто був у полоні, щоб вони зібралися в Єрусалимі; 8 а хто не прийде через три дні, на все майно того, за визначенням начальників і старійшин, буде накладене закляття,­ і сам він буде відлучений від громади­ переселенців. 9 І зібралися всі жителі Юдеї і землі Веніамінової в Єрусалимі за три дні. Це було в дев’ятому місяці, у двадцятий день місяця. І сидів весь народ на площі біля дому Божого, тремтячи як у цій справі, так і від дощів. 10 І встав Ездра священик­ і сказав їм: ви зробили злочин, узявши собі дружин іноплемінних, і тим збільшили провину Ізраїля. 11 Отже, покайтеся в цьому перед Господом Богом батьків ваших, і виконайте волю Його, і відлучіть себе від народів землі і від дружин іноплемінних. 12 І відповіло все зібрання, і сказало гучним голосом: як ти сказав, так і зробимо. 13 Однак же народ численний і час тепер дощовий, і немає мож­ливости стояти на вулиці. Та й ця справа не одного дня і не двох, то­му що ми багато в цій справі згрішили. 14 Нехай наші начальники заступлять місце всієї громади, і всі в містах наших, які взяли дружин іноплемінних, нехай приходять сюди в призначений час і з ними старійшини кожного міста і су́дді його, доки не відвернеться від нас розпалений гнів Бога нашого за цю справу.

15 Тоді Іонафан, син Асаїла, і Яхзеія, син Фикви, стали над цією справою, і Мешуллам і Шавфай левит бу­ли помічниками їм. 16 І зробили так ті, що вийшли з полону. І виділені на це Ездра священик, глави поколінь, від кожного покоління їх, і всі вони названі поіменно. І зробили во­ни засідання в перший день десятого місяця, для дослідження цієї справи; 17 і закінчили дослідження про всіх, які взяли дружин іноплемінних, до першого дня першого місяця.

18 І знайшлися з синів священичих, які взяли дружин іноплемінних, — із синів Ісуса, сина Іоседекового, і братів його: Маасея, Єлиєзер, Іарив і Гедалія; 19 і вони дали руки свої в запевнення, що відпустять дружин своїх, і що вони повинні принести в жертву барана за свою провину; 20 і з синів Іммера: Хананій і Зе­вадія; 21 і з синів Харима: Маасея, Елия, Ше­маія, Ієхиїл і Уззія; 22 і з синів Пашхура: Елиоєнай, Маасея, Ісмаїл,­ Нафанаїл, Іозавад і Еласа; 23 і з леви­тів: Іозавад, Шимей і Келаія, він же Клита, Пафахія, Іуда та Єлиєзер; 24 і зі співців: Елияшив; і з воро­тарів: Шаллум, Телем і Урій; 25 а з із­ра­їльтян, — із синів Пароша: Ра­маія, Іззія, Малхія, Миямин, Єлеазар, Мал­хія і Венаія; 26 і з синів Елама:­ Матфанія, Захарія, Ієхиєл, Авдій, Іремоф і Елія; 27 і з синів Заф­фу: Елиоєнай, Елияшив, Матфанія, Іремоф, Завад і Азиса; 28 і з синів Бевая: Іоханан, Хананія, Забвай і Аф­лай; 29 і з синів Ванія: Мешуллам, Маллух, Адая, Іашув, Шеал та Ієра­моф; 30 і з синів Пахаф-Моава: Адна, Хелал, Венаія, Маасея, Матфанія, Веселеїл, Биннуй і Манассія; 31 і з синів Харима: Єлиєзер, Ішшія, Мал­хія, Шемаія, Симеон, 32 Веніамін, Маллух, Шемарія; 33 і з синів Хашума: Мафнай, Мафафа, Завад, Елифелет, Ієремай, Манассія і Шимей; 34 і з синів Ванія: Маадай, Амрам і Уел, 35 Бенаія, Бид’я, Келугі, 36 Ванея, Меремоф, Елияшив, 37 Матфанія, Мафнай, Іаасай, 38 Ваній, Биннуй, Шимей, 39 Шелемія, Нафан, Адаія, 40 Махнадбай, Шашай, Шарай, 41 Азариел, Шелемиягу, Шемарія, 42 Шаллум, Амарія і Йосиф; 43 і з синів Нево: Ієіел, Матфифія, Завад, Зевина, Іаддай, Іоель і Бенаія. 44 Усі ці взяли за себе дружин іноплемінних, і деякі з цих дружин народили їм дітей.

 

Глава 10. [2] 1 Езд. 9, 2. Неєм. 13, 23. [4] 2 Езд. 8, 91. [5] Неєм. 10, 29. [6] 2 Езд. 9, 1. [8] Неєм. 13, 28. [9] 1 Цар. 12, 17. [10] 1 Езд. 9, 1–2. [18] Мал. 2, 7–8. [19] Лев. 4, 3. [21] 1 Езд. 2, 39.

Друга книга Паралипоменон *

* У євреїв: «Літопис».

 
 


Глава: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36


 

 

Глава 1

1 І утвердився Соломон, син Да­видів, у царстві своєму; і Господь Бог його був з ним, і підніс його ви­соко. 2 І наказав Соломон зібрати­ся­ всьому Ізраїлю: тисячоначальникам і стоначальникам, і суддям, і всім начальникам у всьому Ізраїлі — главам поколінь. 3 І пішли Соломон і все зібрання з ним на висоту, що в Гаваоні, тому що там була Божа скинія зібрання, яку спорудив Мойсей, раб Господній, у пустелі. 4 Ковчег Божий приніс Давид з Кириаф-Іари­ма на місце, яке приготував для нього­ Давид, спорудивши для нього скинію в Єрусалимі. 5 А мідний жер­товник, який зробив Веселеїл, син Урія, сина Орового, залишався там, перед скинією Господньою, і зна­­­йшов його Соломон із зібранням. 6 І там перед лицем Господа, на мід­ному жертовнику, що перед ски­нією зібрання, підніс Соломон тисячу все­палень.

7 У ту ніч явився Бог Соломону і сказав йому: проси, що Мені дати тобі. 8 І сказав Соломон Богу: Ти сотворив Давиду, батькові моєму, велику милість і поставив мене царем замість нього. 9 Нехай же сповниться,­ Господи Боже, слово Твоє до Да­вида, батька мого. Окільки Ти поста­вив мене царем над народом численним, як порох земний, 10 то нині дай мені премудрість і знання, щоб я умів виходити перед народом цим і входити, бо хто може управляти цим народом Твоїм великим? 11 І сказав Бог Соломону: за те, що це було на серці твоєму, і ти не просив багатства, маєтків і слави і душ ворогів твоїх, і також не просив ти багатьох днів, а просив собі премудрости і знання, щоб управляти народом Моїм, над яким Я поставив тебе царем, 12 премудрість і знання даються тобі, а багатство і маєтки і славу Я дам тобі такі, подібних до яких не бувало в царів раніше тебе і не буде після тебе.

13 І прийшов Соломон з висоти, що в Гаваоні, від скинії зібрання, в Єрусалим і царював над Ізраїлем. 14 І набрав Соломон колісниць і верш­ників; і було в нього тисяча чотириста колісниць і дванадцять тисяч вершників; і він розмістив їх у коліс­ничних містах і при царі в Єрусалимі. 15 І зробив цар срібло і золото в Єрусалимі рівноцінним простому каменю, а кедри, за безліччю їх, зробив рівноцінними сикоморам, що на низьких місцях. 16 Коней Соломону приводили з Єгипту і з Куви; купці царські з Куви одержували їх за гроші. 17 Колісниці одержували і доставляли з Єгипту кожну за шістсот сиклів срібла, а коня за сто п’ятдесят. У такий же спосіб вони руками своїми доставляли це всім царям хеттейським і царям арамейським.

 

Глава 1. [1] 3 Цар. 2, 12; 3, 1. [3] 3 Цар. 3, 4. 1 Пар. 16, 39. Вих. 40, 18. [4] 2 Цар. 6, 17. [5] Вих. 31, 2; 38, 1. [7] 3 Цар. 3, 5. [8] 1 Пар. 28, 5. [9] 3 Цар. 3, 8. Прем. 9, 7. [10] 3 Цар. 3, 12. Прем. 7, 7. Чис. 27, 17. [11] 3 Цар. 3, 11–12. [12] 3 Цар. 3, 13; 4, 31. 2 Пар. 9, 22. [14] 3 Цар. 10, 26. [15] 3 Цар. 10, 27. [16] 3 Цар. 10, 28. [17] 3 Цар. 10, 29.

 

 

Глава 2

1 І поклав Соломон побудувати­ дім імені Господньому і дім цар­ський для себе. 2 І відрахував Соломон сімдесят тисяч носіїв і вісімдесят­ тисяч каменотесів у горах, і наглядачів над ними три тисячі шістсот. 3 І послав Соломон до Хирама, царя Тирського, сказати: як робив ти з Давидом, батьком моїм, і надсилав йому кедри на побудову дому для нього, щоб жити в ньому, так роби і зі мною. 4 Ось я будую дім імені Господа Бога мого, для присвяти Йому, щоб запалювати перед Ним запашне куріння, приносити постійно хліби предкладення і возносити там всепалення ранком і ввечері в суботи, і в новомісяччя, й у свята Господа Бога нашого, що назавжди заповідано Ізраїлю. 5 І дім, який я будую, великий, тому що великий Бог наш, вище за всіх богів. 6 І чи вистачить у кого сили побудувати Йому дім, коли небо і небеса небес не вміщають Його? І хто я, щоб міг побудувати Йому дім? Хіба тільки для куріння перед лицем Його. 7 От­же, пришли мені чоловіка, який уміє робити вироби із золота, і зі сріб­ла, і з міді, і з заліза, і з пряжі пурпурового, багряного і яхонтового­ кольору, і який знає як вирізувати і виконувати різьблену роботу, разом з художниками, які є в мене в Юдеї й в Єрусалимі, яких приготував Давид, батько мій. 8 І пришли мені кед­рових дерев, і кипарису і певгового дерева з Ливану, бо я знаю, що раби твої вміють рубати дерева ливанські. І ось раби мої підуть з рабами твоїми, 9 щоб приготу­вати мені багато дерев, тому що дім, який я будую, великий і дивний. 10 І ось дере­ворубам, що рубають дерева, рабам твоїм, я даю для їжі: пшениці двад­цять тисяч ко́рів, і ячменю двад­цять­ тисяч ко́рів, і вина двадцять тисяч батів, і оливкової олії двад­цять тисяч батів.

11 І відповів Хирам, цар Тирський, листом, який надіслав до Соло­мона: з любови до народу Свого Гос­подь поставив тебе царем над ним. 12 І ще сказав Хирам: благословенний Господь Бог Ізраїлів, що створив­ небо і землю, що дав царю Давиду сина мудрого, який має сенс і розум, що має намір будувати дім Господу і дім царський для себе. 13 Отже, я посилаю [тобі] чоловіка розумного, що має знання, Хирам-Авия, 14 сина однієї жінки з дочок Данових, — а батько його тирянин, — який уміє робити вироби з золота і зі сріб­ла, з міді, із заліза, з каменів і з дерев, з пряжі пурпурового, яхонто­вого кольору, і з висону, і з багряни­ці, і вирізувати всяке різьблення, і виконувати все, що буде доручено йому разом з художниками­ твоїми і з художниками господаря мого Давида, батька твого. 15 А пшеницю і ячмінь, оливкову олію і вино, про які ти говорив, господарю мій, пошли рабам твоїм. 16 Ми ж нарубаємо дерев з Ливану, скільки потрібно тобі, і приженемо їх плотами морем у Яфу, а ти відвезеш їх в Єрусалим.

17 І порахував Соломон усіх прибульців, які були тоді в землі Ізраїлевій, після переліку їх, зробленого­ Давидом, батьком його, — і знайшлося їх сто п’ятдесят три тисячі шістсот. 18 І зробив він з них сімдесят тисяч носіїв і вісімдесят тисяч каменотесів у горах і три тисячі шістсот наглядачів, щоб вони спонукували народ до роботи.

 

Глава 2. [2] 3 Цар. 5, 15. [3] 3 Цар. 5, 2. [5] Втор. 10, 17. Пс. 88, 7. [6] 3 Цар. 8, 27. Іс. 66, 1. Єр. 23, 24. [8] 3 Цар. 10, 12. [9] 3 Цар. 5, 6. [10] 3 Цар. 5, 11. [12] 3 Цар. 5, 7. [13] 3 Цар. 7, 13. [14] Вих. 31, 4. 3 Цар. 7, 14. [17] 1 Пар. 22, 2. [18] 3 Цар. 5, 15.

 

 

Глава 3

1 І почав Соломон будувати дім Господній у Єрусалимі на горі Моріа, яка вказана була Давиду, бать­кові його, на місці, яке приготував Давид, на току Орни ієвусеянина. 2 Почав же він будувати у другий день другого місяця, у четвертий рік царювання свого. 3 І ось основа, покладена Соломоном при будівництві дому Божого: довжина його шістдесят ліктів, за попередньою міркою, а ширина двадцять ліктів; 4 і притвор, який перед домом, довжиною за шириною дому в двадцять ліктів, а висотою у сто двадцять. І обклав його всередині чистим золотом. 5 Дім же головний обшив деревом кипарисовим і обклав його кращим золотом, і зробив на ньому пальми і ланцюжки. 6 І обклав дім дорогими каменями для краси; золото ж було золото парваїмське. 7 І покрив золотом дім, колоди, пороги і стіни його, [і вікна] і двері його, і вирізав на стінах херувимів. 8 І зробив Святе Святих: довжина його за шириною дому у двадцять ліктів, і ширина його у двадцять ліктів; і покрив його кращим золотом на шістсот талантів. 9 У цвяхах ваги до п’ятдесяти сик­лів золота [у кожному цвяху]. Світлиці також покрив золотом. 10 І зро­бив він у Святому Святих двох херувимів різьбленої роботи і покрив їх золотом. 11 Крила херувимів були довжиною у двадцять ліктів. Одне крило в п’ять ліктів торкалося стіни дому, а друге крило теж у п’ять ліктів сходилося з крилом другого херувима; 12 так само і крило другого херувима в п’ять ліктів торкалося стіни дому, а друге крило в п’ять ліктів сходилося з крилом другого херувима. 13 Крила цих херувимів були розпростерті на двадцять ліктів; і вони стояли на ногах своїх, лицями своїми до храму. 14 І зробив завісу з яхонтової, пурпурової і багряної тканини і з висону і зобразив на ній херувимів. 15 І зробив перед храмом два стовпи, довжиною по тридцять п’ять ліктів, і капітелі на верху кожного в п’ять ліктів. 16 І зробив ланцюжки, як у святилищі, і поклав на верху стовпів, і зробив сто ґранатових яблук і поклав на ланцюжки. 17 І поставив стовпи перед храмом, один з правого боку, другий­ з лівого, і дав ім’я правому Іахин, а лівому ім’я Воаз.

 

Глава 3. [1] 3 Цар. 6, 1. 1 Пар. 21, 18. 2 Цар. 24, 18. [3] 3 Цар. 6, 2. [4] 3 Цар. 6, 3. [5] 3 Цар. 6, 15, 21. [6] 3 Цар. 9, 28. [8] 3 Цар. 6, 16; 20, 28. [10] Вих. 25, 18. 3 Цар. 6, 23. [11] 3 Цар. 6, 24. [13] Вих. 25, 20. [14] Вих. 26, 1, 31. [15] 4 Цар. 25, 13. Єр. 52, 17. [16] 3 Цар. 7, 17. [17] 3 Цар. 7, 21.

 

 

Глава 4

1 І зробив мідний жертовник: двадцять ліктів довжина його і двадцять ліктів ширина його і десять ліктів висота його. 2 І зробив море відлите, — від краю його до краю його десять ліктів, — усе кругле, висотою в п’ять ліктів; і шнурок у тридцять ліктів обіймав його навколо; 3 і відлиті подоби волів стояли під ним навколо з усіх боків; на десять ліктів оточували навколо мо­ре два ряди волів, вилитих одним литтям з ним. 4 Стояло воно на дванадцяти волах: три дивилися на північ і три дивилися на захід, і три дивилися на південь, і три дивилися на схід, — і море на них зверху; зади ж їхні були звернені всередину під нього. 5 Завтовшки воно було з долоню; і краї його, зроблені, як краї чаші, були схожі на лілею, яка розквітла. Воно вміщало до трьох тисяч­ батів. 6 І зробив десять умивальниць, і поставив п’ять праворуч і п’ять ліворуч, щоб омивати у них, — те, що готується до всепалення оми­вали в них; море ж — для свяще­ників, щоб вони омивались у ньому. 7 І зробив десять золотих світиль­ників, як їм на­лежало бути, і поставив у храмі, п’ять праворуч і п’ять ліворуч. 8 І зробив десять столів і ­поставив у храмі, п’ять праворуч і п’ять ліворуч, і зробив сто золотих чаш. 9 І зробив священичий двір і великий двір і двері до двору, і вереї їх обклав міддю. 10 Море поставив з правого боку, на південний схід. 11 І зробив Хирам тази, і лопат­ки, і чаші [і кадильниці, і всі жертов­ні сосуди]. І закінчив Хирам роботу,­ яку виконував для царя Соломона в домі Божому; 12 два стовпи і два опоясання вінців на верху стовпів, і дві сітки для покриття двох опоясань вінців, що на верху стовпів, 13 і чоти­риста ґранатових яблук на двох сітках, два ряди ґранатових яблук для кожної сітки, для покриття двох опоясань вінців, що на стовпах. 14 І підстави зробив він, і умивальниці зробив на підставах; 15 одне море, і дванадцять волів під ним, 16 і тази, і лопатки, і виделки, і все приладдя їх зробив Хирам-Авий царю Соломо­ну для дому Господнього з полірова­ної міді. 17 В околиці Йордану відливав їх цар, у глинистій землі, між Сокхофом і Цередою. 18 І зробив Соломон усі ці речі у величезній кількості, так що не знали ваги міді. 19 Також зробив Соломон усі речі для дому Божого і золотий жер­товник, і столи, на яких хліби предкладення, 20 і світильники і лампа­ди­­ їх, щоб запалювати їх за уста­вом перед давиром, з чистого золота; 21 і квіти, і лам­пади, і щипці з золота, з найчис­тішого золота, 22 і ножі, і кропильниці, і чаші, і лотки з найчистішого золота, і двері храму, — його внут­рішні двері у Святе Святих, і двері храму у святилище, — з золота.

 

Глава 4. [1] Вих. 27, 1. 3 Цар. 8, 64. [2] 3 Цар. 7, 23. [4] 3 Цар. 7, 25. [5] 3 Цар. 7, 26. [6] 3 Цар. 7, 38. [7] 3 Цар. 7, 49. 1 Пар. 28, 15. [8] 1 Пар. 28, 16. [11] 3 Цар. 7, 40, 45. [12] 3 Цар. 7, 15. 2 Пар. 3, 15–16. [14] 3 Цар. 7, 27. [17] 3 Цар. 7, 46. [18] 3 Цар. 7, 47. [19] 3 Цар. 7, 48. [20] 3 Цар. 7, 49. [22] 3 Цар. 6, 31.

 

 

Глава 5

1 І закінчилася вся робота, яку виконував Соломон для дому Господнього. І приніс Соломон присвячене Давидом, батьком його, і сріб­ло і золото і всі речі і віддав у скарбниці дому Божого.

2 Тоді зібрав Соломон старійшин Ізраїлевих і всіх глав колін, началь­ників поколінь синів Ізраїлевих, в Єрусалим, для перенесення ковчега завіту Господнього з міста Давидового, тобто із Сиона. 3 І зібралися до царя всі ізраїльтяни на свято, у сьомий місяць. 4 І прийшли усі старійшини Ізраїлеві. Левити взяли ковчег­ 5 і понесли ковчег і скинію зібрання і всі речі священні, які в скинії, — понесли їх священики і левити. 6 Цар же Соломон і вся громада Ізраїлева, яка зібралася до нього перед ковчегом, приносили жертви з овець і волів, яких неможливо перелічити і визначити, через їхню безліч. 7 І принесли священики ковчег завіту Господнього на міс­це його, у давир храму — у Святе Святих, під крила херувимів. 8 І херувими розпростирали крила над міс­цем ковчега, і покривали херувими ковчег і жердини його зверху. 9 І ви­сунулися жердини, так що головки жердин ковчега видні були перед давиром, але не висовувалися назовні, і вони там до цього дня. 10 Не було в ковчезі нічого, крім двох скрижалей, які поклав Мойсей на Хориві, коли Гос­подь уклав завіт із синами Ізраї­левими, після виходу їх з Єгипту. 11 Коли священики вийшли зі святилища, бо усі священики, що знаходилися там, освятилися без різниці відділів; 12 і левити співці, — усі вони, тобто Асаф, Еман, Ідифун і сини їхні, і брати їхні, — одягнені у висон, з кимвалами і з псалтирями і цитрами стояли на східному боці жертовника, і з ними сто двадцять священиків, ті, що сурмили трубами, 13 і були, як один, які сурмили і співали, видаючи один голос на хваління і славослів’я Господа; і коли загримів звук труб і кимвалів і музичних інструментів, і хвалили Господа, бо Він благий, бо повік милість Його; тоді дім, дім Господній, напов­нила хмара, і 14 не могли священики стояти на служінні через хмару, бо слава Господня наповнила дім Божий.

 

Глава 5. [1] 3 Цар. 7, 51. [2] 3 Цар. 8, 1. [3] 3 Цар. 8, 2, 65. [4] Чис. 4, 15. 1 Пар. 15, 2. [6] 3 Цар. 8, 5. [7] 3 Цар. 8, 6. [9] 3 Цар. 8, 8. [10] Вих. 25, 16, 21. 3 Цар. 8, 9. Євр. 9, 4. [11] 3 Цар. 8, 10. [12] 1 Пар. 25, 1. [13] 1 Езд. 3, 11. Пс. 135, 1. Плач. 3, 22. [14] Іс. 40, 35. 3 Цар. 8, 11.

 

 

Глава 6

1 Тоді сказав Соломон: Господь сказав, що Він благоволить жи­ти в мо́році, 2 а я побудував дім і жит­ло Тобі, [Святий,] місце для вічного Твого перебування. 3 І обернув­ся цар лицем своїм і благословив усе зібрання ізраїльтян, — все зібрання ізраїльтян стояло, — 4 і сказав: благословенний Господь Бог Ізраїлів, Який, що́ сказав устами Своїми Давиду, батькові моєму, виконав нині рукою Своєю! Він говорив: 5 «з того дня, як Я вивів народ Мій із землі Єгипетської, Я не обрав міста в жод­ному з колін Ізраїлевих для побудови дому; в якому перебувало б ім’я Моє, і не обрав чоловіка, який був би правителем народу Мого Ізраїля, 6 але обрав Єрусалим, щоб там перебувало ім’я Моє, і обрав Давида, щоб він був над народом Моїм Ізраїлем». 7 І було на серці у Давида, батька мого, побудувати дім імені Господа, Бога Ізраїлевого. 8 Але Господь сказав Давиду, батькові мо­єму: «у тебе є на серці побудувати храм імені Моєму; добре, що це на серці в тебе. 9 Однак не ти побудуєш храму, а син твій, який вийде із стегон твоїх, — він побудує храм імені Моєму». 10 І виконав Господь слово Своє, яке вирік: я вступив на місці Давида, батька мого, і сів на престолі Ізраїлевім, як сказав Господь, і побудував дім імені Господа Бога Ізраїлевого. 11 І я поставив там ковчег, в якому завіт Господа, укладений Ним із синами Ізраїлевими.

12 І став Соломон біля жертовника Господнього попереду всього зі­б­рання ізраїльтян, і підняв руки свої, — 13 бо Соломон зробив мідний амвон завдовжки у п’ять ліктів і шириною у п’ять ліктів, а висотою в три лікті, і поставив його посеред двору; і став на ньому, і схилив коліна перед усім зібранням ізраїльтян, і підняв руки свої до неба, — 14 і сказав: Господи Боже Ізраїлів! Нема Бога, подібного до Тебе, ні на небі, ні на землі. Ти зберігаєш завіт і милість до рабів Твоїх, що ходять перед Тобою всім серцем своїм: 15 Ти виконав рабу Твоєму Давиду, батькові моєму, те, що Ти говорив йому; що прорік Ти устами Твоїми, те в день цей виконав рукою Твоєю. 16 І ни­ні, Господи Боже Ізраїлів! виконай рабу Твоєму Давиду, батькові моєму, те, що Ти сказав йому, говорячи: не припиниться у тебе [муж,] який сидить перед лицем Моїм на престолі Ізраїлевім, якщо тільки сини твої будуть пильнувати за шляхами своїми, ходячи за законом Моїм так, як ти ходив переді Мною. 17 І нині, Господи Боже Ізраїлів! нехай буде вірним слово Твоє, яке Ти прорік рабу Твоєму Давиду. 18 Воістину, чи Богу жи­ти з людьми на землі? Якщо небо і небеса небес не вміщають Тебе, тим менш храм цей, який побудував я. 19 Але зглянься на молитву раба Твого і на прохання його, Господи Боже мій! почуй взивання і молитву, якою раб Твій молиться перед Тобою. 20 Нехай будуть очі Твої відкриті на храм цей вдень і вночі, на місце, де Ти обіцяв покласти ім’я Твоє, щоб чути молитву, якою раб Твій буде молитися на місці цьому. 21 Почуй моління раба Твого і народу Твого Ізраїля, якими вони будуть молитися на місці цьому; почуй з місця оселі Твоєї, з небес, почуй і помилуй! 22 Коли хто згрішить проти ближнього свого, і будуть вимагати від нього клятви, щоб він поклявся, і буде звершуватися клятва перед жертовником Твоїм у храмі цьому, 23 тоді Ти почуй з неба і вчини суд над рабами Твоїми, воздай винному, поклавши вчинок його на голову його, і виправдай правого, воз­давши йому за правдою його. 24 Коли вражений буде народ Твій Ізраїль ворогом за те, що згрішив перед Тобою, і вони звернуться до Тебе, і сповідають ім’я Твоє, і будуть просити і молитися перед Тобою в храмі цьому, 25 тоді Ти почуй з неба, і прости гріх народу Твого Ізраїля, і поверни їх у землю, яку Ти дав їм і батькам їхнім. 26 Коли закриється небо і не буде дощу за те, що вони згрішили перед Тобою, і будуть молитися на місці цьому, і сповідають ім’я Твоє, і навернуться від гріха свого, тому що Ти смирив їх, 27 тоді Ти почуй з неба і прости гріх рабів Твоїх і народу Твого Ізраїля, показавши їм добрий шлях, яким іти їм, і пошли дощ на землю Твою, яку Ти дав народу Твоєму в спадщину. 28 Чи голод буде на землі, чи буде моровиця, чи буде вітер палючий або іржа, сарана або черва, чи будуть тіснити його вороги його на землі володінь його, чи буде яка біда, яка хвороба, 29 усяку молитву, усяке прохання, яке буде від якої-небудь людини або від усього народу Твого Ізраїля, коли вони відчують кожен біду свою і горе своє і простягнуть руки свої до храму цього, 30 Ти почуй з неба — місця оселі Твоєї, і прос­ти, і воздай кожному за всіма шляхами його, як Ти знаєш серце його, — бо Ти один знаєш серце синів людських, — 31 щоб вони боялися Тебе і ходили шляхами Твоїми в усі дні, доки живуть на землі, яку Ти дав батькам нашим. 32 Навіть і іноплемінник, який не від народу Твого Ізраїля, коли він прийде з землі далекої заради імені Твого великого і руки Твоєї могутньої і сили Твоєї простягнутої, і прийде і буде молитися біля храму цього, 33 Ти почуй з неба, з місця оселі Твоєї, і зроби все, про що буде волати до Тебе іноплемінник, щоб усі народи землі узнали ім’я Твоє, і щоб боялися Тебе, як народ Твій Ізраїль, і знали, що Твоїм ім’ям називається дім цей, який побудував я. 34 Коли вийде народ Твій на війну проти ворогів своїх шляхом, яким Ти пошлеш його, і буде молитися Тобі, звернувшись до міста цього, яке обрав Ти, і до храму, який я побудував імені Твоєму, 35 тоді почуй з неба молитву їх і прохання їх і зроби, що потрібно для них. 36 Коли вони згрішать перед Тобою, — тому що немає людини, яка не згрішила б, — і Ти прогніваєшся на них, і віддаси їх ворогові, і відведуть їх ті, що полонили їх, у землю далеку або близьку, 37 і коли вони в землі, в яку будуть полонені, вві­йдуть у себе і навернуться і будуть молитися Тобі в землі полону свого, говорячи: ми згрішили, зробили беззаконня, ми винні, 38 і звернуться до Тебе всім серцем своїм і всією душею­ своєю в землі полону свого, куди відведуть їх у полон, і будуть молитися, звернувшись до землі своєї, яку Ти дав батькам їхнім, і до міста, яке обрав Ти, і до храму, який я побудував імені Твоєму, — 39 тоді почуй з неба, з місця оселі Твоєї, молитву їх і прохання їх, і зроби, що потрібно для них, і прости народу Твоєму, в чому він згрішив перед Тобою. 40 Бо­же мій! нехай будуть очі Твої відкриті і вуха Твої уважні до молитви на місці цьому. 41 І нині, Господи Боже, стань на місце спокою Твого, Ти і ковчег могутности Твоєї. Священики Твої, Господи Боже, нехай одягнуться у спасіння, і преподобні Твої нехай насолодяться благами. 42 Господи Боже! не відверни лиця помазаника Твого, пом’яни милости до Давида, раба Твого.

 

Глава 6. [1] 3 Цар. 8, 12. [3] 2 Цар. 6, 18. 3 Цар. 8, 14, 55. [4] 3 Цар. 8, 15. [5] 2 Цар. 7, 6. 3 Цар. 8, 16. [7] 2 Цар. 7, 2. 3 Цар. 8, 17. 1 Пар. 17, 1. [9] 3 Цар. 8, 19. Прем. 9, 8. [10] 3 Цар. 8, 20. [12] 3 Цар. 8, 22. 1 Езд. 9, 5. [13] 3 Цар. 8, 22. 2 Мак. 2, 8. Еф. 3, 14. [14] 2 Мак. 2, 10. 3 Цар. 8, 23. [16] 3 Цар. 8, 25. 2 Цар. 7, 16. [17] 3 Цар. 8, 17. [18] 3 Цар. 8, 27. 2 Пар. 2, 6. Іс. 66, 1. [20] 3 Цар. 8, 29. Втор. 12, 5; 31, 11. [21] 3 Цар. 8, 30. [22] 3 Цар. 8, 31. Вих. 22, 11. [23] 3 Цар. 8, 32. [24] 3 Цар. 8, 33–34. Втор. 28, 25. [26] Лев. 26, 19. Втор. 11, 17. 3 Цар. 8, 35. [28] 2 Пар. 20, 9. [32] 3 Цар. 8, 41. Іс. 55, 5–6. [36] 3 Цар. 8, 46. Притч. 20, 9. Еккл. 7, 20. 3 Езд. 8, 35. 1 Ін. 1, 8. [37] Дан. 9, 13. Чис. 14, 40. [38] 1 Цар. 7, 6. 3 Цар. 8, 47–48. [39] Пс. 33, 16. [41] Чис. 10, 36. Пс. 131, 8–9. [42] 2 Цар. 7, 13, 15.

 

 

Глава 7

1 Коли закінчив Соломон молит­ву, зійшов вогонь з неба і поглинув всепалення і жертви, і слава Гос­подня наповнила дім. 2 І не могли священики ввійти в дім Господній, тому що слава Господня наповнила дім Господній. 3 І всі сини Ізраїлеві, бачачи, як зійшов вогонь і слава Гос­подня на дім, упали лицем на землю, на поміст, і поклонилися, і славословили Господа, тому що Він благий, бо повік милість Його.

4 Цар же і весь народ стали приносити жертви перед лицем Господа. 5 І приніс цар Соломон у жертву двадцять дві тисячі волів і сто двад­цять тисяч овець: так освятили дім Божий цар і весь народ. 6 Священики стояли на служінні своєму, і левити з музичними інструментами Господа, які зробив цар Давид для прославлення Господа, бо вічна милість Його, тому що Давид славословив через них; священики ж сурмили перед ним, і весь Ізраїль стояв. 7 Освятив Соломон і внутрішню частину двору, що перед домом Господнім: бо приніс там всепалення і жир мирних жертв, тому що жертовник мідний, зроблений Соломоном, не міг вміщувати всепалення і хлібного­ приношення, і жиру. 8 І зробив Соло­мон у той час семиденне свято, і весь Ізраїль з ним — зібрання дуже велике, що зійшлося від входу в Емаф до ріки єгипетської; 9 а в день восьмий зробили післясвято, тому що освячення жертовника звершували сім днів і свято сім днів. 10 І в двад­цять третій день сьомого місяця цар відпустив у намети їхні народ, який радів і веселився в серці за благо, яке зробив Господь Давиду і Соломону й Ізраїлю, народові Своєму.

11 І закінчив Соломон дім Господ­ній і дім царський; і все, що задумав Соломон у серці своєму зробити в домі Господньому й у домі своєму,­ зробив він успішно. 12 І явився Господь Соломону вночі і сказав йому: Я почув молитву твою й обрав Собі місце це в дім жертвоприношення. 13 Якщо Я закрию небо і не буде до­щу, і якщо повелю сарані поїдати землю, або пошлю моровицю на на­род Мій, 14 і смириться народ Мій, який називається ім’ям Моїм, і будуть молитися, і шукатимуть лиця Мого, і навернуться від злих шляхів своїх, то Я почую з неба і прощу гріхи їхні і зцілю землю їхню. 15 Нині очі Мої будуть відкриті і вуха Мої уважні до молитви на місці цьому. 16 І нині Я обрав і освятив дім цей, щоб ім’я Моє було там повіки; і очі Мої і серце Моє будуть там в усі дні. 17 І якщо ти будеш ходити перед лицем Моїм, як ходив Давид, батько твій, і будеш робити усе, що Я повелів тобі, і будеш зберігати устави Мої і закони Мої, 18 то утверджу престіл царства твого, як Я обіцяв Давиду, батькові твоєму, говорячи: не припи­ниться в тебе [муж,] що володіє Ізраїлем. 19 Якщо ж ви відступите і за­ли­шите устави Мої і заповіді Мої, які Я дав вам, і підете і станете слу­жи­ти богам іншим і поклонятися їм, 20 то Я знищу Ізраїля з лиця землі Моєї, яку Я дав їм, і храм цей, який Я освятив імені Моєму, відкину від імені Мого і зроблю його притчею і по­­сміховиськом у всіх народів. 21 І що­­­­­до храму цього високого усякий, хто проходить мимо нього, жахнеться і скаже: за що зробив так Господь із землею цією і з храмом цим? 22 І скажуть: за те, що вони залишили Господа, Бога батьків своїх, Який вивів­ їх із землі Єгипетської, і приліпилися до богів інших, і поклонялися їм, і служили їм, — за те Він навів на них усю цю біду.

 

Глава 7. [1] 2 Мак. 2, 10. [2] 3 Цар. 8, 11. [3] 2 Пар. 5, 13. 1 Езд. 3, 11. [4] 3 Цар. 8, 62. [5] 3 Цар. 8, 63. [6] 1 Пар. 16, 5. Чис. 10, 10. Сир. 50, 18. [7] 3 Цар. 8, 64. [8] 3 Цар. 8, 65. Чис. 13, 22. [9] Ін. 7, 37. 3 Цар. 8, 2, 65. [10] 3 Цар. 8, 66. [11] 3 Цар. 9, 1. [12] Втор. 12, 5. [14] Пс. 105, 6. Втор. 28, 10. Ам. 9, 12. [15] 2 Пар. 6, 40. [16] 3 Цар. 9, 3. [18] 2 Цар. 7, 12. 3 Цар. 9, 5. 1 Пар. 17, 12. [19] 3 Цар. 9, 6. [20] Втор. 4, 26. Нав. 23, 16. Єр. 7, 15. [21] Втор. 29, 24. 3 Цар. 9, 8. Єр. 22, 8.

 

 

Глава 8

1 Після закінчення двадцяти ро­­ків, у які Соломон будував дім Господній і свій дім, 2 Соломон відбудував і міста, які дав Соломону Хирам, і оселив у них синів Ізраїлевих. 3 І пішов Соломон на Емаф-Сува і взяв його. 4 І побудував він Фадмор у пустелі, і всі міста для запасів, які заснував у Емафі. 5 Він оббудував Вефорон верхній і Вефорон нижній, міста укріплені, зі стінами, воротами і запорами, 6 і Ваалаф і всі міста для запасів, які були у Соломона, і всі міста для колісниць, і міста для кінноти, і все, що хотів Соломон побудувати в Єрусалимі і на Ливані й у всій землі володіння свого.

7 Весь народ, який залишився від хеттеїв, і аморреїв, і ферезеїв, і евеїв­ і ієвусеїв, які були не із синів Ізра­ї­ле­вих, — 8 дітей їхніх, що залишили­ся­­­­ після них на землі, яких не зни­щи­ли сини Ізраїлеві, — зробив Соломон оброчними до цього дня. 9 Синів же Ізраїлевих не робив Соломон робітниками у справах своїх, але вони були воїнами, і начальниками охоронців його, і вождями колісниць його і вершників його. 10 І було головних приставників у царя Соломона, які керували народом, двісті п’ятдесят. 11 А дочку фараонову перевів Соломон з міста Давидового в дім, який побудував для неї, тому що, говорив він, не повинна жити жінка у мене в домі Давида, царя Ізраїлевого, бо святий він, тому що ввійшов у нього ковчег Господній.

12 Тоді став приносити Соломон все­палення Господу на жертовнику Гос­подньому, який він спорудив перед притвором, 13 щоб за уставом кож­ного дня приносити всепалення, за заповіддю Мойсея, у суботи, і в ново­місяччя, й у свята тричі на рік: у свя­то опрісноків, і у свято седмиць, у свя­­то кущів. 14 І встановив він, за роз­порядженням Давида, батька свого, черги священиків за службою їх і левитів за сторо́жами їх, щоб вони славословили і служили при священиках за уставом кожного дня, і воротарів за чергами їхніми, до кожних воріт, тому що такий був заповіт Давида, чоловіка Божого. 15 І не відступали від повелінь царя про священиків і левитів ні в чому, ні стосовно скарбів. 16 Так влаштована була вся справа Соломонова від дня заснування дому Господнього до остаточного закінчення його — дому Господнього.

17 Тоді пішов Соломон в Еціон-Гавер і в Елаф, що на березі моря, у землі Ідумейській. 18 І надіслав йому Хирам через слуг своїх кораблі і рабів, які знають море, і вирушили вони зі слугами Соломоновими в Офир, і здобули звідти чотириста п’ятдесят талантів золота, і привезли цареві Соломону.

 

Глава 8. [1] 3 Цар. 9, 10. [2] 3 Цар. 9, 11– 12. [3] Чис. 13, 22. [5] 3 Цар. 9, 17. [6] 3 Цар 9, 18–19. [7] 3 Цар. 9, 20. [8] Нав. 16, 10. Суд. 1, 28. 3 Цар. 9, 21. [10] 3 Цар. 9, 23. [11] 3 Цар. 9, 24. [13] Вих. 23, 14. Лев. 24, 8. 3 Цар. 9, 25. [14] 1 Пар. 24, 1; 27, 1. [17] 3 Цар. 9, 26–27.

 

 

Глава 9

1 Цариця Савська, почувши про славу Соломона, прийшла випробувати Соломона загадками в Єрусалим, з дуже великим багатством, і з верблюдами, нав’юченими пахощами і безліччю золота і доро­гоцінних каменів. І прийшла до Соломона і розмовляла з ним про все, що було на серці у неї. 2 І пояснив їй Соломон усі слова її, і не зна­йшлося нічого незнайомого Соломону, чого він не пояснив би їй. 3 І побачила цариця Савська мудрість Соломона і дім, який він побудував, 4 і їжу за столом його, і житло рабів його, і добропристойність службовців його й одяг їхній, і виночерпіїв його й одяг їхній, і хід, яким він ходив у дім Господній, — і була вона у захопленні. 5 І сказала цареві: прав­да те, що я чула в землі моїй про справи твої і про мудрість твою, 6 але я не вірила словам про них, доки не прийшла і не побачила очима своїми. І ось, мені і наполовину не сказано про безліч мудрости твоєї: ти перевершуєш поголос, який я чула. 7 Блаженні люди твої, і блаженні ці слуги твої, що завжди стоять перед тобою і чують мудрість твою! 8 Нехай буде благословенний Господь Бог твій, Який благозволив посадити тебе на престіл Свій царем у Гос­пода Бога твого. З любови Бога твого до Ізраїля, щоб утвердити його навіки, Він поставив тебе царем над ним — чинити суд і правду. 9 І подарувала вона царю сто двадцять талантів золота і багато пахощів і кош­товних каменів; і не бувало таких пахощів, які подарувала цариця Сав­ська царю Соломону. 10 І слуги Хирамові і слуги Соломонові, які при­везли золото з Офира, привезли і червоне дерево і коштовні камені. 11 І зробив цар з цього червоного дерева сходи до дому Господнього і до дому царського, і цитри і псалтирі для співців. І не бачено було подібного до цього раніше в землі Юдейській. 12 Цар же Соломон дав цариці Савській усе, чого вона бажала і чого вона просила, крім таких речей, які вона привезла цареві. І вона вирушила назад у землю свою, вона і слуги її.

13 Вага золота, що приходило до Соломона в один рік, була шістсот шістдесят шість талантів золота. 14 Поверх того, посли і купці приносили, і всі царі аравійські і начальники обласні приносили золото і срібло Соломону. 15 І зробив цар Соломон двісті великих щитів з кованого золота, — по шістсот сиклів ко­ваного золота пішло на кожен щит, — 16 і триста щитів менших з кованого золота, — по триста сиклів золота пішло на кожен щит; і поставив їх цар у домі з ливанського дерева. 17 І зробив цар великий престіл зі слонової кістки й обклав його чистим золотом, 18 і шість сходинок до престолу і золоте підніжжя, до престолу прироблене, і підлокітники з обох боків місця сидіння, і двох левів, які стоять біля підлокітників, 19 і ще дванадцять левів, які стоять там на шести східцях, з обох боків Не бувало такого [престолу] у жодному царстві. 20 І весь посуд для пиття у царя Соломона був із золота, і всі сосуди в домі з ливанського дерева були із золота добірного; срібло в дні Соломона ставилося за ніщо, 21 бо кораблі царя ходили у Фарсис зі слугами Хирама, і на три роки раз поверталися кораблі з Фарсиса і привозили золото і срібло, слонову кістку і мавп і павичів.

22 І перевершив цар Соломон усіх царів землі багатством і мудрістю. 23 І всі царі землі прагнули бачити Соломона, щоб послухати мудрість його, яку вклав Бог у серце його. 24 І ко­жен з них підносив від себе в дарунок сосуди срібні і сосуди золоті й одяг, зброю і пахощі, коней і ослів, з року в рік. 25 І було в Соломона чотири тисячі стійл для коней і колісниць і дванадцять тисяч верш­ників; і він розмістив їх у містах колісничних і при цареві — в Єрусалимі;­ 26 і царював він над усіма царями, від ріки Євфрату до землі Филистимської і до меж Єгипту. 27 І зробив цар [золото і] срібло в Єрусалимі рівноцінним простому каменю, а кедри, за їх безліччю, зробив рівноцінними сикоморам, що на низьких місцях. 28 Коней приводили Соломону з Єгипту і з усіх земель.

29 Інші діяння Соломонові, перші й останні, описані в записах Нафана пророка і в пророцтві Ахиї силом­лянина й у видіннях прозорливця Іоїля про Ієровоама, сина Наватово­го. 30 Царював же Соломон в Єрусалимі над усім Ізраїлем сорок років. 31 І спочив Соломон з батьками своїми, і поховали його в місті Давида, батька його. І став царем Ровоам, син його, замість нього.

 

Глава 9. [1] 3 Цар. 10, 1. Мф. 12, 42. Лк 11, 31. [2] 3 Цар. 10, 3. [3] 3 Цар. 10, 4–5. [5] 3 Цар. 10, 6. [7] 3 Цар. 10, 8. Мф. 13, 16–17. [8] 3 Цар. 10, 9. 2 Пар. 2, 11. [9] 3 Цар. 10, 10. [10] 3 Цар. 10, 11. [12] 3 Цар. 10, 13. [13] 3 Цар. 10, 14. [15] 3 Цар. 10, 16; 14, 26. [17] 3 Цар. 10, 18. [20] 3 Цар. 10, 21. [21] 3 Цар. 10, 22. [22] 3 Цар. 10, 23. 2 Пар. 1, 12. [23] Як. 1, 5. [25] 3 Цар. 4, 26; 10, 26. [26] 3 Цар. 4, 21. [27] 3 Цар. 10, 27. 2 Пар. 1, 15. [29] 3 Цар. 1, 11; 11, 41. [30] 3 Цар. 11, 42. [31] 3 Цар. 11, 43.

 

 

Глава 10

1 І пішов Ровоам у Сихем, тому що в Сихем зійшлися всі ізраїльтяни, щоб поставити його царем. 2 Коли почув про це Ієровоам, син Наватів, — він знаходився в Єгипті, куди втік від царя Соломона, — то повернувся Ієровоам з Єгипту. 3 І послали і кликали його; і прийшов Ієровоам і весь Ізраїль, і говорили Ровоаму так: 4 батько твій наклав на нас тяжке ярмо; але ти полегши жорстоку роботу батька твого і тяж­ке­ ярмо, яке він поклав на нас, і ми будемо служити тобі. 5 І сказав їм Ровоам: через три дні прийдіть знову до мене. І розійшовся народ. 6 І радився цар Ровоам зі старійшинами, які стояли перед лицем Соломона, батька його, за життя його, і говорив: як ви порадите відповісти народу цьому? 7 Вони сказали йому: якщо ти [нині] будеш добрим до народу цього і догодиш їм і будеш говорити з ними ласкаво, то вони будуть тобі рабами в усі дні. 8 Але він залишив пораду старійшин, яку во­ни давали йому, і став радитися з людьми молодими, які виросли разом з ним, і які стояли перед лицем його; 9 і сказав їм: що ви порадите мені відповісти народу цьому, який говорив мені так: полегши ярмо, яке наклав на нас батько твій? 10 І говорили йому молоді люди, які виросли разом з ним, і сказали: так скажи народу, який говорив тобі: батько твій наклав на нас тяжке ярмо, а ти полегши нам, — так скажи їм: мізинець мій товщий за стегна батька мо­го. 11 Батько мій наклав на вас тяжке ярмо, а я збільшу ярмо ваше; батько мій карав вас бичами, а я [буду бити вас] скорпіонами.

12 І прийшов Ієровоам і весь народ до Ровоама на третій день, як наказав цар, сказавши: прийдіть до мене знову через три дні. 13 Тоді цар відпо­відав їм суворо, бо залишив цар Ро­воам пораду старійшин, і говорив­ їм за порадою молодих людей так: 14 бать­ко мій наклав на вас тяжке ярмо, а я збільшу його; батько мій карав вас бичами, а я [буду бити вас] скор­пі­онами. 15 І не послухав цар народу, тому що так було влаштовано від Бога, щоб виконати Господу слово Своє, яке вирік Він через Ахию силомлянина Ієровоаму, синові Наватовому.

16 Коли весь Ізраїль побачив, що не слухає його цар, то відповів народ цареві, говорячи: яка наша частка у Давиді? Немає нам частки у сині Ієссеєвому; по наметах своїх, Ізраїлю! Тепер знай свій дім, Давиде. І розійшлися всі ізраїльтяни по наметах своїх. 17 Тільки над синами Ізраїлевими, які жили в містах Іудиних, залишився царем Ровоам. 18 І послав цар Ровоам Адонирама, начальника над збиранням данини, і закидали його сини Ізраїлеві камінням, і він помер. Цар же Ровоам поспішив сісти на колісницю, щоб утекти в Єрусалим. 19 Так відокремилися ізраїльтяни від дому Давидового до цього дня.

 

Глава 10. [1] 3 Цар. 12, 1. [2] 3 Цар. 11, 40; 12, 2. [5] 3 Цар. 12, 5. [8] 3 Цар. 12, 8. [10] 3 Цар. 12, 10. [12] 3 Цар. 12, 12. Сир. 47, 28. [15] 3 Цар. 11, 29, 31; 12, 15. [16] 3 Цар. 12, 16. 2 Цар. 20, 1. [18] 3 Цар. 4, 6; 12, 18.

 

 

Глава 11

1 І прибув Ровоам в Єрусалим і скликав з дому Іудиного і Ве­ніамінового сто вісімдесят тисяч добірних воїнів, щоб воювати з Ізраїлем­ і повернути царство Ровоаму. 2 І було слово Господнє до Самея, чоловіка Божого, і сказано: 3 скажи Ровоаму, синові Соломона, цареві Юдейському, і всьому Ізраїлю в коліні Іудиному і Веніаміновому: 4 так говорить Господь: не ходіть і не починайте війни з братами вашими; поверніться кожен у дім свій, бо Мною зробле­но це. Вони послухалися слів Господніх і повернулися з походу проти Ієровоама.

5 Ровоам жив у Єрусалимі; він обніс міста в Юдеї стінами. 6 Він укріпив Вифлеєм і Ефам, і Фекою, 7 і Вефцур, і Сохо, і Одоллам, 8 і Геф, і Марешу, і Зиф, 9 і Адораїм, і Лахис, і Азеку, 10 і Цору, й Аїалон, і Хеврон, які знаходилися в коліні Іудиному і Веніаміновому. 11 І укріпив він фортеці ці, і влаштував у них начальників і сховища для хліба і деревної олії і вина. 12 І дав у кожне місто щити і списи й укріпив їх дуже сильно. І залишалися за ним Іуда і Веніамін.

13 І священики і левити, які були по всій землі Ізраїльській, зібралися до нього з усіх країв, 14 тому що залишили левити свої міські передмістя і свої володіння і прийшли в Юдею і в Єрусалим, оскільки відсторонив їх Ієровоам і сини його від священства Господнього 15 і поставив у себе жерців на висотах, і до козлів, і до тельців, яких він зробив. 16 А за ними і з усіх колін Ізраїлевих ті, що схилили серце своє, щоб шукати Господа Бога Ізраїлево­го, приходили в Єрусалим, щоб приносити жертви Господу Богу батьків своїх. 17 І зміцнили вони царство Іудине і підтримували Ровоама, сина Соломонового, три роки, тому що хо­дили путями Давида і Соломона у ці три роки.

18 І взяв собі Ровоам за дружину Махалафу, дочку Ієромофа, сина Давидового, й Авихаїль, дочку Елиава, сина Ієссеєвого, 19 і вона народила йому синів: Ієуса і Шемарію і Загаму. 20 Після неї він узяв Мааху, дочку Авессалома, і вона народи­ла йому Авию й Аттая, і Зизу і Шеломифа. 21 І любив Ровоам Мааху, доч­ку Авессалома, більше за усіх дружин і наложниць своїх, бо він мав вісімнадцять дружин і шістдесят на­ложниць і породив двадцять вісім синів і шістдесят дочок. 22 І поставив Ровоам Авию, сина Маахи, главою [і] князем над братами його, тому що хотів поставити його царем. 23 І діяв благорозсудливо, і розіслав усіх синів своїх по всіх зем­лях Іуди і Веніаміна в усі укріплені міста, і дав їм утримання велике і знайшов багато дружин.

 

Глава 11. [1] 3 Цар. 12, 21. [2] 3 Цар. 12, 22. [4] 3 Цар. 12, 24. 2 Пар. 10, 15. [6] Бут. 35, 19. [14] Чис. 35, 2. 3 Цар. 12, 31. [15] 3 Цар. 12, 31. 2 Пар. 13, 9. [17] 2 Пар. 12, 1. [18] 1 Цар. 16, 6. [20] 2 Пар. 13, 2. [21] 3 Цар. 15, 2. [22] 3 Цар. 15, 1.

 

 

Глава 12

1 Коли царство Ровоама утвер­дилося, і він зробився сильним, тоді він залишив закон Господній, і весь Ізраїль з ним.

2 На п’ятому році царювання Ровоама, Сусаким, цар Єгипетський, пішов на Єрусалим, — тому що вони відступили від Господа, — З з тисячею і двомастами колісниць і з шістдесятьма тисячами вершників; і не було числа народу, який прийшов з ним з Єгипту, ливиянам, сукхитам і ефіоплянам; 4 і взяв укріплені міста в Юдеї і прийшов до Єрусалима. 5 Тоді Самей пророк прийшов до Ровоама і князів Юдеї, які зібралися в Єрусалимі, рятуючись від Сусакима, і сказав їм: так говорить Господь: ви залишили Мене, за те і Я залишаю вас у руки Сусакиму. 6 І смирилися князі Ізраїлеві і цар і сказали: праведний Господь! 7 Коли побачив Гос­подь, що вони смирилися, тоді було слово Господнє до Самея, і сказано: вони смирилися; не знищу їх і незабаром дам їм спасіння, і не проллється гнів Мій на Єрусалим рукою Сусакима; 8 однак же вони будуть слугами його, щоб знали, як це — служити Мені і служити царствам земним. 9 І прийшов Сусаким, цар Єгипетський, в Єрусалим і взяв скар­би дому Господнього і скарби дому царського; усе взяв він, узяв і щити золоті, які зробив Соломон. 10 І зробив цар Ровоам, замість них, щити мідні, і віддав їх у руки начальників охоронців, які охороняли вхід дому царського. 11 Коли виходив цар у дім Господній, приходили охоронці і несли їх, і потім знову відносили їх у палату охоронців. 12 І коли він смирився, тоді відвернувся від нього гнів Господа і не згубив його до кінця; притому і в Юдеї було дещо добре.

13 І утвердився цар Ровоам в Єрусалимі і царював. Сорок один рік було Ровоаму, коли він став царем, і сімнадцять років царював у Єруса­лимі, у місті, яке з усіх колін Ізраїлевих обрав Господь, щоб там перебувало ім’я Його. Ім’я матері його Наама, аммонитянка. 14 І робив він зло, тому що не налаштував серце своє для того, щоб шукати Господа.

15 Діяння Ровоамові, перші й ос­тан­ні, описані в записах Самея пророка й Адди прозорливця у родоводах. І були війни у Ровоама з Ієровоамом в усі дні. 16 І спочив Ровоам з батьками своїми і похований у місті Давидовому. І став царем Авия, син його, замість нього.

