Книга Премудрости Ісуса, сина Сирахового*

* Перекладена з грецької.

 


Глава: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51


 

Передмова**

1 Багато що і велике дане нам через закон, пророків та інших письменників, які йшли за ними, за що слід прославляти народ ізраїльський за освіченість і мудрість; і не тільки ті, що самі вивчають, повинні ставати розумними, але і ті, що знаходяться поза [Палестиною] і старанно займаються [писанням], можуть приносити користь словом і писанням. Тому дід мій Ісус, більше за інших займаючись вивченням закону, пророків та інших отцівських книг і набувши достатніх у них навичок, зважився і сам написати дещо, що відноситься до освіти і мудрости, щоб любителі навчання, вникаючи і у цю [книгу], ще більше досягали успіхів у житті за законом. Отже, прошу вас, читайте [цю книгу] прихильно й уважно і майте поблажливість до того, що в деяких місцях ми, можливо, погрішили, трудячись над перекладом: бо неоднаковий зміст має те, що читається по-єврейськи, коли перекладене буде на іншу мову, — і не тільки ця [книга], але навіть закон, пророцтва та інші книги мають чималу різницю у змісті, якщо читати їх у оригіналі. Прибувши у Єгипет у тридцять восьмому році при царі Евергеті [Птоломеї] і пробувши там, я знайшов чималу різницю в освіті [між палестинськими і єгипетськими євреями], і визнав за вкрай необхідне і самому прикласти старанність до того, щоб перекласти цю книгу. Багато безсонної праці і знань поклав я у цей час, щоб довести книгу до кінця і зробити її доступною і тим, які, знаходячись на чужині, бажають учитися і пристосовують свої звичаї до того, щоб жити за законом.

** Передмова до грецького перекладу, яка є у 70-ти й міститься у слов’янській Біблії.


 

Глава 1

1 Усяка премудрість — від Господа і з Ним перебуває повік. 2 Пісок морів і краплі дощу і дні вічности хто обчислить? 3 Висоту неба і широту землі, і безодню і премудрість хто дослідить? 4 Перш за все з’явилася Премудрість, і розуміння мудрости — від віку. 5 Джерело премудрости — слово Бога Всевишнього, і хід її — вічні заповіді. 6 Кому відкритий корінь премудрости? і хто пізнав мистецтво її? 7 Один є премудрий, дуже страшний, Який сидить на престолі Своєму, Господь. 8 Він породив її і бачив і виміряв її 9 і вилив її на всі діла Свої 10 і на всяку плоть за даром Своїм, і особливо наділив нею тих, хто любить Його. 11 Страх Господній — слава і честь, і веселість і вінець радости. 12 Страх Господній насолодить серце і дасть веселість і радість і довголіття. 13 Тому, хто боїться Господа, благо буде наостанок, і в день смерти своєї він одержить благословення. Страх Господній — дар від Господа і поставляє на стежках любови. 14 Любов до Господа — славна премудрість, і до кого благоволить Він, розділяє її за Своїм розсудом. 15 Початок премудрости — боятися Бога, і з вірними вона утвориться разом в утробі. Серед людей вона утвердила собі вічну основу і сімені їхньому ввіриться. 16 Повнота премудрости — боятися Господа; вона напуває їх від плодів своїх: 17 весь дім їх вона наповнить усім, чого бажають, і комори їх — плодами своїми. 18 Вінець премудрости — страх Господній, який вирощує мир і неушкоджене здоров’я; але те й інше — дари Бога, Який поширює славу тих, хто любить Його. 19 Він бачив її і виміряв, пролив, як дощ, відання і розумне знання і підніс славу тих, що володіють нею. 20 Корінь премудрости — боятися Господа, а гілки її — довголіття.

21 Страх Господній відганяє гріхи; хто ж не має страху, той не може виправдатися. 22 Не може бути виправданий несправедливий гнів, бо сам рух гніву є падіння для людини. 23 Терплячий до часу утримається і потім винагороджується веселістю. 24 До часу він приховає слова свої, і вуста вірних розкажуть про розсудливість його. 25 У скарбницях премудрости — притчі розуму, грішникові ж страх Господній ненависний. 26 Якщо бажаєш премудрости, дотримуйся заповіді, і Господь подасть її тобі, 27 бо премудрість і знання є страх перед Господом, і благоугодження Йому — віра і лагідність. 28 Не будь недовірливим до страху перед Господом і не приступай до Нього з роздвоєним серцем. 29 Не лицемір перед вустами інших і будь уважний до вуст твоїх. 30 Не піднось себе, щоб не впасти і не накликати нечестя на душу твою, бо Господь відкриє таємниці твої й принизить тебе серед зібрання за те, що ти не приступив щиро до страху Господнього, і серце твоє повне лукавства.

 

Глава 1. [1] 3 Цар. 3, 9. Як. 1, 5. [2] Сир. 18, 8. [4] Притч. 8, 22. Кол. 1, 15. [5] Пс. 118, 101. [6] Прем. 9, 13. Іс. 40, 13. Рим. 11, 34. [7] Пс. 46, 3; 75, 8. [9] Як. 1, 17. [10] 1 Кор. 2, 14. [11] Єр. 9, 24. Притч. 4, 9. [12] Притч. 10, 27; 14, 27; 19, 23. [13] Іов. 42, 12. [15] Притч. 1, 7; 9, 10. [17] Втор. 28, 5. Прем. 7, 11. [18] Притч. 1, 7. [19] Втор. 4, 6. [20] Пс. 91, 13. [21] Бут. 39, 8. [22] Як. 1, 20. [27] Притч. 15, 33. [28] Сир. 28, 23. Мф. 8, 24. Як. 4, 8. [30] Лк 18, 14. Діян. 13, 10. 1 Кор. 4, 5.

 

Глава 2

1 Сину мій! якщо ти приступаєш служити Господу Богу, то приготуй душу твою до спокуси: 2 управ серце твоє і будь твердим, і не знічуйся під час відвідування; 3 приліпися до Нього і не відступай, щоб звеличитися тобі наостанок. 4 Усе, що станеться з тобою, приймай охоче, і в мінливостях твого приниження будь довготерплячим, 5 бо золото випробовується у вогні, а люди, угодні Богу, у горнилі приниження. 6 Віруй Йому, і Він захистить тебе; управ путі твої і надійся на Нього. 7 Ті, хто боїться Господа! очікуйте милости Його і не ухиляйтеся від Нього, щоб не упасти. 8 Хто боїться Господа! віруйте Йому, і не загине нагорода ваша. 9 Ті, хто боїться Господа! сподівайтеся на благе, на радість вічну і милості. 10 Гляньте на давні роди і подивіться: хто вірив Господу — і був посоромлений? або хто перебував у страху Його — і був залишений? або хто волав до Нього, і Він знехтував його? 11 Бо Господь співстраждальний і милостивий і прощає гріхи, і спасає під час скорботи. 12 Горе серцям боязким і рукам ослабленим і грішникові, який ходить по двох стежках! 13 Горе серцю розслабленому! бо воно не вірує, і за те не буде захищене. 14 Горе вам, що втратили терпіння! що ви будете робити, коли Господь відвідає? 15 Ті, хто боїться Господа, не будуть недовірливі до слів Його, і ті, що люблять Його, збережуть путі Його. 16 Ті, хто боїться Господа, будуть шукати благовоління Його, і ті, що люблять Його, наситяться законом. 17 Ті, хто боїться Господа, підготують серця свої й смирять перед Ним душі свої, говорячи: 18 упадемо у руки Господа, а не у руки людей; бо яка велич Його, така і милість Його.

 

Глава 2. [1] Мф. 4, 1. 1 Пет. 4, 12. 2 Тим. 3, 12. [2] 2 Тим. 2, 3. [5] Притч. 17, 3. Прем. 3, 6. [10] Пс. 36, 25. [12] 3 Цар. 18, 21. [15] Ін. 14, 21. [18] 2 Цар. 24, 14.

 

Глава 3

1 Діти, послухайте мене, батька, і чиніть так, щоб вам спастися, 2 бо Господь підняв батька над дітьми й утвердив суд матері над синами. 3 Хто шанує батька, той очиститься від гріхів, 4 і хто поважає матір свою — як той, хто знаходить скарб. 5 Хто поважає батька, той буде мати радість від дітей своїх і у день молитви своєї буде почутий. 6 Хто поважає батька, буде довгоденствувати, і слухняний Господу заспокоїть матір свою. 7 Хто боїться Господа, той вшанує батька і, як владикам, послужить тим, що народили його. 8 Ділом і словом шануй батька твого і матір, щоб прийшло на тебе благословення від них, 9 бо благословення батька утверджує доми дітей, а клятва матері руйнує дощенту. 10 Не шукай слави у нечесті батька твого, бо не слава тобі нечестя батька. 11 Слава людини — від чести батька її, і ганьба дітям — мати у неславі. 12 Сину! прийми батька твого в старості його і не засмучуй його в житті його. 13 Хоча б він і збіднів розумом, май поблажливість і не нехтуй його у повноті сили твоєї, 14 бо милосердя до батька не забуте; незважаючи на гріхи твої, добробут твій примножиться. 15 У день скорботи твоєї згадається про тебе: як лід від теплоти, розв’яжуться гріхи твої. 16 Хто залишає батька, той — те саме, що богохульник, і проклятий від Господа той, хто дратує матір свою.

17 Сину мій! веди діла твої з лагідністю, і буде любити тебе богоугодна людина. 18 Скільки ти великий, стільки смиряйся, і знайдеш благодать у Господа. 19 Багато високих і славних, але таємниці відкриваються смиренним, 20 бо велика могутність Господа, і Він смиренними прославляється. 21 Понад міру важкого для себе не шукай, і що понад сили твої, того не випробовуй. 22 Що заповідано тобі, про те розмірковуй; бо не потрібно тобі те, що приховано. 23 При багатьох заняттях твоїх, про зайве не піклуйся: тобі відкрито дуже багато з людського знання; 24 тому що багатьох ввели в оману їх припущення, і лукаві мрії похитнули розум їх. 25 Хто любить небезпеку, той впаде у неї; 26 вперте серце напослідок потерпить зло: 27 вперте серце буде обтяжене скорботами, і грішник прикладе гріхи до гріхів. 28 Випробування не служать лікуванням для гордого, тому що зла рослина укорінилася у ньому. 29 Серце розумного обміркує притчу, й уважне вухо є бажання мудрого. 30 Вода погасить полум’я вогню, і милостиня очистить гріхи. 31 Хто відплачує за благодіяння, той помишляє про майбутнє і під час падіння знайде опору.

 

Глава 3. [3] Вих. 20, 12. Втор. 5, 16. Сир. 8, 12. Еф. 6, 2. [8] Сир. 7, 29. Мф. 15, 4. Мк. 7, 10. [9] Бут. 27, 27. Втор. 33, 1. [18] Флп. 2, 3. [19] Іс. 66, 2. Як. 4, 6. [21] Рим. 12, 3. [23] Діян. 19, 14–15. [26] Єр. 6, 7. [28] Притч. 16, 18. Дан. 5, 20. [29] Ін. 8, 47. [30] Пс. 40, 2. Дан. 4, 24. Мф. 5, 7.

 

Глава 4

1 Сину мій! не відмовляй у їжі убогому і не стомлюй чеканням очей нужденних; 2 не засмути душі голодної і не завдавай жалю людині в її убогості; 3 не бентеж серця уже засмученого і не відкладай подавати нужденному; 4 не відмовляй пригнобленому, що благає про допомогу, і не відвертай лиця твого від убогого; 5 не відвертай очей від того, хто благає, і не давай людині приводу проклинати тебе; 6 бо коли він у тузі душі своєї буде проклинати тебе, Той, Хто створив його, почує моління його. 7 У зібранні намагайся бути приємним і перед вищим нахиляй твою голову; 8 прихиляй вухо твоє до убогого і відповідай йому ласкаво, з лагідністю; 9 рятуй скривдженого від руки того, хто ображає, і не будь легкодухим, коли судиш; 10 сиротам будь як батько і матері їх — замість чоловіка: 11 і будеш як син Вишнього, і Він полюбить тебе більше, ніж мати твоя.

12 Премудрість підносить синів своїх і підтримує тих, хто шукає її: 13 хто любить її, любить життя, і ті, що шукають її з раннього ранку, сповняться радости: 14 хто володіє нею, той успадкує славу, і, куди б не пішов, Господь благословить його; 15 ті, що служать їй, служать Святому, і тих, хто любить її, любить Господь; 16 хто слухняний їй, той буде судити народи, і хто прислуховується до неї, буде жити надійно; 17 хто ввіриться їй, той успадкує її, і нащадки його будуть володіти нею: 18 бо спочатку вона піде з ним путями звивистими, наведе на нього страх і боязнь 19 і буде мучити його своїм водінням, доки не упевниться у душі його і не випробує його своїми уставами; 20 але потім вона вийде до нього на прямій путі й обрадує його 21 і відкриє йому таємниці свої. 22 Якщо він зійде з путі, вона залишає його і віддає його у руки падіння його.

23 Спостерігай час і бережи себе від зла — 24 і не посоромишся за душу твою: 25 є сором, що веде до гріха, і є сором — слава і благодать. 26 Не будь упереджений проти душі твоєї і не соромся на шкоду тобі. 27 Не утримуй слова, коли воно може допомогти: 28 бо у слові пізнається мудрість, і у мові язика — знання. 29 Не супереч істині й соромся твого неуцтва. 30 Не соромся сповідувати гріхи твої і не стримуй плину ріки. 31 Не підкоряйся людині нерозумній, і не дивися на сильного. 32 Подвизайся за істину до смерти, і Господь Бог поборе за тебе. 33 Не будь швидким на язик твій, і лінивим та недбалим у ділах твоїх. 34 Не будь, як лев, у домі твоєму і підозрілим до домашніх твоїх. 35 Нехай не буде рука твоя розпростертою до прийняття і стисненою при віддачі.

 

Глава 4. [1] Втор. 15, 4. Тов. 4, 7. Лк. 11, 41. [2] Притч. 3, 27. [3] Сир. 7, 11. [5] Мф. 5, 42. Лк. 6, 30. [7] Флп. 4, 8. [9] Бут. 14, 14. [10] Іов. 29, 12–13. [11] Іс. 49, 15. [14] Пс. 1, 3. [16] 1 Цар. 15, 22. Притч. 8, 12. [19] Притч. 3, 12. [23] Рим. 12, 11. [25] Сир. 41, 19–20. [29] Тит. 1, 9. [30] 1 Ін. 1, 9. [32] Лк. 13, 24. 2 Кор. 13, 8. 1 Тим. 6, 12. [35] Діян. 20, 35.

 

Глава 5

1 Не покладайся на майно твоє і не говори: «вистачить на життя моє». 2 Не йди за потягом душі твоєї і кріпости твоєї, щоб ходити у похотях серця твого, 3 і не говори: «хто владний у ділах моїх?», бо Господь неодмінно помститься за зухвалість твою. 4 Не говори: «я грішив, і що мені було?», бо Господь довготерпеливий. 5 При думці про умилостивлення не будь безстрашний, щоб додавати гріх до гріхів 6 і не говори: «милосердя Його велике, Він простить безліч гріхів моїх»; 7 бо милосердя і гнів у Нього, і на грішниках перебуває лють Його. 8 Не барися звернутися до Господа, і не відкладай із дня на день: 9 бо раптово найде гнів Господа, і ти загинеш під час помсти. 10 Не покладайся на майно неправедне, бо воно не принесе тобі користи у день відвідування. 11 Не вій при всякому вітрі і не ходи всякою стежкою: такий — двоязичний грішник. 12 Будь твердий у твоєму переконанні, й одне нехай буде твоє слово. 13 Будь швидкий до слухання, й обдумано давай відповідь. 14 Якщо маєш знання, то відповідай ближньому, а якщо ні, то рука твоя нехай буде на вустах твоїх. 15 У словах — слава і нечестя, і язик людини буває падінням її. 16 Не набудь слави обмовника, і не будь підступним язиком твоїм: 17 бо на злодії — сором, і на двоязичному — зле осудження. 18 Не будь нерозумним ні у великому, ні у малому.

 

Глава 5. [1] Лк. 12, 19. [3] Пс. 10, 4. [4] Рим. 2, 4; 6, 1. [7] Втор. 32, 22. Пс. 2, 12. Єр. 15, 14. [8] Сир. 18, 22. [10] Іов. 20, 20. Притч. 11, 4. [11] Еф. 4, 14. [12] Іов. 20, 3. [13] Як. 1, 19. [15] Притч. 12, 13. [16] Лев. 19, 16. Пс. 14, 3–4. Притч. 16, 28.

 

Глава 6

1 І не ставай ворогом з друга, бо погане ім’я одержує у частку сором і ганьбу; так — і грішник двоязичний. 2 Не піднось себе у помислах душі твоєї, щоб душа твоя не була розтерзана, як віл: 3 листя твоє ти знищиш і плоди твої погубиш, і залишишся, як сухе дерево. 4 Душа лукава погубить свого власника і зробить його посміховиськом ворогів.

5 Солодкі вуста примножать друзів, і добромовний язик примножить приязнь. 6 Тих, хто живе з тобою у мирі, нехай буде багато, а радником твоїм — один з тисячі. 7 Якщо хочеш придбати друга, набувай його після випробування і не скоро довіряйся йому. 8 Буває друг у потрібний для нього час, і не залишиться з тобою у день скорботи твоєї; 9 і буває друг, який перетворюється на ворога і відкриє сварку на ганьбу твою. 10 Буває другом учасник у трапезі, і не залишиться з тобою у день скорботи твоєї. 11 У маєтку твоєму він буде як ти, і зухвало буде поводитися з домашніми твоїми; 12 але якщо ти будеш принижений, він буде проти тебе і сховається від лиця твого. 13 Віддаляйся від ворогів твоїх і будь обачний з друзями твоїми. 14 Вірний друг — міцний захист: хто знайшов його, знайшов скарб. 15 Вірному другові немає ціни, і немає міри доброті його. 16 Вірний друг — лікування для життя, і ті, що бояться Господа, знайдуть його. 17 Хто боїться Господа, направляє дружбу свою так, що, який він сам, таким стає і друг його.

18 Сину мій! від юности твоєї віддайся навчанню, і до сивини твоєї знайдеш мудрість. 19 Приступай до неї як той, що оре і сіє, й очікуй добрих плодів її: 20 бо недовгий час потрудишся в обробленні її, і скоро будеш їсти плоди її. 21 Для невігласів вона дуже сувора, і нерозумний не залишиться з нею: 22 вона буде на ньому як важкий камінь випробування, і він не забариться скинути її. 23 Премудрість відповідає імені своєму, і небагатьом відкривається. 24 Послухай, сину мій, і прийми думку мою, і не відкинь поради моєї. 25 Наклади на ноги твої пута її і на шию твою ланцюг її. 26 Підстав їй плече твоє, і носи її і не тяготися кайданами її. 27 Наблизься до неї всією душею твоєю, і всією силою твоєю дотримуйся шляхів її. 28 Досліджуй і шукай, і вона буде пізнана тобою і, зробившись володарем її, не залишай її; 29 бо нарешті ти знайдеш у ній заспокоєння, і вона обернеться на радість тобі. 30 Пута її будуть тобі міцним захистом, і ланцюги її — славним одягом; 31 бо на ній прикраса золота, і пута її — гіацинтові нитки. 32 Як у одежу слави, ти облачишся в неї і покладеш її на себе як вінець радости. 33 Сину мій! якщо ти побажаєш її, то навчишся, і якщо віддасися їй душею твоєю, то будеш до всього здатний. 34 Якщо з любов’ю будеш слухати її, то зрозумієш її, і якщо прихилиш вухо твоє, то будеш мудрий. 35 Бувай у зібранні старців, і хто мудрий, приліпися до того; люби слухати всяку священну повість, і притчі розумні нехай не вислизають від тебе. 36 Якщо побачиш розумного, ходи до нього з раннього ранку, і нехай нога твоя стирає пороги дверей його. 37 Розмірковуй над повеліннями Господа і завжди повчайся у заповідях Його: Він укріпить твоє серце, і бажання премудрости дасться тобі.

 

Глава 6. [2] Рим. 12, 16. [5] 1 Кор. 13, 7. [6] Рим. 12, 18. [7] Мих. 7, 5. Мф. 10, 36. [8] Сир. 37, 4. [12] Притч. 19, 4. [14] Сир. 25, 12. [18] 2 Тим. 3, 15. [30] Мф. 11, 29. [35] Сир. 8, 9, 11. [36] Лк. 21, 38. [37] Втор. 6, 9; 11, 19.

 

Глава 7

1 Не роби зла, і тебе не осягне зло; 2 віддаляйся від неправди, і вона ухилиться від тебе. 3 Сину мій! не сій на борознах неправди, і не будеш у сім разів більше пожинати з них. 4 Не проси у Господа влади, й у царя — почесного місця. 5 Не виправдовуй себе перед Господом, і не мудруй перед царем. 6 Не домагайся стати суддею, щоб не виявитися тобі неспроможним сокрушити неправду, щоб не убоятися коли-небудь лиця сильного і не покласти тіні на правоту твою. 7 Не гріши проти міської громади, і не опускай себе перед народом. 8 Не додавай гріха до гріха, бо і за один не залишишся непокараним. 9 Не говори: «Він спогляне на безліч дарів моїх, і, коли я принесу їх Богу Вишньому, Він прийме». 10 Не будь слабкодухим у молитві твоїй і не нехтуй подавати милостиню. 11 Не насміхайся над людиною, яка знаходиться у тузі душевній її; бо є Той, Хто смиряє і підносить. 12 Не вигадуй неправди на брата твого, і не роби того самого проти друга. 13 Не бажай говорити яку б то не було неправду; бо повторення її не послужить до блага. 14 Перед зібранням старших не будь багатослівним, і не повторюй слова у проханні твоєму. 15 Не відвертайся від важкої роботи і від землеробства, яке встановлене від Вишнього. 16 Не приєднуйся до безлічі грішників. 17 Глибоко смири душу твою. 18 Пам’ятай, що гнів не забариться, 19 що покарання нечестивому — вогонь і черва. 20 Не міняй друга на скарб, і брата єдинокровного — на золото офирське. 21 Не залишай розумної і доброї дружини, бо достоїнство її коштовніше за золото. 22 Не кривдь раба, який трудиться старанно, ні найманця, відданого тобі душею. 23 Розумного раба нехай любить душа твоя, і не відмов йому у свободі. 24 Є у тебе худоба? спостерігай за нею, і якщо вона корисна тобі, нехай залишається у тебе. 25 Є у тебе сини? навчай їх, і з юности нагинай шию їх. 26 Є у тебе дочки? май піклування про тіло їх, і не показуй їм веселого лиця твого. 27 Видай дочку заміж, і зробиш велику справу, і подаруй її чоловіку розумному. 28 Є у тебе дружина до душі? не відганяй її. 29 Усім серцем шануй батька твого і не забувай породильних болістей матері твоєї. 30 Пам’ятай, що ти народжений від них: і що можеш ти віддати їм, як вони тобі? 31 Усією душею твоєю благоговій перед Господом і поважай священиків Його. 32 Усією силою люби Творця твого, і не залишай служителів Його. 33 Бійся Господа, і шануй священика, і давай йому частину, як заповідано тобі: 34 початки, і за гріх, і пожертву пліч, і жертву освячення, і початки святих. 35 І до бідного простягай руку твою, щоб благословення твоє було довершене. 36 Милість даяння нехай буде до всякого, хто живе, але і померлого не позбавляй милости. 37 Не віддаляйся від тих, що плачуть, і з тими, хто сумує, сумуй. 38 Не лінуйся відвідувати хворого, бо за це ти будеш улюбленим. 39 У всіх ділах твоїх пам’ятай про кінець твій, і повік не згрішиш.

 

Глава 7. [3] Ос. 10, 12. Притч. 22, 8. [4] Мф. 20, 22. [5] Іов. 9, 2, 20. Пс. 142, 2. Притч. 20, 9. Еккл. 7, 16. Лк. 18, 11. [9] Ос. 8, 13. Мих. 6, 7. [10] 1 Тим. 2, 8. Як. 1, 6. [11] 1 Цар. 2, 7. [14] Мф 6, 7. [15] Бут. 3, 17, 19. [17] Як. 4, 10. [18] Іс. 66, 24. [19] Мк. 9, 44. [20] Притч. 27, 10. [22] Лев. 19, 13. Втор. 24, 14. [24] Втор. 25, 4. [25] Сир. 30, 12. [26] Сир. 42, 9. [29] Тов. 4, 3. Сир. 3, 8. [31] Втор. 12, 19. [33] Лев. 2, 3. 1 Тим. 5, 17. [34] Мф. 10, 10. 1 Кор. 9, 14. [35] Пс. 40, 2. [36] Рим. 14, 18. Тов. 1, 21. [37] Як. 1, 27. Рим. 12, 15. [38] Мф. 25, 36. [39] Плач. 1, 9.

 

Глава 8

1 Не сварися з людиною сильною, щоб коли-небудь не впасти в її руки. 2 Не заводь тяжби з людиною багатою, щоб вона не мала переваги над тобою; 3 бо золото багатьох погубило, і схиляло серця царів. 4 Не сперечайся з людиною, зухвалою на язик, і не підкладай дров у вогонь її. 5 Не жартуй з невігласом, щоб не піддалися нечестю твої предки. 6 Не докоряй людині, яка навертається від гріха: пам’ятай, що усі ми знаходимося під єпитиміями.

7 Не зневажай людини у старості її, бо і ми старіємо. 8 Не радій смерті людини, хоч би вона була найбільш ворожою тобі: пам’ятай, що усі ми помремо. 9 Не нехтуй повістю мудрих і вправляйся у притчах їх; 10 бо від них навчишся віданню і — як служити сильним. 11 Не віддаляйся від повісти старців, бо і вони навчилися від батьків своїх, 12 і ти навчишся від них розважливости і — яку у випадку потреби дати відповідь. 13 Не розпалюй вугілля грішника, щоб не згоріти від полум’я вогню його, 14 і не повставай проти нахаби, щоб він не засів засідкою у вустах твоїх. 15 Не давай у борг людині, яка сильніша за тебе; а якщо даси, то вважай, що ти втратив. 16 Не заручайся понад силу твою; а якщо заручишся, піклуйся, як зобов’язаний заплатити. 17 Не судися із суддею, тому що його будуть судити за його пошаною. 18 З відважним не вирушай у путь, щоб він не був тобі за тягар; бо він буде робити за своєю сваволею, і ти можеш загинути від його нерозсудливости. 19 Не заводь сварки із запальним і не йди з ним через пустелю; тому що кров — як ніщо в очах його, і де немає допомоги, він уразить тебе. 20 Не радься з дурним, бо він не може промовчати про справу. 21 При чужому не роби таємного, бо не знаєш, що він зробить. 22 Не відкривай усякій людині твого серця, щоб вона по-лихому не віддячила тобі.

 

Глава 8. [1] Сир. 13, 3. [2] Мф> 5, 25. [3] Сир. 31, 6. [4] Як. 3, 6. [6] Ін. 8, 7. 2 Кор. 2, 7. Гал. 6, 1. [7] Лев. 19, 32. [8] Мих. 7, 8. Притч. 24, 17. [9] Сир. 6, 35. [11] Сир. 6, 35. [15] Сир. 29, 4. [16] Притч. 6, 1. [18] Бут. 4, 8. Притч. 22, 24.

 

Глава 9

1 Не будь ревнивий до дружини серця твого, і не подавай їй поганого уроку проти тебе самого. 2 Не віддавай дружині душі твоєї, щоб вона не повстала проти влади твоєї. 3 Не виходь назустріч розпусній жінці, щоб як-небудь не потрапити у тенета її. 4 Не залишайся довго зі співачкою, щоб не зачаруватися тобі мистецтвом її. 5 Не задивляйся на дівчину, щоб не спокуситися привабливістю її. 6 Не віддавай душі твоєї блудницям, щоб не погубити спадщини твоєї. 7 Не дивися на всі боки на вулицях міста і не броди по порожніх місцях його. 8 Відвертай око твоє від жінки благовидої і не задивляйся на чужу красу: 9 багато хто збився зі шляху через красу жіночу; від неї, як вогонь, загоряється любов. 10 Зовсім не сиди з жінкою заміжньою і не залишайся з нею на бенкеті за вином, 11 щоб не схилилася до неї душа твоя, і щоб ти не зламався духом на погибель. 12 Не залишай старого друга, бо новий не може зрівнятися з ним; 13 друг новий — те саме, що вино нове: коли воно зробиться старим, із задоволенням будеш пити його.

14 Не заздри славі грішника, бо не знаєш, який буде кінець його. 15 Не схвалюй того, що схвалюють нечестиві: пам’ятай, що вони до самого пекла не виправляться. 16 Тримай себе далі від чоловіка, який має владу умертвляти, і ти не будеш бентежитися страхом смерти; 17 а якщо зближуєшся з ним, не помилися, щоб він не позбавив тебе життя: 18 знай, що ти посеред сітей ідеш і по зубцях міських стін проходиш. 19 За силою твоєю узнавай ближніх і радься з мудрими. 20 Розмірковування твоє нехай буде з розумними, і всяка бесіда твоя — у законі Вишнього. 21 Нехай вечеряють з тобою мужі праведні, і слава твоя нехай буде у страху Господньому. 22 Вироби хваляться за рукою художника, а правитель народу вважається мудрим за словами його. 23 Бояться в місті зухвалого на язик, і ненавидять необачного у словах.

 

Глава 9. [1] Чис. 5, 14. Притч. 6, 34. [2] 1 Пет. 3, 1. [3] Притч. 7, 5. [4] Притч. 5, 3. [5] Бут. 6, 2. Іов. 31, 1. [6] Притч. 5, 8. Лк. 5, 13. [8] Мф. 5, 28. [9] 2 Цар. 11, 2. 3 Цар. 11, 1. [12] Притч. 27, 10. [13] Лк. 5, 39. [14] Суд. 9, 3. 2 Цар. 15, 11. Пс. 36, 35. [23] 1 Цар. 22, 9. Притч. 16, 27.

 

Глава 10

1 Мудрий правитель навчить народ свій, і правління розумного буде благоупорядковане. 2 Який правитель народу, такі і службовці при ньому; і який начальник над містом, такі й усі, що живуть у ньому. 3 Цар ненавчений погубить народ свій, а при розсудливості сильних облаштується місто. 4 У руках Господа влада над землею, і людину потрібну Він вчасно воздвигне на ній. 5 У руці Господа благоуспішність людини, і на лиці книжника Він закарбує славу Свою. 6 Не гнівайся за всяку образу на ближнього, і нікого не ображай ділом. 7 Гордість ненависна і Господу і людям, і злочинна проти обох. 8 Володарювання переходить від народу до народу через несправедливість, образи і користолюбство. 9 Чого гордиться земля і попіл? 10 І за життя вивергаються нутрощі його. 11 Тривалу хворобу лікар нехтує: 12 і ось, нині цар, а завтра помирає. 13 Коли ж людина помре, то спадщиною її стають плазуни, звірі і черва. 14 Початок гордости — віддалення людини від Господа і відступ серця його від Творця його; 15 бо початок гріха — гордість, і хто опанований нею, вивергає мерзоти; 16 і за це Господь посилає на нього страшні покарання й остаточно скидає його. 17 Господь руйнує престоли володарів і посаджує лагідних на місце їх. 18 Господь вириває з корінням народи і насаджує, замість них, смиренних. 19 Господь спустошує країни народів і руйнує їх до основ землі. 20 Він висушує їх, і губить людей і знищує із землі пам’ять їх. 21 Гордість не створена для людей, ні лють гніву — для народжених жінками.

22 Сім’я шановане яке? — Сім’я людське. Сім’я шановане яке? — Ті, що бояться Господа. 23 Сім’я безчесне яке? — Сім’я людське. Сім’я безчесне яке? — Ті, що переступають заповіді. 24 Старший між братами — у повазі у них, так і ті, що бояться Господа, — в очах Його. 25 Чи багатий хто і славний, чи бідний, похвала їх — страх Господній. 26 Несправедливо — нечестити розумного бідного, і не слід прославляти чоловіка грішного. 27 Шановані вельможа, суддя і володар, але немає з них більшого за того, хто боїться Господа. 28 Рабові мудрому будуть служити вільні, і розумна людина, будучи наставлювана ним, не буде нарікати. 29 Не мудруй багато, щоб робити справу твою, і не хвалися у час нестатку. 30 Краще той, хто трудиться і має в усьому статок, ніж той, хто без діла ходить і хвалиться, але має потребу у хлібі. 31 Сину мій! лагідністю прославляй душу твою і віддавай їй шану за її достоїнством. 32 Хто буде виправдовувати того, хто грішить проти душі своєї? І хто буде хвалити того, хто ганьбить життя своє? 33 Бідного шанують за знання його, а багатого — за його багатство: 34 шанований же у бідності наскільки більше буде шанований у багатстві? А безславний у багатстві наскільки буде безславніший у бідності?

 

Глава 10. [1] Притч. 20, 8. [2] 3 Цар. 12, 14. Притч. 29, 12. [3] 3 Цар. 12, 11. [4] Пс. 126, 1. Прем. 6, 4. [6] Лев. 19, 17. [7] 1 Пет. 5, 5. [8] Прем. 6, 1. Дан. 4, 14. Сир. 11, 5. [9] Іов. 13, 28. Сир. 40, 2. [13] Іов. 17, 14. Іс. 14, 11. [14] Бут. 3, 5. [15] Есф. 5, 14. [16] 1 Пет. 5, 5. [17] 1 Цар. 2, 8. [19] Бут. 19, 24. [24] 1 Пет. 2, 17. [25] Єр. 9, 23–24. [26] Як. 2, 5–6. [27] Юдиф. 16, 19. [28] Притч. 17, 2. [30] Притч. 12, 9; 28, 19. [31] Як. 1, 2. [33] Сир. 13, 28. [34] Еккл. 7, 12.

 

Глава 11

1 Мудрість смиренного піднесе голову його і посадить його серед вельмож. 2 Не хвали людину за красу її, і не май відрази до людини за зовнішність її. 3 Мала бджола між тими, що літають, але плід її — найкращий із солодощів. 4 Не хвалися пишністю одягу і не величайся у день слави: бо дивні діла Господа, і таємні діла Його між людьми. 5 Багато хто з володарів сидів на землі, той же, про кого не думали, носив вінець. 6 Багато хто із сильних піддався крайньому нечестю, і славні віддані були у руки інших. 7 Перше, ніж дослідиш, не осуджуй; довідайся раніше, і тоді дорікай. 8 Перше, ніж вислухаєш, не відповідай, і серед розмови не перебивай. 9 Не сперечайся про справу, для тебе непотрібну, і не сиди на суді грішників.

10 Сину мій! не берися за безліч справ: при безлічі справ не залишишся без провини. І якщо будеш гнатися за ними, не досягнеш, і, тікаючи, не втечеш. 11 Хтось трудиться, напружує сили, поспішає, і тим більше відстає. 12 Інший млявий, потребує допомоги, слабкосилий і багатіє убогістю; 13 але очі Господа звернені на нього на благо йому, і Він підняв його від приниження його і підніс голову його, і багато хто дивувався, дивлячись на нього. 14 Добре і зле, життя і смерть, бідність і багатство — від Господа. 15 Даяння Господа надано благочестивим, і благовоління Його буде благоуспішним для них повік. 16 Хтось робиться багатим від обачливости й ощадливости своєї, і це частина нагороди його, 17 коли він скаже: «я знайшов спокій і тепер насолоджуюся моїми благами». 18 І не знає він, скільки мине часу до того, коли він залишить їх іншим і помре. 19 Твердо стій у завіті твоєму і перебувай у ньому і постарій у справі твоїй. 20 Не дивуйся ділам грішника, віруй Господу, і перебувай у труді твоєму: 21 бо легко в очах Господа — швидко і раптово збагатити бідного. 22 Благословення Господа — нагорода благочестивого, і невдовзі процвітає він благословенням Його. 23 Не говори: «що мені ще потрібно? і які віднині можу мати ще блага?» 24 Не говори: «достатньо у мене, і яке віднині можу я потерпіти зло?» 25 У дні щастя буває забуття про нещастя, й у дні нещастя не згадається про щастя. 26 Легко для Господа — у день смерти воздати людині за ділами її. 27 Хвилинне страждання спричиняє забуття утіх, і під час кончини людини відкриваються діла її. 28 Раніше смерти не називай нікого блаженним; людина пізнається у дітях своїх.

29 Не всяку людину вводь у дім твій, бо багато замірів у підступного. 30 Як мисливський птах у пастці, таке серце гордовитого: він, як вивідувач, підглядає падіння; 31 перетворюючи добро на зло, він будує підступи і на людей обраних кладе пляму. 32 Від іскри вогню примножуються вуглини, і людина грішна будує підступи на кров. 33 Остерігайся лиходія, — бо він будує зло, — щоб він коли-небудь не поклав на тобі плями повік. 34 Осели у домі твоєму чужого, і він розладнає тебе смутами і зробить тебе чужим для твоїх.

 

Глава 11. [1] Бут. 41, 40. Дан. 6, 3. [2] 1 Цар. 16, 7. [4] Діян. 12, 21. Лк. 16, 19. [5] 1 Цар. 16, 13. [6] Есф. 7, 9–10. [7] Втор. 13, 14. [8] Притч. 18, 14. [10] Лк. 10, 41. [11] Притч. 21, 5. 1 Тим. 6, 9. [14] Іов. 1, 21. Єз. 28, 4. [17] Лк. 12, 19–20. [18] Еккл. 9, 12. Єр. 17, 11. [19] Мф. 10, 22. [21] 1 Цар. 2, 7. [24] Сир. 5, 1. Одкр. 3, 17. [25] Сир. 18, 25. [26] Сир. 17, 19. [30] Єр. 5, 27. [32] Сир. 28, 13.

 

Глава 12

1 Якщо ти робиш добро, знай, кому робиш, і буде подяка за твої благодіяння. 2 Роби добро благочестивому, й одержиш нагороду, і якщо не від нього, то від Всевишнього. 3 Немає добра для того, хто постійно займається злом і хто не подає милостині. 4 Давай благочестивому, і не допомагай грішникові. 5 Роби добро смиренному, і не давай нечестивому: замикай від нього хліб і не давай йому, щоб він через те не переміг тебе; 6 бо ти одержав би подвійне зло за все добро, яке зробив би йому; бо і Всевишній ненавидить грішників і нечестивим відплачує помстою. 7 Давай доброму, і не допомагай грішнику. 8 Друг не пізнається у щасті, і ворог не приховається у нещасті. 9 При щасті людини вороги його сумують, а у нещасті його і друг розійдеться з ним. 10 Не вір ворогові твоєму повік, бо, як іржавіє мідь, так і злоба його: 11 хоч би він смирився і ходив зігнувшись, будь уважний душею твоєю й остерігайся його, і будеш перед ним, як чисте дзеркало, і дізнаєшся, що він не до кінця очистився від іржі; 12 не став його поруч з собою, щоб він, скинувши тебе, не став на твоє місце; не саджай його праворуч себе, щоб він коли-небудь не став домагатися твого сідалища, і ти нарешті зрозумієш слова мої і зі скорботою згадаєш про наставляння мої. 13 Хто пошкодує за ужаленим заклинателем змій і за всіма, хто наближається до диких звірів? Так і про того, хто зближується з грішником і приєднується до гріхів його: 14 до часу він залишиться з тобою, але якщо ти завагаєшся, він не встоїть. 15 Устами своїми ворог усолодить тебе, але у серці своєму замишляє вкинути тебе в яму: очима своїми ворог буде плакати, а коли знайде випадок, не насититься кров’ю. 16 Якщо зустрінеться з тобою нещастя, ти знайдеш його там раніше за себе, 17 і він, начебто бажаючи допомогти, підставить тобі ногу: 18 буде кивати головою і плескати руками, багато чого буде шепотіти, і змінить лице своє.

 

Глава 12. [2] Притч. 19, 17. Мф. 10, 41. [3] Притч. 17, 13. [4] Гал. 6, 10. [5] 2 Сол. 3, 10. [6] Втор. 32, 35. [8] Сир. 6, 8. [10] 3 Цар. 2, 23. Притч. 11, 9. [13] Пс. 57, 6. [15] Пс. 54, 22. Єр. 41, 6.

 

Глава 13

1 Хто доторкається до смоли, той очорниться, і хто входить у спілкування з гордим, зробиться подібним до нього. 2 Не піднімай тягаря понад твою силу, і не входь у спілкування з тим, хто сильніший і багатший за тебе. 3 Яке спілкування у горщика з казаном? Цей штовхне його, і він розіб’ється. 4 Багатій скривдив, і сам же погрожує; бідняк скривджений, і сам же упрошує. 5 Якщо ти вигідний для нього, він використає тебе; а якщо зубожієш, він залишить тебе. 6 Якщо ти достатній, він буде жити з тобою і виснажить тебе, а сам не уболіватиме. 7 Має він у тобі потребу, — буде лестити тобі, буде посміхатися тобі й запевняти тебе, ласкаво буде говорити з тобою і скаже: «чи не потрібно тобі чого?» 8 Своїми пригощеннями він буде присоромлювати тебе, доки, двічі або тричі пограбувавши тебе, не насміється нарешті з тебе. 9 Після того він, побачивши тебе, ухилиться від тебе і буде кивати головою при зустрічі з тобою. 10 Спостерігай, щоб тобі не бути обманутим 11 і не бути приниженим у твоїх веселощах. 12 Коли сильний буде запрошувати тебе, ухиляйся, і тим більше він буде запрошувати тебе. 13 Не будь нав’язливим, щоб не відштовхнули тебе, і не занадто віддаляйся, щоб не забули про тебе. 14 Не дозволяй собі говорити з ним, як з рівним тобі, і не вір занадто багатьом словам його; бо довгою розмовою він буде спокушати тебе і, ніби жартуючи, вивідувати тебе. 15 Немилостивий до себе той, хто не утримує себе у словах своїх, і він не убереже себе від образи і від пут. 16 Будь обережний і дуже уважний, бо ти ходиш з падінням твоїм. 17 Почувши це уві сні твоєму, не засинай. 18 У все життя люби Господа і взивай до Нього про спасіння твоє. 19 Усяка тварина любить подібне собі, і всяка людина — ближнього свого. 20 Усяка плоть з’єднується за родом своїм, і людина приліплюється до подібного собі. 21 Яке спілкування у вовка з ягням? Так і у грішника — з благочестивим. 22 Який мир у гієни із собакою? І який мир у багатого з бідним? 23 Ловитва у левів — дикі осли у пустелі, так пасовища багатих — бідні. 24 Огидне для гордого смирення: так огидний для багатого бідний. 25 Коли похитнеться багатий, він підтримується друзями; а коли впаде бідний, то відштовхується і друзями. 26 Коли спіткає нещастя багатого, у нього багато помічників; сказав безглуздя, і виправдали його. 27 Спіткало нещастя бідняка, і ще сварять його; сказав розумно, і його не слухають. 28 Заговорив багатий, — і всі замовкли і звеличили промову його до хмар; 29 заговорив бідний, і говорять: «це хто такий?» І якщо він спіткнеться, то зовсім скинуть його.

30 Добре багатство, у якому немає гріха, і зла бідність у вустах нечестивого. 31 Серце людини змінює лице її або на добре, або на лихе. 32 Ознака серця у щасті — обличчя веселе, а вигадування притч поєднано з напруженим розмірковуванням.

 

Глава 13. [1] Втор. 7, 3–4. Сир. 8, 5. [4] Пс. 72, 6. [19] Сир. 27, 9. [21] 2 Кор. 6, 15. [23] Іов. 24, 4. Як. 5, 4. [28] Діян. 12, 22. [30] Пс. 61, 11. Притч. 30, 9. [31] Сир. 19, 26. [32] Еккл. 8, 1.

 

Глава 14

1 Блаженна людина, яка не згрішила вустами своїми і не вражена була сумом гріха. 2 Блаженний, кого не соромить душа його і хто не втратив надії своєї. 3 Багатство не є добром для людини скупої. І нащо маєток людині недоброзичливій? 4 Хто збирає, віднімаючи у душі своєї, той збирає для інших, і благами його будуть пересичуватися інші. 5 Хто злий для себе, для кого буде добрим? І не буде він мати радости від маєтку свого. 6 Немає гірше за людину, яка недоброзичлива до самої себе, і це — винагорода за злість її. 7 Якщо вона і робить добро, то робить у безпам’ятстві, й опісля виявляє зло своє. 8 Злий, хто має заздрі очі, відвертає лице і нехтує душами. 9 Очі користолюбця не насичуються якою-небудь частиною, і неправда злого висушує душу. 10 Зле око заздре навіть на хліб і на столі своєму терпить убогість. 11 Сину мій! за статком твоїм роби добро собі і приношення Господу достойно принось. 12 Пам’ятай, що смерть не бариться, і завіт пекла не відкритий тобі: 13 перше, ніж помреш, роби добро другові, і за силою твоєю простягай твою руку і давай йому. 14 Не позбавляй себе доброго дня, і частина доброго бажання нехай не пройде повз тебе. 15 Чи не іншим залишиш ти надбання твої і плоди зусиль твоїх для розподілу за жеребом? 16 Давай і приймай, і утішай душу твою, 17 бо у пеклі не можна знайти утіх. 18 Усяка плоть, як одяг, старіє; бо від віку — визначення: «смертю помреш». 19 Як зелені листки на густому дереві — одні спадають, а інші виростають: так і рід від плоті і крови — один помирає, а інший народжується. 20 Усяка річ, піддана тлінню, зникає, і той, хто зробив її, помирає з нею.

21 Блаженна людина, яка вправляється у мудрості й у розумі своєму повчається святому. 22 Хто розмірковує у серці своєму про путі її, той отримає розуміння і у таємницях її. 23 Виходь за нею, як ловець, і роби засідку на путях її. 24 Хто прихиляється до вікон її, той послухає і біля дверей її. 25 Хто знаходиться поблизу дому її, той увіб’є цвях і в стінах її, поставить намет свій поряд з нею й оселиться в оселі благ. 26 Він покладе дітей своїх під покрівлею і буде мати нічліг під сінню її. 27 Він прикриється нею від спеки і буде жити у славі її.

 

Глава 14. [1] Сир. 19, 17. Як. 3, 2. [2] 1 Ін. 3, 21. [3] Сир. 31, 28. [4] Еккл. 5, 9. [6] Притч. 11, 17. [9] Притч. 27, 20. Кол. 3, 5. [10] Сир. 31, 14. [11] Чис. 18, 29. Притч. 3, 9. [12] Євр. 9, 27. [13] Тов. 4, 7. Сир. 4, 1. Лк. 14, 13. [14] Лк. 16, 19. [15] Лк. 12, 20. [16] Лк. 6, 38. [18] Іс. 40, 6. Як. 1, 11. 1 Пет. 1, 24. Бут. 2, 17. [19] Еккл. 1, 4. [21] Втор. 6, 7. Пс. 1, 2. [24] Притч. 8, 34. [26] Еф. 6, 4.

 

Глава 15

1 Той, хто боїться Господа, буде робити так, і твердий у законі оволодіє нею. 2 І вона зустріне його, як мати, і прийме його до себе, як цнотлива дружина; 3 наситить його хлібом розуму, і водою мудрости напоїть його. 4 Він утвердиться на ній і не завагається; приліпиться до неї і не посоромиться. 5 І вона піднесе його над ближніми його, і серед зібрання відкриє вуста його. 6 Веселощі і вінець радости і вічне ім’я успадкує він. 7 Не осягнуть її люди нерозумні, і грішники не побачать її. 8 Далека вона від гордости, і люди неправдиві не подумають про неї. 9 Неприємна похвала в устах грішника, бо не від Господа послана вона. 10 Буде похвала сказана мудрістю, і Господь благопоспішить їй.

11 Не говори: «заради Господа я відступив»; бо, що Він ненавидить, того ти не повинен робити. 12 Не говори: «Він увів мене в оману», бо Він не має потреби у чоловікові грішному. 13 Усяку мерзоту Господь ненавидить, і неприємна вона тим, хто боїться Його. 14 Він від початку створив людину і залишив її у руках волі її. 15 Якщо хочеш, дотримуватимешся заповідей і збережеш благоугодну вірність. 16 Він запропонував тобі вогонь і воду: на що хочеш, простягнеш руку твою. 17 Перед людиною життя і смерть, і чого вона побажає, те і дасться їй. 18 Велика премудрість Господа, міцний Він могутністю і бачить усе. 19 Очі Його — на тих, що бояться Його, і Він знає всяке діло людини. 20 Нікому не заповів Він чинити нечестиво і нікому не дав дозволу грішити.

 

Глава 15. [2] Іс. 66, 13. [3] Ін. 4, 14. Еф. 5, 17. [7] Притч. 14, 6. [9] Пс. 49, 16. Іс. 52, 7. 2 Тим. 3, 7. [10] Сир. 39, 8. [11] Пс. 5, 5. [12] Як. 1, 13. [14] Бут. 1, 27. [15] Мф. 19, 17. [17] Єр. 21, 8. [19] Пс. 33, 16. [20] Пс. 5, 5. Ос. 5, 5.

 

Глава 16

1 Не бажай багато негідних дітей і не радій за синів нечестивих. Коли вони примножуються, не радій за них, якщо немає у них страху Господнього. 2 Не надійся на їх життя і не спирайся на їх кількість. 3 Краще один праведник, ніж тисяча грішників, 4 і краще померти бездітним, ніж мати дітей нечестивих, 5 бо від одного розумного населиться місто, а плем’я беззаконних спустіє. 6 Багато такого бачило око моє, і ще більше того чуло вухо моє. 7 У збіговиську грішників запалає вогонь, як і у народі непокірливому запалювався гнів. 8 Не умилостивився Він над древніми велетнями, які у надії на силу свою зробилися відступниками; 9 не пощадив тих, що жили в одному місці з Лотом, якими погребував за їхню гордість; 10 не помилував народу погибельного, який пишався гріхами своїми, 11 так само як і шістсот тисяч чоловік, які об’єдналися у жорстокосерді своєму. І хоч би й один був непокірливий, було б дивно, якби він залишився непокараним; 12 бо і милість і гнів — у владі Його: сильний Він помилувати і вилити гнів. 13 Як велика милість Його, так велике і викриття Його. Він судить людину за ділами її. 14 Не втече від Нього грішник з украденим, і терпіння благочестивого не залишиться марним. 15 Усякій милостині Він дасть місце, кожен одержить за ділами своїми. 16 Не говори: «я сховаюся від Господа; невже з висоти хтось згадає про мене? 17 У великій кількості народу мене не помітять; бо що душа моя у безмежному створінні? 18 Ось, небо і небо небес — Боже, безодня і земля коливаються від відвідання Його. 19 Однаково ж трясуться від страху гори й основи землі, коли Він споглядає. 20 І цього не може зрозуміти серце; 21 а путі Його хто осягне? Як вітер, якого людина не може бачити, так і більша частина діл Його прихована. 22 Хто звістить про діла правосуддя Його? або хто буде очікувати їх? бо далеко це визначення». 23 Убогий розумом думає так, і людина нерозумна і той, хто в омані, розмірковує так нерозумно.

24 Слухай мене, сину мій, і вчися знання, і слухай серцем твоїм слова мої. 25 Я показую тобі вчення обмірковане і передаю знання точне. 26 За визначенням Господа діла Його від початку, і від створення їх Він розділив частини їх. 27 Навіки влаштував Він діла Свої, і початки їх — у роди їх. Вони не голодніють, не стомлюються і не припиняють своїх дій. 28 Жодне не гнітить близького йому, 29 і повіки не стануть вони проти слова Його. 30 І потім споглянув Господь на землю і наповнив її Своїми благами. 31 Душа усього, що живе, покрила лице її, і у неї все повернеться.

 

Глава 16. [3] Прем. 4, 1. [5] Притч. 11, 11. [7] Чис. 11, 1. Втор. 29, 20. [8] Бут. 6, 4, 7. [9] Бут. 19, 11, 24. [10] Бут. 19, 24. [11] Вих. 12, 37. Чис. 14, 22; 26, 65. [12] 1 Цар. 2, 6. [14] Еккл. 8, 12. Прем. 3, 9. [15] Мф. 10, 42. [16] Іов. 22, 14. Сир. 23, 25. [18] 2 Пет. 3, 10. [19] Пс. 17, 8. [21] Рим. 11, 33. [22] Іов. 12, 13. [26] Бут. 1, 1–31. [27] Іов. 9, 9. Пс. 147, 6. [31] Еккл. 3, 21.

 

Глава 17

1 Господь створив людину із землі, і знову повертає її у неї. 2 Визначене число днів і час Він дав їм, і дав їм владу над усім, що на ній. 3 За природою їх, наділив їх силою і створив їх за образом Своїм, 4 і вклав страх до них у всяку плоть, щоб вони володіли звірами і птахами. 5 Він дав їм сенс, мову й очі, і вуха і серце для розмірковування, 6 сповнив їх проникливістю розуму і показав їм добро і зло. 7 Він поклав око Своє на серця їх, щоб показати їм велич діл Своїх, 8 нехай прославляють вони святе ім’я Його і звіщають про велич діл Його. 9 Він приклав їм знання і дав їм у спадщину закон життя; 10 вічний завіт уклав з ними і показав їм суди Свої. 11 Велич слави бачили очі їх, і славу голосу Його чуло вухо їх. 12 І сказав Він їм: «остерігайтеся всякої неправди»; і заповів кожному з них обов’язок до ближнього. 13 Путі їх завжди перед Ним, не сховаються від очей Його. 14 Кожному народу поставив Він вождя, 15 а Ізраїль є наділом Господа. 16 Усі діла їх — як сонце перед Ним, і очі Його завжди на путях їх. 17 Не втаїлися від Нього неправди їх, і всі гріхи їх — перед Господом.

18 Милостиня людини — як печатка у Нього, і благодіяння людини збереже Він, як зіницю ока. 19 Потім Він повстане і воздасть їм, і даток їх на голову їх поверне. 20 Але тим, хто розкаювався, Він давав навернення і підбадьорював тих, хто слабшав у терпінні. 21 Навернися до Господа й облиш гріхи; 22 молися перед Ним і зменши твої спотикання. 23 Повернися до Всевишнього, і відвернися від неправди, і сильно зненавидь мерзоту. 24 Хто буде хвалити Всевишнього у пеклі, замість тих, хто живе і прославляє Його? 25 Від мертвого, як від неіснуючого, немає прославлення: 26 живий і здоровий звеличить Господа. 27 Як велике милосердя Господа і примирення з тими, хто навертається до Нього! 28 Не може бути усього у людині, 29 тому що не безсмертний син людський. 30 Що світліше за сонце? але і воно затьмарюється. І про лихе буде думати плоть і кров. 31 За силами високих небес Він Сам спостерігає, а люди усі — земля і попіл.

 

Глава 17. [1] Бут. 2, 7; 5, 1. Прем. 2, 23. [3] Бут. 1, 27. [4] Бут. 1, 28; 9, 2. [5] Бут. 2, 20. [9] Втор. 4, 13. Рим. 7, 10. [10] Бут. 12, 1. Вих. 20, 1. [14] Прем. 6, 3. Рим. 13, 1. [15] Втор. 4, 20. [16] Сир. 23, 27–28. [17] Пс. 89, 8. [18] Сир. 29, 15. [19] Мф. 16, 27. [21] Єр. 3, 12. [22] Пс. 33, 15. [24] Пс. 6, 6; 113, 25. Іс. 38, 18–19. [27] Пс. 102, 13. Еф. 2, 3, 7. [30] Рим. 8, 7. 1 Кор. 2, 14. [31] Бут. 3, 10; 18, 27.

 

Глава 18

1 Усе взагалі створив Той, Хто живе повіки; Господь один праведний. 2 Нікому не надав Він пояснювати Його. 3 І хто може дослідити великі Його? 4 Хто може виміряти силу величі Його? і хто може також проректи милості Його? 5 Неможливо ні применшити, ні збільшити, і неможливо дослідити дивні діла Господа. 6 Коли людина закінчила б, тоді вона тільки починає, і коли перестане, прийде у здивування. 7 Що є людина і що користь її? що благо її і що зло її? 8 Число днів людини — багато, якщо сто років: як крапля води з моря або дрібка піску, так малі літа її у дні вічности. 9 Тому Господь довготерпеливий до людей і виливає на них милість Свою. 10 Він бачить і знає, що кінець їх дуже тяжкий, 11 і тому примножує милості Свої. 12 Милість людини — до ближнього її, а милість Господа — на всяку плоть. 13 Він викриває і напоумляє, і повчає і навертає, як пастир стадо своє. 14 Він милує тих, хто приймає напоумлення і ревно навертається до закону Його.

15 Сину мій! при благодійності не роби докорів, і при всякому дарі не ображай словами. 16 Чи не прохолоджує роса спеки? так слово — краще, ніж дар. 17 Тому чи не вище доброго дару слово? а у людині доброзичливій те й інше. 18 Нерозумний немилосердно докоряє, і подаяння від неприхильного висушує очі. 19 Перше, ніж почнеш говорити, обдумуй, і раніше хвороби турбуйся про себе. 20 Випробовуй себе раніше суду, і під час відвідування знайдеш милість. 21 Перше, ніж відчуєш слабкість, смиряйся, і під час гріхів покажи навернення. 22 Ніщо нехай не перешкоджає тобі виконати обітницю благовчасно, і не відкладай виправдання до смерти. 23 Перше, ніж почнеш молитися, приготуй себе, і не будь як людина, яка спокушає Господа. 24 Пригадуй про гнів у день смерти і про час помсти, коли Господь відверне лице Своє. 25 Під час ситости згадуй про час голоду, й у дні багатства — про бідність і нестатки. 26 Від ранку до вечора змінюється час, і все швидкоплинне перед Господом. 27 Людина мудра в усьому буде обережна, й у дні гріхів утримається від безтурботности. 28 Усякий розумний пізнає премудрість і тому, хто знайде її, воздасть хвалу. 29 Розважливі у словах і самі умудрюються, і виточують змістовні притчі.

30 Не ходи услід за похотями твоїми і стримуйся від побажань твоїх. 31 Якщо будеш доставляти душі твоїй приємне для хтивости, то вона зробить тебе потіхою для ворогів твоїх. 32 Не шукай розваги у великій розкоші і не прив’язуйся до бенкетів. 33 Не зробися жебраком, бенкетуючи на позичені гроші, коли нічого немає у тебе у гаманці.

 

Глава 18. [1] Бут. 1, 31. [6] Лк. 17, 10. [8] Пс. 89, 10. [9] 2 Пет. 3, 9. Прем. 12, 18. [11] Єз. 13, 23. [12] Мф. 5, 45; 6, 12. [13] Пс. 117, 18. [15] Сир. 20, 15; 41, 28. [17] Притч. 16, 24; 25, 11. [20] Лк. 4, 23. [21] Лк. 6, 42. [22] Пс. 94, 8. Рим. 12, 11. [24] Сир. 1, 30. [25] Мф. 14, 20. [26] Євр. 13, 3. [27] Притч. 28, 14. [28] Притч. 1, 5. [30] Рим. 6, 12; 8, 13. [32] Лк. 16, 19.

 

Глава 19

1 Працівник, схильний до пияцтва, не стане багатим, і той, хто ні у що ставить мале, мало-помалу прийде у занепад. 2 Вино і жінки розбестять розумних, а той, хто зв’язується з блудницями, зробиться ще нахабнішим; 3 гниль і черва успадкують його, і зухвала душа знищиться. 4 Хто швидко довіряє, той легковажний, і той, хто грішить, грішить проти душі своєї. 5 Відданий серцем задоволенням буде осуджений, а той, хто противиться похоті, увінчає життя своє. 6 Той, хто приборкує язик, буде жити мирно, і хто ненавидить балакучість, зменшить зло. 7 Ніколи не повторюй слова, і нічого ти не втратиш. 8 Ні другові ні недругові не розповідай і, якщо це тобі не гріх, не відкривай; 9 бо він вислухає тебе, і буде остерігатися тебе, і з часом зненавидить тебе. 10 Вислухав ти слово, нехай помре воно з тобою: не бійся, не розірве воно тебе. 11 Дурний від слова терпить таку ж муку, як та, що народжує, — від немовляти. 12 Що стріла, устромлена у стегно, те слово у серці дурного. 13 Розпитай друга твого, можливо, не зробив він того; і якщо зробив, то нехай надалі не робить. 14 Розпитай друга, можливо, не говорив він того; і якщо сказав, те нехай не повторить того. 15 Розпитай друга, бо часто буває наклеп. 16 Не всякому слову вір. 17 Хтось згрішає словом, але не від душі; і хто не згрішав язиком своїм? 18 Розпитай ближнього твого перше, ніж погрожувати йому, і дай місце закону Всевишнього.

Усяка мудрість — страх Господній, і в усякій мудрості — виконання закону. 19 І не є мудрість — знання лихого. І немає розуму, де рада грішників. 20 Є лукавство, і це мерзота; і є нерозумний, убогий мудрістю. 21 Краще убогий знанням, але богобоязкий, ніж багатий знанням — і такий, що переступає закон. 22 Є хитрість вишукана, але вона беззаконна, і є спотворюючий суд, щоб винести вирок. 23 Є лукавий, який ходить зігнувшись, сумуючи, але всередині він повен підступу. 24 Він поник лицем і прикидається глухим, але він випередить тебе там, де і не думаєш. 25 І якщо нестача сили перешкодить йому зашкодити тобі, то він зробить тобі зло, коли знайде випадок. 26 За виглядом пізнається людина, і за виразом обличчя при зустрічі пізнається розумний. 27 Одяг і вискалювання зубів і хода людини показують властивість її. 28 Буває викриття, але невчасне, і буває, що хтось мовчить — і він розсудливий.

 

Глава 19. [1] Притч. 21, 17. [2] 3 Цар. 11, 1, 4. Ос. 4, 11. [4] Притч. 15, 14. Мф. 11, 7. [11] Сир. 27, 18. [14] Мф. 18, 15. [17] Сир. 14, 1. [21] Мф. 11, 25. [22] Іс. 5, 20. [26] Сир. 13, 31. Притч. 6, 12–13. [28] Притч. 25, 15.

 

Глава 20

1 Набагато краще викрити, ніж сердитися таємно; і той, кого викривають наодинці, застережеться від шкоди. 2 Як добре тому, кого викриють, показати розкаяння! 3 Бо він уникне вільного гріха. 4 Що — побажання євнуха розтлити дівчину, те — той, хто звершує суд з натяжкою. 5 Хтось мовчить — і виявляється мудрим; а інший буває ненависним за велику балакучість. 6 Хтось мовчить, бо не має, що відповідати; а інший мовчить, тому що знає час. 7 Мудра людина буде мовчати до часу; а марнославний і безрозсудний не буде чекати часу. 8 Багатомовний стане огидним, і хто захоплює собі право говорити, того зненавидять. 9 Буває успіх людині на зло, а знахідка — на втрату. 10 Є даток, який не буде тобі на користь, і є даток, за який буває подвійне воздання. 11 Буває приниження для слави, а хтось від приниження піднімає голову. 12 Інший малим купує багато і заплатить за те у сім разів більше. 13 Мудрий у слові стає люб’язним, люб’язності ж нерозумних залишаються даремними. 14 Даяння безумного не буде тобі на користь; бо у нього замість одного багато очей для прийняття. 15 Небагато дасть він, а докоряти буде багато, і розкриє вуста свої, як глашатай. Нині він у борг дає, а завтра зажадає назад: ненависна така людина Господу і людям. 16 Нерозумний говорить: «немає у мене друга, і немає вдячности за мої благодіяння. Ті, що з’їдають хліб мій, улесливі на язик». 17 Як часто і як багато хто буде насміхатися з нього! 18 Спотикання від землі краще, ніж від язика. Отже, скоро прийде падіння злих. 19 Неприємна людина — дочасна байка; вона завжди буде на вустах невігласів. 20 Притча з уст нерозумного огидна, бо він не скаже її своєчасно. 21 Інший утримується від гріха убогістю, й у цій стриманості він не буде журитися. 22 Хтось губить душу свою через несміливість, і губить її через упередженість до безумного. 23 Інший через сором дає обіцянки другові, і без причини наживає у ньому собі ворога. 24 Злий порок у людині — неправда; у вустах невігласів вона — завжди. 25 Краще злодій, ніж той, хто постійно говорить неправду; але обоє вони успадкують загибель. 26 Поведінка неправдивої людини — безчесна, і ганьба її завжди з нею. 27 Мудрий словами піднесе себе, і людина розумна сподобається вельможам. 28 Той, хто обробляє землю, збільшить свій стіг, і той, хто догоджає вельможам, одержить помилування у випадку неправди. 29 Частування і подарунки засліплюють очі мудрих і, ніби вузда в устах, відкидають викриття. 30 Прихована мудрість і утаєний скарб — яка користь від обох? 31 Краще людина, яка приховує свою дурість, ніж людина, яка приховує свою мудрість.

 

Глава 20. [1] Пс. 140, 5. Притч. 25, 12. [4] Сир. 30, 21. [7] Еккл. 3, 7. Притч. 25, 11. [8] Притч. 10, 19; 17, 28. [9] Притч. 10, 2. [11] Притч. 16, 18. 1 Пет. 5, 5. [13] Сир. 18, 17. [15] Сир. 18, 15. [16] Пс. 40, 10. [20] Притч. 25, 11. [27] Бут. 41, 38–39. Дан. 2, 46, 48. [28] Притч. 12, 11. [29] Вих. 23, 8. Втор. 16, 19. [30] Сир. 41, 17.

 

Глава 21

1 Сину мій! якщо ти згрішив, не примножуй більше гріхів і за попередні молися. 2 Біжи від гріха, як від лиця змія; бо, якщо підійдеш до нього, він ужалить тебе. 3 Зуби його — зуби лев’ячі, які умертвляють душі людей. 4 Усяке беззаконня як двогострий меч: рані від нього немає зцілення. 5 Залякування і насильства спустошать багатство: так спорожніє і дім зарозумілого. 6 Моління з уст убогого — тільки до вух його; але суд над ним поспішно наближається. 7 Той, хто ненавидить викриття, йде слідами грішника, а хто боїться Господа, навернеться серцем. 8 Здалеку впізнається сильний на язик; але розумний бачить, де той спотикається. 9 Хто будує дім свій на чужі гроші — те саме, що той, хто збирає каміння для своєї могили. 10 Збіговисько беззаконних — купа паклі, і кінець їх — полум’я вогняне. 11 Шлях грішників вимощений камінням, але на кінці його — безодня пекла. 12 Хто дотримується закону, той володіє своїми думками, 13 і здійснення страху Господнього — мудрість. 14 Не навчиться той, хто нездатен; 15 але є здатність, що множить гіркоту. 16 Знання мудрого збільшується подібно до повені, і порада його, — як джерело життя. 17 Серце дурного подібне до розбитої посудини, і не утримає у собі ніякого знання. 18 Якщо мудре слово почує розумний, то він похвалить його і прикладе до себе. Почув його легковажний, і воно не сподобалося йому, і він кинув його за себе. 19 Мова дурного — як тягар на шляху, в устах же розумного знаходять приємність. 20 Промов розумного будуть шукати у зібранні, і над словами його будуть розмірковувати у серці. 21 Як зруйнований дім, так мудрість дурному, і знання нерозумного — безглузді слова. 22 Наставляння для безумних — кайдани на ногах, і як ланцюги на правій руці. 23 Нерозумний, сміючись, підносить голос свій, а муж розсудливий ледь тихо усміхнеться. 24 Як золоте убрання — наставляння для розумного, і як коштовна прикраса на правій руці. 25 Нога нерозумного поспішає у чужий дім, але людина вельми досвідчена посоромиться людей; 26 нерозумний крізь двері заглядає у дім, а людина вихована зупиниться поза; 27 невігластво людини — підслуховувати біля дверей, розсудливий же засмутиться такою безсоромністю. 28 Вуста багатомовних розповідають чуже, а слова розсудливих зважуються на терезах. 29 У вустах нерозумних — серце їх, вуста ж мудрих — у серці їх. 30 Коли нечестивий проклинає сатану, то проклинає свою душу. 31 Навушник оскверняє свою душу, і його будуть ненавидіти скрізь, де тільки буде жити.

 

Глава 21. [1] Сир. 17, 21. [2] Втор. 32, 33. Іс. 59, 5. 1 Кор. 15, 56. [4] Євр. 2, 2. Як. 1, 15. 1 Пет. 2, 24. [5] Сир. 10, 17. [7] Притч. 13, 13. [9] Притч. 28, 22. [10] Бут. 19, 24. [11] Мф. 7, 13. [12] Сир. 32, 25. [13] Сир. 1, 20. [15] Сир. 19, 22. [16] Притч. 18, 4. [18] Іов. 21, 14. Єз. 5, 6. Ос. 4, 6. [28] Еккл. 10, 12. [31] Сир. 5, 16; 28, 15.

 

Глава 22

1 До брудного каменя подібний лінивий: усякий освистить безславність його. 2 До волового посліду подібний лінивий: усякий, хто підняв його, обтрусить руку. 3 Сором батькові народження невихованого сина, дочка ж невихована народжується на приниження. 4 Розумна дочка знаходить собі чоловіка, а безсоромна — печаль тому, хто її породив. 5 Нахабна ганьбить батька і чоловіка, і в обох буде у презирстві. 6 Невчасна розповідь — те саме, що музика під час суму; покарання ж і навчання мудрости годиться всякому часу. 7 Хто повчає нерозумного — те саме, що той, хто склеює черепки, або пробуджує сплячого від глибокого сну. 8 Хто розповідає що-небудь нерозумному — те саме, що той, хто розповідає дрімотному, який після закінчення запитує: «що?» 9 Плач над померлим, тому що світло зникло для нього; плач і над нерозумним, бо розум зник для нього. 10 Менше плач над померлим, тому що він упокоївся, а зле життя нерозумного — гірше за смерть. 11 Плач за померлим — сім днів, а за нерозумним і нечестивим — усі дні життя його. 12 З безрозсудним багато не говори, і до нерозумного не ходи; 13 бережися від нього, щоб не мати неприємности і не забруднити себе зіткненням з ним; 14 ухилися від нього і знайдеш спокій і не будеш засмучений безумством його. 15 Що важче за свинець? і яке ім’я йому, як не дурний? 16 Легше понести пісок і сіль, і брилу заліза, ніж людину безглузду. 17 Як дерев’яна зв’язка у домі, міцно влаштована, не дає йому розпадатися при струсі, так серце, утверджене на обдуманій раді, не завагається у час страху. 18 Серце, утверджене на розумному міркуванні, — як ліпна прикраса на витесаній стіні. 19 Підпорка, поставлена на висоті, не встоїть проти вітру: 20 так боязке серце, при дурному міркуванні, не устоїть проти страху.

21 Хто наносить удар оку, викликає сльози, а хто наносить удар серцю, збуджує почуття болісне. 22 Хто кидає камінь у птахів, віджене їх; а хто паплюжить друга, розірве дружбу. 23 Якщо ти на друга витяг меч, не впадай у відчай, бо можливе повернення дружби. 24 Якщо ти відкрив уста проти друга, не бійся, бо можливе примирення. 25 Тільки ганьблення, гордість, відкриття таємниці і підступне лиходійство можуть відігнати усякого друга. 26 Здобувай довіру ближнього в убогості його, щоб радіти разом з ним у багатстві його; 27 залишайся з ним під час скорботи, щоб мати участь у його спадщині. 28 Раніше полум’я буває у печі пара і дим: так раніше кровопролиття — сварки. 29 Захищати друга я не посоромлюсь і не сховаюся від лиця його; 30 а якщо скоїться зі мною через нього зло, то усякий, хто почує, буде остерігатися його.

31 Хто дасть мені варту до вуст моїх і печатку розсудливости на вуста мої, щоб мені не впасти через них, і щоб язик мій не погубив мене!

 

Глава 22. [3] Притч. 17, 21. [6] Сир. 19, 28. [9] Сир. 38, 16. [10] 1 Сол. 4, 15. [11] Бут. 50, 10. Чис. 19, 11. 2 Цар. 11, 27. [15] Сир. 21, 19. [16] Притч. 27, 3. [18] Єз. 13, 10. [20] Прем. 17, 11. [24] Сир. 27, 17. [31] Пс. 140, 3. Притч. 21, 23.

 

Глава 23

1 Господи, Отче і Владико життя мого! Не залиш мене на волю їх і не допусти мене впасти через них. 2 Хто приставить бич до помислів моїх і до серця мого наставника у мудрості, щоб вони не щадили провин моїх і не потурали оманам їх; 3 щоб не примножувалися провини мої і не збільшувалися хиби мої; щоб не впасти мені перед супротивниками, і щоб не порадів наді мною ворог мій? 4 Господи, Отче і Боже життя мого! Не дай мені возношення очей, і хтивість відверни від мене. 5 Побажання утроби і похіть нехай не оволодіють мною, і не віддай мене безсоромній душі.

6 Вислухайте, діти, наставлення для вуст: той, хто дотримується його, не буде уловлений своїми вустами. 7 Уловлений буде ними грішник, і зломовний і гордовитий спіткнуться через них. 8 Не привчай вуст твоїх до клятви 9 і не перетворюй на звичку вживати в клятві ім’я Святого. 10 Бо, як раб, який постійно піддається покаранню, не урятовується від ран, так і той, хто клянеться безперестанно ім’ям Святого, не очиститься від гріха. 11 Людина, яка часто клянеться, сповниться беззаконням, і не відступить від дому її бич. 12 Якщо вона згрішить, гріх її на ній; і якщо вона недбайлива, то подвійно згрішить; 13 і якщо вона клялася марно, то не виправдається, і дім її наповниться нещастями. 14 Є слова, наділені смертю: нехай не знайдуться вони у спадщині Якова! 15 Бо від благочестивих усе це буде віддалене, і вони не заплутаються у гріхах. 16 Не привчай твоїх уст до грубої нечемности, бо при ній бувають гріховні слова. 17 Пам’ятай про батька і про матір твою, коли сидиш серед вельмож, 18 щоб тобі не забутися перед ними і за звичкою не зробити дурниці, і не побажати, що краще б ти не народився, і не проклясти дня народження твого. 19 Людина, яка звикає до лихослів’я, в усі дні свої не навчиться. 20 Дві якості примножують гріхи, а третя накликає гнів: 21 душа гаряча, як палаючий вогонь, не згасне, поки не виснажиться; 22 людина, що розпусничає у тілі плоті своєї, не припинить, поки не прогорить вогонь. 23 Блудникові солодкий усякий хліб: він не перестане, доки не помре. 24 Чоловік, який грішить проти свого ложа, говорить у душі своїй: «хто бачить мене? 25 Навколо мене пітьма, і стіни закривають мене, і ніхто не бачить мене: чого мені боятися? Всевишній не пом’яне гріхів моїх». 26 Страх його — тільки очі людські, 27 і не знає він того, що очі Господа у десять тисяч крат світліші за сонце 28 і дивляться на всі путі людські, і проходять у місця таємні. 29 Йому відомо було все до того, ніж коли створене було, так само як і після звершення. 30 Така людина буде покарана на вулицях міста і буде застигнута там, де не думала. 31 Так і дружина, яка залишила чоловіка і народила спадкоємця від чужого: 32 бо, по-перше, вона не скорилася закону Всевишнього, по-друге, згрішила проти свого чоловіка і, по-третє, у блуді перелюбствувала і народила дітей від чужого чоловіка. 33 Вона буде виведена перед зібранням, і щодо дітей її буде дослідження. 34 Діти її не вкоріняться, і гілки її не дадуть плоду. 35 Вона залишить пам’ять про себе на прокляття, і ганьба її не згладиться. 36 Ті, хто залишився, пізнають, що немає нічого кращого за страх Господній, і немає нічого солодшого, як виконувати заповіді Господні. 37 Велика слава — йти за Господом, а бути тобі прийнятим Ним — довголіття.

 

Глава 23. [4] Гал. 5, 24. [9] Вих. 20, 7. Мф. 5, 34. [11] Лев. 19, 12. Втор. 5, 11. [12] Лев. 5, 4. [14] Лев. 24, 15–16. [16] Мф. 5, 33. [17] Сир. 3, 3. [19] Притч. 10, 18. [22] Євр. 13, 4. [23] Притч. 9, 17. [24] Іс. 29, 15. [25] Єз. 8, 12. [27] Сир. 17, 16. Євр. 4, 13. [28] Єр. 23, 24. [29] Пс. 138, 16. [30] Лев. 20, 10. [32] Втор. 22, 22. Ін. 8, 5. [33] Втор. 22, 22. Єз. 16, 40. [34] Прем. 3, 16; 4, 3. [35] Чис. 5, 27. [36] Пс. 18, 11; 118, 72.

 

Глава 24

1 Премудрість прославить себе і серед народу свого буде звеличена. 2 У церкві Всевишнього вона відкриє вуста свої, і перед воїнством Його буде прославляти себе: 3 «я вийшла з уст Всевишнього і, подібно до хмари, покрила землю; 4 я поставила скинію на висоті, і престіл мій — у стовпі хмарному; 5 я одна обійшла коло небесне і ходила у глибині безодні; 6 у хвилях моря і по всій землі й у всякому народі та племені мала я володіння: 7 між усіма ними я шукала заспокоєння, і у чиїй спадщині оселитися мені. 8 Тоді Творець усіх повелів мені, і Той, Хто породив мене, указав мені спокійне житло і сказав: 9 оселися в Якові і прийми спадщину в Ізраїлі. 10 Раніше віку від початку Він породив мене, і я не помру повіки. 11 Я служила перед Ним у святій скинії і так утвердилася у Сионі. 12 Він дав мені також спокій в улюбленому місті, і у Єрусалимі — влада моя. 13 І вкорінилася я у прославленому народі, у спадкоємному наділі Господа. 14 Я піднеслася, як кедр на Ливані і як кипарис на горах ермонських; 15 я піднеслася, як пальма в Енгадді і як рожеві кущі у Єрихоні; 16 я, як красива олива у долині і як платан, піднеслася. 17 Як кориця й аспалаф, я виточила ароматний запах і, як відмінна смирна, поширила пахощі, 18 як халвані, онікс і стакті і як пахощі ладану у скинії. 19 Я розпростерла свої віти, як теревинф, і віти мої — віти слави і благодаті. 20 Я — як виноградна лоза, що виточує благодать, і квіти мої — плід слави і багатства. 21 Приступіть до мене, хто бажає мене, і насичуйтеся плодами моїми; 22 бо спогад про мене солодший за мед, і володіння мною приємніше за медовий стільник. 23 Ті, що споживають мене, ще будуть жадати, і ті, що п’ють мене, ще будуть відчувати жагу. 24 Хто слухає мене, не посоромиться, і хто трудиться зі мною, не згрішить. 25 Усе це — книга завіту Бога Всевишнього, 26 закон, який заповів Мойсей як спадщину сонмам Якова. 27 Він насичує мудрістю, як Фисон і як Тигр у дні новин; 28 він наповнює розумом, як Євфрат і як Йордан у дні жнив; 29 він розливає вчення, як світло і як Гион у час збирання винограду. 30 Перша людина не досягла повного пізнання її; не дослідить її також і остання; 31 бо думки її повніші за море, і наміри її глибші за велику безодню. 32 І я, як канал з ріки і як водопровід, вийшла у рай. 33 Я сказала: поллю мій сад і напою мої грядки. 34 І ось, канал мій зробився рікою, і ріка моя зробилася морем. 35 І буду я сяяти вченням, як ранкове світло, і далеко виявлю його; 36 і буду я виливати вчення, як пророцтво, і залишу його у роди вічні». 37 Бачите, що я трудився не для себе одного, але для усіх, хто шукає премудрости.

 

Глава 24. [1] Втор. 4, 6. 1 Кор. 1, 24. Як. 3, 17. [3] Євр. 1, 3. [5] Прем. 1, 7; 12, 1. [10] Притч. 8, 22. [15] Втор. 34, 3. [20] Ін. 15, 1. [21] Іс. 55, 1. Притч. 9, 5. [22] Пс. 18, 11. [23] Ін. 4, 14; 7, 37. [24] Вих. 24, 3. [27] Бут. 2, 11. [28] Нав. 3, 15. [29] Ам. 8, 8. [30] 1 Кор. 13, 9. [31] Рим. 11, 33. [34] Флп. 1, 9. [35] Пс. 18, 9. Іс. 60, 1. [36] Авв. 2, 3.

 

Глава 25

1 Трьома я прикрасилася і стала прекрасною перед Господом і людьми: 2 це — однодумність між братами і любов між ближніми, і дружина і чоловік, які у згоді живуть між собою. 3 І три роди людей зненавиділа душа моя, і дуже огидне для мене життя їх: 4 гордовитого жебрака, неправдивого багатія і старого перелюбника, який слабшає розумом. 5 Чого не зібрав ти в юності, — як же можеш придбати у старості твоїй? 6 Як пристойно сивинам судити, і старцям — уміти давати пораду! 7 Як прекрасна мудрість старців і як личать людям поважним розсудливість і рада! 8 Вінець старців — багатобічна досвідченість, і хвала їх — страх Господній. 9 Дев’ять помислів похвалив я у серці, а десяте висловлю язиком: 10 це людина, яка радіє за дітей і за життя бачить падіння ворогів. 11 Блаженний, хто живе з дружиною розумною, хто не грішить язиком і не служить недостойному себе. 12 Блаженний, хто придбав мудрість і передає її у вуха слухачів. 13 Який великий той, хто знайшов премудрість! але він не вищий за того, хто боїться Господа. 14 Страх Господній усе перевершує, і хто має його, з ким може бути порівняний?

15 Можна перенести всяку рану, тільки не рану сердечну, і всяку злість, тільки не злість жіночу, 16 усякий напад, тільки не напад від тих, що ненавидять, і всяку помсту, тільки не помсту ворогів; 17 немає голови отруйнішої за голову змії, і немає люті сильнішої за лють ворога. 18 Погоджуся краще жити з левом і драконом, ніж жити зі злою дружиною. 19 Злість дружини змінює погляд її і робить лице її похмурим, як у ведмедя. 20 Сяде чоловік її серед друзів своїх і, почувши про неї, гірко зітхне. 21 Усяка злість мала у порівнянні зі злістю дружини; жереб грішника нехай упаде на неї. 22 Що сходження по піску для ніг старого, те сварлива дружина для тихого чоловіка. 23 Не задивляйся на красу жіночу і не будь хтивим до дружини. 24 Досада, ганьба і великий сором, коли дружина буде переважати свого чоловіка. 25 Серце зажурене й лице сумне і рана сердечна — зла дружина. 26 Опущені руки і розслаблені коліна — дружина, яка не щасливить свого чоловіка. 27 Від жінки початок гріха і через неї усі ми помираємо. 28 Не давай воді виходу, ні злій дружині — влади; 29 якщо вона не ходить під рукою твоєю, то відсічи її від плоті твоєї.

 

Глава 25. [1] Пс. 132, 1. [3] Притч. 30, 21. [4] Дан. 13, 10. [5] Притч. 6, 6. [7] Притч. 16, 31. [10] Бут. 3, 15; 45, 26. [11] Як. 3, 2. [15] Бут. 27, 6. Суд. 16, 4. [17] Бут. 3, 1. [18] Притч. 21, 19. [23] Бут. 34, 1. Суд. 16, 4. 2 Цар. 11, 2. [27] Бут. 3, 6. 1 Тим. 2, 14.

 

Глава 26

1 Щасливий чоловік доброї дружини, і число днів його — подвійне. 2 Дружина доброчесна радує свого чоловіка і літа його наповнить миром; 3 добра дружина — щаслива доля: вона дається у наділ тим, хто боїться Господа; 4 з нею у багатого і бідного — серце задоволене й лице повсякчас веселе. 5 Трьох страшиться серце моє, а при четвертому я молюся: 6 міського лихослів’я, збурення черні й обмовлення на смерть, — усе це жахливо. 7 Хвороба серця і печаль — дружина, ревнива до іншої дружини, 8 і бич язика її, до всіх прискіпливий. 9 Ярмо вола, яке рухається туди і сюди, — зла дружина; хто бере її — той подібний до того, хто хапає скорпіона. 10 Велика досада — дружина, віддана пияцтву, і вона не приховає свого сорому. 11 Схильність жінки до блуду пізнається з підняття очей і вій її. 12 Над безсоромною дочкою постав міцну варту, щоб вона, відчувши послаблення, не зловжила собою. 13 Бережися безсоромного ока, і не дивуйся, якщо воно згрішить проти тебе: 14 як змучений спрагою подорожній відкриває вуста і п’є всяку найближчу воду, 15 так вона сяде навпроти всякого намету і перед стрілою відкриє сагайдак. 16 Люб’язність дружини насолодить її чоловіка, і розсудливість її зміцнить кістки його. 17 Лагідна дружина — дар Господа, і немає ціни благовихованій душі. 18 Благодать на благодать — дружина сором’язлива, 19 і немає достойної міри для стриманої душі. 20 Що сонце, яке сходить на висотах Господніх, 21 те краса доброї дружини в оздобленні дому її; 22 що світильник, який сяє на святому свічнику, те краса лиця її у зрілому віці; 23 що золоті стовпи на срібній основі, те прекрасні ноги її на твердих п’ятах.

24 Від двох було у скорботі серце моє, а при третьому збуджувалося у мені обурення: 25 якщо воїн терпить від бідности, і розумні мужі бувають у зневазі; 26 і якщо хто відвертається від праведности до гріха, Господь підготує на того меч. 27 Купець ледь може уникнути гріха, а корчмар не спасеться від гріха.

 

Глава 26. [1] Притч. 11, 16; 12, 4; 14, 1. [3] Притч. 18, 23. [7] Сир. 25, 23. [12] Сир. 42, 11. [16] Єз. 24, 16.

 

Глава 27

1 Багато хто грішив заради маловажливих речей, і той, хто шукає багатства, відвертає очі. 2 Посередині скріплень каменів вбивається цвях: так посередині продажу і купівлі входить гріх. 3 Якщо хто не утримується старанно у страху Господньому, то швидко зруйнується дім його. 4 При трясінні решета залишається сміття: так нечистота людини — при розмірковуванні її. 5 Глиняний посуд випробовується у печі, а випробовування людини — у розмові її. 6 Догляд за деревом виявляється у плоді його: так у слові — помисли серця людського. 7 Раніше бесіди не хвали людину, тому що вона є випробовуванням людей. 8 Якщо ти ретельно будеш шукати правду, то знайдеш її й одягнешся нею, як подиром слави. 9 Птахи злітаються до подібних собі, й істина навертається до тих, які вправляються у ній. 10 Як лев підстерігає здобич, так і гріхи — тих, що чинять неправду.

11 Бесіда благочестивого — завжди мудрість, а безумний змінюється, як місяць. 12 Серед нерозумних не гай часу, а проводь його постійно серед розсудливих. 13 Бесіда дурнів огидна, і сміх їх — у забаві гріхом. 14 Марнослів’я тих, хто багато клянеться, підніме сторчма волосся, а суперечка їх заткне вуха. 15 Сварка гордовитих — кровопролиття, і лайка їх нестерпна для слуху. 16 Той, хто відкриває таємниці, втрачає довіру і не знайде друга до душі собі. 17 Люби друга і будь вірний йому; 18 а якщо відкриєш таємниці його, не женися більше за ним: 19 бо як людина убиває свого ворога, так ти убив дружбу ближнього; 20 і як ти випустив би з рук своїх птаха, так ти упустив друга і не впіймаєш його; 21 не женися за ним, бо він далеко пішов і втік, як сарна з сіті. 22 Рану можна перев’язати, і після сварки можливе примирення; 23 але хто відкрив таємниці, той утратив надію на примирення. 24 Хто мигає оком, той будує підступи, і ніхто не втримає його від того; 25 перед очима твоїми він буде говорити солодко і буде дивуватися словам твоїм, 26 а опісля перекрутить вуста свої і у словах твоїх відкриє спокусу; 27 багато чого я ненавиджу, але не стільки, як його; і Господь зненавидить його.

28 Хто кидає камінь угору, кидає його на свою голову, і підступний удар розділить рани. 29 Хто риє яму, сам упаде у неї, і хто ставить сіть, сам буде уловлений нею. 30 Хто робить зло, на того обернеться воно, і він не довідається, звідки воно прийшло до нього; 31 посміяння і ганьба від гордих і помста, як лев, підстереже його. 32 Уловлені будуть сіткою ті, що радіють від падіння благочестивих, і скорбота виснажить їх раніше смерти їх. 33 Злість і гнів — теж мерзота, і вони будуть володіти чоловіком грішним.

 

Глава 27. [1] 1 Тим. 6, 9. [5] Притч. 27, 21. [6] Притч. 26, 24. [9] Сир. 13, 12. [11] Притч. 15, 4. Еф. 4, 29. [14] Сир. 23, 10. Іов. 4, 15. [16] Притч. 11, 13. Сир. 19, 10. [19] Сир. 6, 14. [21] Сир. 37, 2. [22] Сир. 22, 24. [24] Притч. 10, 10. [28] Рим. 12, 19. [29] Притч. 26, 27.

 

Глава 28

1 Мстивий одержить помсту від Господа, Який не забуде гріхів його. 2 Прости ближньому твоєму образу, і тоді після молитви твоєї відпустяться гріхи твої. 3 Людина вигодовує гнів до людини, а у Господа просить прощення; 4 до подібного собі людина не має милосердя, і молиться про гріхи свої; 5 сам, будучи плоттю, почуває злість: хто очистить гріхи його? 6 Пам’ятай останнє і припини ворогувати; пам’ятай тління і смерть і дотримуйся заповідей; 7 пам’ятай заповіді і не тримай зла на ближнього; 8 пам’ятай завіт Всевишнього і з презирством стався до неуцтва. 9 Утримуйся від сварки — і ти зменшиш гріхи; 10 бо дратівлива людина розпалить сварку; людина грішна збентежить друзів і оселить розбрат між тими, що живуть у мирі. 11 Яка речовина вогню, так він і запалає; 12 і яка сила людини, такий буде і гнів її, і мірою багатства посилиться лють її. 13 Палка суперечка розпалює вогонь, а палка сварка проливає кров. 14 Якщо подуєш на іскру, вона розгориться, а якщо плюнеш на неї, згасне: те й інше виходить з уст твоїх.

15 Навушник і двоязичний нехай будуть прокляті, бо вони погубили багатьох, які жили у тиші; 16 язик третій багатьох похитнув і виганяв їх від народу до народу, 17 і руйнував укріплені міста і знищував доми вельмож; 18 язик третій вигнав доблесних дружин і позбавив їх трудів їх; 19 хто слухає його, той не знайде спокою і не буде жити у тиші. 20 Удар бича робить рубці, а удар язика розтрощить кістки; 21 багато хто упав від вістря меча, але не стільки, скільки полягло від язика; 22 щасливий, хто сховався від нього, хто не відчув люті його, хто не тягнув ярма його і не зв’язаний був путами його; 23 бо ярмо його — ярмо залізне, і пута його — пута мідні, 24 смерть люта — смерть його, і саме пекло краще за нього. 25 Не оволодіє він благочестивими, і не згорять вони у полум’ї його; 26 ті, що залишають Господа, впадуть у нього; у них розпалиться він і не згасне: він буде посланий на них, як лев, і, як барс, буде знищувати їх. 27 Дивись, обгороди володіння твоє терням, 28 зв’яжи срібло твоє і золото, 29 і для слів твоїх зроби вагу і міру, і для вуст твоїх — двері і засув. 30 Бережися, щоб не спіткнутися ними і не впасти перед зловмисником.

 

Глава 28. [1] Втор. 32, 35. Рим. 12, 19. [2] Мф. 6, 14. [4] Мф. 6, 15. [6] Сир. 7, 39. [7] Лев. 19, 18. [11] Притч. 26, 21. [12] Притч. 17, 11. [14] Притч. 11, 12. [16] Притч. 16, 28; 17, 20. [20] Притч. 18, 7. Єр. 9, 8. [29] Як. 3, 3.

 

Глава 29

1 Хто чинить милість, той дає у борг ближньому, і хто підтримує його своєю рукою, той дотримується заповіді. 2 Давай у борг ближньому під час нестатку його і сам своєчасно повертай ближньому. 3 Твердо тримай слово і будь вірний йому — і ти повсякчас знайдеш потрібне для тебе. 4 Багато хто вважав позичку знахідкою і засмутив тих, які допомогли йому. 5 Доки не одержить, він буде цілувати руку його і через гроші ближнього смирить голос; 6 а у термін віддачі він буде тягнути час і буде відповідати сумно і скаржитися на час. 7 Якщо він буде у змозі, то ледь половину принесе — і це поставить йому за знахідку; 8 а якщо буде не у змозі, то позикодавець позбувся своїх грошей і без причини набув собі ворога у ньому: 9 він віддасть йому прокляттями і лихослів’ям і замість поваги віддасть нечестям. 10 Багато хто через таке лукавство ухиляється від позики, побоюючись дарма потерпіти втрату. 11 Але до бідного ти будь поблажливий і з милостинею йому не барися; 12 заради заповіді допоможи бідному й у нестатку його не відпускай його ні з чим. 13 Витрачай срібло для брата і друга і не давай йому заіржавіти під каменем на погибель; 14 використовуй скарб твій за заповідями Всевишнього, і він принесе тобі більше користи, ніж золото; 15 замкни у коморах твоїх милостиню, і вона позбавить тебе усякого нещастя: 16 краще за міцний щит і твердий спис вона захистить тебе проти ворога. 17 Добра людина поручиться за ближнього, а хто втратив сором, той залишить його. 18 Не забувай благодіянь поручителя; бо він дав душу свою за тебе. 19 Грішник зруйнує майно поручителя, і невдячний у душі залишить свого спасителя. 20 Поручництво призвело до розорення багатьох людей з достатком і похитнуло їх, як хвиля морська; 21 мужів могутніх вигнало з домів, і вони блукали між чужими народами. 22 Грішник, який приймає на себе поручництво і шукає користи, впаде у тяжбу. 23 Допомагай ближньому за силою твоєю і бережися, щоб тобі не впасти у те саме. 24 Головна потреба для життя — вода і хліб, і одяг і дім, що прикриває наготу. 25 Краще життя бідного під дощатою покрівлею, ніж розкішні бенкети у чужих домах. 26 Будь задоволений малим, як і многим. 27 Лихе життя — блукати з дому у дім, і де оселишся, не посмієш і рота відкрити; 28 будеш подавати їжу і питво без подяки, та й зверх того ще почуєш гірке: 29 «піди сюди, прибулець, приготуй стіл і, якщо є що у тебе, нагодуй мене»; 30 «відійди, прибулець, заради почесної особи: брат прийшов до мене у гості, дім потрібен». 31 Важкий для людини з почуттям докір за притулок у домі й осудження за послугу.

 

Глава 29. [1] Пс. 36, 26. [2] 2 Кор. 8, 14. [4] Сир. 8, 15. [12] Втор. 15, 7. Іс. 58, 7. [13] Як. 5, 3. [14] Втор. 26, 11. Мф. 6, 20. [15] Тов. 4, 7. Сир. 17, 18. Дан. 4, 24. Лк. 11, 41. Діян. 10, 4. [20] Притч. 11, 15. [24] Сир. 39, 32. [27] Бут. 19, 9.

 

Глава 30

1 Хто любить свого сина, той нехай частіше карає його, щоб згодом утішатися ним. 2 Хто наставляє свого сина, той буде мати допомогу від нього і серед знайомих буде хвалитися ним. 3 Хто навчає свого сина, той збуджує заздрість у ворога, а перед друзями буде радіти за нього. 4 Помер батько його — і ніби не вмирав, тому що залишив після себе подібного до себе; 5 за життя свого він дивився на нього й утішався, і при смерті своїй не засмутився; 6 для ворогів він залишив у ньому месника, а для друзів — того, хто воздає подяку. 7 Поблажливий до сина буде перев’язувати рани його, і при всякому крику його буде тривожитися серце його. 8 Необ’їжджений кінь буває впертим, а син, залишений на свою волю, стає зухвалим. 9 Плекай дитя, і воно злякає тебе; грай з ним, і воно засмутить тебе. 10 Не смійся з ним, щоб не горювати з ним і потім не скреготати зубами своїми. 11 Не давай йому волі в юності і не потурай нерозуму його. 12 Нагинай шию його в юності і скрушай ребра його, доки воно молоде, щоб, зробившись упертим, воно не вийшло з покори тобі. 13 Учи сина твого і трудися над ним, щоб не мати тобі засмучення від непристойних вчинків його.

14 Краще бідняк здоровий і міцний силами, ніж багатій з виснаженим тілом; 15 здоров’я і добрий стан тіла дорожче за всяке золото, і міцне тіло краще за незліченне багатство; 16 немає багатства кращого за тілесне здоров’я, і немає радости вищої за радість сердечну; 17 краще смерть, ніж гірке життя, або хвороба, що постійно триває. 18 Солодощі, піднесені до зімкнутих уст, те саме, що їжа, поставлена на могилі. 19 Яка користь ідолу від жертви? він ні їсти, ні нюхати не може: 20 так переслідуваний від Господа, 21 дивлячись очима і стогнучи, подібний до євнуха, який обіймає дівчину і зітхає. 22 Не віддавайся суму душею твоєю і не муч себе своєю підозріливістю; 23 веселощі серця — життя людини, і радість чоловіка — довголіття; 24 люби душу твою й утішай серце твоє і віддаляй від себе сум, 25 бо сум багатьох убив, а користи у ньому немає. 26 Ревнощі і гнів скорочують дні, а турбота — раніше часу приводить старість. 27 Відкрите і добре серце піклується і про поживу свою.

 

Глава 30. [1] Притч. 13, 25. [12] Сир. 7, 25. [19] Дан. 14, 7. [21] Сир. 20, 4. [22] Притч. 15, 13. [23] Притч. 14, 30; 15, 13; 17, 22. [25] 2 Кор. 7, 10. [26] Іов. 5, 2.

 

Глава 31

1 Пильнування над багатством виснажує тіло, і турбота про нього відганяє сон. 2 Пильна турбота не дає дрімати, і тяжка хвороба відбирає сон. 3 Потрудився багатий для примноження майна — й у спокої насичується своїми благами. 4 Потрудився бідний при нестатках у житті — і у спокої залишається убогим. 5 Хто любить золото, не буде правий, і хто ганяється за тлінням, наповниться ним. 6 Багато хто заради золота зазнав падіння, і загибель його була перед лицем його; 7 воно — дерево спотикання для тих, що приносять йому жертви, і всякий нерозумний буде вловлений ним. 8 Щасливий багатій, який виявився бездоганним і який не ганявся за золотом. 9 Хто він? і ми прославимо його; бо він зробив чудо у народі своєму. 10 Хто був спокушуваний золотом — і залишився непорочним? Нехай буде це у похвалу йому. 11 Хто міг згрішити — і не згрішав, зробити зло — і не зробив? 12 Міцним буде багатство його, і про милостині його буде звіщати зібрання.

13 Коли ти сядеш за багатий стіл, не розкривай на нього гортань твою 14 і не говори: «багато ж на ньому!» Пам’ятай, що заздре око — зла річ. 15 Що зі створеного заздрісніше за око? Тому воно плаче за всим, що бачить. 16 Куди воно подивиться, не простягай руки, і не зіштовхуйся з ним у блюді. 17 Суди про ближнього по собі і про всяку дію розмірковуй. 18 Їж, як людина, що тобі запропоновано, і не пересичуйся, щоб не зненавиділи тебе; 19 припиняй їсти першим із ввічливости і не будь жадібним, щоб не стати спокусою; 20 і якщо ти сядеш посеред багатьох, то не простягай руки твоєї раніше них. 21 Малим задовольняється людина вихована, і тому вона не страждає задишкою на своїй постелі. 22 Здоровий сон буває при помірності шлунка: устав рано, і душа його з ним; 23 страждання на безсоння і холера і різь у животі бувають у людини ненаситної. 24 Якщо ти обтяжив себе стравами, то встань з-за столу і відпочинь. 25 Послухай мене, сину мій, і не знехтуй мною, і згодом ти зрозумієш слова мої. 26 В усіх справах твоїх будь обачний, і ніяка хвороба не трапиться з тобою. 27 Щедрого на хліби будуть благословляти вуста, і свідчення про доброту його — вірне; 28 проти скупого на хліб буде нарікати місто, і свідчення про скупість його — справедливе. 29 Проти вина не показуй себе хоробрим, тому що багатьох погубило вино. 30 Піч випробовує міцність леза загартуванням; так вино випробовує серця гордих — пияцтвом. 31 Вино корисне для життя людини, якщо будеш пити його помірно. 32 Що за життя без вина? воно створене на радість людям. 33 Відрада серцю й утіха душі — вино, помірно вживане вчасно; 34 прикрість для душі — вино, коли п’ють його багато, при роздратуванні і сварці. 35 Надмірне вживання вина збільшує лють нерозумного до спотикання, зменшуючи міцність його і заподіюючи рани. 36 На бенкеті за вином не дорікай ближньому і не принижуй його під час його веселощів; 37 не говори йому образливих слів і не обтяжуй його вимогами.

 

Глава 31. [2] Дан. 6, 18. [5] Сир. 27, 1. 1 Тим. 6, 9. [6] Сир. 8, 3. [8] Лк. 6, 24. Пс. 61, 11. 1 Тим. 6, 17–18. [13] Притч. 23, 1. [14] Притч. 23, 6. Сир. 14, 10. [18] Сир. 37, 33. [22] Еккл. 5, 11. [24] Сир. 32, 15. [27] Притч. 22, 9. [28] 1 Цар. 25, 10. [29] Юдиф. 12, 20. Іс. 5, 22. [31] Суд. 9, 13. Притч. 31, 4. [32] Пс. 103, 15.

 

Глава 32

1 Якщо поставили тебе старшим на бенкеті, не підносся; будь між іншими як один з них: 2 подбай про них і потім сідай. І коли усю твою справу виконаєш, тоді займи твоє місце, 3 щоб порадіти на них і за добре розпорядження одержати вінок. 4 Розмову веди ти, старший, — тому що це пристойно тобі, — 5 з ґрунтовним знанням; і не забороняй музику. 6 Коли слухають, не примножуй розмови і дочасно не мудруй. 7 Що рубінова печатка у золотій прикрасі, те благозвучність музики на бенкеті за вином; 8 що смарагдова печатка у золотій оправі, те приємність пісень за смачним вином. 9 Говори, юначе, якщо потрібно тобі, ледь слова два, коли тебе запитають, 10 говори головне, багато у небагатьох словах. Будь, як знавець і, разом, як той, хто уміє мовчати. 11 Серед вельмож не рівняйся з ними і, коли говорить інший, ти багато не говори. 12 Грому передує блискавка, а сором’язливого випереджає прихильність. 13 Вставай вчасно і не будь останнім; поспішай додому і не зупиняйся. 14 Там забавляйся і роби, що тобі подобається; але не гріши гордим словом. 15 І за це благословляй Того, Хто сотворив тебе і насичує тебе Своїми благами.

16 Хто боїться Господа, той прийме настановлення, і ті, що з раннього ранку звертаються до Нього, придбають благовоління Його. 17 Той, хто шукає закон, насититься ним, а лицемір спіткнеться через нього. 18 Ті, що бояться Господа, знайдуть суд і, як світло, запалять правосуддя. 19 Чоловік грішний ухиляється від викриття і знаходить вибачення, відповідно до бажання свого. 20 Чоловік розсудливий не зневажає міркування, а безрозсудний і гордий не здригається від страху і після того, як зробив що-небудь без розмірковування. 21 Без роздумів не роби нічого, і коли зробиш, не розкаюйся. 22 Не ходи шляхом, де руїни, щоб не спіткнутися об камінь; 23 не покладайся і на рівний шлях; остерігайся навіть дітей твоїх. 24 У всякій справі вір душі твоїй: і це є дотримання заповідей. 25 Віруючий закону уважний до заповідей, і хто уповає на Господа, не зазнає шкоди.

 

Глава 32. [4] Іов. 12, 12–13. [6] Еккл. 3, 7. Сир. 20, 7. [15] Втор. 8, 10. [16] Єр. 25, 3. [17] Сир. 14, 21. 2 Пет. 2, 20. [22] Притч. 15, 19. [23] Мих. 7, 6. [24] Пс. 36, 5. [25] Пс. 33, 11.

 

Глава 33

1 З тим, хто боїться Господа, не станеться зла, але й у спокусі Він визволить його. 2 Мудрий муж не зненавидить закон, а хто удавано тримається його — як корабель у бурю. 3 Розумна людина вірить закону, і закон для неї вірний, як відповідь урима. 4 Приготуй слово — і будеш вислуханий; збери настановлення — і відповідай. 5 Колесо у колісниці — серце нерозумного, і як крутиться вісь — думка його. 6 Глузливий друг те саме, що запальний кінь, який під усяким сідоком ірже.

7 Чому один день кращий за інший, тоді як кожне денне світло у році виходить від сонця? 8 Вони розділені премудрістю Господа; Він розрізнив часи і свята: 9 деякі з них Він підніс і освятив, а інші поклав у числі звичайних днів. 10 І всі люди з пороху, і Адам був створений із землі; 11 але за всевіданням Своїм Господь поклав різницю між ними і призначив їм різні путі: 12 одних з них благословив і підніс, інших освятив і наблизив до Себе, а ще інших прокляв і принизив і зрушив з місця їх. 13 Як глина у гончара у руці його, і всі долі її в його волі, так люди — у руці Творця їх, і Він воздає їм за судом Своїм. 14 Як навпроти зла — добро, і навпроти смерти — життя, так навпроти благочестивого — грішник. Так дивись і на усі діла Всевишнього: їх по два, одне навпроти другого. 15 І я останній ретельно потрудився, як той, що підбирав після збирачів виноград, 16 і з благословення Господа устиг і наповнив точило, як збирач винограду. 17 Зрозумійте, що я трудився не для себе одного, але для всіх, хто шукає настановлення.

18 Послухайте мене, князі народу, і вслухайтеся, начальники зібрання: 19 ні синові, ні дружині, ні братові, ні другові не давай влади над тобою за життя твого; 20 і не віддавай іншому маєтку твого, щоб, розкаявшись, не благати за нього. 21 Доки ти живий і дихання у тобі, не замінюй себе ніким; 22 бо краще, щоб діти просили тебе, ніж тобі дивитися в руки синів твоїх. 23 У всіх справах твоїх будь головним, і не клади плями на честь твою. 24 В кінці днів життя твого і при смерті передай спадщину. 25 Корм, палка і ярмо — для осла; хліб, покарання і справа — для раба. 26 Завантажуй раба роботою — і будеш мати спокій; послаб руки йому — і він буде шукати свободи. 27 Ярмо і ремінь зігнуть шию вола, а для лукавого раба — кайдани і рани; 28 використовуй його для праці, щоб він не залишався в неробстві, тому що бездіяльність навчила багато чого злого; 29 пристав його до справи, як йому належить, і якщо він не буде коритися, наклади на нього важкі кайдани. 30 Але ні на кого не накладай зайвого і нічого не роби необдумано. 31 Якщо є в тебе раб, то нехай буде він як ти, бо ти придбав його кров’ю; 32 якщо є в тебе раб, то поводься з ним, як з братом, бо ти будеш мати потребу в ньому, як у душі твоїй; 33 якщо ти будеш кривдити його, і він встане й утече від тебе, то на якій дорозі ти будеш шукати його?

 

Глава 33. [3] Пс. 18, 8. Тит. 1, 9. Євр. 13, 9. [5] Сир. 21, 28. [7] Кол. 2, 16. [8] Бут. 2, 3. [9] Лев. 23, 2. [10] Бут. 2, 7. [11] Еф. 3, 10. 1 Кор. 12, 4–5. [13] Іс. 45, 9. Рим. 9, 20. [14] Сир. 42, 25. [17] Сир. 24, 37. [18] Прем. 6, 2. [26] Притч. 29, 21. [33] Сир. 7, 22.

 

Глава 34

1 Пусті й оманливі надії — у людини безрозсудної, і сонні мрії окриляють дурних. 2 Як той, хто обіймає тінь або женеться за вітром, так той, що вірить сновидінням. 3 Сновидіння цілком те саме, що подоба лиця проти лиця. 4 Від нечистого що може бути чистого, і від неправдивого що може бути істинного? 5 Ворожба і прикмети і сновидіння — суєта, і серце наповнюється мріями, як у тієї, що народжує. 6 Якщо вони не будуть послані від Всевишнього для напоумлення, не прикладай до них серця твого. 7 Сновидіння ввели багатьох у оману, і ті, що надіялися на них, були піддані падінню. 8 Закон виконується без обману, і мудрість у вустах вірних звершується. 9 Чоловік учений знає багато, і багатодосвідчений висловить знання. 10 Хто не мав досвіду, той мало знає; а хто подорожував, той примножив знання. 11 Багато чого я бачив у моєму подорожуванні, і я знаю більше, ніж скільки говорю. 12 Багато разів був я у небезпеці смерти, і рятувався за допомогою досвіду. 13 Дух тих, що бояться Господа, житиме, бо надія їхня — на Того, Хто спасає їх. 14 Той, хто боїться Господа, нічого не злякається і не убоїться, бо Він — надія його. 15 Блаженна душа того, хто боїться Господа! ким він тримається, і хто опора його? 16 Очі Господа — на тих, що люблять Його. Він — могутній захист і міцна опора, покров від спеки і покров від полуденного жару, охорона від спотикання і захист від падіння; 17 Він підносить душу і просвітлює очі, дає лікування, життя і благословення.

18 Хто приносить жертву від неправедного наживання, того приношення глузливе, і дари беззаконних неблагоугодні; 19 не благоволить Всевишній до приношень нечестивих і безліччю жертв не умилостивлюється щодо гріхів їхніх. 20 Що той, хто заколює у жертву сина перед батьком його, те саме той, що приносить жертву з майна бідних. 21 Хліб нужденних є життя бідних: хто віднімає його, той є кровожер. 22 Убиває ближнього той, хто віднімає у нього їжу, і проливає кров той, хто позбавляє найманця плати. 23 Коли один будує, а інший руйнує, то що вони одержать для себе, крім стомлення? 24 Коли один молиться, а інший проклинає, чий голос почує Владика? 25 Коли хто обмивається від осквернення мертвим і знову доторкається до нього, яка користь від його обмивання? 26 Так людина, яка поститься за гріхи свої і знову йде і робить те саме: хто почує молитву її? і яку користь одержить вона від того, що смирялася?

 

Глава 34. [1] Сир. 5, 6. Єр. 29, 8. [4] Мф. 12, 34. [6] Бут. 20, 3; 37, 5. 3 Цар. 3, 5. [8] Мф. 15, 9. Кол. 2, 8, 22. [13] Пс. 55, 12. [14] Пс. 3, 4; 90, 2. [15] Пс. 127, 1. [16] Пс. 33, 16. [18] Притч. 21, 27. [19] Притч. 15, 8; 21, 27. [20] Іс. 66, 3. [21] Втор. 24, 15. Сир. 7, 22. [22] Лев. 19, 13. [25] Чис. 19, 11. [26] 2 Пет. 2, 22.

 

Глава 35

1 Хто дотримується закону, той примножує приношення; хто дотримується заповідей, той приносить жертву спасіння. 2 Хто воздає подяку, той приносить семидал; а хто подає милостиню, той приносить жертву хвали. 3 Благоугодження Господу — відступ від зла, й умилостивлення Його — відхилення від неправди. 4 Не являйся перед лице Господа з порожніми руами, бо усе це — за заповіддю. 5 Приношення праведного наповнює вівтар, і пахощі його — перед Всевишнім; 6 жертва праведного мужа благоприємна, і пам’ять про неї незабутньою буде. 7 З веселим оком прославляй Господа і не применшуй початків праць твоїх; 8 при усякому дарі май лице веселе і в радості присвячуй десятину. 9 Давай Всевишньому за дари Його, і з веселим оком — мірою придбання рукою твоєю, 10 бо Господь є воздаятель і воздасть тобі усемеро. 11 Не зменшуй дарів, бо Він не прийме їх: і не надійся на неправедну жертву, 12 бо Господь є суддя, і Він не дивиться на лиця: 13 Він не надає переваги якомусь лицю перед бідним і молитву скривдженого почує; 14 Він не знехтує моління сироти, ні вдови, коли вона буде промовляти прохання своє. 15 Чи не сльози вдови ллються по щоках, і чи не волає вона проти того, хто вимушує їх? 16 Хто служить Богу, той буде прийнятий з благоволінням, і молитва його дійде до хмар. 17 Молитва смиренного пройде крізь хмари, і він не утішиться, доки вона не наблизиться до Бога, 18 і не відступить, доки Всевишній не спогляне і не розсудить справедливо і не винесе рішення. 19 І Господь не забариться і не потерпить, доки не скрушить стегна немилосердних; 20 Він буде воздавати помсту і народам, доки не знищить сонму гнобителів і не скрушить скіпетрів неправедних, 21 доки не воздасть людині за її ділами, і за діла людей — за намірами їхніми, 22 доки не вчинить суд над народом Своїм і не обрадує їх Своєю милістю. 23 Своєчасна милість під час скорботи, як дощові хмари під час засухи.

