Автор: Адмін

* Книги Маккавейські перекладені з грець­кої, тому що в єврейському тексті їх немає.

Глава: 1 2 3 4 5 6 7

Глава 1

¹ Филопатор, довідавшись від прибулих до нього, що Антиох відняв місцевості, що були в його володінні, віддав наказ усім військам своїм, пішим і кінним, і, взявши із собою сестру свою Арсиною, вирушив у країну Рафію, де розташовані­ були станом війська Антиоха. ² Тоді такий собі Феодот наважився виконати свій задум, узяв із собою кращих з довірених йому Птоломеєм озброєних людей, і вночі проник у намет Птоломея, щоб наодинці убити його і тим запобігти війні. ³ Але його обманув Досифей, син Дримила, родом юдей, який згодом зрадив закон і відступив від батьківської ві­ри: він помістив у наметі одного не­значного чоловіка, якому і довелося прийняти призначену Птоломею смерть. ⁴ Коли ж відбулася завзята битва, і діло Антиоха перемагало, то Арсиноя, розпустивши волосся, з плачем і сльозами ходила по військах, старанно переконуючи, щоб хоробріше воювали за себе, за дітей і дружин, і обіцяючи, якщо переможуть, дати кожному по дві мини золо­та. ⁵ Отже, сталося, що супротивники уражені були у рукопашній битві, і багато хто був узятий у полон. ⁶ Досягши своєї мети, Филопатор вирішив пройти по ближніх містах, щоб підбадьорити їх. ⁷ Виконавши це і забезпечивши капища дарами, він на­дихнув мужністю підвладних йому.

⁸ Коли потім юдеї відправили до нього від ради і старійшин послів поздоровити його, піднести дари і виявити радість за те, що трапилося, то він побажав якомога швидше прийти до них. ⁹ Прибувши ж у Єрусалим, він приніс жертву великому Богу, воздав подяку, й інше виконав, що личить священному місцю; ¹⁰ і коли увійшов туди, то зачудований був величчю і красою і, дивуючись благоустрою храму, побажав уві­­йти у святилище. ¹¹ Йому сказали, що не слід цього робити, бо нікому і зі свого народу не дозволено входити туди, і навіть священикам, але тільки одному начальнику над усі­ма первосвященику, і притім один раз на рік: але він ніяк не хотів слухати. ¹² Прочитали йому закон, але і тоді не залишив він свого наміру, говорячи, що він повинен увійти: не­хай вони будуть позбавлені цієї чести, але не я. І запитував, чому, коли він входив у храм, ніхто з присутніх не заборонив йому? ¹³ І коли хтось необачно сказав, що це зле було зроблено, він відповів: але коли це вже зроблено, з якої б то не було причини, то чи не слід йому в усякому разі ввійти, хочуть вони того, чи не хочуть. ¹⁴ Тоді священики у свя­щенних одежах упали ниць і молилися великому Богу, щоб Він допоміг їм у теперішній крайності й стримав прагнення того, хто насиль­но вторгається; храм наповнився кри­­ком і сльозами, а ті, що залишалися у місті, збіглися у зніченні, думаючи, що трапилося щось надзвичайне. ¹⁵ І замкнені у своїх покоях діви вибігали з матерями і, посипаючи попелом і порохом голови, наповнювали вулиці риданнями і стогонами. ¹⁶ Інші ж у всьому вбранні,­ залишивши приготований для зустрічі шлюбний палац і належний сором, безладно бігали по місту. ¹⁷ А матері і годувальниці, залишаючи і тут і там новонароджених немовлят, одні в домах, інші — на вулицях, нестримно збігалися у всесвятійший храм. ¹⁸ Така різноманітна була молитва тих, що зібралися з нагоди святотат­ського замаху. ¹⁹ Разом з тим дея­кі з громадян набралися смі­ливости­ не допускати того, хто домагався вторг­нутися і виконати свій намір. Вони закликали, що потрібно взя­ти­ся­ за зброю і мужньо померти за за­кон отецький, і вчинили у храмі велике сум’яття: ²⁰ насилу бувши утриманими старійшинами і священиками, во­ни залишилися у тому ж моли­тов­ному стані. ²¹ Народ, як і ра­ніше, про­­­­довжував молитися.­ Навіть ста­рій­шини, які були з царем,­ багатора­зово намагалися відволікти­ гор­до­ви­тий його розум від початого наміру. ²² Але, сповнений зухвалости і все зневажаючи, він уже робив крок вперед, щоб зовсім виконати сказане раніше. ²³ Бачачи це, і ті, що були з ним, почали взивати разом з наши­ми до Вседержителя, щоб Він допоміг у теперішній ситуації і не попус­тив такого беззаконного і пихатого вчинку. ²⁴ Від сукупного, напруженого і тяжкого народного волання зчинився невимовний гомін. ²⁵ Здавалося, що не тільки люди, але і самі стіни і всі основи волали, ніби помираючи вже за осквернення священного місця.

Глава 2

¹ А первосвященик Симон, схиливши коліна перед святилищем і благоговійно простягнувши руки, творив молитву: ² «Господи, Господи, Царю небес і Владико всякого створіння, Святий у святих, Єдиноволодарю, Вседержителю! Зглянься на нас, пригноблюваних від безбож­ника і нечестивця, пихатого зухва­лістю і силою. ³ Бо Ти все створив і всім управляєш, праведний Владико: Ти судиш тих, які роблять будь-що із зухвалістю і звеличуванням себе. ⁴ Ти колись погубив тих, що чинили беззаконня, між якими були велетні, що сподівалися на силу і зухвалість, і навів на них безмірну воду. ⁵ Ти спалив вогнем і сіркою содомлян, які поводилися пихато, явно роблячи зло, і поставив їх у приклад нащадкам. ⁶ Ти зухвалого фараона, що поневолив Твій святий народ, Ізраїля, відвідав різними і багатьма карами, явив Твою владу і показав Твою велику силу. ⁷ І коли він погнався за ним, Ти потопив його з колісницями і безліччю народу в глибині моря, а тих, які надіялися на Тебе, Владику всякого створіння,­ Ти провів неушкодженими, і вони, побачивши діла руки Твоєї, величали Тебе, Вседержителя. ⁸ Ти, Царю, Який створив безмежну і незміриму землю, обрав це місто, й освятив це місце на славу Тобі, що ні в чому не маєш нестатку, і прославив його Тво­їм величним явленням, обертаючи його на славу Твого великого і достойного поклоніння імені. ⁹ З лю­бови до дому Ізраїлевого Ти обіцяв, що, коли спіткає нас нещастя й обійме пригнічення, і ми, прийшовши на місце це, помолимося, Ти почуєш молитву нашу. ¹⁰ І Ти вірний та іс­тинний, і багато разів, коли батьки наші піддавалися бідам, Ти допомагав їм у їхній скорботі і визволяв їх від великих небезпек. ¹¹ Ось і ми, Свя­тий Царю, за многі і великі гріхи наші бідуємо, віддані ворогам нашим і знемогли від скорбот. ¹² У та­кому падінні нашому, цей зухвалий нечес­тивець має намір образити це святе місце, присвячене на землі славному імені Твоєму. ¹³ Бо хоч оселя Твоя, небо небес, не­до­сяжна для людей, але Ти, благозволивши явити славу Твою народу Твоєму, Ізраїлю, освятив місце це. ¹⁴ Не мстися нам за нечистоту їхню, і не покарай нас за осквернення, щоб не марнославилися беззаконники у думках своїх і не торжествували у звеличуванні язика­ свого, говорячи: ми потоптали дім свя­тині, як потоп­туються доми скверни.­ ¹⁵ Залиши гріхи наші, відпусти не­прав­ди наші і яви милість Твою у го­­дину цю; скоро нехай випередять нас щедроти Твої; дай хвалу вустам тих, що упали духом і скрушені­ серцем; даруй нам мир». ¹⁶ Тоді всевидючий Бог і над усіма Святий у святих, почувши молитву смирення,­ уразив то­го, хто надимався насиль­ством і зух­валістю, потрясаючи його туди і сюди, як очерет вітром, так що він, лежачи нерухомим на помості і будучи розслабленим членами, не міг подати навіть голосу, покараний пра­ведним судом. ¹⁷ Тоді його друзі й охоронці, бачачи несподівану і тяж­ку страту, що спітка­ла його, і побою­ючись, щоб він не поз­­бувся жит­тя, поспіхом винесли його, будучи самі уражені надзвичайним страхом. ¹⁸ Че­­рез якийсь час, прийшовши до тями після пережитого покарання, він ніскільки не прийшов до розкаяння,­ і відійшов з жорстокими погрозами.

¹⁹ Повернувшись до Єгипту і примножуючи діла своєї злоби, він разом зі згаданими учасниками у бенкетах і друзями, які забули всяку справедливість, не тільки пересичувався незліченними соромітними ді­лами, але дійшов до такої зухвалости, що виголошував там прокляття на юдеїв, і багато друзів його, дивлячись на приклад царя, і самі йшли слідом за його бажаннями. ²⁰ Врешті він зважився привселюдно піддати ганьбі народ юдейський, і поставив на вежі свого палацу стовп, зробивши на ньому напис: «Хто не приносить жертв, тому не входити у свої священні місця; юдеїв же усіх внести в перепис простого народу і зара­хувати до рабського стану, а хто бу­де противитися, тих брати силою і по­збавляти життя; ²¹ внесених же у перепис відзначати, випалюючи їм на тілі знак Діониса — листок плюща,­ після чого відпускати їх у призначе­ний їм стан з обмеженими правами». ²² Але щоб не зробитися не­нависним для усіх, він додав у написі, що коли хто з них побажає жити за обрядами язичницькими, тим давати рівні права з олександрійськими громадянами. ²³ Тому деякі, заради права цивільного знехтувавши вітчизняне благочестя, поспіхом передалися, ні­би вони могли від майбутнього спіл­кування з царем прилучитися до ве­ликої слави. ²⁴ Але більша частина зміцнилася мужністю духу і не відпала від благочестя; вони віддавали гроші за життя своє, і безбоязно намагалися позбавитися запису, ма­ючи добру надію одержати допомогу,­ і від тих, що відпали, відверталися, вважаючи їх ворогами свого народу й уникаючи будь-якого спілкування з ними і дружнього поводження.

Глава 3

¹ Довідавшись про те, нечестивець дійшов такого шаленства, що не тільки озлобився проти юдеїв, які жили в Олександрії, але виявив жорстоку ворожість і проти тих, що жили у цілій країні, наказавши негайно зібрати всіх разом і віддати на найганебнішу смерть. ² Ко­ли готувалася ця справа, людьми, однодумними лиходійству, була розповсюджена зла чутка проти народу юдейського з приводу такого розпорядження, ніби вони ухиляються від виконання законних обов’язків. ³ Тим часом юдеї зберігали добру прихильність і незмінну вірність до царів; але вони шанували Бога, жили за Його законом і тому в деяких випадках допускали від­ступлення і відмови: з цієї причини вони і здавалися деяким ворожими; у всіх же інших людей добрим виконанням усього справедливого вони здобували благовоління. ⁴ Незважаючи на те, відомий добрий спосіб життя цього народу іноплемінники вважали за ніщо. Вони помічали тільки розбіжності у богошанувані та їжі і говорили, що ці люди не допускають спілкування у трапезі ні з царем, ні з вельможами, що вони заздрісники і великі супротивники держави, і таким чином розголошували про них навмисну хулу. ⁵ Елліни, які жили у місті і не зазнали від них ніякої образи, бачачи несподіване обурення проти цих людей і раптове їхнє скупчення, хоч не могли допомогти їм, — тому що царське було розпорядження, — однак утішали їх, обурювалися, і сподівалися, що діло переміниться: ⁶ бо не можна було нехтувати такою великою кількістю народу, ні в чому невинного. ⁷ Утім, деякі сусіди і друзі й ті, що торгували з ними, таємно приймаючи деяких з них, обіцяли допомагати їм і робити все можливе для їх захисту. ⁸ А він, звеличуючись тимчасовим благополуччям і не помишляючи про владу величного Бога, думав незмінно залишитися з тим же наміром і написав проти них такий лист: ⁹ «Цар Птоломей Филопатор жителям Єгипту і місцевим воєначальникам і воїнам — радуватися і бути здоровими. Я ж сам здоровий і справи наші благоуспішні. ¹⁰ Після походу, початого нами в Азію, який, як ви самі знаєте, несподіваною допомогою богів і нашою силою згідно з нашим наміром досяг щасливого закінчення, ми думали упорядкувати народи, які живуть у Келе-Сирії і Фінікії, не силою зброї, але поблажливістю і великим людинолюбством, охоче благодіючи їм. ¹¹ Даючи по містах багаті внески у храми, ми прийшли і в Єрусалим, маючи намір вшанувати святилище цих негідних людей, які ніколи не залишають свого безумства. ¹² Вони ж, прийнявши наше прибуття — на словах охоче, а на ділі підступно, ко­ли ми бажали ввійти у храм і вшану­вати його належними і найкращими­ дарунками, пихаті своєю давньою гордістю, заборонили нам вхід, не потерпівши від нас насильства з лю­динолюбства, яке ми маємо до всіх людей. ¹³ Явно виявивши свою воро­жість до нас, вони одні тільки з усіх народів завзято противляться царям і своїм благодійникам і не хочуть ви­конувати нічого справедливого. ¹⁴ Ми ж, зглянувшись на їхнє безумство, і тоді, коли поверталися з пере­­мо­гою, і в самому Єгипті, приймаючи­ людинолюбно всі народи, поводилися, як належало. ¹⁵ Між іншим, оголошу­ючи усім про нашу непам’ято­злоб­ність до їхніх одноплемінників, ми вирішили ввести зміни: оскільки­ во­ни служили нам на війні і зай­ма­лися дуже багатьма справами, здав­на з простоти наданими їм, то ми хо­­тіли навіть надати їм права олександрійського громадянства і зробити учасниками споконвічного жрец­тва. ¹⁶ Вони ж, сприйнявши це як супротивне для себе і, за властивим їм злим норовом відкидаючи добре і схиляючись завжди до злого,­ не тільки знехтували неоціненне право громадянства, але й гласно і негласно гребують тими деякими з них, які щиро налаштовані до нас, постійно сподіваючись, що ми внаслідок безладного способу життя їхнього скоро­ скасуємо наші установлення. ¹⁷ Тому ми, достатньо переконавшись дослідами, що вони за всякої нагоди вияв­ляють неприязні проти нас задуми, і, передбачаючи, що коли-небудь, за несподівано виниклого проти нас збурювання, ми будемо мати за собою в особі цих нечестивців — зрадників і жорстоких ворогів, ¹⁸ повелі­ваємо, як тільки буде отриманий цей лист, негайно згаданих нами людей з їхніми дружинами і дітьми, з насиллями і катуваннями закував­ши у залізні кайдани, звідусіль вислати­ до нас на смертну страту, нещадну і ганебну, гідну таких зло­вмисників. ¹⁹ Якщо вони одного разу будуть покарані, то ми сподіваємося, що у майбутньому наші державні справи набудуть довершеного благоустрою і найкращого порядку. ²⁰ Якщо ж хто сховає когось з юдеїв, від старого до дитини, не виключаючи немовлят, має бути знищеним з усім його домом найжорстокішим чином. ²¹ А хто викриє кого-небудь, той одержить маєток винного і ще дві тисячі драхм із царської скарбниці, одержить во­лю і буде вшанований. ²² Усяке місце, де буде впійманий юдей, який ховається, має бути спустошене і випалене, так щоб нікому зі смертних ні на що не було придатне на вічні часи». Такий був зміст листа.

Глава 4

¹ Скрізь, куди приходило це повеління, у язичників відбувалися­ народні бенкети з радісними вигука­ми, нібито закореніла здавна у душі ворожнеча тепер виявилася смі­ливо. ² А в юдеїв почалися безутішна скор­бота, гіркий плач і ридання; бо обпа­лювали серце стогони, що до­ли­нали з усіх боків від тих, які оп­ла­­­кували несподівану, раптово визначену їм загибель. ³ Яка область або місто, чи яке населене місце, чи які дороги не наповнювалися їхнім плачем і во­ланням? ⁴ Жорстоко і без уся­кого жа­лю влада виселяла їх усіх ра­зом з кожного міста, так що, ба­ча­­­чи­­ цю незвичайну кару, і деякі з во­­­­­ро­­­гів,­ дивлячись на загальне страж­­дан­ня і думаючи про невідому мінливість життя, оплакували найзлополучніше їхнє вигнання. ⁵ Гнали натовпами старих, вкритих сиви­нами, згорб­лених від старечої слабкости у ногах, і за вимогою насильницького виг­нан­ня безсоромно примушували їх до най­швидшого руху. ⁶ Дівчата, які тіль­ки-но з’єдналися подружнім сою­зом і ввійшли у шлюбний чертог, замість радости почали плакати, посипали попелом запашне від мастей волосся, були ведені непокритими, і замість шлюбних пісень здійма­ли загальне волання, будучи мучимими катуваннями іноплемінних. У кайданах їх відкрито з насильством тяг­­ли,­ щоб кинути у корабель. ⁷ А їхні чо­ловіки, замість вінків перев’яза­ні по­ шиях мотузками, у квітучому юнаць­кому віці, замість бенкету і насолоди молодости, проводили останні дні шлюбу у плачу, бо під ногами в себе бачили відкрите пекло. ⁸ Їх вез­ли за подобою звірів у ярмі залізних кайданів; одні прикуті були за шиї до корабельних лав, інші міцними ланцюгами прив’язані були за ноги. Крім того, накриті щільним помостом, вони відокремлені були від світ­ла, так що з усіх боків їх оточувала темрява, весь час плавання їх утримували подібно до зловмисників. ⁹ Коли ж їх привезли на місце, називане Схедія, і плавання було скінчене, як призначено було царем, тоді він наказав поставити їх перед містом на кінській арені, яка мала велику окружність і дуже зручною була для відкритої наруги на виду у всіх, хто йшов у місто і назад, вирушав усередину країни, так щоб вони ні з військом не мали спілкування, ні взагалі не були удостоєні будь-якого даху. ¹⁰ Коли це було виконано і цар почув, що одноплемінники їхні часто виходять таємно з міста оплакувати ганебну біду братів, то ду­же розгнівався, і наказав і з цими вчинити точно так само, як і з тими, щоб вони ніяк не менше отримали покарання. ¹¹ Він наказав переписати весь народ за іменами, не для тяж­кого рабського служіння, незадовго перед цим звіщеного, а для того, щоб, змучивши їх оголошеними стратами, остаточно погубити в один день. ¹² І хоч цей перепис звер­шувався з крайнім поспіхом і ревним старанням від сходу до заходження сонця, але зовсім закінчити його не могли протягом сорока днів. ¹³ Цар же, надмірно і без­перестанно віддаючись насолодам, перед усіма ідола­ми влаштовував бенкети, і ро­зу­мом, який далеко ухилився від істи­ни, і нечистими вустами сла­вословив­ тих, які глухі і не можуть говорити або надати допомогу, а на найвелич­нішого Бога вимовляв непристойне.

¹⁴ Після сказаного проміжку часу писарі донесли цареві, що вони не в змозі зробити перепис юдеїв, з причини незліченної їхньої безлічі; притому ще більша кількість їх знаходиться в областях; одні залишаються у домах, інші розсіяні по різних міс­цях, так що зробити це неможливо навіть усім властям у Єгипті. ¹⁵ Коли ж цар ще суворіше погрожував їм, припускаючи, що вони підкуплені дарами і підступно уникали покарання, тоді довелося реально переконати його у тім. Вони довели, що бракує у них і хартій, і необхідних для того письмових тростин. ¹⁶ Це була дія непереможного небесного Промислу, який допомагав юдеям.

Глава 5

¹ Тоді цар, сповнений сильного­ гніву і незмінний у своїй ненависті, покликав Ермона, який завідував слонами, і наказав наступного­ дня всіх слонів, числом п’ятсот, нагодувати ладаном у якомога більшій кількості й удосталь напоїти цільним вином, і, коли вони розлютуються від даного їм достатньо питва,­ ви­вес­ти їх на юдеїв, приречених зустріти смерть. ² Давши такий наказ, він вирушив на бенкет, запросивши особливо тих зі своїх друзів і воїнів, які ворогували­ проти юдеїв; а Ермон, який начальст­вував над слонами, у точності виконав його повеління. ³ Призначені для цього служителі пішли увечері в’язати руки нещасним й інші вживали проти них застережні заходи, думаючи, що через ніч весь народ буде остаточно знищений. ⁴ Юдеї ж, які здавалися язичникам позбавленими всякого захисту, бо звідусюди вони були стиснені тяжкими путами, при­кликали всемогутнього Господа, Який володарює над усякою владою, свого милосердого Бога і Отця, прикликали всі безперестанним воланням зі сльозами, благаючи відвернути від них нечестивий намір і спасти їх від приготованої їм смерти Своїм славним явленням.

⁵ Старанне моління їхнє зійшло на небо. Ермон, напоївши неприбор­каних слонів, після споживання ни­ми у великій кількості вина і ладану,­ вранці з’явився у палац донес­ти про це царю. ⁶ Але Бог послав цареві міцний сон, цей добрий дар, що від віку посилається Ним і вночі і вдень усім, кому Він хоче. ⁷ Божим провидінням занурений у приємний і глибокий сон, він забув про свій беззаконний намір і зовсім обманув­ся у своєму неодмінному рішенні. ⁸ Юдеї ж, позбавившись призначеної години, прославляли святого Бога свого і знову благали Благопримирителя показати гордим язич­никам силу всемогутньої правиці Своєї. ⁹ Коли минула вже половина десятої години, служитель, якому доручені були запрошення, бачачи, що запрошені вже зібралися, уві­йшов до царя будити його. Насилу розбудивши його, він оголосив, що час бенкету минає, і дав звіт у своєму­ дорученні. Повіривши йому і вирушивши пити, цар наказав тим, що прийшли на бенкет, возлягти прямо навпроти себе. ¹⁰ Коли це було виконано, він заохочував тих, що зі­б­ралися на бенкет, проводити теперішню частину бенкету в цілковитих веселощах. ¹¹ Під час тривалої бесіди, цар, покликавши Ермона, суворо і грізно запитував, з якої при­­чи­ни юдеї допущені пережити ниніш­ній день? ¹² Той заявив, що ще вночі­ виконав доручене йому, і друзі царя підтвердили це. Тоді цар, у жорстокості лютий більше, ніж Фаларис, сказав, що во­ни повинні бути вдячні­ сьогоднішньому сну: ¹³ «А ти неодмінно на завт­раш­ній день так само приготуй слонів на знищення беззаконних юдеїв». ¹⁴ Коли цар сказав це, всі присутні з задоволенням і радістю виявили йому своє схвалення, і розійшлися кожен у свій дім. Час ночі вжитий був не стільки на сон, скіль­ки на винаходження усяких наруг над уявними злочинцями. ¹⁵ Рано-вранці, лиш тільки заспівав півень, Ермон вивів звірів, і став дратувати на широкому дворі. У місті юрби на­роду зібралися на жалісне видовище, з нетерпінням очікуючи світанку. ¹⁶ Юдеї безперес­танно, томлячись духом, творили молитву з многими сльозами і плачевними піснями, і, простягаючи руки до неба, благали найвеличнішого Бога знову послати їм швидку допомогу. ¹⁷ Не поширилися ще промені сонця, і цар ще приймав своїх друзів, як постав перед ним Ермон і запрошував на вихід, доповідаючи, що все готове, чого бажав цар. ¹⁸ Вислухавши це і здивувавшись пропозиції незвичайного виходу, він зовсім про все забув, і запитував: що це за справа, яку він з таким поспіхом виконав? Було ж це дією Володаря над усім Бога, Який навів на розум його забуття про все, що він сам раніше придумав. ¹⁹ Ермон і всі друзі пояснювали, говорячи: царю! звірі і війська приготовані­ за твоїм настійним велінням. ²⁰ Він же сповнився сильного гніву за такі слова, — бо промислом Божим зруйновані були всі його замисли, — і, блискаю­чи очима, сказав з погрозою: ²¹ якби у тебе були батьки, або діти, то вони послужили б багатою їжею для диких звірів, замість безневинних юдеїв, які мені і предкам моїм зберігали незмінну і довершену вірність. Якби не прихильність моя до тебе за вихованням і не заслуги твої, то ти замість них був би по­­збавлений життя. ²² Так зустрів Ер­мон несподівану і страшну погрозу, і змінився в погляді й лиці, а кожен із друзів вийшов з невдоволенням, і всіх тих, що зібралися, відпустили кожного на свою справу.­ ²³ Коли юдеї почули про таку прихильність царя, то прославили Бога і Царя ца­рів за допомогу, отриману від Нього.

²⁴ Після таких рішень, цар знову влаштував бенкет, і запрошував віддатися веселощам. Покликавши ж Ермона, грізно сказав: скільки разів я повинен наказувати тобі, негід­ний, про одне й те саме? Озброй знову слонів на ранок для знищення юдеїв. ²⁵ Тоді родичі, що возлежали разом з ним, дивуючись непостійним його думкам, сказали: чи довго, ца­рю, ти будеш спокушати нас як неро­зумних, утретє повеліваючи знищити їх, і знову, коли дійде до справи, відміняєш і скасовуєш свої повеління? ²⁶ Від цього і місто від очікування перебуває у тривозі, наповнюється юрбами народу і часто піддається небезпеці розграбування. ²⁷ Після цього цар, зовсім, як Фаларис, спов­нившись безрозсудства і вважаючи за ніщо душевні зміни, які відбувалися у ньому на користь юдеїв, ²⁸ підтвердив найнечестивішою клят­вою, і визначив негайно послати їх у пек­ло, покалічених ногами і ступнями звірів, потім почати похід на Юдею, незабаром спустошити її вог­нем і мечем, і недоступний нам, — говорив він, — храм їхній спалити вогнем і зробити його назавжди порож­нім для всіх, хто бажає приноси­ти там жертви. ²⁹ Тоді друзі і родичі,­ дуже зраділі, розійшлися з довірою і розташували у місті в найзручніших місцях війська для варти. ³⁰ А началь­ник над слонами, привівши звірів, можна сказати, у скажений стан запашним питтям вина, приправленого ладаном, озброїв їх страшними знаряддями, і рано-вранці, коли вже незліченні юрби прямували з міста на кінську арену, прийшов він у палац і нагадав цареві про те, що належало виконати. ³¹ Цар же, сповнений сильного гніву, з нечестивим задумом, вийшов цілим походом зі звірами, бажаючи з жорстокости серця бачити власними очима жалюгідну і тяжку загибель згаданих людей. ³² Коли юдеї побачили пил, що піднімався від слонів, які виходили з воріт, і від озброєного війська, яке йшло слідом за ними, і також­ від безлічі народу, і почули виклики,­ що сильно лунали, то подумали, що настала остання хвилина їхнього жит­­тя і кінець їхнього найнещас­нішого чекання. ³³ Здійнявши плач і волання, вони цілували одне одного, обій­малися з рідними, кидаючись на шиї — батьки синам, а матері доч­кам, ³⁴ де­­які ж тримали біля грудей ново­народжених немовлят, що ссали­ ос­тан­нє молоко. ³⁵ Знаючи ж однак за­ступлення з неба, що раніше були їм, вони одностайно впали ниць, ві­дір­­вавши від грудей немовлят, ³⁶ і голос­но волали до Володаря­ над усякою владою, благаючи Його помилувати їх і явити допомогу їм, які стоять уже біля врат пекла.

Глава 6

¹ Тим часом якийсь Єлеазар, ша­­нований муж, зі священиків країни, який уже досяг старечого віку і прикрашений у житті своєму всякими чеснотами, запросив старців, які стояли навколо нього, приклика́ти святого Бога і молився так: ² «Царю всесильний, найвищий, Бо­же Вседержителю, що милостиво уп­равляєш усім створінням! споглянь, Отче, на сíм’я Авраама, на дітей ос­вяченого Якова, на народ святого наділу Твого, який подорожував у зем­лі чужій і неправедно знищується. ³ Ти фараона, колишнього володаря Єгипту, який мав безліч колісниць, звеличувався беззаконною зухваліс­тю і зарозумілими промовами, погубив з гордим його військом, потопивши у морі, а роду ізраїльському явив світло милости. ⁴ Ти жорстокого царя Ассирійського Сеннахирима, який марнославився незліченними військами, підкорив мечем усю землю і повстав на святе місто Твоє, який у гордості й зухвалості говорив хулу, скинув, явно показавши­ багатьом народам Твою силу. ⁵ Ти трьох отроків у Вавилоні, які добро­вільно віддали життя своє вогню, щоб не служити суєтним ідолам, зберіг неушкодженими до волосини, зро­сивши розпалену піч, а полум’я повернув на всіх ворогів. ⁶ Ти Даниїла,­ наклепами заздрости ввергнутого у рів на розшматування левам, вивів на світло неушкодженим; Ти, Отче, й Іону, коли він безнадійно томився у череві кита, що живе в глибині моря, неушкодженим показав усім його присним. ⁷ І нині, Ти, що пом­щаєш за образи, многомилостивий, захиснику всіх, явися скоро сущим від роду Ізраїлевого, які терплять образи від мерзенних беззаконних язичників. ⁸ Якщо ж життя наше у переселенні наповнилося нечестям, то, визволивши нас від руки ворогів, погуби нас, Господи, якою Тобі благоугодно, смертю, ⁹ нехай не славословлять марновіри суєтних ідолів за загибель улюблених Твоїх, говорячи: не визволив їх Бог їхній. ¹⁰ Ти ж, Вічний, що маєш усю силу і всяку владу, споглянь нині: ¹¹ помилуй нас, через безумне насильство беззаконних, яких позбавляють життя подібно до зловмисників. ¹² Нехай­ устрашаться тепер язичники не­пе­реможної могутности Твоєї, Преслав­ний, що володієш силою спасти рід Якова. ¹³ Благає Тебе вся без­ліч немовлят і батьки їхні зі сльозами: нехай буде явно всім язичникам, що з нами Ти, Господи, і не відвернув лиця Твого від нас; ¹⁴ вчини так, як сказав Ти, Господи, що й у землі во­рогів їхніх Ти не знехтуєш їх».

¹⁵ Тільки-но Єлеазар закінчив мо­­­­литву, як цар зі звірами і з усім страш­ним військом прийшов на арену. ¹⁶ Коли побачили його юдеї, здійняли гучне волання до неба, так що і прилеглі долини сповнилися луною, і збудили нестримне співстраждання в усьому війську. ¹⁷ Тоді великославний Вседержитель і істинний Бог, явивши святе лице Своє, відкрив небесні врата, з яких зійшли два славних і страшних ангели, видимі усім, крім юдеїв. ¹⁸ Вони стали нав­проти війська, і сповнили ворогів сум’яттям і страхом і зв’язали не­порушними путами; також і тіло ца­ря охопив трепет, і роздратовану зухвалість його охопило забуття. ¹⁹ То­­­ді слони обернулися на озброєні війська, що супроводжували їх, топтали­ їх і погубляли. ²⁰ Гнів царя пе­ре­творився на жалість і сльози про те, що перед тим він намагався виконати. ²¹ Бо, коли почув він крик юдеїв і побачив їх усіх, що схилилися на загибель, то, заплакавши, з гнівом погрожував друзям своїм і говорив: ²² ви зловживаєте владою, і перевершили за жорстокістю тира­нів, і мене самого, вашого благодійника, намагаєтеся позбавити влади і життя, замишляючи таємно некорисне для царства. ²³ Тих, які так вірно охороняли укріплення нашої країни, хто безумно зібрав сюди, ви­селивши кожного з дому? ²⁴ Тих, які здавна перевершували всі народи від­даністю нам у всьому і часто терпіли найтяжчі гноблення від людей, хто піддав настільки незаслуженій ганьбі? ²⁵ Розв’яжіть, розв’яжіть неправедні пута, відпустіть їх з миром у свої доми, випросивши прощення у тім, що раніше зроблено; звільніть синів небесного Вседер­жителя, живого Бога, Який від часів наших предків донині подавав безперервне благоденство і славу на­шому царству. ²⁶ Ось що сказав цар. У ту ж хвилину звільнені юдеї, врятувавшись від смерти, прославляли свого святого Спасителя Бога.

²⁷ Після того цар, повернувшись у місто і покликавши завідувача ви­тратами, наказав упродовж семи днів давати юдеям вино та інше потрібне для бенкету, вирішивши, щоб вони на тому ж місці, на якому очікували своєї загибелі, у повних веселощах святкували своє спасіння. ²⁸ Тоді вони, які були перед тим у нарузі і знаходилися біля пекла або краще сходили у пекло, замість гіркої і жалюгідної смерти влаштували бенкет спасіння і сповнені радос­ти розділили для возлежання місце, приготоване їм на погибель і могилу.­ ²⁹ Облишивши найжаліснішу піс­ню плачу, вони почали пісню батьків, прославляючи Спасителя Ізраїлевого і Чудотворця Бога, і відкинувши все засмучення і ридання, склали хори на знамення мирних веселощів. ³⁰ Також і цар, скликавши з цієї нагоди багатолюдний бенкет, виявляв свою вдячність небу за славне, урочисто дароване їм спасіння. ³¹ Ті ж, що прирікали їх на загибель і на їжу хижим птахам і з радістю робили їм перепис, тепер, охоплені соромом, застогнали, і зухвалість, що дихала вогнем, згасла з ганьбою. ³² А юдеї, як сказали ми, склавши згаданий хор, відправляли свято з радісними славослів’ями і псалмоспівами. ³³ Во­­ни зробили навіть громадську поста­нову, щоб у всякому поселенні їх­нь­о­му в роди і роди радісно святкувати зазначені дні, не для пиття і пересичення, але в пам’ять спасіння, що було їм від Бога. ³⁴ Потім вони стали перед царем і просили відпустити їх у доми. ³⁵ Перепис їх проходив з двадцять п’ятого дня місяця Пахона до четвертого дня місяця Епифа, протягом сорока днів; знищення­ їх призначалося від п’ятого дня місяця Епифа до сьомого, протягом трьох днів, у які славним чином явив Свою милість Владика всіх і спас їх усіх неушкоджено і цілком. ³⁶ Святкували вони, забезпечені усім від царя, до чотирнадцятого дня, в який вони і представили прохання про відпущення їх. ³⁷ Цар, призволивши їм, великодушно написав на їхню користь, за своїм підписом, таке послання до міських начальників:

Глава 7

¹ «Цар Птоломей Филопатор начальникам єгипетським і всім поставленим на посади — радуватися­ і бути здоровими. Здорові і ми і ді­­ти наші, бо великий Бог благодіє нам у справах за нашим бажанням. ² Дея­кі з друзів наших за зловмисництвом­ своїм часто представляли нам і пере­конували нас зібрати всіх юдеїв,­ які знаходяться у царстві, і замучити над­­звичайними стратами, як зрадників, ³ додаючи, що доки не буде цього зроблено, справи нашого цар­ст­ва ніколи не будуть благовпорядко­вані через ненависть, яку вони ма­ють до всіх народів. ⁴ Вони-то привели їх у кайданах насильно, як невільників, або краще, як наклепників, і без усякого розгляду і дослідження намагалися погубити їх, винаходячи­ жорстокості, лютіші на­віть за скіфсь­кі звичаї. ⁵ Ми суворо заборонили це і з благовоління, яке маємо до всіх людей, негайно дарували їм життя; а коли довідалися, що небесний Бог є вірний покров юдеїв і завжди захи­щає їх, як батько синів, ще ж взявши­ до уваги відому їхню доброзичливість до нас і до предків наших, ми справедливо звільнили їх від усякого звинувачення у чому б то не було, ⁶ і наказали всім і кожному повернутися у свої доми, так щоб ніде ніхто ні в чому не ображав їх і не докоряв у тім, що відбулося без їхньої провини. ⁷ Знайте, що коли ми почнемо проти них що-небудь лихе або взагалі образимо їх, то будемо мати проти себе не людину, але володаря над усякою владою всевишнього Бога мес­ником за діла наші в усьому і завжди неминуче. Будьте здорові».

⁸ Одержавши це послання, юдеї не поспішали негайно вирушити, але просили царя, щоб ті з роду юдейсь­кого, які самовільно залишили святого Бога і закон Божий, одержа­ли через них належне покарання, ⁹ додаючи, що ті, які переступили заради черева постанови Божест­венні, ніколи не будуть мати доброї прихильности і до правління царя. ¹⁰ Цар визнав, що вони говорять прав­ду, схвалив їх, і дав їм повноваження­ на все, щоб вони тих, що переступили закон Божий, знищили в усякому­ місці царства його безперешкодно, без особливого дозволу або нагляду царя. ¹¹ Тоді, подякувавши йому, як належало, священики і вся безліч народу заспівали «алилуя» і з радіс­тю вирушили. ¹² Усяко­го одноплемінника з тих, що ос­к­вер­нилися, якого зустрічали на шляху, вони карали й убивали у приклад іншим. ¹³ У цей день вони умертвили понад триста мужів, і торжествували з веселощами, умертвляючи нечистих. ¹⁴ Самі ж, бувши з Богом до смерти й одержавши повну радість спасіння,­ піднялися з міста, увінчані вся­ки­ми­­ запашними квітами, з веселощами і вигуками, хвала­ми і благозвуч­ними піснями, дякуючи Богу батьків, вічному Спасителю Ізраїля.

¹⁵ Прийшовши до Птолемаїди, наз­ваної за властивістю місця Родо­фором [трояндоносною], в якій за за­гальною їхньою домовленістю очікували їх кораблі сім днів, ¹⁶ вони влаштували там бенкет спасіння, бо цар щедро забезпечив їх усім, що по­трібно було кожному до прибуття у свій дім. ¹⁷ Оскільки вони добулися сюди у мирі, із пристойними подяками, то і тут також установили весело святкувати ці дні під час перебування свого. ¹⁸ Освятивши ці дні й затвердивши свою обітницю поставленням стовпа на місці бенкету,­ вони вирушили далі суходолом і мо­рем і рікою, кожен у своє житло, не­ушкоджені, вільні, у повній радості, маючи охороною царське повеління. Тоді-то придбали вони більшу, ніж раніше, силу і славу і зробилися страшними для ворогів, ні від кого ніскільки не пригноблювані у своєму володінні, ¹⁹ й усі одержали своє за описом, так що, хто мав що-небудь у себе, з величезним страхом віддавали їм, бо найбільші благодіяння явив їм найвеличніший Бог на спасіння їх. ²⁰ Благословенний Спаситель Ізраїля на вічні часи! Амінь.

* Книги Маккавейські перекладені з грець­кої, тому що в єврейському тексті їх немає.

Глава: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15

Глава 1

¹ Братам юдеям у Єгипті — радуватися; брати юдеї у Єрусалимі й у всій країні юдейській бажають щасливого миру. ² Нехай благо­діє вам Бог і нехай пом’яне завіт Свій з вірними рабами Своїми: Авраамом, Ісааком і Яковом! ³ Нехай дасть усім вам серце, щоб шанувати Його і виконувати волю Його всім серцем і всією душею! ⁴ Нехай відкриє серце ваше для закону Його і ве­лінь і дарує мир! ⁵ Нехай почують моління ваші і нехай буде милостивий до вас, і нехай не залишить вас під час біди! ⁶ Так нині тут ми молимося за вас.

⁷ У царювання Димитрія, у сто шістдесят дев’ятому році, ми, юдеї, писали до вас у скорботі і страждан­нях, які спіткали нас у ті роки, як ві­­­­дійшов Іасон і співумисники його від святої землі і царства. ⁸ Во­ни спа­лили ворота і пролили невинну кров. Тоді ми молилися Господу і були почуті, і приносили жертву і семидал, і запалювали світильники,­ і по­кладали хліби. ⁹ І нині звершуйте свя­то кущів у місяці Хас­леві.

¹⁰ У сто вісімдесят восьмому році, живучи в Єрусалимі й у Юдеї, і старійшини й Іуда — Аристовулу, учите­леві царя Птоломея, який походить з роду помазаних священиків, і юдеям, які перебувають у Єгипті, — радуватися і бути здоровими. ¹¹ Визволені Богом від великих небезпек, ми урочисто дякуємо Йому, ніби ми є ті, що боролися проти царя, ¹² оскіль­­ки Він вигнав тих, що ополчилися на святий град. ¹³ Бо коли цар пішов­ у Персію і з ним військо, яке здавалося непереможним, вони уражені були у храмі Нанеї через обман, ужи­тий жерцями Нанеї. ¹⁴ Са­ме, коли Антиох, ніби маючи намір з’єднатися з нею, прийшов на те міс­це, а друзі, які були з ним, прийшли­ взяти гро­ші, як посаг, ¹⁵ і жерці На­неї запропонували їх, і Антиох з не­ба­гатьма увійшов усередину храму, — тоді вони зачинили храм, як тільки ввійшов Антиох, ¹⁶ і, відкривши потайний отвір у склепінні, стали кидати каміння, й уразили проводиря і тих, що були з ним, і, розсікши на частини і відрубавши голови, викинули їх до тих, що знаходилися зовні. ¹⁷ В усьому благословенний Бог наш, Який віддав нечестивців. ¹⁸ От­же, маючи намір у двадцять п’ятий день Хаслева святкувати очищення храму, ми знайшли за потріб­не сповістити вас, щоб і ви звершили свя­то­ кущів і вогню, подібно до того, як Не­­ємія, побудувавши храм і жер­товник, приніс жертву. ¹⁹ Бо коли батьки наші відведені були у Персію, тоді благочестиві священики, узявши вогонь з жертовника таємно,­ сховали його у глибині колодязя, який мав безводне дно, і в ньому без­печно зберегли його, оскільки нікому не відоме було це місце.

²⁰ Після ж багатьох років, коли угодно було Богу, Неємія, присланий від Перського царя, послав за цим вогнем нащадків тих священиків, які сховали його. Коли ж оголо­сили нам, що не знайшли вогню, а тільки густу воду, ²¹ тоді він наказав їм, почерпнувши, принести її; і коли потім приготовані були жертви, Неємія наказав священикам ок­ропити цією водою дрова і покладене на них. ²² Коли ж це було зроблено, і настав час, коли засяяло солнце, раніше закрите хмарами, тоді запалився великий вогонь, так що всі здивувалися. ²³ Священики ж, доки горіла жертва, звершували молитву,­ священики і всі; Іонафан починав, а інші приспівували, як і Неємія. ²⁴ Молитва ж була така: «Господи, Гос­поди Боже, Творче усіх, страшний і сильний, і праведний і милос­тивий, єдиний Цар і благодійник, ²⁵ єдиний податель усього, єдиний праведний і всемогутній і вічний, Який визволяє Ізраїля від усякого зла, Який обрав батьків і освятив їх! ²⁶ Прийми жертву цю за весь народ Твій — Ізраїля, і збережи цей наділ Твій, і освяти його; ²⁷ збери розсіяння наше, визволи поневолених язичниками, зглянься на принижених і знехтуваних, і нехай пізнають язичники, що Ти Бог наш; ²⁸ покарай гнобителів і тих, що крив­дять нас з гордовитістю, ²⁹ насади на­род Твій на святому місці Твоєму, як сказав Мойсей». ³⁰ Священики співали при цьому урочисті пісні. ³¹ Коли ж жертва була спалена, Неємія наказав водою, що залишилася, полити вели­кі камені. ³² Як тільки це було зроблено, спалахнуло полум’я, але від світла, що засяяло від жертовника, воно зникло. ³³ Коли ця подія стала відомою, і донесено було цареві пер­сів, що у тім місці, де переселені священики сховали вогонь, виявила­ся вода, якою Неємія і ті, що були з ним, освятили жертви; ³⁴ цар, після­ дослідження справи, відгородив це місце, як священне. ³⁵ І тим, до кого цар благоволив, він роздавав багато­ дарів, які сам одержував. ³⁶ Ті, що бу­ли з Неємією, прозвали це міс­це Не­фтар, що означає: «очищення»; багатьма ж називається воно Нефтай.

Глава 2

¹ У записах пророка Єремії знаходиться, що він наказав тим, що переселяються, узяти від вогню, як показано, ² і як заповів пророк, давши тим, що переселялися, закон, щоб вони не забували повелінь Господніх і не помилялися думками своїми, дивлячись на золоті і срібні кумири і на прикрасу їх. ³ Говорячи й інше, подібне до цього, він застерігав їх не викидати закону із серця свого. ⁴ Було також у писанні, що цей пророк, за Божественним одкровенням, яке було йому, повелів скинії і ковчегу йти слідом за ним, коли він сходив на гору, з якої Мойсей, зійшовши, бачив насліддя Боже. ⁵ Прийшовши туди, Єремія знайшов житло у печері і вніс туди скинію і ковчег і жертовник кадильний, і загородив вхід. ⁶ Коли потім прийшли деякі з тих, що супроводжували, щоб помітити вхід, то не могли знайти його. ⁷ Коли ж Єремія довідався про це, то, дорікаючи їм, сказав, що це місце залишиться невідомим, доки Бог, змилосердившись, не збере сонм народу. ⁸ І тоді Господь покаже його, і явиться слава Господня і хмара, як явилася при Мойсеєві, як і Соломон просив, щоб особливо святилося­ місце. ⁹ Було сказано і те, як він, спов­нений премудрости, приніс жертву оновлення і звершення храму. ¹⁰ Як Мойсей молився Господу, і зійшов вогонь з неба, і спожив жертву, так і Соломон молився, і вогонь, що зійшов, знищив жертви всепалення. ¹¹ І сказав Мойсей: оскільки жертва за гріх не вжита в їжу, то спожита вогнем. ¹² Точно так і Соломон торжествував вісім днів.

¹³ Оповідається також у записах і пам’ятних книгах Неємії, як він, складаючи бібліотеку, зібрав сказання про царів і пророків і про Давида і листи царів про священні приношення. ¹⁴ Подібним чином і Іуда загублене, з нагоди війни, що була у нас, усе зібрав, і воно є у нас. ¹⁵ Отже, якщо ви маєте у тім потребу, пришліть людей, які вам доставлять. ¹⁶ Маючи намір святкувати очищення, ми писали вам про це; добре зро­бите і ви, якщо будете святкувати ці дні. ¹⁷ Бог же, Який зберіг весь народ Свій і повернув усім спадщину і царство і священство і святилище, ¹⁸ як обіцяв у законі, — уповаємо на Бога, — Він скоро помилує нас і збере від піднебесної у місце святе. ¹⁹ Бо Він визволив нас від великих бід і очистив місце. ²⁰ Про діла ж Іуди Маккавея і братів його і про очищен­ня великого храму й оновлення жер­товника, ²¹ також про війни проти Антиоха Єпифана і проти сина його Евпатора, ²² і про явлення, які були з неба тим, що подвизалися за юдеїв настільки ревно, що, будучи дуже нечисленними, очищали всю країну і переслідували численні натовпи ворогів, ²³ і відтворили славний у всій вселенній храм, і звільнили місто, і відновили закони, що хилилися до руйнування, коли Господь з великою милістю змилосердився над ними; ²⁴ про все це, викладене Іасоном Киринейським у п’яти книгах, ми спробуємо коротко написати в одній книзі. ²⁵ Бо, маючи на увазі безліч чисел і труднощі, які мають місце через велике багатство змісту, для тих, хто бажає зайнятися історичними оповідями, ²⁶ ми потурбувалися дати душевне повчання тим, які бажають читати, полегшення тим, які намагаються утримати в пам’яті, і всім, кому доведеться читати, користь; ²⁷ хоч для нас, які прийняли на себе труд скорочення, це нелегка справа, яка вимагає напруги і пильности, ²⁸ як нелегко буває тому, хто готує бенкет і бажає користи іншим. Але, маючи на увазі подяку багатьох, ми охоче при­ймаємо на себе цей труд, ²⁹ даючи точний виклад подробиць історику і намагаючись іти за прикладами скороченого викладу. ³⁰ Бо як будівнику нового дому належить піклуватися про всю будівлю, а тому, хто повинен зайнятися різьбленням і живописом, слід вишукувати тільки­ потрібне для прикраси, так ми думаємо і про себе. ³¹ Заглиблюватися і говорити про все і досліджувати кожну подробицю — властиво початковому описувачеві історії. ³² То­му ж, хто робить скорочення, має бути надано переслідувати тільки стислість мови й уникати докладних досліджень. ³³ Отже, у зв’язку зі сказаним, почнемо тепер оповідання: бо нерозумно збільшувати передмову до історії, а саму історію скорочувати.

Глава 3

¹ Коли у святому місті жили ще у повному мирі, і ретельно дотримувалися законів, за благочестям і відразою до зла первосвященика Онії, ² бувало, і самі царі шанували це місце, і прославляли святилище багатими дарами, ³ так що і Селевк, цар Азії, давав зі своїх прибутків на всі витрати, потрібні для жертовного служіння. ⁴ Але якийсь Симон з коліна Веніамінового, поставлений піклувальником храму, ввійшов у суперечку з первосвящеником про порушення законів у місті. ⁵ І оскіль­ки він не міг перемогти Онію, то пішов до Аполлонія, сина Фрасея, який у той час був воєначальником Келе-Сирії і Фінікії, ⁶ й оголосив йому, що єрусалимська скарбниця наповнена незліченними багатствами, так само як незліченна кількість грошей зібрана, і немає у них потреби для приношення жертв, але все це може бути обернене під владу царя. ⁷ Аполлоній же, побачившись з царем, повідомив йому про зазначені багатства, а він, призначивши Іліодора, поставленого над державними справами, послав його і дав наказ вивезти згадані скарби. ⁸ Іліодор негайно вирушив у дорогу, під при­­водом огляду міст Келе-Сирії і Фінікії, а насправді для того, щоб ви­конати волю царя. ⁹ Прибувши ж у Єрусалим і будучи дружньо при­й­ня­тим первосвящеником міста, він сповістив йому про отриману вказів­ку й оголосив, задля чого прийшов, притім запитував: чи дійсно все це так? ¹⁰ Хоча первосвященик показав, що це є довірене на збереження майно вдів і сиріт, ¹¹ і частково Гиркана,­ си­на Товії, мужа дуже знаменитого, а не так, як обмовляв нечестивий Симон, і що всього чотириста талан­тів срібла і двісті золота; ¹² кривдити ж тих, які поклалися на святість міс­ця, на повагу і недоторканність храму, шанованого в усій вселенній, ніяк не слід. ¹³ Але Іліодор, маючи царський наказ, рішуче говорив, що це має бути взяте у царську скарбницю.

¹⁴ Призначивши день, він уві­­й­шов, щоб зробити огляд цього, і відбулося чимале хвилювання в усьому­ міс­ті. ¹⁵ Священики у священних облаченнях, упавши перед жертовником, взивали до неба, щоб Той, Який дав закон про майно, яке довіряється святилищу, у цілості зберіг його тим, що довірили. ¹⁶ Хто дивився на лице первосвященика, відчував душевне потрясіння; бо погляд його і колір обличчя, який змінився, вияв­ляв його душевне знічення. ¹⁷ Його охо­­пив жах і тремтіння тіла, з чого явна була для тих, хто дивився, скор­бота його серця. ¹⁸ Деякі родинами ви­­бігали з домів на всенародне моління, бо випадало священному міс­цю зазнати наруги; ¹⁹ жінки, оперезавши груди веретищами, натовпами ходили по вулицях; усамітнені діви деякі бігли до воріт, інші — на стіни, а деякі дивилися з вікон, ²⁰ усі ж, простягаючи до неба руки, молилися. ²¹ Зворушливо було, як народ натовпами кидався ниць, а сильно знічений первосвященик стояв у очі­куванні. ²² Вони благали Вседер­жи­теля Бога зберегти довірене у ці­­ло­сті тим, що довірили. ²³ А Іліодор виконував те, що було припущенням. ²⁴ Коли ж він із озброєними­ людьми увійшов уже в скарб­ницю, Господь батьків і Владика усякої вла­ди явив велике знамення: всі, хто насмілився увійти з ним, бу­дучи ура­женими страхом сили Божої, прийшли у знемогу і жах, ²⁵ бо явився їм кінь зі страшним вершником, по­критий прекрасним покровом: швид­ко несучись, він уразив Ілі­одора передніми копитами, а той, хто сидів на ньому, здавалося, мав золоте всеозброєння. ²⁶ Явилися йому і ще інші два юнаки, квітучі силою, прекрасні на вигляд, благоліпно одягнені, які, ставши з того й іншого боку, безупинно бичували його, заподіюючи йому багато ран. ²⁷ Коли він раптово упав на землю й обійнятий був великою темрявою, тоді підняли його і поклали на ноші. ²⁸ Того, хто з великим почтом і охоронцями тільки-но увійшов у зазначену скарбницю, винесли як безпомічного, ясно пізнавши всемогутність Божу. ²⁹ Бо­жественною силою він був повалений безмовним і позбавленим усякої надії і порятунку. ³⁰ Вони ж благословляли Господа, Який прославив Свою оселю; і храм, який незадовго перед тим був наповнений страхом і смутком, явленням Господа Вседер­жителя наповнився радістю і веселощами. ³¹ Невдовзі деякі з близьких Іліодора, прийшовши, благали Онію прикликати Всевишнього­ і да­рувати життя тому, хто лежав уже конаючи. ³² Первосвященик, побоюючись, щоб цар не подумав, що юде­ями зроблено яке-небудь зловмишлення проти Іліодора, приніс жертву­ за його порятунок. ³³ Коли ж перво­священик приносив умилостивительну жертву, ті самі юнаки знову явилися Іліодору, прикрашені тим самим одягом, і, ставши, сказали йому: віддай велику подяку первосвященику Онії, бо заради нього Господь дарував тобі життя; ³⁴ ти ж, покараний від Нього, сповіщай усім велику силу Бога. І, сказавши це, вони стали невидимі. ³⁵ Іліодор же, принісши жертву Господу і давши ба­гато обітниць Тому, Хто зберіг йому життя, і подякувавши Онії, повернувся з воїнами до царя, ³⁶ і перед усіма свідчив про діла великого Бо­га, які він бачив своїми очима. ³⁷ Ко­ли ж цар запитав Іліодора, хто був би здатний, щоб ще раз послати в Єрусалим, він відповів: ³⁸ якщо ти маєш якого-небудь ворога і супротивника твого правління, то пошли його туди, і зустрінеш його покараним, якщо тільки залишиться він у живих, бо на місці цьому істинно перебуває сила Божа: ³⁹ Він Сам, Який перебуває на небі, є стражем і заступником того місця, і тих, що приходять зі злим наміром, уражає й умертвляє. ⁴⁰ Ось що стало­ся з Іліодором, і так урятована скарб­ниця храму.

Глава 4

¹ А вищезгадуваний Симон, зробившись зрадником скарбів і бать­­ківщини, зводив наклепи на Онію, ніби він сам заохочував Іліодора і був винуватцем зла. ² Благодійника міста, піклувальника за єдиноплемінників і ревнителя законів, він насмілився називати супротивником правителя. ³ Коли ж ворожнеча дійшла до того, що через одного з довірених людей Симона стали звершуватися вбивства: ⁴ тоді Онія, бачачи, що боротьба небезпечна, що Аполлоній, як воєначальник Келе-Сирії і Фінікії, шаленіє, збільшуючи злобу Симона, ⁵ вирушив до царя, не як обвинувач співгромадян, але маючи­ на увазі користь кожного й усього народу, ⁶ бо він бачив, що без царсь­кого захисту неможливо мирно влаштувати справи, і Симон не зали­шить свого безумства. ⁷ Але ко­ли по­­мер Селевк, і одержав царство Анти­ох, прозваний Єпифаном, тоді домагався священноначалля Іасон, брат Онії, ⁸ пообіцявши царю при побаченні триста шістдесят талантів срібла і з деяких прибутків вісім­десят талантів. ⁹ Понад те обіцяв і ще підписати сто п’ятдесят талантів, якщо надано йому буде владою його влаштувати училище для тілес­них вправ юнаків і писати єрусалим­лян антиохійцями. ¹⁰ Коли цар дав згоду, і він одержав владу, негайно почав схиляти одноплемінників своїх до еллінських звичаїв. ¹¹ Він відки­нув людинолюбно надані юдеям царські пільги за клопотанням Іоана, батька Евполемового, який посилав посольство до римлян про дружбу і союз; порушуючи законні установи, він вводив супротивні закону звичаї.­ ¹² Навмисно під самою фортецею по­будував він училище для тілесних вправ юнаків і, залучивши кращих з юнаків, підводив їх під соромітну покришку. ¹³ Так з’явилася схильність до еллінізму і зближення з іноплемінництвом унаслідок непомірного нечестя Іасона, цього безбожника, а не первосвященика, ¹⁴ так що священики перестали бути ревними до служіння жертовнику і, нехтуючи храм і будучи недбалими до жертв, поспішали брати участь у противних закону іграх палестри за закликом кинутого диска. ¹⁵ Ні у що стави­ли вони вітчизняну пошану; тільки еллінські почесті визнавали найкращими. ¹⁶ За це спіткало їх тяжке відвідування, і ті самі, з якими вони змагалися у способі життя і хотіли в усьому уподібнитися, стали їхніми ворогами і мучителями; ¹⁷ бо нечестиво чинити проти Божественних законів неможливо безкарно, як по­казує час, що настає після того. ¹⁸ Ко­ли святкувалися у Тирі п’ятирічні ігри, і цар був присутній там, ¹⁹ тоді нечестивий Іасон послав туди глядачами антиохійців з Єрусалима, щоб доставити триста драхм срібла на жертву Геркулесу; але самі ті, що принесли, просили не вживати їх на жертву, вважаючи це непристойним, а призначити на інші витрати: ²⁰ отже, ним послані ці гроші у жертву Геркулесу від імені того, хто посилав, а тими, що принесли, вони обернені на влаштування гребних суден. ²¹ Ко­ли потім Аполлоній, син Менесфея, був посланий у Єгипет з нагоди сход­ження на престіл царя Птоломея Филометора, Антиох запідозрив його у ворожості до себе і почав намагатися убезпечити себе проти нього; тому, вирушивши в Іоппію, він прийшов до Єрусалима. ²² Чудово при­йнятий Іасоном і містом, він увійшов при світильниках і вигуках, і звідти вирушив з військом у Фінікію. ²³ Піс­­ля трьох років Іасон послав Менелая, брата вищезгаданого Симона, щоб він доставив цареві гроші і зробив представлення деяких потріб­них справ. ²⁴ Він же, представившись цареві і підлестивши його владі, захопив собі священноначалля, надбавивши триста талантів срібла проти Іасона. ²⁵ Одержавши від царя накази, він повернувся, не принісши з собою нічого гідного первосвященства, а тільки гнів жорстокого тирана і лють дикого звіра. ²⁶ Так Іасон, який обманув свого брата, сам був обманутий іншим і, як вигнанець, відійшов у країну Аммонитську. ²⁷ Менелай же одержав владу, але ніскільки не турбувався про обіцяні цареві гроші, хоч Сострат, начальник міської фортеці, і робив вимоги, ²⁸ бо на ньому лежав збір данин; з цієї причини обоє вони були викликані царем. ²⁹ Менелай залишив спадкоємцем первосвященства брата свого Лисимаха, а Сострат — Кратита, начальника кіпрян.

³⁰ У той час, як це відбувалося, збунтувалися тарсяни і маллоти за те, що вони віддані були у дар Антиохиді, наложниці царській. ³¹ Тому цар поспішно вирушив, щоб дати лад справам, залишивши замість себе Андроника, одного з почесних санов­ників. ³² Тоді Менелай, думаючи скористатися сприятливою нагодою, викрав із храму деякі золоті сосуди і подарував Андронику, а інші продав у Тирі й навколишніх містах. ³³ Достовірно дізнавшись про те, Онія викрив його і відійшов у безпечне місце — Дафну, що лежить біля Антиохії. ³⁴ Тому Менелай, заставши наодинці Андроника, просив його уби­ти Онію; і він, прийшовши до Онії і підступно запевнивши його, давши­ руку з клятвою, хоч і був у пі­­­­­доз­рі, пе­­­­реконав його вийти зі сховища і негайно убив, не посоромившись правди. ³⁵ Цим роздратовані були не тільки юдеї, але і багато хто з інших­ народів, і обурювалися на беззаконне убивство цього мужа. ³⁶ Ко­ли ж цар повернувся з країн Киликії, то юдеї, які були у місті, (*разом) з обуреними еллінами донесли йому, що Онію вбили безвинно. ³⁷ Ан­тиох, ду­шевно засмучений і роз­чулений спів­чуттям, оплакував чесноти і велике благочестя померлого, ³⁸ й у гніві на Андроника, негайно знявши з нього порфиру і роздерши одяг, наказав водити його по всьому місту і на тому самому місці, де він злочинно погубив Онію, стратити­ вбив­цю; чим Господь і воздав йому заслу­жену кару.

³⁹ Коли ж у місті було вчинено багато святотатств Лисимахом, зі зволення Менелая, і рознеслася про те чутка, то народ повстав на Лисимаха, бо викрадено було багато золотих сосудів. ⁴⁰ Коли повстав народ, сповнений гніву, то Лисимах озброїв до трьох тисяч чоловік і почав без­законне насильство під проводом одного тирана, старого літами і не менш застарілого у безумстві. ⁴¹ По­ба­чивши таке насильство Лисимаха,­ одні схопили каміння, інші — товсті кілки, а деякі, хапаючи з зем­лі пилюку, кидали всі разом на людей Лисимаха, ⁴² і таким чином багатьох з них поранили, інших уразили, і всіх змусили тікати, а самого свя­то­татця умертвили біля скарб­ниці. ⁴³ Що­до цього відбувся суд над Менелаєм. ⁴⁴ Коли цар прибув у Тир, то послані від зібрання старійшин три мужі представили йому скаргу. ⁴⁵ Менелай, уже взятий, обіцяв Птоломею, синові Дорименовому, великі гроші, якщо він ублагає за нього царя. ⁴⁶ І Птоломей, відкликавши царя у притвор під приводом відпочинку, перекрутив справу. ⁴⁷ Менелая, винуватця всього зла, звільнив від звинувачень, а нещасних, які, якби і перед скіфами говорили, були б відпущені незасудженими, засудив на смерть. ⁴⁸ Так швидко понесли несправедливу страту ті, що говорили на захист міста, народу і священних сосудів. ⁴⁹ Тиряни, обурюючись на те, щедро доставили потрібне для поховання їх. ⁵⁰ А Менелай, завдяки користолюбству начальників, ут­римав за собою владу і, зростаючи у злобі, зробився жорстоким ворогом громадян.

Глава 5

¹ Близько цього часу Антиох по­­чав другий похід у Єгипет. ² Сталося, що над усім містом майже протягом сорока днів являлися у повітрі вершники, які носилися у золотих одежах і на зразок воїнів (були) озброєні списами, ³ і стрункі загони кінноти, і напади і відступи з обох боків, обертання щитів, безліч списів і змахи мечів, кидання стріл і блиск золотого обладунку й усякого роду озброєння. ⁴ Чому всі молилися, щоб це явлення було до блага.

⁵ Коли потім рознеслася неправдива чутка, начебто Антиох помер, Іасон, зібравши не менше тисячі му­жів, зробив раптовий напад на місто, коли вони зійшли на стіну і вреш­ті місто було взяте, Менелай утік у фортецю. ⁶ А Іасон нещадно чинив кровопролиття між своїми спів­гро­ма­дянами, не думаючи про те, що ус­піх проти одноплемінників є най­біль­ше нещастя, і уявляючи одер­жа­­ти­ тро­феї ніби від ворогів, а не одно­пле­­мінних. ⁷ Утім, він не досяг начальства, а кінцем його зловмис­ницт­ва було те, що він з ганьбою, як утікач, знову пішов у країну Аммонитську. ⁸ Кінцем його злісного життя було те, що, звинувачений перед Аретою, володарем Аравійським, він бігав з міста у місто, всіма пересліду­ваний і ненавидимий, як відступник від законів, і зневажений, як ворог батьківщини і співгромадян, був виг­наний у Єгипет. ⁹ Той, який багатьох вигнав з батьківщини, сам загинув на чужій стороні, прийшовши до лакедемонян і сподіваючись, через ро­динне походження, знайти у них при­тулок. ¹⁰ Залишивши багатьох без поховання, він сам залишився неоплаканим, і не удостоєний ні поховання, ні батьківського гробу.­

¹¹ Коли все, що відбулося, дійшло до слуху царя, він подумав, що Юдея відходить від нього, піднявся з Єгипту, розлютившись у душі, і взяв місто озброєною рукою. ¹² Він наказав воїнам нещадно бити усіх, хто трапиться, й умертвляти, хто ста­не ховатися у домах. ¹³ Так звершилося побиття юних і старих, умертв­лення чоловіків, дружин і дітей, заколення дів і немовлят. ¹⁴ Протягом трьох днів загинуло вісімдесят тисяч: сорок тисяч упало від руки вбивць, і не менше убитих було продано. ¹⁵ Але, не задовольнившись цим, він насмілився ввійти у най­святіший на всій землі храм, маючи­ провідником Менелая, цього зрад­ника законів і батьківщини. ¹⁶ Сквер­ними руками приймаючи священні сосуди й інші речі, пожертвувані ін­шими царями на звеличення і славу і честь святого місця, грабуючи не­­­честивими руками, роздавав. ¹⁷ І зве­личився Антиох у своїх думках, не розуміючи, що Господь на короткий час прогнівався за гріхи тих, що жи­ли­ у місті, чому і залишилося без захисту це місце. ¹⁸ Якби вони не були обійняті багатьма гріхами, тоді подібно до Іліодора, посланого царем Селевком оглянути скарбницю, і він, лиш тільки увірвався б, негайно був би покараний і залишив би свою зухвалість. ¹⁹ Але Господь обрав не для місця народ, а для народу­ це місце. ²⁰ Тому і саме місце, ставши причетним до колишніх народних нещасть, прилучилося потім до благодіянь Господа і, бувши залишеним Всемогутнім у гніві, знову, з милосердя верховного Владики, постало в усій славі.

²¹ Отже, Антиох, викравши з храму тисячу вісімсот талантів, поспішно відійшов до Антиохії, у гордовитості серця знаходячи можливим зробити землю судноплавною і море сухопутним. ²² Тим часом він залишив приставників, щоб гнітити народ, у Єрусалимі — Филипа, родом фригійця, норовом же людину ще більш жорстоку, ніж той, що поставив його, ²³ а в Гаризині — Андроника, і зверх того Менелая, який перевершив інших злобою до жителів і мав вороже ставлення до громадян­ юдейських. ²⁴ Він послав винуватця нечестя, Аполлонія, з двадцятьма двома тисячами війська, повелівши всіх дорослих побити, а жінок і дітей продавати. ²⁵ Він же, прийшовши у Єрусалим і удавано зберігаючи­ мир, зволікав до святого дня су­боти і, застигнувши юдеїв під час спокою, повелів своїм людям озброїтися. ²⁶ Усіх, що вийшли на це видовище, він умертвив і, ввірвавшись з військом у місто, побив безліч народу. ²⁷ А Іуда Маккавей, десятий у роді своєму, відійшов у пустелю і жив зі своїми прихильниками у горах за подобою звірів, годуючись травами, щоб не стати причетним до осквернення.

Глава 6

¹ Через якийсь час цар послав одного старця, афінянина, примушувати юдеїв відступати від зако­нів батьківських і не жити за законами Божими, ² а також осквернити­ храм Єрусалимський і найменувати його храмом Юпітера Олімпійського, а храм у Гаризині, оскільки меш­канці того місця прибульці, храмом Юпітера странноприїмного. ³ Важким і нестерпним було для народу не­­щастя, що настало. ⁴ Храм наповнився любодійством і нечестям від язичників, які, спілкуючись з блуд­ницями, змішувалися з жінками у са­мих священних притворах і вно­си­ли всередину речі недозволені. ⁵ І жертовник наповнився непотребними, забороненими законом речами. ⁶ Не можна було ні зберігати суботи, ні до­­тримуватися батьківських свят, ні на­віть називатися юдеєм. ⁷ З тяжким­ примусом водили їх щомісяця у день народження царя на ідольські жерт­ви, а на свято Діониса примушували юдеїв у плющових вінках іти в урочистому ході на честь Діониса. ⁸ Таке повеління вийшло і сусіднім еллінським містам, за наущенням Птоломея, щоб вони так само діяли проти юдеїв і змушували їх приносити ідольські жертви, ⁹ а тих, що не погоджувалися перехо­ди­ти до еллінських звичаїв, убива­ли.­­ Тоді-то можна було бачити справжню біду. ¹⁰ Дві жінки звинувачені були у тім, що обрізали своїх дітей; і за це, привісивши до сосків їхніх немовлят і перед народом провівши по місту, скинули їх зі стіни. ¹¹ Інші бігли у ближні печери, щоб потай святкувати сьомий день, але, будучи виданими Филипу, були спалені, бо вони неправедним вважали захи­щатися з поваги до святости дня.

¹² Тих, кому випаде читати цю книгу, прошу не страшитися напастей і зрозуміти, що ці страждання служать не на погублення, а на напоумлення роду нашого. ¹³ Бо те са­ме, що нечестивцям не дається бага­то часу, але швидко піддаються вони карам, є знамення великого благодіяння. ¹⁴ Бо не так, як до інших народів, продовжує Господь дов­го­терпіння, щоб карати їх, коли вони досягнуть повноти гріхів, не так судив Він про нас, ¹⁵ щоб покарати нас після, коли вже досягнемо краю гріхів. ¹⁶ Він ніколи не відбирає у нас Своєї милости і, караючи нещастями, не залишає Свого народу. ¹⁷ Втім, нехай буде це сказано на пам’ять нам: після цих небагатьох слів повернемося до оповіді.

¹⁸ Був такий собі Єлеазар, з перших­ книжників, муж, який уже до­сяг­­ старости, але дуже красивої зов­ніш­­­­но­с­ти: його примушували, розкриваючи­ йому рот, їсти свиняче м’ясо. ¹⁹ Віддаючи перевагу славній смерті перед зганьбленим життям, він добровільно пішов на муки, і плював, ²⁰ як належало тим, хто вирішив­ ус­тояти проти того, чого з любови до життя не дозволено споживати. ²¹ То­ді приставлені до беззаконного жерт­во­приношення, які знали цього му­жа­ з давнього часу, відкликавши його, наодинці переконували його принес­ти ним самим приготоване м’ясо, яке він міг би споживати, і прикинутися, начебто їсть призначене від царя жертовне м’ясо, ²² щоб через це уник­нути смерти і за давньою з ними друж­­бою скорис­татися їхнім людино­любством. ²³ Але він, утвердившись у добрій думці, гідній його віку і поважної старости і досягнутої ним славної сивини, і благочестивого з дитинства виховання, а найбільше — святого і Богом даного законоположення, згідно з цим відповів, і сказав: негайно віддати на смерть; ²⁴ бо негідно у нашому віці лицемірити, щоб багато хто з юних, дізнавшись, що дев’янос­то­літній Єлеазар перейшов у язичництво, ²⁵ і самі внаслідок мого лицемірства, заради корот­кого і нікчемного життя, не впали через мене в оману, і через те я поклав би нечестя і пляму на мою старість. ²⁶ Як­що у даний час я і позбудуся мук від людей, але не уникну правиці Всемогутнього ні в цьому житті, ні після смерти. ²⁷ Тому, муж­ньо розлу­чаючись тепер з життям, сам я буду гідним старости, ²⁸ а юним залишу добрий приклад — охоче і мужньо приймати смерть за шановані і святі­ закони. Сказавши це, він одразу ж пішов на муки. ²⁹ Тоді й ті, які вели його, незадовго перед цим вияв­лену до нього доброзичливість змі­ни­­ли на ненависть через вищесказані слова, бо вони вважали їх бо­жевіллям. ³⁰ Го­туючись уже померти під ударами, він, застогнавши, промовив: Господу, Який має досконале відання, відомо, що я, маючи можливість уникнути смерти, приймаю через бичування тіла жорстокі страж­дання, а душею охоче терплю їх зі страху пе­ред Ним. ³¹ І так помер він, залишивши у смерті своїй не тільки юнакам, але і дуже багатьом з наро­ду зразок доблести і пам’ятник доб­рочесности.

Глава 7

¹ Трапилося також, що були схоп­­­лені сім братів з матір’ю, яких примушував цар їсти недозволе свиняче м’ясо, їх били бичами і жилами. ² Один з них, взявши на себе відповідь, сказав: про що ти хочеш запитувати, або про що дізнатися від нас? ми готові краще померти, ніж переступити отецькі закони. ³ Тоді цар, озлобившись, наказав розпалити сковороди і казани. ⁴ Коли вони були розпалені, негайно наказав тому, який узяв на себе відповідь, відрізати язик і, здерши шкіру з нього, відітнути члени тіла, на виду інших братів і матері. ⁵ Позбавленого всіх членів, але ще дихаючого, повелів віднести до багаття і палити на сковороді; коли ж від сковороди поширилися сильні випари, вони разом з матір’ю умовляли одне одного мужньо перетерпіти смерть, го­ворячи: ⁶ Господь Бог бачить і за істиною змилосердиться над нами, як Мойсей звістив у своїй пісні перед лицем народу: «і над рабами Своїми змилосердиться». ⁷ Коли помер перший, вивели на наругу другого і, здерши з голови шкіру з волоссям, запитували, чи буде він їсти, перше ніж будуть мучити по частинах його тіло? ⁸ Він же, відповідаючи вітчизняною мовою, сказав: ні. Тому і він прийняв муки таким же чином, як перший. ⁹ Будучи ж при останньому подиху, сказав: ти, мучителю, позбав­ляєш нас теперішнього життя, але Цар миру воскресить нас, які помер­ли за Його закони, для життя вічного. ¹⁰ Після того третій підданий був нарузі, і на вимогу дати язик — негайно виставив його, безстрашно простягнувши і руки, ¹¹ і мужньо сказав: від неба я одержав їх і за закони Його не шкодую їх, і від Нього сподіваюся знову одержати їх. ¹² Сам цар і ті, що були з ним, здивовані були такою мужністю отрока, як він ні у що ставив страждання. ¹³ Коли помер і цей, у такий самий спосіб шматували і мучили четвертого. ¹⁴ Будучи близьким до смерти, він так говорив: тому, хто помирає від людей, бажано покладати надію на Бога, що Він знову оживить; для тебе ж не буде воскресіння до життя. ¹⁵ Потім привели і почали мучити п’ятого. ¹⁶ Він, дивлячись на царя, сказав: маючи владу­ над людьми, ти, сам підданий тлінню, робиш, що хочеш; але не думай, щоб рід наш залишений був Богом. ¹⁷ Зачекай, і ти побачиш велику силу Його, як Він покарає тебе і сім’я твоє. ¹⁸ Після цього привели шостого, який, готуючись до смерти, сказав: не обманюй себе даремно, бо ми терпимо це за себе, згрішивши перед Богом нашим, від того і сталося гідне подиву. ¹⁹ Але не думай залишитися безкарним ти, що набрався сміливости протистояти Богу. ²⁰ Най­більше ж достойна здивування і слав­ної пам’яті мати, яка, бачачи, як сім її синів умертвлені протягом од­ного дня, благодушно переносила це у надії на Господа. ²¹ Сповнена доб­лес­них почуттів і укріплюючи жіноче міркування чоловічим духом, во­на заохочувала кожного з них вітчизня­ною мовою і говорила їм: ²² я не знаю, як ви з’явилися в утробі моїй; не я дала вам дихання і життя; не мною утворився склад кожного. ²³ Отже, Творець світу, Який утворив природу людини й упорядкував походження усіх, знову дасть вам дихання і життя з милістю, оскільки ви тепер не щадите самих себе за Його закони. ²⁴ Антиох же, думаючи, що його зневажають, і приймаючи ці слова за наругу над собою, переконував наймолодшого, який ще залишався, не тільки словами, але і клятвеними запевненнями, що і збагатить і ощас­ливить його, якщо він відступить від отецьких законів, що буде мати його за друга і довірить йому почесні посади. ²⁵ Але оскільки юнак ніскільки не слухав, то цар, покликавши матір, переконував її порадити синові зберегти себе. ²⁶ Після багатьох його умовлянь, вона погодилася умовляти сина. ²⁷ Нахилившись же до нього і насміхаючись з жорстокого мучителя, вона так говорила вітчизняною мовою: сину! май милість до мене, яка дев’ять місяців носила тебе в утробі, три роки годувала тебе молоком, вигодувала і виростила і виховала тебе. ²⁸ Благаю тебе, дитя моє, подивися на небо і землю і, бачачи все, що на них, пізнай, що все створив Бог з нічого і що так з’явився і рід людський. ²⁹ Не страшися цього вбивці, але будь достойним братів твоїх і прийми смерть, щоб я з милос­ти Божої знову придбала тебе з братами твоїми.

³⁰ Коли вона ще продовжувала говорити, юнак сказав: чого ви очікуєте? Я не слухаю повеління царя, а підкорююся повелінню закону, який був даний батькам нашим через Мойсея. ³¹ Ти ж, винахіднику всього зла для євреїв, не уникнеш рук Божих. ³² Ми страждаємо за свої грі­хи. ³³ Якщо для напоумлення і пока­рання нашого живий Господь і про­гнівався на нас на деякий час, то Він знову змилостивиться над ра­бами Сво­їми; ³⁴ ти ж, нечестивий і най­злочинніший з усіх людей, не підносься марно, величаючись облудни­ми надіями, що ти піднімеш руку на рабів Його, ³⁵ бо ти ще не уник суду всемогутнього і всевидючого Бога. ³⁶ Брати наші, перетерпівши нині ко­роткі муки, за завітом Божим одержали життя вічне, а ти за судом Бо­жим понесеш праведне покарання за гордовитість. ³⁷ Я ж, як і брати мої, віддаю і душу і тіло за отецькі закони, закликаючи Бога, щоб Він скоро­ змилосердився над народом, і щоб ти з муками і карами сповідав, що Він єдиний є Бог, ³⁸ і щоб на мені і на братах моїх закінчився гнів Все­мо­гутнього, який праведно спостиг весь рід наш. ³⁹ То­ді розгніваний цар учинив з ним ще жорстокіше, ніж з інши­ми, обурюючись за насміяння. ⁴⁰ Так і цей скінчив життя чистим, ціл­ком поклавшись на Господа. ⁴¹ Піс­­­­ля си­нів померла і мати.

⁴² Про жертви ідольські і про незвичайні муки сказано достатньо.

Глава 8

¹ Тим часом Іуда Маккавей і ті, що були з ним, таємно входячи у селища, скликали родичів і, приймаючи тих, що залишилися в юдействі, зібрали до шести тисяч мужів. ² Вони взивали до Господа, щоб Він зглянувся на народ, який усі топчуть, і пожалів храм, осквернений людьми­ нечестивими; ³ щоб помилував розорене місто, близьке до того, щоб зрівнятися з землею, і почув кров, яка волає до Нього; ⁴ щоб згадав про беззаконне погублення безвинних немовлят і про колишні хуління Його імені, й обурився на злих. ⁵ Оточивши­ себе багатьма, Маккавей зробився непереможним для язичників, коли гнів Господа перетворився на милість. ⁶ Раптово нападаючи на міста і селища, він спалював їх, і, займаючи зручні місця, немало переміг ворогів, змушуючи їх утікати; ⁷ переважно він обирав собі на допомогу для таких справ ночі, і чутка про його мужність розносилася всюди.

⁸ Филип, бачачи, що цей муж помалу входить у силу, а частіше буває щасливий у ділах, писав до Птоломея, воєначальника Келе-Сирії і Фінікії, щоб він допоміг ділам царя. ⁹ Він же, негайно обравши Никанора,­ сина Патроклового, одного з пер­ших своїх друзів, послав його, підпо­ряд­кувавши йому не менше двадцяти тисяч чоловік з різних народів, знищити весь рід юдеїв; приєднав до нього і Горгія воєначальника, досвід­ченого у справах військових. ¹⁰ Никанор ухвалив: данину у дві тисячі талантів, яку цар винен був римлянам, поповнити від полонення юдеїв. ¹¹ Тому негайно послав у приморські міста, запрошуючи їх купувати у раби юдеїв і обіцяючи доставляти по дев’яносто полонених за один талант; але не очікував він тієї пом­с­­ти, яка готова була прийти на нього­ від Всемогутнього. ¹² Іуді ж дано було знати про прихід Никанора, і коли він передав тим, що були з ним, про прибуття війська, ¹³ тоді боязкі й ті, що не вірили у воздаяння Боже, розбіглися, залишивши місця свої. ¹⁴ Ін­ші ж продавали все, що залишилося­ у них, і благали Господа визволити їх, проданих нечестивим Никанором раніше битви, ¹⁵ якщо не для них, то заради завітів з батьками їхніми і наречення на них святого і славного імені Його.

