Категорія: Біблія

* У євреїв: «Перша Царів».

Глава: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22

Глава 1

¹ Коли цар Давид постарів, уві­йшов у похилі літа, то покривали його одягом, але він не міг зігрітися. ² І сказали йому слуги його: нехай пошукають для господаря нашого царя молоду дівчину, щоб вона була з царем і доглядала за ним і ле­жала з ним, — і буде тепло господарю нашому, цареві. ³ І шукали красиву дівчину у всіх краях Ізраїльських, і знайшли Ависагу сунамитянку, і привели її до царя. ⁴ Дів­чина була дуже красива, і доглядала вона за царем і прислуговувала йому; але цар не пізнав її.

⁵ Адонія, син Аггифи, загордував­ши, говорив: я буду царем. І завів со­­бі колісниці і вершників і п’ятдесят чоловік скороходів. ⁶ Батько ж ніколи не утруднював його запитанням: для чого ти це робиш? Він же був дуже красивий і народився у нього після Авессалома. ⁷ І радився він з Іоавом, сином Саруїним, і з Ави­афаром священиком, і вони допомагали Адонії. ⁸ Але священик Садок і Ванея, син Іодаїв, і пророк Нафан, і Семей, і Рисій, і сильні Давидові не були на боці Адонії. ⁹ І за­колов Адонія овець і волів і тельців біля каменя Зохелет, що біля джерела Рогель, і запросив усіх братів своїх, синів царя, із усіма юдеянами, які служили у царя. ¹⁰ Пророка ж Нафана і Ванею, і тих сильних, і Соломона, брата свого, не запросив. ¹¹ Тоді Нафан сказав Вирсавії, матері Соломона, говорячи: чи чула ти, що Адонія, син Аггифин, зробився царем, а цар наш Давид не знає про це? ¹² Тепер, ось, я раджу тобі: рятуй життя твоє і життя сина твого Соломона. ¹³ Йди і ввійди до царя Давида і скажи йому: чи не клявся ти, господарю мій царю, рабі твоїй, говорячи: «син твій Соломон буде царем після мене і він сяде на престолі моєму»? Чому ж воцарився Адонія? ¹⁴ І ось, коли ти ще будеш говорити там з царем, ввійду і я слідом за тобою і доповню слова твої. ¹⁵ Вирсавія ввійшла до царя в спаль­ню; цар був дуже старий, і Ависага су­­намитянка прислуговувала цареві; ¹⁶ і нахилилася Вирсавія і поклонилася цареві; і сказав цар: що тобі? ¹⁷ Вона сказала йому: господарю мій царю! ти клявся рабі твоїй Господом Богом твоїм: «син твій Соломон буде царювати після мене і він сяде на престолі моєму». ¹⁸ А тепер, ось, Адонія став царем , і ти, господарю мій царю, не знаєш про це. ¹⁹ І заколов він багато волів, тельців і овець, і запросив усіх синів царських і свя­щеника Авиафара, і воєначальника Іоава; Соломона ж, раба твого, не запросив. ²⁰ Але ти, господарю мій, — цар, і очі всіх ізраїльтян звернені на тебе, щоб ти оголосив їм, хто сяде на престолі господаря мого царя після нього; ²¹ інакше, коли господар мій цар спочине з батьками своїми, впаде звинувачення на мене і на сина мого Соломона. ²² Коли вона ще говорила з царем, прийшов і пророк Нафан. ²³ І сказали цареві, говорячи: ось Нафан пророк. І уві­йшов він до царя і поклонився цареві лицем до землі. ²⁴ І сказав Нафан: господарю мій царю! чи сказав ти: «Адонія буде царювати після мене і він сяде на престолі моєму»? ²⁵ Тому що він нині зійшов і заколов багато волів, тельців і овець, і запросив усіх синів царських і воєначальників і священика Авиафара, і ось, вони їдять і п’ють у нього і говорять: нехай живе цар Адонія! ²⁶ А мене, раба твого, і священика Садока, і Ванею, сина Іодаєвого, і Соломона, раба твого, не запросив. ²⁷ Чи не сталося це з волі господаря мого царя, і чому ти не відкрив рабу твоєму, хто сяде на престолі господаря мого царя після нього? ²⁸ І від­повів цар Давид і сказав: покличте до мене Вирсавію. І увійшла вона і стала перед царем. ²⁹ І клявся цар і сказав: живий Господь, Який спасав душу мою від усякого лиха! ³⁰ Як я клявся тобі Господом Богом Ізраїлевим, говорячи, що Соломон, син твій, буде царювати після мене, і він сяде на престолі моєму замість мене, так я і зроблю це сьогодні. ³¹ І нахилилася Вирсавія лицем до землі, і поклонилася цареві, і сказала: нехай живе господар мій цар Давид повіки!

³² І сказав цар Давид: покличте до мене священика Садока і пророка Нафана і Ванею, сина Іодаєвого. І увійшли вони до царя. ³³ І сказав їм цар: візьміть із собою слуг господаря вашого і посадіть Соломона, сина мого, на мула мого, і привезіть його до Гиона, ³⁴ і нехай помаже його там Садок священик і Нафан пророк на царя над Ізраїлем, і засурміть трубою і виголосіть: нехай живе цар Соломон! ³⁵ Потім проведіть його назад, і він прийде і сяде на престолі моєму; він буде царювати замість мене; йому заповідав я бути вождем Ізраїля й Іуди. ³⁶ І відповів Ванея, син Іодаїв, царю і сказав: амінь, — нехай скаже так Господь Бог господаря мого царя! ³⁷ Як був Господь Бог з господарем моїм царем, нехай так буде Він і з Соломоном і нехай звеличить престіл його більше за престіл господаря мого царя Давида!­ ³⁸ І пішли Садок священик і Нафан пророк і Ванея, син Іодая, і хелефеї і фелефеї, і посадили Соломона на мула царя Давида, і повезли його до Гиона. ³⁹ І взяв Садок священик ріг з єлеєм зі скинії і помазав Соломона. І засурмили трубою, і весь народ викликував: нехай живе цар Соломон! ⁴⁰ І весь народ проводжав Соломона, і грав народ на сопілках, і дуже радів, так що земля розсідалася від криків його. ⁴¹ І почув Адонія і всі запрошені ним, як тільки перестали їсти; а Іоав, почувши звук труби, сказав: від чого цей шум міста, що розхвилювалося? ⁴² Ще він говорив, як прийшов Іоанафан, син священика Авиафара. І сказав Адонія: увійди; ти — чесна людина і несеш добру звістку. ⁴³ І відповів Іонафан і сказав Адонії: так, господар наш цар Давид поставив Соломона царем; ⁴⁴ і послав цар з ним Садока священика і Нафана пророка, і Ванею, сина Іодая, і хелефеїв і фелефеїв, і вони посадили його на мула царського; ⁴⁵ і помазали його Садок священик і Нафан пророк на царя в Гионі, і звідти вирушили з радістю, і прийшло у рух місто. Ось від чого шум, який ви чуєте. ⁴⁶ І Соломон уже сів на царському престолі. ⁴⁷ І слуги царя приходили поздоровити господаря нашого царя Давида, говорячи: Бог твій нехай прославить ім’я Соломона більше за твоє ім’я і нехай звеличить престіл його більше за твій престіл. І поклонився цар на ложі своєму, ⁴⁸ і сказав цар так: «благословенний Господь Бог Ізраїлів, Який сьогодні дав [від сімені мого] того, хто сидить на престолі моєму, і очі мої бачать це!» ⁴⁹ Тоді злякалися і встали всі запрошені, які були в Адонії, і пішли кожен своєю дорогою. ⁵⁰ Адонія ж, боячись Соломона, встав і пішов і схопився за роги жертовника. ⁵¹ І донесли Соломону, говорячи: ось, Адонія боїться царя Соломона, і ось, він тримається за роги жертовника, говорячи: нехай поклянеться мені тепер цар Соломон, що він не умертвить раба свого мечем. ⁵² І сказав Соломон: якщо він буде людиною чесною, то жодна волосина його не впаде на землю; якщо ж знайдеться в ньому лукав­ство, то помре. ⁵³ І послав цар Соломон, і привели його від жертов­ника. І він прийшов і поклонився цареві Соломону; і сказав йому Соломон: іди в дім свій.

Глава 2

¹ Наблизився час помирати Давиду, і заповідав він синові своєму Соломону, говорячи: ² ось, я відходжу в путь усієї землі, ти ж будь твердим і будь мужнім ³ і зберігай завіт Господа Бога твого, ходячи путями Його і дотримуючись уставів Його і заповідей Його, і визначень Його і постанов Його, як написано в законі Мойсеєвому, щоб бути тобі розсудливим у всьому, що будеш­ робити, і скрізь, куди звернешся; ⁴ щоб Господь виконав слово Своє, яке Він сказав про мене, говорячи: «якщо сини твої будуть стежити за путями своїми, щоб ходити переді Мною в істині від усього серця свого і від усієї душі своєї, то не припиниться муж від тебе на престолі Ізраїлевім». ⁵ Ще: ти знаєш, що зробив мені Іоав, син Саруїн, як учинив він із двома вождями війська ізраїльського, з Авениром, сином Нировим, і Амессаєм, сином Ієферовим, як він умертвив їх і пролив кров бранну під час миру, обагривши кров’ю бран­ною пояс на стегнах своїх і взуття на ногах своїх: ⁶ вчи­ни­ за мудрістю твоєю, щоб не від­пу­стити сивини його мирно в пекло. ⁷ А синам Верзеллія галаадитянина зроби милість, щоб вони були між тими, хто годується за твоїм столом, бо вони прийшли до мене, коли я втікав від Авессалома, брата твого. ⁸ Ось ще в тебе Семей, син Гери веніамитянина з Бахурима; він лихословив мене тяж­ким лихослів’ям, коли я йшов у Маханаїм; але він вийшов назустріч мені біля Йор­дану, і я поклявся йому Господом, говорячи: «я не умертвлю тебе мечем». ⁹ Ти ж не залиш його безкарним; бо ти людина мудра­ і знаєш, що тобі зробити з ним, щоб звести сивину його у крові в пекло. ¹⁰ І спочив Давид з батьками своїми і похований був у місті Давидовому. ¹¹ Царював Давид над Ізраїлем сорок років: у Хевроні царював він сім років і тридцять три роки царював у Єрусалимі.

¹² І сів Соломон на престолі Давида, батька свого, і царювання його було дуже міцним. ¹³ І прийшов Адонія, син Аггифи, до Вирсавії, матері­ Соломона, [і поклонився їй]. Вона сказала: чи з миром прихід твій? І ска­зав він: з миром. ¹⁴ І сказав він: у мене є слово до тебе. Вона сказала: говори. ¹⁵ І сказав він: ти знаєш, що царство належало мені, і весь Ізраїль звертав на мене погляди свої, як на майбутнього царя; але царство відійшло від мене і дісталося братові моєму, бо це було йому від Господа; ¹⁶ тепер я прошу тебе про одне, не відмов мені. Вона сказала йому: говори. ¹⁷ І сказав він: прошу тебе, поговори з царем Соломоном, бо він не відмовить тобі, щоб він дав мені Ависагу сунамитянку за дружину. ¹⁸ І сказала Вирсавія: добре, я поговорю про тебе з царем. ¹⁹ І увійшла Вирсавія до царя Соломона говорити йому про Адонію. Цар встав перед­ нею, і поклонився їй, і сів на престо­лі своєму. Поставили престіл і для матері царя, і вона сіла праворуч від нього ²⁰ і сказала: я маю до тебе одне невелике прохання, не відмов мені. І сказав їй цар: проси, мати моя; я не відмовлю тобі. ²¹ І сказала вона: дай Ависагу сунамитянку Адонії, братові твоєму, за дружину. ²² І відповідав цар Соломон і сказав матері своїй: а навіщо ти просиш Ависагу сунамитянку для Адонії? проси йому також і царство; тому що він мій старший брат, і йому священик Авиафар і Іоав, син Саруїн, [воєначальник, друг]. ²³ І поклявся цар Соломон Господом, говорячи: те і те нехай зробить зі мною Бог і ще біль­ше зробить, якщо не на свою душу сказав Адонія таке слово; ²⁴ нині ж, — живий Господь, Який укріпив мене і посадив мене на престолі Давида, батька мого, і Який влаштував мені дім, як говорив Він, — нині ж Адонія повинен померти. ²⁵ І послав цар Соломон Ванею, сина Іодаєвого, який уразив його, і він помер. ²⁶ А свяще­нику Авиафару цар сказав: іди в Анафоф на твоє поле; ти гідний смер­ти, але в даний час я не умертвлю тебе, бо ти носив ковчег Владики Гос­пода перед Давидом, батьком моїм, і терпів усе, що терпів батько мій. ²⁷ І відсторонив Соломон Авиафара від священства Господнього, і сповнилося слово Господа, яке сказав Він про дім Ілія в Силомі. ²⁸ Чут­ка про це дійшла до Іоава, — бо Іоав схиляв­ся на бік Адонії, а на бік Соломона не схилявся, — і втік Іоав у скинію Господню і схопився за роги жертов­ника. ²⁹ І донесли царю Соло­мону, що Іоав утік у скинію Господню і що він біля жертовника. І послав Соломон Ванею, сина Іодаєвого, говорячи: піди, умертви його [і поховай його]. ³⁰ І прийшов Ванея в скинію Господню і сказав йому: так сказав цар: виходь. І сказав той: ні, я хочу померти тут. Ванея передав це царю, говорячи: так сказав Іоав, і так відповів мені. ³¹ Цар сказав йо­му: зроби, як він сказав, і умертви його і поховай його, і зніми невинну кров, пролиту Іоавом, з мене і з дому батька мого; ³² нехай поверне Господь кров його на голову його за те, що він убив двох мужів невинних і кращих за нього: вразив мечем, без відома батька мого Давида, Авенира, сина Нирового, воєначаль­ника ізраїльського, і Амессая, сина Ієферового, воєначальника юдейського; ³³ нехай обернеться кров їх на голову Іоава і на голову потомства його повіки, а Давиду і потомству його, і дому його і престолу його нехай буде мир навіки від Господа! ³⁴ І пішов Ванея, син Іодаїв, і вразив Іоава, і умертвив його, і він був похований у домі своєму в пустелі. ³⁵ І поставив цар Соломон Ванею, сина Іодаєвого, замість нього над військом; [управління ж царством було в Єрусалимі,] а Садока священика поставив цар [первосвящеником] замість Авиафара.

[І дав Господь Соломону розуміння і мудрість дуже велику і обширний розум, як пісок при морі. І Соломон мав розум вище за розум усіх синів сходу і всіх мудрих єгиптян. І взяв за себе дочку фараона і ввів її в місто Давидове, доки не побудував дому свого і, по-перше, дому Господнього і стіни навколо Єрусалима; за сім років закінчив він будівництво. І було у Соломона сімдесят тисяч чоловік, які носили важкі речі, і вісімдесят тисяч каменосіків у горах. І зробив Соломон море і підпори, і великі лазні і стовпи, і джере­ло надворі і мідне море, і побудував замок і укріплення його, і розділив місто Давидове. Тоді дочка фараона­ перейшла з міста Давидового в дім свій, який він побудував їй; тоді побудував Соломон стіну навколо міста. І приносив Соломон тричі на рік всепалення і мирні жертви на жертовнику, який він спорудив Господу, і куріння звершував на ньому перед Господом, і закінчив будів­ництво дому. Головних приставників над роботами Соломоновими було три тисячі шістсот, які керували народом, що виконував роботи. І побудував він Ассур, і Магдон, і Газер, і Вефорон вишній і Валалаф; але ці міста він побудував після побудови дому Господнього і стіни нав­коло Єрусалима. І ще за життя Да­вид заповідав Соломону, говорячи: ось у тебе Семей, син Гери, сина Ієми­ниїного з Бахурима; він лихословив мене тяжким лихослів’ям, коли я йшов у Маханаїм; але він вийшов назустріч мені біля Йордану, і я присягнув йому Господом, говорячи: «я не умертвлю тебе мечем». Ти ж не залиш його безкарним, бо ти людина мудра і знаєш, що тобі зробити з ним, щоб звести сивину його в крові у пекло.] ³⁶ І послав цар і покликав Семея і сказав йому: побудуй собі дім в Єрусалимі і живи тут, і ні­куди не виходь звідси; ³⁷ і знай, що в той день, у який ти вийдеш і перейдеш потік Кедрон, неодмінно помреш; кров твоя буде на голові твоїй. ³⁸ І сказав Семей цареві: добре; як наказав господар мій цар, так зробить раб твій. І жив Семей в Єрусалимі довгий час. ³⁹ Але через три роки трапилося, що у Семея двоє рабів утекли до Анхуса, сина Маахи, царя Гефського. І сказали Семею, говорячи: ось, раби твої в Гефі. ⁴⁰ І встав Семей, і осідлав осла свого,­ і вирушив у Геф до Анхуса шукати рабів своїх. І повернувся Семей і привів рабів своїх з Гефа. ⁴¹ І донесли Соломону, що Семей ходив з Єрусалима у Геф і повернувся. ⁴² І послав­ши, покликав цар Семея і сказав йому: чи не клявся я тобі Господом і чи не оголошував тобі, говорячи: «знай, що в той день, у який ти ви­йдеш і підеш куди-небудь, неодмінно­ помреш»? і ти сказав мені: «добре»; ⁴³ навіщо ж ти не дотримав наказу, який я дав тобі перед Господом із клятвою? ⁴⁴ І сказав цар Семею: ти знаєш і знає серце твоє все зло, яке ти зробив батькові моєму Давиду; не­хай же поверне Господь злість твою на голову твою! ⁴⁵ а цар Соломон нехай буде благословенний, і престіл Давида нехай буде непохитним перед Господом повіки! ⁴⁶ і повелів цар Ванеї, синові Іодаєвому, і він пішов і вразив Семея, і той помер.

Глава 3

¹ [Коли утвердилося царство в руках Соломона,] Соломон по­ріднився з фараоном, царем Єгипетським і взяв за себе дочку фараона і ввів її в місто Давидове, доки не по­будував дому свого і дому Господнього і стіни навколо Єрусалима. ² Народ ще приносив жертви на висотах, бо не був побудований дім імені Господа до того часу. ³ І полюбив Соломон Господа, ходячи за уста­вом Давида, батька свого; але і він приносив жертви і куріння на висотах. ⁴ І пішов цар у Гаваон, щоб принести там жертву, бо там був головний жертовник. Тисячу всепалень підніс Соломон на тім жертовнику.

⁵ У Гаваоні явився Господь Соломону уві сні вночі, і сказав Бог: проси, що дати тобі. ⁶ І сказав Соломон: Ти зробив рабу Твоєму Давиду, бать­кові моєму, велику милість; і за те, що він ходив перед Тобою в істині і правді і з щирим серцем перед Тобою, Ти зберіг йому цю велику милість і дарував йому сина, який сидів би на престолі його, як це і є нині; ⁷ і нині, Господи Боже мій, Ти поставив раба Твого царем замість Давида, батька мого; але я отрок малий, не знаю ні мого виходу, ні входу; ⁸ і раб Твій — серед народу Твого, який обрав Ти, народу на­стільки численного, що за безліччю його не можна ні порахувати його, ні оглянути; ⁹ даруй же рабові Твоєму серце розумне, щоб судити народ Твій і розрізняти, що добро і що зло; бо хто може керувати цим численним народом Твоїм? ¹⁰ І благоугодно було Господу, що Соломон просив цього. ¹¹ І сказав йому Бог: за те, що ти просив цього і не просив собі довгого життя, не просив собі багатства, не просив собі душ ворогів твоїх, але просив собі розуму, щоб уміти судити, — ¹² ось, Я зроблю за словом твоїм: ось, Я даю тобі серце мудре і розумне, так що подібного до тебе не було раніше тебе, і після тебе не постане подібний до тебе; ¹³ і те, чого ти не просив, Я даю тобі, і багатство і славу, так що не буде подібного до тебе між царями в усі дні твої; ¹⁴ і якщо будеш ходити путями Моїми, зберігаючи устави Мої і заповіді Мої, як ходив батько твій Давид, Я продовжу і дні твої. ¹⁵ І пробудився Соломон, і ось, це було сновидіння. І пішов він в Єрусалим і став [перед жертовником] перед ковчегом завіту Господнього, і приніс всепалення і звершив жертви мирні, і зробив великий бенкет для всіх слуг своїх.

¹⁶ Тоді прийшли дві жінки блудниці до царя і стали перед ним. ¹⁷ І сказала одна жінка: о, господарю мій! я і ця жінка живемо в одному домі; і я народила при ній у цьому домі; ¹⁸ на третій день після того, як я народила, народила і ця жінка; і були ми разом, і в домі нікого стороннього з нами не було; тільки ми дві були в домі; ¹⁹ і помер син цієї жінки вночі, бо вона заспала його; ²⁰ і встала вона вночі, і взяла сина мого від мене, коли я, раба твоя, спала, і поклала його до своїх грудей, а свого мертвого сина поклала до моїх грудей; ²¹ вранці я встала, щоб погодувати сина мого, і ось, він був мертвий; а коли я придивилася до нього вранці, то це був не мій син, якого я народила. ²² І сказала друга жінка: ні, мій син живий, а твій син мертвий. А та говорила їй: ні, твій син мертвий, а мій живий. І говорили вони так перед царем. ²³ І сказав цар: ця говорить: мій син живий, а твій син мертвий; а та говорить: ні, твій син мертвий, а мій син живий. ²⁴ І сказав цар: подайте мені меч. І при­несли меч до царя. ²⁵ І сказав цар: розсічіть живе дитя надвоє і віддайте половину одній і половину другій. ²⁶ І відповіла та жінка, син якої був живий, царю, бо схвилювалося все нутро її від жалю до сина свого: о, господарю мій! віддайте їй цю дитину живу і не умертвляйте її. А інша говорила: нехай же не буде ні мені, ні тобі, рубайте. ²⁷ І відповів цар і сказав: віддайте цій живе дитя, і не умертвляйте його: вона — його мати. ²⁸ І почув весь Ізраїль про суд, як розсудив цар; і стали боятися царя, тому що побачили, що мудрість Божа в ньому, щоб чинити суд.

Глава 4

¹ І був цар Соломон царем над усім Ізраїлем. ² І ось начальники, які були в нього: Азарія, син Садока священика; ³ Елихореф і Ахия, сини Сиви, писарі; Іосафат, син Ахилуда, діловод; ⁴ Ванея, син Іодая, воєначальник; Садок і Авиафар — священики; ⁵ Азарія, син Нафана, начальник над приставниками, і Завуф, син Нафана священика — друг царя; ⁶ Ахисар –начальник над домом царським , і Адонірам, син Авди, — над податками.

⁷ І було у Соломона дванадцять приставників над усім Ізраїлем, і вони постачали продовольство цареві і дому його; кожен повинен був постачати продовольство на один місяць у рік. ⁸ Ось імена їхні: Бен-Хур — на горі Єфремовій; ⁹ Бен-Декер — у Макаці й у Шаалбимі, у Веф­самисі та в Елоні й у Беф-Ханані; ¹⁰ Бен-Хесед — в Арюбофі; йому ж належали Соко і вся земля Хефер; ¹¹ Бен-Авинадав — над усім Нафаф-Дором; Тафаф, дочка Соломона, бу­ла його дружиною; ¹² Ваана, син Ахи­луда, у Фаанаху і Мегиддо і в усьому Беф-Сані, що біля Цартана нижче Ієзрееля, від Беф-Сана до Абел-Мехола, і навіть за Іокмеам; ¹³ Бен-Гевер — у Рамофі галаадсь­кому; у нього були селища Іаїра, сина Манассіїного, що в Галааді; у нього також область Аргов, що у Васані, шістдесят великих міст зі стінами і мідними засувами; ¹⁴ Ахи­надав, син Гиддо, у Маханаїмі; ¹⁵ Ахи­маас — у землі Неффалимовій; він узяв собі за дружину Васемафу, доч­ку Соломона; ¹⁶ Ваана, син Хушая, в землі Асировій і в Баалофі; ¹⁷ Іоса­фат, син Паруаха, у землі Іссаха­ровій; ¹⁸ Шимей, син Ели, у землі Веніаміновій; ¹⁹ Гевер, син Урія, в землі Галаадській, у землі Сигона, царя Аморрейського, і Ога, царя Ва­санського. Він був приставником у цій землі. ²⁰ Іуда й Ізраїль, численні, як пісок біля моря, їли, пили і веселилися. ²¹ Соломон володів усіма царствами від ріки Євфрату до землі Филистимської і до меж Єгип­ту. Вони приносили дари і служи­ли Соломону в усі дні життя його. ²² Про­довольство Соломона на кожен день складали: тридцять ко́рів борошна пшеничного і шістдесят ко́рів іншого борошна, ²³ десять волів відгодованих і двадцять волів з пасо­вища, і сто овець, крім оленів, і сарн, і сагайдаків, і відгодованих птахів; ²⁴ бо він володарював над усією зем­лею по цей бік ріки, від Типсаха до Гази, над усіма царями по цей бік ріки, і був у нього мир з усіма нав­колиш­німи країнами. ²⁵ І жили Іуда й Ізраїль спокійно, кожен під виноград­ником своїм і під смоковницею своєю, від Дана до Вирсавії, в усі дні Соломона. ²⁶ І було у Соломона сорок тисяч стійл для коней колісничних і дванадцять тисяч для кінноти. ²⁷ І ті приставники постачали цареві Соломону все необхідне до столу ца­ря, кожен у свій місяць, і не допускали недоліку ні в чому. ²⁸ І ячмінь і солому для коней і для мулів постачали кожен у свою чергу на місце, де знаходився цар.

²⁹ І дав Бог Соломону мудрість і дуже велике розуміння, і обширний розум, як пісок на березі моря. ³⁰ І бу­ла мудрість Соломона вище за мудрість усіх синів сходу і всієї мудрости­ єгиптян. ³¹ Він був мудрішим за всіх людей, мудрішим і за Ефана езрахи­тянина, й Емана, і Халкола, і Дарди, синів Махола, й ім’я його було у славі в усіх навколишніх народів. ³² І вирік він три тисячі притч, і пісень його було тисяча і п’ять; ³³ і го­ворив він про дерева, від кедра, що в Ливані, до ісопа, що виростає зі стіни; говорив і про тварин, і про птахів, і про плазунів, і про риб. ³⁴ І приходили від усіх народів послухати мудрості Соломона, від усіх царів зем­­них, які чули про мудрість його.

Глава 5

¹ І послав Хирам, цар Тирський, слуг своїх до Соломона, коли по­чув, що його помазали на царя на місце батька його; бо Хирам був дру­гом Давида у все життя. ² І послав також і Соломон до Хирама сказати: З ти знаєш, що Давид, батько мій, не міг побудувати дім імені Господа Бога свого через війни з навколишніми народами, доки Господь не підкорив їх під стопи ніг його; ⁴ нині ж Господь Бог мій дарував мені спокій звідусюди: немає супротивника і немає більше перепон; ⁵ і ось, я маю намір побудувати дім імені Господа Бога мого, як сказав Господь батькові мо­єму Давиду, говорячи: «син твій, якого Я посаджу замість тебе на престолі­ твоєму, він побудує дім імені Моєму»; ⁶ отже, накажи нарубати для мене кедрів Ливану; і ось, раби мої будуть разом із твоїми рабами, і я буду давати тобі плату за рабів твоїх, яку ти призначиш; бо ти знаєш, що в нас немає людей, які вміли б рубати дерева так, як сидоняни. ⁷ Коли почув Хирам слова Соломона, дуже зрадів і сказав: благословенний нині Господь, Який дав Давиду сина мудрого для управління цим численним народом! ⁸ І послав Хирам до Соломона сказати: я вислухав те, за чим ти посилав до мене, і виконаю все бажання твоє про дерева кедрові і дерева кипарисові; ⁹ раби мої звезуть їх з Ливану до моря, і я плотами доставлю їх морем до місця, яке ти призначиш мені, і там складу їх, і ти візьмеш; але і ти виконай моє бажання, щоб постачати хліб для мого дому. ¹⁰ І да­вав Хирам Соломону дерева кедрові і дерева­ кипарисові, цілком за його бажанням. ¹¹ А Соломон давав Хираму двад­цять тисяч ко́рів пшениці для споживання дому його і двадцять ко́рів оливкової вибитої олії: стільки давав Соломон Хираму щороку.

¹² Господь дав мудрість Соломону, як обіцяв йому. І був мир між Хирамом і Соломоном, і вони уклали між собою союз. ¹³ І наклав цар Соломон повинність на весь Ізраїль; повинність же полягала в тридцяти тисячах чоловік. ¹⁴ І посилав їх на Ливан, по десять тисяч на місяць, поперемінно; місяць вони були на Ливані, а два місяці в домі своєму. Адонирам же начальствував над ни­ми. ¹⁵ Ще у Соломона було сімдесят тисяч, що носять важкі речі, і вісімдесят тисяч каменосіків у горах,­ ¹⁶ крім трьох тисяч трьохсот началь­ників, поставлених Соломоном над роботою для нагляду за народом, що ви­конував роботу. ¹⁷ І повелів цар привозити камені великі, камені дорогі,­ для основи дому, камені оброблені. ¹⁸ Тесали ж їх робітники Соломонові і робітники Хирамові і гивлитяни, і готували дерева і камені для побудови дому [три роки].

Глава 6

¹ У чотириста вісімдесятому році після виходу синів Ізраїлевих із землі Єгипетської, у четвертий рік царювання Соломона над Ізраїлем, у місяці Зиф, який є другим місяцем,­ почав він будувати храм Господу. ² Храм, який побудував цар Соломон Господу, довжиною був у шістдесят ліктів, шириною в двадцять і висотою в тридцять ліктів, ³ і притвор перед храмом у двадцять ліктів дов­жини, відповідно до ширини хра­му, і в десять ліктів ширини перед храмом. ⁴ І зробив він у домі вікна ґратчасті, глухі з відкосами. ⁵ І зробив прибудову навколо стін храму, навколо храму і давира*; і зробив бічні кімнати кругом. ⁶ Нижній ярус прибудови був шириною у п’ять лік­тів, середній шириною у шість ліктів, а третій шириною у сім ліктів; бо навколо храму ззовні були зробле­ні уступи, щоб прибудова не дотор­ка­ла­ся до стін храму. ⁷ Коли будував­ся храм, для будівництва використовувалися тесані камені; ні молота, ні тесла, ні всякого іншого залізного знаряддя не було чутно в храмі під час будівництва його. ⁸ Вхід у серед­ній ярус був із правого боку храму. По круглих сходинках сходили в середній ярус , а від середнього — в третій. ⁹ І побудував він храм, і закінчив його, і обшив храм кедровими дошками. ¹⁰ І прибудував до всього храму бічні кімнати висотою в п’ять ліктів; вони прикріплені були до храму за допомогою кедрових колод.

¹¹ І було слово Господа до Соломона, і сказано йому: ¹² ось, ти будуєш храм; якщо ти будеш ходити за уставами Моїми, і чинити за визначеннями Моїми і дотримуватися всіх заповідей Моїх, керуючись ними, то Я виконаю на тобі слово Моє, яке Я сказав Давиду, батькові твоєму, ¹³ і буду жити серед синів Ізраїлевих, і не залишу народу Мого Ізраїля.

¹⁴ І побудував Соломон храм і скін­чив його. ¹⁵ І обклав стіни храму всередині кедровими дошками; від підлоги храму до стелі всередині обклав деревом і покрив підлогу храму кипарисовими дошками. ¹⁶ І влаштував на задній стороні храму, за двадцять­ ліктів від краю, стіну, і обклав стіни і стелю кедровими дошками, і спорудив давир для Святого Святих. ¹⁷ Сорока ліктів був храм, тобто передня частина храму. ¹⁸ На кедрах всередині храму були вирізані подоби огірків і квітів, що розпускаються; усе було покрито кедром, каменю не було видно. ¹⁹ Давир же всередині храму він приготував для того, щоб поставити там ковчег завіту Господнього. ²⁰ І давир був довжиною у двадцять ліктів, шириною у двадцять ліктів і висотою у двадцять ліктів; він обклав його чистим золотом; обклав також і кедровий жертовник. ²¹ І обклав Соломон храм усередині чистим золотом, і протягнув золоті ланцюги перед да­виром, і обклав його золотом. ²² Весь храм він обклав золотом, весь храм до кінця, і весь жертовник, що перед давиром, обклав золотом. ²³ І зробив у давирі двох херувимів з оливкового дерева, висотою у десять ліктів. ²⁴ Одне крило херувима було у п’ять ліктів і друге крило херувима у п’ять ліктів; десять ліктів було від одного кінця крил його до другого кінця крил його. ²⁵ У десять ліктів був і другий херувим; однакової міри й однакового вигляду були обидва херувими. ²⁶ Висота одного херувима була десять ліктів, також і друго­го херувима. ²⁷ І поставив він херувимів усередині внутрішньої частини храму. Крила ж херувимів були розпростерті, і доторкалося крило одного до однієї стіни, а крило другого херувима доторкалося до іншої стіни; інші ж крила їхні посеред храму сходилися крило з крилом. ²⁸ І обклав він херувимів золотом. ²⁹ І на всіх стінах храму навколо зробив різьблені зображення херувимів із пальмових дерев і квітів, що розпускаються, всередині і ззовні. ³⁰ І підлогу у храмі обклав золотом у внутрішній і передній частині. ³¹ Для входу в давир зробив двері з оливкового дерева, з п’ятикутними одвірками. ³² На двох половинах дверей з оливкового дерева він зробив різьблених херувимів і пальми і квіти, що розпускаються, і обклав золотом; покрив золотом і херувимів і пальми. ³³ І біля входу до храму зробив чотирикутні одвірки з оливкового дерева, ³⁴ і двоє дверей з кипарисово­го дерева; обидві половинки одних дверей були рухомі, і обидві половинки других дверей були рухомі. ³⁵ І вирізав на них херувимів і пальми і квіти, що розпус­каються, і обклав золотом по різьбленню. ³⁶ І по­будував внутрішній двір із трьох ря­дів обтесаного каменю і з ряду кедрових брусів. ³⁷ На чет­вертий рік, у місяці Зиф, [у місяці другому,] поклав він основи храму Господнього, ³⁸ а на одинадцятому році, в місяці Булі, — це місяць восьмий, — він закінчив храм з усім приладдям його і за всіма кресленнями його; будував його сім років.

* Відділення для Святого Святих.

Глава 7

¹ А свій дім Соломон будував три­­­­надцять років і закінчив увесь дім свій. ² І побудував він дім з дерева ливанського, довжиною в сто ліктів, шириною у п’ятдесят ліктів, а висотою у тридцять ліктів, на чотирьох рядах кедрових стовпів; і кед­рові колоди покладені були на стов­пах. ³ І настелений був поміст із кедра над колодами на сорока п’яти­ стовпах, по п’ятнадцять у ряд. ⁴ Віконних луток було три ряди; і три ряди вікон , вікно навпроти вікна. ⁵ І всі двері й одвірки були чотирикутні, і вікно навпроти вікна, у три ряди. ⁶ І притвор із стовпів зробив він довжиною у п’ятдесят ліктів, шириною у тридцять ліктів, і перед ними ґанок, і стовпи, і поріг перед ними. ⁷ Ще притвор із престолом, з якого він судив, притвор для судилища зробив він і покрив усі підлоги кедром. ⁸ У домі, де він жив, інший двір позаду притвору був так само влаштований. І в домі дочки фараонової, яку взяв за себе Соломон, він зробив такий самий притвор. ⁹ Усе це зроблено було з дорогих каменів, обтесаних за розміром, обрізаних пилою, з внутрішнього і з зовнішнього боку, від підвалин до виступів, і з зовнішнього боку до великого двору. ¹⁰ І в основу покладені були камені дорогі, камені великі, камені в десять ліктів і камені у вісім ліктів, ¹¹ і зверху дорогі камені, обтесані за розміром, і кедр. ¹² Великий двір був обгороджений навколо трьома рядами тесаних каменів і одним рядом кедрових колод; так само і внутрішній двір храму Господнього і притвор храму.

¹³ І послав цар Соломон і взяв з Тира Хирама, ¹⁴ сина однієї вдови, з коліна Неффалимового. Батько його тирянин був мідник; він володів здатністю, мистецтвом і вмінням вироб­ляти всякі речі з міді. І прийшов він до царя Соломона і виконував у нього всякі роботи: ¹⁵ і зробив він два мідних стовпи, кожен у вісімнадцять ліктів висотою, і шнур у дванадцять ліктів обіймав навкруги один і другий стовпи; ¹⁶ і два вінці, відлитих з міді, він зробив, щоб покласти наверху стовпів: п’ять ліктів висоти в одному вінці і п’ять ліктів висоти у другому вінці; ¹⁷ сітки плетеної роботи і шнури у вигляді ланцюжків для вінців, що були наверху стовпів: сім на одному вінці і сім на другому вінці. ¹⁸ Так зробив він стовпи і два ряди гранатових яблук навколо сітки, щоб покрити вінці, що наверху стовпів; те саме зробив і для другого вінця. ¹⁹ А в притворі вінці наверху стовпів зроблені на зразок лілеї, у чотири лікті, ²⁰ і вінці на обох стовпах угорі, прямо над випуклістю, що поряд із сіткою; і на другому вінці, рядами навкруги, двісті гранатових яблук. ²¹ І поставив стовпи до притвору храму; поставив стовп на правому боці і дав йому ім’я Іахин, і поставив стовп на лівому боці і дав йому ім’я Воаз. ²² І над стовпами поставив вінці , зроблені на зразок лілеї; так закінчена робота над стов­пами. ²³ І зробив лите з міді море, — від краю його до краю його десять ліктів, — зовсім кругле, висотою у п’ять ліктів, і шнур у тридцять ліктів обіймав його навкруги. ²⁴ Подоби огірків під краями його оточували його по десять на один лікоть, оточували море з усіх боків у два ряди; подоби огірків були відлиті з ним одним литтям. ²⁵ Воно стояло на дванадцяти волах: три дивилися на північ, три дивилися на захід, три дивилися на південь і три дивилися на схід; море лежало на них, і зади їх повернені були усередину під нього. ²⁶ Товщиною воно було в долоню, і краї його, зроблені подібно до країв чаші, були схожі на лілею, що розпустилася. Воно вміщало дві тисячі батів. ²⁷ І зробив він десять мідних підстав; довжина кожної підстави — чотири лікті, ширина — чотири лікті і три лікті — висота. ²⁸ І ось будова підстав: у них стінки, стінки між кутовими пластинами; ²⁹ на стін­ках, що між кутами, були зображені леви, воли і херувими; також і на кутах, а вище і нижче левів і волів — розлогі вінки; ³⁰ у кожної підстави по чотири мідних колеса й осі мідні. На чотирьох кутах виступи на зразок пліч, виступи литі внизу, під чашею, біля кожного вінка. ³¹ Отвір від внутрішнього вінка до верха в один лікоть; отвір його круглий, подібно до підніжжя стовпів, у півтора ліктя, і при отворі його статуї; але бічні стінки чотирикутні, не круглі. ³² Під стінками було чотири колеса, і вісі коліс на підставах; висота кож­ного колеса — півтора ліктя. ³³ Будова коліс така сама, як будова коліс на колісниці; вісі їх, і ободи їх, і спиці їх, і ступиці їх, усе було лите. ³⁴ Чотири виступи на чотирьох кутах кожної підстави; з підстави виходили виступи її. ³⁵ І наверху підстави кругле підвищення на півліктя висоти; і наверху підстави руків’я її і стінки її з однієї з нею маси. ³⁶ І від­лив він на дощечках її руків’я і на стінках її херувимів, левів і пальми,­ скільки де дозволяло місце, і навколо розлогі вінки. ³⁷ Так зробив він десять підстав: у всіх них одне лиття, одна міра, один вигляд. ³⁸ І зробив десять мідних умивальниць: кож­на умивальниця вміщала сорок батів, кожна умивальниця була в чотири лікті, кожна умивальниця стояла на одній з десяти підстав. ³⁹ І розставив підстави — п’ять на правому боці храму і п’ять на лівому боці храму, а море поставив на правому боці храму, на східно-пів­денній стороні. ⁴⁰ І зробив Хирам умивальниці і лопатки і чаші. І закінчив Хирам усю роботу, яку виконував у царя Соломона для храму Господнього: ⁴¹ два стовпи і два опоясання вінців, що наверху стовпів, і дві сітки для покриття двох опоясань вінців, що наверху стовпів; ⁴² і чотириста ґранатових яблук на двох сітках; два ряди ґранатових яблук для кожної сітки, для покриття двох опоясань вінців, що на стов­пах; ⁴³ і десять підстав і десять умивальниць на підставах; ⁴⁴ одне море і дванадцять волів під морем; ⁴⁵ і та­зи, і лопатки, і чаші. Всі речі, що зробив Хирам царю Соломону для храму Господнього, були з полірованої міді. ⁴⁶ Цар виливав їх у глини­стій землі, в околиці Йордану, між Сокхофом і Цартаном. ⁴⁷ І поставив Соломон усі ці речі на місце . Через надзвичайну їх кількість, вага міді не визначена.

⁴⁸ І зробив Соломон усі речі, що у храмі Господньому: золотий жер­товник і золотий стіл, на якому хліби предложення; ⁴⁹ і світильники — п’ять праворуч і п’ять ліворуч, перед­ зад­нім відділенням храму, з чистого зо­лота, і квіти, і лампадки, і щип­ці із золота; ⁵⁰ і блюда, і ножі, і ча­ші, і лотки, і кадильниці з чистого золота, і завіси у дверях внутрішнього храму у Святому Святих і у дверях у храмі теж із золота. ⁵¹ Так звершена вся робота, яку виконав цар Соломон для храму Господнього. І приніс Соломон посвячене Давидом, батьком його; срібло і золото і речі віддав у скарбниці храму Господнього.

Глава 8

¹ Тоді скликав Соломон старійшин Ізраїлевих і всіх начальників колін, глав поколінь синів Ізраїлевих, до царя Соломона в Єрусалим, щоб пе­ренести ковчег завіту Господнього з міста Давидового, тобто Сиона.­ ² І зіб­ралися до царя Соломона на свято всі ізраїльтяни в місяці Афанимі, який є сьомий місяць. ³ І прийшли усі старійшини Ізраїлеві; і підняли священики ковчег, ⁴ і понесли ковчег Господній і скинію зібрання і всі священні речі, що були в скинії; і несли їх священики і левити. ⁵ А цар Соломон і з ним уся громада Ізраїлева, яка зібралася до нього, йшли перед ковчегом, приносячи жертви з дрібної і великої худоби, яких неможливо порахувати і визначити, через велику кіль­­кість їх. ⁶ І внесли священики ковчег завіту Господнього на місце його, у давир храму, у Святе Святих, під кри­ла херувимів. ⁷ Бо херувими простягали крила над місцем ковчега, і покривали херувими зверху ковчег і жердини його. ⁸ І висунулися жердини так, що головки жердини видні були зі святилища перед давиром, але не виходили назовні; вони там і до цього дня. ⁹ В ковчезі нічого не було, крім двох кам’яних скрижалей, які поклав туди Мойсей на Хориві, коли Господь уклав завіт із синами Ізраїлевими, після виходу їх із землі Єгипетської. ¹⁰ Коли священики вийшли зі святилища, хмара наповнила дім Господній; ¹¹ і не мог­ли священики стояти на служінні, через хмару, бо слава Господня наповнила храм Господній. ¹² Тоді сказав Соломон: Господь сказав, що Він благоволить жити в імлі; ¹³ я побудував храм на оселю Твою, місце, щоб перебувати Тобі повіки. ¹⁴ І повернувся цар лицем своїм, і благословив усе зібрання ізраїльтян; все зібрання ізраїльтян стояло, — ¹⁵ і сказав: благословенний Господь Бог Ізраїлів, Який сказав Своїми вустами Давиду, батькові моєму, і нині виконав рукою Своєю! Він говорив: ¹⁶ «з того дня, як Я вивів народ Мій Ізраїля з Єгипту, Я не обрав міста в жодному з колін Ізраїлевих, щоб побудований був дім, у якому перебувало б ім’я Моє; [але обрав Єрусалим для перебування в ньому імені Мого] й обрав Давида, щоб бути йому над народом Моїм Ізраїлем». ¹⁷ У Давида, батька мого, було на серці побудувати храм імені Господа Бога Ізраїлевого; ¹⁸ але Господь сказав Давиду, батькові моєму: «у те­бе є на серці побудувати храм імені Моєму; добре, що це в тебе лежить на серці; ¹⁹ однак не ти побудуєш храм, а син твій, який вийшов із стегон твоїх, він побудує храм імені Моєму». ²⁰ І виконав Господь слово Своє, яке промовив. Я вступив на місце батька мого Давида і сів на престолі Ізраїлевім, як сказав Господь, і побудував храм імені Господа Бога Ізраїлевого; ²¹ і приготував там місце для ковчега, в якому завіт Господа, укладений Ним з батьками нашими, коли Він вивів їх із землі Єгипетської.

²² І став Соломон перед жертовником Господнім перед усім зібранням ізраїльтян, і підняв руки свої до неба, ²³ і сказав: Господи Боже Ізраїлів! немає подібного до Тебе Бога на небесах вгорі і на землі внизу; Ти зберігаєш завіт і милість до рабів Твоїх, які ходять перед Тобою всім серцем своїм. ²⁴ Ти виконав рабу Твоєму Давиду, батькові моєму, те, що говорив йому; що промовив Ти вустами Твоїми, те в цей день звершив рукою Твоєю. ²⁵ І нині, Господи Боже Ізраїлів, виконай рабу Твоєму Давиду, батькові моєму, те, що говорив Ти йому, сказавши: «не припиниться у тебе перед лицем Моїм той, хто сидить на престолі Ізраїлевім, якщо тільки сини твої будуть триматися путі своєї, ходячи переді Мною так, як ти ходив переді Мною». ²⁶ І нині, Боже Ізраїлів, нехай буде вірне слово Твоє, яке Ти промовив рабу Твоєму Давиду, батькові моєму! ²⁷ Воістину, чи Богові жити на землі? Небо і небо небес не вміщають Тебе, тим менше цей храм, який я побудував [імені Твоєму]; ²⁸ але зглянься на молитву раба Твого і на прохання його, Господи Боже мій; почуй благання і молитву, якою раб Твій благає Тебе нині. ²⁹ Нехай будуть очі Твої відкриті на храм цей день і ніч, на це місце, про яке Ти сказав: «Моє ім’я буде там»; почуй мо­литву, якою буде молитися раб Твій на місці цім. ³⁰ Почуй моління раба Твого і народу Твого Ізраїля, коли вони будуть молитися на місці цьому; почуй на місці перебування Твого, на небесах, почуй і помилуй. ³¹ Коли хто згрішить проти ближнього свого, і вимагатиме від нього клят­ви, щоб він поклявся, і для клятви прийдуть до жертовника Твого у храм цей, ³² тоді Ти почуй з неба і вчини суд над рабами Твоїми, звинувать винного, поклавши вчинок його на голову його, і виправдай правого, воздавши йому за правдою його. ³³ Коли народ Твій Ізраїль буде вражений ворогом за те, що згрішив перед Тобою, і коли вони звернуться до Тебе, і сповíдають ім’я Твоє, і будуть просити і благати Тебе в цьому храмі, ³⁴ тоді Ти почуй з неба і прости гріх народу Твого Ізраїля, і поверни їх у землю, яку Ти дав бать­кам їхнім. ³⁵ Коли закриється небо і не буде дощу за те, що вони згрішили перед Тобою, і коли помоляться на місці цьому і сповідають ім’я Твоє і навернуться від гріха свого, бо Ти смирив їх, ³⁶ тоді почуй з неба і прос­ти гріх рабів Твоїх і народу Твого Ізраїля, указавши їм добру путь, по якій іти, і пошли дощ на землю Твою, яку Ти дав народу Твоєму в спадщину. ³⁷ Чи буде на землі голод, чи буде моровиця, чи буде палючий вітер, іржа, сарана, черва, чи ворог буде тіснити його на землі його, чи буде яка біда, яка хвороба, — ³⁸ всяку­ молитву, всяке прохання, яке буде від якої-небудь людини у всьому на­роді Твоєму Ізраїлі, коли вони відчують біду в серці своєму і простягнуть руки свої до храму цього, ³⁹ Ти почуй з неба, з місця оселі Твоєї, і помилуй; сотвори і воздай кожному за путями його, бо Ти знаєш серце його, тому що Ти один знаєш серця всіх синів людських: ⁴⁰ щоб вони боялися Тебе в усі дні, доки живуть на землі, яку Ти дав батькам нашим. ⁴¹ Якщо й іноплемінник, що не від Твого народу Ізраїля, прийде з землі далекої заради імені Твого, — ⁴² бо і вони почують про Твоє ім’я велике і про Твою руку кріпку і про Твою силу простерту, — і прийде він і помолиться біля храму цього, ⁴³ почуй з неба, з місця оселі Твоєї, і зроби все, про що буде взивати до Тебе іноплемінник, щоб усі народи землі знали ім’я Твоє, щоб боялися Тебе, як народ Твій Ізраїль, щоб знали, що ім’ям Твоїм називається храм цей, який я побудував. ⁴⁴ Коли ви­йде народ Твій на війну проти ворога свого дорогою, якою Ти пошлеш його, і буде молитися Господу, обернувшись до міста, яке Ти обрав, і до храму, який я побудував імені Твоєму, ⁴⁵ тоді почуй з неба молитву їхню і прохання їхнє і зроби, що потрібно для них. ⁴⁶ Коли вони згрішать перед Тобою, — бо немає людини, яка не грішила б, — і Ти прогніваєшся на них і віддаси їх ворогам, і ті, що полонили їх, відведуть їх у ворожу землю, далеку або близь­ку; ⁴⁷ і коли вони в землі, в якій будуть знаходитися в полоні, вві­йдуть у себе і звернуться і будуть мо­­литися Тобі в землі тих, хто полонив їх, промовляючи: «ми згрішили, вчинили беззаконня, ми винні»; ⁴⁸ і коли звер­нуться до Тебе всім серцем своїм і всією душею своєю в землі ворогів, які полонили їх, і будуть молитися Тобі, звернувшись до землі своєї, яку Ти дав батькам їхнім, до міста, яке Ти обрав, і до храму, який я побудував імені Твоєму, ⁴⁹ тоді почуй з неба, з місця оселі Твоєї, молитву і прохання їхні і вчини, що потрібно для них; ⁵⁰ і прости народу Твоєму, в чому він згрішив перед Тобою, і всі провини його, які він зробив перед Тобою, і пробуди спів­страждання до них у тих, хто полонив їх, щоб вони були милостиві до них: ⁵¹ бо вони Твій народ і Твій наділ, який Ти вивів з Єгипту, із заліз­ної печі. ⁵² Нехай будуть [вуха Твої і] очі Твої відкриті на молитву раба Тво­го і на молитву народу Твого Ізраїля, щоб чути їх завжди, коли вони будуть закликати Тебе, ⁵³ бо Ти відокремив їх Собі в наділ з усіх народів землі, як Ти вирік через Мойсея, раба Твого, коли вивів батьків наших з Єгип­ту, Владико Господи!

⁵⁴ Коли Соломон промовив усі ці моління і прохання до Господа, тоді встав з колін від жертовника Господ­нього, руки ж його були підняті до неба. ⁵⁵ І стоячи благословив усе зі­брання ізраїльтян, гучним голосом промовляючи: ⁵⁶ благословенний Гос­подь [Бог], Який дав спокій народу Своєму Ізраїлю, як говорив! не залишилося невиконаним жодне сло­во з усіх благих слів Його, які Він вирік через раба Свого Мойсея; ⁵⁷ нехай буде з нами Господь Бог наш, як був Він з батьками нашими, нехай не залишить нас, нехай не покине нас, ⁵⁸ схиляючи до Себе серця наші, щоб ми ходили всіма путями Його і дотримувалися заповідей Його й уставів Його і законів Його, які Він заповів батькам нашим; ⁵⁹ і нехай будуть слова ці, якими я молився [нині] перед Господом, близькі до Господа Бога нашого день і ніч, щоб Він робив, що потрібно для раба Свого, і що потрібно для народу Свого Ізраїля, з дня у день, ⁶⁰ щоб усі народи пізнали, що Господь є Бог і немає, крім Нього; ⁶¹ нехай буде сер­це ваше цілком віддане Господу Богу нашому, щоб ходити за уставами Його і дотримуватися заповідей Його, як нині.

⁶² І цар і всі ізраїльтяни з ним при­несли жертву Господу. ⁶³ І приніс­ Соломон у мирну жертву, яку приніс він Господу, двадцять дві ти­сячі великої худоби і сто двадцять­ тисяч­ дрібної худоби. Так освятили храм Господу цар і всі сини Ізраїлеві. ⁶⁴ У той же день освятив цар середню частину двору, що перед храмом Господнім, зробивши там всепалення і хлібне приношення і вознісши жир мирних жертв, тому що мідний жертовник, який перед Господом, був малий для розміщення всепалення і хлібного приношення і жиру мирних жертв. ⁶⁵ І зробив Соломон у цей час свято, і весь Ізраїль з ним, — велике зібрання, яке зійшлося від входу в Емаф до ріки Єгипетської перед Господом Богом нашим; [і їли, і пили, і молилися перед Господом Богом нашим біля побудованого храму] — сім днів і ще сім днів, чотирнадцять днів. ⁶⁶ У восьмий день Соломон відпустив народ. І благословили царя і пішли в намети свої, радіючи і веселячись у серці за все добро, яке зробив Господь рабові Своєму Давиду і народові Своєму Ізраїлю.

Глава 9

¹ Після того, як Соломон скінчив будівництво храму Господнього і дому царського й усе, що Соломон бажав зробити, ² явився Со­ломону Господь удруге, як явився йому в Гаваоні. ³ І сказав йому Господь: Я почув молитву твою і прохання твоє, про що ти просив Мене; [зробив усе за молитвою твоєю]. Я ос­­вятив цей храм, який ти побудував, щоб перебувати імені Моєму там повік; і будуть очі Мої і серце Моє там в усі дні. ⁴ І якщо ти будеш ходити перед лицем Моїм, як ходив батько твій Давид, у чистоті серця й у правоті, виконуючи все, що Я заповів тобі, і якщо будеш зберігати устави Мої і закони Мої, ⁵ то Я поставлю царський престіл твій над Ізраїлем повік, як Я сказав батькові твоєму Давиду, говорячи: «не припиниться в тебе той, хто сидить на престолі Ізраїлевім». ⁶ Якщо ж ви і сини ваші відступите від Мене і не будете дотримуватися заповідей Мо­їх і уставів Моїх, які Я дав вам, і підете і станете служити іншим богам і поклонятися їм, ⁷ то Я знищу Ізраїля з лиця землі, яку Я дав йому, і храм, який Я освятив імені Моєму, відкину від лиця Мого, і буде Ізраїль притчею і посміховиськом у всіх народів. ⁸ І про храм цей високий усякий, хто проходитиме мимо нього, вжахнеться і свисне, і скаже: «за що Господь зробив так із цією землею і з цим храмом?» ⁹ І скажуть: «за те, що вони залишили Господа Бога свого, Який вивів батьків їхніх із землі Єгипетської, і прийняли інших богів, і поклонялися їм і служили їм, — за це навів на них Господь усю цю біду». ¹⁰ Після закінчення двадцяти років, за які Соломон побудував два будинки, — дім Господній і дім царський, — ¹¹ на що Хирам, цар Тирський, постачав Соломону дерева кедрові і дерева кипарисові і золото, за його бажанням, — цар Соломон дав Хираму двадцять міст у землі Галилейській. ¹² І вийшов Хирам з Тира подивитися міста, які дав йому Соломон, і вони не сподобалися йому. ¹³ І сказав він: що це за міста, які ти, брате мій, дав мені? І назвав їх землею Кавул, як називаються вони до сьогодні. ¹⁴ І послав Хирам царю сто двадцять талантів золота. ¹⁵ Ось розпорядження про податки, які наклав цар Соломон, щоб побудувати храм Господній і дім свій, і Милло, і стіну єрусалимську, Гацор, і Мегиддо, і Газер.

¹⁶ Фараон, цар Єгипетський, прийшов і взяв Газер, і спалив його вог­нем, і хананеїв, які жили в місті, повбивав, і віддав його в посаг дочці­ своїй, дружині Соломоновій. ¹⁷ І побудував Соломон Газер і нижній Бе­форон, ¹⁸ і Ваалаф і Фадмор у пустелі, ¹⁹ і всі міста для запасів, які були у Соломона, і міста для колісниць, і міста для кінноти і все те, що Соломон хотів побудувати в Єрусалимі і на Ливані й у всій землі свого володіння. ²⁰ Весь народ, який залишився від аморреїв, хеттеїв, фе­резеїв, [хананеїв,] евеїв, ієвусеїв і [гер­гесеїв], які були не із синів Ізраїлевих, ²¹ дітей їхніх, що залишилися після них на землі, яких сини Ізраїлеві не могли знищити, Соломон зробив оброчними робітниками до цього дня. ²² Синів же Ізраїлевих Соломон не робив робітниками, але вони були його воїнами, його слу­га­ми,­ його вельможами, його воє­­на­чальниками і вождями його ко­ліс­ниць і його вершників. ²³ Ось голов­ні­ приставники над роботами Соломоновими: тих, що управляли народом, який виконував роботи, було п’ятсот п’ятдесят. ²⁴ Дочка фараонова пе­рейшла з міста Давидового у свій дім, який побудував для неї Соломон; потім побудував він Милло. ²⁵ І приносив Соломон три рази на рік всепалення і мирні жерт­ви на жертовнику, який він побудував Господу, і куріння на ньому звершував перед Господом. І закінчив він будівництво дому. ²⁶ Цар Соломон також зробив корабель в Ецион-Гавері, що при Елафі, на березі Червоного моря, в землі Ідумейській. ²⁷ І послав Хирам на кораблі своїх підданих корабельників, які знають море, з підданими Соломоновими; ²⁸ і вирушили вони в Офир, і взяли звідти золота чотириста двадцять талантів, і привезли цареві Соломону.

Глава 10

¹ Цариця Савська, почувши про славу Соломона в ім’я Гос­пода, прийшла випробувати його загадками. ² І прийшла вона в Єрусалим з дуже великим багатством: верблюди нав’ючені були пахощами і великою кількістю золота і коштовного каміння; і прийшла до Соломона і розмовляла з ним про все, що було у неї на серці. ³ І пояснив їй Соломон усі слова її, і не було нічого невідомого царю, чого він не пояснив би їй. ⁴ І побачила цариця Савська всю мудрість Соломона і дім, який він побудував, ⁵ і їжу за столом його, і житло рабів його, і стрункість слуг його, і одяг їхній, і виночерпіїв його, і всепалення його, які він приносив у храмі Господньому. І не могла вона більше утриматися ⁶ і сказала цареві: правда те, що я чула в землі своїй про діла твої і про мудрість твою; ⁷ але я не вірила словам, доки не прийшла, і не побачила очима моїми: і ось, мені й половини не сказано; мудрости і багатства в тебе більше, ніж як я чула. ⁸ Блаженні люди твої і блаженні ці слуги твої, які завжди стоять перед тобою і чують мудрість твою! ⁹ Нехай буде благословенний Господь Бог твій, Який благоволив посадити те­бе на престіл Ізраїлів! Гос­подь, з віч­ної любови Своєї до Ізраїля, поставив тебе царем, чинити суд і правду. ¹⁰ І по­­дарувала вона царю сто двадцять талантів золота і велику кіль­кість пахощів і коштовне каміння; ніколи ще не приходило такої великої кількості пахощів, як подарувала цариця Савська царю Соломону. ¹¹ І корабель Хирамів, який привозив золото з Офира, привіз з Офира велику кількість червоного дерева і коштовних каменів. ¹² І зробив цар з цього червоного дерева поручні для храму Господнього і для дому царського, і гуслі і псалтирі для співців; ніколи не приходило стільки червоного дерева і не бачено було до цього дня. ¹³ І цар Соломон дав цариці Савській усе, чого вона бажала і чого просила, зверх того, що подарував їй цар Соломон своїми ру­ками. І ви­рушила вона назад у свою землю, во­на й усі слуги її.

¹⁴ Вага золота, що надходило Соломону щороку, була шістсот шістдесят шість талантів золотих, ¹⁵ зверх того, що отримувалося від рознощиків товару і від торгівлі купців, і від усіх царів аравійських і від обласних начальників. ¹⁶ І зробив цар Соломон двісті великих щитів з кованого золота, по шістсот сиклів пішло на кожен щит; ¹⁷ і триста менших щитів з кованого золота, по три міни золота пішло на кожен щит; і поставив їх цар у домі з ливанського дерева. ¹⁸ І зробив цар великий престіл зі слонової кості й обклав його чистим золотом; ¹⁹ до престолу було шість сходинок; верх позаду престолу був круглий, і були з обох боків у місцях сидіння підлокітники, і два леви стояли біля підлокітників; ²⁰ і ще дванадцять левів стояли там на шести сходинках з обох боків. Подібного до цього не було в жодному царстві. ²¹ І весь посуд для пиття у царя Соломона був золотий, і весь посуд в домі з ливанського дерева був з чистого золота; зі срібла нічого не було, тому що срібло в дні Соломона вважалося нічим; ²² бо у царя був на морі фарсиський корабель з кораблем Хирамовим; один раз на три роки приходив фарсиський корабель, який привозив золото і срібло, і слонову кістку, і мавп, і павичів.

²³ Цар Соломон перевершував усіх царів землі багатством і мудрістю. ²⁴ І всі [царі] на землі хотіли бачити Соломона, щоб послухати муд­рість його, яку Бог вклав у серце його. ²⁵ І вони підносили йому, кожен від себе, в дар: сосуди срібні і сосуди золоті, і одяг, і зброю, і пахощі, коней і мулів, щороку. ²⁶ І набрав Соломон колісниць і вершників; у нього було тисяча чотириста колісниць* і дванадцять тисяч вершників; і розмістив він їх по колісничних містах і при царі в Єрусалимі. [І панував він над усіма морями від ріки до землі Филистимської і до меж Єгип­ту.] ²⁷ І зробив цар срібло в Єрусалимі рівноцінним із простими каменями, а кедри, через їх безліч, зро­бив рівноцінними із сикоморами, що рос­туть на низинних місцях. ²⁸ Ко­ней же царю Соломону приводили з Єгип­ту і з Куви; царські купці купу­вали їх з Куви за гроші. ²⁹ Колісницю з Єгипту одержували і доставля­ли за шістсот сиклів срібла, а коня за сто п’ятдесят. У такий же спосіб вони руками своїми доставляли все це царям хеттейським і царям арамейським.

* У грецькому перекладі: сорок тисяч ко­ней колісничних.

Глава 11

¹ І полюбив цар Соломон багато чужоземних жінок, крім дочки фараонової, моавитянок, аммонитянок, ідумеянок, сидонянок, хеттеянок, ² з тих народів, про які Господь сказав синам Ізраїлевим: «не входьте до них, і вони нехай не входять до вас, щоб вони не схилили серця вашого до своїх богів»; до них приліпився Соломон любов’ю. ³ І було в нього сімсот дружин і триста наложниць; і розбестили дружини його серце його. ⁴ В часи старости Соломона дружини його схилили серце його до інших богів, і серце його не було цілком віддане Господу Богу своєму, як серце Давида, батька його. ⁵ І став Соломон служити Астарті, бо­жеству сидонському, і Милхому, мер­зоті аммонитській. ⁶ І робив Соломон неугодне перед очима Господа і не цілком ішов за Господом, як Давид, батько його. ⁷ Тоді побудував Соломон капище Хамосу, мерзоті моавитській, на горі, що перед Єрусалимом, і Молохові, мерзоті аммонитській. ⁸ Так зробив він для всіх своїх чужоземних дружин, які кадили і приносили жертви своїм богам. ⁹ І розгнівався Господь на Соломона за те, що він відхилив серце своє від Господа Бога Ізраїлевого, Який двічі являвся йому, ¹⁰ і заповів йому, щоб він не тримався інших богів; але він не виконав того, що заповів йому Господь [Бог]. ¹¹ І сказав Господь Соломону: за те, що так у тебе робиться, і ти не зберіг завіту Мого й уставів Моїх, які Я заповів тобі, Я відторгну від тебе царство і віддам його рабові твоєму; ¹² але в дні твої Я не зроблю цього заради Давида, батька твого; від руки сина твого відніму його; ¹³ і не все царство відніму; одне коліно дам синові твоєму заради Давида, раба Мого, і заради Єрусалима, який Я обрав.

¹⁴ І підняв Господь супротивника на Соломона, Адера ідумеянина, з царського Ідумейського роду. ¹⁵ Коли Давид був у Ідумеї, і воєначальник Іоав прийшов для поховання убитих і побив усю чоловічу стать в Ідумеї, — ¹⁶ бо шість місяців прожили там Іоав і всі ізраїльтяни, доки не знищили всю чоловічу стать в Ідумеї, — ¹⁷ тоді цей Адер утік у Єгипет і з ним кілька ідумеян, що служили при бать­­кові його; Адер був тоді малою дитиною. ¹⁸ Вирушивши з Мадиама, вони прийшли у Фаран і взяли з со­бою людей з Фарана і прийшли в Єгипет до фараона, царя Єгипетського. [Адер увійшов до фараона, і] він дав йому дім, і призначив йому утримання, і дав йому землю. ¹⁹ Адер здобув у фараона велику милість, так що він дав йому за дружину сестру своєї дружини, сестру цариці Тахпенеси. ²⁰ І народила йому сестра­ Тахпенеси сина Генувата. Тахпенеса виховувала його в домі фараоновім; і жив Генуват у домі фараона разом із синами фараоновими. ²¹ Коли Адер почув, що Давид спочив з батьками своїми і що воєначальник Іоав помер, то сказав фараонові: відпусти мене, я піду у свою землю. ²² І сказав йому фараон: хіба ти маєш потребу в чомусь у мене, що хочеш іти у свою землю? Він відповів: ні, але відпусти мене. [І повернувся Адер у землю свою.] ²³ І підняв Бог проти Соломона ще супротивника, Разона, сина Елиади, який утік від господаря свого Адраазара, царя Сувського, ²⁴ і, зібравши біля себе людей, зробився начальником зграї, після того, як Давид розбив Адраазара ; і пішли вони в Дамаск, і оселилися там, і володарювали в Дамаску. ²⁵ І був він супротивником Ізраїлю в усі дні Соломона. Крім зла, заподіяного Адером, він завжди шкодив Ізраїлю і став царем Сирії. ²⁶ І Ієровоам, син Наватів, єфремлянин з Цареди, — ім’я матері його вдови: Церуа, — раб Соломонів, підняв руку на царя. ²⁷ І ось обставина, за якої він підняв руку на царя: Соломон будував Милло, лагодив пошкодження в місті Давида, батька свого. ²⁸ Ієровоам був чоловіком мужнім. Соломон, помітивши, що цей молодий чоловік вміє робити справу, поставив його наглядачем над оброчними з дому Йосифового. ²⁹ У той час трапилося Ієровоаму вийти з Єрусалима; і зустрів його на дорозі пророк Ахия силомлянин, і на ньому був новий одяг. На полі їх було тільки двоє. ³⁰ І взяв Ахия новий одяг, який був на ньому, і роздер його на дванадцять час­тин, ³¹ і сказав Ієровоаму: візьми собі десять частин, тому що так говорить Господь Бог Ізраїлів: ось, Я відторгаю царство з руки Соломонової і даю тобі десять колін, ³² а одне коліно* залишиться за ним заради ра­ба Мого Давида і заради міста Єрусалима, яке Я обрав з усіх колін Ізраїлевих. ³³ Це за те, що вони зали­шили Мене і стали поклонятися­ Астарті, божеству сидонському, і Ха­мосу, богу моавитському, і Милхому, богу аммонитському, і не пішли путями Моїми, щоб робити угодне перед очима Моїми і дотримуватися уставів Моїх і заповідей Моїх, подібно до Давида, батька його. ³⁴ Я не беру всього царства з руки його, але Я залишаю його владикою на всі дні життя його заради Давида, раба Мого, якого Я обрав, який дотримувався заповідей Моїх і уставів Моїх; ³⁵ але візьму царство з руки сина його і дам тобі з нього десять колін; ³⁶ а си­­нові його дам одне коліно, щоб залишався світильник Давида, раба Мого, в усі дні перед лицем Моїм, у місті Єрусалимі, яке Я обрав Собі для перебування там імені Мого. ³⁷ Тебе Я обираю, і ти будеш володарювати над усім, чого побажає душа твоя, і будеш царем над Ізраїлем; ³⁸ і якщо будеш дотримуватися всього, що Я заповідаю тобі, і будеш ходити путями Моїми і робити угодне перед очима Моїми, дотримуючись уставів Моїх і заповідей Моїх, як робив раб Мій Давид, то Я буду з тобою й зроблю твій дім міцним, як Я зробив Давиду, і віддам тобі Ізраїля; ³⁹ і смирю Я рід Давидів­ за це, але не на всі дні. ⁴⁰ Соломон же хотів умертвити Ієровоама; але Ієровоам встав і втік у Єгипет до Сусакима, царя Єгипетського, і жив у Єгипті до смерті Соломонової.

⁴¹ Інші події Соломонові й усе, що він робив, і мудрість його описані в книзі діл Соломонових. ⁴² Царював Соломон в Єрусалимі над усім Ізраїлем сорок років. ⁴³ І спочив Соломон з батьками своїми і похований був у місті Давида, батька свого, і став царем замість нього син його Ровоам.

* У грецькому перекладі: два коліна.

Глава 12

¹ І пішов Ровоам у Сихем, бо в Сихем прийшли всі ізраїльтяни, щоб поставити його царем. ² І по­чув про те Ієровоам, син Наватів, коли перебував ще в Єгипті, куди втік від царя Соломона, і повернувся Ієровоам з Єгипту; ³ і послали за ним і покликали його. Тоді Ієровоам і все зібрання ізраїльтян прийшли і говорили [цареві] Ровоаму і сказали: ⁴ батько твій наклав на нас тяжке ярмо, ти ж полегши нам жорс­току роботу батька твого і тяжке ярмо, яке він наклав на нас, і тоді ми будемо служити тобі. ⁵ І сказав він їм: підіть і через три дні знову прийдіть до мене. І пішов народ. ⁶ Цар Ровоам радився зі старцями, які стояли перед Соломоном, батьком його, за життя його, і говорив: як порадите ви мені відповісти цьому народу? ⁷ Вони говорили йому і сказали: якщо ти в цей день будеш слугою народу цього і будеш слугувати йому, і задовольниш їх і будеш говорити з ними ласкаво, то вони будуть твоїми рабами на всі дні. ⁸ Але він зневажив пораду старців, що вони радили йому, і радився з молодими людьми, які виросли разом з ним і які стояли перед ним, ⁹ і сказав їм: що ви порадите мені відповісти народу цьому, який говорив мені і сказав: «полегши ярмо, яке наклав на нас батько твій»? ¹⁰ І говорили йому молоді люди, які вирос­ли разом з ним, і сказали: так скажи народу цьому, який говорив тобі і сказав: «батько твій наклав на нас тяжке ярмо, ти ж полегши нам»; так скажи їм: «мій мізинець товщий за стегна батька мого; ¹¹ отже, якщо бать­­ко мій обтяжував вас тяжким яр­мом, то я збільшу ярмо ваше; батько мій карав вас бичами, а я буду карати вас скорпіонами». ¹² Ієровоам­ і весь народ прийшли до Ровоама на третій день, як наказав цар, сказавши: прийдіть до мене на третій день. ¹³ І відповідав цар народу суворо і зневажив пораду старців, що вони радили йому; ¹⁴ і говорив він за порадою молодих людей і сказав: батько мій наклав на вас тяжке ярмо, а я збільшу ярмо ваше; батько мій карав вас бичами, а я буду карати вас скорпіонами. ¹⁵ І не послухав цар народу, бо так суджено було Господом, щоб сповнилося слово Його, яке прорік Господь через Ахию силомлянина Ієровоаму, синові Наватовому. ¹⁶ І побачили всі ізраїльтяни, що цар не послухав їх. І відповів народ цареві і сказав: яка нам частина в Давиді? немає нам частки в сині Ієссеєвому; по наметах своїх, Ізраїль! тепер знай свій дім, Давиде! І ро­зійшовся Ізраїль по наметах своїх. ¹⁷ Тільки над синами Ізраїлевими, які жили в містах Іудиних, царював­ Ровоам. ¹⁸ І послав цар Ровоам Адонирама, начальника над податками; але всі ізраїльтяни закидали його камінням, і він помер; цар же Ровоам поспішно зійшов на колісни­цю, щоб утекти в Єрусалим. ¹⁹ І відокремився Ізраїль від дому Давидового до цього дня. ²⁰ Коли почули всі ізраїльтяни, що Ієровоам повернувся [з Єгипту], то послали і прикликали його на зібрання, і поставили його царем над усіма ізраїльтянами. За домом Давидовим не залишилося нікого, крім коліна Іудиного [і Веніамінового]. ²¹ Ровоам, прибувши в Єрусалим, зібрав з усього дому Іуди­ного і з коліна Веніамінового сто вісімдесят тисяч добірних воїнів, щоб воювати з домом Ізраїлевим для того, щоб повернути царство Ровоаму, синові Соломона.

²² І було слово Боже до Самея, чоловіка Божого, і сказано: ²³ скажи Ровоаму, синові Соломона, цареві Юдейському, і всьому дому Іуди­ному і Веніаміновому й іншому народу: ²⁴ так говорить Господь: не ходіть і не починайте війни з братами вашими, синами Ізраїлевими; поверніться кожен у дім свій, бо від Мене це було. І послухалися вони слова Господнього і пішли назад за словом Господа.

²⁵ І оббудував Ієровоам Сихем на го­­рі Єфремовій й оселився в ньому;­ звідти пішов і побудував Пенуїл. ²⁶ І го­­­ворив Ієровоам у серці своєму: царство може знову перейти до дому Давидового; ²⁷ якщо народ цей буде ходити в Єрусалим для жертвоприношення в домі Господньому, то серце народу цього навернеться до господаря свого, до Ровоама, царя Юдейського, і уб’ють вони мене і повернуться до Ровоама, царя Юдейського. ²⁸ І порадившись, цар зробив двох золотих тельців і сказав [народу]: не потрібно вам ходити в Єрусалим; ось боги твої, Ізраїль, які вивели­ тебе з землі Єгипетської. ²⁹ І поставив одного у Вефилі, а іншого в Дані. ³⁰ І привело це до гріха, бо народ став ходити до одного з них , навіть у Дан, [і залишили храм Господній]. ³¹ І побудував він капище на висоті і поставив з народу священиків, які не були із синів Левіїних. ³² І встановив Ієровоам свято у восьмий місяць, у п’ятнадцятий день місяця, подібне до того свята, яке було в Юдеї, і приносив жертви на жертовнику; те саме зробив він у Вефилі, щоб приносити жертву тельцям, яких зробив. І поставив у Вефилі священиків висот, які спорудив, ³³ і приніс жертви на жертовнику, який він зробив у Вефилі, у п’ятнадцятий день восьмого місяця, місяця, який він довільно призначив; і встановив свято для синів Ізраїлевих, і підійшов до жертовника, щоб зробити куріння.

Глава 13

¹ І ось, чоловік Божий прийшов з Юдеї за словом Господ­нім у Вефиль, в той час, коли Ієро­воам стояв біля жертовника, щоб звершити куріння. ² І промовив до жертовника слово Господнє і сказав: жертовник, жертовник! так говорить Господь: ось, народиться син дому Давидовому, ім’я йому Іосія, і принесе на тобі в жертву священиків висот, які звершують на тобі куріння, і людські кістки спалить на тобі. ³ І дав у той день знамення, сказавши: ось знамення того, що це прорік Господь: ось, цей жертовник розпадеться, і попіл, що на ньому, розсипеться. ⁴ Коли цар почув слово чоловіка Божого, промовлене до жертовника у Вефилі, то простягнув Ієровоам руку свою від жертовника, говорячи: візьміть його. І одерев’яніла рука його, яку він простягнув­ на нього, і не міг він повернути її до себе. ⁵ І жертовник розпався, і попіл­ з жертовника розсипався, за знаменням, яке дав чоловік Божий словом­ Господнім. ⁶ І сказав цар [Ієровоам] чоловіку Божому: умилостив лице Господа Бога твого і помолися за мене, щоб рука моя могла повернутися до мене. Й умилостивив чоловік Божий лице Господа, і рука царя повернулася до нього і стала, як раніше. ⁷ І сказав цар чоловіку Божому: зайди зі мною в дім і підкріпи себе їжею, і я дам тобі подарунок. ⁸ Але чоловік Божий сказав ца­реві: хоч би ти давав мені половину дому твого, я не піду з тобою і не буду їсти хліба і не буду пити води в цьому місці, ⁹ бо так заповідано ме­ні словом Господнім: «не їж там хліба і не пий води і не повертайся тією дорогою, якою ти йшов». ¹⁰ І пішов він іншою дорогою і не пішов назад тією дорогою, якою при­йшов у Вефиль.

¹¹ У Вефилі жив один пророк-старець. Син його прийшов і розповів йому все, що зробив сьогодні чоловік Божий у Вефилі; і слова, які він говорив цареві, переказали сини батькові своєму. ¹² І запитав їх бать­ко їхній: якою дорогою він пішов? І показали сини його, якою дорогою пішов чоловік Божий, який приходив з Юдеї. ¹³ І сказав він синам своїм: осідлайте мені осла. І осідлали йому осла, і він сів на нього. ¹⁴ І поїхав за чоловіком Божим, і знайшов його, що сидів під дубом, і сказав йому: чи ти чоловік Божий, який прийшов з Юдеї? І сказав той: я. ¹⁵ І сказав йому: зайди до мене в дім і поїж хліба. ¹⁶ Той сказав: я не можу повернутися з тобою і піти до тебе; не буду їсти хліба і не буду пити в тебе води в цьому місці, ¹⁷ бо словом Гос­поднім сказано мені: «не їж хліба і не пий там води, і не повертайся тією дорогою, якою ти йшов». ¹⁸ І сказав він йому: і я пророк такий самий, як ти, і ангел говорив мені словом Господнім, і сказав: «поверни його до себе в дім; нехай поїсть він хліба і нап’ється води». — Він сказав неправду йому. ¹⁹ І той повернувся з ним, і поїв хліба в його домі, і напив­ся води. ²⁰ Коли вони ще сиділи за столом, слово Господнє було до пророка, який повернув його. ²¹ І промовив він до чоловіка Божого, який прийшов з Юдеї, і сказав: так говорить Господь: за те, що ти не підкорився вустам Господа і не дотримав повеління, яке заповів тобі Господь Бог твій, ²² але повернувся, їв хліб і пив воду в тому місці, про яке Він сказав тобі: «не їж хліба і не пий води», тіло твоє не ввійде у гробницю батьків твоїх. ²³ Після того, як той поїв хліба і напився, він осідлав осла для пророка, якого він повернув. ²⁴ І вирушив той. І зустрів його на дорозі лев і умертвив його. І лежало тіло його, кинуте на дорозі; осел же стояв біля нього, і лев стояв біля тіла. ²⁵ І ось, люди, які проходили мимо, побачили тіло, кинуте на дорозі, і лева, що стоїть біля тіла, і пішли і розповіли в місті,­ в якому жив пророк-старець. ²⁶ Пророк, який повернув його з дороги, почувши це , сказав: це той чоловік Божий, який не підкорився вустам Господа; Господь віддав його леву, який роздер його й умертвив його, за словом Господа, яке Він прорік йому. ²⁷ І сказав синам своїм: осідлайте мені осла. І осідлали вони. ²⁸ Він вирушив і знайшов тіло його, кинуте на дорозі; осел же і лев стояли біля тіла; лев не з’їв тіла і не роздер осла. ²⁹ І підняв пророк тіло чоловіка Божого, і поклав його на осла, і повіз його назад. І пішов пророк-старець у місто своє , щоб оплакати і поховати його. ³⁰ І поклав тіло його у своїй гробниці і плакав за ним: жаль, брате мій! ³¹ Після поховання його він сказав синам своїм: коли я помру, поховаєте мене в гроб­ниці, в якій похований чоловік Божий; біля кісток його покладете кіст­ки мої; ³² бо збудеться слово, яке він за велінням Господнім промовив про жертовник у Вефилі і про всі капища на висотах, у містах самарійських. ³³ І після цієї події Ієровоам не зійшов зі своєї поганої дороги,­ але продовжував ставити з народу священиків висот; хто хотів, того він посвячував, і той ставав священиком висот. ³⁴ Це вело дім Ієровоамів до гріха і до загибелі і до знищення його з лиця землі.