 

Глава 35. [1] 1 Цар. 15, 22. Притч. 21, 3. Єр. 7, 22. [2] Тов. 4, 8. Флп. 4, 18. [3] Іс. 1, 11. [4] Вих. 23, 15. Втор. 16, 16. [5] Бут. 4, 4. [7] Вих. 23, 19. [8] 2 Кор. 9, 7. [9] Тов. 4, 8. [12] Втор. 10, 17. [15] Вих. 22, 22. Втор. 27, 19. [17] Як. 5, 16. [18] Вих. 2, 24. [19] 2 Пет. 3, 9. [21] Пс. 61, 13. Рим. 2, 6. 2 Сол. 1, 6.

 

Глава 36

1 Помилуй нас, Владико, Боже усіх, і споглянь, 2 і наведи на всі народи страх Твій. 3 Воздвигни руку Твою на чужі народи, і нехай пізнають вони могутність Твою. 4 Як перед ними Ти явив святість Твою у нас, так перед нами яви велич Твою у них, — 5 і нехай пізнають вони Тебе, як ми пізнали, що немає Бога, крім Тебе, Господи. 6 Віднови знамення і сотвори нові чудеса; 7 прослав руку і правицю Твою; воздвигни лють, і пролий гнів; 8 знищи супротивника і знищи ворога; 9 прискор час і згадай клятву, і нехай сповістять про великі діла Твої. 10 Люттю вогню нехай буде знищений той, хто втікає від меча, і ті, що пригноблюють народ Твій, нехай знайдуть загибель. 11 Сокруши голови начальників ворожих, які говорять: «нікого немає, крім нас!» 12 Збери усі коліна Якова і зроби їх спадщиною Твоєю, як було спочатку. 13 Помилуй, Господи, народ, названий за іменем Твоїм, і Ізраїля, якого Ти нарік первістком. 14 Змилосердься над містом святині Твоєї, над Єрусалимом, місцем спокою Твого. 15 Наповни Сион хвалою обітниць Твоїх, і Твоєю славою — народ Твій. 16 Даруй свідчення тим, які від початку були надбанням Твоїм, і воздвигни пророцтва від імені Твого. 17 Даруй нагороду тим, хто надіється на Тебе, і нехай вірують пророкам Твоїм. 18 Почуй, Господи, молитву рабів Твоїх, за благословенням Аарона, за народ Твій, — 19 і пізнають усі, що живуть на землі, що Ти — Господь, Бог віків.

20 Шлунок приймає у себе всяку їжу, але їжа за їжу краща: 21 як гортань відрізняє їжу з дичини, так розумне серце — слова неправдиві. 22 Лукаве серце заподіє сум, але людина великодосвідчена воздасть йому. 23 Жінка прийме усякого чоловіка, але дівчина за дівчину краща: 24 краса дружини веселить лице і бажаніша за усе для чоловіка; 25 якщо є на язиці її привітність і лагідність, то чоловік її виходить з ряду синів людських. 26 Хто узяв дружину, той кладе початок надбанню, здобуває відповідного до нього помічника, опору спокою свого. 27 Де немає огорожі, там розкрадеться майно; а у кого немає дружини, той буде зітхати, поневіряючись: 28 бо хто повірить озброєному розбійнику, який блукає з міста у місто? 29 Так і людині, яка не має осілости і яка зупиняється для ночівлі там, де вона припізниться.

 

Глава 36. [3] Єр. 10, 25. [4] 4 Цар. 19, 19. [12] Вих. 4, 22. [18] Чис. 6, 23. [24] 2 Езд. 4, 18–19.

 

Глава 37

1 Усякий друг може сказати: «і я подружився з ним». Але буває друг тільки за іменем другом. 2 Чи не є це скорбота до смерти, коли приятель і друг перетворюється на ворога? 3 О, зла думка! звідкіля взялася ти, щоб покрити землю підступністю? 4 Приятель радіє, коли веселий друг, а під час скорботи його буде проти нього. 5 Приятель допомагає другові у трудах його заради утроби, а у випадку війни візьметься за щит. 6 Не забувай друга у душі твоїй і не забувай його у маєтку твоєму. 7 Усякий радник хвалить свою пораду, але хтось радить на свою користь; 8 від радника охороняй душу твою і наперед довідайся, що йому потрібно; бо, може бути, він буде радити для самого себе; 9 може бути, він кине на тебе жереб і скаже тобі: «шлях твій добрий»; а сам стане навпроти тебе, щоб подивитися, що трапиться з тобою. 10 Не радься з недоброзичливцем твоїм і від заздрісників твоїх приховуй наміри. 11 Не радься з жінкою про суперницю її і з боязким — про війну, з продавцем — про обмін, з покупцем — про продаж, із заздрим — про подяку, 12 з немилосердним — про благодійність, з лінивим — про усяку справу, 13 з річним найманцем — про закінчення роботи, з лінивим рабом — про велику роботу: 14 не покладайся на таких ні при якій нараді, 15 але звертайся завжди тільки до мужа благочестивого, про якого дізнаєшся, що він дотримується заповідей Господніх, 16 який своєю душею — до душі тобі й, у випадку падіння твого, буде сумувати разом з тобою. 17 Тримайся поради серця твого, бо немає нікого для тебе вірнішого за нього; 18 душа людини іноді більше скаже, ніж сім спостерігачів, які сидять на високому місці для спостереження. 19 Але при всьому цьому молися Всевишньому, щоб Він управив шлях твій в істині.

20 Початок усякої справи — розмірковування, а раніше за усяку дію — рада. 21 Виявлення сердечної зміни — лице. Чотири стани виявляються на ньому: добро і зло, життя і смерть, а панує завжди язик. 22 Якась людина майстерна і багатьох вчить, а для своєї душі некорисна. 23 Інший мудрує у промовах, а буває ненависний, — такий залишиться без усякої споживи; 24 бо не дана йому від Господа благодать, і він позбавлений усякої мудрости. 25 Хтось мудрий для душі своєї, і плоди знання на вустах його правильні. 26 Мудрий муж повчає народ свій, і плоди знання його правильні. 27 Мудрий муж буде багатим на благословення, і всі, що бачать його, будуть називати його блаженним. 28 Життя людини визначається кількістю днів, а дні Ізраїля незліченні. 29 Мудрий придбає довіру у свого народу, й ім’я його буде жити повік.

30 Сину мій! протягом життя випробовуй твою душу і спостерігай, що для неї шкідливо, і не давай їй того; 31 бо не все корисно для усіх, і не усяка душа до всього схильна. 32 Не пересичуйся всякими солодощами і не кидайся на різні страви, 33 бо від переїдання буває хвороба, і пересичення доводить до холери; 34 від пересичення багато хто помер, а стриманий додасть собі життя.

 

Глава 37. [3] Як. 3, 15. [4] Сир. 6, 7. [15] Сир. 6, 35. [16] Сир. 6, 17. [18] 3 Цар. 12, 7. [20] Сир. 38, 22. [21] Притч. 18, 21. [26] Сир. 4, 16. [29] Прем. 8, 9. [31] 1 Кор. 6, 12; 10, 23. [32] Сир. 31, 19.

 

Глава 38

1 Шануй лікаря честю заради потреби у ньому, бо Господь створив його, 2 і від Вишнього — зцілення, і від царя одержує він дар. 3 Знання лікаря піднесе його голову, і між вельможами він буде у пошані. 4 Господь створив із землі зцілення, і розсудлива людина не буде зневажати їх. 5 Чи не від дерева вода зробилася солодкою, щоб пізнана була сила Його? 6 Для того Він і дав людям знання, щоб прославляли Його у дивних ділах Його: 7 ними він зціляє людину і знищує хворобу її. 8 Той, хто готує ліки, робить з них суміш, і заняття його не закінчуються, і через нього буває благо на лиці землі. 9 Сину мій! у хворобі твоїй не будь недбалий, але молися Господу, і Він зцілить тебе. 10 Залиш гріховне життя і виправи руки твої, і від усякого гріха очисти серце. 11 Вознеси пахощі й із семидала пам’ятну жертву і зроби приношення повне, ніби ти уже помираєш; 12 і дай місце лікареві, бо і його створив Господь, і нехай не віддаляється він від тебе, бо він потрібен. 13 У якийсь час і в їхніх руках буває успіх; 14 бо і вони моляться Господу, щоб Він допоміг їм подати хворому полегшення і зцілення для продовження життя. 15 Але хто грішить перед Творцем його, нехай упаде у руки лікаря! 16 Сину мій! над померлим пролий сльози і, ніби ти зазнав жорстокого нещастя, почни плач; пристойно одягни тіло його і не зневаж поховання його; 17 гіркий нехай буде плач і ридання тепле, і продовж сумування за ним, за достоїнством його, день або два, щоб запобігти осуду, і тоді втішся від суму; 18 бо від суму буває смерть, і сум сердечний виснажить силу. 19 З нещастям перебуває і сум, і життя убогого важке для серця. 20 Не віддавай серця твого суму; віддаляй його від себе, згадуючи про кінець. 21 Не забувай про це, бо немає повернення; і йому ти не принесеш користи, а собі зашкодиш. 22 «Згадуй про вирок наді мною, тому що він також і над тобою: мені учора, а тобі сьогодні». 23 З упокоєнням померлого заспокой і пам’ять про нього, й утішся про нього після відходу душі його.

24 Мудрість книжна здобувається у сприятливий час дозвілля, і хто мало має своїх занять, може придбати мудрість. 25 Як може зробитися мудрим той, хто править плугом і хвалиться бичем, ганяє волів і зайнятий роботами їх, і у якого розмова тільки про молодих волів? 26 Серце його зайняте тим, щоб проводити борозни, і турбота його — про корм для телиць. 27 Так і усякий тесля і зодчий, що проводить ніч, як день: хто займається різьбленням, того старанність у тім, щоб урізноманітнити форму; 28 серце своє він спрямовує на те, щоб зображення було схоже, і турбота його — про те, щоб закінчити діло у досконалості. 29 Так і ковач, який сидить біля ковадла і думає про виріб із заліза: дим від вогню виснажує його тіло, і з жаром від печі бореться він; 30 звук молота оглушає його слух, і очі його спрямовані на модель посудини; 31 серце його спрямоване на закінчення діла, і турбота його — про те, щоб обробити його у досконалості. 32 Так і гончар, який сидить над своєю справою і ногами своїми крутить колесо, 33 який постійно в турботі про справу свою, і у якого обчислена вся робота його: 34 рукою своєю він надає форму глині, а ногами пом’якшує її жорсткість; 35 він спрямовує серце до того, щоб добре закінчити посудину, і турбота його — про те, щоб очистити піч. 36 Усі вони покладаються на свої руки, і кожен умудрюється у своїй справі; 37 без них ні місто не побудується, ні жителі не населяться і не будуть жити в ньому; 38 і однак же вони у зібрання не запрошуються, на судійському сідалищі не сидять і не розмірковують про судові постанови, не вимовляють виправдання й засудження і не займаються притчами; 39 але підтримують побут житейський, і молитва їх — про успіх мистецтва їх.

 

Глава 38. [5] Вих. 15, 25. [8] Як. 1, 17. [9] Іс. 38, 2–3. Як. 5, 14. [10] Іс. 1, 16. Як. 4, 8. [15] Втор. 28, 21. [16] 1 Сол. 4, 13. [17] Притч. 15, 13. [18] Притч. 17, 22. Сир. 30, 25. [21] 2 Цар. 12, 23. [23] 2 Цар. 12, 20. [32] Єр. 18, 3. Прем. 15, 7. [36] Сир. 10, 30.

 

Глава 39

1 Тільки той, хто присвячує свою душу розмірковуванню про закон Всевишнього, буде шукати мудрости усіх древніх і вправлятися у пророцтвах: 2 він буде зважати на сказання мужів іменитих і заглиблюватися у тонкі звороти притч; 3 буде досліджувати таємний зміст висловлювань і займатися загадками притч. 4 Він буде проходити служіння серед вельмож і являтися перед правителем; 5 буде подорожувати по землі чужих народів, бо випробував добре і зле між людьми. 6 Серце своє він направить до того, щоб з раннього ранку звертатися до Господа, Який сотворив його, і буде молитися перед Всевишнім; відкриє у молитві вуста свої і буде молитися за гріхи свої. 7 Якщо Господу великому вгодно буде, він сповниться духом розуму, 8 буде виточувати слова мудрости своєї і у молитві прославляти Господа; 9 благоуправить свою волю і розум і буде розмірковувати про таємниці Господа; 10 він покаже мудрість свого навчання і буде хвалитися законом завіту Господнього. 11 Багато хто буде прославляти знання його, і він не буде забутий повік; 12 пам’ять про нього не загине, й ім’я його буде жити у роди родів. 13 Народи будуть прославляти його мудрість, і суспільство буде звіщати хвалу його; 14 доки буде жити, він придбає більшу славу, ніж тисячі; а коли спочиє, збільшить її.

15 Ще подумавши, розповім, бо я повний, як місяць у повноті своїй. 16 Вислухайте мене, благочестиві діти, і ростіть, як троянда, що росте на полі біля потоку; 17 виточуйте пахощі, як ливан; 18 цвітіть, як лілея, поширюйте пахощі і співайте пісню; 19 благословляйте Господа в усіх ділах; величайте ім’я Його і прославляйте Його хвалою Його, 20 піснями вуст і гуслями і, прославляючи, говоріть так: 21 усі діла Господа дуже доброчинні, і всяке повеління Його у свій час сповниться; 22 і не можна сказати: «що це? для чого це?», бо усе у свій час відкриється. 23 За словом Його стала вода, як стіг, і за словами вуст Його з’явилися вмістилища вод. 24 У повеліннях Його — усе Його благовоління, і ніхто не може применшити спасительність їх. 25 Перед Ним діла всякої плоті, і неможливо сховатися від очей Його. 26 Він передбачає з віку у вік, і нічого немає дивного перед Ним. 27 Не можна сказати: «що це? для чого це?», бо усе створено для свого вжитку. 28 Благословення Його покриває, як ріка, і, як потоп, напуває сушу. 29 Але і гніву Його зазнають народи, як колись Він перетворив води на солончаки. 30 Путі Його для святих прямі, а для беззаконних вони — спотикання. 31 Від початку для добрих створене добре, як для грішників — зле. 32 Головні з усіх потреб для життя людини — вода, вогонь, залізо, сіль, пшеничне борошно, мед, молоко, виноградний сік, олія й одяг: 33 усе це благочестивим служить на користь, а грішникам може обернутися на шкоду. 34 Є вітри, які створені для помсти й у люті своїй посилюють удари свої, 35 під час устремління свого виливають силу і задовольняють лють Творця їх. 36 Вогонь і град, голод і смерть — усе це створено для помсти; 37 зуби звірів, і скорпіони, і змії, і меч, який мститься нечестивим загибеллю, — 38 зрадіють повелінню Його і готові будуть на землі, коли будуть потрібні, й у свій час не переступлять слова Його. 39 Тому я від самого початку вирішив, обміркував і залишив у писанні, 40 що усі діла Господа прекрасні, і Він дарує усе потрібне у свій час; 41 і не можна сказати: «це гірше за те», бо усе у свій час визнане буде добрим. 42 Отже, усім серцем і вустами оспівуйте і благословляйте ім’я Господа.

 

Глава 39. [3] Тит. 1, 9. [6] Пс. 118, 47. Еф. 3, 14. Флп. 1, 9. 1 Цар. 12, 23. [7] 1 Кор. 2, 13. 2 Тим. 2, 7. [8] Втор. 32, 2. Іс. 55, 10–11. [12] Притч. 10, 7. [13] 2 Тим. 2, 2. [17] Флп. 4, 18. [21] Бут. 1, 31. [23] Вих. 14, 21. Нав. 3, 16. [25] Пс. 138, 1. [26] Еккл. 1, 9. [28] Пс. 64, 11. [29] Пс. 93, 10. [30] Пс. 17, 27. Лк. 7, 35. [31] Рим. 8, 28. Бут. 1, 17. [32] Сир. 29, 24. [36] Пс. 147, 6–7. [37] Сир. 40, 10. [38] Іов. 37, 12. [40] Бут. 1, 31.

 

Глава 40

1 Багато трудів призначено кожній людині, і важке ярмо на синах Адама, з дня виходу з утроби матері їх до дня повернення до матері усіх. 2 Думка про очікуване і день смерти породжує у них міркування і страх серця. 3 Від того, хто сидить на славному престолі і до поваленого на землі і у поросі, 4 від того, хто носить порфиру і вінець, і до одягненого у руб’я, — 5 у всякого досада і ревнощі, і знічення, і занепокоєння, і страх смерти, й обурення, і сварка, і під час заспокоєння на постелі нічний сон бентежить розум його. 6 Мало, майже зовсім не має він спокою, і тому й уві сні він, як удень, насторожі: 7 будучи збентеженим серцевими своїми мріями, як той, що утік з поля битви, під час безпеки своєї він пробуджується і не може надивуватися, що нічого не було страшного. 8 Хоч це буває з усякою плоттю, від людини до худоби, але у грішників у сім разів більше за це. 9 Смерть, убивство, сварка, меч, нещастя, голод, руйнація й удари, — 10 усе це — для беззаконних; і потоп був для них. 11 Усе, що від землі, повертається у землю, і що з води, повертається у море. 12 Усякий подарунок і несправедливість будуть знищені, а вірність буде стояти повік. 13 Маєтки несправедливих, як потік, висохнуть і, як сильний грім при заливному дощі, прогримлять. 14 Хто відкриває руку, той буває веселий; а злочинці остаточно загинуть. 15 Нащадки нечестивих не примножать гілок, і нечисті корені — на стрімкій скелі: 16 осока біля усякої води і на березі ріки скошується раніше усякої іншої трави. 17 Доброчинність, як рай, повна благословінь, і милостиня перебуває повік. 18 Життя задоволеного своєю долею і трудівника солодке; але перевершує обох той, хто знаходить скарб. 19 Діти і побудова міста увічнюють ім’я, але кращою за те й інше вважається бездоганна дружина. 20 Вино і музика веселять серце, але краще за те й інше — любов до мудрости. 21 Сопілка і гуслі роблять приємним спів, але краще за них — приємний язик. 22 Приємність і краса бажані для очей твоїх, але більше тієї й іншої — зелень посіву. 23 Друг і приятель сходяться часом, але дружина з чоловіком — завжди. 24 Брати і покровителі — під час скорботи, але вірніше за тих та інших спасає милостиня. 25 Золото і срібло утверджують стопи, але надійнішою за те й інше визнається добра порада. 26 Багатство і сила підносять серце, але вищий за те — страх Господній: 27 у страху Господньому немає недоліку, і немає потреби шукати при ньому допомоги; 28 страх Господній — як благословенний рай, і наділяє його усякою славою.

29 Сину мій! не живи життям убогим: краще померти, ніж просити милостиню. 30 Хто задивляється на чужий стіл, того життя — не життя: він принижує душу свою чужими стравами; 31 але людина розумна і вихована застереже себе від того. 32 У вустах безсоромного солодким здається прохання милостині, але в утробі його вогонь запалає.

 

Глава 40. [1] Бут. 47, 9. Іов. 14, 1. Пс. 89, 10. [2] Еккл. 1, 8. Євр. 9, 27. [3] Пс. 81, 7. Прем. 6, 5. [5] Іов. 7, 13. [10] Бут. 7, 12. [11] Бут. 3, 19. Еккл. 12, 7. Сир. 41, 13. [13] Іов. 6, 15. [14] Пс. 36, 20. [15] Прем. 4, 4. [18] Флп. 4, 12. 1 Тим. 6, 6. [19] Притч. 31, 23. [20] Пс. 103, 15. [24] Лк 16, 9. [26] Сир. 1, 20. [27] Тов. 4, 21. Пс. 33, 10.

 

Глава 41

1 О, смерте! який гіркий спогад про тебе для людини, яка спокійно живе у своїх володіннях, 2 для людини, яка нічим не заклопотана і в усьому щаслива і ще у силах приймати їжу. 3 О, смерте! утішний твій вирок для людини, яка бідує і знемагає у силах, 4 для старого й обтяженого турботами про все, для того, хто не має надії і втратив терпіння. 5 Не бійся смертного вироку: згадай про предків твоїх і нащадків. Це вирок від Господа над усякою плоттю. 6 Отже, для чого ти відвертаєшся від того, що благоугодно Всевишньому? чи десять, чи сто, чи тисяча років, — 7 у пеклі немає дослідження про час життя. 8 Діти грішників бувають дітьми огидними і спілкуються з нечестивими. 9 Спадщина дітей грішників загине, і разом з племенем їх буде поширюватися безслав’я. 10 Нечестивому батькові будуть докоряти діти, тому що через нього вони терплять безслав’я. 11 Горе вам, люди нечестиві, які залишили закон Бога Всевишнього! 12 Коли ви народжуєтеся, то народжуєтеся на прокляття; і коли помираєте, то одержуєте в наділ свій прокляття. 13 Усе, що з землі, повернеться у землю: так нечестиві — від прокляття у погибель. 14 Плач людей буває про тіла їхні, але грішників і ім’я недобре згладиться. 15 Турбуйся про ім’я, тому що воно буде з тобою довше, ніж багато тисяч золота: 16 дням доброго життя є число, але добре ім’я перебуває повік.

17 Дотримуйтеся, діти, настановлення у мирі; а прихована мудрість і скарб невидимий — яка у них користь? 18 Краще людина, яка ховає свою дурість, ніж людина, яка ховає свою мудрість. 19 Отже, соромтеся того, про що я скажу, 20 бо не всякої соромливости добре дотримуватися і не все усіма схвалюється за істиною. 21 Соромтеся перед батьком і матір’ю блуду, перед начальником і володарем — брехні; 22 перед суддею і князем — злочину, перед зібранням і народом — беззаконня; 23 перед товаришем і другом — неправди, перед сусідами — крадіжки: 24 соромтеся цього і перед істиною Бога і завіту Його. Соромся і спирання ліктями на стіл, обману при позичці і віддачі; 25 соромся мовчання перед тими, що вітають, задивляння на розпусну жінку, відвертання лиця від родича, 26 відбирання наділу і дару, помислу на заміжню жінку, залицяння до своєї служниці, 27 і не підходь до постелі її; 28 перед друзями соромся слів докірливих, — і після того, як ти дав, не докоряй, — 29 повторення чуток і розголошення слів таємних. І будеш істинно сором’язливий і придбаєш прихильність усякої людини.

 

Глава 41. [3] Іов. 5, 26. [5] Пс. 88, 49. [7] Прем. 4, 13. [8] Прем. 3, 12. [9] Іов. 20, 10. [10] Прем. 3, 16. [13] Бут. 3, 19. Сир. 40, 11. [15] Притч. 22, 1. [16] Еккл. 7, 1. [19] Сир. 4, 25. [26] Вих. 20, 17. Іов. 31, 1. Мф. 5, 28. [28] Сир. 18, 15; 20, 15. [29] Сир. 19, 24; 27, 18.

 

Глава 42

1 Не соромся ось чого, і з лицемірности не гріши: 2 не соромся точного виконання закону Всевишнього і завіту, і суду, щоб учинити правосуддя нечестивому, 3 суперечки між товаришем і сторонніми і надання спадщини друзям, 4 точности у вазі і мірах, — чи багато, чи мало придбаєш, — 5 неупереджености у купівлі і продажу і суворого виховання дітей, і — скривавити ребро злому рабові. 6 При злій дружині добре мати печатку, і, де багато рук, там замикай. 7 Коли щось видаєш, видавай за рахунком і вагою і роби всяку видачу і приймання за записом. 8 Не соромся напоумляти нерозумного і дурного, і старого, який змагається з молодими: і будеш істинно благовихованим і заслужиш схвалення від усякої людини.

9 Дочка для батька — таємна постійна турбота, і піклування про неї відганяє сон: у юності її — як би не відцвіла, а у заміжжі — як би не стала гидкою; 10 у дівоцтві — як би не осквернилася і не зробилася вагітною у батьківському домі, у заміжжі — щоб не порушила подружньої вірности й у співжитті з чоловіком не залишилася неплідною. 11 Над безсоромною дочкою посиль нагляд, щоб вона не зробила тебе посміховиськом для ворогів, притчею у місті і докором у народі й не осоромила тебе перед громадою. 12 Не дивися на красу людини і не сиди серед жінок: 13 бо як з одягу виходить міль, так від жінки — лукавство жіноче. 14 Краще злий чоловік, ніж ласкава жінка, — жінка, яка соромить до ганьблення.

15 Згадаю тепер про діла Господа і розповім про те, що я бачив. За словом Господа явилися діла Його: 16 осяйне сонце дивиться на усе, і всі діла його повні слави Господньої. 17 І святим не надав Господь провіщати про усі чудеса Його, які утвердив Господь Вседержитель, щоб вселенна стояла твердо на славу Його. 18 Він проникає у безодню і серце і бачить усі звивини їх; бо Господь знає усяке відання і прозирає знання віку, 19 звіщаючи минуле і майбутнє і відкриваючи сліди потаємного; 20 не оминає Його ніяка думка і не утаїться від Нього жодне слово. 21 Він улаштував великі діла Своєї премудрости і перебуває раніше віку і повік; 22 Він не збільшився і не зменшився і не потребував ніякого радника. 23 Як жадані усі діла Його, хоча ми можемо бачити їх як тільки іскри! 24 Усі вони живуть і перебувають повік для усяких потреб і всі підкорюються Йому. 25 Усі вони — удвічі, одне навпроти одного, і нічого не створив Він недосконалим: 26 одне підтримує благо іншого, — і хто насититься видінням слави Його?

 

Глава 42. [1] Втор. 1, 17. Як. 2, 1. [2] Вих. 23, 6. Лев. 19, 15. Втор. 1, 16. [5] Сир. 33, 27, 30. [9] Сир. 7, 26. [11] Сир. 26, 12. [12] Іов. 31, 1. [13] Притч. 7, 27. [15] Рим. 1, 20. [18] Пс. 7, 10. Єр. 17, 10. Діян. 1, 24. [19] Пс. 138, 2. [21] Пс. 89, 3. [22] Рим. 11, 34. 1 Кор. 13, 9. [25] Сир. 33, 14.

 

Глава 43

1 Велич висоти, твердь чистоти, вигляд неба у славному явленні! 2 Сонце, коли воно являється, звіщає про них при сході: дивне створіння, діло Всевишнього! 3 У полудень воно висушує землю, і перед жаром його хто встоїть? 4 Розпалюють горнило для робіт плавильних, але утричі сильніше сонце палить гори: дихаючи полум’ям вогню і блискаючи промінням, воно засліплює очі. 5 Великий Господь, Який створив його, і за словом Його воно поспішно пробігає путь свою. 6 І місяць усім у свій час служить вказівкою часів і знаменням віку: 7 від місяця — вказівка свята; світло його зменшується після досягнення ним повноти; 8 місяць називається за ім’ям його; він дивно зростає у своїй зміні; 9 це — глава вишніх устроїв; він сяє на тверді небесній; 10 краса неба, слава зірок, блискуча прикраса, владика на висотах! 11 За словом Святого зірки стоять за чином і не втомлюються на варті своїй. 12 Глянь на веселку, і прослав Творця її: прекрасна вона в сяйві своєму! 13 Величним кругом своїм вона обіймає небо; руки Всевишнього розпростерли її. 14 Повелінням Його швидко сиплеться сніг, і миттєво блискають блискавки суду Його. 15 Відкриваються скарбниці і вилітають з них хмари, як птахи. 16 Могутністю Своєю Він зміцнює хмари, і розбиваються камені граду; 17 від погляду Його стрясаються гори, і з волі Його віє південний вітер. 18 Голос грому Його приводить у тремтіння землю, і північна буря і вихор. 19 Він сипле сніг подібно до того, як летять униз крилаті, і спадання його — як опускається сарана; 20 красі білизни його дивується око, і паданню його дивується серце. 21 І як сіль, розсипає Він по землі іній, який, замерзаючи, стає гострим. 22 Подме північний холодний вітер, — і з води робиться лід: він розстилається на всякому вмістилищі вод, і вода одягається ніби у лати; 23 покриває гори, і спалює пустелю, і, як вогонь, обпалює траву. 24 Але швидким зціленням усьому служить туман; роса, яка з’являється, прохолоджує від спеки. 25 Повелінням Своїм Господь приборкує безодню і насаджує на ній острови. 26 Ті, що плавають по морю, розповідають про небезпеку на ньому, і ми дивуємося тому, що чуємо вухами нашими: 27 бо там надзвичайні і дивні діла, різноманітність усяких тварин, роди чудовиськ. 28 Через Нього усе успішно досягає свого призначення, і усе тримається словом Його. 29 Багато чого можемо ми сказати, і однак же не осягнемо Його, і кінець слів: Він є усе. 30 Де візьмемо силу, щоб прославити Його? бо Він вище за всі діла Свої. 31 Страшний Господь і дуже великий, і дивна могутність Його! 32 Прославляючи Господа, звеличуйте Його, скільки можете, але і потім Він буде величнішим; 33 і величаючи Його, додайте сили: але не трудіться, тому що не осягнете. 34 Хто бачив Його, і пояснить? і хто прославить Його, як Він є? 35 Багато приховано, що набагато більше за це; бо ми бачимо малу частину діл Його. 36 Усе створив Господь, і благочестивим дарував мудрість.

 

Глава 43. [1] Пс. 18, 2. Рим. 1, 20. [2] Пс. 135, 8. [3] Пс. 18, 7. [5] Прем. 13, 3. [6] Пс. 135, 9. Рим. 1, 20. [12] Бут. 9, 13. [13] Пс. 103, 2. [17] Наум. 1, 5. [21] Пс. 147, 5–6. [25] Іов. 38, 10. [26] Пс. 106, 23. [27] Пс. 103, 25. [28] Пс. 32, 6. Діян. 17, 28. Євр. 1, 3. [30] 1 Кор. 15, 28. Пс. 70, 15. [31] Пс. 95, 4. [34] Пс. 105, 2. [35] 1 Кор. 13, 9. [36] Пс. 24, 14.

 

Глава 44

1 Тепер звеличимо славних мужів і батьків нашого роду: 2 багато славного Господь являв через них, велич Свою від віку; 3 це були володарі у царствах своїх і мужі, славетні силою; вони давали розумні поради, звіщали у пророцтвах; 4 вони були керівниками народу у нарадах і у книжному навчанні. 5 Мудрі слова були у повчанні їх; вони винайшли музичні лади і написали гімни; 6 люди багаті, обдаровані силою, вони мирно жили в оселях своїх. 7 Усі вони були шановані між племенами своїми і у дні свої були славою. 8 Є між ними такі, які залишили після себе ім’я для звіщення їх похвали, — і є такі, про яких не залишилося пам’яті, які зникли, ніби не існували, і зробилися, ніби не було їх, і діти їхні після них. 9 Але то були мужі милости, праведні справи яких не забуваються; 10 у сімені їх перебуває добра спадщина; нащадки їх — у завітах; 11 сім’я їх буде твердим, і діти їхні — заради них; 12 сім’я їх перебуватиме до віку, і слава їх не знищиться; 13 тіла їхні поховані у мирі, й імена їхні живуть у роди; 14 народи будуть розповідати про їх мудрість, а Церква буде звіщати їх хвалу.

15 Енох догодив Господу і був узятий на небо, — образ покаяння для усіх родів. 16 Ной виявився досконалим, праведним; під час гніву він був умилостивленням; 17 тому зробився залишком на землі, коли був потоп; 18 з ним укладений був вічний завіт, що ніяка плоть не знищиться більше потопом. 19 Авраам — великий батько безлічі народів, і не було подібного до нього у славі; 20 він зберіг закон Всевишнього і був у завіті з Ним, 21 і на своїй плоті утвердив завіт й у випробуванні виявився вірним; 22 тому Господь з клятвою обіцяв йому, що у сімені його благословляться усі народи; 23 обіцяв примножити його як порох землі, і піднести сім’я його як зірки, і дати їм спадщину від моря до моря і від ріки до краю землі. 24 Й Ісааку заради Авраама, батька його, Він також підтвердив благословення усіх людей і завіт; 25 і воно ж спочило на голові Якова: 26 Він ущедрив його Своїми благословеннями і дав йому у спадщину землю, і відокремив ділянки її і розділив між дванадцятьма колінами.

27 І вивів від нього мужа милости, який придбав любов у очах усякої плоті,

 

Глава 44. [11] Вих. 20, 6. [13] Притч. 10, 7. [15] Бут. 5, 24. Прем. 4, 10. Євр. 11, 5. [16] Бут. 6, 9; 7, 1. Прем. 10, 4. Євр. 11, 7. [18] Бут. 9, 11. [19] Бут. 17, 4. [20] Бут. 17, 10. [21] Бут. 22, 16. [22] Бут. 12, 3; 22, 16–18. [23] Бут. 13, 16. Пс. 71, 8. [24] Бут. 26, 3. [25] Бут. 27, 28. [26] Втор. 32, 9. [27] Вих. 2, 10; 11, 3.

 

Глава 45

1 улюбленого Богом і людьми Мойсея, якого пам’ять благословенна. 2 Він зрівняв його у славі зі святими і звеличив його ділами на страх ворогам; 3 Він його словом припиняв дивні знамення, прославив його перед лицем царів, давав через нього повеління до народу його і показав йому від слави Своєї. 4 За вірність і лагідність його Він освятив його, обрав Собі з усіх людей, 5 сподобив його чути голос Його, увів його у морок 6 і дав йому лицем до лиця заповіді, закон життя і відання, щоб він навчив Якова завіту й Ізраїля — постановам Його. 7 Він підняв Аарона, подібного до нього святого, брата його, з коліна Левіїного, — 8 уклав з ним вічний завіт і дав йому священство у народі; Він благословив його особливою прикрасою й оперезав його поясом слави; 9 Він наділив його вищою прикрасою й облачив його в багатий одяг: 10 у спідній одяг, в подир та ефод; 11 і оточив його золотими яблуками і дуже багатьма дзвіночками, щоб при ходінні його вони видавали звук, щоб зробити чутним у храмі дзвін для нагадування синам народу Його; 12 наділив його одежею святою із золота і гіацинтової вовни і крученого висону мистецької роботи, словом суду, уримом і тумимом, 13 червленим тканням майстерної роботи, коштовними каменями, вирізаними як на печатці, у золотій оправі гранувальної роботи, з вирізаними на пам’ять накресленнями імен за числом колін Ізраїлевих; 14 на кидарі його — золотий вінець, знамення святині, слава достоїнства: велична прикраса, діло мистецтва, приємна для очей. 15 Раніше нього не було цього від віку: 16 хто не належав до його племені, не одягався так, тільки сини його і нащадки його в усі часи. 17 Жертви їх приносяться щодня, завжди по двічі. 18 Мойсей наповнив руки його і помазав його святим єлеєм: 19 йому постановлено у вічний завіт і сімені його на дні неба, щоб вони служили Йому і разом священнодіяли і благословляли народ Його ім’ям Його; 20 Він обрав його з усіх живих, щоб приносити Господу жертву, куріння і пахощі у пам’ять умилостивлення за народ свій; 21 Він дав йому Свої заповіді і владу у постановах судових, щоб навчати Якова одкровень і наставляти Ізраїля у законі Його. 22 Повстали проти нього чужі, і позаздрили йому у пустелі люди, які пристали до Дафана й Авирона, і збіговисько Корея у люті і гніві; 23 Господь побачив і Йому неугодне було це, — і вони загинули від люті гніву. 24 Він учинив над ними чудо, знищивши їх полум’ям вогню Свого. 25 І примножив славу Аарона і дав йому спадщину — відділив їм початки плодів: 26 насамперед підготував їм хліб для насичення, бо вони їдять і жертви Господні, які Він дав йому і сімені його; 27 але він не повинен мати спадщини на землі народу і немає йому наділу між народом, тому що Він Сам наділ і спадщина його. 28 Також і Финеєс, син Єлеазара, третій за славою, тому що він ревнував за страх Господній і, при відпадінні народу, устояв у доброму настрої душі своєї й умилостивив Господа до Ізраїля; 29 тому укладено з ним завіт миру, щоб бути йому предстоятелем святих і народу свого, щоб йому і сімені його належало достоїнство священства навіки. 30 Як за завітом з Давидом, сином Ієссея з коліна Іудиного, царська спадщина переходила від сина до сина, так спадщина священства належала Аарону і сімені його. 31 Нехай дасть нам Бог мудрість у нашому серці — судити народ Його справедливо, щоб не загинули блага їх і слава їх перебувала у роди їх.

 

Глава 45. [3] Вих. 11, 3. [5] Вих. 19, 19. [6] Вих. 19, 5; 31, 18. [7] Вих. 4, 27. [9] Вих. 28, 2. [11] Вих. 28, 33–35. [14] Вих. 28, 36. [18] Лев. 8, 12. [19] Чис. 18, 19. Втор. 11, 21.[22] Чис. 16, 1. [23] Чис. 16, 31. [24] Чис. 16, 35. [27] Чис. 18, 20. [28] Чис. 25, 7, 13. [29] Чис. 25, 12–13. 1 Мак. 2, 54. [30] Пс. 88, 5.

 

Глава 46

1 Сильний був у битвах Ісус Навин і був спадкоємцем Мойсея у пророцтвах. 2 Відповідно до імені свого, він був великий у спасінні обраних Божих, коли мстився повсталим ворогам, щоб ввести Ізраїля у спадщину його. 3 Як він прославився, коли підняв руки свої і простяг меч на міста! 4 Хто раніше нього так стояв? Бо він вів битви Господні. 5 Чи не його рукою зупинене було сонце, і один день був наче два? 6 Він воззвав до Всевишнього Владики, коли з усіх боків стисли його вороги, і великий Господь почув його: 7 каміння граду з могутньою силою кинув Він на ворожий народ і погубив супротивників на схилі гори, 8 щоб язичники пізнали всеозброєння його, що війна його була перед Господом, а він тільки йшов за Всемогутнім. 9 І у дні Мойсея він зробив благодіяння, він і Халев, син Ієфоннії, — тим, що вони протистояли ворогам, утримували народ від гріха й утихомирювали зле ремство. 10 І вони тільки двоє з шестисот тисяч, які подорожували, були врятовані, щоб ввести народ у спадщину — у землю, яка тече молоком і медом. 11 І дав Господь Халеву міць, яка збереглася у ньому до старости, зійти на висоту землі, і сім’я його одержало спадщину, 12 щоб бачили усі сини Ізраїлеві, що благо йти за Господом. 13 Також і судді, кожен за своїм ім’ям, серце яких не помилялося і які не відверталися від Господа, — нехай буде пам’ять їх у благословеннях! 14 Нехай процвітуть кості їх від місця свого, 15 й ім’я їх нехай перейде до синів їхніх у прославлянні їх! 16 Улюблений Господом своїм Самуїл, пророк Господній, заснував царство і помазав царів народу своєму; 17 він судив народ за законом Господнім, і Господь споглядав на Якова; 18 за вірою своєю він був істинним пророком, і у словах його визнана вірність видіння. 19 Він воззвав до Всемогутнього Господа, коли звідусюди тіснили його вороги, і приніс у жертву молодого агнця, — 20 і Господь загримів з неба й у сильному шумі чутним зробив голос Свій, 21 і знищив вождів тирських і всіх князів филистимських. 22 Ще раніше часу вічного упокоєння свого він засвідчив перед Господом і помазаником Його: «майна, ні навіть взуття, я не брав ні від кого», і ніхто не докорив йому. 23 Він пророкував і після смерти своєї, і прорік цареві смерть його, й у пророцтві підняв із землі голос свій, що беззаконний народ знищиться.

 

Глава 46. [1] Чис. 27, 18. [3] Нав. 6, 1; 8, 21; 10, 1. [5] Нав. 10, 12. [9] Чис. 14, 6–7. [10] Чис. 26, 65. [11] Нав. 14, 11. [14] Сир. 49, 12. Іс. 66, 14. [16] 1 Цар. 10, 1. [17] 1 Цар. 7, 15. [18] 1 Цар. 10, 9. [19] 1 Цар. 7, 9. [20] 1 Цар. 7, 10. [22] 1 Цар. 12, 3. Діян. 20, 33. [23] 1 Цар. 28, 17, 19.

 

Глава 47

1 Після цього з’явився Нафан, щоб пророкувати у дні Давида. 2 Як жир, відокремлений від мирної жертви, так Давид від синів Ізраїлевих. 3 Він грав з левами, як з козенятами, і з ведмедями, як з ягнятами. 4 В юності своїй чи не убив він велетня, чи не зняв ганьбу з народу, 5 коли підняв руку з пращним каменем і подолав гординю Голіафа? 6 Бо він воззвав до Господа Всевишнього, і Він дав силу правиці його — уразити людину, сильну на війні, і піднести ріг народу свого. 7 Так прославив народ його десятками тисяч і звеличив його у благословеннях Господа, як достойний вінець слави, 8 бо він знищив навколишніх ворогів і смирив ворожих филистимлян, — навіть донині скрушив ріг їх. 9 Після кожного діла свого він приносив подяку Святому Всевишньому словом хвали; 10 від усього серця він оспівував і любив Творця свого. 11 І поставив перед жертовником піснеспівців, щоб голосом їх усолоджувати піснеспіви. 12 Він надав святам велич і з точністю визначив часи, щоб вони хвалили святе ім’я Його і з раннього ранку оглашали святилище. 13 І Господь відпустив йому гріхи і навіки підніс ріг його і дарував йому завіт царствений і престіл слави в Ізраїлі. 14 Після нього постав мудрий син його і заради батька жив щасливо. 15 Соломон царював у мирні дні, тому що Бог заспокоїв його з усіх боків, щоб він побудував дім в ім’я Його і приготував святилище навіки. 16 Який мудрий був ти в юності твоїй і, подібно до ріки, повний розуму! 17 Душа твоя покрила землю, і ти наповнив її загадковими притчами; 18 ім’я твоє пронеслося до віддалених островів, і тебе любили за мир твій; 19 за пісні і вислови, за притчі і пояснення тобі дивувалися країни. 20 В ім’я Господа Бога, найменованого Богом Ізраїля, 21 ти зібрав золото, як мідь, і примножив срібло, як свинець. 22 Але ти схилив стегна твої до жінок і поневолився ними тілом твоїм; 23 ти поклав пляму на славу твою й осквернив сім’я твоє так, що навів гнів на дітей твоїх, — і вони гірко оплакували твоє безумство, — що влада розділилася надвоє, і від Єфрема пішло непокірливе царство. 24 Але Господь не залишить Своєї милости і не зруйнує жодного із діл Своїх, не знищить нащадків обраного Свого і не викорінить сім’я того, хто полюбив Його. 25 І Він дав Якову залишок, і Давиду — корінь від нього.

26 І спочив Соломон з батьками своїми 27 і залишив після себе від сімені свого безумство народу, 28 убогого розумом Ровоама, який відвернув від себе народ через свої наради, 29 й Ієровоама, сина Наватового, який увів у гріх Ізраїля і Єфрему указав шлях гріха. 30 І дуже примножилися гріхи їхні, так що вони вигнані були із землі своєї; 31 і замірялися вони на всяке зло, доки не прийшла на них помста.

 

Глава 47. [1] 2 Цар. 7, 3. 1 Пар. 17, 2. [3] 1 Цар. 17, 34. [4] 1 Цар. 17, 49. [7] 1 Цар. 18, 7. [8] 2 Цар. 8, 1. [10] 2 Цар. 23, 1. [11] 1 Пар. 25, 1. [12] 1 Пар. 16, 4. [13] 2 Цар. 12, 13. [14] 3 Цар. 1, 35. [15] 3 Цар. 2, 12; 5, 4–5. [16] 3 Цар. 4, 29. [17] 3 Цар. 4, 32. [18] 3 Цар. 10, 1. [21] 3 Цар. 10, 27. [22] 3 Цар. 11, 1. [23] 3 Цар. 12, 16. [26] 3 Цар. 11, 43. [27] 3 Цар. 12, 13. [29] 3 Цар. 12, 28. [30] Втор. 4, 26.

 

Глава 48

1 І повстав Ілля пророк, як вогонь, і слово його горіло, як світильник. 2 Він навів на них голод і ревністю своєю зменшив число їх; 3 словом Господнім він закрив небо і тричі зводив вогонь. 4 Як прославився ти, Іллє, чудесами твоїми, і хто може зрівнятися з тобою у славі! 5 Ти воскресив мертвого від смерти і з пекла словом Всевишнього; 6 ти зводив у загибель царів і знатних з ложа їх; 7 ти чув на Синаї викриття їх і на Хориві суди помсти; 8 ти помазав царів на воздаяння і пророків — у спадкоємці собі; 9 ти захоплений був вогненним вихором на колісниці з вогненними конями; 10 ти призначений був на викриття у свої часи, щоб утихомирити гнів, раніше ніж перейде він у лють, — навернути серце батька до сина і відновити коліна Якова. 11 Блаженні ті, що бачили тебе і прикрашені любов’ю, — і ми життям поживемо. 12 Ілля схований був вихором, — і Єлисей сповнився духом його 13 й у дні свої не тремтів перед князем, і ніхто не пересилив його; 14 ніщо не здолало його, і після успіння його пророкувало тіло його. 15 І за життя свого творив він чудеса, і після смерти дивні були діла його.

16 Попри все те, народ не покаявся, і не відступили від гріхів своїх, доки не були полонені із землі своєї і розсіяні по всій землі. 17 І залишилося дуже мало народу і князь із дому Давидового. 18 Деякі з них робили угодне Богу, а деякі примножували гріхи. 19 Єзекія зміцнив місто своє і провів усередину його воду, пробив залізом скелю й улаштував сховища для води. 20 У дні його зробив навалу Сеннахирим і послав до нього Рабсака, який підняв руку свою на Сион і дуже величався у гордості своїй. 21 Тоді затремтіли серця і руки їх, і вони мучилися, як ті, що народжують; 22 і воззвали вони до Господа милосердного, простягнувши до Нього руки свої, 23 і Святий скоро почув їх з неба і визволив їх рукою Ісаї; 24 Він уразив військо ассиріян, і ангел Його знищив їх, 25 бо Єзекія робив угодне Господу і міцно тримався шляхів Давида, батька свого, як заповів пророк Ісая, великий і вірний у видіннях своїх. 26 У його дні сонце відступило назад, і він додав життя цареві. 27 Великим духом своїм він передбачив віддалене майбутнє і втішав тих, що тужили у Сионі; 28 до віку сповіщав він майбутнє і потаємне, раніше, ніж воно сповнилося.

 

Глава 48. [1] Єр. 5, 14. Ін. 5, 35. [3] 3 Цар. 17, 1. [4] 3 Цар. 18, 38. 4 Цар. 1, 10. [5] 3 Цар. 17, 22. [6] 3 Цар. 21, 19. 4 Цар. 5, 4. [7] 3 Цар. 21, 19. [8] 3 Цар. 19, 16. [9] 4 Цар. 2, 11. [10] Мал. 4, 6. [13] 4 Цар. 2, 11. [14] 4 Цар. 13, 21. [15] 4 Цар. 2, 14; 13, 21. [19] 4 Цар. 20, 20. [20] 4 Цар. 18, 13. 2 Пар. 32, 1. Іс. 36, 1. [24] 4 Цар. 19, 35. Іс. 37, 36. 1 Мак. 7, 41. 2 Мак. 15, 22. [26] 4 Цар. 20, 9, 11. 2 Пар. 32, 24. Іс. 38, 8.

 

Глава 49

1 Пам’ять Іосії — як сполука фіміаму, приготована майстерністю мироварника: 2 в усяких устах вона буде солодка, як мед, і як музика при частуванні вином. 3 Він успішно діяв у наверненні народу і знищив мерзоти беззаконня; 4 він спрямував до Господа серце своє і у дні беззаконних утвердив благочестя. 5 Крім Давида, Єзекії та Іосії, усі тяжко згрішили, 6 бо залишили закон Всевишнього; царі юдейські припинилися, 7 бо передали ріг свій іншим і славу свою — чужому народові. 8 Обране місто святині спалене, і вулиці його спустошені, як пророкував Єремія, 9 якого вони ображали, хоча він ще в утробі був освячений на пророка, щоб викорінювати, вражати і погубляти, так само як будувати і насаджувати.

10 Єзекиїль бачив явлення слави, яку Бог показав йому на херувимській колісниці; 11 він нагадував про ворогів під образом дощу і сповіщав добре тим, хто виправляв путі свої. 12 І дванадцять пророків — нехай процвітуть кості їхні на місці своїм! — утішали Якова і спасали їх вірною надією. 13 Як звеличимо Зоровавеля? І він — як перстень на правій руці; 14 також Ісус, син Іоседека: вони у дні свої побудували дім і відновили святий храм Господу, призначений на вічну славу. 15 Велика пам’ять і Неємії, який відбудував нам зруйновані стіни, поставив ворота і запори і відновив зруйновані доми наші. 16 Не було на землі нікого зі створених, подібного до Еноха, — бо він був узятий від землі, 17 і не народився такий муж, як Йосиф, глава братів, опора народу, — і кості його були вшановані. 18 Прославилися між людьми Сим і Сиф, але вище за все живе у творінні — Адам.

 

Глава 49. [1] 4 Цар. 22, 1–2. [3] 4 Цар. 23, 4. 2 Пар. 34, 4. [4] 4 Цар. 23, 25. [8] 4 Цар. 25, 9. [9] Єр. 1, 5, 10. [10] Єз. 1, 4. [11] Єз. 13, 13. [13] 1 Езд. 3, 2. Агг. 2, 23. [14] 1 Езд. 3, 2. Зах. 3, 1. [15] Неєм. 7, 1. [16] Бут. 5, 24. Євр. 11, 5. [17] Бут. 50, 18; 20, 22. Нав. 24, 32.

 

Глава 50

1 Симон, син Онії, великий священик, за життя свого виправив дім і у дні свої укріпив храм: 2 ним покладена основа подвійного узвишшя — зведення високої огорожі храму; 3 у дні його зменшене водоймище, окружність мідного моря; 4 щоб охоронити народ свій від біди, він укріпив місто проти облоги. 5 Яким величним був він серед народу, при виході із завіси храму! 6 Як ранкова зірка серед хмар, як місяць, повний днями, 7 як сонце, що сяє над храмом Всевишнього, і як веселка, що сяє у величних хмарах, 8 як цвітіння троянд у весняні дні, як лілеї біля джерел вод, як гілка ливану в літні дні, 9 як вогонь з ладаном у кадильниці, 10 як кований із золота сосуд, прикрашений усякими коштовними каменями, 11 як олива з плодами, і як кипарис, що піднімається до хмар. 12 Коли він приймав чудовий одяг і вдягався в усі величні прикраси, то, при сходженні до святого жертовника, освітлював блиском окружність святилища. 13 Також, коли він приймав жертовні частини з рук священиків, стоячи біля вогню жертовника, — 14 довкола нього був вінець братів, як паростки кедру на Ливані, і вони оточували його як фінікові гілки, 15 і всі сини Аарона у славі своїй, і приношення Господу у руках їх перед усім зібранням Ізраїля. 16 У довершення служб на вівтарі, щоб увінчати приношення Всевишньому Вседержителю, 17 він простягав свою руку до жертовної чаші, вливав у неї з винограду кров і виливав її до підніжжя жертовника для пахощів Вишньому Всецарю. 18 Тоді сини Ааронові викликували, сурмили кованими трубами і видавали гучний голос у нагадування перед Всевишнім. 19 Тоді весь народ разом поспішав падати лицем на землю, щоб поклонитися Господу своєму, Вседержителю, Богу Вишньому; 20 а піснеспівці вихваляли Його своїми голосами; у великому храмі лунав солодкий спів, 21 і народ молився Господу Всевишньому молитвою перед Милосердним, доки звершувалося славослів’я Господа, — і так закінчували вони службу Йому. 22 Тоді він, зійшовши, підіймав руки свої на все зібрання синів Ізраїлевих, щоб устами своїми подати благословення Господа і похвалитися ім’ям Його; 23 народ повторював поклоніння, щоб прийняти благословення від Всевишнього. 24 І нині усі благословляйте Бога, Який скрізь робить великі діла, Який продовжив дні наші від утроби і чинить з нами за милістю Своєю: 25 нехай дасть Він нам веселість серця, і нехай буде у дні наші мир у Ізраїлі до днів віку; 26 нехай збереже милість Свою до нас й у свій час нехай визволить нас! 27 Двома народами гребує душа моя, а третій не є народ: 28 це ті, що сидять на горі Сеїр, филистимляни, і нерозумний народ, який живе у Сикимах. 29 Вчення мудрости і розсудливости окреслив у книзі цій я, Ісус, син Сирахів, єрусалимлянин, який вилив мудрість від серця свого. 30 Блаженний, хто буде вправлятися у цих наставляннях, — і хто покладе їх на серце, той стане мудрим; 31 а якщо буде виконувати, то усе зможе; бо світло Господнє — путь його.

 

Глава 50. [1] 2 Мак. 3, 4. [12] Вих. 28, 4. [18] Чис. 10, 10. [22] Чис. 6, 23. [24] Іоїл. 2, 21. [26] 3 Цар. 8, 23–24. [28] Ін. 4, 9.

 

 

Молитва Ісуса, сина Сирахового

Глава 51

Прославлю Тебе, Господи Царю, і звеличу Тебе, Бога, Спасителя мого; прославляю ім’я Твоє, 2 бо Ти був мені покровителем і помічником 3 і визволив тіло моє від погибелі й від сіті наклепницького язика, від уст, що сплітають неправду; і проти повсталих на мене Ти був мені помічником 4 і визволив мене, з великої милости і заради імені Твого, від скреготу зубів, готових пожерти мене, 5 від руки тих, що шукали душі моєї, від багатьох скорбот, які я мав; 6 від задушливого з усіх боків вогню і з середовища полум’я, в якому я не згорів; 7 із глибини утроби пекла, від язика нечистого і слова неправдивого, від наклепу перед царем язика неправедного. 8 Душа моя близька була до смерти, 9 і життя моє було біля глибини пекла: 10 з усіх боків оточували мене, і не було того, хто допомагає; шукав я очима заступництва від людей, — і не було його. 11 І згадав я про Твою, Господи, милість і про діла Твої від віку, 12 що Ти визволяєш тих, хто надіється на Тебе, і спасаєш їх від руки ворогів. 13 І я підніс від землі моління моє і молився про спасіння від смерти: 14 воззвав я до Господа, Отця Господа мого, щоб Він не залишив мене у дні скорботи, коли не було допомоги від людей гордовитих. 15 Буду хвалити ім’я Твоє безперестанно й оспівувати у славослів’ї, бо молитва моя була почута; 16 Ти спас мене від загибелі і визволив мене від злого часу. 17 За це я буду прославляти і хвалити Тебе і благословляти ім’я Господа.

18 Будучи ще юнаком, раніше ніж пішов я подорожувати, відкрито шукав я мудрости у молитві моїй: 19 перед храмом я молився про неї, і до кінця буду шукати її; ніби від кольору винограду, що зріє; 20 серце моє радіє за неї; нога моя йшла прямим шляхом, я стежив за нею від юности моєї. 21 Потроху нахиляв я вухо моє і приймав її, і знаходив у ній багато наставлянь для себе: 22 мені був успіх у ній. 23 Воздам славу Тому, Хто дає мені мудрість. 24 Я зважився йти за нею, ревнував про добро, і не посоромлюсь. 25 Душа моя подвизалася заради неї, і у ділах моїх я був точний; 26 простягав руки мої до висоти й усвідомлював моє неуцтво. 27 Я спрямував до неї душу мою, і серце моє віддав їй із самого початку — 28 і при чистоті досяг її; тому не буду залишений нею. 29 І подвиглися нутрощі мої, щоб шукати її; тому я придбав добре надбання. 30 У нагороду мені Бог дав язик, і ним я буду хвалити Його. 31 Наблизьтеся до мене, ненавчені, й оселіться у домі навчання, 32 бо ви маєте потребу у цьому, і душі ваші сильно жадають. 33 Я відкриваю вуста мої і говорю: придбайте її собі без срібла; 34 нахиліть шию вашу під ярмо її, і нехай душа ваша приймає вчення; його можна знайти близько. 35 Бачите своїми очима: я трохи потрудився — і знайшов собі велике заспокоєння. 36 Придбайте вчення і за велику кількість срібла, — і ви придбаєте багато золота. 37 Нехай радіє душа ваша за милість Його, і не соромтеся хвалити Його; 38 робіть свою справу завчасно, і Він у свій час віддасть вашу нагороду.

 

Глава 51. [34] Мф. 11, 29.

Книга Премудрости Соломона*

* Перекладена з грецької.

 
 


Глава: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19


 

 

Глава 1

1 Любіть справедливість, судді землі, право мисліть про Господа, і в простоті серця шукайте Його, 2 бо Його знаходять ті, що не спокушають Його, і являється (Він) тим, що не зневірюються у Ньому. 3 Бо неправі розумування віддаляють від Бога, і випробування сили Його викриє безумних. 4 У лукаву душу не ввійде премудрість і не буде жити у тілі, поневоленому гріхом, 5 бо святий Дух премудрости відійде від лукавства й ухилиться від нерозумних міркувань, і посоромиться неправди, що наближається. 6 Людинолюбний дух — премудрість, але не залишить непокараним того, хто богохульствує вустами, тому що Бог є свідок внутрішніх почуттів його й істинний глядач серця його, і слухач язика його. 7 Дух Господа наповнює всесвіт і, як Той, що все обіймає, знає всяке слово. 8 Тому ніхто, хто говорить неправду, не приховається, і не омине його суд, який викриває. 9 Тому що буде випробування помислів нечестивого, і слова його дійдуть до Господа для викриття беззаконь його; 10 тому що вухо ревности чує все, і ремство не приховається. 11 Отже, остерігайтеся марного ремства і бережіться лихослів’я язика, бо і таємне слово не пройде дарма, а вуста, що зводять наклеп, убивають душу. 12 Не прискорюйте смерти хибами вашого життя і не залучайте до себе загибелі ділами рук ваших. 13 Бог не створив смерти і не радіє загибелі живих, 14 бо Він створив усе для буття, і все у світі спасительне, і немає згубної отрути, немає і царства пекла на землі. 15 Праведність безсмертна, а неправда заподіює смерть: 16 нечестиві залучили її і руками і словами, вважали її другом і зачахли, й уклали союз із нею, бо вони гідні бути її жеребом.

 

Глава 1. [1] Іс. 56, 1. [2] Втор. 4, 29. 2 Пар. 15, 4. [3] Іс. 59, 2. [4] Еккл. 2, 26. [5] Єр. 43, 2. [6] Тит. 3, 4. Пс. 7, 10. Єр. 20, 12. [7] Пс. 138, 7. [8] Єр. 4, 18. [9] Еккл. 3, 17. Мф 12, 36. [10] Вих. 20, 5. [11] 1 Кор. 10, 10. 2 Кор. 12, 20. [12] Втор. 4, 23. [13] Єр. 18, 32. [14] Бут. 1, 31. Сир. 39, 21. [16] Іс. 28, 15. Прем. 18, 4.

 

 

Глава 2

1 Ті, що неправо розумували, говорили самі в собі: «коротке і скорботне наше життя, і немає людині спасіння від смерти, і не знають, щоб хтось звільнив із пекла. 2 Випадково ми народжені, й опісля будемо, як ті, що не були: подих у ніздрях наших — дим, і слово — іскра у русі нашого серця 3 Коли вона згасне, тіло повернеться у прах, і дух розсіється, як рідке повітря; 4 й ім’я наше забудеться з часом, і ніхто не згадає про діла наші; і життя наше мине, як слід хмари, і розсіється, як туман, розігнаний променями сонця й обтяжений теплотою його. 5 Бо життя наше — проходження тіні, і немає нам повернення від смерти: бо покладена печать, і ніхто не повертається. 6 Будемо ж насолоджуватися теперішніми благами і поспішати користуватися світом, як юністю; 7 переситимося дорогим вином і пахощами, і нехай не пройде повз нас весняне цвітіння життя; 8 увінчаємося квітами троянд перше, ніж вони зав’януть; 9 ніхто з нас не позбавляй себе участи у нашій насолоді; скрізь залишимо сліди веселощів, бо це наша доля і наш жереб. 10 Будемо пригноблювати бідняка праведника, не пощадимо вдови і не посоромимося багаторічних сивин старця. 11 Сила наша нехай буде законом правди, бо безсилля виявляється марним. 12 Влаштуємо кови праведнику, бо він за тягар нам і противиться ділам нашим, докоряє нас у гріхах проти закону і паплюжить нас за гріхи нашого виховання; 13 оголошує про себе, що він має пізнання про Бога і називає себе сином Господа; 14 він перед нами — викриття помислів наших. 15 Тяжко нам і дивитися на нього, тому що життя його не схоже на життя інших, і відмінні путі його: 16 він вважає нас мерзотою і віддаляється від шляхів наших, як від нечистот, ублажає кончину праведних і марнославно називає батьком своїм Бога. 17 Побачимо, чи істинні слова його, і випробуємо, який буде кінець його; 18 бо якщо цей праведник є син Божий, то Бог захистить його і визволить його від руки ворогів. 19 Випробуємо його образою і мученням, щоб узнати смирення його і бачити незлобливість його; 20 засудимо його на безчесну смерть, бо, за словами його, за нього буде піклування». 21 Так вони мудрували, і помилилися; бо злоба їхня осліпила їх, 22 і вони не пізнали таємниць Божих, не очікували воздаяння за святість і не вважали достойними нагороди душ непорочних. 23 Бог створив людину для нетління і зробив її образом вічного буття Свого; 24 але заздрістю диявола ввійшла у світ смерть, і зазнають її ті, що належать до наділу його.

 

Глава 2. [1] Іов. 7, 1, 9. Пс. 89, 10. 1 Кор. 15, 32. [2] Еккл. 3, 21. Як. 4, 14. [3] Еккл. 3, 20. [4] Еккл. 2, 16. Як. 4, 14. [5] 1 Пар. 29, 15. [6] Іс. 56, 12. 1 Кор. 15, 32. [7] 1 Кор. 7, 31. [10] Як. 2, 6. [12] Лк. 11, 54. Мф. 11, 20. [13] Мф. 27, 43. [14] Ін. 7, 7. [15] Іс. 55, 8. [16] 1 Ін. 3, 1. [17] Мф 27, 49. [18] Пс. 21, 9. Мф. 27, 43. [19] Лк. 18, 32. 2 Пет. 2, 8. [20] Єр. 11, 19. Мф. 27, 22. [21] Іс. 33, 11. [22] Мф. 11, 25. Рим. 11, 33. 1 Кор. 2, 8. [23] Бут. 1, 27. Сир. 17, 1–3. [24] Бут. 3, 1–2.

 

 

Глава 3

1 А душі праведних у руці Божій, і мука не торкнеться їх. 2 В очах нерозумних вони здавалися померлими, і відхід їх вважався погибеллю, 3 і відхід від нас — знищенням; але вони перебувають у світі. 4 Бо хоч вони в очах людей і караються, але надія їх повна безсмертя. 5 І трохи покарані, вони будуть багато облагодіяні, тому що Бог випробував їх і знайшов їх достойними Його. 6 Він випробував їх, як золото в горнилі, і прийняв їх як жертву вседосконалу. 7 Під час воздаяння їм вони засяють як іскри, що біжать по стеблу. 8 Будуть судити племена і володарювати над народами, а над ними буде Господь царювати повіки. 9 Ті, що надіються на Нього, пізнають істину, і вірні у любові пребуватимуть у Нього; бо благодать і милість зі святими Його і промисел про обраних Його. 10 Нечестиві ж, як мудрували, так і понесуть покарання за те, що зневажили праведного і відступили від Господа. 11 Бо той, хто нехтує мудрістю і наставлянням, нещасливий, і надія їх суєтна, і труди марні, і діла їх непотребні. 12 Дружини їхні нерозумні, і діти їхні злі, проклятий рід їх. 13 Блаженна неплідна неосквернена, яка не пізнала беззаконного ложа; вона одержить плід при воздаянні святих душ. 14 Блаженний і євнух, який не зробив беззаконня рукою і не помислив лукавого проти Господа, бо дасться йому особлива благодать віри і найприємніший жереб у храмі Господньому. 15 Плід добрих трудів славний, і корінь мудрости непорушний. 16 Діти перелюбників будуть недовершені, і сім’я беззаконного ложа зникне. 17 Якщо і будуть вони довголітніми, але будуть вважатися за ніщо, і пізня старість їх буде без шани. 18 А якщо скоро помруть, не будуть мати надії і втіхи у день суду; 19 бо жахливий кінець неправедного роду.

 

Глава 3. [1] Втор. 33, 3. [2] Прем. 5, 4. [3] Іс. 57, 2. [4] Рим. 8, 24. [5] 2 Кор. 4, 17. Втор. 8, 2. [6] Сир. 2, 5. [7] Дан. 12, 3. Мф. 13, 43. [8] Мф. 19, 28. 1 Кор. 6, 2. [9] Пс. 36, 40. [10] Пс. 33, 22. Дан. 12, 2. Ін 5, 29. [11] Одкр. 3, 17. [12] Сир. 41, 8. [13] Іс. 54, 1. Лк. 23, 29. Гал. 4, 27. [14] Іс. 56, 3. Мф. 19, 12. Одкр. 3, 12. [15] Єр. 17, 10. [16] Іов. 18, 19. Сир. 23, 34; 41, 10. [17] Пс. 72, 19. [19] Пс. 1, 4.

 

 

Глава 4

1 Краще бездітність із чеснотою, бо пам’ять про неї безсмертна: вона визнається й у Бога й у людей. 2 Коли вона властива, її наслідують, а коли відійде, прагнуть до неї: й у вічності увінчана вона торжествує, як та, що одержала перемогу непорочними подвигами. 3 А плодюча безліч нечестивих не принесе користи, і перелюбні паростки не дадуть коренів у глибину і не досягнуть непорушної основи; 4 і хоча на час позеленіють у гілках, але, не маючи твердости, похитнуться від вітру і поривом вітрів викоріняться; 5 неміцні гілки переламаються, і плід їх буде марний, нестиглий для їжі і ні до чого не придатний; 6 бо діти, які народяться від беззаконного співжиття, суть свідки розпусти проти батьків під час допиту їх. 7 А праведник, якщо і рано помре, буде у спокої, 8 бо не в довговічності чесна старість, і не кількістю років вимірюється: 9 мудрість є сивина для людей, і непорочне життя — вік старости. 10 Як той, що благовгодив Богу, він улюблений, і, як той, що жив серед грішників, преставлений; 11 забраний, щоб злоба не змінила розуму його, або підступність не спокусила душу його. 12 Бо вправа у нечесті затьмарює добре, і хвилювання похоті розбещує розум незлобливий. 13 Досягнувши досконалости за короткий час, він виконав довгі літа; 14 бо душа його була угодна Господу, тому і прискорив він (відхід) із середовища нечестя. А люди бачили це і не зрозуміли, навіть і не подумали про те, 15 що благодать і милість зі святими Його і промисел про обраних Його. 16 Праведник, помираючи, осудить живих нечестивих, і юність, що швидко досягла досконалости, — довголітню старість неправедного; 17 бо вони побачать кончину мудрого і не зрозуміють, що Господь визначив про нього і для чого поставив його у безпеку; 18 вони побачать і знищать його, але Господь посміється з них; 19 і після цього будуть вони безчесним трупом і ганьбою між померлими повік, бо Він повалить їх ниць безмовними і зрушить їх з основ, і вони украй запустіють і будуть у скорботі, і пам’ять їх загине; 20 усвідомлюючи гріхи свої, вони постануть зі страхом, і беззаконня їхні засудять їх у лиці їх.

 

Глава 4. [1] Сир. 16, 4. Пс. 111, 6. [2] Іс. 28, 5. [3] Сир. 23, 34. [4] Пс. 36, 35. Мф. 7, 26–27. [7] Іс. 57, 2. Лк. 2, 29. Одкр. 14, 13. [9] Притч. 16, 31. [10] Бут 5, 24. Сир. 44, 15. Євр. 11, 5. [11] 3 Цар. 14, 13. [12] Мф. 18, 7. 1 Кор. 15, 33. [14] Іс. 57, 1. [15] 1 Пет. 5, 7. [18] Пс. 2, 4; 81, 5. [19] Іс. 66, 24. [20] Рим. 2, 16.

 

 

Глава 5

1 Тоді праведник із великою сміливістю стане перед лицем тих, які ображали його і зневажали подвиги його; 2 вони ж, побачивши, зніяковіють великим страхом і здивуються несподіваності спасіння його 3 і, розкаюючись і зітхаючи від стиснення духу, будуть говорити самі у собі: «це той самий, який був у нас колись посміховиськом і притчею наруги. 4 Безумні, ми вважали життя його божевіллям і смерть його безчесною! 5 Як же він прилічений до синів Божих, і жереб його — зі святими? 6 Отже, ми заблукали від путі істини, і світло правди не світило нам, і сонце не осявало нас. 7 Ми сповнилися ділами беззаконня і погибелі і ходили непрохідними пустелями, а путі Господнього не пізнали. 8 Яку користь принесла нам зарозумілість, і що дало нам багатство з марнославством? 9 Усе це минуло як тінь і як поголоска швидкоплинна. 10 Як після проходження корабля, що йде по воді, яка хвилюється, неможливо знайти ні сліду, ні стежки дна його у хвилях; 11 або як від птаха, який пролітає по повітрю, ніякого не залишається знаку його путі, але легке повітря, по якому вдаряють крила і яке розсікається швидкістю руху, пройдене крилами, що рухаються, і після того не залишилося ніякого знаку проходження по ньому; 12 або як від стріли, пущеної у ціль, розділене повітря миттєво знову сходиться, так що не можна дізнатися, де пройшла вона; 13 так і ми народилися і померли, і не могли показати ніякого знаку чесноти, але виснажилися у беззаконні нашому». 14 Бо надія нечестивого зникає, як порох, який відносить вітер, і як тонкий іній, що разноситься бурею, і як дим, що розсіюється вітром, і проходить, як пам’ять про одноденного гостя. 15 А праведники живуть повік; нагорода їх — у Господі, і піклування про них — у Вишнього. 16 Тому вони одержать царство слави і вінець краси від руки Господа, бо Він покриє їх правицею і захистить їх силою. 17 Він візьме всезброю — ревність свою, і творіння озброїть для помсти ворогам; 18 облачиться у броню — у правду, і покладе на Себе шолом — неупереджений суд; 19 візьме непереможний щит — святість; 20 суворий гнів Він вигострить, як меч, і світ ополчиться з Ним проти безумців. 21 Понесуться влучні стріли блискавок із хмар, як із туго натягнутого лука, полетять у ціль. 22 І, як із каменометного знаряддя, із люттю посиплеться град; обуриться проти них вода морська і ріки люто потоплять їх; 23 повстане проти них дух сили і, як вихор, розвіє їх. 24 Так беззаконня спустошить усю землю, і злодіяння зруйнують престоли сильних.

 

Глава 5. [1] Лк. 21, 36. [3] Рим. 2, 9. Іов. 12, 4. [4] Діян. 26, 24. [5] Кол. 1, 12. [6] Ін. 1, 5. [8] Притч. 11, 4. [9] Прем. 2, 5. [10] Притч. 30, 19. [11] Іов. 9, 26. [14] Іов. 8, 13–14. Пс. 1, 4. [15] Одкр. 22, 12. [16] Дан. 7, 18. 1 Пет. 1, 8. Євр. 13, 5–6. [18] Іс. 59, 17. [20] Пс. 7, 13. [22] Нав. 10, 11. Одкр. 16, 21. [23] Пс. 1, 4. [24] Притч. 20, 28.

 

 

Глава 6

1 Отже, слухайте, царі, і розумійте, навчіться, судді країв землі! 2 Слухайте, володарі багатьох і ті, хто пишається перед народами! 3 Від Господа дана вам держава, і сила — від Вишнього, Який дослідить ваші діла і випробує наміри. 4 Бо ви, будучи служителями Його царства, не судили справедливо, не дотримувалися закону і не чинили за волею Божою. 5 Страшно і скоро Він явиться вам, — і суворий суд над начальниками, 6 бо менший заслуговує помилування, а сильні сильно будуть покарані. 7 Господь усіх не убоїться лиця і не устрашиться величі, бо Він створив і малого і великого й однаково промишляє про усіх; 8 але на начальників чекає суворе випробування. 9 Отже, до вас, царі, слова мої, щоб ви навчилися премудрости і не падали. 10 Бо ті, що свято охороняють святе, освятяться, і ті, хто навчився тому, знайдуть виправдання. 11 Отже, зажадайте слів моїх, полюбіть і навчіться. 12 Премудрість світла і нев’януча, і легко споглядається тими, хто любить її, і знаходиться тими, хто шукає її; 13 вона навіть випереджає бажаючих пізнати її. 14 З раннього ранку той, хто шукає її, не стомиться, бо знайде її, що сидить біля дверей його. 15 Думати про неї уже є досконалістю розуму, і той, хто пильнує заради неї, швидко звільниться від турбот, 16 бо вона сама обходить і шукає достойних її, і прихильно являється їм на шляхах, і при всякій думці зустрічається з ними. 17 Початок її є щире бажання навчання, 18 а турбота про навчання — любов, любов же — збереження законів її, а збереження законів — запорука безсмертя, 19 а безсмертя наближає до Бога; 20 тому бажання премудрости підносить до царства. 21 Отже, володарі народів, якщо ви насолоджуєтеся престолами і скіпетрами, то вшануйте премудрість, щоб вам царювати повіки. 22 Що ж є премудрість, і як вона сталася, я сповіщу, 23 і не приховаю від вас таємниць, але досліджу від початку народження, 24 і відкрию пізнання її, і не ухилюся від істини; 25 і не піду разом із тими, хто тане від заздрощів, бо такий не буде причастником премудрости. 26 Велика кількість мудрих — спасіння світу, і цар розумний — добробут народу. 27 Отже, учіться від слів моїх, і одержите користь.

 

Глава 6. [3] Сир. 17, 14. 1 Пет. 2, 13. Рим. 13, 1. Тит. 3, 1. [4] Рим. 13, 4. [5] Іс. 2, 17. [7] Втор. 10, 17. 2 Пар. 19, 7. Іов. 34, 19. Сир. 35, 12. Діян. 10, 34. 1 Пет. 1, 17. Рим. 2, 11. Гал. 2, 6. Еф. 6, 9. Кол. 3, 25. [12] Притч. 8, 17. Сир. 24, 23. [14] Притч. 1, 20. Рим. 10, 6–7. [16] Мф. 4, 18; 10, 11. [17] Притч. 4, 7. [18] Ін. 14, 15. [19] Як. 4, 8. [21] 2 Цар. 14, 11. 3 Цар. 3, 9. Притч. 29, 14. [23] Притч. 4, 11. [25] Як. 3, 16. [26] Притч. 11, 14.

 

 

Глава 7

1 І я людина смертна, подібна до усіх, нащадок первозданного земнородного. 2 І я в утробі матері утворився у плоть за десятимісячний час, згустившись у крові від сімені мужа й усолодження, з’єднаного зі сном, 3 і я, народившись, почав дихати загальним повітрям і впав на ту ж землю, перший голос виявив плачем однаково з усіма, 4 був вигодуваний у пеленах і турботах; 5 бо жоден цар не мав іншого початку народження: 6 один для усіх вхід у життя й однаковий вихід. 7 Тому я молився, і був дарований мені розум; я взивав, і зійшов на мене дух премудрости. 8 Я віддав перевагу їй над скіпетрами і престолами і багатство вважав за ніщо у порівнянні з нею; 9 дорогоцінного каменя я не порівняв із нею, тому що перед нею все золото — нікчемний пісок, а срібло — бруд у порівнянні з нею. 10 Я полюбив її більше за здоров’я і красу й обрав її, віддаючи перевагу перед світлом, тому що світло її невгасиме. 11 А разом із нею прийшли до мене усі блага і незліченне багатство через руки її; 12 я радів усьому, тому що премудрість керувала ними, але я не знав, що вона — винуватиця їх. 13 Без хитрощів я навчився, і без заздрощів викладаю, не приховую багатства її, 14 бо вона є невичерпний скарб для людей; користуючись нею, вони входять у співдружність з Богом, через дари навчання. 15 Тільки дав би мені Бог говорити за розумінням і достойно мислити про дароване, тому що Він є керівник до мудрости і виправник мудрих. 16 Бо у руці Його і ми і слова наші, і всяке розуміння і мистецтво творіння. 17 Сам Він дарував мені істинне пізнання існуючого, щоб пізнати устрій світу і дії стихій, 18 початок, кінець і середину часу, зміни поворотів і переміни часів, 19 коло років і положення зірок, 20 природу тварин і властивості звірів, рух вітрів і думки людей, відмінності рослин і силу коренів. 21 Пізнав я усе, і таємне і явне, бо навчила мене Премудрість, художниця всього. 22 Вона є дух розумний, святий, єдинородний, багаточастковий, тонкий, легкорухомий, світлий, чистий, ясний, нешкідливий, благолюбивий, швидкий, невтримний, 23 благодійний, людинолюбний, твердий, непохитний, спокійний, безпечальний, всевидючий і що проникає в усі розумні, чисті, найтонші духи. 24 Бо премудрість рухливіша за всякий рух, і за чистотою своєю крізь усе проходить і проникає. 25 Вона є подих сили Божої і чисте вилиття слави Вседержителя: тому ніщо осквернене не ввійде у неї. 26 Вона є відблиск вічного світла і чисте дзеркало дії Божої і образ благости Його. 27 Вона — одна, але може все, і, перебуваючи у самій собі, усе оновлює, і, переходячи з роду в рід у святі душі, готує друзів Божих і пророків; 28 бо Бог нікого не любить, крім того, хто живе з премудрістю. 29 Вона прекрасніша за сонце і перевершує сузір’я зірок; у порівнянні зі світлом вона вище; 30 бо світло змінюється вночі, а премудрости не перемагає злоба.

 

Глава 7. [2] Іов. 10, 10. [5] Сир. 40, 4. [6] Іов. 1, 21. 1 Тим. 6, 7. [7] 3 Цар. 3, 9. 2 Пар. 1, 10. [9] Іов. 28, 15. Притч. 8, 10. [11] 3 Цар. 3, 13. [14] Ін. 15, 15. [16] 2 Кор. 3, 5. [17] 3 Цар. 4, 29. [20] 3 Цар. 4, 33. [22] Іов. 12, 13. [23] Притч. 8, 12. 1 Кор. 2, 10. [24] Євр. 4, 12. [25] Євр. 1, 3. [27] 1 Кор. 12, 4, 11.

 

 

Глава 8

1 Вона швидко поширюється від одного кінця до іншого й усе влаштовує на користь. 2 Я полюбив її і знайшов від юности моєї, і побажав узяти її за наречену собі, і став любителем краси її. 3 Вона піднімає своє благородство тим, що має співжиття з Богом, і Владика усіх полюбив її: 4 вона таїнниця розуму Божого і виборниця діл Його. 5 Якщо багатство є жадане придбання у житті, то що багатше за премудрість, яка все робить? 6 Якщо ж розсудливість робить багато чого, то який художник краще за неї? 7 Якщо хто любить праведність, — плоди її є чесноти: вона навчає цнотливости і розважливости, справедливости і мужности, корисніше за які нічого немає для людей у житті. 8 Якщо хто бажає великої досвідчености, мудрість знає давноминуле і вгадує майбутнє, знає тонкощі слів і відповіді на загадки, дізнається наперед знамення і чудеса і наслідки років і часів. 9 Тому я розсудив прийняти її у співжиття із собою, знаючи, що вона буде мені радницею на добре й утішенням у турботах і печалі. 10 Через неї я буду мати славу у народі і честь перед старійшинами, будучи юнаком; 11 виявлюся проникливим на суді, і в очах сильних заслужу подив. 12 Коли я буду мовчати, вони будуть очікувати, і коли почну говорити, будуть слухати, і коли продовжу бесіду, покладуть руку на вуста свої. 13 Через неї я досягну безсмертя і залишу вічну пам’ять майбутнім після мене. 14 Я буду керувати народами, і племена підкоряться мені; 15 убояться мене, коли почують про мене, страшні тирани; у народі явлюся добрим і на війні мужнім. 16 Увійшовши у дім свій, я заспокоюся нею, бо у спілкуванні її немає суворости, ні у співжитті з нею скорботи, але веселощі і радість. 17 Розмірковуючи про це сам у собі й думаючи у серці своєму, що у спорідненні з премудрістю — безсмертя, 18 й у співдружності з нею — благе насолодження, і в трудах рук її — багатство, яке не зменшується, й у співбесіді з нею — розум, і в спілкуванні слів її — добра слава, — я ходив і шукав як би мені взяти її собі. 19 Я був юнак обдарований і душу одержав добру; 20 притім, будучи добрим, я увійшов і в тіло чисте. 21 Пізнавши ж, що інакше не можу оволодіти нею, тільки якщо дарує Бог, — і що вже було справою розуму, щоб пізнати, чий цей дар, — я звернувся до Господа і молився Йому, і говорив від усього серця мого:

 

Глава 8. [2] Сир. 15, 2. [5] Прем. 7, 8–9. [8] 3 Цар. 10, 1. [9] Притч. 7, 4. [11] 3 Цар. 3, 28. [12] Іов. 29, 21. [14] Притч. 8, 11. [18] Мк. 4, 20. [19] Еккл. 12, 7. [21] Флп. 2, 13. Як. 1, 17.

 

 

Глава 9

1 Боже отців і Господи милости, що створив усе словом Твоїм 2 і премудрістю Твоєю упорядкував людину, щоб вона владарювала над створеними Тобою творіннями 3 й управляла світом свято і справедливо, і в правоті душі чинила суд! 4 Даруй мені Твою премудрість, що сидить перед престолом, і не відкинь мене від отроків Твоїх, 5 бо я раб Твій і син рабині Твоєї, людина немічна і короткочасна і слабка у розумінні суду і законів. 6 Та хоч би хто і довершений був між синами людськими, без Твоєї премудрости він буде визнаний за ніщо. 7 Ти обрав мене царем народу Твого і суддею синів Твоїх і дочок; 8 Ти сказав, щоб я побудував храм на святій горі Твоїй і вівтар у місті перебування Твого, за подобою святої скинії, яку Ти приготував наперед від початку. 9 З Тобою премудрість, яка знає діла Твої й існувала, коли Ти творив світ, і відає, що угодно перед очима Твоїми і що праве за заповідями Твоїми: 10 зішли її від святих небес і від престолу слави Твоєї зішли її, щоб вона сприяла мені у трудах моїх, і щоб я знав, що благоугодно перед Тобою; 11 бо вона усе знає і розуміє, і мудро буде керувати мною у ділах моїх, і збереже мене у своїй славі; 12 і діла мої будуть благоприємними, і буду судити народ Твій справедливо, і буду достойним престолу батька мого. 13 Бо яка людина спроможна пізнати раду Божу? або хто може зразуміти, що угодно Господу? 14 Помисли смертних нетверді, і думки наші помилкові, 15 бо тлінне тіло обтяжує душу, і ця земна храмина придушує багатотурботливий розум. 16 Ми ледь можемо осягати і те, що на землі, і насилу розуміємо те, що під руками, а що на небесах — хто досліджував? 17 Волю ж Твою хто пізнав би, якби Ти не дарував премудрости і не посилав з висоти святого Твого Духа? 18 І так виправилися путі тих, хто живе на землі, і люди навчилися того, що угодно Тобі, 19 і спаслись премудрістю.

 

Глава 9. [1] Ін. 1, 3. [2] Бут. 1, 26. [4] 3 Цар. 3, 9. 2 Пар. 1, 10. [5] Пс. 115, 7. [7] 3 Цар. 3, 6. 1 Пар. 28, 5. 2 Пар. 1, 9. [8] 2 Цар. 7, 13. 3 Цар. 8, 19. Вих. 25, 8–9. [9] Притч. 8, 22. Ін. 1, 3. 1 Кор. 2, 16. [15] Рим. 7, 24. 1 Кор. 15, 53. 2 Кор. 5, 4. [16] Ін. 3, 12. [17] Іов. 15, 8.

 

 

Глава 10

1 Вона зберігала первозданного отця світу, який створений був один, і спасала його від власного його падіння: 2 вона дала йому силу володіти усім. 3 А той, хто відступив від неї, неправедний у гніві своєму, загинув від братовбивчої люті. 4 Заради нього землю, що потопала, знову премудрість спасла, зберігши праведника за допомогою малого дерева. 5 Вона ж між народами, змішаними в однодумності зла, знайшла праведника і зберегла його бездоганним перед Богом, і зберегла мужнім у жалості до сина. 6 Вона під час погибелі нечестивих спасла праведного, який уникнув вогню, що зійшов на п’ять міст, 7 від яких на свідчення нечестя залишилася земля, яка була пустою і диміла, та рослини, які не у свій час приносять плоди, і пам’ятником невірної душі — стоячий соляний стовп. 8 Бо вони, зневаживши премудрість, не тільки пошкодили собі тим, що не пізнали добра, але і залишили живу пам’ять про своє безумство, щоб не могли приховати того, у чому заблукали. 9 Премудрість же спасла від бід тих, хто служив їй. 10 Праведного, який утікав від братнього гніву, вона наставляла на праві путі, показала йому царство Боже і дарувала йому пізнання святих, допомагала йому у прикростях і дала велику нагороду за труди його. 11 Коли з користолюбства кривдили його, вона постала і збагатила його, 12 зберегла його від ворогів, і убезпечила від підступників проти нього, й у великій боротьбі принесла йому перемогу, щоб він знав, що благочестя сильніше за все. 13 Вона не залишила проданого праведника, але спасла його від гріха: 14 вона сходила з ним у рів і не залишала його у путах, і потім принесла йому скіпетр царства і владу над тими, які пригнічували його, показала неправдивими тих, хто звинувачував його, і дарувала йому вічну славу. 15 Вона звільнила святий народ і непорочне сім’я від народу, який пригнічував його, 16 увійшла в душу служителя Господнього і протистала страшним царям чудесами і знаменнями. 17 Вона винагородила святих за труди їх, вела їх шляхом дивним; і вдень була їм покровом, а вночі — зоряним світлом. 18 Вона перевела їх через Червоне море і провела їх крізь велику воду, 19 а ворогів їхніх потопила і вивергла їх із глибини безодні. 20 Отже, праведні заволоділи обладунком нечестивих і оспівали святе ім’я Твоє, Господи, і одностайно прославили переможну руку Твою; 21 бо премудрість відкрила вуста німих і зробила виразними язики немовлят.

 

Глава 10. [1] Бут. 1, 26. [2] Бут. 1, 28. [3] Бут. 4, 8. [4] Бут. 7, 1. [5] Бут. 14, 15; 22, 6. [6] Бут. 19, 16. [7] 2 Пет. 2, 6. Іуд. 1, 7. Бут. 19, 26. [10] Бут. 28, 7. [11] Бут. 31, 7, 42. [12] Бут. 32, 28. 1 Тим. 4, 8. [13] Бут. 37, 28. [14] Бут. 39, 21; 40, 14. Пс. 104, 20. [15] Вих. 12, 37. [16] Вих. 4, 11. [17] Вих. 11, 2; 12, 35; 13, 21. [18] Вих. 14, 22. [20] Вих. 12, 35; 15, 1. [21] Вих. 4, 11–12.

 

 

Глава 11

1 Вона упорядкувала діла їх рукою святого пророка: 2 вони пройшли безлюдною пустелею, і на непрохідних місцях поставили намети; 3 протистали ворогам і помстилися їм; 4 знемагали від спраги і воззвали до Тебе, і дана була їм вода із розсіченої скелі й утамування спраги — із твердого каменя. 5 Бо чим покарані були вороги їх, 6 тим вони, знаходячись у труднощах, були облагодіяні: 7 замість джерела постійно плинної ріки, сморідною кров’ю збуреною, 8 на викриття їхнього дітовбивчого повеління, Ти несподівано дав їм велику воду, 9 показавши тоді через спрагу, як Ти покарав їхніх супротивників. 10 Бо коли вони були випробовувані, зазнаючи, між іншим, милостивого напоумлення, тоді пізнали, як мучилися у гніві засуджені нечестиві; 11 тому що Ти випробовував їх, як батько, повчаючи, а тих, як гнівний цар, осуджуючи, мучив. 12 І відсутні і присутні однаково постраждали: 13 їх осягла подвійна скорбота і стогін від спогаду про минуле. 14 Вони, коли почули, що через них покарання ті були облагодіяні, пізнали Господа. 15 Кого вони раніше, як відкинутого, зреклися з наругою, Тому внаслідок подій дивувалися, перетерпівши неоднакову з праведними спрагу. 16 А за нерозумні помисли їх неправди, за якими вони, будучи в омані, служили безсловесним плазунам і огидним чудовиськам, Ти у покарання наслав на них безліч безсловесних тварин, 17 щоб вони пізнали, що, чим хто згрішає, тим і карається. 18 Не неможливим було б для всемогутньої руки Твоєї, яка створила світ із безвидної речовини, наслати на них безліч ведмедів або лютих левів, 19 або невідомих новостворених лютих звірів, що або дихають вогненним подихом, або вивергають клуби диму, або кидають із очей жахливі іскри, 20 які не тільки ушкодженням могли знищити їх, але і жахливим виглядом погубити. 21 Та й без цього вони могли загинути від одного подуву, переслідувані правосуддям і розсіювані духом сили Твоєї; але Ти все влаштував мірою, числом і вагою. 22 Бо велика сила завжди властива Тобі, і хто протистане могутності сили Твоєї? 23 Весь світ перед Тобою, як коливання чашки терезів, або як крапля ранкової роси, що сходить на землю. 24 Ти усіх милуєш, тому що усе можеш, і покриваєш гріхи людей заради покаяння. 25 Ти любиш усе, що існує, і нічим не гребуєш, що створив, бо не створив би, якби щось ненавидів. 26 І як могло б перебувати що-небудь, якби Ти не захотів? Або як збереглося б те, що не було покликане Тобою? 27 Але Ти все щадиш, тому що все Твоє, душолюбний Господи.

 

Глава 11. [2] Вих. 15, 22. [3] Вих. 17, 10. [4] Вих. 17, 6. Пс. 77, 16; 104, 41. Іс. 48, 21. 1 Кор. 10, 4. [7] Вих. 7, 20. [8] Вих. 1, 15; 17, 6. [10] Втор. 8, 2. 1 Кор. 11, 32. [15] Вих. 5, 2. [16] Лев. 26, 14. [17] Прем. 12, 27. Рим. 1, 27. [18] Лев. 26, 22. Єр. 8, 17. [19] Чис. 21, 6. Прем. 12, 9. [21] Пс. 34, 5. Іс. 41, 16. Ос. 4, 19. [22] Рим. 9, 19. [24] Мих. 7, 18. Рим. 2, 4. [25] Прем. 12, 13. [27] Прем. 12, 16. Єз. 18, 23, 32.

 

 

Глава 12

1 Нетлінний Твій дух перебуває в усьому. 2 Тому заблудлих Ти мало-помалу викриваєш і, нагадуючи їм, у чому вони згрішають, напоумляєш, щоб вони, відступивши від зла, увірували у Тебе, Господи. 3 Так, погребувавши древніми жителями святої землі Твоєї, 4 які звершували ненависні діла чаклувань і нечестиві жертвоприношення, 5 і безжалісними убивцями дітей, і тими, що на жертовних бенкетах пожирали нутрощі людської плоті і крови у таємних зібраннях, 6 і батьками, які убивали безпомічні душі, — Ти зволив знищити їх руками батьків наших, 7 щоб земля, найдорожча за все у Тебе, прийняла достойне населення чад Божих. 8 Але і їх, як людей, Ти щадив, пославши предтечами воїнства Твого шершнів, щоб вони помалу знищували їх. 9 Хоч не неможливо було Тобі війною підкорити нечестивих праведним, або знищити їх страшними звірами, або грізним словом у один раз; 10 але Ти, помалу караючи їх, давав місце покаянню, знаючи однак, що плем’я їх негідне і зло їх уроджене, і помисли їх не зміняться повіки. 11 Бо сім’я їх було прокляте від початку, і не з побоювання перед будь-ким Ти допускав безкарність гріхів їхніх. 12 Бо хто скаже: «що Ти зробив?» або хто протистане суду Твоєму? і хто звинуватить Тебе у знищенні народів, які Ти створив? Або який захисник прийде до Тебе, із клопотанням за неправедних людей? 13 Бо, крім Тебе, немає Бога, який має піклування про усіх, щоб доводити Тобі, що Ти несправедливо судив. 14 Ні цар, ні володар не в змозі з’явитися до Тебе на очі за тих, яких Ти знищив. 15 Будучи праведним, Ти усім керуєш праведно, вважаючи невластивим Твоїй силі засудити того, хто не заслуговує покарання. 16 Бо сила Твоя є початок правди, і те саме, що Ти володарюєш над усіма, налаштовує Тебе щадити усіх. 17 Силу Твою Ти показуєш тим, хто не вірує всемогутності Твоїй, і у тих, що не визнають Тебе, викриваєш зухвалість; 18 але, володіючи силою, Ти судиш поблажливо й керуєш нами з великою милістю, бо могутність Твоя завжди у Твоїй волі. 19 Але такими ділами Ти повчав народ Твій, що праведний повинен бути людинолюбним, і вселяв у синів Твоїх благу надію, що Ти даєш час покаянню у гріхах. 20 Бо якщо ворогів синів Твоїх і достойних смерти Ти карав із такою поблажливістю і пощадою, даючи їм час і спонуку, щоб визволитися від зла, 21 то з якою увагою Ти судив синів Твоїх, батькам яких Ти дав клятви і завіти благих обітувань! 22 Отже, напоумлюючи нас, Ти караєш ворогів наших тисячократно, щоб ми, коли судимо, помишляли про Твою благість і, коли буваємо осуджені, очікували помилування. 23 Тому-то і тих нечестивих, які проводили життя нерозумно, Ти мучив власними їхніми мерзотами, 24 бо вони дуже далеко ухилилися на путях омани, обманюючись подібно до нерозумних дітей і шануючи за богів тих із тварин, які навіть і у ворогів були зневаженими. 25 Тому, як нерозумним дітям, на посміяння послав Ти їм і покарання. 26 Але, не врозумившись викривальним посміянням, вони терпіли заслужений суд Божий. 27 Бо те, що вони самі терпіли з досадою, те саме побачивши на тих, яких вважали богами і через яких вони каралися, вони пізнали Бога істинного, Якого раніше відрікалися знати; 28 тому і прийшов на них остаточний осуд.

 

Глава 12. [1] Прем. 1, 7. Пс. 138, 7. [2] Єр. 10, 24. [3] Втор. 9, 5. [4] Лев. 18, 3. [5] Втор. 12, 31; 18, 10. Єр. 19, 5. [8] Вих. 23, 27–28. Втор. 7, 20. [10] Рим. 2, 4. Одкр. 2, 21. Єр. 13, 23. [11] Бут. 9, 25. [12] Рим. 9, 20. [13] 1 Пет. 5, 7. [16] Пс. 144, 9. Рим. 11, 32. [18] Пс. 102, 10. Сир. 18, 9. [20] Вих. 8, 31. Рим. 2, 4. [21] Рим. 11, 24. [22] 1 Кор. 11, 32. [24] Рим. 1, 23. [27] Прем. 11, 17. [28] Вих. 8, 19.

 

 

Глава 13

1 Дійсно суєтні за природою усі люди, у яких не було відання про Бога, які через видимі досконалості не могли пізнати Сущого і, дивлячись на діла, не пізнали Винуватця, 2 а шанували за богів, які правлять світом, або вогонь, або вітер, або повітря, що рухається, або зоряне коло, або бурхливу воду, або небесні світила. 3 Якщо, зачаровуючись їх красою, вони шанували їх за богів, то повинні були б пізнати, наскільки кращий за них Господь, бо Він, Винуватець краси, створив їх. 4 А якщо дивувалися силі і дії їх, то повинні були б пізнати через них, наскільки могутніший Той, Хто створив їх: 5 бо від величі краси створінь порівняльно пізнається Винуватець буття їх. 6 Утім, вони менше заслуговують осуду, бо помиляються, можливо, шукаючи Бога і бажаючи знайти Його: 7 тому що, звертаючись до діл Його, вони досліджують і переконуються зором, що усе видиме прекрасне. 8 Але і вони не мають виправдання: 9 якщо вони стільки могли розуміти, що були спроможні досліджувати тимчасовий світ, то чому вони одразу не знайшли Господа його? 10 Але більш жалюгідні ті, і надії їхні — на бездушних, які називають богами діла рук людських, золото і срібло, витвори мистецтва, зображення тварин, або негідний камінь, діло давньої руки. 11 Або якийсь деревороб, вирубавши придатне дерево, вправно зняв з нього усю кору і, обробивши красиво, зробив з нього посудину, корисну до вжитку у житті, 12 а обрізки від роботи вжив на приготування їжі й наситився; 13 один же з обрізків, ні до чого не придатний, дерево криве і сучкувате, взявши, старанно округлив на дозвіллі і, з досвідченістю знавця обробивши його, уподібнив його образу людини, 14 або зробив подібним до якої-небудь низької тварини, намазав суриком і покрив фарбою поверхню його, і зафарбував у ньому усякий недолік, 15 і, влаштувавши для нього достойне місце, повісив його на стіні, закріпивши залізом. 16 Отже, щоб витвір його не упав, він наперед потурбувався, знаючи, що воно само собі допомогти не може, бо це кумир і потребує допомоги. 17 Молячись же перед ним про свої надбання, про шлюб і про дітей, він не соромиться говорити бездушному, 18 і про здоров’я волає до немічного, про життя просить мертве, про допомогу благає цілком нездатне, про подорож — не здатне ступити, 19 про прибутки, про ремесло і про успіх рук — зовсім не здатне робити руками, про силу просить найбезсиліше.

 

Глава 13. [1] Рим. 1, 19. [2] Втор. 4, 19. Діян. 7, 42. [3] Сир. 43, 5. Рим. 1, 20. [5] Рим. 1, 20. [6] Діян. 14, 17; 17, 27. [7] Рим. 1, 19. [10] Діян. 17, 29. Рим. 1, 23. [11] Іс. 44, 13. Єр. 10, 3. [18] Єр. 3, 23. 1 Кор. 8, 4.

 

 

Глава 14

1 Ще: хтось, збираючись плисти і перепливати люті хвилі, кличе на допомогу дерево, що слабкіше за корабель, який його носить; 2 бо прагнення до надбань вигадало його, а художник вправно влаштував, 3 але промисел Твій, Отче, керує кораблем, бо Ти дав і путь у морі і безпечний шлях у хвилях; 4 показуючи, що Ти можеш від усього спасати, хоч би хто вирушав у море і без уміння. 5 Ти хочеш, щоб не марні були діла Твоєї премудрости; тому люди довіряють своє життя найменшому дереву і рятуються, проходячи по хвилях на човні. 6 Бо і спочатку, коли знищувані були горді велетні, надія світу, керована Твоєю рукою, використавши корабель, залишила світу сім’я роду. 7 Благословенне дерево, через яке буває правда! 8 А це рукотворне прокляте і саме, і той, хто зробив його, — за те, що зробив; а це тлінне назване богом. 9 Бо однаково ненависні Богу і нечестивець і нечестя його; 10 і зроблене разом із тим, хто зробив, буде покаране. 11 Тому і на ідолів язичницьких буде суд, оскільки вони серед створіння Божого зробилися мерзотою, спокусою душ людських і сіттю для ніг нерозумних. 12 Бо вигадка ідолів — початок блуду, і винахід їх — розтління життя. 13 Не було їх спочатку, і не повіки вони будуть. 14 Вони увійшли у світ через людське марнославство, і тому близький призначений їм кінець. 15 Батько, який мучиться гіркою скорботою щодо рано померлого сина, зробивши зображення його, як уже мертвої людини, потім став шанувати його, як бога, і передав підвладним таємниці і жертвоприношення. 16 Потім цього нечестивого звичаю, що з часом утвердився, дотримувалися, як закону, і за повелінням володарів статую шанували, як божество. 17 Кого в лице люди не могли шанувати через віддаленість проживання, того віддалене лице вони зображали: робили видимий образ шанованого царя, щоб цією старанністю полестити відсутньому, ніби присутньому. 18 До посилення ж шанування і від незнавців заохочувала старанність художника, 19 бо він, бажаючи, можливо, догодити володарю, подбав, щоб мистецтвом зробити подобу якнайкрасивішою; 20 а народ, захоплений красою оздоби, того, якого невдовзі перед тим шанували, як людину, визнав тепер божеством. 21 І це було спокусою для людей, тому що вони, підкоряючись або нещастю, або тиранству, неповідомлене Ім’я прикладали до каменів і дерев. 22 Потім не досить було для них помилятися у пізнанні про Бога, але вони, живучи у великій боротьбі неуцтва, таке велике зло називають світом. 23 Звершуючи або дітовбивчі жертви, або приховані таємниці, або запозичені від чужих звичаїв шалені бенкети, 24 вони не бережуть ні життя, ні чистих шлюбів, але один іншого або підступництвом убиває, або перелюбством кривдить. 25 Усіма ж без різниці володіють кров і убивство, розкрадання і підступництво, розтління, віроломство, заколот, клятвопорушення, розкрадання майна, 26 забуття подяки, осквернення душ, перетворення статей, безчиння шлюбів, перелюбство і розпуста. 27 Служіння ідолам, які недостойні найменування, є початок і причина, і кінець усякого зла, 28 бо вони або, забавляючись, шаленіють, або провіщають неправду, або живуть беззаконно, або швидко порушують клятву. 29 Надіючись на бездушних ідолів, вони не думають бути покараними за те, що несправедливо клянуться. 30 Але за те й інше прийде на них осудження, і за те, що нечестиво думали про Бога, звертаючись до ідолів, і за те, що неправдиво клялися, підступно зневажаючи святе. 31 Бо не сила тих, якими вони клянуться, але суд над тими, що грішать, завжди йде за злочином неправедних.

 

Глава 14. [1] Іона 1, 5. [3] Вих. 14, 21. [4] Іс. 43, 2. Іона 2, 3. [6] Бут. 6, 4; 7, 13. [7] 1 Пет. 3, 20. [8] Пс. 134, 15. Вар. 3, 18–19. [9] Пс. 5, 5–6. [11] Єр. 46, 25. [12] Вих. 34, 15. Єз. 16, 15. Ос. 2, 5. [14] Гал. 5, 26. Прем. 9, 5. [15] Рим. 1, 23. [16] Дан. 3, 5. [22] Діян. 19, 24–25. [23] Втор. 18, 10. Єр. 7, 9, 31; 19, 5. [25] Рим. 1, 29. Єр. 7, 9. [26] Рим. 1, 24, 27. [28] Ос. 7, 5.

 

 

Глава 15

1 Але Ти, Бог наш, благий та істинний, довготерпеливий і управляєш усім милостиво. 2 Якщо ми і згрішаємо, ми — Твої, що визнаємо владу Твою; але ми не будемо грішити, знаючи, що ми визнані Твоїми. 3 Знати Тебе є повна праведність, і визнавати владу Твою — корінь безсмертя. 4 Не зваблює нас лукавий людський винахід, ні марний труд художників — зображення, розмальовані різними фарбами, 5 погляд на які збуджує у безумних похотіння і жагу до бездушного вигляду мертвого образа. 6 І ті, що роблять, і ті, хто має похіть, і хто шанує, є любителі зла, достойні таких надій. 7 Гончар мне м’яку землю, старанно ліпить усякий сосуд на служіння нам; з однієї і тієї самої глини виробляє посуд, потрібний і для чистих діл і для нечистих — усе однаково; але яке для кожного з них вживання, суддя — той самий гончар. 8 І суєтний трудівник з тієї самої глини ліпить суєтного бога, тоді як сам недавно народився із землі і скоро піде туди ж, звідки він узятий, і стягнеться з нього борг душі його. 9 Але у нього турбота не про те, що він повинен багато трудитися, і не про те, що життя його коротке; але він змагається з художниками золотих і срібних виробів, і наслідує мідників, і ставить собі у славу те, що робить мерзоти. 10 Серце його — попіл, і надія його мізерніша за землю, і життя його нікчемніше за бруд; 11 бо він не пізнав Того, Хто сотворив його і вдунув у нього живу душу і вдихнув у нього дух життя. 12 Вони вважають життя наше забавою і житіє прибутковою торгівлею, тому що говорять, що слід же звідкілясь здобувати прибуток, хоч би і зі зла. 13 Утім, такий більше за всіх знає, що він грішить, роблячи із земляної речовини тлінні сосуди і статуї. 14 Найбільше ж нерозумні з усіх і бідніші розумом за самих немовлят — вороги народу Твого, які пригноблюють його, 15 тому що вони вважають богами усіх ідолів язичницьких, у яких нема ні очей для зору, ні ніздрів для втягування повітря, ні вух для слухання, ні пальців рук для дотику, і ноги яких нездатні для ходіння. 16 Хоча людина зробила їх, і запозичений дух утворив їх, але ніякий чоловік не може створити бога, як він сам. 17 Будучи смертним, він робить нечестивими руками мертве, тому він довершеніший за божества свої, бо він жив, а ті — ніколи. 18 Притім вони шанують тварин найогидніших, які за безглуздістю порівняно гірші за усіх. 19 Вони навіть некрасиві на вигляд, як інші тварини, щоб могли приваблювати до себе, але позбавлені і схвалення Божого і благословення Його.

 

Глава 15. [1] Вих. 34, 6. Пс. 102, 8. [2] 1 Ін. 2, 1–2. [3] Єр. 9, 24. Ін. 17, 3. [6] Прем. 1, 16. [7] Рим. 9, 21. [8] Бут. 2, 7. Еккл. 12, 7. Лк. 12, 20. [9] Іс. 40, 19. [11] Бут. 2, 7. [12] 1 Тим. 6, 5. Як. 4, 13. [13] Втор. 4, 16; 5, 8. Одкр. 9, 20. [15] Пс. 113, 12; 134, 15. [18] Прем. 11, 16; 12, 24. Єз. 8, 10.

 

 

Глава 16

1 Тому вони достойно були покарані через подібних тварин і терзали їх багато чудовиськ. 2 Замість такого покарання Ти благодіяв народу Твоєму: задовольняючи примхи їх, Ти приготував їм для насичення незвичайну їжу — перепелів, 3 щоб ті, мучимі голодом, через огидний вигляд насланих гадів, відмовлялися і від необхідного позиву до їжі, а ці, короткочасно потерпівши нестачу, спожили незвичайну їжу. 4 Бо тих гнобителів повинна була осягнути невідворотна нестача, а цим тільки потрібно було показати, як мучилися вороги їхні. 5 І тоді, коли спостигла їх жахлива лютість звірів і вони знищувалися укусами підступних зміїв, гнів Твій не продовжився до кінця. 6 Але вони були збентежені на короткий час для напоумлення, отримавши знамення спасіння на спогад про заповідь закону Твого, 7 бо той, хто навертався, зцілявся не тим, на що дивився, але Тобою, Спасителем усіх. 8 І цим Ти показав ворогам нашим, що Ти — визволитель від усякого зла: 9 бо їх убивало жаління сарани і мух, і не знайшлося зцілення для душі їх, тому що вони були достойні мучення від цих. 10 А синів Твоїх не здолали і зуби отруйних зміїв, тому що милість Твоя прийшла на допомогу і зцілила їх. 11 Хоч вони і були уражувані для нагадування їм про слова Твої, але скоро були і зцілювані, щоб, упавши у глибоке забуття того, не позбулися Твого благодіяння. 12 Не трава і не пластир лікували їх, але Твоє, Господи, всецілюще слово. 13 Ти маєш владу життя і смерти і опускаєш до врат пекла і підносиш. 14 Людина зі злоби своєї убиває, але не може повернути духу, який відійшов, і не може прикликати взяту душу. 15 А Твоєї руки неможливо уникнути, 16 бо нечестиві, які зреклися пізнавати Тебе, покарані силою Твоєю, будучи переслідувані незвичайними дощами, градами і невідворотними бурями і знищувані вогнем. 17 Але найдивнішим було те, що вогонь сильніше діяв у воді, яка усе гасить, бо самий світ є поборник за праведних. 18 Іноді полум’я приборкувалося, щоб не спалити тварин, посланих на нечестивих, щоб вони, бачачи це, пізнали, що переслідуються судом Божим. 19 А іноді і серед води палило сильніше за вогонь, щоб знищити творіння землі неправедної. 20 Замість того народ Твій Ти годував їжею ангельською і послав їм, які не трудилися, з неба готовий хліб, що був приємним за смаком кожного. 21 Бо властивість їжі Твоєї показувала Твою любов до дітей і на задоволення бажання того, хто споживав, змінювалася за смаком кожного. 22 А сніг і лід витримували вогонь і не танули, щоб вони знали, що вогонь, який горить у граді і блищить у дощах, знищував плоди ворогів. 23 Але той самий вогонь, щоб наситилися праведні, втрачав свою силу. 24 Бо творіння, слугуючи Тобі, Творцю, спрямовується для покарання нечестивих і вщухає для благодіяння віруючим у Тебе. 25 Тому і тоді воно (творіння), змінюючись в усьому, підкорювалося Твоїй благодаті, яка годує усіх, за бажанням нужденних, 26 щоб сини Твої, яких Ти, Господи, полюбив, пізнали, що не види плодів годують людину, але слово Твоє зберігає віруючих у Тебе. 27 Бо те, що не пошкоджувалося вогнем, будучи зігріте слабким сонячним променем, одразу ж розтавало, 28 щоб було відомо, що треба попереджати сонце подякою Тобі і звертатися до Тебе на схід світла. 29 Бо надія невдячного розтане, як зимовий іній, і виллється, як негідна вода.

 

Глава 16. [1] Прем. 12, 26. Вих. 8, 24. [2] Вих. 16, 13. Чис. 11, 31. [5] Чис. 21, 6. 1 Кор. 10, 9. [6] Ін. 3, 14. [7] Чис. 21, 9. [8] Пс. 3, 9. 2 Тим. 4, 8. [9] Вих. 8, 24. Пс. 104, 31. Одкр. 9, 3. [12] Пс. 106, 20. [13] Втор. 32, 39. 1 Цар. 2, 6. Тов. 13, 2. [14] Іов. 14, 10. [15] Рим. 2, 3. [16] Вих. 9, 23. Пс. 77, 47–48; 104, 32. [17] Прем. 19, 19. [20] Вих. 16, 4. Чис. 11, 7. Втор. 8, 16. Пс. 77, 24. 3 Езд. 1, 17. Ін. 6, 31. [21] 1 Пет. 2, 3. [22] Вих. 9, 23–24. [26] Втор. 8, 3. Мф. 4, 4. Лк. 4, 4. [29] Прем. 5, 14.

 

 

Глава 17

1 Великі і незбагненні суди Твої, тому ненавчені душі впали в оману. 2 Бо беззаконні, які задумали гнітити святий народ, в’язні темряви і полонені довгої ночі, зачинившись у домах, ховалися від вічного Промислу. 3 Думаючи сховатися у таємних гріхах, вони, під темним покровом забуття, розсіялися, сильно лякані і бентежені примарами, 4 бо і найпотаємніше місце, яке ховало їх, не спасало їх від страху, але страшні звуки навколо їх приводили їх у занепокоєння, і з’являлися люті чудовиська зі страшними лицями. 5 І ніяка сила вогню не могла озорити, ні яскравий блиск зірок не міг осяяти цю похмуру ніч. 6 Являлися їм тільки багаття, які горіли самі собою, повні жаху, і вони, боячись невидимого — примари, уявляли собі видиме ще гіршим. 7 Упали зваби чарівного мистецтва, і вихваляння мудрістю було піддане осміянню, 8 бо ті, які обіцяли відігнати від страдницької душі жахи і страхи, самі страждали на ганебну боязнь. 9 І хоч ніякі страхіття не турбували їх, але, переслідувані бродіннями отруйних звірів і свистами плазунів, вони зникали від страху, боячись глянути навіть на повітря, від якого нікуди не можна втекти, 10 бо нечестя, засуджуване власним свідченням, — боязке і, преслідуване совістю, завжди придумує жахи. 11 Страх є не що інше, як позбавлення допомоги від розуму. 12 Чим менше надії всередині, тим більше уявляється невідомість причини, що породжує муки. 13 І вони у цю істинно нестерпну ніч, що прийшла з глибин нестерпного пекла, приготувавшись заснути звичайним сном, 14 то були тривожимі страшними примарами, то розслаблювані душевним смутком, бо находив на них раптовий і неочікуваний страх. 15 Отже, де хто тоді був захоплений, ставав полоненим, і його ув’язнювали у цю темницю без оков. 16 Чи був то хлібороб або пастух, або той, хто займався працею в пустелі, усякий, будучи захопленим, підлягав цій неминучій долі; 17 бо усі були зв’язані одними нерозв’язними путами темряви. Чи вітер, що свистить, чи милозвучний голос птахів серед густих гілок, чи сила швидкоплинної води, чи сильний тріск падаючого каміння; 18 чи невидиме бігання скакаючих тварин, чи голос ревучих диких звірів, чи луна, що віддається з гірських ущелин, усе це, жахаючи їх, повергало у розслаблення. 19 Бо весь світ був освітлюваний ясним світлом і займався безперешкодно ділами; 20 а над ними одними була розпростерта важка ніч, образ темряви, що уміла колись обійняти їх; але самі для себе вони були обтяжливішими за темряву.