 

Глава 12. [1] 2 Пар. 11, 17. Втор. 32, 15. 3 Цар. 14, 22. [2] 3 Цар. 14, 25. [5] 2 Пар. 15, 2. [6] Дан. 9, 14. [7] Єр. 18, 8. [9] 3 Цар. 10, 16–17; 14, 26. 2 Пар. 9, 15. [10] 3 Цар. 14, 27. [12] 3 Цар. 14, 13; 21, 29. [13] 3 Цар. 14, 21. [15] 3 Цар. 14, 29; 15, 6. [16] 3 Цар. 14, 31.

 

 

Глава 13

1 У вісімнадцятий рік царювання Ієровоама став царем Авия над Іудою. 2 Три роки він царював у Єрусалимі; ім’я матері його Михая, дочка Урії, з Гиви. І була вій­на у Авиї з Ієровоамом. 3 І вивів Авия на війну військо, яке складалося з людей хоробрих, з чотирьохсот тисяч чоловік добірних; а Ієровоам виступив проти нього на війну з вісьмомастами тисячами чоловік, також добірних, хоробрих. 4 І став Авия на вершині гори Цемараїмської, однієї з гір Єфремових, і говорив: послухайте мене, Ієровоам і всі ізраїль­тя­ни! 5 Чи не знаєте ви, що Господь Бог Ізраїлів дав царство Давиду над Ізраїлем повіки, йому і синам його, за завітом соли [вічним]? 6 Але пов­став Ієровоам, син Наватів, раб Соломона, сина Давидового, і збунтувався проти господаря свого. 7 І зібралися навколо нього люди пусті, люди розбещені, й укріпилися проти Ровоама, сина Соломонового; Ровоам же був молодий і слабкий серцем і не встояв проти них. 8 І нині ви думаєте устояти проти царства Господнього в руці синів Давидових, тому що вас безліч, і у вас золоті тельці, яких Ієровоам зробив для вас богами. 9 Чи не ви вигнали священиків Господніх, синів Аарона, і левитів, і поставили в себе священиків, які з народів інших земель? Усякий, хто приходить для посвяти своєї з тельцем і з сімома баранами, стає у вас священиком лжебогів. 10 А у нас — Господь Бог наш; ми не залишали Його, і Господу служать священики, сини Ааронові, і левити при своїй справі. 11 І спалюють вони Господу всепалення щоранку і щовечора, і запашне куріння, і покладають рядами хліби на столі чистому, і запалюють золотий світильник і лампади його, щоб горіли щовечора, тому що ми дотримуємо встановлення Господа Бога нашого, а ви зали­шили Його. 12 І ось, у нас на чолі Бог, і священики Його, і труби гучні, щоб гриміти проти вас. Сини Ізраїлеві! не воюйте з Господом Богом батьків ваших, бо не матимете успіху.

13 Тим часом Ієровоам послав загін у засідку з тилу їм, так що сам він був попереду юдеїв, а засідка позаду них. 14 І оглянулися юдеї, і ось, битва проти них спереду і позаду; і воззвали вони до Господа, а свя­щеники засурмили трубами. 15 І викликнули юдеї. І коли викликнули юдеї, Бог уразив Ієровоама і всіх із­раїльтян перед лицем Авиї й Іуди. 16 І побігли сини Ізраїлеві від юдеїв, і віддав їх Бог у руки їхні. 17 І зроби­ли­­ їм Авия і народ його поразку сильну; і впало убитими в Ізраїля п’ятсот тисяч чоловік добірних. 18 І сми­­рилися тоді сини Ізраїлеві, і були сильні сини Іудині, тому що уповали­ на Господа Бога батьків своїх. 19 І пе­реслідував Авия Ієровоама і взяв у нього міста: Вефиль і залежні від нього міста, й Ієшану і залежні від неї міста, і Ефрон і залежні від нього міста. 20 І не входив уже в силу Ієровоам у дні Авиї. І вразив його Господь, і він помер. 21 Авия ж підсилився; і взяв собі чотирнадцять дружин і породив двадцять два сини і шістнадцять дочок.

22 Інші діяння Авиї і його вчинки і слова описані у сказанні пророка Адди.

 

Глава 13. [1] 3 Цар. 15, 1. [2] 3 Цар. 15, 2. 2 Пар. 11, 20. [3] 3 Цар. 15, 7. [6] 3 Цар. 11, 26. [8] 3 Цар. 12, 28. [9] 2 Пар. 11, 15. 3 Цар. 12, 31. [11] Вих. 27, 21. Лев. 8, 35; 24, 4, 6. [12] Втор. 20, 4. Чис. 10, 9; 14, 41. [14] Чис. 10, 9. Нав. 6, 3. [18] Пс. 105, 42. [19] 3 Цар. 12, 29. Ін. 11, 54. [22] 3 Цар. 15, 3.

 

 

Глава 14

1 І спочив Авия з батьками сво­­їми, і поховали його в місті Давидовому. І став царем Аса, син його, замість нього. У дні його спочивала земля десять років. 2 І робив Аса добре й угодне в очах Господа Бога свого: 3 і відкинув він жертовники богів чужих і висоти, і розбив статуї, і вирубав посвячені дерева; 4 і повелів юдеям шукати Господа Бога батьків своїх, і виконувати закон [Його] і заповіді; 5 і скасував він у всіх містах Іудиних висоти і статуї сонця. І спокійним було при ньому царство. 6 І побудував він укріплені міста в Юдеї, бо спокійною була земля, і не було в нього війни в ті роки, оскільки Господь дав спокій йому. 7 І сказав він юдеям: побудуємо міста ці й обнесемо їх стінами з вежами, з воротами і запорами. Зем­ля ще наша, тому що ми знайшли Господа Бога нашого: ми знайшли Його, — і Він дав нам спокій з усіх боків. І стали будувати, і мали успіх. 8 І було в Аси військової сили: озброєних щитом і списом з коліна Іудиного триста тисяч, і з коліна Веніамінового озброєних щитом і які стріляли з лука, двісті вісімдесят тисяч, людей хоробрих.

9 І вийшов на них Зарай ефіоплянин з військом у тисячу тисяч і з трьомастами колісниць і дійшов до Мареші. 10 І виступив Аса проти нього, і вишикувалися до битви на долині Цефата в Мареші. 11 І воззвав Аса до Господа Бога свого, і сказав: Господи! чи не в Твоїй силі допомог­ти сильному або безсилому? допоможи ж нам, Господи Боже наш: тому що ми на Тебе уповаємо і в ім’я Твоє вийшли ми проти безлічі цієї. Господи! Ти Бог наш: нехай не переможе Тебе людина. 12 І вразив Гос­подь ефіоплян перед лицем Аси і перед лицем Іуди, і побігли ефіопляни. 13 І переслідував їх Аса і народ, який був з ним, до Герара, і впали ефіопляни, так що в них нікого не залишилося в живих, тому що вони вражені були перед Господом і перед воїнством Його. І набрали здобичі безліч. 14 І зруйнували всі міста навколо Герара, тому що напав на них жах від Господа; і розграбували всі міста і винесли з них дуже багато здобичі. 15 Також і пастуші курені зруйнували і погнали безліч стад дрібної худоби і верблюдів і повернулися в Єрусалим.

 

Глава 14. [1] 3 Цар. 15, 8. [2] 3 Цар. 15, 11. [3] 3 Цар. 15, 12. [9] 2 Пар. 16, 8. [11] 1 Цар. 14, 6. [12] 2 Пар. 13, 15; 16, 8. [14] 2 Пар. 17, 10; 20, 29.

 

 

Глава 15

1 Тоді на Азарію, сина Одедо­вого, зійшов Дух Божий, 2 і вийшов він назустріч Асі і сказав йому: послухайте мене, Асо і весь Іуда і Веніамін: Господь з вами, коли ви з Ним; і якщо будете шукати Його, Він буде знайдений вами; якщо ж залишите Його, Він залишить вас. 3 Бага­то днів Ізраїль буде без Бога істинного, і без священика, який вчить, і без закону;

4 але коли він навернеться у скруті своїй до Господа Бога Ізраїлевого і знайде Його, Він дасть їм знайти Себе. 5 У ті часи не буде миру ні для того, хто виходить, ні для того, хто входить, бо великі заворушення будуть у всіх жителів земель; 6 народ буде воювати з народом, і місто з містом, тому що Бог приведе їх у сум’яття всякими бідами. 7 Але ви зміц­нитеся, і нехай не слабшають руки ваші, тому що є відплата за діла ваші.

8 Коли почув Аса слова ці і пророцтво [Азарії], сина Одеда пророка, то підбадьорився і викинув мерзоти язичницькі з усієї землі Іудиної і Веніамінової і з міст, які він узяв на горі Єфремовій, і оновив жертовник Господній, що перед притвором Господнім. 9 І зібрав всього Іуду і Веніаміна і тих, що живуть з ними, переселенців від Єфрема і Манассії і Симеона; тому що багато хто від Ізраїля перейшли до нього, коли побачили, що Господь, Бог його, з ним. 10 І зібралися в Єрусалимі у третій місяць, у п’ятнадцятий рік царювання Аси; 11 і принесли в день той жертву Господу зі здобичі, яку привели, з великої худоби сімсот і з дрібної сім тисяч; 12 і вступили в завіт, щоб шукати Господа Бога батьків своїх від усього серця свого і від усієї душі своєї; 13 а всякий, хто не стане шукати Господа Бога Ізраїлевого, повинен померти, малий він чи великий, чоловік чи жінка. 14 І клялися Господу голосно і з вигуками і при звуках труб і рогів. 15 І раділи всі юдеї цій клятві, тому що від усього серця свого клялися і з усією щирістю шукали Його, і Він дав їм знайти Себе. І дав їм Господь спокій з усіх боків. 16 І Мааху, матір свою, цар Аса позбавив царського достоїн­ства за те, що вона зробила ідола для діброви. І зруйнував Аса ідола її, і порубав на шматки, і спалив у долині Кедрона. 17 Хоча висоти не були знищені в Ізраїлі, але серце Аси було цілком віддане Господу в усі дні його. 18 І вніс він посвячене батьком його і свою посвяту в дім Божий, срібло і золото і сосуди. 19 І не було війни до тридцять п’ятого року царювання Аси.

 

Глава 15. [2] Втор. 20, 1; 31, 16–17. Іс. 55, 6. [3] Ос. 3, 4. Ам. 8, 11. [4] Прем. 1, 2. [6] Мф. 24, 6. [7] Лк 21, 19. 1 Кор. 15, 58. Гал. 6, 9. [12] Нав. 24, 24–25. Втор. 6, 5. [13] 2 Пар. 22, 9. [16] 3 Цар. 15, 13. [17] 3 Цар. 15, 14; 22, 43. Лк 1, 6. [18] 2 Пар. 5, 1.

 

 

Глава 16

1 У тридцять шостий рік царювання Аси, пішов Вааса, цар Ізраїльський, на юдеїв і почав будувати Раму, щоб не дозволити нікому ні відходити від Аси, царя Юдейського, ні приходити до нього. 2 І виніс Аса срібло і золото зі скарб­ниць дому Господнього і дому царського і послав до Венадада, царя Сирійського, який жив у Дамаску, говорячи: З союз нехай буде між мною і тобою, як був між батьком моїм і батьком твоїм; ось, я посилаю тобі срібло і золото: піди, розір­ви союз твій з Ваасою, царем Ізраїльським, щоб він відступив від мене. 4 І послухався Венадад царя Аси і послав воєначальників, які були в нього, проти міст ізраїльських, і во­ни спустошили Ійон і Дан й Авел­маїм і всі запаси в містах Неффали­мових. 5 І коли почув про це Вааса, то перестав будувати Раму і припинив роботу свою. 6 Аса ж цар зібрав усіх юдеїв, і вони вивезли з Рами камені і дерева, які використовував Вааса для будівлі, — і побудував з них Геву і Мицфу.

7 У той час прийшов Ананій прозорливець до Аси, царя Юдейського,­ і сказав йому: оскільки ти понадіяв­ся на царя Сирійського і не уповав на Господа Бога твого, тому і врятувалося військо царя Сирійського від руки твоєї. 8 Чи не були ефіопляни і лівіяни з силою більшою і з колісницями і вершниками дуже численними? Але оскільки ти уповав на Господа, то Він віддав їх у руки твої, 9 тому що очі Господа оглядають усю землю, щоб підтримувати тих, чиє серце цілком віддане Йому. Нероз­важливо ти зробив тепер. За те віднині будуть у тебе війни. 10 І роз­гні­­вав­ся Аса на прозор­ливця, і замкнув його у в’язницю, тому що за це був у роздратуванні на нього; пригноблював Аса і декого з народу в той час.

11 І ось, діяння Аси, перші й ос­танні, описані в книзі царів юдейсь­ких та ізраїльських. 12 І захворів Аса на ноги на тридцять дев’ятому році царювання свого, і хвороба його піднялася до верхніх частин тіла; але він у хворобі своїй шукав не Господа,­ а лікарів. 13 І спочив Аса з батьками своїми, і помер на сорок першому році царювання свого. 14 І поховали його у гробниці, яку він влаштував для себе в місті Давидовому; і поклали його на одрі, який наповнили пахощами і різними належно зробленими мастями, і спалили їх для нього безліч.

 

Глава 16. [1] 3 Цар. 15, 17. [2] 3 Цар. 15, 18. 4 Цар. 12, 18. [4] 3 Цар. 15, 20. [5] 3 Цар. 15, 21. [6] Нав. 18, 24. [7] 2 Пар. 19, 2. [8] 2 Пар. 14, 9. Іс. 20, 5. [9] 2 Мак. 9, 5. [13] 3 Цар. 15, 24.

 

 

Глава 17

1 І став царем Іосафат, син його, замість нього; і зміцнився він проти ізраїльтян. 2 І поставив він військо в усі укріплені міста Юдеї і розставив охоронне військо по зем­лі Юдейській і по містах Єфремових, якими оволодів Аса, батько його. 3 І був Господь з Іосафатом, бо він ходив першими путями Давида, батька свого, і не шукав Ваалів, 4 але шукав він Бога батька свого і робив за заповідями Його, а не за діяннями ізраїльтян. 5 І утвердив Господь царство в руках його, і давали всі юдеї дари Іосафату, і було в нього багато багатства і слави. 6 І піднеслося серце його на путях Господніх; крім того, і висоти скасував він і діброви в Юдеї.

7 І в третій рік царювання свого він послав князів своїх Бенхаїла й Овадію, і Захарію і Нафанаїла і Ми­хея, щоб учили по містах Іудиних народ, 8 і з ними левитів: Шемаію і Нефанію, і Зевадію й Азаїла, і Шемирамофа й Іонафана, й Адонію і Товію і Тов-Адонію, і з ними Елишаму й Іорама, священиків. 9 І вони навчали в Юдеї, маючи з собою книгу закону Господнього; і обходили всі міста Юдеї й учили народ. 10 І був страх Господній на всіх царствах землі, які навколо Юдеї, і не воювали з Іосафатом. 11 А від филистимлян приносили Іосафату дари і в данину срібло; також аравитяни приганяли до нього дрібну худобу: баранів сім тисяч сімсот і козлів сім тисяч сімсот.

12 І піднімався Іосафат усе більше і більше і побудував у Юдеї фортеці й міста для запасів. 13 Багато було в нього запасів у містах юдейських, а в Єрусалимі людей військових, хоробрих. 14 І ось список їх за поколіннями їхніми: в Іуди начальники тисяч: Адна начальник, і в нього відмінних воїнів триста тисяч; 15 за ним Іоханан начальник, і в нього двісті вісімдесят тисяч; 16 за ним Амасія, син Зихри, який присвятив себе Господу, і в нього двісті тисяч воїнів відмінних. 17 У Веніаміна: відмінний воїн Елиада, і в нього озброєних луком і щитом двісті тисяч; 18 за ним Ієгозавад, і в нього сто вісімдесят тисяч озброєних воїнів. 19 Ось ті, що служили царю, зверх тих, яких розставив цар в укріплених містах по всій Юдеї.

 

Глава 17. [1] 3 Цар. 15, 24; 22, 41. [3] 2 Пар. 19, 3. [5] 3 Цар. 22, 44. 2 Пар. 18, 1. [10] 2 Пар. 14, 14. [16] Чис. 6, 2.

 

 

Глава 18

1 І було в Іосафата багато ба­гатства і слави; і поріднився він з Ахавом. 2 І пішов через кілька років до Ахава в Самарію; і заколов для нього Ахав багато худоби дрібної і великої, і для людей, які були з ним, і схиляв його йти на Рамоф галаадський. 3 І говорив Ахав, цар Ізраїльський, Іосафату, царю Юдей­ському: чи підеш зі мною в Рамоф галаадський? Той сказав йому: як ти, так і я, як твій народ, так і мій народ: йду з тобою на війну! 4 І сказав Іосафат царю Ізраїльському: за­питай сьогодні, що скаже Господь. 5 І зібрав цар Ізраїльський пророків чотириста чоловік і сказав їм: чи йти нам на Рамоф галаадський війною, чи утриматися? Вони сказали: йди, і Бог віддасть його в руку царя. 6 І ска­зав Іосафат: чи немає тут ще пророка Господнього? запитаємо й у нього.­ 7 І сказав цар Ізраїльський Іосафату: є ще один чоловік, через якого можна запитати Господа; але я не люблю його, тому що він не пророкує про мене добре, а постійно пророкує лихе; це Михей, син Іємвлая. І сказав Іосафат: не говори так, царю. 8 І покликав цар Ізраїльський одного євнуха, і сказав: сходи скоріше за Михеєм, сином Іємвлая. 9 Цар же Ізраїльський та Іосафат, цар Юдейський, сиділи кожен на своєму престолі, одягнені в царський одяг; сиділи на площі біля воріт Самарії, і всі пророки пророкували перед ними. 10 І зробив собі Седекія, син Хена­ани, залізні роги і сказав: так говорить Господь: цими поколеш сиріян до знищення їх. 11 І всі пророки пророкували те саме, говорячи: йди на Рамоф галаадський; буде успіх тобі, і віддасть його Господь у руку царя.

12 Посланий, який пішов покликати Михея, говорив йому: ось, пророки одноголосно пророкують добре цареві; нехай би і твоє слово було таким самим, як кожного з них: проречи і ти добре. 13 І сказав Михей: живий Господь, — що скаже мені Бог мій, те проречу я. 14 І прийшов він до царя, і сказав йому цар: Михею, чи йти нам війною на Рамоф галаадський, чи утриматися? І сказав той: ідіть, буде вам успіх, і вони будуть віддані в руки ваші. 15 І сказав йому цар: скільки разів мені заклинати тебе, щоб ти не говорив мені нічого, крім істини, в ім’я Господнє? 16 Тоді Михей сказав: я бачив усіх синів Ізраїля, розсіяних по горах, як овець, у яких немає пастиря, — і сказав Господь: немає в них начальника, нехай повернуться кожен у дім свій з миром. 17 І сказав цар Ізраїльський Іосафату: чи не говорив я тобі, що він не пророкує про мене доброго, а тільки лихе? 18 І сказав Михей: так вислухайте слово Господнє: я ба­чив Господа, Який сидить на престолі Своєму, і все воїнство небесне стояло праворуч і ліворуч Нього. 19 І сказав Господь: хто втягнув би Ахава, царя Ізраїльського, щоб він пішов і впав у Рамофі галаадському? І один говорив так, інший говорив інакше. 20 І виступив один дух, і став перед лицем Господа, і сказав: я втягну його. І сказав йому Господь: чим? 21 Той сказав: я вийду, і буду духом неправди у вустах усіх пророків його. І сказав Він: ти втягнеш його, і досягнеш; піди і зроби так: 22 І тепер, ось попустив Господь духу неправди увійти в уста цих пророків твоїх, але Господь прорік тобі недобре. 23 І підійшов Седекія, син Хенаани, і вдарив Михея по щоці, і сказав: якою це дорогою відійшов від мене Дух Господній, щоб говори­ти в тобі? 24 І сказав Михей: ось, ти побачиш це в той день, коли будеш бігати з кімнати в кімнату, щоб сховатися. 25 І сказав цар Ізраїльський: візьміть Михея і відведіть його до Амона градоначальника і до Іоаса, сина царя, 26 і скажіть: так говорить цар: посадіть цього у в’язницю і годуйте його хлібом і водою бідно, доки я не повернуся в мирі. 27 І сказав Михей: якщо ти повернешся в мирі, то не Господь говорив через мене. І сказав: слухайте це, всі люди!

28 І пішов цар Ізраїльський та Іоса­фат, цар Юдейський, до Рамофа галаадського. 29 І сказав цар Ізраїльський Іосафату: я переодягнуся і вступлю в битву, а ти вдягни свій царський одяг. І переодягся цар Ізраїльський, і вступив у битву. 30 І цар Сирійський повелів начальникам колісниць, які були в нього, сказавши: не бийтеся ні з малим, ні з вели­ким, а тільки з одним царем Ізраїль­ським. 31 І коли побачили Іосафата начальники колісниць, то подумали: це цар Ізраїльський, — і оточили його, щоб битися з ним. Але Іосафат закричав, і Господь допоміг йому, і відвів їх Бог від нього. 32 І коли побачили начальники колісниць, що це не був цар Ізраїльський, то повернули від нього. 33 Тим часом один чоловік випадково натягнув лук свій, і пора­нив царя Ізраїльського крізь шви лат. І сказав він візнику: поверни назад, і вези мене від війська, тому що я поранений. 34 Але битва у той день посилилася; і цар Ізраїльський стояв на колісниці проти сиріян до вечора і помер, коли заходило сонце.

 

Глава 18. [1] 2 Пар. 17, 5. 4 Цар. 8, 18. [2] 3 Цар. 22, 2. [3] 3 Цар. 22, 4. [5] 3 Цар. 22, 6. [6] 3 Цар. 22, 7. [8] 3 Цар. 22, 9. [10] 3 Цар. 22, 11. [12] 3 Цар. 22, 13. [16] Чис. 27, 17. 3 Цар. 22, 17. [20] 3 Цар. 22, 21. Іов. 1, 6. [21] Ін. 8, 44. 1 Ін. 4, 6. 3 Цар. 22, 22. [22] Іс. 19, 14. Єз. 14, 9. [23] Єр. 20, 2. Мк 14, 65. Ін. 18, 22. [24] 3 Цар. 20, 30, 39; 22, 25. [29] 3 Цар. 22, 30. [31] 3 Цар. 22, 32. Пс. 65, 9. [33] 3 Цар. 22, 34. [34] 3 Цар. 22, 35.

 

 

Глава 19

1 І повертався Іосафат, цар Юдейський, у мирі в дім свій в Єрусалим. 2 І виступив назустріч йому Іиуй, син Ананії, прозорливець, і сказав царю Іосафату: чи слід було тобі допомагати нечестивцю і любити ненависників Господа? за це на тебе гнів від лиця Господа. 3 Втім, і добре знайдено в тобі, тому що ти знищив ідолів у землі [Юдейській] і налаштував серце своє для того, щоб шукати Бога.

4 І жив Іосафат в Єрусалимі. І знову став він обходити народ свій від Вирсавії до гори Єфремової, і навертав їх до Господа, Бога батьків їхніх. 5 І поставив суддів на землі по всіх укріплених містах Юдеї в кожнім місті, 6 і сказав суддям: дивіться, що ви робите, ви чините не суд людський, але суд Господа; і Він з вами у справі суду. 7 Отже, нехай буде страх Господній на вас: дійте обачно, тому що немає у Господа Бога нашого неправди, ні упереджености, ні хабарництва. 8 І в Єрусалимі приставив Іосафат деяких з левитів і священиків і глав поколінь в Ізраїлі — до суду Господнього і до позовів. І повернулися в Єрусалим. 9 І дав їм повеління, говорячи: так дійте у страху Господньому, з вірніс­тю і з чистим серцем: 10 у всякій справі спірній, яка надійде до вас від братів ваших, що живуть у містах своїх, чи про кровопролиття, чи про закон, заповіді, устави й обряди, наставляйте їх, щоб вони не завинили перед Господом, і не було б гніву Його на вас і на братів ваших; так дійте, — і ви не згрішите. 11 І ось Амарія первосвященик над вами у всякій справі Господній, а Зевадія, син Ісмаїлів, князь дому Іудиного, в усякій справі царя, і наглядачі левити перед вами. Будьте тверді і дійте, і буде Господь з добрим.

 

Глава 19. [2] 3 Цар. 16, 1. [3] 3 Цар. 14, 13. 2 Пар. 12, 12. Неєм. 9, 8. [5] Втор. 16, 18. [6] Втор. 1, 17. Пс. 81, 2. Прем. 6, 4. [7] Втор. 10, 17. Іов. 34, 19. Прем. 6, 7. Сир. 35, 12. Діян. 10, 34. 1 Пет. 1, 17. Рим. 2, 11. Гал. 2, 6. Еф. 6, 9. Кол. 3, 25. [10] Втор. 17, 8. [11] Зах. 3, 7.

 

 

Глава 20

1 Після цього моавитяни й аммонитяни, а з ними деякі з краї­ни Маонитської, пішли війною на Іосафата. 2 І прийшли, і донесли Іосафату, говорячи: йде на тебе безліч велика з-за моря, від Сирії, і ось вони в Хацацон-Фамарі, тобто в Ен­гедді. 3 І злякався Іосафат, і навернув лице своє шукати Господа, й оголосив піст по всій Юдеї. 4 І зібралися юдеї просити допомоги у Господа; з усіх міст Іудиних прийшли вони благати Господа.

5 І став Іосафат на зібранні юдеїв та єрусалимлян у домі Господньому, перед новим двором, 6 і сказав: Господи Боже батьків наших! Чи не Ти Бог на небі? І Ти володарюєш над усіма царствами народів, і у Твоїй руці сила і міцність, і ніхто не встоїть проти Тебе! 7 Чи не Ти, Боже наш, вигнав жителів землі цієї перед лицем народу Твого Ізраїля і віддав її сімені Авраама, друга Твого, повік? 8 І вони оселилися на ній і побудували Тобі на ній святилище в ім’я Твоє, говорячи: 9 якщо прийде на нас біда: меч, що карає, або моровиця, або голод, то ми станемо перед домом цим і перед лицем Твоїм, бо ім’я Твоє в домі цьому, і закличемо Тебе в тісноті нашій, і Ти почуєш і спасеш. 10 І нині ось аммонитяни і моавитяни і жителі гори Сеїра, через землі яких Ти не дозволив пройти ізраїльтянам, коли вони йшли із землі Єгипетської, а тому вони оминули їх і не знищили їх, — 11 ось вони платять нам тим, що при­йшли вигнати нас зі спадкоємного володіння Твого, яке Ти віддав нам. 12 Боже наш! Ти суди їх. Бо немає в нас сили проти безлічі цієї великої, що прийшла на нас, і ми не знаємо, що́ робити, але до Тебе очі наші! 13 І всі юдеї стояли перед лицем Гос­поднім, і малі діти їхні, дружини їхні і сини їхні.

14 Тоді на Іозиїла, сина Захарієвого, сина Ванеї, сина Ієіела, сина Матфанії, левита із синів Асафових, зійшов Дух Господній серед зібрання 15 і сказав він: слухайте, всі юдеї і жителі Єрусалима і царю Іосафате! Так говорить Господь до вас: не бійтеся і не жахайтеся безлічі цієї великої, бо не ваша війна, а Божа. 16 Завтра виступите проти них: ось вони піднімаються на височину Циц, і ви знайдете їх в кінці долини, перед пустелею Ієруїлом. 17 Не вам воювати цього разу; ви станьте, стійте і дивіться на спасіння Господнє, що посилається вам. Іуда та Єрусалим! не бійтеся і не жахайтеся. Завт­ра виступите назустріч їм, і Господь буде з вами. 18 І схилився Іосафат лицем до землі, і всі юдеї і жителі Єрусалима впали перед Господом, щоб поклонитися Господу. 19 І встали левити із синів Каафових і з синів Кореєвих — хвалити Господа Бога Ізраїлева, голосом дуже гучним.

20 І встали вони рано-вранці, і ви­ступили до пустелі Фекойської; і ко­ли вони виступили, став Іосафат і ска­зав: послухайте мене, юдеї і жи­телі Єрусалима! Вірте Господу Богу вашому, і будьте твердими; вірте про­рокам Його, і буде успіх вам. 21 І ра­дився він з народом, і поставив спів­ців Господу, щоб вони у благоліпності святині, виступаючи попереду озброєних, славословили і говорили: славте Господа, бо повіки милість Його! 22 І в той час, як вони стали викликувати і славословити, Господь збудив незгоду між аммонитянами, моавитянами і жителями гори Сеїра, які прийшли на Юдею, і були вони вражені: 23 бо повстали аммонитяни і моавитяни на жителів гори Сеїра, вбиваючи і знищуючи їх, а коли покінчили з жителями Сеїра,­ тоді стали знищувати одне одного. 24 І коли юдеї прийшли на височину до пустелі і глянули на ту багатолюд­ність, і ось — трупи лежать на землі, і нема уцілілого. 25 І прийшов Іосафат і народ його забирати здобич, і знайшли в них безліч і майна, і одягу, і коштовних речей, і набрали собі стільки, що не могли нести. І три дні вони забирали здобич; така велика була вона!

26 А на четвертий день зібралися в долині благословення, бо там вони благословили Господа. Тому і називають те місце долиною благословення до цього дня. 27 І пішли назад усі юдеї та єрусалимляни й Іосафат на чолі їх, щоб повернутися в Єрусалим з радістю, тому що дав їм Господь торжество над ворогами їхніми.­ 28 І прийшли в Єрусалим з псалтирями, і цитрами, і трубами, до дому Господнього. 29 І був страх Божий на всіх царствах земних, коли вони почули, що Сам Господь воював проти ворогів Ізраїля. 30 І спокійним стало царство Іосафатове, і дав йому Бог його спокій з усіх боків.

31 Так царював Іосафат над Юдеєю:­ тридцяти п’яти років він був, коли став царем, і двадцять п’ять років царював у Єрусалимі. Ім’я матері його Азува, дочка Салаїла. 32 І ходив­ він путями батька свого Аси і не ухилився від них, роблячи угодне в очах Господніх. 33 Тільки висоти не були скасовані, і народ ще не навер­нув твердо серця свого до Бога бать­ків своїх.

34 Інші діяння Іосафата, перші й останні, описані в записах Іиуя, сина Ананієвого, які внесені в книгу царів Ізраїлевих.

35 Але після того вступив Іосафат, цар Юдейський, у спілкування з Охо­зією, царем Ізраїльським, який чинив беззаконня, 36 і з’єднався з ним, щоб побудувати кораблі для відправ­лення у Фарсис; і побудували вони кораблі в Еціон-Гавері. 37 І вирік тоді Єлиєзер, син Додави з Мареші, пророцтво на Іосафата, говорячи: оскільки ти вступив у спілкування з Охозією, то зруйнував Господь справу твою. — І розбилися кораблі, і не могли йти у Фарсис.

 

Глава 20. [2] Бут. 14, 7. Нав. 15, 62. [3] 2 Пар. 17, 3. [6] Пс. 8, 2; 46, 8–9. 2 Пар. 14, 11. [7] Іс. 41, 8. Ін. 8, 33. Як. 2, 23. [9] 2 Пар. 6, 28. [10] Втор. 2, 9. [12] Пс. 24, 15; 120, 1. Мф. 8, 25. [14] Суд. 11, 29. 2 Пар. 24, 20. [15] Вих. 14, 13. Нав. 10, 14. Іс. 33, 2. [17] Вих. 14, 13. Чис. 14, 9. [20] 2 Цар. 14, 2. Пс. 45, 1–2. Вих. 14, 31. [23] Суд. 7, 22. 1 Цар. 14, 20. [29] 2 Пар. 14, 14. [30] 2 Пар. 14, 6; 15, 15. [31] 3 Цар. 22, 42. [33] 3 Цар. 22, 43. [34] 3 Цар. 22, 45. [35] 3 Цар. 22, 4. [36] 3 Цар. 22, 48.

 

 

Глава 21

1 І спочив Іосафат з батьками­ своїми, і похований з батьками своїми в місті Давидовому. І став царем Іорам, син його, замість нього.­ 2 І в нього були брати, сини Іосафата: Азарія та Ієхиїл, і Захарія й Азарія, і Михаїл і Сафатія: усі ці сини Іосафата, царя Ізраїлевого. 3 І дав їм батько їхній великі подарунки сріблом і золотом і коштовностями, разом з укріпленими містами в Юдеї; царство ж віддав Іораму, тому що він первісток. 4 І вступив Іорам на царство батька свого й утвердився, й умертвив усіх братів своїх мечем і також деяких із князів Ізраїлевих.

5 Тридцяти двох років був Іорам, коли став царем, і вісім років царював у Єрусалимі; 6 і ходив він шляхом царів ізраїльських, як робив дім Ахавів, тому що дочка Ахава була дружиною його, — і робив він неугод­не в очах Господніх. 7 Однак же не хотів Господь погубити дім Давида заради завіту, який уклав з Давидом, і тому що обіцяв дати йому світильник і синам його на всі часи.

8 У дні його вийшов Едом з-під влади Іуди, і поставили над собою царя. 9 І пішов Іорам з воєначальниками своїми, і всі колісниці з ним; і вставши вночі, вразив ідумеян, які оточили його і начальників над ко­лісницями [і побіг народ в оселі свої]. 10 Однак вийшов Едом з-під влади Іуди до цього дня. У той же час вийшла і Ливна з-під влади його, тому що він залишив Господа Бога батьків своїх. 11 Також висоти спорудив він на горах юдейських, і ввів у блуд жителів Єрусалима і спокусив Юдею.

12 І прийшов до нього лист від Іллі пророка, в якому було сказано: так говорить Господь Бог Давида, батька твого: за те, що ти не пішов путями Іосафата, батька твого, і путями Аси, царя Юдейського, 13 а пішов шляхом царів ізраїльських і ввів у блуд Юдею і жителів Єрусалима, як вводив у блуд дім Ахавів, ще ж і братів твоїх, дім батька твого, які кращі за тебе, ти умертвив, 14 за те, ось Господь уразить поразкою великою народ твій і синів твоїх, і дружин твоїх, і все майно твоє, 15 тебе ж самого – хворобою тяжкою, хворобою нутрощів твоїх до того, що будуть випадати нутрощі твої від хвороби день у день.

16 І збудив Господь проти Іорама дух филистимлян і аравитян, су­між­них з ефіоплянами; 17 і вони пішли на Юдею й увірвалися в неї, і захопили все майно, що знаходило­ся в домі царя, також і синів його і дружин його; і не залишилося в нього сина, крім Охозії, меншого із синів його. 18 А після всього цього вразив Господь нутрощі його хворобою невиліковною. 19 Так було день за днем, а до кінця другого року випали нутрощі його від хвороби його, і він помер у жорстоких стражданнях; і не спалив для нього народ його пахощів, як робив те для бать­ків його.

20 Тридцяти двох років був він, коли став царем, і вісім років царював у Єрусалимі, і відійшов неоплаканий, і поховали його в місті Давидовому, але не в царських гробницях.

 

Глава 21. [1] 3 Цар. 22, 50. [4] 4 Цар. 8, 16. [5] 4 Цар. 8, 17. [6] 4 Цар. 8, 18; 16, 3. 2 Пар. 18, 1. [7] 2 Цар. 7, 12. [8] Бут. 27, 40. 4 Цар. 8, 20. [11] Лев. 17, 7; 20, 5. 3 Цар. 13, 2. [12] 3 Цар. 15, 26. [20] 4 Цар. 8, 17, 24.

 

 

Глава 22

1 І поставили царем жителі Єрусалима Охозію, меншого сина його, замість нього, тому що всіх старших побило полчище, яке приходило з аравитянами до стану, — і став царем Охозія, син Іорама, царя Юдейського.

2 Двадцяти двох років був Охозія, коли став царем, і один рік царював у Єрусалимі; ім’я матері його Гофолія, дочка Амврія. 3 Він також ходив путями дому Ахавового, тому що мати його була радницею йому на беззаконні справи. 4 І робив він неугодне в очах Господніх, подібно до дому Ахавого, тому що він був йому радником, після смерти батька його, на загибель йому. 5 Також за їх порадою, він пішов з Іорамом, сином Ахавовим, царем Ізраїльським, на війну проти Азаїла, царя Сирійського, у Рамоф галаадський. І поранили сиріяни Іорама, 6 і повер­нувся він у Ізреель лікуватися від ран, які завдали йому в Рамі, коли він во­ював з Азаїлом, царем Сирійським. І Охозія, син Іорама, цар Юдейський, прийшов відвідати Іорама, сина Ахавового, в Ізреель, бо той був хворий. 7 І від Бога було це на загибель Охозії, що він прийшов до Іора­ма: тому що, після приходу свого, він вийшов з Іорамом проти Іиуя, си­на Намессієвого, якого помазав Гос­подь на знищення дому Ахавового. 8 Коли вершив Іиуй суд над домом Ахава, тоді він знайшов князів юдей­ських і синів братів Охозії, які служили Охозії, й умертвив їх. 9 І [звелів] він шукати Охозію, і взяли його, коли він ховався в Сама­рії, і привели його до Іиуя, і умертвили його, і поховали його, бо говорили: він син Іосафата, який шукав Господа від усього серця свого. І не залишилося в домі Охозії того, хто міг би царювати. 10 Бо Гофолія, мати Охозії, побачивши, що помер син її, встала і знищила все царське плем’я дому Іуди. 11 Але Іосавеф, дочка царя, взяла Іоаса, сина Охозії, і викрала його із середовища царських синів, яких умертвляли, і помістила його і году­вальницю його в спаль­ній кімнаті; і в такий спосіб Іосавеф,­ дочка царя Іорама, дружина Іодая священика, сестра Охозії, сховала Іоаса від Гофо­лії, і вона не умертвила його. 12 І був він у них у домі Божому переховуваний шість років; Гофолія ж царювала над землею.

 

Глава 22. [1] 4 Цар. 8, 24. [2] 4 Цар. 8, 26; 11, 1. [3] 4 Цар. 8, 27. [5] 4 Цар. 8, 28. Нав. 20, 8. [6] 4 Цар. 8, 29; 9, 15–16. [7] 3 Цар. 12, 15; 19, 16. 4 Цар. 9, 6. [8] 3 Цар. 19, 17. 4 Цар. 9, 24. [9] 4 Цар. 9, 27–28. [10] 4 Цар. 11, 1. [11] 4 Цар. 11, 2.

 

 

Глава 23

1 Але в сьомий рік підбадьорився Іодай і прийняв у союз з собою начальників сотень: Азарію, сина Ієрохамового, й Ісмаїла, сина Ієгохананового, й Азарію, сина Оведового, і Маасею, сина Адаії, і Елишафата, сина Зихрі. 2 І вони про­йшли по Юдеї і зібрали левитів з усіх міст Юдеї і глав поколінь Ізраїлевих, і прийшли в Єрусалим. 3 І уклало все зібрання союз у домі Божому з царем. І сказав їм Іодай: ось син царя повинен бути царем, як вирік Господь про синів Давидових. 4 Ось що ви зробіть: третина вас, що приходять у суботу, зі священиків і леви­тів, буде воротарями біля порогів, 5 і третина при домі царському, і третина біля воріт Ієсод, а весь народ на дворах дому Господнього. 6 І ніхто нехай не входить у дім Господній, крім священиків і службовців з левитів. Вони можуть увійти, тому що освячені; весь же народ нехай стоїть на сторожі Господній. 7 І нехай левити оточать царя з усіх боків, кожен зі зброєю своєю в руці своїй, і хто буде входити в храм, нехай буде умертвлений. І будьте ви при царі, коли він буде входити і виходити. 8 І зробили левити й усі юдеї, як наказав Іодай священик; і взяли кожен людей своїх, які приходять у суботу, з тими, що відходять у суботу, тому що не відпустив священик Іодай чергу, яка змінялася. 9 І роздав Іодай священик начальникам сотень списи і малі й великі щити царя Давида, що були в домі Бо­­­жому; 10 і поставив весь народ, кож­ного зі зброєю його в руці його, від правої сторони храму до лівої сторони храму, біля жертовника й біля дому, навколо царя. 11 І вивели сина царя, і поклали на нього вінець і прикраси, і поставили його ца­рем; і помазали його Іодай і сини його і сказали: нехай живе цар! 12 І почула­ Гофолія голос народу, який біжить і проголошує про царя, і вийшла до народу в дім Господній, 13 і побачила: і ось цар стоїть на підвищенні своєму при вході, і князі і труби біля царя, і весь народ землі веселиться, і сурмлять трубами, і співці з інструментами музичними і вправні у сла­вослів’ї. І роздерла Гофолія одяг свій і закричала: змова! змова! 14 І викли­кав Іодай священик начальників со­тень, які начальствують над вій­сь­ком, і сказав їм: виведіть її геть [із хра­му], і хто піде за нею, той буде умертвлений мечем. Тому що священик сказав: не умертвляйте її в домі Господньому. 15 І дали їй місце, і коли вона прийшла до входу кінських воріт царського дому, там умертвили її.

16 І уклав Іодай завіт між собою і між усім народом і царем, щоб бути їм народом Господнім. 17 І пішов весь народ у капище Ваала, і зруйнували його, і жертовники його й ідолів його розтрощили; і Матфана, жерця Ваалового, умертвили перед жер­товниками. 18 І доручив Іодай справи дому Господнього священикам і левитам, [і відновив денні черги священиків і левитів,] як розподілив Давид у домі Господньому, для возношення всепалень Господу, як написано в законі Мойсеєвому, з радіс­тю і співом, за уставом Давидовим. 19 І поставив він воротарів біля воріт­ дому Господнього, щоб не міг входити нечистий чого-небудь. 20 І взяв начальників сотень, і вельмож, і начальників у народі, і весь народ землі, і провів царя з дому Господнього, і пройшли через верхні ворота в дім царський, і посадили царя на царський престіл. 21 І веселився весь народ землі, і місто заспокоїлося. А Гофолію умертвили мечем.

 

Глава 23. [1] 4 Цар. 11, 4. [3] 2 Цар. 7, 13. [4] 4 Цар. 11, 5. [5] 4 Цар. 11, 6. [6] Чис. 8, 6; 16, 5. 1 Езд. 8, 28–29. [9] 4 Цар. 11, 10. [11] 4 Цар. 11, 12. Втор. 17, 18. [12] 4 Цар. 11, 13. [13] 4 Цар. 11, 14. Чис. 10, 10. [14] 4 Цар. 11, 15. [15] 4 Цар. 11, 16. [16] 4 Цар. 11, 17. [17] 4 Цар. 11, 18. [18] 2 Пар. 29, 25. Лев. 1, 3. [20] 4 Цар. 11, 19. [21] 4 Цар. 11, 20.

 

 

Глава 24

1 Семи років був Іоас, коли став царем, і сорок років царював у Єрусалимі; ім’я матері його Цив’я з Вирсавії. 2 І робив Іоас угод­не в очах Господніх в усі дні Іодая священика. 3 І взяв йому Іодай двох дружин, і він мав від них синів і дочок.

4 І після цього прийшло на серце Іоасу оновити дім Господній, 5 і зібрав він священиків і левитів і сказав їм: підіть по містах Юдеї і збирайте з усіх ізраїльтян срібло для підтримки дому Бога вашого щорічно, і поспішіть у цій справі. Але не поспішили левити. 6 І прикликав цар Іодая, главу їх, і сказав йому: чому ти не вимагаєш від левитів, щоб вони доставляли з Юдеї та Єрусалима данину, встановлену Мойсеєм, рабом Господнім, і зібранням ізраїльтян для скинії зібрання? 7 Бо нечестива Гофолія і сини її розорили дім Божий і все присвячене для дому Господнього вжили для Ваалів.­ 8 І наказав цар, і зробили один ящик, і поставили його біля входу в дім Господній іззовні. 9 І проголосили по Юдеї та Єрусалиму, щоб приносили Господу данину, *накладену Мойсеєм, рабом Божим, на ізраїльтян у пус­телі. 10 І зраділи всі начальники і весь народ, і приносили і клали в ящик, доки він не наповнився. 11 У той час, коли левити приносили ящик до царських чиновників, і коли вони бачили, що срібла багато, приходили писар царя і довірений первосвященика, і висипали з ящика, і відносили його і ставили його на своє місце. Так робили вони з дня у день, і зібрали безліч срібла. 12 І віддавали його цар та Іодай виконавцям робіт у домі Господньому, і вони наймали каменотесів і теслярів для оновлення дому Господнього, також ковалів і мідників для зміцнення дому Господнього. 13 І працювали виконавці робіт, і звершилося відновлення руками їхніми, і привели дім Божий у належний стан його, й укріпили його. 14 І закінчивши все, вони представили царю та Іодаю залишок срібла. І зробили з нього сосуди для дому Господнього, сосуди службові і для всепалень, чаші й інші сосуди золоті і срібні. І приносили всепалення в домі Господньому постійно в усі дні Іодая.

15 І постарів Іодай і, наситившись днями життя, помер: сто тридцять років було йому, коли він помер. 16 І по­ховали його в місті Давидовому­ з царями, тому що він робив добре в Ізраїлі і для Бога, і для дому Його.

17 Але після смерти Іодая прийшли князі юдейські і поклонилися ца­реві; тоді цар став слухати їх. 18 І за­лишили дім Господа Бога батьків своїх і стали служити деревам священним та ідолам, — і був гнів Господній на Іуду та Єрусалим за цю провину їх. 19 І Він посилав до них пророків для навернення їх до Господа, і вони застерігали їх, але ті не слухали. 20 І Дух Божий зійшов на Захарію, сина Іодая священика, і він став на підвищенні перед народом і сказав їм: так говорить Господь: для чого ви переступаєте повеління Гос­подні? не буде успіху вам; і як ви залишили Господа, так і Він залишить вас. 21 І змовилися проти нього,­ і побили його камінням, за наказом царя [Іоаса], у дворі дому Господ­нь­о­­го. 22 І не згадав цар Іоас про благодіяння, яке зробив йому Іодай, батько його, й убив сина його. І він умираючи говорив: нехай бачить Господь і нехай воздасть!

23 І після закінчення року виступило проти нього військо сирійське, і ввійшли в Юдею і в Єрусалим, і знищили всіх князів народу, і всю здобич, взяту в них, відіслали до царя в Дамаск. 24 Хоча невеликою кількістю людей приходило військо сирійське, але Господь віддав до ру­ки їх дуже численну силу за те, що залишили Господа Бога батьків своїх. І над Іоасом учинили вони суд, 25 і коли вони пішли від нього, залишивши його в тяжкій хворобі, то зробили проти нього змову раби його, за кров сина Іодая священика, й убили його на постілі його, і він помер. І поховали його в місті Давидовому, але не поховали його в царських гробницях. 26 Змовниками­ ж проти нього були: Завад, син Шимеафи аммонитянки, та Ієгозавад, син Шимрифи моавитянки. 27 Про синів його і про численні пророцтва проти нього і про влаштування дому Божого написано в книзі царів. І став царем Амасія, син його, замість нього.­

 

Глава 24. [1] 4 Цар. 12, 1. [2] 4 Цар. 12, 2. [5] 4 Цар. 12, 5. [6] Вих. 35, 5. [7] 4 Цар. 11, 1; 12, 8. [8] 4 Цар. 12, 9. [9] Вих. 35, 5. [11] 4 Цар. 12, 10. [12] 4 Цар. 12, 11; 22, 4–5. [13] 4 Цар. 12, 14. [14] 4 Цар. 12, 11. [17] 4 Цар. 12, 2. [19] 2 Пар. 33, 10. [20] 2 Пар. 15, 2; 20, 14. [21] Мф. 23, 35. Лк. 11, 50–51. [23] 4 Цар. 12, 18. [24] 2 Пар. 12, 1; 22, 8. [25] 4 Цар. 12, 20; 21, 18, 26. [26] 4 Цар. 12, 21. [27] 4 Цар. 12, 1, 21; 14, 1.

 

 

Глава 25

1 Двадцяти п’яти років став царем Амасія і двадцять дев’ять років царював у Єрусалимі; ім’я матері його Ієгоаддань з Єрусалима. 2 І робив він угодне в очах Господніх, але не від повного серця. 3 Коли утвердилося за ним царство, тоді він умертвив рабів своїх, які убили ца­ря,­­ батька його. 4 Але дітей їхніх не умертвив, тому що написано в зако­ні,­­ у книзі Мойсеєвій, де заповів Гос­подь, говорячи: не повинні бути умерт­­влені батьки за дітей, і дітей не слід умертв­ляти за батьків, але кожен за свій злочин повинен померти.

5 І зібрав Амасія юдеїв і поставив їх за поколіннями під владу тисячоначальників і стоначальників, усіх юдеїв і веніамитян, і перерахував їх від двадцяти років і вище, і знайшов їх триста тисяч людей добірних, які ходять на війну, які тримають спис і щит. 6 І ще найняв з ізраїльтян сто тисяч хоробрих воїнів за сто талантів срібла. 7 Але чоловік Божий прийшов до нього і сказав: царю! нехай не йде з тобою військо ізраїльське, тому що немає Господа з ізраїльтянами, з усіма синами Єфрема. 8 Але йди ти один, роби справу, мужньо подвизайся на війні. Інакше повалить тебе Бог перед лицем ворога, бо є сила у Бога підтримати і повалити. 9 І сказав Амасія чоловіку Божому: що ж робити зі ста талантами, які я віддав війську ізраїльському? І сказав чоловік Божий: може Господь дати тобі більше за це. 10 І відокремив їх Амасія, — військо, яке прийшло до нього з землі Єфремової, — щоб вони йшли у своє місце. І сильно запалав гнів їх на Юдею, і вони пішли назад у своє місце, палаючи у гніві. 11 А Амасія наважився і повів народ свій, і пішов у долину Соляну і побив синів Сеїра десять тисяч; 12 і десять тисяч живих узяли сини Іудині в полон, і привели їх на вершину скелі, і скинули їх з вершини скелі, й усі вони розбилися зовсім. 13 Війсь­ко ж, яке Амасія відіслав назад, щоб воно не ходило з ним на війну, розси­палося по містах Юдеї від Самарії до Вефорона і перебило в них три тисячі, і награбувало багато здобичі.­

14 Амасія, прийшовши після поразки ідумеян, приніс богів синів Се­їра і поставив їх у себе богами, і перед ними кланявся і їм кадив. 15 І запалав гнів Господа на Амасію, і послав Він до нього пророка, і той сказав йому: навіщо ти вдаєшся до богів народу цього, які не визво­лили народу свого від руки твоєї? 16 Коли він говорив йому, цар відповів: хіба поставили тебе радником царським? перестань, щоб не убили тебе. І пере­став пророк, сказавши: знаю, що ви­рішив Бог погубити тебе, тому що ти зробив це і не слухаєш поради моєї. 17 І порадився Амасія, цар Юдейський, і послав до Іоаса, сина Іоахаза, сина Іиуя, царя Ізраїльського, сказати: виходь, побачимось особисто. 18 І послав Іоас, цар Ізраїльський, до Амасії, царя Юдейського, сказати: терен, що на Ливані, послав до кедра, що на Ливані ж, сказати: віддай дочку свою за дружину синові моєму. Але прийшли звірі дикі, які на Ливані, і потоптали цей терен. 19 Ти говориш: ось я побив ідумеян, — і піднеслося серце твоє до марнославства. Сиди краще у себе вдома. До чого тобі затівати небезпечну справу? Впадеш ти й Юдея з тобою. 20 Але не послухався Амасія, тому що від Бога було це, щоб віддати їх у руку Іоаса за те, що стали звертатися до богів ідумейських. 21 І виступив Іоас, цар Ізраїльський, і побачились особисто, він і Амасія, цар Юдейський, у Вефсамисі юдейському. 22 І були розбиті юдеї ізраїльтянами, і побігли кожен у намет свій. 23 І Амасію, царя Юдейського, сина Іоаса, сина Іоахазового, захопив Іоас, цар Ізраїльський, у Вефсамисі і привів його в Єрусалим, і зруйнував сті­ну Єрусалимську від воріт Єфремових до воріт наріжних, на чотириста ліктів; 24 і взяв усе золото і срібло, і всі сосуди, що знаходилися в домі Божому біля Овед-Едома, і скарби дому царського, і заручників, і повернувся в Самарію.

25 І жив Амасія, син Іоасів, цар Юдейський, після смерти Іоаса, си­на Іоахазового, царя Ізраїльського, п’ят­надцять років. 26 Інші діла Амасії, перші й останні, описані в книзі царів юдейських та ізраїльських. 27 І піс­ля того часу, як Амасія відступив від Господа, вчинили проти нього змову в Єрусалимі, і він утік у Лахис. І послали за ним у Лахис, і умертвили його там. 28 І привезли його на конях, і поховали його з батьками його в місті Іудиному.

 

Глава 25. [1] 4 Цар. 14, 2. [2] 4 Цар. 14, 3. 2 Пар. 26, 4. [3] 4 Цар. 14, 5. 2 Пар. 24, 25. [4] Втор. 24, 16. 4 Цар. 14, 6. Єз. 18, 20. [5] Чис. 1, 3. [8] 2 Пар. 20, 15. Пс. 32, 17; 61, 7. [11] 4 Цар. 14, 7. [15] Втор. 32, 37. Суд. 10, 14. [17] 4 Цар. 13, 12; 14, 8. [18] 3 Езд. 4, 13. [20] 4 Цар. 14, 11. 2 Пар. 22, 7. [22] 4 Цар. 14, 12. [23] 4 Цар. 14, 13. [24] 4 Цар. 14, 14. 1 Пар. 26, 15. [25] 4 Цар. 14, 17. [26] 4 Цар. 14, 1. [27] 3 Цар. 15, 27. 4 Цар. 14, 19.

 

 

Глава 26

1 І взяв весь народ юдейський Озію, якому було шістнадцять років, і поставили його царем на міс­це батька його Амасії. 2 Він оббу­дував Елаф і повернув його Юдеї, після того як спочив цар з батьками­ своїми.