¹⁶ Тоді Маккавей зібрав тих, що були з ним, числом шість тисяч мужів, і умовляв їх не страшитися ворогів і не боятися великої кількости язичників, що неправедно йдуть на них, але мужньо битися, ¹⁷ маючи перед очима неправедно нанесену ними образу святому місцю і розо­рення зганьбленого міста і порушення праотецьких настанов. ¹⁸ Бо, — говорив він, — вони надіються на зброю і відважність, а ми надіємося на всемогутнього Бога, Який одним помахом може подолати і тих, що йдуть на нас, і весь світ. ¹⁹ Він розпо­вів їм і про те заступництво, яке одержували їхні предки, і як при Сеннахиримі погублені сто вісімдесят п’ять тисяч мужів, ²⁰ і про битву, що була у Вавилоні проти галатів, як вони прийшли на битву в кількості лише восьми тисяч з чотирма тисячами македонян, і коли македоняни змішалися, то ці вісім тисяч погубили сто двадцять тисяч завдяки допомозі, яка була їм з неба, й одержали велику здобич. ²¹ Такими розповідями зробивши їх без­страшними і готовими померти за закони і батьківщину, він розділив військо на чотири загони, ²² призначивши вождями кожного загону братів своїх: Симона, Йосифа та Іонафана, і підпорядкувавши кожному по тисячі п’ятсот чоловік. ²³ Потім наказав Єлеазару читати священну книгу, і, обнадіявши Божою допомогою, сам прийняв провід над передовим загоном і вступив у битву з Никанором. ²⁴ Оскільки помічником їх був Усемогутній, то вони побили ворогів понад дев’ять тисяч, і ще більшу частину Никанорового війська залишили пораненими і покаліченими, і всіх змусили втікати. ²⁵ Узяли і гроші у тих, що прийшли купувати їх; переслідували їх на значну відстань, і повернулися, будучи зупинені часом. ²⁶ Бо це був день перед суботою; з цієї причини вони і не продовжували гнатися за ними. ²⁷ Зібравши ж за ними зброю і знявши обладунок з ворогів, вони святкували суботу, щиро дякуючи і прославляючи Господа, Який спас їх у той день і Який почав являти їм Своє милосердя. ²⁸ Після суботи, виділивши зі здобичі калікам, удовам і сиротам, інше розділили між собою і дітьми своїми. ²⁹ Закінчивши це, вони встановили громадську молитву, і благали милосердого Гос­пода остаточно примиритися з рабами Своїми. ³⁰ І тоді, як Тимофій і Вакхид напали на них спільно, вони побили понад двадцять тисяч і легко оволоділи високими фортецями; вони розділили дуже багато здобичі рівними частинами між собою й ка­ліками і сиротами і вдовами, ще ж і старійшинами. ³¹ Зібравши після них зброю, ретельно склали все у зручних місцях, іншу ж здобич принесли­ у Єрусалим. ³² Убили і вождя військ Тимофієвих, людину дуже нечестиву, яка заподіяла багато зла юдеям. ³³ Потім, торжествуючи перемогу на батьківщині, вони спалили Каллисфена і деяких інших, які спалили священні ворота й утекли в один дім, так що ці за своє нечестя понесли гідну відплату. ³⁴ А найзлочинніший Никанор, який привів тисячу купців для купівлі юдеїв, ³⁵ за допомогою Божою посоромлений був тими, яких вважав за ніщо, і, скинувши розкішний одяг, під виглядом біглого раба через внутрішні землі прийшов один в Антиохію, вкрай засмучений поразкою війська. ³⁶ Той, який взявся доставити римлянам данину від полонених у Єрусалимі, оголосив, що юдеї мають захисником Бога, і таким чином залишаються неушкод­женими, тому що підкорюються ус­тановленим від Бога законам.

Глава 9

¹ Близько того ж часу Антиох безславно повертався з меж Пер­сії. ² Бо він увійшов у так званий Пер­сеполь і мав намір пограбувати храм і оволодіти містом. Тому збігся народ, і взялися за зброю, й Антиох, змушений жителями втікати, повинен був із соромом повернутися назад. ³ Коли знаходився він біля Екбатани, донесли йому про те, що трапилося з Никанором і з Тимофієм. ⁴ Запалавши гнівом, він думав зігнати на юдеях зло на тих, що змусили його втікати; тому наказав погоничеві колісниці безперестанно гнати і прискорювати подорож, тоді як небесний суд уже йшов слідом за ним. Бо він сказав із зарозумілістю: кладовищем для юдеїв зроблю Єрусалим, коли прийду туди. ⁵ Але всевидючий Господь, Бог Ізраїлів, уразив його незцілимим і невидимим ударом: як тільки скінчив він ці слова, схопили його нестерпний біль живота і жорстокі внутрішні муки, ⁶ і цілком праведно; бо він багатьма і надзвичайними муками терзав утроби інших. ⁷ Але він ніскільки не залишав своєї гордости, і ще більше сповнювався зарозумілости, дихаючи вогнем люті на юдеїв і наказуючи прискорювати подорож. Тоді сталося, що він упав з колісниці, яка неслася швидко, і тяжким падінням пошкодив усі члени тіла. ⁸ І той, який тільки що думав з гордости, більш ніж людської, повелівати хвилями моря і думав на терезах зважити висоти гір, повалений був на землю, і несений був на ношах, показуючи всім явну силу Божу, ⁹ так що з тіла нечестивця у безлічі випов­зала черва, і ще у живого випадали­ частини тіла від хвороб і страждань; запах же смороду від нього нестерп­ний був у цілому війську. ¹⁰ І того, який незадовго перед тим мріяв тор­катися зірок небесних, ніхто не міг носити через нестерпний сморід. ¹¹ Тепер-то, будучи розтрощеним, по­чав він залишати свою велику гордовитість і приходити до пізнання, коли за покаранням Божим страждання його посилювалися з кожною хвилиною. ¹² Сам не в силах зносити свого смороду, він так говорив: праведно підкорятися Богу, і смертному не слід думати гордовито бути рівним Богу. ¹³ Нечестивець молив Господа, Який вже не милував його, і говорив: ¹⁴ «Святе місто, яке поспішав я зрівняти з землею і зробити кладовищем, оголошую вільним; ¹⁵ юдеїв, яких вирішив не дозволяти ховати, а викидати разом з дітьми їхніми хижим птахам і звірам, зроблю всіх рівними афінянам; ¹⁶ свя­тий храм, який колись пограбував, прикрашу найкращими дарами, священні сосуди поверну всі, і ще у біль­шій кількості, і необхідні для жертов­ витрати буду робити з моїх прибутків; ¹⁷ понад те сам зроблюсь юдеєм,­ і, проходячи по всякому населеному місцю, буду звіщати силу Божу». ¹⁸ Але коли болі ніскіль­ки не зменшувалися, бо прийшов уже на нього праведний суд Божий, він, упав­­ши у відчай, написав до юдеїв лист, який мав значення благання, такого зміс­ту: ¹⁹ «Цар і воєначальник Антиох добрим юдеям-громадянам — багато­ радуватися, і бути здоровими і благоденствувати. ²⁰ Якщо ви здорові­ з дітьми вашими, і справи ваші йдуть за вашим бажанням, то я воздаю Богу найбільшу подяку, покладаючи надію на небо. ²¹ Я ж лежу у хворобі і з любов’ю згадую про вашу шанобливість і прихильність до мене. Повертаючись з меж Персії і зазнавши тяжкої хвороби, я за потрібне вважаю подбати про загальну безпеку всіх. ²² Хоч я не впадаю у відчай і маю повну надію звільнитися від хвороби, ²³ але, знаючи, що і батько мій, коли воював у верхніх країнах, оголосив наступника, ²⁴ щоб, коли станеться що-небудь несподіване, або оголошена буде якась незгода, жителі країни знали, кому надане правління, і не бентежилися; ²⁵ понад те зауважуючи, що навколишні володарі і сусідні з нашою державою спостерігають час і вичікують, який буде кінець, я призначив царем сина мого Антиоха, якого я вже часто під час походів у верхні сатрапії дуже багатьом з вас доручав і представляв; і йому я написав особисто. ²⁶ От­же, переконую вас і прошу, щоб ви, пам’ятаючи мої благодіяння взагалі і зокрема, зберегли вашу теперіш­ню прихильність до мене і до сина мого. ²⁷ Бо я впевнений, що він, ідучи­ за моїм бажанням, буде поводитися з вами милостиво і людинолюбно».

²⁸ Так цей людиновбивця і богохульник, перетерпівши тяжкі страждання, які заподіював іншим, скін­чив життя на чужій стороні у горах найжалюгіднішою смертю. ²⁹ Тіло його привіз Филип, співвихованець його, який, боячись сина Антиохового, відійшов до Птоломея Филопатора в Єгипет.

Глава 10

¹ Маккавей же і ті, що були з ним, під проводом Господа, знову зайняли храм і місто, ² а побу­довані іноплемінниками на площі жер­товники і капища зруйнували. ³ Очистивши храм, вони спорудили інший жертовник; розпаливши камені і взявши з них вогонь, принесли жертву після дворічної перерви, зробили кадильницю і свічники і предкладення хлібів. ⁴ Влаштувавши все це, вони молили Господа, падаючи ниць, щоб їм не зазнавати біль­ше таких бід; якщо ж коли і згрішать, те нехай покарає Він їх ми­лостиво, не віддаючи богохульним і жорстоким язичникам. ⁵ У той самий день, в який осквернений був храм іноплемінниками, звершилося й очищення храму, у двадцять п’ятий день того самого місяця Хаслева. ⁶ І провели вони у веселощах вісім днів за подобою свята кущів, згадуючи, як незадовго перед тим часом вони проводили свято кущів, подібно до звірів, у горах і печерах. ⁷ Тому вони з жезлами, оповитими плющем, і з квітучими гілками і пальмами підносили хвальні пісні Тому, Який благопоспішив очистити місце Своє. ⁸ І загальним рішенням і вироком визначили — всьому юдейському на­роду святкувати ці дні щорічно. ⁹ Та­ка була кончина Антиоха, прозваного Єпифаном.

¹⁰ Тепер викладемо, що відбувалося за Антиоха Евпатора, сина того нечестивця, обмежуючись лихами воєн. ¹¹ Прийнявши царство, він доручив управління якомусь Лісію, головному воєначальнику Келе-Сирії і Фінікії. ¹² Бо Птоломей, на пріз­висько Макрон, вважав за краще дотримуватися справедливости щодо юдеїв, після несправедливостей, які були стосовно них, і намагався справи з ними закінчувати мирно. ¹³ Тому на нього звели наклеп улюбленці перед Евпатором, і, всюди чуючи наз­ву зрадника за те, що він залишив довірений йому від Филометора Кіпр і перейшов до Антиоха Єпифана, він, не маючи почесної влади, від суму отруїв себе, і так скінчив життя своє.

¹⁴ Горгій же, ставши у тих місцях воєначальником, утримував наймані війська і безупинно підтримував війну проти юдеїв. ¹⁵ Разом з ним і ідумеї, які володіли зручними укріпленнями, тривожили юдеїв, і, приймаючи до себе вигнаних з Єрусали­ма, починали війни. ¹⁶ Ті ж, що були з Маккавеєм, звершуючи моління і благаючи Бога бути помічником їм у війні, кинулися на укріплення ідумеїв. ¹⁷ І, зробивши на них сильний напад, вони оволоділи цими місцями, помстилися всім, хто бився на стінах, умертвляли всіх, хто траплявся назустріч, і побили не менше двадцяти тисяч. ¹⁸ Не менше дев’яти тисяч утекли у дві дуже міцні вежі, зебезпечені всім проти облоги. ¹⁹ Залишивши Симона і Йосифа і ще Закхея з достатньою кількістю людей для облоги їх, Маккавей сам вирушив у такі місця, де він більше потрібен був. ²⁰ А ті, що були із Симо­ном, будучи сріблолюбними, дали де­яким з тих, що знаходилися у вежах, підкупити себе грішми; одержавши сімдесят тисяч драхм, дозволили деяким утекти. ²¹ Коли донесено було Маккавею про те, що сталося, він, зібравши народних вождів, докоряв їм, що вони за срібло продали братів, відпустивши ворогів їхніх. ²² Цих людей, які зробилися зрадниками, він віддав на смерть, і негайно оволо­дів двома вежами. ²³ Маючи постійно успіх у зброї, яка була у руках його, він знищив у цих двох укріпленнях понад двадцять тисяч чоловік.

²⁴ Тимофій же, раніше переможений юдеями, зібрав дуже численне військо з чужоземців, зібрав чимало­ і вершників, що були в Азії, і з’явив­ся в Юдею з наміром завоювати її. ²⁵ При його наближенні ті, що були з Маккавеєм, звернулися у молитві до Бога, посипавши землею голови й оперезавши стегна веретищами. ²⁶ Припадаючи до підніжжя жертов­ника, вони благали Його, щоб Він був милостивим до них, був ворогом ворогам їхнім і супротивником супротивникам, як говорить закон. ²⁷ Звершивши молитву, вони взяли зброю і далеко відійшли від міста; наблизившись же до ворогів, зупинилися. ²⁸ Коли зійшло сонце, ті й інші вступили у битву — одні, в доблесті своїй, маючи запорукою успіху і перемоги пристановище у Господі, інші, — поставивши проводирем битви лють. ²⁹ Коли відбулася завзята битва, то супротивникам явилися з неба п’ять величних мужів на конях із золотими вуздами, і двоє з них були на чолі юдеїв: ³⁰ вони взяли Маккавея у середину до себе і, покриваючи своїм озброєнням, зберігали його неушкодженим, на супротивників же кидали стріли і блискавки, так що вони, змішавшись від осліплення і сповнені страху, са­мі себе уражали. ³¹ Побито було двад­цять тисяч п’ятсот піших і шістсот кінних. ³² Сам Тимофій утік у фортецю, називану Газара, дуже міцну, яка знаходилася під начальством Херея. ³³ Ті, що були з Маккавеєм, весело облягали цю фортецю протягом чотирьох днів. ³⁴ А ті, що знаходилися у фортеці, впевнені у неприступності цього місця, надмірно лихословили і промовляли­ хульні слова. ³⁵ На світанку п’ятого дня двадцять юнаків з тих, що були з Маккавеєм, запалившись гнівом від такого лихослів’я, хоробро кину­лися на стіну і зі звірячою лют­тю уражали кожного, хто траплявся.­ ³⁶ Ін­­­ші також кинулися під час сум’яття на тих, що знаходилися всередині, підпалювали вежі, і, розпаливши багаття, спалювали хульників живи­ми; інші розбивали ворота, і, впус­тив­ши у них решту війська, ово­лоді­ли містом; ³⁷ Тимофія ж, який схо­вався у рові, убили, так само як і брата його Херея, й Аполлофана. ³⁸ Звершивши це, вони з піснями і славослів’ями подякували Господу, Який так багато благодіяв Ізраїлю і дарував їм перемогу.

Глава 11

¹ Коли минуло дуже небагато­ часу, Лісій, опікун і родич ца­ря, намісник царський, з великим засмученням переносячи те, що сталося, ² зібрав до вісімдесяти тисяч пі­хоти і всю кінноту, і вирушив проти юдеїв з наміром зробити місто їхнє місцем проживання еллінів, ³ храм обкласти податком, подібно до інших язичницьких капищ, а священноначалля зробити щорічно продажним. ⁴ Ніскільки не подумав він про силу Божу, понадіявшись на десятки тисяч піхоти, на тисячі кінноти і на вісімдесят слонів. ⁵ Вступивши в Юдею і наблизившись до Вефсури, місця укріпленого, віддаленого від Єрусалима стадій на п’ять, він обложив його. ⁶ Коли Маккавей і ті, що були з ним, довідалися, що він облягає твердині, то з плачем і сльозами разом з народом благали Господа, щоб Він послав доброго ангела на спасіння Ізраїля. ⁷ Маккавей же, сам перший узявши зброю, переконував інших разом з ним, піддаючи себе небезпекам, допомогти братам; і вони негайно охоче вирушили з ним у похід. ⁸ Коли вони були поблизу Єрусалима, негайно явився­ проводирем їх вершник у білому одя­зі, який потрясав золотою зброєю. ⁹ Усі вони разом подякували милосердному Богу, й укріпилися духом,­ готові знищити не тільки людей, але і лютих звірів і навіть залізні стіни. ¹⁰ Так прийшли вони, під покровом небесного споборника, з милости до них Господа. ¹¹ Як леви, кинулися вони на ворогів, і уразили їх одинадцять тисяч піших і тисячу шістсот кінних, а всіх інших змусили тікати. ¹² Багато хто з них, будучи пораненими, рятувалися роздягненими, і сам Лісій урятувався ганебною втечею. ¹³ Будучи ж досить розумним і розмірковуючи сам із собою над поразкою, яка трапилася з ним, він зрозумів, що євреї непереможні, тому що всемогутній Бог допомагає їм; тому, пославши до них, ¹⁴ запевняв, що він погоджується на всі законні вимоги і переко­нає­­ царя бути їхнім другом. ¹⁵ Маккавей, піклуючись про користь, погодився на все, що пропонував Лісій; бо цар схвалив усе, що запропонував Мак­­ка­­вей Лісію у листі щодо юдеїв. ¹⁶ Лист же, написаний Лісієм до юдеїв, був тако­го змісту: «Лісій народу юдейському — радуватися. ¹⁷ Іоан і Авессалом, вами послані, передавши підписану відповідь, клопотали про те, що було зазначено у ньому. ¹⁸ Отже, про що потрібно було донести царю, я пояснив, і, що можна було прийняти, на те він погодився. ¹⁹ Тому, якщо ви будете зберігати добру прихильність до правління, то і на майбутній час я потурбуюсь допомагати вам для блага. ²⁰ Про под­робиці ж я доручив як вашим, так і моїм посланим переговорити з ва­ми. ²¹ Будьте здорові! Сто сорок вось­мого року, місяця Діоскоринфія, двадцять четвертого дня». ²² Лист же царя був та­кого змісту: «Цар Антиох­ брату Лісію — радуватися. ²³ З того часу, як батько мій відійшов до богів,­ наше бажання те, щоб піддані царст­ва залишалися безтурботними у відправленні справ своїх. ²⁴ Коли ж ми почули, що юдеї не погоджуються­ на почате батьком моїм нововведення еллінських звичаїв, а віддають перевагу власним установленням, і тому просять, щоб дозволено було їм дотримуватися своїх законів; ²⁵ то, бажаючи, щоб і цей народ не був по­турбованим, визначаємо, щоб храм їхній був відновлений і щоб жили вони за звичаєм своїх предків. ²⁶ От­же, ти добре зробиш, якщо пошлеш до них і укладеш мир з ними, щоб вони, знаючи наші наміри, були благодушні і весело продовжували займатися ділами своїми». ²⁷ До на­роду ж лист царя був такий: «Цар Антиох старійшинам юдейським та іншим юдеям — радуватися. ²⁸ Якщо ви здорові, то цього ми і бажаємо: ми також здорові. ²⁹ Менелай оголосив нам, що ви бажаєте сходити до ваших, які у нас. ³⁰ Отже, тим, які будуть приходити до тридцятого дня мі­сяця Ксанфика, готова правиця на запевнення їхньої безпеки: ³¹ юдеї можуть споживати свою їжу і збері­га­­ти­ свої закони, як і раніше, і ніхто з них ніяким чином не буде потурбова­ний за колишні опущення. ³² Я послав до вас Менелая, щоб він заспокоїв вас. ³³ Будьте здорові! Сто сорок восьмого року, п’ятнадцятого дня Ксан­фика». ³⁴ Надіслали до них лист і рим­ляни такого змісту: «Квинт Меммій і Тит Манлій, старійшини римські, юдейському народу — радуватися. ³⁵ Що уступив вам Лісій, родич царя, те і ми підтверджуємо. ³⁶ А що визнав він за потрібне доповісти цареві, про те, розсудивши не­гайно, пошліть кого-небудь, щоб ми могли зробити, що для вас потрібно, бо ми вирушаємо в Антиохію. ³⁷ Тому поспішіть, і пошліть кого-небудь, щоб і ми могли знати, якої ви думки. ³⁸ Будьте здорові! Сто сорок восьмого­ року, п’ятнадцятого дня Ксанфика».

Глава 12

¹ Після закінчення цих договорів Лісій вирушив до царя, а юдеї зайнялися землеробством. ² Але з місцевих воєначальників Тимофій і Аполлоній, син Генея, так само як Ієронім і Димофон, і зверх того Никанор, начальник Кіпру, не давали їм жити у спокої і безпеці. ³ Іоппійці ж зробили таке безбожне діло: вони запросили юдеїв, які жили з ними, з їхніми дружинами і дітьми сісти у приготовані ними чов­ни, ніби не маючи проти них ніякого зла. ⁴ Коли ж вони погодилися, бо бажали зберегти мир і не мали ніякої підозри, тоді, за загальним вироком міста, іоппійці, відпливши, потопили їх, не менше двохсот чоловік. ⁵ Коли Іуда довідався про таку жорстокість, звершену над одноплемінниками, оголосив про те тим, що були з ним, ⁶ і, закликавши праведного Суддю Бога, пішов проти мерзенних убивць братів його, запалив уночі пристань, і спалив човни, а тих, що збіглися туди, умертвив. ⁷ А оскіль­ки це місце було замкнене, то він відійшов, з наміром знову прийти і знищити всю громаду іоппійців. ⁸ Довідавшись же, що і жителі Іамнії хочуть так само вчинити з юдеями, які там живуть, ⁹ він напав уночі­ і на іамнитян і запалив пристань з кораблями, так що полум’я видне бу­ло в Єрусалимі за двісті сорок стадій.­

¹⁰ Коли ж вони відійшли звідти на дев’ять стадій, вирушаючи проти Тимофія, то напали на них араби, не менше п’яти тисяч і п’ятисот вершників. ¹¹ Битва була жорстока, і коли ті, що були з Іудою, за допомогою Божою здобули перемогу, то араби, які потерпіли поразку номади, просили Іуду про мир, обіцяючи доставляти їм худобу і в іншому бути корисними їм. ¹² Іуда ж, розуміючи, що вони дійсно багато у чому можуть бути корисні, погодився уклас­ти з ними мир; уклавши ж мир, вони відійшли у свої намети. ¹³ Ще напав він на одне місто з міцним мостом, оточене стінами і населене різними народами, на імення Каспин. ¹⁴ Жителі, сподіваючись на міцність стін і запас продовольства, поводилися дуже зухвало, лихословлячи на тих, що були з Іудою, промовляючи хулу на Бога і непристойні слова. ¹⁵ Але ті, що були з Іудою, закликавши на допомогу великого Владику миру, Який без стінопробивних машин і знарядь зруйнував Єрихон у часи Ісуса, по-звірячому кинулися на стіну. ¹⁶ За допомогою Божою вони взяли місто, і вчинили незліченні убивства, так що прилегле озеро, яке мало дві стадії у ширину, здавалося наповненим кров’ю.

¹⁷ Відійшовши звідти на сімсот п’ятдесят стадій, вони прийшли у Харак до юдеїв, називаних тувиїнами; ¹⁸ але не застали там Тимофія, який, нічого не зробивши, відійшов з цієї країни, залишивши, втім, у одному місці дуже міцну варту. ¹⁹ То­му Досифей і Сосипатр, з вождів, які були з Маккавеєм, вирушили і побили залишених Тимофієм у фортеці людей, понад десять тисяч. ²⁰ Тоді Маккавей, розділивши своє військо на загони, поставив їх над цими загонами і кинувся на Тимофія, який мав при собі сто двадцять тисяч піших і тисячу п’ятсот кінних. ²¹ Коли довідався Тимофій про наближення Іуди, то відіслав дружин і дітей і решту обозу у так званий Карніон; бо ця фортеця була незруч­на для облоги і недоступна через тіс­ноту всієї місцевості. ²² Коли ж показався перший загін Іуди, страх напав на ворогів, і жах охопив їх від явлен­ня Всевидючого: вони кинулися на­втіки, пориваючись один туди, інший сюди, так що більшою частиною уражувані були своїми, проколювані вістрям своїх мечів. ²³ Іуда наполегливо продовжував переслідувати, убивав беззаконних, і знищив до тридцяти тисяч чоловік. ²⁴ Сам Тимофій потрапив до рук тих, що були з Досифеєм і Сосипатром, і з великим хитруванням благав відпустити­ його живим, бо у нього знаходилися багатьох [юдеїв] батьки, а де­яких брати, і вони не будуть пощаджені, якщо він помре. ²⁵ Коли він багатьма словами запевнив у своїй обіцян­ці, що поверне їх неушкодженими, вони відпустили його, заради спасіння братів.

²⁶ Потім Іуда пішов проти Карниона й Атаргатиона, і вибив двадцять п’ять тисяч чоловік. ²⁷ Після перемоги над ними й ураження, Іуда вирушив проти укріпленого міста Ефрона, в якому мав перебування Лісій і безліч різноплемінних: сильні юнаки, які стояли перед стінами, воювали завзято; там же знаходилися великі запаси знарядь і стріл. ²⁸ Але вони, закликавши на допомогу Всесильного, Який Своєю могутньою силою зищує ворогів, оволоділи цим містом і побили тих, що були у ньому, до двадцяти п’яти тисяч. ²⁹ Піднявшись звідти, вони попрямували на місто скіфів, що знаходиться від Єрусалима на відстані шістсот стадій. ³⁰ Але оскільки юдеї, які жили там, свідчили про прихильність, яку мають до них скіфські жителі, і про лагідне поводження з ними у часи бід: ³¹ то, подякувавши їм і попросивши і на майбутній час бути прихильними до роду їхнього, вони вирушили у Єрусалим, тому що наближалося свято седмиць.

³² Після свята, називаного П’ятдесятницею, пішли вони проти Горгія, воєначальника Ідумеї. ³³ Виступив же Іуда з трьома тисячами піших і чотирмастами кінних. ³⁴ Коли вони вступили у битву, сталося, що де­які юдеї впали. ³⁵ Досифей же, один з тих, що були під начальством Ва­кинора, вершник, муж сильний, упіймав Горгія і, схопивши його за плащ, волік його сильно, щоб узяти проклятого у полон живим; але один з вершників фракійських наскочив на нього і відсік йому плече, і Горгій утік у Марису. ³⁶ Коли ж ті, що були з Ездрином, довго б’ючись, знемогли,­ Іуда закликав на допомогу Господа, нехай буде Він началовождем у бит­ві. ³⁷ Почавши вітчизняною мовою піснеспіви гучним голосом, він викликнув і, несподівано кинувшись на тих, що були з Горгієм, повернув їх на втечу.

³⁸ Потім Іуда, взявши з собою військо, вирушив у місто Одоллам, і ос­кільки наставав сьомий день, то во­ни­­ очистилися за звичаєм і святкували­ суботу. ³⁹ На другий день ті, що були з Іудою, пішли, як вимагав обов’язок, перенести тіла полеглих і покласти їх разом з родичами у батьківських гробницях. ⁴⁰ І знайшли вони в кожного з померлих під хітонами присвячені іамнійським ідолам речі, що закон забороняв юдеям: і стало всім явно, з якої причини вони впали. ⁴¹ Отже, всі прославили праведного Суддю Господа, який відкриває потаємне, ⁴² і звернулися до молитви, благаючи, нехай буде зовсім згладжений учинений гріх; а доблес­ний Іуда напучував народ оберігати себе від гріхів, бачачи своїми очима,­ що трапилося з вини загиблих. ⁴³ Зро­бивши ж збір за числом мужів до двох тисяч драхм срібла, він послав у Єрусалим, щоб принести жертву за гріх, і вчинив дуже добре і бла­гочесно, думаючи про воскресіння; ⁴⁴ бо, якби він не надіявся, що полеглі у битві воскреснуть, то зайве і марно було б молитися за мертвих. ⁴⁵ Але він помишляв, що тим, які померли у благочесті, угото­вана велика нагорода, — яка свята і благочестива думка! — Тому приніс за по­мерлих умилостивительну жертву, щоб розрішилися від гріха.

Глава 13

¹ У сто сорок дев’ятому році дійшла чутка до тих, що були з Іудою, що Антиох Евпатор іде на Юдею з безліччю війська ² і з ним Лісій, опікун і державний правитель, і в кожного еллінське військо, сто десять тисяч піших, п’ять тисяч триста кінних, двадцять два слони і триста колісниць з косами. ³ Приєднався до них Менелай, з великим облудством спонукуючи Антиоха, не заради спасіння батьківщини, але в надії одержати начальство. ⁴ Але Цар царів викликав гнів Антиоха на злочинця, і коли Лісій пояснив, що Менелай був винуватцем усіх зол, то він наказав відвести його у Берію і за тамошнім звичаєм умертвити. ⁵ У тому місці знаходиться вежа у п’ятдесят ліктів, наповнена попелом; у ній було знаряддя, що оберталося навколо і спускалося у попіл. ⁶ Туди завжди скидають на загибель винного у святотатстві або того, хто перейшов міру інших зол. ⁷ Такою от смертю довелося померти нечестивому Менелаю і не мати поховання у землі, — і дуже справедливо. ⁸ Бо якщо він учинив багато гріхів проти вівтаря Господнього, якого вогонь і попіл були святі, то й одержав смерть у попелі.

⁹ Тим часом цар, який озлобився у своїх задумах, продовжував похід, маючи намір заподіяти юдеям біди гірші за ті, які були за батька його. ¹⁰ Коли довідався про це Іуда, то повелів народу день і ніч закликати Господа, щоб Він і нині, як і колись, явив їм Свою допомогу у небезпеці позбутися закону і батьківщини і святого храму, ¹¹ і щоб народ, який тільки-но трохи заспокоївся, не віддав у поневолення злохульним язич­никам. ¹² Усі одностайно виконали це, і впродовж трьох днів із плачем і постом і колінопреклонінням безперестанно молилися милосердному Господу; тоді Іуда, підбадьоривши їх, наказав їм бути у готовності. ¹³ Залишившись же наодинці зі старійшинами, тримав раду, маючи намір раніше, ніж царське військо ввійде в Юдею і оволодіє містом, вийти і вирішити діло за допомогою Господа. ¹⁴ Віддавши піклування про себе Творцю світу, він переконував тих, що були з ним, боротися мужньо до смерти, за закони, за храм, місто, батьківщину і права громадянські, і розташував військо біля Модина. ¹⁵ Давши тим, що були з ним, умовний знак «Божа перемога», він з обраними сильними юнаками вночі накинувся на царський намет, убив у війську до чотирьох тисяч чоловік і, крім того, найбільшого слона з людьми, які знаходилися на ньому. ¹⁶ Нарешті, наповнивши військо страхом і сум’яттям, вони благополучно відійшли. ¹⁷ Відбулося це вже на світанку дня, заступництвом Господа. ¹⁸ Цар же, на досвіді пізнавши відважність юдеїв, намагався оволодіти місцями за допомогою хитрости. ¹⁹ І приступив він до Вефсури, міцної фортеці юдейської, але був змушений утікати, і потерпів поразку і втрату; ²⁰ Іуда ж надсилав тим, що були у фортеці, все потрібне. ²¹ Такий собі Родок з війська юдейського­ повідомив ворога про цю таємницю, але був знайдений, схоплений і ув’яз­нений. ²² Удруге цар почав пе­ре­говори з жителями Вефсури; дав їм і від них одержав мир, відійшов і повернув проти тих, що були з Іудою, але був переможений. ²³ Довідавшись же, що Филип, залишений в Антиохії правителем, відійшов, він збентежився: став умовляти юдеїв, упо­корився і клявся виконати всі справедливі вимоги, потім прими­рився з ними і приніс жертву, вшанував храм і виявив милості місту, ²⁴ прийняв Маккавея і поставив його воєначальником від Птолемаїди до самого Геррина. ²⁵ Потім пішов він у Птолемаїду: птолемаїдяни невдоволені були договором, обурювалися на умови і хотіли скасувати їх. ²⁶ Увійшов на судилище Лісій, захищався за можливістю, умовив їх, заспокоїв, зробив прихильними і вирушив до Антиохії. Так закінчилася навала і повернення царя.

Глава 14

¹ Через три роки дійшла чутка­­­­ до Іуди і тих, що були з ним, що Димитрій, син Селевка, приплив до пристані Трипільської з силь­ним сухопутним і морським військом ² і, ово­лодівши країною, умертвив Антиоха й опікуна його Лісія.

³ Алким же якийсь, що був раніше первосвящеником, але добровіль­но осквернився у смутні часи, подумавши, що ніяким чином немає йому спасіння і немає доступу до священного жертовника, ⁴ у сто п’ятдесят першому році прийшов до царя Димитрія і приніс йому золотий вінець і пальму і зверх того оливкові гілки,­ які вважалися приналежностями храму, — і в цей день Алким нічого не зробив. ⁵ Улучивши ж час, сприятливий для його безумного задуму, коли він покликаний був Димитрієм у зібрання ради і коли його запитали, в якому стані і настрої перебувають юдеї, він сказав на це: ⁶ так звані з юдеїв асидеї, вождем яких Іуда Маккавей, підтримують війну і чинять заколоти, не даючи царству досягти добробуту. ⁷ Тому я, позбавлений честі предків моїх, тобто священноначалля, прийшов тепер сюди, ⁸ по-перше, щиро вболівати за те, що належить цареві, по-друге, маючи на увазі своїх співгромадян; бо від нерозсудливости названих людей немало бідує весь рід наш. ⁹ Ти ж, царю, довідавшись про все це, потурбуйся про країну і про пригноблений рід наш, за доступним для всіх людинолюбством твоїм: ¹⁰ доки залишається Іуда, не може бути спокою. ¹¹ Коли це було сказано ним, інші радники, що мали ворожнечу до Іуди, ще більш підбурили Димитрія. ¹² Він негайно покликав Никанора, який завідував слонами, і, при­значивши його воєначальником у Юдею, послав його, ¹³ давши наказ, щоб Іуду умертвити, спільників його розсіяти, Алкима ж поставити первосвящеником великого храму. ¹⁴ То­ді язичники, які втекли з Юдеї від Іуди, натовпами сходилися до Никанора у надії, що нещастя і біди юдеїв зробляться для них благоденством. ¹⁵ Юдеї ж, почувши про похід Никанора і приєднання до нього язичників, посипали голови землею, і молилися Тому, Хто до віку встановив народ Свій і завжди видимо захищав наділ Свій. ¹⁶ За повелінням вождя свого вони поспіхом піднялися звідти і зійшлися з ними біля селища Дессау. ¹⁷ Симон, брат Іуди, вступив у битву з Никанором, але незабаром, при раптовому наступі супротивників потерпів невелику по­разку. ¹⁸ Втім, Никанор, чувши, яку хоробрість мали ті, що знаходилися з Іудою і яку відважність у битвах за батьківщину, побоявся ви­рішити справу кровопролиттям; ¹⁹ то­му послав Посидонія, Феодота і Маттафію — укласти з юдеями мир. ²⁰ Після довгого розмірковування про це, і коли вождь сповістив про те народ, склалася одностайна думка, і вони погодилися на переговори ²¹ і призначили день, у який би зійтися їм разом наодинці, і коли він настав, поставили для кожного особливі сідалища. ²² Іуда ж поставив у зручних місцях озброєних людей напоготові, щоб від ворогів раптово не пішло якого-небудь лиходійства, — і мали вони мирну нараду. ²³ Никанор пробув у Єрусалимі деякий час, і не зробив нічого недоречного, і відпустив зібраний народ. ²⁴ Він постійно мав Іуду з собою і душевно прихилився до цього мужа; ²⁵ переконав його одружитися, щоб народжувати дітей. Іуда одружився, заспокоївся і насолоджувався життям. ²⁶ Алким же, бачачи взаємну їх один до одного­ прихильність і союз, який склався між ними, зібрався з духом, прийшов до Димитрія і сказав, що Никанор має ворожі для царства наміри, бо призначив Іуду, зловмисника проти царства, своїм спадкоємцем. ²⁷ Цар, розгніваний і роздратований цими наклепами лиходія, написав до Никанора, заявляючи, що йому тяжко переносити такий договір, і наказував негайно ж прислати Мак­кавея в Антиохію у кайданах. ²⁸ Ко­ли довідався про це Никанор, то знітився,­ і засмучений був тим, що повинен був відкинути встановлений союз з людиною, яка не зробила нічого несправедливого. ²⁹ Але оскільки не можна було противитися цареві, то він вичікував благоприємної нагоди виконати це хитрістю.

³⁰ Маккавей же, помітивши, що Никанор почав поводитися з ним суворіше і при звичайних зустрічах став грубішим, і зробивши висновок, що не від добра виходить ця суворість, і зібравши чималу кількість з тих, що знаходилися при ньому, сховався від Никанора. ³¹ Коли останній довідався, що Іуда майстерно ви­передив його хитрістю, то прийшов у великий і святий храм, коли свяще­ники приносили встановлені жертви, і наказав, щоб вони видали того мужа. ³² Коли ж вони з клятвою гово­рили, що не знають, де знаходиться той, кого він шукає, ³³ то він, простягнувши правицю на храм, покляв­ся, сказавши: якщо ви не видасте ме­ні Іуду зв’язаним, то я цей храм Божий зрівняю з землею, роз­копаю жертовник, і збудую тут слав­ний храм Діонису. ³⁴ Сказавши це, він відійшов. Священики ж, здійма­ючи руки до неба, благали постійно­го Захисника народу нашого і говорили: ³⁵ Ти, Господи, не маючи ні в чому нестатку, благоволив храму цьо­му бути місцем Твого перебування­ між нами. ³⁶ І нині, Святий Господь усякої святині, збережи навіки неоскверненим цей недавно очищений дім і закрий уста неправедні.

³⁷ Никанору ж указали на якогось Разиса з єрусалимських старійшин, як на друга громадян, який мав дуже добру славу і за свою доброзичливість був прозваним батьком юдеїв. ³⁸ Він у попередні смутні часи стояв на боці юдейства і з усією старанніс­тю віддавав за юдейство і тіло і ду­шу.­ ³⁹ Никанор, бажаючи показати, яку він має ненависть проти юдеїв, послав понад п’ятсот воїнів, щоб схопити його, ⁴⁰ бо думав, що, взявши його, заподіє їм нещастя. ⁴¹ Коли ж натовп хотів оволодіти вежею й уривався у ворота двору, і вже нака­зано було принести вогню, щоб запа­лити ворота, тоді він, у неминучій небезпеці бути захопленим, простромив себе мечем, ⁴² бажаючи краще доблесно вмерти, ніж потрапити до рук беззаконників і негідно знечестити своє благородство. ⁴³ Але ос­кільки удар виявився від поспіху не­точним, а натовп уже вривався у две­рі, то він, відважно вбігши на стіну, мужньо кинувся з неї на натовп народу. ⁴⁴ Коли ж ті, що стояли, поспіхом розступилися, і залишився порожній простір, то він упав у середину на живіт. ⁴⁵ Дихаючи ще і згораючи обуренням, незважаючи на кров, що лилася струмком, і тяж­кі рани, встав і, пробігши крізь натовп народу, зупинився на одній крутій скелі. ⁴⁶ Зовсім уже стікаючи кров’ю, він вирвав із себе нутрощі й, узявши їх обома руками, кинув у натовп і, благаючи Господа життя і духу знову дати йому життя і дихан­ня, скінчив таким способом життя.

Глава 15

¹ Коли довідався Никанор, що ті, які були з Іудою, знаходяться у країні Самарійській, то думав зовсім безкарно напасти на них у день спокою. ² Коли ж юдеї, які невільно супроводжували його, говори­ли: «не губи їх так жорстоко і нелюдяно, воздай честь дню, освяченому Всевидючим»; ³ тоді цей нечестивець запитав: «невже є Владика на небі, Який повелів святкувати день субот­ній?» ⁴ І коли вони відповіли: «є жи­вий Господь, Владика небесний, Який повелів шанувати сьомий день», ⁵ то він сказав: «а я — господар на землі,­ який повеліває взяти зброю і виконати царську службу». Втім, він не встиг звершити свого наміру. ⁶ Звеличуючись з великою гордістю, Никанор думав здобути загальну перемогу над тими, що були з Іудою. ⁷ Маккавей же не переставав надіятися з повною упевненістю, що одер­жить заступництво від Господа. ⁸ Він переконував тих, що були з ним, не страшитися навали язичників, але, згадуючи приклади небесної допомоги, які були раніше, і нині очікувати собі перемоги і допомоги від Вседержителя. ⁹ Втішаючи їх обітни­цями закону і пророків, нагадуючи їм подвиги, звершені ними самими, він надихнув їх мужністю. ¹⁰ Збуджуючи дух їхній, він переконував їх, указуючи притому на віроломність язичників і порушення ними клятв. ¹¹ Озброїв же він кожного не стільки міцними щитами і списами, скільки переконливими добрими промовами, і притім усіх обрадував розповіддю про гідне ймовірности сновидіння.

¹² Видіння ж його було таке: він бачив Онію, який був первосвящеником, мужа чесного і доброго, поважного на вигляд, лагідного норовом, приємного у словах, який з дитинства ревно засвоїв усе, що стосувалося чеснот, — бачив, що він, простягаючи руки, молиться за весь народ юдейський. ¹³ Потім явився інший муж, прикрашений сивинами і славою, оточений дивною і надзвичайною величчю. ¹⁴ І сказав Онія: це братолюбець, який багато молиться за народ і святе місто, Єремія, пророк Божий. ¹⁵ Тоді Єремія, простягши праву руку, дав Іуді золотий меч і, подаючи його, сказав: ¹⁶ візьми цей святий меч, дар від Бога, яким ти знищиш ворогів.

¹⁷ Утішені настільки добрими словами Іуди, які могли пробуджувати до мужности і зміцнювати серця юних, юдеї наважилися не розташовуватися станом, а відважно напасти і, з повною мужністю вступивши у битву, вирішити діло, бо місто і святиня і храм перебували у небезпеці. ¹⁸ Боротьба за дружин і дітей, братів і рідних здавалася їм ділом менш важливим; найбільше і переважне побоювання було за святий храм. ¹⁹ Для тих, які залишилися у місті, також чимало було занепокоєння, бо вони тривожилися за битву, яка мала бути у полі.

²⁰ Отже, коли всі очікували, що настає вирішення діла, коли вороги вже з’єдналися і військо було постав­лене у стрій, слони розміщені у належних місцях і кіннота розташована по боках, — ²¹ Маккавей, бачачи наступ численного війська, строкатість приготованої зброї і лютість звірів, здійняв руки до неба і закликав Господа, Який творить чудеса і все бачить, знаючи, що не зброєю здобувається перемога, але Сам Він, як Йому вгодно, дарує перемогу достойним. ²² У молитві своїй він так говорив: Ти, Господи, за часів Єзекії, царя Юдейського, послав ангела, — і він уразив із полку Сеннахиримового сто вісімдесят п’ять тисяч. ²³ І нині, Господи небес, пошли доб­рого ангела перед нами на страх і трепет ворогам. ²⁴ Силою правиці Твоєї нехай будуть уражені ті, що прийшли з хулою на святий народ Твій. Цим він скінчив. ²⁵ Ті, що були з Никанором, ішли зі звуком труб і криками, ²⁶ а ті, що знаходилися з Іудою, з призиванням і молитвами вступили у битву з ворогами. ²⁷ Рука­ми воюючи, а серцями молячися Бо­гу, вони побили не менше тридцяти п’яти тисяч, дуже обрадувані видимою допомогою Божою. ²⁸ Закінчив­ши діло і радісно повертаючись, во­ни дізналися, що Никанор упав у своєму всеозброєнні. ²⁹ Коли крик і шум затихли, вони звеличили Господа вітчизняною мовою. ³⁰ Тоді Іуда, первоподвижник за співгромадян і тілом і душею, який кращі літа свої віддав для одноплемінників, дав наказ, щоб відтяли голову Никанора­ і руку з плечем і несли в Єрусалим. ³¹ Прийшовши туди, він скликав одноплемінників і поставив перед жер­товником священиків, покликав і тих, які знаходилися у фортеці, ³² і, по­казавши голову мерзенного Никанора і руку злохульника, яку він простягав на святий дім Вседержителя і звеличувався, ³³ наказав вирізати язик у нечестивого Никанора і, роздрібнивши його, розкидати птахам, руку ж безумця повісити навпроти храму. ³⁴ Тоді всі, звертаючись до неба, прославляли Господа, Який явив допомогу, і говорили: благословенний Той, Хто зберіг неосквер­неним місце Своє! ³⁵ Голову ж Никанора повісив він на фортеці як ви­диме для всіх і ясне знамення допомоги Господньої. ³⁶ І всі загальним присудом визначили: ніколи не залишати без торжества день цей, ша­нувати як свято тринадцятий день дванадцятого місяця, називаного сир­­ською мовою Адаром, за день до дня Мардохеєвого.

³⁷ Так скінчилася справа з Никанором; і оскільки з того часу місто залишилося у владі євреїв, то я і закінчу тут моє слово. ³⁸ Якщо я виклав його добре і задовільно, то я цього і бажав; якщо ж слабко і посередньо, то я зробив те, що було під силу мені. ³⁹ Неприємно пити ок­ремо вино і негайно ж окремо воду, тоді як вино, змішане з водою, солодке і приносить задоволення; так і складений твір приємно займає слух читача при співмірності. Тут нехай буде кінець.

* Книги Маккавейські перекладені з грець­кої, тому що в єврейському тексті їх немає.

Глава: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16

Глава 1

¹ Після того, як Олександр, син Филипа, македонянин, який вийшов із землі Киттим, уразив Дарія, царя Перського і Мідійського, і став царем замість нього спершу над Елладою, — ² він провів багато воєн і оволодів багатьма укріпленими міс­цями, й убивав царів землі. ³ І про­йшов до меж землі й узяв здобич від багатьох народів; і замовкла земля перед ним, і він піднісся, і загордувало серце його. ⁴ Він зібрав дуже сильне військо і панував над областями і народами і володарями, і во­ни зробилися його данниками. ⁵ Піс­ля того він зліг у постіль і, відчувши, що помирає, ⁶ покликав знат­них слуг своїх, які виховувалися з ним від юности, і розділив їм своє царство ще за життя свого.

⁷ Олександр царював дванадцять років і помер. ⁸ І володарювали слуги його кожен у своєму місці. ⁹ І піс­ля смерти його усі вони поклали на себе вінці, а після них і сини їхні протягом багатьох літ; і примножили зло на землі. ¹⁰ І вийшов від них корінь гріха — Антиох Єпифан, син царя Антиоха, який був заручником у Римі, і став царем у сто тридцять сьомому році царства Еллінського.

¹¹ У ті дні вийшли з Ізраїля сини беззаконні і переконували багатьох, говорячи: підемо й укладемо союз з на­родами, які оточують нас, бо з тих пір, як ми відокремилися від них, спіткало нас багато бід. ¹² І добрим здалося це слово в очах їхніх. ¹³ Дея­кі з народу виявили бажання і вирушили до царя; і він дав їм право виконувати установлення язичницькі. ¹⁴ Вони побудували в Єрусалимі училище за звичаєм язичницьким ¹⁵ і встановили у себе необрізання, і відступили від святого завіту, і з’єдналися з язичниками, і продалися, щоб чинити зло.

¹⁶ Коли Антиох побачив, що царство зміцнилося, взявся стати царем над Єгиптом, щоб царювати над двома царствами, ¹⁷ й увійшов він у Єги­пет із сильним ополченням, з колісницями, і слонами, і вершниками, і численними кораблями; ¹⁸ і вступив у битву із Птоломеєм, царем Єгипетським; і убоявся Птоломей від лиця його і кинувся навтіки, і багато упало поранених. ¹⁹ І оволоділи вони укріпленими містами у землі Єгипетській, і узяв він здобич із землі Єгипетської.

²⁰ Після поразки Єгипту Антиох по­­вернувся у сто сорок третьому році і пішов проти Ізраїля, і вступив у Єрусалим із сильним ополченням; ²¹ увійшов у святилище з пихатістю і взяв золотий жертовник, світильник­ і всі сосуди його, ²² і трапезу предкладення, й узливальниці, і ча­ші, і кадильниці золоті, і завісу, і він­ці, і зо­­лоту прикрасу, що була ззовні храму, і все обібрав. ²³ Узяв і срібло, і зо­­лото, і дорогоцінні сосуди, і взяв схо­вані скарби, які відшукав. ²⁴ І, взявши все, вирушив у землю свою і вчинив убивства, і говорив з великою гордовитістю. ²⁵ Тому був великий плач в Ізраїлі, в усіх місцях його. ²⁶ Стогнали начальники і старійшини, знемагали діви і юнаки, і змінилася краса жіноча. ²⁷ Усякий наречений віддавався плачу, і та, що сиділа у шлюбному чертозі, була у скорботі. ²⁸ Затремтіла земля за тих, що жили на ній, і весь дім Якова зодягнувся у сором.

²⁹ Після двох років послав цар на­чальника податей у міста Іуди, і він прийшов у Єрусалим з великим натовпом; ³⁰ підступно говорив їм слова миру, і вони повірили йому; але він раптово напав на місто й уразив його великим ураженням, і погубив безліч народу ізраїльського; ³¹ взяв здобич з міста і спалив його вогнем, і зруйнував доми його і стіни його навколо; ³² і повели у полон дружин і дітей, і оволоділи худобою. ³³ Обгородили місто Давидове великою і міцною стіною і міцними вежами, і зробилося воно для них фортецею. ³⁴ І розташували там народ нечестивий, людей беззаконних, і вони укріпилися у ній; ³⁵ запаслися зброєю і продовольством і, зібравши здобич єрусалимську, склали там, і зробилися великою сіттю. ³⁶ І було це постійною засідкою для святилища і злим дияволом для Ізраїля. ³⁷ Вони проливали невинну кров навколо свя­тилища й оскверняли святилище. ³⁸ Жителі ж Єрусалима розбіглися через них, і він зробився житлом чужих і став чужим для свого роду, і діти його залишили його. ³⁹ Святилище його запустіло, як пустеля, свята його повернулися на плач, суботи його — на ганьбу, честь його — на приниження. ⁴⁰ Мірою слави його збільшилося нечестя його, і висота його обернулася на сум.

⁴¹ Цар Антиох написав усьому цар­ству своєму, щоб усі були одним народом, ⁴² і щоб кожен залишив свій закон. І погодилися всі народи за словом царя. ⁴³ І багато хто з Ізра­ї­ля прийняв ідолослужіння його і приніс жертви ідолам, і осквернив суботу. ⁴⁴ Цар послав через вісників грамоти в Єрусалим і в міста юдейські, щоб вони додержувалися узаконень, чужих для цієї землі, ⁴⁵ і щоб не допускалися всепалення і жерт­во­при­ношення, й узливання у свя­ти­ли­­щі, щоб учинили наругу над суботами і святами, ⁴⁶ і оскверняли святилище і святих, ⁴⁷ щоб будували­ жертовники, храми і капища ідольські, і приносили у жертву свиняче м’ясо і худо­бу нечисту, ⁴⁸ і залишали­ синів своїх необрізаними, й оскверняли душі їхні всякою нечистотою і мерзотою, ⁴⁹ для того, щоб забули закон і змінили всі постанови. ⁵⁰ А якщо хто не зробить за словом царя, нехай буде відданий на смерть. ⁵¹ Згід­но з цим писав він усьому царству своєму і поставив наглядачів над усім народом, і повелів містам юдейським приносити жертви у кожному­ місті. ⁵² І зібралися до них багато хто з народу, усі, хто залишив закон, — і вчинили зло у землі; ⁵³ і змусили Ізраїля ховатися у всякому сховищі його.

⁵⁴ У п’ятнадцятий день Хаслева, сто сорок п’ятого року, влаштували на жертовнику мерзоту запустіння, і в містах юдейських навколо побудували жертовники, ⁵⁵ і перед дверима домів і на вулицях звершували куріння, ⁵⁶ і книги закону, які знаходили, розривали і спалювали на вогні; ⁵⁷ у кого знаходили книгу завіту, і хто дотримувався закону, того, за повелінням царя, віддавали на смерть. ⁵⁸ Таке насильство чинили вони над ізраїльтянами, які приходили кожного місяця у міста. ⁵⁹ І в двадцять п’ятий день місяця, приносячи жертви на жертовнику, який був над вівтарем, ⁶⁰ вони, за даним повелінням, убивали жінок, які обрізували дітей своїх, ⁶¹ а немовлят вішали за шиї їхні, доми їхні грабували і тих, що звершували над ними обрізання, убивали. ⁶² Але багато (*людей) в Ізраїлі залишилися твердими й укріпилися, щоб не їсти нечистого, ⁶³ і готові були померти, щоб не осквернитися їжею і не вчинити наруги над святим завітом, — і помирали. ⁶⁴ І був дуже великий гнів над Ізраїлем.

Глава 2

¹ У ті дні повстав Маттафія, син Іоана, сина Симеонового, священик із синів Іоарива з Єрусалима; жив він у Модині. ² У нього було п’ять синів: Іоан, прозваний Гаддисом, ³ Симон, прозваний Фассі, ⁴ Іуда, про­званий Маккавеєм, ⁵ Єлеазар, наз­ва­ний Авараном, Іонафан, прозваний Апфусом. ⁶ Бачачи богохульства, які відбувалися в Юдеї та Єрусалимі, ⁷ він сказав: горе мені! для чого народився я бачити руйнування народу мого і руйнування святого міста і залишатися тут, коли він відданий до рук ворогів і святилище — до рук чужих? ⁸ Храм його зробився, як муж безславний, ⁹ дорогоцінні сосуди його віднесені у полон, немовлята його побиті на вулицях, юнаки його упали від меча ворога. ¹⁰ Який народ не займав царства його і не оволодівав здобутками його? ¹¹ Усі прикраси його забрані; з вільного він зробився рабом. ¹² І ось святині наші, і краса наша, і слава наша спорожніли, і язичники осквернили їх. ¹³ Для чого нам ще жити? ¹⁴ І роздер­ли Маттафія і сини його одяг свій, і одяглися у веретища, і гірко плакали. ¹⁵ І прийшли від царя у місто Модин ті, що примушували до відступництва, щоб приносити жертви. ¹⁶ І багато хто з Ізраїля пристав до них; а Маттафія і сини його устояли. ¹⁷ І відповіли ті, що прийшли від царя, і сказали Маттафії: ти вождь, ти славний і великий у цьому місті і маєш опору в синах і братах. ¹⁸ Отже, приступи тепер перший, і виконай повеління царя, як зробили це всі народи і мужі юдейські і ті, що зали­шилися в Єрусалимі, і будеш ти і дім твій у числі друзів царських, і ти і сини твої будете вшановані і сріблом, і золотом, і багатьма дарами. ¹⁹ І відповів Маттафія і сказав гучним голосом: якщо і всі народи в об­ласті царства царя послухають його і відступлять кожен від богослужіння батьків своїх, і погодяться з повеліннями його, ²⁰ то я і сини мої і брати мої будемо чинити за завітом батьків наших. ²¹ Помилуй нас Бог, щоб залишити закон і постанови! ²² Не послухаємо ми слів царя, щоб відступити нам від нашого богослужіння праворуч або ліворуч. ²³ Коли закінчив він говорити ці слова, підійшов муж юдеянин перед очима усіх, щоб принести за повелінням царя ідольську жертву на жертовни­ку, який був у Модині. ²⁴ Побачивши­ це, Маттафія возревнував, і затремтіли нутрощі його, і запалала лють його за закон, і він, підбігши, убив його біля жертовника. ²⁵ І в той же час убив мужа царського, який примушував приносити жертву, і зруйнував жертовник. ²⁶ І возревнував він за закон, як це зробили Финеєс із Замврієм, сином Салома. ²⁷ І викликнув Маттафія у місті гучним голосом: усякий, хто рев­нує за закон­ і стоїть у завіті, нехай йде слідом за мною! ²⁸ І втік сам і сини його у гори, залишивши все, що мали у місті. ²⁹ Тоді багато (*людей), відданих прав­ді і закону, пішли в пустелю і залишалися там, ³⁰ самі і сини їхні, і дружини їхні, і худоба їхня, тому що примножилися­ біди їхні. ³¹ І сповіщено було мужам царським і війську, яке знаходилося­ в Єрусалимі, місті Давидовому, що де­­які мужі, порушивши царське повеління, пішли у таємні місця у пус­телю. ³² І погналися за ними у ве­­ли­кій кількості і, наздогнавши їх, ополчилися, і вишикувалися до бит­ви­ проти них у день суботній, ³³ і сказали їм: тепер ще можна; виходь­те і зробіть за словом царя, і залишитеся живими. ³⁴ Але вони відповіли: не вийдемо і не зробимо за словом ца­ря, не осквер­нимо дня суботнього. ³⁵ Тоді поспішили почати битву проти них. ³⁶ Але вони не відповідали їм, ні навіть ка­меня не кинули на них, ані загородили таємних сховищ своїх, ³⁷ і сказали: ми всі помремо у невинності нашій; небо і земля свідки за нас, що ви несправедливо губите нас. ³⁸ Нападали на них по суботах, і по­мерло їх, і дружин їхніх, і дітей їхніх з худобою їхньою, до тисячі душ. ³⁹ Коли дізналися про це Маттафія і друзі його, гірко плакали за ними; ⁴⁰ і говорили одне одному: якщо всі ми будемо чинити так, як чинили ці брати наші, і не будемо битися з язич­никами за життя наше і постанови наші, то вони скоро знищать нас із землі. ⁴¹ І вирішили вони у той день і сказали: хто б не пішов на війну проти нас у день суботній, будемо би­тися проти нього, щоб нам не помер­ти всім, як померли брати наші в по­таємних сховищах. ⁴² Тоді зібралося до них багато юдеїв, міцних силою в Ізраїлі, всі вірні закону.­ ⁴³ І всі, що втекли від біди, приєдналися до них і стали підкріпленням для них. ⁴⁴ Так склали вони військо й уражали у гніві своєму нечестивих і у люті своїй мужів беззаконних; інші ж біг­ли для порятунку до язичників. ⁴⁵ І об­­хо­дили навколо Маттафія і друзі його, і руйнували жертовники, ⁴⁶ і безбоязно обрізували необрізаних дітей, скільки знаходили у межах ізраїльських, ⁴⁷ і пе­реслідували синів гордині, і справа успішно йшла у руках їхніх. ⁴⁸ Так захищали вони закон від руки язичників і від руки царів і не дали торжествувати грішникові.

⁴⁹ Наблизилися дні смерти Маттафії, і він сказав синам своїм: нині посилилися гордість і випробування, нині час перевороту і гнів люті. ⁵⁰ Отже, діти, ревнуйте за закон і від­дайте життя ваше за завіт батьків наших. ⁵¹ Згадайте про діла батьків наших, які вони зробили у часи свої, і ви придбаєте велику славу і вічне ім’я. ⁵² Авраам чи не у спокусі зна­йдений був вірним? і це було постав­лено йому у праведність. ⁵³ Йосиф у стисненому становищі своєму зберіг заповідь і зробився володарем Єгип­ту. ⁵⁴ Финеєс, батько наш, за те, що возревнував ревністю, одержав завіт вічного священства. ⁵⁵ Ісус за ви­конання слова став суддею над Ізраїлем. ⁵⁶ Халев за свідчення перед зібранням одержав у спадщину землю. ⁵⁷ Давид за своє милосердя успадкував престіл царства навіки. ⁵⁸ Ілля за велику ревність щодо закону взятий навіть на небо. ⁵⁹ Ананія, Азарія, Мисаїл вірою спаслися від полум’я. ⁶⁰ Даниїл за свою невинність був урятований від щелеп левів. ⁶¹ Отже, пригадуйте від роду до роду, що всі, які надіялися на Нього, не знеможуть. ⁶² Не бійтеся слів чоловіка грішного, бо слава його пе­ретвориться на гній і черву. ⁶³ Сьогодні він підноситься, а завтра не знайдуть його, бо він перетворився на прах свій, і задум його загинув. ⁶⁴ Але ви, діти мої, кріпіться і мужньо стійте у законі, бо через нього ви прославитесь. ⁶⁵ Ось — Симон, брат ваш: знаю, що він — муж ради, слухайтеся його в усі дні; він буде вам замість батька. ⁶⁶ А Іуда Маккавей, міцний силою від юности своєї, нехай буде у вас начальником війська, і буде вести війну з народами. ⁶⁷ Отже, зберіть до себе всіх виконавців закону і мстіться за обра́зи народу вашого; ⁶⁸ віддайте воздаяння язичникам і будьте уважні до повелінь закону. ⁶⁹ І благословив їх і відійшов до батьків своїх. ⁷⁰ Помер же він на сто сорок шостому році; і сини його поховали його у гробі бать­ків своїх у Модині, і весь Ізраїль оп­лакував його гірким плачем.

Глава 3

¹ І постав замість нього Іуда, на­з­ваний Маккавеєм, син його. ² І до­­­помагали йому всі брати його і всі, які були прихильні до батька його, і вели війну Ізраїля з радістю. ³ Він поширив славу народу свого; він одягався у броню, як велетень, оперізувався військовою зброєю своєю і вів війну, захищаючи ополчення мечем; ⁴ він уподібнювався леву у ділах своїх і був як скимен, що рикає на здобич; ⁵ він переслідував беззаконних, відшукуючи їх, і тих, хто підбурює народ його, спалював. ⁶ І упокорилися беззаконні зі страху перед ним, і всі чинителі беззаконня засмутилися перед ним, і благоуспішним було спасіння рукою його. ⁷ Він засмутив багатьох царів, і звеселив Якова ділами своїми, і пам’ять його довіку у благословенні; ⁸ пройшов по містах Юдеї і знищив у ній нечестивих, і відвернув гнів від Ізраїля, ⁹ і зробився іменитим до останніх меж землі, і зібрав тих, що гинули.

¹⁰ Тоді Аполлоній зібрав язичників і з Самарії численне військо, щоб воювати проти Ізраїля. ¹¹ Іуда дізнав­ся про це і вийшов йому назустріч, і уразив, і убив його; і багато впало уражених, а інші втекли. ¹² І взяв Іуда здобич їх, і взяв меч Аполлонія і воював ним в усі дні.

¹³ І почув Сирон, воєначальник Сирії, що Іуда зібрав навколо себе людей і сонм вірних, що виступають з ним на війну, ¹⁴ і сказав: зроблю собі ім’я і прославлюсь у царстві, і буду битися з Іудою і з тими, які ра­зом з ним і які нехтують слово­ царське. ¹⁵ І вирішив він іти, і пішло з ним сильне полчище нечестивих до­помагати йому і зробити пом­сту на синах Ізраїля. ¹⁶ Коли вони наблизилися до узвишшя Вефорона, Іуда вийшов назустріч їм з небагатьма, ¹⁷ які, коли побачили військо, яке ішло назустріч їм, сказали Іуді: як можемо ми у такій малій кількості битися проти такої сильної безлічі? І ми ж зовсім ослабли, ще не ївши сьогодні. ¹⁸ Але Іуда сказав їм: легко­ і багатьом потрапити у руки небагатьох, і у Бога небесного немає­ різ­ниці, чи багатьма спасти, чи неба­гатьма; ¹⁹ бо не від кількости війська­ буває перемога на війні, але з неба приходить сила. ²⁰ Вони йдуть проти нас у безлічі пихатости і нечестя, щоб знищити нас і дружин наших і дітей наших, щоб пограбувати нас; ²¹ а ми боремося за душі наші і закони наші. ²² Він Сам знищить їх перед лицем нашим; ви ж не страшіться їх. ²³ Переставши говорити, він раптово кинувся на них, і ураже­ний був Сирон і військо його перед ним. ²⁴ І вони переслідували його по спуску Вефорона до самої рівнини; і упало з них до восьмисот мужів, ін­­ші ж утекли у землю Филистимську.­ ²⁵ І напав страх перед Іудою і братами його і боязнь нападати на всіх навколишніх язичників. ²⁶ Ді­йшло і до царя ім’я його, і всі народи розповідали про битви Іуди.

²⁷ Коли ж почув ці слова цар Анти­ох, то запалав гнівом і, пославши, зібрав усі сили царства свого, дуже сильне ополчення; ²⁸ і відкрив скарб­ницю свою і видав військам своїм річ­ну платню, і наказав їм бути гото­­ви­ми на всяку необхідність. ²⁹ Але по­бачив, що виснажилося срібло у скарбницях, а податі країни мізерні через хвилювання і руйнування, які він учинив у землі тій, знищуючи закони, які існували від днів давніх. ³⁰ І почав він побоюватися, що у нього не вистачить, хіба тільки на раз або два, на витрати і подарунки, які раніше роздавав щедрою рукою і перевершив у тім попередніх царів. ³¹ Сильно заклопотаний у душі своїй,­ він зважився йти у Персію і взяти по­даті з країн і зібрати побільше сріб­ла. ³² А діла царські від ріки Євфрату до меж Єгипту­ передав Лісію, чоловікові знаменитому, який походив з роду царського,­ ³³ також і виховання сина свого Антиоха, до його повернення; ³⁴ і передав йому половину війська і слонів, давши йому наказ про все, чого хотів, і про жителів Юдеї та Єрусалима, ³⁵ щоб він послав проти них військо розбити і знищити­ могутність Ізраїля і залишок Єрусалима, і знищити пам’ять їх з місця того, ³⁶ і по­селити у всіх краях їхніх синів іноплемінних і роз­ділити за жеребом землю їхню. ³⁷ Цар же взяв ін­шу­ половину війська і вирушив з Ан­­­тио­хії, престольного міс­та свого, у сто со­­рок сьомому році, і, перейшов­ши рі­­ку Євфрат, пройшов верхні країни.­ ³⁸ Лісій обрав Птоломея, сина До­ри­менового, і Ни­канора і Горгія, му­жів сильних із друзів царя, ³⁹ і послав з ними сорок тисяч мужів і сім тисяч вершни­ків, щоб іти у землю Юдейську і ро­зорити її за словом ца­ря. ⁴⁰ Во­ни вирушили з усім військом своїм і, прийшовши, розташувалися на рівнині біля Еммаума. ⁴¹ Куп­ці цієї країни почули ім’я їх і, узявши дуже багато срібла і золота і слуг, прийшли у стан купувати си­нів Ізраїля у раби; до них приєдналося і військо Сирії і землí іноплемінних.

⁴² Побачили Іуда і брати його, що примножилися біди, і війська розта­шувалися станом у межах їхніх; довідалися і про повеління царя, яке він наказав виконати над народом, щоб погубити і знищити його. ⁴³ І говорили кожен ближньому своєму: під­німемо повалений народ наш і будемо битися за народ наш і за святиню. ⁴⁴ І зібрався сонм, щоб бути готовими до війни і помолитися, і виблагати милости і жалю. ⁴⁵ Єрусалим був безлюдний, як пустеля; не було ні того, хто входить у нього, ні того, хто виходить з нього, із природних жителів його; святилище було потоп­тане, і сини інородних були в укріпленні його; він став житлом язичників; і відняті були веселощі в Якова, і не чутно стало сопілки і цитри. ⁴⁶ Отже, вони зібралися і пішли у Массифу, навпроти Єрусалима, бо місце молитви в ізраїльтян було колись у Массифі. ⁴⁷ І постились у цей день, і поклали на себе верети­ща і попіл на голови свої, і роз­дерли одяг свій, ⁴⁸ розкрили книгу закону з тих, які язичники розшуку­вали, щоб зро­бити на них зображення своїх ідолів, ⁴⁹ і принесли священичі облачення і первородних і десятини; і скликали назореїв, які сповнили дні свої, ⁵⁰ і голосно заволали до неба: що нам робити с ними і куди відвести їх? ⁵¹ Святилище Твоє потоптане й ос­к­вернене, і священики Твої у скорботі­ і приниженні. ⁵² І ось, зібралися проти нас язичники, щоб знищити нас. Ти знаєш, що замишляють вони проти нас. ⁵³ Як можемо ми устояти перед лицем їх, якщо Ти не допоможеш нам? ⁵⁴ І засурмили трубами і викликнули гучним голосом.

⁵⁵ Після цього Іуда поставив вож­дів для народу — тисячоначальників, стоначальників, п’ятдесятиначальників і десятиначальників. ⁵⁶ І сказали тим, які будували доми, заручилися з дружинами, насадили виноградники, і людям боязким, щоб кожен з них, за законом, повернувся у свій дім. ⁵⁷ Тоді рушило ополчення і розта­шувалося станом на півдні від Ем­ма­ума. ⁵⁸ І сказав Іуда: підпережіться­ і будьте мужні і готові на ранок бити­ся з цими язичниками, які зі­­б­ралися проти нас, щоб погубити нас і святиню нашу. ⁵⁹ Бо краще­ нам померти у битві, ніж бачити біди нашого народу і святині. ⁶⁰ А яка буде воля на небі, так нехай сотворить!

Глава 4

¹ І взяв Горгій п’ять тисяч мужів і тисячу добірних вершників, і рушило ополчення вночі, ² щоб напасти на ополчення юдеїв і урази­ти їх раптово, а ті, що жили у фортеці, служили йому провідниками. ³ І почув Іуда і виступив сам і хороб­рі мужи, щоб уразити військо царя в Еммаумі, ⁴ доки сили ворожі були ще на відстані від стану. ⁵ І прийшов Горгій у стан Іуди вночі, і нікого не знайшов, і шукав їх по горах, бо говорив: вони біжать від нас. ⁶ Але удосвіта Іуда з’явився на рівнині з трьома тисячами мужів, та вони не мали ні щитів, ні мечів, як того бажали. ⁷ Коли побачили вони міцне й озброєне ополчення язичників і кінноту, яка оточувала його, навчених для війни, ⁸ Іуда сказав мужам, що були з ним: не бійтеся кількости їх і не страшіться нападу їх. ⁹ Згадайте, як спасені були батьки наші у Червоному морі, коли фараон переслідував їх з військом. ¹⁰ І нині заволаємо до неба; можливо, Він змилосердиться над нами, згадавши завіт з батьками нашими, і знищить нині це ополчення перед лицем нашим; ¹¹ і всі язичники пізнають, що є Визволитель і Спаситель Ізраїля. ¹² Іноплемінники, звівши очі свої, по­бачили, що йдуть проти них, ¹³ і вийшли зі стану на битву, а ті, що були з Іудою, засурмили, ¹⁴ і зійшлися, і розбиті були язичники, і побігли на рівнину, ¹⁵ а всі інші впали від меча; і переслідували їх до Газера і до рів­нин Ідумеї, Азота й Іамнії, і впало з них до трьох тисяч мужів. ¹⁶ І повер­нувся Іуда і військо його від переслідування їх ¹⁷ і сказав народу: не кидайтеся на здобич, бо війна ще чекає на нас; ¹⁸ Горгій і військо його на горі поблизу від нас; станьте тепер проти ворогів наших і бийтеся з ними, а після сміливо візьмете здобич. ¹⁹ Коли ще говорив це Іуда, показався якийсь натовп, який виступав з гори. ²⁰ І побачив він, що їх змусили втікати, і палять табір; бо дим, який піднімався, показував, що́ відбулося. ²¹ Коли вони побачили це, дуже злякалися; побачивши ж і військо Іуди на рівнині, готове до битви,­ ²² всі побігли у землю іноплемінників. ²³ Тоді Іуда повернув на здобич стану, і захопив багато золота і сріб­ла, гіацинтових і багряних одеж, і велике багатство. ²⁴ І, повертаючись, оспівували і благословляли Господа небесного, бо Він благий і повіки милість Його. ²⁵ І було у той день велике спасіння Ізраїлю. ²⁶ Уцілілі ж іноплемінники прийшли до Лісія і сповістили про все, що трапилося. ²⁷ Він, почувши, засумував і засмутився, що не те трапилося­ з Ізраїлем, чого він хотів, і не те ви­йшло, що́ повелів йому цар. ²⁸ І на наступний рік Лісій зібрав шістдесят тисяч­ добірних мужів і п’ять тисяч вершників, щоб перемогти їх. ²⁹ І прийшли вони в Ідумею і розташувалися станом у Вефсурах; а Іуда зустрів їх з десятьма тисячами мужів. ³⁰ Побачивши сильне ополчення, він молився і говорив: благословенний Ти, Спасителю Ізраїля, що скрушив напад сильного рукою раба Твого Давида і віддав поЛк. іноплемінників у руки Іонафана, сина Саулового, і зброєносця його. ³¹ Віддай військо це у руки народу Твого — Ізраїля, і нехай будуть вони посором­лені у силі і кінноті їх; ³² наведи на них страх і знищи зухвалість сили їх; нехай будуть вони приголомшені поразкою своєю; ³³ подолай їх мечем тих, що люблять Тебе, і нехай прославлять Тебе у піснях усі, хто знає ім’я Твоє. ³⁴ І билися вони, й упало з війська Лісія до п’яти тисяч мужів, упали перед ними. ³⁵ Лісій, побачивши втечу війська свого і хоробрість воїнів Іуди, і що вони готові або жити, або померти відваж­но, вирушив до Анти­охії, набрав чужоземців і, збільшивши попереднє військо, думав зно­ву йти в Юдею.

³⁶ Іуда ж і брати його сказали: ось, во­роги наші знищені, зійдімо, щоб очистити й оновити святилище. ³⁷ І зіб­ралося все ополчення і зійшли на гору Сион. ³⁸ І побачили, що святилище спустошене, жертовник осквернений, ворота спалені, і в притворах, як у лісі або на якій-небудь го­рі, повиростали рослини, і сховища зруйновані, ³⁹ і роздерли вони одяг свій, плакали гірким плачем і сипали попіл на свої голови, ⁴⁰ і падали лицем на землю і сурмили вістовими трубами, і волали до неба. ⁴¹ Тоді відрядив Іуда мужів воювати­ проти тих, що знаходились у фор­теці, доки він очистить святилище. ⁴² І об­рав священиків безвадних, рев­нителів закону. ⁴³ Вони очистили свя­­тилище й осквернені камені винесли­ у нечисте місце. ⁴⁴ Потім вони розмір­ковували над оскверненим жер­­­­тов­ником всепалення, як учинити з ним. ⁴⁵ І прийшла їм добра думка зруйнувати його, щоб він коли-небудь не послужив їм на ганьбу, оскіль­ки язич­ники осквернили його; і зруйнували вони жертовник, ⁴⁶ і камені склали на горі храму у пристойному­ місці, поки прийде пророк і дасть від­повідь про них. ⁴⁷ Узяли камені цілі, за законом, і побудували новий жертовник, як і раніше; ⁴⁸ потім побудували святині і внутрішні частини храму й освятили притвори; ⁴⁹ влаш­тували нове священне начиння і вне­сли у храм свічник і вівтар всепалень і фіміам і трапезу; ⁵⁰ і закурили на вівтарі фіміам і запалили світиль­ники на свічнику, й освітили храм; ⁵¹ і поклали на трапезу хлі­би, і розвісили завіси, і закінчили всі діла, які почали.

⁵² У двадцять п’ятий день дев’ятого місяця — це місяць Хаслев — сто сорок восьмого року, встали дуже рано ⁵³ і принесли жертву за законом­ на новозбудованому жертовнику всепалень. ⁵⁴ У той час, у той самий день, в який язичники осквернили жертовник, оновлений він з піснями, з цитрами, гуслями і кимвалами.­ ⁵⁵ І весь народ падав на лице своє, і молилися і возносили подяки до не­ба Благопоспішнику своєму. ⁵⁶ Так звершували відновлення жертовника вісім днів з веселощами, принося­чи всепалення і підносячи жертву спасіння і хвали. ⁵⁷ І прикрасили передню сторону храму золотими вінцями і щитами і відновили ворота і сховища, і зробили для них двері. ⁵⁸ І була дуже велика радість у на­роді, і відвернули ганьбу язичників. ⁵⁹ І встановили Іуда і брати його і все зібрання Ізраїля, щоб дні відновлення жертовника святкувалися з веселощами і радістю у свій час, щороку вісім днів, від двадцятого дня місяця Хаслева. ⁶⁰ У той же час оббудували гору Сион навколо високими стінами і міцними вежами, щоб язичники, прийшовши коли-небудь, не потоптали їх, як зробили це раніше. ⁶¹ І розташував там Іуда військо стерегти гору, і зміцнили для охорони її Вефсуру, щоб народ мав укріплення проти Ідумеї.

Глава 5

¹ Коли навколишні народи почули, що побудовано жертовник і відновлено святилище, як раніше, дуже обурилися; ² і наважилися знищити рід Якова, який жив серед них, і почали убивати і знищувати людей у цьому народі. ³ Тоді Іуда ополчився проти синів Ісава в Ідумеї, в Акравимі, оскільки вони тримали в облозі Ізраїля, й уразив їх великим ураженням, і упокорив їх, і взяв здобич їх. ⁴ Згадав він і про злобу синів Веана, які були для народу сіткою і спотиканням, влаштовуючи йому за­сідки на дорогах. ⁵ Хоч вони замк­ну­лися від нього у вежах, але він опол­чився проти них, піддав їх закляттю і спалив вогнем вежі їхні з усіма, хто був у них. ⁶ Потім він пере­йшов до синів Аммона і зустрів силь­не військо і численний народ і Тимофія, провідника їхнього. ⁷ Він мав з ними багато битв, і вони були розбиті перед лицем його; він уразив їх; ⁸ узяв Іазер і селища його і повер­нувся в Юдею. ⁹ Тоді зібралися язич­ники, які жили у Галааді, проти ізраїльтян, що знаходилися в краях їхніх, щоб знищити їх; але вони втек­ли у фортецю Дафему. ¹⁰ І послали листи до Іуди і братів його і сказали:­ зібралися проти нас навколишні язичники, щоб знищити нас, ¹¹ і готуються йти і зробити напад на фор­тецю, в яку ми втекли, і Тимофій на чолі війська їхнього. ¹² Отже, прийди і визволи нас від руки їх, тому що багато з нас загинули; ¹³ і всі брати наші, які були у межах Това, віддані на смерть, а дружин їхніх і дітей їхніх і майно взяли у полон, і погубили там близько тисячі мужів. ¹⁴ Ще читалися ці листи, як ось, прийшли інші вісники з Галилеї у розід­раному одязі з таким повідомленням: ¹⁵ зібралися проти нас із Птолемаїди і з Тира і Сидона, і з усієї Галилеї язичницької, щоб погубити нас. ¹⁶ Коли почули ці слова Іуда і народ, то зібралися великі збори для наради, що зробити для цих братів, які знаходяться у біді і яким загрожує війна від тих язичників? ¹⁷ Тоді Іуда сказав Симону, братові своєму: вибери собі мужів і йди і захисти бра­тів твоїх, які знаходяться у Галилеї; а я та Іонафан, брат мій, піде­мо у Галаад. ¹⁸ І залишив він Йосифа, сина Захарії, та Азарію начальника­ми над народом із залишком війська в Юдеї для охорони. ¹⁹ І дав їм повеління, сказавши: управляйте на­родом цим, але не починайте війни проти язичників до нашого повернення. ²⁰ Симону виділені для походу­ у Галилею три тисячі мужів, Іуді ж — у Галаад вісім тисяч мужів. ²¹ І ви­рушив Симон у Галилею і провів багато битв з язичниками, і розбив язичників. ²² Він переслідував їх до воріт Птолемаїди, і впало з язичників до трьох тисяч чоловіків, і він узяв здобич їхню. ²³ Також узяв він із собою [юдеїв], які знаходилися у Галилеї й Арваттах, з дружинами і дітьми і з усім майном їхнім, і привів у Юдею з великою радістю. ²⁴ А Іуда Маккавей та Іонафан, брат його, перейшли Йордан і звершили триденну путь у пустелі. ²⁵ Їх зустріли навуфеї і прийняли мирно, і розповіли їм усе, що сталося з братами їхніми у Галааді, ²⁶ і що багато з них замк­нені у Васарі й Восорі, в Алемах, Хасфорі, Македі і Карнаїні — усі ці міста укріплені і великі — ²⁷ і в інших містах Галаада знаходяться в облозі, і що завтра призначено напасти на ці укріплення і взяти їх і погубити всіх їх в один день. ²⁸ Тому Іуда зі своїм військом несподівано направив шлях свій у пустелю до Восора і взяв це місто, і вибив усю чоловічу стать вістрям меча, і взяв усю здобич їхню, і спалив його вогнем; ²⁹ а звідти вирушив уночі і йшов до укріплення. ³⁰ Коли наставав ранок, і звели очі, і ось, народ численний, якому числа не було, піднімають драбини і машини, щоб узяти укріплення, і облягають тих, що у ньому. ³¹ Побачив Іуда, що почалася битва і волання міста піднімалося до неба трубами і гучним криком, ³² і сказав воїнам: бийтеся тепер за братів ваших. ³³ Він обійшов ворогів з тилу з трьома загонами, і засурмили трубами і викликнули з молитвою; ³⁴ і дізналося військо Тимофія, що це — Маккавей, і побігли від лиця його, і він уразив їх великою поразкою, і впало їх у цей день до восьми тисяч чоловіків. ³⁵ Тоді повернув він у Масфу й обложив і взяв її, вибив усю чоловічу стать у ній, узяв здобич її і спалив її вогнем; ³⁶ вирушивши звідти, він узяв Хасфон, Макед, Восор та інші міста галаадські.

³⁷ Після цих подій Тимофій зібрав інше військо і розташувався станом перед Рафоном по той бік потоку. ³⁸ І послав Іуда оглянути військо, й оголосили йому і сказали: зібралися­ до них усі навколишні язичники — сила численна, ³⁹ і вони найняли на допомогу собі аравитян і розташувалися станом за потоком, будучи готові йти проти тебе війною. І пішов Іуда назустріч їм. ⁴⁰ Тоді Тимофій сказав своїм воєначальникам, коли Іуда і військо його наближалися до потоку води: якщо він перейде до нас раніше, то ми не в силах будемо устояти проти нього, бо він переможе нас. ⁴¹ Якщо ж він убоїться і розташується станом по той бік потоку, то ми перейдемо до нього і переможемо його. ⁴² Як тільки підійшов Іуда до потоку води, то поставив при потоці народних писарів і наказав їм, сказавши: не залишайте жодної людини у стані, але нехай усі йдуть на битву. ⁴³ І переправився до них перший і весь народ за ним. І знищені були перед лицем його всі язичники, і кинули зброю свою, і втекли у капище, яке було у Карнаїні. ⁴⁴ Тоді взяли вони це місто і спалили вогнем капище з усіма, що знаходилися у ньому; і переможений був Карнаїн, і не міг більше протистояти Іуді. ⁴⁵ І зібрав Іуда всіх ізраїльтян, що знаходилися у Галааді, від малого до великого, і дружин їхніх, і дітей їхніх, і майно, дуже велике ополчення, щоб іти у землю Юдейську. ⁴⁶ І дійшли вони до Ефрона. Це було велике місто, дуже ук­ріплене, на шляху; неможливо було ухилитися від нього ні праворуч, ні ліворуч; потрібно було пройти через нього, ⁴⁷ а жителі замкнулися у ньому і ворота завалили каменями. ⁴⁸ Іуда послав до них з мирною пропозицією: ми пройдемо через землю вашу, щоб іти нам у землю нашу, і ніхто не скривдить вас, тільки ногами нашими пройдемо. Але вони не захотіли відчинити йому. ⁴⁹ Тоді Іуда наказав оголосити в ополченні, щоб кожен озброївся на своєму місці; ⁵⁰ і озброїлися воїни й облягали місто весь той день і всю ніч, і здалося місто у руки його. ⁵¹ І вибив він усю чоловічу стать вістрям меча і до основ зруйнував місто, й узяв здобич його, і пройшов через місто по вбитих. ⁵² І переправилися через Йордан на велику рівнину навпроти Вефсана. ⁵³ І збирав Іуда тих, що залишилися, і підбадьорював народ упродовж усього шляху, доки не прийшли у землю Юдейську. ⁵⁴ І зійшли на гору Сион з веселощами і радістю і принесли всепалення, тому що ніхто не упав з них до самого повернення у мирі.