 

Глава 17. [1] Рим. 11, 33. [2] Вих. 10, 21. [5] Вих. 10, 23. [7] Вих. 7, 22; 8, 18; 9, 11. [10] Мк. 12, 15. Лев. 26, 36. Втор. 28, 66. [11] Іов. 18, 11. [13] Вих. 10, 21. [17] 2 Пет. 2, 4. [20] Мф. 8, 12.

 

 

Глава 18

1 А для святих Твоїх було найбільше світло. І ті, чуючи голос їх, а образу не бачачи, називали їх блаженними, тому що вони не страждали. 2 А за те, що, бувши раніше скривдженими ними, не мстилися їм, дякували і просили прощення в тому, що змушували переносити їх. 3 Замість того, Ти дав їм дороговказ на незнайомому шляху — вогнесвітлий стовп, а для благополучного подорожування — нешкідливе сонце. 4 Бо ті достойні були позбавлення світла й ув’язнення у темряві, тому що тримали в ув’язненні синів Твоїх, через яких мало бути дане світу нетлінне світло закону. 5 Коли визначили вони побити дітей святих, хоч одного сина, покинутого, і спасли, у покарання за те Ти забрав безліч їхніх дітей і самих усіх погубив у великій воді. 6 Та ніч була провіщена батькам нашим, щоб вони, твердо знаючи обітування, яким вірили, були благосердими. 7 І народ Твій очікував як спасіння праведних, так і загибелі ворогів, 8 бо, чим Ти карав ворогів, тим самим звеличував нас, яких Ти прикликав. 9 Святі діти праведних таємно звершували жертвоприношення й однодумно постановили божественним законом, щоб святі однаково брали участь у тих самих благах і небезпеках, коли батьки уже співали хвали. 10 З супротивної ж сторони лунав безладний крик ворогів, і розносилося жалібне волання над дітьми, яких оплакували. 11 Однаковим судом був покараний раб із господарем, і простолюдин терпів одне і те саме з царем: 12 усі взагалі мали безліч мерців, померлих одинаковою смертю; і живих не вистачало для поховання, тому що в одну мить знищено було усе найдорожче їхнє покоління. 13 І хто не вірив нічому заради чаклунства, під час знищення первістків, визнали, що цей народ є син Божий, 14 бо, коли усе оточувала тиха безмовність, і ніч у своєму плині досягла середини, 15 зійшло з небес від царствених престолів на середину погибельної землі всемогутнє слово Твоє, як грізний воїн. 16 Воно несло гострий меч — незмінне Твоє повеління і, ставши, наповнило усе смертю: воно торкалося неба і ходило по землі. 17 Тоді раптово сильно стривожили їх мрії сновидінь, і приступили несподівані жахи; 18 і будучи уражуваним — один там, інший тут, напівмертвий повідомляв причину, з якої він помирав: 19 бо сновидіння, які стривожили їх, попередньо показали їм це, щоб вони не загинули, не знаючи того, за що терплять зло. 20 Хоч спокушення смерти торкнулося і праведних, і багато їх загинуло у пустелі, але недовго тривав цей гнів, 21 бо непорочний муж поспішив захистити їх; принісши зброю свого служіння, молитву й умилостивлення кадильне, він протистав гніву і поклав кінець біді, показавши тим, що він служитель Твій. 22 Він переміг знищувача не силою тілесною і не дією зброї, але словом підкорив того, хто карав, згадавши клятви і завіти батьків. 23 Бо коли вже купами лежали мертві одні на одних, він, ставши всередині, зупинив гнів і перепинив йому путь до живих. 24 На подирі його був цілий світ, і славні імена батьків були вирізані на каменях у чотири ряди, і велич Твоя — на діадимі голови його. 25 Цьому поступився винищувач, і цього убоявся, тому що достатньо було одного цього випробування гнівного.

 

Глава 18. [1] Вих. 10, 22–23. [3] Вих. 13, 21. [4] Втор. 33, 2. Іс. 2, 3. Сир. 1, 5. [5] Вих. 12, 29. [6] Вих. 11, 4. [10] Вих. 12, 30. [11] Вих. 12, 29. [12] Вих. 12, 30. [13] Вих. 7, 11; 12, 31. [15] Вих. 12, 29. [20] Чис. 16, 46, 48. [21] Чис. 16, 45. [22] Пс. 105, 23. [24] Вих. 28, 21, 36.

 

 

Глава 19

1 А над нечестивими до кінця тяжів немилостивий гнів, бо Він передбачав і майбутні їхні діла, 2 що вони, дозволивши їм вирушити і з поспішністю виславши їх, розкаються і поженуться за ними, 3 бо, ще маючи у руках печалі і ридаючи над гробами мертвих, вони задумали інший безумний помисел, і тих, кого з благанням висилали, переслідували, як утікачів. 4 Тягла ж їх до того кінця доля, якої вони були гідні, і вона навела забуття на те, що трапилося, щоб вони поповнили покарання, якого не вистачало до їхніх мук, 5 і щоб народ Твій звершив славну подорож, а вони знайшли собі надзвичайну смерть. 6 Бо все творіння знову з висоти перетворилося у своїй природі, підкорюючись особливим повелінням, щоб сини Твої збереглися неушкодженими. 7 З’явилася хмара, яка осіняла стан, а де стояла колись вода, показалася суха земля, із Червоного моря — безперешкодна путь, і з бурхливої безодні — зелена долина. 8 Покриті Твоєю рукою, вони пройшли по ній усім народом, бачачи дивні чудеса. 9 Вони паслися, як коні, і грали, як агнці, прославляючи Тебе, Господи, Визволителя їх, 10 бо вони ще пам’ятали про те, що трапилося під час перебування їх там, як земля замість народження інших тварин породила скнипів, і ріка замість риб вивергла безліч жаб. 11 А опісля вони побачили і новий рід птахів, коли, захопившись побажанням, просили приємної їжі, 12 бо на утіху їм налетіли з моря перепели, а грішних спіткали покарання не без знамень, які були силою блискавок. Вони справедливо страждали за свою злобу, 13 бо вони дуже сильну відчували ненависть до чужоземців: інші не приймали незнайомих подорожніх, а ці поневолювали благодійних прибульців. 14 І мало цього, але ще буде суд на них за те, що ті вороже приймали чужих, 15 а ці, з радістю прийнявши тих, які потім уже користувалися однаковими правами, стали пригнічувати жахливими роботами. 16 Тому вони уражені були сліпотою, як ті колись біля дверей праведника, коли, будучи обійняті густою темрявою, шукали кожен входу в його двері. 17 Самі стихії змінилися, як в арфі звуки змінюють свій характер, завжди залишаючись тими ж звуками; це можна побачити через старанне спостереження того, що було. 18 Бо земні тварини перемінялися на водяних, а ті, що плавали у водах, виходили на землю. 19 Вогонь у воді утримував свою силу, а вода втрачала свою властивість гасити; 20 полум’я, навпаки, не шкодило тілам тварин, що бродять і легко руйнуються, і не танув легкотанучий сніговидний рід небесної їжі. 21 Так, Господи, Ти в усьому звеличив і прославив народ Твій, і не залишав його, але повсякчас і на всякому місці перебував з ним.

 

Глава 19. [2] Вих. 14, 5. [3] Вих. 12, 30. [7] Вих. 13, 21; 14, 16, 19. [9] Іс. 63, 13. Вих. 15, 1. [10] Вих. 8, 3, 6. [11] Вих. 16, 13. Чис. 11, 31. Лк. 11, 11. [13] Вих. 1, 11. [15] Бут. 45, 17; 47, 6. Вих. 1, 14. [16] Бут. 19, 11. [18] Вих. 14, 22. [19] Вих. 9, 23. Прем. 16, 17. [20] Вих. 16, 21. Прем. 16, 27.

Книга пісні пiсень Соломонових

Глава: 1 2 3 4 5 6 7 8


 

 

Глава 1

1 Нехай цілує він мене цілуванням уст своїх! Бо пестощі твої кращі за вино. 2 Від запашности мастей твоїх ім’я твоє — як розлите миро; тому дівчата люблять тебе. 3 Приваблюй мене, ми побіжимо за тобою; — цар увів мене у палаци свої, — будемо захоплюватися і радіти тобою, звеличувати пестощі твої більше, ніж вино; достойно люблять тебе!

4 Дочки єрусалимські! чорна я, але красива, як намети кидарські, як завіси Соломонові. 5 Не дивіться на мене, що я смуглява, бо сонце обпалило мене: сини матері моєї розгнівалися на мене, поставили мене стерегти виноградники, — мого власного виноградника я не стерегла.

6 Скажи мені, ти, якого любить душа моя: де пасеш ти? де відпочиваєш опівдні? для чого мені бути блукачкою біля стад товаришів твоїх? 7 Якщо ти не знаєш цього, найкрасивіша з жінок, то йди собі слідами овець і паси козенят твоїх біля наметів пастуших. 8 Кобилиці моїй у колісниці фараоновій я уподібнив тебе, кохано моя. 9 Прекрасні щоки твої під підвісками, шия твоя у намистах; 10 золоті підвіски ми зробимо тобі із срібними блискітками. 11 Доки цар був за столом своїм, нард мій виточував пахощі свої. 12 Мировий пучок — коханий мій у мене, біля грудей моїх перебуває. 13 Як гроно киперу, коханий мій у мене у виноградниках енгедських. 14 О, ти прекрасна, кохана моя, ти прекрасна! очі твої голубині. 15 О, ти прекрасний, коханий мій, і люб’язний! і ложе у нас — зелень; 16 покрівлі домів наших — кедри, стелі наші кипариси.

 

Глава 1. [1] Еф. 5, 32. Пісн. 4, 10. [2] Пс. 44, 8. [3] Пс. 44, 9. [4] Пс. 44, 14; 119, 5. [5][6] Пісн. 3, 1. Ін. 1, 41. Пісн. 5, 9. [8] 3 Цар. 10, 28. Пісн. 2, 2. Ін. 15, 14. [9] Єз. 16, 11. [13] Ін. 15, 1. 1 Цар. 24, 1. [14] Пісн. 4, 1.

 

 

Глава 2

1 Я нарцис саронський, лілея долин! 2 Що лілея між тернами, те кохана моя між дівчатами. 3 Що яблуня між лісовими деревами, те коханий мій між юнаками. У тіні її люблю я сидіти, і плоди її солодкі для гортані моєї.

4 Він увів мене у дім бенкету, і знамено його наді мною — любов. 5 Підкріпіть мене вином, освіжіть мене яблуками, бо я знемагаю від любови. 6 Ліва рука його у мене під головою, а права обіймає мене. 7 Заклинаю вас, дочки єрусалимські, сарнами або польовими ланями: не будіть і не тривожте коханої, доки їй угодно.

8 Голос любого мого! ось, він іде, скаче по горах, стрибає по пагорбах. 9 Друг мій схожий на сарну або на молодого оленя. Ось, він стоїть у нас за стіною, заглядає у вікно, мигтить крізь ґрати. 10 Любий мій почав говорити мені: встань, кохана моя, прекрасна моя, вийди! 11 Ось, зима вже минула; дощ закінчився, перестав; 12 квіти показалися на землі; час співу настав, і голос горлиці чутний у країні нашій; 13 смоковниці розпустили свої бруньки, і виноградні лози, розквітаючи, виточують пахощі. Встань, люба моя, прекрасна моя, вийди! 14 Голубице моя в ущелині скелі під покрівлею стрімкої кручі! покажи мені лице твоє, дай мені почути голос твій, тому що голос твій солодкий і лице твоє приємне. 15 Ловіть нам лисиць, лисенят, які псують виноградники, а виноградники наші у цвітінні.

16 Любий мій належить мені, а я йому; він пасе між лілеями. 17 Доки день дихає прохолодою, і втікають тіні, повернися, будь подібним до сарни або молодого оленя на розпадинах гір.

 

Глава 2. [2] Іс. 53, 2. Єр. 33, 15. [3] Пс. 90, 1. Одкр. 2, 7; 22, 2. [4] Пс. 35, 9. [6] Пісн. 8, 3. [7] Пісн. 3, 5; 8, 4. [8] Ін. 10, 19. [13] Лк. 21, 30. [14] Пісн. 1, 14; 6, 9; 8, 13. Мф. 10, 16. [15] Єз. 13, 4. Лк. 13, 32. [16] Пісн. 6, 2; 7, 11. [17] Пісн. 4, 6.

 

 

Глава 3

1 На ложі моєму вночі шукала я того, кого любить душа моя, шукала його і не знайшла його. 2 Встану ж я, піду містом, вулицями і площами, і буду шукати того, кого любить душа моя; шукала я його і не знайшла його. 3 Зустріли мене вартові, які обходять місто: «чи не бачили ви того, кого любить душа моя?» 4 Та ледь я відійшла від них, як знайшла того, кого любить душа моя, схопилася за нього, і не відпустила його, доки не привела його у дім матері моєї й у внутрішні кімнати матері моєї.

5 Заклинаю вас, дочки єрусалимські, сарнами або польовими ланями: не будіть і не тривожте любої, доки їй угодно. 6 Хто ця, яка піднімається від пустелі, ніби стовпи диму, яку окурюють мирою і фіміамом, усякими порошками мироварника?

7 Ось одр його — Соломона: шістдесят сильних навколо нього, із сильних Ізраїлевих. 8 Усі вони тримають мечі, досвідчені у битві; у кожного меч при стегні його заради страху нічного. 9 Переносний одр зробив собі цар Соломон із дерев ливанських; 10 стовпці його зробив зі срібла, підлокітники його з золота, сідалище його з пурпурової тканини; зсередини він прикрашений з любов’ю дочками єрусалимськими. 11 Підіть і подивіться, дочки сионські, на царя Соломона у вінці, яким увінчала його мати його в день одруження його, у день, радісний для серця його.

 

Глава 3. [1] Іс. 55, 6. [2] Пісн. 5, 6. [3] Іс. 62, 6. Єз. 3, 17. Євр. 13, 7. [4] Мф. 7, 7. Ін. 20, 20. Гал. 4, 26. [5] Пісн. 2, 7. [6] Пісн. 8, 5. [8] Пс. 90, 5. [11] Мф. 22, 2.

 

 

Глава 4

1 О, ти прекрасна, люба моя, ти прекрасна! очі твої блакитні під кучерями твоїми; волосся твоє — як стадо кіз, які сходять із гори Галаадської; 2 зуби твої — як отара вистрижених овець, які виходять із купальні, у кожної з яких пара ягнят, і неплідної немає між ними; 3 як стрічка червона губи твої, і вуста твої люб’язні; як половинки гранатового яблука — щоки твої під кучерями твоїми; 4 шия твоя — як стовп Давидів, споруджений для зброї, тисяча щитів висить на ньому — усі щити сильних; 5 два соски твої — як двійні молодої сарни, які пасуться між лілеями. 6 Доки день дихає прохолодою, і втікають тіні, піду я на гору мирову і на пагорб фіміаму.

7 Уся ти прекрасна, люба моя, і плями немає на тобі! 8 Зі мною з Ливану, наречена! зі мною йди з Ливану! поспішай з вершини Амани, з вершини Сеніра й Ермона, від лігвищ левових, від гір барсових! 9 Полонила ти серце моє, сестро моя, наречена! полонила ти серце моє одним поглядом очей твоїх, одним намистом на шиї твоїй. 10 О, які любі пестощі твої, сестро моя, наречена! о, наскільки кращі пестощі твої за вино, і пахощі мастей твоїх кращі за всі пахощі! 11 Стільниковий мед капає з уст твоїх, наречена; мед і молоко під язиком твоїм, і пахощі одягу твого подібні до пахощів Ливану! 12 Замкнений сад — сестро моя, наречена, закладений колодязь, запечатане джерело: 13 розсадники твої — сад із гранатовими яблуками, з чудовими плодами, кипери з нардами, 14 нард і шафран, аїр і кориця з усякими запашними деревами, мира й алое з усякими кращими ароматами; 15 садове джерело — колодязь живих вод і потоки з Ливану. 16 Піднімися вітер з півночі і принесися з півдня, повій на сад мій, — і поллються аромати його! — Нехай прийде любий мій у сад свій і споживає солодкі плоди його.

 

Глава 4. [1] Пісн. 1, 15; 6, 3. [4] Пісн. 7, 4. Мих. 4, 8. [5] Пісн. 7, 3. [6] Пісн. 2, 17. [7] Еф. 5, 27. [8] Іс. 49, 18; 61, 10. [10] Пісн. 1, 1. [11] Мф. 12, 34. 1 Пет. 2, 2. Іс. 52, 1. [12] Іс. 58, 11. [15] Ін. 7, 38. [16] Лк. 19, 5. Ін. 16, 8. Діян. 2, 2.

 

 

Глава 5

1 Прийшов я у сад мій, сестро моя, наречена; набрав мири моєї з ароматами моїми, поїв стільників моїх із медом моїм, напився вина мого з молоком моїм. Їжте, друзі, пийте і насичуйтеся, улюблені!

2 Я сплю, а серце моє пильнує; ось, голос мого коханого, який стукає: «відчини мені, сестро моя, люба моя, голубко моя, чиста моя! тому що голова моя вся покрита росою, кучері мої — нічною вологою». 3 Я скинула хітон мій; як же мені знову надягати його? Я вимила ноги мої; як же мені бруднити їх? 4 Любий мій протягнув руку свою крізь шпарину, і нутрощі мої схвилювалися від нього. 5 Я встала, щоб відчинити любому моєму, і з рук моїх капала мира, і з перстів моїх мира капала на ручки замка. 6 Відкрила я любому моєму, а любий мій повернувся і пішов. Душі у мені не стало, коли він говорив; я шукала його і не знаходила його; кликала його, і він не відгукувався мені. 7 Зустріли мене вартові, які обходять місто, побили мене, зранили мене; зняли з мене покривало ті, що стережуть стіни. 8 Заклинаю вас, дочки єрусалимські: якщо ви зустрінете любого мого, що скажете ви йому? що я знемагаю від любови. 9 «Чим коханий твій кращий за інших коханих, найпрекрасніша з жінок? Чим любий твій кращий за інших, що ти так заклинаєш нас?» 10 Коханий мій білий і рум’яний, кращий за десять тисяч інших: 11 голова його — чисте золото; кучері його хвилясті, чорні, як ворон; 12 очі його — як голуби біля потоків вод, які купаються у молоці, сидять у достатку; 13 щоки його — квітник духмяний, грядки запашних рослин; губи його — лілеї, виточують миру, що тече; 14 руки його — золоті кругляки, обсаджені топазами; живіт його — як статуя зі слонової кістки, обкладена сапфірами; 15 гомілки його — мармурові стовпи, поставлені на золотих підніжжях; вигляд його подібний до Ливану, величний, як кедри; 16 вуста його — солодкість, і весь він — люб’язність. Ось хто любий мій, і ось хто друг мій, дочки єрусалимські!

 

Глава 5. [1] Пс. 35, 9. Іс. 25, 6. [2] Пісн. 2, 10. [6] Пісн. 3, 1. [7] Пс. 68, 27. [8] Пісн. 2, 7. [10] Іс. 63, 1. [12] Пісн. 4, 1. [13] Пс. 44, 3. [15] Одкр. 10, 1. [16] Лк. 4, 22.

 

 

Глава 6

1 «Куди пішов любий твій, найпрекрасніша з жінок? куди обернувся любий твій? ми пошукаємо його з тобою». 2 Мій любий пішов у сад свій, у квітники духмяні, щоб пасти у садах і збирати лілеї. 3 Я належу коханому моєму, а коханий мій — мені; він пасе між лілеями.

4 Прекрасна ти, люба моя, як Фирца, люб’язна, як Єрусалим, грізна, як полки з прапорами. 5 Відведи очі твої від мене, тому що вони хвилюють мене. 6 Волосся твоє — як стадо кіз, які сходять із Галаада; зуби твої — як отара овець, що виходять із купальні, у кожної з яких пара ягнят, і неплідної немає між ними; 7 як половинки гранатового яблука — щоки твої під кучерями твоїми. 8 Є шістдесят цариць і вісімдесят наложниць і дівчат без ліку, 9 але єдина — вона, голубка моя, чиста моя; єдина вона у матері своєї, відзначена у родительки своєї. Побачили її дівчата, і — звеличили її, цариці і наложниці, і — хвалили її. 10 Хто ця, яка блищить, немов зоря, прекрасна, як місяць, світла, як сонце, грізна, як полки з прапорами? 11 Я зійшла у горіховий сад подивитися на зелень долини, подивитися, чи розпустилася виноградна лоза, чи розцвіли гранатові яблука? 12 Не знаю, як душа моя тягла мене до колісниць знатних народу мого.

 

Глава 6. [2] Пісн. 5, 9. [3] Пісн. 2, 16. [4] Єз. 16, 14. 2 Кор. 10, 4. Еф. 6, 10. [6] Пісн. 4, 2. [7] Пісн. 4, 3. [8] 2 Кор. 11, 2. [9] Пісн. 2, 14. 1 Кор. 6, 17. Еф. 4, 5; 5, 26. [10] Пісн. 3, 6.

 

 

Глава 7

1 «Озирнись, озирнись, Суламита! озирнись, озирнись, — і ми подивимося на тебе». Що вам дивитися на Суламиту, як на хоровод манаїмський? 2 О, які прекрасні ноги твої у сандаліях, дочко знана! Округлення стегон твоїх, як намисто, справа рук майстерного художника; 3 живіт твій — кругла чаша, в якій не вичерпується духмяне вино; утроба твоя — ворох пшениці, обставлений лілеями; 4 два соски твої — як двоє козенят, двійня сарн; 5 шия твоя — як стовп зі слонової кості; очі твої — озерця есевонські, що біля воріт Батраббима; ніс твій — вежа ливанська, повернена до Дамаска; 6 голова твоя на тобі, як Кармил, і волосся на голові твоїй, як пурпур; цар захоплений твоїми кучерями. 7 Яка ти прекрасна, як приваблива, люба, твоєю миловидістю! 8 Цей стан твій схожий на пальму, і груди твої на виноградні грона. 9 Подумав я: заліз би я на пальму, схопився б за гілки її; і груди твої були б замість грон винограду, і запах від ніздрів твоїх, як від яблук; 10 уста твої — як відмінне вино. Воно тече прямо до друга мого, насолоджує вуста стомлених. 11 Я належу другу моєму, і до мене звернене бажання його. 12 Прийди, любий мій, вийдемо у поле, побудем у селах; 13 зранку підемо у виноградники, подивимося, чи розпустилася виноградна лоза, чи розкрилися бруньки, чи розцвіли гранатові яблука; там я виявлю пестощі мої тобі 14 Мандрагори вже пустили пахощі, й біля дверей наших усякі чудові плоди, нові і старі: це зберегла я для тебе, мій любий!

 

Глава 7. [1] Еф. 6, 11. [2] Флп. 1, 27. Ін. 1, 12. [4] Пісн. 4, 5. [5] Пісн. 4, 4. [6] 1 Фес. 5, 8. Еф. 1, 22–23. [7] Іс. 61, 10; 62, 5. [8] Пс. 91, 13. [9] Флп. 1, 11. [11] Пісн. 2, 16. [12] Мф. 9, 35; 13, 38. [13] Іс. 5, 7. [14] Бут. 30, 14. Мф. 13, 52.

 

 

Глава 8

1 О, якби ти був мені брат, який ссав груди матері моєї! тоді я, зустрівши тебе на вулиці, цілувала б тебе, і мене не осуджували б. 2 Повела б я тебе, привела б тебе у дім матері моєї. Ти навчав би мене, а я напувала б тебе духмяним вином, соком гранатових яблук моїх. 3 Ліва рука його у мене під головою, а права обіймає мене. 4 Заклинаю вас, дочки єрусалимські, — не будіть і не тривожте коханої, доки їй угодно.

5 Хто це піднімається від пустелі, спираючись на свого любого? Під яблунею розбудила я тебе: там народила тебе мати твоя, там народила тебе родителька твоя. 6 Поклади мене, як печатку, на серце твоє, як перстень, на руку твою: бо міцна, як смерть, любов; люті, як пекло, ревнощі; стріли її — стріли вогненні; вона полум’я дуже сильне. 7 Великі води не можуть погасити любови, і ріки не заллють її. Якби хто давав усе багатство дому свого за любов, то він був би відкинутий із презирством.

8 Є у нас сестра, яка ще мала, і сосків немає у неї; що нам робити із сестрою нашою, коли будуть свататися за неї? 9 Якби вона була стіна, то ми побудували б на ній палати із срібла; якби вона була двері, то ми обклали б її кедровими дошками. 10 Я — стіна, і соски у мене, як вежі; тому я буду в очах його, як та, що досягла повноти.

11 Виноградник був у Соломона у Ваал-Гамоні; він віддав цей виноградник сторожам; кожен повинен був доставляти за плоди його тисячу срібників. 12 А мій виноградник у мене при собі. Тисяча нехай тобі, Соломоне, а двісті — тим, що стережуть плоди його. 13 Жителько садів! товариші слухають голос твій, дай і мені послухати його.

14 Біжи, любий мій; будь подібний до сарни або молодого оленя на горах бальзамічних!

 

Глава 8. [2] Пісн. 3, 4. [3] Пісн. 2, 6. [4] Пісн. 3, 5. [5] 1 Пет. 5, 10. Мф. 8, 25; 12, 49. Гал. 4, 19. Пісн. 3, 6. [6] Єр. 22, 24. 2 Тим. 2, 12. [7] Рим. 8, 35, 39. [11] Еккл. 2, 4. Мф. 21, 33. [12] Іс. 5, 1. [14] Пісн. 2, 9, 17.

Книга Екклезiаста, або Проповідника

Глава: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12


 

 

Глава 1

1 Слова Екклезіаста, сина Давидового, царя в Єрусалимі. 2 Суєта суєт, сказав Екклезіаст, суєта суєт, — усе суєта! 3 Що користи людині від усіх трудів її, якими трудиться вона під сонцем? 4 Рід проходить, і рід приходить, а земля перебуває повіки. 5 Сходить сонце, і заходить сонце, і поспішає до місця свого, де воно сходить. 6 Іде вітер до півдня, і переходить до півночі, кружляє, кружляє на шляху своєму, і повертається вітер на кола свої. 7 Всі ріки течуть у море, але море не переповнюється: до того місця, звідки ріки течуть, вони повертаються, щоб знову текти. 8 Усі речі — у труді: не може людина переказати всього; не насититься око зором, не наповниться вухо слуханням. 9 Що було, те і буде; і що робилося, те і буде робитися, і немає нічого нового під сонцем. 10 Буває щось, про що говорять: «дивись, ось це нове»; але це було вже у віках, які були раніше за нас. 11 Немає пам’яті про минуле; та й про те, що буде, не залишиться пам’яті у тих, які будуть опісля.

12 Я, Екклезіаст, був царем над Ізраїлем у Єрусалимі; 13 і віддав я серце моє тому, щоб дослідити і випробувати мудрістю все, що робиться під небом: це важке заняття дав Бог синам людським, щоб вони вправлялися в ньому. 14 Бачив я всі діла, які чиняться під сонцем, і ось, усе — суєта і томління духу! 15 Криве не може зробитися прямим, і чого нема, того не можна рахувати. 16 Говорив я із серцем моїм так: ось, я звеличився і придбав мудрости більше за всіх, які були раніше мене над Єрусалимом, і серце моє бачило багато мудрости і знання. 17 І віддав я серце моє тому, щоб пізнати мудрість і пізнати безумство і глупоту: дізнався, що і це — томління духу; 18 тому що у великій мудрості багато печалі; і хто примножує пізнання, примножує скорботу.

 

Глава 1. [1] 3 Цар. 2, 12. Притч. 1, 1. [2] Еккл. 12, 8. 2 Кор. 4, 18. [3] Еккл. 2, 22. [7] Сир. 40, 11. [8] Притч. 27, 20. [16] 3 Цар. 3, 12. [17] Еккл. 7, 25.

 

 

Глава 2

1 Сказав я у серці моєму: «дай, випробую я тебе веселощами, і насолодися добром»; але і це — суєта! 2 Про сміх сказав я: «дурість!», а про веселощі: «що вони роблять?» 3 Надумав я у серці моєму насолоджувати вином тіло моє і, тим часом, як серце моє керувалося мудрістю, дотримуватися і глупоти, доки не побачу, що добре для синів людських, що повинні вони були б робити під небом у недовгі дні життя свого.

4 Я почав великі справи: побудував собі доми, посадив собі виноградники, 5 влаштував собі сади і гаї і насадив у них усякі плодючі дерева; 6 зробив собі водойми для зрошення з них гаїв, що вирощують дерева; 7 придбав собі слуг і служниць, і домочадці були у мене; також великої і дрібної худоби було у мене більше, ніж у всіх, що були раніше за мене у Єрусалимі; 8 зібрав собі срібла і золота і коштовностей від царів і областей; завів у себе співців і співачок і насолоду синів людських — різні музичні інструменти. 9 І зробився я великим і багатим більше за всіх, що були раніше за мене у Єрусалимі; і мудрість моя була зі мною. 10 Чого б очі мої не побажали, я не відмовляв їм, не забороняв серцю моєму ніяких веселощів, тому що серце моє раділо в усіх трудах моїх, і це було моєю часткою від усіх трудів моїх. 11 І оглянувся я на всі діла мої, які зробили руки мої, і на працю, якою трудився я, виконуючи їх: і ось, усе — суєта і томління духу, і немає від них користи під сонцем!

12 І звернувся я, щоб глянути на мудрість і безумство і глупоту: бо що може зробити людина після царя понад те, що вже зроблено? 13 І побачив я, що перевага мудрости над глупотою така сама, як перевага світла над темрявою: 14 у мудрого очі його — в голові його, а нерозумний ходить у темряві; але дізнався я, що одна доля осягає їх усіх. 15 І сказав я у серці моєму: «і мене осягне та сама доля, як і нерозумного: для чого ж я зробився дуже мудрим?» І сказав я у серці моєму, що і це — суєта; 16 тому що мудрого не будуть пам’ятати вічно, як і нерозумного; у грядущі дні все буде забуто, і на жаль! мудрий помирає нарівні з нерозумним. 17 І зненавидів я життя, тому що противні стали мені діла, які робляться під сонцем; тому що все — суєта і томління духу! 18 І зненавидів я весь труд мій, яким трудився під сонцем, тому що повинен залишити його людині, яка буде після мене. 19 І хто знає: чи мудра буде вона, чи нерозумна. А вона буде розпоряджатися всіма трудами моїми, якими я трудився і якими показав себе мудрим під сонцем. І це — суєта! 20 І звернувся я, щоб навіяти серцю моєму зректися усіх трудів, якими я трудився під сонцем, 21 тому що одна людина трудиться мудро, зі знанням і успіхом, і повинна віддати все людині, яка не трудилася в тому, що є ніби частиною її. І це — суєта і зло велике! 22 Бо що буде мати людина від усіх трудів своїх і турботи серця свого, що трудиться вона під сонцем? 23 Тому що всі дні її — скорботи, і труди її — неспокій; навіть і вночі серце її не знає спокою. І це — суєта!

24 Не підвладне людині і те благо, щоб їсти і пити й насолоджувати душу свою від труда свого. Я побачив, що і це — від руки Божої; 25 тому що хто може їсти і хто може насолоджуватися без Нього? 26 Бо людині, яка є доброю перед лицем Його, Він дає мудрість і знання і радість; а грішнику дає турботу збирати і накопичувати, щоб потім віддати тому, хто добрий перед лицем Божим. І це — суєта і томління духу!

 

Глава 2. [1] Еккл. 8, 15. [3] Ос. 4, 11. [4] 3 Цар. 7, 1. [8] 3 Цар. 9, 28; 10, 14, 21–22, 27. [9] 3 Цар. 10, 23. [11] Еккл. 1, 14. [14] Притч. 17, 24. [24] Еккл. 3, 12–13. [26] Іов. 27, 16–17; 32, 8. Прем. 1, 4.

 

 

Глава 3

1 Усьому свій час, і час усякій речі під небом: 2 час народжуватися, і час помирати; час насаджувати, і час виривати посаджене; 3 час убивати, і час лікувати; час руйнувати, і час будувати; 4 час плакати, і час сміятися; час ремствувати, і час танцювати; 5 час розкидати каміння, і час збирати каміння; час обіймати, і час ухилятися від обіймів; 6 час шукати, і час втрачати; час зберігати, і час кидати; 7 час роздирати, і час зшивати; час мовчати, і час говорити; 8 час любити, і час ненавидіти; час війні, і час миру.

9 Яка користь тому, хто працює, від того, над чим він трудиться? 10 Бачив я цю турботу, яку дав Бог синам людським, щоб вони вправлялися у тому. 11 Усе створив Він прекрасним у свій час, і вклав мир у серце їх, хоча людина не може осягнути діл, які Бог чинить, від початку до кінця. 12 Пізнав я, що немає для них нічого кращого, як веселитися і чинити добре в житті своєму. 13 І якщо яка людина їсть і п’є, і бачить добре у всякій праці своїй, то це — дар Божий. 14 Пізнав я, що все, що чинить Бог, перебуває повік: до того нічого додавати і від того нічого віднімати, — і Бог робить так, щоб благоговіли перед лицем Його. 15 Що було, те і тепер є, і що буде, те вже було, — і Бог воззове минуле.

16 Ще бачив я під сонцем: де мала б бути правда, там кривда; де мало б бути правосуддя, там беззаконня. 17 І сказав я у серці своєму: «праведного і нечестивого буде судити Бог; тому що час для всякої речі і суд над усякою справою там».

18 Сказав я у серці своєму про синів людських, щоб випробував їх Бог, і щоб вони бачили, що вони самі по собі тварини; 19 тому що доля синів людських і доля тварин — доля одна: як ті вмирають, так вмирають і ці, і одне дихання у всіх, і немає в людини переваги над худобою, тому що все — суєта! 20 Усе йде в одне місце: все було створено з пороху і все повернеться у порох. 21 Хто знає: дух синів людських чи сходить угору, і дух тварин чи сходить униз, у землю?

22 Отже, побачив я, що немає нічого кращого, як насолоджуватися людині справами своїми: тому що це — доля її; бо хто приведе її подивитися на те, що буде після неї?

 

Глава 3. [1] Лк. 9, 21. 1 Кор. 6, 12. [4] Єр. 31, 4. [7] Сир. 20, 6. Лк. 9, 21. [11] Прем. 9, 16. [12] Еккл. 2, 24; 8, 15. [13] Еккл. 5, 18. [14] Дан. 4, 32. Сир. 39, 21. [15] Еккл. 1, 9. [17] Еккл. 12, 14. [19] Пс. 48, 13. 1 Пет. 3, 12. [20] Бут. 3, 19. Пс. 145, 4. Еккл. 12, 7. [22] Еккл. 3, 12; 5, 18.

 

 

Глава 4

1 І обернувся я і побачив усякі утиски, які чиняться під сонцем: і ось сльози пригноблених, а утішителя у них немає; і в руках гнобителів їхніх — сила, а утішителя у них немає. 2 І ублажив я мертвих, які давно померли, більше за живих, які живуть досі; 3 а блаженніший за них обох той, хто ще не існував, хто не бачив злих діл, які чиняться під сонцем.

4 Бачив я також, що всякий труд і всякий успіх у ділах викликають між людьми взаємну заздрість. І це — суєта і томління духу! 5 Нерозумний сидить, склавши свої руки, і з’їдає плоть свою. 6 Краще жменя зі спокоєм, ніж пригорщі з трудом і томління духу.

7 І обернувся я і побачив ще суєту під сонцем; 8 чоловік самотній, і іншого немає; ні сина, ні брата немає у нього; а всім трудам його немає кінця, і око його не насичується багатством. «Для кого ж я працюю і позбавляю душу мою блага?» І це — суєта і недобра справа!

9 Двом краще, ніж одному; тому що у них є добра винагорода у праці їх: 10 тому що коли впаде один, то іншій підніме товариша свого. Але горе одному, коли впаде, а іншого немає, який підняв би його. 11 Також якщо лежать двоє, то тепло їм; а одному як зігрітися? 12 І якщо стане переборювати хто-небудь одного, то двоє встоять проти нього: і нитка, утроє скручена, не скоро порветься.

13 Краще бідний, але розумний юнак, ніж старий, але нерозумний цар, який не вміє приймати поради; 14 бо той з в’язниці вийде на царство, хоча народився у царстві своєму бідним. 15 Бачив я всіх, хто живе, які ходять під сонцем, з цим іншим юнаком, який займе місце того. 16 Не було числа всьому народу, що був перед ним, хоч пізніші не радітимуть ним. І це — суєта і томління духу!

17 Спостерігай за ногою твоєю, коли йдеш у дім Божий, і будь готовий більше до слухання, ніж до жертвоприношення; бо вони не думають, що зле чинять.

 

Глава 4. [1] Еккл. 3, 16. Сир. 35, 18. [4] Діян. 7, 9, 28. [5] Притч. 6, 10; 24, 33. [6] Притч. 17, 1. [8] Пс. 38, 7. 1 Ін. 2, 16. [9] Бут. 2, 18. Суд. 7, 10. [13] Еккл. 2, 13. [14] Бут. 41, 40. [16] Еккл. 1, 14. [17] Діян. 7, 33. 1 Цар. 15, 22. Ос. 6, 6.

 

 

Глава 5

1 Не поспішай язиком твоїм, і серце твоє нехай не поспішає вимовити слово перед Богом; тому що Бог на небі, а ти на землі; тому слова твої нехай будуть скупі. 2 Бо, як сновидіння бувають при великій кількості турбот, так голос нерозумного пізнається при великій кількості слів.

3 Коли даєш обітницю Богу, то не барися виконати її, тому що Він не благоволить до нерозумних: що обіцяв, виконай. 4 Краще тобі не обіцяти, ніж обіцяти і не виконати. 5 Не дозволяй вустам твоїм вводити у гріх плоть твою, і не говори перед ангелом [Божим]: «це — помилка!» Для чого тобі робити, щоб Бог прогнівався на слово твоє і зруйнував справу рук твоїх? 6 Бо у безлічі сновидінь, як і в безлічі слів, — багато суєти; але ти бійся Бога.

7 Якщо ти побачиш у якійсь області пригнічення бідного і порушення суду і правди, то не дивуйся цьому: тому що над високим наглядає вищий, а над ними ще вищий; 8 зверхність же над країною в цілому має цар, який піклується про країну. 9 Хто любить срібло, той не насититься сріблом, і хто любить багатство, тому немає користи від того. І це — суєта! 10 Примножується майно, примножуються і ті, що споживають його; і яке благо для того, хто володіє ним: хіба тільки дивитися своїми очима? 11 Солодкий сон у того, хто працює, чи мало, чи багато він з’їсть; але пересичення багатого не дає йому заснути. 12 Є болісна недуга, яку я бачив під сонцем: багатство, яке зберігається володарем його на шкоду йому. 13 І гине багатство це від нещасних випадків: породив він сина, і нічого немає в руках у нього. 14 Як вийшов він нагим з утроби матері своєї, таким і відходить, яким прийшов, і нічого не візьме від праці своєї, що міг би він понести у руці своїй. 15 І це тяжка недуга: яким прийшов він, таким і відходить. Яка ж користь йому, що він трудився на вітер? 16 А він у всі дні свої їв у потемках, у великому роздратуванні, у прикрості і досаді.

17 Ось ще, що я знайшов доброго і приємного: їсти і пити і насолоджуватися добром у всіх трудах своїх, якими хто трудиться під сонцем у всі дні життя свого, які дав йому Бог; тому що це його доля. 18 І якщо якій людині Бог дав багатство і майно, і дав їй владу користуватися ними і брати свою частку і насолоджуватися від праці своєї, то це дар Божий. 19 Недовго будуть у нього в пам’яті дні життя його; тому Бог і винагороджує його радістю серця його.

 

Глава 5. [1] Як. 1, 19. Притч. 10, 19. Мф. 6, 7. Сир. 7, 14. [3] Втор. 23, 21. [4] Діян. 5, 4. [6] Сир. 34, 2. [7] Прем. 6, 5. Еф. 6, 9. [10] 1 Ін. 2, 16. [12] Іов. 20, 20. [13] Мк. 8, 36. [14] Іов. 1, 21. 1 Тим. 6, 7. [17] Еккл. 2, 24. [19] Флп. 4, 6.

 

 

Глава 6

1 Є зло, яке бачив я під сонцем, і воно часто буває між людьми: 2 Бог дає людині багатство і майно і славу, і немає для душі її нестачі ні в чому, чого не побажала б вона; але не дає їй Бог користуватися цим, а користується тим чужа людина: це — суєта і тяжка недуга! 3 Якби якийсь чоловік породив сто дітей, і прожив багато років, і ще примножилися дні життя його, але душа його не насолоджувалась би добром і не було б йому і погребіння, то я сказав би: викидень щасливіший за нього, 4 тому що він марно прийшов і відійшов у темряву, і його ім’я покрите мороком. 5 Він навіть не бачив і не знав сонця: йому спокійніше, ніж тому. 6 А той, хоча б прожив дві тисячі років і не насолоджувався добром, чи не усе піде в одне місце? 7 Усі труди людини — для рота її, а душа її не насичується. 8 Яка ж перевага мудрого перед нерозумним, яка — у бідняка, що вміє ходити перед живими? 9 Краще бачити очима, ніж бродити душею. І це — також суєта і томління духу! 10 Що існує, тому вже наречене ім’я, і відомо, що це — людина, і що вона не може сперечатися з тим, хто сильніший за неї. 11 Багато таких речей, які примножують суєту: що ж для людини краще? 12 Бо хто знає, що добре для людини в житті, у всі дні суєтного життя її, які вона проводить, як тінь? І хто скаже людині, що буде після неї під сонцем?

 

Глава 6. [2] Пс. 48, 11. Сир. 14, 4. [7] Іов. 5, 7. [10] Іов. 9, 2–3. [12] Пс. 143, 4. Еккл. 8, 7.

 

 

Глава 7

1 Добре ім’я краще за дорогу масть, і день смерти — за день народження. 2 Краще ходити у дім плачу за мертвим, ніж ходити у дім бенкету; бо такий кінець усякої людини, і живий прикладе це до свого серця. 3 Сумування краще за сміх; тому що при печалі лиця серце стає кращим. 4 Серце мудрих — у домі плачу, а серце нерозумних — у домі веселощів. 5 Краще слухати викривання від мудрого, ніж слухати пісні дурних; 6 тому що сміх нерозумних те саме, що тріскотіння тернового хмизу під казаном. І це — суєта!

7 Утискуючи інших, мудрий стає дурним, і подарунки псують серце. 8 Кінець справи краще за початок її; терплячий краще зарозумілого. 9 Не будь духом твоїм поспішним на гнів, тому що гнів гніздиться у серці нерозумних. 10 Не говори: «чому це минулі дні були кращими за нинішні?», тому що не від мудрости ти запитуєш про це. 11 Гарна мудрість зі спадщиною, і особливо для тих, які бачать сонце: 12 тому що під сінню її те саме, що під сінню срібла; але перевага знання в тому, що мудрість дає життя тому, хто володіє нею. 13 Дивися на дію Божу: бо хто може випрямити те, що Він зробив кривим? 14 У дні благополуччя користуйся благом, а у дні нещастя розмірковуй: те й інше створив Бог для того, щоб людина нічого не могла сказати проти Нього.

15 Усього надивився я у суєтні дні мої: праведник гине в праведності своїй; нечестивий живе довго у нечесті своєму. 16 Не будь занадто суворим, і не виставляй себе занадто мудрим; навіщо тобі губити себе? 17 Не віддавайся гріху, і не будь безумним: навіщо тобі помирати не у свій час? 18 Добре, якщо ти будеш триматися одного і не віднімати руки від іншого; тому що хто боїться Бога, той уникне всього того. 19 Мудрість робить мудрого сильнішим за десятьох володарів, які у місті.

20 Немає людини праведної на землі, яка робила б добро і не грішила б; 21 тому не на всяке слово, яке говорять, звертай увагу, щоб не почути тобі раба твого, коли він лихословить на тебе; 22 бо серце твоє знає багато випадків, коли і сам ти лихословив на інших.

23 Усе це випробував я мудрістю; я сказав: «буду я мудрим»; але мудрість далека від мене. 24 Далеко те, що було, і глибоке — глибоко: хто осягне його? 25 Звернувся я серцем моїм до того, щоб пізнати, дослідити і знайти мудрість і розум, і пізнати нечестя глупоти, неуцтва і безумства, 26 і знайшов я, що гіркіша за смерть жінка, тому що вона — сіть, і серце її — тенета, руки її — окови; добрий перед Богом спасеться від неї, а грішник буде впійманий нею. 27 Ось це знайшов я, сказав Екклезіаст, випробовуючи одне за іншим. 28 Чого ще шукала душа моя, і я не знайшов? — Чоловіка одного з тисячі я знайшов, а жінки між усіма ними не знайшов. 29 Тільки це я знайшов, що Бог створив людину правою, а люди пустилися у безліч помислів.

 

Глава 7. [11] Притч. 22, 1. [2] Як. 4, 9. [3] 2 Кор. 7, 10. [5] Притч. 15, 31. [9] Притч. 14, 17. [12] Сир. 41, 29. [13] Еккл. 1, 15. [14] Іов. 2, 10. [16] Сир. 7, 5. Іс. 5, 21. Рим. 11, 20. [17] Іов. 15, 32. [19] Еккл. 9, 16. [20] 3 Цар. 8, 46. 2 Пар. 6, 36. Притч. 20, 9. Як. 3, 2. 1 Ін. 1, 8. Рим. 7, 14. [24] Рим. 11, 33. [25] Еккл. 1, 17. Ін. 10, 8. [26] Притч. 5, 4; 22, 4–5. [28] Рим. 5, 15; 7, 4. [29] Бут. 1, 27; 3, 2.

 

 

Глава 8

1 Хто — як мудрий, і хто розуміє значення речей? Мудрість людини просвітлює лице її, і суворість лиця її змінюється. 2 Я говорю: слово царське бережи, і це заради клятви перед Богом. 3 Не поспішай відходити від лиця його, і не наполягай у злій справі; тому що він, що захоче, все може зробити. 4 Де слово царя, там влада; і хто скаже йому: «що ти робиш?»

5 Хто додержується заповіді, той не зазнає ніякого зла: серце мудрого знає і час і устав; 6 тому що для всякої речі є свій час і устав; а людині велике зло від того, 7 що вона не знає, що буде; і як це буде — хто скаже їй?

8 Людина не владна над духом, щоб утримати дух, і немає влади у неї над днем смерти, і немає визволення у цій боротьбі, і не врятує нечестя нечестивого. 9 Усе це я бачив, і звертав серце моє на всяку справу, яка чиниться під сонцем. Буває час, коли людина панує над людиною на шкоду їй. 10 Бачив я тоді, що ховали нечестивих, і приходили і відходили від святого місця, і їх забували у місті, де вони так чинили. І це — суєта! 11 Не швидко звершується суд над злими вчинками; тому і не страшиться серце синів людських чинити зло. 12 Хоч грішник сто разів чинить зло і заклякає у ньому, але я знаю, що благо буде тим, хто боїться Бога, хто благоговіє перед лицем Його; 13 а нечестивому не буде добра, і, подібно до тіні, недовго протримається той, хто не благоговіє перед Богом. 14 Є і така суєта на землі: праведників осягає те, чого заслуговували б діла нечестивих, а з нечестивими буває те, чого заслуговували б діла праведників. І сказав я: і це — суєта! 15 І похвалив я веселощі; тому що немає кращого для людини під сонцем, як їсти, пити і веселитися: це супроводжує її у трудах у дні життя її, які дав їй Бог під сонцем.

16 Коли я звернув серце моє на те, щоб осягнути мудрість і розглянути діла, які чиняться на землі, і серед яких людина ні вдень, ні вночі не знає сну, — 17 тоді я побачив усі діла Божі і знайшов, що людина не може осягнути діла, які чиняться під сонцем. Скільки б людина не трудилася у дослідженні, вона усе-таки не осягне цього; і якби якийсь мудрець сказав, що він знає, він не може осягнути цього.

 

Глава 8. [1] Притч. 17, 24. [2] Притч. 24, 21. [4] Дан. 4, 32. [5] Рим. 13, 3. [6] Еккл. 3, 1. [7] Еккл. 6, 12. [8] Іов. 14, 5. Пс. 38, 6. [10] Лев. 21, 4. Пс. 48, 18. [11] Пс. 70, 5–6. [13] Пс. 143, 4. [14] 1 Кор. 4, 13. 2 Кор. 6, 8. [15] Еккл. 2, 24; 3, 12. Діян. 14, 17. 1 Кор. 10, 31. Флп. 4, 11–12. [16] Еккл. 1, 17.

 

 

Глава 9

1 На все це я звернув серце моє для дослідження, що праведні й мудрі і діяння їхні — у руці Божій, і що людина ні любови, ні ненависти не знає у всьому тому, що перед нею. 2 Усьому й усім — одне: одна доля праведнику і нечестивому, доброму і [злому], чистому і нечистому, тому, хто приносить жертву і хто не приносить жертви; як доброчесному, так і грішнику; як тому, хто клянеться, так і тому, хто боїться клятви. 3 Це ж бо і погано в усьому, що чиниться під сонцем, що одна доля всім, і серце синів людських сповнене зла, і безумство в серці їх, у житті їх; а після того вони відходять до померлих. 4 Хто знаходиться між живими, тому є ще надія, оскільки і псу живому краще, ніж мертвому леву. 5 Живі знають, що помруть, а мертві нічого не знають, і вже нема їм відплати, тому що і пам’ять про них піддана забуттю, 6 і любов їх і ненависть їх і ревнощі їх уже зникли, і нема їм більше частки повіки ні в чому, що відбувається під сонцем. 7 Отже, йди, їж з веселощами хліб твій, і пий у радості серця вино твоє, коли Бог благоволить до справ твоїх. 8 Нехай буде повсякчас одяг твій світлим, і нехай не зменшується єлей на голові твоїй. 9 Насолоджуйся життям із дружиною, яку любиш, у всі дні суєтного життя твого, і яку дав тобі Бог під сонцем на всі суєтні дні твої; тому що це — доля твоя у житті й у трудах твоїх, якими ти трудишся під сонцем. 10 Усе, що може рука твоя робити, за силами роби; тому що у могилі, куди ти підеш, немає ні праці, ні роздумів, ні знання, ні мудрости.

11 І обернувся я, і бачив під сонцем, що не прудким дістається успішний біг, не хоробрим — перемога, не мудрим — хліб, і не розумним — багатство, і не майстерним — прихильність, але час і випадок для всіх них. 12 Бо людина не знає свого часу. Як риби попадаються у пагубну сіть, і як птахи заплутуються у тенетах, так сини людські уловлюються в час біди, коли вона несподівано находить на них.

13 Ось ще яку мудрість бачив я під сонцем, і вона здалася мені важливою: 14 місто невелике, і людей у ньому небагато; до нього підступив великий цар і обложив його і зробив проти нього великі облогові роботи; 15 але в ньому знайшовся мудрий бідняк, і він урятував своєю мудрістю це місто; й однак же ніхто не згадував про цю бідну людину. 16 І сказав я: мудрість краща за силу, й однак же, мудрість бідняка зневажається, і слів його не слухають. 17 Слова мудрих, вимовлені спокійно, вислуховуються краще, ніж крик володаря між нерозумними. 18 Мудрість краща за військову зброю; але один, що згрішив, погубить багато доброго.

 

Глава 9. [2] Діян. 7, 11; 27, 1, 20. [3] Еккл. 8, 11. [5] Іов. 14, 21. [8] Мф. 6, 17; 25, 4. [9] Притч. 5, 18. 1 Пет. 3, 7. [11] Лк. 12, 25. Еккл. 3, 1. [12] Лк. 12, 39; 21, 35. Еф. 6, 13. [15] Притч. 29, 8. [16] Притч. 21, 22; 24, 5. [18] Нав. 7, 25.

 

 

Глава 10

1 Мертві мухи псують і роблять смердючою запашну масть мироварника: те саме робить невелика глупота шанованої людини з її мудрістю і честю. 2 Серце мудрого — на праву сторону, а серце нерозумного — на ліву. 3 Якою б дорогою не йшов нерозумний, у нього завжди бракує глузду, і всякому він висловить, що він нерозумний. 4 Якщо гнів начальника запалає на тебе, то не залишай місця твого; тому що покірливість покриває і великі провини.

5 Є зло, яке бачив я під сонцем, це — ніби погрішність, яка йде від володаря: 6 невігластво ставиться на велику висоту, а багаті сидять низько. 7 Бачив я рабів на конях, а князів, які ходять, подібно до рабів, пішки. 8 Хто копає яму, той упаде у неї, і хто руйнує огорожу, того вжалить змій. 9 Хто пересуває камені, той може надсадити себе, і хто коле дрова, той може піддати себе небезпеці від них. 10 Якщо затупиться сокира, і якщо лезо її не буде загострене, то потрібно буде напружувати сили; мудрість уміє це виправити. 11 Якщо змій ужалить без заговорювання, то не кращий за нього і злоязичний. 12 Слова з уст мудрого — благодать, а вуста нерозумного гублять його ж: 13 початок слів з уст його — глупота, а кінець промови з уст його — безумство. 14 Нерозумний наговорює багато, хоч людина не знає, що буде, і хто скаже йому, що буде після нього? 15 Труд нерозумного стомлює його, тому що не знає навіть дороги у місто. 16 Горе тобі, земле, коли цар твій отрок, і коли князі твої їдять рано! 17 Благо тобі, земле, коли цар у тебе зі шляхетного роду, і князі твої їдять вчасно, для підкріплення, а не для пересичення! 18 Від лінощів обвисне стеля, і коли опустяться руки, то протече дім. 19 Бенкети влаштовуються для задоволення, і вино веселить життя; а за усе відповідає срібло. 20 Навіть і в думках твоїх не лихослов царя, і у спальній кімнаті твоїй не лихослов багатого; тому що птах небесний може перенести слово твоє, і крилатий — переказати промову твою.

 

Глава 10. [1] 1 Кор. 3, 18. [4] Пс. 37, 2. [8] Пс. 7, 16; 56, 7. Притч. 26, 27. Сир. 27, 28. [14] Еккл. 8, 7. [16] Іс. 3, 4. [20] Вих. 22, 28.

 

 

Глава 11

1 Відпускай хліб твій за водою, тому що після багатьох днів знову знайдеш його. 2 Давай частку семи і навіть восьми, тому що не знаєш, яке лихо буде на землі. 3 Коли хмари будуть повні, то вони проллють на землю дощ; і якщо впаде дерево на південь або на північ, то воно там і залишиться, куди впаде. 4 Хто спостерігає вітер, тому не сіяти; і хто дивиться на хмари, тому не жати. 5 Як ти не знаєш шляхів вітру і того, як утворюються кістки в утробі вагітної, так не можеш знати діло Бога, Який творить усе. 6 Ранком сій насіння твоє, і ввечері не давай відпочинку рукам твоїм, тому що ти не знаєш, те або інше буде вдаліше, або те й інше однаково добре буде. 7 Солодке світло, і приємно для очей бачити сонце. 8 Якщо людина проживе і багато років, то нехай веселиться вона упродовж усіх їх, і нехай пам’ятає про дні темні, яких буде багато: усе, що буде, — суєта! 9 Веселись, юначе, у юності твоїй, і нехай споживає серце твоє радість у дні юности твоєї, і ходи шляхами серця твого і за видіннями очей твоїх; тільки знай, що за все це Бог приведе тебе на суд. 10 І віддаляй печаль від серця твого, і відводь зле від тіла твого, тому що дитинство і юність — суєта.

 

Глава 11. [1] Лк. 6, 38; 12, 17, 33. [2] Лк. 16, 9. [5] Ін. 3, 8. [6] Рим. 12, 11. [8] Іов. 10, 21. [9] 2 Тим. 2, 22.

 

 

Глава 12

1 І пам’ятай Творця твого в дні юности твоєї, доки не прийшли тяжкі дні і не настали роки, про які ти будеш говорити: «немає мені задоволення в них!» 2 доки не померкли сонце і світло і місяць і зірки, і не найшли нові хмари слідом за дощем. 3 У той день, коли затремтять ті, що охороняють дім, і зігнуться мужі сильні; і перестануть молоти ті, що мелють, тому що їх мало залишилося; і затьмаряться ті, що дивляться у вікно; 4 і будуть зачинятися двері на вулицю; коли замовкне звук жорна, і буде вставати людина за криком півня і замовкнуть дочки співу; 5 і висоти будуть їм страшні, і на дорозі жахи; і зацвіте мигдаль, і обважніє коник, і розсиплеться каперс. Бо відходить людина у вічний дім свій, і готові оточити його на вулиці плакальниці; — 6 доки не порвався срібний ланцюжок, і не розірвалася золота пов’язка, і не розбився глечик біля джерела, і не поламалося колесо над колодязем. 7 І повернувся порох у землю, чим він і був; а дух повернувся до Бога, Який дав його. 8 Суєта суєт, сказав Екклезіаст, усе — суєта!

9 Крім того, що Екклезіаст був мудрий, він учив ще народ знання. Він усе випробовував, досліджував, і склав багато притч. 10 Намагався Екклезіаст знаходити витончені висловлювання, і слова істини написані ним правильно. 11 Слова мудрих — як голки і як вбиті цвяхи, і укладачі їх — від єдиного пастиря. 12 А що понад усе це, сину мій, того бережися: складати багато книг — кінця не буде, і багато читати — втомлює тіло.

13 Вислухаємо сутність усього: бійся Бога і заповідей Його дотримуйся, тому що у цьому все для людини; 14 бо всяке діло Бог приведе на суд, і все таємне, чи добре воно, чи зле.

 

Глава 12. [2] Бут. 48, 10. [4] 2 Цар. 19, 35. [5] Іов. 1, 21. [7] Пс. 145, 4. [8] Еккл. 1, 2. [9] 3 Цар. 4, 32. [13] 1 Тим. 1, 5. Втор. 6, 2. [14] 2 Кор. 5, 10. [а] 3 Цар. 4, 32.

Книга Притч Соломонових

Глава: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31


 

 

Глава 1

1 Притчі Соломона, сина Давидового, царя Ізраїльського, 2 щоб пізнати мудрість і наставляння, зрозуміти слова розуму; 3 засвоїти правила розсудливости, правосуддя, суду і правоти; 4 простим дати розважливість, юнаку — знання і розсудливість; 5 послухає мудрий — і примножить пізнання, і розумний знайде мудрі поради; 6 щоб розуміти притчу і хитромудру мову, слова мудреців і загадки їхні.

7 Початок мудрости  — страх Господній; [добре розуміння в усіх, кого воно водить; а благоговіння до Бога — початок розуміння;] нерозумні тільки нехтують мудрість і наставляння. 8 Слухай, сину мій, повчання батька твого і не відкидай заповіту матері твоєї, 9 тому що це — прекрасний вінок для голови твоєї і прикраса для шиї твоєї. 10 Сину мій! якщо будуть схиляти тебе грішники, не погоджуйся; 11 якщо будуть говорити: «йди з нами, зробимо засідку для убивства, підстережемо непорочного без вини, 12 живих проковтнемо їх, як пекло, і — цілих, як тих, що сходять у могилу; 13 наберемо всякого дорогоцінного майна, наповнимо доми наші здобич чю; 14 жереб твій ти будеш кидати разом з нами, склад один буде в усіх нас», — 15 сину мій! не ходи в путь з ними, утримай ногу твою від путі їх, 16 тому що ноги їхні біжать до зла і поспішають на пролиття крови. 17 У очах усіх птахів даремно розставляються тенета, 18 а роблять за сідку для їхньої крови і підстерігають їхні душі. 19 Такі путі кожного, хто жадає чужого добра: воно віднімає життя у того, хто заволодів ним.

20 Премудрість виголошує на вулиці, на площах підносить голос свій, 21 у головних місцях зібрань проповідує, біля входів у міські ворота говорить промову свою: 22 «доки, невігласи, будете любити неуцтво? доки буйні будуть тішитися буйством? доки нерозумні будуть ненавидіти знання? 23 Зверніться до мого викривання: ось, я виллю на вас дух мій, сповіщу вам слова мої. 24 Я кликала, і ви не послухалися; простягала руку мою, і не було того, хто слухає; 25 і ви відкинули всі мої поради, і викривань моїх не прийняли. 26 За те і я посміюся з вашої загибелі; порадію, коли прийде на вас жах; 27 коли прийде на вас жах, як буря, і лихо, як вихор, принесеться на вас; коли осягнуть вас скорбота і тиснява. 28 Тоді будуть кликати мене, і я не почую; зранку будуть шукати мене, і не знайдуть мене. 29 За те, що вони зненавиділи знання і не обрали для себе страху Господнього, 30 не прийняли поради моєї, знехтували усі викривання мої; 31 за те і будуть вони споживати від плодів шляхів своїх і насичуватися від помислів їх. 32 Тому що впертість невігласів уб’є їх, і безтурботність нерозумних погубить їх, 33 а той, хто слухає мене, буде жити безпечно і спокійно, не боячись зла».

 

Глава 1. [1] 3 Цар. 4, 32. [5] Сир. 10, 28. [7] Іов. 28, 28. Пс. 110, 30. Еккл. 12, 13. Сир. 1, 15. [9] Притч. 4, 9. Сир. 6, 32. [10] Притч. 4, 14. [11] Єр. 5, 26. Мих. 7, 2. [12] Пс. 123, 3. [15] Пс. 1, 1. [16] Іс. 59, 7. Рим. 3, 15. [18] Мф. 26, 16. [20] Притч. 8, 1–2. Лк. 11, 49. [21] Притч. 8, 3. [24] Іс. 65, 12; 66, 4. Єр. 7, 13. [26] Втор. 28, 63. Єз. 21, 17. [28] Іс. 1, 15. Єр. 11, 11. [29] Притч. 1, 24. Діян. 13, 40. [31] Іс. 3, 10. [33] Пс. 111, 7.

 

 

Глава 2

1 Сину мій! якщо ти приймеш слова мої і збережеш при собі заповіді мої, 2 так що вухо твоє зробиш уважним до мудрости і нахилиш серце твоє до роздумування; 3 якщо будеш закликати знання і звертатися до розуму; 4 якщо будеш шукати його, як срібла, і відшукувати його, як скарб, 5 то зрозумієш страх Господній і знайдеш пізнання про Бога. 6 Тому що Господь дає мудрість; з уст Його — знання і розум; 7 Він зберігає для праведних спасіння; Він — щит для тих, хто ходить непорочно; 8 Він охороняє путі правди й оберігає стежки святих Своїх. 9 Тоді ти зрозумієш правду і правосуддя і прямоту, усякий добрий шлях. 10 Коли мудрість увійде в серце твоє, і знання буде приємне душі твоїй, 11 тоді розсудливість буде оберігати тебе, розум буде охороняти тебе, 12 щоб спасти тебе від шляху злого, від людини, яка говорить неправду, 13 від тих, які залишають путі прямі, щоб ходити шляхами темряви; 14 від тих, які радіють, чинячи зло, захоплюються злою розпустою, 15 шляхи яких криві, і які блукають на стежках своїх; 16 щоб спасти тебе від дружини іншого, від чужої, яка промовляє солодкі слова свої, 17 яка залишила керівника юности своєї і забула завіт Бога свого. 18 Дім її веде до смерти, і шляхи її — до мерців; 19 ніхто з тих, що ввійшли до неї, не повертається і не вступає на путь життя. 20 Тому ходи шляхом добрих і тримайся стежок праведників, 21 бо праведні будуть жити на землі, і непорочні будуть перебувати на ній; 22 а беззаконні будуть знищені з землі, і віроломні викорінені з неї.

 

Глава 2. [2] Лк. 8, 18. [4] Мф. 13, 44–46. [6] 3 Цар. 3, 9, 12. Іов. 32, 8. Прем. 7, 15. Кол. 2, 3. [7] Пс. 83, 12. [13] Іов. 23, 14. Ін. 3, 19. [21] Пс. 36, 9. Мф. 5, 5. [22] Іов. 18, 17.

 

 

Глава 3

1 Сину мій! повчання мого не забувай, і заповіді мої нехай зберігає серце твоє; 2 бо довготи днів, літ життя і миру вони додадуть тобі. 3 Милість і істина нехай не залишають тебе: обв’яжи ними шию твою, напиши їх на скрижалі серця твого, 4 і знайдеш милість і благовоління в очах Бога і людей. 5 Уповай на Господа всім серцем твоїм, і не покладайся на розум твій. 6 У всіх путях твоїх пізнавай Його, і Він направить стежки твої. 7 Не будь мудрецем в очах твоїх; бійся Господа і віддаляйся від зла: 8 це буде здоров’ям для тіла твого і споживою для кісток твоїх. 9 Шануй Господа від майна твого і від початків усіх прибутків твоїх, 10 і наповняться скарбниці твої до надлишку, і точила твої будуть переливатися новим вином.

11 Покарання Господнього, сину мій, не відкидай, і не тяготися викриванням Його; 12 бо кого любить Господь, того карає і благоволить до того, як батько до сина свого. 13 Блаженний муж, який здобув мудрість, і людина, яка придбала розум, — 14 тому що надбання її краще за придбання срібла, і прибутку від неї більше, ніж від золота: 15 вона дорожче за дорогоцінне каміння; [ніяке зло не може противитися їй; вона добре відома всім, хто наближається до неї,] і ніщо з бажаного тобою не зрівняється з нею. 16 Довголіття — у правиці її, а в лівій (руці) у неї — багатство і слава; [з уст її виходить правда; закон і милість вона на язиці носить;] 17 путі її — путі приємні, і всі стежки її — мирні. 18 Вона — древо життя для тих, які здобувають її, — і блаженні, які зберігають її!

19 Господь премудрістю заснував землю, небеса утвердив розумом; 20 Його премудрістю розкрилися безодні, і хмари кроплять росою. 21 Сину мій! не випускай їх з очей твоїх; зберігай розсудливість і розважливість, 22 і вони будуть життям для душі твоєї і прикрасою для шиї твоєї. 23 Тоді безпечно підеш шляхом твоїм, і нога твоя не спіткнеться. 24 Коли ляжеш спати, — не будеш боятися; і коли заснеш, — сон твій приємним буде. 25 Не убоїшся несподіваного страху і пагуби від нечестивих, коли вона прийде; 26 тому що Господь буде упованням твоїм і збереже ногу твою від уловлення.

27 Не відмовляй у благодіянні нужденному, коли рука твоя в силі зробити його. 28 Не говори другові твоєму: «піди і прийди знову, і завтра я дам», коли ти маєш при собі. [Тому що ти не знаєш, що принесе прийдешній день.] 29 Не замишляй проти ближнього твого зла, коли він без побоювання живе з тобою. 30 Не сварися з людиною без причини, коли вона не зробила зла тобі. 31 Не змагайся з людиною, яка чинить насилля, і не обирай жодного зі шляхів її; 32 тому що мерзота перед Господом розпусний, а з праведними у Нього спілкування. 33 Прокляття Господнє на домі нечестивого, а житло благочестивих Він благословляє. 34 Якщо з кощунників Він насміхається, то смиренним дає благодать. 35 Мудрі успадковують славу, а нерозумні — ганьбу.

 

Глава 3. [2] Втор. 8, 1; 30, 16. [4] Рим. 12, 17. [5] Єр. 9, 23. 4 Цар. 18, 5. [7] Рим. 12, 16. Еккл. 7, 17. [9] Тов. 4, 7. Сир. 4, 1. Лк. 14, 13. [11] Іов. 5, 17. Євр. 12, 5. Одкр. 3, 19. [14] Іов. 28, 15. Притч. 8, 11. [16] Притч. 4, 10; 9, II. [18] Притч. 11, 30; 15, 4. [19] Пс. 32, 6. [23] Пс. 36, 24. [24] Пс. 3, 6; 4, 9. [25] Пс. III, 7. Пс. 35, 5. Мих. 2, 1. [17] Притч. 1, 13. [18] Пс. 96, 11. Мф. 5, 16. [19] Втор. 28, 29. Іс. 59, 10. [22] Пс. 18, 8. [23] Мф. 6, 1. Євр. 13, 9. [25] Іов. 31, 1. Сир. 9, 7. [26] Євр. 12, 13. [27] Втор. 5, 32. [27] Сир. 4, 2. [28] 1 Пет. 4, 10. 2 Кор. 8, 12. [31] Пс. 36, 1; 72, 3. [33] Втор. 28, 15. Мал. 2, 2. [34] Як. 4, 6. 1 Пет. 5, 5.

 

 

Глава 4

1 Слухайте, діти, настановлення батька, і пильнуйте, щоб навчитися розуму, 2 тому що я дав вам добре вчення. Не залишайте заповіді моєї. 3 Бо і я був син у батька мого, і єдиний у матері моєї, яка ніжно любила мене, 4 і він учив мене і говорив мені: нехай утримає серце твоє слова мої; зберігай заповіді мої, і живи. 5 Здобувай мудрість, здобувай розум; не забувай цього і не відхиляйся від слів вуст моїх. 6 Не залишай її, і вона буде охороняти тебе; люби її, і вона буде оберігати тебе. 7 Головне — мудрість: здобувай мудрість, і всім майном твоїм здобувай розум. 8 Високо цінуй її, і вона піднесе тебе; вона прославить тебе, якщо ти приліпишся до неї; 9 покладе на голову твою прекрасний вінок, доставить тобі чудовий вінець.

10 Слухай, сину мій, і прийми слова мої, — і примножаться тобі літа життя. 11 Я вказую тобі путь мудрости, веду тебе стежками прямими. 12 Коли підеш, не буде утрудненим хід твій, і коли побіжиш, не спіткнешся. 13 Міцно тримайся наставляння, не залишай, зберігай його, тому що воно — життя твоє. 14 Не вступай на стежку нечестивих і не ходи шляхом злих; 15 залиш його, не ходи ним, ухилися від нього і пройди мимо; 16 тому що вони не заснуть, якщо не зроблять зла; пропадає сон у них, якщо вони не доведуть кого до падіння; 17 бо вони їдять хліб беззаконня і п’ють вино крадіння. 18 Путь праведних — як світило променисте, яке більше і більше світлішає до повного дня. 19 Путь же беззаконних — як темрява; вони не знають, об що спіткнуться.

20 Сину мій! до слів моїх дослухайся, і до промов моїх прихили вухо твоє; 21 нехай не відходять вони від очей твоїх; зберігай їх усередині серця твого: 22 тому що вони життя для того, хто знайшов їх, і здоров’я для всього тіла його. 23 Більше за все бережене зберігай серце твоє, тому що з нього джерела життя. 24 Відкинь від себе облудність уст, і лукавство язика віддали від себе. 25 Очі твої нехай прямо дивляться, і вії твої нехай будуть спрямовані прямо перед тобою. 26 Обміркуй стежку для ноги твоєї, і всі путі твої нехай будуть твердими. 27 Не ухиляйся ні праворуч, ні ліворуч; віддали ногу твою від зла, 28 [тому що шляхи праві спостерігає Господь, а ліві — зіпсовані. 29 Він же прямими зробить путі твої, і ходу твою у мирі влаштує.]

 

Глава 4. [4] 1 Пар. 28, 9. [7] Прем. 6, 18. [8] Дан. 2, 46. [9] Притч. 1, 9. [10] Притч. 3, 2. [14] Пс. 1, 1. Притч. 1, 10. [16] Есф. 6, 4.

 

 

Глава 5

1 Сину мій! дослухайся до мудрости моєї, і прихили вухо твоє до розуму мого, 2 щоб дотриматися розсудливости, і щоб вуста твої зберегли знання. [Не слухай улесливої жінки;] 3 тому що мед виливають вуста чужої дружини, і м’якша за єлей мова її; 4 але наслідки від неї гіркі, як полинь, гострі, як меч двогострий; 5 ноги її сходять до смерти, стопи її досягають пекла. 6 Якби ти захотів осягнути стежку життя її, то путі її непостійні, і ти не узнаєш їх. 7 Отже, діти, слухайте мене і не відступайте від слів уст моїх. 8 Тримай далі від неї путь твою і не підходь близько до дверей дому її, 9 щоб здоров’я твого не віддати іншим і років твоїх мучителеві; 10 щоб не насичувалися силою твоєю чужі, і труди твої не були для чужого дому. 11 І ти будеш стогнати після, коли плоть твоя і тіло твоє будуть виснажені, — 12 і скажеш: «навіщо я ненавидів наставляння, і серце моє зневажало викривання, 13 і я не слухав голоси вчителів моїх, не прихиляв вуха мого до наставників моїх: 14 ледь не впав я у всяке зло серед зібрання і суспільства!»

15 Пий воду з твоєї водойми і ту, яка тече з твого колодязя. 16 Нехай [не] розливаються джерела твої по вулиці, потоки вод — по площах; 17 нехай вони будуть належати тобі одному, а не чужим з тобою. 18 Джерело твоє нехай буде благословенним; і утішайся дружиною юности твоєї, 19 улюбленою ланню і прекрасною сарною: груди її нехай напувають тебе повсякчас, любов’ю її насолоджуйся постійно. 20 І для чого тобі, сину мій, захоплюватися сторонньою й обіймати груди чужої? 21 Бо перед очима Господа путі людини, і Він вимірює всі стежки її. 22 Беззаконного уловлюють власні беззаконня його, і в кайданах гріха свого він утримується: 23 він помирає без наставляння, і від великого безумства свого губиться.

 

Глава 5. [1] Притч. 4, 20. [5] Притч. 7, 27. Мф. 14, 6. [8] Притч. 7, 25. [9] Притч. 6, 33. [10] Притч. 29, 3. Сир. 9, 6. [11] Лк. 15, 14. [15] Притч. 9, 17. [18] Еккл. 9, 9. [20] Сир. 9, 10. [21] Іов. 34, 24. Єр. 16, 17. [22] Пс. 7, 17. Іс. 5, 18. [23] Єз. 33, 11.

 

 

Глава 6

1 Сину мій! якщо ти поручився за ближнього твого і дав руку твою за іншого, — 2 ти обплутав себе словами вуст твоїх, упійманий словами вуст твоїх. 3 Зроби ж, сину мій, ось що, і визволи себе, тому що ти потрапив до рук ближнього твого: піди, упади до ніг і благай ближнього твого; 4 не давай сну очам твоїм і дрімання віям твоїм; 5 рятуйся, як сарна з руки і як птах з руки птахолова.

6 Піди до мурахи, лінивцю, подивися на дії її, і будь мудрим. 7 Нема у неї ні начальника, ні приставника, ні володаря; 8 але вона заготовляє влітку хліб свій, збирає під час жнив їжу свою. [Або піди до бджоли і пізнай, яка вона працьовита, яку поважну роботу вона виконує; її труди вживають для здоров’я і царі і простолюдини; улюблена ж вона всіма і славна; хоч силою вона слабка, але мудрістю вшанована.] 9 Доки ти, лінивцю, будеш спати? коли ти встанеш від сну твого? 10 Трохи поспиш, трохи подрімаєш, трохи, склавши руки, полежиш: 11 і прийде, як перехожий, бідність твоя, і нестаток твій, як розбійник. [Якщо ж будеш не лінивим, то, як джерело, прийдуть жнива твої; убогість же далеко втече від тебе.]

12 Людина лукава, людина нечестива ходить з облудними вустами, 13 моргає очима своїми, говорить ногами своїми, дає знаки пальцями своїми; 14 підступність у серці її: вона замишляє зло повсякчас, сіє розбрат. 15 Зате несподівано прийде погибель її, раптом буде розбита — без зцілення. 16 Ось шість, що ненавидить Господь, навіть сім, що мерзота для душі Його: 17 очі горді, мова неправдива і руки, що проливають кров невинну, 18 серце, яке кує злі задуми, ноги, які швидко біжать до лиходійства, 19 лжесвідок, який наговорює неправду і сіє розбрат між братами.

20 Сину мій! зберігай заповідь батька твого і не відкидай наставляння матері твоєї; 21 нав’яжи їх назавжди на серце твоє, обв’яжи ними шию твою. 22 Коли ти підеш, вони будуть керувати тобою; коли ляжеш спати, будуть охороняти тебе; коли пробудишся, будуть розмовляти з тобою: 23 бо заповідь є світильник, і наставляння — світло, і розсудливі повчання — шлях до життя, 24 щоб оберігати тебе від негідної жінки, від улесливої мови чужої. 25 Не пожадай краси її в серці твоєму, [нехай не уловленим будеш очима твоїми,] і нехай не захопить вона тебе віями своїми; 26 тому що через жінку блудну убожіють до шматка хліба, а заміжня жінка уловлює дорогу душу. 27 Чи може хто взяти собі вогонь у пазуху, щоб не прогорів одяг його? 28 Чи може хто ходити по вугіллю, яке горить, щоб не обпекти ніг своїх? 29 Те саме буває і з тим, хто входить до дружини ближнього свого: хто доторкнеться до неї, не залишиться без провини. 30 Не дарують злодієві, якщо він краде, щоб наситити душу свою, коли він голодний; 31 але, будучи упійманим, він заплатить всемеро, віддасть усе майно дому свого. 32 Хто ж перелюбствує з жінкою, у того немає розуму; той губить душу свою, хто чинить це: 33 побиття і ганьбу знайде він, і нечестя його не згладиться, 34 тому що ревнощі — лють чоловіка, і не пощадить він у день помсти, 35 не прийме ніякого викупу і не задовольниться, скільки б ти не примножував дари.

 

Глава 6. [1] Сир. 29, 18. [3] Сир. 29, 21. [4] Пс. 131, 4. [5] Пс. 123, 7. [9] Притч. 26, 14. [10] Притч. 24, 33. [13] Притч. 10, 10. [14] Притч. 17, 20. [15] Пс. 57, 9. [17] Притч. 30, 13. [19] Притч. 19, 5. [20] Притч. 1, 8. [21] Втор. 6, 8. [22] Притч. 3, 23. [23] Пс. 118, 105. 2 Пет. 1, 19. [24] Притч. 7, 5. [25] Сир. 9, 8. [26] Притч. 5, 10. [29] Євр. 13, 4. [31] Вих. 22, 1. [32] Лев. 20, 10.

 

 

Глава 7

1 Сину мій! зберігай слова мої і заповіді мої приховай у себе. [Сину мій! шануй Господа, — і зміцнишся, і, крім Нього, не бійся нікого.] 2 Зберігай заповіді мої і живи, і вчення моє, як зіниця очей твоїх. 3 Нав’яжи їх на персти твої, напиши їх на скрижалі серця твого. 4 Скажи мудрості: «ти сестра моя!» і розум назви рідним твоїм, 5 щоб вони охороняли тебе від дружини іншого, від чужої, яка пом’якшує слова свої. 6 Ось, одного разу дивився я у вікна дому мого, крізь ґрати мої, 7 і побачив серед недосвідчених, помітив між молодими людьми нерозумного юнака, 8 який переходив площу біля рогу її і йшов по дорозі до дому її, 9 у сутінках під вечір дня, у нічній темряві і в мороці. 10 І ось — назустріч йому жінка, в убранні блудниці, з підступним серцем, 11 галаслива і невгамовна; ноги її не живуть у домі її: 12 то на вулиці, то на площах, і біля кожного рогу чинить вона кови. 13 Вона схопила його, цілувала його, і з безсоромним обличчям говорила йому: 14 «мирна жертва у мене: сьогодні я звершила обітниці мої; 15 тому і вийшла назустріч тобі, щоб відшукати тебе, і — знайшла тебе; 16 килимами я вбрала постіль мою, різнобарвними тканинами єгипетськими; 17 спальню мою напахтила смирною, алое і корицею; 18 зайди, будемо упиватися ніжностями до ранку, насолодимося любов’ю, 19 тому що чоловіка немає вдома: він вирушив у далеку дорогу; 20 гаманець срібла взяв із собою; прийде додому до дня повномісяччя». 21 Численними ласкавими словами вона звабила його, м’якістю вуст своїх оволоділа ним. 22 Негайно він пішов за нею, як віл йде на забій, [і як пес — на ланцюг,] і як олень — на постріл, 23 доки стріла не простромить печінки його; як пташка кидається в тенета, і не знає, що вони — на погибель її. 24 Отже, діти, слухайте мене і дослухайтеся до слів моїх. 25 Нехай не ухиляється серце твоє на путі її, не блукай по стежках її, 26 тому що багатьох повалила вона пораненими, і багато сильних убиті нею: 27 дім її — дорога у пекло, яка сходить у внутрішні оселі смерти.

 

Глава 7. [2] Лев. 18, 5. [3] Втор. 6, 8. [4] Прем. 8, 2. [5] Притч. 6, 24. [23] Притч. 1, 17. [25] Іов. 31, 9. [27] Притч. 5, 5.

 

 

Глава 8

1 Чи не премудрість взиває? і чи не розум підносить голос свій? 2 Вона стає на підвищених місцях, при шляху, на роздоріжжях; 3 вона взиває біля воріт при вході в місто, біля входу в двері: 4 «до вас, люди, взиваю я, і до синів людських голос мій! 5 Навчіться, нерозумні, розсудливости, і дурні — розуму. 6 Слухайте, тому що я буду говорити важливе, і слова вуст моїх — правда; 7 бо істину промовить язик мій, і нечестя — мерзота для вуст моїх; 8 усі слова вуст моїх справедливі; немає у них підступу і лукавства; 9 усі вони ясні для розумного і справедливі для тих, що здобули знання. 10 Прийміть учення моє, а не срібло; краще знання, ніж добірне золото; 11 тому що мудрість краща за перли, і ніщо з бажаного не зрівняється з нею. 12 Я, премудрість, живу з розумом і шукаю розсудливого знання. 13 Страх Господній — ненавидіти зло; гордість і зарозумілість і злу путь і підступні вуста я ненавиджу. 14 У мене рада і правда; я розум, у мене сила. 15 Мною царі царюють і володарі узаконюють правду; 16 мною керуються начальники і вельможі й усі судді землі. 17 Тих, хто любить мене, я люблю, і ті, що шукають мене, знайдуть мене; 18 багатство і слава у мене, скарб, що не гине, і правда; 19 плоди мої кращі за золото, і золото найчистіше, і користи від мене більше, ніж від добірного срібла. 20 Я ходжу шляхом правди, стежками правосуддя, 21 щоб доставити тим, хто любить мене, істотне благо, і скарбниці їхні я наповнюю. [Коли я звіщу те, що буває щодня, то не забуду перелічити те, що від віку.]

22 Господь мав мене початком путі Своєї, раніше творінь Своїх, споконвіку; 23 від віку я помазана, від початку, раніше буття землі. 24 Я народилася, коли ще не існували безодні, коли ще не було джерел, повних води. 25 Я народилася раніше, ніж підняті були гори, раніше пагорбів, 26 коли ще Він не створив ні землі, ні полів, ні початкових порошинок всесвіту. 27 Коли Він готував небеса, я була там. Коли Він проводив кругову лінію по лицю безодні, 28 коли утверджував угорі хмари, коли зміцнював джерела безодні, 29 коли давав морю устав, щоб води не переступали меж його, коли покладав основи землі: 30 тоді я була при Ньому художницею, і була радістю кожного дня, веселячись перед лицем Його в усі часи, 31 радіючи на земному колі Його, і радість моя була із синами людськими.

32 Отже, діти, послухайте мене; і блаженні ті, які зберігають путі мої! 33 Послухайте настанови і будьте мудрі, і не відступайте від них. 34 Блаженна людина, яка слухає мене, пильнуючи щодня біля воріт моїх і стоячи на сторожі біля дверей моїх! 35 тому що, хто знайшов мене, той знайшов життя, і одержить благодать від Господа; 36 а той, хто грішить проти мене, наносить шкоду душі своїй: усі ненависники мої люблять смерть».

 

Глава 8. [1] Сир. 24, 1. Мф. 11, 19. 1 Кор. 1, 24. [5] Пс. 91, 7. [6] Мф. 7, 29. [7] Ін. 8, 46. [8] Пс. 11, 7. [10] Іов. 28, 15. Притч. 3, 14. Прем. 7, 9. [11] Іов. 28, 16. [12] Лк. 11, 49. [13] Сир. 1, 18, 25. [15] Бут. 49, 10. Дан. 2, 21. Рим. 13, 1. [18] Притч. 3, 16. [19] Іов. 28, 17. Прем. 7, 9. [22] Прем. 9, 9. Сир. 24, 10. Ін. 1, 1. [25] Пс. 89, 3; 109, 3. [28] Іов. 26, 8; 36, 29. [29] Іов. 38, 10. [30] Ін. 5, 20. [31] Ін. 1, 10. [32] Пс. 118, 1–2. Лк. 11, 28. [34] Сир. 14, 24. Мк. 3, 20.

 

 

Глава 9

1 Премудрість збудувала собі дім, витесала сім стовпів його, 2 заколола жертву, розбавила вино своє і приготувала в себе трапезу; 3 послала слуг своїх проголосити з височин міських: 4 «хто нерозумний, звернися сюди!» І бідним на розум вона сказала: 5 «йдіть, їжте хліб мій і пийте вино, мною розчинене; 6 залиште нерозумне, і живіть, і ходіть шляхом розуму». 7 Той, хто повчає кощунника, наживе собі неславу, і той, хто викриває нечестивого — пляму собі. 8 Не викривай кощунника, щоб він не зненавидів тебе; викривай мудрого, і він полюбить тебе; 9 дай наставляння мудрому, і він буде ще мудрішим; навчи правдивого, і він примножить знання. 10 Початок мудрости — страх Господній, і пізнання Святого — розум; 11 тому що через мене примножаться дні твої, і додадуться тобі роки життя. 12 [Сину мій!] якщо ти мудрий, то мудрий для себе [і для ближніх твоїх]; і якщо буйний, то один потерпиш. [Хто утверджується на неправді, той пасе вітер, той ганяється за птахами летючими: бо він залишив путі свого виноградника і блукає стежками поля свого; проходить через безводну пустелю і землю, приречену на спрагу; збирає руками безплідне.]

13 Жінка безрозсудна, галаслива, нерозумна, яка нічого не знає, 14 сідає біля дверей дому свого на стільці, на підвищених місцях міста, 15 щоб кликати тих, що проходять дорогою, йдуть прямо своїми шляхами: 16 «хто нерозумний, звернися сюди!» і бідному розумом сказала вона: 17 «води вкрадені солодкі, і прихований хліб приємний». 18 І він не знає, що мерці там, і що у глибині пекла закликані нею. [Але ти відскоч, не барися на місці, не зупиняй погляду твого на ній; бо таким чином ти пройдеш воду чужу. Від води чужої віддаляйся, і з джерела чужого не пий, щоб пожити довгий час, і щоб додалися тобі літа життя.]

 

Глава 9. [1] 1 Тим. 3, 15. Євр. 3, 6. Одкр. 3, 12. [3] Лк. 14, 16. [4] Мф. 11, 25. 1 Кор. 1, 27. [5] Ін 6, 48. Іс. 55, 1. [6] Тит. 2, 12. [8] Притч. 15, 12. Мф. 7, 6. [9] Притч. 27, 6. [10] Притч. 1, 7. [11] Притч. 10, 27. [17] Притч. 20, 17. Сир. 23, 23. [18] Притч. 7, 27.

 

 

Глава 10

1 Притчі Соломона. Син мудрий радує батька, а син нерозумний — засмучення для його матері. 2 Не приносять користи скарби неправедні, правда ж рятує від смерти. 3 Не допустить Господь терпіти голод душі праведного, надбання ж нечестивих вивергне. 4 Лінива рука робить бідним, а рука старанна збагачує. 5 Хто збирає влітку — син розумний, а хто спить під час жнив — син безпутний. 6 Благословення — на голові праведника, вуста ж беззаконних загородить насильство. 7 Пам’ять праведника буде благословенна, а ім’я нечестивих мерзотним. 8 Мудрий серцем приймає заповіді, а нерозумний устами спотикнеться. 9 Хто ходить у непорочності, той ходить безпечно; а хто спотворює путі свої, той буде покараний. 10 Хто мигає очима, той викликає досаду, а нерозумний устами спотикнеться. 11 Вуста праведника — джерело життя, вуста ж беззаконних загородить насильство. 12 Ненависть збуджує розбрати, але любов покриває всі гріхи. 13 У вустах розумного знаходиться мудрість, але на тілі нерозумного — різка. 14 Мудрі зберігають знання, але вуста нерозумного — близька загибель. 15 Майно багатого — міцне місто його, біда для бідних — убогість їх. 16 Труди праведного — до життя, успіх нечестивого — до гріха. 17 Хто зберігає настановлення, той на путі до життя; а той, хто відкидає викривання, — блукає. 18 Хто приховує ненависть, у того вуста неправдиві; і хто розголошує наклепи, той нерозумний. 19 При багатослів’ї не минути гріха, а той, хто стримує вуста свої, — розумний. 20 Добірне срібло — язик праведного, серце ж нечестивих — нікчемність. 21 Уста праведного пасуть багатьох, а нерозумні помирають від нестачі розуму. 22 Благословення Господнє — воно збагачує і печалі з собою не приносить. 23 Для нерозумного злочинне діяння ніби забава, а людині розумній властива мудрість. 24 Чого страшиться нечестивий, те й осягне його, а бажання праведників виконається. 25 Як проноситься вихор, так немає більше нечестивого; а праведник — на вічній основі. 26 Що оцет для зубів і дим для очей, те лінивий для тих, хто посилає його. 27 Страх Господній додає днів, літа ж нечестивих скоротяться. 28 Очікування праведників — радість, а надія нечестивих загине. 29 Путь Господня — твердиня для непорочного і страх для тих, що чинять беззаконня. 30 Праведник повіки не завагається, нечестиві ж не будуть жити на землі. 31 Вуста праведника виточують мудрість, а язик зловредний відсічеться. 32 Вуста праведного знають благоприємне, а вуста нечестивих — розбещене.

 

Глава 10. [1] Притч. 15, 20. [2] Притч. 11, 4. Іов. 20, 20. [3] Пс. 32, 19. Іс. 49, 26. [4] Притч. 21, 5. [7] Пс. 111, 6. Сир. 44, 13. Мф. 26, 13. [8] Пс. 140, 5. Як. 3, 17. [10] Притч. 6, 13. Сир. 27, 24. [12] 1 Пет. 4, 8. 1 Кор. 3, 4. [15] Притч. 18, 11. Мф. 12, 35. [25] Пс. 36, 36. [28] Іов. 8, 13. Пс. 111, 10.

 

 

Глава 11

1 Невірні терези — мерзота перед Господом, але правильна вага угодна Йому. 2 Прийде гордість, прийде і посоромлення; але зі смиренними — мудрість. [Праведник, помираючи, залишає жаль; але несподівана і радісна буває погибель нечестивих.] 3 Непорочність прямодушних буде керувати ними, а лукавство підступних погубить їх. 4 Не допоможе багатство у день гніву, правда ж урятує від смерти. 5 Правда непорочного рівняє путь його, а нечестивий упаде від нечестя свого. 6 Правда прямодушних спасе їх, а беззаконники будуть уловлені беззаконням своїм. 7 Зі смертю чоловіка нечестивого зникає надія, і чекання беззаконних гине. 8 Праведник спасається від біди, а замість нього потрапляє у неї нечестивий. 9 Устами лицемір губить ближнього свого, а праведники прозорливістю спасаються. 10 При благоденстві праведників веселиться місто, і при погибелі нечестивих буває торжество. 11 Благословенням праведних звеличується місто, а вустами нечестивих руйнується. 12 Бідний на розум висловлює презирство до ближнього свого; але розумна людина мовчить. 13 Хто ходить як пліткар, той відкриває таємницю; але вірна людина таїть справу. 14 При нестачі піклування падає народ, а при багатьох радниках благоденствує. 15 Зло заподіює собі той, хто дає запоруку за стороннього; а хто ненавидить запоруку, той безпечний. 16 Доброзвичайна дружина здобуває славу [чоловіку, а дружина, що ненавидить правду, є верх нечестя. Лінивці бувають убогі], а працелюбні, здобувають багатство. 17 Чоловік милосердий благодіє душі своїй, а жорстокосердий руйнує плоть свою. 18 Нечестивий робить справу ненадійну, а тому, хто сіє правду, — нагорода певна. 19 Праведність веде до життя, а той, хто прагне до зла, прагне смерти своєї. 20 Мерзота перед Господом — підступні серцем; але благоугодні Йому непорочні в путі. 21 Можна ручитися, що порочний не залишиться непокараним; сім’я ж праведних спасеться. 22 Що золоте кільце в носі у свині, те жінка красива і — нерозсудлива. 23 Бажання праведних є одне добро, очікування нечестивих — гнів. 24 Хтось сипле щедро, і йому ще додається; а інший надміру ощадливий, і однак же убожіє. 25 Благодійна душа буде насичена, і хто напуває інших, той і сам напоєний буде. 26 Хто утримує в себе хліб, того кляне народ; а на голові того, хто продає, — благословення. 27 Хто прагне добра, той шукає благовоління; а хто шукає зла, до того воно і приходить. 28 Той, хто надіється на багатство своє, упаде; а праведники, як лист, будуть зеленіти. 29 Той, хто розладнує дім свій, отримає у наділ вітер, і нерозумний буде рабом мудрого серцем. 30 Плід праведника — древо життя; і мудрий привертає душі. 31 Так праведнику воздається на землі, тим більше нечестивому і грішному.

 

Глава 11. [1] Втор. 25, 13. [4] Притч. 10, 2. Сир. 5, 10. Єз. 7, 19. Соф. 1, 18. [6] Прем. [17] Притч. 12, 1. [19] Еккл. 10, 14. Сир. 20, 7. [21] 5, 15. [8] Есф. 7, 9. Пс. 33, 20. [10] Притч. 28, 12. [11] Бут. 18, 32. Сир. 16, 5. [13] Притч. 20, 19. Сир. 27, 17. [14] Притч. 15, 22. Прем. 6, 26. [18] Гал. 6, 8. [20] Пс. 5, 7; 118, 1. [21] Притч. 16, 5. [23] Пс. 111, 10. [24] 2 Кор. 9, 6. [28] Іов. 31, 25. Мф. 19, 23. 1 Тим. 6, 17. [30] Притч. 3, 18. [31] 1 Пет. 4, 18.

 

 

Глава 12

1 Хто любить настанови, той любить знання; а хто ненавидить викриття, той невіглас. 2 Добрий здобуває благовоління від Господа; а людину підступну Він засудить. 3 Не утвердить себе людина беззаконням; корінь же праведників нерухомий. 4 Доброчесна дружина — вінець для чоловіка свого; а ганебна — як гниль у кістках його. 5 Помисли праведних — правда, а задуми нечестивих — підступність. 6 Промови нечестивих — засідка для пролиття крови, вуста ж праведних спасають їх. 7 Торкнеться нечестивих нещастя — і немає їх, а дім праведних стоїть. 8 Хвалять людину за мірою розуму її, а розбещений серцем буде у презирстві. 9 Краще простий, але який працює на себе, ніж той, хто видає себе за знатного, але має потребу у хлібі. 10 Праведний турбується і про життя худоби своєї, серце ж нечестивих жорстоке. 11 Хто обробляє землю свою, той буде насичуватися хлібом; а хто йде слідом за тими, що марно гають час, той недоумкуватий. [Хто знаходить задоволення у гаянні часу за вином, той у своєму домі залишить безславність.] 12 Нечестивий бажає уловити в сіті зла; але корінь праведних твердий. 13 Нечестивий уловлюється гріхами вуст своїх; але праведник вийде з біди. [Той, хто дивиться лагідно, помилуваний буде, а той, хто зустрічається у воротах, заважає іншим.] 14 Від плоду вуст своїх людина насичується добром, і нагорода людині — за ділами рук її. 15 Шлях нерозумного прямий у його очах; але хто слухає поради, той мудрий. 16 У нерозумного відразу ж виявиться гнів його, а розсудливий ховає образу. 17 Хто говорить те, що знає, той говорить правду; а у свідка неправдивого — омана. 18 Якийсь пустослів уражає наче мечем, а язик мудрих — лікує. 19 Вуста правдиві вічно перебувають, а неправдивий язик — тільки на мить. 20 Підступність — у серці зловмисників, радість — у миротворців. 21 Не станеться з праведником ніякого зла, нечестиві ж будуть сповнені злом. 22 Мерзота перед Господом — вуста неправдиві, а ті, що говорять істину, благоугодні Йому. 23 Чоловік розсудливий приховує знання, а серце нерозумних висловлює глупоту. 24 Рука старанних буде панувати, а лінива буде під даниною. 25 Туга на серці людини придушує її, а добре слово звеселяє його. 26 Праведник указує ближньому своєму путь, а путь нечестивих вводить їх в оману. 27 Лінивий не смажить своєї дичини; а майно людини старанної дорогоцінне. 28 На путі правди — життя, і на стежці її немає смерти.

 

Глава 12. [1] Притч. 10, 17. [3] Притч. 10, 25. Іс. 37, 31. Єр. 17, 8. [6] Притч. 1, 11. [10] Втор. 22, 6; 25, 4. [11] Притч. 28, 19. Сир. 20, 28. [13] Притч. 18, 7. [14] Пс. 61, 13. [15] Притч. 10, 17. [16] Еккл. 7, 9. [17] Притч. 14, 5. [18] Пс. 58, 8; 63, 4. [22] Пс. 5, 7. [23] Притч. 13, 17.

 

 

Глава 13

1 Мудрий син слухає настанови батька, а буйний не слухає викриття. 2 Від плоду вуст своїх людина споживе добро, душа ж законопорушників — зло. 3 Хто зберігає вуста свої, той береже душу свою; а хто широко розкриває свій рот, тому біда. 4 Душа лінивого бажає, але марно; а душа старанних насититься. 5 Праведник ненавидить неправдиве слово, а нечестивий осоромлює і нечестить себе. 6 Правда зберігає непорочного в путі, а нечестя губить грішника. 7 Хтось видає себе за багатого, а в нього нічого нема; інший видає себе за бідного, а в нього багатства багато. 8 Багатством своїм людина викуповує життя своє, а бідний і погрози не чує. 9 Світло праведних весело горить, світильник же нечестивих угасає. [Душі підступні блукають у гріхах, а праведники співчувають і милують.] 10 Від зарозумілости виникає розбрат, а в тих, що радяться, — мудрість. 11 Багатство від суєтности виснажується, а той, хто збирає працею, примножує його. 12 Надія, яка довго не збувається, мучить серце, а бажання, що сповнилося, — як древо життя. 13 Хто нехтує слово, той заподіює шкоду собі; а хто боїться заповіді, тому воздається. 14 [У сина лукавого нічого немає доброго, а в розумного раба справи благоуспішні, і путь його пряма.] 15 Навчання мудрого — джерело життя, що віддаляє від сітей смерти. 16 Добрий розум дає приємність, путь же беззаконних жорстока. 17 Усякий розважливий діє зі знанням, а нерозумний виставляє напоказ глупство. 18 Поганий посол потрапляє в біду, а вірний посланник — спасіння. 19 Убогість і посоромлення тому, хто відкидає вчення; а хто дотримується настанов, буде в честі. 20 Бажання, яке сповнилося, — приємне для душі; але тяжко для глупих ухилятися від зла. 21 Той, хто спілкується з мудрими, стане мудрішим, а хто дружить з нерозумними, розбеститься. 22 Грішників переслідує зло, а праведникам відплачується добром. 23 Добрий залишає спадщину й онукам, а багатство грішника зберігається для праведного. 24 Багато хліба буває і на ниві бідних; але дехто гине від безладдя. 25 Хто шкодує різки своєї, той ненавидить сина; а хто любить, той з дитинства карає його. 26 Праведник їсть до ситости, а утроба беззаконних терпить нестачу.

 

Глава 13. [1] Притч. 15, 12. [2] Притч. 12, 14. [3] Притч. 18, 21. 1 Пет. 3, 10. [4] Притч. 21, 25. [5] Пс. 118, 163. [7] Притч. 12, 9. [8] Притч. 10, 15. [9] Притч. 24, 20. Пс. 36, 21. [11] Притч. 28, 8. [13] Притч. 1, 24. Ос. 4, 6. [15] Притч. 10, 11. [21] Сир. 6, 35; 37, 15. [23] Іов. 27, 17. [25] Притч. 23, 13. Сир. 30, 1. [26] Іс. 65, 13. Сир. 37, 32.

 

 

Глава 14

1 Мудра дружина влаштує дім свій, а нерозумна зруйнує його своїми руками. 2 Хто йде прямим шляхом, боїться Господа; а чиї шляхи криві, той нехтує Його. 3 У вустах нерозумного — бич гордости; вуста ж мудрих охороняють їх. 4 Де немає волів, там ясла порожні; а багато прибутку від сили волів. 5 Вірний свідок не обманює, а свідок неправдивий наговорить багато неправди. 6 Розпусний шукає мудрости, і не знаходить; а для розумного знання легке. 7 Відійди від чоловіка нерозумного, у якого ти не помічаєш розумних уст. 8 Мудрість розумного — знання путі своєї, глупство ж безрозсудних — омана. 9 Нерозумні глузують з гріха, а серед праведних — благовоління. 10 Серце знає горе душі своєї, і в радість його не втрутиться чужий. 11 Дім беззаконних зруйнується, а житло праведних розквітне. 12 Є шляхи, які здаються людині прямими; але кінець їх — дорога до смерти. 13 І під час сміху іноді болить серце, і кінцем радости буває печаль. 14 Людина з розбещеним серцем насититься від шляхів своїх, і добра — від своїх. 15 Нерозумний вірить усякому слову, розсудливий же уважний до шляхів своїх. 16 Мудрий боїться і віддаляється від зла, а нерозумний дратівливий і самовпевнений. 17 Запальний може зробити дурість; але людина, яка навмисне чинить зло, ненависна. 18 Невігласи одержують у частку собі глупоту, а розсудливі увінчаються знанням. 19 Схиляться злі перед добрими і нечестиві — біля воріт праведника. 20 Бідний ненавидимим буває навіть близькими своїми, а в багатого багато друзів. 21 Хто з презирством ставиться до ближнього свого, той грішить; а хто милосердний до бідних, той блаженний. 22 Чи не помиляються ті, що замишляють зло? [не знають милости і вірности ті, що чинять зло;] але милість і вірність у благомислячих. 23 Від усякої праці є прибуток, а від марнослів’я тільки збиток. 24 Вінець мудрих — багатство їх, а глупота невігласів глупотою і є. 25 Вірний свідок спасає душі, а неправдивий наговорить багато неправди. 26 У страху перед Господом — надія тверда, і синам Своїм Він притулок. 27 Страх Господній — джерело життя, що віддаляє від сітей смерти. 28 У численності народу — велич царя, а при малолюдстві народу біда володареві. 29 У терплячої людини багато розуму, а дратівливий виявляє глупоту. 30 Лагідне серце — життя для тіла, а заздрість — гниль для кісток. 31 Хто пригноблює бідного, той хулить Творця його; хто ж шанує Його, той благодіє нужденному. 32 За зло своє нечестивий буде відкинутий, а праведний і при смерті своїй має надію. 33 Мудрість спочиває у серці розумного, і серед дурнів дає знати про себе. 34 Праведність підносить народ, а беззаконня — нечестя народів. 35 Благовоління царя — до раба розумного, а гнів його — проти того, хто ганьбить його.

 

Глава 14. [1] Притч. 12, 4; 24, 3. [2] Іов. 12, 24. [3] Як. 3, 5. Притч. 12, 6. [5] Вих. 23, 1. Притч. 12, 17. [6] Сир. 1, 30. [8] Пс. 138, 24. [11] Притч. 12, 7. [12] Притч. 16, 25. [14] Іс. 3, 10–11. [15] Рим. 16, 18. 1 Ін. 4, 1. [16] Пс. 110, 10. [17] Притч. 12, 16. [18] Еф. 5, 15. [19] Іс. 60, 14. [20] Притч. 19, 7. [21] Пс. 40, 2. Мф. 5, 7. [23] Притч. 12, 11. [24] Притч. 10, 16, 27, 22. [25] Притч. 12, 17. [26] Притч. 18, 11. [27] Притч. 10, 17, 27. 2 Цар. 22, 6. [29] Притч. 19, 11. [31] Притч. 17, 5. Мф. 25, 36. [32] Іов. 21, 17. Пс. 72, 18; 111, 8. [34] Притч. II, 11. Прем. 5, 24. [35] Лк. 7, 2. Рим. 13, 3.

 

 

Глава 15

1 [Гнів губить і розумних.] Лагідна відповідь відвертає гнів, а образливе слово збуджує лють. 2 Язик мудрих сповіщає добрі знання, а вуста нерозумних вивергають дурість. 3 На всякому місці очі Господні: вони бачать злих і добрих. 4 Лагідний язик — древо життя, але неприборканий — печаль духу. 5 Нерозумний нехтує наставляння батька свого; а хто прислуховується до викривань, той розважливий. [У багатстві правди велика сила, а нечестиві викоріняться з землі.] 6 У домі праведника — достаток скарбів, а у прибутку нечестивого — безладдя. 7 Вуста мудрих поширюють знання, а серце нерозумних не так. 8 Жертва нечестивих — мерзота перед Господом, а молитва праведних благоугодна Йому. 9 Мерзота перед Господом — путь нечестивого, а того, хто йде шляхом правди, Він любить. 10 Зле покарання — тому, хто ухиляється від путі, і той, хто ненавидить викриття, загине. 11 Пекло й Аваддон відкриті перед Господом, тим більше серця синів людських. 12 Не любить розпусний тих, хто викриває його, і до мудрих не піде. 13 Веселе серце робить лице веселим, а при сердечній печалі дух занепадає. 14 Серце розумного шукає знання, вуста ж дурних споживають глупство. 15 Усі дні нещасного сумні; а в кого серце веселе, у того завжди бенкет. 16 Краще небагато зі страхом Господнім, ніж великий скарб, і при ньому тривога. 17 Краще блюдо зелені, і при ньому любов, ніж відгодований бик, і при ньому ненависть. 18 Запальна людина збуджує розбрат, а терпляча утишує незгоду. 19 Шлях лінивого — як терновий пліт, а путь праведних — гладенька. 20 Мудрий син радує батька, а нерозумна людина зневажає матір свою. 21 Глупота — радість для недоумкуватого, а людина розумна йде прямою дорогою. 22 Без ради розпочаті діла зруйнуються, а з великою кількістю радників вони відбудуться. 23 Радість людині у відповіді вуст її, і як добре слово вчасне! 24 Путь життя мудрого вгору, щоб ухилитися від пекла внизу. 25 Дім гордовитих розорить Господь, а межу вдови укріпить. 26 Мерзота перед Господом — думки злих, слова ж непорочних угодні Йому. 27 Корисливий розладнає дім свій, а той, хто ненавидить подарунки, буде жити. 28 Серце праведного обмірковує відповідь, а вуста нечестивих вивергають зло. [Приємні перед Господом путі праведних; через них і вороги стають друзями.] 29 Далекий Господь від нечестивих, а молитву праведників чує. 30 Світлий погляд радує серце, добра звістка зміцнює кістки. 31 Вухо, уважне до вчення життя, перебуває між мудрими. 32 Хто відкидає наставляння, той не дбає про свою душу; а хто слухає викривання, той набуває розуму. 33 Страх Господній навчає мудрости, і славі передує смирення.

 

Глава 15. [1] 1 Цар. 25, 24, 35. Притч. 15, 28. [2] Притч. 12, 23. [3] Пс. 32, 14. Євр. 4, 13. [4] Притч. 3, 18; 11, 30; 12, 18. [6] Пс. III, 3. Іов. 20, 22. [8] Притч. 21, 27. Сир. 34, 19. Іс. 1, 11. Єр. 6, 20. Ам. 5, 21. [9] Пс. 5, 7. [11] Іов. 26, 6. Пс. 7, 10. [13] Притч. 17, 22. Сир. 38, 18. [15] Еккл. 3, 12. [16] Пс. 36, 16. [17] Притч. 17, 1. [18] Притч. 26, 21. [19] 1 Ін. 2, 10. [20] Притч. 10, 1; 17, 25; 19, 13, 26. [22] Притч. 11, 14; 20, 18. [25] Есф. 7, 9. Притч. 2, 22: 12, 7. [27] 1 Тим. 6, 9. Вих. 23, 8. [29] Пс. 10, 5. Іс. 1, 15. Як. 5, 16.

 

 

Глава 16

1 Людині належать припущення серця, але від Господа відповідь язика. 2 Усі путі людини чисті в її очах, але Господь зважує душі. 3 Віддай Господу справи твої, і наміри твої звершаться. 4 Усе зробив Господь заради Себе; і навіть нечестивого тримає на день біди. 5 Мерзота перед Господом усякий гордовитий серцем; можна ручитися, що він не залишиться непокараним. [Початок доброго шляху — чинити правду; це угодніше перед Богом, ніж приносити жертви. Хто шукає Господа, знайде знання з правдою; істинно ті, що шукають Його, знайдуть мир.] 6 Милосердям і правдою очищається гріх, і страх Господній відводить від зла. 7 Коли Господу вгодні путі людини, Він і ворогів її примиряє з нею. 8 Краще небагато з правдою, ніж безліч прибутків з неправдою. 9 Серце людини обмірковує свій шлях, але Господь керує ходом її. 10 У вустах царя — слово натхненне; вуста його не повинні погрішати на суді. 11 Правильні терези і вагові чаші — від Господа; від Нього ж усі гирі в торбі. 12 Мерзота для царів — діло беззаконне, тому що правдою утверджується престіл. 13 Приємні царю вуста правдиві, і того, хто говорить істину, він любить. 14 Царський гнів — вісник смерти; але мудра людина умилостивить його. 15 У світлому погляді царя — життя, і благовоління його — як хмара з пізнім дощем. 16 Придбання мудрости набагато краще за золото, і придбання розуму переважніше за добірне срібло. 17 Путь праведних — відхилення від зла: той береже душу свою, хто зберігає путь свою. 18 Погибелі передує гордість, і падінню — пихатість. 19 Краще смирятися духом з лагідними, ніж розділяти здобич з гордими. 20 Хто веде справу розумно, той знайде благо, і хто надіється на Господа, той блаженний. 21 Мудрий серцем назветься благорозумним, і солодкі слова додасть до навчання. 22 Розум для тих, хто має його, — джерело життя, а вченість нерозумних — глупота. 23 Серце мудрого робить язик його мудрим і примножує знання у вустах його. 24 Приємна мова — стільниковий мед, солодка для душі і цілюща для кісток. 25 Є путі, які здаються людині прямими, але кінець їх шлях до смерті. 26 Трудящий трудиться для себе, тому що змушує його до того рот його. 27 Чоловік лукавий замишляє зло, і на вустах його ніби вогонь палючий. 28 Чоловік підступний сіє розбрат, і навушник розлучає друзів. 29 Людина неблагонамірена розбещує ближнього свого і веде його на путь недобру; 30 прищулює очі свої, щоб придумати підступи; закушуючи собі губи, чинить лиходійство; [він — піч злоби]. 31 Вінець слави — сивина, яка знаходиться на шляху правди. 32 Довготерпеливий краще за хороброго, і той, хто володіє собою, краще за завойовника міста. 33 У полу кидається жереб, але всі рішення його — від Господа.

 

Глава 16. [1] Єр. 10, 23. [3] Пс. 36, 5. 1 Пет. 5, 7. [4] Іов. 21, 30. Рим. 11, 36. [5] Притч. 8, 13. [6] Неєм. 5, 15. [7] Сир. 6, 17. 1 Пет. 3, 13. [10] 3 Цар. 3, 27. [11] Притч. 11, 1; 20, 10, 23. [12] Притч. 20, 28; 25, 5. [14] Есф. 7, 7. Притч. 20, 2. [16] Іов. 28, 15. [18] Есф. 3, 1. Притч. 18, 13. Дан. 4, 27. [20] Пс. 33, 9. Іс. 30, 18. Єр. 17, 7. [25] Притч. 14, 12. [27] Пс. 7, 16. Як. 3, 6. [28] Притч. 15, 18. [30] Притч. 6, 13; 10, 10. [31] Притч. 20, 29. Тит. 2, 2. [32] Притч. 19, 11. [33] Нав. 7, 14.