Глава 14

¹ У той час занедужав Авия, син Ієровоамів. ² І сказав Ієро­воам дружині своїй: встань і переодягнися, щоб не довідалися, що ти дружина Ієровоамова, і піди в Силом. Там є пророк Ахия; він передрік мені, що я буду царем цього народу. ³ І візьми із собою [для чоловіка Божого] десять хлібів, і коржів, і глечик меду, і піди до нього: він скаже тобі, що буде з сином. ⁴ Дружина Ієровоама так і зробила: встала, пішла в Силом і прийшла в дім Ахиї. Ахия вже не міг бачити, бо очі його зробилися нерухомі від старости. ⁵ І сказав Господь Ахиї: ось, іде дружина Ієровоамова запитати тебе про сина свого, тому що він хворий; так і так говори їй; вона прийде переодягнена. ⁶ Ахия, почувши шерех від ніг її, коли вона ввійшла у двері, сказав: увійди, дружино Ієровоамова; для чого було тобі переодягатися? Я грізний посланець до тебе. ⁷ Піди, скажи Ієровоаму: так говорить Господь Бог Ізраїлів: Я підняв тебе із середовища простого народу і поставив вождем народу Мого Ізраїля,­ ⁸ і від­торгнув царство від дому Давидового і дав його тобі; а ти не такий, як раб Мій Давид, який дотримувався заповідей Моїх і який ішов за Мною всім серцем своїм, роблячи тільки угодне перед очима Моїми; ⁹ ти чинив гірше за всіх, які були раніше тебе, і пішов, і зробив собі інших богів і ідолів, щоб прогнівати Мене, Мене ж відкинув назад; ¹⁰ за це Я наведу лиха на дім Ієровоамів і знищу в Ієровоама до того, хто мочиться до стіни, ув’язненого і хто залишився в Ізраїлі, і вимету дім Ієровоамів, як вимітають сміття, дочиста; ¹¹ хто помре в Ієровоама в місті, того з’їдять пси, а хто помре на полі, того склюють птахи небесні; так Господь сказав. ¹² Встань і йди в дім твій; і як тільки нога твоя ступить у місто, помре син; ¹³ і оплачуть його всі ізраїльтяни і поховають його, бо він один у Ієровоама ввійде в гробницю, тому що в ньому, з дому Ієровоамового, знайшлося щось добре перед Господом Богом Ізраїлевим. ¹⁴ І поставить Собі Господь над Ізраїлем царя, який знищить дім Ієровоамів у той день; і що? навіть тепер. ¹⁵ І вразить Господь Ізраїля, і буде він , як очерет, що колишеться у воді, і викине ізраїльтян з цієї доб­рої землі, яку дав батькам їхнім, і розвіє їх за ріку, за те, що вони зробили в себе ідолів, дратуючи Господа; ¹⁶ і видасть [Господь] Ізраїля за гріхи Ієровоама, які він сам учинив і якими ввів у гріх Ізраїля. ¹⁷ І встала дружина Ієровоамова, і пішла, і прийшла у Фирцу; і лише тільки переступила через поріг дому, син помер. ¹⁸ І поховали його, й оплакали його всі ізраїльтяни, за словом Господа, яке Він прорік через раба Свого Ахию пророка.

¹⁹ Інші діла Ієровоама, як він воював і як царював, описані у літописі царів ізраїльських. ²⁰ Царював Ієровоам двадцять два роки; і спочив він з батьками своїми, і став ца­рем Нават, син його, замість нього.

²¹ Ровоам, син Соломонів, царював у Юдеї. Сорок один рік було Ровоаму, коли він став царем, і сімнад­цять років царював у Єрусалимі, у місті, яке обрав Господь із усіх колін Ізраїлевих, щоб перебувало там ім’я Його. Ім’я матері його Наама аммонитянка. ²² І робив Іуда невгод­не перед очима Господа, і прогнівляли Його більше всього того, що зробили батьки їхні своїми гріхами, якими вони грішили. ²³ І спорудили вони собі висоти й ідолів і капища на всякому високому пагорбі і під усяким тінистим деревом. ²⁴ І блудники були також у цій землі і робили всі мерзоти тих народів, яких Господь прогнав від лиця синів Ізраїлевих. ²⁵ На п’ятому році царювання Ровоамового, Сусаким, цар Єгипетський, виступив проти Єрусалима ²⁶ і взяв скарби дому Господнього і скарби дому царського [і золоті щити, які взяв Давид від рабів Адраазара, царя Сувського, і вніс у Єрусалим]. Усе взяв; взяв і всі золоті­ щити, які зробив Соломон. ²⁷ І зробив­ цар Ровоам замість них мідні щити і віддав їх у руки начальникам охоронців, які охороняли вхід у дім царя. ²⁸ Коли цар виходив у дім Господній, охоронці несли їх, і потім знову відносили їх у палату охоронців. ²⁹ Інше про Ровоама і про все, що він робив, описано в літописі царів юдейських. ³⁰ Між Ровоамом та Ієро­воамом була війна в усі дні життя їхнього . ³¹ І спочив Ровоам з батьками своїми і похований з батьками своїми в місті Давидовому. Ім’я матері його Наама аммонитянка. І став царем Авия, син його, замість нього.­

Глава 15

¹ У вісімнадцятий рік царювання Ієровоама, сина Наватового, Авия став царем над юдеями. ² Три роки він царював у Єрусалимі; ім’я матері його Мааха, дочка Авессалома. ³ Він ходив у всіх гріхах батька свого, які той робив раніше нього, і серце його не було віддане Господу Богу його, як серце Давида, батька його. ⁴ Але заради Давида Господь Бог його дав йому світильник в Єрусалимі, поставивши після нього сина його й утвердивши Єрусалим, ⁵ тому що Давид робив угодне перед очима Господа і не відступав від усього того, що Він заповів йому, в усі дні життя свого, крім вчинку з Урією хеттеянином. ⁶ І війна була між Ровоамом та Ієро­воамом в усі дні життя їхнього.

⁷ Інші діла Авиї, усе, що він зробив, записано в літописі царів юдей­­сь­­­ких. І була війна між Авиєю і Ієро­воамом. ⁸ І спочив Авия з батьками своїми, і поховали його в місті Давидовому. І став царем Аса, син його, замість нього.

⁹ У двадцятий рік царювання Ієро­воама, царя Ізраїльського, став царем Аса над юдеями ¹⁰ і сорок один рік царював у Єрусалимі; ім’я матері його Ана́, дочка Авессало­ма. ¹¹ Аса робив угодне перед очима Гос­пода, як Давид, батько його. ¹² Він вигнав блудників із землі і викинув усіх ідолів, яких зробили батьки його, ¹³ і навіть матір свою Ану́ позбавив звання цариці за те, що вона зробила ідола Астарти; і порубав Аса ідола її і спалив біля потоку Кедрона. ¹⁴ Висоти ж не були знищені. Але серце Аси було віддано Господу в усі дні його. ¹⁵ І вніс він у дім Господній речі, освячені батьком його, і речі, освячені ним: срібло і золото і сосуди. ¹⁶ І війна була між Асою і Ваасою, царем Ізраїльським, в усі дні їхні. ¹⁷ І вийшов Вааса, цар Ізраїльський, проти Юдеї і почав будувати Раму, щоб ніхто не виходив і не йшов до Аси, царя Юдейського. ¹⁸ І взяв Аса все срібло і золото, що залишалося в скарбницях дому Господнього й у скарбницях дому царського, і дав його в руки слуг своїх, і послав їх цар Аса до Ве­надада, сина Тавримона, сина Хезионового, царя Сирійського, який жив у Дамаску, і сказав: ¹⁹ союз нехай буде між мною і між тобою, як був між батьком моїм і між батьком твоїм; ось, я посилаю тобі в дарунок срібло і золото; розірви союз твій з Ваасою, царем Ізраїльським, щоб він відійшов від мене. ²⁰ І послухався Ве­надад царя Аси, і послав воєначальників своїх проти міст ізраїльських, і вразив Аїн і Дан і Авел-Беф-Мааху і весь Киннероф, по всій землі Неффалима. ²¹ Почувши про це , Вааса при­пинив будувати Раму і повер­нув­ся у Фирцу. ²² Цар же Аса скликав­ усіх юдеїв, нікого не виключаючи, і винесли вони з Рами каміння і дерева, що Вааса вживав для будівництва. І побудував з них цар Аса Гиву Веніамінову і Мицпу.

²³ Всі інші діла Аси і всі подвиги його, і все, що він зробив, і міста, які він побудував, описані у літописі царів юдейських, крім того, що в старості своїй він був хворий на ноги. ²⁴ І спочив Аса з батьками своїми і похований з батьками своїми в місті Давида, батька свого. І став царем Іосафат, син його, замість нього.

²⁵ Нават же, син Ієровоамів, став ца­рем над Ізраїлем на другий рік Аси, царя Юдейського, і царював над Ізраїлем два роки. ²⁶ І робив він неугодне перед очима Господа, ходив шляхом батька свого і в гріхах його, якими той увів Ізраїля у гріх. ²⁷ І зробив проти нього змову Вааса, син Ахиї, з дому Іссахарового, й убив його Вааса біля Гавафона филистимського, коли Нават і всі ізраїльтяни облягали Гавафон: ²⁸ і умертвив його Вааса на третій рік Аси, царя Юдейського, і став царем замість нього. ²⁹ Коли він став царем, то вибив увесь дім Ієровоамів, не залишив ні душі в Ієровоама, доки не знищив його, за словом Господа, яке Він прорік через раба Свого Ахию силомлянина, ³⁰ за гріхи Ієровоама, які він сам робив і якими ввів у гріх Ізраїля, за образу, якою він прогнівив Господа Бога Ізраїлевого.

³¹ Інші діла Навата, все, що він зробив, описано в літописі царів ізраїльських. ³² І війна була між Асою і Ваасою, царем Ізраїльським, в усі дні їхні.

³³ На третій рік Аси, царя Юдейсь­кого, став царем Вааса, син Ахиї, над усіма ізраїльтянами у Фирці і царював двадцять чотири роки. ³⁴ І робив неугодне перед очима Господніми і ходив шляхом Ієровоама й у гріхах його, якими той увів у гріх Ізраїля.

Глава 16

¹ І було слово Господнє до Іуя, сина Ананієвого, про Ваасу: ² за те, що Я підняв тебе з пороху і зробив тебе вождем народу Мого Ізраїля, ти ж пішов шляхом Ієровоама­ і ввів у гріх народ Мій ізраїльтян, щоб він прогнівляв Мене гріхами своїми, ³ ось, Я відкину дім Вааси і дім потомства його і зроблю з домом твоїм те саме, що з домом Ієровоама, сина Наватового; ⁴ хто помре у Вааси в місті, того з’їдять пси; а хто помре в нього на полі, того склюють птахи небесні.

⁵ Інші діла Вааси, все, що́ він зробив, і подвиги його описані в літописі царів ізраїльських. ⁶ І спочив Вааса з батьками своїми, і похований у Фирці. І став царем Ила, син його, замість нього. ⁷ Але через Іуя, сина Ананієвого, уже було сказане слово Господнє про Ваасу і про дім його і про все зло, яке він учинив перед очима Господа, прогнівляючи Його ділами рук своїх, наслідуючи дім Ієровоамів, за що́ він знищений був.

⁸ У двадцять шостий рік Аси, ца­ря Юдейського, став царем Ила, син Вааси, над Ізраїлем у Фирці, і царю­вав два роки. ⁹ І вчинив проти нього змову раб його Замврій, який був начальником над половиною колісниць. Коли він у Фирці напився доп’яну в домі Арси, який начальствував над палацом у Фирці, ¹⁰ тоді ввійшов Замврій, уразив його і умерт­вив його, у двадцять сьомий рік Аси, царя Юдейського, і став царем замість нього. ¹¹ Коли він став царем і сів на престолі його, то знищив­ увесь дім Вааси, не залишивши йому того, хто мочиться до стіни, ні родичів його, ні друзів його. ¹² І знищив Замв­рій весь дім Вааси, за словом Господа, яке Він прорік про Ваасу через Іуя пророка, ¹³ за всі гріхи Вааси і за гріхи Или, сина його, які вони самі чинили і якими вводили Ізраїля в гріх, прогнівляючи Господа Бога Ізраїлевого своїми ідолами.

¹⁴ Інші діла Или, все, що він зробив, описано в літописі царів ізраїльських.

¹⁵ У двадцять сьомий рік Аси, ца­ря­ Юдейського, став царем Замврій і царював сім днів у Фирці, коли на­род­ облягав Гавафон филистим­ський. ¹⁶ Коли народ, який облягав, по­чув,­ що Замврій учинив змову й умерт­­вив царя, то всі ізраїльтяни поставили царем Амврія, воєначальника, над Ізраїлем у той же день, у стані. ¹⁷ І відступили Амврій і всі ізра­їль­тяни з ним від Гавафона й обложили Фирцу. ¹⁸ Коли побачив Зам­врій, що місто взяте, увійшов у внутрішню кімнату царського дому і запалив за собою царський дім вогнем і загинув ¹⁹ за свої гріхи, у чому він згрішив, роблячи неугодне перед очима Господніми, ходячи шляхом Ієровоама й у гріхах його, які той учинив, щоб увести Ізраїля в гріх.

²⁰ Інші діла Замврія і змова його, яку він учинив, описані в літописі царів ізраїльських.

²¹ Тоді розділився народ ізраїльський надвоє: половина народу стояла за Фамнія, сина Гонафового, щоб поставити царем його, а половина за Амврія. ²² І взяв гору народ, який за Амврія, над народом, який за Фамнія, сина Гонафового, і помер Фамній, і став царем Амврій.

²³ На тридцять першому році Аси, царя Юдейського, став царем Амврій над Ізраїлем і царював дванадцять років. У Фирці він царював шість років. ²⁴ І купив Амврій гору Семерон у Семира за два таланти сріб­ла, і забудував гору, і назвав побудоване ним місто Самарією, за ім’ям Семира, власника гори. ²⁵ І робив Амврій неугодне перед очима Гос­пода і чинив гірше за всіх, які бу­ли перед ним. ²⁶ Він у всьому ходив шляхом Ієровоама, сина Наватового, й у гріхах його, якими той увів у гріх ізраїльтян, щоб прогнівляти Господа Бога Ізраїлевого ідолами своїми.

²⁷ Інші діла Амврія, які він учинив, і мужність, яку він показав, описані у літописі царів ізраїльських. ²⁸ І спочив Амврій з батьками своїми і похований у Самарії. І став царем Ахав, син його, замість нього.­

²⁹ Ахав, син Амвріїв, став царем над Ізраїлем у тридцять восьмий рік Аси, царя Юдейського, і царював Ахав, син Амврія, над Ізраїлем у Самарії двадцять два роки. ³⁰ І робив Ахав, син Амврія, неугодне перед очима Господа більше за усіх, які були раніше нього. ³¹ Мало було для нього впадати у гріхи Ієровоама, сина Наватового; він узяв собі за дружину Ієзавель, дочку Ефваала, царя Сидонського, і став служити­ Ваалу і поклонятися йому. ³² І поставив він Ваалу жертовник у капищі Ваала, яке побудував у Самарії. ³³ І зробив Ахав діброву, і більше за усіх царів ізраїльських, які були ра­ніше нього, Ахав робив те, що прогнівляло Господа Бога Ізраїлевого, [і погубив душу свою]. ³⁴ В його дні Ахиїл вефилянин побудував Єрихон: на первістку своєму Авирамі він поклав підвалини його і на молодшому своєму сині Сегубі поставив ворота його, за словом Господа, яке Він прорік через Ісуса, сина Навина.­

Глава 17

¹ І сказав Ілля [пророк], фес­витянин, із жителів галаадських, Ахаву: живий Господь Бог Ізраїлів, перед Яким я стою! в ці роки не буде ні роси, ні дощу, хіба тільки за моїм словом. ² І було до нього слово Господнє: З піди звідси і по­вер­нися на схід і сховайся біля пото­ку Хорафа, що навпроти Йордану; ⁴ з цього потоку ти будеш пити, а во́ронам Я повелів годувати тебе там. ⁵ І пішов він і зробив за словом Господнім; пішов і залишився біля потоку Хорафа, що навпроти Йордану. ⁶ І во́рони приносили йому хліб і м’ясо вранці, і хліб і м’ясо ввечері, а з потоку він пив. ⁷ Коли минув деякий час, цей поток висох, бо не було дощу на землю. ⁸ І було до нього слово Господнє: ⁹ встань і піди в Сарепту сидонську, і залишайся там; Я повелів там жінці вдові годувати тебе. ¹⁰ І встав він і пішов у Сарепту;­ і коли прийшов до воріт міста, ось, там жінка вдова збирає дрова. І покликав він її і сказав: дай мені трохи води в посудині напитися. ¹¹ І піш­­ла вона, щоб взяти; а він закричав услід їй і сказал: візьми для мене і шматок хліба в руки свої. ¹² Вона сказала: живий Господь Бог твій! у мене нічого немає печеного, а тільки є жменя борошна в діжці і трохи олії в глечику; і ось, я наберу поліна два дров, і піду, і приготую це для себе і для сина мого; з’їмо це і помремо. ¹³ І сказав їй Ілля: не бійся, піди, зроби, що́ ти сказала; але раніше з цього зроби невеликий опріснок для мене і принеси мені; а для себе і для свого сина зробиш після; ¹⁴ бо так говорить Господь Бог Ізраїлів: борошно в діжці не вичерпається, і олія в глечику не убуде до того дня, коли Господь дасть дощ на землю. ¹⁵ І пішла вона і зробила так, як сказав Ілля; і годувалася вона, і він, і дім її деякий час. ¹⁶ Борошно в діжці не вичерпувалося, й олія в глечику не убувала, за словом Господа, яке Він прорік через Іллю. ¹⁷ Після цього занедужав син цієї жінки, господині дому, і хвороба його була така сильна, що не залишилося в ньому дихання. ¹⁸ І сказала вона Іллі: що мені і тобі, чоловіче Божий? ти прийшов до мене нагадати гріхи мої й умертвити сина мого. ¹⁹ І сказав він їй: дай мені сина твого. І взяв його з рук її, і поніс його у світлицю, де він жив, і поклав його на свою постіль, ²⁰ і воз­звав до Господа і сказав: Господи Боже мій! невже Ти і вдові, у якої я перебуваю, зробиш зло, умертвивши сина її? ²¹ І простягнувшись над отроком тричі, він воззвав до Господа і сказав: Господи Боже мій! нехай повернеться душа отрока цього в нього! ²² І почув Господь голос Іллі, і повернулася душа отрока цього в нього, і він ожив. ²³ І взяв Ілля отрока, і вивів його зі світлиці в дім, і віддав його матері його, і сказав Ілля: дивися, син твій живий. ²⁴ І сказала та жінка Іллі: тепер-то я узнала, що ти чоловік Божий, і що слово Господнє в устах твоїх істинне.­

Глава 18

¹ Коли минуло багато днів, було слово Господнє до Іллі на третій рік: піди і покажися Ахаву, і Я дам дощ на землю. ² І пішов Ілля, щоб показатися Ахаву. Голод же силь­ний був у Самарії. ³ І покликав Ахав Авдія, який був начальником над палацом. Авдій же був чоловіком дуже богобоязким, ⁴ і коли Ієзавель знищувала пророків Господніх, Авдій узяв сто пророків, і переховував їх, по п’ятдесят чоловік, у печерах, і годував їх хлібом і водою. ⁵ І сказав Ахав Авдію: піди по землі до всіх джерел водних і до всіх потоків на землі, чи не знайдемо де трави, щоб нам нагодувать коней і ослів і не поз­бутися худоби. ⁶ І розділили вони між собою землю, щоб обійти її: Ахав окремо пішов однією дорогою, і Авдій окремо пішов іншою дорогою.

⁷ Коли Авдій ішов дорогою, ось, назустріч йому іде Ілля. Він упізнав його і упав на лице своє і сказав: чи це ти, господарю мій Іллє? ⁸ Той сказав йому: я; піди, скажи господарю твоєму: «Ілля тут». ⁹ Він сказав: чим я завинив, що ти віддаєш раба твого у руки Ахава, щоб умерт­вити мене? ¹⁰ Живий Господь Бог твій! немає жодного народу і царства, куди б не посилав господар мій шукати тебе; і коли йому говорили, що тебе нема, він брав клятву з того царства і народу, що не могли відшукати тебе; ¹¹ а ти тепер говориш: «піди, скажи господарю твоєму: Ілля тут». ¹² Коли я піду від тебе, тоді Дух Господній віднесе тебе, не знаю куди; і якщо я піду повідомити Ахава, і він не знайде тебе, то він уб’є мене; а раб твій богобоязкий від юности своєї. ¹³ Хіба не сказано господарю моєму, що́ я зробив, коли Ієзавель убивала пророків Господніх, як я переховував сто чоловік пророків Господніх, по п’ятдесят чоловік, у печерах і годував їх хлібом і водою? ¹⁴ А ти тепер говориш: «піди, скажи господарю твоєму: Ілля тут»; він уб’є мене. ¹⁵ І сказав Ілля: живий Господь Саваоф, перед Яким я стою! сьогод­ні я покажуся йому. ¹⁶ І пішов Авдій­ назустріч Ахаву і доніс йому. І пішов Ахав назустріч Іллі. ¹⁷ Коли Ахав побачив Іллю, то сказав Ахав йому: чи це ти, який бентежить Ізраїля? ¹⁸ І сказав Ілля: не я бентежу Ізраїля, а ти і дім батька твого, тим, що ви знехтували повеління Господні й ідете услід Ваалам; ¹⁹ тепер пошли і збери до мене весь Ізраїль на гору Кармил, і чотириста п’ятдесят пророків Ваалових, і чотириста пророків дібровних, які годуються від столу Ієзавелі. ²⁰ І послав Ахав до всіх синів Ізраїлевих і зібрав усіх пророків на гору Кармил. ²¹ І підійшов Ілля до всього народу і сказав: чи дов­го вам кульгати на обидва коліна? якщо Господь є Бог, то йдіть за Ним; а якщо Ваал, то за ним ідіть. І не відповів народ йому ні слова. ²² І сказав Ілля народу: я один залишився пророк Господній, а пророків Ваалових чотириста п’ятдесят чоловік [і чотириста пророків дібровних]; ²³ нехай дадуть нам двох тельців, і нехай вони виберуть собі одного тельця, і розсічуть його, і покладуть на дрова, але вогню нехай не підкладають; а я приготую другого тельця і покладу на дрова, а вогню не підкладу; ²⁴ і закличте ви ім’я бога вашого, а я закличу ім’я Господа Бо­га мого. Той Бог, Який дасть відповідь за допомогою вогню, є Бог. І від­повів весь народ і сказав: добре, [нехай буде так]. ²⁵ І сказав Ілля пророкам Вааловим: виберіть собі одного тельця і приготуйте ви раніше, бо вас багато; і закличте ім’я бога вашого, але вогню не підкладайте. ²⁶ І взяли вони тельця, якого дали їм, і приготували, і заклика́ли ім’я Ваала від ранку до півдня, говорячи:­ Ваале, почуй нас! Але не було ні ­го­ло­­су, ні відповіді. І скакали во­ни бі­ля­­ жертовника, який зробили. ²⁷ Опів­­дні Ілля став глузувати з них і говорив: кричіть гучним голосом, бо він бог; може, він задумався, або зайнятий чим-небудь, або в дорозі, а можливо, і спить, то він прокинеться! ²⁸ І стали вони кричати гучним голосом, і кололи себе за своїм звичаєм ножами і списами, так що кров лилася по них. ²⁹ Минув полудень, а вони все ще біснувалися до самого часу вечірнього жертвоприношення; але не було ні голосу, ні відповіді, ні чутки. [І сказав Ілля фес­витянин пророкам Вааловим: тепер відійдіть, щоб і я звершив моє жерт­воприношення. Вони відійшли і замовкли.] ³⁰ Тоді Ілля сказав усьому народові: підійдіть до мене. І підійшов весь народ до нього. Він відновив зруйнований жертовник Господній. ³¹ І взяв Ілля дванадцять каменів, за числом колін синів Якова, якому Господь сказав так: Ізраїль­ буде ім’я твоє. ³² І побудував з цих каменів жертовник в ім’я Госпо­да, і зробив навколо жертовника рів, міст­кістю у дві сати зерна, ³³ і поклав дро­ва [на жертовник], і розсік тельця, і поклав його на дрова, ³⁴ і сказав: на­повніть чоти­ри відра водою і вилийте на жертву всепалення і на дрова. [І зробили так.] Потім сказав: повторіть. І вони повторили. І сказав: зробіть те саме третій раз. І зро­били втретє, ³⁵ і вода полилася навколо жертовника, і рів наповнився водою. ³⁶ Під час приношення вечір­ньої жертви підійшов Ілля пророк [і воззвав до неба] і сказав: Господи, Боже Авраамів, Ісааків­ та Ізраїлів! [Почуй мене, Господи, почуй мене нині у вогні!] Нехай пізнають у цей день [люди ці], що Ти один Бог в Ізраїлі, і що я раб Твій і зробив усе за словом Твоїм. ³⁷ Почуй мене, Господи, почуй мене! Нехай пізнає народ цей, що Ти, Гос­поди, Бог, і Ти навернеш серце їх [до Тебе]. ³⁸ І зійшов вогонь Господній і пожер всепалення, і дрова, і камені, і порох, і поглинув воду, що у рові. ³⁹ Побачивши це , весь на­род упав на лице своє і сказав: Господь є Бог, Господь є Бог! ⁴⁰ І сказав їм Ілля: схопіть пророків Ваало­вих, щоб жоден з них не сховався. І схо­пили їх, і відвів їх Ілля до потоку Киссону і заколов їх там. ⁴¹ І сказав Ілля Ахаву: піди, їж і пий, бо чути шум дощу. ⁴² І пішов Ахав їсти і пи­ти, а Ілля зійшов на верхівку Карми­ла і схилився до землі, і поклав ли­це­ своє між колінами своїми,­ ⁴³ і сказав слузі своєму: піди, подивися до моря. Той пішов і подивився, і сказав: нічого немає. Він сказав: продовжуй це до семи разів. ⁴⁴ На сьомий раз той сказав: ось, невелика хмарка піднімається від мо­ря, завбільшки в долоню людську. Він сказав: піди, скажи Ахаву: «запрягай [колісницю твою] і від’їжд­жай, щоб не застав тебе дощ». ⁴⁵ Тим часом небо зробилося похмурим від хмар і від вітру, і пішов вели­кий дощ. Ахав же сів у колісницю, [заплакав] і поїхав у Ізреель. ⁴⁶ І була на Іллі рука Господня. Він оперезав стегна свої і біг перед Ахавом до самого Ізрееля.

Глава 19

¹ І переповів Ахав Ієзавелі все, що зробив Ілля, і те, що він убив усіх пророків мечем. ² І послала Ієзавель посланця до Іллі сказати: [якщо ти Ілля, а я Ієзавель, то] нехай те і те зроблять мені боги, і ще більше зроблять, якщо я завтра до цього часу не зроблю з твоєю душею того, що зроблено з душею кож­ного з них. ³ Побачивши це, він встав і пішов, щоб урятувати життя своє, і прийшов у Вирсавію, що в Юдеї, і залишив слугу свого там. ⁴ А сам відійшов у пустелю на день путі і, прийшовши, сів під ялівцевим кущем, і просив смерти собі і сказав: досить уже, Господи; візьми душу мою, бо я не кращий за батьків моїх. ⁵ І ліг і заснув під ялівцевим кущем. І ось, ангел торкнувся його і сказав йому: встань, їж [і пий]. ⁶ І глянув Ілля, і ось, біля голови його печений корж і глечик води. Він поїв і напився і знову заснув. ⁷ І повернувся ангел Господній удруге, торкнувся його і сказав: встань, їж [і пий], бо далека дорога перед тобою. ⁸ І встав він, по­їв і напився, і, підкріпившись тією їжею, йшов сорок днів і сорок ночей до гори Божої Хорива. ⁹ І увійшов він там у печеру і ночував у ній. І ось, було до нього слово Господнє, і сказав йому Господь : що ти тут, Іллє? ¹⁰ Він сказав: поревнував я за Господа Бога Саваофа, тому що сини Ізраїлеві залишили завіт Твій, зруйнували Твої жертовники і пророків Твоїх убили мечем; залишився я один, але і моєї душі шукають, щоб відняти її. ¹¹ І сказав: вийди і стань на горі перед лицем Господнім, і ось, Господь пройде, і великий і сильний вітер, що роздирає гори і розтрощує скелі перед Господом, але не у вітрі Господь; після вітру землетрус, але не в землетрусі Господь; ¹² після зем­летрусу вогонь, але не у вогні Господь; після вогню віяння тихого віт­ру, [і там Господь]. ¹³ Почувши це , Ілля закрив лице своє милоттю своєю,­ і вийшов, і став біля входу в печеру. І був до нього голос і сказав йому: що ти тут, Іллє? ¹⁴ Він сказав: поревнував я за Господа Бога Саваофа, бо сини Ізраїлеві залишили завіт Твій, зруйнували жертовники Твої і пророків Твоїх убили мечем; залишився я один, але і моєї душі шукають, щоб відняти її. ¹⁵ І сказав йому Господь: піди назад своєю доро­гою через пустелю в Дамаск, і коли прийдеш, то помаж Азаїла на царя над Сирією, ¹⁶ а Іиуя, сина Намессіїного, помаж на царя над Ізраїлем; Єлисея ж, сина Сафатового, з Авел-Мехоли, помаж на пророка замість себе; ¹⁷ хто втече від меча Азаїлового, того умертвить Іиуй; а хто вряту­ється від меча Іиуєвого, того умер­т­вить Єлисей. ¹⁸ Утім, Я залишив між ізраїльтянами сім тисяч [мужів]; всіх цих коліна не схилялися перед Ва­алом, і всіх цих уста не цілували його. ¹⁹ І пішов він звідти, і зна­йшов Єлисея, сина Сафатового, коли він орав; дванадцять пар [волів] було в нього, і сам він був при дванадцятій. Ілля, проходячи повз нього, кинув на нього милоть свою. ²⁰ І залишив [Єлисей] волів, і побіг за Іллею, і сказав: дозволь мені поцілувати батька мого і матір мою, і я піду за тобою. Він сказав йому: піди і приходь назад, бо що зробив я тобі? ²¹ Він, відійшовши від нього, взяв па­ру волів і заколов їх і, запаливши плуг волів, засмажив м’ясо їх, і роздав людям, і вони їли. А сам встав і пішов за Іллею, і став служити йому.

Глава 20

¹ Венадад, цар Сирійський, зі­б­рав усе своє військо, і з ним були тридцять два царі, і коні і колісниці, і пішов, обложив Самарію і воював проти неї. ² І послав послів до Ахава, царя Ізраїльського, у місто, ³ і сказав йому: так говорить Венадад: срібло твоє і золото твоє — мої, і дружини твої і кращі сини твої — мої. ⁴ І відповів цар Ізраїльський і сказав: нехай буде за словом твоїм,­ господарю мій царю: я і все моє — твоє. ⁵ І знову прийшли посли і сказали: так говорить Венадад: я послав до тебе сказати: «срібло твоє, і золото твоє, і дружин твоїх, і синів твоїх віддай мені»; ⁶ тому я завтра, до цього часу, пошлю до тебе рабів моїх, щоб вони оглянули твій дім і доми тих, що служать при тобі, і все дороге для очей твоїх узяли у свої руки і винесли. ⁷ І скликав цар Ізраїльський усіх старійшин землі і сказав: зауважте і дивіться, він замишляє зло; коли він посилав до мене за дружинами моїми, і синами моїми, і сріблом моїм, і золотом моїм, я йому не відмовив. ⁸ І сказали йому всі старійшини і весь народ: не слухай і не погоджуйся. ⁹ І сказав він послам Венадада: скажіть господареві моєму цареві: усе, щодо чого ти посилав у перший раз до раба твого, я готовий зробити,­ а цього не можу зробити. І пішли посли і віднесли йому відповідь. ¹⁰ І по­слав до нього Венадад сказати: нехай те і те зроблять мені боги, і ще більше зроблять, якщо пороху самарійського вистачить по жмені для всіх людей, які йдуть за мною. ¹¹ І від­повів цар Ізраїльський і сказав: скажіть: нехай не хвалиться той, хто підперізується, як той, хто розперізується. ¹² Почувши це слово, Венадад, який пив разом з царями в наметах, сказав рабам своїм: облягайте місто. І вони облягли місто.

¹³ І ось, один пророк підійшов до Ахава, царя Ізраїльського, і сказав: так говорить Господь: чи бачиш усе це велике полчище? ось, Я сьогодні віддам його в руку твою, щоб ти знав, що Я Господь. ¹⁴ І сказав Ахав: через кого? Він сказав: так говорить Господь: через слуг обласних начальників. І сказав [Ахав]: хто почне битву? Він сказав: ти. ¹⁵ [Ахав] пере­лічив слуг обласних начальників, і зна­йшлося їх двісті тридцять два; після них перелічив увесь народ, усіх синів­ Ізраїлевих, сім тисяч. ¹⁶ І вони виступили опівдні. Венадад же напив­ся доп’яну в наметах разом з царями,­ із тридцятьма двома царями, які допомагали йому. ¹⁷ І виступили спершу слуги обласних начальників. І по­слав Венадад, і донесли йому, що люди вийшли із Самарії. ¹⁸ Він сказав: якщо за миром вийшли вони, то схопіть їх живими, і якщо на війну вийшли, також схопіть їх живими. ¹⁹ Вийшли з міста слуги обласних начальників, і військо за ними. ²⁰ І вражав кожен супротивника свого; і ­по­бігли сиріяни, а ізраїльтяни погналися за ними. Венадад же, цар Си­­­рійський, урятувався на коні з верш­никами. ²¹ І вийшов цар Ізраїльський, і взяв коней і колісниці, і зробив велику поразку серед сиріян.

²² І підійшов пророк до царя Ізраїльського і сказав йому: піди, зміц­нися, і знай і дивися, що тобі робити, бо через рік цар Сирійський знову піде проти тебе. ²³ Слуги царя Сирійського сказали йому: Бог їхній є Бог гір, [а не Бог долин,] тому вони подолали нас; якщо ж ми будемо битися з ними на рівнині, то обов’язково подолаємо їх. ²⁴ Отже, ось що зроби: віддали царів, кожного з місця його, і замість них постав областеначальников; ²⁵ і набери собі війська стільки, скільки впало в тебе, і коней, скільки було коней, і колісниць, скільки було колісниць; і будемо битися з ними на рівнині, і тоді точно подолаємо їх. І послухався він голосу їхнього і зробив так.

²⁶ Коли минув рік, Венадад зібрав сиріян і виступив до Афека, щоб битися з Ізраїлем. ²⁷ Зібрані були і сини Ізраїлеві і, взявши продовольство, пішли назустріч їм. І розташувалися сини Ізраїлеві станом перед ними, наче два невеликі стада кіз, а сиріяни наповнили землю. ²⁸ І підійшов чоловік Божий, і сказав цареві Ізраїльському: так говорить Господь: за те, що сиріяни говорять: «Господь є Бог гір, а не Бог долин», Я все це велике полчище віддам у руку твою, щоб ви знали, що Я — Господь. ²⁹ І стояли станом одні навпроти других сім днів. У сьомий день почалася битва, і сини Ізраїлеві уразили сто тисяч піших сиріян в один день. ³⁰ Інші втекли в місто Афек; там упала стіна на останніх двадцять сім тисяч чоловік. А Венадад пішов у місто і бігав з однієї внутрішньої кімнати в іншу. ³¹ І ска­зали йому слуги його: ми чули, що царі дому Ізраїлевого царі милостиві; дозволь нам покласти веретище на стегна свої і мотузки на голови свої і піти до царя Ізраїльського; мо­же, він пощадить життя твоє. ³² І оперезали вони веретищем стегна свої і поклали мотузки на голови свої, і прийшли до царя Ізраїльського і сказали: раб твій Венадад говорить: «пощади життя моє». Той сказав: хіба він живий? він брат мій. ³³ Люди ці прийняли це за добру ознаку і поспішно підхопили слово з вуст його і сказали: брат твій Венадад. І сказав він: підіть, приведіть його. І вийшов до нього Венадад, і він посадив­ його із собою на колісницю. ³⁴ І сказав йому Венадад : міста, які взяв мій батько у твого батька, я поверну, і площі ти можеш мати для себе в Дамаску, як батько мій мав у Самарії. Ахав сказав : після договору я відпущу тебе. І, уклавши з ним договір, відпустив його.

³⁵ Тоді один чоловік із синів про­рочих сказав іншому, за словом Гос­пода: бий мене. Але цей чоловік не погодився бити його. ³⁶ І сказав йому: за те, що ти не слухаєш голосу Господа, уб’є тебе лев, коли підеш від ме­не. Він пішов від нього, і лев, зустрівши його, убив його. ³⁷ І знайшов він іншого чоловіка, і сказав: бий мене. Цей чоловік бив його до того, що зранив побоями. ³⁸ І пішов пророк і став перед царем на дорозі, прикривши покривалом очі свої. ³⁹ Ко­ли цар проїжджав мимо, він закричав цареві і сказав: раб твій ходив на битву, і ось, один чоловік, який відійшов у бік, підвів до мене чоловіка і сказав: «охороняй цього чоловіка; якщо його не стане, то твоя душа буде за його душу, або ти повинен будеш відважити талант сріб­ла». ⁴⁰ Коли раб твій зайнявся тими й іншими справами, його не стало. — І сказав йому цар Ізраїльський: такий тобі і вирок, ти сам вирішив. ⁴¹ Він негайно зняв покривало з очей своїх, і узнав його цар, що він із пророків. ⁴² І сказав йому: так говорить Господь: за те, що ти випустив з рук твоїх чоловіка, заклятого Мною, душа твоя буде замість його душі, на­род твій замість його народу. ⁴³ І вирушив цар Ізраїльський додому стривожений і засмучений, і прибув у Самарію.

Глава 21

¹ І було після цих подій: у Навуфея ізреелитянина в Ізреелі був виноградник поряд з палацом Ахава, царя Самарійського. ² І сказав Ахав Навуфею, говорячи: віддай мені свій виноградник; з нього буде в мене овочевий сад, бо він близько до мого дому; а замість нього я дам тобі виноградник кращий за цей, або, якщо вгодно тобі, дам тобі срібла, скільки він коштує. ³ Але Навуфей сказав Ахаву: вбережи мене Господь, щоб я віддав тобі спадщину батьків моїх! ⁴ І прийшов Ахав додому стривожений і засмучений тим словом, яке сказав йому Навуфей ізреелитянин, говорячи: не віддам тобі спадщини батьків моїх. І [у збентеженому дусі] ліг на постіль свою, і відвернув лице своє, і хліба не їв. ⁵ І ввійшла до нього дружина його Ієзавель і сказала йому: від чого стривожений дух твій, що ти і хліба не їси? ⁶ Він сказав їй: коли я став говорити Навуфею ізреелитянину і сказав йому: «віддай мені виноград­ник твій за срібло, або, якщо хочеш, я дам тобі інший виноградник замість нього», тоді він сказав: «не віддам тобі виноградника мого, [спад­щини батьків моїх]». ⁷ І сказала йому Ієзавель, дружина його: що за цар­ство було б в Ізраїлі, якби ти так робив? встань, їж хліб і будь спокійним; я дістану тобі виноградник Навуфея ізреелитянина. ⁸ І написала вона від імені Ахава листи, і запечатала їх його печаткою, і послала ці листи до старійшин і знатних у його місті, які живуть з Навуфеєм. ⁹ У листах вона писала так: оголосіть посаду і посадіть Навуфея на перше місце в народі; ¹⁰ і проти нього посадіть двох негідних людей, які свідчили б на нього і сказали: «ти хулив Бога і царя»; і потім виведіть його, і побийте його камінням, щоб він помер. ¹¹ І зробили мужі міста його, старійшини і знатні, які жили в місті його, як наказала їм Ієзавель, так, як писано в листах, які вона послала до них. ¹² Оголосили посаду і посадили Навуфея на чолі народу; ¹³ і виступили двоє негідних людей і сіли проти нього, і свідчили на нього ці недобрі люди перед народом, і говорили: Навуфей хулив Бога і царя. І вивели його за місто, і побили його камінням, і він помер. ¹⁴ І послали до Ієзавелі сказати: На­вуфей побитий камінням і помер. ¹⁵ Почувши, що Навуфея побито камінням і він помер, Ієзавель сказала Ахаву: встань, візьми у володіння­ виноградник Навуфея ізреелитянина, який не хотів віддати тобі за срібло; бо Навуфея немає в живих, він помер. ¹⁶ Коли почув Ахав, що Навуфей [ізреелитянин] був убитий, [роздер одяг свій і надів на себе веретище, а потім] встав Ахав, щоб піти у виноградник Навуфея ізре­елитянина і взяти його у володіння.

¹⁷ І було слово Господнє до Іллі фесвитянину: ¹⁸ встань, піди назустріч Ахаву, царю Ізраїльському, який у Самарії, ось, він тепер у винограднику Навуфея, куди прийшов, щоб узяти його у володіння; ¹⁹ і скажи йому: «так говорить Господь: ти убив, і ще вступаєш у спадщину?» і скажи йому: «так говорить Господь: на тім місці, де пси лизали кров Навуфея, пси будуть лизати і твою кров». ²⁰ І сказав Ахав Іллі: зна­йшов ти мене, во́роже мій! Він сказав: зна­йшов, бо ти віддався тому, щоб робити неугодне перед очима Господа [і прогнівляти Його]. ²¹ [Так говорить Господь:] ось, Я наведу на тебе лиха і вимету за тобою і знищу в Ахава того, хто мочиться до стіни,­ й ув’язненого, і хто залишився в Ізраїлі. ²² І зроблю з домом твоїм так, як зро­бив Я з домом Ієровоама, сина Наватового, і з домом Вааси, сина Ахиїного, за образу, якою ти прогні­вив Мене і ввів Ізраїля в гріх. ²³ Також і про Ієзавель сказав Господь: пси з’ї­дять Ієзавель за стіною Ізре­еля. ²⁴ Хто помре у Ахава в місті, то­го з’їдять пси, а хто помре на полі, того роздзьобають птахи небесні; ²⁵ не було ще такого, як Ахав, який віддався б тому, щоб робити неугодне перед очима Господа, до чого підбурювала його дружина його Ієзавель; ²⁶ він чинив дуже мерзенно, поклоняючись ідолам, як робили аморреї, яких Господь прогнав від лиця синів Ізраїлевих. ²⁷ Вислухавши всі слова ці, Ахав [розчулився перед Господом, ходив і плакав,] роздер одяг свій, і поклав на тіло своє веретище, і постився, і спав у веретищі, і ходив сумний. ²⁸ І було слово Господнє до Іллі фесвитянина [про Ахава], і сказав Господь: ²⁹ бачиш, як смирився переді Мною Ахав? За те, що він смирився переді Мною, Я не наведу лиха у його дні; у дні сина його наведу лиха на дім його.

Глава 22

¹ Прожили три роки, і не було війни між Сирією й Ізраїлем. ² На третій рік Іосафат, цар Юдейський, пішов до царя Ізраїльського. ³ І сказав цар Ізраїльський слугам своїм: чи знаєте, що Рамоф галаадський наш? А ми так довго мовчимо, і не беремо його з руки царя Сирійського. ⁴ І сказав він Іосафату: чи підеш ти зі мною на війну проти Рамофа галаадського? І сказав Іоса­фат царю Ізраїльському: як ти, так і я; як твій народ, так і мій народ; як твої коні, так і мої коні. ⁵ І сказав Іосафат царю Ізраїльському: запитай сьогодні, що скаже Господь. ⁶ І зібрав цар Ізраїльський пророків, близько чотирьохсот чоловік, і сказав їм: чи йти мені війною на Рамоф галаадський, чи ні? Вони сказали: йди, Господь віддасть його в руки царя. ⁷ І сказав Іосафат: чи не­має­ тут ще пророка Господнього, щоб нам запитати через нього Господа? ⁸ І сказав цар Ізраїльський Іо­са­фату: є ще один чоловік, через яко­го можна запитати Господа, але я не люблю його, тому що він не про­рокує про мене доброго, а тільки лихе, — це Михей, син Іємвлая. І сказав Іо­­са­фат: не говори, царю, так. ⁹ І покликав цар Ізраїльський одного євнуха і сказав: сходи скоріше за Ми­хеєм, сином Іємвлая. ¹⁰ Цар Ізраїльський і Іосафат, цар Юдейський, сиділи кожен на сідалищі своєму, одягнені у царський одяг, на пло­щі біля воріт Самарії, і всі пророки пророкували перед ними. ¹¹ І зробив собі Седекія, син Хенаани, заліз­ні роги, і сказав: так говорить Господь: цими забодаєш сиріян до знищення їх. ¹² І всі пророки пророкували те саме, говорячи: йди на Рамоф галаадський, буде успіх, Господь віддасть його в руку царя. ¹³ Посланий, який пішов покликати Михея, говорив йому: ось, слова пророків одноголос­но передвіщають цареві добре; нехай би і твоє слово було згідне зі словом кожного з них; проречи і ти добре. ¹⁴ І сказав Михей: живий Гос­подь! я проречу те, що скаже мені Господь. ¹⁵ І прийшов він до царя. Цар сказав йому: Михею! чи йти нам війною на Рамоф галаадський, чи ні? І сказав той йому: йди, буде успіх, Господь віддасть його в руку царя. ¹⁶ І сказав йому цар: ще і ще заклинаю тебе, щоб ти не говорив мені нічого, крім істини в ім’я Господа. ¹⁷ І сказав він: я бачу всіх ізраїльтян, розсіяних по горах, як овець, у яких немає пастиря. І сказав Господь: немає в них начальника, нехай повертаються з миром кожен у свій дім. ¹⁸ І сказав цар Ізраїльський Іосафату: чи не говорив я тобі, що він не пророкує про мене доброго, а тільки лихе? ¹⁹ І сказав [Михей]: [не так; не я, а] вислухай слово Господнє: я бачив Господа, що сидить на престолі Своєму, і все воїнство небесне стояло при Ньому, праворуч і ліворуч від Нього; ²⁰ і сказав Господь: хто схилив би Ахава, щоб він пішов і загинув у Рамофі галаадському? І один говорив так, інший говорив інакше; ²¹ і виступив один дух, став перед лицем Господа і сказав: я схилю його. І сказав йому Господь: чим? ²² Він сказав: я вийду і зроблюся духом неправдивим у вус­тах усіх пророків його. Господь сказав: ти схилиш його і виконаєш це; піди і зроби так. ²³ І ось, тепер попус­тив Господь духа неправдивого у вуста всіх цих пророків твоїх; але Гос­подь прорік про тебе недобре. ²⁴ І підійшов Седекія, син Хенаани, і, вдаривши Михея по щоці, сказав: як, невже від мене відійшов Дух Гос­подній, щоб говорити в тобі? ²⁵ І сказав Михей: ось, ти побачиш це в той день, коли будеш бігати з однієї кім­нати в іншу, щоб сховатися, ²⁶ і сказав цар Ізраїльський: візьміть Михея і відведіть його до Амона градона­чаль­ника і до Іоаса, сина царя, ²⁷ і ска­жіть: так говорить цар: посадіть цього у в’язницю і годуйте його скудно хлібом і скудно водою, доки я не повернусь у мирі. ²⁸ І сказав Михей: якщо повернешся у мирі, то не Господь говорив через мене. І сказав: слухай, весь народе!

²⁹ І пішов цар Ізраїльський та Іоса­фат, цар Юдейський, до Рамофа га­ла­­адського. ³⁰ І сказав цар Ізраїльський Іосафату: я переодягнусь і вступлю в битву, а ти вдягни твій царський одяг. І переодягся цар Ізраїльський і вступив у битву. ³¹ Сирійський цар повелів начальникам колісниць, яких у нього було трид­цять два, сказавши: не боріться ні з ма­лим, ні з великим, а тільки з одним царем Ізраїльським. ³² Начальники колісниць, побачивши Іосафата, подумали: «мабуть, це цар Із­раїль­ський», і повернули на нього, щоб битися з ним . І закричав Іосафат. ³³ Начальники колісниць, бачачи, що це не Ізраїльський цар, повернули від нього. ³⁴ А один чоловік випадково натяг­нув лук і поранив царя Ізраїльського крізь шви лат. І сказав він своєму візникові: поверни назад і вивези мене з війська, бо я поранений. ³⁵ Але битва у той день посилилася, і цар стояв на колісниці проти сиріян, і ввечері помер, і кров з рани лилася в колісницю. ³⁶ І проголошено було по всьому стану при заходженні сонця: кожен іди у своє місто, кожен у свою землю! ³⁷ І помер цар, і привезли його у Самарію, і поховали царя у Самарії. ³⁸ І обмили колісницю на ставу самарійському, і пси лизали кров його, і обмивали блудниці, за словом Господа, яке Він прорік.

³⁹ Інші діла Ахава, усе, що він робив, і дім зі слонової кістки, який він побудував, і всі міста, які він будував, описані у літописі царів із­раїльських. ⁴⁰ І спочив Ахав з бать­ка­ми своїми, і став царем Охозія, син його, замість нього.

⁴¹ Іосафат, син Аси, став царем Юдеї в четвертий рік Ахава, царя Ізраїльського. ⁴² Тридцяти п’яти років був Іосафат, коли став царем, і двадцять п’ять років царював у Єрусалимі. Ім’я матері його Азува, дочка Салаїля. ⁴³ Він ходив у всьому шляхом батька свого Аси, не сходив­ з нього, роблячи угодне перед очима­ Господніми. Тільки висоти не бу­ли знищені; народ ще приносив жертви і куріння на висотах. ⁴⁴ Іосафат уклав мир з царем Ізраїльським.

⁴⁵ Інші діла Іосафата і подвиги йо­го, які він звершив, і як він воював, описані у літописі царів юдейських. ⁴⁶ І залишки блудників, які залишилися у дні батька його Аси, він знищив із землі. ⁴⁷ В Ідумеї тоді не було царя; був намісник царський. ⁴⁸ [Цар] Іосафат зробив кораблі на морі, щоб ходити в Офир за золотом; але вони не дійшли, бо розбилися в Еціон-Гавері. ⁴⁹ Тоді сказав­ Охозія, син Ахава, Іосафату: нехай мої слуги підуть з твоїми слугами на кораблях. Але Іосафат не погодився. ⁵⁰ І спочив Іосафат з батьками своїми і був похований з батьками своїми у місті Давида, батька свого. І став царем Іорам, син його, замість нього.

⁵¹ Охозія, син Ахава, став царем над Ізраїлем у Самарії, у сімнадцятий рік Іосафата, царя Юдейського, і царював над Ізраїлем [у Самарії] два роки, ⁵² і робив неугодне перед очима Господа, і ходив шляхом бать­ка свого і шляхом матері своєї і шля­хом Ієровоама, сина Наватового, який увів Ізраїля у гріх: ⁵³ він служив Ва­алу і поклонявся йому і прогнівив Господа Бога Ізраїлевого всім тим, що робив батько його.

* У євреїв: «Друга Самуїла».

Глава: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24

Глава 1

¹ Після смерти Саула, коли Давид повернувся після поразки амаликитян і пробув у Секелагу два дні, ² ось, на третій день приходить чоловік зі стану Саулового; одяг на ньому розідраний і порох на голові його. Прийшовши до Давида, він упав на землю і поклонився [йому]. ³ І сказав йому Давид: звідки ти прийшов? І сказав той: я втік зі стану ізраїльського. ⁴ І сказав йому Давид: що відбулося? розкажи мені. І той сказав: народ побіг з битви, і безліч народу впало і померло, і вмерли і Саул і син його Іонафан. ⁵ І сказав Давид отрокові, який розповідав йому: як ти знаєш, що Саул і син його Іонафан померли? ⁶ І сказав отрок, який розповідав йому: я випадково прийшов на гору Гелвуйську, і ось, Саул упав на свій спис, колісниці ж і вершники наздоганяли його. ⁷ Тоді він оглянувся назад і, побачивши мене, покликав мене. ⁸ І я сказав: ось я. Він сказав мені: хто ти? І я сказав йому: я — амаликитянин. ⁹ Тоді він сказав мені: підійди до мене й убий мене, бо туга смертна охопила мене, душа моя усе ще в мені. ¹⁰ І я підійшов до нього й убив його, бо знав, що він не буде жи­вий після свого падіння; і взяв я [царський] вінець, який був на голо­ві­ його, і зап’ястя, яке було на руці його, і приніс їх до господаря мого сюди. ¹¹ Тоді схопив Давид одяг свій і роздер його, також і всі люди, які бу­ли з ним, [роздерли одяг свій,] ¹² і ри­дали і плакали, і постилися до вечора за Саула і за сина його Іонафана, і за народ Господній і за дім Ізраїлів, що впали вони від меча. ¹³ І сказав Давид отроку, який розповідав йому: звідки ти? І сказав він: я — син прибульця амаликитянина. ¹⁴ Тоді Давид сказав йому: як не побоявся ти підняти руку, щоб убити помазаника Господ­нього? ¹⁵ І покликав Давид одного зі слуг і сказав йому: підійди, убий його. ¹⁶ І той убив його, і він помер. І сказав до нього Давид: кров твоя на голові твоїй, бо твої вуста свідчили проти тебе, коли ти говорив: я убив помазаника Господнього.

¹⁷ І оплакав Давид Саула і сина його Іонафана цією плачевною піснею, ¹⁸ і повелів навчити синів Іудиних луку, як написано в книзі Праведного, і сказав: ¹⁹ краса твоя, о Ізраїлю, вражена на висотах твоїх! як упали сильні! ²⁰ Не розповідайте в Гефі, не сповіщайте на вулицях Аскалона, щоб не раділи дочки филистимлян, щоб не торжествували дочки необрізаних. ²¹ Гори Гелвуйські! нехай [не зійде] ні роса, ні дощ на вас, і нехай не буде на вас полів з плодами, бо там уражений щит сильних, щит Саула, ніби не був він помазаний єлеєм. ²² Без крови поранених, без жиру сильних лук Іонафана не повертався назад, і меч Саула не повертався марно. ²³ Саул та Іонафан, люб’язні і злагідні в житті своєму, не розлучилися й у смерті своїй; швидші за орлів, сильніші за левів вони були. ²⁴ Дочки ізраїльські! плачте за Саулом, який одягав вас у багряницю з прикрасами і діставав на одяг ваш золоті прикраси.­ ²⁵ Як упали сильні на полі битви! Убитий Іонафан на висотах твоїх. ²⁶ Тужу за тобою, брате мій Іонафане; ти був дуже дорогим для мене; любов твоя була для мене вище за любов жіночу. ²⁷ Як упали сильні, загинула зброя військова!

Глава 2

¹ Після цього Давид запитав Гос­­­пода, говорячи: чи йти мені в яке-небудь місто Іудине? І сказав йому Господь: іди. І сказав Давид: ку­ди йти? І сказав Він: у Хеврон. ² І пішов туди Давид і обидві дружини його, Ахиноама ізреелитянка й Авигея, колишня дружина Навала, кар­милитянка. ³ І людей, які були з ним, привів Давид, кожного з родиною його, й оселилися в місті Хевроні. ⁴ І прийшли мужі Іудині і помазали там Давида на царство над домом Іудиним. І донесли Давиду, що жителі Іависа галаадського поховали Саула.

⁵ І відправив Давид послів до жи­телів Іависа галаадського, сказати їм: благословенні ви у Господа за те, що зробили цю милість господареві своєму Саулу, [помазаникові Господ­ньому,] і поховали його [та Іонафана, сина його], ⁶ і нині нехай віддасть вам Господь милістю й істиною; і я зроблю вам благодіяння за те, що ви це зробили; ⁷ нині нехай зміцняться руки ваші, і будьте мужні; бо господар ваш Саул помер, а мене помазав дім Іудин царем над собою. ⁸ Але Авенир, син Нирів, начальник війська Саулового, взяв Ієвосфея, сина Саулового, і привів його в Маханаїм, ⁹ і поставив його царем над Галаадом, і Ашуром, і Ізреелем, і Єфремом, і Веніаміном, і над усім Ізраїлем. ¹⁰ Сорок років було Ієвосфею, синові Сауловому, коли він став царем над Ізраїлем, і царював два роки. Тільки дім Іудин залишився з Давидом. ¹¹ Всього часу, в який Давид царював у Хевроні над домом Іудиним, було сім років і шість місяців. ¹² І вийшов Авенир, син Нирів, і слуги Ієвосфея, сина Саулового, з Маханаїма в Гаваон. ¹³ Вийшов і Іоав, син Саруї, зі слугами Давида, і зустрілися біля Гаваонського ставу, і засіли ті на одній стороні ставу,­ а ці на іншій стороні ставу. ¹⁴ І сказав Авенир Іоаву: нехай встануть юнаки і пограють перед нами. І сказав Іоав: нехай встануть. ¹⁵ І встали і пішли кількістю дванадцять веніамитян з боку Ієвосфея, сина Саулового, і дванадцять зі слуг Давидових. ¹⁶ Вони схопили один одного за голову, встромили меч один одному в бік і упали разом. І було названо це місце Хелкаф-Хаццурим, що в Гаваоні. ¹⁷ І відбулася в той день найжорстокіша битва, і Авенир з людьми ізраїльськими був уражений слугами Давида. ¹⁸ І були там три си­ни Саруї: Іоав, і Авесса, й Асаїл. Асаїл же був легкий на ноги, як сар­на в полі. ¹⁹ І погнався Асаїл за Авениром і переслідував його, не ухиляючись ні праворуч, ні ліворуч від слідів Авенира. ²⁰ І оглянувся Аве­нир назад і сказав: чи ти це, Асаїл? Той сказав: я. ²¹ І сказав йому Авенир: ухилися праворуч або ліворуч, і вибери собі одного зі слуг і візь­ми собі його озброєння. Але Асаїл не захотів відстати від нього. ²² І пов­торив Авенир ще, говорячи Асаїлу: відстань від мене, щоб я не повалив тебе на землю; тоді з яким лицем з’явлюся я до Іоава, брата твого? ²³ [і де це буває? повернися до брата твого Іоава.] Але той не захотів відстати. Тоді Авенир, повернувши спис, уразив його в живіт; спис пройшов наскрізь його, і він упав там же і помер на місці. Усі, проходячи через те місце, де упав і помер Асаїл, зупинялися. ²⁴ І переслідували Іоав і Авесса Авенира. Сонце вже зайшло, коли вони прийшли до пагорба Ам­ма, що проти Гиаха, на дорозі до пустелі Гаваонської. ²⁵ І зібрали­ся веніамитяни навколо Авенира і склали одне ополчення, і стали на вершині одного пагорба. ²⁶ І звернувся Авенир до Іоава, і сказав: чи вічно буде пожирати меч? Чи ти не знаєш, що наслідки будуть сумні? І доки ти не скажеш людям, щоб вони перестали переслідувати братів своїх? ²⁷ І сказав Іоав: живий Бог! якби ти не говорив інше, то ще ранком перестали б люди переслідувати братів своїх. ²⁸ І засурмив Іоав трубою, і зупинився весь народ, і не переслідували більше ізраїльтян; битва припинилася. ²⁹ Авенир же і люди його йшли рівниною всю ту ніч і перейшли Йордан, і пройшли весь Битрон, і прийшли в Маханаїм. ³⁰ І повернувся Іоав від переслідування Авенира і зібрав весь народ, і бракувало зі слуг Давидових дев’ятнад­цять чоловік, крім Асаїла. ³¹ Слуги ж Давидові вразили веніамитян і людей Авенирових; упало їх триста шістдесят чоловік. ³² І взяли Асаїла і поховали його в гробі батька його, що у Вифлеємі. Іоав же з людьми своїми йшов усю ніч і на світанку прибув у Хеврон.

Глава 3

¹ І був довгочасний розбрат між домом Сауловим і домом Давидовим. Давид все більше і більше дуж­чав, а дім Саулів більше і більше слабшав. ² І народилися у Давида [шість] синів у Хевроні. Первісток його був Амнон від Ахиноами ізреелитянки, ³ а другий [син] його — Далуя від Авигеї, колишньої дружини Навала, кармилитянки; третій — Авессалом, син Маахи, дочки Фалмая, царя Гессурського; ⁴ четвер­тий — Адонія, син Аггифи; п’ятий — Сафатія, син Авитали; ⁵ шостий — Ієфераам від Егли, дружини Давидової. Вони народилися у Давида у Хевроні.

⁶ Коли був розбрат між домом Са­ула і домом Давида, то Авенир підтримував дім Саула. ⁷ У Саула була наложниця, на ім’я Рицпа, доч­ка Айя [і ввійшов до неї Авенир]. І сказав [Ієвосфей] Авениру: навіщо ти ввійшов до наложниці батька мого? ⁸ Авенир же сильно розгнівався на слова Ієвосфея і сказав: хіба я — собача голова? Я проти Іуди зробив нині милість дому Саула, батька твого, братам його і друзям його, і не видав тебе в руки Давида, а ти звинувачуєш нині мене у гріху через жінку. ⁹ Те і те нехай зробить Бог Авениру і ще більше зробить йому! Як клявся Господь Давиду, так і зроблю йому [в цей день]: ¹⁰ відніму царство від дома Саулового і постав­лю престіл Давида над Ізраїлем і над Іудою, від Дана до Вирсавії. ¹¹ І не міг Ієвосфей заперечити Авениру, бо боявся його. ¹² І послав Авенир від себе послів до Давида [у Хеврон, де він знаходився], сказати: чия ця зем­ля? І ще сказати: уклади союз зі мною, і рука моя буде з тобою, щоб навернути до тебе весь народ ізраїльський. ¹³ І сказав [Давид]: добре, я укладу союз з тобою, тільки прошу тебе про одне, а саме — ти не побачиш лиця мого, якщо не приведеш із собою Мелхоли, дочки Саула, коли прийдеш побачитися зі мною. ¹⁴ І відправив Давид послів до Ієвосфея, сина Саулового, сказати: віддай дружину мою Мелхолу, яку я одержав за сто краєобрізань филистимських. ¹⁵ І послав Ієвосфей і взяв її від чоловіка, від Фалтія, сина Лаїшевого. ¹⁶ Пішов з нею і чоловік її і з плачем проводжав її до Бахурима; але Авенир сказав йому: йди назад. І він повернувся. ¹⁷ І звернув­ся Авенир до старійшин ізраїльських, говорячи: і вчора і третього дня ви бажали, щоб Давид був царем над вами, ¹⁸ тепер зробіть це, бо Господь сказав Давиду: «рукою раба Мого Давида Я спасу народ Мій Ізраїля від руки филистимлян і від руки усіх ворогів його». ¹⁹ Те саме говорив Аве­нир і веніамитянам. І пішов Авенир у Хеврон, щоб переказати Давиду все, чого бажав Ізраїль і весь дім Веніамінів. ²⁰ І прийшов Авенир до Давида в Хеврон і з ним двадцять чоловік, і зробив Давид бенкет для Авенира і людей, які були з ним. ²¹ І сказав Авенир Давиду: я встану і піду і зберу до господаря мого царя весь народ ізраїльський, і вони вступ­лять у завіт з тобою, і будеш царювати над усіма, як бажає душа твоя. І відпустив Давид Авенира, і він пішов з миром. ²² І ось, слуги Давидові з Іоавом прийшли з походу і принесли із собою багато здобичі; але Авенира вже не було з Давидом у Хевроні, бо Давид відпустив його, і він пішов з миром. ²³ Коли Іоав і усе військо, що ходило з ним, прийшли, то Іоаву розповіли: приходив Авенир, син Нирів, до царя, і той відпустив його, і він пішов з миром. ²⁴ І прийшов Іоав до царя і сказав: що ти зробив? Ось, приходив до тебе Авенир; навіщо ти відпустив його, і він пішов? ²⁵ Ти знаєш Авенира, сина Нирового: він приходив обманути тебе, довідатися про вихід твій і вхід твій і розвідати все, що ти робиш. ²⁶ І вийшов Іоав від Давида і послав гінців слідом за Авениром; і повернули вони його від колодязя Сиру, без відома Давида. ²⁷ Коли Авенир повернувся в Хеврон, то Іоав відвів його усередину воріт, начебто для того, щоб поговорити з ним таєм­но, і там уразив його в живіт. І помер Авенир за кров Асаїла, брата Іоавового. ²⁸ І почув опісля Давид про це і сказав: невинний я і царство моє повік перед Господом у крові Авенира, сина Нирового; ²⁹ нехай упаде вона на голову Іоава і на весь дім батька його; нехай ніколи не залишається дім Іоава без сіменеточивого, або прокаженого, або того, хто спирається на посох, або того, хто падає від меча, або того, хто потребує хліба. ³⁰ Іоав же і брат його Авесса убили Авенира за те, що він умерт­вив брата їхнього Асаїла в битві біля Гаваона. ³¹ І сказав Давид Іоаву­ і всім людям, які були з ним: роздеріть одяг ваш й одягніться у волосяницю і плачте над Авениром. І цар Давид ішов за гробом його. ³² Коли погребали Авенира в Хевроні, то цар голосно плакав над гробом Авенира; плакав і весь народ. ³³ І оплакав цар Авенира, говорячи: чи смертю підлого помирати Авениру? ³⁴ Руки твої не були зв’язані, і ноги твої не в кайданах, і ти упав, як падають від розбійників. І весь народ став ще більше плакати над ним. ³⁵ І прийшов весь народ запропонувати Давиду хліба, коли ще тривав день; але Давид поклявся, говорячи: те і те нехай зробить зі мною Бог і ще більше зробить, якщо я до заходу сон­ця споживу хліба або чого-небудь. ³⁶ І весь народ довідався про це, і сподобалося­ йому це, як і все, що робив цар, подобалося всьому народові. ³⁷ І дізнався весь народ і весь Ізраїль у той день, що не від царя ста­лося умертвлення Авенира, сина Нирового. ³⁸ І ска­зав цар слугам сво­їм: чи знаєте, що вождь і великий муж упав у цей день в Ізраїлі? ³⁹ Я тепер ще слабкий, хоча і помазаний на царство, а ці люди, сини Саруї, сильніші за мене; нехай же віддасть Господь тому, хто чинить зле, за зло­бою його!

Глава 4

¹ І почув [Ієвосфей,] син Саулів, що помер Авенир у Хевроні, й опустилися руки його, і весь Ізраїль збентежився.

² У [Ієвосфея,] сина Саулового, два було начальники війська; ім’я одного — Баана й ім’я другого — Ри­хав, сини Реммона беерофянина, з нащадків Веніамінових, бо і Беероф зараховувався до Веніаміна. ³ І втек­ли беерофяни в Гиффаїм і залишилися там прибульцями до цього дня. ⁴ В Іонафана, сина Саулового, був син кульгавий. П’ять років було йому, коли прийшла звістка про Саула та Іонафана з Ізрееля, і нянька, узявши його, побігла. І коли вона бігла поспішно, то він упав, і зробився кульгавим. Ім’я його Мемфивосфей. ⁵ І пішли сини Реммона беерофянина, Рихав і Баана, і прийшли в саму спеку дня до дому Ієвосфея; а він спав на постілі опівдні. ⁶ [А воротар дому, який очищав пшеницю, задрімав і заснув] і Рихав і Баана, брат його, ввійшли усередину дому, ніби для того, щоб узяти пшениці; і вразили його в живіт і утекли. ⁷ Коли вони ввійшли в дім, [Ієвосфей] лежав на постілі своїй, у спальній кім­наті своїй; і вони вразили його, і умертвили його, і відрубали голову його, і взяли голову його із собою, і йшли безлюдною дорогою всю ніч; ⁸ і принесли голову Ієвосфея до Давида в Хеврон і сказали цареві: ось голова Ієвосфея, сина Саула, ворога твого, який шукав душі твоєї; нині Господь помстився за господаря мого царю Саулу, [ворогові твоєму] і нащадкам його. ⁹ І відповів Давид Рихаву і Баані, братові його, синам Реммона беерофянина, і сказав їм: живий Господь, Який визволив душу мою від усякої скорботи! ¹⁰ якщо того, хто приніс мені звістку, сказав­ши: «ось, помер Саул, [та Іонафан]», і хто вважав себе радісним вісником, я схопив і убив його в Секелагу, замість того, щоб дати йому нагороду, ¹¹ то тепер, коли негідні люди убили людину невинну в її домі на постелі її, невже я не стягну крови його від руки вашої і не знищу вас із землі? ¹² І наказав Давид слугам, і вбили їх, і відрубали їм руки і ноги, і повісили їх над ставом у Хевроні. А голову Ієвосфея взяли і поховали в гробі Авенира, у Хевроні.

Глава 5

¹ І прийшли всі коліна Ізраїле­ві до Давида в Хеврон і сказали: ось, ми — кості твої і плоть твоя; ² ще вчора і третього дня, коли Саул царював над нами, ти виводив і вводив Ізраїля; і сказав Господь тобі: «ти будеш пасти народ Мій Ізраїля і ти будеш вождем Ізраїля». ³ І прийшли усі старійшини Ізраїля до царя в Хеврон, і уклав з ними цар Давид завіт у Хевроні перед Господом; і помазали Давида на царя над [усім] Ізраїлем.

⁴ Тридцять років було Давиду, коли він став царем; царював сорок років. ⁵ У Хевроні царював над Іудою сім років і шість місяців, і в Єру­салимі царював тридцять три ро­ки над усім Ізраїлем та Іудою. ⁶ І пі­шов цар і люди його на Єрусалим проти ієвусеїв, жителів тієї країни; але вони говорили Давиду: «ти не ввійдеш сюди; тебе відженуть сліпі й кульгаві», — це значило: «не вві­йде сюди Давид». ⁷ Але Давид узяв фортецю Сион: це — місто Давидове. ⁸ І сказав Давид у той день: усякий, убиваючи ієвусеїв, нехай уражує списом і кульгавих і сліпих, які ненавидять душу Давида. Тому і говориться: сліпий і кульгавий не вві­йде в дім [Господній]. ⁹ І оселився Давид у фортеці, і назвав її містом Давидовим, і оббудував навкруги від Милло й усередині. ¹⁰ І процвітав Давид і підносився, і Господь Бог Саваоф був з ним.

¹¹ І прислав Хирам, цар Тирський, послів до Давида і кедрові дерева, і теслярів і каменярів, і вони побудували дім Давиду. ¹² І зрозумів Давид, що Господь утвердив його царем над Ізраїлем і що підніс царство його заради народу Свого Ізраїля. ¹³ І взяв Давид ще наложниць і дружин з Єрусалима, після того, як прийшов з Хеврона. ¹⁴ І народилися ще в Давида сини і дочки. І ось імена народжених у нього в Єрусалимі: Самус, і Совав, і Нафан, і Соломон, ¹⁵ і Евеар, і Елисуа, і Нафек, і Іафія, ¹⁶ і Елисама, і Елидає, і Елифалеф, [Самає, Іосиваф, Нафан, Галамаан, Ієваар, Феїсус, Елифалаф, Нагев, Нафек, Іонафан, Леасамис, Ваалимаф і Елифааф].

¹⁷ Коли филистимляни почули, що Давида помазали на царство над Ізраїлем, то піднялися усі филистим­ляни шукати Давида. І почув Давид і пішов у фортецю. ¹⁸ А филистимляни прийшли і розташувалися в долині Рефаїм. ¹⁹ І запитав Давид Господа, говорячи: чи йти мені проти филистимлян? чи віддаси їх у руки мої? І сказав Господь Давиду: йди, бо Я видам филистимлян у руки твої. ²⁰ І пішов Давид у Ваал-Перацим і вразив їх там, і сказав Давид: Господь розніс ворогів моїх переді мною, як розносить вода. Тому і міс­цю тому дано ім’я Ваал-Перацим. ²¹ І залишили там [филистимляни] ідолів своїх, а Давид з людьми своїми взяв їх [і повелів спалити їх у вогні]. ²² І прийшли знову филистим­ляни і розташувалися в долині Рефаїм. ²³ І запитав Давид Господа, [чи йти мені проти филистимлян, і чи віддаси їх у руки мої?] І Він відповів йому: не виходь назустріч їм, а зайди їм з тилу і йди до них з боку шовковичного гаю; ²⁴ і коли почуєш шум, ніби хтось іде по вершинах шов­ковичних дерев, то рушай, бо то­ді пішов Господь перед тобою, щоб уразити військо филистимське. ²⁵ І зробив Давид, як повелів йому Господь, і вразив филистимлян від Гаваї до Газера.

Глава 6

¹ І зібрав знову Давид усіх добірних людей з Ізраїля, трид­цять тисяч*. ² І встав і пішов Давид і весь народ, який був з ним з Ваала Іудиного, щоб перенести звідти ковчег Божий, на якому нарікається ім’я Господа Саваофа, Який сидить на херувимах. ³ І поставили ковчег Божий на нову колісницю і вивезли його з дому Аминадава, що на пагор­бі. Сини ж Аминадава, Оза й Ахио, вели нову колісницю. ⁴ І повезли її з ковчегом Божим з дому Аминадава, що на пагорбі; і Ахио йшов перед ковчегом [Господнім]. ⁵ А Давид і всі сини Ізраїлеві грали перед Гос­подом на різних музичних інструмен­тах з кипарисового дерева, і на цитрах, і на псалтирях, і на тимпанах, і на систрах, і на кимвалах. ⁶ І коли дійшли до току Нахонового, Оза про­стяг руку свою до ковчега Божого [щоб притримати його] і взявся за нього, бо воли нахилили його. ⁷ Але Господь прогнівався на Озу, і вразив його Бог там же за завзятість, і помер він там біля ковчега Божого. ⁸ І засмутився Давид, що Господь уразив Озу. Місце це і донині називається: «ураження Ози». ⁹ І убоявся Давид у той день Господа і сказав: як увійти до мене ковчегу Господньому? ¹⁰ І не захотів Давид везти ковчег Господній до се­бе, в міс­то Давидове, а завернув його в дім Аведдара гефянина. ¹¹ І залишався ковчег Господній у домі Аведдара гефянина три місяці, і благословив Господь Аведдара і весь дім його. ¹² Коли донесли царю Давиду, говорячи: «Господь благословив дім Авед­дара й усе, що було в нього, заради ковчега Божого», то пішов Давид і уро­­чисто переніс ковчег Божий з до­му Аведдара в місто Давидове. ¹³ І ко­ли ті, що несли ковчег Господній, проходили по шість кроків, він при­­но­сив у жертву тельця й барана. ¹⁴ Да­вид скакав із усієї сили перед Господом; одягнений же був Давид у лляний ефод. ¹⁵ Так Давид і весь дім Ізраїлів несли ковчег Господній з ви­гуками і трубними звуками.

¹⁶ Коли входив ковчег Господній у місто Давидове, Мелхола, дочка Саула, дивилася у вікно і, побачивши царя Давида, що скакає і танцює перед Господом, принизила його в серці своєму. ¹⁷ І принесли ковчег Господній і поставили його на своєму місці посеред скинії, яку спорудив для нього Давид; і приніс Давид всепалення перед Господом і жертви мирні. ¹⁸ Коли Давид закінчив приношення всепалень і жертв мирних, то благословив він народ ім’ям Господа Саваофа; ¹⁹ і роздав усьому народові, усій безлічі ізраїль­тян [від Дана навіть до Вирсавії], як чоловікам, так і жінкам, по одно­му хлібу і по шматку смаженого м’яса і по одному коржу кожному. І пішов весь народ, кожен у дім свій. ²⁰ Коли Давид повернувся, щоб благословити дім свій, то Мелхола, дочка Саула, вийшла до нього назустріч, [і ві­тала його] і сказала: як відзначився сьогодні цар Ізраїлів, оголившись сьогодні перед очима рабинь рабів своїх, як оголюється яка-небудь пус­та людина! ²¹ І сказав Давид Мелхолі: перед Господом [танцювати буду. І благословенний Господь], Який віддав перевагу мені перед батьком твоїм і всім домом його, утвердивши мене вождем наро­ду Господнього, Ізраїля; перед Господом грати і танцювати буду; ²² і я ще більше принижусь, і зроблюся ще мізернішим в очах моїх, і перед служ­ницями, про яких ти говориш, я буду славний. ²³ І у Мелхоли, дочки Саулової, не було дітей до дня смерти її.

* У грецькому перекладі: близько сімдесяти тисяч

Глава 7

¹ Коли цар жив у домі своєму, і Господь заспокоїв його від усіх навколишніх ворогів його, ² тоді сказав цар пророку Нафану: ось, я живу в домі кедровому, а ковчег Божий знаходиться під наметом. ³ І сказав Нафан царю: усе, що в тебе на серці,­ йди, роби; бо Господь з тобою. ⁴ Але в ту ж ніч було слово Господа до Нафана: ⁵ йди, скажи рабові Моєму Давиду: так говорить Господь: чи ти побудуєш Мені дім для Мого перебування, ⁶ коли Я не жив у домі з того часу, як вивів синів Ізраїлевих з Єгипту, і до цього дня, але переходив у наметі й у скинії? ⁷ Де Я не ходив із усіма синами Ізраїля, чи говорив Я хоча слово якому-небудь з колін, якому Я призначив пасти народ Мій Ізраїля: «чому не побудуєте Мені кедрового дому»? ⁸ І тепер так скажи рабові Моєму Давиду: так говорить Господь Саваоф: Я взяв тебе від отари овець, щоб ти був вож­дем народу Мого, Ізраїля; ⁹ і був з то­бою скрізь, куди не ходив ти, і знищив усіх ворогів твоїх перед лицем твоїм, і зробив ім’я твоє великим, як ім’я великих на землі. ¹⁰ І Я влаш­тую місце для народу Мого, для Ізраїля, й укоріню його, і буде він спокійно жити на місці своєму, і не буде тривожитися більше, і люди нечестиві не стануть більше тіснити його, як колись, ¹¹ з того часу, як Я поставив суддів над народом Моїм, Ізраїлем; і Я заспокою тебе від усіх ворогів твоїх. І Господь сповіщає тобі, що Він влаштує тобі дім. ¹² Коли ж сповняться дні твої, і ти спочинеш з батьками твоїми, то Я постав­лю після тебе сíм’я твоє, яке народиться від стегон твоїх, і зміцню царство його. ¹³ Він побудує дім імені Моєму, і Я утверджу престіл царства його повіки. ¹⁴ Я буду йому бать­ком, і він буде Мені сином; і якщо він згрішить, Я покараю його жезлом мужів і ударами синів людських; ¹⁵ але милости Моєї не відніму від нього, як Я відняв від Саула, якого Я відкинув перед лицем твоїм. ¹⁶ І буде непохитний дім твій і царство твоє навіки перед лицем Моїм, і престіл твій устоїть повіки. ¹⁷ Усі ці слова і все це видіння Нафан переказав Давиду.

¹⁸ І пішов цар Давид, і став перед лицем Господа, і сказав: хто я, Господи [мій], Господи, і що таке дім мій, що Ти мене так звеличив! ¹⁹ І цього ще мало здалося в очах Твоїх, Господи мій, Господи; але Ти звістив ще про дім раба Твого в майбутньому. Це вже по-людськи. Господи мій, Господи! ²⁰ Що ще може сказати Тобі Давид? Ти знаєш раба Твого, Господи мій, Господи! ²¹ Заради слова Твого і за серцем Твоїм Ти робиш це, відкриваючи все це велике рабові Твоєму. ²² В усьому великий Ти, Господи мій, Господи! бо немає подібного Тобі і немає Бога, крім Тебе, в усьому, що чули ми своїми вухами. ²³ І хто подібний до народу Твого, Ізраїля, єдиного народу на Землі, заради якого приходив Бог, щоб придбати його Собі за народ і прославити Своє ім’я і звершити велике і страшне перед народом Твоїм, який Ти придбав Собі від єгиптян, вигнавши народи і богів їхніх? ²⁴ І Ти укріпив за Собою народ Твій, Ізраїля, як власний народ, навіки, і Ти, Господи, зробився його Богом. ²⁵ І нині, Господи Боже, утвер­ди повіки слово, яке промовив Ти про раба Твого і про дім його, і виконай те, що Ти промовив. ²⁶ І нехай звеличиться ім’я Твоє повіки, щоб говорили: «Господь Саваоф — Бог над Ізраїлем». І дім раба Твого Давида нехай буде міцним перед лицем Твоїм. ²⁷ Оскільки ти, Господи Саваофе, Боже Ізраїлів, відкрив рабові Твоєму, говорячи: «влаштую тобі дім», то раб Твій уготував серце своє, щоб молитися Тобі такою молитвою. ²⁸ Отже, Господи мій, Гос­поди! Ти Бог, і слова Твої непорушні, і Ти звістив рабові Твоєму таке благо! ²⁹ І нині почни і благослови дім раба Твого, щоб він був вічно перед лицем Твоїм, бо Ти, Господи мій, Господи, звістив це, і благословенням Твоїм стане дім раба Твого благословенним, [щоб бути йому перед Тобою] повіки.