3 Шістнадцяти років був Озія, ко­ли став царем, і п’ятдесят два роки царював у Єрусалимі; ім’я матері його Ієхолія з Єрусалима. 4 І робив він угодне в очах Господніх точно так, як робив Амасія, батько його; 5 і звертався він до Бога у дні Захарії, який навчав страху Божого; і в ті дні, коли він звертався до Господа, сприяв йому Бог. 6 І він вийшов і воював з филистимлянами, і зруй­нував стіни Гефа і стіни Іавнеї і стіни­ Азота; і побудував міста в області Азотській і у филистимлян. 7 І допомагав йому Бог проти филистимлян і проти аравитян, що живуть у Гур-Ваалі, і проти меунитян; 8 і давали аммонитяни данину Озії, і дійшло ім’я його до меж Єгипту, тому що він був дуже сильний. 9 І побудував Озія вежі в Єрусалимі над воротами наріжними і над воротами долини і на розі, і зміцнив їх. 10 І побудував ве­­­жі в пустелі, і зробив багато водойм,­ тому що мав багато худоби, і на низині і на рівнині, і хліборобів і садів­ників у горах і на Кармилі, бо він любив землеробство. 11 Було в Озії і військо, яке виходило на війну заго­нами, за рахунком у списку їх, складеним рукою Ієіела писаря і Маасеї наглядача, під проводом Хананії, одного з головних сановників царських. 12 Уся кількість глав поколінь, з хоробрих воїнів, була дві тисячі шістсот, 13 і під їхньою рукою військової сили — триста сім тисяч п’ятсот, які вступали у битву з військовою мужністю, на допомогу ца­рю проти ворога. 14 І заготував для них Озія, для усього війська, щити і списи, і шоломи і лати, і луки і каміння­ для пращі. 15 І зробив він в Єрусалимі майстерно придумані машини, щоб вони знаходилися на вежах і на кутах для пускання стріл і великого каміння. І пронеслося ім’я його далеко, тому що він дивно огородив себе і зробився сильним.

16 Але коли він зробився сильним, загордилося серце його на загибель його, і він зробився злочинцем перед Господом Богом своїм, тому що ввійшов у храм Господній, щоб запалити фіміам на вівтарі кадильно­му. 17 І пішов за ним Азарія священик, і з ним вісімдесят священиків Господніх, людей відмінних, 18 і стали проти Озії царя і сказали йому: не тобі, Озіє, кадити Господеві; це справа священиків, синів Ааронових, посвячених для кадіння; вийди зі святилища, бо ти вчинив беззаконно, і не [буде] тобі це за честь у Господа Бога. 19 І розгнівався Озія, — а в руці в нього була кадильниця для кадіння; і коли він розгнівався на священиків, проказа з’явилася на чолі його, перед лицем священиків, у домі Господньому, біля вівтаря ка­дильного. 20 І глянув на нього Азарія­ первосвященик і всі священики; і ось у нього проказа на чолі його. І примушували його вийти звідти, та й сам він поспішав відійти, тому що вразив його Господь. 21 І був цар Озія прокаженим до дня смерти своєї, і жив в окремому домі і відлучений був від дому Господнього. А Іоафам, син його, був начальником над домом царським і управляв народом землі.

22 Інші діяння Озії, перші й останні, описав Ісая, син Амоса, пророк. 23 І спочив Озія з батьками своїми, і поховали його з батьками його на полі царських гробниць, тому що го­ворили: він прокажений. І став царем Іоафам, син його, замість нього.­

 

Глава 26. [1] 4 Цар. 14, 21; 15, 1. [3] 4 Цар. 15, 2. [4] 4 Цар. 15, 3. 2 Пар. 25, 2. [5] 4 Цар. 12, 2. [6] Ам. 1, 8. [16] 4 Цар. 15, 6. 2 Пар. 25, 19. Вих. 30, 7. [17] 1 Пар. 6, 10. [18] Чис. 18, 7. Євр. 5, 4. [19] 4 Цар. 5, 27; 15, 5. [21] 4 Цар. 15, 5. [23] 4 Цар. 15, 7.

 

 

Глава 27

1 Двадцяти п’яти років був Іоафам, коли став царем, і шіст­­надцять років царював у Єрусалимі; ім’я матері його Ієруша, дочка Садока. 2 І робив він угодне в очах Господніх точно так, як робив Озія, батько його, тільки він не входив у храм Господній, і народ продовжував ще грішити. 3 Він побудував верх­ні ворота дому Господнього, і багато чого побудував на стіні Офела; 4 і міста побудував на горі Юдейській, і в лісах побудував палаци і вежі. 5 Він воював з царем аммонитян і подолав їх, і дали йому аммо­нитяни в той рік сто талантів срібла і десять тисяч ко́рів пшениці і ячменю десять тисяч. Це давали йому аммонитяни і на другий рік, і на третій. 6 Таким сильним був Іоафам тому, що йшов путями своїми перед лицем Господа Бога свого.

7 Інші діяння Іоафама і всі війни його і поведінка його описані в книзі царів ізраїльських та юдейських: 8 двадцяти п’яти років був він, коли став царем, і шістнадцять років ца­рю­­­вав у Єрусалимі. 9 І спочив Іоафам з батьками своїми, і поховали його в місті Давидовому. І став царем Ахаз, син його, замість нього.

 

Глава 27. [1] 4 Цар. 15, 33. [2] 4 Цар. 15, 34. [3] Неєм. 3, 26–27; 11, 21. [7] 4 Цар. 15, 32. [9] 4 Цар. 15, 38.

 

 

Глава 28

1 Двадцяти років був Ахаз, коли став царем, і шістнадцять років царював у Єрусалимі; і він не робив угодного в очах Господніх, як робив Давид, батько його: 2 він ішов путями царів ізраїльських, і навіть зробив відлиті статуї Ваалів; З і він звершував куріння в долині синів Еннома, і проводив синів своїх через вогонь, наслідуючи мерзоти народів, яких вигнав Господь перед лицем синів Ізраїлевих; 4 і приносив жертви і куріння на висотах і на пагорбах і під усяким гіллястим деревом. 5 І віддав його Господь Бог його в руки царя сиріян, і вони вразили його і взяли в нього багато полонених і відвели в Дамаск. Також і в руки царя Ізраїльського був він відданий, і той учинив над ним велику поразку. 6 І побив Факей, син Ремалиїн, [цар Ізраїльський,] юдеїв сто двадцять тисяч в один день, людей войовничих, тому що вони залишили Господа Бога батьків своїх. 7 Зихрій же, силач з єфремлян, убив Маасею, сина царя, й Азрикама, який був начальником над палацом, і Елкану, другого після царя. 8 І взяли сини Ізраїлеві в полон у братів своїх, юдеїв, двісті тисяч дружин, синів і дочок; також і багато здобичі награбували в них, і відправили здобич у Самарію.

9 Там був пророк Господній, ім’я його Одед. Він вийшов перед лице війська, яке йшло в Самарію, і сказав їм: ось Господь Бог батьків ваших, у гніві на юдеїв, віддав їх у ру­ки ваші, і ви побили їх з такою люттю, яка досягла небес. 10 І тепер ви думаєте поневолити синів Іуди і Єрусалима на рабів і рабинь собі. А хі­­ба на вас самих немає прови­ни перед Господом Богом вашим? 11 Отже, по­слухайте мене, і поверніть полонених, яких ви захопили з братів ваших, бо полум’я гніву Господнього на вас. 12 І встали деякі з начальників синів Єфремових: Азарія, син Ієгоханана, Берехія, син Мешиллемофа, та Єзекія, син Шаллума, й Амаса, син Хадлая, проти тих, хто йшов з війни, 13 і сказали їм: не вводь­те сюди полонених, тому що гріх був би нам перед Господом. Невже ви думаєте додати до гріхів наших і до злочинів наших? велика провина наша, і полум’я гніву [Господнього] над Ізраїлем. 14 І залишили озброєні полонених і здобич у воєначальників і всього зібрання. 15 І встали мужі, згадані за іменами, і взяли полонених, і всіх нагих з них одягли зі здобичі, — і одягли їх, і взули їх, і нагодували їх, і напоїли їх, і помазали їх єлеєм, і посадили на ослів усіх слабких з них, і відправили їх у Єрихон, місто пальм, до братів їхніх, і повернулися у Самарію.

16 У той час послав цар Ахаз до царів ассирійських, щоб вони допомогли йому, 17 тому що ідумеяни і ще приходили, і багатьох убили в Юдеї, і взяли в полон; 18 і филистим­ляни розсипалися по містах низинного краю і півдня Юдеї і взяли Веф­самис і Аїалон, і Гедероф і Сохо і залежні від нього міста, і Фимну і залежні від неї міста, і Гимзо і залежні від нього міста, й оселилися там. 19 Так принизив Господь юдеїв за Ахаза, царя Юдейського, тому що він розбестив Юдею і тяжко грішив перед Господом. 20 І прийшов до нього Феглафелласар, цар Ассирійський, але був за тягар йому, замість того, щоб допомогти йому, 21 тому що Ахаз узяв скарби з дому Господнього і дому царського й у князів і віддав цареві Ассирійському, але не на допомогу собі.

22 І в скрутний для себе час він продовжував беззаконно чинити перед Господом, він — цар Ахаз. 23 І при­носив він жертви богам дамаським, думаючи, що вони вражали його, і говорив: боги царів сирійських допомагають їм; принесу я жертву їм, і вони допоможуть мені. Але вони були на падіння йому і всьому Ізраїлю. 24 І зібрав Ахаз сосуди дому Божого, і розтрощив сосуди дому Божого, і замкнув двері дому Господ­нього, і спорудив собі жертовники по всіх кутах в Єрусалимі, 25 і по всіх містах Іудиних спорудив висоти для кадіння богам іншим, і гнівив Господа Бога батьків своїх.

26 Інші діла його й усі вчинки його, перші й останні, описані в книзі царів юдейських та ізраїльських. 27 І спо­чив Ахаз з батьками своїми, і поховали його в місті, в Єрусалимі, але не внесли його в гробниці царів Ізраїлевих. І став царем Єзекія, син його, замість нього.

 

Глава 28. [1] 4 Цар. 16, 2. [2] 4 Цар. 16, 3. [3] Втор. 18, 9. 4 Цар. 14, 24. Ос. 13, 1. [4] Втор. 12, 2. [5] 4 Цар. 16, 5. [9] 2 Пар. 15, 1–2. 1 Езд. 9, 7. [10] Лев. 25, 42. Втор. 15, 9. [13] Чис. 18, 5. Нав. 22, 20. [15] Втор. 15, 13; 34, 3. [16] 4 Цар. 16, 7. [18] 4 Цар. 18, 8. [19] Єр. 15, 4. Вих. 32, 25. [21] 4 Цар. 16, 8. Єр. 2, 36. [23] 4 Цар. 16, 10. [24] 4 Цар. 16, 4. [26] 4 Цар. 16, 1. [27] 4 Цар. 16, 20. Іс. 14, 28.

 

 

Глава 29

1 Єзекія став царем двадцяти­ п’яти років, і двадцять дев’ять років царював у Єрусалимі; ім’я матері його Авия, дочка Захарії. 2 І робив він угодне в очах Господніх так само, як робив Давид, батько його.

3 У перший же рік царювання сво­го, у перший місяць, він відчинив двері дому Господнього і відновив їх, 4 і повелів прийти священикам і левитам, і зібрав їх на площі східній, 5 і сказав їм: послухайте мене, левити! Нині освятіться самі й освятіть дім Господа Бога батьків ваших, і викиньте нечистоту зі святилища. 6 Тому що батьки наші чинили беззаконно, і робили неугодне в очах Господа Бога нашого, і залишили Його, і відвернули вони лиця свої від оселі Господньої, і повернулися спиною, 7 і замкнули двері притвору, і погасили світильники, і не палили куріння, і не відносили всепалень у святилищі Бога Ізраїлевого. 8 І був гнів Господа на Юдею і на Єрусалим, і Він віддав їх на ганьбу, на спустошення і на посміх, як ви бачите очима вашими. 9 І ось, упали­ батьки наші від меча, а сини наші і дочки наші і дружини наші за це в полоні [в землі не своїй] донині. 10 Тепер у мене на серці — укласти завіт з Господом Богом Ізраїлевим, не­хай відверне від нас полум’я гніву­ Свого. 11 Діти мої! не будьте нед­ба­лі,­ тому що вас обрав Господь стояти перед лицем Його, служити Йому і бути в Нього служителями і запалю­ва­­чами курінь. 12 І встали левити: Ма­­хаф, син Амасая, й Іоель, син Азарії, із синів Каафових; і з синів Мерариних: Кис, син Авдія, й Азарія, син Ієгаллелела; і з племені Гир­сонового: Іоах, син Зимми, й Еден, син Іоаха; 13 і з синів Елицафанових: Шимри та Ієіел; і з синів Асафових: Захарія і Матфанія; 14 і з синів Еманових: Ієхиїл і Шимей; і з синів Іди­фунових: Шемаія й Уззиел. 15 Вони зібрали братів своїх і освятилися, і пішли за наказом ца­ря очищати дім Господній за слова­ми Господа. 16 І ввійшли священики всередину дому Господнього для очищення, і винесли все нечисте, що знайшли в храмі Господньому, на двір дому Гос­поднього, а левити взяли це, щоб винести геть до потоку Кедрона. 17 І почали освячувати в перший день першого місяця, і у восьмий день того самого місяця ввійшли в притвор Господній; і освячували дім Господній вісім днів, і в шістнадцятий день першого місяця закінчили. 18 І прийшли в дім до царя Єзекії і сказали: ми очистили дім Господній, і жертовник для всепалення, і всі сосуди його, і стіл для хлібів предкладення, і всі сосуди його; 19 і всі сосуди, які закинув цар Ахаз під час царювання свого, у беззаконні своєму, ми приготували й освятили, і ось вони перед жертовником Господнім.

20 І встав цар Єзекія рано-вранці і зібрав начальників міста, і пішов у дім Господній. 21 І привели сім тельців і сім баранів, і сім агнців і сім козлів у жертву за гріх за царст­во і за святилище і за Юдею; і наказав він синам Аароновим, священикам, вознести всепалення на жертовнику Господньому. 22 І закололи тельців, і взяли священики кров, і окропили жертовник, і закололи баранів, і окропили кров’ю жертовник; і закололи агнців, і окропили кров’ю жер­товник. 23 І привели козлів за гріх перед лице царя і зібрання, і вони поклали руки свої на них. 24 І заколо­ли їх священики, і очистили кров’ю їх жертовник для загладження гріхів усього Ізраїля, тому що за весь Ізраїль наказав цар принести всепалення і жертву за гріх. 25 І поставив він левитів у домі Господньому з кимвалами, псалтирями і цитрами, за уставом Давида і Гада, прозорливця царевого, і Нафана пророка, тому що від Господа був устав цей через пророків Його. 26 І стали левити з музичними інструментами Давидовими і священи­ки з трубами. 27 І наказав Єзекія воз­нести всепалення на жертовнику. І в той час, як по­­чалося всепалення, почався спів Гос­поду, при звуках труб та інструментів Давида, царя Ізраїлевого. 28 І все зібрання молило­ся, і співці співали, і сурмили труби,­ доки не закінчилося всепалення. 29 Після закінчення ж всепалення цар і всі, що знаходилися при ньому, схилилися і поклонилися. 30 І сказав цар Єзекія і князі­ левитам, щоб вони славили Господа словами Давида й Асафа прозорлив­ця, і вони славили з радістю, і схиля­лися і поклонялися. 31 І продовжив Єзекія і сказав: тепер ви посвятили себе Господу; приступайте і принось­те жертви і вдячні приношення в дім Господній. І понесло все зібрання жертви і вдячні приношення, і всякий, хто розчулений був серцем, — усепалень. 32 І було число всепалень, які привели ті, що зібралися: сімдесят волів, сто баранів, двісті агнців — усе це для всепалення Господу. 33 Інших священних жертв було: шіст­­сот з великої худоби і три ти­сячі­ з дрібної худоби. 34 Але священиків було мало, і вони не могли здирати шкір з усіх всепалень, і допомагали їм брати їхні левити, до закінчення справи і доки освятилися інші священики, тому що левити були більш ретельні в освяченні себе, ніж священики. 35 Притому ж усепалень було багато з жиром мир­них жертв і з узливаннями при всепаленні. Так було відновлено служіння в домі Господньому. 36 І радів Єзекія і весь народ за те, що Бог так розчулив народ, бо це сталося несподівано.

 

Глава 29. [1] 4 Цар. 18, 2. [2] 4 Цар. 18, 3. [3] 2 Пар. 28, 24. [5] Неєм. 12, 30. [6] 3 Цар. 8, 48. Єр. 2, 27. Єз. 20, 16. [7] Чис. 28, 6. [8] Втор. 28, 25. 3 Цар. 9, 8. Єр. 51, 37. [11] Втор. 10, 8. [12] 1 Пар. 6, 44. [15] Вих. 19, 10. [17] 4 Цар. 23, 12. [19] 2 Пар. 28, 24. [21] Лев. 4, 13–14. [22] Лев. 8, 15. [23] Вих. 29, 10; Лев. 1, 4. [25] 1 Пар. 6, 31; 23, 5; 24, 19. [26] Чис. 10, 10. [28] 2 Пар. 23, 18. [31] Лев. 7, 12. [34] 2 Пар. 35, 11. [35] Лев. 3, 3.

 

 

Глава 30

1 І послав Єзекія по всій зем­лі Ізраїльській і Юдеї, і листи писав до Єфрема і Манассії, щоб прийшли в дім Господній, в Єрусалим, для звершення пасхи Господу Богу Ізраїлевому. 2 І поклали на раді цар і князі його і все зібрання в Єрусалимі — звершити пасху в другий місяць, 3 бо не могли зробити її у свій час, тому що священики ще не освятилися в достатній кількості і народ­ не зібрався в Єрусалим. 4 І сподобалося це цареві і всьому зібранню.­ 5 І вирішили оголосити по всьому Ізраїлю, від Вирсавії до Дана, щоб ішли в Єрусалим для звершення пасхи Господу Богу Ізраїлеву, тому що давно не звершували її, як напи­сано. 6 І пішли гінці з листами від царя і від князів його по всій землі Ізраїльській та Юдеї, і за пове­лін­ням царя говорили: діти Ізраїля! наверніться до Господа Бога Ав­ра­ама, Ісаака й Ізраїля, і Він повернеться до залишка, який уцілів у вас від руки царів ассирійських. 7 І не будь­те такими, як батьки ваші і брати ваші, які беззаконно чинили перед Господом Богом батьків своїх; і Він від­­дав їх на спустошення, як ви бачите.­ 8 Нині не будьте жорстокосердими, як батьки ваші, підкоріться Господу і приходьте до святилища Його, яке Він освятив повік; і служіть Гос­поду Богу вашому, і Він відверне від вас полум’я гніву Свого. 9 Коли ви навернетеся до Господа, тоді брати ваші і діти ваші [будуть] у милості у тих, що полонили їх, і повернуться­ в землю цю, бо благий і мило­сердний Господь Бог ваш і не відверне лиця від вас, якщо ви навернетеся до Нього. 10 І ходили гінці з міста до міста по землі Єфремовій і Манассіїній і до Завулонової, але з них сміялися і знущалися. 11 Однак деякі з коліна Аси­рового, Манас­сіїного і Завулонового смирилися і прийшли в Єрусалим. 12 І над Юдеєю була рука Божа, яка дарувала їм єдине серце, щоб виконувати повеління царя і князів, за словом Господнім.

13 І зібралося в Єрусалим безліч народу для звершення свята опрісноків, у другий місяць, — зібрання дуже численне. 14 І встали і зруйнували жертовники, які були в Єрусалимі; і все, на чому звершувалося куріння [ідолам], зруйнували і кинули в потік Кедрон; 15 і закололи пасхального агнця в чотирнадцятий день другого місяця. Священики і левити присоромившись, освятилися і принесли всепалення в дім Господній, 16 і стали на своєму місці за уставом своїм, за законом Мойсея, чоловіка Божого. Священики кропили кров’ю [приймаючи її] з рук левитів. 17 Оскільки багато було в зібранні таких, які не освятилися, то замість нечистих левити закололи пасхального агнця, для присвяти Господу. 18 Багато хто з народу, біль­шість з коліна Єфремового і Манассіїного, Іссахарового і Завулонового, не очистилися; однак вони їли пасху, не за уставом. 19 Але Єзекія помолився за них, говорячи: Господь благий нехай простить кожного, хто розчулив серце своє до того, щоб шукати Господа Бога, Бога батьків своїх, хоча і без очищення священного! 20 І почув Господь Єзекію і прос­тив народ.

21 І звершили сини Ізраїлеві, які знаходилися в Єрусалимі, свято опріс­ноків за сім днів, з великою радістю;­ щодня левити і священики славили Господа на інструментах, зроблених для славослів’я Господа. 22 І говорив Єзекія за серцем усім левитам, які мали добре розуміння в служінні Господу. І їли святкове сім днів, приносячи жертви мирні і славлячи Господа Бога батьків своїх. 23 І вирішило все зібрання святкувати інші сім днів, і провели ці сім днів у весе­лощах, 24 тому що Єзекія, цар Юдейський, виставив для тих, що зібралися, тисячу тельців і десять тисяч дрібної худоби, і вельможі виставили­ для тих, що зібралися, тисячу тельців і десять тисяч дрібної худоби; і священиків освятилося вже багато. 25 І веселилися всі ті, що зібралися з Юдеї, і священики і левити, і все зібрання, яке прийшло від Ізраїля, і прибульці, які прийшли з землі Ізраїльської і жили в Юдеї. 26 І була радість велика в Єрусалимі, тому що з днів Соломона, сина Давидового, царя Ізраїлевого, не бувало подібного до цього в Єрусалимі. 27 І встали священики і левити, і благословили народ; і почутий був голос їх, і зійшла молитва їх у святу оселю Його на небеса.

 

Глава 30. [1] Вих. 12, 11, 18. Лев. 23, 5; 4 Цар. 23, 21. [2] Вих. 12, 6; 13, 4. Чис. 9, 11. [5] Вих. 12, 3. [6] Вих. 3, 6; 4, 5. 4 Цар. 15, 19. [7] 2 Пар. 29, 8. Вих. 32, 8. Єр. 13, 16. Лк. 17, 18. [9] Вих. 34, 6. Єр. 3, 12. [12] Діян. 4, 32; 11, 21. Єр. 32, 39. [13] Ін. 11, 55. [15] Чис. 9, 11, 21. [18] Чис. 9, 6. Вих. 12, 3. Лев. 22, 4. [25] Вих. 12, 43, 48. [27] Чис. 6, 23, 27.

 

 

Глава 31

1 І після закінчення всього цьо­­го, пішли всі ізраїльтяни, які там знаходилися, в міста юдейські і розбили статуї, зрубали освячені дерева, і зруйнували висоти і жертовники по всій Юдеї і в землі Веніаміновій, Єфремовій і Манассіїній, до кінця. І потім повернулися всі сини Ізраїлеві, кожен у володіння своє, в міста свої. 2 І поставив Єзекія черги священиків і левитів, за їхнім розподілом, кожного при своїй справі, священичій або левитській, при всепаленні і при жертвах мирних, для служби, для хваління і славослів’я, біля воріт дому Господнього. 3 І визначив цар частину з майна свого на всепалення: на всепалення ранкові і вечірні, і на всепалення в суботи і в новомісяччя, й у свята, як написано в законі Господ­ньому. 4 І повелів він народу, який живе в Єрусалимі, давати визначене утримання священикам і левитам, щоб вони були ревні в законі Господньому.

5 Коли обнародувано було це повеління, тоді нанесли сини Ізраїлеві багато початків хліба, вина, й олії, і меду, і всяких плодів польових; і десятин з усього нанесли багато. 6 І ізраїльтяни і юдеї, які живуть у містах юдейських, також представили десятини з великої і дрібної худоби і десятини з пожертвувань, присвячених Господу Богу їхньому; і наклали купи, купи. 7 У третій місяць почали класти купи, і в сьомий місяць закінчили. 8 І прийшли Єзекія і вельможі, і побачили купи, і дякували Господу і народу Його Ізраїлю. 9 І запитав Єзекія священиків і левитів про ці купи. 10 І відповів йому Азарія первосвященик з дому Садокового і сказав: з того часу, як почали носити приношення в дім Господній, ми їли досита, і багато чого залишилося, тому що Господь благословив народ Свій. Із того, що залишилося, склалася така безліч. 11 І наказав Єзекія приготувати кімнати при домі Господньому. І приготували. 12 І перенесли туди приношення, і десятини, і пожертвування, з усією ретельністю. І був начальником при них Хонанія левит, і Симей, брат його, другим. 13 А Ієхиїл і Азазія, і Нахаф, і Асаїл, і Ієримоф, й Іозавад, і Елиел, і Ісмахія, і Махаф, і Бенанія були доглядачами під рукою Хонанії і Симея, брата його, за наказом царя Єзекії й Азарії, на­чальника при домі Божому. 14 Коре, син Імни, левит, воротар на східній стороні, був при добровільних приношеннях Богу, для видачі принесеного Господу і найважливіших з присвячених речей. 15 І під його віданням знаходилися Еден, і Миніамін, й Ієшуа, і Шемаія, і Амарія, і Шеханія в містах священичих, щоб правильно роздавати братам своїм частини, як великому, так і малому, 16 зверх списків їх, усім чоловічої статі від трьох років і вище, усім, хто ходить у дім Господа для справ щоденних, для служіння їх, за посадами їх і за відділами їх, 17 і внесеним у список священикам, за поколіннями їх, і левитам від двадцяти років і вище, за посадами їх, за відділами їх, 18 і внесеним у список, з усіма малолітніми їхніми, з дружинами їхніми і з синами їхніми і з дочками їхніми, — всій громаді, тому що вони з усією вірністю присвятили себе на священну службу. 19 І для синів Ааронових, священиків у селищах навколо міст їх, при кожному місті поставлені були мужі по­йменовані, щоб роздавати ділянки всім чоловічої статі у священиків і усім, внесеним у список у левитів.

20 Ось що зробив Єзекія по всій Юдеї, — і він робив добре, і справедливе, й істинне перед лицем Господа­ Бога свого. 21 І в усьому, що він здійс­нював для служіння дому Божому і для дотримання закону і заповідей,­ думаючи про Бога свого, він діяв від усього серця свого і мав успіх.

 

Глава 31. [1] 4 Цар. 18, 4. Втор. 7, 5. [2] 1 Пар. 24, 19. [3] Чис. 28, 2–3. [4] Чис. 18, 8. Неєм. 13, 10. [5] Вих. 23, 19; 34, 26. Лев. 2, 14. [6] Чис. 31, 28. [14] Лев. 2, 3. Чис. 18, 9. [20] 4 Цар. 18, 3, 5. [21] 4 Цар. 18, 6. 2 Пар. 26, 5.

 

 

Глава 32

1 Після таких діл і вірности, при­йшов Сеннахирим, цар Ассирійський, і вступив у Юдею, і обло­жив укріплені міста, і думав відторг­нути їх собі. 2 Коли Єзекія побачив, що прийшов Сеннахирим з наміром воювати проти Єрусалима, 3 тоді ви­рі­шив із князями своїми і з військови­ми людьми своїми засипати джерела води, що поза містом, і ті допомогли йому. 4 І зібралося багато народу, і засипали всі джерела і потік, що протікав по країні, говорячи: не­хай не знайдуть царі ассирійські, прийшовши сюди, багато води [і не­хай не укріпляться]. 5 І підбадьорив­ся він, і відновив усю стіну, що обвалилася, і підняв її до вежі, і ззовні побудував іншу стіну, і укріпив Милло в місті Давидовому, і приготував багато зброї і щитів. 6 І поставив воєначальників над народом, і зібрав їх до себе на площу біля місь­ких воріт, і говорив до серця їх, і ска­зав: 7 будьте твердими і мужніми, не бійтеся і не страшіться царя Ассирійського і всієї безлічі, яка з ним, тому що з нами більше, ніж з ним; 8 з ним м’язи плотські, а з нами Гос­подь Бог наш, щоб допомагати нам і боротися у битвах наших. І ук­ріпив­ся народ словами Єзекії, царя Юдейського.

9 Після цього послав Сеннахирим, цар Ассирійський, рабів своїх в Єрусалим, — сам він стояв навпроти Лахиса, і вся сила його з ним, — до Єзекії, царя Юдейського, і до всіх юдеїв, які в Єрусалимі, сказати: 10 так говорить Сеннахирим, цар Ассирійський: на що ви сподіваєтеся і сидите в фортеці в Єрусалимі? 11 Чи не зваблює вас Єзекія, щоб віддати вас на смерть від голоду і спраги, говорячи: Господь Бог наш врятує нас від руки царя Ассирійського? 12 чи не цей Єзекія зруйнував висоти Його і жертовники Його, і сказав Юдеї та Єрусалиму: перед жертовником єдиним поклоняйтеся і на ньому звершуйте куріння? 13 Хіба ви не знаєте, що зробив я і батьки мої з усіма народами земель? Чи могли боги народів земних урятувати землю свою від руки моєї? 14 Хто з усіх богів народів, знищених батьками моїми, міг врятувати народ свій від руки моєї? Як же зможе ваш Бог врятувати вас від руки моєї? 15 І нині нехай не зваблює вас Єзекія і не відхиляє вас у такий спосіб; не вірте йому: якщо не в силах був жоден бог жодного народу і царства врятувати народ свій від руки моєї і від руки батьків моїх, то і ваш Бог не врятує вас від руки моєї. 16 І ще багато чого говорили раби його проти Господа Бога і проти Єзекії, раба Його. 17 І листи писав він, у яких ганьбив Господа Бога Ізраїлевого і говорив проти Нього такі слова: як боги народів земних не врятували народів своїх від руки моєї, так Бог Єзекії не врятує народу Свого від руки моєї. 18 І кричали гучним голосом юдейською мовою до народу єрусалимського, який був на стіні, щоб устрашити його і налякати його, і взяти місто. 19 І говорили про Бога Єрусалима, як про богів народів зем­лі, — вироби рук людських. 20 І помо­лився цар Єзекія й Ісая, син Амосів,­ пророк, і воззвали до неба. 21 І послав Господь ангела, і він знищив усіх хоробрих і головнокомандувача­ і начальників у війську царя Ассирійського. І повернувся він зі соромом у землю свою; і коли прийшов у дім бога свого, — ті, що вийшли зі стегон його, вразили його там мечем. 22 Так врятував Господь Єзекію і жителів Єрусалима від руки Сеннахирима, царя Ассирійського, і від руки всіх і оберігав їх звідусюди. 23 Тоді багато хто приносив дари Гос­поду в Єрусалим і коштовні речі Єзекії, царю Юдейському. І він звеличився після цього в очах усіх народів.

24 У ті дні занедужав Єзекія смер­тельно. І помолився Господу, і Він почув його і дав йому знамення. 25 Але не воздав Єзекія за зроблені йому благодіяння, тому що загорди­лося серце його. І був на нього гнів Божий і на Юдею, і на Єрусалим. 26 Але оскільки смирився Єзекія в гордості серця свого, — сам і жителі Єрусалима, то не прийшов на них гнів Господній у дні Єзекії. 27 І було в Єзекії багатства і слави дуже багато, і сховище він зробив у себе для срібла і золота, і каменів коштовних, і для пахощів і щитів, і для всяких коштовних сосудів; 28 і комори для плодів землі, для хліба, вина й олії, і стійла для всякого роду худоби, і двори для стад. 29 І міста побудував собі. І стад дрібної і великої худоби було в нього безліч, тому що дав йому Бог дуже велике майно. 30 Він же, Єзекія, замкнув верхню протоку вод Геона і провів їх униз до західної сторони міста Давидового. І діяв успішно Єзекія в усякій справі своїй. 31 Тільки при послах царів вавилонських, які надсилали до нього запитати про знамення, що було на землі, залишив його Бог, щоб випробувати його і відкрити все, що у нього на серці.

32 Інші діяння Єзекії і чесноти його описані у видінні Ісаї, сина Амо­со­вого, пророка, і в книзі царів юдейсь­ких та ізраїльських. 33 І спочив Єзекія з батьками своїми, і поховали­ його над гробницями синів Давидових, і почесті віддали йому після смерти його всі юдеї і жителі Єрусалима. І став царем Манассія, син його, замість нього.

 

Глава 32. [1] 4 Цар. 18, 13. Сир. 48, 20. Іс. 36, 1. [5] 2 Пар. 25, 23. [7] 4 Цар. 6, 16. 1 Ін. 4, 4. Іс. 31, 3. [9] 4 Цар. 18, 17. Мих. 1, 13. [10] 4 Цар. 18, 19. [11] 4 Цар. 18, 29. [12] 4 Цар. 18, 22. [13] 4 Цар. 18, 33–34; 19, 12. Іс. 10, 9. [14] Втор. 2, 34. 4 Цар. 18, 35. [17] 4 Цар. 19, 14. Іс. 37, 10, 14. [18] 4 Цар. 18, 26, 28. [19] 4 Цар. 18, 33; 19, 12. [20] 4 Цар. 19, 1, 14. [21] 4 Цар. 19, 35. Іс. 37, 36. [24] 4 Цар. 20, 1. Сир. 48, 26. Іс. 38, 1. [25] Лк. 17, 18. Іс. 39, 2. [26] 4 Цар. 20, 17–18. [30] 4 Цар. 20, 20. [31] Іс. 39, 1. 4 Цар. 20, 11. Втор. 8, 2; 13, 3. [32] Іс. 36, 1. 4 Цар. 18, 1; 19, 1. [33] 4 Цар. 20, 21.

 

 

Глава 33

1 Дванадцяти років був Манассія, коли став царем, і п’ятдесят п’ять років царював у Єрусалимі,­ 2 і чинив він неугодне в очах Господ­ніх, наслідуючи мерзоти народів, яких прогнав Господь від лиця синів Ізраїлевих, З і знову побудував висоти, які зруйнував Єзекія, батько його, і поставив жертовники Ваалам, і влаштував діброви, і поклонявся всьому воїнству небесному, і служив йому, 4 і спорудив жертовники в домі Господньому, про який сказав Господь: в Єрусалимі буде ім’я Моє вічно; 5 і спорудив жертовники всьому воїнству небесному на обох дворах дому Господнього. 6 Він же проводив синів своїх через вогонь у долині сина Енномового, і во­рожив, і чаклував, і запровадив викликателів мерців і чародіїв; багато робив він неугодного в очах Господа, щоб прогнівати Його. 7 І поставив різьбленого ідола, якого зробив, у домі Божому, про який говорив Бог Давиду і Соломону, синові його: у домі цьому і в Єрусалимі, який Я обрав з усіх колін Ізраїлевих, Я покладу ім’я Моє повік; 8 і не дам надалі виступити нозі Ізраїля із землі цієї, яку Я затвердив за батьками їх, якщо тільки вони будуть намагатися виконувати все, що Я заповів їм, за всім законом і уставами і повеліннями, даними рукою Мойсея. 9 Але Манассія довів Юдею і жителів Єрусалима до того, що вони чинили гірше за ті народи, які знищив Господь від лиця синів Ізраїлевих.

10 І говорив Господь до Манассії і до народу його, але вони не слухали. 11 І привів Господь на них воєначальників царя Ассирійського, і закували вони Манассію в кайдани й зв’язали його ланцюгами, і відвели його у Вавилон. 12 І в тісноті своїй­ він став благати лице Господа Бога свого і глибоко смирився перед Богом батьків своїх. 13 І помолився Йому, і Бог прихилився до нього і почув моління його, і повернув його в Єрусалим у царство його. І пізнав Манассія, що Господь є Бог. 14 І після того побудував зовнішню стіну міста Давидового, на західній стороні Геона, по долині і до входу в Рибні ворота, і провів її навколо Офела і високо підняв її. І поставив воєначальників по всіх укріплених містах в Юдеї, 15 і скинув чужоземних богів та ідола з дому Господнього, і всі капища, які спорудив на горі дому Господнього в Єрусалимі, і викинув їх за місто. 16 І відновив жертовник Господній і приніс на ньому жертви мирні й хвалебні, і сказав юдеям, щоб вони служили Господу Богу Ізраїлевому. 17 Але народ ще приносив жертви на висотах, хоч і Господу Богу своєму.

18 Інші діла Манассії, і молитва його до Бога свого, і слова прозорливців, які говорили до нього ім’ям Господа Бога Ізраїлевого, знаходяться в записах царів ізраїлевих. 19 І молитва його, і те, що Бог прихилився до нього, і всі гріхи його і беззаконня його, і місця, на яких він побудував висоти і поставив зображення Астарти й ідолів, раніше ніж смирився, описані в записах Хозая. 20 І спочив Манассія з батьками свої­ми, і поховали його в домі його. І став царем Амон, син його, замість нього.­

21 Двадцяти двох років був Амон, коли став царем, і два роки царював у Єрусалимі. 22 І чинив неугодне в очах Господніх так, як робив Манассія, батько його; і всім ідолам, яких зробив Манассія, батько його, приносив Амон жертви і служив їм. 23 І не смирився перед лицем Господ­нім, як смирився Манассія, батько його; навпаки, Амон примножив свої гріхи. 24 І склали проти нього змову слуги його, й умертвили його в домі його. 25 Але народ землі перебив усіх, хто був у змові проти царя Амона, і поставив народ царем землі Іосію, сина його, замість нього.

 

Глава 33. [1] 4 Цар. 21, 1. [2] Втор. 18, 9. [3] 4 Цар. 21, 3. Вих. 34, 13. Діян. 7, 42. [4] Втор. 12, 11. 3 Цар. 8, 29. Єр. 32, 34. [5] Втор. 4, 19. [6] Лев. 18, 21; 19, 26; 20, 2. [7] 4 Цар. 21, 7; 3 Цар. 9, 3. [8] 2 Цар. 7, 10. 3 Цар. 8, 16. 4 Цар. 21, 8. [9] 4 Цар. 21, 9. [13] Дан. 4, 33. [14] Неєм. 3, 3, 26. 2 Пар. 27, 3. [18] 4 Цар. 21, 16–17. [20] 4 Цар. 21, 18. [25] 4 Цар. 21, 24.

 

 

Глава 34

1 Вісім років було Іосії, коли він став царем, і тридцять один рік царював у Єрусалимі, 2 і робив він угодне в очах Господніх, і ходив путями Давида, батька свого, і не ухилявся ні праворуч, ні ліворуч.

3 У восьмий рік царювання свого,­ будучи ще отроком, він почав удаватися до Бога Давида, батька свого, а в дванадцятий рік почав очищати Юдею та Єрусалим від висот і посвячених дерев і від різьблених і відлитих ідолів. 4 І зруйнували перед лицем його жертовники Ваала і статуї, що піднімалися над ними; і посвячені дерева він зрубав, і різьблені і відлиті кумири зламав і розбив на порох, і розсипав на гробах тих, які приносили їм жертви, 5 і кіст­ки жерців спалив на жертовниках їхніх, і очистив Юдею та Єрусалим, 6 і в містах Манассії, та Єфрема,­ і Симеона, навіть до коліна Неффалимового, і в спустошених околицях їх 7 він зруйнував жертовники і посвячені дерева, й ідолів розбив на порох, і всі статуї розтрощив по всій землі Ізраїльській, і повернувся в Єрусалим.

8 У вісімнадцятий рік царювання свого, після очищення землі і дому Божого, він послав Шафана, сина Ацалії, і Маасею градоначальника, й Іоаха, сина Іоахазового, писаря, відновити дім Господа Бога свого. 9 І прийшли вони до Хелкії первосвященика, і віддали срібло, принесене в дім Божий, яке левити, що стоять на варті біля порогу, зібрали з рук Манассії й Єфрема і всіх інших ізраїльтян, і від усього Іуди і Веніаміна, і від жителів Єрусалима, 10 і віддали в руки виконавцям робіт, які були приставлені до дому Господнього, щоб вони роздавали його робітникам, які працювали в домі Господньому, на відбудові й оновленні дому. 11 І вони роздавали теслям і будівельникам на купівлю тесаних каменів і дерев для зв’язків­ і для покриття будинків, які зруйнували царі юдейські. 12 Люди ці діяли чесно під час роботи, і для нагляду над ними поставлені були Іахаф і Овадія, левити із синів Мерариних, і Захарія і Мешуллам із синів Каафових, і всі левити, що вмі­ють грати на музичних інструментах. 13 Вони ж були приставниками над носіями і наглядали за усіма робітниками при кожній роботі; з левитів же були і писарі, і наглядачі, і воротарі.

14 Коли виймали вони срібло; принесене в дім Господній, тоді Хелкія священик знайшов книгу закону Гос­поднього, дану рукою Мойсея. 15 І почав Хелкія, і сказав Шафану писарю: книгу закону знайшов я в домі Господньому. І подав Хелкія ту книгу Шафану. 16 І поніс Шафан книгу до царя, і приніс при цьому цареві звістку: все, що доручено рабам твоїм, вони роблять; 17 і висипа­ли сріб­ло, знайдене в домі Господ­нь­­ому, і передали його в руки приставників і в руки виконавців робіт. 18 І також доніс Шафан писар царю, говорячи: книгу дав мені Хелкія священик. І читав її Шафан перед царем. 19 Коли почув цар слова закону, то роздер одяг свій. 20 І дав цар повеління Хелкії й Ахикаму, синові Шафановому, й Авдону, синові Михея, і Шафану писарю, й Асаії, слузі царському, говорячи: 21 підіть, запитайте Господа про мене і про тих, що залишились у Ізраїля, і про Іуду щодо слів цієї знайденої книги, тому що великий гнів Господа, який запа­лав на нас за те, що не дотримувалися батьки наші слова Господ­нь­о­го, щоб чинити за всім написаним у книзі цій. 22 І пішов Хелкія і ті, які від царя, до Олдани пророчиці, дружини Шаллума, сина Тавкегафа, сина Хасри, хранителя одягу, — а жила вона в другій частині Єрусалима, — і говорили з нею про це. 23 І вона сказала їм: так говорить Гос­подь Бог Ізраїлів: скажіть тому чоловікові, який послав вас до мене: 24 так говорить Господь: ось Я наведу лихо на місце це і на жителів його всі прокляття, написані в книзі, яку читали перед лицем царя Юдейського, 25 за те, що вони залишили Мене і кадили богам іншим, щоб прогнівляти Мене всіма ділами рук своїх. І гнів Мій запалає над місцем цим і не згасне. 26 А царю Юдейському, який послав вас запитати Гос­пода, так скажіть: так говорить Господь Бог Ізраїлів про слова, які ти чув: 27 оскільки пом’якшало серце твоє, і ти смирився перед Богом, почувши слова Його про місце це і про жителів його, — і ти смирився переді Мною, і роздер одяг свій, і плакав переді Мною, то і Я почув тебе, говорить Господь. 28 Ось Я преставлю тебе до батьків твоїх, і покладений будеш у гробницю твою в мирі, і не побачать очі твої всього того лиха, яке Я наведу на місце це і на жителів його. І принесли цареві відповідь.

29 І послав цар, і зібрав усіх старійшин Юдеї та Єрусалима, і пішов цар у дім Господній, 30 і з ним усі юдеї і жителі Єрусалима, і священики і левити, і весь народ, від великого до малого; і він прочитав уголос їм усі слова книги завіту, знайденої в домі Господньому. 31 І став цар на місці своєму, й уклав завіт перед лицем Господа йти за Господом і дотримуватися заповіді Його й одкровення Його, й уставів Його, від усього серця свого і від усієї душі своєї, щоб виконувати слова завіту, написані в книзі цій. 32 І повелів цар підтвердити це всім, хто знаходився в Єрусалимі й у землі Веніаміновій; і стали чинити жителі Єрусалима за завітом Бога, Бога батьків своїх. 33 І викинув Іосія всі мерзоти з усіх земель, які у синів Ізраїлевих, і звелів усім, хто знаходився у землі Ізраїлевій, служити Господу Богу своєму. І в усі дні життя його вони не відступали від Господа Бога батьків своїх.

 

Глава 34. [1] 4 Цар. 22, 1. [2] 4 Цар. 22, 2 Втор. 5, 32. [4] Лев. 26, 30. [5] 4 Цар. 23, 8; 14, 16. [8] 4 Цар. 22, 3. [9] 4 Цар. 22, 4. [12] 4 Цар. 12, 15. [14] 4 Цар. 22, 8. [16] 4 Цар. 22, 9. [19] Лев. 26, 14. Втор. 28, 15. [24] Лев. 26, 14, 16. Втор. 28, 15. [26] 4 Цар. 22, 18. [27] Втор. 20, 3. [28] Єр. 34, 4. 4 Цар. 22, 20. [30] 4 Цар. 23, 2. [31] 4 Цар. 23, 3. [33] 4 Цар. 23, 4.

 

 

Глава 35

1 І звершив Іосія в Єрусалимі­ пасху Господу, і закололи пас­хального агнця в чотирнадцятий день першого місяця. 2 І поставив він священиків на місцях їхніх, і підбадьорював їх на служіння в домі Гос­подньому, З і сказав левитам, настав­никам усіх ізраїльтян, посвяченим Господу: поставте ковчег святий у храмі, який побудував Соломон, син Давидів, цар Ізраїлів; немає вам потреби носити його на раменах; служіть тепер Господу Богу нашому і народу Його Ізраїлю; 4 станьте за поколіннями вашими, за чергами вашими, як запропоновано Давидом, царем Ізраїлевим, і як приписано Соломоном, сином його, 5 і стійте у святилищі, за розподілом поколінь між братами вашими, синами народу, і за розподілом поколінь серед левитів, 6 і заколіть пасхального агн­ця, й освятіться, і приготуйте його для братів ваших, роблячи згідно зі словом Господнім через Мойсея. 7 І дав Іосія в дарунок синам народу, усім, що знаходилися там, із дріб­ної худоби агнців і козлів молодих, усе для жертви пасхальної, числом тридцять тисяч і три тисячі волів. Це з майна царя. 8 І князі його від щи­­рости давали в дарунок народу, священикам і левитам: Хелкія і Захарія та Ієхиїл, начальники в домі Бо­жому, дали священикам для жерт­ви пасхальної дві тисячі шістсот [овець, агнців і козлів] і триста волів; 9 і Хонанія, і Шемаія, і Нафанаїл, брати його, і Хашавія, та Ієиел, й Іозавад, началь­ники левитів, подарували левитам для жертви пасхальної [овець] п’ять тисяч і п’ятсот волів.

10 Так влаштовано було служіння. І стали священики на місце своє і левити за чергами своїми, за велінням царським; 11 і закололи пасхаль­ного агнця. І кропили священики кров’ю, приймаючи її з рук левитів, а левити знімали шкуру; 12 і розподілили призначене для всепалення, щоб роздати те по відділеннях поколінь серед синів народу, для при­ношення Господу, як написано в книзі Мойсеєвій. Те саме зробили і з во­лами. 13 І спекли пасхального агнця на вогні, за уставом; і священні жерт­ви зварили в казанах, горщи­ках і каструлях, і поспішно роздали всьому народові, 14 а потім при­го­тували для себе і для священиків, тому що священики, сини Ааронові, зайняті були приношенням всепалення і жиру до ночі; через це і готували левити для себе і для священиків, синів Ааронових. 15 І спів­ці, сини Асафові, залишалися на місцях своїх, за встановленням Давида й Асафа, й Емана й Ідифуна, прозорливця­ цар­ського, і воротарі біля кожних воріт: не треба було їм відходити від служіння свого, тому що брати їхні левити готували для них. 16 Так влаштовано було все служіння Господу в той день, щоб звершити пасху і при­нести всепалення на жертовнику Гос­подньому, за велінням царя Іосії. 17 І звершували сини Ізраїлеві, які знаходилися там, пасху в той час і свято опрісноків протягом се­ми днів. 18 І не звершувалася така пасха в Ізраїлі від днів Самуїла пророка; і з усіх царів Ізраїлевих жоден не звер­шував такої пасхи, яку звершив Іосія,­ і священики, і левити, і всі юдеї, й ізраїльтяни, які там знаходилися, і жителі Єрусалима. 19 У ві­­сім­над­цятий рік царювання Іосії звершена ця пасха.

20 Після всього того, що зробив Іосія в домі Божому [і як спалив вогнем цар Іосія і черевомовців, і волхвів, і капища, й ідолів, і діброви, що були в Єрусалимі та Юдеї, щоб утвердити слова закону, написані в книзі, яку знайшов Хелкія священик у домі Господньому, не було подібного до нього раніше нього, хто звернувся б до Господа всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією кріпкістю своєю, за всім за­коном Мойсеєвим; не постав і після нього подібний до нього. Однак же не відвернувся Господь від великої люті гніву Свого, — люті, якою розгнівався Господь на Юдею за всі образи, якими прогнівив Манассія. І сказав Господь: і Іуду відкину від лиця Мого, як відкинув дім Ізраїлів, і відкину місто Єрусалим, яке обрав, і храм, про який сказав: буде там ім’я Моє,] пішов Нехао, цар Єгипетський, на війну до Кархемиса на Євфраті; й Іосія вийшов назустріч йому. 21 І послав до нього Нехао послів сказати: що мені і тобі, царю Юдейський? Не проти тебе тепер іду я, але туди, де у мене війна. І Бог по­велів мені поспішати; не протився­ Богу, Який зі мною, щоб Він не погу­бив тебе. 22 Але Іосія не відсторонив­ся від нього, а приготувався, щоб во­ю­­­вати з ним, і не послухав слів Нехао від лиця Божого і виступив на битву на рівнину Мегиддо. 23 І вистрілили стрільці в царя Іосію, і сказав цар слугам своїм: відведіть мене, бо я тяжко поранений. 24 І звели його слу­ги його з колісниці, і посадили його в інший візок, який був у нього, і від­везли його в Єрусалим. І помер він, і похований у гробницях батьків своїх. І вся Юдея та Єрусалим оплакали Іосію. 25 Оплакав Іосію і Єремія в пісні жалісній; і говорили всі співці і співачки про Іосію в жалісних піснях своїх, відомих до цього дня, і передали їх для вживання в Ізраїля; і ось вони вписані у книгу жалісних пісень.

26 Інші діяння Іосії і чесноти його, відповідні приписам закону Господнього, 27 і діяння його, перші й останні, описані в книзі царів ізраїльських і юдейських.

 

Глава 35. [1] 4 Цар. 23, 21. 2 Езд. 1, 1. [3] 3 Цар. 6, 1. [6] Вих. 12, 3. [7] Чис. 28, 19. [8] Лев. 7, 16. [13] Вих. 12, 8. Втор. 16, 7. [15] 1 Пар. 25, 1. [17] Вих. 12, 15. [18] 4 Цар. 23, 22. [19] 4 Цар. 23, 23. [20] 4 Цар. 23, 24–25. [22] Зах. 12, 11. [23] 4 Цар. 23, 29. [24] 4 Цар. 23, 30. [25] Єр. 22, 10. [26] 4 Цар. 22, 1.

 

 

Глава 36

1 І взяв народ землі Іоаха­за, сина Іосіїного, [і помазали йо­го] і поставили його царем, замість батька його, в Єрусалимі. 2 Двадцяти трьох років був Іоахаз, коли став царем, і три місяці царював у Єрусалимі. [Ім’я матері його — Амитал, дочка Єремії з Ловни. І зробив він лукаве перед Господом у всьому, що зробили батьки його. І закував його фараон Нехао в Девлафі, в землі Емафській, щоб не царювати йому в Єрусалимі.] 3 І скинув його цар Єгипетський в Єрусалимі [і привів його цар у Єгипет], і наклав на землю пені сто талантів срібла і талант золота. 4 І поставив цар Єгипетський над Юдеєю та Єрусалимом Єлиакима, брата його, і перемінив ім’я його на Іоакима, а Іоахаза, брата його, взяв Нехао і відвів його в Єгипет [і він помер там. І срібло і золото давав фараонові: тоді земля почала давати срібло за словом фараона, і кожен, за владою, вимагав срібла і золота від народу землі для данини фараонові Нехао].

5 Двадцяти п’яти років був Іоаким, коли став царем, і одинадцять років царював у Єрусалимі [ім’я матері його Зехора, дочка Нириєва з Ра­ми].­ І робив він неугодне в очах Господа Бога свого [в усьому, що робили бать­ки його. У дні його прийшов Навуходоносор, цар Вавилонський, на землю, і він служив йому три роки і відступив від нього. І послав Господь на них халдеїв і розбій­ників сирських, і розбійників моавитських, і синів Аммонових і самарійських, і відступили за словом цим, — за словом Господа вустами рабів Його, пророків. Утім, гнів Господа був на Іуді, щоб відкинути його від лиця Його, за всі гріхи Манассії, які він зробив, і за кров невинну, яку пролив Іоаким і наповнив Єрусалим невинною кров’ю. Але не захотів Господь викорінити їх]. 6 Проти нього вийшов Навуходоносор, цар Вави­лонський, і закував його в кайдани, щоб відвести його у Вавилон. 7 І час­тину сосудів дому Господнього пе­ре­ніс Навуходоносор у Вавилон і поклав їх у капищі своєму у Вавилоні.

8 Інші справи Іоакима і мерзоти його, які він робив і які знайдені у ньому, описані в книзі царів ізраїль­ських і юдейських. [І спочив Іоаким з батьками своїми, і похований був у Ганозані з батьками своїми.] І став ца­­­рем Ієхонія, син його, замість нього.­

9 Вісімнадцяти років був Ієхонія, коли став царем, і три місяці і десять днів царював у Єрусалимі, і робив він неугодне в очах Господніх. 10 Через рік послав цар Навуходоносор і повелів взяти його у Вавилон разом з коштовними сосудами дому Господнього, і поставив царем над Юдеєю та Єрусалимом Седекію, брата його.

11 Двадцяти одного року був Седекія, коли став царем, і одинадцять років царював у Єрусалимі, 12 і робив він неугодне в очах Господа Бога свого. Він не смирився перед Єре­мією пророком, який пророкував від уст Господніх, 13 і відійшов від царя Навуходоносора, який взяв клятву з нього ім’ям Бога, — і зробив твердою шию свою й озлобив серце своє до того, що не навернувся до Господа Бога Ізраїлевого. 14 Та й усі начальники над священиками і над народом багато грішили, наслідуючи всі мерзоти язичників, і осквернили дім Господа, який Він освятив у Єрусалимі. 15 І посилав до них Гос­подь Бог батьків їхніх, посланців Своїх від раннього ранку, бо Він жа­лів Свій народ і Свою оселю. 16 Але вони знущалися з посланого від Бога і зневажали слова Його, і ганьбили пророків Його, доки не зійшов гнів Господа на народ Його, так що не було йому порятунку. 17 І Він навів на них царя Халдейського, — і той умертвив юнаків їхніх мечем у домі святині їх і не пощадив [ні Седекії,] ні юнака, ні дівчини, ні старця, ні сивоволосого: все віддав Бог у руку його. 18 І всі сосуди дому Божого, великі і малі, і скарби дому Господнього, і скарби царя і князів його, усе приніс він у Вавилон. 19 І спалили дім Божий, і зруйнували стіну Єрусалима, і всі палаци його спалили вогнем, і всі коштовності його знищили. 20 І переселив він тих, що залишилися від меча, у Вавилон, і були вони рабами його і синів його, поки не зацарював цар Перський, 21 доки, на виконання слова Господнього, сказаного вустами Єремії, земля не відсвяткувала субот своїх. У всі дні запустіння вона суботствувала до виповнення сімдесяти років.