 

 

Глава 17

1 Краще шматок сухого хліба, і з ним мир, ніж дім, повний заколотої худоби, з розбратом. 2 Розумний раб панує над безпутним сином і між братами розділить спадщину. 3 Плавильня — для срібла, і горно — для золота, а серця випробовує Господь. 4 Злодій дослухається до вуст беззаконних, неправдомовець слухається язика пагубного. 5 Хто знущається з убогого, той хулить Творця його; хто радіє нещастю, той не залишиться непокараним [а милосердий помилуваний буде]. 6 Вінець старих — сини синів, і слава дітей — батьки їхні. [У вірного цілий світ багатства, а в невірного — ні гроша.] 7 Непристойна для нерозумного поважна мова, тим більше знатному — вуста неправдиві. 8 Подарунок — дорогоцінний камінь в очах того, хто володіє ним: куди не звернеться він, матиме успіх. 9 Хто прикриває провину, той шукає любови; а хто знову нагадує про неї, той віддаляє друга. 10 На розумного сильніше діє догана, ніж на дурня сто ударів. 11 Підбурювач шукає тільки зла; тому жорстокий ангел буде посланий проти нього. 12 Краще зустріти людині ведмедицю, позбавлену дітей, ніж дурня з його глупотою. 13 Хто за добро відплачує злом, від дому того не відійде зло. 14 Початок сварки — як прорив води; залиш сварку раніше, ніж розгориться вона. 15 Хто виправдовує нечестивого і хто звинувачує праведного — обоє мерзота перед Господом. 16 До чого скарб у руках нерозумного? Для придбання мудрости у нього немає розуму. [Хто високим робить свій дім, той шукає, як розбитися; а хто ухиляється від навчання, впаде в біди.] 17 Друг любить повсякчас і, як брат, з’явиться під час нещастя. 18 Чоловік бідний на розум дає руку і ручається за ближнього свого. 19 Хто любить сварки, той любить гріх, і хто високо піднімає ворота свої, той шукає падіння. 20 Підступне серце не знайде добра, і лукавий язик потрапить у біду. 21 Породив хто дурня, — собі на лихо, і батько нерозумного не порадіє. 22 Веселе серце доброчинне, як лікування, а сумовитий дух сушить кістки. 23 Нечестивий бере подарунок з пазухи, щоб викривити путі правосуддя. 24 Мудрість — перед лицем розумного, а очі дурня — на краю землі. 25 Нерозумний син — досада батькові своєму і засмучення для матері своєї. 26 Недобре й звинувачувати правого, і бити вельмож за правду. 27 Розумний стриманий у словах своїх, і розсудливий холоднокровний. 28 І нерозумний, коли мовчить, може здатися мудрим, і хто закриває вуста свої — розсудливим.

 

Глава 17. [1] Притч. 15, 17. [2] Сир. 10, 28. [3] Притч. 27, 21. Сир. 2, 5. Єр. 17, 10. [5] Притч. 14, 31. [6] Пс. 127, 6. 2 Тим. 1, 5. [9] Притч. 10, 12. Сир. 6, 5. [13] Втор. 32, 35. 1 Пет. 3, 9. Рим. 12, 17, 19. 1 Сол. 5, 15. [15] Притч. 24, 24. Іс. 5, 23. [17] Притч. 18, 25. Сир. 12, 8–9. [18] Притч. 6, 1; 11, 15. [20] Притч. 6, 14. [21] Притч. 15, 20. [22] Притч. 15, 13. [23] Притч. 21, 14. [24] Еккл. 2, 14; 8, 1. [25] Притч. 15, 20. [27] Як. 1, 19.

 

 

Глава 18

1 Примхи шукає норовистий, повстає проти всього розумного. 2 Дурень не любить знання, а тільки б виявити свій розум. 3 З приходом нечестивого приходить і презирство, а з неславою — ганьба. 4 Слова вуст людських — глибокі води; джерело мудрости — струменевий потік. 5 Недобре бути небезстороннім до нечестивого, щоб звергнути праведного на суді. 6 Вуста нерозумного йдуть на сварку, і слова його викликають побиття. 7 Язик нерозумного — загибель для нього, і вуста його — сітка для душі його. 8 [Лінивого долає страх, а душі жоноподібні будуть голодувати.] 9 Слова навушника — як ласощі, і вони входять у нутрощі утроби. 10 Недбайливий у роботі своїй — брат марнотратцю. 11 Ім’я Господа — міцна вежа: втікає до неї праведник — і у безпеці. 12 Майно багатого — міцне місто його, і як висока огорожа в його уяві. 13 Перед падінням підноситься серце людини, а смирення передує славі. 14 Хто дає відповідь не вислухавши, той нерозумний, і сором йому. 15 Дух людини переносить її немочі; а вражений дух — хто може підкріпити його? 16 Серце розумного здобуває знання, і вухо мудрих шукає знання. 17 Подарунок у людини дає їй простір і до вельмож доведе її. 18 Перший у позові своєму правий, але приходить суперник його і досліджує її. 19 Жереб припиняє суперечки і вирішує між сильними. 20 Брат, який озлобився, неприступніший за міцне місто, і сварки подібні до запорів замку. 21 Від плоду вуст людини наповнюється утроба її; плодами вуст своїх вона насичується. 22 Смерть і життя — у владі язика, і ті, що люблять його, споживуть від плодів його. 23 Хто знайшов [добру] дружину, той знайшов благо й одержав благодать від Господа. [Хто виганяє добру дружину, той виганяє щастя, а хто утримує перелюбницю — божевільний і нечестивий.] 24 З благанням говорить убогий, а багатий відповідає грубо. 25 Хто хоче мати друзів, той і сам повинен бути дружнім; і буває друг, більш прив’язаний, ніж брат.

 

Глава 18. [4] Притч. 20, 5. [5] Лев. 19, 15. Втор. 1, 17. Притч. 24, 23. Сир. 42, 1. [7] Притч. 10, 14; 12, 13. [11] Пс. 19, 2. Притч. 14, 26. [12] Притч. 10, 15. [13] Притч. 16, 18. [14] Сир. 11, 8. [17] Притч. 17, 8. Мф. 2, 11. [21] Притч. 14, 14. Іс. 3, 10. [22] Притч. 13, 3. Як. 3, 8–10. [23] Притч. 19, 14. [24] Сир. 13, 4. [25] Притч. 17, 17.

 

 

Глава 19

1 Краще бідний, який ходить у своїй непорочності, ніж [багатий] із неправдивими вустами, і притім нерозумний. 2 Недобре душі без знання, і хто поспішний ногами, той оступиться. 3 Глупота людини спотворює путь її, а серце її обурюється на Господа. 4 Багатство додає багато друзів, а бідного залишає і друг його. 5 Лжесвідок не залишиться непокараним, і хто говорить неправду, не врятується. 6 Багато хто запобігає перед знатними, і всякий — друг людині, яка дає подарунки. 7 Бідного ненавидять усі брати його, тим більше друзі його віддаляються від нього: женеться за ними, щоб поговорити, але і цього немає. 8 Хто здобуває розум, той любить душу свою; хто спостерігає розважливість, той знаходить благо. 9 Лжесвідок не залишиться непокараним, і хто говорить неправду, загине. 10 Непристойна нерозумному пишність, тим більше рабові панування над князями. 11 Розсудливість робить людину повільною на гнів, і слава для неї — бути поблажливою до провин. 12 Гнів царя — як ревіння лева, а благовоління його — як роса на траву. 13 Нерозумний син — руйнування для батька свого, і сварлива дружина — стічна труба. 14 Дім і майно — спадщина від батьків, а розумна дружина — від Господа. 15 Лінощі занурюють у сонливість, і недбайлива душа буде терпіти голод. 16 Хто зберігає заповідь, той зберігає душу свою, а хто не дбає про путі свої, — загине. 17 Хто благодіє бідному, дає в борг Господу, і Він воздасть йому за благодіяння його. 18 Карай сина свого, доки є надія, і не обурюйся криком його. 19 Гнівливий нехай терпить покарання, тому що, коли пощадиш його, доведеться тобі ще більше карати його. 20 Слухайся поради і приймай викривання, щоб стати тобі згодом мудрим. 21 Багато задумів у серці людини, але відбудеться тільки визначене Господом. 22 Радість людині — добродійність її, і бідна людина краще, ніж неправдива. 23 Страх Господній веде до життя, і хто має його, завжди буде задоволений, і зло не осягне його. 24 Лінивий опускає руку свою у чашу, і не хоче донести її до рота свого. 25 Якщо ти покараєш кощунника, то і простий зробиться розсудливим; і якщо викриєш розумного, то він зрозуміє наставляння. 26 Хто розоряє батька і виганяє матір, — син соромітний і безчесний. 27 Перестань, сину мій, слухати напоумлення про відхилення від висловів розуму. 28 Лукавий свідок знущається із суду, і вуста беззаконних ковтають неправду. 29 Готові суди для кощунників, і побиття — на тіло нерозумних.

 

Глава 19. [1] Притч. 28, 6. [2] Притч. 6, 18. [3] Сир. 15, 11. Як. 1, 13. [4] Притч. 14, 20. [5] Втор. 19, 19. Дан. 13, 51, 62. [9] Притч. 21, 28. [10] Притч. 30, 21–22. [11] Притч. 14, 29. [12] Есф. 7, 9. Рим. 13, 4. [13] Притч. 10, 1. [14] Притч. 18, 23. [16] Притч. 3, 21–22. Лк. 11, 28. [17] Пс. 40, 2. Мф. 10, 42; 25, 40. [18] Притч. 13, 25; 23, 13. [21] Іов. 23, 13. Притч. 16, 1. [24] Притч. 26, 15. [25] Притч. 21, 11. [26] Притч. 15, 20. [28] Іов. 15, 16.

 

 

Глава 20

1 Вино — глузливе, сикера — буйна; і всякий, хто захоплюється ними, нерозумний. 2 Гроза царя — ніби ревіння лева: хто дратує його, той грішить проти самого себе. 3 Шана для людини — відстати від сварки; а всякий дурень задерикуватий. 4 Лінивець узимку не оре: шукає влітку — і немає нічого. 5 Помисли в серці людини — глибокі води, але людина розумна вичерпує їх. 6 Багато хто хвалить людину за милосердя, але правдиву людину хто знаходить? 7 Праведник ходить у своїй непорочності: блаженні діти його після нього! 8 Цар, який сидить на престолі суду, розганяє очима своїми все зле. 9 Хто може сказати: «я очистив моє серце, я чистий від гріха мого?» 10 Неоднакові терези, неоднакова міра, те й інше — мерзота перед Господом. 11 Можна узнати навіть отрока за заняттями його, чи чистою і чи правильною буде поведінка його. 12 Вухо, що чує, й око, що бачить, — і те й інше створив Господь. 13 Не люби спати, щоб тобі не зубожіти; тримай відкритими очі твої, і будеш досита їсти хліб. 14 «Погано, погано», говорить покупець, а коли відійде, хвалиться. 15 Є золото і багато перлів, але дорогоцінне начиння — вуста розумні. 16 Візьми одяг його, оскільки він заручився за чужого; і за стороннього візьми від нього заставу. 17 Солодкий для людини хліб, придбаний неправдою; але після рот її наповниться жорствою. 18 Починання одержують твердість через нараду, і після наради веди війну. 19 Хто ходить переносником, той відкриває таємницю; і хто широко розкриває рот, з тим не спілкуйся. 20 Хто лихословить батька свого і свою матір, того світильник згасне серед глибокої темряви. 21 Спадщина, поспішно захоплена спочатку, не благословиться згодом. 22 Не говори: «я відплачу за зло»; залиш Господу, і Він збереже тебе. 23 Мерзота перед Господом — неоднакові гирі, і неправильні терези — не добро. 24 Від Господа спрямовуються кроки людини; людині ж як дізнатися про шлях свій? 25 Сітка для людини — поспішно давати обітницю, і після обітниці обмірковувати. 26 Мудрий цар розвіє нечестивих і поверне на них колесо. 27 Світильник Господній — дух людини, який випробовує всі глибини серця. 28 Милість і істина охороняють царя, і милістю він підтримує престіл свій. 29 Слава юнаків — сила їх, а прикраса старих — сивина. 30 Рани від побиття — лікування проти зла, й удари, що проникають у нутрощі утроби.

 

Глава 20. [1] Іс. 28, 7. Еф. 5, 18. [2] Притч. 19, 12. [5] Притч. 18, 4. [6] Мф. 6, 2. Лк. 18, 8. [7] Втор. 7, 13. [9] 3 Цар. 8, 46. 2 Пар. 6, 36. Іов. 14, 4. Пс. 50, 7. Сир. 7, 5. 1 Ін 1, 8. [10] Притч. 11, 1. [12] Вих. 4, 11. Пс. 93, 9. [16] Притч. 27, 13. [19] Притч. 11, 13. [20] Вих. 21, 17. Лев. 20, 9. Мф. 15, 4. Мк. 7, 10. [22] Притч. 17, 13. [24] Пс. 36, 23. [25] Діян. 5, 4. [26] Притч. 20, 8. [28] Притч. 16, 12. [29] Притч. 16, 31.

 

 

Глава 21

1 Серце царя — у руці Господа, як потоки вод: куди захоче, туди Він направляє його. 2 Усякий шлях людини прямий в очах її; але Господь зважує серця. 3 Дотримання правди і правосуддя більш угодне Господу, ніж жертва. 4 Гордість очей і зарозумілість серця, які відзначають нечестивих, — гріх. 5 Думки старанного прагнуть достатку, а всякий поспішний терпить збиток. 6 Придбання скарбу неправдивим язиком — скороминучий подув тих, хто шукає смерти. 7 Насильство нечестивих упаде на них, тому що вони зреклися дотримуватися правди. 8 Мінливий шлях у людини розбещеної; а хто чистий, того дія пряма. 9 Краще жити в кутку на покрівлі, ніж зі сварливою дружиною у просторому домі. 10 Душа нечестивого бажає зла: не знайде милости в очах його і друг його. 11 Коли карається кощунник, простий робиться мудрим; і коли врозумляється мудрий, то він здобуває знання. 12 Праведник спостерігає за домом нечестивого: як впадають нечестиві у нещастя. 13 Хто затикає вухо своє від волання бідного, той і сам буде волати, — і не буде почутий. 14 Подарунок таємний гасить гнів, і дарунок у пазуху — сильну лють. 15 Дотримання правосуддя — радість для праведника і страх для тих, хто чинить зло. 16 Людина, що збилася з путі розуму, оселиться в зібранні мерців. 17 Хто любить веселощі, зубожіє; а хто любить вино і жир, не розбагатіє. 18 Викупом буде за праведного нечестивий і за прямодушного — лукавий. 19 Краще жити у землі пустельній, ніж з дружиною сварливою і сердитою. 20 Жаданий скарб і жир — у домі мудрого; а нерозумна людина марнотратить їх. 21 Хто дотримується правди і милости, той знайде життя, правду і славу. 22 Мудрий входить у місто сильних і знищує укріплення, на яке вони сподівалися. 23 Хто зберігає вуста свої і язик свій, той зберігає від біди душу свою. 24 Зарозумілий злодій — кощунник ім’я йому — діє у запалі гордости. 25 Жадоба лінивця уб’є його, тому що руки його відмовляються працювати; 26 кожного дня він сильно жадає, а праведник дає і не шкодує. 27 Жертва нечестивих — мерзота, особливо коли з лукавством приносять її. 28 Лжесвідок загине; а людина, яка говорить те, що знає, буде говорити завжди. 29 Людина нечестива зухвала лицем своїм, а праведний тримає прямо путь свою. 30 Немає мудрости, і немає розуму, і немає ради всупереч Господу. 31 Коня готують на день битви, але перемога — від Господа.

 

Глава 21. [1] 2 Пар. 36, 22. [2] Притч. 16, 2. [3] Ос. 6, 6. [5] Притч. 10, 4. [9] Притч. 25, 24. [11] Притч. 19, 25. [13] Притч. 3, 27–28. [14] 1 Цар. 25, 18. [17] Притч. 23, 21. [19] Притч. 25, 24. Сир. 25, 21. [21] Притч. 19, 17. [22] Еккл. 9, 16. [26] Пс. 36, 26. [27] Притч. 15, 8. [28] Притч. 19, 5, 9. [30] Єз. 28, 5. Іов. 5, 13. [31] Пс. 32, 17.

 

 

Глава 22

1 Добре ім’я краще за велике багатство, і добра слава краща за срібло і золото. 2 Багатий і бідний зустрічаються один з одним: того й іншого створив Господь. 3 Розсудливий бачить біду, і ховається; а недосвідчені йдуть уперед, і караються. 4 За смиренням іде страх Господній, багатство і слава і життя. 5 Терня і сіті на шляху підступного; хто береже душу свою, віддалися від них. 6 Напоум юнака на початку путі його: він не ухилиться від неї, коли і постаріє. 7 Багатий панує над бідним, і боржник робиться рабом позикодавця. 8 Хто сіє неправду, пожне біду, і тростини гніву його не стане. [Людину, яка доброхітно дає, любить Бог, і нестачу діл її поповнить.] 9 Милосердий буде благословлятися, тому що дає бідному від хліба свого. [Перемогу і честь здобуває той, хто дає дари, і навіть оволодіває душею тих, що одержують їх.] 10 Прожени кощунника, і віддалиться розбрат, і припиняться сварка і лайка. 11 Хто любить чистоту серця, у того приємність на вустах, тому цар — друг. 12 Очі Господа охороняють знання, а слова законопорушника Він відкидає. 13 Лінивець говорить: «лев на вулиці! посередині площі уб’ють мене!» 14 Глибока прірва — вуста блудниць: на кого прогнівається Господь, той упаде туди. 15 Глупота прив’язалася до серця юнака, але виправна різка віддалить її від нього. 16 Хто кривдить бідного, щоб примножити своє багатство, і хто дає багатому, той зубожіє.

17 Прихили вухо твоє, і слухай слова мудрих, і серце твоє зверни до мого знання; 18 тому що утіхою буде, якщо ти будеш зберігати їх у серці твоєму, і вони будуть також на вустах твоїх. 19 Щоб уповання твоє було на Господа, я вчу тебе і сьогодні, і ти пам’ятай. 20 Чи не писав я тобі тричі в порадах і наставляннях, 21 щоб навчити тебе точних слів істини, щоб ти міг передавати слова істини тим, хто посилає тебе?

22 Не будь грабіжником бідного, тому що він бідний, і не утискуй нещасного біля воріт, 23 тому що Господь вступиться у справу їх і візьме душу у грабіжників їхніх. 24 Не дружися з гнівливим і не спілкуйся з людиною запальною, 25 щоб не навчитися шляхів її і не накинути петлі на душу свою. 26 Не будь з тих, які дають руки і ручаються за борги: 27 якщо тобі нема чим заплатити, то для чого доводити себе, щоб узяли постіль твою з-під тебе? 28 Не пересувай межі давньої, яку провели батьки твої. 29 Чи бачив ти людину моторну у своїй справі? Вона буде стояти перед царями, вона не буде стояти перед простими.

 

Глава 22. [1] Еккл. 7, 1–2. [2] Притч. 29, 13. [3] Притч. 27, 12. [5] Нав. 23, 13. [7] Як. 2, 6. [8] Іов. 4, 8. Ос. 10, 12. [9] 2 Кор. 9, 7. [13] Притч. 26, 13. [20] Притч. 3, 5–6. [22] Втор. 24, 17. Іов. 31, 13. [23] Притч. 23, 11. [24] Притч. 15, 18; 29, 22. [25] Притч. 12, 13. [26] Притч. 6, 1. [27] Притч. 20, 16. [28] Втор. 19, 14. Притч. 23, 10.

 

 

Глава 23

1 Коли сядеш споживати їжу з володарем, то ретельно спостерігай, що перед тобою, 2 і постав перешкоду в гортані твоїй, якщо ти жадібний. 3 Не захоплюйся ласими стравами його; це — оманна їжа. 4 Не піклуйся про те, щоб нажити багатство; залиш такі думки твої. 5 Спрямуєш очі твої на нього, і — його вже немає; тому що воно зробить собі крила і, як орел, полетить до неба. 6 Не споживай їжі у людини заздрісної і не захоплюйся ласими стравами її; 7 тому що, які думки у душі її, така й вона; «їж і пий», говорить вона тобі, а серце її не з тобою. 8 Шматок, який ти з’їв, виблюєш, і добрі слова твої ти витратиш даремно. 9 У вуха нерозумного не говори, тому що він знехтує розумні слова твої. 10 Не пересувай межі давньої і на поля сиріт не заходь, 11 тому що Захисник їх сильний; Він вступиться у справу їх з тобою. 12 Прихили серце твоє до навчання і вуха твої — до розумних слів. 13 Не залишай юнака без покарання: якщо покараєш його різкою, він не помре; 14 ти покараєш його різкою і спасеш душу його від пекла.

15 Сину мій! якщо серце твоє буде мудре, то порадіє і моє серце; 16 і нутрощі мої будуть радіти, коли вуста твої будуть говорити справедливе. 17 Нехай не заздрить серце твоє грішникам, але нехай перебуває воно в усі дні у страху Господньому; 18 тому що є майбутнє, і надія твоя не втрачена. 19 Слухай, сину мій, і будь мудрий, і направляй серце твоє на пряму путь. 20 Не будь між тими, хто упивається вином, між тими, хто пересичується м’ясом: 21 тому що п’яниця і той, хто пересичується, зубожіють, і сонливість одягне в руб’я. 22 Слухайся батька твого: він породив тебе; і не зневажай матері твоєї, коли вона і постаріє. 23 Купи істину і не продавай мудрости і вчення і розуму. 24 Торжествує батько праведника, і хто породив мудрого, радіє за нього. 25 Нехай веселиться батько твій і нехай торжествує мати твоя, що народила тебе.

26 Сину мій! віддай серце твоє мені, і очі твої нехай спостерігають за путями моїми, 27 тому що блудниця — глибока прірва, і чужа дружина — вузький колодязь; 28 вона, як розбійник, сидить у засідці і множить між людьми законопорушників. 29 У кого виття? у кого стогін? у кого сварки? у кого горе? у кого рани без причини? у кого багряні очі? 30 У тих, які довго сидять за вином, які приходять шукати вина приправленого. 31 Не дивися на вино, як воно червоніє, як воно іскриться в чаші, як воно світиться рівно: 32 згодом, як змій, воно вкусить, і вжалить, як аспид; 33 очі твої будуть дивитися на чужих дружин, і серце твоє заговорить про розпусне, 34 і ти будеш, як той, що спить серед моря, і як той, що спить на верхівці щогли. 35 [І скажеш:] «били мене, мені не було боляче; штовхали мене, я не відчував. Коли прокинуся, знову буду шукати того самого».

 

Глава 23. [1] Сир. 31, 13. [4] 1 Тим. 6, 6, 9. [11] Притч. 22, 23. [13] Притч. 13, 25. [15] Притч. 27, 11. [17] Пс. 36, 1. Притч. 24, 1. [20] Рим. 13, 13. Еф. 5, 18. [21] Притч. 21, 17. [22] Притч. 1, 8. [24] Притч. 10, 1; 15, 20. [26] Мф. 15, 19. Мк. 7, 6. [27] Сир. 19, 2. [30] [6] Сир. 14, 10. [9] Притч. 9, 8. [10] Притч. 22, 28. Іс. 5, 11. [33] Еф. 5, 18. 1 Ін. 2, 16. [35] Іс. 56, 12.

 

 

Глава 24

1 Не ревнуй злим людям і не бажай бути з ними, 2 тому що про насильство помишляє серце їх, і про зле говорять вуста їхні. 3 Мудрістю влаштовується дім і розумом утверджується, 4 і з умінням наповнюється він усередині всяким дорогоцінним і прекрасним майном. 5 Людина мудра сильна, і людина розумна зміцнює силу свою. 6 Тому обдумано веди війну твою, і успіх буде при багатьох нарадах. 7 Для нерозумного занадто високою є мудрість; біля воріт не відкриє він уст своїх. 8 Хто замишляє зробити зло, того називають зловмисником. 9 Помисел глупоти — гріх, і кощунник — мерзота для людей. 10 Якщо ти в день нещастя виявився слабким, то бідна сила твоя. 11 Рятуй узятих на смерть, і невже відмовишся від приречених на убиття? 12 Чи скажеш: «ось, ми не знали цього»? А Той, Хто випробовує серця, хіба не знає? Той, Хто спостерігає за душею твоєю, знає це, і воздасть людині за ділами її. 13 Їж, сину мій, мед, тому що він приємний, і стільник, який солодкий для гортані твоєї: 14 таке і пізнання мудрости для душі твоєї. Якщо ти знайшов її, тобто майбутнє, і надія твоя не втрачена. 15 Не замислюй зла, нечестивий, проти житла праведника, не спустошуй місця спокою його, 16 бо сім разів упаде праведник, і встане; а нечестиві впадуть у погибель. 17 Не радій, коли упаде ворог твій, і нехай не веселиться серце твоє, коли він спіткнеться. 18 Інакше, побачить Господь, і неугодне буде це в очах Його, і Він відверне від нього гнів Свій. 19 Не обурюйся на злодіїв і не заздри нечестивим, 20 тому що злий не має майбуття, — світильник нечестивих погасне. 21 Бійся, сину мій, Господа і царя; із заколотниками не спілкуйся, 22 тому що несподівано прийде погибель від них, і біду від них обох хто передбачить? 23 Сказано також мудрими: мати упередженість на суді — недобре. 24 Хто говорить винному: «ти правий», того будуть проклинати народи, того будуть ненавидіти племена; 25 а викривачів будуть любити, і на них прийде благословення. 26 В уста цілує той, хто відповідає словами вірними. 27 Зверши справи твої поза домом, закінчи їх на полі твоєму, і потім облаштовуй і дім твій. 28 Не будь лжесвідком на ближнього твого: для чого тобі обманювати вустами твоїми? 29 Не говори: «як він вчинив зі мною, так і я зроблю з ним, воздам людині за ділами її». 30 Проходив я мимо поля чоловіка лінивого і мимо виноградника чоловіка бідного на розум: 31 і ось, усе це заросло терням, поверхня його вкрилася кропивою, і кам’яна огорожа його зруйнувалася. 32 І подивився я, і взяв до серця свого, і подивився й отримав урок: 33 «трохи поспиш, трохи подрімаєш, трохи, склавши руки, полежиш, — 34 і прийде, як перехожий, бідність твоя, і нестаток твій — як людина озброєна».

 

Глава 24. [1] Пс. 36, 1. Притч. 23, 17. [2] Пс. 9, 28. [6] Притч. 20, 18. [7] Притч. 14, 6. [11] Пс. 81, 4. [12] Іов. 34, 11. Пс. 61, 13. Єр. 32, 19. Рим. 2, 6. Одкр. 22, 12. [15] Притч. 1, 11. [16] Пс. 36, 24. Ам. 5, 2. [17] Іов. 31, 29. [19] Пс. 36, 1. [20] Притч. 13, 9. [21] Мф. 22, 21. 1 Пет. 2, 17. Рим. 13, 2. [23] Притч. 18, 5. [24] Іс. 5, 23. [29] Притч. 17, 13. [31] Притч. 15, 19. [33] Притч. 6, 10. [34] Притч. 28, 19.

 

 

Глава 25

1 І це притчі Соломона, які зібрали люди Єзекії, царя Юдейського. 2 Слава Божа — покривати таємницею справу, а слава царів — досліджувати справу. 3 Як небо у висоті й земля в глибині, так серце царів — недослідиме. 4 Відокреми домішки від срібла, і вийде у срібника сосуд: 5 віддали неправедного від царя, і престіл його утвердиться правдою. 6 Не величайся перед лицем царя, і на місці великих не ставай; 7 тому що краще, коли скажуть тобі: «йди сюди вище», ніж коли понизять тебе перед знатним, якого бачили очі твої. 8 Не вступай поспішно в тяжбу: інакше що будеш робити після закінчення, коли суперник твій осоромить тебе? 9 Веди тяжбу із суперником твоїм, але таємниці іншого не відкривай, 10 щоб не докорив тобі той, хто почує це, і тоді нечестя твоє не відійде від тебе. [Любов і дружба звільняють: збережи їх для себе, щоб не зробитися тобі достойним ганьби; збережи путі твої благовпорядкованими.] 11 Золоті яблука у срібних прозорих посудинах — слово, сказане пристойно. 12 Золота серга і прикраса з чистого золота — мудрий викривач для уважного вуха. 13 Що прохолода від снігу під час жнив, те вірний посланець для того, хто посилає його: він доставляє душі господаря свого відраду. 14 Що хмари і вітри без дощу, те людина, яка хвалиться подарунками, яких не дає. 15 Лагідністю схиляється до милости вельможа, і м’який язик переломлює кістки. 16 Знайшов ти мед, — їж, скільки тобі потрібно, щоб не пересититися ним і не виблювати його. 17 Не вчащай входити в дім друга твого, щоб ти не надокучив йому і він не зненавидів тебе. 18 Що молот і меч і гостра стріла, те людина, яка виголошує лжесвідчення проти ближнього свого. 19 Що зламаний зуб і розслаблена нога, те надія на ненадійну [людину] в день біди. 20 Що холодний день, для того, хто знімає із себе одяг, що оцет на рану, те той, хто співає пісень сумному серцю. [Як міль одягу і черва дереву, так печаль шкодить серцю людини.] 21 Якщо голодний ворог твій, нагодуй його хлібом; і якщо він спраглий, напої його водою: 22 тому що, [роблячи це,] ти збираєш палаюче вугілля на голову його, і Господь воздасть тобі. 23 Північний вітер приносить дощ, а таємна мова — незадоволені обличчя. 24 Краще жити в кутку на покрівлі, ніж із сварливою дружиною у просторому домі. 25 Що холодна вода для виснаженої спрагою душі, те добра звістка з далекої країни. 26 Що збурене джерело й пошкоджена криниця, те праведник, що падає перед нечестивим. 27 Як недобре їсти багато меду, так домагатися слави не є слава. 28 Що місто зруйноване, без стін, те людина, що не володіє духом своїм.

 

Глава 25. [2] Втор. 29, 29. Рим. 11, 33. [3] Притч. 20, 5. [5] Притч. 20, 8. [7] Лк 14, 9–10. [9] Сир. 19, 10. [14] Як. 2, 16. [15] Притч. 15, 1. [16] Притч. 24, 13. [18] Пс. 58, 8. [22] Рим. 12, 20. 1 Цар. 24, 20. [24] Притч. 21, 9. [25] Притч. 15, 30. [27] Притч. 25, 16. Сир. 3, 21. Рим. 12, 3.

 

 

Глава 26

1 Як сніг улітку і дощ під час жнив, так честь непристойна нерозумному. 2 Як горобець спурхне, як ластівка полетить, так незаслужене прокляття не збудеться. 3 Бич для коня, вузда для осла, а палка для дурних. 4 Не відповідай нерозумному за глупотою його, щоб і тобі не зробитися подібним до нього; 5 не відповідай нерозумному за глупотою його, щоб він не став мудрецем в очах своїх. 6 Підрізує собі ноги, терпить неприємність той, хто дає словесне доручення дурневі. 7 Нерівно піднімаються ноги у кульгавого, — і притча у вустах дурнів. 8 Що той, хто вкладає коштовний камінь у пращу, те саме той, що віддає нерозумному шану. 9 Що колючий терен у руці п’яного, те притча в устах дурнів. 10 Сильний робить усе довільно: і нерозумного нагороджує, і всякого перехожого нагороджує. 11 Як пес повертається на блювотину свою, так нерозумний повторює дурість свою. 12 Чи бачив ти чоловіка, мудрого в очах своїх? На нерозумного більше надії, ніж на нього. 13 Лінивець говорить: «лев на дорозі! лев на площах!» 14 Двері качаються на гаках своїх, а лінивець на постелі своїй. 15 Лінивець опускає руку свою в чашу, і йому важко донести її до рота свого. 16 Лінивець в очах своїх мудріший за сімох, які відповідають обдумано. 17 Хапає пса за вуха, хто, проходячи мимо, втручається в чужу сварку. 18 Як той, хто прикидається несповна розуму, кидає вогонь, стріли і смерть, 19 так — чоловік, який підступно шкодить другові своєму і потім говорить: «я тільки пожартував». 20 Де немає більше дров, вогонь погасає, і де немає навушника, розбрат вщухає. 21 Вугілля — для жару і дрова — для вогню, а людина сварлива — для розпалення сварки. 22 Слова навушника — як ласощі, і вони входять у нутрощі утроби. 23 Що нечистим сріблом обкладена глиняна посудина, те полум’яні вуста і серце злісне. 24 Вустами своїми прикидається ворог, а у серці своєму замишляє підступи. 25 Якщо він говорить і ніжним голосом, не вір йому, тому що сім мерзот у серці його. 26 Якщо ненависть прикривається наодинці, то відкриється злоба його в народному зібранні. 27 Хто риє яму, той упаде в неї, і хто покотить нагору камінь, до того він повернеться. 28 Неправдивий язик ненавидить уражених ним, і улесливі вуста готують падіння.

 

Глава 26. [3] Пс. 31, 9–10. [4] Мф. 21, 27. [11] 2 Пет. 2, 22. [12] Іс. 5, 21. Рим. 12, 16. [13] Притч. 22, 13. [15] Притч. 19, 24. [16] Лк 19, 21. [21] Сир. 28, 11, 13. [22] Пс. 54, 22. [24] Діян. 16, 17. Сир. 27, 28.

 

 

Глава 27

1 Не хвалися завтрашнім днем, тому що не знаєш, що народить той день. 2 Нехай хвалить тебе інший, а не вуста твої, — чужий, а не язик твій. 3 Важкий камінь, вагомий і пісок; але гнів дурня важчий за них обох. 4 Жорстокий гнів, неприборкна лють; але хто устоїть проти ревнощів? 5 Краще відкрите викривання, ніж прихована любов. 6 Щирі докори від того, хто любить, і неправдиві поцілунки ненависника. 7 Сита душа зневажає і стільник, а голодній душі все гірке солодке. 8 Як птах, який залишив гніздо своє, так людина, яка залишила місце своє. 9 Масті і пахощі радують серце; так солодкий усякому друг сердечною порадою своєю. 10 Не залишай друга твого і друга батька твого, і в дім брата твого не ходи в день нещастя твого: краще сусід поблизу, ніж брат далеко.

11 Будь мудрий, сину мій, і радуй серце моє; і я буду мати, що відповідати тому, хто лихословить мене. 12 Розсудливий бачить біду і ховається; а недосвідчені йдуть уперед і караються. 13 Візьми у нього одяг його, тому що він ручився за чужого, і за стороннього візьми від нього заставу. 14 Хто голосно хвалить друга свого з раннього ранку, того вважатимуть за лихомовця. 15 Безперестанний капіж у дощовий день і сварлива дружина — рівні: 16 хто хоче приховати її, той хоче приховати вітер і масть у правій руці своїй, що дає знати про себе. 17 Як залізо гострить залізо, так людина гострить погляд друга свого. 18 Хто стереже смоковницю, той буде їсти плоди її; і хто береже господаря свого, той буде в шані. 19 Як у воді лице — до лиця, так серце людини — до людини. 20 Пекло й Аваддон — ненаситні; так ненаситні й очі людські. [Мерзота перед Господом той, хто зухвало піднімає очі, і нерозумні нестримані на язик.] 21 Що плавильня — для срібла, горно — для золота, те для людини вуста, які хвалять її. [Серце беззаконника шукає зла, серце ж праведне шукає знання.] 22 Товчи нерозумного, як зерно у ступі, не відокремиться від нього глупота його. 23 Добре спостерігай за худобою твоєю, май піклування про стада; 24 тому що багатство не навіки, та й влада хіба з роду в рід? 25 Проростає трава, і з’являється зелень, і збирають гірські трави. 26 Вівці — на одяг тобі, і козли — на купівлю поля. 27 І достатньо козячого молока на їжу тобі, на їжу домашнім твоїм і на споживу служницям твоїм.

 

Глава 27. [1] Як. 4, 13–14. [2] 2 Кор. 10, 12. [3] Сир. 22, 15–16. [4] Як. 1, 20. [5] Притч. 28, 23. [6] Пс. 140, 5. [10] Притч. 18, 20. [11] Притч. [25] 1 Цар. 26, 25. [27] Пс. 7, 16. Еккл. 10, 8. 23, 15. [12] Притч. 22, 3. [13] Притч. 20, 16. [15] Сир. 25, 24. [17] Євр. 10, 24. [20] Сир. 14, 9. [21] Притч. 17, 3. [22] Мк. 3, 4. [24] 1 Тим. 6, 7.

 

 

Глава 28

1 Нечестивий біжить, коли ніхто не женеться за ним; а праведник сміливий, як лев. 2 Коли країна відступить від закону, тоді багато в ній начальників; а при розумному і знаючому мужі вона довговічна. 3 Чоловік бідний і який гнобить слабких, те саме, що злива, яка змиває хліб. 4 Відступники від закону хвалять нечестивих, а ті, що зберігають закон, обурюються на них. 5 Злі люди не розуміють справедливости, а ті, що шукають Господа, розуміють усе. 6 Краще бідний, який ходить у своїй непорочності, ніж той, хто спотворює шляхи свої, хоч він і багатий. 7 Той, хто зберігає закон, — син розумний, а той, хто спілкується з марнотратцями, осоромлює батька свого. 8 Хто примножує майно своє ростом і лихвою, збере його для благодійника бідних. 9 Хто відхиляє вухо своє від слухання закону, того і молитва — мерзота. 10 Хто спокушає праведних на путь зла, сам упаде в свою яму, а непорочні успадковують добро. 11 Чоловік багатий — мудрець в очах своїх, але розумний бідняк викриє його. 12 Коли торжествують праведники, велика слава, але коли підіймаються нечестиві, люди ховаються. 13 Хто приховує свої злочини, той не буде мати успіху; а хто зізнається і залишає їх, той буде помилуваний.

14 Блаженна людина, яка завжди перебуває у благоговінні; а хто озлоблює серце своє, той потрапить у біду. 15 Як рикаючий лев і голодний ведмідь, так нечестивий володар над бідним народом. 16 Нерозумний правитель багато робить утисків, а хто ненавидить користь, продовжить дні. 17 Чоловік, винний у пролитті людської крови, буде бігати до могили, щоб хто не схопив його. 18 Хто ходить непорочно, той буде неушкодженим; а хто ходить кривими путями, упаде на одній з них. 19 Хто обробляє землю свою, той буде насичуватися хлібом, а хто наслідує бездіяльних, той насититься убогістю. 20 Вірна людина багата благословеннями, а хто поспішає розбагатіти, той не залишиться непокараним. 21 Бути упередженим — недобре: така людина і за шматок хліба вчинить неправду. 22 Поспішає до багатства заздрісна людина, і не думає, що убогість осягне її. 23 Хто викриває людину, знайде потім більшу приязнь, ніж той, хто лестить язиком. 24 Хто обкрадає батька свого і матір свою і говорить: «це не гріх», той — спільник грабіжникам. 25 Пихатий розпалює сварку, а хто уповає на Господа, буде благоденствувати. 26 Хто сподівається на себе, той нерозумний; а хто ходить в мудрості, той буде цілий. 27 Хто дає убогому, не зубожіє; а хто закриває очі свої від нього, на тому багато проклять. 28 Коли підносяться нечестиві, люди ховаються, а коли вони падають, примножуються праведники.

 

Глава 28. [1] Лев. 26, 36. Втор. 28, 25. [2] Притч. 29, 8. [4] Іс. 5, 20. [5] Сир. 21, 7. [6] Притч. 19, 1. [7] Притч. 29, 3. [8] Іов. 27, 16–17. [9] Іов. 27, 8–9. [10] Притч. 26, 27. [12] Притч. 29, 2. [13] Пс. 31, 5. 1 Ін. 1, 9. [14] Іов. 3, 25. Рим. 11, 20. [19] Притч. 12, 11. Сир. 20, 28. [20] Притч. 20, 21. [21] Притч. 18, 5; 24, 23. [22] 1 Тим. 6, 9. [24] Мф. 15, 5. [25] Притч. 13, 10. [27] Втор. 15, 7. 2 Кор. 9, 9.

 

 

Глава 29

1 Людина, яка, будучи викритою, озлоблює шию свою, раптово скрушиться, і не буде їй зцілення. 2 Коли примножуються праведники, веселиться народ, а коли панує нечестивий, народ стогне. 3 Чоловік, який любить мудрість, радує батька свого; а хто знається з блудницями, той марнує майно. 4 Цар правосуддям утверджує землю, а хто любить подарунки, розоряє її. 5 Чоловік, який лестить другові своєму, розстелює сіті ногам його. 6 У гріху злої людини — тенета для неї, а праведник веселиться і радіє. 7 Праведник ретельно вникає у позов бідних, а нечестивий не розглядає справи. 8 Люди розпусні обурюють місто, а мудрі втихомирюють заколот. 9 Розумна людина, маючи суд з людиною дурною, чи сердиться, чи сміється, — не має спокою. 10 Кровожерливі люди ненавидять непорочного, а праведні піклуються про його життя. 11 Нерозумний весь гнів свій виливає, а мудрий стримує його. 12 Якщо правитель слухає неправдиві слова, то і всі службовці у нього нечестиві. 13 Бідний і лихвар зустрічаються один з одним; але світло очам того й іншого дає Господь. 14 Якщо цар судить бідних за правдою, то престіл його назавжди утвердиться. 15 Різка і викриття дають мудрість; але отрок, залишений у нехтуванні, чинить сором своїй матері. 16 При примноженні нечестивих збільшується беззаконня; але праведники побачать падіння їх. 17 Карай сина твого, і він дасть тобі спокій, і принесе радість душі твоїй.

18 Без одкровення з висоти народ неприборканий, а хто дотримується закону — блаженний. 19 Словами не навчиться раб, тому що, хоча він розуміє їх, але не слухається. 20 Чи бачив ти чоловіка необачного у словах своїх? на нерозумного більше надії, ніж на нього. 21 Якщо з дитинства виховувати раба у розкоші, то згодом він захоче бути сином. 22 Чоловік гнівливий заводить сварку, і запальний багато грішить. 23 Гордість людини принижує її, а смиренний духом здобуває шану. 24 Хто ділиться зі злодієм, той ненавидить душу свою; чує він прокляття, але не оголошує про те. 25 Острах перед людьми ставить тенета; а хто уповає на Господа, буде у безпеці. 26 Багато хто шукає прихильного лиця правителя, але доля людини — від Господа. 27 Мерзота для праведників — людина неправедна, і мерзота для нечестивого — хто йде прямим шляхом.

 

Глава 29. [1] Притч. 28, 14. [2] Вих. 2, 23. [3] Притч. 10, 1. Лк. 15, 13. [6] Пс. 9, 17. [7] Притч. 28, 5. [8] Притч. 11, 11. Еккл. 9, 18. [11] Притч. 15, 1–2. [12] Сир. 10, 2. [14] Притч. 16, 12; 20, 28; 25, 5. [15] Притч. 10, 1. [16] Пс. 36, 36. [17] Притч. 23, 13. [20] Еккл. 5, 1. Як. 1, 19. Притч. 26, 12. [21] Сир. 33, 26. [22] Притч. 15, 18. [23] Іов. 22, 29. Притч. 15, 33. Мф. 23, 12. [24] Лев. 5, 1. [25] Мф. 14, 5. Притч. 16, 20. Єр. 17, 7. [26] Притч. 19, 6. [27] Ін. 15, 19.

 

 

Глава 30

1 Слова Агура, сина Іакеєвого. Натхненні слова, які сказав цей чоловік Іфиїлу, Іфиїлу й Укалу: 2 справді, я більший невіглас, ніж будь-хто з людей, і розуму людського немає у мене, 3 і не навчився я мудрости, і пізнання святих не маю. 4 Хто піднімався на небо і сходив? хто зібрав вітер у пригорщі свої? хто зав’язав воду в одяг? хто поставив усі межі землі? яке ім’я йому? і яке ім’я синові його? чи знаєш?

5 Усяке слово Бога чисте; Він — щит тим, хто уповає на Нього. 6 Не додавай до слів Його, щоб Він не викрив тебе, і ти не виявився неправдомовцем.

7 Дві речі я прошу в Тебе, не відмов мені, перше ніж я помру: 8 суєту і неправду віддали від мене, убогости і багатства не давай мені, годуй мене насущним хлібом, 9 щоб, переситившись, я не зрікся Тебе і не сказав: «хто Господь?» і щоб, зубожівши, не став красти і вживати ім’я Бога мого марно. 10 Не лихослов раба перед господарем його, щоб він не прокляв тебе, і ти не залишився винним. 11 Є рід, який проклинає батька свого і не благословляє матері своєї. 12 Є рід, який чистий в очах своїх, тоді як не омитий від нечистот своїх. 13 Є рід — о, які зарозумілі очі його, і як підняті вії його! 14 Є рід, у якого зуби — мечі, і щелепи — ножі, щоб пожирати бідних на землі й убогих між людьми. 15 У ненаситності дві дочки: «давай, давай!» Ось три невситимих, і чотири, які не скажуть: «достатньо!» 16 Пекло й утроба безплідна, земля, що не насичується водою, і вогонь, що не говорить: «досить!» 17 Око, що насміхається з батька і нехтує покірністю до матері, виклюють ворони дольні, і пожеруть пташенята орлині! 18 Три речі незбагненні для мене, і чотирьох я не розумію: 19 путі орла на небі, путі змія на скелі, путі корабля серед моря і путі чоловіка до дівчини. 20 Така путь і дружини перелюбної; поїла й обтерла рот свій, і говорить: «я нічого поганого не зробила». 21 Від трьох трясеться земля, чотирьох вона не може носити: 22 раба, коли він стає царем; нерозумного, коли він досита їсть хліб; 23 ганебну жінку, коли вона виходить заміж, і служницю, коли вона займає місце пані своєї. 24 Ось чотири малих на землі, але вони мудріші за мудрих: 25 мурахи — народ несильний, але влітку заготовляють їжу свою; 26 гірські миші — народ слабкий, але ставлять доми свої на скелі; 27 у сарани немає царя, але виступає уся вона струнко; 28 павук лапками чіпляється, але буває у царських чертогах. 29 Ось троє мають струнку ходу, і четверо струнко виступають: 30 лев, силач між звірами, не посторониться ні перед ким; 31 кінь і козел, [проводир стада,] і цар серед народу свого. 32 Якщо ти у зарозумілості своїй зробив дурість і помислив зле, то поклади руку на вуста; 33 тому що, як збивання молока робить масло, поштовх у ніс викликає кров, так і пробудження гніву чинить сварку.

 

Глава 30. [2] 1 Кор. 15, 9. Як. 1, 10. [4] Іов. 38, 4–5. [5] Пс. 11, 7. [6] Втор. 4, 2; 12, 32. [8] Євр. 13, 5. Мф. 6, 11. 1 Тим. 6, 8. [9] Втор. 8, 12–14. [12] Іс. 65, 5. [13] Притч. 6, 17. [14] Пс. 54, 22. Притч. 12, 18. Єр. 9, 8. [17] Притч. 20, 20. [25] Притч. 6, 6. [30] Дан. 7, 4. Одкр. 5, 5. [31] Еккл. 8, 4. [33] Притч. 15, 18.

 

 

Глава 31

1 Слова Лемуїла царя. Наставляння, які дала йому мати його: 2 що, сину мій? що, сину утроби моєї? що, сину обітниць моїх? 3 Не віддавай жінкам сил твоїх, ні шляхів твоїх згубницям царів. 4 Не царям, Лемуїле, не царям пити вино, і не князям — сикеру, 5 щоб, напившись, вони не забули закону і не викривили суду всіх пригноблених. 6 Дайте сикеру тому, хто гине, і вино засмученому душею; 7 нехай він вип’є і забуде бідність свою і не згадає більше про своє страждання. 8 Відкривай уста твої за безмовного і для захисту всіх сиріт. 9 Відкривай уста твої для правосуддя і для справи бідного й убогого.

10 Хто знайде доброчесну дружину? ціна її вища за перли; 11 упевнене у ній серце чоловіка її, і він не залишиться без прибутку; 12 вона відплачує йому добром, а не злом, в усі дні життя свого. 13 Добуває вовну і льон, і з охотою працює своїми руками. 14 Вона, як купецькі кораблі, здалеку добуває хліб свій. 15 Вона встає ще вночі і роздає їжу в домі своєму і визначає денну працю служницям своїм. 16 Задумає вона про поле, і придбає його; від плодів рук своїх насаджує виноградник. 17 Підперезує силою стегна свої і зміцнює м’язи свої. 18 Вона відчуває, що заняття її добре, і — світильник її не гасне і вночі. 19 Простягає руки свої до прядки, і персти її беруться за веретено. 20 Долоню свою вона відкриває бідному, і руку свою подає нужденному. 21 Не боїться холоду для родини своєї, тому що вся родина її одягнена у подвійний одяг. 22 Вона робить собі килими; висон і пурпур — одяг її. 23 Чоловік її відомий біля воріт, коли сидить зі старійшинами землі. 24 Вона робить покривала і продає, і пояси доставляє купцям фінікійським. 25 Сила і краса — одяг її, і весело дивиться вона на майбутнє. 26 Вуста свої відкриває з мудрістю, і лагідне наставляння на язиці її. 27 Вона спостерігає за господарством у домі своєму і не їсть хліба неробства. 28 Встають діти й ублажають її, — чоловік, і хвалить її: 29 «багато було дружин доброчесних, але ти перевершила всіх їх». 30 Миловидість оманлива і краса суєтна; але дружина, яка боїться Господа, гідна похвали. 31 Дайте їй від плоду рук її, і нехай прославлять її біля воріт діла її!

 

Глава 31. [3] Втор. 17, 17. [5] Есф. 3, 15. Іс. 5, 22. [6] Неєм. 8, 10. [8] Притч. 24, 11. [9] Лев. 19, 15. Втор. 1, 16. [10] Притч. 12, 4; 18, 23. [11] Притч. 14, 1. [12] Сир. 26, 2. [21] Еккл. 10, 18. [23] Сир. 40, 19. [25] 1 Пет. 3, 4. [26] Тит. 2, 3. [30] Притч. 11, 22. [31] Мк. 14, 9.

Псалтир. Кафизма 1 – 10 (Пс. 1 – 76)

Кафизма 11 – 20 (Пс. 77 – 151)


Псалом: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76


 

Псалом 1

Псалом Давида (який у євреїв не надписаний)
1 Блажен муж, що не йде на раду нечестивих, і на путь грішників не стає, і на зборищі губителів не сидить. 2 Але в Законі Господнім воля його, і Закону Його повчається день і ніч. 3 І буде він як дерево, посаджене при витоках вод, що плоди свої дає в час свій і лист його не опадає, а все, що він робитиме, буде успішним. 4 Не так нечестиві, [не так]: вони як порох, що вітер змітає [з лиця землі]. 5 Тому не встоять* нечестиві на суді, і грішники на зібранні праведних. 6 Бо знає Господь путь праведних, а путь нечестивих загине.

* У слов’янському перекладі: цього ради не воскреснуть…

 

Псалом 1. [1] Пс. 25, 4. Єр. 15, 17. Притч. 10, 30. [2] Нав. 1, 8. [3] Пс. 91, 13. Єр. 17, 8. [4] Іов. 21,18. Іс. 29, 5. [5] Мф. 25, 32. [6] Наум. 1, 7. Ін. 10, 14. 2 Тим. 2, 19.

 

Псалом 2

Псалом Давида (Пророчий про Христа)
1 Навіщо бунтуються народи і люди замишляють марне? 2 Повстають царі землі, і князі змовляються разом проти Господа і проти Христа Його. 3 «Розірвемо, кажуть, пута їхні й скинемо з себе ярмо їхнє». 4 Той, Хто живе на небесах, посміється з них, Господь осоромить їх. 5 Тоді Він заговорить до них у гніві Своїм і обуренням Своїм розжене їх. 6 Я ж поставлений від Нього Царем над Сионом — горою святою Його. 7 Сповіщаю волю Господню: Господь сказав до Мене: «Ти Син Мій, Я нині породив Тебе». 8 «Проси у Мене, і дам Тобі народи у спадщину Твою і краї землі у володіння Твоє. 9 Будеш пасти їх жезлом залізним і, як посуд глиняний, розіб’єш їх». 10 Отже, нині зрозумійте, царі, навчіться, всі судді землі. 11 Служіть Господу зі страхом і радійте [Йому] з трепетом. 12 Вшануйте Сина, щоб не прогнівався Господь і щоб не загинули ви, зійшовши з путі праведної, бо скоро запалає гнів Його. Блаженні всі, хто надіється на Нього.

Слава…

 

Псалом 2. [1] Діян. 4, 25. [4] Втор. 28, 63. Притч. 1, 26. [6] Пс. 92, 1. Ін. 18, 37. Євр. 12, 22. [7] Діян. 13, 33. Євр. 1, 5; 5, 5. [8] Пс. 21, 28. [9] Одкр. 2, 27; 19, 15. [10] Прем. 6, 2. [12] Пс. 33, 9. Притч. 16, 20. Іс. 30, 18. 1 Пет. 2, 6.

 

Псалом 3

1 Псалом Давида, коли він втікав від Авессалома, сина свого.

2 Господи, як намножилося напасників моїх, многі постають на мене, 3 многі кажуть душі моїй: «Нема спасіння йому в Бозі його». 4 Ти ж, Господи, заступник мій єси, слава моя, Ти возносиш голову мою. 5 Голосом моїм до Господа воззвав, і Він почув мене з гори святої Своєї. 6 Я лягаю, і сплю, і встаю, бо Господь заступить мене. 7 Не убоюся я тьми людей, що звідусіль нападають на мене. 8 Воскресни, Господи, спаси мене, Боже мій, бо Ти уразив усіх, що даремно ворогують зі мною, зуби грішників сокрушив єси. 9 Господнім є спасіння, і на людей Твоїх благословення Твоє.

Слава…

 

Псалом 3. [1] 2 Цар. 15, 14. [4] Пс. 27, 7. [7] Лк. 12, 4. [9] Іс. 43, 11. Ос. 13, 4.

 

Псалом 4

1 Начальнику хору. На струнних інструментах. Псалом Давида.

2 Коли взиваю я, почуй мене, Боже правди моєї. В тісноті Ти давав мені простір. Помилуй мене і почуй молитву мою. 3 Сини людські! Доки будете ганьбити славу мою? Нащо любите марноту і шукаєте неправди? 4 Знайте, що Господь обрав для Себе преподобного Свого. Господь почує мене, коли я взиватиму до Нього. 5 Гніваючись, не зогрішайте, роздумуйте в серцях ваших, на постелях ваших заспокойтеся. 6 Приносьте жертву правди і уповайте на Господа. 7 Багато хто говорить: «хто покаже нам благо?» Ти явив нам світло лиця Твого, Господи. 8 Ти дав веселість в серці моїм; від плоду пшениці, вина [та єлею] вона примножилася. 9 В мирі я лягаю і сплю, бо Ти єдиний, Господи, Хто вселив у мене надію на життя.

 

Псалом 4. [2] Пс. 3, 2. [3] Іов. 27, 12. [5] Еф. 4, 26. [6] Пс. 50, 19; 61, 9. [7] Пс. 30, 17. Мф. 6, 10. [9] Іов. 11, 19.

 

Псалом 5

1 Начальнику хору. На духових інструментах. Псалом Давида.

2 Господи, почуй слова мої, зглянься на благання мої. 3 Вислухай голос моління мого, Царю мій і Боже мій, бо до Тебе молюся я, 4 Господи! Зранку почуй голос мій, зранку стану я перед Тобою і буду чекати. 5 Бо Ти Бог, що не хочеш беззаконня, і не оселиться з Тобою лукавий. 6 Не залишаться нечестиві перед очима Твоїми, Ти зненавидів усіх, що чинять беззаконня. 7 Ти погубиш усіх, хто говорить неправду. Кровожерним і підступним гидує Господь. 8 Я ж з великої милости Твоєї увійду в дім Твій, поклонюся до храму святого Твого зі страхом перед Тобою. 9 Господи, настав мене правдою Твоєю, ворогів моїх заради виправ дорогу мою перед Тобою. 10 Бо нема істини в устах їхніх, серце їхнє лукаве, гріб відкритий — гортань їх; язиком своїм облещують. 11 Осуди їх, Боже, нехай відпадуть від намірів своїх, за безліч нечестя їхнього відкинь їх, бо вони повстали проти Тебе, Господи. 12 І нехай звеселяться всі, що уповають на Тебе, і повіки радіють. Ти оселишся між ними, і будуть хвалитися Тобою ті, що люблять ім’я Твоє. 13 Бо Ти благословляєш праведника, Господи, і благоволінням, наче щитом, покриваєш його.

 

Псалом 5. [2] Пс. 4, 2; 16, 1. [3] Пс. 83, 4. [5] Втор. 32, 4. Притч. 3, 32. Ін 9, 31. [6] Гал. 5, 21. [7] Пс. 54, 24. Іс. 1, 15. [10] Рим. 3, 13.

 

Псалом 6

1 Начальнику хору. На восьмиструнних інструментах. Псалом Давида.

2 Господи, не суди мене в ярості Твоїй і не карай мене в гніві Твоїм. 3 Помилуй мене, Господи, бо я немічний, і зціли мене, Господи, бо стривожилися кості мої. 4 І душа моя дуже стривожена. А Ти ж, Господи, доки? 5 Зглянься, Господи, і визволи душу мою, спаси мене ради милости Твоєї. 6 Бо хто ж після смерти буде згадувати Тебе? І у гробі хто ж буде славити Тебе? 7 Я втомився від зітхання мого; кожної ночі обмиваю ложе моє сльозами моїми, зрошую ними постіль мою. 8 Висохло від печалі око моє. Змарніло від усіх ворогів лице моє. 9 Відступіть від мене всі, хто чинить беззаконня, бо почув Господь голос плачу мого! 10 Почув Господь благання моє, Господь молитву мою прийняв. 11 Нехай осоромляться і устрашаться всі вороги мої і нехай з соромом побіжать і зникнуть дуже скоро.

Слава…

 

Псалом 6. [2] Пс. 37, 2. Єр. 10, 24. [6] Пс. 29, 10. [8] Іов. 17, 7. [9] Пс. 118, 115. Мф. 7, 23. [11] Пс. 34, 4.

 

Псалом 7

1 Плачевна пісня Давида, яку він співав Господу з приводу Хуса, сина Веніамінового.

2 Господи, Боже мій! Я на Тебе надіюся, спаси мене і від усіх гонителів моїх визволи мене. 3 Щоб ворог не схопив, як лев, душу мою, коли нема визволителя [і спасителя]. 4 Господи, Боже мій! Якщо я вчинив щось недобре, якщо є неправда в руках моїх, 5 якщо я відплатив злом приятелям моїм або чинив зло тому, хто без причини ворогував проти мене, 6 то нехай ворог переслідує душу мою, нехай настигне її, втопче в землю життя моє і славу мою кине в порох. 7 Встань, Господи, у гніві Твоїм, піднесися проти лютування ворогів моїх. Устань, Господи, Боже мій, на суд, що заповідав Ти. 8 І сонм народів оточить Тебе, над ним високо піднесись. 9 Господь судить народи. Суди мене, Господи, за правдою моєю і за невинністю моєю. 10 Нехай припиниться злоба грішних, а праведника підкріпи, бо Ти, Боже праведний, знаєш серця й думки. 11 Поміч моя від Бога, Який спасає праведних серцем. 12 Бог — Суддя праведний, [непохитний, довготерпеливий] і не посилає гніву щодня. 13 Коли ж хто не кається, Він гострить меч Свій, готує зброю Свою і направляє на нього. 14 Готує для нього лук; стріли Свої робить палючими. 15 Ось нечестивий захворів на неправду, зачав злобу і породив беззаконня. 16 Копав яму, і викопав її, і впав у ту яму, яку сам приготував. 17 І повернеться злоба його на голову його, і неправда його на тім’я його впаде. 18 Прославлятиму Господа за правду Його і величатиму ім’я Господа Всевишнього.

 

Псалом 7. [4] Іов. 31, 7. [5] 1 Цар. 24, 7; 26, 9. [9] Бут. 18, 25. Пс. 25, 1. [10] 1 Цар. 16, 7. 1 Пар. 28, 9. Єр. 11, 20; 17, 10; 20, 12. Одкр. 2, 23. [13] Плач. 2, 4; 3, 12. [15] Іов. 15, 35. Іс. 59, 4. [16] Пс. 9, 16; 56, 7. Притч. 5, 22. [17] Неєм. 4, 5. Пс. 139, 10.

 

Псалом 8

1 Начальнику хору. На гефському інструменті. Псалом Давида (пророчий).

2 Господи Боже наш, яке величне ім’я Твоє по всій землі! Слава Твоя піднеслася вище небес! 3 Із уст дітей і немовлят вчинив єси хвалу перед ворогами Твоїми, щоб знищити ворога і месника. 4 Коли погляну на небо — діло рук Твоїх, на місяць і зорі, які Ти поставив, 5 то що? є людина, що Ти пам’ятаєш про неї, і син людський, що Ти опікуєшся ним? 6 Ти створив його мало чим меншим за ангелів, славою й честю увінчав його. 7 І поставив його над творінням рук Твоїх; все підкорив під ноги його: 8 овець і волів усіх, ще й звірів польових; 9 птахів небесних і риб морських, що ходять стежками морськими. 10 Господи, Боже наш, яке величне ім’я Твоє по всій землі!

Слава…

 

Псалом 8. [2] Пс. 109, 1. [3] Мф. 21, 16. [5] Іов. 7, 17. Пс. 143, 3. Євр. 2, 6. [7] Бут. 1, 28; 9, 2. 1 Кор. 15, 27.

 

Псалом 9

1 Начальнику хору. Після смерти Лабена. Псалом Давида.

2 Славитиму [Тебе], Господи, всім серцем моїм, розповідатиму про всі чудеса Твої. 3 Буду веселитися й хвалитися Тобою, буду співати імені Твоєму, Всевишній. 4 Ось повернули назад вороги мої, знесилилися й загинули перед лицем Твоїм. 5 Бо Ти вчинив суд мій і справу мою; Ти сів на Престолі, Суддя праведний. 6 Ти покарав народи, знищив нечестивого, стер ім’я їхнє на віки віків. 7 У ворога не вистачило зброї, міста зруйнував Ти, і згинула пам’ять про нього. 8 Господь же перебуває повік. Він приготував для суду Престіл Свій. 9 Він буде судити вселенну за правдою, розсудить народи за справедливістю. 10 І буде Господь пристановищем пригнобленому і захистом у скорботі. 11 І будуть надіятися на Тебе всі, хто знає ім’я Твоє, бо Ти не покинеш тих, хто шукає Тебе, Господи. 12 Співайте Господу, що живе на Сионі, сповіщайте між народами про діла Його. 13 Бо Він карає за пролиту кров, пам’ятає її і не забуде плачу пригноблених. 14 Помилуй мене, Господи, споглянь на приниження моє від ворогів моїх, Ти, що підняв мене від воріт смерти; 15 щоб я звіщав усі хвали Твої у воротах дочки Сионової. Буду радіти спасінню Твоєму. 16 Попадали народи в яму, яку викопали, в сітці, яку потай поставили, заплуталася нога їхня. 17 Пізнається Господь за судом Його, який Він звершує: нечестивець заплутався у ділах рук своїх. 18 Нехай зійдуть грішники в пекло — всі народи, що забувають Бога. 19 Бо не назавжди буде забутий убогий, надія покривджених не загине. 20 Встань, Господи, щоб не підносилася людина, нехай перед лицем Твоїм приймуть суд усі народи. 21 Постав, Господи, над ними страх Твій, щоб зрозуміли народи, що вони тільки люди. 22 Чому Ти, Господи, стоїш далеко і не являєш Себе в час скорботи? 23 В гордині своїй нечестивий пригноблює вбогого; нехай вони будуть уловлені хитрощами, які самі придумують. 24 Бо грішник хвалиться похотями душі своєї, і гнобитель ублажає себе. 25 В гордині своїй грішник не визнає Бога, каже він: «Не покарає», бо думає він, що Бога нема. 26 Повсякчасно шляхи його оскверняються. Суди Твої далекі для нього. На ворогів своїх дивиться зневажливо. 27 Каже він у серці своїм: «Не похитнуся, з роду в рід не зазнаю лиха». 28 Уста його повні прокльонів, підступів та лукавства; на язиці його мука та злоба. 29 Він сидить у засідці на краю осель, щоб таємно вбити неповинного, очі його підглядають за бідними. 30 Підстерігає по закутках, як лев у лігві своїм, щоб схопити бідного; хапає і тягне в сіті свої. 31 Припадає до землі, пригинається, і бідні потрапляють у міцні лапи його. 32 Каже він у серці своїм: «Забув Бог, відвернув лице Своє і не побачить ніколи». 33 Воскресни, Господи Боже [мій], нехай піднесеться рука Твоя, і не забудь убогих [Твоїх до кінця]. 34 Чому нечестивий зневажає Бога і каже в серці своїм: «Бог не бачить»? 35 Ти ж бачиш, бо Ти споглядаєш на страждання та пригноблення, щоб відплатити рукою Твоєю. До Тебе вдається бідний, і сироті Ти будь захистом. 36 Зломи силу нечестивого й лукавого так, щоб шукати і не знайти злодіянь його. 37 Господь — Цар на віки віків, а язичники згинуть з землі Його. 38 Господи, Ти чуєш бажання вбогих, підкріпи серце їхнє, відкрий вухо Твоє, 39 щоб учинити праведний суд сироті й пригнобленому, щоб не лякала їх людина на землі.

 

Псалом 9. [3] Пс. 30, 8. [6] 2 Цар. 22, 15. Пс. 33, 17. Притч. 10, 7. [9] Пс. 95, 13. Діян. 17, 31. [10] Пс. 31, 7. [13] Бут. 4, 9. Втор. 32, 43. [16] Пс. 7, 16. [19] Пс. 33, 7. [21] Іс. 31, 3. [28] Рим. 3, 14. [29] Діян. 23, 15. [30] Пс. 16, 12. [31] Іс. 3, 15. [32] Іов. 22, 13. [33] Мк. 4, 38. [35] Пс. 67, 6–7. [36] Єз. 30, 24. [37] Єр. 10, 10. Дан. 6, 26.

 

Псалом 10

Начальнику хору. Псалом Давида.

1 На Господа я надіюся, як же ви кажете душі моїй: «Відлітай на гору вашу, як птах»? 2 Бо ось грішники напружили лук, наготували стріли, щоб стріляти в темряві у непорочних серцем. 3 Бо те, що Ти довершив, вони зруйнували. Що зробить праведний?.. 4 Господь у храмі святім Своїм. Господь — на небі Престіл Його. Очі Його [на вбогих] споглядають, зір Його випробовує синів людських. 5 Господь випробовує праведного і нечестивого, той же, хто любить неправду, ненавидить душу свою. 6 Дощем проллє Він на грішників палаюче вугілля, вогонь і сірку. Палючий вітер — частка чаші скорботи їхньої. 7 Бо праведний Господь і любить правду. На праведних дивиться лице Його.

 

Псалом 10. [1] Пс. 54, 23. 1 Цар. 24, 2; 26, 20. [4] Іс. 66, 1. Авв. 2, 20. Мф. 5, 34. [6] Бут. 19, 24. Єр. 23, 19.

 

Псалом 11

1 Начальнику хору. На восьмиструнному інструменті. Псалом Давида.

2 Спаси [мене], Господи, бо не стало праведного, бо нема вірних між синами людськими. 3 Неправду говорить кожен ближньому своєму; уста улесливі говорять від серця лукавого. 4 Погубить Господь уста облесливі та язик гордовитий, 5 тих, що говорять: «Язиком нашим переможемо, уста наші з нами, хто нам є Господь?» 6 «Ради страждання вбогих і зітхання бідних нині воскресну, — говорить Господь, — стану спасінням людей і відкриюся в ньому.» 7 Слова Господні — слова чисті, срібло, очищене від землі, сім разів переплавлене. 8 Ти, Господи, збережеш нас і захистиш нас від роду цього і повік. 9 Навкруги нечестиві ходять, коли підносяться нікчемні з синів людських.

 

Псалом 11. [2] Іс. 57, 1. Мих. 7, 2. [3] Пс. 27, 3. [4] Гал. 5, 12. [5] Вих. 5, 2. Іов. 21, 15. Дан. 3, 15. [7] 2 Цар. 22, 31. Притч. 30, 5.

 

Псалом 12

1 Начальнику хору. Псалом Давида.

2 Доки, Господи, забуватимеш мене до кінця? Доки відвертатимеш лице Твоє від мене? 3 Доки носитиму думи мої в душі моїй і скорботи в серці моїм день [і ніч]? Доки буде підноситися ворог мій наді мною? 4 Зглянься і почуй мене, Господи, Боже мій. Просвіти очі мої, щоб не заснув я сном смертним. 5 Щоб не сказав ворог мій: «Я переміг його» і щоб не зраділи вороги мої, коли б я похитнувся. 6 Я ж на милість Твою уповаю, серце моє возрадіє спасінням Твоїм. Славитиму Господа, що добро вчинив мені, [і співатиму імені Господа Всевишнього].

 

Псалом 12. [2] Пс. 76, 8. Авв. 1, 2. [4] 1 Езд. 9, 8. Єр. 51, 39. [6] Іс. 66, 14. Пс. 102, 2.

 

Псалом 13

Начальнику хору. Псалом Давида.

1 Сказав безумний у серці своїм: «Бога нема». Впали в розпусту, опоганилися в ділах своїх; не стало тих, хто чинив би добро. 2 Господь поглянув з неба на синів людських, щоб побачити: чи є розумний, що шукає Бога? 3 Всі заблудили, всі нікчемні стали: нема тих, хто чинив би добро, нема жодного. 4 Невже не прийдуть до розуму всі, що роблять беззаконня, заїдають людей моїх, мов їдять хліб, і Господа не призивають? 5 Вони убояться там, [де немає страху]. Бо Господь в роді праведних: 6 ви насміялися над убогим, а Господь — надія його. 7 «Хто дасть із Сиону спасіння Ізраїлеві?» Коли поверне Господь з неволі народ Свій, тоді зрадіє Яків і звеселиться Ізраїль.

Слава…

 

Псалом 13. [1] Пс. 9, 27; 52, 2. [2] Пс. 32, 13. Зах. 9, 1. [3] Рим. 3, 10. [6] Еккл. 9, 16. [7] Пс. 52, 7. Іс. 59, 20.

 

Псалом 14

Псалом Давида.

1 Господи, хто може жити в оселі Твоїй? Хто оселиться на святій горі Твоїй? 2 Той, хто ходить непорочно, і чинить правду, і говорить істину у серці своєму. 3 Той, хто не улещує язиком своїм, не чинить ближньому своєму зла і не слухає наклепів на ближніх своїх. 4 Той, в очах якого лукава людина є нікчемною, а в пошані ті, що бояться Господа, той, хто дає клятву ближньому і не відмовляється від неї. 5 Хто не дає срібла свого на нечесний прибуток і не приймає підкупу на невинного. Хто так чинить, той не захитається повіки.

 

Псалом 14. [1] Пс. 23, 3; 83, 5. [2] Іс. 33, 15. [3] Іов. 27, 4. Еф. 4, 25. [4] 4 Цар. 3, 14. [5] Вих. 22, 25. Втор. 23, 19.

 

Псалом 15

Пісня Давида.

1 Охорони мене, Господи, бо я на Тебе надіюся. 2 Я сказав Господу: «Ти Господь мій! Блага мої Тобі не потрібні». 3 Святим, що на землі Його, сотворив Господь усі бажання Свої в них. 4 Нехай примножуються скорботи в тих, що біжать до ідолів, я ж не принесу їм жертви кривавої і не спом’яну імен їхніх устами моїми. 5 Господь — частина спадку мого і чаші моєї. В Тобі, Господи, вся спадщина моя. 6 Межі мої пролягли в кращих місцях, спадок мій приємний для мене. 7 Славитиму Господа, що просвітив мене, бо навіть і вночі повчає мене серце моє. 8 Повсякчас бачу я Господа перед собою, бо Він праворуч мене, і я не захитаюся. 9 Тому радіє серце моє і веселиться язик мій, навіть тіло моє спочиває в надії, 10 що Ти, Господи, не залишиш душі моєї в пеклі і не даси святому Твоєму побачити тління. 11 Ти покажеш мені дорогу життя; перед лицем Твоїм повнота радости і в правиці Твоїй блаженство вічне.

 

Псалом 15. [3] Ін. 11, 5. [4] Іс. 1, 11. [5] Плач. 3, 24. [8] Діян. 2, 25. [10] Діян. 13, 35. [11] Діян. 2, 28.

 

Псалом 16

Молитва Давида.

1 Почуй, Господи, правду [мою], зваж на благання моє, вислухай молитву мою з уст неулесливих. 2 Від Тебе Самого нехай вийде суд мій, очі Твої нехай побачать правоту. 3 Ти випробував серце моє, відвідав мене вночі. Ти випробував мене і не знайшов у мені неправди; думки мої не розходяться з устами моїми. 4 В ділах людських, за словами уст Твоїх, я охороняв себе від дороги гнобителя. 5 Утверди стопи мої на путях Твоїх, щоб не хиталися ноги мої. 6 Тебе благаю, бо Ти вислухаєш мене, Боже. Нахили вухо Твоє до мене і вислухай слова мої. 7 Покажи дивну милість Твою, бо Ти спасаєш тих, що уповають [на Тебе], від противників правиці Твоєї. 8 Охорони мене, Господи, як зіницю ока, під покровом крил Твоїх, 9 укрий мене від лиця нечестивих, що нападають на мене, від ворогів душі моєї, що оточили мене. 10 Ожиріло серце їхнє, устами їхніми промовляє гординя. 11 Ті, що переслідують мене, нині оточили мене; очі свої спрямували на мене, щоб розтоптати мене на землі. 12 Вони, як той лев, що здобичі шукає, як звір, що причаївся. 13 Воскресни, Господи, випереди їх, подолай їх; визволи душу мою від нечестивого мечем Твоїм; 14 від ворогів — рукою Твоєю, Господи, від людей світу цього, доля яких — у цьому житті; черево своє вони наповнюють від скарбів Твоїх; сини їхні ситі і залишають спадщину дітям своїм. 15 А я в правді дивитимусь на лице Твоє. Щоранку буду насичуватися славою Твоєю.

Слава…

 

Псалом 16. [1] Пс. 4, 2. [3] Пс. 7, 10; 65, 10. Єр. 11, 20. [5] 1 Цар. 2, 9. [8] Втор. 32, 10. Зах. 2, 8. Руф. 2, 12. [10] Іов. 15, 27. [15] Мф. 5, 8. 1 Ін. 3, 20. 1 Кор. 13, 10.

 

Псалом 17

(Пісня Давида.)

1 Начальнику хору. Раба Господнього Давида, який виголосив слова пісні цієї до Господа, коли Господь визволив його від рук усіх ворогів його і від руки Саула. І він сказав:

2 ВозлюблюТебе, Господи, кріпосте моя. 3 Господь — твердиня моя і пристановище моє, визволитель мій, Бог мій, поміч моя; на Нього моя надія, оборонець мій, ріг спасіння мого, заступник мій. 4 З хвалою прикличу Господа і від ворогів моїх спасуся. 5 Огорнули мене муки смертельні, і ріки беззаконня засмутили мене. 6 Кайдани пекельні скували мене, і сіті смертні обплутали мене. 7 У тісноті моїй я призивав Господа і до Бога мого взивав, і Він почув голос мій із храму [святого] Свого, і благання моє дійшло до слуху Його. 8 І затряслася, захиталася земля, тремтіли й тряслися підвалини гір, бо запалав гнівом [Господь]. 9 Піднявся дим від гніву Його і з вуст Його — вогонь палючий, палаюче вугілля сипалося від Нього. 10 Він прихилив небеса й зійшов, і морок — під ногами Його. 11 І возсів на херувимів, і полетів, понісся на крилах вітру. 12 Хмарами, як покровом, Він покрив Себе, темними хмарами води Він огорнув Себе. 13 Від блиску Його перед Ним летіли хмари, град і вогненне вугілля. 14 І загримів у небесах Господь, і Всевишній подав голос Свій. 15 Пустив стріли Свої і розігнав їх. Метнув безліч блискавок і розсіяв їх. 16 І відкрилися джерела вод, відкрилися основи всесвіту від заборони Твоєї, Господи, від подиху гніву Твого. 17 Він простяг руку з висоти і взяв мене, і з глибокої води визволив мене. 18 Він визволив мене від ворогів моїх сильних і від ненависників моїх, що були сильнішими від мене. 19 Вони повстали на мене в час біди моєї, та Господь укріпив мене. 20 Він вивів мене на простір і визволив мене, бо Він возлюбив мене. 21 Господь воздав мені за правдою моєю і за чистотою рук моїх відплатив мені. 22 Бо я зберіг путі Господні і не був нечестивим перед Богом моїм. 23 Бо всі заповіді Його були переді мною, і від повелінь Його я не відхилявся. 24 Я був непорочний перед Ним і берігся, щоб не згрішити мені. 25 І воздав мені Господь за правдою моєю і за чистотою рук моїх перед очима Його. 26 Господи, Ти чиниш з милостивим милостиво, і з справедливим за справедливістю його, 27 з чистим — за чистотою його, а з лукавим — за лукавством його. 28 Бо Ти народ поневолений спасаєш і пиху гордих приборкуєш. 29 Ти засвічуєш світильник мій. Господь Бог мій просвічує темряву мою. 30 З Тобою я перемагаю військо, з Богом моїм я через мур перейду. 31 Бог мій! Непорочні путі Його, чисте слово Його, Він оборонець усіх, що надіються на Нього. 32 Бо хто Бог, крім Господа? Хто захисник, крім Бога нашого? 33 Бог підперізує мене силою, рівняє переді мною дорогу мою. 34 Робить ноги мої швидкими, як у оленя, і на висотах моїх ставить мене. 35 Привчає руки мої до боротьби і м’язи мої робить, як лук мідний. 36 Ти, Господи, даєш мені щит спасіння Твого, правиця Твоя підтримує мене і ласка Твоя звеличує мене. 37 Ти розширюєш кроки мої піді мною, і не хитаються ноги мої. 38 Я жену ворогів моїх і настигаю їх, і не повертаюся, аж доки не знищу їх. 39 Уражаю їх, і вони не можуть встати, падають під ногами моїми. 40 Бо Ти підперезав мене силою на битву, кинув під ноги мої тих, що повстали на мене. 41 Ти повернув до мене спиною ворогів моїх, і я нищив тих, що ненавиділи мене. 42 Вони кричали, та нікому було рятувати; до Господа — але Він не послухав їх. 43 Я розсіваю їх, як порох перед вітром, як багно на вулиці, топчу їх. 44 Ти врятував мене від людського заколоту, поставив мене на чолі народів. Народ, якого не знав я, служить мені. 45 Лише почувши про мене, народи підкоряються мені, чужинці запобігають переді мною, 46 навіть в укріпленнях своїх іноплемінники бліднуть і тремтять. 47 Живий Господь і благословенний Бог. І нехай прославлений буде Бог спасіння мого! 48 Бог, що відплачує за мене і підкорює мені народи, 49 Він визволив мене від ворогів моїх, підніс мене над тими, що воювали проти мене, і від чоловіка неправедного визволив мене. 50 За те буду славити Тебе, Господи, між народами й співатиму імені Твоєму. 51 Ти велично спасаєш царя і виявляєш милість до помазаника Свого Давида і роду його навіки.

Слава…

 

Псалом 17. [1] 2 Цар. 22, 1–2. [3] Євр. 2, 13. [6] Іов. 22, 10. [7] Пс. 33, 6. Іс. 26, 16. Іона 2, 3, 8. [8] 2 Цар. 22, 8. Єр. 10, 10. [9] Втор. 4, 24. Єз. 10, 2. Євр. 12, 29. [12] Іс. 50, 3. [14] 1 Цар. 2, 10; 7, 10. Єр. 51, 16. [17] Пс. 65, 12; 68, 2. [20] Пс. 30, 9. [21] Іов. 22, 30. [28] 1 Цар. 2, 8. Пс. 112, 7. [29] Іс. 42, 16. [30] Пс. 59, 14. [31] Пс. 11, 7; 18, 8. Притч. 30, 5. [32] 2 Цар. 22, 32. Іс. 43, 11; 44, 6. [34] Авв. 3, 19. [35] Пс. 143, 1. [37] Пс. 30, 9. [41] Бут. 49, 8. [42] Іов. 27, 9. [43] 4 Цар. 13, 7. Пс. 82, 11. Іс. 10, 6. [44] Рим. 15, 9. [47] Втор. 32, 40. [48] 1 Пар. 17, 10. [50] Рим. 15, 9.

 

Псалом 18

1 Начальнику хору. Псалом Давида.

2 Небеса повідають славу Божу, творіння ж рук Його сповіщає твердь. 3 День дневі сповіщає про них, і одна ніч ночі дає звістку. 4 Нема ні мови, ні говору, де не чувся б голос їх. 5 По всій землі розійшлося віщування їх, і в кінці вселенної слова їх. Він поставив у них сонце, 6 і воно, мов жених, виходить із весільного чертога свого. Радіє, мов велетень, щоб обійти коло своє. 7 Від краю небес вихід його, і захід його на краю їх, і ніщо не сховається від тепла його. 8 Закон Господній непорочний, душу оживляє: свідчення Господні вірні, навчають простих. 9 Повеління Господні праведні — звеселяють серце. Заповідь Господня світла — просвітлює очі. 10 Страх Господній чистий і перебуває вічно. Суди Господні — істина, всі справедливі, 11 дорожчі за золото й дорогоцінне каміння; солодші за мед із сотів. 12 Бо раб Твій охороняється ними. І хто додержує їх, тому нагорода велика. 13 Хто зрозуміє гріхи свої? І від тайних моїх очисти мене. 14 І від навмисних утримай мене, раба Твого, щоб не оволоділи вони мною. Тоді я буду непорочним і очищеним від гріха великого. 15 Нехай же слова уст моїх і думки серця мого будуть приємні Тобі, Господи, Твердине моя і Спасителю мій.

 

Псалом 18. [2] Пс. 96, 6. Діян. 14, 17. Рим. 1, 20. [5] Рим. 10, 18. [7] Еккл. 1, 5. [8] Пс. 2, 7. [9] 2 Пет. 1, 19. Еф. 1, 18. [11] Пс. 118, 72. [15] Пс. 39, 14.

 

Псалом 19

1 Начальнику хору. Псалом Давида.

2 Вислухає тебе Господь в день скорботи, захистить тебе ім’я Бога Якова. 3 Він пошле тобі поміч із святині і з Сиону підкріпить тебе. 4 Він пом’яне всі жертви твої, і всепалення твоє буде приємне. 5 [Господь] дасть тобі за серцем твоїм і наміри твої здійснить. 6 Звеселімося ж спасінням твоїм, і в ім’я Господа Бога нашого звеличмося; Господь виконає всі прохання твої. 7 Тепер я знаю, що Господь спасає Христа Свого; з святих небес Своїх відповідає Йому могутністю спасаючої правиці Своєї. 8 Одні хваляться колісницями, інші кіньми, а ми хвалимося іменем Господа Бога нашого. 9 Вони хитаються й падають, а ми стоїмо твердо. 10 Господи, спаси царя і вислухай нас, в який би день ми не звертались [до Тебе].

 

Псалом 19. [2] Пс. 17, 7. [5] Пс. 20, 3. Іс. 41, 16. [6] 2 Цар. 8, 6. [8] 4 Цар. 19, 23.

 

Псалом 20

1 Начальнику хору. Псалом Давида.

2 Господи, силою Твоєю звеселиться цар і спасінню Твоєму вельми возрадується. 3 Ти дав йому бажання серця його і прохання уст його Ти не відкинув. 4 Ти зустрів його благословенням благісним і поклав на голову його вінець із чистого золота. 5 Життя він просив у Тебе, і Ти дав йому довголіття на віки віків. 6 Велика слава його у спасінні Твоїм, славою й величчю Ти прикрасив його. 7 Ти дав йому благословення, навіки звеселив його радістю перед лицем Твоїм. 8 Бо цар уповає на Господа і милістю Всевишнього не захитається. 9 Рука Твоя, Господи, нехай знайде [всіх] ворогів Твоїх, правиця Твоя нехай досягне всіх, що ненавидять Тебе. 10 В час гніву Твого Ти розпалиш їх, як піч. У гніві Своїм Господь погубить їх, і поїсть їх вогонь. 11 Ти знищиш плід їх із землі і рід їх з-поміж синів людських. 12 Бо вони замислили ворожнечу проти Тебе — злий намір, якого не можуть [здійснити]. 13 Ти поженеш їх перед Собою, з луків Твоїх пустиш стріли в лице їх. 14 Піднесися, Господи, силою Твоєю! Будемо співати й прославляти могутність Твою.

Слава…

 

Псалом 20. [3] Пс. 144, 19. [4] Євр. 2, 9. [5] Іс. 53, 9–10. [7] Іс. 19, 24. [9] Мф. 24, 51. [11] Пс. 33, 17. Іс. 14, 22.

 

Псалом 21

1 Начальнику хору. При сході зорі. Псалом Давида. (Пророцтво про страждання Ісуса Христа).

2 Боже, Боже мій! [Зглянься на мене!] Нащо Ти покинув мене? Далекі від спасіння мого слова плачу мого. 3 Боже мій, взиваю вдень — і Ти не чуєш; вночі — і нема мені спокою. 4 Ти ж у святині живеш, хвало Ізраїля. 5 На Тебе надіялися батьки наші, надіялись, і Ти визволив їх. 6 До Тебе звертались і були спасенні, на Тебе надію покладали і не осоромились. 7 А я черв, а не людина, приниження в людей і зневага в народів. 8 Всі, хто дивиться на мене, насміхаються з мене, зневажають устами, киваючи головою: 9 «Він надіявся на Бога, нехай же спасе його, нехай визволить його, коли він угодний Йому». 10 Але Ти ж вивів мене з утроби, дав мені надію на Тебе від грудей матері моєї. 11 На Тебе покинутий я від утроби. Від грудей матері моєї Ти — Бог мій. 12 Не віддаляйся ж від мене, бо скорбота близько, а заступника нема. 13 Бики роз’ярені обступили мене, страшні васанські — оточили мене. 14 Розкрили на мене пащі свої, як лев, що шукає поживи й рикає. 15 Я розлився, як вода, розслабли всі кості мої, і серце моє, як віск, розтопилося в грудях моїх. 16 Висохла, як черепок, сила моя, і язик мій прилип до піднебіння мого. В порох смерти Ти звів мене. 17 Бо пси оточили мене, зграя злих обступила мене. Пробили руки й ноги мої. 18 Можна перелічити всі кості мої, а вони дивляться та зневажають мене. 19 Розділили ризи мої собі і за одежу мою кидали жереб. 20 Ти ж, Господи, не віддаляйся від мене. Сило моя, на поміч мені прийди! 21 Визволи від смерти душу мою і від псів самотню мою. 22 Почуй і спаси мене від пащі лева і від рогів єдинорогів визволи мене. 23 Я ж сповіщатиму ім’я Твоє браттям моїм, посеред церкви вірних у піснях хвалитиму Тебе. 24 Всі, хто боїться Господа, прославляйте Його. Всі нащадки Якова, хваліть Його; нехай же бояться Його всі покоління Ізраїля! 25 Бо Він не зневажив і не покинув бідного в біді його і не сховав від мене лиця Свого, а почув мене, коли благав Його. 26 Буду хвалитися Тобою у зібранні великому, буду визнавати Тебе, обітниці мої сповню перед тими, що бояться Його. 27 Будуть їсти убогі й насичуватися, і хвалитимуть Господа ті, що шукають Його, щоб жили серця ваші повіки. 28 Згадають і повернуться до Господа всі краї землі і поклоняться перед Ним усі племена народів. 29 Бо Господнє є Царство, і Він царює над народами. 30 Будуть споживати й поклоняться Йому всі сильні землі; поклоняться Йому всі, що сходять у землю, і душа моя для Нього живе. 31 Нащадки [мої] будуть служити Йому і будуть зватися Господніми повіки. 32 Прийдуть вони і будуть сповіщати правду Його родові майбутньому, про все, що створив Господь.

 

Псалом 21. [2] Мф. 27, 46. Мк. 15, 34. [5] Пс. 106, 6. [6] Пс. 24, 2. [8] Мф. 27, 39. [9] Мф. 27, 43. Прем. 2, 18. [10] Пс. 70, 6. [13] Ам. 4, 1. Мф. 27, 20. [16] Ін. 19, 28. [17] Мф. 27, 27. [18] Лк. 23, 35. [19] Мф. 27, 35. Мк. 15, 24. Лк. 23, 34. Ін. 19, 24. [23] Ін. 20, 17. Євр. 2, 12. [25] Євр. 5, 7. [26] Пс. 34, 18. [27] Пісн. 5, 1. Іс. 65, 13. Лк. 1, 53. [28] Пс. 2, 8. Іс. 60, 14. [29] Дан. 7, 27. Мф. 6, 10. [30] Іс. 25, 6; 49, 23. [31] Іс. 53, 10.

 

Псалом 22

Псалом Давида.

1 Господь пасе мене, і нічого мені не бракуватиме. 2 На місці плодючім, там Він оселив мене; біля води спокійної виховав мене. 3 Душу мою навернув; навів мене на стежки правди задля імені Свого. 4 Коли піду навіть у тіні смертній, не боятимуся зла, бо Ти зі мною; жезл Твій і палиця Твоя — вони потішили мене. 5 Ти наготував переді мною трапезу на очах гнобителів моїх; Ти намастив оливою голову мою, і чаша Твоя, що напоює, найкраща. 6 І милість [Твоя] буде йти слідом за мною по всі дні життя мого, й оселюся в домі Господнім на довгі дні.

 

Псалом 22. [1] Іс. 40, 11. Єр. 23, 4. Єз. 34, 23. Ін. 10, 11–12. 1 Пет. 2, 25. [4] Пс. 117, 6. Рим. 8, 31. [5] Притч. 9, 2. Пс. 111, 10. Іс. 25, 6. [6] Пс. 26, 4.

 

Псалом 23

Псалом Давида. [У перший день тижня].

1 Господня земля і все, що наповнює її, вселенна і всі, що живуть у ній. 2 Він на морях заснував її і на ріках утвердив її. 3 Хто зійде на гору Господню, і хто стане на місці святому Його? 4 Той, у кого невинні руки і чисте серце, хто не марнував на суєту душу свою і не присягався [ближньому своєму] зрадливо, 5 той матиме благословення від Господа і милість від Бога, Спаса свого. 6 Це рід тих, що шукають Господа, шукають лиця Твого, Боже Яковів. 7 Піднімайте, врата, верхи ваші, піднімайтеся, врата вічні, — і ввійде Цар слави! 8 Хто є цей Цар слави? Господь кріпкий і сильний, Господь могутній в бою. 9 Піднімайте, врата, верхи ваші, піднімайтеся, врата вічні, — і ввійде Цар слави! 10 Хто є цей Цар слави? Господь Сил, Він є Цар слави.

Слава…

 

Псалом 23. [1] Вих. 19, 5. Пс. 49, 12. 1 Кор. 10, 26. [2] Іов. 38, 6. [3] Пс. 14, 1. Іс. 33, 15. [4] Мф. 5, 8. [5] Іс. 48, 18. Ос. 10, 12. [6] 1 Пет. 2, 9. Іс. 51, 2.

 

Псалом 24

Псалом Давида. 1 До Тебе, Господи, підношу душу мою. 2 Боже мій, на Тебе я уповаю. Не дай мені осоромитися, не допусти, щоб вороги мої втішилися перемогою наді мною. 3 Нехай не осоромляться всі, що надіються на Тебе, а осоромляться ті, що беззаконствують даремно. 4 Господи, вкажи мені путі Твої і навчи мене стежок Твоїх. 5 Настав мене на істину Твою і навчи, бо Ти — Бог спасіння мого, на Тебе повсякчас я надію покладаю. 6 Згадай про милосердя Твоє, Господи, і про милість Твою, що подаєш від віку. 7 Гріхів юности моєї і несвідомости моєї не поминай, пом’яни мене в милості Твоїй, Господи, заради благости Твоєї. 8 Господь благий і праведний, тому наставляє грішника на путь спасіння. 9 Він веде покірливих до правди і навчає лагідних путей Своїх. 10 Всі путі Господні — милість і істина для тих, хто шанує завіти Його і свідчення Його. 11 Ради імені Твого, Господи, прости провину мою, бо вона велика. 12 Хто та людина, що боїться Господа? Він укаже їй дорогу, яку треба обирати. 13 Душа її буде у блаженстві, і рід її успадкує землю. 14 Сила Господня — тим, що бояться Його, і завіт Свій відкриває їм. 15 Очі мої завжди до Господа, бо Він визволить із сіті ноги мої. 16 Зглянься на мене, Господи, і помилуй мене, бо я самотній і знесилений. 17 Страждання серця мого примножилися, з біди моєї визволи мене. 18 Поглянь на скорботи мої і знесилення моє і прости всі гріхи мої. 19 Поглянь на ворогів моїх, як багато їх і якою лютою ненавистю ненавидять мене! 20 Охорони душу мою і спаси мене, щоб я не осоромився, уповаючи на Тебе. 21 Непорочність і правда нехай охороняють мене, бо я надіюся на Тебе. 22 Спаси, Боже, народ Твій від усіх страждань його.

 

Псалом 24. [1] Пс. 85, 4. [3] Пс. 21, 6. [4] Пс. 26, 11. [6] Пс. 102, 17. Єр. 33, 11. [7] Іов. 13, 26. [8] Втор. 32, 4. [10] Ос. 14, 10. Дан. 4, 34. [11] Пс. 78, 9. [13] Іс. 60, 21. [14] Втор. 29, 29. Лк. 8, 10. [15] Іов. 16, 20. Пс. 120, 1. [17] 2 Цар. 22, 7. Плач. 1, 20. [19] Ін. 15, 25.

 

Псалом 25

Псалом Давида. 1 Розсуди мене, Господи, бо я ходив у невинності моїй; на Господа я надіявся і не похитнувся. 2 Випробуй мене, Господи, досліди мене, розпали серце моє і всю істоту мою. 3 Бо милість Твоя перед моїми очима, і я ходив у істині Твоїй. 4 Не сидів я з людьми нечестивими, і з підступними не піду. 5 Я зненавидів збори беззаконників і з нечестивцями не сяду. 6 Умию в невинності руки мої і обійду жертовник Твій, Господи, 7 щоб сповіщати голосом хвали про всі дивні діла Твої. 8 Господи, полюбив я красу дому Твого і місце оселі слави Твоєї. 9 Не погуби з нечестивими душі моєї і життя мого з людьми кровожерними, 10 що руки їхні готові на беззаконня, а правиця їхня повна підкупів. 11 Я ж у непорочності моїй ходжу. Спаси мене, [Господи], і помилуй мене. 12 Нога моя стоїть на дорозі правди. У церквах буду благословляти Тебе, Господи.

 

Псалом 25. [2] Пс. 7, 10. [4] Іов. 31, 5. [5] Пс. 118, 128. [6] Втор. 21, 6. Пс. 22, 6; 41, 3. [8] Лк. 2, 37. Пс. 26, 4. [12] Пс. 21, 23.

 

Псалом 26

Псалом Давида. [До помазання].

1 Господь — Просвічення моє і Спаситель мій, кого убоюся? Господь — Захисник життя мого, кого устрашуся? 2 Коли нападуть на мене противники й вороги мої, щоб пожерти тіло моє, то вони спотикаються і падають. 3 Коли й військо проти мене стане, не злякається серце моє; коли й ціла війна стане проти мене, і тоді я буду надіятися на Нього. 4 Одного прошу я у Господа, одного бажаю, щоб жити мені в домі Господньому усі дні життя мого, дивитися на красу Господню, щоранку молитися у храмі Його. 5 Бо Він сховає мене в домі Своїм у день біди, сховає в оселі Своїй, на скелю піднесе мене. 6 Я піднесу голову мою вище за ворогів моїх, що оточують мене. Принесу в домі Його жертву хвали. Буду співати й прославляти Господа. 7 Почуй, Господи, голос мій, яким я взиваю до Тебе; зглянься на мене і помилуй мене. 8 Від Тебе говорить серце моє: «Шукайте Господа!» Я шукаю лиця Твого, Господи. 9 Не відвертай же від мене лиця Твого і не відкидай у гніві раба Твого. Ти — Поміч моя, не відкинь мене і не покинь мене, Боже, Спасителю мій. 10 Бо коли батько й мати покинули мене, то Ти, Господи, прийняв мене. 11 Навчи ж мене, Господи, путей Твоїх і настанови на стежку правди, задля ворогів моїх. 12 Не віддавай мене в руки ворогам моїм, бо повстали проти мене лжесвідки і злобою палають на мене. 13 Але я вірю, що побачу милість Господню на землі живих. 14 Надійся ж на Господа і будь мужнім. Нехай кріпиться серце твоє. Чекай допомоги від Господа.

Слава…

 

Псалом 26. [1] Пс. 117, 6. Мих. 7, 8. [3] Пс. 3, 7. [4] Пс. 22, 6. [5] Пс. 30, 21. [7] Пс. 4, 2. [8] Пс. 49, 15. [9] 3 Цар. 8, 57. [10] Іс. 63, 16; 64, 8. [11] Пс. 24, 4; 85, 11. [12] Пс. 30, 9. [13] Іс. 38, 11. [14] Іс. 25, 9. Авв. 2, 3.

 

Псалом 27

Псалом Давида.

1 До Тебе, Господи, взиваю я. Боже мій! Не будь мовчазний до мене. Бо коли не будеш зважати на мене, то я стану як ті, що сходять у могилу. 2 Почуй, Господи, голос моління мого, коли я молюся до Тебе, коли підношу руки мої до храму святого Твого. 3 Не осуди мене з нечестивими і не погуби з тими, що чинять неправду, що говорять про мир до ближніх своїх, а на серці у них зло. 4 Воздай їм, Господи, за ділами їхніми, за лукавством вчинків їх: за ділами рук їхніх відплати їм заслужене ними. 5 За те, що вони не зважали на діла Господні, на діла рук Його, Він зруйнує їх і вже не відбудує. 6 Нехай буде благословенний Господь, бо Він почув голос моління мого. 7 Господь — помічник мій і захисник мій. На Нього уповало серце моє. Він допоміг мені і оновив тіло моє. Я віддам Йому хвалу піснею моєю. 8 Господь — кріпость людей Своїх, захист і Спаситель помазаника Свого. 9 Спаси, Господи, людей Твоїх і благослови насліддя Твоє: паси їх і піднось їх повіки.

 

Псалом 27. [1] Пс. 142, 7. [2] Пс. 4, 2. [3] Пс. 11, 3. Єр. 9, 8. [4] Мф. 16, 27. [5] Іов. 34, 27. Іс. 5, 12. [7] Пс. 3, 4. [8] Пс. 26, 1.

 

Псалом 28

Псалом Давида. [Після закінчення свята кущів].

1 Принесіть Господу, сини Божі, принесіть Господу молодих ягнят, принесіть Господу славу і честь. 2 Віддавайте Господу славу імені Його. Поклоняйтеся Господу в дивній святині Його. 3 Голос Господній над водами, Бог слави загримів. Загримів Господь над водами великими. 4 Голос Господа могутній, голос Господа величний. 5 Голос Господа ламає кедри, Господь сокрушає кедри ливанські. 6 Від голосу Його гори скачуть, як телята, Ливан і Сиріон — як молоді єдинороги. 7 Голос Господа викрешує полум’я вогню, 8 від голосу Господа трясеться пустеля. Потрясає Господь пустелю Кадеську. 9 Голос Господа розроджує ланей і оголює ліси. В храмі Його все говорить про Його велич. 10 Господь возсів на Престолі над водами великими і як Цар буде над нами повіки. 11 Господь дасть силу народу Своєму, Господь миром благословить людей Своїх.

 

Псалом 28. [1] Пс. 95, 7. Одкр. 21, 24. [3] 2 Цар. 22, 14. Іов. 37, 4. [5] Іс. 30, 31. [6] Діян. 9, 5. [9] Іов. 39, 4. [10] Бут. 6, 17. 1 Пет. 3, 20–21.

 

Псалом 29

1 Псалом Давида; пісня на оновлення дому.

2 Прославлю Тебе, Господи, бо Ти підняв мене і не допустив, щоб вороги мої тішилися наді мною. 3 Господи, Боже мій! Я взивав до Тебе, і Ти зцілив мене. 4 Господи, Ти вивів душу мою з пекла, Ти повернув мене до життя, визволив мене з-поміж тих, що сходять у могилу. 5 Співайте Господу, всі святі Його, прославляйте святу пам’ять Його, 6 бо на мить гнів Його і на все життя — милість Його; звечора плач, а на ранок — радість. 7 І я говорив у дні благоденства мого: «Не похитнуся я повіки». 8 Господи, Ти з милости Своєї укріпив гору мою, але відвернув Ти лице Твоє, і я захитався. 9 Тоді до Тебе, Господи, я взивав і до Бога [мого] молився, кажучи: 10 «Яка користь у крові моїй, коли я зотлію? Чи ж буде порох славити Тебе та сповіщати про істину Твою? 11 Господи, почуй мене і помилуй мене; Господи, прийди на поміч мені». 12 І Ти змінив плач мій на радість, зняв з мене одежу смутку і одягнув мене веселістю. 13 Нехай же славить Тебе душа моя і не вмовкає. Господи, Боже мій, буду славити Тебе повік.

Слава…

 

Псалом 29. [1] 2 Цар. 5, 11. [2] Пс. 34, 19. [3] Втор. 32, 39. [4] 1 Цар. 2, 6. Пс. 85, 13. [5] Пс. 96, 12. [6] Іс. 54, 8. [7] Іов. 29, 18. [10] Пс. 6, 6. Іс. 38, 18. [13] Пс. 15, 9.

 

Псалом 30

1 Начальнику хору. Псалом Давида. [Під час повстання].

2 На Тебе, Господи, уповаю. Не дай мені осоромитися повіки, правдою Твоєю спаси мене. 3 Прихили до мене вухо Твоє, поспіши визволити мене; будь мені Богом Заступником і Домом пристановища, щоб спасти мене. 4 Бо Ти сила моя і пристановище моє. Заради імені Твого наставляєш мене і насичуєш мене. 5 Виведи мене з сіті, яку таємно поставили на мене, бо Ти Заступник мій, Господи. 6 В руки Твої віддаю дух мій — Ти визволив мене, Господи, Боже істини. 7 Я ненавиджу тих, що надіються на ідолів, я ж на Господа уповаю. 8 Возрадуюсь і звеселюся милістю Твоєю, бо Ти зглянувся на смирення моє і визволив з недолі душу мою. 9 Не віддав мене в руки ворогів, а поставив на просторі ноги мої. 10 Помилуй мене, Господи, бо я у скорботі; висохло від горя око моє, і душа моя і все нутро моє. 11 Бо виснажилося у недузі життя моє, і роки мої в зітханнях. У стражданнях моїх знемогла сила моя, і кості мої висохли. 12 Від нападів ворогів моїх я став посміховиськом навіть у сусідів моїх і страхіттям для знайомих моїх; ті, що бачать мене, геть тікають від мене. 13 Я забутий у серцях, як мертвий; я став наче посуд розбитий. 14 Бо я чую, як мене ганьблять ті, що живуть навколо мене, коли вони збираються та радяться, щоб взяти душу мою. 15 Але я на Тебе, Господи, уповаю і кажу: «Ти — Бог мій». 16 У руці Твоїй доля моя. Визволи мене з рук ворогів моїх, від гонителів моїх. 17 Просвіти лице Твоє на раба Твого, спаси мене милістю Твоєю, Господи. 18 Нехай не осоромлюся тим, що призиваю Тебе, нехай осоромляться нечестиві і зійдуть у пекло. 19 Нехай замовкнуть уста улесливі, що говорять беззаконня проти праведного, гордовито і зневажливо. 20 Яке велике множество благости Твоєї, Господи, яку зберігаєш Ти для тих, що бояться Тебе, яку наготував Ти для тих, що уповають на Тебе перед синами людськими! 21 Ти сховаєш їх у сяйві лиця Твого від заколотів людських, укриєш їх під покровом Твоїм від ворожнечі народів. 22 Благословенний Господь, Який явив мені дивну милість Свою у місті захищеному. 23 Я ж сказав у відчаї моїм: «Відкинутий я від очей Твоїх». Але почув Ти голос молитви моєї, коли я взивав до Тебе. 24 Любіть Господа, всі преподобні Його, бо Господь охороняє вірних Своїх і з лишком відплачує гордовитим. 25 Будьте мужні, і нехай кріпиться серце ваше, всі, хто уповає на Господа.

 

Псалом 30. [2] Іс. 49, 23. [4] Пс. 17, 3. [6] Лк. 23, 46. [7] Втор. 32, 21. Пс. 61, 11. [9] Пс. 17, 20. [10] Пс. 6, 8. [11] Пс. 108, 24. [12] Іов. 19, 13. [13] Еккл. 9, 5. Єр. 48, 38. [14] Пс. 2, 2. [16] Пс. 38, 5; 138, 16. [17] Чис. 6, 25. Пс. 4, 7. Дан. 9, 18. [20] Іс. 64, 4. [21] 1 Цар. 25, 29. Пс. 26, 5. [22] Пс. 4, 4. [23] Пс. 144, 19. [24] Іов. 22, 29. Притч. 29, 23. 1 Пет. 5, 5.

 

Псалом 31

Псалом Давида. Повчання.

1 Блаженні, кому прощено беззаконня і чиї гріхи покрито. 2 Блажен муж, якому Господь не поставить у провину гріха і в устах якого нема лукавства. 3 Коли я замовк, постарілися кості мої від благання мого увесь день. 4 Бо день і ніч тяжіла наді мною рука Твоя, і свіжість лиця мого зникла, як у літню посуху. 5 Беззаконня мої я пізнав і гріха мого не утаїв. Я сказав: визнаю я перед Господом беззаконня мої, і Ти простив провини серця мого. 6 Тому помолиться Тобі кожен праведник у слушний час, навіть велика повінь не досягне його. 7 Ти Пристановище моє у скорботі, що огорнула мене; Радосте моя, визволи мене від тих, що оточили мене. 8 «Врозумлю тебе й наставлю тебе на путь, що нею ходитимеш; пильнуватиме тебе око Моє. 9 Не будьте як кінь і мул, що розуму не мають; віжками та вуздечкою стягни щелепи їх, якщо не наближаються до тебе». 10 Багато покарань грішникові, а того, хто уповає на Господа, оточить милість. 11 Веселіться в Господі і радуйтеся, праведні, і торжествуйте всі, праві серцем.

Слава…

 

Псалом 31. [1] Рим. 4, 7. [2] 2 Кор. 5, 19. [4] Пс. 37, 5. [5] Притч. 28, 13. 1 Ін. 1, 9. [6] Іс. 55, 6. [7] Пс. 9, 10. [8] Пс. 24, 12. Притч. 4, 11. Втор. 11, 12. [9] Притч. 26, 3. [10] Іс. 57, 20.

 

Псалом 32

[Псалом Давида.]

1 Радуйтеся, праведні, у Господі; праведним подобає похвала. 2 Прославляйте Господа на гуслях, співайте Йому на десятиструнній псалтирі. 3 Співайте Йому пісню нову, співайте радісно, з піднесенням. 4 Бо слово Господнє праве і всі діла Його праведні. 5 Господь любить правду і праведний суд, милости Його повна земля. 6 Словом Господнім сотворено небеса, і духом уст Його — вся сила їх. 7 Він зібрав, наче в міх, води морські, утворив у глибині їх безодні. 8 Нехай боїться Господа вся земля, нехай тремтять перед Ним усі, що живуть на світі. 9 Бо Він сказав — і сталося, Він повелів — і створилося. 10 Господь нищить змови народів, відкидає злі задуми людей, [розбиває змови князів]. 11 Рада ж Господня стоїть вічно, і думки серця Його — з роду в рід. 12 Блаженний народ, у якого Бог є Господом, — люди, яких обрав Господь у насліддя Собі. 13 Господь з неба дивиться і бачить усіх синів людських. 14 Дивиться з Престолу, на якому сидить, і бачить усіх, що живуть на землі. 15 Він створив серця всіх їх і знає всі діла їхні. 16 Не захистить царя велике військо його, і велетня не спасе велика сила його. 17 Ненадійний кінь для спасіння, не спасе він великою силою своєю. 18 Бо ось очі Господні на тих, що бояться Його, і на тих, що надіються на милість Його. 19 Він спасе душі їхні від смерти, і в часи голоду наситить їх. 20 Душа ж наша нехай уповає на Господа, бо Він поміч і захист наш. 21 Ним звеселиться серце наше, бо ми надіємося на святе ім’я Його. 22 Милість Твоя, Господи, нехай буде над нами, бо ми уповаємо на Тебе.

 

Псалом 32. [1] Пс. 31, 11; 146, 1. [2] Пс. 91, 4. [3] Пс. 39, 4. Іс. 42, 10. Одкр. 5, 9. [6] Бут. 1, 6–8. Ін. 1, 3. [7] Іов. 38, 8. Єр. 5, 22. [9] Бут. 1, 3. Юдиф. 16, 14. [10] Іов. 5, 12. [11] Притч. 19, 21. Іс. 46, 4. [12] Пс. 64, 5; 143, 15. [13] 2 Пар. 16, 9. Іов. 28, 24. [17] Притч. 21, 31. [18] Іов. 36, 7. Пс. 33, 16. 1 Пет. 3, 12. [21] Іс. 66, 14.

 

Псалом 33

1 Псалом Давида, коли він прикинувся безумним перед Авимелехом, який через це відпустив його.

2 Благословлю Господа на всякий час, завжди хвала Йому в устах моїх. 3 Господом буде хвалитися душа моя; нехай почують вірні і звеселяться. 4 Величайте Господа зі мною, і прославмо ім’я Його всі вкупі. 5 Я шукав Господа, і Він почув мене і від усіх скорбот визволив мене. 6 Приступіть до Нього й просвітіться, і лиця ваші не осоромляться. 7 Ось убогий благав, і Господь почув його і від усіх скорбот спас його. 8 Ангел Господній охороняє тих, що бояться Його, і визволяє їх. 9 Споживіть і побачите, що благий Господь. Блажен муж, що уповає на Нього. 10 Бійтеся Господа, [всі] святі Його, бо не знають нестатку ті, що бояться Його. 11 Багаті зубожіли і зголодніли, а ті, що шукають Господа, не будуть позбавлені всякого блага. 12 Прийдіть, діти, послухайте мене, я страху Господнього навчу вас. 13 Хто з людей бажає жити і бачити дні благі — 14 стримуй язик свій від зла, і уста твої нехай не будуть облесливі. 15 Ухиляйся від всього злого і роби добро, будь мирний і пильнуй того. 16 Очі Господні звернені до праведних, і вуха Його до молитви їх. 17 Лице ж Господнє проти тих, що чинять зло, щоб знищити з землі й пам’ять про них. 18 Взивали [праведні], і Господь почув їх і від усіх скорбот визволив їх. 19 Близько Господь до скорботних серцем, і смиренних духом Він спасає. 20 Багато скорбот у праведника, та від усіх них визволить його Господь. 21 Господь охороняє всі кості їх, і ні одна з них не зламається. 22 Смерть же грішників люта, і ті, що ненавидять праведного, загинуть. 23 Господь визволить душі рабів Своїх, і не загине ніхто з тих, що уповають на Нього.

Слава…

 

Псалом 33. [1] 1 Цар. 21, 13. [3] Лк. 1, 47. [5] Іс. 65, 24. [6] Мих. 7, 7. [7] Пс. 17, 7; 68, 34. [8] Бут. 32, 1. [9] Пс. 2, 12. Притч. 16, 20. [10] Нав. 4, 24. [11] Лк. 1, 53. [13] 1 Пет. 3, 10. [15] Іов. 28, 28. Пс. 36, 37. [16] Пс. 32, 18. Сир. 15, 19. [19] Пс. 144, 18. [20] Діян. 7, 10. Рим. 8, 17. [21] Іс. 66, 14. [22] Притч. 22, 8. [23] Рим. 8, 1.

 

Псалом 34

Псалом Давида. (Пророчий).