⁵⁵ У ті дні, коли Іуда та Іонафан знаходилися у Галааді, а Симон, брат його, — у Галилеї перед Птолемаїдою, ⁵⁶ почули Йосиф, син Захарії, та Азарій, воєначальники, про славні воїнські подвиги, звершені ними, ⁵⁷ і сказали: зробимо і ми собі ім’я; підемо воювати з язичниками, які оточують нас. ⁵⁸ Так оголосили вони війську, яке було при них, і пішли на Іамнію. ⁵⁹ І вийшов Горгій з міста і воїни його назустріч їм на битву. ⁶⁰ І, кинувшись навтіки, Йосиф та Азарія були переслідувані до меж Юдеї; і впало у цей день з народу ізраїльського до двох тисяч чоловіків. ⁶¹ І було велике сум’яття у народі ізраїльському, тому що не послухалися Іуди і братів його, мріючи показати хоробрість, ⁶² тоді як вони не були від сімені тих мужів, руці яких надано спасіння Ізраїля. ⁶³ Але муж Іуда і брати його дуже прославилися перед усім Ізраїлем і перед усіма народами, де тільки чути було ім’я їх, — ⁶⁴ і збиралися до них ті, що прийшли привітати.

⁶⁵ Після того вийшли Іуда і брати його і воювали проти синів Ісава у землі, яка лежить на південь, і уразив Хеврон і селища його, і зруйнував укріплення його, і спалив вежі його навколо нього, ⁶⁶ і піднявся, щоб іти у землю іноплемінників, і пройшов Самарію. ⁶⁷ У той час упали у битві священики, які бажали прославитися хоробрістю і безрозсудно вийшли на війну. ⁶⁸ І повернув Іуда на Азот, землю іноплемінників, зруйнував жертовники їхні, спалив вогнем різьблені зображення богів їхніх, узяв здобич міст і повернувся у землю Юдейську.

Глава 6

¹ Тим часом цар Антиох, проходячи верхні області, почув, що є у Персії місто Елимаїс, який славиться багатством, сріблом і золотом, ² і в ньому — храм, дуже багатий, і є там золоті покрови, броня і зброя, які залишив там Олександр, син Филипа, цар Македонський, — перший, який став царем над еллінами. ³ І він прийшов і намагався взяти це місто і пограбувати його, але не міг, тому що намір його став відомим жителям міста. ⁴ Вони піднялися проти нього війною, і він кинувся навтіки і пішов звідти з великою скорботою, щоб вирушити у Вавилон. ⁵ Тоді прийшов хтось до нього у Персію зі звісткою, що опол­чення, які ходили у землю Іуди, втікають, ⁶ що Лісій ходив із сильним військом попереду всіх, але був уражений юдеями, і вони підсилилися і зброєю, і військом, і багатою здобиччю, яку взяли від уражених ними військ, ⁷ і що вони зруйнували мерзоти, які він спорудив над жертовни­ком у Єрусалимі, а святилище, як і раніше, обнесли високими стінами, також і Вефсуру, місто його. ⁸ Коли цар почув слова ці, сильно злякався і стривожився, упав на постіль і занеміг від суму, що не збулося так, як він бажав. ⁹ І багато днів пробув він там, тому що відновлювався у ньому сильний сум; він думав, що помирає. ¹⁰ І скликав він усіх друзів своїх і сказав їм: відійшов сон від очей моїх, і я занеміг серцем від суму. ¹¹ І сказав я у серці своєму: до якої скорботи дійшов я і до якого великого знічення, в якому знаходжуся тепер! А був я корисним і любленим у володінні моєму. ¹² Тепер же я згадую про ті злодіяння, які я звершив у Єрусалимі, і як узяв усі золоті і срібні сосуди, які знаходилися у ньому, і посилав знищувати тих, що живуть в Юдеї, даремно. ¹³ Тепер я знаю, що за це спіткали мене ці біди, — і ось, я гину від великого суму у чужій землі. ¹⁴ І прикликав він Филипа, одного з друзів своїх, і поставив його правителем над усім царством своїм; ¹⁵ і дав йому вінець і царський одяг свій і перстень, щоб він керував Антиохом, сином його, і виховував його для царювання. ¹⁶ І помер цар Антиох у сто сорок дев’ятому році.

¹⁷ Коли Лісій дізнався, що цар помер, то поставив замість нього на царство сина його, Антиоха, якого виховував у юності його, і назвав його ім’ям Евпатора. ¹⁸ Тим часом ті, що знаходились у фортеці, тіснили Ізраїля навколо святилища і завжди намагалися чинити йому зло, а язичникам служити опорою; ¹⁹ тоді Іуда вирішив вигнати їх і скликав весь народ, щоб обложити їх. ²⁰ Усі зібралися й обложили їх у сто п’ятдесятому році, і спорудив він проти них стрілометальні знаряддя і машини. ²¹ Але деякі з обложених вийшли, і до них пристали деякі з нечестивих ізраїльтян; ²² і пішли вони до царя і сказали: доки ти не вчиниш суду і не помстишся за братів наших? ²³ Ми погодилися служити батькові твоєму і ходити за заповідя­ми його і додержуватися повелінь його; ²⁴ а сини народу нашого обложили укріплення і за те цураються нас, і кого з нас знаходять, умертвляють і майно наше розграбовують, ²⁵ і не на нас тільки простягли вони руку, але і на всі наділи наші. ²⁶ І ось, тепер обложили вони укріплення у Єрусалимі, щоб оволодіти ним, а святилище і Вефсуру зміцнили. ²⁷ Як­що ти не поспішиш випередити їх, то вони зроблять більше цього,­ і тоді ти не в силах будеш утримати їх. ²⁸ По­чувши це, цар розгнівався і зібрав усіх друзів своїх і начальників війська свого і начальників кінноти; ²⁹ прийшли до нього і з інших царств і з морських островів війська­ наймані, ³⁰ так що кількість військ його була: сто тисяч піших, двадцять­ тисяч вершників і тридцять два слони, привчених до війни. ³¹ І пройшли вони через Ідумею і розташувалися станом навпроти Вефсури, і воювали багато днів і спорудили ма­шини; але ті зробили вилазку і спалили їх вогнем і билися мужньо. ³² Після цього Іуда відступив від фор­теці і розташувався станом у Вефсахарі навпроти стану царського. ³³ Цар же, вставши рано-вранці, поспішно вирушив з військом своїм по дорозі до Вефсахари, і приготувалися війська до битви і засурмили трубами. ³⁴ Слонам показували кров винограду і шовковичних ягід, щоб збудити їх до битви, ³⁵ і розділили цих тварин на загони і приставили до кожного слона по тисячі мужів у залізних кольчугах і з мідними шоломами на головах, зверх того по п’ятсот добірних вершників призначено було до кожного слона. ³⁶ Вони ставали завчасно там, де був слон, і куди він ішов, ішли і вони разом, не відстаючи від нього. ³⁷ При­тому на них були міцні дерев’яні вежі, які покривали кожного слона, укріплені на них помочами, і в кожній з них по тридцять два сильних мужа, які воювали на них, і при слоні індієць його. ³⁸ Інших же вершників розставили тут і там — на двох боках ополчення, щоб подавати знаки і підкріплювати у тісних місцях. ³⁹ Коли сонце блиснуло на золотих і мідних щитах, то заблища­ли від них гори і світилися, як вогненні світиль­ники. ⁴⁰ Одна частина царського війська була розтягнута по високих го­рах, а інші — по низинних місцях; і йшли вони твердо і струнко. ⁴¹ І знітилися всі, які чули шум безлічі їх і ходу такого полчища і стукіт зброї, бо військо було дуже велике і сильне. ⁴² І вступив Іуда і військо його у битву, — й упали з ополчення царського шістсот мужів. ⁴³ Тоді Єлеазар, син Саварана, побачив, що один зі слонів покритий бронею царською і перевершував усіх, і здавалося, що на ньому був цар, — ⁴⁴ і він віддав себе, щоб врятувати народ свій і придбати собі вічне ім’я; ⁴⁵ і сміливо ­по­біг до нього­ на середину загону, вража­ючи праворуч і ліворуч, і розступалися від нього і в той, і в інший бік; ⁴⁶ і підбіг він під того слона, ліг під нього й убив його, й упав на нього слон на землю, і він помер там. ⁴⁷ Але, побачивши силу царського ополчення і стрімкість військ, юдеї ухилилися від них. ⁴⁸ Царські ж війська пішли проти них на Єрусалим: цар направив війська на Юдею і на гору Сион. ⁴⁹ І уклав він мир з тими, що були у Вефсурі, які вийшли з міста, бо не було у них продовольства, щоб триматися у ньому в облозі, тому що був субот­ній рік на землі. ⁵⁰ Й оволодів цар Вефсурою і залишив у ній сторожу, щоб стерегти її. ⁵¹ Потім багато днів облягав святилище, і поставив там стрілометальні знаряддя і машини, і вогнеметальні, і каменеметальні і списометальні, щоб кидати стріли і каміння. ⁵² Але й юдеї спорудили машини проти їхніх машин і воювали багато днів; ⁵³ продовольчих же припасів бракувало у сховищах, тому що був сьомий рік, і ті, що шукали в Юдеї безпеки від язичників, спожили залишки запасів; ⁵⁴ і залишилося при святилищі небагато мужів, бо здолав їх голод, і розійшлися кожен у своє місце.

⁵⁵ Почув Лісій, що Филип, якому цар Антиох ще за життя доручив виховувати сина свого, Антиоха, для царювання, ⁵⁶ повернувся з Персії і Мідії і з ним — війська, що ходили з царем, і що він домагається при­йняти на себе діла царства. ⁵⁷ Тому поспішно пішов і сказав цареві, начальникам війська і вельможам: ми щодня терпимо нестачу і продоволь­ства у нас мало, а місце, що обложе­не нами, — міцне, тим часом лежить на нас піклування про царство. ⁵⁸ От­же, подамо правицю цим людям і укладемо з ними мир і з усім народом їхнім, ⁵⁹ і дозволимо їм жи­ти за за­конами їхніми, як колись; бо за свої закони, які ми скасували, вони роз­­дра­тувалися і зробили все це. ⁶⁰ І угод­не було це слово царю і начальникам, — і послав він до них, щоб укласти мир, що вони і прийня­ли; ⁶¹ і клявся їм цар і начальники. Піс­ля цього вони вийшли з ук­ріп­лення. ⁶² І зійшов цар на гору Сион і, оглянувши укріплені місця, зневажив клятву, якою клявся, і повелів зруйнувати стіни навкруги. ⁶³ Потім поспішно вирушив і, повернувшись в Антиохію, він побачив, що Филип володіє містом, вступив з ним у битву і силою взяв місто.

Глава 7

¹ У сто п’ятдесят першому році вийшов з Рима Димитрій, син Селевка, і з небагатьма людьми вві­йшов в одне приморське місто і там став царем. ² Коли ж він входив у царський дім батьків своїх, військо схопило Антиоха і Лісія, щоб привести їх до нього. ³ Це стало відомо йому, і він сказав: не показуйте мені облич їхніх. ⁴ Тоді воїни вбили їх, і сів Димитрій на престолі царства свого. ⁵ І прийшли до нього всі мужі беззаконні і нечестиві з ізраїльтян, і Алким був на чолі їх, домагаючись священства; ⁶ і звинувачували вони перед царем народ, говорячи: погубив Іуда і брати його друзів твоїх, і нас вигнали з землі нашої. ⁷ Отже, пошли тепер мужа, якому ти довіря­єш; нехай він піде і побачить усе руй­нування, яке вони заподіяли нам і країні царя, і нехай покарає їх і всіх, хто допомагає їм. ⁸ Цар обрав Вакхида з друзів царських, який керував по той бік ріки, був великий у царстві і вірний цареві, ⁹ і послав його і нечестивого Алкима, надавши йому священство, і повелів йому вчинити помсту синам Ізраїля. ¹⁰ Во­ни вирушили і прийшли у землю Юдейську з великим військом; і він послав до Іуди і братів його послів з мирною, але підступною пропозицією. ¹¹ Але вони не повірили словам їхнім, тому що бачили, що вони прийшли з великим військом. ¹² До Алкима ж і Вакхида зійшлося зібрання­ книжників шукати справедливости. ¹³ Перші з синів Ізраїлевих були асидеї; вони шукали у них миру, ¹⁴ бо го­ворили: священик від племені Ааро­на прийшов разом з військом і не скривдить нас. ¹⁵ І він говорив з ни­ми мирно і клявся їм, і сказав: ми не зробимо зла вам і друзям вашим. ¹⁶ І вони повірили йому, а він, захопивши з них шістдесят чоловіків, умертвив їх в один день, як сказано у Писанні: ¹⁷ «тіла святих Твоїх і кров їх пролили навколо Єрусалима, і нíкому було поховати їх». ¹⁸ І напав від них страх і жах на весь народ, і говорили: немає у них істини і правди, бо вони порушили постанову і клятву, якою клялися. ¹⁹ Тоді Вакхид відступив від Єрусалима і розташувався станом при Визефі, і, по­славши, упіймав багатьох мужів, які втікали від нього, і декого з народу, заколов і кинув їх у глибокий колодязь.

²⁰ Потім, доручивши країну Алкиму і залишивши з ним військо на допомогу йому, Вакхид вирушив до царя. ²¹ Алким же домагався первосвященства. ²² І зібралися до нього всі, хто підбурював народ свій, і оволоділи землею Юдейською і зробили велику поразку в Ізраїлі. ²³ І побачив Іуда все зло, яке заподіяв Алким зі своїми спільниками синам Ізраїлевим, — більше, ніж язичники; ²⁴ і, обійшовши всі межі Юдеї, вчинив помсту відступникам, — і вони перестали входити у цю країну. ²⁵ Коли ж Алким побачив, що Іуда і ті, що знаходилися з ним, підсилилися, і зрозумів, що не може протистояти їм, повернувся до царя і жорстоко звинувачував їх. ²⁶ Тоді цар послав Никанора, одного зі слав­них вождів своїх, ненависника і воро­га Ізраїля, і наказав йому зни­щити­ цей народ. ²⁷ Никанор, прийшовши в Єрусалим з великим військом, послав до Іуди і братів його підступно зі словами мирними: ²⁸ нехай не буде війни між мною і вами; я ввійду з небагатьма людьми, щоб бачити ли­ця ваші у мирі. ²⁹ І прийшов він до Іуди, і вітали вони один одного мир­но; а тим часом воїни були готові схо­пити Іуду. ³⁰ Іуді стало відомо,­ що він прийшов до нього з підступом, то­­му він убоявся його і не хотів біль­ше бачити лиця його. ³¹ Коли Никанор довідався, що намір його відкрив­ся, виступив проти Іуди на битву біля Хафарсалами. ³² І впало з тих, що були з Никанором, близько п’яти тисяч мужів, а інші втекли у місто Давидове. ³³ Піс­ля того Никанор зійшов на гору Сион; і вийшли зі святилища деякі зі священиків і старійшин народу, щоб мирно вітати його і показати йому все­палення, що приноситься за царя. ³⁴ Але він осміяв їх, наглумився з них й осквернив їх, і говорив зарозуміло, ³⁵ і, покляв­шися, з гнівом сказав: якщо не відданий буде нині Іуда і військо його в мої руки, то, коли повернуся благополучно, спалю дім цей. І пішов з великим гнівом. ³⁶ А священики ввійшли і стали перед лицем жертов­ника і храму, заплакали і сказали: ³⁷ Ти, Господи, обрав дім цей, щоб на ньому нарікалось ім’я Твоє, і щоб він був домом молитви і моління для народу Твого. ³⁸ Зроби помсту чоловікові цьому і війську його, і нехай упадуть вони від меча; згадай злохуління їхні і не дай їм залишатися надалі. ³⁹ І вийшов Никанор з Єрусалима і розташувався станом біля Вефорона, і пристало до нього тут військо сирійське. ⁴⁰ А Іуда з трьома­ тисячами мужів розташувався станом біля Адаси; і помолився Іуда, і сказав: ⁴¹ Господи! коли послані ца­ря Ассирійського вимовляли злохуління, то прийшов ангел Твій і уразив з них сто вісімдесят п’ять тисяч. ⁴² Так знищи нині перед нами це пол­чище, нехай пізнають інші, що вони промовляли хулу на святині Твої, і суди їх за злобою їхньою. ⁴³ І вступи­ли війська у битву в тринадцятий день місяця Адара, і розбите було військо Никанора, і він першим упав у битві. ⁴⁴ Коли ж воїни його побачили, що Никанор упав, то, покидав­ши зброю свою, кинулися навтіки. ⁴⁵ І переслідували їх ізраїльтяни цілий день, від Адаса до самої Газири,­ і сурмили вслід їм вістовими трубами. ⁴⁶ І виходили з усіх навколиш­ніх селищ юдейських і оточували їх, — і вони, обертаючись до тих, що переслідували їх, усі упали від ме­ча, і жод­ного не залишилося з них. ⁴⁷ І взяли юдеї здобич їхню і награбоване ними, і відрубали голову Никанора і праву руку його, яку він простягав гордовито, і принесли і повісили перед Єрусалимом. ⁴⁸ Народ дуже радів­ і провів той день, як день великих веселощів; ⁴⁹ і встановили щорічно святкувати цей день тринадцятого числа Адара. ⁵⁰ І заспокоїлася земля Юдейська на якийсь час.

Глава 8

¹ Іуда почув про славу римлян, що вони могутні і сильні і прихильно приймають усіх, хто звертається до них, і хто б не приходив до них, з усіма укладали вони дружбу. ² А що вони могутні і сильні, — розповідали йому про війни їхні, про мужні подвиги, які вони показали над галатами, як вони підкорили їх і зробили данниками; ³ також про те, що зробили вони у країні Іспанській, щоб оволодіти срібними і золо­тими рудниками, які знаходяться там, ⁴ і своєю розсудливістю і твердістю оволоділи всім краєм, хоч той край дуже далеко відлежав від них, також і про царів, які виступали проти­ них від кінців землі, і вони знищили їх і уразили великою поразкою, а інші платять їм щорічно данину; ⁵ вони також розбили на війні і підкорили собі Филипа і Персея, царя Китійського, й інших, що повстали проти них, ⁶ і Антиоха, великого ца­ря Азії, який вийшов проти них на війну зі ста двадцятьма слонами, і з кіннотою, і колісницями, і дуже чис­ленним військом і був розбитий ни­ми; ⁷ вони взяли його живого і змусили платити їм велику данину, — як його, так і наступних після нього царів, — дати заручників­ і допустити розділ, ⁸ а країну Індійську і Мідію, і Лідію й інші з кращих областей його, узявши від нього, віддали цареві Євменію; ⁹ і про те, як елліни намірилися прийти і знищити їх, ¹⁰ але цей намір зробився їм відомим, і вони послали проти них одного воєначальника і воювали проти них, — і багато з них упало уражених, і взяли у полон дружин їхніх і дітей їхніх і пограбували їх, і оволоділи їхньою землею, і зруйнували фортеці їхні, і поневолили їх до цього дня; ¹¹ й інші царства й ост­рови, які будь-коли повставали про­ти них, вони руйнували і поневолювали. ¹² А з друзями своїми і з тими, що довіряли їм, вони зберігали друж­бу; й оволоділи царствами ближніми і дальніми, і всі, які чули ім’я їхнє, боялися їх. ¹³ Якщо захочуть ко­му допомогти і кого поставлять царем, ті царюють, і кого хочуть, зміню­ють, і вони дуже піднеслися; ¹⁴ але, попри все те, ніхто з них не покладав на себе вінця і не одягався у порфиру, щоб величатися нею. ¹⁵ Вони склали у себе раду, і постійно щодня триста двадцять чоловік радяться в усьому, що стосується на­роду і благоустрою його; ¹⁶ і кожного року одній людині довіряють вони начальство над собою і володарювання над усією землею їхньою, і всі слухають одного, і не буває ні заздрости, ні ревнощів між ними.

¹⁷ Тоді обрав Іуда Евполема, сина Іоанового, сина Аккосового, й Іасона, сина Єлеазарового, і послав їх у Рим, щоб укласти з ними дружбу і союз, ¹⁸ і щоб вони зняли з них ярмо, бо вони бачать, що Еллінське царство хоче поневолити Ізраїля. ¹⁹ Отже, вони вирушили у Рим, хоч шлях був дуже довгий, і ввійшли у зібрання ради і, приступивши, сказали: ²⁰ Іуда Маккавей і брати його і весь народ юдейський послали нас до вас, щоб укласти з вами союз і мир, і щоб ви вписали нас у число соратників і друзів ваших. ²¹ І угодне було це слово перед ними. ²² І ось список того послання, яке написали вони у відповідь на мідних дошках і послали в Єрусалим, щоб воно служило для них там пам’ятником миру і союзу: ²³ «благо нехай буде римлянам і народу юдейському на морі й на суші на віки, і меч і ворог нехай будуть далеко від них! ²⁴ Якщо ж настане війна раніше у римлян або у всіх союзників їхніх у всьому володінні їхньому, ²⁵ то народ юдейський повинен зробити їм усім серцем допомогу у війні, як вимагатиме того час; ²⁶ і тим, що воюють, вони не будуть ні давати, ні постачати ні хліба, ні зброї, ні грошей, ні кораблів, бо так угодно римлянам; вони повинні виконувати обов’язок свій, нічого не одержуючи. ²⁷ Точно так само, якщо раніше трапиться війна у народу юдейського, римляни від душі будуть допомагати їм у війні, як вимагатиме того час, ²⁸ і тим, що допомагають у війні, не будуть давати ні хліба, ні зброї, ні грошей, ні кораблів: так угодно Риму; вони повинні виконувати свої обов’язки — і без обма­ну». ²⁹ На таких умовах уклали рим­ляни союз з народом юдейським. ³⁰ Якщо ж після цих умов ті й другі захочуть що-небудь додати або змен­шити, нехай зроблять це за їх за­гальним бажанням, і те, що вони додадуть або зменшать, буде мати силу. ³¹ А про те зло, яке робить юдеям цар Димитрій, ми написали йому так: «для чого ти наклав тяжке твоє ярмо на друзів наших і союзників — юдеїв? ³² Якщо вони ще звернуться до нас зі скаргою на тебе, то ми виявимо до них справедливість і будемо воювати проти тебе на морі і на суші».

Глава 9

¹ Коли Димитрій почув, що Никанор і воїни його впали у битві, послав Вакхида й Алкима вдруге у землю Юдейську і праве крило з ними. ² І вирушили вони по дорозі у Галгали і розташувалися станом біля Месалофа, що в Арвилах, і, ово­лодівши ним, погубили безліч людей. ³ У першому місяці сто п’ятдесят дру­гого року розташувалися вони станом біля Єрусалима, ⁴ але знялися і пішли до Вереї з двадцятьма тисячами мужів і двома тисячами кінноти. ⁵ А Іуда розташувався станом біля Елеаса, і три тисячі обраних мужів з ним. ⁶ Але, побачивши безліч війська, яке воно численне, вони дуже настрашилися, і багато хто зі стану його розбігся, і залишилося у них не більше восьмисот мужів. ⁷ Коли побачив Іуда, що розбіглося ополчення його, а війна тривожила його, він засмутився серцем, тому що не мав часу зібрати їх. ⁸ Він засмутився і сказав тим, що залишилися: встаньмо і ходімо на супротивників наших; можливо, ми в силах будемо­ воювати з ними. ⁹ Але вони відхиля­ли його і говорили: ми не в силах, але будемо тепер рятувати життя наше, і потім повернемося з братами нашими і тоді будемо воювати проти них, а тепер нас мало. ¹⁰ Але Іуда сказав: ні, нехай не буде цього зі мною, щоб бігти від них; а якщо прийшла година наша, то помремо мужньо за братів наших і не залиши­мо дорікання на славу нашу. ¹¹ І рушило військо зі стану і стало проти них; і розділилася кіннота на дві частини, а попереду війська йшли пращники і стрільці і всі сильні передові воїни. ¹² Вакхид же знаходив­ся на правому крилі, і наближалися­ загони з обох боків і сурмили трубами. ¹³ Засурмили трубами і ті, що були з Іудою, і заколивалася земля від шуму військ, і була завзята битва­ від ранку до вечора. ¹⁴ Коли побачив Іуда, що Вакхид і найміцніша частина його війська знаходяться на правому боці, то зібралися до нього всі хоробрі серцем, — ¹⁵ і розбили вони праве крило, і вони переслідували їх до гори Азоту. ¹⁶ Коли ті, що знаходилися на лівому крилі, побачили, що праве крило розбите, то повернули слідом за Іудою і тими, що були з ним, з тилу. ¹⁷ І битва була жорстока, і багато впало уражених з того й іншого боку, ¹⁸ впав і Іуда, а інші кинулися навтіки. ¹⁹ І взяли Іонафан і Симон Іуду, брата свого, і поховали його у гробі батьків його у Модині. ²⁰ Й оплакували його і ридали за ним сильно всі ізраїльтяни, і сумували багато днів і говорили: ²¹ як упав сильний, який спасав Ізраїля? ²² Інші ж діла Іуди і битви і мужні подвиги, які звершив він, і велич його не описані, бо їх було дуже багато.

²³ Після смерти ж Іуди в усіх краях ізраїльських з’явилися люди беззаконні, і піднялися всі чинителі неправди. ²⁴ У ті самі дні був дуже сильний голод, і країна пристала до них. ²⁵ І обрав Вакхид нечестивих мужів і поставив їх начальниками країни. ²⁶ Вони розвідували і розшукували друзів Іуди і приводили їх до Вакхида, а він мстився їм і знущався з них. ²⁷ І була велика скорбота в Ізраїлі, якої не бувало з того дня, як не стало у них пророка. ²⁸ Тоді зібралися всі друзі Іуди і сказали Іонафану: ²⁹ відтоді, як помер брат твій Іуда, немає подібного до нього мужа, щоб виступити проти ворогів і Вакхида і проти ненависників нашого народу. ³⁰ Отже, тепер ми тебе обрали — бути нам замість нього на­чальником і вождем, щоб вести війну нашу. ³¹ І прийняв Іонафан у той час провід і став на місце Іуди, брата­ свого. ³² І дізнався про те Вакхид і шу­кав убити його. ³³ Про це довідалися Іонафан і Симон, брат його, і всі, що були з ним, і втекли у пустелю Фекоє і розташувалися станом біля вод озера Асфар. ³⁴ Вакхид, довідавшись про те у день суботній, переправився сам і все військо його за Йордан. ³⁵ А Іонафан відправив брата свого — проводиря народу — і просив друзів своїх, наватеїв, щоб скласти у них великий запас свій. ³⁶ Але вийшли з Мидави сини Іамврі і схопили Іоана і все, що він мав, і пішли. ³⁷ Після цих подій сказали Іонафану і Симону, братові його, що сини Іамврі урочисто справляють знатний шлюб і проводжають з Надавафа з великою пишнотою наречену, дочку одного зі знатних вельмож хананейських. ³⁸ Тоді згадали вони про Іоана, брата свого, і вийшли, і сховалися під покровом гори. ³⁹ Звівши очі свої, вони побачили: ось виклики і велике придане; назустріч вийшов наречений і друзі його і брати його з тимпанами і музикою і з численною зброєю. ⁴⁰ Тоді ті, що бу­ли з Іонафаном, піднялися на них із засідки і побили їх, і багато впало­ уражених, а інші втекли на гору; й узяли вони всю здобич їхню. ⁴¹ І обер­нулося шлюбне торжество на сум, і звук музики їх — на плач. ⁴² Так пом­с­­тилися вони за кров брата свого і повернулися до болотистого місця біля Йордану. ⁴³ І почув про це Вакхид — і в день суботній прийшов до берегів Йордану з великим військом. ⁴⁴ Тоді сказав Іонафан тим, що були з ним: встаньмо тепер і будемо битися за життя наше, бо нині — не те, що вчора і третього дня. ⁴⁵ Ось, ворог і попереду нас і позаду нас, вода Йордану з того і з іншого боку, і болото і ліс, і немає місця, куди ухи­ли­тися. ⁴⁶ Отже, тепер взивайте до ­не­ба, щоб визволитися вам від руки ворогів ваших. ⁴⁷ І почалася битва. І простяг Іонафан руку свою, щоб уразити Вакхида, але той ухилився від нього назад. ⁴⁸ І кинувся Іонафан і ті, що були з ним, у Йордан і перепливли на другий берег, а ті не перейшли за ними Йордану. ⁴⁹ Й упало у Вакхида у той день до тисячі мужів. ⁵⁰ І повернувся він у Єрусалим і побудував у Юдеї міцні міста: фортецю в Єрихоні, й Еммаум і Вефорон, і Вефиль і Фамнафу у Фарафоні, і Тефон з високими стінами, воротами і запорами, ⁵¹ і поставив у них сторо́жу, щоб вороже діяти проти Ізраїля. ⁵² Зміцнив також місто у Вефсурі й Газару і фортецю і залишив у них військо з продовольчими запасами, ⁵³ і взяв у заручники синів вождів країни і помістив їх у Єрусалимській фортеці під вартою.

⁵⁴ У сто п’ятдесят третьому році, у другому місяці, Алким звелів зруйнувати стіну внутрішнього двору храму і зруйнувати діло пророків, і вже почав руйнування. ⁵⁵ Але у той самий час Алким уражений був ударом, і зупинилися наміри його; вуста його зімкнулися, він онімів і не міг більше вимовити жодного слова і заповідати про дім свій. ⁵⁶ І помер Алким у той же час у тяжких муках.­ ⁵⁷ Коли Вакхид довідався, що Алким помер, повернувся до царя; і земля Юдейська два роки залишалася у спокої. ⁵⁸ Тоді всі беззаконники ради­лись і говорили: ось, Іонафан і ті, що знаходяться з ним, живуть безпечно у спокої; приведемо тепер Вак­хида, і він схопить усіх їх в одну ніч. ⁵⁹ Пішли і запропонували йому таку пораду. ⁶⁰ Він зважився йти з ве­ликим військом і послав таємно листи всім союзникам своїм, які знаходилися в Юдеї, щоб вони схопили Іонафана і тих, що знаходяться з ним, але вони не могли, тому що задум їхній став відомим їм. ⁶¹ І впі­ймали вони з мужів країни винуватців цього лиходійства до п’ятдесяти чоловік і убили їх. ⁶² Після цього відійшли Іонафан і Симон і ті, що були з ними, у Вефвасі, що в пустелі,­ і відбудували зруйноване там і укріпили місто. ⁶³ Довідавшись про це, Вакхид зібрав усе військо своє, сповістивши і тих, які знаходилися в Юдеї, ⁶⁴ прийшов і обложив Вефвасі, і воював проти нього багато днів і спорудив машини. ⁶⁵ Іонафан же залишив у місті Симона, брата свого,­ а сам вийшов у країну і вийшов з не­­­­­великою кількістю, ⁶⁶ й уразив Одо­а­аррина і братів його і синів Фасиро­на у наметах їхніх і почав уражати і наступати із силою. ⁶⁷ Тоді і Си­мон і ті, що були з ним, виступили з міста і спалили машини, ⁶⁸ і воювали проти Вакхида, і він був розбитий ними; цим вони сильно засмутили його, тому що задум його і похід залишилися марними. ⁶⁹ Сильно розгнівав­ся­ він на мужів беззаконних, які ­по­ра­ди­ли йому йти в цю країну, і багатьох з них умертвив, і вирішив повернутися у землю свою. ⁷⁰ Довідавшись про це, Іонафан послав до нього старійшин, щоб укласти з ним мир і щоб він віддав полонених. ⁷¹ Він прийняв це і зробив за словами його, і поклявся не робити йому ніякого зла в усі дні життя свого ⁷² і віддав йому полонених, яких раніше взяв у полон у землі Юдейській, і по­вернувся­ у землю свою і не приходив більше у межі їхні. ⁷³ І вгамував­ся меч в Із­раїлі, й оселився Іонафан у Махмасі;­ і почав Іонафан судити народ і знищив нечестивих із середовища Ізраїля.

Глава 10

¹ У сто шістдесятому році виступив Олександр, син Антио­ха Єпифана, й оволодів Птолемаїдою: і прийняли його, і він став царювати там. ² Коли почув про це цар Димитрій, зібрав дуже численне військо і вирушив проти нього на війну. ³ І послав Димитрій лист Іонафану з мирною пропозицією, ніби бажаючи звеличити його, ⁴ бо говорив: попередимо укласти з ним мир, перш ніж він укладе з Олександром проти нас: ⁵ тоді він пригадає все зло, яке ми зробили проти нього і братів його і народу його. ⁶ І він дав йому владу набирати військо і готувати зброю, щоб бути союзником його, і повелів віддати йому заручників, які знаходилися у фортеці. ⁷ Іонафан прийшов у Єрусалим і прочитав лис­ти вголос усьому народу і тим, що бу­ли у фортеці; ⁸ і убоялись усі вели­ким страхом, почувши, що цар дав йому владу набирати військо; ⁹ а ті, що були у фортеці, видали Іонафану­ заручників, і він повернув їх батькам їхнім. ¹⁰ І жив Іонафан у Єрусалимі; і почав будувати і відновлюва­ти місто, ¹¹ і сказав виконавцям робіт, щоб вони будували стіни і навколо гори Сион для міцности з чотирикут­них каменів, — і робили так. ¹² Тоді іноплемінники, які були у фортецях, побудованих Вакхидом, утекли: ¹³ ко­­жен залишив своє місце і пішов у свою землю. ¹⁴ Тільки у Вефсурі залишилися деякі з тих, які залишили закон і заповіді, бо це місце служило для них притулком. ¹⁵ І почув цар Олександр про ті обіцянки, які Димитрій послав Іонафану, і розповіли йому про битви і хоробрі под­виги, які звершили Іонафан і брати його, і про труднощі, які перенесли вони. ¹⁶ Тоді він сказав: чи знайдемо ми ще такого чоловіка, як цей? Зробимо ж його нашим другом і союзником. ¹⁷ І написав і послав йому лист у таких словах: ¹⁸ «Цар Олександр братові Іонафану — радуватися. ¹⁹ Почули ми про тебе, що ти — муж, міцний силою і гідний бути на­шим другом. ²⁰ Отже, ми поставляємо тебе нині первосвящеником на­ро­­ду­ твого; і ти будеш називатися дру­гом царя (він послав йому порфиру і золотий вінець), і будеш тримати нашу сторону і зберігати друж­­бу­ з нами». ²¹ І вдягнувся Іонафан у священний одяг у сьомому місяці сто шістдесятого року у свято кущів, і зіб­рав військо і заготував безліч зброї. ²² І почув про це Димитрій і засмутився, і сказав: ²³ що це ми зробили, що Олександр випередив нас укласти дружбу з юдеями для підкріплення себе? ²⁴ Напишу і я їм слова вітання, похвали і обіцянок, щоб були вони на допомогу мені. ²⁵ І послав їм лист у таких словах: «Цар Димитрій народу юдейському — радуватися. ²⁶ Чули ми і раділи, що ви зберігаєте договори наші, перебуваєте у дружбі з нами і не схиляєтеся до ворогів наших. ²⁷ Продовжуйте і нині зберігати вірність нам, — і ми віддамо вам добром за те, що ви робите для нас: ²⁸ зробимо вам багато поступок і дамо вам дари. ²⁹ Нині ж дозволяю вам і звільняю всіх юдеїв від податей і мита з соли і з вінців; ³⁰ і за третю частину насіння і половинну частину плодів з дерев, які належать мені, віднині і надалі я відміняю брати з землі Юдейської і з трьох областей, приєднаних до неї від Самарії і Галилеї, від нинішнього дня і на вічні часи. ³¹ І Єрусалим нехай буде священним і вільним, і краї його, десятини і прибутки його. ³² Надаю і владу над фортецею Єрусалимською і надаю право первосвященикові поставити у ній людей, яких він сам обере, для охорони її; ³³ і всяку людину з юдеїв, узяту в полон із землі Юдейської, в усьому царстві моєму відпускаю на волю задарма: нехай усі будуть вільні від повинностей за себе і за худобу свою. ³⁴ Усі свята і суботи і новомісяччя, і дні встановлені — три дні перед святом і три дні після свята, — усі ці дні нехай будуть днями пільги і волі всім юдеям, які знаходяться у моєму царстві. ³⁵ Ніхто не буде мати права пригноблювати й обтяжувати кого-небудь з них ні в якій справі. ³⁶ І нехай з юдеїв записуються у царські війська до тридцяти тисяч чоловік, — і їм буде даватися платня­ нарівні з усіма військами царськими. ³⁷ І з них нехай поставляються начальниками над великими фортецями царськими, з них же нехай поставляються і над справами царства, що вимагають вірности, і їх приставники і начальники нехай будуть з них же, і нехай вони живуть за своїми законами, як повелів цар у землі Юдейській. ³⁸ І три області, приєднані до Юдеї від країни Самарійської, нехай залишаться при­єднаними до Юдеї, щоб вважатися і бути їм однією і не підлягати іншій владі, крім влади первосвященика. ³⁹ Птолемаїду з округом її я віддаю у дар святилищу в Єрусалимі на ви­трати, потрібні для святилища; ⁴⁰ я ж даю щорічно п’ятнадцять тисяч сик­лів срібла з царських зборів з належ­них місць. ⁴¹ І все інше, чого не віддали ті, що завідують зборами, як у попередні роки, віднині будуть віддавати на роботи храму. ⁴² Понад те п’ять тисяч сиклів срібла, які брали від прибутків святилища з щорічного збору, і ті уступаються, як такі, що належать священикам, які служать. ⁴³ І всі, які втечуть у храм Єрусалимський і в усі межі його з причини повинностей царських і всіх ін­­ших, нехай будуть вільні з усім, що належить їм у царстві моєму. ⁴⁴ І на спорудження й оновлення святилища кошти будуть видаватися зі зборів царських. ⁴⁵ І на побудову стін Єрусалима й укріплення їх навколо — кошти будуть видаватися з прибут­ків царських, а також — на побудову стін у Юдеї». ⁴⁶ Іонафан і народ, вислухавши ці слова, не повірили їм і не прийняли їх, бо згадали про ті великі біди, які наніс Димитрій ізраїльтянам, жорстоко пригнобивши їх, ⁴⁷ і віддали перевагу союзу з Олександром, бо він перший зробив їм мирні пропозиції, — і допомагали йому у війнах в усі дні.

⁴⁸ Цар Олександр зібрав велике військо й ополчився проти Димитрія. ⁴⁹ І вступили два царі у битву, і військо Димитрія кинулося навтіки; Олександр переслідував його, і переміг, ⁵⁰ і дуже наполегливо продовжував битву до самого заходження сонця, — і впав Димитрій у цей день.

⁵¹ Після того Олександр відправив послів до Птоломея, царя Єгипетського, з такими словами: ⁵² «я повернувся у землю царства мого і сів на престолі батьків моїх, прийняв верховну владу, розбив Димитрія і став володарем країни нашої. ⁵³ Я вступив з ним у битву, і він розбитий нами і військо його, і сіли ми на престолі царства його. ⁵⁴ Отже, укладімо тепер дружбу між нами, і ти дай мені дочку твою за дружину, і буду я тобі зятем і дам тобі і їй дари, гідні тебе». ⁵⁵ І відповідав цар Птоломей так: «щасливий день, в який ти повернувся у землю батьків твоїх і сів на престолі царства їх. ⁵⁶ Нині я виконаю для тебе те, про що ти писав, тільки ти вийди до мене у Птолемаїду, щоб нам бачити один одного, і я поріднюся з тобою, як ти сказав». ⁵⁷ І вирушив Птоломей з Єгипту сам і Клеопатра, дочка його, і прибули у Птолемаїду в сто шістдесят другому році. ⁵⁸ Цар Олександр зустрів його, і він видав за нього Клеопатру, дочку свою, і влаштував шлюб її у Птолемаїді, як личить царям, з великою пишнотою. ⁵⁹ Писав також цар Олександр Іонафану, щоб він вийшов до нього назустріч. ⁶⁰ І вирушив Іонафан у Птолемаїду з пишністю, — і відрекомендувався обом царям і обдарував їх і наближених до них сріблом і золотом і багатьма дарами, і придбав благово­ління їх. ⁶¹ І зібралися проти нього мужі зловредні із середовища Ізраїля, мужі беззаконні, щоб обмовити його; але цар не послухав їх. ⁶² І по­велів цар зняти з Іонафана одяг його і одягти його у порфиру, — і зробили так. ⁶³ І посадив його цар із собою і сказав своїм правителям: вийдіть з ним на середину міста і проголосіть, щоб ніхто не смів обмовляти його ні в якій справі і (*щоб) ніхто не турбував його ніякою справою. ⁶⁴ Коли обмовники побачили славу його, як він був проголошуваний і як убраний у порфиру, всі розбіглися. ⁶⁵ Так прославив його цар і вписав його у число перших друзів, і призначив його воєначальником і обласним правителем. ⁶⁶ І повернувся Іонафан у Єрусалим з миром і радістю.

⁶⁷ Але у сто шістдесят п’ятому ро­ці­­ прийшов із Криту Димитрій, син Ди­митрія, у землю батьків своїх. ⁶⁸ По­­­чувши про це, цар Олександр дуже засмутився і повернувся в Антиохію. ⁶⁹ І поставив Димитрій воєначальником Аполлонія, правителя Келе-Сирії,– і він зібрав велике військо і розташувався станом біля Іамнії і послав до первосвященика Іонафана сказати: ⁷⁰ ти тільки один підносишся над нами, я ж був підданий осміянню і посоромленню через тебе. Навіщо ти протистоїш нам у горах? ⁷¹ Якщо ти надієшся на твої військові сили, то зійди до нас на рівнину, і там ми поміряємося, бо зі мною військо міст. ⁷² Запитай і дізнайся, хто я та інші, що допомагають нам, і скажуть тобі: неможливо вам устояти перед лицем нашим, бо двічі втікали батьки твої у землі своїй. ⁷³ І нині ти не можеш устояти проти такої кінноти і такого війська на рівнині, де немає ні каменів, ні ущелин, ні місця для захисту. ⁷⁴ Коли Іонафан вислухав ці слова Аполлонія, то подвигся духом і, обравши десять тисяч мужів, вийшов з Єрусалима, і брат його Симон зійшовся з ним на допомогу йому. ⁷⁵ І розташувався станом біля Іоппії; але не впустили його у місто, тому що в Іоппії була сторо́жа Аполлонія, і во­ни почали воювати проти неї. ⁷⁶ Тоді налякані жителі відчинили йому місто, й Іонафан оволодів Іоппією. ⁷⁷ Почувши про це, Аполлоній узяв три тисячі кінноти і велике військо і пішов до Азота, ніби роблячи перехід, а тим часом пішов на рівнину, тому що мав безліч кінноти і надіявся на неї. ⁷⁸ Іонафан же переслідував його до Азоту, і вступили війська у битву. ⁷⁹ Тим часом Аполлоній залишив тисячу вершників у потайному місці позаду них; ⁸⁰ але Іонафан довідався, що є засідка позаду нього. І обступили військо його і кидали у народ стріли з ранку до вечора, ⁸¹ народ же стояв, як наказав Іонафан; нарешті вершники стомилися. ⁸² Тоді Симон підвів військо­ своє і напав на загін, бо вершники зне­­­могли, — і були розбиті ним і кинулися навтіки. ⁸³ І розсіялися верш­ники по рівнині й утекли в Азот, і увійшли у Бетдагон, капище їхнє, щоб урятуватися. ⁸⁴ Але Іонафан спа­лив Азот і навколишні міста і взяв здобич їх, і капище Дагона з тими, що втекли у нього, спалив вогнем. ⁸⁵ І було полеглих від меча зі спаленими до восьми тисяч мужів. ⁸⁶ Вирушивши звідти, Іонафан розташувався станом навпроти Аскалона; але жителі міста вийшли до нього на­зустріч з великою почестю. ⁸⁷ І повернувся Іонафан з усіма, що були з ним, у Єрусалим, маючи при собі багато здобичі. ⁸⁸ Коли цар Олександр почув про ці події, то знову вшанував Іонафана ⁸⁹ і послав йому золоту пряжку, яка за звичаєм давалася царським родичам, і подарував йому Аккарон і всю область його у спадкоємне володіння.

Глава 11

¹ Тим часом цар Єгипетський, зібравши численне військо, як пісок на березі морському, і безліч кораблів, намагався оволодіти царством Олександра хитрістю і приєднати його до свого царства. ² Він прийшов у Сирію з мирними словами, і жителі відчиняли йому міста і виходили назустріч, бо дано було від царя Олександра повеління зустрічати його, тому що він був тестем його. ³ Коли ж Птоломей входив у міста, то залишав військо для сторо́жі у кожному місті. ⁴ Коли наблизився він до Азота, то показали йому спалене капище Дагона, й Азот і навколишні міста зруйновані, і тіла уражені і спалені під час битви, бо склали їх у купи на шляху його, ⁵ і розповіли цареві про все, що зробив Іонафан, скаржачись на нього; але цар промовчав. ⁶ Тоді вийшов Іонафан назустріч царю в Іоппію з пошаною, і вітали один одного і ночували там. ⁷ І йшов Іонафан з царем до ріки, яка називалася Елевфера, і потім повернувся в Єрусалим. ⁸ Цар же Птоломей оволодів містами на морському березі до Селевкії приморської і складав злі задуми проти Олександра. ⁹ І послав послів до царя Димитрія, говорячи: прийди сюди, укладемо між собою союз, і я дам тобі дочку мою, яку має Олександр, і ти будеш царювати у царст­ві батька твого. ¹⁰ Я каюся, що віддав­ йому дочку мою, бо він намагався убити мене. ¹¹ Так обмовляв він його, тому що сам домагався царства його. ¹² І, віднявши у нього дочку свою, віддав її Димитрію, і став чужим для Олександра, і виявилася ворожнеча між ними. ¹³ І ввійшов Птоломей в Антиохію і поклав на свою голову два вінці — Азії та Єгипту. ¹⁴ Цар Олек­сандр знаходився у той час у Кили­кії,­ тому що жителі тих місць відпали від нього. ¹⁵ Почувши про це, Олександр пішов проти нього воювати; тоді Птоломей вивів військо і зустрів його з великою силою, і змусив його втікати. ¹⁶ І втік Олександр в Аравію, щоб сховатися там; цар же Птоломей піднісся. ¹⁷ Завдиїл, аравитянин, зняв голову з Олександ­ра і послав її Птоломею. ¹⁸ Цар же Птоломей на третій день помер, а ті, що залишилися у фортецях, знищені були жителями фортець. ¹⁹ І став царювати Димитрій у сто шістдесят сьомому році.

²⁰ У ті дні зібрав Іонафан юдеїв, щоб завоювати фортецю Єрусалимську, і спорудив перед нею безліч ма­шин. ²¹ Але деякі ненависники народу свого, відступники від закону, пішли до царя і донесли, що Іонафан облягає фортецю. ²² Коли він почув про це, розгнівався і, поспішно зібравшись, вирушив у Птолемаї­ду, і написав Іонафану, щоб він не об­лягав фортеці, а якомога швидше йшов йому назустріч у Птолемаїду, щоб переговорити з ним. ²³ Але Іона­фан, вислухавши це, наказав продовжувати облогу й, обравши зі старійшин ізраїльських і священиків, зважився піддатися небезпеці. ²⁴ Узяв­ши срібла і золота, одягу і багато інших дарів, він пішов до царя у Птолемаїду, і придбав благовоління його. ²⁵ І хоча деякі відступники з того ж народу обмовляли його, ²⁶ але цар учинив з ним так само, як чинили з ним попередники його, і підніс його перед усіма друзями своїми,­ ²⁷ й утвердив за ним первосвященст­во й інші почесні відзнаки, які він мав колись, і зробив його одним з пер­ших друзів своїх. ²⁸ І просив Іона­фан царя звільнити від податей Юдею і три області й Самарію й обіцяв йому триста талантів. ²⁹ Цар по­годився і написав Іонафану про все це лист та­кого змісту: ³⁰ «Цар Димитрій братові Іонафану і народу­ юдейському — радуватися. ³¹ Список листа, який ми писали про вас Ласфену, роди­че­ві нашому, посилаємо і до вас, щоб ви знали. ³² Цар Димит­рій Ласфену батькові — радуватися. ³³ Народу юдей­­­­ському, друзям нашим, що вірно виконують свої обов’язки перед нами, ми розсудили зробити благодіяння за їхню добру прихиль­ність до нас. ³⁴ Отже, ми затверд­жуємо за ними як межі Юдеї, так і три області: Афе­рему, Лідду і Рамафем, які приєднані до Юдеї від Самарії, і все, що належить усім жер­цям їх у Єрусали­мі, за ті царські оброки, які раніше щорічно одержував від них цар з пло­­дів землі і з плодів дерев, ³⁵ і все інше, що належить нам віднині з десятин і данини, що припадає нам, солоні озера і вінцевий збір, що нам належить, усе цілком уступаємо їм. ³⁶ І нічого не буде відмінено з цього від­­нині і назавжди. ³⁷ Отже, потурбуйтеся зробити список з цього, і нехай буде від­даний він Іонафану і покладений на святій горі у призначеному місці».

³⁸ І побачив цар Димитрій, що схилилася земля перед ним і ніщо не противилося йому, і відпустив усі вій­ська свої, кожного у своє місце, крім військ чужоземних, які він най­няв з островів чужих народів, за що всі війська батьків його ненавиділи його. ³⁹ Трифон, один з колишніх прихиль­ників Олександра, бачачи, що всі війська нарікають на Ди­­­мит­рія, вирушив до Емалкуя аравитя­ни­на, який виховував Антиоха, малолітнього сина Олександра; ⁴⁰ і наполягав, щоб він видав його йому, щоб зробити його царем замість нього; і розповів йому про все, що зробив Димитрій, і про неприязнь, яку мають до нього війська його, і пробув там багато днів.

⁴¹ І послав Іонафан до царя Димитрія, щоб він вивів залишених ним у Єрусалимській фортеці і ук­ріпленнях, бо вони нападали на Ізраїля. ⁴² Димитрій послав сказати Іонафану: не тільки це зроблю для тебе і для народу твого, але і вшаную тебе і народ твій великою шаною, як тільки буду мати слушний час. ⁴³ Тепер же ти справедливо вчиниш, якщо надішлеш мені людей на допомогу у війні, бо відійшли від мене усі війська мої. ⁴⁴ І послав до нього Іонафан у Антиохію три ти­ся­чі хоробрих мужів, і прийшли вони до царя, і зрадів цар прибуттю їх. ⁴⁵ Громадяни ж, зібравшись на се­редину міста до ста двадцяти тисяч чоловік, хотіли убити царя. ⁴⁶ Але цар утік у палац, а громадяни зайняли усі вулиці міста і почали облягати його. ⁴⁷ Тоді цар викликав на допомогу юдеїв, і усі вони негайно зібралися біля нього, і раптово розсипалися по місту, й умертвили у той день у місті до ста тисяч, ⁴⁸ і запали­ли місто, і взяли у той день ба­гато здобичі, і врятували царя. ⁴⁹ І побачили громадяни, що юдеї оволоділи містом, як хотіли, і впали духом, і почали волати до царя, благаючи і говорячи: ⁵⁰ прости нас, і нехай юдеї перестануть нападати на нас і на місто. ⁵¹ І склали зброю й уклали мир. І прославились юдеї перед царем і перед усіма у царстві його і повернулися в Єрусалим з великою здобиччю. ⁵² І сів цар Димитрій на престолі царства свого, і заспокоїлася земля перед ним. ⁵³ Але він сказав неправду в усьому, що обіцяв, і зрадив Іонафана і не віддячив за зроблене йому добро і дуже образив його. ⁵⁴ Після того повернув­ся Трифон і з ним Антиох, ще дуже юний; він воцарився і поклав на себе вінець. ⁵⁵ І зібралися до нього усі вій­ська, які розпустив Димитрій, і поча­ли воювати з ним, і він кинувся­ нав­тіки, і був уражений. ⁵⁶ І взяв Три­­фон слонів і оволодів Антиохією. ⁵⁷ І пи­сав юний Антиох Іонафану, говорячи: надаю тобі первосвященство і поставляю тебе над чотирма областями, і ти будеш у числі друзів царських. ⁵⁸ І послав йому золоті сосуди­ і домашнє начиння і надав йому право пити з золотих сосудів і носити порфиру і золоту пряжку, ⁵⁹ а Симона, брата його, поставив воєначальником від области Тирської до меж Єгипту. ⁶⁰ І виступив Іонафан у похід, і проходив по той бік ріки [Йордану] і по містах, і зібралися до нього на допомогу всі сирійські війська; і прийшов він до Аскалона, і зустріли його жителі міста з честю. ⁶¹ Звідти пішов він у Газу; але жителі Гази замкнулися; і обложив він місто, і спалив вогнем передмістя його, і спустошив їх. ⁶² І упрохали жителі Га­зи Іонафана, і він примирився з ними, тільки взяв у заручники синів начальників їхніх і відіслав їх у Єрусалим, і пройшов країну до Дамаска.­

⁶³ І почув Іонафан, що прийшли у Кадис, у Галилеї, воєначальники Димитрія з численним військом, щоб вигнати його із країни. ⁶⁴ Але він пішов назустріч їм, брата ж свого, Симона, залишив у країні. ⁶⁵ І розташував Симон стан свій при Вефсурі, й облягав його багато днів, і замкнув його. ⁶⁶ І просили його про мир, і він погодився, але вигнав їх звідти, й оволодів містом, і поставив у ньому сторо́жу. ⁶⁷ А Іонафан і військо його розташувалися станом біля вод Геннісаретських і ранком стали на рівнині Насор. ⁶⁸ І ось, військо іноплемінників зустрілося з ним на рівнині, залишивши проти нього засідку в горах, саме ж ішло назустріч йому з протилежного боку. ⁶⁹ І вийшли ті, що були у засідці, зі своїх місць, і почали битися: тоді всі, що були з Іонафаном, кинулися нав­тіки, ⁷⁰ і жодного з них не за­ли­ши­ло­ся, крім Маттафії, сина Авес­са­ломо­вого, й Іуди, сина Халфієвого, начальників військових загонів. ⁷¹ І роздер Іонафан одяг свій, і поси­пав землю на голову свою, і молився. ⁷² Потім повернувся, щоб воювати з ними й уразив їх, і вони побігли. ⁷³ Побачивши це, ті що утекли від нього, повернулися до нього, і з ним переслідували їх до Кадиса, до само­го стану їхнього, і там зупинилися. ⁷⁴ У той день упало від іноплемінників до трьох тисяч мужів; і повернув­ся Іонафан у Єрусалим.

Глава 12

¹ Іонафан, бачачи, що час спри­­­­­ятливий для нього, обрав мужів і послав у Рим встановити і відновити дружбу з римлянами, ² і до спартанців і в інші місця послав листи про те саме. ³ І прийшли вони у Рим, і ввійшли у раду, і сказали: «Іонафан первосвященик і народ юдейський послали нас, щоб відновити дружбу з вами і союз, як і раніше». ⁴ І там дали їм листи до місцевих начальників, щоб провели їх у землю Юдейську з миром. ⁵ Ось спи­сок листа, який писав Іонафан спар­танцям: ⁶ «первосвященик Іонафан і народні старійшини і священики й інший народ юдейський братам спар­танцям — радуватися. ⁷ Ще раніше від Дарія [Арея], який царю­вав у вас, прислані були до первосвященика Онії листи, що ви — брати­ наші, як свідчить список. ⁸ І при­й­няв Онія посланого мужа з честю, і одержав листи, в яких ясно говорилося про союз і дружбу. ⁹ Ми ж, хоч і не маємо потреби у них, маючи втіхою священні книги, які у руках наших, ¹⁰ але вирішили послати до вас для відновлення братерства і дружби, щоб не відчужуватися від вас, тому що багато минуло часу піс­ля того, як ви посилали до нас. ¹¹ Ми постійно повсякчас, як у свята,­ так і в інші встановлені дні, згадуємо про вас при жертвоприношеннях наших і молит­вах, як слід і пристойно згадувати братів. ¹² Ми радіємо за вашу славу; ¹³ нас же оточують багато бід і часті війни, бо воювали проти нас навко­лишні царі. ¹⁴ Але ми не хотіли турбу­вати вас та інших­ союзників і друзів­ наших у цих війнах, ¹⁵ бо ми маємо допомогу небесну, яка допомагає нам; ми позбулися­ ворогів наших, і вороги наші втихомирені. ¹⁶ Тепер ми обрали Нумінія, сина Ан­тио­хо­вого, й Антипатра, сина Іасонового, і послали їх до римлян відновити дружбу з ними і колишній союз. ¹⁷ До­ручили їм іти і до вас, вітати вас і вручити вам листи від нас про понов­лення і з вами нашого братерства. ¹⁸ І ви добре зробите, відповівши нам на них».

¹⁹ Ось і список листів, які надіслав Дарій [Арей]: ²⁰ «Цар Спартанський Онії первосвященикові — радуватися. ²¹ Знайдено у писанні про спартанців і юдеїв, що вони — брати і від роду Авраамового. ²² Тепер, ко­ли ми довідалися про це, ви добре зробите, написавши нам про добробут ваш. ²³ Ми ж повідомляємо вам: худоба ваша і майно ваше — на­ші, а що у нас є, те ваше. І ми по­веліли оголосити вам про те».

²⁴ І почув Іонафан, що повер­­ну­ли­ся­­ воєначальники Димитрія з біль­шим військом, ніж колись, щоб вою­вати проти нього, ²⁵ і вийшов з Єрусалима, і зустрів їх у країні Амафитській, і не дав їм часу ввійти у країну його. ²⁶ І послав у стан їхній спостерігачів,­ які, повернувшись, оголосили йому, що вони готуються напасти на них у цю ніч. ²⁷ Тому, коли зайшло сонце,­ Іонафан наказав своїм пильнувати, бути в озброєнні і готуватися до бит­ви всю ніч, і поставив навколо стану­ передових сторожів. ²⁸ І почули вороги, що Іонафан зі своїми приготувався до битви, і злякалися, і затрем­тіли серцем своїм, і, запаливши вог­ні у стані своєму, пішли. ²⁹ Іонафан же і ті, що були з ним, не знали про те до ранку, бо бачили розпалені вогні.­ ³⁰ І погнався Іонафан за ними, але не наздогнав їх, тому що вони перейшли ріку Елевферу. ³¹ Тоді Іонафан обернувся на арабів, називаних заве­деями, уразив їх і взяв здобич їхню. ³² Потім, повернувши, прийшов у Дамаск і пройшов по всій тій країні. ³³ І Симон вийшов, і пройшов до Аскалона і найближчих фортець, і повернувся в Іоппію, й оволодів нею, ³⁴ бо він почув, що [іоппіяни] хочуть здати фортецю військам Димитрія, — і поставив там сторо́жу, щоб охороняти її. ³⁵ І повернувся Іонафан, і скликав старійшин народу, і радився з ними, щоб побудувати фортеці в Юдеї, ³⁶ підвищити стіни Єрусалима і спорудити високу стіну між фор­тецею і містом, щоб відокремити її від міста, так щоб вона була окремо, і не було б у ній ні купівлі, ні продажу. ³⁷ Коли зібралися об­лаш­тувати місто і дійшли до стіни біля потоку зі східного боку, то по­бу­дува­ли так звану Хафенафу. ³⁸ А Симон побудував Адиду в Сефилі, і зміцнив ворота і запори.

³⁹ Тим часом Трифон домагався стати царем Азії і покласти на себе вінець і підняти руку на царя Антиоха, ⁴⁰ але побоювався, як би не перешкодив йому Іонафан і не почав проти нього війну; тому шукав випадку, щоб узяти Іонафана й убити, і, піднявшись, пішов у Вефсан. ⁴¹ І вийшов Іонафан назустріч йому з сорока тисячами обраних мужів, готових до битви, і прийшов у Вефсан. ⁴² Коли Трифон побачив, що Іонафан іде з численним військом, то побоявся підняти на нього руки. ⁴³ І прийняв його з честю, і представив його всім друзям своїм, дав йому подарунки, наказав військам своїм коритися йому, як собі самому. ⁴⁴ Потім сказав Іонафану: для чого ти ут­руднюєш весь цей народ, коли не че­кає на нас війна? ⁴⁵ Отже, відпусти їх тепер у доми їхні, а для себе обери­ небагатьох мужів, які були б з тобою,­ і підемо зі мною у Птолемаїду, і я передам її тобі й інші фортеці й реш­ту військ і всіх, що завідують зборами, і потім повернуся; бо для цього я і перебуваю тут. ⁴⁶ І повірив йому Іонафан, і зробив так, як він сказав,­ і відпустив війська, і вони вирушили у землю Юдейську; ⁴⁷ із собою ж залишив три тисячі мужів, з яких дві тисячі залишив у Галилеї, тисяча ж вирушила з ним. ⁴⁸ Але як тільки увійшов Іонафан у Птолемаїду, птолемаїдяни замкнули ворота, і схопили його, і всіх, хто увійшов з ним, убили мечем. ⁴⁹ Тоді Трифон послав військо і кінноту в Галилею і на велику рівнину, щоб знищити всіх, що були з Іонафаном. ⁵⁰ Але вони, почувши, що Іонафан схоплений і загинув, і ті, що були з ним, підбадьорили один одного, і вийшли­ густим строєм, готові битися. ⁵¹ І по­бачили ті, що переслідували, що йдеться про життя, і повернулися назад. ⁵² А вони всі благополучно прийшли у землю Юдейську й оплакували Іонафана і тих, що були з ним, і були у великому страху, і весь Ізраїль плакав гірким плачем. ⁵³ Тоді всі навколишні народи шукали, як знищити їх, бо говорили: тепер немає у них начальника і поборника; отже, будемо тепер воювати проти них і знищимо із середовища людей пам’ять їх.

Глава 13

¹ Почув Симон, що Трифон зі­б­рав велике військо, щоб іти у землю Юдейську і розорити її. ² І бачачи, що народ у страху і тремтінні, зійшов у Єрусалим і зібрав народ. ³ І, підбадьорюючи їх, говорив їм: самі ви знаєте, скільки я і брати мої і дім батька мого зробили заради цих законів і святині, знаєте війни і гноб­лення, які ми витерпіли. ⁴ Тому і загинули всі брати мої за Ізраїля, і залишився я один. ⁵ І нині нехай не буде того, щоб я став щадити життя моє в усі часи гноблення, бо я не кращий за братів моїх. ⁶ Але буду мститися за народ мій і за святилище, і за дружин і за дітей наших, бо об’єдналися всі народи, щоб знищити нас через неприязнь. ⁷ І запалився дух народу, як тільки почув він та­кі слова; ⁸ і відповіли гучним голо­сом, і сказали: ти — наш вождь замість Іуди та Іонафана, брата твого. ⁹ Веди нашу війну, і що ти скажеш нам, ми все зробимо. ¹⁰ Тоді зібрав він усіх мужів ратних, і поспішив закінчити стіни Єрусалима, і з усіх боків зміцнив його. ¹¹ Потім послав Іонафана, сина Авессаломового, і з ним достатню кількість війська в Іоппію, і він вигнав тих, що були у ній, і залишився там.

¹² Тим часом Трифон піднявся з Птолемаїди з численним військом, щоб увійти у землю Юдейську; з ним був й Іонафан під вартою. ¹³ Симон же розташував стан при Адиді навпроти рівнини. ¹⁴ Коли Трифон довідався, що Симон заступив місце Іонафана, брата свого, і має намір вступити у битву з ним, то послав до нього послів сказати: ¹⁵ за срібло, яке брат твій Іонафан заборгував царській скарбниці за потребами, які він мав, ми затримали його. ¹⁶ Отже, надішли тепер сто талантів срібла і у заручники двох синів його, щоб він, бувши відпущеним, не відійшов від нас, — і ми відпустимо його. ¹⁷ Симон розумів, що вони говорять з ним підступно, але послав срібло і дітей, щоб не викликати великої ненависти народу, ¹⁸ який сказав би: через те, що я не послав йому срібла і дітей, Іонафан загинув. ¹⁹ Отже, послав дітей і сто талантів; але Трифон­ обманув і не відпустив Іонафана. ²⁰ Після цього Трифон пішов, щоб увійти в країну і розорити її, і пішов манівцем на Адару. Але Симон і військо його йшли слідом за ним усюди, куди він йшов. ²¹ Ті ж, що були у фортеці, послали до Трифона послів, щоб спонукати його прийти до них через пустелю і надіслати­ їм продовольчі припаси. ²² І приготував Трифон усю свою кінноту, щоб іти у ту ж ніч, але був дуже великий сніг, і він не пішов через сніг, а, піднявшись, вирушив у Галаад. ²³ Коли ж наблизився до Васками, умертвив Іонафана, і він похований там. ²⁴ І повернувся Трифон і пішов у зем­лю свою. ²⁵ Тоді Симон послав і взяв кістки Іонафана, брата свого, і похо­вав їх у Модині, місті батьків своїх. ²⁶ І оплакував його весь Ізраїль гірким плачем, і сумували за ним ба­гато днів. ²⁷ І спорудив Симон будівлю над гробом батька свого і братів своїх і звів її високою, для благо­видости, з тесаного каменю з передньої і задньої сторони, ²⁸ і поставив на ній сім пірамід, одну навпроти іншої, батькові і матері і чотирьом братам; ²⁹ зробив на них майстерні прикраси, поставивши навколо високі стовпи, а на стовпах повне оз­б­роєння — на вічну пам’ять, і поряд зі зброєю — вирізьблені кораблі, так що вони видимі були всім, хто плаває по морю. ³⁰ Цей надгробний пам’ятник, який зробив він у Модині, стоїть до цього дня.

³¹ Трифон же з підступництвом вирушив у путь з юним царем Антиохом і убив його, ³² і став царем замість нього, і поклав на себе вінець Азії, і зробив велике ураження на землі. ³³ А Симон будував фортеці в Юдеї, зміцнюючи їх високими вежами і великими стінами, воротами і запорами, і складав у фортецях продовольчі запаси. ³⁴ Потім об­рав Симон мужів і послав до царя Димитрія просити, щоб він зробив полегшення країні, бо всі діяння Трифона були грабіжницькі. ³⁵ І послав йому цар Димитрій відповідь на ці слова і написав такий лист: ³⁶ «Цар Димитрій Симону, первосвященикові і другові царів, і старійшинам і народу юдейському — радуватися. ³⁷ Золотий вінець і пальмову­ гілку, послану вами, ми одержали і го­тові укласти з вами повний мир і на­писати тим, що завідують зборами, щоб відпустити вам данину. ³⁸ І все, що ми ухвалили про вас, нехай буде незмінно, і фортеці, які ви побудували, нехай належать вам. ³⁹ Прощаємо вам також ненавмисні провини ваші до цього дня і вінцевий збір, який платити ви зобов’язані, і якщо інше щось стягувалося у Єрусалимі, більш не буде стягуватися. ⁴⁰ І якщо знайдуться з вас здат­ні бути вписаними у число тих, що знаходяться при нас, нехай записуються, і нехай буде між нами мир».

⁴¹ У сто сімдесятому році знято ярмо язичників з Ізраїля; ⁴² і народ Ізраїльський у листуванні й договорах почав писати: «першого року при Симоні, великому первосвященику, вожді і правителеві юдеїв». ⁴³ У цей час Симон зробив напад на Газу, оточив її військом, збудував об­логові машини і присунув їх до міста, розбив одну вежу й оволодів нею. ⁴⁴ А ті, що були на машині, вскочили у місто, і сталося в місті велике сум’яття. ⁴⁵ І зійшли громадяни з дру­жинами і дітьми на стіну, роздер­ши одяг свій, і голосно волали, благаючи Симона дати їм помилування, ⁴⁶ і говорили: вчини з нами не за злими справами нашими, але з милости твоєї. ⁴⁷ І змилосердився над ними Симон, і не воював з ними, а тільки вигнав їх з міста, й очистив­ доми, в яких знаходилися ідоли, і так увійшов у місто зі славослів’ями і благословеннями. ⁴⁸ І викинув з нього все нечисте, й оселив там мужів, які дотримуються закону, й укріпив його, і влаштував у ньому для себе житло. ⁴⁹ Тим же, що були у Єрусалимській фортеці, не дозволяли ні виходити, ні вступати у країну, ні купувати, ні продавати, і вони терпіли сильний голод, і багато хто з них загинув від голоду. ⁵⁰ Тоді воз­звали вони до Симона про мир, і він дав їм його, але вигнав їх звідти й очистив фортецю від оскверніння, ⁵¹ і ввійшов у неї у двадцять третій день другого місяця сто сімдесят першого року зі славослів’ями, паль­мовим віттям, з гуслями, кимвалами і цитрами, із псалмами і піснями, бо знищено великого ворога Ізраїля. ⁵² І встановив кожного року проводити цей день з веселощами, й укріпив гору храму, яка знаходиться поблизу фортеці, й оселився там сам і ті, що були з ним. ⁵³ І побачив Симон, що син його Іоан змужнів, і поставив його начальником над усіма військами, й оселився у Газарі.

Глава 14

¹ У сто сімдесят другому році цар Димитрій зібрав війська свої і вирушив у Мідію, щоб одержати допомогу собі для війни проти Трифона. ² Але Арсак, цар Перський і Мідійський, почувши, що Димитрій прийшов у межі його, послав одного з воєначальників своїх взяти його живого. ³ Той вирушив і розбив військо Димитрія, узяв його, і привів до Арсака, який замкнув його у в’язниці.

⁴ І спочивала земля Юдейська в усі дні Симона; він дбав про благо народу свого, і подобалася їм влада і слава його в усі дні. ⁵ І до всієї своєї­ слави, він узяв ще Іоппію для пристані і відкрив вхід островам морським, ⁶ і поширив межі народу свого, й оволодів тією країною. ⁷ Він набрав безліч полонених і володарював над Газарою і Вефсурою і над фор­­тецею, очистив її від осквернення, і не було тих, хто противився йому. ⁸ Юдеї спокійно обробляли зем­лю свою, і земля давала плоди свої і дерева у полях — плід свій. ⁹ Старці, сидячи на вулицях, усе ра­дилися про користі суспільні, і юнаки одяга­лися у пишний і військовий одяг. ¹⁰ Містам постачав він продовольчі припаси і робив їх місцями укріп­ле­ними, так що славне ім’я його ви­мов­­лялося до країв землі. ¹¹ Він відновив мир у країні, і радувався Ізраїль великою радістю. ¹² І сидів кожен під виноградом своїм і під смоковницею своєю, і ніхто не страшив їх. ¹³ І не залишилося нікого на землі, хто воював би проти них, і царі смирилися у ті дні. ¹⁴ Він підкріплював усіх бідних у на­роді своєму, вимагав виконання за­ко­ну і знищував усякого беззаконни­ка і злодія, ¹⁵ прикрасив святилище і примножив священне начиння.

¹⁶ Коли дійшла чутка до Рима і до Спарти, що Іонафан помер, вони ду­же засмутилися. ¹⁷ Коли ж почули, що Симон, брат його, став замість нього первосвящеником і володарює над країною і містами, які знаходяться у ній, ¹⁸ то написали до нього на мідних дошках, щоб відновити з ним дружбу і союз, укладений ними з братами його Іудою та Іонафаном. ¹⁹ Вони були прочитані в Єрусалимі перед зібранням. ²⁰ Ось список з лис­тів, присланих спартанцями: «Спар­танські начальники і місто — Симону первосвященикові, старійшинам і священикам і всьому народу юдей­ському, братам нашим — радуватися.­ ²¹ Посли, прислані до народу на­шого, розповіли нам про вашу славу і честь, і ми зраділи прибуттю їх ²² і записали сказане ними у народній раді так: Нуминій, син Антиоха, й Антипатр, син Іасона, посли юдейські, прийшли до нас відновити з нами дружбу. ²³ Й угодно було народу прийняти цих мужів з пошаною і внести запис слів їхніх у відкриті народні книги, на пам’ять народу спартанському. А список з цього ми написали для первосвященика Симона».

²⁴ Після того Симон послав Нуминія у Рим з великим золотим щитом, вагою у тисячу мин, щоб укласти з ними союз. ²⁵ Коли почув про це народ, то сказав: яку подяку віддамо ми Симону і синам його? ²⁶ Бо він твердо стояв і брати його і дім батька його, і відбили ворогів Ізраїля, і здобули йому свободу. ²⁷ І написали про те на мідних дошках і виставили їх на стовпах на горі Си­он. Ось список написаного: «У вісімнадцятий день Елула сто сімдесят другого року, — це був третій рік за первосвященика Симона, — ²⁸ у Сарамелі, у великому зібранні священиків і народу і князів народних і старійшин країни, оголошено нам: ²⁹ оскільки багато разів бували війни у цій країні, то Симон, син Маттафії, син синів Іарива, і брати його, піддаючи себе небезпеці, протистали ворогам народу свого, щоб зберегти святилище його і закон, і великою славою прославили народ свій. ³⁰ Іонафан зібрав народ свій і зробився первосвящеником його, але він преставився до народу свого.

³¹ Коли ж вороги їхні вирішили ввійти у країну їхню, щоб розорити країну їхню і простягти руки на святилище їхнє, ³² тоді повстав Симон і воював за народ свій і витратив багато власних грошей, постачаючи хоробрим мужам народу свого зброю і даючи їм платню. ³³ Він укріпив міста Юдеї і Вефсуру на кордонах Юдеї, де колись знаходилася зброя ворогів, і поставив там сторо́жу з юдеїв. ³⁴ Також укріпив Іоппію біля моря і Газару на межах Азота, в якій раніше жили вороги, й оселив там юдеїв, забезпечивши ці місця всім, що потрібно було для відновлення їх. ³⁵ І бачив народ діяння Симона і славу, яку намагався він здобути народу своєму, і поставив його своїм­ начальником і первосвящеником за те, що все це зробив він, і за справед­ливість і вірність, яку він зберігав до племені свого, всіляко намагаючись піднести народ свій. ³⁶ У дні його руками його успішно були виг­нані з країни язичники і ті, що за­­­­­й­ма­­ли місто Давидове у Єрусалимі, які, збу­дувавши собі фортецю, вихо­дили з неї й оскверняли все навколо­ святилища і багато шкодили святині. ³⁷ Він оселив у ній юдеїв і укріпив­ її для безпеки країни і міста і підви­щив стіни Єрусалима. ³⁸ То­му і цар Димитрій затвердив за ним первосвященство, ³⁹ і залічив його до друзів своїх, і вшанував його великою славою. ⁴⁰ Бо він почув, що рим­ляни назвали юдеїв друзями і со­юз­никами і братами і з честю прийняли пос­лів Симона, ⁴¹ що юдеї і священики погодилися, щоб Симон був у них начальником і первосвящеником на­вік, доки постане Пророк вірний, ⁴² щоб він був у них воєначальником і мав піклування про святих і поставляв їх над роботами їхніми і над областю, і над зброєю, і над фортеця­ми, ⁴³ щоб мав піклування про святи­лище, і всі слухалися його, щоб усі договори у країні писалися на його ім’я, і щоб він одягався у порфиру і носив золоті прикраси. ⁴⁴ І нікому з народу і священиків нехай не буде дозволено відмінити що-небудь з цього або суперечити словам його, або без нього скликати зібрання у країні­ й одягатися у порфиру і носити золо­ту пряжку. ⁴⁵ А хто зробить що-небудь проти цього, або відмінить щось із цього, буде винен». ⁴⁶ І погодився весь народ підкоритися Симону і чинити за словами цими. ⁴⁷ Симон прийняв і погодився бути первосвящеником і воєначальником і правителем юдеїв та священиків і бути начальником над усіма. ⁴⁸ І вирішили викарбувати запис цей на мідних дош­ках і поставити їх в огорожі храму на видному місці, ⁴⁹ а списки з них покласти у скарбниці, щоб мав їх Симон і сини його.

Глава 15

¹ І надіслав Антиох, син царя Ди­­митрія, листи з островів мор­сь­­ких до Симона, великого священика і правителя народу юдейського, і до всього народу. ² Вони були такого змісту: «Цар Антиох Симону,­ первосвященику і правителю народу, і народу юдейському — радуватися. ³ Оскільки люди зловредні оволоділи царством батьків наших, то я хочу повернути царство, щоб відновити його, як воно було ра­ніше. Я набрав численне військо і приготував військові кораблі; ⁴ і хочу про­йти по області, щоб покарати тих, які спустошили область нашу і розо­рили багато міст у царстві. ⁵ Залишаю тепер за тобою всі данини, які уступали тобі царі, що були раніше за мене, й інші дари, які вони ус­ту­пали­ тобі; ⁶ дозволяю тобі карбувати­ свою монету у країні твоїй. ⁷ Єрусалим і свя­тилище нехай будуть вільні; і всю зброю, яку ти заготував,­ і фортеці, по­­будовані тобою, якими ти володієш, нехай залишаються у тебе. ⁸ І всякий борг царський і майбутні царські борги відтепер і назавжди нехай будуть відпущені тобі. ⁹ Коли ж ми оволодіємо царством нашим, тоді вшануємо тебе і народ твій і храм великою честю, щоб слава ваша стала відома по всій землі».­

¹⁰ У сто сімдесят четвертому році вступив Антиох у землю батьків своїх, і зібралися до нього всі війська, так що тих, які залишилися з Трифоном, було небагато. ¹¹ І пересліду­вав його цар Антиох, і він утік у До­ру, яка біля моря; ¹² бо він побачив, що звалилися на нього біди і залишили його війська. ¹³ І прийшов Ан­тиох до Дори і з ним сто двадцять тисяч воїнів і вісім тисяч кінноти ¹⁴ й оточив місто, а кораблі підійшли з моря, і тіснив він місто із суші і моря, і не давав нікому ні вийти, ні ввійти.

¹⁵ Тоді прийшов з Рима Нуминій і ті, що супроводжували його, з листами до царів і країн, в яких було написане таке: ¹⁶ «Левкій, консул Римський, царю Птоломею — радуватися. ¹⁷ Прийшли до нас юдейські пос­ли, друзі наші і союзники, послані від первосвященика Симона і народу юдейського, відновити давню дружбу і союз, ¹⁸ і принесли золотий щит у тисячу мин. ¹⁹ Отже, ми захотіли написати царям і країнам, щоб во­ни не чинили їм зла, і не воювали проти них і міст їхніх і країни їхньої, і не допомагали тим, хто воює проти них. ²⁰ Ми розсудили прийняти від них щит. ²¹ Отже, якщо які зловредні люди втекли до вас із краї­ни­ їхньої, видайте їх перво­свя­ще­нику­ Симону, щоб він покарав їх за за­ко­ном їхнім». ²² Те саме написав він царю Димитрію й Атталу, Аріа­ра­­фі й Арсаку, ²³ і в усі області, і Сампса­мі­ і спартанцям, і в Делос, і в Минд, і в Сикіон, і в Карію, і в Са­­мос, і в Пам­філію, і в Ликію, і в Галикарнасс, і в Родос, і у Фасиліду,­ і в Кос, і в Сиду, і в Арад, і в Гортину, і в Книду, і в Кіпр, і в Киринію. ²⁴ Список з цих листів написали Симону первосвященику.

²⁵ Цар же Антиох обложив Дору вдруге, нападаючи на неї з усіх боків і будуючи машини, і закрив Трифона так, що неможливо було йому ні ввійти, ні вийти. ²⁶ І послав до ньо­го Симон дві тисячі обраних мужів на допомогу йому, і срібло і золото, і достатньо запасів; ²⁷ але він не захотів прийняти це і відкинув усе, в чому раніше домовився з ним, і відчужився від нього. ²⁸ І послав до нього Афиновія, одного з друзів своїх, щоб переговорити з ним і сказати: «Ви володієте Іоппією і Газарою і фортецею Єрусалимською — містами царства мого; ²⁹ ви спустошили межі їх і зробили велике ураження на землі, й оволоділи багатьма місцями у царстві моєму. ³⁰ Отже, віддайте тепер міста, які ви взяли, і данину з тих місць, якими ви володієте поза межами юдейськими. ³¹ Якщо ж не так, то дайте за них п’ятсот талантів срібла, і за спустошення, яке вчинили, і за данину з міст інші п’ятсот талантів; а якщо не дасте, то ми прийдемо і будемо воювати з вами». ³² І прийшов Афиновій, друг царя, у Єрусалим, і коли побачив славу Симона і скарбницю з золотим і срібним начинням і навколишню красу, то здивувався й оголосив йому слова царя. ³³ Симон сказав йому у відповідь: ми ні чужої землі не брали, ні володарювали над чужим, але володіємо спадщиною батьків наших, яку вороги наші одного разу неправедно привласнили собі. ³⁴ Ми ж, вибравши час, знову повернули собі спадщину батьків наших. ³⁵ Що стосується Іоп­пії та Газари, яких ти вимагаєш, то вони самі заподіяли багато зла народу у країні нашій; за них ми дамо сто талантів. На це Афиновій нічого не відповів; ³⁶ але, з досадою повернувшись до царя, розповів йому ці слова і про славу Симона, і про все, що бачив, і цар сильно розгнівався. ³⁷ Трифон же, сівши на корабель, утік в Орфосіаду. ³⁸ Тоді цар, зробивши воєначальником примор­ської країни Кендевея, доручив йому піші і кінні війська ³⁹ і наказав йому йти війною проти Юдеї, наказав йому також побудувати Кедрон і ук­ріпити ворота, і як воювати з народом; сам же цар погнався за Трифоном. ⁴⁰ І при­йшов Кендевей в Іам­­нію, і почав викликати на битву народ і вдиратися в Юдею і брати народ у полон і вбивати; ⁴¹ і побудував Кедрон, і розташував там кінноту і військо, щоб вони, виходячи звідти, об­ходили дороги Юдеї, як наказав йому цар.