Глава 8

¹ Після цього Давид уразив филистимлян і упокорив їх, і взяв Давид Мефег-Гаамма з рук филистимлян. ² І вразив моавитян і зміряв їх мотузкою, поклавши їх на землю; і відміряв дві мотузки на умер­тв­лення, а одну мотузку на залишення в живих. І зробилися моавитяни у Давида рабами, які платять данину. ³ І вразив Давид Адраазара, сина Реховового, царя Сувського, коли той ішов, щоб відновити своє панування при ріці [Євфраті]; ⁴ і взяв Давид у нього тисячу сімсот вершників* і двадцять тисяч чоловік піших, і підрізав Давид жили у всіх коней колісничних, залишивши [собі] з них для ста колісниць. ⁵ І при­йшли сирійці дамаські на допомогу Адраазару, царю Сувському; але Да­вид уразив двадцять дві тисячі чоловік сирійців. ⁶ І поставив Давид охоронні війська в Сирії Дамаській, і стали сирійці у Давида рабами, які платять данину. І зберігав Господь Давида скрізь, куди тільки він ходив. ⁷ І взяв Давид золоті щити, що були у рабів Адраазара, і приніс їх в Єрусалим. [Їх узяв потім Сусаким, цар Єгипетський, під час навали своєї на Єрусалим, у дні Ровоама, сина Соломонового.] ⁸ А в Бефі і Бе­рофі, містах Адраазарових, узяв цар Давид дуже багато міді, [з якої Соло­мон улаштував мідне море і стовпи, й умивальниці і всі сосуди]. ⁹ І почув Фой, цар Імафа, що Давид уразив усе військо Адраазарове, ¹⁰ і послав Фой Іорама, сина свого, до царя Давида, вітати його і дякувати йому за те, що він воював з Адраазаром і вразив його; тому що Адраазар вів війни з Фоєм. У руках же Іорама були сосуди срібні, золоті й мідні. ¹¹ Їх також присвятив цар Давид Господу, разом зі сріблом і золотом, яке присвятив із взятого у всіх підкорених ним народів: ¹² у сирійців, і моавитян, і аммонитян, і филистим­лян, і амаликитян, і з узятого у Адра­азара, сина Реховового, царя Сув­ського. ¹³ І зробив Давид собі ім’я, повертаючись з ураження вісімнадцяти тисяч сирійців у долині Солоній. ¹⁴ І поставив він охоронні війська в Ідумеї; у всій Ідумеї поставив охоронні війська, і всі ідумеяни були рабами Давида. І зберігав Господь Давида скрізь, куди тільки він ходив. ¹⁵ І царював Давид над усім Ізраїлем, і чинив Давид суд і правду над усім народом своїм. ¹⁶ Іоав же, син Саруї, був начальником війська; й Іосафат, син Ахилуда, — діловодом; ¹⁷ Садок, син Ахиту­ва, й Ахимелех, син Авиафара, — священиками, Сераія — писарем; ¹⁸ і Ванея, син Іодая, — начальником над хелефеями і фелефеями, і сини Давида — першими при дворі.

* У грецькому перекладі: тисячу колісниць і сім тисяч вершників.

Глава 9

¹ І сказав Давид: чи не залишився ще хто-небудь з дому Саулового? я зробив би йому милість заради Іонафана. ² В домі Саула був раб, на ім’я Сива; і покликали його до Давида, і сказав йому цар: чи ти Сива? І той сказав: я, раб твій. ³ І ска­зав цар: чи немає ще кого-небудь з дому Саулового? я зробив би йому милість Божу. І сказав Сива цареві: є син Іонафана, кульгавий на ноги. ⁴ І сказав йому цар: де він? І сказав Си­ва цареві: ось, він у домі Махира,­ си­­на Аммиелового, у Лодеварі. ⁵ І послав цар Давид, і взяли його з дому Махира, сина Аммиелового, з Лодевара. ⁶ І прийшов Мемфивосфей, син Іонафана, сина Саулового, до Давида, і упав на лице своє, і поклонився [цареві]. І сказав Давид: Мемфивосфею! І сказав той: ось раб твій. ⁷ І сказав йому Давид: не бійся; я зроблю тобі милість заради батька твого Іонафана і поверну тобі всі поля Саула, батька твого, і ти завжди будеш їсти хліб за моїм столом. ⁸ І поклонився [Мемфивосфей] і сказав: що таке раб твій, що ти згля­нув­ся на такого мертвого пса, як я? ⁹ І по­кликав цар Сиву, слугу Саула, і сказав йому: усе, що належало Саулу і всьому дому його, я віддаю синові господаря твого; ¹⁰ отже, оброб­ляй для нього землю ти і сини твої і раби твої, і доставляй плоди її, щоб у сина господаря твого був хліб для їжі; Мемфивосфей же, син господаря твого, завжди буде їсти за моїм столом. У Сиви було п’ятнадцять синів і двадцять рабів. ¹¹ І сказав Сива цареві: усе, що наказує господар мій цар рабові своєму, виконає раб твій. Мемфивосфей їв за столом [Давида], як один із синів царя. ¹² У Мемфивосфея був малолітній син, на ім’я Миха. Усі, хто жив у домі Сиви, були рабами Мемфивосфея. ¹³ І жив Мемфивосфей в Єрусалимі, тому що він їв завжди за царським столом. Він був кульгавий на обидві ноги.

Глава 10

¹ Через деякий час помер цар Ам­монитський, і запанував замість нього син його Аннон. ² І сказав Давид: зроблю я милість Аннону,­ синові Наасовому, за благодіяння, які зробив мені батько його. І послав Давид слуг своїх утішити Аннона за батька його. І прийшли слуги Давидові в землю Аммонитську. ³ Але князі аммонитські сказали Ан­нону, господареві своєму: невже ти думаєш, що Давид з поваги до батька твого надіслав до тебе утішителів? чи не для того, щоб оглянути місто і виглядіти в ньому і потім зруйнувати його, надіслав Давид слуг своїх до тебе? ⁴ І взяв Аннон слуг Давидових, і поголив кожному з них половину бороди, і обрізав одяг їх наполовину, до стегон, й відпустив їх. ⁵ Коли донесли про це Давиду, то він послав до них назустріч, бо вони були дуже знечещені. І повелів цар сказати їм: залишайтеся в Єрихоні, поки відростуть бороди ваші, і тодіповернетеся. ⁶ І побачили аммонитяни, що вони зробилися ненависними для Давида; і послали аммонитяни найняти сирійців з Беф-Рехова і сирійців Суви двад­цять тисяч піших, у царя [Амаликитського] Маахи тисячу чоловік і з Істова дванадцять тисяч чоловік. ⁷ Коли почув про це Давид, то послав Іоава­ з усім військом хоробрих. ⁸ І вийшли аммонитяни і розташувалися до битви біля воріт, а сирійці Суви і Рехова, й Істова, і Маахи, стали окремо в полі. ⁹ І побачив Іоав, що вороже військо було постав­лено проти нього і спереду і ззаду, і вибрав воїнів з усіх добірних в Ізраїлі, і вишикував їх проти сирійців; ¹⁰ іншу ж частину людей доручив Авессі, братові своєму, щоб він вишикував їх проти аммонитян. ¹¹ І сказав Іоав: якщо сирійці будуть долати мене, ти допоможеш мені; а якщо аммонитяни тебе будуть долати, я прийду до тебе на допомогу; ¹² будь мужній, і будемо стояти твер­до за народ наш і за міста Бога нашого, а Господь зробить, що Йому вгодно. ¹³ І вступи­в Іоав з народом, який був у нього, у битву із сирійцями, і вони побігли від нього. ¹⁴ Аммонитяни ж, побачив­ши, що сирійці біжать, побіг­ли від Авесси і ввійшли в місто. І по­вернувся Іоав від аммонитян і прийшов у Єрусалим. ¹⁵ Сирійці, бачачи, що вони уражені ізраїльтянами, зібралися разом. ¹⁶ І послав Адраазар і покликав сирійців, які за річкою [Халамаком], і прийшли вони до Елама; а Совак, воєначальник Адраазарів, начальствував над ними. ¹⁷ Коли донесли про це Давиду, то він зібрав усіх ізраїльтян, і перейшов Йордан і прийшов до Елама. Сирійці вишикувалися проти Давида й билися з ним. ¹⁸ І побігли сирійці від ізраїльтян. Давид знищив у сирійців сімсот­ колісниць і сорок тисяч вершників; уразив і воєначальника Совака, який там і помер. ¹⁹ Коли всі царі, покірні­ Адраазару, побачили, що вони уражені ізраїльтянами, то уклали мир з ізраїльтянами і підкорилися їм. А сирійці боялися надалі допомагати аммонитянам.

Глава 11

¹ Через рік, у той час, коли ви­­ходять царі в походи, Давид послав Іоава і слуг своїх з ним і всіх ізраїльтян; і вони вразили аммонитян і обложили Равву; Давид же залишався в Єрусалимі.

² Одного разу надвечір Давид, встав­­­ши з постелі, прогулювався на покрівлі царського дому і побачив з покрівлі жінку, яка купається; а та жінка була дуже красива. ³ І послав Давид розвідати, хто ця жінка? І ска­зали йому: це Вирсавія, дочка Елиа­ма, дружина Урії хеттеянина. ⁴ Давид послав слуг узяти її; і вона прийшла­ до нього, і він спав з нею. Коли ж вона очистилася від нечистоти своєї,­ повернулася в дім свій. ⁵ Жінка ця зробилася вагітною і послала спо­вістити Давида, говорячи: я вагітна.­ ⁶ І послав Давид сказати Іоаву: при­шли до мене Урію хеттеянина. І по­слав Іоав Урію до Давида. ⁷ І прийшов до нього Урія, і розпитав його Давид про становище Іоава і про становище народу, і про хід війни. ⁸ І сказав Давид Урії: йди додому й омий ноги свої. І вийшов Урія з дому царського, а слідом за ним понесли і царську страву.­ ⁹ Але Урія спав бі­ля воріт царського дому з усіма слугами свого господаря, і не пішов у свій дім. ¹⁰ І донес­ли Давиду, говорячи: не пішов Урія в дім свій. І сказав Давид Урії: ось, ти прийшов з дороги; чому ж не пішов ти в дім свій? ¹¹ І сказав Урія Давиду: ковчег [Божий] і Ізраїль й Іуда знаходяться в наметах, і господар мій Іоав і раби господаря мого перебувають у полі, а я ввійшов би в дім свій їсти і пити і спати зі своєю дружиною! Клянуся твоїм життям і життям душі твоєї, цього я не зроблю. ¹² І сказав Давид Урії: залишся тут і на цей день, а завтра я відпущу тебе. І залишився Урія в Єрусалимі на цей день до завтра. ¹³ І запросив його Давид, і їв Урія перед ним і пив, і напоїв його Давид. Але ввечері Урія пішов спати на постіль свою з рабами господаря свого, а у свій дім не пішов. ¹⁴ Зранку Давид написав лис­та до Іоава і послав його з Урією. ¹⁵ В листі він написав так: поставте Урію там, де буде найсильніша битва, і відступіть від нього, щоб він був уражений і помер. ¹⁶ Тому, коли Іоав облягав місто, то поставив він Урію на тако­му місці, про яке знав, що там хоробрі люди. ¹⁷ І вийшли люди з міста й билися з Іоавом, і впали деякі з народу, зі слуг Давидових; був убитий також і Урія хеттеянин. ¹⁸ І послав Іоав донести Давиду про весь хід битви. ¹⁹ І наказав посланому, говорячи: коли ти розпо­віси цареві про весь хід битви ²⁰ і по­бачиш, що цар розгнівався, і скаже тобі: «навіщо ви так близько підходили до міста битися? хіба ви не знали, що зі стіни будуть кидати на вас? ²¹ хто убив Авимелеха, сина Ієро­ваалового? чи не жінка кинула на нього зі стіни уламок жорна [й уразила його], і він помер у Тевеці? Навіщо ж ви близько підходили до стіни?», тоді ти скажи: і раб твій Урія хеттеянин також [уражений і] помер. ²² І пішов [посланий від Іоава­ до царя в Єрусалим], і прийшов, і розповів Давиду про все, для чого послав його Іоав, про весь хід битви. [І розгнівався Давид на Іоава і сказав посланому: навіщо ви близько підходили до міста битися? хіба ви не знали, що вас уражати будуть зі стіни? хто убив Авимелеха, сина Ієроваалового? чи не жінка кинула на нього зі стіни уламок жорна, і він помер у Тевеці? Навіщо ви близь­ко підходили до стіни?] ²³ Тоді посланий сказав Давиду: долали нас ті люди і вийшли до нас у поле, і ми переслідували їх до входу у ворота; ²⁴ тоді стріляли стрільці зі стіни на рабів твоїх, і померли деякі з рабів царя; помер також і раб твій Урія хеттеянин. ²⁵ Тоді ска­зав Давид посланому: так скажи Іоаву: «нехай не бентежить тебе ця справа, тому що меч поїдає іноді того, іноді цього; посиль війну твою проти міста і зруйнуй його». Так підбадьор його. ²⁶ І почула дружина Урії, що помер Урія, чоловік її, і плакала за чоловіком своїм. ²⁷ Коли скінчився час плачу, Давид послав, і взяв її в дім свій, і вона стала його дружиною і народила йому сина. І було це діло, яке вчинив Давид, зле в очах Господа.

Глава 12

¹ І послав Господь Нафана [пророка] до Давида, і той прийшов до нього і сказав йому: в одному місті було два чоловіка, один багатий, а другий бідний; ² у багатого було дуже багато дрібної і великої худоби, ³ а у бідного нічого, крім однієї овечки, яку він купив малень­кою і вигодував, і вона виросла в нього разом з дітьми його; від хліба його вона їла, і з його чаші пила, і на грудях у нього спала, і була для нього, як дочка; ⁴ і прийшов до багатої людини подорожній, і той пошкодував узяти зі своїх овець або волів, щоб приготувати [обід] для подорожнього, який прийшов до нього, а взяв овечку бідняка і приготував її для чоловіка, який прийшов до нього. ⁵ Сильно розгнівався Давид на цього чоловіка і сказав Нафану: живий Господь! гідний смерти чоловік, який зробив це; ⁶ і за овечку він повинен заплатити вчетверо, за те, що він зробив це, і за те, що не мав жалю. ⁷ І сказав Нафан Давиду: ти — той чоловік, [який зробив це]. Так говорить Господь Бог Ізраїлів: Я помазав тебе на царя над Ізраїлем і Я визволив тебе від руки Саула, ⁸ і дав тобі дім господаря твого і дружин господаря твого на лоно твоє, і дав тобі дім Ізраїлів та Іудин,­ і, якщо цього [для тебе] мало, додав би тобі ще більше; ⁹ навіщо ж ти зневажив слово Господа, зробивши зле перед очима Його? Урію хеттеянина ти вразив мечем; дружину його взяв собі за дружину, а його ти убив мечем аммонитян; ¹⁰ отже, не відступить меч від дому твого повіки, за те, що ти зневажив Мене і взяв дружину Урії хеттеянина, щоб вона була тобі дружиною. ¹¹ Так говорить Господь: ось, Я пошлю на тебе зло з дому твого, і візьму дружин твоїх перед очима твоїми, і віддам ближньому твоєму, і буде він спати з дружинами твоїми перед цим сонцем; ¹² ти зробив таємно, а Я зроблю це перед усім Ізраїлем і перед сонцем. ¹³ І сказав Давид Нафану: згрішив я перед Господом. І сказав Нафан Давиду: і Господь зняв з тебе гріх твій; ти не помреш; ¹⁴ але оскільки ти цим ділом подав привід ворогам Господа хулити Його, то помре народжений у тебе син. ¹⁵ І пішов Нафан у дім свій.

І вразив Господь дитя, яке народила дружина Урії Давиду, і воно занедужало. ¹⁶ І молився Давид Богу за немовля, і постився Давид, і, усамітнившись, провів ніч, лежачи на землі. ¹⁷ І ввійшли до нього старійшини дому його, щоб підняти його з землі; але він не хотів, і не їв з ними хліба. ¹⁸ На сьомий день дитя помер­ло, і слуги Давидові боялися донести йому, що померло немовля; тому що, говорили вони, коли немовля було ще живе, і ми умовляли його, і він не слухав голосу нашого, як же ми скажемо йому: «померло дитя»? Він зробить що-небудь зле. ¹⁹ І побачив Давид, що слуги його перешіптуються між собою, і зрозумів Давид, що дитя померло, і запитав Давид слуг своїх: померло дитя? І сказали: померло. ²⁰ Тоді Давид встав із землі й умився, і помазався, і перемінив одяг свій, і пішов у дім Господній, і молився. Повернувшись додому, повелів, щоб подали йому хліба, і він їв. ²¹ І сказали йому слуги його: що означає, що ти так робиш: коли дитя було ще живе, ти постився і плакав [і не спав]; а коли дитя померло, ти встав і їв хліб [і пив]? ²² І сказав Давид: доки дитя було живе, я пос­тився і плакав, бо думав: хто знає, чи не помилує мене Господь, і дитя залишиться живим? ²³ А тепер воно померло; навіщо ж мені поститися? Хіба я можу повернути його? Я піду до нього, а воно не повернеться до мене. ²⁴ І утішив Давид Вирсавію, дружину свою, і ввійшов до неї і спав з нею; і вона [зачала і] народила сина, і нарекла йому ім’я: Соломон. І Господь полюбив його ²⁵ і послав пророка Нафана, і він нарік йому ім’я: Ієдидія* за словом Господа.

²⁶ Іоав воював проти Равви аммонитської і майже взяв цареве місто. ²⁷ І послав Іоав до Давида сказати йо­му: я напав на Равву й оволодів водою міста; ²⁸ тепер збери інших людей і підступи до міста і візьми його; тому що, коли я візьму його, то моє ім’я буде наречене йому. ²⁹ І зібрав Давид весь народ і пішов до Равви, і воював проти неї і взяв її. ³⁰ І взяв Давид вінець царя їх з голови його, — а в ньому було золота талант і дорогоцінний камінь, — і поклав його Давид на свою голову, і здобичі з міста виніс дуже багато. ³¹ А людей, які були у ньому, він вивів і поклав їх під пилки, під залізні молотарки, під залізні сокири, і кинув їх у випалювальні печі. Так він учинив з усіма містами аммонитськими. І по­вернувся після того Давид і весь народ в Єрусалим.

* Улюблений Богом.

Глава 13

¹ І було після того: в Авессалома, сина Давидового, була сестра красива, на ім’я Фамар, і по­любив її Амнон, син Давида. ² Й уболівав Амнон до того, що занедужав через Фамар, сестру свою; тому що вона була дівчина, і Амнону здавалося тяжким що-небудь зробити з нею. ³ Але в Амнона був друг, на ім’я Іонадав, син Самая, брата Давидового; і був Іонадав людиною дуже хитрою. ⁴ І він сказав йому: від чого ти так худнеш з кожним днем, сину царя, — чи не відкриєш мені? І сказав йому Амнон: Фамар, сестру Авессалома, брата мого, люблю я. ⁵ І сказав йому Іонадав: лягай у постіль твою, і прикинься хворим; і коли батько твій прийде відвідати тебе, скажи йому: нехай прийде Фамар, сестра моя, і підкріпить мене їжею, приготувавши страву на моїх очах, щоб я бачив, і їв з рук її. ⁶ І ліг Амнон і прикинувся хворим, і прийшов цар відвідати його; і сказав Амнон царю: нехай прийде Фамар, сестра моя, і спече на моїх очах корж, або два, і я поїм з рук її. ⁷ І послав Давид­ до Фамар в дім сказати: піди в дім Амнона, брата твого, і приготуй йо­му страву. ⁸ І пішла вона в дім брата­ свого Амнона; а він лежить. І взяла вона борошна і замісила, і приготу­вала на очах його і спекла коржі, ⁹ і взяла сковороду і виклала перед ним; але він не хотів їсти. І сказав Амнон: нехай усі вийдуть від мене. І вийшли від нього всі люди, ¹⁰ і сказав Амнон Фамар: віднеси страву у внутрішню кімнату, і я поїм з рук твоїх. І взяла Фамар коржі, що приготувала, і віднесла Амнону, братові­ своєму, у внутрішню кімнату. ¹¹ І ко­ли вона поставила перед ним, щоб він їв, то він схопив її, і сказав їй: іди, лягай зі мною, сестро моя. ¹² Але вона сказала: ні, брате мій, не знечещуй мене, тому що не робиться так в Ізраїлі; не роби цього безумства. ¹³ І я, куди я піду з моїм нечестям? І ти, ти будеш одним із безумних в Ізраїлі. Ти поговори з царем; він не відмовить віддати мене тобі. ¹⁴ Але він не хотів слухати слів її, і переборов її, і зґвалтував її, і лежав з нею. ¹⁵ Потім зненавидів її Амнон величезною ненавистю, так що ненависть, якою він зненавидів її, була сильнішою за любов, яку мав до неї; і сказав Амнон: встань, іди. ¹⁶ І [Фамар] сказала йому: ні, [брате]; прогнати мене — це зло більше за перше, яке ти зробив із мною. Але він не хотів слухати її. ¹⁷ І покликав слугу свого, який служив йому, і сказав: прожени цю від мене геть і замкни двері за нею. ¹⁸ На ній був різнобарвний одяг, бо такий верхній одяг носили царські дочки-дівчата. І вивів її слуга геть і замкнув за нею двері. ¹⁹ І посипала Фамар попелом голову свою, і роздерла різ­нобарвний одяг, який мала на собі, і поклала руки свої на голову свою, і так ішла і волала. ²⁰ І сказав їй Авессалом, брат її: чи не Амнон, брат твій, був з тобою? — але тепер мовчи, сестро моя; він — брат твій; не тужи серцем твоїм про цю справу. І жила Фамар на самоті в домі Авессалома, брата свого. ²¹ І почув цар Давид про все це, і дуже розгнівався, [але не засмутив духу Амнона, сина свого, тому що любив його, бо він був первісток його]. ²² Авессалом же не говорив з Амноном ні поганого, ні доброго; бо зненавидів Авессалом Амнона за те, що він знечестив Фамар, сестру його.

²³ Через два роки було стриження­ овець в Авессалома у Ваал-Гацорі, що в Єфрема, і покликав Авессалом усіх синів царських. ²⁴ І прийшов Авессалом до царя і сказав: ось, нині стриження овець у раба твого; нехай піде цар і слуги його з рабом твоїм. ²⁵ Але цар сказав Авессалому:­ ні, сину мій, ми не підемо всі, щоб не бути тобі за тягар. І сильно просив його Авессалом; але він не захо­тів іти, і благословив його. ²⁶ І сказав йому Авессалом: принаймні нехай піде з нами Амнон, брат мій. І сказав йому цар: навіщо йому йти з тобою? ²⁷ Але Авессалом ублагав його, і він відпустив з ним Амнона і всіх царських синів; [і зробив Авессалом бенкет, як цар робить бенкет]. ²⁸ Авессалом же наказав слугам своїм, сказавши: дивіться, як тільки роз­веселиться серце Амнона від вина, і я скажу вам: «уразьте Амнона», тоді убийте його, не бійтеся; це я наказую вам, будьте сміливі й мужні. ²⁹ І вчинили слуги Авессалома з Амноном, як наказав Авессалом. Тоді встали всі царські сини, сіли кожен на мула свого й утекли. ³⁰ Коли вони були ще в дорозі, дійшла чутка до Давида, що Авессалом умертвив усіх царських синів, і не залишилося жодного з них. ³¹ І встав цар, і роздер одяг свій, і простягнувся на зем­лі, і всі слуги його, які стоять перед ним, роздерли одяг свій. ³² Але Іона­дав, син Самая, брата Давидового, сказав: нехай не думає господар мій [цар], що всіх отроків, царських синів, умертвили; один тільки Амнон помер, тому що в Авессалома­ був цей задум з того дня, як Амнон зне­честив сестру його; ³³ отже, нехай гос­подар мій, цар, не тривожиться дум­кою про те, начебто померли всі царські сини: помер один тільки Амнон. ³⁴ І втік Авессалом. І підняв слуга, який стояв на сторожі, очі свої, і побачив: ось, багато народу йде по дорозі на схилі гори. [І прийшов вартовий, і сповістив царю, і сказав: я бачив людей на дорозі Орон­ській на схилі гори.] ³⁵ Тоді Іонадав сказав цареві: це йдуть царські сини; як говорив раб твій, так і є. ³⁶ І ледь тільки сказав він це, ось прийшли царські сини, і підняли крик і плака­ли. І сам цар і всі слуги його плакали дуже великим плачем. ³⁷ Авессалом же утік і пішов до Фал­мая, си­на Емиуда, царя Гессурського­ [у землю Хамаахадську]. І плакав [цар] Да­вид за сином своїм в усі дні. ³⁸ Авессалом утік і прийшов у Гессур і пробув там три роки. ³⁹ І не став цар Давид переслідувати Авессалома; бо втішив­ся після смерти Амнона.

Глава 14

¹ І помітив Іоав, син Саруї, що серце царя навернулося до Авессалома. ² І послав Іоав у Фекою, і взяв звідти розумну жінку і сказав їй: прикинься, що ти плачеш, і одяг­ни печальний одяг, і не намащуйся єлеєм, і представся жінкою, яка багато днів плакала за померлим; ³ і піди до царя і скажи йому так і так. І вклав Іоав у вуста її, що сказати. ⁴ І ввійшла жінка фекоїтянка до царя й упала лицем своїм на зем­лю, і поклонилася і сказала: допомо­жи, царю, [допоможи]! ⁵ І сказав їй цар: що тобі? І сказала вона: я [давно] вдова, чоловік мій помер; ⁶ і у раби твоєї було два сини; вони посварилися в полі, і не було кому розняти їх, і вразив один другого й умертвив його. ⁷ І ось, повстали всі родичі на рабу твою, і говорять: «віддай убивцю брата свого; ми вб’ємо його за душу брата його, якого він згубив, і знищимо навіть спадкоємця». І так вони погасять останню іскру мою, щоб не залишити чоловікові моєму імені і потомства на лиці землі. ⁸ І сказав цар жінці: йди спокійно додому, я дам наказ про тебе. ⁹ Але жінка фекоїтянка сказала цареві: на мені, господарю мій ца­рю, нехай буде провина і на домі батька мого, цар же і престіл його невинний. ¹⁰ І сказав цар: того, хто буде проти тебе, приведи до мене, і він більше не торкнеться тебе. ¹¹ Во­на сказала: пом’яни, царю, Господа Бога твого, щоб не примножилися месники за кров і не погубили сина мого. І сказав цар: живий Господь! не упаде і волосина сина твого на землю. ¹² І сказала жінка: дозволь рабі твоїй сказати ще слово господарю моєму царю. ¹³ Він сказав: говори. І сказала жінка: чому ти так думаєш проти народу Божого? Цар, сказавши це слово, звинуватив себе самого, тому що не повертає вигнан­ця свого. ¹⁴ Ми помремо і будемо, як вода, вилита на землю, яку не можна зібрати; але Бог не бажає погубити душу і помишляє, як би не відкинути від Себе і відкинутого. ¹⁵ І тепер я прийшла сказати цареві, господарю моєму, ці слова, тому що народ лякає мене; і раба твоя сказала: поговорю я з царем, чи не зробить він за словом раби своєї; ¹⁶ цар вислухає і визволить рабу свою від руки людей, які хочуть знищити мене разом із сином моїм із насліддя Божого. ¹⁷ І сказала раба твоя: нехай буде слово господаря мого царя в утіху мені, тому що гос­подар мій цар, як ангел Божий, і може вислухати і добре і лихе. І Гос­подь Бог твій буде з тобою. ¹⁸ І відповів цар і сказав жінці: не втаї від мене, про що я запитаю тебе. І сказала жінка: говори, господарю мій царю. ¹⁹ І сказав цар: чи не рука Іоа­ва у всьому цьому з тобою? І відповіла жінка і сказала: нехай живе душа твоя, гос­подарю мій царю; ні праворуч, ні ліворуч не можна ухилитися від того, що сказав господар мій, цар; справді, раб твій Іоав наказав мені, і він вклав у вуста раби твоєї усі ці слова; ²⁰ щоб притчею дати ділу такий вигляд, раб твій Іоав навчив мене; але господар мій [цар] мудрий, як мудрий ангел Божий, щоб знати все, що на землі. ²¹ І сказав цар Іоаву:­ ось, я зробив [за словом твоїм]; піди ж, поверни отрока Авессалома. ²² То­ді Іоав упав лицем на землю і поклонився, і благословив царя і сказав: тепер знає раб твій, що знайшов благовоління перед очима твої­ми, господарю мій царю, тому що цар зробив за словом раба свого. ²³ І встав Іоав, і пішов у Гессур, і привів Авессалома в Єрусалим. ²⁴ І сказав цар: нехай він повернеться в дім свій, а лиця мого не бачить. І пішов Авессалом у свій дім, а лиця царевого не бачив.

²⁵ Не було в усьому Ізраїлі чоловіка настільки красивого, як Авессалом, і стільки хвалимого, як він; від підошви ніг до верха голови його не було в нього недоліку. ²⁶ Коли він стриг голову свою, — а він стриг її щороку, тому що вона обтяжувала його, — то волосся з голови його важило двісті сиклів за вагою царською. ²⁷ І народилися в Авессалома три сини й одна дочка, на ім’я Фамар; вона була жінка красива [і стала дружиною Ровоама, сина Соломонового, і народила йому Авию]. ²⁸ І залишався Авессалом в Єрусалимі два роки, а лиця царевого не ба­чив. ²⁹ І послав Авессалом за Іоавом, щоб послати його до царя, але той не захотів прийти до нього. Послав і вдруге; але той не захотів прийти. ³⁰ І сказав [Авессалом] слугам своїм: бачите ділянку поля Іоава­ поряд з моїм, і в нього там ячмінь; підіть, випаліть його вогнем. І ви­палили слуги Авессалома ту ділянку поля вогнем. [І прийшли слуги Іоава до нього, роздерши одяг свій, і сказали: слуги Авессалома випалили ділянку твою вогнем.] ³¹ І встав Іоав, і прийшов до Авессалома в дім, і сказав йому: навіщо слуги твої випалили мою ділянку вогнем? ³² І сказав Авессалом Іоаву: ось, я посилав за тобою, говорячи: прийди сюди, і я пошлю тебе до царя сказати: навіщо я прийшов з Гессура? Краще було б мені залишатися там. Я хочу побачити лице царя. Якщо ж я винен, то убий мене. ³³ І пішов Іоав до царя і переказав йому це. І покликав цар Авессалома; він прийшов до царя, [поклонився йому] й упав лицем своїм на землю перед царем; і поцілував цар Авессалома.

Глава 15

¹ Після цього Авессалом завів у себе колісниці і коней і п’ятдесят скороходів. ² І вставав Авессалом рано-вранці, і ставав при дорозі біля воріт, і коли хто-небудь, маючи позов, ішов до царя на суд, то Авессалом підкликав його до себе і запитував: з якого міста ти? І коли той відповідав: з такого-то коліна Ізраїлевого раб твій, ³ тоді говорив йому Авессалом: ось, справа твоя добра і справедлива, але у царя нема кому вислухати тебе. ⁴ І говорив Авессалом: о, якби мене поставили суддею в цій землі! До мене приходив би всякий, хто має суперечку і позов, і я судив би його за правдою. ⁵ І коли підходив хто-небудь поклонитися йому, то він простягав руку свою й обіймав його і цілував його. ⁶ Так робив Авессалом із кожним ізраїльтянином, який приходив на суд до царя, і приваблював Авессалом до себе серця ізраїльтян.

⁷ Коли минуло сорок років царювання Давида, Авессалом сказав цареві: піду я і виконаю обітницю мою, яку я дав Господу, у Хевроні; ⁸ бо я, раб твій, живучи в Гессурі в Сирії, дав обітницю: якщо Господь поверне мене в Єрусалим, то я принесу жертву Господу. ⁹ І сказав йому цар: іди з миром. І встав він і пішов у Хеврон. ¹⁰ І розіслав Авессалом спостерігачів в усі коліна Ізраїлеві, сказавши: коли ви почуєте звук труби, то говоріть: Авессалом став царем у Хевроні. ¹¹ З Авессаломом пішли з Єрусалима двісті чоловік, які були запрошені ним, і пішли з прос­тоти своєї, не знаючи, в чому справа. ¹² Під час жертвоприношення Авессалом послав і прикликав Ахитофела гилонянина, радника Давидового, з його міста Гило. І склалася сильна змова, і народ стікався і збільшувався навколо Авессалома. ¹³ І прийшов вісник до Давида і сказав: серце ізраїльтян схилилося на бік Авессалома. ¹⁴ І сказав Давид усім слугам своїм, які були при ньому в Єрусалимі: встаньте, втечімо, тому що не буде нам порятунку від Авессалома; поспішайте, щоб нам утекти, щоб він не застиг і не захопив нас, і не навів на нас лиха і не знищив міста мечем. ¹⁵ І сказали слуги царські царю: в усьому, що вгодно господарю нашому царю, ми — раби твої. ¹⁶ І вийшов цар і весь дім його за ним пішки. Залишив же цар десять дружин, наложниць [своїх], для збереження дому. ¹⁷ І вийшов цар і весь народ пішки, і зупинилися в Беф-Мерхата. ¹⁸ І всі слуги його йшли по боках його, і всі хелефеї, і всі фелефеї, і всі гефяни до шестисот чоловік, які прийшли разом з ним з Гефа, йшли попереду царя. ¹⁹ І сказав цар Еффею гефянину: навіщо і ти йдеш з нами? Повернися і залишайся з тим царем; тому що ти — чужеземець і прийшов сюди зі свого місця; ²⁰ вчора ти прийшов, а сьогодні я змушу тебе йти з нами? Я йду, куди трапиться; повернися і поверни братів своїх із собою, [нехай учинить Господь] милість і істи­ну [з тобою]! ²¹ І відповів Еффей ца­рю і сказав: живий Господь, і нехай живе господар мій цар: де б не був господар мій цар, чи в житті, а чи у смерті, там буде і раб твій. ²² І сказав Давид Еффею: отже, йди і ходи зі мною. І пішов Еффей гефянин і всі люди його і всі діти, які були з ним. ²³ І плакала вся земля голосно. І весь народ переходив, і цар перейшов потік Кедрон; і пішов весь народ [і цар] по дорозі до пустелі. ²⁴ Ось і Садок [священик], і всі левити з ним несли ковчег завіту Божого з Вефари і поставили ковчег Божий; Авиафар же стояв на підвищенні, доки весь народ не вийшов з міста. ²⁵ І сказав цар Садокові: поверни ковчег Божий у місто [і нехай він стоїть на своєму місці]. Якщо я зна­йду милість перед очима Господа, то Він поверне мене і дасть мені бачити його й оселю його. ²⁶ А якщо Він скаже так: «немає Мого благовоління до тебе», то ось я; нехай творить зі мною, що Йому благовгодно. ²⁷ І сказав цар Садоку священику: чи бачиш, — повернися в місто з миром, і Ахимаас, син твій, і Іонафан, син Авиафара, обидва сини ваші з вами; ²⁸ чи бачите, я затримаюся на рівнині в пустелі, доки не прийде звіст­ка від вас до мене. ²⁹ І повернули Са­док і Авиафар ковчег Божий в Єру­салим, і залишилися там. ³⁰ А Давид пішов на гору Елеонську, йшов і плакав; голова в нього була покрита; він ішов босий, і всі люди, які були з ним, покрили кожен голову свою, йшли і плакали. ³¹ Донесли Давиду і сказали: і Ахитофел у числі змовників з Авессаломом. І сказав Давид: Господи [Боже мій!] зруйнуй раду Ахитофела. ³² Коли Давид зійшов на вершину гори, де він поклонявся Богу, ось назустріч йому йде Хусій архитянин, друг Давидів; одяг на ньому був розідраний, і порох на голові його. ³³ І сказав йому Давид: якщо ти підеш зі мною, то будеш мені за тягар; ³⁴ але якщо повернешся в місто і скажеш Авессалому: «царю, [пройшли мимо брати твої, і цар батько твій пройшов, і нині] я раб твій; [залиш мене в живих;] досі я був рабом батька твого, а тепер я — твій раб»: то ти зруйнуєш для мене раду Ахитофела. ³⁵ Ось, там з тобою Садок і Авиафар священики, і всяке слово, яке почуєш з дому царя, переказуй Садоку й Авиафару священикам. ³⁶ Там з ними і два сини їхні, Ахимаас, син Садока, та Іонафан, син Авиафара; через них посилайте до мене всяку звістку, яку почуєте. ³⁷ І прийшов Хусій, друг Давидів, у місто; Авессалом же вступав тоді в Єрусалим.

Глава 16

¹ Коли Давид трохи зійшов з вершини гори, ось зустрічається йому Сива, слуга Мемфивосфея, з парою нав’ючених ослів, і на них двісті хлібів, сто зв’язок ізюма, сто зв’язок смокв і міх з вином. ² І сказав цар Сиві: для чого це в тебе? І від­повів Сива: осли для дому царського, для їзди, а хліб і плоди для їжі слугам, а вино для пиття ослаблим у пустелі. ³ І сказав цар: де син гос­подаря твого? І відповів Сива ца­реві: ось, він залишився в Єрусалимі і говорить: тепер дім Ізраїлів повер­не­ мені царство батька мого. ⁴ І сказав цар Сиві: ось тобі все, що в Мемфивосфея. І відповів Сива, поклонившись: нехай знайду милість в очах господаря мого царя! ⁵ Коли дійшов цар Давид до Бахурима, ось вийшов звідти чоловік з роду дома Саулового, на ім’я Семей, син Гери; він ішов і лихословив, ⁶ і кидав каменями на Давида і на всіх рабів царя Давида; всі ж люди і всі хоробрі були праворуч і ліворуч [царя]. ⁷ Так говорив Семей, лихословлячи його: іди, іди, убивця і беззаконник! ⁸ Господь повернув на тебе всю кров дому Сауло­вого, замість якого ти став царем, і віддав Господь царство в руки Авессалома, сина твого; і ось, ти в біді, бо ти — кровожер. ⁹ І сказав Авесса, син Саруїн, царю: навіщо лихословить цей мертвий пес господаря мого царя? піду я і зніму з нього голову. ¹⁰ І сказав цар: що мені і вам, сини Саруїни? [залиште його,] нехай він лихословить, тому що Господь повелів йому лихословити Давида. Хто ж може сказати: навіщо ти так робиш? ¹¹ І сказав Давид Авессі і всім слугам своїм: ось, якщо мій син, який вийшов із стегон моїх, шукає душі моєї, тим більше син веніамитянина; залиште його, нехай лихословить, тому що Господь повелів йому; ¹² може бути, Господь зглянеться на приниження моє, і воздасть мені Господь благістю за теперішнє його лихослів’я. ¹³ І йшов Давид і люди його своєю дорогою, а Семей ішов по краю гори, з боку йо­го, йшов і лихословив, і кидав каме­нями в бік його і пилом. ¹⁴ І прийшов цар і весь народ, який був з ним, стомлений, і відпочивав там.

¹⁵ Авессалом же і весь народ ізраїльський прийшли в Єрусалим, і Ахитофел з ним. ¹⁶ Коли Хусій архитянин, друг Давидів, прийшов до Авессалома, то сказав Хусій Авессалому: нехай живе цар, нехай живе цар! ¹⁷ І сказав Авессалом Хусію: така твоя ревність до твого друга! чому ти не пішов із другом твоїм? ¹⁸ І сказав Хусій Авессалому: ні, [я піду услід того,] кого обрав Господь і цей народ і весь Ізраїль, з тим і я, і з ним залишусь. ¹⁹ І притому кому я буду служити? Чи не синові його? Як служив я батькові твоєму, так буду служити і тобі. ²⁰ І сказав Авес­салом Ахитофелу: дай пораду, що нам робити. ²¹ І сказав Ахитофел Авес­салому: увійди до наложниць батька твого, яких він залишив охороняти дім свій; і почують усі ізраїль­тяни, що ти став ненависним для батька твого, і зміцняться руки всіх, хто з тобою. ²² І поставили для Авессалома намет на покрівлі, і ввійшов Авессалом до наложниць батька свого перед очима всього Ізраїля. ²³ Поради ж Ахитофела, які він давав, у той час вважалися, наче якби хто запитував наставляння в Бога. Такою була всяка рада Ахитофела як для Давида, так і для Авессалома.

Глава 17

¹ І сказав Ахитофел Авессалому: виберу я дванадцять тисяч чоловік і встану і піду в погоню за Давидом у цю ніч; ² і нападу на нього, коли він буде стомлений і з опущеними руками, і приведу його в страх; і всі люди, які з ним, розбіжаться; і я уб’ю одного царя ³ і всіх людей поверну до тебе; і коли не буде одного, душу якого ти шукаєш, тоді весь народ буде в мирі. ⁴ І сподобалося це слово Авессалому і всім старійшинам Ізраїлевим. ⁵ І сказав Авес­салом: покличте Хусія архитянина; послухаємо, що він скаже. ⁶ І прийшов Хусій до Авессалома, і сказав йому Авессалом, говорячи: ось що говорить Ахитофел; чи зробити за його словами? а якщо ні, то говори ти. ⁷ І сказав Хусій Авессалому: недобра цього разу порада, яку дав Ахитофел. ⁸ І продовжував Хусій: ти знаєш твого батька і людей його; вони хоробрі і сильно роздратовані, як ведмедиця в полі, у якої відняли дітей, [і як вепр лютий на полі,] і батько твій — людина войовнича; він не зупиниться ночувати з народом. ⁹ Ось, тепер він ховається в якій-небудь печері, або в іншому місці, і якщо хто впаде при першому нападі на них, і почують і скажуть: «була поразка людей, які пішли за Авессаломом», ¹⁰ тоді і найхоробріший, у якого серце, як серце левине, впаде духом; тому що всьому Ізраїлю відомо, який хоробрий батько твій і мужні ті, які з ним. ¹¹ Тому я раджу: нехай збереться до тебе весь Ізраїль, від Дана до Вирсавії, у безлічі, як пісок при морі, і ти сам підеш серед нього; ¹² і тоді ми підемо проти нього, в якому б місці він не знаходився, і нападемо на нього, як падає роса на землю; і не залишиться в нього жодної людини з усіх, хто з ним; ¹³ а якщо він увійде в яке-небудь місто, то весь Ізраїль принесе до того міста мотузки, і ми стягне­мо його в ріку, так що не залишиться жодного камінчика. ¹⁴ І сказав Авессалом і весь Ізраїль: порада Хусія архитянина краща за пораду Ахитофела. Так Господь судив зруйнувати кращу пораду Ахитофела, щоб навести Господу біду на Авессалома.­ ¹⁵ І сказав Хусій Садокові й Авиафарові священикам: так і так радив Ахитофел Авессалому і старійшинам Ізраїлевим, а так і так порадив я. ¹⁶ І тепер пошліть швидше і скажіть Давиду так: не залишайся в цю ніч на рівнині в пустелі, але швидше перейди, щоб не загинути царю і всім людям, які з ним. ¹⁷ Іонафан і Ахимаас стояли біля джерела Рогель. І пішла служниця і розповіла їм, а вони пішли і сповістили царя Давида; бо вони не могли показатися в місті. ¹⁸ І побачив їх слуга і доніс­ Авессалому; але вони обидва незабаром пішли і прийшли в Бахурим, у дім одного чоловіка, в якого у дворі був колодязь, і спустилися туди. ¹⁹ А жінка взяла і розтягла над отвором колодязя покривало і насипала на нього крупи, так що не було нічо­го помітно. ²⁰ І прийшли раби Авессалома до жінки в дім, і сказали: де Ахимаас та Іонафан? І сказала їм жінка: вони перейшли убрід ріку. І шукали вони, і не знайшли, і повернулися в Єрусалим. ²¹ Коли вони пішли, ті вийшли з колодязя, пішли і сповістили царя Давида і сказали Давиду: встаньте і швидше перейдіть воду; бо так і так радив про вас Ахитофел. ²² І встав Давид і всі люди, які були з ним, і перейшли Йордан; до світанку не залишило­ся жодного, який не перейшов би Йор­дан. ²³ І побачив Ахитофел, що не виконали поради його, і осідлав ос­ла, і зібрався, і пішов у дім свій, у міс­то своє, і зробив заповіт дому своєму, і повісився, і помер, і був по­хований у гробі батька свого. ²⁴ І прийшов Давид у Маханаїм, а Авессалом перейшов Йордан, сам і весь Ізраїль з ним. ²⁵ Авессалом поставив Амессая, замість Іоава, над військом. Амессай був сином одного чоло­віка, на ім’я Ієфера з Ізрееля, який ввійшов до Авигеї, дочки Нааса, сест­ри Саруї, матері Іоава. ²⁶ І Ізраїль з Авессаломом розташувався станом в землі Галаадській. ²⁷ Коли Давид прийшов у Маханаїм, то Сови, син Нааса, з Равви аммонитської, і Махир, син Аммиїла, з Лодавара, і Вер­зеллій галаадитянин з Роглима, ²⁸ при­­несли [десять приготованих] постелей, [десять] блюд і глиняних посудин, і пшениці, і ячменю, і борошна, і пшона, і бобів, і сочевиці, і смажених зерен, ²⁹ і меду, й олії, і овець, і сиру коров’ячого, принесли Давиду і людям, які були з ним, у їжу; бо говорили вони: народ голодний і стом­лений і терпів спрагу в пустелі.­

Глава 18

¹ І оглянув Давид людей, які були з ним, і поставив над ними тисячоначальників і сотників. ² І відправив Давид людей — третю частину під проводом Іоава, третю частину під проводом Авесси, сина Саруїного, брата Іоава, третю частину під проводом Еффея гефянина. І сказав цар людям: я сам піду з вами. ³ Але люди відповіли йому: не ходи; бо, якщо ми і побіжимо, то не звернуть уваги на це; якщо і помре половина з нас, також не звернуть уваги; а ти один те саме, що нас десять тисяч; отже, для нас краще, щоб ти допомагав нам з міста. ⁴ І сказав їм цар: що угодно в очах ваших, те і зроблю. І став цар біля воріт, і весь народ виходив по сотнях і по тисячах. ⁵ І наказав цар Іоаву й Авессі й Еффею, говорячи: збережіть мені отрока Авессалома. І всі люди чули, як наказував цар усім начальникам про Авессалома. ⁶ І вийшли люди в поле назустріч ізраїльтянам, і була битва у лісі Єфремовому. ⁷ І був уражений народ ізраїльський рабами Давида; була там поразка велика в той день, — уражені двадцять тисяч [чоловік]. ⁸ Битва поширилася по всьому тому краю, і ліс погубив народу більше, ніж скільки знищив меч, у той день. ⁹ І зустрівся Авессалом з рабами Давидовими; він був на мулі. Коли мул вбіг з ним під гіл­ки великого дуба, то Авессалом заплутався волоссям своїм у гілках дуба і повис між небом і землею, а мул, який був під ним, утік. ¹⁰ І поба­чив це хтось і доніс Іоаву, говорячи: ось, я бачив Авессалома, що висить на дубі. ¹¹ І сказав Іоав чоловікові, який доніс про це: ось, ти бачив; чому ж ти не повалив його там на землю? я дав би тобі десять сиклів срібла й один пояс. ¹² І відповів той Іоаву: якби поклали в руки мої і ти­сячу сиклів срібла, і тоді я не підняв би руки на царського сина; бо ми чули, як цар наказував тобі й Авессі та Еффею, говорячи: «збережіть мені отрока Авессалома»; ¹³ і якби я зробив інакше з небезпекою для життя мого, то це не утаїлося б від царя, і ти ж повстав би проти мене. ¹⁴ Іоав сказав: нема чого мені баритися з тобою. І взяв у руки три стріли і встромив їх у серце Авессалома, який був ще живий на дубі. ¹⁵ І оточили Авессалома десять слуг, зброєносців Іоава, й уразили й умертвили його. ¹⁶ І засурмив Іоав трубою, і повернулися люди з погоні за Ізраїлем, бо Іоав щадив народ. ¹⁷ І взяли Авессалома, і кинули його в лісі у глибоку яму, і навалили над ним величезну купу каміння. І всі ізраїльтяни розбіглися, кожен у намет свій. ¹⁸ Авессалом ще за життя свого взяв і поставив собі пам’ятник у царській долині; бо сказав він: немає в мене сина, щоб збереглася пам’ять імені мого. І назвав пам’ятник своїм ім’ям. І називається він «пам’ятник Авессалома» до цього дня.

¹⁹ Ахимаас, син Садоків, сказав Іоаву: побіжу я, сповіщу царя, що Господь судом Своїм визволив його від рук ворогів його. ²⁰ Але Іоав сказав йому: не будеш ти сьогодні добрим вісником; сповістиш в інший день, а не сьогодні, тому що помер син царя. ²¹ І сказав Іоав Хусію: пі­ди, донеси цареві, що бачив ти. І поклонився Хусій Іоаву і побіг. ²² Але Ахимаас, син Садоків, наполягав і говорив Іоаву: що б не було, але і я побіжу за Хусієм. Іоав же відповів: навіщо бігти тобі, сину мій? не принесеш ти доброї вістки. ²³ [І сказав Ахимаас:] нехай так, але я побіжу. І сказав йому [Іоав]: біжи. І побіг Ахимаас по прямій дорозі і випередив Хусія. ²⁴ Давид тоді сидів між двома воротами. І сторож піднявся на покрівлю воріт до стіни і, звівши очі, побачив: ось, біжить одна людина. ²⁵ І закричав сторож і сповістив царя. І сказав цар: якщо один, то вістка у вустах його. А той підходив усе ближче і ближче. ²⁶ Сторож побачив і іншу людину, яка біжить; і закричав сторож воротареві: ось, ще біжить одна людина. Цар сказав: і це — вісник. ²⁷ Сторож сказав: я бачу ходу першого, схожу на ходу Ахимааса, сина Садокового. І сказав цар: це людина добра і йде з хорошою вісткою. ²⁸ І викликнув Ахимаас і сказав цареві: мир. І поклонився цареві лицем своїм до землі і сказав: благословенний Господь Бог твій, що видав людей, які підняли руки свої на господаря мого царя! ²⁹ І сказав цар: чи благополучний отрок Авессалом? І сказав Ахимаас: я бачив велике хвилювання, коли раб царя Іоав посилав раба твого; але я не знаю, що [там] було. ³⁰ І сказав цар: відійди, стань тут. Він відійшов і став. ³¹ Ось, прийшов і Хусій [слідом за ним]. І сказав Хусій [царю]: добра звістка господарю моєму цареві! Гос­подь явив тобі нині правду у спасінні від руки всіх, хто повстав проти­ тебе. ³² І сказав цар Хусію: чи благополучний отрок Авессалом? І сказав Хусій: не­хай буде з ворогами господаря мого царя і з усіма, хто замишляє лихе проти тебе, те саме, що стало з отроком! ³³ І засмутився цар, і пішов у світлицю над воротами, і плакав, і коли йшов, говорив так: сину мій Авессаломе! сину мій, сину мій Авессаломе! о, хто дав би мені помер­ти замість тебе, Авессаломе, сину мій, сину мій!

Глава 19

¹ І сказали Іоаву: ось, цар пла­че і ридає за Авессаломом. ² І обернулася перемога того дня на плач для всього народу; бо народ почув у той день і говорив, що цар у скорботі за свого сина. ³ І входив тоді народ у місто крадькома, як скрада­ються люди, які соромляться, що під час битви кинулися навтіки. ⁴ А цар закрив лице своє і голосно взивав: сину мій Авессаломе! Авессаломе, сину мій, сину мій! ⁵ І прийшов Іоав до царя в дім і сказав: ти в сором привів сьогодні всіх слуг твоїх, які врятували нині життя твоє і життя синів і дочок твоїх, і життя дружин і життя наложниць твоїх; ⁶ ти любиш ненависників твоїх і ненавидиш тих, що люблять тебе, бо ти показав сьогодні, що ніщо для тебе і вожді і слуги; сьогодні я довідався, що якби Авессалом залишився живий, а ми усі померли, то тобі було б приємніше; ⁷ отже, встань, вийди і поговори до серця рабів твоїх, бо клянуся Гос­подом, що, коли ти не вийдеш, у цю ніч не залишиться в тебе жодної людини; і це буде для тебе гірше за всі біди, які находили на тебе від юности твоєї донині. ⁸ І встав цар і сів біля воріт, а весь народ сповістили, що цар сидить біля воріт. І прийшов весь народ перед лице царя [до воріт]; ізраїльтяни ж розбіглися по своїх наметах. ⁹ І весь народ у всіх колінах Ізраїлевих сперечався і говорив: цар [Давид] визволив нас від рук ворогів наших і звільнив нас від рук филистимлян, а тепер сам утікав із землі цієї [з царства свого] від Авессалома. ¹⁰ Але Авессалом, якого ми помазали на царя над нами, помер на війні; чому ж тепер ви баритеся повернути царя? [І ці слова всього Ізраїля дійшли до царя.] ¹¹ І цар Давид послав сказати священикам Садокові й Авиафарові: скажіть старійшинам Іудиним: чому ви хочете бути останніми, щоб повернути царя в дім його, тоді як слова всього Ізраїля дійшли до царя в дім його? ¹² Ви брати мої, кості мої і плоть моя — ви; чому ви хочете бути останніми в поверненні царя в дім його? ¹³ І Амессаю скажіть: чи не кость моя і плоть моя — ти? Нехай те і те зробить зі мною Бог і ще біль­ше зробить, якщо ти не будеш воєна­чальником при мені, замість Іоава, назавжди! ¹⁴ І прихилив він серце всіх юдеїв, як однієї людини; і послали вони до царя сказати: повернися ти й усі слуги твої. ¹⁵ І повернувся цар, і прийшов до Йордану, а юдеї прийшли в Галгал, щоб зустріти царя і перевезти царя через Йордан. ¹⁶ І поспішив Семей, син Гери, веніамитянин з Бахурима, і пішов з юдеями назустріч царю Давиду, ¹⁷ і тисяча чоловік з веніамитян з ним, і Сива, слуга дому Саулового, з п’ятнадцятьма синами своїми і двадцятьма рабами своїми; і перейшли вони Йордан перед лицем царя [і приготували для царя переправу через Йордан]. ¹⁸ Коли переправили судно, щоб перевезти дім царя і послужити йому, тоді Семей, син Гери, упав [на лице своє] перед царем, як тільки він перейшов Йордан, ¹⁹ і сказав цареві: не постав мені, господарю мій, за злочин, і не пом’яни того, чим згрішив раб твій у той день, коли господар мій цар виходив з Єрусалима, і не тримай того, царю, на серці своєму; ²⁰ бо знає раб твій, що згрішив, і ось, нині я прийшов перший з усього дому Йосифового, щоб вийти назустріч господареві мо­єму царю. ²¹ І відповів Авесса, син Саруїн, і сказав: невже Семей не помре за те, що лихословив­ помазаника Господнього? ²² І сказав Давид: що мені і вам, сини Саруїни, що ви робитеся нині мені наклепниками? Чи нині умертвляти кого-небудь в Ізраїлі? Чи не бачу я, що нині я — цар над Ізраїлем? ²³ І сказав цар Се­мею: ти не помреш. І поклявся йому цар. ²⁴ І Мемфивосфей, син [Іонафана, сина] Саулового, вийшов назустріч цареві. Він не омивав ніг своїх,­ [не обрізував нігтів,] не піклувався про бороду свою і не мив одягу свого з того дня, як вийшов цар, до дня, коли він повернувся з миром. ²⁵ Коли він вийшов з Єрусалима назустріч царю, цар сказав йому: чому ти, Мем­фивосфею, не пішов зі мною? ²⁶ Той відповів: господарю мій царю! слуга мій обманув мене; бо я, раб твій, говорив: «осідлаю собі осла і сяду на нього і поїду з царем», оскільки раб твій кульгавий. ²⁷ А він звів наклеп на раба твого перед господарем моїм царем. Але господар мій цар, як ангел Божий; роби, що тобі угодно; ²⁸ хоча весь дім батька мого був повинен умерти перед господарем моїм царем, але ти посадив раба твого між тими, хто їсть за столом твоїм; яке ж маю я право скаржитися ще перед царем? ²⁹ І сказав йому цар: до чого ти говориш усе це? я сказав,­ щоб ти і Сива розділили між собою поля. ³⁰ Але Мемфивосфей відповів цареві: нехай він візьме навіть усе, після того як господар мій цар з ми­ром повернувся в дім свій. ³¹ І Верзеллій галаадитянин прийшов з Рог­лима і перейшов із царем Йордан, щоб провести його за Йордан. ³² Вер­зеллій же був дуже старий, років вісімдесяти. Він постачав царя продо­вольством під час перебування його в Маханаїмі, тому що був людиною багатою. ³³ І сказав цар Верзеллію: йди зі мною, і я буду годувати тебе в Єрусалимі. ³⁴ Але Верзеллій відповів цареві: чи довго мені залишилося жити, щоб іти з царем в Єрусалим? ³⁵ Мені тепер вісімдесят років; чи відрізню добре від злого? Чи узнає раб твій смак того, що буду їсти, і того, що буду пити? І чи буду у змозі чути голос співаків і співачок? Навіщо ж рабу твоєму бути за тягар господарю моєму царю? ³⁶ Ще трохи пройде раб твій з царем за Йордан; за що ж царю нагороджувати мене такою милістю? ³⁷ Дозволь рабу твоєму повернутися, щоб помер­ти у своєму місті, біля гробу батька мого і матері моєї. Але ось, раб твій [син мій] Кимгам не­хай піде з господарем моїм, царем, і роби з ним, як тобі вгодно. ³⁸ І сказав цар: нехай іде зі мною Ким­гам, і я зроблю для нього, що тобі вгодно; і все, чого б не побажав ти від мене, я зроблю для тебе. ³⁹ І пере­йшов весь народ Йордан, і цар також. І поцілував цар Верзеллія і благословив його, і він повернувся в місце своє. ⁴⁰ І вирушив цар у Галгал, рушив з ним і Кимгам; і весь народ юдейський проводжав царя, і половина народу ізраїльського. ⁴¹ І ось, усі ізраїльтяни прийшли до царя і сказали цареві: навіщо брати наші, мужі Іудині, викрали тебе і провели царя і дім його і всіх людей Давида з ним через Йордан? ⁴² І відповіли всі мужі Іудині ізраїльтянам: тому, що цар ближній нам; і через що сердитися вам на це? Хіба ми що-небудь з’їли в царя, або одержали від нього подарунки? [Або від податків звільнив він нас?] ⁴³ І відповіли ізраїльтяни мужам Іудиним і сказали: ми десять частин у царя, також і в Давида ми більше, ніж ви; [ми первісток, а не ви;] навіщо ж ви принизили нас? Чи не нам належало перше слово про те, щоб повернути нашого царя? Але слово мужів Іудиних було сильнішим, ніж слово ізраїльтян.

Глава 20

¹ Там випадково знаходилася одна негідна людина, на ім’я Савей, син Бихри, веніамитянин; він засурмив трубою і сказав: немає нам частини у Давида, і немає нам частки у сині Ієссеєвому; усі по наметах своїх, ізраїльтяни! ² І відокремилися всі ізраїльтяни від Давида і пішли за Савеєм, сином Бихри; юдеї ж залишилися на боці царя свого, від Йордану до Єрусалима. ³ І прийшов Давид у свій дім в Єрусалимі, і взяв цар десять дружин наложниць, яких він залишав стерегти дім, і помістив їх в особливий дім під нагляд, і утримував їх, але не ходив до них. І утримувалися вони там до дня смер­ти своєї, живучи як вдови. ⁴ І сказав Давид Амессаю: склич до мене юдеїв протягом трьох днів і сам з’явися сюди. ⁵ І пішов Амессай скликати юдеїв, але забарився більше призначеного йому часу. ⁶ Тоді Давид сказав Авессі: тепер наробить нам зла Савей, син Бихри, більше, ніж Авессалом; візьми ти слуг господаря твого і переслідуй його, щоб він не зна­йшов собі укріплених міст і не сховався від очей наших. ⁷ І ви­йшли за ним люди Іоавові, і хелефеї і ­фелефеї, і всі хоробрі пішли з Єрусалима переслідувати Савея, си­на Бихри. ⁸ І коли вони були поблизу великого каменя, біля Гаваона, то зустрівся з ними Амессай. Іоав був одягнений у військовий одяг свій і оперезаний мечем, що висів при стег­ні в піхвах і який легко виходив з них і входив. ⁹ І сказав Іоав Амессаю:­ чи здоровий ти, брате мій? І взяв Іоав правою рукою Амессая за боро­ду, щоб поцілувати його. ¹⁰ Амессай же не остерігався меча, що був у руці Іоава, і той уразив його ним у живіт, так що випали нутрощі його на землю, і не повторив йому удару, і він помер. Іоав і Авесса, брат його, погналися за Савеєм, сином Бихри. ¹¹ Один зі слуг Іоавових стояв над Амессаєм і говорив: той, хто відданий Іоаву і хто за Давида, нехай іде за Іоавом! ¹² Амессай же [мерт­вий] лежав у крові серед дороги; і той чоловік, побачивши, що весь народ зупиняється над ним, стягнув Амессая з дороги в поле і накинув на нього одяг, оскільки він бачив, що кожен, хто минав, зупинявся над ним. ¹³ Але коли він був стягнутий з дороги, то весь народ ізраїльський пішов слідом за Іоавом переслідувати Савея, сина Бихри. ¹⁴ А він про­йшов через усі коліна Ізраїльські до Авела-Беф-Мааха і через весь Берим; і [всі жителі міст] збиралися і йшли за ним. ¹⁵ І прийшли й обложили його в Авелі-Беф-Мааху; і насипали вал перед містом і підступили до стіни, і всі люди, які були з Іоавом, намагалися зруйнувати сті­ну. ¹⁶ Тоді одна розумна жінка закричала зі стіни міста: послухайте, послухайте, скажіть Іоаву, щоб він пі­дійшов сюди, і я поговорю з ним. ¹⁷ І підійшов до неї Іоав, і сказала жінка: чи ти Іоав? І сказав: я. Вона сказала: послухай слів раби твоєї. І сказав він: слухаю. ¹⁸ Вона сказала: колись говорили: «хто хоче запитати, запитай в Авелі»; і так вирішували справу. [Чи залишилися такі, які вирішили бути вірними ізраїльтянами? Нехай запитають в Авелі: чи залишилися?] ¹⁹ Я з мирних, вірних міст Ізраїля; а ти хочеш знищити місто, і притому матір­ [міст] в Ізраїлі; для чого тобі руйнувати насліддя Господнє? ²⁰ І відповів Іоав і сказав: нехай не буде цього­ від мене, щоб я знищив або зруйнував! ²¹ Це не так; але чоловік з гори Єфремової, на ім’я Савей, син Бихри, підняв руку свою на царя Давида; видайте мені його одного, і я відступлю від міста. І сказала жінка Іоаву: ось, голова його буде тобі кинута зі стіни. ²² І пішла жінка до всього народу зі своїм розумним словом [і говорила до всього міста, щоб відтяти голову Савею, синові Бихри]; і відтяли голову Савею, синові Бихри, і кинули Іоаву. Тоді [Іоав] засурмив трубою, і розійшлися від міста всі [люди] по своїх наметах; Іоав же повернувся в Єрусалим до царя. ²³ І був Іоав поставлений над усім військом ізраїльським, а Ванея, син Іодаїв, — над хелефеями і над фелефеями; ²⁴ Адорам — над збиранням податків; Іосафат, син Ахилуда, — діловодом; ²⁵ Суса — писарем; Садок і Авиафар — священиками; ²⁶ також і Іра іаритянин був священиком у Давида.

Глава 21

¹ Був голод на землі у дні Давида три роки, рік за роком. І запитав Давид Господа. І сказав Гос­подь: це заради Саула і кровожер­ливого дому його, за те, що він умерт­вив гаваонитян. ² Тоді цар покликав гаваонитян і говорив з ними. Гавао­нитяни були не із синів Ізраїлевих, але із залишків аморреїв; ізраїльтяни ж дали їм клятву, але Саул хотів знищити їх через ревність свою за нащадків Ізраїля й Іуди. ³ І сказав Давид гаваонитянам: що мені зробити для вас, і чим примирити вас, щоб ви благословили насліддя Господнє? ⁴ І сказали йому гаваонитяни: не потрібно нам ні срібла, ні золота від Саула, або від дому його, і не потрібно нам, щоб умертвили когось в Ізраїлі. Він сказав: чого ж ви хочете? я зроблю для вас. ⁵ І сказали вони царю: того чоловіка, який губив нас і хотів знищити нас, щоб не було нас у жодному з наділів Ізраїлевих, — ⁶ з його нащадків видай нам сім чоловік, і ми повісимо їх [на сонці] перед Господом біля Гиви Саула, обраного Господом. І сказав цар: я видам. ⁷ Але пощадив цар Мем­фивосфея, сина Іонафана, сина Са­у­­ло­вого, заради клятви ім’ям Гос­под­нім, яка була між ними, між Да­видом та Іонафаном, сином Сауловим. ⁸ І взяв цар двох синів Рицпи, дочки Айя, яка народила Саулу Армона і Мемфивосфея, і п’ять синів Мелхоли, дочки Саулової, яких вона народила Адриелу, синові Вер­зеллія з Мехоли, ⁹ і віддав їх у руки гаваонитян, і вони повісили їх [на сонці] на горі перед Господом. І загинули всі сім разом; вони умертвлені в пер­ші дні жнив, на початку жнив ячменю. ¹⁰ Тоді Рицпа, дочка Айя, взяла ряднину і розстелила її для себе на тій горі і сиділа від початку жнив до того часу, поки не полилися на них води Божі з неба, і не допускала доторкатися до них птахам небес­ним вдень і звірам польовим уночі. ¹¹ І донесли Давиду, що зробила Риц­па, дочка Айя, наложниця Саула. [І зотліли вони; і взяв їх Дан, син Іої, з нащадків велетнів.] ¹² І пішов Давид і взяв кістки­ Саула і кістки Іонафана, сина його, у жителів Іави­са галаадського,­ які таємно взяли їх із площі Беф-Сана, де вони були повішені филистимлянами, коли убили филистимляни Саула на Гелвуї. ¹³ І переніс він звідти кістки Са­ула і кістки Іонафана, сина його; і зібрали кістки повішених [на сонці]. ¹⁴ І поховали кістки Саула та Іонафана, сина його, [і кіст­ки повішених на сонці] у землі Веніаміновій, у Цела, у гробі Киса, батька його. І зробили все, що повелів цар, і змилостивився Бог над країною після того.

¹⁵ І почалася знову війна між фи­листимлянами й ізраїльтянами. І ви­йшов Давид і слуги його з ним, і воювали з филистимлянами; і Давид втомився. ¹⁶ Тоді Ієсвий, один з нащадків рефаїмів, у якого спис був вагою в триста сиклів міді і який був оперезаний новим мечем, хотів уразити Давида. ¹⁷ Але йому допоміг Авесса, син Саруїн, [і врятував Давида Авесса] і вразив филистимлянина й умертвив його. Тоді люди Давидові поклялися, говорячи: не вийдеш ти більше з нами на війну, щоб не погас світильник Ізраїля. ¹⁸ По­­тім була знову війна з фили­с­тим­лянами в Гобі; тоді Совохай хушатянин убив Сафута, одного з нащадків рефаїмів. ¹⁹ Була й інша бит­ва у Гобі; тоді убив Елханан, син Ягаре-Оргима­ вифлеємського, Голіафа гефянина, у якого ратище списа було, як навій у ткачів. ²⁰ Була ще битва біля Гефи; і був там один чоловік високий на зріст, який мав по шість паль­ців на руках і на ногах, усього двад­цять чотири, також з нащадків рефаїмів, ²¹ і він паплюжив ізраїльтян; але його убив Іонафан, син Сафая, брата Давидового. ²² Ці чотири були з роду рефаїмів у Гефі, і вони загинули від руки Давида і слуг його.

Глава 22

¹ І заспівав Давид пісню Господу в день, коли Господь визволив його від руки усіх ворогів його і від руки Саула, і сказав: ² Господь — твердиня моя і кріпкість моя і спаситель мій. ³ Бог мій — скеля моя; на Нього я уповаю; щит мій, ріг спасіння мого, огородження моє і притулок мій; Спасителю мій, від лих Ти визволив мене! ⁴ Закличу Господа всехвального і від ворогів моїх спасуся. ⁵ Обняли мене хвилі смерти, і потоки беззаконня устрашили мене; ⁶ кайдани пекла облягли мене, і сіті смерти обплутали мене. ⁷ Але в тісноті моїй я прикликав Господа і до Бога мого воззвав, і Він почув із [святого] чертога Свого голос мій, і волання моє дійшло до слуху Його. ⁸ Затряслася, захиталася земля, здригнулися і стряслися основи небес, бо розгнівався [на них Господь]. ⁹ Піднявся дим від гніву Його і з вуст Його вогонь, що поїдає; розпечені вуглини сипалися від Нього. ¹⁰ Нахилив Він небеса і зійшов; і морок під ногами Його; ¹¹ і возсів на херувимах, і полетів, і понісся на крилах вітру; ¹² і мороком покрив Себе, як сінню, згустивши води хмар небесних; ¹³ від блискання перед Ним розпалювалися вуглини вогненні. ¹⁴ Загримів з небес Господь, і Всевиш­ній дав глас Свій; ¹⁵ пустив стріли і розсіяв їх; [блиснув] блискавкою і знищив їх. ¹⁶ І відкрилися джерела моря, оголилися основи всесвіту від грізного гласу Господа, від подуву духу гніву Його. ¹⁷ Простер Він руку з висоти і взяв мене, і вивів мене з вод великих; ¹⁸ визволив мене від ворога мого сильного, від ненависників моїх, які були сильніші за мене. ¹⁹ Вони повстали на мене в день біди моєї; але Господь був опорою для мене ²⁰ і вивів мене на прос­торе місце, визволив мене, бо Він благоволить до мене. ²¹ Воздав мені Господь за правдою моєю, за чистотою рук моїх нагородив мене. ²² Бо я зберігав путі Господа і не був нечестивим перед Богом моїм, ²³ бо всі заповіді Його переді мною, і від уставів Його я не відступав, ²⁴ і був непорочним перед Ним, і остерігався, щоб не згрішити мені. ²⁵ І воздав мені Господь за правдою моєю, за чистотою моєю перед очима Його. ²⁶ З милостивим Ти чиниш милостиво, з мужем щирим — щиро, ²⁷ з чис­тим — чисто, а з лукавим — за лукавством його. ²⁸ Людей пригноблених Ти спасаєш і поглядом Своїм при­­ни­жуєш гордовитих. ²⁹ Ти, Господи, сві­тильник мій; Господь просвічує тем­­­­ряву мою. ³⁰ З Тобою я вражаю військо; з Богом моїм піднімаюся на стіну. ³¹ Бог! — непорочна путь Його, чисте слово Господа, щит Він для всіх, які надіються на Нього. ³² Бо хто Бог, крім Господа, і хто захист, крім Бога нашого? ³³ Бог підперезує мене силою, влаштовує мені вірну путь; ³⁴ робить ноги мої, як оленячі, і на висотах поставляє мене; ³⁵ нав­чає руки мої для битви і м’язи мої напружує, як мідний лук. ³⁶ Ти даєш мені щит спасіння Твого, і милість Твоя звеличує мене. ³⁷ Ти розширюєш крок мій піді мною, і не хитаються ноги мої. ³⁸ Я ганяюся за воро­гами моїми і знищую їх, і не повертаюся, доки не знищу їх; ³⁹ і знищую їх і вражаю їх, і не встають і падають під ноги мої. ⁴⁰ Ти підперезуєш мене силою для війни і знищуєш переді мною тих, хто повстає проти мене; ⁴¹ Ти повертаєш до мене тил ворогів моїх, і я знищую ненависників моїх. ⁴² Вони волають, але немає того, хто рятує, — до Господа, але Він не слухає їх. ⁴³ Я розвіюю їх, як порох зем­ний, як грязь вуличну мну їх і топчу­ їх. ⁴⁴ Ти визволив мене від заколоту народу мого; Ти зберіг мене, щоб бути мені главою над іноплемінниками; народ, якого я не знав, служить мені. ⁴⁵ Іноплемінники підлещуються переді мною; за чуткою про мене підкорюються мені. ⁴⁶ Іноплемінники блід­нуть і тремтять в укріп­леннях своїх. ⁴⁷ Живий Господь і бла­гословенний захисник мій! Нехай буде звеличений Бог, пристановище спасіння мого, ⁴⁸ Бог, Який мститься за мене і підкорює мені народи ⁴⁹ і визволяє мене від ворогів моїх! Над тими, що повстають проти мене, Ти підняв мене; від людини жорстокої Ти визволив ме­не. ⁵⁰ За те я буду славити Тебе, Гос­поди, між іноплемінниками і буду співати імені Твоєму, ⁵¹ що велично спасаєш царя Сво­го і, твориш милість помазаникові Своєму Давиду і потомству його повіки!

Глава 23

¹ Ось останні слова Давида, висловлювання Давида, сина Ієссеєвого, висловлювання мужа, поставленого високо, помазаника Бога Якова і солодкого співака Ізраїлевого: ² Дух Господній говорить у мені, і слово Його на язиці моєму. ³ Сказав Бог Ізраїлів, говорила про мене скеля Ізраїлева: той, хто воло­дарює над людьми, буде праведний, володарюючи в страху Божому. ⁴ І як на світанку ранковому, при сході сонця на безхмарному небі, від сяйва після дощу виростає трава з землі, ⁵ чи не так дім мій у Бога? Бо завіт вічний ук­лав Він зі мною, міцний і непоруш­ний. Чи не так виходить від Нього все спасіння моє і все бажання моє? ⁶ А нечестиві будуть, як викинуте терня, яке не беруть рукою; ⁷ але хто торкається його, озброюється залізом або деревом списа, і вогнем спалює його на місці.

⁸ Ось імена хоробрих у Давида: Ісбосеф ахаманитянин, головний із трьох; він підняв спис свій на вісімсот чоловік і вразив їх в один раз. ⁹ За ним Єлеазар, син Додо, сина Ахохи, із трьох хоробрих, які були з Давидом, коли вони осудженням викликали филистимлян, які зібралися на війну; ¹⁰ ізраїльтяни вийшли проти них, і він став і вражав филистимлян до того, що рука його стомилася і прилипла до меча. І дарував Господь у той день велику перемогу, і народ пішов за ним тільки для того, щоб оббирати вбитих. ¹¹ За ним Шамма, син Аги, гараритянин. Коли филистимляни зібралися у Фириї, де було поле, засіяне сочевицею, і народ побіг від филистимлян, ¹² то він став серед поля і зберіг його і вразив филистимлян. І дарував тоді Господь велику перемогу. ¹³ Троє цих головних із трид­цяти вождів пішли і ввійшли під час жнив до Давида в печеру Одоллам, коли юрби филистимлян стояли в до­лині рефаїмів. ¹⁴ Давид був тоді в укріпленому місці, а загін фили­стимлян — у Вифлеємі. ¹⁵ І захотів Давид пити, і сказав: хто напоїть мене водою з колодязя Вифлеємського, що біля воріт? ¹⁶ Тоді троє цих хоробрих пробилися крізь стан филистимський і почерпнули води з колодязя Вифлеємського, що біля воріт, і взяли і принесли Давиду. Але він не захотів пити її і вилив її у славу Господа, ¹⁷ і сказав: збережи мене Господи, щоб я зробив це! чи не кров це людей, які ходили з небезпекою для власного життя? І не захотів пити її. Ось що зробили ці троє хоробрих! ¹⁸ І Авесса, брат Іоава,­ син Саруїн, був головним із трьох; він убив списом своїм триста чоловік і був у славі у тих трьох. ¹⁹ Із трьох він був найзнатнішим і був начальником, але з тими трьома не рівняв­ся. ²⁰ Ванея, син Іодая, чоловіка хороб­рого, великий за ділами, з Кавцеїла; він уразив двох синів Ариїла моавитського; він же спустився й убив лева у рові в сніжний час; ²¹ він же убив одного єгиптянина, людину по­важну; у руці єгиптянина був спис, а він пішов до нього з палкою і відняв спис з руки єгиптянина, й убив його власним його списом: ²² ось що зробив Ванея, син Іодаїв, і він був у сла­ві у трьох хороб­рих; ²³ він був знат­­нішим тридцяти, але з тими трьома не рівнявся. І по­ставив його Давид найближчим виконавцем своїх наказів.

²⁴ [Ось імена сильних царя Давида:] Асаїл, брат Іова, — у числі тридцяти; Елханан, син Додо, з Вифлеєма, ²⁵ Шамма хародитянин, Елика хародитянин, ²⁶ Херец палтитянин, Іра, син Ікеша, фекоїтянин, ²⁷ Евиезер анафофянин, Мебуннай хушатянин, ²⁸ Цалмон ахохитянин, Магарай нетофафянин, ²⁹ Хелев, син Баани, нетофафянин, Іттай, син Рибая, з Ги­ви синів Веніамінових, ³⁰ Ванея пирафонянин, Іддай з Нахле-Гааша, ³¹ Ави-Албон арбатитянин, Азмавет бархюмитянин, ³² Елияхба шаалбонянин; із синів Яшена — Іонафан, ³³ Шама гараритянин, Ахиам, син Шарара, араритянин, ³⁴ Елифелет, син Ахасбая, сина Магахати, Елиам, син Ахитофела, гилонянин, ³⁵ Хец­рай кармилитянин, Паарай арбитянин, ³⁶ Ігал, син Нафана, з Цоби, Бані гадитянин, ³⁷ Целек аммонитянин, Нахарай беротянин, зброєносець Іоава, сина Саруї, ^{3 8} Іра ітритянин, Гареб ітритянин, ³⁹ Урія хеттеянин. Усіх тридцять сім.

Глава 24

¹ Гнів Господній знову запалав на ізраїльтян, і побудив він проти них Давида сказати: піди, порахуй Ізраїля й Іуду. ² І сказав цар Іоаву воєначальникові, який був при ньому: пройди по всіх колінах Ізраїлевих [і Іудиних] від Дана до Вирсавії, і порахуй народ, щоб знати мені кількість народу. ³ І сказав Іоав царю: Господь Бог твій нехай примножить стільки народу, скільки є, і ще у сто разів стільки, а очі госпо­даря мого царя нехай побачать це; але для чого господар мій цар бажає цієї справи? ⁴ Але слово царя до Іоава і воєначальників перемогло; і пішов Іоав з воєначальниками від царя рахувати народ ізраїльський. ⁵ І перейшли вони Йордан і зупинилися в Ароері, на правому боці міста, що серед долини Гадової, до Іазера; ⁶ і прийшли в Галаад і в зем­лю Тахтим-Ходши; і прийшли в Дан-Яан і обійшли Сидон; ⁷ і прийшли до укріплення Тира і в усі міс­та хивеян і хананеян і вийшли на південь Юдеї у Вирсавію; ⁸ і обійшли­ всю землю і прийшли через дев’ять місяців і двадцять днів у Єрусалим. ⁹ І подав Іоав список народного перепису царю; і виявилося, що ізраїльтян було вісімсот тисяч чоловіків сильних, здатних до війни, а юдеян п’ятсот тисяч.

¹⁰ І здригнулося серце Давидове після того, як він порахував народ. І сказав Давид Господу: тяжко згрішив я, вчинивши так; і нині молю Тебе, Господи, прости гріх раба Твого, бо вкрай нерозумно зробив я. ¹¹ Коли Давид устав на другий день ранком, то було слово Господа до Гада пророка, прозорливця Давида: ¹² піди і скажи Давиду: так говорить Господь: три покарання пропоную Я тобі; вибери собі одне з них, яке звершилося б над тобою. ¹³ І прийшов Гад до Давида, і сповістив йо­­му,­­ і сказав йому: обирай собі, чи бу­ти голоду в країні твоїй сім років, чи щоб ти три місяці бігав від ворогів твоїх, і вони переслідували тебе, чи щоб упродовж трьох днів була моровиця в країні твоїй? тепер розсуди і виріши, що мені відповісти Тому, Хто по­слав мене. ¹⁴ І сказав Давид Гадові: тяжко мені дуже; але нехай упаду я в руки Господа, бо велике мило­сердя Його; тільки б у руки людські не впасти мені. [І обрав собі Давид моровицю під час жнив пшениці.] ¹⁵ І послав Господь моровицю на ізраїльтян від ранку до призначеного часу; [і почалася моровиця в на­роді] і померло з народу, від Дана до Вир­савії, сімдесят тисяч чоловік. ¹⁶ І про­стяг ангел [Божий] руку свою на Єрусалим, щоб спус­тошити його; але Господь пожалів про біду і сказав ангелові, який уражав народ: досить, тепер опусти­ руку твою. Ангел же Гос­подній був то­ді біля току Орни ієву­сеянина.­ ¹⁷ І сказав Давид Господу, коли побачив ан­гела, який уражав народ, говорячи: ось, я згрішив, я [пастир] вчинив­ беззаконно; а ці вів­ці, що зробили вони? нехай же рука Твоя обернеться на мене і на дім батька мого. ¹⁸ І прийшов у той день Гад до Давида і сказав: іди, постав жертовник Господу на току Орни ієву­сеянина. ¹⁹ І пішов Давид за словом Гада [пророка], як повелів Господь. ²⁰ І глянув­ Орна і побачив царя і слуг його, які йшли до нього, і вийшов Орна й уклонився­ цареві лицем своїм до зем­лі. ²¹ І сказав Орна: навіщо прийшов господар мій цар до раба свого? І сказав Давид: купити в тебе тік для спо­руд­ження жер­товника Господу, щоб при­пинилось ураження народу. ²² І сказав Орна Давиду: нехай візьме і принесе в жерт­ву, господар мій, цар, що йому вгодно. Ось воли для всепалення і вози й упряж волова на дрова. ²³ Все це, царю, Орна віддає цареві. Ще сказав Орна царю: Господь Бог твій нехай буде милостивим до тебе! ²⁴ Але цар сказав Орні: ні, я заплачу́ тобі, що коштує, і не принесу Гос­поду Бо­гу моєму жертви,­ взятої задарма. І купив Давид тік і волів за п’ятдесят сиклів срібла. ²⁵ І спорудив там Давид жертовник Господу і приніс всепалення і мирні жертви. [Потім Соломон розширив жертовник, бо він був малий.] І змилостивився Гос­подь над країною, і припинилось ураження ізраїльтян.