1 Господи! Будь Суддею тих, що змагаються зі мною, і побори тих, що бажають побороти мене. 2 Візьми зброю Твою і щит і стань на поміч мені. 3 Вийми меч і загороди дорогу тим, що переслідують мене. Скажи душі моїй: «Я твоє спасіння». 4 Нехай осоромляться ті, що шукають душу мою. Нехай повернуть назад і покриються безчестям ті, що задумали зло проти мене. 5 Нехай стануть вони як той порох перед вітром, і ангел Господній нехай прожене їх. 6 Нехай дорога їхня буде темна і слизька, і ангел Господній нехай переслідує їх. 7 Бо вони без вини таємно поставили сітки свої на мене, викопали яму для душі моєї. 8 Нехай же несподівано прийде загибель на нього. І сітка, що він таємно на мене поставив, нехай уловить його, і в ту яму нехай сам упаде, на свою погибель. 9 А душа моя буде радіти у Господі, буде втішатися спасінням від Нього. 10 Всі кості мої скажуть: «Господи, хто подібний до Тебе? Ти возволяєш слабкого від сильного, бідного і вбогого — від гнобителів його». 11 Стали проти мене свідки неправедні; про те, чого не знаю я, вони допитують мене. 12 Віддають мені злом за добро, осиротили душу мою. 13 Я ж, коли хворіли вони, одягався в одежу скорботи, смиряв постом душу мою, і молитва моя від серця мого не спинялася. 14 Наче за приятелем або за братом своїм я побивався, ходив, сумуючи та плачучи, наче за матір’ю. 15 А вони з нещастя мого радіють, збираються та радяться, як збільшити рани мої, ганьблять мене, не знаю, за що; 16 спокушаючи, насміхаються, скрегочуть на мене зубами. 17 Господи, чи довго будеш дивитися на це? Одведи душу мою від злочинства їхнього, від левів — самотню мою. 18 Я буду прославляти Тебе на великих зібраннях, серед численних народів буду хвалити Тебе, 19 щоб не торжествували наді мною ті, що ворогують проти мене даремно, не переморгувалися очима своїми ті, що ненавидять мене без вини. 20 Бо не про мир говорять вони, а проти мирних землі складають свої замисли. 21 Розширюють на мене уста свої і кажуть: «Добре, добре, бачили очі наші». 22 Ти бачив це, Господи, не мовчи. Господи, не віддаляйся від мене. 23 Встань, Господи і заступись за правоту мою. Розбери тяжбу мою, Господи мій і Боже мій! 24 Розсуди мене, Господи, за правдою Твоєю, щоб не величалися вони наді мною. 25 Щоб не говорили в серці своїм: «Добре, [добре!] цього ми бажали». Щоб не сказали: «Ми поглинули його». 26 Нехай постидяться й осоромляться ті, що радіють з мого нещастя. Нехай покриються соромом і ганьбою ті, що вихваляються проти мене. 27 І нехай радуються і веселяться ті, що співчувають правді моїй. І нехай завжди кажуть: «Який величний Господь, що бажає миру рабові Своєму!» 28 А язик мій буде звіщати правду Твою та прославляти Тебе по всі дні.

 

Псалом 34. [1] Іс. 49, 25. [4] Пс. 69, 3. [5] Іов. 21, 18. Пс. 1, 4. Іс. 29, 5. Ос. 13, 3. [7] Лк. 23, 4. [8] Пс. 7, 16. Дан. 6, 24. [10] Іов. 36, 13. [11] Мф. 26, 60. Діян. 6, 13; 24, 26. [15] Іов. 30, 9. Лк. 23, 35. [18] Пс. 21, 26. [19] Ін. 15, 25. [21] Іов. 16, 9. Пс. 39, 16. Плач. 2, 16. [23] Пс. 43, 24. [26] Іов. 8, 22. Пс. 6, 11. [27] Пс. 39, 17.

 

Псалом 35

1 Начальнику хору. Раба Господнього Давида.

2 Навчився беззаконник грішити в серці своїм; нема страху Божого перед очима його. 3 Сам себе він обманює в очах своїх, ніби шукає гріхів своїх, щоб зненавидіти їх. 4 Але слова уст його — неправда і лукавство, він не хоче навчитися чинити добро. 5 На ліжку своєму він замишляє беззаконня, стає на недобру дорогу, не соромиться зла. 6 Господи, милість Твоя до небес, істина Твоя понад хмарами. 7 Правда Твоя, — як гори Божі, а присуди Твої, — як безодня велика, про людей і про тварин піклуєшся Ти, Господи. 8 Яка велика милість Твоя, Боже! Сини людські під захистом крил Твоїх спокійні. 9 Вони живляться від достатків дому Твого, і з джерела солодощів Твоїх Ти напуваєш їх. 10 Бо в Тобі джерело життя: в сяйві Твоїм ми бачимо світло. 11 Нехай буде милість Твоя на тих, що визнають Тебе, і правда Твоя на добрих серцем. 12 Нехай не наступить на мене нога гордині, і рука грішника нехай не досягне мене. 13 Бо впали ті, що чинили беззаконня, впали і не можуть встати.

Слава…

 

Псалом 35. [2] Бут. 20, 11. [3] 4 Цар. 17, 9. [5] Мих. 2, 1. Рим. 12, 9. [6] Пс. 56, 11. [7] Рим. 11, 33. Іона 4, 11. 1 Кор. 9, 9. [8] Іов. 36, 11. Пс. 16, 8. [9] Іс. 25, 6. 2 Кор. 8, 9. Одкр. 21, 6.

 

Псалом 36

Псалом Давида.

1 Не ревнуй злочинцям, не май заздрощів до тих, що чинять беззаконня, 2 бо вони, як трава, скоро посохнуть і, як пожовкле листя, скоро опадуть. 3 Надійся на Бога, твори добро, живи за правдою на землі і будеш ситий з багатства її. 4 Утішайся Господом, і Він дасть тобі бажання серця твого. 5 Відкрий Господу путь твою і надійся на Нього, Він допоможе. 6 Він виявить правоту твою, як світло, і правду твою, як полудень. 7 Підкорись Господу і надійся на Нього. Не заздри чоловікові лукавому, хоч би й щастило йому в цьому житті. 8 Не гнівайся і не розпалюйся, не спокушайся чинити зло. 9 Бо всі, хто чинить зло, будуть знищені, а ті, що надіються на Господа, успадкують землю. 10 Ще трохи, і не стане грішника, поглянеш на місце його і не знайдеш його. 11 А люди лагідні успадкують землю і будуть втішатися великим спокоєм. 12 Нечестивий задумує зло проти праведного і скрегоче на нього зубами своїми. 13 Господь же сміється з нього, бо бачить, що приходить день його. 14 Нечестиві виймають меч свій, готують стріли свої, щоб повалити убогого і бідного, заколоти тих, що йдуть дорогою правди. 15 Меч їхній увійде в їхнє ж серце, і луки їхні поламаються. 16 Краще мале праведника, аніж багатство у багатьох беззаконних, 17 бо сила грішників буде знищена, а праведних підкріпить Господь. 18 Господь знає дні людей непорочних, і надбання їх перебуватиме повік. 19 Не будуть вони посоромлені в лиху годину, і в дні голоду будуть насичені. А грішники загинуть. 20 Вороги Господні в пишноті й гордині своїй, як дим, щезнуть. 21 Нечестивий позичає і не віддає, а праведник милостивий щедро дає. 22 Отже, ті, хто прославляє Господа, успадкують землю, а хто проклинає Його, буде знищений. 23 Господь стверджує кроки такого чоловіка і сприяє йому в дорозі його. 24 Коли буде падати, то не впаде, бо Господь підтримує за руку його. 25 Я був молодим і постарів уже, але не бачив праведника покинутим або щоб діти його просили хліба. 26 Він щодня дає милостиню, позичає, і рід його в благословенні перебуває. 27 Ухиляйся від зла і твори добро, і житимеш довіку. 28 Бо Господь любить правду і не покидає святих Своїх; Він береже їх, [а беззаконні будуть викинуті,] і нащадки нечестивців будуть знищені. 29 Праведні ж успадкують землю і будуть жити на ній повік. 30 Уста праведного промовляють премудрість, і язик його, сповіщає правду. 31 Закон Бога його в серці його, і не спіткнуться ноги його. 32 Беззаконник підглядає за праведним і шукає — як вбити його. 33 Та Господь не дасть праведника в руки його і не допустить звинуватити його на суді. 34 Надійся на Господа і тримайся шляхів Його, Він піднесе тебе, щоб ти успадкував землю, і коли буде нищити нечестивців, ти побачиш. 35 Я бачив беззаконника, як він пишався і підносився, наче кедри ливанські. 36 Але минув він, не стало його, шукаю його і не знаходжу. 37 Пильнуй непорочність, дивись на праведного, бо майбутнє таких людей — мир. 38 А беззаконники всі будуть знищені, і майбутнє нечестивців — загибель. 39 Спасіння ж праведним від Господа. Він захистить їх у час скорбот. 40 Господь допоможе їм і визволить їх. Він визволить їх від нечестивих і спасе їх, бо вони надіялися на Нього.

Слава…

 

Псалом 36. [1] Притч. 23, 17; 24, 1. [2] Пс. 128, 6. Іс. 37, 27. Сир. 14, 19. [5] Пс. 54, 23. [6] Іс. 58, 8. [8] Еф. 4, 26. [9] Іс. 34, 17. [11] Мф. 5, 5. [16] Мк. 8, 8. [17] Єр. 48, 25. [19] Іов. 5, 20. Пс. 32, 19. [20] Пс. 67, 3. [22] Пс. 24, 13. Притч. 2, 21. [24] Пс. 144, 14. Притч. 24, 16. [25] Сир. 2, 10. [26] Пс. 111, 5. [27] Пс. 33, 15. Іс. 1, 16. [28] 3 Цар. 8, 57. [29] Мф. 5, 5. [30] Притч. 10, 31. Мф. 12, 35. [31] Іс. 51, 7. [32] Пс. 11, 9. Мк. 3, [35] Пс. 72, 6. Єз. 31, 3. [36] Іов. 4, 20; 5, 3; 20, 7. [37] Бут. 39, 8. Лк. 16, 25. Рим. 2, 10. [39] Есф. 8, 16. Пс. 45, 2. [40] Прем. 3, 9. Дан. 6, 23.

 

Псалом 37

1 Псалом Давида. На спомин [про суботу].

2 Господи, не суди мене в ярості Твоїй і не карай мене у гніві Твоїм. 3 Бо стріли Твої пройняли мене, і утвердив єси на мені руку Твою. 4 Нема зцілення у плоті моїй від лиця гніву Твого, нема спокою в костях моїх від лиця гріхів моїх. 5 Бо беззаконня мої перевищили голову мою і, як тягар великий, пригнітили мене. 6 Засмерділись і загнилися рани мої від лиця безумства мого. 7 Пригноблений я і зовсім поник, весь день сумуючи ходжу. 8 Бо стегна мої сповнилися запаленням, і нема зцілення у плоті моїй. 9 Озлоблений був і смирився до кінця; ридаю від болю серця мого. 10 Господи, перед Тобою всі бажання мої, і зітхання моє від Тебе не втаїться. 11 Серце моє стривожене, покинула мене сила моя, і світло очей моїх — і того вже не стало в мене. 12 Друзі мої і приятелі мої відійшли від мене, і родина моя стала осторонь мене. 13 А ті, що шукають душу мою, поставили сіті, і ті, що бажають мені зла, говорять про погибель і весь день замишляють підступи. 14 Я ж, немов глухий, не чую і, як німий, не відкриваю вуст своїх. 15 І став я як людина, що не чує і не має в устах своїх виправдання. 16 Бо на Тебе, Господи, уповаю я: Ти почуй, Господи, Боже мій. 17 Тому я сказав: нехай ніколи не потішаються [вороги мої]; коли спіткнуться ноги мої, вони звеличуються наді мною. 18 Я готовий до ран, і недуги мої повсякчас переді мною. 19 Бо беззаконня мої я визнаю і печалюся через гріх мій. 20 Вороги ж мої живуть і зміцнюються більше за мене, і намножилося тих, що ненавидять мене не по правді. 21 Ті, що відплачують мені злом за добро, обмовляють мене, бо я про благодіяння дбаю. 22 Не покинь мене, Господи, Боже мій, не відступи від мене. 23 Поспіши на поміч мені, Господи спасіння мого.

 

Псалом 37. [2] Пс. 6, 2. Єр. 10, 24. [3] Втор. 32, 23. Іов. 6, 4. [5] Пс. 31, 4. Єз. 33, 10. [7] Пс. 41, 10. [12] Іов. 19, 13; 30, 10. Пс. 30, 12. [14] Іс. 53, 7. Мф. 27, 12. Діян. 8, 32. [19] Пс. 31, 5. 2 Кор. 7, 10. [21] Пс. 108, 5.

 

Псалом 38

1 Начальнику хору Ідифуму. Псалом Давида.

2 Я сказав: «Буду слідкувати за життям моїм, щоб не грішити язиком моїм. Буду стримувати уста мої, доки нечестивий переді мною». 3 Я став як німий, не давав голосу. Я мовчав навіть про добре, але скорбота моя поновилася. 4 Запалало серце моє в мені і в думках моїх розгорівся вогонь, тоді я сказав язиком моїм: 5 «Скажи мені, Господи, коли кончина моя, і число днів моїх — яке воно? Щоб зрозумів я, який вік мій». 6 Ти, мов п’ядями, виміряв дні мої, і вік мій — як ніщо перед Тобою. 7 Дійсно, всяка людина, що живе на землі, як тінь ходить; даремно метушиться, збирає і не знає, кому те дістанеться. 8 І нині чого чекати мені, Господи? Надія моя — на Тебе. 9 Від усіх гріхів моїх очисти мене; не віддавай мене на глум безумному. 10 Я став як німий і не відкриваю уст моїх, тому що Ти вчинив це. 11 Відверни від мене удари Твої, бо від сили руки Твоєї я щезну. 12 Якщо Ти за кожен гріх будеш карати людину, то розсиплеться, як від молі, вся краса її. Ось такою нетривкою є людина. 13 Почуй же, Господи, молитву мою і благання моє прийми; не будь мовчазним на сльози мої, бо я подорожній перед Тобою і захожий, як і всі батьки мої. 14 Дай мені полегшення, щоб я заспокоївся раніше, ніж відійду від світу цього і більше мене не буде.

 

Псалом 38. [1] 1 Пар. 16, 42. [2] Пс. 140, 3. [3] Пс. 107, 14. [4] Діян. 17, 16. [5] Рим. 13, 11. [6] Пс. 89, 6; 143, 4. [7] Іов. 8, 9. Єр. 17, 11. Лк. 12, 20. [10] Мф. 11, 5. [12] Іс. 51, 8. [13] 1 Пар. 29, 15. 2 Кор. 5, 6–7. Флп. 3, 20. Євр. 11, 13.

 

Псалом 39

1 Начальнику хору. Псалом Давида. (Пророчий).

2 Твердо я надіявся на Господа, і Він прихилився до мене і почув молитву мою. 3 Він вивів мене з ями пристрастей і в’язкого болота, поставив на камені ноги мої і зміцнив стопи мої. 4 Він вклав в уста мої пісню нову — хвалу Богу нашому. Многі побачать, і убояться, і будуть уповати на Господа. 5 Блаженна людина, яка покладає надію свою на Господа і не звертається до гордих і до тих, що схиляються до неправди. 6 Господи, Боже мій! Як багато створив Ти чудес Твоїх для нас! Хто уподібниться Тобі помислами Твоїми про нас! Хотів би я говорити і перелічити, але вони перевищують всяке число. 7 Жертви і принесення Ти не захотів, але Ти відкрив мені вуха*. Всепалення і жертви за гріх Ти не бажав. 8 Тоді я сказав: «Ось іду; у свитку книжному написано про мене. 9 Я бажаю виконати волю Твою, Боже мій, і закон Твій у серці моїм». 10 Я сповіщав про правду Твою в зібранні великому і не спиняв уст моїх. Ти знаєш, Господи. 11 Не втаїв я правди Твоєї в серці моїм; я всім сповіщав про істину й спасіння Твоє. Не затаїв милости й вірности Твоєї перед зібранням великим. 12 Ти ж, Господи, не віддаляй від мене милосердя Твого. Милість Твоя й істина Твоя нехай завжди охороняють мене. 13 Бо обступила мене біда велика: оточили мене беззаконня мої, і я не можу побачити їх, бо їх більше, ніж волосся на голові моїй, і серце моє стиснулося в мені. 14 Благозволь, Господи, визволити мене. Господи, поспіши на допомогу мені! 15 Нехай постидяться і осоромляться ті, що шукають душі моєї, щоб погубити її. Нехай повернуть назад ті, що бажають зла мені. 16 Нехай покриються соромом ті, що говорили мені: «Добре, добре!» 17 Але нехай зрадіють і звеселяться Тобою ті, що шукають Тебе, Боже, і ті, що люблять спасіння Твоє, нехай безперестанку виголошують: «Великий Господь!» 18 Я ж немічний і вбогий, Господи, допоможи мені! Ти поміч моя і моє спасіння, Боже мій, поспіши!

Слава…

* За перекладом 70-ти: приготував мені тіло.

 

Псалом 39. [3] Іов. 30, 19. Лк. 6, 48. [4] Пс. 32, 3. Одкр. 5, 9. [5] Пс. 2, 12. Притч. 16, 20. Єр. 17, 7. [7] Пс. 50, 18. [8] Ін. 5, 46. [9] Іс. 50, 5. [10] Пс. 34, 18. [11] Мф. 12, 35. [13] Пс. 30, 11. [14] Пс. 21, 20. [15] Пс. 34, 4. [16] Пс. 34, 21. [18] Пс. 69, 6.

 

Псалом 40

1 Начальнику хору. Псалом Давида. (Пророчий).

2 Блаженний, хто дбає про [вбогих і] бідних, в день скорботи спасає його Господь. 3 Господь збереже його й охоронить життя його. Блаженним він буде на землі, і Ти, Господи, не віддаси його в руки ворогів його. 4 Господь допоможе йому в час хвороби його, все ложе його Ти оздоровиш у болісті його. 5 Я сказав: «Господи, помилуй мене і зціли душу мою, бо згрішив я перед Тобою». 6 Вороги мої в злобі кажуть про мене: «Коли він помре та згине ім’я його?» 7 А коли приходять провідати мене, говорять облесливо, ховають злобу в серці, а вийшовши, змовляються. 8 Ненависники шепочуть між собою, замишляють зло проти мене. 9 Словом лихим ображають мене, говорячи: «Він ліг і вже не встане». 10 Навіть чоловік, що жив у згоді зі мною, що їв хліб мій і на якого я надіявся, — підняв проти мене п’яту свою. 11 Ти ж, Господи, помилуй мене, підійми мене, щоб я віддав їм. 12 З того дізнаюсь я, що Ти любиш мене, коли ворог мій не потішиться наді мною. 13 А мене Ти охорониш заради лагідности моєї, і поставиш перед лицем Твоїм навіки. 14 Благословенний Господь, Бог Ізраїля од віку й до віку! Амінь, амінь!

 

Псалом 40. [2] Притч. 14, 21. Дан. 4, 24. Лк. 14, 13. [4] Мф. 9, 22. Лк. 7, 7. [5] Пс. 6, 3. [8] Мф. 22, 15. [9] Мк. 12, 13. Мф. 27, 66. [10] Ін. 13, 18. Діян. 1, 16. [14] Пс. 39, 17.

 

Псалом 41

1 Начальнику хору. Повчання синам Кореєвим. (Псалом Давида).

2 Як прагне олень до потоку води, так прагне душа моя до Тебе, Боже. 3 Прагне душа моя до Бога сильного й живого. Коли ж прийду я і з’явлюся перед лицем Божим? 4 Сльози мої стали хлібом мені день і ніч, коли вороги говорили до мене щодня: «Де Бог твій?» 5 Згадуючи це, я виливаю душу мою, бо я ходив серед великої кількості людей, входив з ними в дім Божий з піснями радости й хвали, з голосами урочистого святкування. 6 Чому сумуєш, душе моя, чому хвилюєшся в мені? Уповай на Бога, бо я ще буду хвалити Його, Спасителя мого і Бога мого. 7 Душа моя хвилюється в мені, Боже мій, тому згадав я Тебе в землі Йорданській і Єрмонській, з гори Малої. 8 Безодня безодню викликає шумом водоспадів Твоїх. Усі води Твої і хвилі Твої пройшли наді мною. 9 Вдень покаже Господь милість Свою, а вночі пісня Йому від мене — молитва до Бога життя мого. 10 Кажу я до Бога: «Захиснику мій! Навіщо Ти забув мене? Чого я, сумуючи, ходжу, коли ворог ображає мене»? 11 Наче хто ламає кості мої, коли глумляться з мене вороги мої та говорять щодня: «Де Бог твій?» 12 Чому сумуєш, душе моя, чому хвилюєшся в мені? Уповай на Бога, бо я ще буду славити Його, Спасителя мого і Бога мого.

 

Псалом 41. [1] 1 Пар. 6, 22; 9, 19; 26, 1. [3] Пс. 83, 3. [5] Іов. 30, 16. [6] Пс. 42, 5. [8] Пс. 68, 3. [9] Пс. 118, 62. [10] Пс. 37, 7. [12] Пс. 42, 5.

 

Псалом 42

(Псалом Давида).

1 Суди мене, Боже, і розсуди тяжбу мою з народом недобрим. Від людини лукавої і злої визволи мене. 2 Бо Ти — Бог сили моєї. Навіщо Ти відкинув мене? Чому я, сумуючи, ходжу, коли ворог ображає мене? 3 Пошли світло Твоє й істину Твою, нехай вони ведуть мене і виведуть на святу гору Твою і в оселі Твої. 4 І ввійду я до жертовника Божого, що наповнює радістю серце моє, і буду славити Тебе піснями, як на гуслях, Боже, Боже мій. 5 Чому сумуєш, душе моя? Навіщо хвилюєшся в мені? Уповай на Бога, бо я ще буду славити Його, Спасителя мого і Бога мого.

Слава…

 

Псалом 42. [2] Пс. 37, 7. [3] 2 Цар. 15, 25. [5] Пс. 41, 6.

 

Псалом 43

1 Начальнику хору. Повчання синам Кореєвим.

2 Боже, вухами нашими почули ми, і отці наші сповістили нам про діла, які вчинив Ти в часи їхні, часи давні. 3 Рукою Твоєю Ти знищив народи, а їх оселив, знищив племена, а їх розмножив. 4 Не мечем вони придбали землю і не їхня сила спасла їх, а Твоя рука і Твоя сила й світло лиця Твого, бо Ти благоволив до них. 5 Боже, Ти — Цар мій! Ти Той, що даєш спасіння Якову. 6 З Тобою, як рогами, поб’ємо ми ворогів наших і в ім’я Твоє потопчемо тих, що повстали проти нас. 7 Бо не на лук мій я надіюся, і меч мій не спасе мене, 8 а Ти спасеш нас від ворогів наших і осоромиш тих, що повстали проти нас. 9 Тобою, Боже, будемо хвалитися кожен день, і ім’я Твоє будемо славити повіки. 10 Нині ж Ти відкинув і осоромив нас, і не виходиш, Боже, з військом нашим. 11 Ти попустив, щоб ми втікали від ворогів, і ненависники наші грабують нас. 12 Ти, як овець, віддав нас на заколення і розсіяв нас поміж народами. 13 Ти задарма віддав народ Свій і не підвищив ціни на нього. 14 Ти на глум віддав нас сусідам нашим, на посміх і зневагу всім, що навкруги нас. 15 Ти зробив нас притчею між народами, покиванням голови між людьми. 16 Щодня сором мій переді мною, і посоромлення вкриває лице моє 17 від голосу ганьбителя й наклепника, від погляду ворога й месника. 18 Все це прийшло на нас, але ми не забули Тебе і не порушили завіту Твого. 19 Не відхилилося від Тебе серце наше, і кроки наші не зійшли з дороги Твоєї, 20 коли Ти смирив нас у землі злостраждань і тінню смерти покрив нас. 21 Бо якби ми забули ім’я Бога нашого і простягнули руки свої до бога чужого, 22 то чи не покарав би нас Бог? Бо Він знає таємниці серця. 23 Але за Тебе, Господи, вбивають нас кожен день, ми стали як вівці, що призначені на заколення. 24 Встань, Господи, чого спиш Ти? Прокинься і не відкидай нас назавжди. 25 Навіщо ховаєш лице Твоє? Забуваєш скорботу та біду нашу? 26 Бо душа наша принижена до пороху, і серце наше в землю втоптане. 27 Воскресни, Господи, поможи нам і визволи нас імені Твого ради.

 

Псалом 43. [1] Пс. 41, 1. [2] Втор. 6, 21. Пс. 77, 3. [3] Вих. 15, 17. [4] Втор. 33, 29. [6] Пс. 59, 14. Іс. 33, 22. [7] Пс. 19, 8. [10] Пс. 59, 3. [13] 1 Цар. 12, 9. Іс. 52, 3. [14] Пс. 78, 4. Єр. 24, 9. [18] Іс. 26, 8. [22] Пс. 7, 10. [23] Рим. 8, 36. [24] Мф. 8, 24–25. [25] Пс. 12, 2. [26] Іс. 51, 23.

 

Псалом 44

1 Начальнику хору. На музичному інструменті шошан. Повчання синам Кореєвим. Пісня про Улюбленого.

2 Вилилось із серця мого слово благе, говорю я про діла мої Цареві. Язик мій — перо книжника-скорописця. 3 Ти прекрасніший за синів людських, виливається благодать із уст Твоїх. Тому благословив Тебе Бог навіки. 4 Прив’яжи меч Твій до бедра Твого, сильний, славою Твоєю і красою Твоєю. 5 І натягни лук, і встигай, і царюй істини ради, і лагідности, і справедливости, і дивно поведе Тебе правиця Твоя. 6 Гострі стріли Твої, [Сильний]! Вони в серце ворогам Царя. Впадуть народи перед Тобою. 7 Престіл Твій, Боже, повік віку, жезл правоти — жезл Царства Твого. 8 Ти полюбив правду і зненавидів беззаконня, тому помазав Тебе, Боже, Бог Твій єлеєм радости більше, ніж спільників Твоїх. 9 Вся одежа Твоя — як смирна, алое і касія; в палатах із слонової кості звеселять Тебе. 10 Дочки царів почесні гості Твої; стала цариця праворуч Тебе, в ризи позолочені одягнена, прикрашена. 11 Слухай, дочко, і споглянь, і прихили вухо твоє, і забудь народ твій і дім отця твого. 12 І забажає Цар доброти твоєї, бо Він — Бог твій, і поклонишся Йому. 13 І дочка Тира з дарами, і найбагатші з народів помоляться лицю Твоєму. 14 Вся слава дочки царя в ній самій, одежа її шита золотом. 15 В дорогих прикрашених ризах введуть її до Царя. Приведені будуть діви вслід за нею, подруги її. 16 Приведуть їх з піснями радости і введуть їх у палату Царя. 17 Замість батьків Твоїх будуть сини Твої. Ти поставиш їх князями по всій землі. 18 Пом’яну ім’я Твоє у всякому роді і роді. Заради того люди всі вихвалятимуть Тебе і прославлятимуть ім’я Твоє повік віку.

 

Псалом 44. [1] Еф. 1, 6. [3] Лк. 4, 22. [4] Пс. 23, 8. Іс. 11, 5. Євр. 4, 12. Одкр. 1, 16; 19, 15. [6] Іов. 6, 4. Пс. 37, 3. [7] Євр. 1, 8. Іс. 32, 1. [8] Пс. 14, 2. Іс. 61, 1. [9] Пісн. 1, 3. Еф. 5, 2. [10] Іс. 61, 10. [11] Ос. 2, 19. [12] Іс. 62, 4. Одкр. 19, 7. [13] Пс. 71, 10. [14] Єз. 16, 10. Мф. 22, 11. [15] Іс. 61, 10. 1 Пет. 3, 3. [17] Рим. 9, 5. Одкр. 1, 6; 5, 10.

 

Псалом 45

1 Начальнику хору. Синів Кореєвих. На музичному інструменті аламоф. Пісня.

2 Бог нам пристановище і сила, скора допомога в біді, що надходить на нас. 3 Тому не будемо боятися, хоч би захиталася земля, і гори зрушились у безодню моря. 4 Нехай шумлять і хвилями здіймаються води і трясуться гори від хвиль їхніх. 5 Потоки рік веселять місто Боже, святу оселю Всевишнього. 6 Бог посеред нього — воно не захитається; Бог допоможе йому зранку. 7 Стривожилися народи, захиталися царства: [Всевишній] подав голос Свій, і похитнулася земля. 8 Господь Сил з нами, Бог Якова — захисник наш. 9 Прийдіть і погляньте на діла Божі, які чуда вчинив Він на землі. 10 Він спинив війни до країв землі, поламав лук, знищив зброю і колісниці попалив вогнем. 11 «Заспокойтеся і пізнайте, що Я — Бог, піднесуся між народами і прославлюся на землі». 12 Господь Сил з нами, Захисник наш — Бог Якова.

Слава…

 

Псалом 45. [1] Пс. 41, 1. [2] Пс. 17, 3. Притч. 18, 11. Авв. 3, 19. [6] Іс. 33, 20. Єз. 48, 35. Зах. 2, 5. [8] Рим. 8, 31. [9] Пс. 65, 5. [10] Пс. 75, 4. Ос. 2, 18. [11] Іс. 64, 2. [12] Рим. 8, 31.

 

Псалом 46

1 Начальнику хору. Синів Кореєвих. Псалом.

2 Всі народи, заплещіть руками, вигукніть до Бога голосом радости. 3 Бо Господь Всевишній страшний, — великий Цар усієї землі. 4 Він підкорив людей нам, і народи — під ноги наші. 5 Обрав нам насліддя наше, красу Якова, якого полюбив. 6 Зійшов Бог при окликах радости, Господь — при звуках сурмних. 7 Співайте Богу нашому, співайте! Співайте Цареві нашому, співайте! 8 Бо Бог — Цар усієї землі, співайте розумно. 9 Бог став Царем над усіма народами. Бог возсів на святім Престолі Своїм. 10 Князі народів зібралися до народу Бога Авраамового, бо влада над землею — Божа. Він вищий за все.

 

Псалом 46. [3] Зах. 14, 9. Мал. 1, 14. Одкр. 19, 15. [6] Пс. 67, 19. Діян. 1, 9. Еф. 4, 10. [7] Іс. 12, 5. [9] Пс. 21, 29; 79, 2. Євр. 8, 1.

 

Псалом 47

1 Пісня синів Кореєвих.

2 Великий Господь і вельми хвальний у місті Бога нашого, на горі святій Його. 3 Велика радість всій землі — гора Сион; з північного боку її — місто Царя великого. 4 Бог у храмі Своєму знаний як захисник, 5 бо ось зібралися царі, зійшлися докупи, 6 побачили, здивувалися, злякалися і відступили. 7 Страх обійняв їх і муки, як у жінок під час родин. 8 Східним вітром Ти потопив кораблі фарсийські. 9 Як чули ми, так і побачили у місті Господа Сил, у місті Бога нашого: Бог утвердив його навіки. 10 Ми роздумували, Боже, про милість Твою посеред храму Твого. 11 Яке ім’я Твоє, Боже, така і хвала Твоя аж до країв землі. Повна правди правиця Твоя. 12 Нехай веселиться гора Сион, [і] нехай радіють дочки народу Божого заради судів Твоїх, [Господи]. 13 Обійдіть навколо Сиона і розгляньте його, перелічіть вежі його, 14 зверніть серця ваші до могутності його, щоб переказати поколінням майбутнім. 15 Бо цей Бог є Бог наш повіки. Він буде провадити нас повік віку.

 

Псалом 47. [2] Пс. 144, 3. Євр. 12, 22. Одкр. 14, 1. [3] Єз. 40, 2. [4] 2 Пар. 20, 8. Зах. 8, 3. Мал. 1, 14. [6] 4 Цар. 19, 35–36. [7] 4 Цар. 19, 3. Іс. 21, 3. [8] Іс. 27, 8. [11] 4 Цар. 19, 15. Діян. 19, 17. [15] Іс. 25, 9.

 

Псалом 48

1 Начальнику хору. Синів Кореєвих. Псалом.

2 Слухайте це, всі народи. Почуйте всі, хто живе на світі, — 3 І прості, і знані, і багаті, й убогі. 4 Уста мої промовлятимуть премудрість, і помисли серця мого — розум. 5 Прихилю вухо моє до притчі і на гуслях пісні відкрию загадку мою. 6 Чого боятися мені в день біди, коли обступлять мене злочинства тих, що доганяють мене? 7 Ви, що надієтеся на силу свою та величаєтеся багатством своїм! 8 Людина ніколи не викупить брата свого, не дасть Богові викупу за нього. 9 Дорога ціна викупу душ їхніх, і не буде того повіки, 10 щоб залишився хтось жити вічно і не зазнав смерти. 11 Кожен бачить, що й розумні помирають так само, як і нерозумні та безумні гинуть, і багатства свої залишають іншим. 12 Вони думають, що доми їхні вічні і оселі їхні з роду в рід, землі свої вони називають своїми іменами. 13 І людина, будучи в честі, не розуміє, що вона зрівнялася з тваринами і уподібнюється їм. 14 Цей шлях їхній — спокуса їм, хоч після цього устами своїми будуть хвалити його. 15 Як овець, поглине їх безодня; смерть буде пасти їх, і ранком праведні будуть володіти ними; сила покине їх, і могила буде житлом їхнім. 16 Але Господь спасе душу мою від пекла, коли прийме мене. 17 Не бійся, коли розбагатіє людина, коли примножиться слава дому її. 18 Бо коли помре, то не візьме з собою нічого, не піде за нею слава її. 19 Хоч за життя вона ублажає душу свою, і славлять її за те, що догоджає собі, 20 але піде до роду батьків своїх, які ніколи не побачать світла. 21 Так людина, будучи в честі, не розуміє, що вона зрівнялася з тваринами і уподібнюється їм.

Слава…

 

салом 48. [5] Пс. 77, 2. Мф. 13, 35. [7] Іов. 36, 18. Пс. 51, 9. Притч. 11, 4. [8] 1 Ін. 3, 16. [9] Мф. 16, 26. Мк. 8, 37. 1 Пет. 1, 19. [11] Притч. 11, 4. Еккл. 2, 16; 6, 2. [13] Еккл. 3, 19. [15] Іс. 14, 11. Одкр. 2, 27. [16] Пс. 15, 10. [18] Іов. 27, 18. [19] Втор. 29, 19. [21] Еккл. 3, 19. Лк. 12, 20.

 

Псалом 49

Псалом Асафа.

1 Бог богів, Господь промовив і закликає землю від сходу сонця і до заходу. 2 Від Сиону велич краси Його. 3 Гряде Бог наш — і не мовчить, перед ним вогонь, що все палить, навкруги Нього сильна буря. 4 Він закликає з висоти небо і землю — судити народ Свій: 5 «Зберіть до Мене святих Моїх, що вступили в завіт зі Мною при жертві!» 6 Небеса проголосять правду Його, бо Суддя цей є Бог. 7 «Слухай, народе Мій, Я буду говорити. Ізраїлю! Я буду свідчити проти тебе. Я — Бог, твій Бог. 8 Не за жертви твої буду докоряти тобі, бо всепалення твої завжди переді Мною. 9 Не прийму ні телят від дому твого, ні козлів із дворів твоїх, 10 бо Мої всі звірі лісові і тварини на всіх горах. 11 Я знаю всіх птахів небесних і вся краса поля переді Мною. 12 Коли б я зголоднів, то не сказав би тобі, бо світ увесь Мій і все, що є в ньому. 13 Хіба Я споживаю м’ясо телят чи п’ю кров козлів? 14 Принеси Богу жертву хвали і виконай перед Всевишнім обітниці твої. 15 І призови Мене в день скорботи твоєї, Я спасу тебе, і ти прославиш Мене». 16 А до грішника каже Бог: «Навіщо говориш ти про настанови Мої і завіт Мій береш у вуста свої? 17 Ти ж зненавидів настанови Мої і слова Мої відкидаєш від себе. 18 Коли бачиш злодія, то сходишся з ним, і з перелюбником спілкуєшся. 19 Уста твої невпинно злословлять, і язик твій сплітає підступи. 20 Сидиш і наговорюєш на брата твого і на сина матері твоєї зводиш наклеп. 21 Ти це робив, а Я мовчав; ти гадав, що й Я такий, як ти. Але Я викрию тебе і поставлю перед тобою [гріхи твої]. 22 Зрозумійте ж це ви, що забуваєте Бога, щоб я не зловив вас, і тоді вже ніхто не врятує вас. 23 Хто приносить жертву хвали, той прославляє Мене, і це дорога, якою Я явлю йому спасіння Моє».

 

Псалом 49. [1] Втор. 10, 17. [2] Пс. 47, 3. [3] Пс. 2, 5. [4] Втор. 31, 28. [5] Мф. 24, 31. [7] Пс. 80, 9. [9] Іс. 66, 3. Єр. 6, 20. Ос. 5, 6. [12] Вих. 19, 5. Пс. 23, 1. Іов. 41, 3. [14] Пс. 115, 8. Рим. 12, 1. [15] Пс. 26, 8. Зах. 13, 9. [16] Рим. 2, 21. 1 Кор. 9, 27. [17] Мф. 7, 3. [18] Мф. 24, 49. Еф. 5, 7. [19] Мих. 6, 12. [21] Іс. 42, 14; 47, 11; 57, 11. [23] Лк. 8, 39. Ін. 7, 17.

 

Псалом 50

1 Начальнику хору. Псалом Давида, 2 коли приходив до нього пророк Нафан, після того, як Давид увійшов до Вирсавії. (Молитва покаяння).

3 Помилуй мене, Боже, з великої милости Твоєї, і з великого милосердя Твого прости провини мої. 4 Особливо омий мене від беззаконня мого і від гріха мого очисти мене. 5 Бо беззаконня моє я знаю, і гріх мій повсякчас переді мною. 6 Проти Тебе єдиного я згрішив і лукаве перед Тобою вчинив, отже, праведний Ти у слові Твоїм і справедливий у присуді Твоїм. 7 Ось бо в беззаконні зачатий я, і в гріхах породила мене мати моя. 8 Бо Ти істину полюбив єси, невідоме й таємне мудрости [Твоєї] явив Ти мені. 9 Окропи мене ісопом — і очищуся, омий мене — і стану біліший від снігу. 10 Дай мені почути радість і веселість — і зрадіють кості мої упокорені. 11 Відверни лице Твоє від гріхів моїх і прости всі беззаконня мої. 12 Серце чисте створи в мені, Боже, і духа праведного віднови в нутрі моєму. 13 Не відкинь мене від лиця Твого і Духа Твого Святого не відніми від мене. 14 Поверни мені радість спасіння Твого і духом могутнім укріпи мене. 15 Навчатиму беззаконників шляхів Твоїх, і нечестиві навернуться до Тебе. 16 Визволи мене від вини кривавої, Боже, Боже спасіння мого, і язик мій радісно славитиме правду Твою. 17 Господи, відкрий уста мої, і уста мої сповістять хвалу Твою. 18 Бо коли б Ти жертви забажав, приніс би я: всепалення Ти не бажаєш. 19 Жертва Богові — це дух упокорений, серцем скорботним і смиренним Ти не погордуєш. 20 Ублажи, [Господи], благоволінням Твоїм Сион, і нехай збудуються стіни єрусалимські. 21 Тоді буде угодна Тобі жертва правди, приношення і всепалення: тоді покладуть на Жертовник Твій тельців.

Слава…

 

Псалом 50. [2] 2 Цар. 12, 1. [3] Пс. 56, 2. Іс. 33, 2. Євр. 9, 14. [5] Пс. 31, 5. [6] Рим. 3, 4. [7] Іов. 14, 4. [8] 1 Кор. 2, 7. [9] Лев. 14, 6. [12] 2 Кор. 5, 17. Гал. 6, 15. Еф. 2, 10. [13] Мф. 6, 13. Єр. 7, 15. [15] Мф. 7, 5. [16] 2 Цар. 11, 15–16; 12, 9. [17] Пс. 70, 8. [18] Пс. 39, 7. [19] Пс. 4, 6. Іс. 66, 2. Лк. 18, 13. [20] Іс. 33, 20; 54, 11. [21] Втор. 33, 19.

 

Псалом 51

1 Начальнику хору. Повчання Давида, 2 після того, як приходив Доїк ідумеянин і доніс Саулу, сказавши йому, що Давид прийшов у дім Авимелеха.

3 Чого хвалишся злодійством, сильний? Зловживаєш милосердям Божим кожен день? 4 Неправду висловлює язик твій, як бритва вигострена — таке твоє лукавство. 5 Ти полюбив зло більше, ніж добро, більше неправду, ніж говорити правду. 6 Ти полюбив слова погибелі, розмову улесливу. 7 За те знищить тебе Бог до кінця. Викине тебе й виселить тебе з дому [твого], викоренить тебе із землі живих. 8 Побачать це праведні і убояться, посміються над тобою [і скажуть]: 9 «Ось чоловік, що не у Бога шукав собі сили, а сподівався на силу багатства свого та зміцнювався злочинством своїм». 10 А я, мов оливкове зелене дерево в домі Божім, я уповаю на милість Божу повік. 11 Буду вічно славити Тебе, Боже, за все, що Ти вчинив для мене. Буду надіятися на ім’я Твоє, бо Ти милостивий до праведних Твоїх.

 

Псалом 51. [2] 1 Цар. 22, 9. [3] Притч. 21, 12. [4] Пс. 56, 5. Притч. 25, 18. [7] Іов. 18, 14; 20, 7. Пс. 49, 22. [9] Пс. 48, 7. Притч. 11, 28. Мк. 10, 24. [10] Пс. 91, 13. Єр. 11, 16. Ос. 14, 7. [11] Пс. 36, 5.

 

Псалом 52

1 Начальнику хору. На духових інструментах. Повчання Давида.

2 Сказав безумний у серці своїм: «Немає Бога». Розпусні стали, огидне діють у беззаконнях. Нема тих, хто чинив би добро. 3 Бог з неба поглянув на синів людських, щоб побачити: чи є хто розумний, що шукає Бога? 4 Всі відвернулися, всі нікчемні стали; нема вже такого, хто чинить добро, немає жодного. 5 Невже не прийдуть до розуму ті, що чинять беззаконня, що з’їдають людей моїх, наче хліб, а Господа не призивають? 6 Вони будуть боятися страху там, де нема його, бо розсипле Бог кістки самовпевнених. Осоромлені будуть вони, бо Бог відкинув їх. 7 Хто дасть із Сиону спасіння Ізраїлеві? Коли поверне Бог із полону людей Своїх, зрадіє Яків і звеселиться Ізраїль.

 

Псалом 52. [2] Пс. 9, 25; 13, 1. Рим. 3, 11. [6] Мф. 25, 25. [7] Пс. 13, 7. Одкр. 22, 20.

 

Псалом 53

1 Начальнику хору. На струнних інструментах. Повчання Давида, 2 коли прийшли зифеї і сказали Саулу: «Чи не в нас ховається Давид?»

3 Боже, в ім’я Твоє спаси мене і силою Твоєю допоможи мені. 4 Боже, почуй молитву мою і вислухай слова уст моїх. 5 Бо чужі повстали на мене, і сильні шукають душі моєї, і не мають вони Бога перед собою. 6 Та ось Бог помагає мені, і Господь підкріпляє душу мою. 7 Він відплатить за зло ворогам моїм. Істиною Твоєю, Боже, Ти погубиш їх. 8 Від серця принесу жертву Тобі і прославлю ім’я Твоє, бо воно благе. 9 Бо Ти визволив мене від усякої скорботи, і на ворогів моїх сміливо дивиться око моє.

 

Псалом 53. [2] 1 Цар. 23, 19; 26, 1. [4] Пс. 4, 2; 5, 2. [5] Пс. 85, 14. Тов. 4, 5. [9] Пс. 58, 10–11.

 

Псалом 54

1 Начальнику хору. На струнних інструментах. Повчання Давида.

2 Вислухай, Боже, молитву мою і не зневаж благання мого. 3 Прихилися і вислухай мене, я плачу від туги моєї. 4 І тривожуся від голосу ворожого і від утисків нечестивців. 5 Бо вони чинять мені беззаконня й у гніві ворогують проти мене. 6 Серце моє стривожилося в мені, смертельні страхіття напали на мене. 7 Страх і трепет прийшли на мене, і жах огорнув мене. 8 І я сказав: хто дав би мені крила, як у голуба, я б полетів та відпочив би. 9 Полетів би якнайдалі, став би жити в пустелі, ждучи Бога, щоб спас мене від слабкодухости і від бурі. 10 Розбий, Господи, і роз’єднай змову їхню, бо беззаконня та ворожнечу бачу я в місті. 11 Вдень і вночі вони обходять його по мурах його, а усередині його — беззаконня та кривда. 12 І не зникають з вулиць його насильство і зрада. 13 Та якби це ворог ганьбив мене, я стерпів би, або якби це ненависник мій величався наді мною, я не зважав би на нього. 14 Але ти, чоловіче, — однодумцю мій, приятелю і друже мій, 15 з яким ми щиро сходилися і до дому Божого разом ходили! 16 Нехай загибель прийде на них, бо лукавство в оселях їхніх, посеред них. 17 Я ж до Бога взиваю, і Господь почує мене. 18 Увечері, і вранці, і опівдні буду благати й молити, і Він почує голос мій. 19 Він визволить миром душу мою від напасників моїх, бо їх багато в мене. 20 Почує мене Бог, і упокорить їх Той, Хто перебуває вічно, бо нема в них каяття, і не бояться вони Бога. 21 Підіймають руки свої на невинних і оскверняють завіт Його. 22 Уста їх масніші від масла, а в серці їх злоба. Масні, як олива, слова їх, але то гострі стріли. 23 Покладайся на Господа у скорботах твоїх, і Він підтримає тебе. Ніколи не дасть Він упасти праведникові. 24 Ти, Боже, кинеш їх у яму погибелі. Кровожерні й підступні не доживуть і до половини віку свого. Я ж, [Господи], уповаю на Тебе.

Слава…

 

Псалом 54. [2] Пс. 53, 4. [4] 2 Цар. 17, 1. [11] Чис. 23, 21. [14] Мф. 26, 23. Ін. 13, 18. Діян. 1, 16. [18] Дан. 6, 10. [20] Пс. 9, 8. [22] Пс. 56, 5. [23] Мф. 6, 25. Лк. 12, 22. 1 Пет. 5, 7. [24] Притч. 26, 27. Пс. 68, 16. 4 Цар. 1, 4.

 

Псалом 55

1 Начальнику хору. Про голубку, що мовчить на самоті. Пісня Давида, коли филистимляни захопили його в Гефі.

2 Помилуй мене Боже, бо нападає на мене чоловік і день у день гнобить мене. 3 Щодня нападають на мене вороги мої, бо багато тих, що поборюють мене. 4 Вдень я не буду боятися, бо уповаю на Тебе. 5 Богом я хвалюсь у словах моїх, на Бога покладаю надію і не боюся; що зробить мені плоть? 6 Щодня зневажають слова мої, всі думки їхні про мене — на зло. 7 Збираються й ховаються, стежать за кожним кроком моїм, щоб уловити душу мою. 8 Вони гадають, що не покараєш Ти їх за неправду їхню. 9 Боже, Тобі відомі всі страждання мої; збери сльози мої та поклади їх перед Собою. Запиши їх у книгу Твою. 10 Вороги мої втікають від мене, коли я кличу Тебе. З того знаю, що Ти, Боже, зі мною. 11 Богом я хвалюся в словах, в Господі хвалю слово Його. 12 На Бога я уповаю і не боюся: що заподіє мені людина? 13 В мені, Боже, молитва до Тебе, щоб возносити Тобі хвалу, 14 бо Ти визволив душу мою від смерти, [очі мої від сліз], ноги мої від спотикання. Буду ходити перед лицем Господа у світлі живих.

 

Псалом 55. [1] 1 Цар. 21, 10–11. [5] Іс. 51, 8. 1 Пет. 3, 12. Євр. 13, 6. [10] Єр. 29, 12. [12] Пс. 117, 6.

 

Псалом 56

1 Начальнику хору. Не погуби. Молитва Давида, коли він утік від Саула в печеру.

2 Помилуй мене, Боже, помилуй мене, бо на Тебе надіється душа моя, і в тіні крил Твоїх я сховаюсь, аж доки перейде беззаконня. 3 Буду взивати до Бога Всевишнього, Який допомагав мені. 4 Він пошле поміч з неба і спасе мене. Пошле Бог милість Свою й істину Свою і осоромить тих, що шукають погубити мене. 5 Душа моя серед звірів, я серед людей, що дишуть полум’ям, зуби їхні, як списи, і язик їхній — меч гострий. 6 Вознесися над небесами, Боже, і по всій землі слава Твоя. 7 Сітку поставили вони для ніг моїх і ловлять душу мою; викопали для мене яму і самі впали в неї. 8 Готове серце моє, Боже; готове серце моє: буду співати і славити Тебе. 9 Вставай, славо моя! Встаньте, псалтир і гуслі! Встану я рано. 10 Буду славити Тебе, Господи, між народами, буду оспівувати Тебе між людьми. 11 Бо до небес піднеслася милість Твоя і до хмар істина Твоя. 12 Вознесися над небесами, Боже, і по всій землі слава Твоя.

 

Псалом 56. [1] 1 Цар. 22, 1. [2] Пс. 50, 3. [4] Пс. 55, 3. [5] Пс. 54, 22. [6] Пс. 107, 6. [7] Пс. 7, 16. Притч. 26, 27. Еккл. 10, 8. [8] Пс. 107, 2. [9] Пс. 107, 3. [10] Пс. 107, 4. [11] Пс. 35, 6. [12] Пс. 56, 6.

 

Псалом 57

1 Начальнику хору. Не погуби. Псалом Давида.

2 Чи правду говорите ви, сильні; чи за правдою судите ви, сини людські? 3 Ні, беззаконня складаєте ви в серці. Неправду сплітають руки ваші на землі. 4 Від правди відступили грішні, від народження свого, від утроби матері блудять, кажучи неправду. 5 Отрута в них, як у змії, як у глухого аспида, що затикає вуха свої, 6 щоб не чути того, хто проклинає, хоч би й як умів він заклинати. 7 Боже, сокруши зуби їхні у щелепах їхніх. Розірви, Господи, пащі звірів. 8 Нехай щезнуть вони, як вода розлита, а коли пустять вони стріли свої, нехай вони не матимуть сили. 9 Нехай упаде на них вогонь, щоб розтанули, як віск, і вже не побачили сонця. 10 Раніше, ніж закиплять котли злоби їхньої, нехай буря гніву Божого рознесе вогонь їхній. 11 А праведник звеселиться, коли побачить помсту Божу та пройде ногами по крові нечестивців. 12 І скажуть люди: «Справді добре бути праведним! Бо є Бог, є Суддя справедливий на землі!»

Слава…

 

Псалом 57. [3] Притч. 21, 29. [4] Пс. 115, 2. [5] Пс. 139, 4. [6] Іс. 48, 8. [7] Пс. 3, 8. [8] Єр. 17, 11. [9] Іов. 3, 16. Еккл. 6, 10. [10] 2 Цар. 23, 6. Єз. 2, 6. [11] Одкр. 14, 20. [12] Еккл. 3, 17. Єр. 9, 24.

 

Псалом 58

1 Начальнику хору. Не погуби. Молитва Давида, коли Саул послав стерегти дім його, щоб умертвити його.

2 Визволи мене від ворогів моїх, Боже мій, від тих, що повстали на мене, захисти мене. 3 Спаси мене від тих, що чинять беззаконня, і від кровожерних врятуй мене. 4 Бо ось вони підстерігають душу мою, збираються на мене сильні, не за беззаконня мої і не за гріх мій. 5 Господи! Без провини моєї вони йдуть на мене. Встань же на допомогу мені і поглянь. 6 Господи, Боже Сил, Боже Ізраїлів, встань, відвідай усі народи, не помилуй нікого з тих, що чинять беззаконня. 7 Щовечора сходяться вони, жадібні до крови, як пес, і обходять місто. 8 Ось вони лихословлять язиками своїми, в устах їхніх не слова, а мечі, бо думають: хто їх чує? 9 Але Ти, Господи, посмієшся з них, осоромиш усі народи. 10 Сила моя в Тобі, Боже! Ти Заступник мій. 11 Ти — Бог мій, і милість Твоя попередить мене. Бог дасть мені перемогу над ворогами моїми. 12 Не убивай їх, щоб люди не забули Закону Твого. Розвій їх силою Твоєю, Захиснику мій, Господи. 13 Слова уст їхніх — то гріх душі їхньої; хай будуть спіймані у гордині їхній за прокльони їхні та за неправду, яку вони говорять. 14 Розвій їх гнівом Твоїм так, щоб не стало їх, та щоб пізнали люди, що Бог володіє народами в усіх кінцях землі. 15 Вони сходяться вечорами, спраглі крови, як пси, і обходять місто. 16 Вони шукають поживи, але неситі лягають спати. 17 А я буду оспівувати силу Твою, щоранку прославлятиму милість Твою, бо Ти був оборонцем моїм і захисником моїм у час біди моєї. 18 Сило моя! Тобі я буду співати, бо Ти Заступник мій і Бог мій, Який милує мене.

 

Псалом 58. [1] 1 Цар. 19, 11. [4] Пс. 55, 7. [5] Пс. 43, 24. [6] Іс. 26, 21. [8] Притч. 25, 18. [9] Пс. 2, 4; 36, 13. [10] Пс. 53, 9. [13] Пс. 35, 4. [14] Пс. 55, 8. [16] Ам. 8, 11–12.

 

Псалом 59

1 Начальнику хору. На музичному інструменті шушан-едуф. Псалом Давида, 2 коли він воював з Сирією Месопотамською і з Сирією Цованською, коли Іоав, повертаючись, знищив дванадцять тисяч ідумеїв у долині Соляній.

3 Боже! Ти розгнівався на нас, відвернувся від нас і покарав нас. Але змилуйся над нами! 4 Ти потряс землю, порушив її; зціли рани її, бо вона захиталася. 5 Ти дав людям Твоїм зазнати гіркоти, напоїв нас вином скорбот. 6 Дай же знамення тим, що бояться Тебе, щоб вони могли втекти від стріли ворожої. 7 Щоб спаслися улюблені Твої, спаси їх правицею Твоєю і вислухай мене. 8 Бог сказав у святині Своїй: «Возрадуюся, і розділю Сихем, і долину Сокхоф розміряю. 9 Мій Галаад, Мій Манассія, Єфрем — твердиня глави Моєї, Іуда — цар Мій. 10 Моав — чаша уповання Мого; на Едом покладу чобіт Мій. Чужинці скорилися Мені». 11 Хто введе мене в укріплене місто? Або доведе мене до Едому? 12 Чи не Ти, Боже, що відвернувся від нас і не виходиш, Боже, з військом нашим? 13 Пошли нам поміч у скорботах, бо марна допомога людська. 14 З Богом ми покажемо силу, і Він подолає гнобителів наших.

 

Псалом 59. [2] 2 Цар. 8, 1 та ін. 1 Пар. 18, 3, 12. [3] Пс. 43, 10. [4] 2 Пар. 7, 14. [5] Пс. 74, 9. [8] Пс. 107, 8. [10] 2 Цар. 8, 2; 22, 44. Іс. 21, 11. [12] Пс. 43, 10. [14] Пс. 17, 30; 107, 14.

 

Псалом 60

1 Начальнику хору. На струнному інструменті. Псалом Давида.

2 Почуй, Боже, молитву мою, вислухай благання моє. 3 Від краю землі взиваю до Тебе, бо ниє серце моє. Виведи мене на скелю, що для мене недосяжна. 4 Бо Ти — Надія моя, Ти — Скеля моя, Ти — Захист мій від ворога. 5 Дай мені, Боже, навіки оселитися в оселі Твоїй та знайти спокій під покровом крил Твоїх. 6 Бо Ти, Боже, почув молитви мої і дав мені насліддя з тими, що бояться імені Твого. 7 Дні до днів цареві приклади і роки його продовжи від роду до роду. 8 Хай буде він вічно перед Богом; милість і істина нехай охороняють його. 9 Я буду співати імені Твоєму повіки і сповнятиму обітниці мої кожного дня.

Слава…

 

Псалом 60. [2] Пс. 5, 2; 53, 4. [3] Пс. 17, 7. Іс. 33, 16. [4] Пс. 70, 3. [5] Пс. 35, 8. [7] Пс. 20, 5. [8] 2 Цар. 7, 12–13. [9] Пс. 49, 14.

 

Псалом 61

1 Начальнику хору Ідифумового. Псалом Давида.

2 Тільки в Богові спокій душі моїй, тільки від Нього спасіння моє. 3 Тільки Він — Твердиня моя і Спаситель мій, Заступник мій, і не похитнуся повіки. 4 Доки будете нападати на людину? Ви всі налягаєте, мов стіна, що похилилася, або мур, що розвалюється. 5 Вони задумали скинути його з висоти, кривлять душею: устами благословляють, а в серці проклинають. 6 Тільки в Богові спокій, душе моя, тільки на Нього надія моя. 7 Він — Бог мій і Спаситель мій, Заступник мій, і не похитнуся повіки. 8 У Богові спасіння моє і слава моя. Бог — поміч моя і пристановище моє. 9 Уповайте на Нього, всі народи, виливайте перед Ним серця ваші, бо Він захист наш. 10 А сини людські — тільки суєта, сини сильних — тільки неправда. Якщо покласти їх на ваги, то всі вони легші за порожнечу. 11 Не надійтеся на грабіжництво, не вдавайтеся до насильства, а коли багатство примножується, не віддавайте йому серце. 12 Один раз сказав Бог, і двічі чув я, що вся сила в Богові. 13 і в Тебе, Господи, милість, бо Ти даєш кожному за ділами його.

 

Псалом 61. [1] Пс. 38, 1. [2] Пс. 36, 7. [3] Пс. 17, 3. [4] Іс. 30, 13. [5] Пс. 27, 3. Єр. 9, 8. [7] 2 Пар. 25, 8. [9] Пс. 4, 6. 1 Цар. 1, 15. Іов. 30, 16. [10] Пс. 38, 6. Іс. 40, 23. Дан. 4, 32. [11] Мф. 19, 24. Лк. 12, 19–20. 1 Тим. 6, 9, 17. [13] Іов. 34, 11. Притч. 24, 12. Єр. 32, 19. Єз. 33, 20. Мф. 16, 27. Рим. 2, 6.

 

Псалом 62

1 Псалом Давида, коли він був у пустелі Юдейській.

2 Боже, Боже мій, до Тебе з ранку лину я, жадає Тебе душа моя, за Тобою знемагає плоть моя в землі пустельній, непрохідній і безводній. 3 Як у святиню явився я до Тебе, щоб бачити силу Твою і славу Твою. 4 Бо милість Твоя краща за життя, уста мої прославлятимуть Тебе. 5 Так благословлятиму Тебе в житті моїм, і в ім’я Твоє піднесу руки свої. 6 Як ситтю та єлеєм, наповнюється душа моя, і голосом радости вихваляють Тебе уста мої, 7 коли згадую Тебе на постелі моїй і в усі години ночі розмірковую про Тебе, 8 бо Ти єси Помічник мій, і під покровом крил Твоїх возрадуюся. 9 Припала душа моя до Тебе, і правиця Твоя підтримує мене. 10 Ті ж, що даремно шукають душу мою, впадуть у безодню підземну, 11 уразить їх сила меча, стануть здобиччю лисів. 12 Цар же звеселиться в Бозі: прославиться кожний, хто клянеться Ним, і замовкнуть уста тих, що говорять неправедно.

 

Псалом 62. [1] 1 Цар. 23, 14. [2] Іс. 26, 9. Пс. 41, 3. [3] Пс. 22, 6; 26, 4. [7] Пс. 34, 28. [8] Пс. 16, 8. [9] Іс. 41, 10. [10] Чис. 16, 32. Втор. 6, 13. Іс. 19, 18. Єр. 4, 2.

 

Псалом 63

1 Начальнику хору. Псалом Давида.

2 Почуй, Боже, голос мій у молитві моїй. Від лютого ворога охорони життя моє. 3 Укрий мене від намірів злодіїв і від зборища беззаконників. 4 Вони наче меч нагострили язик свій і, мов стріли, кидають слова образи, 5 щоб таємно стріляти в неповинного; стріляють в нього несподівано і не бояться. 6 Вони утвердились у злому намірі, змовляються поставити таємно сітку і кажуть: хто їх побачить? 7 Вони вигадують всіляку неправду, вишукують, розслідують, заглядають аж до глибини серця. 8 Але уразить їх Бог стрілою. Несподівано стріла Божа вдарить їх. 9 Вони покарають себе своїми ж словами. Всі, хто побачить їх, відійдуть від них. 10 І нападе страх на всіх людей, вони сповістять про діла Божі, бо зрозуміють, що то — Його діло. 11 Звеселиться праведник у Господі і уповає на Нього. І похваляться всі праведні серцем.

Слава…

 

Псалом 63. [4] Пс. 54, 22; 58, 8. Єр. 9, 3. [6] Іов. 22, 13; 24, 15. [7] Єр. 17, 9. [9] Пс. 7, 16. [10] Вих. 8, 19. Есф. 8, 17. [11] Пс. 31, 11.

 

Псалом 64

1 Начальнику хору. Псалом Давида для співу.

2 Тобі подобає пісня, Боже, в Сионі, і Тобі піднесеться молитва [в Єрусалимі]. 3 Почуй молитву мою. До Тебе приходить всяка плоть. 4 Безліч гріхів перемагає нас, але Ти очистиш беззаконня наші. 5 Блаженні, кого Ти обрав і прийняв, щоб він оселився у дворах твоїх. Наситимось добром дому Твого, святого храму Твого. 6 Дивний у правосудді, вислухай нас, Боже Спасителю наш, надія всіх кінців землі і тих, що в морі далеко. 7 Ти Той, що поставив гори силою Твоєю і підперезаний могутністю. 8 Ти втихомирюєш бурхливість моря, шуми хвиль його і повстання народів. 9 Устрашаться від знамень Твоїх усі, що живуть на землі. Ранок і вечір красою прославлять Тебе. 10 Ти дбаєш про землю і напуваєш її, примножуєш багатства її. Ріка Божа повна води. Ти вирощуєш хліб від землі, бо так впорядкував її. 11 Ти напоюєш борозни її, рівняєш груди її, дощами пом’якшуєш її та прикрашаєш її рослинами. 12 Ти благословиш вінець року благости Твоєї, і поля Твої сповняться врожаєм. 13 Вкриється травою пустеля, і радістю узгір’я наповняться. 14 Долини наповнюються отарами, і лани покриваються пшеницею. Все радіє, все співає.

 

Псалом 64. [2] Пс. 49, 14. [3] Пс. 144, 21. Єр. 32, 27. [7] Ам. 4, 13. [8] Пс. 106, 29. Мф. 8, 26. [10] Втор. 11, 11; 33, 28. Пс. 45, 5. [12] Втор. 11, 11.

 

Псалом 65

Начальнику хору. Пісня.

1 Викликніть Господу, вся земле! 2 Співайте ж імені Його, віддайте славу й хвалу Йому. 3 Промовляйте Богові: «Як величні діла Твої, перед множеством сили Твоєї скоряться Тобі вороги Твої». 4 Вся земля нехай поклониться Тобі й співає Тобі. Нехай співає імені Твоєму, Всевишній!» 5 Прийдіть, погляньте на діла Божі, Який страшний Він у Своїх ділах над синами людськими! 6 Він море обернув на сушу, ріку перейшли ногами. Там ми веселилися в Ньому. 7 Він могутністю Своєю світом володіє вічно. Очі Його дивляться на всі народи, щоб не підносились у собі гнобителі. 8 Благословляйте, народи, Бога нашого і проголошуйте хвалу Йому. 9 Він дав життя душі нашій і не попустив, щоб ноги наші захиталися. 10 Ти випробував нас, Боже, Ти переплавив нас, як переплавляється срібло. 11 Ти попустив нам потрапити в сітку, поклав тягарі на плечі наші. 12 Ти допустив, щоб чужі люди сіли на шию нам. Ми йшли через вогонь і воду, але Ти вивів нас на волю. 13 Увійду в дім Твій з жертвами всепалення, виконаю перед Тобою обітниці мої, 14 що їх проголосили уста мої і висловив язик мій у скорботі моїй. 15 Великі жертви принесу Тобі з пахощами, принесу Тобі овець, волів і козлів. 16 Прийдіть усі, хто боїться Бога, послухайте мене, і я скажу вам, що вчинив Він для душі моєї. 17 Я взивав до Нього устами моїми і величав Його язиком моїм. 18 І якби була неправда в серці моїм, то не почув би мене Господь. 19 А Господь почув мене і прихилився до голосу благання мого. 20 Благословенний Господь, що не відкинув моління мого і милости Своєї не відвернув від мене.

 

Псалом 65. [2] Пс. 99, 1. [3] Втор. 33, 29. [5] Пс. 45, 9. [6] Вих. 14, 21–22. Нав. 3, 16–17. [10] 1 Пет. 1, 7; 4, 12. Єз. 22, 21. [12] Іс. 43, 2. Дан. 3, 17. [18] Притч. 15, 29; 28, 9.

 

Псалом 66

1 Начальнику хору. На струнних інструментах. Псалом. Пісня.

2 Боже, ущедри нас і благослови нас, просвіти лице Твоє на нас і помилуй нас. 3 Щоб пізнали ми на землі путь Твою, в усіх народах — спасіння Твоє. 4 Нехай сповідують Тебе люди, Боже, нехай сповідують Тебе люди всі. 5 Нехай веселяться і радіють племена, бо Ти судиш народи праведно і керуєш всіма племенами на землі. 6 Нехай славлять Тебе народи, Боже, нехай славлять Тебе народи всі. 7 Земля дає плід свій: благослови нас, Боже, Боже наш. 8 Нехай благословить нас Бог, і нехай бояться Його всі краї землі.

Слава…

 

Псалом 66. [2] Чис. 6, 25. Кол. 1, 15. [4] Рим. 15, 11. [5] Діян. 17, 31. [7] Лев. 26, 4. Пс. 84, 13. [8] Втор. 6, 25.

 

Псалом 67

1 Начальнику хору. Псалом Давида. Пісня. (Пророчий).

2 Нехай воскресне Бог і розвіються вороги Його; нехай побіжать від лиця Його всі ненависники Його. 3 Як щезає дим, нехай щезнуть, як тане віск від лиця вогню, так нехай згинуть грішники від лиця Божого. 4 А праведники нехай звеселяться, нехай радіють перед Богом, нехай святкують у радості. 5 Співайте Богові, співайте імені Його, рівняйте дорогу перед Тим, Хто йде, як Переможець. Господь — ім’я Йому, радійте перед лицем Його. 6 Отець сиріт і Суддя вдовиць — Бог, Він у святих оселях Своїх. 7 Бог одиноких вводить у дім; визволяє в’язнів із кайданів, а непокірні живуть у гробах. 8 Боже, коли йшов Ти поперед народу Твого, коли проходив Ти через пустелю, 9 земля тряслася, навіть небеса танули від лиця Божого, і Синай — від лиця Бога, Бога Ізраїлевого. 10 Рясний дощ проливав Ти, Боже, на насліддя Твоє, і коли знесилювалося воно, Ти підкріпляв його. 11 Народ Твій Ти оселив на землі Твоїй, і з благости Твоєї Ти все приготував для бідного. 12 Господь дасть слово тим, що благовістять з великою силою. 13 Царі з військом утікають, утікають, а ті, що сидять вдома, ділять здобич. 14 Коли ж ви оселялися на землях [своїх], то стали мов голубка, у якої крила — як срібло, а пір’я сяє золотом. 15 Коли ж Всевишній розсіяв царів на цій землі, вона забіліла, як сніг на горі Селмоні. 16 Гора Божа — гора велика, гора кріпка, гора висока. 17 Чого ви заздрите, гори високі, на гору, що на ній Бог благоволив жити і буде перебувати на ній вічно? 18 Колісниць Божих тьма і тисячі тисяч. Серед них Господь на Синаї, у святині. 19 Ти зійшов на висоту, полонив полон, прийняв дари для людей, щоб і непокірні могли жити у Господа. 20 Господь Бог благословенний; благословенний Господь допоможе нам кожного дня. 21 Бог — Спаситель наш, Бог наш, Бог, щоб спасати. У владі Господа ворота смерти. 22 Бог сокрушить голови ворогів Своїх, волохате тім’я того, хто закам’янів у беззаконні. 23 Сказав Господь: «Від Васана поверну тебе, виведу з глибини моря, 24 щоб обмочив ти ногу твою, як пси язик свій, у крові ворога». 25 Ми бачили, як ішов Ти, Боже, як ішов Ти — Цар мій і Бог мій — у святиню. 26 Попереду князі і ті, що співали, за ними — ті, що грали на струнах, а кругом — діви з тимпанами. 27 В церквах благословляйте Бога — Господа від джерел Ізраїлевих. 28 Там Веніамін молодший — князь їхній, князі Іуди — владики їхні, князі Завулонові, князі Неффалимові. 29 Бог твій дав тобі таку силу. Утверди, Боже, те, що Ти створив для нас. 30 Ради храму твого в Єрусалимі царі принесуть Тобі дари. 31 Утихомир звіра, що в очереті, зібрання биків серед тихих телят — гордих народів, що хваляться сріблом своїм; розвій тих, що готують війни. 32 Прийдуть з Єгипту вельможі молитися; Ефіопія простягне руку свою до Бога. 33 Царства землі! Хваліть Бога, оспівуйте Господа, 34 Який зійшов на небо небес превічно. Ось Він дає голосу Своєму голос сили. 35 Віддайте славу Богу; на Ізраїлі велич Його і могутність Його на хмарах. 36 Дивний Бог у святих Своїх, Бог Ізраїлів; Він дає силу й твердість народу [Своєму]. Благословенний Бог!

Слава…

 

Псалом 67. [2] Чис. 10, 35. [3] Юдиф. 16, 15. [4] Пс. 63, 11. [5] Іс. 40, 3; 57, 14. [6] Пс. 145, 9. Ін. 14, 18. [7] Пс. 112, 9. [8] Вих. 13, 20. Чис. 14, 14. [9] Вих. 20, 18. [10] Іс. 32, 15; 44, 3. Іоїл. 2, 28. [12] Іс. 52, 7. [15] Суд. 9, 48. [17] Пс. 113, 4. [18] Втор. 33, 2. [19] Еф. 4, 10. [21] Втор. 32, 39. 1 Цар. 2, 6. Прем. 16, 13. [23] Чис. 21, 33. [24] Пс. 57, 11. Одкр. 14, 20. [26] Вих. 15, 20. 1 Цар. 18, 6. [27] Пс. 21, 23. Ін. 20, 17. [30] Пс. 71, 10. Іс. 60, 6. [32] Іс. 18, 7. [34] Пс. 28, 3. Зах. 9, 14. Одкр. 4, 5.

 

Псалом 68

1 Начальнику хору. На шошаннимі. Псалом Давида. (Пророчий).

2 Спаси мене, Боже, бо води дійшли до душі [моєї]. 3 Я загруз у глибокім болоті, і нема на чому стати. Зійшов я у глибину моря, і хвилі його заливають мене. 4 Я знемігся від благань, і гортань моя зашерхла. Втомилися очі мої від очікування Бога [мого]. 5 Бо тих, що ненавидять мене без вини, більше, ніж волосся на голові моїй. Вороги мої, що переслідують мене даремно, зміцніли, і чого я не відбирав, того вимагають від мене. 6 Боже, Ти знаєш, як тяжко мені, і гріхи мої не втаєні від Тебе. 7 Нехай не осоромляться через мене ті, що надіються на Тебе, Господи, Боже Сил. Нехай не осоромляться через мене ті, що шукають Тебе, Боже. 8 Бо ради Тебе терплю я зневагу, і сором покриває лице моє. 9 Я став чужим для братів моїх і стороннім для синів матері моєї. 10 Бо ревність до дому Твого з’їдає мене, і зневага тих, що Тебе зневажають, впала на мене. 11 Коли я плакав і постом смиряв душу мою, то й тим докоряють мене. 12 Замість одежі я обгортав себе веретищем — і тим став посміховиськом для них. 13 Про мене говорять ті, що сидять біля воріт, про мене співають ті, що п’ють вино. 14 А я з молитвою моєю до Тебе, Господи, в час, угодний Тобі, Боже. З великої милости Твоєї, почуй мене в істині спасіння Твого. 15 Виведи мене з болота, щоб не потонув я, спаси мене від ненависників моїх і від глибокої води. 16 Нехай не затопить мене буря повені, нехай не потону я в глибині. 17 Вислухай мене, Господи, бо велика милість Твоя, заради великих щедрот Твоїх зглянься на мене. 18 Не відверни лиця Твого, бо я сумую, скоро почуй мене. 19 Поглянь на душу мою і спаси її, від ворогів моїх спаси мене. 20 Ти знаєш приниження моє, ганьбу мою і сором мій. Вороги мої всі перед Тобою. 21 Наруга сокрушила душу мою, і страждання. Я знеміг. Я очікував, що хтось буде співчувати мені, і не було, очікував, хто б заспокоїв мене, і не знайшлося. 22 І дали в їжу мені жовч і у спрагу мою напоїли мене оцтом. 23 Нехай буде трапеза їхня тенетами їм, і мирна вечеря — пасткою. 24 Нехай потемніють очі їхні, щоб не бачили, і спини їхні назавжди зігни. 25 Вилий на них гнів Твій, і полум’я його нехай обійме їх. 26 Нехай житло їхнє стане пустим, і в наметах їхніх нехай не залишиться нікого живого. 27 Бо кого покарав Ти, над тим вони ще й знущаються. І тому, кого поранив Ти, вони ще збільшують страждання. 28 Збери докупи всі беззаконня їхні, і нехай не увійдуть вони в правду Твою. 29 Нехай буде викреслено їх із книг живих, і між праведними нехай не напишуться. 30 А я бідний і страждаю, поміч Твоя, Боже, нехай визволить мене. 31 Я буду славити в піснях ім’я Бога [мого], буду прославляти Його хвалою. 32 І це буде більш приємне Господу, ніж жертви волів і телят з рогами і копитами. 33 Побачать це принижені і звеселяться. І оживуть серця ваші, ви, що шукаєте Господа. 34 Бо почув Господь убогих Своїх і не забув в’язнів Своїх. 35 Нехай хвалять Його небо і земля, море і все, що живе в них. 36 Бо спасе Господь Сион, і збудує міста Іуди для людей Своїх, і поселяться там, і будуть нащадками Його. 37 І нащадки рабів Його утвердяться в ньому, і ті, що люблять ім’я Його, будуть жити в ньому.

 

Псалом 68. [2] Іс. 43, 2. [3] Пс. 39, 3; 41, 8. [5] Пс. 34, 19. Іс. 53, 4. Єз. 33, 15. [10] Ін. 2, 17. Рим. 15, 3. [13] Іов. 30, 9. [14] Іс. 49, 8. [15] Пс. 39, 3. [18] Пс. 101, 3. [20] Пс. 43, 16. [21] Мф. 27, 39. Лк. 23, 49. [22] Мф. 27, 34, 48. Ін. 19, 29. [23] Рим. 11, 9. [26] Діян. 1, 20. [27] Іс. 53, 4. [28] Рим. 1, 28. [29] Лк. 10, 20. Флп. 4, 3. Одкр. 3, 5. [33] Пс. 21, 27. [34] Пс. 33, 7. [35] Пс. 147, 1. [36] 1 Кор. 3, 10.

 

Псалом 69

1 Начальнику хору. Псалом Давида. На спомин.

2 Боже, на поміч мені прийди, Господи, поспіши допомогти мені. 3 Нехай постидяться й осоромляться ті, що шукають душі моєї. 4 Нехай відступлять осоромленими ті, що шукають загибелі моєї. Нехай біжать назад ті, що кажуть [мені]: «Добре, добре!» 5 Але нехай зрадуються і звеселяться ті, що шукають Тебе, Боже. І ті, що люблять спасіння Твоє, нехай завжди кажуть: «Великий Господь!» 6 А я немічний і убогий: Боже, допоможи мені. Ти — Поміч моя і Спаситель мій. Господи, не забарись.

Слава…

 

Псалом 69. [3] Пс. 34, 4. [4] Пс. 34, 21.

 

Псалом 70

(Псалом Давида.)

1 На Тебе, Господи, я уповаю, не дай мені осоромитися повік. 2 Правдою Твоєю врятуй мене і визволи мене, прихили до мене вухо Твоє і спаси мене. 3 Будь мені Богом Захисником, твердинею пристановища, щоб спасти мене. 4 Боже мій, визволи мене з руки нечестивого, з руки беззаконника, що гнобить мене. 5 Бо Ти надія моя, Господи Боже мій, надія моя від юности моєї. 6 В Тобі утвердився я від утроби матері моєї, від народження мого Ти мій покровитель, і Тобі хвала моя завжди. 7 Для багатьох я був наче диво, але Ти тверда моя надія. 8 Нехай наповняться уста мої хвалою Тобі, [щоб я оспівував славу Твою і] кожен день — велич Твою. 9 Не покинь мене в час старості, коли буде покидати мене сила моя. Не залиш мене. 10 Бо вороги мої говорять проти мене, і ті, що підстерігають душу мою, радяться між собою, 11 кажучи: «Бог покинув його, переслідуйте і схопіть його, бо нема визволителя». 12 Боже, не віддаляйся від мене. Боже, на поміч мені прийди. 13 Нехай осоромляться, нехай щезнуть усі, що повстали на душу мою. Нехай покриють сором і безчестя тих, що шукають загибелі моєї. 14 А я завжди буду уповати [на Тебе] і примножувати всяку похвалу Тобі. 15 Уста мої будуть звіщати правду Твою, кожен день — благодіяння Твої, що їм я не знаю числа. 16 Завжди буду думати про силу Господа Бога, згадувати правду Твою. Тільки Твою, Боже. 17 Ти навчав мене від юности моєї, і донині я сповіщаю про чудеса Твої. 18 І до старості, і до сивини не покинь мене, Боже, доки не розкажу про силу Твою всьому народові і всьому грядущому про могутність Твою. 19 Правда Твоя, Боже, до небес. Великі діла вчинив Ти; Боже, хто подібний до Тебе? 20 Ти посилав на мене люту біду, але знову оживляв мене і з безодні землі виводив мене. 21 Ти показав на мені правосуддя Твоє, але, обернувшись, Ти втішав мене [і з безодні землі знову виводив мене], 22 тому буду прославляти Тебе знову між народами, на струнних органах славитиму істину Твою, Боже. Буду оспівувати Тебе на гуслях, святий Ізраїлів. 23 Радіють уста мої, коли співаю Тобі, і душа моя, яку Ти визволив; 24 і язик мій щодня буде прославляти правду Твою, бо осоромлені ті, що шукали загибелі мені.

 

Псалом 70. [1] Пс. 30, 2–3. [3] Мф. 4, 6. Лк. 4, 10. [4] Пс. 90, 14. [5] Євр. 2, 13. [6] Втор. 10, 21. Пс. 21, 10. [7] Єз. 12, 6; 24, 27. [8] Пс. 50, 17. [9] Пс. 68, 4. Іс. 46, 4. [12] Пс. 69, 2. [13] Пс. 34, 4. [17] Пс. 76, 12. [18] Іс. 46, 4. [19] Вих. 15, 11. Одкр. 17, 14. [20] Пс. 67, 23. [21] Втор. 32, 39. [22] Пс. 88, 19; 150, 3.

 

Псалом 71

Про Соломона. [Псалом Давида.] (Про Христа).

1 Боже, Суд Твій цареві дай і синові царя — правду Твою. 2 Щоб судив справедливо народ Твій, і вбогих Твоїх — судом праведним. 3 Щоб гори принесли мир людям, і пагорби — правду. 4 Щоб судив убогих у народі, спасав синів бідних та смирив гнобителя. 5 Він раніше сонця, раніше місяця з роду в рід. 6 Він зійде, як дощ на траву, і як роса, що падає на землю. 7 В часи днів його засяє правда і буде великий мир, аж доки світить місяць. 8 І заволодіє від моря до моря, і від ріки* — до краю землі. 9 Скоряться перед ним жителі пустелі, і вороги його перед ним уклоняться до землі. 10 Царі фарсійські з островів дари піднесуть, царі Аравії і Сави дари принесуть. 11 І вклоняться Йому всі царі землі, і всі народи будуть служити йому. 12 Бо він визволить безсилого від сильного, і убогого, що не мав захисника. 13 Буде милостивий до вбогих і бідних, і душі їхні спасе. 14 Від кривди і від насильства спасе душі їхні, і кров їхня буде дорогоцінна перед очима його. 15 І буде він жити, і принесуть йому золото Аравії; будуть молитися за Нього, завжди і щодня будуть благословляти його. 16 Буде достаток хліба на землі і на верхах гір; плоди його піднесуться вище Ливану, і розмножаться люди, як трава на землі. 17 Нехай буде ім’я його [благословенне] навіки; раніше сонця перебуває ім’я його, і в ньому благословляться [всі покоління землі] і всі народи будуть прославляти його. 18 Благословен Господь, Бог Ізраїлів, що творить чудеса єдиний. 19 І благословеніне ім’я слави Його повіки. Славою Його буде повна вся земля. Амінь. Так буде. Амінь. 20 Закінчилися молитви Давида, сина Ієссеєвого.

Слава…

* Євфрат.

 

Псалом 71. [1] Дан. 7, 27. Іс. 11, 5. [2] Іс. 32, 1. [3] 3 Цар. 4, 24. Еф. 2, 14. [4] Пс. 44, 5. Іс. 11, 4. [5] Єр. 31, 36. [6] Суд. 6, 36–37. 2 Цар. 23, 4. [7] Іс. 35, 1. Ос. 14, 6. [8] 3 Цар. 4, 21. [10] Пс. 44, 13. [11] Пс. 21, 30. Одкр. 21, 24. [13] Ін. 5, 7. [15] Іс. 53, 10. Євр. 7, 16. [16] Іс. 27, 6. Ос. 14, 6. Зах. 10, 8. [17] Бут. 12, 3. Гал. 3, 8, 16. [18] 1 Пар. 16, 36. Лк. 1, 68. [19] Іс. 6, 3.

 

Псалом 72

Псалом Асафа.

1 Який милостивий Бог Ізраїлів до народу Свого, до чистих серцем! 2 Мої ж мало не похитнулися ноги, мало не посковзнулися стопи мої. 3 Я позаздрив безумним, бачивши добробут беззаконних. 4 Бо нема їм страждання, й до смерти їхньої міцні сили їхні. 5 У трудах людських їх нема, і не знають вони людської біди. 6 Тому-то гордість підняла їхню пихатість, і, як в одежу, одягаються вони у неправду та нечестя свої. 7 Пливе, наче олива, неправда їхня, живуть за похотями свого серця. 8 З усього глузують, зневажливо говорять про Бога, звисока розмовляють. 9 До небес підносять уста свої, і язик їхній обходить землю. 10 Тому звертаються до них люди і п’ють їхню воду повною чашею, 11 і кажуть: «Як довідається Бог? І чи знає Всевишній?» 12 І ось ці нечестивці завжди живуть у достатку і примножують багатство. 13 [І я сказав: ] «Чи не даремно я дбаю про чистоту серця і в невинності умивав руки мої; 14 віддавав себе під удари щодня і щоранку себе осуджував?» 15 Але коли б я сказав: «Буду і я так жити», то я став би зрадником перед родом синів Твоїх. 16 І я став думати, як би мені все це зрозуміти, але тяжким було це в очах моїх. 17 Аж поки не ввійшов я у святиню Божу та не зрозумів кінця їхнього. 18 Дійсно, на слизькій дорозі поставив Ти їх, над прірвою стоять вони. 19 Як несподівано прийшли вони до занепаду! Щезли, погинули за беззаконня свої. 20 Як щезає сон того, хто прокинувся, так Ти, Господи, розбудивши їх, знищив помисли їхні у місті Твоїм. 21 Коли хвилювалося серце моє і боліла душа моя, 22 я був нерозумним, я як тварина був перед Тобою. 23 Але я завжди з Тобою, Ти тримаєш мене за праву руку мою. 24 Ти порадою Твоєю провадиш мене, і до слави Твоєї Ти приймеш мене. 25 Хто бо для мене є на небі? І чого без Тебе бажати мені на землі? 26 Знемагають серце моє і тіло моє за Тобою, Боже серця мого і доле моя, Боже, навіки. 27 Бо ось ті, що віддалили себе від Тебе, гинуть. Ти знищуєш кожного, хто відступає від Тебе. 28 А мені найкраще прихилятися до Бога, покладати на Господа надію мою, сповіщати про всі діла Твої в Церкві Твоїй [у вратах дочки Сионової].

 

Псалом. 72. [1] Пс. 63, 9. Мф. 5, 8. Ін. 1, 47. [3] Пс. 36, 1. Іов. 21, 7. Єр. 12, 1. [7] Іов. 15, 27. [9] Сир. 13, 28. [11] Пс. 9, 32; 93, 7. [13] Мал. 3, 14. Іов. 9, 30. [18] Іов. 21, 16–17. Притч. 14, 32. [19] Іов. 21, 30. Пс. 51, 7. [20] Іов. 21, 17. Іс. 29, 7. [22] Ін. 12, 16. [23] Ін. 6, 68. [25] Пс. 15, 5. Ін. 4, 14. [26] Плач. 3, 24. [27] Єр. 17, 13. Ос. 7, 13. [28] Як. 4, 8.

 

Псалом 73

Псалом Асафа. (Повчання.)

1 Навіщо, Боже, відкинув Ти нас назавжди? Навіщо розпалився гнів Твій на овець стада Твого? 2 Пом’яни людей Твоїх, яких спочатку зібрала рука Твоя. Ти обрав, як жезл насліддя Твого, гору Сион, на якій оселився Ти. 3 Піднеси руку Твою і поглянь на злочинство їх: що наробив ворог у святині Твоїй — у храмі Твоїм! 4 Як звірі, рикають вороги Твої у храмі зібрання Твого. Поставили знамена свої замість знамен наших. 5 Наче в гущавині лісовій, високо змахували сокирами. 6 Всі двері і всі оздоби ломами та молотами порозбивали. 7 Вогнем спалили святиню Твою на землі, осквернили оселю імені Твого. 8 Сказали вони в серці своїм: «Зруйнуємо їх зовсім». І спалили всі міста зібрань Божих на землі. 9 Знамен наших ми вже не бачимо, нема вже й пророка. І нема між нами такого, хто сказав би, доки це буде. 10 Доки, Боже, буде ворог мучити нас, доки противник буде ображати ім’я Твоє? 11 Навіщо відхиляєш руку Твою і силу Твою? Гнівом могутности Твоєї урази їх. 12 Бог же, Цар наш, раніше віків учинив спасіння посеред землі. 13 Ти розділив силою Твоєю море, Ти знищив голови зміїв у воді. 14 Ти розбив голову дракона, дав його на поживу людям [ефіопським]. 15 Ти відкрив джерела й потоки, і Ти ж висушив великі ріки. 16 Твій день і Твоя ніч. Ти створив зорі і сонце. 17 Ти поставив межі землі, і Ти ж установив літо й зиму. 18 Згадай це: ворог зневажає Господа, і люди нечестиві ображають ім’я Твоє. 19 Не віддавай звірам душ тих, що прославляють Тебе. Душ убогих Твоїх не забудь до кінця. 20 Подивись на завіт Твій, бо всі темні місця землі наповнилися домами беззаконня. 21 Нехай не повернеться смиренний осоромленим, принижений і убогий нехай прославляють ім’я Твоє. 22 Встань, Боже, захисти діло Твоє, згадай зневажання Тебе від беззаконного кожен день. 23 Не забудь голосу тих, що благають Тебе, бо гординя тих, що ненавидять Тебе, підіймається проти Тебе завжди.

Слава…

 

Псалом 73. [1] Пс. 43, 24. [2] Пс. 67, 17. Іоїл. 3, 16. [4] Єр. 2, 15. [7] 4 Цар. 25, 9. [9] Плач. 2, 9. [13] Вих. 14, 21. [15] Вих. 17, 5–6. Чис. 20, 11. Нав. 3, 13. [17] Бут. 8, 22. Плач. 3, 61. [21] Лк. 11, 27. [22] Іс. 49, 4. Єз. 39, 25.

 

Псалом 74

1 Начальнику хору. Не погуби. Псалом Асафа. Пісня.

2 Славимо Тебе, Боже, прославляємо Тебе, і призиваємо ім’я Твоє, про нього сповіщають чудеса Твої. 3 «Коли виберу час, каже Господь, Я буду судити за правдою. 4 Хоч захиталася земля і всі, що живуть на ній, Я утверджу стовпи її». 5 Я кажу нечестивцям: «Не беззаконствуйте!» І до злих: «Не надійтеся на силу свою! 6 Не підносьте високо ріг ваш і [не] говоріть [на Бога] неправду.» 7 Бо не від сходу й не від заходу, і не з гір пустелі піднесення. 8 А Бог є Суддя: одного принижує, а іншого підносить. 9 Бо чаша в руці Господній, в ній кипить вино, повне приправ, і Він наливає з неї; а гущу його вижмуть і вип’ють усі грішники землі. 10 Я ж буду радіти повік, буду співати Богу нашому. 11 Всі роги нечестивців зломлю, і піднесеться сила праведного.

 

Псалом 74. [2] Пс. 9, 2; 43, 2. [4] Пс. 45, 7. [8] Дан. 5, 21. [9] Пс. 59, 5. [11] Лк. 1, 69.

 

Псалом 75

1 Начальнику хору. На струнних інструментах. Псалом Асафа. Пісня.

2 Знаний Бог в Юдеї, в Ізраїлі велике ім’я Його. 3 І була в Салимі оселя Його, і перебування Його на Сионі. 4 Там знищив Він стріли лука, щит і меч і війну. 5 Ти славний, і силою світиш з висот вічних. 6 Не встояли всі нерозумні серцем, заснули сном своїм і не знайшли сили в руках своїх. 7 Від гніву Твого, Боже Якова, заснули кінь і колісниця. 8 Страшний Ти, і хто встоїть перед лицем Твоїм у час гніву Твого? 9 З небес Ти сповістив суд; земля вжахнулась і замовкла, 10 коли встав Бог на суд, щоб спасти всіх пригноблених на землі. 11 І гнів людський обернеться на славу Твою; залишок гніву Ти приборкаєш. 12 Помоліться і віддайте хвалу Господу, Богу нашому; всі, хто навколо Нього, принесуть дари страшному. 13 Він смиряє дух князів, Він страшний для царів землі.

 

Псалом 75. [3] 1 Езд. 1, 3. [4] Пс. 45, 10. Іс. 9, 4. [7] Суд. 5, 22. [9] Одкр. 6, 17. [11] Єз. 28, 22. [12] Пс. 60, 9. [13] 1 Цар. 14, 15. Одкр. 19, 15.

 

Псалом 76

1 Начальнику хору Ідифумового. Псалом Асафа.

2 Голосом моїм до Господа я буду взивати. Голос мій до Бога, і Він почує мене. 3 В день скорботи моєї шукав я Господа, вночі підносив руки мої і не опускав їх — душа моя не мала втіхи. 4 Згадував я Бога і тремтів, став роздумувати, і знемагав дух мій. 5 Не змикалися очі мої вночі, я сумував і не міг говорити. 6 Я роздумував про дні давні, пригадував роки віків минулих. 7 Вночі роздумувало серце моє і допитувався дух мій: 8 невже навіки відкинув мене Господь і не виявить більше до мене милости Своєї? 9 Невже назавжди спинилася милість Його і скінчилося слово Його з роду в рід? 10 Невже забув милувати Бог і в гніві Своїм зачинив щедроти Свої? 11 І я сказав: «Ось, горе мені — це зміна правиці Всевишнього». 12 Буду згадувати про діла Господні, згадувати від початку чудеса Твої. 13 Буду вдумуватися в усі діла Твої, роздумувати про всі діяння Твої. 14 Боже! Свята путь Твоя. Хто бог великий, як Бог [наш]?! 15 Ти єси Бог, що твориш чудеса. Ти показав між народами силу Твою. 16 Ти визволив силою Твоєю народ Твій — синів Якова та Йосифа. 17 Побачили Тебе води, Боже, побачили Тебе води й убоялися, затремтіли безодні. 18 З хмар лилися води, гриміли громи і стріли блискавиць летіли. 19 Голос грому Твого котився по небу, і блискавки Твої освітили всю піднебесну, земля захиталася й тряслася. 20 Шляхи Твої в морі, і стежки Твої — у водах великих, а сліди Твої недовідомі. 21 Як стадо, вів Ти народ Твій рукою Мойсея і Аарона.

Слава…

 

Псалом 76. [1] Пс. 38, 1. [3] 2 Пар. 20, 3. Пс. 17, 7; 49, 15. [6] Пс. 142, 5. [7] Іс. 26, 9. [8] Пс. 12, 2; 84, 6. Плач. 3, 31. [10] Мк. 4, 38. [11] Іс. 41, 10. [12] Втор. 32, 7. Пс. 70, 17; 104, 2. [14] Пс. 88, 9. [15] Лк. 1, 51. [16] Вих. 14, 19. [17] Вих. 14, 21. [19] Іов. 37, 5. [20] Іов. 38, 16. Авв. 3, 15. [21] Вих. 14, 15–16.

Кафизма 11 – 20 (Пс. 77 – 151)

Книга Іова

Глава: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42


 

 

Глава 1

1 Був чоловік у землі Уц, ім’я його Іов; і був чоловік цей непорочний, справедливий і богобоязкий і віддалявся від зла. 2 І народилися у нього сім синів і три дочки. 3 Майна у нього було: сім тисяч дрібної худоби, три тисячі верблюдів, п’ятсот пар волів і п’ятсот ослиць і дуже багато прислуги; і був чоловік цей знаменитіший за всіх синів Сходу. 4 Сини його сходилися, робили бенкети кожен у своєму домі у свій день, і посилали і запрошували трьох сестер своїх їсти і пити з ними. 5 Коли коло бенкетних днів звершувалося, Іов посилав за ними й освячував їх і, встаючи рано-вранці, підносив всепалення за числом усіх їх [і одного тельця за гріх про душі їхні]. Бо говорив Іов: може, сини мої згрішили і похулили Бога в серці своєму. Так робив Іов в усі такі дні.

6 І був день, коли прийшли сини Божі стати перед Господом; між ними прийшов і сатана. 7 І сказав Господь сатані: звідки ти прийшов? І відповів сатана Господу і сказав: я ходив по землі й обійшов її. 8 І сказав Господь сатані: чи звернув ти увагу твою на раба Мого Іова? бо немає такого, як він, на землі: чоловік непорочний, справедливий, богобоязкий і віддаляється від зла. 9 І відповів сатана Господу і сказав: хіба даром богобоязкий Іов? 10 Чи не Ти навколо відгородив його і дім його й усе, що у нього? Діло рук його Ти благословив, і стада його поширюються по землі; 11 але простягни руку Твою і торкнися всього, що у нього, — чи благословить він Тебе? 12 І сказав Господь сатані: ось, усе, що у нього, у руці твоїй; тільки на нього не простягай руки твоєї. І відійшов сатана від лиця Господа.

13 І був день, коли сини його і дочки його їли і вино пили в домі первородного брата свого. 14 І ось, приходить вісник до Іова і говорить: 15 воли орали, й ослиці паслися поряд з ними, як напали савеяни і взяли їх, а слуг уразили вістрям меча; і врятувався тільки я один, щоб сповістити тебе. 16 Ще він говорив, як приходить інший і каже: вогонь Божий упав з неба й спалив овець і слуг і пожер їх; і врятувався тільки я один, щоб сповістити тебе. 17 Ще він говорив, як приходить інший і каже: халдеї розташувалися трьома загонами і кинулися на верблюдів і взяли їх, а слуг уразили вістрям меча; і врятувався тільки я один, щоб сповістити тебе. 18 Ще цей говорив, приходить інший і каже: сини твої і дочки твої їли і пили вино у домі первородного брата свого; 19 і ось, великий вітер прийшов з пустелі й охопив чотири кути дому, і дім упав на отроків, і вони померли; і врятувався тільки я один, щоб сповістити тебе.

20 Тоді Іов встав і роздер верхній одяг свій, обстриг голову свою й упав на землю і поклонився 21 і сказав: нагим я вийшов із утроби матері моєї, нагим і повернуся. Господь дав, Господь і взяв; [як угодно було Господу, так і зробилося;] нехай буде ім’я Господнє благословенне! 22 У всьому цьому не згрішив Іов і не промовив нічого нерозумного про Бога.

 

Глава 1. [1] Єз. 14, 14, 20. Як. 5, 11. [5] Вих. 19, 10. Чис. 11, 18. [6] Мф. 18, 10. 3 Цар. 22, 21. Одкр. 12, 10. [21] Еккл. 5, 14. Прем. 7, 6; 1 Тим. 6, 7.

 

 

Глава 2

1 Був день, коли прийшли сини Божі стати перед Господом; між ними прийшов і сатана стати перед Господом. 2 І сказав Господь сатані: звідки ти прийшов? І відповів сатана Господу і сказав: я ходив по землі й обійшов її. 3 І сказав Господь сатані: чи звернув ти увагу твою на раба Мого Іова? бо немає такого, як він, на землі: чоловік непорочний, справедливий, богобоязкий і віддаляється від зла, і досі твердий у своїй непорочності; а ти збуджував Мене проти нього, щоб погубити його невинно. 4 І відповів сатана Господу і сказав: шкіру за шкіру, а за життя своє віддасть людина усе, що є у неї; 5 але простягни руку Твою і торкнися кістки його і плоті його, — чи благословить він Тебе? 6 І сказав Господь сатані: ось, він у руках твоїх, тільки душу його збережи.

7 І відійшов сатана від лиця Господа й уразив Іова проказою лютою від підошви ноги його по саме тім’я його. 8 І взяв він собі черепок, щоб шкребти себе ним, і сів у попіл [поза селищем]. 9 І сказала йому дружина його: ти все ще твердий у непорочності твоїй! похули Бога і помри*. 10 Але він сказав їй: ти говориш як одна з безумних: невже добре ми будемо приймати від Бога, а лихого не будемо приймати? В усьому цьому не згрішив Іов вустами своїми. 11 І почули троє друзів Іова про всі ці біди, які осягли його, і пішли кожен зі свого місця: Елифаз феманитянин, Вилдад савхеянин і Софар наамитянин, і зійшлися, щоб іти разом тужити з ним і втішати його. 12 І, піднявши очі свої здаля, вони не впізнали його; і піднесли голос свій і заридали; і роздер кожен верхній одяг свій, і кидали порох над головами своїми до неба. 13 І сиділи з ним на землі сім днів і сім ночей; і ніхто не говорив йому ні слова, тому що бачили, що страждання його дуже великі.

* Цей стих за перекладом 70-ти: Після довгого часу сказала йому дружина його: доки ти будеш терпіти? Ось, почекаю ще трохи в надії на спасіння моє. Бо загинули з землі пам’ять твоя, сини і дочки, болісті утроби моєї і труди, якими дарма трудилася. Сам ти сидиш у смороді черви, проводячи ніч без покрова, а я блукаю і служу, переходжу з місця на місце, з дому в дім, очікуючи, коли зайде сонце, щоб заспокоїтися від трудів моїх і хвороб, які нині пригнічують мене. Але скажи якесь слово до Бога і помри.

 

Глава 2. [1] Іов. 1, 6. [3] Іов. 1, 1. [5] Іов. 1, 11. [7] Іов. 7, 5. [9] Тов. 2, 14. [10] Еккл. 7, 14. Іов. 1, 22. [11] Бут. 25, 3.

 

 

Глава 3

1 Після того відкрив Іов вуста свої і прокляв день свій. 2 І почав Іов і сказав: 3 згинь день, у який я народився, і ніч, у яку сказано: зачалася людина! 4 День той нехай буде темрявою; нехай не шукає його Бог з висоти, і нехай не засяє над ним світло! 5 Нехай затьмарить його темрява і тінь смертна, нехай обійме його хмара, нехай страшаться його, як палючої спеки! 6 Ніч та, — нехай володіє нею морок, нехай не рахується вона в днях року, нехай не ввійде у число місяців! 7 О! ніч та — нехай буде вона безлюдна; нехай не ввійде в неї радість! 8 Нехай проклянуть її ті, що проклинають день, здатні розбудити левиафана! 9 Нехай померкнуть зірки світанку її: нехай чекає вона світла, і воно не приходить, і нехай не побачить вона вій денниці 10 за те, що не зачинила дверей утроби матері моєї і не приховала горя від очей моїх! 11 Чому я не помер, виходячи з утроби, і не помер, коли вийшов з утроби? 12 Навіщо прийняли мене коліна? навіщо було мені годуватися грудьми? 13 Тепер би лежав я і спочивав; спав би, і мені було б спокійно 14 з царями і радниками землі, які забудовували для себе пустелі, 15 або з князями, у яких було золото, і які наповнювали доми свої сріблом; 16 або, як викидень прихований, я не існував би, як немовлята, які не побачили світла. 17 Там беззаконні перестають наводити страх, і там відпочивають виснажені в силі. 18 Там в’язні разом насолоджуються спокоєм і не чують криків приставника. 19 Малий і великий там рівні, і раб вільний від господаря свого. 20 Навіщо дано страднику світло, і життя засмученим душею, 21 які чекають на смерть, і немає її, які викопали б її охочіше, ніж скарб, 22 зраділи б до захвату, захоплювалися б, що знайшли гріб? 23 Навіщо дано світло людині, путь якої закрита, і яку Бог оточив мороком? 24 Зітхання мої попереджають хліб мій, і стогони мої ллються, як вода, 25 бо жахливе, чого я жахався, те й осягло мене; і чого я боявся, те і прийшло до мене. 26 Немає мені миру, немає спокою, немає відради: спіткало нещастя.

 

Глава 3. [3] Єр. 20, 14. [8] Іов. 40, 20. [13] Еккл. 4, 3. [21] Одкр. 9, 6. [25] Притч. 28, 14.

 

 

Глава 4

1 І відповів Елифаз феманитянин і сказав: 2 якщо спробуємо ми сказати тобі слово, — чи не тяжко буде тобі? Утім, хто може заборонити слову! 3 Ось, ти наставляв багатьох і опущені руки підтримував, 4 того, хто падав, піднімали слова твої, і коліна, що гнулися, ти укріпляв. 5 А тепер дійшло до тебе, і ти знеміг; торкнулося тебе, і ти упав духом. 6 Богобоязкість твоя чи не повинна бути твоєю надією, і непорочність путів твоїх — упованням твоїм? 7 Згадай же, чи гинув хто невинний, і де праведних викорінювали? 8 Як я бачив, ті, що орали нечестя і сіяли зло, пожинають його; 9 від подуву Божого гинуть і від духу гніву Його зникають. 10 Ревіння лева і голос того, хто рикає, умовкає, і зуби скимнів ламаються; 11 могутній лев гине без здобичі, і діти левиці розсіюються. 12 І ось, до мене таємно прийшло слово, і вухо моє прийняло щось від нього. 13 Серед міркувань про нічні видіння, коли сон находить на людей, 14 обійняв мене жах і трепет і потряс усі кістки мої. 15 І дух пройшов наді мною, дибом стало волосся на мені. 16 Він став, — але я не розпізнав вигляду його, — тільки обрис був перед очима моїми; тихе віяння, — і я чую голос: 17 чи людина праведніша за Бога? і чи людина чистіша за Творця свого? 18 Ось, Він і слугам Своїм не довіряє і в ангелах Своїх убачає недоліки: 19 тим більше — в тих, хто живе у храминах із суміші, основа яких порох, які знищуються швидше за міль. 20 Між ранком і вечором вони розпадаються; не побачиш, як вони зовсім зникнуть. 21 Чи не гинуть з ними і чесноти їхні? Вони вмирають, не досягнувши мудрости.

 

Глава 4. [1] Іов. 15, 1; 22, 1. [3] Євр. 12, 12. [4] Іс. 35, 3. [8] Іов. 15, 35. Пс. 7, 15. [9] 2 Цар. 22, 16. 2 Сол. 2, 8. [10] Пс. 57, 7. Наум. 2, 12. [13] Іов. 33, 15. [14] Дан. 10, 8. [17] Іов. 9, 2; 15, 14; 25, 4. [18] Іов. 15, 15. 2 Пет. 2, 4. Іуд. 1, 6. [19] Іов. 25, 6. 2 Кор. 5, 1. [20] Пс. 36, 2.

 

 

Глава 5

1 Взивай, якщо є той, що відповідає тобі. І до кого зі святих звернешся ти? 2 Так, дурня убиває гнівливість, і нерозумного губить роздратування. 3 Бачив я, як дурень вкорінюється, і негайно прокляв дім його. 4 Діти його далекі від щастя, їх будуть бити біля воріт, і не буде захисника. 5 Жниво його з’їсть голодний і з-за терну візьме його, і спраглі поглинуть майно його. 6 Так, не з пороху виходить горе, і не з землі виростає лихо; 7 але людина народжується на страждання, як іскри, щоб підніматися вгору. 8 Але я до Бога звернувся б, передав би справу мою Богу, 9 Який творить діла великі і недослідимі, дивні без міри, 10 дає дощ на лице землі і посилає води на лице полів; 11 принижених поставляє на висоту, і ті, що ремствують, підносяться на спасіння. 12 Він руйнує задуми підступних, і руки їхні не довершують намірів. 13 Він уловлює мудреців їхнім же лукавством, і рада хитрих стає марною: 14 вдень вони зустрічають темряву й опівдні ходять навпомацки, як уночі. 15 Він спасає бідного від меча, від уст їх і від руки сильного. 16 І є нещасному надія, і неправда закриває вуста свої. 17 Блаженна людина, яку напоумлює Бог, і тому покарання Вседержителя не відкидай, 18 бо Він завдає рани і Сам обв’язує їх; Він уражає, і Його ж руки лікують. 19 У шести лихах врятує тебе, і в сьомому не торкнеться тебе зло. 20 Під час голоду визволить тебе від смерти, і на війні — від руки меча. 21 Від бича язика сховаєш себе і не убоїшся спустошення, коли воно прийде. 22 Спустошенню і голоду посмієшся і звірів землі не убоїшся, 23 бо з каменями польовими у тебе союз, і звірі польові у мирі з тобою. 24 І дізнаєшся, що намет твій у безпеці, і будеш дивитися за домом твоїм, і не згрішиш. 25 І побачиш, що сім’я твоє численне, і паростки твої, як трава на землі. 26 Увійдеш у гріб у зрілості, як укладаються снопи пшениці у свій час. 27 Ось, що ми пізнали; так воно і є; вислухай це і зауваж для себе.

 

Глава 5. [3] Пс. 36, 35. [7] Іов. 14, 1. [9] Іов. 9, 10. Пс. 71, 18. [10] Іов. 36, 27. Пс. 146, 8. [13] 1 Кор. 3, 19–20. [14] Втор. 28, 29. [17] Притч. 3, 11. Як. 1, 12. Євр. 12, 5. Одкр. 3, 19. [18] Втор. 32, 39. [19] Пс. 90, 10. Іс. 43, 2. [20] Пс. 32, 19. [21] Пс. 54, 22. Притч. 26, 22. [23] Пс. 90, 12. Іс. 11, 6.

 

 

Глава 6

1 І відповів Іов і сказав: 2 о, якби правильно були зважені волання мої, і разом з ними поклали на терези страждання моє! 3 Воно, напевно, перетягнуло б пісок морів! Від того слова мої несамовиті. 4 Бо стріли Вседержителя у мені; отрута їх п’є дух мій; жахи Божі ополчилися проти мене. 5 Чи реве дикий осел на траві? чи мичить бик біля місива свого? 6 Чи їдять несмачне без соли, і чи є смак в яєчному білку? 7 До чого не хотіла торкнутися душа моя, те складає огидну їжу мою. 8 О, коли б збулося бажання моє й уповання моє виконав Бог! 9 О, якби благоволив Бог розтрощити мене, простяг руку Свою й уразив мене! 10 Це було б ще відрадою мені, і я кріпився б у моїй нещадній хворобі, бо я не відмовився від слів Святого. 11 Що за сила у мене, щоб мати надію мені? і який кінець, щоб продовжити мені життя моє? 12 Чи твердість каменів — твердість моя? і чи мідь — плоть моя? 13 Чи є в мені допомога для мене, і чи є для мене яка опора? 14 До страдника повинне бути співчуття від друга його, якщо тільки він не покинув страху до Вседержителя. 15 Але брати мої невірні, як потік, як швидкоплинні струмки, 16 які чорні від льоду і в яких ховається сніг. 17 Коли стає тепло, вони зменшуються, а під час спеки зникають з місць своїх. 18 Вони змінюють напрямок шляхів своїх, заходять у пустелю і губляться: 19 дивляться на них дороги фемайські, сподіваються на них шляхи савейські, 20 але залишаються посоромленими у своїй надії; приходять туди і від сорому червоніють. 21 Так і ви тепер ніщо: побачили страшне і злякалися. 22 Чи говорив я: дайте мені, або від достатку вашого заплатіть за мене; 23 і визволіть мене від руки ворога, і від руки мучителів викупіть мене? 24 Навчіть мене, і я замовкну; покажіть, у чому я погрішив. 25 Які сильні слова правди! Але що доводять викриття ваші? 26 Ви придумуєте слова для викриття? На вітер пускаєте слова ваші. 27 Ви нападаєте на сироту і риєте яму другові вашому. 28 Але прошу вас, гляньте на мене; чи буду я говорити неправду перед лицем вашим? 29 Перегляньте, чи є неправда? переглянете, — правда моя. 30 Чи є на язику моєму неправда? Невже гортань моя не може розрізнити гіркоти?

 

Глава 6. [3] Притч. 27, 3. [4] Втор. 32, 23. Пс. 37, 3. [9] Іов. 7, 16; 13, 21. [12] 1 Кор. 10, 13. [15] Іов. 19, 13. Пс. 87, 19. [26] Іов. 16, 6.

 

 

Глава 7

1 Чи не визначено людині час на землі, і дні її чи не такі самі, як і дні найманця? 2 Як раб жадає тіні, і як найманець чекає закінчення роботи своєї, 3 так я одержав у наділ місяці суєтні, і ночі гіркі відраховані мені. 4 Коли лягаю, то говорю: «колись встану?», а вечір триває, і я перевертаюся досита до самого світанку. 5 Тіло моє одягнене червою і запорошеними струпами; шкіра моя тріскається і гноїться. 6 Дні мої біжать скоріше за човника і закінчуються без надії. 7 Згадай, що життя моє подув, що око моє не повернеться, щоб бачити добре. 8 Не побачить мене око того, хто бачив мене; очі Твої на мене, — і немає мене. 9 Рідіє хмара й зникає; так той, хто зійшов у пекло, не вийде, 10 не повернеться більше у дім свій, і місце його вже не буде знати його. 11 Не буду ж я стримувати вуст моїх; буду говорити у пригніченні духу мого; буду скаржитися в печалі душі моєї. 12 Хіба я море або морське чудовисько, що Ти поставив наді мною сторожу? 13 Коли подумаю: втішить мене постіль моя, забере горе моє ложе моє, 14 ти страшиш мене снами і видіннями лякаєш мене; 15 і душа моя бажає краще припинення дихання, краще смерти, ніж збереження кісток моїх. 16 Огидним стало для мене життя. Не вічно жити мені. Відступи від мене, тому що дні мої суєта. 17 Що таке людина, що Ти так цінуєш її і звертаєш на неї увагу Твою, 18 відвідуєш її кожного ранку, кожну мить випробовуєш її? 19 Доки ж Ти не залишиш, доки не відійдеш від мене, доки не даси мені проковтнути слину мою? 20 Якщо я згрішив, то що я зроблю Тобі, страж людей! Навіщо Ти поставив мене супротивником Собі, так що я став самому собі за тягар? 21 І чому б не простити мені гріха і не зняти з мене беззаконня мого? бо, ось, я ляжу в порох; завтра шукатимеш мене, і мене немає.

 

Глава 7. [1] Іов. 14, 6. [4] Втор. 28, 67. [5] Іов. 2, 7. [6] Іов. 8, 9. Пс. 89, 6. Іс. 38, 12. [8] Пс. 38, 14. [9] Прем. 2, 1. [17] Пс. 8, 5. [20] Іов. 9, 29.