Глава 16

¹ І повернувся Іоан із Газари і розповів Симону, батькові ­сво­єму, про те, що робив Кендевей. ² Тоді Симон покликав двох старших синів своїх, Іуду й Іоана, і сказав їм: я і брати мої і дім батька мого воювали проти ворогів Ізраїля від юности до сьогодні і багато разів ус­пішно рятували руками нашими Ізраїля. ³ Але ось, я постарів, а ви з милости Божої перебуваєте у літах зрілих: заступіть місце моє і брата мого, йдіть і воюйте за народ наш, і нехай буде з вами допомога небесна. ⁴ І обрав із країни двадцять тисяч воїнів і вершників, і пішли вони проти Кендевея, і ночували у Модині. ⁵ Вставши ж уранці, вийшли на рівнину, і ось численне військо назустріч їм, піші і кінні, і між ними був потік. ⁶ І рушив проти них сам і народ його, і бачачи, що народ боїться переходити потік, він перейшов перший, і побачили це воїни, і перейшли за ним. ⁷ І розділив він народ, поставивши кінних серед піших; кіннота ж ворогів була дуже численна. ⁸ І засурмили священними трубами; і Кендевей кинувся навтіки і військо його, й упало у них багато поранених, інші ж утекли у фортецю. ⁹ Тоді був поранений Іуда, брат Іоана; але Іоан переслідував їх, доки не прийшов у Кедрон, який він побудував. ¹⁰ І втекли вони у вежі, що знаходилися в області Азота, але він спалив його вогнем, і загинуло їх до двох тисяч мужів; і повернувся він з миром у землю Юдейську.

¹¹ Птоломей же, син Авува, був поставлений воєначальником на рів­нині Єрихонській, і мав багато сріб­ла і золота; ¹² бо він був зятем пер­во­священика. ¹³ І загордилося серце його, і захотів він оволодіти країною, і чинив підступні задуми проти­ Симона і синів його, щоб погубити їх. ¹⁴ Тим часом Симон, відвідуючи міс­та країни і піклуючись про потреби їх, прийшов у Єрихон, сам і Мат­­та­фія й Іуда, сини його, у сто сім­десят сьомому році в одинадцятому місяці,­ — це місяць Сават. ¹⁵ І з підступністю прийняв їх гостинно син Авувів у невеликій фортеці, називаній Док, ним побудованій, і зробив для них великий бенкет, і сховав там людей. ¹⁶ І коли сп’яніли Симон і сини його, тоді встав Птоломей і ті, що були при ньому, взяли зброю свою і вві­йшли до Симона під час бенкету, й убили його і двох синів його і дея­ких зі служителів його. ¹⁷ Так учинив­ він велике віроломство і відплатив за добро злом. ¹⁸ Птоломей написав про це і послав до царя, щоб послав йому військо на допомогу, і він віддасть йому країну їх і міста. ¹⁹ І дея­ких послав у Газару убити Іоана, а тисячоначальникам послав листи, щоб вони прийшли до нього, і він дасть їм сріб­ла і золота і подарунки; ²⁰ а інших послав заволодіти Єрусалимом і горою храму. ²¹ Але хтось, прибігши до Іоана у Газару, сповістив йому, що батько його і брати умертвлені і що Птоломей послав убити і його. ²² Почувши про це, Іоан дуже засмутився і, схопивши чоловіків, які при­йшли погубити його, убив їх, бо довідався, що вони шукали погубити його.

²³ Інші ж діла Іоана і вíйни його і мужні подвиги його, славно звершені, і спорудження стін, ним побудова­них, та інші діяння його, ²⁴ ось, вони описані у книзі днів первосвященст­ва його, з того часу, як став він первосвящеником після батька свого.

Глава: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10

Глава 1

¹ [У другий рік царювання Артаксеркса великого, у перший день місяця Нісана, бачив сон Мардохей, син Іаїрів, Семеїв, Кисеїв, з коліна Веніамінового, юдеянин, що жив у місті Сузах, муж великий, який служив при царському палаці. Він був із полонених, яких Навуходоносор, цар Вавилонський, взяв у полон­ з Єрусалима з Ієхонією, царем Юдей­ським. Сон же його такий: ось жахли­вий шум, грім і землетрус і сум’ят­тя на землі; і ось, вийшли два великих змії, готові битися один з одним; і великим було виття їх, і після виття їх усі народи приготувалися до війни, щоб уразити народ праведних; і ось – день темряви і мороку, скорбота і гноблення, страждання і сум’яття велике на землі; і збентежився весь народ праведних, побоюючись біди собі, й приготувалися вони до загибелі і стали взи­вати до Господа; від крику їхнього з’явилася, ніби від малого джерела, велика ріка з великою водою; і засяяло світ­ло і сонце, і піднеслися смиренні і знищили марнославних. – Мардохей, пробудившись після цього сновидіння, яке зображало, що́ Бог хотів зробити, тримав цей сон у серці і бажав зрозуміти його у всіх частинах його, до ночі. І перебу­вав Мардохей у палаці разом з Гавафою і Фаррою, двома царськими євнухами, які оберігали палац, і по­чув розмови їхні і розвідав наміри їхні і дізнався, що вони готуються на­клас­ти руки на царя Артаксеркса, і доніс­ про них царю; а цар катував цих двох євнухів, і, коли вони зізналися, були страчені. Цар записав цю подію в пам’яті, і Мардохей записав­ цю подію. І наказав цар Мардохею служити в палаці і дав йому подарунки за це. При царі ж був то­ді вельможний Аман, син Амадафів, вугеянин, і намагався він заподіяти зло Мардохею і народу його за двох євнухів царських.]

¹ І було [після цього] у дні Артак­серкса, — цей Артаксеркс царював над ста двадцятьма сімома областями від Індії і до Ефіопії, — ² у той час, як цар Артаксеркс сів на царський престіл свій, що в Сузах, місті престольному, ³ у третій рік свого царювання він зробив бенкет для всіх князів своїх і для службовців при ньому, для головних начальників війська перського і мідійського і для правителів областей своїх, ⁴ показуючи велике багатство царства свого і особливий блиск величі своєї­ протягом багатьох днів, ста вісімдесяти днів. ⁵ Після закінчення цих днів, зробив цар для народу свого, який знаходився у престольному міс­ті Сузах, від великого до малого, бен­кет семиденний у садовому дворі цар­ського дому. ⁶ Білі, бавовняні, і яхонтового кольору вовняні тканини, прикріплені висонними і пурпуровими шнурами, висіли на срібних кільцях і мармурових стовпах. ⁷ Золоті і срібні ложа були на помості, вистеленому каменями зеленого кольору і мармуром, і перламутром, і каменями чорного кольору. ⁸ Напої подавалися у золотих сосудах і сосудах різноманітних, ціною в тридцять тисяч талантів; і вина царського було безліч, за багатством царя. Пиття йшло чинно, ніхто не примушував, тому що цар дав такий наказ усім управителям у його домі, щоб робили з волі кожного. ⁹ І цариця Астинь зробила також бенкет для жінок у царському домі царя Артаксеркса. ¹⁰ У сьомий день, коли розвеселилося серце царя від вина, він сказав Мегуману, Бизфі, Харбоні, Бигфі й Авагфі, Зефару і Каркасу — семи євнухам, які прислуговували перед лицем царя Артаксеркса, ¹¹ щоб вони привели царицю Астинь перед лице царя у вінці царському для того, щоб показати народам і князям красу її; тому що вона була дуже красива. ¹² Але цариця Астинь не захотіла прийти за наказом царя, оголошеним через євнухів. ¹³ І розгнівався цар сильно, і лють його за­палала в ньому. І сказав цар мудрецям, які знають минулі часи, — бо справи царя робилися перед усіма, хто знає закон і права, — ¹⁴ наближе­ними ж до нього тоді були: Каршена, Шефар, Адмафа, Фарсис, Мерес, Марсена, Мемухан — сім князів перських і мідійських, які могли бачити­ лице царя і сиділи першими в царст­ві: ¹⁵ як учинити за законом з царицею Астинь за те, що вона не зро­била за словом царя Артаксеркса, оголошеним через євнухів? ¹⁶ І сказав Мемухан перед лицем царя і князів: не перед царем одним винна цариця Астинь, а перед усіма князями і перед усіма народами, які по всіх областях царя Артаксеркса; ¹⁷ тому що вчинок цариці дійде до всіх дружин, і вони будуть зневажати чоловіків своїх і говорити: цар Артаксеркс повелів привести царицю Астинь перед лице своє, а вона не пішла. ¹⁸ Тепер княгині перські і мідійські, які почують про вчинок цариці, будуть те саме говорити всім князям царя; і зневаги і засмучення буде достатньо. ¹⁹ Якщо благоугодно царю, нехай вийде від нього царська постанова і впишеться у закони перські та мідійські і не скасовується, про те, що Астинь не буде входити перед лице царя Артаксерк­са, а царське достоїнство її цар передасть іншій, яка краща за неї. ²⁰ Ко­ли почують про цю постанову царя, яка розійдеться по всьому царству його, яке воно не велике, тоді всі дружини будуть шанувати чоловіків своїх, від великого до малого. ²¹ І вгодне було слово це в очах царя і князів; і зробив цар за словом Мемухана. ²² І послав у всі області царя листи, написані у кожну область письменами її і до кожного народу мовою його, щоб усякий чоловік був господарем у домі своєму, і щоб це було оголошено кожному його природною мовою.

Глава 2

¹ Після цього, коли затих гнів царя Артаксеркса, він згадав про Астинь і про те, що вона зробила, і що було визначено про неї. ² І сказали слуги царя, які служили при ньому: нехай би пошукали царю молодих красивих дівчат, ³ і нехай би призначив цар спостерігачів у всіх областях свого царства, щоб зіб­рали усіх молодих дівчат, красивих на вигляд, у престольне місто Сузи, у дім дружин під нагляд Гегая, царського євнуха, сторожа дружин, і нехай би видавали їм притирання [та інше, що потрібно]; ⁴ і дівчина, яка сподобається очам царя, нехай буде царицею замість Астинь. І вгодне було слово це в очах царя, і він так і зробив.

⁵ Був у Сузах, місті престольному,­ один юдеянин, ім’я його Мардохей, син Іаїра, син Семея, син Киса, з коліна Веніамінового. ⁶ Він був переселений з Єрусалима разом із полоненими, виведеними з Ієхонією, царем Юдейським, яких переселив Навуходоносор, цар Вавилонський. ⁷ І був він вихователем Гадасси, — вона ж Есфир, — дочки дядька його, тому що не було у неї ні батька, ні ма­тері. Дівчина ця була красива станом і гарна лицем. І після смерти батька її і матері її, Мардохей узяв її до себе замість дочки.

⁸ Коли оголошене було повеління­ царя й указ його, і коли зібрано було багато дів у престольне місто Сузи під нагляд Гегая, тоді взята була й Есфир у царський дім під нагляд Гегая, стража дружин. ⁹ І сподобалася ця дівчина очам його і здобула у нього благовоління, і він поспішив видати їй притирання і все, призначене для неї, і приставити до неї сім дів, гідних бути при ній, з дому цар­ського, і перемістив її і дівчат її у краще відділення жіночого дому. ¹⁰ Не сказала Есфир ні про народ свій, ні про рідню свою, тому що Мардохей дав їй наказ, щоб вона не говорила про це. ¹¹ І кожного дня Мардохей при­ходив до двору жіночого дому, щоб довідуватися про здоров’я Есфирі і про те, що робиться з нею.

¹² Коли наставав час кожній дівчині входити до царя Артаксеркса, після того, як протягом дванадцяти місяців виконано було над нею все, визначене жінкам, — тому що стільки часу тривали дні притирання їх: шість місяців мировою оливою і шість місяців пахощами та іншими притираннями жіночими, — ¹³ тоді дів­чи­на входила до царя. Чого б вона не вимагала, їй давали все для виходу з жіночого дому у дім царя. ¹⁴ Увечері вона входила і вранці поверталася в інший жіночий дім під нагляд Шаазгаза, царського євнуха, стража­ наложниць; і вже не входила­ до ца­ря, хіба тільки цар побажав би її, і вона прикликалася б на ім’я.

¹⁵ Коли прийшов час Есфирі, доч­ки Аминадава, дядька Мардохея, який узяв її до себе замість дочки,– йти до царя, тоді вона не просила нічого, крім того, про що сказав їй Гегай, євнух царський, страж дружин. І здобула Есфир прихильність до себе в очах усіх, хто бачив її. ¹⁶ І взята була Есфир до царя Артаксеркса, у царський дім його, в десятому місяці, тобто в місяці Тебефі, у сьомий рік його царювання. ¹⁷ І полюбив цар Есфир більше за всіх дружин, і вона здобула його благовоління і прихильність більше за всіх дів; і він поклав царський вінець на голову її і зробив її царицею замість Астині. ¹⁸ І зробив цар великий бенкет для всіх князів своїх і для службовців при ньому, — бенкет заради Есфирі, і зробив пільги областям і роздав дарунки з царською щедрістю. ¹⁹ І коли вдруге зібрані були дівчата, і Мардохей сидів біля воріт царських, ²⁰ Есфир усе ще не говорила про рідню свою і про народ свій, як наказав їй Мардохей; а слово Мардохея Есфир виконувала і тепер так само, як тоді, коли була у нього на вихованні. ²¹ У цей час, коли Мардохей сидів біля воріт царських, два царських євнухи, Гавафа­ і Фарра, які оберігали поріг, озлобилися [за те, що перевагу одержав Мардохей], і замислили накласти ру­ку на царя Артаксеркса. ²² Довідавшись про це, Мардохей повідомив царицю Есфир, а Есфир сказала цареві від імені Мардохея. ²³ Справа була досліджена і знайдена вірною, і їх обох повісили на дереві. І було вписано про благодіяння Мардохея в книгу денних записів царя.

Глава 3

¹ Після цього звеличив цар Артаксеркс Амана, сина Амадафа, вугеянина, і підніс його, і поставив сідалище його вище за усіх князів, які були у нього; ² і усі службовці при царі, які були біля царських воріт, кланялися і падали ниць перед Аманом, бо так наказав цар. А Мардохей не кланявся і не падав ниць. ³ І гово­рили службовці царя, які біля царсь­ких воріт, Мардохею: навіщо ти ­пе­­реступаєш повеління царське? ⁴ І оскільки вони говорили йому що­дня, а він не слухав їх, то вони донесли Аману, щоб подивитися, чи устоїть у слові своєму Мардохей, бо він повідомив їх, що він юдеянин.

⁵ І коли побачив Аман, що Мардохей не кланяється і не падає ниць перед ним, то сповнився гніву Аман. ⁶ І здалося йому незначним накласти руку тільки на одного Мардохея; але оскільки сказали йому, з якого народу Мардохей, то задумав Аман знищити всіх юдеїв, які були в усьому царстві Артаксеркса, як народ Мардохеїв. ⁷ [І зробив раду] у перший місяць, який є місяць Нисан, у дванадцятий рік царя Артаксеркса, і кидали пур, тобто жереб, перед лицем Амана з дня у день і з місяця у мі­сяць, [щоб в один день погубити народ Мардохеїв, і упав жереб] на дванадцятий місяць, тобто на місяць Адар. ⁸ І сказав Аман царю Артаксерксу: є один народ, розкиданий і розсіяний між народами по всіх областях царства твого; і закони їх відмінні від законів усіх народів, і законів царя вони не виконують; і царю не слід так залишати їх. ⁹ Якщо царю благоугодно, то нехай буде приписано знищити їх, і десять тисяч талантів срібла я відважу на руки приставників, щоб внести у скарбницю царську. ¹⁰ Тоді зняв цар перстень свій з руки своєї і віддав його Аману, синові Амадафа, вугеянину, щоб скріпити указ проти юдеїв. ¹¹ І сказав­ цар Аману: віддаю тобі це срібло і народ; зроби з ним, як тобі завгодно.

¹² І покликані були писарі царські у перший місяць, у тринадцятий день його, і написано було, як наказав Аман, до сатрапів царських і до начальників над кожною областю [від області Індійської до Ефіопії, над ста двадцятьма сімома областями], і до князів кожного народу, у кожну область письменами її і до кожного народу його мовою: усе було написа­но від імені царя Артаксеркса і скріп­лено царським перснем. ¹³ І послані були листи через гінців в усі області­ царя, щоб убити, погубити і знищити всіх юдеїв, малих і старих, ді­тей і жінок в один день, у тринадцятий день дванадцятого місяця, тобто місяця Адара, і майно їхнє розграбувати. [Ось список з цього листа: великий цар Артаксеркс начальникам від Індії до Ефіопії над ста двадцять­ма сімома областями і підлеглим їм намісникам. Царюючи над багатьма народами і володіючи всією вселенною, я хотів, не підносячись гор­дістю влади, але керуючи завжди лагідно і тихо, зробити життя підданих постійно спокійним і, дотримуючи царство своє мирним і легко­прохідним до країв його, відновити бажаний для усіх людей мир. Коли ж я запитав радників, яким би способом привести це до виконання, то відомий у нас своєю мудрістю і який користується незмінним благоволінням, і довів тверду вірність і отримав другу шану після царя, Аман по­яснив нам, що серед усіх племен вселенної замішався один ворожий народ, за законами своїми противний усякому народу, який постійно зне­ва­жає царські повеління, щоб не благовлаштовувалося бездоганно зді­й­с­ню­ване нами соуправління. Отже, дізнавшись, що один тільки цей народ завжди противиться усякій людині, веде спосіб життя, чужий законам, і, противлячись нашим діям, звершує найбільші злодіяння, щоб царство наше не досягло добробуту, ми повеліли зазначених вам у грамо­тах Амана, поставленого над справами і другого батька нашого, усіх із дружинами і дітьми цілком знищити ворожими мечами, без усякого­ жалю і пощади, у тринадцятий день дванадцятого місяця Адара цього року, щоб ці і раніше і тепер ворожі люди, будучи в один день насильно скинуті у пекло, не перешкоджали нам у майбутній час провадити життя мирне і спокійне до кінця.] ¹⁴ Список з указу послати в кожну область як закон, що оголошується для всіх на­родів, щоб вони були готові до того дня. ¹⁵ Гінці вирушили швидко з цар­ським повелінням. Оголошений був указ і в Сузах, престольному міс­ті; і цар і Аман сиділи і пили, а міс­то Сузи було у сум’ятті.

Глава 4

¹ Коли Мардохей дізнався про все, що робилося, роздер одяг свій і надяг на себе веретище і посипав попіл, і вийшов на середину міста і взивав із воланням великим і гірким: [знищується народ ні в чому не винний!] ² І дійшов до царських воріт [і зупинився,] тому що не можна було входити в царські ворота у веретищі [і з попелом]. ³ Також і в усякій області і місці, куди тільки доходило повеління царя й указ його, було велике нарікання серед юдеїв, і піст, і плач, і волання; веретище і попіл служили постіллю для багатьох.

⁴ І прийшли служниці Есфирі та євнухи її і розповіли їй, і сильно стри­вожилася цариця. І послала одяг, щоб Мардохей надяг його і зняв з себе веретище своє. Але він не прийняв. ⁵ Тоді покликала Есфир Гафаха, одного з євнухів царя, якого він приставив до неї, і послала його до Мар­дохея довідатися: що це і від чого це? ⁶ І пішов Гафах до Мардохея на місь­ку площу, що перед­ царськими воротами. ⁷ І розповів йому Мардохей­ про усе, що з ним трапилося, і про визначене число срібла, яке обіцяв Аман відважити у скарб­ницю царсь­ку за юдеїв, щоб знищити їх; ⁸ і вручив йому список з ука­зу,­ оприлюдненого в Сузах, про знищення їх, щоб показати Есфирі і дати їй знати про все; притім наказав їй, щоб вона пішла до царя і благала його про помилування і просила його за народ свій, [згадавши дні смирення свого, коли вона виховувалася під рукою моєю, тому що Аман, другий після царя, засудив нас на смерть, і щоб воззвала до Господа і сказала про нас царю, нехай визволить нас від смерти]. ⁹ І прийшов Гафах і пере­казав Есфирі слова Мар­дохея. ¹⁰ І ска­зала Есфир Гафаху і послала його сказати Мардохею: ¹¹ усі службовці­ при царі і наро­ди в областях царських знають, що всякому, і чоловіку і жінці, хто увійде до царя у внутріш­ній двір, не будучи покликаним, один суд — смерть; тільки той, до кого простягне цар свій золотий скіпетр, за­лишиться живий. А мене не кличе цар ось уже тридцять днів. ¹² І переказали Мардохею слова Есфирі. ¹³ І сказав Мардохей у відповідь Есфирі: не думай, що ти одна з усіх юдеїв врятуєшся у домі царському. ¹⁴ Якщо ти промовчиш у цей час, то свобода і визволення прийде для юдеїв з іншого місця, а ти і дім бать­ка твого загинете. І хто знає, чи не для такого часу ти і досягла достоїн­ства царського? ¹⁵ І сказала Есфир у відповідь Мардохею: ¹⁶ піди, збери всіх юдеїв, які знаходяться у Сузах, і постіться заради мене, і не їжте і не пийте три дні, ні вдень, ні вночі, і я зі служницями моїми буду також поститися і потім піду до царя, хоча це проти закону, і якщо загинути — загину.

¹⁷ І пішов Мардохей і зробив, як наказала йому Есфир. [І молився він Господу, згадуючи всі діла Господні,­ і говорив: Господи, Господи, Царю, Вседержителю! Все у Твоїй владі, і немає того, хто противився б Тобі, коли Ти захочеш спасти Ізраїля; Ти створив небо і землю і усе дивне у піднебесній; Ти — Господь усіх, і немає такого, хто противився б Тобі, Господу. Ти знаєш усе; Ти знаєш, Господи, що не для образи і не з гор­дощів і не з марнославства я робив це, що не поклонявся марнославному Аману, бо я охоче став би цілувати сліди ніг його для спасіння Ізраїля; але я робив це для того, щоб не віддавати слави людині­ вище слави Божої і не поклонятися нікому, крім Тебе, Господа мого, і я не стану робити цього з гордости. І нині, Господи Боже, Царю, Боже Авра­амів, пощади народ Твій; бо замишляють нам загибель і хочуть знищити одвічне насліддя Твоє; не знехтуй надбання Твого, яке Ти визволив для Себе з землі Єгипетської; почуй молитву мою й змилосердься над насліддям Твоїм і зміни нарікання наше на радість, щоб ми, живучи, оспівували ім’я Твоє, Господи, і не погуби вуст, які прославляють Тебе, Господи. І всі ізраїльтяни взивали всіма силами своїми, тому що смерть їхня була перед очима їхніми. І цариця Есфир прибігла до Господа, обійнята смертним горем, і, знявши одяг слави своєї, одяг­нулася в одяг скорботи і нарікання, і, замість багатокоштовних мастей, попелом і порохом посипала голову свою, і дуже виснажила тіло своє, і всяке місце, що прикрашається у веселощах її, покрила розпу­щеним волоссям своїм, і молилася Господу Богу Ізраїлевому, говорячи: Господи мій! Ти один Цар наш; допоможи мені, самотній, що не маю помічника, крім Тебе; бо біда моя біля мене. Я чула, Господи, від батька мого, у рідному коліні моєму, що Ти, Господи, обрав Собі Ізраїля з усіх народів і бать­ків наших з усіх предків їх у насліддя вічне, і зробив для них те, про що говорив їм. І нині ми згрішили перед Тобою, і Ти віддав нас у руки ворогів наших за те, що ми славили богів їхніх: праведний Ти, Господи! А нині вони не задовольнилися гірким рабством нашим, але поклали руки свої в руки ідолів своїх, щоб відкинути заповідь уст Твоїх, і знищити насліддя Твоє, і закрити вуста­ тих, що оспівують Тебе, і погасити славу храму Твого і жертовника Тво­го, і відкрити вуста народів для прославляння марних богів, і царю плотському величатися повік. Не віддай, Господи, скіпетра Твого богам неіснуючим, і нехай не радіють падінню нашому, але оберни задум їх на них самих: наклепника проти нас віддай на ганьбу. Пом’яни, Господи, яви Себе нам у час скорботи нашої і дай мені мужність. Царю бо­гів і Владико усякого начальства! да­руй устам моїм слово благоприємне перед цим левом і наповни серце його ненавистю­ до того, хто пере­слі­дує нас, на загибель йому й од­но­дум­цям його; нас же визволи ру­кою Твоєю і допоможи мені, самот­ній, що не маю помічника, крім Тебе, Господи. Ти маєш відання всього і знаєш, що я ненавиджу славу беззаконних і гребую постіллю необрізаних і всякого іноплемінника; Ти знаєш необхідність мою, що я гребую знаком гордости моєї, який буває на голові моїй у дні появи моєї, гребую ним, як одягом, оскверненим кров’ю, і не ношу його у дні самотности моєї. І не споживала раба Твоя від трапези Амана і не дорожила бенкетом царським, і не пила вина ідоложертовного, і не веселилася раба Твоя з дня переміни долі моєї донині, крім як щодо Тебе, Господи Боже Авра­амів. Боже, що ма­єш силу над усіма!­ почуй голос без­надійних, і спаси нас від руки зловмисників, і визволи ме­не від стра­ху мого.]

Глава 5

¹ На третій день Есфир [припи­нивши молитися, зняла одяг на­рікання і] одяглася по-царськи, [і зробившись прекрасною, закликаючи всевидця Бога і Спасителя, узяла двох служниць, і на одну спиралася, ніби віддавшись насолоді, а друга йшла за нею, підтримуючи одіяння її. Вона була прекрасна в квітучості краси своєї, і лице її радісне, ніби сповнене любов’ю, але серце її було стиснуте страхом]. І стала вона на внутрішньому дворі царського дому, перед домом царя; цар же сидів тоді на царському престолі своєму, в царському домі, прямо навпроти входу у дім, [убраний в усі одіяння величі своєї, увесь у золоті і коштовних каменях, і був дуже страш­ний]. Коли цар побачив царицю Есфир, яка стоїть надворі, вона знайш­ла милість в очах його. [Звер­нувши лице своє, що полум’яніло славою, він глянув із сильним гнівом; і цариця впала духом і змінилася у лиці своєму від ослаблення і схилилася на голову служниці, яка супроводжувала її. І змінив Бог дух царя на лагідність, і поспішно встав він із престолу свого і прийняв її в обійми свої, поки вона не отямилася. Потім він утішив її ласкавими словами, сказавши їй: що тобі, Есфир? Я — брат твій; підбадьорься, не помреш, тому що наше володарювання спільне; підійди.] ² І простягнув цар до Есфирі золотий скіпетр, що був у руці його, і підійшла Есфир і торкнулася кінця скіпетра, [і поклав цар скіпетр на шию її і по­цілував її і сказав: говори мені. І ска­зала вона: я бачила в тобі, господарю,­ ніби ан­гела Божого, і збентежилося серце моє від страху перед славою твоєю, бо дивний ти, господарю, і лице твоє сповнене благодаті. — Але під час бесіди вона впала від ослаблення; і цар збентежився, і всі слуги його втішали її]. ³ І сказав їй цар: що тобі, царице Есфир, і яке прохання твоє? Навіть до половини царства дам то­бі. ⁴ І сказала Есфир: [нині в мене день святковий;] якщо царю благоугодно, нехай прийде цар з Аманом сьогодні на бенкет, який я приготувала йому. ⁵ І сказав цар: сходіть швидше за Аманом, щоб зробити за словом Есфирі. І прийшов цар з Аманом на бенкет, який приго­тувала Есфир. ⁶ І сказав цар Есфи­рі під час пиття вина: яке бажання твоє? воно буде задоволене; і яке прохання­ твоє? хоча б до половини цар­ства, воно буде виконане. ⁷ І відповіла Есфир, і сказала: ось моє бажання і моє прохання: ⁸ якщо я знайшла благовоління в очах царя, і якщо царю благоугодно задовольнити бажання моє і виконати прохання моє, те нехай цар з Аманом прийде [ще завтра] на бенкет, який я приготую для них, і завтра я виконаю слово царя. ⁹ І вийшов Аман у той день ве­селий і добродушний. Але коли поба­чив Аман Мардохея біля воріт царських, і той не встав і з місця не рушив перед ним, тоді наповнився Аман гнівом на Мардохея. ¹⁰ Однак же стри­­­мався Аман. А ко­­ли прийшов у дім свій, то послав покликати друзів своїх і Зереш, дружину свою. ¹¹ І роз­повів їм Аман про велике багатство своє і про численних синів своїх і про все те, як звели­чив його цар і як підніс його над кня­зями і слугами царськими. ¹² І сказав Аман: та й цариця Есфир ніко­го­ не покликала з царем на бенкет, який вона при­готувала, крім мене; так і на завтра я покликаний до неї з царем. ¹³ Але всього цього не достатньо для мене, доки я бачу Мар­до­­хея юдеяни­на, що сидить біля воріт­ царських. ¹⁴ І сказала йому Зереш, дружи­на його, і всі друзі його: нехай при­­­го­тують дерево висотою в п’ятде­сят ліктів, і вранці скажи цареві, щоб повісили Мардохея на ньому, і то­ді весело йди на бенкет з царем. І сподобалося це слово Аману, і він приготував дерево.

Глава 6

¹ У ту ніч Господь забрав сон у царя, і він звелів [слузі] принес­ти пам’ятну книгу денних записів; і читали їх перед царем, ² і знайдено було записане там, як доніс Мардохей на Гавафу і Фарру, двох євнухів царських, що оберігали поріг, які замишляли накласти руку на царя Артаксеркса. ³ І сказав цар: яка да­на пошана і відзнака за це Мардохею? І сказали слуги царя, які слу­жили при ньому: нічого не зроблено йому. ⁴ [Коли цар розпитував про благодіяння Мардохея, прийшов на двір Аман,] і сказав цар: хто надворі? Аман же прийшов тоді на зовнішній двір царського дому поговорити з царем, щоб повісили Мардохея на дереві, яке він приготу­вав для нього. ⁵ І сказали слуги ца­рю: ось, Аман стоїть надворі. І сказав цар: нехай увійде. ⁶ І ввійшов Аман. І сказав йому цар: що зробити­ б тому чоловікові, якого цар хоче від­значити пошаною? Аман подумав у серці своєму: кому іншому за­хоче цар зробити пошану, крім мене? ⁷ І сказав Аман царю: тому чоловікові, якого цар хоче відзначити пошаною, ⁸ нехай принесуть одіяння царське, в яке одягається цар, і приведуть коня, на якому їздить цар, покладуть царський вінець на голову його, ⁹ і нехай подадуть одіяння і коня в руки одному з перших князів царських, — і одягнуть того чоловіка, якого цар хоче відзначити пошаною, і виведуть його на коні на міську площу, і проголосять перед ним: так робиться тому чоловікові, якого цар хоче відзначити пошаною! ¹⁰ І сказав цар Аману: [добре ти сказав;] негайно ж візьми одіяння і ко­ня,­ як ти сказав, і зроби це Мардохею юдеянину, який сидить біля царських воріт; нічого не опусти з усього, що ти говорив. ¹¹ І взяв Аман одіяння і коня і одягнув Мардохея, і вивів його на коні на міську площу і проголосив перед ним: так робиться тому чоловікові, якого цар хоче відзначити пошаною! ¹² І повер­нувся Мардохей до царських воріт. Аман же поспішив у дім свій, сумний і закривши голову. ¹³ І переказав Аман Зереші, дружині своїй, і всім друзям своїм усе, що трапилося з ним. І сказали йому мудреці його і Зереш, дружина його: якщо з племені юдеїв Мардохей, через якого ти почав падати, то не пересилиш його, а, напев­но, впадеш перед ним, [тому що з ним Бог живий]. ¹⁴ Вони ще розмовляли з ним, як при­йшли євнухи царя і стали підганяти Амана йти на бенкет, який приго­тувала Есфир.

Глава 7

¹ І прийшов цар з Аманом бен­кетувати в Есфирі цариці. ² І сказав цар Есфирі також і в цей другий день під час бенкету: яке бажання твоє, царице Есфир? воно буде задоволене; і яке прохання твоє? хоча б до половини царства, воно буде виконане. ³ І відповіла цариця Есфир і сказала: якщо я знайшла благовоління в очах твоїх, царю, і якщо царю благоугодно, то нехай будуть даровані мені життя моє, за бажанням моїм, і народ мій, на прохання моє! ⁴ Бо продані ми, я і народ мій, на знищення, вбивство і загибель. Якби ми продані були у раби і рабині, я мовчала б, хоча ворог не винагородив би збитку царя. ⁵ І відповів цар Артаксеркс і сказав цариці Есфирі: хто це такий, і де той, який наважився у серці своєму зробити так? ⁶ І сказала Есфир: ворог і супротивник — цей злобний Аман! І Аман затремтів перед царем і царицею. ⁷ І цар встав у гніві своєму з бенкету і пішов у сад при палаці; Аман же залишився благати за життя своє царицю Есфир, бо бачив, що визначена йому зла доля від царя. ⁸ Коли цар повернувся із саду при палаці у дім бенкету, Аман припадав до ложа, на якому знаходилася Есфир. І сказав цар: навіть і ґвалтувати царицю хоче  в домі у мене! Слово вийшло з уст царя, — і накрили лице Аману. ⁹ І сказав Харбона, один з євнухів при царі: ось і дерево, яке приготував Аман для Мардохея, який говорив добре для царя, стоїть біля дому Амана, висотою у п’ятдесят ліктів. І сказав цар: повісь­те його на ньому. ¹⁰ І повісили Амана на дереві, яке він приготував для Мардохея. І гнів царя втих.

Глава 8

¹ У той день цар Артаксеркс від­­дав цариці Есфирі дім Амана, ворога юдеїв; а Мардохей увійшов перед лице царя, тому що Есфир оголосила, хто він для неї. ² І зняв цар перстень свій, який він відібрав у Амана, і передав його Мардохею; Есфир же поставила Мардохея наглядачем над домом Амана. ³ І продовжувала Есфир говорити перед царем і впала до ніг його, і плакала і благала його відвернути злість Амана вугеянина і задум його, який він замислив проти юдеїв. ⁴ І простяг цар до Есфирі золотий скіпетр; і піднялася Есфир, і стала перед лицем царя, ⁵ і сказала: якщо царю благоугодно, і якщо я знайшла благовоління перед лицем його, і справедлива ця справа перед лицем царя, і подобаюся я очам його, то нехай бу­ло б написано, щоб були повернуті листи із задумом Амана, сина Амадафа, вугеянина, написані ним про знищення юдеїв у всіх областях ца­ря; ⁶ бо, як я можу бачити біду, яка осягне народ мій, і як я можу бачити загибель рідних моїх? ⁷ І сказав цар Артаксеркс цариці Есфирі і Мар­дохею юдеянину: ось, я дім Амана віддав Есфирі, і його самого повісили на дереві за те, що він накладав руку свою на юдеїв; ⁸ напишіть і ви про юдеїв, що вам угодно, від імені царя і скріпіть царським перснем, тому що лист, написаний від імені царя і скріплений перснем царським, не можна змінити.

⁹ І покликані були тоді царські пи­сарі в третій місяць, тобто в місяць Сиван, у двадцять третій день його, і написано було усе так, як наказав Мардохей, до юдеїв, і до сатрапів, і областеначальникам, і правителям областей від Індії до Ефіопії, ста двадцяти семи областей, у кожну область письменами її і до кожного народу мовою його, і до юдеїв письменами їх і мовою їх. ¹⁰ І написав він від імені царя Артаксеркса, і скріпив царським перснем, і послав листи з гінцями на конях, на дромадерах і мулах царських, ¹¹ про те, що цар дозволяє юдеям, які знаходяться в усякому місті, зібратися і стати на захист свого життя, знищити, убити і погубити усіх сильних у народі і в області, які ворогують з ними, — дітей і дружин, і майно їх розграбувати, ¹² в один день по всіх областях царя Артаксеркса, у тринадцятий день дванадцятого місяця, тобто місяця Адара. [Список з цього указу такий: великий цар Артаксеркс начальникам від Індії до Ефіопії над ста двадцятьма сімома областями і володарям, доброзич­ливцям нашим, радуватися. Багато хто, за надзвичайною добротою благодійників щедро нагороджені пошаною, надмірно загордилися і не тільки підданим нашим шукають, як за­подіяти зло, але, не мігши насити­ти гордість, намагаються чинити під­ступи самим благодійникам своїм, не тільки втрачають почуття людсь­кої вдячності, але, чванячись пихатістю безумних, злочинно думають уникнути суду Бога, що все і завж­ди­ бачить. Але часто і багато хто, бу­ду­чи наділеними владою, щоб влаштовувати справи друзів, які довірили їм, своїм переконанням роблять їх винуватцями пролиття невинної крови і піддають непоправним бідам, хитромудрістю підступної неправди обманюючи непорочну благодумність державних мужів. Це можна бачити не стільки з древніх історій, як ми сказали, скільки за ділами, злочинно звершеними перед вами тими, хто злобою негідно володарює. Тому потрібно турбуватися на майбутній час, щоб нам влаштувати цар­ство спокійним для всіх людей у світі, не допускаючи змін, але справи, що виникають, обговорювати з належною передбачливістю. Так Аман Амадафів, македонянин, воіс­тину чужий для перської крови і дуже далекий від нашої благости, був прийнятий у нас гостем, удостоївся прихильности, яку ми маємо до всякого народу, настільки, що був проголошений нашим батьком і ша­нований усіма, представляючи другу особу при царському престолі; але, не стримавши гордости, замислив позбавити нас влади і душі, а нашого спасителя і постійного благо­дійника Мардохея і непорочну спіль­ницю царства Есфир, з усім народом їх, домагався різноманітними підступними діями погубити. У такий спосіб він думав зробити нас безлюдними, а державу Перську передати македонянам. Ми ж вважаємо юдеїв, засуджених цим лиходієм на знищення, не злошкідливими, а такими, що живуть за найсправедливішими законами, синами Вишнього, найвеличнішого живого Бога, Який дарував нам і предкам нашим царство у найкращому стані. Тому ви добре зробите, якщо не приведете до виконання грамот, надісланих Аманом Амадафовим; бо він, зробив­ши це, біля воріт Сузи повішений із усім домом, з волі Бога, що володіє усім, Який учинив йому негайно гід­ний суд. Список же з цього указу, виставивши на кожному місці відкрито, залиште юдеїв користуватися своїми законами і сприяйте їм, щоб тим, хто повставав на них під час скорботи, вони могли помститися у тринадцятий день дванадцятого­ місяця Адара, в самий той день. Бо Бог, Який володіє всім, замість заги­белі обраного роду, влаштував їм таку радість. І ви, в числі шанованих свят ваших, проводьте цей знаменитий день з усіма веселощами, щоб і нині і після було пам’ятним спасіння для нас і для прихильних до нас персів і загибель тих, хто чинив нам підступи. Всяке місто або область взагалі, які не виконають цього, нещадно спустошаться мечем і вогнем і зробляться не тільки пустелею для людей, але і для звірів і птахів назавжди огидною]. ¹³ Список з цього указу надіслати в кожну область, як закон, проголошений для всіх народів, щоб юдеї готові були до того дня мститися ворогам своїм. ¹⁴ Гінці, які поїхали верхи на швидких конях царських, погнали швидко і поспішно, з царським повелінням. Указ був оголошений і в Сузах, престольному місті. ¹⁵ І Мардохей ви­йшов від царя в царському одіянні яхонтового і білого кольору й у великому золотому вінці, і в мантії висонній і пурпуровій. І місто Сузи звеселилося і зраділо. ¹⁶ А в юдеїв було тоді просвітлення і радість, і веселощі, і торжество. ¹⁷ І в усякій області й у всякому місті, у всякому місці, куди тільки доходило повеління царя й указ його, була радість в юдеїв і веселощі, бенкет і святковий день. І багато з народів країни зробилися юдеями, тому що напав на них страх перед юдеями.

Глава 9

¹ У дванадцятий місяць, тобто в місяць Адар, у тринадцятий день його, в який припав час викона­ти повеління царя й указ його, у той день, коли вороги юдеїв сподівалися взяти владу над ними, а вийшло навпаки, що самі юдеї взяли владу над ворогами своїми, — ² зібралися юдеї в містах своїх по всіх областях ца­ря Артаксеркса, щоб накласти ру­ку на лиходіїв своїх; і ніхто не міг встояти перед лицем їх, тому що страх перед ними напав на всі наро­ди. ³ І всі князі в областях і сатрапи,­ й областеначальники, і виконавці справ царських підтримували юдеїв, тому що напав на них страх перед Мардохеєм. ⁴ Бо великим був Мардохей у домі в царя, і слава про нього ходила по всіх областях, тому що цей чоловік, Мардохей, піднімав­ся вище і вище.

⁵ І нищили юдеї всіх ворогів своїх, вбиваючи мечем, умертвлюючи і знищуючи, і чинили з ворогами своїми за своєю волею. ⁶ У Сузах, місті пре­­стольному, умертвили юдеї і ­по­губили п’ятсот чоловік; ⁷ і Паршан­дафу і Далфона й Асфафу, ⁸ і Пора­фу й Адалью й Аридафу, ⁹ і Пармаш­фу й Арисая й Аридая і Ваієзафу, — ¹⁰ десятьох синів Амана, сина Амадафа, ворога юдеїв, умертвили вони, а на грабунок не простягли руки своєї. ¹¹ У той же день донесли цареві про кількість умертвлених у Сузах, престольному місті. ¹² І сказав цар цариці Есфирі: у Сузах, місті престольному, умертвили юдеї і погубили п’ятсот чоловік і десятьох си­нів Амана; що ж зробили вони в інших областях царя? Яке бажання твоє? і воно буде задовільнене. І яке ще прохання твоє? воно буде виконане. ¹³ І сказала Есфир: якщо царю благоугодно, то нехай було б дозволе­но юдеям, які у Сузах, робити те саме і завтра, що сьогодні, і десять­ох синів Аманових нехай би повісили на дереві. ¹⁴ І наказав цар зробити так; і даний на це указ у Сузах, і десятьох синів Аманових повісили.

¹⁵ І зібралися юдеї, що у Сузах, також і в чотирнадцятий день місяця Адара й умертвили у Сузах триста чоловік, а на грабунок не простягли руки своєї. ¹⁶ Й інші юдеї, які знаходилися в царських областях, зібралися, щоб стати на захист життя свого і бути спокійними від ворогів своїх, і умертвили з ворогів своїх­ сімдесят п’ять тисяч, а на грабунок не простягли руки своєї. ¹⁷ Це було у тринадцятий день місяця Адара; а в чотирнадцятий день цього ж місяця вони заспокоїлися і зробили його днем бенкету і веселощів. ¹⁸ Юдеї ж, які у Сузах, збиралися в тринадцятий день його й у чотирнадцятий день його, а у п’ятнадцятий день його заспокоїлися і зробили його днем бенкету і веселощів. ¹⁹ Тому юдеї сільські, які живуть у селищах відкритих, проводять чотирнадцятий день місяця Адара у веселощах і бенкеті, як день святко­вий, роблячи подарунки одне одному; [ті ж, що живуть у митрополіях, і п’ятнадцятий день Адара проводять у добрих веселощах, посилаючи подарунки ближнім].

²⁰ І описав Мардохей ці події і по­слав листи до всіх юдеїв, які в облас­тях царя Артаксеркса, до близьких і до далеких, ²¹ про те, щоб вони встановили щорічно святкування у себе чотирнадцятого дня місяця Ада­ра і п’ятнадцятого дня його, ²² як таких днів, у які юдеї зробилися спокійними від ворогів своїх, і як такого місяця, в який перетворився їх сум на радість, і нарікання — на день святковий, — щоб зробили їх днями бенкету і веселощів, посилаючи подарунки одне одному і милос­тині бідним. ²³ І прийняли юдеї те, що вже самі почали робити, і про що Мардохей написав до них, ²⁴ як Аман, син Амадафа, вугеянин, ворог усіх юдеїв, думав погубити юдеїв і кидав пур, жереб, про знищення і погублення їх, ²⁵ і як Есфир дійшла до царя, і як цар наказав новим листом, щоб злий намір Амана, який він задумав на юдеїв, обернувся на голову його, і щоб повісили його і синів його на дереві. ²⁶ Тому і назвали ці дні Пурим, від імені: пур [*жереб, бо мовою їх жереби називаються пурим]. Тому, згідно з усіма словами цього листа і з тим, що самі бачили і до чого доходило в них, ²⁷ ухвалили юдеї і прийняли на себе і на дітей своїх і на всіх, хто приєднується до них, неодмінно, щоб свят­кувати ці два дні, за написаним про них і у свій для них час, кожного року; ²⁸ і щоб дні ці були пам’ятні і святкувалися в усі роди у кожнім племені, у кожній області й у кожному місті; і щоб дні ці Пурим не скасовувалися в юдеїв, і пам’ять про них не зникла у дітей їхніх.

²⁹ Написала також цариця Есфир, дочка Абихаїла, і Мардохей юдеянин, з усією наполегливістю, щоб виконували цей новий лист про Пурим; ³⁰ і послали листи до усіх юдеїв­ у сто двадцять сім областей царства Артаксерксового зі словами миру і правди, ³¹ щоб вони твердо зберігали ці дні Пурим у свій час, який встановив про них Мардохей юдеянин і цариця Есфир, і як вони самі призначали їх для себе і для дітей своїх у дні посту і волання. ³² Так повеління Есфирі підтвердило це слово про Пурим, і воно вписане у книгу.

Глава 10

¹ Потім наклав цар Артаксеркс податки на землю і на острови морські. ² Утім, усі діла сили його і могутности його і докладне свідчення про велич Мардохея, якою звеличив його цар, записані в книзі денних записів царів мідійських і перських, ³ так само як і те, що Мардохей юдеянин був другим після царя Артаксеркса і великим у Юдеї і улюбленим у безлічі братів своїх, бо шукав добра народу своєму­ й говорив про благо всього племені свого. [І сказав Мардохей: від Бога було це, бо я згадав сон, який я бачив про ці події; не залишилося у ньому нічого несповненим. Мале джерело зробилося рікою, і було світло і сонце і безліч води: ця ріка є Есфир, яку взяв собі за дружину цар і зробив царицею. А два змії – це я й Аман; народи – це ті, що зібралися знищити ім’я юдеїв; а народ мій – це ізраїльтяни, які взивали до Бога і спасені. І спас Господь народ Свій, і визволив нас Господь від усього цього лиха, і звершив Бог знамення і чудеса великі, яких не бувало між язичниками. Так влаштував Бог два жереби: один для народу Божого, а другий для усіх язичників, і вийшли­ ці два жереби у годину і час і в день суду перед Богом і всіма язичниками. І згадав Господь про народ Свій і виправдав насліддя Своє. І будуть святкуватися ці дні місяця Адара, у чотирнадцятий і п’ятнадцятий день цього місяця, з торжеством і радістю і веселощами перед Богом, у роди вічні, у народі Його Ізраїлі. У четвертий рік царювання Птоломея і Клеопатри Досифей, який, кажуть, був священиком і левитом, і Птоломей, син його, принесли у Олександ­рію це послання про Пурим, яке, кажуть, витлумачив Лисимах, син Птоломея, який був у Єрусалимі.]

* Неканонічна.
Перекладена з грецької.

Глава: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16

Глава 1

¹ У дванадцятий рік царювання Навуходоносора, який царював над ассиріянами у великому міс­ті Ниневії, — у дні Арфаксада, який царював над мідянами в Екбатанах ² і побудував навколо Екбатан стіни з тесаних каменів, шириною в три лікті, а довжиною в шість ліктів; і зробив висоту стіни в сімдесят, а ширину в п’ятдесят ліктів, ³ і поставив над воротами вежі в сто ліктів, які мали в основі до шістдесяти ліктів ширини; ⁴ а ворота, побудовані ним для виходу сильних військ його і для строїв піхоти його, піднімалися на висоту на сімдесят ліктів, а у ширину мали сорок ліктів: ⁵ у ті дні цар Навуходоносор почав війну проти царя Арфаксада на великій рівнині, яка у межах Рагава. ⁶ До нього зібралися усі, хто живе в нагірній країні, і всі, хто живе біля Євфрату, Тигру й Ідаспису, і з рівнини Ариох, цар Елимейський, і зійшлося дуже багато народів в ополчення синів Хелеуда. ⁷ І послав Навуходоносор, цар Ассирійський, до всіх, хто живе у Персії, і до усіх, хто живе на заході, до тих, хто живе у Киликії і Дамаску, Ливані й Антиливані, і до всіх, хто живе на передній стороні примор’я, ⁸ і між народами Кармила і Галаада й у верхній Галилеї і на великій рівнині Ездрилон, ⁹ і до усіх, хто живе у Самарії і містах її, і за Йорданом до Єрусалима, і Ветані і Хела, і Кадиса і ріки Єгипетської, і Тафни і Рамесси й у всій землі Гесемській ¹⁰ до входу у верхній Танис і Мемфис, і до всіх, хто живе у Єгипті до входу у межі Ефіопії. ¹¹ Але всі, хто жив у всіх цих землях, знех­тували слово Ассирійського царя Навуходоносора і не зібралися до нього на війну, тому що вони не боялися його, але він був для них, як один з них: вони відіслали від себе його послів ні з чим, у нечесті. ¹² Навуходоносор дуже розгнівався на всю цю землю і поклявся престолом і царством своїм помститися усім краям Киликії, Дамаска і Сирії, і мечем своїм умертвити всіх, хто жи­ве в землі Моава, і синів Ам­мона і всю Юдею, і всіх, хто живе у Єгипті до входу в межі двох морів.

¹³ І в сімнадцятий рік він ополчився зі своїм військом проти царя Арфаксада і подолав його в битві і примусив утікати все військо Арфак­сада, усю кінноту його і усі колісниці його, ¹⁴ й оволодів містами його, дійшов до Екбатан, зайняв укріплення, спустошив вулиці міста і красу його перетворив на ганьбу. ¹⁵ А Арфаксада схопив на горах Рагава і, проколовши його списом своїм, у той же день погубив його. ¹⁶ Потім пішов назад зі своїми в Ниневію, — він і всі союзники його — велика без­ліч ратних людей; там він відпочивав, і бенкетував з військом своїм сто двадцять днів.

Глава 2

¹ У вісімнадцятому році, у двад­цять другий день першого місяця, було дано в домі Навуходоносора, царя Ассирійського, повеління — зробити, як він сказав, помсту всій землі. ² Скликавши всіх служителів і всіх сановників своїх, він відкрив їм таємницю свого наміру і своїми вус­тами визначив всіляке зло тій землі. ³ І вони вирішили погубити всіх, хто не підкорився слову вуст його. ⁴ Після закінчення своєї наради, На­вуходоносор, цар Ассирійський, покликав головного вождя війська свого, Олоферна, який був другим після нього, і сказав йому: ⁵ так говорить великий цар, господар усієї землі: ось, ти підеш від імені мого і візьмеш із собою чоловіків, упевнених у своїй силі, — піших сто двадцять тисяч і безліч коней із дванадцятьма тисячами вершників, — ⁶ і ви­йдеш проти усієї землі на заході за те, що не підкорилися слову вуст моїх. ⁷ І оголосиш їм, щоб вони готу­вали землю і воду, тому що я з гнівом вийду на них, покрию все лице землі їхньої ногами війська мого і віддам йому їх на пограбування. ⁸ Доли і потоки наповняться їхніми пораненими, і ріка, загачена трупами їхніми, переповниться; ⁹ а полонених їхніх я розсію по краях усієї землі. ¹⁰ Ти ж, вирушивши, заволодій для мене всіма межами їх: які самі здадуться тобі, тих ти збережи до дня викриття їх; ¹¹ а непокірливих нехай не пощадить око твоє: віддавай їх на смерть і на пограбування по усій землі твоїй. ¹² Бо живий я, — і міцне царство моє: що сказав, те зроблю моєю рукою. ¹³ Не переступи ж ні в чому слів господаря твого, але неодмінно виконай, як я на­казав тобі, і не барися з виконанням.

¹⁴ Олоферн, вийшовши від лиця господаря свого, запросив до себе всіх сановників, полководців і начальників війська ассирійського, ¹⁵ відрахував для битви добірних чоловіків, як повелів йому господар його, сто двадцять тисяч, і кінних стрільців дванадцять тисяч, ¹⁶ і привів їх у такий порядок, яким шикується військо, яке йде на битву. ¹⁷ Він узяв дуже багато верблюдів, ослів і мулів для обозу їх, а овець, волів і кіз для продовольства їх — без числа, ¹⁸ і багато їжі для усіх, і дуже багато золота і срібла з царського дому. ¹⁹ І вирушив у похід з усім військом своїм, щоб випередити царя Навуходоносора і покрити усе лице зем­лі на заході колісницями, кіннотою й добірною піхотою своєю. ²⁰ І з ним вийшли союзники в такій безлічі, як сарана і як пісок земний, тому що від безлічі не було і рахунку­ їм. ²¹ Пройшовши шлях трьох днів від Ниневії до переднього краю рівнини Вектелеф, вони повернули від Вектелефа, біля гори, що лежить ліворуч від верхньої Киликії. ²² Звідти, взявши все військо своє, піших і кінних і колісниці свої, він вирушив у нагірну країну; ²³ розбив фудян і лудян і пограбував усіх синів Рассиса і синів Ісмаїла, які жили у пус­телі на південь до землі Хеллеонської. ²⁴ Потім, переправившись через Євфрат, він пройшов Месопотамію і зруйнував усі високі міста біля потоку Аврон до входу в море. ²⁵ Зайнявши межі Киликії, він вибив усіх, хто протистояв йому і, про­йшовши до країв Іафета, які лежать на південь на передній стороні Аравії, ²⁶ обійшов навкруги усіх синів Мадіама, спалив житла їхні і пограбував стада їхні. ²⁷ Потім спустився на рівнину Дамаска, під час жнив пшениці, випалив усі ниви їхні, віддав на знищення стада овець і волів, розграбував міста їхні, спустошив їхні поля і побив усіх юнаків їхніх вістрям меча. ²⁸ Страх і жах напав на жителів приморської країни, які жили в Сидоні й Тирі, на жителів Сура й Окини і на всіх жителів Іємнаана, — і всі мешканці Азота й Аскалона дуже злякалися його.

Глава 3

¹ І послали до нього вісників з такою мирною пропозицією: ² ось ми, раби великого царя Навуходоносора, схиляємося перед тобою: роби з нами, що тобі завгодно. ³ Ось перед тобою: і селища наші, і всі місця наші, і всі ниви з пшеницею, і стада овець і волів, і всі будівлі наших жител: використовуй їх, як побажаєш. ⁴ Ось і міста наші і ті, що живуть у них, — раби твої: йди і роби з ними, як буде угодно очам твоїм.

⁵ І прийшли до Олоферна чоловіки і передали йому ці слова. ⁶ Тоді він прийшов у приморську країну з військом своїм, оточив високі міста вартою і взяв із них добірних чоловіків у соратники собі. ⁷ А вони і вся околиця їх прийняли його з вінками, ликами і тимпанами. ⁸ Він же зруйнував усі висоти їхні і вирубав діброви їхні: йому наказано було знищити всіх богів тієї землі, щоб усі народи служили одному Навуходоносору, і усі народи і усі племена їх прикликали його, як бога. ⁹ Прийшовши до Ездрилона біля Дотеї, що лежить навпроти великої тіснини Юдейської, ¹⁰ він розташувався між Гаваєм і містом скіфів і залишався там цілий місяць, щоб зібрати весь обоз свого війська.

Глава 4

¹ Сини Ізраїля, які жили в Юдеї, почувши про все, що зробив з народами Олоферн, воєначальник Ассирійського царя Навуходоносора, і як розграбував він усі святили­ща їх і віддав їх на знищення, ² дуже, дуже злякалися його і тремтіли за Єрусалим і храм Господа Бога свого;­ ³ бо нещодавно повернулися вони з полону, нещодавно увесь народ юдейський зібрався, й освячені від осквер­нення сосуди, жертовник і дім Господній. ⁴ Вони послали в усі краї Са­марії і Конії, і Ветерона і Вельмена, і Єрихона, і в Хову й Есору, і в рів­­­ни­­­ну Салимську, ⁵ зайняли усі вершини високих гір, відгородили стіна­ми селища, що знаходяться на них, і відклали запаси хліба на випадок вій­­ни, тому що ниви їхні недавно ­бу­ли зжаті, ⁶ а великий священик ­Іоаким, який був у ті дні у Єрусалимі, написав жителям Ветилуї і Вето­месфема, що лежить нав­проти Ездрилона, на передній стороні рівнини, близької до Дофаїма, ⁷ щоб во­ни зайняли входи у нагірну країну, тому що через них був вхід у Юдею, і їм легко було пере­шкодити тим, що приходили, тому що тісним був про­хід навіть для двох людей.

⁸ Сини Ізраїля зробили так, як по­велів їм великий священик Іоаким і старійшини всього народу ізраїльського, що перебували у Єрусалимі. ⁹ І з великою щирістю взивали до Бо­га всі мужі Ізраїля і смирили душі свої з великою ревністю: ¹⁰ вони і дружини їхні, і діти їхні, і худоба їхня; і всякий прибулець, і найманець, і куплений за срібло наклали веретища на стегна свої. ¹¹ І всякий чоловік ізраїльський і всяка дружина, і діти, і жителі Єрусалима упали перед храмом, посипали попелом свої голови, розстелили перед Господом свої веретища, ¹² вдягли жертовник у веретище і ревно й одностайно взивали до Бога Ізраїлевого, щоб Він, на радість язичникам, не віддав дітей їхніх на розкрадання, дружин їхніх на здобич, міста спадщини їхньої на руйнування, святинь їхніх на осквернення і наругу. ¹³ І Гос­подь по­чув голос їхній і зглянувся на скор­бо­­ту їхню; і в усій Юдеї й Єрусалимі народ багато днів постився перед святилищем Господа Вседержителя. ¹⁴ А Іоаким, великий священик, і усі священики, які стояли перед Господом, служителі Його, оперезавши веретищем стегна свої, приносили безперестанні всепалення, обітниці і добровільні дари народу. ¹⁵ На кидарах їхніх був попіл, і вони з усієї сили взивали до Господа, щоб Він відвідав милістю весь дім Ізраїля.

Глава 5

¹ Тим часом Олоферну, воєначальникові війська ассирійського, дано було знати, що сини Ізраїля­ приготувалися до війни: заклали входи у нагірну країну і зміцнили сті­на­­ми кожну вершину високої го­ри,­ а на рівнинах влаштували перешкоди. ² Він дуже розгнівався і, покликав­ши всіх начальників Моава і вож­дів Аммона і всіх правителів приморської країни, сказав їм: ³ скажіть мені, си­ни Ханаана, що це за народ, який живе в нагірній країні, які міста населені ними, чи багато у них війська, у чому їхня міцність і сила, хто поставлений над ними царем, проводирем війська їхнього, ⁴ і чому вони більше за усіх, хто живе на за­ході, уперто не хочуть вийти мені назустріч? ⁵ Ахиор, проводир усіх си­нів Аммона, сказав йому: вислухай, господарю мій, слово з вуст ра­ба твого; я скажу тобі істину про цей народ, який живе біля тебе в цій нагір­ній країні, і не вийде неправда з вуст раба твого. ⁶ Цей народ походить від халдеїв. ⁷ Колись вони оселилися в Месопотамії, тому що не хотіли служити богам батьків своїх, які були в землі Халдейській, ⁸ і ухилилися від путі предків своїх і почали поклонятися Богу неба, Богу, Якого вони пізнали; і халдеї вигнали їх від лиця богів своїх, — і вони втекли в Месопотамію і довго там жили. ⁹ Але Бог їхній сказав, щоб вони вийшли з місця переселення і йшли в землю Ханаанську; вони оселилися там і дуже збагатилися золотом, сріблом і безліччю худоби. ¹⁰ Звідси перейшли вони в Єгипет, тому що голод покрив лице землі Ханаанської, і там залишалися, по­ки знаходили їжу, і розмножилися там до того, що не було і числа роду їхньому. ¹¹ І по­став на них цар Єгипетський, ужив проти них хитрість, обтяжуючи їх працею і виробленням цегли, і зробив їх рабами. ¹² Тоді вони воззвали до Бога свого, — і Він уразив усю зем­лю­ Єгипетську невиліковними ви­разками, — і єгиптяни прогнали їх від себе. ¹³ Бог висушив перед ними Червоне море ¹⁴ і вів їх шляхом Сини і Кадис-Варні; вони вигнали усіх, хто жив у цій пустелі; ¹⁵ оселилися в зем­лі­ аморреїв, своєю силою знищили усіх есевонитян, перейшли Йордан, ус­­­пад­кували всю нагірну країну ¹⁶ і, прогнавши від себе Хананея, Ферезея, Ієвусея, Сихема і всіх гергесеян, жи­ли у ній багато днів. ¹⁷ І доки не згрішили перед Богом своїм, щастя було з ни­ми, тому що з ними Бог, який ненавидить неправду. ¹⁸ Але коли во­ни ухилилися від путі, яку Він заповів їм, то у багатьох війнах вони потерпіли дуже сильні поразки, були відведені у полон, у чужу землю, храм Бога їхнього зруйнований, і міста їхні узяті ворогами. ¹⁹ Нині ж, навер­нувшись до Бога свого, вони по­вер­нулися з розсіяння, у якому були, оволоділи Єрусалимом, в якому святилище їхнє, й оселилися у нагірній країні, тому що вона була порожня. ²⁰ І тепер, повелителю-господарю, якщо є омана в цьому народі, і вони грішать перед Богом своїм, і ми помітимо, що у них є це спотикання, то ми підемо і переможемо їх. ²¹ А якщо немає в цьому народі беззаконня, то нехай відійде господар мій, щоб Гос­подь не захистив їх, і Бог їхній не був за них, — і тоді ми для всієї землі будемо предметом ганьби.

²² Коли Ахиор закінчив цю розповідь, весь народ, який стояв нав­коло намету, почав нарікати, а вель­можі Олоферна і всі, хто населяв примор’я і землю Моава, заговорили: негайно потрібно вбити його; ²³ тому що ми не побоїмося синів Із­раїля: це — народ, у якого немає ні війська, ні сили для міцного ополчення. ²⁴ Отже, підемо, повелителю Олоферне, — і вони стануть здобиччю всього війська твого.

Глава 6

¹ Коли затих шум навколо зіб­рання, Олоферн, воєначальник війська ассирійського, сказав Ахио­ру перед усім народом іноплемінників і всіх синів Моава: ² хто ти такий, Ахиоре, з найманцями Єфрема, що напророкував нам сьогодні і сказав, щоб ми не воювали з родом Ізраїльським, тому що Бог їх захищає? Хто ж Бог, як не Навуходоносор? Він пошле свою силу і зітре їх з лиця землі, — і Бог їхній не спасе їх. ³ Але ми, раби його, вразимо їх, як одну людину, і не встояти їм проти сили наших коней. ⁴ Ми розтопчемо їх; гори їхні уп’ються їхньою кров’ю, рів­нини їхні наповняться їхніми тру­пами, і не стане стопа ніг їхніх проти­ нашого лиця, але загибеллю загинуть вони, говорить цар Навуходоносор, господар усієї землі. Тому що він сказав, — і не даремні будуть слова повелінь його. ⁵ А ти, Ахиоре, найманцю Аммона, який висловив слова ці в день неправди твоєї, від цього дня не побачиш більше обличчя мого, доки я не помщуся цьому народові, який прийшов з Єгипту. ⁶ Коли ж я повернуся, меч війська мого і натовп слуг моїх пройде по ребрах твоїх, — і ти упадеш між пораненими їхніми. ⁷ Раби мої відведуть тебе в нагірну країну і залишать в одному з міст на висотах, ⁸ і ти не помреш там, доки не будеш з ними знищений. ⁹ Якщо ж ти сподіваєшся­ в серці твоєму, що вони не будуть взяті, то нехай не спадає лице твоє. Я сказав, і жодне зі слів моїх не про­паде. ¹⁰ І наказав Олоферн рабам своїм, які стояли в наметі його, взяти Ахиора, відвести його у Ветилую і віддати в руки синів Ізраїля. ¹¹ Раби його схопили і вивели його за стан на поле, а із середовища рівнини піднялися в нагірну країну і прийшли до джерел, що були під Ветилуєю. ¹² Коли побачили їх жителі міста на вершині гори, то взялися за зброю свою і, вийшовши за місто на вершину гори, усі чоловіки-пращники охороняли вхід свій і кидали в них камінням. ¹³ А вони, підійшовши під гору, зв’язали Ахиора і, залишивши його кинутим біля підошви гори, пішли до свого господаря. ¹⁴ Сини ж Ізраїля, які вийшли зі свого міста, зупинилися над ним і, роз­в’язавши його, привели у Ветилую, і представили його начальникам свого міста, ¹⁵ якими були у ті дні Озія, син Михи з коліна Симеонового, Хав­рій, син Гофониїла, і Хармій, син Мелхиїла. ¹⁶ Вони скликали всіх старійшин міста, і збіглися на зі­­б­рання усі юнаки їхні і дружини, і поставили Ахиора серед усього народу свого, й Озія запитав його про те, що трапилося. ¹⁷ Він у відповідь переказав їм слова зібрання Олофернового й усі слова, які він висловив серед начальників синів Ассура, і всі гордовиті слова Олоферна про дім Ізраїля. ¹⁸ Тоді народ упав, поклонився Богу і воззвав: ¹⁹ Господи, Боже Небесний! подивися­ на їхню гординю і помилуй смиренність роду нашого, і зглянься на ли­це освячених Тобі у цей день. ²⁰ І втішили Ахиора і похвалили його. ²¹ По­тім Озія взяв його із зібрання у свій дім і зробив бенкет для старійшин, — і цілу ніч ту вони закликали Бога Ізраїлевого на допомогу.

Глава 7

¹ На другий день Олоферн наказав усьому війську своєму і всьо­му народові своєму, який прийшов до нього на допомогу, підступити до Ветилуї, зайняти висоти нагірної країни і почати війну проти­ синів Ізраїлевих. ² І у той самий день піднялися всі сильні чоловіки їхні: військо їхнє складалося зі ста сімдесяти тисяч ратників, воїнів піших, і з дванадцяти тисяч кінних, крім обозу і піших людей, які були при них, — а і цих була безліч. ³ Зупинив­шись на долині біля Ветилуї біля джерела, вони простягнулися в ширину від Дофаїма до Велфема, а у довжину від Ветилуї до Киамона, що лежить навпроти Ездрилона. ⁴ Сини ж Ізраїля, побачивши безліч їх, дуже збентежилися, і кожен говорив ближ­­ньому своєму: тепер вони спустошать усю землю, і ні високі гори, ні долини, ні пагорби не витримають їхньої ваги. ⁵ І, взявши кожен свою бойову зброю, і запаливши вогні на вежах своїх, вони всю цю ніч провели на варті.

⁶ На другий день Олоферн вивів усю свою кінноту перед лице синів Ізраїлевих, які були у Ветилуї, ⁷ оглянув входи міста їхнього, обійшов і зайняв джерела вод їхніх і, оточивши їх ратними людьми, повернувся до свого народу. ⁸ Але прийшли до нього усі начальники синів Ісава і всі вожді народу моавитського і всі воєначальники примор’я і сказали: ⁹ вислухай, господарю наш, слово, щоб не було втрати у війську твоєму.­ ¹⁰ Цей народ синів Ізраїля сподівається не на списи свої, але на висоти гір своїх, на яких живуть, тому що незручно підніматися на вершини їхніх гір. ¹¹ Отже, господарю, не воюй з ним так, як буває звичайна війна, — і жоден чоловік не впаде з народу твого. ¹² Ти залишся у своєму таборі, щоб зберегти кожного чоловіка у війську твоєму, а раби твої нехай оволодіють джерелом води, що витікає з підошви гори; ¹³ тому що звідти беруть воду всі жителі Ветилуї, — і погубить їх спрага, і вони здадуть своє місто; а ми з нашим народом піднімемося на ближні вершини гір і розташуємося на них для сторожі, щоб жодна людина не вийшла з міс­та. ¹⁴ І будуть знемагати вони від го­лоду, і дружини їхні і діти їхні, і ра­ніше, ніж торкнеться їх меч, упадуть на вулицях оселення свого; ¹⁵ і ти віддаси їм злом за те, що вони обурилися і не зустріли тебе з миром. ¹⁶ Сподобалися ці слова їхні Олофер­ну і всім слугам його, і він вирішив зробити так, як вони сказали. ¹⁷ І ру­шив поЛк. синів Аммона і з ними п’ять тисяч синів Ассура і, розташувавшись у долині, оволоділи водами і джерелами вод синів Ізраїля. ¹⁸ А сини Ісава і сини Аммона піднялися і зайняли нагірну область навпроти Дофаїма, і відправили частину їх на південь і на схід навпроти Екревиля, що біля Хуса, який стоїть при потоці Мохмур; інше ж ассирійське військо розташувалося на рівнині і покрило усе лице землі: намети й обози їхні з безліччю народу розтяглися на дуже великому просторі.

¹⁹ Сини Ізраїля воззвали до Господа Бога свого, тому що вони упали духом, тому що усі вороги їхні оточили їх, і їм не можна було втекти від них. ²⁰ Навколо них стояло все військо ассирійське, — піші, колісни­ці і кіннота їх, — тридцять чотири дні; у всіх жителів Ветилуї спорожніли всі сосуди з водою, ²¹ спорожніли водойми, і жодного дня вони не могли пити води вдосталь, тому що давали їм пити мірою. ²² І засумували діти їхні і дружини їхні і юнаки і, знемагаючи від спраги, падали на вулицях міста й у проходах воріт, і вже не було у них сили. ²³ Тоді весь народ зібрався до Озії і до начальників міста, — юнаки, дружини і діти, — і з голосним воланням говорили усім старійшинам: ²⁴ не­­хай судить Бог між нами і вами; ви зробили нам велику неправду, тому що не запропонували миру синам Ассура; ²⁵ і тепер немає у нас помічника: Бог віддав нас у їхні руки, щоб погубити нас спрагою і великою погибеллю. ²⁶ Запросіть же їх тепер і віддайте все місто на розграбування народу Олоферна і всього війська його, ²⁷ бо краще для нас дістатися їм на пограбування: хоч ми будемо рабами їхніми, зате живою буде душа наша, і очі наші не побачать смерти немовлят наших і дружин і дітей наших, що розлучаються з душами своїми. ²⁸ Закликає­мо перед вами у свідки небо і землю, Бога нашого і Господа батьків наших, Який карає нас за гріхи наші і за гріхи батьків наших, нехай учинить за словами цими в нинішній день. ²⁹ І підняли вони одностайно великий плач серед зібрання і голос­но волали до Господа Бога. ³⁰ Озія сказав їм: не сумуйте, брати! потерпимо ще п’ять днів, в які Господь Бог наш поверне милість Свою на нас, бо Він не залишить нас до кінця. ³¹ Якщо ж вони пройдуть, і допо­мога до нас не прийде, — я зроблю за вашими словами. ³² І відпустив на­род у свій стан, і вони пішли на стіни і вежі свого міста, а дружин і дітей відіслав по домах їхніх; і у ве­ликій скорботі залишалися вони в місті.

Глава 8

¹ У ці дні почула Юдиф, дочка Мерарії, сина Окса, сина Йосифа, сина Озиїла, сина Елкія, сина Ананії, сина Гедеона, сина Рафаїна, сина Акифона, сина Ілія, сина Елиава, сина Нафанаїла, сина Саламиїла, сина Саласадая, сина Ієіля.­ ² Чоловік її Манассія, з одного з нею коліна і племені, помер під час жнив ячменю; ³ тому що, коли він стояв у полі біля тих, що в’язали снопи, спека вдарила його у голову, — і він зліг у постіль і помер у своєму­ місті Ветилуї; його поховали з батьками його на полі між Дофаїмом і Валамоном. ⁴ І вдовувала Юдиф у своєму дому три роки і чотири місяці. ⁵ Вона зробила для себе на покрівлі дому свого намет, поклала на стегна свої веретище, і був на ній одяг удівства її. ⁶ Вона постилась усі дні удівства свого, крім днів перед суботами і субот, днів перед новомісяччями і новомісяч, і свят і торжеств дому Ізраїлевого. ⁷ Вона була красива на вигляд і дуже приваблива поглядом; чоловік її Манассія залишив їй золото і срібло, слуг і служниць, худобу і поля, чим вона і володіла. ⁸ І ніхто не докоряв їй злим словом, тому що вона була дуже богобоязка. ⁹ Почула вона про лихі слова народу проти начальника, то­му що вони стали слабкодухими через нестачу води, почула Юдиф і про всі слова, які сказав їм Озія, як він поклявся їм через п’ять днів здати місто ассиріянам, ¹⁰ і послала вона служницю свою, яка розпоряджалася всім її майном, запросити Озію, Хаврина і Хармина, старійшин її міста.

¹¹ Вони прийшли, — і вона сказала їм: вислухайте мене, начальники жителів Ветилуї! не праве слово ваше, яке ви сьогодні сказали перед народом, і поклали клятву, яку вирекли між Богом і вами, і сказали, що здасте місто нашим ворогам, якщо цими днями Господь не допоможе нам. ¹² Хто ж ви, що спокушали сьогодні Бога і стали замість Бога посередині синів людських? ¹³ Ось, ви тепер випробовуєте Господа Вседер­жителя, але ніколи нічого не довідаєтеся; ¹⁴ тому що вам не осягнути глибини серця у людині і не зрозуміти слів думки її: як же випробуєте ви Бога, який створив усе це, і пізнаєте розум Його, і зрозу­мієте думку Його? Ні, брати, не прогнівляйте Господа Бога нашого! ¹⁵ Тому що коли Він не захоче допомогти нам у ці п’ять днів, то Він має владу захистити нас у які завгодно Йому дні, або вразити нас перед лицем ворогів наших. ¹⁶ Не віддавайте ж у заставу рад Господа Бога нашого: Богу не можна погрожувати, як людині, не можна і вказувати Йому, як синові людському. ¹⁷ Тому, очікуючи від Нього спасіння, будемо закликати Його до себе на допомогу, і Він почує голос наш, якщо це Йому буде угодно. ¹⁸ Бо не було у родах наших, і немає в даний час ні коліна, ні племені, ні народу, ні міста в нас, які кланялися б богам рукотворним, як було в давні дні, ¹⁹ за що батьки наші віддані були ме­чу і пограбуванню і впали великим падінням перед нашими ворогами. ²⁰ Але ми не знаємо іншого Бо­га, крім Нього, а тому і сподіваємося, що Він не знехтує нас і нікого з нашого роду. ²¹ Бо з нашим полоном упаде і вся Юдея, і святині наші бу­дуть розграбовані, і Він стягне осквер­нення їх від уст наших, ²² і вбивство братів наших і полон землі і спустошення спадщини нашої поверне на нашу голову серед народів, якими ми будемо поневолені, і будемо на спокусу і ганьбу серед тих, які оволодіють нами; ²³ тому що рабство не послужить нам на честь, але Господь Бог наш поставить його у нечестя. ²⁴ Отже, брати, покажімо братам на­шим, що від нас залежить життя їх­нє, і на нас утверджуються і святині, і дім Господній, і жертовник. ²⁵ За все це подякуємо Господу Богу нашому, Який випробовує нас, як і батьків наших. ²⁶ Згадайте, що́ Він зробив з Авраамом, чим спокушав Ісаака, що́ було з Яковом у Сирській Месопотамії, коли він пас овець Лавана, брата матері своєї: ²⁷ як їх спокушав Він не для катування серця їх, так і нам не мститься, а тільки­ для напоумлення карає Господь тих, хто наближається до Нього. ²⁸ Озія сказав їй: усе, що ти сказала, сказала від доброго серця, і ніхто не буде противитися словам твоїм, ²⁹ бо не з сьогоднішнього тільки дня відома мудрість твоя, але від початку днів твоїх весь народ знає розум твій і добрі почуття твого серця. ³⁰ Але на­род знеміг від спраги і примусив нас зробити так, як ми сказали їм, і зобов’язав нас клятвою, якої ми не порушимо. ³¹ Помолись же за нас, бо ти жінка побожна, і Господь пошле дощ для наповнення водосховищ на­ших, і ми більше не будемо знемагати від спраги. ³² Юдиф сказала їм: послухайте мене, — і я зроблю діло, яке пронесеться синами роду нашого в роди родів. ³³ Станьте в цю ніч біля воріт, — а я вийду з моєю служницею, і протягом днів, після яких ви вирішили віддати місто нашим ворогам, Господь відвідає Ізраїля моєю рукою. ³⁴ Тільки не розпитуйте про мій намір, тому що я не скажу вам, доки не звершиться те, що́ я маю намір зробити. ³⁵ І сказав їй Озія і начальники: йди з миром, і Господь Бог перед тобою на помсту ворогам нашим! ³⁶ І вийшли з намету її і пішли до полків своїх.

Глава 9

¹ А Юдиф упала на лице, поси­пала голову свою попелом і скинула із себе веретище, в яке була одягнена; і тільки-но воскурили у Єрусалимі, в домі Господньому, вечірній фіміам, Юдиф гучним голосом воззвала до Господа і сказала: ² Господи Боже батька мого Симеона, якому Ти дав у руку меч на помс­ту іноплемінникам, які відкрили утробу діви для образи, оголили стег­но для ганьби й осквернили утробу для посоромлення! Ти сказав: нехай не буде цього, а вони зробили. ³ І за те Ти віддав князів їхніх на убивання, постіль їхню, яка бачила звабу їхню, обагрив кров’ю і вразив рабів поруч з володарями і володарів на тронах їхніх, ⁴ і віддав дружин їхніх на розкрадання, дочок їхніх у полон і всю здобич на розподіл між синами, улюбленими Тобою, які возревнували Твоєю ревністю, погре­бували­ оскверненням крови їх, і закликали Тебе на допомогу. Боже, Боже мій, почуй мене, вдову! ⁵ Ти створив те, що було раніше цього, і це і наступне за цим, і тримав у розумі теперішнє і грядуще, і, що помислив Ти, те й звершилося; ⁶ що визначив, те й з’явилося і сказало: ось я. Бо всі путі Твої готові, і суд Твій Тобою передбачений. ⁷ Ось, ассиріяни збільшилися в силі своїй, пишаються конем і вершником, мар­нославляться силою піших, сподіваються і на щит і на спис і на лук і на пращу, а не знають того, що Ти — Господь, Який сокрушає вíйни. ⁸ Гос­подь — ім’я Тобі; сокруши ж їхню могутність силою Твоєю, і знищ їхню силу гнівом Твоїм, бо вони замислили осквернити святилище Твоє, насміятися з мирної оселі імені слави Твоєї і залізом розтрощити ріг Твого жертовника. ⁹ Поглянь на звеличування їхнє, пошли гнів Твій на голови їхні, дай удовиній руці моїй міцність на те, що задумала я. ¹⁰ Вустами хитрощів моїх урази раба перед вож­дем, і вождя — перед рабом його, і скруши гординю їхню рукою жіночою; ¹¹ бо не у численності сила Твоя і не в могутніх могутність Твоя; але Ти — Бог смиренних, Ти — помічник принижених, заступник немічних, покровитель упалих духом, спаситель безнадійних. ¹² Так, так, Боже батька мого і Боже спадщини Ізраїля, Владико неба і землі, Творче вод, Царю усякого створіння Твого! Почуй молитву мою, ¹³ зроби слово моє і хитрість мою раною і виразкою для тих, які задумали жорстоке проти завіту Твого, святого дому Твого, ви­соти Сиону і дому спадщини синів Твоїх. ¹⁴ Напоум увесь народ Твій і всяке плем’я, щоб бачили вони, що Ти — Бог, Бог усякої могутности і сили, і немає іншого захисника роду Ізраїлевого, крім Тебе.

Глава 10

¹ Коли вона перестала взивати до Бога Ізраїлевого і закінчила всі ці слова, ² то піднялася на ноги, покликала служницю свою і ввійшла в дім, в якому вона проводила суботні дні і свята свої. ³ Тут вона зняла із себе веретище, яке одягала, зняла й одяг удівства свого, об­мила тіло водою і намастилася дорогоцінним миром, зачесала волосся­ й одягла на голову пов’язку, вдягла­ся в одяг веселощів своїх, у який вона вби­ралася у дні життя чоловіка свого Манассії; ⁴ взула ноги свої в сан­далії і наклала на себе ланцюжки, зап’ястя, кільця, серги і все своє вбрання, і прикрасила себе, щоб спо­кусити очі чоловіків, які побачать її. ⁵ І дала служниці своїй міх вина і сосуд оливи, наповнила мішок борошном і сушеними плодами і чистими хлібами і, обгорнувши всі ці припаси свої, поклала їх на неї.