* У євреїв: «Перша Самуїла».

Глава: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31

Глава 1

¹ Був один чоловік з Рамафаїм-Цофима, з гори Єфремової, ім’я йому Елкана, син Ієрохама, сина Ілія, сина Тоху, сина Цуфа, — ефрафянин; ² у нього були дві дружини: ім’я однієї Анна, а ім’я другої Феннана; у Феннани були діти, у Анни ж не було дітей. ³ І ходив цей чоловік з міста свого у визначені дні поклонятися і приносити жертву Гос­поду Саваофу в Силом; там були [Ілій і] два сини його, Офні та Финеєс, священиками Господа.

⁴ У той день, коли Елкана приносив жертву, давав Феннані, дружині своїй, і всім синам її і дочкам її частини; ⁵ Анні ж давав частину особ­ливу, [тому що в неї не було дітей], бо любив Анну [більше, ніж Феннану], хоча Господь закрив утробу її. ⁶ Суперниця її сильно засмучувала її, спонукуючи її до нарікання на те, що Господь закрив утробу її. ⁷ Так бувало щороку, коли ходила вона в дім Господній; та засмучувала її, а ця плакала [і нарікала] і не їла. ⁸ І сказав їй Елкана, чоловік її: Анно! [Во­на відповіла йому: ось я. І сказав їй:] чого ти плачеш і чому не їси, і від чого сумує серце твоє? чи не краще я для тебе за десять синів? ⁹ І встала Анна після того, як вони їли і пили в Силомі, [і стала перед Господом]. Ілій же священик сидів тоді на сідалищі біля входу в храм Господній. ¹⁰ І була вона в скорботі душі, і молилася Господу, і гірко плакала, ¹¹ і дала обітницю, говорячи: Гос­поди [Всемогутній Боже] Саваофе! якщо Ти зглянешся на скорботу раби Твоєї і згадаєш про мене, і не забудеш раби Твоєї і даси рабі Твоїй дитя чоловічої статі, то я віддам його Гос­поду [у дар] на всі дні життя його, [і вина і сикера не буде він пити,] і бритва не торкнеться голови його. ¹² Тим часом як вона довго молилася перед Господом, Ілій дивився на вуста її; ¹³ і оскільки Анна говорила у серці своєму, а вуста її тільки рухалися, і не було чутно голосу її, то Ілій вважав її п’яною. ¹⁴ І сказав їй Ілій: доки ти будеш п’яною? витверезься від вина твого [і йди від лиця Господнього]. ¹⁵ І відповіла Анна, і сказала: ні, господарю мій; я — дружина, скорботна духом, вина і сикера я не пила, але виливаю душу мою перед Господом; ¹⁶ не вважай рабу твою негідною жінкою, бо від великої печалі моєї і від скорботи моєї я говорила досі. ¹⁷ І відповів Ілій і сказав: іди з миром, і Бог Ізраїлів виконає прохання твоє, чого ти просила в Нього. ¹⁸ Вона ж сказала: нехай знайде раба твоя милість в очах твоїх! І пішла вона в дорогу свою, і їла, і лице її не було вже сумним, як колись. ¹⁹ І встали вони вран­ці, і поклонилися перед Господом, і повернулися, і прийшли в дім свій у Раму. І пізнав Елкана Анну, дружину свою, і згадав про неї Господь. ²⁰ Через деякий час зачала Анна і народила сина і дала йому ім’я: Самуїл, бо, [говорила вона], від Господа [Бога Саваофа] я виблагала його. ²¹ І пішов чоловік її Елкана і вся родина його [у Силом] принести річну жертву Господу й обітниці свої [і всі десятини від землі своєї]. ²² Анна ж не пішла [з ним], сказавши чоловіку своєму: коли дитя відняте буде від грудей і підросте, тоді я відведу його, і він явиться перед Господом і залишиться там назавжди. ²³ І сказав їй Елкана, чоловік її: роби, що тобі вгодно; залишайся, доки не вигодуєш його грудьми; тільки нехай утвердить Господь слово, [що вийшло з вуст твоїх]. І залишилася дружина його, і годувала грудьми сина свого, доки не вигодувала.

²⁴ Коли ж вигодувала його, пішла з ним у Силом, взявши три тельці [і хліби] і одну ефу борошна і міх вина, і прийшла в дім Господа в Силом, [і хлопчик з нею]; хлопчик же був ще дитя. ²⁵ [І привели його перед лице Господа; і приніс батько його жертву, яку приносив Господу у встановлені дні. І привели отрока] і закололи тельця; і привела отрока [Анна мати] до Ілія ²⁶ і сказала: о, господарю мій! нехай живе ду­ша твоя, господарю мій! я — та сама жінка, що тут при тобі стояла і молилася Господу; ²⁷ про це дитя мо­ли­лася я, і виконав мені Господь про­хання моє, чого я просила в Нього; ²⁸ і я віддаю його Господу на всі дні життя його, служити Господу. І поклонилася там Господу.

Глава 2

¹ І молилася Анна і говорила: зраділо серце моє в Господі; піднісся ріг мій у Бозі моєму; широко розкрилися вуста мої на ворогів моїх, бо я радію у спасінні Твоєму. ² Немає настільки святого, як Господь; бо немає іншого, крім Тебе; і немає твердині, як Бог наш. ³ Не примножуйте розмов гордовитих; зухвалі слова нехай не виходять з уст ваших; бо Господь є Бог відання,­ і діла в Нього зважені. ⁴ Лук сильних переломлюється, а немічні перепоясуються силою; ⁵ ситі працюють за хліб, а голодні відпочивають; навіть неплідна народжує сім разів, а багатодітна знемагає. ⁶ Господь умертвляє і оживляє, спускає до пекла і возводить; ⁷ Господь робить убогими і збагачує, принижує і піднімає. ⁸ З пороху піднімає Він бідного, із бруду піднімає убогого, посаджуючи з вельможами, і престіл слави дає їм у спадщину; бо у Господа основи землі, і Він утвердив на них вселенну. ⁹ Стопи святих Своїх Він оберігає, а беззаконні в темряві зникають; тому що не силою міцна людина. ¹⁰ Господь зітре противників Своїх; з небес загримить на них. [Господь святий. Нехай не хвалиться мудрий мудрістю своєю, і нехай не хвалиться сильний силою своєю, і нехай не хвалиться багатий ба­гатст­вом своїм, але хто бажає хвалитися, нехай хвалиться тим, що розуміє і знає Господа.] Господь буде судити краї землі, і дасть кріпкість цареві Своєму і піднесе ріг помазаника Свого.

¹¹ [І залишила Самуїла там перед Господом,] і пішов Елкана в Раму в дім свій, а отрок залишився служити­ Господу при Ілії священику. ¹² Сини ж Ілія були люди негідні; вони не знали Господа ¹³ і обов’язків священиків стосовно до народу. Коли хто приносив жертву, слуга священиків, приходив під час варіння м’яса, з виделкою в руці своїй ¹⁴ і опускав її в казан, або в каструлю, або на сковороду, або в горщик, і що вийме виделка, те брав собі священик. Так чинили вони з усіма ізраїльтянами, які приходили туди в Силом. ¹⁵ Навіть раніше, ніж спалювали жир, приходив слуга священичий і говорив тому, хто приносив жертву: дай м’яса на печеню священикові; він не візьме в тебе вареного м’яса, а дай сире. ¹⁶ І якщо хто говорив йому: нехай спалять раніше жир, як має бути, і потім візьми собі, скільки забажає душа твоя, то він говорив: ні, зараз же дай, а якщо ні, то силою візьму. ¹⁷ І гріх цих молодих людей був дуже великий перед Господом, тому що вони відвертали від жертвоприношень Господу. ¹⁸ Отрок же Самуїл служив перед Господом, одягаючи лляний ефод. ¹⁹ Верхній малий одяг робила йому мати його і приносила йому щорічно, коли при­ходила з чоловіком своїм для приношення належної жертви. ²⁰ І благословив Ілій Елкану і дружину його і сказав: нехай дасть тобі Господь дітей від дружини цієї замість даного, якого ти віддав Господу! І пішли вони в місце своє. ²¹ І відвідав Господь Анну, і зачала вона і народила ще трьох синів і двох дочок; а отрок Самуїл зростав у Господа.

²² Ілій же був дуже старим і чув усе, як поводяться сини його з усіма ізраїльтянами, і що вони сплять з жінками, які збираються біля входу в скинію зібрання. ²³ І сказав їм: для чого ви робите такі справи? бо я чую про недобрі вчинки ваші від усього народу [Господнього]. ²⁴ Ні, діти мої, недобрий поголос, який я чую [про вас, не робіть так, бо недоб­рий поголос, який я чую]; ви розбещуєте народ Господній; ²⁵ якщо згрішить людина проти людини, то помоляться за неї Богу; якщо ж людина згрішить проти Господа, то хто буде заступником за неї? Але вони не слухали голосу батька свого, бо Господь вирішив уже віддати їх на смерть.

²⁶ Отрок же Самуїл все більше і більше входив у вік і у благовоління в Господа й у людей. ²⁷ І прийшов чоловік Божий до Ілія і сказав йому: так говорить Господь: чи не відкрив­ся Я дому батька твого, коли вони були ще в Єгипті, у домі фараона? ²⁸ І чи не обрав його з усіх колін Ізраїлевих Собі у священика, щоб він піднімався до жертовника Мого, щоб курив фіміам, щоб носив ефод переді Мною? І чи не дав Я дому батька твого від усіх вогнем спалюваних жертв синів Ізраїлевих? ²⁹ Для чого ж ви топчете ногами жертви Мої і хлібні приношення Мої, які заповів Я для оселі Моєї, і для чого ти віддаєш перевагу синам своїм переді мною, наповнюючи себе початками всіх приношень народу Мого — Ізраїля? ³⁰ Тому так говорить Господь Бог Ізраїлів: Я сказав тоді: «дім твій і дім батька твого будуть ходити перед лицем Моїм повік». Але тепер говорить Господь: нехай не буде так, тому що Я прославлю тих, що прославляють Мене, а ті, що знеславлюють Мене, будуть осоромлені. ³¹ Ось, настають дні, в які Я підсічу силу твою і силу дому батька твого, так що не буде старця в домі твоєму [ніколи]; ³² і ти будеш бачити біду дому Мого, при всьому тому, що Гос­подь благодіє Ізраїлю, і не буде в домі твоєму старця в усі дні, ³³ Я не відкину усіх твоїх від жертовника Мого, щоб томити очі твої і мучити душу твою; але всі нащадки дому твого будуть помирати в середніх літах. ³⁴ І ось тобі знамення, що буде з двома синами твоїми, Офні та Фи­неєсом: обоє вони помруть в один день. ³⁵ І поставлю Собі священика вірного; він буде чинити за серцем Моїм і за душою Моєю; і дім його зроблю твердим, і він буде ходити перед помазаником Моїм в усі дні; ³⁶ і всякий, хто залишився з дому твого, прийде кланятися йому за геру срібла і шматок хліба і скаже: «зарахуй мене до якої-небудь левитської посади, щоб мати їжу».

Глава 3

¹ Отрок Самуїл служив Господу при Ілії; слово Господнє було рід­кісним у ті дні, видіння були не час­то. ² І було в той час, коли Ілій лежав­ на своєму місці, — очі ж його почали склеплятися, і він не міг бачити, — З і світильник Божий ще не погас, і Самуїл лежав у храмі Господньому, де ковчег Божий; ⁴ воззвав Господь до Самуїла: [Самуїле, Самуїле!] І відповів він: ось я! ⁵ І побіг до Ілія і сказав: ось я! ти кликав мене. Але той сказав: я не кликав тебе; йди назад, лягай. І він пішов і ліг. ⁶ Але Господь удруге воззвав до Самуїла: [Самуїле, Самуїле!] Він встав і прийшов до Ілія вдруге, і сказав: ось я! ти кликав мене. Але той сказав: я не кликав тебе, сину мій; іди назад, лягай. ⁷ Самуїл ще не знав тоді голосу Господа, і ще не відкривалося йому слово Господнє. ⁸ І воззвав Господь до Самуїла ще втретє. Він встав і прийшов до Ілія і сказав: ось я! ти кликав мене. Тоді зрозумів Ілій, що Господь кличе отрока. ⁹ І сказав Ілій Самуїлу: піди назад і лягай, і коли [Той, Хто кличе] покличе тебе, ти скажи: говори, Господи, бо чує раб Твій. І пішов Самуїл і ліг на місці своєму. ¹⁰ І прийшов Господь, і став, і воззвав, як у той і інший раз: Саму­їле, Самуїле! І сказав Самуїл: говори,­ [Господи,] бо чує раб Твій. ¹¹ І ска­зав Господь Самуїлу: ось, Я зроблю діло в Ізраїлі, про яке хто почує, у того задзвенить в обох вухах; ¹² у той день Я виконаю над Ілієм усе те, що Я говорив про дім його; Я почну і закінчу; ¹³ Я оголосив йому, що Я покараю дім його навіки за ту про­ви­ну,­ що він знав, як сини його нечестять, і не зупиняв їх; ¹⁴ і тому клянуся дому Ілія, що провина дому Ілієвого не загладиться ні жертвами, ні приношеннями хлібними повік. ¹⁵ І спав Самуїл до ранку, [і встав рано] і відчинив двері дому Господнього; і боявся Самуїл оголосити видіння це Ілію. ¹⁶ Але Ілій покликав Самуїла і сказав: сину мій Самуїле! Той сказав: ось я! ¹⁷ І сказав Ілій: що сказано тобі? не приховуй від мене; те і те зробить з тобою Бог, і ще більше зробить, якщо ти приховаєш від мене що-небудь із усього того, що сказано тобі. ¹⁸ І оголосив йому Самуїл усе і не приховав від нього нічого. Тоді сказав [Ілій]: Він — Господь; що Йому завгодно, те нехай сотворить.

¹⁹ І підріс Самуїл, і Господь був з ним; і не залишилося жодне зі слів його не сповненим. ²⁰ І дізнався весь Ізраїль від Дана до Вирсавії, що Самуїл удостоєний бути пророком Господнім. ²¹ І продовжував Господь являтися в Силомі після того, як відкрив Себе Самуїлу в Силомі через слово Господнє. [Й упевнилися в усьому Ізраїлі, від краю до краю землі, що Самуїл є пророк Господній. Ілій же дуже постарів, а сини його продовжували ходити беззаконними путями своїми перед Господом.]

Глава 4

¹ [І зібралися филистимляни во­­ювати з ізраїльтянами.] І було слово Самуїла до всього Ізраїля. І ви­­ступили ізраїльтяни проти фили­стим­­лян на війну і розташувалися станом­ при Авен-Езері, а филистим­ляни розташувалися при Афеку. ² І ви­­ши­кувалися филистимляни проти ізраїльтян, і відбулася битва, і були вражені ізраїльтяни филистим­ля­нами, які побили на полі битви близько чотирьох тисяч чоловік. ³ І прийшов народ у стан; і сказали старійшини Ізраїлеві: за що вразив нас Господь сьогодні перед филистимлянами? візьмемо собі з Силома ковчег завіту Господнього, і він піде серед нас і врятує нас від руки ворогів наших. ⁴ І послав народ у Силом, і принесли звідти ковчег завіту Господа Саваофа, Який сидить на херувимах; а ковчег завіту Божого супроводжували і два сини Ілієві, Офні та Финеєс. ⁵ І коли прибув ковчег завіту Господнього в стан, весь Ізраїль підняв такий сильний крик, що земля стогнала. ⁶ І почули филистимляни шум вигуків і сказали: від чого такі голосні вигуки в стані євреїв? І дові­далися, що ковчег Господній прибув у стан. ⁷ І злякалися филистимляни, бо сказали: Бог той прийшов до них у стан. І сказали: горе нам! тому що не бувало подібного ні вчора, ні третього дня; ⁸ горе нам! хто визволить нас від руки цього сильного Бога? Це — той Бог, Який уразив єгиптян усякими карами в пустелі; ⁹ зміцніться і будьте мужніми, филистимляни, щоб вам не бути в поневоленні у євреїв, як вони у вас у поневоленні; будьте мужніми й воюйте з ними. ¹⁰ І воювали филистим­ляни, і вражені були із­раїль­тяни,­ і кожен побіг у намет свій, і була поразка дуже велика, і впало з ізраїльтян тридцять тисяч піших. ¹¹ І ковчег Божий був узятий, і два сини Ілієві, Офні та Финеєс, померли. ¹² І по­­біг один веніамитянин з місця битви і прийшов у Силом у той самий день; одяг на ньому був розідраний і порох на голові його. ¹³ Коли прийшов він, Ілій сидів на сідалищі при дорозі бі­ля воріт і дивився, тому що серце йо­го тремтіло за ковчег Божий. І коли чоловік той прийшов і оголосив у місті, то голосно застогнало все місто. ¹⁴ І почув Ілій звуки крику і сказав: від чого такий шум? І негайно підійшов чоловік той і сповістив Ілію. ¹⁵ Ілій був тоді дев’я­но­ста восьми років; і очі його по­меркли, і він не міг бачити. ¹⁶ І сказав той чо­ловік Ілію: я прийшов зі стану, сьо­годні ж я прибіг з місця битви. І сказав Ілій: що відбулося, сину мій? ¹⁷ І відповів вісник і сказав: побіг Ізраїль перед филистимлянами, і поразка велика відбулася в народі, і обидва сини твої, Офні та Финеєс, померли, і ковчег Божий взято. ¹⁸ Ко­ли згадав він про ковчег Божий, Ілій упав із сідалища горілиць біля воріт, зламав собі хребет і помер; бо він був старий і важкий. Був же він суддею Ізраїля сорок років. ¹⁹ Невіст­ка його, дружина Финеєсова, була вагітна вже перед пологами. І коли почула вона звістку про взяття ковчега Божого і про смерть свекра свого і чоловіка свого, то впала на коліна і народила, тому що приступили до неї болі її. ²⁰ І коли помирала вона, жінки, що стояли при ній, говорили їй: не бій­­ся,­ ти народила сина. Але вона не відповідала і не звертала уваги. ²¹ І назвала немовля: Іхавод*, сказавши: «відійшла слава від Ізраї­ля» — з узят­­тям ковчега Божого і [зі смер­­­тю]­ свекра її і чоловіка її. ²² Во­на ска­зала: відійшла слава від Ізраї­ля, бо взято ковчег Божий.

* Безславність.

Глава 5

¹ Филистимляни ж узяли ковчег Божий і принесли його з Авен-Езера в Азот. ² І взяли филистимляни ковчег Божий, і внесли його в храм Дагона, і поставили його поряд з Дагоном. ³ І встали азотяни вранці на другий день, і ось, Дагон лежить лицем своїм до землі перед ковчегом Господнім. І взяли вони Дагона і знову поставили його на своє місце. ⁴ І встали вони вранці наступного дня, і ось, Дагон лежить ниць на землі перед ковчегом Господнім; голова Дагона й [обидві ноги його й] обидві руки його [лежали] відсіченими, кожна окремо, на порозі, залишився тільки тулуб Дагона. ⁵ Тому жерці Дагонові й усі, хто приходить у капище Дагона в Азот, не ступають на поріг Дагонів до цього дня, [а переступають через нього]. ⁶ І тяжіла рука Господня над азотянами, і Він вражав їх і покарав їх болісними наростами, в Азоті й в околицях його, [а всередині країни розмножилися миші, і був у місті великий розпач]. ⁷ І побачили це азотяни і сказали: нехай не залишиться ковчег Бога Ізраїлевого у нас, бо тяжка рука Його і для нас і для Дагона, бога нашого. ⁸ І послали, і зібрали до себе усіх володарів филистимських, і сказали: що нам робити з ковчегом Бога Ізраїлевого? І сказали [гефяни]: нехай ковчег Бога Ізраїлевого перейде [до нас] у Геф. І відправили ковчег Бога Ізраїлевого у Геф. ⁹ Після того, як відправили його, була рука Господа на місті — жах дуже великий, і вразив Господь жителів міста від ма­лого до великого, і з’явилися на них нарости. ¹⁰ І відіслали вони ковчег Божий в Аскалон; і коли прийшов ковчег Божий в Аскалон, заво­лали аскалонитяни, говорячи: принесли до нас ковчег Бога Ізраїлевого, щоб умертвити нас і народ наш. ¹¹ І по­слали, і зібрали усіх володарів филистимських, і сказали: відішліть ковчег Бога Ізраїлевого; нехай він повернеться у своє місце, щоб не умертвив він нас і народ наш. Тому що смертельний жах був у всьому місті; дуже тяжіла рука Божа на них, [коли прийшов туди ковчег Бога Ізраїлевого]. ¹² І ті, які не померли, вражені були наростами, так що волання міста піднімалося до небес.

Глава 6

¹ І пробув ковчег Господній в об­­ласті Филистимській сім місяців, [і наповнилася земля та мишами]. ² І покликали филистимляни жерців і віщунів [і заклинателів] і сказали: що нам робити з ковчегом Господнім? навчіть нас, як нам повернути його у своє місце. ³ Ті сказали: якщо ви хочете повернути ков­чег [завіту Господа] Бога Ізраїлевого, то не повертайте його ні з чим, але принесіть Йому жертву за провину; тоді зцілитеся і дізнаєтеся, за що не відступає від вас рука Його. ⁴ І сказали вони: яку жертву за провину повинні ми принести Йому? Ті сказали: за числом володарів филистимських п’ять наростів золотих і п’ять мишей золотих; бо кара одна на усіх вас і на володарях ваших; ⁵ отже, зробіть зображення наростів ваших і зображення мишей ваших, які спустошують землю, і віддайте славу Богу Ізраїлевому; можливо, Він полегшить руку Свою над вами і над богами вашими і над землею вашою; ⁶ і для чого вам озлоблювати серце ваше, як озлобили серце своє єгиптяни і фараон? ось, коли Господь показав силу Свою над ни­ми, тоді вони відпустили їх, і ті пішли; ⁷ отже, візьміть, зробіть одну колісницю нову і візьміть двох корів, що вперше народили, на яких не було ярма, і впряжіть корів у колісницю, а телят їх відведіть від них додому; ⁸ і візьміть ковчег Господній, і поставте його на колісницю, а золоті речі, які принесете Йому в жертву за провину, покладіть в ящик збоку його; і відпустіть його, і нехай іде; ⁹ і дивіться, якщо він піде до країв своїх, до Вефсамиса, то він велике це зло зробив нам; якщо ж ні, то ми будемо знати, що не його рука вразила нас, а зробилося це з нами випадково. ¹⁰ І зробили вони так: і взяли двох пе́рвісток корів і впрягли їх у колісницю, а телят їх утримали вдома; ¹¹ і поставили ковчег Господа на колісницю і ящик з золотими мишами і зображеннями наростів. ¹² І пішли корови прямо на дорогу до Вефсамиса; однією дорогою йшли, йшли і мукали, але не ухилялися ні праворуч, ні ліворуч; володарі ж филистимські йшли слідом за ними до кордону Вефсамиса. ¹³ Жителі Вефсамиса жали тоді пшеницю в долині, і, глянувши, побачили ковчег Господній, і зраділи, що побачили його. ¹⁴ Колісниця ж прийшла на поле Ісуса вефсамитянина і зупинилася там; і був тут великий камінь, і розкололи колісницю на дрова, а корів принесли у всепалення Господу. ¹⁵ Левити зняли­ ковчег Господа і ящик, що був при ньому, в якому були золоті речі, і поставили на великому тому камені;­ жителі ж Вефсамиса принесли в той день всепалення і закололи жертви Господу. ¹⁶ І п’ять володарів филистимських бачили це і повернулися в той день в Аккарон. ¹⁷ Золоті ці нарости, які принесли филистимляни в жертву за провину Господу, бу­ли: один за Азот, один за Газу, один за Аскалон, один за Геф, один за Аккарон; ¹⁸ а золоті миші були за числом усіх міст филистимських — п’яти­ володарів, від міст укріплених і до відкритих сіл, до великого каменя, на якому поставили ковчег Господа і який знаходиться до цього дня на полі Ісуса вефсамитянина. ¹⁹ [Не зраділи сини Ієхонії серед мужів веф­самиських, що бачили ковчег Гос­по­да]. І вразив Він жителів Вефсамиса за те, що вони заглядали у ков­­чег Господа, і вбив з народу п’ятдесят тисяч сімдесят чоловік; і заплакав народ, тому що вразив Господь народ поразкою великою. ²⁰ І сказали жителі Вефсамиса: хто може стояти перед Господом, цим святим Богом? і до кого Він піде від нас? ²¹ І послали­ послів до жителів Кириаф-Іарима сказати: филистимляни повер­нули ковчег Господа; при­йдіть, візьміть його до себе.

Глава 7

¹ І прийшли жителі Кириаф-­Іа­рима, і взяли ковчег Господа, і принесли його в дім Аминадава, на пагорб, а Єлеазара, сина його, посвятили, щоб він охороняв ковчег Господа. ² З того дня, як залишився ковчег у Кириаф-Іаримі, минуло багато часу, років двадцять. І звернувся весь дім Ізраїлів до Господа. ³ І сказав Самуїл усьому дому Ізраїлевому, говорячи: якщо ви всім серцем своїм звертаєтеся до Господа, то вилучіть зі свого середовища богів іноземних і Астарт і спрямуйте серце ваше до Господа, і служіть Йому одному, і Він визволить вас від руки филистимлян. ⁴ І вилучили си­ни Ізраїлеві Ваала й Астарту і стали служити одному Господу. ⁵ І сказав Самуїл: зберіть усіх ізраїльтян у Массифу, і я помолюся за вас Госпо­ду. ⁶ І зібралися у Массифу, і черпали воду, і проливали перед Господом, і постились у той день, говорячи: згрішили ми перед Господом. І судив Самуїл синів Ізраїлевих у Массифі. ⁷ Коли ж почули филистимляни, що зібралися сини Ізраїлеві у Массифу, тоді пішли володарі филистимські на Ізраїля. Ізраїльтяни, почувши про те, злякалися филистимлян. ⁸ І сказали сини Ізраїлеві Самуїлу: не переставай взивати за нас до Господа Бога нашого, щоб Він урятував нас від руки филистимлян. [І сказав Самуїл: нехай не буде цього зі мною, щоб відступити від Господа Бога мого, і не взивати за вас у молитві!] ⁹ І взяв Самуїл одне ягня від сосків, і приніс його [із усім народом] у всепалення Господу, і воззвав Самуїл до Господа за Ізраїль, і почув його Господь. ¹⁰ І коли Самуїл підносив усепалення, филистимляни прийшли воювати з Ізраїлем. Але Господь прогримів у той день сильним громом над филистимлянами і навів на них жах, і вони були вражені перед Ізраїлем. ¹¹ І виступили ізраїльтяни з Массифи, і переслідували филистимлян, і вражали їх до місця під Вефхором. ¹² І взяв Самуїл один камінь, і поставив між Массифою і між Сеном, і назвав його Авен-Езер*, сказавши: до цього місця допоміг нам Господь. ¹³ Так упокорені були филистимляни, і не стали більше ходити в межі Ізраїлеві; і була рука Господня на филистимлянах в усі дні Самуїла. ¹⁴ І повернуті були Ізраїлю міста, які узяли филистимляни у Ізраїля, від Аккарона і до Гефи, і межі їхні звільнив Ізраїль від рук филистимлян, і був мир між Ізраїлем і аморреями.

¹⁵ І був Самуїл суддею Ізраїля в усі дні життя свого: ¹⁶ щорічно він ходив і обходив Вефиль, і Галгал і Массифу і судив Ізраїля в усіх цих місцях; ¹⁷ потім повертався в Раму; тому що там був дім його, і там судив він Ізраїля, і збудував там жертовник Господу.

* Камінь допомоги.

Глава 8

¹ Коли ж постарів Самуїл, то поставив синів своїх суддями над Ізраїлем. ² Ім’я старшому синові його Іоїль, а ім’я другому синові його Авия; вони були суддями у Вирсавії. ³ Але сини його не ходили путями його, а ухилилися в користь і брали подарунки, і судили неправдиво. ⁴ І зібралися усі старійшини Ізраїля, і прийшли до Самуїла в Раму, ⁵ і сказали йому: ось, ти постарів, а сини твої не ходять путями твоїми; отже, постав над нами царя, щоб він судив нас, як в інших народів. ⁶ І не сподобалося слово це Самуїлу, коли вони сказали: дай нам царя, щоб він судив нас. І молився Самуїл Господу.

⁷ І сказав Господь Самуїлу: послухай голосу народу в усьому, що вони говорять тобі; бо не тебе вони відкинули, але відкинули Мене, щоб Я не царював над ними; ⁸ як вони чинили з того дня, в який Я вивів їх з Єгипту, і до сьогодні, залишали Мене і служили іншим богам, так чинять вони з тобою; ⁹ отже, послухай голосу їх; тільки представ їм і оголоси їм права царя, який буде царювати над ними. ¹⁰ І переказав Самуїл усі слова Господа народу, який просив у нього царя, ¹¹ і сказав: ось які будуть права царя, який буде царювати над вами: синів ваших він візь­ме і приставить їх до колісниць своїх і зробить вершниками своїми, і будуть вони бігати перед колісницями його; ¹² і поставить їх у себе тисячоначальниками і п’ятдесятниками, і щоб вони обробляли поля його, і жали хліб його, і робили йому військову зброю і колісничне приладдя його; ¹³ і дочок ваших візьме, щоб вони робили масті, варили страву і пекли хліби; ¹⁴ і поля ваші і вино­градники й оливкові сади ваші кра­щі­ візьме, і віддасть слугам своїм; ¹⁵ і від посівів ваших і з виноградних садів ваших візьме десяту частину і віддасть євнухам своїм і слугам своїм; ¹⁶ і рабів ваших і рабинь ваших, і юнаків ваших кращих, і ослів ваших візьме й використає на свої справи; ¹⁷ від дрібної худоби ва­шої візьме десяту частину, і самі ви будете йому рабами; ¹⁸ і застогнете тоді від царя вашого, якого ви обрали собі; і не буде Господь відповідати вам тоді. ¹⁹ Але народ не погодив­ся послухатися голосу Самуїла, і сказав: ні, нехай цар буде над нами, ²⁰ і ми будемо як інші народи: буде судити нас цар наш, і ходити пе­ред нами, і вести війни наші. ²¹ І ви­слухав Самуїл усі слова народу, і переказав їх голосно Господу. ²² І сказав Господь Самуїлу: послухай голосу їх і постав їм царя. І сказав Самуїл ізраїльтянам: підіть кожен у своє місто.­

Глава 9

¹ Був чоловік із синів Веніаміна, ім’я його Кис, син Авиїла, си­на Церона, сина Бехорафа, сина Афія, сина якогось веніамитянина, чоловік поважний. ² У нього був син, ім’я його Саул, молодий і красивий; і не було нікого з ізраїльтян красиві­шого за нього; він від плечей своїх був вищим за весь народ. ³ І пропали­ ослиці у Киса, батька Саулового, і сказав Кис Саулу, синові своєму: ві­зь­­ми із собою одного зі слуг і встань, піди, пошукай ослиць. ⁴ І пройшов він гору Єфремову і пройшов землю Шалиша, але не знайшли; і пройшли землю Шаалим, і там їх нема; і пройшов він землю Веніамінову, і не знайшов. ⁵ Коли вони прийшли у землю Цуф, Саул сказав слузі своєму, який був з ним: підемо назад, щоб батько мій, облишивши ослиць, не став хвилюватися за нас. ⁶ Але слуга сказав йому: ось у цьому місті є людина Божа, людина шанована; все, що він скаже, збувається; схо­ди­мо­ тепер туди; можливо, він укаже нам дорогу нашу, якою нам іти. ⁷ І ска­­зав Саул слузі своєму: ось ми піде­мо, а що ми принесемо тій людині? тому що хліба не стало в торбах наших, і подарунка нема, щоб піднести чоловіку Божому; що у нас? ⁸ І знову відповів слуга Саулу і сказав: ось у руці моїй чверть сикля срібла; я віддам чоловіку Божому, і він укаже нам дорогу нашу. ⁹ Раніше в Ізраїля, коли хто-небудь ішов запитувати Бога, говорили так: «підемо до провидця»; бо той, кого називають нині пророком, колись називався провидцем. ¹⁰ І сказав Саул слузі своєму: добре ти говориш; ходімо. І пішли в місто, де чоловік Божий. ¹¹ Коли вони піднімалися на гору в місто, то зустріли дівчат, які вийшли черпати воду, і сказали їм: чи є тут провидець? ¹² Ті відповіли їм і сказали: є; ось, він попереду тебе; тільки поспішай, бо він сьогодні прийшов у місто, тому що сьогодні у народу жертвоприношення на висоті; ¹³ коли прийдете в місто,­ застанете його, поки він ще не пішов на ту висоту, на обід; бо народ не поч­не їсти, доки він не прийде; тому що він благословить жертву, і після того стануть їсти звані; отже, йдіть, тепер ще застанете його. ¹⁴ І пі­шли вони в місто. Коли ж увійшли всередину міста, то ось і Самуїл виходить назустріч їм, щоб іти на висоту. ¹⁵ А Господь відкрив Самуїлу за день до приходу Саула і сказав: ¹⁶ завтра в цей час Я пришлю до тебе людину із землі Веніамінової, і ти помаж його на правителя народу Моєму — Ізраїлю, і він врятує народ Мій від руки филистим­лян; бо Я зглянувся на народ Мій, тому що волання його дійшло до Мене. ¹⁷ Ко­ли Самуїл побачив Саула, то Господь сказав йому: ось чоловік, про якого Я говорив тобі; він буде управляти народом Моїм. ¹⁸ І підійшов Саул до Самуїла біля воріт і спитав його: скажи мені, де дім провидця? ¹⁹ І від­повів Самуїл Саулу, і сказав: я провидець, іди за мною на висоту; і ви будете обідати зі мною сьогодні, і відпущу тебе вранці, і все, що в тебе на серці, скажу тобі; ²⁰ а про ослиць, які у тебе пропали вже три дні, не турбуйся; вони зна­йшлися. І кому все жадане в Ізраїлі? Чи не тобі і всьому дому батька твого? ²¹ І відпо­вів Саул і сказав: чи не син я Веніаміна, одного з менших колін Ізраїлевих? І плем’я моє чи не найменше між усіма племенами коліна Веніаміна? До чого ж ти говориш мені це? ²² І взяв Самуїл Саула і слугу його, і ввів їх у кімнату, і дав їм перше місце між покликаними, яких було близько тридцяти чоловік. ²³ І сказав Самуїл кухареві: подай ту частину, яку я дав тобі і про яку я сказав тобі: «відклади її у себе». ²⁴ І взяв кухар плече і що було при ньому і поклав перед Саулом. І сказав [Самуїл]: ось це залишене, поклади перед собою і їж, бо до цього часу збережене це для тебе, коли я скликав народ. І обідав Саул із Самуїлом у той день. ²⁵ І зійшли вони з висоти в місто, і Самуїл розмовляв із Саулом на покрівлі, [і постелили Саулу на покрівлі, і він спав]. ²⁶ Вранці встали вони так: коли зійшла зоря, Самуїл звернувся до Саула на покрівлі і сказав: встань, я проводжу тебе. І встав Саул, і вийшли обоє вони з дому, він і Самуїл. ²⁷ Коли підходили вони до краю міста, Самуїл сказав Саулу: скажи слузі, щоб він пішов попереду нас, — і він пішов уперед; — а ти зупинися тепер, і я відкрию тобі, що сказав Бог.

Глава 10

¹ І взяв Самуїл сосуд з єлеєм і вилив на голову його, і поцілував його і сказав: ось, Господь по­мазує тебе на правителя спадщини Своєї [в Ізраїлі, і ти будеш царювати над народом Господнім і врятуєш його від руки ворогів його, які оточують його, і ось тобі знамення, що помазав тебе Господь на царя над спадщиною Своєю]: ² коли ти тепер підеш від мене, то зустрінеш двох чоловіків біля гробу Рахилі, в наділі Веніаміновому, у Целцаху, і вони скажуть тобі: «знайшлися ослиці, яких ти ходив шукати, і ось батько твій, забувши про ослиць, хвилюється про вас, говорячи: що із сином моїм?» ³ І підеш звідти далі і прийдеш до діброви Фаворської, і зустрінуть тебе там три чоловіки, які йдуть до Бога у Вефиль: один несе трьох козенят, другий несе три хлібини, а третій несе міх з вином; ⁴ і будуть вони вітати тебе і дадуть тобі дві хлібини, і ти візьмеш з рук їхніх. ⁵ Після того ти прийдеш на пагорб Божий, де охоронний загін филистимський; [там начальники филистимські;] і коли ввійдеш там у місто, зустрінеш зібрання пророків, які сходять з висоти, і перед ними псалтир і тимпан, і сопілка і гуслі, і вони пророкують; ⁶ і зійде на тебе Дух Гос­подній, і ти будеш пророкувати з ними і станеш іншою людиною. ⁷ Ко­ли ці знамення збудуться над тобою, тоді роби, що може рука твоя, тому що з тобою Бог. ⁸ І ти піди раніше за мене в Галгал, куди і я прийду до тебе для приношення всепалень і мирних жертв; сім днів чекай, доки я не прийду до тебе, і тоді скажу тобі, що тобі робити. ⁹ Як тільки Саул обернувся, щоб іти від Самуїла, Бог дав йому інше серце, і збули­ся всі ті знамення в той самий день. ¹⁰ Коли прийшли вони до пагорба, ось зустрічається їм зібрання пророків, і зійшов на нього Дух Божий, і він пророкував серед них. ¹¹ Усі, хто знав його вчора і третього­ дня, побачивши, що він з пророками­ пророкує, говорили в народі одне од­но­му: що це сталося із сином Кисовим? невже і Саул у пророках? ¹² І від­повів один з тих, що були там, і сказав: а у тих хто батько? Тому ввійшло в прислів’я: «нев­же і Саул у пророках?» ¹³ І перестав він пророкувати, і пішов на висоту. ¹⁴ І сказав дядько Саулів йому і слузі його: куди ви ходили? Він сказав: шукати ослиць, але, бачачи, що їх нема, зайшли до Самуїла. ¹⁵ І сказав дядько Саулів: розкажи мені, що сказав вам Самуїл. ¹⁶ І сказав Саул дядькові своєму: він оголосив нам, що ослиці знайшлися. А того, що сказав йому Самуїл про царство, не відкрив йому.

¹⁷ І скликав Самуїл народ до Господа в Массифу ¹⁸ і сказав синам Ізраїлевим: так говорить Господь Бог Ізраїлів: Я вивів Ізраїля з Єгипту і визволив вас від руки єгиптян і від руки всіх царств, що гнітили вас. ¹⁹ А ви тепер відкинули Бога вашого,­ Який спасає вас від усіх бід ваших і скорбот ваших, і сказали Йому: «ца­­­ря­ постав над нами». Отже, станьте­ тепер перед Господом за колінами вашими і за племенами вашими. ²⁰ І по­велів Самуїл підходити всім колінам Ізраїлевим, і вказане коліно­ Веніамінове. ²¹ І повелів підходити коліну Веніаміновому за племенами його, і вказане плем’я Матриєве; і при­водять плем’я Матриєве за мужами, і названий Саул, син Кисів; і шукали його, і не знаходили. ²² І запитали ще Господа: чи прийде він ще сюди? І сказав Господь: ось він ховається в обозі. ²³ І побігли і взяли його звідти, і він став серед народу і був від плечей своїх вищий за весь народ. ²⁴ І сказав Самуїл усьому народові: чи бачите, кого обрав Господь? подібного йому немає у всьому народі. Тоді весь народ викликнув і сказав: нехай живе цар! ²⁵ І виклав Самуїл народу права царства, і написав у книзі, і поклав перед Господом. І відпустив весь народ, кожного в дім свій. ²⁶ Також і Саул пішов у дім свій, у Гиву; і пішли­ з ним хоробрі, сердець яких торкнув­ся Бог. ²⁷ А негідні люди говорили: чи йому спасати нас? І знехтували його і не піднесли йому дарів; але він ніби не помічав того.

Глава 11

¹ І [коли минуло близько місяця,] прийшов Наас аммонитянин і обложив Іавис галаадський. І сказали всі жителі Іависа Наасу: уклади з нами союз, і ми будемо служити тобі. ² І сказав їм Наас аммонитянин: я укладу з вами союз, але для того, щоб виколоти в кожного з вас праве око і тим покласти безчес­тя на весь Ізраїль. ³ І сказали йому старійшини Іависа: дай нам терміну сім днів, щоб послати нам послів у всі краї Ізраїльські, і якщо ніхто не допоможе нам, то ми вийдемо до тебе. ⁴ І прийшли посли в Гиву Саулову і переказали слова ці народу; і весь народ підняв крик і заплакав. ⁵ І ось, прийшов Саул позаду волів з поля і сказав: що сталося з народом, чого він плаче? І переказали йому слова жителів Іависа. ⁶ І зійшов Дух Божий на Саула, коли він почув слова ці, і сильно запалав гнів його; ⁷ узяв він пару волів, і розсік їх на частини, і послав у всі краї Ізраїльські через тих послів, оголошуючи, що так вчинить він з волами того, хто не піде вслід за Саулом і Самуїлом. І напав страх Господній на народ, і виступили всі, як одна людина.­ ⁸ Саул оглянув їх у Везеку, і зібралося синів Ізраїлевих триста тисяч і мужів Іудиних тридцять тисяч. ⁹ І ска­зали послам, які прийшли: так скажіть жителям Іависа галаадського: завтра буде у вас допомога, коли обігріє сонце. І прийшли посли й оголосили жителям Іависа, і вони зраділи. ¹⁰ І сказали жителі Іависа [Наасу]: завтра вийдемо до вас, і чи­ніть з нами, як вам завгодно. ¹¹ Нас­тупного дня Саул розділив народ на три загони, і вони проникли всередину стану під час ранкової сторожі й уразили аммонитян до денної спеки; ті, що залишилися, розсіялися, так що двох з них не залишилося разом. ¹² Тоді сказав народ Самуїлу: хто говорив: «чи Саулу царювати над нами»? дайте цих людей, і ми умерт­вимо їх. ¹³ Але Саул сказав: у цей день нікого не слід умертвляти, тому що сьогодні Господь звершив спасіння в Ізраїлі. ¹⁴ І сказав Самуїл народу: ходімо в Галгал, і оновимо там царство. ¹⁵ І пі­шов весь народ у Галгал, і поставили­ там Саула царем перед Господом у Галгалі, і принесли там мирні жерт­ви перед Господом. І дуже веселилися там Саул і всі ізраїльтяни.

Глава 12

¹ І сказав Самуїл усьому Ізра­їлю: ось, я послухався голосу вашого в усьому, що ви говорили мені, і поставив над вами царя, ² і ось, цар ходить перед вами; а я постарів і посивів; і сини мої з вами; я ж ходив перед вами від юности моєї і до цього дня; ³ ось я; свідчіть на мене перед Господом і перед помазаником Його, у кого взяв я вола, у кого взяв осла, кого скривдив і кого пригнобив, у кого взяв дарунок і закрив очі мої у справі його, — і я поверну вам. ⁴ І відповіли: ти не кривдив нас і не утискував нас і ні в кого нічого не взяв. ⁵ І сказав він їм: свідок на вас Господь, і свідок помазаник Його в цей день, що ви не зна­йшли нічого за мною. І сказали: свідок. ⁶ Тоді Самуїл сказав народу: [свідок] Господь, Який поставив Мойсея й Аарона і Який вивів батьків ваших із землі Єгипетської. ⁷ Тепер же станьте, і я буду судитися з вами перед Господом за всі благодіяння, що зробив Він вам і батькам вашим. ⁸ Коли прийшов Яків у Єгипет, і батьки ваші воззвали до Господа, то Господь послав Мойсея й Аарона, і вони вивели батьків ваших з Єгипту й оселили їх на місці цім. ⁹ Але вони забули Господа Бога свого, і Він віддав їх у руки Сисари, воєначальника асорського, і в руки филистимлян і в руки царя Моавитського, які воювали проти них. ¹⁰ Але коли вони воззвали до Господа і сказали: «згрішили ми, бо залишили Господа і стали служити Ваалу і Астарті, тепер визволи нас від руки ворогів наших, і ми будемо служити Тобі», ¹¹ тоді Господь послав Ієроваала, і Варака, й Ієффая, і Самуїла, і визволив вас від руки ворогів ваших, які оточували вас, і ви жили безпечно. ¹² Але, побачивши, що Наас, цар Аммонитський, іде про­ти вас, ви сказали мені: «ні, нехай цар царює над нами», тоді як Господь Бог ваш — Цар ваш. ¹³ Отже, ось цар, якого ви обрали, якого ви вимагали: ось, Господь поставив над вами царя. ¹⁴ Якщо будете боятися Господа і служити Йому і слухати голосу Його, і не будете противитися повелінням Господа, і будете і ви і цар ваш, який царює над вами, ходити вслід Господа, Бога вашого, [то рука Господа не буде проти вас]; ¹⁵ а якщо не будете слухати голосу Господа і будете противитися повелінням Господа, то рука Господа буде проти вас, як була проти батьків ваших. ¹⁶ Тепер станьте і подивіться на діло велике, яке Господь вчинить перед очима вашими: ¹⁷ чи не жнива пшениці нині? Але я помолюся до Господа, і Він пошле грім і дощ, і ви дізнаєтеся і побачите, наскільки великий гріх, який ви вчинили перед очима Господа, просячи собі царя. ¹⁸ І воззвав Самуїл до Господа, і Господь послав грім і дощ у той день; і прийшов весь народ у великий страх від Господа і Самуїла. ¹⁹ І сказав весь народ Самуїлу: помолися за рабів твоїх перед Господом Богом твоїм, щоб не померти нам; бо до всіх гріхів наших ми додали ще гріх, коли просили собі царя. ²⁰ І відповів Самуїл народу: не бійтеся, гріх цей вами вчинений, але ви тільки не відступайте від Господа і служіть Господу всім серцем вашим ²¹ і не звертайтеся вслід нікчемним богам, які не принесуть користі і не визволять; тому що вони — ніщо; ²² Господь же не залишить народу Свого заради великого імені Свого, бо Господу вгодно було обрати вас народом Своїм; ²³ і я також не допущу собі гріха перед Господом, щоб припинити молитися за вас, і буду наставляти вас на путь добру і пряму; ²⁴ тільки бійтеся Господа і служіть Йому істинно, від усього серця вашого, бо ви бачили, які великі діла Він зробив з вами; ²⁵ якщо ж ви будете робити зло, то і ви і цар ваш загинете.

Глава 13

¹ Минув рік царювання Саула, і другий рік царював він над Ізраїлем, коли вибрав собі Саул три тисячі з ізраїльтян: ² дві тисячі були із Саулом у Михмасі і на горі Вефильській, тисяча ж була з Іонафаном у Гиві Веніаміновій; а інший народ він відпустив по домах своїх. ³ І розбив Іонафан охоронний загін филистимський, який був у Гиві; і почули про це филистимляни, а Са­ул просурмив трубою по всій краї­ні,­ виголошуючи: нехай почують єв­реї! ⁴ Коли весь Ізраїль почув, що роз­бив Са­ул охоронний загін фи­ли­с­­­­тим­сь­кий і що Ізраїль зробився ненавис­ним для филистимлян, то народ зібрався до Саула в Галгалі. ⁵ І зібралися филис­тимляни на війну проти Ізраїля: трид­цять тисяч колісниць і шість тисяч кінноти, і народу безліч, як пісок на березі моря; і прийшли і розташувалися станом у Михмасі, зі східної сторони Беф-Авена. ⁶ Ізраїльтяни, бачачи, що вони в небезпеці, тому що народ був стиснутий, ховалися в пе­черах і в ущелинах, і між скелями, й у вежах, і в ровах; ⁷ а деякі з єв­реїв­ переправилися за Йордан у країну Гадову і Галаадську; Саул же перебував ще в Галгалі, і весь народ, який був з ним, був у страху. ⁸ І че­кав він сім днів, до терміну, призначеного Самуїлом, а Самуїл не прихо­див у Галгал; і став народ розбігатися від нього. ⁹ І сказав Саул: приведіть до мене, що призначено для жертви всепалення і для жертв мирних. І приніс усепалення. ¹⁰ Але ледь скінчив він приношення всепалення, ось, приходить Самуїл; і вийшов Саул до нього назустріч, щоб вітати його. ¹¹ Але Самуїл сказав: що ти зробив? Саул відповів: я бачив, що народ розбігається від мене, а ти не приходив у призначений час; филистим­ляни ж зібралися в Михмасі; ¹² тоді подумав я: «тепер прийдуть на мене филистимляни в Галгал, а я ще не запитав Господа», і тому зважився принести всепалення. ¹³ І сказав Самуїл Саулу: зле вчинив ти, що не виконав повеління Господа Бога твого, яке дано було тобі, тому що нині укріпив би Господь царювання твоє над Ізраїлем назавжди; ¹⁴ але тепер не встояти царюванню твоєму; Господь знайде Собі чоловіка за серцем Своїм, і повелить йому Господь бути вождем народу Свого, тому що ти не виконав того, що було повелено тобі Господом. ¹⁵ І встав Самуїл і пішов з Галгала в Гиву Веніамінову; [люди, які залишилися, пішли за Саулом назустріч ворожому ополченню, яке нападало на них, коли вони йшли з Галгала у Гиву Веніамінову;] а Саул перерахував людей, що були з ним, до шестисот чоловік. ¹⁶ Саул із сином­ своїм Іонафаном і людьми, які були з ними, засіли у Гиві Веніаміновій [і плакали]; филистимляни ж стояли станом біля Михмаси. ¹⁷ І вийшли зі стану филистимського три загони для спустошення землі: один вирушив по дорозі до Офре, в округ Суаль, ¹⁸ другий загін попрямував по дорозі Вефоронській, а третій пішов по дорозі до кордону долини Цевоїм,­ до пустелі. ¹⁹ Ковалів не було по всій землі Ізраїльській; бо фили­стимляни побоювалися, щоб євреї не зробили меча або списа. ²⁰ І повинні були ходити всі ізраїльтяни до филистим­лян гострити свої леміші, і свої заступи, і свої сокири, і свої серпи, ²¹ коли зробиться щербина на вістрі лемешів, і заступів, і вил, і сокир, або потрібно рожни поправити. ²² То­му під час війни [Михмаської] не бу­ло ні меча, ні списа у всього народу, який був із Саулом та Іонафаном, а тільки знайшлися вони в Саула та Іонафана, сина його. ²³ І вийшов пе­редовий загін филистимський до переправи Михмаської.

Глава 14

¹ Одного дня сказав Іонафан, син Саулів, слузі зброєносцеві своєму: ходімо, перейдемо до загону филистимського, що на тому боці. А батькові своєму не сказав про це. ² Саул же знаходився на околиці Гиви, під гранатовим деревом, що в Мигроні. З ним було близько шестисот чоловік народу ³ і Ахия, син Ахитува, брата Іохаведа, сина Финеєса, сина Ілія, священик Господа в Силомі, який носив ефод. Народ же не знав, що Іонафан пішов. ⁴ Між переходами, якими Іонафан шукав, як пробратися до загону филистимського, була гостра скеля з одного бо­ку і гостра скеля з другого: ім’я од­нієї Боцец, а ім’я другій Сене; ⁵ одна скеля видавалася з півночі до Михмаса, друга з півдня до Гиви. ⁶ І сказав Іонафан слузі зброєносцеві своєму: ходімо, перейдемо до загону цих необрізаних; можливо, Гос­подь допоможе нам, бо для Господа неважко врятувати через багатьох, або небагатьох. ⁷ І відповів зброєносець: роби все, що на серці у тебе; йди, ось я з тобою, куди тобі завгодно. ⁸ І сказав Іонафан: ось, ми перейдемо до цих людей і станемо на очах у них; ⁹ якщо вони так скажуть нам: «зупиніться, поки ми підійдемо до вас», то ми зупинимося на своїх місцях і не піднімемося до них; ¹⁰ а якщо так скажуть: «підніміться до нас», то ми піднімемось, тому що Господь віддав їх у руки наші; і це буде знаком для нас. ¹¹ Коли обидва вони стали на виду у загону филистимського, то филистимляни сказали: ось, євреї виходять з ущелин, в яких сховалися вони. ¹² І закри­чали люди, які складали загін, до Іонафана і зброєносця його, говорячи:­ підніміться до нас, і ми вам скаже­­мо­­ щось. Тоді Іонафан сказав збро­є­нос­це­ві своєму: йди за мною, тому що Гос­подь віддав їх у руки Ізраїля. ¹³ І по­­чав підніматися Іонафан, чіпляючись руками і ногами, і зброєносець його за ним. І падали филистим­ляни перед Іонафаном, а зброєносець добивав їх за ним. ¹⁴ І загинуло від цієї першої поразки, яку нанесли Іонафан і зброєносець його, близько двад­цяти чоловік, на половині поля, яке обробляли парою волів за день. ¹⁵ І стався жах у стані і на полі й у всьому народі; передові загони й ті, що спустошували землю, прийшли в тремтіння [і не хотіли воювати]; здригнулася вся земля, і був жах великий від Господа. ¹⁶ І побачили вартові Саула в Гиві Веніаміновій, що натовп розсіюється і біжить туди і сюди. ¹⁷ І сказав Саул людям, які були з ним; перегляньте і дізнайтеся, хто з наших вийшов. І переглянули, і ось немає Іонафана і зброєносця його. ¹⁸ І сказав Саул Ахиї: «принеси кивот* Божий», тому що кивот Божий у той час був із синами Ізраїльськими. ¹⁹ Саул ще говорив до священика, а сум’яття в стані­ филистимському більше і більше [поширювалося і] збільшувалося. То­ді сказав Саул священикові: склади ру­ки твої. ²⁰ І вигукнув Саул і весь на­род, який був з ним, і прийшли до місця битви, і ось, там меч кожного був спрямований проти ближнього свого; сум’яття було дуже велике. ²¹ Тоді і євреї, які вчора і третього дня були у филистимлян і які повсюди ходили з ними в стані, пристали до ізраїльтян, які були із Саулом та Іонафаном; ²² і всі ізраїльтяни, які ховалися в горі Єфремовій, почувши, що филистимляни побігли, також пристали до своїх у битві. ²³ І спас Господь у той день Ізраїля; битва ж простяглася навіть до Беф-Авена. [Усіх людей у Саула було до десяти тисяч, і битва відбувалася в усьому місті на горі Єфремовій.]

²⁴ Люди Ізраїльські були стомлені­ в той день; а Саул [дуже нерозваж­ли­во] закляв народ, сказавши: проклятий, хто спожив хліба до вечора, доки я не помщуся ворогам моїм. І ніхто з народу не вкусив їжі. ²⁵ І пі­­шов весь народ у ліс, і був там на галявині мед. ²⁶ І ввійшов народ у ліс, говорячи: ось, тече мед. Але ніхто не простягнув руки своєї до рота свого, тому що народ боявся закляття. ²⁷ Іонафан же не чув, коли батько його заклинав народ, і, простягнувши кінець палки, що була в руці його, умочив її в стільник медовий і підніс рукою до вуст своїх, і просвіт­ліли очі його. ²⁸ І сказав йому один з народу, говорячи: батько твій закляв народ, сказавши: «проклятий, хто сьогодні споживе їжу»; від цього народ знемагає. ²⁹ І сказав Іонафан: засмутив батько мій землю; дивіться, у мене просвітліли очі, ко­ли я спожив трохи цього меду; ³⁰ як­би поїв сьогодні народ із здобичі, яку знайшов у ворогів своїх, то чи не більшою була б поразка фили­стим­лян? ³¹ І нищили филистимлян у той день від Михмаса до Аїалона, і народ дуже втомився. ³² І кинувся народ на здобич, і брали овець, волів і телят, і заколювали на землі, і їв народ із кров’ю. ³³ І сповістили Саула, говорячи: ось, народ грішить перед Господом, їсть з кров’ю. І сказав Саул: ви згрішили; приваліть тепер до мене великий камінь. ³⁴ Потім сказав Саул: пройдіть між народом і скажіть йому: нехай кожен приводить до мене свого вола і кожен свою вівцю, і заколюйте тут і їжте, і не грішіть перед Господом, не їжте з кров’ю. І приводили всі з народу, кожен своєю рукою, вола свого [і свою вівцю] вночі, і заколювали там. ³⁵ І спорудив Саул жер­товник Господу: то був перший жер­товник, поставлений ним Господу. ³⁶ І сказав Саул: підемо в погоню за филистимлянами вночі й обберемо їх до світанку і не залишимо в них жодної людини. І сказали: роби все, що добре в очах твоїх. Священик же сказав: приступімо тут до Бога. ³⁷ І за­питав Саул Бога: чи йти мені в погоню за филистимлянами? чи віддаси їх у руки Ізраїля? Але Він не відповів йому в той день. ³⁸ Тоді сказав Саул: нехай підійдуть сюди всі начальники народу і розвідають і дізнаються, на кому гріх нині? ³⁹ тому що, — живий Господь, Який спас Ізраїля, — якщо виявиться і на Іонафані, синові моєму, то і він помре неодмінно. Але ніхто із усього народу не відповів йому. ⁴⁰ І сказав Саул усім ізраїльтянам: ви станьте по один бік, а я і син мій Іонафан станемо по інший бік. І відповів народ Саулу: роби, що добре в очах твоїх. ⁴¹ І сказав Саул: Господи, Боже Ізраїлів! [чого Ти нині не відповів рабу Твоєму? чи моя в тім провина, чи сина мого Іонафана? Господи, Боже Ізраїлів!] дай знамення. [Якщо ж вона в народі Твоєму Ізраїлі, дай йому освячення.] І викриті були Іона­фан і Саул, а народ вийшов правим. ⁴² Тоді сказав Саул: киньте жереб між мною і між Іонафаном, сином моїм, [і кого оголосить Господь, той нехай помре. І сказав народ Саулу: нехай не буде так! Але Саул наполіг. І кинули жереб між ним та Іонафаном, сином його,] й упав жереб на Іонафана. ⁴³ І сказав Саул Іонафану: розкажи мені, що зробив ти? І розповів йому Іонафан і сказав: я покуштував кінцем палки, що у руці моїй, трохи меду; і ось, я повинен умерти. ⁴⁴ І сказав Саул: нехай те і те зробить мені Бог, і ще більше зробить; ти, Іонафане, повинен сьогодні вмер­ти! ⁴⁵ Але народ сказав Саулу: чи Іонафану вмерти, який здобув таке велике спасіння Ізраїлю? Нехай не буде цього! Живий Господь, і волоси­на не впаде з голови його на землю, тому що він діяв нині з Богом. І звіль­нив народ Іонафана, і не вмер він. ⁴⁶ І повернувся Саул від переслідування филистимлян; филистимляни ж пішли у своє місце.

⁴⁷ І утвердив Саул своє царювання над Ізраїлем, і воював із усіма навколишніми ворогами своїми, з Моавом і з аммонитянами, і з Едомом [і з Вефором] і з царями Сови і з филистимлянами, і скрізь, проти кого виступав, мав успіх. ⁴⁸ І зібрав військо, і вразив Амалика, і звільнив Ізраїля від руки грабіжників його. ⁴⁹ Сини у Саула були: Іонафан, Ієссуй і Мелхисуа; а імена двох дочок його: ім’я старшої — Мерова, а ім’я молодшої — Мелхола. ⁵⁰ Ім’я ж дружини Саулової — Ахиноам, дочка­ Ахимааца; а ім’я начальника війська його — Авенир, син Нира, дядька Саулового. ⁵¹ Кис, батько Саулів, і Нир, батько Авенира, були синами Авиїла. ⁵² І була запекла війна проти­ филистимлян у всі часи Саула. І ко­ли Саул бачив яку-небудь людину сильну і войовничу, брав її до себе.

* У грецькому перекладі: ефод.

Глава 15

¹ І сказав Самуїл Саулу: Господь послав мене помазати тебе царем над народом Його, над Ізраїлем; тепер послухай голос Господа. ² Так говорить Господь Саваоф: згадав Я про те, що зробив Амалик Ізраїлю, як він протипостав йому на шляху, коли він ішов з Єгип­ту; ³ тепер іди і вразь Амалика [й Ієрима] і знищ усе, що в нього; [не бери собі нічого в них, але знищ і віддай закляттю все, що в нього;] і не давай пощади йому, і віддай на смерть від чоловіка до дружини, від отрока до немовляти, від вола до вівці, від верблюда до осла. ⁴ І зібрав Саул народ і налічив їх у Телаїмі двісті тисяч ізраїльтян піших і десять тисяч з коліна Іудиного. ⁵ І ді­йшов Саул до міста Амаликового, і зробив засідку в долині. ⁶ І сказав Саул кинеянам: підіть, відокремтеся, вийдіть із середовища Амалика, щоб мені не погубити вас з ним, тому що ви були прихильними до всіх ізраїльтян, коли вони йшли з Єгипту. І відокремилися кинеяни із середовища Амалика. ⁷ І вразив Саул Амалика від Хавили до околиць Сура, що перед Єгиптом; ⁸ і Агага, царя Амаликового, захопив живим, а народ весь знищив мечем [і Ієрима умертвив]. ⁹ Але Саул і народ пощадили Агага і кращих овець і волів і вгодованих ягнят, і все добре, і не хотіли знищувати, а всі речі маловажливі і погані знищили.

¹⁰ І було слово Господа до Самуїла таке: ¹¹ шкодую, що поставив Я Саула царем, бо він відвернувся від Мене і слова Мого не виконав. І засмутився Самуїл і благав Господа цілу ніч. ¹² І встав Самуїл рано-вран­ці і пішов назустріч Саулу. І сповістили Самуїла, що Саул ходив на Кармил і там поставив собі пам’ятник, [але звідти повернув колісницю] і спустився у Галгал. ¹³ Коли прийшов Самуїл до Саула, то Саул сказав йому: благословенний ти у Господа; я виконав слово Господа. ¹⁴ І сказав Самуїл: а що це за бекання овець у вухах моїх і мукання волів, що я чую? ¹⁵ І сказав Саул: привели їх від Амалика, тому що народ пощадив кращих овець і волів для жертвоприношення Господу Богу твоєму; інше ж ми знищили. ¹⁶ І сказав Самуїл Саулу: почекай, я скажу тобі, що сказав мені Господь уночі. І сказав йому Саул: говори. ¹⁷ І сказав Самуїл: чи не малим ти був в очах твоїх, коли став главою колін Ізраїлевих, і Господь помазав тебе царем над Ізраїлем? ¹⁸ І послав тебе Господь у путь, сказавши: «йди і віддай закляттю нечестивих амаликитян і воюй проти них, доки не знищиш їх». ¹⁹ Навіщо ж ти не послухав голосу Господа і кинувся на здобич, і зробив зло перед очима Господа? ²⁰ І сказав Саул Самуїлу: я послухав голос Господа і пішов у путь, куди послав мене Господь, і привів Агага, царя Амаликитського, а Амалика знищив; ²¹ народ же зі здобичі, з овець і волів, узяв краще з заклятого, для жертвоприношення Господу Богу твоєму, у Галгалі. ²² І відповів Самуїл: невже всепалення і жертви настільки ж приємні Господу, як слухняність голосу Господа? Слухняність краще жертви і покірність краще жиру баранів; ²³ тому що непокора є такий самий гріх, як чаклунство, і противлення те саме, що ідолопоклонство; за те, що ти відкинув слово Господа, і Він відкинув тебе, щоб ти не був царем [над Ізраїлем]. ²⁴ І сказав Саул Самуїлу: згрішив я, бо переступив повеління ­Гос­пода і слово твоє; але я боявся народу і послухав голосу їх; ²⁵ тепер же зніми з мене гріх мій і повернися зі мною, щоб я поклонився Господу [Богу твоєму]. ²⁶ І відповів Самуїл Саулу: не повернуся я з тобою, тому що ти відкинув слово Господа, і Господь відкинув тебе, щоб ти не був царем над Ізраїлем. ²⁷ І повернувся Самуїл, щоб іти. Але [Саул] схопився за край одягу його і роздер його. ²⁸ Тоді сказав Самуїл: нині відібрав Господь царство Ізраїльське у тебе і віддав його ближньому твоєму, кращому за тебе; ²⁹ і не скаже неправди і не розкається Вірний Ізраїлів; бо не людина Він, щоб розкаятися Йому. ³⁰ І сказав [Саул]: я згрішив, але вшануй мене нині перед старійшинами народу мого і перед Ізраїлем і повернися зі мною, і я поклонюся Господу Богу твоєму. ³¹ І повернувся Са­муїл за Саулом, і поклонився Саул Господу. ³² Потім сказав Самуїл: приведіть до мене Агага, царя Амаликитського. І підійшов до нього Агаг тремтячий, і сказав Агаг: звичайно, гіркота смер­ти минула? ³³ Але Самуїл сказав: як меч твій жінок позбавляв дітей, так мати твоя між жінками нехай буде позбавлена сина. І розрубав Самуїл Агага перед Господом у Галгалі. ³⁴ І відійшов Самуїл у Раму, а Саул пі­шов у дім свій, у Гиву Саулову. ³⁵ І більше не бачився Самуїл із Саулом до дня смерти своєї; але засмучувався Самуїл про Саула, бо Господь розкаявся, що поставив Саула царем над Ізраїлем.

Глава 16

¹ І сказав Господь Самуїлу: доки будеш ти засмучуватися про Саула, якого Я відкинув, щоб він не був царем над Ізраїлем? Наповни ріг твій єлеєм і піди; Я пошлю тебе до Ієссея вифлеємлянина, тому що між синами його Я побачив Собі царя. ² І сказав Самуїл: як я піду? Саул почує й уб’є мене. Господь сказав: візьми в руку твою телицю зі стада і скажи: «я прийшов для жертвоприношення Господу»; ³ і запроси Ієссея [і синів його] до жертви; Я вкажу­ тобі, що робити тобі, і ти помажеш Мені того, про кого Я скажу тобі. ⁴ І зробив Самуїл так, як сказав йому Господь. Коли прийшов він у Вифле­єм, то старійшини міста з тремтінням­ вийшли назустріч йому і сказали: чи мирний прихід твій? ⁵ І відповів він: мирний, для жертвоприношення Гос­поду прийшов я; освятіться і йдіть зі мною до жертвоприношення. І ос­вятив Ієссея і синів його і запросив їх до жертви. ⁶ І коли вони прийшли, він, побачивши Елиава, сказав: мабуть, цей перед Господом помазаник Його! ⁷ Але Господь сказав Самуїлу: не дивися на лице його і на висоту зросту його; Я відкинув його; Я дивлюся не так, як дивиться людина; бо людина дивиться на лице, а Господь дивиться на серце. ⁸ І покликав Ієссей Аминадава і підвів його до Самуїла, і сказав Самуїл: і цього не обрав Господь. ⁹ І підвів Ієссей Самму, і сказав Самуїл: і цього не обрав Господь. ¹⁰ Так підводив Ієссей до Самуїла сім синів своїх, але Самуїл сказав Ієссею: ніко­го з цих не обрав Господь. ¹¹ І сказав­ Самуїл Ієссею: чи всі діти тут? І відповів Ієссей: є ще менший; він пасе овець. І сказав Самуїл Ієссею: пошли і візьми його, бо ми не сядемо обідати, доки не прийде він сюди. ¹² І послав Ієссей і привели його. Він був білявий, із красивими очима і приємним лицем. І сказав Господь: встань, помаж його, бо це він.

¹³ І взяв Самуїл ріг з єлеєм і помазав його серед братів його, і спочив Дух Господній на Давиді з того дня і після; Самуїл же встав і відійшов у Раму. ¹⁴ А від Саула відступив Дух Господній, і обурював його злий дух від Господа. ¹⁵ І сказали слуги Саулові йому: ось, злий дух від Бога обурює тебе; ¹⁶ нехай господар наш накаже слугам своїм, які перед тобою, пошукати людини, майстра гри на гуслях, і коли найде на тебе злий дух від Бога, то він, граючи рукою своєю, буде заспокоювати тебе. ¹⁷ І відповів Саул слугам своїм: знайдіть мені людину, що добре грає, і представте її мені. ¹⁸ Тоді один із слуг його сказав: ось, я бачив у Ієссея вифлеємлянина сина, який вміє грати, людину хоробру і войовничу, і розумну в словах і видну собою, і Господь з ним. ¹⁹ І послав Саул вісників до Ієссея і сказав: пошли до мене Давида, сина твого, який при отарі. ²⁰ І взяв Ієссей осла з хлібом і міх з вином і одне козеня, і послав з Давидом, сином своїм, до Саула. ²¹ І прийшов Давид до Саула і служив перед ним, і дуже сподобався йому і зробився його зброєносцем. ²² І послав Саул сказати Ієссею: нехай Давид служить при мені, бо він здобув благовоління в очах моїх. ²³ І ко­ли дух від Бога бував на Саулі, то Давид, узявши гуслі, грав, — і втіш­ніше і краще ставало Саулу, і дух злий відступав від нього.

Глава 17

¹ Филистимляни зібрали війська свої для війни і зібралися в Сокхофі, що в Юдеї, і розташувалися станом між Сокхофом і Азеком в Ефес-Даммимі. ² А Саул та ізраїльтяни зібралися і розташувалися станом у долині дуба і приготувалися до війни проти филистимлян. ³ І стали филистимляни на горі з одного боку, й ізраїльтяни на горі з іншого боку, а між ними була доли­на. ⁴ І виступив зі стану филистимського єдиноборець, на ім’я Голіаф, з Гефа; на зріст він — шести ліктів і п’яді. ⁵ Мідний шолом на голові його; і одягнений він був у лускату броню, і вага броні його — п’ять тисяч сиклів міді; ⁶ мідні наколінники на ногах його, і мідний щит за плечима його; ⁷ і древко списа його, як валок у ткачів; а сам спис його в шістсот сиклів заліза, і перед ним ішов зброєносець. ⁸ І став він і кричав до полків ізраїльських, говорячи їм: навіщо вийшли ви воювати? Чи не филистимлянин я, а ви раби Саулові? Виберіть у себе люди­ну, і нехай зійде до мене; ⁹ якщо він може битися зі мною й уб’є мене, то ми будемо вашими рабами; якщо ж я здолаю його й уб’ю його, то ви будете нашими рабами і будете служити нам. ¹⁰ І сказав филистимлянин: сьогодні я посоромлю полки ізраїльські; дайте мені людину, і ми будемо битися вдвох. ¹¹ І почули Са­ул і всі ізраїльтяни ці слова филистимлянина, і дуже злякалися і жахнулися.

¹² Давид же був сином ефрафянина з Вифлеєма Іудиного, на ім’я Ієс­сей, у якого було вісім синів. Цей чоловік у дні Саула досяг старости і був старшим між мужами. ¹³ Три старших сини Ієссея пішли із Саулом на війну; імена трьох синів його, які пішли на війну: старший — Елиав, другий за ним — Аминадав, і третій — Самма; ¹⁴ Давид же був менший. Троє старших пішли із Саулом, ¹⁵ а Давид повернувся від Саула, щоб пасти овець батька свого у Вифлеємі. ¹⁶ І виступав филистимлянин той вранці і ввечері і виставляв себе сорок днів. ¹⁷ І сказав Ієссей Давиду, синові своєму: візьми для братів своїх ефу сушених зерен і десять цих хлібів і віднеси скоріше в стан до твоїх братів; ¹⁸ а ці десять сирів віднеси тисячоначальнику і дізнайся про здоров’я братів і довідайся про потреби їхні. ¹⁹ Саул і вони і всі ізраїльтяни знаходилися в долині дуба і готувалися до битви з филистимлянами. ²⁰ І встав Давид рано-вранці, і доручив овець сторожеві, і, взявши ношу, пішов, як наказав йому Ієссей, і прийшов до обозу, ко­ли військо було виведене у стрій і з криком готувалося до битви. ²¹ І розташували ізраїльтяни і филистимляни стрій навпроти строю. ²² Давид залишив свою ношу обозному сторожеві і побіг у ряди і, прийшовши, запитав братів своїх про здоров’я. ²³ І ось, коли він розмовляв з ними, єдиноборець, на ім’я Голіаф, филис­тимлянин з Гефа, виступає з ря­дів филистимських і говорить ті слова, і Давид почув їх. ²⁴ І всі ізра­їльтяни, побачивши цього чолові­­ка,­ тікали від нього і дуже боялися. ²⁵ І говорили ізраїльтяни: бачите цю людину, що виступає? Він виступає, щоб ганьбити Ізраїль. Якби хто убив його, обдарував би того цар великим багатством, і дочку свою видав би за нього, і дім батька його зробив би вільним в Ізраїлі. ²⁶ І сказав Давид людям, що стояли з ним: що зроблять тому, хто уб’є цього филистимлянина і зніме ганьблення з Ізраїля? бо хто цей необрізаний филис­тимлянин, що так ганьбить воїнство Бога живого? ²⁷ І сказав йому народ ті самі слова, говорячи: ось що зроблено буде тій людині, яка уб’є його. ²⁸ І почув Елиав, старший брат Давида, як говорив він з людьми, і розсердився Елиав на Давида і сказав: навіщо ти сюди прийшов і на кого залишив небагатьох овець тих у пус­телі? Я знаю зарозумілість твою і дур­не серце твоє, ти прийшов поди­ви­тися на битву. ²⁹ І сказав Давид: що ж я зробив? чи не слова це? ³⁰ І від­вернувся від нього до іншого і говорив ті самі слова, і відповідав йому народ як і раніше. ³¹ І почули слова, які говорив Давид, і переказали Саулу, і той покликав його. ³² І сказав Давид Саулу: нехай ніхто не падає духом через нього; раб твій піде і битиметься з цим филистимлянином. ³³ І сказав Саул Давиду: не можеш ти йти проти цього филистимлянина, щоб битися з ним, тому що ти ще юнак, а він воїн від юности своєї. ³⁴ І сказав Давид Саулу: раб твій пас овець у батька свого, і коли, бувало, приходив лев або ведмідь і ніс вівцю з отари, ³⁵ то я гнався за ним і нападав на нього і віднімав з пащі його; а якщо він кидався на мене, то я брав його за гриву й уражав його й умертвляв його; ³⁶ і лева і ведмедя убивав раб твій, і з цим филистимлянином необрізаним буде те саме, що з ними, тому що так гань­бить воїнство Бога живого. [Чи не піти мені й уразити його, щоб зняти ганьблення з Ізраїля? Бо хто цей необрізаний?] ³⁷ І сказав Давид: Гос­подь, Який спасав мене від лева і ведмедя, визволить мене і від руки цього филистимлянина. І сказав Саул Давиду: йди, і нехай буде Господь з тобою. ³⁸ І вдяг Саул Давида у свій одяг, і поклав на голову його мідний шолом, і надяг на нього броню. ³⁹ І оперезався Давид мечем його поверх одягу і почав ходити, тому що не звик до такого озброєння; потім сказав Давид Саулу: я не можу ходити в цьому, я не звик. І зняв Давид усе це із себе. ⁴⁰ І взяв посох свій у руку свою, і вибрав собі п’ять гладеньких каменів зі струмка, і поклав їх у пастушу сумку, що була з ним; і з сумкою і з пращею в руці своїй виступив проти филистимлянина. ⁴¹ Виступив і филистимлянин, ідучи і наближаючись до Давида, і зброє­носець ішов попереду нього. ⁴² І гля­нув филистимлянин і, побачивши Давида, із презирством подивився на нього, тому що він був молодий, білявий і красивий лицем. ⁴³ І сказав филистимлянин Давиду: що ти йдеш на мене з палкою [і з камінням]? хіба я собака? [І сказав Давид: ні, але гірше собаки.] І прокляв филис­тимлянин Давида своїми богами. ⁴⁴ І сказав филистимлянин Давиду: підійди до мене, і я віддам тіло твоє птахам небесним і звірам польовим. ⁴⁵ А Давид відповів филистимлянину: ти йдеш проти мене з мечем і списом і щитом, а я йду проти тебе в ім’я Господа Саваофа, Бога воїнств ізраїльських, які ти ганьбив; ⁴⁶ нині віддасть тебе Господь у руки мої, і я уб’ю тебе, і зніму з тебе голову твою, і віддам [труп твій і] трупи війська филистимського птахам небесним і звірам земним, і дізнається вся земля, що є Бог в Ізраїлі; ⁴⁷ і дізнається все це зібрання, що не мечем і списом спасає Господь, бо це війна Господа, і Він віддасть вас у руки наші. ⁴⁸ Коли филистимлянин піднявся і став підходити і наближатися назустріч Давиду, Давид поспішно побіг до строю назустріч филистимлянину. ⁴⁹ І опустив Давид руку свою в сумку і взяв звідти камінь, і кинув із пращі і вразив филистимлянина в чоло, так що камінь встромився в чоло його, і він упав лицем на землю. ⁵⁰ Так здолав Давид филистимлянина пращею і каменем, і вразив филистимлянина й убив його; меча ж не було в руках Давида. ⁵¹ Тоді Давид підбіг, наступивши на филис­тимлянина, узяв меч його і вийняв його з піхов, ударив його і відтяв ним голову його; филистимляни, побачивши, що силач їхній помер, побігли. ⁵² І піднялися чоловіки ізраїльські та юдейські, і викликнули і гнали филистимлян до входу в долину і до воріт Аккарона. І падали уражені филистимляни по дорозі Шааримській до Гефа, і до Аккарона. ⁵³ І повернулися сини Ізраїлеві з погоні за филистимлянами і розграбували стан їх. ⁵⁴ І взяв Давид голову филистимлянина і відніс її в Єрусалим, а зброю його поклав у наметі своєму. ⁵⁵ Коли Саул побачив Давида, який виходив проти филистимлянина, то сказав Авениру, начальникові війська: Авенире, чий син цей юнак? Авенир сказав: нехай живе душа твоя, царю; я не знаю. ⁵⁶ І сказав цар: так запитай, чий син цей юнак? ⁵⁷ Коли ж Давид повертався після поразки филистимлянина, то Авенир узяв його і привів до Саула, і голова филистимлянина була в руці його. ⁵⁸ І запитав його Саул: чий ти син, юначе? І відповідав Давид: син раба твого Ієссея з Вифлеєма.

Глава 18

¹ Коли скінчив Давид розмову із Саулом, душа Іонафана приліпилася до душі його, і полюбив­ його Іонафан, як свою душу. ² І взяв його Саул у той день і не дозволив йому повернутися в дім батька його. ³ Іонафан же уклав з Давидом союз, тому що полюбив його, як свою душу. ⁴ І зняв Іонафан верхній одяг свій, який був на ньому, і віддав його Давиду, також і інший одяг свій, і меч свій, і лук свій, і пояс свій.

⁵ І Давид діяв розсудливо скрізь, куди посилав його Саул, і зробив його Саул начальником над військовими людьми; і це сподобалося всьому народові і слугам Сауловим. ⁶ Коли вони йшли, повертаючись піс­ля­ перемоги Давида над филистимлянином, то жінки з усіх міст ізраїльських виходили назустріч Саулу царю зі співом і танцями, з урочистими тимпанами і з кимвалами. ⁷ І викликували жінки, які грали, говорячи: Саул переміг тисячі, а Давид — десятки тисяч! ⁸ І Саул сильно засмутився, і неприємно було йому це слово, і він сказав: Давиду дали десятки тисяч, а мені тисячі; йому бракує тільки царства. ⁹ І з того дня і потім підозріливо дивився Саул на Давида. ¹⁰ І було на другий день: напав злий дух від Бога на Саула, і він біснувався в домі своєму, а Давид­ грав рукою своєю на струнах, як і в інші дні; в руці у Саула був спис. ¹¹ І кинув Саул спис, подумавши: приб’ю Давида до стіни; але Давид двічі ухилився від нього. ¹² І став боятися Саул Давида, тому що Господь був з ним, а від Саула відступив. ¹³ І віддалив його Саул від себе і поставив його у себе тисячоначальником, і він виходив і входив перед народом. ¹⁴ І Давид у всіх ділах своїх чинив розсудливо, і Господь був з ним. ¹⁵ І Саул бачив, що він дуже розсудливий, і боявся його. ¹⁶ А весь Ізраїль і Іуда любили Давида, тому що він виходив і входив перед ними. ¹⁷ І сказав Саул Давиду: ось старша дочка моя, Мерова; я дам її тобі за дружину, тільки будь у мене хоробрим і веди війни Господні. Тому що Саул думав: нехай не моя рука буде на ньому, але рука филистимлян буде на ньому. ¹⁸ Але Давид сказав Саулу: хто я, і що життя моє і рід батька мого в Ізраїлі, щоб мені бути зятем царя? ¹⁹ А коли настав час віддати Мерову, дочку Саула, Давиду, то вона була видана заміж за Адриела з Мехоли. ²⁰ Але Давида полюбила друга дочка Саула, Мелхола; і коли сповістили про це Саула, то це було приємно йому. ²¹ Саул думав: віддам її за нього, і вона буде йому сіткою, і рука филистимлян буде на ньому. І сказав Саул Давиду: через іншу ти поріднишся нині зі мною. ²² І наказав Саул слугам своїм: скажіть Давиду таємно: ось, цар благоволить до тебе, і всі слуги його люблять тебе; отже, будь зятем царя. ²³ І передали слуги Саулові у вуха Давиду всі слова ці. І сказав Давид: хіба здається вам легко бути зятем царя? я — людина бідна і незначна. ²⁴ І донесли Саулу слуги його і сказали: ось що говорить Давид. ²⁵ І сказав Саул: так скажіть Давиду: цар не хоче віна, крім ста крає­обрізань филистимських, на помсту ворогам царя. Тому що Саул мав на думці погубити Давида руками филистимлян. ²⁶ І переказали слуги його Давиду ці слова, і сподобалося Давиду стати зятем ца­ря. ²⁷ Ще не минули призначені дні, як Давид встав і пішов сам і люди його з ним, і убив двісті чоловік филистимлян, і приніс Давид краєобрізання їх, і представив їх у повній кіль­кості ца­рю, щоб стати зятем ца­ря. І видав Саул за нього Мелхолу, доч­ку свою, заміж. ²⁸ І побачив Саул і дізнався, що Господь з Давидом [і весь Ізраїль любить його,] і що Мелхола, доч­ка Саула, любила Давида. ²⁹ І став Саул ще більше боятися Давида і зробився ворогом його на все життя. ³⁰ І коли вожді филистимські вийшли на війну, Давид, від самого виходу їх, діяв розсудливіше за всіх слуг Саулових, і дуже прославилося ім’я його.