 

 

Глава 8

1 І відповів Вилдад савхеянин і сказав: 2 чи довго ти будеш говорити так? — слова? вуст твоїх бурхливий вітер! 3 Невже Бог спотворює суд, і Вседержитель перетворює правду? 4 Якщо сини твої згрішили перед Ним, то Він і віддав їх у руку беззаконня їхнього. 5 Якщо ж ти знайдеш Бога і помолишся Вседержителю, 6 і якщо ти чистий і правий, то Він нині ж встане над тобою й умиротворить оселю правди твоєї. 7 І якщо спочатку в тебе було мало, то згодом буде дуже багато. 8 Бо запитай у минулих родів і вникни у спостереження батьків їх; 9 а ми — вчорашні і нічого не знаємо, тому що наші дні на землі тінь. 10 Ось, вони навчать тебе, скажуть тобі і від серця свого промовлять слова: 11 чи піднімається очерет без вологи? чи росте очерет без води? 12 Ще він у свіжості своїй і не зрізаний, а раніше всякої трави засихає.

13 Такі путі всіх, хто забуває Бога, і надія лицеміра загине; 14 уповання його підрізане, і впевненість його — дім павука. 15 Обіпреться об дім свій і не встоїть; схопиться за нього і не утримається. 16 Він зеленіє перед сонцем, за сад простягаються гілки його; 17 у купу каміння вплітається коріння його, між камінням врізується. 18 Але коли вирвуть його з місця його, воно відмовиться від нього: «я не бачило тебе!» 19 Ось радість шляху його! а із землі виростають інші. 20 Бачиш, Бог не відкидає непорочного і не підтримує руки? лиходіїв. 21 Він ще наповнить сміхом вуста твої і губи твої радісним вигуком. 22 Ненависники твої вдягнуться в сором, і намету нечестивих не стане.

 

Глава 8. [1] Іов. 18, 1; 25, 1. [3] Втор. 32, 4. 2 Пар. 19, 7. Дан. 9, 14. [5] Іов. 22, 23. [7] Іов. 42, 10. [8] Втор. 4, 32. [9] Іов. 14, 2. Пс. 143, 4. [12] Пс. 128, 6. Єр. 17, 6. [13] Пс. 111, 10. Притч. 10, 28. [20] Пс. 36, 18.

 

 

Глава 9

1 І відповів Іов і сказав: 2 правда! знаю, що так; але як виправдається людина перед Богом? 3 Якщо захоче вступити в суперечку з Ним, то не відповість Йому на жодне з тисячі. 4 Премудрий серцем і могутній силою; хто повставав проти Нього і залишався у спокої? 5 Він пересуває гори, і не впізнають їх: Він перетворює їх у гніві Своєму; 6 зрушує землю з місця її, і стовпи її тремтять; 7 скаже сонцю, — і не зійде, і на зірки накладає печатку. 8 Він один розпростирає небеса і ходить по висотах моря; 9 створив Ас, Кесиль і Хима* і тайники півдня; 10 робить велике, недослідиме і дивовижне без міри! 11 Ось, Він пройде переді мною, і не побачу Його; пронесеться, і не помічу Його. 12 Візьме, і хто заборонить Йому? хто скаже Йому: що Ти робиш? 13 Бог не відверне гніву Свого; перед Ним упадуть поборники гордині. 14 Тим більше чи можу я відповідати Йому і вишукувати собі слова перед Ним? 15 Хоч би я і правий був, але не буду відповідати, а буду благати Суддю мого. 16 Якби я воззвав, і Він відповів мені, — я не повірив би, що голос мій почув Той, 17 Хто у вихорі вражає мене і примножує невинно мої рани, 18 не дає мені перевести дух, але пересичує мене гіркотою. 19 Якщо діяти силою, то Він могутній; якщо судом, хто зведе мене з Ним? 20 Якщо я буду виправдовуватися, то мої ж вуста звинуватять мене; якщо я невинний, то Він визнає мене винним. 21 Невинний я; не хочу знати душі моєї, зневажаю життя моє. 22 Все одно; тому я сказав, що Він губить і непорочного і винного. 23 Якщо цього вражає Він бичем раптово, то над катуванням невинних сміється. 24 Земля віддана в руки нечестивих; обличчя суддів її Він закриває. Якщо не Він, то хто ж? 25 Дні мої швидші за гінця, — біжать, не бачать добра, 26 несуться, як легкі човни, як орел рине на здобичу. 27 Якщо сказати мені: забуду я скарги мої, відкину похмурий вигляд свій і підбадьорюся; 28 то тремчу від усіх страждань моїх, знаючи, що Ти не оголосиш мене невинним. 29 Якщо ж я винен, то для чого даремно томлюся? 30 Хоч би я обмився і сніговою водою і зовсім очистив руки мої, 31 то і тоді Ти зануриш мене у бруд, і буде гидувати мною одяг мій. 32 Тому що Він не людина, як я, щоб я міг відповідати Йому і йти разом з Ним на суд! 33 Немає між нами посередника, який поклав би руку свою на обох нас. 34 Нехай відведе Він від мене жезл Свій, і страх Його нехай не жахає мене, — 35 і тоді я буду говорити і не убоюся Його, бо я не такий сам у собі.

* Сузір’я, що відповідають нинішнім назвам: Ведмедиця, Оріон і Плеяди.

 

Глава 9. [2] Іов. 4, 17. [4] Іов. 37, 23. [5] Єр. 51, 25. Мф. 17, 20. [7] Нав. 10, 13. 4 Цар. 20, 11. [8] Єр. 51, 15. [10] Іов. 5, 9. [12] Іс. 10, 15; 14, 27. [13] Наум. 1, 6. [15] Іов. 10, 7. [21] 1 Кор. 4, 4. [22] Іов. 34, 9. [25] Іов. 7, 7. Пс. 89, 10. [26] Прем. 5, 10. [29] Іов. 7, 20. [30] Єр. 2, 22. [32] Еккл. 6, 10. Єр. 49, 19. [34] Пс. 88, 33. [35] 1 Кор. 4, 4.

 

 

Глава 1

1 Обридло душі моїй життя моє; віддамся суму моєму; буду говорити в скорботі душі моєї. 2 Скажу Богу: не звинувачуй мене; оголоси мені, за що Ти зі мною борешся? 3 Чи добре для Тебе, що Ти пригнічуєш, що зневажаєш діла рук Твоїх, а на раду нечестивих посилаєш світло? 4 Хіба у Тебе плотські очі, і Ти дивишся, як дивиться людина? 5 Хіба дні Твої, як дні людини, або літа Твої, як дні чоловіка, 6 чому Ти шукаєш пороку в мені і допитуєшся гріха в мені, 7 хоча знаєш, що я не беззаконник, і що нема кому визволити мене від руки Твоєї? 8 Твої руки трудилися наді мною й створили всього мене цілком, — і Ти губиш мене? 9 Згадай, що Ти, як глину, обробив мене, і в порох повертаєш мене? 10 Чи не Ти вилив мене, як молоко, і, як сир, згустив мене, 11 шкірою і плоттю одяг мене, кістками і жилами скріпив мене, 12 життя і милість дарував мені, і піклування Твоє зберігало дух мій? 13 Але і те приховував Ти в серці Своєму, — знаю, що це було в Тебе, — 14 бо якщо я згрішу, Ти помітиш і не залишиш гріха мого без покарання. 15 Якщо я винен, горе мені! якщо і правий, то не насмілюся підняти голови моєї. Я пересичений приниженням; глянь на страждання моє: 16 воно збільшується. Ти женешся за мною, як лев, і знову нападаєш на мене і дивним являєшся в мені. 17 Виводиш нових свідків Твоїх проти мене; підсилюєш гнів Твій на мене; і біди, одні за іншими, ополчаються проти мене. 18 І навіщо Ти вивів мене з утроби? нехай би я помер, коли ще нічиє око не бачило мене; 19 нехай би я, як той, що не був, з утроби перенесений був у гріб! 20 Чи не короткі дні мої? Залиш, відступи від мене, щоб я трохи підбадьорився, 21 раніше ніж відійду, — і вже не повернуся, — у країну темряви і сіні смертної, 22 у країну мороку, який є морок тіні смертної, де немає упорядкування, де темно, як сама темрява.

 

Глава 10. [2] Іов. 34, 10. [4] 1 Цар. 16, 7. [5] Пс. 101, 28. [7] Іов. 9, 15. Тов. 13, 2. [8] Пс. 118, 73. [9] Бут. 2, 7; 3, 19. [11] 2 Мак. 7, 11. [14] Пс. 89, 8. [15] Іов. 35, 2. [17] Іов. 19, 12.[18] Іов. 3, 11. Єр. 20, 14. [20] Пс. 38, 14. [21] Іов. 16, 22. [22] Іс. 5, 14.

 

 

Глава 11

1 І відповів Софар наамитянин і сказав: 2 хіба на безліч слів не можна дати відповіді, і хіба людина багатослівна права? 3 Марнослів’я твоє чи змусить мовчати мужів, щоб ти глумився, і нікому було присоромити тебе? 4 Ти сказав: судження моє вірне, і чистий я в очах Твоїх. 5 Але якби Бог заговорив і відкрив уста Свої до тебе 6 і відкрив тобі таємниці премудрости, що тобі вдвічі більше належало б понести! Отже, знай, що Бог для тебе деякі з беззаконь твоїх піддав забуттю. 7 Чи можеш ти дослідженням знайти Бога? Чи можеш зовсім пізнати Вседержителя? 8 Він вище небес, — що ти можеш зробити? глибше пекла, — що можеш дізнатися? 9 Довша за землю міра Його і ширша за море. 10 Якщо Він пройде й закує кого в кайдани і представить на суд, то хто відхилить Його? 11 Бо Він знає людей неправдивих і бачить беззаконня, і чи залишить його без уваги? 12 Але пустий чоловік мудрує, хоч людина народжується подібно до дикого осляти. 13 Якщо ти управиш серце твоє і простягнеш до Нього руки твої, 14 і якщо є порок у руці твоїй, а ти відкинеш його і не даси беззаконню жити в наметах твоїх, 15 то піднімеш незаплямоване лице твоє і будеш твердим і не будеш боятися. 16 Тоді забудеш горе: як про воду, яка протекла, будеш згадувати про нього. 17 І ясніше за полудень піде життя твоє; просвітлієш, як ранок. 18 І будеш спокійний, тому що є надія; ти огороджений, і можеш спати безпечно. 19 Будеш лежати, і не буде того, що страшить, і багато хто буде підлещуватися до тебе. 20 А очі беззаконних витечуть, і притулок їхній пропаде, і надія їхня зникне.

 

Глава 11. [1] Іов. 2, 11; 20, 1. [2] Притч. 10, 14. [6] Пс. 50, 8. [7] Рим. 11, 33. 1 Кор. 2, 11. [8] Пс. 138, 8. Єр. 23, 24. [11] Пс. 93, 9. [14] Іс. 1, 16–18. [15] 1 Ін. 3, 21. [16] Єр. 12, 11. [17] Пс. 36, 6. Іс. 58, 8. [19] Лев. 26, 5. [20] Іов. 8, 13; 14, 19.

 

 

Глава 12

1 І відповів Іов і сказав: 2 дійсно, тільки ви люди, і з вами помре мудрість! 3 І у мене є серце, як у вас; не нижчий я за вас; і хто не знає того ж? 4 Посміховищем став я для друга свого, я, що взивав до Бога, і якому Він відповідав, посміховиськом — чоловік праведний, непорочний. 5 Так знехтуваний за думками того, хто сидить у спокої, смолоскип, приготований для тих, що спотикаються ногами. 6 Спокійні намети у грабіжників і безпечні у тих, хто прогнівляє Бога, які ніби Бога носять у руках своїх. 7 І справді: запитай у худоби, і навчить тебе, у птаха небесного, і сповістить тебе; 8 або поговори з землею, і наставить тебе, і скажуть тобі риби морські. 9 Хто у всьому цьому не узнає, що рука Господа створила це? 10 В Його руці душа всього, що живе, і дух усякої людської плоті. 11 Чи не вухо розрізняє слова, і чи не язик розпізнає смак їжі? 12 У старцях — мудрість, і у довголітніх — розум. 13 У Нього премудрість і сила; Його рада і розум. 14 Що Він зруйнує, те не побудується; кого Він ув’язнить, той не звільниться. 15 Зупинить води, і все висохне; пустить їх, і перетворять землю. 16 У Нього могутність і премудрість, перед Ним той, хто помиляється і вводить в оману. 17 Він приводить радників до необміркованости і суддів робить нерозумними. 18 Він позбавляє перев’язів царів і поясом обв’язує стегна їхні; 19 князів позбавляє достоїнства і долає хоробрих; 20 віднімає язик у красномовців і старців позбавляє сенсу; 21 покриває соромом знаменитих і силу могутніх ослаблює; 22 відкриває глибоке із середовища пітьми і виводить на світло тінь смертну; 23 примножує народи і знищує їх; розсіває народи і збирає їх; 24 віднімає розум у глав народу землі і залишає їх блукати в пустелі, де немає шляхів: 25 навпомацки ходять вони у темряві без світла і тиняються, як п’яні.

 

Глава 12. [4] Іов. 17, 6. Прем. 5, 3. [6] Іов. 21, 7. Пс. 72, 3. Єр. 12, 1. [9] Притч. 16, 4. Ам. 3, 6. [10] Діян. 17, 28. [11] Іов. 34, 3. [12] Іов. 15, 10. [13] Прем. 7, 25, [14] Іс. 22, 22. Одкр. 3, 7. [15] Бут. 7, 11. [17] Іс. 29, 14. [20] 2 Фес. 2, 11. [21] Іс. 28, 15. [24] Пс. 75, 13. [25] Іс. 29, 9; 59, 10.

 

 

Глава 13

1 Ось, усе це бачило око моє, чуло вухо моє і помітило для себе. 2 Скільки знаєте ви, знаю і я: не нижчий я за вас. 3 Але я до Вседержителя хотів би говорити і бажав би змагатися з Богом. 4 А ви плітники неправди; усі ви марні лікарі. 5 О, якби ви тільки мовчали! це було б поставлено вам за мудрість. 6 Вислухайте ж міркування мої і вникніть у заперечення вуст моїх. 7 Чи належало вам заради Бога говорити неправду і для Нього говорити лжу? 8 Чи належало вам бути упередженими до Нього і за Бога так сперечатися? 9 Чи добре буде, коли Він випробує вас? Чи обманете Його, як обманюють людину? 10 Суворо покарає Він вас, хоч ви і приховано лицемірите. 11 Невже велич Його не страшить вас, і страх Його не нападає на вас? 12 Нагадування ваші подібні до попелу; опори ваші — оплоти глиняні. 13 Замовкніть переді мною, і я буду говорити, що не осягло б мене. 14 Для чого мені терзати тіло моє зубами моїми і душу мою вкладати в руку мою? 15 Ось, Він убиває мене, але я буду сподіватися; я бажав би тільки відстояти путі мої перед лицем Його! 16 І це вже на виправдання мені, тому що лицемір не піде перед лице Його! 17 Вислухайте уважно слово моє і пояснення моє вухами вашими. 18 Ось, я завів судову справу: знаю, що буду правий. 19 Хто у змозі заперечити мені? Бо я скоро замовкну і спущу дух. 20 Двох тільки речей не роби зі мною, і тоді я не буду ховатися від лиця Твого: 21 відніми від мене руку Твою, і жах Твій нехай не потрясає мене. 22 Тоді клич, і я буду відповідати, або буду говорити я, а Ти відповідай мені. 23 Скільки в мене пороків і гріхів? покажи мені беззаконня моє і гріх мій. 24 Для чого ховаєш лице Твоє і вважаєш мене ворогом Твоїм? 25 Чи не зірваний листок Ти розтрощуєш і чи не суху соломину переслідуєш? 26 Бо Ти пишеш на мене гірке і ставиш у провину мені гріхи юности моєї, 27 і ставиш у колоду ноги мої і підстерігаєш усі шляхи мої, — женешся слідами ніг моїх. 28 А він, як гниле, розпадається, як одяг, з’їдений міллю.

 

Глава 13. [2] Іов. 12, 3; 15, 9. [4] Іов. 16, 2. [5] Притч. 17, 28. [10] Втор. 10, 17. [16] Мф. 7, 23. [21] Іов. 6, 9. [22] Іов. 38, 3. [24] Пс. 43, 25. Іов. 19, 11; 33, 10. [26] Пс. 24, 7. [28] Іов. 4, 19. Іс. 51, 8.

 

 

Глава 14

1 Людина, народжена жінкою, короткочасна і пересичена печалями: 2 як квітка, вона виростає й опадає; тікає, як тінь, і не зупиняється. 3 І на неї-то Ти відкриваєш очі Твої, і мене ведеш на суд з Тобою? 4 Хто народиться чистим від нечистого? Жоден. 5 Якщо дні йому визначені, і число місяців його в Тебе, якщо Ти поклав йому межу, якої він не перейде, 6 то ухилися від нього: нехай він відпочине, доки не закінчить, як найманець, дня свого. 7 Для дерева є надія, що воно, якщо і буде зрубане, знову оживе, і паростки від нього виходити не перестануть: 8 якщо і застарів у землі корінь його, і пеньок його завмер у поросі, 9 але, лиш відчуло воду, воно дає паростки і пускає гілки, ніби знову посаджене. 10 А людина вмирає і розпадається; відійшла, і де вона? 11 Витікає вода з озера, і ріка вичерпується і висихає: 12 так людина ляже і не встане; до закінчення неба вона не пробудиться і не встане від сну свого. 13 О, якби Ти в пеклі сховав мене і приховував мене, доки пройде гнів Твій, поклав мені термін і потім згадав про мене! 14 Коли помре людина, то чи буде вона знову жити? В усі дні визначеного мені часу я очікував би, поки прийде мені зміна. 15 Покликав би Ти, і я дав би Тобі відповідь, і Ти явив би благовоління творінню рук Твоїх; 16 бо тоді Ти підраховував би кроки мої і не підстерігав би гріха мого; 17 у сувої було б запечатане беззаконня моє, і Ти закрив би провину мою. 18 Але гора, падаючи, руйнується, і скеля сходить з місця свого; 19 вода стирає камені; паводок її змиває земний порох: так і надію людини Ти знищуєш. 20 Пригнічуєш її до кінця, і вона відходить; змінюєш їй лице і відсилаєш її. 21 Чи в пошані діти її — вона не знає, чи принижені — вона не відає; 22 але плоть її на ній болить, і душа її в ній страждає.

 

Глава 14. [1] Сир. 18, 8. [2] Іов. 8, 9. Пс. 143, 4. [4] Пс. 50, 7. Іс. 64, 6. [6] Іов. 7, 1–2. [12] Іов. 19, 25. Дан. 12, 2. [15] Іов. 10, 8. [16] Іов. 31, 4. Пс. 138, 2. [17] Ос. 13, 12. Єз. 18, 22. [21] Еккл. 2, 19.

 

 

Глава 15

1 І відповів Елифаз феманитянин і сказав: 2 чи стане мудрий відповідати знанням пустим і наповнювати утробу свою вітром палючим, 3 виправдовуватися словами марними і промовою, яка не має ніякої сили? 4 Так ти відклав і страх і за ніщо вважаєш слова до Бога. 5 Нечестя твоє так налаштувало вуста твої, і ти обрав язик лукавих. 6 Тебе звинувачують уста твої, а не я, і твій язик говорить проти тебе. 7 Хіба ти першою людиною народився і раніше пагорбів створений? 8 Хіба раду Божу ти чув і залучив до себе премудрість? 9 Що знаєш ти, чого б не знали ми? що розумієш ти, чого не було б і у нас? 10 І сивоволосий і старець є між нами, що днями перевищує батька твого. 11 Хіба малі для тебе утішення Божі? І це невідомо тобі? 12 До чого закликає тебе серце твоє, і чому так гордо дивишся? 13 Навіщо спрямовуєш проти Бога дух твій і вустами твоїми промовляєш такі слова? 14 Що таке людина, щоб бути їй чистою, і щоб народженому жінкою бути праведним? 15 Ось, Він і святим Своїм не довіряє, і небеса нечисті в очах Його: 16 тим більше нечиста і розтлінна людина, яка п’є беззаконня, як воду. 17 Я буду говорити тобі, слухай мене; я розповім тобі, що бачив, 18 що чули мудрі і не приховали того, що почули від батьків своїх, 19 яким одним віддана була земля, і серед яких чужий не ходив. 20 Нечестивий мучить себе в усі дні свої, і число років закрите від гнобителя; 21 звук жахів у вухах його; під час миру іде на нього згубник. 22 Він не сподівається врятуватися від темряви; бачить перед собою меч. 23 Він поневіряється за шматком хліба всюди; знає, що вже готовий, в руках у нього день пітьми. 24 Страшать його нестатки і пригнічення; долають його, як цар, який приготувався до битви, 25 за те, що він простягав проти Бога руку свою і противився Вседержителю, 26 виступав проти Нього з гордою шиєю, під товстими щитами своїми; 27 тому що він покрив лице своє жиром своїм і обклав жиром стегна свої. 28 І він оселяється в містах зруйнованих, у домах, у яких не живуть, які приречені на руїни. 29 Не стане він багатим, і не вціліє майно його, і не розповсюдиться по землі надбання його. 30 Не втече від пітьми; паростки його висушить полум’я і подихом вуст своїх втягне його. 31 Нехай не довіряє суєті заблудлий, тому що суєта буде і відплатою йому. 32 Не у свій день він помре, і віття його не буде зеленіти. 33 Скине він, як виноградна лоза, недостиглу ягоду свою і, як олива, стряхне цвіт свій. 34 Так стане порожнім дім нечестивого, і вогонь пожере намети хабарництва. 35 Він зачав зло і породив неправду, й утроба його готує оману.

 

Глава 15. [1] Іов. 4, 1; 22, 1. [6] Мф. 12, 37. [7] Притч. 8, 25. [8] Іс. 40, 13. Єр. 23, 18. [9] Іов. 13, 2. [14] Бут. 6, 5. 3 Цар. 8, 46. 2 Пар. 6, 36. [15] Іов. 4, 18. [16] Кол. 2, 13. [20] Притч. 28, 1. Іс. 48, 22. [21] Лев. 26, 36. [23] Іов. 18, 11. Пс. 108, 10. [25] Лев. 26, 21. [27] Втор. 32, 15–16. Пс. 16, 10; 118, 70. [30] Іов. 4, 9. 2 Сол. 2, 8. [32] Іов. 22, 16. Пс. 54, 24; 72, 19. Еккл. 7, 17. [34] Іс. 9, 19. [35] Пс. 7, 15. Іс. 59, 4.

 

 

Глава 16

1 І відповів Іов і сказав: 2 чув я багато такого; жалюгідні утішителі всі ви! 3 Чи буде кінець легковажним словам? і що спонукало тебе так відповідати? 4 І я міг би так само говорити, як ви, якби душа ваша була на місці душі моєї; ополчався б на вас словами і кивав би на вас головою моєю; 5 підкріплював би вас язиком моїм і рухом губ утішав би. 6 Чи говорю я, не стихає скорбота моя; чи перестаю, що відходить від мене? 7 Але нині Він виснажив мене. Ти зруйнував усю родину мою. 8 Ти покрив мене зморшками як свідчення проти мене; повстає на мене виснаженість моя, у лице докоряє мені. 9 Гнів Його терзає і ворогує проти мене, скрегоче на мене зубами своїми; ворог мій гострить на мене очі свої. 10 Розкрили на мене пащу свою; ганьблять і б’ють мене по щоках: усі змовилися проти мене. 11 Віддав мене Бог беззаконнику і у руки нечестивих кинув мене. 12 Я був спокійним, але Він потряс мене; взяв мене за шию і побив мене і поставив мене мішенню для Себе. 13 Оточили мене стрільці Його; Він розсікає нутрощі мої і не щадить, пролив на землю жовч мою, 14 пробиває в мені пролам за проламом, біжить на мене, як ратоборець. 15 Веретище зшив я на шкіру мою й у порох поклав голову мою. 16 Обличчя моє почервоніло від плачу, і на повіках моїх тінь смерти, 17 попри все те, що немає вкраденого в руках моїх, і молитва моя чиста. 18 Земле! не закрий моєї крови, і нехай не буде місця воланню моєму. 19 І нині ось на небесах Свідок мій, і Заступник мій у вишніх! 20 Багатомовні друзі мої! До Бога плачуть очі мої. 21 О, якби чоловік міг змагатися з Богом, як син людський із ближнім своїм! 22 Бо літам моїм приходить кінець, і я відходжу в путь безповоротну.

 

Глава 16. [2] Іов. 21, 34. [7] Іов. 10, 17. [12] Пс. 101, 14. Втор. 32, 23. [16] Іов. 17, 7. Пс. 6, 7–8. [17] 1 Тим. 2, 8. [22] Нав. 23, 14. Іов. 7, 21; 10, 21.

 

 

Глава 17

1 Дихання моє ослабло; дні мої вгасають; гроби переді мною. 2 Якби не глузування їх, то і серед спорів їх око моє перебувало б спокійним. 3 Заступися, поручися Сам за мене перед Собою! інакше хто поручиться за мене? 4 Бо Ти закрив серце їх від розуміння, і тому не даси торжествувати їм. 5 Хто прирікає друзів своїх на здобич, у дітей того очі витечуть. 6 Він поставив мене притчею для народу і посміховищем для нього. 7 Помутніли від горя очі мої, і всі члени мої, як тінь. 8 Здивуються від цього праведні, і невинний обуриться на лицеміра. 9 Але праведник буде міцно триматися путі своєї, і чистий руками буде більше і більше утверджуватися. 10 Виступайте, всі ви, і підійдіть; не знайду я мудрого між вами. 11 Дні мої минули; думи мої — надбання серця мого — розбиті. 12 А вони ніч хочуть перетворити на день, світло наблизити до лиця пітьми. 13 Якби я й очікувати став, то пекло — дім мій; у пітьмі постелю я постіль мою; 14 гробу скажу: ти батько мій, черві: ти мати моя і сестра моя. 15 Де ж після цього надія моя? і очікуване мною хто побачить? 16 У пекло зійде вона і буде спочивати зі мною у поросі.

 

Глава 17. [4] Мф. 11, 25. [5] Іов. 11, 20. [6] Іов. 12, 4; 30, 9. Єз. 33, 32. [7] Пс. 6, 8. [14] Сир. 10, 13.

 

 

Глава 18

1 І відповів Вилдад савхеянин і сказав: 2 коли ж покладете ви кінець таким словам? обміркуйте, і потім будемо говорити. 3 Навіщо вважатися нам за тварин і бути приниженими у власних очах ваших? 4 О ти, що роздираєш душу твою у гніві твоєму! Невже для тебе — спустіти землі, і скелі зрушити з місця свого? 5 Так, світло в беззаконного погасне, і не залишиться іскри від вогню його. 6 Померкне світло в наметі його, і світильник його погасне над ним. 7 Скоротяться кроки могутности його, і подолає його власний намір його, 8 бо він потрапить у сіті свої ногами і по тенетах ходити буде. 9 Петля зачепить за ногу його, і грабіжник уловить його. 10 Потай розкладені по землі сильці для нього і пастки на дорозі. 11 З усіх боків будуть страшити його жахи і примусять його кидатися туди і сюди. 12 Виснажиться від голоду сила його, і загибель готова, збоку в нього. 13 З’їсть члени тіла його, з’їсть члени його первісток смерти. 14 Вигнана буде з намету його надія його, і це зведе його до царя жахів. 15 Оселяться в наметі його, тому що він уже не його; житло його посипане буде сіркою. 16 Знизу підсохнуть корені його, і зверху зів’януть гілки його. 17 Пам’ять про нього зникне з землі, й імені його не буде на площі. 18 Виженуть його зі світла в темряву і зітруть його з лиця землі. 19 Ні сина його, ні онука не буде в народі його, і нікого не залишиться в оселях його. 20 Про день його жахнуться нащадки, і сучасники будуть обійняті тремтінням. 21 Такі оселі беззаконного, і таке місце того, хто не знає Бога.

 

Глава 18. [1] Іов. 8, 1; 25, 1. [5] Іов. 21, 17. [6] Іов. 29, 3. Притч. 13, 9. [7] Есф. 7, 9. [9] Іов. 5, 5. [11] Іов. 27, 20. [14] Іов. 11, 20. [15] Бут. 19, 24. [16] Ам. 2, 9. [17] Притч. 2, 22. [19] Пс. 36, 28. Прем. 3, 16. [20] Пс. 36, 13. [21] Іов. 20, 29.

 

 

Глава 19

1 І відповів Іов і сказав: 2 доки будете мучити душу мою і мучити мене словами? 3 Ось, уже разів десять ви соромили мене і не соромитеся гнітити мене. 4 Якщо я і дійсно згрішив, то провина моя при мені залишається. 5 Якщо ж ви хочете величатися наді мною і дорікати мене ганьбою моєю, 6 то знайте, що Бог відкинув мене й обклав мене Своєю сіткою. 7 Ось, я кричу; образа! і ніхто не слухає; волаю, і немає суду. 8 Він перекрив мені дорогу, і не можу пройти, і на шляхи мої поклав темряву. 9 Стягнув з мене славу мою і зняв вінець з голови моєї. 10 Зовсім зруйнував мене, і я відходжу; і, як дерево, Він вивергнув надію мою. 11 Запалав на мене гнівом Своїм і вважає мене між ворогами Своїми. 12 Полки Його прийшли разом і спрямували шлях свій до мене і розташувалися навколо намету мого. 13 Братів моїх Він віддалив від мене, і ті, що знають мене, цураються мене. 14 Покинули мене близькі мої, і знайомі мої забули мене. 15 Прибулі у домі моєму і служниці мої чужим вважають мене; стороннім став я в очах їхніх. 16 Кличу слугу мого, і він не відгукується; вустами моїми я повинен благати його. 17 Дихання моє стало огидним дружині моїй, і я повинен благати її заради дітей утроби моєї. 18 Навіть малі діти зневажають мене: піднімаюся, і вони знущаються з мене. 19 Гребують мною всі наперсники мої, і ті, яких я любив, повернулися проти мене. 20 Кістки мої прилипли до шкіри моєї і плоті моєї, і я залишився тільки зі шкірою біля зубів моїх. 21 Помилуйте мене, помилуйте мене ви, друзі мої, бо рука Божа торкнулася мене. 22 Навіщо і ви переслідуєте мене, як Бог, і плоттю моєю не можете насититися? 23 О, якби записані були слова мої! Якби накреслені були вони у книзі 24 різцем залізним з оловом, — на вічний час на камені вирізані були! 25 А я знаю, Відкупитель мій живий, і Він в останній день воскресить з пороху цю мою шкіру, що розпадається, 26 і я у плоті моїй побачу Бога. 27 Я побачу Його сам; мої очі, не очі іншого, побачать Його. Тане серце моє в грудях моїх! 28 Вам належало б сказати: навіщо ми переслідуємо його? Начебто корінь зла знайшли в мені. 29 Побійтесь меча, тому що меч є месником за неправди, і знайте, що є суд.

 

Глава 19. [4] Рим. 14, 12–13. Гал. 6, 5. [6] Ос. 7, 12. [7] Пс. 68, 4. Єр. 20, 8. [8] Плач. 3, 7, 9. [11] Іов. 33, 10. [12] Іов. 25, 3. [13] Пс. 30, 12. [17] Іов. 2, 9. [25] Гал. 3, 14. Одкр. 5, 9. Єз. 37, 3. 2 Мак. 7, 11. Ін. 11, 25. [27] Ін. 8, 56. Авв. 2, 4.

 

 

Глава 20

1 І відповів Софар наамитянин і сказав: 2 розмірковування мої спонукують мене відповідати, і я поспішаю висловити їх. 3 Докір, ганебний для мене, вислухав я, і дух розуміння мого відповість за мене. 4 Хіба не знаєш ти, що від віку, — з того часу, як поставлена людина на землі, — 5 веселощі беззаконних короткочасні, і радість лицеміра миттєва? 6 Хоч би зросла до небес велич його, і голова його торкалася хмар, — 7 як гній його, навіки пропадає він; ті, що бачили його, скажуть: де він? 8 Як сон, відлетить, і не знайдуть його; і, як нічне видіння, зникне. 9 Око, що бачило його, більше не побачить його, і вже не дивитиметься на нього місце його. 10 Сини його будуть запобігати перед жебраками, і руки його повернуть вкрадене ним. 11 Кістки його наповнені гріхами юности його, і з ним ляжуть вони у порох. 12 Якщо солодке в роті його зло, і він таїть його під язиком своїм, 13 береже і не кидає його, а тримає його у вустах своїх, 14 то ця їжа його в утробі його перетвориться на жовч аспидів усередині його. 15 Майно, яке він ковтав, виблює: Бог вивергне його із утроби його. 16 Зміїну отруту він ссе; умертвить його язик єхидни. 17 Не бачити йому струмків, рік, що течуть медом і молоком! 18 Нажите трудом поверне, не проковтне; за міркою майна його буде і розплата його, а він не порадіє. 19 Бо він гнітив, відсилав бідних; захоплював доми, яких не будував; 20 не знав ситости в утробі своїй і у жадобі своїй не щадив нічого. 21 Нічого не спаслося від обжерливости його, зате не встоїть щастя його. 22 У повноті достатку буде тісно йому; всяка рука скривдженого підніметься на нього. 23 Коли буде чим наповнити утробу його, Він пошле на нього лють гніву Свого й буде дощити на нього хвороби в плоті його. 24 Чи втече він від зброї залізної, — проколе його лук мідний; 25 стане виймати стрілу, — і вона вийде з тіла, вийде, блискаючи крізь жовч його; жахи смерти найдуть на нього! 26 Все похмуре сховано всередині його; буде пожирати його вогонь, який ніхто не роздмухує; зло осягне і те, що залишилося в наметі його. 27 Небо відкриє беззаконня його, і земля повстане проти нього. 28 Зникне надбання дому його; усе розпливеться в день гніву Його. 29 Ось доля людини беззаконної і спадщина, визначена їй Вседержителем!

 

Глава 20. [1] Іов. 11, 1. [5] Євр. 11, 25. [7] 1 Сол. 5, 3. Пс. 36, 36. [8] Пс. 72, 19. Іс. 29, 7. [9] Пс. 36, 10; 102, 16. [10] Іов. 21, 19; 27, 14. [12] Пс. 54, 22. [18] Єр. 12, 13. [19] Іс. 5, 8. [20] Притч. 10, 2; 11, 4. Сир. 5, 10. Єз. 7, 19. [23] Чис. 11, 33. [24] Іс. 24, 18. Єр. 48, 44. [25] Пс. 7, 13. Єз. 21, 10. [26] Втор. 32, 22. Єр. 15, 14; 17, 4. [29] Іов. 18, 21; 27, 13.

 

 

Глава 21

1 І відповів Іов і сказав; 2 вислухайте уважно слова мої, і це буде мені утіхою від вас. 3 Потерпіть мене, і я буду говорити; а після того, як скажу, насміхайтеся. 4 Хіба до людини слова мої? як же мені і не бути слабкодухим? 5 Подивіться на мене і вжахніться, і покладіть перст на вуста. 6 Лише тільки я згадаю, — здригаюсь, і тремтіння обіймає тіло моє. 7 Чому беззаконні живуть, досягають старости, та й силою міцні? 8 Діти їхні з ними перед лицем їх, і онуки їхні перед очима їх. 9 Доми їхні безпечні від страху, і немає жезла Божого на них. 10 Віл їх запліднює і не вивергає, корова їх зачинає і не викидає. 11 Як стадо, випускають вони малюків своїх, і діти їхні стрибають. 12 Викликують під голос тимпана і цитри і веселяться при звуках сопілки; 13 проводять дні свої у щасті і миттєво сходять у пекло. 14 А між тим вони говорять Богу: відійди від нас, ми не хочемо знати шляхів Твоїх! 15 Хто такий Вседержитель, щоб нам служити Йому? і яка користь прибігати до Нього? 16 Бачиш, щастя їх не від їхніх рук. — Рада нечестивих, будь далекою від мене! 17 Чи часто гасне світильник у беззаконних, і находить на них лихо, і Він дає їм у наділ страждання у гніві Своєму? 18 Вони повинні бути, як соломинка перед вітром і як полова, яку розносить вихор. 19 Скажеш: Бог береже для дітей його нещастя його. — Нехай віддасть Він йому самому, щоб він це знав. 20 Нехай його очі побачать нещастя його, і нехай він сам п’є від гніву Вседержителевого. 21 Бо яка йому турбота про дім свій після нього, коли число місяців його закінчиться? 22 Але чи Бога вчити мудрости, коли Він судить і небесних? 23 Один помирає в самій повноті сил своїх, зовсім спокійний і мирний; 24 нутрощі його повні жиру, і кістки його напоєні мозком. 25 А інший помирає з душею засмученою, не вкусивши добра. 26 І вони разом будуть лежати в поросі, і черва покриє їх. 27 Знаю я ваші думки і хитрощі, які ви проти мене сплітаєте. 28 Ви скажете: де дім князя, і де намет, у якому жили беззаконні? 29 Хіба ви не запитували у подорожніх і незнайомі з їх спостереженнями, 30 що у день загибелі пощаджений буває лиходій, у день гніву відводиться убік? 31 Хто представить йому перед лице путь його, і хто відплатить йому за те, що він робив? 32 Його проводжають до гробів і на його могилі ставлять варту. 33 Солодкі для нього брили долини, і за ним іде натовп людей, а тим, що йдуть перед ним, немає числа. 34 Як же ви хочете утішати мене пустим? У ваших відповідях залишається одна неправда.

 

Глава 21. [5] Мих. 7, 16. [7] Єр. 12, 1. Авв. 1, 13. [9] Пс. 72, 4; 143, 12. [12] Іс. 5, 12. Ам. 6, 5–6. [14] Іов. 22, 17. Єр. 2, 20. [15] Мал. 3, 14. [16] Іов. 22, 18. [17] Іов. 18, 5–6; 29, 3; 38, 15. [18] Пс. 1, 4. Іс. 29, 5. Ос. 13, 3. [21] Пс. 54, 24; 57, 10. [26] Іов. 17, 14. [30] Пс. 72, 18–19. Притч. 16, 4. [34] Іов. 16, 2.

 

 

Глава 22

1 І відповів Елифаз феманитянин і сказав: 2 хіба може людина приносити користь Богу? Розумний приносить користь собі самому. 3 Яке задоволення Вседержителю від того, що ти праведний? І чи буде Йому вигода від того, що ти тримаєш путі твої у непорочності? 4 Невже Він, боячись тебе, вступить з тобою в змагання, піде судитися з тобою? 5 Певно, злоба твоя велика, і беззаконням твоїм немає кінця. 6 Певно, ти брав застави від братів твоїх ні за що і з напівголих знімав одяг. 7 Стомленому спрагою не подавав води напитися і голодному відмовляв у хлібі; 8 а людині сильній ти давав землю, і сановитий оселявся на ній. 9 Вдів ти відсилав ні з чим і сиріт залишав з порожніми руками. 10 За те навколо тебе петлі, і збурив тебе несподіваний жах, 11 або пітьма, в якій ти нічого не бачиш, і великі води покрили тебе. 12 Чи не вище небес Бог? подивися вгору на зірки, як вони високо! 13 І ти говориш: що знає Бог? чи може Він судити крізь морок? 14 Хмари — завіса Його, так що Він не бачить, а ходить тільки по небесному колу. 15 Невже ти тримаєшся путі древніх, якою йшли люди беззаконні, 16 які передчасно були винищені, коли вода розлилася під основу їхню? 17 Вони говорили Богу: відійди від нас! і що зробить їм Вседержитель? 18 А Він наповнював доми їхні добром. Але, рада нечестивих, будь далекою від мене! 19 Бачили праведники і раділи, і непорочний сміявся: 20 ворог наш знищений, а те, що залишилося після них, пожер вогонь. 21 Зблизься ж з Ним — і будеш спокійний; через це прийде до тебе добро. 22 Прийми з вуст Його закон і поклади слова Його в серце твоє. 23 Якщо ти звернешся до Вседержителя, то знову влаштуєшся, проженеш беззаконня від намету твого 24 і будеш вважати за порох блискучий метал, і за камені потоків — золото Офірське. 25 І буде Вседержитель твоїм золотом і блискучим сріблом у тебе, 26 бо тоді будеш радуватися за Вседержителя і піднімеш до Бога лице твоє. 27 Помолишся Йому, і Він почує тебе, і ти виконаєш обітниці твої. 28 Покладеш намір, і він здійсниться у тебе, і над путями твоїми буде сяяти світло. 29 Коли хто буде принижений, ти скажеш: піднесення! і Він спасе засмученого лицем, 30 визволить і невинного, і він спасеться чистотою рук твоїх.

 

Глава 22. [1] Іов. 4, 1; 15, 1. [3] Іов. 35, 7. [6] Єз. 18, 7. Іс. 58, 7. [7] Мф. 25, 42. [10] 2 Цар. 22, 6. [11] 2 Цар. 22, 17. [13] Іов. 24, 15. Пс. 93, 7. Іс. 29, 15. [15] 1 Пет. 4, 2. [16] Іов. 15, 32. [18] Іов. 21, 16. [19] Пс. 106, 42. [20] Єз. 28, 18. [23] Іов. 8, 5–6. [27] Пс. 49, 15. Іс. 58, 9; 65, 24. [29] Притч. 29, 23. Лк. 18, 14. [30] Пс. 17, 21.

 

 

Глава 23

1 І відповів Іов і сказав: 2 ще і нині гіркі слова мої: страждання мої важчі за стогнання моє. 3 О, якби я знав, де знайти Його, і міг підійти до престолу Його! 4 Я виклав би перед Ним справу мою і вуста мої наповнив би виправданнями; 5 спізнав би слова, якими Він відповість мені, і зрозумів би, що Він скаже мені. 6 Невже Він у повній могутності став би змагатися зі мною? О, ні! Нехай Він тільки звернув би увагу на мене. 7 Тоді праведник міг би змагатися з Ним, — і я назавжди одержав би свободу від Судді мого. 8 Але ось, я йду вперед — і нема Його, назад — і не знаходжу Його; 9 чи робить Він що на лівій стороні, я не бачу; чи ховається на правій, не вбачаю. 10 Але Він знає путь мою; нехай випробує мене, — вийду, як золото. 11 Нога моя твердо тримається стежок Його; путі Його я зберігав і не ухилявся. 12 Від заповіді вуст Його не відступав; слова вуст Його зберігав більше, ніж мої правила. 13 Але Він твердий; і хто відхилить Його? Він робить, чого хоче душа Його. 14 Так, Він виконає те, що належить мені, і подібного до цього багато у Нього. 15 Тому я тремчу перед лицем Його; розмірковую — і страшуся Його. 16 Бог розслабив серце моє, і Вседержитель налякав мене. 17 Чому я не був знищений раніше цієї темряви, і Він не приховав мороку від лиця мого!

 

Глава 23. [10] Іов. 31, 4; 33, 9. [11] Пс. 118, 51.

 

 

Глава 24

1 Чому не приховані від Вседержителя часи, і ті, що знають Його, не бачать днів Його? 2 Межі пересувають, викрадають стада і пасуть у себе. 3 У сиріт відбирають осла, у вдови беруть у заставу вола; 4 бідних зіштовхують з дороги, всі принижені землі примушені ховатися. 5 Ось вони, як дикі осли в пустелі, виходять на справу свою, встаючи рано на здобич; степ дає хліб для них і для дітей їхніх; 6 жнуть вони на полі не своєму і збирають виноград у нечестивця; 7 нагі ночують без покрова і без одягу на холоді; 8 мокнуть від гірських дощів і, не маючи притулку, тиснуться до скелі; 9 відривають від грудей сироту і з убогого беруть заставу; 10 змушують ходити нагими, без одягу, і голодних годують колоссям; 11 між стінами вичавлюють олію оливкову, топчуть у точилах і жадають. 12 У містах люди стогнуть, і душа тих, кого убивають, волає, і Бог не забороняє того. 13 Є з них вороги світла, не знають путі його і не ходять стежками його. 14 Зі світанком встає вбивця, умертвляє бідного й убогого, а вночі буває злодієм. 15 І око перелюбника чекає сутінків, говорячи: нічиє око не побачить мене, — і закриває лице. 16 У темряві підкопуються під доми, які вдень вони помітили для себе; не знають світла. 17 Бо для них ранок — смертна тінь, оскільки вони знайомі з жахами смертної тіні. 18 Легкий такий на поверхні води, проклята частка його на землі, і не дивиться він на дорогу садів виноградних. 19 Засуха і спека поглинають снігову воду: так пекло — грішників. 20 Нехай забуде його утроба матері, нехай ласує ним хробак; нехай не залишається про нього пам’яті; як дерево, нехай зломиться беззаконник, 21 який гнітить бездітну, що не народжувала, і вдові не робить добра. 22 Він і сильних захоплює своєю силою; він устає, і ніхто не упевнений за життя своє. 23 А Він дає йому все для безпеки, і він на те спирається, і очі Його бачать шляхи їхні. 24 Піднялися високо, — і ось, нема їх; падають і вмирають, як і всі, і, як верхівки колосся, зрізуються. 25 Якщо це не так, — хто викриє мене у неправді й на ніщо оберне мову мою?

 

Глава 24. [2] Втор. 19, 14. Притч. 22, 28. [6] 3 Цар. 21, 15. [7] Іов. 22, 6. [10] Іс. 58, 7. [12] Іов. 35, 9. [15] Іов. 22, 13–14. Притч. 7, 9. [18] Бут. 49, 4. [24] Пс. 36, 2; 72, 18.

 

 

Глава 25

1 І відповів Вилдад савхеянин і сказав: 2 влада і страх у Нього; Він творить мир на висотах Своїх! 3 Чи є рахунок воїнствам Його? і над ким не сходить світло Його? 4 І як людині бути правою перед Богом, і як бути чистим народженому жінкою? 5 Ось навіть місяць, і той несвітлий, і зірки нечисті перед очима Його. 6 Тим менше людина, яка є червою, і син людський, який є міллю.

 

Глава 25. [1] Іов. 8, 1; 18, 1. [3] Пс. 102, 20. [4] Іов. 4, 17; 9, 2; 15, 14. [5] Іов. 15, 15. [6] Пс. 21, 7.

 

 

Глава 26

1 І відповів Іов і сказав: 2 як ти допоміг безсилому, підтримав силу немічного! 3 Яку пораду подав ти немудрому і як у всій повноті пояснив справу! 4 Кому ти говорив ці слова, і чий дух виходив з тебе? 5 Рефаїми тремтять під водами, і ті, що живуть у них. 6 Пекло оголене перед Ним, і немає покривала Аваддону. 7 Він розпростер північ над порожнечою, повісив землю ні на чому. 8 Він тримає води в хмарах Своїх, і хмара не розпадається під ними. 9 Він поставив престіл Свій, розпростер над ним хмару Свою. 10 Межу провів над поверхнею води, до кордонів світла з темрявою. 11 Стовпи небес тремтять і жахаються від грози Його. 12 Силою Своєю хвилює море і розумом Своїм уражає його гордощі. 13 Від духу Його — велич неба; рука Його утворила швидкого скорпіона. 14 Ось, це частини путі Його; і як мало ми чули про Нього! А грім могутности Його хто може зрозуміти?

 

Глава 26. [5] Іс. 14, 9. [6] Притч. 15, 11. Євр. 4, 13. [7] Іов. 38, 6. Євр. 1, 3. [8] Іов. 38, 37. Притч. 8, 28. [10] Іов. 38, 8. Притч. 8, 29. Єр. 5, 22. [11] 2 Цар. 22, 8. [12] Пс. 88, 10. Іс. 51, 10. Лк. 8, 25.

 

 

Глава 27

1 І продовжував Іов піднесену промову свою і сказав: 2 живий Бог, Який позбавив мене суду, і Вседержитель, Який засмутив душу мою, 3 бо, доки ще дихання моє в мені і дух Божий у ніздрях моїх, 4 не скажуть вуста мої неправди, і язик мій не вимовить лжі! 5 Далекий я від того, щоб визнати вас справедливими; доки не помру, не уступлю непорочности моєї. 6 Міцно тримав я правду мою і не відпущу її; не докорить мені серце моє в усі дні мої. 7 Ворог мій буде, як нечестивець, і той, хто повстає на мене, як беззаконник. 8 Бо яка надія лицемірові, коли візьме, коли вивергне Бог душу його? 9 Чи почує Бог крик його, коли прийде на нього лихо? 10 Чи буде він утішатися Вседержителем і закликати Бога повсякчас? 11 Сповіщу вам, що? у руці Божій; що? у Вседержителя, не приховаю. 12 Ось, усі ви і самі бачили; і для чого ви стільки пустословите? 13 Ось доля беззаконній людині від Бога, і спадщина, яку одержують від Вседержителя гнобителі. 14 Якщо примножуються сини його, то під меч; і нащадки його не наситяться хлібом. 15 Тих, що залишилися після нього, смерть зведе в гріб, і вдови їхні не будуть плакати. 16 Якщо він набере купи срібла, як пороху, і наготує одягу, як глини, 17 то він наготує, а вдягатися буде праведник, і срібло одержить собі в частку непорочний. 18 Він будує, як міль, дім свій і, як сторож, робить собі курінь; 19 лягає спати багатієм і таким не встане; відкриває очі свої, і він уже не той. 20 Як води, осягнуть його жахи; в ночі викраде його буря. 21 Підніме його східний вітер і понесе, і він швидко побіжить від нього. 22 Накинеться на нього і не пощадить, як би він не намагався втекти від руки його. 23 Сплеснуть про нього руками і засвистять над ним з місця його!

 

Глава 27. [4] Пс. 14, 2. [6] 1 Кор. 4, 4. [7] Іов. 42, 7. [8] Як. 4, 3. [9] Пс. 17, 42. Притч. 1, 28; 28, 9. [10] Притч. 15, 8. [12] Пс. 4, 3. [13] Іов. 20, 29. [14] Втор. 28, 41. Іов. 20, 10. [15] Пс. 77, 63. [17] Пс. 48, 11. [19] Пс. 48, 18. [20] Іов. 15, 20–21; 18, 11. [21] Єз. 17, 10. [23] Єз. 25, 6. Наум. 3, 19. Соф. 2, 15.

 

 

Глава 28

1 Так! у срібла є джерельна жила, й у золота місце, де його плавлять. 2 Залізо виробляється із землі; з каменю виплавляється мідь. 3 Людина кладе межу темряві і ретельно розшукує камінь у мороці і тіні смертній. 4 Виконують рудокопний колодязь у місцях, де не ступала нога, спускаються в глибину, висять і колишуться далеко від людей. 5 Земля, на якій виростає хліб, всередині розрита, неначе вогнем. 6 Камені її — місце сапфіра, і в ній піщинки золота. 7 Стежки туди не знає хижий птах, і не бачило її око шуліки; 8 не топтали її скимни, і не ходив по ній шакал. 9 На граніт накладає вона (людина) руку свою, з коренем перевертає гори; 10 у скелях просікає канали, і все дорогоцінне бачить око її; 11 зупиняє плин потоків і таємне виносить на світло. 12 Але де премудрість знаходиться? і де місце розуму? 13 Не знає людина ціни її, і вона не знаходиться на землі живих. 14 Безодня говорить: не у мені вона; і море говорить: не в мене. 15 Не дається вона за золото і не здобувається вона за вагу срібла; 16 не оцінюється вона золотом офірським, ні дорогоцінним оніксом, ні сапфіром; 17 не зрівнюється з нею золото і кристал, і не виміняєш її на сосуди з чистого золота. 18 А про корали і перли і згадувати нема чого, і придбання премудрости вище за рубіни. 19 Не зрівнюється з нею топаз ефіопський; чистим золотом не оцінюється вона. 20 Звідки ж виходить премудрість? і де місце розуму? 21 Прихована вона від очей усього живого і від птахів небесних утаємничена. 22 Аваддон і смерть говорять: вухами нашими чули ми чутку про неї. 23 Бог знає путь її, і Він відає місце її. 24 Бо Він проглядає до кінців землі і бачить під усім небом. 25 Коли Він вітрові визначав вагу і воді надавав міру, 26 коли призначав закон дощу і путь для блискавки громоносної, 27 тоді Він бачив її і явив її, приготував її і ще випробував її 28 і сказав людині: ось, страх Господній є істинна премудрість, і віддалення від зла — розум.

 

Глава 28. [15] Пс. 18, 11; 118, 72. [16] Притч. 8, 11. Прем. 7, 9. [23] Вар. 3, 32. [26] Іов. 38, 25. [28] Притч. 1, 7.

 

 

Глава 29

1 І продовжував Іов піднесену промову свою і сказав: 2 о, якби я був, як у минулі місяці, як у ті дні, коли Бог зберігав мене, 3 коли світильник Його світив над головою моєю, і я при світлі Його ходив серед пітьми; 4 як був я у дні молодости моєї, коли милість Божа була над наметом моїм, 5 коли ще Вседержитель був зі мною, і діти мої навколо мене, 6 коли путі мої обливалися молоком, і скеля виточувала для мене струмки єлею! 7 коли я виходив до воріт міста і на площі ставив сідалище своє, — 8 юнаки, побачивши мене, ховалися, а старці вставали і стояли; 9 князі утримувалися від розмови і персти клали на вуста свої; 10 голос знатних умовкав, і язик їх прилипав до гортані їх. 11 Вухо, яке чуло мене, ублажало мене; око, яке бачило, величало мене, 12 тому що я рятував страдника, який волав, і сироту безпомічного. 13 Благословення того, хто гинув, сходило на мене, і серцю вдови давав я радість. 14 Я одягався у правду, і суд мій прикрашав мене, як мантія й вінець. 15 Я був очима сліпому і ногами кульгавому; 16 батьком був я для убогих і позов, якого я не знав, розбирав уважно. 17 Розтрощував я беззаконному щелепи і з зубів його виривав украдене. 18 І говорив я: у гнізді моєму помру, і дні мої будуть численні, як пісок; 19 корінь мій відкритий для води, і роса ночує на гілках моїх; 20 слава моя не старіє, лук мій міцний у руці моїй. 21 Слухали мене й очікували, і мовчали при пораді моїй. 22 Після слів моїх уже не розмірковували; слова мої капали на них. 23 Чекали на мене, як на дощ, і, як дощу пізньому, відкривали вуста свої. 24 Бувало, усміхнуся їм — вони не вірять; і світлого лиця мого вони не затьмарювали. 25 Я призначав путі їм і сидів на чолі і жив, як цар у колі воїнів, як утішитель тих, хто плаче.

 

Глава 29. [3] Іов. 18, 6. [12] Пс. 71, 12. [14] Пс. 131, 9. [15] Лев. 19, 14. [16] Іов. 31, 18. Притч. 29, 7. Сир. 4, 10. [17] Притч. 30, 14. [19] Втор. 28, 4. [20] Бут. 49, 24.

 

 

Глава 30

1 А нині сміються з мене молодші за мене літами, ті, батьків яких я не погодився б помістити з псами стад моїх. 2 І сила рук їх до чого мені? Над ними вже минув час. 3 Бідністю і голодом виснажені, вони тікають у степ безводний, похмурий і спустошений; 4 щипають зелень біля кущів, і ягоди ялівцю — хліб їх. 5 Із суспільства виганяють їх, кричать на них, як на злодіїв, 6 щоб жили вони у вибоїнах потоків, в ущелинах землі і скелях. 7 Ревуть між кущами, туляться під терням. 8 Люди знедолені, люди без імені, непотріб землі! 9 Їх-то зробився я нині піснею і їжею розмов їхніх. 10 Вони гребують мною, віддаляються від мене і не утримуються плювати перед лицем моїм. 11 Оскільки Він розв’язав повід мій і вразив мене, то вони скинули з себе вузду перед лицем моїм. 12 З правого боку встає цей непотріб, збиває мене з ніг, направляє згубні свої шляхи до мене. 13 А мою стежку зіпсували: все встигли зробити для моєї погибелі, не маючи помічника. 14 Вони прийшли до мене, як крізь широкий пролом; з шумом кинулися на мене. 15 Жахи напали на мене; як вітер, розвіялася велич моя, і щастя моє зникло, як хмара. 16 І нині знемагає душа моя в мені: дні скорботи огорнули мене. 17 Уночі ниють у мені кістки мої, і жили мої не мають спокою. 18 Насилу знімається з мене одяг мій; краї хітона мого тиснуть мене. 19 Він кинув мене у бруд, і я став, як порох і попіл. 20 Я взиваю до Тебе, і Ти не слухаєш мене, — стою, а Ти тільки дивишся на мене. 21 Ти зробився жорстоким до мене, кріпкою рукою ворогуєш проти мене. 22 Ти підняв мене і змусив мене літати з вітром і розтрощуєш мене. 23 Так, я знаю, що Ти приведеш мене до смерти й у дім зібрання усіх, хто живе. 24 Певно, Він не простягне руки Своєї на дім кісток: чи будуть вони кричати під час свого руйнування? 25 Чи не плакав я про того, хто був у горі? чи не уболівала душа моя за бідних? 26 Коли я сподівався добра, прийшло зло; коли очікував світла, прийшла пітьма. 27 Мої нутрощі киплять і не перестають; зустріли мене дні печалі. 28 Я ходжу почорнілий, але не від сонця; встаю у зібранні і кричу. 29 Я став братом шакалам і другом страусам. 30 Моя шкіра почорніла на мені, кістки мої обгоріли від спеки. 31 І цитра моя зробилася сумною, і сопілка моя ридає.

 

Глава 30. [9] Іов. 17, 6. [10] Іов. 19, 19. Чис. 12, 14. [14] Іов. 6, 4. [16] Пс. 21, 15; 41, 5. Плач. 2, 19. [19] Бут. 18, 27. Іов. 16, 15. Сир. 10, 9. [20] Іов. 19, 7. [23] Євр. 9, 27. [24] Іов. 3, 17. [25] Рим. 12, 15. [26] Єр. 14, 19. [29] Пс. 101, 7–8. Іс. 38, 14. Мих. 1, 8. [30] Пс. 118, 83. [31] Ам. 8, 10. Вар. 4, 34.

 

 

Глава 31

1 Завіт уклав я з очима моїми, щоб не помишляти мені про дівчину. 2 Яка ж доля мені від Бога з висоти? І яка спадщина від Вседержителя з небес? 3 Чи не для нечестивого загибель, і чи не для того, хто робить зло, напасть? 4 Чи не бачив Він шляхів моїх, і чи не рахував усіх моїх кроків? 5 Якщо я ходив у суєті, і якщо нога моя поспішала на лукавство; — 6 нехай зважать мене на терезах правди, і Бог дізнається про мою непорочність. 7 Якщо стопи мої ухилилися від шляху і серце моє ходило слідом за очима моїми, і якщо що-небудь нечисте пристало до рук моїх, 8 то нехай я сію, а інший їсть, і нехай паростки мої будуть викорінені. 9 Якщо серце моє захоплювалося жінкою і я чинив підступи біля дверей мого ближнього, — 10 нехай моя дружина меле на іншого, і нехай інші знущаються з неї, 11 тому що це — злочин, це — беззаконня, що підлягає суду; 12 це — вогонь, який з’їдає до знищення, який викорінив би все добро моє. 13 Якщо я зневажав права слуги і служниці моєї, коли вони мали суперечку зі мною, 14 то що став би я робити, коли Бог повстав би? І коли б Він глянув на мене, що міг би я відповісти Йому? 15 Чи не Він, Який створив мене в утробі, створив і його й однаково утворив нас в утробі? 16 Чи відмовляв я нужденним у їх проханні і чи томив очі вдови? 17 Чи один я з’їдав шматок мій, і чи не їв від нього і сирота? 18 Бо з дитинства він зростав зі мною, як з батьком, і від утроби матері моєї я піклувався про вдову. 19 Якщо я бачив кого, хто гинув без одягу, і бідного без покрова, — 20 чи не благословляли мене стегна його, і чи не був він зігрітий вовною овець моїх? 21 Якщо я піднімав руку мою на сироту, коли бачив допомогу собі біля воріт, 22 то нехай плече моє відпаде від спини, і рука моя нехай відламається від ліктя, 23 тому що страшне для мене покарання від Бога: перед величчю Його не устояв би я. 24 Чи покладав я на золоті опору мою і чи говорив скарбу: ти — надія моя? 25 Чи радів я, що багатство моє було великим, і коли рука моя придбала багато? 26 Дивлячись на сонце, як воно сяє, і на місяць, як він велично прямує, 27 чи спокусився я в таїні серця мого, і чи цілували вуста мої руку мою? 28 Це також був би злочин, що підлягає суду, тому що я відрікся б тоді від Бога Всевишнього. 29 Чи радів я погибелі ворога мого і чи торжествував, коли нещастя осягало його? 30 Не дозволяв я вустам моїм грішити прокляттям душі його. 31 Чи не говорили люди намету мого: о, якби ми м’ясом його не наситилися? 32 Подорожній не ночував на вулиці; двері мої я відчиняв перехожому. 33 Якби я ховав провини мої, як людина, приховуючи в грудях моїх пороки мої, 34 то я боявся б великої громади, і презирство одноплемінників страшило б мене, і я мовчав би і не виходив би за двері. 35 О, якби хто вислухав мене! Ось моє бажання, щоб Вседержитель відповів мені, і щоб захисник мій зробив запис. 36 Я носив би його на плечах моїх і покладав би його, як вінець; 37 оголосив би йому число кроків моїх, зблизився б з ним, як із князем. 38 Якщо волала проти мене земля моя і скаржилися на мене борозни її; 39 якщо я їв плоди її без оплати й обтяжував життя хліборобів, 40 то нехай замість пшениці виростає осот і замість ячменя кукіль. Слова Іова скінчилися.

 

Глава 31. [1] Бут. 34, 1–2. Сир. 9, 5. Мф. 5, 28. [4] Іов. 23, 10; 34, 21. Пс. 138, 3. [7] Пс. 7, 4. [8] Лев. 26, 16. Втор. 28, 30, 38. [9] Іов. 24, 15. [10] Втор. 28, 30. [11] Бут. 38, 24. Лев. 20, 10. [12] Іс. 47, 14. [13] Еф. 6, 9. Кол. 4, 1. [16] 1 Ін. 3, 17. Як. 2, 15–16. [17] Лк. 14, 13. [18] Іов. 29, 16. Сир. 4, 10. [19] Іс. 58, 7. [20] Втор. 24, 13. [21] Іс. 58, 4. [22] Зах. 11, 17. [23] Бут. 50, 19. [24] Пс. 61, 11. Мк. 10, 24. [26] Втор. 4, 19. Єз. 8, 16. [27] 3 Цар. 19, 18. [28] Тит 1, 16. [29] Притч. 24, 17. [32] Бут. 19, 2. Рим. 12, 13. Євр. 13, 2. [33] Бут. 3, 8. Ос. 6, 7. [39] Як. 5, 11.

 

 

Глава 32

1 Коли ті три мужі перестали відповідати Іову, тому що він був правий в очах своїх, 2 тоді запалав гнів Елиуя, сина Варахиїлового, вузитянина з племені Рамового: запалав гнів його на Іова за те, що він виправдовував себе більше, ніж Бога, 3 а на трьох друзів його запалав гнів його за те, що вони не знайшли, що відповісти, а тим часом звинувачували Іова. 4 Елиуй чекав, поки Іов говорив, тому що вони літами були старші за нього. 5 Коли ж Елиуй побачив, що немає відповіді з вуст тих трьох мужів, тоді запалав гнів його. 6 І відповів Елиуй, син Варахиїлів, вузитянин, і сказав: я молодий літами, а ви — старці; тому я ніяковів і боявся оголошувати вам свою думку. 7 Я говорив сам собі: нехай говорять дні, і багатоліття повчає мудрости. 8 Але дух у людині і подих Вседержителя дає їй розуміння. 9 Не багаторічні тільки мудрі, і не старі розуміють правду. 10 Тому я говорю: вислухайте мене, оголошу вам мою думку і я. 11 Ось, я очікував слів ваших, — вслуховувався в судження ваші, доки ви придумували, що? сказати. 12 Я пильно дивився на вас, і ось ніхто з вас не викриває Іова і не відповідає на слова його. 13 Не скажіть: ми знайшли мудрість: Бог спростує його, а не людина. 14 Якби він звертав слова свої до мене, то я не вашими словами відповідав би йому. 15 Злякалися, не відповідають більше; перестали говорити. 16 І як я чекав, а вони не говорять, зупинилися і не відповідають більше, 17 то я відповім з мого боку, висловлю мою думку і я, 18 бо я переповнений словами, і дух у мені розпирає мене. 19 Ось, утроба моя, як вино невідкрите: вона готова прорватися, подібно до нових міхів. 20 Виговорюсь, і буде легше мені; відкрию вуста мої і відповім. 21 На лице людини дивитися не буду і ніякій людині лестити не стану, 22 тому що я не вмію лестити: зараз убий мене, Творче мій.

 

Глава 32. [1] Іов. 2, 11. [2] Іов. 35, 2. [16] Іов. 15, 10. [7] Іов. 12, 12. [8] Іс. 11, 2. Притч. 2, 6. [9] Дан. 2, 21. Пс. 118, 100. [18] Єр. 20, 9. Мих. 3, 8. [21] Єр. 17, 16.

 

 

Глава 33

1 Отже, слухай, Іове, промову мою і прислухайся до кожного слова мого. 2 Ось, я відкриваю вуста мої, язик мій говорить у гортані моїй. 3 Слова мої від щирости мого серця, і вуста мої вимовлять знання чисте. 4 Дух Божий створив мене, і подих Вседержителя дав мені життя. 5 Якщо можеш, відповідай мені і стань переді мною. 6 Ось я, за бажанням твоїм, замість Бога. Я створений також із пороху; 7 тому страх переді мною не може знітити тебе, і рука моя не буде важкою для тебе. 8 Ти говорив у вуха мої, і я чув звук слів: 9 чистий я, без пороку, невинний я, і немає в мені неправди; 10 а Він знайшов звинувачення проти мене і вважає мене Своїм супротивником; 11 поставив ноги мої в колоду, спостерігає за всіма путями моїми. 12 Ось у цьому ти неправий, відповідаю тобі, тому що Бог вище людини. 13 Для чого тобі змагатися з Ним? Він не дає звіту ні в яких ділах Своїх. 14 Бог говорить один раз і, якщо того не помітять, удруге: 15 уві сні, у нічному видінні, коли сон находить на людей, під час дрімоти на постелі. 16 Тоді Він відкриває в людини вухо і закарбовує Своє наставляння, 17 щоб відвести людину від якого-небудь наміру і віддалити від неї гордість, 18 щоб відвести душу її від прірви і життя її від ураження мечем. 19 Або він врозумляється хворобою на постелі своїй і тяжким болем у всіх кістках своїх, — 20 і життя її відвертається від хліба і душа її від улюбленої їжі. 21 Плоть на ній пропадає, так що її не видно, і показуються кістки її, яких не було видно. 22 І душа її наближається до могили і життя її — до смерті. 23 Якщо є у неї ангел-наставник, один з тисячі, щоб показати людині пряму путь її, — 24 Бог змилосердиться над нею і скаже: звільни її від могили; Я знайшов умилостивлення. 25 Тоді тіло її зробиться свіжішим, ніж у молодості; вона повернеться до днів юности своєї. 26 Буде молитися Богу, і Він — милостивий до неї; з радістю дивиться на лице її і повертає людині праведність її. 27 Він буде дивитися на людей і говорити: грішив я і спотворював правду, і не воздано мені; 28 Він визволив душу мою від могили, і життя моє бачить світло. 29 Ось, усе це робить Бог двічі-тричі з людиною, 30 щоб відвести душу її від могили й освітити її світлом живих. 31 Прислухайся, Іове, слухай мене, мовчи, і я буду говорити. 32 Якщо маєш, що сказати, відповідай; говори, тому що я бажав би твого виправдання; 33 якщо ж ні, то слухай мене: мовчи, і я навчу тебе мудрости.

 

Глава 33. [4] Бут. 1, 2. Пс. 32, 6; 103, 30. [6] Іов. 10, 9. Еккл. 12, 7. [9] Іов. 10, 7; 16, 17; 23, 10. [10] Іов. 13, 24; 19, 11. [11] Іов. 13, 27. [12] Іов. 34, 7. [14] Чис. 23, 19. 1 Цар. 15, 29. [15] Іов. 4, 13. [16] 2 Цар. 7, 27, Іс. 50, 4. [20] Пс. 106, 18. [23] Бут. 48, 16. Зах 3, 1. 1 Тим. 2, 5. [24] Пс. 90, 15. Іс. 43, 1–2. Ос. 13, 14. [26] Пс. 49, 15. Іс. 58, 9. [28] 1 Кор. 11, 32. [30] Пс. 55, 14; 102, 4.

 

 

Глава 34

1 І продовжував Елиуй і сказав: 2 вислухайте, мудрі, слова мої, і прихиліть до мене вухо, розсудливі! 3 Бо вухо розрізняє слова, як гортань розрізняє смак їжі. 4 Співставляємо між собою міркування і розпізнаємо, що добре. 5 Ось, Іов сказав: я правий, але Бог позбавив мене суду. 6 Чи повинен я говорити лжу на правду мою? Моя рана незцілима без провини. 7 Чи є така людина, як Іов, який п’є знущання, як воду, 8 вступає у співтовариство з тими, хто чинить беззаконня і ходить з людьми нечестивими? 9 Тому що він сказав: немає користи для людини у благовгоджанні Богу. 10 Отже, послухайте мене, мужі мудрі! Не може бути в Бога неправда або у Вседержителя неправосуддя, 11 бо Він за ділами людини чинить з нею і за путями чоловіка відплачує йому. 12 Істинно, Бог не чинить неправди і Вседержитель не спотворює суд. 13 Хто, крім Нього, промишляє про землю? І хто керує всією вселенною? 14 Якби Він звернув серце Своє до Себе і взяв до Себе дух її і подих її, 15 миттєво загинула б усяка плоть, і людина повернулася б у порох. 16 Отже, якщо ти маєш розум, то слухай це і зважай на слова мої. 17 Чи може ненависник правди володарювати? І чи можеш ти звинуватити Всеправедного? 18 Чи можна сказати цареві: ти — нечестивець, і князям: ви — беззаконники? 19 Але Він не дивиться і на лиця князів і не дає переваги багатому над бідним, тому що усі вони діло рук Його. 20 Раптово вони помирають; серед ночі народ обуриться, і вони зникають; і сильних виганяють не силою. 21 Тому що очі Його над путями людини, і Він бачить усі кроки її. 22 Немає пітьми, ні тіні смертної, де могли б сховатися ті, що чинять беззаконня. 23 Тому Він уже не вимагає від людини, щоб вона йшла на суд з Богом. 24 Він скрушає сильних без дослідження і поставляє інших на їхні місця; 25 тому що Він робить відомими діла їхні і скидає їх уночі, і вони знищуються. 26 Він уражає їх, як беззаконних людей, перед очима інших, 27 за те, що вони відвернулися від Нього і не зрозуміли всіх шляхів Його, 28 так що дійшло до Нього волання бідних, і Він почув стогін пригноблених. 29 Чи дарує Він тишу, хто може збурити? чи ховає Він лице Своє, хто може побачити Його? Чи буде це для народу, чи для однієї людини, 30 щоб не царював лицемір на спокусу народу. 31 До Бога слід говорити: я потерпів, більше не буду грішити. 32 А чого я не знаю, Ти навчи мене; і якщо я зробив беззаконня, більше не буду. 33 Чи за твоїм міркуванням Він повинен відплачувати? І оскільки ти відкидаєш, то тобі варто обирати, а не мені; говори, що знаєш. 34 Люди розумні скажуть мені, і муж мудрий, який слухає мене: 35 Іов нерозумно говорить, і слова його не мають сенсу. 36 Я бажав би, щоб Іов цілком був випробуваний, за відповідями його, які властиві людям нечестивим. 37 Інакше він до гріха свого додасть відступлення, буде рукоплескати між нами і ще більше наговорить проти Бога.

 

Глава 34. [3] Іов. 12, 11. [5] Іов. 13, 18; 23, 10; 35, 2. [6] Іов. 6, 4. [7] Іов. 15, 16. [9] Іов. 9, 22. Мал. 3, 14. [10] Іов. 8, 3; 36, 23. [11] Притч. 24, 12. Рим. 2, 6. [13] Іов. 38, 4. [14] Пс. 103, 29. [15] Бут. 3, 19. [19] Втор. 10, 17. 2 Пар. 19, 7. Прем. 6, 7. Сир. 35, 12. Діян. 10, 34. 1 Пет. 1, 17. Рим. 2, 11. Гал. 2, 6. Еф. 6, 9. [24] Притч. 5, 21. [25] Іов. 27, 20. [27] Пс. 27, 5. [28] Пс. 9, 13. [29] Ін. 14, 27. Рим. 8, 34. [30] Ос. 13, 11.

 

 

Глава 35

1 І продовжував Елиуй і сказав: чи 2 вважаєш ти справедливим, що сказав: я правіший за Бога? 3 Ти сказав: яка користь мені? і який прибуток я мав би перед тим, як коли б я і грішив? 4 Я відповім тобі і твоїм друзям з тобою: 5 поглянь на небо і дивися; поглянь на хмари, вони вище тебе. 6 Якщо ти грішиш, що робиш ти Йому? і якщо злочини твої збільшуються, що заподіюєш ти Йому? 7 Якщо ти праведний, що даєш Йому? або що одержує Він від руки твоєї? 8 Нечестя твоє відноситься до людини, як ти, і праведність твоя до сина людського. 9 Від безлічі гнобителів стогнуть гноблені, і від руки сильних волають. 10 Але ніхто не говорить: де Бог, Творець мій, Який дає пісні вночі, 11 Який навчає нас більше, ніж худобу земну, і напоумлює нас більше, ніж птахів небесних? 12 Там вони волають, і Він не відповідає їм, з причини гордости злих людей. 13 Але неправда, що Бог не чує і Вседержитель не дивиться на це. 14 Хоча ти сказав, що ти не бачиш Його, але суд перед Ним, і — чекай на нього. 15 Але нині, тому що гнів Його не відвідав його і він не пізнав його у всій суворості, 16 Іов і відкрив легковажно вуста свої і нерозважливо марнує слова.

 

Глава 35. [2] Іов. 32, 2; 34, 5. [6] Єр. 7, 19. [7] Іов. 22, 3. [9] Іов. 24, 12. [10] Пс. 41, 9. [11] 2 Пет. 2, 12. [12] Іов. 27, 9. Притч. 15, 29. [13] Іс. 1, 15. Ін. 9, 31. [14] Іов. 23, 9. Еккл. 3, 17; 12, 14.

 

 

Глава 36

1 І продовжував Елиуй і сказав: 2 почекай мене трохи, і я покажу тобі, що я маю ще дещо сказати за Бога. 3 Почну мої міркування здалеку, і воздам Творцю моєму справедливість, 4 тому що слова мої точно не лжа: перед тобою — довершений у пізнаннях. 5 Ось, Бог могутній і не нехтує сильним міцністю серця; 6 Він не підтримує нечестивих і відплачує належне пригнобленим; 7 Він не відвертає очей Своїх від праведників, але з царями назавжди посаджує їх на престолі, і вони підносяться. 8 Якщо ж вони закуті ланцюгами й утримуються в кайданах біди, 9 то Він вказує їм на діла їхні і на беззаконня їхні, тому що примножилися, 10 і відкриває їх вухо для напоумлення і говорить їм, щоб вони відступили від нечестя. 11 Якщо послухають і будуть служити Йому, то проведуть дні свої у благополуччі і літа свої в радості; 12 якщо ж не послухають, то загинуть від стріли і помруть у нерозумі. 13 Але лицеміри живлять у серці гнів і не взивають до Нього, коли Він заковує їх у кайдани; 14 тому душа їх помирає у молодості і життя їх із блудниками. 15 Він спасає бідного від лиха його й у пригнобленні відкриває вухо його. 16 І тебе вивів би Він з тісноти на простір, де немає стиснення, і те, що ставиться на стіл твій, було б наповнене жиром; 17 але ти сповнений судженнями нечестивих: судження й осудження — близькі. 18 Нехай не вразить тебе гнів Божий покаранням! Великий викуп не спасе тебе. 19 Чи дасть Він яку ціну твоєму багатству? Ні, — ні золоту і ніякому скарбу. 20 Не бажай тієї ночі, коли народи знищуються на своєму місці. 21 Бережися, не схиляйся до нечестя, якому ти віддав перевагу перед стражданнями. 22 Бог високий могутністю Своєю, і хто такий, як Він, наставник? 23 Хто вкаже Йому путь Його; хто може сказати: Ти чиниш несправедливо? 24 Пам’ятай про те, щоб звеличувати діла Його, які люди бачать. 25 Усі люди можуть бачити їх; людина може бачати їх здаля. 26 Ось, Бог великий, і ми не можемо пізнати Його; число років Його недослідиме. 27 Він збирає краплі води; вони в безлічі виливаються дощем: 28 із хмар падають і виливаються рясно на людей. 29 Хто може також осягнути простір хмар, тріщання намету Його? 30 Ось, Він посилає на нього світло Своє і покриває дно моря. 31 Звідти Він судить народи, дає їжу в достатку. 32 Він ховає в долонях Своїх блискавку і повеліває їй, кого вразити. 33 Тріскотіння її дає звістку про неї; худоба також відчуває, що відбувається.

 

Глава 36. [3] Пс. 50, 6. [4] 2 Кор. 2, 17. [7] Пс. 32, 18; 112, 7. [8] Пс. 106, 10. [10] Іов. 33, 16. [11] 2 Пар. 33, 13. [12] Лк. 19, 42. [13] Мф. 23, 27. [15] Пс. 34, 10. Іс. 66, 2. [16] 2 Пар. 18, 31. Пс. 17, 20. [18] 1 Цар. 12, 3. Притч. 11, 4. [21] Євр. 6, 11. [22] 1 Цар. 3, 18. [26] 1 Тим. 6, 16. Пс. 101, 28. Дан. 6, 26. [29] Пс. 103, 2. Притч. 8, 28.

 

 

Глава 37

1 І від цього тремтить серце моє і зрушилося з місця свого. 2 Слухайте, слухайте голос Його і грім, що виходить з вуст Його. 3 Під усім небом перекоти його, і блищання його — до країв землі. 4 За ним гримить голос; гримить Він гласом величі Своєї і не зупиняє його, коли голос Його почутий. 5 Дивно гримить Бог гласом Своїм, робить діла великі, для нас незбагненні. 6 Бо снігу Він говорить: будь на землі; однаково дрібний дощ і великий дощ у Його владі. 7 Він кладе печать на руку кожної людини, щоб усі люди знали діла Його. 8 Тоді звір іде в притулок і залишається у своїх лігвах. 9 З півдня приходить буря, з півночі — холоднеча. 10 Від подиху Божого утворюється лід, і поверхня води стискується. 11 Також вологою Він наповнює хмари, і хмари випромінюють світло Його, 12 і вони спрямовуються за намірами Його, щоб виконати те, що Він повелить їм на лиці населеної землі. 13 Він повеліває їм іти або для покарання, або на благовоління, або для помилування. 14 Слухай це, Іове; стій і розумій дивні діла Божі. 15 Чи знаєш, як Бог розпоряджається ними і повеліває світлу блищати із хмари Своєї? 16 Чи розумієш рівновагу хмар, дивне діло Найдосконалішого у знанні? 17 Як нагрівається твій одяг, коли Він заспокоює землю від півдня? 18 Чи ти з Ним розпростер небеса, тверді, як відлите дзеркало? 19 Навчи нас, що сказати Йому? Ми в цій пітьмі нічого не можемо зрозуміти. 20 Чи буде сповіщено Йому, що я говорю? Чи сказав хто, що те, що сказано, доноситься Йому? 21 Тепер не видно яскравого світла у хмарах, але пронесеться вітер і розчистить їх. 22 Світла погода приходить від півночі, і навколо Бога страшна велич. 23 Вседержитель! ми розумом не осягаємо Його. Він великий силою, судом і повнотою правосуддя. Він нікого не гнітить. 24 Тому нехай благоговіють перед Ним люди, і нехай тремтять перед Ним усі мудрі серцем!

 

Глава 37. [3] Пс. 17, 15. [5] Пс. 28, 3; 76, 19. Іов. 5, 9. [6] Пс. 32, 9; 147, 5. [8] Пс. 103, 22. [14] Пс. 110, 2. [18] Іс. 44, 24. [23] Іов. 9, 4; 12, 13, 16. Пс. 144, 3.

 

 

Глава 38

1 [Коли Елиуй перестав говорити,] Господь відповів Іову із бурі і сказав: 2 хто цей, що затьмарює Провидіння словами без сенсу? 3 Опережи нині стегна твої, як муж: Я буду запитувати тебе, і ти пояснюй Мені: 4 де був ти, коли Я заклав основи землі? Скажи, якщо знаєш. 5 Хто поклав міру її, якщо знаєш? або хто протягував по ній шнур? 6 На чому затверджені основи її, або хто поклав наріжний камінь її, 7 при загальному торжестві ранкових зірок, коли всі сини Божі викликували від радости? 8 Хто зачинив море воротами, коли воно виверглося, вийшло ніби з утроби, 9 коли Я хмари зробив одежею його й імлу пеленами його, 10 й утвердив йому Моє визначення, і поставив засуви і ворота, 11 і сказав: сюди дійдеш і не перейдеш, і тут межа гордовитим хвилям твоїм? 12 Чи давав ти коли в житті своєму накази ранку і чи вказував зорі місце її, 13 щоб вона охопила краї землі і струсила з неї нечестивих, 14 щоб земля змінилася, як глина під печаткою, і стала, як різнобарвний одяг, 15 щоб відібралося у нечестивих світло їх і зухвала рука їх скрушилася? 16 Чи сходив ти у глибину моря і чи входив у дослідження безодні? 17 Чи відчинялися для тебе врата смерти, і чи бачив ти врата тіні смертної? 18 Чи оглянув ти широту землі? Поясни, якщо знаєш усе це. 19 Де путь до оселі світла, і де місце темряви? 20 Ти, звичайно, доходив до меж її і знаєш дорогу до дому її. 21 Ти знаєш це, тому що ти вже був тоді народжений, і число днів твоїх дуже велике. 22 Чи входив ти у сховища снігу і чи бачив скарбниці граду, 23 які бережу Я на час смутний, на день битви і війни? 24 Яким шляхом розливається світло і розноситься східний вітер по землі? 25 Хто проводить протоки для виливання води і шлях для громоносної блискавки, 26 щоб ішов дощ на землю безлюдну, на пустелю, де немає людини, 27 щоб насичувати пустелю і степ і пробуджувати трав’яні зародки до зростання? 28 Чи є у дощу батько? або хто народжує краплі роси? 29 З чиєї утроби виходить лід, та іній небесний, — хто народжує його? 30 Води, як камінь, міцніють, і поверхня безодні замерзає. 31 Чи можеш ти зв’язати вузол Хима і порушити узи Кесиль? 32 Чи можеш виводити сузір’я у свій час і вести Ас (зірницю) з її дітьми? 33 Чи знаєш ти устави неба, чи можеш встановити володіння його на землі? 34 Чи можеш піднести голос твій до хмар, щоб вода в достатку покрила тебе? 35 Чи можеш посилати блискавки, і чи підуть вони і чи скажуть тобі: ось ми? 36 Хто вклав мудрість у серце, або хто дав сенс розуму? 37 Хто може обчислити хмари своєю мудрістю й утримати сосуди неба, 38 коли порох перетворюється на бруд і брили злипаються? 39 Чи ти ловиш здобич левиці і насичуєш молодих левів, 40 коли вони лежать у барлогах або ховаються під тінню у засідці? 41 Хто готує ворону корм його, коли пташенята його кричать до Бога, блукаючи без їжі?

 

Глава 38. [1] Вих. 19, 18. 3 Цар. 19, 11. Єз. 1, 4. [3] Іов. 40, 2. [4] Бут. 1, 1. [5] Притч. 30, 4. [6] Іов. 26, 7. [7] Дан. 7, 10. [8] Іов. 26, 10. [10] Притч. 8, 29. Пс. 103, 9. [15] Іов. 18, 5–6. Єз. 30, 22. [16] Пс. 76, 20. [17] Іов. 10, 21. Іс. 14, 9. [21] Пс. 38, 5. [23] Вих. 9, 14–15. Нав. 10, 11. [25] Пс. 134, 7. Єр. 10, 13. [27] Пс. 106, 35. [28] Іов. 5, 10; 36, 27. Єр. 14, 22. [31] Іов. 9, 9. Іс. 13, 10. [33] Єр. 31, 35. [36] Іов. 32, 8. [37] Іов. 26, 8. [39] Пс. 103, 21. [41] Пс. 146, 9.

 

 

Глава 39

1 Чи знаєш ти час, коли народжуються дикі кози на скелях, і чи помічав пологи ланей? 2 чи можеш обчислити місяці вагітности їх? і чи знаєш час пологів їх? 3 Вони вигинаються, народжуючи дітей своїх, викидаючи свої ноші; 4 діти їх приходять у силу, ростуть на полі, йдуть і не повертаються до них. 5 Хто випустив дикого осла на волю, і хто розв’язав пута онагру, 6 якому степ Я призначив домом і солончаки — житлом? 7 Він насміхається над міською багатолюдністю і не чує криків погонича, 8 по горах шукає собі їжу і ганяється за всякою зеленню. 9 Чи захоче єдиноріг служити тобі і чи переночує біля ясел твоїх? 10 Чи можеш мотузкою прив’язати єдинорога до борозни, і чи стане він боронити за тобою поле? 11 Чи будеш надіятися на нього, тому що в нього сила велика, і чи даси йому роботу твою? 12 Чи повіриш йому, що він насіння твоє поверне і складе на тік твій? 13 Чи ти дав красиві крила павичу і пера і пух страусу? 14 Він залишає яйця свої на землі, і на піску зігріває їх, 15 і забуває, що нога може роздавити їх і польовий звір може розтоптати їх; 16 він жорстокий до дітей своїх, немов не до своїх, і не боїться, що праця його буде даремна; 17 тому що Бог не дав йому мудрости і не наділив його глуздом; 18 а коли підніметься на висоту, посміється з коня і вершника його. 19 Чи ти дав коню силу і наділив шию його гривою? 20 Чи можеш ти злякати його, як сарану? Хропіння ніздрів його — жах; 21 риє ногою землю і захоплюється силою; йде назустріч зброї; 22 він глузує з небезпеки і не боїться і не відвертається від меча; 23 сагайдак гуркотить над ним, блискотить спис і дротик; 24 у пориві і люті він ковтає землю і не може стояти при звуці труби; 25 при трубному звуці він подає голос: гу! гу! і здалеку чує битву, гучні голоси вождів і крик. 26 Чи твоєю мудрістю літає яструб і спрямовує крила свої на південь? 27 Чи за твоїм словом піднімається орел і влаштовує на висоті гніздо своє? 28 Він живе на скелі і ночує на зубцях скелі і на місцях неприступних; 29 звідти видивляється собі їжу: очі його дивляться далеко; 30 пташенята його п’ють кров, і де труп, там і він. 31 І продовжував Господь і сказав Іову: 32 чи буде той, хто змагається з Вседержителем, ще вчити? Той, хто викриває Бога, нехай відповідає Йому. 33 І відповів Іов Господу і сказав: 34 ось, я нікчемний; що буду я відповідати Тобі? Руку мою покладаю на вуста мої. 35 Один раз я говорив, — тепер відповідати не буду, навіть двічі, але більше не буду.

 

Глава 39. [6] Пс. 106, 34. [24] Притч. 21, 31.

 

 

Глава 40

1 І відповів Господь Іову з бурі і сказав: 2 опережи, як муж, стегна твої: Я буду запитувати тебе, а ти пояснюй Мені. 3 Ти хочеш відкинути суд Мій, звинуватити Мене, щоб виправдати себе? 4 Чи така в тебе сила, як у Бога? І чи можеш загриміти голосом, як Він? 5 Прикрась же себе величчю і славою, одягнись у блиск і красу; 6 вилий лють гніву твого, подивися на все горде і смири його; 7 глянь на всіх зарозумілих і принизь їх, і скруши нечестивих на місцях їх; 8 зарий усіх їх у землю й лиця їх покрий темрявою. 9 Тоді і Я визнаю, що правиця твоя може спасати тебе. 10 Ось бегемот, якого Я створив, як і тебе; він їсть траву, як віл; 11 ось, його сила в стегнах його і міцність його у м’язах черева його; 12 повертає хвостом своїм, як кедром; жили ж на стегнах його переплетені; 13 ноги в нього, як мідні труби; кістки в нього, як залізні прути; 14 це — верх шляхів Божих; тільки Той, Хто створив його, може наблизити до нього меч Свій; 15 гори приносять йому їжу, і там усі звірі польові грають; 16 він лягає під тінистими деревами, під дахом очерету й у болотах; 17 тінисті дерева покривають його своєю тінню; верби при струмках оточують його; 18 ось, він п’є з ріки і не поспішає; залишається спокійним, хоч би Йордан побіг до рота його. 19 Чи візьме хто його на очах його і чи проколе йому ніс багром? 20 Чи можеш ти вудкою витягти левиафана і мотузкою схопити за язик його? 21 чи вдінеш кільце в ніздрі його? чи проколеш голкою щелепу його? 22 чи буде він довго благати тебе і чи буде говорити з тобою лагідно? 23 чи укладе він договір з тобою, і чи візьмеш його назавжди собі за раба? 24 чи станеш забавлятися ним, як пташкою, і чи зв’яжеш його для дівчаток твоїх? 25 чи будуть продавати його товариші ловитви, чи розділять його між хананейськими купцями? 26 чи можеш простромити шкіру його списом і голову його рибальською острогою? 27 Клади на нього руку твою, і пам’ятай про ту боротьбу: більше не будеш.

 

Глава 40. [2] Іов. 38, 3.

 

 

Глава 41

1 Надія марна: чи не впадеш від одного погляду його? 2 Немає настільки відважного, який насмілився б потурбувати його; хто ж може устояти перед Моїм лицем? 3 Хто випередив Мене, щоб Мені винагородити його? під усім небом усе Моє. 4 Не промовчу про члени його, про силу і красиву пропорційність їх. 5 то може відкрити верх одягу його, хто підійде до подвійних щелеп його? 6 Хто може відчинити двері лиця його? коло зубів його — жах; 7 міцні щити його — краса; вони скріплені ніби твердою печаткою; 8 один іншого торкається близько, так що і повітря не проходить між ними; 9 один з іншим лежать щільно, зчепилися і не розсуваються. 10 Від його чхання показується світло; очі в нього, як вії зорі; 11 з пащі його виходять пломені, вискакують вогненні іскри; 12 з ніздрів його виходить дим, як з киплячого горщика або казана. 13 Подих його розжарює вугілля, і з пащі його виходить полум’я. 14 На шиї його живе сила, і перед ним біжить жах. 15 М’ясисті частини тіла його з’єднані між собою твердо, не здригнуться. 16 Серце його тверде, як камінь, і жорстке, як нижнє жорно. 17 Коли він піднімається, силачі в страху, зовсім губляться від жаху. 18 Меч, що доторкнеться до нього, не встоїть, ні спис, ні дротик, ні лати. 19 Залізо він вважає за солому, мідь — за гниле дерево. 20 Дочка (стріла) лука не змусить його тікати; а камені із пращі для нього полова. 21 Булава вважається у нього за соломину; зі свисту дротика він сміється. 22 Під ним гострі камені, і він на гострих каменях лежить у бруді. 23 Він кип’ятить безодню, як казан, і море перетворює на киплячу мазь; 24 залишає за собою світлу стежку; безодня здається сивиною. 25 Немає на землі подібного до нього; він створений безстрашним; 26 на все високе дивиться сміливо; він цар над усіма синами гордости.

 

Глава 41. [1] Єр. 50, 44. [3] Іс. 19, 5. Втор. 10, 14. Пс. 23, 1.

 

 

Глава 42

1 І відповів Іов Господу і сказав: 2 знаю, що Ти все можеш, і що намір Твій не може бути зупинений. 3 Хто цей, що потьмарює Провидіння, нічого не розуміючи? — Так, я говорив про те, чого не розумів, про діла дивні для мене, яких я не знав. 4 Вислухай, взивав я, і я буду говорити, і що буду запитувати в Тебе, поясни мені. 5 Я чув про Тебе слухом вуха; тепер же мої очі бачать Тебе; 6 тому я відрікаюся і розкаююся в поросі і попелі.

7 І було після того, як Господь сказав слова ті Іову, сказав Господь Елифазу феманитянину: горить гнів Мій на тебе і на двох друзів твоїх за те, що ви говорили про Мене не так вірно, як раб Мій Іов. 8 Отже, візьміть собі сім тельців і сім баранів і підіть до раба Мого Іова і принесіть за себе жертву; і раб Мій Іов помолиться за вас, тому що тільки лице його Я прийму, щоб не відкинути вас за те, що ви говорили про Мене не так вірно, як раб Мій Іов. 9 І пішли Елифаз феманитянин і Вилдад савхеянин і Софар наамитянин, і зробили так, як Господь повелів їм, — і Господь прийняв лице Іова.

10 І повернув Господь втрату Іова, коли він помолився за друзів своїх; і дав Господь Іову вдвічі більше того, що він мав раніше. 11 Тоді прийшли до нього всі брати його й усі сестри його і всі колишні знайомі його, і їли з ним хліб у домі його, і тужили з ним, і утішали його за все зло, яке Господь навів на нього, і дали йому кожен по кеситі і по золотому кільцю.

12 І благословив Бог останні дні Іова більше, ніж минулі: у нього було чотирнадцять тисяч дрібної худоби, шість тисяч верблюдів, тисяча пар волів і тисяча ослиць. 13 І було в нього сім синів і три дочки. 14 І нарік він ім’я першій Емима, ім’я другій — Кассія, а ім’я третій — Керенгаппух. 15 І не було на всій землі таких прекрасних жінок, як дочки Іова, і дав їм батько їхню спадщину між братами їхніми. 16 Після того Іов жив сто сорок років, і бачив синів своїх і синів синів до четвертого роду; 17і помер Іов у старості, насичений днями*.

* У слов’янській Біблії до книги Іова є такий додаток: «Написано, що він знову постане з тими, кого воскресить Господь. Про нього тлумачиться в Сирській книзі, що жив він у землі Авситидійській на кордонах Ідумеї й Аравії: раніше ж було ім’я йому Іовав. Узявши дружину аравитянку, породив сина, якому ім’я Еннон. Походив він від батька Зарефа, синів Ісавових син, матері ж Воссори, так що був він п’ятим від Авраама. І ці царі, які царювали в Едомі, якою країною і він володів: перший Валак, син Веора, і ім’я місту його Деннава; після ж Валака Іовав, названий Іовом; після цього Ассом, ігемон з Феманитської країни; останній Адад, син Варада, який уразив Мадіама на полі Моава, — і ім’я місту його Гефем. Друзі ж, які прийшли до нього, Елифаз (син Софана) від синів Ісавових, цар Феманський, Валдад (син Амнона ховарського) савхейський володар, Софар Минейський цар. (Феман син Елифаза, правитель Ідумеї. Про нього говориться в книзі Сирській, що він жив у землі Авситидійській, біля берегів Євфрату; раніше ім’я його було Іовав, батько ж його був Зареф, від сходу сонця.)»

 

Глава 42. [2] Бут. 18, 14. Мф. 19, 26. [3] Іов. 38, 2. Пс. 39, 6. [5] Іс. 55, 3. Лк. 5, 8. [7] Іов. 2, 11; 27, 7. [8] Бут. 20, 7. Як. 5, 16. [10] Втор. 30, 3. Євр. 11, 34. Мк. 10, 30. [12] Іов. 1, 3. [16] Притч. 3, 16.

Третя книга Маккавейська *

* Книги Маккавейські перекладені з грець­кої, тому що в єврейському тексті їх немає.

 
 


Глава: 1 2 3 4 5 6 7


 

 

Глава 1

1 Филопатор, довідавшись від прибулих до нього, що Антиох відняв місцевості, що були в його володінні, віддав наказ усім військам своїм, пішим і кінним, і, взявши із собою сестру свою Арсиною, вирушив у країну Рафію, де розташовані­ були станом війська Антиоха. 2 Тоді такий собі Феодот наважився виконати свій задум, узяв із собою кращих з довірених йому Птоломеєм озброєних людей, і вночі проник у намет Птоломея, щоб наодинці убити його і тим запобігти війні. 3 Але його обманув Досифей, син Дримила, родом юдей, який згодом зрадив закон і відступив від батьківської ві­ри: він помістив у наметі одного не­значного чоловіка, якому і довелося прийняти призначену Птоломею смерть. 4 Коли ж відбулася завзята битва, і діло Антиоха перемагало, то Арсиноя, розпустивши волосся, з плачем і сльозами ходила по військах, старанно переконуючи, щоб хоробріше воювали за себе, за дітей і дружин, і обіцяючи, якщо переможуть, дати кожному по дві мини золо­та. 5 Отже, сталося, що супротивники уражені були у рукопашній битві, і багато хто був узятий у полон. 6 Досягши своєї мети, Филопатор вирішив пройти по ближніх містах, щоб підбадьорити їх. 7 Виконавши це і забезпечивши капища дарами, він на­дихнув мужністю підвладних йому.

8 Коли потім юдеї відправили до нього від ради і старійшин послів поздоровити його, піднести дари і виявити радість за те, що трапилося, то він побажав якомога швидше прийти до них. 9 Прибувши ж у Єрусалим, він приніс жертву великому Богу, воздав подяку, й інше виконав, що личить священному місцю; 10 і коли увійшов туди, то зачудований був величчю і красою і, дивуючись благоустрою храму, побажав уві­­йти у святилище. 11 Йому сказали, що не слід цього робити, бо нікому і зі свого народу не дозволено входити туди, і навіть священикам, але тільки одному начальнику над усі­ма первосвященику, і притім один раз на рік: але він ніяк не хотів слухати. 12 Прочитали йому закон, але і тоді не залишив він свого наміру, говорячи, що він повинен увійти: не­хай вони будуть позбавлені цієї чести, але не я. І запитував, чому, коли він входив у храм, ніхто з присутніх не заборонив йому? 13 І коли хтось необачно сказав, що це зле було зроблено, він відповів: але коли це вже зроблено, з якої б то не було причини, то чи не слід йому в усякому разі ввійти, хочуть вони того, чи не хочуть. 14 Тоді священики у свя­щенних одежах упали ниць і молилися великому Богу, щоб Він допоміг їм у теперішній крайності й стримав прагнення того, хто насиль­но вторгається; храм наповнився кри­­ком і сльозами, а ті, що залишалися у місті, збіглися у зніченні, думаючи, що трапилося щось надзвичайне. 15 І замкнені у своїх покоях діви вибігали з матерями і, посипаючи попелом і порохом голови, наповнювали вулиці риданнями і стогонами. 16 Інші ж у всьому вбранні,­ залишивши приготований для зустрічі шлюбний палац і належний сором, безладно бігали по місту. 17 А матері і годувальниці, залишаючи і тут і там новонароджених немовлят, одні в домах, інші — на вулицях, нестримно збігалися у всесвятійший храм. 18 Така різноманітна була молитва тих, що зібралися з нагоди святотат­ського замаху. 19 Разом з тим дея­кі з громадян набралися смі­ливости­ не допускати того, хто домагався вторг­нутися і виконати свій намір. Вони закликали, що потрібно взя­ти­ся­ за зброю і мужньо померти за за­кон отецький, і вчинили у храмі велике сум’яття: 20 насилу бувши утриманими старійшинами і священиками, во­ни залишилися у тому ж моли­тов­ному стані. 21 Народ, як і ра­ніше, про­­­­довжував молитися.­ Навіть ста­рій­шини, які були з царем,­ багатора­зово намагалися відволікти­ гор­до­ви­тий його розум від початого наміру. 22 Але, сповнений зухвалости і все зневажаючи, він уже робив крок вперед, щоб зовсім виконати сказане раніше. 23 Бачачи це, і ті, що були з ним, почали взивати разом з наши­ми до Вседержителя, щоб Він допоміг у теперішній ситуації і не попус­тив такого беззаконного і пихатого вчинку. 24 Від сукупного, напруженого і тяжкого народного волання зчинився невимовний гомін. 25 Здавалося, що не тільки люди, але і самі стіни і всі основи волали, ніби помираючи вже за осквернення священного місця.


 

 

Глава 2

1 А первосвященик Симон, схиливши коліна перед святилищем і благоговійно простягнувши руки, творив молитву: 2 «Господи, Господи, Царю небес і Владико всякого створіння, Святий у святих, Єдиноволодарю, Вседержителю! Зглянься на нас, пригноблюваних від безбож­ника і нечестивця, пихатого зухва­лістю і силою. 3 Бо Ти все створив і всім управляєш, праведний Владико: Ти судиш тих, які роблять будь-що із зухвалістю і звеличуванням себе. 4 Ти колись погубив тих, що чинили беззаконня, між якими були велетні, що сподівалися на силу і зухвалість, і навів на них безмірну воду. 5 Ти спалив вогнем і сіркою содомлян, які поводилися пихато, явно роблячи зло, і поставив їх у приклад нащадкам. 6 Ти зухвалого фараона, що поневолив Твій святий народ, Ізраїля, відвідав різними і багатьма карами, явив Твою владу і показав Твою велику силу. 7 І коли він погнався за ним, Ти потопив його з колісницями і безліччю народу в глибині моря, а тих, які надіялися на Тебе, Владику всякого створіння,­ Ти провів неушкодженими, і вони, побачивши діла руки Твоєї, величали Тебе, Вседержителя. 8 Ти, Царю, Який створив безмежну і незміриму землю, обрав це місто, й освятив це місце на славу Тобі, що ні в чому не маєш нестатку, і прославив його Тво­їм величним явленням, обертаючи його на славу Твого великого і достойного поклоніння імені. 9 З лю­бови до дому Ізраїлевого Ти обіцяв, що, коли спіткає нас нещастя й обійме пригнічення, і ми, прийшовши на місце це, помолимося, Ти почуєш молитву нашу. 10 І Ти вірний та іс­тинний, і багато разів, коли батьки наші піддавалися бідам, Ти допомагав їм у їхній скорботі і визволяв їх від великих небезпек. 11 Ось і ми, Свя­тий Царю, за многі і великі гріхи наші бідуємо, віддані ворогам нашим і знемогли від скорбот. 12 У та­кому падінні нашому, цей зухвалий нечес­тивець має намір образити це святе місце, присвячене на землі славному імені Твоєму. 13 Бо хоч оселя Твоя, небо небес, не­до­сяжна для людей, але Ти, благозволивши явити славу Твою народу Твоєму, Ізраїлю, освятив місце це. 14 Не мстися нам за нечистоту їхню, і не покарай нас за осквернення, щоб не марнославилися беззаконники у думках своїх і не торжествували у звеличуванні язика­ свого, говорячи: ми потоптали дім свя­тині, як потоп­туються доми скверни.­ 15 Залиши гріхи наші, відпусти не­прав­ди наші і яви милість Твою у го­­дину цю; скоро нехай випередять нас щедроти Твої; дай хвалу вустам тих, що упали духом і скрушені­ серцем; даруй нам мир». 16 Тоді всевидючий Бог і над усіма Святий у святих, почувши молитву смирення,­ уразив то­го, хто надимався насиль­ством і зух­валістю, потрясаючи його туди і сюди, як очерет вітром, так що він, лежачи нерухомим на помості і будучи розслабленим членами, не міг подати навіть голосу, покараний пра­ведним судом. 17 Тоді його друзі й охоронці, бачачи несподівану і тяж­ку страту, що спітка­ла його, і побою­ючись, щоб він не поз­­бувся жит­тя, поспіхом винесли його, будучи самі уражені надзвичайним страхом. 18 Че­­рез якийсь час, прийшовши до тями після пережитого покарання, він ніскільки не прийшов до розкаяння,­ і відійшов з жорстокими погрозами.

19 Повернувшись до Єгипту і примножуючи діла своєї злоби, він разом зі згаданими учасниками у бенкетах і друзями, які забули всяку справедливість, не тільки пересичувався незліченними соромітними ді­лами, але дійшов до такої зухвалости, що виголошував там прокляття на юдеїв, і багато друзів його, дивлячись на приклад царя, і самі йшли слідом за його бажаннями. 20 Врешті він зважився привселюдно піддати ганьбі народ юдейський, і поставив на вежі свого палацу стовп, зробивши на ньому напис: «Хто не приносить жертв, тому не входити у свої священні місця; юдеїв же усіх внести в перепис простого народу і зара­хувати до рабського стану, а хто бу­де противитися, тих брати силою і по­збавляти життя; 21 внесених же у перепис відзначати, випалюючи їм на тілі знак Діониса — листок плюща,­ після чого відпускати їх у призначе­ний їм стан з обмеженими правами». 22 Але щоб не зробитися не­нависним для усіх, він додав у написі, що коли хто з них побажає жити за обрядами язичницькими, тим давати рівні права з олександрійськими громадянами. 23 Тому деякі, заради права цивільного знехтувавши вітчизняне благочестя, поспіхом передалися, ні­би вони могли від майбутнього спіл­кування з царем прилучитися до ве­ликої слави. 24 Але більша частина зміцнилася мужністю духу і не відпала від благочестя; вони віддавали гроші за життя своє, і безбоязно намагалися позбавитися запису, ма­ючи добру надію одержати допомогу,­ і від тих, що відпали, відверталися, вважаючи їх ворогами свого народу й уникаючи будь-якого спілкування з ними і дружнього поводження.

 

Глава 2. [2] 4 Цар. 19, 15–16. 2 Мак. 1, 24. Пс. 19, 8. [4] Бут. 6, 4; 7, 21. [5] Бут. 19, 24. [6] Вих. 1, 13–14; 7; 8; 9; 10. [7] Вих. 14, 28; 15, 1. [8] 2 Пар. 7, 16. [9] 3 Цар. 9, 3. [16] 1 Цар. 16, 7. 1 Пет. 3, 12.

 

 

Глава 3

1 Довідавшись про те, нечестивець дійшов такого шаленства, що не тільки озлобився проти юдеїв, які жили в Олександрії, але виявив жорстоку ворожість і проти тих, що жили у цілій країні, наказавши негайно зібрати всіх разом і віддати на найганебнішу смерть. 2 Ко­ли готувалася ця справа, людьми, однодумними лиходійству, була розповсюджена зла чутка проти народу юдейського з приводу такого розпорядження, ніби вони ухиляються від виконання законних обов’язків. 3 Тим часом юдеї зберігали добру прихильність і незмінну вірність до царів; але вони шанували Бога, жили за Його законом і тому в деяких випадках допускали від­ступлення і відмови: з цієї причини вони і здавалися деяким ворожими; у всіх же інших людей добрим виконанням усього справедливого вони здобували благовоління. 4 Незважаючи на те, відомий добрий спосіб життя цього народу іноплемінники вважали за ніщо. Вони помічали тільки розбіжності у богошанувані та їжі і говорили, що ці люди не допускають спілкування у трапезі ні з царем, ні з вельможами, що вони заздрісники і великі супротивники держави, і таким чином розголошували про них навмисну хулу. 5 Елліни, які жили у місті і не зазнали від них ніякої образи, бачачи несподіване обурення проти цих людей і раптове їхнє скупчення, хоч не могли допомогти їм, — тому що царське було розпорядження, — однак утішали їх, обурювалися, і сподівалися, що діло переміниться: 6 бо не можна було нехтувати такою великою кількістю народу, ні в чому невинного. 7 Утім, деякі сусіди і друзі й ті, що торгували з ними, таємно приймаючи деяких з них, обіцяли допомагати їм і робити все можливе для їх захисту. 8 А він, звеличуючись тимчасовим благополуччям і не помишляючи про владу величного Бога, думав незмінно залишитися з тим же наміром і написав проти них такий лист: 9 «Цар Птоломей Филопатор жителям Єгипту і місцевим воєначальникам і воїнам — радуватися і бути здоровими. Я ж сам здоровий і справи наші благоуспішні. 10 Після походу, початого нами в Азію, який, як ви самі знаєте, несподіваною допомогою богів і нашою силою згідно з нашим наміром досяг щасливого закінчення, ми думали упорядкувати народи, які живуть у Келе-Сирії і Фінікії, не силою зброї, але поблажливістю і великим людинолюбством, охоче благодіючи їм. 11 Даючи по містах багаті внески у храми, ми прийшли і в Єрусалим, маючи намір вшанувати святилище цих негідних людей, які ніколи не залишають свого безумства. 12 Вони ж, прийнявши наше прибуття — на словах охоче, а на ділі підступно, ко­ли ми бажали ввійти у храм і вшану­вати його належними і найкращими­ дарунками, пихаті своєю давньою гордістю, заборонили нам вхід, не потерпівши від нас насильства з лю­динолюбства, яке ми маємо до всіх людей. 13 Явно виявивши свою воро­жість до нас, вони одні тільки з усіх народів завзято противляться царям і своїм благодійникам і не хочуть ви­конувати нічого справедливого. 14 Ми ж, зглянувшись на їхнє безумство, і тоді, коли поверталися з пере­­мо­гою, і в самому Єгипті, приймаючи­ людинолюбно всі народи, поводилися, як належало. 15 Між іншим, оголошу­ючи усім про нашу непам’ято­злоб­ність до їхніх одноплемінників, ми вирішили ввести зміни: оскільки­ во­ни служили нам на війні і зай­ма­лися дуже багатьма справами, здав­на з простоти наданими їм, то ми хо­­тіли навіть надати їм права олександрійського громадянства і зробити учасниками споконвічного жрец­тва. 16 Вони ж, сприйнявши це як супротивне для себе і, за властивим їм злим норовом відкидаючи добре і схиляючись завжди до злого,­ не тільки знехтували неоціненне право громадянства, але й гласно і негласно гребують тими деякими з них, які щиро налаштовані до нас, постійно сподіваючись, що ми внаслідок безладного способу життя їхнього скоро­ скасуємо наші установлення. 17 Тому ми, достатньо переконавшись дослідами, що вони за всякої нагоди вияв­ляють неприязні проти нас задуми, і, передбачаючи, що коли-небудь, за несподівано виниклого проти нас збурювання, ми будемо мати за собою в особі цих нечестивців — зрадників і жорстоких ворогів, 18 повелі­ваємо, як тільки буде отриманий цей лист, негайно згаданих нами людей з їхніми дружинами і дітьми, з насиллями і катуваннями закував­ши у залізні кайдани, звідусіль вислати­ до нас на смертну страту, нещадну і ганебну, гідну таких зло­вмисників. 19 Якщо вони одного разу будуть покарані, то ми сподіваємося, що у майбутньому наші державні справи набудуть довершеного благоустрою і найкращого порядку. 20 Якщо ж хто сховає когось з юдеїв, від старого до дитини, не виключаючи немовлят, має бути знищеним з усім його домом найжорстокішим чином. 21 А хто викриє кого-небудь, той одержить маєток винного і ще дві тисячі драхм із царської скарбниці, одержить во­лю і буде вшанований. 22 Усяке місце, де буде впійманий юдей, який ховається, має бути спустошене і випалене, так щоб нікому зі смертних ні на що не було придатне на вічні часи». Такий був зміст листа.


 

 

Глава 4

1 Скрізь, куди приходило це повеління, у язичників відбувалися­ народні бенкети з радісними вигука­ми, нібито закореніла здавна у душі ворожнеча тепер виявилася смі­ливо. 2 А в юдеїв почалися безутішна скор­бота, гіркий плач і ридання; бо обпа­лювали серце стогони, що до­ли­нали з усіх боків від тих, які оп­ла­­­кували несподівану, раптово визначену їм загибель. 3 Яка область або місто, чи яке населене місце, чи які дороги не наповнювалися їхнім плачем і во­ланням? 4 Жорстоко і без уся­кого жа­лю влада виселяла їх усіх ра­зом з кожного міста, так що, ба­ча­­­чи­­ цю незвичайну кару, і деякі з во­­­­­ро­­­гів,­ дивлячись на загальне страж­­дан­ня і думаючи про невідому мінливість життя, оплакували найзлополучніше їхнє вигнання. 5 Гнали натовпами старих, вкритих сиви­нами, згорб­лених від старечої слабкости у ногах, і за вимогою насильницького виг­нан­ня безсоромно примушували їх до най­швидшого руху. 6 Дівчата, які тіль­ки-но з’єдналися подружнім сою­зом і ввійшли у шлюбний чертог, замість радости почали плакати, посипали попелом запашне від мастей волосся, були ведені непокритими, і замість шлюбних пісень здійма­ли загальне волання, будучи мучимими катуваннями іноплемінних. У кайданах їх відкрито з насильством тяг­­ли,­ щоб кинути у корабель. 7 А їхні чо­ловіки, замість вінків перев’яза­ні по­ шиях мотузками, у квітучому юнаць­кому віці, замість бенкету і насолоди молодости, проводили останні дні шлюбу у плачу, бо під ногами в себе бачили відкрите пекло. 8 Їх вез­ли за подобою звірів у ярмі залізних кайданів; одні прикуті були за шиї до корабельних лав, інші міцними ланцюгами прив’язані були за ноги. Крім того, накриті щільним помостом, вони відокремлені були від світ­ла, так що з усіх боків їх оточувала темрява, весь час плавання їх утримували подібно до зловмисників. 9 Коли ж їх привезли на місце, називане Схедія, і плавання було скінчене, як призначено було царем, тоді він наказав поставити їх перед містом на кінській арені, яка мала велику окружність і дуже зручною була для відкритої наруги на виду у всіх, хто йшов у місто і назад, вирушав усередину країни, так щоб вони ні з військом не мали спілкування, ні взагалі не були удостоєні будь-якого даху. 10 Коли це було виконано і цар почув, що одноплемінники їхні часто виходять таємно з міста оплакувати ганебну біду братів, то ду­же розгнівався, і наказав і з цими вчинити точно так само, як і з тими, щоб вони ніяк не менше отримали покарання. 11 Він наказав переписати весь народ за іменами, не для тяж­кого рабського служіння, незадовго перед цим звіщеного, а для того, щоб, змучивши їх оголошеними стратами, остаточно погубити в один день. 12 І хоч цей перепис звер­шувався з крайнім поспіхом і ревним старанням від сходу до заходження сонця, але зовсім закінчити його не могли протягом сорока днів. 13 Цар же, надмірно і без­перестанно віддаючись насолодам, перед усіма ідола­ми влаштовував бенкети, і ро­зу­мом, який далеко ухилився від істи­ни, і нечистими вустами сла­вословив­ тих, які глухі і не можуть говорити або надати допомогу, а на найвелич­нішого Бога вимовляв непристойне.