⁶ Вийшовши до воріт міста Ветилуї, вони знайшли Озію і старійшин міста, Хаврина і Хармина, що стояли біля них. ⁷ Коли вони побачили її і переміну в її обличчі й одязі, дуже дивувалися красі її і сказали їй: ⁸ Бог, Бог батьків наших, нехай дасть тобі благодать і нехай звершить твої наміри на радість синів Ізраїля і на звеличення Єрусалима. Вона поклонилася Богу ⁹ і сказала їм: звеліть відчинити для мене ворота міста; я вийду для виконання справи, про яку ви говорили зі мною. І звеліли юнакам відчинити для неї, як вона сказала. ¹⁰ Вони виконали це. І вийшла Юдиф і служниця її з нею; а чоловіки міські дивилися вслід їй, поки вона сходила з гори, поки проходила долиною і поки не сховалася­ від їхніх очей. ¹¹ Вони йшли прямо­ до­линою і зустріла Юдиф передова варта ассиріян, ¹² і взяли її і запита­ли: чия ти, звідки йдеш і куди ви­ру­шаєш? Вона сказала: я дочка євреїв,­ і тікаю від них, тому що вони будуть віддані вам на знищення. ¹³ Я йду до Олоферна, вождя вашого війська, сповістити слова істини і показати йому шлях, яким він піде й оволодіє всією нагірною країною, так що не загине з людей його жодна людина і жодна жива душа. ¹⁴ Коли ці люди слухали слова її і вдивлялися в обличчя її, — вона здалася їм чудом краси, і вони сказали їй: ¹⁵ ти вряту­ва­ла душу твою, поспішивши прийти до господаря нашого; іди ж до намету його, а наші проводять тебе, поки не передадуть тебе йому на руки. ¹⁶ Коли ти станеш перед ним,– не бійся серцем твоїм, але вислови слова твої, і він тебе облагодіє. ¹⁷ І, ви­бравши зі свого середовища сто чоловік, приставили їх до неї і до служниці її, і вони повели їх до намету Олоферна. ¹⁸ У всьому стані почався рух, тому що звістка про прихід її рознеслася по наметах: ті, що збіглися, оточили її, тому що вона стояла ззовні намету Олоферна, поки не сповістили його про неї; ¹⁹ і дивувалися красі її, а через неї дивувалися і синам Ізраїля, і говорили кожен ближньому своєму: хто знехтує такий народ, який має таких дружин у себе! Нерозсудливо залишити з них хоч одного чоловіка,­ тому що ті, що залишаться, будуть у змозі перехитрувати усю землю. ²⁰ Тим часом ті, що спали при Олоферні, і всі служителі його вийшли і ввели її в намет. ²¹ Олоферн відпочивав на своїй постелі за завісою, прикрашеною пурпуром, золотом, смарагдом і коштовними каменями. ²² Коли йому доповіли про неї, він вийшов у переднє відділення намету, і перед ним несли срібні лампади. ²³ Коли Юдиф представилася йому і служителям його, всі здивувалися красі обличчя її. Вона, впавши на лице, поклонилася йому, і служителі його підняли її.

Глава 11

¹ Олоферн сказав їй: під­бадь­ор­­­­­ся, жінко; не бійся серцем твоїм, тому що я не зробив зла нікому, хто добровільно зважився слу­жи­­­ти Навуходоносору, царю всієї зем­­­лі. ² І тепер, якби народ твій, який живе у нагірній країні, не зневажив мене, я не підняв би на них списа мого; але вони самі це зробили для себе. ³ Скажи ж мені: чому ти втекла від них і прийшла до нас? Ти знайдеш собі тут порятунок; не бійся: ти будеш жива у цю ніч і після, ⁴ тому що тебе ніхто не скривдить, навпаки, всякий буде благодіяти тобі, як буває з рабами господаря мого, царя Навуходоносора. ⁵ Юдиф сказала йому: вислухай слова раби твоєї; нехай раба говорить перед лицем твоїм: я не скажу неправди господареві моєму у цю ніч. ⁶ І якщо ти зробиш за словами раби твоєї, то Бог через тебе зробить діло, і господар мій не помилиться у своїх намірах. ⁷ Нехай живе Навуходоносор, цар усієї землі, і нехай живе держава його, який послав тебе для очищення всякої душі, тому що не тільки люди через тебе будуть служити йому, але і звірі польові, і худоба, і птахи небесні через твою силу будуть жити під владою Навуходоносора і всього дому його. ⁸ Бо ми чули про твою мудрість і хитрість розуму твого, і всій землі відомо, що ти один добрий у всьому царстві, сильний у знанні і чудовий у військових подвигах. ⁹ А що говорив Ахиор у зібранні твоєму, ми чули слова його, тому що чоловіки Ветилуї залишили його в живих, і він розповів їм усе, про що говорив тобі. ¹⁰ Тому, владико-господарю, не залишай без уваги сло́ва його, але збережи його в серці твоєму, тому що воно істинне: рід наш не карається, меч не має сили над нами, якщо вони не грішать перед Богом своїм. ¹¹ Отже, щоб господар мій не був відбитим і безуспішним, і щоб до них прийшла смерть, — оволодів ними гріх, яким вони прогнівляють Бога свого, роблячи те, чого не слід; ¹² тому що в них виявилася нестача їжі, й уся вода вичерпалась, — і ось, вони зважилися кинутися на худобу свою і думають годуватися всім, що Бог суворо заборонив у законі Своєму вживати в їжу. ¹³ Навіть початки пшениці і десятини вина й олії, що, після освячення, зберігаються для священиків, які стоять перед лицем Бога нашого­ у Єрусалимі, вони зважилися вжити, тоді як і руками доторкатися до них не слід було нікому з народу. ¹⁴ Вони послали у Єрусалим, оскільки і тамтешні жителі робили це, принести на те дозвіл від зборів старійшин. ¹⁵ І як тільки дана буде їм звістка, і вони зроблять це, то в той же день будуть віддані тобі на пораз­ку. ¹⁶ Ось чому я, раба твоя, дізнавшись про усе це, втекла від них, і Бог послав мене зробити разом з тобою такі справи, якими здивується вся земля, де тільки почують про них, ¹⁷ бо раба твоя побожна і день і ніч служить Богу Небесному. Тепер, господарю мій, я залишуся в тебе; тільки нехай раба твоя ночами виходить на долину молитися Богу, — і Він відкриє мені, коли вони зроблять свій злочин. ¹⁸ Я прийду й оголошу тобі, і ти виходь тоді з усім твоїм військом, — і ніхто з них не протистане тобі. ¹⁹ Я поведу тебе через Юдею, доки не дійдемо до Єрусалима; поставлю посеред нього сідалище твоє, і ти поженеш їх, як овець, що не мають пастуха, — і пес не поворухне проти тебе язиком своїм. Це сказано мені в одкровенні й оголошено мені, і я послана сповістити тебе. ²⁰ Сподобалися слова її Олоферну і всім слугам його. Вони дивувалися мудрості її і говорили: ²¹ від краю до краю землі немає такої жінки за красою обличчя і за розумними словами. ²² Олоферн сказав їй: добре Бог зробив, що попереду цього народу послав тебе, щоб у руках наших була сила, а серед тих, хто знехтував господаря мого, — загибель. ²³ Прекрасна ти лицем і добрі слова твої. Якщо ти зробиш, як сказала, то твій Бог буде моїм Богом; ти будеш жити у домі царя Навуходоносора і будеш іменита в усій землі.

Глава 12

¹ І наказав ввести її туди, де зберігалися срібні сосуди його, і звелів їй користуватися їжею від столу його і пити вино його. ² Але Юдиф сказала: не буду їсти цього, щоб не було спокуси, але нехай подають мені те, що принесене зі мною. ³ Олоферн сказав їй: а коли вичерпається те, що з тобою, звідки ми візьмемо, щоб подавати тобі подібне до цього? Бо серед нас немає нікого з роду твого. ⁴ Юдиф відповіла йому: нехай живе душа твоя, господарю мій; раба твоя не споживе того, що зі мною, раніше, ніж Господь звершить моєю рукою те, що Він визначив. ⁵ І ввели її слуги Олоферна в намет, і спала вона до півночі; а перед ранковою сторожею встала ⁶ і послала сказати Олоферну: нехай дасть господар мій повеління, щоб рабі твоїй дозволили виходити на мо­литву. ⁷ Олоферн наказав своїм охо­ронцям не перешкоджати їй. І пробула вона в таборі три дні, а ночами виходила в долину Ветилуї, обмивалася біля джерела води біля табору. ⁸ І, виходячи, молилася Господу Богу Ізраїлевому, щоб Він направив путь її до спасіння синів Його народу. ⁹ Після повернення вона перебувала у наметі чистою, а надвечір приносили їй їжу. ¹⁰ У четвертий день Олоферн зробив бенкет для одних слуг своїх і не запросив до прислуговування нікого з приставлених до служіння. ¹¹ І сказав євнухові Вагою, який управляв усім, що в нього було: іди і переконай єврейську жінку, яка у тебе, прийти до нас їсти і пити з нами: ¹² соромно нам залишити таку жінку, не поговоривши з нею; вона осміє нас, якщо ми не запросимо її. ¹³ Вагой, вийшов­ши від Олоферна, прийшов до неї і сказав: не відмовся, прекрасна молода жінко, прийти до господаря мого, щоб прийняти честь перед лицем його і пити з нами вино в радості і бути у цей день як однією з дочок синів Ассура, які предстоять у домі Навуходоносора. ¹⁴ Юдиф сказала йому: хто я, щоб перечити господареві моєму? поспішу виконати усе, що буде завгодно господареві моєму, і це буде служити мені втіхою до дня смерти моєї. ¹⁵ Вона встала і вбралася в одяг і в усі жіночі прикраси; а служниця її прийшла і розстелила для неї по землі перед Олоферном килими, які вона одержала від Вагоя для повсякчасного використання, щоб їсти, лежачи на них. ¹⁶ Потім Юдиф прийшла і возлягла. Пробудилося серце Олоферна до неї, і душа його схвилювалася: він сильно бажав зійтися з нею і шукав випадку звабити її з того самого дня, як побачив її. ¹⁷ І сказав їй Олоферн: пий же і веселися з нами. ¹⁸ А Юдиф сказала: буду пити, господарю, тому що сьогодні життя моє звеличилося в мені більше, ніж в усі дні від народження мого. ¹⁹ І вона брала, їла і пила перед ним те, що приготувала служниця її. ²⁰ А Олоферн милувався нею і пив вина дуже багато, скільки не пив ніколи, ні в один день від народження.

Глава 13

¹ Коли стало пізно, раби його поспішили вийти, а Вагой, від­пустивши тих, хто стояв перед лицем його господаря, зачинив намет іззовні, і вони пішли до своїх постель, тому що всі були стомлені тривалістю бенкету. ² У наметі залишилася одна Юдиф з Олоферном, який упав на ложе своє, тому що був переповнений вином. ³ Юдиф звеліла служниці своїй стати ззовні спальні її й очікувати її виходу, як було кож­ного дня, сказавши, що вона вийде на молитву. Те саме сказала вона і Вагою. ⁴ Коли усі від неї пішли, і нікого у спальні не залишилося, ні малого, ні великого, Юдиф, ставши біля постелі Олоферна, сказала у серці своєму: Господи, Боже всякої сили! зглянься в годину цю на діла рук моїх до звеличення Єрусалима, ⁵ бо тепер час захистити насліддя Твоє і виконати мій намір, уразити ворогів, які повстали на нас. ⁶ Потім, підійшовши до стовпчика постелі, що стояв у головах Олоферна,­ вона зняла з нього меч його ⁷ і, наблизившись до постелі, схопила волосся голови його і сказала: Господи Боже Ізраїля! укріпи мене в цей день. ⁸ І з усієї сили двічі вдарила по шиї Олоферна і зняла з нього голову ⁹ і, скинувши з постелі тіло його, взяла зі стовпів завісу. Невдов­зі вона вийшла і віддала служниці своїй голову Олоферна, ¹⁰ а та поклала її у мішок з харчовими припа­сами, й обидві разом вийшли, за зви­чаєм своїм, на молитву. Пройшовши стан, вони обійшли навкруги ущелину, піднялися на гору Ветилуї і пішли до воріт її. ¹¹ Юдиф здаля кричала охоронцям воріт: відчиніть, відчиніть ворота! з нами Бог, Бог наш, щоб дарувати ще силу Ізраїлю і перемогу над ворогами, як дарував­ Він і сьогодні. ¹² Як тільки почу­ли міські мужі голос її, поспішили­ прийти до міських воріт і скликали старійшин міста. ¹³ І збіглися всі, від ма­лого до великого, тому що прихід її був для них понад очікування, і, відчинивши ворота, прийняли їх, і, за­паливши для освітлення вогонь, оточили їх. ¹⁴ Вона ж сказала їм гуч­ним голосом: хваліть Господа, хваліть, хваліть Госпо­да, що Він не віддалив милости Своєї від дому Ізраїлевого, але в цю ніч скрушив ворогів наших моєю рукою. ¹⁵ І, вийнявши голову з мішка, показала її і сказала їм: ось голова Олоферна, вождя асси­рійського війська, і ось завіса його, за якою він лежав від сп’яніння, — і Господь уразив його рукою жінки. ¹⁶ Живий Гос­подь, який зберіг мене на путі, якою я йшла! тому що лице моє спокусило Олоферна на загибель його, але він не зробив зі мною сквер­ного і ганебного гріха. ¹⁷ Весь народ надзвичайно здивувався; впали, поклонилися Богу й одностайно сказали: благословенний Ти, Боже наш, що знищив сьогодні ворогів народу Твого! ¹⁸ А Озія сказав їй: бла­го­сло­венна­ ти, дочко, Всевишнім Богом біль­ше за усіх жінок на землі, і благословенний Господь Бог, що створив небеса і землю і наставив тебе на ураження голови начальника наших ворогів; ¹⁹ бо надія твоя не відступить від серця людей, які пам’ятають силу Божу, довіку. ²⁰ Нехай поставить тобі це Бог у вічну славу і нехай нагородить тебе благами за те, що ти життя твого не пощадила у час приниження роду нашого, але виступила вперед, коли ми падали, ти, що право ходила перед Богом нашим. І весь народ сказав: нехай буде, нехай буде!

Глава 14

¹ Юдиф сказала їм: послухайте ж мене, брати, візьміть цю голову і повісьте на зубцях вашої сті­ни. ² Коли ж настане ранок і сонце зійде над землею, візьміть кожен бойову свою зброю, йдіть усі сильні за місто і дайте їм вождя, начебто намірюючись зійти на рівнину проти передової сторожі синів Ассура, але не сходьте. ³ Тоді вони, взявши усю свою зброю, підуть у свій стан, розбудять вождів війська ассирійського, і збіжаться до намету Олоферна, але не знайдуть його; від того нападе на них страх, і вони побіжать від вас. ⁴ А ви і всі, хто живе в усякому краю Ізраїльському, переслідуючи їх, уражайте їх на шляху. ⁵ Але перш ніж зробите це, запросіть до мене Ахиора аммонитянина: нехай побачить і впізнає він того, хто принижував дім Ізраїля і прислав його до нас начебто на смерть.

⁶ І прикликали Ахиора з дому Озії. Коли він прийшов і побачив голову Олоферна в руці одного чоловіка серед зібрання народу, то упав на лице своє й ослаб духом. ⁷ Коли ж підняли його, він припав до ніг Юдифі, поклонився їй і сказав: благословенна ти в усякому селищі Іуди й в усякому народі, які, почувши про ім’я твоє, здивуються. ⁸ Розкажи ж мені тепер, що ти робила у ці дні? І Юдиф серед народу розповіла йому все, що вона зробила з того дня, як вийшла, до того дня, в який говорила з ними. ⁹ Коли вона перестала говорити, народ голосно викликнув, і радісний крик його пролунав у місті. ¹⁰ Ахиор же, бачачи все, що зробив Бог Ізраїлів, щиро увірував у Бога, обрізав крайню плоть свою і приєднався до дому Ізраїлевого, навіть до цього дня.

¹¹ Коли настав ранок, повісили го­лову Олоферна на стіну; кожен чо­ло­­вік узяв свою зброю, і вийшли загонами на схили гори. ¹² Сини Ас­сура, побачивши їх, послали до своїх­ начальників, а вони пішли до вож­дів, до тисячоначальників і до всяко­го проводиря свого. ¹³ Прийшовши до намету Олоферна, вони сказали тому, хто управляв усім майном його: розбуди нашого господаря, тому що ці раби насмілилися вийти на битву з нами, щоб бути зовсім знищеними. ¹⁴ Вагой увійшов і постукав у двері намету, бо думав, що він спить з Юдиф’ю. ¹⁵ Коли ж ніхто не відгукнувся йому, то, відчинивши, ввійшов у спальню і знайшов, що Олоферн мертвий лежить біля порогу і голова його знята з нього. ¹⁶ І він голос­но викликнув із плачем, стогоном і сильним воланням, і розірвав свій одяг. ¹⁷ Потім увійшов у намет, у яко­му перебувала Юдиф, і не знайшов її. Тоді він вискочив до народу і закричав: ¹⁸ раби вчинили віроломно; одна єврейська жінка зганьбила дім царя Навуходоносора, бо ось Олоферн на підлозі, і голови немає на ньому. ¹⁹ Коли почули ці слова начальники війська ассирійського, то розірвали одяг свій, і душа їх дуже збентежилася, і пролунав у них крик і дуже велике волання серед стану.

Глава 15

¹ Коли ті, що були в наметах, почули про те, що сталося, то збентежилися, ² і напав на них страх і тремтіння, і жоден з них не залишився на очах ближнього, але усі вони кинулися тікати по усіх дорогах рівнини і нагірної країни. ³ І ті, що розташувалися табором у на­гір­ній країні біля Ветилуї, також кину­лися тікати. Тоді сини Ізраїля, ко­жен­ із них войовничий чоловік, погналися за ними. ⁴ Озія послав у Ветомасфем, Виваю, Ховаю і Холу і в усі краї ізраїльські, щоб сповістити про те, що звершилось, і щоб усі погналися за ворогами для знищення їх. ⁵ Як тільки почули про це сини Ізраїля, усі дружно напали на них і вражали їх до Хови; також і ті, що прийшли з Єрусалима і з усієї нагір­ної країни, тому що їм сповіщено було про те, що́ трапилося у стані ворогів їхніх, і з Галаада і Галилеї, з усіх боків наносили їм велику поразку, доки вони не пройшли за Да­маск і за межі його. ⁶ Інші жителі Ве­тилуї напали на стан ассирій­сь­кий, розграбували його і дуже збага­ти­лися. ⁷ А сини Ізраїля, які поверну­лися після ураження, оволоділи реш­тою; і села і селища в нагір­ній країні і на рівнині одержали велику здобич,­ тому що її була дуже вели­ка кількість. ⁸ Великий священик Іоаким і старійшини синів Ізраїлевих, які жи­­ли у Єрусалимі, прийшли подивитись, яке благо сотворив Господь для Ізраїля, і бачити Юдиф і вітати її. ⁹ Як тільки вони ввійшли до неї, то всі одностайно благословили її і сказали їй: ти велич Ізраїля, ти велика радість Ізраїля, ти велика­ слава нашого роду. ¹⁰ Усе це ти зробила твоєю рукою; ти зробила добро Ізраїлю, і нехай благоволить до нього Бог; будь же благословенна від Господа Вседержителя на вічний час. І увесь народ сказав: нехай буде!

¹¹ Народ грабував табір протягом тридцяти днів, і Юдифі віддали намет Олоферна і усі срібні сосуди і постелі і чаші і все начиння його. Вона взяла, поклала на мула свого, запрягла колісниці свої і склала це на них. ¹² І збіглися всі жінки ізраїльські бачити її, і благословляли її і склали із себе для неї хор; а вона взяла у свої руки оповиті виноградним листям жезли і дала жінкам, які були з нею, ¹³ і поклали на себе оливкові вінки — вона і ті, що були з нею. Вона йшла попереду всього народу в хорі і вела за собою всіх жінок; за нею йшли всі чоловіки ізраїльські, озброєні, з вінками і з урочистими піснями на своїх устах. ¹⁴ Юдиф почала перед усім Ізраїлем подячну пісню, і увесь народ підспівував цю пісню.

Глава 16

¹ І сказала Юдиф: почніть Богу моєму на тимпанах, співайте Господу моєму на кимвалах, злагоджено співайте Йому нову пісню, возносьте і закликайте ім’я Його; ² тому що Він є Бог Господь, Який сокрушає війни, тому що Він ополчився за мене серед народу і вивів мене від руки моїх переслідувачів. ³ Прийшов Ассур з гір півночі, прийшов з міріадами війська свого, і без­ліч їх загатили воду в джерелах, і кін­нота їх покрила пагорби. ⁴ Він сказав, що краї мої спалить, юнаків моїх мечем знищить, грудних немов­лят кине об землю, малих дітей моїх віддасть на розкрадання, дів моїх полонить. ⁵ Але Господь Вседержитель подолав їх рукою жінки. ⁶ Не від юнаків упав сильний їх, не сини титанів уразили його, і не рослі велетні налягли на нього, але Юдиф, дочка Мерарії, красою лиця свого погубила його; ⁷ тому що вона для звеличення тих, що бідували в Ізраїлі, зняла із себе одяг удівства свого, помазала лице своє запашною мастю, ⁸ прикрасила волосся своє головним убором, одягла для зваблення його лляний одяг. ⁹ Її сандалії зачарували погляд його, і краса її полонила душу його; меч пройшов по шиї його. ¹⁰ Перси жахнулися від відваги її, і ми́дяни розгубилися від сміливости її. ¹¹ Тоді вигукнули смиренні мої, — і вони злякалися; неміч­ні мої, — і вони знітилися; піднесли голос свій, — і вони кинулися тікати. ¹² Сини молодих дружин кололи їх і, як дітям рабів-утікачів, наноси­ли їм рани; вони загинули від ополчення Господа мого. ¹³ Заспіваю Гос­поду моєму пісню нову. Великий Ти, Господи, і славний, дивний силою і непереможний! ¹⁴ Нехай працює для Тебе усяке створіння Твоє: бо Ти сказав, — і звершилося; Ти послав Духа Твого, — і влаштувалося, — і немає нікого, хто протистав би гласові Твоєму. ¹⁵ Гори з водами зрушаться з основ, і камені, як віск, роз­тануть від імені Твого, але до тих, хто боїться Тебе, Ти благомилостивий. ¹⁶ Мала всяка жертва для пахощів, і всякий жир незначний для всепалення Тобі, але той, хто боїться Господа, завжди великий. ¹⁷ Горе народам, які повстають на рід мій: Господь Вседержитель помститься їм у день суду, пошле вогонь і черву на їхні тіла, — і вони будуть відчувати біль і плакати вічно.

¹⁸ Коли прийшли в Єрусалим, во­ни поклонилися Богу, і, коли народ очистився, піднесли всепалення свої і добровільні жертви свої і дари свої. ¹⁹ Юдиф же принесла всі сосуди­ Олоферна, які віддав їй народ, і завісу, яку вона взяла зі спальні його, віддала в жертву Господу. ²⁰ Народ весе­лився у Єрусалимі перед святи­ли­щем три місяці, і Юдиф перебувала з ними. ²¹ Але після цих днів кожен повернувся у край свій, а Юдиф вирушила у Ветилую, де залишалася в маєтку своєму, і була у свій час слав­ною по всій землі. ²² Багато хто бажав її, але чоловік не пізнав її у всі дні її життя з того дня, як чоловік її Ма­нассія помер і відійшов до народу свого. ²³ Вона придбала велику славу і постаріла в домі чоловіка свого, проживши до ста п’яти ро­ків, і відпустила служницю свою на волю. Вона померла у Ветилуї, і поховали її в печері чоловіка її Манас­сії. ²⁴ Дім Ізраїля оп­лакував її сім днів. Маєток же свій раніше смерти своєї вона розділила між родичами Ма­нассії, чоловіка свого, і між близькими з роду свого. ²⁵ І ніхто більше не страшив синів Ізраїля у дні Юдифі і багато днів після смерти її.

* Перекладена з грецької.

Глава: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14

Глава 1

¹ Книга сказань Товита, сина Товиїлового, Ананіїлового, Адуїлового, Гаваїлового, з племені Асиїлового, з коліна Неффалимового, ² який у дні Ассирійського царя Енемессара взятий був у полон з Фисви,­ що знаходиться праворуч від Кидія Неффалимового, у Галилеї, вище Асира. Я, Товит, у всі дні життя мого ходив путями істини і правди, ³ і ро­бив багато благодіянь братам моїм і народу моєму, які прийшли разом зі мною у країну Ассирійську, в Ни­невію. ⁴ Коли я жив у країні моїй, у землі Ізраїля, будучи ще юнаком, тоді усе коліно Неффалима, батька мого, перебувало у відпадінні від дому Єрусалима, обраного від усіх колін Ізраїля, щоб усім їм приносити там жертви, де освячений храм оселі Всевишнього й утверджений на всі роди повіки. ⁵ Як усі коліна, що відокремилися, приносили жертви Ваалу, юниці, так і дім Неффалима,­ батька мого. ⁶ Я ж один часто ходив у Єрусалим на свята, як приписано всьому Ізраїлю установленням вічним, з початками і десятинами плодів землі і початками вовни овець, ⁷ і віддавав це священикам, синам Аароновим, для жертовника: десятину всіх плодів давав синам Левіїним, які служили у Єрусалимі; іншу десятину продавав, і щороку ходив і витрачав її у Єрусалимі; ⁸ а третю давав, кому належало, як заповіла мені Деввора, мати батька мого, ко­ли я після батька мого залишився сиротою. ⁹ Досягнувши чоловічого ві­ку, я взяв дружину Анну із батьківського нашого роду, і породив від неї Товію. ¹⁰ Коли я відведений був у полон у Ниневію, усі брати мої та єдиноплемінники мої їли від споживи язичницької, ¹¹ а я утримував ду­шу мою і не їв, ¹² тому що я пам’ятав Бо­га всією душею моєю. ¹³ І дарував мені Всевишній милість і бла­го­воління в Енемессара, і я був у нього постачальником; ¹⁴ і ходив у Мідію, і віддав на збереження Гава­їлу, братові Гаврія, у Рагах Мідійсь­ких, десять талантів срібла. ¹⁵ Коли ж помер Енемессар, замість нього став царем син його Сеннахирим, шляхи якого не були постійними, і я уже не міг ходити у Мідію. ¹⁶ У дні Енемессара я робив багато благодіянь братам моїм: ¹⁷ голодним давав хліб мій, нагим — одяг мій і, якщо кого з племені мого бачив померлим і викинутим за стіну Ниневії, ховав його. ¹⁸ Таємно ховав я і тих, яких уби­­­­­вав цар Сеннахирим, коли, змушений втікати, повернувся з Юдеї. А він багатьох умертвив у люті своїй. І шу­кав цар трупи, але їх не зна­хо­ди­ли. ¹⁹ Один з ниневитян пішов і доніс цареві, що я погребаю їх; тоді я сховався. Довідавшись же, що мене шу­кають, щоб убити, від страху втік з міста. ²⁰ І було розкра­дено усе моє майно, і не залишилося в мене ні­чо­го,­ крім Анни, дружини моєї, і Товії, сина мого. ²¹ Але не минуло п’ят­де­сяти днів, як два сини його убили його й втекли в гори Араратські. І став ца­рем замість нього син його Сахер­дан, який поставив Ахиахара Анаїла, сина брата мого, над усією рахунковою частиною царства свого і над усім домоправлінням. ²² І клопотався Ахиахар за мене, і я повернувся у Ниневію. Ахиахар же був і виночерпій і хранитель персня, і домоправитель і скарбник; і Сахердан поставив його другим після себе; він був сином брата мого.

Глава 2

¹ Коли я повернувся у дім свій, і були повернуті мені Анна, дружина моя, і Товія, син мій, у свято п’ятдесятниці, у святу седмицю седмиць, приготований був у мене гарний обід, і я возліг їсти. ² Побачивши­ багато страв, я сказав синові моєму:­ піди і приведи, кого знайдеш, бідно­го з братів наших, який пам’ятає Гос­пода, а я зачекаю на тебе. ³ І прийшов він і сказав: батьку мій, один із племені нашого задушений і кинутий на площі. ⁴ Тоді я, раніше ніж став їсти, поспіхом вийшов, прибрав його в одне житло до заходу сонця. ⁵ Повернувшись, зробив обмивання і їв хліб мій у скорботі. ⁶ І згадав я пророцтво Амоса, коли він сказав: свята ваші перетворяться на скорбо­ту, і всі утіхи ваші — на плач. ⁷ І я пла­­­­­кав. Коли ж зайшло сонце, я пішов і, викопавши могилу, поховав його. ⁸ Сусіди насміхалися з мене і говорили: ще не боїться він бути убитим за цю справу; бігав уже, і ось знову ховає мертвих. ⁹ У цю саму ніч, повернувшись після поховання і будучи нечистим, я ліг спати за стіною двору, і лице моє не було покрите. ¹⁰ І не помітив я, що на стіні були горобці. Коли очі мої були відкриті, горобці випустили тепле на очі мої, і зробилися на очах моїх більма. І ходив я до лікарів, але вони не допомогли мені. Ахиахар достав­ляв мені їжу, доки не вирушив у Елимаїду. ¹¹ А потім дружина моя Анна у жіночих відділеннях пряла вовну ¹² і посилала багатим людям, які давали їй платню, й одного разу на додачу дали козеня. ¹³ Коли при­несли його до мене, воно почало бекати; і я запитав дружину: звідки це козеня? чи не крадене? віддай його, кому воно належить! бо не доз­волено їсти крадене. ¹⁴ Вона відповіла: це подарували мені зверх плат­ні. Але я не вірив їй і наполягав, щоб віддала його, кому воно належить, і розгнівався на неї. А вона у відповідь сказала мені: де ж милос­тині твої і праведні діла? ось як усі вони виявилися на тобі!

Глава 3

³ Засмутившись, я заплакав і мо­­лився зі скорботою, говорячи: ² праведний Ти, Господи, і всі діла Твої і всі путі Твої — милість і істина,­ і судом істинним і правим судиш Ти повіки! ³ Пом’яни мене і зглянься на мене: не карай мене за гріхи мої й омани мої і батьків моїх, якими вони згрішили перед Тобою! ⁴ Бо вони не послухали заповідей Твоїх, і Ти віддав нас на розкрадання і полон і смерть, і на притчу ганьблення перед усіма народами, між якими ми розсіяні. ⁵ І, воістину, многі і правед­ні суди Твої — робити зі мною за гріхи мої і гріхи батьків моїх, тому що не виконували заповідей Твоїх і не робили за правдою перед Тобою. ⁶ Отже, твори зі мною, що Тобі благо­угодно; повели взяти дух мій, щоб я спочив і повернувся у землю, бо ме­­ні­ краще померти, ніж жити, оскільки я чую неправдиві докори, і глибока скорбота в мені! Повели звільнити мене від цієї тяготи в оселі вічні і не відверни лиця Твого від мене. ⁷ У той самий день трапилося і Саррі, дочці Рагуїловій, в Екбатанах Мідійських терпіти докори від служниць батька свого ⁸ за те, що її віддавали за сі­мох чоловіків, але Ас­модей, злий дух, умертвляв їх раніше, ніж вони були з нею як з дружиною. Вони говорили їй: хіба тобі не совісно, що ти задушила чоловіків твоїх? Уже сімох ти мала, але не назвалася ім’ям жодного з них. ⁹ Навіщо нас бити за них? Вони померли: йди і ти за ними, щоб нам не бачити твого сина або дочки повіки! ¹⁰ Почувши це, во­на дуже засмутилася, так що зважилася було позбавити себе життя, але подумала:­ я одна в батька мого; якщо зроблю це, нечестя йому буде, і я зведу старість його із сумом у пек­ло. ¹¹ І стала вона молитися біля вік­на і говорила: благословенний Ти, Господи Боже мій, і благословенне ім’я Твоє святе і славне навіки: нехай благословляє Тебе все творіння Твоє повіки! ¹² І нині до Тебе, Господи, звер­таю очі мої й лице моє; ¹³ благаю, візьми мене від землі цієї і не дай мені чути ще докори! ¹⁴ Ти знаєш, Господи, що я чиста від усякого гріха з чоловіком ¹⁵ і не знечес­тила імені мого, ні імені батька мого в землі полону мого; я єдинородна у батька мого, і немає в нього сина, який міг би успадкувати після нього, ні брата­ близького, ні сина братового, якому я могла б зберегти себе за дружину: уже семеро загинули в мене. Для чого ж мені жити? А якщо неугодно Тобі умертвити мене, то бла­гозволи зглянутися на мене і помилувати мене, щоб мені не чути більше докору! ¹⁶ І почута була молитва обох пе­ред славою великого Бога, і був посланий Рафаїл зцілити­ обох: ¹⁷ зняти більма в Товита і Сарру, дочку Рагуїлову, дати за дружину­ Товії, синові Товита, зв’язавши Асмодея, злого духа; тому що Товії призначено успадкувати її. — І в один і той самий час Товит, після повернення, ввійшов у дім свій, а Сарра, дочка Рагуїлова, вийшла зі світлиці своєї.

Глава 4

¹ У той день згадав Товит про срібло, яке віддав на збереження­ Гаваїлу в Рагах мідійських, ² і ска­зав сам собі: я просив смерти; чому ж не покличу сина мого Товію, щоб оголосити йому про це, поки я не помер? ³ І покликавши його, сказав: сину мій, коли я помру, поховай ме­не і не залишай матері своєї; шануй її в усі дні життя твого, роби угодне їй і не завдавай їй смутку. ⁴ Пам’ятай, сину мій, що вона мала багато скорбот через тебе ще під час чре­во­­­ношення. Коли вона помре, по­ховай­ її поряд зі мною в одному гробі.­ ⁵ В усі дні пам’ятай, сину мій, Господа Бога нашого і не бажай грішити і переступати заповіді Його. В усі дні життя твого чини правду і не ходи путями беззаконня, ⁶ бо, якщо ти будеш робити за істиною, у справах твоїх буде успіх, як у всіх, хто чинить за правдою. ⁷ Із майна твого подавай милостиню, і нехай не шкодує око твоє, коли будеш творити милостиню. Ні від якого убогого не відвертай лиця твого, тоді і від тебе не відвернеться лице Боже. ⁸ Коли в тебе буде багато, твори з того милостиню, і коли у тебе буде мало, не бійся творити милостиню і потроху; ⁹ ти запасеш собі багатий скарб на день нестатку, ¹⁰ бо милос­тиня спасає від смерти і не попускає зійти в темряву. ¹¹ Милостиня є багатий дар для усіх, хто творить її перед Всевишнім. ¹² Бережися, сину мій, усякого виду розпусти. Візьми собі дружину із племені батьків твоїх, але не бери дружини іноземної, яка не з коліна батька твого, бо ми сини пророків. З давнини батьки наші — Ной, Авраам, Ісаак і Яків. Пам’ятай, сину мій, що усі вони брали дружин із середовища братів своїх і були благословенні у дітях своїх,­ і нащадки їхні успадковують землю. ¹³ Отже, сину мій, люби братів твоїх і не підносся серцем перед братами твоїми і перед синами і дочками народу твого, щоб не від них узяти тобі дружину, тому що від гордости — погибель і велике безладдя, а від непотребства — зубожіння і руйнування: непотребство є мати голоду. ¹⁴ Плат­ня найманця, який буде працювати в тебе, нехай не переночує в тебе, а віддавай її негайно: і тобі воздасться, якщо будеш служити Богу. Будь обережний, сину мій, у всіх учинках твоїх і будь розсудливим у всій поведінці твоїй. ¹⁵ Що ненависне тобі самому, того не роби нікому. Вина до сп’яніння не пий, і пияцтво нехай не ходить з тобою на путі твоїй. ¹⁶ Давай голодному від хлі­ба твого і на­гим від одягу твого; від усього, у чо­­­му в тебе надлишок, твори милос­тині, і нехай не шкодує око твоє, ко­ли­ будеш творити милостиню. ¹⁷ Роз­да­вай хліби твої біля гробу праведних, але не давай грішникам. ¹⁸ У всякого розсудливого проси поради, і не нехтуй порадою корисною. ¹⁹ Благословляй Господа Бога повсякчас і проси в Нього, щоб путі твої були праві й усі діла і наміри твої благоуспішні, бо жоден народ не владний в успіху починань, але Сам Господь посилає усе благе і, кого хоче, принижує з Своєї волі. Пам’ятай же, сину мій, заповіді мої, і нехай не згладяться вони із серця твого! ²⁰ Тепер я відкрию тобі, що я віддав десять талантів срібла на збереження Гаваїлу, синові Гаврієвому, в Рагах мідійських. ²¹ Не бійся, сину мій, що ми зубожіли: у тебе багато, якщо ти будеш боятися Господа і, віддаляючись від усякого гріха, чинити угодне перед Ним.

Глава 5

¹ І сказав Товія у відповідь йому: батьку мій, я виконаю все, що ти заповідаєш мені; ² але як я можу одержати срібло, не знаючи тієї лю­дини? ³ Тоді батько дав йому розписку і сказав: знайди собі людину, що супроводжувала б тебе; я дам йому платню, поки ще живий, і йдіть за сріблом.

⁴ І пішов він шукати людину і зустрів Рафаїла. Це був ангел, але він не знав ⁵ і сказав йому: чи можеш ти йти зі мною в Раги мідійські­ і чи знаєш ці місця? ⁶ Ангел відповів: можу йти з тобою і дорогу знаю; я вже зупинявся в Гаваїла, брата на­шого. ⁷ І сказав йому Товія: почекай мене, я скажу батькові моєму. ⁸ Той сказав: іди, тільки не барися. ⁹ Він, прийшовши, сказав батькові: ось я знайшов собі супутника. Батько сказав: запроси його до мене; я довідаюся, з якого він коліна і чи надійний супутник тобі. ¹⁰ І покликав його, і він увійшов, і привітали один одного. ¹¹ Товит запитав: скажи мені, брате, з якого ти коліна і з якого роду? ¹² Він відповів: коліна і роду ти шукаєш, чи найманця, який пішов би із сином твоїм? І сказав йому Товит: брате, мені хочеться знати рід твій і ім’я твоє. ¹³ Він сказав: я Азарія, з роду Ананії великого, із братів твоїх. ¹⁴ Тоді Товит сказав йому: брате, йди благополучно, і не гнівайся на мене за те, що я запитав про коліно і рід твій. Ти доводишся братом мені, з чесного і доброго роду. Я знав Ананію та Іонафана, синів Семея великого; ми разом ходили у Єрусалим на поклоніння, з первород­ними і десятинами земних плодів, бо не захоплювалися оманою братів­ наших: ти, брате, від доброго кореня! ¹⁵ Але скажи мені: яку платню я повинен буду дати тобі? Я дам тобі драхму на день і все необхідне для тебе і для сина мого, ¹⁶ і ще додам тобі зверх цієї платні, якщо благополучно повернетеся. ¹⁷ Так і домовилися. Тоді він сказав Товії: будь готовий у дорогу, і вирушайте благо­получно. І приготував син його пот­рібне для дороги. І сказав йому бать­ко: йди з цією людиною; Бог, Який живе на небесах, благоупорядкує шлях ваш, і ангел Його нехай супро­воджує вас! — І вирушили обоє, і со­бака юнака з ними.

¹⁸ Анна, мати його, заплакала, і сказала Товиту: навіщо відпустив ти сина нашого? Чи не він був опорою рук наших, коли входив і виходив перед нами? ¹⁹ Не віддавай переваги сріблу над сріблом; нехай воно буде, як сміття, у порівнянні із сином нашим! ²⁰ Тому що, скільки Гос­подом визначено нам жити, на це у нас є достатньо. ²¹ Товит сказав їй: не засмучуйся, сестро; він прийде здоровим, і очі твої побачать його, ²² тому що його буде супроводжувати добрий ангел; дорога його буде благоуспішною, і він повернеться здоровим.

Глава 6

¹ І перестала вона плакати. ² А по­­­­­дорожні ввечері прийшли до ріки Тигру і зупинилися там на ніч. ³ Юнак пішов помитися, але з ріки показалася риба і хотіла поглинути юнака. ⁴ Тоді ангел сказав йому: візьми цю рибу. І юнак схопив рибу і витяг на землю. ⁵ І сказав йому ангел: розріж рибу, візьми серце, печінку і жовч, і збережи їх. ⁶ Юнак так і зробив, як сказав йому ангел; рибу ж спекли і з’їли; і пішли далі і дійшли до Екбатан. ⁷ І сказав юнак ангелові: брате Азаріє, для чого ця печінка і серце і жовч із риби? ⁸ Він відповів: якщо кого мучить демон або злий дух, то серцем і печінкою слід курити перед таким чоловіком або жінкою, і більш уже не буде мучитися; ⁹ а жовчю помазати людину, яка має більма на очах, і вона зцілиться. ¹⁰ Коли ж на­ближалися до Раг, ¹¹ ангел сказав юнаку: брате, нині ми переночуємо в Рагуїла, твого родича, у якого є дочка, на ім’я Сарра. ¹² Я поговорю про неї, щоб дали її тобі за дружину, бо тобі призначена спадщина її, тому що ти один з роду її; а дівчина прекрасна і розумна. ¹³ Так послухайся мене; я поговорю з її батьком і, коли ми повернемося із Раг, звершимо шлюб. Я знаю Рагуїла: він ніяк не віддасть її чоловіку чужому всупереч закону Мойсеєвому; інакше повинен буде вмерти, тому що спадщину слід одержати тобі, а не іншому кому. ¹⁴ Тоді юнак сказав ангелові: брате Азаріє, я чув, що цю дівчину віддавали семи чоловікам, але усі вони загинули в шлюбній кімнаті; ¹⁵ а я один у батька і боюся,­ як би, увійшовши до неї, не померти подібно до попередніх; її любить демон, який нікому не шкодить, крім тих, хто наближається до неї. І тому я боюся, як би мені не померти і не звести життя батька мого і матері моєї сумом за мною в гріб їхній; а іншого сина, який поховав би їх, немає у них. ¹⁶ Ангел сказав йому: хіба ти забув слова, які заповів тобі батько твій, щоб ти взяв дружину з роду твого? Послухай же мене, брате: їй слід бути твоєю дружиною, а про демона не турбуйся; у цю ж ніч віддадуть тобі її за дружину. ¹⁷ Тільки, коли ти ввійдеш у шлюбну кімнату, візьми курильницю, вклади в неї серце і печінку риби, і покури; ¹⁸ і демон відчує запах і відійде, і не повернеться ніколи. Коли ж тобі пот­рібно буде наблизитися до неї, встань­те обоє, воззовіть до мило­серд­­ного Бога, і Він спасе і помилує­ вас. Не бійся; бо вона призна­че­на тобі від віку, і ти спасеш її, і вона піде з тобою, і я знаю, що у тебе будуть від неї діти. Вислухавши це, Товія полюбив її, і душа його міцно приліпилася до неї. І прийшли вони у Екбатани.

Глава 7

¹ І підійшли до дому Рагуїла. Сар­­ра зустріла і вітала їх, і вони її, і ввела їх у дім. ² І сказав Рагуїл Едні, дружині своїй: як схожий цей юнак на Товита, сина брата мого! ³ І запитав їх Рагуїл: звідки ви, брати? Вони відповіли йому: ми із синів Неффалима, полонених у Ниневію. ⁴ Ще запитав їх: чи знаєте брата нашого Товита? Вони відповіли: знаємо. Потім запитав: чи здоровий він? Вони відповіли: живий і здоровий. ⁵ А Товія сказав: це мій батько. ⁶ І ки­нувся до нього Рагуїл і цілував його і плакав. ⁷ І благословив його і сказав: ти син чесної і доброї людини. Але, почувши, що Товит утратив зір, засмутився і плакав; ⁸ плакали й Ед­на, дружина його, і Сарра, дочка його. І прийняли їх дуже радо ⁹ і закололи барана, і запропонували багату їжу. Товія ж сказав Рафаїлу: брате Аза­­ріє,­ переговори́, про що ти говорив на­ дорозі; нехай влаштується ця спра­ва! ¹⁰ І він передав цю розмову Рагуїлу, а Рагуїл сказав Товії: їж, пий і веселися, бо тобі належить узяти мою дочку. Втім, скажу тобі правду: ¹¹ я віддавав свою дочку се­ми чоловікам і, коли вони входили до неї, у ту ж ніч помирали. Але ти нині будь веселим! І сказав Товія: я нічого не буду тут їсти доти, доки не зговоритеся і не домовитеся зі мною. Рагуїл сказав: візьми її тепер же за правом; ти брат її, і вона твоя. Ми­ло­сердний Бог нехай влаштує вас щонайкраще! ¹² І прикликав Сарру, доч­ку свою, і, взявши руку її, віддав її Товії за дружину і сказав: ось, за законом Мойсеєвим, візьми її і веди до батька твого. І благословив їх. ¹³ І по­кликав Едну, дружину свою, і, взяв­ши сувій, написав договір і запечатав. ¹⁴ І почали їсти. ¹⁵ І покликав Рагуїл Едну, дружину свою, і ска­­зав їй: приготуй, сестро, іншу спальню і введи її.­ ¹⁶ І зробила, як він сказав; і ввела її туди, і заплака­ла, і прийня­ла взаємно сльози дочки своєї і сказала їй: ¹⁷ заспокойся, дочко; Господь неба і землі дасть тобі радість замість суму твого. Заспокойся, дочко моя!

Глава 8

¹ Коли закінчили вечерю, ввели до неї Товію. ² Він же, йдучи, згадав слова Рафаїла і взяв курильницю, і поклав серце і печінку риби, і курив. ³ Демон, відчувши цей запах, утік у верхні країни Єгипту, і зв’язав його ангел.

⁴ Коли вони залишилися в кімнаті удвох, Товія встав з постелі і сказав:­ встань, сестро, і помолимося, щоб Гос­­подь помилував нас. ⁵ І почав То­вія говорити: благословенний Ти, Боже батьків наших, і благословенне ім’я Твоє святе і славне повіки! Нехай благословляють Тебе небеса і всі творіння Твої! ⁶ Ти створив Ада­ма і дав йому помічницею Єву, під­порою — дружину його. Від них народився рід людський. Ти сказав: недобре бути чоловікові одному, створимо помічника, подібного до нього. ⁷ І нині, Господи, я беру цю сестру мою не для задоволення похоті, але воістину як дружину: благоволи ж помилувати мене, і дай мені постаріти з нею! ⁸ І вона сказала з ним: амінь. ⁹ І обоє спокійно спали у цю ніч. Тим часом Рагуїл, уставши, пішов і викопав могилу, ¹⁰ говорячи: чи не помер і цей? ¹¹ І прийшов Рагуїл у дім свій ¹² і сказав Едні, дружині своїй: пошли одну зі служниць подивитися, чи живий він; якщо ні, поховаємо його, і ніхто не буде знати. ¹³ Служниця, відчинивши двері, ввійшла і побачила, що обоє вони сплять. ¹⁴ І, вийшовши, оголосила їм, що він живий.

¹⁵ І благословив Рагуїл Бога, гово­рячи: благословенний Ти, Боже, усяким благословенням чистим і святим! Нехай благословляють Тебе святі Твої, і всі творіння Твої, і всі ангели Твої, і всі обрані Твої, нехай благословляють Тебе повіки! ¹⁶ Благословенний Ти, що звеселив мене, і не сталося зі мною так, як я думав, але сотворив з нами з великої Твоєї милости! ¹⁷ Благословенний Ти, що по­милував двох єдинородних! Довер­ши, Владико, милість над ними: дай їм закінчити життя в здоров’ї, з весе­лощами і милістю! ¹⁸ І наказав рабам своїм закопати могилу. ¹⁹ І зробив для них шлюбний бенкет на чотирнадцять днів. ²⁰ І сказав йому Рагуїл із клятвою раніше закінчення­ днів шлюбного бенкету: не йди, доки не сповняться ці чотирнадцять днів шлюбного бенкету; ²¹ а тоді, взявши половину майна, благополучно вирушай до батька твого: інше ж одер­жиш, коли помру я і дружина моя.

Глава 9

¹ І покликав Товія Рафаїла і ска­зав йому: ² брате Азаріє, візь­ми із собою раба і двох верблюдів і сходи у Раги мідійські до Гаваїла; принеси мені срібло і самого його приведи до мене на шлюб; ³ бо Рагу­їл зобов’язав мене клятвою, щоб я не йшов; ⁴ тим часом батько мій рахує дні і, якщо я набагато затримаюся, він буде дуже уболівати. ⁵ І пішов Рафаїл і зупинився в Гаваїла і віддав йому розписку; а той приніс міш­ки з печатками і передав йому. ⁶ І ра­но-вранці встали вони разом і прийшли на шлюб. І благословив Товія дружину свою.

Глава 10

¹ Товит, батько його, рахував ко­­жен день. І коли виповнилися дні подорожі, а він не приходив, ² Товит сказав: чи не затримали­ їх? або чи не помер Гаваїл, і нема ко­му віддати їм срібло? ³ І дуже суму­вав. ⁴ Дружина ж його сказала йому: загинув син наш, тому і не приходить. І почала плакати за ним і говорила: ⁵ ніщо не займає мене, сину мій, тому що я відпустила тебе, світ­ло очей моїх! ⁶ Товит говорить їй: мовчи, не тривожся, він здоровий. ⁷ А вона сказала йому: мовчи ти, не обманюй мене; загинуло дитя моє. — І щодня ходила за місто на дорогу, якою вони вирушили; вдень не їла хліба, а ночами не переставала плакати за сином своїм Товією, поки не закінчилися чотирнадцять днів шлюбного бенкету, які Рагуїл закляв його провести там. Тоді Товія сказав­ Рагуїлу: відпусти мене, тому що бать­ко мій і мати моя не сподіваються вже побачити мене. ⁸ Тесть же сказав йому: побудь у мене; я пошлю до батька твого, і сповістять його про тебе. ⁹ А Товія говорить: ні, відпусти­ мене до батька мого. ¹⁰ І встав Ра­гуїл і віддав йому Сарру, дружину його, і половину майна, рабів і худоби і срібла, ¹¹ і, благословивши їх, відпус­тив, і сказав: діти! нехай бла­го­поспішить вам Бог Небесний, раніше ніж я помру. ¹² Потім сказав доч­ці своїй: шануй твого свекра і свек­руху; тепер вони — батьки твої; ба­­­жаю чути добру чутку про тебе. І по­цілував її. І Една сказала Товії: улюблений бра­те, нехай восставить тебе Господь Небесний і дарує мені бачити дітей від Сарри, дочки моєї, щоб я зраділа­ перед Господом. І ось, віддаю тобі дочку мою на збереження; не засмучуй її.

¹³ Після того вирушив Товія, благословляючи Бога, що Він благовпорядкував путь його, і благословляв Рагуїла й Едну, дружину його. І продовжував шлях, і наблизилися вони до Ниневії.

Глава 11

¹ І сказав Рафаїл Товії: ти знаєш, брате, в якому становищі ти залишив батька твого; ² ходімо вперед, раніше дружини твоєї, і приготуємо приміщення; ³ а ти візьми у руку і жовч риб’ячу. І пішли; за ни­ми побіг і собака.

⁴ Тим часом Анна сиділа, виглядаючи на дорозі сина свого, ⁵ і, помітивши, що він іде, сказала батькові його: ось, іде син твій і людина, яка вирушила з ним. ⁶ Рафаїл сказав: я знаю, Товіє, що в батька твого­ відкриються очі; ⁷ ти тільки помасти жовчю очі його, і він, відчувши їдкість, обітре їх, і спадуть більма, і він побачить тебе. ⁸ Анна, підбігши, кинулася на шию сина свого і сказала йому: побачила я тебе, дитя моє, — тепер мені хоч померти. І обоє заплакали. ⁹ А Товит пішов до дверей і спіткнувся, але син його поспішив до нього, і підтримав батька свого, ¹⁰ і приклав жовч до очей бать­ка свого, і сказав: підбадьорся, бать­ку мій! ¹¹ Очі його защеміли, і він обтер їх, ¹² і знялися з країв очей його більма. Побачивши сина свого, він упав на шию його ¹³ і заплакав і сказав: благословенний Ти, Боже, і благословенне ім’я Твоє повіки, і благословенні всі святі ангели Твої! ¹⁴ Тому що Ти покарав і помилував мене. Ось, я бачу Товію, сина мого. — І ввійшов син його ра­дісно і розповів батькові своєму про дивовижні діла, які були з ним у Мідії. ¹⁵ І вийшов Товит назустріч невістці своїй до воріт Ниневії, радіючи і благословляючи Бога. Ті, які бачили, що він іде, дивувалися, як він прозрів. ¹⁶ І Товит сповідав перед ними, що Бог помилував його. Коли підійшов Товит до Сарри, не­вістки своєї, благословив її і сказав: здрастуй, дочко моя! Благословенний Бог, Який привів тебе до нас, і благословенні батько твій і мати твоя! Зраділи і всі брати його в Ниневії. ¹⁷ І прийшов Ахиахар і Насвас, племінник його, ¹⁸ і весело святкували шлюб Товії сім днів.

Глава 12

¹ І покликав Товит сина свого Товію і сказав йому: приготуй, сину мій, платню чоловіку, який ходив з тобою; йому потрібно ще додати. ² Він відповів: батьку мій, я не матиму збитку, якщо віддам йому половину всього, що приніс; ³ тому що він привів мене до тебе здоровим і дружину мою зцілив, і срібло моє приніс і тебе також зцілив. ⁴ Старець сказав: так і слід йому. ⁵ І покликав ангела і сказав йому: візьми половину всього, що ви принесли, і йди з миром.

⁶ Тоді, відкликавши обох їх окремо, ангел сказав їм: благословляйте Бога, прославляйте Його, визнавайте велич Його і сповідуйте перед усіма живими, що Він зробив для вас. Добре діло – благословляти Бо­га, звеличувати ім’я Його і благо­го­війно проповідувати про діла Божі; і ви не лінуйтеся прославляти Його. ⁷ Таємницю цареву пристойно зберігати, а про діла Божі сповіщати похвально. Робіть добро, і зло не осягне вас. ⁸ Добре діло – молитва з постом і милостинею і справедливіс­тю. Краще мале зі справедливістю, ніж багато чого з неправдою; краще творити милостиню, ніж збирати зо­лото, ⁹ бо милостиня від смерти спасає і може очищати всякий гріх. Ті, що творять милостині і діла прав­ди,­ будуть довго жити. ¹⁰ Грішники ж є вороги свого життя. ¹¹ Не приховаю від вас нічого; я сказав уже: таємни­цю цареву пристойно зберігати, а про діла Божі оголошувати похваль­но. ¹² Коли молився ти і невістка твоя Сарра, я підносив пам’ять молитви вашої до Святого, і коли ти ховав мертвих, я також був з тобою. ¹³ І коли ти не полінувався встати і залишити обід свій, щоб піти і прибрати мертвого, твоя добродійність не втаїлася від мене, але я був з тобою. ¹⁴ І нині Бог послав мене зцілити­ тебе і невістку твою Сарру. ¹⁵ Я — Ра­­фаїл, один із семи святих ангелів, які возносять молитви святих і піднімаються перед славою Святого.

¹⁶ Тоді обоє знітилися й упали ли­цем на землю, тому що були у страху.­ ¹⁷ Але він сказав їм: не бійтеся, мир буде вам. Благословляйте Бога повік.­ ¹⁸ Бо я прийшов не з своєї волі, а з во­­­­­­лі Бога нашого; тому і благословляйте Його повік. ¹⁹ Усі дні я був ви­димий вами, але я не їв і не пив, — тільки поглядом вашим уявлялося це. ²⁰ Отже, прославляйте тепер Бога, тому що я відходжу до Того, Хто пос­лав мене, і напишіть усе, що зверши­лося, в книгу. ²¹ І встали вони і більш уже не бачили його. ²² І стали розповідати про великі і дивні діла Божі, і як явився їм ангел Господній.

Глава 13

¹ У радості Товит написав молитву в цих словах: благословенний Бог, що вічно живе, і благословенне Царство Його! ² Бо Він карає і милує, зводить до пекла і возводить, і немає нікого, хто уник би руки Його. ³ Сини Ізраїлеві! прослав­ляйте Його перед язичниками, бо Він розсіяв нас між ними. ⁴ Там сповіщайте про велич Його, звеличуйте Його перед усім живим, бо Він Господь наш і Бог, Отець наш в усі віки: ⁵ покарає нас за неправди наші, і знову помилує і збере нас із усіх народів, де б ви не були розсіяні між ними. ⁶ Якщо ви будете звертатися до Нього всім серцем вашим і всією душею вашою, щоб чинити перед Ним за істиною, тоді Він повернеться до вас і не сховає від вас лиця Свого. Побачите, що́ Він зробить з вами. Прославляйте Його всіма словами вуст ваших і благословляйте Господа правди і звеличуйте царя віків. У землі полону мого я прославляю Його і проповідую силу і велич Його народу грішників. Наверніться, грішники, і робіть правду­ перед Ним. Хто знає, може, Він благозволить щодо вас і зробить вам милість? ⁷ Звеличую я Бога мого, і душа моя — Небесного Царя, і радіє величі Його. ⁸ Нехай усі сповіщають про Нього і прославляють Його у Єрусалимі. ⁹ Єрусалиме, місто святе! Він покарає тебе за діла синів твоїх і знову помилує синів праведних. ¹⁰ Слав Господа щиро і благословляй Царя віків, щоб знову була споруджена скинія Його в тобі з радістю, щоб Він звеселив серед тебе полонених і полюбив у тобі нещасних в усі роди навіки. ¹¹ Багато народів здалеку прийдуть до імені Господа Бога з дарами в руках, з дарами Царю Небесному; роди родів звеличать те­бе з вигуками радісними. ¹² Прокляті всі ненависники твої, благословенні будуть повік усі, що люблять тебе! ¹³ Радуйся і весели­ся за синів правед­них, тому що вони зберуться, і будуть благословляти Господа праведних. ¹⁴ О, блаженні ті, що люблять тебе! вони зрадіють миру твоєму. Блаженні скорботні за всі біди твої, бо вони будуть радіти тобою, коли побачать усю славу твою, і будуть веселитися вічно. ¹⁵ Нехай благослов­ляє душа моя Бога, Царя великого, ¹⁶ бо Єрусалим буде відбудований із сапфіра і смарагда і з коштовних каменів; стіни твої, вежі й укріплення — із чистого золота; ¹⁷ і площі єрусалимські будуть вистелені берилом, анфраксом і каменем з Офира. ¹⁸ На усіх вулицях його буде лунати: алилуя, — і будуть славословити, говорячи: благословенний Бог, Який звеличив Єрусалим, на всі віки.

Глава 14

¹ І закінчив Товит славослів’я. ² Він був вісімдесяти восьми ро­­ків, коли втратив зір, і через вісім­ років прозрів. І творив милостині, і продовжував бути благоговійним пе­ред Господом Богом і прославляти Його. ³ Врешті він дуже постарів, і покликав сина свого і шість синів його, і сказав йому: сину мій, візьми синів твоїх; ось я постарів і вже при кінці життя мого. ⁴ Вируш у Мі­дію, сину мій, бо я впевнений, що Ниневія буде зруйнована, як говорив­ пророк Іона; а у Мідії буде спокійніше до часу. Брати наші, які знаходяться на вітчизняній землі, будуть розсіяні з цієї доброї землі; Єрусалим буде пустелею, і дім Божий у ньому буде спалений і до часу залишиться пустим. ⁵ Але знову Бог помилує їх і поверне їх у землю; і спорудять дім Божий, не такий, як колишній, доки не сповняться часи віку. І після того повернуться з полону і побудують Єрусалим чудово, і дім Божий буде відновлений у ньому на всі роди віку, — споруда велич­на, як говорили про неї пророки. ⁶ І всі народи навернуться і будуть істинно благоговіти перед Господом Богом і скинуть ідолів своїх; ⁷ і всі народи будуть благословляти Господа. І Його народ буде прославляти Бога, і Господь піднесе народ Свій; і всі, що істинно і праведно люблять Господа Бога, будуть радуватися, творячи милість братам нашим. ⁸ Отже, сину мій, вийди з Ниневії, бо неодмінно сповниться те, що говорив пророк Іона. ⁹ Ти ж дотримуйся закону і повелінь і будь любомилостивим і справедливим, щоб добре було тобі. ¹⁰ Поховай мене пристойно, і матір твою зі мною, і потім не залишайтеся в Ниневії. — Сину мій, дивися, що́ зробив Аман з Ахиахаром, який виховав його: як він із світла привів його у пітьму, і як віддано йому. Ахиахар урятований, а той одержав гідну відплату — зійшов у пітьму. Манассія творив милостиню, і був спасений від смертної сіті, яку розставили йому; Аман же упав у сіті і загинув. ¹¹ Отже, діти, знайте, що́ робить милостиня і як спасає справедливість. — Коли він це сказав, душа його залишила його на ложі; було ж йому сто п’ятдесят вісім років, і син з честю поховав його.

¹² Коли померла Анна, він поховав і її з батьком своїм. Після того Товія з дружиною своєю і дітьми сво­їми вирушив у Екбатани до Рагуїла, тестя свого, ¹³ і досяг чесної старос­ти, і поховав пристойно тестя і тещу своїх, і одержав у спадщину майно їхнє і Товита, батька свого. ¹⁴ І помер ста двадцяти семи років в Екба­танах мідійських. ¹⁵ Але перш ніж помер, він чув про загибель Ниневії, яку полонив Навуходоносор і Асуїр, і зрадів перед смертю щодо Ниневії.

Глава: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13

Глава 1

¹ Слова́ Неємії, сина Ахалиїнового. У місяці Кислеві, у двадцятому році, я перебував у Сузах, престольному місті. ² І прийшов Ханані, один із братів моїх, він і кілька людей з Юдеї. І запитав я їх про уцілілих юдеїв, які залишилися від полону, і про Єрусалим. ³ І сказали вони мені: ті, які залишилися від полону, знаходяться  там, у країні своїй, у великій біді й у приниженні; і стіна Єрусалима зруйнована, і ворота його спалені вогнем.

⁴ Почувши ці слова, я сів і заплакав, і сумний був кілька днів, і пос­тився і молився перед Богом небесним ⁵ і говорив: Господи Боже небес, Боже великий і страшний, що зберігаєш завіт і милість до тих, хто любить Тебе і дотримується заповідей Твоїх! ⁶ Нехай будуть вуха Твої уважні й очі Твої відкриті, щоб почути молитву раба Твого, якою я тепер день і ніч молюся перед Тобою за синів Ізраїлевих, рабів Твоїх, і сповідуюся в гріхах синів Ізраїлевих, якими згрішили ми перед Тобою, згрішили — і я і дім батька мого. ⁷  Ми стали злочинцями перед Тобою і не зберегли заповідей і уставів і постанов, які Ти заповів Мойсеєві, рабу Твоєму. ⁸ Але пом’яни слово, яке Ти заповів Мойсеєві, рабу Твоєму, говорячи: якщо ви станете злочинцями, то Я розсію вас по народах; ⁹ коли ж навернетеся до Мене і будете зберігати заповіді Мої і виконувати їх, то хоч би ви були вигнані на край неба, і звідти зберу вас і приведу вас на місце, яке обрав Я, щоб поставити там ім’я Моє. ¹⁰ Вони ж раби Твої і народ Твій, який Ти відкупив силою Твоєю великою і рукою Твоєю могутньою. ¹¹ Молю Тебе, Господи! Нехай буде вухо Твоє уважне до молитви раба Твого і до молитви рабів Твоїх, які люблять благоговіти перед ім’ям Твоїм. І благопоспіши рабові Твоєму тепер, і введи його в милість у людини цієї. Я був виночерпієм у царя.

Глава 2

¹ У місяці Нисані, у двадцятий рік царя Артаксеркса, було перед ним вино. І я взяв вино і подав цареві, і, здавалося, не був сумним перед ним. ² Але цар сказав мені: чо­му обличчя в тебе сумне; ти не хворий, цього нема, а справді сум на серці? Я дуже злякався ³ і сказав цареві: нехай живе цар повіки! Як не бути сумним обличчю моєму, ко­ли місто, дім гробів батьків моїх, у за­пустінні, і ворота його спалені вог­нем! ⁴ І сказав мені цар: чого ж ти бажаєш? Я помолився Богу небес­ному ⁵ і сказав цареві: якщо царю благоугодно, і якщо у благоволінні раб твій перед лицем твоїм, то пошли мене в Юдею, в місто, де гроби батьків моїх, щоб я відбудував його. ⁶ І сказав мені цар і цариця, яка си­діла поруч з ним: скільки часу трива­тиме путь твоя, і коли повернешся? І благоугодно було цареві послати мене, після того як я призначив час. ⁷  І сказав я царю: якщо царю благоугодно, то дав би мені листи до заріч­них областеначальників, щоб вони давали мені перепустку, доки я не ді­йду до Юдеї, ⁸ і лист до Асафа, охоронця царських лісів, щоб він дав мені дерев для воріт фортеці, яка при домі Божому, і для міської стіни, і для дому, в якому б мені жити. І дав мені цар, тому що благодійна рука Бога мого була наді мною. ⁹ І при­йшов я до зарічних областеначальників і віддав їм царські лис­ти. Послав же зі мною цар військових начальників з вершниками.

¹⁰ Коли почув це Санаваллат, Хо­ронит і Товія, аммонитський раб, то їм було дуже прикро, що прийшов чоловік піклуватися про благо синів Ізраїлевих.

¹¹ І прийшов я в Єрусалим. І про­бувши там три дні, ¹² устав я вночі з не­­багатьма людьми, які були зі мною, і нікому не сказав, що́ Бог мій поклав мені на серце зробити для Єрусалима; тварини ж не було зі мною ніякої, крім тієї, на якій я їхав. ¹³ І проїхав я вночі через ворота Долини перед джерелом Драконовим до воріт Гнойових, і оглянув я стіни­ Єрусалима зруйновані і його ворота, спалені вогнем. ¹⁴ І під’їхав я до воріт Джерела і до царської водой­ми, але там не було місця пройти тварині, яка була піді мною, — ¹⁵ і я піднявся назад по лощовині вночі й оглядав стіну і, проїхавши знову воротами Долини, повернувся. ¹⁶ І на­­чальники не знали, куди я ходив і що я роблю: ні юдеям, ні священикам, ні вельможам, ні начальникам, ні іншим виконавцям робіт я до того нічого не відкривав. ¹⁷  І сказав я їм: ви бачите біду, в якій ми знаходимося; Єрусалим спустошений і ворота його спалені вогнем; ходімо, побудуємо стіну Єрусалима, і не будемо надалі в такому приниженні. ¹⁸ І я розповів їм про руку Бога мого, що благодіє мені, а також і слова царя, які він говорив мені. І сказали вони: будемо будувати, — й укріпили руки свої на благу справу.

¹⁹ Почувши це, Санаваллат, Хоронит і Товія, аммонитський раб, і Гешем аравитянин глузували з нас і з презирством говорили: що це за справа, яку ви робите? чи не думає­те вже повстати проти царя? ²⁰ Я дав їм відповідь і сказав їм: Бог Небесний, Він благопоспішить нам, і ми, раби Його, станемо будувати, а вам немає частки і права і пам’яті в Єру­салимі.

Глава 3

¹ І встав Елияшив, великий свя­щеник, і брати його священики і побудували Овечі ворота: вони ос­вятили їх і вставили двері їх, і від вежі Меа освятили їх до вежі Хананела. ² І біля нього будували єрихон­ці, а біля них будував Закхур, син Імрія. ³ Ворота Рибні будували уродженці Сенаї: вони покрили їх, і вставили двері їх, замки їх і засуви їх. ⁴ Біля них лагодив стіну Меремоф, син Урії, син Гаккоца; біля них лагодив Мешуллам, син Берехії, син Мешизабела; біля них лагодив Садок, син Баани; ⁵ біля них лагодили фекойці; втім, найзнатніші з них не нахилили шиї своєї попрацювати для Господа свого. ⁶ Старі ворота лагодили Іоіада, син Пасеаха, і Мешул­лам, син Бесодії: вони покрили їх і вставили двері їх, і замки їх і засуви їх. ⁷  Біля них лагодив Мелатія гаваонитянин, та Іадон з Меронофа, з жителями Гаваона і Мицфи, підвладними зарічному областеначальнику. ⁸ Поруч з ним лагодив Уззиїл, син Харгаії, срібляр, а біля нього лагодив Хананія, син Гараккахима. І відновили Єрусалим до стіни широкої. ⁹ Поруч з ними лагодив Рефаія, син Хура, начальник половини округу Єрусалимського. ¹⁰ Біля них і навпроти дому свого лагодив Ієдаія, син Харумафа, а поруч з ним лагодив Хаттуш, син Хашавнії. ¹¹ На другій ділянці лагодив Малхія, син Харима, і Хашшув, син Пахаф-Моава; вони ж лагодили і вежу Пічну. ¹² Поруч з ними лагодив Шаллум, син Галлохеша, начальник половини округу Єрусалимського, він і доч­ки його. ¹³ Ворота Долини лагодив Ханун і жителі Заноаха: вони побудували їх, і вставили двері їх, замки їх і засуви їх, і ще лагодили вони тисячу ліктів стіни до воріт Гнойових. ¹⁴ А ворота Гнойові лагодив Мал­хія, син Рехава, начальник Бефкаремського округу: він побудував їх і вставив двері їх, замки їх і засуви їх. ¹⁵ Ворота Джерела лагодив Шаллум, син Колхозея, начальник округу Мицфи: він побудував їх, і покрив їх, і вставив двері їх, замки їх і засуви їх, — він же лагодив стіну біля водоймища Селах навпроти царського саду і до сходинок, що спус­каються від міста Давидового. ¹⁶ За ним лагодив Неємія, син Азбука, на­чальник половини округу Бефцурського, до гробниць Давидових і до викопаного ставка і до дому хоробрих. ¹⁷  За ним лагодили левити: Рехум, син Ванія; біля нього лагодив Хашавія, начальник половини округу Кеїльського, за свій округ. ¹⁸ За ним лагодили брати їхні: Баввай, син Хенадада, начальник Кеїль­ського напівокругу. ¹⁹ А біля нього лагодив Езер, син Ісуса, начальник Мицфи, на другій ділянці, навпроти виходу до зброярні на розі. ²⁰ За ним ревно лагодив Варух, син Забвая, на другій ділянці, від рогу до дверей дому Елияшивового, великого священика. ²¹ За ним лагодив Меремоф, син Урії, син Гаккоца, на другій­ ділянці, від дверей дому Елияшивового до кінця дому Елияшивового. ²² За ним лагодили священики з околиць. ²³ За ними лагодив Веніамін і Хашшув, навпроти дому свого; за ними лагодив Азарія, син Маасеї, син Ананії, біля дому свого. ²⁴ За ним лагодив Биннуй, син Хенадада, на другій ділянці, від дому Азарії до рогу і повороту. ²⁵ За ним Фалал, син Узая, навпроти рогу і вежі, що виступає від верхнього дому царського, яка біля двору в’язничного. За ним Федаія, син Пароша. ²⁶ Нефинеї ж, які жили в Офелі, полагодили навпроти Водяних воріт на схід і до вежі, що виступає. ²⁷  За ними ла­годили фекойці, на другій ділянці, від місця навпроти великої вежі, що виступає до стіни Офела. ²⁸ Далі за воротами Кінськими лагодили свя­щеники, кожен навпроти свого дому. ²⁹ За ними лагодив Садок, син Іммера, навпроти свого до­му, а за ним лагодив Шемаія, син Шеханії, сторож східних воріт. ³⁰ За ним лагодив Хананія, син Шелемії, і Ханун, шостий син Цалафа, на другій ділянці. За ним лагодив Мешуллам, син Берехії, навпроти кімнати своєї. ³¹ За ним лагодив Малхія, син Гацорфія, до дому нефинеїв і торговців, нав­проти воріт Гаммифкад і до кутового житла. ³² А між кутовим житлом до воріт Овечих лагодили сріблярі і торговці.

Глава 4

¹ Коли почув Санаваллат, що ми будуємо стіну, він розсердився і багато досадував і знущався з юдеїв;­ ² і говорив при братах своїх і при са­марійських військових людях, і сказав: що роблять ці жалюгідні юдеї? невже їм це дозволять? невже будуть вони приносити жертви? невже вони коли-небудь закінчать? невже вони оживлять камені з куп пороху, і притому попалені? ³ А Товія аммонитянин, який був поруч з ним, сказав: нехай будують їх; піде лисиця, і зруйнує їхню кам’яну стіну.

⁴ Почуй, Боже наш, у якій ми зневазі, і оберни ганьбу їх на їхню голову, і віддай їх на презирство в зем­­лі полону; ⁵ і не покривай беззаконня їх, і гріх їх нехай не згладиться перед лицем Твоїм, тому що вони засмутили тих, що будують! ⁶ Ми однак же будували стіну, і складена була вся стіна до половини її. І в народу вистачало ретельности працювати.

⁷  Коли почув Санаваллат і Товія, й аравитяни, й аммонитяни, і азотяни, що стіни Єрусалимські віднов­люються, що пошкодження почали лагодитися, то їм стало дуже прикро. ⁸ І змовилися всі разом піти війною на Єрусалим і зруйнувати його. ⁹ І ми молилися Богу нашому, і ставили проти них варту вдень і вночі, для порятунку від них. ¹⁰ Але юдеї сказали: ослабла сила в носіїв, а сміття багато; ми не в змозі­ будувати стіну. ¹¹ А вороги наші говорили: не дізнаються і не побачать, як раптом ми ввійдемо в середину їх і переб’ємо їх, і зупинимо справу. ¹² Ко­ли приходили юдеї, які жили поряд з ними, і говорили нам разів десять, з усіх місць, що вони нападуть на нас, ¹³ тоді в низинних місцях біля міста, за стіною, на місцях сухих поставив я народ за племенами з мечами їхніми, зі списами­ їхніми і луками їхніми. ¹⁴ І оглянув я, і став, і сказав найзнатнішим і начальникам і решті народу: не бійтеся їх; пом’ятайте Господа великого і страш­ного і воюйте за братів своїх, за синів своїх і за дочок своїх, за дружин своїх і за доми свої.

¹⁵ Коли почули вороги наші, що нам відомий намір їхній, тоді зруйнував Бог задум їхній, і всі ми повер­нулися до стіни, кожен на свою роботу. ¹⁶ З того дня половина молодих людей у мене займалася роботою, а інша половина їх тримала списи, щити і луки і лати; і начальники знаходилися позаду всього до­му Іудиного. ¹⁷  Ті, що будували стіну і носили важке, яке накладали на них, однією рукою виконували роботу, а другою тримали спис. ¹⁸ Кожен із тих, що будували, підперезаний був мечем по стегнах своїх, і так вони будували. Біля мене знаходився сурмач. ¹⁹ І сказав я найзнатнішим і начальникам і решті народу: робота велика і об’ємна, і ми розсіяні по стіні і віддалені один від одного; ²⁰ то­­му звідки ви почуєте звук труби, в те місце збирайтеся до нас: Бог наш буде воювати за нас. ²¹ Так виконува­ли ми роботу; і половина тримала списи від сходу зорі до появи зірок. ²² Крім цього, у той же час я ска­зав народу, щоб в Єрусалимі ночували всі з рабами своїми, — і будуть вони у нас вночі на варті, а вдень на роботі. ²³ І ні я, ні брати мої, ні слуги мої, ні вартові, які супроводжували мене, не знімали із себе одягу свого, у кожного були під рукою меч і вода.

Глава 5

¹ І зробилося велике ремство в людях і у дружин їхніх на братів своїх юдеїв. ² Були такі, які говорили: нас, синів наших і дочок наших багато; і ми бажали б діставати хліб і годуватися і жити. ³ Були і такі, які говорили: поля свої, і виноградники свої, і доми свої ми закладаємо, щоб дістати хліба від голоду. ⁴ Були і такі, які говорили: ми позичаємо срібло на подать царю під заставу полів наших і виноградників наших; ⁵ у нас такі самі тіла, як тіла у братів наших, і сини наші такі самі, як їхні сини; а ось, ми повинні віддавати синів наших і дочок наших у раби, і деякі з дочок наших уже знаходяться в поневоленні. Немає ніяких засобів для викупу в руках наших; і поля наші і виноградники наші в інших.

⁶ Коли я почув ремство їх і такі слова, я дуже розсердився. ⁷  Серце моє обурилося, і я суворо дорікнув найзнатнішим і начальникам і сказав їм: ви берете лихву з братів своїх.­ І скликав я проти них велике зібрання ⁸ і сказали їм: ми викуповували братів своїх, юдеїв, проданих народам, скільки було сил у нас, а ви про­­даєте братів своїх, і вони продаються­ нам? Вони мовчали і не знаходили відповіді. ⁹ І сказав я: недоб­ре ви ро­бите. Чи не в страху Бога на­шого повинні ходити ви, щоб уникнути ганьблення від народів, ворогів наших? ¹⁰ І я також, брати мої і ті, що служили при мені, давали їм у борг і срібло і хліб: залишимо їм борг цей. ¹¹ Поверніть їм нині ж поля їхні, вино­градні й оливні сади їхні, і доми їхні, і ріст, за який зі срібла і хліба, і вина й олії, за який ви позичили їм. ¹² І сказали вони: повернемо і не будемо з них вимагати; зробимо так, як ти говориш. І покликав я священиків і звелів їм дати клятву, що вони так зроблять. ¹³ І витрусив я одяг мій і сказав: так нехай витрусить Бог усяку людину, що не стримає слова цього, з дому його і з маєтку його, і так нехай буде в нього витрясено і порожньо! І сказало все зібрання: амінь. І прославили Бога; і народ виконав слово це.

¹⁴ Ще: з того дня, як визначений я був областеначальником їхнім у землі Юдейській, від двадцятого ро­ку до тридцять другого року царя Артаксеркса, протягом дванадцяти років я і брати мої не їли хліба областеначальників. ¹⁵ А попередні областеначальники, що були до ме­не, обтяжували народ і брали з нього хліб і вино, крім сорока сиклів срібла; навіть і слуги їхні панували над народом. Я ж не робив так зі страху Божого. ¹⁶ При цьому роботи на стіні цій я підтримував; і полів ми не закуповували, й усі слуги мої збиралися туди на роботу. ¹⁷  Юдеїв і начальників по сто п’ятдесят людей бувало за столом у мене, крім тих, хто приходив до нас з навколиш­ніх народів. ¹⁸ І ось що бувало приготоване на один день: один бик, шість добірних овець і птахи готувалися у мене; і за десять днів витрачалося безліч усякого вина. І, попри все те, хліба областеначальничого я не вимагав, тому що важка служба лежала на народі цьому. ¹⁹ Пом’яни, Боже мій, на благо мені усе, що я зробив для народу цього!

Глава 6

¹ Коли дійшло до вух Санаваллата і Товії і Гешема аравитянина й інших ворогів наших, що я відбудував стіну, і не залишалося в ній пошкоджень — втім, до того часу я ще не ставив дверей у ворота, — ² тоді прислали Санаваллат і Гешем до мене сказати: прийди, і зійдемося в одному із сіл на рівнині Оно. Вони замишляли зробити мені зло. ³ Але я послав до них послів сказати: я зайнятий великою справою, не можу зійти; справа зупинилася б, якби я залишив її і зійшов до вас. ⁴ Чотири рази присилали вони до мене з таким самим запрошенням, і я відповідав їм те саме. ⁵ Тоді прислав до мене Санаваллат у п’ятий раз свого слугу, в якого в руці був відкритий лист. ⁶ У ньому було написано: чутка носиться в народах, і Гешем говорить, начебто ти і юдеї задумали відпасти, для чого і будуєш стіну і хочеш бути в них царем, за тими ж чутками; ⁷  і пророків поставив ти, щоб вони розголошували про тебе в Єрусалимі і говорили: цар Юдейський! І такі розмови дійдуть до царя. Отже, приходь, і порадимо­ся разом. ⁸ Але я послав до нього сказати: нічого такого не було, про що ти говориш; ти вигадав це своїм розумом. ⁹ Бо всі вони залякували нас, думаючи: опустяться руки їхні від цієї справи, і вона не відбудеться;­ але я тим більше зміцнив руки мої.

¹⁰ Прийшов я в дім Шемаії, сина Делаії, сина Мегетавелового, і він замкнувся і сказав: ходімо в дім Бо­жий, всередину храму, і замкнемо за собою двері храму, тому що прийдуть убити тебе, і прийдуть убити тебе вночі. ¹¹ Але я сказав: чи може втікати така людина, як я? Чи може такий, як я, увійти в храм, щоб залишитися живим? Не піду. ¹² Я знав, що не Бог послав його, хоча він пророче говорив мені, але що Товія і Санаваллат підкупили його. ¹³ Для того він був підкуплений, щоб я злякався і зробив так і згрішив, і щоб мали про мене недобру думку і переслідували мене за це докорами. ¹⁴ Пом’яни, Боже мій, Товію і Санаваллата за цими справами їхніми, а також пророчицю Ноадію й інших пророків, які хотіли залякати мене!

¹⁵ Стіна була зроблена у двадцять­ п’ятий день місяця Елула, за п’ятде­сят два дні. ¹⁶ Коли почули про це всі вороги наші, і побачили це всі народи, які навколо нас, тоді вони дуже впали в очах своїх і пізнали, що це діло зроблено Богом нашим.

¹⁷  Зверх того в ті дні найзнатніші юдеї багато писали листів, які посилалися до Товії, а Товіїні листи приходили до них. ¹⁸ Тому що багато хто в Юдеї був у клятвеному союзі з ним, бо він був зятем Шеханії, сина Арахового, а син його Іоханан узяв за себе дочку Мешуллама, сина Верехії. ¹⁹ Навіть про доброту його вони говорили при мені, і мої слова переносилися до нього. Товія надсилав листи, щоб залякати мене.