Глава 19

¹ І говорив Саул Іонафану, си­нові своєму, і всім слугам своїм, щоб умертвити Давида; але Іона­фан, син Саула, дуже любив Давида. ² І сповістив Іонафан Давида, говорячи: батько мій Саул шукає, як умертвити тебе; отже, бережися зав­т­ра; сховайся і будь у потайному міс­ці; ³ а я вийду і стану поруч з батьком моїм на полі, де ти будеш, і поговорю про тебе з батьком моїм, і що побачу, розповім тобі. ⁴ І говорив Іонафан добре про Давида Саулу, батькові своєму, і сказав йому: нехай не грішить цар проти раба свого Давида, тому що він нічим не згрішив проти тебе, і справи його дуже корисні для тебе; ⁵ він наражав на небезпеку душу свою, щоб уразити филистимлянина, і Господь учинив велике спасіння всьому Ізраїлю; ти бачив це і радів; для чого ж ти хочеш згрішити проти невинної крові й умертвити Давида без причини? ⁶ І послухав Саул голосу Іонафана і присягнув Саул: живий Господь, Давид не помре. ⁷ І покликав Іонафан Давида, і переказав йому Іонафан усі слова ці, і привів Іонафан Давида до Саула, і він був при ньому, як вчора і третього дня. ⁸ Знову почалася війна, і вийшов Давид, і воював з филистимлянами, і наніс їм велику поразку, і вони побігли від нього. ⁹ І злий дух від Бога напав на Саула, і він сидів у домі своєму, і спис його був у руці його, а Давид грав рукою своєю на струнах. ¹⁰ І хотів Саул прибити Давида списом до стіни, але Давид відскочив від Саула, і спис встромився в стіну; Давид же втік і врятувався в ту ніч. ¹¹ І послав Саул слуг у дім до Давида, щоб стерегти його й убити його до ранку. І сказала Давиду Мелхола, дружина його: якщо ти не врятуєш душі твоєї в цю ніч, то завт­ра будеш убитий. ¹² І спустила Мел­хола Давида з вікна, і він пішов, і втік і врятувався. ¹³ Мелхола ж узяла статую і поклала на постіль, а в узголів’я її поклала козячу шкуру, і покрила одягом. ¹⁴ І послав Саул слуг, щоб узяти Давида; але Мелхола сказала: він хворий. ¹⁵ І послав Саул слуг, щоб оглянути Давида, говорячи: принесіть його до мене на постелі, щоб убити його. ¹⁶ І прийшли слуги, і ось, на постелі статуя, а в її узголів’ї козяча шкура. ¹⁷ Тоді Саул сказав Мелхолі: для чого ти так обдурила мене і відпустила ворога мого, щоб він утік? І сказала Мелхола Саулу: він сказав мені: відпусти мене, інакше я уб’ю тебе. ¹⁸ І втік Давид і врятувався, і прийшов до Самуїла в Раму і розповів йому все, що робив з ним Саул. І пішов він із Самуїлом, і зупинилися вони в Навафі [біля Рами]. ¹⁹ І донесли Саулу, говорячи: ось, Давид у Навафі, біля Рами. ²⁰ І послав Саул слуг узяти Давида, і коли побачили вони сонм пророків, що пророкували, і Самуїла, який начальствував над ними, то Дух Божий зійшов на слуг Саула,­ і вони стали пророкувати. ²¹ Донесли про це Саулу, і він послав інших слуг, але і ці стали пророкувати. Потім послав Саул третіх слуг, і ці ста­­ли пророкувати. ²² [Розгнівавшись,] Саул сам пішов у Раму, і дійшов до великого джерела, що в Сефі, і запитав, говорячи: де Самуїл і Давид? І сказали: ось, у Навафі, біля Рами. ²³ І пішов він туди в Наваф біля Рами, і на нього зійшов Дух Бо­жий, і він ішов і пророкував, доки не прийшов у Наваф біля Рами. ²⁴ І зняв і він одяг свій, і пророкував перед Самуїлом, і весь день той і всю ту ніч лежав неодягненим; тому говорять: «невже і Саул у пророках?»

Глава 20

¹ Давид утік з Навафа біля Ра­­ми і прийшов і сказав Іонафану: що зробив я, у чому неправда моя, чим згрішив я перед батьком твоїм, що він шукає душі моєї? ² І сказав йому [Іонафан]: ні, ти не помреш; ось, батько мій не робить ні великої, ні малої справи, не відкривши вухам моїм; для чого ж би батькові моєму ховати від мене цю справу? цього не буде. ³ Давид клявся і говорив: батько твій добре знає, що я знайшов благовоління в очах твоїх, і тому говорить сам у собі: «нехай не знає про те Іонафан, щоб не засмутився»; але живий Господь і жива душа твоя! один тільки крок між мною і смертю. ⁴ І сказав Іонафан Давиду: чого бажає душа твоя, я зроблю для тебе. ⁵ І сказав Давид Іо­на­фану: ось, завтра новомісяччя, і я повинен сидіти з царем за столом;­ але відпусти мене, і я сховаюся в полі до вечора третього дня. ⁶ Якщо батько твій запитає про мене, ти скажи: «Давид відпросився в мене сходити у своє місто Вифлеєм; тому що там річне жертвоприношення всього роду його». ⁷ Якщо на це він скаже: «добре», то мир рабові твоєму; а якщо він розгнівається, то знай, що зла справа вирішена ним. ⁸ Ти ж зроби милість рабові твоєму, — тому що ти при­йняв раба твого в завіт Господній з тобою, — і якщо є яка провина на мені, то умертви ти мене; навіщо тобі вести мене до батька твого? ⁹ І сказав Іона­фан: ніяк не буде цього з тобою; тому що, коли я довідаюся напевно, що батько мій вирішив зробити злу справа над тобою, то невже не сповіщу те­бе про це? ¹⁰ І сказав Давид Іо­на­фану: хто сповістить мене, якщо бать­ко твій відповість тобі суворо? ¹¹ І сказав Іо­нафан Давиду: йди, ви­йдемо в поле. І вийшли обидва в по­ле. ¹² І сказав Іонафан Давиду: живий Гос­­подь Бог Ізраїлів! я завтра близько цього часу, або післязавтра, випитаю у батька мого; і якщо він прихильний до Давида, і я тоді ж не пошлю до тебе і не відкрию перед вухами твоїми, ¹³ нехай те і те зробить Господь з Іонафаном і ще більше­ зробить. Якщо ж батько мій замишляє зробити тобі зло, і це відкрию у вуха твої, і відпущу тебе, і тоді йди з миром: і нехай буде Господь з тобою, як був з батьком моїм! ¹⁴ Але і ти, якщо я буду ще живий, зроби мені милість Господню. ¹⁵ А якщо я пом­ру, то не відніми милости твоєї від дому мого повіки, навіть і тоді, коли Господь знищить з лиця землі усіх ворогів Давида. ¹⁶ Так уклав Іона­фан завіт з домом Давида і сказав: нехай стягне Господь з ворогів Дави­да! ¹⁷ І знову Іонафан клявся Давиду своєю любов’ю до нього, то­му що любив його, як свою душу. ¹⁸ І сказав йому Іонафан: завтра новомісяччя, і про тебе запитають, тому що місце твоє буде не зайняте; ¹⁹ тому на третій день ти спустись і поспіши­ на те місце, де ховався ти колись, і сядь біля каменя Азель; ²⁰ а я в той бік пущу три стріли, начебто стріля­ючи в ціль; ²¹ потім пошлю отрока, говорячи: «піди, знайди стріли»; і якщо я скажу отроку: «ось, стріли позаду тебе, візьми їх», то прийди до мене, тому що мир тобі, і, живий Господь, нічого тобі не буде; ²² якщо ж так скажу отрокові: «ось, стріли перед тобою», то ти йди, бо відпускає тебе Господь; ²³ а того, про що ми говорили, я і ти, свідок Господь між мною і тобою повіки.

²⁴ І сховався Давид на полі. І настало новомісяччя, і сів цар обідати. ²⁵ Цар сів на своєму місці, за звичаєм, на сідалище біля стіни, й Іонафан встав, і Авенир сів поруч із Саулом; місце ж Давида залишилося вільним. ²⁶ І не сказав Саул у той день нічого, тому що подумав, що це випадковість, що Давид нечистий, не очистився. ²⁷ Настав і другий­ день новомісяччя, а місце Давида залишалося вільним. Тоді сказав Саул синові своєму Іонафану: чому син Ієссеїв не прийшов на обід ні вчора, ні сьогодні? ²⁸ І відповів Іона­фан Саулу: Давид відпросився в мене у Вифлеєм; ²⁹ він сказав: «відпусти мене, тому що у нас у місті родинне жертвоприношення, і мій брат запросив мене; отже, якщо я знайшов благовоління в очах твоїх, сходжу я і побачуся зі своїми братами»; тому він і не прийшов на обід царя. ³⁰ Тоді сильно розгнівався Саул на Іонафана і сказав йому: сину негідний і непокірливий! хіба я не знаю, що ти подружився із сином Ієссеєвим на сором собі і на сором матері твоїй? ³¹ бо в усі дні, доки син Ієссеїв буде жити на землі, не устоїш­ ні ти, ні царство твоє; тепер же пошли і приведи його до мене, тому що він приречений на смерть. ³² І від­повів Іонафан Саулу, батькові своєму, і сказав йому: за що умертвляти його? що він зробив? ³³ Тоді Саул ки­нув спис у нього, щоб уразити йо­го. І Іонафан зрозумів, що батько його наважився убити Давида. ³⁴ І встав Іона­фан з-за столу у великому гніві і не обідав на другий день новомісяччя, тому що уболівав за Давида і тому що скривдив його батько його. ³⁵ На другой день уранці вийшов Іона­фан у поле, в час, який призначив Давиду, і малий отрок з ним. ³⁶ І сказав він отрокові: біжи, шукай стріли, які я пускаю. Отрок побіг, а він пускав стріли так, що вони летіли далі отрока. ³⁷ І побіг отрок туди, куди Іонафан пускав стріли, і закричав Іонафан услід отрокові і сказав: дивися, стріла перед тобою. ³⁸ І знову кричав Іонафан вслід отрокові: скоріше біжи, не зупиняйся. І зібрав отрок Іонафанів стріли і прийшов до свого господаря. ³⁹ Отрок же не знав нічого; тільки Іонафан і Давид знали, у чому справа. ⁴⁰ І віддав ­Іонафан зброю свою отрокові, який був при ньому, і сказав йому: йди, віднеси в місто. ⁴¹ Отрок пішов, а Давид піднявся з південного боку й упав лицем своїм на землю і тричі поклонився; і цілували вони один одного, і плакали обоє разом, але Давид плакав сильніше. ⁴² І сказав Іонафан Давиду: йди з миром; а в чому клялися ми обоє ім’ям Господа, говорячи: «Господь нехай буде між мною і між тобою, і між сіменем моїм і сіменем твоїм», те нехай буде повік. ⁴³ І встав [Давид] і пішов, а Іонафан повернувся в місто.

Глава 21

¹ І прийшов Давид у Номву до Ахимелеха священика, і засмутився Ахимелех при зустрічі з Давидом і сказав йому: чому ти один, і нікого немає з тобою? ² І сказав Давид Ахимелеху священикові: цар доручив мені діло і сказав мені: «нехай ніхто не знає, за чим я послав тебе і що доручив тобі»; тому людей я залишив на відповідному місці; ³ отже, що є в тебе під рукою, дай мені, хлібів п’ять, або що знайдеться. ⁴ І відповів священик Давиду, говорячи: немає в мене під рукою простого хліба, а є хліб священний; якщо тільки люди твої втрималися від жінок, [нехай з’їдять]. ⁵ І відповів Давид священикові і сказав йому: жінок при нас не було ні вчора, ні третього дня, з часу, як я вийшов, і сосуди отроків чисті, а якщо дорога нечиста, то хліб залишиться чистим у сосудах. ⁶ І дав йому священик священного хліба; тому що не було в нього хліба, крім хлібів священних, що узяті були від лиця Господа, щоб після зняття їхнього покласти теплі хліби. ⁷ Там знаходився в той день перед Господом один зі слуг Саулових, на їм’я Доїк, ідумеянин, началь­ник пастухів Саулових. ⁸ І сказав Да­вид Ахимелеху: чи немає тут у тебе під рукою списа або меча? тому що я не взяв із собою ні меча, ні іншої зброї, бо доручення царя було спішне. ⁹ І сказав священик: ось меч Голіафа филистимлянина, якого ти вразив у долині дуба, загорнений в одяг, за ефодом; якщо хочеш, візьми його; іншого, крім цього, немає тут. І сказав Давид: немає йому подібного, дай мені його. [І дав йому.] ¹⁰ І встав Давид, і втік у той же день від Саула, і прийшов до Анхуса, царя Гефського. ¹¹ І сказали Анхусу слуги­ його: чи це не Давид, цар тієї країни? чи не йому співали в хороводах і говорили: «Саул уразив тисячі, а Давид — десятки тисяч»? ¹² Давид поклав слова ці в серці своєму і силь­но боявся Анхуса, царя Гефського. ¹³ І змінив лице своє перед ними, і прикинувся божевільним у їхніх очах, і креслив на дверях, [кидався на руки свої] і пускав слину по бороді своїй. ¹⁴ І сказав Анхус рабам своїм: бачите, він людина божевільна; для чого ви привели його до мене? ¹⁵ хіба мало в мене божевільних, що ви привели його, щоб він юродствував переді мною? невже він ввійде в дім мій?

Глава 22

¹ І вийшов Давид звідти і втік у печеру Одолламську, і почули брати його і весь дім батька його і прийшли до нього туди. ² І зібралися до нього всі пригноблені і всі боржники і всі засмучені душею, і зробився він начальником над ними; і було з ним близько чотирьохсот чоловік. ³ Звідти пішов Давид у Мас­сифу моавитську і сказав цареві Моавитському: нехай батько мій і мати моя побудуть у вас, доки я не дізнаюся, що зробить зі мною Бог. ⁴ І при­­­вів їх до царя Моавитського, і жили вони в нього весь час, доки Давид був у тій схованці. ⁵ Але пророк Гад сказав Давиду: не залишайся в цьому притулку, але виходь, іди в землю Іудину. І пішов Давид і прийшов у ліс Херет. ⁶ І почув Саул, що Давид­ з’явився і люди, які були з ним. Саул сидів тоді в Гиві під дубом на горі, зі списом у руці, і всі слуги його оточували його. ⁷ І сказав Саул слугам своїм, що оточували його: послухайте, сини Веніамінові, невже всім вам дасть син Ієссея поля і виноградники і всіх вас поставить тисячона­чальниками і сотниками, ⁸ що ви усі змовилися проти мене, і ніхто не відкрив мені, коли син мій вступив у дружбу із сином Ієссея, і ніхто з вас не пожалів про мене і не відкрив мені, що син мій підбурив проти мене раба мого чинити проти ме­не підступи, як це нині видно? ⁹ І відповів Доїк ідумеянин, який стояв зі слугами Сауловими, і сказав: я бачив, як син Ієссея приходив у Номву­ до Ахимелеха, сина Ахитува, ¹⁰ і той запитав про нього Господа, і дав йому споживу, і меч Голіафа филис­тимлянина віддав йому. ¹¹ І послав цар покликати Ахимелеха, сина Ахитува, священика, і весь дім бать­ка його, священиків, які в Номві; і прийшли вони усі до царя. ¹² І сказав Саул: послухай, сину Ахитува. І той відповів: ось я, господарю мій. ¹³ І сказав йому Саул: для чого ви зговорилися проти мене, ти і син Ієссея, що ти дав йому хліби і меч і запитав про нього Бога, щоб він повстав проти мене і чинив проти мене підступи, як це нині видно? ¹⁴ І відповів Ахимелех царю і сказав:­ хто з усіх рабів твоїх вірний як Давид? він і зять царя, і виконавець повелінь твоїх, і шанований у домі твоєму. ¹⁵ Чи тепер я став за­питувати­ про нього Бога? Ні, не звинувачуй у цьому, царю, раба твого і весь дім батька мого, тому що в усій цій справі не знає раб твій ні малого, ні великого. ¹⁶ І сказав цар: ти по­винен померти, Ахимелеху, ти і весь дім бать­ка твого. ¹⁷ І сказав цар охоронцям, які стояли при ньому: йдіть, умертвіть священиків Господ­ніх, бо і їхня рука з Давидом, і вони знали, що він утік, і не відкрили мені. Але слуги царя не хотіли підняти рук своїх на вбивство священиків Господніх. ¹⁸ І сказав цар Дої­ку: йди ти й умерт­ви священиків. І пішов Доїк ідумеянин, і напав на священиків, і умерт­вив у той день вісімдесят п’ять* чоловіків, які носили лляний ефод; ¹⁹ і Номву, місто священиків, уразив мечем; і чоловіків і жінок, і юнаків і дітей, і волів і ослів і овець уразив мечем. ²⁰ Урятувався один тільки син Ахимелеха, сина Ахитуви, на ім’я Авиафар, і втік до Давида. ²¹ І розпо­вів Авиафар Давиду, що Саул умерт­вив священиків Господніх. ²² І сказав Давид Авиафару: я знав у той день, коли там був Доїк ідумеянин, що він неодмінно донесе Саулу; я винен у всіх душах дому батька твого; ²³ залишся в мене, не бійся, тому що, хто буде шукати моєї душі, буде шукати і твоєї душі; ти будеш у мене під охороною.

* У грецькому перекладі: триста п’ять.

Глава 23

¹ І сповістили Давида, говоря­чи: ось, филистимляни напали на Кеїль і грабують токи. ² І запитав Давид Господа, говорячи: чи йти мені, і чи подолаю я цих филистимлян? І відповів Господь Давиду: йди, ти подолаєш филистимлян і врятуєш Кеїль. ³ Але ті, що були з Давидом сказали йому: ось, ми боїмося тут в Юдеї, як же нам іти в Кеїль проти ополчень филистимських? [ми потрапимо в полон до филистимлян.] ⁴ Тоді знову запитав Давид Господа, і відповів йому Господь і сказав: встань і йди в Кеїль, тому що Я віддав филистимлян у руки твої. ⁵ І пішов Давид з людьми своїми в Кеїль, і воював з филис­тимлянами, і забрав худобу їхню, і наніс їм велику поразку, і врятував Давид жителів Кеїля. ⁶ Коли Авиафар, син Ахимелеха, прибіг до Давида [і пішов з ним] у Кеїль, то приніс із собою й ефод. ⁷ І донесли Саулу, що Давид прийшов у Кеїль, і Саул сказав: Бог віддав його в руки мої, бо він замкнув себе, ввійшовши в місто з воротами і запорами. ⁸ І скликав Саул весь народ на війну, щоб іти до Кеїля, обложити Давида і лю­дей його.

⁹ Коли дізнався Давид, що Саул задумав проти нього зле, сказав священикові Авиафару: принеси ефод [Господній]. ¹⁰ І сказав Давид: Господи Боже Ізраїлів! раб Твій почув, що Саул хоче прийти в Кеїль, зруйнувати місто заради мене. ¹¹ Чи віддадуть мене жителі Кеїля в руки його? І чи прийде сюди Саул, як чув раб Твій? Господи Боже Ізраїлів! відкрий рабові Твоєму. І сказав Гос­подь: прийде. ¹² І сказав Давид: чи видадуть жителі Кеїля мене і людей моїх у руки Саула? І сказав Гос­подь: видадуть. ¹³ Тоді піднявся Давид і люди його, близько шестисот чоловік, і вийшли з Кеїля і ходили, де могли. Саулу ж було донесено, що Давид утік з Кеїля, і тоді він відмінив похід. ¹⁴ Давид же перебував у пустелі в неприступних місцях і потім на горі в пустелі Зиф. Саул шукав його кожного дня; але Бог не віддав Давида в руки його. ¹⁵ І бачив Давид, що Саул вийшов шукати душу його; Давид же був у пустелі Зиф у лісі. ¹⁶ І встав Іонафан, син Саула, і прийшов до Давида в ліс, і зміцнив його упованням на Бога, ¹⁷ і сказав йому: не бійся, бо не знайде тебе рука батька мого Саула, і ти будеш царювати над Ізраїлем, а я буду другим після тебе; і Саул, бать­ко мій, знає це. ¹⁸ І уклали вони між собою завіт перед лицем Господа; і Давид залишився в лісі, а Іонафан пішов у дім свій. ¹⁹ І прийшли зифеї до Саула в Гиву, говорячи: ось, Давид ховається в нас у неприступних місцях, у лісі, на пагорбі Гахила, що праворуч від Ієсимона; ²⁰ от­же, за бажанням душі твоєї, царю, йди; а наша справа буде видати його в руки царя. ²¹ І сказав їм Саул: благословенні ви в Господа за те, що пожаліли про мене; ²² йдіть, упевніться ще, розвідайте і виглядіть місце його, де буде нога його, і хто бачив його там, бо мені говорять, що він дуже хитрий; ²³ і виглядіть, і розвідайте про всі схованки, в яких він ховається, і поверніться до мене з вірною звісткою, і я піду з вами; і якщо він у цій землі, я буду шукати його у всіх тисячах Іудиних. ²⁴ І встали вони і пішли в Зиф раніше Саула. Давид же і люди його були в пустелі Маон, на рівнині, праворуч від Ієсимона. ²⁵ І пішов Саул з людь­ми своїми шукати його. Але Давида сповістили про це, і він перейшов до скелі і залишався в пустелі Маон. І почув Саул, і погнався за Давидом у пустелю Маон. ²⁶ І йшов Саул з одного боку гори, а Давид з людьми своїми був на іншому боці гори. І ко­ли Давид поспішав утекти від Саула, а Саул з людьми своїми йшов в обхід Давида і людей його, щоб захопити їх; ²⁷ тоді прийшов до Саула вісник, говорячи: поспішай і приходь, бо филистимляни напали на землю. ²⁸ І повернувся Саул від переслідування Давида і пішов на­зуст­річ филистимлянам; тому і назвали це місце: Села-Гаммахлекоф*.

* Скеля розділення.

Глава 24

¹ І вийшов Давид звідти і жив у безпечних місцях Ен-Гадди. ² Коли Саул повернувся від фили­с­тимлян, його сповістили, говорячи: ось, Давид у пустелі Ен-Гадди. ³ І взяв Саул три тисячі добірних чоловіків з усього Ізраїля і пішов шукати Давида і людей його по горах, де живуть сарни. ⁴ І прийшов до загону овечого, при дорозі; там була печера, і зайшов туди Саул за потребою; Давид же і люди його сиділи в глибині печери. ⁵ І говорили Давиду люди його: ось день, про який говорив тобі Господь: «ось, Я видам ворога твого в руки твої, і зробиш з ним, що тобі завгодно». Давид встав і тихенько відрізав край від верхнього одягу Саула. ⁶ Але після цього боляче стало серцю Давида, що він відрізав край від одягу Саула. ⁷ І сказав він людям своїм: нехай не попустить мені Господь зробити це господареві моєму, помазанику Гос­подньому, щоб накласти руку мою на нього, бо він помазаник Господній. ⁸ І утримав Давид людей своїх цими словами і не дав їм повстати на Саула. А Саул встав і вийшов з печери на дорогу. ⁹ Потім встав і Да­вид, і вийшов з печери, і закричав услід Саулу, говорячи: господарю мій, царю! Саул оглянувся назад, і Давид упав лицем на землю і поклонився [йому]. ¹⁰ І сказав Давид Саулу: навіщо ти слухаєш слова людей, які говорять: «ось, Давид за­мишляє зло на тебе»? ¹¹ Ось, сьогод­ні бачать очі твої, що Господь віддавав тебе нині в руки мої в печері; і мені говорили, щоб убити тебе; але я пощадив тебе і сказав: «не підніму руки моєї на господаря мого, бо він помазаник Господа». ¹² Батьку мій! подивися на край одягу твого в руці моїй; я відрізав край одягу твого, а тебе не убив: довідайся і переконайся, що немає в руці моїй зла, ні підступництва, і я не згрішив проти тебе; а ти шукаєш душі моєї, щоб погубити її. ¹³ Нехай розсудить Господь між мною і тобою, і нехай помститься тобі Господь за мене; але рука моя не буде на тобі, ¹⁴ як говорить давня притча: «від беззаконних виходить беззаконня». А моя рука не буде на тобі. ¹⁵ Проти кого вийшов цар Ізраїльський? За ким ти ганяєш­ся? За мертвим псом, за однією блохою. ¹⁶ Господь нехай буде суддею і розсудить між мною і тобою. Він розгляне, розбере справу мою, і спасе мене від руки твоєї. ¹⁷ Коли скінчив Давид говорити слова ці до Саула, Саул сказав: чи твій це голос, сину мій, Давиде? І підніс Саул голос свій, і плакав, ¹⁸ і сказав Давиду: ти справедливіший за мене, тому що ти відплатив мені добром, а я відплачував тобі злом; ¹⁹ ти показав це сьогодні, вчинивши зі мною милість, коли Господь віддавав мене в руки твої, ти не вбив мене. ²⁰ Хто, знайшовши ворога свого, відпустив би його в добру путь? Господь віддасть тобі добром за те, що зробив ти мені сьогодні. ²¹ І тепер я знаю, що ти неодмінно будеш царювати, і царство Ізраїлеве буде твердим у руці твоїй. ²² Отже, поклянися мені Господом, що ти не викоріниш потомства мого після мене і не знищиш імені мого в домі батька мого. ²³ І поклявся Давид Саулу. І пішов Саул у дім свій, Давид же і люди його зійшли в місце укріплене.

Глава 25

¹ І помер Самуїл; і зібралися всі ізраїльтяни, і плакали за ним, і поховали його в домі його, у Рамі. Давид встав і пішов у пустелю Фаран.

² Був хтось у Маоні, а маєток його на Кармилі, чоловік дуже багатий; у нього було три тисячі овець і тися­ча кіз; і був він на стрижці овець своїх на Кармилі. ³ Ім’я чоловіка того — Навал, а ім’я дружини його — Ави­гея; ця жінка була дуже розум­на і красива лицем, а він — людина жорс­тока і зла норовом; він був з роду Ха­лева. ⁴ І почув Давид у пустелі, що Навал стриже [на Кармилі] овець своїх. ⁵ І послав Давид десять отроків, і сказав Давид отрокам: підніміться на Кармил і підіть до Навала,­ і вітайте його від мого імені, ⁶ і скажіть так: «[здрастуй,] мир тобі, мир дому твоєму, мир усьому твоєму; ⁷ нині я почув, що в тебе стрижуть овець. Ось, пастухи твої були з нами, і ми не кривдили їх, і нічого в них не пропало за весь час їхнього перебування на Кармилі; ⁸ запитай слуг твоїх, і вони скажуть тобі; отже, нехай знайдуть отроки благовоління в очах твоїх, бо в добрий день прийшли ми; дай же рабам твоїм і синові твоєму Давиду, що знайде рука твоя». ⁹ І пішли лю­ди Давидові, і сказали Навалові від імені Давида всі ці слова, і замовкли. ¹⁰ І [підхопився] Навал, [і] відповів слугам Давидовим, і сказав: хто такий Давид, і хто такий син Іє­ссеїв? нині стало багато рабів, що тікають від господарів своїх; ¹¹ нев­же­ мені взяти хліби мої і воду мою, [і вино моє] і м’ясо, приготоване мною для тих, хто стриже овець моїх, і віддати людям, про яких не знаю, звідки вони? ¹² І пішли назад люди Давида своїм шляхом і повернулися, і прийшли і переказали йому всі слова ці. ¹³ Тоді Давид сказав людям своїм: опережіться кожен мечем своїм. І всі оперезалися мечами своїми, оперезався і сам Давид своїм мечем, і пішли за Давидом близько чотирьохсот чоловік, а двісті залишилися при обозі. ¹⁴ Авигею ж, дружину Навала, сповістив один із слуг, сказавши: ось, Давид послав з пустелі послів вітати нашого господаря, але він обійшовся з ними грубо; ¹⁵ а ці люди дуже добрі до нас, не кривдили нас, і нічого не пропало в нас за весь час, коли ми ходили з ними, будучи у полі; ¹⁶ вони були для нас огорожею і вдень і вночі весь час, коли ми пасли стада поблизу них; ¹⁷ отже, подумай і подивися, що робити; бо неминуче загрожує лихо господареві нашому і всьому дому його, а він — людина зла, не можна говорити з ним. ¹⁸ Тоді Авигея поспішно взяла двісті хлібів, і два міхи з вином, і п’ять овець приготованих, і п’ять мір сушених зерен, і сто зв’язок ізюму, і двісті зв’язок смокв, і нав’ючила на ослів, ¹⁹ і сказала слугам своїм: ідіть переді мною, ось, я піду за вами. А чоловікові своєму Навалові нічого не сказала. ²⁰ Коли ж вона, сидячи на ослі, спускалася по звивинах гори, ось, назустріч їй іде Давид і люди його, і вона зустрілася з ними. ²¹ І Давид сказав: так, марно я охороняв у пустелі все майно цього чоловіка, і нічого не пропало з того, що належало йому; він платить мені злом за добро; ²² нехай те і те зробить Бог з ворогами Давида, і ще більше зробить, якщо до світанку з усього, що належить Навалові, я залишу того, хто мочиться до стіни. ²³ Коли Авигея побачила Давида, то поспішила зійти з осла й упала перед Давидом на лице своє і поклонилася до землі; ²⁴ й упала до ніг його і сказала: на мені гріх, господарю мій; дозволь рабі твоїй говорити у вуха твої і послухай слів раби твоєї. ²⁵ Нехай господар мій не звертає уваги на цю злу людину, на Навала; тому що яке ім’я його, такий і він. Навала — ім’я його, і безумство його з ним*. А я, раба твоя, не бачила слуг господаря мого, яких ти посилав. ²⁶ І нині, господарю мій, живий Господь і жива душа твоя, Господь не попустить тобі йти на пролиття крові й утримає руку твою від помсти, і нині нехай будуть, як Навал, вороги твої і зловмисники проти господаря мого. ²⁷ Ось ці дари, що принесла раба твоя господареві моєму, щоб дати їх отрокам, які служать господареві моєму. ²⁸ Прости провину раби твоєї; Господь неодмінно влаштує господарю моєму дім міцний, бо війни Господні веде господар мій, і зло не прийде до тебе в усе життя твоє. ²⁹ Якщо повстане людина переслідувати тебе і шукати душі твоєї, то душа господаря мого буде зав’язана у вузлі життя Господа Бога твого, а душу ворогів твоїх кине Він немов пращею. ³⁰ І ко­ли зробить Господь господареві моєму все, що говорив про тебе доб­рого, і поставить тебе вождем над Ізраїлем, ³¹ то не буде це для серця господаря мого засмученням і занепокоєнням, що не пролив марно крові і зберіг себе від помсти. І Господь облагодіє господа­ря мого, і згадаєш рабу твою [і зро­биш милість їй]. ³² І сказав Давид Авигеї: благословенний Господь Бог Ізраїлів, Який по­слав тебе нині назустріч мені, ³³ і бла­­­гословенний розум твій, і благословенна ти за те, що ти тепер не допустила мене йти на пролиття крові й помститися за себе. ³⁴ Але, — живий Господь Бог Із­раїлів, Який ут­римав мене від вчинення зла тобі, — якби ти не поспіши­ла і не прийшла назустріч мені, то до світанку я не залишив би Нава­лу того, хто мочиться до стіни. ³⁵ І прийняв Давид з рук її те, що вона принесла йому, і сказав їй: іди з миром у дім твій; ось, я послухався голосу твого й ушанував лице твоє. ³⁶ І прийшла Авигея до Навала, і ось, у нього бенкет у домі його, як бенкет царський, і серце Навала було веселе; він же був дуже п’яний; і не сказала йому ні слова, ні великого, ні малого, до ранку. ³⁷ Вранці ж, коли Навал протверезився, дружина його розповіла йому про це, і завмерло в ньому серце його, і став він, як камінь. ³⁸ Днів через десять уразив Господь Навала, і він помер. ³⁹ І почув Давид, що Навал помер, і сказав: благословенний Гос­подь, що віддав за посоромлення, нанесене мені Навалом, і раба Свого вберіг від зла; Господь повернув злобу Навала на його ж голову. І послав Давид сказати Авигеї, що він бере її собі за дружину. ⁴⁰ І прийшли слуги Давидові до Авигеї на Кармил і сказали їй так: Давид послав нас до тебе, щоб узяти тебе йому за дружину. ⁴¹ Вона встала і вклонилася лицем до землі і сказала: ось, раба твоя готова бути служницею, щоб оми­ва­­ти ноги слуг господаря мого. ⁴² І зі­­­б­ралася Авигея поспішно і сіла на осла, і п’ять служниць супроводжували її; і пішла вона за послами Давида і стала його дружиною. ⁴³ І Ахиноаму з Ізрееля взяв Давид, і обидві вони були його дружинами. ⁴⁴ Саул же віддав дочку свою Мелхолу, дружину Давидову, Фалтію, синові Лаїша, що з Галлима.

* «Навал» — безумний.

Глава 26

¹ Прийшли зифеї [з півдня] до Саула в Гиву і сказали: ось, Давид ховається у нас на пагорбі Гахи­ла, що праворуч від Ієсимона. ² І встав Саул і спустився в пустелю Зиф, і з ним три тисячі добірних мужів ізраїльських, щоб шукати Давида в пустелі Зиф. ³ І розташувався Саул на пагорбі Гахила, що праворуч від Ієсимона, при дорозі; Давид же знаходився в пустелі і бачив, що Саул іде за ним у пустелю; ⁴ і послав Давид спостерігачів і довідався, що Са­ул дійсно прийшов [з Кеїля]. ⁵ І встав Давид [таємно] і пішов до місця, на якому Саул розташувався станом, і побачив Давид місце, де спав Саул і Авенир, син Нирів, воєначальник його. Саул же спав у наметі, а народ­ розташувався довкола нього. ⁶ І звер­нувся Давид і сказав Ахимелеху хет­теянину й Авессі, синові Саруїному, братові Іоава, говорячи: хто піде зі мною до Саула в стан? І відповів Авесса: я піду з тобою. ⁷ І прийшов Давид з Авессою до людей [Саулових] уночі; і ось, Саул лежить, спить у наметі, і спис його встромлений у землю в головах його; Авенир же і народ лежать довкола нього.­ ⁸ Авесса сказав Давиду: віддав Бог нині ворога твого в руки твої; отже, дозволь, я приколю його списом до землі одним ударом і не повторю удару. ⁹ Але Давид сказав Авессі: не вбивай його; бо хто, піднявши руку на помазаника Господнього, залишиться непокараним? ¹⁰ І сказав Да­вид: живий Господь! нехай уразить його Господь, або прийде день його, і він помре, або піде на війну і загине; мене ж нехай не попустить Господь підняти руку мою на помазаника Господнього; ¹¹ а візьми його спис, що у головах його, і посудину з водою, і підемо до себе. ¹² І взяв Давид спис і посудину з водою в головах Саула, і пішли вони до себе; і ніхто не бачив, і ніхто не знав, і ніхто не прокинувся, але усі спали, то­му що сон від Господа напав на них. ¹³ І перейшов Давид на інший бік і став на вершині гори вдалині; велика відстань була між ними. ¹⁴ І звер­нувся Давид до народу й Авенира, сина Нирового, говорячи: відповідай, Авенире. І відповів Авенир і сказав: хто ти, що кричиш і турбуєш царя? ¹⁵ І сказав Давид Авениру: чи не муж ти, і хто рівний тобі в Ізраїлі? Чому ж ти не бережеш господаря твого, царя? тому що приходив хтось з народу, щоб погубити царя, господаря твого. ¹⁶ Недобре ти це робиш; живий Господь! ви гідні смер­ті за те, що не бережете господаря ва­шого, помазаника Господнього. По­дивися, де спис царя і посудина з водою, що були в головах його? ¹⁷ І узнав Саул голос Давида і сказав: чи твій це голос, сину мій Давиде? І сказав Давид: мій голос, господарю мій, царю. ¹⁸ І сказав ще: за що господар мій переслідує раба свого? що я зробив? яке зло в руці моїй? ¹⁹ І нині нехай вислухає господар мій, цар, слова раба свого: якщо Господь розпалив тебе проти мене, то нехай буде це від тебе благозапашною жертвою; якщо ж — сини людські, то прокляті вони перед Господом, тому що вони вигнали мене нині, щоб не належати­ мені до спадщини Господа, говорячи: «йди, служи богам чужим». ²⁰ Нехай же не проллється кров моя на землю перед лицем Господа; бо цар Ізраїлів вийшов шукати одну блоху, як ганяються за куріпкою по горах. ²¹ І сказав Саул: згрішив я; повернися, сину мій Давиде, тому що я не буду більше робити тобі зла, бо душа моя була дорогою нині в очах твоїх; безумно робив я і дуже багато­ згрішив. ²² І відповів Давид і сказав: ось спис царя; нехай один з отроків прийде і візьме його; ²³ і нехай відплатить Господь кожному за правдою його і за істиною Його, бо Господь віддавав тебе в руки мої, але я не захотів підняти руки моєї на помазаника Господнього; ²⁴ і нехай, як дорогоцінне було життя твоє нині в очах моїх, так цінується моє життя в очах Господа, [і нехай покриє Він мене] і нехай визволить мене від усякого лиха! ²⁵ І сказав Саул Давиду: благословенний ти, сину мій Давиде; і діло зробиш, і перемогти переможеш. І пішов Давид своїм шляхом, а Саул повернувся у своє місце.

Глава 27

¹ І сказав Давид у серці своєму: коли-небудь потраплю я в руки Саула, і немає для мене нічого кращого, як утекти в землю Фили­с­тимську; і відстане від мене Саул і не буде шукати мене більше по всіх краях Ізраїльських, і я спасуся від ру­ки його. ² І встав Давид, і вирушив сам і шістсот чоловік, які були з ним, до Анхуса, сина Маоха, царя Гефсь­кого. ³ І жив Давид у Анхуса в Гефі, сам і люди його, кожен із родиною своєю, Давид і обидві дружини його — Ахиноама ізреелитянка й Авигея, колишня дружина Навала, кармилитянка. ⁴ І донесли Саулу, що Давид утік у Геф, і не став він більше шукати його. ⁵ І сказав Давид Анхусу: якщо я придбав благовоління в очах твоїх, то нехай дано буде мені місце в одному з малих міст, і я буду жити там; для чого рабові твоєму жити в царському місті разом з тобою? ⁶ Тоді дав йому Анхус Секелаг, тому Секелаг і залишився за царями­ юдейськими донині. ⁷ Усього часу, який прожив Давид у країні Филис­тимській, було рік і чотири місяці. ⁸ І виходив Давид з людьми своїми і нападав на гессурян і гирзеян і амаликитян, які здавна населяли цю країну до Сура і навіть до землі Єгипетської. ⁹ І спустошував Давид ту країну, і не залишав у живих ні чоловіка, ні жінки, і забирав овець, і волів, і ослів, і верблюдів, і одяг; і повертався, і приходив до Анхуса. ¹⁰ І сказав Анхус Давиду: на кого нападали нині? Давид сказав: на південну країну Юдеї і на південну країну Ієрахмеїла і на південну країну Кенеї. ¹¹ І не залишав Давид у живих ні чоловіка, ні жінки, і не приводив у Геф, говорячи: вони можуть донести на нас і сказати: «так вчинив Давид, і такий спосіб дій його в усі часи перебування у країні Филистимській». ¹² І довірився Анхус Давиду, говорячи: він став огид­ним народу своєму Ізраїлю і буде слугою моїм повік.

Глава 28

¹ У той час филистимляни зі­­­­б­рали війська свої для війни, щоб воювати з Ізраїлем. І сказав Анхус Давиду: нехай буде тобі відомо, що ти підеш зі мною в ополчення, ти і люди твої. ² І сказав Давид Анхусу: нині ти дізнаєшся, що зробить раб твій. І сказав Анхус Давиду: за те я зроблю тебе охоронителем голови моєї на весь час.

³ І помер Самуїл, і оплакували його всі ізраїльтяни і поховали його в Рамі, у місті його. Саул же вигнав чаклунів і ворожбитів із країни.

⁴ І зібралися филистимляни і пішли і стали станом біля Сонами; зібрав і Саул весь народ ізраїльський, і стали станом на Гелвуї. ⁵ І побачив Саул стан филистимський і злякався, і сильно затремтіло серце його. ⁶ І запитав Саул Господа; але Господь не відповів йому ні уві сні, ні через урим, ні через пророків. ⁷ Тоді Саул сказав слугам своїм: найдіть мені жінку чаклунку, і я піду до неї і запитаю її. І відповіли йому слуги його: тут у Аендорі є жінка чаклунка. ⁸ І зняв із себе Саул одяг свій і вдягнув інший, і пішов сам і два чоловіка з ним, і прийшли вони до жінки вночі. І сказав їй Саул: прошу тебе, поворожи мені і виведи мені того, про кого я скажу тобі. ⁹ Але жінка відповіла йому: ти знаєш, що зробив Саул, як вигнав він із країни чаклунів і ворожбитів; для чого ж ти розставляєш сітку душі моїй на загибель мою? ¹⁰ І поклявся їй Саул Господом, говорячи: живий Господь! не буде тобі лиха за цю справу. ¹¹ Тоді жінка запитала: кого ж вивести тобі? І відповів він: Самуїла виведи мені. ¹² І побачила жін­ка Самуїла і голосно скрикнула; і звернулася жінка до Саула, говорячи: навіщо ти обманув мене? ти — Саул. ¹³ І сказав їй цар: не бійся; [скажи,] що ти бачиш? І відповіла жінка: бачу начебто бога, що виходить із землі. ¹⁴ Який він на вигляд? — запитав у неї Саул. Вона сказала: виходить із землі чоловік старий, одягнений у довгий одяг. Тоді узнав Саул, що це Самуїл, і упав лицем на землю і поклонився. ¹⁵ І сказав Самуїл Саулу: для чого ти тривожиш мене, щоб я вийшов? І відповів Саул: тяжко мені дуже; филистимляни воюють проти мене, а Бог відступив від мене і більше не відповідає мені ні через пророків, ні уві сні, [ні у ви­дінні]; тому я викликав тебе, щоб ти навчив мене, що мені робити. ¹⁶ І сказав Самуїл: для чого ж ти запитуєш мене, коли Господь відступив від тебе і зробився ворогом твоїм? ¹⁷ Гос­подь зробить те, що говорив через мене; відніме Господь царство з рук твоїх і віддасть його ближньому твоєму, Давиду. ¹⁸ Оскільки ти не послу­хав голосу Господа і не виконав люті гніву Його на Амалика, то Господь і робить це над тобою нині. ¹⁹ І віддасть Господь Ізраїля разом з тобою в руки филистимлян: завтра ти і сини твої будете зі мною, і стан ізраїльський віддасть Господь у руки филистимлян. ²⁰ Тоді Саул раптом упав усім тілом своїм на землю, тому що сильно злякався слів Самуїла; притому і сили не стало в ньому, бо він не їв хліба весь той день і всю ніч. ²¹ І підійшла жінка та до Саула, і побачила, що він дуже злякався, і сказала: ось, раба твоя послухалася голосу твого і піддала життя своє небезпеці і виконала наказ, який ти дав мені; ²² тепер прошу, послухайся і ти голосу раби твоєї: я запропоную тобі шматок хліба, поїж, і буде в тобі сила, коли підеш в дорогу. ²³ Але він відмовився і сказав: не буду їсти. І стали умовляти його слуги його, а також і жінка; і він послухався голосу їхнього, і встав із землі і сів на ліжку. ²⁴ У жінки ж було у домі відгодоване теля, і вона поспішила заколоти його і, взявши борошна, замісила і спекла опрісноки, ²⁵ і запропонувала Саулу і слугам його, і вони поїли, і встали, і пішли в ту саму ніч.

Глава 29

¹ І зібрали филистимляни всі ополчення свої в Афеку, а ізра­їльтяни розташувалися станом біля джерела, що в Ізреелі. ² Князі филистимські йшли сотнями і тисячами, Давид же і люди його йшли позаду з Анхусом. ³ І говорили князі филистимські: що це за євреї? Анхус відповів князям филистимським: хіба не знаєте, що це Давид, раб Са­ула, царя Ізраїльського? він при мені вже понад рік, і я не знайшов у ньому нічого недоброго з часу його приходу до сьогодні. ⁴ І обурилися на нього князі филистимські, і ска­зали­ йому князі филистимські: від­пус­ти ти цього чоловіка, нехай він сидить у своєму місці, яке ти призначив йому, щоб він не йшов з нами на війну і не зробився супротивником нашим на війні. Чим він може умилостивити господаря свого, як не го­ловами цих людей? ⁵ чи не той це Давид, якому співали в хороводах, говорячи: «Саул уразив тисячі, а Да­вид — десятки тисяч»? ⁶ І покликав Анхус Давида і сказав йому: живий Господь! ти чесний, і очам моїм при­ємно було б, щоб ти виходив і входив­ зі мною в ополченні; бо я не помітив у тобі недоброго з часу приходу твого до мене до цього дня; але в очах князів ти недобрий. ⁷ Отже, по­вер­ни­ся тепер, і йди з миром і не дратуй князів филистимських. ⁸ Але Да­вид сказав Анхусу: що я зробив, і що ти знайшов у рабі твоєму з того часу, як я перед лицем твоїм, і до цього дня, чому б мені не йти і не воювати з ворогами господаря мого, царя? ⁹ І відповідав Анхус Давиду: будь упев­нений, що в моїх очах ти доб­­рий, як ангел Божий; але князі филистимські сказали: «нехай він не йде з нами на війну». ¹⁰ Отже, встань ран­ком, ти і раби господаря твого, які прийшли з тобою, [і йдіть на міс­це, яке я призначив вам, і не май недоб­рої думки на серці твоєму, бо ти переді мною добрий]; і встаньте зранку, і коли буде світло, йдіть. ¹¹ І встав Давид, сам і люди його, щоб іти вранці і повернутися в землю Филистимську. А филистимляни пішли [на війну] у Ізреель.

Глава 30

¹ На третій день після того, як Давид і люди його пішли в Секелаг, амаликитяни напали з півдня на Секелаг і взяли Секелаг і спалили його вогнем, ² а жінок [і всіх], що були в ньому, від малого до великого, не умертвили, але повели в полон, і пішли своїм шляхом. ³ І прийшов Давид і люди його до міста, і ось, воно спалене вогнем, а дружини їхні і сини їхні і дочки їхні узяті в полон. ⁴ І підняв Давид і народ, що був з ним, крик, і плакали, доки не стало в них сили плакати. ⁵ Взяті були в полон і обидві дружини Давида: Ахиноама ізреелитянка й Авигея, колишня дружина Навала, кармилитянка. ⁶ Давид сильно був збентежений, тому що народ хотів побити його камінням; бо весь народ душею уболівав, кожен за синів своїх і дочок своїх. ⁷ Але Давид укріпився надією на Господа Бога свого,­ і сказав Давид Авиафару священикові, синові Ахимелеховому: принеси мені ефод. І приніс Авиафар ефод до Давида. ⁸ І запитав Давид Господа, говорячи: чи переслідувати мені це полчище, і чи наздожену їх? І сказано йому: переслідуй, наздоженеш і віднімеш. ⁹ І пішов Давид сам і шістсот чоловік, які були з ним; і прийшли до потоку Восор і втомлені зупинилися там. ¹⁰ І переслідував Давид сам і чотириста чоловік; двіс­ті ж чоловік зупинилися, тому що були не в силах перейти потік Восорський. ¹¹ І знайшли єгиптянина в полі, і привели його до Давида, і да­ли йому хліба, і він їв, і напоїли його водою; ¹² і дали йому частину зв’язки смокв і дві зв’язки ізюму, і він їв і зміцнився, бо він не їв хліба і не пив води три дні і три ночі. ¹³ І сказав йому Давид: чий ти і звідки ти? І сказав він: я — отрок єгиптянина, раб одного амаликитянина, і кинув мене господар мій, тому що вже три дні, як я занедужав; ¹⁴ ми вдиралися в полуденну частину Керети і в область Іудину й у полуденну частину Халева, а Секелаг спалили вог­нем. ¹⁵ І сказав йому Давид: чи дове­деш мене до цього полчища? І сказав він: поклянися мені Богом, що ти не умертвиш мене і не віддаси мене в руки господаря мого, і я доведу тебе до цього полчища. ¹⁶ [Давид поклявся йому,] і він повів його; і ось, амаликитяни, розсипавшись по всій тій країні, їдять і п’ють і святкують з причини великої здобичі, яку вони взяли в землі Филистимській і в землі Юдейській. ¹⁷ [І напав на них] і вражав їх Давид від сутінків до вечора другого дня, і ніхто з них не врятувався, крім чотирьохсот юнаків, які сіли на верблюдів і втекли. ¹⁸ І відібрав Давид усе, що взяли амаликитяни, і обох дружин своїх відібрав Давид. ¹⁹ І не пропало в них нічого, ні малого, ні великого, ні з синів, ні з дочок, ні зі здобичі, ні з усього, що амаликитяни взяли у них; все повернув Давид, ²⁰ і взяв Давид всю дрібну і велику худобу, і гнали її перед своєю худобою і говорили: це — здобич Давида. ²¹ І прийшов Давид до тих двохсот людей, які не були в силах іти за ним, і яких він залишив біля потоку Восор, і вийшли вони назустріч Давиду і назустріч людям, які були з ним. І підійшов Давид до цих людей і вітав їх. ²² Тоді злі і негідні люди, які ходили з Давидом, стали говорити: за те, що вони не ходили з нами, не дамо їм зі здобичі, яку ми відняли; нехай кожен візьме тільки свою дружину і дітей і йде. ²³ Але Давид сказав: не робіть так, брати мої, після того, як Господь дав нам це і зберіг нас і віддав у руки наші полчище, що приходило проти нас. ²⁴ І хто послухає вас у цій справі? [Вони не гірші за нас.] Яка частина тим, що ходили на війну, така частина повинна бути й тим, що залишилися при обозі: на всіх слід розділити. ²⁵ Так було з цього часу і після; і поставив він це в закон і в правило для Ізраїля до цього дня.

²⁶ І прийшов Давид у Секелаг і послав зі здобичі до старійшин Іуди­них, друзям своїм, говорячи: «ось вам подарунок зі здобичі, взятої у ворогів Господніх», — ²⁷ тим, що у Вефилі, і в Рамофі південному, і в Іаттирі, [і в Гефорі,] ²⁸ і в Ароері, [і в Аммаді,] і в Шифмофі, і в Естемоа, [і в Гефі,] ²⁹ [у Кинані, у Сафені, у Фимафі,] і в Рахалі, і в містах ієрахмеельських, і в містах кеней­сь­ких, ³⁰ і в Хормі, і в Хорашані, і в Ата­ху, ³¹ і в Хевроні, й у всіх місцях, де ходив Давид сам і люди його.

Глава 31

¹ Филистимляни ж воювали з ізраїльтянами, і побігли мужі ізраїльські від филистимлян і упали­ уражені на горі Гелвуї. ² І наздогнали филистимляни Саула і синів його, й убили филистимляни Іонафана, й Аминадава, і Малхисуа, синів Саула.­ ³ І битва проти Саула зробилася жор­с­­токою, і стрільці з луків уража­ли його, і він був дуже зранений стріль­цями. ⁴ І сказав Саул зброєносцеві своєму: вийми твій меч і заколи мене ним, щоб не прийшли ці необрізані й не убили мене і не знущалися з мене. Але зброєносець не хотів, бо дуже боявся. Тоді Саул узяв меч свій і упав на нього. ⁵ Зброєносець його, побачивши, що Саул помер, і сам упав на свій меч і помер з ним. ⁶ Так помер у той день Саул і три сини його, і зброєносець його, а також і всі люди його разом. ⁷ Ізраїльтяни, які жили на боці долини і за Йорданом, бачачи, що люди ізраїльські побігли і що помер Саул і си­ни його, залишили міста свої і біг­ли, а филистимляни прийшли і засіли в них. ⁸ На другий день фили­стим­ляни прийшли грабувати убитих, і знайшли Саула і трьох синів його, які упали на горі Гелвуйській. ⁹ І [повернули його і] відтяли йому голову, і зняли з нього зброю і послали по всій землі Филистимській, щоб сповістити про це у капищах ідолів своїх і народ; ¹⁰ і поклали зброю його в капищі Астарти, а тіло його повісили на стіні Беф-Сана. ¹¹ І почули жителі Іа­ви­­са Галаадського про те, що зроби­ли филистимляни із Саулом, ¹² і під­нялися всі люди сильні, і йшли всю ніч, і взяли тіло Саула і тіла синів його зі стіни Беф-Сана, і прийшли в Іавис, і спалили їх там; ¹³ і взяли кістки їхні, і поховали під дубом в Іависі, і постили сім днів.

Глава: 1 2 3 4

Глава 1

¹ У ті дні, коли управляли судді, настав голод на землі. І пішов один чоловік з Вифлеєма Юдейського зі своєю дружиною і двома синами своїми жити на полях моавитських. ² Ім’я чоловіка того Елимелех, ім’я дружини його Ноєминь, а імена двох синів його Махлон і Хилеон; вони були ефрафяни з Вифлеєма Юдейського. І прийшли вони на поля моавитські і залишилися там. ³ І помер Елимелех, чоловік Ноємині, і залишилася вона з двома синами своїми. ⁴ Вони взяли собі дружин з моавитянок, ім’я однієї Орфа, а ім’я другої Руф, і жили там близько десяти років. ⁵ Але потім і обидва [сини її], Махлон і Хилеон, померли, і залишилася та жінка після обох своїх синів і після чоловіка свого. ⁶ І встала вона з невістками своїми і пішла назад з полів моавитських, бо почула на полях моавитських, що Бог відвідав народ Свій і дав їм хліб. ⁷ І вийшла вона з того місця, в якому жила, і обидві невістки її з нею. Коли вони йшли по дорозі, повертаючись в землю Юдейську, ⁸ Ноєминь сказала двом невісткам своїм: ідіть, повернетеся кожна в дім матері своєї; нехай сотворить Господь з вами милість, як ви чинили з померлими і зі мною! ⁹ хай дасть вам Господь, щоб ви знайшли пристановище кожна в домі свого чоловіка! І поцілувала їх. Але вони підняли крик і плакали ¹⁰ і сказали: ні, ми з тобою повернемося до народу твого. ¹¹ Ноєминь же сказала: повертайтеся, дочки мої; навіщо вам іти зі мною? Хіба ще є в мене сини в моїй утробі, які були б вам чоловіками? ¹² Повертайтеся, дочки мої, йдіть, бо я вже стара, щоб бути одруженою. Та якби я й сказала: «є у мене ще надія», і навіть якби я у цю ж ніч була з чоловіком і потім народила синів, — ¹³ то чи можна вам чекати, поки вони виросли б? чи можна вам баритися і не виходити заміж? Ні, дочки мої, я дуже уболіваю за вас, бо рука Господня відвідала мене. ¹⁴ Вони підняли крик і знову стали плакати. І Орфа попрощалася зі свекрухою своєю [і повернулася до народу свого], а Руф залишилася з нею. ¹⁵ [Ноєминь] сказала [Руфі]: ось, невістка твоя повернулася до народу свого і до своїх богів; повернись і ти слідом за невісткою твоєю. ¹⁶ Але Руф сказала: не примушуй мене залишити тебе і повернутися від тебе; але куди ти підеш, туди і я піду, і де ти жити будеш, там і я буду жити; народ твій буде моїм народом, і твій Бог — моїм Богом; ¹⁷ і де ти помреш, там і я помру і похована буду; нехай те і те зробить мені Господь, і ще більше зробить; смерть одна розлучить мене з тобою. ¹⁸ [Ноєминь,] бачачи, що вона твердо вирішила йти з нею, перестала умовляти її. ¹⁹ І йшли обидві вони, доки не прийшли у Вифлеєм. Коли прийшли вони у Вифлеєм, усе місто прийшло в рух від них, і говорили: це Ноєминь? ²⁰ Вона сказала їм: не називайте мене Ноєминню*, а називайте мене Марою**, тому що Вседержитель послав мені велику біду; ²¹ я вийшла звідси зі статком, а повернув мене Господь з порожніми руками; навіщо називати мене Ноєминню, коли Господь змусив мене страждати, і Вседержитель послав мені нещастя? ²² І повернулася Ноєминь, і з нею невістка її Руф моавитянка, яка прийшла з полів моавитських, і прийшли вони у Вифлеєм на початку жнив ячменю.

* Приємна.

** Гірка.

Глава 2

¹ У Ноємині був родич з боку чоловіка її, людина дуже знатна, з племені Елимелехового, ім’я йому Вооз. ² І сказала Руф моавитянка Ноємині: піду я на поле і буду підбирати колосся за слідами того, у кого знайду благовоління. Вона сказала їй: іди, дочко моя. ³ Вона пішла, і прийшла, і підбирала в полі колосся за женцями. І трапилося, що та частина поля належала Воозу, який із племені Елимелехового. ⁴ І ось, Вооз прийшов з Вифлеєма і сказав женцям: Господь з вами! Вони сказали йому: нехай благословить тебе Господь! ⁵ І сказав Вооз слузі своєму, приставленому до женців: чия це молода жінка? ⁶ Слуга, приставлений до женців, відповів і сказав: ця молода жінка — моавитянка, яка прийшла з Ноєминню з полів моавитських; ⁷ вона сказала: «буду я підбирати і збирати між снопами за женцями»; і прийшла, і знаходиться тут від самого ранку досі; мало буває вона вдома. ⁸ І сказав Вооз Руфі: послухай, дочко моя, не ходи підбирати на іншому полі і не переходь звідси, але будь тут з моїми служницями; ⁹ нехай в очах твоїх буде те поле, де вони жнуть, і ходи за ними; ось, я наказав слугам моїм не чіпати тебе; коли захочеш пити, йди до сосудів і пий, звідки черпають слуги мої. ¹⁰ Вона впала на лице своє і вклонилася до землі і сказала йому: чим здобула я в очах твоїх милість, що ти приймаєш мене, хоча я і чужинка? ¹¹ Вооз відповів і сказав їй: мені сказано все, що зробила ти для свекрухи своєї після смерти чоловіка твого, що ти залишила твого батька і твою матір і твою батьківщину і прийшла до народу, якого ти не знала вчора і третього дня; ¹² нехай воздасть Господь за цю справу твою, і нехай буде тобі повна нагорода від Господа Бога Ізраїлевого, до Якого ти прийшла, щоб заспокоїтися під Його крилами! ¹³ Вона сказала: нехай буду я в милості перед очима твоїми, господарю мій! Ти втішив мене і говорив до серця раби твоєї, тим часом як я не варта жодної з рабинь твоїх. ¹⁴ І сказав їй Вооз: час обіду; прийди сюди і їж хліб і вмочуй шматок твій в оцет. І сіла вона біля женців. Він подав їй хліба; вона їла, наїлася, і ще залишилося. ¹⁵ І встала, щоб підбирати. Вооз дав наказ слугам своїм, сказавши: нехай підбирає вона і між снопами, і не кривдьте її; ¹⁶ та й від снопів відкидайте їй і залишайте, нехай вона підбирає [і їсть], і не сваріть її. ¹⁷ Так підбирала вона на полі до вечора і вимолотила зібране, і вийшло близько ефи ячменю. ¹⁸ Узявши це, вона пішла в місто, і свекруха її побачила, що вона набрала. І вийняла [Руф з пазухи своєї] і дала їй те, що залишила, наївшись сама. ¹⁹ І сказала їй свекруха її: де ти збирала сьогодні і де працювала? нехай буде благословенний той, хто прийняв тебе! [Руф] відкрила свекрусі своїй, у кого вона працювала, і сказала: чоловікові тому, у якого я сьогодні працювала, ім’я Вооз. ²⁰ І сказала Ноєминь невістці своїй: благословенний він від Господа за те, що не позбавив милости своєї ні живих, ні мертвих! І сказала їй Ноєминь: чоловік цей близький до нас; він з наших родичів. ²¹ Руф моавитянка сказала [свекрусі своїй]: він навіть сказав мені: будь з моїми служницями, доки не закінчать вони жнива мої. ²² І сказала Ноєминь невістці своїй Руфі: добре, дочко моя, що ти будеш ходити зі служницями його, і не будуть ображати тебе на іншому полі. ²³ Так була вона зі служницями Воозовими і підбирала [колосся], доки не скінчилися жнива ячменю і жнива пшениці, і жила у свекрухи своєї.

Глава 3

¹ І сказала їй Ноєминь, свекруха її: дочко моя, чи не пошукати тобі пристановища, щоб тобі добре було? ² Ось, Вооз, зі служницями якого ти була, родич наш; ось, він у цю ніч віє на току ячмінь; ³ умийся, намастися, вдягни на себе [ошатний] одяг твій і піди на тік, але не показуйся йому, доки не скінчить їсти і пити; ⁴ коли ж він ляже спати, довідайся про місце, де він ляже; тоді прийдеш і відкриєш біля ніг його і ляжеш; він скаже тобі, що тобі робити. ⁵ [Руф] сказала їй: зроблю все, що ти сказала мені. ⁶ І пішла на тік і зробила все так, як наказувала їй свекруха її. ⁷ Вооз наївся і напився, і розвеселив серце своє, і пішов і ліг спати біля скирти. І вона прийшла тихенько, відкрила біля ніг його і лягла. ⁸ Опівночі він здригнувся, піднявся, і ось, біля ніг його лежить жінка. ⁹ І сказав [їй Вооз]: хто ти? Вона сказала: я Руф, раба твоя, простягни крило твоє на рабу твою, тому що ти родич. ¹⁰ [Вооз] сказав: благословенна ти від Господа [Бога], дочко моя! це останнє твоє добре діло зробила ти ще краще за попереднє, що ти не пішла шукати молодих людей, ні бідних, ні багатих; ¹¹ отже, дочко моя, не бійся, я зроблю тобі все, що ти сказала; тому що біля всіх воріт народу мого знають, що ти жінка доброчесна; ¹² хоча і правда, що я родич, але є ще родич ближче мене; ¹³ переночуй цю ніч; завтра ж, якщо він прийме тебе, то добре, нехай прийме; а якщо він не захоче прийняти тебе, то я прийму; живий Господь! Спи до ранку. ¹⁴ І спала вона в ногах його до ранку і встала раніше, ніж могли вони розпізнати одне одного. І сказав Вооз: нехай не знають, що жінка приходила на тік. ¹⁵ І сказав їй: подай верхній одяг, що на тобі, потримай його. Вона тримала, і він відміряв [їй] шість мір ячменю, і поклав на неї, і пішов у місто. ¹⁶ А [Руф] прийшла до свекрухи своєї. Та сказала [їй]: що, дочко моя? Вона переказала їй усе, що зробив їй чоловік той. ¹⁷ І сказала [їй]: ці шість мір ячменю він дав мені і сказав мені: не ходи до свекрухи своєї з порожніми руками. ¹⁸ Та сказала: почекай, дочко моя, доки не дізнаєшся, чим скінчиться справа; бо чоловік той не залишиться у спокої, не скінчивши сьогоднішньої справи.

Глава 4

¹ Вооз вийшов до воріт і сидів там. І ось, іде мимо родич, про якого говорив Вооз. І сказав йому [Вооз]: зайди сюди і сядь тут. Той зайшов і сів. ² [Вооз] узяв десять чоловік із старійшин міста і сказав: сядьте тут. І вони сіли. ³ І сказав [Вооз] родичеві: Ноєминь, яка повернулася з полів моавитських, продає частину поля, що належить братові нашому Елимелеху; ⁴ я зважився довести до вух твоїх і сказати: купи в присутності тих, що сидять тут, і в присутності старійшин народу мого; якщо хочеш викупити, викуповуй; а якщо не хочеш викупити, скажи мені, і я буду знати; бо, крім тебе, нема кому викупити; а після тебе я. Той сказав: я викуповую. ⁵ Вооз сказав: якщо ти купиш поле в Ноємині, то повинен купити й у Руфі моавитянки, дружини померлого, і повинен взяти її заміж, щоб відновити ім’я померлого у наділі його. ⁶ І сказав той родич: не можу я взяти її собі, щоб не розладнати свого наділу; прийми її ти, бо я не можу прийняти. ⁷ Раніше такий був звичай у Ізраїля при викупі й при обміні для підтвердження якої-небудь справи: один знімав чобіт свій і давав іншому, [який приймав право родича,] і це було свідченням в Ізраїлі. ⁸ І сказав той родич Воозу: купи собі. І зняв чобіт свій [і дав йому]. ⁹ І сказав Вооз старійшинам і всьому народові: ви тепер свідки того, що я купую в Ноємині все Елимелехове і все Хилеонове і Махлонове; ¹⁰ також і Руф моавитянку, дружину Махлонову, беру собі за дружину, щоб залишити ім’я померлого у наділі його, і щоб не зникло ім’я померлого між братами його й біля воріт місцеперебування його: ви сьогодні свідки того. ¹¹ І сказав увесь народ, що біля воріт, і старійшини: ми свідки; нехай зробить Господь дружиною, ту, яка входить у дім твій, як Рахиль і як Лію, які обидві створили дім Ізраїлів; придбай багатство в Ефрафі, і нехай славиться ім’я твоє у Вифлеємі; ¹² і нехай буде дім твій, як дім Фареса, якого народила Фамар Іуді, від того сімені, яке дасть тобі Господь від цієї молодої жінки. ¹³ І взяв Вооз Руф, і вона стала його дружиною. І увійшов він до неї, і Господь дав їй вагітність, і вона народила сина. ¹⁴ І говорили жінки Ноємині: благословенний Господь, що Він не залишив тебе нині без спадкоємця! І нехай буде славне ім’я його в Ізраїлі! ¹⁵ Він буде тобі втіхою і годувальником у старості твоїй, тому що його народила невістка твоя, яка любить тебе, яка для тебе краще за сім синів. ¹⁶ І взяла Ноєминь дитя це, і носила його в обіймах своїх, і була йому нянькою. ¹⁷ Сусідки нарекли йому ім’я і говорили: «у Ноємині народився син», і нарекли йому ім’я: Овид. Він батько Ієссея, батька Давидового.

¹⁸ І ось рід Фаресів: Фарес народив Есрома; ¹⁹ Есром народив Арама; Арам народив Аминадава; ²⁰ Аминадав народив Наассона; Наассон народив Салмона; ²¹ Салмон народив Вооза; Вооз народив Овида; ²² Овид народив Ієссея; Ієссей народив Давида.

Глава: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21

Глава 1

¹ Після смерти Ісуса запитували сини Ізраїлеві Господа, говорячи: хто з нас першим піде на хананеян — воювати з ними? ² І сказав Господь: Іуда піде; ось, Я віддаю землю в руки його. ³ Іуда ж сказав Симеону, братові своєму: ввійди зі мною в жереб мій, і будемо воювати з хананеянами; і я ввійду з тобою у твій жереб. І пішов з ним Симеон. ⁴ І пішов Іуда, і віддав Господь хананеян і ферезеян у руки їх, і убили вони з них під Везеком десять тисяч чоловік. ⁵ У Везеку зустрілися вони з Адоні-Везеком, воювали з ним і розбили хананеян і ферезеян. ⁶ Адоні-Везек побіг, але вони погналися за ним і впіймали його і відсікли великі пальці на руках його і на ногах його. ⁷ Тоді сказав Адоні-Везек: сімдесят царів з відсіченими на руках і на ногах їхніх великими пальцями збирали [крихти] під столом моїм; як робив я, так і мені відплатив Бог. І привели його в Єрусалим, і він помер там. ⁸ І воювали сини Іудині проти Єрусалима і взяли його, й уразили його мечем і місто віддали вогню. ⁹ Потім пішли сини Іудині воювати з хананеянами, які жили на горах і на полуденній землі і на низинних місцях. ¹⁰ І пішов Іуда на хананеян, які жили в Хевроні [ім’я ж Хеврону було раніше Кириаф-Арби], і розбив Шешая, Ахимана і Фалмая [з роду Єнакового]. ¹¹ Звідти пішов він проти жителів Давира; ім’я Давира було раніше Кириаф-Сефер. ¹² І сказав Халев: хто розіб’є Кириаф-Сефер і візьме його, тому віддам Ахсу, дочку мою, за дружину. ¹³ І взяв його Гофониїл, син Кеназа, молодшого брата Халевового, і Халев віддав за дружину йому Ахсу, дочку свою. ¹⁴ Коли належало їй іти, Гофониїл навчив її просити у батька її поле, і вона зійшла з осла. Халев сказав їй: що тобі? ¹⁵ [Ахса] сказала йому: дай мені благословення; ти дав мені землю полуденну, дай мені і джерела води. І дав їй [Халев за бажанням її] джерела верхні і джерела нижні. ¹⁶ І сини [Іофора] кенеянина, тестя Мойсеєвого, пішли з міста Пальм із синами Іудиними в пустелю Іудину, що на південь від Арада, і прийшли й оселилися серед народу. ¹⁷ І пішов Іуда із Симеоном, братом своїм, і розбили хананеян, які жили в Цефафі, і піддали його закляттю, і тому називається місто це Хорма. ¹⁸ Іуда взяв також Газу з передмістями її, Аскалон з передмістями його, і Екрон з передмістями його [і Азот з околицями його].

¹⁹ Господь був з Іудою, і він оволодів горою; але жителів долини не міг прогнати, тому що в них були залізні колісниці. ²⁰ І віддали Халеву Хеврон, як говорив Мойсей, [і одержав він там у спадщину три міста синів Єнакових] і вигнав звідти трьох синів Єнакових. ²¹ Але ієвусеїв, які жили в Єрусалимі, не вигнали сини Веніамінові, і живуть ієвусеями з синами Веніаміна в Єрусалимі до цього дня. ²² І сини Йосифа пішли також на Вефиль, і Господь був з ними. ²³ [І зупинилися] й оглядали сини Йосифові Вефиль [ім’я ж місту було раніше Луз]. ²⁴ І побачили вартові чоловіка, який йде з міста, [і взяли його] і сказали йому: покажи нам вхід у місто, і зробимо тобі милість. ²⁵ Він показав їм вхід у місто, і розбили вони місто мечем, а чоловіка цього і всіх родичів його відпустили. ²⁶ Чоловік цей пішов у землю хеттеян, і побудував [там] місто і нарік ім’я йому Луз. Це ім’я його по цей день. ²⁷ І Манассія не вигнав жителів Бефсана [який є Скифополь] і залежних від нього міст, Фаанаха і залежних від нього міст, жителів Дора і залежних від нього міст, жителів Івлеама і залежних від нього міст, жителів Мегиддона і залежних від нього міст; і залишилися хананеяни жити в землі цій. ²⁸ Коли Ізраїль прийшов у силу, тоді зробив він хананеян данниками, але вигнати не вигнав їх. ²⁹ І Єфрем не вигнав хананеян, які живуть у Газері; і жили хананеяни серед них у Газері [і платили їм данину]. ³⁰ І Завулон не вигнав жителів Китрона і жителів Наглола, і жили хананеяни серед них і платили їм данину. ³¹ І Асир не вигнав жителів Акко [які платили йому данину, і жителів Дора] і жителів Сидона й Ахлава, Ахзива, Хелви, Афека і Рехова. ³² І жив Асир серед хананеян, жителів землі тієї, бо не вигнав їх. ³³ І Неффалим не вигнав жителів Вефсамиса і жителів Бефанафа і жив серед хананеян, жителів землі тієї; жителі ж Вефсамиса і Бефанафа були його данниками. ³⁴ І притисли аморреяни синів Данових у горах, бо не давали їм сходити в долину. ³⁵ І залишилися аморреяни жити на горі Херес [де ведмеді і лисиці], в Аїалоні і Шаалвимі; але рука синів Йосифових подолала [аморреян], і стали вони данниками їх. ³⁶ Межі аморреян від узвишшя Акравим і від Сели простягалися і далі.

Глава 2

¹ І прийшов ангел Господній з Галгала в Бохим [і у Вефиль до дому Ізраїлевого] і сказав [їм: так говорить Господь]: Я вивів вас з Єгипту і ввів вас у землю, про яку клявся батькам вашим [дати вам], і сказав Я: «не порушу завіту Мого з вами повік; ² і ви не вступайте в союз з жителями землі цієї; [богам їх не поклоняйтеся, ідолів їх розбийте,] жертовники їх зруйнуйте». Але ви не послухали голосу Мого. Що ви це зробили? ³ І тому говорю Я: [не стану вже переселяти людей цих, яких Я хотів вигнати,] не вижену їх від вас, і будуть вони вам петлею, і боги їх будуть для вас сіттю. ⁴ Коли ангел Господній сказав слова ці всім синам Ізраїлевим, то народ підняв голосне волання і заплакав. ⁵ Від цього і називають те місце Бохим*. Там принесли вони жертву Господу.

⁶ Коли Ісус розпустив народ, і пішли сини Ізраїлеві, [кожен у свій дім і] кожен у свій наділ, щоб одержати в спадщину землю, ⁷ тоді народ служив Господу в усі дні Ісуса і в усі дні старійшин, життя яких продовжилося після Ісуса і які бачили усі великі діла Господні, які Він зробив Ізраїлю. ⁸ Але коли помер Ісус, син Навина, раб Господній, будучи ста десяти років, ⁹ і поховали його в межах наділу його у Фамнаф-Сараі, на горі Єфремовій, на північ від гори Гааша; ¹⁰ і коли весь народ той відійшов до батьків своїх, і постав після них інший рід, який не знав Господа і діл Його, які Він чинив Ізраїлю, — ¹¹ тоді сини Ізраїлеві стали чинити зле перед очима Господа і стали служити Ваалу; ¹² залишили Господа Бога батьків своїх, Який вивів їх із землі Єгипетської, і звернулися до інших богів, богів народів, які оточували їх, і стали поклонятися їм, і роздратували Господа; ¹³ залишили Господа і стали служити Ваалу й Астарті.

¹⁴ І запалав гнів Господа на Ізраїля, і віддав їх у руки грабіжників, і грабували їх; і віддав їх у руки ворогів, які оточували їх, і не могли вже устояти перед ворогами своїми. ¹⁵ Куди б вони не пішли, рука Господня скрізь була їм на зло, як говорив їм Господь і як клявся їм Господь. І їм було дуже скрутно. ¹⁶ І поставив [їм] Господь суддів, які рятували їх від рук грабіжників їхніх; ¹⁷ але і суддів вони не слухали, а ходили блудно вслід інших богів і поклонялися їм [і дратували Господа], швидко ухилилися від путі, якою ходили батьки їхні, підкорюючись заповідям Господнім. Вони так не робили. ¹⁸ Коли Господь поставляв їм суддів, то Сам Господь був із суддею і рятував їх від ворогів їхніх в усі дні судді: бо жалів їх Господь, коли чув стогін їхній від тих, що гнітили і пригноблювали їх. ¹⁹ Але як тільки помирав суддя, вони знову робили гірше за батьків своїх, ухиляючись до інших богів, слугуючи їм і поклоняючись їм. Не відставали від діл своїх і [не відступали] від непокірливої путі своєї. ²⁰ І запалав гнів Господній на Ізраїля, і сказав Він: за те, що народ цей переступає завіт Мій, який Я уклав з батьками їх, і не слухає голосу Мого, ²¹ і Я не стану вже виганяти від них жодного з тих народів, яких залишив Ісус, [син Навина, на землі,] коли помирав, — ²² щоб спокушати ними Ізраїля: чи стануть вони триматися путі Господньої і ходити по ній, як додержували батьки їхні, чи ні? ²³ І залишив Господь народи ці і не вигнав їх невдовзі і не віддав їх у руки Ісуса.

* Ті, що плачуть.

Глава 3

¹ Ось ті народи, яких залишив Господь, щоб спокушати ними ізраїльтян, усіх, які не знали про всі війни ханаанські, — ² для того тільки, щоб знали й училися війні наступні роди синів Ізраїлевих, які раніше не знали її: ³ п’ять власників филистимських, усі хананеї і, сидоняни й евеї, які живуть на горі Ливан, від гори Ваал-Ермона до входу в Емаф. ⁴ Вони були залишені, щоб спокушати ними ізраїльтян і довідатися, чи підкорюються вони заповідям Господнім, які Він заповів батькам їхнім через Мойсея. ⁵ І жили сини Ізраїлеві серед хананеїв, хеттеїв, аморреїв, ферезеїв, евеїв, [гергесеїв] та ієвусеїв, ⁶ і брали дочок їхніх собі за дружин, і своїх дочок віддавали за синів їхніх, і служили богам їх. ⁷ І зробили сини Ізраїлеві зле перед очима Господа, і забули Господа Бога свого, і служили Ваалу й Астарті. ⁸ І запалав гнів Господній на Ізраїля, і віддав їх у руки Хусарсафема, царя Месопотамського, і служили сини Ізраїлеві Хусарсафему вісім років. ⁹ Тоді заволали сини Ізраїлеві до Господа, і поставив Господь спасителя синам Ізраїлевим, який спас їх, Гофониїла, сина Кеназа, молодшого брата Халевового. ¹⁰ На ньому був Дух Господній, і був він суддею Ізраїля. Він вийшов на війну [проти Хусарсафема], і віддав Господь у руки його Хусарсафема, царя Месопотамського, і перемогла рука його Хусарсафема. ¹¹ І спочивала земля сорок років. І помер Гофониїл, син Кеназа.

¹² Сини Ізраїлеві знову стали робити зле перед очима Господа, і укріпив Господь Еглона, царя Моавитського, проти ізраїльтян, за те, що вони робили лихе перед очима Господа. ¹³ Він зібрав до себе [усіх] аммонитян і амаликитян, і пішов і уразив Ізраїля, й оволоділи вони містом Пальм. ¹⁴ І служили сини Ізраїлеві Еглону, царю Моавитському, вісімнадцять років. ¹⁵ Тоді воззвали сини Ізраїлеві до Господа, і Господь поставив їм спасителя Аода, сина Гери, сина Ієминиєвого, який був лівшою. І послали сини Ізраїлеві з ним дари Еглону, царю Моавитському. ¹⁶ Аод зробив собі меч із двома вістрями, довжиною в лікоть, і підперезав його під плащем своїм до правого стегна, ¹⁷ [і прийшов,] і підніс дари Еглону, царю Моавитському; Еглон же був чоловіком дуже повним. ¹⁸ Коли підніс Аод усі дари і випровадив людей, які принесли дари, ¹⁹ то сам повернувся від ідолів, що у Галгалі, і сказав: у мене є таємне слово до тебе, царю. Він сказав: тихіше! І вийшли від нього всі, хто стояв при ньому. ²⁰ Аод увійшов до нього: він сидів у прохолодній світлиці, що була в нього окремо. І сказав Аод: у мене є до тебе, [царю,] слово Боже. [Еглон] встав зі стільця [перед ним]. ²¹ [Коли він встав,] Аод простяг ліву руку свою і взяв меч із правого стегна свого і встромив його в живіт його, ²² так що ввійшло за вістрям і руків’я, і жир закрив вістря, тому що Аод не вийняв меча з живота його, і він пройшов до задньої частини. ²³ І вийшов Аод за поріг, і зачинив за собою двері світлиці, і замкнув. ²⁴ Коли він вийшов, раби Еглона прийшли і бачать, ось, двері світлиці замкнуті, і говорять: мабуть, він з необхідности у прохолодній кімнаті. ²⁵ Чекали досить довго, але бачачи, що ніхто не відмикає дверей світлиці, взяли ключ і відімкнули, і ось, господар їхній лежить на землі мертвий. ²⁶ Поки вони дивувалися, Аод тим часом пішов, [і ніхто про нього не думав,] пройшов повз ідолів і врятувався в Сеїраф. ²⁷ Прийшовши ж [у землю Ізраїлеву, Аод] засурмив трубою на горі Єфремовій, і зійшли з ним сини Ізраїлеві з гори, і він ішов перед ними. ²⁸ І сказав їм: ідіть за мною, бо віддав Господь [Бог] ворогів ваших моавитян у руки ваші. І пішли за ним, і захопили переправу через Йордан до Моаву, і не давали нікому переходити. ²⁹ І вбили в той час моавитян близько десяти тисяч чоловік, усе здорових і сильних, і ніхто не втік. ³⁰ Так підкорилися в той день моавитяни Ізраїлю, і спочивала земля вісімдесят років. [І був Аод суддею їх до самої смерти.] ³¹ Після нього був Самегар, син Анафів, який шістсот чоловік филистимлян побив волячим рожном; і він також спас Ізраїля.