14 Після сказаного проміжку часу писарі донесли цареві, що вони не в змозі зробити перепис юдеїв, з причини незліченної їхньої безлічі; притому ще більша кількість їх знаходиться в областях; одні залишаються у домах, інші розсіяні по різних міс­цях, так що зробити це неможливо навіть усім властям у Єгипті. 15 Коли ж цар ще суворіше погрожував їм, припускаючи, що вони підкуплені дарами і підступно уникали покарання, тоді довелося реально переконати його у тім. Вони довели, що бракує у них і хартій, і необхідних для того письмових тростин. 16 Це була дія непереможного небесного Промислу, який допомагав юдеям.

 

Глава 4. [13] Пс. 113, 13.

 

 

Глава 5

1 Тоді цар, сповнений сильного­ гніву і незмінний у своїй ненависті, покликав Ермона, який завідував слонами, і наказав наступного­ дня всіх слонів, числом п’ятсот, нагодувати ладаном у якомога більшій кількості й удосталь напоїти цільним вином, і, коли вони розлютуються від даного їм достатньо питва,­ ви­вес­ти їх на юдеїв, приречених зустріти смерть. 2 Давши такий наказ, він вирушив на бенкет, запросивши особливо тих зі своїх друзів і воїнів, які ворогували­ проти юдеїв; а Ермон, який начальст­вував над слонами, у точності виконав його повеління. 3 Призначені для цього служителі пішли увечері в’язати руки нещасним й інші вживали проти них застережні заходи, думаючи, що через ніч весь народ буде остаточно знищений. 4 Юдеї ж, які здавалися язичникам позбавленими всякого захисту, бо звідусюди вони були стиснені тяжкими путами, при­кликали всемогутнього Господа, Який володарює над усякою владою, свого милосердого Бога і Отця, прикликали всі безперестанним воланням зі сльозами, благаючи відвернути від них нечестивий намір і спасти їх від приготованої їм смерти Своїм славним явленням.

5 Старанне моління їхнє зійшло на небо. Ермон, напоївши неприбор­каних слонів, після споживання ни­ми у великій кількості вина і ладану,­ вранці з’явився у палац донес­ти про це царю. 6 Але Бог послав цареві міцний сон, цей добрий дар, що від віку посилається Ним і вночі і вдень усім, кому Він хоче. 7 Божим провидінням занурений у приємний і глибокий сон, він забув про свій беззаконний намір і зовсім обманув­ся у своєму неодмінному рішенні. 8 Юдеї ж, позбавившись призначеної години, прославляли святого Бога свого і знову благали Благопримирителя показати гордим язич­никам силу всемогутньої правиці Своєї. 9 Коли минула вже половина десятої години, служитель, якому доручені були запрошення, бачачи, що запрошені вже зібралися, уві­йшов до царя будити його. Насилу розбудивши його, він оголосив, що час бенкету минає, і дав звіт у своєму­ дорученні. Повіривши йому і вирушивши пити, цар наказав тим, що прийшли на бенкет, возлягти прямо навпроти себе. 10 Коли це було виконано, він заохочував тих, що зі­б­ралися на бенкет, проводити теперішню частину бенкету в цілковитих веселощах. 11 Під час тривалої бесіди, цар, покликавши Ермона, суворо і грізно запитував, з якої при­­чи­ни юдеї допущені пережити ниніш­ній день? 12 Той заявив, що ще вночі­ виконав доручене йому, і друзі царя підтвердили це. Тоді цар, у жорстокості лютий більше, ніж Фаларис, сказав, що во­ни повинні бути вдячні­ сьогоднішньому сну: 13 «А ти неодмінно на завт­раш­ній день так само приготуй слонів на знищення беззаконних юдеїв». 14 Коли цар сказав це, всі присутні з задоволенням і радістю виявили йому своє схвалення, і розійшлися кожен у свій дім. Час ночі вжитий був не стільки на сон, скіль­ки на винаходження усяких наруг над уявними злочинцями. 15 Рано-вранці, лиш тільки заспівав півень, Ермон вивів звірів, і став дратувати на широкому дворі. У місті юрби на­роду зібралися на жалісне видовище, з нетерпінням очікуючи світанку. 16 Юдеї безперес­танно, томлячись духом, творили молитву з многими сльозами і плачевними піснями, і, простягаючи руки до неба, благали найвеличнішого Бога знову послати їм швидку допомогу. 17 Не поширилися ще промені сонця, і цар ще приймав своїх друзів, як постав перед ним Ермон і запрошував на вихід, доповідаючи, що все готове, чого бажав цар. 18 Вислухавши це і здивувавшись пропозиції незвичайного виходу, він зовсім про все забув, і запитував: що це за справа, яку він з таким поспіхом виконав? Було ж це дією Володаря над усім Бога, Який навів на розум його забуття про все, що він сам раніше придумав. 19 Ермон і всі друзі пояснювали, говорячи: царю! звірі і війська приготовані­ за твоїм настійним велінням. 20 Він же сповнився сильного гніву за такі слова, — бо промислом Божим зруйновані були всі його замисли, — і, блискаю­чи очима, сказав з погрозою: 21 якби у тебе були батьки, або діти, то вони послужили б багатою їжею для диких звірів, замість безневинних юдеїв, які мені і предкам моїм зберігали незмінну і довершену вірність. Якби не прихильність моя до тебе за вихованням і не заслуги твої, то ти замість них був би по­­збавлений життя. 22 Так зустрів Ер­мон несподівану і страшну погрозу, і змінився в погляді й лиці, а кожен із друзів вийшов з невдоволенням, і всіх тих, що зібралися, відпустили кожного на свою справу.­ 23 Коли юдеї почули про таку прихильність царя, то прославили Бога і Царя ца­рів за допомогу, отриману від Нього.

24 Після таких рішень, цар знову влаштував бенкет, і запрошував віддатися веселощам. Покликавши ж Ермона, грізно сказав: скільки разів я повинен наказувати тобі, негід­ний, про одне й те саме? Озброй знову слонів на ранок для знищення юдеїв. 25 Тоді родичі, що возлежали разом з ним, дивуючись непостійним його думкам, сказали: чи довго, ца­рю, ти будеш спокушати нас як неро­зумних, утретє повеліваючи знищити їх, і знову, коли дійде до справи, відміняєш і скасовуєш свої повеління? 26 Від цього і місто від очікування перебуває у тривозі, наповнюється юрбами народу і часто піддається небезпеці розграбування. 27 Після цього цар, зовсім, як Фаларис, спов­нившись безрозсудства і вважаючи за ніщо душевні зміни, які відбувалися у ньому на користь юдеїв, 28 підтвердив найнечестивішою клят­вою, і визначив негайно послати їх у пек­ло, покалічених ногами і ступнями звірів, потім почати похід на Юдею, незабаром спустошити її вог­нем і мечем, і недоступний нам, — говорив він, — храм їхній спалити вогнем і зробити його назавжди порож­нім для всіх, хто бажає приноси­ти там жертви. 29 Тоді друзі і родичі,­ дуже зраділі, розійшлися з довірою і розташували у місті в найзручніших місцях війська для варти. 30 А началь­ник над слонами, привівши звірів, можна сказати, у скажений стан запашним питтям вина, приправленого ладаном, озброїв їх страшними знаряддями, і рано-вранці, коли вже незліченні юрби прямували з міста на кінську арену, прийшов він у палац і нагадав цареві про те, що належало виконати. 31 Цар же, сповнений сильного гніву, з нечестивим задумом, вийшов цілим походом зі звірами, бажаючи з жорстокости серця бачити власними очима жалюгідну і тяжку загибель згаданих людей. 32 Коли юдеї побачили пил, що піднімався від слонів, які виходили з воріт, і від озброєного війська, яке йшло слідом за ними, і також­ від безлічі народу, і почули виклики,­ що сильно лунали, то подумали, що настала остання хвилина їхнього жит­­тя і кінець їхнього найнещас­нішого чекання. 33 Здійнявши плач і волання, вони цілували одне одного, обій­малися з рідними, кидаючись на шиї — батьки синам, а матері доч­кам, 34 де­­які ж тримали біля грудей ново­народжених немовлят, що ссали­ ос­тан­нє молоко. 35 Знаючи ж однак за­ступлення з неба, що раніше були їм, вони одностайно впали ниць, ві­дір­­вавши від грудей немовлят, 36 і голос­но волали до Володаря­ над усякою владою, благаючи Його помилувати їх і явити допомогу їм, які стоять уже біля врат пекла.


 

 

Глава 6

1 Тим часом якийсь Єлеазар, ша­­нований муж, зі священиків країни, який уже досяг старечого віку і прикрашений у житті своєму всякими чеснотами, запросив старців, які стояли навколо нього, приклика́ти святого Бога і молився так: 2 «Царю всесильний, найвищий, Бо­же Вседержителю, що милостиво уп­равляєш усім створінням! споглянь, Отче, на сíм’я Авраама, на дітей ос­вяченого Якова, на народ святого наділу Твого, який подорожував у зем­лі чужій і неправедно знищується. 3 Ти фараона, колишнього володаря Єгипту, який мав безліч колісниць, звеличувався беззаконною зухваліс­тю і зарозумілими промовами, погубив з гордим його військом, потопивши у морі, а роду ізраїльському явив світло милости. 4 Ти жорстокого царя Ассирійського Сеннахирима, який марнославився незліченними військами, підкорив мечем усю землю і повстав на святе місто Твоє, який у гордості й зухвалості говорив хулу, скинув, явно показавши­ багатьом народам Твою силу. 5 Ти трьох отроків у Вавилоні, які добро­вільно віддали життя своє вогню, щоб не служити суєтним ідолам, зберіг неушкодженими до волосини, зро­сивши розпалену піч, а полум’я повернув на всіх ворогів. 6 Ти Даниїла,­ наклепами заздрости ввергнутого у рів на розшматування левам, вивів на світло неушкодженим; Ти, Отче, й Іону, коли він безнадійно томився у череві кита, що живе в глибині моря, неушкодженим показав усім його присним. 7 І нині, Ти, що пом­щаєш за образи, многомилостивий, захиснику всіх, явися скоро сущим від роду Ізраїлевого, які терплять образи від мерзенних беззаконних язичників. 8 Якщо ж життя наше у переселенні наповнилося нечестям, то, визволивши нас від руки ворогів, погуби нас, Господи, якою Тобі благоугодно, смертю, 9 нехай не славословлять марновіри суєтних ідолів за загибель улюблених Твоїх, говорячи: не визволив їх Бог їхній. 10 Ти ж, Вічний, що маєш усю силу і всяку владу, споглянь нині: 11 помилуй нас, через безумне насильство беззаконних, яких позбавляють життя подібно до зловмисників. 12 Нехай­ устрашаться тепер язичники не­пе­реможної могутности Твоєї, Преслав­ний, що володієш силою спасти рід Якова. 13 Благає Тебе вся без­ліч немовлят і батьки їхні зі сльозами: нехай буде явно всім язичникам, що з нами Ти, Господи, і не відвернув лиця Твого від нас; 14 вчини так, як сказав Ти, Господи, що й у землі во­рогів їхніх Ти не знехтуєш їх».

15 Тільки-но Єлеазар закінчив мо­­­­литву, як цар зі звірами і з усім страш­ним військом прийшов на арену. 16 Коли побачили його юдеї, здійняли гучне волання до неба, так що і прилеглі долини сповнилися луною, і збудили нестримне співстраждання в усьому війську. 17 Тоді великославний Вседержитель і істинний Бог, явивши святе лице Своє, відкрив небесні врата, з яких зійшли два славних і страшних ангели, видимі усім, крім юдеїв. 18 Вони стали нав­проти війська, і сповнили ворогів сум’яттям і страхом і зв’язали не­порушними путами; також і тіло ца­ря охопив трепет, і роздратовану зухвалість його охопило забуття. 19 То­­­ді слони обернулися на озброєні війська, що супроводжували їх, топтали­ їх і погубляли. 20 Гнів царя пе­ре­творився на жалість і сльози про те, що перед тим він намагався виконати. 21 Бо, коли почув він крик юдеїв і побачив їх усіх, що схилилися на загибель, то, заплакавши, з гнівом погрожував друзям своїм і говорив: 22 ви зловживаєте владою, і перевершили за жорстокістю тира­нів, і мене самого, вашого благодійника, намагаєтеся позбавити влади і життя, замишляючи таємно некорисне для царства. 23 Тих, які так вірно охороняли укріплення нашої країни, хто безумно зібрав сюди, ви­селивши кожного з дому? 24 Тих, які здавна перевершували всі народи від­даністю нам у всьому і часто терпіли найтяжчі гноблення від людей, хто піддав настільки незаслуженій ганьбі? 25 Розв’яжіть, розв’яжіть неправедні пута, відпустіть їх з миром у свої доми, випросивши прощення у тім, що раніше зроблено; звільніть синів небесного Вседер­жителя, живого Бога, Який від часів наших предків донині подавав безперервне благоденство і славу на­шому царству. 26 Ось що сказав цар. У ту ж хвилину звільнені юдеї, врятувавшись від смерти, прославляли свого святого Спасителя Бога.

27 Після того цар, повернувшись у місто і покликавши завідувача ви­тратами, наказав упродовж семи днів давати юдеям вино та інше потрібне для бенкету, вирішивши, щоб вони на тому ж місці, на якому очікували своєї загибелі, у повних веселощах святкували своє спасіння. 28 Тоді вони, які були перед тим у нарузі і знаходилися біля пекла або краще сходили у пекло, замість гіркої і жалюгідної смерти влаштували бенкет спасіння і сповнені радос­ти розділили для возлежання місце, приготоване їм на погибель і могилу.­ 29 Облишивши найжаліснішу піс­ню плачу, вони почали пісню батьків, прославляючи Спасителя Ізраїлевого і Чудотворця Бога, і відкинувши все засмучення і ридання, склали хори на знамення мирних веселощів. 30 Також і цар, скликавши з цієї нагоди багатолюдний бенкет, виявляв свою вдячність небу за славне, урочисто дароване їм спасіння. 31 Ті ж, що прирікали їх на загибель і на їжу хижим птахам і з радістю робили їм перепис, тепер, охоплені соромом, застогнали, і зухвалість, що дихала вогнем, згасла з ганьбою. 32 А юдеї, як сказали ми, склавши згаданий хор, відправляли свято з радісними славослів’ями і псалмоспівами. 33 Во­­ни зробили навіть громадську поста­нову, щоб у всякому поселенні їх­нь­о­му в роди і роди радісно святкувати зазначені дні, не для пиття і пересичення, але в пам’ять спасіння, що було їм від Бога. 34 Потім вони стали перед царем і просили відпустити їх у доми. 35 Перепис їх проходив з двадцять п’ятого дня місяця Пахона до четвертого дня місяця Епифа, протягом сорока днів; знищення­ їх призначалося від п’ятого дня місяця Епифа до сьомого, протягом трьох днів, у які славним чином явив Свою милість Владика всіх і спас їх усіх неушкоджено і цілком. 36 Святкували вони, забезпечені усім від царя, до чотирнадцятого дня, в який вони і представили прохання про відпущення їх. 37 Цар, призволивши їм, великодушно написав на їхню користь, за своїм підписом, таке послання до міських начальників:

 

Глава 6. [3] Вих. 14, 28. [4] 4 Цар. 19, 35, 37. [5] Дан. 3, 49–50. [6] Дан. 6, 16, 22. Іона 2, 1, 11. [14] Лев. 26, 44. Втор. 30, 3.

 

 

Глава 7

1 «Цар Птоломей Филопатор начальникам єгипетським і всім поставленим на посади — радуватися­ і бути здоровими. Здорові і ми і ді­­ти наші, бо великий Бог благодіє нам у справах за нашим бажанням. 2 Дея­кі з друзів наших за зловмисництвом­ своїм часто представляли нам і пере­конували нас зібрати всіх юдеїв,­ які знаходяться у царстві, і замучити над­­звичайними стратами, як зрадників, 3 додаючи, що доки не буде цього зроблено, справи нашого цар­ст­ва ніколи не будуть благовпорядко­вані через ненависть, яку вони ма­ють до всіх народів. 4 Вони-то привели їх у кайданах насильно, як невільників, або краще, як наклепників, і без усякого розгляду і дослідження намагалися погубити їх, винаходячи­ жорстокості, лютіші на­віть за скіфсь­кі звичаї. 5 Ми суворо заборонили це і з благовоління, яке маємо до всіх людей, негайно дарували їм життя; а коли довідалися, що небесний Бог є вірний покров юдеїв і завжди захи­щає їх, як батько синів, ще ж взявши­ до уваги відому їхню доброзичливість до нас і до предків наших, ми справедливо звільнили їх від усякого звинувачення у чому б то не було, 6 і наказали всім і кожному повернутися у свої доми, так щоб ніде ніхто ні в чому не ображав їх і не докоряв у тім, що відбулося без їхньої провини. 7 Знайте, що коли ми почнемо проти них що-небудь лихе або взагалі образимо їх, то будемо мати проти себе не людину, але володаря над усякою владою всевишнього Бога мес­ником за діла наші в усьому і завжди неминуче. Будьте здорові».

8 Одержавши це послання, юдеї не поспішали негайно вирушити, але просили царя, щоб ті з роду юдейсь­кого, які самовільно залишили святого Бога і закон Божий, одержа­ли через них належне покарання, 9 додаючи, що ті, які переступили заради черева постанови Божест­венні, ніколи не будуть мати доброї прихильности і до правління царя. 10 Цар визнав, що вони говорять прав­ду, схвалив їх, і дав їм повноваження­ на все, щоб вони тих, що переступили закон Божий, знищили в усякому­ місці царства його безперешкодно, без особливого дозволу або нагляду царя. 11 Тоді, подякувавши йому, як належало, священики і вся безліч народу заспівали «алилуя» і з радіс­тю вирушили. 12 Усяко­го одноплемінника з тих, що ос­к­вер­нилися, якого зустрічали на шляху, вони карали й убивали у приклад іншим. 13 У цей день вони умертвили понад триста мужів, і торжествували з веселощами, умертвляючи нечистих. 14 Самі ж, бувши з Богом до смерти й одержавши повну радість спасіння,­ піднялися з міста, увінчані вся­ки­ми­­ запашними квітами, з веселощами і вигуками, хвала­ми і благозвуч­ними піснями, дякуючи Богу батьків, вічному Спасителю Ізраїля.

15 Прийшовши до Птолемаїди, наз­ваної за властивістю місця Родо­фором [трояндоносною], в якій за за­гальною їхньою домовленістю очікували їх кораблі сім днів, 16 вони влаштували там бенкет спасіння, бо цар щедро забезпечив їх усім, що по­трібно було кожному до прибуття у свій дім. 17 Оскільки вони добулися сюди у мирі, із пристойними подяками, то і тут також установили весело святкувати ці дні під час перебування свого. 18 Освятивши ці дні й затвердивши свою обітницю поставленням стовпа на місці бенкету,­ вони вирушили далі суходолом і мо­рем і рікою, кожен у своє житло, не­ушкоджені, вільні, у повній радості, маючи охороною царське повеління. Тоді-то придбали вони більшу, ніж раніше, силу і славу і зробилися страшними для ворогів, ні від кого ніскільки не пригноблювані у своєму володінні, 19 й усі одержали своє за описом, так що, хто мав що-небудь у себе, з величезним страхом віддавали їм, бо найбільші благодіяння явив їм найвеличніший Бог на спасіння їх. 20 Благословенний Спаситель Ізраїля на вічні часи! Амінь.

Друга книга Маккавейська *

* Книги Маккавейські перекладені з грець­кої, тому що в єврейському тексті їх немає.

 
 


Глава: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15


 

 

Глава 1

1 Братам юдеям у Єгипті — радуватися; брати юдеї у Єрусалимі й у всій країні юдейській бажають щасливого миру. 2 Нехай благо­діє вам Бог і нехай пом’яне завіт Свій з вірними рабами Своїми: Авраамом, Ісааком і Яковом! 3 Нехай дасть усім вам серце, щоб шанувати Його і виконувати волю Його всім серцем і всією душею! 4 Нехай відкриє серце ваше для закону Його і ве­лінь і дарує мир! 5 Нехай почують моління ваші і нехай буде милостивий до вас, і нехай не залишить вас під час біди! 6 Так нині тут ми молимося за вас.

7 У царювання Димитрія, у сто шістдесят дев’ятому році, ми, юдеї, писали до вас у скорботі і страждан­нях, які спіткали нас у ті роки, як ві­­­­дійшов Іасон і співумисники його від святої землі і царства. 8 Во­ни спа­лили ворота і пролили невинну кров. Тоді ми молилися Господу і були почуті, і приносили жертву і семидал, і запалювали світильники,­ і по­кладали хліби. 9 І нині звершуйте свя­то кущів у місяці Хас­леві.

10 У сто вісімдесят восьмому році, живучи в Єрусалимі й у Юдеї, і старійшини й Іуда — Аристовулу, учите­леві царя Птоломея, який походить з роду помазаних священиків, і юдеям, які перебувають у Єгипті, — радуватися і бути здоровими. 11 Визволені Богом від великих небезпек, ми урочисто дякуємо Йому, ніби ми є ті, що боролися проти царя, 12 оскіль­­ки Він вигнав тих, що ополчилися на святий град. 13 Бо коли цар пішов­ у Персію і з ним військо, яке здавалося непереможним, вони уражені були у храмі Нанеї через обман, ужи­тий жерцями Нанеї. 14 Са­ме, коли Антиох, ніби маючи намір з’єднатися з нею, прийшов на те міс­це, а друзі, які були з ним, прийшли­ взяти гро­ші, як посаг, 15 і жерці На­неї запропонували їх, і Антиох з не­ба­гатьма увійшов усередину храму, — тоді вони зачинили храм, як тільки ввійшов Антиох, 16 і, відкривши потайний отвір у склепінні, стали кидати каміння, й уразили проводиря і тих, що були з ним, і, розсікши на частини і відрубавши голови, викинули їх до тих, що знаходилися зовні. 17 В усьому благословенний Бог наш, Який віддав нечестивців. 18 От­же, маючи намір у двадцять п’ятий день Хаслева святкувати очищення храму, ми знайшли за потріб­не сповістити вас, щоб і ви звершили свя­то­ кущів і вогню, подібно до того, як Не­­ємія, побудувавши храм і жер­товник, приніс жертву. 19 Бо коли батьки наші відведені були у Персію, тоді благочестиві священики, узявши вогонь з жертовника таємно,­ сховали його у глибині колодязя, який мав безводне дно, і в ньому без­печно зберегли його, оскільки нікому не відоме було це місце.

20 Після ж багатьох років, коли угодно було Богу, Неємія, присланий від Перського царя, послав за цим вогнем нащадків тих священиків, які сховали його. Коли ж оголо­сили нам, що не знайшли вогню, а тільки густу воду, 21 тоді він наказав їм, почерпнувши, принести її; і коли потім приготовані були жертви, Неємія наказав священикам ок­ропити цією водою дрова і покладене на них. 22 Коли ж це було зроблено, і настав час, коли засяяло солнце, раніше закрите хмарами, тоді запалився великий вогонь, так що всі здивувалися. 23 Священики ж, доки горіла жертва, звершували молитву,­ священики і всі; Іонафан починав, а інші приспівували, як і Неємія. 24 Молитва ж була така: «Господи, Гос­поди Боже, Творче усіх, страшний і сильний, і праведний і милос­тивий, єдиний Цар і благодійник, 25 єдиний податель усього, єдиний праведний і всемогутній і вічний, Який визволяє Ізраїля від усякого зла, Який обрав батьків і освятив їх! 26 Прийми жертву цю за весь народ Твій — Ізраїля, і збережи цей наділ Твій, і освяти його; 27 збери розсіяння наше, визволи поневолених язичниками, зглянься на принижених і знехтуваних, і нехай пізнають язичники, що Ти Бог наш; 28 покарай гнобителів і тих, що крив­дять нас з гордовитістю, 29 насади на­род Твій на святому місці Твоєму, як сказав Мойсей». 30 Священики співали при цьому урочисті пісні. 31 Коли ж жертва була спалена, Неємія наказав водою, що залишилася, полити вели­кі камені. 32 Як тільки це було зроблено, спалахнуло полум’я, але від світла, що засяяло від жертовника, воно зникло. 33 Коли ця подія стала відомою, і донесено було цареві пер­сів, що у тім місці, де переселені священики сховали вогонь, виявила­ся вода, якою Неємія і ті, що були з ним, освятили жертви; 34 цар, після­ дослідження справи, відгородив це місце, як священне. 35 І тим, до кого цар благоволив, він роздавав багато­ дарів, які сам одержував. 36 Ті, що бу­ли з Неємією, прозвали це міс­це Не­фтар, що означає: «очищення»; багатьма ж називається воно Нефтай.

 

Глава 1. [18] 1 Мак. 4, 59. [19] Лев. 6, 9, 12. [29] Втор. 30, 4. 2 Мак. 2, 10. 3 Езд. 1, 30. Неєм. 1, 9.

 

 

Глава 2

1 У записах пророка Єремії знаходиться, що він наказав тим, що переселяються, узяти від вогню, як показано, 2 і як заповів пророк, давши тим, що переселялися, закон, щоб вони не забували повелінь Господніх і не помилялися думками своїми, дивлячись на золоті і срібні кумири і на прикрасу їх. 3 Говорячи й інше, подібне до цього, він застерігав їх не викидати закону із серця свого. 4 Було також у писанні, що цей пророк, за Божественним одкровенням, яке було йому, повелів скинії і ковчегу йти слідом за ним, коли він сходив на гору, з якої Мойсей, зійшовши, бачив насліддя Боже. 5 Прийшовши туди, Єремія знайшов житло у печері і вніс туди скинію і ковчег і жертовник кадильний, і загородив вхід. 6 Коли потім прийшли деякі з тих, що супроводжували, щоб помітити вхід, то не могли знайти його. 7 Коли ж Єремія довідався про це, то, дорікаючи їм, сказав, що це місце залишиться невідомим, доки Бог, змилосердившись, не збере сонм народу. 8 І тоді Господь покаже його, і явиться слава Господня і хмара, як явилася при Мойсеєві, як і Соломон просив, щоб особливо святилося­ місце. 9 Було сказано і те, як він, спов­нений премудрости, приніс жертву оновлення і звершення храму. 10 Як Мойсей молився Господу, і зійшов вогонь з неба, і спожив жертву, так і Соломон молився, і вогонь, що зійшов, знищив жертви всепалення. 11 І сказав Мойсей: оскільки жертва за гріх не вжита в їжу, то спожита вогнем. 12 Точно так і Соломон торжествував вісім днів.

13 Оповідається також у записах і пам’ятних книгах Неємії, як він, складаючи бібліотеку, зібрав сказання про царів і пророків і про Давида і листи царів про священні приношення. 14 Подібним чином і Іуда загублене, з нагоди війни, що була у нас, усе зібрав, і воно є у нас. 15 Отже, якщо ви маєте у тім потребу, пришліть людей, які вам доставлять. 16 Маючи намір святкувати очищення, ми писали вам про це; добре зро­бите і ви, якщо будете святкувати ці дні. 17 Бог же, Який зберіг весь народ Свій і повернув усім спадщину і царство і священство і святилище, 18 як обіцяв у законі, — уповаємо на Бога, — Він скоро помилує нас і збере від піднебесної у місце святе. 19 Бо Він визволив нас від великих бід і очистив місце. 20 Про діла ж Іуди Маккавея і братів його і про очищен­ня великого храму й оновлення жер­товника, 21 також про війни проти Антиоха Єпифана і проти сина його Евпатора, 22 і про явлення, які були з неба тим, що подвизалися за юдеїв настільки ревно, що, будучи дуже нечисленними, очищали всю країну і переслідували численні натовпи ворогів, 23 і відтворили славний у всій вселенній храм, і звільнили місто, і відновили закони, що хилилися до руйнування, коли Господь з великою милістю змилосердився над ними; 24 про все це, викладене Іасоном Киринейським у п’яти книгах, ми спробуємо коротко написати в одній книзі. 25 Бо, маючи на увазі безліч чисел і труднощі, які мають місце через велике багатство змісту, для тих, хто бажає зайнятися історичними оповідями, 26 ми потурбувалися дати душевне повчання тим, які бажають читати, полегшення тим, які намагаються утримати в пам’яті, і всім, кому доведеться читати, користь; 27 хоч для нас, які прийняли на себе труд скорочення, це нелегка справа, яка вимагає напруги і пильности, 28 як нелегко буває тому, хто готує бенкет і бажає користи іншим. Але, маючи на увазі подяку багатьох, ми охоче при­ймаємо на себе цей труд, 29 даючи точний виклад подробиць історику і намагаючись іти за прикладами скороченого викладу. 30 Бо як будівнику нового дому належить піклуватися про всю будівлю, а тому, хто повинен зайнятися різьбленням і живописом, слід вишукувати тільки­ потрібне для прикраси, так ми думаємо і про себе. 31 Заглиблюватися і говорити про все і досліджувати кожну подробицю — властиво початковому описувачеві історії. 32 То­му ж, хто робить скорочення, має бути надано переслідувати тільки стислість мови й уникати докладних досліджень. 33 Отже, у зв’язку зі сказаним, почнемо тепер оповідання: бо нерозумно збільшувати передмову до історії, а саму історію скорочувати.

 

Глава 2. [1] 2 Мак. 1, 19. [2] Посл. Єр. ст. 4–5. [4] Втор. 34, 1. [8] Вих. 40, 34. 3 Цар. 8, 22. [10] Лев. 9, 24. 2 Пар. 5, 14; 6, 3–4; 7, 1. [11] Лев. 10, 16–17. [18] Втор. 30, 4.

 

 

Глава 3

1 Коли у святому місті жили ще у повному мирі, і ретельно дотримувалися законів, за благочестям і відразою до зла первосвященика Онії, 2 бувало, і самі царі шанували це місце, і прославляли святилище багатими дарами, 3 так що і Селевк, цар Азії, давав зі своїх прибутків на всі витрати, потрібні для жертовного служіння. 4 Але якийсь Симон з коліна Веніамінового, поставлений піклувальником храму, ввійшов у суперечку з первосвящеником про порушення законів у місті. 5 І оскіль­ки він не міг перемогти Онію, то пішов до Аполлонія, сина Фрасея, який у той час був воєначальником Келе-Сирії і Фінікії, 6 й оголосив йому, що єрусалимська скарбниця наповнена незліченними багатствами, так само як незліченна кількість грошей зібрана, і немає у них потреби для приношення жертв, але все це може бути обернене під владу царя. 7 Аполлоній же, побачившись з царем, повідомив йому про зазначені багатства, а він, призначивши Іліодора, поставленого над державними справами, послав його і дав наказ вивезти згадані скарби. 8 Іліодор негайно вирушив у дорогу, під при­­водом огляду міст Келе-Сирії і Фінікії, а насправді для того, щоб ви­конати волю царя. 9 Прибувши ж у Єрусалим і будучи дружньо при­й­ня­тим первосвящеником міста, він сповістив йому про отриману вказів­ку й оголосив, задля чого прийшов, притім запитував: чи дійсно все це так? 10 Хоча первосвященик показав, що це є довірене на збереження майно вдів і сиріт, 11 і частково Гиркана,­ си­на Товії, мужа дуже знаменитого, а не так, як обмовляв нечестивий Симон, і що всього чотириста талан­тів срібла і двісті золота; 12 кривдити ж тих, які поклалися на святість міс­ця, на повагу і недоторканність храму, шанованого в усій вселенній, ніяк не слід. 13 Але Іліодор, маючи царський наказ, рішуче говорив, що це має бути взяте у царську скарбницю.

14 Призначивши день, він уві­­й­шов, щоб зробити огляд цього, і відбулося чимале хвилювання в усьому­ міс­ті. 15 Священики у священних облаченнях, упавши перед жертовником, взивали до неба, щоб Той, Який дав закон про майно, яке довіряється святилищу, у цілості зберіг його тим, що довірили. 16 Хто дивився на лице первосвященика, відчував душевне потрясіння; бо погляд його і колір обличчя, який змінився, вияв­ляв його душевне знічення. 17 Його охо­­пив жах і тремтіння тіла, з чого явна була для тих, хто дивився, скор­бота його серця. 18 Деякі родинами ви­­бігали з домів на всенародне моління, бо випадало священному міс­цю зазнати наруги; 19 жінки, оперезавши груди веретищами, натовпами ходили по вулицях; усамітнені діви деякі бігли до воріт, інші — на стіни, а деякі дивилися з вікон, 20 усі ж, простягаючи до неба руки, молилися. 21 Зворушливо було, як народ натовпами кидався ниць, а сильно знічений первосвященик стояв у очі­куванні. 22 Вони благали Вседер­жи­теля Бога зберегти довірене у ці­­ло­сті тим, що довірили. 23 А Іліодор виконував те, що було припущенням. 24 Коли ж він із озброєними­ людьми увійшов уже в скарб­ницю, Господь батьків і Владика усякої вла­ди явив велике знамення: всі, хто насмілився увійти з ним, бу­дучи ура­женими страхом сили Божої, прийшли у знемогу і жах, 25 бо явився їм кінь зі страшним вершником, по­критий прекрасним покровом: швид­ко несучись, він уразив Ілі­одора передніми копитами, а той, хто сидів на ньому, здавалося, мав золоте всеозброєння. 26 Явилися йому і ще інші два юнаки, квітучі силою, прекрасні на вигляд, благоліпно одягнені, які, ставши з того й іншого боку, безупинно бичували його, заподіюючи йому багато ран. 27 Коли він раптово упав на землю й обійнятий був великою темрявою, тоді підняли його і поклали на ноші. 28 Того, хто з великим почтом і охоронцями тільки-но увійшов у зазначену скарбницю, винесли як безпомічного, ясно пізнавши всемогутність Божу. 29 Бо­жественною силою він був повалений безмовним і позбавленим усякої надії і порятунку. 30 Вони ж благословляли Господа, Який прославив Свою оселю; і храм, який незадовго перед тим був наповнений страхом і смутком, явленням Господа Вседер­жителя наповнився радістю і веселощами. 31 Невдовзі деякі з близьких Іліодора, прийшовши, благали Онію прикликати Всевишнього­ і да­рувати життя тому, хто лежав уже конаючи. 32 Первосвященик, побоюючись, щоб цар не подумав, що юде­ями зроблено яке-небудь зловмишлення проти Іліодора, приніс жертву­ за його порятунок. 33 Коли ж перво­священик приносив умилостивительну жертву, ті самі юнаки знову явилися Іліодору, прикрашені тим самим одягом, і, ставши, сказали йому: віддай велику подяку первосвященику Онії, бо заради нього Господь дарував тобі життя; 34 ти ж, покараний від Нього, сповіщай усім велику силу Бога. І, сказавши це, вони стали невидимі. 35 Іліодор же, принісши жертву Господу і давши ба­гато обітниць Тому, Хто зберіг йому життя, і подякувавши Онії, повернувся з воїнами до царя, 36 і перед усіма свідчив про діла великого Бо­га, які він бачив своїми очима. 37 Ко­ли ж цар запитав Іліодора, хто був би здатний, щоб ще раз послати в Єрусалим, він відповів: 38 якщо ти маєш якого-небудь ворога і супротивника твого правління, то пошли його туди, і зустрінеш його покараним, якщо тільки залишиться він у живих, бо на місці цьому істинно перебуває сила Божа: 39 Він Сам, Який перебуває на небі, є стражем і заступником того місця, і тих, що приходять зі злим наміром, уражає й умертвляє. 40 Ось що стало­ся з Іліодором, і так урятована скарб­ниця храму.


 

 

Глава 4

1 А вищезгадуваний Симон, зробившись зрадником скарбів і бать­­ківщини, зводив наклепи на Онію, ніби він сам заохочував Іліодора і був винуватцем зла. 2 Благодійника міста, піклувальника за єдиноплемінників і ревнителя законів, він насмілився називати супротивником правителя. 3 Коли ж ворожнеча дійшла до того, що через одного з довірених людей Симона стали звершуватися вбивства: 4 тоді Онія, бачачи, що боротьба небезпечна, що Аполлоній, як воєначальник Келе-Сирії і Фінікії, шаленіє, збільшуючи злобу Симона, 5 вирушив до царя, не як обвинувач співгромадян, але маючи­ на увазі користь кожного й усього народу, 6 бо він бачив, що без царсь­кого захисту неможливо мирно влаштувати справи, і Симон не зали­шить свого безумства. 7 Але ко­ли по­­мер Селевк, і одержав царство Анти­ох, прозваний Єпифаном, тоді домагався священноначалля Іасон, брат Онії, 8 пообіцявши царю при побаченні триста шістдесят талантів срібла і з деяких прибутків вісім­десят талантів. 9 Понад те обіцяв і ще підписати сто п’ятдесят талантів, якщо надано йому буде владою його влаштувати училище для тілес­них вправ юнаків і писати єрусалим­лян антиохійцями. 10 Коли цар дав згоду, і він одержав владу, негайно почав схиляти одноплемінників своїх до еллінських звичаїв. 11 Він відки­нув людинолюбно надані юдеям царські пільги за клопотанням Іоана, батька Евполемового, який посилав посольство до римлян про дружбу і союз; порушуючи законні установи, він вводив супротивні закону звичаї.­ 12 Навмисно під самою фортецею по­будував він училище для тілесних вправ юнаків і, залучивши кращих з юнаків, підводив їх під соромітну покришку. 13 Так з’явилася схильність до еллінізму і зближення з іноплемінництвом унаслідок непомірного нечестя Іасона, цього безбожника, а не первосвященика, 14 так що священики перестали бути ревними до служіння жертовнику і, нехтуючи храм і будучи недбалими до жертв, поспішали брати участь у противних закону іграх палестри за закликом кинутого диска. 15 Ні у що стави­ли вони вітчизняну пошану; тільки еллінські почесті визнавали найкращими. 16 За це спіткало їх тяжке відвідування, і ті самі, з якими вони змагалися у способі життя і хотіли в усьому уподібнитися, стали їхніми ворогами і мучителями; 17 бо нечестиво чинити проти Божественних законів неможливо безкарно, як по­казує час, що настає після того. 18 Ко­ли святкувалися у Тирі п’ятирічні ігри, і цар був присутній там, 19 тоді нечестивий Іасон послав туди глядачами антиохійців з Єрусалима, щоб доставити триста драхм срібла на жертву Геркулесу; але самі ті, що принесли, просили не вживати їх на жертву, вважаючи це непристойним, а призначити на інші витрати: 20 отже, ним послані ці гроші у жертву Геркулесу від імені того, хто посилав, а тими, що принесли, вони обернені на влаштування гребних суден. 21 Ко­ли потім Аполлоній, син Менесфея, був посланий у Єгипет з нагоди сход­ження на престіл царя Птоломея Филометора, Антиох запідозрив його у ворожості до себе і почав намагатися убезпечити себе проти нього; тому, вирушивши в Іоппію, він прийшов до Єрусалима. 22 Чудово при­йнятий Іасоном і містом, він увійшов при світильниках і вигуках, і звідти вирушив з військом у Фінікію. 23 Піс­­ля трьох років Іасон послав Менелая, брата вищезгаданого Симона, щоб він доставив цареві гроші і зробив представлення деяких потріб­них справ. 24 Він же, представившись цареві і підлестивши його владі, захопив собі священноначалля, надбавивши триста талантів срібла проти Іасона. 25 Одержавши від царя накази, він повернувся, не принісши з собою нічого гідного первосвященства, а тільки гнів жорстокого тирана і лють дикого звіра. 26 Так Іасон, який обманув свого брата, сам був обманутий іншим і, як вигнанець, відійшов у країну Аммонитську. 27 Менелай же одержав владу, але ніскільки не турбувався про обіцяні цареві гроші, хоч Сострат, начальник міської фортеці, і робив вимоги, 28 бо на ньому лежав збір данин; з цієї причини обоє вони були викликані царем. 29 Менелай залишив спадкоємцем первосвященства брата свого Лисимаха, а Сострат — Кратита, начальника кіпрян.

30 У той час, як це відбувалося, збунтувалися тарсяни і маллоти за те, що вони віддані були у дар Антиохиді, наложниці царській. 31 Тому цар поспішно вирушив, щоб дати лад справам, залишивши замість себе Андроника, одного з почесних санов­ників. 32 Тоді Менелай, думаючи скористатися сприятливою нагодою, викрав із храму деякі золоті сосуди і подарував Андронику, а інші продав у Тирі й навколишніх містах. 33 Достовірно дізнавшись про те, Онія викрив його і відійшов у безпечне місце — Дафну, що лежить біля Антиохії. 34 Тому Менелай, заставши наодинці Андроника, просив його уби­ти Онію; і він, прийшовши до Онії і підступно запевнивши його, давши­ руку з клятвою, хоч і був у пі­­­­­доз­рі, пе­­­­реконав його вийти зі сховища і негайно убив, не посоромившись правди. 35 Цим роздратовані були не тільки юдеї, але і багато хто з інших­ народів, і обурювалися на беззаконне убивство цього мужа. 36 Ко­ли ж цар повернувся з країн Киликії, то юдеї, які були у місті, (*разом) з обуреними еллінами донесли йому, що Онію вбили безвинно. 37 Ан­тиох, ду­шевно засмучений і роз­чулений спів­чуттям, оплакував чесноти і велике благочестя померлого, 38 й у гніві на Андроника, негайно знявши з нього порфиру і роздерши одяг, наказав водити його по всьому місту і на тому самому місці, де він злочинно погубив Онію, стратити­ вбив­цю; чим Господь і воздав йому заслу­жену кару.

39 Коли ж у місті було вчинено багато святотатств Лисимахом, зі зволення Менелая, і рознеслася про те чутка, то народ повстав на Лисимаха, бо викрадено було багато золотих сосудів. 40 Коли повстав народ, сповнений гніву, то Лисимах озброїв до трьох тисяч чоловік і почав без­законне насильство під проводом одного тирана, старого літами і не менш застарілого у безумстві. 41 По­ба­чивши таке насильство Лисимаха,­ одні схопили каміння, інші — товсті кілки, а деякі, хапаючи з зем­лі пилюку, кидали всі разом на людей Лисимаха, 42 і таким чином багатьох з них поранили, інших уразили, і всіх змусили тікати, а самого свя­то­татця умертвили біля скарб­ниці. 43 Що­до цього відбувся суд над Менелаєм. 44 Коли цар прибув у Тир, то послані від зібрання старійшин три мужі представили йому скаргу. 45 Менелай, уже взятий, обіцяв Птоломею, синові Дорименовому, великі гроші, якщо він ублагає за нього царя. 46 І Птоломей, відкликавши царя у притвор під приводом відпочинку, перекрутив справу. 47 Менелая, винуватця всього зла, звільнив від звинувачень, а нещасних, які, якби і перед скіфами говорили, були б відпущені незасудженими, засудив на смерть. 48 Так швидко понесли несправедливу страту ті, що говорили на захист міста, народу і священних сосудів. 49 Тиряни, обурюючись на те, щедро доставили потрібне для поховання їх. 50 А Менелай, завдяки користолюбству начальників, ут­римав за собою владу і, зростаючи у злобі, зробився жорстоким ворогом громадян.


 

 

Глава 5

1 Близько цього часу Антиох по­­чав другий похід у Єгипет. 2 Сталося, що над усім містом майже протягом сорока днів являлися у повітрі вершники, які носилися у золотих одежах і на зразок воїнів (були) озброєні списами, 3 і стрункі загони кінноти, і напади і відступи з обох боків, обертання щитів, безліч списів і змахи мечів, кидання стріл і блиск золотого обладунку й усякого роду озброєння. 4 Чому всі молилися, щоб це явлення було до блага.

5 Коли потім рознеслася неправдива чутка, начебто Антиох помер, Іасон, зібравши не менше тисячі му­жів, зробив раптовий напад на місто, коли вони зійшли на стіну і вреш­ті місто було взяте, Менелай утік у фортецю. 6 А Іасон нещадно чинив кровопролиття між своїми спів­гро­ма­дянами, не думаючи про те, що ус­піх проти одноплемінників є най­біль­ше нещастя, і уявляючи одер­жа­­ти­ тро­феї ніби від ворогів, а не одно­пле­­мінних. 7 Утім, він не досяг начальства, а кінцем його зловмис­ницт­ва було те, що він з ганьбою, як утікач, знову пішов у країну Аммонитську. 8 Кінцем його злісного життя було те, що, звинувачений перед Аретою, володарем Аравійським, він бігав з міста у місто, всіма пересліду­ваний і ненавидимий, як відступник від законів, і зневажений, як ворог батьківщини і співгромадян, був виг­наний у Єгипет. 9 Той, який багатьох вигнав з батьківщини, сам загинув на чужій стороні, прийшовши до лакедемонян і сподіваючись, через ро­динне походження, знайти у них при­тулок. 10 Залишивши багатьох без поховання, він сам залишився неоплаканим, і не удостоєний ні поховання, ні батьківського гробу.­

11 Коли все, що відбулося, дійшло до слуху царя, він подумав, що Юдея відходить від нього, піднявся з Єгипту, розлютившись у душі, і взяв місто озброєною рукою. 12 Він наказав воїнам нещадно бити усіх, хто трапиться, й умертвляти, хто ста­не ховатися у домах. 13 Так звершилося побиття юних і старих, умертв­лення чоловіків, дружин і дітей, заколення дів і немовлят. 14 Протягом трьох днів загинуло вісімдесят тисяч: сорок тисяч упало від руки вбивць, і не менше убитих було продано. 15 Але, не задовольнившись цим, він насмілився ввійти у най­святіший на всій землі храм, маючи­ провідником Менелая, цього зрад­ника законів і батьківщини. 16 Сквер­ними руками приймаючи священні сосуди й інші речі, пожертвувані ін­шими царями на звеличення і славу і честь святого місця, грабуючи не­­­честивими руками, роздавав. 17 І зве­личився Антиох у своїх думках, не розуміючи, що Господь на короткий час прогнівався за гріхи тих, що жи­ли­ у місті, чому і залишилося без захисту це місце. 18 Якби вони не були обійняті багатьма гріхами, тоді подібно до Іліодора, посланого царем Селевком оглянути скарбницю, і він, лиш тільки увірвався б, негайно був би покараний і залишив би свою зухвалість. 19 Але Господь обрав не для місця народ, а для народу­ це місце. 20 Тому і саме місце, ставши причетним до колишніх народних нещасть, прилучилося потім до благодіянь Господа і, бувши залишеним Всемогутнім у гніві, знову, з милосердя верховного Владики, постало в усій славі.

21 Отже, Антиох, викравши з храму тисячу вісімсот талантів, поспішно відійшов до Антиохії, у гордовитості серця знаходячи можливим зробити землю судноплавною і море сухопутним. 22 Тим часом він залишив приставників, щоб гнітити народ, у Єрусалимі — Филипа, родом фригійця, норовом же людину ще більш жорстоку, ніж той, що поставив його, 23 а в Гаризині — Андроника, і зверх того Менелая, який перевершив інших злобою до жителів і мав вороже ставлення до громадян­ юдейських. 24 Він послав винуватця нечестя, Аполлонія, з двадцятьма двома тисячами війська, повелівши всіх дорослих побити, а жінок і дітей продавати. 25 Він же, прийшовши у Єрусалим і удавано зберігаючи­ мир, зволікав до святого дня су­боти і, застигнувши юдеїв під час спокою, повелів своїм людям озброїтися. 26 Усіх, що вийшли на це видовище, він умертвив і, ввірвавшись з військом у місто, побив безліч народу. 27 А Іуда Маккавей, десятий у роді своєму, відійшов у пустелю і жив зі своїми прихильниками у горах за подобою звірів, годуючись травами, щоб не стати причетним до осквернення.


 

 

Глава 6

1 Через якийсь час цар послав одного старця, афінянина, примушувати юдеїв відступати від зако­нів батьківських і не жити за законами Божими, 2 а також осквернити­ храм Єрусалимський і найменувати його храмом Юпітера Олімпійського, а храм у Гаризині, оскільки меш­канці того місця прибульці, храмом Юпітера странноприїмного. 3 Важким і нестерпним було для народу не­­щастя, що настало. 4 Храм наповнився любодійством і нечестям від язичників, які, спілкуючись з блуд­ницями, змішувалися з жінками у са­мих священних притворах і вно­си­ли всередину речі недозволені. 5 І жертовник наповнився непотребними, забороненими законом речами. 6 Не можна було ні зберігати суботи, ні до­­тримуватися батьківських свят, ні на­віть називатися юдеєм. 7 З тяжким­ примусом водили їх щомісяця у день народження царя на ідольські жерт­ви, а на свято Діониса примушували юдеїв у плющових вінках іти в урочистому ході на честь Діониса. 8 Таке повеління вийшло і сусіднім еллінським містам, за наущенням Птоломея, щоб вони так само діяли проти юдеїв і змушували їх приносити ідольські жертви, 9 а тих, що не погоджувалися перехо­ди­ти до еллінських звичаїв, убива­ли.­­ Тоді-то можна було бачити справжню біду. 10 Дві жінки звинувачені були у тім, що обрізали своїх дітей; і за це, привісивши до сосків їхніх немовлят і перед народом провівши по місту, скинули їх зі стіни. 11 Інші бігли у ближні печери, щоб потай святкувати сьомий день, але, будучи виданими Филипу, були спалені, бо вони неправедним вважали захи­щатися з поваги до святости дня.

12 Тих, кому випаде читати цю книгу, прошу не страшитися напастей і зрозуміти, що ці страждання служать не на погублення, а на напоумлення роду нашого. 13 Бо те са­ме, що нечестивцям не дається бага­то часу, але швидко піддаються вони карам, є знамення великого благодіяння. 14 Бо не так, як до інших народів, продовжує Господь дов­го­терпіння, щоб карати їх, коли вони досягнуть повноти гріхів, не так судив Він про нас, 15 щоб покарати нас після, коли вже досягнемо краю гріхів. 16 Він ніколи не відбирає у нас Своєї милости і, караючи нещастями, не залишає Свого народу. 17 Втім, нехай буде це сказано на пам’ять нам: після цих небагатьох слів повернемося до оповіді.

18 Був такий собі Єлеазар, з перших­ книжників, муж, який уже до­сяг­­ старости, але дуже красивої зов­ніш­­­­но­с­ти: його примушували, розкриваючи­ йому рот, їсти свиняче м’ясо. 19 Віддаючи перевагу славній смерті перед зганьбленим життям, він добровільно пішов на муки, і плював, 20 як належало тим, хто вирішив­ ус­тояти проти того, чого з любови до життя не дозволено споживати. 21 То­ді приставлені до беззаконного жерт­во­приношення, які знали цього му­жа­ з давнього часу, відкликавши його, наодинці переконували його принес­ти ним самим приготоване м’ясо, яке він міг би споживати, і прикинутися, начебто їсть призначене від царя жертовне м’ясо, 22 щоб через це уник­нути смерти і за давньою з ними друж­­бою скорис­татися їхнім людино­любством. 23 Але він, утвердившись у добрій думці, гідній його віку і поважної старости і досягнутої ним славної сивини, і благочестивого з дитинства виховання, а найбільше — святого і Богом даного законоположення, згідно з цим відповів, і сказав: негайно віддати на смерть; 24 бо негідно у нашому віці лицемірити, щоб багато хто з юних, дізнавшись, що дев’янос­то­літній Єлеазар перейшов у язичництво, 25 і самі внаслідок мого лицемірства, заради корот­кого і нікчемного життя, не впали через мене в оману, і через те я поклав би нечестя і пляму на мою старість. 26 Як­що у даний час я і позбудуся мук від людей, але не уникну правиці Всемогутнього ні в цьому житті, ні після смерти. 27 Тому, муж­ньо розлу­чаючись тепер з життям, сам я буду гідним старости, 28 а юним залишу добрий приклад — охоче і мужньо приймати смерть за шановані і святі­ закони. Сказавши це, він одразу ж пішов на муки. 29 Тоді й ті, які вели його, незадовго перед цим вияв­лену до нього доброзичливість змі­ни­­ли на ненависть через вищесказані слова, бо вони вважали їх бо­жевіллям. 30 Го­туючись уже померти під ударами, він, застогнавши, промовив: Господу, Який має досконале відання, відомо, що я, маючи можливість уникнути смерти, приймаю через бичування тіла жорстокі страж­дання, а душею охоче терплю їх зі страху пе­ред Ним. 31 І так помер він, залишивши у смерті своїй не тільки юнакам, але і дуже багатьом з наро­ду зразок доблести і пам’ятник доб­рочесности.

 

Глава 6. [12] 3 Езд. 16, 20. [13] Євр. 12, 6–8. [18] Лев. 11, 7. 2 Мак. 7, 1.

 

 

Глава 7

1 Трапилося також, що були схоп­­­лені сім братів з матір’ю, яких примушував цар їсти недозволе свиняче м’ясо, їх били бичами і жилами. 2 Один з них, взявши на себе відповідь, сказав: про що ти хочеш запитувати, або про що дізнатися від нас? ми готові краще померти, ніж переступити отецькі закони. 3 Тоді цар, озлобившись, наказав розпалити сковороди і казани. 4 Коли вони були розпалені, негайно наказав тому, який узяв на себе відповідь, відрізати язик і, здерши шкіру з нього, відітнути члени тіла, на виду інших братів і матері. 5 Позбавленого всіх членів, але ще дихаючого, повелів віднести до багаття і палити на сковороді; коли ж від сковороди поширилися сильні випари, вони разом з матір’ю умовляли одне одного мужньо перетерпіти смерть, го­ворячи: 6 Господь Бог бачить і за істиною змилосердиться над нами, як Мойсей звістив у своїй пісні перед лицем народу: «і над рабами Своїми змилосердиться». 7 Коли помер перший, вивели на наругу другого і, здерши з голови шкіру з волоссям, запитували, чи буде він їсти, перше ніж будуть мучити по частинах його тіло? 8 Він же, відповідаючи вітчизняною мовою, сказав: ні. Тому і він прийняв муки таким же чином, як перший. 9 Будучи ж при останньому подиху, сказав: ти, мучителю, позбав­ляєш нас теперішнього життя, але Цар миру воскресить нас, які помер­ли за Його закони, для життя вічного. 10 Після того третій підданий був нарузі, і на вимогу дати язик — негайно виставив його, безстрашно простягнувши і руки, 11 і мужньо сказав: від неба я одержав їх і за закони Його не шкодую їх, і від Нього сподіваюся знову одержати їх. 12 Сам цар і ті, що були з ним, здивовані були такою мужністю отрока, як він ні у що ставив страждання. 13 Коли помер і цей, у такий самий спосіб шматували і мучили четвертого. 14 Будучи близьким до смерти, він так говорив: тому, хто помирає від людей, бажано покладати надію на Бога, що Він знову оживить; для тебе ж не буде воскресіння до життя. 15 Потім привели і почали мучити п’ятого. 16 Він, дивлячись на царя, сказав: маючи владу­ над людьми, ти, сам підданий тлінню, робиш, що хочеш; але не думай, щоб рід наш залишений був Богом. 17 Зачекай, і ти побачиш велику силу Його, як Він покарає тебе і сім’я твоє. 18 Після цього привели шостого, який, готуючись до смерти, сказав: не обманюй себе даремно, бо ми терпимо це за себе, згрішивши перед Богом нашим, від того і сталося гідне подиву. 19 Але не думай залишитися безкарним ти, що набрався сміливости протистояти Богу. 20 Най­більше ж достойна здивування і слав­ної пам’яті мати, яка, бачачи, як сім її синів умертвлені протягом од­ного дня, благодушно переносила це у надії на Господа. 21 Сповнена доб­лес­них почуттів і укріплюючи жіноче міркування чоловічим духом, во­на заохочувала кожного з них вітчизня­ною мовою і говорила їм: 22 я не знаю, як ви з’явилися в утробі моїй; не я дала вам дихання і життя; не мною утворився склад кожного. 23 Отже, Творець світу, Який утворив природу людини й упорядкував походження усіх, знову дасть вам дихання і життя з милістю, оскільки ви тепер не щадите самих себе за Його закони. 24 Антиох же, думаючи, що його зневажають, і приймаючи ці слова за наругу над собою, переконував наймолодшого, який ще залишався, не тільки словами, але і клятвеними запевненнями, що і збагатить і ощас­ливить його, якщо він відступить від отецьких законів, що буде мати його за друга і довірить йому почесні посади. 25 Але оскільки юнак ніскільки не слухав, то цар, покликавши матір, переконував її порадити синові зберегти себе. 26 Після багатьох його умовлянь, вона погодилася умовляти сина. 27 Нахилившись же до нього і насміхаючись з жорстокого мучителя, вона так говорила вітчизняною мовою: сину! май милість до мене, яка дев’ять місяців носила тебе в утробі, три роки годувала тебе молоком, вигодувала і виростила і виховала тебе. 28 Благаю тебе, дитя моє, подивися на небо і землю і, бачачи все, що на них, пізнай, що все створив Бог з нічого і що так з’явився і рід людський. 29 Не страшися цього вбивці, але будь достойним братів твоїх і прийми смерть, щоб я з милос­ти Божої знову придбала тебе з братами твоїми.

30 Коли вона ще продовжувала говорити, юнак сказав: чого ви очікуєте? Я не слухаю повеління царя, а підкорююся повелінню закону, який був даний батькам нашим через Мойсея. 31 Ти ж, винахіднику всього зла для євреїв, не уникнеш рук Божих. 32 Ми страждаємо за свої грі­хи. 33 Якщо для напоумлення і пока­рання нашого живий Господь і про­гнівався на нас на деякий час, то Він знову змилостивиться над ра­бами Сво­їми; 34 ти ж, нечестивий і най­злочинніший з усіх людей, не підносься марно, величаючись облудни­ми надіями, що ти піднімеш руку на рабів Його, 35 бо ти ще не уник суду всемогутнього і всевидючого Бога. 36 Брати наші, перетерпівши нині ко­роткі муки, за завітом Божим одержали життя вічне, а ти за судом Бо­жим понесеш праведне покарання за гордовитість. 37 Я ж, як і брати мої, віддаю і душу і тіло за отецькі закони, закликаючи Бога, щоб Він скоро­ змилосердився над народом, і щоб ти з муками і карами сповідав, що Він єдиний є Бог, 38 і щоб на мені і на братах моїх закінчився гнів Все­мо­гутнього, який праведно спостиг весь рід наш. 39 То­ді розгніваний цар учинив з ним ще жорстокіше, ніж з інши­ми, обурюючись за насміяння. 40 Так і цей скінчив життя чистим, ціл­ком поклавшись на Господа. 41 Піс­­­­ля си­нів померла і мати.

42 Про жертви ідольські і про незвичайні муки сказано достатньо.

 

Глава 7. [6] Втор. 32, 43.

 

 

Глава 8

1 Тим часом Іуда Маккавей і ті, що були з ним, таємно входячи у селища, скликали родичів і, приймаючи тих, що залишилися в юдействі, зібрали до шести тисяч мужів. 2 Вони взивали до Господа, щоб Він зглянувся на народ, який усі топчуть, і пожалів храм, осквернений людьми­ нечестивими; 3 щоб помилував розорене місто, близьке до того, щоб зрівнятися з землею, і почув кров, яка волає до Нього; 4 щоб згадав про беззаконне погублення безвинних немовлят і про колишні хуління Його імені, й обурився на злих. 5 Оточивши­ себе багатьма, Маккавей зробився непереможним для язичників, коли гнів Господа перетворився на милість. 6 Раптово нападаючи на міста і селища, він спалював їх, і, займаючи зручні місця, немало переміг ворогів, змушуючи їх утікати; 7 переважно він обирав собі на допомогу для таких справ ночі, і чутка про його мужність розносилася всюди.

8 Филип, бачачи, що цей муж помалу входить у силу, а частіше буває щасливий у ділах, писав до Птоломея, воєначальника Келе-Сирії і Фінікії, щоб він допоміг ділам царя. 9 Він же, негайно обравши Никанора,­ сина Патроклового, одного з пер­ших своїх друзів, послав його, підпо­ряд­кувавши йому не менше двадцяти тисяч чоловік з різних народів, знищити весь рід юдеїв; приєднав до нього і Горгія воєначальника, досвід­ченого у справах військових. 10 Никанор ухвалив: данину у дві тисячі талантів, яку цар винен був римлянам, поповнити від полонення юдеїв. 11 Тому негайно послав у приморські міста, запрошуючи їх купувати у раби юдеїв і обіцяючи доставляти по дев’яносто полонених за один талант; але не очікував він тієї пом­с­­ти, яка готова була прийти на нього­ від Всемогутнього. 12 Іуді ж дано було знати про прихід Никанора, і коли він передав тим, що були з ним, про прибуття війська, 13 тоді боязкі й ті, що не вірили у воздаяння Боже, розбіглися, залишивши місця свої. 14 Ін­ші ж продавали все, що залишилося­ у них, і благали Господа визволити їх, проданих нечестивим Никанором раніше битви, 15 якщо не для них, то заради завітів з батьками їхніми і наречення на них святого і славного імені Його.

16 Тоді Маккавей зібрав тих, що були з ним, числом шість тисяч мужів, і умовляв їх не страшитися ворогів і не боятися великої кількости язичників, що неправедно йдуть на них, але мужньо битися, 17 маючи перед очима неправедно нанесену ними образу святому місцю і розо­рення зганьбленого міста і порушення праотецьких настанов. 18 Бо, — говорив він, — вони надіються на зброю і відважність, а ми надіємося на всемогутнього Бога, Який одним помахом може подолати і тих, що йдуть на нас, і весь світ. 19 Він розпо­вів їм і про те заступництво, яке одержували їхні предки, і як при Сеннахиримі погублені сто вісімдесят п’ять тисяч мужів, 20 і про битву, що була у Вавилоні проти галатів, як вони прийшли на битву в кількості лише восьми тисяч з чотирма тисячами македонян, і коли македоняни змішалися, то ці вісім тисяч погубили сто двадцять тисяч завдяки допомозі, яка була їм з неба, й одержали велику здобич. 21 Такими розповідями зробивши їх без­страшними і готовими померти за закони і батьківщину, він розділив військо на чотири загони, 22 призначивши вождями кожного загону братів своїх: Симона, Йосифа та Іонафана, і підпорядкувавши кожному по тисячі п’ятсот чоловік. 23 Потім наказав Єлеазару читати священну книгу, і, обнадіявши Божою допомогою, сам прийняв провід над передовим загоном і вступив у битву з Никанором. 24 Оскільки помічником їх був Усемогутній, то вони побили ворогів понад дев’ять тисяч, і ще більшу частину Никанорового війська залишили пораненими і покаліченими, і всіх змусили втікати. 25 Узяли і гроші у тих, що прийшли купувати їх; переслідували їх на значну відстань, і повернулися, будучи зупинені часом. 26 Бо це був день перед суботою; з цієї причини вони і не продовжували гнатися за ними. 27 Зібравши ж за ними зброю і знявши обладунок з ворогів, вони святкували суботу, щиро дякуючи і прославляючи Господа, Який спас їх у той день і Який почав являти їм Своє милосердя. 28 Після суботи, виділивши зі здобичі калікам, удовам і сиротам, інше розділили між собою і дітьми своїми. 29 Закінчивши це, вони встановили громадську молитву, і благали милосердого Гос­пода остаточно примиритися з рабами Своїми. 30 І тоді, як Тимофій і Вакхид напали на них спільно, вони побили понад двадцять тисяч і легко оволоділи високими фортецями; вони розділили дуже багато здобичі рівними частинами між собою й ка­ліками і сиротами і вдовами, ще ж і старійшинами. 31 Зібравши після них зброю, ретельно склали все у зручних місцях, іншу ж здобич принесли­ у Єрусалим. 32 Убили і вождя військ Тимофієвих, людину дуже нечестиву, яка заподіяла багато зла юдеям. 33 Потім, торжествуючи перемогу на батьківщині, вони спалили Каллисфена і деяких інших, які спалили священні ворота й утекли в один дім, так що ці за своє нечестя понесли гідну відплату. 34 А найзлочинніший Никанор, який привів тисячу купців для купівлі юдеїв, 35 за допомогою Божою посоромлений був тими, яких вважав за ніщо, і, скинувши розкішний одяг, під виглядом біглого раба через внутрішні землі прийшов один в Антиохію, вкрай засмучений поразкою війська. 36 Той, який взявся доставити римлянам данину від полонених у Єрусалимі, оголосив, що юдеї мають захисником Бога, і таким чином залишаються неушкод­женими, тому що підкорюються ус­тановленим від Бога законам.

 

Глава 8. [19] 4 Цар. 19, 35. Сир. 48, 24. Іс. 35, 36. 1 Мак. 7, 41.

 

 

Глава 9

1 Близько того ж часу Антиох безславно повертався з меж Пер­сії. 2 Бо він увійшов у так званий Пер­сеполь і мав намір пограбувати храм і оволодіти містом. Тому збігся народ, і взялися за зброю, й Антиох, змушений жителями втікати, повинен був із соромом повернутися назад. 3 Коли знаходився він біля Екбатани, донесли йому про те, що трапилося з Никанором і з Тимофієм. 4 Запалавши гнівом, він думав зігнати на юдеях зло на тих, що змусили його втікати; тому наказав погоничеві колісниці безперестанно гнати і прискорювати подорож, тоді як небесний суд уже йшов слідом за ним. Бо він сказав із зарозумілістю: кладовищем для юдеїв зроблю Єрусалим, коли прийду туди. 5 Але всевидючий Господь, Бог Ізраїлів, уразив його незцілимим і невидимим ударом: як тільки скінчив він ці слова, схопили його нестерпний біль живота і жорстокі внутрішні муки, 6 і цілком праведно; бо він багатьма і надзвичайними муками терзав утроби інших. 7 Але він ніскільки не залишав своєї гордости, і ще більше сповнювався зарозумілости, дихаючи вогнем люті на юдеїв і наказуючи прискорювати подорож. Тоді сталося, що він упав з колісниці, яка неслася швидко, і тяжким падінням пошкодив усі члени тіла. 8 І той, який тільки що думав з гордости, більш ніж людської, повелівати хвилями моря і думав на терезах зважити висоти гір, повалений був на землю, і несений був на ношах, показуючи всім явну силу Божу, 9 так що з тіла нечестивця у безлічі випов­зала черва, і ще у живого випадали­ частини тіла від хвороб і страждань; запах же смороду від нього нестерп­ний був у цілому війську. 10 І того, який незадовго перед тим мріяв тор­катися зірок небесних, ніхто не міг носити через нестерпний сморід. 11 Тепер-то, будучи розтрощеним, по­чав він залишати свою велику гордовитість і приходити до пізнання, коли за покаранням Божим страждання його посилювалися з кожною хвилиною. 12 Сам не в силах зносити свого смороду, він так говорив: праведно підкорятися Богу, і смертному не слід думати гордовито бути рівним Богу. 13 Нечестивець молив Господа, Який вже не милував його, і говорив: 14 «Святе місто, яке поспішав я зрівняти з землею і зробити кладовищем, оголошую вільним; 15 юдеїв, яких вирішив не дозволяти ховати, а викидати разом з дітьми їхніми хижим птахам і звірам, зроблю всіх рівними афінянам; 16 свя­тий храм, який колись пограбував, прикрашу найкращими дарами, священні сосуди поверну всі, і ще у біль­шій кількості, і необхідні для жертов­ витрати буду робити з моїх прибутків; 17 понад те сам зроблюсь юдеєм,­ і, проходячи по всякому населеному місцю, буду звіщати силу Божу». 18 Але коли болі ніскіль­ки не зменшувалися, бо прийшов уже на нього праведний суд Божий, він, упав­­ши у відчай, написав до юдеїв лист, який мав значення благання, такого зміс­ту: 19 «Цар і воєначальник Антиох добрим юдеям-громадянам — багато­ радуватися, і бути здоровими і благоденствувати. 20 Якщо ви здорові­ з дітьми вашими, і справи ваші йдуть за вашим бажанням, то я воздаю Богу найбільшу подяку, покладаючи надію на небо. 21 Я ж лежу у хворобі і з любов’ю згадую про вашу шанобливість і прихильність до мене. Повертаючись з меж Персії і зазнавши тяжкої хвороби, я за потрібне вважаю подбати про загальну безпеку всіх. 22 Хоч я не впадаю у відчай і маю повну надію звільнитися від хвороби, 23 але, знаючи, що і батько мій, коли воював у верхніх країнах, оголосив наступника, 24 щоб, коли станеться що-небудь несподіване, або оголошена буде якась незгода, жителі країни знали, кому надане правління, і не бентежилися; 25 понад те зауважуючи, що навколишні володарі і сусідні з нашою державою спостерігають час і вичікують, який буде кінець, я призначив царем сина мого Антиоха, якого я вже часто під час походів у верхні сатрапії дуже багатьом з вас доручав і представляв; і йому я написав особисто. 26 От­же, переконую вас і прошу, щоб ви, пам’ятаючи мої благодіяння взагалі і зокрема, зберегли вашу теперіш­ню прихильність до мене і до сина мого. 27 Бо я впевнений, що він, ідучи­ за моїм бажанням, буде поводитися з вами милостиво і людинолюбно».

28 Так цей людиновбивця і богохульник, перетерпівши тяжкі страждання, які заподіював іншим, скін­чив життя на чужій стороні у горах найжалюгіднішою смертю. 29 Тіло його привіз Филип, співвихованець його, який, боячись сина Антиохового, відійшов до Птоломея Филопатора в Єгипет.

 

Глава 9. [5] 2 Пар. 16, 9.

 

 

Глава 10

1 Маккавей же і ті, що були з ним, під проводом Господа, знову зайняли храм і місто, 2 а побу­довані іноплемінниками на площі жер­товники і капища зруйнували. 3 Очистивши храм, вони спорудили інший жертовник; розпаливши камені і взявши з них вогонь, принесли жертву після дворічної перерви, зробили кадильницю і свічники і предкладення хлібів. 4 Влаштувавши все це, вони молили Господа, падаючи ниць, щоб їм не зазнавати біль­ше таких бід; якщо ж коли і згрішать, те нехай покарає Він їх ми­лостиво, не віддаючи богохульним і жорстоким язичникам. 5 У той самий день, в який осквернений був храм іноплемінниками, звершилося й очищення храму, у двадцять п’ятий день того самого місяця Хаслева. 6 І провели вони у веселощах вісім днів за подобою свята кущів, згадуючи, як незадовго перед тим часом вони проводили свято кущів, подібно до звірів, у горах і печерах. 7 Тому вони з жезлами, оповитими плющем, і з квітучими гілками і пальмами підносили хвальні пісні Тому, Який благопоспішив очистити місце Своє. 8 І загальним рішенням і вироком визначили — всьому юдейському на­роду святкувати ці дні щорічно. 9 Та­ка була кончина Антиоха, прозваного Єпифаном.

10 Тепер викладемо, що відбувалося за Антиоха Евпатора, сина того нечестивця, обмежуючись лихами воєн. 11 Прийнявши царство, він доручив управління якомусь Лісію, головному воєначальнику Келе-Сирії і Фінікії. 12 Бо Птоломей, на пріз­висько Макрон, вважав за краще дотримуватися справедливости щодо юдеїв, після несправедливостей, які були стосовно них, і намагався справи з ними закінчувати мирно. 13 Тому на нього звели наклеп улюбленці перед Евпатором, і, всюди чуючи наз­ву зрадника за те, що він залишив довірений йому від Филометора Кіпр і перейшов до Антиоха Єпифана, він, не маючи почесної влади, від суму отруїв себе, і так скінчив життя своє.

14 Горгій же, ставши у тих місцях воєначальником, утримував наймані війська і безупинно підтримував війну проти юдеїв. 15 Разом з ним і ідумеї, які володіли зручними укріпленнями, тривожили юдеїв, і, приймаючи до себе вигнаних з Єрусали­ма, починали війни. 16 Ті ж, що були з Маккавеєм, звершуючи моління і благаючи Бога бути помічником їм у війні, кинулися на укріплення ідумеїв. 17 І, зробивши на них сильний напад, вони оволоділи цими місцями, помстилися всім, хто бився на стінах, умертвляли всіх, хто траплявся назустріч, і побили не менше двадцяти тисяч. 18 Не менше дев’яти тисяч утекли у дві дуже міцні вежі, зебезпечені всім проти облоги. 19 Залишивши Симона і Йосифа і ще Закхея з достатньою кількістю людей для облоги їх, Маккавей сам вирушив у такі місця, де він більше потрібен був. 20 А ті, що були із Симо­ном, будучи сріблолюбними, дали де­яким з тих, що знаходилися у вежах, підкупити себе грішми; одержавши сімдесят тисяч драхм, дозволили деяким утекти. 21 Коли донесено було Маккавею про те, що сталося, він, зібравши народних вождів, докоряв їм, що вони за срібло продали братів, відпустивши ворогів їхніх. 22 Цих людей, які зробилися зрадниками, він віддав на смерть, і негайно оволо­дів двома вежами. 23 Маючи постійно успіх у зброї, яка була у руках його, він знищив у цих двох укріпленнях понад двадцять тисяч чоловік.

24 Тимофій же, раніше переможений юдеями, зібрав дуже численне військо з чужоземців, зібрав чимало­ і вершників, що були в Азії, і з’явив­ся в Юдею з наміром завоювати її. 25 При його наближенні ті, що були з Маккавеєм, звернулися у молитві до Бога, посипавши землею голови й оперезавши стегна веретищами. 26 Припадаючи до підніжжя жертов­ника, вони благали Його, щоб Він був милостивим до них, був ворогом ворогам їхнім і супротивником супротивникам, як говорить закон. 27 Звершивши молитву, вони взяли зброю і далеко відійшли від міста; наблизившись же до ворогів, зупинилися. 28 Коли зійшло сонце, ті й інші вступили у битву — одні, в доблесті своїй, маючи запорукою успіху і перемоги пристановище у Господі, інші, — поставивши проводирем битви лють. 29 Коли відбулася завзята битва, то супротивникам явилися з неба п’ять величних мужів на конях із золотими вуздами, і двоє з них були на чолі юдеїв: 30 вони взяли Маккавея у середину до себе і, покриваючи своїм озброєнням, зберігали його неушкодженим, на супротивників же кидали стріли і блискавки, так що вони, змішавшись від осліплення і сповнені страху, са­мі себе уражали. 31 Побито було двад­цять тисяч п’ятсот піших і шістсот кінних. 32 Сам Тимофій утік у фортецю, називану Газара, дуже міцну, яка знаходилася під начальством Херея. 33 Ті, що були з Маккавеєм, весело облягали цю фортецю протягом чотирьох днів. 34 А ті, що знаходилися у фортеці, впевнені у неприступності цього місця, надмірно лихословили і промовляли­ хульні слова. 35 На світанку п’ятого дня двадцять юнаків з тих, що були з Маккавеєм, запалившись гнівом від такого лихослів’я, хоробро кину­лися на стіну і зі звірячою лют­тю уражали кожного, хто траплявся.­ 36 Ін­­­ші також кинулися під час сум’яття на тих, що знаходилися всередині, підпалювали вежі, і, розпаливши багаття, спалювали хульників живи­ми; інші розбивали ворота, і, впус­тив­ши у них решту війська, ово­лоді­ли містом; 37 Тимофія ж, який схо­вався у рові, убили, так само як і брата його Херея, й Аполлофана. 38 Звершивши це, вони з піснями і славослів’ями подякували Господу, Який так багато благодіяв Ізраїлю і дарував їм перемогу.

 

Глава 10. [24] 1 Мак. 5, 37.

 

 

Глава 11

1 Коли минуло дуже небагато­ часу, Лісій, опікун і родич ца­ря, намісник царський, з великим засмученням переносячи те, що сталося, 2 зібрав до вісімдесяти тисяч пі­хоти і всю кінноту, і вирушив проти юдеїв з наміром зробити місто їхнє місцем проживання еллінів, 3 храм обкласти податком, подібно до інших язичницьких капищ, а священноначалля зробити щорічно продажним. 4 Ніскільки не подумав він про силу Божу, понадіявшись на десятки тисяч піхоти, на тисячі кінноти і на вісімдесят слонів. 5 Вступивши в Юдею і наблизившись до Вефсури, місця укріпленого, віддаленого від Єрусалима стадій на п’ять, він обложив його. 6 Коли Маккавей і ті, що були з ним, довідалися, що він облягає твердині, то з плачем і сльозами разом з народом благали Господа, щоб Він послав доброго ангела на спасіння Ізраїля. 7 Маккавей же, сам перший узявши зброю, переконував інших разом з ним, піддаючи себе небезпекам, допомогти братам; і вони негайно охоче вирушили з ним у похід. 8 Коли вони були поблизу Єрусалима, негайно явився­ проводирем їх вершник у білому одя­зі, який потрясав золотою зброєю. 9 Усі вони разом подякували милосердному Богу, й укріпилися духом,­ готові знищити не тільки людей, але і лютих звірів і навіть залізні стіни. 10 Так прийшли вони, під покровом небесного споборника, з милости до них Господа. 11 Як леви, кинулися вони на ворогів, і уразили їх одинадцять тисяч піших і тисячу шістсот кінних, а всіх інших змусили тікати. 12 Багато хто з них, будучи пораненими, рятувалися роздягненими, і сам Лісій урятувався ганебною втечею. 13 Будучи ж досить розумним і розмірковуючи сам із собою над поразкою, яка трапилася з ним, він зрозумів, що євреї непереможні, тому що всемогутній Бог допомагає їм; тому, пославши до них, 14 запевняв, що він погоджується на всі законні вимоги і переко­нає­­ царя бути їхнім другом. 15 Маккавей, піклуючись про користь, погодився на все, що пропонував Лісій; бо цар схвалив усе, що запропонував Мак­­ка­­вей Лісію у листі щодо юдеїв. 16 Лист же, написаний Лісієм до юдеїв, був тако­го змісту: «Лісій народу юдейському — радуватися. 17 Іоан і Авессалом, вами послані, передавши підписану відповідь, клопотали про те, що було зазначено у ньому. 18 Отже, про що потрібно було донести царю, я пояснив, і, що можна було прийняти, на те він погодився. 19 Тому, якщо ви будете зберігати добру прихильність до правління, то і на майбутній час я потурбуюсь допомагати вам для блага. 20 Про под­робиці ж я доручив як вашим, так і моїм посланим переговорити з ва­ми. 21 Будьте здорові! Сто сорок вось­мого року, місяця Діоскоринфія, двадцять четвертого дня». 22 Лист же царя був та­кого змісту: «Цар Антиох­ брату Лісію — радуватися. 23 З того часу, як батько мій відійшов до богів,­ наше бажання те, щоб піддані царст­ва залишалися безтурботними у відправленні справ своїх. 24 Коли ж ми почули, що юдеї не погоджуються­ на почате батьком моїм нововведення еллінських звичаїв, а віддають перевагу власним установленням, і тому просять, щоб дозволено було їм дотримуватися своїх законів; 25 то, бажаючи, щоб і цей народ не був по­турбованим, визначаємо, щоб храм їхній був відновлений і щоб жили вони за звичаєм своїх предків. 26 От­же, ти добре зробиш, якщо пошлеш до них і укладеш мир з ними, щоб вони, знаючи наші наміри, були благодушні і весело продовжували займатися ділами своїми». 27 До на­роду ж лист царя був такий: «Цар Антиох старійшинам юдейським та іншим юдеям — радуватися. 28 Якщо ви здорові, то цього ми і бажаємо: ми також здорові. 29 Менелай оголосив нам, що ви бажаєте сходити до ваших, які у нас. 30 Отже, тим, які будуть приходити до тридцятого дня мі­сяця Ксанфика, готова правиця на запевнення їхньої безпеки: 31 юдеї можуть споживати свою їжу і збері­га­­ти­ свої закони, як і раніше, і ніхто з них ніяким чином не буде потурбова­ний за колишні опущення. 32 Я послав до вас Менелая, щоб він заспокоїв вас. 33 Будьте здорові! Сто сорок восьмого року, п’ятнадцятого дня Ксан­фика». 34 Надіслали до них лист і рим­ляни такого змісту: «Квинт Меммій і Тит Манлій, старійшини римські, юдейському народу — радуватися. 35 Що уступив вам Лісій, родич царя, те і ми підтверджуємо. 36 А що визнав він за потрібне доповісти цареві, про те, розсудивши не­гайно, пошліть кого-небудь, щоб ми могли зробити, що для вас потрібно, бо ми вирушаємо в Антиохію. 37 Тому поспішіть, і пошліть кого-небудь, щоб і ми могли знати, якої ви думки. 38 Будьте здорові! Сто сорок восьмого­ року, п’ятнадцятого дня Ксанфика».


 

 

Глава 12

1 Після закінчення цих договорів Лісій вирушив до царя, а юдеї зайнялися землеробством. 2 Але з місцевих воєначальників Тимофій і Аполлоній, син Генея, так само як Ієронім і Димофон, і зверх того Никанор, начальник Кіпру, не давали їм жити у спокої і безпеці. 3 Іоппійці ж зробили таке безбожне діло: вони запросили юдеїв, які жили з ними, з їхніми дружинами і дітьми сісти у приготовані ними чов­ни, ніби не маючи проти них ніякого зла. 4 Коли ж вони погодилися, бо бажали зберегти мир і не мали ніякої підозри, тоді, за загальним вироком міста, іоппійці, відпливши, потопили їх, не менше двохсот чоловік. 5 Коли Іуда довідався про таку жорстокість, звершену над одноплемінниками, оголосив про те тим, що були з ним, 6 і, закликавши праведного Суддю Бога, пішов проти мерзенних убивць братів його, запалив уночі пристань, і спалив човни, а тих, що збіглися туди, умертвив. 7 А оскіль­ки це місце було замкнене, то він відійшов, з наміром знову прийти і знищити всю громаду іоппійців. 8 Довідавшись же, що і жителі Іамнії хочуть так само вчинити з юдеями, які там живуть, 9 він напав уночі­ і на іамнитян і запалив пристань з кораблями, так що полум’я видне бу­ло в Єрусалимі за двісті сорок стадій.­

10 Коли ж вони відійшли звідти на дев’ять стадій, вирушаючи проти Тимофія, то напали на них араби, не менше п’яти тисяч і п’ятисот вершників. 11 Битва була жорстока, і коли ті, що були з Іудою, за допомогою Божою здобули перемогу, то араби, які потерпіли поразку номади, просили Іуду про мир, обіцяючи доставляти їм худобу і в іншому бути корисними їм. 12 Іуда ж, розуміючи, що вони дійсно багато у чому можуть бути корисні, погодився уклас­ти з ними мир; уклавши ж мир, вони відійшли у свої намети. 13 Ще напав він на одне місто з міцним мостом, оточене стінами і населене різними народами, на імення Каспин. 14 Жителі, сподіваючись на міцність стін і запас продовольства, поводилися дуже зухвало, лихословлячи на тих, що були з Іудою, промовляючи хулу на Бога і непристойні слова. 15 Але ті, що були з Іудою, закликавши на допомогу великого Владику миру, Який без стінопробивних машин і знарядь зруйнував Єрихон у часи Ісуса, по-звірячому кинулися на стіну. 16 За допомогою Божою вони взяли місто, і вчинили незліченні убивства, так що прилегле озеро, яке мало дві стадії у ширину, здавалося наповненим кров’ю.

17 Відійшовши звідти на сімсот п’ятдесят стадій, вони прийшли у Харак до юдеїв, називаних тувиїнами; 18 але не застали там Тимофія, який, нічого не зробивши, відійшов з цієї країни, залишивши, втім, у одному місці дуже міцну варту. 19 То­му Досифей і Сосипатр, з вождів, які були з Маккавеєм, вирушили і побили залишених Тимофієм у фортеці людей, понад десять тисяч. 20 Тоді Маккавей, розділивши своє військо на загони, поставив їх над цими загонами і кинувся на Тимофія, який мав при собі сто двадцять тисяч піших і тисячу п’ятсот кінних. 21 Коли довідався Тимофій про наближення Іуди, то відіслав дружин і дітей і решту обозу у так званий Карніон; бо ця фортеця була незруч­на для облоги і недоступна через тіс­ноту всієї місцевості. 22 Коли ж показався перший загін Іуди, страх напав на ворогів, і жах охопив їх від явлен­ня Всевидючого: вони кинулися на­втіки, пориваючись один туди, інший сюди, так що більшою частиною уражувані були своїми, проколювані вістрям своїх мечів. 23 Іуда наполегливо продовжував переслідувати, убивав беззаконних, і знищив до тридцяти тисяч чоловік. 24 Сам Тимофій потрапив до рук тих, що були з Досифеєм і Сосипатром, і з великим хитруванням благав відпустити­ його живим, бо у нього знаходилися багатьох [юдеїв] батьки, а де­яких брати, і вони не будуть пощаджені, якщо він помре. 25 Коли він багатьма словами запевнив у своїй обіцян­ці, що поверне їх неушкодженими, вони відпустили його, заради спасіння братів.

26 Потім Іуда пішов проти Карниона й Атаргатиона, і вибив двадцять п’ять тисяч чоловік. 27 Після перемоги над ними й ураження, Іуда вирушив проти укріпленого міста Ефрона, в якому мав перебування Лісій і безліч різноплемінних: сильні юнаки, які стояли перед стінами, воювали завзято; там же знаходилися великі запаси знарядь і стріл. 28 Але вони, закликавши на допомогу Всесильного, Який Своєю могутньою силою зищує ворогів, оволоділи цим містом і побили тих, що були у ньому, до двадцяти п’яти тисяч. 29 Піднявшись звідти, вони попрямували на місто скіфів, що знаходиться від Єрусалима на відстані шістсот стадій. 30 Але оскільки юдеї, які жили там, свідчили про прихильність, яку мають до них скіфські жителі, і про лагідне поводження з ними у часи бід: 31 то, подякувавши їм і попросивши і на майбутній час бути прихильними до роду їхнього, вони вирушили у Єрусалим, тому що наближалося свято седмиць.

32 Після свята, називаного П’ятдесятницею, пішли вони проти Горгія, воєначальника Ідумеї. 33 Виступив же Іуда з трьома тисячами піших і чотирмастами кінних. 34 Коли вони вступили у битву, сталося, що де­які юдеї впали. 35 Досифей же, один з тих, що були під начальством Ва­кинора, вершник, муж сильний, упіймав Горгія і, схопивши його за плащ, волік його сильно, щоб узяти проклятого у полон живим; але один з вершників фракійських наскочив на нього і відсік йому плече, і Горгій утік у Марису. 36 Коли ж ті, що були з Ездрином, довго б’ючись, знемогли,­ Іуда закликав на допомогу Господа, нехай буде Він началовождем у бит­ві. 37 Почавши вітчизняною мовою піснеспіви гучним голосом, він викликнув і, несподівано кинувшись на тих, що були з Горгієм, повернув їх на втечу.

38 Потім Іуда, взявши з собою військо, вирушив у місто Одоллам, і ос­кільки наставав сьомий день, то во­ни­­ очистилися за звичаєм і святкували­ суботу. 39 На другий день ті, що були з Іудою, пішли, як вимагав обов’язок, перенести тіла полеглих і покласти їх разом з родичами у батьківських гробницях. 40 І знайшли вони в кожного з померлих під хітонами присвячені іамнійським ідолам речі, що закон забороняв юдеям: і стало всім явно, з якої причини вони впали. 41 Отже, всі прославили праведного Суддю Господа, який відкриває потаємне, 42 і звернулися до молитви, благаючи, нехай буде зовсім згладжений учинений гріх; а доблес­ний Іуда напучував народ оберігати себе від гріхів, бачачи своїми очима,­ що трапилося з вини загиблих. 43 Зро­бивши ж збір за числом мужів до двох тисяч драхм срібла, він послав у Єрусалим, щоб принести жертву за гріх, і вчинив дуже добре і бла­гочесно, думаючи про воскресіння; 44 бо, якби він не надіявся, що полеглі у битві воскреснуть, то зайве і марно було б молитися за мертвих. 45 Але він помишляв, що тим, які померли у благочесті, угото­вана велика нагорода, — яка свята і благочестива думка! — Тому приніс за по­мерлих умилостивительну жертву, щоб розрішилися від гріха.

 

Глава 12. [15] Нав. 6, 19. [27] 1 Мак. 5, 46. [40] Втор. 7, 26.

 

 

Глава 13

1 У сто сорок дев’ятому році дійшла чутка до тих, що були з Іудою, що Антиох Евпатор іде на Юдею з безліччю війська 2 і з ним Лісій, опікун і державний правитель, і в кожного еллінське військо, сто десять тисяч піших, п’ять тисяч триста кінних, двадцять два слони і триста колісниць з косами. 3 Приєднався до них Менелай, з великим облудством спонукуючи Антиоха, не заради спасіння батьківщини, але в надії одержати начальство. 4 Але Цар царів викликав гнів Антиоха на злочинця, і коли Лісій пояснив, що Менелай був винуватцем усіх зол, то він наказав відвести його у Берію і за тамошнім звичаєм умертвити. 5 У тому місці знаходиться вежа у п’ятдесят ліктів, наповнена попелом; у ній було знаряддя, що оберталося навколо і спускалося у попіл. 6 Туди завжди скидають на загибель винного у святотатстві або того, хто перейшов міру інших зол. 7 Такою от смертю довелося померти нечестивому Менелаю і не мати поховання у землі, — і дуже справедливо. 8 Бо якщо він учинив багато гріхів проти вівтаря Господнього, якого вогонь і попіл були святі, то й одержав смерть у попелі.

9 Тим часом цар, який озлобився у своїх задумах, продовжував похід, маючи намір заподіяти юдеям біди гірші за ті, які були за батька його. 10 Коли довідався про це Іуда, то повелів народу день і ніч закликати Господа, щоб Він і нині, як і колись, явив їм Свою допомогу у небезпеці позбутися закону і батьківщини і святого храму, 11 і щоб народ, який тільки-но трохи заспокоївся, не віддав у поневолення злохульним язич­никам. 12 Усі одностайно виконали це, і впродовж трьох днів із плачем і постом і колінопреклонінням безперестанно молилися милосердному Господу; тоді Іуда, підбадьоривши їх, наказав їм бути у готовності. 13 Залишившись же наодинці зі старійшинами, тримав раду, маючи намір раніше, ніж царське військо ввійде в Юдею і оволодіє містом, вийти і вирішити діло за допомогою Господа. 14 Віддавши піклування про себе Творцю світу, він переконував тих, що були з ним, боротися мужньо до смерти, за закони, за храм, місто, батьківщину і права громадянські, і розташував військо біля Модина. 15 Давши тим, що були з ним, умовний знак «Божа перемога», він з обраними сильними юнаками вночі накинувся на царський намет, убив у війську до чотирьох тисяч чоловік і, крім того, найбільшого слона з людьми, які знаходилися на ньому. 16 Нарешті, наповнивши військо страхом і сум’яттям, вони благополучно відійшли. 17 Відбулося це вже на світанку дня, заступництвом Господа. 18 Цар же, на досвіді пізнавши відважність юдеїв, намагався оволодіти місцями за допомогою хитрости. 19 І приступив він до Вефсури, міцної фортеці юдейської, але був змушений утікати, і потерпів поразку і втрату; 20 Іуда ж надсилав тим, що були у фортеці, все потрібне. 21 Такий собі Родок з війська юдейського­ повідомив ворога про цю таємницю, але був знайдений, схоплений і ув’яз­нений. 22 Удруге цар почав пе­ре­говори з жителями Вефсури; дав їм і від них одержав мир, відійшов і повернув проти тих, що були з Іудою, але був переможений. 23 Довідавшись же, що Филип, залишений в Антиохії правителем, відійшов, він збентежився: став умовляти юдеїв, упо­корився і клявся виконати всі справедливі вимоги, потім прими­рився з ними і приніс жертву, вшанував храм і виявив милості місту, 24 прийняв Маккавея і поставив його воєначальником від Птолемаїди до самого Геррина. 25 Потім пішов він у Птолемаїду: птолемаїдяни невдоволені були договором, обурювалися на умови і хотіли скасувати їх. 26 Увійшов на судилище Лісій, захищався за можливістю, умовив їх, заспокоїв, зробив прихильними і вирушив до Антиохії. Так закінчилася навала і повернення царя.


 

 

Глава 14

1 Через три роки дійшла чутка­­­­ до Іуди і тих, що були з ним, що Димитрій, син Селевка, приплив до пристані Трипільської з силь­ним сухопутним і морським військом 2 і, ово­лодівши країною, умертвив Антиоха й опікуна його Лісія.

3 Алким же якийсь, що був раніше первосвящеником, але добровіль­но осквернився у смутні часи, подумавши, що ніяким чином немає йому спасіння і немає доступу до священного жертовника, 4 у сто п’ятдесят першому році прийшов до царя Димитрія і приніс йому золотий вінець і пальму і зверх того оливкові гілки,­ які вважалися приналежностями храму, — і в цей день Алким нічого не зробив. 5 Улучивши ж час, сприятливий для його безумного задуму, коли він покликаний був Димитрієм у зібрання ради і коли його запитали, в якому стані і настрої перебувають юдеї, він сказав на це: 6 так звані з юдеїв асидеї, вождем яких Іуда Маккавей, підтримують війну і чинять заколоти, не даючи царству досягти добробуту. 7 Тому я, позбавлений честі предків моїх, тобто священноначалля, прийшов тепер сюди, 8 по-перше, щиро вболівати за те, що належить цареві, по-друге, маючи на увазі своїх співгромадян; бо від нерозсудливости названих людей немало бідує весь рід наш. 9 Ти ж, царю, довідавшись про все це, потурбуйся про країну і про пригноблений рід наш, за доступним для всіх людинолюбством твоїм: 10 доки залишається Іуда, не може бути спокою. 11 Коли це було сказано ним, інші радники, що мали ворожнечу до Іуди, ще більш підбурили Димитрія. 12 Він негайно покликав Никанора, який завідував слонами, і, при­значивши його воєначальником у Юдею, послав його, 13 давши наказ, щоб Іуду умертвити, спільників його розсіяти, Алкима ж поставити первосвящеником великого храму. 14 То­ді язичники, які втекли з Юдеї від Іуди, натовпами сходилися до Никанора у надії, що нещастя і біди юдеїв зробляться для них благоденством. 15 Юдеї ж, почувши про похід Никанора і приєднання до нього язичників, посипали голови землею, і молилися Тому, Хто до віку встановив народ Свій і завжди видимо захищав наділ Свій. 16 За повелінням вождя свого вони поспіхом піднялися звідти і зійшлися з ними біля селища Дессау. 17 Симон, брат Іуди, вступив у битву з Никанором, але незабаром, при раптовому наступі супротивників потерпів невелику по­разку. 18 Втім, Никанор, чувши, яку хоробрість мали ті, що знаходилися з Іудою і яку відважність у битвах за батьківщину, побоявся ви­рішити справу кровопролиттям; 19 то­му послав Посидонія, Феодота і Маттафію — укласти з юдеями мир. 20 Після довгого розмірковування про це, і коли вождь сповістив про те народ, склалася одностайна думка, і вони погодилися на переговори 21 і призначили день, у який би зійтися їм разом наодинці, і коли він настав, поставили для кожного особливі сідалища. 22 Іуда ж поставив у зручних місцях озброєних людей напоготові, щоб від ворогів раптово не пішло якого-небудь лиходійства, — і мали вони мирну нараду. 23 Никанор пробув у Єрусалимі деякий час, і не зробив нічого недоречного, і відпустив зібраний народ. 24 Він постійно мав Іуду з собою і душевно прихилився до цього мужа; 25 переконав його одружитися, щоб народжувати дітей. Іуда одружився, заспокоївся і насолоджувався життям. 26 Алким же, бачачи взаємну їх один до одного­ прихильність і союз, який склався між ними, зібрався з духом, прийшов до Димитрія і сказав, що Никанор має ворожі для царства наміри, бо призначив Іуду, зловмисника проти царства, своїм спадкоємцем. 27 Цар, розгніваний і роздратований цими наклепами лиходія, написав до Никанора, заявляючи, що йому тяжко переносити такий договір, і наказував негайно ж прислати Мак­кавея в Антиохію у кайданах. 28 Ко­ли довідався про це Никанор, то знітився,­ і засмучений був тим, що повинен був відкинути встановлений союз з людиною, яка не зробила нічого несправедливого. 29 Але оскільки не можна було противитися цареві, то він вичікував благоприємної нагоди виконати це хитрістю.

30 Маккавей же, помітивши, що Никанор почав поводитися з ним суворіше і при звичайних зустрічах став грубішим, і зробивши висновок, що не від добра виходить ця суворість, і зібравши чималу кількість з тих, що знаходилися при ньому, сховався від Никанора. 31 Коли останній довідався, що Іуда майстерно ви­передив його хитрістю, то прийшов у великий і святий храм, коли свяще­ники приносили встановлені жертви, і наказав, щоб вони видали того мужа. 32 Коли ж вони з клятвою гово­рили, що не знають, де знаходиться той, кого він шукає, 33 то він, простягнувши правицю на храм, покляв­ся, сказавши: якщо ви не видасте ме­ні Іуду зв’язаним, то я цей храм Божий зрівняю з землею, роз­копаю жертовник, і збудую тут слав­ний храм Діонису. 34 Сказавши це, він відійшов. Священики ж, здійма­ючи руки до неба, благали постійно­го Захисника народу нашого і говорили: 35 Ти, Господи, не маючи ні в чому нестатку, благоволив храму цьо­му бути місцем Твого перебування­ між нами. 36 І нині, Святий Господь усякої святині, збережи навіки неоскверненим цей недавно очищений дім і закрий уста неправедні.

37 Никанору ж указали на якогось Разиса з єрусалимських старійшин, як на друга громадян, який мав дуже добру славу і за свою доброзичливість був прозваним батьком юдеїв. 38 Він у попередні смутні часи стояв на боці юдейства і з усією старанніс­тю віддавав за юдейство і тіло і ду­шу.­ 39 Никанор, бажаючи показати, яку він має ненависть проти юдеїв, послав понад п’ятсот воїнів, щоб схопити його, 40 бо думав, що, взявши його, заподіє їм нещастя. 41 Коли ж натовп хотів оволодіти вежею й уривався у ворота двору, і вже нака­зано було принести вогню, щоб запа­лити ворота, тоді він, у неминучій небезпеці бути захопленим, простромив себе мечем, 42 бажаючи краще доблесно вмерти, ніж потрапити до рук беззаконників і негідно знечестити своє благородство. 43 Але ос­кільки удар виявився від поспіху не­точним, а натовп уже вривався у две­рі, то він, відважно вбігши на стіну, мужньо кинувся з неї на натовп народу. 44 Коли ж ті, що стояли, поспіхом розступилися, і залишився порожній простір, то він упав у середину на живіт. 45 Дихаючи ще і згораючи обуренням, незважаючи на кров, що лилася струмком, і тяж­кі рани, встав і, пробігши крізь натовп народу, зупинився на одній крутій скелі. 46 Зовсім уже стікаючи кров’ю, він вирвав із себе нутрощі й, узявши їх обома руками, кинув у натовп і, благаючи Господа життя і духу знову дати йому життя і дихан­ня, скінчив таким способом життя.

 

Глава 14. [33] 1 Мак. 7, 35.

 

 

Глава 15

1 Коли довідався Никанор, що ті, які були з Іудою, знаходяться у країні Самарійській, то думав зовсім безкарно напасти на них у день спокою. 2 Коли ж юдеї, які невільно супроводжували його, говори­ли: «не губи їх так жорстоко і нелюдяно, воздай честь дню, освяченому Всевидючим»; 3 тоді цей нечестивець запитав: «невже є Владика на небі, Який повелів святкувати день субот­ній?» 4 І коли вони відповіли: «є жи­вий Господь, Владика небесний, Який повелів шанувати сьомий день», 5 то він сказав: «а я — господар на землі,­ який повеліває взяти зброю і виконати царську службу». Втім, він не встиг звершити свого наміру. 6 Звеличуючись з великою гордістю, Никанор думав здобути загальну перемогу над тими, що були з Іудою. 7 Маккавей же не переставав надіятися з повною упевненістю, що одер­жить заступництво від Господа. 8 Він переконував тих, що були з ним, не страшитися навали язичників, але, згадуючи приклади небесної допомоги, які були раніше, і нині очікувати собі перемоги і допомоги від Вседержителя. 9 Втішаючи їх обітни­цями закону і пророків, нагадуючи їм подвиги, звершені ними самими, він надихнув їх мужністю. 10 Збуджуючи дух їхній, він переконував їх, указуючи притому на віроломність язичників і порушення ними клятв. 11 Озброїв же він кожного не стільки міцними щитами і списами, скільки переконливими добрими промовами, і притім усіх обрадував розповіддю про гідне ймовірности сновидіння.

12 Видіння ж його було таке: він бачив Онію, який був первосвящеником, мужа чесного і доброго, поважного на вигляд, лагідного норовом, приємного у словах, який з дитинства ревно засвоїв усе, що стосувалося чеснот, — бачив, що він, простягаючи руки, молиться за весь народ юдейський. 13 Потім явився інший муж, прикрашений сивинами і славою, оточений дивною і надзвичайною величчю. 14 І сказав Онія: це братолюбець, який багато молиться за народ і святе місто, Єремія, пророк Божий. 15 Тоді Єремія, простягши праву руку, дав Іуді золотий меч і, подаючи його, сказав: 16 візьми цей святий меч, дар від Бога, яким ти знищиш ворогів.

17 Утішені настільки добрими словами Іуди, які могли пробуджувати до мужности і зміцнювати серця юних, юдеї наважилися не розташовуватися станом, а відважно напасти і, з повною мужністю вступивши у битву, вирішити діло, бо місто і святиня і храм перебували у небезпеці. 18 Боротьба за дружин і дітей, братів і рідних здавалася їм ділом менш важливим; найбільше і переважне побоювання було за святий храм. 19 Для тих, які залишилися у місті, також чимало було занепокоєння, бо вони тривожилися за битву, яка мала бути у полі.

20 Отже, коли всі очікували, що настає вирішення діла, коли вороги вже з’єдналися і військо було постав­лене у стрій, слони розміщені у належних місцях і кіннота розташована по боках, — 21 Маккавей, бачачи наступ численного війська, строкатість приготованої зброї і лютість звірів, здійняв руки до неба і закликав Господа, Який творить чудеса і все бачить, знаючи, що не зброєю здобувається перемога, але Сам Він, як Йому вгодно, дарує перемогу достойним. 22 У молитві своїй він так говорив: Ти, Господи, за часів Єзекії, царя Юдейського, послав ангела, — і він уразив із полку Сеннахиримового сто вісімдесят п’ять тисяч. 23 І нині, Господи небес, пошли доб­рого ангела перед нами на страх і трепет ворогам. 24 Силою правиці Твоєї нехай будуть уражені ті, що прийшли з хулою на святий народ Твій. Цим він скінчив. 25 Ті, що були з Никанором, ішли зі звуком труб і криками, 26 а ті, що знаходилися з Іудою, з призиванням і молитвами вступили у битву з ворогами. 27 Рука­ми воюючи, а серцями молячися Бо­гу, вони побили не менше тридцяти п’яти тисяч, дуже обрадувані видимою допомогою Божою. 28 Закінчив­ши діло і радісно повертаючись, во­ни дізналися, що Никанор упав у своєму всеозброєнні. 29 Коли крик і шум затихли, вони звеличили Господа вітчизняною мовою. 30 Тоді Іуда, первоподвижник за співгромадян і тілом і душею, який кращі літа свої віддав для одноплемінників, дав наказ, щоб відтяли голову Никанора­ і руку з плечем і несли в Єрусалим. 31 Прийшовши туди, він скликав одноплемінників і поставив перед жер­товником священиків, покликав і тих, які знаходилися у фортеці, 32 і, по­казавши голову мерзенного Никанора і руку злохульника, яку він простягав на святий дім Вседержителя і звеличувався, 33 наказав вирізати язик у нечестивого Никанора і, роздрібнивши його, розкидати птахам, руку ж безумця повісити навпроти храму. 34 Тоді всі, звертаючись до неба, прославляли Господа, Який явив допомогу, і говорили: благословенний Той, Хто зберіг неосквер­неним місце Своє! 35 Голову ж Никанора повісив він на фортеці як ви­диме для всіх і ясне знамення допомоги Господньої. 36 І всі загальним присудом визначили: ніколи не залишати без торжества день цей, ша­нувати як свято тринадцятий день дванадцятого місяця, називаного сир­­ською мовою Адаром, за день до дня Мардохеєвого.

37 Так скінчилася справа з Никанором; і оскільки з того часу місто залишилося у владі євреїв, то я і закінчу тут моє слово. 38 Якщо я виклав його добре і задовільно, то я цього і бажав; якщо ж слабко і посередньо, то я зробив те, що було під силу мені. 39 Неприємно пити ок­ремо вино і негайно ж окремо воду, тоді як вино, змішане з водою, солодке і приносить задоволення; так і складений твір приємно займає слух читача при співмірності. Тут нехай буде кінець.

 

Глава 15. [22] 2 Мак. 8, 19.

Перша книга Маккавейська *

* Книги Маккавейські перекладені з грець­кої, тому що в єврейському тексті їх немає.

 
 


Глава: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16


 

 

Глава 1

1 Після того, як Олександр, син Филипа, македонянин, який вийшов із землі Киттим, уразив Дарія, царя Перського і Мідійського, і став царем замість нього спершу над Елладою, — 2 він провів багато воєн і оволодів багатьма укріпленими міс­цями, й убивав царів землі. 3 І про­йшов до меж землі й узяв здобич від багатьох народів; і замовкла земля перед ним, і він піднісся, і загордувало серце його. 4 Він зібрав дуже сильне військо і панував над областями і народами і володарями, і во­ни зробилися його данниками. 5 Піс­ля того він зліг у постіль і, відчувши, що помирає, 6 покликав знат­них слуг своїх, які виховувалися з ним від юности, і розділив їм своє царство ще за життя свого.

7 Олександр царював дванадцять років і помер. 8 І володарювали слуги його кожен у своєму місці. 9 І піс­ля смерти його усі вони поклали на себе вінці, а після них і сини їхні протягом багатьох літ; і примножили зло на землі. 10 І вийшов від них корінь гріха — Антиох Єпифан, син царя Антиоха, який був заручником у Римі, і став царем у сто тридцять сьомому році царства Еллінського.

11 У ті дні вийшли з Ізраїля сини беззаконні і переконували багатьох, говорячи: підемо й укладемо союз з на­родами, які оточують нас, бо з тих пір, як ми відокремилися від них, спіткало нас багато бід. 12 І добрим здалося це слово в очах їхніх. 13 Дея­кі з народу виявили бажання і вирушили до царя; і він дав їм право виконувати установлення язичницькі. 14 Вони побудували в Єрусалимі училище за звичаєм язичницьким 15 і встановили у себе необрізання, і відступили від святого завіту, і з’єдналися з язичниками, і продалися, щоб чинити зло.

16 Коли Антиох побачив, що царство зміцнилося, взявся стати царем над Єгиптом, щоб царювати над двома царствами, 17 й увійшов він у Єги­пет із сильним ополченням, з колісницями, і слонами, і вершниками, і численними кораблями; 18 і вступив у битву із Птоломеєм, царем Єгипетським; і убоявся Птоломей від лиця його і кинувся навтіки, і багато упало поранених. 19 І оволоділи вони укріпленими містами у землі Єгипетській, і узяв він здобич із землі Єгипетської.

20 Після поразки Єгипту Антиох по­­вернувся у сто сорок третьому році і пішов проти Ізраїля, і вступив у Єрусалим із сильним ополченням; 21 увійшов у святилище з пихатістю і взяв золотий жертовник, світильник­ і всі сосуди його, 22 і трапезу предкладення, й узливальниці, і ча­ші, і кадильниці золоті, і завісу, і він­ці, і зо­­лоту прикрасу, що була ззовні храму, і все обібрав. 23 Узяв і срібло, і зо­­лото, і дорогоцінні сосуди, і взяв схо­вані скарби, які відшукав. 24 І, взявши все, вирушив у землю свою і вчинив убивства, і говорив з великою гордовитістю. 25 Тому був великий плач в Ізраїлі, в усіх місцях його. 26 Стогнали начальники і старійшини, знемагали діви і юнаки, і змінилася краса жіноча. 27 Усякий наречений віддавався плачу, і та, що сиділа у шлюбному чертозі, була у скорботі. 28 Затремтіла земля за тих, що жили на ній, і весь дім Якова зодягнувся у сором.

29 Після двох років послав цар на­чальника податей у міста Іуди, і він прийшов у Єрусалим з великим натовпом; 30 підступно говорив їм слова миру, і вони повірили йому; але він раптово напав на місто й уразив його великим ураженням, і погубив безліч народу ізраїльського; 31 взяв здобич з міста і спалив його вогнем, і зруйнував доми його і стіни його навколо; 32 і повели у полон дружин і дітей, і оволоділи худобою. 33 Обгородили місто Давидове великою і міцною стіною і міцними вежами, і зробилося воно для них фортецею. 34 І розташували там народ нечестивий, людей беззаконних, і вони укріпилися у ній; 35 запаслися зброєю і продовольством і, зібравши здобич єрусалимську, склали там, і зробилися великою сіттю. 36 І було це постійною засідкою для святилища і злим дияволом для Ізраїля. 37 Вони проливали невинну кров навколо свя­тилища й оскверняли святилище. 38 Жителі ж Єрусалима розбіглися через них, і він зробився житлом чужих і став чужим для свого роду, і діти його залишили його. 39 Святилище його запустіло, як пустеля, свята його повернулися на плач, суботи його — на ганьбу, честь його — на приниження. 40 Мірою слави його збільшилося нечестя його, і висота його обернулася на сум.

41 Цар Антиох написав усьому цар­ству своєму, щоб усі були одним народом, 42 і щоб кожен залишив свій закон. І погодилися всі народи за словом царя. 43 І багато хто з Ізра­ї­ля прийняв ідолослужіння його і приніс жертви ідолам, і осквернив суботу. 44 Цар послав через вісників грамоти в Єрусалим і в міста юдейські, щоб вони додержувалися узаконень, чужих для цієї землі, 45 і щоб не допускалися всепалення і жерт­во­при­ношення, й узливання у свя­ти­ли­­щі, щоб учинили наругу над суботами і святами, 46 і оскверняли святилище і святих, 47 щоб будували­ жертовники, храми і капища ідольські, і приносили у жертву свиняче м’ясо і худо­бу нечисту, 48 і залишали­ синів своїх необрізаними, й оскверняли душі їхні всякою нечистотою і мерзотою, 49 для того, щоб забули закон і змінили всі постанови. 50 А якщо хто не зробить за словом царя, нехай буде відданий на смерть. 51 Згід­но з цим писав він усьому царству своєму і поставив наглядачів над усім народом, і повелів містам юдейським приносити жертви у кожному­ місті. 52 І зібралися до них багато хто з народу, усі, хто залишив закон, — і вчинили зло у землі; 53 і змусили Ізраїля ховатися у всякому сховищі його.