Глава 7

¹ Коли стіна була побудована, і я вставив двері, і поставлені були на своє служіння воротарі і спів­ці і левити, ² тоді наказав я братові моєму Ханані і начальникові єру­са­лимської фортеці Хананію, бо він більше за багатьох інших був людиною вірною і богобоязкою, ³ і сказав­ я їм: нехай не відчиняють воріт єру­салимських, доки не обігріє сонце, і доки вони стоять, нехай зачиня­ють і замикають двері. І поставив я сторожами жителів Єрусалима, кожного на свою варту і кожного навпроти­ дому його. ⁴ Але місто було просторе і велике, а народу в ньому було небагато, і доми не були побудовані.­

⁵ І поклав мені Бог мій на серце зібрати найзнатніших і начальників і народ, щоб зробити перепис. І зна­йшов я родовідний перепис тих, які прийшли спочатку, і в ньому напи­сано:­ ⁶ ось жителі країни, які вирушили, із полонених, переселених Навуходоносором, царем Вавилонським, і повернулися в Єрусалим і Юдею, кожен у своє місто, — ⁷  ті, які пішли з Зоровавелем, Ісусом, Неємією, Аза­рією, Раамією, Нахманієм, Мардохеєм, Билшаном, Мисферефом, Бигваєм, Нехумом, Вааною. Кіль­­кість людей народу Ізраїлевого: ⁸ синів Пароша дві тисячі сто сімдесят два. ⁹ Синів Сафатії триста сімдесят два. ¹⁰ Синів Араха шістсот п’ятдесят два. ¹¹ Синів Пахаф-Моава, із синів Ісуса й Іоава, дві тисячі вісімсот вісімнадцять. ¹² Синів Елама тисяча двісті п’ятдесят чотири. ¹³ Синів­ Заффу вісімсот сорок п’ять. ¹⁴ Си­нів Закхая сімсот шістдесят. ¹⁵ Синів Биннуя шістсот сорок вісім. ¹⁶ Синів Бевая шістсот двадцять вісім. ¹⁷  Синів Азгада дві тисячі триста двад­цять два. ¹⁸ Синів Адоникама шістсот шістдесят сім. ¹⁹ Синів Бигвая дві тисячі шістсот сім. ²⁰ Синів Адина шістсот п’ятдесят п’ять. ²¹ Синів Атера з дому Єзекії дев’яносто вісім. ²² Си­нів Хашума триста двадцять ві­сім. ²³ Синів Вецая триста двадцять чотири. ²⁴ Синів Харифа сто дванад­цять. ²⁵ Уродженців Гаваона дев’яносто п’ять. ²⁶ Жителів Вифлеєма і Нетофи сто вісімдесят вісім. ²⁷  Жителів Анафофа сто двадцять вісім. ²⁸ Жителів Беф-Азмавефа сорок два. ²⁹ Жителів Кириаф-Іарима, Кефири і Беерофа сімсот сорок три. ³⁰ Жителів Рами і Геви шістсот двадцять один. ³¹ Жителів Михмаса сто двадцять два. ³² Жителів Вефиля і Гая сто двадцять три. ³³ Жителів Нево другого п’ятдесят два. ³⁴ Синів Елама другого тисяча двісті п’ятдесят чотири. ³⁵ Синів Харима триста двадцять. ³⁶ Уродженців Єрихона триста сорок п’ять. ³⁷  Уродженців Лода, Хадида й Оно сімсот двадцять один. ³⁸ Уродженців Сенаї три тисячі дев’ятсот тридцять. ³⁹ Священиків, синів Ієдаії, з дому Ісусового, дев’ятсот сімдесят три. ⁴⁰ Синів Іммера тисяча п’ятдесят два. ⁴¹ Синів Пашхура тисяча двісті сорок сім. ⁴² Синів­ Харима тисяча сімнадцять. ⁴³ Левитів: синів Ісуса, з дому Кадмиїлового, з дому синів Годеви, сімдесят чотири. ⁴⁴ Співців: синів Асафа сто со­рок вісім. ⁴⁵ Воротарі: сини Шаллума, сини Атера, сини Талмона, сини Аккува, сини Хатити, сини Шо­вая — сто тридцять вісім. ⁴⁶ Нефинеї: сини Цихи, сини Хасуфи, сини Таббаофа, ⁴⁷  сини Кироса, сини Сиї, сини Фадона, ⁴⁸ сини Левана, сини Хагави, сини Салмая, ⁴⁹ сини Ханана, сини Гиддела, сини Гахара, ⁵⁰ сини Реаії, сини Рецина, сини Некоди, ⁵¹ сини Газзама, сини Уззи, сини Па­сеаха, ⁵² сини Весая, сини Меунима, сини Нефишсима, ⁵³ сини Бакбука, сини Хакуфи, сини Хархура, ⁵⁴ сини Бацлифа, сини Мехиди, сини Харши, ⁵⁵ сини Баркоса, сини Сисари, сини Фамаха, ⁵⁶ сини Нециаха, сини Хатифи. ⁵⁷  Сини рабів Соломонових: сини Сотая, сини Соферефа, сини Фериди, ⁵⁸ сини Іаали, сини Даркона, сини Гиддела, ⁵⁹ сини Сафатії, сини Хаттила, сини Похереф-Гаццеваїма, сини Амона. ⁶⁰ Усіх нефинеїв і синів рабів Соломонових триста дев’яносто два. ⁶¹ І ось ті, що вийшли з Тел-Мелаха, Тел-Харши, Херув-Аддона й Іммера; але вони не могли показати про покоління своє і про плем’я своє, чи від Ізраїля вони. ⁶² Си­ни Делаії, сини Товії, сини Не­коди — шістсот сорок два. ⁶³ І з свяще­ників: сини Ховаії, сини Гаккоца, сини Верзеллія, який взяв дружину з дочок Верзеллія галаадитянина і став називатися їхнім іменем. ⁶⁴ Во­ни шукали родовідного свого запису, і не знайшлося, і тому виключені­ зі священства. ⁶⁵ І Тиршафа сказав їм, щоб вони не їли великої святині, доки не постане священик з уримом і тумимом.

⁶⁶ Усе суспільство разом складалося із сорока двох тисяч трьохсот шістдесяти людей, ⁶⁷  крім рабів їхніх і рабинь їхніх, яких було сім тисяч триста тридцять сім; і при них співців і співачок двісті сорок п’ять. ⁶⁸ Коней у них було сімсот тридцять шість, мулів у них двісті сорок п’ять, ⁶⁹ верблюдів чотириста тридцять п’ять, ослів шість тисяч сімсот двадцять. ⁷⁰ Деякі глави поколінь дали внески на провадження робіт. Тиршафа дав у скарбницю золотом тисячу драхм, п’ятдесят чаш, п’ятсот тридцять священичих одеж. ⁷¹ І деякі з глав поколінь дали в скарбницю на провадження робіт двадцять тисяч драхм золота і дві тисячі двіс­ті мин срібла. ⁷² Інші з народу дали двадцять тисяч драхм золота і дві тисячі мин срібла і шістдесят сім священичих одеж. ⁷³ І стали жити священики і левити, і воротарі і спів­ці, і народ і нефинеї, і весь Ізраїль у містах своїх.

Глава 8

¹ Коли настав сьомий місяць, і сини Ізраїлеві жили по містах своїх, тоді зібрався весь народ, як одна людина, на площу, яка перед Водяними воротами, і сказали книж­нику Ездрі, щоб він приніс книгу закону Мойсеєвого, який заповів Господь Ізраїлю. ² І приніс священик Ездра закон перед зібрання чоловіків і жінок, і всіх, які могли розуміти, у перший день сьомого місяця; ³ і читав з нього на площі, яка перед Водяними воротами, від світанку до полудня, перед чоловіками і жінками і всіма, які могли розуміти; і вуха всього народу були прихи­лені до книги закону. ⁴ Книжник Ездра стояв на дерев’яному підвищенні, яке для цього зробили, а поруч з ним, праворуч від нього, стояли­ Маттифія і Шема, й Анаія й Урія, і Хелкія і Маасея, а ліворуч від нього­ Федаія і Мисаїл, і Малхія і Хашум, і Хашбаддана, і Захарія і Мешуллам. ⁵ І відкрив Ездра книгу перед очима всього народу, тому що він стояв вище за весь народ. І коли він відкрив її, весь народ встав. ⁶ І благословив Ездра Господа Бога великого. І весь народ відповів: амінь, амінь, піднімаючи догори руки свої, — і поклонялися і падали перед Гос­подом лицем до землі. ⁷  Ісус, Ванаія,­ Шеревія, Іамин, Аккув, Шавтай, Годія, Маасея, Клита, Азарія, Іозавад, Ханан, Фелаія і левити пояснювали народу закон, тим часом як народ стояв на своєму місці. ⁸ І читали з книги, із закону Божого, виразно, і приєднували тлумачення, і народ розумів прочитане.

⁹ Тоді Неємія, він же Тиршафа, і книжник Ездра, священик, і левити, які учили народ, сказали всьому народові: день цей святий Господу Богу вашому; не засмучуйтеся і не плачте, тому що весь народ плакав, слухаючи слова закону. ¹⁰ І сказав їм: підіть, їжте жирне і пийте солодке, і посилайте частки тим, у кого нічого не приготовано, тому що день цей святий Господу нашому. І не засмучуйтеся, тому що радість перед Господом — підкріплення для вас. ¹¹ І левити заспокоювали весь народ, говорячи: припиніть, тому що день цей святий, не засмучуйтеся. ¹² І пішов увесь народ їсти, і пити, і посилати частки, і святкувати з великою радістю, тому що зрозуміли слова, які сказали їм.

¹³ На другий день зібралися глави­ поколінь від усього народу, священики і левити до книжника Ездри, щоб він пояснював їм слова закону. ¹⁴ І знайшли написане в законі, який Господь дав через Мойсея, щоб сини Ізраїлеві в сьомому місяці, у свято, жили в кущах. ¹⁵ І тому оголосили і проголосили по всіх містах своїх і в Єрусалимі, говорячи: підіть на гору і несіть гілки оливи садової і гілки оливи дикої, і гілки миртові і гілки пальмові, і гілки інших широколистих дерев, щоб зробити кущі за написаним. ¹⁶ І пішов народ, і принесли, і зробили собі кущі, кожен на своїй покрівлі і на дворах своїх, і на дворах дому Божого, і на площі біля Водяних воріт, і на площі біля Єфремових воріт. ¹⁷  Уся громада тих, що повернулися з полону, зробила кущі і жила в кущах. Від днів Ісуса, сина Навина, до цього дня не робили так сини Ізраїлеві. Радість була дуже велика. ¹⁸ І читали із книги закону Божого щодня, від першого дня до останнього дня. І святкували свято сім днів, а у восьмий день післясвято за уставом.

Глава 9

¹ У двадцять четвертий день цього місяця зібралися всі сини Ізраїлеві, постячись і у веретищі і з попелом на головах своїх. ² І відок­ремилося сім’я Ізраїлеве від усіх інородців, і встали і сповідувалися у гріхах своїх і в злочинах батьків своїх. ³ І стояли на своєму місці, і чверть дня читали з книги закону Господа Бога свого, і чверть сповідувалися і поклонялися Господу Бо­гу своєму. ⁴ І стали на підвищене місце левити: Ісус, Ванія, Кадмиїл, Шеванія, Вунній, Шеревія, Ванія, Хенані, і голосно взивали до Господа­ Бога свого. ⁵ І сказали левити — Ісус, Кадмиїл, Ванія, Хашавнія, Шеревія, Годія, Шеванія, Петахія: встаньте, славте Господа Бога вашого, від віку і до віку. Нехай славословлять достославне і превище за всяке славослів’я і хвалу ім’я Твоє! ⁶ [І сказав Ездра:] Ти, Господи, єдиний, Ти створив небо, небеса небес і все воїнство їх, землю і все, що на ній, моря й усе, що в них, і Ти живиш усе це, і небесні воїнства Тобі поклоняються. ⁷  Ти Сам, Господи Боже, обрав Аврама, і вивів його з Ура халдейсь­кого, і дав йому ім’я Авраама, ⁸ і зна­йшов серце його вірним перед Тобою, й уклав з ним завіт, щоб дати [йому і] сімені його землю хананеїв, хеттеїв, аморреїв, ферезеїв, ієвусеїв і гергесеїв. І Ти виконав слово Своє, тому що Ти праведний. ⁹ Ти побачив біду батьків наших в Єгипті і почув волання їх біля Червоного моря, ¹⁰ і явив знамення і чудеса над фараоном і над усіма рабами його, і над усім народом землі його, тому що Ти знав, що вони гордовито поводилися з ними, і зробив Ти Собі ім’я до сьогодні. ¹¹ Ти розсік перед ними море, і вони серед моря про­йшли по суші, і тих, що гналися за ними, Ти вверг у глибини, як камінь у великі води. ¹² У стовпі хмарному Ти вів їх вдень і в стовпі вогненному­ — вночі, щоб освітлювати їм шлях, яким вони йшли. ¹³ І зійшов Ти на гору Синай і говорив з ними з неба, і дав їм суди справедливі, закони вір­ні, устави і заповіді добрі. ¹⁴ І вказав їм святу Твою суботу і заповіді, й устави і закон дав їм через раба Твого Мойсея. ¹⁵ І хліб з неба Ти давав їм у голоді їх, і воду з каменю виточував їм у спразі їх, і сказав їм, щоб вони пішли й оволоділи землею, яку Ти, піднявши руку Твою, клявся дати їм. ¹⁶ Але вони і батьки наші були упертими, і шию свою тримали пружно, і не слухали заповідей Твоїх; ¹⁷  не захотіли підкорюватися і не згадали дивних діл Твоїх, які Ти чинив з ними, і тримали шию свою пружно, і, з упертости своєї, поставили над собою вождя, щоб повернутися в рабство своє. Але Ти Бог, що любиш прощати, благий і милосердий, довготерпеливий і многомилостивий, і Ти не залишив їх. ¹⁸ І хоча вони зробили собі відлитого тельця, і сказали: ось бог твій, який вивів тебе з Єгипту, і хоча робили великі обра́зи, ¹⁹ але Ти, з великого милосердя Твого, не залишав їх у пустелі; стовп хмарний не відходив від них удень, щоб вести їх по шляху, і стовп вогненний — уночі, щоб світити їм на шляху, яким вони йшли. ²⁰ І Ти дав їм Духа Твого благого, щоб наставляти їх, і манну Твою не віднімав від вуст їх, і воду давав їм для утамування спраги їх. ²¹ Сорок років Ти годував їх у пустелі; вони ні в чому не терпіли нестачі; одяг їхній не старів, і ноги їхні не пухли. ²² І Ти дав їм царства і народи і розділив їм, і вони оволоділи землею Сигона, і землею царя Есевонського, і землею Ога, царя Васанського. ²³ І синів їхніх Ти розмножив, як зірки небесні, і ввів їх у землю, про яку Ти говорив батькам їхнім, що вони прийдуть володіти нею. ²⁴ І ввійшли сини їхні, й оволоділи землею. І Ти підкорив їм жителів землі, хананеїв, і віддав їх у руки їхні, і царів їх, і народи землі, щоб вони чинили з ними за своєю волею. ²⁵ І зайняли вони укріплені міста і плодючу землю, і узяли у володіння доми, наповнені всяким добром, водойми, висічені з каменю, виноградні й оливкові сади і безліч дерев із плодами для їжі. Вони їли, насичувалися, повнішали і насолоджувалися з великої благости Твоєї; ²⁶ і зробилися впертими й обурилися проти Тебе, і знехтували закон Твій, убивали пророків Твоїх, які умовляли їх навернутися до Тебе, і робили великі обра́зи. ²⁷  І Ти віддав їх у руки ворогів їхніх, які пригнічували їх. Але коли, у скрутний для них час, вони волали до Тебе, Ти вислуховував їх з небес і, з великого милосердя Твого, давав їм спасителів, і вони рятували їх від рук ворогів їхніх. ²⁸ Коли ж заспокоювалися, то знову починали робити лихе перед лицем Твоїм, і Ти віддавав їх у руки ворогів їхніх, і вони панували над ними. Але коли вони знову волали до Тебе, Ти вислуховував їх з небес, з великого милосердя Твого, визволяв їх багаторазово. ²⁹ Ти нагадував їм навернутися до закону Твого, але вони були упертими і не слухали заповідей Твоїх, і ухилялися від уставів Твоїх, якими жила б людина, якби виконувала їх, і хребет свій зробили твердим, і шию свою тримали пружно, і не слухали. ³⁰ Очікуючи їхнього навернення, Ти барився багато років і нагадував їм Духом Твоїм через пророків Твоїх, але вони не слухали. І Ти віддав їх у руки інозем­них народів. ³¹ Але, з великого милосердя Твого, Ти не знищив їх до кінця, і не залишав їх, тому що Ти Бог благий і милостивий. ³² І нині, Боже наш, Боже великий, сильний і страшний, який зберігає завіт і милість! нехай не буде малим перед лицем Твоїм усе страждання, яке осягало нас, царів наших, князів наших, і священиків наших, і пророків наших, і батьків наших і весь на­род Твій від днів царів ассирійських до цього дня. ³³ В усьому, що було з нами, Ти праведний, тому що Ти робив за правдою, а ми винні. ³⁴ Царі наші, князі наші, священики­ наші і батьки наші не виконували закону Твого, і не слухали заповідей Твоїх і нагадувань Твоїх, якими Ти нагадував їм. ³⁵ І в царстві своєму, при великому добрі Твоєму, яке Ти давав їм, і на широкій і родючій землі, яку Ти відділив їм, вони не служили Тобі і не наверталися від злих діл своїх. ³⁶ І ось, ми нині ра­би; на тій землі, яку Ти дав батькам нашим, щоб годуватися її плодами і її добром, ось, ми стали рабами. ³⁷  І плоди свої вона в безлічі приносить для царів, яким Ти підкорив нас за гріхи наші. І тілами нашими і худобою нашою вони володіють за своєю сваволею, і ми у великому пригніченні. ³⁸ За всим цим ми даємо тверде зобов’язання і підписуємо, і на підписі печатка князів наших, левитів наших і священиків наших.

Глава 10

¹ Ті, які приклали печатки, були: Неємія-Тиршафа, син Гахалії, і Седекія, ² Сераія, Азарія, Єремія, ³ Пашхур, Амарія, Малхія, ⁴ Хаттуш, Шеванія, Маллух, ⁵ Харим, Меремоф, Овадія, ⁶ Даниїл, Гиннефон, Варух, ⁷  Мешуллам, Авия, Миямин, ⁸ Маазія, Вилгай, Шемаія: це священики. ⁹ Левити: Ісус, син Азанії, Биннуй, із синів Хенадада, Кадмиїл, ¹⁰ і брати їхні: Шеванія, Годія, Клита, Фелаія, Ханан, ¹¹ Миха, Рехов, Хашавія, ¹² Закхур, Шеревія, Ше­ванія, ¹³ Годія, Ваній, Венинуй. ¹⁴ Глави народу: Парош, Пахаф-Мо­ав, Елам, Заффу, Ванія, ¹⁵ Вунній, Аз­гар, Бевай, ¹⁶ Адонія, Бигвай, Адин, ¹⁷  Атер, Єзекія, Азур, ¹⁸ Годія, Хашум, Бецай, ¹⁹ Хариф, Анафоф, Невай, ²⁰ Магпиаш, Мешуллам, Хезир, ²¹ Мешезавел, Садок, Іаддуй, ²² Фелатія, Ханан, Анаія, ²³ Осія, Хананія, Хашшув, ²⁴ Лохеш, Пилха, Шовек, ²⁵ Рехум, Хашавна, Маасея, ²⁶ Ахия, Ханан, Анан, ²⁷  Маллух, Ха­рим, Ва­ана. ²⁸ І решта народу, священики, левити, воротарі, співці, нефинеї і всі, що відійшли від народів іноземних до закону Божого, дружини їхні, сини їхні і дочки їхні, усі, які могли розуміти, ²⁹ приєдналися до братів своїх, до найпочесніших з них, і вступили в зобов’язання з клятвою і прокляттям — чинити за законом Божим, даним рукою Мойсея, раба Божого, і дотримуватися і виконувати всі заповіді Господа Бога нашо­го, й устави Його і постанови Його, ³⁰ і не віддавати дочок своїх іноземним народам, і їхніх дочок не брати за синів своїх; ³¹ і коли інозем­ні народи будуть привозити товари і все, що продається, в суботу, не бра­ти в них у суботу і в священний день, і в сьомий рік залишати борги всякого роду. ³² І поставили ми собі в закон давати від себе по третині сикля в рік на потреби для дому Бога нашого: ³³ на хліби предкладення, на повсякчасне хлібне приношення і на повсякчасне всепалення, на суботи, на новомісяччя, на свята, на священні речі і на жертви за гріх для очищення Ізраїля, і на все, що звершу­ється в домі Бога нашого. ³⁴ І кинули ми жереби про доставку дров, священики, левити і народ, коли якому поколінню нашому в призначені ча­си, з року в рік, привозити їх до дому Бога нашого, щоб вони горіли на жертовнику Господа Бога нашого, за написаним у законі. ³⁵ І зобов’язали­ся ми щороку приносити в дім Господній початки з землі нашої і початки всяких плодів з усякого де­рева; ³⁶ також приводити в дім Бога нашо­го до священиків, що служать у домі Бога нашого, первістків із синів наших і з худоби нашої, як на­пи­сано в законі, і первородне від ве­ли­кої і дріб­ної худоби нашої. ³⁷  І по­чатки з меленого хліба нашого і приношень наших, і плодів з усякого дерева, вина й оливи ми будемо доставляти священикам у комори при домі Бога нашого і десятину з землі нашої левитам. Во­ни, левити, будуть брати десятину в усіх містах, де у нас зем­леробство. ³⁸ При левитах, коли во­ни будуть бра­ти левитську десятину, буде знаходитися священик, син Аарона, щоб левити десятину зі своїх десятин відвозили в дім Бога нашого в кімнати, виділені для комори, ³⁹ тому що в ці кімнати як сини Ізраїлеві, так і левити повинні доставляти принесене в дар: хліб, вино й оливу. Там священні сосуди, і священики, які служать, і воротарі, і співці. І ми не залишимо дому Бога нашого.

Глава 11

¹ І жили начальники народу в Єрусалимі, а інші з народу кинули жереби, щоб одна з десяти частин їх ішла на проживання у святе місто Єрусалим, а дев’ять залишалися в інших містах.

² І благословив народ усіх, які доб­ровільно погодилися жити в Єрусалимі. ³ Ось глави країни, які жили в Єрусалимі, — а в містах Юдеї жили, кожен у своєму володінні, по містах своїх: ізраїльтяни, священики, левити і нефинеї і сини рабів Соломонових; — ⁴ у Єрусалимі жили з синів Іу­ди і з синів Веніаміна. Із синів Іуди: Афаія, син Уззії, син Захарії, син Амарії, син Сафатії, син Малелеїла, із синів Фареса, ⁵ і Маасея, син Варуха, син Колхозея, син Хазаії, син Адаії, син Іоіарива, син Захарії, син Шилонія. ⁶ Усіх синів Фареса, які жили в Єрусалимі, чотириста шістдесят вісім, люди відмінні. ⁷  І ось сини Веніаміна: Саллу, син Мешуллама, син Іоеда, син Федаії, син Колаії, син Маасеї, син Іфиїла, син Ісаї, ⁸ і за ним Габбай, Саллай — дев’ятсот двадцять вісім. ⁹ Іоїль, син Зихри, був начальником над ними, а Іуда, син Сенуї, був другим над містом. ¹⁰ Зі священиків: Ієдаія, син Іоіарива, Іахин, ¹¹ Сераія, син Хелкії, син Мешуллама, син Садока, син Мераїофа, син Ахитува, який началь­ником у домі Божому, ¹² і брати їхні, які відправляли службу в домі Божому, — вісімсот двадцять два; й Адаія, син Ієрохама, син Фелалії, син Амція, син Захарії, син Пашхура, син Малхії, ¹³ і брати його, гла́ви поколінь — двісті сорок два; і Амаш­сай, син Азариїла, син Ахзая, син Мешиллемофа, син Іммера, ¹⁴ і брати його, люди відмінні — сто двадцять вісім. Начальником над ними був Завдиїл, син Гагедолима. ¹⁵ А із левитів: Шемаія, син Хашшува, син Азрикама, син Хашавії, син Вуннія, ¹⁶ і Шавфай, і Іозавад із глав левитів у зовнішніх справах дому Божого, ¹⁷  і Матфанія, син Михи, син Зав­дія, син Асафа, головний зачинатель славослів’я під час молитви, і Бакбукія, другий після нього з братів його, й Авда, син Шаммуя, син Галала, син Ідифуна. ¹⁸ Усіх левитів у святому місті двісті вісімдесят чотири. ¹⁹ А воротарі: Аккув, Талмон і брати їхні, які несли сторожу біля воріт — сто сімдесят два.

²⁰ Інші ізраїльтяни, священики, левити жили по всіх містах Юдеї, кожен у своєму наділі. ²¹ А нефинеї жили в Офелі; над нефинеями Циха і Гишфа. ²² Начальником над левитами в Єрусалимі був Уззій, син Ванія, син Хашавії, син Матфанії, син Михи, із синів Асафових, які були співцями при служінні в домі Божому, ²³ тому що від царя було про них особливе повеління, і призначено було на кожен день для спів­ців відповідне утримання. ²⁴ І Петахія, син Мешезавела, із синів Зари, сина Іуди, був довіреним від царя в усяких справах, що стосуються народу. ²⁵ З тих, що жили в селах, на полях своїх, сини Іуди жили в Кириаф-Арбі і залежних від неї міс­тах, у Дивоні і залежних від нього містах, у Ієкавцеїлі і селах його, ²⁶ у Ієшуї, у Моладі й у Беф-Палеті, ²⁷  у Хацар-Шуалі, у Вирсавії і за­леж­­них від неї містах, ²⁸ у Секелагу, у Ме­­хоні і залежних від неї містах, ²⁹ у Ен-Риммоні, у Цорі й у Іармуфі, ³⁰ у Заноаху, Одолламі і селах їх, у Лахисі і на полях його, в Азеці і залежних від неї містах. Вони розташувалися від Вирсавії і до долини Енномової. ³¹ Сини Веніамінові, починаючи від Геви, у Михмасі, Гаї, у Вефилі і залежних від нього містах, ³² у Анафофі, Нові, Ананії, ³³ Гацо­рі, Рамі, Гиффаїмі, ³⁴ Хадиді, Цевоїмі, Неваллаті, ³⁵ Лоді, Оно, в долині Харашимі. ³⁶ І левити мали житла свої на ділянках Іуди і Веніаміна.

Глава 12

¹ Ось священики і левити, які прийшли з Зоровавелем, сином Салафиїловим, і з Ісусом: Сераія,­ Єремія, Ездра, ² Амарія, Маллух, Хат­­туш, ³ Шеханія, Рехум, Меремоф, ⁴ Ід­до, Гиннефой, Авия, ⁵ Миямин, Ма­адія, Вилга, ⁶ Шемаія, Іоіарив, Ієдаія, ⁷  Саллу, Амок, Хелкія, Ієдаія.­ Це глави священиків і брати їхні у дні Ісуса. ⁸ А левити: Ісус, Биннуй, Кадмиїл, Шеревія, Іуда, Матфанія, головний при славослів’ї, він і брати його, ⁹ і Бакбукія й Унній, брати їхні, які нарівні з ними тримали сторожу. ¹⁰ Ісус породив Іоакима, Іоаким породив Елиашива, Елиашив породив Іоіаду, ¹¹ Іоіада породив Іонафана, Іонафан породив Іаддуя.

¹² У дні Іоакима були священики, гла́ви поколінь: із дому Сераії Мераія, із дому Єремії Хананія, ¹³ із дому Ездри Мешуллам, із дому Амарії Іоханан, ¹⁴ із дому Мелиха Іонафан, із дому Шеванії Йосиф, ¹⁵ із дому Харима Адна, з дому Мераїофа Хелкія, ¹⁶ з дому Іддо Захарія, з дому Гиннефона Мешуллам, ¹⁷  із дому Авиї Зихрій, з дому Миніаміна, з дому Моадії Пилтай, ¹⁸ із дому Вилги Шаммуй, із дому Шемаії Іонафан, ¹⁹ із дому Іоіарива Мафнай, із дому Ієдаії Уззій, ²⁰ із дому Саллая Каллай, із дому Амока Евер, ²¹ із дому Хелкії Хашавія, із дому Ієдаії Нафанаїл.

²² Левити, гла́ви поколінь, внесені в запис у дні Елиашива, Іоіади, Іоханана й Іаддуя, і також священики в царювання Дарія Перського. ²³ Сини Левія, гла́ви поколінь, вписані в літопис до днів Іоханана, сина Елиашивового. ²⁴ Гла́ви левитів: Хашавія, Шеревія, та Ісус, син Кадмиїла, і брати їхні, при них поставлені для славослів’я при подяках, за встановленням Давида, чоловіка Божого — зміна за зміною. ²⁵ Матфанія, Бакбукія, Овадія, Мешуллам, Талмон, Аккув — вартові, воротарі на сторожі біля порогів воріт. ²⁶ Вони були у дні Іоакима, сина Ісусового, сина Іоседекового, й у дні областеначальника Неємії і книжника Ездри, священика.

²⁷  При освяченні стіни Єрусалимської запросили левитів з усіх місць їхніх, наказуючи їм прийти в Єрусалим для звершення освячення і радісного свята зі славослів’ями і піснями при звуках кимвалів, псалтирів і гуслів. ²⁸ І зібралися сини співців з округи єрусалимської і з сіл Нетофафських, ²⁹ і з Беф-Гаггилгала, і з полів Геви й Азмавета, тому що співці побудували собі села в околицях Єрусалима. ³⁰ І очистилися священики і левити, й очистили народ і ворота, і стіну. ³¹ Тоді я повів начальників Юдеї на стіну і поставив два великих хори для шес­тя, і один з них ішов праворуч стіни до Гнойових воріт. ³² За ними йшов Гошаія і половина начальників Юдеї, ³³ Азарія, Ездра і Мешуллам, ³⁴ Іуда і Веніамін, і Шемаія і Єремія, ³⁵ а із синів священичих із трубами: Захарія, син Іонафана, син Шемаії, син Матфанії, син Михея, син Закхура, син Асафа,­ ³⁶ і брати його: Шемаія, Азариїл, Милалай, Гилалай, Маай, Нафанаїл, Іуда і Ха­наній з музичними інструментами Давида, чоловіка Божого, і книжник Ездра попереду них. ³⁷  Біля воріт Джерела, навпроти них, вони зійшли по сходах міста Давидового, по сходах, які ведуть на стіну поверх дому Давидового до Водяних воріт на схід. ³⁸ Другий хор ішов навпроти них, і за ним я і половина народу, по стіні від Піч­ної вежі і до широкої стіни, ³⁹ і від воріт Єфремових, мимо старих воріт і воріт Рибних, і вежі Хананела, і вежі Меа, до Овечих воріт, і зупинилися біля воріт В’язничних. ⁴⁰ Потім обидва хори стали біля дому Бо­жого, і я і половина начальників зі мною, ⁴¹ і священики: Елиаким, Маасея, Миніамін, Михей, Елио­енай, Захарія, Хананія з трубами, ⁴² і Ма­асея і Шемаія, і Єлеазар і Уззій, і Іоханан і Малхія, і Елам і Езер. І співали співці голосно; головним у них був Ізрахія.

⁴³ І приносили в той день великі жертви і веселилися, тому що Бог дав їм велику радість. Веселилися і дружини і діти, і радість Єрусалима було чути далеко. ⁴⁴ У той же день були приставлені люди до коморних кімнат для приношень початків і десятин, щоб збирати з полів при містах частки, покладені законом для священиків і левитів, тому що юдеям радісно було дивитися на священиків і левитів, ⁴⁵ які стояли і звершували службу Богу своєму і діла очищення і були співцями і воротарями за встановленням Давида і сина його Соломона. ⁴⁶ Бо здавна у дні Давида й Асафа були встановлені глави співців і пісні Богу, хвалебні і подячні. ⁴⁷  Усі ізраїльтяни у дні Зоровавеля й у дні Неємії давали частки співцям і воротарям на кожен день і віддавали святині левитам, а левити віддавали святині синам Аарона.

Глава 13

¹ У той день було читано з кни­ги Мойсеєвої вголос народу і знайдено написане в ній: аммонитянин і моавитянин не може ввійти в громаду Божу повіки, ² тому що вони не зустріли синів Ізраїля з хлібом і водою і найняли проти нього Валаама, щоб проклясти його, але Бог наш обернув проклін на благословення. ³ Почувши цей закон, вони відокремили все іноплемінне від Із­раїля. ⁴ А раніше того священик Ели­ашив, приставлений до кімнат при домі Бога нашого, близький родич Товії, ⁵ приготував для нього велику­ кімнату, в яку раніше клали хліб­не приношення, ладан і сосуди, і десятини хліба, вина й оливи, призначені законом для левитів, співців і воротарів, і приношення для священиків. ⁶ Коли все це відбувалося, я не був у Єрусалимі, тому що в трид­цять другому році Вавилонського царя Артаксеркса я ходив до царя, і після декількох днів знову випросився в царя. ⁷  Коли я прийшов у Єрусалим і дізнався про лиху справу, яку зробив Елиашив, приготував­ши для Товії кімнату на дворах дому Божого, ⁸ тоді мені було дуже неприємно, і я викинув усі домашні речі Товії геть з кімнати ⁹ і сказав, щоб очистили кімнати, і повелів знову внести туди сосуди дому Божого, хліб­­не приношення і ладан. ¹⁰ Ще дізнався, що частки левитам не віддаються, і що левити і співці, які робили свою справу, розбіглися, кожен на своє поле. ¹¹ Я зробив за це догану начальникам і сказав: навіщо залишений нами дім Божий? І я зібрав їх і поставив їх на місце їхнє. ¹² І всі юдеї стали приносити десятини хліба, вина й оливи в комори. ¹³ І приставив я до комор Шелемію священика і Садока книжника і Фе­даію з левитів, і при них Ханана,­ сина Закхура, сина Матфанії, тому що вони вважалися вірними. І на них покладено роздавати частки бра­там своїм. ¹⁴ Пом’яни мене за це, Боже мой, і не згладь ревних діл моїх, які я зробив для дому Бога мого і для служіння при ньому!

¹⁵ У ті дні я побачив у Юдеї, що в суботу топчуть точила, возять снопи­ і нав’ючують ослів вином, виноградом, смоквами і всяким вантажем, і відвозять у суботній день у Єрусалим. І я суворо виговорив їм у той же день, коли вони продавали харчі.­ ¹⁶ І тиряни жили в Юдеї і привозили рибу і всякий крам і продавали в суботу жителям Юдеї і в Єрусалимі. ¹⁷  І я зробив догану найзнатнішим з юдеїв і сказав їм: навіщо ви робите таке зло і оскверняєте день суботній? ¹⁸ Чи не так чинили батьки­ ваші, і за те Бог наш навів на нас і на місто це все цю біду? А ви збільшуєте гнів Його на Ізраїля, оск­вер­няючи суботу. ¹⁹ Після цього, ко­ли смеркалося біля воріт єрусалимських, перед суботою, я звелів за­ми­кати двері і сказав, щоб не від­ми­кали їх до ранку після суботи. І слуг моїх я поставив біля воріт, щоб ніяка ноша не проходила в день субот­ній. ²⁰ І ночували торговці і продавці всякого товару поза Єрусалимом раз і два. ²¹ Але я суворо виговорив їм і сказав їм: навіщо ви ночуєте біля стіни? Якщо зробите це в інший раз, я накладу руку на вас. З того часу вони не приходили в суботу. ²² І сказав я левитам, щоб вони очистилися­ і прийшли тримати варту біля воріт, щоб святити день суботній. І за це пом’яни мене, Боже мій, і пощади мене з великої милости Твоєї!

²³ Ще в ті дні я бачив юдеїв, що взяли собі дружин з азотянок, аммо­нитянок і моавитянок; ²⁴ і тому сини їхні наполовину говорять азот­ською, або мовою інших народів, і не вміють говорити юдейською. ²⁵ Я зро­бив за це догану і проклинав їх, і деяких з чоловіків бив, рвав на них волосся і заклинав їх Богом, щоб вони не віддавали дочок своїх за синів їхніх і не брали дочок їхніх за синів своїх і за себе. ²⁶ Чи не через них, говорив я, грішив Соломон, цар Ізраїлів? У багатьох народів не було такого царя, як він. Він був любимим Богом своїм, і Бог поставив його царем над усіма ізраїльтянами; і однак же чужоземні дружини ввели в гріх і його. ²⁷  І чи можна нам чути про вас, що ви робите все це велике зло, грішите перед Богом нашим, при­йма­ючи у співжиття чужоземних дру­жин?­ ²⁸ І з синів Іоіади, сина ве­­лико­го священика Елиашива, один був зятем Санаваллата, хоронита. Я прогнав його від себе. ²⁹ Пом’яни їм, Боже мій, що вони осквернили священство і завіт священичий і левитський!

³⁰ Так очистив я їх від усього чужоземного і відновив служби священиків і левитів, кожного у справі його, ³¹ і доставку дров у призначені часи і початки. Пом’яни мене, Боже мій, на благо мені!

* Цієї книги немає ні єврейською, ні гре­цькою мовами.
Як слов’янський, так і росій­ський переклади зроблені з Вульгати.
В остан­ній вона розділена на дві книги:
першу складають глави III–XIV за слов’янським пе­рекладом,
а друга має в собі глави I, II, XV і XVI.
У даному перекладі збережений поря­док глав слов’янського перекладу.

Глава: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16

Глава 1

¹ Друга книга Ездри пророка, сина Сераії, сина Азарії, сина Хелкії, сина Шаллума, сина Садока, сина Ахитува, ² сина Ахії, сина Финеєса, сина Ілія, сина Амарії, сина Асиєла, сина Мерайофа, сина Арна, сина Уззія, сина Ворифа, сина Авишуя, сина Финеєса, сина Єлеазара, ³ сина Аарона від коліна Левіїного, який був полоненим у країні Мідійській, у царювання Артаксерк­са, царя Перського.

⁴ Було слово Господнє до мене: ⁵ йди і звісти народу Моєму злі діла їхні і синам їхнім — беззаконня, які вони звершили проти Мене, щоб вони сповістили синам синів своїх; ⁶ бо гріхи батьків їхніх зросли у них; за­­бувши Мене, вони приносили жерт­ви богам чужим. ⁷ Чи не Я вивів їх із землі Єгипетської, з дому рабст­ва? а вони прогнівили Мене і поради Мої знехтували. ⁸ Ти обстрижи волосся голови твоєї, і кинь на них усе зле, бо вони не слухалися закону Мого — народ неприборканий! ⁹ Доки Я буду терпіти їх, яким зробив стільки благодіянь? ¹⁰ Заради них Я багатьох царів скинув; уразив фараона з рабами його і з усім військом його; ¹¹ усіх язичників від лиця їх погубив, і на сході народ двох областей, Тира і Сидона, розсіяв і всіх ворогів їхніх знищив. ¹² Ти ж так скажи їм: так говорить Господь: ¹³ саме Я провів вас через море і по дну його проклав вам обгороджену вулицю, дав вам вождя Мойсея й Аарона священика, ¹⁴ дав вам світло у стовпі вогненному, і багато чудес створив серед вас; а ви Мене забули, — говорить Господь.

¹⁵ Так говорить Господь Вседержитель: перепели були вам у знамен­ня. Я дав вам стани для захисту, але ви і там нарікали ¹⁶ і не раділи в ім’я Моє погибелі ворогів ваших, але навіть донині ще нарікаєте. ¹⁷ Де ті благодіяння, які Я зробив вам? Чи не у пустелі, коли ви, зголоднівши, волали до Мене, ¹⁸ говорячи: «навіщо­ Ти привів нас у цю пустелю? уморити нас? краще нам було служити єгиптянам, ніж померти у цій пустелі»? ¹⁹ Я зглянувся на стогони ва­ші, і дав вам манну в їжу: ви їли хліб ангельський. ²⁰ Коли ви відчували спрагу, чи не розсік Я камінь, і потекли води до ситости? від спеки покривав вас листями дерев. ²¹ Розділив вам землі родючі; хананеїв, ферезеїв і филистимлян вигнав від лиця вашого. Що ще зроблю вам? — говорить Господь. ²² Так говорить Господь Вседержитель: коли ви були у пустелі, на річці Мерри, і ті, що відчували спрагу, хулили ім’я Моє, ²³ не вогонь послав Я на вас за богохульства, але вклав дерево у воду і ріку зробив солодкою. ²⁴ Що зроблю тобі, Якове? Не хотів ти коритися, Іудо. Переселюся до інших народів і дам їм ім’я Моє, щоб дотримували­ся законів Моїх. ²⁵ Ос­кільки ви Мене залишили, то і Я залишу вас; тих, що прохають у Мене ми­лости, не помилую. ²⁶ Коли будете заклика­ти Мене, Я не почую вас, бо ви осквернили руки ваші кров’ю, і ноги ваші швидкі на здійснення людиновбивства. ²⁷ Ви ніби не Мене залишили, а вас самих, — говорить Гос­подь. ²⁸ Так говорить Господь Все­держитель: чи не Я благав вас, як батько синів і як мати дочок і як го­дувальниця годованців своїх, ²⁹ щоб ви були Мені народом і Я вам Богом, щоб ви були Мені синами і Я вам Отцем? ³⁰ Я зібрав вас, як курка­ пташенят своїх під крила свої. Що нині зроблю вам? Відкину вас від ли­ця Мого. ³¹ Коли принесете Мені при­ношення, відверну лице Моє від вас; бо ваші дні святкові і но­вомі­сяч­­чя й обрізання Я відкинув. ³² Я послав до вас рабів Моїх, пророків; ви, схопивши їх, умертвили і розтерзали тіла їхні. Кров їхню Я стягну, — говорить Господь.

³³ Так говорить Господь Вседержитель: дім ваш порожній. Розвію вас, як вітер полову, ³⁴ і сини не будуть мати потомства, бо заповідь Мою знехтували і робили те, що є злом переді Мною. ³⁵ Віддам доми ваші людям грядущим, які, не чувши Мене, увірують, які, хоч Я не показував їм знамень, виконають те, що Я заповів, ³⁶ не бачивши пророків, згадають про свої беззаконня. ³⁷ Заповідаю благодать людям грядущим, діти яких, не бачивши Мене очима плотськими, але духом віруючи то­му, що Я сказав, торжествують з веселощами. ³⁸ Отже, тепер дивися, брате, яка слава, — дивися на людей, що грядуть зі сходу, ³⁹ яким Я дам у вожді Авраама, Ісаака та Якова, й Осію, і Амоса, і Михея, й Іоїля, й Авдія, й Іону, ⁴⁰ і Наума, й Аввакума, Софонію, Аггея, Захарію і Малахію, який наречений і ангелом Господнім.

Глава 2

¹ Так говорить Господь: Я вивів народ цей з рабства, дав їм повеління через рабів Моїх, пророків, яких вони не захотіли слухати, але відкинули Мої поради. ² Мати, яка народила їх, говорить їм: «ідіть, діти; бо я вдова і залишена. ³ Я виховала вас з радістю, і відпустила з плачем і гіркотою, бо ви згрішили перед Господом Богом вашим, і зробили зле перед Ним. ⁴ Нині ж що зроблю для вас? Я вдова і залишена: йдіть, діти, і просіть у Господа милости». ⁵ Тебе, Отче, прикликаю за свідка на матір синів, які не захотіли зберігати завіту мого. ⁶ Віддай їх на посоромлення і матір їхню — на розкрадання, щоб не було роду їхнього. ⁷ Нехай розсіються імена їхні по на­родах і згладяться на землі, бо вони знехтували завіт мій. ⁸ Горе тобі, Ас­суре, що ховаєш у себе нечестивих! Роде лукавий! згадай, що Я зробив Содому і Гоморрі. ⁹ Земля їх лежить у смоляних брилах і пагорбах попелу. Так учиню Я з тими, які Мене не слухалися, — говорить Господь Вседержитель. ¹⁰ Так говорить Господь до Ездри: звісти народу Моєму, що Я дам їм царство Єрусалимське, яке обіцяв Ізраїлю, ¹¹ і прийму славу від них і дам їм оселі вічні, які приготував для них. ¹² Дерево життя буде для них мастю запашною; не будуть зморювані працею і не знеможуть. ¹³ Ідіть і одержіть; просіть собі днів малих, щоб вони не забарилися. Уже готове для вас царство: пильнуйте. ¹⁴ Свідчіть, небо і земля, бо Я стер зле і створив добре. Живу Я! — говорить Господь. ¹⁵ Мати! обійми синів твоїх, виховуй їх з радістю; як голубка, зміцнюй ноги їхні, бо Я обрав тебе, — говорить Господь. ¹⁶ І воскрешу мертвих на місцях їхніх і з гробів виведу їх, бо Я пізнав ім’я Моє в Ізраїлі. ¹⁷ Не бійся, мати синів, бо Я обрав тебе, — говорить Господь. ¹⁸ Я пошлю на до­помогу тобі рабів Моїх Ісаю та Єре­мію, за порадою яких Я освятив і при­­готував тобі дванадцять дерев, обтя­жених різними плодами, ¹⁹ і стільки ж джерел, які течуть молоком і медом, і сім гір найбільших, які вирощують троянду і лілею, через які сповню радістю синів твоїх. ²⁰ Виправдай удову, дай суд бідному, допоможи убогому, захисти сироту, одягни нагого, ²¹ про розслабленого і немічного потурбуйся, з кульгавого­ не смійся, безрукого захисти, і сліпо­го приведи до бачення світла Мого, ²² старця і юнака у стінах твоїх збережи, ²³ мертвих, де знайдеш, засвід­чивши, віддай гробу, і Я дам тобі перше місце у Моєму воскресінні. ²⁴ Відпочивай і упокоюйся, народе Мій, бо прийде спокій твій. ²⁵ Годуй синів твоїх, добра годувальнице, зміц­нюй ноги їхні. ²⁶ З рабів, яких Я дав тобі, ніхто нехай не загине, бо Я стяг­ну їх від тебе. ²⁷ Не слабшай. Коли прийде день печалі і тісноти, інші будуть плакати і журитися, а ти будеш весела і в достатку. ²⁸ Язич­ники будуть заздрити тобі, але нічого­ проти тебе зробити не зможуть, — го­во­рить Господь. ²⁹ Руки Мої покриють тебе, щоб сини твої не бачили геєни. ³⁰ Утішайся, мати, з синами тво­їми, бо Я спасу тебе. ³¹ Пам’ятай про синів твоїх, що спочивають. Я виведу їх з країв землі й учиню їм милість, бо Я милостивий, — говорить Господь Вседержитель. ³² Обі­й­ми дітей твоїх, доки Я прийду і зроблю їм милість; бо джерела Мої повні і благодать Моя не зменшиться.

³³ Я, Ездра, одержав на горі Орив повеління від Господа йти до Ізраїля. Коли я прийшов до них, вони відкинули мене і знехтували заповідь Господню. ³⁴ Тому вам говорю, язичники, що можете чути і розуміти: чекайте на Пастиря вашого, Він дасть вам мир вічний, бо близько Той, Який прийде на скінчення віку. ³⁵ Будьте готові до воздаяння царства, бо світло невечірнє засяє вам на вічні часи. ³⁶ Уникайте тіні віку цього; прийміть солодкість слави вашої. Я відкрито свідчу про Спасителя мого. ³⁷ Ввірений дар прийміть, і насолоджуйтеся, дякуючи Тому, Хто прикликав вас у небесне царство. ³⁸ Встаньте і стійте, і дивіться, яка кількість знаменованих на вечері Господній, ³⁹ які, переселившись від тіні віку цього, одержали від Господа світлий одяг. ⁴⁰ Прийми число твоє, Сионе, і прийми твоїх, одягнених у біле вбрання, які виконали закон Господній. ⁴¹ Число бажаних синів твоїх повне. Проси державу Господа, щоб освятився народ твій, покликаний від початку.

⁴² Я, Ездра, бачив на горі Сионській сонм великий, якого не міг перелічити, і всі вони піснями прослав­ляли Господа. ⁴³ Посеред них був юнак величний, що перевершував усіх їх, і покладав вінці на голову кожного з них і тим ще більше підносився; я вражений був здивуванням. ⁴⁴ Тоді я запитав ангела: хто ці, господарю мій? ⁴⁵ Він у відповідь мені сказав: це ті, які склали смерт­ний одяг і одяглися у безсмертний і сповідали ім’я Боже; вони тепер увінчуються і приймають переможні пальми. ⁴⁶ Я запитав: а хто цей юнак, який покладає на них вінці і вручає їм пальми? ⁴⁷ Він відповів мені: Сам Син Божий, Якого вони прославляли у віці цьому. І я почав славити їх, які мужньо стояли за ім’я Господнє. ⁴⁸ Тоді ангел сказав мені: йди і звісти народу моєму, які бачив ти дивні діла Господа Бога.

Глава 3

¹ У тридцятому році після розорення міста був я у Вавилоні, і засмучувався, лежачи на постелі моїй, і помисли входили у серце моє, ² бо я бачив спустошення Сиону і багатство тих, що жили у Вавилоні. ³ І обурився дух мій, і я почав зі страхом говорити до Всевишнього, ⁴ і сказав: Владико Господи! Ти сказав від початку, коли єдиний заснував землю, і повелів пороху, ⁵ і дав Адаму тіло смертне, яке було також творінням рук Твоїх, і вдихнув у нього дух життя, і він зробився живим пе­ред Тобою, ⁶ і ввів його у рай, який насадила правиця Твоя, раніше ніж земля виростила плоди; ⁷ Ти повелів йому зберігати заповідь Твою, але він порушив її, і Ти засудив його на смерть, і рід його і покоління, які народилися від нього, і племена, на­роди і паростки їх, яким немає числа. ⁸ Кожен народ став ходити за сво­їм бажанням, чинив перед Тобою діла нерозумні і нехтував заповіді Твої. ⁹ З часом Ти навів потоп на жи­телів землі і знищив їх, ¹⁰ і сповнилося на кожному з них, — як на Адамі смерть, так на цих потоп. ¹¹ Од­ного з них Ти залишив — Ноя з роди­ною його, і від нього пішли всі праведні. ¹² Коли почали розмножуватися жителі землі, і примножилися сини і народи і численні покоління, і знову почали віддаватися нечестю, біль­ше ніж попередні, ¹³ коли почали чинити перед Тобою беззаконня: Ти обрав Собі з них мужа, якому ім’я Авраам, ¹⁴ і полюбив його і відкрив йому одному волю Твою, ¹⁵ і уклав з ним завіт вічний, і сказав йому, що ніколи не залишиш сімені його. І дав йому Ісаака, й Ісааку дав Якова та Ісава; ¹⁶ Ти обрав Собі Якова, Ісава ж відкинув. І примножився Яків надзвичайно. ¹⁷ Коли Ти вивів з Єгип­ту сíм’я його і привів до гори Синайської, ¹⁸ тоді прихилив небеса, впо­рядкував землю, захитав вселенну, привів у трепет безодні й увесь світ у сум’яття. ¹⁹ І пройшла слава Твоя в чотирьох явищах: у вогні, землетрусі, бурхливому вітрі і морозі, щоб дати закон сімені Якова і радіння роду Ізраїля, ²⁰ але не відібрав у їх серця лукавого, щоб закон Твій приніс у них плід. ²¹ Із серцем лукавим перший Адам переступив заповідь, і був переможений; так і всі, що від нього пішли. ²² Залишилася неміч і закон у серці народу з коренем зла, і відступило добре, і залишилося ли­хе. ²³ Минули часи і закінчилися лі­та, — і Ти воздвиг Собі раба, на ім’я Давид; ²⁴ повелів йому побудува­ти місто імені Твоєму і в ньому приносити Тобі фіміам і жертви. ²⁵ Багато років це виконувалось, і потім згрішили ті, що населяли місто, ²⁶ в усьому чинячи так, як учинив Адам і всі його нащадки; бо й у них було сер­це лукаве. ²⁷ І Ти віддав місто Твоє до рук ворогів Твоїх. ²⁸ Невже краще живуть мешканці Вавилона і за це володіють Сионом? ²⁹ Коли я прийшов сюди, бачив нечестя, яким немає числа, і у цьому тридцятому році полонення бачить душа моя багатьох грішників, — і знемогло серце моє, ³⁰ бо я бачив, як Ти підтримуєш цих грішників і щадиш нечестивців, а народ Твій погубив, ворогів же Твоїх зберіг і не явив про те ніякого знамення. ³¹ Не розумію, як цей путь міг змінитися. Невже Вавилон чинить краще, ніж Сион? ³² Чи інший народ пізнав Тебе, крім Ізраїля? або які племена вірували завітам Твоїм, як Яків? ³³ Ні винагорода їм не рівномірна, ні труд їхній не приніс плоду, бо я пройшов серед народів, і бачив, що вони живуть у достатку, хоч і не згадують про заповіді Твої. ³⁴ Отже, зваж на терезах і наші беззаконня, і діла тих, що живуть на землі, і ніде не зна­йдеться ім’я Твоє, як тільки в Ізраїля. ³⁵ Коли не грішили перед Тобою ті, що живуть на землі? або який народ так зберіг заповіді Твої? ³⁶ Між цими хоч за іменами знайдеш тих, що зберігають заповіді Твої, а в інших народів не знайдеш.

Глава 4

¹ Тоді відповів мені посланий до мене ангел, якому ім’я Уриїл,­ ² і сказав: серце твоє занадто далеко зайшло у цьому віці, що ти помишляєш осягнути путь Всевишнього. ³ Я відповів: так, господарю мій. Він же сказав мені: три путі посланий я показати тобі і три подоби запропонувати тобі. ⁴ Якщо ти одну з них поясниш мені, то і я покажу тобі путь, яку бажаєш ти бачити, і навчу тебе, звідки пішло серце лукаве. ⁵ То­ді я сказав: говори, господарю мій. Він же сказав мені: йди і зваж вагу вогню, або виміряй мені подув вітру, або поверни мені день, який уже минув. ⁶ Яка людина, — відповів я, — може зробити те, чого ти вимагаєш від мене? ⁷ А він сказав мені: якби я запитав тебе, скільки осель у серці морському, або скільки джерел у самій основі безодні, або скіль­ки жил над твердю, або які межі у раю, ⁸ ти, можливо, сказав би мені: «у безодню я не схо́див, і в пекло також, і на небо ніколи не піднімався». ⁹ Тепер же я запитав тебе тільки про вогонь, вітер і день, який ти пережив, і про те, без чого ти бути не можеш, і на це ти не відповів мені. ¹⁰ І сказав мені: ти і того, що твоє і з тобою від юности, не можеш пізнати; ¹¹ як же сосуд твій міг би вмістити у собі путь Всевишнього і у цьому вже помітно розтлінному віці зрозуміти розтління, яке очевидне в очах моїх? ¹² На це сказав я: краще було б нам зовсім не бути, ніж жити у нечесті і страждати, не знаючи, чому. ¹³ Він же у відповідь сказав мені: ось, я вирушив у польовий ліс, і застав дерева, що тримали раду. ¹⁴ Вони говорили: «прийдіть, і підемо й оголосимо війну морю, щоб воно відступило перед нами, і ми там виростимо для себе інші ліси». ¹⁵ Подібним чином і хвилі морські мали нараду: «прийдіть», — говорили вони, — «піднімемося і завоюємо ліси по­ль­ові, щоб і там придбати для себе інше місце». ¹⁶ Але задум лісу виявився марним, бо прийшов вогонь і спалив його. ¹⁷ Подібним чином скін­чився і задум хвиль морських, бо став пісок, і перешкодив їм. ¹⁸ Якби ти був суддею їх, кого б ти став виправдовувати або кого звинувачувати? ¹⁹ Справді, відповів я, задуми їх були суєтні, бо земля дана лісу, дане місце і морю, щоб носити свої хвилі. ²⁰ Він же у відповідь сказав мені: справедливо розсудив ти; чому ж ти не судив таким самим чином себе самого? ²¹ Бо як земля дана лісу, а мо­ре хвилям його, так ті, що живуть на землі, можуть розуміти тільки те, що на землі; а ті, що живуть на небесах, можуть розуміти те, що на висоті небес. ²² І відповів я, і сказав: молю Тебе, Господи, нехай дасть­ся мені сенс розуміння. ²³ Не хотів я запитувати Тебе про вище, а про те, що щодня буває у нас: чому Ізраїль відданий на наругу язичникам? чому народ, який Ти полюбив, відданий нечестивим племенам, і закон батьків наших доведений до нікчемности, і писаних постанов ніде немає? ²⁴ Переходимо з віку цього, як сарана, життя наше минає у страху і жа­ху, і ми зробилися недостойними милосердя. ²⁵ Але що зробить Він з ім’ям Своїм, яке наречене на нас? ось про що я запитував. ²⁶ Він же відповів мені: чим більше будеш випробовувати, тим більше будеш дивуватися; бо швидко поспішає вік цей до свого завершення, ²⁷ і не може вмістити того, що обіцяно праведним у майбутні часи, бо вік цей наповнений неправдою і немочами. ²⁸ А про те, що ти запитував мене, скажу тобі: посіяне зло, але ще не прийшов час викорінення його. ²⁹ То­му, доки посіяне не буде вирване, і місце, на якому насіяне зло, не скасується, — не прийде місце, на якому посіяне добро. ³⁰ Бо зерно злого сімені посіяне у серці Адама від початку, і скільки нечестя породило воно до цього часу і буде родити до того часу, поки не настане молотьба! ³¹ Розсуди у собі, скільки зерно злого насіння породило плодів нечес­тя! ³² Коли буде пожате незліченне колосся його, який величезний знадобиться для цього тік! ³³ Як же і коли це буде? — запитав я його; чому наші літа малі і нещасливі? ³⁴ Не поспішай підніматися, — відповів він, — вище за Всевишнього; бо марно поспішаєш бути вище за Нього: занадто­ далеко заходиш. ³⁵ Чи не про те саме запитували душі праведних у за­т­ворах своїх, говорячи: «доки таким чином будемо ми надіятися? І коли плід нашої відплати?» ³⁶ На це відповів мені Ієремиїл архангел: «коли виповниться число насінин у вас, бо Всевишній на терезах зважив вік цей, ³⁷ і мірою виміряв часи, і числом обчислив години, і не посуне і не прискорить доти, доки не виповниться визначена міра». ³⁸ Я ж у відповідь на це сказав йому: о, Владико Господи! а ми всі переповнені нечестям. ³⁹ І, можливо, через нас не наповнюються житниці праведних, і заради гріхів тих, що живуть на землі. ⁴⁰ На це він відповів мені: піди, запитай вагітну жінку, чи може, піс­ля виповнення дев’ятимісячного тер­міну, утроба її утримати у собі плід? ⁴¹ Я сказав: не може. Тоді він сказав мені: подіб­ні до утроби й оселі душ у пеклі. ⁴² Як та, що народжує, поспішає народити, щоб звільнитися від болістей народження, так і ці поспішають віддати ввірене їм. ⁴³ Спочатку буде показане тобі те, що ти бажаєш бачити. ⁴⁴ Якщо я знайшов благодать перед очима твоїми, — відповів я, — і якщо це можливо і я здатний до того, ⁴⁵ покажи мені: чи більше те, що має прийти, за те, що минуло, чи те, що відбулося, більше за те, що буде? ⁴⁶ Що минуло, я це знаю, а що прийде, не відаю. ⁴⁷ Він сказав мені: стань праворуч, і я поясню тобі значення подобою. ⁴⁸ І я став, і побачив: ось розпалена піч проходить переді мною; і коли полум’я пройшло, я побачив: залишив­ся дим. ⁴⁹ Піс­ля цього пройшла переді мною хмара, наповнена водою, і пролився з неї сильний дощ; але як тільки стрім­кість дощу припинилася, залишилися краплі. ⁵⁰ Тоді він сказав мені: розмірковуй про себе: як дощ більший за краплі, а вогонь більший за дим, так міра минулого перевищила, а залишилися краплі і дим. ⁵¹ То­ді я благав його і сказав: чи думаєш ти, що я доживу до цих днів? і що буде у ці дні? ⁵² На це від­повів він, і сказав: про знамення,­ про які ти запитуєш мене, я частково можу сказати тобі, а про життя твоє я не посланий говорити з тобою, та й не знаю.

Глава 5

¹ Про знамення: ось, настануть дні, в які багато хто з тих, що живуть на землі, які володіють віданням, будуть захоплені, і шлях істини сховається, і вселенна збідніє вірою, ² і примножиться неправда, яку тепер ти бачиш і про яку здавна чув. ³ І буде, що країна, яку ти тепер бачиш панівною, піддасться спустошенню. ⁴ А якщо Всевишній дасть тобі дожити, то побачиш, що після третьої труби раптово засяє серед ночі сонце і місяць тричі на день; ⁵ і з дерева буде капати кров, камінь подасть голос свій, і народи похитнуться. ⁶ Тоді буде царювати той, якого ті, що живуть на землі, не очікують, і птахи перелетять на інші місця. ⁷ Море Содомське виверг­не риб, буде подавати вночі голос, невідомий для багатьох; однак же усі почують голос його. ⁸ Буде сум’яття у багатьох місцях, часто буде посилатися з неба вогонь; дикі звірі перемінять місця свої, і нечисті жін­ки будуть народжувати чудовиськ. ⁹ Солодкі води зробляться солоними, і всі друзі повстануть одне проти одного; тоді сховається розум, і розуміння відійде у своє сховище. ¹⁰ Багато хто буде шукати його, але не знайде, і збільшиться на землі неправда і нестриманість. ¹¹ Одна область буде запитувати іншу сусідню: «чи не проходила по тобі правда, яка робить праведним?» І та скаже: «ні». ¹² Люди у той час будуть сподіватися, і не досягнуть бажаного, будуть трудитися, і не управляться путі їхні. ¹³ Про ці знамення мені дозволено сказати тобі, і якщо знову помолиш­ся і поплачеш, як тепер, і попостиш­ся сім днів, то почуєш ще більше за те. ¹⁴ І я отямився, і тіло моє сильно тремтіло, і душа моя знемог­ла, ніби зникала. ¹⁵ Але ангел, який прийшов до мене, підтримав мене й укріпив мене, і поставив на ноги. ¹⁶ І було, у другу ніч прийшов до мене Салафиїл, вождь народу, і запитав мене: де ти був, і від чого лице твоє таке сумне? ¹⁷ Хіба не знаєш, що тобі довірений Ізраїль у країні переселення його? ¹⁸ Отже, встань і споживи хліба, і не залишай нас, як пастир свого­ стада, у руках лукавих вовків. ¹⁹ То­ді сказав я йому: відійди від мене, і не наближайся до мене. І він, почув­ши це, відійшов від мене. ²⁰ А я сім днів постився, стогнучи і плачучи, як повелів мені ангел Уриїл. ²¹ І піс­ля семи днів помисли серця мого знову були для мене вкрай обтяжливими; ²² але душа моя отримала дух розуміння, і я знову почав говорити перед Всевишнім ²³ і сказав: о, Владико Господи! Ти з усіх лісів на землі і з усіх дерев на ній обрав тільки одну виноградну лозу; ²⁴ Ти з усього кола земного обрав Собі одну печеру, і з усіх квітів у вселенній Ти обрав Собі одну лілею; ²⁵ Ти з усіх безодень морських наповнив для Се­бе одне джерело, а з усіх побудованих міст освятив для Себе один Сион. ²⁶ З усіх створених птахів Ти най­менував для Себе одну голубицю, і з усіх створених тварин Ти обрав Собі одну вівцю; ²⁷ із усіх численних народів Ти придбав Собі один народ, і полюбив його, дав йому закон довер­шений. ²⁸ Але нині, Господи, чому ж Ти віддав одного багатьом, і на одному корені Ти насадив інші паростки і розсіяв Твій єдиний народ між багатьма народами? ²⁹ І потоптали його супротивники, які обіт­ницям Твоїм і завітам Твоїм не вірували. ³⁰ І якщо вже Ти сильно зненавидів народ Твій, те нехай би він Твоїми руками карався.

³¹ Коли я промовляв слова ці, по­сланий був до мене ангел, який приходив до мене раніше уночі, ³² і сказав мені: послухай мене, і я навчу тебе; слухай мене, і я скажу тобі ще більше. ³³ Говори, сказав я, господарю мій. І він сказав мені: ти занадто далеко зайшов допитливістю розуму твого про Ізраїль; невже ти більше любиш його, ніж Той, Який створив його? ³⁴ Ні, господарю мій, відповів я, але говорив від великої скорботи. Нутрощі мої мучать мене весь час, коли я намагаюся осягнути шлях Всевишнього і зрозуміти хоч частину суду Його. ³⁵ Він відповів: не можеш. Чому ж, господарю мій? — запитав я. Краще б я не народився, й утроба материнська зробилася для мене гробом, ніж бачити гноблення Якова і виснаження роду Ізраїльського. ³⁶ І він сказав мені: обчисли мені те, що ще не прийшло, і збери мені розсіяні краплі, й оживи засохлі квіти; ³⁷ відкрий закриті сховища і виве­ди мені закриті у них вітри, і покажи мені образ голосу: і тоді я покажу тобі те, що ти намагаєшся бачити. ³⁸ Владико Господи! — відповів я, — хто може знати це, хіба тільки той, хто не живе з людьми? ³⁹ А я безумний, і як можу говорити про те, про що Ти запитав мене? ⁴⁰ Тоді Він сказав мені: як ти не можеш зробити нічого зі сказаного, так не можеш пізнати провидіння Мого, ні межі любови, яку обіцяв Я народу. — ⁴¹ Але ось, Господи, Ти близький до тих, які наближаються до кінця, і що будуть робити ті, які раніше мене були, або ми, або які після нас будуть? ⁴² Він сказав мені: до вінця уподібню я суд Мій; як немає запізнення останніх, так і прискорення перших. ⁴³ Відповів я і сказав: чи не міг би Ти з’єднати в єдине як тих, які створені були раніше, так і тих, які існують і які будуть, щоб скоріше оголосити їм суд Твій? ⁴⁴ Він відповів мені: не може приско­рити творіння Творця свого, ні вік цей не може вмістити у собі всіх ра­зом, які повинні бути створені. ⁴⁵ І сказав я: як же Ти сказав рабу Твоєму, що Ти дав життя створеному творінню вкупі, і однак творіння витримало це; тому могли б понести і ті, що нині існують, вкупі. ⁴⁶ Він сказав мені: запитай жінку, і скажи їй: «якщо ти народжуєш десять, то чому народжуєш за часом?», і проси її, щоб вона народила десять разом. ⁴⁷ Я ж сказав Йому: неможливо це, але має бути за часом. ⁴⁸ Тоді Він сказав ме­ні: і Я дав надрам землі здатність посіяне на ній вирощувати за часом. ⁴⁹ Як немовля не може робити того, що влас­тиво старцям, так Я упорядкував створений Мною вік. ⁵⁰ Тоді я запитав Його і сказав: коли Ти відкрив мені путь, то дозволь мені сказати Тобі: мати наша, про яку Ти говорив мені, чи молода ще, чи наближається до старости? ⁵¹ Запитай про це ту, яка народжує, і вона скаже тобі. ⁵² Скажи їй: «чому народжені тобою нині не подібні до тих, які народжені були колись, але менші за них на зріст?» ⁵³ І вона скаже тобі: «одні народжені мною у міцності молодої сили, а інші народжені на старість, коли утроба почала втрачати свою силу». ⁵⁴ Розміркуй же ти: ви тепер менші за станом, ніж ті, які були перед вами; ⁵⁵ і ті, які після­ вас народяться, будуть ще менші за вас, тому що творіння уже постаріло,­ і сила юнака уже минула. ⁵⁶ І сказав я: якщо я придбав благовоління перед очима Твоїми, покажи рабові Твоєму, через кого Ти відвідуєш творіння Твоє?

Глава 6

¹ І сказав Він мені: від початку творіння кола земного і раніше ніж установлені були межі віку, і раніше ніж подули вітри; ² раніше ніж почутий був голос грому, раніше ніж заблищала блискавка, раніше ніж утвердилися основи раю; ³ раніше ніж з’явилися прекрасні квіти, раніше ніж утвердилися сили рухів, і раніше ніж зібралися незліченні воїнства ангелів; ⁴ раніше ніж піднялися висоти повітряні, раніше ніж визначилися міри тверді, раніше ніж запалали вогні на Сионі; ⁵ раніше ніж досліджені були літа, і відокремлені ті, які грішать нині, і відзначені ті, які зберігали віру, як скарб: ⁶ тоді Я помислив, і створено було все Мною одним, а не через будь-кого іншого; від Мене також прийде і кінець, а не від будь-кого іншого. ⁷ Тоді я відповів: який поділ часів, і коли буде кінець першого і початок останнього? ⁸ Від Авраама навіть до Ісаака, коли народилися від нього Яків та Ісав, рука Якова тримала від початку п’яту́ Ісава. ⁹ Кінець цьо­го віку — Ісав, а початок наступного — Яків. ¹⁰ Рука людини — початок її, а кінець — п’ята­ її. Про інше, Ездро, не запитуй Мене. ¹¹ Я ж у відповідь сказав Йому: о, Вла­дико Господи! як­що я знайшов благодать пе­ред очима Твоїми, ¹² мо­лю Тебе, покажи рабові Твоєму кінець знамень Твоїх, частину яких показав Ти мені минулої ночі. ¹³ Він відповів мені і сказав: встань на ноги твої, і слухай голос, сповнений шуму, ¹⁴ і буде ніби землетрус, але місце, на якому ти стоїш, не захитається. ¹⁵ Тому, коли буде говорити, ти не жа­хайся; бо про кінець буде слово, і ос­нови землі маються на увазі. ¹⁶ А ос­­кільки йдеться про них самих, то земля затремтить і похитнеться, бо знає, що кінець їх повинен змінитися.­

¹⁷ І було, коли я почув голос, встав на ноги мої, і чув, і ось голос, який говорить, і шум його, як шум вод многих, ¹⁸ і сказав: ось, настають дні, коли Я почну наближатися, щоб відвідати тих, що живуть на землі, ¹⁹ ко­ли почну Я стягувати з тих, які неправдою своєю зробили неправедно велику шкоду, і коли виповниться міра приниження Сиону. ²⁰ А коли назнаменується вік, який почне проходити, то ось знамення, які Я покажу: книги розкриються перед лицем тве́рди, й усі разом побачать; ²¹ і однолітні немовлята заговорять своїми голосами, і вагітні жінки будуть народжувати недозрілих немов­лят через три і чотири місяці, і вони залишаться живими і зміцняться; ²² засіяні поля раптово стануть ніби незасіяними, і повні житниці виявляться порожніми; ²³ потім засурмить труба з шумом, і коли почують її, всі раптово жахнуться. ²⁴ І буде у той час, озброяться друзі проти друзів, як вороги, й устрашиться земля з тими, що живуть на ній, і жи́ли джерел зупиняться і три години не будуть текти. ²⁵ Усякий, хто після всього цього, про що Я передрік тобі, залишиться у живих, сам спасеться, і побачить спасіння Моє і кінець вашого віку. ²⁶ І побачать люди обрані, які не зазнали смерти від народження свого, і зміниться серце тих, що живуть, і перетвориться на почуття інше. ²⁷ Бо зло знищиться, і зникне лукавство; ²⁸ процвіте віра, переможене буде розтління, явиться істина, яка стільки часу залишалася без плоду. ²⁹ Коли Він говорив, я глянув на того, перед яким стояв. ³⁰ І він сказав мені: я прийшов показати тобі час грядущої ночі. ³¹ От­же, якщо ти знову помолишся і знову сім днів будеш поститися, то я покажу тобі більше у день, в який я почув тебе. ³² Голос твій почутий у Всевишнього; побачив Сильний правильну дію, побачив і чистоту, яку зберігав ти від юности твоєї. ³³ Тому Він послав мене показати тобі все це і сказати: уповай і не бійся; ³⁴ не поспішай у перші часи помишляти суєтне, щоб не судити тобі з таким самим поспіхом про часи останні.

³⁵ Після цього я знову зі сльозами­ молився, і також постився сім днів, щоб виконати три седмиці, заповідані мені. ³⁶ У восьму ж ніч серце моє прийшло знову у збудження, і я почав говорити перед Всевишнім, ³⁷ бо дух мій запалав сильно, і душа моя томилася. ³⁸ І сказав я: Гос­поди! Ти від початку творіння говорив; у перший день сказав: «нехай буде небо і земля», і слово Твоє було звер­шеним ділом. ³⁹ Тоді носив­ся Дух, і темрява облягала навколо і мовчання: звуку людського голосу ще не було. ⁴⁰ Тоді повелів Ти зі скарбниць Твоїх вийти яскравому світлу, щоб явилося діло Твоє. ⁴¹ У другий день створив Ти дух твер­ди і повелів йому відокремити і зробити поділ між водами, щоб деяка частина їх піднялася вгору, а інша залишилася внизу. ⁴² У третій день Ти повелів водам зібратися на сьомій частині землі, а шість частин висушив, щоб вони служили пе­ред Тобою для засі­вання й об­роб­лення. ⁴³ Слово Твоє виходило, і негайно ставало ділом; ⁴⁴ раптово явилася безмірна кількість плодів і різноманітні приємності для смаку, квіти виглядом своїм незмінні, з запахом, невимовно за­­пашним: усе це звершено було у третій день. ⁴⁵ У чет­вертий день Ти повелів бути сяйву сонця, світлу місяця, розташуванню зірок, ⁴⁶ і пове­лів, щоб вони служили людині, яка має бути створеною. ⁴⁷ У п’ятий день Ти сказав сьомій час­тині, в якій бу­ла зібрана вода, щоб вона породила­ тва­рин, тих, що літають, і риб, що і сталося. ⁴⁸ Вода німа і бездушна, за помахом Божим, породила тварин, щоб усі роди сповіщали про дивні діла Твої. ⁴⁹ Тоді Ти зберіг двох тварин: одна називалася бегемотом, а інша левіафаном. ⁵⁰ І Ти відокремив їх одне від одного, бо сьома частина,­ де була зібрана вода, не могла прийняти їх разом. ⁵¹ Бегемоту Ти дав одну частину з землі, осушеної на третій день, нехай живе у ній, в якій тисячі гір. ⁵² Левіафану дав сьому час­тину водяну, і зберіг його, щоб він був споживою тим, кому Ти хочеш, і коли хочеш. ⁵³ У шостий же день повелів Ти землі породити перед Тобою худобу, звірів і плазунів; ⁵⁴ а після їх Ти створив Адама, якого поставив володарем над усіма Твоїми тварями і від якого походимо всі ми і народ, який Ти обрав. ⁵⁵ Усе це сказав я перед Тобою, Гос­поди, тому що для нас створив Ти вік цей. ⁵⁶ Про інші ж народи, які народилися від Адама, Ти сказав, що вони ніщо, але подібні до слини, і всю безліч їх Ти уподібнив краплям, що крапають із посудини. ⁵⁷ І нині, Господи, ось, ці народи, за ніщо Тобою визнані, почали володарювати над нами і пожирати нас. ⁵⁸ Ми ж, народ Твій, який Ти назвав Твоїм первістком, єдинородним, улюбленим Твоїм, віддані у руки їх. ⁵⁹ Якщо для нас створений вік цей, то чому не одержуємо ми спадщини з віком? І доки це?

Глава 7

¹ Коли я закінчив говорити ці слова, посланий був до мене ангел, який посилався до мене у по­передні ночі, ² і сказав мені: встань, Ездро, і слухай слова́, які я прийшов говорити тобі. ³ Я сказав: говори, гос­подарю мій. І він сказав мені: море розташоване у просторому місці, щоб бути глибоким і безмірним; ⁴ але вхід у нього знаходиться у вузькому місці, так що подібний до рік. ⁵ Хто побажав би ввійти у море і бачити його, або володарювати над ним, той, якщо не пройде вузьке, як може дійти до широти? ⁶ Або інша подоба: місто побудоване і розташоване на рівнині, й наповнене усіма благами; ⁷ але вхід у нього тісний і розташований на крутизні так, що праворуч вогонь, а ліворуч глибока вода. ⁸ Між ними, тобто між вогнем і водою, лежить лише одна стежка, на якій може поміститися не більше, як тільки ступня людини. ⁹ Якщо місто це буде дане у спадщину людині, то як вона одержить свою спад­щину, якщо ніколи не перейде небез­пеки, що лежить на шляху? ¹⁰ Я сказав: так, Господи. І Він сказав мені: така і доля Ізраїля. ¹¹ Для них Я створив вік; але коли Адам порушив Мої постанови, визначено було бути то­му, що зроблено. ¹² І зробилися входи­ віку цього тісними, хворобливими, стомливими, також вузькими, лукавими, сповненими бід і які потребують великої праці. ¹³ А входи майбутнього віку просторі, безпечні, і приносять плід безсмертя. ¹⁴ Отже, якщо ті, що входять, які живуть, не ввійдуть у це тісне і злигоднє, вони не можуть одержати те, що уго­то­ване.­ ¹⁵ Навіщо ж засмучуєшся, коли ти тлін­­ний, і чого бентежишся, коли смертний? ¹⁶ Навіщо прийняв ти у сер­­ці твоєму того, що майбутнє, а при­й­няв те, що у теперішньому? ¹⁷ Я відповів і сказав: Владико Господи! ось, Ти визначив законом Твоїм, що праведники успадкують це, а грішники загинуть. ¹⁸ Праведники потерплять тісноту, сподіваючись на просторе, а ті, що нечестиво жили, хоч потерпіли тісноту, не побачать просторого. ¹⁹ І Він сказав мені: немає судді вище за Бога, немає того, хто розуміє більше за Всевишнього. ²⁰ Гине багато хто у цьому житті, тому що не дбає про запропонований йому закон Божий. ²¹ Бо суворо повелів Бог тим, що приходять, коли вони прийшли, що працюючи, вони будуть живі, і що дотримуючись, не бу­дуть покарані. ²² А вони не послухалися, і стали проти Нього, утвердили у собі помисел суєтний. ²³ Захопилися гріховними оманами, сказали про Всевишнього, що Його нема, не пізнали путів Його, ²⁴ знехтували закон Його, відкинули обітниці Його, не мали віри до обрядових установлень Його, не звершували діл Його. ²⁵ І тому, Ездро, пустим порожнє, а повним повне. ²⁶ Ось, прийде час, ко­ли прийдуть знамення, які Я передрік тобі, і явиться наречена, і, являючись, покажеться, — приховувана нині землею. ²⁷ І всякий, хто позбавиться раніше перелічених зол, сам побачить чудеса Мої. ²⁸ Бо відкриється Син Мій Ісус з тими, які з Ним, і ті, що залишилися, будуть насолод­жуватися чотириста років. ²⁹ А піс­ля­ цих років помре Син Мій Христос і всі люди, які мають дихання. ³⁰ І повернеться вік у давнє мовчання­ на сім днів, подібно до того, як було раніше, так що не залишиться нікого.­ ³¹ Після ж семи днів постане вік при­спаний, і помре ушкоджений. ³² І віддасть земля тих, які у ній сплять, і прах тих, які мовчазно у ньому живуть, а сховища віддадуть ввірені їм душі. ³³ Тоді явиться Всевишній на престолі суду, і пройдуть біди, і закінчиться довготерпіння. ³⁴ Суд буде один, істина утвердиться,­ віра зміц­ниться. ³⁵ Потім піде діло, відкриється нагорода, постане прав­да, перестане господарювати неправ­да. ³⁶ Я сказав: Авраам перший молився за содомлян; Мойсей — за батьків, які згрішили у пустелі; ³⁷ Ісус після нього — за Ізраїля у дні Ахана;­ ³⁸ Самуїл і Давид — за тих, кого погубляють, Соломон — за тих, які прийшли на освячення; ³⁹ Ілля — за тих, які прийняли дощ, і за мерця, щоб він ожив; ⁴⁰ Єзекія — за народ у дні Сеннахирима, і багато хто — за багатьох. ⁴¹ Отже, якщо тоді, коли посилилося розтління і примножилася неправда, праведні молилися за неправедних, то чому ж не бути тому і нині? ⁴² Він відповів мені і сказав: нинішній вік не є кінець; слави у ньому часто не буває, тому молилися за немічних. ⁴³ День же суду буде кінцем часу цього і початком часу майбутнього безсмертя, коли мине тління, ⁴⁴ припиниться нестриманість, знищиться невір’я, а зросте правда, засяє істина. ⁴⁵ Тоді ніхто не зможе ні спасти загиблого, ні погубити того, хто переміг. ⁴⁶ Я відповів і сказав: ось моє слово перше й ос­таннє: краще було не давати землі Адаму, або, коли вже дана, утримати­ його, щоб не згрішив. ⁴⁷ Яка користь людям — у нинішньому віці жити у смутку, а після смерти очіку­вати по­карання? ⁴⁸ О, що зробив ти, Адаме?­ Коли ти згрішив, то звершилося па­діння не тебе тільки одного, але і нас, які від тебе народжуємося. ⁴⁹ Яка користь нам, якщо нам обіцяно безсмертний час, а ми чинили смертні діла? ⁵⁰ Нам передвіщена вічна надія, а ми, непотребні, зробилися суєт­ними. ⁵¹ Нам уготовані оселі здоров’я і спокою, а ми жили зле; ⁵² уготована слава Всевишнього, щоб покрити тих, які жили лагідно, а ми ходи­ли путями злими. ⁵³ Показаний буде рай, плід якого перебуває нетлінним і в якому спокій і зцілення; ⁵⁴ але ми не увійдемо в нього, тому що оберталися у місцях неплідних. ⁵⁵ Світліше за зірки засяють лиця тих, які ма­­ли стриманість, а наші лиця — чорніші за пітьму. ⁵⁶ Ми не помишляли у житті, коли чинили беззаконня, що після смерти будемо страждати. ⁵⁷ Він відповів і сказав: це — помисел про боротьбу, яку повинна вести на землі народжена людина, ⁵⁸ щоб, якщо буде переможена, потерпіти те, про що ти сказав, а якщо переможе, одержати те, про що Я говорю. ⁵⁹ Це те життя, про яке сказав Мойсей, коли жив, до народу, го­ворячи: «обери собі життя, щоб жи­ти». ⁶⁰ Але вони не повірили йому, ні пророкам після нього, ні Мені, що говорив до них, ⁶¹ що не буде скорбо­ти за погибель їх, як буде радість за тих, яким уготовано спасіння. ⁶² Я від­повів і сказав: знаю, Господи, що Всевишній називається милосердим, тому що помилує тих, які ще не прийшли у світ, ⁶³ і милує тих, які проводять життя у законі Його. ⁶⁴ Він довготерпеливий, бо виявляє довготерпіння до тих, що згрішили, як до Свого творіння. ⁶⁵ Він щедрий, бо готовий давати за потребою, ⁶⁶ і многомилостивий, бо примножує милос­ті Свої до тих, що живуть нині, і до тих, що жили, і до тих, що будуть жи­­ти. ⁶⁷ Бо, якби не примножував Він Своїх милостей, то не міг би вік продовжувати жити з тими, які живуть у ньому. ⁶⁸ Він подає дари; бо якби не дарував з благости Своєї, щоб полегшити тим, що зробили нечестя своїми беззаконнями, то не могла б залишатися у живих десятитисячна частина людей. ⁶⁹ Він суддя, і якби не прощав тих, які створені словом Його, і не знищив безлічі злочинів, ⁷⁰ можливо, з незліченної кількости залишився б тільки дуже мало хто.