22 А в перший рік Кира, царя Перського, на сповнення слова Господнього, сказаного вустами Єремії, збудив­ Господь дух Кира, царя Перського, і він повелів оголосити по всьому царству своєму, усно і письмово, і сказати: 23 так говорить Кир, цар Перський: усі царства землі дав мені Господь Бог небесний, і Він повелів мені побудувати Йому дім в Єрусалимі, що в Юдеї. Хто є з вас — з усього народу Його, [нехай буде] Господь Бог його з ним, і нехай він туди йде.

 

МОЛИТВА МАНАССІЇ, ЦАРЯ ЮДЕЙСЬКОГО,
КОЛИ ВІН УТРИМУВАВСЯ В ПОЛОНІ У ВАВИЛОНІ*

Господи Вседержителю, Боже отців наших, Авраама й Ісаака та Якова, і сімені їх праведного [а], що створив небо і землю з усією красою їх, що зв’язав море словом повеління Твого, що поклав безодню і запечатав її страшним і славним ім’ям Твоїм, Якого усі бояться, і тремтять від лиця сили Твоєї, тому що ніхто не може встояти перед величчю слави Твоєї, і нестерпний гнів [б] покарання Твого на грішників [в]! Але безмірна і недослідима милість обітування Твого [г], тому що Ти Господь вишній, благий, довготерпеливий і многомилостивий і каєшся про злоби людські. Ти, Господи, за множеством Твоєї благості, обіцяв покаяння [д] і відпущення тим, що згрішили перед Тобою, і множеством щедрот Твоїх визначив покаяння грішникам на спасіння. Отже, Ти, Господи, Боже праведних, не поклав покаяння праведним [е] Аврааму й Ісааку та Якову, які не згрішили перед Тобою, але поклав покаяння мені грішнику, тому що я згрішив більше за кількість піску морського [є]. Чис­ленні беззаконня мої, Господи, численні беззаконня мої, і я недостойний дивитися на висоту небесну від безлічі неправд моїх. Я зігнутий багатьма залізними кайданами [ж], так що не можу підняти голови моєї, і немає мені відпочинку, тому що прогнівив Тебе і зробив перед Тобою лихе [з]: не виконав волі Твоєї, не зберіг повелінь Твоїх, поставив мерзоти і примножив спокуси. І нині схиляю коліна серця мого, благаючи Тебе про благість [и]. Згрішив я, Господи, згрішив, і беззаконня мої я знаю, але прошу, молячись Тобі: відпусти мені, Господи, відпусти мені, і не згуби мене з беззаконнями моїми і не засуди мене в пекло. Тому що Ти Бог, Бог тих, хто кається, і на мені вияви всю благість Твою, спасши ме­не недостойного з великої милости Твоєї, і буду прославляти Тебе в усі дні життя мого [і], тому що Тебе слав­лять усі сили небесні, і Твоя слава повіки. Амінь.

* Перекладена з грецької; у єврейському тексті її немає.

 

Глава 36. [1] 4 Цар. 23, 30. [3] 4 Цар. 23, 33. [4] 4 Цар. 23, 34. Мф. 1, 13. [5] 4 Цар. 23, 36. [6] 4 Цар. 24, 1. [7] Дан. 1, 2. [8] 4 Цар. 24, 5, 8. Єр. 22, 24. 1 Пар. 3, 16. [9] 4 Цар. 24, 8. [10] 4 Цар. 24, 15. [11] Єр. 1, 3; 52, 1. [12] Єр. 37, 2. [14] Втор. 18, 5. [15] Єр. 25, 4. Дан. 9, 10. Мф. 21, 36. [16] Єр. 36, 23. Зах. 1, 4. Єз. 33, 32. [17] 4 Цар. 25, 1. [18] 4 Цар. 25, 13. Єр. 27, 19, 22. [19] 4 Цар. 25, 9. [20] 4 Цар. 25, 11. [21] Єр. 25, 11. [22] 2 Езд. 2, 1. [23] Іс. 44, 28; 45, 1, 13. Дан. 2, 38. (а) Вих. 3, 6, 15–16. (б) Іов. 23, 13. (в) Пс. 129, 3. (г) Пс. 102, 17. Еф. 4, 32. (д) Єз. 18, 23, 32. (е) Мф. 9, 12–13. Лк. 15, 7. (є) Лк. 18, 13. (ж) 2 Пар. 33, 11. (з) 4 Цар. 21, 2. 2 Пар. 33, 2. (и) Еф. 3, 14. Притч. 28, 13. 1 Ін. 1, 9. (і) Пс. 6, 6. Іс. 38, 18.

Перша книга Паралипоменон *

* У євреїв: «Літопис».

 
 


Глава: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29


 

 

Глава 1

1 Адам, Сиф, Єнос, 2 Каїнан, Ма­­лелеїл, Іаред, 3 Єнох, Мафусал, Ламех, 4 Ной, Сим, Хам і Яфет.

5 Сини Яфета: Гомер, Магог, Мадай, Іаван, [Єлиса,] Фувал, Мешех і Фирас. 6 Сини Гомера: Аскеназ, Рифат і Фогарма. 7 Сини Іавана: Єлиса, Фарсис, Киттим і Доданим.

8 Сини Хама: Хуш, Мицраїм, Фут і Ханаан. 9 Сини Хуша: Сева, Хавила, Савта, Раама і Савтеха. Сини Раами: Шева і Дедан. 10 Хуш породив також Нимрода: цей став сильним на землі. 11 Мицраїм породив: Лудима, Ана­ми­ма, Легавима, Нафтухима, 12 Патрусима, Каслухима, від якого пішли фи­листимляни, і Кафторима. 13 Ха­наан породив Сидона, первістка­ свого,­ Хета, 14 Ієвусея, Аморрея, Гер­гесея, 15 Евея, Аркея, Синея, 16 Арвадея, Цемарея і Хамафея.

17 Сини Сима: Елам, Ассур, Арфак­сад, Луд і Арам. [Сини Арама:] Уц, Хул, Гефер і Мешех. 18 Арфаксад [по­родив Каїнана, Каїнан же] породив Салу, Сала ж породив Евера. 19 У Евера народилися два сини: ім’я одному Фалек, тому що у дні його розділилася земля; ім’я братові його Іоктан. 20 Іоктан породив Алмодада, Шалефа, Хацармавета, Ієраха, 21 Гадорама, Узала, Диклу, 22 Евала, Авимаїла, Шеву, 23 Офира, Хавилу та Іовава. Усі ці сини Іоктана. 24 [Сини ж] Симові: Арфаксад, [Каїнан,] Сала, 25 Евер, Фалек, Рагав, 26 Серух, Нахор, Фарра, 27 Аврам, він же Авраам.

28 Сини Авраама: Ісаак та Ізмаїл.­29 Ось родовід їх: первісток Ізмаїлів Наваїоф, за ним Кедар, Адбеел, Ми­в­­­сам, 30 Мишма, Дума, Масса, Хадад, Фема, 31 Ієтур, Нафиш і Кедма. Це сини Ізмаїлові. 32 Сини Хеттури, наложниці Авраамової: вона народила Зимрана, Іокшана, Медана, Мадиана, Ішбака і Шуаха. Сини Іокшана: Шева і Дедан. [Сини Деданові: Рагуїл,­ Навдеїл, Ассуриїм, Ас­тусиїм і Асомин.]33 Сини Мадиана: Ефа, Ефер, Ханох, Авида й Елдага. Всі ці сини Хеттури.

34 І породив Авраам Ісаака. Сини Ісаака: Ісав та Ізраїль.

35 Сини Ісава: Елифаз, Рагуїл, Ієус, Ієглом і Корей. 36 Сини Елифаза: Феман, Омар, Цефо, Гафам, Кеназ; [Фим­на ж, наложниця Елифазова, народила йому] Амалика. 37 Сини Рагуїла: Нахаф, Зерах, Шамма і Миза. 38 Сини Сеїра: Лотан, Шовал, Цивеон, Ана, Дишон, Ецер і Дишан. 39 Сини Лотана: Хори і Гемам; а сест­ра у Лотана: Фимна. 40 Сини Шовала: Алеан, Манахаф, Евал, Шефо й Онам. Сини Цивеона: Аїа й Ана. 41 Діти Ани: Дишон [і Оливема, дочка Ани]. Сини Дишона: Хемдан, Ешбан, Іфран і Херан. 42 Сини Ецера: Билган, Зааван і Акан. Сини Дишана: Уц і Аран.

43 Ці є царі, які царювали в землі Едома, раніше ніж став цар над си­нами Ізраїлевими: Бела, син Веора, й ім’я місту його — Дингава; 44 і помер Бела, і став царем після нього Іовав, син Зераха, з Восори. 45 І помер Іовав, і став царем після нього Хушам, із землі феманитян. 46 І помер Хушам, і став царем після нього Гадад, син Бедадів, який уразив мадианитян на полі Моава; ім’я міс­ту його: Авив. 47 І помер Гадад, і став царем після нього Самла, з Масреки.­48 І вмер Самла, і став царем після нього Саул з Реховофа, що біля річки. 49 І помер Саул, і став царем піс­ля нього Баал-Ханан, син Ахбора. 50 І помер Баал-Ханан, і став царем після нього Гадар; ім’я місту його Пау; ім’я дружини його Мегетавеель, дочка Матреда, дочка Мезагава.­

51 І помер Гадар. І були старійшини у Едома: старійшина Фимна, старійшина Алва, старійшина Ієтеф, 52 старійшина Оливема, старійшина Ела, старійшина Пинон, 53 старійшина Кеназ, старійшина Феман, старій­шина Мивцар, 54 старійшина Маг­диїл, старійшина Ірам. Ось старійшини ідумейські.

 

Глава 1. [1] Бут. 4, 25; 5, 3, 6. [4] Бут. 9, 18. [5] Бут. 10, 2. [10] Бут. 10, 8. [17] Бут. 10, 22; 11, 10. [19] Бут. 10, 25; 11, 16. [24] Бут. 11, 11. [25] Бут. 11, 14. [26] Бут. 11, 22, 24. [27] Бут. 17, 5. [28] Бут. 16, 11; 17, 19. [29] Бут. 25, 12. [32] Бут. 25, 2. [33] Бут. 25, 4. [34] Бут. 25, 25–26. [35] Бут. 36, 10. [38] Бут. 36, 20. [40] Бут. 36, 23. [43] Бут. 36, 31. [49] Бут. 36, 38. [51] Бут. 36, 40.

 

 

Глава 2

1 Ось сини Ізраїля: Рувим, Си­меон,­ Левій, Іуда, Іссахар, Завулон, 2 Дан, Йосиф, Веніамін, Неф­фалим, Гад і Асир.

3 Сини Іуди: Ір, Онан і Силом, — троє народилися в нього від дочки Шуєвої, хананеянки. І був Ір, первіс­ток Іудин, не благоугодний в очах Господа, і Він умертвив його.

4 І Фамар, невістка його, народила йому Фареса і Зару. Усіх синів у Іуди було п’ятеро. 5 Сини Фареса: Есром і Хамул. 6 Сини Зари: Зимри, Ефан, Еман, Халкол і Дара; усіх їх п’ятеро.

7 Сини Харми: Ахар, який навів біду на Ізраїля, порушивши закляття. 8 Син Ефана: Азарія. 9 Сини Есрома, які народилися в нього: Ієрах­меїл, Арам і Хелувай.

10 Арам же породив Аминадава; Аминадав породив Наассона, князя синів Іудиних; 11 Наассон породив Салмона, Салмон породив Вооза; 12 Вооз породив Овида, Овид породив Ієссея; 13 Ієссей породив первіст­ка свого Елиава, другого — Аминадава, третього — Самму, 14 четвертого — Нафанаїла, п’ятого — Раддая, 15 шос­того — Оцема, сьомого — Давида. 16 Сестри їх: Саруія й Авигея. Сини Саруії: Авесса, Іоав і Азаїл, троє. 17 Авигея народила Амессу; батько ж Амесси — Ієфер, ізмаїльтянин.

18 Халев, син Есрома, породив від Азуви, дружини своєї, і від Ієриофи, і ось сини його: Ієшер, Шовав і Ардон. 19 І померла Азува; і взяв собі Халев [дружину] Ефрафу, і вона народила йому Хура. 20 Хур породив Урія, Урій породив Веселиїла.

21 Потім Есром увійшов до дочки Махира, батька Галаадового, і взяв її, будучи шістдесяти років, і вона народила йому Сегува. 22 Сегув породив Іаїра, і було в нього двадцять три міста в землі Галаадській. 23 Але гессуряни і сиріяни взяли в них селища Іаїра, Кенаф і залежні від нього міста, — шістдесят міст. Усі ці міста синів Махира, батька Галаадового.

24 Після смерти Есрома в Халев-Ефрафі дружина Есромова, Авия, на­родила йому Ашхура, батька Фекої.

25 Сини Ієрахмеїла, первістка Есромового, були: первісток Рам, за ним Вуна, Орен, Оцем і Ахия. 26 Була в Ієрахмеїла й інша дружина, ім’я її Афара; вона мати Онама. 27 Сини Рама, первістка Ієрахмеїлового, були: Маац, Іамин і Екер. 28 Сини Онама були: Шаммай та Іада. Сини Шаммая: Надав і Авишур. 29 Ім’я дружини Авишурової Авихаїль, і вона народила йому Ахбана і Молида. 30 Сини Надава: Селед та Афаїм. І помер Селед бездітним. 31 Син Афаїма: Іший. Син Ішия: Шешан. Син Шешана: Ахлай. 32 Сини Іади, брата Шаммаєвого: Ієфер та Іонафан. Ієфер помер бездітним. 33 Сини Іонафана: Пелеф і Заза. Це сини Ієрахмеїла. 34 У Шешана не було синів, а тільки дочки. У Шешана був раб, єгиптянин, ім’я його Іарха; 35 Шешан віддав дочку свою Іархові [рабові своєму] за дружину: і вона народила йому Аттая. 36 Аттай породив Нафана, Нафан породив Завада; 37 Завад породив Ефлала, Ефлал породив Овида; 38 Овид породив Ієуя, Ієуй породив Азарію; 39 Азарія породив Хелеца, Хелец породив Елеасу; 40 Елеаса породив Сисмая, Сисмай породив Саллума; 41 Саллум породив Ієкамію, Ієкамія породив Елишаму.

42 Сини Халева, брата Ієрахмеїлового: Меша, первісток його, — він батько Зифа; і сини Мареши, батька Хеврона. 43 Сини Хеврона: Корей і Таппуах, і Рекем і Шема. 44 Шема породив Рахама, батька Іоркеамового, а Рекем породив Шаммая. 45 Син Шаммая Маон, а Маон — бать­ко Беф-Цура. 46 І Ефа, наложниця Халевова, народила Харана, Моцу і Газеза. І Харан породив Газеза. 47 Сини Ієгдая: Регем, Іофам, Гешан, Пелет, Ефа і Шааф. 48 Наложниця Халевова, Мааха, народила Шевера і Фирхану; 49 вона ж народила Ша­афа, батька Мадманни, Шеву, бать­ка Мах­бени і батька Гивеї. Доч­ка ж Халева — Ахса.

50 Ось сини Халева: син Хур, пер­вісток Ефрафи; Шовал, батько Кириаф-Іарима; 51 Салма, батько Виф­леєма; Хареф, батько Бефгадера. 52 У Шовала, батька Кириаф-Іарима,­ бу­ли сини: Гароє, Хаци, Галменюхот. 53 Племена Кириаф-Іарима: іфрияни, футияни, шумафани і мид­раї­тяни. Від цих пішли цоряни й еш­таоляни. 54 Сини Салми: вифлеємляни і нетофафяни, вінець дому Іоавового і по­ловина менухотян — цоряни, 55 і племена соферійців, які жили в Іабеці, тирейці, шимейці, сухайці: це кинеяни, які пішли від Хамафа, бать­ка Бетрехава.

 

Глава 2. [1] Бут. 29, 32. [2] Бут. 35, 18, 25. [3] Бут. 38, 3. [4] 1 Пар. 4, 1. Бут. 38, 29. Мф. 1, 3. Руф. 4, 18. [7] Нав. 7, 1; 22, 20. [10] Руф. 4, 19. [15] Мф. 1, 6. [50] Нав. 9, 17.

 

 

Глава 3

1 Сини Давида, які народилися в нього в Хевроні, були: первісток Амнон, від Ахиноами ізреели­тян­ки; другий — Далуїя, від Авигеї карми­литянки; 2 третій — Авессалом, син Маахи, дочки Фалмая, царя Гессурсь­кого; четвертий — Адонія, син Аггифи; 3 п’ятий — Сафатія, від Авитали; шостий — Іфреам, від Аглаї, дружини його, –4 шість, які народилися у нього в Хевроні; царював же він там сім років і шість місяців; а тридцять три роки царював у Єрусалимі.

5 А ці народилися в нього в Єрусалимі: Шима, Шовав, Нафан і Соломон, четверо від Вирсавії, дочки Аммиїлової; 6 Івхар, Елишама, Елифелет, 7 Ногаг, Нефег, Іафія, 8 Елишама, Елиада й Елифелет — дев’ятеро. 9 Ось усі сини Давида, крім синів від наложниць. Сестра їхня Фамар.

10 Син Соломона Ровоам; його син Авия, його син Аса, його син Іосафат, 11 його син Іорам, його син Охозія, його син Іоас, 12 його син Амасія, його син Азарія, його син Іофам, 13 його син Ахаз, його син Єзекія, його син Манассія, 14 його син Амон, його син Іосія. 15 Сини Іосії: первісток Іоахаз, другий Іоаким, третій Седекія, четвертий Селлум. 16 Сини Іоакима: Ієхо­нія, син його; Седекія, син його.

17 Сини Ієхонії: Асир, Салафиїл, син його; 18 Малкирам, Федаія, Шенацар, Ієзекія, Гошама і Савадія. 19 І си­ни Федаії: Зоровавель і Шимей. Сини ж Зоровавеля: Мешуллам і Ха­нанія, і Шеломиф, сестра їхня, 20 і ще п’ять: Хашува, Огел, Берехія, Хасадія й Іушав-Хесед. 21 І сини Ха­нанії: Фелатія та Ісая; його син Рефаія, його син Арнан, його син Овадія, його син Шеханія. 22 Син Шеханії: Шемаія; сини Шемаії: Хаттуш, Ігеал, Бариах, Неарія і Шафат, шестеро. 23 Сини Неарії: Елиоенай, Єзекія й Азрикам, троє. 24 Сини Елиоеная: Годав’ягу, Елеашив, Фелаія, Аккув, Іоханан, Делаія й Анані, семеро.

 

Глава 3. [1] 2 Цар. 3, 2. [5] 2 Цар. 5, 14. [9] 2 Цар. 13, 1. [10] Мф. 1, 7. [15] 4 Цар. 23, 30, 34; 24, 17. [16] Мф. 1, 11. [19] 1 Езд. 5, 2.

 

 

Глава 4

1 Сини Іуди: Фарес, Есром, Харми, Хур і Шовал. 2 Реаія, син Шовала, породив Іахафа; Іахаф породив Ахума і Лагада: від них племена цорян. 3 І ці сини Етама: Ізреель, Ішма та Ідбаш, і сестра їхня, на ім’я Гацлелпоні, 4 Пенуел, батько Гедора, і Езер, батько Хуша. Ось сини Хура, первістка Ефрафи, батька Вифлеєма.

5 В Ахшура, батька Фекої, були дві дружини: Хела і Наара. 6 І народила йому Наара Ахузама, Хефера, Фимні й Ахашфарі; це сини Наари. 7 Сини Хели: Цереф, Цохар і Ефнан.

8 Коц породив: Анува і Цовева і племена Ахархела, сина Гарумового.­

9 Іавис був знаменитішим за своїх­ братів. Мати дала йому ім’я Іавис, сказавши: я народила його з болістю. 10 І воззвав Іавис до Бога Ізраїлевого і сказав: о, якби Ти благословив мене Твоїм благословенням, розширив наділи мої, і рука Твоя була зі мною, охороняючи мене від зла, щоб я не бідував!.. Бог послав йому, чого він просив.

11 Хелув же, брат Шухи, породив Махира; він є батьком Ештона. 12 Еш­тон породив Беф-Рафу, Пасеаха і Техинну, батька міста Нааса [брата Селома Кенезиїнового й Ахазового]; це жителі Рехи.

13 Сини Кеназа: Гофониїл і Сераія. Син Гофониїла: Хафаф. 14 Меонофай породив Офру, а Сераія породив Іоава, родоначальника долини теслярів, тому що вони були теслі.

15 Сини Халева, сина Ієфонниїного: Ір, Ила і Наам. Син Или: Кеназ. 16 Сини Ієгаллелела: Зиф, Зифа, Фи­рія й Асареел. 17 Сини Езри: Ієфер, Меред, Ефер та Іалон; Ієфер же породив Мерома, Шаммая та Ішбаха, батька Ешфемої. 18 І дружина його Іудия народила Ієреда, батька Гедора, і Хевера, батька Сохо, й Ієкуфиїла, батька Занаоха. Це сини Биф’ї, дочки фараонової, яку взяв Меред. 19 Сини дружини його Годії, сестри Нахама, батька Кеїли: Гарми­ й Ешфемоа — маахатянин. 20 Сини Симеона: Амнон, Ринна, Бенханан і Филон. Сини Ішия: Зохеф і Бензохеф.

21 Сини Силома, сина Іудиного: Ір, батько Лехи, і Лаеда, батько Мареші, і родини тих, що виробляли висон, з дому Ашбеї, 22 й Іоким, і жителі Хозеви, й Іоаш і Сараф, які мали володіння в Моаві, й Іашувилехем; але це події давні. 23 Вони були гончарі, і жили біля садів і на городах; у царя для робіт його жили вони там.

24 Сини Симеона: Немуїл, Іамин, Іарив, Зерах і Саул. 25 Шаллум син його; його син Мивсам; його син Мишма. 26 Сини Мишми: Хаммуїл, син його; його син Закур; його син Шимей. 27 У Шимея було шістнад­цять синів і шість дочок; у братів же його синів було небагато, і все плем’я їх не таке було численне, як плем’я синів Іуди.

28 Вони жили у Вирсавії, Моладі, Хацаршуалі, 29 у Билзі, в Ецемі, у Фоладі, 30 у Вефуїлі, у Хормі, в Цик­лагу, 31 у Беф-Маркавофі, у Хацарсусимі, у Беф-Биреї й у Шааримі. Ось міста їхні до царювання Давида,­32 із селами їх: Етам, Аїн, Риммон, Фокен і Ашан, — п’ять міст. 33 І всі селища їхні, що знаходилися навколо цих міст до Ваала; ось місця проживання їхнього і родоводу їхнього. 34 Мешовав, Іамлех та Іосія, син Амас­сії, 35 Іоїл та Ієгу, син Іошиви, сина Сераії, сина Асиїлового, 36 Елиоенай, Якова, Ішохаія, Асаія, Адиїл, Ішимиїл і Ванея, 37 і Зиза, син Шифія, син Аллона, син Ієдаії, син Шимрія, син Шемаії.

38 Ці пойменовані були князями племен своїх, і дім батьків їхніх розділився і розмножився. 39 Вони доходили до Герари і до східного боку долини, щоб знайти пасовища для стад своїх; 40 і знайшли пасовища плідні і добрі і землю обширну, спокійну і безпечну, тому що до них жило там тільки небагато хамитян. 41 І прийшли ці, за іменами записані, у дні Єзекії, царя Юдейського, і перебили кочівників і осілих, які там знаходилися, і знищили їх назавжди й оселилися на місці їх, тому що там були пасовища для стад їхніх. 42 Із них же, із синів Симеонових, пішли до гори Сеїр п’ятсот чоловік: Фелатія, Неарія, Рефаія й Узиїл, сини Ішия, були на чолі їх; 43 і побили залишок амаликитян, які вціліли там, і живуть там до цього дня.

 

Глава 4. [1] 1 Пар. 2, 4. Бут. 38, 29; 46, 12. [24] Бут. 46, 10. Вих. 6, 15.

 

 

Глава 5

1 Сини Рувима, первістка Ізраїлевого, — він первісток; але, ко­ли осквернив він постіль батька свого, первородство його віддане синам Йосифа, сина Ізраїлевого, з тим однак же, щоб не писатися їм первород­ними; 2 тому що Іуда був найсильнішим із братів своїх, і вождь від нього, але першість перенесена на Йосифа. 3 Сини Рувима, первістка Ізраїлевого: Ханох, Фаллу, Хецрон і Харми.

4 Сини Іоїля: Шемая, син його; його син Гог, його син Шимей, 5 його син Миха, його син Реаія, його син Ваал, 6 його син Беера, якого відвів у полон Феглафелласар, цар Ассирійський. Він був князем рувимлян. 7 І брати його, за племенами їх, за родовідним списком їх, були: голов­ний Ієїель, потім Захарія, 8 і Бела, син Азаза, сина Шеми, сина Іоїля. Він жив в Ароері до Нево і Ваал-Меона; 9 а на сход він жив до входу в пустелю, що йде від ріки Євфрату, тому що стада їх були численні в землі Галаадській. 10 У дні Саула вони вели війну з агарянами, які впали від рук їх, а вони стали жити в наметах і по всьому східному боці Галаада.

11 Сини Гада жили навпроти них у землі Васанській до Салхи: 12 у Васані Іоїль був головний, Шафан другий, потім Іаанай і Шафат. 13 Бра­тів їхніх з родинами їхніми було сім: Михаїл, Мешуллам, Шева, Іорай, Іаакан, Зия та Евер. 14 Ось сини Авихаїла, сина Хурія, сина Іароаха, сина Галаада, сина Михаїла, сина Ієшишая, сина Іахдо, сина Буза. 15 Ахи, син Авдиїла, сина Гунієвого, був главою свого роду. 16 Вони жили в Галааді, у Васані й у залежних від нього містах і у всіх околицях Сарона, до виходу їх. 17 Усі вони перераховані у дні Іоафама, царя Юдейського, й у дні Ієровоама, царя Ізраїльського.

18 У нащадків Рувима і Гада і половини племені Манассіїного було людей войовничих, чоловіків, які носять щит і меч, які стріляють з лука і навчені до битви, сорок чотири тисячі сімсот шістдесят, які виходять на війну. 19 І воювали вони з агарянами, Ієтуром, Нафишем і На­давом. 20 І надана була їм допомога проти них, і віддані були в руки їхні агаряни й усе, що в них було, тому що вони під час битви воззвали до Бога, і Він почув їх, за те, що вони уповали на Нього. 21 І взяли вони стада їхні: верблюдів п’ятдесят тисяч, із дрібної худоби двісті п’ятдесят тисяч, ослів дві тисячі, і сто тисяч душ людей, 22 тому що багато впало убитими, оскільки від Бога була битва ця. І жили вони на місці їхньому до переселення.

23 Нащадки половини коліна Манассіїного жили в тій землі, від Васана до Ваал-Ермона і Сенира і до гори Ермона; і їх було багато. 24 І ось глави поколінь їх: Ефер, Іш’ї, Елиїл, Азриїл, Єремія, Годавія й Іагдиїл, мужі могутні, мужі вельможні, глави родів своїх.

25 Але коли вони згрішили проти Бога батьків своїх і стали блудно ходити услід богам народів тієї землі, яких вигнав Бог від лиця їх, 26 тоді Бог Ізраїлів збудив дух Фула, царя Ассирійського, і дух Феглафелласара, царя Ассирійського, і він виселив рувимлян і гадитян і половину коліна Манассіїного, і відвів їх у Халах, і Хавор, і Ару, і на ріку Гозан, — де вони до цього дня.

 

Глава 5. [1] Бут. 35, 22–23; 46, 8; 49, 3–4. Вих. 6, 14. Чис. 26, 5. [2] Бут. 49, 10. [3] Бут. 46, 9. Вих. 6, 14. [6] 4 Цар. 15, 29. [10] Пс. 82, 7. [11] Нав. 13, 24. [16] Іс. 33, 9. [17] 4 Цар. 15, 7. [19] Бут. 25, 15. [20] Вих. 17, 11. 1 Мак. 4, 10. Пс. 144, 19. [22] 1 Цар. 17, 3. [23] Втор. 3, 9. [25] 4 Цар. 17, 7. [26] 4 Цар. 15, 29; 16, 7.

 

 

Глава 6

1 Сини Левія: Гирсон, Каафран і Мерарі. 2 Сини Каафа: Амрам, Іцгар, Хеврон та Узиїл. 3 Діти Амрама: Аарон, Мойсей і Маріам. Сини Аарона: Надав, Авиуд, Єлеазар і Іфа­мар. 4 Єлеазар породив Финеєса, Фи­неєс породив Авишуя; 5 Авишуй породив Буккія, Буккій породив Озію; 6 Озія породив Зерахію, Зерахія породив Мераїофа; 7 Мераїоф породив Амарію, Амарія породив Ахитува; 8 Ахитув породив Садока, Садок породив Ахимааса; 9 Ахимаас породив Азарію, Азарія породив Іоанана; 10 Іоанан породив Азарію, — це той, який був священиком у храмі, побу­дованому Соломоном в Єрусалимі. 11 І породив Азарія Амарію, Амарія породив Ахитува; 12 Ахитув породив Садока, Садок породив Селлума; 13 Селлум породив Хелкію, Хелкія породив Азарію; 14 Азарія породив Сераію, Сераія породив Іоседека. 15 Іоседек пішов у полон, коли Господь переселив юдеїв і єрусалимлян рукою Навуходоносора.

16 Отже, сини Левія: Гирсон, Кааф і Мерарі. 17 Ось імена синів Гирсонових: Ливні і Шимей. 18 Сини Каафа: Амрам, Іцгар, Хеврон та Узиїл. 19 Сини Мерарі: Махли і Муши. Ось нащадки Левія за родами їх. 20 У Гир­сона: Ливні, син його; Іахав, син його; Зимма, син його; 21 Іоах, син його; Іддо, син його; Зерах, син його; Ієаф­рай, син його. 22 Сини Каафа: Аминадав, син його; Корей, син його; Асир, син його; 23 Елкана, син його; Евиасаф, син його; Асир, син його; 24 Тахаф, син його; Уриїл, син його; Узія, син його; Саул, син його. 25 Сини Елкани: Амасай і Ахимоф. 26 Елкана, син його; Цофай, син його; Нахаф, син його; 27 Елиаф, син його; Ієрохам, син його, Елкана, син його; [Самуїл, син його]. 28 Сини Самуїла: первісток Іоїль, другий Авия. 29 Сини Мерарі: Махли; Ливні, син його; Шимей, син його; Уза, син його; 30 Шима, син його; Хаггія, син його; Асаія, син його. 31 Ось ті, яких Давид поставив начальниками над спів­цями в домі Господньому, з часу поставлення в ньому ковчега. 32 Вони служили співцями перед скинією зібрання, доки Соломон не побудував дому Господнього в Єрусалимі. І вони ставали на службу свою за уставом своїм.

33 Ось ті, які ставали із синами своїми: із синів Каафових — Еман співець, син Іоїля, син Самуїла, 34 син Елкани, син Ієрохама, син Елиїла, син Тоаха, 35 син Цуфа, син Елкани, син Махафа, син Амасая, 36 син Елкани, син Іоїля, син Азарії, син Цефанії, 37 син Тахафа, син Асира, син Авиасафа, син Корея, 38 син Іцгара, син Каафа, син Левія, син Ізраїля; 39 і брат його Асаф, який стояв праворуч від нього, — Асаф, син Берехії, син Шими, 40 син Михаїла, син Ваасеї, син Малхиї, 41 син Ефнія, син Зераха, син Адаії, 42 син Ефана, син Зимми, син Шимія, 43 син Іахафа, син Гирсона, син Левія.

44 А із синів Мерарі, братів їхніх, — на лівому боці: Ефан, син Кишія, син Авдія, син Маллуха, 45 син Хашавії, син Амасії, син Хелкії, 46 син Амція, син Ванія, син Шемера, 47 син Махлія, син Мушія, син Мерарі, син Левія. 48 Брати їхні левити визначені­ на всякі служби при домі Божому;

49 Аарон же і сини його спалювали на жертовнику всепалення і на жертовнику кадильному, і звершували всяке священнодійство у Святому Святих і для очищення Ізраїля в усьому, як заповів раб Божий Мойсей. 50 Ось сини Аарона: Єлеазар, син його; Финеєс, син його; Авиуд, син його; 51 Буккій, син його; Уззій, син його; Зерахія, син його; 52 Мераїоф, син його; Амарія, син його; Ахитув, син його; 53 Садок, син його; Ахимаас, син його.

54 І ось оселі їхні за селищами їхніми у наділах їхніх: синам Аарона з племені Каафового, оскільки жереб випав їм, 55 дали Хеврон, у землі Іудиній, і передмістя його навколо нього; 56 поля ж цього міста і села його віддали Халеву, синові Ієфонніїному. 57 Синам Аарона дали також міста притулків: Хеврон і Ливну з їх передмістями, Іаттир та Ештемоа і передмістя його, 58 і Хилен і передмістя його, Давир і передмістя його, 59 і Ашан і передмістя його, Вефсамис і передмістя його, 60 а від коліна Веніамінового — Геву і передмістя її, і Аллемеф і перед­містя його, і Анафоф і передмістя його: усіх міст їхніх у племенах їхніх тринадцять міст. 61 Решті синів Каафа, із родин цього коліна, дано за жеребом десять міст із наділу половини коліна Манассіїного. 62 Синам Гирсона за племенами їхніми, від коліна Іссахарового, і від коліна Асирового, і від коліна Неффалимового, і від коліна Манассіїного у Васані, дано тринадцять міст. 63 Синам Мерарі за племенами їхніми, від коліна Рувимового, і від коліна Гадового, і від коліна Завулонового, дано за жеребом дванадцять міст.

64 Так дали сини Ізраїлеві левитам міста і передмістя їх. 65 Дали вони за жеребом від коліна синів Іудиних, і від коліна синів Симеоно­вих, і від коліна синів Веніамінових ті міста, які вони назвали на імення.­66 Деяким же племенам синів Ка­афових дали міста від коліна Єфремового. 67 І дали їм міста притулків: Сихем і передмістя його на горі Єфремовій, і Гезер і передмістя його, 68 Іокмеам і передмістя його, і Беф-Орон і передмістя його, 69 й Аїалон і передмістя його, і Гаф-Риммон і передмістя його; 70 від половини коліна Манассіїного — Анер і передмістя його, Білеам і передмістя його. Це поколінню решти синів Каафових. 71 Синам Гирсона від племені половини коліна Манассіїного дали Голан у Васані і передмістя його, й Аштароф і передмістя його. 72 Від коліна Іссахарового — Кедес і передмістя його, Давраф і передмістя його, 73 і Рамоф і передмістя його, й Анем і передмістя його; 74 від коліна Асирового — Машал і передмістя його, й Авдон і передмістя його, 75 і Ху­ком і передмістя його, і Рехов і передмістя його; 76 від коліна Неффалимового — Кедес у Галилеї і передмістя його, і Хаммон і передмістя його, і Кириафаїм і передмістя його. 77 А іншим синам Мерариним — від коліна Завулонового Риммон і передмістя його, Фавор і передмістя його. 78 По той бік Йордану, нав­проти Єрихона, на схід від Йордану,­ від коліна Рувимового дали Восор у пустелі і передмістя його, й Іаацу і передмістя її, 79 і Кедемоф і передмістя його, і Мефааф і передмістя його; 80 від коліна Гадового — Рамоф у Галааді і передмістя його, і Маханаїм і передмістя його, 81 й Еле­вон і передмістя його, і Іазер та передміс­тя його.

 

Глава 6. [1] 1 Пар. 23, 6. Бут. 46, 11. Вих. 6, 16. Чис 3, 17; 26, 57. [3] Вих. 6, 20. [4] Вих. 6, 25; 28, 1. [6] 1 Езд. 7, 3. [8] 2 Цар. 8, 17; 15, 27. [13] 4 Цар. 22, 4. [14] 4 Цар. 25, 18. 1 Езд. 7, 1. Єр. 52, 24. [16] Вих. 6, 16. [18] Вих. 6, 18. 1 Пар. 23, 12. [22] Вих. 6, 24. [27] 1 Цар. 1, 1. [28] 1 Цар. 8, 2. [33] 1 Пар. 15, 17. [39] 1 Пар. 15, 17. [44] 1 Пар. 15, 17. [54] Нав. 21, 10. [57] Нав. 21, 13. [67] Нав. 21, 21.

 

 

Глава 7

1 Сини Іссахара: Фола, Фуа, Іашув і Шимрон, четверо. 2 Сини Фоли: Уззій, Рефаія, Ієриїл, Іахмай, Івсам і Самуїл, глави в поколіннях Фоли, люди войовничі у своїх поколіннях; число їх у дні Давида було двадцять дві тисячі і шістсот. 3 Син Уззія: Ізрахія; а сини Ізрахії: Михаїл, Овадіа, Іоїль та Ішшія, п’ятеро. Усі вони глави. 4 У них, за родами їхніми, за поколіннями їхніми, було готового до битви війська тридцять шість тисяч; тому що в них було багато дружин і синів. 5 Братів же їхніх, у всіх поколіннях Іссахарових, людей войовничих, було вісімдесят сім тисяч, яких внесли до родовідних записів.

6 У Веніаміна: Бела, Бехер та Ієди­аїл, троє. 7 Сини Бели: Ецбон, Уззій, Уззиїл, Ієримоф і Іри, п’ятеро, глави поколінь, люди войовничі. У ро­­довідних списках записано їх двад­цять дві тисячі тридцять чотири. 8 Си­­ни Бехера: Земира, Іоаш, Єлиєзер, Елиоенай, Омри, Іремоф, Авия, Анафоф і Алемеф: усі ці сини Бехера. 9 В родовідних списках записано їх за родами їхніми, за главами поколінь, людей войовничих — двад­цять тисяч і двісті. 10 Син Ієдиаїла: Билган. Сини Билгана: Ієус, Веніамін, Егуд, Хенаана, Зефан, Фарсис і Ахишахар. 11 Усі ці сини Ієдиаїла були главами поколінь, люди войов­ничі; сімнадцять тисяч і двісті було тих, що ходили на війну. 12 І Шупим і Ху­пим, сини Іра; Хушим, син Ахера;

13 сини Неффалима: Іахцеїл, Гуні, Ієцер і Шиллем, діти Валли.

14 Сини Манассії: Асриїл, якого народила наложниця його арамеянка; вона ж народила Махира, батька Галаадового. 15 Махир взяв за дружи­ну сестру Хупима і Шупима, — ім’я сестри їхньої Мааха; ім’я другому Салпаад. У Салпаада були тільки дочки. 16 Мааха, дружина Махирова, народила сина і нарекла йому ім’я Кереш, а ім’я братові його Шереш. Сини його: Улам і Рекем. 17 Син Улама: Бедан. Ось сини Галаада, сина Махира, сина Манассіїного. 18 Сестра­ його Молехеф народила Ішгода, Авиєзера і Махлу. 19 Сини Шемиди були: Ахиан, Шехем, Ликхи й Аниам.

20 Сини Єфрема: Шутелах, і Беред, син його, і Фахаф, син його, й Елеада, син його, і Фахаф, син його, 21 і Завад, син його, і Шутелах, син його, й Езер і Елеад. І убили їх жителі Гефа, уродженці тієї землі, за те, що вони пішли захопити стада їхні. 22 І плакав за ними Єфрем, бать­ко їхній, багато днів, і приходили брати його утішати його. 23 Потім він увійшов до дружини своєї, і вона зачала і народила сина, і він нарік йому ім’я: Берія, тому що біда осягла­ дім його. 24 І дочка в нього була Ше­ера. Вона побудувала Беф-Орон ниж­ній і верхній і Уззен-Шееру. 25 І Рефай, син його, і Решеф, і Фелах, син його, і Фахан, син його, 26 Лаедан, син його, Аммиуд, син його, Елишама, син його, 27 Нон, син його, Ісус, син його. 28 Володіння їхні і місця проживання їхні були: Вефиль і залежні від нього міста; на схід На­аран, на захід Гезер і залежні від нього міста; Сихем і залежні від нього­ міста до Гази і залежних від неї міст. 29 А з боку синів Манассіїних: Беф-Сан і залежні від нього міста, Фа­анах і залежні від нього міста, Мегиддо і залежні від нього міста, Дор і залежні від нього міста. В них жили сини Йосифа, сина Ізраїлевого.

30 Сини Асира: Імна, Ішва, Ішви і Берія, і сестра їхня Серах. 31 Сини Берії: Хевер і Малхиїл. Він батько Бирзаїфа. 32 Хевер породив Іафлета, Шомера і Хофама, і Шую, сестру­ їхню. 33 Сини Іафлета: Пасах, Бимгал і Ашваф. Ось сини Іафлета. 34 Си­ни Шемера: Ахи, Рохга, Іхубба й Арам. 35 Сини Гелема, брата його: Цофах, Імна, Шелеш і Амал. 36 Сини Цофаха: Суах, Харнефер, Шуал, Бері, Імра, 37 Бецер, Год, Шамма, Шилша, Іфран і Беера. 38 Сини Ієфера: Ієфун­ні, Фиспа й Ара. 39 Сини Улли: Арах, Ханниїл і Риція. 40 Всі ці сини Асира,­ глави поколінь, люди добірні, вой­о­в­­ничі, головні начальники. Записано­ у них у родовідних списках у війсь­ку, для війни, за рахунком двадцять шість тисяч чоловік.

 

Глава 7. [1] Бут. 46, 13. [6] 1 Пар. 8, 1. Бут. 46, 21. [12] Бут. 46, 21. Чис. 26, 42. [13] Бут. 46, 24. [14] Чис 26, 29. Нав. 17, 1. [15] Чис. 26, 33; 27, 1. [20] Чис. 26, 35. [28] Нав 16, 1. Бут. 48, 22. [29] Нав. 17, 11. [30] Бут. 46, 17.

 

 

Глава 8

1 Веніамін породив Белу, первістка свого, другого Ашбела, третього Ахрая, 2 четвертого Ноху і п’ятого Рафу. 3 Сини Бели були: Аддар, Гера, Авиуд, 4 Авишуа, Нааман, Ахоах, 5 Гера, Шефуфан і Хурам.

6 І ось сини Егуда, що були главами родів, які жили в Геві і переселені у Манахаф: 7 Нааман, Ахия і Гера, який переселив їх; він породив Уззу й Ахихуда.

8 Шегараїм породив дітей у землі Моавитській після того, як відпустив від себе Хушиму і Баару, дружин своїх. 9 І породив він від Ходеші, дружини своєї, Іовава, Цивію, Мешу, Малхама, 10 Ієуца, Шахию і Мирму: ось сини його, глави поколінь. 11 Від Хушими породив він Авитува й Елпаала. 12 Сини Елпаала: Евер, Мишам і Шемер, який побудував Оно і Лод і залежні від нього­ міста, –13 і Берія і Шема. Вони були главами поколінь жителів Аїалона. Вони вигнали жителів Гефа. 14 Ахио, Шашак, Іремоф, 15 Зевадія, Арад, Едер, 16 Михаїл, Ішфа та Іоха — сини Берії. 17 Зевадія, Мешуллам, Хизкій, Хевер, 18 Ішмерай, Ізлія та Іовав — сини Елпаала. 19 Іаким, Зихрій, Зав­дій, 20 Елиєнай, Цилфай, Елиїл, 21 Адаія, Бераія і Шимраф — сини Шимея. 22 Ішпан, Евер, Елиїл, 23 Авдон, Зихрій, Ханан, 24 Хананія, Елам, Антофія, 25 Іфдія і Фенуїл — сини Шашака. 26 Шамшерай, Шехарія, Афалія, 27 Іаарешія, Елія і Зихрій, сини Ієрохама. 28 Це глави поколінь, у родах своїх головні. Вони жили в Єрусалимі.

29 В Гаваоні жили: [Ієїл,] батько гаваонитян, — ім’я дружини його Мааха, –30 і син його, первісток Ав­дон, за ним Цур, Кис, Ваал, Надав, [Нер,]31 Гедор, Ахио, Зехер і Миклоф.­32 Миклоф породив Шимея. І вони жили поруч з братами своїми в Єру­са­лимі, разом із братами своїми. 33 Нер породив Киса; Кис породив Саула; Саул породив Іонафана, Мелхисуя, Авинадава й Ешбаала. 34 Син Іонафана Мериббаал; Мериббаал породив Миху. 35 Сини Михи: Пифон, Ме­лег, Фаарея й Ахаз. 36 Ахаз породив Іоїадду; Іоїадда породив Алемефа, Азмавефа і Замврія; Замврій породив Моцу; 37 Моца породив Бинею. Рефаія, син його; Елеаса, син його; Ацел, син його. 38 В Ацела шість синів, і ось імена їхні: Азрикам, Бох­ру, Ісмаїл, Шеарія, Овадія і Ханан; усі вони сини Ацела. 39 Сини Ешека,­ брата його: Улам, первісток його, другий Ієуш, третій Елифелет. 40 Си­ни Улама були люди войовничі, які стріляли з лука, мали багато синів і онуків: сто п’ятдесят. Усі вони від синів Веніаміна.

 

Глава 8. [1] 1 Пар. 7, 6. Бут. 46, 21. [6] 1 Цар. 11, 4. [12] Неєм. 11, 35. [13] Нав. 19, 42. [29] 1 Пар. 9, 35. [32] 1 Пар. 9, 38. [33] 1 Пар. 9, 39. 1 Цар. 14, 51. [34] 2 Цар. 4, 4; 9, 9.

 

 

Глава 9

1 Так були перераховані за родами своїми всі ізраїльтяни, і ось вони записані в книзі царів ізраїльських. Юдеї ж за беззаконня свої переселені у Вавилон.

2 Перші жителі, які жили у володіннях своїх, по містах ізраїльських, були ізраїльтяни, священики, левити і нефинеї. 3 В Єрусалимі жили деякі із синів Іудиних і із синів Веніамінових, і із синів Єфремових і Манассіїних: 4 Уфай, син Аммиуда, син Омри, син Імрія, син Ванія, — із синів Фареса, сина Іудиного; 5 із синів Шилона — Асаія первісток і сини його; 6 із синів Зари — Ієуїл і брати їхні, — шістсот дев’яносто; 7 з синів Веніамінових Саллу, син Мешуллама, син Годавії, син Гассенуї; 8 та Івнія, син Ієрохама, і Ела, син Уззія, сина Михриєвого, і Мешуллам, син Шефатії, сина Регуїла, сина Івнії, 9 і брати їхні, за родами їхніми: дев’ятсот п’ятдесят шість, — усі ці мужі були глави родів у поколіннях своїх.

10 А зі священиків: Ієдаія, Іоїарив, Іахин, 11 й Азарія, син Хелкії, син Мешуллама, син Садока, син Мераїофа, син Ахитува, який начальствує у домі Божому; 12 і Адаія, син Ієрохама, син Пашхура, син Малхії; і Маасай, син Адиела, син Іахзера, син Мешуллама, син Мешиллемифа, син Іммера; 13 і брати їхні, глави родів своїх: тисяча сімсот шістдесят, — люди відмінні у справі служіння в домі Божому.

14 А з левитів: Шемаія, син Хашува, син Азрикама, син Хашавії, — із синів Мерариних; 15 і Вакбакар, Хереш, Галал, і Матфанія, син Михи, син Зихрія, син Асафа; 16 й Овадія, син Шемаії, син Галала, син Ідифуна, і Берехія, син Аси, син Елкани, що жив у селищах нетофафських.

17 А воротарі: Шаллум, Аккуб, Тал­­мон і Ахиман, і брати їхні; Шаллум був головним. 18 І донині ці воротарі­ біля воріт царських, на схід, утриму­ють варту синів Левіїних. 19 Шаллум, син Коре, син Евиасафа, син Ко­рея, і брати його з роду його, кореяни, у справі служіння свого, були зі сторожею біля порогів скинії, а батьки їхні охороняли вхід у стан Господній. 20 Финеєс, син Єлеазарів, був раніше начальником над ними, і Гос­подь був з ним. 21 Захарія, син Меше­лемії, був воротарем біля дверей скинії зібрання. 22 Усіх їх, обраних у воротарі до порогів, було двісті дванадцять. Вони внесені в список за селищами своїми. Їх поставив Давид і Самуїл прозорливець за вір­ність їх. 23 І вони і сини їхні були на варті біля воріт дому Господнього, при домі скинії. 24 На чотирьох боках знаходилися воротарі: на схід­но­му, західному, північному і пів­денно­му. 25 Брати ж їхні жили в селищах своїх, приходячи до них час від часу на сім днів. 26 Ці чотири начальники воротарів, левити, були в довірі; вони ж були приставлені до осель і до скарбів дому Божого. 27 Навколо дому Божого вони і ніч проводили, тому що на них лежала охорона, і вони повин­ні були щоранку відмикати двері. 28 Одні з них були приставлені до службових сосудів, так що за рахун­ком приймали їх і за рахунком видавали. 29 Іншим з них було доручено інше начиння й усі священні потреби: борошно краще, і вино, і єлей, і ладан, і пахощі.

30 А із синів священичих деякі готували миро з речовин запашних. 31 Маттафії з левитів, — він первісток Селлума кореянина, — довірено було те, що готується на сковородах. 32 Деяким із братів їхніх, із синів Каафових, було доручено заготівлю хлібів предкладення, щоб приносити їх щосуботи. 33 Співці ж, головні в поколіннях левитських, у кімнатах храму були вільні від занять, тому що день і ніч вони зобов’язані були займатися мистецтвом своїм. 34 Це глави поколінь левитських, у родах своїх головні. Вони жили в Єрусалимі.

35 У Гаваоні жили: батько гаваонитян Ієїл, — ім’я дружини його Ма­аха, 36 і син його первісток Авдон, за ним Цур, Кис, Ваал, Нер, Надав, 37 Гедор, Ахио, Захарія і Миклоф. 38 Миклоф породив Шимеама. І вони жили поряд з братами своїми в Єрусалимі разом з братами своїми. 39 Нер породив Киса, Кис породив Саула, Саул породив Іонафана, Мелхисуя, Авинадава й Ешбаала. 40 Син Іонафана Мериббаал; Мериббаал породив Миху. 41 Сини Михи: Пифон, Мелех, Фарей [і Ахаз]. 42 Ахаз породив Іаеру; Іаера породив Алемефа, Азмавефа і Замв­рія; Замврій породив Моцу; 43 Моца породив Бинею: Рефаія, син його; Елеаса, син його; Ацел, син його. 44 У Ацела шість синів, і ось імена їхні: Азрикам, Бохру, Ісмаїл, Шеарія, Овадія і Ханан. Це сини Ацела.

 

Глава 9. [1] 4 Цар. 24, 15. [2] Неєм. 11, 3. [11] 4 Цар. 22, 8. [18] 4 Цар. 16, 18. Єз. 46, 1. [19] Пс. 41, 1. [20] Чис. 25, 11. [22] Пс. 83, 11. 1 Цар. 9, 11. [30] Вих. 30, 34. [31] Лев. 2, 5. [32] Вих. 25, 30. [35] 1 Пар. 8, 29. [38] 1 Пар. 8, 32. [39] 1 Пар. 8, 33. [41] 1 Пар. 8, 35. [44] 1 Пар. 8, 38.

 

 

Глава 10

1 Филистимляни воювали з Із­­раїлем, і побігли ізраїльтяни від филистимлян, і падали уражені на горі Гелвуї. 2 І погналися филистимляни за Саулом і синами його, й убили филистимляни Іонафана й Авинадава і Мелхисуя, синів Саулових. 3 Битва проти Саула посилилася, і стрільці кинулися на нього, так що він зранений був стрільцями. 4 І сказав Саул зброєносцеві своєму: вийми меч твій і заколи мене ним, щоб не прийшли ці необрізані і не наглумилися з мене. Але зброєносець не наважився, тому що дуже злякався. Тоді Саул узяв меч і упав на нього. 5 Зброєносець його, побачивши, що Саул помер, і сам упав на меч і помер. 6 І вмер Саул, і три сини його, і весь дім його разом з ним помер. 7 Коли побачили ізраїль­тяни, які були в долині, що усі біжать і що Саул і сини його померли,­ то залишили міста свої і розбіг­лися; а филистимляни прийшли й оселилися в них. 8 На другий день прийшли филистимляни оббирати вбитих, і знайшли Саула і синів йо­го, які впали на горі Гелвуйській, 9 і роз­дягли його, і зняли з нього голову його і зброю його, і послали по зем­лі Филистимській, щоб сповістити про це перед ідолами їхніми і перед народом. 10 І поклали зброю його в ка­пищі богів своїх, і голову його встро­мили в домі Дагона. 11 І по­чув весь Іавис галаадський усе, що зро­били филистимляни із Саулом. 12 І під­­нялися всі люди сильні, взяли тіло Саулове і тіла синів його, і принесли їх в Іавис, і поховали кістки їхні під дубом в Іависі, і постилися сім днів.

13 Так помер Саул за своє беззаконня, яке він учинив перед Господом, за те, що не дотримався слова Господнього і звернувся до чарівниці з запитанням, 14 а не звертався до Господа. За те Він і умертвив його, і передав царство Давиду, синові Ієссеєвому.

 

Глава 10. [1] 1 Цар. 31, 1. [4] 1 Цар. 31, 4. Суд. 9, 54. [7] 1 Цар. 31, 7. [10] 1 Цар. 31, 10. [11] Суд. 21, 8. 1 Цар. 31, 11. [12] 1 Цар. 31, 13. 2 Цар. 2, 5. [13] 1 Цар. 15, 23; 28, 8, 16–17. [14] 1 Цар. 16, 13. 2 Цар. 12, 7.

 

 

Глава 11

1 І зібралися всі ізраїльтяни до Давида в Хеврон і сказали: ось, ми кость твоя і плоть твоя; 2 і вчора, і третього дня, коли ще Саул був царем, ти виводив і вводив Ізраїля, і Господь Бог твій сказав тобі: «ти будеш пасти народ Мій, Ізраїля, і ти будеш вождем народу Мого, Ізраїля». 3 І прийшли усі старійшини Ізраїлеві до царя в Хеврон, і уклав з ними Давид завіт у Хевроні перед лицем Господнім; і вони помазали Давида на царя над Ізраїлем, за словом Господнім, через Самуїла.