54 У п’ятнадцятий день Хаслева, сто сорок п’ятого року, влаштували на жертовнику мерзоту запустіння, і в містах юдейських навколо побудували жертовники, 55 і перед дверима домів і на вулицях звершували куріння, 56 і книги закону, які знаходили, розривали і спалювали на вогні; 57 у кого знаходили книгу завіту, і хто дотримувався закону, того, за повелінням царя, віддавали на смерть. 58 Таке насильство чинили вони над ізраїльтянами, які приходили кожного місяця у міста. 59 І в двадцять п’ятий день місяця, приносячи жертви на жертовнику, який був над вівтарем, 60 вони, за даним повелінням, убивали жінок, які обрізували дітей своїх, 61 а немовлят вішали за шиї їхні, доми їхні грабували і тих, що звершували над ними обрізання, убивали. 62 Але багато (*людей) в Ізраїлі залишилися твердими й укріпилися, щоб не їсти нечистого, 63 і готові були померти, щоб не осквернитися їжею і не вчинити наруги над святим завітом, — і помирали. 64 І був дуже великий гнів над Ізраїлем.

 

Глава 1. [39] Тов. 2, 6. Ам. 8, 10. [54] 2 Мак. 6, 7.

 

 

Глава 2

1 У ті дні повстав Маттафія, син Іоана, сина Симеонового, священик із синів Іоарива з Єрусалима; жив він у Модині. 2 У нього було п’ять синів: Іоан, прозваний Гаддисом, 3 Симон, прозваний Фассі, 4 Іуда, про­званий Маккавеєм, 5 Єлеазар, наз­ва­ний Авараном, Іонафан, прозваний Апфусом. 6 Бачачи богохульства, які відбувалися в Юдеї та Єрусалимі, 7 він сказав: горе мені! для чого народився я бачити руйнування народу мого і руйнування святого міста і залишатися тут, коли він відданий до рук ворогів і святилище — до рук чужих? 8 Храм його зробився, як муж безславний, 9 дорогоцінні сосуди його віднесені у полон, немовлята його побиті на вулицях, юнаки його упали від меча ворога. 10 Який народ не займав царства його і не оволодівав здобутками його? 11 Усі прикраси його забрані; з вільного він зробився рабом. 12 І ось святині наші, і краса наша, і слава наша спорожніли, і язичники осквернили їх. 13 Для чого нам ще жити? 14 І роздер­ли Маттафія і сини його одяг свій, і одяглися у веретища, і гірко плакали. 15 І прийшли від царя у місто Модин ті, що примушували до відступництва, щоб приносити жертви. 16 І багато хто з Ізраїля пристав до них; а Маттафія і сини його устояли. 17 І відповіли ті, що прийшли від царя, і сказали Маттафії: ти вождь, ти славний і великий у цьому місті і маєш опору в синах і братах. 18 Отже, приступи тепер перший, і виконай повеління царя, як зробили це всі народи і мужі юдейські і ті, що зали­шилися в Єрусалимі, і будеш ти і дім твій у числі друзів царських, і ти і сини твої будете вшановані і сріблом, і золотом, і багатьма дарами. 19 І відповів Маттафія і сказав гучним голосом: якщо і всі народи в об­ласті царства царя послухають його і відступлять кожен від богослужіння батьків своїх, і погодяться з повеліннями його, 20 то я і сини мої і брати мої будемо чинити за завітом батьків наших. 21 Помилуй нас Бог, щоб залишити закон і постанови! 22 Не послухаємо ми слів царя, щоб відступити нам від нашого богослужіння праворуч або ліворуч. 23 Коли закінчив він говорити ці слова, підійшов муж юдеянин перед очима усіх, щоб принести за повелінням царя ідольську жертву на жертовни­ку, який був у Модині. 24 Побачивши­ це, Маттафія возревнував, і затремтіли нутрощі його, і запалала лють його за закон, і він, підбігши, убив його біля жертовника. 25 І в той же час убив мужа царського, який примушував приносити жертву, і зруйнував жертовник. 26 І возревнував він за закон, як це зробили Финеєс із Замврієм, сином Салома. 27 І викликнув Маттафія у місті гучним голосом: усякий, хто рев­нує за закон­ і стоїть у завіті, нехай йде слідом за мною! 28 І втік сам і сини його у гори, залишивши все, що мали у місті. 29 Тоді багато (*людей), відданих прав­ді і закону, пішли в пустелю і залишалися там, 30 самі і сини їхні, і дружини їхні, і худоба їхня, тому що примножилися­ біди їхні. 31 І сповіщено було мужам царським і війську, яке знаходилося­ в Єрусалимі, місті Давидовому, що де­­які мужі, порушивши царське повеління, пішли у таємні місця у пус­телю. 32 І погналися за ними у ве­­ли­кій кількості і, наздогнавши їх, ополчилися, і вишикувалися до бит­ви­ проти них у день суботній, 33 і сказали їм: тепер ще можна; виходь­те і зробіть за словом царя, і залишитеся живими. 34 Але вони відповіли: не вийдемо і не зробимо за словом ца­ря, не осквер­нимо дня суботнього. 35 Тоді поспішили почати битву проти них. 36 Але вони не відповідали їм, ні навіть ка­меня не кинули на них, ані загородили таємних сховищ своїх, 37 і сказали: ми всі помремо у невинності нашій; небо і земля свідки за нас, що ви несправедливо губите нас. 38 Нападали на них по суботах, і по­мерло їх, і дружин їхніх, і дітей їхніх з худобою їхньою, до тисячі душ. 39 Коли дізналися про це Маттафія і друзі його, гірко плакали за ними; 40 і говорили одне одному: якщо всі ми будемо чинити так, як чинили ці брати наші, і не будемо битися з язич­никами за життя наше і постанови наші, то вони скоро знищать нас із землі. 41 І вирішили вони у той день і сказали: хто б не пішов на війну проти нас у день суботній, будемо би­тися проти нього, щоб нам не помер­ти всім, як померли брати наші в по­таємних сховищах. 42 Тоді зібралося до них багато юдеїв, міцних силою в Ізраїлі, всі вірні закону.­ 43 І всі, що втекли від біди, приєдналися до них і стали підкріпленням для них. 44 Так склали вони військо й уражали у гніві своєму нечестивих і у люті своїй мужів беззаконних; інші ж біг­ли для порятунку до язичників. 45 І об­­хо­дили навколо Маттафія і друзі його, і руйнували жертовники, 46 і безбоязно обрізували необрізаних дітей, скільки знаходили у межах ізраїльських, 47 і пе­реслідували синів гордині, і справа успішно йшла у руках їхніх. 48 Так захищали вони закон від руки язичників і від руки царів і не дали торжествувати грішникові.

49 Наблизилися дні смерти Маттафії, і він сказав синам своїм: нині посилилися гордість і випробування, нині час перевороту і гнів люті. 50 Отже, діти, ревнуйте за закон і від­дайте життя ваше за завіт батьків наших. 51 Згадайте про діла батьків наших, які вони зробили у часи свої, і ви придбаєте велику славу і вічне ім’я. 52 Авраам чи не у спокусі зна­йдений був вірним? і це було постав­лено йому у праведність. 53 Йосиф у стисненому становищі своєму зберіг заповідь і зробився володарем Єгип­ту. 54 Финеєс, батько наш, за те, що возревнував ревністю, одержав завіт вічного священства. 55 Ісус за ви­конання слова став суддею над Ізраїлем. 56 Халев за свідчення перед зібранням одержав у спадщину землю. 57 Давид за своє милосердя успадкував престіл царства навіки. 58 Ілля за велику ревність щодо закону взятий навіть на небо. 59 Ананія, Азарія, Мисаїл вірою спаслися від полум’я. 60 Даниїл за свою невинність був урятований від щелеп левів. 61 Отже, пригадуйте від роду до роду, що всі, які надіялися на Нього, не знеможуть. 62 Не бійтеся слів чоловіка грішного, бо слава його пе­ретвориться на гній і черву. 63 Сьогодні він підноситься, а завтра не знайдуть його, бо він перетворився на прах свій, і задум його загинув. 64 Але ви, діти мої, кріпіться і мужньо стійте у законі, бо через нього ви прославитесь. 65 Ось — Симон, брат ваш: знаю, що він — муж ради, слухайтеся його в усі дні; він буде вам замість батька. 66 А Іуда Маккавей, міцний силою від юности своєї, нехай буде у вас начальником війська, і буде вести війну з народами. 67 Отже, зберіть до себе всіх виконавців закону і мстіться за обра́зи народу вашого; 68 віддайте воздаяння язичникам і будьте уважні до повелінь закону. 69 І благословив їх і відійшов до батьків своїх. 70 Помер же він на сто сорок шостому році; і сини його поховали його у гробі бать­ків своїх у Модині, і весь Ізраїль оп­лакував його гірким плачем.

 

Глава 2. [26] Чис. 25, 7–8. [52] Бут. 15, 6; 22, 9. Рим. 4, 22. Гал. 3, 6. [53] Бут. 41, 10. Діян. 7, 10. [54] Чис. 25, 7– 8, 12–13. Сир. 45, 28. [55] Чис. 14, 6. Нав. 1, 2. Сир. 46, 1. [56] Чис. 14, 24. Нав. 14, 13. [57] 2 Цар. 2, 4. [58] 4 Цар. 2, 11. [59] Дан. 3, 19, 26. [60] Дан. 6, 22.

 

 

Глава 3

1 І постав замість нього Іуда, на­з­ваний Маккавеєм, син його. 2 І до­­­помагали йому всі брати його і всі, які були прихильні до батька його, і вели війну Ізраїля з радістю. 3 Він поширив славу народу свого; він одягався у броню, як велетень, оперізувався військовою зброєю своєю і вів війну, захищаючи ополчення мечем; 4 він уподібнювався леву у ділах своїх і був як скимен, що рикає на здобич; 5 він переслідував беззаконних, відшукуючи їх, і тих, хто підбурює народ його, спалював. 6 І упокорилися беззаконні зі страху перед ним, і всі чинителі беззаконня засмутилися перед ним, і благоуспішним було спасіння рукою його. 7 Він засмутив багатьох царів, і звеселив Якова ділами своїми, і пам’ять його довіку у благословенні; 8 пройшов по містах Юдеї і знищив у ній нечестивих, і відвернув гнів від Ізраїля, 9 і зробився іменитим до останніх меж землі, і зібрав тих, що гинули.

10 Тоді Аполлоній зібрав язичників і з Самарії численне військо, щоб воювати проти Ізраїля. 11 Іуда дізнав­ся про це і вийшов йому назустріч, і уразив, і убив його; і багато впало уражених, а інші втекли. 12 І взяв Іуда здобич їх, і взяв меч Аполлонія і воював ним в усі дні.

13 І почув Сирон, воєначальник Сирії, що Іуда зібрав навколо себе людей і сонм вірних, що виступають з ним на війну, 14 і сказав: зроблю собі ім’я і прославлюсь у царстві, і буду битися з Іудою і з тими, які ра­зом з ним і які нехтують слово­ царське. 15 І вирішив він іти, і пішло з ним сильне полчище нечестивих до­помагати йому і зробити пом­сту на синах Ізраїля. 16 Коли вони наблизилися до узвишшя Вефорона, Іуда вийшов назустріч їм з небагатьма, 17 які, коли побачили військо, яке ішло назустріч їм, сказали Іуді: як можемо ми у такій малій кількості битися проти такої сильної безлічі? І ми ж зовсім ослабли, ще не ївши сьогодні. 18 Але Іуда сказав їм: легко­ і багатьом потрапити у руки небагатьох, і у Бога небесного немає­ різ­ниці, чи багатьма спасти, чи неба­гатьма; 19 бо не від кількости війська­ буває перемога на війні, але з неба приходить сила. 20 Вони йдуть проти нас у безлічі пихатости і нечестя, щоб знищити нас і дружин наших і дітей наших, щоб пограбувати нас; 21 а ми боремося за душі наші і закони наші. 22 Він Сам знищить їх перед лицем нашим; ви ж не страшіться їх. 23 Переставши говорити, він раптово кинувся на них, і ураже­ний був Сирон і військо його перед ним. 24 І вони переслідували його по спуску Вефорона до самої рівнини; і упало з них до восьмисот мужів, ін­­ші ж утекли у землю Филистимську.­ 25 І напав страх перед Іудою і братами його і боязнь нападати на всіх навколишніх язичників. 26 Ді­йшло і до царя ім’я його, і всі народи розповідали про битви Іуди.

27 Коли ж почув ці слова цар Анти­ох, то запалав гнівом і, пославши, зібрав усі сили царства свого, дуже сильне ополчення; 28 і відкрив скарб­ницю свою і видав військам своїм річ­ну платню, і наказав їм бути гото­­ви­ми на всяку необхідність. 29 Але по­бачив, що виснажилося срібло у скарбницях, а податі країни мізерні через хвилювання і руйнування, які він учинив у землі тій, знищуючи закони, які існували від днів давніх. 30 І почав він побоюватися, що у нього не вистачить, хіба тільки на раз або два, на витрати і подарунки, які раніше роздавав щедрою рукою і перевершив у тім попередніх царів. 31 Сильно заклопотаний у душі своїй,­ він зважився йти у Персію і взяти по­даті з країн і зібрати побільше сріб­ла. 32 А діла царські від ріки Євфрату до меж Єгипту­ передав Лісію, чоловікові знаменитому, який походив з роду царського,­ 33 також і виховання сина свого Антиоха, до його повернення; 34 і передав йому половину війська і слонів, давши йому наказ про все, чого хотів, і про жителів Юдеї та Єрусалима, 35 щоб він послав проти них військо розбити і знищити­ могутність Ізраїля і залишок Єрусалима, і знищити пам’ять їх з місця того, 36 і по­селити у всіх краях їхніх синів іноплемінних і роз­ділити за жеребом землю їхню. 37 Цар же взяв ін­шу­ половину війська і вирушив з Ан­­­тио­хії, престольного міс­та свого, у сто со­­рок сьомому році, і, перейшов­ши рі­­ку Євфрат, пройшов верхні країни.­ 38 Лісій обрав Птоломея, сина До­ри­менового, і Ни­канора і Горгія, му­жів сильних із друзів царя, 39 і послав з ними сорок тисяч мужів і сім тисяч вершни­ків, щоб іти у землю Юдейську і ро­зорити її за словом ца­ря. 40 Во­ни вирушили з усім військом своїм і, прийшовши, розташувалися на рівнині біля Еммаума. 41 Куп­ці цієї країни почули ім’я їх і, узявши дуже багато срібла і золота і слуг, прийшли у стан купувати си­нів Ізраїля у раби; до них приєдналося і військо Сирії і землí іноплемінних.

42 Побачили Іуда і брати його, що примножилися біди, і війська розта­шувалися станом у межах їхніх; довідалися і про повеління царя, яке він наказав виконати над народом, щоб погубити і знищити його. 43 І говорили кожен ближньому своєму: під­німемо повалений народ наш і будемо битися за народ наш і за святиню. 44 І зібрався сонм, щоб бути готовими до війни і помолитися, і виблагати милости і жалю. 45 Єрусалим був безлюдний, як пустеля; не було ні того, хто входить у нього, ні того, хто виходить з нього, із природних жителів його; святилище було потоп­тане, і сини інородних були в укріпленні його; він став житлом язичників; і відняті були веселощі в Якова, і не чутно стало сопілки і цитри. 46 Отже, вони зібралися і пішли у Массифу, навпроти Єрусалима, бо місце молитви в ізраїльтян було колись у Массифі. 47 І постились у цей день, і поклали на себе верети­ща і попіл на голови свої, і роз­дерли одяг свій, 48 розкрили книгу закону з тих, які язичники розшуку­вали, щоб зро­бити на них зображення своїх ідолів, 49 і принесли священичі облачення і первородних і десятини; і скликали назореїв, які сповнили дні свої, 50 і голосно заволали до неба: що нам робити с ними і куди відвести їх? 51 Святилище Твоє потоптане й ос­к­вернене, і священики Твої у скорботі­ і приниженні. 52 І ось, зібралися проти нас язичники, щоб знищити нас. Ти знаєш, що замишляють вони проти нас. 53 Як можемо ми устояти перед лицем їх, якщо Ти не допоможеш нам? 54 І засурмили трубами і викликнули гучним голосом.

55 Після цього Іуда поставив вож­дів для народу — тисячоначальників, стоначальників, п’ятдесятиначальників і десятиначальників. 56 І сказали тим, які будували доми, заручилися з дружинами, насадили виноградники, і людям боязким, щоб кожен з них, за законом, повернувся у свій дім. 57 Тоді рушило ополчення і розта­шувалося станом на півдні від Ем­ма­ума. 58 І сказав Іуда: підпережіться­ і будьте мужні і готові на ранок бити­ся з цими язичниками, які зі­­б­ралися проти нас, щоб погубити нас і святиню нашу. 59 Бо краще­ нам померти у битві, ніж бачити біди нашого народу і святині. 60 А яка буде воля на небі, так нехай сотворить!

 

Глава 3. [56] Втор. 20, 5. [60] 1 Пар. 19, 13.

 

 

Глава 4

1 І взяв Горгій п’ять тисяч мужів і тисячу добірних вершників, і рушило ополчення вночі, 2 щоб напасти на ополчення юдеїв і урази­ти їх раптово, а ті, що жили у фортеці, служили йому провідниками. 3 І почув Іуда і виступив сам і хороб­рі мужи, щоб уразити військо царя в Еммаумі, 4 доки сили ворожі були ще на відстані від стану. 5 І прийшов Горгій у стан Іуди вночі, і нікого не знайшов, і шукав їх по горах, бо говорив: вони біжать від нас. 6 Але удосвіта Іуда з’явився на рівнині з трьома тисячами мужів, та вони не мали ні щитів, ні мечів, як того бажали. 7 Коли побачили вони міцне й озброєне ополчення язичників і кінноту, яка оточувала його, навчених для війни, 8 Іуда сказав мужам, що були з ним: не бійтеся кількости їх і не страшіться нападу їх. 9 Згадайте, як спасені були батьки наші у Червоному морі, коли фараон переслідував їх з військом. 10 І нині заволаємо до неба; можливо, Він змилосердиться над нами, згадавши завіт з батьками нашими, і знищить нині це ополчення перед лицем нашим; 11 і всі язичники пізнають, що є Визволитель і Спаситель Ізраїля. 12 Іноплемінники, звівши очі свої, по­бачили, що йдуть проти них, 13 і вийшли зі стану на битву, а ті, що були з Іудою, засурмили, 14 і зійшлися, і розбиті були язичники, і побігли на рівнину, 15 а всі інші впали від меча; і переслідували їх до Газера і до рів­нин Ідумеї, Азота й Іамнії, і впало з них до трьох тисяч мужів. 16 І повер­нувся Іуда і військо його від переслідування їх 17 і сказав народу: не кидайтеся на здобич, бо війна ще чекає на нас; 18 Горгій і військо його на горі поблизу від нас; станьте тепер проти ворогів наших і бийтеся з ними, а після сміливо візьмете здобич. 19 Коли ще говорив це Іуда, показався якийсь натовп, який виступав з гори. 20 І побачив він, що їх змусили втікати, і палять табір; бо дим, який піднімався, показував, що́ відбулося. 21 Коли вони побачили це, дуже злякалися; побачивши ж і військо Іуди на рівнині, готове до битви,­ 22 всі побігли у землю іноплемінників. 23 Тоді Іуда повернув на здобич стану, і захопив багато золота і сріб­ла, гіацинтових і багряних одеж, і велике багатство. 24 І, повертаючись, оспівували і благословляли Господа небесного, бо Він благий і повіки милість Його. 25 І було у той день велике спасіння Ізраїлю. 26 Уцілілі ж іноплемінники прийшли до Лісія і сповістили про все, що трапилося. 27 Він, почувши, засумував і засмутився, що не те трапилося­ з Ізраїлем, чого він хотів, і не те ви­йшло, що́ повелів йому цар. 28 І на наступний рік Лісій зібрав шістдесят тисяч­ добірних мужів і п’ять тисяч вершників, щоб перемогти їх. 29 І прийшли вони в Ідумею і розташувалися станом у Вефсурах; а Іуда зустрів їх з десятьма тисячами мужів. 30 Побачивши сильне ополчення, він молився і говорив: благословенний Ти, Спасителю Ізраїля, що скрушив напад сильного рукою раба Твого Давида і віддав поЛк. іноплемінників у руки Іонафана, сина Саулового, і зброєносця його. 31 Віддай військо це у руки народу Твого — Ізраїля, і нехай будуть вони посором­лені у силі і кінноті їх; 32 наведи на них страх і знищи зухвалість сили їх; нехай будуть вони приголомшені поразкою своєю; 33 подолай їх мечем тих, що люблять Тебе, і нехай прославлять Тебе у піснях усі, хто знає ім’я Твоє. 34 І билися вони, й упало з війська Лісія до п’яти тисяч мужів, упали перед ними. 35 Лісій, побачивши втечу війська свого і хоробрість воїнів Іуди, і що вони готові або жити, або померти відваж­но, вирушив до Анти­охії, набрав чужоземців і, збільшивши попереднє військо, думав зно­ву йти в Юдею.

36 Іуда ж і брати його сказали: ось, во­роги наші знищені, зійдімо, щоб очистити й оновити святилище. 37 І зіб­ралося все ополчення і зійшли на гору Сион. 38 І побачили, що святилище спустошене, жертовник осквернений, ворота спалені, і в притворах, як у лісі або на якій-небудь го­рі, повиростали рослини, і сховища зруйновані, 39 і роздерли вони одяг свій, плакали гірким плачем і сипали попіл на свої голови, 40 і падали лицем на землю і сурмили вістовими трубами, і волали до неба. 41 Тоді відрядив Іуда мужів воювати­ проти тих, що знаходились у фор­теці, доки він очистить святилище. 42 І об­рав священиків безвадних, рев­нителів закону. 43 Вони очистили свя­­тилище й осквернені камені винесли­ у нечисте місце. 44 Потім вони розмір­ковували над оскверненим жер­­­­тов­ником всепалення, як учинити з ним. 45 І прийшла їм добра думка зруйнувати його, щоб він коли-небудь не послужив їм на ганьбу, оскіль­ки язич­ники осквернили його; і зруйнували вони жертовник, 46 і камені склали на горі храму у пристойному­ місці, поки прийде пророк і дасть від­повідь про них. 47 Узяли камені цілі, за законом, і побудували новий жертовник, як і раніше; 48 потім побудували святині і внутрішні частини храму й освятили притвори; 49 влаш­тували нове священне начиння і вне­сли у храм свічник і вівтар всепалень і фіміам і трапезу; 50 і закурили на вівтарі фіміам і запалили світиль­ники на свічнику, й освітили храм; 51 і поклали на трапезу хлі­би, і розвісили завіси, і закінчили всі діла, які почали.

52 У двадцять п’ятий день дев’ятого місяця — це місяць Хаслев — сто сорок восьмого року, встали дуже рано 53 і принесли жертву за законом­ на новозбудованому жертовнику всепалень. 54 У той час, у той самий день, в який язичники осквернили жертовник, оновлений він з піснями, з цитрами, гуслями і кимвалами.­ 55 І весь народ падав на лице своє, і молилися і возносили подяки до не­ба Благопоспішнику своєму. 56 Так звершували відновлення жертовника вісім днів з веселощами, принося­чи всепалення і підносячи жертву спасіння і хвали. 57 І прикрасили передню сторону храму золотими вінцями і щитами і відновили ворота і сховища, і зробили для них двері. 58 І була дуже велика радість у на­роді, і відвернули ганьбу язичників. 59 І встановили Іуда і брати його і все зібрання Ізраїля, щоб дні відновлення жертовника святкувалися з веселощами і радістю у свій час, щороку вісім днів, від двадцятого дня місяця Хаслева. 60 У той же час оббудували гору Сион навколо високими стінами і міцними вежами, щоб язичники, прийшовши коли-небудь, не потоптали їх, як зробили це раніше. 61 І розташував там Іуда військо стерегти гору, і зміцнили для охорони її Вефсуру, щоб народ мав укріплення проти Ідумеї.

 

Глава 4. [9] Вих. 14, 9, 22. [24] Пс. 105, 1; 117, 1. [30] 1 Цар. 14, 13; 17, 50. [47] Вих. 20, 25. Нав. 8, 31. [51] 2 Мак. 10, 3. [59] 2 Мак. 1, 18. Ін 10, 22.

 

 

Глава 5

1 Коли навколишні народи почули, що побудовано жертовник і відновлено святилище, як раніше, дуже обурилися; 2 і наважилися знищити рід Якова, який жив серед них, і почали убивати і знищувати людей у цьому народі. 3 Тоді Іуда ополчився проти синів Ісава в Ідумеї, в Акравимі, оскільки вони тримали в облозі Ізраїля, й уразив їх великим ураженням, і упокорив їх, і взяв здобич їх. 4 Згадав він і про злобу синів Веана, які були для народу сіткою і спотиканням, влаштовуючи йому за­сідки на дорогах. 5 Хоч вони замк­ну­лися від нього у вежах, але він опол­чився проти них, піддав їх закляттю і спалив вогнем вежі їхні з усіма, хто був у них. 6 Потім він пере­йшов до синів Аммона і зустрів силь­не військо і численний народ і Тимофія, провідника їхнього. 7 Він мав з ними багато битв, і вони були розбиті перед лицем його; він уразив їх; 8 узяв Іазер і селища його і повер­нувся в Юдею. 9 Тоді зібралися язич­ники, які жили у Галааді, проти ізраїльтян, що знаходилися в краях їхніх, щоб знищити їх; але вони втек­ли у фортецю Дафему. 10 І послали листи до Іуди і братів його і сказали:­ зібралися проти нас навколишні язичники, щоб знищити нас, 11 і готуються йти і зробити напад на фор­тецю, в яку ми втекли, і Тимофій на чолі війська їхнього. 12 Отже, прийди і визволи нас від руки їх, тому що багато з нас загинули; 13 і всі брати наші, які були у межах Това, віддані на смерть, а дружин їхніх і дітей їхніх і майно взяли у полон, і погубили там близько тисячі мужів. 14 Ще читалися ці листи, як ось, прийшли інші вісники з Галилеї у розід­раному одязі з таким повідомленням: 15 зібралися проти нас із Птолемаїди і з Тира і Сидона, і з усієї Галилеї язичницької, щоб погубити нас. 16 Коли почули ці слова Іуда і народ, то зібралися великі збори для наради, що зробити для цих братів, які знаходяться у біді і яким загрожує війна від тих язичників? 17 Тоді Іуда сказав Симону, братові своєму: вибери собі мужів і йди і захисти бра­тів твоїх, які знаходяться у Галилеї; а я та Іонафан, брат мій, піде­мо у Галаад. 18 І залишив він Йосифа, сина Захарії, та Азарію начальника­ми над народом із залишком війська в Юдеї для охорони. 19 І дав їм повеління, сказавши: управляйте на­родом цим, але не починайте війни проти язичників до нашого повернення. 20 Симону виділені для походу­ у Галилею три тисячі мужів, Іуді ж — у Галаад вісім тисяч мужів. 21 І ви­рушив Симон у Галилею і провів багато битв з язичниками, і розбив язичників. 22 Він переслідував їх до воріт Птолемаїди, і впало з язичників до трьох тисяч чоловіків, і він узяв здобич їхню. 23 Також узяв він із собою [юдеїв], які знаходилися у Галилеї й Арваттах, з дружинами і дітьми і з усім майном їхнім, і привів у Юдею з великою радістю. 24 А Іуда Маккавей та Іонафан, брат його, перейшли Йордан і звершили триденну путь у пустелі. 25 Їх зустріли навуфеї і прийняли мирно, і розповіли їм усе, що сталося з братами їхніми у Галааді, 26 і що багато з них замк­нені у Васарі й Восорі, в Алемах, Хасфорі, Македі і Карнаїні — усі ці міста укріплені і великі — 27 і в інших містах Галаада знаходяться в облозі, і що завтра призначено напасти на ці укріплення і взяти їх і погубити всіх їх в один день. 28 Тому Іуда зі своїм військом несподівано направив шлях свій у пустелю до Восора і взяв це місто, і вибив усю чоловічу стать вістрям меча, і взяв усю здобич їхню, і спалив його вогнем; 29 а звідти вирушив уночі і йшов до укріплення. 30 Коли наставав ранок, і звели очі, і ось, народ численний, якому числа не було, піднімають драбини і машини, щоб узяти укріплення, і облягають тих, що у ньому. 31 Побачив Іуда, що почалася битва і волання міста піднімалося до неба трубами і гучним криком, 32 і сказав воїнам: бийтеся тепер за братів ваших. 33 Він обійшов ворогів з тилу з трьома загонами, і засурмили трубами і викликнули з молитвою; 34 і дізналося військо Тимофія, що це — Маккавей, і побігли від лиця його, і він уразив їх великою поразкою, і впало їх у цей день до восьми тисяч чоловіків. 35 Тоді повернув він у Масфу й обложив і взяв її, вибив усю чоловічу стать у ній, узяв здобич її і спалив її вогнем; 36 вирушивши звідти, він узяв Хасфон, Макед, Восор та інші міста галаадські.

37 Після цих подій Тимофій зібрав інше військо і розташувався станом перед Рафоном по той бік потоку. 38 І послав Іуда оглянути військо, й оголосили йому і сказали: зібралися­ до них усі навколишні язичники — сила численна, 39 і вони найняли на допомогу собі аравитян і розташувалися станом за потоком, будучи готові йти проти тебе війною. І пішов Іуда назустріч їм. 40 Тоді Тимофій сказав своїм воєначальникам, коли Іуда і військо його наближалися до потоку води: якщо він перейде до нас раніше, то ми не в силах будемо устояти проти нього, бо він переможе нас. 41 Якщо ж він убоїться і розташується станом по той бік потоку, то ми перейдемо до нього і переможемо його. 42 Як тільки підійшов Іуда до потоку води, то поставив при потоці народних писарів і наказав їм, сказавши: не залишайте жодної людини у стані, але нехай усі йдуть на битву. 43 І переправився до них перший і весь народ за ним. І знищені були перед лицем його всі язичники, і кинули зброю свою, і втекли у капище, яке було у Карнаїні. 44 Тоді взяли вони це місто і спалили вогнем капище з усіма, що знаходилися у ньому; і переможений був Карнаїн, і не міг більше протистояти Іуді. 45 І зібрав Іуда всіх ізраїльтян, що знаходилися у Галааді, від малого до великого, і дружин їхніх, і дітей їхніх, і майно, дуже велике ополчення, щоб іти у землю Юдейську. 46 І дійшли вони до Ефрона. Це було велике місто, дуже ук­ріплене, на шляху; неможливо було ухилитися від нього ні праворуч, ні ліворуч; потрібно було пройти через нього, 47 а жителі замкнулися у ньому і ворота завалили каменями. 48 Іуда послав до них з мирною пропозицією: ми пройдемо через землю вашу, щоб іти нам у землю нашу, і ніхто не скривдить вас, тільки ногами нашими пройдемо. Але вони не захотіли відчинити йому. 49 Тоді Іуда наказав оголосити в ополченні, щоб кожен озброївся на своєму місці; 50 і озброїлися воїни й облягали місто весь той день і всю ніч, і здалося місто у руки його. 51 І вибив він усю чоловічу стать вістрям меча і до основ зруйнував місто, й узяв здобич його, і пройшов через місто по вбитих. 52 І переправилися через Йордан на велику рівнину навпроти Вефсана. 53 І збирав Іуда тих, що залишилися, і підбадьорював народ упродовж усього шляху, доки не прийшли у землю Юдейську. 54 І зійшли на гору Сион з веселощами і радістю і принесли всепалення, тому що ніхто не упав з них до самого повернення у мирі.

55 У ті дні, коли Іуда та Іонафан знаходилися у Галааді, а Симон, брат його, — у Галилеї перед Птолемаїдою, 56 почули Йосиф, син Захарії, та Азарій, воєначальники, про славні воїнські подвиги, звершені ними, 57 і сказали: зробимо і ми собі ім’я; підемо воювати з язичниками, які оточують нас. 58 Так оголосили вони війську, яке було при них, і пішли на Іамнію. 59 І вийшов Горгій з міста і воїни його назустріч їм на битву. 60 І, кинувшись навтіки, Йосиф та Азарія були переслідувані до меж Юдеї; і впало у цей день з народу ізраїльського до двох тисяч чоловіків. 61 І було велике сум’яття у народі ізраїльському, тому що не послухалися Іуди і братів його, мріючи показати хоробрість, 62 тоді як вони не були від сімені тих мужів, руці яких надано спасіння Ізраїля. 63 Але муж Іуда і брати його дуже прославилися перед усім Ізраїлем і перед усіма народами, де тільки чути було ім’я їх, — 64 і збиралися до них ті, що прийшли привітати.

65 Після того вийшли Іуда і брати його і воювали проти синів Ісава у землі, яка лежить на південь, і уразив Хеврон і селища його, і зруйнував укріплення його, і спалив вежі його навколо нього, 66 і піднявся, щоб іти у землю іноплемінників, і пройшов Самарію. 67 У той час упали у битві священики, які бажали прославитися хоробрістю і безрозсудно вийшли на війну. 68 І повернув Іуда на Азот, землю іноплемінників, зруйнував жертовники їхні, спалив вогнем різьблені зображення богів їхніх, узяв здобич міст і повернувся у землю Юдейську.

 

Глава 5. [37] 2 Мак. 10, 24. [46] 2 Мак. 12, 27. [48] Чис. 21, 22.

 

 

Глава 6

1 Тим часом цар Антиох, проходячи верхні області, почув, що є у Персії місто Елимаїс, який славиться багатством, сріблом і золотом, 2 і в ньому — храм, дуже багатий, і є там золоті покрови, броня і зброя, які залишив там Олександр, син Филипа, цар Македонський, — перший, який став царем над еллінами. 3 І він прийшов і намагався взяти це місто і пограбувати його, але не міг, тому що намір його став відомим жителям міста. 4 Вони піднялися проти нього війною, і він кинувся навтіки і пішов звідти з великою скорботою, щоб вирушити у Вавилон. 5 Тоді прийшов хтось до нього у Персію зі звісткою, що опол­чення, які ходили у землю Іуди, втікають, 6 що Лісій ходив із сильним військом попереду всіх, але був уражений юдеями, і вони підсилилися і зброєю, і військом, і багатою здобиччю, яку взяли від уражених ними військ, 7 і що вони зруйнували мерзоти, які він спорудив над жертовни­ком у Єрусалимі, а святилище, як і раніше, обнесли високими стінами, також і Вефсуру, місто його. 8 Коли цар почув слова ці, сильно злякався і стривожився, упав на постіль і занеміг від суму, що не збулося так, як він бажав. 9 І багато днів пробув він там, тому що відновлювався у ньому сильний сум; він думав, що помирає. 10 І скликав він усіх друзів своїх і сказав їм: відійшов сон від очей моїх, і я занеміг серцем від суму. 11 І сказав я у серці своєму: до якої скорботи дійшов я і до якого великого знічення, в якому знаходжуся тепер! А був я корисним і любленим у володінні моєму. 12 Тепер же я згадую про ті злодіяння, які я звершив у Єрусалимі, і як узяв усі золоті і срібні сосуди, які знаходилися у ньому, і посилав знищувати тих, що живуть в Юдеї, даремно. 13 Тепер я знаю, що за це спіткали мене ці біди, — і ось, я гину від великого суму у чужій землі. 14 І прикликав він Филипа, одного з друзів своїх, і поставив його правителем над усім царством своїм; 15 і дав йому вінець і царський одяг свій і перстень, щоб він керував Антиохом, сином його, і виховував його для царювання. 16 І помер цар Антиох у сто сорок дев’ятому році.

17 Коли Лісій дізнався, що цар помер, то поставив замість нього на царство сина його, Антиоха, якого виховував у юності його, і назвав його ім’ям Евпатора. 18 Тим часом ті, що знаходились у фортеці, тіснили Ізраїля навколо святилища і завжди намагалися чинити йому зло, а язичникам служити опорою; 19 тоді Іуда вирішив вигнати їх і скликав весь народ, щоб обложити їх. 20 Усі зібралися й обложили їх у сто п’ятдесятому році, і спорудив він проти них стрілометальні знаряддя і машини. 21 Але деякі з обложених вийшли, і до них пристали деякі з нечестивих ізраїльтян; 22 і пішли вони до царя і сказали: доки ти не вчиниш суду і не помстишся за братів наших? 23 Ми погодилися служити батькові твоєму і ходити за заповідя­ми його і додержуватися повелінь його; 24 а сини народу нашого обложили укріплення і за те цураються нас, і кого з нас знаходять, умертвляють і майно наше розграбовують, 25 і не на нас тільки простягли вони руку, але і на всі наділи наші. 26 І ось, тепер обложили вони укріплення у Єрусалимі, щоб оволодіти ним, а святилище і Вефсуру зміцнили. 27 Як­що ти не поспішиш випередити їх, то вони зроблять більше цього,­ і тоді ти не в силах будеш утримати їх. 28 По­чувши це, цар розгнівався і зібрав усіх друзів своїх і начальників війська свого і начальників кінноти; 29 прийшли до нього і з інших царств і з морських островів війська­ наймані, 30 так що кількість військ його була: сто тисяч піших, двадцять­ тисяч вершників і тридцять два слони, привчених до війни. 31 І пройшли вони через Ідумею і розташувалися станом навпроти Вефсури, і воювали багато днів і спорудили ма­шини; але ті зробили вилазку і спалили їх вогнем і билися мужньо. 32 Після цього Іуда відступив від фор­теці і розташувався станом у Вефсахарі навпроти стану царського. 33 Цар же, вставши рано-вранці, поспішно вирушив з військом своїм по дорозі до Вефсахари, і приготувалися війська до битви і засурмили трубами. 34 Слонам показували кров винограду і шовковичних ягід, щоб збудити їх до битви, 35 і розділили цих тварин на загони і приставили до кожного слона по тисячі мужів у залізних кольчугах і з мідними шоломами на головах, зверх того по п’ятсот добірних вершників призначено було до кожного слона. 36 Вони ставали завчасно там, де був слон, і куди він ішов, ішли і вони разом, не відстаючи від нього. 37 При­тому на них були міцні дерев’яні вежі, які покривали кожного слона, укріплені на них помочами, і в кожній з них по тридцять два сильних мужа, які воювали на них, і при слоні індієць його. 38 Інших же вершників розставили тут і там — на двох боках ополчення, щоб подавати знаки і підкріплювати у тісних місцях. 39 Коли сонце блиснуло на золотих і мідних щитах, то заблища­ли від них гори і світилися, як вогненні світиль­ники. 40 Одна частина царського війська була розтягнута по високих го­рах, а інші — по низинних місцях; і йшли вони твердо і струнко. 41 І знітилися всі, які чули шум безлічі їх і ходу такого полчища і стукіт зброї, бо військо було дуже велике і сильне. 42 І вступив Іуда і військо його у битву, — й упали з ополчення царського шістсот мужів. 43 Тоді Єлеазар, син Саварана, побачив, що один зі слонів покритий бронею царською і перевершував усіх, і здавалося, що на ньому був цар, — 44 і він віддав себе, щоб врятувати народ свій і придбати собі вічне ім’я; 45 і сміливо ­по­біг до нього­ на середину загону, вража­ючи праворуч і ліворуч, і розступалися від нього і в той, і в інший бік; 46 і підбіг він під того слона, ліг під нього й убив його, й упав на нього слон на землю, і він помер там. 47 Але, побачивши силу царського ополчення і стрімкість військ, юдеї ухилилися від них. 48 Царські ж війська пішли проти них на Єрусалим: цар направив війська на Юдею і на гору Сион. 49 І уклав він мир з тими, що були у Вефсурі, які вийшли з міста, бо не було у них продовольства, щоб триматися у ньому в облозі, тому що був субот­ній рік на землі. 50 Й оволодів цар Вефсурою і залишив у ній сторожу, щоб стерегти її. 51 Потім багато днів облягав святилище, і поставив там стрілометальні знаряддя і машини, і вогнеметальні, і каменеметальні і списометальні, щоб кидати стріли і каміння. 52 Але й юдеї спорудили машини проти їхніх машин і воювали багато днів; 53 продовольчих же припасів бракувало у сховищах, тому що був сьомий рік, і ті, що шукали в Юдеї безпеки від язичників, спожили залишки запасів; 54 і залишилося при святилищі небагато мужів, бо здолав їх голод, і розійшлися кожен у своє місце.

55 Почув Лісій, що Филип, якому цар Антиох ще за життя доручив виховувати сина свого, Антиоха, для царювання, 56 повернувся з Персії і Мідії і з ним — війська, що ходили з царем, і що він домагається при­йняти на себе діла царства. 57 Тому поспішно пішов і сказав цареві, начальникам війська і вельможам: ми щодня терпимо нестачу і продоволь­ства у нас мало, а місце, що обложе­не нами, — міцне, тим часом лежить на нас піклування про царство. 58 От­же, подамо правицю цим людям і укладемо з ними мир і з усім народом їхнім, 59 і дозволимо їм жи­ти за за­конами їхніми, як колись; бо за свої закони, які ми скасували, вони роз­­дра­тувалися і зробили все це. 60 І угод­не було це слово царю і начальникам, — і послав він до них, щоб укласти мир, що вони і прийня­ли; 61 і клявся їм цар і начальники. Піс­ля цього вони вийшли з ук­ріп­лення. 62 І зійшов цар на гору Сион і, оглянувши укріплені місця, зневажив клятву, якою клявся, і повелів зруйнувати стіни навкруги. 63 Потім поспішно вирушив і, повернувшись в Антиохію, він побачив, що Филип володіє містом, вступив з ним у битву і силою взяв місто.

 

Глава 6. [49] Лев. 25, 4. [53] Лев. 25, 4.

 

 

Глава 7

1 У сто п’ятдесят першому році вийшов з Рима Димитрій, син Селевка, і з небагатьма людьми вві­йшов в одне приморське місто і там став царем. 2 Коли ж він входив у царський дім батьків своїх, військо схопило Антиоха і Лісія, щоб привести їх до нього. 3 Це стало відомо йому, і він сказав: не показуйте мені облич їхніх. 4 Тоді воїни вбили їх, і сів Димитрій на престолі царства свого. 5 І прийшли до нього всі мужі беззаконні і нечестиві з ізраїльтян, і Алким був на чолі їх, домагаючись священства; 6 і звинувачували вони перед царем народ, говорячи: погубив Іуда і брати його друзів твоїх, і нас вигнали з землі нашої. 7 Отже, пошли тепер мужа, якому ти довіря­єш; нехай він піде і побачить усе руй­нування, яке вони заподіяли нам і країні царя, і нехай покарає їх і всіх, хто допомагає їм. 8 Цар обрав Вакхида з друзів царських, який керував по той бік ріки, був великий у царстві і вірний цареві, 9 і послав його і нечестивого Алкима, надавши йому священство, і повелів йому вчинити помсту синам Ізраїля. 10 Во­ни вирушили і прийшли у землю Юдейську з великим військом; і він послав до Іуди і братів його послів з мирною, але підступною пропозицією. 11 Але вони не повірили словам їхнім, тому що бачили, що вони прийшли з великим військом. 12 До Алкима ж і Вакхида зійшлося зібрання­ книжників шукати справедливости. 13 Перші з синів Ізраїлевих були асидеї; вони шукали у них миру, 14 бо го­ворили: священик від племені Ааро­на прийшов разом з військом і не скривдить нас. 15 І він говорив з ни­ми мирно і клявся їм, і сказав: ми не зробимо зла вам і друзям вашим. 16 І вони повірили йому, а він, захопивши з них шістдесят чоловіків, умертвив їх в один день, як сказано у Писанні: 17 «тіла святих Твоїх і кров їх пролили навколо Єрусалима, і нíкому було поховати їх». 18 І напав від них страх і жах на весь народ, і говорили: немає у них істини і правди, бо вони порушили постанову і клятву, якою клялися. 19 Тоді Вакхид відступив від Єрусалима і розташувався станом при Визефі, і, по­славши, упіймав багатьох мужів, які втікали від нього, і декого з народу, заколов і кинув їх у глибокий колодязь.

20 Потім, доручивши країну Алкиму і залишивши з ним військо на допомогу йому, Вакхид вирушив до царя. 21 Алким же домагався первосвященства. 22 І зібралися до нього всі, хто підбурював народ свій, і оволоділи землею Юдейською і зробили велику поразку в Ізраїлі. 23 І побачив Іуда все зло, яке заподіяв Алким зі своїми спільниками синам Ізраїлевим, — більше, ніж язичники; 24 і, обійшовши всі межі Юдеї, вчинив помсту відступникам, — і вони перестали входити у цю країну. 25 Коли ж Алким побачив, що Іуда і ті, що знаходилися з ним, підсилилися, і зрозумів, що не може протистояти їм, повернувся до царя і жорстоко звинувачував їх. 26 Тоді цар послав Никанора, одного зі слав­них вождів своїх, ненависника і воро­га Ізраїля, і наказав йому зни­щити­ цей народ. 27 Никанор, прийшовши в Єрусалим з великим військом, послав до Іуди і братів його підступно зі словами мирними: 28 нехай не буде війни між мною і вами; я ввійду з небагатьма людьми, щоб бачити ли­ця ваші у мирі. 29 І прийшов він до Іуди, і вітали вони один одного мир­но; а тим часом воїни були готові схо­пити Іуду. 30 Іуді стало відомо,­ що він прийшов до нього з підступом, то­­му він убоявся його і не хотів біль­ше бачити лиця його. 31 Коли Никанор довідався, що намір його відкрив­ся, виступив проти Іуди на битву біля Хафарсалами. 32 І впало з тих, що були з Никанором, близько п’яти тисяч мужів, а інші втекли у місто Давидове. 33 Піс­ля того Никанор зійшов на гору Сион; і вийшли зі святилища деякі зі священиків і старійшин народу, щоб мирно вітати його і показати йому все­палення, що приноситься за царя. 34 Але він осміяв їх, наглумився з них й осквернив їх, і говорив зарозуміло, 35 і, покляв­шися, з гнівом сказав: якщо не відданий буде нині Іуда і військо його в мої руки, то, коли повернуся благополучно, спалю дім цей. І пішов з великим гнівом. 36 А священики ввійшли і стали перед лицем жертов­ника і храму, заплакали і сказали: 37 Ти, Господи, обрав дім цей, щоб на ньому нарікалось ім’я Твоє, і щоб він був домом молитви і моління для народу Твого. 38 Зроби помсту чоловікові цьому і війську його, і нехай упадуть вони від меча; згадай злохуління їхні і не дай їм залишатися надалі. 39 І вийшов Никанор з Єрусалима і розташувався станом біля Вефорона, і пристало до нього тут військо сирійське. 40 А Іуда з трьома­ тисячами мужів розташувався станом біля Адаси; і помолився Іуда, і сказав: 41 Господи! коли послані ца­ря Ассирійського вимовляли злохуління, то прийшов ангел Твій і уразив з них сто вісімдесят п’ять тисяч. 42 Так знищи нині перед нами це пол­чище, нехай пізнають інші, що вони промовляли хулу на святині Твої, і суди їх за злобою їхньою. 43 І вступи­ли війська у битву в тринадцятий день місяця Адара, і розбите було військо Никанора, і він першим упав у битві. 44 Коли ж воїни його побачили, що Никанор упав, то, покидав­ши зброю свою, кинулися навтіки. 45 І переслідували їх ізраїльтяни цілий день, від Адаса до самої Газири,­ і сурмили вслід їм вістовими трубами. 46 І виходили з усіх навколиш­ніх селищ юдейських і оточували їх, — і вони, обертаючись до тих, що переслідували їх, усі упали від ме­ча, і жод­ного не залишилося з них. 47 І взяли юдеї здобич їхню і награбоване ними, і відрубали голову Никанора і праву руку його, яку він простягав гордовито, і принесли і повісили перед Єрусалимом. 48 Народ дуже радів­ і провів той день, як день великих веселощів; 49 і встановили щорічно святкувати цей день тринадцятого числа Адара. 50 І заспокоїлася земля Юдейська на якийсь час.

 

Глава 7. [17] Пс. 78, 2–3. [26] 2 Мак. 14, 12–13. [35] 2 Мак. 14, 33. [37] 2 Пар. 7, 12. Іс. 56, 7. Лк. 19, 46. [41] 4 Цар. 19, 35. Сир. 48, 24. Іс. 37, 36. 2 Мак. 8, 19–20.

 

 

Глава 8

1 Іуда почув про славу римлян, що вони могутні і сильні і прихильно приймають усіх, хто звертається до них, і хто б не приходив до них, з усіма укладали вони дружбу. 2 А що вони могутні і сильні, — розповідали йому про війни їхні, про мужні подвиги, які вони показали над галатами, як вони підкорили їх і зробили данниками; 3 також про те, що зробили вони у країні Іспанській, щоб оволодіти срібними і золо­тими рудниками, які знаходяться там, 4 і своєю розсудливістю і твердістю оволоділи всім краєм, хоч той край дуже далеко відлежав від них, також і про царів, які виступали проти­ них від кінців землі, і вони знищили їх і уразили великою поразкою, а інші платять їм щорічно данину; 5 вони також розбили на війні і підкорили собі Филипа і Персея, царя Китійського, й інших, що повстали проти них, 6 і Антиоха, великого ца­ря Азії, який вийшов проти них на війну зі ста двадцятьма слонами, і з кіннотою, і колісницями, і дуже чис­ленним військом і був розбитий ни­ми; 7 вони взяли його живого і змусили платити їм велику данину, — як його, так і наступних після нього царів, — дати заручників­ і допустити розділ, 8 а країну Індійську і Мідію, і Лідію й інші з кращих областей його, узявши від нього, віддали цареві Євменію; 9 і про те, як елліни намірилися прийти і знищити їх, 10 але цей намір зробився їм відомим, і вони послали проти них одного воєначальника і воювали проти них, — і багато з них упало уражених, і взяли у полон дружин їхніх і дітей їхніх і пограбували їх, і оволоділи їхньою землею, і зруйнували фортеці їхні, і поневолили їх до цього дня; 11 й інші царства й ост­рови, які будь-коли повставали про­ти них, вони руйнували і поневолювали. 12 А з друзями своїми і з тими, що довіряли їм, вони зберігали друж­бу; й оволоділи царствами ближніми і дальніми, і всі, які чули ім’я їхнє, боялися їх. 13 Якщо захочуть ко­му допомогти і кого поставлять царем, ті царюють, і кого хочуть, зміню­ють, і вони дуже піднеслися; 14 але, попри все те, ніхто з них не покладав на себе вінця і не одягався у порфиру, щоб величатися нею. 15 Вони склали у себе раду, і постійно щодня триста двадцять чоловік радяться в усьому, що стосується на­роду і благоустрою його; 16 і кожного року одній людині довіряють вони начальство над собою і володарювання над усією землею їхньою, і всі слухають одного, і не буває ні заздрости, ні ревнощів між ними.

17 Тоді обрав Іуда Евполема, сина Іоанового, сина Аккосового, й Іасона, сина Єлеазарового, і послав їх у Рим, щоб укласти з ними дружбу і союз, 18 і щоб вони зняли з них ярмо, бо вони бачать, що Еллінське царство хоче поневолити Ізраїля. 19 Отже, вони вирушили у Рим, хоч шлях був дуже довгий, і ввійшли у зібрання ради і, приступивши, сказали: 20 Іуда Маккавей і брати його і весь народ юдейський послали нас до вас, щоб укласти з вами союз і мир, і щоб ви вписали нас у число соратників і друзів ваших. 21 І угодне було це слово перед ними. 22 І ось список того послання, яке написали вони у відповідь на мідних дошках і послали в Єрусалим, щоб воно служило для них там пам’ятником миру і союзу: 23 «благо нехай буде римлянам і народу юдейському на морі й на суші на віки, і меч і ворог нехай будуть далеко від них! 24 Якщо ж настане війна раніше у римлян або у всіх союзників їхніх у всьому володінні їхньому, 25 то народ юдейський повинен зробити їм усім серцем допомогу у війні, як вимагатиме того час; 26 і тим, що воюють, вони не будуть ні давати, ні постачати ні хліба, ні зброї, ні грошей, ні кораблів, бо так угодно римлянам; вони повинні виконувати обов’язок свій, нічого не одержуючи. 27 Точно так само, якщо раніше трапиться війна у народу юдейського, римляни від душі будуть допомагати їм у війні, як вимагатиме того час, 28 і тим, що допомагають у війні, не будуть давати ні хліба, ні зброї, ні грошей, ні кораблів: так угодно Риму; вони повинні виконувати свої обов’язки — і без обма­ну». 29 На таких умовах уклали рим­ляни союз з народом юдейським. 30 Якщо ж після цих умов ті й другі захочуть що-небудь додати або змен­шити, нехай зроблять це за їх за­гальним бажанням, і те, що вони додадуть або зменшать, буде мати силу. 31 А про те зло, яке робить юдеям цар Димитрій, ми написали йому так: «для чого ти наклав тяжке твоє ярмо на друзів наших і союзників — юдеїв? 32 Якщо вони ще звернуться до нас зі скаргою на тебе, то ми виявимо до них справедливість і будемо воювати проти тебе на морі і на суші».


 

 

Глава 9

1 Коли Димитрій почув, що Никанор і воїни його впали у битві, послав Вакхида й Алкима вдруге у землю Юдейську і праве крило з ними. 2 І вирушили вони по дорозі у Галгали і розташувалися станом біля Месалофа, що в Арвилах, і, ово­лодівши ним, погубили безліч людей. 3 У першому місяці сто п’ятдесят дру­гого року розташувалися вони станом біля Єрусалима, 4 але знялися і пішли до Вереї з двадцятьма тисячами мужів і двома тисячами кінноти. 5 А Іуда розташувався станом біля Елеаса, і три тисячі обраних мужів з ним. 6 Але, побачивши безліч війська, яке воно численне, вони дуже настрашилися, і багато хто зі стану його розбігся, і залишилося у них не більше восьмисот мужів. 7 Коли побачив Іуда, що розбіглося ополчення його, а війна тривожила його, він засмутився серцем, тому що не мав часу зібрати їх. 8 Він засмутився і сказав тим, що залишилися: встаньмо і ходімо на супротивників наших; можливо, ми в силах будемо­ воювати з ними. 9 Але вони відхиля­ли його і говорили: ми не в силах, але будемо тепер рятувати життя наше, і потім повернемося з братами нашими і тоді будемо воювати проти них, а тепер нас мало. 10 Але Іуда сказав: ні, нехай не буде цього зі мною, щоб бігти від них; а якщо прийшла година наша, то помремо мужньо за братів наших і не залиши­мо дорікання на славу нашу. 11 І рушило військо зі стану і стало проти них; і розділилася кіннота на дві частини, а попереду війська йшли пращники і стрільці і всі сильні передові воїни. 12 Вакхид же знаходив­ся на правому крилі, і наближалися­ загони з обох боків і сурмили трубами. 13 Засурмили трубами і ті, що були з Іудою, і заколивалася земля від шуму військ, і була завзята битва­ від ранку до вечора. 14 Коли побачив Іуда, що Вакхид і найміцніша частина його війська знаходяться на правому боці, то зібралися до нього всі хоробрі серцем, — 15 і розбили вони праве крило, і вони переслідували їх до гори Азоту. 16 Коли ті, що знаходилися на лівому крилі, побачили, що праве крило розбите, то повернули слідом за Іудою і тими, що були з ним, з тилу. 17 І битва була жорстока, і багато впало уражених з того й іншого боку, 18 впав і Іуда, а інші кинулися навтіки. 19 І взяли Іонафан і Симон Іуду, брата свого, і поховали його у гробі батьків його у Модині. 20 Й оплакували його і ридали за ним сильно всі ізраїльтяни, і сумували багато днів і говорили: 21 як упав сильний, який спасав Ізраїля? 22 Інші ж діла Іуди і битви і мужні подвиги, які звершив він, і велич його не описані, бо їх було дуже багато.

23 Після смерти ж Іуди в усіх краях ізраїльських з’явилися люди беззаконні, і піднялися всі чинителі неправди. 24 У ті самі дні був дуже сильний голод, і країна пристала до них. 25 І обрав Вакхид нечестивих мужів і поставив їх начальниками країни. 26 Вони розвідували і розшукували друзів Іуди і приводили їх до Вакхида, а він мстився їм і знущався з них. 27 І була велика скорбота в Ізраїлі, якої не бувало з того дня, як не стало у них пророка. 28 Тоді зібралися всі друзі Іуди і сказали Іонафану: 29 відтоді, як помер брат твій Іуда, немає подібного до нього мужа, щоб виступити проти ворогів і Вакхида і проти ненависників нашого народу. 30 Отже, тепер ми тебе обрали — бути нам замість нього на­чальником і вождем, щоб вести війну нашу. 31 І прийняв Іонафан у той час провід і став на місце Іуди, брата­ свого. 32 І дізнався про те Вакхид і шу­кав убити його. 33 Про це довідалися Іонафан і Симон, брат його, і всі, що були з ним, і втекли у пустелю Фекоє і розташувалися станом біля вод озера Асфар. 34 Вакхид, довідавшись про те у день суботній, переправився сам і все військо його за Йордан. 35 А Іонафан відправив брата свого — проводиря народу — і просив друзів своїх, наватеїв, щоб скласти у них великий запас свій. 36 Але вийшли з Мидави сини Іамврі і схопили Іоана і все, що він мав, і пішли. 37 Після цих подій сказали Іонафану і Симону, братові його, що сини Іамврі урочисто справляють знатний шлюб і проводжають з Надавафа з великою пишнотою наречену, дочку одного зі знатних вельмож хананейських. 38 Тоді згадали вони про Іоана, брата свого, і вийшли, і сховалися під покровом гори. 39 Звівши очі свої, вони побачили: ось виклики і велике придане; назустріч вийшов наречений і друзі його і брати його з тимпанами і музикою і з численною зброєю. 40 Тоді ті, що бу­ли з Іонафаном, піднялися на них із засідки і побили їх, і багато впало­ уражених, а інші втекли на гору; й узяли вони всю здобич їхню. 41 І обер­нулося шлюбне торжество на сум, і звук музики їх — на плач. 42 Так пом­с­­тилися вони за кров брата свого і повернулися до болотистого місця біля Йордану. 43 І почув про це Вакхид — і в день суботній прийшов до берегів Йордану з великим військом. 44 Тоді сказав Іонафан тим, що були з ним: встаньмо тепер і будемо битися за життя наше, бо нині — не те, що вчора і третього дня. 45 Ось, ворог і попереду нас і позаду нас, вода Йордану з того і з іншого боку, і болото і ліс, і немає місця, куди ухи­ли­тися. 46 Отже, тепер взивайте до ­не­ба, щоб визволитися вам від руки ворогів ваших. 47 І почалася битва. І простяг Іонафан руку свою, щоб уразити Вакхида, але той ухилився від нього назад. 48 І кинувся Іонафан і ті, що були з ним, у Йордан і перепливли на другий берег, а ті не перейшли за ними Йордану. 49 Й упало у Вакхида у той день до тисячі мужів. 50 І повернувся він у Єрусалим і побудував у Юдеї міцні міста: фортецю в Єрихоні, й Еммаум і Вефорон, і Вефиль і Фамнафу у Фарафоні, і Тефон з високими стінами, воротами і запорами, 51 і поставив у них сторо́жу, щоб вороже діяти проти Ізраїля. 52 Зміцнив також місто у Вефсурі й Газару і фортецю і залишив у них військо з продовольчими запасами, 53 і взяв у заручники синів вождів країни і помістив їх у Єрусалимській фортеці під вартою.

54 У сто п’ятдесят третьому році, у другому місяці, Алким звелів зруйнувати стіну внутрішнього двору храму і зруйнувати діло пророків, і вже почав руйнування. 55 Але у той самий час Алким уражений був ударом, і зупинилися наміри його; вуста його зімкнулися, він онімів і не міг більше вимовити жодного слова і заповідати про дім свій. 56 І помер Алким у той же час у тяжких муках.­ 57 Коли Вакхид довідався, що Алким помер, повернувся до царя; і земля Юдейська два роки залишалася у спокої. 58 Тоді всі беззаконники ради­лись і говорили: ось, Іонафан і ті, що знаходяться з ним, живуть безпечно у спокої; приведемо тепер Вак­хида, і він схопить усіх їх в одну ніч. 59 Пішли і запропонували йому таку пораду. 60 Він зважився йти з ве­ликим військом і послав таємно листи всім союзникам своїм, які знаходилися в Юдеї, щоб вони схопили Іонафана і тих, що знаходяться з ним, але вони не могли, тому що задум їхній став відомим їм. 61 І впі­ймали вони з мужів країни винуватців цього лиходійства до п’ятдесяти чоловік і убили їх. 62 Після цього відійшли Іонафан і Симон і ті, що були з ними, у Вефвасі, що в пустелі,­ і відбудували зруйноване там і укріпили місто. 63 Довідавшись про це, Вакхид зібрав усе військо своє, сповістивши і тих, які знаходилися в Юдеї, 64 прийшов і обложив Вефвасі, і воював проти нього багато днів і спорудив машини. 65 Іонафан же залишив у місті Симона, брата свого,­ а сам вийшов у країну і вийшов з не­­­­­великою кількістю, 66 й уразив Одо­а­аррина і братів його і синів Фасиро­на у наметах їхніх і почав уражати і наступати із силою. 67 Тоді і Си­мон і ті, що були з ним, виступили з міста і спалили машини, 68 і воювали проти Вакхида, і він був розбитий ними; цим вони сильно засмутили його, тому що задум його і похід залишилися марними. 69 Сильно розгнівав­ся­ він на мужів беззаконних, які ­по­ра­ди­ли йому йти в цю країну, і багатьох з них умертвив, і вирішив повернутися у землю свою. 70 Довідавшись про це, Іонафан послав до нього старійшин, щоб укласти з ним мир і щоб він віддав полонених. 71 Він прийняв це і зробив за словами його, і поклявся не робити йому ніякого зла в усі дні життя свого 72 і віддав йому полонених, яких раніше взяв у полон у землі Юдейській, і по­вернувся­ у землю свою і не приходив більше у межі їхні. 73 І вгамував­ся меч в Із­раїлі, й оселився Іонафан у Махмасі;­ і почав Іонафан судити народ і знищив нечестивих із середовища Ізраїля.

 

Глава 9. [21] 2 Цар. 1, 19.

 

 

Глава 10

1 У сто шістдесятому році виступив Олександр, син Антио­ха Єпифана, й оволодів Птолемаїдою: і прийняли його, і він став царювати там. 2 Коли почув про це цар Димитрій, зібрав дуже численне військо і вирушив проти нього на війну. 3 І послав Димитрій лист Іонафану з мирною пропозицією, ніби бажаючи звеличити його, 4 бо говорив: попередимо укласти з ним мир, перш ніж він укладе з Олександром проти нас: 5 тоді він пригадає все зло, яке ми зробили проти нього і братів його і народу його. 6 І він дав йому владу набирати військо і готувати зброю, щоб бути союзником його, і повелів віддати йому заручників, які знаходилися у фортеці. 7 Іонафан прийшов у Єрусалим і прочитав лис­ти вголос усьому народу і тим, що бу­ли у фортеці; 8 і убоялись усі вели­ким страхом, почувши, що цар дав йому владу набирати військо; 9 а ті, що були у фортеці, видали Іонафану­ заручників, і він повернув їх батькам їхнім. 10 І жив Іонафан у Єрусалимі; і почав будувати і відновлюва­ти місто, 11 і сказав виконавцям робіт, щоб вони будували стіни і навколо гори Сион для міцности з чотирикут­них каменів, — і робили так. 12 Тоді іноплемінники, які були у фортецях, побудованих Вакхидом, утекли: 13 ко­­жен залишив своє місце і пішов у свою землю. 14 Тільки у Вефсурі залишилися деякі з тих, які залишили закон і заповіді, бо це місце служило для них притулком. 15 І почув цар Олександр про ті обіцянки, які Димитрій послав Іонафану, і розповіли йому про битви і хоробрі под­виги, які звершили Іонафан і брати його, і про труднощі, які перенесли вони. 16 Тоді він сказав: чи знайдемо ми ще такого чоловіка, як цей? Зробимо ж його нашим другом і союзником. 17 І написав і послав йому лист у таких словах: 18 «Цар Олександр братові Іонафану — радуватися. 19 Почули ми про тебе, що ти — муж, міцний силою і гідний бути на­шим другом. 20 Отже, ми поставляємо тебе нині первосвящеником на­ро­­ду­ твого; і ти будеш називатися дру­гом царя (він послав йому порфиру і золотий вінець), і будеш тримати нашу сторону і зберігати друж­­бу­ з нами». 21 І вдягнувся Іонафан у священний одяг у сьомому місяці сто шістдесятого року у свято кущів, і зіб­рав військо і заготував безліч зброї. 22 І почув про це Димитрій і засмутився, і сказав: 23 що це ми зробили, що Олександр випередив нас укласти дружбу з юдеями для підкріплення себе? 24 Напишу і я їм слова вітання, похвали і обіцянок, щоб були вони на допомогу мені. 25 І послав їм лист у таких словах: «Цар Димитрій народу юдейському — радуватися. 26 Чули ми і раділи, що ви зберігаєте договори наші, перебуваєте у дружбі з нами і не схиляєтеся до ворогів наших. 27 Продовжуйте і нині зберігати вірність нам, — і ми віддамо вам добром за те, що ви робите для нас: 28 зробимо вам багато поступок і дамо вам дари. 29 Нині ж дозволяю вам і звільняю всіх юдеїв від податей і мита з соли і з вінців; 30 і за третю частину насіння і половинну частину плодів з дерев, які належать мені, віднині і надалі я відміняю брати з землі Юдейської і з трьох областей, приєднаних до неї від Самарії і Галилеї, від нинішнього дня і на вічні часи. 31 І Єрусалим нехай буде священним і вільним, і краї його, десятини і прибутки його. 32 Надаю і владу над фортецею Єрусалимською і надаю право первосвященикові поставити у ній людей, яких він сам обере, для охорони її; 33 і всяку людину з юдеїв, узяту в полон із землі Юдейської, в усьому царстві моєму відпускаю на волю задарма: нехай усі будуть вільні від повинностей за себе і за худобу свою. 34 Усі свята і суботи і новомісяччя, і дні встановлені — три дні перед святом і три дні після свята, — усі ці дні нехай будуть днями пільги і волі всім юдеям, які знаходяться у моєму царстві. 35 Ніхто не буде мати права пригноблювати й обтяжувати кого-небудь з них ні в якій справі. 36 І нехай з юдеїв записуються у царські війська до тридцяти тисяч чоловік, — і їм буде даватися платня­ нарівні з усіма військами царськими. 37 І з них нехай поставляються начальниками над великими фортецями царськими, з них же нехай поставляються і над справами царства, що вимагають вірности, і їх приставники і начальники нехай будуть з них же, і нехай вони живуть за своїми законами, як повелів цар у землі Юдейській. 38 І три області, приєднані до Юдеї від країни Самарійської, нехай залишаться при­єднаними до Юдеї, щоб вважатися і бути їм однією і не підлягати іншій владі, крім влади первосвященика. 39 Птолемаїду з округом її я віддаю у дар святилищу в Єрусалимі на ви­трати, потрібні для святилища; 40 я ж даю щорічно п’ятнадцять тисяч сик­лів срібла з царських зборів з належ­них місць. 41 І все інше, чого не віддали ті, що завідують зборами, як у попередні роки, віднині будуть віддавати на роботи храму. 42 Понад те п’ять тисяч сиклів срібла, які брали від прибутків святилища з щорічного збору, і ті уступаються, як такі, що належать священикам, які служать. 43 І всі, які втечуть у храм Єрусалимський і в усі межі його з причини повинностей царських і всіх ін­­ших, нехай будуть вільні з усім, що належить їм у царстві моєму. 44 І на спорудження й оновлення святилища кошти будуть видаватися зі зборів царських. 45 І на побудову стін Єрусалима й укріплення їх навколо — кошти будуть видаватися з прибут­ків царських, а також — на побудову стін у Юдеї». 46 Іонафан і народ, вислухавши ці слова, не повірили їм і не прийняли їх, бо згадали про ті великі біди, які наніс Димитрій ізраїльтянам, жорстоко пригнобивши їх, 47 і віддали перевагу союзу з Олександром, бо він перший зробив їм мирні пропозиції, — і допомагали йому у війнах в усі дні.

48 Цар Олександр зібрав велике військо й ополчився проти Димитрія. 49 І вступили два царі у битву, і військо Димитрія кинулося навтіки; Олександр переслідував його, і переміг, 50 і дуже наполегливо продовжував битву до самого заходження сонця, — і впав Димитрій у цей день.

51 Після того Олександр відправив послів до Птоломея, царя Єгипетського, з такими словами: 52 «я повернувся у землю царства мого і сів на престолі батьків моїх, прийняв верховну владу, розбив Димитрія і став володарем країни нашої. 53 Я вступив з ним у битву, і він розбитий нами і військо його, і сіли ми на престолі царства його. 54 Отже, укладімо тепер дружбу між нами, і ти дай мені дочку твою за дружину, і буду я тобі зятем і дам тобі і їй дари, гідні тебе». 55 І відповідав цар Птоломей так: «щасливий день, в який ти повернувся у землю батьків твоїх і сів на престолі царства їх. 56 Нині я виконаю для тебе те, про що ти писав, тільки ти вийди до мене у Птолемаїду, щоб нам бачити один одного, і я поріднюся з тобою, як ти сказав». 57 І вирушив Птоломей з Єгипту сам і Клеопатра, дочка його, і прибули у Птолемаїду в сто шістдесят другому році. 58 Цар Олександр зустрів його, і він видав за нього Клеопатру, дочку свою, і влаштував шлюб її у Птолемаїді, як личить царям, з великою пишнотою. 59 Писав також цар Олександр Іонафану, щоб він вийшов до нього назустріч. 60 І вирушив Іонафан у Птолемаїду з пишністю, — і відрекомендувався обом царям і обдарував їх і наближених до них сріблом і золотом і багатьма дарами, і придбав благово­ління їх. 61 І зібралися проти нього мужі зловредні із середовища Ізраїля, мужі беззаконні, щоб обмовити його; але цар не послухав їх. 62 І по­велів цар зняти з Іонафана одяг його і одягти його у порфиру, — і зробили так. 63 І посадив його цар із собою і сказав своїм правителям: вийдіть з ним на середину міста і проголосіть, щоб ніхто не смів обмовляти його ні в якій справі і (*щоб) ніхто не турбував його ніякою справою. 64 Коли обмовники побачили славу його, як він був проголошуваний і як убраний у порфиру, всі розбіглися. 65 Так прославив його цар і вписав його у число перших друзів, і призначив його воєначальником і обласним правителем. 66 І повернувся Іонафан у Єрусалим з миром і радістю.

67 Але у сто шістдесят п’ятому ро­ці­­ прийшов із Криту Димитрій, син Ди­митрія, у землю батьків своїх. 68 По­­­чувши про це, цар Олександр дуже засмутився і повернувся в Антиохію. 69 І поставив Димитрій воєначальником Аполлонія, правителя Келе-Сирії,– і він зібрав велике військо і розташувався станом біля Іамнії і послав до первосвященика Іонафана сказати: 70 ти тільки один підносишся над нами, я ж був підданий осміянню і посоромленню через тебе. Навіщо ти протистоїш нам у горах? 71 Якщо ти надієшся на твої військові сили, то зійди до нас на рівнину, і там ми поміряємося, бо зі мною військо міст. 72 Запитай і дізнайся, хто я та інші, що допомагають нам, і скажуть тобі: неможливо вам устояти перед лицем нашим, бо двічі втікали батьки твої у землі своїй. 73 І нині ти не можеш устояти проти такої кінноти і такого війська на рівнині, де немає ні каменів, ні ущелин, ні місця для захисту. 74 Коли Іонафан вислухав ці слова Аполлонія, то подвигся духом і, обравши десять тисяч мужів, вийшов з Єрусалима, і брат його Симон зійшовся з ним на допомогу йому. 75 І розташувався станом біля Іоппії; але не впустили його у місто, тому що в Іоппії була сторо́жа Аполлонія, і во­ни почали воювати проти неї. 76 Тоді налякані жителі відчинили йому місто, й Іонафан оволодів Іоппією. 77 Почувши про це, Аполлоній узяв три тисячі кінноти і велике військо і пішов до Азота, ніби роблячи перехід, а тим часом пішов на рівнину, тому що мав безліч кінноти і надіявся на неї. 78 Іонафан же переслідував його до Азоту, і вступили війська у битву. 79 Тим часом Аполлоній залишив тисячу вершників у потайному місці позаду них; 80 але Іонафан довідався, що є засідка позаду нього. І обступили військо його і кидали у народ стріли з ранку до вечора, 81 народ же стояв, як наказав Іонафан; нарешті вершники стомилися. 82 Тоді Симон підвів військо­ своє і напав на загін, бо вершники зне­­­могли, — і були розбиті ним і кинулися навтіки. 83 І розсіялися верш­ники по рівнині й утекли в Азот, і увійшли у Бетдагон, капище їхнє, щоб урятуватися. 84 Але Іонафан спа­лив Азот і навколишні міста і взяв здобич їх, і капище Дагона з тими, що втекли у нього, спалив вогнем. 85 І було полеглих від меча зі спаленими до восьми тисяч мужів. 86 Вирушивши звідти, Іонафан розташувався станом навпроти Аскалона; але жителі міста вийшли до нього на­зустріч з великою почестю. 87 І повернувся Іонафан з усіма, що були з ним, у Єрусалим, маючи при собі багато здобичі. 88 Коли цар Олександр почув про ці події, то знову вшанував Іонафана 89 і послав йому золоту пряжку, яка за звичаєм давалася царським родичам, і подарував йому Аккарон і всю область його у спадкоємне володіння.

 

Глава 10. [30] 1 Мак. 11, 34.

 

 

Глава 11

1 Тим часом цар Єгипетський, зібравши численне військо, як пісок на березі морському, і безліч кораблів, намагався оволодіти царством Олександра хитрістю і приєднати його до свого царства. 2 Він прийшов у Сирію з мирними словами, і жителі відчиняли йому міста і виходили назустріч, бо дано було від царя Олександра повеління зустрічати його, тому що він був тестем його. 3 Коли ж Птоломей входив у міста, то залишав військо для сторо́жі у кожному місті. 4 Коли наблизився він до Азота, то показали йому спалене капище Дагона, й Азот і навколишні міста зруйновані, і тіла уражені і спалені під час битви, бо склали їх у купи на шляху його, 5 і розповіли цареві про все, що зробив Іонафан, скаржачись на нього; але цар промовчав. 6 Тоді вийшов Іонафан назустріч царю в Іоппію з пошаною, і вітали один одного і ночували там. 7 І йшов Іонафан з царем до ріки, яка називалася Елевфера, і потім повернувся в Єрусалим. 8 Цар же Птоломей оволодів містами на морському березі до Селевкії приморської і складав злі задуми проти Олександра. 9 І послав послів до царя Димитрія, говорячи: прийди сюди, укладемо між собою союз, і я дам тобі дочку мою, яку має Олександр, і ти будеш царювати у царст­ві батька твого. 10 Я каюся, що віддав­ йому дочку мою, бо він намагався убити мене. 11 Так обмовляв він його, тому що сам домагався царства його. 12 І, віднявши у нього дочку свою, віддав її Димитрію, і став чужим для Олександра, і виявилася ворожнеча між ними. 13 І ввійшов Птоломей в Антиохію і поклав на свою голову два вінці — Азії та Єгипту. 14 Цар Олек­сандр знаходився у той час у Кили­кії,­ тому що жителі тих місць відпали від нього. 15 Почувши про це, Олександр пішов проти нього воювати; тоді Птоломей вивів військо і зустрів його з великою силою, і змусив його втікати. 16 І втік Олександр в Аравію, щоб сховатися там; цар же Птоломей піднісся. 17 Завдиїл, аравитянин, зняв голову з Олександ­ра і послав її Птоломею. 18 Цар же Птоломей на третій день помер, а ті, що залишилися у фортецях, знищені були жителями фортець. 19 І став царювати Димитрій у сто шістдесят сьомому році.

20 У ті дні зібрав Іонафан юдеїв, щоб завоювати фортецю Єрусалимську, і спорудив перед нею безліч ма­шин. 21 Але деякі ненависники народу свого, відступники від закону, пішли до царя і донесли, що Іонафан облягає фортецю. 22 Коли він почув про це, розгнівався і, поспішно зібравшись, вирушив у Птолемаї­ду, і написав Іонафану, щоб він не об­лягав фортеці, а якомога швидше йшов йому назустріч у Птолемаїду, щоб переговорити з ним. 23 Але Іона­фан, вислухавши це, наказав продовжувати облогу й, обравши зі старійшин ізраїльських і священиків, зважився піддатися небезпеці. 24 Узяв­ши срібла і золота, одягу і багато інших дарів, він пішов до царя у Птолемаїду, і придбав благовоління його. 25 І хоча деякі відступники з того ж народу обмовляли його, 26 але цар учинив з ним так само, як чинили з ним попередники його, і підніс його перед усіма друзями своїми,­ 27 й утвердив за ним первосвященст­во й інші почесні відзнаки, які він мав колись, і зробив його одним з пер­ших друзів своїх. 28 І просив Іона­фан царя звільнити від податей Юдею і три області й Самарію й обіцяв йому триста талантів. 29 Цар по­годився і написав Іонафану про все це лист та­кого змісту: 30 «Цар Димитрій братові Іонафану і народу­ юдейському — радуватися. 31 Список листа, який ми писали про вас Ласфену, роди­че­ві нашому, посилаємо і до вас, щоб ви знали. 32 Цар Димит­рій Ласфену батькові — радуватися. 33 Народу юдей­­­­ському, друзям нашим, що вірно виконують свої обов’язки перед нами, ми розсудили зробити благодіяння за їхню добру прихиль­ність до нас. 34 Отже, ми затверд­жуємо за ними як межі Юдеї, так і три області: Афе­рему, Лідду і Рамафем, які приєднані до Юдеї від Самарії, і все, що належить усім жер­цям їх у Єрусали­мі, за ті царські оброки, які раніше щорічно одержував від них цар з пло­­дів землі і з плодів дерев, 35 і все інше, що належить нам віднині з десятин і данини, що припадає нам, солоні озера і вінцевий збір, що нам належить, усе цілком уступаємо їм. 36 І нічого не буде відмінено з цього від­­нині і назавжди. 37 Отже, потурбуйтеся зробити список з цього, і нехай буде від­даний він Іонафану і покладений на святій горі у призначеному місці».

38 І побачив цар Димитрій, що схилилася земля перед ним і ніщо не противилося йому, і відпустив усі вій­ська свої, кожного у своє місце, крім військ чужоземних, які він най­няв з островів чужих народів, за що всі війська батьків його ненавиділи його. 39 Трифон, один з колишніх прихиль­ників Олександра, бачачи, що всі війська нарікають на Ди­­­мит­рія, вирушив до Емалкуя аравитя­ни­на, який виховував Антиоха, малолітнього сина Олександра; 40 і наполягав, щоб він видав його йому, щоб зробити його царем замість нього; і розповів йому про все, що зробив Димитрій, і про неприязнь, яку мають до нього війська його, і пробув там багато днів.

41 І послав Іонафан до царя Димитрія, щоб він вивів залишених ним у Єрусалимській фортеці і ук­ріпленнях, бо вони нападали на Ізраїля. 42 Димитрій послав сказати Іонафану: не тільки це зроблю для тебе і для народу твого, але і вшаную тебе і народ твій великою шаною, як тільки буду мати слушний час. 43 Тепер же ти справедливо вчиниш, якщо надішлеш мені людей на допомогу у війні, бо відійшли від мене усі війська мої. 44 І послав до нього Іонафан у Антиохію три ти­ся­чі хоробрих мужів, і прийшли вони до царя, і зрадів цар прибуттю їх. 45 Громадяни ж, зібравшись на се­редину міста до ста двадцяти тисяч чоловік, хотіли убити царя. 46 Але цар утік у палац, а громадяни зайняли усі вулиці міста і почали облягати його. 47 Тоді цар викликав на допомогу юдеїв, і усі вони негайно зібралися біля нього, і раптово розсипалися по місту, й умертвили у той день у місті до ста тисяч, 48 і запали­ли місто, і взяли у той день ба­гато здобичі, і врятували царя. 49 І побачили громадяни, що юдеї оволоділи містом, як хотіли, і впали духом, і почали волати до царя, благаючи і говорячи: 50 прости нас, і нехай юдеї перестануть нападати на нас і на місто. 51 І склали зброю й уклали мир. І прославились юдеї перед царем і перед усіма у царстві його і повернулися в Єрусалим з великою здобиччю. 52 І сів цар Димитрій на престолі царства свого, і заспокоїлася земля перед ним. 53 Але він сказав неправду в усьому, що обіцяв, і зрадив Іонафана і не віддячив за зроблене йому добро і дуже образив його. 54 Після того повернув­ся Трифон і з ним Антиох, ще дуже юний; він воцарився і поклав на себе вінець. 55 І зібралися до нього усі вій­ська, які розпустив Димитрій, і поча­ли воювати з ним, і він кинувся­ нав­тіки, і був уражений. 56 І взяв Три­­фон слонів і оволодів Антиохією. 57 І пи­сав юний Антиох Іонафану, говорячи: надаю тобі первосвященство і поставляю тебе над чотирма областями, і ти будеш у числі друзів царських. 58 І послав йому золоті сосуди­ і домашнє начиння і надав йому право пити з золотих сосудів і носити порфиру і золоту пряжку, 59 а Симона, брата його, поставив воєначальником від области Тирської до меж Єгипту. 60 І виступив Іонафан у похід, і проходив по той бік ріки [Йордану] і по містах, і зібралися до нього на допомогу всі сирійські війська; і прийшов він до Аскалона, і зустріли його жителі міста з честю. 61 Звідти пішов він у Газу; але жителі Гази замкнулися; і обложив він місто, і спалив вогнем передмістя його, і спустошив їх. 62 І упрохали жителі Га­зи Іонафана, і він примирився з ними, тільки взяв у заручники синів начальників їхніх і відіслав їх у Єрусалим, і пройшов країну до Дамаска.­

63 І почув Іонафан, що прийшли у Кадис, у Галилеї, воєначальники Димитрія з численним військом, щоб вигнати його із країни. 64 Але він пішов назустріч їм, брата ж свого, Симона, залишив у країні. 65 І розташував Симон стан свій при Вефсурі, й облягав його багато днів, і замкнув його. 66 І просили його про мир, і він погодився, але вигнав їх звідти, й оволодів містом, і поставив у ньому сторо́жу. 67 А Іонафан і військо його розташувалися станом біля вод Геннісаретських і ранком стали на рівнині Насор. 68 І ось, військо іноплемінників зустрілося з ним на рівнині, залишивши проти нього засідку в горах, саме ж ішло назустріч йому з протилежного боку. 69 І вийшли ті, що були у засідці, зі своїх місць, і почали битися: тоді всі, що були з Іонафаном, кинулися нав­тіки, 70 і жодного з них не за­ли­ши­ло­ся, крім Маттафії, сина Авес­са­ломо­вого, й Іуди, сина Халфієвого, начальників військових загонів. 71 І роздер Іонафан одяг свій, і поси­пав землю на голову свою, і молився. 72 Потім повернувся, щоб воювати з ними й уразив їх, і вони побігли. 73 Побачивши це, ті що утекли від нього, повернулися до нього, і з ним переслідували їх до Кадиса, до само­го стану їхнього, і там зупинилися. 74 У той день упало від іноплемінників до трьох тисяч мужів; і повернув­ся Іонафан у Єрусалим.

 

Глава 11. [4] 1 Мак. 10, 84. [35] 1 Мак. 10, 29.

 

 

Глава 12

1 Іонафан, бачачи, що час спри­­­­­ятливий для нього, обрав мужів і послав у Рим встановити і відновити дружбу з римлянами, 2 і до спартанців і в інші місця послав листи про те саме. 3 І прийшли вони у Рим, і ввійшли у раду, і сказали: «Іонафан первосвященик і народ юдейський послали нас, щоб відновити дружбу з вами і союз, як і раніше». 4 І там дали їм листи до місцевих начальників, щоб провели їх у землю Юдейську з миром. 5 Ось спи­сок листа, який писав Іонафан спар­танцям: 6 «первосвященик Іонафан і народні старійшини і священики й інший народ юдейський братам спар­танцям — радуватися. 7 Ще раніше від Дарія [Арея], який царю­вав у вас, прислані були до первосвященика Онії листи, що ви — брати­ наші, як свідчить список. 8 І при­й­няв Онія посланого мужа з честю, і одержав листи, в яких ясно говорилося про союз і дружбу. 9 Ми ж, хоч і не маємо потреби у них, маючи втіхою священні книги, які у руках наших, 10 але вирішили послати до вас для відновлення братерства і дружби, щоб не відчужуватися від вас, тому що багато минуло часу піс­ля того, як ви посилали до нас. 11 Ми постійно повсякчас, як у свята,­ так і в інші встановлені дні, згадуємо про вас при жертвоприношеннях наших і молит­вах, як слід і пристойно згадувати братів. 12 Ми радіємо за вашу славу; 13 нас же оточують багато бід і часті війни, бо воювали проти нас навко­лишні царі. 14 Але ми не хотіли турбу­вати вас та інших­ союзників і друзів­ наших у цих війнах, 15 бо ми маємо допомогу небесну, яка допомагає нам; ми позбулися­ ворогів наших, і вороги наші втихомирені. 16 Тепер ми обрали Нумінія, сина Ан­тио­хо­вого, й Антипатра, сина Іасонового, і послали їх до римлян відновити дружбу з ними і колишній союз. 17 До­ручили їм іти і до вас, вітати вас і вручити вам листи від нас про понов­лення і з вами нашого братерства. 18 І ви добре зробите, відповівши нам на них».

19 Ось і список листів, які надіслав Дарій [Арей]: 20 «Цар Спартанський Онії первосвященикові — радуватися. 21 Знайдено у писанні про спартанців і юдеїв, що вони — брати і від роду Авраамового. 22 Тепер, ко­ли ми довідалися про це, ви добре зробите, написавши нам про добробут ваш. 23 Ми ж повідомляємо вам: худоба ваша і майно ваше — на­ші, а що у нас є, те ваше. І ми по­веліли оголосити вам про те».

24 І почув Іонафан, що повер­­ну­ли­ся­­ воєначальники Димитрія з біль­шим військом, ніж колись, щоб вою­вати проти нього, 25 і вийшов з Єрусалима, і зустрів їх у країні Амафитській, і не дав їм часу ввійти у країну його. 26 І послав у стан їхній спостерігачів,­ які, повернувшись, оголосили йому, що вони готуються напасти на них у цю ніч. 27 Тому, коли зайшло сонце,­ Іонафан наказав своїм пильнувати, бути в озброєнні і готуватися до бит­ви всю ніч, і поставив навколо стану­ передових сторожів. 28 І почули вороги, що Іонафан зі своїми приготувався до битви, і злякалися, і затрем­тіли серцем своїм, і, запаливши вог­ні у стані своєму, пішли. 29 Іонафан же і ті, що були з ним, не знали про те до ранку, бо бачили розпалені вогні.­ 30 І погнався Іонафан за ними, але не наздогнав їх, тому що вони перейшли ріку Елевферу. 31 Тоді Іонафан обернувся на арабів, називаних заве­деями, уразив їх і взяв здобич їхню. 32 Потім, повернувши, прийшов у Дамаск і пройшов по всій тій країні. 33 І Симон вийшов, і пройшов до Аскалона і найближчих фортець, і повернувся в Іоппію, й оволодів нею, 34 бо він почув, що [іоппіяни] хочуть здати фортецю військам Димитрія, — і поставив там сторо́жу, щоб охороняти її. 35 І повернувся Іонафан, і скликав старійшин народу, і радився з ними, щоб побудувати фортеці в Юдеї, 36 підвищити стіни Єрусалима і спорудити високу стіну між фор­тецею і містом, щоб відокремити її від міста, так щоб вона була окремо, і не було б у ній ні купівлі, ні продажу. 37 Коли зібралися об­лаш­тувати місто і дійшли до стіни біля потоку зі східного боку, то по­бу­дува­ли так звану Хафенафу. 38 А Симон побудував Адиду в Сефилі, і зміцнив ворота і запори.

39 Тим часом Трифон домагався стати царем Азії і покласти на себе вінець і підняти руку на царя Антиоха, 40 але побоювався, як би не перешкодив йому Іонафан і не почав проти нього війну; тому шукав випадку, щоб узяти Іонафана й убити, і, піднявшись, пішов у Вефсан. 41 І вийшов Іонафан назустріч йому з сорока тисячами обраних мужів, готових до битви, і прийшов у Вефсан. 42 Коли Трифон побачив, що Іонафан іде з численним військом, то побоявся підняти на нього руки. 43 І прийняв його з честю, і представив його всім друзям своїм, дав йому подарунки, наказав військам своїм коритися йому, як собі самому. 44 Потім сказав Іонафану: для чого ти ут­руднюєш весь цей народ, коли не че­кає на нас війна? 45 Отже, відпусти їх тепер у доми їхні, а для себе обери­ небагатьох мужів, які були б з тобою,­ і підемо зі мною у Птолемаїду, і я передам її тобі й інші фортеці й реш­ту військ і всіх, що завідують зборами, і потім повернуся; бо для цього я і перебуваю тут. 46 І повірив йому Іонафан, і зробив так, як він сказав,­ і відпустив війська, і вони вирушили у землю Юдейську; 47 із собою ж залишив три тисячі мужів, з яких дві тисячі залишив у Галилеї, тисяча ж вирушила з ним. 48 Але як тільки увійшов Іонафан у Птолемаїду, птолемаїдяни замкнули ворота, і схопили його, і всіх, хто увійшов з ним, убили мечем. 49 Тоді Трифон послав військо і кінноту в Галилею і на велику рівнину, щоб знищити всіх, що були з Іонафаном. 50 Але вони, почувши, що Іонафан схоплений і загинув, і ті, що були з ним, підбадьорили один одного, і вийшли­ густим строєм, готові битися. 51 І по­бачили ті, що переслідували, що йдеться про життя, і повернулися назад. 52 А вони всі благополучно прийшли у землю Юдейську й оплакували Іонафана і тих, що були з ним, і були у великому страху, і весь Ізраїль плакав гірким плачем. 53 Тоді всі навколишні народи шукали, як знищити їх, бо говорили: тепер немає у них начальника і поборника; отже, будемо тепер воювати проти них і знищимо із середовища людей пам’ять їх.


 

 

Глава 13

1 Почув Симон, що Трифон зі­б­рав велике військо, щоб іти у землю Юдейську і розорити її. 2 І бачачи, що народ у страху і тремтінні, зійшов у Єрусалим і зібрав народ. 3 І, підбадьорюючи їх, говорив їм: самі ви знаєте, скільки я і брати мої і дім батька мого зробили заради цих законів і святині, знаєте війни і гноб­лення, які ми витерпіли. 4 Тому і загинули всі брати мої за Ізраїля, і залишився я один. 5 І нині нехай не буде того, щоб я став щадити життя моє в усі часи гноблення, бо я не кращий за братів моїх. 6 Але буду мститися за народ мій і за святилище, і за дружин і за дітей наших, бо об’єдналися всі народи, щоб знищити нас через неприязнь. 7 І запалився дух народу, як тільки почув він та­кі слова; 8 і відповіли гучним голо­сом, і сказали: ти — наш вождь замість Іуди та Іонафана, брата твого. 9 Веди нашу війну, і що ти скажеш нам, ми все зробимо. 10 Тоді зібрав він усіх мужів ратних, і поспішив закінчити стіни Єрусалима, і з усіх боків зміцнив його. 11 Потім послав Іонафана, сина Авессаломового, і з ним достатню кількість війська в Іоппію, і він вигнав тих, що були у ній, і залишився там.

12 Тим часом Трифон піднявся з Птолемаїди з численним військом, щоб увійти у землю Юдейську; з ним був й Іонафан під вартою. 13 Симон же розташував стан при Адиді навпроти рівнини. 14 Коли Трифон довідався, що Симон заступив місце Іонафана, брата свого, і має намір вступити у битву з ним, то послав до нього послів сказати: 15 за срібло, яке брат твій Іонафан заборгував царській скарбниці за потребами, які він мав, ми затримали його. 16 Отже, надішли тепер сто талантів срібла і у заручники двох синів його, щоб він, бувши відпущеним, не відійшов від нас, — і ми відпустимо його. 17 Симон розумів, що вони говорять з ним підступно, але послав срібло і дітей, щоб не викликати великої ненависти народу, 18 який сказав би: через те, що я не послав йому срібла і дітей, Іонафан загинув. 19 Отже, послав дітей і сто талантів; але Трифон­ обманув і не відпустив Іонафана. 20 Після цього Трифон пішов, щоб увійти в країну і розорити її, і пішов манівцем на Адару. Але Симон і військо його йшли слідом за ним усюди, куди він йшов. 21 Ті ж, що були у фортеці, послали до Трифона послів, щоб спонукати його прийти до них через пустелю і надіслати­ їм продовольчі припаси. 22 І приготував Трифон усю свою кінноту, щоб іти у ту ж ніч, але був дуже великий сніг, і він не пішов через сніг, а, піднявшись, вирушив у Галаад. 23 Коли ж наблизився до Васками, умертвив Іонафана, і він похований там. 24 І повернувся Трифон і пішов у зем­лю свою. 25 Тоді Симон послав і взяв кістки Іонафана, брата свого, і похо­вав їх у Модині, місті батьків своїх. 26 І оплакував його весь Ізраїль гірким плачем, і сумували за ним ба­гато днів. 27 І спорудив Симон будівлю над гробом батька свого і братів своїх і звів її високою, для благо­видости, з тесаного каменю з передньої і задньої сторони, 28 і поставив на ній сім пірамід, одну навпроти іншої, батькові і матері і чотирьом братам; 29 зробив на них майстерні прикраси, поставивши навколо високі стовпи, а на стовпах повне оз­б­роєння — на вічну пам’ять, і поряд зі зброєю — вирізьблені кораблі, так що вони видимі були всім, хто плаває по морю. 30 Цей надгробний пам’ятник, який зробив він у Модині, стоїть до цього дня.

31 Трифон же з підступництвом вирушив у путь з юним царем Антиохом і убив його, 32 і став царем замість нього, і поклав на себе вінець Азії, і зробив велике ураження на землі. 33 А Симон будував фортеці в Юдеї, зміцнюючи їх високими вежами і великими стінами, воротами і запорами, і складав у фортецях продовольчі запаси. 34 Потім об­рав Симон мужів і послав до царя Димитрія просити, щоб він зробив полегшення країні, бо всі діяння Трифона були грабіжницькі. 35 І послав йому цар Димитрій відповідь на ці слова і написав такий лист: 36 «Цар Димитрій Симону, первосвященикові і другові царів, і старійшинам і народу юдейському — радуватися. 37 Золотий вінець і пальмову­ гілку, послану вами, ми одержали і го­тові укласти з вами повний мир і на­писати тим, що завідують зборами, щоб відпустити вам данину. 38 І все, що ми ухвалили про вас, нехай буде незмінно, і фортеці, які ви побудували, нехай належать вам. 39 Прощаємо вам також ненавмисні провини ваші до цього дня і вінцевий збір, який платити ви зобов’язані, і якщо інше щось стягувалося у Єрусалимі, більш не буде стягуватися. 40 І якщо знайдуться з вас здат­ні бути вписаними у число тих, що знаходяться при нас, нехай записуються, і нехай буде між нами мир».

41 У сто сімдесятому році знято ярмо язичників з Ізраїля; 42 і народ Ізраїльський у листуванні й договорах почав писати: «першого року при Симоні, великому первосвященику, вожді і правителеві юдеїв». 43 У цей час Симон зробив напад на Газу, оточив її військом, збудував об­логові машини і присунув їх до міста, розбив одну вежу й оволодів нею. 44 А ті, що були на машині, вскочили у місто, і сталося в місті велике сум’яття. 45 І зійшли громадяни з дру­жинами і дітьми на стіну, роздер­ши одяг свій, і голосно волали, благаючи Симона дати їм помилування, 46 і говорили: вчини з нами не за злими справами нашими, але з милости твоєї. 47 І змилосердився над ними Симон, і не воював з ними, а тільки вигнав їх з міста, й очистив­ доми, в яких знаходилися ідоли, і так увійшов у місто зі славослів’ями і благословеннями. 48 І викинув з нього все нечисте, й оселив там мужів, які дотримуються закону, й укріпив його, і влаштував у ньому для себе житло. 49 Тим же, що були у Єрусалимській фортеці, не дозволяли ні виходити, ні вступати у країну, ні купувати, ні продавати, і вони терпіли сильний голод, і багато хто з них загинув від голоду. 50 Тоді воз­звали вони до Симона про мир, і він дав їм його, але вигнав їх звідти й очистив фортецю від оскверніння, 51 і ввійшов у неї у двадцять третій день другого місяця сто сімдесят першого року зі славослів’ями, паль­мовим віттям, з гуслями, кимвалами і цитрами, із псалмами і піснями, бо знищено великого ворога Ізраїля. 52 І встановив кожного року проводити цей день з веселощами, й укріпив гору храму, яка знаходиться поблизу фортеці, й оселився там сам і ті, що були з ним. 53 І побачив Симон, що син його Іоан змужнів, і поставив його начальником над усіма військами, й оселився у Газарі.


 

 

Глава 14

1 У сто сімдесят другому році цар Димитрій зібрав війська свої і вирушив у Мідію, щоб одержати допомогу собі для війни проти Трифона. 2 Але Арсак, цар Перський і Мідійський, почувши, що Димитрій прийшов у межі його, послав одного з воєначальників своїх взяти його живого. 3 Той вирушив і розбив військо Димитрія, узяв його, і привів до Арсака, який замкнув його у в’язниці.

4 І спочивала земля Юдейська в усі дні Симона; він дбав про благо народу свого, і подобалася їм влада і слава його в усі дні. 5 І до всієї своєї­ слави, він узяв ще Іоппію для пристані і відкрив вхід островам морським, 6 і поширив межі народу свого, й оволодів тією країною. 7 Він набрав безліч полонених і володарював над Газарою і Вефсурою і над фор­­тецею, очистив її від осквернення, і не було тих, хто противився йому. 8 Юдеї спокійно обробляли зем­лю свою, і земля давала плоди свої і дерева у полях — плід свій. 9 Старці, сидячи на вулицях, усе ра­дилися про користі суспільні, і юнаки одяга­лися у пишний і військовий одяг. 10 Містам постачав він продовольчі припаси і робив їх місцями укріп­ле­ними, так що славне ім’я його ви­мов­­лялося до країв землі. 11 Він відновив мир у країні, і радувався Ізраїль великою радістю. 12 І сидів кожен під виноградом своїм і під смоковницею своєю, і ніхто не страшив їх. 13 І не залишилося нікого на землі, хто воював би проти них, і царі смирилися у ті дні. 14 Він підкріплював усіх бідних у на­роді своєму, вимагав виконання за­ко­ну і знищував усякого беззаконни­ка і злодія, 15 прикрасив святилище і примножив священне начиння.

16 Коли дійшла чутка до Рима і до Спарти, що Іонафан помер, вони ду­же засмутилися. 17 Коли ж почули, що Симон, брат його, став замість нього первосвящеником і володарює над країною і містами, які знаходяться у ній, 18 то написали до нього на мідних дошках, щоб відновити з ним дружбу і союз, укладений ними з братами його Іудою та Іонафаном. 19 Вони були прочитані в Єрусалимі перед зібранням. 20 Ось список з лис­тів, присланих спартанцями: «Спар­танські начальники і місто — Симону первосвященикові, старійшинам і священикам і всьому народу юдей­ському, братам нашим — радуватися.­ 21 Посли, прислані до народу на­шого, розповіли нам про вашу славу і честь, і ми зраділи прибуттю їх 22 і записали сказане ними у народній раді так: Нуминій, син Антиоха, й Антипатр, син Іасона, посли юдейські, прийшли до нас відновити з нами дружбу. 23 Й угодно було народу прийняти цих мужів з пошаною і внести запис слів їхніх у відкриті народні книги, на пам’ять народу спартанському. А список з цього ми написали для первосвященика Симона».

24 Після того Симон послав Нуминія у Рим з великим золотим щитом, вагою у тисячу мин, щоб укласти з ними союз. 25 Коли почув про це народ, то сказав: яку подяку віддамо ми Симону і синам його? 26 Бо він твердо стояв і брати його і дім батька його, і відбили ворогів Ізраїля, і здобули йому свободу. 27 І написали про те на мідних дошках і виставили їх на стовпах на горі Си­он. Ось список написаного: «У вісімнадцятий день Елула сто сімдесят другого року, — це був третій рік за первосвященика Симона, — 28 у Сарамелі, у великому зібранні священиків і народу і князів народних і старійшин країни, оголошено нам: 29 оскільки багато разів бували війни у цій країні, то Симон, син Маттафії, син синів Іарива, і брати його, піддаючи себе небезпеці, протистали ворогам народу свого, щоб зберегти святилище його і закон, і великою славою прославили народ свій. 30 Іонафан зібрав народ свій і зробився первосвящеником його, але він преставився до народу свого.

31 Коли ж вороги їхні вирішили ввійти у країну їхню, щоб розорити країну їхню і простягти руки на святилище їхнє, 32 тоді повстав Симон і воював за народ свій і витратив багато власних грошей, постачаючи хоробрим мужам народу свого зброю і даючи їм платню. 33 Він укріпив міста Юдеї і Вефсуру на кордонах Юдеї, де колись знаходилася зброя ворогів, і поставив там сторо́жу з юдеїв. 34 Також укріпив Іоппію біля моря і Газару на межах Азота, в якій раніше жили вороги, й оселив там юдеїв, забезпечивши ці місця всім, що потрібно було для відновлення їх. 35 І бачив народ діяння Симона і славу, яку намагався він здобути народу своєму, і поставив його своїм­ начальником і первосвящеником за те, що все це зробив він, і за справед­ливість і вірність, яку він зберігав до племені свого, всіляко намагаючись піднести народ свій. 36 У дні його руками його успішно були виг­нані з країни язичники і ті, що за­­­­­й­ма­­ли місто Давидове у Єрусалимі, які, збу­дувавши собі фортецю, вихо­дили з неї й оскверняли все навколо­ святилища і багато шкодили святині. 37 Він оселив у ній юдеїв і укріпив­ її для безпеки країни і міста і підви­щив стіни Єрусалима. 38 То­му і цар Димитрій затвердив за ним первосвященство, 39 і залічив його до друзів своїх, і вшанував його великою славою. 40 Бо він почув, що рим­ляни назвали юдеїв друзями і со­юз­никами і братами і з честю прийняли пос­лів Симона, 41 що юдеї і священики погодилися, щоб Симон був у них начальником і первосвящеником на­вік, доки постане Пророк вірний, 42 щоб він був у них воєначальником і мав піклування про святих і поставляв їх над роботами їхніми і над областю, і над зброєю, і над фортеця­ми, 43 щоб мав піклування про святи­лище, і всі слухалися його, щоб усі договори у країні писалися на його ім’я, і щоб він одягався у порфиру і носив золоті прикраси. 44 І нікому з народу і священиків нехай не буде дозволено відмінити що-небудь з цього або суперечити словам його, або без нього скликати зібрання у країні­ й одягатися у порфиру і носити золо­ту пряжку. 45 А хто зробить що-небудь проти цього, або відмінить щось із цього, буде винен». 46 І погодився весь народ підкоритися Симону і чинити за словами цими. 47 Симон прийняв і погодився бути первосвящеником і воєначальником і правителем юдеїв та священиків і бути начальником над усіма. 48 І вирішили викарбувати запис цей на мідних дош­ках і поставити їх в огорожі храму на видному місці, 49 а списки з них покласти у скарбниці, щоб мав їх Симон і сини його.


 

 

Глава 15

1 І надіслав Антиох, син царя Ди­­митрія, листи з островів мор­сь­­ких до Симона, великого священика і правителя народу юдейського, і до всього народу. 2 Вони були такого змісту: «Цар Антиох Симону,­ первосвященику і правителю народу, і народу юдейському — радуватися. 3 Оскільки люди зловредні оволоділи царством батьків наших, то я хочу повернути царство, щоб відновити його, як воно було ра­ніше. Я набрав численне військо і приготував військові кораблі; 4 і хочу про­йти по області, щоб покарати тих, які спустошили область нашу і розо­рили багато міст у царстві. 5 Залишаю тепер за тобою всі данини, які уступали тобі царі, що були раніше за мене, й інші дари, які вони ус­ту­пали­ тобі; 6 дозволяю тобі карбувати­ свою монету у країні твоїй. 7 Єрусалим і свя­тилище нехай будуть вільні; і всю зброю, яку ти заготував,­ і фортеці, по­­будовані тобою, якими ти володієш, нехай залишаються у тебе. 8 І всякий борг царський і майбутні царські борги відтепер і назавжди нехай будуть відпущені тобі. 9 Коли ж ми оволодіємо царством нашим, тоді вшануємо тебе і народ твій і храм великою честю, щоб слава ваша стала відома по всій землі».­

10 У сто сімдесят четвертому році вступив Антиох у землю батьків своїх, і зібралися до нього всі війська, так що тих, які залишилися з Трифоном, було небагато. 11 І пересліду­вав його цар Антиох, і він утік у До­ру, яка біля моря; 12 бо він побачив, що звалилися на нього біди і залишили його війська. 13 І прийшов Ан­тиох до Дори і з ним сто двадцять тисяч воїнів і вісім тисяч кінноти 14 й оточив місто, а кораблі підійшли з моря, і тіснив він місто із суші і моря, і не давав нікому ні вийти, ні ввійти.

15 Тоді прийшов з Рима Нуминій і ті, що супроводжували його, з листами до царів і країн, в яких було написане таке: 16 «Левкій, консул Римський, царю Птоломею — радуватися. 17 Прийшли до нас юдейські пос­ли, друзі наші і союзники, послані від первосвященика Симона і народу юдейського, відновити давню дружбу і союз, 18 і принесли золотий щит у тисячу мин. 19 Отже, ми захотіли написати царям і країнам, щоб во­ни не чинили їм зла, і не воювали проти них і міст їхніх і країни їхньої, і не допомагали тим, хто воює проти них. 20 Ми розсудили прийняти від них щит. 21 Отже, якщо які зловредні люди втекли до вас із краї­ни­ їхньої, видайте їх перво­свя­ще­нику­ Симону, щоб він покарав їх за за­ко­ном їхнім». 22 Те саме написав він царю Димитрію й Атталу, Аріа­ра­­фі й Арсаку, 23 і в усі області, і Сампса­мі­ і спартанцям, і в Делос, і в Минд, і в Сикіон, і в Карію, і в Са­­мос, і в Пам­філію, і в Ликію, і в Галикарнасс, і в Родос, і у Фасиліду,­ і в Кос, і в Сиду, і в Арад, і в Гортину, і в Книду, і в Кіпр, і в Киринію. 24 Список з цих листів написали Симону первосвященику.

25 Цар же Антиох обложив Дору вдруге, нападаючи на неї з усіх боків і будуючи машини, і закрив Трифона так, що неможливо було йому ні ввійти, ні вийти. 26 І послав до ньо­го Симон дві тисячі обраних мужів на допомогу йому, і срібло і золото, і достатньо запасів; 27 але він не захотів прийняти це і відкинув усе, в чому раніше домовився з ним, і відчужився від нього. 28 І послав до нього Афиновія, одного з друзів своїх, щоб переговорити з ним і сказати: «Ви володієте Іоппією і Газарою і фортецею Єрусалимською — містами царства мого; 29 ви спустошили межі їх і зробили велике ураження на землі, й оволоділи багатьма місцями у царстві моєму. 30 Отже, віддайте тепер міста, які ви взяли, і данину з тих місць, якими ви володієте поза межами юдейськими. 31 Якщо ж не так, то дайте за них п’ятсот талантів срібла, і за спустошення, яке вчинили, і за данину з міст інші п’ятсот талантів; а якщо не дасте, то ми прийдемо і будемо воювати з вами». 32 І прийшов Афиновій, друг царя, у Єрусалим, і коли побачив славу Симона і скарбницю з золотим і срібним начинням і навколишню красу, то здивувався й оголосив йому слова царя. 33 Симон сказав йому у відповідь: ми ні чужої землі не брали, ні володарювали над чужим, але володіємо спадщиною батьків наших, яку вороги наші одного разу неправедно привласнили собі. 34 Ми ж, вибравши час, знову повернули собі спадщину батьків наших. 35 Що стосується Іоп­пії та Газари, яких ти вимагаєш, то вони самі заподіяли багато зла народу у країні нашій; за них ми дамо сто талантів. На це Афиновій нічого не відповів; 36 але, з досадою повернувшись до царя, розповів йому ці слова і про славу Симона, і про все, що бачив, і цар сильно розгнівався. 37 Трифон же, сівши на корабель, утік в Орфосіаду. 38 Тоді цар, зробивши воєначальником примор­ської країни Кендевея, доручив йому піші і кінні війська 39 і наказав йому йти війною проти Юдеї, наказав йому також побудувати Кедрон і ук­ріпити ворота, і як воювати з народом; сам же цар погнався за Трифоном. 40 І при­йшов Кендевей в Іам­­нію, і почав викликати на битву народ і вдиратися в Юдею і брати народ у полон і вбивати; 41 і побудував Кедрон, і розташував там кінноту і військо, щоб вони, виходячи звідти, об­ходили дороги Юдеї, як наказав йому цар.


 

 

Глава 16

1 І повернувся Іоан із Газари і розповів Симону, батькові ­сво­єму, про те, що робив Кендевей. 2 Тоді Симон покликав двох старших синів своїх, Іуду й Іоана, і сказав їм: я і брати мої і дім батька мого воювали проти ворогів Ізраїля від юности до сьогодні і багато разів ус­пішно рятували руками нашими Ізраїля. 3 Але ось, я постарів, а ви з милости Божої перебуваєте у літах зрілих: заступіть місце моє і брата мого, йдіть і воюйте за народ наш, і нехай буде з вами допомога небесна. 4 І обрав із країни двадцять тисяч воїнів і вершників, і пішли вони проти Кендевея, і ночували у Модині. 5 Вставши ж уранці, вийшли на рівнину, і ось численне військо назустріч їм, піші і кінні, і між ними був потік. 6 І рушив проти них сам і народ його, і бачачи, що народ боїться переходити потік, він перейшов перший, і побачили це воїни, і перейшли за ним. 7 І розділив він народ, поставивши кінних серед піших; кіннота ж ворогів була дуже численна. 8 І засурмили священними трубами; і Кендевей кинувся навтіки і військо його, й упало у них багато поранених, інші ж утекли у фортецю. 9 Тоді був поранений Іуда, брат Іоана; але Іоан переслідував їх, доки не прийшов у Кедрон, який він побудував. 10 І втекли вони у вежі, що знаходилися в області Азота, але він спалив його вогнем, і загинуло їх до двох тисяч мужів; і повернувся він з миром у землю Юдейську.

11 Птоломей же, син Авува, був поставлений воєначальником на рів­нині Єрихонській, і мав багато сріб­ла і золота; 12 бо він був зятем пер­во­священика. 13 І загордилося серце його, і захотів він оволодіти країною, і чинив підступні задуми проти­ Симона і синів його, щоб погубити їх. 14 Тим часом Симон, відвідуючи міс­та країни і піклуючись про потреби їх, прийшов у Єрихон, сам і Мат­­та­фія й Іуда, сини його, у сто сім­десят сьомому році в одинадцятому місяці,­ — це місяць Сават. 15 І з підступністю прийняв їх гостинно син Авувів у невеликій фортеці, називаній Док, ним побудованій, і зробив для них великий бенкет, і сховав там людей. 16 І коли сп’яніли Симон і сини його, тоді встав Птоломей і ті, що були при ньому, взяли зброю свою і вві­йшли до Симона під час бенкету, й убили його і двох синів його і дея­ких зі служителів його. 17 Так учинив­ він велике віроломство і відплатив за добро злом. 18 Птоломей написав про це і послав до царя, щоб послав йому військо на допомогу, і він віддасть йому країну їх і міста. 19 І дея­ких послав у Газару убити Іоана, а тисячоначальникам послав листи, щоб вони прийшли до нього, і він дасть їм сріб­ла і золота і подарунки; 20 а інших послав заволодіти Єрусалимом і горою храму. 21 Але хтось, прибігши до Іоана у Газару, сповістив йому, що батько його і брати умертвлені і що Птоломей послав убити і його. 22 Почувши про це, Іоан дуже засмутився і, схопивши чоловіків, які при­йшли погубити його, убив їх, бо довідався, що вони шукали погубити його.

23 Інші ж діла Іоана і вíйни його і мужні подвиги його, славно звершені, і спорудження стін, ним побудова­них, та інші діяння його, 24 ось, вони описані у книзі днів первосвященст­ва його, з того часу, як став він первосвящеником після батька свого.