Глава 8

¹ Він відповів мені і сказав: цей вік Всевишній створив для багатьох, а майбутній для небагатьох. ² Скажу тобі, Ездро, подобу. Як коли запитаєш землю, вона скаже тобі, що дає дуже багато речовини, з якої робляться глиняні речі, а не багато пороху, з якого буває золото, так і ді­ла нинішнього віку. ³ Багато хто створений, але небагато спасеться. ⁴ Я відповів і сказав: душе́! пожери сенс і поглинь мудрість. ⁵ Бо ти обіцяла слухати, і побажала пророкувати, а тобі дано час тільки, щоб жити. ⁶ О, Господи! невже Ти не дозволиш рабу Твоєму, щоб ми молилися перед Тобою про дарування серцю нашому сімені й розуму обробляти, щоб народився плід, яким міг би жити всякий розтлінний, хто буде носити ім’я людини? ⁷ Ти єдиний, і ми єдине творіння рук Твоїх, як сказав Ти. ⁸ І як же нині в утробі материнській утворюється тіло, і Ти даєш члени, як зберігається Твоє творіння у вогні й воді, і як дев’ять місяців терпить у собі Твоє ж створіння Твою твар, яка у ньому створена? ⁹ І те, що зберігає, і те, що зберігається, і те й інше зберігаються, й утроба матері у свій час віддає те збережене, що у ній виросло. ¹⁰ Ти повелів із самих членів, тобто із сос­ків, давати молоко, плід сосків, ¹¹ нехай годується створене до деякого часу, а після передаси його Твоєму милосердю. ¹² Ти виховав його Твоєю правдою, навчив його Твого закону, настановив його Твоїм розумом, ¹³ і умертвиш його, як Твоє тво­ріння, і знову оживиш, як Твоє діло. ¹⁴ Як­що Ти погубиш створене з таким піклуванням, то повелінню Твоєму легко влаштувати, щоб і зберігалося те, що було створено. ¹⁵ І нині, Господи, я скажу: про всяку людину Ти більше знаєш; але скажу про народ Твій, за який уболіваю, ¹⁶ про спадщину Твою, за яку проливаю сльози, про Ізраїля, за якого болію серцем, про Якова, про якого тужу. ¹⁷ Почну молитися перед Тобою за себе і за них, бо бачу гріхопадіння нас, які живуть на землі. ¹⁸ Але я чув, що скоро прийде Суддя. ¹⁹ Тому почуй мій голос, прислухайся до слів моїх, і я буду говорити перед Тобою. [Початок слів Ездри, перш ніж він був узятий.] ²⁰ Я сказав: Господи, що живеш вічно, Якого очі звернені на піднесене і небесне, ²¹ Якого престіл неоціненний і слава незбагненна, Якому з трепетом предстоять воїн­ства ангелів, що служать у вітрі і вогні, Якого слово істинне і глаголи непорушні, ²² повеління сильне і правління страшне, Якого погляд висушує безодні, гнів розплавляє гори й істина перебуває повік! ²³ Почуй молитву раба Твого, і послухай моління створіння Твого. ²⁴ Доки живу, буду говорити, і доки розумію, буду відповідати. Не дивися на гріхи народу Твого, але на тих, які Тобі в істині служать; ²⁵ не звертай уваги на нечестиві діла язичників, але на тих, які завіти Твої зберегли серед бід; ²⁶ не помишляй про тих, які перед Тобою неправдиво чинили, але пом’яни тих, які, з волі Твоєї, піз­нали страх; ²⁷ не погубляй тих, які жили, як тварини, але споглянь на тих, які ясно навчали закону Твого; ²⁸ не прогнівайся на тих, які визнані гіршими за звірів; ²⁹ але полюби тих, які завжди надіються на правду­ Твою і славу. ³⁰ Бо ми і батьки наші на такі хвороби страждаємо; ³¹ а Ти, заради нас — грішних, назвешся ми­лосердим. ³² Якщо Ти побажаєш по­милувати нас, то назвеш­ся мило­серд­им, тому що ми не маємо діл правди. ³³ Праведники ж, у яких багато діл придбано, за власні діла одержать винагороду. ³⁴ Що́ є людина, щоб Ти гнівався на неї, і рід роз­тлінний, щоб Ти стільки засмучу­вав­ся­ ним? ³⁵ Воістину, немає нікого з на­роджених, хто не вчинив би не­честиво, і з тих, які сповідують Те­бе, немає нікого, хто не згрішив би. ³⁶ У тім-то і звіститься правда Твоя і благість Твоя, Господи, коли помилуєш тих, які не мають сутности добрих діл. ³⁷ Він відповів мені і сказав: справедливо ти сказав дещо, і за словами твоїми так і буде. ³⁸ Бо істинно не помишляю Я про діла тих створінь, які згрішили, раніше смер­ти, раніше суду, раніше загибелі; ³⁹ але насолоджуюся подвигами праведних, і згадую, як вони подорожували, як спасалися і намагалися заслужити нагороду. ⁴⁰ Як сказав Я, так і є. ⁴¹ Як хлібороб сіє на землі багато насіння і садить багато рослин, але не все посіяне збережеться з часом, і не все посаджене­ укоріниться, так і ті, які посіяні у віці цьому, не усі спасуться. ⁴² Я відповів і сказав: якщо я знайшов благодать, то буду говорити. ⁴³ Як насіння хлібороба, якщо не зійде, або не прийме вчасно дощу Твого, або пошкодиться від надміру дощів, ги­не: ⁴⁴ так і людина, створена руками Твоїми, — і Ти називаєшся її первообразом, тому що Ти подібний до неї, для якої створив усе і яку Ти уподіб­нив до насіння хлібороба. ⁴⁵ Не гнівайся на нас, але пощади народ Твій і помилуй спадщину Твою, — а Ти милосердий до створіння Твого. ⁴⁶ Він відповів мені і сказав: теперішнє теперішнім і майбутнє майбутнім. ⁴⁷ Багато чого не вистачає тобі, щоб ти міг полюбити створіння Моє біль­ше за Мене, хоч Я часто наближався до тебе самого, а до неправедних ніколи. ⁴⁸ Але й у тім дивний ти перед Всевишнім, ⁴⁹ що смирив себе, як пристойно тобі, і не судив про себе так, щоб багато славитися між праведними. ⁵⁰ Многі і гіркі біди спіткають тих, які населяють вік, останнім часом, тому що вони ходили у великій гордині. ⁵¹ А ти дбай про себе, і подібним до тебе шукай слави;­ ⁵² бо вам відкритий рай, насаджене дерево життя, призначений майбутній час, готовий достаток, побудоване місто, приготований спокій, довершена благість і довершена премудрість. ⁵³ Корінь зла запечатаний від вас, неміч і тління сховані від вас, і розтління біжить у пекло в забуття. ⁵⁴ Минули хвороби, і наприкінці показався скарб безсмертя. ⁵⁵ Не намагайся більше дізнатися про безліч загиблих. ⁵⁶ Бо вони, одер­жавши свободу, знехтували Всевиш­нього, зневажили закон Його і зали­шили путі Його, ⁵⁷ а ще і праведних Його потоптали, ⁵⁸ і говорили у серці своєму: «немає Бога», хоч і знали, що вони смертні. ⁵⁹ Як на вас очікує те, про що сказано раніше, так і їх — спрага і муки, які приготовані. Бог не хотів погубити людину, ⁶⁰ але самі створені знеславили ім’я Того, Хто створив їх, і були невдячними до Того, Хто наперед уготував їм життя. ⁶¹ Тому суд Мій нині наближається, — ⁶² про що Я не всім відкрив, а тільки тобі і небагатьом, до тебе подібним. Я відповів і сказав: ⁶³ ось нині, Господи, Ти показав мені безліч знамень, які Ти почнеш творити при кончині, але не показав, у який час.

Глава 9

¹ Він відповів мені і сказав: вимірюючи, вимірюй час у собі самому, і коли побачиш, що пройшла деяка частина знамень, раніше вказаних, ² тоді зрозумієш, що це і є той час, в який почне Всевишній відвідувати вік, Ним створений. ³ Коли виявиться у віці коливання місць, сум’яття народів, ⁴ тоді зрозумієш, що про це говорив Всевишній від днів, що були раніше за тебе, від початку.­ ⁵ Як усе, створене у віці, має по­ча­ток, так само і кінець, і закінчення буває явно: ⁶ так і часи Всевишнього мають початки, які відкриваються чудесами і силами, і закінчення, які виявляються діями і знаменнями. ⁷ Усякий, хто спасеться і зможе ділами своїми і вірою, якою віруєте, уникнути раніше провіщених бід, ⁸ залишиться, і побачить спасіння Моє на землі Моїй і в межах Моїх, які Я освятив Собі від віку. ⁹ Тоді пошкодують ті, що відступили нині від шляхів Моїх, і ті, що відкинули їх із презирством, будуть перебувати у муках. ¹⁰ Ті, які не пізнали Ме­не, одержуючи за життя благодіяння, ¹¹ і погребували законом Моїм, не зрозуміли його, але знехтували, коли ще мали свободу і коли ще відкрито було їм місце для покаяння, ¹² ті пізнають Мене після смерти у муках. ¹³ Ти не цікався більше, як нечестиві будуть мучитися, але досліджуй, як спасуться праведні, яким належить вік і заради яких вік, і коли. ¹⁴ Я відповів і сказав: ¹⁵ я ра­ніше говорив, і тепер говорю, і потім буду говорити, що більше тих, які загинуть, ніж тих, які спасуться, як хвиля більша за краплю. ¹⁶ Він відповів мені і сказав: ¹⁷ яка нива, таке і насіння; які квіти, такі і кольори; який діяч, таке і діло; який хлібороб, такий і обробіток; бо то був час віку. ¹⁸ Коли Я уготовляв вік, перше ніж він був, для перебування тих, які живуть нині у ньому, ніхто Мені не суперечив. ¹⁹ А нині, коли вік цей був створений, норови створених пошкодилися при жнивах, які не зменшуються, при недослідимому законі. ²⁰ І розглянув Я вік, і ось, виявилася небезпека від задумів, які з’явилися у ньому. ²¹ Я побачив і пощадив його, і зберіг для Себе одну ягоду з виноградного грона й одне насадження з безлічі. ²² Нехай загине безліч, що дарма народилася, і збережеться ягода Моя і насадження Моє, яке Я виростив з великим трудом. ²³ А ти, коли після семи днів інших, не постячись, однак, у них, ²⁴ вийдеш на квітуче поле, де немає побудованого дому, і станеш годуватися тільки від польових квітів і не споживати м’яса, ні пити вина, а тільки квіти, ²⁵ молися до Всевишнього безперестанно, і Я прийду і буду говорити з тобою. ²⁶ І пішов я, як Він сказав мені, на поле, яке називається Ардаф, і сів там у квітах і споживав від польових трав, і була мені їжа від них насиченням. ²⁷ Після семи днів лежав я на траві, і сер­це моє знову бентежилось, як раніше. ²⁸ І відкрилися вуста мої, і я почав говорити перед Всевишнім і сказав: ²⁹ о, Господи! являючи Себе нам, Ти явився батькам нашим у пустелі непрохідній і неплідній, коли вони вийшли з Єгипту, ³⁰ і сказав: «слухай Мене, Ізраїлю, і дослухайся до слів Моїх, сíм’я Якова. ³¹ Ось, Я сію у вас закон Мій, і принесе у вас плід, і ви будете славитися у ньому вічно». ³² Але батьки наші, прийнявши закон, не виконали його і постанов Твоїх не зберегли, і хоча плід закону Твого не загинув і не міг загинути, тому що був Твій, ³³ але ті, що прийняли закон, загинули, не зберігши того, що у ньому було посіяно. ³⁴ Зазвичай буває, що коли земля прийняла насіння, або море корабель, або яка-небудь посудина їжу або питво, і якщо буде пошкоджене те, у чому посіяно, або те, у чому вміщено, ³⁵ у такому випадку гине разом і саме посіяне, або вміщене, або прийняте, і прийнятого вже не залишається перед нами. Але з нами не так. ³⁶ Ми, що прийняли закон, згрішивши, загинули, так са­мо і серце наше, яке прийняло його; ³⁷ Але закон не загинув, і залишається у своїй силі. ³⁸ Коли я говорив це у серці моєму, я споглянув очима моїми, і побачив з правого боку жінку; і ось, вона плакала і ридала великим воланням, і сильно уболівала душею; одяг її був розідраний, а на голові її попіл. ³⁹ Тоді залишив я розмірковування, якими був зайнятий, і, звернувшись до неї, сказав їй: ⁴⁰ про що плачеш ти, і чого так уболіваєш душею? ⁴¹ Вона сказала: залиш мене, господарю мій, нехай пла́чу за себе і подвою скорботу, бо я дуже засмучена душею і дуже принижена. ⁴² Я запитав її: що потерпіла ти? скажи мені. І вона відповіла мені: ⁴³ я була неплідна, раба твоя, і не народжувала, маючи чоловіка, тридцять років. ⁴⁴ Кожної години, кожного дня у ці тридцять років я молила Всевишнього безперестанно, ⁴⁵ і почув мене Бог, рабу твою, після тридцяти років, побачив смирення моє, дослухався до скорботи моєї і дав мені сина, і я дуже зраділа йому, і чоловік мій, і всі співгромадяни мої, і ми багато прославляли Всевишнього. ⁴⁶ Я вигодувала його з великим трудом, ⁴⁷ і коли він виріс і пішов узяти собі дружину, я влаштувала день бенкету.

Глава 10

¹ Але коли син мій увійшов у шлюбний чертог свій, він упав, і помер. ² І перекинули всі ми світиль­ники, і всі співгромадяни мої піднялися утішати мене, і я спочила до ночі другого дня. ³ Коли ж усі перестали утішати мене, щоб залишити мене у спокої, я, уставши вночі, побігла і прийшла, як бачиш, на це поле. ⁴ І думаю вже не повертатися у місто, але залишатися тут, не їсти, не пити, але безперестанно плакати і поститися, доки не помру. ⁵ Залишивши розмірковування, якими займався, я з гнівом відповів їй і сказав: ⁶ о, найбезумніша з усіх жон! чи не бачиш скорботи нашої і що сталося з нами — ⁷ що Сион, мати наша, засмучується безмірно, вкрай принижена, і плаче гірко? ⁸ І тепер, коли всі ми уболіваємо і засмучуємося, тому що всі засмучені, чи будеш ти засмучуватися через одного сина твого? ⁹ Запитай землю, і вона скаже тобі, що їй-то слід оплакувати падіння такої безлічі, що народжується на ній; ¹⁰ бо всі народжені з неї від початку й інші, які мають народитися, ледь не усі гинуть, і така безліч їх віддається на знищення. ¹¹ Отже, хто повинен більше засмучуватися, як не та, яка втратила та­ку безліч, а не ти, що уболіваєш за одного? ¹² Якщо ти скажеш мені: «плач мій не подібний до плачу зем­лі, бо я втратила плід утроби моєї, який я носила із сумом і народила у болістях; ¹³ а земля — за властивістю­ землі; на ній теперішня безліч як відходить, так і приходить»: ¹⁴ і я скажу тобі, що як ти з трудом народила, так і земля дає плід свій людині, яка від початку обробляє її. ¹⁵ Тому утримайся тепер від скорботи твоєї і мужньо перенось втрату, що трапилася у тебе. ¹⁶ Бо якщо ти виз­наєш праведним визначення Бо­же, то у свій час одержиш сина, і між дружинами будеш прославлена. ¹⁷ Отже, повернися у місто до чоловіка твого. ¹⁸ Але вона сказала: не зроблю так, не повернуся в місто, але тут помру. ¹⁹ Продовжуючи говорити з нею, я сказав: ²⁰ не роби цього, але послухай пораду мою. Бо скільки бід Сиону? Утішся заради скорботи Єрусалима. ²¹ Бо ти бачиш, що святилище наше спустошене, вів­тар наш скинутий, храм наш зруйнований, ²² псалтир наш принижений, пісні замовкли, радість наша зникла, світло світильника нашого по­­гасло, ковчег завіту нашого розкрадений, Святе наше осквернене, й ім’я, наречене на нас, ледь не зганьб­лене, діти наші потерпіли знеславлення, священики наші побиті, левити наші відведені у полон, дівчата наші осквернені, дружини наші потерпіли насильство, праведники на­ші захоплені, отроки наші загинули,­ юнаки наші у рабстві, сильні наші знемогли; ²³ і що з усього найтяжче, знамено Сиону позбавлене слави своєї, бо віддане у руки ненависників наших. ²⁴ Тому залиш великий сум твій, і відклади безліч скорбот, щоб помилував тебе Кріпкий, і Всевишній дарував тобі заспокоєння і полегшення трудів. ²⁵ При цих словах моїх до неї, несподівано засяяло­ лице і погляд її, і ось, вигляд зробив­ся блискучим, так що я, переляканий нею, думав, що б це бу­ло. ²⁶ І ось, вона несподівано випустила настіль­ки голосний і настільки страшний звук голосу, що від цього звуку жінки захиталася земля.­ ²⁷ І я бачив, і ось, жінка більше не являлася мені, але створювалося міс­то, і місце його позначалося на ве­­ликих основах, і я переляканий голосно викликнув і сказав: ²⁸ де ангел Уриїл, який спочатку приходив до мене? бо він привів мене до такої не­самовитости розуму, в якому мета мо­го прагнення зникла, і молитва моя обернулася на ганьбу. ²⁹ Коли я гово­рив це, він прийшов до мене; ³⁰ і по­бачив мене, і ось, я лежав, як мертвий і в непри­томному стані; він узяв мене за праву руку, укріпив мене і, поставивши на ноги, сказав мені: ³¹ що з тобою? від чого збентежені розум твій і почуття серця твого? від чого бентежишся? ³² Від того, — відповів я йому, — що ти залишив мене, і я, чинячи за словами твоїми, вийшов на поле, і ось побачив і ще ба­чу те, про що не можу розповісти. ³³ А він сказав ме­ні: стій мужньо, і я поясню тобі. ³⁴ Говори мені, господарю мій, — сказав я, — тільки не залишай мене, щоб я не помер марно; ³⁵ бо я бачив, чого не знав, і чув, чого не знаю. ³⁶ Чи почуття моє обманює мене, чи душа моя марить уві сні? ³⁷ Тому прошу тебе пояснити мені, рабові твоєму, цю несамовитість розуму мого. Відповідаючи ме­ні,­­ сказав він: ³⁸ слухай мене, і я нав­чу тебе, і поясню тобі те, що налякало тебе: бо Всевишній відкриє тобі багато таємниць. ³⁹ Він бачить правий шлях твій, що ти безперестанно уболіваєш за народ твій і силь­но засмучуєшся за Сион. ⁴⁰ Та­ке значення видіння, яке перед цим явилося тобі: ⁴¹ жона, яку ти бачив, що вона плаче, і намагався утішати,­ ⁴² яка потім стала невидимою, але яви­­лося тобі місто, що будується, ⁴³ і яка тобі розповіла про смерть сина свого, ось що означає: ⁴⁴ жона, яку ти бачив, це Сион. А що сказала тобі та, яку ти бачив, як місто, яке тільки будується, ⁴⁵ що вона тридцять років була неплідна, цим указується на те, що впродовж трид­цяти років у Сионі ще не приносилася жертва. ⁴⁶ Піс­ля закінчення тридцяти років неплід­на народила сина: це було тоді, коли Со­ломон збудував місто і приніс жертви. ⁴⁷ А що вона сказала тобі, що з трудом виховала його, це було перебування у Єрусалимі. ⁴⁸ А що син її, як вона сказала тобі, входячи у чертог свій, упав і помер, це було падіння Єрусалима. ⁴⁹ І ось, ти бачив подобу її, і як вона уболівала за сина, намагався утішати її у тім, що трапилося: то належало відкрити тобі про це. ⁵⁰ Нині ж Всевишній, бачачи, що ти страждаєш душею і всім серцем уболіваєш за нього, показав тобі світлість слави його і красу його. ⁵¹ Для цього-то я повелів тобі жити у полі, де немає дому. ⁵² Я знав, що Все­виш­ній покаже тобі це; ⁵³ для того і повелів, щоб ти прийшов на поле, де не покладено основи дому. ⁵⁴ Бо не могла справа людського творіння існувати там, де почало пока­зуватися місто Всевишнього. ⁵⁵ Отже, не бійся, і нехай не страшиться серце твоє, але ввійди і подивися на світлість і красу творіння, скільки можуть бачити очі твої. ⁵⁶ Після того по­чуєш, скільки можуть чути вуха твої. ⁵⁷ Ти блаженніший за багатьох і покликаний до Всевишнього, як небагато хто. ⁵⁸ На завтрашню ніч залишайся тут, ⁵⁹ і Всевишній покаже тобі видіння найвеличніших діл, які Він створить для жителів землі в останні дні. ⁶⁰ І спав я в ту ніч і у наступну, як він повелів мені.

Глава 11

¹ І бачив я сон, і ось, піднявся з моря орел, у якого було дванадцять крил пернатих і три голови. ² І бачив я: ось, він розпростирав крила свої над усією землею, й усі вітри небесні дули на нього і збиралися хмари. ³ І бачив я, що з пір’я його виходили інші малі пера і з тих виходили ще менші і короткі. ⁴ Голови його спочивали, і середня голова була більша за інші голови, але також спочивала з ними. ⁵ І бачив я: ось орел літав на крилах своїх і царював над землею і над усіма жителями її. ⁶ І бачив я, що все піднебесне було покірне йому, і ніхто не чинив спротиву йому, жодна з тварин, що існують на землі. ⁷ І ось, орел став на пазурі свої і випустив голос до пір’я свого і сказав: ⁸ не пильнуйте всі разом; спіть кожне на своєму місці, і пильнуйте по черзі, ⁹ а голови нехай зберігаються на ос­танній час. ¹⁰ Бачив я, що голос його виходив не з голів його, але зсереди­ни тіла його. ¹¹ Я порахував малі пе­ра­ його; їх було вісім. ¹² І ось, із правого боку піднялося одне перо і зацарювало над усією землею, ¹³ і коли зацарювало, прийшов кінець його, і не видно стало місця його; потім піднялося інше перо і царювало; це володарювало довгий час. ¹⁴ Коли воно царювало і наблизився кінець його, щоб воно так само зникло, як і перше, ¹⁵ і ось, чутно було голос, що говорить йому: ¹⁶ слухай ти, яке стільки часу володіло землею! ось що я сповіщаю тобі, перш ніж поч­неш зникати: ¹⁷ ніхто після тебе не буде володарювати стільки часу, як ти, і навіть половини того. ¹⁸ І піднялося третє перо і володарювало, як і попередні, але зникло і воно. ¹⁹ Так було і з усіма іншими: вони володарювали і потім зникали назавжди. ²⁰ Я бачив, що за часом із правого боку піднімалися наступні пера, щоб і їм мати начальство, і де­які з них начальствували, але негайно зникали; ²¹ деякі ж з них піднімалися, але не одержували начальства. ²² Після цього не являлися більше дванадцять пер, ні два малих пера; ²³ і не залишилося у тілі орла нічого, крім двох голів, які спочивали, і шести малих пер. ²⁴ Я бачив, і ось, із шести малих пер відокремилися два і залишилися під головою, яка була з правого боку, а чотири залишалися на своєму місці. ²⁵ Потім під­крильні пера намагалися піднятися і начальствувати; ²⁶ і ось, одне піднялося, але негайно зникло; ²⁷ а наступні зникали ще швидше, ніж попередні. ²⁸ І бачив я: ось, два пера, які залишилися, намагалися також царювати. ²⁹ Коли вони намагалися, одна з голів, що спочивали, яка була середньою, пробудилася, і вона була більшою за інші дві голови. ³⁰ І бачив я, що дві інші голови з’єдналися з нею. ³¹ І ця голова, повернувшись з тими, які були з’єднані з нею, пожерла два підкрильних пера, які намагалися царювати. ³² Ця голова настрашила всю землю і володарювала над жителями землі з великим гнобленням, і утримувала владу на земній кулі більше всіх крил, які були. ³³ Після того я бачив, що і середня голова несподівано зникла, як і крила; ³⁴ залишалися дві голови, які подібним чином царювали на землі і над її жителями. ³⁵ І ось, голова з правого боку пожерла ту, яка була з лівого. ³⁶ І чув я голос, який говорить мені: дивися перед собою, і розмірковуй про те, що бачиш. ³⁷ І ба­чив я: ось, ніби лев, який вибіг з лісу і рикає, випустив людський голос до орла і сказав: ³⁸ слухай, що я буду говорити тобі і що скаже тобі Всевишній: ³⁹ чи не ти той, що залишив­ся з числа чотирьох тварин, яких Я по­ставив царювати у віці Моєму, щоб через них прийшов кінець часів тих? ⁴⁰ І четверта з них прийшла, перемогла всіх тварин, які були раніше, і тримала вік у великому трепеті і всю вселенну у лютому гнобленні, і з найтяжчим утиском підвладних, і дуже довгий час жила на землі з підступництвом. ⁴¹ Ти судив землю не за правдою; ⁴² ти утискував­ лагід­них, кривдив миролюбних, лю­бив неправдомовців, розоряв житла тих, які приносили користь, і руйнував стіни тих, які не робили тобі шкоди. ⁴³ І зійшла до Всевишнього образа твоя, і гординя твоя — до Кріп­кого. ⁴⁴ І споглянув Всевишній на часи гордині, і ось, вони закінчилися, і виповнилася міра злодійств її. ⁴⁵ Тому зникни ти, орле, зі страшними крилами твоїми, з мерзотними перами твоїми, зі злими головами твоїми, з жорстокими пазурами твої­ми і з усім негідним тілом твоїм, ⁴⁶ щоб відпочила вся земля і звільнилася від твого насильства, і надіялася на суд і милосердя свого Творця.

Глава 12

¹ Коли лев говорив до орла ці слова, я побачив, ² що не з’являлася більше голова, яка залишалася разом з чотирма крилами, які перейшли до неї і піднімалися, щоб царювати, але царство яких було слабке і повне збурювань. ³ І я бачив, і ось вони зникли, і все тіло орла згорало, і жахнулася земля, і я від тривоги, несамовитости розуму і від великого страху прокинувся і сказав духу моєму: ⁴ ось, ти заподіяв мені це тим, що випробовуєш путі Всевишнього. ⁵ Ось, я ще тремчу сер­цем і дуже знеміг духом моїм, і немає у мені ніскільки сили від великого страху, яким я уражений у цю ніч. ⁶ Отже, нині я помолюся Всевишньому, щоб Він укріпив мене до кінця. ⁷ І сказав я: Владико Господи!­ якщо я знайшов благодать перед очима Твоїми, якщо Ти знайшов ме­не праведним перед багатьма, і якщо молитва моя справді зійшла перед лице Твоє, ⁸ укріпи мене і покажи мені, рабові Твоєму, значення цього­ страшного видіння, щоб цілком заспокоїти душу мою: ⁹ бо Ти судив ме­не гідним, щоб показати мені ос­танні часи. І Він сказав мені: ¹⁰ таке значення видіння цього: ¹¹ орел, якого ти бачив, що піднімався від моря, є цар­ство, показане у видінні Даниїлові, братові твоєму; ¹² але йому не було пояснено те, що нині Я пояснюю тобі. ¹³ Ось, приходять дні, коли постане на землі царство більш страшне, ніж усі царства, які були раніше нього. ¹⁴ У ньому будуть царювати, один після одного, дванадцять царів. ¹⁵ Другий з них почне царювати, і утримає владу більш тривалий час, ніж інші дванадцять. ¹⁶ Таке зна­чення дванадцяти крил, бачених тобою. ¹⁷ А що ти чув голос, який говорив, що виходив не від голів орла, але зсередини тіла його, ¹⁸ це означає, що після часу того царства відбудуться чималі чвари, і царство буде піддане небезпеці падіння; але воно не впаде тоді і відновиться у первісному стані своєму. ¹⁹ А що ти бачив вісім малих підкрильних пер, з’єднаних із крилами, це означає, ²⁰ що постануть у царстві вісім царів, часи яких будуть легкі і роки швидкоплинні, і два з них загинуть. ²¹ Коли буде наближатися середній час, чотири збережуться до того ча­су, коли буде близький кінець його; а два збережуться до кінця. ²² А що ти бачив три голови, які спочивають, це означає, ²³ що в останні дні царства Всевишній воздвигне три царства і підкорить їм багато інших, і вони будуть володарювати над зем­лею і жителями її ²⁴ з більшим утис­ком, ніж усі, що були раніше; тому вони і названі головами орла, ²⁵ бо саме вони довершать беззаконня його і покладуть кінець йому. ²⁶ А що ти бачив, що велика голова не з’являлася більше, це означає, що один з ца­рів помре на постелі своїй, втім, з муками, ²⁷ а двох інших пожере меч; ²⁸ меч одного пожере того, який з ним, але і він з часом помре від меча. ²⁹ А що ти бачив, два підкрильних пе­ра перейшли на голову, яка знахо­диться з правого боку, ³⁰ це ті, яких Всевишній зберіг до кінця царства, тобто царство убоге і сповнене занепокоєнь. ³¹ Лев, якого ти бачив, як він піднявся з лісу і рикав, який говорив до орла й викривав його у неправдах його всіма словами його, які ти чув, ³² це — Помазаник, збережений Всевишнім до кінця проти них і нечестя їх, Який викриє їх і представить перед ними утиски їх. ³³ Він поставить їх на суд живих і, ви­­крив­ши їх, покарає їх. ³⁴ Він з милосердя визволить залишок народу Мого, тих, які збереглися у межах Моїх, і обрадує їх, доки не прийде кінець, день суду, про який Я сказав тобі на початку. ³⁵ Такий сон, бачений тобою, і таке значення його. ³⁶ Ти один був достойний знати цю таємницю Всевишнього. ³⁷ Усе це, бачене тобою, напиши у книзі і поклади у потаємному місці; ³⁸ і навчи цього мудрих з народу твого, яких серця́ ви́знаєш здатними прийняти­ і зберігати ці таємниці. ³⁹ А ти пробудь тут ще сім днів, щоб тобі по­ка­зано було, що Всевишньому вгодно буде показати тобі. І відійшов від мене.

⁴⁰ Коли після закінчення семи днів весь народ почув, що я не повер­нувся у місто, зібралися всі від малого до великого і, прийшовши до мене, говорили мені: ⁴¹ чим згрішили ми проти тебе? І чим скривдили тебе, що ти, залишивши нас, сидиш на цьому місці? ⁴² Ти один із усього народу залишився нам, як гроно від винограду, як світильник у темному місці і як пристань і корабель, урятований від бурі. ⁴³ Невже мало бід, що сталися з нами? ⁴⁴ Якщо ти залишиш нас, то краще було б для нас згоріти, коли горів Сион. ⁴⁵ Бо ми не кращі за тих, які померли там. І плакали вони з голосним воланням. Відповідаючи їм, я сказав: ⁴⁶ надійся, Ізраїлю, і не тужи, доме Якова; ⁴⁷ бо пам’ятає про вас Всевишній, і Кріпкий не забув вас у напасті. ⁴⁸ І я не залишив вас і не пішов від вас, але прийшов на це місце, щоб помолити­ся за розорений Сион і просити милосердя приниженій святині вашій. ⁴⁹ Тепер ідіть кожен у дім свій, і я при­­йду до вас після цих днів. ⁵⁰ І пішов народ, як я сказав йому, у місто, ⁵¹ а я­ залишався у полі протягом семи днів, як повелено мені, і годувався у ті дні тільки квітами польовими, і трава була мені їжею.

Глава 13

¹ І було після семи днів, я бачив уночі сон: ² ось, піднявся вітер з моря, щоб збурити всі хвилі його. ³ Я дивився, і ось, вийшов кріп­кий муж з воїнством небесним, і куди б він не повертав лице своє, щоб глянути, все тремтіло, що видні­лося під ним; ⁴ і куди б не виходив голос з уст його, загорялися всі, які чули голос його, подібно до того, як тане віск, коли відчує вогонь. ⁵ І піс­ля цього бачив я: ось, зібралася безліч людей, яким не було числа, від чо­­тирьох вітрів небесних, щоб перебороти цього мужа, який піднявся з моря. ⁶ Бачив я, і ось, він виліпив собі велику гору і злетів на неї. ⁷ Я на­магався побачити ту країну або місце, звідки виліплена була ця гора, але не міг. ⁸ Після цього бачив я, що всі, які зібралися перемогти його, дуже злякалися й, однак же, насмілилися воювати. ⁹ Він же, коли побачив поривання безлічі, яка йшла, не підняв руки своєї, ні списа не тримав, і ніякої зброї військової; ¹⁰ але тільки, як я бачив, він випускав з уст своїх ніби подув вогню і з губ своїх — ніби подих полум’я і з язика свого пускав іскри і бурі, і все це змішалося разом: і подув вогню і подих полум’я і сильна буря. ¹¹ І стрім­ко напав він на цю безліч, яка приготувалася воювати, і спалив усіх, так що нічого не видно було з незліченної безлічі, крім пороху, і тільки був запах від диму; побачив я це, і настрашився. ¹² Після цього я бачив того мужа, що сходив з гори і закликав до себе іншу безліч, мирну. ¹³ І багато хто приступав до нього, деякі з лицями веселими, а деякі із сумними, деякі були зв’язані, деяких приносили, — і я знеміг від великого страху, прокинувся і сказав: ¹⁴ Ти від початку показав рабові Твоєму чудеса ці і судив мене достойним, щоб прийняти молитву мою; ¹⁵ покажи ж мені і значення сну цього, ¹⁶ тому що, як я розумію розумом моїм, горе тим, які залишені будуть до тих днів, а ще більше горе тим, які не залишені. ¹⁷ Бо ті, які не залишені, були сумні. ¹⁸ Тепер я розумію, що те, що відкладено на останні дні, зустріне їх, але і тих, які залишені. ¹⁹ Тому вони прийшли у великі небезпеки і великі утруднення, як показують ці сни. ²⁰ Але легше тому, хто знаходиться у небезпеці, перетерпіти це, ніж перейти, подібно до хмари, із світу цього і не бачити того, що буде в останні часи. Він відповів мені і сказав: ²¹ І значен­ня видіння Я скажу тобі, і про що ти говорив, відкрию тобі. ²² Оскільки ти говорив про тих, які залишені, то ось пояснення: ²³ хто витримає небезпеку у той час, той зберіг себе, а ті, які впадуть у небезпеку, це ті, які мають діла і віру у Всемогутнього. ²⁴ Отже, знай, що ті, які залишені, блаженніші за померлих. ²⁵ Ось пояснення видіння: оскільки ти бачив мужа, який виходив із сере­дини моря, ²⁶ це той, якого Всевишній зберігає багато часів, який самим собою визволить творіння Своє й управить тих, які залишені. ²⁷ А що ти бачив ніби вітер, вогонь і бурю, які виходили із уст його, ²⁸ і що він не тримав ні списа і ніякої військової зброї, але спрямування його уразило безліч, яка прийшла, щоб перемогти його, то ось пояснення: ²⁹ ось, настають дні, коли Всевишній почне спасати тих, які на землі, ³⁰ і при­веде у здивування тих, що живуть на землі. ³¹ І будуть починати війни одні проти одних, місто проти міста, одне місце проти іншого, народ проти народу, царство проти царства. ³² Ко­ли це буде і з’являться знамення, які Я показав тобі раніше, то­ді відкриється Син Мій, Якого ти бачив, як мужа, який сходить. ³³ І ко­ли всі на­­роди почують голос Його, ко­жен облишить війну у своїй влас­ній краї­ні, яку вони мають між собою. ³⁴ І збе­реться в одне зібрання безліч незліченна, ніби бажаючи йти і пере­могти Його. ³⁵ Він же стане на верху гори Сион. ³⁶ І Сион прийде і по­­кажеться усім приготований і влаштований, як ти бачив гору, виліплену без рук. ³⁷ Син же Мій викриє нечестя, винайдені цими народами, які своїми злими помислами наблизили бурю і муки, якими вони поч­нуть мучитися, ³⁸ і які подібні до вог­ню; і Він знищить їх без великих зу­­силь законом, який подібний до вогню. ³⁹ А що ти бачив, що Він збирав до себе іншу, мирну громаду: ⁴⁰ це десять колін, які відведені були полоненими з землі своєї у дні царя Осії, якого відвів у полон Салманассар, цар Ассирійський, і перевів їх за ріку, і переведені були у землю іншу. ⁴¹ Вони ж поклали у раді своїй, щоб залишити безліч язичників і вирушити у далеку країну, де ніколи не жив рід людський, ⁴² щоб там дотримуватися законів своїх, яких вони не дотримувалися у країні своїй. ⁴³ Тісними входами підійшли во­ни до ріки Євфрату; ⁴⁴ бо Всевишній створив тоді для них чудеса і зупинив жили ріки, доки вони проходили; ⁴⁵ бо через цю країну йшли вони довго, півтора року; ця країна називається Арсареф. ⁴⁶ Там жили вони до останнього часу. І нині, коли вони почнуть приходити, ⁴⁷ Всевишній знову зупинить жили ріки, щоб вони могли пройти; тому ти бачив безліч мирну. ⁴⁸ Але ті, які залишені від народу твого, це ті, які знаходяться всередині меж Моїх. ⁴⁹ Бо, ко­ли Він почне знищувати безліч народів, які зібралися разом, Він захистить народ Свій, який залишиться. ⁵⁰ І то­ді покаже їм безліч чудес. ⁵¹ Я сказав: Владико Господи! Поясни мені це, для чого бачив я мужа, який виходив із середини моря? ⁵² І Він сказав мені: як не можеш ти дослідити і пізнати того, що у глибині моря, так ніхто не може на землі бачити Си­на Мого, ні тих, які з Ним, хіба тільки під час дня Його. ⁵³ Ось тлумачення сну, який ти бачив і яким ти один тут просвічений. ⁵⁴ Ти залишив діла твої і вправлявся у законі Моєму, і знайшов його, ⁵⁵ бо життя твоє ти влаштував у мудрості і розсуд­ливість назвав твоєю матір’ю. ⁵⁶ То­­му Я показав тобі винагороди у Всевишнього: після трьох днів Я покажу тобі інше і відкрию тобі важливе і дивне. ⁵⁷ Тоді я пішов і вийшов у поле, багато славлячи і дякуючи Всевишньому за чудеса, які Він звер­шував часами, ⁵⁸ і що Він управляє теперішнім і тим, що відбудеться­ в часі, — і там я сидів три дні.

Глава 14

¹ І було після трьох днів, я си­дів під дубом, і ось, голос вийшов з куща навпроти мене і сказав: Ездро, Ездро! ² Я сказав: ось я, Господи. І встав на ноги мої. ³ Тоді сказав Він мені: у кущі Я відкрився і говорив Мойсеєві, коли народ Мій був рабом у Єгипті; ⁴ і послав його і вивів народ Мій з Єгипту, і привів його до гори Синаю і тримав його у Себе багато днів, ⁵ і відкрив йому багато чудес і показав таємниці часів­ і кінець, і заповів йому, сказавши: ⁶ «Ці слова оголоси, а інші приховай». ⁷ І нині тобі говорю: ⁸ знамення, які Я показав тобі, і сни, які ти бачив, і тлумачення, які чув, поклади у серці твоєму; ⁹ бо ти взятий будеш від людей і будеш знаходитися із Сином Моїм і з подібними до тебе, доки не закінчаться часи. ¹⁰ Бо вік утратив свою юність, і часи наближаються до старости, ¹¹ оскільки вік розділений на дванадцять частин, і дев’ять частин його і половина десятої частини вже минули, ¹² і залишається те, що після половини деся­тої частини. ¹³ Отже, нині влаштуй дім твій і напоум народ твій, утіш принижених і зречися тління, ¹⁴ і відпус­ти від себе смертні помисли, відкинь тягарі людські, зніми із себе немочі єства і відклади вбік тяжкі для тебе помисли, і готуйся переселитися від часів цих. ¹⁵ Бо після біль­ше буде бід, ніж скільки ти бачив ни­ні. ¹⁶ Скільки буде слабшати вік від старости, стільки буде збільшуватися зло для тих, що живуть. ¹⁷ Ще далі відійде істина, і наблизиться неправда; уже поспішає прийти видіння, яке ти бачив. ¹⁸ Тоді відповів я і сказав: ось, я — перед Тобою, Гос­поди; ¹⁹ я піду, як Ти повелів мені, й напоумлю ни­ніш­ній народ; але хто навчить тих, які потім народяться? ²⁰ Бо вік у піть­мі лежить, і ті, що живуть у ньому,­ — без світла; ²¹ тому що закон Твій спалений, і від того ніхто не знає, що зроблено Тобою або що слід їм робити. ²² Але якщо я придбав милість у Тебе, зішли на мене Духа Святого, щоб я написав усе, що було зроблено у світі від початку, що було написано у законі Твоєму, щоб люди могли знайти путь і щоб ті, які захочуть жити в останні часи, могли жити. ²³ І Він у відповідь сказав мені: йди, збери народ і скажи йому, щоб він не шукав тебе протягом сорока днів. ²⁴ Ти ж приготуй собі побільше дощечок і візьми­ із собою Сарія, Дав­рія, Салемія, Еха­на й Асиеля, цих п’ятьох, здатних­ пи­­сати швидко. ²⁵ І прийди сю­ди, і Я запалю у серці твоєму світильник розуму, який не згасне, доки не закінчиться те, що ти почнеш писати. ²⁶ І коли ти звершиш це, то дещо ого­лоси, а де­що таємно передай муд­рим. Завтра у цю годину ти почнеш писати. ²⁷ То­ді я пішов, як Він повелів мені, і зібрав весь народ і сказав:­ ²⁸ слухай, Ізраїлю, слова ці: ²⁹ бать­ки­ на­ші були подорожніми у Єгипті,­ і бу­ли визволені звідти, ³⁰ і прийняли­ закон життя, якого не зберегли, який і ви після них порушили. ³¹ І да­на бу­­­ла вам земля у спадщину і земля Си­­он; але батьки ваші і ви робили без­­­­законня і не трималися тих шля­хів, які Всевишній заповів вам. ³² І Він,­ як праведний суддя, відняв у вас ни­ні, що дарував вам. ³³ І нині ви тут і брати ваші між вами. ³⁴ Якщо ви бу­дете управляти почуттям вашим і впорядкуєте серце ваше, то збе­режете життя і після смерти одержите милість. ³⁵ Бо після смерти настане суд, коли ми оживемо; і тоді імена праведних будуть оголошені й показані діла нечестивих. ³⁶ Ніхто не приходь до мене нині і не шу­кай мене до сорока днів. ³⁷ І взяв я п’ятьох мужів, як Він заповів мені, і пішли ми у поле і залишилися там. ³⁸ І ось, на другий день голос воз­звав до мене: Ездро! відкрий уста твої і випий те, чим Я напою тебе. ³⁹ Я відкрив уста мої, і ось повна ча­ша подана була мені, яка була наповнена ніби водою, але колір того був подібний до вогню. ⁴⁰ І взяв я і пив; і ко­ли я пив, серце моє дихало розумом і у грудях моїх зростала мудрість, бо дух мій підкріплювався­ пам’яттю; ⁴¹ вуста мої були відкриті­ і більше не закривалися. ⁴² Все­виш­ній дарував розум п’ятьом мужам, і вони вночі писали по порядку, що бу­ло говорено їм і чого вони не знали. ⁴³ Вночі вони їли хліб; а я говорив удень і не мовчав уночі. ⁴⁴ Напи­сані ж були за сорок днів дев’яносто чотири книги. ⁴⁵ І коли виповнилося сорок днів, ⁴⁶ Всевишній сказав: перші, які ти написав, поклади відкрито, щоб могли читати достойні і недостойні, ⁴⁷ але останні сімдесят збережи, щоб передати їх мудрим з народу; ⁴⁸ бо у них провідник розуму, джерело мудрости і ріка знання. Так я і зробив.

Глава 15

¹ Говори, щоб чув народ Мій слова пророцтва, які вкладу Я у вуста твої, — говорить Господь; ² і зро­­­би, щоб вони написані були на хартії, тому що вони вірні й істинні. ³ Не бійся, що будуть замишляти проти тебе, і нехай не бентежить тебе невір’я тих, які будуть говорити проти тебе, ⁴ бо всякий невіруючий у невір’ї своєму помре. ⁵ Ось, Я наведу, — говорить Господь, — на коло земне біди: меч і голод, і смерть і пагубу ⁶ за те, що нечестя людей осквернило всю землю, і пагубні діла їхні переповнилися. ⁷ Тому говорить Господь: ⁸ Я вже не буду мовчати про беззаконня, які звершують вони нечестиво, і не буду тер­піти у них того, що вони роблять злочинно: ось, кров невинна і праведна волає до Мене, і душі праведних взивають безперестанно. ⁹ Пом­щуся їм, — говорить Господь, — і візьму від них до Себе всяку кров невинну. ¹⁰ Ось, народ Мій ведеться, як стадо на заколення; не потерплю більше, щоб він жив у Єгипті, ¹¹ але виведу його рукою сильною і правицею високою, й уражу Єгипет карою, як колись, і погублю всю землю його. ¹² Заплаче Єгипет і основи його, уражені стратою і помстою, яку наведе на нього Бог. ¹³ Заплачуть хлібороби, які обробляють зем­лю, бо занепаде у них насіння від іржі й від граду і від страшної зірки. ¹⁴ Горе віку і тим, які живуть у ньому, ¹⁵ бо наблизився меч і знищення їх, і постане народ на народ для війни, і мечі у руках їх. ¹⁶ Люди зробляться непостійними і, одні одних долаючи, будуть недбалими до царя свого, і начальники — до ходу справ своїх у межах своєї влади. ¹⁷ Побажає людина йти у місто, і не зможе, ¹⁸ бо, через їхню гордість, міста обуряться, доми будуть розорені, на людей нападе страх. ¹⁹ Не зглянеться людина на ближнього свого, віддаючи доми їх на розорення зброєю, розкрадаючи майно їх з причини голоду і багатьох бід. ²⁰ Ось, Я скликаю, — говорить Бог, — усіх царів землі, від сходу і півдня, від півночі і Ливану, щоб благоговіли переді Мною і навернулися до себе самих, і щоб воздати їм, що вони робили тим. ²¹ Як чинять вони навіть дотепер з обраними Моїми, так учиню з ними і воздам у надро їх, — говорить Господь Бог. ²² Не пощадить правиця Моя грішників, і меч не перестане уражати тих, що проливають на землю невинну кров. ²³ Зійшов вогонь від гніву Його і знищив основи землі і грішників, як запалену солому. ²⁴ Горе грішникам і тим, що не дотримуються заповідей Моїх! — говорить Господь. ²⁵ Не пощаджу їх. Відійдіть, сини відступ­ників, не оскверняйте святині Моєї. ²⁶ Господь знає всіх, які грішать проти Нього; тому віддав їх на смерть і на вбиття. ²⁷ На коло земне прийшли вже біди, і ви перебуватимете у них. Бог не визволить вас, тому що ви згрішили проти Нього. ²⁸ Ось, видіння грізне, і лице його від сходу.­ ²⁹ Виступлять породження драконів аравійських на багатьох колісницях і зі швидкістю вітру понесуться по землі, так що наведуть страх і трепет на всіх, які почують про них. ³⁰ Вийдуть, як вепри з лісу, кармоняни, які шаленіють у люті, і прийдуть у великій силі, вступлять у боротьбу з ними і спустошать частину землі Ассирійської. ³¹ Потім дракони, які пам’ятають походження своє, візьмуть гору і, володіючи великою силою, повернуться переслідувати тих. ³² Ті збентежаться, замовкнуть перед силою їх і повернуть ноги свої на втечу. ³³ Але той, що знаходиться у засідці з боку ассиріян, оточить їх і умертвить одного з них; у війську їх виникнуть страх і трепет і ремство на царів їх. ³⁴ Ось, хмари від сходу і від півночі до півдня, і вигляд їх дуже грізний, сповнений лютости і бурі. ³⁵ Вони зіштовхнуться між собою, і скинуть багато зірок на землю і зірку їх; і бу­де кров від меча до черева, ³⁶ і послід людський — до сідла верблюда; страх і трепет великий буде на землі. ³⁷ Жахнуться всі, які побачать цю лютість, і затремтять. ³⁸ Після того багато разів будуть підніматися бурі від півдня і півночі і частково від заходу, ³⁹ і вітри сильні здіймуться від сходу і відкриють його і хмару, яку Я послав у гніві; а зірка, призначена для страху при східному і західному вітрі, пошкодиться. ⁴⁰ І піднімуться хмари, великі і сильні, пов­ні лютости, і зірка, щоб настрашити­ всю землю і жителів її; і проллють на всяке місце, високе і піднесене, страшну зірку, ⁴¹ вогонь і град, мечі, що літають, і багато вод, щоб напов­нити всі поля і всі джерела безліччю вод. ⁴² І затоплять місто, і стіни, і гори, і пагорби, і дерева у лісах, і траву на луках, і хлібні рослини їх; ⁴³ і пройдуть, не спиняючись, до Вавилона і знищать його; ⁴⁴ зберуться до нього й оточать його; проллють зірку і лють на нього. І підніметься пил і дим до самого неба, і всі навкруги будуть оплакувати його, ⁴⁵ а ті, які залишаться підвладними йому, бу­дуть служити тим, що навели страх. ⁴⁶ І ти, Асіє, співучаснице у надії Вавилона й у славі його: ⁴⁷ горе тобі, бідна, за те, що уподібнювалася йому і прикрашала дочок твоїх у блудодіянні, щоб вони подобалися і славилися у коханців твоїх, які бажали завжди блудодіяти з тобою. ⁴⁸ Ти наслідувала ненависного в усіх ділах і заходах його. ⁴⁹ За те, — говорить Бог, — пошлю на тебе біди: удівство, убогість, і голод, і меч, і моровицю, щоб спустошити доми твої насильст­вом і смертю. ⁵⁰ І слава могутности твоєї засохне, як квітка, коли настане спека, послана на тебе. ⁵¹ Ти зне­можеш, як убога, побита і поранена жінками, щоб люди знатні і коханці не могли приймати тебе. ⁵² Чи став би Я так ненавидіти тебе, — говорить Господь, — ⁵³ якби ти не убивала обраних Моїх повсякчас, піднімаючи руки на поразку їх і глумлячись зі смерти їх, коли ти була у сп’янінні? ⁵⁴ Прикрашай твоє лице. ⁵⁵ Мзда блудодіяння твого у надрі твоєму; за те й одержиш ти винагороду. ⁵⁶ Як чинила ти з обраними Моїми, — говорить Господь, — так з тобою вчинить Бог, і піддасть тебе бідам. ⁵⁷ Діти твої загинуть від голоду, ти впадеш від меча, міста твої будуть зруйновані, і всі твої впадуть у полі від меча. ⁵⁸ А які на горах, ті загинуть від голоду, і будуть їсти плоть свою через нестачу хліба і пити кров через нестачу води. ⁵⁹ У нещасті підеш по морях, — і там зустрінеш біди. ⁶⁰ Під час переходів твоїх вони кинуться на спустошене місто, і знищать частину землі твоєї, і частину слави твоєї знищать. ⁶¹ Розорена, ти послужиш для них соломою, а вони для тебе будуть вогнем; ⁶² і знищать тебе, і міста твої, землю твою, гори твої, усі ліси твої і дерева родючі спалять вогнем. ⁶³ Синів твоїх поведуть у полон, майно твоє захоплять у здобич, і славу твою знищать.

Глава 16

¹ Горе тобі, Вавилоне й Асіє, горе тобі, Єгипте і Сиріє! ² Під­пережіться веретищем і волосяниця­ми, оплакуйте синів ваших, і уболі­вайте, бо наблизилася ваша погибель. ³ Посланий на вас меч, — і хто відхилить його? ⁴ Посланий на вас вогонь, — і хто погасить його? ⁵ Пос­лані на вас біди, — і хто відверне їх? ⁶ Чи прожене хто голодного лева у лісі, або чи погасить миттєво вогонь у соломі, коли він почне розгорятися? ⁷ Чи відіб’є хто стрілу, пущену стрільцем сильним? ⁸ Господь сильний посилає біди, — і хто відверне їх? ⁹ Зійшов вогонь від гніву Його, — і хто погасить його? ¹⁰ Він блисне блискавкою, — і хто не убоїться? Прогримить, — і хто не жахнеться? ¹¹ Господь спогляне грізно, — і хто не знищиться до основи від лиця Його? ¹² Здригнулася земля і основи­ її; море хвилюється з дна, і хвилі його збурюються і риби його від лиця Господа і від величі сили Його. ¹³ Бо сильна Його правиця, яка натягає лук, гострі Його стріли, які пускаються Ним, не ослабнуть, коли будуть посилатися до країв землі. ¹⁴ Ось, посилаються біди, і не повер­нуться, доки не прийдуть на землю. ¹⁵ Розгоряється вогонь, і не погасне, доки не попалить основи землі. ¹⁶ Як стріла, пущена сильним стрільцем, не повертається, так не повернуться біди, які будуть послані на землю. ¹⁷ Горе мені, горе мені! Хто визволить мене у ті дні? ¹⁸ Почнуться хвороби, — і багато хто застогне; почнеться голод, — і багато хто буде гинути; почнуться війни, — і началь­никами оволодіє страх; почнуться бі­ди, — і всі затремтять. ¹⁹ Що мені робити тоді, коли прийдуть біди? ²⁰ Ось, голод і моровиця, і скорбота і тіснота послані як бичі для виправ­лення: ²¹ але при всьому цьому люди не навернуться від беззаконь своїх і про бичі не завжди будуть пам’ятати. ²² Ось, на землі буде дешевизна в усьому, і подумають, що настав мир; але саме тоді й спіткають землю біди — меч, голод і велике сум’яття. ²³ Від голоду загинуть дуже багато жителів землі, а інші, які перенесуть голод, упадуть від меча. ²⁴ І трупи, як гній, будуть викидати, і нікому буде оплакувати їх, бо земля спорожніє, і міста її будуть зруйновані. ²⁵ Не залишиться нікого, хто обробляв би землю і сіяв на ній. ²⁶ Де­рева дадуть плоди, і хто буде зби­рати їх? ²⁷ Виноград дозріє, і хто буде топтати його? Бо всюди бу­­де велике запустіння. ²⁸ Важко буде людині побачити людину, або почути голос її, ²⁹ бо з жителів міста залишиться не більше десяти, і з поселенців — чоловіка два, які сховаються у густих дібровах і розщелинах скель. ³⁰ Як у оливковому саду залишаються іноді на деревах три або чотири маслини, ³¹ або у винограднику обібраному не догледять кілька грон ті, які уважно оббирають виноград: ³² так у ті дні залишаться троє або четверо­ під час обшуку домів їхніх з мечем. ³³ Земля залишиться у запустінні, поля її заглухнуть, дороги її і всі стежини її заростуть терням, бо нікому буде ходити по них. ³⁴ Плакати будуть дівчата, не маючи нарече­них; плакати будуть дружини, не маючи чоловіків; плакати будуть доч­ки їхні, не маючи допомоги. ³⁵ Наречених їхніх уб’ють на війні, і чоловіки їхні загинуть від голоду. ³⁶ Слухайте це, і напоумляйтесь, ра­би Господні! ³⁷ Це — слово Господа: слухайте його, і не вірте богам, про яких говорить Господь. ³⁸ Ось, наближаються біди, і не забаряться. ³⁹ Як у вагітної жінки, коли у дев’ятий місяць настане їй час народити сина, години за дві або за три до народ­ження, болі охоплюють утробу її і, при виході немовляти з утроби, не забаряться на жодну хвилину: ⁴⁰ так не забаряться прийти на землю біди, і люди у той час будуть стогнати; болі охоплять їх. ⁴¹ Слухай слово, на­роде мій: готуйтеся на битву, і серед бід будьте як пришельці землі. ⁴² Хто продає, нехай буде, як той, що збирається на втечу, і хто купує — як той, що готується на загибель; ⁴³ хто торгує — як той, що не очікує ніякого прибутку, і хто будує дім — як той, що не сподівається жити у ньому. ⁴⁴ Сівач нехай думає, що не пожне, і виноградар — що не збере винограду; ⁴⁵ ті, що вступають у шлюб, — що не будуть народжувати дітей, і ті, що не вступають, — як удівці. ⁴⁶ Тому всі трудящі без користи трудяться, ⁴⁷ бо плодами трудів їхніх скористаються чужоземці, і майно їхнє розкрадуть, доми їхні зруйнують, синів їхніх поневолять, бо у полоні і в голоді вони народжують дітей своїх. ⁴⁸ Хто займається хижацтвом, тих, чим довше прикрашають вони міста і доми свої, володіння і лиця свої, ⁴⁹ тим більше зненавиджу за гріхи їхні, — говорить Господь. ⁵⁰ Як блудниця ненавидить жінку чесну і дуже побожну, ⁵¹ так правда зненавидить неправду, що прикрашає себе, і звинуватить її у лице, коли прийде Той, Хто буде захищати того, хто переслідує всякий гріх на землі. ⁵² Тому не наслідуйте неправду і діла її, ⁵³ бо ще трохи, і неправда буде вилучена з землі, а правда зацарює над вами. ⁵⁴ Нехай не говорить грішник, що він не згрішив, бо розпалене вугілля запалає на голові того, хто говорить: я не згрішив перед Господом Богом і славою Його. ⁵⁵ Господь знає всі діла людей і починання їхні, і помисли їхні і серця їхні. ⁵⁶ Він сказав: «нехай буде земля», — і земля з’явилася; «нехай буде небо», — і бу­ло. ⁵⁷ Словом Його створені зірки, і Він знає число зірок. ⁵⁸ Він споглядає безодні й потаємне у них, виміряв море і що у ньому. ⁵⁹ Словом Сво­їм Він утворив море серед вод і землю повісив на водах. ⁶⁰ Він розпростер небо, як намет, на водах заснував його. ⁶¹ Він вмістив у пустелі джерела вод і озера на вершинах гір, для зведення рік з високих скель, щоб напоювати землю. ⁶² Він створив людину і поклав серце її всередині тіла, і вклав у неї дух, жит­тя і розум ⁶³ і дихання Бога всемогутнього, Який створив усе і споглядає все потаємне у потаємних землі. ⁶⁴ Він знає намір ваш і що ду­маєте ви у серцях ваших, коли грі­ши­­те і хо­­чете сховати гріхи ваші. ⁶⁵ То­му Господь зовсім ясно бачить усі діла ваші, і викриє усіх вас; ⁶⁶ і ви будете посоромлені, коли гріхи ваші відкриються перед людьми, і беззаконня стануть звинувачувати у той день. ⁶⁷ Що ви зробите і як сховаєте гріхи ваші перед Богом і ангелами Його? ⁶⁸ Ось, Бог — Суддя; бійтеся Його; залиште гріхи ваші і назавжди пере­станьте чинити беззаконня, і Бог ви­веде вас і визволить від усякої скорботи. ⁶⁹ Бо ось, запалюється на вас лють численного полчища, і схоплять деяких з вас і умертвлять для принесення в жертву ідолам. ⁷⁰ Хто буде єдинодум­ним з ними, тих піддадуть вони посміянню, ганьбі і потоптанню. ⁷¹ Бо по всіх місцях і у сусідніх містах ба­­га­то­ хто повстане проти тих, які бо­­­­яться Господа. ⁷² Будуть, як неса­­мо­ви­ті, без пощади роз­крадати і спустошувати все у тих, які бояться Господа. ⁷³ Спустошать і роз­крадуть майно їх, і з до­мів їхніх виженуть їх. ⁷⁴ Тоді настане випробування обраним Моїм, як золото випробовується вогнем. ⁷⁵ Слухайте, улюблені Мої, — говорить Господь: ось перед вами дні скорботи, і від них Я визволю вас. ⁷⁶ Не бійтеся і не сумнівайтеся, бо вождь ваш — Бог. ⁷⁷ Якщо будете виконувати заповіді і повеління Мої, — говорить Господь Бог, — то гріхи ваші не будуть тягарем, що придушує вас, і беззаконня ваші не переможуть вас. ⁷⁸ Горе тим, які зв’язані гріхами своїми і покриті беззаконнями своїми! Це — поле, яке заросло чагарником і через яке путь покритий терням, так що людина проходити не може: воно залишається і віддається вогню на знищення.

* Перекладена з грецької.

Глава: 1 2 3 4 5 6 7 8 9

Глава 1

¹ І звершив Іосія в Єрусалимі пасху Господу своєму, і закололи­ пасхального агнця в чотирнадцятий день першого місяця, ² поставивши священиків за чергами в облаченні у храмі Господньому. ³ І сказав леви­там, священнослужителям Ізраїлевим: освятіть себе Господу для постав­лення святого ковчега Господнього в храмі, який побудував цар Соломон, син Давидів. ⁴ Не потрібно буде вам брати його на рамена; служіть тепер Господу Богу вашому, і піклуйтеся про народ Його Ізраїля, і влаштуйтеся за родами і поколіннями вашими, за розкладом Давида, царя Ізраїлевого, і за урочистістю Соломона, сина його, ⁵ і ставайте у святилищі, за родовими левитськими розрядами вашими перед братами вашими, синами Ізраїля, ⁶ заколіть за уставом пасхального агнця і приготуйте жертви для братів ваших і зробіть пасху за заповіддю Господ­ньою, даною Мойсеєві.

⁷ І дав Іосія в дар народу, який там знаходився, тридцять тисяч агн­ців і козлів і три тисячі тельців; це за обітницею дано від царських стад на­­­­роду і священикам і левитам. ⁸ І да­ли Хел­кія і Захарія й Ієиїл, що начальствують у храмі, священикам на пасху дві тисячі шістсот овець і триста волів. ⁹ І Ієхонія і Самей і Нафаниїл, брат його, й Асавія й Охиїл, й Іорам, тися­чоначальники, дали левитам на пасху п’ять тисяч овець і сімсот волів.

¹⁰ І коли це відбувалося, священики і левити благоліпно стояли за поколіннями і родовими перевагами, тримаючи опрісноки перед народом, ¹¹ щоб приносити жертви Гос­поду за написаним у книзі Мойсеєвій. І це було в ранній час. ¹² І спекли пасхаль­ного агнця на вогні, як належало, а жертви зварили в мідних посудинах і казанах з пахощами, і віднесли всьому народові. ¹³ А після того приготували для себе і для священиків, братів своїх, синів Аарона.­ ¹⁴ Бо священики приносили жир до пізнього часу, а тому левити готували для себе і для священиків, братів своїх, синів Аарона. ¹⁵ Священноспівці ж, сини Асафові, знаходилися на місцях своїх, за встановленням Давида, й Асаф і Захарія й Еддинус, який був від царя. ¹⁶ І воротарям біля кожних воріт не дозволялося залишати своєї черги, тому що для них готували брати їхні, левити.­

¹⁷ І звершилося в той день все, що належало до жертвоприношення Гос­поду при звершенні пасхи, ¹⁸ і до приношення всепалень на жертовнику Господньому, за повелінням царя Іосії. ¹⁹ І звершували сини Ізра­їлеві, які у той час знаходилися там, пасху і свято опрісноків сім днів. ²⁰ І не звершувалося такої пасхи в Ізраїлі від часів Самуїла пророка. ²¹ І жоден з усіх царів ізраїльських не звершував такої пасхи, яку звершив Іосія, і священики і левити, і юдеї і всі ізраїльтяни, які жили в той час у Єрусалимі. ²² У вісімнадцятий рік царювання Іосії звершена ця пасха. ²³ І спрямовані були прямою путтю діла Іосії перед Госпо­дом від серця, повного благочестя.

²⁴ Те ж, що було при ньому, описано в попередніх літописах про тих, хто грішив і чинив нечестя проти Господа більше за всякий народ і царство, і чим вони свідомо ображали Його, і за що слова Господа повстали проти Ізраїля.

²⁵ І після всіх цих діянь Іосії сталося, що фараон, цар Єгипетський, ішов воювати в Каркамис біля Євфрату, й Іосія вийшов назустріч йому. ²⁶ Цар Єгипетський послав до нього сказати: що мені і тобі, царю Юдейський? ²⁷ Не проти тебе посланий я від Господа Бога; війна моя на Євфраті, і нині Господь зі мною і Господь спонукує мене; відступи і не протився Господу. ²⁸ Але не повернувся Іосія на свою колісницю, а наважився воювати з ним, не послухавши слів Єремії пророка з уст Гос­пода. ²⁹ І вступив з ним у битву на полі Мегиддо. І зійшлися начальники до царя Іосії. ³⁰ І сказав цар слугам своїм: віднесіть мене з поля бит­ви, тому що я дуже занеміг. І слуги його негайно винесли його із строю. ³¹ І зійшов він на другу колісницю свою і, повернувшись у Єрусалим, помер і похований у гробниці батьків своїх. ³² І плакали за Іосією по всій Юдеї, плакав за Іосією і пророк Єремія, і начальники з дружинами оплакували його до цього дня. І це передано назавжди всьому роду Ізраїлевому.

³³ Це написано в літописі царів юдейських, і те, що зроблено Іосією,­ і слава його і його розуміння закону Господнього; попередні ж діла його і згадані нині описані в книзі царів ізраїльських і юдейських.

³⁴ І взяв народ Ієхонію [Іоахаза], си­на Іосії, і поставили його царем замість Іосії, батька його, коли йому було двадцять три роки. ³⁵ І царював він у Юдеї і Єрусалимі три міся­ці, і відставив його цар Єгипетський, щоб не царювати йому в Єрусалимі. ³⁶ І наклав на народ сто талантів срібла й один талант золота. ³⁷ І поставив цар Єгипетський Іоакима, брата його, царем Юдеї і Єрусалима. ³⁸ І зв’язав вельмож, а Заракина, брата його, відвів у Єгипет.

³⁹ Був же Іоаким двадцяти п’яти років, коли став царем над Юдеєю та Єрусалимом, і робив він лихе перед Господом.

⁴⁰ Проти нього вийшов Навуходоносор, цар Вавилонський, і зв’язав його мідними ланцюгами і відвів у Вавилон. ⁴¹ І, узявши деякі зі священних сосудів Господа, Навуходоносор переніс їх і поставив у своєму капищі у Вавилоні.

⁴² Сказання про нього, про його розбещення і нечестя написані в книзі літописів царських.

⁴³ І став царем замість нього Іоаким,­ син його; він був вісімнадцяти років, коли був призначений царем. ⁴⁴ Царював же в Єрусалимі три місяці і десять днів, і зробив він лихе перед Господом. ⁴⁵ І через рік Навуходоносор послав і відвів його у Вави­лон разом зі священними сосудами Господа, ⁴⁶ і призначив царем Юдеї та Єрусалима Седекію, який був двад­цяти одного року. Царював він одинадцять років. ⁴⁷ І робив він лихе перед Господом, не слухаючи слів, сказаних пророком Єремією від уст Гос­пода. ⁴⁸ І, бувши зв’язаним від ца­ря­ Навуходоносора клятвою в ім’я Гос­пода, порушив клятву, відійшов і, озлобивши свою шию і серце своє, переступив закони Господа Бога ­Із­ра­їлевого. ⁴⁹ Також і начальники на­роду і священиків чинили дуже нечестиво, перевершуючи у всіх нечистотах усіх язичників, і осквернили освячений у Єрусалимі храм Гос­подній. ⁵⁰ Бог батьків їхніх посилав вісників Своїх закликати їх до навернення, оскільки щадив Він їх і оселю Свою; ⁵¹ але вони глузували з вісників Його: в той самий день, в який Господь говорив, вони насміхалися з пророків Його, ⁵² доки Він, розгнівавшись на народ Свій за нечестя, повелів повстати на них царям халдейським. ⁵³ Вони вибили юнаків їхніх мечем навколо святого храму їхнього і не пощадили ні юнака, ні дівчини, ні старого, ні молодого, але всі були віддані в руки їхні. ⁵⁴ І всі священні сосуди Господні, великі і малі, і сосуди ковчега Господнього і царські скарби взяли вони і віднесли у Вавилон. ⁵⁵ І спалили дім Господній і зруйнували стіни Єрусалима і вежі його спалили вогнем, ⁵⁶ і всю красу його перетворили на ніщо; тих же, хто залишився від меча, відвели у Вавилон. ⁵⁷ І вони були рабами його і синів його до владарювання персів, на спов­нення слова Господнього з уст Єремії: ⁵⁸ доки земля не відсвяткує субот своїх, на весь час запустіння свого, упродовж сімдесяти років, во­на буде суботствувати.

Глава 2

¹ У перший рік царювання Ки­ра Перського, на сповнення слова Господа з уст Єремії, ² Господь подвигнув дух Кира, царя Перського, і він оголосив по всьому царству своєму усно і письмово: ³ так говорить Кир, цар Перський: Господь Ізраїля, Господь Всевишній поставив мене царем вселенної ⁴ і повелів мені побудувати йому дім у Єрусалимі, який в Юдеї. ⁵ Отже, хто є з вас, із народу Його, нехай буде Господь його з ним, і нехай він, вирушивши в Єрусалим, який в Юдеї, будує дім Господа Ізраїлевого: Він є Господь, Який живе в Єрусалимі. ⁶ Тому скільки їх живе по місцях, жителі місця того нехай допоможуть їм золотом і сріблом, ⁷ дарунками коней і худоби й іншими приношеннями за обітницею на храм Господа в Єрусалимі.

⁸ І піднялися старійшини племен коліна Іудиного і Веніамінового і священики і левити й усі, дух яких подвигнув Господь іти і будувати дім Господу в Єрусалимі; ⁹ а всі, що жили в сусідстві з ними, допомагали їм: сріблом і золотом, і конями і худобою і дуже багатьма приношеннями за обітницею багатьох, яких надихнув дух.

¹⁰ І цар Кир виніс священні сосуди Господа, які Навуходоносор переніс з Єрусалима і поставив у своєму капищі. ¹¹ Винісши ж їх, Кир, цар Перський, передав їх Мифридату, своєму хранителю скарбів, ¹² а через нього вони були передані Саманассару, князеві Юдеї. ¹³ Число ж їх було: узливальниць золотих тисяча, узливальниць срібних тисяча, срібних курильниць двадцять дев’ять, чаш золотих тридцять, срібних дві тисячі чотириста десять, й інших сосудів тисяча. ¹⁴ Усіх сосудів золотих і срібних принесено п’ять тисяч чотириста шістдесят дев’ять. ¹⁵ І принесені вони Саманассаром і тими, що повернулися з ним з полону Вавилонського, у Єрусалим.

¹⁶ Під час же царювання Артаксеркса, царя Перського, Вилем і Мифридат, і Тавеллій і Рафим, і Веєлтефм і Самеллій писар та інші, які змовилися з ними, що жили в Самарії й інших місцях, написали йому такий лист: ¹⁷ Цареві Артак­сер­к­су, господарю, раби твої Рафим, описувач подій, і Самеллій писар, та інші з ради їх, і судді, які знаходяться у Келе-Сирії і Фінікії. ¹⁸ Нехай буде нині відомо господарю царю, що юдеї, які вийшли від вас до нас, прийшовши у Єрусалим, у це відступницьке і підступне місто, влаштовують площі його, відновлюють стіни і закладають підвалини храму. ¹⁹ Отже, якщо це місто буде відбудоване і стіни його закінчені, то вони не тільки не погодяться платити податі, але і повстануть проти царів. ²⁰ І оскільки уже почата побу­дова храму, то ми за благо визнали не нехтувати цим, ²¹ але сповістити господаря царя, чи не благоугодно тобі подивитися в книгах батьків твоїх. ²² Ти знайдеш запис про те у пам’ятних книгах, і довідаєшся, що це місто було зрадником і бентежило царів і міста, ²³ а юдеї — відступники, які вічно робили в ньому змови, з якої причини і було спустошене це місто. ²⁴ Отже, тепер сповіщаємо тебе, господарю царю, що коли побудується це місто і відновляться стіни його, то не буде для тебе проходу в Келе-Сирію і Фінікію.

²⁵ Тоді цар написав у відповідь Рафиму, описувачу подій, і Веєлтеф­му і Самеллію писарю й іншим, які згодилися з ними, і жили в Самарії і Сирії і Фінікії, таке: ²⁶ прочитав я лист, який ви надіслали мені, і наказав розглянути; і знайдено, що це місто здавна повстає проти царів, ²⁷ і люди ці піднімають у ньому заколоти і війни, і були царі в Єрусалимі сильні і могутні, які володіли і збирали данину з Келе-Сирії і Фінікії. ²⁸ Отже, тепер я наказав заборонити цим людям будувати це місто, і стежити, щоб нічого більш не робилося ²⁹ і щоб не мали подальшого успіху зловмисні дійства до занепокоєння царів. ³⁰ Після прочитання написаного від царя Артаксеркса, Рафим і Самеллій писар і ті, що змо­вилися з ними, поспішно вирушили в Єрусалим з кіннотою й ополченням народу ³¹ і почали утримувати тих, що будують. І зупинилося будів­ництво Єрусалимського храму до другого року царювання Дарія, царя Перського.

Глава 3

¹ І зробив цар Дарій великий бенкет своїм підданим і домашнім своїм і усім вельможам Мідії і Персії, ² і всім сатрапам і воєначаль­никам, і начальникам підвладних йому країн від Індії і до Ефіопії у ста двадцяти семи сатрапіях. ³ І їли і пили і, наситившись, розійшлися; цар же Дарій пішов у спальню свою і спав, і потім прокинувся.

⁴ Тим часом троє юнаків охоронців, які охороняли тіло царя, сказали один одному: ⁵ нехай кожен з нас скаже одне слово про те, що сильніше за все? І чиє слово виявиться розумнішим за інше, тому цар Дарій дасть великі дарунки і велику нагороду. ⁶ І буде той одягатися в багряницю і пити з золотих сосудів, і спати на золоті, і їздити на колісниці з конями в золотих вуздах, носити на голові пов’язку з висону і намисто на шиї, ⁷ і сяде він другим після Дарія за мудрість свою, і буде називатися родичем Дарія. ⁸ І негайно, написавши кожен своє слово, запечатали і поклали під узголів’я царя Дарія і сказали: ⁹ коли цар встане, подадуть йому це писання, і за ким визнає цар і троє вельмож перських, що слово його мудріше, тому дасться перевага, як написано. ¹⁰ Один написав: сильніше за все вино. ¹¹ Інший написав: сильніший цар. ¹² Третій написав: сильніші жін­ки, а над усім здобуває перемогу істина. ¹³ І ось, коли цар встав, подали йому це писання, і він прочитав. ¹⁴ І, пославши, покликав усіх вельмож Персії і Мідії, і сатрапів і воєначальників, і начальників областей і радників, ¹⁵ і сів у дорадчій палаті, і прочитано було перед ними писання. ¹⁶ І сказав: покличте цих юна­ків, нехай вони пояснять слова свої. І бу­ли покликані і ввійшли. ¹⁷ І сказав їм: поясніть нам написане.­

І почав перший, який сказав про силу вина, і говорив так: ¹⁸ О, мужі! Яке сильне вино! Воно приводить у затьмарення розум усіх людей, які п’ють його; ¹⁹ воно робить розум царя і сироти, раба і вільного, бідно­го і багатого одним розумом; ²⁰ і всякий розум перетворює на веселість і радість, так що людина не пам’ятає­ ніякої печалі і ніякого боргу, ²¹ і всі серця робить воно багатими, так що ніхто не думає ні про царя, ні про сатрапа, і всякого змушує воно говорити про свої таланти. ²² І коли сп’яніють, не пам’ятають про приязнь до друзів і братів і швидко оголюють мечі, ²³ а коли протверезяться­ від вина, не пам’ятають, що робили. ²⁴ О, мужі! Чи не сильніше за все вино, коли змушує так чинити? І, сказавши це, замовк.

Глава 4

¹ І почав говорити другий, який сказав про силу царя. ² О, мужі! Чи не сильні люди, які володіють землею і морем і всім, що знаходиться в них? ³ Але цар перемагає і панує над ними і повеліває ними, і в усьому, що б не сказав їм, вони підкорюються. ⁴ Якщо скаже, щоб вони ополчалися один проти одного, вони виконують; якщо пошле їх проти ворогів, вони йдуть і руйнують гори і стіни і вежі, ⁵ й убивають і бувають­ вбитими, але не переступають слова царського; якщо ж переможуть, усе приносять царю, що одержать у здобич, і все інше. ⁶ І ті, які не ходять на війну і не воюють, але оброб­ляють землю, після посіву, зібравши жниво, також приносять цареві ⁷ і, примушуючи один одного, приносять цареві данину. ⁸ І він один, якщо скаже убити — убивають; якщо скаже відпустити — відпускають; ска­зав бити — б’ють; ⁹ сказав спустошити­ — спустошують; сказав будувати — бу­ду­ють; сказав зрубати — зрубують; сказав насадити — насаджують; ¹⁰ і весь народ його і військо його під­­корюються йому. Крім того, він лежить, їсть і п’є і спить, ¹¹ а вони стережуть довкола нього і не може ніхто відійти і робити справи свої, і не може не послухатися його. ¹² О, му­жі! Чи не сильніший за всіх цар, коли так підкорюються йому? — І замовк.

¹³ Третій же, який сказав про жінок і про істину, — це був Зоровавель, — почав говорити: ¹⁴ О, мужі! Чи не великий цар, і багато хто з лю­дей, і чи не сильне вино? Але хто панує над ними і володіє ними? чи не жінки? ¹⁵ Жінки народили царя і весь народ, який володіє морем і землею; ¹⁶ і ними народжені і ними вигодувані ті, які насаджують виноград, з якого робиться вино; ¹⁷ вони роблять одяг для людей і доставляють прикраси людям, і люди не можуть бути без дружин. ¹⁸ Якщо зберуть золото і срібло і всякі коштовності, а потім побачать одну жінку, гарну лицем і красиву, ¹⁹ залишивши все, спрямовуються до неї і, розкривши рот, дивляться на неї, і всі приліплюються до неї більше, ніж до золота і срібла і до всякої коштовної речі. ²⁰ Чоловік залишає свого батька, який виховав, і країну свою і приліпляється до дружини своєї; ²¹ і з дружиною залишає душу, і не пам’ятає ні батька, ні матері, ні країни своєї. ²² І з цього слід вам пізнати, що жін­ки панують над вами. Чи не піднімаєте ви трудів і чи не напружуєте зусиль, і чи не віддаєте і чи не приносите всього дружинам? ²³ Бере чоловік меч свій і вирушає, щоб виходити на дороги і грабувати і красти, і готовий плавати по морю і ріках, ²⁴ лева зустрічає, і в темряві блукає; але як тільки украде, забере й ограбує, відносить те до коханої. ²⁵ І біль­ше любить чоловік дружину свою, ніж батька і матір. ²⁶ Багато збожеволіли через жінок і зробилися рабами через них. ²⁷ Багато загинули і збилися зі шляху і згрішили через жінок. ²⁸ Невже тепер не повірите мені? Чи не великий цар владою своєю? Чи не бояться всі країни доторкнутися до нього? ²⁹ Я бачив його й Апамину, дочку славного Вартака, царську наложницю, яка сидить праворуч царя; ³⁰ вона знімала вінець з голови царя і покладала на себе, а лівою рукою вдаряла царя по щоці. ³¹ І, попри все те, цар дивив­ся на неї, розкривши рот: якщо вона усміхнеться йому, усміхається і він; якщо ж вона розсердиться на нього, він пестить її, щоб помирилася з ним. ³² О, мужі! Як же не сильні жін­ки, коли так чинять вони? ³³ Тоді цар і вельможі глянули один на одного, а він почав говорити про істину. ³⁴ О, мужі! Чи не сильні жінки? Велика земля і високе небо, і швидке у своєму плині сонце, тому що воно в один день обходить коло неба і знову повертається на своє місце. ³⁵ Чи не великий Той, Хто звершує це? І істина велика і сильніша за все. ³⁶ Вся земля взиває до істини, і небо благословляє її, і всі діла трясуться і тремтять перед нею. І немає в ній неправди. ³⁷ Неправедне вино, неправедний цар, неправед­ні жінки, несправедливі всі сини людські і всі діла їхні такі, і немає в них істини, і вони загинуть у неправ­ді своїй; ³⁸ а істина перебуває і зали­шається сильною у віках, і живе і володарює повік віку. ³⁹ І немає в ній упереджености і розрізнення, але ро­бить вона справедливе, віддаляючись від усього несправедливого і злого, і всі схвалюють діла її. ⁴⁰ І немає в суді її нічого неправого; вона є сила і царство і влада і велич усіх віків: благословенний Бог істини! ⁴¹ І перестав він говорити. І всі виголосили тоді і сказали: велика істина і сильніша за все.