Глава 4

¹ Коли помер Аод, сини Ізраїлеві стали знову робити зле перед очима Господа. ² І віддав їх Господь у руки Іавина, царя Ханаанського, який царював у Асорі; воєначальником у нього був Сисара, який жив у Харошеф-Гоїмі. ³ І воззвали сини Ізраїлеві до Господа, тому що в нього було дев’ятсот залізних колісниць, і він жорстоко гнітив синів Ізраїлевих двадцять років.

⁴ У той час була суддею Ізраїля Девора пророчиця, дружина Лапидофова; ⁵ вона жила під Пальмою Девориною, між Рамою і Вефилем, на горі Єфремовій; і приходили до неї [туди] сини Ізраїлеві на суд. ⁶ [Девора] послала і покликала Варака, сина Авиноамового, з Кедеса Неффалимового, і сказала йому: повеліває [тобі] Господь Бог Ізраїлів: піди, піднімись на гору Фавор і візьми з собою десять тисяч чоловік із синів Неффалимових і синів Завулонових; ⁷ а Я приведу до тебе, до потоку Киссону, Сисару, воєначальника Іавинового, і колісниці його і багатолюдне [військо] його, і віддам його в руки твої. ⁸ Варак сказав їй: якщо ти підеш зі мною, піду; а якщо не підеш зі мною, не піду; [тому що я не знаю дня, в який пошле Господь ангела зі мною]. ⁹ Вона сказала [йому]: піти піду з тобою; тільки [знай, що] не тобі вже буде слава в цьому поході, в який ти йдеш; але в руки жінки віддасть Господь Сисару. І встала Девора і пішла з Вараком у Кедес. ¹⁰ Варак скликав завулонян і неффалимлян у Кедес, і пішли слідом за ним десять тисяч чоловік, і Девора пішла з ним. ¹¹ Хевер кенеянин відокремився тоді від кенеян, синів Ховава, родича Мойсеєвого, і розкинув намет свій біля діброви в Цааннимі біля Кедеса.

¹² І донесли Сисарі, що Варак, син Авиноамів, піднявся на гору Фавор. ¹³ Сисара скликав усі колісниці свої, дев’ятсот залізних колісниць, і весь народ, який у нього, з Харошеф-Гоїма до потоку Киссону. ¹⁴ І сказала Девора Вараку: встань, тому що це той день, в який Господь віддасть Сисару в руки твої; Сам Господь піде перед тобою. І зійшов Варак з гори Фавор, і за ним десять тисяч чоловік. ¹⁵ Тоді Господь привів у замішання Сисару і всі колісниці його і все ополчення його від меча Варака, і зійшов Сисара з колісниці [своєї] і побіг пішки. ¹⁶ Варак переслідував колісниці [його] і ополчення до Харошеф-Гоїма, і загинуло все ополчення Сисарине від меча, не залишилося нікого. ¹⁷ Сисара ж утік пішки у намет Іаїлі, дружини Хевіра кенеянина; тому що між Іавином, царем Асорським, і домом Хевера кенеянина був мир. ¹⁸ І вийшла Іаїль назустріч Сисарі і сказала йому: зайди, господарю мій, зайди до мене, не бійся. Він зайшов до неї в намет, і вона покрила його килимом [своїм]. ¹⁹ [Сисара] сказав їй: дай мені трохи води напитися, я пити хочу. Вона розв’язала міх з молоком, і напоїла його і знову покрила його. ²⁰ [Сисара] сказав їй: стань біля дверей намету, і якщо хто прийде і запитає в тебе і скаже: «чи немає тут кого?», ти скажи: «ні». ²¹ Іаїль, дружина Хеверова, взяла кіл від намету, і взяла молот у руку свою, і підійшла до нього тихенько, і встромила кіл у скроню його так, що приколола до землі; а він спав від утоми — і помер. ²² І ось, Варак женеться за Сисарою. Іаїль вийшла назустріч йому і сказала йому: ввійди, я покажу тобі людину, яку ти шукаєш. Він увійшов до неї, і ось, Сисара лежить мертвим, і кіл у скроні його.

²³ І смирив [Господь] Бог у той день Іавина, царя Ханаанського, перед синами Ізраїлевими. ²⁴ Рука синів Ізраїлевих посилювалася більше і більше над Іавином, царем Ханаанським, доки не знищили вони Іавина, царя Ханаанського.

Глава 5

¹ У той день заспівали Девора і Варак, син Авиноамів, цими словами: ² Ізраїль помстився, народ показав ревність; прославте Господа! ³ Слухайте, царі, прислухайтеся, вельможі: я Господу, я співаю, воздаю хвалу Господу Богу Ізраїлевому. ⁴ Коли виходив Ти, Господи, від Сеїра, коли йшов з поля Едомського, тоді земля тряслася, і небо капало, і хмари проливали воду; ⁵ гори танули від лиця Господа, навіть цей Синай від лиця Господа Бога Ізраїлевого. ⁶ У дні Самегара, сина Анафового, у дні Іаїлі, були порожні дороги, і ті, що ходили раніше путями прямими, ходили тоді обхідними дорогами. ⁷ Не стало мешканців у селищах у Ізраїля, не стало, доки не повстала я, Девора, доки не повстала я, мати в Ізраїлі. ⁸ Обрали нових богів, тому війна біля воріт. Чи видні були щит і спис у сорока тисяч Ізраїля? ⁹ Серце моє до вас, начальники Ізраїлеві, до ревнителів серед народу; прославте Господа! ¹⁰ Ті, хто їздить на ослицях білих, ті, що сидять на килимах і ходять по дорозі, співайте пісню! ¹¹ Серед голосів, що збирають стада, біля колодязів, нехай співають хвалу Господу, хвалу вождям Ізраїля! Тоді виступив до воріт народ Господній. ¹² Піднесися, піднесися, Деворо! піднесися, піднесися! співай пісню! Постань, Вараку! і веди полонених твоїх, сину Авиноамів! ¹³ Тоді небагатьом із сильних підкорив Він народ; Господь підпорядкував мені хоробрих. ¹⁴ Від Єфрема прийшли ті, хто вкорінився в Амалика; за тобою Веніамін, серед народу твого; від Махира йшли начальники, і від Завулона — ті, хто володіє тростиною писаря. ¹⁵ І князі Іссахарові з Деворою, й Іссахар так само, як Варак, кинувся в долину пішки. В племенах Рувимових велика розбіжність. ¹⁶ Чого сидиш ти між кошарами, слухаючи бекання отар? В племенах Рувимових велика розбіжність. ¹⁷ Галаад живе спокійно за Йорданом, і Дану чого боятися з кораблями? Асир сидить на березі моря й біля пристаней своїх живе спокійно. ¹⁸ Завулон — народ, який прирік душу свою на смерть, і Неффалим — на висотах поля. ¹⁹ Прийшли царі, зітнулися, тоді воювали царі ханаанські у Фанааху біля вод Мегиддонських, але не одержали ніякого срібла. ²⁰ З неба воювали, зірки з путей своїх воювали із Сисарою. ²¹ Потік Киссон потягнув їх, потік Кедумим, потік Киссон. Зневажай, душе моя, силу! ²² Тоді ламалися копита кінські від утечі, від утечі сильних його. ²³ Прокляніть Мероз, говорить ангел Господній, прокляніть, прокляніть жителів його за те, що не прийшли на допомогу Господу, на допомогу Господу з хоробрими. ²⁴ Нехай буде благословенна між жонами Іаїль, дружина Хевера кенеянина, між жонами в наметах нехай буде благословенна! ²⁵ Води просив він: молока подала вона, у чаші коштовній принесла молока кращого. ²⁶ [Ліву] руку свою простягнула до кола, а праву свою до молота робітників; ударила Сисару, вразила голову його, розбила і проколола скроню його. ²⁷ До ніг її схилився, упав і лежав, до ніг її схилився, упав; де схилився, там і впав убитий. ²⁸ У вікно виглядає і волає мати Сисарина крізь ґрати: чому довго не йде кіннота його, чому баряться колеса колісниць його? ²⁹ Розумні з її жінок відповідають їй, і сама вона відповідає на слова свої: ³⁰ мабуть, вони знайшли, ділять здобич, по дівчині, по дві дівчини на кожного воїна, у здобич отримано різнобарвний одяг Сисарі, отримано у здобич різнобарвний одяг, вишитий з обох боків, знятий з плечей полоненого. ³¹ Так нехай загинуть усі вороги Твої, Господи! Ті ж, що люблять Його, нехай будуть, як сонце, що сходить у всій силі своїй! — І спочивала земля сорок років.

Глава 6

¹ Сини Ізраїлеві стали знову чинити зле перед очима Господа, і віддав їх Господь у руки мадіанитян на сім років. ² Важка була рука мадіанитян над Ізраїлем, і сини Ізраїлеві зробили собі від мадіанитян ущелини в горах і печери й укріплення. ³ Коли посіє Ізраїль, прийдуть мадіанитяни й амаликитяни і жителі сходу і ходять у них; ⁴ і стоять у них наметами, і винищують плоди землі до самої Гази, і не залишають для прохарчування Ізраїлю ні вівці, ні вола, ні осла. ⁵ Тому що вони приходили з худобою своєю і з наметами своїми, приходили такою безліччю, як сарана; їм і верблюдам їхнім не було числа, і ходили по землі Ізраїлевій, щоб спустошувати її. ⁶ І дуже зубожів Ізраїль від мадіанитян, і воззвали сини Ізраїлеві до Господа.

⁷ І коли воззвали сини Ізраїлеві до Господа на мадіанитян, ⁸ послав Господь пророка до синів Ізраїлевих, і сказав їм: так говорить Господь Бог Ізраїлів: Я вивів вас з Єгипту, вивів вас з дому рабства; ⁹ визволив вас з руки єгиптян і з руки всіх, що гнобили вас, прогнав їх від вас, і дав вам землю їх, ¹⁰ і сказав вам: «Я — Господь Бог ваш; не шануйте богів аморрейських, у землі яких ви живете»; але ви не послухали голосу Мого. ¹¹ І прийшов ангел Господній і сів у Офрі під дубом, що належав Іоасу, нащадкові Авиазеровому; син його Гедеон вибивав тоді пшеницю в точилі, щоб сховати від мадіанитян. ¹² І явився йому ангел Господній і сказав йому: Господь з тобою, чоловіче сильний! ¹³ Гедеон сказав йому: господарю мій! якщо Господь з нами, то чого сталася з нами уся ця [біда]? і де всі чудеса Його, про які розповідали нам батьки наші, говорячи: «з Єгипту вивів нас Господь»? Нині залишив нас Господь і віддав нас у руки мадіанитян. ¹⁴ Господь, споглянувши на нього, сказав: іди з цією силою твоєю і спаси Ізраїля від руки мадіанитян; Я посилаю тебе. ¹⁵ [Гедеон] сказав йому: Господи! як спасу я Ізраїля? ось, і плем’я моє в коліні Манассіїному найбідніше, і я в домі батька мого молодший. ¹⁶ І сказав йому Господь: Я буду з тобою, і ти подолаєш мадіанитян, як одну людину. ¹⁷ [Гедеон] сказав Йому: якщо я знайшов благодать перед очима Твоїми, то зроби мені знамення, що Ти говориш зі мною: ¹⁸ не йди звідси, доки я не прийду до Тебе і не принесу дара мого і не запропоную Тобі. Він сказав: Я залишуся до повернення твого. ¹⁹ Гедеон пішов і приготував козеня й опрісноків з ефи борошна; м’ясо поклав у кошик, а юшку влив у горщик і приніс до Нього під дуб і запропонував. ²⁰ І сказав йому ангел Божий: візьми м’ясо й опрісноки, і поклади на цей камінь, і вилий юшку. Він так і зробив. ²¹ Ангел Господній простяг кінець жезла, який був у руці його, доторкнувся до м’яса й опрісноків; і вийшов вогонь з каменя і поїв м’ясо й опрісноки; і ангел Господній зник з очей його. ²² І побачив Гедеон, що це ангел Господній, і сказав Гедеон: горе мені, Владико Господи! тому що я бачив ангела Господнього лицем до лиця. ²³ Господь сказав йому: мир тобі, не бійся, не помреш. ²⁴ І влаштував там Гедеон жертовник Господу і назвав його: Ієгова Шалом*. Він ще до цього дня в Офрі Авиєзеровій. ²⁵ У ту ніч сказав йому Господь: візьми тельця зі стада батька твого й другого тельця семирічного, і зруйнуй жертовник Ваала, який у батька твого, і зрубай священне дерево, яке при ньому, ²⁶ і постав жертовник Господу Богу твоєму, [який явився тобі] на вершині скелі цієї, у порядку, і візьми другого тельця і принеси у всепалення на дровах дерева, яке зрубаєш. ²⁷ Гедеон взяв десять чоловік з рабів своїх і зробив, як говорив йому Господь; але оскільки зробити це вдень він боявся через домашніх батька свого і жителів міста, то зробив уночі. ²⁸ Зранку встали жителі міста, і ось, жертовник Ваала зруйнований, і дерево при ньому зрубано, і другий телець принесений у всепалення на новоспорудженому жертовнику. ²⁹ І говорили одне одному: хто це зробив? Шукали, розпитували і сказали: Гедеон, син Іоасів, зробив це. ³⁰ І сказали жителі міста Іоасу: виведи сина твого; він повинен померти за те, що зруйнував жертовник Ваала і зрубав дерево, яке було при ньому. ³¹ Іоас сказав усім, хто приступив до нього: чи вам заступатися за Ваала, чи вам захищати його? хто заступиться за нього, той буде відданий на смерть в цей самий ранок; якщо він бог, то нехай сам заступиться за себе, проти того, хто зруйнував його жертовник. ³² І став називати його з того дня Ієроваалом, тому що сказав: нехай Ваал сам судиться з ним за те, що він зруйнував жертовник його. ³³ Тим часом усі мадіанитяни й амаликитяни і жителі сходу зібралися разом, перейшли [ріку] і стали станом у долині Ізреельській. ³⁴ І Дух Господній надихнув Гедеона; він засурмив трубою, і скликане було плем’я Авиєзерове, щоб іти за ним. ³⁵ І послав послів по всьому коліну Манассіїному, і воно погодилося йти за ним; також послав послів до Асира, Завулона і Неффалима, і ці прийшли назустріч їм. ³⁶ І сказав Гедеон Богу: якщо Ти спасеш Ізраїля рукою моєю, як говорив Ти, ³⁷ то ось, я розстелю тут на току стрижену вовну: якщо роса буде тільки на вовні, а на усій землі сухо, то буду знати, що спасеш рукою моєю Ізраїля, як говорив Ти. ³⁸ Так і сталося: на другий день, вставши рано, він став віджимати вовну і віджав з вовни роси цілу чашу води. ³⁹ І сказав Гедеон Богові: не прогнівайся на мене, якщо ще раз скажу і ще тільки один раз зроблю випробування над вовною: нехай буде сухо на одній тільки вовні, а на всій землі нехай буде роса. ⁴⁰ Бог так і зробив у ту ніч: тільки на вовні було сухо, а на всій землі була роса.

* Господь — мир.

Глава 7

¹ Ієроваал, він же і Гедеон, встав зранку і весь народ, який був з ним, і розташувалися станом біля джерела Харода; мадіамський же стан був від нього на північ біля пагорба Море? на долині. ² І сказав Господь Гедеону: народу з тобою занадто багато, не можу Я віддати мадіанитян у руки їх, щоб не загордився Ізраїль переді Мною і не сказав: «моя рука спасла мене»; ³ отже, виголоси голосно до народу і скажи: «хто боязкий і несміливий, той нехай повернеться і йде назад з гори Галаада». І повернулося народу двадцять дві тисячі, а десять тисяч залишилося. ⁴ І сказав Господь Гедеону: все ще багато народу; веди їх до води, там Я виберу з них тобі; про кого Я скажу: «нехай іде з тобою», той і нехай іде з тобою; а про кого скажу тобі: «не повинен іти з тобою», той нехай і не йде. ⁵ Він привів народ до води. І сказав Господь Гедеону: хто буде хлебтати воду язиком своїм, як хлебче пес, того постав окремо, також і тих усіх, які будуть схилятися на коліна свої і пити. ⁶ І було число тих, хто хлебтали ротом своїм з руки, триста чоловік; весь же інший народ схилявся на коліна свої пити воду. ⁷ І сказав Господь Гедеону: трьомастами тими, що хлебтали, Я спасу вас і віддам мадіанитян у руки ваші, а весь народ нехай іде, кожен у своє місце. ⁸ І взяли вони у народу запас їжі собі і труби їхні, і відпустив Гедеон усіх ізраїльтян по наметах і затримав у себе триста чоловік; стан же мадіамський був у нього внизу в долині.

⁹ У ту ніч сказав йому Господь: встань, зійди в стан, Я віддаю його в руки твої; ¹⁰ якщо ж ти боїшся йти один, то піди в стан ти і Фура, слуга твій; ¹¹ і почуєш, що говорять, і тоді укріпляться руки твої, і підеш у стан. І зійшов він і Фура, слуга його, до самого полку озброєних, які були в стані. ¹² Мадіанитяни ж і амаликитяни і всі жителі сходу розташувалися на долині в такій безлічі, як сарана; верблюдам їх не було числа, багато було їх, як піску на березі моря. ¹³ Гедеон прийшов. І ось, один розповідає іншому сон і говорить: снилося мені, начебто круглий ячмінний хліб котився по стану мадіамському і, прикотившись до намету, вдарив у нього так, що він упав, перекинув його, і намет розпався. ¹⁴ Інший сказав у відповідь йому: це не що інше, як меч Гедеона, сина Іоасового, ізраїльтянина; віддав Бог у руки його мадіанитян і весь стан. ¹⁵ Гедеон, почувши розповідь про сон і тлумачення його, вклонився [Господу] і повернувся в стан ізраїльський і сказав: вставайте! віддав Господь у руки ваші стан мадіамський. ¹⁶ І розділив триста чоловік на три загони і дав у руки всім їм труби і порожні глечики і в глечики світильники. ¹⁷ І сказав їм: дивіться на мене і робіть те саме; ось, я підійду до стану, і що буду робити, те і ви робіть; ¹⁸ коли я і ті, що знаходяться зі мною, засурмимо трубами, сурміть і ви трубами вашими навколо всього стану і кричіть: [меч] Господа і Гедеона! ¹⁹ І підійшов Гедеон і сто чоловік з ним до стану, на початку середньої сторожі, і розбудили вартових, і засурмили трубами і розбили глечики, що були в руках їхніх. ²⁰ І засурмили всі три загони трубами, і розбили глечики, і тримали в лівій руці своїй світильники, а в правій руці труби, і сурмили, і кричали: меч Господа і Гедеона! ²¹ І стояв кожен на своєму місці навколо стану; і стали бігати в усьому стані, і кричали, і кинулися втікати. ²² У той час як триста чоловік сурмили трубами, повернув Господь меч один на одного в усьому стані, і побігло ополчення до Бефшитти, до Царери, до межі Авелмехоли, поблизу Табафи. ²³ І скликали ізраїльтян з коліна Неффалимового, Асирового і всього коліна Манассіїного, і погналися за мадіанитянами. ²⁴ Гедеон же послав послів на всю гору Єфремову сказати: вийдіть назустріч мадіанитянам і перехопіть у них переправу через воду до Бефвари і Йордан. І скликали всіх єфремлян, і перехопили вони переправи через воду до Бефвари і Йордан; ²⁵ і впіймали двох князів мадіамських: Орива і Зива, і вбили Орива в Цур-Ориві, а Зива в Ієкев-Зиві і переслідували мадіанитян; голови ж Орива і Зива принесли до Гедеона за Йордан.

Глава 8

¹ І сказали йому єфремляни: навіщо ти це зробив, чому не покликав нас, коли йшов воювати з мадіанитянами? І сильно сварилися з ним. ² [Гедеон] відповів їм: чи зробив я щось таке, як ви нині? Чи не краще Єфрем добирав виноград, ніж Авиєзер збирав? ³ У ваші руки віддав Бог князів мадіамських Орива і Зива, і що міг зробити я такого, як ви? Тоді заспокоївся дух їх проти нього, коли сказав він їм такі слова.

⁴ І прийшов Гедеон до Йордану, і перейшов сам і триста чоловік, які були з ним. Вони були стомлені [і голодні], переслідуючи ворогів. ⁵ І сказав він жителям Сокхофа: дайте хліба народу, який іде за мною; вони стомилися, а я переслідую Зевея і Салмана, царів мадіамських. ⁶ Князі Сокхофа сказали: хіба рука Зевея і Салмана вже у твоїй руці, щоб нам війську твоєму давати хліб? ⁷ І сказав Гедеон: за це, коли віддасть Господь Зевея і Салмана в руки мої, я роздеру тіло ваше терням пустельним і молотильними зубчастими дошками. ⁸ Звідти пішов він у Пенуел і те саме сказав жителям його, і жителі Пенуела відповіли йому те саме, що відповідали жителі Сокхофа. ⁹ Він сказав жителям Пенуела: коли я повернуся у мирі, зруйную вежу цю. ¹⁰ Зевей же і Салман були в Каркорі і з ними їхнє ополчення до п’ятнадцяти тисяч, усе, що залишилося з усього ополчення жителів сходу; загинуло ж сто двадцять тисяч чоловік, які оголюють меч. ¹¹ Гедеон пішов до тих, що живуть у наметах на схід від Нови й Іогбеги й уразив стан, коли стан спочивав безтурботно. ¹² Зевей і Салман побігли; він погнався за ними і схопив обох царів мадіамських, Зевея і Салмана, і весь стан привів у замішання.

¹³ І повернувся Гедеон, син Іоаса, з війни з узвишшя Хереса. ¹⁴ І захопив юнака з жителів Сокхофа і випитав у нього; і він написав йому князів і старійшин сокхофських сімдесят сім чоловік. ¹⁵ І прийшов він до жителів сокхофських, і сказав: ось Зевей і Салман, за яких ви насміялися з мене, говорячи: хіба рука Зевея і Салмана вже у твоїй руці, щоб нам давати хліб людям твоїм, які стомилися? ¹⁶ І взяв старійшин міста і терен пустельний і зубчасті молотильні дошки і покарав ними жителів Сокхофа; ¹⁷ і вежу Пенуельську зруйнував, і перебив жителів міста. ¹⁸ І сказав Зевею і Салману: якими були ті, яких ви вбили на Фаворі? Вони сказали: вони були такі, як ти, кожен мав вигляд синів царських. ¹⁹ [Гедеон] сказав: це були брати мої, сини матері моєї. Живий Господь! якби ви залишили їх живими, я не убив би вас. ²⁰ І сказав Ієферу, первісткові своєму: встань, убий їх. Але юнак не витяг меча свого, тому що боявся, оскільки був ще молодим. ²¹ І сказали Зевей і Салман: встань сам і убий нас, тому що за людиною і сила її. І встав Гедеон, і убив Зевея і Салмана, і взяв пряжки, що були на шиях верблюдів їхніх. ²² І сказали ізраїльтяни Гедеону: володій нами ти і син твій і син сина твого, тому що ти спас нас від руки мадіанитян. ²³ Гедеон сказав їм: ні я не буду володіти вами, ні мій син не буде володіти вами; Господь нехай володіє вами. ²⁴ І сказав їм Гедеон: прошу у вас одного, дайте мені кожен по серзі зі здобичі своєї. [Бо у ворогів багато було золотих серг, тому що вони були ізмаїльтяни.] ²⁵ Вони сказали: дамо. І розстелили одяг і кидали туди кожен по серзі зі здобичі своєї. ²⁶ Ваги у золотих сергах, які він випросив, було тисяча сімсот золотих [сиклів], крім пряжок, ґудзиків і пурпурового одягу, що були на царях мадіамських, і крім [золотих] ланцюжків, що були на шиї у верблюдів їхніх. ²⁷ З цього зробив Гедеон ефод і поклав його у своєму місті, в Офрі, і стали всі ізраїльтяни блудно ходити туди за ним, і був він сіттю Гедеону і всьому дому його.

²⁸ Так підкорилися мадіанитяни синам Ізраїля і не стали вже піднімати голови своєї, і спочивала земля сорок років у дні Гедеона. ²⁹ І пішов Ієроваал, син Іоасів, і жив у домі своєму.

³⁰ У Гедеона було сімдесят синів, які народилися від стегон його, тому що в нього багато було дружин. ³¹ Також і наложниця, яка жила в Сихемі, народила йому сина, і він дав йому ім’я Авимелех. ³² І помер Гедеон, син Іоаса, у глибокій старості, і похований був у гробі батька свого Іоаса, в Офрі Авиєзеровій. ³³ Коли помер Гедеон, сини Ізраїлеві знову стали блудно ходити вслід Ваалу і поставили собі богом Ваалверифа; ³⁴ і не згадували сини Ізраїлеві Господа Бога свого, Який спас їх від руки всіх ворогів, які оточували їх; ³⁵ і дому Ієровааловому, або Гедеоновому, не зробили милости за всі благодіяння, які він зробив Ізраїлю.

Глава 9

¹ Авимелех, син Ієроваалів, пішов у Сихем до братів матері своєї і говорив їм і всьому племені батька матері своєї, і сказав: ² скажіть усім жителям сихемським: що краще для вас, щоб володіли вами всі сімдесят синів Ієроваалових, чи щоб володів один? і згадайте, що я кість ваша і плоть ваша. ³ Брати матері його сказали всі ці слова його жителям сихемським; і прихилилося серце їхнє до Авимелеха, бо говорили вони: він брат наш. ⁴ І дали йому сімдесят сиклів срібла з дому Ваалверифа; Авимелех найняв за них бездільних і свавільних людей, які й пішли за ним. ⁵ І прийшов він у дім батька свого в Офру й убив братів своїх, сімдесят синів Ієроваалових, на одному камені. Залишився тільки Іофам, молодший син Ієроваалів, тому що сховався. ⁶ І зібралися всі жителі сихемські і весь дім Милло, і пішли і поставили царем Авимелеха біля дуба, що поблизу Сихема.

⁷ Коли розповіли про це Іофаму, він пішов і став на вершині гори Гаризим і, піднесши голос свій, кричав і говорив їм: послухайте мене, жителі Сихема, і послухає вас Бог! ⁸ Пішли колись дерева помазати над собою царя і сказали маслиновому дереву: царюй над нами. ⁹ Маслина сказала їм: чи залишу я жир мій, яким ушановують богів і людей і чи піду блукати по деревах? ¹⁰ І сказали дерева смоковниці: йди ти, царюй над нами. ¹¹ Смоковниця сказала їм: чи залишу я солодкість мою і гарний плід мій і чи піду блукати по деревах? ¹² І сказали дерева виноградній лозі: йди ти, царюй над нами. ¹³ Виноградна лоза сказала їм: чи залишу я сік мій, який веселить богів і людей, і чи піду блукати по деревах? ¹⁴ Нарешті сказали всі дерева терну: йди ти, царюй над нами. ¹⁵ Терен сказав деревам: якщо ви дійсно поставляєте мене царем над собою, то йдіть, спочивайте під тінню моєю; якщо ж ні, то вийде вогонь з терну і спалить кедри ливанські. ¹⁶ Отже, дивіться, чи істино і чи справедливо ви зробили, поставивши Авимелеха царем? І чи добре ви зробили з Ієроваалом і домом його, і чи відповідно до його благодіянь вчинили ви? ¹⁷ За вас батько мій воював, не щадив життя свого і визволив вас від руки мадіанитян; ¹⁸ а ви тепер повстали проти дому батька мого, й убили сімдесят синів батька мого на одному камені, і поставили царем над жителями сихемськими Авимелеха, сина рабині його, тому що він брат ваш. ¹⁹ Якщо ви нині за істиною і за правдою вчинили з Ієроваалом і домом його, то [нехай буде на вас благословення і] радуйтеся за Авимелеха, і він нехай радується за вас; ²⁰ якщо ж ні, то нехай вийде вогонь від Авимелеха і нехай спалить жителів сихемських і весь дім Милло і нехай вийде вогонь від жителів сихемських і від дому Милло, і нехай попалить Авимелеха. ²¹ І побіг Іофам, і втік і пішов у Беер, і жив там, ховаючись від брата свого Авимелеха.

²² Авимелех же царював над Ізраїлем три роки. ²³ І послав Бог злого духа на Авимелеха і на жителів Сихема, і не стали підкорятися жителі сихемські Авимелеху, ²⁴ щоб у такий спосіб звершилася помста за сімдесят синів Ієроваалових, і кров їхня повернулася на Авимелеха, брата їхнього, який убив їх, і на жителів сихемських, які укріпили руки його, щоб убити братів своїх. ²⁵ Жителі сихемські посадили проти нього в засідку людей на вершинах гір, які грабували кожного, хто проходив мимо них по дорозі. Про це донесено було Авимелеху. ²⁶ Прийшов же і Гаал, син Еведів, з братами своїми в Сихем, і ходили вони по Сихему, і жителі сихемські поклалися на нього. ²⁷ І вийшли в поле, і збирали виноград свій, і давили в точилах, і справляли свята, ходили в дім бога свого, і їли і пили, і проклинали Авимелеха. ²⁸ Гаал, син Еведів, говорив: хто Авимелех і що Сихем, щоб ми служили йому? Чи не син він Ієроваалів, і чи не Зевул головначальник його? Служіть краще нащадкам Еммора, батька Сихемового, а йому чому ми повинні служити? ²⁹ Якби хто дав народ цей у руки мої, я прогнав би Авимелеха. І сказано було Авимелеху: примнож військо твоє і виходь. ³⁰ Зевул, начальник міста, почув слова Гаала, сина Еведового, і запалав гнів його. ³¹ Він хитрим способом відправляє послів до Авимелеха, щоб сказати: ось, Гаал, син Еведів, і брати його прийшли в Сихем, і ось, вони підбурюють проти тебе місто; ³² отже, встань уночі, ти і народ, який знаходиться з тобою, і постав засідку в полі; ³³ вранці ж, при сходженні сонця, встань рано і підійди до міста; і коли він і народ, який з ним, вийдуть до тебе, тоді роби з ними, що може рука твоя. ³⁴ І встав уночі Авимелех і весь народ, який знаходився з ним, і поставили в засідку біля Сихема чотири загони. ³⁵ [Вранці] Гаал, син Еведів, вийшов і став біля воріт міських; і встав Авимелех і народ, який був з ним, із засідки. ³⁶ Гаал, побачивши народ, говорить Зевулу: ось, народ спускається з вершини гір. А Зевул сказав йому: тінь гір тобі здається людьми. ³⁷ Гаал знову говорив і сказав: ось, народ спускається з узвишшя, і один загін іде від дуба Меонним. ³⁸ І сказав йому Зевул: де вуста твої, які говорили: «хто Авимелех, щоб ми служили йому?» Це той народ, який ти зневажав; виходь тепер і воюй з ним. ³⁹ І пішов Гаал попереду жителів сихемських і воював з Авимелехом. ⁴⁰ І погнався за ним Авимелех, і побіг він від нього, і багато впало убитих до самих воріт міста. ⁴¹ І залишився Авимелех в Арумі, а Гаала і братів його Зевул вигнав, щоб вони не жили в Сихемі. ⁴² На другий день вийшов народ у поле, і донесли про це Авимелеху. ⁴³ Він узяв свій народ і розділив його на три загони і поставив у засідку в полі. І, побачивши, що народ вийшов з міста, повстав на них і побив їх. ⁴⁴ Тим часом як Авимелех і загони, які були з ним, підійшли і стали біля воріт міських, інші два загони напали на всіх, хто був у полі, й убивали їх. ⁴⁵ І бився Авимелех з містом увесь той день, і взяв місто, і перебив людей, які були в ньому, і зруйнував місто і засіяв його сіллю. ⁴⁶ Почувши про це, всі, хто був у вежі сихемській, пішли у вежу капища Ваал-Верифа. ⁴⁷ Авимелеху донесли, що зібралися там усі, хто був раніше у вежі сихемській. ⁴⁸ І пішов Авимелех на гору Селмон, сам і весь народ, який був з ним, і взяв Авимелех сокири із собою і нарубав сучків з дерев, і поклав на плечі свої, і сказав людям, які були з ним: ви бачили, що я робив; скоріше робіть і ви те саме, що я. ⁴⁹ І нарубав кожен з усього народу сучків, і пішли за Авимелехом, і поклали до вежі, і спалили за допомогою їх вежу вогнем, і померли всі, хто був у вежі сихемській, близько тисячі чоловіків і жінок. ⁵⁰ Потім пішов Авимелех у Тевец і обложив Тевец і взяв його. ⁵¹ Посеред міста була міцна вежа, і втекли туди всі чоловіки і жінки і всі жителі міста, і замкнулися і зійшли на покрівлю вежі. ⁵² Авимелех прийшов до вежі й оточив її і підійшов до дверей вежі, щоб спалити її вогнем. ⁵³ Тоді одна жінка кинула уламок жорна на голову Авимелеху і проломила йому череп. ⁵⁴ [Авимелех] негайно покликав отрока, зброєносця свого, і сказав йому: оголи меч твій і умертви мене, щоб не сказали про мене: жінка убила його. І проколов його отрок його, і він помер. ⁵⁵ Ізраїльтяни, бачачи, що помер Авимелех, пішли кожен у своє місце. ⁵⁶ Так воздав Бог Авимелеху за злодіяння, які він зробив батькові своєму, убивши сімдесят братів своїх. ⁵⁷ І всі злодіяння жителів сихемських повернув Бог на голову їх; і спостигло їх прокляття Іофама, сина Ієроваалового.

Глава 10

¹ Після Авимелеха постав для спасіння Ізраїля Фола, син Фуї, сина Додового, з коліна Іссахарового. Він жив у Шамирі на горі Єфремовій. ² Він був суддею Ізраїля двадцять три роки, і помер, і похований у Шамирі. ³ Після нього постав Іаїр з Галаада і був суддею Ізраїля двадцять два роки. ⁴ У нього було тридцять [два] сини, які їздили на тридцятьох [двох] молодих ослах, і тридцять [два] міста було в них; до цього дня їх називають селищами Іаїра, що в землі Галаадській. ⁵ І помер Іаїр і був похований у Камоні.

⁶ Сини Ізраїлеві продовжували чинити зле перед очима Господа і служили Ваалу й Астарті, і богам арамейським, і богам сидонським, і богам моавитським, і богам аммонитським, і богам филистимським; а Господа залишили і не служили Йому. ⁷ І запалав гнів Господа на Ізраїля, і Він віддав їх у руки филистимлян і в руки аммонитян; ⁸ вони утискували і мучили синів Ізраїлевих з того року вісімнадцять років, усіх синів Ізраїлевих по той бік Йордану в землі Аморрейській, що у Галааді. ⁹ Нарешті аммонитяни перейшли Йордан, щоб вести війну з Іудою і Веніаміном і з домом Єфремовим. І дуже тісно було синам Ізраїля. ¹⁰ І воззвали сини Ізраїлеві до Господа, і говорили: згрішили ми перед Тобою, тому що залишили Бога нашого і служили Ваалу. ¹¹ І сказав Господь синам Ізраїлевим: чи не пригнічували вас єгиптяни, й аморреяни, й аммонитяни, і филистимляни, ¹² і сидоняни, й амаликитяни, і моавитяни, і коли ви взивали до Мене, чи не спасав Я вас від рук їх? ¹³ А ви залишили Мене і стали служити іншим богам; за те Я вже не буду спасати вас: ¹⁴ підіть, взивайте до богів, яких ви обрали, нехай вони спасають вас у скрутний для вас час. ¹⁵ І сказали сини Ізраїлеві Господу: згрішили ми; роби з нами все, що Тобі завгодно, тільки визволи нас нині. ¹⁶ І відкинули від себе чужих богів і стали служити [тільки] Господу. І не потерпіла душа Його страждання Ізраїлевого. ¹⁷ Аммонитяни зібралися і розташувалися станом біля Галаада; зібралися також сини Ізраїлеві і стали станом у Массифі. ¹⁸ Народ і князі галаадські сказали одне одному: хто почне війну проти аммонитян, той буде начальником над усіма жителями галаадськими.

Глава 11

¹ Ієффай галаадитянин був людиною хороброю. Він був сином блудниці; від Галаада народився Ієффай. ² І дружина Галаадова народила йому синів. Коли змужніли сини дружини, прогнали вони Ієффая, сказавши йому: ти не спадкоємець у домі батька нашого, тому що ти син іншої жінки. ³ І втік Ієффай від братів своїх і жив у землі Тов; і зібралися до Ієффая бездільні люди і виходили з ним.

⁴ Через деякий час аммонитяни пішли війною на Ізраїля. ⁵ Під час війни аммонитян з ізраїльтянами прийшли старійшини галаадські взяти Ієффая із землі Тов ⁶ і сказали Ієффаю: прийди, будь у нас вождем, і ми будемо воювати з аммонитянами. ⁷ Ієффай сказав старійшинам галаадським: чи не ви зненавиділи мене і вигнали з дому батька мого? навіщо ж прийшли до мене нині, коли ви в біді? ⁸ Старійшини галаадські сказали Ієффаю: для того ми тепер прийшли до тебе, щоб ти пішов з нами й воював з аммонитянами і був у нас начальником усіх жителів галаадських. ⁹ І сказав Ієффай старійшинам галаадським: якщо ви повернете мене, щоб воювати з аммонитянами, і Господь віддасть їх мені, то чи залишуся я у вас начальником? ¹⁰ Старійшини галаадські сказали Ієффаю: Господь нехай буде свідком між нами, що ми зробимо за словом твоїм! ¹¹ І пішов Ієффай зі старійшинами галаадськими, і народ поставив його над собою начальником і вождем, і Ієффай виголосив усі слова свої перед лицем Господа в Массифі. ¹² І послав Ієффай послів до царя Аммонитського сказати: що тобі до мене, чому ти прийшов до мене воювати на землі моїй? ¹³ Цар Аммонитський сказав послам Ієффая: Ізраїль, коли йшов з Єгипту, взяв землю мою від Арнона до Іавока і Йордану; отже, поверни мені її з миром [і я відступлю]. ¹⁴ [І повернулися посли до Ієффая.] Ієффай удруге послав послів до царя Аммонитського, ¹⁵ сказати йому: так говорить Ієффай: Ізраїль не забирав землі Моавитської і землі Аммонитської; ¹⁶ бо коли йшли з Єгипту, Ізраїль пішов у пустелю до Червоного моря і прийшов у Кадес; ¹⁷ звідти послав Ізраїль послів до царя Едомського сказати: «дозволь мені пройти землею твоєю»; але цар Едомський не послухав; і до царя Моавитського він посилав, але і той не погодився; тому Ізраїль залишався в Кадесі. ¹⁸ І пішов пустелею, й оминув землю Едомську і землю Моавитську, і, прийшовши до східної межі землі Моавитської, розташувався станом за Арноном; але не входив у межі Моавитські, тому що Арнон є межа Моава. ¹⁹ І послав Ізраїль послів до Сигона, царя Аморрейського, царя Есевонського, і сказав йому Ізраїль: дозволь нам пройти землею твоєю в своє місце. ²⁰ Але Сигон не погодився пропустити Ізраїля через межі свої, і зібрав Сигон весь народ свій, і розташувався станом у Іааці, і воював з Ізраїлем. ²¹ І віддав Господь Бог Ізраїлів Сигона і весь народ його в руки Ізраїля, і він розбив їх; і одержав Ізраїль у спадщину всю землю Аморрея, що жив у землі тій; ²² і одержали вони у спадщину всі землі Аморрея від Арнона до Іавока і від пустелі до Йордану. ²³ Отже, Господь Бог Ізраїлів прогнав Аморрея від імені народу Свого Ізраїля, а ти хочеш узяти його спадщину? ²⁴ Чи не володієш ти тим, що дав тобі Хамос, бог твій? І ми володіємо всім тим, що дав нам у спадщину Господь Бог наш. ²⁵ Хіба ти кращий за Валака, сина Сепфорового, царя Моавитського? Чи сварився він з Ізраїлем, або воював з ними? ²⁶ Ізраїль уже живе триста років у Есевоні й у залежних від нього містах, у Ароері і залежних від нього містах, і в усіх містах, що біля Арнона; чому ви в той час не віднімали [їх]? ²⁷ А я не винен перед тобою, і ти робиш мені зло, виступивши проти мене війною. Господь Суддя нехай буде нині суддею між синами Ізраїля і між аммонитянами! ²⁸ Але цар Аммонитський не послухав слів Ієффая, з якими він посилав до нього.

²⁹ І був на Ієффаєві Дух Господній, і пройшов він Галаад і Манассію, і пройшов Массифу галаадську, і з Массифи галаадської пішов до аммонитян. ³⁰ І дав Ієффай обітницю Господу і сказав: якщо Ти віддаси аммонитян у руки мої, ³¹ то після повернення мого з миром від аммонитян, що вийде з воріт дому мого назустріч мені, буде Господу, і принесу це у всепалення. ³² І прийшов Ієффай до аммонитян — воювати з ними, і віддав їх Господь у руки його; ³³ і вразив їх поразкою дуже великою, від Ароера до Минифа двадцять міст, і до Авель-Керамима, і підкорилися аммонитяни синам Ізраїлевим. ³⁴ І прийшов Ієффай у Массифу в дім свій, і ось, дочка його виходить назустріч йому з тимпанами і бубнами: вона була в нього тільки одна, і не було в нього ще ні сина, ні дочки. ³⁵ Коли він побачив її, роздер одяг свій і сказав: ох, дочко моя! ти вбила мене; і ти серед порушників спокою мого! я відкрив [про тебе] вуста мої перед Господом і не можу відректися. ³⁶ Вона сказала йому: батьку мій! ти відкрив вуста твої перед Господом — і роби зі мною те, що вимовили вуста твої, коли Господь звершив через тебе помсту ворогам твоїм аммонитянам. ³⁷ І сказала батькові своєму: зроби мені тільки ось що: відпусти мене на два місяці; я піду, зійду на гори й оплачу дівоцтво моє з подругами моїми. ³⁸ Він сказав: піди. І відпустив її на два місяці. Вона пішла з подругами своїми й оплакувала дівоцтво своє в горах. ³⁹ Коли минуло два місяці вона повернулася до батька свого, і він звершив над нею обітницю свою, яку дав, і вона не пізнала чоловіка. І ввійшло у звичай у Ізраїля, ⁴⁰ що щорічно дочки Ізраїлеві ходили оплакувати дочку Ієффая галаадянина, чотири дні на рік.

Глава 12

¹ Єфремляни зібралися і перейшли в Севину і сказали Ієффаю: для чого ти ходив воювати з аммонитянами, а нас не покликав із собою? ми спалимо дім твій вогнем і з тобою разом. ² Ієффай сказав їм: я і народ мій мали з аммонитянами велику сварку; я кликав вас, але ви не спасли мене від рук їх; ³ бачачи, що ви не спасаєте мене, я піддав небезпеці життя моє і пішов на аммонитян, і віддав їх Господь у руки мої; навіщо ж ви прийшли нині воювати зі мною? ⁴ І зібрав Ієффай усіх жителів галаадських і воював з єфремлянами, і розбили жителі галаадські єфремлян, говорячи: ви утікачі Єфремові, Галаад же серед Єфрема і серед Манассії. ⁵ І перехопили галаадитяни переправу через Йордан від єфремлян, і коли хто з уцілілих єфремлян говорив: «дозвольте мені переправитися», то жителі галаадські говорили йому: чи не єфремлянин ти? Він говорив: ні. ⁶ Вони говорили йому: «скажи: шибболет», а він говорив: «сибболет», і не міг інакше вимовити. Тоді вони, узявши його, заколювали біля переправи через Йордан. І загинуло в той час єфремлян сорок дві тисячі.

⁷ Ієффай був суддею Ізраїля шість років, і помер Ієффай галаадитянин і похований в одному з міст галаадських. ⁸ Після нього був суддею Ізраїля Есевон з Вифлеєма. ⁹ У нього було тридцять синів, і тридцять дочок відпустив він з дому [заміж], а тридцять дочок узяв зі сторони за синів своїх, і був суддею Ізраїля сім років. ¹⁰ І помер Есевон і похований у Вифлеємі. ¹¹ Після нього був суддею Ізраїля Елон завулонянин і судив Ізраїль десять років. ¹² І помер Елон завулонянин і похований в Аїалоні, в землі Завулоновій. ¹³ Після нього був суддею Ізраїля Авдон, син Гиллела, пирафонянин. ¹⁴ У нього було сорок синів і тридцять онуків, які їздили на сімдесяти молодих ослах; він судив Ізраїль вісім років. ¹⁵ І помер Авдон, син Гиллела, пирафонянин, і похований у Пирафоні в землі Єфремовій, на горі Амаликовій.

Глава 13

¹ Сини Ізраїлеві продовжували чинити зле перед очима Господа, і віддав їх Господь у руки филистимлян на сорок років.

² У той час був чоловік з Цори, із племені Данового, на ім’я Маной; дружина його була неплідна і не народжувала. ³ І явився ангел Господній дружині і сказав їй: ось, ти неплідна і не народжуєш; але зачнеш, і народиш сина; ⁴ отже, бережися, не пий вина і сикера, і не їж нічого нечистого; ⁵ бо ось, ти зачнеш і народиш сина, і бритва не торкнеться голови його, тому що від самої утроби немовля це буде назореєм Божим, і він почне спасати Ізраїля від руки филистимлян. ⁶ Дружина прийшла і сказала чоловіку своєму: чоловік Божий приходив до мене, вигляд якого, як вигляд ангела Божого, дуже величний; я не запитала його, звідки він, і він не сказав мені імені свого; ⁷ він сказав мені: «ось, ти зачнеш і народиш сина; отже, не пий вина і сикера і не їж нічого нечистого, бо немовля від самої утроби до смерти своєї буде назореєм Божим». ⁸ Маной помолився Господу і сказав: Господи! нехай прийде знову до нас чоловік Божий, якого посилав Ти, і навчить нас, що нам робити з дитиною, яка має народитися. ⁹ І почув Бог голос Маноя, і ангел Божий знову прийшов до дружини, коли вона була на полі, і Маноя, чоловіка її, не було з нею. ¹⁰ Дружина негайно побігла і сповістила чоловіка свого і сказала йому: ось, явився мені чоловік, який приходив до мене тоді. ¹¹ Маной встав і пішов з дружиною своєю, і прийшов до того чоловіка і сказав йому: чи ти той чоловік, який говорив із цією жінкою? [Ангел] сказав: я. ¹² І сказав Маной: отже, якщо сповниться слово твоє, як нам поводитися з дитиною цією і що робити з нею? ¹³ Ангел Господній сказав Маною: нехай він остерігається усього, про що я сказав дружині; ¹⁴ нехай не їсть нічого, що вирощує виноградна лоза; нехай не п’є вина і сикера і не їсть нічого нечистого і дотримує всього, що я наказав їй. ¹⁵ І сказав Маной ангелу Господньому: дозволь затримати тебе, доки ми приготуємо для тебе козеня. ¹⁶ Ангел Господній сказав Маною: хоча б ти й затримав мене, але я не буду їсти хліба твого; якщо ж хочеш звершити всепалення Господу, то принеси його. Маной же не знав, що це ангел Господній. ¹⁷ І сказав Маной ангелу Господньому: як твоє ім’я? щоб нам прославити тебе, коли сповниться слово твоє. ¹⁸ Ангел Господній сказав йому: для чого ти запитуєш про ім’я моє? воно чудне. ¹⁹ І взяв Маной козеня і хлібне приношення і приніс Господу на камені. І зробив Він чудо, яке бачили Маной і дружина його. ²⁰ Коли полум’я стало підніматися від жертовника до неба, ангел Господній піднявся в полум’ї жертовника. Бачачи це, Маной і дружина його впали лицем на землю. ²¹ І невидимим став ангел Господній Маною і дружині його. Тоді Маной зрозумів, що це ангел Господній. ²² І сказав Маной дружині своїй: мабуть, ми помремо, тому що бачили ми Бога. ²³ Дружина його сказала йому: якби Господь хотів умертвити нас, то не прийняв би від наших рук всепалення і хлібне приношення, і не показав би нам усього того, і тепер не відкрив би нам цього. ²⁴ І народила дружина сина, і нарекла ім’я йому: Самсон. І росла дитина, і благословляв її Господь. ²⁵ І почав Дух Господній діяти в ній у стані Дановому, між Цорою й Естаолом.

Глава 14

¹ І пішов Самсон у Фимнафу і побачив у Фимнафі жінку з дочок филистимських [і вона сподобалася йому]. ² Він пішов і оголосив батькові своєму і матері своїй і сказав: я бачив у Фимнафі жінку з дочок филистимських; візьміть її мені за дружину. ³ Батько і мати його сказали йому: хіба немає жінок між дочками братів твоїх і в усьому народі моєму, що ти йдеш узяти дружину у филистимлян необрізаних? І сказав Самсон батькові своєму: її візьми мені, тому що вона мені сподобалася. ⁴ Батько його і мати його не знали, що це від Господа, і що він шукає випадку помститися филистимлянам. А в той час филистимляни панували над Ізраїлем. ⁵ І пішов Самсон з батьком своїм і з матір’ю своєю у Фимнафу, і коли підходили до виноградників фимнафських, ось, молодий лев, рикаючи, йде назустріч йому. ⁶ І зійшов на нього Дух Господній, і він роздер лева, як козеня; а в руці в нього нічого не було. І не сказав батькові своєму і матері своїй, що він зробив. ⁷ І прийшов і поговорив з жінкою, і вона сподобалася Самсону. ⁸ Через кілька днів знову пішов він, щоб узяти її, і зайшов подивитися на труп лева, і ось, рій бджіл у трупі лев’ячому і мед. ⁹ Він узяв його в руки свої і пішов, і їв дорогою; і коли прийшов до батька свого і матері своєї, дав і їм, і вони їли; але не сказав їм, що з лев’ячого трупа взяв мед цей. ¹⁰ І прийшов батько його до жінки, і зробив там Самсон [семиденний] бенкет, як зазвичай роблять наречені. ¹¹ І коли побачили його там, вибрали тридцять шлюбних друзів, які були б при ньому. ¹² І сказав їм Самсон: загадаю я вам загадку; якщо ви відгадаєте мені її за сім днів бенкету і відгадаєте правильно, то я дам вам тридцять синдонів* і тридцять змін одягу; ¹³ якщо ж не зможете відгадати мені, то ви дайте мені тридцять синдонів і тридцять змін одягу. Вони сказали йому: загадай загадку твою, послухаємо. ¹⁴ І сказав їм: з того, що поїдає, вийшло те, що їдять, і з сильного вийшло солодке. І не могли відгадати загадки за три дні. ¹⁵ В сьомий день сказали вони дружині Самсоновій: умов чоловіка твого, щоб він розгадав нам загадку; інакше спалимо вогнем тебе і дім батька твого; хіба ви покликали нас, щоб обібрати нас? ¹⁶ І плакала дружина Самсонова перед ним і говорила: ти ненавидиш мене і не любиш; ти загадав загадку синам народу мого, а мені не розгадаєш її. Він сказав їй: батькові моєму і матері моїй не розгадав її; і чи тобі розгадаю? ¹⁷ І плакала вона перед ним сім днів, у які продовжувався в них бенкет. Нарешті в сьомий день розгадав їй, бо вона наполегливо просила його. А вона розгадала загадку синам народу свого. ¹⁸ І в сьомий день до заходу сонця сказали йому громадяни: що солодше за мед, і що сильніше за лева! Він сказав їм: якби ви не орали на моїй телиці, то не відгадали б моєї загадки. ¹⁹ І зійшов на нього Дух Господній, і пішов він в Аскалон, і, убивши там тридцять чоловік, зняв з них одяг, і віддав зміну одягу їхнього тим, що розгадали загадку. І запалав гнів його, і пішов він у дім батька свого. ²⁰ А дружина Самсонова вийшла за шлюбного друга його, який був при ньому другом.

* Сорочка з тонкого полотна.

Глава 15

¹ Через кілька днів, під час жнив пшениці, прийшов Самсон побачитися з дружиною своєю, принісши з собою козеня; і коли сказав: «увійду до дружини моєї в спальню», батько її не дав йому ввійти. ² І сказав батько її: я подумав, що ти зненавидів її, і я віддав її другові твоєму; ось, менша сестра красивіша за неї; нехай вона буде тобі замість неї. ³ Але Самсон сказав їм: тепер я буду правим перед филистимлянами, якщо зроблю їм зло. ⁴ І пішов Самсон, і впіймав триста лисиць, і взяв смолоскипи, і зв’язав хвіст із хвостом, і прив’язав по смолоскипу між двома хвостами; ⁵ і запалив смолоскипи, і пустив їх на жниво филистимське, і випалив і копиці і нежатий хліб, і виноградні сади й оливкові. ⁶ І говорили филистимляни: хто це зробив? І сказали: Самсон, зять фимнафянина, бо цей узяв дружину його і віддав другові його. І пішли филистимляни і спалили вогнем її і [дім] батька її. ⁷ Самсон сказав їм: хоча ви зробили це, але я помщуся вам самим і тоді тільки заспокоюсь. ⁸ І перебив він їм гомілки і стегна, і пішов і засів в ущелині скелі Етама. ⁹ І пішли филистимляни, і розташувалися станом в Іудеї, і розтягнулися до Лехи. ¹⁰ І сказали жителі Іудеї: за що ви вийшли проти нас? Вони сказали: ми прийшли зв’язати Самсона, щоб учинити з ним, як він учинив з нами. ¹¹ І пішли три тисячі чоловік з Іудеї до ущелини скелі Етама і сказали Самсону: хіба ти не знаєш, що филистимляни панують над нами? що це ти зробив нам? Він сказав їм: Як вони зі мною вчинили, так і я вчинив з ними. ¹² І сказали йому: ми прийшли зв’язати тебе, щоб віддати тебе в руки филистимлянам. І сказав їм Самсон: покляніться мені, що ви не уб’єте мене. ¹³ І сказали йому: ні, ми тільки зв’яжемо тебе і віддамо тебе в руки їхні, а умертвити не умертвимо. І зв’язали його двома новими мотузками і повели його з ущелини. ¹⁴ Коли він підійшов до Леха, филистимляни з криком зустріли його. І зійшов на нього Дух Господній, і мотузки, що були на руках його, зробилися, як перегорілий льон, і упали пута з рук його. ¹⁵ Знайшов він свіжу ослячу щелепу і, простягнувши руку свою, взяв її, і вбив нею тисячу чоловік. ¹⁶ І сказав Самсон: щелепою ослячою юрбу, дві юрби, щелепою ослячою убив я тисячу чоловік. ¹⁷ Сказавши це, кинув щелепу з рук своїх і назвав те місце: Рамаф-Лехи*. ¹⁸ І відчув сильну спрагу і воззвав до Господа і сказав: Ти зробив рукою раба Твого велике спасіння це; а тепер помру я від спраги, і потраплю в руки необрізаних. ¹⁹ І розверз Бог щілину в Леху, і потекла з неї вода. Він напився, і повернувся дух його, і він ожив; від того і наречено ім’я місцю цьому: «Джерело того, хто взиває», яке у Леху до цього дня. ²⁰ І був він суддею Ізраїля в дні филистимлян двадцять років.

* Кинута щелепа.

Глава 16

¹ Прийшов одного разу Самсон у Газу і, побачивши там блудницю, увійшов до неї. ² Жителям Гази сказали: Самсон прийшов сюди. І ходили вони навкруги, і підстерігали його всю ніч біля воріт міста, і ховалися всю ніч, говорячи: до світла ранкового почекаємо, і вб’ємо його. ³ А Самсон спав до півночі; опівночі ж, уставши, схопив двері міських воріт з обома одвірками, підняв їх разом із запором, поклав на плечі свої і відніс їх на вершину гори, яка на шляху до Хеврона, [і поклав їх там]. ⁴ Після того полюбив він одну жінку, яка жила в долині Сорек; ім’я їй Даліда. ⁵ До неї прийшли власники филистимські і говорять їй: умов його, і вивідай, у чому велика сила його і як нам здолати його, щоб зв’язати його й упокорити його; а ми дамо тобі за те кожен тисячу сто сиклів срібла. ⁶ І сказала Даліда Самсону: скажи мені, в чому велика сила твоя і чим зв’язати тебе, щоб упокорити тебе? ⁷ Самсон сказав їй: якщо зв’яжуть мене сімома сирими тятивами, які не висушені, то я зроблюся безсилим і буду як і інші люди. ⁸ І принесли їй власники филистимські сім сирих тятив, які не висохли, і вона зв’язала його ними. ⁹ [Тим часом один таємно сидів у неї в спальні.] І сказала йому: Самсоне! Филистимляни йдуть на тебе. Він розірвав тятиви, як розривають нитку з клоччя, коли перепалить її вогонь. І не пізнана сила його. ¹⁰ І сказала Даліда Самсону: ось, ти обманув мене і говорив мені неправду; скажи ж тепер мені, чим зв’язати тебе? ¹¹ Він сказав їй: якщо зв’яжуть мене новими мотузками, що не були в ділі, то я зроблюся безсилим і буду, як інші люди. ¹² Даліда взяла нові мотузки і зв’язала його і сказала йому: Самсоне! Филистимляни йдуть на тебе. [Тим часом один таємно сидів у спальні.] І зірвав він їх з рук своїх, як нитки. ¹³ І сказала Даліда Самсону: все ти обманюєш мене і говориш мені неправду; скажи мені, чим би зв’язати тебе? Він сказав їй: якщо ти увіткнеш сім кіс голови моєї в тканину і приб’єш її цвяхом до ткальної колоди, [то я буду безсилим, як і інші люди]. ¹⁴ [І приспала його Даліда на колінах своїх. І коли він заснув, узяла Даліда сім кіс голови його,] і прикріпила їх до колоди, і сказала йому: филистимляни йдуть на тебе, Самсоне! Він пробудився від сну свого і висмикнув ткальну колоду разом із тканиною; [і не пізнана сила його]. ¹⁵ І сказала йому [Даліда]: як же ти говориш: «люблю тебе», а серце твоє не зі мною? ось, ти тричі обманув мене, і не сказав мені, в чому велика сила твоя. ¹⁶ І оскільки вона словами своїми тяготила його кожного дня і мучила його, то душі його стало важко до смерти. ¹⁷ І він відкрив їй усе серце своє, і сказав їй: бритва не торкалася голови моєї, тому що я назорей Божий від утроби матері моєї; якщо ж обстригти мене, то відступить від мене сила моя; я зроблюся слабким і буду, як інші люди. ¹⁸ Даліда, бачачи, що він відкрив їй усе серце своє, послала і покликала власників филистимських, сказавши їм: йдіть тепер; він відкрив мені все серце своє. І прийшли до неї власники филистимські і принесли срібло в руках своїх. ¹⁹ І приспала його [Даліда] на колінах своїх, і покликала чоловіка, і веліла йому обстригти сім кіс голови його. І почав він слабнути, і відступила від нього сила його. ²⁰ Вона сказала: филистимляни йдуть на тебе, Самсоне! Він пробудився від сну свого, і сказав: піду, як і раніше, і визволюся. А не знав, що Господь відступив від нього. ²¹ Филистимляни взяли його і викололи йому очі, привели його в Газу й скували його двома мідними ланцюгами, і він молов у в’язниці. ²² Тим часом волосся на голові його почало рости, де воно було обстрижене. ²³ Власники филистимські зібралися, щоб принести велику жертву Дагону, богу своєму, і повеселитися, і сказали: бог наш віддав Самсона, ворога нашого, в руки наші. ²⁴ Також і народ, бачачи його, прославляв бога свого, говорячи: бог наш видав у руки наші ворога нашого, і спустошувача землі нашої, який убив багатьох з нас. ²⁵ І коли розвеселилося серце їхнє, сказали: покличте Самсона [з в’язниці], нехай він забавляє нас. І покликали Самсона з в’язниці, і він забавляв їх, [і били його по обличчю] і поставили його між стовпами. ²⁶ І сказав Самсон юнакові, який водив його за руку: підведи мене, щоб обмацати мені стовпи, на яких утверджений дім, і притулитися до них. [Юнак так і зробив.] ²⁷ Дім же був повен чоловіків і жінок; там були всі власники филистимські, і на покрівлі було до трьох тисяч чоловіків і жінок, які дивилися на Самсона, що забавляв їх. ²⁸ І воззвав Самсон до Господа і сказав: Господи Боже! згадай мене і зміцни мене тільки тепер, о Боже! щоб мені за один раз помститися филистимлянам за два ока мої. ²⁹ І зрушив Самсон з місця два середніх стовпи, на яких був утверджений дім, упершись у них, в один правою рукою своєю, а в другий лівою. ³⁰ І сказав Самсон: помри, душе моя, з филистимлянами! Й уперся з усією силою, й обвалився дім на власників і на весь народ, що був у ньому. І було померлих, яких умертвив [Самсон] у смерті своїй, більше, ніж він умертвив за життя своє. ³¹ І прийшли брати його і весь дім батька його, і взяли його, і пішли і поховали його між Цорою й Естаолом, у гробі Маноя, батька його. Він був суддею Ізраїля двадцять років. [Після Самсона постав Емегар, син Енана, й убив з іноплемінників шістсот чоловік, крім худоби. І він спас Ізраїля.]

Глава 17

¹ Був хтось на горі Єфремовій, на ім’я Миха. ² Він сказав матері своїй: тисяча сто сиклів срібла, які в тебе взяті і за які ти при мені проголосила прокляття, це срібло в мене, я взяв його. Мати його сказала: благословенний син мій у Господа! ³ І повернув він матері своїй тисячу сто сиклів срібла. І сказала мати його: це срібло я від себе присвятила Господу для [тебе,] сина мого, щоб зробити з нього ідола і відлитого кумира; отже, віддаю це тобі. ⁴ Але він повернув срібло матері своїй. Мати його взяла двісті сиклів срібла і віддала їх плавильникові. Він зробив з них ідола і відлитого кумира, який і знаходився в домі Михи. ⁵ І був у Михи дім Божий. І зробив він ефод і терафим і посвятив одного із синів своїх, щоб він був у нього священиком.

⁶ У ті дні не було царя в Ізраїля; кожен робив те, що йому здавалося справедливим. ⁷ Один юнак з Вифлеєма Юдейського, з коліна Іудиного, левит, тоді жив там; ⁸ цей чоловік пішов з міста Вифлеєма Юдейського, щоб пожити, де трапиться, і йдучи дорогою, прийшов на гору Єфремову до дому Михи. ⁹ І сказав йому Миха: звідки ти йдеш? Він сказав йому: я левит з Вифлеєма Юдейського і йду пожити, де трапиться. ¹⁰ І сказав йому Миха: залишся у мене і будь у мене отцем і священиком; я буду давати тобі по десять сиклів срібла на рік, потрібний одяг і їжу. ¹¹ Левит пішов до нього і погодився левит залишитися у цієї людини, і був юнак у нього, як один із синів його. ¹² Миха посвятив левита, і цей юнак був у нього священиком і жив у домі Михи. ¹³ І сказав Миха: тепер я знаю, що Господь буде мені благодіяти, тому що левит у мене священиком.

Глава 18

¹ У ті дні не було царя в Ізраїля; і в ті дні коліно Данове шукало собі наділ, де б оселитися, тому що до того часу не випало йому повного наділу між колінами Ізраїлевими. ² І послали сини Дана від племені свого п’ять чоловік, мужів сильних, з Цори й Естаола, щоб оглянути землю й дізнатися про неї, і сказали їм: підіть, узнайте землю. Вони прийшли на гору Єфремову до дому Михи і ночували там. ³ Перебуваючи біля дому Михи, впізнали вони голос молодого левита і зайшли туди і запитали його: хто тебе привів сюди? що ти тут робиш і навіщо ти тут? ⁴ Він сказав їм: те і те зробив для мене Миха, найняв мене, і я в нього священиком. ⁵ Вони сказали йому: запитай Бога, щоб знати нам, чи успішною буде путь наша, в яку ми йдемо. ⁶ Священик сказав їм: ідіть з миром; перед Господом путь ваша, в яку ви йдете. ⁷ І пішли ті п’ять чоловіків, і прийшли в Лаїс, і побачили народ, який у ньому, що він живе спокійно, за звичаєм сидонян, тихий і безтурботний, і що не було в землі тій, щоб хто кривдив у чому або мав би владу: від сидонян вони жили далеко, і ні з ким не було у них ніякої справи. ⁸ І повернулися [ті п’ять чоловік] до братів своїх у Цору й Естаол, і сказали їм брати їхні: з чим ви? ⁹ Вони сказали: встанемо і підемо на них; ми бачили землю, вона дуже добра; а ви задумалися: не баріться йти і взяти в спадщину ту землю; ¹⁰ коли підете ви, прийдете до народу безтурботного, і земля та велика; Бог віддає її в руки ваші; це таке місце, де немає ні в чому нестатку, що виникає від землі. ¹¹ І вирушили звідти з коліна Данового, з Цори й Естаола, шістсот чоловіків, оперезавшись військовою зброєю. ¹² Вони пішли і стали станом у Кириаф-Іаримі, в Юдеї. Тому і називають те місце станом Дановим до цього дня. Він позаду Кириаф-Іарима. ¹³ Звідти вирушили вони на гору Єфремову і прийшли до дому Михи. ¹⁴ І сказали ті п’ять чоловіків, що ходили оглядати землю Лаїс, братам своїм: чи знаєте, що в одному з домів цих є ефод, терафим, ідол і відлитий кумир? отже, подумайте, що зробити. ¹⁵ І зайшли туди, і ввійшли в дім молодого левита, у дім Михи, і вітали його. ¹⁶ А шістсот чоловік із синів Данових, оперезані військовою зброєю, стояли біля воріт. ¹⁷ П’ять же чоловік, які ходили оглядати землю, пішли, увійшли туди, взяли ідола й ефод і терафим і відлитого кумира. Священик стояв біля воріт з тими шістьмастами людьми, оперезаними військовою зброєю. ¹⁸ Коли вони ввійшли в дім Михи і взяли ідола, ефод, терафим і відлитого кумира, священик сказав їм: що ви робите? ¹⁹ Вони сказали йому: мовчи, поклади руку твою на вуста твої й іди з нами і будь у нас отцем і священиком; чи краще тобі бути священиком у домі однієї людини, ніж бути священиком у коліні або в племені Ізраїлевому? ²⁰ Священик зрадів, взяв ефод, терафим і ідола [і відлитого кумира], і пішов з народом. ²¹ Вони обернулися і пішли, і відпустили дітей, худобу і майно вперед. ²² Коли вони віддалилися від дому Михи, [Миха і] мешканці домів, сусідніх з домом Михи, зібралися і погналися за синами Дана, ²³ і кричали синам Дана. [Сини Данові] обернулися і сказали Миху: чого тобі, що ти так кричиш? ²⁴ [Миха] сказав: ви взяли богів моїх, яких я зробив, і священика, і пішли; чого ще більше? як же ви говорите: чого тобі? ²⁵ Сини Данові сказали йому: мовчи, щоб ми не чули голосу твого; інакше деякі з нас, розгнівавшись, нападуть на вас, і ти погубиш себе і родину твою. ²⁶ І пішли сини Данові шляхом своїм; Миха ж, бачачи, що вони сильніші за нього, пішов назад і повернувся в дім свій. ²⁷ А [сини Данові] узяли те, що зробив Миха, і священика, який був у нього, і пішли в Лаїс, проти народу спокійного і безтурботного, і знищили його мечем, а місто спалили вогнем. ²⁸ Нікому було допомогти, тому що він був віддалений від Сидона і ні з ким не мав справи. [Місто це] знаходилося в долині, що поблизу Беф-Рехова. І побудували знову місто й оселилися в ньому, ²⁹ і нарекли ім’я місту: Дан, за ім’ям батька свого Дана, сина Ізраїлевого; а раніше ім’я місту тому було: Лаїс. ³⁰ І поставили в себе сини Данові ідола; Іонафан же, син Гирсона, сина Манассії, сам і сини його були священиками в коліні Дановім до дня переселення жителів тієї землі; ³¹ і мали у себе ідола, зробленого Михою, весь той час, коли дім Божий знаходився в Силомі.

Глава 19

¹ У ті дні, коли не було царя в Ізраїля, жив один левит на схилі гори Єфремової. Він узяв собі наложницю з Вифлеєма Юдейського. ² Наложниця його посварилася з ним і пішла від нього в дім батька свого у Вифлеєм Юдейський і була там чотири місяці. ³ Чоловік її встав і пішов за нею, щоб поговорити до серця її і повернути її до себе. З ним був слуга його і пара ослів. Вона ввела його в дім батька свого. ⁴ Батько цієї молодої жінки, побачивши його, з радістю зустрів його, і затримав його тесть його, батько молодої жінки. І пробув він у нього три дні; вони їли і пили і ночували там. ⁵ На четвертий день встали вони рано, і він встав, щоб іти. І сказав батько молодої жінки зятеві своєму: підкріпи серце твоє шматком хліба, і потім підете. ⁶ Вони залишилися, і обоє разом їли і пили. І сказав батько молодої жінки чоловікові тому: залишися ще на ніч, і нехай повеселиться серце твоє. ⁷ Чоловік той устав, було, щоб іти, але тесть його ублагав його, і він знову ночував там. ⁸ На п’ятий день устав він вранці, щоб іти. І сказав батько молодої жінки тієї: підкріпи серце твоє [хлібом], і забаріться, доки схилиться день. І їли обоє вони [і пили]. ⁹ І встав той чоловік, щоб іти, сам він, наложниця його і слуга його. І сказав йому тесть його, батько молодої жінки: ось, день схилився до вечора, ночуйте, будь ласка; ось, день незабаром закінчиться, ночуй тут, нехай повеселиться серце твоє; завтра рано встанете в дорогу вашу, і підеш у дім твій. ¹⁰ Але чоловік не погодився ночувати, встав і пішов; і прийшов до Ієвуса, що нині Єрусалим; з ним пара нав’ючених ослів і наложниця його з ним. ¹¹ Коли вони були біля Ієвуса, день уже дуже схилився. І сказав слуга господарю своєму: зайдемо в це місто ієвусеїв і заночуємо в ньому. ¹² Господар його сказав йому: ні, не підемо в місто іноплемінників, які не з синів Ізраїлевих, але дійдемо до Гиви. ¹³ І сказав слузі своєму: дійдемо до одного з цих місць і заночуємо в Гиві або в Рамі. ¹⁴ І пішли, і йшли, і зайшло сонце біля Гиви Веніамінової. ¹⁵ І повернули вони туди, щоб піти заночувати в Гиві. І прийшов він і сів на вулиці в місті; але ніхто не запрошував їх у дім для ночівлі. ¹⁶ І ось, іде один старий з роботи своєї з поля ввечері; він був родом з гори Єфремової і жив у Гиві. Жителі ж місця цього були синами Веніаміновими. ¹⁷ Він, піднявши очі свої, побачив перехожого на вулиці міській. І сказав старий: куди йдеш? і звідки ти прийшов? ¹⁸ Він сказав йому: ми йдемо з Вифлеєма Юдейського на гору Єфремову, звідки я; я ходив у Вифлеєм Юдейський, а тепер іду до дому Господа; і ніхто не запрошує мене в дім; ¹⁹ у нас є і солома і корм для ослів наших; також хліб і вино для мене і для раби твоєї і для цього слуги є в рабів твоїх; ні у чому немає нестатку. ²⁰ Старий сказав йому: будь спокійним: весь нестаток твій на мені, тільки не ночуй на вулиці. ²¹ І ввів його в дім свій і дав корм ослам [його], а самі вони обмили ноги свої і їли і пили. ²² Тоді як вони розвеселили серця свої, ось, жителі міста, люди розпусні, оточили дім, стукали в двері і говорили старому, господареві дому: виведи чоловіка, який увійшов у дім твій, ми пізнаємо його. ²³ Господар дому вийшов до них і сказав їм: ні, брати мої, не чиніть зла, коли чоловік цей ввійшов у дім мій, не робіть цього безумства; ²⁴ ось у мене дочка дівчина, і в нього наложниця, виведу я їх, смиріть їх і робіть з ними, що вам завгодно; а з чоловіком цим не робіть цього безумства. ²⁵ Але вони не хотіли слухати його. Тоді чоловік узяв свою наложницю і вивів до них на вулицю. Вони пізнали її, і глумилися над нею всю ніч до ранку. І відпустили її з появою зорі. ²⁶ І прийшла жінка перед появою зорі, і впала біля дверей дому тієї людини, у якої був господар її, і лежала до світла. ²⁷ Господар її встав зранку, відчинив двері дому і вийшов, щоб іти в дорогу свою: і ось, наложниця його лежить біля дверей дому, і руки її на порозі. ²⁸ Він сказав їй: вставай, підемо. Але відповіді не було, [тому що вона померла]. Він поклав її на осла, встав і пішов у своє місце. ²⁹ Прийшовши в дім свій, він узяв ніж і, взявши наложницю свою, розрізав її за членами її на дванадцять частин і послав в усі краї Ізраїлеві. ³⁰ Всякий, хто бачив це, говорив: не бувало і не бачено було подібного до цього від дня виходу синів Ізраїлевих із землі Єгипетської до цього дня. [Посланим же від себе людям він дав наказ і сказав: так говоріть усьому Ізраїлю: чи бувало коли подібне до цього?] Зверніть увагу на це, порадьтеся і скажіть.

Глава 20

¹ І вийшли всі сини Ізраїлеві, і зібралася вся громада, як одна людина, від Дана до Вирсавії, і земля Галаадська перед Господом у Массифу. ² І зібралися [перед Господом] начальники всього народу, всі коліна Ізраїлеві, на зібрання народу Божого, чотириста тисяч піших, що оголюють меч. ³ І сини Веніамінові почули, що сини Ізраїлеві прийшли в Массифу. І сказали сини Ізраїлеві: скажіть, як відбувалося це зло? ⁴ Левит, чоловік тієї убитої жінки, відповів і сказав: я з наложницею моєю прийшов ночувати в Гиву Веніамінову; ⁵ і повстали на мене жителі Гиви й оточили через мене дім уночі; мене мали намір убити, і наложницю мою замучили, [наглумившись над нею,] так, що вона померла; ⁶ я взяв наложницю мою, розрізав її і послав її в усі області володіння Ізраїлевого, тому що вони зробили беззаконня і соромітну справу в Ізраїлі; ⁷ ось усі ви, сини Ізраїлеві, розгляньте цю справу і вирішіть тут. ⁸ І повстав весь народ, як одна людина, і сказав: не підемо ніхто в намет свій і не повернемося ніхто в дім свій; ⁹ і ось що ми зробимо нині з Гивою: [підемо] на неї за жеребом; ¹⁰ і візьмемо по десять чоловік зі ста від усіх колін Ізраїлевих, по сто від тисячі і по тисячі від десяти тисяч, щоб вони принесли харчові припаси для народу, який піде проти Гиви Веніамінової, покарати її за соромітну справу, яку вона зробила в Ізраїлі. ¹¹ І зібралися всі ізраїльтяни проти міста одностайно, як одна людина. ¹² І послали коліна Ізраїлеві в усе коліно Веніамінове сказати: яка це мерзенна справа зроблена у вас! ¹³ Видайте розбещених тих людей, що у Гиві; ми умертвимо їх і викорінимо зло з Ізраїля. Але сини Веніамінові не хотіли послухати голосу братів своїх, синів Ізраїлевих; ¹⁴ а зібралися сини Веніамінові з міст у Гиву, щоб піти війною проти синів Ізраїлевих. ¹⁵ І налічилося у той день синів Веніамінових, тих, що зібралися з міст, двадцять шість тисяч чоловік, що оголюють меч; крім того, з жителів Гиви нараховано сімсот добірних; ¹⁶ з усього народу цього було сімсот чоловік добірних, які були лівші, і всі ці, кидаючи з пращ камені у волосину, не кидали мимо. ¹⁷ Ізраїльтян же, крім синів Веніамінових, нарахували чотириста тисяч чоловік, які оголюють меч; усі вони були здатні до війни. ¹⁸ І встали і пішли в дім Божий, і запитали Бога і сказали сини Ізраїлеві: хто з нас першим піде на війну із синами Веніаміна? І сказав Господь: Іуда [піде] попереду. ¹⁹ І встали сини Ізраїлеві вранці і розташувалися станом біля Гиви; ²⁰ і виступили ізраїльтяни на війну проти Веніаміна, і стали сини Ізраїлеві в бойовий порядок біля Гиви. ²¹ І вийшли сини Веніамінові з Гиви і поклали в той день двадцять дві тисячі ізраїльтян на землю. ²² Але народ Ізраїльський підбадьорився, і знову стали в бойовий порядок на тім місці, де стояли минулого дня. ²³ І пішли сини Ізраїлеві, і плакали перед Господом до вечора, і запитували Господа: чи вступати мені ще у війну з синами Веніаміна, брата мого? Господь сказав: ідіть проти нього. ²⁴ І підступили сини Ізраїлеві до синів Веніаміна на другий день. ²⁵ Веніамін вийшов проти них з Гиви на другий день, і ще поклали на землю із синів Ізраїлевих вісімнадцять тисяч чоловік, що оголюють меч.

²⁶ Тоді всі сини Ізраїлеві і весь народ пішли і прийшли в дім Божий і, сидячи там, плакали перед Господом, і постились у той день до вечора, і принесли всепалення і мирні жертви перед Господом. ²⁷ І запитували сини Ізраїлеві Господа [у той час ковчег завіту Божого знаходився там, ²⁸ і Финеєс, син Єлеазара, сина Ааронового, стояв перед ним]: чи виходити мені ще на війну із синами Веніаміна, брата мого, чи ні? Господь сказав: ідіть; Я завтра віддам його в руки ваші.

²⁹ І поставив Ізраїль засідку навколо Гиви. ³⁰ І пішли сини Ізраїлеві на синів Веніаміна на третій день і стали в бойовий порядок перед Гивою, як раніше. ³¹ Сини Веніамінові виступили проти народу і віддалилися від міста, і почали, як раніше, вбивати з народу на дорогах, з яких одна йде до Вефиля, а друга до Гиви полем, і вбили до тридцяти чоловік з ізраїльтян. ³² І сказали сини Веніамінові: вони падають перед нами, як і раніше. А сини Ізраїлеві сказали: побіжимо від них і відволічемо їх від міста на дороги. [І зробили так.] ³³ І всі ізраїльтяни встали зі свого місця і вишикувалися у Ваал-Фамарі. І засідка Ізраїлева кинулася зі свого місця із західного боку Гиви. ³⁴ І прийшли до Гиви десять тисяч чоловік добірних з усього Ізраїлю, і почався жорстокий бій; але сини Веніаміна не знали, що має бути їм біда. ³⁵ І вразив Господь Веніаміна перед ізраїльтянами, і поклали в той день ізраїльтяни з синів Веніаміна двадцять п’ять тисяч сто чоловік, які оголювали меч. ³⁶ Коли сини Веніаміна побачили, що вони розбиті, тоді ізраїльтяни поступилися місцем синам Веніаміна, бо сподівалися на засідку, яку вони поставили біля Гиви. ³⁷ Засідка ж поспішила і кинулася до Гиви, і вступила і вразила все місто мечем. ³⁸ Ізраїльтяни поставили із засідкою умовним знаком до нападу дим, що піднімається з міста. ³⁹ Отже, коли ізраїльтяни відступили з місця бою, і Веніамін почав уражати й убив ізраїльтян до тридцяти чоловік і говорив: «знову падають вони перед нами, як і в попередньому бою», ⁴⁰ тоді почав підніматися з міста дим стовпом. Веніамін озирнувся назад, і ось, дим від усього міста піднімається до неба. ⁴¹ Ізраїльтяни повернулися, а Веніамін злякався, тому що побачив, що прийшла його загибель. ⁴² І побігли вони від ізраїльтян по дорозі до пустелі; але військо переслідувало їх, і ті, що виходили з міст, убивали їх там; ⁴³ оточили Веніаміна, і переслідували його до Менухи й уражали до самого східного боку Гиви. ⁴⁴ І упало з синів Веніаміна вісімнадцять тисяч чоловік, людей сильних. ⁴⁵ [Ті, що залишилися,] повернулися і побігли до пустелі, до скелі Риммона, й убили ще [ізраїльтяни] на дорогах п’ять тисяч чоловік; і гналися за ними до Гидома і ще вбили з них дві тисячі чоловік. ⁴⁶ Усіх же синів Веніамінових, які упали в той день, було двадцять п’ять тисяч чоловік, які оголювали меч, і всі вони були людьми сильними. ⁴⁷ І повернулися [ті, що залишилися,] і втекли в пустелю, до скелі Риммона, шістсот чоловік, і залишалися там у кам’яній горі Риммоні чотири місяці. ⁴⁸ Ізраїльтяни ж знову пішли до синів Веніамінових і вразили їх мечем, і людей у місті, і худобу, й усе, що тільки зустрічалося [у всіх містах], і все, що знаходилося на дорозі міста, спалили вогнем.