4 І пішов Давид і весь Ізраїль до Єрусалима, тобто до Ієвуса. А там були ієвусеї, жителі тієї землі. 5 І сказали жителі Ієвуса Давиду: не вві­йдеш сюди. Але Давид узяв фортецю­ Сион; це місто Давидове. 6 І ска­зав Давид: хто раніше за усіх вразить ієвусеїв, той буде главою і воєна­чальником. І зійшов раніше за всіх Іоав, син Саруї, і став главою. 7 Давид жив у тій фортеці, тому і назива­ли її містом Давидовим. 8 І він оббудував місто навкруги, починаючи від Милло, всю околицю, а Іоав відновив інші частини міста. 9 І процвітав Давид, і піднімався більше і біль­ше, і Господь Саваоф був з ним.

10 Ось головні із сильних у Давида, які спільно подвизалися з ним у царстві його, разом з усім Ізраїлем, щоб поставити його царем, за словом Господнім, над Ізраїлем, 11 і ось число хоробрих, які були у Давида: Ієсваал, син Ахамані, головний з тридцяти. Він підняв спис свій на триста чоловік і вразив їх за один раз. 12 Після нього Єлеазар, син Додо ахохиянина, з трьох хоробрих: 13 він був з Давидом у Фасдамимі, куди фи­листимляни зібралися на війну. Там частина поля була засіяна ячменем, і народ побіг від филистимлян; 14 але вони стали серед поля, зберегли його й уразили филистимлян. І дарував Господь спасіння велике! 15 Троє цих головних з тридцяти вождів зійшли на скелю до Давида, у печеру Одоллам, коли стан филистимлян був розташований у долині рефаїмів. 16 Давид тоді був в укріпленому міс­ці, а охоронне військо филистимлян було тоді у Вифлеємі. 17 І дуже захотілося пити Да­виду, і він сказав: хто напоїть мене водою з колодязя вифлеємського, що біля воріт? 18 Тоді ці троє пробилися­ крізь стан филистимський і почерпнули води з колодязя вифлеємського, що біля воріт, і взяли, і принесли Давиду. Але Давид не захотів пити її і вилив її у славу Господа, 19 і сказав: збережи мене Господь, щоб я зробив це! Чи стану я пити кров мужів цих, які покладали душі свої! Бо з небезпекою для власного життя вони принесли воду. І не захотів пити її. Ось що зробили троє цих хоробрих.

20 І Авесса, брат Іоава, був голов­ним із трьох: він убив списом своїм триста чоловік, і був у славі у тих трьох. 21 Із трьох він був найзнатнішим і був начальником; але з тими трьома не рівнявся.

22 Ванея, син Іодая, мужа хороброго, великий за ділами, з Кавцеїла: він вразив двох Ариїлів моавитських; він же зійшов і убив лева у рові, в сніжний час; 23 він же убив єгиптянина, людину на зріст у п’ять ліктів: у руці єгиптянина був спис, як навій у ткачів, а він підійшов до нього з палкою і, вирвавши спис з руки єгиптянина, убив його його ж списом: 24 ось що зробив Ванея, син Іодая. І він був у славі у тих трьох хоробрих; 25 він був знатнішим тридцяти, але з трьома не рівнявся, і Давид поставив його найближчим виконавцем своїх наказів.

26 А головні з воїнів: Асаїл, брат Іоава; Елханан, син Додо, з Вифлеєма; 27 Шамма гародитянин; Херец пелонитянин; 28 Іра, син Ікеша, фекоїтянин; Евиезер анафофянин; 29 Сив­хай хушатянин; Ілай ахохиянин; 30 Магарай нетофафянин; Хелед, син Ваани, нетофафянин; 31 Іттай, син Рибая, з Гиви Веніамінової; Ванея пирафонянин; 32 Хурай з Наголе-Гааша; Авиел з Арави; 33 Азмавеф бахарумиянин; Елияхба шаалбонянин. 34 Сини Гашема гизонитянина: Іонафан, син Шаге, гараритянин; 35 Ахиам, син Сахара, гараритянин; Елифал, син Ури; 36 Хефер з Ма­хе­ри;­ Ахия пелонитянин; 37 Хецрой кар­милитянин; Наарай, син Езбая; 38 Іоїль, брат Нафана; Мивхар, син Гагрія; 39 Целек аммонитянин; Наха­рай берофянин, зброєносець Іоава, сина Саруї; 40 Іра іфриянин; Гареб іфриянин; 41 Урія хеттеянин; Завад, син Ахлая; 42 Адина, син Шизи, рувимлянин, глава рувимлян, і в нього було тридцять; 43 Ханан, син Маахи; Іосафат мифниянин; 44 Уззія аштерофянин; Шама та Іеїел, сини Хофама ароерянина; 45 Ієдиаел, син Шимрія, та Іоха, брат його, фициянин; 46 Елиел з Махавима, та Ієривай і Іошавія, сини Елнаама, й Іфма моавитянин; 47 Елиел, Овед та Іасиел з Мецоваї.

 

Глава 11. [1] 2 Цар. 5, 1. [2] 1 Цар. 16, 13; 18, 13. Пс. 77, 71. [3] 1 Пар. 12, 38. 1 Цар. 16, 13. [4] 2 Цар. 5, 6. [6] 2 Цар. 5, 8. [9] 2 Цар. 5, 10. [10] 2 Цар. 23, 8. [11] 2 Цар. 23, 8. [12] 2 Цар. 23, 9. [14] 2 Цар. 23, 12. [17] 2 Цар. 23, 15. [20] 2 Цар. 23, 18. [21] 2 Цар. 23, 19. [22] 2 Цар. 23, 20. [23] 1 Цар. 17, 7. [25] 2 Цар. 23, 23. [26] 2 Цар. 23, 24. [30] 2 Цар. 23, 28. [41] 2 Цар. 11, 3.

 

 

Глава 12

1 І ці також прийшли до Давида в Секелаг, коли він ще ховався від Саула, сина Кисового, і були серед хоробрих, які допома­гали в битві. 2 Озброєні луком, вони правою і лівою рукою кидали камені, і стріляли стрілами з лука, — з братів Саула, від Веніаміна; 3 го­лов­ний Ахиєзер, за ним Іоас, сини Шемаї, з Гиви; Ієзиел і Фелет, сини Азмавефа; Бераха та Ієгу з Анафофа; 4 Ішмаія гаваонитянин, хоробрий з тридцяти і начальник над тридцятьма; Єремія, Іахазиїл, Іоханан та Іозавад з Гедери. 5 Елузай, Ієримоф, Веалія, Шемарія, Сафатія харифиянин; 6 Елкана, Ішшияху, Азариїл, Іоезер та Іошавам, кореяни; 7 й Іоела і Зевадія, сини Ієрохама, з Гедора.

8 І з гадитян перейшли до Давида в укріплення, у пустелю, люди мужні, войовничі, озброєні щитом і списом; лиця левові — обличчя їхні, і вони швидкі, як сарни в горах. 9 Головний Езер, другий Овадія, третій Елиав, 10 четвертий Мишманна, п’ятий Єремія, 11 шостий Афай, сьомий Елиел, 12 восьмий Іоханан, дев’ятий Елзавад, 13 десятий Єремія, одинадцятий Махбанай. 14 Вони із синів Гадових були главами у війську: мен­ший над сотнею, і більший над тисячею. 15 Вони і перейшли Йордан у перший місяць, коли він виступає з берегів своїх, і розігнали всіх, хто жив у долинах на схід і захід.

16 Прийшли також і з синів Веніамінових та Іудиних в укріплення до Давида. 17 Давид вийшов назустріч їм і сказав їм: якщо з миром прийшли ви до мене, щоб допомагати мені, то нехай буде в мене з вами одне серце; а якщо для того, щоб підступно зрадити мене ворогам моїм, тоді як немає пороку на руках моїх, то нехай бачить Бог батьків наших і розсудить. 18 І охопив дух Амасая, главу тридцяти, і сказав він: мир тобі, Давиде, і з тобою, сину Ієссеїв; мир тобі, і мир помічникам твоїм; тому що допомагає тобі Бог твій. Тоді прийняв їх Давид і поставив їх на чолі війська.

19 І з коліна Манассіїного перейшли деякі до Давида, коли він ішов з филистимлянами на війну проти Саула, але не допомагав їм, тому що проводирі филистимські, порадившись, відіслали його, говорячи: на нашу голову він перейде до господаря свого Саула. 20 Коли він повертався в Секелаг, тоді перейшли до нього з манассіян: Аднах, Іозавад, Ієдиаел, Михаїл, Іозавад, Елигу і Цилльфай, тисячоначальники у ма­нассіян. 21 І вони допомагали Давиду проти полчищ, бо все це були люди хоробрі і були начальниками у війську. 22 Так з кожним днем приходили до Давида на допомогу до того, що його ополчення стало великим, як ополчення Боже.

23 Ось число головних у війську, що прийшли до Давида у Хеврон, щоб передати йому царство Саулове, за словом Господнім: 24 синів Іудиних, які носять щит і спис, було шість тисяч вісімсот готових до війни; 25 із синів Симеонових, людей хоробрих, у війську було сім тисяч сто; 26 із синів Левіїних чотири тисячі шістсот; 27 й Іоддай, князь від племені Аарона,­ і з ним три тисячі сімсот; 28 і Садок, мужній юнак, і рід його, двад­цять два начальники; 29 із синів Веніамінових, братів Саулових, три тисячі, — але ще багато хто з них тримався дому Саулового; 30 із синів Єфремових двад­цять тисяч вісімсот людей мужніх, людей вельможних у родах своїх; 31 з половини коліна Манассіїного вісімнадцять тисяч, які викликані поіменно, щоб піти поставити царем Давида; 32 із синів Іссахарових прийшли люди ро­зумні, які знали, що́ коли належа­ло робити Ізраїлю, — їх було двісті головних, і всі брати їхні три­малися­ слова їх; 33 з коліна Завулонового готових до битви, озброєних усякою військовою зброєю, п’ятдесят тисяч, у строю, одностайних; 34 з коліна Неффалимового тисяча вождів і з ними тридцять сім тисяч із щитами і списами; 35 з коліна Данового готових до війни двадцять вісім тисяч шістсот; 36 від Асира воїнів, готових до битви, сорок тисяч; 37 з-за Йордану, від коліна Рувимового, Гадового і половини коліна Манассіїного, сто двадцять тисяч, з усякою військовою зброєю.

38 Усі ці воїни, у строю, від щирого серця прийшли у Хеврон поставити Давида царем над усім Ізраїлем. Та й усі інші ізраїльтяни були одностайні, щоб поставити царем Давида. 39 І пробули там у Давида три дні, їли і пили, тому що брати їхні все приготували для них; 40 та й близькі до них, навіть до коліна Іссахарового, Завулонового і Неффалимового, привозили всю поживу на ослах, і верблюдах, і мулах, і волах: борошно, смокви, й ізюм, і вино, і єлей, і великої і дрібної худоби безліч, оскільки радість була для Ізраїля.

 

Глава 12. [1] 1 Цар. 27, 6. [2] Суд. 20, 16. [8] 1 Цар. 23, 14. 2 Цар. 2, 18. [15] Нав. 3, 15. Сир. 24, 28. [18] Суд. 6, 34. [19] 1 Цар. 29, 4. [21] 1 Цар. 27, 8. [23] 1 Цар. 16, 12. 2 Цар. 5, 1. 1 Пар. 11, 3. [28] 2 Цар. 8, 17; 15, 24. [29] 2 Цар. 3, 6.

 

 

Глава 13

1 І радився Давид з тисячона­чальниками, сотниками і з усіма вождями, 2 і сказав [Давид] усьому зібранню ізраїльтян: якщо угодно вам, і якщо на те буде воля Господа Бога нашого, пошлемо всюди до інших братів наших, по всій землі Ізраїльській, і разом з ними до священиків і левитів, у міста і селища їхні, щоб вони зібралися до нас; 3 і перенесемо до себе ковчег Бога нашого, тому що у дні Саула ми не зверталися до нього. 4 І сказало все зібрання: «нехай буде так», тому що ця справа всьому народові здавалася справедливою. 5 Так зі­б­рав Давид усіх ізраїльтян, від Шихора єгипетського до входу в Емаф, щоб перенести ковчег Божий з Кири­аф-Іарима. 6 І пішов Давид і весь Ізраїль у Кириаф-Іарим, що в Юдеї, щоб перенести звідти ковчег Бога, Гос­­пода, Який сидить на херувимах, на якому називається ім’я Його. 7 І по­везли ковчег Божий на новій колісниці з дому Авинадава; й Оза й Ахия вели колісницю. 8 Давид же і всі ізраїльтяни грали перед Богом з усієї сили, зі співом, на цитрах і псалтирях, і тимпанах, і кимвалах і трубах. 9 Коли дійшли до току Хидона, Оза простяг руку свою, щоб притримати ковчег, тому що воли нахилили його. 10 Але Господь розгнівався на Озу, й уразив його за те, що він простяг руку свою до ковчега; і він помер одразу перед лицем Божим. 11 І засмутився Давид, що Господь уразив Озу. І назвав те місце поразкою Ози; так називається воно і до цього дня. 12 І злякався Давид Бога в день той, і сказав: як я внесу до себе ковчег Божий? 13 І не повіз Давид ковчег до себе, у місто Давидове, а повернув його до дому Аведдара гефянина. 14 І залишався ковчег Божий у Аведдара, у домі його, три місяці, і благословив Господь дім Аведдара й усе, що в нього.

 

Глава 13. [1] 2 Цар. 6, 2. [5] 2 Цар. 6, 1. [6] 1 Цар. 4, 4. 2 Цар. 6, 2. 4 Цар. 19, 15. [7] Чис. 4, 15. 2 Цар. 6, 3. [9] 2 Цар. 6, 6. [10] Чис. 4, 15. [11] 2 Цар. 6, 8. [14] 2 Цар. 6, 11.

 

 

Глава 14

1 І послав Хирам, цар Тирсь­кий, до Давида послів, і кедрові дерева, і мулярів, і теслярів, щоб побудувати йому дім. 2 Коли довідався Давид, що утвердив його Господь царем над Ізраїлем, що піднесено високо царство його, заради народу його Ізраїля, 3 тоді взяв Давид ще дружин в Єрусалимі, і породив Давид ще синів і дочок. 4 І ось імена народжених у нього в Єрусалимі: Самус, Совав, Нафан, Соломон, 5 Евеар, Елисуа, Елфалет, 6 Ногах, Нафек, Іафіа, 7 й Елисама, Вееліада й Елифалеф.

8 І почули филистимляни, що помазано Давида на царя над усім Ізраїлем, і піднялися усі филистимляни шукати Давида. І почув Давид про це і пішов проти них. 9 І филистимляни прийшли і розташувалися в долині рефаїмів. 10 І запитав Давид Бога, говорячи: чи йти мені проти филистимлян, і чи віддаси їх у руки мої? І сказав йому Господь: іди, і Я віддам їх у руки твої. 11 І пішли вони у Ваал-Перацим, і вразив їх там Давид; і сказав Давид: зломив Бог ворогів моїх рукою моєю, як про­рив води. Тому і дали ім’я місцю тому: Ваал-Перацим. 12 І залишили там филистимляни богів своїх, і по­велів Давид, і спалені вони вогнем. 13 І прийшли знову филистимляни і розташувалися по долині. 14 І ще запитав Давид Бога, і сказав йому Бог: не ходи прямо на них, ухилися від них і йди до них з боку шовковичних дерев; 15 і коли почуєш шум, ніби кроків на вершинах шов­ковичних дерев, тоді вступи в битву,­ бо вийшов Бог перед тобою, щоб уразити стан филистимлян. 16 І зробив Давид, як повелів йому Бог; і вра­зили стан филистимський, від Гаваона до Газера. 17 І пронеслося ім’я Давидове по всіх землях, і Гос­подь зробив його страшним для всіх народів.

 

Глава 14. [1] 2 Цар. 5, 11. [3] 2 Цар. 5, 13. [4] 2 Цар. 5, 14. 1 Пар. 3, 5. [8] 2 Цар. 5, 17, 20. [11] 2 Цар. 5, 20. [12] Втор. 7, 5. [13] 2 Цар. 5, 22. [16] 2 Цар. 5, 25.

 

 

Глава 15

1 І побудував він собі доми в місті Давидовому, і приготував місце для ковчега Божого, і спорудив для нього скинію. 2 Тоді сказав Давид: ніхто не повинен носити ков­чега Божого, крім левитів, тому що їх обрав Господь на те, щоб носити ковчег Божий і служити Йому повіки. 3 І зібрав Давид усіх ізраїльтян в Єрусалим, щоб внести ковчег Господній на місце його, яке він для нього приготував. 4 І скликав Давид синів Ааронових і левитів: 5 із синів Каафових, Уриїла начальника і братів його — сто двадцять чоловік; 6 із синів Мерариних, Асаію начальника і братів його — двісті двадцять чоловік; 7 із синів Гирсонових Іоїля начальника і братів його — сто трид­цять чоловік; 8 із синів Елисафанових, Шемаію начальника і братів його — двісті; 9 із синів Хевронових, Елиєла начальника і братів його — вісімдесят; 10 із синів Уззиїлових, Аминадава начальника і братів його — сто дванадцять. 11 І прикликав Давид священиків: Садока й Авиафара, і левитів: Уриїла, Асаію, Іоїля, Шемаію, Елиєла й Аминадава, 12 і сказав їм: ви, начальники родів левитських, освятіться самі і брати ваші, і принесіть ковчег Господа Бога Ізраїлевого на місце, яке я приготував для нього; 13 бо як раніше не ви це робили, то Господь Бог наш уразив нас за те, що ми не шукали Його, як належало.

14 І освятилися священики і левити для того, щоб нести ковчег Гос­пода, Бога Ізраїлевого. 15 І понесли сини левитів ковчег Божий, як заповів Мойсей за словом Господа, на плечах, на жердинах. 16 І наказав Давид начальникам левитів поставити братів своїх співців з музичними інструментами, з псалтирями і цитрами і кимвалами, щоб вони голосно сповіщали голос радування. 17 І поставили левити Емана, сина Іоїлевого, і з братів його, Асафа, си­на­­ Верехиїного, а із синів Мерари­них,­­­ братів їхніх, Ефана, сина Кушаії; 18 і з ними братів їхніх другорядних: Захарію, Бена, Іаазиїла, Шемирамофа, Ієхиїла, Уннія, Елиава, Ванею, Ма­асея, Маттафію, Елифлеуя, Мик­нея й Овед-Едома та Ієїела, воротарів. 19 Еман, Асаф і Ефан грали голос­но на мідних кимвалах, 20 а Захарія, Азиїл, Шемирамоф, Ієхиїл, Унній, Елиав, Маасей і Ванея — на псалтирях, тонким голосом. 21 Маттафія ж, Елифлеуй, Микней, Овед-Едом, Ієїел і Азазія — на цитрах, щоб робити початок. 22 А Хенанія, начальник левитів, був учитель співу, тому що був вправним у ньому.­23 Верехія й Елкана були придверниками біля ковчега. 24 Шеванія, Іосафат, Нафанаїл, Амасай, Захарія, Ванея та Елиєзер, священики, сурмили трубами перед ковчегом Божим. Овед-Едом та Ієхія були придверниками біля ковчега.

25 Так Давид і старійшини Ізраїлеві і тисячоначальники пішли перенести ковчег завіту Господнього з дому Овед-Едомового з радістю. 26 І коли Бог допоміг левитам, які несли ковчег завіту Господнього, тоді закололи в жертву сім тельців і сім баранів. 27 Давид був одягнений у висонний одяг, а також і всі левити, які несли ковчег, і співці, і Хенанія начальник музикантів і співаків. На Давиді ж був ще лляний ефод. 28 Так весь Ізраїль вносив ков­чег завіту Господнього з вигуками, під звуки рога і труб і кимвалів, граючи на псалтирях і цитрах.

29 Коли ковчег завіту Господнього­ входив у місто Давидове, Мелхола, дочка Саулова, дивилася у вікно і, побачивши царя Давида, який скакає і веселиться, принизила його в серці своєму.

 

Глава 15. [1] 2 Цар. 6, 17. [2] Чис. 4, 15. [3] 1 Пар. 13, 5. [12] Чис. 8, 6. [13] 1 Пар. 13, 11. 2 Цар. 6, 7. [15] Вих. 25, 14. [16] 2 Цар. 6, 12. [17] 1 Пар. 16, 37. [18] 1 Пар. 16, 38. [25] 2 Цар. 6, 12.

 

 

Глава 16

1 І принесли ковчег Божий, і по­ставили його посеред скинії, яку спорудив для нього Давид, і піднесли Богу всепалення і мирні жертви.­

2 Коли Давид закінчив всепалення і приношення мирних жертв, то благословив народ ім’ям Господа З і роз­дав усім ізраїльтянам, і чоловікам і жінкам, по одній хлібині і по шматку м’яса і по кухлю вина,

4 і поставив на службу перед ковчегом Господнім деяких з левитів, щоб вони славословили, дякували і звеличували Господа Бога Ізраїлевого: 5 Асафа головним, другим по ньому Захарію, Ієїела, Шемирамофа, Ієхиїла, Маттафію, Елиава, і Ванею, Овед-Едома та Ієїела з псалтирями і цитрами, і Асафа для гри на кимвалах, 6 а Ванею та Озиїла, священиків, щоб постійно сурмили перед ковчегом завіту Божого.

7 У цей день Давид уперше дав псалом для славослів’я Господу через Асафа, і братів його: 8 славте Господа, проголошуйте ім’я Його; спо­віщайте в народах діла Його; 9 співай­те Йому, бряжчіть Йому; оповідайте про всі чудеса Його; 10 хваліться ім’ям Його святим; нехай веселиться серце тих, хто шукає Господа; 11 шукайте Господа і сили Його, шукайте безперестанно лиця Його; 12 поминайте чудеса, які Він сотворив, знамення Його і суди вуст Його, 13 ви, сíм’я Ізраїлеве, раби Його, сини Якова, обрані Його! 14 Він Господь Бог наш; суди Його по всій землі. 15 Пам’ятайте вічно завіт Його, слово, яке Він заповів у тисячу родів, 16 те, що запо­відав Аврааму, і в чому клявся Ісааку, 17 і що поставив Якову в закон і Ізраїлю в завіт вічний, 18 говорячи: «тобі дам Я землю Ханаанську, у спадкоємний наділ вам». 19 Вони були тоді нечисленні і незначні, і прибульці в ній, 20 і переходили від народу до народу і з одного царства до іншого народу; 21 але Він нікому не дозволив кривдити їх, і викривав за них царів: 22 «Не доторкайтеся до помазаних Моїх, і пророкам Моїм не робіть зла». 23 Співайте Гос­поду, вся земле, благовістіть з дня у день спасіння Його. 24 Сповіщайте язичникам славу Його, усім народам чудеса Його, 25 бо великий Господь і славний, страшніший за всіх богів. 26 Тому що всі боги народів ніщо, а Господь небеса сотворив. 27 Слава і велич перед лицем Його, могутність і радість на місці [святому] Його. 28 Воздайте Господу, племена народів, воздайте Господу славу і честь, 29 воздайте Господу славу імені Його. Візьміть дар, ідіть перед лице Його, поклоніться Господу у величі святині Його. 30 Тремти перед Ним, уся земле, бо Він заснував вселенну, вона не похитнеться. 31 Нехай веселяться небеса, нехай торжествує зем­ля, і нехай скажуть у народах: Гос­подь царює! 32 Нехай плеще море і все, що наповнює його, нехай радіє поле й усе, що на ньому. 33 Нехай радіють разом усі дерева дібровні перед лицем Господа, бо Він іде судити землю. 34 Прославляйте Господа, бо повіки милість Його, 35 і скажіть: спаси нас, Боже, Спасителю наш! Збери нас і визволи нас від народів, щоб ми славили святе ім’я Твоє і щоб хвалилися славою Твоєю!­ 36 Благословенний Господь Бог Ізраї­лів, від віку і до віку! І сказав увесь народ: амінь! алилуя!

37 Давид залишив там, перед ковчегом завіту Господнього, Асафа і братів його, щоб вони служили перед ковчегом постійно, щодня, 38 й Овед-Едома і братів його, шістдесят вісім чоловік; Овед-Едома, сина Ідифунового, і Хосу — воротарями, 39 а Садока священика і братів його священиків перед оселею Господньою, яка на висоті в Гаваоні, 40 для возношення всепалень Господу на жер­товнику всепалення постійно, вран­ці­ і ввечері, і для усього, що написано в законі Господа, який Він заповів Ізраїлю; 41 і з ними Емана та Ідифуна й інших обраних, які призначені поіменно, щоб славити Господа, бо навіки милість Його. 42 При них Еман та Ідифун прославляли Бога, граючи на трубах, кимвалах і різних музичних інструментах; синів же Ідифуна поставив при вратах.

43 І пішов увесь народ, кожен у свій дім; повернувся і Давид, щоб благословити дім свій.

 

Глава 16. [1] 2 Цар. 6, 17. [2] 2 Цар. 6, 18. [3] 2 Цар. 6, 19. [8] Пс. 104. Іс. 12, 4. [15] Бут. 17, 9. Вих. 2, 24. Лев. 26, 42. [16] Бут. 12, 7; 22, 16. Лк. 1, 73. [19] Втор. 32, 9. [22] Пс. 104, 15. [23] Пс. 95, 1. [24] Пс. 95, 3. [25] Пс. 94, 3. Вих. 15, 11; 18, 11. [27] Пс. 95, 6. [34] 1 Езд. 3, 11. [35] Втор. 30, 3. [36] Пс. 40, 14. Втор. 27, 15. Неєм. 8, 6. [40] Вих. 27, 21. Чис. 28, 3. [43] 2 Цар. 6, 19.

 

 

Глава 17

1 Коли Давид жив у домі сво­є­­му, то сказав Давид Нафану пророку: ось, я живу в домі кедровому, а ковчег завіту Господнього під наметом. 2 І сказав Нафан Давиду: все, що в тебе на серці, роби, тому що з тобою Бог.

3 Але в ту ж ніч було слово Боже до Нафана: 4 піди і скажи рабові Моєму Давиду: так говорить Господь: не ти побудуєш Мені дім для перебування, 5 бо Я не жив у домі з того дня, як вивів синів Ізраїля, і до цього дня, а ходив зі скинії у скинію і з житла в житло. 6 Де не ходив Я з усім Ізраїлем, чи сказав Я хоч слово кому-небудь із суддів ізраїльських, яким Я повелів пасти народ Мій: чому ви не побудуєте Мені дому кедрового? 7 І тепер так скажи рабові Моєму Давиду: так говорить Господь Саваоф: Я взяв тебе від отари овець, щоб ти був вождем народу Мого Ізраїля; 8 і був з тобою скрізь, куди б ти не ходив, і знищив усіх ворогів твоїх перед лицем твоїм, і зробив ім’я твоє, як ім’я великих на землі; 9 і Я влаштував місце для народу Мого Ізраїля, й укорінив його, і буде він спокійно жити на міс­ці своєму, і не буде більше потривожений, і нечестиві не стануть більше тіснити його, як раніше, 10 у ті дні, коли Я поставив суддів над народом Моїм Ізраїлем, і Я смирив усіх во­ро­гів твоїх, і сповіщаю тобі, що Господь спорудить тобі дім. 11 Коли виповняться дні твої, і ти відійдеш до бать­ків твоїх, тоді Я восставлю сíм’я твоє після тебе, яке буде із синів твоїх, і зміцню царство його. 12 Він побудує Мені дім, і утверджу престіл його повіки. 13 Я буду йому отцем, і він буде Мені сином, — і милости Моєї не відніму від нього, як Я відняв від того, який був раніше тебе. 14 Я поставлю його в домі Моєму й у царстві Моєму повіки, і престіл його буде міцним вічно. 15 Всі ці слова і все видіння точно переказав Нафан Давиду.

16 І прийшов цар Давид, і став перед лицем Господнім, і сказав: хто я, Господи Боже, і що таке дім мій, що Ти так підніс мене? 17 Але і цього ще мало здалося в очах Твоїх, Боже; Ти звіщаєш про дім раба Твого у майбутньому, і дивишся на мене, як на людину велику, Господи Боже! 18 Що ще може додати перед Тобою Давид для звеличення раба Твого? Ти знаєш раба Твого! 19 Господи! для раба Твого, за серцем Твоїм, Ти робиш усе це велике, щоб явити усяку велич. 20 Господи! Немає подібного до Тебе, і немає Бога, крім Тебе, в усьому, що чули ми своїми вухами. 21 І хто подібний до народу Твого Ізраїля, єдиного народу на землі, до якого приходив Бог, щоб викупити його Собі в народ, зробити Собі ім’я великим і страшним ділом — прогнанням народів від лиця народу Твого, який Ти визволив з Єгипту. 22 Ти зробив народ Твій Ізраїля Своїм власним народом навік, і Ти, Гос­поди, став Богом його. 23 Отже, тепер, о, Господи, слово, яке Ти сказав про раба Твого і про дім його, утвер­ди­ навік, і зроби, як Ти сказав. 24 І нехай перебуває і звеличується ім’я Твоє повіки, щоб говорили: Господь Саваоф, Бог Ізраїлів, є Бог над Ізраїлем, і дім раба Твого Давида нехай буде міцним перед лицем Твоїм. 25 Бо Ти, Боже мій, відкрив рабові Твоєму, що Ти спорудиш йому дім, тому раб Твій і насмілився молитися перед Тобою. 26 І нині, Господи, Ти Бог, і Ти сказав про раба Твого таке благо. 27 Почни ж благословляти дім раба Твого, щоб він був вічно перед лицем Твоїм. Бо якщо Ти, Гос­поди, благословиш, то буде він благословенний повік.

 

Глава 17. [1] 2 Цар. 7, 2. [2] 2 Цар. 7, 3. [3] 2 Цар. 7, 4–5. [4] 3 Цар. 8, 19. [5] Вих. 7, 5. [7] 1 Цар. 16, 12. [9] 2 Цар. 7, 10. [10] Пс. 17, 48. [11] 2 Цар. 7, 12. Гал. 3, 16. Мф. 1, 1. [13] 2 Цар. 7, 14. [14] 1 Тим. 3, 15. Іс. 55, 3. Лк. 1, 32. [15] 2 Цар. 7, 17. [16] 2 Цар. 7, 18. [17] 2 Цар. 7, 19. [18] Пс. 138, 1. [20] 2 Цар. 7, 22. [21] Втор. 4, 7. [23] 2 Цар. 7, 25. [25] 2 Цар. 7, 27. [27] 2 Цар. 7, 29.

 

 

Глава 18

1 Після цього Давид уразив фи­­­листимлян і смирив їх, і взяв Геф і залежні від нього міста з рук филистимлян. 2 Він уразив також моавитян, — і стали моавитя­ни рабами Давида, приносячи йому данину.

3 І вразив Давид Адраазара, царя Сувського, в Емафі, коли той ішов утвердити владу свою при ріці Євфраті. 4 І взяв Давид у нього тисячу колісниць, сім тисяч вершників і двадцять тисяч піших, і зруйнував Давид усі колісниці, залишивши з них тільки сто. 5 Сиріяни дамаські прийшли було на допомогу Адраазару, царю Сувському, але Давид уразив двадцять дві тисячі сиріян. 6 І поставив Давид охоронне військо в Сирії дамаській, і стали сиріяни рабами Давида, приносячи йому данину. І допомагав Господь Давиду скрізь, куди б він не ходив. 7 І взяв Давид золоті щити, що були в рабів Адраазара, і приніс їх в Єрусалим. 8 А з Тивхави і Куна, міст Адраазарових, узяв Давид дуже багато міді. З неї Соломон зробив мідне море і стовпи, і мідні посудини. 9 І почув Фой, цар Імафа, що Давид уразив усе військо Адраазара, царя Сувського. 10 І послав Іорама, сина свого, до царя Давида, вітати його і дякувати йому за те, що він воював з Адраазаром і вразив його, тому що Фой був у стані війни з Адраазаром, — і з ним усякі посудини золоті, сріб­ні та мідні. 11 І присвятив їх цар Давид Господу разом зі сріблом і золотом, яке він узяв від усіх народів: від ідумеян, моавитян, аммонитян, филистимлян і від амаликитян. 12 І Авесса, син Саруї, вразив ідумеян на долині Соляній вісімнадцять тисяч; 13 і поставив у Ідумеї охоронне військо, і стали всі ідумеяни рабами Давида. Господь допомагав Давиду скрізь, куди б він не ходив.

14 І царював Давид над усім Ізраїлем, і творив суд і правду всьому народові своєму. 15 Іоав, син Саруї, був начальником війська, Іосафат, син Ахилуда, діловодом, 16 Садок, син Ахитува, й Авимелех, син Авиафара, священиками, а Суса писарем, 17 Ванея, син Іодая, над хелефеями і фелефеями, а сини Давидові — першими при царі.

 

Глава 18. [1] 2 Цар. 8, 1. [2] 2 Цар. 8, 2. Пс. 29, 2. [6] 2 Цар. 8, 14. [7] 2 Цар. 8, 7. [8] 2 Цар. 8, 8. 3 Цар. 7, 23. [9] 2 Цар. 8, 9. [12] 1 Пар. 2, 16. 2 Цар. 8, 13. Пс. 59, 2. [14] 2 Цар. 8, 15. Пс. 100, 1. [15] 2 Цар. 8, 16. [16] 1 Пар. 24, 6. [17] 2 Цар. 8, 18.

 

 

Глава 19

1 Після цього помер Наас, цар Аммонитський, і став царем син його замість нього. 2 І сказав Давид: зроблю я милість Аннону, синові Наасовому, за благодіяння, які батько його зробив мені. І послав Давид послів утішити його щодо бать­ка його; і прийшли слуги Давидові в землю Аммонитську, до Аннона, щоб утішити його. 3 Але князі аммонитські сказали Аннону: невже ти думаєш, що Давид з поваги до батька твого послав до тебе утішителів? Чи не для того прийшли слуги його до тебе, щоб розвідати і виглядіти землю і розорити її? 4 І взяв Аннон слуг Давидових і поголив їх, і обрізав одяг їхній наполовину до стегон і відпустив їх. 5 І пішли вони. І донесено було Давиду про людей цих, і він послав їм назустріч, бо вони були дуже знечещені; і сказав цар: залиш­теся в Єрихоні, поки відростуть бороди ва­ші, і тоді повернетеся.

6 Коли аммонитяни побачили, що вони стали ненависними Давиду, тоді послав Аннон і аммонитяни тисячу талантів срібла, щоб найняти собі колісниці і вершників із Сирії месопотамської і з Сирії Мааха і з Суви. 7 І найняли собі тридцять дві тисячі колісниць і царя Мааха з народом його, які прийшли і розта­шувалися станом перед Медевою. І аммонитяни зібралися з міст своїх і виступили на війну.

8 Коли почув про це Давид, то послав Іоава з усім військом хоробрих. 9 І виступили аммонитяни і ви­шикувалися до битви біля воріт міс­та, а царі, які прийшли, окремо в полі. 10 Іоав, бачачи, що чекає на нього битва попереду і ззаду, обрав воїнів з усіх добірних в Ізраїлі і вишикував їх проти сиріян. 11 А іншу частину народу доручив Авессі, братові своєму, щоб вони вишикувалися проти аммонитян. 12 І сказав він: якщо сиріяни будуть долати мене, то ти допоможеш мені, а якщо аммонитяни будуть долати тебе, то я допоможу тобі. 13 Будь мужній, і будемо твердо стояти за народ наш і за міста Бога нашого, — і Господь нехай­ зробить, що Йому вгодно. 14 І вступили Іоав і люди, які були в нього, на битву з сиріянами, і вони побігли від нього. 15 Аммонитяни ж, побачивши, що сиріяни біжать, і самі побігли від Авесси, брата його, і пішли в місто. І прийшов Іоав у Єрусалим. 16 Сиріяни, бачачи, що вони вражені ізраїльтянами, відправили послів і вивели сиріян, які були по той бік ріки, і Совак, воєначальник Адраазарів, був проводирем їхнім. 17 Коли донесли про це Давиду, він зібрав усіх ізраїльтян, перейшов Йор­дан і, прийшовши до них, вишикувався проти них; і вступив Давид у битву з сиріянами, і вони воювали з ним. 18 І сиріяни побігли від ізраїль­тян, і знищив Давид у сиріян сім тисяч колісниць і сорок тисяч піших, і Совака воєначальника умертвив. 19 Коли побачили слуги Адраазара, що вони вражені ізраїльтянами, уклали з Давидом мир і підкорилися йому. І більше не хотіли сиріяни допомагати аммонитянам.

 

Глава 19. [1] 2 Цар. 10, 1. [3] 2 Цар. 10, 3. [4] 2 Цар. 10, 4. [11] 2 Цар. 10, 10. [13] 1 Цар. 3, 18. 2 Цар. 10, 12. 1 Мак. 3, 60. [16] 2 Цар. 10, 15. [19] 2 Цар. 10, 19.

 

 

Глава 20

1 Через рік, у той час, коли ца­рі виходять на війну, вивів Іоав військо і став розоряти землю аммонитян, і прийшов і обложив Равву. Давид же залишався в Єрусалимі. Іоав, завоювавши Равву, зруйнував її. 2 І взяв Давид вінець царя їхнього­ з голови його, і в ньому виявилося­ ваги талант золота, і дорогоцінні камені були на ньому; і був він покладений на голову Давида. І дуже багато здобичі виніс з міста. 3 А народ, який був у ньому, вивів і умерт­в­­ляв їх пилами, залізними молотами­ і сокирами. Так зробив Давид з усіма містами аммонитян, і повер­нувся Давид і весь народ в Єрусалим.

4 Після того почалася війна з филистимлянами в Газері. Тоді Совохай хушатянин уразив Сафа, одного з нащадків рефаїмів. І вони смирилися. 5 І знову була війна з филистимлянами. Тоді Елханам, син Іаїра, вразив Лахмия, брата Голіафового, гефянина, у якого древко списа було, як навій у ткачів. 6 Була ще битва у Гефі. Там був один великий на зріст чоловік, у якого було по шість пальців, всього двадцять чотири. І він також був з нащадків рефаїмів. 7 Він ганьбив Ізраїля, але Іонафан, син Шими, брата Давидового, вразив його. 8 Це були народжені від рефаїмів у Гефі, і впали від руки Давида і від руки слуг його.

 

Глава 20. [1] 2 Цар. 11, 1; 12, 26. [2] 2 Цар. 12, 30. [4] 2 Цар. 21, 18. [5] 2 Цар. 21, 19. [6] 2 Цар. 21, 20. [7] 1 Цар. 16, 9; 17, 10.

 

 

Глава 21

1 І повстав сатана на Ізраїля,­ і підбурив Давида зробити пе­релік ізраїльтян. 2 І сказав Давид Іоаву і начальникам у народі: підіть­ порахуйте ізраїльтян, від Вирсавії до Дана, і представте мені, щоб я знав число їх. 3 І сказав Іоав: нехай примножить Господь народ Свій у сто разів проти того, скільки є його. Чи не всі вони, господарю мій царю, раби господаря мого? Для чого ж вимагає цього господар мій? Щоб було поставлено це в провину Ізраїлю? 4 Але царське слово перемогло Іоава; і пішов Іоав, і обійшов увесь Ізраїль, і прийшов у Єрусалим. 5 І по­дав Іоав Давиду список народного перепису, і було всіх ізраїльтян тисяча тисяч, і сто тисяч чоловіків, які оголюють меч, і юдеїв — чотириста сімдесят тисяч, які оголюють меч. 6 А левитів і веніаминян він не порахував між ними, тому що царське слово було противним Іоаву.

7 І не угодною була в очах Божих справа ця, і Він уразив Ізраїля. 8 І ска­зав Давид Богу: дуже згрішив я, зробивши це. І нині прости провину раба Твого, бо я зробив дуже нерозважливо. 9 І говорив Господь Гадові, прозорливцю Давидовому, і сказав: 10 піди і скажи Давиду: так говорить Господь: три покарання Я пропоную тобі, обери собі одне з них, — і Я пошлю його на тебе. 11 І прийшов Гад до Давида і сказав йому: так говорить Господь: обирай собі: 12 або три роки — голод, або три місяці будеш ти переслідуваний ворогами твоїми і меч ворогів твоїх буде досягати тебе; або три дні — меч Господній і моровиця на землі й ангел Господній, який знищує в усіх краях Ізраїля. Отже, розглянь, що мені відповісти Тому, Хто Послав мене зі словом. 13 І сказав Давид Га­дові: тяжко мені дуже, але нехай краще впаду в руки Господа, бо дуже велике милосердя Його, тільки б не впасти мені в руки людські. 14 І послав Господь моровицю на Ізраїля, і померло ізраїльтян сімдесят тисяч чоловік. 15 І послав Бог ангела в Єру­салим, щоб знищувати його. І коли він почав знищувати, побачив Господь і пожалів про цю біду, і сказав ангелу-знищувачу: досить! тепер опусти руку твою. Ангел же Господній стояв тоді над током Орни ієвусеянина. 16 І підняв Давид очі свої, і по­бачив ангела Господнього, який стоїть між землею і небом, з оголеним у руці його мечем, простягнутим на Єрусалим; і впав Давид і ста­рій­шини, покриті веретищем, на обличчя свої. 17 І сказав Давид Богу: чи не я повелів порахувати народ? я згрішив, я зробив зло, а ці вівці що зробили? Господи, Боже мій! не­хай буде рука Твоя на мені і на домі батька мого, а не на народі Твоєму, щоб погубити його. 18 І ангел Господ­ній сказав Гадові, щоб той сказав Да­виду: нехай Давид прийде і поставить жер­товник Господу на току Орни ієвусеянина.

19 І пішов Давид, за словом Гада, яке він говорив ім’ям Господнім. 20 Орна повернувся, побачив ангела, і чотири сини його з ним сховалися. Орна молотив тоді пшеницю. 21 І прийшов Давид до Орни. Орна, глянувши і побачивши Давида, вийшов з току і поклонився Давиду лицем до землі. 22 І сказав Давид Орні: віддай мені місце під током, я побудую на ньому жертовник Господу; за справж­ню ціну віддай мені його, щоб припинилося знищення народу. 23 І сказав Орна Давиду: візьми собі; нехай робить господар мій цар що йому вгодно; ось я віддаю і волів на всепалення, і молотильні знаряддя на дрова, і пшеницю на приношення; усе це віддаю задарма. 24 І сказав цар Давид Орні: ні, я хочу купити в тебе за дійсну ціну, бо не стану я приносити твоєї власности Господу, і не буду приносити у всепалення взятого задарма. 25 І дав Давид Орні за це місце шістсот сиклів золота. 26 І спорудив там Давид жертовник Господу і підніс всепалення і мирні жертви; і призвав Господа, і Він почув його, пославши вогонь з неба на жертовник всепалення. 27 І сказав Господь ангелові: поверни меч твій у піхви його. 28 У цей час Давид, бачачи, що Господь почув його на току Орни ієву­сеянина, приніс там жертву.

29 Скинія ж Господня, яку зробив Мойсей у пустелі, і жертовник всепалення знаходилися в той час на висоті в Гаваоні. 30 Й не міг Давид піти туди, щоб шукати Бога, тому що був наляканий мечем ангела Господнього.

 

Глава 21. [1] 2 Цар. 24, 1. [4] 2 Цар. 24, 4. [7] 1 Пар. 27, 24. [8] 2 Цар. 24, 10. [9] 2 Цар. 24, 11. 1 Цар. 9, 9. [11] 2 Цар. 24, 13. [13] 2 Цар. 24, 14. Плач. 3, 22. Сир. 2, 18. [15] 2 Цар. 24, 16. [17] 2 Цар. 24, 17. [18] 2 Цар. 24, 18. 2 Пар. 3, 1. [21] 2 Цар. 14, 4. [26] 2 Цар. 24, 25. Лев. 9, 24. 3 Цар. 18, 38. [29] 2 Цар. 6, 17. 2 Пар. 1, 3.

 

 

Глава 22

1 І сказав Давид: ось дім Господа Бога й ось жертовник для всепалення Ізраїля. 2 І наказав Давид зібрати прибульців, які знаходилися в землі Ізраїльській, і поставив каменотесів, щоб обтесувати камені для побудови дому Божого. 3 І багато заліза для цвяхів до дверей воріт і для зв’язок заготував Да­вид, і багато міді без ваги, 4 і кедрових дерев без ліку, тому що сидоняни і тиряни доставили Давиду багато кедрових дерев. 5 І сказав Давид: Соломон, син мій, молодий і слабосилий, а дім, який слід побудувати для Господа, повинен бути дуже величним, на славу і прикрасу перед усіма землями: отже, я буду заготовляти для нього. І заготував Давид до смерти своєї багато.

6 І прикликав Соломона, сина свого, і заповів йому побудувати дім Господу Богу Ізраїлевому. 7 І сказав Давид Соломону: сину мій! у мене було на серці побудувати дім в ім’я Господа, Бога мого, 8 але було до мене слово Господнє, і сказано: «ти пролив багато крови і вів великі війни; ти не повинен будувати дому імені Моєму, тому що пролив багато крови на землю перед лицем Моїм. 9 Ось, у тебе народиться син: він буде чоловіком мирним; Я дам йому спокій від усіх ворогів його навкруги: тому ім’я йому буде Соломон. І мир і спокій дам Ізраїлю у дні його. 10 Він побудує дім імені Моєму, і він буде Мені сином, а Я йому отцем, і утверджу престіл царства його над Ізраїлем повік». 11 І ни­ні, сину мій! нехай буде Господь з тобою, щоб ти мав благий успіх і побудував дім Господу Богу твоєму, як Він говорив про тебе. 12 Нехай дасть тобі Господь сенс і розум, і поставить тебе над Ізраїлем; і дотримуйся закону Господа Бога твого. 13 Тоді ти будеш мати благий успіх, якщо будеш намагатися виконувати­ устави і закони, які заповів Господь Мойсеєві для Ізраїля. Будь твердим і мужнім, не бійся і не сумуй. 14 І ось, я за убогости моєї приготував для дому Господнього сто тисяч талантів золота і тисячу тисяч талантів срібла, а міді і залізу немає ваги, тому що їх безліч; і дерева і камені я також заготував, а ти ще додай до цього. 15 У тебе багато робітників і каменотесів, різьбярів і теслярів, і всяких здібних до всякої справи; 16 зо­лоту, сріблу і міді та залізу немає ліку: почни і роби; Господь буде з тобою.

17 І заповів Давид усім князям Із­раїлевим допомагати Соломону, синові його: 18 чи не з вами Господь Бог наш, Який дав вам спокій з усіх боків? тому що Він віддав у руки мої жителів землі, і підкорилася земля перед Господом і перед народом Його. 19 Отже, налаштуйте серце ваше і душу вашу на те, щоб шукати Господа Бога вашого. Встаньте і побудуйте святилище Господу Богу, щоб перенести ковчег завіту Господнього і священні сосуди у Божий дім, що споруджується імені Господньому.

 

Глава 22. [1] Втор. 12, 5. 1 Пар. 21, 26. [2] 2 Пар. 2, 17. 3 Цар. 5, 15. [5] 1 Пар. 29, 1. [7] 1 Пар. 17, 1. [8] 1 Пар. 28, 3. [9] 2 Цар. 7, 11; 12, 24. [10] 2 Цар. 7, 13. 3 Цар. 5, 5; 9, 5. Євр. 1, 5. [13] Втор. 31, 6. Нав. 1, 7. 3 Цар. 2, 2. [14] 1 Пар. 29, 2.

 

 

Глава 23

1 Давид, постарівши і наситив­шись життям, поставив царем над Ізраїлем сина свого Соломона. 2 І зіб­рав усіх князів ізраїльських і священиків і левитів, 3 і перелі­чені були левити, від тридцяти років і вище, і було число їх, рахуючи поголовно, тридцять вісім тисяч чоловік. 4 З них призначені для справи в домі Господньому двадцять чотири тисячі, писарів же і суддів шість тисяч, 5 і чотири тисячі воротарів, і чотири тисячі, які прославляють Господа на музичних  інструментах, які він зробив для прославляння.

6 І розділив їх Давид на черги за си­нами Левія — Гирсоном, Каафою і Мерарі. 7 Із гирсонян — Лаедан і Шимей. 8 Сини Лаедана: перший Ієхи­їл, Зефам та Іоїль, троє. 9 Сини Шимея: Шеломиф, Хазиїл і Гаран, троє. Вони глави поколінь Лаеданових. 10 Ще сини Шимея: Іахаф, Зиза, Ієуш і Берія. Це сини Шимея, четверо. 11 Іахаф був головним, Зиза другим; Ієуш і Берія мали дітей мало, і тому вони були в одному рахунку з домом батька. 12 Сини Каафа: Амрам, Іцгар, Хеврон і Озиїл, четверо.

13 Сини Амрама: Аарон і Мойсей. Аарон відділений був на присвяту до Святого Святих, він і сини його, навіки, щоб звершувати куріння перед лицем Господа, щоб служити Йому і благословляти ім’ям Його повіки. 14 А Мойсей, чоловік Божий, і сини його приєднані до коліна Левіїного. 15 Сини Мойсея: Гирсон і Єлиєзер. 16 Сини Гирсона: перший був Шевуїл. 17 Сини Єлиєзера були: перший Рехавія. І не було в Єлиєзера інших синів; у Рехавії ж було дуже багато синів. 18 Сини Іцгара: пер­ший Шеломиф. 19 Сини Хеврона: перший Ієрія і другий Амарія, третій Іахазиїл і четвертий Ієкамам. 20 Сини Озиїла: перший Миха і другий Ішшия. 21 Сини Мерарині: Махлі і Муші. Сини Махлі: Єлеазар і Кис. 22 І помер Єлеазар, і не було в нього синів, а тільки дочки; і взяли їх за себе сини Киса, брати їхні. 23 Сини Муші: Махлі, Едер та Іремоф — троє. 24 Ось сини Левіїні, за домами батьків їхніх, глави родин, за поіменним численням їх поголовно, які відправляли діла служіння в домі Господньому, від двадцяти років і ви­ще. 25 Бо Давид сказав: Господь, Бог Ізраїлів, дав спокій народу Своєму­ й оселив його в Єрусалимі навіки, 26 і левитам не треба носити скинію і всякі речі її для служіння в ній.

27 Тому, за останніми повеліннями Давида, пораховані левити від двадцяти років і вище, 28 щоб вони були при синах Ааронових, для служіння дому Господньому, у дворі й у прибудовах, для дотримання чистоти усього святилища і для виконан­ня всякої служби при домі Божому, 29 для спостереження за хлібами пред­кладення і пшеничним борошном для хлібного приношення, і пріс­ними коржами, за печеним, сма­женим і за всякою мірою і вагою, 30 і щоб ставали щоранку складати по­дяку і славословити Господа,­ також і ввечері, 31 і при усіх всепален­нях, що возносяться Господу в субо­ти, у ново­місяччя й у свята за числом, як написано про них, — постійно перед лицем Господа, 32 і щоб охороняли скинію одкровення і свя­тилище і синів Ааронових, братів сво­їх, при службах дому Господньому.

 

Глава 23. [1] 3 Цар. 1, 33. [3] Чис. 4, 3; 8, 24. [4] Втор. 16, 18. [5] 1 Пар. 9, 22. Єз. 40, 44. 2 Пар. 29, 25. [6] 2 Пар. 8, 14. 1 Пар. 6, 1. Вих. 6, 16. Чис. 3, 17; 26, 57. [12] Вих. 6, 18. [13] Вих. 6, 20. Чис. 3, 10. Євр. 5, 4. [15] Вих. 2, 22; 18, 3. [19] 1 Пар. 24, 23–24. [21] Вих. 6, 19. 1 Пар. 6, 19. [22] 1 Пар. 24, 28. [24] Чис. 8, 24. [28] 2 Пар. 31, 17.

 

 

Глава 24

1 І ось розподіл синів Аароно­вих: сини Аарона: Надав, Авиуд, Єлеазар та Іфамар. 2 Надав і Авиуд померли раніше батька свого, синів же не було в них, і тому священствували Єлеазар та Іфамар. 3 І розподілив їх Давид — Садока із синів Єлеазара, й Ахимелеха із синів Іфамара, за чергою на службу їх. 4 І сталося, що між синами Єлеазара глав поколінь більше, ніж між синами Іфамара. І він розподілив їх так: із синів Єлеазара шістнадцять глав родин, а із синів Іфамара вісім. 5 Розподіляв же їх за жеребами, тому що головними у святилищі­ і головними перед Богом були з синів­ Єлеазара і з синів Іфамара, 6 і запи­сував їх Шемаія, син Нафанаїла, пи­сар з левитів, перед лицем царя і князів і перед священиком Садоком і Ахимелехом, сином Авиафара, і перед главами родин священичих і левитських: брали при киданні жереба одну родину з роду  Єлеазарового, потім брали з роду  Іфамарового. 7 І випав перший жереб Ієгоїариву, другий Ієдаії, 8 третій Хариму, четвертий Сеориму, 9 п’ятий Малхію, шостий Миямину, 10 сьомий Гаккоцу, восьмий Авиї, 11 дев’ятий Ієшую, десятий Шеханії, 12 одинадцятий Ели­ашиву, дванадцятий Іакиму, 13 три­надцятий Хушаю, чотирнадцятий Ієшеваву, 14 п’ятнадцятий Вилзі, шіст­­надцятий Імеру, 15 сімнадцятий Хезиру, вісімнадцятий Гапицецу, 16 дев’ятнадцятий Петахії, двадцятий Єзекиїлю, 17 двадцять перший Іахину, двадцять другий Гамулу, 18 двадцять третій Делаії, двадцять четвертий Маазії. 19 Ось порядок їх при служінні їх, як їм приходити в дім Господній, за уставом їхнім через Аарона, батька їхнього, як заповів йому Господь Бог Ізраїлів.