⁴² Тоді цар сказав йому: проси, чого хочеш, більше написаного, і дамо тобі, тому що ти виявився наймудрішим, і будеш сидіти поруч зі мною і будеш називатися родичем моїм. ⁴³ Тоді сказав він царю: згадай обіцянку, дану тобою в той день, в який ти прийняв царство твоє, що ти побудуєш Єрусалим ⁴⁴ і повернеш усі сосуди, взяті з Єрусалима, які відібрав Кир, коли дав обітниці зруй­нувати Вавилон, і обіцяв вислати їх туди. ⁴⁵ А ти обіцяв побудувати храм, який спалили ідумеї, коли Юдея була спустошена халдеями. ⁴⁶ І про це саме тепер я прошу тебе, господарю царю, і благаю тебе, і в цьому велич твоя: прошу тебе виконати обіцяне, що ти вустами твоїми обіцяв Цареві Небесному виконати.

⁴⁷ Тоді цар Дарій встав і поцілував його, і написав йому лист до всіх правителів і начальників областей і воєначальників і сатрапів, щоб вони пропустили його і з ним усіх, що йдуть будувати Єрусалим. ⁴⁸ Також написав лист до всіх місцевих начальників у Келе-Сирії і Фінікії і тим, що знаходяться на Ливані, щоб привозили з Ливану в Єрусалим кед­рові дерева і допомагали йому будувати місто. ⁴⁹ Писав про свободу і для всіх юдеїв, які вирушають із царства в Юдею, щоб ніхто з тих, хто має владу, обласний начальник і сатрап і правитель, не приходив до дверей їхніх, ⁵⁰ але щоб уся країна, якою вони володіють, вилучена була від данини, і щоб ідумеї залишили селища юдеїв, якими вони володіють; ⁵¹ також щоб давали на побудову храму щорічно по двадцять талантів, доки не буде побудований; ⁵² і для приношення на жертовник щоденних всепалень, зверх сімнадцяти при­писаних, давали ще по десять талан­тів на рік; ⁵³ і щоб усім, хто вирушає з Вавилона, була воля будува­ти місто,­ як самим, так і нащадкам їхнім і всім священикам, які підуть. ⁵⁴ Писав та­кож і про утримання і про свя­ще­ничий одяг, у якому служать. ⁵⁵ На­­­пи­сав давати утримання і левитам до того дня, коли завершиться­ храм і буде побудований Єрусалим; ⁵⁶ і всім, хто стереже місто, наказав давати платню і продовольство. ⁵⁷ Від­­пустив і всі сосуди, які виділив Кир із Вавилона; і все, що повелів зробити Кир, і він повелів виконати і послати у Єрусалим.

⁵⁸ І коли вийшов юнак, то підняв лице своє до неба навпроти Єрусалима, дякуючи Царю Небесному, і сказав: ⁵⁹ від Тебе перемога і від Тебе мудрість, і Твоя слава, а я Твій раб. ⁶⁰ Благословенний Ти, що дарував мені мудрість, і дякую Тобі, Господи, Боже батьків наших. ⁶¹ І, взявши листи, вирушив і прийшов у Вавилон і оголосив усім братам своїм. ⁶² І вони дякували Богу батьків своїх за те, що дарував їм волю і дозвіл ⁶³ іти і будувати Єрусалим і храм, на якому наречене ім’я Його. І раділи з музикою і веселістю сім днів.

Глава 5

¹ Після цього були обрані до ви­рушення родоначальники за колінами їхніми, і дружини їхні і сини їхні і дочки їхні і раби їхні і рабині їхні з худобою їхньою. ² Дарій послав з ними тисячу вершників, доки вони не введуть їх у Єрусалим з миром, з музикою, з тимпанами і трубами. ³ І всі брати їхні веселилися, і цар дозволив їм іти разом.

⁴ І ось імена мужів, які йшли за племенами їхніми у колінах за стар­шинством їх: ⁵ священики, сини Фи­неєса, сини Аарона, Ісус, син Іоседека, сина Сареєвого, та Іоаким, син Зоровавеля, сина Салафиїля з дому Давидового, з роду Фареса, ко­ліна ж Іудового, ⁶ який говорив перед Да­рієм, царем Перським, мудрі слова на другому році царювання його, в місяці Нисані, місяці першому. ⁷ Ось юдеї, які вийшли з полону переселення, яких переселив у Вавилон Навуходоносор, цар Вавилонський, ⁸ і які повернулися в Єрусалим і в інші місця Юдеї, кожен у своє місто,­ — вийшли з Зоровавелем та Ісусом, Неємією, Зареєм, Рисеєм, Енинеєм, Мардохеєм, Веельсаром, Асфарасом, Реєлієм, Роїмом, Ва­аною, начальниками їхніми.

⁹ Число народу з начальниками їх: синів Фороса дві тисячі сто сімдесят два; синів Сафата чотириста сімдесят два; ¹⁰ синів Ареса сімсот п’ятдесят шість; ¹¹ синів Фааф-Моава із синами Ісуса та Іоава дві тися­чі вісімсот дванадцять; ¹² синів Ілама тисяча двісті п’ятдесят чотири; синів Зафуї дев’ятсот сімдесят п’ять; синів Хорве сімсот п’ять; синів Ваннія шістсот сорок вісім; ¹³ синів Вивая шістсот тридцять три; синів Ар­ге­ тисяча триста двадцять два; ¹⁴ синів Адоникама шістсот трид­цять сім; синів Вагоя дві тисячі шістсот шість; синів Адина чотириста п’ятдесят чотири; ¹⁵ синів Атира від Єзекії дев’яносто два; синів Килана й Азина­на шістдесят сім; синів Азара чоти­риста тридцять два; ¹⁶ синів Ан­ниса сто один; синів Арома тридцять два; синів Вассая триста двадцять три; синів Арсифурифа сто два; ¹⁷ синів Ветируса три тисячі п’ять; синів Веф­ломонських сто двадцять три; ¹⁸ з Не­тофаса п’ятдесят п’ять; з Анафофа сто п’ятдесят вісім; з Вефасмона сорок два; ¹⁹ з Кариафири двадцять п’ять; з Кафира і Вирога сімсот ­со­­­­­­­­­­­­­­рок три; ²⁰ хадиасеїв і амми­де­їв чоти­риста двадцять два; з Ки­рама і Гав­виса шістсот двадцять один; ²¹ з Ма­калона сто двадцять два; з Ветолія п’ятдесят два; синів Нифиса сто п’ятдесят шість; ²² синів Каламолала й Онуса сімсот двадцять п’ять; синів Ієреха двісті сорок п’ять; ²³ синів Са­нааса три тисячі триста один. ²⁴ Священиків, синів Ієдду, сина Ісу­сового,­ з синами Санасива, дев’ятсот сімдесят два; синів Еммируфа тисяча п’ят­десят два; ²⁵ синів Фассура тисяча сорок сім; синів Харми тисяча сімнадцять. ²⁶ Ле­­витів, синів Ісуса і Кадмиїла і Ванни і Су­дія, сімдесят чотири. ²⁷ Свя­­щенноспівців, синів Асафа, сто сорок. ²⁸ Воротарів, синів Салума, синів Атара, синів Толмана, синів Дакува, синів Атита, синів Товиса, усіх сто трид­цять дев’ять. ²⁹ Служителів при храмі, синів Ісава, синів Асифа, синів Таваофа, синів Кираса, синів Суда, синів Фалея, синів Лавана, синів Аграва, ³⁰ синів Акуда, синів Ута, синів Китава, синів Аккава, синів Сивая, си­нів Анана, си­нів Кафуа, синів Геддура, ³¹ синів Іаїра, синів Десана, синів Ноєва, синів Хасева, синів Казира, синів Озії, синів Финоє, синів Асара, синів Васфая, синів Ассана, синів Мані, синів Нафисі, синів Акуфа, синів Ахива, синів Асува, синів Фаракема, синів Васалема, ³² синів Ме­єдда, синів Куфа, синів Хареа, синів­ Вархуе, синів Серара, синів Фомоя, синів Насі, синів Атефа, ³³ синів ра­бів Соломонових, синів Ассапфиофа, синів Фарира, синів Ієілі, синів Лозона, синів Ісдаїла, синів Сафії, ³⁴ синів Агія, синів Фахарефа, синів Савії, синів Сарофи, синів Мисея, синів Гаса, синів Аддуса, синів Сува, синів Аферра, синів Вародиса, синів Сафага, синів Аллома: ³⁵ усіх служителів при храмі і синів рабів Соломонових триста сімдесят два.

³⁶ Ось ті, що вийшли з Фермелефа і Фелерса: начальники їхні Хараафалан і Аалар. ³⁷ Але вони не могли показати батьківщин своїх і родів, що вони від Ізраїля: синів Да­лана, сина Ваєнанового, синів Некодана, шістсот п’ятдесят два. ³⁸ І з священиків були такі, які відправляли священнослужіння, але не знайдені у списку: сини Овдія, сини Аквоса, сини Іадду, який узяв за дружину Авгію, з дочок Верзеллія, і називався його ім’ям. ³⁹ І оскільки родовий запис їх після дослідження не знайдений у списку, то вони відлучені від священства. ⁴⁰ І сказав їм Неємія й Атфарія, щоб вони не брали участі у святинях, доки не постане первосвященик, облачений в урим і тумим.

⁴¹ Усіх же ізраїльтян від дванадцяти років і вище, крім рабів і рабинь, було сорок дві тисячі триста шістдесят; рабів їхніх і рабинь сім тисяч триста сорок сім; співців і псалмоспівців двісті сорок п’ять. ⁴² Верблюдів чотириста тридцять п’ять, коней сім тисяч тридцять шість, мулів двісті сорок п’ять, під’я­ремної худоби п’ять тисяч п’ятсот двадцять п’ять. ⁴³ Деякі з родоначаль­ників, коли прийшли вони до храму Бога у Єрусалимі, дали обітницю спорудити цей дім на місці його за своїми силами ⁴⁴ і дати в скарбницю храму на побудову тисячу мин золота і п’ять тисяч мин срібла і сто священичих одеж. ⁴⁵ І оселилися священики і левити і деякі з народу в Єрусалимі й області його, а священноспівці й воротарі і весь Ізраїль у селищах своїх.

⁴⁶ Коли ж настав сьомий місяць, і сини Ізраїля були вже кожен у своєму володінні, зібралися всі одностайно на відкритому місці біля перших воріт на схід. ⁴⁷ І встав Ісус, син Іосе­дека, і брати його священики, і Зоровавель, син Салафиїля, і брати його, і спорудили жертовник Богу Ізраїлевому, ⁴⁸ щоб возносити на ньому всепалення, як написано в книзі Мойсея, чоловіка Божого. ⁴⁹ І зібралися до них з інших народів, які були в тій землі, і влаштували жертовник на своєму місці, тому що ворогували з ними, і долали їх усі народи, які були в тій землі; і вони возносили жертви у свій час і всепалення Господу, ранкове і вечірнє. ⁵⁰ І звершили свято кущів, як приписано законом, приносячи щоденні жертви, як належало, ⁵¹ і потім безперестанні приношення і жертви­ субот і новомісяч і усіх святих свят. ⁵² І всі ті, які дали обітниці Богу, з новомісяччя сьомого місяця почали­ приносити жертви Богу, хоч храм не був ще побудований. ⁵³ І давали срібло каменотесам і теслярам і питво і їжу, і візки сидонянам і тирянам, щоб вони привозили з Ливану кедрові дерева, доставляючи їх плотами в Іоппійську пристань, за наказом, даним від Кира, царя Перського.

⁵⁴ І на другий рік у другому місяці, після прибуття до храму Божого у Єрусалим, Зоровавель, син Салафиїля, й Ісус, син Іоседека, і брати їхні і священики, левити і всі, що прийшли у Єрусалим з полону, ⁵⁵ поклали підвалини храму Божого в новомісяччя другого місяця другого року після прибуття їх в Юдею і Єрусалим ⁵⁶ і приставили левитів від двадцяти років до справ Господніх: і став Ісус і сини його і брати, і Кад­миїл брат і сини Імадавуна і сини Іода, сина Ілиадудового, із синами і братами, всі левити, одностайно спонукуючи до справ у домі Господньому. І побудували будівельники храм Господа. ⁵⁷ І стали священики в облаченні з музичними інструментами і трубами, і левити, сини Асафа, з кимвалами, оспівуючи Господа і прославляючи Його за уставом Давида, царя Ізраїльського, ⁵⁸ і виголошували в піснях, прославляючи Господа, що благість Його і слава­ повіки над усім Ізраїлем. ⁵⁹ І весь на­род сурмив і взивав гучним голосом, прославляючи Господа за відновлення дому Господнього. ⁶⁰ А найстарші зі священиків і левитів і родо­начальників, які бачили колишній храм, прийшли тепер на будіництво з плачем і гучним воланням, ⁶¹ а ба­гато хто з трубами і радісними голосними вигуками, ⁶² так що народ не міг чути труб через волання народне; хоча зібрання голосно сурмило, так що було чутно далеко.

⁶³ І почули вороги коліна Іудиного і Веніамінового і прийшли дізнатися, що́ означає цей трубний звук. ⁶⁴ І дізналися, що ті, які повернулися з полону, будують храм Господу Богу Ізраїлевому. ⁶⁵ І, приступивши до Зоровавеля й Ісуса і до родоначальників, говорять їм: будемо і ми будувати разом з вами; ⁶⁶ бо і ми по­дібно до вас слухаємо Господа вашого і приносимо Йому жертви від днів Асвакафаса, царя Ассирійського, який переселив нас сюди. ⁶⁷ Тоді сказав їм Зоровавель і Ісус і началь­ники племен ізраїльських: не з вами нам будувати дім Господу Богу нашо­му; ⁶⁸ ми одні будемо будувати його Господу Богу Ізраїля, відповідно до того, як повелів нам Кир, цар Перський. ⁶⁹ Тоді народи тієї землі, нападаючи на тих, що жили в Юдеї й облягаючи їх, перешкоджали будівництву ⁷⁰ і, підступом відволікаючи народ і роблячи заворушення, перешкоджали завершенню будівництва в усі часи життя царя Кира, і зупинили будівництво на два роки до того часу, коли царем став Дарій.

Глава 6

¹ У другий рік царювання Дарія Аггей і Захарія, син Аддо, про­­роки, пророкували юдеям, які були в Юдеї та Єрусалимі, від імені Господа Бога Ізраїлевого. ² Тоді встав Зоровавель, син Салафиїля, й Ісус, син Іоседека, і почали будувати­ дім Господа в Єрусалимі, у присутності пророків Господніх, які допомагали їм.

³ У цей час з’явився до них Сисинні, правитель Сирії і Фінікії, і Сафравузан і товариші їхні і сказали їм: ⁴ з чийого дозволу ви будуєте цей дім і цю покрівлю, і все інше робите? І хто будівельники, які роблять це? ⁵ Але старійшини юдейські знайшли милість у Господа, Який споглянув на полонення, ⁶ і їм не заборонили будувати, поки сповіщено буде про них Дарію. І отримана була відповідь.

⁷ Ось список з листа, який Сисинні писав і який послали Дарію: Сисинні, правитель Сирії і Фінікії, і Сафравузан і товариші, началь­ни­ки­ в Сирії і Фінікії, царю Дарію ра­ду­ва­тися. ⁸ Нехай буде все відомо гос­подарю нашому царю, що ми, прийшовши в область Юдейську і ввійшовши в місто Єрусалим, зна­йшли в місті Єрусалимі старійшин юдейських, що повернулися з полону, ⁹ які будують новий великий дім Господу з дорогих тесаних каменів, кладучи в стіни дерева; ¹⁰ і роботи ці виконуються з ревністю, і справа успішно йде в руках їхніх і звершується з усією красою і старанністю. ¹¹ Тоді ми запитали цих старійшин, говорячи: з чийого повеління ви будуєте цей дім і виконуєте ці роботи? ¹² І так ми запитали їх, щоб сповістити тобі і написати тобі про началь­ників їхніх, і вимагали ми від них іменний список проводирів їхніх. ¹³ Вони ж сказали нам у відповідь: ми раби Господа, Який створив небо і землю. ¹⁴ І дім цей за багато років перед цим був побудований царем Ізраїльським, великим і сильним, і був закінчений. ¹⁵ Але оскільки бать­ки наші гріхами своїми прогнівили небесного Господа Ізраїлевого, то Він віддав їх у руки Навуходоносора, царя Вавилонського, царя халдеїв. ¹⁶ Вони, зруйнувавши дім цей, спалили, а народ відвели в полон у Ва­вилон. ¹⁷ Але в першому році, ко­ли царем став Кир над країною Вавилонською, цар Кир наказав побудувати дім цей. ¹⁸ І священні сосуди, золоті і срібні, які Навуходоносор виніс із храму Єрусалимського і поставив у своєму капищі, цар Кир знову виніс з капища Вавилонського і передав їх князеві Саманассару Зоровавелю. ¹⁹ І повелів йому віднес­ти всі ці сосуди і покласти у Єрусалимському храмі і побудувати храм Господа на його місці. ²⁰ Тоді Саманассар, прийшовши, поклав підвалини дому Господа у Єрусалимі, і відтоді донині він будувався і не був завершений. ²¹ Отже, царю, якщо угодно, нехай пошукають у царських книгосховищах Кира, ²² і якщо виявиться, що будівництво дому Гос­поднього у Єрусалимі звершується з волі царя Кира, й угодно буде це господарю царю нашому, нехай дано буде нам знати про те.

²³ Тоді цар Дарій наказав шукати­ в книгосховищах, що знаходяться у Вавилоні, і знайдено в Екбатанах, у місті, що знаходиться в Мідійській області, одне місце в пам’ятному за­писі, де написано: ²⁴ у перший рік царювання Кира, цар Кир повелів побудувати дім Господа у Єрусалимі, де приносять жертви на вогні невгасимому. ²⁵ Висота храму шістдесят ліктів, ширина шістдесят ліктів, із трьома домами із тесаних каменів і з одного нового, з місцевого дерева, а витрати робити з дому царя Кира, ²⁶ і священні сосуди дому Господнього, золоті і срібні, які Навуходоносор виніс з дому Єрусалимського і переніс у Вавилон, повернути в дім Єрусалимський, щоб поставити їх там, де вони знаходилися. ²⁷ Повелів також стежити Сисинні, прави­телеві Сирії і Фінікії, і Саф­равузану і товаришам їхнім і поставленим у Сирії і Фінікії начальникам, щоб вони тримали себе осторонь від цього місця і залишили раба Господа Зо­ровавеля, князя Юдейського, і старійшин юдейських будувати цей дім Господа на його місці. ²⁸ Я повелів повністю відбудувати його і стежити, щоб юдеям, які повернулися з по­лону, сприяли у повному закінченні дому Господнього ²⁹ і щоб із податей Келе-Сирії і Фінікії справно давали для цих людей, на жертви Господу, князю Зоровавелю, на тельців, баранів і агнців. ³⁰ Так само, щоб постійно щороку беззаперечно давали пшеницю, сіль, вино й олію, як скажуть священики, які знаходяться в Єрусалимі, скільки витрачається кож­ного дня; ³¹ щоб приносили Всевишньому Богу жертви за царя і за дітей його і молилися за життя їх. ³² Притому оголосити, що коли хто переступить або порушить що-небудь з написаного, то нехай буде взяте дерево з його власних, і він буде повішений на ньому, а майно його стане царським. ³³ За це і Господь, Якого ім’я призивається там, нехай погубить усякого царя і народ, який простягне руку свою, щоб перешкодити або зробити яке-небудь зло цьому дому Господа у Єрусалимі. ³⁴ Я, цар Дарій, вирішив, щоб у точності було за цим.

Глава 7

¹ Тоді Сисинні, правитель Келе-Сирії і Фінікії, і Сафравузан і товариші їхні, виконуючи повеління царя Дарія, ² ретельно взялися за святу справу, допомагаючи старійшинам і священноначальникам юдейським. ³ І успішно йшла свята справа, за пророцтвами пророків Аггея і Захарії. ⁴ І звершили все за повелінням Господа Бога Ізраїлевого і з волі Кира, Дарія й Артаксеркса, царів перських.

⁵ Закінчений святий дім до двадцять третього дня місяця Адара, на шостому році царя Дарія. ⁶ І зробили сини Ізраїля, священики і левити та інші, що повернулися з полону,­ які були приставлені, усе за написаним у книзі Мойсея. ⁷ І принесли в жертву на відновлення храму Господнього сто волів, двісті баранів, чотириста агнців, ⁸ дванадцять козлів за гріхи усього Ізраїля, за чис­лом дванадцяти колін ізраїльських. ⁹ І стояли священики і левити за племенами, в облаченні, при ділах Господа Бога Ізраїлевого, згідно з книгою Мойсеєвою, і воротарі біля кожних воріт. ¹⁰ І влаштували сини Ізраїлеві, які повернулися з полону, пасху в чотирнадцятий день першого місяця, коли очистилися священики і левити разом, ¹¹ і всі сини полону, тому що очистилися, бо левити усі разом очистилися. ¹² І закололи пасхальних агнців для всіх синів полону, для братів своїх, священиків, і для себе самих. ¹³ І їли сини Ізраїлеві, які повернулися з по­лону, всі, що відійшли від мерзот народів землі, знайшли Господа.­ ¹⁴ І святкували свято опрісноків сім днів, радіючи перед Господом, ¹⁵ що Він навернув до них серце царя Ассирійського, щоб зміцнити руки їхні на діла Господа Бога Ізраїлевого.

Глава 8

¹ Після цих подій, у царювання­ Артаксеркса, царя Перського, прийшов Ездра, син Азарії, Зехрія, Хелкія, Салима, ² Саддука, Ахитова, Амарія, Озії, Мемерофа, Зарея, Сауя, Вокка, Ависая, Финеєса, Єлеазара, Аарона первосвященика. ³ Цей Ездра прийшов з Вавилона, як вчений, що знається на законі Мойсеєвому, даному Господом Богом Ізраїлевим, ⁴ і зробив йому цар честь, бо він здобув у нього благовоління до всіх своїх прохань. ⁵ І прийшли з ним у Єрусалим деякі з синів Ізраїля, зі священиків і левитів, священноспівців і воротарів і служителів при храмі, ⁶ на сьомому році царювання Артаксеркса, у п’ятий місяць того ж сьомого року царювання; бо вони, вийшовши з Вавилона в новомісяччя першого місяця, прийшли у Єрусалим, за даним їм Господом благосприянням на шляху, у новомісяць п’ятий.

⁷ Ездра ж докладав великі турботи, щоб нічого не опустити з закону Господнього і заповідей, щоб навчити весь Ізраїль постанов і судів. ⁸ Прийшло і письмове повеління, дане від царя Артаксеркса Ездрі священику і читцю закону Господнього, таке: ⁹ Цар Артаксеркс Ездрі священику і читцю закону Господнього радуватися. ¹⁰ Розсудивши чоловіколюбно, я повелів, щоб ті, що бажають, з народу юдейського і зі священиків і левитів, які знаходяться в нашому царстві, добровільно йшли разом з тобою у Єрусалим. ¹¹ Отже, хто тільки бажає, нехай зберуться і йдуть, як розсудилося мені і моїм семи найближчим радникам; ¹² нехай побачать, що робиться в Юдеї та Єрусалимі згідно з законом Господнім, ¹³ і віднесуть у Єрусалим дари Господу Ізраїля, які обіцяв я і мої наближені, і всяке золото і срібло, яке знайдеться в країні Вавилонській, для Господа в Єрусалим, разом з дарами від народу на храм Господа Бога їхнього, що знаходиться в Єрусалимі; ¹⁴ золото ж і срібло — на волів, баранів і агнців та інше, що до цього відноситься, ¹⁵ щоб возносити жертви Господу на жертовнику Господа Бога їхнього у Єрусалимі. ¹⁶ І все, чого б не захотів ти з братами твоїми зробити на це золото і срібло, роби з волі Бога твого. ¹⁷ І священні сосуди Господні, дані тобі для вживання в храмі Бога твого у Єрусалимі, постав перед Господом, Богом твоїм. ¹⁸ І інше, що буде потрібно тобі для потреб храму Бога твого, давай з царської скарбниці. ¹⁹ І ось я, цар Артаксеркс, повелів хранителям скарбниць Сирії і Фінікії, щоб вони всі, чого потребує Ездра священик і читець закону Всевишнього Бога, справно давали йому, навіть до ста талантів срібла, ²⁰ також пшениці до ста ко́рів і вина до ста мір. ²¹ І все інше за законом Божим ретельно нехай приноситься Всевишньому Богу, щоб не було гніву на царство царя і синів його. ²² І ще говорю вам, щоб на всіх священиках і левитах, і священноспівцях і воротарях, і служителях храму і на писарях цього храму не було ніякої данини або іншого податку, і щоб ніхто не мав влади накладати будь-що на них. ²³ А ти, Ездро, за мудрістю Божою, постав начальників і суддів, щоб вони судили по всій Сирії і Фінікії всіх, хто знає закон Бога твого, а тих, хто не знає, нав­чай: ²⁴ і всі ті, які будуть переступати закон Бога твого, або царський, нехай будуть обов’язково покарані, чи смерти, чи тілесним покаранням, грошовою пенею або вигнанням.

²⁵ Тоді сказав учений Ездра: бла­го­словенний єдиний Господь Бог бать­ків моїх, що поклав на серце ца­рю прославити дім Його у Єрусалимі ²⁶ і вшанував мене перед царем і рад­никами і всіма наближеними і вель­можами його. ²⁷ І я підбадьорив­ся допомогою Господа Бога мого, і зі­б­рав мужів ізраїльських, щоб вони йшли зі мною.

²⁸ І ось начальники за племенами їхніми і за старійшинством, які вийшли зі мною з Вавилона в царювання царя Артаксеркса: ²⁹ із синів Финеєса — Гирсон; із синів Іфамара — Гамалиїл; із синів Давида — Латтус, син Сехенія; ³⁰ із синів Форо­са — Захарія, і з ним записалися сто п’ятдесят людей; ³¹ із синів Фа­аф­моава — Елиаонія, син Зарея, і з ним двісті людей; ³² із синів Зафоя — Сехенія, син Ієзила, і з ним триста лю­дей; із синів Адина — Овиф, син Іона­фа, і з ним двісті п’ятдесят людей; ³³ із синів Ілама — Ієсія, син Гофолія, і з ним сімдесят людей; ³⁴ із синів Сафатії — Зараія, син Михаїла, і з ним сімдесят людей; ³⁵ із синів Іоава — Авадія, син Ієзила, і з ним двісті дванадцять людей; ³⁶ із синів Ванія — Асалимоф, син Іосафія, і з ним сто шістдесят людей; ³⁷ із синів Вавія — Захарія, син Вивая, і з ним двадцять вісім людей; ³⁸ із синів Ас­тафа — Іоан, син Акатана, і з ним сто десять людей; ³⁹ із синів Адоникама — останні, і ось імена їхні: Елифала, син Ієуїла, і Самей, і з ними сімдесят людей; ⁴⁰ із синів Вагоя — Уфий, син Істалкура, і з ним сімдесят людей. ⁴¹ І я зібрав їх біля ріки, яка називається Феран, і ми пробули там три дні, і я оглянув їх. ⁴² І не знайшовши там нікого зі священиків і левитів, ⁴³ я послав до Єлеазара й Ідуїла, і Маасмана, й Алнафана, і Мамея, і Самея, й Іоривона, Нафана,­ Еннатана, Захарії і Мосоллама, які є начальниками і вченими, ⁴⁴ і сказав їм, щоб вони пішли до Доддея, який начальствує в місцевості Касиф’є, ⁴⁵ наказавши їм сказати Доддею і братам його і тим, що знаходяться в тій місцевості Касиф’є, щоб вони прислали нам священиків для дому Господа Бога нашого. ⁴⁶ І вони привели до нас могутньою рукою Господа Бога нашого мужів-знавців із синів Мооли, сина Левія, сина Ізраїлевого, Асевивея і синів його і братів його, яких було вісімнадцять чоловік; ⁴⁷ і Асевію й Аннуя й Осея брата із синів Ханунея, і синів їхніх двадцять чоловік; ⁴⁸ і зі служителів храму, яких дав Давид і начальники на служіння­ левитам, двісті двад­цять служителів, з поіменним списком усіх. ⁴⁹ І оголосив я там піст перед Господом Бо­гом нашим, ⁵⁰ щоб виблагати у Бога благополучний шлях нам і супутникам нашим і дітям нашим і худобі, ⁵¹ бо я посоромився просити у царя піших і кінних і провідників для безпеки від супротивників наших; ⁵² тому що ми сказали цареві, що сила Господа нашого буде з тими, хто має Його в усякому доброму починанні.

⁵³ Отже, ми знову помолилися Господу Богу нашому про все це й одержали від Нього велику милість. ⁵⁴ І відокремив я з родоначальників і священиків дванадцять чоловік, Есеревію і Самію, і з ними братів їхніх десять чоловік. ⁵⁵ І зважив при них срібло і золото і священні сосуди дому Господа нашого, які дав у дарунок цар і радники його, і вельможі і всі ізраїльтяни. ⁵⁶ І, зваживши, передав їм срібла шістсот п’ятдесят талантів і сосудів срібних сто талантів, і золота сто талантів, сосудів золотих двадцять і сосудів мід­них з відмінної міді, що блищать, як золото, дванадцять. ⁵⁷ І сказав їм: і ви святі Господу, і сосуди ці святі, так само, як і золото і срібло, дане за обітницею Господу, Богу батьків наших. ⁵⁸ Пильнуйте і бережіть їх, доки не здасте старшим священикам і левитам і родоначальникам ізраїльським у Єрусалимі, у сосудосховище дому Бога нашого. ⁵⁹ І священики і левити, прийнявши срібло і золото і сосуди для Єрусалима, внес­ли їх у храм Господа.

⁶⁰ І, піднявшись від ріки Феран у дванадцятий день першого місяця, ми йшли у Єрусалим під могутньою рукою Господа над нами, і Він визволяв нас від початку путі від усякого ворога, і ми прийшли у Єрусалим. ⁶¹ І тут, після трьох днів, у день четвертий зважене срібло і золото було передане в дім Господа нашого Мармофі, синові Урії, священику. ⁶² І був з ним Єлеазар, син Финеєса; також були з ним Іосавдос, син Ісуса, і Моеф, син Саванна, левити; і здали все за кількістю і вагою; і вся вага їх записана в той же час. ⁶³ Тоді ті, що прийшли з полону, принесли жертви Богу Ізраїля, дванадцять волів за всіх ізраїльтян, дев’яносто шість баранів, сімдесят два агнці, дванадцять козлів за спасіння: все це — у жертву Господу, — ⁶⁴ і передали царські повеління царським правителям і начальникам Келе-Сирії і Фінікії, і вони вшанували народ і храм Господа.

⁶⁵ І коли це було закінчено, приступили до мене начальники і сказали: ⁶⁶ не відокремився народ ізраїльський і начальники і священики і левити від іноплемінних народів землі і від нечистот їх, від народів хананейських, і хеттейських, і ферезейських, і євусейських, і моавитських, і єгипетських, і ідумейських; ⁶⁷ бо вступили у шлюб з дочками їх, як самі, так і сини їхні, і змішалося сíм’я святе з іноплемінними народа­ми землі, і проводирі їхні і вельможі зробилися учасниками цього беззаконня із самого початку. ⁶⁸ Як тільки почув я про це, роздер на собі одяг і священне облачення, і рвав волосся на голові і бороді, і сидів за­клопотаний і сумний. ⁶⁹ І коли я жалкував про це беззаконня, зібралися до мене всі, хто був натхненний­ словом Господа Бога Ізраїлевого, і я сидів сумний до вечірньої жертви.

⁷⁰ Тоді, вставши від посту мого, у розідраному одязі й розідраному священному облаченні упав на коліна і, простягнувши руки до Господа, я сказав: ⁷¹ Господи! я соромлюсь і знічуюся перед лицем Твоїм, ⁷² бо гріхи наші піднялися вище голів наших, і безумство наше піднялося до неба; ⁷³ ще від часів батьків наших і до цього дня ми знаходимося у великому гріху; ⁷⁴ і за гріхи наші і батьків наших ми з братами нашими­ і царями нашими і священиками нашими були віддані царям іноземним під меч, у полон і на розграбування з осоромленням до цього дня. ⁷⁵ Але тепер була зроблена нам така велика милість від Тебе, Господи Боже, що Ти залишив наш корінь і ім’я на місці святині Твоєї, ⁷⁶ що відкрив нам світильник у домі Господа, Бога нашого, дав нам споживу під час поневолення нашого! І, коли ми знаходилися в поневоленні, не були залишені Господом, Богом нашим; ⁷⁷ але Він схилив до нас благовоління царів перських, щоб вони дали нам споживу ⁷⁸ і прославили храм Господа нашого, і щоб відбудований був спустошений Сион, і нам дано було утвердження в Юдеї та Єрусалимі. ⁷⁹ І нині що́ скажемо ми, Господи, маючи все це? Ми переступили повеління Твої, які Ти дав рукою рабів Твоїх, пророків, говоря­чи: ⁸⁰ земля, в яку ви входите, щоб успадкувати її, осквернена сквернами іноплемінних землі, і вони напов­нили її нечистотами своїми. ⁸¹ І тепер не віддавайте дочок ваших заміж за синів їхніх, і їхніх дочок не беріть за синів ваших, ⁸² і не шукайте миру з ними в усі часи, щоб укріпитися вам і споживати блага цієї землі і залишити її у спадщину дітям вашим повіки. ⁸³ І все, що стається з нами, буває за злі діла наші і за великі гріхи наші. Ти, Господи, полег­шив гріхи наші ⁸⁴ і дав нам такий корінь; але ми знову повернулися до порушення закону Твого через змішання з нечистотами народів землі. ⁸⁵ Чи не прогнівався Ти на нас так, щоб погубити нас і не залишити ні кореня, ні сімені, ні імені нашого? ⁸⁶ Ти істинний, Господи, Боже Ізраїлів! бо ми залишилися коренем до цього дня. ⁸⁷ Але ось нині перед Тобою ми в беззаконнях наших; і в них не належало б стояти перед Тобою.

⁸⁸ І коли Ездра молився і сповідувався і плакав, простягнувшись на землі перед храмом, зібралося до нього з Єрусалима дуже багато народу: чоловіки, жінки і діти; і був великий плач у народі. ⁸⁹ І, вигукнувши, Ієхонія, син Іоїля, із синів Ізраїля, сказав: Ездро! ми згрішили перед Господом, ми взяли іноплемінних дружин з народів землі; і ось тепер тут весь Ізраїль: ⁹⁰ нехай буде звершена нами клятва перед Господом у тому, щоб відкинути всіх іноплемінних дружин наших з дітьми їхніми, як розсудилося тобі і всім, які підкорюються закону Господа. ⁹¹ Вставши, зроби це! бо це твоя справа, і ми з тобою в силі будемо зробити її. ⁹² І, вставши, Ездра закляв старших священиків і левитів усього Ізраїля вчинити так, і вони поклялися.

Глава 9

¹ І, вставши, Ездра пішов від при­­­твору храму в житло Іонана,­ сина Єлиасивового, ² і перебуваючи там, не їв хліба і не пив води, уболіваючи через великі беззаконня народу. ³ І було звернення по всій Юдеї та Єрусалиму до всіх, хто повернувся­ з полону, щоб зібралися в Єрусалимі; ⁴ а ті, які не з’являться протягом двох або трьох днів, у тих за судом головуючих старійшин буде відібране майно, і самі вони будуть відчужені від громади тих, що були у полоні.

⁵ І за три дні зібралися в Єрусалим усі, що були від коліна Іудиного й Веніамінового, — це було в дев’ятий місяць, у двадцятий день цього місяця. ⁶ І сидів весь народ у дворі храму, тремтячи від зими, що настала. ⁷ Ездра, вставши, сказав їм: ви зробили беззаконня і живете з іноплемінними дружинами, примножуючи гріхи Ізраїля. ⁸ Отже, воздайте тепер сповідання і славу Господу Богу батьків наших ⁹ і сотворіть во­лю Його, і відокремтеся від народів землі і від дружин іноплемінних! ¹⁰ І виголосила вся громада, і сказали гучним голосом: як ти сказав, так ми і зробимо. ¹¹ Але громада численна і час зимовий, і ми не в силі стояти під відкритим небом, а справа ця для нас не одного дня і не двох днів, бо дуже багато ми згрішили в цьому: ¹² тому нехай будуть поставлені начальники над громадою, і всі ті, які в селищах наших мають іноплемінних дружин, нехай у свій час приходять до них ¹³ зі старійшинами і суддями кожного місця, доки не відвернеться від нас гнів Божий за цю справу.

¹⁴ І взяли на себе це Іонафан, син Асаїла, і Єзекія, син Феокани, а Ме­суллам і Левис і Савватей сприяли їм. ¹⁵ І виконали все це ті, що повер­нулися з полону. ¹⁶ І обрав собі Езд­ра священик головних родоначальників усіх поіменно, і зійшлися вони в новомісяччя десятого місяця для дослідження справи. ¹⁷ І проведено було до кінця дослідження про чоло­віків, які тримали в себе іноплемінних дружин, до новомісяччя першого­ місяця. ¹⁸ І знайшлися серед зібраних священиків такі, що мали іноплемінних дружин: ¹⁹ із синів Ісуса, сина Іоседекового, і з братів його — Мафилас і Єлеазар і Іорив і Іоадан, ²⁰ які дали руки відкинути дружин своїх і принесли баранів в умилостивлення за гріх свій; ²¹ і з синів Еммира — Ананія і Завдей, і Манис і Самей, і Ієреїл і Азарія; ²² і з синів Фесура — Елионаїс, Массія, Ісмаїл і Нафанаїл, і Окодил і Салоя; ²³ і з левитів — Іозавад і Семеїс і Колій, він же Калита, і Пафей та Іуда й Іона; ²⁴ зі священноспівців — Єлиасав, Вакхур; ²⁵ з воротарів — Салум і Толван; ²⁶ із народу ізраїльського, із синів Фороса — Ієрма та Ієзія, і Мел­хія і Маїл, і Єлеазар і Асевія і Ванея; ²⁷ із синів Ила — Матфанія, Захарія та Ієзриїл, і Іоавдій і Ієремоф і Аїдія; ²⁸ із синів Замофа — Елиада, Елеасим, Офонія, Іаримоф і Сават і Зералія; ²⁹ і з синів Виваія — Іоан і Ананія й Іозавад і Амафія; ³⁰ із синів Мані — Олам, Мамух, Ієдей, Іасув­ й Іасаїл та Ієремоф; ³¹ і з синів Адди — Нааф і Моосія, Лаккун і Наїд, Матфанія і Сесфил, і Валнуй і Манассія; ³² і з синів Анана — Елиона й Асаія, і Мелхія і Саввей, і Симон Хосамей; ³³ і з синів Асома — Алтаней і Маттафія, і Саванней і Елифалат, і Манассія і Семей; ³⁴ і з синів Ваанія — Єремія, Момдій, Ісмаїр, Іуїл, Мафдай і Педія й Анос, Равасіон і Енасив і Мамнитанем, Елиасис, Ваннус, Елиалі, Сомей, Селемія, Нафанія; і з синів Езора — Сесис, Езрил, Азаїл, Самат, Замрі, Йосиф; ³⁵ і з синів Ефма — Мазитія, Завадей, Ідей, Іуїл, Ванея. ³⁶ Всі ці жили з дружинами іноплемінними і відпустили їх з дітьми.

³⁷ І оселилися в новомісяччя сьомого місяця священики і левити й ізраїльтяни, які були у Єрусалимі й в області його, і сини Ізраїля в місцях своїх. ³⁸ І зібрався одностайно увесь народ на просторі перед східними воротами храму, ³⁹ і сказали Ездрі, священику і читцю, щоб він приніс закон Мойсея, даний від Гос­пода Бога Ізраїлевого. ⁴⁰ І виніс первосвященик Ездра закон до всього народу — від чоловіка до жінки, і до усіх священиків, щоб слухали закон, у новомісяччя сьомого місяця, ⁴¹ і читав їм його на просторі перед воротами храму з ранку до полудня перед чоловіками і жінками, і весь народ слухав закон. ⁴² І став Ездра, священик і читець, на приготованому дерев’яному узвишші; ⁴³ і перед ним стояли з правого боку Маттафія, Саммус, Ананія, Азарія, Урія, Єзекія і Ваалсам, ⁴⁴ а з лівого — Фал­дей і Мисаїл, Мелхія, Аофасув, Наварія, Захарія. ⁴⁵ І, взявши книгу закону перед народом, Ездра зі славою сів перед усіма; ⁴⁶ і коли він пояснював закон, усі стояли прямо; і благословив Ездра Господа Бо­га Всевишнього, Бога Саваофа, Вседер­жителя. ⁴⁷ І весь народ виголосив: амінь! і, піднявши догори руки і при­павши до землі, поклонилися Господу. ⁴⁸ Також Ісус і Анниуф, і Саравія й Іадин та Іакув, Саватія, Автея, Меанна і Калита, Азарія й Іозавд, і Ананія і Фалія, левити, пов­чали закону Господа і читали перед народом закон Господа, пояснюючи при тім читання.

⁴⁹ І сказав Атфарат Ездрі, первосвященику і читцю, і левитам, що повчали народ, усім: ⁵⁰ день цей святий Господу, й усі плакали під час слухання закону; ⁵¹ йдіть і їжте жир­не, і пийте солодке, і пошліть милос­тині незаможним, ⁵² бо день цей святий Господу, і тому не сумуйте, бо Господь прославить вас. ⁵³ Також і левити тлумачили всьому народу і говорили: день цей святий, не сумуйте. ⁵⁴ І пішли всі їсти і пити і веселитися, і подавати милостині незаможним, і веселилися багато, ⁵⁵ тому що вони перейняті були словами, якими повчали зібрання.

Глава: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10

Глава 1

¹ У перший рік Кира, царя Перського, на сповнення слова Господнього з уст Єремії, збудив Господь дух Кира, царя Перського, і він повелів оголосити по всьому царству­ своєму, усно і письмово: ² так говорить Кир, цар Перський: усі царства землі дав мені Господь Бог небес­ний, і Він повелів мені побудувати Йому дім в Єрусалимі, що в Юдеї. ³ Хто є з вас, із усього народу Його, — нехай буде Бог його з ним, — і нехай він іде в Єрусалим, що в Юдеї, і будує дім Господа Бога Ізраїлевого, Того Бога, Який в Єрусалимі. ⁴ А всі, хто залишився в усіх місцях, де б той не жив, нехай допоможуть йому жителі місця того сріблом і золотом та іншим майном, і худобою, з добровільним даруванням для дому Божого, що в Єрусалимі.

⁵ І піднялися глави поколінь Іуди­них і Веніамінових, і священики і левити, кожен, у кому збудив Бог дух його, щоб іти будувати дім Господній, що в Єрусалимі. ⁶ І всі сусіди­ їхні допомагали їм срібними сосудами, золотом, іншим майном, і худобою, і коштовними речами, зверх усякого вільного дару для храму.

⁷ І цар Кир виніс сосуди дому Гос­поднього, які Навуходоносор узяв з Єрусалима і поклав у домі бога свого, — ⁸ і виніс їх Кир, цар Перський, рукою Мифредата хранителя скарбів, а він за переліком здав їх Шешбацару князю Іудиному. ⁹ І ось число їх: блюд золотих тридцять, блюд срібних тисяча, ножів двадцять дев’ять, ¹⁰ чаш золотих тридцять, чаш срібних подвійних чотириста десять, інших сосудів тисяча: ¹¹ всіх сосудів, золотих і срібних, п’ять тисяч чотириста. Все це взяв із собою Шешбацар, при вирушенні переселенців з Вавилона в Єрусалим.

Глава 2

¹ Ось сини країни з полонених переселення, яких Навуходоносор, цар Вавилонський, відвів у Ва­вилон, які повернулися в Єрусалим і Юдею, кожен у своє місто, — ² ті, що прийшли з Зоровавелем, Ісусом, Неємією, Сараієм, Реєлаєм, Мардохеєм,­ Билшаном, Мисфаром, Бигваєм, Ре­хумом, Вааном. Кількість людей на­роду Ізраїлевого: ³ синів Пароша дві тисячі сто сімдесят два; ⁴ синів Сафа­тії триста сімдесят два; ⁵ синів Араха сімсот сімдесят п’ять; ⁶ синів Пахаф-Моава, із синів Ісуса [та] Іоава,­ дві тисячі вісімсот дванадцять; ⁷ синів Елама тисяча двісті п’ятдесят чотири; ⁸ синів Заттуя дев’ятсот сорок п’ять; ⁹ синів Закхая сімсот шістдесят; ¹⁰ синів Ванія шістсот сорок два; ¹¹ синів Бебая шістсот двад­цять три; ¹² синів Азгада тисяча двісті двадцять два; ¹³ синів Адоникама шістсот шістдесят шість; ¹⁴ синів Бигвая дві тисячі п’ятдесят шість; ¹⁵ синів Адина чотириста п’ятдесят чотири; ¹⁶ синів Атера, з дому Єзекії, дев’яносто вісім; ¹⁷ синів Бецая триста двадцять три; ¹⁸ синів Іори сто дванадцять; ¹⁹ синів Хашума двісті двадцять три; ²⁰ синів Гиббара дев’яносто п’ять; ²¹ уродженців Виф­леєма сто двадцять три; ²² жителів Нетофи­ п’ятдесят шість; ²³ жителів Анафофа сто двадцять вісім; ²⁴ уродженців Азмавефа сорок два; ²⁵ уро­дженців Кириаф-Іарима, Кефири і Бе­єрофа сімсот сорок три; ²⁶ уро­джен­ців Рами і Геви шістсот двад­цять один;­ ²⁷ жителів Михмаса сто двадцять два; ²⁸ жителів Вефиля­ і Гая двісті двад­цять три; ²⁹ уроджен­ців Нево п’ятде­сят два; ³⁰ уродженців Магбиша сто п’ятдесят шість; ³¹ синів іншого Елама тисяча двісті п’ятдесят чотири; ³² синів Харима триста двадцять;­ ³³ уродженців Лидди, Хадида й Оно сімсот двадцять п’ять; ³⁴ уродженців­ Єрихона триста сорок п’ять; ³⁵ урод­­­женців Сенаї три тисячі шістсот тридцять.

³⁶ Священиків: синів Ієдаії, з дому Ісусового, дев’ятсот сімдесят три; ³⁷ синів Іммера тисяча п’ятдесят два; ³⁸ синів Пашхура тисяча двісті сорок сім; ³⁹ синів Харима тисяча сімнадцять.

⁴⁰ Левитів: синів Ісуса і Кадмиїла,­ із синів Годавії, сімдесят чотири; ⁴¹ співців: синів Асафа сто двадцять вісім; ⁴² синів воротарів: сини Шал­лума, сини Атера, сини Талмона, си­ни Аккува, сини Хатити, сини Шовая, — всього сто тридцять дев’ять.

⁴³ Нефинеїв: сини Цихи, сини Ха­суфи, сини Таббаофа, ⁴⁴ сини Кероса, сини Сиаги, сини Фадона, ⁴⁵ сини Лебани, сини Хагаби, сини Аккува, ⁴⁶ сини Хагава, сини Шамлая, сини Ханана, ⁴⁷ сини Гиддела, сини Гаха­ра, сини Реаії, ⁴⁸ сини Рецина, сини Некоди, сини Газзама, ⁴⁹ сини Уззи, сини Пасеаха, сини Бесая, ⁵⁰ си­ни Асни, сини Меунима, сини Нефи­сима, ⁵¹ сини Бакбука, сини Хакуфи, сини Хархура, ⁵² сини Бацлуфа,­ сини Мехиди, сини Харші, ⁵³ сини Баркоса, сини Сисри, сини Фамаха, ⁵⁴ сини Нециаха, сини Хатифи; ⁵⁵ сини рабів Соломонових: сини Со­тая, сини Гассоферефа, сини Феруди, ⁵⁶ сини Іаали, сини Даркона, сини Гиддела, ⁵⁷ сини Сефатії, сини Хаттила, сини Похереф-Гаццебаїма, сини Амія, — ⁵⁸ усього — нефине­їв і синів рабів Соломонових трис­та­ дев’яносто два.

⁵⁹ І ось ті, що вийшли з Тел-Мелаха, Тел-Харши, Херуб-Аддан-Іммера, які не могли показати про покоління своє і про плем’я своє — чи від Ізраїля вони: ⁶⁰ сини Делаї, сини Товії, сини Некоди, шістсот п’ятдесят два. ⁶¹ І з синів священичих: сини Хабаї, сини Гаккоца, сини Верзеллія, який узяв дружину з дочок Верзеллія галаадитянина і став називатися ім’ям їх. ⁶² Вони шукали запису свого родоводу, і не знайшлося його, а тому виключені зі священства. ⁶³ І Тиршафа сказав їм, щоб вони не їли великої святині, доки не постане священик з уримом і тумимом.

⁶⁴ Уся громада разом складалася із сорока двох тисяч трьохсот шістдесяти чоловік, ⁶⁵ крім рабів їхніх і рабинь їхніх, яких було сім тисяч триста тридцять сім; і при них спів­ців і співачок двісті. ⁶⁶ Коней у них сімсот тридцять шість, мулів у них двісті сорок п’ять; ⁶⁷ верблюдів у них чотириста тридцять п’ять, ослів шість тисяч сімсот двадцять.

⁶⁸ Із глав поколінь деякі, при­йшов­ши до дому Господнього, що в Єрусалимі, добровільно жертвували на дім Божий, щоб відновити його на основі його. ⁶⁹ За достатком своїм, вони дали в скарбницю на виконання робіт шістдесят одну тисячу драхм золота і п’ять тисяч мін срібла і сто священичих одеж.

⁷⁰ І стали жити священики і левити, і народ і співці, і воротарі і нефинеї в містах своїх, і весь Ізраїль у містах своїх.

Глава 3

¹ Коли настав сьомий місяць, і сини Ізраїлеві вже були в містах, тоді зібрався народ, як одна людина, в Єрусалимі. ² І встав Ісус, син Іоседеків, і брати його священики, і Зоровавель, син Салафиїлів, і брати­ його, і спорудили вони жертовник Богові Ізраїлевому, щоб підносити на ньому всепалення, як написано в законі Мойсея, чоловіка Божого. ³ І поставили жертовник на основі його, тому що вони були в страху від іноземних народів; і стали возносити на ньому всепалення Господу, всепалення ранкові і вечірні. ⁴ І звер­шили свято кущів, як написано, із щоденним всепаленням у визначеній кількості, за уставом кожного дня. ⁵ І після того звершували всепалення постійне, і в новомісяччя, і в усі свята, присвячені Господу, і добровільне приношення Господу від усякого, хто мав ревність.

⁶ З першого ж дня сьомого місяця­ почали возносити всепалення Господу. А храму Господньому ще не була покладена основа. ⁷ І стали видавати срібло каменотесам і теслярам, і їжу і питво й олію сидонянам і тирянам, щоб вони доставляли кед­ровий ліс з Ливану морем в Яфу, з дозволу їм Кира, царя Перського.

⁸ На другий рік після приходу сво­го до дому Божого в Єрусалим, у дру­гий місяць Зоровавель, син Салафиїлів, і Ісус, син Іоседеків, та інші брати їхні, священики і левити, й усі, хто прийшов з полону в Єрусалим, поклали початок і поставили левитів від двадцяти років і вище для нагляду за роботами дому Господнього. ⁹ І стали Ісус, сини його і брати його, Кадмиїл і сини його, сини Іуди, як одна людина, для нагляду за виконавцями робіт у домі Божому, а також і сини Хенадада, сини їхні і брати їхні левити.

¹⁰ Коли будівельники поклали під­­валини храму Господнього, тоді по­ставили священиків в одязі їхньому з трубами і левитів, синів Асафових, з кимвалами, щоб славити Господа за уставом Давида, царя Ізраїлевого. ¹¹ І почали вони поперемінно співати: «хваліте» і: «славте Господа», «бо — благий, бо повіки милість Його до Ізраїля». І весь народ викликував голосно, славлячи Господа за те, що покладено основу дому Господнього. ¹² Втім, багато хто зі священиків і левитів і глав поколінь, старі, які бачили попередній храм, під час заснування цього храму перед очима їхніми, плакали голосно, але багато хто і викликували з радости гучномовно. ¹³ І не міг народ відрізнити вигуків радости від криків плачу народного, тому що народ викликував голосно, і голос чути було далеко.

Глава 4

¹ І почули вороги Іуди і Веніаміна, що ті, хто повернувся з по­лону, будують храм Господу Богу ­Із­раїлевому; ² і прийшли вони до Зо­ровавеля і до глав поколінь, і сказали їм: будемо і ми будувати з вами, тому що ми, як і ви, прибігаємо до Бо­­­га вашого, і Йому приносимо жерт­ви від днів Асардана, царя Сирійського, який перевів нас сюди. ³ І сказали їм Зоровавель і Ісус та інші глави поколінь ізраїльських: не будувати вам разом з нами дім нашому­ Богу; ми одні будемо будувати дім Гос­­поду, Богу Ізраїлевому, як повелів нам цар Кир, цар Перський. ⁴ І став народ землі тієї ослаблювати руки народу юдейського і перешкоджати йому в будівлі; ⁵ і підкуповували проти них радників, щоб зруйнувати намір їхній, в усі дні Кира, царя Перського, і до царювання Дарія, царя Перського.

⁶ А в царювання Ахашвероша, на початку царювання його, написали звинувачення на жителів Юдеї та Єрусалима. ⁷ І в дні Артаксеркса пи­сали Бишлам, Мифредат, Табеєл та інші товариші їхні до Артаксеркса, царя Перського. Лист же написаний був літерами сирійськими і сирійською мовою. ⁸ Рехум радник і Шим­шай писар писали один лист проти Єрусалима до царя Артаксеркса такий: ⁹ Тоді-то. Рехум радник і Шим­шай писар та інші товариші їхні, — динеї й афарсафхеї, тарпелеї, апарси, арех’яни, вавилоняни, сусанці, даги, еламитяни, ¹⁰ та інші народи, яких переселив Аснафар [Сеннахирим] великий і славний і оселив у містах самарійських і в інших містах за рікою, та інше. ¹¹ І ось список з листа, який послали до нього: Царю Артаксерксу — раби твої, лю­ди, які живуть за рікою, та інше. ¹² Нехай буде відомо цареві, що юдеї, які вийшли від тебе, прийшли до нас в Єрусалим, будують це бунтівне і негідне місто, і стіни роблять, і основи їх уже відновили. ¹³ Нехай буде ж відомо цареві, що коли це місто буде побудоване і стіни відновлені, то ні данини, ні податку, ні мита не будуть давати, і царській скарбниці буде зроблений збиток. ¹⁴ Тому що ми їмо сіль від палацу царського, і збиток для царя не можемо бачити, тому ми посилаємо донесення цареві: ¹⁵ нехай пошукають у пам’ятній книзі батьків твоїх, — і знайдеш у книзі пам’ятній, і дізнаєшся, що міс­то це — місто заколотне і шкідливе для царів і областей, і що відпадіння бували в ньому здавна, за що місто це і спустошене. ¹⁶ Тому ми повідомляємо царя, що коли місто це буде добудоване і стіни його дороблені, то після цього не буде в тебе володіння за рікою.

¹⁷ Цар послав відповідь Рехуму раднику і Шимшаю писарю й іншим товаришам їхнім, які живуть у Самарії та в інших містах зарічних: Мир… та інше. ¹⁸ Лист, який ви надіслали нам, виразно прочитаний переді мною; ¹⁹ і від мене дано повеління, — і розшукували, і знайшли, що місто це здавна повставало проти царів, і відбувалися в ньому заколоти і заворушення, ²⁰ і що були в Єрусалимі царі могутні і які володіли всім заріччям, і їм давали данину, податки і мито. ²¹ Отже, дайте наказ, щоб люди ці перестали працювати, і щоб місто це не будувалося, доки від мене не буде дано повеління. ²² І будьте обережні, щоб не зробити в цьому недогляду. Для чого допускати розмноження шкідливого на шкоду царям?

²³ Як тільки цей лист царя Артак­серкса був прочитаний перед Реху­мом і Шимшаєм писарем і товаришами їхніми, вони негайно пішли в Єрусалим до юдеїв, і сильною озброєною рукою припинили роботу їхню. ²⁴ Тоді зупинилася робота при домі Божому, який в Єрусалимі, і зупинка ця тривала до другого року царювання Дарія, царя Перського.

Глава 5

¹ Але пророк Аггей і пророк Захарія, син Адди, говорили юдеям, які в Юдеї та Єрусалимі, пророчі­ слова в ім’я Бога Ізраїлевого. ² То­ді встали Зоровавель, син Салафиїлів, та Ісус, син Іоседеків, і почали будувати дім Божий в Єрусалимі, і з ними пророки Божі, які підкріплювали їх.

³ У той час прийшов до них Фафнай, зарічний областеначальник, і Шефар-Бознай і товариші їхні, і так сказали їм: хто дав вам дозвіл будувати дім цей і доробляти стіни ці? ⁴ Тоді ми сказали їм імена тих людей, що будують цей дім. ⁵ Але око Бога їхнього було над старійшинами юдейськими, і ті не забороняли їм, доки справу не відправили до Дарія, і доки не прийшло рішення у цій справі.

⁶ Ось зміст листа, який послав Фафнай, зарічний областеначальник, і Шефар-Бознай з товаришами своїми — афарсахеями, які за рікою, до царя Дарія. ⁷ В донесенні, яке вони послали до нього, ось що написано: Дарієві царю — всякий мир! ⁸ Нехай буде відомо цареві, що ми ходили в Юдейську область, до дому Бога великого; і будується він з великих каменів, і дерево вкладається в стіни; і робота ця виконується швидко і з успіхом йде в руках їхніх. ⁹ Тоді ми запитали у старійшин тих і так сказали їм: хто дав вам дозвіл будувати дім цей і стіни ці доробляти? ¹⁰ І крім того, ми запитали їх про імена їхні, щоб дати знати тобі й написати імена тих людей, які є головними у них. ¹¹ І вони відповіли нам такими словами: ми раби Бога неба і землі і будуємо дім, який був побудований за багато років раніше цього, — і великий цар у Ізраїля будував його і довершив його. ¹² Коли ж батьки наші прогнівили Бога небесного, Він віддав їх у руку Навуходоносора, царя Вавилонського, халдеянина; і дім цей він зруйнував, і народ переселив у Вавилон. ¹³ Але в перший рік Кира, царя Вавилонського, цар Кир дав дозвіл побудувати цей дім Божий; ¹⁴ та й сосуди дому Божого, золоті і срібні, які Навуходоносор виніс із храму Єрусалимського і відніс у храм Вавилонський, — виніс Кир цар із храму Вавилонського; і віддав їх на ім’я Шешбацару, якого він призначив областеначальником, ¹⁵ і сказав йому: візьми ці сосуди, піди і віднеси їх у храм Єрусалимський, і нехай дім Божий будується на своєму місці. ¹⁶ Тоді Шешбацар той прийшов, поклав основи дому Божого в Єрусалимі; і з тих пір до цього часу він будується, і ще не закінчений. ¹⁷ Отже, якщо царю благоугодно, не­хай пошукають у домі царських скар­бів, там у Вавилоні, чи дійсно царем Киром дано дозвіл будувати цей дім Божий в Єрусалимі, і царську волю про це нехай надішлють до нас.

Глава 6

¹ Тоді цар Дарій дав повелін­ня,­ і розшукали у Вавилоні в кни­го­сховищі, куди складали скарби. ² І знай­дений в Екбатані в палаці, який в області Мідії, один сувій, і в ньому написано так: «Для пам’яті: З в перший рік царя Кира, цар Кир дав повеління про дім Божий в Єрусалимі: нехай будується дім на тому місці, де приносять жертви, і нехай будуть покладені міцні основи для нього; висота його в шістдесят ліктів, ширина його в шістдесят ліктів; ⁴ рядів з каменів великих три, і ряд з дерева один; витрати ж нехай видаються з царського дому. ⁵ Та й сосуди дому Божого, золоті і срібні, які Навуходоносор виніс із храму Єрусалимського і відніс у Вавилон, нехай повернуться і підуть у храм Єрусалимський, кожен на своє місце, і будуть розміщені в домі Божому. ⁶ Отже, Фафнай, зарічний областеначальник, і Шефар-Бознай, з товаришами вашими афарсахеями, які за рікою, — відійдіть звідти. ⁷ Не зупиняйте роботи при цьому домі Божому; нехай юдейський областеначальник і юдейські старійшини будують цей дім Божий на місці його. ⁸ І від мене дається повеління про те, чим ви повинні сприяти старійшинам тим юдейським у побудові того дому Божого, і саме: з майна царського — із зарічної податі — негайно беріть і давайте тим людям, щоб робота не зупинялася; ⁹ і скільки потрібно — чи тельців, чи баранів і агнців, на всепалення Богу небесному, також пшениці, соли, вина й олії, як скажуть священики єруса­лимські, нехай буде видано їм кож­ного дня без затримки, ¹⁰ щоб вони приносили жертву приємну Богу небесному і молилися за життя царя і синів його. ¹¹ Мною ж дається пове­ління, що коли яка людина змінить це рішення, то буде вийнята колода з дому її, і буде піднята вона і прицвяхована до неї, а дім її за те буде перетворений на руїни. ¹² І Бог, Якого ім’я там живе, нехай скине всякого царя і народ, який простяг би руку свою, щоб змінити це на шкоду цьому дому Божому в Єрусалимі. Я, Дарій, дав це повеління; нехай буде воно в точності виконане».

¹³ Тоді Фафнай, зарічний областеначальник, Шефар-Бознай і товариші їхні, — як повелів цар Дарій, так у точності і зробили. ¹⁴ І старійшини юдейські будували і процвітали, за пророцтвом Аггея пророка і Захарії, сина Адди. І побудували і закінчили, з волі Бога Ізраїлевого і з волі Кира і Дарія й Артаксеркса, царів перських. ¹⁵ І закінчений дім цей до третього дня місяця Адара, у шостий рік царювання царя Дарія. ¹⁶ І завершили сини Ізраїлеві, священики і левити та інші, які повернулися з полону, освячення цього дому Божого з радістю. ¹⁷ І принесли при освяченні цього дому Божого: сто волів, двісті баранів, чоти­риста агнців і дванадцять козлів у жертву за гріх за весь Ізраїль, за числом колін Ізраїлевих. ¹⁸ І поставили священиків за відділеннями їхніми, і левитів за чергами їхніми на службу Божу в Єрусалимі, як приписано в книзі Мойсея. ¹⁹ І звершили ті, що повернулися з полону, пасху в чотирнадцятий день першого місяця, ²⁰ тому що очистилися священики і левити, — усі вони, як один, були чисті; і закололи агнців пасхальних для всіх, хто повернувся з полону, для братів своїх священиків і для себе. ²¹ І їли сини Ізраїлеві, які повернулися з переселення, і всі, що відокремилися до них від нечистоти народів землі, щоб прибігати до Господа Бога Ізраїлевого. ²² І святкували свято опрісноків сім днів у радості, тому що обрадував їх Господь і навернув до них серце царя Ассирійського, щоб підкріплювати руки їхні при будівництві дому Господа Бога Ізраїлевого.

Глава 7

¹ Після цих подій, у царювання­ Артаксеркса, царя Перського, Ездра, син Сераї, син Азарії, син Хел­кії, ² син Шаллума, син Садока, син Ахитува, ³ син Амарії, син Азарії, син Марайофа, ⁴ син Захарії, син Уззія, син Буккія, ⁵ син Авишуя, син Финеєса, син Єлеазара, син Аарона первосвященика, — ⁶ цей Ездра вийшов з Вавилона. Він був книжник, який знався на законі Мойсеєвому, який дав Господь Бог Ізраїлів. І дав йому цар усе за бажанням його, тому що рука Господа Бога його була над ним. ⁷ З ним пішли в Єрусалим і деякі з синів Ізраїлевих, і зі священиків і левитів, і співців, і воротарів, і нефинеїв у сьомий рік царя Артаксеркса. ⁸ І прийшов він в Єрусалим у п’ятий місяць, — у сьомий же рік царя. ⁹ Бо в перший день першого місяця був початок виходу з Вавилона, і в перший день п’ятого місяця він прийшов у Єрусалим, тому що благодійна рука Бога його була над ним, ¹⁰ тому що Ездра построїв серце своє на те, щоб вивчати­ закон Господній і виконувати його, і навчати в Ізраїлі закону і правди.

¹¹ І ось зміст листа, який дав цар Артаксеркс Ездрі священику, книж­нику, який навчав слів запові­дей Господа і законів Його в Ізраїлі: ¹² Ар­таксеркс, цар царів, Ездрі священикові, учителеві закону Бога небесного довершеного, та інше. ¹³ Від мене дано повеління, щоб у царстві моєму кожен з народу Ізраїлевого і зі священиків його і левитів, який бажає йти в Єрусалим, ішов з тобою. ¹⁴ Тому що ти посилаєшся від царя і семи радників його, щоб оглянути Юдею та Єрусалим за законом Бога твого, який знаходиться в руці твоїй, ¹⁵ і щоб доставити срібло і ­золото, яке цар і радники його по­жерт­вували Богу Ізраїлевому, Якого оселя в Єрусалимі, ¹⁶ і все срібло і золото, яке ти збереш по всій області Вавилонській, разом з добровільними дарами від народу і священиків, які пожертвують вони для дому Бога свого, що в Єрусалимі; ¹⁷ тому негайно купи на ці гроші волів, баранів, агнців і хлібні приношення до них і узливання для них, і принеси їх на жертовник дому Бога вашого в Єрусалимі. ¹⁸ І що ти і брати твої вважатимете за благо зробити зі срібла і золота, що залишаться,­ те з волі Бога вашого робіть. ¹⁹ І сосуди, які дано тобі для служб у домі Бога твого, постав перед Богом Єру­салимським. ²⁰ І інше потрібне для дому Бога твого, що ти визнаєш за потріб­не, давай з дому царських скарбів. ²¹ І від мене, царя Артаксеркса, дається повеління всім хранителям скарбів, що за рікою: все, чого вимагатиме у вас Ездра священик, учитель закону Бога небесного, негайно давайте: ²² срібла до ста талан­тів, і пшениці до ста ко́рів, і вина до ста ба́тів, і до ста ж батів олії, а соли без означення кількости. ²³ Все, що повелено Богом небесним, повинно виконуватися старанно для дому Бо­га небесного; [дивіться, щоб хто не простяг руки на дім Бога небесного,] щоб не було гніву Його на царство, царя і синів його. ²⁴ І даємо вам знати, щоб ні на кого зі священиків або левитів, співців, воротарів, нефинеїв і службовців при цьому домі Божому, не накладали ні данини, ні податку, ні мита. ²⁵ Ти ж, Ездро, за премудрістю Бога твого, яка в руці твоїй, постав правителів і суддів, щоб вони судили весь народ за рікою, — усіх, хто знає закони Бога твого, а хто не знає, тих учіть. ²⁶ Хто ж не буде виконувати закон Бога твого і закон царя, над тим негайно нехай чинять суд, чи на смерть, чи на вигнання, чи на грошову пеню, або на ув’язнення у в’язницю.

²⁷ Благословенний Господь, Бог батьків наших, Який вклав у серце царя — прикрасити дім Господній, який у Єрусалимі, ²⁸ і схилив на мене милість царя і радників його, і всіх могутніх князів царя! І я підбадьорився, тому що рука Господа Бога мого була наді мною, і зібрав я глав Ізраїля, щоб вони пішли зі мною.

Глава 8

¹ І ось глави поколінь і родовід­ тих, які вийшли зі мною з Вавилона, у царювання царя Артаксеркса: ² із синів Финеєса Гирсон; із синів Іфамара Даниїл; із синів Давида Хаттуш; ³ із синів Шеханії, із синів Пароша Захарія, і з ним за спис­ком родовідним сто п’ятдесят людей чоловічої статі; ⁴ із синів Пахаф-Моава Ел’єгоєнай, син Зерахії, і з ним двісті людей чоловічої статі; ⁵ із синів [Зафоя] Шеханія, син Яхазиїла, і з ним триста людей чоловічої статі;­ ⁶ із синів Адина Евед, син Іонафана, і з ним п’ятдесят людей чоловічої статі; ⁷ із синів Елама Ієшаія, син Афалії, і з ним сімдесят людей чоловічої статі; ⁸ із синів Сафатії Зе­вадія, син Михаїла, і з ним вісімдесят людей чоловічої статі; ⁹ із синів Іоава Овадія, син Ієхиєлів, і з ним двісті вісімнадцять людей чоло­вічої статі; ¹⁰ із синів [Ваанія] Ше­ло­­миф, син Іосифії, і з ним сто шістдесят людей чоловічої статі; ¹¹ із синів Бе­вая Захарія, син Бевая, і з ним двадцять вісім людей чоловічої статі; ¹² із синів Азгада Іоханан, син Гаккатана, і з ним сто десять людей чоловічої статі; ¹³ із синів Адоникама останні, і ось імена їхні: Елифелет, Ієиєл і Шемаія, і з ними шістдесят людей чоловічої статі; ¹⁴ із синів Бигвая, Уфай і Заббуд, і з ними сімдесят людей чоловічої статі.

¹⁵ Я зібрав їх біля ріки, що втікає в Агаву, і ми простояли там три дні, і коли я оглянув народ і священиків, то із синів Левія нікого там не знайшов. ¹⁶ І послав я покликати Єлиєзера, Ариела, Шемаію, та Елнафана, й Іарива, й Елнафана, і Нафана, і Захарію, і Мешуллама — головних, й Іоярива і Елнафана — вчених; ¹⁷ і дав їм доручення до Іддо, головного в місцевості Касиф’є, і вклав їм у вуста, що говорити до Іддо і братів його, нефинеїв у місцевості Касиф’є, щоб вони привели до нас служителів для дому Бога нашого. ¹⁸ І привели вони до нас, тому що благодійна рука Бога нашого була над нами, чоловіка розумного із синів Махлія, сина Левіїного, сина Ізраїлевого, саме Шеревію, і синів його і братів його, вісімнадцять чоловік; ¹⁹ і Хашавію і з ним Ієшаію із синів Мерариних, братів його і синів їх двадцять; ²⁰ і з нефинеїв, яких дав Давид і князі його на слугування левитам, двісті двадцять нефинеїв; усі вони названі поіменно.

²¹ І проголосив я там піст біля ріки Агави, щоб смиритися нам перед лицем Бога нашого, просити в Нього благополучної дороги для себе і для дітей наших і для всього майна нашого, ²² оскільки мені соромно було просити в царя військо і вершників для охорони нашої від ворога на дорозі, бо ми, говорячи з царем, сказали: рука Бога нашого для всіх, що прибігають до Нього, є благодійна, а на всіх, хто залишає Його, — могутність Його і гнів Його! ²³ Отже, ми постились і просили Бога нашого про це, і Він почув нас. ²⁴ І я відок­ремив з начальників над священиками дванадцять людей: Шеревію, Хашавію і з ними десять із братів їхніх; ²⁵ і віддав їм за вагою срібло, і золото, і сосуди, — усе, пожертвуване для дому Бога нашого, що пожертвували цар, і радники його, і князі його, і всі ізраїльтяни, які там знаходилися. ²⁶ І віддав на руки їм за вагою: срібла — шістсот п’ятдесят талантів, і срібних сосудів на сто талантів, золота — сто талантів; ²⁷ і чаш золотих — двадцять, на тисячу драхм, і два сосуди з кращої блискучої міді, що цінується, як золото. ²⁸ І сказав я їм: ви — святиня Господня, і сосуди — святиня, і срібло і золото — добровільний дар Господу Богу бать­ків ваших. ²⁹ Будьте ж пильні і збережіть це, доки за вагою не здасте начальникам над священиками і левитами і главам поколінь Ізраїлевих в Єрусалимі, у сховищі при домі Господньому. ³⁰ І прийняли священики і левити зважене срібло, і золото, і сосуди, щоб віднести в Єрусалим у дім Бога нашого.

³¹ І вирушили ми від ріки Агави у дванадцятий день першого місяця, щоб іти в Єрусалим; і рука Бога нашого була над нами, і рятувала нас від руки ворога і від тих, що підстерігали нас на шляху. ³² І прийшли ми в Єрусалим, і пробули там три дні. ³³ У четвертий день ми здали за вагою срібло, і золото, і сосуди в дім Бога нашого, на руки Меремофу, синові Урії, священику, і з ним Єлеазару, сину Финеєсовому, і з ними Іозаваду, сину Ісусовому, і Ноадії, сину Виннуя, левитам, ³⁴ усе за рахунком і вагою. І все зважене записано в той же час. ³⁵ Переселенці, які прийшли з полону, принесли у всепалення Богу Ізраїлевому дванадцять тельців з усього Ізраїля, дев’яносто шість баранів, сімдесят сім агнців і дванадцять козлів у жертву за гріх: усе це у всепалення Господу. ³⁶ І віддали царські повеління царським сатрапам і зарічним областеначальникам, і вони вшанували народ і дім Божий.

Глава 9

¹ Після закінчення цього, підійшли до мене начальники і сказали: народ Ізраїлів і священики і левити не відокремилися від народів іноплемінних з мерзотами їх, від хананеїв, хеттеїв, ферезеїв, ієвусеїв,­ аммонитян, моавитян, єгиптян і амор­­реїв, ² тому що взяли дочок їхніх за се­бе і за синів своїх, і змішалося сíм’я­ святе з народами іноплемінними, і притому рука найзнатніших і найголовніших була в цьому беззаконні першою.

³ Почувши це слово, я роздер ниж­ній і верхній одяг свій і рвав волосся на голові моїй і на бороді моїй, і сидів сумний. ⁴ Тоді зібралися до мене всі, хто боявся слів Бога Ізраїлевого з причини переступу переселенців, і я сидів у сумі до вечірньої жертви. ⁵ А під час вечірньої жертви я встав з місця нарікання мого, і в розідраному нижньому і верхньому одязі упав на коліна мої і простяг руки мої до Господа Бога мого ⁶ і сказав: Боже мій! соромлюся і боюся підняти лице моє до Тебе, Боже мій, тому що беззаконня наші стали вище голови, і провина наша зросла до небес. ⁷ Від днів батьків наших ми у великій провині до цього дня, і за беззаконня наші віддані були ми, царі наші, священики наші, в руки царів іноземних, під меч, у полон і на пограбування і на посоромлення, як це і нині. ⁸ І ось, через короткий час, дароване нам помилування від Господа Бога нашого, і Він залишив у нас трохи вцілілих і дав нам утвердитися на місці святині Його, і просвітив очі наші Бог наш, і дав нам ожити трохи в рабст­ві нашому. ⁹ Ми — раби, але й у раб­стві нашому не залишив нас Бог наш. І схилив Він до нас милість царів перських, щоб вони дали нам ожити, спорудити дім Бога нашого і відновити його з руїн його, і дали нам огородження в Юдеї й у Єрусалимі. ¹⁰ І нині, що скажемо ми, Боже наш, після цього? Бо ми відступили від заповідей Твоїх, ¹¹ які заповідав Ти через рабів Твоїх пророків, говорячи: земля, у яку ви йдете, щоб оволодіти нею, земля нечиста, вона осквернена нечистотою іноплемінних народів, їх мерзотами, якими вони наповнили її від краю до краю в оскверненнях своїх. ¹² Отже, дочок ваших не видавайте за синів їхніх, і дочок їхніх не беріть за синів ваших, і не шукайте миру їхнього і благ їхніх повіки, щоб укріпитися вам і насичуватися благами землі тієї і передати її у спадщину синам вашим повіки. ¹³ І після всього, що спіткало нас за злі діла наші і за велику провину нашу, — тому що Ти, Боже наш, пощадив нас не мірою беззаконня нашого і дав нам таке визволення, — ¹⁴ невже ми знову будемо порушувати заповіді Твої і вступати в родинні зв’язки з цими мерзенними народами? Чи не прогніваєшся Ти на нас навіть до знищення нас, так що не буде вцілілих і не буде спасіння? ¹⁵ Господи Боже Ізраїлів! праведний Ти. Бо ми залишилися уцілілими до цього дня; і ось ми в беззаконнях наших перед лицем Твоїм, хоча після цього не належало б нам стояти перед лицем Твоїм.

Глава 10

¹ Коли так молився Ездра і сповідувався, плачучи і волаючи перед домом Божим, зійшлося до нього дуже велике зібрання ізра­їльтян, чоловіків і жінок і дітей, тому що і народ багато плакав. ² І відповів Шеханія, син Ієхиїла із синів Еламових, і сказав Ездрі: ми зробили злочин перед Богом нашим, що взяли собі дружин іноплемінних з народів землі, але є ще надія для Ізраїля в цій справі; ³ укладемо тепер завіт з Богом нашим, що, за порадою господаря мого і тих, що благоговіють перед заповідями Бога нашого, ми відпустимо від себе усіх дружин і дітей, народжених ними, — і нехай буде за законом! ⁴ Встань, тому що це твоя справа, і ми з тобою: підбадьорись і дій! ⁵ І встав Ездра, і повелів начальникам над священиками, левитами і всім Ізраїлем дати клятву, що вони зроблять так. І вони дали клятву. ⁶ І встав Ездра і пішов від дому Божого в житло Іоханана, сина Елияшивового, і прийшов туди. Хліба він не їв і води не пив, тому що плакав за злочин переселенців.

⁷ І оголосили в Юдеї і в Єрусалимі­ всім, хто був у полоні, щоб вони зібралися в Єрусалимі; ⁸ а хто не прийде через три дні, на все майно того, за визначенням начальників і старійшин, буде накладене закляття,­ і сам він буде відлучений від громади­ переселенців. ⁹ І зібралися всі жителі Юдеї і землі Веніамінової в Єрусалимі за три дні. Це було в дев’ятому місяці, у двадцятий день місяця. І сидів весь народ на площі біля дому Божого, тремтячи як у цій справі, так і від дощів. ¹⁰ І встав Ездра священик­ і сказав їм: ви зробили злочин, узявши собі дружин іноплемінних, і тим збільшили провину Ізраїля. ¹¹ Отже, покайтеся в цьому перед Господом Богом батьків ваших, і виконайте волю Його, і відлучіть себе від народів землі і від дружин іноплемінних. ¹² І відповіло все зібрання, і сказало гучним голосом: як ти сказав, так і зробимо. ¹³ Однак же народ численний і час тепер дощовий, і немає мож­ливости стояти на вулиці. Та й ця справа не одного дня і не двох, то­му що ми багато в цій справі згрішили. ¹⁴ Нехай наші начальники заступлять місце всієї громади, і всі в містах наших, які взяли дружин іноплемінних, нехай приходять сюди в призначений час і з ними старійшини кожного міста і су́дді його, доки не відвернеться від нас розпалений гнів Бога нашого за цю справу.

¹⁵ Тоді Іонафан, син Асаїла, і Яхзеія, син Фикви, стали над цією справою, і Мешуллам і Шавфай левит бу­ли помічниками їм. ¹⁶ І зробили так ті, що вийшли з полону. І виділені на це Ездра священик, глави поколінь, від кожного покоління їх, і всі вони названі поіменно. І зробили во­ни засідання в перший день десятого місяця, для дослідження цієї справи; ¹⁷ і закінчили дослідження про всіх, які взяли дружин іноплемінних, до першого дня першого місяця.

¹⁸ І знайшлися з синів священичих, які взяли дружин іноплемінних, — із синів Ісуса, сина Іоседекового, і братів його: Маасея, Єлиєзер, Іарив і Гедалія; ¹⁹ і вони дали руки свої в запевнення, що відпустять дружин своїх, і що вони повинні принести в жертву барана за свою провину; ²⁰ і з синів Іммера: Хананій і Зе­вадія; ²¹ і з синів Харима: Маасея, Елия, Ше­маія, Ієхиїл і Уззія; ²² і з синів Пашхура: Елиоєнай, Маасея, Ісмаїл,­ Нафанаїл, Іозавад і Еласа; ²³ і з леви­тів: Іозавад, Шимей і Келаія, він же Клита, Пафахія, Іуда та Єлиєзер; ²⁴ і зі співців: Елияшив; і з воро­тарів: Шаллум, Телем і Урій; ²⁵ а з із­ра­їльтян, — із синів Пароша: Ра­маія, Іззія, Малхія, Миямин, Єлеазар, Мал­хія і Венаія; ²⁶ і з синів Елама:­ Матфанія, Захарія, Ієхиєл, Авдій, Іремоф і Елія; ²⁷ і з синів Заф­фу: Елиоєнай, Елияшив, Матфанія, Іремоф, Завад і Азиса; ²⁸ і з синів Бевая: Іоханан, Хананія, Забвай і Аф­лай; ²⁹ і з синів Ванія: Мешуллам, Маллух, Адая, Іашув, Шеал та Ієра­моф; ³⁰ і з синів Пахаф-Моава: Адна, Хелал, Венаія, Маасея, Матфанія, Веселеїл, Биннуй і Манассія; ³¹ і з синів Харима: Єлиєзер, Ішшія, Мал­хія, Шемаія, Симеон, ³² Веніамін, Маллух, Шемарія; ³³ і з синів Хашума: Мафнай, Мафафа, Завад, Елифелет, Ієремай, Манассія і Шимей; ³⁴ і з синів Ванія: Маадай, Амрам і Уел, ³⁵ Бенаія, Бид’я, Келугі, ³⁶ Ванея, Меремоф, Елияшив, ³⁷ Матфанія, Мафнай, Іаасай, ³⁸ Ваній, Биннуй, Шимей, ³⁹ Шелемія, Нафан, Адаія, ⁴⁰ Махнадбай, Шашай, Шарай, ⁴¹ Азариел, Шелемиягу, Шемарія, ⁴² Шаллум, Амарія і Йосиф; ⁴³ і з синів Нево: Ієіел, Матфифія, Завад, Зевина, Іаддай, Іоель і Бенаія. ⁴⁴ Усі ці взяли за себе дружин іноплемінних, і деякі з цих дружин народили їм дітей.