Глава 21

¹ І поклялися ізраїльтяни в Массифі, говорячи: ніхто з нас не віддасть дочки своєї синам Веніаміна заміж. ² І прийшов народ у дім Божий, і сиділи там до вечора перед Богом, і підняли голосне волання, і сильно плакали, ³ і сказали: Господи, Боже Ізраїлів! для чого трапилося це в Ізраїлі, що не стало тепер у Ізраїля одного коліна? ⁴ На другий день устав народ вранці, і спорудили там жертовник, і принесли всепалення і мирні жертви. ⁵ І сказали сини Ізраїлеві: хто не приходив на зібрання перед Господом з усіх колін Ізраїлевих? Бо велике прокляття було проголошено на тих, які не прийшли перед Господом у Массифу, і було сказано, що ті віддані будуть на смерть. ⁶ І зласкавилися сини Ізраїлеві над Веніаміном, братом своїм, і сказали: нині відсічене одне коліно від Ізраїля; ⁷ як вчинити нам з тими, що залишилися з них, стосовно дружин, коли ми поклялися Господом не давати їм дружин з дочок наших? ⁸ І сказали: чи немає кого з колін Ізраїлевих, хто не приходив перед Господом у Массифу? І виявилося, що з Іависа галаадського ніхто не приходив перед Господом у стан на зібрання. ⁹ І оглянули народ, і ось, не було там жодного з жителів Іависа галаадського. ¹⁰ І послала туди громада дванадцять тисяч чоловік, чоловіків сильних, і дали їм наказ, говорячи: йдіть і знищіть жителів Іависа галаадського мечем, і жінок і дітей; ¹¹ і ось що зробіть: усякого чоловіка і всяку жінку, що пізнала ложе чоловікове, піддайте закляттю, [а дівчат залишайте живими. І зробили так]. ¹² І знайшли вони між жителями Іависа галаадського чотириста дівчат, які не пізнали ложа чоловікового, і привели їх у стан у Силом, що в землі Ханаанській. ¹³ І послала вся громада переговорити із синами Веніаміна, які були в скелі Риммоні, і оголосила їм мир. ¹⁴ Тоді повернулися сини Веніаміна [до ізраїльтян], і дали їм [ізраїльтяни] дружин, яких залишили в живих з жінок Іависа галаадського; але виявилося, що цього було недостатньо. ¹⁵ Народ же жалкував за Веніаміном, що Господь не зберіг цілости колін Ізраїлевих. ¹⁶ І сказали старійшини громади: що нам робити з тими, що залишилися, стосовно дружин, бо знищені жінки у Веніаміна? ¹⁷ І сказали: спадкоємна земля нехай залишається синам Веніаміна, які вціліли, щоб не зникло коліно від Ізраїля; ¹⁸ але ми не можемо дати їм дружин з дочок наших; тому що сини Ізраїлеві поклялися, говорячи: проклятий, хто дасть дружину Веніаміну. ¹⁹ І сказали: ось, щороку буває свято Господнє у Силомі, що на північ від Вефиля і на схід від дороги, яка веде від Вефиля в Сихем, і на південь від Левони. ²⁰ І наказали синам Веніаміна і сказали: підіть і засядьте у виноградниках, ²¹ і дивіться, коли вийдуть дівчата силомські танцювати в хороводах, тоді вийдіть з виноградників і захопіть собі кожен дружину з дівчат силомських і йдіть у землю Веніамінову; ²² і коли прийдуть батьки їхні, або брати їхні зі скаргою до нас, ми скажемо їм: простіть нас за них, бо ми не взяли для кожного з них дружини на війні, і ви не дали їм; тепер ви винні. ²³ Сини Веніаміна так і зробили, і взяли дружин за числом своїм з тих, що були у хороводі, яких вони викрали, і пішли і повернулися в наділ свій, і побудували міста і стали жити в них. ²⁴ У той же час ізраїльтяни розійшлися звідти кожен у коліно своє й у плем’я своє, і пішли звідти кожен у наділ свій.

²⁵ У ті дні не було царя в Ізраїлі; кожен робив те, що йому здавалося справедливим.

Глава: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24

Глава 1

¹ Після смерти Мойсея, раба Господнього, Господь сказав Ісусові, синові Навина, служителеві Мойсея: ² Мойсей, раб Мій, помер; отже, встань, перейди через Йордан цей, ти і весь народ цей, у землю, яку Я даю їм, синам Ізраїлевим. ³ Усяке місце, на яке ступлять стопи ніг ваших, Я даю вам, як Я сказав Мойсеєві: ⁴ від пустелі й Ливану цього до ріки великої, ріки Євфрату, всю землю хеттеїв; і до великого моря до заходу сонця будуть кордони ваші. ⁵ Ніхто не устоїть перед тобою в усі дні життя твого; і як Я був з Мойсеєм, так буду і з тобою: не відступлю від тебе і не залишу тебе. ⁶ Будь твердим і мужнім; тому що ти народу цьому передаси у володіння землю, яку Я клявся батькам їхнім дати їм; ⁷ тільки будь твердим і дуже мужнім, і старанно зберігай і виконуй весь закон, який заповідав тобі Мойсей, раб Мій; не ухиляйся від нього ні праворуч, ні ліворуч, щоб чинити розсудливо в усіх починаннях твоїх. ⁸ Нехай не відходить ця книга закону від вуст твоїх; але повчайся в ній день і ніч, щоб ретельно виконувати усе, що в ній написано: тоді ти будеш мати успіх в путях твоїх і будеш чинити розсудливо. ⁹ Ось Я повеліваю тобі: будь твердим і мужнім, не страшися і не жахайся; бо з тобою Господь Бог твій скрізь, куди підеш.

¹⁰ І дав Ісус повеління наглядачам народу і сказав: ¹¹ пройдіть по стану і дайте повеління народу і скажіть: заготовляйте собі їжу на дорогу, тому що через три дні ви підете за Йордан цей, щоб прийти взяти землю, яку Господь Бог [батьків] ваших дає нам у спадщину. ¹² А коліну Рувимовому, Гадовому і половині коліна Манассіїного Ісус сказав: ¹³ згадайте, що заповів вам Мойсей, раб Господній, говорячи: Господь Бог ваш заспокоїв вас і дав вам землю цю; ¹⁴ дружини ваші, діти ваші і худоба ваша нехай залишаться в землі, яку дав вам Мойсей за Йорданом; а ви всі, здатні воювати, озброївшись, ідіть перед братами вашими і допомагайте їм, ¹⁵ доки Господь [Бог ваш] не заспокоїть братів ваших, як і вас; доки і вони не одержать у спадщину землю, яку Господь Бог ваш дає їм; тоді повернетеся у спадщину вашу і володійте землею, яку Мойсей, раб Господній, дав вам за Йорданом на схід сонця. ¹⁶ Вони у відповідь Ісусові сказали: усе, що звелиш нам, зробимо, і куди пошлеш нас, підемо; ¹⁷ як слухали ми Мойсея, так будемо слухати і тебе: тільки Господь, Бог твій, нехай буде з тобою, як Він був з Мойсеєм; ¹⁸ всякий, хто стане проти веління твого і не послухає слів твоїх в усьому, що ти звелиш йому, буде відданий на смерть. Тільки будь твердим і мужнім!

Глава 2

¹ І послав Ісус, син Навина, з Ситтима двох спостерігачів таємно і сказав: підіть, огляньте землю і Єрихон. [Два юнаки] пішли і прийшли [у Єрихон і ввійшли] у дім блудниці, ім’я якої Раав, і залишилися ночувати там. ² І сказано було цареві Єрихонському: ось, якісь люди із синів Ізраїлевих прийшли сюди в цю ніч, щоб видивитися землю. ³ Цар Єрихонський послав сказати Рааві: видай людей, які прийшли до тебе, які ввійшли у твій дім [вночі], тому що вони прийшли видивитись усю землю. ⁴ Але жінка взяла двох людей тих і сховала їх і сказала: дійсно, приходили до мене люди, але я не знала, звідки вони; ⁵ коли ж у сутінках належало зачиняти ворота, тоді вони пішли; не знаю, куди вони пішли; гоніться швидше за ними, ви наздоженете їх. ⁶ А сама відвела їх на покрівлю і сховала їх у снопах льону, розкладених у неї на покрівлі. ⁷ Послані гналися за ними по дорозі до Йордану до самої переправи; ворота ж негайно зачинили, після того як вийшли ті, що гналися за ними. ⁸ Перш ніж вони лягли спати, вона піднялася до них на покрівлю ⁹ і сказала їм: я знаю, що Господь віддав землю цю вам, тому що ви навели на нас жах, і всі жителі землі цієї прийшли від вас у страх; ¹⁰ бо ми чули, як Господь [Бог] висушив перед вами воду Червоного моря, коли ви йшли з Єгипту, і як ви вчинили з двома царями аморрейськими за Йорданом, з Сигоном і Огом, яких ви знищили; ¹¹ коли ми почули про це, ослабло серце наше, і ні в кому [з нас] не стало духу проти вас; бо Господь Бог ваш є Бог на небі вгорі і на землі внизу; ¹² отже, покляніться мені Господом [Богом вашим], що, як я зробила вам милість, так і ви зробите милість дому батька мого, і дайте мені вірний знак, ¹³ що ви залишите в живих батька мого і матір мою, і братів моїх, і сестер моїх, і всіх, хто є в них, і визволите душі наші від смерти. ¹⁴ Ці люди сказали їй: душа наша замість вас нехай буде віддана на смерть, якщо ви [нині] не відкриєте цієї справи нашої; коли ж Господь віддасть нам землю, ми зробимо тобі милість і істину. ¹⁵ І спустила вона їх на мотузці через вікно, бо дім її був у міській стіні, і вона жила в стіні; ¹⁶ і сказала їм: ідіть на гору, щоб не зустріли вас ті, що переслідують, і ховайтеся там три дні, доки не повернуться ті, що погналися [за вами]; а потім підете в дорогу вашу. ¹⁷ І сказали їй ті люди: ми вільні будемо від твоєї клятви, якою ти нас закляла, якщо не зробиш так: ¹⁸ ось, коли ми прийдемо в цю землю, ти прив’яжи червлену мотузку до вікна, через яке ти нас спустила, а батька твого і матір твою, і братів твоїх, усю родину батька твого збери до себе в дім твій; ¹⁹ і якщо хто-небудь вийде з дверей твого дому геть, того кров на голові його, а ми вільні [будемо від цієї клятви твоєї]; а хто буде з тобою в [твоєму] домі, того кров на голові нашій, якщо чия рука торкнеться його; ²⁰ якщо ж [хто нас скривдить, або] ти відкриєш цю нашу справу, то ми також вільні будемо від клятви твоєї, якою ти нас закляла. ²¹ Вона сказала: нехай буде за словами вашими! І відпустила їх, і вони пішли, а вона прив’язала до вікна червлену мотузку. ²² Вони пішли і піднялися на гору, і пробули там три дні, доки не повернулися ті, що гналися за ними. Ті, що гналися, шукали їх по всій дорозі і не знайшли. ²³ Таким чином двоє цих людей пішли назад, зійшли з гори, перейшли [Йордан] і прийшли до Ісуса, сина Навина, і переказали йому все, що з ними трапилося. ²⁴ І сказали Ісусові: Господь [Бог наш] віддав усю землю цю в руки наші, і всі жителі землі в страху від нас.

Глава 3

¹ І встав Ісус рано-вранці, і рушили вони від Ситтима і прийшли до Йордану, він і всі сини Ізраїлеві, і ночували там, ще не переходячи його. ² Через три дні пішли наглядачі по стану ³ і дали народу повеління, говорячи: коли побачите ковчег завіту Господа Бога вашого і священиків [наших і] левитів, які несуть його, то і ви руште з місця свого і йдіть за ним; ⁴ утім, відстань між вами і ним повинна бути до двох тисяч ліктів мірою; не підходьте до нього близько, щоб знати вам дорогу, по якій іти; бо ви не ходили цією дорогою ні вчора, ні третього дня. ⁵ І сказав Ісус народу: освятіться [до ранку], бо завтра створить Господь серед вас чудеса. ⁶ Священикам же сказав Ісус: візьміть ковчег завіту [Господнього] і йдіть перед народом. [Священики] взяли ковчег завіту [Господнього] і пішли перед народом.

⁷ Тоді Господь сказав Ісусові: у цей день Я почну прославляти тебе перед очима всіх [синів] Ізраїля, щоб вони зрозуміли, що як Я був з Мойсеєм, так буду і з тобою; ⁸ а ти дай повеління священикам, які несуть ковчег завіту, і скажи: як тільки ввійдете у води Йордану, зупиніться в Йордані. ⁹ Ісус сказав синам Ізраїлевим: підійдіть сюди і вислухайте слова Господа, Бога вашого. ¹⁰ І сказав Ісус: з цього довідаєтеся, що серед вас є Бог живий, Який прожене від вас хананеїв і хеттеїв, і евеїв, і ферезеїв, і гергесеїв, і аморреїв, і ієвусеїв: ¹¹ ось, ковчег завіту Господа всієї землі піде перед вами через Йордан; ¹² і візьміть собі дванадцять чоловік з колін Ізраїлевих, по одній людині з коліна; ¹³ і як тільки стопи ніг священиків, які несуть ковчег Господа, Владики всієї землі, ступлять у воду Йордану, вода Йорданська висохне, та ж вода, що тече згори, зупиниться стіною. ¹⁴ Отже, коли народ рушив від своїх наметів, щоб переходити Йордан, і священики понесли ковчег завіту [Господнього] перед народом, ¹⁵ то, лиш тільки ті, що несли ковчег [завіту Господнього], ввійшли в Йордан, і ноги священиків, які несли ковчег, занурилися у воду Йордану — Йордан же виступає з усіх берегів своїх в усі дні жнив пшениці, — ¹⁶ вода, що текла згори, зупинилася і стала стіною на дуже велику відстань, до міста Адама, що поряд Цартана; а та, що тече в море рівнини, у море Солоне, пішла і припинилася. ¹⁷ І народ переходив навпроти Єрихона; священики ж, які несли ковчег завіту Господнього, стояли на суші посеред Йордану твердою ногою. Всі [сини] Ізраїлеві переходили по суші, доки весь народ не перейшов через Йордан.

Глава 4

¹ Коли весь народ перейшов через Йордан, Господь сказав Ісусові: ² візьміть собі з народу дванадцять чоловік, по одній людині з коліна, ³ і дайте їм повеління і скажіть: візьміть собі звідси, із середини Йордану, де стояли ноги священиків нерухомо, дванадцять каменів, і перенесіть їх із собою, і покладіть їх на ночівлі, де будете ночувати в цю ніч. ⁴ Ісус покликав дванадцять чоловіків, яких призначив із синів Ізраїлевих, по одній людині з коліна, ⁵ і сказав їм Ісус: підіть перед ковчегом Господа Бога вашого на середину Йордану і [візьміть звідти і] покладіть на плече своє кожен по одному каменю, за числом колін синів Ізраїлевих, ⁶ щоб вони були у вас знаменням [що лежить завжди]; коли запитають вас у наступний час сини ваші і скажуть: «для чого у вас ці камені?», ⁷ ви скажете їм: «у пам’ять того, що вода Йордану розділилася перед ковчегом завіту Господа [всієї землі]; коли він переходив через Йордан, тоді вода Йордану розділилася»; таким чином камені ці будуть [у вас] для синів Ізраїлевих пам’ятником навік. ⁸ І зробили сини Ізраїлеві так, як наказав Ісус: взяли дванадцять каменів з Йордану, як говорив Господь Ісусові, за числом колін синів Ізраїлевих, і перенесли їх із собою на ночівлю, і поклали їх там. ⁹ І [інші] дванадцять каменів поставив Ісус серед Йордану на місці, де стояли ноги священиків, які несли ковчег завіту [Господнього]. Вони там і до цього дня. ¹⁰ Священики, які несли ковчег [завіту Господнього], стояли серед Йордану, доки не було закінчене [Ісусом] усе, що Господь повелів Ісусові сказати народу, — так, як заповідав Мойсей Ісусові; а народ тим часом поспіхом переходив. ¹¹ Коли весь народ перейшов [Йордан], тоді перейшов і ковчег [завіту] Господнього, і священики перед народом; ¹² і сини Рувима і сини Гада і половина коліна Манассіїного перейшли озброєними попереду синів Ізраїлевих, як говорив їм Мойсей. ¹³ Близько сорока тисяча озброєних на війну перейшло перед Господом на рівнини Єрихонські, щоб воювати.

¹⁴ У той день прославив Господь Ісуса перед очима всього Ізраїля і стали боятися його, як боялися Мойсея, в усі дні життя його. ¹⁵ І сказав Господь Ісусові, говорячи: ¹⁶ накажи священикам, які несуть ковчег одкровення, вийти з Йордану. ¹⁷ Ісус наказав священикам і сказав: вийдіть з Йордану. ¹⁸ І коли священики, які несли ковчег завіту Господнього, вийшли з Йордану, то, лиш тільки стопи ніг їхніх ступили на сушу, вода Йордану потекла по своєму місцю і пішла, як вчора і третього дня, вище всіх берегів своїх. ¹⁹ І вийшов народ з Йордану в десятий день першого місяця і поставив стан у Галгалі, на східній стороні Єрихона. ²⁰ І дванадцять каменів, які взяли вони з Йордану, Ісус поклав у Галгалі ²¹ і сказав синам Ізраїлевим: коли запитають у наступний час сини ваші батьків своїх: «що означають ці камені?», ²² скажіть синам вашим: «Ізраїль перейшов через Йордан цей по суші», ²³ бо Господь Бог ваш висушив води Йордану для вас, доки ви не перейшли його, так само, як Господь Бог ваш зробив з Червоним морем, яке висушив [Господь, Бог ваш,] перед нами, доки ми не перейшли його, ²⁴ щоб усі народи землі знали, що рука Господня сильна, і щоб ви боялися Господа Бога вашого в усі дні.

Глава 5

¹ Коли всі царі аморрейські, які жили по цей бік Йордану до моря, і всі царі ханаанські, які біля моря, почули, що Господь [Бог] висушив води Йордану перед синами Ізраїлевими, доки переходили вони, тоді ослабло серце їхнє, [вони жахнулися] і не стало вже в них духу проти синів Ізраїлевих.

² У той час сказав Господь Ісусові: зроби собі гострі [кам’яні] ножі й обріж синів Ізраїлевих удруге. ³ І зробив собі Ісус гострі [кам’яні] ножі й обрізав синів Ізраїлевих на [місці, названому]: Пагорб обрізання. ⁴ Ось причина, чому обрізав Ісус [синів Ізраїлевих, які тоді народилися на путі, і які з тих, що вийшли з Єгипту, не були тоді обрізані, всіх їх обрізав Ісус]: весь народ, який вийшов з Єгипту, чоловічої статі, усі здатні до війни померли в пустелі на путі, після виходу з Єгипту; ⁵ весь же народ, який вийшов, був обрізаний, але весь народ, що народився в пустелі на путі, після того, як вийшов з Єгипту, не був обрізаний; ⁶ бо сини Ізраїлеві сорок [два] роки ходили в пустелі [тому багато з них і не були обрізані], доки не перемер весь народ, здатний до війни, який вийшов з Єгипту, які не слухали голосу Господнього, і яким Господь клявся, що вони не побачать землі, яку Господь з клятвою обіцяв батькам їхнім, дати нам землю, де тече молоко і мед, ⁷ а замість їх породив синів їхніх. Цих обрізав Ісус, тому що вони були необрізані; тому що їх, [як народжених] на путі, не обрізували. ⁸ Коли весь народ був обрізаний, залишався він на своєму місці в стані, доки не видужав. ⁹ І сказав Господь Ісусові: нині Я зняв з вас посоромлення єгипетське. Чому і називається те місце «Галгал», навіть до цього дня. ¹⁰ І стояли сини Ізраїлеві станом у Галгалі і звершили Пасху у чотирнадцятий день місяця ввечері на рівнинах Єрихонських; ¹¹ і на другий день Пасхи стали їсти з плодів землі цієї, опрісноки і сушені зерна в самий той день; ¹² а манна перестала падати на другий день після того, як вони стали їсти плоди землі, і не було більше манни у синів Ізраїлевих, але вони їли в той рік плоди землі Ханаанської.

¹³ Ісус, знаходячись поблизу Єрихона, глянув, і бачить, і ось стоїть перед ним чоловік, і в руці його оголений меч. Ісус підійшов до нього і сказав йому: чи наш ти, чи з ворогів наших? ¹⁴ Він сказав: ні; я вождь воїнства Господнього, тепер прийшов [сюди]. Ісус упав лицем своїм на землю, і поклонився і сказав йому: що господар мій скаже рабові своєму? ¹⁵ Вождь воїнства Господнього сказав Ісусові: зніми взуття твоє з ніг твоїх, тому що місце, на якому ти стоїш, святе. Ісус так і зробив.

¹⁶ Єрихон замкнувся і був замкнений від страху синів Ізраїлевих: ніхто не виходив [з нього] і ніхто не входив.

Глава 6

¹ Тоді сказав Господь Ісусові: ось, Я віддаю в руки твої Єрихон і царя його, [і тих, що знаходяться в ньому,] людей сильних; ² підіть навколо міста всі здатні до війни й обходьте місто один раз [на день]; і це роби шість днів; ³ і сім священиків нехай несуть сім труб ювілейних перед ковчегом; а в сьомий день обійдіть навколо міста сім разів, і священики нехай сурмлять трубами; ⁴ коли затрубить ювілейний ріг, коли почуєте звук труби, тоді весь народ нехай викликне гучним голосом, і стіна міста впаде до своєї основи, і [весь] народ піде [у місто, кинувшись] кожен зі своєї сторони.

⁵ І прикликав Ісус, син Навина, священиків [Ізраїлевих] і сказав їм: несіть ковчег завіту; а сім священиків нехай несуть сім труб ювілейних перед ковчегом Господнім. ⁶ І сказав [їм, щоб вони сказали] народу: підіть і обійдіть навколо міста; озброєні ж нехай ідуть перед ковчегом Господнім. ⁷ Як скоро Ісус сказав народу, сім священиків, які несли сім труб ювілейних перед Господом, пішли і засурмили [гучно] трубами, і ковчег завіту Господнього йшов за ними; ⁸ озброєні ж ішли попереду священиків, які сурмили трубами; а ті, що позаду, йшли за ковчегом [завіту Господнього] і під час ходу сурмили трубами. ⁹ Народу ж Ісус дав повеління і сказав: не викликуйте і не давайте чути голосу вашого, і щоб слово не виходило з уст ваших до того дня, доки я не скажу вам: «викликніть!» і тоді викликнете. ¹⁰ У такий спосіб ковчег [завіту] Господнього пішов навколо міста й обійшов один раз; і прийшли в стан і ночували в стані. ¹¹ [На другий день] Ісус встав рано-вранці, і священики понесли ковчег [завіту] Господнього; ¹² і сім священиків, які несли сім труб ювілейних перед ковчегом Господнім, ішли і сурмили трубами; озброєні ж ішли попереду них, а ті, що позаду, йшли за ковчегом [завіту] Господнього і, йдучи, сурмили трубами. ¹³ Таким чином і на другий день обійшли навколо міста один раз і повернулися в стан. І робили це шість днів. ¹⁴ В сьомий день встали рано, з появою зорі, і обійшли в такий самий спосіб навколо міста сім разів; тільки в цей день обійшли навколо міста сім разів. ¹⁵ Коли в сьомий раз священики сурмили трубами, Ісус сказав народу: викликніть, бо Господь віддав вам місто! ¹⁶ місто буде під закляттям, і все, що в ньому, — Господу [сил]; тільки Раав блудниця нехай залишиться в живих, вона і всякий, хто в її домі; тому що вона сховала посланих, яких ми посилали; ¹⁷ але ви бережіться заклятого, щоб і самим не піддатися закляттю, якщо візьмете що-небудь із заклятого, і щоб на стан [синів] Ізраїлевих не навести закляття і не зробити йому лиха; ¹⁸ і все срібло і золото, і сосуди мідні й залізні нехай будуть святинею Господу і ввійдуть у скарбницю Господню. ¹⁹ Народ викликнув, і засурмили трубами. Як тільки почув народ голос труби, викликнув народ [весь разом] гучним [і сильним] голосом, і впала [вся] стіна [міста] до своєї основи, і [весь] народ пішов у місто, кожен зі своєї сторони, і взяли місто. ²⁰ І піддали закляттю усе, що в місті, і чоловіків і дружин, і молодих і старих, і волів, і овець, і ослів, [усе] знищили мечем. ²¹ А двом юнакам, які видивлялися землю, Ісус сказав: підіть у дім тієї блудниці і виведіть звідти її і всіх, які у неї, тому що ви поклялися їй. ²² І пішли юнаки, які видивлялися [місто, у дім жінки] і вивели Раав [блудницю] і батька її і матір її, і братів її, і всіх, які у неї були, і всіх родичів її вивели, і поставили їх поза станом Ізраїльським. ²³ А місто й усе, що в ньому, спалили вогнем; тільки срібло і золото й сосуди мідні й залізні віддали, [щоб внести Господу] у скарбницю дому Господнього. ²⁴ Раав же блудницю і дім батька її і всіх, які у неї були, Ісус залишив у живих, і вона живе серед Ізраїля до цього дня, тому що вона сховала посланих, яких посилав Ісус для вивідання Єрихона.

²⁵ У той час Ісус поклявся і сказав: проклятий перед Господом той, хто відновить і побудує місто це Єрихон; на первістку своєму він покладе основу його і на молодшому своєму поставить ворота його. [Так і зробив Азан, родом з Вефиля: він на Авироні, первістку своєму, заснував його і на молодшому, врятованому, поставив ворота його.] ²⁶ І Господь був з Ісусом, і слава його носилася по всій землі.

Глава 7

¹ Але сини Ізраїлеві зробили [великий] злочин [і взяли] із заклятого. Ахан, син Хармія, сина Завдія, сина Зари, з коліна Іудиного, взяв із заклятого, і гнів Господній запалав на синів Ізраїля. ² Ісус з Єрихона послав людей у Гай, що біля Беф-Авена, зі східної сторони Вефиля, і сказав їм: підіть, огляньте землю. Вони пішли й оглянули Гай. ³ І повернувшись до Ісуса, сказали йому: не весь народ нехай іде, а нехай піде близько двох тисяч або близько трьох тисяч чоловік, і вразять Гай; усього народу не утруджуй туди, тому що їх мало [там]. ⁴ Отже, пішло туди з народу близько трьох тисяч чоловік, але вони кинулися навтіки від жителів гайських; ⁵ жителі гайські убили з них до тридцяти шести чоловік, і переслідували їх від воріт до Севарима і розбили їх на спуску з гори; від чого серце народу розтануло і стало, як вода. ⁶ Ісус роздер одяг свій і упав лицем своїм на землю перед ковчегом Господнім і лежав до самого вечора, він і старійшини Ізраїлеві, і посипали порохом голови свої. ⁷ І сказав Ісус: о, Господи Владико! для чого Ти перевів народ цей через Йордан, щоб віддати нас у руки аморреїв і погубити нас? о, якби ми залишилися і жили за Йорданом! ⁸ О, Господи! що сказати мені після того, як Ізраїль показав спину ворогам своїм? ⁹ Хананеї і всі жителі землі почують і оточать нас і знищать ім’я наше з землі. І що зробиш тоді імені Твоєму великому?

¹⁰ Господь сказав Ісусові: встань, для чого ти упав на лице твоє? ¹¹ Ізраїль згрішив, і переступили вони завіт Мій, який Я заповідав їм; і взяли із заклятого, й украли, і приховали, і поклали між своїми речами; ¹² через те сини Ізраїлеві не могли встояти перед ворогами своїми і показали спини ворогам своїм, тому що вони підпали прокляттю; не буду більше з вами, якщо не знищите із середовища вашого проклятого. ¹³ Встань, освяти народ і скажи: освятіться до ранку, бо так говорить Господь Бог Ізраїлів: «закляте серед тебе, Ізраїлю; тому ти не можеш устояти перед ворогами твоїми, доки не віддалиш від себе заклятого»; ¹⁴ завтра підходьте [усі] за колінами вашими; коліно ж, яке вкаже Господь, нехай підходить за племенами; плем’я, яке вкаже Господь, нехай підходить за родинами; родина, яку вкаже Господь, нехай підходить по одній людині; ¹⁵ і викритого у викраденні заклятого нехай спалять вогнем, його й усе, що в нього, за те, що він переступив завіт Господній і зробив беззаконня серед Ізраїля.

¹⁶ Ісус, уставши рано-вранці, повелів підходити Ізраїлю за колінами його, і вказане коліно Іудине; ¹⁷ потім повелів підходити племенам Іуди, і вказане плем’я Зари; повелів підходити племені Зариному за родинами, і вказана [родина] Завдієва; ¹⁸ повелів підходити родині його по одній людині, і вказаний Ахан, син Хармія, сина Завдія, сина Зари, з коліна Іудиного. ¹⁹ Тоді Ісус сказав Ахану: сину мій! воздай славу Господу, Богу Ізраїлевому і зроби перед Ним сповідання й оголоси мені, що ти зробив; не приховай від мене. ²⁰ У відповідь Ісусові Ахан сказав: дійсно, я згрішив перед Господом Богом Ізраїлевим і зробив те і те: ²¹ між здобиччю побачив я один чудовий сеннаарський одяг і двісті сиклів срібла і зливок золота вагою в п’ятдесят сиклів; це мені сподобалося і я взяв це; і ось, воно заховане в землі посеред намету мого, і срібло під ним [заховане]. ²² Ісус послав людей, і вони побігли в намет [у стан]; і ось, усе це заховане було в наметі його, і срібло під ним. ²³ Вони взяли це з намету і принесли до Ісуса і до всіх синів Ізраїлевих і поклали перед Господом. ²⁴ Ісус і всі ізраїльтяни з ним взяли Ахана, сина Зариного, і срібло, і одяг, і зливок золота, і синів його і дочок його, і волів його й ослів його, і овець його і намет його, і все, що в нього було, і вивели їх [із усім] на долину Ахор. ²⁵ І сказав Ісус: за те, що ти навів на нас лихо, Господь на тебе наводить лихо в день цей. І побили його всі ізраїльтяни камінням, і спалили їх вогнем, і накидали на них каміння. ²⁶ І накидали на нього велику купу каміння, яка вціліла і до цього дня. Після цього затихла лють гніву Господнього. Тому те місце називається долиною Ахор навіть до цього дня.

Глава 8

¹ Господь сказав Ісусові: не бійся і не жахайся; візьми із собою весь народ, здатний до війни, і, вставши, піди до Гая; ось, Я віддаю в руки твої царя Гайського і народ його, місто його і землю його; ² зроби з Гаєм і царем його те саме, що зробив ти з Єрихоном і царем його, тільки здобич його і худобу його розділіть собі; зроби засідку за містом.

³ Ісус і весь народ, здатний до війни, встав, щоб іти до Гая, і вибрав Ісус тридцять тисяч чоловік хоробрих і послав їх уночі, ⁴ і дав їм наказ і сказав: дивіться, ви будете складати засідку біля міста позаду міста; не відходьте далеко від міста і будьте всі готові; ⁵ а я і весь народ, який зі мною, підійдемо до міста; і коли [жителі Гая] виступлять проти нас, як і раніше, то ми побіжимо від них; ⁶ вони підуть за нами, так що ми відволічемо їх від міста; бо вони скажуть: «біжать від нас, як і раніше»; коли ми побіжимо від них, ⁷ тоді ви встаньте із засідки і заволодійте містом, і Господь Бог ваш віддасть його в руки ваші; ⁸ коли візьмете місто, запаліть місто вогнем, за словом Господнім зробіть; дивіться, я повеліваю вам. ⁹ Таким чином послав їх Ісус, і вони пішли в засідку і засіли між Вефилем і між Гаєм, із західного боку Гая; а Ісус у ту ніч ночував серед народу.

¹⁰ Вставши рано-вранці, Ісус оглянув народ, і пішов він і старійшини Ізраїлеві перед народом до Гая; ¹¹ і весь народ, здатний до війни, який був з ним, пішов, наблизився і підійшов до міста [зі східного боку, засідка ж була на захід від міста], ¹² і поставив стан з північної сторони Гая, а між ним і Гаєм була долина. Потім узяв він близько п’яти тисяч чоловік і посадив їх у засідці між Вефилем і Гаєм, із західного боку міста. ¹³ І народ розташував весь стан, який був з північного боку міста, так, що задня частина була з західного боку міста. І прийшов Ісус у ту ніч на середину долини. ¹⁴ Коли побачив це цар Гайський, негайно з жителями міста, вставши рано, виступив проти Ізраїля на бій, він і весь народ його, на призначене місце перед рівниною; а він не знав, що для нього є засідка позаду міста [його]. ¹⁵ Ісус і весь Ізраїль, начебто вражені ними, побігли до пустелі; ¹⁶ а вони покликали весь народ, який був у місті, щоб переслідувати їх, і, переслідуючи Ісуса, віддалилися від міста; ¹⁷ у Гаї і Вефилі не залишилося жодної людини, яка не погналася б за Ізраїлем; і місто своє вони залишили відчиненим, переслідуючи Ізраїля. ¹⁸ Тоді Господь сказав Ісусові: простягни спис, що у руці твоїй, до Гая, бо Я віддам його в руки твої [і засідка негайно встане з місця свого]. Ісус простяг [руку свою і] спис, що був у його руці, до міста. ¹⁹ Ті, що сиділи у засідці, негайно встали з місця свого і побігли, як тільки він простяг руку свою, ввійшли в місто і взяли його і негайно запалили місто вогнем. ²⁰ Жителі Гая, оглянувшись назад, побачили, що дим від міста піднімався до неба. І не було для них місця, куди б бігти — ні туди ні сюди; бо народ, який біг до пустелі, повернувся на переслідувачів. ²¹ Ісус і весь Ізраїль, побачивши, що ті, які сиділи в засідці, взяли місто, і дим від міста піднявся [до неба], повернулися і стали уражати жителів Гая; ²² а ті з міста вийшли назустріч їм, так що вони знаходилися всередині між ізраїльтянами, з яких одні були з того боку, а інші з іншого; так уражали їх, що не залишили жодного з них, хто уцілів би або втік; ²³ а царя Гайського взяли живим і привели його до Ісуса.

²⁴ Коли ізраїльтяни перебили всіх жителів Гая на полі, у пустелі, де вони переслідували їх, і коли усі вони до останнього впали від вістря меча, тоді всі ізраїльтяни повернулися до Гая і вразили його вістрям меча. ²⁵ Полеглих у той день чоловіків і жінок, усіх жителів Гая, було дванадцять тисяч. ²⁶ Ісус не опускав руки своєї, яку простяг зі списом, доки не піддав закляттю всіх жителів Гая; ²⁷ тільки худобу і здобич міста цього [сини] Ізраїля розділили між собою, за словом Господа, як [Господь] сказав Ісусові. ²⁸ І спалив Ісус Гай і обвернув його на вічні руїни, на пустелю, до цього дня; ²⁹ а царя Гайського повісив на дереві, [і був він на дереві] до вечора; після заходу ж сонця наказав Ісус, і зняли труп його з дерева, і кинули його біля воріт міських, і накидали над ним велику купу каміння, яка вціліла навіть до цього дня. ³⁰ Тоді Ісус влаштував жертовник Господу Богу Ізраїлевому на горі Гевал, ³¹ як заповів Мойсей, раб Господній, синам Ізраїлевим, про що написано в книзі закону Мойсея, — жертовник з каменів цільних, на які не піднімали заліза; і принесли на ньому всепалення Господу і звершили жертви мирні. ³² І написав [Ісус] там на каменях список із закону Мойсея, який він написав перед синами Ізраїлевими. ³³ Весь Ізраїль, старійшини його і наглядачі [його] і судді його, стали з того й іншого боку ковчега навпроти священиків [і] левитів, які носять ковчег завіту Господнього, як прибульці, так і природні жителі, одна половина їх біля гори Гаризим, а друга половина біля гори Гевал, як раніше повелів Мойсей, раб Господній, благословляти народ Ізраїлів. ³⁴ І потім прочитав [Ісус] усі слова закону, благословення і прокляття, як написано в книзі закону; ³⁵ з усього, що Мойсей заповів [Ісусові], не було жодного слова, якого Ісус не прочитав би перед усім зібранням Ізраїля, [перед чоловіками,] і жінками, і дітьми, і прибульцями, які перебували серед них.

Глава 9

¹ Почувши це, всі царі [аморрейські], що за Йорданом, на горі і на рівнині і по всьому березі великого моря, [і які] біля Ливану, хеттеї, аморреї, [гергесеї,] хананеї, ферезеї, евеї та ієвусеї, ² зібралися разом, щоб однодушно воювати з Ісусом та Ізраїлем. ³ Але жителі Гаваона, почувши, що Ісус зробив з Єрихоном і Гаєм, ⁴ вдалися до хитрости: пішли, запаслися хлібом на дорогу і поклали старі мішки на ослів своїх і старі, порвані і залатані міхи вина; ⁵ і взуття на ногах їхніх було старе з латками, і одяг на них старий; і весь дорожній хліб їхній був сухим і цвілим [і розкришеним]. ⁶ Вони прийшли до Ісуса в стан [Ізраїльський] у Галгал і сказали йому і всім ізраїльтянам: ми прийшли з дуже далекої землі; отже, укладіть з нами союз. ⁷ Ізраїльтяни ж сказали евеям: можливо, ви живете біля нас? як нам укласти з вами союз? ⁸ Вони сказали Ісусові: ми раби твої. Ісус же сказав їм: хто ви і звідки прийшли? ⁹ Вони сказали йому: з дуже далекої землі прийшли раби твої в ім’я Господа Бога твого; бо ми чули славу Його й усе, що зробив Він у Єгипті, ¹⁰ й усе, що Він зробив двом царям аморрейським, які [були] по той бік Йордану, Сигону, царю Есевонському, та Огу, царю Васанському, який [жив] в Астарофі [й Едреї]. ¹¹ [Чуючи це,] старійшини наші і всі жителі нашої землі сказали нам: візьміть у руки ваші хліба на дорогу і підіть назустріч їм і скажіть їм: «ми раби ваші; отже, укладіть з нами союз». ¹² Цей хліб наш з домів наших ми взяли теплим у той день, коли пішли до вас, а тепер ось, він зробився сухим і цвілим; ¹³ і ці міхи з вином, які ми налили нові, ось, порвалися; і цей одяг наш і взуття наше постаріли від дуже далекої дороги. ¹⁴ Ізраїльтяни взяли їхнього хліба, а Господа не запитали. ¹⁵ І уклав Ісус з ними мир і ухвалив з ними умову в тім, що він збереже їм життя; і поклялись їм начальники громади. ¹⁶ А через три дні, як уклали вони з ними союз, почули, що вони сусіди їхні і живуть поблизу них; ¹⁷ бо сини Ізраїлеві, вирушивши у дорогу, прийшли в міста їхні на третій день; міста ж їхні [були]: Гаваон, Кефира, Беероф і Кириаф-Іарим. ¹⁸ [Ісус і] сини Ізраїлеві не побили їх, тому що [усі] начальники громади клялися їм Господом Богом Ізраїлевим. За це вся громада [Ізраїлева] обурилася на начальників. ¹⁹ Усі начальники сказали всій громаді: ми клялися їм Господом Богом Ізраїлевим і тому не можемо торкнутися їх; ²⁰ а ось що зробимо з ними: залишимо їх живими, щоб не впав на нас гнів за клятву, якою ми клялися їм. ²¹ І сказали їм начальники: нехай вони живуть, але будуть рубати дрова і черпати воду для всієї громади. [І зробила вся громада] так, як сказали їм начальники. ²² Ісус покликав їх і сказав: для чого ви обдурили нас, сказавши: «ми дуже далеко від вас», тоді як ви живете поблизу нас? ²³ за це прокляті ви! без кінця ви будете рабами, будете рубати дрова і черпати воду для [мене і для] дому Бога мого]! ²⁴ Вони у відповідь Ісусові сказали: дійшло до відома рабів твоїх, що Господь Бог твій повелів Мойсеєві, рабові Своєму, дати вам усю землю і знищити [нас і] всіх жителів цієї землі перед лицем вашим; тому ми дуже боялися, щоб ви не позбавили нас життя, і зробили цю справу; ²⁵ тепер ось ми в руці твоїй: як краще і справедливіше тобі здасться вчинити з нами, так і вчини. ²⁶ І вчинив з ними так: визволив їх від руки синів Ізраїлевих, і вони не умертвили їх; ²⁷ і визначив у той день Ісус, щоб вони рубали дрова і черпали воду для [всієї] громади і для жертовника Господнього; [тому жителі Гаваона зробилися дроворубами і водоносами для жертовника Божого] навіть до цього дня, на місці, яке б не обрав [Господь].

Глава 10

¹ Коли Адониседек, цар Єрусалимський, почув, що Ісус узяв Гай і піддав його закляттю, і що так само вчинив з Гаєм і царем його, як вчинив з Єрихоном і царем його, і що жителі Гаваона уклали мир [з Ісусом і] з Ізраїлем і залишилися серед них, ² тоді він дуже злякався, тому що Гаваон [було] місто велике, як одне з царських міст, і більше Гая, і всі жителі його люди хоробрі. ³ Тому Адониседек, цар Єрусалимський, послав до Гогама, царя Хевронського, і до Фирама, царя Іармуфського, і до Яфія, царя Лахисського, і до Девира, царя Еглонського, щоб сказати: ⁴ прийдіть до мене і допоможіть мені уразити Гаваон за те, що він уклав мир з Ісусом і синами Ізраїлевими.

⁵ Вони зібралися, і пішли п’ять царів аморрейських: цар Єрусалимський, цар Хевронський, цар Іармуфський, цар Лахисський, цар Еглонський, вони і все ополчення їх, і розташувалися станом біля Гаваона, щоб воювати проти нього. ⁶ Жителі Гаваона послали до Ісуса в стан [ізраїльський], у Галгал, сказати: не відніми руки твоєї від рабів твоїх; прийди до нас скоріше, врятуй нас і подай нам допомогу; тому що зібралися проти нас усі царі аморрейські, які живуть в горах. ⁷ Ісус пішов з Галгала сам, і з ним весь народ, здатний до війни, і всі чоловіки хоробрі.

⁸ І сказав Господь Ісусові: не бійся їх, бо Я віддав їх у руки твої: ніхто з них не устоїть перед лицем твоїм. ⁹ І прийшов на них Ісус раптово, [тому що] усю ніч ішов він з Галгала. ¹⁰ Господь привів їх у сум’яття, коли ті побачили ізраїльтян, і вони вразили їх у Гаваоні сильною поразкою, і переслідували їх по дорозі до узвишшя Вефорона, й уражали їх до Азека і до Македа. ¹¹ Коли ж вони бігли від ізраїльтян по схилу гори Вефоронської, Господь кидав на них з небес великі камені [граду] до самого Азека, і вони вмирали; більше було тих, які померли від каміння граду, ніж тих, яких умертвили сини Ізраїлеві мечем [у бою]. ¹² Ісус воззвав до Господа в той день, в який віддав Господь [Бог] Аморрея в руки Ізраїля, коли побив їх у Гаваоні, і вони побиті були перед лицем синів Ізраїлевих, і сказав перед ізраїльтянами: стій, сонце, над Гаваоном, і місяць, над долиною Аїалонською! ¹³ І зупинилося сонце, і місяць стояв, доки народ мстився ворогам своїм. Чи не це написано в книзі Праведного: «стояло сонце серед неба і не поспішало до заходу майже цілий день»? ¹⁴ І не було такого дня ні раніше ні після того, в який Господь [так] слухав би голосу людського. Тому що Господь боровся за Ізраїля. ¹⁵ Потім повернувся Ісус і весь Ізраїль з ним у стан, у Галгал. ¹⁶ А ті п’ять царів втекли і сховалися в печері в Македі. ¹⁷ Коли донесено було Ісусові і сказано: «знайшлися п’ять царів, вони ховаються в печері в Македі», ¹⁸ Ісус сказав: «приваліть великі камені до отвору печери і приставте до неї людей стерегти їх; ¹⁹ а ви не зупиняйтеся [тут], але переслідуйте ворогів ваших і знищуйте задню частину війська їх і не давайте їм ввійти в міста їх, бо Господь Бог ваш ввіддав їх у руки ваші».

²⁰ Після того, як Ісус і сини Ізраїлеві зовсім уразили їх дуже великою поразкою, і ті з них, що залишилися, утекли в укріплені міста, ²¹ весь народ повернувся в стан до Ісуса в Макед з миром, і ніхто на синів Ізраїлевих не поворухнув язиком своїм. ²² Тоді Ісус сказав: відкрийте отвір печери і виведіть до мене з печери п’ятьох царів тих. ²³ Так і зробили: вивели до нього з печери п’ятьох царів тих: царя Єрусалимського, царя Хевронського, царя Іармуфського, царя Лахисського і царя Еглонського. ²⁴ Коли вивели царів цих до Ісуса, Ісус покликав усіх ізраїльтян і сказав начальникам воїнів, які ходили з ним: підійдіть, наступіть ногами вашими на шиї царів цих. Вони підійшли і наступили ногами своїми на шиї їхні. ²⁵ Ісус сказав їм: не бійтеся і не жахайтеся, будьте твердими і мужніми; бо так вчинить Господь з усіма ворогами вашими, з якими будете воювати. ²⁶ Потім уразив їх Ісус і вбив їх і повісив їх на п’ятьох деревах; і висіли вони на деревах до вечора. ²⁷ При заході сонця наказав Ісус, і зняли їх з дерев, і кинули їх у печеру, в якій вони ховалися, і привалили великі камені до отвору печери, які там навіть до цього дня. ²⁸ У той самий день узяв Ісус Макед, і уразив [його] мечем і царя його, і піддав закляттю їх і все, що дихає, що знаходилося в ньому: нікого не залишив, хто вцілів би [й уник]; і вчинив з царем Македським так само, як учинив з царем Єрихонським. ²⁹ І пішов Ісус і всі ізраїльтяни з ним з Македа до Ливни і воював проти Ливни; ³⁰ і віддав Господь і її в руки Ізраїля, [і взяли її] і царя її, і знищив її Ісус мечем і все, що дихає, що знаходилося в ній: нікого не залишив у ній, хто вцілів би [й уник], і вчинив з царем її так само, як учинив з царем Єрихонським. ³¹ З Ливни пішов Ісус і всі ізраїльтяни з ним до Лахиса і розташувався біля нього станом і воював проти нього; ³² і віддав Господь Лахис у руки Ізраїля, і взяв він його на другий день, і вразив його мечем і все, що дихає, що було в ньому, [і знищив його] так, як учинив з Ливною. ³³ Тоді прийшов на допомогу Лахису Горам, цар Газерський; але Ісус уразив його і народ його [мечем] так, що нікого у нього не залишив, хто уцілів би [й уник]. ³⁴ І пішов Ісус і всі ізраїльтяни з ним з Лахиса до Еглона і розташувалися поряд нього станом і воювали проти нього; ³⁵ [і віддав його Господь у руки Ізраїля,] і взяли його в той самий день і вразили його мечем, і все, що дихає, що знаходилося в ньому в той день, піддав він закляттю, як учинив з Лахисом. ³⁶ І пішов Ісус і всі ізраїльтяни з ним з Еглона до Хеврона і воювали проти нього; ³⁷ і взяли його й уразили його мечем, і царя його, і всі міста його, і все, що дихає, що знаходилося в ньому; нікого не залишив, хто уцілів би, як учинив він і з Еглоном: піддав закляттю його і все, що дихає, що знаходилося в ньому. ³⁸ Потім обернувся Ісус і весь Ізраїль з ним до Давира і воював проти нього; ³⁹ і взяв його і царя його, і всі міста його, й уразили їх мечем, і піддали закляттю [їх і] все, що дихає, що знаходилося в ньому: нікого не залишилося, хто вцілів би; як учинив з Хевроном і царем його, так учинив з Давиром і царем його, і як учинив з Ливною і царем її. ⁴⁰ І вразив Ісус усю землю нагірну і полуденну, і низинні місця і землю, що лежить біля гір, і всіх царів їх: нікого не залишив, хто вцілів би, і все, що дихає, піддав закляттю, як повелів Господь Бог Ізраїлів; ⁴¹ уразив їх Ісус від Кадес-Варні до Гази, і всю землю Гошен навіть до Гаваона; ⁴² і всіх царів цих і землі їх Ісус узяв одним разом, бо Господь Бог Ізраїлів боровся за Ізраїля. ⁴³ Потім Ісус і всі ізраїльтяни з ним повернулися в стан, у Галгал.

Глава 11

¹ Почувши це, Іавин, цар Асорський, послав до Іовава, царя Мадонського, і до царя Шимронського, і до царя Ахсафського, ² і до царів, які жили на півночі на горі і на рівнині з південної сторони Хиннарофа, і на низинних місцях, і в Нафоф-Дорі на захід, ³ до хананеян, які жили на сході і до моря, до аморреян і хеттеян, до ферезеян і до ієвусеян, які жили на горі, і до евеян, які жили біля Ермона в землі Массифі. ⁴ І виступили вони і все ополчення їх з ними, численний народ, який безліччю дорівнював піску на березі морському; і коней і колісниць було дуже багато. ⁵ І зібралися всі царі ці, і прийшли і розташувалися станом разом біля вод Меромських, щоб воювати з Ізраїлем. ⁶ Але Господь сказав Ісусові: не бійся їх, тому що завтра, близько цього часу, Я віддам усіх [їх] на знищення [синам] Ізраїля; коням же їхнім переріж жили і колісниці їхні спали вогнем.

⁷ Ісус і з ним весь народ, здатний до війни, раптово вийшли на них до вод Меромських і напали на них. ⁸ І віддав їх Господь у руки ізраїльтян, і уразили вони їх, і переслідували їх до Сидона великого і до Мисрефоф-Маїма, і до долини Мицфи на схід, і перебили їх, так що нікого з них не залишилося, хто вцілів би [й уник]. ⁹ І вчинив Ісус з ними так, як сказав йому Господь: коням їхнім перерізав жили і колісниці їхні спалив вогнем. ¹⁰ У той же час, повернувшись, Ісус узяв Асор і царя його убив мечем [Асор же раніше був главою всіх царств цих]; ¹¹ і побили все, що дихає, що було в ньому, мечем, [усе] піддавши закляттю: не залишилося жодної душі; а Асор він спалив вогнем. ¹² І всі міста царів цих і всіх царів їх узяв Ісус і убив мечем, піддавши їх закляттю, як повелів Мойсей, раб Господній; ¹³ утім, усіх міст, що лежали на височині, не палили ізраїльтяни, крім одного Асора, який спалив Ісус. ¹⁴ А всю здобич міст цих і [всю] худобу розграбували сини Ізраїлеві собі; людей же всіх перебили мечем, так що знищили всіх їх: не залишили [з них] жодної душі. ¹⁵ Як повелів Господь Мойсеєві, рабові Своєму, так Мойсей заповів Ісусові, а Ісус так і зробив: не відступив від жодного слова в усьому, що повелів Господь Мойсеєві.

¹⁶ Таким чином Ісус узяв усю цю нагірну землю, всю землю полуденну, всю землю Гошен і низинні місця, і рівнину і гору Ізраїлеву, і низинні місця [біля гори], ¹⁷ від гори Халак, що простягається до Сеїру, до Ваал-Гада в долині Ливанській, біля гори Ермон, і всіх царів їх узяв, уразив їх і убив. ¹⁸ Довгий час вів Ісус війну з усіма цими царями. ¹⁹ Не було [жодного] міста, яке уклало б мир із синами Ізраїлевими, крім евеян, жителів Гаваона: все узяли вони війною; ²⁰ бо від Господа було те, що вони озлобили серце своє і війною зустрічали Ізраїля — для того, щоб піддані були закляттю і щоб не було їм помилування, але щоб знищені були так, як повелів Господь Мойсеєві.

²¹ У той же час прийшов Ісус і уразив [усіх] єнакимян на горі, у Хевроні, у Давирі, в Анаві, на всій горі Іудиній і на всій горі Ізраїлевій; з містами їх віддав їх Ісус закляттю; ²² не залишилося [жодного] з єнакимян у землі синів Ізраїлевих, залишилися тільки в Газі, у Гефі та в Азоті. ²³ Таким чином узяв Ісус усю землю, як говорив Господь Мойсеєві, і віддав її Ісусові в наділ ізраїльтянам, за розподілом між колінами їх. І заспокоїлася земля від війни.

Глава 12

¹ Ось царі тієї землі, яких уразили сини Ізраїлеві і землю яких взяли в спадщину по той бік Йордану до сходу сонця, від потоку Арнона до гори Ермона, і всю рівнину на схід: ² Сигон, цар Аморрейський, що жив у Есевоні, який володів від Ароера, що біля берега потоку Арнона, і від середини потоку, половиною Галаада, до потоку Іавока, межі аммонитян, ³ і рівниною до самого моря Хиннерефського до сходу і до моря рівнини, моря Солоного, на схід по дорозі до Беф-Ієшимофу, а до півдня місцями, що лежать біля підошви Фасги; ⁴ суміжний йому Ог, цар Васанський, останній з рефаїмів, який жив в Астарофі та в Едреї, ⁵ який володів горою Ермоном і Салхою й усім Васаном, до межі Гессурської і Маахської, і половиною Галаада, до межі Сигона, царя Есевонського. ⁶ Мойсей, раб Господній, і сини Ізраїлеві убили їх; і дав її Мойсей, раб Господній, у спадщину коліну Рувимовому і Гадовому і половині коліна Манассіїного.

⁷ І ось царі [аморрейської] землі, яких уразив Ісус і сини Ізраїлеві по цей бік Йордану на захід, від Ваал-Гада в долині Ливанській до Халака, гори, що простягається до Сеїру, яку віддав Ісус колінам Ізраїлевим у спадщину, за розподілом їх, ⁸ на горі, на низинних місцях, на рівнині, на місцях, що лежать біля гір, і в пустелі і на півдні, хеттеїв, аморреїв, хананеїв, ферезеїв, евеїв та ієвусеїв: ⁹ один цар Єрихона, один цар Гая, що біля Вефиля, ¹⁰ один цар Єрусалима, один цар Хеврона, ¹¹ один цар Іармуфа, один цар Лахиса, ¹² один цар Еглона, один цар Газера, ¹³ один цар Давира, один цар Гадера, ¹⁴ один цар Хорми, один цар Арада, ¹⁵ один цар Ливни, один цар Одоллама, ¹⁶ один цар Македа, один цар Вефиля, ¹⁷ один цар Таппуаха, один цар Хефера. ¹⁸ Один цар Афека, один цар Шарона, ¹⁹ один цар Мадона, один цар Асора, ²⁰ один цар Шимрон-Мерона, один цар Ахсафа, ²¹ один цар Фаанаха, один цар Мегиддона, ²² один цар Кедеса, один цар Іокнеама біля Кармила, ²³ один цар Дора біля Нафаф-Дорі, один цар Гоїма в Галгалі, ²⁴ один цар Фирци. Усіх царів тридцять один.

Глава 13

¹ Коли Ісус постарів, увійшов у літа похилі, тоді Господь сказав йому: ти постарів, увійшов у літа похилі, а землі брати в спадщину залишається ще дуже багато. ² Залишається ця земля: всі округи филистимські і вся земля Гессурська [і Хананейська]. ³ Від Сихора, що перед Єгиптом, до меж Екрона на півночі, вважаються ханаанськими п’ять власників филистимських: Газький, Азотський, Аскалонський, Гефський, Екронський і Аввейський; ⁴ на південь же уся земля ханаанська від Меари Сидонської до Афека, до меж аморрейських, ⁵ також [филистимська] земля Гевла і весь Ливан до сходу сонця від Ваал-Гада, що поряд гори Ермона, до входу в Емаф. ⁶ Усіх гірських жителів від Ливану до Мисрефоф-Маїма, усіх сидонян Я прожену від лиця синів Ізраїлевих. Розділи ж її в наділи Ізраїлю, як Я повелів тобі; ⁷ розділи землю цю в наділи дев’ятьом колінам і половині коліна Манассіїного [від Йордану до моря великого на захід віддай її їм; велике море буде межею]. ⁸ А коліно Рувимове і Гадове з другою половиною коліна Манассіїного одержали наділи свої від Мойсея за Йорданом на схід [сонця], як дав їм Мойсей, раб Господній, ⁹ від Ароера, що на березі потоку Арнона, і місто, що серед потоку, і всю рівнину Медеву до Дивона; ¹⁰ також усі міста Сигона, царя Аморрейського, що царював у Есевоні, до меж аммонитських, ¹¹ також Галаад і область Гессурську і Маахську, і всю гору Ермон і весь Васан до Салхи, ¹² усе царство Ога Васанського, який царював у Астарофі та в Едреї. Він залишався один з рефаїмів, яких Мойсей уразив і прогнав. ¹³ Але сини Ізраїлеві не вигнали жителів Гессура і Маахи [і хананеян], і живуть Гессур і Мааха серед Ізраїля до цього дня. ¹⁴ Тільки коліну Левіїному не дав він частки: жертви Господа Бога Ізраїлевого є наділ його, як сказав йому Господь.

[Ось розподіл, який зробив Мойсей синам Ізраїлевим за племенами їх на рівнинах моавитських за Йорданом, навпроти Єрихона:] ¹⁵ коліну синів Рувимових за племенами їх дав наділ Мойсей: ¹⁶ межею їх був Ароер, що на березі потоку Арнона, і місто, що серед потоку, і вся рівнина біля Медеви, ¹⁷ Есевон і всі міста його, що на рівнині, і Дивон, Вамоф-Ваали Беф-Ваал-Меон, ¹⁸ Іааца, Кедемоф і Мефааф, ¹⁹ Кириафаїм, Сивма і Цереф-Шахар на горі Емек, ²⁰ Беф-Фегор і місця біля підошві Фасги і Беф-Ієшимоф, ²¹ і всі міста на рівнині, і все царство Сигона, царя Аморрейського, який царював у Есевоні, якого убив Мойсей, так само як і вождів мадіамських: Евія, і Рекема, і Цура, і Хура, і Реву, князів сигонових, що жили на землі [тій]; ²² також Валаама, сина Веорового, віщуна, убили сини Ізраїлеві мечем у числі вбитих ними. ²³ Межею синів Рувимових був Йордан. Ось наділи синів Рувимових за племенами їх, міста і села їх. ²⁴ Мойсей дав також наділ коліну Гадовому, синам Гадовим, за племенами їх: ²⁵ межею їх були Іазер і всі міста галаадські, і половина землі синів Аммонових до Ароера, що перед Раввою, ²⁶ і землі від Есевона до Рамаф-Мицфи і Ветонима і від Маханаїма до меж Давира, ²⁷ і на долині Беф-Гарам і Беф-Нимра і Сокхоф і Цафон, залишок царства Сигона, царя Есевонського; межею його був Йордан до моря Хиннерефського за Йорданом на схід. ²⁸ Ось наділ синів Гадових за племенами їх, міста і села їх. ²⁹ Мойсей дав наділ і половині коліна Манассіїного, що належав половині коліна синів Манассіїних, за племенами їх; ³⁰ наділ їх був: від Маханаїма весь Васан, усе царство Ога, царя Васанського, і всі селища Іаїрові, що у Васані, шістдесят міст; ³¹ а половина Галаада й Астароф і Едрея, царствені міста Ога Васанського, [надані] синам Махира, сина Манассіїного, половині синів Махирових, за племенами їх. ³² Ось що Мойсей дав у наділ на рівнинах моавитських за Йорданом навпроти Єрихона на схід. ³³ Але коліну Левіїному Мойсей не дав наділу: Господь Бог Ізраїлів Сам є наділом їх, як Він говорив їм.

Глава 14

¹ Ось що одержали в наділ сини Ізраїлеві в землі Ханаанській, що розділили їм у наділ Єлеазар священик та Ісус, син Навина, і начальники поколінь у колінах синів Ізраїлевих; ² за жеребом ділили вони, як повелів Господь через Мойсея, дев’ятьом колінам і половині коліна [Манассіїного], ³ бо двом колінам і половині коліна [Манассіїного] Мойсей дав наділ за Йорданом, левитам же не дав наділу між ними; ⁴ бо від синів Йосифових народилися два коліна: Манассіїне і Єфремове; тому вони і не дали левитам частини в землі, [а тільки] міста для проживання з околицями їх для худоби їхньої і для інших потреб їхніх. ⁵ Як повелів Господь Мойсеєві, так і зробили сини Ізраїлеві, коли ділили на наділи землю. ⁶ Сини Іудині прийшли в Галгал до Ісуса. І сказав йому Халев, син Ієфоннії, кенезеянин: ти знаєш, що говорив Господь Мойсеєві, чоловіку Божому, про мене і про тебе в Кадес-Варні; ⁷ я був сорока років, коли Мойсей, раб Господній, посилав мене з Кадес-Варні оглянути землю, і я приніс йому у відповідь, що було в мене на серці: ⁸ брати мої, які ходили зі мною, привели у страх серце народу, а я ретельно додержувався Господа Бога мого; ⁹ і клявся Мойсей у той день і сказав: «земля, по якій ходила нога твоя, буде наділом тобі і дітям твоїм навік, тому що ти достеменно пішов за Господом Богом моїм»; ¹⁰ отже, ось, Господь зберіг мене в живих, як Він говорив; уже сорок п’ять років минуло від того часу, коли Господь сказав Мойсеєві слово це, й Ізраїль ходив по пустелі; тепер, ось, мені вісімдесят п’ять років; ¹¹ але і нині я настільки ж міцний, як і тоді, коли посилав мене Мойсей: скільки тоді було в мене сили, стільки і тепер є для того, щоб воювати і виходити і входити; ¹² отже, дай мені цю гору, про яку говорив Господь у той день; бо ти чув у той день, що там [живуть] сини Єнакові, і міста у них великі й укріплені; можливо, Господь [буде] зі мною, і я вижену їх, як говорив Господь. ¹³ Ісус благословив його, і дав у наділ Халеву, синові Ієфонніїному, [кенезеянину,] Хеврон. ¹⁴ Таким чином Хеврон залишився наділом Халева, сина Ієфонніїного, кенезеянина, до цього дня, за те, що він справді пішов за [повелінням] Господа Бога Ізраїлевого. ¹⁵ Ім’я Хеврону раніше було Кириаф-Арби, як називався між синами Єнака один чоловік великий. І земля заспокоїлася від війни.

Глава 15

¹ Жереб коліну синів Іудиних, за племенами їх, випав такий: у суміжності з Ідумеєю була пустеля Син, на південь, у кінці Фемана; ² південною межею їх був край моря Солоного від затоки, що простягається на південь; ³ на півдні йде він до височини Акраввимської, проходить Цин і, піднімаючись з південного боку до Кадес-Варні, проходить Хецрон і, піднімаючись до Аддара, [йде по західній стороні Кадеса,] повертає до Каркаї, ⁴ потім проходить Ацмон, іде до потоку Єгипетського, так що кінцем цієї межі є море. Це буде південна ваша межа. ⁵ Межею же на схід [усе] море Солоне, до гирла Йордану; а межа з північного боку починається від затоки моря, від гирла Йордану; ⁶ звідси межа піднімається до Беф-Хогли і проходить з північної сторони до Беф-Арави, і йде межа вгору до каменя Богана, сина Рувимового; ⁷ потім піднімається межа до Давира від долини Ахор і на півночі повертає до Галгала, який навпроти узвишшя Адуммима, що лежить з південної сторони потоку; звідси межа проходить до вод Ен-Шемеша і закінчується біля Ен-Рогела; ⁸ звідси межа йде вгору до долини сина Енномового з південного боку Ієвуса, який є Єрусалим, і піднімається межа на вершину гори, що на заході навпроти долини Енномової, що на краю долини рефаїмів з півночі; ⁹ від вершини гори межа повертає до джерела вод Нефтоах і йде до міст гори Ефрона, і повертає межа до Ваала, який є Кириаф-Іарим; ¹⁰ потім повертає межа від Ваала до моря [і йде] до гори Сеїру, і йде північною стороною гори Ієарим, яка є Кесалон, і, сходячи до Вефсамиса, проходить через Фимну; ¹¹ звідси межа йде північною стороною Екрона, і повертає межа до Шикарона, проходить через гору [землі] Ваал і доходить до Іавнеїла, і закінчується межа біля моря. Західна межа являє собою велике море. ¹² Ось межа синів Іудиних із племенами їх з усіх боків.

¹³ І Халеву, синові Ієфонніїному, [Ісус] дав частину серед синів Іудиних, як повелів Господь Ісусові; [і дав йому Ісус] Кириаф-Арби, батька Єнакового, інакше Хеврон. ¹⁴ І вигнав звідти Халев [син Ієфонніїн] трьох синів Єнакових: Шешая, Ахимана і Фалмая, дітей Єнакових. ¹⁵ Звідси [Халев] пішов проти жителів Давира [ім’я Давиру раніше було Кириаф-Сефер]. ¹⁶ І сказав Халев: хто вразить Кириаф-Сефер і візьме його, тому віддам Ахсу, дочку мою, за дружину. ¹⁷ І взяв його Гофониїл, [молодший] син Кеназа, брата Халевового, і віддав він за дружину йому Ахсу, дочку свою. ¹⁸ Коли належало їй іти, її навчили просити в батька її поле, і вона зійшла з осла. Халев сказав їй: що тобі? ¹⁹ Вона сказала: дай мені благословення; ти дав мені землю полуденну, дай мені і джерела вод. І дав він їй джерела верхні і джерела нижні.

²⁰ Ось наділ коліна синів Іудиних, за племенами їх: ²¹ міста з краю коліна синів Іудиних у суміжності з Ідумеєю на півдні були: Кавцеїл, Едер та Іагур, ²² Кина, Димона, Адада, ²³ Кедес, Асор та Іфнан, ²⁴ Зиф, Телем і Валоф, ²⁵ Гацор-Хадафа, Кириаф, Хецрон, інакше Гацор, ²⁶ Амам, Шема і Молада, ²⁷ Хацар-Гадда, Хешмон і Веф-Палет, ²⁸ Хацар-Шуал, Вирсавія і Визиофея, [і села їх і передмістя їх,] ²⁹ Ваала, Іїм і Ацем, ³⁰ Елфолад, Кесил і Хорма, ³¹ Циклаг, Мадмана і Сансана, ³² Леваоф, Шелихим, Аїн і Риммон: усіх двадцять дев’ять міст із їх селами. ³³ На низинних місцях: Ештаол, Цора й Ашна, ³⁴ Заноах, Ен-Ганним, Таппуах і Гаенам, ³⁵ Іармуф, Одоллам, [Немра,] Сохо й Азека, ³⁶ Шаараїм, Адифаїм, Гедера або Гедерофаїм: чотирнадцять міст із їх селами. ³⁷ Ценан, Хадаша, Мигдал-Гад, ³⁸ Дилеан, Мицфе та Іокфеїл, ³⁹ Лахис, Воцкаф і Еглон, ⁴⁰ Хаббон, Лахмас і Хифлис, ⁴¹ Гедероф, Беф-Дагон, Наема і Макед: шістнадцять міст із їх селами. ⁴² Ливна, Ефер і Ашан, ⁴³ Іффах, Ашна і Нецив, ⁴⁴ Кеїла, Ахзив і Мареша [й Едом]: дев’ять міст із їх селами. ⁴⁵ Екрон із залежними від нього містами і селами його, ⁴⁶ і від Екрона до моря все, що знаходиться біля Азота, із селами їх, ⁴⁷ Азот, залежні від нього міста і села його, Газа, залежні від неї міста і села її, до самого потоку Єгипетського і великого моря, яке є межа. ⁴⁸ На горах: Шамир, Іаттир і Сохо, ⁴⁹ Данна, Кириаф-Санна, інакше Давир, ⁵⁰ Анаф, Ештемо й Аним, ⁵¹ Гошен, Холон і Гило: одинадцять міст із їх селами. ⁵² Арав, Дума й Ешан, ⁵³ Іанум, Беф-Таппуах і Афека, ⁵⁴ Хумта, Кириаф-Арби, інакше Хеврон, і Цигор: дев’ять міст із їх селами. ⁵⁵ Маон, Кармил, Зиф і Юта, ⁵⁶ Ізреель, Іокдам і Заноах, ⁵⁷ Каїн, Гива і Фимна: десять міст із їх селами. ⁵⁸ Халхул, Беф-Цур і Гедор, ⁵⁹ Маараф, Беф-Аноф і Елтекон: шість міст із їх селами. [Феко, Ефрафа, інакше Вифлеєм, Фагор, Етам, Кулон, Татамі, Сорес, Карем, Галлим, Вефир і Манохо: одинадцять міст із їх селами.] ⁶⁰ Кириаф-Ваал, інакше Кириаф-Іарим, і Аравва: два міста із їх селами [і передмістями]. ⁶¹ У пустелі: Беф-Арава, Миддин і Секаха, ⁶² Нившан, Ір-Мелах і Ен-Геди: шість міст із їх селами. ⁶³ Але ієвусеян, жителів Єрусалима, не могли вигнати сини Іудини, і тому ієвусеяни живуть із синами Іуди в Єрусалимі навіть до цього дня.

Глава 16

¹ Потім випав жереб синам Йосифа: від Йордану поблизу Єрихона, біля вод Єрихонських на схід, пустеля, що простягається від Єрихона до гори Вефильської; ² від Вефиля йде межа до Луза і переходить до межі Архи до Атарофа, ³ і спускається до моря, до межі Іафлета, до межі нижнього Беф-Орона і до Газера, і закінчується біля моря. ⁴ Це одержали в наділ сини Йосифа: Манассія та Єфрем.

⁵ Межа синів Єфремових за племенами їх була ця: від сходу межею наділу їх був Атароф-Адар до Беф-Орона верхнього [і Газари]; ⁶ потім іде межа до моря північним боком Михмефафа і повертає до східного боку Фаанаф-Силома і проходить його зі східної сторони Іаноха; ⁷ від Іаноха, сходячи до Атарофа і Наарафа, примикає до Єрихона і доходить до Йордану; ⁸ від Таппуаха йде межа до моря, до потоку Кане, і закінчується морем. Ось наділ коліна синів Єфремових, за племенами їх. ⁹ І міста відділені синам Єфремовим у наділі синів Манассіїних, усі міста із селами їх. ¹⁰ Але [єфремляни] не вигнали хананеян, які жили в Газері; тому хананеяни жили серед єфремлян до цього дня, платячи їм данину. [Нарешті прийшов фараон, цар Єгипетський, і взяв місто, і спалив його вогнем, і хананеян і ферезеян і жителів Газера перебив, і віддав його фараон у посаг дочці своїй.]

Глава 17

¹ І випав жереб коліну Манассії, оскільки він був первісток Йосифа. Махиру, первісткові Манассії, батькові Галаада, який був хоробрим на війні, припали Галаад і Васан. ² Дісталися наділи й іншим синам Манассії, за племенами їх, і синам Авиєзера, і синам Хелека, і синам Асриїла, і синам Шехема, і синам Хефера, і синам Шемиди. Ось діти Манассії, сина Йосифового, чоловічої статі, за племенами їх. ³ У Салпаада ж, сина Хеферового, сина Галаадового, сина Махирового, сина Манассіїного, не було синів, а [тільки] дочки. Ось імена дочок його: Махла, Ноа, Хогла, Милка і Фирца. ⁴ Вони прийшли до священика Єлеазара і до Ісуса, сина Навина, і до начальників, і сказали: Господь повелів Мойсеєві дати нам наділ між братами нашими. І дали їм наділ, за повелінням Господнім, між братами батька їхнього. ⁵ І випало Манассії десять ділянок, крім землі Галаадської і Васанської, що за Йорданом; ⁶ бо дочки [синів] Манассії одержали наділ серед синів його, а земля Галаадська дісталася іншим синам Манассії. ⁷ Межа [синів] Манассії йде від Асира до Михмефафа, що навпроти Сихема; звідси межа йде праворуч до жителів Ен-Таппуаха. ⁸ Земля Таппуах дісталася Манассії, а місто Таппуах біля межі Манассіїної — синам Єфремовим. ⁹ Звідси межа сходить до потоку Кане, з південного боку потоку. Міста ці належать Єфрему, хоча знаходяться серед міст Манассії. Межа Манассії — на північному боці потоку і закінчується морем. ¹⁰ Те, що на півдні, те Єфремове, а що на півночі, те Манассіїне; море ж було межею їх; до Асира примикали вони з північного боку і до Іссахара зі східного. ¹¹ В Іссахара й Асира належать Манассії Беф-Сан і залежні від нього місця, Івлеам і залежні від нього місця, жителі Дора і залежні від нього місця, жителі Ен-Дора і залежні від нього місця, жителі Фаанаха і залежні від нього місця, жителі Мегиддона і залежні від нього місця, і третя частина Нафефа [із селами його]. ¹² Сини Манассіїні не могли вигнати жителів міст цих, і хананеяни залишилися жити в землі цій. ¹³ Коли ж сини Ізраїлеві прийшли в силу, тоді хананеян вони зробили данниками, але вигнати не вигнали їх.

¹⁴ Сини Йосифа говорили Ісусові і сказали: чому ти дав мені в наділ один жереб і одну ділянку, тоді як я багатолюдний, тому що так благословив мене Господь? ¹⁵ Ісус сказав їм: якщо ти багатолюдний, то піди в ліси і там, на землі ферезеїв і рефаїмів, розчисти собі [місце], якщо гора Єфремова для тебе тісна. ¹⁶ Сини Йосифа сказали: не залишиться за нами гора, тому що залізні колісниці у всіх хананеян, які живуть у долині, як у тих, які в Беф-Сані й у залежних від нього місцях, так і в тих, які на долині Ізреельській. ¹⁷ Але Ісус сказав дому Йосифовому, Єфрему і Манассії: ти багатолюдний і сила в тебе велика; не один жереб буде в тебе: ¹⁸ і гора буде твоєю, і ліс цей; ти розчистиш його, і він буде твій до самого кінця його; тому що ти виженеш хананеян, хоча в них колісниці залізні, і хоча вони сильні, [ти подолаєш їх].

Глава 18

¹ Уся громада синів Ізраїлевих зібралася в Силом, і поставили там скинію зібрання, бо земля була підкорена ними. ² Із синів же Ізраїлевих залишалося сім колін, які ще не одержали наділу свого. ³ І сказав Ісус синам Ізраїлевим: чи довго ви будете байдужими до того, щоб піти і взяти в спадщину землю, яку дав вам Господь Бог батьків ваших? ⁴ дайте від себе по три людини з коліна; я пошлю їх, і вони, вставши, пройдуть по землі й опишуть її, як потрібно розділити їм на наділи, і прийдуть до мене; ⁵ нехай розділять її на сім наділів; Іуда нехай залишається в межах своїх на півдні, а дім Йосифів нехай залишається в межах своїх на півночі; ⁶ а ви розпишіть землю на сім наділів і представте мені сюди: я кину вам жереб тут перед лицем Господа Бога нашого; ⁷ а левитам немає частини між вами, тому що священство Господнє є наділом їх; Гад же, Рувим і половина коліна Манассіїного одержали наділ свій за Йорданом на сході, який дав їм Мойсей, раб Господній. ⁸ Ці люди встали і пішли. Ісус же тим, що пішли описувати землю, дав такий наказ: підіть, обійдіть землю, опишіть її і поверніться до мене; а я тут кину вам жереб перед лицем Господнім, у Силомі. ⁹ Вони пішли, пройшли по землі, [оглянули її] і описали її, за містами її, на сім наділів, у книзі, і прийшли до Ісуса в стан, у Силом. ¹⁰ Ісус кинув їм жереб у Силомі перед Господом, і розділив там Ісус землю синам Ізраїлевим за ділянками їх.

¹¹ [Перший] жереб вийшов коліну синів Веніамінових, за племенами їх. Межа їх за жеребом ішла між синами Іуди і між синами Йосифа; ¹² межа їх на північному боці починається біля Йордану, і проходить межа ця біля Єрихона з півночі, і піднімається на гору на захід, і закінчується в пустелі Бефавен; ¹³ звідти межа йде до Луза, до південного боку Луза, інакше Вефиля, і сходить межа до Атароф-Адара, до гори, що на південному боці Беф-Орона нижнього; ¹⁴ потім межа повертає і сходить до морського боку на південь від гори, що на півдні перед Беф-Ороном, і закінчується біля Кириаф-Ваала, інакше Кириаф-Іарима, міста синів Іудиних. Це західна сторона. ¹⁵ Південною ж стороною від Кириаф-Іарима йде межа до моря і доходить до джерела вод Нефтоаха; ¹⁶ потім межа сходить до кінця гори, що перед долиною сина Енномового, в долині рефаїмів, на півночі, і сходить долиною Еннома до південного боку Ієвуса, і йде до Ен-Рогела; ¹⁷ потім повертає від півночі і йде до Ен-Шемеша, і йде до Гелилофа, що навпроти узвишшя Адуммима, і сходить до каменя Богана, сина Рувимового; ¹⁸ потім проходить біля рівнини на північ і сходить на рівнину; ¹⁹ звідси проходить межа поряд Беф-Хогли на північ, і закінчується межа біля північної затоки моря Солоного, біля південного кінця Йордану. Ось межа південна. Зі східного ж боку межею служить Йордан. ²⁰ Ось наділ синів Веніамінових, з межами його з усіх боків, за племенами їх. ²¹ Міста коліну синів Веніамінових, за племенами їх, належали ці: Єрихон, Беф-Хогла й Емек-Кециц, ²² Беф-Арава, Цемараїм і Вефиль, ²³ Аввим, Фара й Офра, ²⁴ Кефар-Аммонай, Афні і Гева: дванадцять міст з їх селами. ²⁵ Гаваон, Рама і Бероф, ²⁶ Мицфе, Кефира і Моца, ²⁷ Рекем, Ірфеїл і Фарала, ²⁸ Цела, Елеф та Ієвус, інакше Єрусалим, Гивеаф і Кириаф: чотирнадцять міст із їх селами. Ось наділ синів Веніамінових, за племенами їх.

Глава 19

¹ Другий жереб припав Симеону, коліну синів Симеонових, за племенами їх; і був наділ їх серед наділів синів Іудиних. ² У наділі їх були: Вирсавія або Шева, Молада, ³ Хацар-Шуал, Вала й Ацем, ⁴ Елтолад, Вефул і Хорма, ⁵ Циклаг, Беф-Маркавоф і Хацар-Суса, ⁶ Беф-Леваоф і Шарухен: тринадцять міст із їх селами. ⁷ Аїн, Риммон, Ефер і Ашан: чотири міста із селами їх, ⁸ і всі села, що знаходилися навколо міст цих навіть до Ваалаф-Беера, або південної Рами. Ось наділ коліна синів Симеонових, за племенами їх. ⁹ Від ділянки синів Іудиних виділено наділ [коліну] синів Симеонових. Оскільки ділянка синів Іудиних була занадто велика для них, то сини Симеонові й одержали наділ серед їхнього наділу. ¹⁰ Третій жереб припав синам Завулоновим за племенами їх, і простягнулася межа наділу їх до Сарида; ¹¹ межа їх піднімається до моря і Марали і примикає до Дабешефа і примикає до потоку, що перед Іокнеамом; ¹² від Сарида йде назад до східної сторони, на схід сонця, до межі Кислоф-Фавора; звідси йде до Даврафа і піднімається до Іафії; ¹³ звідси проходить на схід в Геф-Хефер, у Ітту-Кацин, і йде до Риммона, Мифоара і Неї; ¹⁴ і повертає межа з півночі до Ханнафона і закінчується долиною Іфтах-Ел; ¹⁵ далі: Каттаф, Нагалал, Шимрон, Ідеала і Вифлеєм: дванадцять міст з їх селами. ¹⁶ Ось наділ синів Завулонових, за їхніми племенами; ось міста і села їх.

¹⁷ Четвертий жереб випав Іссахару, синам Іссахара, за племенами їхніми; ¹⁸ межею їх були: Ізреель, Кесуллоф і Сунем, ¹⁹ Хафараїм, Шион і Анахараф, ²⁰ Раввиф, Кишион і Авец, ²¹ Ремеф, Ен-Ганним, Ен-Хадда і Беф-Пацец; ²² і примикає межа до Фавору і Шагацима і Вефсамиса, і закінчується межа їх біля Йордану: шістнадцять міст із селами їх. ²³ Ось наділ коліна синів Іссахарових за племенами їх; ось міста і села їх.