20 У інших синів Левія — розподіл: із синів Амрама: Шуваїл; із синів Шуваїла: Ієдія; 21 від Рехавії: із синів Рехавії Ішшія був перший; 22 від Іцгара: Шеломоф; із синів Ше­ломофа: Іахав; 23 із синів Хеврона: перший Ієрія, другий Амарія, третій Іахазиїл, четвертий Ієкамам. 24 Із синів Озиїла: Миха; із синів Михи: Шамир. 25 Брат Михи Ішшія; із синів Ішшії: Захарія. 26 Сини Мерарі: Махлі і Муші; з синів Іаазії: Бено. 27 Із синів Мерарі в Іаазії: Бено і Шогам, і Заккур та Іврі. 28 У Мах­лія — Єлеазар; у нього синів не було. 29 У Киса: із синів Киса: Ієрахмиїл; 30 сини Муші: Махлі, Едер та Ієримоф. Ось сини левитів за поколіннями їх. 31 Кидали і вони жереб, на­рівні з братами своїми, синами Ааро­новими, перед лицем царя Давида і Садока й Ахимелеха, і глав родин священичих і левитських: глава родини нарівні з меншим братом своїм.­

 

Глава 24. [1] Чис. 3, 2. [2] Чис. 3, 4; 26, 61. [5] Лк. 1, 5. [6] 1 Пар. 18, 16. [9] Єр. 21, 1. [19] 2 Пар. 31, 2. 4 Цар. 11, 5. [23] 1 Пар. 23, 19. [28] 1 Пар. 23, 22. [30] 1 Пар. 23, 23. [31] 1 Пар. 25, 8.

 

 

Глава 25

1 І відокремив Давид і начальники війська на службу синів Асафа, Емана та Ідифуна, щоб вони провіщали на цитрах, псалтирях і кимвалах; і були відраховані вони на справу служіння свого: 2 із синів Асафа: Заккур, Йосиф, Ієфанія й Ашарела сини Асафа, під керівництвом Асафа, який грав за настановою царя. 3 Від Ідифуна сини Ідифуна: Гедалія, Цері, Ісая, Семей, Хашавія і Маттафія, шестеро, під керівництвом батька свого Ідифуна, який грав на цитрі у славу і хвалу Господа. 4 Від Емана сини Емана: Буккія, Матфанія, Озиїл, Шевуїл та Ієримоф, Хананія, Ханані, Елиафа, Гиддалті, Ромамті-Езер, Іошбекаша, Маллофі, Гофир і Махазіоф. 5 Усі ці сини Емана, прозорливця царського, за словами Божими, щоб піднімати славу його. І дав Бог Еману чотирнадцять синів і трьох дочок. 6 Усі вони під керівництвом батька свого співали в домі Господньому з кимвалами, псалтирями і цитрами при служінні в домі Божому, за вказівкою царя, або Асафа, Ідифуна й Емана. 7 І було число їх із братами їхніми, навчених співати перед Господом, усіх, що знають цю справу, двісті вісімдесят вісім.

8 І кинули вони жереб про чергу служіння, малий нарівні з більшим, вчителі нарівні з учнями. 9 І випав перший жереб Асару для Йосифа; другий Гедалії з братами його і сина­ми його; їх було дванадцять; 10 третій­ Заккуру із синами його і братами його; їх — дванадцять; 11 четвертий Іцрію із синами його і братами його; їх — дванадцять; 12 п’ятий Нефанії із синами його і братами його; їх — дванадцять; 13 шостий Буккії із сина­ми його і братами його; їх — дванад­цять; 14 сьомий Ієсареле із синами його і братами його; їх — дванадцять; 15 восьмий Ісаї із синами його і братами його; їх — дванадцять; 16 дев’ятий Матфанії із синами його і брата­ми його; їх — дванадцять; 17 десятий Шимею із синами його і братами його; їх — дванадцять; 18 одинадцятий Азариїлу із синами його і братами його; їх — дванадцять; 19 дванадцятий Хашавії із синами його і братами його; їх — дванадцять; 20 тринадцятий Шуваїлу із синами його і братами його; їх — дванадцять; 21 чотирнадцятий Маттафії із синами його і братами його; їх — дванад­цять; 22 п’ятнадцятий Ієримофу із синами його і братами його; їх — дванадцять; 23 шістнадцятий Хананії із синами його і братами його; їх — дванадцять; 24 сімнадцятий Іошбе­каші із синами його і братами його; їх — дванадцять; 25 вісімнадцятий Ханані із синами його і братами його; їх — дванадцять; 26 дев’ятнад­цятий Маллофію із синами його і братами його; їх — дванадцять; 27 два­д­цятий Еліафе із синами його і братами його; їх — дванадцять; 28 двад­цять перший Гофиру із синами його і братами його; їх — дванадцять; 29 двад­цять другий Гиддалтію із синами його і братами його; їх — дванадцять; 30 двадцять третій Махазіофу із синами його і братами його; їх — дванадцять; 31 двадцять четвертий Ромамті-Езеру із синами його і братами його; їх — дванадцять.

 

Глава 25. [1] Чис. 4, 23. Сир. 47, 11. 2 Пар. 5, 12. [4] 3 Цар. 16, 1. [7] 1 Цар. 10, 5. [8] 1 Пар. 24, 31.

 

 

Глава 26

1 Ось розподіл воротарів: з кореян: Мешелемія, син Корея, із синів Асафових. 2 Сини Мешелемії: первісток Захарія, другий Ієдиа­їл, третій Зевадія четвертий Іафниїл, 3 п’ятий Елам, шостий Ієгоханан, сьомий Елиєгоенай. 4 Сини Овед-Едома: первісток Шемаія, другий Ієгозавад, третій Іоах, четвертий Сахар, п’ятий Нафанаїл, 5 шостий Аммиїл, сьомий Іссахар, восьмий Пеульфай, тому що Бог благословив його. 6 У си­на його Шемаії народилися також сини, начальники у своєму роді, тому що вони були люди сильні. 7 Сини Шемаії: Офні, Рефаїл, Овед і Елзавад, брати його, люди сильні, Елія, Семахія [і Ієваком]. 8 Усі вони із синів Овед-Едома; вони і сини їхні, і брати їхні були люди старанні і до служби здібні: їх було в Овед-Едома шістдесят два. 9 У Мешелемії синів і братів, людей здібних, було вісімнадцять. 10 У Хоси, із синів Мерариних, сини: Шимрі головний, — хоча він не був первістком, але батько його поставив його головним; 11 другий Хелкія, третій Тевалія, четвертий Захарія; усіх синів і братів у Хо­си було тринадцять. 12 Ось розпо­діл воротарів за главами родин, здіб­­них до служби разом із братами їхні­ми, для служіння в домі Господ­ньому. 13 І кинули вони жереби, як малий, так і великий, за своїми родинами, на кожні ворота. 14 І випав жереб на схід Шелемії; і Захарії, синові його, розумному радникові, кинули жереб, і випав йому жереб на північ; 15 Овед-Едому на південь, а синам його при коморах. 16 Шупи­му і Хосе на захід, біля воріт Шаллехет, де до­рога піднімається і де сторожа навпроти сторожі. 17 На схід по шість левитів, на північ по чотири, на південь по чотири, а при коморах по два. 18 На захід біля притвору на до­розі по чотири, а біля самого притвору по два. 19 Ось розподіл ворота­рів із синів Кореєвих і синів Мерариних.

20 Левити ж, брати їхні, дивилися­ за скарбами дому Божого і за скарб­ницями посвячених речей. 21 Сини Лаедана, сина Герсонового — від Лаедана, гла́ви родин від Лаедана герсонського: Ієхиїл. 22 Сини Ієхиїла: Зефам та Іоїль, брат його, дивилися за скарбами дому Господнього, 23 разом з нащадками Амрама, Іцгара, Хеврона, Озиїла. 24 Шевуїл, син Гирсона, сина Мойсеєвого, був головним наглядачем за скарбницями. 25 У брата його Єлиєзера син Рехавія, у нього син Ісая, у нього син Іорам, у нього син Зихрій, у нього син Шеломиф. 26 Шеломиф і брати­ його дивилися за всіма скарбницями посвячених речей, які посвятив цар Давид і гла́ви родин і тисячоначальники, стоначальники і проводирі війська. 27 Із завоювань і зі здоби­чі вони присвячували на підтримку дому Господнього. 28 І все, що посвятив Самуїл пророк, і Саул, син Киса, й Авенир, син Нира, й Іоав, син Саруї, усе посвячене було на руках у Шеломифа і братів його.

29 Із племені Іцгарового: Хенанія і сини його призначені на зовнішнє служіння в ізраїльтян, писарями і суддями. 30 Із племені Хевронового: Хашавія і брати його, люди мужні, тисяча сімсот, мали нагляд над Ізраїлем по цей бік Йордану на захід, у всяких справах служіння Господнього й у службі царській. 31 У племені Хевронового Ієрія був главою хевронян, у їхніх родах, у поколіннях. У сороковий рік царювання Давида вони перелічені, і знайдені між ними люди мужні в Іазері галаадському. 32 І брати його, люди здібні, дві тисячі сімсот, були глави родин.­ Їх поставив цар Давид над коліном Рувимовим і Гадовим і половиною коліна Манассіїного, в усіх справах Божих і справах царя.

 

Глава 26. [1] Пс. 41, 1. [13] 1 Пар. 24, 31. [20] 3 Цар. 7, 51. [21] 1 Пар. 23, 8. [24] 1 Пар. 23, 16. [26] 3 Цар. 7, 51. [27] Чис. 31, 28. [28] 1 Цар. 9, 9. 1 Пар. 9, 22. [31] 1 Пар. 23, 19.

 

 

Глава 27

1 Ось сини Ізраїлеві за числом їх, глави родин, тисячоначальники і стоначальники й управителі, які за відділеннями служили цареві в усіх справах, приходячи і відходячи кожного місяця, в усі місяці року. У кожному відділенні було їх по двадцять чотири тисячі. 2 Над пер­шим відділенням, у першому місяці,­ начальствував Іашовам, син Завдиїла; у його відділенні було двадцять чотири тисячі; З він був із синів Фа­реса, головний над усіма воєначаль­никами у перший місяць. 4 Над відділенням другого місяця був Додай ахохиянин; у відділенні його був і князь Миклоф, і в його відділенні було двадцять чотири тисячі. 5 Третій головний воєначальник, для тре­ть­ого місяця, Ванея, син Іодая, свя­щеника, і в його відділенні було двадцять чотири тисячі: 6 цей Ванея — один із тридцяти хоробрих і начальник над ними, і в його відділенні знаходився Аммизавад, син його. 7 Четвертий, для четвертого місяця, був Асаїл, брат Іоава, і після нього Завадія, син його, і в його відділенні двадцять чотири тисячі. 8 П’ятий, для п’ятого місяця, князь Шамгуф ізрахитянин, і в його відділенні двадцять чотири тисячі. 9 Шос­тий, для шостого місяця, Іра, син Іккеша, фекоянин, і в його відділенні двадцять чотири тисячі. 10 Сьомий, для сьомого місяця, Хелец пелонитянин, із синів Єфремових, і в його відділенні двадцять чотири тисячі. 11 Восьмий, для восьмого місяця, Со­вохай хушатянин, із племені Зари, і в його відділенні двадцять чотири тисячі. 12 Дев’ятий, для дев’ятого мі­сяця, Авиєзер анафофянин, із синів Веніамінових, і в його відділенні двадцять чотири тисячі. 13 Десятий, для десятого місяця, Магарай нетофафянин, із племені Зари, і в його відділенні двадцять чотири тисячі. 14 Одинадцятий, для одинадцятого місяця, Ванея пирафонянин, із синів Єфремових, і в його відділенні двадцять чотири тисячі. 15 Дванадцятий, для дванадцятого місяця, Хел­­дай нетофафянин, з нащадків Гофониїла, і в його відділенні двадцять чотири тисячі.

16 А над колінами Ізраїлевими, — у рувимлян головним начальником був Єлиєзер, син Зихри; у Симеона — Сафатія, син Маахи; 17 у Левія — Хашавія, син Кемуїла; в Аарона — Садок; 18 в Іуди — Елиав, із братів Давида; у Іссахара — Омрі, син Михаїла; 19 у Завулона–Ішмаія, син Овадії; у Неффалима — Ієримоф, син Азриїла; 20 у синів Єфремових — Осія, син Азазії; у половини коліна Манассіїного — Іоїль, син Федаії; 21 у половини коліна Манассії в Галааді — Іддо, син Захарії; у Веніаміна — Іаасиїл, син Авенира; 22 у Дана — Азариїл, син Ієрохама. Ось вожді колін Ізраїлевих. 23 Давид не робив переліку тих, які були від двадцяти років і нижче, тому що Господь сказав, що Він примножить Ізраїля, як зірки небесні. 24 Іоав, син Саруї, почав робити перелік, але не скінчив. І був за це гнів Божий на Ізраїля, і не ввійшов той перелік у літопис царя Давида.

25 Над скарбами царськими був Азмавеф, син Адиїлів, а над запасами в полі, у містах, і в селах, і у вежах — Іонафан, син Уззії; 26 над тими, що займаються польовими роботами, землеробством — Езрій, син Хелува; 27 над виноградниками — Шимей з Рами, а над запасами вина у виноградниках — Завдій із Шефама; 28 над оливами і смоковни­цями в долині — Баал Ханаан гедеритянин, а над запасами деревинної­ олії — Іоас; 29 над великою худобою, що паслася в Шароні, — Шитрай шаронянин, а над худобою в долинах — Шафат, син Адлая; 30 над верблюдами — Овил ісмаїльтянин; над ослицями — Ієхдія меронифянин; 31 над дрібною худобою — Іазиз агаритянин. Усі ці були начальниками над майном, що було в царя Давида.­

32 Іонафан, дядько Давидів, був радником, чоловік розумний і писар; Ієхиїл, син Хахмоніїв, був при синах царя; 33 Ахитофел був радником царя; Хусій архитянин — другом царя; 34 після ж Ахитофела Іодай, син Ванеї, та Авиафар, а Іоав був воєначальником у царя.

 

Глава 27. [4] 2 Цар. 23, 9. 1 Пар. 11, 12. [5] 2 Цар. 23, 20. [6] 2 Цар. 23, 22. [11] 2 Цар. 21, 18. [14] 2 Цар. 23, 20, 30. [15] 2 Цар. 23, 29. [23] Чис. 1, 3. Бут. 15, 5; 22, 17. [24] 1 Пар. 21, 7. [29] Іс. 33, 9. [32] 2 Цар. 13, 3; 21, 21. [33] 2 Цар. 15, 12, 37. [34] 2 Цар. 8, 16; 20, 23.

 

 

Глава 28

1 І зібрав Давид в Єрусалим усіх вождів ізраїльських, начальників колін і начальників відділень, які служили царю, і тисячоначальників, і стоначальників, і тих, що завідували усім майном і стадами царя і синів його з євнухами, воєначальників і всіх хоробрих мужів. 2 І став Давид цар на ноги свої і сказав: послухайте мене, брати мої і народ мій! було в мене на серці побудувати дім спокою для ковчега завіту Господнього і для підніжжя ніг Бога нашого, і потрібне для будівлі я приготував. 3 Але Бог сказав мені: не будуй дому імені Моєму, тому що ти людина войовнича і проливав кров. 4 Однак же обрав Господь Бог Ізраїлів мене з усього дому батька мого, щоб бути мені царем над Ізраїлем вічно, тому що Іуду обрав Він князем, а в домі Іуди дім батька мого, а із синів батька мого мене благозволив поставити царем над усім Ізраїлем, 5 з усіх же синів моїх, — тому що багато синів дав мені Господь, — Він обрав Соломона, сина мого, сидіти на престолі царства Господнього над Ізраїлем, 6 і сказав мені: Соломон, син твій, побудує дім Мій і двори Мої, тому що Я обрав його Собі за сина, і Я буду йому Отцем; 7 і зміцню царство­ його повіки, якщо він буде твердий у виконанні заповідей Моїх і уставів Моїх, як до цього дня. 8 І тепер перед очима всього Ізраїля, зібрання Господнього, й у вуха Бога нашого говорю: дотримуйтесь і тримайтеся всіх заповідей Господа Бога вашого, щоб володіти вам цією доброю землею і залишити її після себе у спадщину дітям своїм навіки; 9 і ти, Соломоне, сину мій, знай Бога батька твого і служи Йому від усього сер­ця і від усієї душі, тому що Господь випробовує всі серця і знає всі рухи думок. Якщо будеш шукати Його, то знайдеш Його, а якщо залишиш Його, Він залишить тебе назавжди. 10 Дивися ж, коли Господь обрав тебе побудувати дім для святилища, будь твердий і роби.

11 І віддав Давид Соломону, синові своєму, креслення притвору і дому його, і комор його, і світлиць його, і внутрішніх покоїв його, і дому для ковчега, 12 і креслення всього, що бу­­ло­ в нього на душі, дворів дому Гос­под­нього і всіх кімнат навколо, скарб­­­ниць дому Божого і скарбниць речей посвячених, 13 і священичих і левитських відділень, і всякого служ­­бового діла в домі Господньому, і всіх служ­бових сосудів дому Господнього,­14 зо­лотих речей, із зазначенням ва­ги, всіх службових сосудів, усіх речей срібних, із зазначенням ваги, для всякого з сосудів службових. 15 І дав золота для світильників і золотих лампад їх, із зазначенням ваги кож­ного зі світильників і лампад його, також світильників срібних, із зазначенням ваги кожного­ світильника і лампад його, зважаючи на службове призначення кожно­го світильника; 16 і золота для столів­ предкладення хлібів, для кож­ного зо­лотого стола, і срібла для столів срібних, 17 і виделок, і чаш і кро­пиль­­ниць з чистого золота, і золотих блюд, з зазначенням ваги кожного блюда, і срібних блюд, із зазначенням ваги кожного блюда, 18 і для жертовника куріння з литого золота із зазначенням ваги, і обладнання колісниці із золотими херувимами, що розпростирають крила і покривають ковчег завіту Господнього. 19 Усе це написане від Господа, говорив Давид, як Він напоумив мене на всі діла будівництва.

20 І сказав Давид синові своєму Соломону: будь твердим і мужнім, і приступай до справи, не бійся і не жахайся, тому що Господь Бог, Бог мій, з тобою; Він не відступить від тебе і не залишить тебе, доки не зробиш усієї справи, необхідної для дому Господнього. 21 І ось відділення священиків і левитів, для всякої служби при домі Божому. І в тебе є для всякої справи старанні люди, майстерні для всякої роботи, і начальники і весь народ готові до всіх твоїх наказів.

 

Глава 28. [2] 2 Цар. 7, 2. 1 Пар. 17, 1. Діян. 7, 46. [3] 1 Пар. 22, 8. [4] Бут. 49, 8, 10. 1 Цар. 16, 12. [5] 3 Цар. 3, 6. 2 Пар. 1, 8. Прем. 9, 7. [6] 2 Цар. 7, 13. 3 Цар. 5, 5. 1 Пар. 17, 11. [7] 2 Цар. 7, 13. 1 Пар. 17, 12. [9] 1 Цар. 16, 7. Пс. 7, 10. Єр. 11, 20; 17, 10; 20, 12. Одкр. 2, 23. [11] Вих. 25, 9. [12] 3 Цар. 6, 5. [20] Втор. 31, 6. 1 Пар. 22, 13. Євр. 13, 5.

 

 

Глава 29

1 І сказав цар Давид усьому зіб­­­ранню: Соломон, син мій, якого одного обрав Бог, молодий і слабосилий, а справа ця велика, тому що не для людини дім це, а для Господа Бога. 2 Всіма силами я заготував для дому Бога мого золото­ для золотих речей і срібло для срібних, і мідь для мідних, залізо для залізних, і дерево для дерев’яних, камені онікса і камені вставні, камені красиві і різнобарвні, і всякі дорогі камені, і багато мармуру; 3 і ще з любови моєї до дому Бога мого, є в мене скарб власний із золота і сріб­ла, і його я віддаю для дому Бога мого, зверх усього, що приготував я для святого дому: 4 три тисячі талан­тів золота, золота офирського, і сім тисяч талантів срібла чистого, для обкладання стін у домі, 5 для кожної із золотих речей, і для кожної зі срібних, і для усякого виробу рук мистецьких. Чи не виявить ревність ще хто жертвувати сьогодні для Господа?

6 І стали жертвувати начальники родин і начальники колін Ізраїлевих, і начальники тисяч і сотень, і началь­ники над маєтками царя. 7 І дали на спорудження дому Божого п’ять тисяч талантів і десять тисяч драхм золота, і срібла десять тисяч талантів, і міді вісімнадцять тисяч талантів, і заліза сто тисяч талантів. 8 І у кого знайшлися коштовні камені, ті віддавали і їх у скарбницю дому Господнього, на руки Ієхиїлу герсонитянину. 9 І радів народ ревності їх, тому що вони від усього серця жертвували Господу, також і цар Давид дуже радів.

10 І благословив Давид Господа перед усім зібранням, і сказав Давид: благословенний Ти, Господи Бо­же Ізраїля, батька нашого, від віку і до віку! 11 Твоя, Господи, велич, і могутність, і слава, і перемога і краса, й усе, що на небі і на землі, Твоє: Твоє, Господи, царство, і Ти вище за все, як Владика. 12 І багатст­во і слава від лиця Твого, і Ти володарюєш над усім, і в руці Твоїй сила і могутність, і у владі Твоїй звеличувати і зміцнювати усе. 13 І нині, Боже наш, ми славословимо Тебе і хвалимо величне ім’я Твоє. 14 Бо хто я і хто народ мій, що ми мали можливість так жертвувати? Але від Тебе все, і від руки Твоєї отримане ми віддали Тобі, 15 тому що подорожні ми перед Тобою і прибульці, як і всі батьки наші, як тінь дні наші на зем­лі, і немає нічого міцного. 16 Господи Боже наш! уся ця безліч, що приготували ми для побудови дому Тобі, святому імені Твоєму, від руки Твоєї вона, й усе Твоє. 17 Знаю, Боже мій, що Ти випробовуєш серце і лю­биш щире серце: я від щирого серця мого пожертвував усе це, і нині бачу, що і народ Твій, який тут знаходиться, з радістю жертвує Тобі. 18 Господи, Боже Авраама, Ісаака й Ізраїля, батьків наших! збережи це повік, це виявлення думок серця народу Твого, і направ серце їх до Тебе. 19 Соломону ж, синові моєму, дай серце праведне, щоб дотримуватися заповідей Твоїх, одкровень Твоїх і уставів Твоїх, і виконати все це і побудувати дім, для якого я зробив приготування.

20 І сказав Давид усьому зібранню: благословіть Господа Бога нашого. — І благословило все зібрання Господа Бога батьків своїх, і впало, і поклонилося Господу і царю. 21 І принесли Господу жертви, і піднесли все­палення Господу, на другий після цього день: тисячу тельців, тисячу баранів, тисячу агнців з їх узливаннями, і багато жертв від усього Ізраїля. 22 І їли і пили перед Господом у той день, з великою радістю; і в другий раз поставили царем Соломона, сина Давидового, і помазали перед Господом на правителя верховного, а Садока на свяще­ника. 23 І сів Соломон на престолі Господньому як цар, замість Давида, батька свого, і був благоуспішним, і весь Ізраїль підкорився йому. 24 І всі начальники і сильні, також і всі сини царя Давида підкорилися Соломону цареві. 25 І звеличив Господь Соломона перед очима всього Ізраїля, і дарував йому славу царства, якої не мав раніше нього жоден цар в Ізраїлі.

26 І Давид, син Ієссеїв, царював над усім Ізраїлем. 27 Часу царюваня його над Ізраїлем було сорок років: у Хевроні царював він сім років, і в Єрусалимі царював тридцять три роки. 28 І помер у добрій старості, насичений життям, багатством і славою; і став царем Соломон, син його, замість нього.

29 Діла царя Давида, перші й ос­танні, описані в записах Самуїла про­видця й у записах Нафана пророка й у записах Гада прозорливця, 30 також і все царювання його, і муж­ність його, і події, які трапилися з ним і з Ізраїлем і з усіма земними царствами.

 

Глава 29. [1] 1 Пар. 22, 5. [2] 1 Пар. 22, 14. Діян. 7, 46. [5] Вих. 32, 29; 35, 5. [9] 2 Пар. 31, 8. [11] Мф. 6, 13. 1 Тим. 1, 17. Одкр. 4, 10. [12] 2 Пар. 20, 6. [14] Іов. 35, 7. Флп 2, 13. [15] Пс. 38, 13; 89, 9. Прем. 2, 5. [17] 1 Пар. 28, 9. Діян. 1, 24. [18] Вих. 3, 6; 4, 5. [22] 3 Цар. 1, 33; 2, 35; 4, 20. [23] 3 Цар. 2, 12. [25] 3 Цар. 3, 13. [26] 3 Цар. 2, 11. [27] 2 Цар. 5, 5. [28] Бут. 25, 8.

Четверта книга Царств *

* У євреїв: «Друга Царів».

 
 


Глава: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25


 

 

Глава 1

1 І відійшов Моав від Ізраїля після смерти Ахава. 2 Охозія ж упав через ґрати зі світлиці своєї, що в Самарії, і занедужав. І послав послів, і сказав їм: підіть, запитайте у Веельзевула, божества аккаронського: чи видужаю я від цієї хвороби? [І пішли вони запитувати.]

3 Тоді ангел Господній сказав Іллі фесвитянину: встань, піди назустріч посланим від царя Самарійського і скажи їм: хіба немає Бога в Ізраїлі, що ви йдете запитувати Веельзевула,­ божество аккаронське? 4 За це так говорить Господь: з постелі, на яку ти ліг, не встанеш з неї, але помреш. І пішов Ілля, [і сказав їм]. 5 І поверну­лися до Охозії послані. І він сказав їм: чого це ви повернулися? 6 І сказали йому: назустріч нам вийшов чо­ловік і сказав нам: підіть, поверніться до царя, який послав вас, і скажіть йому: так говорить Господь: хіба немає Бога в Ізраїлі, що ти поси­лаєш запитувати Веельзевула, божество ак­каронське? За те з постелі, на яку ти ліг, не встанеш з неї, але помреш. 7 І сказав їм: який на вигляд той чоловік, який вийшов назустріч вам і говорив вам слова ці? 8 Вони сказали йому: чоловік той весь у волоссі і шкіряним поясом підперезаний по стегнах своїх. І сказав він: це Ілля фесвитянин. 9 І послав до нього п’ятдесятника з його п’ятидесятком. І він пішов до нього, коли Ілля сидів на верхівці гори, і сказав йому: чоловіче Божий! цар говорить: зійди. 10 І відповідав Ілля, і сказав п’ятдесятникові: якщо я чоловік Божий, то нехай зійде вогонь з неба і попалить тебе і твій п’ятидесяток. І зійшов вогонь з неба і попалив його і п’ятидесяток його. 11 І послав до нього цар іншого п’ятдесятника з його п’ятидесятком. І він став говорити йому: чоловіче Божий! так сказав цар: зійди швидше. 12 І відповів Ілля і сказав йому: якщо я чоловік Божий, то нехай зійде вогонь з неба і попалить тебе і твій п’ятидесяток. І зійшов вогонь Божий з неба, і попалив його і п’ятидесяток його. 13 І ще послав утретє п’ятдесятника з його п’ятидесятком. І піднявся, і прийшов п’ятдесятник третій, і упав на коліна свої перед Іллею, і благав його, і говорив йому: чоловіче Божий! нехай не буде знех­тувана душа моя і душі рабів твоїх — цих п’ятдесятьох — перед очима твоїми; 14 ось, зійшов вогонь з неба, і попалив двох п’ятдесятників попередніх з їх п’ятидесятками; але тепер нехай не буде знехтувана душа моя перед очима твоїми! 15 І сказав ангел Господній Іллі: піди з ним, не бійся його. І він встав, і пішов з ним до царя. 16 І сказав йому: так говорить Господь: за те, що ти посилав послів запитувати Веельзевула, божество аккаронське, ніби в Ізраїлі немає Бога, щоб запитувати про слово Його, — з постелі, на яку ти ліг, не встанеш з неї, але помреш. 17 І помер­ він за словом Господнім, що прорік Ілля. І став царем Іорам [брат Охозії], замість нього, на другий рік Іора­ма, сина Іосафатового, царя Юдейського, бо сина в того не було.

18 Інше про Охозію, що він зробив, написано в літописі царів ізраїльських.

 

Глава 1. [1] 2 Цар. 8, 2. 4 Цар. 3, 5. [2] Іс. 19, 3. Мф. 10, 25. Нав. 15, 45. [4] Пс. 54, 24. [8] Іс. 20, 2. Зах. 13, 4. Мф. 3, 4. [9] Суд. 13, 6. 3 Цар. 17, 18. 1 Тим. 6, 11. [10] Лк. 9, 54. Одкр. 11, 5. [12] Лк. 9, 54. [17] 4 Цар. 3, 1. [18] 2 Пар. 22, 1.

 

 

Глава 2

1 У той час, коли Господь захотів піднести Іллю у вихорі на небо, йшов Ілля з Єлисеєм з Галгала. 2 І сказав Ілля Єлисеєві: залишся тут, бо Господь посилає мене у Вефиль. Але Єлисей сказав: живий Господь і жива душа твоя! не залишу­ тебе. І пішли вони у Вефиль. 3 І вийшли сини пророків, що у Вефилі, до Єлисея і сказали йому: чи знаєш, що сьогодні Господь піднесе господа­ря твого над главою твоєю? Він сказав: я також знаю, мовчіть. 4 І сказав йому Ілля: Єлисею, залишся тут, бо Господь посилає мене в Єрихон. І сказав він: живий Господь і жива душа твоя! не залишу тебе. І прийшли в Єрихон. 5 І підійшли сини пророків, що у Єрихоні, до Єлисея і сказали йому: чи знаєш, що сьогодні Господь бере господаря твого і піднесе над главою твоєю? Він сказав: я також знаю, мовчіть. 6 І сказав йому Ілля: залишся тут, тому що Господь посилає мене до Йордану. І сказав він: живий Господь і жива душа твоя! не залишу тебе. І пішли обоє. 7 П’ятдесят чоловік із синів пророчих пішли і стали віддалік навпроти них, а вони обоє стояли біля Йордану. 8 І взяв Ілля милоть свою, і згорнув, і вдарив нею по воді, і розступилася вона туди і сюди, і перейшли обоє по сухому. 9 Коли вони перейшли, Ілля сказав Єлисеєві: проси, що зробити тобі, раніше, ніж я буду взятий від тебе. І сказав Єлисей: дух, який у тобі, нехай буде на мені подвійно. 10 І сказав він: важкого ти просиш. Якщо побачиш, як я буду взятий від тебе, то буде тобі так, а якщо не побачиш, не буде.

11 Коли вони йшли і дорогою розмовляли, раптом з’явилася колісниця вогненна і коні вогненні, і розлучили їх обох, і понісся Ілля у вихорі на небо. 12 Єлисей же дивився і викликнув: батьку мій, батьку мій, ко­лісниця Ізраїля і кіннота його! І не бачив його більше. І схопив він одяг свій і роздер його на дві частини.­ 13 І підняв милоть Іллі, що впала з нього, і пішов назад, і став на березі Йордану; 14 і взяв милоть Іллі, що впала з нього, і вдарив нею по воді, і сказав: де Господь, Бог Іллі, — Він Самий? І вдарив по воді, і вона розступилася туди і сюди, і перейшов Єлисей. 15 І побачили його сини пророків, що у Єрихоні, здаля, і сказали: спочив дух Іллі на Єлисеєві. І пішли назустріч йому, і поклонилися йому до землі, 16 і сказали йому: ось, є у нас , рабів твоїх, чоловік п’ятдесят, люди сильні; нехай би вони пішли і пошукали господаря твого; може, відніс його Дух Господній і поставив його на одній з гір, або на одній з долин. Він же сказав: не посилайте. 17 Але вони приступали до нього дов­го, так що надокучили йому, і він ска­зав: пошліть. І послали п’ятдесят чо­ловік, і шукали три дні, і не знайшли його, 18 і повернулися до нього, тим часом як він залишався в Єрихоні, і сказав їм: чи не говорив я вам: не ходіть? 19 І сказали жителі того міс­та Єлисеєві: ось, розташування цього­ міста добре, як бачить господар­ наш; але вода погана і земля неплідна. 20 І сказав він: дайте мені нову чашу і покладіть туди соли. І дали йому. 21 І вийшов він до джерела води, і ки­нув туди соли, і сказав: так говорить Господь: Я зробив воду цю здоровою, не буде від неї надалі ні смер­ти, ні неплідности. 22 І вода стала здоровою до цього дня, за словом Єлисея, що він сказав. 23 І пішов він звідти у Вефиль. Коли він ішов дорогою, малі діти вийшли з міста і насміхалися з нього і говорили йому: йди, плішивий! йди, плішивий! 24 Він озирнувся і побачив їх і прокляв їх ім’ям Господнім. І вийшли дві ведмедиці з лісу і розірвали з них сорок дві дити­ни. 25 Звідси пішов він на гору Кармил, а звідти повернувся в Самарію.

 

Глава 2. [1] Втор. 11, 30. Нав. 4, 19. [2] Бут. 12, 8. 4 Цар. 4, 30. Руф. 1, 16. [4] Втор. 34, 3. [8] Вих. 14, 21. Нав. 3, 16; 4, 23. [9] 3 Цар. 3, 5. Мк. 6, 22. [11] Сир. 48, 13. 1 Мак. 2, 58. [12] Євр. 11, 5. [15] 4 Цар.f 2, 7. 3 Цар. 18, 12. [17] 4 Цар. 8, 11. [19] Вих. 15, 23. [24] Втор. 18, 19. Пс. 43, 6. Прем. 11, 18. [25] Нав. 19, 26.

 

 

Глава 3

1 Іорам, син Ахава, став царем над Ізраїлем у Самарії у вісімнадцятий рік Іосафата, царя Юдейського, і царював дванадцять років, 2 і робив невгодне в очах Господніх, хоча не так, як батько його і мати його: він зняв статую Ваала, яку зробив батько його; 3 однак же гріхів Ієровоама, сина Наватового, що ввів у гріх Ізраїля, він тримався, не відступав від них.

4 Меса, цар Моавитський, був багатий на худобу і посилав цареві Ізраїльському по сто тисяч овець і по сто тисяч необстрижених баранів. 5 Але коли помер Ахав, цар Моавитський відділився від царя Із­раїльського. 6 І виступив цар Іорам у той час із Самарії і зробив огляд всім ізраїльтянам; 7 і пішов і послав до Іосафата, царя Юдейського, сказати: цар Моавитський відділився від мене, чи підеш зі мною на війну проти Моава? Він сказав: піду; як ти, так і я, як твій народ, так і мій народ; як твої коні, так і мої коні. 8 І сказав: якою дорогою йти нам? Він сказав: дорогою пустелі Едомської. 9 І пішов цар Ізраїльський, і цар Юдейський, і цар Едомський, і йшли вони обходом сім днів, і не було води для війська і для худоби, що йшла за ними. 10 І сказав цар Ізраїльський: ох! скликав Господь трьох царів цих, щоб віддати їх у руку Моава. 11 І сказав Іосафат: чи немає тут пророка Господнього, щоб нам запитати Господа через нього? І відповів один із слуг царя Ізраїльського і сказав: тут Єлисей, син Сафатів, який подавав воду на руки Іллі. 12 І сказав Іосафат: є в нього слово Господнє. І пішли до нього цар Ізраїльський, і Іосафат, і цар Едомський. 13 І сказав Єлисей цареві Ізраїльському: що мені і тобі? піди до пророків батька твого і до пророків матері твоєї. І сказав йому цар Ізраїльський: ні, бо Господь скликав сюди трьох царів цих, щоб віддати їх у руки Моава. 14 І сказав Єлисей: живий Господь Саваоф, перед Яким я стою! Якби я не шанував Іосафата, царя Юдейського, то не глянув би на тебе і не бачив би тебе; 15 тепер покличте мені гусляра. І коли гусляр грав на гуслях, тоді рука Господня торкнулася Єлисея, 16 і він сказав: так говорить Господь: робіть на цій долині рови за ровами, 17 бо так говорить Господь: не побачите вітру і не побачите дощу, а долина ця наповниться водою, яку будете пити ви і дрібна і велика худоба ваша; 18 але цього мало перед очима Господа; Він і Моава віддасть у руки ваші, 19 і ви уразите всі міста укріплені і всі міста головні, і всі кращі дерева зрубаєте, і всі джерела водні загатите, і всі кращі ділянки польові зіпсуєте камінням. 20 Зранку, коли підносять хлібне приношення, раптом полилася вода по дорозі від Едома, і наповнилася земля водою.

21 Коли моавитяни почули, що йдуть царі воювати з ними, тоді зібрані були всі, починаючи від тих, хто носить пояс, і старші, і стали на кордоні. 22 Зранку встали вони рано, і коли сонце засяяло над водою, моавитянам здаля здалася ця вода червоною, як кров. 23 І сказали вони: це кров; побилися царі між собою і знищили один одного; тепер на здобич, Моав! 24 І прийшли вони до стану ізраїльського. І встали ізраїльтяни і почали бити моавитян, і ті побігли від них, а вони продовжували йти на них і бити моавитян. 25 І міста зруйнували, і на кожну кращу ділянку в полі кинули кожен по каменю і закидали його; і всі протоки вод загатили й усі дерева кращі зрубали, так що залишалися тільки камені в Кир-Харешеті. І обступили його пращники і зруйнували його. 26 І побачив цар Моавитський, що битва долає його, і взяв із собою сімсот чоловік, які володіють мечем, щоб пробитися до царя Едомського; але не могли. 27 І взяв він сина свого первістка, якому належало царювати замість нього, і підніс його у всепалення на стіні. Це спричинило велике обурення серед ізраїльтян, і вони відступили від нього і повернулися у свою землю.

 

Глава 3. [1] 4 Цар. 1, 17. [2] 3 Цар. 16, 32. [3] 3 Цар. 12, 28; 15, 26. [5] 4 Цар. 1, 1. 3 Цар. 21, 29. [7] 3 Цар. 22, 4. [9] 2 Пар. 21, 9. [11] 3 Цар. 22, 5. [14] 1 Цар. 15, 26. [15] 1 Цар. 16, 16. 4 Цар. 4, 27. [20] Вих. 29, 39. [27] Бут. 22, 2. Лев. 20, 2. Пс. 105, 37.

 

 

Глава 4

1 Одна з дружин синів пророчих із криком говорила Єлисеєві: раб твій, мій чоловік, помер; а ти знаєш,­ що раб твій боявся Господа; тепер прийшов позикодавець взяти обох дітей моїх у раби собі. 2 І сказав їй Єлисей: що мені зробити тобі? скажи­ мені, що є у тебе в домі? Вона сказа­ла: немає в раби твоєї нічого в домі, крім посудини з єлеєм. 3 І сказав він: піди, попроси собі посудин на сторо­ні, у всіх сусідів твоїх, посу­дин порож­ніх; набери чимало, 4 і пі­ди, зам­кни двері за собою і за синами твоїми, і наливай в усі ці посудини; повні відставляй. 5 І пішла від нього і замкнула двері за собою і за синами своїми.­ Вони подавали їй, а вона наливала. 6 Коли були наповнені посудини, вона сказала синові своєму: подай мені ще посудину. Він сказав їй: немає більш посудин. І зупинилася олія. 7 І прийшла вона, і переказала чоловіку Божому. Він сказав: пі­ди, продай олію і заплати борги твої; а що залишиться, тим будеш жити із синами твоїми.

8 Одного дня прийшов Єлисей у Сонам. Там одна багата жінка запросила його до себе їсти хліб; і коли б він не проходив, завжди заходив туди їсти хліб. 9 І сказала вона чоловіку своєму: ось, я знаю, що чоловік Божий, який проходить повз нас постійно, святий; 10 зробимо невелику світлицю над стіною і поставимо йому там постіль, і стіл, і сідалище, і світильник; і коли він буде приходити до нас, нехай заходить туди. 11 В один день він прийшов туди, і зайшов у світлицю, і ліг там, 12 і сказав Гиєзію, слузі своєму: поклич цю сонамитянку. І покликав її, і вона стала перед ним. 13 І сказав йому: скажи їй: «ось, ти так піклуєшся про нас; що зробити б тобі? чи не потріб­но поговорити про тебе з царем, або з воєначальником?» Вона сказала: ні, серед свого народу я живу. 14 І сказав він: що ж зробити їй? І сказав Гиєзій: так ось, сина немає у неї, а чоловік її старий. 15 І сказав він: поклич її. Він покликав її, і стала вона у дверях. 16 І сказав він: через рік, у цей самий час ти будеш тримати на руках сина. І сказала вона: ні, господарю мій, чоловіче Божий, не обманюй раби твоєї. 17 І жінка стала вагітною і народила сина на другий рік, у той самий час, як сказав їй Єлисей. 18 І підріс хлопчик і в один день пішов до батька свого, до женців. 19 І сказав батькові своєму: голова моя! голова моя болить! І ска­зав той слузі своєму: віднеси його до матері його. 20 І поніс його і приніс його до матері його. І він сидів на колінах у неї до полудня, і помер. 21 І пішла вона, і поклала його на постелі чоловіка Божого, і зам­к­нула його, і вийшла, 22 і покликала чоловіка свого і сказала: пришли мені одного зі слуг і одну з ослиць, я поїду до чоловіка Божого і повернуся. 23 Він сказав: навіщо тобі їхати до нього? сьогодні не новомісяччя і не субота. Але вона сказала: добре. 24 І осідлала ослицю і сказала слузі своєму: веди і йди; не зупиняйся, доки не скажу тобі. 25 І вирушила і прибула до чоловіка Божого, до гори Кармил. І коли побачив чоловік Божий її здаля, то сказав слузі своєму Гиєзію: це та сонамитянка. 26 Побіжи до неї назустріч і скажи їй: «чи здорова ти? чи здоровий чоловік твій? чи здорова дитина?» — Вона сказала: здорові. 27 Коли ж прийшла до чоловіка Божого на гору, схопилася за ноги його. І підійшов Гиєзій, щоб відвести її; але чоловік Божий сказав: залиш її, душа в неї засмучена, а Господь приховав від мене і не оголосив мені. 28 І сказала вона: чи просила я сина в господаря мого? чи не говорила я: «не обманюй мене»? 29 І сказав він Гиєзію: підпережи стегна твої і візь­ми жезл мій у руку твою, і піди; якщо зустрінеш кого, не вітай його, і якщо хто буде тебе вітати, не відповідай йому; і поклади жезл мій на лице дитини. 30 І сказала мати дитини: живий Господь і жива душа твоя! не відстану від тебе. І він встав і пішов за нею. 31 Гиєзій пішов попереду них і поклав жезл на лице дитини. Але не було ні голосу, ні від­повіді. І вийшов назустріч йому, і доніс йому, і сказав: не пробуджується дитина. 32 І ввійшов Єлисей у дім, і ось, дитина померла лежить на постелі його. 33 І ввійшов, і зам­к­нув двері за собою, і помолився Гос­поду. 34 І піднявся і ліг над дитям, і приклав свої вуста до його вуст, і свої очі до його очей, і свої долоні до його долонь, і простягся на ньому,­ і зігрілося тіло хлопчика. 35 І встав і пройшов по світлиці назад і вперед; потім знову піднявся і простяг­ся на ньому. І пчихнула дитина ра­зів сім, і відкрила дитина очі свої. 36 І покликав він Гиєзія і сказав: по­клич цю сонамитянку. І той покликав її. Вона прийшла до нього, і він сказав: візьми сина твого. 37 І пі­дійшла, і впала йому в ноги, і поклонилася до землі; і взяла сина свого і пішла. 38 Єлисей же повернув­ся в Галгал.

І був голод у землі тій, і сини пророків сиділи перед ним. І сказав він слузі своєму: постав великий казан і звари юшку для синів пророчих. 39 І вийшов один з них у поле збирати овочі, і знайшов дику витку рослину, і набрав з неї диких плодів повний одяг свій; і прийшов і накришив їх у казан з юшкою, тому що вони не знали їх . 40 І налили їм їсти. Але як тільки вони стали їсти юшку, то здійняли крик і говорили: смерть у казані, чоловіче Божий! І не могли їсти. 41 І сказав він: подайте борошна. І всипав його в казан і сказав [Гиєзію]: наливай людям, нехай їдять. І не стало нічого шкідливого в казані. 42 Прийшов хтось з Ваал-Шалиші, і приніс чоловіку Божому хлібний початок — двадцять ячмінних хлібців і сирі зерна в лушпинні. І сказав Єлисей: віддай людям, нехай їдять. 43 І сказав слуга його: що тут я дам сотні людей? І сказав він: віддай людям, нехай їдять, бо так говорить Господь: «наситяться, і залишиться». 44 Він подав їм, і вони наситилися, і ще залишилося, за словом Господнім.

 

Глава 4. [1] Лев. 25, 39. [2] 3 Цар. 17, 14. [16] Бут. 18, 10, 14. [18] Юдиф. 8, 2. [25] Нав. 19, 46. 4 Цар. 2, 25. [27] 4 Цар. 3, 15. [29] Лк. 10, 4. [35] 4 Цар. 8, 1. [36] 3 Цар. 17, 22. [37] Євр. 11, 35. [42] Чис. 18, 19. [43] Ін. 6, 7. [44] Мф. 15, 37.

 

 

Глава 5

1 Неєман, воєначальник царя Си­­рійського, був великою людиною у господаря свого і шанованою, тому що через нього дав Господь перемогу сиріянам; і людина ця була відмінним воїном, але прокаженим. 2 Сиріяни одного разу пішли загона­ми і взяли в полон із землі Ізраїльсь­кої маленьку дівчинку, і вона служи­ла дружині Неємановій. 3 І сказала вона господині своїй: о, якби господар мій побував у пророка, який у Самарії, то він зняв би з нього проказу його! 4 І пішов Неєман і передав це господарю своєму, говорячи: так і так говорить дівчинка, що із землі Ізраїльської. 5 І сказав цар Сирійський [Неєману]: піди, сходи, а я надішлю лист до царя Ізраїльсь­кого. Він пішов і взяв із собою десять талантів срібла і шість тисяч сиклів золота, і десять змін одягу; 6 і приніс лист цареві Ізраїльському, в якому було сказано: разом з листом цим, ось, я посилаю до тебе Неє­мана, слугу мого, щоб ти зняв з його проказу його. 7 Цар Ізраїльський, прочитавши лист, роздер одяг свій і сказав: хіба я Бог, щоб умертвляти й оживляти, що він посилає до мене, щоб я зняв з людини проказу її? ось, тепер знайте і дивіться, що він шукає приводу ворогувати проти мене.

8 Коли почув Єлисей, чоловік Божий, що цар Ізраїльський роздер одяг свій, то послав сказати цареві: для чого ти роздер одяг свій? нехай він прийде до мене, й дізнається, що є пророк в Ізраїлі. 9 І прибув Неєман на конях своїх і на колісниці своїй, і зупинився біля входу в дім Єлисєїв. 10 І вислав до нього Єлисей слугу сказати: піди, омийся сім разів у Йордані, й оновиться тіло твоє у тебе, і будеш чистий. 11 І розгнівав­ся Неєман, і пішов, і сказав: ось, я думав, що він вийде, стане і закличе ім’я Господа Бога свого, і покладе руку свою на те місце і зніме проказу; 12 хіба Авана і Фарфар, ріки дамаські, не кращі за всі води ізраїльські? хіба я не міг би омитися в них і очиститися? І повернувся і відійшов у гніві. 13 І підійшли раби його і говорили йому, і сказали: батьку мій, якби що-небудь важливе сказав тобі пророк, то чи не зробив би ти? а тим більше, коли він сказав тобі тільки: «омийся, і будеш чистий». 14 І пішов він і занурився в Йордані сім разів, за словом чоловіка Божого, й оновилося тіло його, як тіло малої дитини, і очистився. 15 І повернувся до чоловіка Божого він і всі, хто супроводжував його, і прийшов, і став перед ним, і сказав: ось, я пізнав, що на всій землі немає­ Бога, як тільки в Ізраїля; отже, прийми дар від раба твого. 16 І сказав він: живий Господь, перед лицем Якого стою! не прийму. І той примушував його взяти, але він не погодився. 17 І сказав Неєман: якщо вже не так, то нехай рабові твоєму дадуть землі, скільки понесуть два мули, тому що не буде надалі раб твій приносити всепалення і жертви­ іншим богам, крім Господа; 18 тільки­ ось у чому нехай простить Господь раба твого: коли піде господар мій у дім Риммона для поклоніння там і обіпрется на руку мою, і поклонюся я в домі Риммона, то, за моє поклоніння в домі Риммона, нехай простить Господь раба твого у випадку цьому. 19 І сказав йому: йди з миром. І він від’їхав від нього на невеликий простір землі.

20 І сказав Гиєзій, слуга Єлисея, чо­­ловіка Божого: ось, господар мій відмовився взяти з руки Неємана, цьо­го сиріянина, те, що він приносив. Живий Господь! Побіжу я за ним, і візьму в нього що-небудь. 21 І погнав­ся Гиєзій за Неєманом. І побачив Неєман того, хто біг за ним, і зійшов з колісниці назустріч йому, і сказав: чи з миром? 22 Він відповів: з миром; господар мій послав мене сказати: «ось, тепер прийшли до мене з гори Єфремової два молодих чолові­ка­ із синів пророчих; дай їм талант срібла­ і дві зміни одягу». 23 І сказав Неєман: візьми, мабуть, два таланти. І про­сив його. І зав’язав він два таланти сріб­ла у два мішки і дві зміни одягу і віддав двом слугам своїм, і понесли перед ним. 24 Коли він прийшов до пагорба, то взяв з рук їхніх і сховав удо­ма. І відпустив людей, і вони пішли. 25 Коли він прийшов і з’явився до господаря свого, Єлисей сказав йому: звідки, Гиєзію? І сказав він: нікуди не ходив раб твій. 26 І сказав він йому: хіба серце моє не супровод­жувало тебе, коли обернувся назуст­річ тобі чоловік той з колісниці своєї?­ чи час брати срібло і брати одяг, або оливкові дерева і виноградники, і дрібну або велику худобу, і рабів або рабинь? 27 Нехай же проказа Неєманова пристане до тебе і до потомства твого навік. І вийшов він від нього білий від прокази, як сніг.

 

Глава 5. [7] Втор. 32, 39. [10] Ін. 9, 7. Лк. 17, 14. [14] Лк. 4, 27. [15] Нав. 15, 19. 1 Цар. 25, 27. [27] 2 Цар. 3, 29. Вих. 4, 6. Чис. 12, 10.

 

 

Глава 6

1 І сказали сини пророків Єлисеєві: ось, місце, де ми живемо при тобі, тісне для нас; 2 підемо до Йордану і візьмемо звідти кожен по од­ній колоді і зробимо собі там місце­ для житла. Він сказав: підіть. 3 І сказав один: зроби милість, піди і ти з рабами твоїми. І сказав він: піду. 4 І пі­шов з ними, і прийшли до Йордану і стали рубати дерева. 5 І коли один валив колоду, сокира його впала у воду. І закричав він і сказав: ох, господарю мій! а вона була позичена! 6 І сказав чоловік Божий: де вона впала? Він показав йому місце. І відрубав він шматок дерева і кинув туди, і сплила сокира. 7 І сказав він: візьми собі. Він простягнув руку свою і взяв її.

8 Цар Сирійський пішов війною на ізраїльтян, і радився зі слугами своїми, говорячи: у такому-то й у такому-то місці я розташую свій стан. 9 І посилав чоловік Божий до царя Ізраїльського сказати: бережися проходити цим місцем, тому що там сиріяни залягли. 10 І посилав цар Ізраїльський на те місце, про яке говорив йому чоловік Божий і застерігав його; і зберіг себе там не раз і не два. 11 І збентежилося серце царя Сирійського з цього приводу, і покликав він рабів своїх і сказав їм: скажіть мені, хто з наших у зносинах з царем Ізраїльським? 12 І сказав один із слуг його: ніхто, господа­рю мій царю; а Єлисей пророк, який у Ізраїля, переказує цареві Ізраїльському і ті слова, що ти говориш у спальній кімнаті твоїй. 13 І сказав він: підіть, дізнайтеся, де він; я пошлю і візьму його. І донесли йому і сказали: ось, він у Дофаїмі. 14 І послав туди коней і колісниці і багато війська. І прийшли вночі й оточили місто. 15 Вранці слуга чоловіка Божо­го­ встав і вийшов; і ось, військо нав­коло міста, і коні і колісниці. І сказав йому слуга його: горе нам! господарю мій, що нам робити? 16 І сказав він: не бійся, тому що тих, які з нами, більше, ніж тих, які з ними. 17 І молився Єлисей, і говорив: Господи! відкрий йому очі, щоб він побачив. І відкрив Господь очі слузі, і він побачив, і ось, уся гора наповне­на конями і колісницями вогненними навкруги Єлисея. 18 Коли пішли до нього сиріяни, Єлисей помолився Господу і сказав: уразь їх сліпотою. І Він уразив їх сліпотою за словом Єлисея. 19 І сказав їм Єлисей: це не та дорога і не те місто; йдіть за мною, і я проведу вас до тієї людини,­ яку ви шукаєте. І привів їх у Самарію. 20 Коли вони прийшли у Самарію, Єлисей сказав: Господи! відкрий очі їм, щоб вони бачили. І відкрив Господь очі їхні, і побачили, що вони всередині Самарії. 21 І сказав цар Ізраїльський Єлисеєві, побачивши їх: чи не побити їх, батьку мій? 22 І сказав він: не вбивай. Хіба мечем твоїм і луком твоїм ти полонив їх, щоб убивати їх? Запропонуй їм хліба і води; нехай їдять і п’ють, і підуть до господаря свого. 23 І приготував їм великий обід, і вони їли і пили. І відпустив їх, і пішли до господаря свого. І не ходили більше ті полчища сирійські в землю Ізраїлеву.

24 Після того зібрав Венадад, цар Сирійський, усе військо своє і виступив, і обложив Самарію. 25 І був великий голод у Самарії, коли вони облягли її, так що осляча голова продавалася за вісімдесят сиклів срібла,­ і четверта частина каба голубиного посліду — по п’ять сиклів срібла. 26 Один раз цар Ізраїльський проходив по стіні, і жінка з криком говорила йому: допоможи, господарю мій царю. 27 І сказав він: якщо не допоможе тобі Господь, з чого я допоможу тобі? чи з току, а чи з точила? 28 І сказав їй цар: що тобі? І сказала вона: ця жінка говорила мені: «віддай свого сина, ми з’їмо його сьогод­ні, а сина мого з’їмо завтра». 29 І зва­рили ми мого сина, і з’їли його. І я сказала їй на другий день: «віддай же твого сина, і з’їмо його». Але вона сховала свого сина. 30 Цар, вислухав­ши слова жінки, роздер одяг свій: і проходив він по стіні, і народ бачив, що веретище на самому тілі його. 31 І сказав: нехай те і те зробить мені Бог, і ще більше зробить, якщо залишиться голова Єлисея, сина Сафатового, на ньому сьогодні. 32 Єлисей же сидів у своєму домі, і старці сиділи в нього. І послав [цар] людину від себе. Раніше, ніж прийшов посланий до нього, він сказав старцям: чи бачите, що цей син убивці послав зняти з мене голову? Дивіться, коли прийде посланий, зачиніть двері і притисніть його дверима. А ось і тупіт ніг господаря його за ним! 33 Ще говорив він з ними, і ось посланий приходить до нього, і говорить: ось яка біда від Господа! чого мені надалі чекати від Господа?

 

Глава 6. [1] 4 Цар. 4, 38. [13] Бут. 37, 17. [16] 2 Пар. 32, 7. 1 Ін. 4, 4. [17] Чис. 24, 4. Діян. 27, 23. Євр. 1, 14. [18] Бут. 19, 11. [22] 3 Цар. 20, 31. Притч. 25, 22. Рим. 12, 20. [25] 4 Цар. 7, 18. [28] Втор. 28 , 53. [29] Лев. 26, 29. Плач. 4, 10. Єз. 5, 10. [30] 4 Цар. 5, 7.

 

 

Глава 7

1 І сказав Єлисей: вислухайте слово Господнє: так говорить Гос­подь: завтра в цей час міра борошна кращого буде по сиклю і дві міри ячменю по сиклю біля воріт Самарії. 2 І відповів сановник, на руку якого цар спирався, чоловіку Божому, і сказав: якби Господь і відкрив вікна на небі, і тоді чи може це бути? І сказав той: ось побачиш очима тво­їми, але їсти цього не будеш. 3 Чотири чоловіка прокажених знаходилися біля входу у ворота і говорили вони один одному: навіщо нам сидіти тут, очікуючи смерти? 4 Якщо зважитися нам піти в місто, то в місті голод, і ми там помремо; якщо ж сидіти тут, то також помремо. Піде­мо­ краще в стан сирійський. Якщо залишать нас у живих, будемо жити, а якщо умертвлять, помремо. 5 І вста­ли в сутінках, щоб іти в стан сирійський. І прийшли до краю стану сирійського, і ось, немає там жодної людини. 6 Господь зробив те, що стану сирійському почувся стукіт коліс­ниць та іржання коней, шум війська­ великого. І сказали вони один одному: очевидно, найняв проти нас цар Ізраїльський царів хеттейських і єги­петських, щоб піти на нас. 7 І встали і побігли в сутінках, і залишили намети свої, і коней своїх, і ослів своїх, весь стан, як він був, і побігли, рятуючи себе. 8 І прийшли ті прокажені до краю стану, і ввійшли в один намет, і їли і пили, і взяли звідти срібло, і золото, і одяг, і пішли і сховали. Пішли ще в інший намет, і там узяли, і пішли і сховали.­ 9 І сказали один одному: не так ми робимо. День цей — день радісної звістки, якщо ми будемо баритися і будемо чекати ранкового світ­ла, то впаде на нас провина. Ходімо ж і повідомимо дім царський. 10 І прийшли, і покликали воротарів міських, і розповіли їм, говорячи: ми хо­дили в стан сирійський, і ось, немає там ні людини, ні голосу людського,­ а тільки коні прив’язані, і осли прив’язані, і намети, як бути їм. 11 І по­кликали воротарів, і вони переда­ли звістку в самий палац царський. 12 І встав цар уночі, і сказав слугам своїм: скажу вам, що роблять з нами сиріяни. Вони знають, що ми терпимо голод, і вийшли зі стану, щоб сховатися в полі, думаючи так: «ко­ли вони вийдуть з міста, ми захопимо їх живими і ввійдемо в місто». 13 І відповів один зі службовців при ньому, і сказав: нехай візьмуть п’ять з останніх коней, що залишилися в місті, [з усього ополчення ізраїльтян тільки і залишилося в ньому, з усього ополчення ізраїльтян, що за­гинуло], і пошлемо, і подивимося. 14 І взяли дві пари коней, запряжених у колісниці. І послав цар услід сирійському війську, сказавши: підіть, подивіться. 15 І їхали за ним до Йордану, і ось уся дорога встелена одягом і речами, які покидали сиріяни при поспішній утечі своїй. І повернулися послані, і донесли цареві. 16 І вийшов народ, і розграбував стан сирійський, і була міра борошна­ кращого по сиклю, і дві міри ячменю по сиклю, за словом Господнім. 17 І цар поставив того сановника, на руку якого спирався, біля воріт; і розтоптав його народ у воротах, і він помер, як сказав чоловік Божий, який говорив, коли приходив до нього цар. 18 Коли говорив чоловік Божий царю так: «дві міри ячменю по сиклю, і міра борошна кращого по сиклю будуть завтра в цей час біля воріт Самарії», 19 тоді відповів цей сановник чоловіку Божому і сказав: «якби Господь і відкрив вікна на небі, і тоді чи може це бути?» А він сказав: «побачиш твоїми очима, але їсти цього не будеш». 20 Так і збулося з ним; і затоптав його народ у воротах, і він помер.

 

Глава 7. [2] 4 Цар. 5, 18. [3] Лев. 13, 46. [6] 4 Цар. 19, 7. [17] 4 Цар. 7, 2. [19] 4 Цар. 7, 2.

 

 

Глава 8

1 І говорив Єлисей жінці, сина якої воскресив він, і сказав: устань, і піди, ти і дім твій, і поживи там, де можеш пожити, бо послав Господь голод, і він прийде на цю землю на сім років. 2 І встала та жінка, і зробила за словом чоловіка Божого;­ і пішла вона і дім її, і жила в землі Филистимській сім років. 3 Через сім років повернулася ця жінка з землі Филистимської і прийшла просити царя про дім свій і про поле своє. 4 Цар тоді розмовляв з Гиєзієм, слугою чоловіка Божого, і сказав: розкажи мені про все чудове, що́ зробив Єлисей. 5 І в той час як він розповідав цареві, що той воскресив померлого, жінка, сина якої воскресив він, просила царя про дім свій і про поле своє. І сказав Гиєзій: господарю мій царю, це та сама жінка і той самий син її, якого воскресив Єлисей. 6 І запитав цар у жінки, і вона розповіла йому. І дав їй цар одного з придворних, сказавши: поверніть їй усе, приналежне їй, і всі доходи з поля, з того дня, як вона залишила землю, понині.

7 І прийшов Єлисей у Дамаск, коли Венадад, цар Сирійський, був хворий. І донесли йому, говорячи: прийшов чоловік Божий сюди. 8 І ска­зав цар Азаїлу: візьми в руку твою дарунок і піди назустріч чоловіку Божому, і запитай Господа через нього, говорячи: чи видужаю я від цієї хвороби? 9 І пішов Азаїл назустріч йому, і взяв дарунок у руку свою і все краще в Дамаску, скільки можуть нести сорок верблюдів, і прийшов і став перед лицем його, і сказав: син твій Венадад, цар Сирійський, послав мене до тебе запитати: «чи видужаю я від цієї хвороби?» 10 І сказав йому Єлисей: піди, скажи йому: «видужаєш»; однак же відкрив мені Господь, що він помре. 11 І спрямував на нього Єлисей погляд свій, і так залишався до того, що привів його в ніяковість; і заплакав чоловік Божий. 12 І сказав Азаїл: від чого господар мій плаче? І сказав він: від того, що я знаю, яке зло вчиниш ти синам Ізраїлевим; фортеці їхні віддаси вогню, і юнаків їхніх мечем умертвиш, і немовлят їхніх поб’єш, і вагітних жінок їхніх розрубаєш. 13 І сказав Азаїл: що таке раб твій, пес [мертвий], щоб міг зробити таку велику справу? І сказав Єлисей: указав мені Господь у тобі царя Сирії. 14 І пішов­ він від Єлисея, і прийшов до госпо­даря свого. І сказав йому цей : що го­ворив тобі Єлисей? І сказав: він говорив мені, що ти видужаєш. 15 А на другий день він узяв ковдру, намочив її водою, і поклав на лице його, і він помер. І став царем Азаїл замість нього.

16 У п’ятий рік Іорама, сина Ахавового, царя Ізраїльського, після Іосафата, царя Юдейського, став царем Іорам, син Іосафата, царя Юдейського. 17 Тридцяти двох років був він, коли став царем, і вісім років царював у Єрусалимі, 18 і ходив шляхом царів ізраїльських, як робив дім Ахавів, тому що дочка Ахава була дружиною його, і робив неугодне в очах Господніх. 19 Однак же не хотів Господь погубити Іуду, заради Давида, раба Свого, бо Він обіцяв дати йому світильник у дітях його на усі часи. 20 У дні його виступив Едом з-під руки Іуди, і поставили вони над собою царя. 21 І пішов Іорам у Цаїр, і всі колісниці з ним; і встав він уночі, й уразив ідумеян, які оточували його, і начальників над колісницями, але народ утік у намети свої. 22 І виступив Едом з-під руки Іуди до цього дня. У той же час виступила і Ливна.

23 Інше про Іорама і про все, що він зробив, написано в літописі царів юдейських. 24 І спочив Іорам з батьками своїми, і похований з батьками­ своїми в місті Давидовому. І став царем Охозія, син його, замість нього.­

25 У дванадцятий рік Іорама, сина Ахавового, царя Ізраїльського, став царем Охозія, син Іорама, царя Юдей­­ського. 26 Двадцяти двох років був Охозія, коли став царем, і один рік царював в Єрусалимі. Ім’я ж матері його Гофолія, дочка Амврія, царя Ізраїльського. 27 І ходив шляхом до­му Ахавового, і робив неугодне в очах Господніх, подібно до дому Аха­ва, тому що він був родичем дому Ахавового. 28 І пішов він з Іорамом, сином Ахавовим, на війну з Азаїлом, царем Сирійським, у Рамоф галаадський, і поранили сиріяни Іорама. 29 І повернувся Іорам цар, щоб лікуватися в Ізреелі від ран, що заподіяли йому сиріяни в Рамофі, коли він воював з Азаїлом, царем Сирійським. І Охозія, син Іорама, цар Юдейський, прийшов відвідати Іорама, сина Ахавового, в Ізреель, тому що він був хворий.

 

Глава 8. [1] 4 Цар. 4, 35. [8] 4 Цар. 5, 5. [11] 4 Цар. 2, 17. Єр. 14, 17. Лк. 19, 41. [12] 4 Цар. 10, 32; 12, 17; 13, 3. [13] 3 Цар. 19, 15. [16] . 2 Пар. 21, 3. [17] 2 Пар. 21, 20. [18] 4 Цар. 16, 3. 2 Пар. 18, 1; 21, 6. [19] 2 Цар. 7, 16. [20] Бут. 27, 40. 2 Пар. 21, 8. [22] Нав. 21, 13. [24] 2 Пар. 22, 1. [26] 4 Цар. 11, 1. [27] 2 Пар. 22, 3. [28] 3 Цар. 22, 29. [29] 4 Цар. 9, 15.

 

 

Глава 9

1 Єлисей пророк покликав одного із синів пророчих і сказав йому: опережи стегна твої, і візьми цю посудину з єлеєм у руку твою, і піди в Рамоф галаадський. 2 Прийшовши туди, знайди там Іиуя, сина Іосафата, сина Намессієвого, і підійди, і повели йому виступити із середовища братів своїх, і введи його у внутрішню кімнату; 3 і візьми посудину з єлеєм, і вилий на голову його, і скажи: «так говорить Господь: помазую тебе на царя над Ізраїлем». Потім відчини двері, і біжи, і не чекай. 4 І пішов отрок, слуга пророка, у Рамоф галаадський, 5 і прийшов, і ось сидять воєначальники. І сказав: у мене слово до тебе, воєначальнику. І сказав Іиуй: до кого з усіх нас? І сказав він: до тебе, воєначальнику.­ 6 І встав він, і ввійшов у дім. І от­рок вилив єлей на голову його, і сказав йому: так говорить Господь Бог Ізраїлів: «помазую тебе на царя над народом Господнім, над Ізраїлем, 7 і ти знищиш дім Ахава, господаря твого, щоб Мені помститися за кров рабів Моїх пророків і за кров усіх рабів Господніх, які впали від руки Ієзавелі; 8 і загине весь дім Ахава, і знищу в Ахава, хто мочиться до стіни, й ув’язненого і хто залишився в Ізраїлі, 9 і зроблю дім Ахава, як дім Ієровоама, сина Наватового, і як дім Вааси, сина Ахиї­ного; 10 Ієзавель же з’їдять пси на полі Ізреельському, і ніхто не поховає її». І відчинив двері, і втік. 11 І ви­йшов Іиуй до слуг господаря свого, і сказали йому: чи з миром? Навіщо приходив цей несамовитий до тебе? І сказав їм: ви знаєте цю людину і що він говорить. 12 І сказали: неправда, скажи нам. І сказав він: те і те він сказав мені, говорячи: «так говорить Господь: помазую тебе на царя над Ізраїлем». 13 І поспішили вони, і взяли кожен одяг свій, і підстелили йому на самих сходинках, і засурмили трубою, і ска­зали: царем став Іиуй! 14 І пов­став Іиуй, син Іосафата, сина Намес­сієвого, проти Іорама; Іорам же знаходився з усіма ізраїльтянами в Рамофі галаадському на сторожі проти Азаїла, царя Сирійського. 15 Втім, сам цар Іорам повернувся, щоб ліку­ватися в Ізреелі від ран, які заподіяли йому сиріяни, коли він воював з Азаїлом, царем Сирійським. І сказав Іиуй: якщо ви згодні [зі мною], то нехай ніхто не виходить з міста, щоб іти подати звістку в Ізреелі. 16 І сів Іиуй на коня, і поїхав у Ізреель, де лежав Іорам [цар Ізраїльський, для лікування ран, які заподіяли йому сиріяни в Рамофі, коли він воював з Азаїлом, царем Сирійським, сильним і могутнім], і куди Охозія, цар Юдейський, прийшов відвідати Іора­ма. 17 На вежі в Ізреелі стояв сторож,­ і побачив він полчище Іиуєве, коли во­­но йшло, і сказав: полчище бачу я. І сказав Іорам: візьми вершника, і пошли назустріч їм, і нехай скаже: чи з миром? 18 І виїхав вершник на коні назустріч йому, і сказав: так говорить цар: чи з миром? І сказав Іиуй: що тобі до миру? Їдь за мною. І доніс сторож, і сказав: доїхав до них, але не повертається. 19 І послали іншого вершника, і він приїхав до них, і сказав: так говорить цар: чи з миром? І сказав Іиуй: що тобі до миру? Їдь за мною. 20 І до­ніс сторож, сказавши: доїхав до них, і не повертається, а хода, начебто Іиуя, сина На­­­мессієвого, тому що він іде стрім­ко.­­­­ 21 І сказав Іорам: запрягай. І за­­пряг­ли­­ колісницю його. І ви­ступив­ Іорам, цар Ізраїльський, і Охозія, цар Юдейський, кожен на колісниці своїй. І ви­ступили назустріч Іиую, і зу­­­стрі­ли­ся з ним на полі Навуфея із­­ре­­елитянина. 22 І коли побачив Іорам Іиуя, то сказав: чи з миром Іиуй? І ска­­­­­зав він: який мир при любодійст­ві Ієзавелі, матері твоєї, і при багатьох волхвуваннях її? 23 І повернув Іорам ру­ки свої, і побіг, і сказав Охо­зії: зра­да, Охозіє! 24 А Іиуй натягнув­ лук рукою своєю, і вразив Іорама між плечима його, і пройшла­ стріла через серце його, й упав він на колісниці своїй. 25 І сказав Іиуй Бидекару, сановникові своєму: візьми, кинь його на ділянку поля Навуфея ізреелитянина, бо згадай, як ми з тобою їхали удвох позаду Ахава, бать­ка його, і як Господь прорік на нього таке пророцтво: 26 істинно, кров Навуфея і кров синів його бачив Я вчора, говорить Господь, і помщуся тобі на цьому полі. Отже, візь­ми, кинь його на полі, за словом Господнім. 27 Охозія, цар Юдейський, побачивши це, побіг по дорозі до дому, що в саду. І погнався за ним Іиуй, і сказав: і його бийте на колісниці. Це було на висоті Гур, що при Івлеамі. І побіг він у Мегиддон, і помер там. 28 І відвезли його раби його в Єрусалим, і поховали його в гробниці його, з батьками його, у місті Давидовому.

29 В одинадцятий рік Іорама, сина Ахавового, став царем Охозія в Юдеї. 30 І прибув Іиуй у Ізреель. Ієзавель же, одержавши звістку, нарум’янила обличчя своє і прикрасила голову­ свою, і дивилася у вікно. 31 Коли Іиуй ввійшов у ворота, вона сказала: чи мир Замврію, убивці володаря свого? 32 І підняв він лице своє до вікна­ і сказав: хто зі мною, хто? І ви­гля­­ну­­­ли­ до нього два, три євнухи. 33 І сказав він: викиньте її. І викинули її. І бриз­нула кров її на стіну і на коней, і розтоптали її. 34 І прийшов Іиуй, і їв, і пив, і сказав: знайдіть цю прокляту і поховайте її, оскільки­ царська дочка вона. 35 І пішли ховати її, і не знайшли від неї нічого,­ крім черепа, і ніг, і кісток рук. 36 І повернулися, і донесли йому. І сказав він: таке було слово Господа, яке Він прорік через раба Свого Іллю фес­ви­тянина, сказавши: на полі ізре­ельсь­кому з’їдять пси тіло Ієзавелі, 37 і буде труп Ієзавелі на ділянці ізреельській, як гній на полі, так що ніхто не скаже: це Ієзавель.

 

Глава 9. [1] 3 Цар. 18, 46. 4 Цар. 4, 29. [2] 3 Цар. 19, 16. [6] 2 Пар. 22, 7. [7] 3 Цар. 21, 22. Ос. 1, 4. Одкр. 2, 20. [8] 3 Цар. 21, 21. [9] 3 Цар. 15, 29; 16, 3. [10] 3 Цар. 21, 23. [14] 3 Цар. 19, 16–17. [15] 4 Цар. 8, 29. [16] 4 Цар. 8, 29. 2 Пар. 22, 6. [17] Єз. 33, 2. [21] 3 Цар. 21, 1. [22] Євр. 12, 14. [24] 2 Пар. 22, 8. [26] 3 Цар. 22, 38. [27] 2 Пар. 22, 9. Нав. 17, 11. [31] 3 Цар. 16, 10. [33] 3 Цар. 21, 23. [34] 3 Цар. 16, 31. [35] 3 Цар. 21, 23. [36] 3 Цар. 21, 23.

 

 

Глава 10

1 У Ахава було сімдесят синів у Самарії. І написав Іиуй листа, і послав у Самарію до начальників Ізреельських, старійшин і вихователів дітей Ахавових, такого змісту: 2 коли прийде цей лист до вас, то, оскільки у вас і сини господаря вашого, у вас же і колісниці, і коні, й укріплене місто, і зброя, — 3 виберіть кращого і найдостойнішого із синів володаря свого, і посадіть на престіл батька його, і воюйте за дім володаря свого. 4 Вони злякалися надзвичайно і сказали: ось, два царі не устояли перед ним, як же нам устояти? 5 І послав начальник над домом царським , і градоначальник, і старійшини, і вихователі до Іиуя, сказати: ми раби твої, і що скажеш нам, те і зробимо; ми нікого не поставимо царем, що завгодно тобі, те і роби. 6 І написав він до них лист удруге такий: якщо ви мої і слову моєму підкорюєтеся, то візьміть голови синів володаря свого, і прийдіть до мене завтра в цей час у Ізреель. [Царських же синів було сімдесят чоловік; виховували їх найзнатніші в місті.] 7 Коли прийшов до них лист, вони взяли царських синів, і закололи їх — сімдесят чоловік, і поклали голови їхні у кошики,­ і послали до нього в Ізреель. 8 І прийшов посланий, і доніс йому, і сказав: принесли голови синів царських. І сказав він: розкладіть їх на дві купи біля входу у ворота, до ранку. 9 Зранку він вийшов, і став, і сказав усьому народу: ви невинні. Ось я повстав проти володаря мого й умертвив його, а їх усіх хто убив? 10 Знайте ж тепер, що не падає на землю жодне слово Господа, яке Він прорік про дім Ахава; Господь зробив те, що прорік через раба Свого Іллю. 11 І умертвив Іиуй усіх, хто залишився з дому Ахава в Ізреелі, й усіх вельмож його, і близь­ких його, і священиків його, так що не залишилося від нього жодного­ вцілілого. 12 І встав, і пішов, і прийшов у Самарію. Знаходячись на дорозі при Беф-Екеді пастушому, 13 зустрів Іиуй братів Охозії, царя Юдейського, і сказав: хто ви? Вони сказали: ми брати Охозії, йдемо довідатися про здоров’я синів царя і синів господині. 14 І сказав він: візьміть їх живих. І взяли їх живих, і закололи їх — сорок два чоловіка, біля колодя­зя Беф-Екеда, і не залишилося з них жодного. 15 І поїхав звідти, і зустрівся з Іонадавом, сином Рихавовим, який ішов назустріч йому, і вітав його, і сказав йому: чи налаштоване твоє серце так, як моє серце до твого серця? І сказав Іонадав: так. Якщо так, то дай руку твою. І подав він руку свою, і підняв він його до себе в колісницю, 16 і сказав: їдь зі мною, і дивися на мою ревність за Господа. І посадили його в колісницю. 17 Прибувши в Самарію, він убив усіх, хто залишався в Ахава в Самарії, так що зовсім знищив його, за словом Господа, яке Він прорік Іллі.

18 І зібрав Іиуй весь народ і сказав їм: Ахав мало служив Ваалу; Іиуй буде служити йому більше. 19 Отже, скличте до мене всіх пророків Ваала,­ всіх служителів його і всіх свяще­ників його, щоб ніхто не був відсутнім, тому що в мене буде велика жерт­ва Ваалу. А всякий, хто не з’я­виться, не залишиться живим. Іиуй робив це з хитрим наміром, щоб знищити служителів Ваала. 20 І сказав Іиуй: призначте святкове зібрання заради Ваала. І проголосили зібрання . 21 І послав Іиуй по всьому Ізраїлю, і прийшли всі служителі Ваала; не залишалося жодного чоловіка, хто не прийшов би; і ввійшли в дім Ваалів, і наповнився дім Ваалів від краю до краю. 22 І сказав він хранителеві одягу: принеси одяг для всіх служи­те­лів Ваала. І він приніс їм одяг. 23 І вві­йшов Іиуй з Іонадавом, сином Ри­ха­во­вим, у дім Ваалів, і сказав служителям Ваала: розвідайте і розгляньте, чи не знаходиться серед вас хто-небудь із служителів Господніх, тому що тут повинні знаходитися тільки одні служителі Ваала. 24 І приступили­ вони до звершення жертв і всепалень. А Іиуй поставив поза домом вісімдесят чоловік і сказав: душа того, в якого врятується хто-небудь з людей, яких я віддаю вам у руки, буде замість душі того, хто врятується .

25 Коли закінчено було всепалення, сказав Іиуй скороходам і началь­никам: підіть, бийте їх, щоб жоден не втік. І вразили їх вістрям меча і кинули їх скороходи і начальники, і пішли в місто, де було капище Ва­алове. 26 І винесли ідолів з капища Ваалового і спалили їх. 27 І розбили ідола Ваала, і зруйнували капище Ваалове; і зробили з нього місце нечистот, до цього дня. 28 І знищив Іиуй Ваала з землі Ізраїльської. 29 Втім, від гріхів Ієровоама, сина Наватового, який увів Ізраїля в гріх, від них не відступав Іиуй, — від золотих тельців, які у Вефилі і які в Дані.

30 І сказав Господь Іиую: за те, що ти охоче зробив, що було праведним в очах Моїх, виконав над домом Ахавовим усе, що було на серці в Мене, сини твої до четвертого роду будуть сидіти на престолі Ізраїлевім. 31 Але Іиуй не намагався ходити в законі Господа Бога Ізраїлевого, від усього серця. Він не відступав від гріхів Ієро­воама, який увів Ізраїля в гріх.

32 У ті дні почав Господь відрізати частини від ізраїльтян, і вражав їх Азаїл по всьому краю Ізраїлевому, 33 на схід від Йордану, всю землю Галаад, коліно Гадове, Рувимове,­ Манассіїне, починаючи від Ароера, що при потоці Арноні, і Галаад і Васан.

34 Інше про Іиуя і про все, що він зробив, і про мужні подвиги його написано в літописі царів ізраїльсь­ких. 35 І спочив Іиуй з батьками своїми, і поховали його в Самарії. І став царем Іоахаз, син його, замість нього. 36 Часу ж царювання Іиуєвого над Ізраїлем, у Самарії, було двадцять вісім років.

 

Глава 10. [4] 4 Цар. 9, 21, 27. [10] 3 Цар. 8, 56; 21, 19, 22. [13] 2 Пар. 22, 8. [14] Ос. 1, 4. [15] Єр. 35, 6. [16] 3 Цар. 19, 10. [17] 3 Цар. 21, 21. [18] 3 Цар. 16, 32. [24] 3 Цар. 20, 39. [25] 3 Цар. 18, 40. [26] Втор. 7, 5; 12, 3. 4 Цар. 11, 18. [29] 3 Цар. 12, 30. 4 Цар. 13, 2, 11. [30] 4 Цар. 15, 12. [31] 3 Цар. 15, 26. [32] 3 Цар. 19, 17. 4 Цар. 8, 12. [34] 2 Пар. 22, 7.

 

 

Глава 11

1 Гофолія, мати Охозії, бачачи, що син її помер, встала і знищила все царське плем’я. 2 Але Іосавеф, дочка царя Іорама, сестра Охозії, взяла Іоаса, сина Охозії, і таємно вивела його із середовища синів царських, яких умертвляли, його і годувальницю його, у постіль­ну кімнату; і сховали його від Гофолії, і він не був умертвлений. 3 І був він з нею переховуваним у домі Гос­подньому шість років, тим часом як Гофолія царювала над землею.

4 У сьомий рік послав Іодай, і взяв сотників з охоронців і скороходів, і привів їх до себе в дім Господній, і уклав з ними договір, і взяв з них клятву в домі Господньому, і показав їм царського сина. 5 І дав їм наказ, сказавши: ось що ви зробіть: третя частина з вас, із тих, хто приходить у суботу, буде нести сторожу при царському домі; 6 третя частина біля воріт Сур, і третя частина біля воріт позаду охоронців, і утримуйте варту дому, щоб не було пошкодження; 7 і дві частини з вас, з усіх, хто відходить у суботу, будуть нести сторожу при домі Господньому для царя; 8 і оточіть царя з усіх боків, кожен зі зброєю своєю в руці своїй; і хто б не ввійшов у ряди, той нехай буде умертвленим. І будьте при цареві, коли він виходить і коли входить. 9 І зробили сотники все, що наказав Іодай священик, і взяв кожен людей своїх, які приходять у суботу і відходять у суботу, і прийшли до Іодая священика. 10 І роздав священик сотникам списи і щити царя Давида, що були в домі Господ­ньому. 11 І стали скороходи, кожен зі зброєю в руці своїй, від правої сторони дому до лівої сторони дому, біля жертовника й біля дому, навколо царя. 12 І вивів він царського сина, і поклав на нього царський вінець і прикраси, і поставили його царем, і помазали його, і плескали в долоні і викликували: нехай живе цар! 13 І почула Гофолія голос народу, що біг, і пішла до народу в дім Господній. 14 І бачить, і ось цар стоїть на підвищенні, за звичаєм, і князі і труби поруч царя; і весь народ зем­лі веселиться, і сурмлять трубами. І роздерла Гофолія одяг свій, і закричала: змова! змова! 15 І дав наказ Іодай священик сотникам, які на­чаль­ствують над військом, і сказав їм: «виведіть її за ряди, а хто піде за нею, умертвляйте мечем», тому що думав священик, щоб не умертвили її в домі Господньому. 16 І дали їй місце, і вона пройшла через вхід кінський до дому царського, й умерт­вили її там.

17 І уклав Іодай завіт між Господом і між царем і народом, щоб він був народом Господнім, і між царем і народом. 18 І пішов весь народ землі в дім Ваала, і зруйнували жертов­ники його, і зображення його зовсім розбили, і Матфана, жерця Ваалового, убили перед жертовниками. І встановив священик спостереження за домом Господнім. 19 І взяв сотників і охоронців і скороходів і весь народ землі, і провели царя з дому Господнього, і прийшли дорогою через ворота охоронців у дім царський; і він сів на престолі царів. 20 І веселився весь народ землі, і місто заспокоїлося. А Гофолію умертвили мечем у царському домі. 21 Семи років був Іоас, коли став царем.

 

Глава 11. [1] 2 Пар. 22, 10. [2] 2 Пар. 22, 11. 4 Цар. 8, 19. [3] 2 Пар. 22, 12. [4] 2 Пар. 23, 3. [6] 2 Пар. 23, 4–5. 4 Цар. 15, 35. [7] 1 Пар. 9, 25. 3 Цар. 2, 3. [10] 2 Пар. 23, 9. [12] 2 Пар. 23, 11. Втор. 17, 18. 1 Цар. 10, 24. [13] 2 Пар. 23, 12. [14] 4 Цар. 23, 3. 3 Цар. 8, 22. 2 Пар. 23, 13. [15] 2 Пар. 23, 14. [16] 2 Пар. 23, 15. [17] 2 Пар. 23, 16. [18] 4 Цар. 10, 26. 2 Пар. 23, 17. [19] 2 Пар. 23, 20. [20] 2 Пар. 23, 21.

 

 

Глава 12

1 У сьомий рік Іиуя став царем Іоас і сорок років царював у Єрусалимі. Ім’я матері його Цив’я, з Вирсавії. 2 І робив Іоас угод­не в очах Господніх у всі дні свої, до­ки наставляв його священик Іодай; 3 тільки висоти не були знищені; народ ще приносив жертви і куріння на висотах. 4 І сказав Іоас священикам: усе срібло, що освячується, яке приносять у дім Господній, срібло від подорожніх, срібло, внесене за кожну душу за оцінкою, усе срібло, скільки кому приходить на серце принести в дім Господній, 5 нехай беруть священики собі, кожен від свого знайомого, і нехай лагодять вони пошкоджене в храмі, скрізь, де знайдеться пошкодження. 6 Але оскільки до двадцять третього року царя Іоаса священики не лагодили пошкоджень у храмі, 7 то цар Іоас покликав священика Іодая і священиків і сказав їм: чому ви не лагодите пошкоджень у храмі? Не беріть же віднині срібла у знайомих своїх, а на полагодження пошкоджень у храмі віддайте його. 8 І погодилися священики не брати срібла­ у народу на лагодження пошкоджень у храмі. 9 І взяв священик Іодай один ящик, і зробив отвір у ньому зверху, і поставив його поряд із жертовником з правого боку, де входили в дім Господній. І кидали туди священики, які стояли на сторожі біля порогу, все срібло, що приносилося в дім Господній. 10 І коли бачили, що багато срібла в ящику, приходили писар царський і первосвященик, і зав’язували в мішки , і перераховували срібло, знайдене в домі Господ­ньому; 11 і віддавали перераховане срібло в руки виконавцям робіт, приставленим до дому Господнього, а ці витрачали його на теслярів і будівельників, які працювали в домі Господньому, 12 і на будівничих стін і на каменотесів, також на закупівлю дерев і тесаних каменів, для полагодження пошкоджень у домі Гос­подньому, і на усе, що витрачалося для підтримки храму. 13 Але не зроблено було для дому Господнього сріб­них блюд, ножів, чаш для окроплення , труб, усяких сосудів золотих і сосудів срібних із срібла, що приносили в дім Господній, 14 а виконав­цям робіт віддавали його, і лагодили за нього дім Господній. 15 І не вимагали звіту від тих людей, яким доручали срібло для роздачі виконавцям робіт, бо вони діяли чесно. 16 Срібло на жертву за провину і сріб­ло на жертву за гріх не вносилося в дім Господній: воно священикам належало.

17 Тоді виступив у похід Азаїл, цар Сирійський, і пішов війною на Геф, і взяв його; і мав намір Азаїл іти на Єрусалим. 18 Але Іоас, цар Юдейський, узяв усе пожертвуване, що пожертвували храму Іосафат, й Іорам і Охозія, батьки його, царі юдейські, і що він сам пожертвував, і все золото, знайдене в скарбницях дому Господнього і дому царського, і послав Азаїлу, царю Сирійському; і він відступив від Єрусалима.

19 Інше про Іоаса і про все, що він зробив, написано в літописі царів юдейських.

20 І повстали слуги його, і вчинили змову, й убили Іоаса в домі Милло, на дорозі до Силли. 21 Його убили­ слуги його: Іозакар, син Шимеати, та Ієгозавад, син Шомери; і він помер, і поховали його з батьками його в місті Давидовому. І став царем Амасія, син його, замість нього.

 

Глава 12. [1] 2 Пар. 24, 1. [2] 4 Цар. 14, 3. [3] 3 Цар. 15, 14. [4] Вих. 25, 2; 30, 13. [5] 2 Пар. 24, 5. [7] 2 Пар. 24, 5. [9] 2 Пар. 24, 8. [10] 2 Пар. 24, 11. [11] 4 Цар. 22, 4. 2 Пар. 24, 12–13. [13] 3 Цар. 7, 50. 2 Пар. 24, 14. [15] 4 Цар. 22, 7. [16] Лев. 5, 15. [17] 4 Цар. 8, 12; 13, 25. [18] 3 Цар. 15, 18. 4 Цар. 16, 8. 2 Пар. 24, 23. [19] 3 Цар. 14, 19; 15, 7. [20] 2 Пар. 24, 25. [21] 2 Пар. 24, 27.

 

 

Глава 13

1 У двадцять третій рік Іоаса, сина Охозії, царя Юдейського, став царем Іоахаз, син Іиуя, над Ізраїлем у Самарії, і царював сімнадцять років, 2 і робив неугодне в очах Господніх, і ходив у гріхах Ієрово­ама, сина Наватового, який увів Ізраїля в гріх, і не відставав від них. 3 І запалав гнів Господа на Ізраїля, і Він віддавав їх у руку Азаїла, царя Сирійського, і в руку Венадада, сина Азаїлового, в усі дні. 4 І помолився Іоахаз лицю Господньому, і почув його Господь, тому що бачив утиснення ізраїльтян, як тіснив їх цар Сирійський. 5 І дав Господь ізраїльтянам визволителя, і вийшли вони з-під руки сиріян, і жили сини Ізраїлеві в наметах своїх, як вчора і третього дня. 6 Однак же не відступали від гріхів дому Ієровоамового, який ввів Ізраїля в гріх; ходили в них, і діброва стояла в Самарії. 7 В Іоахаза залишалося війська тільки п’ятдесят вершників, десять колісниць і десять тисяч піших, тому що знищив їх цар Сирійський і перетворив їх на порох на потоптання.

8 Інше про Іоахаза і про все, що він зробив, і про мужні подвиги його, написано в літописі царів ізраїльсь­ких. 9 І спочив Іоахаз з батьками сво­їми, і поховали його в Самарії. І став царем Іоас, син його, замість нього.

10 В тридцять сьомий рік Іоаса, царя Юдейського, став царем Іоас, син Іоахазів, над Ізраїлем у Самарії, і царював шістнадцять років, 11 і робив неугодне в очах Господніх; не відставав від усіх гріхів Ієровоама, сина Наватового, який увів Ізраїля в гріх, але ходив у них.

12 Інше про Іоаса і про все, що він зробив, і про мужні подвиги його, як він воював з Амасією, царем Юдейським, написано в літописі царів ізраїльських. 13 І спочив Іоас з батька­ми своїми, а Ієровоам сів на престолі його. І похований Іоас у Самарії з царями ізраїльськими.

14 Єлисей занедужав на хворобу, від якої потім і помер. І прийшов до нього Іоас, цар Ізраїльський, і плакав над ним, і говорив: батьку мій! батьку мій! колісниця Ізраїля і кіннота його! 15 І сказав йому Єлисей: візьми лук і стріли. І взяв він лук і стріли. 16 І сказав цареві Ізраїльському: поклади руку твою на лук. І поклав він руку свою. І наклав Єлисей руки свої на руки царя, 17 і сказав: відчини вікно на схід. І він відчинив. І сказав Єлисей: вистріли. І він вистрілив. І сказав: ця стріла визволення від Господа і стріла визволення проти Сирії, і ти вразиш сиріян в Афеку дощенту. 18 І сказав [Єлисей]: візьми стріли. І він узяв. І сказав цареві Ізраїльському: бий по землі. І ударив він тричі, і зупинився. 19 І розгнівався на нього чоловік Божий, і сказав: потрібно було б бити п’ять або шість разів, тоді ти побив би сиріян зовсім, а тепер тільки тричі вразиш сиріян. 20 І помер Єлисей, і поховали його. І полчища моавитян прийшли в землю в наступному році. 21 І було, що коли ховали одного чоловіка, то, побачив­ши це полчище, ті, що ховали , кинули того чоловіка в гріб Єлисеїв; і він при падінні своєму торкнувся кісток Єлисея, і ожив, і встав на ноги свої.

22 Азаїл, цар Сирійський, тіснив ізраїльтян в усі дні Іоахаза. 23 Але Господь змилосердився над ними, і помилував їх, і повернувся до них заради завіту Свого з Авраамом, Ісааком і Яковом, і не хотів знищити їх, і не відкинув їх від лиця Свого донині. 24 І вмер Азаїл, цар Сирійський, і став царем Венадад, син його, замість нього. 25 І взяв назад Іоас, син Іоахаза, з руки Венадада, сина Азаїла, міста, які він узяв війною з руки батька його Іоахаза. Три рази розбив його Іоас і повернув міста Ізраїлеві.

 

Глава 13. [2] 4 Цар. 10, 29; 14, 24; 15, 9. [3] 3 Цар. 19, 15, 17. 4 Цар. 8, 12. Ам. 1, 4. [5] 4 Цар. 14, 17. [7] 4 Цар. 8, 12. 2 Пар. [7] 4 Цар. 8, 12. 2 Пар. 24, 23. [11] 4 Цар. 13, 2; 14, 24. [12] 2 Пар. 25, 17. 4 Цар. 14, 8. [13] 4 Цар. 14, 16. [14] 4 Цар. 2, 12. [21] Сир. 48, 14. [23] Бут. 17, 7. Вих. 2, 24. Лев. 26, 42.

 

 

Глава 14

1 На другий рік Іоаса, сина Іоахазового, царя Ізраїльського, став царем Амасія, син Іоаса, цар Юдейський: 2 двадцяти п’яти років був він, коли став царем, і двадцять дев’ять років царював у Єрусалимі. Ім’я матері його Ієгоаддань, з Єрусалима. 3 І чинив він угодне в очах Господніх, утім, не так, як батько його Давид: він в усьому чинив так, як батько його Іоас. 4 Тільки висоти не були знищені: народ приносив ще жертви і куріння на висотах.

5 Коли утвердилося царство в руках його, тоді він умертвив слуг своїх, які убили царя, батька його. 6 Але дітей убивць не умертвив, оскільки написано в книзі закону Мойсеєвого, в якій заповів Господь, говорячи: «не повинні бути карані смертю бать­ки за дітей, і діти не повинні бути карані смертю за батьків, але кожен за свій злочин повинен бути караний смертю». 7 Він уразив десять тисяч ідумеян у долині Соляній, і взяв Селу війною, і дав їй ім’я Іокфеїл, яке залишається і до цього дня.

8 Тоді послав Амасія послів до Іоаса, царя Ізраїльського, сина Іоаха­за, сина Іиуєвого, сказати: вийди, побачимось особисто. 9 І послав Іоас, цар Ізраїльський, до Амасії, царя Юдейського, сказати: терен, що на Ливані, послав до кедра, що на Ливані ж, сказати: «віддай дочку свою за дружину синові моєму». Але про­йшли дикі звірі, що на Ливані, і стоп­тали цей терен. 10 Ти вразив ідумеян, і загордувало серце твоє. Величайся і сиди у себе вдома. Для чого тобі затівати сварку на свою біду? Впадеш ти й Іуда з тобою. 11 Але не послухався Амасія. І виступив Іоас, цар Ізраїльський, і побачилися­ особисто він і Амасія, цар Юдейський, у Вефсамисі, що в Юдеї. 12 І розбиті були юдеї ізраїльтянами, і роз­біглися по наметах своїх. 13 І Амасію, царя Юдейського, сина Іоаса, сина Охозіїного, захопив Іоас, цар Ізраїльський, у Вефсамисі, і пішов у Єру­салим і зруйнував стіну єрусалимську від воріт Єфремових до воріт вугільних на чотириста ліктів. 14 І взяв усе золото і срібло, і всі сосуди, які знайшлися в домі Господньому й у скарбницях царського дому, і заруч­ників, і повернувся в Самарію.

15 Інше про Іоаса, що він зробив, і про мужні подвиги його, і як він воював з Амасією, царем Юдейським, написано в літописі царів ізраїльських. 16 І спочив Іоас з батька­ми своїми, і похований у Самарії з царями ізраїльськими. І став царем Ієровоам, син його, замість нього.

17 І жив Амасія, син Іоаса, цар Юдейський, після смерти Іоаса, сина Іоахазового, царя Ізраїльського, п’ят­надцять років.

18 Інші діла Амасії записані в літописі царів юдейських. 19 І склали проти нього змову в Єрусалимі, і втік він у Лахис. І послали за ним у Лахис, і умертвили його там. 20 І привезли його на конях, і він був похований у Єрусалимі з батьками своїми в місті Давидовому. 21 І взяв весь на­род юдейський Азарію, якому було шістнадцять років, і поставили його царем замість батька його Амасії. 22 Він збудував Елаф, і повер­нув його Іуді, після того як цар спочив з бать­ками своїми.

23 У п’ятнадцятий рік Амасії, сина Іоасового, царя Юдейського, став царем Ієровоам, син Іоасів, цар Ізраїльський, у Самарії, і царював сорок один рік, 24 і робив він неугодне в очах Господніх: не відступав від усіх гріхів Ієровоама, сина Наватового, який увів Ізраїля в гріх. 25 Він відновив межі Ізраїля, від входу в Емаф до моря пустелі, за словом Господа Бога Ізраїлевого, яке Він прорік через раба Свого Іону, сина Амафіїного, пророка з Гафхефера, 26 бо Господь бачив біди Ізраїля, дуже гіркі, так що не залишалося ні ув’яз­неного, ні того, хто залишився, і не було помічника в Ізраїля. 27 І не зволив Господь викорінити ім’я ізраїльтян з піднебесної, і врятував їх рукою Ієровоама, сина Іоасового.

28 Інше про Ієровоама і про все, що він зробив, і про мужні подвиги його, як він воював і як повернув Ізраїлю Дамаск і Емаф, що належав Іуді, написано в літописі царів ізраїльських. 29 І спочив Ієровоам з бать­ками своїми, з царями ізраїльськими. І став царем Захарія, син його, замість нього.

 

Глава 14. [2] 2 Пар. 25, 1. [4] 3 Цар. 3, 2; 15, 14. 4 Цар. 12, 3. [6] Втор. 24, 16. 2 Пар. 25, 4. Єз. 18, 20. [7] 2 Пар. 25, 11. [8] 4 Цар. 13, 12. 2 Пар. 25, 17. [9] Суд. 9, 14. 2 Пар. 25, 18. [11] 2 Пар. 25, 20. [12] 2 Пар. 25, 22. [13] Зах. 14, 10. [14] 2 Пар. 25, 24. [15] 2 Пар. 25, 26. [16] 4 Цар 13, 13. [17] 2 Пар. 25, 25. [18] 2 Пар. 25, 26. [19] 3 Цар. 15, 27. 4 Цар. 12, 20. [20] 2 Пар. 25, 28. [21] 4 Цар. 15, 1–2. 2 Пар. 26, 1. [22] Втор. 2, 8. 2 Пар. 26, 2. [23] Ос. 1, 1. Ам. 1, 1; 7, 9. [24] 3 Цар. 15, 26. 4 Цар. 13, 2. [25] Чис. 34, 3, 8. Іона 1, 1. [26] 4 Цар. 13, 4. Втор. 32, 36. [28] 2 Пар. 12, 15. [29] 4 Пар. 15, 8.

 

 

Глава 15

1 У двадцять сьомий рік Ієро­воама, царя Ізраїльського, став царем Азарія, син Амасії, цар Юдейський: 2 він був шістнадцяти років, коли став царем, і п’ятдесят два роки царював у Єрусалимі. Ім’я матері його Ієхолія, з Єрусалима. 3 Він чинив угодне в очах Господніх у всьому так, як чинив, Амасія, батько його. 4 Тільки висоти не були знищені: народ приносив ще жертви і куріння на висотах. 5 І вразив Господь царя, і був він прокаженим до дня смерти своєї і жив у окремому домі. А Іофам, син царя, був началь­ником над палацом і управляв народом землі.

6 Інше про Азарію і про все, що він зробив, написано в літописі царів юдейських. 7 І спочив Азарія з батьками своїми, і поховали його з батьками його в місті Давидовому. І став царем Іофам, син його, замість нього.

8 У тридцять восьмий рік Азарії, царя Юдейського, став царем Захарія, син Ієровоама, над Ізраїлем у Самарії і царював шість місяців. 9 Він робив неугодне в очах Господніх, як робили батьки його: не відставав від гріхів Ієровоама, сина Наватового, який увів Ізраїля в гріх. 10 І склав проти нього змову Селлум, син Іави­са, і вразив його перед народом і убив його, і став царем замість нього.­

11 Інше про Захарію написано в літописі царів ізраїльських. 12 Таке було слово Господа, яке він прорік Іиую, сказавши: сини твої до четвер­того роду будуть сидіти на престолі Ізраїля. І збулося так.

13 Селлум, син Іависа, став царем у тридцять дев’ятий рік Азарії, царя Юдейського, і царював один місяць у Самарії. 14 І пішов Менаїм, син Гадія з Фирци, і прийшов у Самарію, і вразив Селлума, сина Іависового, у Самарії й умертвив його, і став царем замість нього.

15 Інше про Селлума і про змову його, яку він учинив, написано в літописі царів ізраїльських. 16 І вразив Менаїм Типсах і всіх, які були в ньому й у межах його, починаючи від Фирци, за те, що місто не відчинило воріт , і розбив його , і всіх вагітних жінок у ньому розрубав.

17 У тридцять дев’ятому році Азарії, царя Юдейського, став царем Ме­наїм, син Гадія, над Ізраїлем і царював десять років у Самарії; 18 і ро­бив він неугодне в очах Господніх; не відставав від гріхів Ієровоама, сина Наватового, який увів Ізраїля в гріх, в усі дні свої. 19 Тоді прийшов Фул, цар Ассирійський, на землю [Ізраїлеву]. І дав Менаїм Фулу тисячу талантів срібла, щоб руки його були за нього і щоб утвердити царство у руках своїх. 20 І розклав Менаїм це срібло на ізраїльтян, на всіх людей багатих, по п’ятдесят сиклів срібла на кожну людину, щоб віддати цареві Ассирійському. І пішов назад цар Ассирійський і не залишився там у землі.

21 Інше про Менаїма і про все, що він зробив, написано в літописі царів ізраїльських.

22 І спочив Менаїм з батьками своїми. І став царем Факія, син його, замість нього.

23 У п’ятдесятий рік Азарії, царя Юдейського, став царем Факія, син Менаїма, над Ізраїлем у Самарії і царював два роки; 24 і робив він неугодне в очах Господніх; не відставав від гріхів Ієровоама, сина Наватового, який увів Ізраїля в гріх. 25 І склав проти нього змову Факей, син Ремалії, сановник його, і вразив його в Самарії в палаті царського дому, з Арговом і Арієм, маючи­ із собою п’ятдесят чоловік галаадитян, і умертвив його, і став царем замість нього.

26 Інше про Факію і про все, що він зробив, написано в літописі царів ізраїльських.

27 У п’ятдесят другий рік Азарії, царя Юдейського, став царем Факей, син Ремалії, над Ізраїлем у Самарії і царював двадцять років; 28 і робив він неугодне в очах Господніх: не відступав від гріхів Ієровоама, сина Наватового, який увів Ізраїля в гріх. 29 У дні Факея, царя Ізраїльського, прийшов Феглаффелласар, цар Ассирійський, і взяв Іон, Авел-Беф-Мааху, й Іанох, і Кедес, і Асор, і Галаад, і Галилею, всю землю Неффалимову, і переселив їх в Ассирію. 30 І склав змову Осія, син Или, проти­ Факея, сина Ремаліїного, і вразив його, і умертвив його, і став царем замість нього в двадцятий рік Іоафа­ма, сина Озиїного.

31 Інше про Факея і про все, що він зробив, написано в літописі царів ізраїльських.

32 У другий рік Факея, сина Ремаліїного, царя Ізраїльського, став царем Іоафам, син Озії, царя Юдейського. 33 Двадцяти п’яти років був він, коли став царем, і шістнадцять років царював у Єрусалимі. Ім’я матері його Ієруша, дочка Садока. 34 Він робив угодне в очах Господніх: в усьому, як чинив Озія, батько його, так чинив і він. 35 Тільки висоти не були знищені: народ приносив ще жертви і куріння на висотах. Він побудував верхні ворота при домі Господньому.

36 Інше про Іоафама і про все, що він зробив, написано в літописі царів юдейських. 37 У ті дні почав Господь посилати на Юдею Рецина, царя Сирійського, і Факея, сина Ремаліїного. 38 І спочив Іоафам з батьками своїми, і похований з батьками­ своїми в місті Давида, батька його. І став царем Ахаз, син його, замість нього.

 

Глава 15. [1] 4 Цар. 14, 21. 2 Пар. 26, 1. [2] 4 Цар. 14, 21. [3] 4 Цар. 14, 3. 2 Пар. 26, 4. [4] 3 Цар. 22, 43. [5] Лев. 13, 46. 2 Пар. 26, 21. [6] 2 Пар. 26, 1, 17. [7] 2 Пар. 26, 23. [8] 4 Цар. 14, 29. [9] 4 Цар. 10, 29. [10] 2 Пар. 28, 12. Ам. 7, 9. [12] 4 Цар. 10, 30. [14] 3 Цар. 16, 8, 17. [18] 4 Цар. 13, 2. [19] 1 Пар. 5, 26. Єр. 50, 17. Єз. 23, 5. [20] 4 Цар. 23, 35. 2 Пар. 24, 6; 30, 6. [24] 4 Цар. 10, 29. [25] 3 Цар. 16, 9. 4 Цар. 14, 19. [28] 3 Цар. 14, 16. [29] 1 Пар. 5, 26. [30] 4 Цар. 12, 20; 14, 21. [31] 2 Пар. 28, 6. [32] Мих. 1, 1. [33] 2 Пар. 27, 1. [35] 3 Цар. 15, 14. 2 Пар. 27, 2. [36] 2 Пар. 27, 1. [37] 4 Цар. 16, 5. Іс. 7, 1. [38] 2 Цар. 5, 7, 9. 2 Пар. 27, 9.

 

 

Глава 16

1 У сімнадцятий рік Факея, сина Ремаліїного, став царем Ахаз, син Іоафама, царя Юдейського. 2 Двадцяти років був Ахаз, коли став царем, і шістнадцять років царював у Єрусалимі, і не робив угодного в очах Господа Бога свого, як Давид, батько його, З але ходив шляхом царів ізраїльських, і навіть сина свого провів через вогонь, наслідуючи мерзоти народів, яких прогнав Господь від лиця синів Ізраїлевих, 4 і звершував жертви і куріння на висотах і на пагорбах і під усяким тінистим деревом. 5 Тоді пішов Рецин, цар Сирійський, і Факей, син Ремаліїн, цар Ізраїльський, проти Єрусалима, щоб завоювати його, і тримали Ахаза в облозі, але подолати не могли. 6 У той час Рецин, цар Сирійський, повернув Сирії Елаф і вигнав юдеїв з Елафа; ідумеяни вступили в Елаф, і живуть там до цього дня. 7 І послав Ахаз послів до Феглаффелласара, царя Ассирійського, сказати: раб твій і син твій я; прийди і захисти мене від руки царя Сирійського і від руки царя Ізраїльського, які повстали на мене. 8 І взяв Ахаз срібло і золото, яке зна­йшлося в домі Господньому й у скар­б­­ницях дому царського, і послав цареві Ассирійському в дарунок. 9 І послухав його цар Ассирійський; і пішов цар Ассирійський у Дамаск, і взяв його, і переселив жителів його в Кир, а Рецина умертвив. 10 І пішов цар Ахаз назустріч Феглаффелласару, царю Ассирійському, у Дамаск, і побачив жертовник, що у Дамаску, і послав цар Ахаз до Урії священика зображення жертовника і креслення всього облаштування його. 11 І побудував священик Урія жертовник за зразком, який надіслав цар Ахаз з Дамаска; і зробив так священик Урія до прибуття царя Ахаза з Дамаска. 12 І прийшов цар з Дамаска, і побачив цар жертовник, і підійшов цар до жертовника, і приніс на ньому жертву; 13 і спалив всепалення своє і хлібне приношення, і зробив зливання своє, і окропив кров’ю мирної жертви свій жертовник. 14 А мідний жертовник, що перед лицем Господнім, він пересунув від лицевої сторони храму, з місця між жертовником новим і домом Гос­поднім, і поставив його збоку від цього жертовника на північ. 15 І дав наказ цар Ахаз священикові Урії, сказавши: на великому жертовнику спалюй ранкове всепалення і вечірнє хлібне приношення, і всепалення від царя і хлібне приношення від нього, і всепалення від усіх людей землі і хлібне приношення від них, і узливання від них, і всякою кров’ю всепалень і всякою кров’ю жертв окроплюй його, а жертовник мідний залишиться на мій розсуд. 16 І зробив священик Урія все так, як наказав цар Ахаз. 17 І обламав цар Ахаз обідки на підставах, і зняв з них умивальниці, і море зняв з мідних волів, що були під ним, і поставив його на кам’яну підлогу. 18 І скасував критий суботній хід, який побудували при храмі, і зовнішній царський вхід до дому Господнього, заради царя Ассирійського.

19 Інше про Ахаза, що він зробив, написано в літописі царів юдейських. 20 І спочив Ахаз з батьками своїми, і похований з батьками своїми в місті Давидовому. І став царем Єзекія, син його, замість нього.