²⁴ П’ятий жереб випав коліну синів Асирових, за племенами їх; ²⁵ межею їх були: Хелкаф, Хали, Ветен і Ахсаф, ²⁶ Аламелех, Амад і Мишал; і примикає межа до Кармила із західної сторони і до Шихор-Ливнафа; ²⁷ потім іде назад на схід сонця у Беф-Дагон, і примикає до Завулона і до долини Іфтах-Ел з півночі, [і входить у межі Асафи] у Беф-Емек і Неїел, і йде біля Кавула, з лівого боку; ²⁸ далі: Еврон, Рехов, Хаммон і Кана, до Сидона великого; ²⁹ потім межа повертається до Рами до укріпленого міста Тира, і повертає межа до Хосси, і закінчується біля моря, у містечку Ахзиві; ³⁰ далі: Умма, Афек і Рехов: двадцять два міста з селами їх. ³¹ Ось наділ коліна синів Асирових, за племенами їх; ось міста і села їх.

³² Шостий жереб випав синам Неффалима, синам Неффалима за племенами їх; ³³ межа їх ішла від Хелефа [і] від діброви, що в Цананнимі, до Адами-Некева і Іавнеїла, до Лаккума, і закінчувалася біля Йордану; ³⁴ звідси повертається межа на захід до Азноф-Фавора і йде звідти до Хуккока, і примикає до Завулона з півдня, і до Асира примикає з заходу, і до Іуди біля Йордану, на схід сонця. ³⁵ Міста укріплені: Циддим, Цер, Хамаф, Раккаф і Хиннереф, ³⁶ Адама, Рама й Асор, ³⁷ Кедес, Едрея й Ен-Гацор, ³⁸ Іреон, Мигдал-Ел, Хорем, Беф-Анаф і Вефсамис: дев’ятнадцять міст із їх селами. ³⁹ Ось наділ коліна синів Неффалимових за племенами їх; ось міста і села їх.

⁴⁰ Коліну синів Данових, за племенами їх, припав жереб сьомий; ⁴¹ межею наділи їх були: Цора, Ештаол та Ір-Шемеш, ⁴² Шаалаввин, Аїалон та Іфла, ⁴³ Елон, Фимнафа й Екрон, ⁴⁴ Елтеке, Гиввефон і Ваалаф, ⁴⁵ Ігуд, Бене-Верак і Гаф-Риммон, ⁴⁶ Ме-Іаркон і Ракон з межею біля Іоппії. І вийшов наділ синів Данових малим для них. ⁴⁷ І сини Данові пішли війною на Ласем і взяли його, й уразили його мечем, і одержали його в спадщину, і оселилися в ньому, і назвали Ласем Даном за ім’ям Дана, батька свого. [Аморреяни залишалися жити в Еломі і Саламині, але рука Єфремова подолала їх, і зробилися вони данниками йому.] ⁴⁸ Ось наділ коліна синів Данових, за племенами їх; ось міста і села їх. [Сини Данові не знищили аморреян, які притисли їх на горі, і не давали їм аморреяни виходити на долину і відібрали у них наділ їхньої ділянки.]

⁴⁹ Коли закінчили розділення землі, за межами її, тоді сини Ізраїлеві дали серед себе наділ Ісусові, синові Навина: ⁵⁰ за повелінням Господнім дали йому місто Фамнаф-Сараі, яке він просив, на горі Єфремовій; і побудував він місто і жив у ньому. ⁵¹ Ось наділи, які Єлеазар священик, Ісус, син Навина, і начальники поколінь розділили колінам синів Ізраїлевих, за жеребом, у Силомі, перед лицем Господнім, при вході в скинію зібрання. І закінчили розподіл землі.

Глава 20

¹ І сказав Господь Ісусові, говорячи: ² скажи синам Ізраїлевим: зробіть у себе міста притулку, про які Я говорив вам через Мойсея, ³ щоб міг тікати туди вбивця, що убив людину помилково, без наміру; нехай [міста ці] будуть у вас притулком [щоб не вмер той, що убив] від того, хто мститься за кров, [доки не постане перед громадою на суд]. ⁴ І хто втече в одне з міст цих, нехай стане біля воріт міста і розповість уголос старійшинам міста цього справу свою; і вони приймуть його до себе в місто і дадуть йому місце, щоб він жив у них; ⁵ і коли поженеться за ним той, хто мститься за кров, то вони не повинні видавати в руки його убивцю, тому що він без наміру убив ближнього свого, не мав до нього ненависти ні вчора, ні третього дня; ⁶ нехай він живе в цьому місті, доки не стане перед громадою на суд, доки не помре великий священик, який буде в ті дні. А потім нехай повернеться вбивця і піде в місто своє і в дім свій, у місто, з якого він утік. ⁷ І відокремили Кедес у Галилеї на горі Неффалимовій, Сихем на горі Єфремовій, і Кириаф-Арби, інакше Хеврон, на горі Іудиній; ⁸ за Йорданом, навпроти Єрихона на схід, відокремили: Бецер у пустелі, на рівнині, від коліна Рувимового, і Рамоф у Галааді від коліна Гадового, і Голан у Васані від коліна Манассіїного; ⁹ ці міста призначені для всіх синів Ізраїлевих і для прибульців, які живуть у них, щоб тікав туди всякий, хто убив людину помилково, щоб не помер він від руки того, хто мститься за кров, доки не постане перед громадою [на суд].

Глава 21

¹ Начальники поколінь левитських прийшли до Єлеазара священика і до Ісуса, сина Навина, і до начальників поколінь синів Ізраїлевих, ² і говорили їм у Силомі, в землі Ханаанській, і сказали: Господь повелів через Мойсея дати нам міста для проживання і передмістя їх для худоби нашої. ³ І дали сини Ізраїлеві левитам з наділів своїх, за повелінням Господнім, ці міста з передмістями їх. ⁴ Випав жереб племенам Каафовим; і дісталося за жеребом синам Аарона священика, левитам, від коліна Іудиного, і від коліна Симеонового, і від коліна Веніамінового, тринадцять міст; ⁵ а іншим синам Каафа від племен коліна Єфремового, і від коліна Данового, і від половини коліна Манассіїного, за жеребом, дісталося десять міст; ⁶ синам Гирсоновим — від племен коліна Іссахарового, і від коліна Асирового, і від коліна Неффалимового, і від половини коліна Манассіїного у Васані, за жеребом, дісталося тринадцять міст; ⁷ синам Мерариним, за їх племенами, від коліна Рувимового, від коліна Гадового і від коліна Завулонового — дванадцять міст. ⁸ І віддали сини Ізраїлеві левитам ці міста з передмістями їх, як повелів Господь через Мойсея, за жеребом. ⁹ Від коліна синів Іудиних, і від коліна синів Симеонових, [і від коліна синів Веніамінових] дали міста, які тут названі поіменно: ¹⁰ синам Аарона, з племен Каафових, із синів Левія [тому що жереб їхній був перший], ¹¹ дали Кириаф-Арби, батька Єнакового, інакше Хеврон, на горі Іудиній, і передмістя його навколо нього; ¹² а поле цього міста і села його віддали у власність Халеву, синові Ієфонніїному. ¹³ Отже, синам Аарона священика дали місто притулку для убивці — Хеврон і передмістя його, Ливну і передмістя її, ¹⁴ Іаттир і передмістя його, Ештемо і передмістя його, ¹⁵ Холон і передмістя його, Давир і передмістя його, ¹⁶ Аїн і передмістя його, Ютту і передмістя її, Беф-Шемеш і передмістя його: дев’ять міст від двох колін цих; ¹⁷ а від коліна Веніамінового: Гаваон і передмістя його, Геву і передмістя її, ¹⁸ Анафоф і передмістя його, Алмон і передмістя його: чотири міста. ¹⁹ Усіх міст синам Аароновим, священикам, дісталося тринадцять міст із передмістями їх. ²⁰ І племенам синів Каафових, левитів, іншим із синів Каафових, за жеребом їх, дісталися міста від коліна Єфремового; ²¹ дали їм місто притулку для вбивці — Сихем і передмістя його, на горі Єфремовій, Гезер і передмістя його, ²² Кивцаїм і передмістя його, Беф-Орон і передмістя його: чотири міста; ²³ від коліна Данового: Елфеке і передмістя його, Гиввефон і передмістя його, ²⁴ Аїалон і передмістя його, Гаф-Риммон і передмістя його: чотири міста; ²⁵ від половини коліна Манассіїного: Фаанах і передмістя його, Гаф-Риммон і передмістя його: два міста. ²⁶ Усіх міст із передмістями їх іншим племенам синів Каафових дісталося десять. ²⁷ А синам Гирсоновим, із племен левитських дали: від половини коліна Манассіїного місто притулку для вбивці — Голан у Васані й передмістя його, і Беештеру і передмістя її: два міста; ²⁸ від коліна Іссахарового: Кишион і передмістя його, Давраф і передмістя його, ²⁹ Іармуф і передмістя його, Ен-Ганним і передмістя його: чотири міста; ³⁰ від коліна Асирового: Мишал і передмістя його, Авдон і передмістя його, ³¹ Хелкаф і передмістя його, Рехов і передмістя його: чотири міста; ³² від коліна Неффалимового місто притулку для вбивці — Кедес у Галилеї і передмістя його, Хамоф-Дор і передмістя його, Карфан і передмістя його: три міста. ³³ Усіх міст синам Гирсоновим, за племенами їх, дісталося тринадцять міст із передмістями їх. ³⁴ Племенам синів Мерариних, решті левитів, дали: від коліна Завулонового Іокнеам і передмістя його, Карфу і передмістя її, ³⁵ Димну і передмістя її, Нагалал і передмістя його: чотири міста; ³⁶ [по той бік Йордану навпроти Єрихона] від коліна Рувимового [дано місто притулку для вбивці] Бецер [у пустелі Мисор] і передмістя його, Іааца і передмістя її, ³⁷ Кедемоф і передмістя його, Мефааф і передмістя його: чотири міста; ³⁸ від коліна Гадового: міста притулку для вбивці — Рамоф у Галааді й передмістя його, Маханаїм і передмістя його, ³⁹ Есевон і передмістя його, Іазер і передмістя його: усіх міст чотири. ⁴⁰ Усіх міст синам Мерариним за племенами їх, решті племен левитських, за жеребом дісталося дванадцять міст.

⁴¹ Усіх міст левитських серед володінь синів Ізраїлевих було сорок вісім міст із передмістями їх. ⁴² При містах цих були при кожнім місті передмістя навколо нього: так було при всіх містах цих. [Коли Ісус скінчив розподіл землі за наділами її, тоді сини Ізраїлеві дали частину Ісусові за повелінням Господнім; дали йому місто, яке він просив, Фимнаф-Сару дали йому на горі Єфремовій, і побудував Ісус місто, яке просив, і жив у ньому. І взяв Ісус кам’яні ножі, якими обрізав синів Ізраїлевих, народжених у путі в пустелі, тому що вони не були обрізані в пустелі; і поклав їх у Фимнаф-Сарі.] ⁴³ Таким чином віддав Господь Ізраїлю всю землю, яку клявся дати батькам їхнім, і вони одержали її в спадщину й оселилися на ній. ⁴⁴ І дав їм Господь спокій з усіх боків, як клявся батькам їх, і ніхто з усіх ворогів їх не встояв проти них; усіх ворогів їхніх віддав Господь до рук їхніх. ⁴⁵ Не залишилося невиконаним жодне слово з усіх добрих слів, які Господь говорив дому Ізраїлевому; все збулося.

Глава 22

¹ Тоді Ісус покликав коліно Рувимове, Гадове і половину коліна Манассіїного і сказав їм: ² ви виконали все, що повелів вам Мойсей, раб Господній, і слухалися слів моїх в усьому, що я наказував вам; ³ ви не залишали братів своїх упродовж багатьох днів до цього дня і виконали, що належало виконати за повелінням Господа, Бога вашого: ⁴ нині Господь, Бог ваш, заспокоїв братів ваших, як говорив їм; отже, поверніться і підіть у намети ваші, в землю вашого володіння, яку дав вам Мойсей, раб Господній, за Йорданом; ⁵ тільки намагайтеся старанно виконувати заповіді і закон, який заповідав вам Мойсей, раб Господній: любити Господа Бога вашого, ходити всіма путями Його, зберігати заповіді Його, приліплятися до Нього і служити Йому всім серцем вашим і всією душею вашою. ⁶ Потім Ісус благословив їх і відпустив їх, і вони розійшлися по наметах своїх. ⁷ Одній половині коліна Манассіїного дав Мойсей наділ у Васані, а другій половині його дав Ісус наділ з братами його по цей бік Йордану на захід. І коли відпускав їх Ісус у намети їхні і благословив їх, ⁸ то сказав їм: з великим багатством повертаєтеся ви в намети ваші, з безліччю худоби, зі сріблом, із золотом, з міддю і з залізом, і з безліччю одягу; розділіть же здобич, узяту у ворогів ваших, із братами своїми. ⁹ І повернулися, і пішли сини Рувимові і сини Гадові і половина коліна Манассіїного від синів Ізраїлевих із Силома, що в землі Ханаанській, щоб іти в землю Галаад, у землю свого володіння, яку одержали у володіння за повелінням Господнім, даним через Мойсея.

¹⁰ Прийшовши в околиці Йордану, що в землі Ханаанській, сини Рувимові і сини Гадові і половина коліна Манассіїного спорудили там біля Йордану жертовник, жертовник великий на вигляд. ¹¹ І почули сини Ізраїлеві, що говорять: ось, сини Рувимові і сини Гадові і половина коліна Манассіїного спорудили жертовник на землі Ханаанській, в околицях Йордану, навпроти синів Ізраїлевих. ¹² Коли почули це сини Ізраїлеві, то зібралася вся громада синів Ізраїлевих біля Силома, щоб іти проти них війною. ¹³ Втім, сини Ізраїлеві перше послали до синів Рувимових і до синів Гадових і до половини коліна Манассіїного в землю Галаадську Финеєса, сина Єлеазара, священика, ¹⁴ і з ним десять начальників, по начальнику покоління від усіх колін Ізраїлевих; кожен з них був начальником покоління в тисячах Ізраїлевих. ¹⁵ І прийшли вони до синів Рувимових і до синів Гадових і до половини коліна Манассіїного в землю Галаад і говорили з ними і сказали: ¹⁶ так говорить уся громада Господня: що це за злочин зробили ви перед [Господом] Богом Ізраїлевим, відступивши нині від Господа [Бога Ізраїлевого], спорудивши собі жертовник і повставши нині проти Господа? ¹⁷ Хіба мало для нас беззаконня Фегорового, від якого ми не очистилися до цього дня і за яке вражена була громада Господня? ¹⁸ А ви відступаєте сьогодні від Господа! Сьогодні ви повстаєте проти Господа, а завтра прогнівається [Господь] на всю громаду Ізраїлеву; ¹⁹ якщо ж земля вашого володіння здається вам нечистою, то перейдіть у землю володіння Господнього, в якій знаходиться скинія Господня, візьміть наділ серед нас, але не повставайте проти Господа і проти нас не повставайте, споруджуючи собі жертовник, крім жертовника Господа, Бога нашого; ²⁰ чи не один Ахан, син Зари, вчинив злочин, узявши з заклятого, а гнів був на всю громаду Ізраїлеву? не один він умер за своє беззаконня. ²¹ Сини Рувимові і сини Гадові і половина коліна Манассіїного у відповідь на це говорили начальникам тисяч Ізраїлевих: ²² Бог богів Господь, Бог богів Господь, Він знає, і Ізраїль нехай знає! Якщо ми повстаємо і відступаємо від Господа, то нехай не пощадить нас Господь у цей день! ²³ Якщо ми спорудили жертовник для того, щоб відступити від Господа [Бога нашого], і для того, щоб приносити на ньому всепалення і приношення хлібне і щоб робити на ньому жертви мирні, то нехай стягне Сам Господь! ²⁴ Але ми зробили це через побоювання, щоб у майбутні часи не сказали ваші сини нашим синам: «що вам до Господа Бога Ізраїлевого! ²⁵ Господь поставив межею між нами і вами, сини Рувимові і сини Гадові, Йордан: немає вам частки у Господі». Таким чином ваші сини не допустили б наших синів шанувати Господа. ²⁶ Тому ми сказали: спорудимо собі жертовник не для всепалення і не для жертв, ²⁷ але щоб він між нами і вами, між наступними родами нашими, був свідком, що ми можемо служити Господу всепаленнями нашими і жертвами нашими і подяками нашими, і щоб у майбутній час не сказали ваші сини синам нашим: «немає вам частки у Господі». ²⁸ Ми говорили: якщо скажуть так нам і родам нашим у майбутній час, то ми скажемо: бачите подобу жертовника Господа, яку зробили батьки наші не для всепалення і не для жертви, але щоб це було свідком між нами і вами [і між синами нашими]. ²⁹ Нехай не буде цього, щоб повстати нам проти Господа і відступити нині від Господа, і спорудити жертовник для всепалення і для приношення хлібного і для жертв, крім жертовника Господа Бога нашого, який перед скинією Його. ³⁰ Финеєс священик, [усі] начальники громади і голови тисяч Ізраїлевих, які були з ним, почувши слова, які говорили сини Рувимові і сини Гадові і сини Манассіїні, схвалили їх. ³¹ І сказав Финеєс, син Єлеазара, священик, синам Рувимовим і синам Гадовим і синам Манассіїним: сьогодні ми довідалися, що Господь серед нас, що ви не зробили перед Господом злочину цього; тепер ви визволили синів Ізраїля від руки Господньої. ³² І повернувся Финеєс, син Єлеазара, священик, і начальники від синів Рувимових і від синів Гадових [і від половини коліна Манассіїного] у землю Ханаанську до синів Ізраїлевих і принесли їм відповідь. ³³ І сини Ізраїлеві схвалили це, і благословили сини Ізраїлеві Бога і не думали більше йти проти них війною, щоб розорити землю, на якій жили сини Рувимові і сини Гадові [і половина коліна Манассіїного]. ³⁴ І назвали сини Рувимові і сини Гадові [і половина коліна Манассіїного] жертовник: Ед*, тому що, сказали вони, він свідок між нами, що Господь є Бог наш.

* Свідок.

Глава 23

¹ Минуло багато часу після того, як Господь [Бог] заспокоїв Ізраїля від усіх ворогів його з усіх боків, Ісус постарів, увійшов у похилі літа. ² І покликав Ісус усіх [синів] Ізраїлевих, старійшин їх, начальників їх, суддів їх і наглядачів їх, і сказав їм: я постарів, увійшов у похилі літа. ³ Ви бачили все, що зробив Господь Бог ваш перед лицем вашим з усіма цими народами, тому що Господь Бог ваш Сам воював за вас. ⁴ Ось, я розділив вам за жеребом народи ці, що залишилися, в наділ колінам вашим, усі народи, які я знищив, від Йордану до великого моря, на захід сонця. ⁵ Господь Бог ваш Сам прожене їх від вас [доки не загинуть; і пошле на них диких звірів, доки не знищить їх і царів їхніх від лиця вашого], і знищить їх перед вами, щоб ви одержали у спадщину землю їхню, як говорив вам Господь Бог ваш. ⁶ Тому з усією точністю намагайтеся зберігати і виконувати все написане в книзі закону Мойсеєвого, не ухиляючись від нього ні праворуч, ні ліворуч. ⁷ Не змішуйтеся з цими народами, які залишилися між вами, не згадуйте імен богів їх, не кляніться [ними] і не служіть їм і не поклоняйтеся їм, ⁸ але приліпіться до Господа Бога вашого, як ви робили до цього дня. ⁹ Господь прогнав від вас народи великі і сильні, і перед вами ніхто не встояв до цього дня; ¹⁰ один з вас проганяє тисячу, бо Господь Бог ваш Сам воює за вас, як говорив вам. ¹¹ Тому всіляко намагайтеся любити Господа Бога вашого. ¹² Якщо ж ви відвернетеся і пристанете до залишків з народів цих, які залишилися між вами, і породичаєтеся з ними і будете ходити до них і вони до вас, ¹³ то знайте, що Господь Бог ваш уже не буде проганяти від вас народи ці, але вони будуть для вас петлею і сіттю, бичем для ребер ваших і терням для очей ваших, доки не будете знищені з цієї доброї землі, яку дав вам Господь Бог ваш. ¹⁴ Ось, я нині відходжу в путь всієї землі. А ви знаєте всім серцем вашим і всією душею вашою, що не залишилося марним жодне слово з усіх добрих слів, що говорив про вас Господь Бог ваш; усе збулося для вас, жодне слово не залишилося невиконаним. ¹⁵ Але як збулося над вами всяке добре слово, яке говорив вам Господь Бог ваш, так Господь виконає на вас усяке зле слово, доки не знищить вас з цієї доброї землі, яку дав вам Господь Бог ваш. ¹⁶ Якщо ви переступите завіт Господа Бога вашого, який Він уклав з вами, і підете і будете служити іншим богам і поклонятися їм, то запалає на вас гнів Господній, і скоро зникнете з цієї доброї землі, яку дав вам [Господь].

Глава 24

¹ І зібрав Ісус усі коліна Ізраїлеві в Сихем і покликав старійшин Ізраїля і начальників його, і суддів його і наглядачів його, і стали вони перед [Господом] Богом. ² І сказав Ісус усьому народові: так говорить Господь Бог Ізраїлів: «за рікою жили батьки ваші здавна, Фарра, батько Авраама і батько Нахора, і служили іншим богам. ³ Але Я взяв батька вашого Авраама з країни, що по той бік ріки, і водив його по всій землі Ханаанській, і розмножив сім’я його і дав йому Ісаака. ⁴ Ісааку дав Якова й Ісава. Ісаву дав Я гору Сеїр у спадщину; Яків же і сини його перейшли в Єгипет [і зробилися там народом великим, сильним і численним, і стали пригноблювати їх єгиптяни]. ⁵ І послав Я Мойсея й Аарона і покарав Єгипет моровицями, які вчинив Я серед нього, і потім вивів вас. ⁶ Я вивів батьків ваших з Єгипту, і ви прийшли до [Червоного] моря. Тоді єгиптяни гналися за батьками вашими з колісницями і вершниками до Червоного моря; ⁷ але вони заволали до Господа, і Він поставив [хмару і] темряву між вами та єгиптянами і навів на них море, яке їх і покрило. Очі ваші бачили, що Я зробив у Єгипті. Потім багато часу пробули ви в пустелі. ⁸ І привів Я вас до землі аморреян, які жили за Йорданом; вони воювали з вами, але Я віддав їх у руки ваші, і ви одержали в спадщину землю їхню, і Я знищив їх перед вами. ⁹ Повстав Валак, син Сепфорів, цар Моавитський, і пішов війною на Ізраїль, і послав і покликав Валаама, сина Веорового, щоб він прокляв вас; ¹⁰ але Я не хотів послухати Валаама, — і він благословив вас, і Я визволив вас з рук його. ¹¹ Ви перейшли Йордан і прийшли до Єрихона. І стали воювати з вами жителі Єрихона, аморреї, і ферезеї, і хананеї, і хеттеї, і гергесеї, і евеї, і ієвусеї, але Я віддав їх у руки ваші. ¹² Я послав перед вами шершнів, які прогнали їх від вас, двох царів аморрейських; не мечем твоїм і не луком твоїм зроблено це. ¹³ І дав Я вам землю, над якою ви не трудилися, і міста, яких ви не будували, і ви живете в них; з виноградних і оливних садів, яких ви не насаджували, ви їсте плоди». ¹⁴ Отже, бійтеся Господа і служіть Йому в чистоті і щирості; відкиньте богів, яким служили батьки ваші за рікою та в Єгипті, а служіть Господу. ¹⁵ Якщо ж не угодно вам служити Господу, то оберіть собі нині, кому служити, чи богам, яким служили батьки ваші, коли були за рікою, або богам аморреян, у землі яких живете; а я і дім мій будемо служити Господу, [тому що Він святий]. ¹⁶ І відповів народ і сказав: ні, не буде того, щоб ми залишили Господа і стали служити іншим богам! ¹⁷ Бо Господь — Бог наш, Він вивів нас і батьків наших із землі Єгипетської, з дому рабства, і творив перед очима нашими великі знамення й оберігав нас на всіх путях, якими ми йшли, і серед усіх народів, через які ми проходили. ¹⁸ Господь прогнав від нас усі народи й аморреян, які жили в цій землі. Тому і ми будемо служити Господу, бо Він — Бог наш. ¹⁹ Ісус сказав народу: не зможете служити Господу [Богу], бо Він Бог святий, Бог ревнитель, не потерпить беззаконня вашого і гріхів ваших. ²⁰ Якщо ви залишите Господа і будете служити чужим богам, то Він наведе на вас зло і знищить вас, після того як благодіяв вам. ²¹ І сказав народ Ісусові: ні, ми Господу будемо служити. ²² Ісус сказав народу: ви свідки за себе, що ви обрали собі Господа — служити Йому? Вони відповіли: свідки. ²³ Отже, відкиньте чужих богів, які у вас, і наверніть серце своє до Господа Бога Ізраїлевого. ²⁴ Народ сказав Ісусові: Господу Богу нашому будемо служити і голос Його будемо слухати. ²⁵ І уклав Ісус з народом завіт у той день і дав йому постанови і закон у Сихемі [перед скинією Господа Бога Ізраїлевого]. ²⁶ І вписав Ісус слова ці в книгу закону Божого, і взяв великий камінь і поклав його там під дубом, що біля святилища Господнього. ²⁷ І сказав Ісус усьому народові: ось камінь цей буде нам свідком, бо він чув усі слова Господа, які Він промовляв нам [сьогодні]; він нехай буде свідком проти вас [у майбутні дні], щоб ви не сказали неправди перед [Господом] Богом вашим. ²⁸ І відпустив Ісус народ, кожного у свій наділ.

²⁹ Після цього помер Ісус, син Навина, раб Господній, будучи ста десяти років. ³⁰ І поховали його в землі його наділу у Фамнаф-Сараі, що на горі Єфремовій, на північ від гори Гааша. [І поклали там з ним у гробі, в якому поховали його, кам’яні ножі, якими Ісус обрізав синів Ізраїлевих у Галгалі, коли вивів їх з Єгипту, як повелів Господь; і вони там навіть до цього дня.] ³¹ І служив Ізраїль Господу в усі дні Ісуса і в усі дні старійшин, життя яких продовжилося після Ісуса і які бачили всі діла Господа, які Він сотворив для Ізраїлю. ³² І кістки Йосифа, які винесли сини Ізраїлеві з Єгипту, поховали в Сихемі, на ділянці поля, яке купив Яків у синів Еммора, батька Сихемового, за сто монет і яке дісталося в наділ синам Йосифовим. ³³ [Після цього] помер і Єлеазар, син Аарона [первосвященик], і поховали його на пагорбі Финеєса, сина його, який дали йому на горі Єфремовій. ³⁴ [У той день сини Ізраїлеві, взявши ковчег Божий, носили з собою, і Финеєс був священиком замість Єлеазара, батька свого, доки не помер і не був похований у місті своєму Гаваафі. ³⁵ І сини Ізраїлеві пішли кожен у своє місце й у своє місто. ³⁶ І стали сини Ізраїлеві служити Астарті й Астарофу і богам навколишніх народів; і віддав їх Господь у руки Еглона, царя Моавитського, і він володів ними вісімнадцять років.]

Глава: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34

Глава 1

¹ Це є слова, які говорив Мойсей усім ізраїльтянам за Йорданом у пустелі на рівнині навпроти Суфа, між Фараном і Тофелом, і Лаваном, і Асирофом, і Дизагавом, ² на відстані одинадцяти днів путі від Хорива, по дорозі від гори Сеїр до Кадес-Варні. ³ Сорокового року, одинадцятого місяця, у перший [день] місяця говорив Мойсей [усім] синам Ізраїлевим усе, що заповів йому Господь про них. ⁴ Після вбивства ним Сигона, царя Аморрейського, який жив у Есевоні, і Ога, царя Васанського, який жив у Аштерофі в Едреї, ⁵ за Йорданом, у землі Моавитській, почав Мойсей пояснювати закон цей і сказав: ⁶ Господь, Бог наш, говорив нам у Хориві і сказав: «досить вам жити на горі цій! ⁷ поверніться, вирушайте в путь і підіть на гору аморреїв і до всіх сусідів їх, на рівнину, на гору, на низькі місця і на південний край і до берегів моря, у землю Ханаанську і до Ливану, навіть до ріки великої, ріки Євфрату; ⁸ ось, Я даю вам землю цю, підіть, візьміть у спадщину землю, яку Господь із клятвою обіцяв дати батькам вашим, Аврааму, Ісааку і Якову, їм і нащадкам їхнім». ⁹ І я сказав вам у той час: не можу один водити вас; ¹⁰ Господь, Бог ваш, розмножив вас, і ось, ви нині численні, як зірки небесні; ¹¹ Господь, Бог отців ваших, нехай розмножить вас у тисячу разів проти того, скільки вас тепер, і хай благословить вас, як Він говорив вам: ¹² як же мені одному носити тяготи ваші, тягарі ваші і суперечки ваші? ¹³ оберіть собі в колінах ваших мужів мудрих, розумних і випробуваних, і я поставлю їх начальниками вашими. ¹⁴ Ви відповіли мені і сказали: добру справу ти наказуєш зробити. ¹⁵ І взяв я старійшин із колін ваших, мужів мудрих, [розумних] і випробуваних, і зробив їх начальниками над вами, тисячоначальниками, стоначальниками, п’ятдесятиначальниками, десятиначальниками і наглядачами за колінами вашими. ¹⁶ І дав я повеління суддям вашим у той час, говорячи: вислуховуйте братів ваших і судіть справедливо, як брата з братом, так і прибулого його; ¹⁷ не розрізняйте осіб на суді, як малого, так і великого вислуховуйте: не бійтеся лиця людського, тому що суд — справа Божа. ¹⁸ І дав я вам у той час повеління про все, що слід вам робити. ¹⁹ І вирушили ми від Хорива, і йшли по всій цій великій і страшній пустелі, яку ви бачили, по шляху до гори Аморрейської, як повелів Господь, Бог наш, і прийшли в Кадес-Варні. ²⁰ І сказав я вам: ви прийшли до гори Аморрейської, яку Господь, Бог наш, дає нам; ²¹ ось, Господь, Бог твій, віддає тобі землю цю, йди, візьми її у володіння, як говорив тобі Господь, Бог батьків твоїх, не бійся і не жахайся. ²² Але ви усі підійшли до мене і сказали: пошлемо перед собою людей, щоб вони дослідили нам землю і принесли нам звістку про дорогу, по якій іти нам, і про міста, в які йти нам. ²³ Слово це мені сподобалося, і я взяв з вас дванадцять мужів, по одній людині від [кожного] коліна. ²⁴ Вони пішли, зійшли на гору і дійшли до долини Есхол, і оглянули її; ²⁵ і взяли в руки свої плоди землі і доставили нам, і принесли нам звістку і сказали: добра земля, яку Господь, Бог наш, дає нам. ²⁶ Але ви не захотіли йти і стали проти веління Господа, Бога вашого, ²⁷ і нарікали в наметах ваших і говорили: Господь, з ненависти до нас, вивів нас із землі Єгипетської, щоб віддати нас у руки аморреїв і знищити нас; ²⁸ куди ми підемо? брати наші розслабили серце наше, говорячи: народ той більший, [численніший] і вищій за нас, міста там великі і з укріпленнями до небес, та й синів Енакових бачили ми там. ²⁹ І я сказав вам: не страшіться і не бійтеся їх; ³⁰ Господь, Бог ваш, іде перед вами; Він буде боротися за вас, як Він зробив з вами в Єгипті, перед очима вашими, ³¹ і в пустелі цій, де, як ти бачив, Господь, Бог твій, носив тебе, як людина носить сина свого, на всьому шляху, яким ви проходили, до приходу вашого на це місце. ³² Але і при цьому ви не вірили Господу, Богу вашому, ³³ Який ішов перед вами шляхом — шукати вам місце, де зупинитися вам, вночі у вогні, щоб указувати вам дорогу, по якій іти, а вдень у хмарі. ³⁴ І Господь [Бог] почув слова ваші, і розгнівався, і поклявся, говорячи: ³⁵ ніхто з людей цих, з цього злого роду, не побачить доброї землі, яку Я клявся дати батькам вашим; ³⁶ тільки Халев, син Ієфонніїн, побачить її; йому дам Я землю, по якій він проходив, і синам його, за те, що він підкорився Господу. ³⁷ І на мене прогнівався Господь за вас, говорячи: і ти не ввійдеш туди; ³⁸ Ісус, син Навина, який при тобі, він увійде туди; його утверди, тому що він введе Ізраїля у володіння нею; ³⁹ діти ваші, про яких ви говорили, що вони дістануться у здобич ворогам, і сини ваші, які не знають нині ні добра ні зла, вони ввійдуть туди, їм дам її, і вони оволодіють нею; ⁴⁰ а ви поверніться і рушайте в пустелю по дорозі до Червоного моря. ⁴¹ І ви відповіли тоді і сказали мені: згрішили ми перед Господом, [Богом нашим,] підемо й будемо воювати, як повелів нам Господь, Бог наш. І підперезалися ви, кожен військовою зброєю своєю, і нерозсудливо зважилися зійти на гору. ⁴² Але Господь сказав мені: скажи їм: не піднімайтесь і не воюйте, тому що немає Мене серед вас, щоб не уразили вас вороги ваші. ⁴³ І я говорив вам, але ви не послухали і стали проти веління Господнього і з упертості своєї зійшли на гору. ⁴⁴ І виступив проти вас Аморрей, який жив на горі тій, і переслідували вас так, як роблять бджоли, й уражали вас на Сеїрі до самої Хорми. ⁴⁵ І повернулися ви і плакали перед Господом: але Господь не почув волання вашого і не послухав вас. ⁴⁶ І пробули ви в Кадесі багато часу, скільки часу ви там були.

Глава 2

¹ І повернули ми і вирушили в пустелю до Червоного моря, як говорив мені Господь, і багато часу ходили навколо гори Сеїра. ² І сказав мені Господь, говорячи: ³ досить вам ходити навколо цієї гори, поверніть на північ; ⁴ і народу дай повеління і скажи: ви будете проходити межі братів ваших, синів Ісавових, які живуть на Сеїрі, і вони убояться вас; але остерігайтеся ⁵ починати з ними війну, бо Я не дам вам землі їх ні на стопу ноги, тому що гору Сеїр Я дав у володіння Ісаву; ⁶ їжу купуйте в них за срібло і їжте; і воду купуйте в них за срібло і пийте; ⁷ бо Господь, Бог твій, благословив тебе у всякій справі рук твоїх, був покровителем тобі під час подорожі твоєї по великій [і страшній] пустелі цій; ось, сорок років Господь, Бог твій, з тобою; ти ні в чому не терпів нестачі. ⁸ І йшли ми повз братів наших, синів Ісавових, які живуть на Сеїрі, шляхом рівнини, від Елафа й Ецион-Гавера, і повернули, і йшли до пустелі Моава. ⁹ І сказав мені Господь: не вступай у ворожнечу з Моавом і не починай з ними війни; бо Я не дам тобі нічого від землі його у володіння, тому що Ар віддав Я у володіння синам Лотовим; ¹⁰ раніше жили там емими, народ великий, численний і високий, як сини Енакові, ¹¹ і вони вважалися між рефаїмами, як сини Енакові; моавитяни ж називають їх емимами; ¹² а на Сеїрі жили колись хорреї; але сини Ісавові прогнали їх і знищили їх від лиця свого й оселилися замість них — так, як вчинив Ізраїль із землею спадщини своєї, яку дав їм Господь; ¹³ отже, встаньте і пройдіть долину Заред. І пройшли ми долину Заред. ¹⁴ З тих пір, як ми пішли в Кадес-Варні і як пройшли долину Заред, минуло тридцять вісім років, і в нас перевівся з середовища стану весь рід, що ходить на війну, як клявся їм Господь [Бог]; ¹⁵ та й рука Господня була на них, щоб винищувати їх із середовища стану, поки не вимерли. ¹⁶ Коли ж перевелися всі, що ходять на війну, і вимерли із середовища народу, ¹⁷ тоді сказав мені Господь, говорячи: ¹⁸ ти проходиш нині повз межі Моава, мимо Ара, ¹⁹ і наблизився до аммонитян; не вступай з ними у ворожнечу, і не починай з ними війни, бо Я не дам тобі нічого від землі синів Аммонових у володіння, бо Я віддав її в володіння синам Лотовим; ²⁰ і вона вважалася землею рефаїмів; раніше жили на ній рефаїми; аммонитяни ж називають їх замзумимами; ²¹ народ великий, численний і високий, як сини Енакові, і знищив їх Господь перед лицем їх, і вигнали вони їх і оселилися на місці їхньому, ²² як Він зробив для синів Ісавових, які живуть на Сеїрі, знищивши перед лицем їх хорреїв, і вони вигнали їх, і оселилися на місці їх, і живуть до цього дня; ²³ і аввеїв, які жили в селищах до самої Гази, Кафторими, що вийшли з Кафтора, знищили й оселилися на місці їх. ²⁴ Встаньте, рушайте і перейдіть потік Арнон; ось, Я віддаю в руки твої Сигона, царя Есевонського, аморреянина, і землю його; починай оволодівати нею, і веди з ним війну; ²⁵ з цього дня Я почну поширювати страх і жах перед тобою на народи під усім небом; ті, які почують про тебе, затремтять і жахнуться тебе. ²⁶ І послав я послів з пустелі Кедемоф до Сигона, царя Есевонського, зі словами мирними, щоб сказати: ²⁷ дозволь пройти мені землею твоєю; я піду дорогою, не зійду ні праворуч, ні ліворуч; ²⁸ їжу продавай мені за срібло, і я буду їсти, і воду для пиття давай мені за срібло, і я буду пити, тільки ногами моїми пройду ²⁹ так, як зробили мені сини Ісава, які живуть на Сеїрі, і моавитяни, які живуть в Арі, доки не перейду через Йордан у землю, яку Господь, Бог наш, дає нам. ³⁰ Але Сигон, цар Есевонський, не погодився дозволити пройти нам через свою землю, тому що Господь, Бог твій, озлобив дух його і серце його зробив упертим, щоб віддати його в руку твою, як це видно нині. ³¹ І сказав мені Господь: ось, Я починаю віддавати тобі Сигона [царя Есевонського, аморреянина,] і землю його; починай оволодівати землею його. ³² І Сигон [цар Есевонський] із усім народом своїм виступив проти нас на бій до Яаца; ³³ і віддав його Господь, Бог наш, [у руки наші,] і ми подолали його і синів його і весь народ його, ³⁴ і взяли в той час усі міста його, і віддали закляттю всі міста, чоловіків і жінок і дітей, не залишили нікого в живих; ³⁵ тільки взяли ми собі у здобич худобу їхню і захоплене у взятих нами містах. ³⁶ Від Ароера, що на березі потоку Арнона, і від міста, що на долині, до [гори] Галаада не було міста, яке було б неприступним для нас: усе віддав Господь, Бог наш, [у руки наші]. ³⁷ Тільки до землі аммонитян ти не підходив, ні до місць [що лежать] біля потоку Іавока, ні до міст [які] на горі, ні до усього, до чого не повелів [нам] Господь, Бог наш.

Глава 3

¹ І повернули ми звідти, і йшли до Васана, і виступив проти нас на війну Ог, цар Васанський, з усім народом своїм, при Едреї. ² І сказав мені Господь: не бійся його, тому що Я віддам у руку твою його, і весь народ його, і всю землю його, і ти вчиниш з ним так, як вчинив із Сигоном, царем Аморрейським, який жив у Есевоні ³ І віддав Господь, Бог наш, у руки наші й Ога, царя Васанського, і весь народ його; і ми подолали його, так що нікого не залишилося в нього в живих; ⁴ і взяли ми в той час усі міста його; не було міста, яке ми не взяли б у них: шістдесят міст, усю область Аргов, царство Ога Васанського; ⁵ усі ці міста укріплені були високими стінами, воротами і запорами, крім міст неукріплених, дуже багатьох; ⁶ і піддали ми їх закляттю, як вчинили із Сигоном, царем Есевонським, піддавши закляттю всяке місто з чоловіками, жінками і дітьми; ⁷ але вся худоба і захоплене в містах взяли собі у здобич. ⁸ І взяли ми в той час з руки двох царів аморрейських землю цю, яка по цю сторону Йордану, від потоку Арнона до гори Ермона, — ⁹ сидоняни Ермон називають Сирионом, а аморреї називають його Сениром, — ¹⁰ усі міста на рівнині, весь Галаад і весь Васан до Салхи та Едреї, міста? царства Ога Васанського; ¹¹ бо тільки Ог, цар Васанський, залишався з рефаїмів. Ось, одр його, одр залізний, і тепер у Равві, у синів Аммонових: довжина його дев’ять ліктів, а ширина його чотири лікті, ліктів чоловічих. ¹² Землю цю взяли ми в той час, починаючи від Ароера, що біля потоку Арнона; і половину гори Галаада з містами її віддав я коліну Рувимовому і Гадовому; ¹³ а залишок Галаада і весь Васан, царство Ога, віддав я половині коліна Манассіїного, всю область Аргов з усім Васаном. [Вона називається землею рефаїмів.] ¹⁴ Яїр, син Манассіїн, узяв усю область Аргов, до меж Гесурських і Маахських, і назвав Васан, за іменем своїм, селищами Яїровими, що і донині; ¹⁵ Махиру дав я Галаад; ¹⁶ а коліну Рувимовому і Гадовому дав від Галаада до потоку Арнона, землю між потоком і межею, до потоку Іавока, межі синів Аммонових, ¹⁷ також рівнину і Йордан, який є і межа, від Киннерефа до моря рівнини, моря Солоного, біля підошви гори Фасги на схід. ¹⁸ І дав я вам у той час повеління, говорячи: Господь, Бог ваш, дав вам землю цю у володіння; усі здатні до війни, озброївшись, ідіть попереду братів ваших, синів Ізраїлевих; ¹⁹ тільки дружини ваші і діти ваші і худоба ваша [бо я знаю, що худоби у вас багато,] нехай залишаться в містах ваших, які я дав вам, ²⁰ доки Господь [Бог] не дасть спокою братам вашим, як вам, і доки й вони не одержать у володіння землю, яку Господь, Бог ваш, дає їм за Йорданом; тоді поверніться кожен у своє володіння, яке я дав вам. ²¹ І Ісусові заповів я в той час, говорячи: очі твої бачили усе, що зробив Господь, Бог ваш, із двома царями цими; те саме зробить Господь із усіма царствами, які ти будеш проходити; ²² не бійтеся їх, бо Господь, Бог ваш, Сам воює за вас. ²³ І молився я Господу в той час, говорячи: ²⁴ Владико Господи, Ти почав показувати рабові Твоєму велич Твою [і силу Твою, ] і міцну руку Твою [і могутність]; бо який бог є на небі, або на землі, який міг би робити такі справи, як Твої, і з могутністю такою, як Твоя? ²⁵ дай мені перейти і побачити ту добру землю, яка за Йорданом, і ту чудову гору і Ливан. ²⁶ Але Господь гнівався на мене за вас і не послухав мене, і сказав мені Господь: досить тобі, надалі не говори Мені більше про це; ²⁷ зійди на вершину Фасги і подивись очима твоїми до моря і на північ, і на південь і на схід, і подивися очима твоїми, тому що ти не перейдеш за Йордан цей; ²⁸ і дай настанови Ісусові, й укріпи його, й утверди його; тому що він буде передувати народу цьому і він розділить їм на наділи [усю] землю, на яку ти подивишся. ²⁹ І зупинилися ми в долині, навпроти Беф-Фегора.

Глава 4

¹ Отже, Ізраїлю: слухай постанови і закони, які Я [сьогодні] навчаю вас виконувати, щоб ви були живі [і розмножилися], і пішли й успадкували ту землю, яку Господь, Бог батьків ваших, дає вам [у спадок]; ² не додавайте до того, що Я заповідаю вам, і не вкорочуйте від того; зберігайте заповіді Господа, Бога нашого, які Я вам [сьогодні] заповідаю. ³ Очі ваші бачили [все], що зробив Господь [Бог наш] з Ваал-Фегором; усяку людину, яка пішла за Ваал-Фегором, знищив Господь, Бог твій, із середовища твого; ⁴ а ви, що приліпилися до Господа, Бога вашого, живі всі донині. ⁵ Ось, я навчив вас постанов і законів, як повелів мені Господь, Бог мій, щоб ви так чинили в тій землі, в яку ви вступаєте, щоб оволодіти нею; ⁶ отже, зберігайте і виконуйте їх, бо в цьому мудрість ваша і розум ваш перед очима народів, які, почувши про всі ці настанови, скажуть: тільки цей великий народ розумний. ⁷ Бо чи є який великий народ, до якого боги його були б такими близькими, як близький до нас Господь, Бог наш, коли тільки прикличемо Його? ⁸ і чи є який великий народ, у якого були б такі справедливі постанови і закони, як весь закон цей, який я пропоную вам сьогодні? ⁹ Тільки пильнуй і добре бережи душу твою, щоб тобі не забути тих діл, які бачили очі твої, і щоб вони не виходили з серця твого в усі дні життя твого; і передай це синам твоїм і синам синів твоїх, — ¹⁰ про той день, коли ти стояв перед Господом, Богом твоїм, при Хориві, [в день зібрання,] і коли сказав Господь мені: збери до Мене народ, і Я сповіщу йому слова Мої, з яких вони навчаться боятися Мене в усі дні життя свого на землі і навчать синів своїх. ¹¹ Ви наблизилися і стали під горою, і гора горіла вогнем до самих небес, і були темрява, хмара і морок. ¹² І говорив Господь Бог до вас [на горі] з середовища полум’я; глас слів [Його] ви чули, але образа не бачили, а тільки глас; ¹³ і оголосив Він вам завіт Свій, який повелів вам виконувати, десятислів’я, і написав його на двох кам’яних скрижалях; ¹⁴ і повелів мені Господь у той час навчити вас постанов і законів, щоб ви виконували їх у тій землі, в яку ви входите, щоб оволодіти нею. ¹⁵ Твердо дотримуйте в душах ваших, що ви не бачили ніякого образа в той день, коли промовляв до вас Господь на [горі] Хориві з середовища вогню, ¹⁶ щоб ви не розбестилися і не зробили собі статуй, зображень якого-небудь кумира, що представляють чоловіка або жінку, ¹⁷ зображення якої-небудь худоби, що на землі, зображення якого-небудь птаха крилатого, який літає під небесами, ¹⁸ зображення якого-небудь [гада,] що плазує по землі, зображення якої-небудь риби, що у водах нижче землі; ¹⁹ і щоб ти, глянувши на небо і побачивши сонце, місяць і зірки [й] усе воїнство небесне, не спокусився і не поклонився їм і не служив їм, оскільки Господь, Бог твій, віддав їх усім народам під усім небом. ²⁰ А вас узяв Господь [Бог] і вивів вас із печі залізної, з Єгипту, щоб ви були народом Його наділу, як це нині видно. ²¹ І Господь [Бог] прогнівався на мене за вас, і клявся, що я не перейду за Йордан і не ввійду в ту добру землю, яку Господь, Бог твій, дає тобі в наділ; ²² я помру в цій землі, не перейшовши за Йордан, а ви перейдете й оволодієте тою доброю землею. ²³ Бережіться, щоб не забули ви завіту Господа, Бога вашого, який Він склав з вами, і щоб не робити собі ідолів, які зображають що-небудь, як повелів тобі Господь, Бог твій; ²⁴ бо Господь, Бог твій, є вогонь, що поїдає, Бог ревнитель. ²⁵ Якщо ж народяться у тебе сини і сини у синів [твоїх], і, довго живучи на землі, ви розбеститеся і зробите ідола, що зображає що-небудь, і зробите зло це перед очима Господа, Бога вашого, і роздратуєте Його, ²⁶ то засвідчую вам сьогодні небом і землею, що незабаром втратите землю, для успадкування якої ви переходите за Йордан; не пробудете багато часу на ній, але загинете; ²⁷ і розсіє вас Господь по [усіх] народах, і залишитеся в малому числі між народами, до яких відведе вас Господь; ²⁸ і будете там служити [іншим] богам, зробленим руками людськими з дерева і каменю, які не бачать і не чують, і не їдять і не нюхають. ²⁹ Але коли ти шукатимеш там Господа, Бога твого, то знайдеш [Його], якщо будеш шукати Його всім серцем твоїм і всією душею твоєю. ³⁰ Коли ти будеш у скорботі, і коли все це осягне тебе впродовж часу, то звернешся до Господа, Бога твого, і послухаєш гласу Його. ³¹ Господь, Бог твій, є Бог [благий і] милосердий; Він не залишить тебе і не погубить тебе, і не забуде завіту з батьками твоїми, який Він клятвою утвердив їм. ³² Бо запитай у часів минулих, що були раніше тебе, з того дня, в який створив Бог людину на землі, і від краю неба до краю неба: чи бувало що-небудь таке, як ця велика справа, або чи чули щось подібне до цього? ³³ чи чув [який] народ глас Бога [живого], Який говорить із середовища вогню, і залишився живим, як чув ти? ³⁴ або чи намагався який бог піти, взяти собі народ із середовища іншого народу покараннями, знаменнями і чудесами, і війною, і рукою міцною, і силою великою, і великими жахами, як зробив для вас Господь, Бог ваш, у Єгипті перед очима твоїми? ³⁵ Тобі дано бачити це, щоб ти знав, що тільки Господь [Бог твій] є Бог, [і] немає іншого, крім Нього; ³⁶ з неба дав Він чути тобі глас Свій, щоб навчити тебе, і на землі показав тобі великий вогонь Свій, і ти чув слова Його із середовища вогню; ³⁷ і тому що Він полюбив батьків твоїх і обрав [вас,] нащадків їхніх після них, то і вивів тебе Сам великою силою Своєю з Єгипту, ³⁸ щоб прогнати від лиця твого народи, які більші і сильніші за тебе, і ввести тебе і дати тобі землю їхню в наділ, як це нині видно. ³⁹ Отже, знай нині і поклади на серце твоє, що Господь [Бог твій] є Бог на небі вгорі і на землі внизу, [і] немає ще [крім Нього]; ⁴⁰ і зберігай постанови Його і заповіді Його, які я заповідаю тобі нині, щоб добре було тобі і синам твоїм після тебе, і щоб ти багато часу прожив на тій землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі назавжди.

⁴¹ Тоді відокремив Мойсей три міста по цей бік Йордану на схід сонця, ⁴² щоб тікав туди убивця, який уб’є ближнього свого без наміру, не бувши ворогом його ні вчора, ні третього дня, і щоб, утікши в одне з цих міст, залишився живим: ⁴³ Бецер у пустелі, на рівнині в коліні Рувимовому, і Рамоф у Галааді в коліні Гадовому, і Голан у Васані в коліні Манассіїному.

⁴⁴ Ось закон, який запропонував Мойсей синам Ізраїлевим; ⁴⁵ ось повеління, постанови й устави, які проголосив Мойсей синам Ізраїлевим [у пустелі], після виходу їх з Єгипту, ⁴⁶ за Йорданом, у долині навпроти Беф-Фегора, в землі Сигона, царя Аморрейського, що жив у Есевоні, якого подолав Мойсей із синами Ізраїлевими, після виходу їх з Єгипту. ⁴⁷ І оволоділи вони землею його і землею Ога, царя Васанського, двох царів аморрейських, що за Йорданом на схід сонця, ⁴⁸ починаючи від Ароера, що лежить на березі потоку Арнона, до гори Сиону, вона ж Ермон, ⁴⁹ і всією рівниною по цей бік Йордану на схід, до самого моря рівнини біля підошви Фасги.

Глава 5

¹ І скликав Мойсей увесь Ізраїль і сказав їм: слухай, Ізраїлю, постанови і закони, які я проголошу сьогодні у вуха ваші, і вивчіть їх і намагайтеся виконувати їх. ² Господь, Бог наш, уклав з нами завіт на Хориві; ³ не з батьками нашими уклав Господь завіт цей, але з нами, які тут сьогодні усі живі. ⁴ Лицем до лиця говорив Господь з вами на горі із середовища вогню; ⁵ я ж стояв між Господом і між вами в той час, щоб переказувати вам слово Господа, бо ви боялися вогню і не піднімалися на гору. Він тоді сказав:

⁶ Я Господь, Бог твій, Який вивів тебе з землі Єгипетської, з дому рабства; ⁷ нехай не буде в тебе інших богів перед лицем Моїм.

⁸ Не роби собі ідола і ніякого зображення того, що на небі вгорі і що на землі внизу, і що у водах нижче землі, ⁹ не поклоняйся їм і не служи їм; тому що Я Господь, Бог твій, Бог ревнитель, Той, що карає за провину батьків дітей до третього і четвертого роду, які ненавидять Мене, ¹⁰ і Той, що творить милість до тисячі родів тих, що люблять Мене і дотримують заповідей Моїх.

¹¹ Не вживай імені Господа, Бога твого, марно; тому що не залишить Господь [Бог твій] без покарання того, хто вживає ім’я Його марно.

¹² Пильнуй день суботній, щоб свято зберігати його, як заповів тобі Господь, Бог твій; ¹³ шість днів працюй і роби всякі діла твої, ¹⁴ а день сьомий — субота Господу, Богу твоєму. Не роби [в ньому] ніякої справи, ні ти, ні син твій, ні дочка твоя, ні раб твій, ні раба твоя, ні віл твій, ні осел твій, ні всяка худоба твоя, ні прибулець твій, який у тебе, щоб відпочив раб твій, і раба твоя [і осел твій,] як і ти; ¹⁵ і пам’ятай, що [ти] був рабом у землі Єгипетській, але Господь, Бог твій, вивів тебе звідти рукою міцною і силою великою, тому і повелів тобі Господь, Бог твій, дотримувати дня суботнього [і свято зберігати його].

¹⁶ Шануй батька твого і матір твою, як повелів тобі Господь, Бог твій, щоб продовжилися дні твої, і щоб добре тобі було на тій землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі.

¹⁷ Не вбивай.

¹⁸ Не перелюбствуй.

¹⁹ Не кради.

²⁰ Не лжесвідчи на ближнього твого.

²¹ Не бажай дружини ближнього твого і не бажай дому ближнього твого, ні поля його, ні раба його, ні рабині його, ні вола його, ні осла його, [ні всякої худоби його,] ні всього, що є у ближнього твого.

²² Слова ці проголосив Господь до всього зібрання вашого на горі із середовища вогню, хмари і мороку [і бурі] гучноголосо, і більше не говорив, і написав їх на двох кам’яних скрижалях, і дав їх мені. ²³ І коли ви почули голос із середовища мороку, і гора горіла вогнем, то ви підійшли до мене, усі начальники колін ваших і старійшини ваші, ²⁴ і сказали: ось, показав нам Господь, Бог наш, славу Свою і велич Свою, і голос Його ми чули із середовища вогню; сьогодні бачили ми, що Бог говорить з людиною, і вона залишається живою; ²⁵ але тепер для чого нам помирати? бо цей великий вогонь спалить нас; якщо ми ще почуємо глас Господа, Бога нашого, то помремо, ²⁶ бо чи є яка плоть, яка чула б глас Бога живого, Який говорить із середовища вогню, як ми, і залишилася живою? ²⁷ приступи ти і слухай усе, що скаже [тобі] Господь, Бог наш, і ти переказуй нам усе, що буде говорити тобі Господь, Бог наш, і ми будемо слухати і виконувати. ²⁸ І Господь почув слова ваші, як ви розмовляли зі мною, і сказав мені Господь: чув Я слова народу цього, які вони говорили тобі; усе, що говорили вони, добре; ²⁹ о, якби серце їх було у них таке, щоб боятися Мене і дотримувати всіх заповідей Моїх у всі дні, щоб добре було їм і синам їхнім повік! ³⁰ піди, скажи їм: «поверніться в намети свої»; ³¹ а ти залишся тут зі Мною, і Я проголошу тобі всі заповіді і постанови і закони, яких ти повинен навчити їх, щоб вони [так] чинили на тій землі, яку Я даю їм у володіння. ³² Дивіться, чиніть так, як повелів вам Господь, Бог ваш; не ухиляйтеся ні праворуч, ні ліворуч; ³³ ходіть тією дорогою, якою повелів вам Господь, Бог ваш, щоб ви були живими, і добре було вам, і прожили багато часу на тій землі, яку одержите у володіння.

Глава 6

¹ Ось заповіді, постанови і закони, яких повелів Господь, Бог ваш, навчити вас, щоб ви чинили [так] у тій землі, в яку ви йдете, щоб оволодіти нею; ² щоб ти боявся Господа, Бога твого, і всіх постанов Його і заповідей Його, які [сьогодні] заповідаю тобі, дотримував ти і сини твої і сини синів твоїх в усі дні життя твого, щоб продовжилися дні твої. ³ Отже, слухай, Ізраїлю, і намагайся виконати це, щоб тобі добре було, і щоб ви дуже розмножилися, як Господь, Бог батьків твоїх, говорив тобі, [що Він дасть тобі] землю, де тече молоко і мед. [Це є постанови і закони, які заповів Господь Бог синам Ізраїлевим у пустелі, після виходу їх із землі Єгипетської.]

⁴ Слухай, Ізраїлю: Господь, Бог наш, Господь єдиний є; ⁵ і люби Господа, Бога твого, усім серцем твоїм, і всією душею твоєю і всіма силами твоїми. ⁶ І нехай будуть слова ці, які Я заповідаю тобі сьогодні, у серці твоєму [і в душі твоїй]; ⁷ і навчай їх дітей твоїх і говори про них, сидячи в домі твоєму і йдучи дорогою, і лягаючи і встаючи; ⁸ і нав’яжи їх в ознаку на руку твою, і нехай будуть вони пов’язкою над очима твоїми, ⁹ і напиши їх на одвірках дому твого і на воротах твоїх. ¹⁰ Коли ж введе тебе Господь, Бог твій, у ту землю, яку Він клявся батькам твоїм, Аврааму, Ісааку і Якову, дати тобі з великими і добрими містами, яких ти не будував, ¹¹ і з домами, наповненими всяким добром, яких ти не наповнював, і з колодязями, висіченими з каменю, яких ти не висікав, з виноградниками і маслинами, яких ти не садив, і будеш їсти і насичуватися, ¹² тоді бережися, щоб [не спокусилося серце твоє і] не забув ти Господа, Який вивів тебе з землі Єгипетської, з дому рабства.

¹³ Господа, Бога твого, бійся, і Йому [одному] служи, [і до Нього приліпись,] і Його ім’ям клянися. ¹⁴ Не йдіть за іншими богами, богами тих народів, які будуть навколо вас; ¹⁵ тому що Господь, Бог твій, Який посеред тебе, є Бог ревнитель; щоб не запалав гнів Господа, Бога твого, на тебе, і не знищив Він тебе з лиця землі.

¹⁶ Не спокушайте Господа, Бога вашого, як ви спокушали Його в Массі.

¹⁷ Твердо зберігайте заповіді Господа, Бога вашого, й устави Його і постанови, які Він заповів тобі; ¹⁸ і роби справедливе і добре перед очима Господа [Бога твого], щоб добре тобі було, і щоб ти ввійшов і оволодів доброю землею, яку Господь з клятвою обіцяв батькам твоїм, ¹⁹ і щоб Він прогнав усіх ворогів твоїх від лиця твого, як говорив Господь. ²⁰ Якщо запитає в тебе син твій у майбутній час, говорячи: «що означають ці устави, постанови і закони, які заповів вам Господь, Бог ваш?» ²¹ то скажи синові твоєму: «рабами були ми у фараона в Єгипті, але Господь [Бог] вивів нас з Єгипту рукою міцною [і силою великою], ²² і показав Господь [Бог] знамення і чудеса великі і кари над Єгиптом, над фараоном і над усім домом його [і над військом його] перед очима нашими; ²³ а нас вивів звідти [Господь, Бог наш,] щоб ввести нас і дати нам землю, яку [Господь, Бог наш,] клявся батькам нашим [дати нам]; ²⁴ і заповів нам Господь виконувати всі постанови ці, щоб ми боялися Господа, Бога нашого, щоб добре було нам в усі дні, щоб зберегти наше життя, як і тепер; ²⁵ і в цьому буде наша праведність, якщо ми будемо намагатися виконувати всі ці заповіді [закону] перед лицем Господа, Бога нашого, як Він заповів нам.

Глава 7

¹ Коли введе тебе Господь, Бог твій, у землю, в яку ти йдеш, щоб оволодіти нею, і прожене від лиця твого численні народи, хеттеїв, гергесеїв, хананеїв, ферезеїв, евеїв та ієвусеїв, сім народів, які численніші і сильніші за тебе, ² і видасть їх тобі Господь, Бог твій, і уразиш їх, тоді піддай їх закляттю, не вступай з ними в союз і не жалій їх; ³ і не вступай з ними у споріднення: дочки твоєї не віддавай за сина його, і дочки його не бери за сина твого; ⁴ тому що вони відвернуть синів твоїх від Мене, щоб служити іншим богам, і тоді запалає на вас гнів Господа, і Він незабаром знищить тебе. ⁵ Але вчиніть з ними так: жертовники їх зруйнуйте, стовпи їх розтрощіть, і діброви їх вирубайте, й ідолів [богів] їх спаліть вогнем; ⁶ бо ти народ святий у Господа, Бога твого: тебе обрав Господь, Бог твій, щоб ти був власним Його народом з усіх народів, які на землі. ⁷ Не тому, щоб ви були найчисленнішими за всі народи, прийняв вас Господь і обрав вас, — бо ви нечисленніші за всі народи, — ⁸ але тому, що любить вас Господь, і для того, щоб зберегти клятву, якою Він клявся батькам вашим, вивів вас Господь рукою міцною [і силою великою] і звільнив тебе з дому рабства, з руки фараона, царя Єгипетського. ⁹ Отже, знай, що Господь, Бог твій, є Бог, Бог вірний, Який зберігає завіт [Свій] і милість до тих, що люблять Його і зберігають заповіді Його до тисячі родів, ¹⁰ і відплачує ненависникам Його в особі їх, погублюючи їх; Він не забариться, ненависнику Його самому особисто віддасть.

¹¹ Отже, дотримуй заповідей і постанов і законів, які сьогодні заповідаю тобі виконувати. ¹² І якщо ви будете слухати закони ці і зберігати і виконувати їх, то Господь, Бог твій, буде зберігати завіт і милість до тебе, як Він клявся батькам твоїм, ¹³ і полюбить тебе, і благословить тебе, і розмножить тебе, і благословить плід утроби твоєї і плід землі твоєї, і хліб твій, і вино твоє, і єлей твій, народжуване від великої худоби твоєї і від отари овець твоїх, на тій землі, яку Він клявся батькам твоїм дати тобі; ¹⁴ благословенний ти будеш більше за всі народи; не буде ні неплідного, ні неплідної, ні в тебе, ні в худобі твоїй; ¹⁵ і віддалить від тебе Господь [Бог твій] усяку неміч, і ніяких лютих хвороб єгипетських, [які ти бачив і] які ти знаєш, не наведе на тебе, але наведе їх на всіх, що ненавидять тебе; ¹⁶ і знищиш усі народи, які Господь, Бог твій, дає тобі: нехай не пощадить їх око твоє; і не служи богам їх, бо це тенети для тебе. ¹⁷ Якщо скажеш у серці твоєму: «народи ці численніші за мене; як я можу вигнати їх?» ¹⁸ Не бійся їх, згадай те, що зробив Господь, Бог твій, з фараоном і всім Єгиптом, ¹⁹ ті великі випробування, які бачили очі твої, [великі] знамення, чудеса, і руку міцну і силу велику, з якими вивів тебе Господь, Бог твій; те саме зробить Господь, Бог твій, із усіма народами, яких ти боїшся; ²⁰ і шершнів нашле Господь, Бог твій, на них, доки не загинуть ті, що залишилися і сховалися від лиця твого; ²¹ не страшися їх, бо Господь, Бог твій, з тобою, Бог великий і страшний. ²² І буде Господь, Бог твій, виганяти перед тобою народи ці мало-помалу; не можеш ти знищити їх швидко, щоб [земля не стала пустою і] не примножилися проти тебе польові звірі; ²³ але видасть їх тобі Господь, Бог твій, і приведе їх у велике сум’яття, так що вони загинуть; ²⁴ і видасть царів їх у руки твої, і ти знищиш ім’я їх з піднебесної: не устоїть ніхто проти тебе, доки не викоріниш їх. ²⁵ Ідолів богів їх спаліть вогнем; не побажай взяти собі срібла або золота, що на них, щоб це не було для тебе тенетами, тому що це мерзотність для Господа, Бога твого; ²⁶ і не внось мерзотність у дім твій, щоб не підпасти під закляття, як вона; відвертайся від цього і гребуй цим, бо це закляте.

Глава 8

¹ Усі заповіді, які я заповідаю вам сьогодні, намагайтеся виконувати, щоб ви були живими і розмножилися, і пішли і заволоділи [доброю] землею, яку з клятвою обіцяв Господь [Бог] батькам вашим. ² І пам’ятай весь шлях, яким вів тебе Господь, Бог твій, по пустелі, ось уже сорок років, щоб смирити тебе, щоб випробувати тебе і дізнатися, що в серці твоєму, чи будеш зберігати заповіді Його, чи ні; ³ Він смиряв тебе, морив тебе голодом і годував тебе манною, якої не знав ти і не знали батьки твої, щоб показати тобі, що не єдиним хлібом живе людина, але всяким [словом], яке виходить з вуст Господа, живе людина; ⁴ одяг твій не старів на тобі, і нога твоя не пухла, ось уже сорок років. ⁵ І знай у серці твоєму, що Господь, Бог твій, учить тебе, як людина учить сина свого. ⁶ Отже, зберігай заповіді Господа, Бога твого, ходячи путями Його і бійся Його. ⁷ Бо Господь, Бог твій, веде тебе в землю добру, у землю, де потоки вод, джерела й озера виходять з долин і гір, ⁸ у землю, [де] пшениця, ячмінь, виноградні лози, смоковниці і гранатові дерева, у землю, де оливкові дерева і мед, ⁹ у землю, у якій без убогости будеш їсти хліб твій і ні у чому не будеш мати нестачі, у землю, в якій камені — залізо, і з гір якої будеш висікати мідь. ¹⁰ І коли будеш їсти і насичуватися, тоді благословляй Господа, Бога твого, за добру землю, яку Він дав тобі. ¹¹ Бережися, щоб ти не забув Господа, Бога твого, не дотримуючи заповідей Його, і законів Його, і постанов Його, які сьогодні заповідаю тобі. ¹² Коли будеш їсти і насичуватися, і побудуєш гарні доми і будеш жити [в них], ¹³ і коли буде в тебе багато великої і дрібної худоби, і буде багато срібла і золота, і всього в тебе буде багато, — ¹⁴ то дивися, щоб не стало гордовитим серце твоє і не забув ти Господа, Бога твого, Який вивів тебе з землі Єгипетської, з дому рабства; ¹⁵ Який провів тебе по пустелі великій і страшній, де змії, василіски, скорпіони і місця сухі, на яких немає води; Який виточив для тебе [джерело] води зі скелі гранітної, ¹⁶ насичував тебе в пустелі манною, якої [не знав ти і] не знали батьки твої, щоб смирити тебе і випробувати тебе, щоб з часом зробити тобі добро, ¹⁷ і щоб ти не сказав у серці твоєму: «моя сила і міць руки моєї придбали мені багатство це», ¹⁸ але щоб пам’ятав Господа, Бога твого, бо Він дає тобі силу здобувати багатство, щоб виконати, як нині, завіт Свій, який Він клятвою утвердив батькам твоїм. ¹⁹ Якщо ж ти забудеш Господа, Бога твого, і підеш услід богів інших, і будеш служити їм і поклонятися їм, то свідчу вам сьогодні [небом і землею], що ви загинете; ²⁰ як народи, які Господь [Бог] знищує від лиця вашого, так загинете і ви за те, що не послухаєте голосу Господа, Бога вашого.

Глава 9

¹ Слухай, Ізраїлю: ти тепер ідеш за Йордан, щоб піти оволодіти народами, більшими і сильнішими за тебе, містами великими, з укріпленнями до небес, ² народом [великим,] численним і високорослим, синами Енаковими, про яких ти знаєш і чув: «хто устоїть проти синів Енакових?» ³ Знай же нині, що Господь, Бог твій, іде перед тобою, як вогонь, що поїдає; Він буде знищувати їх і поборювати їх перед тобою, і ти проженеш їх, і погубиш їх скоро, як говорив тобі Господь. ⁴ Коли буде виганяти їх Господь, Бог твій, від лиця твого, не говори в серці твоєму, що за праведність мою привів мене Господь оволодіти цією [доброю] землею, і що за нечестя народів цих Господь виганяє їх від лиця твого; ⁵ не за праведність твою і не за правоту серця твого йдеш ти успадковувати землю їх, але за нечестя [і беззаконня] народів цих Господь, Бог твій, виганяє їх від лиця твого, і щоб виконати слово, яким клявся Господь батькам твоїм Аврааму, Ісааку та Якову; ⁶ тому знай [нині], що не за праведність твою Господь, Бог твій, дає тобі оволодіти цією доброю землею, бо ти народ жорстокосердий. ⁷ Пам’ятай, не забудь, скільки ти дратував Господа, Бога твого, у пустелі: від самого того дня, як вийшов ти з землі Єгипетської, і до самого приходу вашого на місце це ви противилися Господу. ⁸ І при Хориві ви дратували Господа, і прогнівався на вас Господь, так що хотів знищити вас, ⁹ коли я зійшов на гору, щоб прийняти скрижалі кам’яні, скрижалі завіту, який уклав Господь з вами, і пробув на горі сорок днів і сорок ночей, хліба не їв і води не пив, ¹⁰ і дав мені Господь дві скрижалі кам’яні, написані перстом Божим, а на них [написані були] усі слова, які виголосив вам Господь на горі із середовища вогню в день зібрання. ¹¹ Після закінчення ж сорока днів і сорока ночей дав мені Господь дві скрижалі кам’яні, скрижалі завіту, ¹² і сказав мені Господь: встань, піди скоріше звідси, бо розбестився народ твій, який ти вивів з Єгипту; швидко ухилилися вони від путі, яку Я заповів їм; вони зробили собі відлитого ідола. ¹³ І сказав мені Господь: [Я говорив тобі один і другий раз:] бачу Я народ цей, ось він народ жорстокосердий; ¹⁴ не утримуй Мене, і Я знищу їх, і зітру ім’я їх з піднебесної, а від тебе породжу народ, який буде [більшим,] сильнішим і численнішим за них. ¹⁵ Я обернувся і пішов з гори, гора ж горіла вогнем; дві скрижалі завіту були в обох руках моїх; ¹⁶ і бачив я, що ви згрішили проти Господа, Бога вашого, зробили собі відлитого тельця, швидко ухилилися від путі, якої [триматися] заповів вам Господь; ¹⁷ і взяв я обидві скрижалі, і кинув їх з обох рук своїх, і розбив їх перед очима вашими. ¹⁸ І [вдруге] упавши перед Господом, молився я, як раніше, сорок днів і сорок ночей, хліба не їв і води не пив, за всі гріхи ваші, якими ви згрішили, зробивши зло в очах Господа [Бога вашого] і роздратувавши Його; ¹⁹ бо я страшився гніву і лютости, якими Господь прогнівався на вас і хотів погубити вас. І послухав мене Господь і цього разу. ²⁰ І на Аарона дуже прогнівався Господь і хотів погубити його; але я молився й за Аарона в той час. ²¹ Гріх же ваш, який ви зробили, — тельця я взяв, спалив його у вогні, розбив його і всього стер до того, що він став дрібним, як порох, і я кинув порох цей у потік, що тече з гори. ²² І в Тавері, у Массі й у Киброт-Гаттааві ви роздратували Господа [Бога вашого]. ²³ І коли посилав вас Господь з Кадес-Варні, говорячи: підіть, оволодійте землею, яку Я даю вам, — то ви стали проти повеління Господа Бога вашого, і не повірили Йому, і не послухали голосу Його. ²⁴ Ви були непокірливі Господу з того самого дня, як я став знати вас. ²⁵ І впавши перед Господом, благав я сорок днів і сорок ночей, в які я молився, бо Господь хотів погубити вас; ²⁶ і молився я Господу і сказав: Владико Господи, [Царю богів,] не погубляй народу Твого і наділу Твого, який Ти визволив величчю [могутности] Твоєї, який вивів Ти з Єгипту рукою сильною [і силою Твоєю великою]; ²⁷ пом’яни рабів Твоїх, Авраама, Ісаака та Якова, [яким Ти клявся Собою]; не дивися на озлоблення народу цього і на нечестя його і на гріхи його, ²⁸ щоб [ті, що живуть] у тій землі, звідки Ти вивів нас, не сказали: «Господь не міг ввести їх у землю, яку обіцяв їм, і, ненавидячи їх, вивів Він їх, щоб умертвити їх у пустелі». ²⁹ А вони Твій народ і Твій наділ, який Ти вивів [із землі Єгипетської] силою Твоєю великою і могутністю Твоєю високою.

Глава 10

¹ У той час сказав мені Господь: витеши собі дві скрижалі кам’яні, подібні до перших, і піднімись до Мене на гору, і зроби собі дерев’яний ковчег; ² і Я напишу на скрижалях ті слова, які були на попередніх скрижалях, які ти розбив; і поклади їх у ковчег. ³ І зробив я ковчег з дерева ситим, і витесав дві кам’яні скрижалі, як попередні, і пішов на гору; і дві ці скрижалі були в руках моїх. ⁴ І написав Він на скрижалях, як написано було раніше, ті десять слів, які оголосив вам Господь на горі із середовища вогню в день зібрання, і віддав їх Господь мені. ⁵ І повернувся я, і зійшов з гори, і поклав скрижалі в ковчег, який я зробив, щоб вони були там, як повелів мені Господь. ⁶ І сини Ізраїлеві рушили з Беероф-Бене-Яакана в Мозер; там помер Аарон і похований там, і став священиком замість нього син його Єлеазар. ⁷ Звідти рушили в Гудгод, з Гудгода в Іотвафу, у землю, де потоки вод. ⁸ У той час відокремив Господь коліно Левіїне, щоб носити ковчег завіту Господнього, стояти перед Господом, служити Йому [і молитися] і благословляти ім’ям Його, як це триває до цього дня; ⁹ тому у левита немає частини і наділу з братами його: Сам Господь є наділом його, як говорив йому Господь, Бог твій. ¹⁰ І пробув я на горі, як і в попередні рази, сорок днів і сорок ночей; і послухав мене Господь і цього разу, [і] не побажав Господь погубити тебе; ¹¹ і сказав мені Господь: встань, піди в путь перед народом [цим]; нехай вони підуть і оволодіють землею, яку Я клявся батькам їхнім дати їм. ¹² Отже, Ізраїлю, чого вимагає від тебе Господь, Бог твій? Того тільки, щоб ти боявся Господа, Бога твого, ходив усіма путями Його, і любив Його, і служив Господу, Богу твоєму, від усього серця твого і від усієї душі твоєї, ¹³ щоб дотримував заповідей Господа [Бога твого] і постанов Його, які сьогодні заповідаю тобі, щоб тобі було добре. ¹⁴ Ось у Господа Бога Твого, небо і небеса небес, земля й усе, що на ній; ¹⁵ але тільки батьків твоїх прийняв Господь і полюбив їх, і обрав вас, сі?м’я їх після них, з усіх народів, як нині бачиш. ¹⁶ Отже, обріжте крайню плоть серця вашого і не будьте надалі жорстокосердими, ¹⁷ бо Господь, Бог ваш, є Бог богів і Владика владик, Бог великий, сильний і страшний, Який не дивиться на особи і не бере дарів, ¹⁸ Який дає суд сироті і вдові, і любить прибулого, і дає йому хліб і одяг. ¹⁹ Любіть і ви прибульця, тому що самі були прибульцями в землі Єгипетській. ²⁰ Господа, Бога твого, бійся [і] Йому [одному] служи, і до Нього приліпись, і Його ім’ям клянися: ²¹ Він хвала твоя і Він Бог твій, Який зробив із тобою ті великі і страшні діла, які бачили очі твої; ²² у сімдесяти [п’ятьох] душах прийшли батьки твої в Єгипет, а нині Господь Бог твій, зробив тебе численним, як зірки небесні.

Глава 11

¹ Отже, люби Господа, Бога твого, і дотримуй, що повелено Ним дотримувати, і постанови Його і закони Його і заповіді Його в усі дні. ² І згадайте нині, — бо я говорю не з синами вашими, які не знають і не бачили покарання Господа Бога вашого, — Його велич [і] Його міцну руку і велику силу Його, ³ знамення Його і діла Його, які Він зробив серед Єгипту з фараоном, царем Єгипетським, і з усією землею його, ⁴ і що Він зробив з військом єгипетським, з конями його і колісницями його, яких Він потопив у водах Червоного моря, коли вони гналися за вами, — і погубив їх Господь [Бог] навіть до цього дня; ⁵ і що Він робив для вас у пустелі, доки ви не дійшли до місця цього, ⁶ і що Він зробив з Дафаном і Авироном, синами Елиава, сина Рувимового, коли земля розверзла вуста свої і серед усього Ізраїля поглинула їх і сімейства їхні, і намети їхні, і все майно їхнє, що було в них; ⁷ бо очі ваші бачили усі великі діла Господа, які Він зробив. ⁸ Отже, дотримуйте всіх заповідей [Його], які я заповідаю вам сьогодні, щоб ви [були живі,] зміцнилися і пішли й оволоділи землею, в яку ви переходите [за Йордан], щоб оволодіти нею; ⁹ і щоб ви жили багато часу на тій землі, яку клявся Господь батькам вашим дати їм і сімені їхньому на землі, в якій тече молоко і мед. ¹⁰ Бо земля, у яку ти йдеш, щоб оволодіти нею, не така, як земля Єгипетська, з якої вийшли ви, де ти, посіявши насіння твоє, поливав [її] за допомогою ніг твоїх, як оливковий сад; ¹¹ але земля, у яку ви переходите, щоб оволодіти нею, є земля з горами і долинами, і від дощу небесного напоюється водою, — ¹² земля, про яку Господь, Бог твій, піклується: очі Господа, Бога твого, безперестанно на ній, від початку року і до кінця року. ¹³ Якщо ви будете слухати заповіді Мої, які заповідаю вам сьогодні, любити Господа, Бога вашого, і служити Йому від усього серця вашого і від усієї душі вашої, ¹⁴ то дам землі вашій дощ у свій час, ранній і пізній; і ти збереш хліб твій і вино твоє і єлей твій; ¹⁵ і дам траву на полі твоєму для худоби твоєї, і будеш їсти і насичуватися. ¹⁶ Бережіться, щоб не спокусилося серце ваше, і ви не ухилилися і не стали служити іншим богам і не поклонилися їм; ¹⁷ і тоді запалає гнів Господа на вас, і закриє Він небо, і не буде дощу, і земля не принесе плодів своїх, і ви швидко загинете на добрій землі, яку Господь дає вам. ¹⁸ Отже, покладіть ці слова Мої в серце ваше й у душу вашу, і нав’яжіть їх як ознаку на руку свою, і нехай будуть вони пов’язкою над очима вашими; ¹⁹ і навчайте їх синів своїх, говорячи про них, коли ти сидиш у домі твоєму, і коли йдеш дорогою, і коли лягаєш, і коли встаєш; ²⁰ і напиши їх на одвірках дому твого і на воротах твоїх, ²¹ щоб стільки ж багато було днів ваших і днів дітей ваших на тій землі, яку Господь клявся дати батькам вашим, скільки днів небо буде над землею. ²² Бо якщо ви будете дотримувати всіх заповідей цих, які заповідаю вам виконувати, будете любити Господа, Бога вашого, ходити всіма путями Його і приліплюватися до Нього, ²³ то прожене Господь усі народи ці від лиця вашого, і ви оволодієте народами, які більші і сильніші за вас; ²⁴ усяке місце, на яке ступить нога ваша, буде ваше; від пустелі й Ливану, від ріки, ріки Євфрату, навіть до моря західного будуть межі ваші; ²⁵ ніхто не устоїть проти вас: Господь, Бог ваш, наведе страх і трепет перед вами на всяку землю, на яку ви ступите, як Він говорив вам. ²⁶ Ось, я пропоную вам сьогодні благословення і прокляття: ²⁷ благословення, якщо послухаєте заповідей Господа, Бога вашого, які я заповідаю вам сьогодні, ²⁸ а прокляття, якщо не послухаєте заповідей Господа, Бога вашого, і ухилитеся від путі, яку заповідаю вам сьогодні, і підете вслід богів інших, яких ви не знаєте. ²⁹ Коли введе тебе Господь, Бог твій, у ту землю, у яку ти йдеш, щоб оволодіти нею, тоді проголоси благословення на горі Гаризим, а прокляття на горі Гевал: ³⁰ ось вони за Йорданом, по дорозі до заходу сонця, у землі хананеїв, що живуть на рівнині, навпроти Галгала, біля діброви Море?. ³¹ Бо ви переходите Йордан, щоб оволодіти землею, яку Господь, Бог ваш, дає вам [у наділ назавжди], й оволодієте нею і будете жити на ній. ³² Отже, намагайтеся дотримувати всіх постанов і законів [Його], які пропоную я вам сьогодні.