 

Глава 16. [2] 2 Пар. 28, 1. [3] 4 Цар. 8, 18. 2 Пар. 28, 2. Лев. 18, 21. [5] Іс. 7, 1. [6] 4 Цар. 14, 22. [7] 2 Пар. 28, 16. Ос. 7, 11. Єр. 50, 17. [8] 3 Цар. 15, 18. 4 Цар. 12, 18. Іс. 7, 20. [10] 2 Пар. 28, 23. [14] 2 Пар. 4, 1. [17] 3 Цар. 7, 23, 28. [18] 2 Пар. 28, 24. [19] 2 Пар. 28, 1–2. [20] 2 Пар. 28, 27. Іс. 14, 28.

 

 

Глава 17

1 У дванадцятий рік Ахаза, ца­­ря Юдейського, став царем Осія, син Или, у Самарії над Ізраїлем­ і царював дев’ять років. 2 І робив він неугодне в очах Господніх, але не так, як царі ізраїльські, які були раніше нього. 3 Проти нього виступив Салманассар, цар Ассирійський, і зробився Осія підвладним йому і давав йому данину. 4 І помітив цар Ассирійський в Осії зраду, тому що він посилав послів до Сигора, царя Єгипетського, і не доставляв данину цареві Ассирійському щороку; і взяв його цар Ассирійський під варту, і закрив його у в’язниці. 5 І пішов цар Ассирійський на всю землю, і підійшов до Самарії, і тримав її в облозі три роки. 6 В дев’ятий рік Осії взяв цар Ассирійський Самарію, і переселив ізраїльтян в Ассирію, і оселив їх у Халаху й у Хаворі, біля річки Гозан, і в містах мідійських.

7 Коли стали грішити сини Ізраїлеві перед Господом Богом своїм, Який вивів їх із землі Єгипетської, з-під руки фараона, царя Єгипетського, і стали шанувати богів інших, 8 і стали чинити за звичаями народів, яких прогнав Господь від лиця синів Ізраїлевих, і за звичаями царів ізраїльських, як чинили вони; 9 і ста­ли робити сини Ізраїлеві діла неугод­ні Господу Богу своєму, і спорудили собі висоти в усіх містах своїх, почи­наючи від сторожової вежі до укріпленого міста, 10 і поставили у себе статуї і зображення Астарт на усякому високому пагорбі й під усяким тінистим деревом, 11 і стали там звер­шувати куріння на усіх висотах, подібно до народів, яких вигнав від них Господь, і робили лихі справи, які прогнівляли Господа, 12 і служили ідолам, про яких говорив їм Господь: «не робіть цього»; 13 тоді Господь через усіх пророків Своїх, через усякого прозорливця застерігав Ізраїля й Іуду, говорячи: поверніться з ваших злих доріг і додержуйтеся заповідей Моїх, уставів Моїх, згідно з усім вченням, яке Я заповів батькам вашим і яке Я дав вам через рабів Моїх, пророків. 14 Але вони не слухали і зробили жорсткою шию свою, як була шия батьків їхніх, які не вірували в Господа, Бога свого; 15 і нехтували устави Його, і завіт Його, який Він уклав з батьками їхніми, і одкровення Його, якими Він застерігав їх, і пішли вслід марнотам й змарнотились, і вслід народам навколишнім, про які Господь заповів їм, щоб не робили так, як вони, 16 і залишили всі заповіді Господа Бога свого, і зробили собі відлиті зображення двох тельців, і влаштували діброву, і поклонялися усьому воїнству небесному, і служили Ваалу, 17 і проводили синів своїх і дочок своїх через вогонь, і ворожили, і чародіяли, і віддалися тому, щоб робити неугодне в очах Господа і прогнівляти Його.

18 І прогнівався Господь сильно на ізраїльтян, і відкинув їх від лиця Свого. Не залишилося нікого, крім одного коліна Іудиного. 19 І Іуда також не дотримувався заповідей Господа Бога свого, і чинив за звичаями­ ізраїльтян, як чинили вони. 20 І відвернувся Господь від усіх нащадків Ізраїля, й упокорив їх, і віддавав їх у руки грабіжників, і нарешті відкинув їх від лиця Свого. 21 Ізраїльтяни відокремилися від дому Давида і поставили царем Ієровоама, сина На­ватового; і відвернув Ієровоам ізра­їльтян від Господа, і втягнув їх у великий гріх. 22 І чинили сини Ізраїлеві за всіма гріхами Ієровоама, які він робив, не відступали від них, 23 доки Господь не відкинув Ізраїля від лиця Свого, як говорив через усіх рабів Своїх, пророків. І переселений Ізраїль із землі своєї в Ассирію, де він і до цього дня.

24 І переселив цар Ассирійський людей з Вавилона, і з Кути, і з Авви, і з Емафа, і з Сепарваїма, і оселив їх у містах самарійських замість синів Ізраїлевих. І вони оволоділи Сама­рією, і стали жити в містах її. 25 І ос­кільки на початку проживання свого там вони не шанували Господа, то Господь посилав на них левів, які умертвляли їх. 26 І донесли цареві Ассирійському, і сказали: народи, яких ти переселив і оселив у містах самарійських, не знають закону Бога тієї землі, і за те Він посилає на них львів, і ось вони умертвляють їх, тому що вони не знають закону Бога тієї землі. 27 І повелів цар Ассирійський, і сказав: відправте туди одного зі священиків, яких ви виселили звідти; нехай піде і живе там, і він навчить їх закону Бога тієї землі. 28 І прийшов один зі священиків, яких виселили із Самарії, і жив у Вефилі, й учив їх, як шанувати Господа. 29 Притому зробив кожен народ і своїх богів і поставив у капищах висот, які спорудили самаряни, — кожен народ у своїх містах, де живуть вони. 30 Вавилоняни зробили Суккот-Беноф, кутийці зробили Нергала, емафяни зробили Ашиму, 31 аввийці зробили Нивхаза і Тартака, а сепарваїмці спалювали синів своїх у вогні Адрамелеху й Анамелеху, богам сепарваїмським. 32 Тим часом шанували і Господа, і зробили у себе священиків висот зі свого середовища, і вони служили у них у капищах висот. 33 Господа вони шанували, і богам своїм вони служили за звичаєм народів, з яких виселили їх. 34 До сьогодні чинять вони за попередніми своїми звичаями: не бояться Господа і не роблять за уставами і за обрядами, і за законом і за заповідями, які заповів Господь синам Якова, якому дав Він ім’я Ізраїля. 35 Уклав Господь з ними завіт і заповів їм, говорячи: не шануйте богів інших, і не поклоняйтеся їм, і не служіть їм, і не приносьте жертв їм, 36 але Господа, Який вивів вас із землі Єгипетської силою великою і м’язами простертими, — Його шануйте і Йому поклоняйтеся,­ і Йому приносьте жертви, 37 і устави, й повеління, і закон, і заповіді, які Він написав вам, намагайтеся виконувати в усі дні, і не шануйте богів інших; 38 і завіту, який Я уклав з вами, не забувайте, і не шануйте богів інших, 39 тільки Господа Бога вашого шануйте, і Він визволить вас від руки усіх ворогів ваших. 40 Але вони не послухали, а чинили за попередніми своїми звичаями. 41 Народи ці шанували Господа, але й ідолам своїм служили. Та й діти їхні і діти дітей їхніх до цього дня чинять так само, як робили батьки їхні.

 

Глава 17. [1] 4 Цар. 15, 30; 18, 9. [3] Іс. 36, 1. Єр. 50, 17. Ос. 10, 6. [4] Ос. 7, 12. [5] 4 Цар. 18, 10. [6] 4 Цар. 18, 10. [8] Лев. 18, 3. 4 Цар. 16, 3. Ос. 7, 8. [9] Пс. 35, 3. Іс. 5, 20. [10] Лев. 26, 1. [12] Вих. 20, 4, 23; 23, 13. Втор. 5, 7. [13] Єр. 25, 5. [14] Вих. 32, 9. Втор. 31, 27. [15] Рим. 1, 21. Лев. 18, 24. [16] Вих. 32, 8. Втор. 4, 19. 3 Цар. 16, 31. [17] Лев. 18, 21. Втор. 18, 10. Ос. 13, 2. [18] 4 Цар. 23, 27. Єр. 7, 15. 3 Цар. 11, 32. [21] 3 Цар. 12, 16. [22] 3 Цар. 12, 30. 4 Цар. 13, 2. [23] Єр. 25, 4. [24] 1 Езд. 4, 10. [25] Лев. 26, 22. [28] 1 Езд. 4, 2. [29] Іона 1, 5. Рим. 1, 23. [31] Іс. 36, 19. [33] Ін. 4, 20. Лк. 11, 23. 1 Кор. 10, 21. [34] Єз. 20, 18. Бут. 32, 28. 3 Цар. 18, 31. [35] Вих. 20, 2–3; 23, 13. Суд. 6, 10. [36] Вих. 6, 6. [37] Бут. 26, 5. [41] 1 Езд. 4, 3. Ін. 4, 22.

 

 

Глава 18

1 У третій рік Осії, сина Или, царя Ізраїльського, став царем Єзекія, син Ахаза, царя Юдейського.­ 2 Двадцяти п’яти років був він, коли став царем, і двадцять дев’ять років царював у Єрусалимі; ім’я матері його Аві, дочка Захарії. 3 І робив він угодне в очах Господа в усьому так, як робив Давид, батько його; 4 він знищив висоти, розбив статуї, вирубав діброву і знищив мідного змія, якого зробив Мойсей, тому що до самих тих днів сини Ізраїлеві кадили йому і називали його Нехуштан. 5 На Господа Бога Ізраїлевого уповав він; і такого, як він, не було між усіма царями Юдейськими і після нього і раніше нього. 6 І приліпився він до Господа і не відступав від Нього, і дотримувався заповідей Його, які заповів Господь Мойсеєві. 7 І був Гос­подь з ним: скрізь, куди б він не ходив, чинив він розсудливо. І відійшов він від царя Ассирійського, і не став служити йому. 8 Він уразив филистимлян до Гази й у межах її, від сторожової вежі до укріпленого міста.

9 У четвертий рік царя Єзекії, тобто в сьомий рік Осії, сина Или, царя Ізраїльського, пішов Салманассар, цар Ассирійський, на Самарію і обложив її, 10 і взяв її через три роки; у шостий рік Єзекії, тобто в дев’ятий рік Осії, царя Ізраїльського, взято Са­марію. 11 І переселив цар Ассирійський ізраїльтян в Ассирію, і оселив їх у Халаху й у Хаворі, біля ріки Го­зан, і в містах мідійських, 12 за те, що вони не слухали голосу Господа Бога свого і переступили завіт Його, усе, що заповів Мойсей раб Господній, вони і не слухали і не виконували.

13 У чотирнадцятий рік царя Єзекії пішов Сеннахирим, цар Ассирійський, проти всіх укріплених міст Іуди і взяв їх. 14 І послав Єзекія, цар Юдейський, до царя Ассирійського в Лахис сказати: винен я; відійди від мене; що накладеш на мене, я внесу. І наклав цар Ассирійський на Єзекію, царя Юдейського, триста талан­тів срібла і тридцять талантів золота. 15 І віддав Єзекія все срібло, яке знайшлося в домі Господньому і в скарбницях дому царського. 16 У той час зняв Єзекія золото з дверей дому Господнього і з дверних стовпів, які позолотив Єзекія, цар Юдейський, і віддав його цареві Ассирійському.

17 І послав цар Ассирійський Тар­тана і Рабсариса і Рабсака з Лахиса до царя Єзекії з великим військом у Єрусалим. І пішли, і прийшли до Єрусалима; і пішли, і прийшли, і стали біля водопроводу верхнього ставу, що на дорозі поля білильного. 18 І кликали вони царя. І вийшов до них Єлиаким, син Хелкиїн, начальник палацу, і Севна писар, і Іоах, син Асафів. 19 І сказав їм Рабсак: скажіть Єзекії: так говорить цар великий, цар Ассирійський: що це за уповання, на яке ти сподіваєшся? 20 Ти говорив тільки пусті слова: для війни потрібні порада і сила. Нині ж на кого ти уповаєш, що відокремився від мене? 21 Ось, ти думаєш опертися на Єгипет, на цю тростину надламану, яка, якщо хто обіпреться на неї, увійде йому в руку і проколе її. Такий фараон, цар Єгипетський, для всіх, хто уповає на нього. 22 А якщо ви скажете мені: «на Господа Бога нашого ми уповаємо», то чи на того, якого висоти і жертов­ники знищив Єзекія, і сказав Іуді та Єрусалиму: «перед цим тільки жертовником поклоняйтеся в Єрусалимі»? 23 Отже, вступи в союз з господарем моїм царем Ассирійським: я дам тобі дві тисячі коней, чи можеш дістати собі вершників для них? 24 Як тобі подолати й одного вождя з найменших слуг господаря мого? І уповаєш на Єгипет заради колісниць і коней? 25 Притому ж хіба я без волі Господньої пішов на місце це, щоб зруйнувати його? Господь сказав мені: «піди на землю цю і розори її». 26 І сказав Єлиаким, син Хелкиїн, і Севна й Іоах Рабсаку: говори рабам твоїм арамейською, тому що розуміємо ми, а не говори з нами юдейською, щоб не розумів народ, що на стіні. 27 І сказав їм Раб­сак: хіба тільки до господаря твого і до тебе послав мене господар мій сказати ці слова? Ні, також і до людей, які сидять на стіні, щоб їсти кал свій і пити сечу свою з вами. 28 І встав Рабсак і виголосив гучним голосом юдейською, і говорив, і сказав: слухайте слово царя великого, царя Ассирійського! 29 Так говорить цар: нехай не зваблює вас Єзекія, тому що він не може вас врятувати від руки моєї; 30 і нехай не обнадіює вас Єзекія Господом, говорячи: «врятує нас Господь і не буде місто це віддане в руки царя Ассирійського». 31 Не слухайте Єзекії. Тому що так говорить цар Ассирійський: примиріться зі мною і вийдіть до мене, і нехай кожен їсть плоди виноградної лози своєї і смоковниці своєї, і нехай кожен п’є воду зі свого колодязя, 32 поки я не прийду і не візьму вас у землю таку саму, як і ваша земля, у землю хліба і вина, у землю плодів і виноградників, у землю оливкових дерев і меду, і будете жити, і не помрете. Не слухайте ж Єзекії, який зваблює вас, говорячи: «Господь врятує нас». 33 Чи врятували боги народів, кожен свою землю, від руки царя Ассирійського? 34 Де боги Емафа й Арпада? Де боги Сепарваїма, Ени та Івви? Чи врятували вони Самарію від руки моєї? 35 Хто з усіх богів земель цих урятував землю свою від руки моєї? Так невже Господь врятує Єрусалим від руки моєї? 36 І мовчав народ і не відповідали йому ні слова, тому що був наказ царя: «не відповідайте йому». 37 І прийшов Єлиаким, син Хелкиїн, начальник палацу, і Севна писар і Іоах, син Асафів, діловод, до Єзекії в розідраному одягу, і переказали йому слова Рабсакові.

 

Глава 18. [1] 2 Пар. 28, 27. [2] 2 Пар. 29, 1. [4] Чис 21, 9. [5] Притч. 3, 5. Іс. 33, 6. [6] Втор. 17, 11. [7] Притч. 16, 20. Іс. 36, 7. [8] Іс. 14, 29. [9] 4 Цар. 17, 5–6. [11] 4 Цар. 17, 6. [13] 2 Пар. 32, 1. Іс. 36, 1. Сир. 48, 20. [14] Мих. 1, 13. [15] 3 Цар. 15, 18. 4 Цар. 12, 18; 16, 8. [17] 2 Пар. 32, 9. Іс. 20, 1; 36, 2. [18] 4 Цар. 19, 2. Іс. 22, 20. [19] 2 Пар. 32, 10. [21] Іс. 20, 5; 36, 6. Єз. 29, 6. [22] 2 Пар. 32, 11. Вих. 20, 24. Втор. 12, 5. [24] Іс. 36, 9. [26] Іс. 22, 20. 2 Пар. 32, 18. [27] 4 Цар. 6, 25. [29] 4 Цар. 19, 10. 2 Пар. 32, 11. Іс. 36, 14. [31] 3 Цар. 4, 25. [33] 2 Пар. 32, 13. Іс. 36, 18. [35] Дан. 3, 15. 2 Пар. 32, 14. [36] Іс. 36, 21. [37] Іс. 22, 20. Бут. 37, 29.

 

 

Глава 19

1 Коли почув це цар Єзекія, то роздер одяг свій і покрився веретищем, і пішов у дім Господній. 2 І послав Єлиакима, начальника палацу, і Севну писаря, і старших священиків, покритих веретищем, до Ісаї пророка, сина Амосового. 3 І вони сказали йому: так говорить Єзекія: день скорботи і покарання і посором­лення — день цей; тому що дійшли немовлята до отвору утроби материнської, а сили немає народити. 4 Може, почує Господь Бог твій усі слова Рабсака, якого послав цар Ассирійський, господар його, хулити Бога живого і ганьбити словами, які чув Господь Бог твій. Принеси ж молитву за тих, що залишилися, які перебувають ще живими. 5 І прийшли слуги царя Єзекії до Ісаї, 6 і сказав їм Ісая: так скажіть господарю вашому: так говорить Господь: не бійся слів, які ти чув, якими ганьбили Мене слуги царя Ассирійського. 7 Ось Я пошлю в нього дух, і він почує вістку, і повернеться в землю свою, і Я вражу його мечем на землі його.

8 І повернувся Рабсак, і знайшов царя Ассирійського, який воював проти Ливни, тому що він чув, що той відійшов від Лахиса. 9 І почув він про Тиргака, царя Ефіопського; йому сказали: ось, він вийшов воювати з тобою. І знову послав він послів до Єзекії сказати: 10 так скажіть Єзекії, царю Юдейському: нехай не обманює тебе Бог твій, на Якого ти уповаєш, думаючи: «не буде відданий Єрусалим до рук царя Ассирійського». 11 Адже ти чув, що зробили царі ассирійські з усіма землями, наклавши на них закляття, — і чи ти уцілієш? 12 Боги народів, яких розорили батьки мої, чи врятували їх? Чи врятували Гозан, і Харан, і Рецеф, і синів Едена, що у Фалассарі? 13 Де цар Емафа, і цар Арпада, і цар міста Сепарваїма, Ени та Івви? 14 І взяв Єзекія лист із руки послів, і прочитав його, і пішов у дім Господ­ній, і розгорнув його Єзекія перед лицем Господнім, 15 і молився Єзекія перед лицем Господнім і говорив: Господи Боже Ізраїлів, що сидиш на херувимах! Ти один Бог усіх царств земних, Ти створив небо і землю. 16 Прихили, Господи, вухо Твоє і почуй [мене]; відкрий, Господи, очі Твої і подивись, і почуй слова Сеннахирима, який послав ганьбити [Тебе,] Бога живого! 17 Правда, о, Господи, царі ассирійські розорили народи і землі їхні, 18 і покидали богів їхніх у вогонь; але це не боги, а творіння рук людських, дерево і камінь; тому і знищили їх. 19 І нині, Господи Боже наш, спаси нас від руки його, і дізнаються всі царства землі, що Ти, Господи, Бог єдиний.

20 І послав Ісая, син Амосів, до Єзекії сказати: так говорить Господь Бог Ізраїлів: те, про що ти молився Мені проти Сеннахирима, царя Ассирійського, Я почув. 21 Ось слово, яке прорік Господь про нього: знех­тує тебе, насміється з тебе незаймана дочка Сиона; услід тобі похитає головою дочка Єрусалима. 22 Кого ти ганив і ганьбив? І на кого ти підніс голос і підняв так високо око своє? На Святого Ізраїлевого! 23 Через послів твоїх ти ганив Господа і сказав: «з безліччю колісниць моїх я зійшов на висоту гір, на ребра Ливану, і зрубав великі кедри його, добірні кипариси його, і прийшов на саме крайнє пристановище його, у гай саду його; 24 і відкопував я, і пив воду чужу, і висушу ступнями ніг моїх усі ріки єгипетські». 25 Хіба ти не чув, що Я здавна зробив це, у давні дні наперед накреслив це, а нині виконав тим, що ти спустошуєш укріплені міста, перетворюючи на купи руїн? 26 І жителі їх зробилися малопотужні, тремтять і залишаються в соромі. Вони стали як трава на полі і ніжна зелень, як парості на покрівлях і обпалений хліб, раніше ніж виколосився. 27 Чи сядеш ти, чи вийдеш, чи ввійдеш, Я все знаю; знаю і зухвалість твою проти Мене. 28 За твою зухвалість проти Мене і за те, що гординя твоя дійшла до вух Моїх, Я вкладу кільце Моє в ніздрі твої і вудила Мої в рот твій, і поверну тебе назад тією ж дорогою, якою прийшов ти. 29 І ось тобі, [Єзекіє,] знамення: їжте в цей рік те, що виросло від упалого зерна, і в другий рік — самородне, а на третій рік сійте і жніть, і садіть вино­градні сади і їжте плоди їх. 30 І вціліле в домі Іудиному, що залишилося, пустить знову корінь внизу і принесе плід вгорі, 31 тому що з Єрусалима вийде залишок, і спасенне від гори Сиону. Ревність Господа Саваофа зробить це. 32 Тому так говорить Господь про царя Ассирійського: «не ввійде він у це місто, і не кине туди стріли, і не приступить до нього з щитом, і не насипле проти нього валу. 33 Тією ж дорогою, якою прийшов, повернеться, і в міс­то це не ввійде, говорить Господь. 34 Я буду охороняти місто це, щоб спасти його заради Себе і заради Да­вида, раба Мого».

35 І сталося в ту ніч: пішов ангел Гос­подній і вразив у стані Ассирій­­сь­­кому сто вісімдесят п’ять тисяч. І вста­ли зранку, і ось усі тіла мертві.­ 36 І ви­­рушив, і пішов, і повернувся Сеннахирим, цар Ассирійський, і жив у Ниневії. 37 І коли він поклонявся в домі Нисроха, бога свого, то Адрамелех і Шарецер, сини його, убили його мечем, а самі втекли в землю Араратську. І став царем Асар­дан, син його, замість нього.

 

Глава 19. [1] Іс. 37, 1. [2] 4 Цар. 18, 18. [3] Іс. 13, 8; 26, 18; 37, 3. [5] Іс. 37, 6. [7] 4 Цар. 7, 6; 19, 9. [9] Іс. 37, 9. [10] 4 Цар. 18, 30. [12] 4 Цар. 18, 33. 2 Пар. 32, 19. [14] Іс. 37, 14. [15] 1 Цар. 4, 4. Пс. 98, 1. [16] 1 Цар. 17, 10. [19] Сир. 36, 5. [20] 2 Пар. 32, 20. Іс. 37, 21. [21] Іс. 1, 8. [23] Іс. 37, 24. Зах. 11, 2. [24] Іс. 37, 25. [25] Іс. 43, 13; 44, 7. [26] Пс. 36, 2; 91, 8. Іс. 37, 27. [28] 3 Цар. 20, 28. Єз. 29, 4. [29] Іс. 37, 30. Лев. 25, 3. [31] Іс. 37, 32. [34] 4 Цар. 20, 6. 3 Цар. 11, 13. [35] Сир. 48, 24. Іс. 37, 36. 1 Мак. 7, 41. 2 Мак. 8, 19; 15, 22. 2 Пар. 32, 21. [37] Тов. 1, 21. 1 Езд. 4, 2.

 

 

Глава 20

1 У ті дні занедужав Єзекія смер­­­тельно, і прийшов до нього Ісая, син Амосів, пророк, і сказав йому: так говорить Господь: зроби заповіт для дому твого, тому що помреш ти і не видужаєш. 2 І відвер­нувся [Єзекія] лицем своїм до стіни і молився Господу, говорячи: 3 «О, Гос­поди! пом’яни, що я ходив перед лицем Твоїм вірно і з відданим Тобі серцем, і робив угодне в очах Твоїх». І заплакав Єзекія сильно. 4 Ісая ще не вийшов з міста, як було до нього слово Господнє: 5 повернися і скажи Єзекії, владиці народу Мого: так говорить Господь Бог Давида, батька твого: Я почув молитву твою, побачив сльози твої. Ось, Я зцілю тебе; у третій день підеш у дім Господній; 6 і додам до днів твоїх п’ятнадцять років, і від руки царя Ассирійського врятую тебе і місто це, і захищу місто це заради Себе і заради Давида, раба Мого. 7 І сказав Ісая: візьміть пласт смокв. І взяли, і приклали до нариву; і він видужав. 8 І сказав Єзекія Ісаї: яке знамення, що Господь зцілить мене, і що піду я на третій день у дім Господній? 9 І сказав Ісая: ось тобі знамення від Господа, що виконає Господь слово, яке Він прорік: чи вперед пройти тіні на десять ступенів, чи повернутися на десять ступенів? 10 І сказав Єзекія: легко тіні пересунутися вперед на де­сять ступенів; ні, нехай повернеться тінь назад на десять ступенів. 11 І воз­звав Ісая пророк до Господа, і повер­нув тінь назад на ступенях, де вона спускалася по ступенях Ахазових, на десять ступенів.

12 У той час послав Беродах Баладан, син Баладана, цар Вавилонський, листи і подарунок Єзекії, бо він чув, що Єзекія був хворий. 13 Єзекія, вислухавши посланих, показав їм комори свої, срібло і золото, і пахощі, і мастила дорогі, і весь збройний дім свій і все, що знаходилося в скарбницях його; не залишалося жодної речі, яку б не показав їм Єзекія в домі своєму і в усьому володінні своєму.

14 І прийшов Ісая пророк до царя Єзекії і сказав йому: що говорили ці люди, і звідки вони приходили до тебе? І сказав Єзекія: із землі далекої вони приходили, з Вавилона. 15 І сказав Ісая : що вони бачили в домі твоєму? І сказав Єзекія: усе, що в домі моєму, вони бачили, не залишилося жодної речі, яку я не показав би їм у скарбницях моїх. 16 І сказав Ісая Єзекії: вислухай слово Господнє: 17 ось прийдуть дні, і взяте буде усе, що в домі твоєму, і що зібрали батьки твої до цього дня, у Вавилон; нічого не залишиться, говорить Господь. 18 Із синів твоїх, які вийдуть від тебе, яких ти народиш, візьмуть, і будуть вони євнухами в палаці ца­ря Вавилонського. 19 І сказав Єзекія Ісаї: благе слово Господнє, яке ти прорік. І продовжував: нехай буде мир і добробут у дні мої!

20 Інше про Єзекію і про всі под­виги його, і про те, що він зробив ставок і водопровід і провів воду в міс­­­то, написано в літописі царів юдейських. 21 І спочив Єзекія з батьками своїми, і став царем Манассія, син його, замість нього.

 

Глава 20. [1] 2 Пар. 32, 24. Іс. 38, 1. [3] 3 Цар. 2, 4. [6] Іс. 38, 5. Євр. 11, 34. 4 Цар. 19, 34. [7] Іс. 38, 21. [8] Суд. 6, 17. [9] Сир. 48, 26. [11] Іов. 9, 7. [12] Іс. 39, 1. [13] 2 Пар. 32, 27. [15] 4 Цар. 20, 13. [17] 4 Цар. 24, 13. 2 Пар. 32, 25. Єр. 52, 17. [19] Іс. 39, 8. 2 Пар. 32, 26. [20] 4 Цар. 18, 17. Неєм. 3, 16. 2 Пар. 29, 1.

 

 

Глава 21

1 Дванадцяти років був Манассія, коли став царем, і п’ятдесят років царював у Єрусалимі; ім’я матері його Хефциба. 2 І робив він неугодне в очах Господніх, наслідуючи мерзоти народів, яких прогнав Господь від лиця синів Ізраїлевих. 3 І знову спорудив висоти, які знищив батько його Єзекія, і поставив жертовники Ваалу, і зробив діброву, як зробив Ахав, цар Ізраїльський; і поклонявся всьому воїнству небесному, і служив йому. 4 І спорудив жертовники в домі Господньому,­ про який сказав Господь: «в Єрусалимі покладу ім’я Моє». 5 І спорудив жертовники всьому воїнству небесному на обох дворах дому Господнього, 6 і провів сина свого через вогонь, і чаклував, і ворожив, і завів викли­кувачів мерців і чаклунів; багато зробив неугодного в очах Господа, щоб прогнівити Його. 7 І поставив ідола Астарти, якого зробив у домі, про який говорив Господь Давиду і Соломону, синові його: «у домі цьому і в Єрусалимі, який Я обрав із усіх колін Ізраїлевих, Я покладу ім’я Моє повіки; 8 і не дам надалі виступити нозі ізраїльтянина із землі, яку Я дав батькам їхнім, якщо тільки вони будуть намагатися чинити згід­но з усім тим, що Я повелів їм, і з усім законом, який заповів їм раб Мій Мойсей». 9 Але вони не послухалися; і спокусив їх Манассія до того, що вони чинили гірше за ті народи, які знищив Господь від лиця синів Ізраїлевих.

10 І говорив Господь через рабів Своїх пророків і сказав: 11 за те, що зробив Манассія, цар Юдейський, такі мерзоти, гірші за все те, що робили аморреї, які були раніше нього, і ввів Іуду в гріх ідолами своїми, 12 за те, так говорить Господь, Бог Ізраїлів, ось, Я наведу таке зло на Єрусалим і на Іуду, про яке, якщо хто почує, задзвенить в обох вухах у нього; 13 і простягну на Єрусалим мірчу вірьовку Самарії і висок дому Ахава, і витру Єрусалим так, як витирають чашу, — витруть і перекинуть її; 14 і відкину залишок наділу Мого, і віддам їх у руку ворогів їхніх, і будуть на розкрадання і розграбування усім ворогам своїм, 15 за те, що вони робили неугодне в очах Моїх і прогнівляли Мене з того дня, як вийшли батьки їхні з Єгипту, і до цього дня. 16 Ще ж пролив Манас­сія і дуже багато невинної крови, так що наповнив нею Єрусалим від краю до краю, крім свого гріха, що він увів Іуду в гріх — робити неугодне в очах Господніх.

17 Інше про Манассію і про все, що він зробив, і про гріхи його, в чому він згрішив, написано в літописі царів юдейських. 18 І спочив Манассія з батьками своїми, і похований у саду біля дому його, в саду Уззи. І став царем Аммон, син його, замість нього.

19 Двадцяти двох років був Аммон, коли став царем, і два роки царював у Єрусалимі; ім’я матері його Мешуллемеф, дочка Харуца, з Ятби. 20 І робив він неугодне в очах Господніх так, як робив Манассія, батько його; 21 і ходив тією ж точно дорогою, якою ходив батько його, і служив ідолам, яким служив батько його, і поклонявся їм, 22 і залишив Господа Бога батьків своїх, не ходив путями Господніми. 23 І вчинили змову слуги Аммонові проти нього, й умертвили царя в домі його. 24 Але народ землі перебив усіх, хто був у змові проти царя Аммона; і поставив народ царем над землею Іосію, сина його, замість нього.

25 Інше про Аммона, що він зробив, написано в літописі царів юдейських. 26 І поховали його в гробниці його, в саду Уззи. І став царем Іосія, син його, замість нього.

 

Глава 21. [1] 2 Пар. 33, 1. [2] Втор. 18, 9. 2 Пар. 28, 3. [3] 2 Пар. 33, 3. [4] Втор. 12, 5, 11. 2 Цар. 7, 13. 3 Цар. 8, 29; 9, 3. Єр. 32, 34. [6] Лев. 19, 26. Втор. 18, 10–11. 1 Цар. 28, 9. Єр. 32, 35. [7] 3 Цар. 9, 3. [8] 2 Пар. 33, 8. [9] 2 Пар. 33, 9. [10] 2 Пар. 33, 18. [11] 4 Цар. 24, 3. [12] 1 Цар. 3, 11. Єр. 19, 3. [13] Іс. 34, 11. Плач. 2, 8. Ам. 7, 9. [15] Єр. 15, 4. [16] 4 Цар. 24, 4. Єз. 22, 4. [17] 2 Пар. 33, 18. [18] 2 Пар. 33, 20. [19] 2 Пар. 33, 21. [20] 2 Пар. 33, 22. [22] 3 Цар. 11, 33. [23] 4 Цар. 12, 20. [24] 4 Цар. 14, 5. 2 Пар. 33, 25. [25] 2 Пар. 33, 21. [26] 2 Пар. 33, 25.

 

 

Глава 22

1 Восьми років був Іосія, коли став царем, і тридцять один рік царював у Єрусалимі; ім’я матері його Ієдида, дочка Адаії, з Боцкафи. 2 І робив він угодне в очах Господніх, і ходив у всьому путями Давида, батька свого, і не ухилявся ні праворуч, ні ліворуч.

3 У вісімнадцятий рік царя Іосії, послав цар Шафана, сина Ацалії, сина Мешулламового, писаря, у дім Господній, сказавши: 4 піди до Хелкії первосвященика, нехай він пере­рахує срібло, принесене в дім Гос­под­ній, яке зібрали від народу ті, що стояли на сторожі біля порогу, 5 і нехай віддадуть його в руки виконавцям робіт, приставленим до дому Господнього, а ці нехай роздають його тим, хто працює в домі Гос­подньому, на полагодження пошкоджень дому, 6 теслям і мулярам, і будівничим стін, і на купівлю дерев і тесаних каменів для лагодження дому; 7 втім, не вимагати у них звіту в сріблі, переданому в руки їхні, тому що вони чинять чесно.

8 І сказав Хелкія первосвященик Шафану писарю: книгу закону я знайшов у домі Господньому. І подав Хелкія книгу Шафану, і він читав її. 9 І прийшов Шафан писар до царя, і приніс цареві відповідь, і сказав: взяли раби твої срібло, зна­йдене в домі, і передали його в руки виконавцям робіт, приставленим до дому Господнього. 10 І доніс Шафан писар царю, говорячи: книгу дав мені Хелкія священик. І читав її Шафан перед царем. 11 Коли почув цар слова книги закону, то роздер одяг свій. 12 І повелів цар Хелкії священику, й Ахикаму, синові Шафановому, й Ахбору, синові Михеїному, і Шафану писареві, й Асаії, слузі царському, говорячи: 13 підіть, запитайте Господа про мене і про народ і про всю Юдею щодо слів цієї зна­йденої книги, бо великий гнів Господ­ній, що запалав на нас за те, що не слухали батьки наші слів книги цієї, щоб чинити згідно з написаним для нас. 14 І пішов Хелкія священик, і Ахикам, і Ахбор, і Шафан, і Асаія до Олдами пророчиці, дружини Шаллума, сина Тикви, сина Хархаса, хоронителя одягу, — жила ж вона в Єрусалимі, у другій частині, — і говорили з нею. 15 І вона сказала їм: так говорить Господь, Бог Ізраїлів: скажіть чоловіку, який послав вас до мене: 16 так говорить Господь: на­веду зло на місце це і на жителів його, — усі слова книги, яку читав цар Юдейський. 17 За те, що залишили Мене, і кадять іншим богам, щоб прогнівляти Мене всіма ділами рук своїх, запалав гнів Мій на місце це, і не погасне. 18 А царю Юдейському, який послав вас запитати Господа, скажіть: так говорить Господь Бог Ізраїлів, про слова, що ти чув: 19 оскільки пом’якшало серце твоє, і ти смирився перед Господом, почувши те, що Я прорік на місце це і на жителів його, що вони будуть предметом жаху і прокляття, і ти роздер одяг свій, і плакав переді Мною, то і Я почув тебе, говорить Господь. 20 За це, ось, Я приєднаю тебе до батьків твоїх, і ти покладений будеш у гробницю твою в мирі, і не побачать очі твої всього того лиха, яке Я наведу на місце це. І принесли цареві відповідь.

 

Глава 22. [1] 2 Пар. 34, 1. [2] Сир. 49, 4. [3] 2 Пар. 34, 8. [4] 1 Пар. 6, 13. 2 Пар. 34, 9. [5] 2 Пар. 34, 10. [7] 4 Цар 12, 15. [8] Втор. 31, 26. 2 Пар. 34, 14. [9] 2 Пар. 34, 16–17. [10] 2 Пар. 34, 18. [12] 2 Пар. 34, 20. Єр. 26, 24. [14] Єр. 26, 24. 2 Пар. 34, 22. [15] 2 Пар. 34, 23. [16] 4 Цар. 24, 2. 2 Пар. 34, 24. [17] Втор. 31, 29. 4 Цар. 23, 26. Єр. 7, 20. [19] Єр. 24, 9; 44, 12. Іс. 38, 5. [20] Іс. 57, 2. 4 Цар. 23, 30. 2 Пар. 35, 24.

 

 

Глава 23

1 І послав цар, і зібрали до нього всіх старійшин Іуди та Єрусалима. 2 І пішов цар у дім Господній, і всі Юдеї, і всі жителі Єрусалима з ним, і священики, і пророки, і весь народ, від малого до великого, і прочитав, щоб чули вони всі слова книги завіту, знайденої в домі Господньому. 3 Потім став цар на підвищене місце й уклав перед лицем Господнім завіт — іти слідом Господа і дотримуватися заповідей Його й одкровень Його й уставів Його від усього серця і від усієї душі, щоб виконати слова завіту цього, написаного в книзі цій. І весь народ вступив у завіт.

4 І повелів цар Хелкії первосвященикові та іншим священикам, які стояли на сторожі біля порогу, винести з храму Господнього всі речі, зроблені для Ваала і для Астарти і для всього воїнства небесного, і спалив їх за Єрусалимом у долині Кедрон, і повелів порох їх віднести у Вефиль. 5 І відставив жерців, яких поставили царі юдейські, щоб звершувати куріння на висотах у містах юдейських і околицях Єрусалима, — і які кадили Ваалу, сонцю, і місяцю, і сузір’ям, і всьому воїнству небесному; 6 і виніс Астарту з дому Господнього за Єрусалим до потоку Кедрону, і спалив її біля потоку Кед­рону, і стер її на порох, і кинув порох її на цвинтар загальнонародний; 7 і зруйнував доми блудилищні, які були при храмі Господньому, де жін­ки ткали одяг для Астарти; 8 і вивів усіх жерців з міст юдейських, і оск­вернив висоти, на яких звершували куріння жерці, від Геви до Вирсавії, і зруйнував висоти перед воротами, — ту, яка біля входу у ворота Ісуса градоначальника, і ту, яка на лівій стороні біля міських воріт. 9 Утім, жерці висот не приносили жертв на жертовнику Господньому в Єрусалимі, опрісноки ж їли разом із братами своїми. 10 І осквернив він Тофет, що на долині синів Еннома, щоб ніхто не проводив сина свого і дочки своєї через вогонь Молоху; 11 і відмі­нив коней, яких ставили царі юдейські сонцю перед входом у дім Господній біля кімнат Нефан-Мелеха євнуха, що у Фаруримі, колісниці ж сонця спалив вогнем. 12 І жертовники на покрівлі світлиці Ахазової, які зробили царі юдейські, і жертовники, які зробив Манассія на обох дворах дому Господнього, зруйнував цар, і скинув звідти, і викинув порох їх у потік Кедрон. 13 І висоти, що перед Єрусалимом, праворуч від Оливної гори, що спорудив Соломон, цар Ізраїлів, Астарті, мерзоті сидонській, і Хамосу, мерзоті моавитській, і Милхому, мерзоті аммонитській, осквернив цар; 14 і зруйнував статуї, і вирубав діброви, і наповнив місце їх кістками людськими. 15 Також і жертовник, що у Вефилі, висоту, споруджену Ієровоамом, сином Наватовим, який увів Ізраїля в гріх, — також і жертовник той і висоту він зруйнував, і спалив цю висоту, стер на порох, і спалив діброву.­ 16 І глянув Іосія і побачив могили, що були там на горі, і послав і взяв кістки з могил, і спалив на жертов­нику, й осквернив його за словом Гос­поднім, що проголосив чоловік Божий, який передрік події ці, [ко­ли Ієровоам, під час свята, стояв перед жертовником. Потім, обер­нувшись, побачив могилу чоловіка Божого, який передрік ці події,] 17 і ска­зав Іосія : що це за пам’ятник, який я бачу? І сказали йому жителі міста: це могила чолові­ка Божого, який приходив з Юдеї і проголосив про те, що ти робиш над жертовником Вефильським. 18 І сказав він: залиш­те його в спокої, ніхто не чіпай кісток його. І зберегли кістки його і кістки пророка, який приходив із Самарії. 19 Також і всі капища висот у містах самарійських, які побудували царі ізраїльські, прогнівляю­чи Господа , зруйнував Іосія, і зробив з ними те саме, що зробив у Вефилі; 20 і заколов усіх жерців висот, які там були, на жер­товниках, і спалив кістки людські на них, — і повернув­ся в Єрусалим. 21 І повелів цар усьому народу, сказавши: «звершіть пасху Господу Богу вашому, як написано в цій книзі завіту», — 22 тому що не була звершена така пасха від днів суддів, які судили Ізраїля, і в усі дні царів ізраїльських і царів юдейських; 23 а у вісімнадцятий рік царя Іосії була звершена ця пасха Господу в Єрусалимі. 24 І ви­кликателів мертвих, і чаклунів, і терафимів, і ідолів, і всі мерзоти, що з’являлися в землі Юдейській і в Єрусалимі, знищив Іосія, щоб виконати слова закону, написані в книзі, яку зна­йшов Хелкія священик у домі Господньому. 25 Подібного до нього не було царя раніше нього, який навернувся б до Господа всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всіма силами своїми, за всім законом Мойсеєвим; і після нього не постав подібний до нього. 26 Однак Господь не відклав великої люті гніву Свого, якою запалав гнів Його на Іуду за всі образи, якими прогнівав Його Манассія. 27 І сказав Господь: і Іуду відкину від лиця Мого, як відкинув Я Ізраїля, і відкину місто це Єрусалим, яке Я обрав, і дім, про який Я сказав: «буде ім’я Моє там».

28 Інше про Іосію і про все, що він зробив, написано в літописі царів юдейських.

29 У дні його пішов фараон Нехао, цар Єгипетський, проти царя Ассирійського на ріку Євфрат. І вийшов цар Іосія назустріч йому, і той умертвив його в Мегиддоні, коли побачив його. 30 І раби його повезли його мертвого з Мегиддона, і привез­ли його в Єрусалим, і поховали його в гробниці його. І взяв народ землі Іоахаза, сина Іосіїного, і помазали його і поставили його царем замість батька його.

31 Двадцяти трьох років був Іоахаз, коли став царем, і три місяці царював у Єрусалимі; ім’я матері його Хамуталь, дочка Єремії, з Ливни. 32 І робив він неугодне в очах Господ­ніх у всьому так, як робили батьки його. 33 І затримав його фараон­ Нехао в Ривлі, у землі Емафській, щоб він не царював у Єрусалимі, — і наклав пені на землю сто талантів­ сріб­ла і [сто] талантів золота. 34 І поставив фараон Нехао царем Елиакима, сина Іосіїного, замість Іосії, батька його, і перемінив ім’я його на Іоаки­ма; Іоахаза ж узяв і відвів у Єгипет, де він і помер. 35 І сріб­ло і золото­ давав Іоаким фараонові; він зробив оцінку землі, щоб давати срібло за наказом фараона; від кожного з народу землі, за оцінкою своєю, він стягував срібло і золото для того, щоб віддавати фараонові Нехао.

36 Двадцяти п’яти років був Іоаким, коли став царем, і одинадцять років­ царював у Єрусалимі; ім’я матері його Зебудда, дочка Федаії, з Ру­ми. 37 І робив він неугодне в очах Господ­ніх у всьому так, як робили батьки його.

 

Глава 23. [1] 2 Пар. 34, 29. [2] 2 Пар. 34, 30. [3] 3 Цар. 8, 22. Нав. 24, 25. 2 Пар. 15, 12. [4] Сир. 49, 3. [5] 2 Пар. 34, 33. [6] 4 Цар. 21, 3, 7. [7] Втор. 23, 17. [8] 2 Пар. 34, 5. [10] Лев. 18, 21. [12] Суд. 6, 25. 4 Цар. 11, 18; 21, 5. [13] 3 Цар. 11, 7. [14] 2 Пар. 34, 5. [15] 3 Цар. 12, 28. [16] 3 Цар. 13, 2. [17] 3 Цар. 13, 2, 30. [18] 3 Цар. 13, 31. [21] 2 Пар. 35, 1. 2 Езд. 1, 1. [22] 2 Пар. 35, 18. [23] 2 Пар. 35, 19. [24] 2 Пар. 35, 20. [25] 4 Цар. 18, 5. Сир. 49, 4. [26] 4 Цар. 22, 17. Єр. 15, 4. [27] 4 Цар. 17, 18; 24, 3. 3 Цар. 8, 29. [28] 2 Пар. 34, 1. [29] 2 Пар. 35, 20. [30] 4 Цар. 22, 20. 2 Пар. 35, 23; 36, 1. [31] 2 Пар. 36, 2. 4 Цар. 24, 18. [33] 2 Пар. 36, 3. [34] 2 Пар. 36, 4. Єр. 1, 3. [35] 2 Пар. 36, 4. [37] 4 Цар. 24, 9.

 

 

Глава 24

1 У дні його виступив Навуходоносор, цар Вавилонський, і зробився Іоаким підвладним йому на три роки, але потім відійшов від нього. 2 І посилав на нього Господь полчища халдеїв, і полчища сиріян, і полчища моавитян, і полчища аммонитян, — посилав їх на Іуду, щоб погубити його за словом Господа, яке Він прорік через рабів Своїх пророків. 3 За велінням Господа було це з Іудою, щоб відкинути його від лиця Його за гріхи Манассії, за все, що він зробив; 4 і за кров невинну, яку він пролив, наповнивши Єрусалим кров’ю невинною, Господь не захотів простити.

5 Інше про Іоакима і про все, що він зробив, написано в літописі царів юдейських. 6 І спочив Іоаким з батьками своїми, і став царем Ієхонія, син його, замість нього. 7 Цар Єгипетський не виступав більше із землі своєї, тому що взяв цар Вавилонський усе, від потоку Єгипетського до ріки Євфрату, що належало цареві Єгипетському.

8 Вісімнадцяти років був Ієхонія, коли став царем, і три місяці царював у Єрусалимі; ім’я матері його Нехушта, дочка Елнафана, з Єрусалима. 9 І робив він неугодне в очах Господніх у всьому так, як робив батько його.

10 У той час підступили раби Навуходоносора, царя Вавилонського, до Єрусалима, й обложили місто. 11 І при­йшов Навуходоносор, цар Вавилонський, до міста, коли раби його облягали його. 12 І вийшов Ієхонія, цар Юдейський, до царя Вавилонського, він і мати його, і слуги його, і князі його, і євнухи його, — і взяв його цар Вавилонський у восьмий рік свого царювання. 13 І вивіз він звідти всі скарби дому Господнього і скарби царського дому; і поламав, як прорік Господь, усі золоті сосуди, які Соломон, цар Ізраїлів, зробив у храмі Господньому; 14 і виселив весь Єрусалим, і всіх князів, і все хоробре військо, — десять тисяч було переселених, — і всіх теслів і ковалів; нікого не залишилося, крім бідного народу землі. 15 І переселив він Ієхонію у Вавилон; і матір царя, і дружин царя, і євнухів його, і сильних землі відвів на поселення з Єрусалима у Вавилон. 16 І все військо числом сім тисяч, і художників і будівельників тисячу, всіх хоробрих, які ходять на війну, відвів цар Вавилонський на поселення у Вавилон. 17 І поставив цар Вавилонський царем Матфанію, дядька Ієхонії , замість нього, і перемінив ім’я його на Седекію.

18 Двадцяти одного року був Седекія, коли став царем, і одинадцять років царював у Єрусалимі; ім’я матері його Хамуталь, дочка Єремії, з Ливни. 19 І робив він неугодне в очах Господніх у всьому так, як робив Іоаким. 20 Гнів Господній був над Єрусалимом і над Іудою до того, що Він відкинув їх від лиця Свого. І відійшов Седекія від царя Вавилонського.

 

Глава 24. [1] 2 Пар. 36, 6. Дан. 1, 1. [2] 4 Цар. 22, 15. Єр. 13, 9. [3] 4 Цар. 21, 11. [4] 4 Цар. 21, 16. [5] 2 Пар. 36, 5. [6] Мф. 1, 11. [7] Бут. 15, 18. [8] 2 Пар. 36, 9. [9] 4 Цар. 23, 32. [10] Дан. 1, 1. [12] Єр. 22, 24; 29, 2. [13] 2 Пар. 36, 10. 1 Езд. 1, 7. Дан. 5, 2. [14] Есф. 2, 6. Іс. 3, 3. Єр. 29, 2. [15] 2 Пар. 36, 10. Есф. 2, 6. [17] Єр. 37, 1. [18] 2 Пар. 36, 11. Єр. 52, 1. [19] 4 Цар. 23, 32. [20] 4 Цар. 17, 18. 2 Пар. 36, 13.

 

 

Глава 25

1 У дев’ятий рік царювання свого, у десятий місяць, у десятий день місяця, прийшов Навухо­доносор, цар Вавилонський, з усім вій­ськом своїм до Єрусалима, й об­ло­жив його, і спорудив навколо нього вал. 2 І перебувало місто в облозі до одинадцятого року царя Седекії. 3 У де­в’ятий день місяця посилився голод у місті, і не було хліба у народу землі. 4 І взяте було місто, і побіг­ли всі військові уночі по дорозі до воріт, між двома стінами, що біля царського саду; халдеї ж стояли навколо міста, і цар пішов дорогою до рівнини. 5 І погналося військо­ халдейське за царем, і наздогнали його на рівнинах єрихонських, і все військо його розбіглося від нього. 6 І взяли царя, і відвели його до царя Вавилонського в Ривлу, і вчинили над ним суд: 7 і синів Седекії заколо­ли перед очима його, а самому Седекії осліпили очі і закували його в кайдани, і відвели його у Вавилон.

8 У п’ятий місяць, у сьомий день місяця, тобто в дев’ятнадцятий рік Навуходоносора, царя Вавилонського, прийшов Навузардан, начальник охоронців, слуга царя Вавилонського, в Єрусалим 9 і спалив дім Господ­ній і дім царя, і всі доми в Єрусали­мі, і всі доми великі спалив вогнем; 10 і стіни навколо Єрусалима зруйнувало військо халдейське, що було у начальника охоронців. 11 І інший народ, який залишався в місті, і пе­ребіжчиків, які передалися цареві Вавилонському, й інший простий на­род виселив Навузардан, начальник охоронців. 12 Тільки деяких із бідно­го народу землі залишив начальник охоронців працівниками у виноград­никах і землеробами. 13 І стовпи мід­ні, які були в домі Господньому, і підстави, і море мідне, яке в домі Гос­подньому, зламали халдеї, і віднесли мідь їх у Вавилон; 14 і тази, і лопатки, і ножі, і ложки, і всі посудини мідні, які вживалися при служінні, взяли; 15 і кадильниці, і чаші, що було золоте і що було срібне, узяв начальник охоронців: 16 стовпи числом два, море одне, і підстави, які зробив Соломон у дім Господній, — міді у всіх цих речах не було ваги. 17 Вісімнадцять ліктів висоти в одному стовпі; вінець на ньому мідний, а висота вінця три лікті, і сітка і гранатові яблука навколо вінця — усе з міді. Те саме і на іншому стовпі з сіткою. 18 І взяв начальник охоронців Сераію первосвященика і Цефанію, священика другого, і трьох, що стояли на варті біля порогу. 19 І з міста взяв одного євнуха, який був начальником над людьми військовими, і п’ять чоловік, які стояли перед лицем царя, що знаходилися в місті, і писаря головного у війську, який записував у військо народ землі, і шістдесят чоловік з народу землі, що знаходилися в місті. 20 І взяв їх Навузардан, начальник охоронців, і відвів їх до царя Вавилонського в Ривлу. 21 І вразив їх цар Вавилонський, і умертвив їх у Ривлі, у землі Емаф. І виселені були юдеї з землі своєї. 22 Над народом же, що залишався в землі Юдейській, який залишив Навуходоносор, цар Вавилонський, — над ними поставив начальником Годолію, сина Ахикама, сина Шафанового. 23 Коли почули всі воєначальники, вони і люди їхні, що цар Вавилонський поставив началь­ником Годолію, то прийшли до Годолії в Массифу, і саме : Ісмаїл, син Нефанії, й Іоханан, син Карея, і Сераія, син Танхумефа з Нетофафа, й Ієзанія, син маахитянина, вони і люди їхні. 24 І поклявся Годолія їм і людям їхнім, і сказав їм: не бійтеся бути підвладними халдеям, оселяйтеся на землі і служіть цареві Вавилонському, і буде добре вам. 25 Але в сьомий місяць прийшов Ісмаїл, син Нефанії, сина Елишами, з племені царського, з десятьма людьми, й уразив Годолію, і він помер, і юдеїв і халдеїв, які були з ним у Массифі. 26 І встав весь народ, від малого до великого, і воєначальники, і пішли в Єгипет, тому що боялися халдеїв.

27 У тридцять сьомий рік переселення Ієхонії, царя Юдейського, у дванадцятий місяць, у двадцять сьомий день місяця, Евилмеродах, цар Вавилонський, у рік, коли він став царем, вивів Ієхонію, царя Юдейського, із в’язниці 28 і говорив з ним дружньо, і поставив престіл його вище престолу царів, які були у нього у Вавилоні; 29 і перемінив в’язнич­ний одяг його, і він завжди мав їжу в нього, в усі дні життя його. 30 І утримання його, утримання постійне, видаване було йому від царя, з дня у день, в усі дні життя його.

 

Глава 25. [1] Єр. 39, 1; 52, 4. [3] Єр. 52, 6. Плач. 4, 10. [4] Єр. 52, 7. [5] Єр. 52, 8. [6] Єр. 38, 23; 52, 9. Єз. 17, 16. [7] Єр. 39, 6; 52, 11. [8] Єр. 52, 12. [9] Пс. 73, 7. Єз. 16, 41. [10] 2 Пар. 36, 19. [11] 2 Пар. 36, 20. [12] Єр. 52, 16. [13] Єр. 27, 19. [14] 3 Цар. 7, 40. Єр. 52, 18. [15] Єр. 52, 19. [16] 3 Цар. 7, 15, 23. [17] 3 Цар. 7, 15. 2 Пар. 3, 15. Єр. 52, 21. [18] Єр. 52, 24. [19] Єр. 52, 25. [21] Єр. 52, 27. [22] Єр. 40, 5. [23] Єр. 42, 1. [24] Єр. 40, 9. [25] Єр. 41, 2, 6–7. [26] Єр. 41, 17. Ос. 9, 3. [27] Єр. 52, 31.